close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

lesya-ukraїnka-(prez

код для вставкиСкачать PDF 14,98 Mb
 
 
1
 
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ 
ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ 
 
ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА 
БІБЛІОТЕКА 
        
Музична Тернопільщина 
 
Бібліографічний покажчик 
Із серії «Мистецька Тернопільщина» 
 
              
Тернопіль 
Видавництво «Підручники і посібники» 
2008 
 
 
2
ББК 85.313(4Укр)я1 
М 89 
     
Видано за фінансової підтримки  
громади Тернопільської області 
  
М 89 Музична Тернопільщина: Бібліогр. покажчик / Уклад. В. Я. Миськів; 
Вступ. ст. О. С. Смоляка; Ред. Г. Й. Жовтко. — Т.: Підручники і посіб-
ники, 2008. — 288 с. 
 
ISBN 978-966-07-1433-5 
  У даному бібліографічному покажчику подані відомості про історію, 
розвиток та сьогодення музичного життя Тернопільщини. 
Посібник буде корисним фахівцям і любителям музичного мистецтва. 
 
БК 85.313(4Укр)я1 
ISBN ISBN 978-966-07-1433-5 
  
© Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека, 2008 
Укладач: Миськів В. Я. — головний бібліотекар відділу 
краєзнавчої літератури та бібліографії Терно-
пільської ОУНБ 
Автор вступної статті: Смоляк О. С. — завідувач кафедри музикознав-
ства, методики музичного виховання та актор-
ської майстерності ТНПУ ім. В. Гнатюка, док-
тор мистецтвознавства, професор 
Редактор: Жовтко Г. Й. 
Відповідальний за випуск: Вітенко В. І. — директор Тернопільської ОУНБ 
Комп’ютерний набір: Стахурська С. С. — завідувач канцелярії Тер-
нопільської ОУНБ 
 
3
 
Від укладача 
«Музична Тернопільщина» є продовженням серії «Мистецька Тернопі-
льщина». 
Бібліографічний покажчик подає імена митців, які внесли свій творчий 
вклад у розвиток музичної культури краю. 
На сторінках видання зроблено спробу простежити розвиток історії му-
зичної Тернопільщини й ознайомити з відомими композиторами, диригента-
ми та співаками нашого краю, які творили й творять як в Україні, так і за її 
межами. 
Увесь матеріал послідовно, стисло й узагальнено викладається в розділах 
та доповнюється бібліографічними списками. 
Покажчик складається з 12 розділів, кожен із яких присвячений певному 
виду музичного мистецтва. 
Окремо виділено розділи «Тернопільська обласна філармонія» та «Тер-
нопільське державне музичне училище ім. С. А. Крушельницької». 
У межах розділів матеріал згруповано за абеткою прізвищ персоналій, а 
бібліографія — за прізвищами авторів, назв книг та статей. 
Бібліографічний опис та скорочення здійснено відповідно до стандартів 
України в бібліотечній справі. 
Допоміжний апарат покажчика складають «Іменний покажчик» та 
«Зміст». 
Основними джерелами пошуку літератури були каталоги та картотеки 
Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. 
Відбір матеріалу завершено в 2006 році. 
Вступна стаття О. С. Смоляка, професора Тернопільського національного 
педагогічного університету ім. В. Гнатюка, відображає розвиток музичного 
мистецтва краю протягом багатьох віків. 
Видання адресоване науковцям із питань історії культури, музикознав-
цям, викладачам музичних шкіл і музучилищ, краєзнавцям, бібліотекарям, а 
також всім, хто цікавиться історією музичного мистецтва Тернопільщини. 
 
4
МУЗИЧНА ТЕРНОПІЛЬЩИНА 
Народна музика 
Музична Тернопільщина має свою давню історію, яка формувалася про-
тягом багатьох віків на терені прабатьківщини слов'ян — у Західному Поділ-
лі (Східна Галичина) та Південній Волині. Її історія, як показують археологі-
чні дані, відзначається спадкоємністю традицій, наступністю культури, від-
сутністю глобальних суспільних катаклізмів, які могли б перервати безперер-
вний культурний розвиток. 
Як показують зразки традиційної культури, зокрема календарно-
обрядової, на Тернопільщині домінує протоукраїнський (слов'янський) суб-
страт із незначними домішками середньоазійського (кіммерійці) та ірансько-
го (скіфи, сармати). Останній розширив спектр християнських вірувань, 
пов’язаних із багатобожжям, а також зі сферою поклоніння різного роду фе-
тишам та тотемам. 
У період середньовіччя музична культура Тернопільщини, як складова 
всієї західноукраїнської, була позначена впливами литовсько-польського, а 
пізніше — австро-угорського субстратів, які залишили певний слід у її на-
родному та професійному аспектах. 
Музичну культуру Тернопільщини складають чотири компоненти: на-
родна, церковна, аматорська та професійна. 
Народна культура 
Найдавнішою з них є традиційна народна культура, яка бере свої початки 
з раннього етапу формування суспільства. За твердженнями українських вче-
них-музикознавців, найдавніші її форми збереглися з періоду трипільської 
культури (ІV–ІІІ тисячоліття до нашої ери), тобто з того часу, коли наші 
предки почали тотально займатися землеробством. Найкращим доказом цьо-
го є календарно-обрядовий фольклор, сюжетика та образна система якого 
повністю збереглися з того часу. Власне він (фольклор. — О. С.) був основ-
ною й сутнісною частиною обрядових дійств, які через втрату світоглядних 
уявлень на природу частково забулися, а залишили лише основний смисло-
вий код для розуміння ролі даних пісень у давніх торжествах. Немає сумніву 
в тому, що із цих старовинних свят склалися пізніші народні звичаї, ігри та 
забави, забарвлені християнською символікою, яка не протирічить останній, 
а лише її взаємодоповнює. Це особливо стосується найбільших двох річних 
календарних свят — Різдва та Великодня. 
Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш 
збереженим до останнього часу виявився зимовий. Його складають такі свя-
та, як Андрія, Миколая, Різдво, Новий рік та Йордан. 
 
5
 
На Тернопільщині зимовий календарно-обрядовий цикл відкриває свято 
Андрія (місцеві жителі кажуть «Андрея»). Воно належить до найрудиментар-
ніших у цілому циклі. Адже це свято ініціює усі наступні, зокрема різдвяні. 
Свято Андрія є своєрідним передвісником різдва (народження) усього 
сущого, так як його основними атрибутами-знаками є вода та вогонь (згадай-
мо різного роду замовляння на воді та на вогні-свічці), а особливим його си-
мволом-знаком є «калета» — прообраз майбутнього новонародженого сонця. 
На жаль, до нашого часу збереглося дуже мало андріївських пісень, які 
виступають, скоріше всього, у формі речитативних замовлянь — тих первіс-
них пісенних прототипів, які пізніше сформували строфічну пісню. Найпо-
ширенішою на Тернопільщині є така андріївська пісня: 
Андрію, Андрію, 
я коноплі сію, 
спідницев волочу, 
бо віддаватися хочу. 
Цей, свого роду, еротичний мотив якраз і ініціює майбутнє народження 
двох животворчих начал — світла (вогню) та води. 
Наступним у зимовому циклі є свято Миколая. Його особливо люблять 
діти за принесені ним подарунки, а старші — за чудотворність та добродій-
ність. Святий Миколай, що довгий час був єпископом у Мирах (провінція 
Лікія в Малій Азії), після смерті отримав назву великого чудотворця та доб-
родійника (донедавна його образ знаходився майже в кожній хаті). Через те 
він значно більше ніж інші святі оспіваний у народній творчості та возвели-
чений у християнському богослужінні. 
До нашого часу на Тернопільщині збереглися і виконуються такі пісні 
про святого Миколая, як «О хто, хто Миколая любить», «Святителю Мико-
лаю», «Ішов Миколай лужком-бережком» та ін. 
Вони, як правило, писемного походження, хоча останнім часом ці пісні 
вже втратили авторські ознаки і значною мірою фольклоризувалися, тобто 
виконуються як народні твори. 
Їхнє писемне походження особливо відчутне на словесному та мелосно-
му рівнях (несиметричність строфічних віршів, секвенційність мелодичного 
становлення, класичні норми кадансування тощо), а фольклорне — у самому 
способі виконання та передачі від покоління до покоління. 
У 20–30-х роках XX ст. на Тернопільщині в шкільних та дошкільних за-
кладах розігрувалися невеличкі сценки, пов’язані із рядженням у святого 
Миколая, ангелів, жидів, чортиків та ін. Вони, як правило, вели з дітьми мо-
ралізаторські бесіди, чемним дітям дарували подарунки, а нечемним — пру-
тики. У радянський період ця традиція була строго заборонена комуністич-
ним режимом, а в період утворення держави Україна була знову відновлена. 
Найбільшим святом на Тернопільщині в зимовий час є Різдво. У дохрис-
тиянський період у цей час наші предки святкували різдво денного світила — 
 
6
сонця, а в християнський період — різдво Сина Божого Ісуса Христа. Як ба-
чимо, ці свята поєднані між собою ідеєю світлоносного начала. Адже Син 
Божий, як і сонце, є найбільшим світлом як на небі, так і на землі. 
Свято Різдва багате різноманітними обрядовими дійствами, де головну 
роль відіграє музика, танці, пантоміма. Серед музичного компонента домі-
нуючу роль відіграють пісні, які називаються колядками та щедрівками. 
Термін «колядка» праукраїнського походження. Він походить від імені 
богині неба Коляди, яка в цей період народжувала нове Сонце. Колядки — це 
своєрідні духовні жертви на честь народження нового божества — Світла. 
Їхня функція — супроводжувати різдвяні обрядові дійства, особливо на Свят-
вечір та в перший день Різдвяних свят. 
Колядування дітей, та й дорослих, у різні часи мало велику магічну силу. 
Адже воно виконувало своєрідну функцію «першого полазника», який зав-
жди ніс у кожну українську родину щастя, радість і добро. 
Колядки, що побутують на Тернопільщині, в основному поділяються на 
дохристиянські та християнські. Перші, починаючи з початку XX ст., були 
активно витіснені колядками християнського змісту, що активно функціону-
ють на Тернопільщині і до сьогодні. 
Для дохристиянських колядок характерна преславна та гумористична те-
матика, суцільно пронизана аграрними мотивами. Адже вони прославляють 
господаря, його сім’ю, а також веселять їх гумористичними куплетами, на-
даючи їм святкового настрою. У кінці кожної колядки звучали віншування — 
своєрідні формули-побажання та вимоги винагороди, що вказувало на свя-
щеннодійство колядників, на їхню можливість приносити до осель не тільки 
добро, але й зло. 
Дохристиянським колядкам властива як симетрична, так і несиметрична 
строфіка, яка втілюється переважно у прості однорядкові строфи з приспіва-
ми, що містять у собі основний смисловий код свята (це, переважно, Святий 
вечір). 
Найпоширенішими ритмічними формами вірша у дохристиянських коля-
дках є нецезурований шестискладник (6), семискладник (7) або цезурований 
десятискладник (5+5). Ритмічні форми приспівів у колядках бувають значно 
більшими за обсягом складів, ніж самі строфи. Це вказує на їхню домінантну 
особливість у цих творах у цілому. 
Дохристиянські колядки характеризуються слабомелодичним ритмом у 
формі об'єднання (♪♪♪♪!), моторною мелодикою та вузькооб’ємними ладоз-
вукорядами (тетрахорд, пентахорд). 
Колядки виконувалися на Різдво дітьми, хлопчаками-підлітками та пару-
бочими гуртами, де заспів виконував, як правило, їхній провідник, а при-
спів — усі учасники гурту колядників. 
Останнім часом на Тернопільщині виконуються лише колядки християн-
ського змісту. Вони як жанр сформувалися у середньовіччі з метою кращого 
 
7
 
розуміння біблейної оповіді про народження Сина Божого — Ісуса Христа, а 
також для святкового оформлення різдвяної Святої Літургії. Одночасно хрис-
тиянські колядки виходять за межі культових приміщень і стають набутком 
народної інсценізації біблейної оповіді про царя Ірода, пов’язаної з наро-
дженням Ісуса Христа. Згодом ці пісні стають складовою частиною й інших 
обрядових дійств народного походження — «Кози», «Коня», «Ведмедя», ля-
лькового та живого вертепів. 
Колядки християнського змісту останнім часом увійшли в репертуар різ-
ного роду сільських та міських гуртів. Вони виконуються і в церквах до і піс-
ля Святої Літургії протягом 40 днів після Різдва. 
Християнські колядки в основному розкривають подію народження Ди-
тятка Божого — Ісуса Христа. Персонажами в них є ті особи, які були прису-
тніми при Його народженні — це породілля Пречиста Діва Марія, її чоловік 
Йосип, три царі, пастушки та ангели. У християнських колядках домінуючи-
ми є мотиви радості, святковості, благоговіння, що створюють піднесений 
настрій та надають самому обрядові величного характеру. 
Строфіці християнських колядок, на відміну від дохристиянських, влас-
тива гетерометрична побудова, позначена впливами літературної версифіка-
ції. Адже її першими творцями були переважно спудеї та вчителі колегіумів і 
академій, які й використовували класичні (латинські) системи віршування. 
Через те тут використовуються і новітні силабомелодичні моделі, що основа-
ні на формах об'єднання з дробленням або об'єднання. 
Християнські колядки переважно укладаються у дворядкові або чотири-
рядкові строфи, в основному без приспівів, а їхня мелодика — співна (канти-
ленна) і реалізується в помірно-повільних темпах. 
Більшість колядок християнського змісту базується на гексахордних або 
на семиступеневих ладозвукорядах як плагального, так і автентичного поєд-
нань. 
Друге та третє свято зимового календарно-обрядового циклу Тернопіль-
щини складають Новий рік та Йордан. Новий рік (тут його називають Старим 
Новим роком), у порівнянні з іншими зимовими святами, майже повністю 
вийшов з ужитку і святкується лише на рівні церковного свята Василія — 
архієпископа Христової церкви в Малій Азії, одного з авторів Святої Літургії. 
З дохристиянської обрядовості в ньому залишилося до нашого часу лише 
дитяче віншування та парубоче маланкування. Якщо обряд дитячого засіван-
ня поширений по всій тернопільській території, то обряд «Маланка» у найбі-
льшій мірі зберігся у її південних районах — Чортківському, Заліщицькому, 
Борщівському. 
Пісні, що виконуються в період цих свят, називаються щедрівками. Ця 
назва, що походить від Щедрого вечора, бере свій початок із далеких дохрис-
тиянських часів. Щедрівки як жанр закріпилися в календарній обрядовості в 
період осілого ведення нашими предками господарства — землеробства. 
 
8
Новорічні щедрівки, які побутують на Тернопільщині, складають дві 
групи: щедрівки, виконувані лише дітьми — хлопчиками, та щедрівки, вико-
нувані парубочими гуртами. 
Дитячим щедрівкам властива переважно жартівлива тематика. Характер-
ними для цього жанру є мотиви прохання та побажання усяких гараздів. 
Дитячі щедрівки в основному будуються на невеличких несиметричних 
строфоїдах формульного характеру, хоча деякі з них є й симетричними 
(«Щедрик»). Їм переважно властивий нецезурований шестискладник та цезу-
рований восьмискладник (4+4). У них домінує регулярно-часокількісний 
ритм, хоча в несиметричних щедрівках перевагу має нерегулярна акцент-
ність. Ритмічна організація у сегментах в основному тяжіє до обладнання, а 
ладозвукоряди — до трихордності. 
Дитячі щедрівки виконуються жваво одним щедрувальником або неве-
личким гуртом (двома-трьома дітьми) під вікнами, у сінях або в оселі. Після 
щедрівок декламуються невеличкі віршики-віншування побажального харак-
теру. 
Парубочі щедрівки виконувалися в давніший період лише в тих хатах, де 
були дівчата. Останнім часом на Новий рік вони виконуються лише в обря-
довому дійстві «Маланка», і тому вони ще називаються маланковими. Їхня 
поетично-образна та мелосна системи дуже близькі до старовинних колядок, 
але адресат їхній — це, в основному, дівчина, її краса та прагнення вийти 
заміж за любимого парубка. 
На відміну від дитячих щедрівок, парубочі виконуються гуртами у формі 
антифонарію: сольний заспів та гуртовий приспів. 
До нашого часу на Йорданські свята на Тернопільщині збереглися обря-
ди щедрування. В основному щедрують дівчата парубкам. Адже це дівоче 
(жіноче) свято, бо воно прославляє культ народження води (водяного (жіно-
чого) животворчого начала). 
Йорданські щедрівки за своїми словесно-музичними характеристиками 
дуже близькі до новорічних щедрівок. Відмінним у них є лише сам адресат 
(головним персонажем-образом у йорданських щедрівках є парубок, що пра-
гне одружитися з коханою дівчиною). 
Починаючи з другої половини XIX ст., йорданські щедрівки значно хрис-
тиянізувалися (у них появилися образи Пречистої Діви Марії та інших свя-
тих) і тепер виконуються під кутом зору християнської дидактики. Дівчата та 
молоді жінки ходять щедрувати на церковні потреби. 
Другим найбільшим святом у календарному році є Великдень. На Терно-
пільщині він активно святкується і в наш час. Особливо в ньому збереглися ті 
обрядові дійства, які були властиві молодіжним гулянням ще в дохристиян-
ський період. 
На відміну від різдвяних, у великодніх забавах домінуючу роль відігра-
ють дівочі гурти. Вони, як правило, є основними організаторами гаївкових 
 
9
 
обрядів — стародавніх синкретичних дійств, у яких однакову функцію віді-
грають пісня, рухові елементи та пантоміма. 
Пісні, які виконуються у гаївкових обрядах, називаються гаївками (у пів-
нічних районах Тернопільщини — Лановецькому, Кременецькому та Шумсь-
кому — їх називають веснянками). 
На відміну від колядок та щедрівок, у гаївках значно ширшою є їхня те-
матика. Вона, як правило, базується на вегетаційних, міфологічних, аграрних, 
любовних та жартівливих компонентах. У ній домінують такі мотиви, як зу-
стріч весни і її оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, 
городніх культур, парування та залицяння молоді. 
Гаївкам Тернопільщини властиві в основному симетричні пісенні форми, 
хоча в деяких, особливо в старіших, збережені й несиметричні (наприклад, у 
гаївках «Зайчик», «Сам ходжу, сам», «Мак» та ін.). Через те в більшості їхніх 
віршів часто спостерігається нерівноскладовість (відхилення від норми на 
одну-три складоноти), і тим самим порушується ритміка віршування. 
Гаївкам і веснянкам Тернопільщини властиві вузькі складочислові форми 
віршів. Це, в основному, такі форми: 6, 4+3, 4+4, 5+5, 6+6, 4+4+6 та ін. У ри-
тмічному відношенні їм властива регулярна акцентність (це пов’язано із їх-
нім руховим (кроковим) характером). 
У структурах пісень цього жанру домінують такі форми ритмічної орга-
нізації, як об’єднання (♪♪♪♪!!) та репетиція (♪♪♪♪). 
Гаївкам та веснянкам Тернопільщини властиві, у переважній більшості, 
тетрахордно-пентахордні ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інто-
нації. Останні переважно будуються на кварто-квінтових інтервальних стри-
бках, які обігруються або поступово заповнюються. 
Більшість гаївок та веснянок Тернопільщини зберегла стародавні хореог-
рафічні елементи, які базуються на рухах колом (символ сонця), «змійкою» 
(символ вічності життя), шеренгами (символ руху хмар), а також рухами, що 
імітують ріст дерев, городніх та злакових культур. 
На Тернопільщині останнім часом гаївки та веснянки все менше викону-
ються молоддю та людьми середнього покоління, а стають набутком репер-
туару дітей-підлітків (досить в обмеженій кількості). 
Літній календарно-обрядовий цикл представляють Зелені свята та свято 
Івана Купайла. Дохристиянські засади цих свят на Тернопільщині до нашого 
часу дуже мало збереглися, а пісні (за винятком волинських районів) повніс-
тю канули в Лету. В обряді Зелених свят збереглося лише саме клечання гіл-
лям (кленом, ясеном) та травами (татарським зіллям) сільських та міських 
осель, а також вихід процесією в поле для його освячення, хоча в другій по-
ловині XIX ст. на Бережанщині, за спогадами Б. Лепкого, на Зелені свята фу-
нкціонував обряд «Вільха», виконуваний лише самими дівчатами і близький 
за структурою до гаївкового. Його супроводжували і відповідні пісні, зокре-
ма «Ой хилився дуб на дуба» (запис пісні зберігся без мелодії). 
 
10
На жаль, стародавні пісні, які супроводжували зеленосвятські обряди, до 
нашого часу не збереглися, а збереглися лише пісні християнського змісту, 
які супроводжують обряд посвячення полів. Це, переважно, пісні «Христос 
воскрес, радійте люди», «Царю небесний», «Душе святий», «Дар найкра-
щий», «Всі тя хори», що розкривають зміст християнського свята Трійці. 
Ці пісні, як і інші церковні, сформувалися у ХVІІІ—ХІХ ст. з метою гли-
бшого розуміння християнами церковного обряду, зокрема суті окремих свят 
та їхніх святих. Усі вони літературного походження — складені служителями 
церкви або спудеями духовних семінарій чи академій. Через те їм властиві 
впливи латинського віршування та мелос, орієнтований на авторські зразки. 
Останньому, в основному, властива секвенційна мелодика, класичні форми 
кадансування та симетрична періодичність строфіки. Ці зразки переважно 
розспівувалися способом терцової втори. 
Купальська обрядовість, як і зеленосвятська, збереглася на Тернопільщи-
ні лише фрагментарно, і то в більшій мірі у південноволинських районах — 
Лановецькому, Кременецькому та Шумському. Якщо в останніх районах во-
на збереглася на рівні активного функціонування пісень у самому обряді, то в 
західноподільських районах вона ще на початку XX ст. вийшла з ужитку і 
збереглася лише на рівні клечання дикими травами осель та господарських 
споруд. Відповідно, і пісні на цій території перестали функціонувати й до 
нашого часу не збереглися. 
Тематика купальських пісень, збережених на Тернопільщині, в основно-
му будується на еротичних та жартівливих мотивах, тобто вона зберігає пер-
вісну сутність купальського свята — нічного шлюбування молоді. 
Мелос купальських пісень представляє давнішу фольклорну верству: 
прості одно-дворядкові строфи, переважно із приспівами, що розкривають 
семантику самого свята, типову ритмічну форму вірша 5+4, архаїчну вузько-
об’ємну мелодику й відповідні оліготонічні ладозвукоряди та одноголосий 
спосіб виконання. 
Купальські пісні переважно супроводжуються простими хореографічни-
ми елементами — ходінням  навколо багаття та купальського деревця — 
«купайла». Купальський обряд останнім часом, втративши свій первісний 
зміст, перетворився у молодіжні ігри та забави. 
Жниварські пісні на Тернопільщині через втрату їхнього соціального 
статусу також мало збереглися в активному репертуарі місцевих жителів (їх 
взагалі не було багато) і тепер функціонують лише серед старожилів як релі-
кти. 
Зміст жниварських пісень — оспівування важкої праці хліборобів та воз-
величення самого закінчення жнив. Жниварські пісні часто бувають і жартів-
ливого змісту: оспівується лінивство женців. 
За мелосом жниварські пісні творять дві групи: пісні строфічних побудов 
та пісні ладканкових побудов. Якщо пісні першої групи виконуються пере-
 
11
важно під час походу в поле та приходу з нього і через те мають похідний 
(маршовий) характер, прості за формою та мелодикою, то другі представля-
ють групу, контрастну за характером та мелосом. У їхній основі лежать стро-
ки формульного характеру (близькі до весільних ладканкових), з речитатив-
ною мелодикою та типовим тетрахордним ладозвукорядом. 
Жниварські пісні виконуються одноголосно, а якщо гуртом — то з гете-
рофонічними елементами. Вони значно більше індивідуалізовані, ніж інші 
обрядові пісні. 
Родинно-обрядова пісенність Тернопільщини, як і календарна, останнім 
часом значно звузила сферу своєї дії і залишилася в обрядах лише на рівні 
основних вузлових елементів. 
Найбільшого забуття серед родинних обрядів набула родильна (хрестин-
на) обрядовість. Адже зі зміною самих умов народження дитини (сільських 
та міських баб-повитух замінили кваліфіковані лікарі-акушери) відпала по-
треба у їхніх традиційних супровідних елементах. Таким чином, родильний 
обряд залишився лише на рівні християнського чину хрещення в церкві і че-
рез те стародавні пісні, які супроводжували його до цього, призабулися і 
майже повністю вийшли з ужитку. Якщо в центральній та південній частині 
Тернопільщини родильні пісні навіть відсутні в пасивній пам’яті старожилів, 
то в північних її районах (Лановецькому, Кременецькому, Шумському) деякі 
з них старожили ще пам’ятають, зокрема ті, які пов’язані зі співом бабі-
повитусі або бабусі новонародженої дитини. 
Пісні, що пов’язані із народженням дитини, на Тернопільщині поділя-
ються на дві групи: власне родильні (виконуються бабі-повитусі) та хрестин-
ні (виконуються після чину хрещення дитини за столом). 
Перша група пісень (родильні) представляє давнішу фольклорну верству. 
Адже їхній зміст складають ритуально-прославні мотиви, що пов’язані із го-
ловними персонажами, які присутні під час народження дитини. Це, в основ-
ному, невеличкі пісні-формули з вузькооб’ємною строфікою та ритмічною 
будовою вірша (5+5, 4+4+4). Мелодика родильних пісень переважно тяжіє до 
речитативності, так як для неї характерний вузькооб’ємний ладозвукоряд 
(переважно три-тетрахорд). Родильним пісням властиве сольне виконавство. 
Їх переважно виконують куми або близькі родичі новонародженого. 
Хрестинні пісні, у порівнянні з родильними, значно пізнішого походжен-
ня. Вони сформувалися в період запровадження обряду хрещення (ХІV–
ХV ст.). За тематикою хрестинні пісні розкривають стосунки головних пер-
сонажів хрестин — кумів. Особливо їм присутні жартівливі мотиви. 
Мелос хрестинних пісень також позначений впливами звичайних пісень, 
особливо жартівливих. Йому властива симетричність строфіки з перевагою 
складочислових форм (6+6, 4+4+6) та ін. У цих піснях домінують чотириряд-
кові строфи з автоматичним повтором третього та четвертого речень і мотор-
 
12на мелодика. Ладозвукоряди в хрестинних піснях, як правило, оліготонічні 
(пента- та гексахорди). 
Хрестинні пісні виконуються переважно як застольні або як приспівки до 
танців. Через те вони мають в основному танцювальний характер. 
На Тернопільщині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявив-
ся весільний. Він зберіг майже всі вузлові елементи, лише в значній мірі ско-
ротився в часі. Особливо звелася до мінімуму довесільна обрядовість — сва-
тання та заручини, хоча у північних та південних її районах вона майже по-
вністю функціонує. Найбільш збереженим є власне весільний обряд, хоча 
значна частина пісень, які його обслуговували, вийшла з ужитку. 
Власне весільний обряд у давніший період розпочинався зі співу коро-
вайних пісень (до речі, вони збереглися до останнього часу лише у північних 
районах Тернопільщини — Лановецькому, Кременецькому та Шумському). 
За своїми музично-стильовими особливостями вони повністю споріднені із 
власне весільними піснями-ладканками. 
Весільні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають групу стро-
фічних та нестрофічних пісень. 
Строфічні весільні пісні переважно виконуються під час обдаровування 
молодих, і тому їх часто ще називають віватами (термін польського похо-
дження і означає похвальну пісню). Їхні сюжети в основному розкривають 
майбутнє життя одружених або висміюють окремі вади тих гостей, яким ад-
ресуються ці вівати. Через те вони мають часто вживану (типову) ритмічну 
форму вірша (6+6, 4+4+6) та типові мелодії (вівати співаються на дві-три різ-
ні мелодії). 
У строфічних весільних піснях найчастіше зустрічається моторна мело-
дика танцювального характеру, що будується на тетрахордно-пентахордних 
ладозвукорядах іонійського та еолійського нахилів. 
Весільні строфічні пісні-вівати виконуються лише окремими виконавця-
ми з елементами імпровізаційності (словесні тексти можуть складатися під 
час самого виконання) і мають, як правило, інструментальні перегри. 
Нестрофічну групу весільних пісень складають ладканки. Це, переважно, 
пісні давнішої фольклорної верстви. Вони беруть свій початок у період фор-
мування самого весільного обряду й назву отримали від богині Лади — по-
кровительки шлюбу. 
За тематикою пісні-ладканки — це, в основному, відповідний коментар 
ходу самого весілля. Вони одчасно виконують дві функції: епічну та режи-
серську (розповідають про весільний обряд та спрямовують його у відповідне 
русло). Персонажами пісень-ладканок є головні дійові особи весілля: моло-
дий, молода, дружки, дружби, світилки, старости тощо. Особливо пісні-
ладканки багаті образною лексикою та весільними фетишами-оберегами. 
За структурою пісні-ладканки представляють так звану ладканкову фор-
му (термін Б. Луканюка). Вона, як правило, складається із трьох-шести, семи 
 
13
несиметричних речень (у них можуть бути відхилення на один-три склади) 
серіаційного типу мелодичного становлення. 
Типовими ритмічними формами вірша у ладканках є: 7, 5+5+3; 5+5+7. 
Вони якраз і формують навколо себе відповідні мелодичні типи, які обслуго-
вують майже весь комплекс весільних пісень. Ритмічна форма організації 
сегментів у ладканках тяжіє до об'єднання (♪♪♪♪!!!) і сформована, переважно, 
речитативною мелодикою. Хоча часто зустрічається в них і кантиленна ме-
лодика, особливо у вінкоплетинських піснях. 
Типовою у піснях-ладканках є і ладозвукорядна будова. Вона, як прави-
ло, базується на іонійських тетрахордах, які часто можуть уживатися із суб-
секундами чи субквартами. Дані пісні виконуються переважно жіночими чи 
дівочими гуртами в унісон, їх виконують, як правило, свашки чи дружки. 
Останнім часом пісні-ладканки на Тернопільщині виконуються лише в 
основних вузлових частинах весільного обряду, зокрема при вінкоплетинах, 
при готуванні молодої до шлюбу, при накладанні на голову молодій хустки 
тощо. 
Весільний обряд Тернопільщини не обходиться без інструментальної му-
зики, яка виконує в ньому домінуючу роль, особливо останнім часом. Вона 
дає відповідний сигнал про початок самого весілля, про прихід гостей, про 
час відпровадження до шлюбу та повернення від нього, про час дарування 
молодих, про прощання молодої з дівоцтвом тощо. При цьому відтворюються 
відповідні інструментальні мелодії. 
Інструментальна музика є також основним організуючим елементом ве-
сільного дозвілля. Вона супроводжує танці, а також різного роду весільні ігри 
та забави. Часто виступає у вокально-інструментальній формі. Танці викону-
ються під спів музикантів-інструменталістів. 
На Тернопільщині виконуються такі весільні танці, як вальси, польки, 
фокстроти, танго, сучасні танці-«трясилки», а також танцювальні ігри: «Хус-
тинка», «Передача», «Віник» та ін. 
Найстабільнішим у своєму розвиткові на Тернопільщині є похоронний 
обряд. На відміну від двох попередніх, він повністю виступає у християнізо-
ваному обрамленні, за винятком поминок, які у своїй основі несуть язични-
цьку похоронну культуру, схожу на дохристиянську тризну. 
Музичний компонент похоронного обряду Тернопільщини базується на 
плачах-голосіннях, похоронних піснях християнського змісту, літургійних 
елементах та інструментальній музиці. 
Найбагатшим похоронний обряд є плачами-голосіннями. У своїй основі 
вони зберігають найдавніші елементи організації мелодичного матеріалу. Це, 
переважно, різні за побудовою строфоїди (чотири-восьмирядкові), що поєд-
нуються між собою способом асонансного віршування. Вони, на відміну від 
інших строфоїдів, не мають строго означеної ритмічної організації. 
 
14
Тематика плачів-голосінь в основному спрямована на конкретного адре-
сата (у даному разі померлого: чоловіка, дружину, маму, тата, брата, дочку, 
дитину тощо) і ніколи не виступає у сталих формах, тобто є повністю імпро-
візаційною у своєму становленні. Тут домінуючу роль в організації словесно-
го тексту відіграють різного роду пестливі та пом’якшувальні слова (ріднесе-
нький, молодесенький, золотесенький тощо). 
Кожен вірш плачу-голосіння — це, свого роду, окрема мелодична фраза, 
яка організовується способом спадання інтонаційного матеріалу зверху вниз. 
Вона переважно охоплює інтервал квінту-кварту і може бути як діатонічною, 
так і хроматичною. Хроматизація фрази особливо властива драматичним мо-
ментам плачу-голосіння (у моменти приходу до хати найближчих родичів, 
священика, виносу покійника з хати, опускання його в могилу), в усіх ін-
ших — діатонічна. 
Похоронні плачі-голосіння на Тернопільщині виконуються лише близь-
кими родичами — жінками, окремо одна від одної (чоловіки за померлими в 
цьому регіоні не голосять). 
Останнім часом на Тернопільщині все частіше при покійникові, особливо 
у вечірній час, виконуються пісні християнського змісту. Ці пісні, як прави-
ло, усно-писемного походження. Вони увійшли в похоронну обрядовість на 
початку XX ст. і їхнє виконання все більше набирає традиційних ознак. 
Тематика похоронних пісень переважно базується на моментах прощання 
покійника із цим світом і переході його в потойбічний світ. Тут домінують 
різного роду жалісливі мотиви, які сприяють драматизації самого пісенного 
сюжету. 
Строфіка похоронних пісень в основному позначена впливами писемної 
творчості. Адже їхніми творцями переважно були дяки або регенти церков-
них хорів. Через те в них домінують впливи авторської творчості. Найчастіше 
у похоронних піснях використовується чотирирядкова строфа без приспіву 
або дворядкова строфа з приспівом, укладена у кратні метри. А мелодика 
переважно будується на секвенційному розвиткові, що особливо драматизує 
сам пісенний матеріал. 
Ладозвукоряди в похоронних піснях переважно обрамлені семиступене-
вою або октавною шкалою і тяжіють до автентичних завершень. 
Похоронні пісні на Тернопільщині виконуються лише церковними хора-
ми під керівництвом дяка або регента біля покійника у вечірній час та під час 
проводів його на кладовище. 
У похоронному обряді використовуються два церковні чини: панахида та 
похорон. Вони, в основному, базуються на літургійному матеріалі і мають 
лише окремі похоронні піснеспіви, обрамлені мінорним нахилом. Особливо 
це відчутно у завершальному елементі «Вічная пам'ять». 
 
15
Завершальний етап похоронного обряду часто супроводжується грою ду-
хового оркестру. Він виконує спеціально написані для цього ритуалу похо-
ронні марші. 
Дитячий фольклор на Тернопільщині, як і на всій Україні, складається 
із двох пластів: пісень, виконуваних дорослими для дітей, та пісень, викону-
ваними самими дітьми. 
У групу пісень, виконуваних дорослими для дітей, входять такі народно-
музичні жанри, як колискові, забавлянки (утішки), пісні-казки, небилиці та 
пісні з казок. 
Найпоширенішими серед них є колискові. Вони належать до приуроче-
них пісень, тобто виконуються лише при заколисуванні дитини. У давніший 
період колискові пісні виконували переважно магічну функцію — були своє-
рідними оберегами від хвороб та усіляких нещасть, а в останній період, втра-
тивши своє первісне призначення, вони стали лише звуковою афонією при 
заколисуванні дитини. 
Тематика власне колискових пісень в основному базується на фантастич-
них сюжетах. Тут переважають такі казкові персонажі, як Сон, Дрімота, Ко-
тик, Гулі тощо. У них домінують такі приспівні елементи, як «нини», «люлі» 
тощо. 
У колискових піснях переважає ізоритмічна строфіка з пріоритетом 
складочислових розмірів: 6; 4+3; 4+4; 5+5+7. У них домінує ритмічна форма 
об'єднання (♪♪♪!). 
Тип мелодичного становлення в колискових піснях співний, а сам наспів 
складається з коротких, варіаційно повторюваних поспівок, які виконують 
функцію заколисування і мають переважно шести-восьмирядковий метр. 
Колисковим пісням Тернопільщини властивий, у значній мірі, терцово-
квартовий обсяг, який виступає як у мажорному, так і в мінорному нахилах. 
Деяка частина колискових пісень має обсяги пентахордів та гексахордів. 
Колискові пісні виконуються в повільних або помірних темпах, тихим 
звучанням, переважно низьким грудним регістром, їх виконують, як правило, 
жінки під супровід якихось хатніх робіт: вишивання, гаптування тощо. 
На Тернопільщині до останнього часу в репертуарі дорослих збереглися 
такі пісні дорослих для дітей, як забавлянки. Вони, в основному, покликані 
фізично зміцнювати дитину, створювати їй бадьорий настрій. 
Тематика забавлянок різноманітна, але найбільше вона пов'язана з при-
вабливими для маленьких дітей тваринами та птахами чи домашніми робота-
ми. Частими персонажами в забавлянках є Коник, Котик, Ласочка, Ластівка, 
Сорока, Мишка та ін. Поетика забавлянок наближена до дитячого світо-
сприймання. 
На Тернопільщині забавлянки зустрічаються як строфічні, так і астрофі-
чні, з перевагою останніх. У їх основі лежать ладканкові структури, що, пе-
реважно, складаються з трьох-дванадцяти різноскладових віршів. Строфічні 
 
16забавлянки представлені невеличкими побудовами (від однієї — до чоти-
рьох-п’яти строф) із симетрично поєднаними віршами. 
У забавлянках переважають такі типи ритмічної організації, як репетиція 
та об'єднання (♪♪♪♪, ♪♪♪♪!!) (об’єднання — найбільш поширена форма). Для 
них найхарактернішими є дворядкові та чотирирядкові варіаційні форми або 
трирядкові ладканкові форми (АВА, АВА). 
Найчастіше у забавлянках представлена речитативна моторика з вузько-
об’ємним мелодичним контуром у межах секунди, терції чи кварти. 
Забавлянки виконуються лише одноголосо дорослими та старшими діть-
ми з відповідними пантомімічними рухами і належать до групи принагідних 
народномузичних творів. 
До нашого часу на Тернопільщині у фольклорному середовищі дорослих 
для дітей збереглися дитячі пісні-казки. Це «Два півники», «Бігло козенятко», 
«Зажурився щиголь», «Козуню-любуню», «Чи ви чули, Тодосію» та ін. Вони, 
на відміну від інших дитячих пісень, творять групу напливових і є найбільш 
функціональними в дитячій народній музичній творчості. 
Найчастіше у піснях цього жанру зустрічається зооморфна тематика. Тут 
коло персонажів є широким та різноманітним: Цапок та Кізонька, Горобей-
чик, Півник, Бузьок, Жабка, Котик, Жучок, Мишка та ін. 
Більшості дитячих пісень-казок притаманні і жартівливі елементи. Тут 
висміюються окремі вади тварин, які уподібнені до людських. Ці пісні часто 
супроводжуються хореографічними рухами та пантомімою. 
Дитячі пісні-казки, як і забавлянки, характеризуються строфічними та ас-
трофічними побудовами. У них часто зустрічається сапфічна строфа 
(п’ятивіршова побудова із удвічі укороченим останнім віршем). Нестрофічні 
композиції часто уподібнені до ситуативних музичних картинок із наскріз-
ною формою розвитку (міні-оперетки). 
У дитячих піснях-казках домінують такі ритмічні форми віршів, як 4+3, 
4+4, 4+4+6, а також дворядкові та чотирирядкові строфи з автоматичним по-
втором останніх речень. Часто зустрічаються і п’ятирядкові ладканкові фор-
ми варіаційного розвитку. У піснях цього жