close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

lesya-ukraїnka-(prez

код для вставкиСкачать
 1
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА Музична Тернопільщина Бібліографічний покажчик Із серії «Мистецька Тернопільщина» Тернопіль Видавництво «Підручники і посібники» 2008 2
ББК 85.313(4Укр)я1 М 89 Видано за фінансової підтримки громади Тернопільської області М 89 Музична Тернопільщина: Бібліогр. покажчик / Уклад. В. Я. Миськів; Вступ. ст. О. С. Смоляка; Ред. Г. Й. Жовтко. — Т.: Підручники і посіб-
ники, 2008. — 288 с. ISBN 978-966-07-1433-5 У даному бібліографічному покажчику подані відомості про історію, розвиток та сьогодення музичного життя Тернопільщини. Посібник буде корисним фахівцям і любителям музичного мистецтва. БК 85.313(4Укр)я1 ISBN ISBN 978-966-07-1433-5 © Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека, 2008 Укладач: Миськів В. Я. — головний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Терно-
пільської ОУНБ Автор вступної статті: Смоляк О. С. — завідувач кафедри музикознав-
ства, методики музичного виховання та актор-
ської майстерності ТНПУ ім. В. Гнатюка, док-
тор мистецтвознавства, професор Редактор: Жовтко Г. Й. Відповідальний за випуск: Вітенко В. І. — директор Тернопільської ОУНБ Комп’ютерний набір: Стахурська С. С. — завідувач канцелярії Тер-
нопільської ОУНБ 3
Від укладача «Музична Тернопільщина» є продовженням серії «Мистецька Тернопі-
льщина». Бібліографічний покажчик подає імена митців, які внесли свій творчий вклад у розвиток музичної культури краю. На сторінках видання зроблено спробу простежити розвиток історії му-
зичної Тернопільщини й ознайомити з відомими композиторами, диригента-
ми та співаками нашого краю, які творили й творять як в Україні, так і за її межами. Увесь матеріал послідовно, стисло й узагальнено викладається в розділах та доповнюється бібліографічними списками. Покажчик складається з 12 розділів, кожен із яких присвячений певному виду музичного мистецтва. Окремо виділено розділи «Тернопільська обласна філармонія» та «Тер-
нопільське державне музичне училище ім. С. А. Крушельницької». У межах розділів матеріал згруповано за абеткою прізвищ персоналій, а бібліографія — за прізвищами авторів, назв книг та статей. Бібліографічний опис та скорочення здійснено відповідно до стандартів України в бібліотечній справі. Допоміжний апарат покажчика складають «Іменний покажчик» та «Зміст». Основними джерелами пошуку літератури були каталоги та картотеки Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Відбір матеріалу завершено в 2006 році. Вступна стаття О. С. Смоляка, професора Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, відображає розвиток музичного мистецтва краю протягом багатьох віків. Видання адресоване науковцям із питань історії культури, музикознав-
цям, викладачам музичних шкіл і музучилищ, краєзнавцям, бібліотекарям, а також всім, хто цікавиться історією музичного мистецтва Тернопільщини. 4
МУЗИЧНА ТЕРНОПІЛЬЩИНА Народна музика Музична Тернопільщина має свою давню історію, яка формувалася про-
тягом багатьох віків на терені прабатьківщини слов'ян — у Західному Поділ-
лі (Східна Галичина) та Південній Волині. Її історія, як показують археологі-
чні дані, відзначається спадкоємністю традицій, наступністю культури, від-
сутністю глобальних суспільних катаклізмів, які могли б перервати безперер-
вний культурний розвиток. Як показують зразки традиційної культури, зокрема календарно-
обрядової, на Тернопільщині домінує протоукраїнський (слов'янський) суб-
страт із незначними домішками середньоазійського (кіммерійці) та ірансько-
го (скіфи, сармати). Останній розширив спектр християнських вірувань, пов’язаних із багатобожжям, а також зі сферою поклоніння різного роду фе-
тишам та тотемам. У період середньовіччя музична культура Тернопільщини, як складова всієї західноукраїнської, була позначена впливами литовсько-польського, а пізніше — австро-угорського субстратів, які залишили певний слід у її на-
родному та професійному аспектах. Музичну культуру Тернопільщини складають чотири компоненти: на-
родна, церковна, аматорська та професійна. Народна культура Найдавнішою з них є традиційна народна культура, яка бере свої початки з раннього етапу формування суспільства. За твердженнями українських вче-
них-музикознавців, найдавніші її форми збереглися з періоду трипільської культури (ІV–ІІІ тисячоліття до нашої ери), тобто з того часу, коли наші предки почали тотально займатися землеробством. Найкращим доказом цьо-
го є календарно-обрядовий фольклор, сюжетика та образна система якого повністю збереглися з того часу. Власне він (фольклор. — О. С.) був основ-
ною й сутнісною частиною обрядових дійств, які через втрату світоглядних уявлень на природу частково забулися, а залишили лише основний смисло-
вий код для розуміння ролі даних пісень у давніх торжествах. Немає сумніву в тому, що із цих старовинних свят склалися пізніші народні звичаї, ігри та забави, забарвлені християнською символікою, яка не протирічить останній, а лише її взаємодоповнює. Це особливо стосується найбільших двох річних календарних свят — Різдва та Великодня. Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий. Його складають такі свя-
та, як Андрія, Миколая, Різдво, Новий рік та Йордан. 5
На Тернопільщині зимовий календарно-обрядовий цикл відкриває свято Андрія (місцеві жителі кажуть «Андрея»). Воно належить до найрудиментар-
ніших у цілому циклі. Адже це свято ініціює усі наступні, зокрема різдвяні. Свято Андрія є своєрідним передвісником різдва (народження) усього сущого, так як його основними атрибутами-знаками є вода та вогонь (згадай-
мо різного роду замовляння на воді та на вогні-свічці), а особливим його си-
мволом-знаком є «калета» — прообраз майбутнього новонародженого сонця. На жаль, до нашого часу збереглося дуже мало андріївських пісень, які виступають, скоріше всього, у формі речитативних замовлянь — тих первіс-
них пісенних прототипів, які пізніше сформували строфічну пісню. Найпо-
ширенішою на Тернопільщині є така андріївська пісня: Андрію, Андрію, я коноплі сію, спідницев волочу, бо віддаватися хочу. Цей, свого роду, еротичний мотив якраз і ініціює майбутнє народження двох животворчих начал — світла (вогню) та води. Наступним у зимовому циклі є свято Миколая. Його особливо люблять діти за принесені ним подарунки, а старші — за чудотворність та добродій-
ність. Святий Миколай, що довгий час був єпископом у Мирах (провінція Лікія в Малій Азії), після смерті отримав назву великого чудотворця та доб-
родійника (донедавна його образ знаходився майже в кожній хаті). Через те він значно більше ніж інші святі оспіваний у народній творчості та возвели-
чений у християнському богослужінні. До нашого часу на Тернопільщині збереглися і виконуються такі пісні про святого Миколая, як «О хто, хто Миколая любить», «Святителю Мико-
лаю», «Ішов Миколай лужком-бережком» та ін. Вони, як правило, писемного походження, хоча останнім часом ці пісні вже втратили авторські ознаки і значною мірою фольклоризувалися, тобто виконуються як народні твори. Їхнє писемне походження особливо відчутне на словесному та мелосно-
му рівнях (несиметричність строфічних віршів, секвенційність мелодичного становлення, класичні норми кадансування тощо), а фольклорне — у самому способі виконання та передачі від покоління до покоління. У 20–30-х роках XX ст. на Тернопільщині в шкільних та дошкільних за-
кладах розігрувалися невеличкі сценки, пов’язані із рядженням у святого Миколая, ангелів, жидів, чортиків та ін. Вони, як правило, вели з дітьми мо-
ралізаторські бесіди, чемним дітям дарували подарунки, а нечемним — пру-
тики. У радянський період ця традиція була строго заборонена комуністич-
ним режимом, а в період утворення держави Україна була знову відновлена. Найбільшим святом на Тернопільщині в зимовий час є Різдво. У дохрис-
тиянський період у цей час наші предки святкували різдво денного світила — 6
сонця, а в християнський період — різдво Сина Божого Ісуса Христа. Як ба-
чимо, ці свята поєднані між собою ідеєю світлоносного начала. Адже Син Божий, як і сонце, є найбільшим світлом як на небі, так і на землі. Свято Різдва багате різноманітними обрядовими дійствами, де головну роль відіграє музика, танці, пантоміма. Серед музичного компонента домі-
нуючу роль відіграють пісні, які називаються колядками та щедрівками. Термін «колядка» праукраїнського походження. Він походить від імені богині неба Коляди, яка в цей період народжувала нове Сонце. Колядки — це своєрідні духовні жертви на честь народження нового божества — Світла. Їхня функція — супроводжувати різдвяні обрядові дійства, особливо на Свят-
вечір та в перший день Різдвяних свят. Колядування дітей, та й дорослих, у різні часи мало велику магічну силу. Адже воно виконувало своєрідну функцію «першого полазника», який зав-
жди ніс у кожну українську родину щастя, радість і добро. Колядки, що побутують на Тернопільщині, в основному поділяються на дохристиянські та християнські. Перші, починаючи з початку XX ст., були активно витіснені колядками християнського змісту, що активно функціону-
ють на Тернопільщині і до сьогодні. Для дохристиянських колядок характерна преславна та гумористична те-
матика, суцільно пронизана аграрними мотивами. Адже вони прославляють господаря, його сім’ю, а також веселять їх гумористичними куплетами, на-
даючи їм святкового настрою. У кінці кожної колядки звучали віншування — своєрідні формули-побажання та вимоги винагороди, що вказувало на свя-
щеннодійство колядників, на їхню можливість приносити до осель не тільки добро, але й зло. Дохристиянським колядкам властива як симетрична, так і несиметрична строфіка, яка втілюється переважно у прості однорядкові строфи з приспіва-
ми, що містять у собі основний смисловий код свята (це, переважно, Святий вечір). Найпоширенішими ритмічними формами вірша у дохристиянських коля-
дках є нецезурований шестискладник (6), семискладник (7) або цезурований десятискладник (5+5). Ритмічні форми приспівів у колядках бувають значно більшими за обсягом складів, ніж самі строфи. Це вказує на їхню домінантну особливість у цих творах у цілому. Дохристиянські колядки характеризуються слабомелодичним ритмом у формі об'єднання (♪♪♪♪!), моторною мелодикою та вузькооб’ємними ладоз-
вукорядами (тетрахорд, пентахорд). Колядки виконувалися на Різдво дітьми, хлопчаками-підлітками та пару-
бочими гуртами, де заспів виконував, як правило, їхній провідник, а при-
спів — усі учасники гурту колядників. Останнім часом на Тернопільщині виконуються лише колядки християн-
ського змісту. Вони як жанр сформувалися у середньовіччі з метою кращого 7
розуміння біблейної оповіді про народження Сина Божого — Ісуса Христа, а також для святкового оформлення різдвяної Святої Літургії. Одночасно хрис-
тиянські колядки виходять за межі культових приміщень і стають набутком народної інсценізації біблейної оповіді про царя Ірода, пов’язаної з наро-
дженням Ісуса Христа. Згодом ці пісні стають складовою частиною й інших обрядових дійств народного походження — «Кози», «Коня», «Ведмедя», ля-
лькового та живого вертепів. Колядки християнського змісту останнім часом увійшли в репертуар різ-
ного роду сільських та міських гуртів. Вони виконуються і в церквах до і піс-
ля Святої Літургії протягом 40 днів після Різдва. Християнські колядки в основному розкривають подію народження Ди-
тятка Божого — Ісуса Христа. Персонажами в них є ті особи, які були прису-
тніми при Його народженні — це породілля Пречиста Діва Марія, її чоловік Йосип, три царі, пастушки та ангели. У християнських колядках домінуючи-
ми є мотиви радості, святковості, благоговіння, що створюють піднесений настрій та надають самому обрядові величного характеру. Строфіці християнських колядок, на відміну від дохристиянських, влас-
тива гетерометрична побудова, позначена впливами літературної версифіка-
ції. Адже її першими творцями були переважно спудеї та вчителі колегіумів і академій, які й використовували класичні (латинські) системи віршування. Через те тут використовуються і новітні силабомелодичні моделі, що основа-
ні на формах об'єднання з дробленням або об'єднання. Християнські колядки переважно укладаються у дворядкові або чотири-
рядкові строфи, в основному без приспівів, а їхня мелодика — співна (канти-
ленна) і реалізується в помірно-повільних темпах. Більшість колядок християнського змісту базується на гексахордних або на семиступеневих ладозвукорядах як плагального, так і автентичного поєд-
нань. Друге та третє свято зимового календарно-обрядового циклу Тернопіль-
щини складають Новий рік та Йордан. Новий рік (тут його називають Старим Новим роком), у порівнянні з іншими зимовими святами, майже повністю вийшов з ужитку і святкується лише на рівні церковного свята Василія — архієпископа Христової церкви в Малій Азії, одного з авторів Святої Літургії. З дохристиянської обрядовості в ньому залишилося до нашого часу лише дитяче віншування та парубоче маланкування. Якщо обряд дитячого засіван-
ня поширений по всій тернопільській території, то обряд «Маланка» у найбі-
льшій мірі зберігся у її південних районах — Чортківському, Заліщицькому, Борщівському. Пісні, що виконуються в період цих свят, називаються щедрівками. Ця назва, що походить від Щедрого вечора, бере свій початок із далеких дохрис-
тиянських часів. Щедрівки як жанр закріпилися в календарній обрядовості в період осілого ведення нашими предками господарства — землеробства. 8
Новорічні щедрівки, які побутують на Тернопільщині, складають дві групи: щедрівки, виконувані лише дітьми — хлопчиками, та щедрівки, вико-
нувані парубочими гуртами. Дитячим щедрівкам властива переважно жартівлива тематика. Характер-
ними для цього жанру є мотиви прохання та побажання усяких гараздів. Дитячі щедрівки в основному будуються на невеличких несиметричних строфоїдах формульного характеру, хоча деякі з них є й симетричними («Щедрик»). Їм переважно властивий нецезурований шестискладник та цезу-
рований восьмискладник (4+4). У них домінує регулярно-часокількісний ритм, хоча в несиметричних щедрівках перевагу має нерегулярна акцент-
ність. Ритмічна організація у сегментах в основному тяжіє до обладнання, а ладозвукоряди — до трихордності. Дитячі щедрівки виконуються жваво одним щедрувальником або неве-
личким гуртом (двома-трьома дітьми) під вікнами, у сінях або в оселі. Після щедрівок декламуються невеличкі віршики-віншування побажального харак-
теру. Парубочі щедрівки виконувалися в давніший період лише в тих хатах, де були дівчата. Останнім часом на Новий рік вони виконуються лише в обря-
довому дійстві «Маланка», і тому вони ще називаються маланковими. Їхня поетично-образна та мелосна системи дуже близькі до старовинних колядок, але адресат їхній — це, в основному, дівчина, її краса та прагнення вийти заміж за любимого парубка. На відміну від дитячих щедрівок, парубочі виконуються гуртами у формі антифонарію: сольний заспів та гуртовий приспів. До нашого часу на Йорданські свята на Тернопільщині збереглися обря-
ди щедрування. В основному щедрують дівчата парубкам. Адже це дівоче (жіноче) свято, бо воно прославляє культ народження води (водяного (жіно-
чого) животворчого начала). Йорданські щедрівки за своїми словесно-музичними характеристиками дуже близькі до новорічних щедрівок. Відмінним у них є лише сам адресат (головним персонажем-образом у йорданських щедрівках є парубок, що пра-
гне одружитися з коханою дівчиною). Починаючи з другої половини XIX ст., йорданські щедрівки значно хрис-
тиянізувалися (у них появилися образи Пречистої Діви Марії та інших свя-
тих) і тепер виконуються під кутом зору християнської дидактики. Дівчата та молоді жінки ходять щедрувати на церковні потреби. Другим найбільшим святом у календарному році є Великдень. На Терно-
пільщині він активно святкується і в наш час. Особливо в ньому збереглися ті обрядові дійства, які були властиві молодіжним гулянням ще в дохристиян-
ський період. На відміну від різдвяних, у великодніх забавах домінуючу роль відігра-
ють дівочі гурти. Вони, як правило, є основними організаторами гаївкових 9
обрядів — стародавніх синкретичних дійств, у яких однакову функцію віді-
грають пісня, рухові елементи та пантоміма. Пісні, які виконуються у гаївкових обрядах, називаються гаївками (у пів-
нічних районах Тернопільщини — Лановецькому, Кременецькому та Шумсь-
кому — їх називають веснянками). На відміну від колядок та щедрівок, у гаївках значно ширшою є їхня те-
матика. Вона, як правило, базується на вегетаційних, міфологічних, аграрних, любовних та жартівливих компонентах. У ній домінують такі мотиви, як зу-
стріч весни і її оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, городніх культур, парування та залицяння молоді. Гаївкам Тернопільщини властиві в основному симетричні пісенні форми, хоча в деяких, особливо в старіших, збережені й несиметричні (наприклад, у гаївках «Зайчик», «Сам ходжу, сам», «Мак» та ін.). Через те в більшості їхніх віршів часто спостерігається нерівноскладовість (відхилення від норми на одну-три складоноти), і тим самим порушується ритміка віршування. Гаївкам і веснянкам Тернопільщини властиві вузькі складочислові форми віршів. Це, в основному, такі форми: 6, 4+3, 4+4, 5+5, 6+6, 4+4+6 та ін. У ри-
тмічному відношенні їм властива регулярна акцентність (це пов’язано із їх-
нім руховим (кроковим) характером). У структурах пісень цього жанру домінують такі форми ритмічної орга-
нізації, як об’єднання (♪♪♪♪!!) та репетиція (♪♪♪♪). Гаївкам та веснянкам Тернопільщини властиві, у переважній більшості, тетрахордно-пентахордні ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інто-
нації. Останні переважно будуються на кварто-квінтових інтервальних стри-
бках, які обігруються або поступово заповнюються. Більшість гаївок та веснянок Тернопільщини зберегла стародавні хореог-
рафічні елементи, які базуються на рухах колом (символ сонця), «змійкою» (символ вічності життя), шеренгами (символ руху хмар), а також рухами, що імітують ріст дерев, городніх та злакових культур. На Тернопільщині останнім часом гаївки та веснянки все менше викону-
ються молоддю та людьми середнього покоління, а стають набутком репер-
туару дітей-підлітків (досить в обмеженій кількості). Літній календарно-обрядовий цикл представляють Зелені свята та свято Івана Купайла. Дохристиянські засади цих свят на Тернопільщині до нашого часу дуже мало збереглися, а пісні (за винятком волинських районів) повніс-
тю канули в Лету. В обряді Зелених свят збереглося лише саме клечання гіл-
лям (кленом, ясеном) та травами (татарським зіллям) сільських та міських осель, а також вихід процесією в поле для його освячення, хоча в другій по-
ловині XIX ст. на Бережанщині, за спогадами Б. Лепкого, на Зелені свята фу-
нкціонував обряд «Вільха», виконуваний лише самими дівчатами і близький за структурою до гаївкового. Його супроводжували і відповідні пісні, зокре-
ма «Ой хилився дуб на дуба» (запис пісні зберігся без мелодії). 10
На жаль, стародавні пісні, які супроводжували зеленосвятські обряди, до нашого часу не збереглися, а збереглися лише пісні християнського змісту, які супроводжують обряд посвячення полів. Це, переважно, пісні «Христос воскрес, радійте люди», «Царю небесний», «Душе святий», «Дар найкра-
щий», «Всі тя хори», що розкривають зміст християнського свята Трійці. Ці пісні, як і інші церковні, сформувалися у ХVІІІ—ХІХ ст. з метою гли-
бшого розуміння християнами церковного обряду, зокрема суті окремих свят та їхніх святих. Усі вони літературного походження — складені служителями церкви або спудеями духовних семінарій чи академій. Через те їм властиві впливи латинського віршування та мелос, орієнтований на авторські зразки. Останньому, в основному, властива секвенційна мелодика, класичні форми кадансування та симетрична періодичність строфіки. Ці зразки переважно розспівувалися способом терцової втори. Купальська обрядовість, як і зеленосвятська, збереглася на Тернопільщи-
ні лише фрагментарно, і то в більшій мірі у південноволинських районах — Лановецькому, Кременецькому та Шумському. Якщо в останніх районах во-
на збереглася на рівні активного функціонування пісень у самому обряді, то в західноподільських районах вона ще на початку XX ст. вийшла з ужитку і збереглася лише на рівні клечання дикими травами осель та господарських споруд. Відповідно, і пісні на цій території перестали функціонувати й до нашого часу не збереглися. Тематика купальських пісень, збережених на Тернопільщині, в основно-
му будується на еротичних та жартівливих мотивах, тобто вона зберігає пер-
вісну сутність купальського свята — нічного шлюбування молоді. Мелос купальських пісень представляє давнішу фольклорну верству: прості одно-дворядкові строфи, переважно із приспівами, що розкривають семантику самого свята, типову ритмічну форму вірша 5+4, архаїчну вузько-
об’ємну мелодику й відповідні оліготонічні ладозвукоряди та одноголосий спосіб виконання. Купальські пісні переважно супроводжуються простими хореографічни-
ми елементами — ходінням навколо багаття та купальського деревця — «купайла». Купальський обряд останнім часом, втративши свій первісний зміст, перетворився у молодіжні ігри та забави. Жниварські пісні на Тернопільщині через втрату їхнього соціального статусу також мало збереглися в активному репертуарі місцевих жителів (їх взагалі не було багато) і тепер функціонують лише серед старожилів як релі-
кти. Зміст жниварських пісень — оспівування важкої праці хліборобів та воз-
величення самого закінчення жнив. Жниварські пісні часто бувають і жартів-
ливого змісту: оспівується лінивство женців. За мелосом жниварські пісні творять дві групи: пісні строфічних побудов та пісні ладканкових побудов. Якщо пісні першої групи виконуються пере-
11
важно під час походу в поле та приходу з нього і через те мають похідний (маршовий) характер, прості за формою та мелодикою, то другі представля-
ють групу, контрастну за характером та мелосом. У їхній основі лежать стро-
ки формульного характеру (близькі до весільних ладканкових), з речитатив-
ною мелодикою та типовим тетрахордним ладозвукорядом. Жниварські пісні виконуються одноголосно, а якщо гуртом — то з гете-
рофонічними елементами. Вони значно більше індивідуалізовані, ніж інші обрядові пісні. Родинно-обрядова пісенність Тернопільщини, як і календарна, останнім часом значно звузила сферу своєї дії і залишилася в обрядах лише на рівні основних вузлових елементів. Найбільшого забуття серед родинних обрядів набула родильна (хрестин-
на) обрядовість. Адже зі зміною самих умов народження дитини (сільських та міських баб-повитух замінили кваліфіковані лікарі-акушери) відпала по-
треба у їхніх традиційних супровідних елементах. Таким чином, родильний обряд залишився лише на рівні християнського чину хрещення в церкві і че-
рез те стародавні пісні, які супроводжували його до цього, призабулися і майже повністю вийшли з ужитку. Якщо в центральній та південній частині Тернопільщини родильні пісні навіть відсутні в пасивній пам’яті старожилів, то в північних її районах (Лановецькому, Кременецькому, Шумському) деякі з них старожили ще пам’ятають, зокрема ті, які пов’язані зі співом бабі-
повитусі або бабусі новонародженої дитини. Пісні, що пов’язані із народженням дитини, на Тернопільщині поділя-
ються на дві групи: власне родильні (виконуються бабі-повитусі) та хрестин-
ні (виконуються після чину хрещення дитини за столом). Перша група пісень (родильні) представляє давнішу фольклорну верству. Адже їхній зміст складають ритуально-прославні мотиви, що пов’язані із го-
ловними персонажами, які присутні під час народження дитини. Це, в основ-
ному, невеличкі пісні-формули з вузькооб’ємною строфікою та ритмічною будовою вірша (5+5, 4+4+4). Мелодика родильних пісень переважно тяжіє до речитативності, так як для неї характерний вузькооб’ємний ладозвукоряд (переважно три-тетрахорд). Родильним пісням властиве сольне виконавство. Їх переважно виконують куми або близькі родичі новонародженого. Хрестинні пісні, у порівнянні з родильними, значно пізнішого походжен-
ня. Вони сформувалися в період запровадження обряду хрещення (ХІV–
ХV ст.). За тематикою хрестинні пісні розкривають стосунки головних пер-
сонажів хрестин — кумів. Особливо їм присутні жартівливі мотиви. Мелос хрестинних пісень також позначений впливами звичайних пісень, особливо жартівливих. Йому властива симетричність строфіки з перевагою складочислових форм (6+6, 4+4+6) та ін. У цих піснях домінують чотириряд-
кові строфи з автоматичним повтором третього та четвертого речень і мотор-
12на мелодика. Ладозвукоряди в хрестинних піснях, як правило, оліготонічні (пента- та гексахорди). Хрестинні пісні виконуються переважно як застольні або як приспівки до танців. Через те вони мають в основному танцювальний характер. На Тернопільщині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявив-
ся весільний. Він зберіг майже всі вузлові елементи, лише в значній мірі ско-
ротився в часі. Особливо звелася до мінімуму довесільна обрядовість — сва-
тання та заручини, хоча у північних та південних її районах вона майже по-
вністю функціонує. Найбільш збереженим є власне весільний обряд, хоча значна частина пісень, які його обслуговували, вийшла з ужитку. Власне весільний обряд у давніший період розпочинався зі співу коро-
вайних пісень (до речі, вони збереглися до останнього часу лише у північних районах Тернопільщини — Лановецькому, Кременецькому та Шумському). За своїми музично-стильовими особливостями вони повністю споріднені із власне весільними піснями-ладканками. Весільні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають групу стро-
фічних та нестрофічних пісень. Строфічні весільні пісні переважно виконуються під час обдаровування молодих, і тому їх часто ще називають віватами (термін польського похо-
дження і означає похвальну пісню). Їхні сюжети в основному розкривають майбутнє життя одружених або висміюють окремі вади тих гостей, яким ад-
ресуються ці вівати. Через те вони мають часто вживану (типову) ритмічну форму вірша (6+6, 4+4+6) та типові мелодії (вівати співаються на дві-три різ-
ні мелодії). У строфічних весільних піснях найчастіше зустрічається моторна мело-
дика танцювального характеру, що будується на тетрахордно-пентахордних ладозвукорядах іонійського та еолійського нахилів. Весільні строфічні пісні-вівати виконуються лише окремими виконавця-
ми з елементами імпровізаційності (словесні тексти можуть складатися під час самого виконання) і мають, як правило, інструментальні перегри. Нестрофічну групу весільних пісень складають ладканки. Це, переважно, пісні давнішої фольклорної верстви. Вони беруть свій початок у період фор-
мування самого весільного обряду й назву отримали від богині Лади — по-
кровительки шлюбу. За тематикою пісні-ладканки — це, в основному, відповідний коментар ходу самого весілля. Вони одчасно виконують дві функції: епічну та режи-
серську (розповідають про весільний обряд та спрямовують його у відповідне русло). Персонажами пісень-ладканок є головні дійові особи весілля: моло-
дий, молода, дружки, дружби, світилки, старости тощо. Особливо пісні-
ладканки багаті образною лексикою та весільними фетишами-оберегами. За структурою пісні-ладканки представляють так звану ладканкову фор-
му (термін Б. Луканюка). Вона, як правило, складається із трьох-шести, семи 13
несиметричних речень (у них можуть бути відхилення на один-три склади) серіаційного типу мелодичного становлення. Типовими ритмічними формами вірша у ладканках є: 7, 5+5+3; 5+5+7. Вони якраз і формують навколо себе відповідні мелодичні типи, які обслуго-
вують майже весь комплекс весільних пісень. Ритмічна форма організації сегментів у ладканках тяжіє до об'єднання (♪♪♪♪!!!) і сформована, переважно, речитативною мелодикою. Хоча часто зустрічається в них і кантиленна ме-
лодика, особливо у вінкоплетинських піснях. Типовою у піснях-ладканках є і ладозвукорядна будова. Вона, як прави-
ло, базується на іонійських тетрахордах, які часто можуть уживатися із суб-
секундами чи субквартами. Дані пісні виконуються переважно жіночими чи дівочими гуртами в унісон, їх виконують, як правило, свашки чи дружки. Останнім часом пісні-ладканки на Тернопільщині виконуються лише в основних вузлових частинах весільного обряду, зокрема при вінкоплетинах, при готуванні молодої до шлюбу, при накладанні на голову молодій хустки тощо. Весільний обряд Тернопільщини не обходиться без інструментальної му-
зики, яка виконує в ньому домінуючу роль, особливо останнім часом. Вона дає відповідний сигнал про початок самого весілля, про прихід гостей, про час відпровадження до шлюбу та повернення від нього, про час дарування молодих, про прощання молодої з дівоцтвом тощо. При цьому відтворюються відповідні інструментальні мелодії. Інструментальна музика є також основним організуючим елементом ве-
сільного дозвілля. Вона супроводжує танці, а також різного роду весільні ігри та забави. Часто виступає у вокально-інструментальній формі. Танці викону-
ються під спів музикантів-інструменталістів. На Тернопільщині виконуються такі весільні танці, як вальси, польки, фокстроти, танго, сучасні танці-«трясилки», а також танцювальні ігри: «Хус-
тинка», «Передача», «Віник» та ін. Найстабільнішим у своєму розвиткові на Тернопільщині є похоронний обряд. На відміну від двох попередніх, він повністю виступає у християнізо-
ваному обрамленні, за винятком поминок, які у своїй основі несуть язични-
цьку похоронну культуру, схожу на дохристиянську тризну. Музичний компонент похоронного обряду Тернопільщини базується на плачах-голосіннях, похоронних піснях християнського змісту, літургійних елементах та інструментальній музиці. Найбагатшим похоронний обряд є плачами-голосіннями. У своїй основі вони зберігають найдавніші елементи організації мелодичного матеріалу. Це, переважно, різні за побудовою строфоїди (чотири-восьмирядкові), що поєд-
нуються між собою способом асонансного віршування. Вони, на відміну від інших строфоїдів, не мають строго означеної ритмічної організації. 14
Тематика плачів-голосінь в основному спрямована на конкретного адре-
сата (у даному разі померлого: чоловіка, дружину, маму, тата, брата, дочку, дитину тощо) і ніколи не виступає у сталих формах, тобто є повністю імпро-
візаційною у своєму становленні. Тут домінуючу роль в організації словесно-
го тексту відіграють різного роду пестливі та пом’якшувальні слова (ріднесе-
нький, молодесенький, золотесенький тощо). Кожен вірш плачу-голосіння — це, свого роду, окрема мелодична фраза, яка організовується способом спадання інтонаційного матеріалу зверху вниз. Вона переважно охоплює інтервал квінту-кварту і може бути як діатонічною, так і хроматичною. Хроматизація фрази особливо властива драматичним мо-
ментам плачу-голосіння (у моменти приходу до хати найближчих родичів, священика, виносу покійника з хати, опускання його в могилу), в усіх ін-
ших — діатонічна. Похоронні плачі-голосіння на Тернопільщині виконуються лише близь-
кими родичами — жінками, окремо одна від одної (чоловіки за померлими в цьому регіоні не голосять). Останнім часом на Тернопільщині все частіше при покійникові, особливо у вечірній час, виконуються пісні християнського змісту. Ці пісні, як прави-
ло, усно-писемного походження. Вони увійшли в похоронну обрядовість на початку XX ст. і їхнє виконання все більше набирає традиційних ознак. Тематика похоронних пісень переважно базується на моментах прощання покійника із цим світом і переході його в потойбічний світ. Тут домінують різного роду жалісливі мотиви, які сприяють драматизації самого пісенного сюжету. Строфіка похоронних пісень в основному позначена впливами писемної творчості. Адже їхніми творцями переважно були дяки або регенти церков-
них хорів. Через те в них домінують впливи авторської творчості. Найчастіше у похоронних піснях використовується чотирирядкова строфа без приспіву або дворядкова строфа з приспівом, укладена у кратні метри. А мелодика переважно будується на секвенційному розвиткові, що особливо драматизує сам пісенний матеріал. Ладозвукоряди в похоронних піснях переважно обрамлені семиступене-
вою або октавною шкалою і тяжіють до автентичних завершень. Похоронні пісні на Тернопільщині виконуються лише церковними хора-
ми під керівництвом дяка або регента біля покійника у вечірній час та під час проводів його на кладовище. У похоронному обряді використовуються два церковні чини: панахида та похорон. Вони, в основному, базуються на літургійному матеріалі і мають лише окремі похоронні піснеспіви, обрамлені мінорним нахилом. Особливо це відчутно у завершальному елементі «Вічная пам'ять». 15
Завершальний етап похоронного обряду часто супроводжується грою ду-
хового оркестру. Він виконує спеціально написані для цього ритуалу похо-
ронні марші. Дитячий фольклор на Тернопільщині, як і на всій Україні, складається із двох пластів: пісень, виконуваних дорослими для дітей, та пісень, викону-
ваними самими дітьми. У групу пісень, виконуваних дорослими для дітей, входять такі народно-
музичні жанри, як колискові, забавлянки (утішки), пісні-казки, небилиці та пісні з казок. Найпоширенішими серед них є колискові. Вони належать до приуроче-
них пісень, тобто виконуються лише при заколисуванні дитини. У давніший період колискові пісні виконували переважно магічну функцію — були своє-
рідними оберегами від хвороб та усіляких нещасть, а в останній період, втра-
тивши своє первісне призначення, вони стали лише звуковою афонією при заколисуванні дитини. Тематика власне колискових пісень в основному базується на фантастич-
них сюжетах. Тут переважають такі казкові персонажі, як Сон, Дрімота, Ко-
тик, Гулі тощо. У них домінують такі приспівні елементи, як «нини», «люлі» тощо. У колискових піснях переважає ізоритмічна строфіка з пріоритетом складочислових розмірів: 6; 4+3; 4+4; 5+5+7. У них домінує ритмічна форма об'єднання (♪♪♪!). Тип мелодичного становлення в колискових піснях співний, а сам наспів складається з коротких, варіаційно повторюваних поспівок, які виконують функцію заколисування і мають переважно шести-восьмирядковий метр. Колисковим пісням Тернопільщини властивий, у значній мірі, терцово-
квартовий обсяг, який виступає як у мажорному, так і в мінорному нахилах. Деяка частина колискових пісень має обсяги пентахордів та гексахордів. Колискові пісні виконуються в повільних або помірних темпах, тихим звучанням, переважно низьким грудним регістром, їх виконують, як правило, жінки під супровід якихось хатніх робіт: вишивання, гаптування тощо. На Тернопільщині до останнього часу в репертуарі дорослих збереглися такі пісні дорослих для дітей, як забавлянки. Вони, в основному, покликані фізично зміцнювати дитину, створювати їй бадьорий настрій. Тематика забавлянок різноманітна, але найбільше вона пов'язана з при-
вабливими для маленьких дітей тваринами та птахами чи домашніми робота-
ми. Частими персонажами в забавлянках є Коник, Котик, Ласочка, Ластівка, Сорока, Мишка та ін. Поетика забавлянок наближена до дитячого світо-
сприймання. На Тернопільщині забавлянки зустрічаються як строфічні, так і астрофі-
чні, з перевагою останніх. У їх основі лежать ладканкові структури, що, пе-
реважно, складаються з трьох-дванадцяти різноскладових віршів. Строфічні 16забавлянки представлені невеличкими побудовами (від однієї — до чоти-
рьох-п’яти строф) із симетрично поєднаними віршами. У забавлянках переважають такі типи ритмічної організації, як репетиція та об'єднання (♪♪♪♪, ♪♪♪♪!!) (об’єднання — найбільш поширена форма). Для них найхарактернішими є дворядкові та чотирирядкові варіаційні форми або трирядкові ладканкові форми (АВА, АВА). Найчастіше у забавлянках представлена речитативна моторика з вузько-
об’ємним мелодичним контуром у межах секунди, терції чи кварти. Забавлянки виконуються лише одноголосо дорослими та старшими діть-
ми з відповідними пантомімічними рухами і належать до групи принагідних народномузичних творів. До нашого часу на Тернопільщині у фольклорному середовищі дорослих для дітей збереглися дитячі пісні-казки. Це «Два півники», «Бігло козенятко», «Зажурився щиголь», «Козуню-любуню», «Чи ви чули, Тодосію» та ін. Вони, на відміну від інших дитячих пісень, творять групу напливових і є найбільш функціональними в дитячій народній музичній творчості. Найчастіше у піснях цього жанру зустрічається зооморфна тематика. Тут коло персонажів є широким та різноманітним: Цапок та Кізонька, Горобей-
чик, Півник, Бузьок, Жабка, Котик, Жучок, Мишка та ін. Більшості дитячих пісень-казок притаманні і жартівливі елементи. Тут висміюються окремі вади тварин, які уподібнені до людських. Ці пісні часто супроводжуються хореографічними рухами та пантомімою. Дитячі пісні-казки, як і забавлянки, характеризуються строфічними та ас-
трофічними побудовами. У них часто зустрічається сапфічна строфа (п’ятивіршова побудова із удвічі укороченим останнім віршем). Нестрофічні композиції часто уподібнені до ситуативних музичних картинок із наскріз-
ною формою розвитку (міні-оперетки). У дитячих піснях-казках домінують такі ритмічні форми віршів, як 4+3, 4+4, 4+4+6, а також дворядкові та чотирирядкові строфи з автоматичним по-
втором останніх речень. Часто зустрічаються і п’ятирядкові ладканкові фор-
ми варіаційного розвитку. У піснях цього жанру в основному використову-
ється діалогічність викладу матеріалу у формі запитання-відповіді. Найпоширенішою у дитячих піснях є моторна мелодика. Адже майже усім пісням цього жанру властива танцювальність та пантомімічність, козач-
ково-гопачкові ритмічні малюнки. Часто зустрічається і вальсова метрика. Для жанру дитячих пісень-казок характерні пентахордно-октахордні ла-
дозвукоряди як мажорного, так і мінорного нахилів. Дитячі пісні-казки творять найбільший пласт серед дитячого фольклору, співаного дорослими для дітей, і в автентичному середовищі виконуються переважно самими дітьми для когось одноголосо. На Тернопільщині побутує ряд казок, у яких зустрічаються музично-
поетичні вставки у формі діалогів та монологів. Вони виступають не як заве-
17
ршені твори, а як інтерлюдійні ланки, які цементують саму композиційну структуру казки. Їхня тематика повністю підпорядкована основному сюжет-
ному стрижню. Вони є продовженням діалогічних та монологічних форм са-
мої казки. Пісні з казок, як правило, невеликі за обсягом. Вони складаються із дво-, тристрофічних ізоритмічних побудов із складочисловою будовою вірша 4+4. Ця ритмічна форма належить до найстаровинніших і генетично пов’язана з формуванням казкової традиції. Інші структуротворчі та мелосні характерис-
тики аналогічні до пісень-казок, за винятком мелодики, яка в піснях із казок є, в основному, речитативною. Адже казковому жанру, у значній мірі, влас-
тива епічна стихія, і через те говірковий тип мелодичного розвитку в них є пріоритетним. Також вужчими за обсягом є їхні ладозвукоряди (трихорди, пентахорди), які ніби акумулюють природний інтонаційний фон, що властивий для реци-
тації казки в цілому. На Тернопільщині найпоширенішими казками, у яких зустрічаються му-
зично-поетичні вставки, є «Лисичка, Котик та Півник», «Івасик-Телесик», «Дивна сопілка», «Колобок» та ін. Вагомий пласт у дитячій музичній творчості Тернопільщини складають пісні, виконувані самими дітьми. Це заклички, примовки, прозивалки, звуко-
наслідування, колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні. Заклички, примовки та звуконаслідування творять один пласт давнішої фольклорної верстви. На початковому етапі вони втілювали вербальну магію дорослих, потім ця віра поступово втрачала свій сенс і залишалася жити ли-
ше у світі уявлень дітей. Адресатом у закличках, примовках та звуконаслідуваннях є головні не-
бесні світила, метеорологічні явища, комахи, птахи та тварини. На початко-
вому етапі вони, вірогідно, супроводжувалися певними магічними діями, від-
гомони яких ще можна помітити у деяких сучасних текстах. Тривале функці-
онування закличок, примовок та звуконаслідувань серед дітей викликало по-
яву зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх вірувань. Тепер ці твори — суто дитяча творчість. Вони звучать найчастіше в період розквіту природи — навесні. Головним поетичним прийомом у закличках, примовках та звуконасліду-
ваннях є звертання до конкретного адресата — явищ природи, тварин, комах. Композиційно вони складаються з експозиції та своєрідного епілогу, у якому сконцентроване бажання здійсненого. У ритміці пісенних віршів закличок, примовок та звуконаслідувань пере-
важають побудови, що складаються в основному із семи-, восьми складочис-
лових форм (4+3, 4+4). Їхні строфи переважно тирадної будови і позбавлені чіткої симетрії (що вказує на стародавність їхнього походження). 18
Ритмічна організація в сегментах в основному базується на репетиційних та дроблених формах (♪♪♪♪, !♪♪) і має нерегулярну акцентність. Мелодика закличок, примовок та звуконаслідувань речитативно-
декламаційного характеру й охоплює вузькооб’ємні звукосполучення (дихо-
рди, трихорди, тетрахорди, дитоніку, тритоніку та тетратоніку). Дані твори рецитуються як дитячими гуртами, так і окремими дітьми од-
ноголосо з деякими пантомімічними елементами (рухами рук, голови, тулуба тощо). На Тернопільщині найпоширенішими закличками, примовками та звуко-
наслідуваннями є: «Вигрій, вигрій, сонечко», «Не йди, не йди, дощику», «Ой вітре, вітроньку», «Гет, хмари, гет», «Водо, водо, холодная», «Зозуле рябень-
ка», «Бузьок-чапля», «Коровко, коровко», «Муравлі, муравлі», «Равлику-
Павлику», «Дзінь, бом», «Нум плакать, нум». Найпоширенішим жанром в ігрових моментах дітей є прозивалки, що є суто дитячою творчістю. У прозивалках найяскравіше відображені особливо-
сті вікової етики дітей, їхні реакції під час сварок чи суперечок. У прозивалках вихідним елементом у створенні образу є імена конкрет-
них адресатів, які обігруються різними дошкульними римованими словами. За структурними та мелосними ознаками прозивалки дуже близькі до за-
кличок та примовок і споріднені основними елементами виконавства. У групу фольклору, виконуваного самими дітьми, входять і обрядові твори: колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні (останні вийшли з ужитку і останнім часом на Тернопільщині вже не виконуються). Найпоширенішими календарно-обрядовими дитячими піснями на Терно-
пільщині є колядки і щедрівки, що обслуговують зимовий цикл обрядів — Різдво, Новий рік і Йордан. Колядки виконуються дітьми на Святий вечір та Різдво як окремо, так і під час різних обрядових дійств: ходіння із зіркою, шопкою, Іродом та верте-
пом. На даний час колядки дохристиянського змісту уже не виконуються ді-
тьми на Різдвяні свята, їх замінили колядки з християнськими сюжетами. За тематикою християнські колядки поділяються на дві групи: прославні та гумористичні (останні виконуються лише в тих моментах, коли господарі не хочуть дати коляди). Строфіка дитячих колядок буває симетричною та несиметричною (неси-
метричність полягає в незначному відхиленні в деяких віршах складонот від початкової вихідної норми). Найпоширенішими ритмічними формами вірша в дитячих колядках є цезурований восьмискладник (4+4) та дванадцятискла-
дних (6+6), часто зустрічається і цезурований чотирнадцятискладник (4+4+6). Пріоритетними формами ритмічної організації в сегментах є об'єднання (♪♪♪♪!!) та репетиція (♪♪♪♪). 19
Найчастіше в дитячих колядках вживаються дворядкові та чотирирядкові строфи без приспівів. Мелодика в дитячих колядках переважно співна. Вона випливає з традицій церковного співу, хоча переважно «розбавлена» тради-
ційною моторикою. Дитячі колядки мають в основному пентахордно-гексахордні ладоутво-
рення як мажорного, так і мінорного нахилів, хоча деяким колядкам властиві і семиступеневі лади у плагальному та автентичному поєднаннях. Більшість християнських колядок тяжіють до гармонічного способу мислення. На Тернопільщині найчастіше діти виконують такі колядки, як «Нова ра-
дість стала», «Бог предвічний народився», «Небо і земля нині торжеству-
ють», «У Вифлеємі нині новина» тощо. Дитячі колядки виконуються переважно поодиноко або двома-трьома учасниками в сінях чи в оселі з обов’язковим прикінцевим віншуванням хри-
стиянського змісту. Дитячі щедрівки останнім часом уже не виконуються дітьми на Щедрий вечір, бо цей обряд вийшов з ужитку. За структурними та мелосними харак-
теристиками вони майже ідентичні з традиційними колядками. На Тернопільщині у весняний період, а особливо на Великодні свята, по-
бутують гаївки (у трьох волинських районах — Лановецькому, Кременець-
кому та Шумському — їх називають веснянками). У давніший період вони виконувалися окремими дитячими гуртами, а останнім часом вони викону-
ються лише під керівництвом вчителів біля церкви, у клубі або на шкільному подвір’ї. Дитячі гаївки також можуть виконуватися дітьми протягом усього весняного періоду як звичайні ігри (прикладом цього є гра «Подоляночка»). Тематика дитячих гаївок в основному базується на вегетаційних та агра-
рних елементах. У них, зокрема, домінують такі мотиви, як зустріч весни, її оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, городніх куль-
тур тощо. Головними персонажами у дитячих гаївках є Веснянка, Бузьок, Ластівка, Журавель, Зозуля, Шпачок, Мак, Горошок, Грушечка тощо. Дитячим веснянкам та гаївкам, що побутують на Тернопільщині, власти-
ві вузькі складочислові форми віршів. Це, в основному, нецезурований шес-
тискладник (6), цезурований восьмискладник (4+4), десятискладник (5+5, 6+4) та ін. Треба зазначити, що для пісень цього жанру властива регулярна акцент-
ність з пріоритетом таких форм ритмічних організацій, як об'єднання (♪♪♪♪!!) та репетиція (♪♪♪♪). Для дитячих веснянок та гаївок характерні в основному дворядкові стро-
фи без приспівів і дворядкові строфи з приспівами. Останні давнішого похо-
дження, бо вони утримують в собі антифонарний спосіб співу. Рідше зустрі-
чаються й однорядкові форми з приспівами. Веснянкам та гаївкам, виконуваним дітьми, переважно властиві трихорд-
но-тетрахордні ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інтонації. 20
Для дитячих гаївок характерний гуртовий спів в унісон, що супроводжу-
ється хореографічними та пантомімічними елементами. У їхній основі лежать кругові та змійкові рухи, імітація руками росту дерев, злакових і городніх культур. Найпоширенішими дитячими гаївками та веснянками на Тернопільщині є «Подоляночка», «Жучок», «Зайчик», «Грушечка», «Огірочки» та ін. Звичайний фольклор Найактивнішою і найбагатшою групою, що функціонує в наш час на Те-
рнопільщині, є звичайні пісні. На відміну від календарних, які приурочені до певних обрядів і відповідного часу, звичайні пісні виконуються протягом майже цілого року будь-де, будь-коли і при будь-яких обставинах. Їх найчас-
тіше виконують молодіжні (дівочі і парубочі) гурти, а також представники середнього та старшого поколінь. Вони часто виконуються при різних дома-
шніх роботах: прядінні, вишиванні, скубанні пір’я, виготовленні домашніх промислів, а також на весіллі — як застольні пісні. Звичайні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають дві групи: групу пісень родинно-побутового змісту та групу пісень соціального змісту. Найактивнішою з них є перша група. Вона представлена трьома жанрами: баладами, любовними та сімейними піснями. Найдавнішим жанром серед них є балади. На Тернопільщині вони в ос-
новному представлені фантастичними, історичними та родинно-побутовими сюжетами. Групу з фантастичними сюжетами представляють такі балади, як «Ой за гаєм зелененьким брала вдова лен дрібненький», «Коло млина, коло броду», «Мала мати сина» та ін. А балади «Про Бондарівну», «Про Лимерівну», «Ой служила Настя в па-
на», «Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький» представляють групу з історичною підосновою. Найбільший пласт в активному репертуарі тернопільських співаків пред-
ставляють любовні балади. Це: «Ой там під лісом, під дубиною», «Ой черво-
но сонце сходить», «Ішов відважний гайовий», «Злетів сокіл з ліса» тощо. Любовні пісні — той основний масив репертуару, який виконується в молодіжному середовищі співаків. Вони особливо часто звучать на вечорни-
цях та молодіжних вулицях. На Тернопільщині найчастіше співають такі лю-
бовні пісні, як «Ой чий то кінь стоїть», «По садочку ходжу», «Ой звідси го-
ра», «Чом ти не прийшов», «Ой дівчина по гриби ходила», «Світи, місяць, нічку», «А вже третій вечір», «Ой ти, горо кремінная», «Там на отаві, на ста-
вочку» та ін. Сімейні пісні найчастіше виконуються одруженими людьми на весіллях, хрестинах, різного роду родинних святах, а також на осінніх толоках. Їхню 21
тематику в основному складають такі мотиви: зародження сімейних відно-
син, вороги на перешкоді новоодруженим, сімейна зрада та нещасливе сімей-
не життя. Часто на Тернопільщині виконуються такі сімейні пісні, як «Крик-
ну я си, крикну», «Ой летіла зозуленька понад море в гай», «Ой у полі озере-
чко», «Сіно моє, сіно», «Журо моя, журо» тощо. Пісні родинно-побутового змісту, на відміну від соціально-побутових пі-
сень, мають дещо іншу структурно-музичну стилістику. Вона визначається у наступному. Пісні родинно-побутової тематики характеризуються, як правило, дворя-
дковою або чотирирядковою строфою з автоматичним повтором другого або третього та четвертого речень. Типовими ритмічними формами вірша в родинно-побутових піснях є дванадцятискдадник (6+6), чотирнадцятискладник (4+4+6) та п’ятнадцятискладник (5+5+5). Ритмічні форми організації в цих піснях є роз-
маїтими і, скоріше за все, випливають із гомогенного фольклорного середо-
вища чи модусу мислення того чи того етнографічного середовища. Звичайні пісні родинно-побутової тематики в найбільшій мірі характери-
зуються кантиленною мелодикою, яка є типовою для цієї групи. Для них ха-
рактерними є пентахордно-гексахордні ладозвукоряди, хоча часто зустріча-
ється і плагальне поєднання двох пентахордів чи тетрахордів. Звичайні пісні родинно-побутової тематики мають властивість виконува-
тися як сольно (індивідуально), так і гуртом. В основному вони виконуються для задоволення власних потреб. Останнім часом у репертуарі тернопільських співаків звичайні пісні ро-
динно-побутової тематики зустрічаються в найбільшому обсязі. Групу звичайних пісень соціально-побутової тематики на Тернопільщині складають такі народномузичні жанри, як козацькі, рекрутські (жовнірські), емігрантські, стрілецькі та повстанські. Останні в період відбудови українсь-
кої держави найбільш поширені, а перші майже повністю вийшли з ужитку. Їхня жанрова приналежність, скоріше за все, визначається за допомогою тих головних персонажів, які притаманні їхнім сюжетам. Якщо головним персонажем є козак, то пісня належить до козацьких, як рекрут — то до рек-
рутських і т.д. За структурно-мелосними характеристиками соціально-побутові пісні близькі до родинно-побутових. Різнять їх лише часті лексичні аплікації, зок-
рема, «гей», «гой», «ох», «ух», що служать своєрідними внутрішніми рефре-
нами і надають цим пісням особливого внутрішнього навантаження. У піснях соціально-побутової тематики частіше зустрічаються і зовнішні приспіви, які підкреслюють смислове навантаження самого жанру і є його основним визначальним чинником. Зокрема, частими приспівами у козацьких чи вояцьких піснях є «раз, два, три», «шум, трія-ра» тощо. 22
Звичайні пісні соціально-побутової тематики, у порівнянні з родинно-
побутовими, частіше виконуються чоловіками — як солістами, так і гуртами, тобто вони є пріоритетними у чоловічому виконавстві. Серед козацьких пісень на Тернопільщині найчастіше виконуються такі пісні, як «Їхав козак через міст», «Ой три літа, три неділі», «Ой у полі жито»; серед рекрутських та вояцьких пісень — «Ой у полі верба», «Чорна рілля ізорана», «Чорна хмара наступає», «Ой летіли гуси з далекого краю»; серед емігрантських — «Чорна хмара на Вкраїні», «Сумно мені, сумно», «Канадо, Канадо»; серед стрілецьких та повстанських — «Бо війна війною», «Зажури-
лись галичанки», «Прощай, дівчино», «Ой війна, війна», «Ой там, біля лісу», «Там, під львівським замком» та ін. Часто уживаними на Тернопільщині є танцювальні пісні і споріднені з ними (коломийки, жартівливі та сатиричні пісні). Без них не обходиться жод-
не молодіжне або сімейне дозвілля. Танцювальні пісні, як правило, виступали у двох формах: як власне тан-
цювальні пісні і приспівки до танців (спорадично виконувані у танцях купле-
ти). Власне танцювальні пісні базуються на козачково-гопакових та коломий-
кових ритмічних елементах, що творять національний танцювальний суб-
страт. На Тернопільщині останнім часом побутують і напливові танцювальні мелодії, на основі яких творяться місцеві пісенні сюжети. До них належать різного роду вальси, польки, краков'яки, обереки, фокстроти тощо. Вони пе-
реважно мають локальні назви. Це «Каперуш», «Три кроки», «Чабани», «Ми-
кита» та ін. Серед танцювальних пісень найпоширенішими є «Ой, дівчино, звідки йдеш», «Танцювала риба з раком», «Як ся біда віддавала», «Наші бабця ста-
ренькі» та ін. Активнодіючим репертуаром, що репрезентує тернопільський терен, ви-
явилися напливові пісні (пісні літературного походження). Причиною їхньої появи стали поезії видатних українських поетів-класиків: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка, Б. Лепкого, С. Чарнецького, Р. Купчинського та ін. Авторами цих пісень на початковому етапі були укра-
їнські композитори-аматори, вчителі музики різного роду шкіл, а також сту-
денти різних навчальних закладів. Із часом через належність цих мелодій до народних їхнє авторство призабулося, і вони увійшли в розряд напливових. За своїми музично-стильовими елементами напливові пісні дуже близькі до міського романсу, адже вони й породжені стилем міської аматорської культури. Їх характеризують часті секвенційні поєднання, використання про-
стих двочастинних форм: (строфа+приспів), використання класичних форм кадансів, чотирирядкових строфічних форм тощо. 23
Найпоширенішими напливовими піснями, які виконуються на Тернопі-
льщині, є: «Летить галка через балку», «Стоїть гора високая», «Час рікою пливе», «Спить ставок, де колишуться віти», «Чорнії брови, карії очі», «Чу-
єш, брате мій» та ін. Вагоме місце в музичній культурі Тернопільщини займає традиційна ін-
струментальна музика. У давніший період вона виступала у формі троїстих музик: скрипка, цимбали і басоля (могли бути й інші комбіновані варіанти). Вона брала участь у різного роду обрядових дійствах — колядуванні, щедру-
ванні, ходінні з обрядовим рядженням, а також у сімейних та молодіжних дозвіллях — вечорницях, весіллях, вулиці, толоках, хрестинах тощо. На менших гуляннях використовувалися й одиночні інструменти: сама скрипка, дуда, ліра та ін. За період радянської влади традиційна інструментальна музика під впли-
вом урбанізаційних процесів значно модернізувалася й останнім часом базу-
ється на електронних інструментах — електроорганах, електрогітарах тощо. Вона, як правило, використовується у вокально-інструментальних формах. У її репертуар входять найпопулярніші в останній час пісні-хіти та інструмен-
тальні мелодії. Перші записи народних пісень на Тернопільщині зробив І. Пашковський у селі Мишковичах, біля Тернополя, у другій половині ХVІІІ ст. Це були піс-
ні літературного походження. Особливо активізується записування фолькло-
ру на початку XIX ст. відомими вченими-збирачами: З. Доленгою-
Ходаковським, І. Вагилевичем, Я. Головацьким, Г. Галькою, П. Чубинським, а також місцевими збирачами-аматорами: П. Білинським, В. Лучаківським, І. Ляторовським, В. Навроцьким, С. Шаблевською. У кінці XIX — на початку XX ст. на Тернопільщині записують народні пісні видатні вчені — уродженці цього краю — В. Гнатюк та О. Роздольський. Їхні записи входять у багатотомні видання етнографічної комісії при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка у Львові. У радянський період на Тернопільщині записували пісенний фольклор місцеві збирачі-краєзнавці: О. Вітенко, Ю. Горошко, В. Лавренюк, С. Турик, П. Медведик, С. Стельмащук, Б. Синенька, І. Виспінський, Л. Кушлик та ін. У 1989–1993 роках, завдяки збирачам-фольклористам П. Медведику та С. Стельмащуку, вийшла збірка у двох частинах «Пісні Тернопільщини», у яку увійшло 595 пісень та 200 коломийок. У 80–90-х роках XX ст. значну збирацьку та транскрипторську роботу проводить доцент Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, кандидат мистецтвознавства О. Смоляк. У його рукописному фонді нараховується близько 5000 пісенних одиниць. З них близько 500 на-
друковано у збірнику «Весняна обрядовість Західного Поділля», що вийшов у 2001 році у тернопільському видавництві «Астон». Матеріал супроводжу-
ється науковими коментарями й таблицями. 24
Церковна музика Церковна музика, що пов’язана з Христовою вірою, офіційно закріпилася на Тернопільщині (як і у всій Україні) у 988 році, хоча в цьому краї, як вка-
зують археологічні розкопки, вона була поширена у ІV–V ст. Адже під час розкопок поховань цього періоду в с. Чернелеві-Руському Тернопільського району Тернопільської області (керівник І. П. Герета) знаходився ряд похо-
вань, які були позбавлені язичницької сакральної атрибутики (відсутність предметів побуту та глечиків із їжею і напитками). А це є одним із доказів сповідування цими людьми нової (християнської) віри. Після впровадження князем Володимиром Великим на Україні християн-
ства весь релігійний обряд був повністю візантійським і, відповідно, його супроводжувала візантійська церковна музика. Але у скорому часі, завдяки своїй малодоступності, вона почала замінюватися піснеспівами місцевого характеру, які групувалися навколо великих культурно-церковних центрів: Києва, Львова, Володимира-Волинського, Перемишля тощо. Осередком плекання нового стилю церковного співу в Галичині (сюди постійно входила і Тернопільщина) були Львів та Перемишль. Ці осередки і сформували так званий галицький розспів, яким переважна більшість районів Тернопільщини (крім волинських) користується і донині. На жаль, ми не маємо початкових нотних записів галицького розспіву, оскільки він аж до VІІІ ст. передавався усно, а то й письмово, за допомогою приблизних знаків — крюків та невмів. Весь час, аж до ХVІ ст., церковна музика на Тернопільщині (як і по всій Україні) була одноголосою, і лише із цього часу в літературі починає фіксуватися трилінійний (триголосий) спів — середній (головний) та нижній і верхній, який за своїми характерис-
тиками був мало розвинутий як з боку поліфонії, так і з боку гармонії. Лише в другій половині ХVІ ст. в Галичині, як і по всій Україні, було за-
проваджене нотне письмо у формі квадратів (так зване «київське знам’я»). Одночасно із появою нотації відбувається зміна складу хорових голосів: з’являється мішане чотириголосся, яке може ділитися на окремі партії. Таким чином виникає партесний спів. Через те починається дуже серйозне його ви-
вчення. Доказом цього є дані із Ставропігійського братства у Львові, у якому в цей час функціонував чотириголосий мішаний хор, котрим керував Теодор Сидорович. З появою партесного співу у братствах починають готувати кваліфікова-
них керівників («протопсалтів») з багатьох проборств Галичини, у тому числі і з Тернопільщини. Вони (братства), як правило, формувалися на подобу польських, оскільки польська культура була домінантною на галицьких зем-
лях і, свого роду, конкурувала із православною церквою на рівні богослуже-
бних канонів. Запровадженням пишного хорового співу в церквах православ-
на церква протидіяла католицькій органній музиці. 25
На переломі ХVІІ–ХVІІІ ст. в Галичині, зокрема у Львівському братстві, існував реєстр нотних зошитів, у яких було зафіксовано 267 церковних творів від 3 до 12 голосів. Авторами цих творів були: Дилецький, Гавалевич, Зава-
довський, Колядчин, Чернушин, Бишовський та ін. У 1700 р. у Львові з’явився «Ірмолой» — збірник, у якому були зібрані піснеспіви для церков-
них відправ. З початку ХVІІІ ст. на Тернопільщині починає формуватися новий жанр церковної музики — канти і псальми, їхньою «колискою» були Ставропігій-
ський та Перемишлянський навчальні колегіуми, а також Почаївський монас-
тир. Це були, свого роду, позалітургійні твори з народними мелодіями та з релігійними моралізаторськими текстами, завданням яких було наблизити розуміння самої Літургії. Вони, як правило, розспівувалися на три голоси: мелодію виконував перший голос, другий її вторував, а третій виконував фу-
нкцію гармонічного басу. Завдяки цьому канти легко передавалися по слуху і, таким чином, поширювалися по всій Україні. Згодом вони стали не-
від’ємною частиною репертуару вертепів та мандрівних театрів. Для більш активного їхнього поширення у 1791 р. у Почаївській лаврі виходить перший збірник кантів під назвою «Богогласник», у якому було представлено 238 кантів на усі річні календарні церковні свята. У «Богогласнику» містяться лише одноголосі мелодії. При деяких із них зазначені прізвища авторів. Мелодії записані в альтовому ключі квадратними нотами без поділу на такти. При деяких піснях зазначені темпи. Почаївський «Богогласник» користувався широким попитом у любителів церковної музики, і через те багато разів перевидавався. У ХVІІІ ст. на Тернопільщині, як і в усій Галичині, починають виконува-
тися авторські літургійні твори. Найпоширенішими у цей час були Літургії Ганкевича, Комаринського та ряду невідомих авторів. Вони, в основному, представляють партесний музичний стиль. У ХVІІІ ст. церковна музика на Тернопільщині поповнювалася творами видатних українських композиторів: М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, особливо культивувалася музика Д. Бортнянського, зокрема, такі його твори, як «Слава, Єдинородний», «Херувимська», «Достойно», «Отче наш», «Да ісполнятся» та ін. З музики А. Веделя на Тернопільщині найчасті-
ше виконується «Канон Пасхи». У першій половині XIX ст. церковна музика на Тернопільщині поповню-
ється місцевими творами композиторів-аматорів. Її творцями стали поодино-
кі на той час інтелігентні люди — священики. Вони намагалися поповнити церковну музику своїми творами, але не мали доброї музичної освіти і твор-
чого хисту, і через те музичне життя Тернопільщини, як і всієї Галичини, опинилося в полоні суцільної аматорщини. У цей час керівниками церковних хорів переважно були іноземці — німці, поляки, чехи (у церкві святого Юра у Львові — Ролечек, у Перемишлі — чех Алоїз Нанке). Вони писали церков-
26ну музику в європейському стилі, у більшій мірі позбавлену місцевих народ-
них інтонацій. У цих хорах виховувалися місцеві талановиті учні — майбутні композитори М. Вербицький та І. Лаврівський. М. Вербицький, І. Лаврівський, а пізніше В. Матюк, П. Бажанський, І. Воробкевич, М. Копко, Й. Кишакевич, від середини XIX ст. аж до самого його кінця були основними творцями церковної музики в Галичині, і в тому числі на Тернопільщині. Тернопільщина у цей час, як і давніше, не мала яко-
гось одного культурно-мистецького центру, а складалася з кількох повітів, центрами яких були Бережани, Тернопіль, Чортків та Кременець. Вони були орієнтовані на культурний центр Львів, з якого і черпали основну мистецьку орієнтацію. Музика вищезазначених композиторів-аматорів була гармонічною і базу-
валася на аналогічних класичних європейських зразках (у стилі «лідерта-
фель»). Вона була позбавлена розвинутих контрапунктичних ліній, орнамен-
тальної стилістики. Через те культура самого церковного співу стала значно нижчою в порівнянні з попереднім століттям. Лише на початку XX ст., з приходом у культурно-мистецький світ таких композиторів, як С. Людкевич, В. Барвінський, Д. Січинський, М. Гайворонський, рівень церковної музики значно покращився. Особливо цією сферою цікавився С. Людкевич. Він є автором Служби Божої для прос-
тонародного мішаного хору, повністю орієнтованої на галицький розспів. Такого роду літургійна музика була поширена майже по всій Тернопільщині (крім північних її районів — Кременецького, Лановецького та Шумського, у яких культивувався волинський розспів). С. Людкевич також є автором обро-
бок церковних пісень для різного складу хорів, у тому числі і церковних ко-
ляд. Значний внесок у становлення церковної музики, яка культивувалася на Тернопільщині, зробили відомі галицькі композитори, уродженці Тернопіл-
ля, — Д. Січинський та М. Гайворонський. Якщо Д. Січинський є автором лише окремих частин Літургії, то М. Гайворонський написав дві Літургії, окремі літургійні пісні, старовинні канти і псальми (9 — для мішаного хору, 10 — для однорідного), видані оо. василіанами в Жовкві, а також відредагу-
вав Службу Божу І. Воробкевича. До розвою церковної музики на Тернопільщині спричинився і компози-
тор-аматор В. Безкоровайний, який працював гімназійним вчителем музики в м. Тернополі. Зокрема, він є автором обробок для хорів церковних колядок та щедрівок. З приходом у 1939 р. на Тернопільщину більшовицького режиму церков-
на музика вилучається з творчого доробку композиторів, а написання такого роду творів стає небажаним. У церквах виконуються твори лише самолівкою, а церковні хори поповнюються лише прихожанами старшого віку (так як мо-
лодим забороняється приходити до церкви). Таким чином, церковна музика 27
зазнає значного упадку, особливо у виконавському аспекті, і базується, в ос-
новному, на простонародних інтонаціях. На західноукраїнських землях із встановленням радянської влади почи-
нає тотально панувати православна церква Московського патріархату (греко-
католицька та автокефальна церкви пішли в глибоке підпілля). Разом із тим, у церквах насаджувалася музика російських композиторів, хоча в більшості церков використовувалася простонародна самолівка. Лише із встановленням незалежності України церковне життя, а разом із ним і церковна музика, починає активно відроджуватися. На Тернопільщині відновлюється греко-католицька церква, організовуються українська право-
славна церква Київського патріархату та українська автокефальна церква. Поряд із цим при церквах починають створюватися церковні хори, які в ос-
новному пропагують церковні твори українських композиторів-класиків: М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича та місцевих галицьких композито-
рів — С. Людкевича, Д. Січинського, М. Гайворонського, А. Гнатишина та ін. Церковна музика також стає набутком репертуару і світських хорів. Вони в основному її репродукують у сценічному варіанті як в концертах, так і на різного роду фестивалях та конкурсах не тільки на Тернопільщині, але й да-
леко поза її межами. На Тернопільщині активно пропагують церковну музику такі хорові ко-
лективи, як студентський хор музичного училища ім. С. Крушельницької (ке-
рівник — заслужений діяч мистецтв України І. Левенець), студентський хор Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка (керівник — за-
служений артист України Б. Іваноньків), дитячий хор «Зоринка» (керівник — заслужений працівник освіти України І .Доскоч), камерний хор обласної фі-
лармонії (керівник — М. Кріль) та ін. Аматорська музична культура У другій половині XIX ст. на Тернопільщині, як і у всій Галичині, після скасування кріпосного права (1848 р.), починає набирати розвитку культур-
но-мистецьке життя у формі театрально-музичних вистав. Їхній появі вели-
кий імпульс надали постановки на великій Україні п’єс І. Котляревського «Наталка-Полтавка» та Т. Шевченка «Назар Стодоля». Для реалізації такого роду вистав на Тернопільщині починають організо-
вуватися аматорські театральні гуртки, у яких домінуюче місце займало му-
зичне тло. У драматургії самої вистави воно відігравало важливу функцію. Музичне оформлення значно емоційніше впливало на сприйняття самої дра-
матургії вистави, активізовувало інтерлюдійну та постлюдійну її частини та робило неповторною кожну окрему постановку. 28
На Тернопільщині у другій половині XIX ст. особливо поширеними були так звані співогри «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Верховинці» М. Устияновича, «Чорноморський побут на Кубані» А. Кухаренка, «Козак і охотник» Я. Вітошинського, «Підгіряни» І. Гушалевича та ін. До цих вистав писали музику місцеві композитори-аматори: М. Вербицький, І. Лаврівський, В. Матюк, І. Воробкевич та ін. Музика до цих вистав була переважно проста, складена під народний стиль (насичена народними піснями і танцями). Оркестровий супровід скла-
дався з невеличкої групи інструментів симфонічного оркестру. У ньому пе-
реважно грали флейта, кларнет, фагот, валторна, група струнних та ударних інструментів. Ці співогри були своєрідними предтечами майбутніх мелодрам, оперет та опер, які полонили українську музику у XX ст. Створення в другій половині XIX ст. культурно-освітніх організацій «Торбан», «Боян», «Народна школа», «Просвіта» породило й аматорське му-
зичне виконавство. Його провідниками в основному були вчителі музики та священики, які і продукували відповідні до цього мистецтва твори. На початковому етапі аматорська музика розвивалися у формах домаш-
нього музикування (спів пісень літературного походження, патріотичних пі-
сень місцевих авторів, гра на музичних інструментах — цитрі, мандоліні, клавесині тощо). Це середовище, власне, і формувало кадри виконавців та творців місцевої аматорської музики. Таким чином, на Тернопільщині в основному розвивалася вокально-
хорова музика, оскільки вона за своїми формами була найдоступнішою для широких народних кіл. У найбільшій мірі вона культивувалася в народних школах, гімназіях, де спів був обов'язковим навчальним предметом, а найчас-
тіше вокально-хорову музику пропагували священики, які були керівниками сільських та містечкових хорів. Одним із перших організаторів та керівників сільських аматорських хо-
рів на Тернопільщині був греко-католицький священик Йосиф Вітошинсь-
кий. Перший парафіяльний хор він організував у с. Зарваниці Теребовлянсь-
кого району в 1865 р., навчаючи хористів навиків співу та нот. У 1868 р. він переїжджає у с. Денисів Козівського повіту і там стає головним провідником культурно-мистецького життя аж до кінця своїх днів. Чоловічий та мішаний хори під його орудою стають зразковими на всю Галичину. Він часто з ними концертує по селах та містечках Тернопільщини, займає призові місця на конкурсах. Денисівський хор виступав навіть перед престолонаслідником Австро-угорської імперії Рудольфом та його свитою, де отримав схвальну оцінку. У репертуарі Денисівського хору було близько ста творів як українських, так і зарубіжних композиторів. Серед них: «Осінь», «Річенька» І. Лаврівського, «Серенада», «Заповіт», «Хор косарів» М. Вербицького, «Ту-
29
га», «Помарніла наша доля» А. Вахнянина, «Гуляй», «Минули літа молодії» О. Нижанківського, «Над Прутом у лузі» І. Воробкевича, «Де Русь живе» В. Матюка, «Верховино, світку наш», «Учітеся, брати мої», «Було колись на Вкраїні» М. Лисенка, «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського та ін. Домінуюче місце в репертуарі Денисівського хору займала церковна та народна музика. Таким чином, як зазначав О. Барвінський, «Денисівський хор став взірцем для інших руських громад в Галичині». Важливим осередком музичного життя в Галичині, починаючи з другої половини XIX ст., було повітове містечко Тернопіль. Основним його органі-
затором став директор гімназії О. Барвінський. Він запрошує до Тернополя хорові колективи з інших міст Галичини, зокрема з м. Львова, на урочини з нагоди дня народження Т. Шевченка, М. Шашкевича. Колективи захоплюва-
ли мистецькою інтерпретацією усіх присутніх. У Тернополі в 1885 р. при товариствах «Просвіта» та «Руська бесіда» ор-
ганізовуються хорові колективи, у яких беруть участь сімейство Барвінських та Крушельницьких з майбутньою видатною співачкою світової слави Соло-
мією Крушельницькою. У 90-х роках XIX ст. на Тернопільщині створюється музичне товариство «Боян», перший осередок якого був організований у 1993 р. в Бережанах О. Нижанківським. Його першими членами були видатні культурно-
громадські діячі А. Чайковський та Б. Лепкий. Свій перший виступ «Бережанський Боян» присвятив 50-м роковинам пам'яті славного земляка М. Шашкевича. У його концертній програмі про-
звучали твори А. Вахнянина «Живем, живем», О. Нижанківського «Слов’янські гімни», Й. Вітошинського «Не згасайте, яснії зорі» та М. Кумановського «В'язанка українських народних пісень». Диригентами «Бережанського Бояна» у різні роки були О. Нижанківський, Л. Ремеза, В. Лукіянович, о. В. Лозинський та ін. На початку XX ст. і до його 30-х років на Тернопільщині майже в кож-
ному селі функціонували аматорські хори, керівниками яких здебільшого були вчителі простонародних шкіл та місцеві священики. Вони пропагували хорові та ансамблеві твори як галицьких композиторів, так і кращі зразки творів композиторів із Великої України — М. Лисенка, П. Ніщинського, М. Леонтовича, К. Стеценка та ін. Найчастіше в їхньому репертуарі були об-
робки українських народних пісень. 17 вересня 1939 р. Тернопільщина, як і вся західна Україна, увійшла до складу Української радянської соціалістичної республіки. З її приходом кар-
динально змінилося й культурно-мистецьке життя. Культурно-мистецькі то-
вариства «Просвіта», «Рідна школа», «Боян», «Сокіл» були закриті як буржу-
азно-націоналістичні. На місці народних домів починають функціонувати сільські клуби та будинки культури, які включали у свою роботу пропаганду комуно-більшовицьких ідей. Через районні та обласні відділи культури по-
30чинає фільтруватися художній репертуар колективів. Його основою стають твори про Комуністичну партію та В. І. Леніна. З настанням Другої світової війни багато культурно-громадських діячів емігрували за кордон, боячись енкаведистських розправ. Помалу починають зникати аматорські колективи. Художня самодіяльність починає створювати-
ся під примусом ідеологічних установ — парткомів, які корегують усю їхню мистецьку діяльність. Художньо-мистецькі колективи стають міцним пропа-
гандистським рупором на службі Комуністичної партії та її ідеології. У кінці 40-х років XX ст. починає оживати культурно-мистецьке життя і в сільській місцевості через проведення районних та обласних олімпіад ху-
дожньої самодіяльності. Першим самодіяльним колективом в радянський період на Тернопільщи-
ні, який був відзначений на республіканському рівні, був Мельнице-
Подільський оркестр народних інструментів (спочатку він сформувався в 1948 р. як ансамбль цимбалістів) під керівництвом заслуженого працівника культури УРСР Василя Зуляка — талановитого майстра з виготовлення на-
родних інструментів. Цей колектив пізніше довгий час був гордістю україн-
ського самодіяльного мистецтва. У його репертуарі були як твори радянських композиторів, так і партитури місцевої інструментальної та танцювальної музики. Зокрема, цей колектив виконував сюїту з балету «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського, «Гагілку» С. Людкевича, «Марину» Б. Алєксєєнка, а також місцеві інструментальні твори: «Швець», «Чабани», «Василиха» тощо. У 1948 р. в с. Добровлянах, що біля Заліщиків, був створений хор, яким почав керувати молодий талановитий диригент І. М. Романко. У 1950 р. його пост займає Я. Смеречанський, а в 1962 р. — випускник Тернопільського музичного училища Т. Хмурич. Під керівництвом останнього Добровлянсь-
кий народний хор досягнув висот, до яких не міг дорівнятися ні один анало-
гічний колектив в області. Він був лауреатом багатьох обласних, республі-
канських та всесоюзних оглядів-конкурсів аматорських колективів, неодно-
разово побував на всесвітніх фестивалях фольклорних колективів, без його виступів не обходився жоден культурно-мистецький захід як в районі, так і в області, нагороджувався почесними грамотами республіканського та всесою-
зного рівня. На базі хорового колективу із с. Добровлян неодноразово проводилися обласні та республіканські семінари-практикуми, його мистецтвом милува-
лися керівники різного рівня хорових колективів. Добровлянський народний хор один із перших в області був удостоєний звання «самодіяльний народний», а його керівник першим отримав звання «заслуженого працівника культури УРСР». Цей колектив також характеризу-
вався самобутнім і неповторним репертуаром. Якщо на початковому етапі він в основному виконував українські народні пісні в обробці М. Леонтовича, то за час керівництва Т. Хмурича повністю був переорієнтований на місцевий 31
фольклорний репертуар та твори місцевих композиторів-аматорів — Я. Смеречанського, З. Кравчука, Т. Хмурича та ін. Добровлянський народний хор, на відміну від інших аматорських колек-
тивів, ніколи не вдавався до співочих уніфікованих штампів, а володів лише своєю неповторною манерою співу, що базувалася на давніх (галицьких) тра-
диціях музикування. Гордістю, а то й візитною карткою мистецької Тернопільщини, є Стру-
сівська заслужена самодіяльна капела бандуристів. Вона сформувалася в ро-
ки післясталінської відлиги. Її в різні роки очолювали художні керівники І. Пухальський, В. Обухівський, А. Заячківський, М. Ляхович, В. Верней. Найвищого мисте-
цького рівня капела набула під керівництвом талановитого випускника Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, згодом заслуженого ар-
тиста України Б. Іваноньківа. Завдяки глибокому розумінню Б. Іваноньківим секретів хорового співу та гри на бандурі Струсівська капела бандуристів домоглася виконання таких масштабних творів, як «Козак на чужині» С. Людкевича, «Дума про Байду» Г. Хоткевича, «Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі» М. Лисенка, а також концертних програм «Колядки та щедрівки», «Стрілецькі та повстанські пісні», «Церковна музика». Струсівська заслужена самодіяльна капела бандуристів неодноразово по-
бувала з концертними програмами за кордоном, зокрема в Росії, Прибалтій-
ських республіках, Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччині, її неодноразово наго-
роджували урядовими Почесними грамотами та лауреатськими дипломами різного рівня конкурсів художньої творчості. Цьому високомистецькому колективу притаманний високий професіона-
лізм виконання, самобутність репертуару та мистецького стилю. Його вико-
навська стратегія завжди базувалася на націєтворчих засадах, а тактика зав-
жди була наріжним каменем у відродженні та збереженні автохтонної куль-
тури. Мистецький рівень капели завжди дорівнювався до Державної капели бандуристів України. На особливу увагу заслуговує самодіяльна народна хорова капела «Буді-
вельник» з м. Тернополя, що сформувалася в 1966 р. Основою її складу стали колишні артисти капели обласної філармонії. Першим керівником колективу був Левко Гіпський, а з 1969 р. її очолив талановитий диригент, випускник Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (учень професора М. Колесси) Ігор Левенець. Хорова капела «Будівельник» досягла значних висот як у сфері виконавського рівня, так і в підборі концертного репертуару. Глибоко розуміючи традиції академічного хорового співу, а також хорову органіку в цілому, І. Левенець (сьогодні заслужений діяч мистецтв України) поставив хорову капелу «Будівельник» на один рівень із професійними коле-
ктивами України. 32
Хорова капела «Будівельник» є лауреатом багатьох обласних, республі-
канських та всесоюзних оглядів-конкурсів колективів художньої творчості, а також престижних всеукраїнських конкурсів хорових колективів, зокрема конкурсів ім. М. Леонтовича та С. Крушельницької. Хорова капела «Будівельник» має записи пісень на грамплатівках фірми «Мелодія», неодноразово побувала за кордоном, зокрема в Росії, Прибалтій-
ських республіках, Болгарії, Польщі. У 70–80-х роках на Тернопіллі відомими були такі хорові колективи, як чоловіча хорова капела «Кооператор» (керівник — заслужений артист Украї-
ни Б. Іваноньків), хорова капела комбайнового заводу (керівник — заслуже-
ний працівник культури України В. Верней), народний хор бавовняного ком-
бінату (керівник — заслужений працівник культури України І. Кобилянський), ансамбль пісні і танцю «Ватра» (керівники — І. Романко та М. Гринкевич), ансамбль пісні і танцю «Дністер» Заліщицького будинку культури (керівники — З. Кравчук та М. Романюк), хорова капела Бережан-
ського будинку культури (керівник — З. Головацький), хорова капела «Го-
мін» Збаразького будинку культури (керівник — В. Виклюк) та ін. У 90-х роках XX ст. когорту хорових колективів міста та області попов-
нили жіночий хор Бережанської музичної школи (керівник — заслужений працівник культури України Є. Падучак), камерний хор «Клич» Будинку культури «Залізничник» (керівник — Б. Смоляк), хорова капела «Галичина» (керівник — заслужений діяч мистецтв України І. Левенець). Починаючи з 90-х років XX ст., хорову культуру Тернопілля гідно пред-
ставляє на державному та міжнародному рівнях дитячий камерний хор «Зо-
ринка» м. Тернополя (художній керівник хору — заслужений працівник осві-
ти України Ізидор Доскоч, хормейстер — Анжела Свідун). Камерний хор «Зоринка» сформувався у 1980 р. на базі школи № 10 м. Тернополя, а, починаючи з 1996 р., постійно комплектується учнями хоро-
вої школи. Учасники камерного хору не тільки високопрофесійно співають, але й талановито музикують на різних музичних інструментах — фортепіано, скрипці, сопілці, бандурі. Кожен концерт «Зоринки» — це високомистецьке свято. У постійно діючому репертуарі камерного хору «Зоринка» нараховується близько 50 творів, різних за жанрами, стилями та творчим спрямуванням. Це, переважно, українська та зарубіжна церковна музика, світська класика, обро-
бки українських народних пісень та пісень народів світу. Камерний хор «Зоринка» є лауреатом таких престижних конкурсів, як Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича, Всеукраїнсь-
кий фестиваль-конкурс національної пісні та поезії «Воля–97», Міжнародний фестиваль хорової музики в м. Львові (1998 р.). Колектив нагороджений ме-
далями та дипломами на міжнародних конкурсах хорових колективів у Німе-
ччині, Австрії, Росії, Білорусі, Угорщині, Польщі. 33
Починаючи з 1986 р., у Тернополі щодва роки проводиться обласний конкурс хорових колективів та солістів-вокалістів ім. С.Крушельницької. Серед хорових колективів його лауреатами в різні роки стали хорова капела Будинку культури «Будівельник» (керівник І. Левенець), капела бандуристів Струсівського сільського будинку культури Теребовлянського району (керів-
ник Б. Іваноньків), жіночий хор Бережанської дитячої музичної школи (кері-
вник Б. Падучак), народна самодіяльна хорова капела «Боян» Бережанського районного будинку культури (керівник Б. Кухарук), камерний хор «Зоринка» (керівник І. Доскоч), народний самодіяльний хор з с. Добровлян Заліщицько-
го району (керівник Т. Хмурич); серед вокальних ансамблів — чоловічий вокальний квартет «Обрій», чоловічий вокальний дует у складі Р. Бойка та Й. Сагаля; серед солістів-вокалістів — Л. Червінська, Р. Бойко та ін. Аматорська музика Тернопільщини поповнюється і творами місцевих самодіяльних композиторів. На початку XX ст. її творили композитори-
аматори: Г. Топольницький, І. Левицький, В. Безкоровайний, Л. Лепкий, Й. Вітошинський, а починаючи з 50-х років, — Я. Смеречанський, І. Доскалов, А. Горчинський, М. Облещук, П. Мамалиґа, В. Подуфалий, Р. Стратійчук, М. Шамлі, В. Баган, І. Виспінський, Ю. Кіцила та ін. На особливу увагу заслуговують композитори-аматори Р. Стратійчук, В. Подуфалий, О. Бурміцький та А. Горчинський. Роман Стратійчук народився 22 травня 1935 р. в м. Снятині Івано-
Франківської області. У 1962 р. закінчив Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької (диригентське відділення), а в 1982 р. — педагогічний факультет Тернопільського державного педагогічного інституту. Р. Стратійчук — автор концерту для труби з фортепіано, 2-х п'єс для ан-
самблю скрипалів, біля 50-ти хорових творів, творів для ансамблів, тріо, дуе-
тів, квартетів, обробок та аранжувань народних пісень. Василь Подуфалий (07.05.1941–20.05.2000) народився в с. Жукові Бере-
жанського району Тернопільської області. Закінчив музично-педагогічний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І. Франка. Опісля працював вчителем музики у школах Козівського та Бережанського районів. В. Подуфалий — автор збірок пісень на слова Й. Мартинюка та В. Залізного «Земле моя, Україно» та «Срібне джерело», упорядник збірок стрілецьких пісень «Ой ідуть стрільці з Бережан», стрілецьких пісень М. Гайворонського «Повік не зів’яне», повстанських пісень у 3-х випусках та ін. Музичні твори В.Подуфалого часто виконуються як професійними коле-
ктивами та співаками, так і аматорськими. Їх виконують на уроках музики в загальноосвітніх школах. Композиторами, які стали вище планки аматорської музики, є А. Горчинський та О. Бурміцький. 34
А. Горчинський народився 22 липня 1924 р. у м. Фастові Київської обла-
сті. У 1946 р. здобув вищу режисерську освіту. Довгий час працював режисе-
ром у Львівському, Рівненському та Тернопільському драматичних театрах. Був постановником ряду музичних вистав. З 1940-х роках пише пісні на слова сучасних поетів і виконує їх під влас-
ний супровід на гітарі. Відомими широкому колу слухачів стали такі пісні А. Горчинського, як «Троянди на пероні», «Червона троянда», «Україно, нене ти моя», «Тернопіль вечірній», «Росте черешня в мами на городі», «Приїж-
джайте частіше додому» та ін. Лише одному з тернопільських композиторів-аматорів вдалося по-
справжньому закріпитися на столичній професійній музичній сцені — це Олександру Бурміцькому. Він народився 15 вересня 1961 р. у м. Тернополі. Закінчив Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької (клас баяна у викладачів О. Горбачової та О. Кмітя) та музично-педагогічний факультет Тернопільського державного педагогічного інституту. В останньому зростав як виконавець та композитор-аранжувальник. Останнім часом працює аран-
жувальником ансамблю пісні та танцю Міністерства внутрішніх справ Украї-
ни. О. Бурміцький як композитор найбільше проявив себе у пісенному та те-
атральному жанрах. Він є автором популярних нині пісень «Свічка кохання», «Шелестять дощі», «Не залишай», «Колискова для мами», «Перша вчитель-
ка» та ін. Автор музики до таких театральних постановок, як «Казка про Ксе-
ню і дванадцять місяців» за Б. Лепким, «Добродушко» за Р. Завадовичем, «Матріополь» за В. Тарнавським та ін. О. Бурміцький належить до когорти відомих українських композиторів-
пісенників України. Професійна музика Важливу роль у професіоналізації музичної культури Тернопільщини ві-
діграла її театральна складова. Адже з 1915 р. на Тернопільщині починають працювати стаціонарні музично-драматичні театри: «Тернопільські театраль-
ні вечори» (керівник — Лесь Курбас), «Український театр» (керівник — Ми-
кола Бенцаль), а в 1939 р. — обласний драматичний театр ім. І. Франка (кері-
вник — Микола Комаровський), який трансформувався в 1948 р. в обласний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. Основною складовою частиною постановок в цих театрах була музика, оскільки більшість вистав за жанром були мелодрамами. Вона відігравала основну драматургічну роль: виконувала функцію драматизації твору, ство-
рювала основний настроєвий фон, виконувала зв’язуючу функцію між окре-
мими мізансценами, допомагала розкрити головну ідею твору. 35
Театральна музика втілювалася засобами малого складу симфонічного оркестру або ансамблю. Через те її звукова палітра була досить широкою в плані виховання в слухачів любові до класичної музичної культури. У музично-театральних виставах, що ставилися на помості Тернопільсь-
кого театру, часто звучали як традиційні народні пісні, так і популярні твори українських та зарубіжних композиторів. Деколи звучала оперна та оперетна музика. Зокрема, у Тернопільському театрі за весь період його діяльності були здійснені опери: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Майська ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса; оперети: «Весілля в Малинівці» О. Рябова, «Летюча миша», «Ци-
ганський барон» Й. Штрауса, «Сільва» І. Кальмана, «Гуцулка Ксеня» Я. Барнича, «На світанку» О. Сандлера; водевілі: «По-модньому» М. Старицького, «По ревізії» М. Кропивницького, «На перші гулі» С. Васильченка та ін. З 1974 р. в Тернопільському обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка (нині Тернопільський обласний академічний драматичний театр ім. Т. Шевченка) працює завідувачем музичної частини талановитий композитор та диригент, народний артист України Євген Корницький. Він є автором більше 100 оркеструвань як власних композицій, так і творів україн-
ських та зарубіжних класиків. Оркестр під його керівництвом звучить профе-
сіонально і щоразу приносить слухачам велику естетичну насолоду. Під керівництвом Є. Корницького було поставлено ряд театрально-
музичних композицій, основаних на місцевій календарній обрядовості. Це «Колядки і щедрівки», «Весняні ігри», «Купальські обрядові дійства» тощо. Його музика звучить у більшості вистав у Тернопільському театрі. Він також довгий час був художнім керівником хорової капели Тернопільського медич-
ного інституту, яка неодноразово займала призові місця на міських та облас-
них оглядах-конкурсах художніх колективів. Більшість його симфонічних партитур підготовлено до друку окремими томами. У Тернопільському обласному академічному драматичному театрі ім. Т. Шевченка працюють артисти з професійною музичною освітою. Най-
частіше виступають у концертах заслужені артисти України Н. Маліманова, Н. Лемішка та Б. Репка. У їхньому виконанні звучать твори як українських і зарубіжних композиторів, так і обробки українських народних пісень. У 1939 р. у приміщенні колишнього «Міщанського братства» (вул. Князя Острозького, 7) була організована державна обласна філармонія, у якій поча-
ла працювати хорова капела (художній керівник та диригент — І. І. Гіпський) та сектор естради. Через воєнні лихоліття вона припинила свою діяльність і лише з 1944 р. почала знову працювати під керівництвом І. І. Гіпського. У 1952 р. художнім керівником та диригентом колективу аж до його ліквідації (1963 р.) стає заслужений працівник культури УРСР М. Вороняк. З хоровою 36капелою обласної філармонії в цей час працювали хормейстери В. Жаров, В. Мігай та В. Верней (нині заслужений працівник культури України). Хоро-
ва капела під керівництвом М. Вороняка досягла високого художньо-
виконавського рівня, її співом слухачі милувалися не тільки в Тернополі та в області, але й далеко за її межами (капела гастролювала по всіх республіках Радянського Союзу). Репертуар капели складали твори як українських композиторів (М. Леонтовича, О. Кошиця, К. Стеценка, П. Козицького), так і зарубіжна класика (М. Глінка, П. Чайковський, Г. Свірідов, В. Шебалін, М. Огінський, В. А. Моцарт та ін.). У 70-х роках XX ст. в обласній філармонії працювали вокально-
інструментальні ансамблі «Дністер» (керівник М. Шамлі), «Збруч» (керівник В. Щуцький), фортепіанне тріо у складі Я. Теленка (скрипка), Р. Теленка (ві-
олончель) і Габрієли Теленко (фортепіано), з яким часто виступав співак, за-
служений артист України М. Болотний, лекторійні бригади із солістами-
вокалістами: Б. Старицьким, І. Равлюком, Є. Собком, О. Юриком, Б. Лещишиною, Н. Яковчук та ін., які інтерпретували українські народні піс-
ні, українську та зарубіжну класику. Особливо відчутний їхній внесок у від-
родження української національної культури, зокрема відновлення обрядових пісень, стрілецьких та пісень УПА. Особливою популярністю в Україні користувався створений при облас-
ній філармонії в 1980 р. фольклорний ансамбль «Медобори». Його керівник О. Марцинківський (нині заслужений артист України) поставив собі за мету відродити той пласт традиційної народної культури, який ще не набув доста-
тнього визнання. Репертуар цього колективу був високо поцінований не тіль-
ки широкою слухацькою аудиторією, але й музикознавцями-професіоналами. Провідним колективом філармонії є молодіжний ансамбль танцю «Над-
збручанка», організований у 1959 р. Найвищого творчого рівня він досяг під керівництвом заслуженого артиста України О. Данічкіна. Його репертуар в основному базується на місцевих народних танцях — «Копіруші», «Вихилясі», «Чабанах», «Подоляночці», «Надзбучанському ве-
сіллі» та ін. Цей колектив репрезентував своє мистецтво не тільки в Україні, але й поза її межами — у Болгарії, Польщі, Німеччині, Канаді, Лаосі, Шрі-Ланці тощо. Останнім часом «Надзбручанку» очолює В. Касьян, а оркесторм керує Я. Лірський. Своєрідною візиткою Тернопільської обласної філармонії є ансамбль на-
родної музики «Візерунок» під керівництвом талановитого музиканта-
інструменталіста, заслуженого артиста України М. Бабчука. Він пропагує інструментальну музику західного регіону України з перевагою місцевих награвань. 37
Ансамбль народної музики «Візерунок» часто використовує давно при-
забуті місцеві інструменти: бугай, ліру, фрілку, дводенцівку. Кожен інтер-
претований ним твір це, свого роду, доведена до найвищого рівня виконавсь-
ка родзинка, що приносить слухачам велике естетичне задоволення. Інстру-
ментальну палітру «Візерунка» вдало доповнюють солістка-вокалістка С. Покидько та танцювальний дует у складі Л. Лірської та В. Луціва. Концертну програму «Візерунка» слухають не тільки в Україні, але й у багатьох зарубіжних країнах — США, Канаді, Франції, Німеччині, Чехії, Югославії тощо. У 1999 р. в обласній філармонії створений симфоджаз-оркестр під керів-
ництвом заслуженого працівника культури України В. Семчишина. У репер-
туарі колективу — популярні інструментальні твори: «Танець з шаблями» з балету «Гаяне» А. Хачатуряна, «Шербурзькі парасольки» М. Леграна, «Жай-
воронок» Г. Деніку, а також вокальні твори М. Лисенка, А. Кос-
Анатольського, О. Марцинківського, М. Стецюри у виконанні солістів Л. Ізотової, Я. Лемішки, Л. Корженівського, А. Ломейко, Л. Чермака та ін. При Тернопільській обласній філармонії з 1998 р. працює камерний хор під керівництвом С. Дунця (зараз хор очолює М. Кріль). У його репертуар входять твори М. Березовського, Д. Бортнянського, М. Лисенка, М. Леонтовича, С. Людкевича, Л. Дичко, Є. Станковича, В. Зубицького, а також обробки українських народних пісень. Камерний хор уже встиг побувати за кордоном: у Німеччині, Франції, Польщі. Останнім часом при філармонії сформувалися вокальне тріо у складі Н. Гусяниці, І. Музики, О. Лісовець, інструментальний дует у складі Сергія та Олени Болотних, активно концертують заслужені артисти України Л. Ізотова, Я. Лемішка, Л. Корженівський, а у свій час тут працювали відомі нині артисти естради Іво Бобул, О. Сєров, Л. і В. Анісімови, О. Марцинківський, О. Пекун, В. Павлік, Л. Тимощук. 1 вересня 1958 р. в м. Тернополі розпочав перший навчальний рік профе-
сійний навчальний заклад — музичне училище (у 1963 р. йому було присвоє-
но ім’я видатної співачки, землячки Соломії Крушельницької). Поява мистецького навчального закладу дала великі можливості для ста-
новлення та розвитку мистецького життя в тернопільському краї. Значну концертну діяльність почали проводити такі творчі колективи, як мішаний хор (у різний час ним керували Є. Нестеренко, І. Романко, В. Верней, Б. Іваноньків, І. Левенець), духовий оркестр (керівники — О. Піковець, О. Марченко, В. Россоха, Б. Процак, М. Кушнірук), оркестр на-
родних інструментів (керівники — П. Данилець, О. Кміть, О. Данилишин), симфонічний оркестр (керівники — П. Данилець, І. Левенець, Б. Гаврилюк, С. Черняк). Вони були справжніми творчими лабораторіями для підготовки 38висококваліфікованих професійних кадрів — майбутніх керівників колекти-
вів самодіяльної творчості, а також керівників професійних колективів. Більшість випускників музичного училища працюють одночасно і вчите-
лями музичних шкіл та керівниками самодіяльних колективів в м. Тернополі та в селах і містах області. Серед них: Т. Хмурич (довгий час очолював Залі-
щицьку музичну школу та Добровлянський самодіяльний народний хор), М. Кривко (Бучацьку музичну школу та місцеву хорову капелу вчителів), Б. Кухарук (Бережанську музичну школу та міську хорову капелу «Боян»). Ряд випускників Тернопільського музичного училища очолили профе-
сійні музичні колективи: Б. Антків керує державною чоловічою хоровою ка-
пелою ім. Л. Ревуцького, О. Щербатий — Закарпатським народним хором, С. Дунець та М. Кріль — камерним хором Тернопільської обласної філармо-
нії, Б. Черняк — камерним оркестром обласної філармонії. Випускники училища І. Оленчич, В. Балик, Д. Комонько, М. Костюк, Я. Якубець, Є. Гайда, З. Буркацький, О. Рапіта є лауреатами різного рівня конкурсів і присвятили себе виконавській діяльності, а Н. Очеретовська, А. Комарова, О. Смоляк, І. Купріюк — науково-дослідницькій роботі. Останнім часом значну концертно-виконавську діяльність проводять ви-
кладачі училища: заслужений діяч мистецтв України І. Левенець зі студент-
ським хором, Б. Гаврилюк із симфонічним оркестром, О. Кміть із оркестром народних інструментів, заслужений працівник культури України Б. Процак та М. Кушнірик з духовим оркестром, І. Турко з ансамблем бандуристок, а ви-
кладачі Є. Гайда, О. Татарінцев, О. Кміть, Л. Корній, М. Моткалюк готують прекрасних солістів-виконавців, що займають призові місця на республікан-
ських та міжнародник конкурсах. У м. Тернополі відкрито обласний театр актора і ляльки, у районних центрах (Теребовлі, Чорткові, Кременці) — училище культури, педагогічні училища, у яких також проводиться підготовка кадрів музичного спрямуван-
ня. З їхніх стін вийшли талановиті музиканти — пропагандисти музичного мистецтва в тернопільському краї — Є. Корницький, Б. Дерев’янко. І. Легкий, М. Мечник, З. Стельмащук, В. Островський та ін. Професійну культуру Тернопільщини творять композитори, які прожи-
вали та проживають у нашому краї. Це, зокрема, талановитий композитор-
самоук, перший професійний композитор Тернопільщини Денис Січинський (народився в с. Клювинцях Гусятинського повіту), що навчався музики у Ка-
рла Мікулі (Польська консерваторія у Львові). Його солоспівами «Як почуєш вночі», «Бабине літо», «І золотої, і дорогої» та хоровими композиціями «Лічу в неволі», «Дніпро реве», «Непереглядною юрбою», народною піснею «Чом, чом, земле моя» галицькі слухачі захоплюються ще й донині. Він є автором першої в Галичині опери «Роксоляна», а також збірників українських народ-
них та патріотичних пісень для фортепіано зі словесним текстом. Творчим стилем та неповторним мелосом композитора захоплювалося не одне поко-
39
ління його послідовників. Творча спадщина Д. Січинського постійно є у на-
вчальних програмах закладів різного типу навчання. Довгий час залишалася непоміченою церковна музика композитора, лише останнім часом вона вхо-
дить у концертні програми та літургійний чин. Композитором, що перший вступив на стезю справжнього професіонала, був уродженець м. Тернополя Василь Барвінський (1888–1963). Він отримав композиторську освіту у Празькій консерваторії в класі В. Новака. З 1916 по 1939 рік був директором Вищого музичного інституту в Львові, а з 1946 по 1948 рік — ректором Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Переважна більшість творів композитора побудована на українському національному мелосі, особливо його «Мініатюри» для фортепіано та твори інших музичних жанрів — скрипкові, солоспіви, камерні та оркестрові ком-
позиції. В. Барвінський у своїй творчості глибокий лірик, раціональний у формі та ірраціональний у мелодиці. Він, переважно, — мініатюрист, справжній майстер малої форми. Його музиці притаманний неоромантичний стиль з елементами імпресіонізму. Підтвердженням цього є барвистість та свіжість гармонічних та ритмічних сполучень, творчої фантазії, фактури тощо. В. Барвінський як ніхто інший вплинув на формування цілої генерації на-
ступних західноукраїнських композиторів в особах З. Лиська, А. Рудницького, М. Колесси, Р. Савицького, Д. Каранович-Гординської та ін. Після арешту в 1948 р. і заслання на десять років в мордовські табори композиторська спадщина В. Барвінського була майже повністю знищена, а та, що залишилася в друці, вилучена з обігу. Лише з утворенням української незалежної держави вона починає поступово входити в український музич-
ний контекст завдяки подвижницькій роботі українських музикознавців: Р. Савицького (молодшого), Н. Кашкадамової, О. Смоляка, М. Крушельницької, С. Павлишин та ін. У наш час музика В. Барвінського починає займати гідне місце як в на-
вчальному репертуарі, так і у виконавській практиці. Щодва роки в Тернопо-
лі проходить обласний конкурс юних піаністів ім. В. Барвінського, встанов-
лена його іменна стипендія найкращому студентові-музикантові — уроджен-
цю м. Тернополя. Значною фігурою, що представляє професійну музичну культуру Терно-
пільщини, є Михайло Гайворонський (народився 15 вересня 1892 р. в Залі-
щиках, а помер у Нью-Йорку 11 вересня 1949 р.). Професійну музичну освіту здобув у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка та в Колумбійському університеті (США). Він є автором симфонічних творів («Сюїти», «Симфонічне алєгро», «На Чорному морі», «Червона калина»), камерної музики (струнного квартету «Морозенко», «Різдвяна сюїта», «Прелюдія і фуга»), хорових творів, п’єс для різних музичних інструментів, солоспівів та обробок українських народних 40пісень, церковної музики. Особливо він прославився стрілецькими пісня-
ми — як оригі
Автор
boss.hort
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
2 493
Размер файла
15 342 Кб
Теги
lesya, ukraїnka, prez
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа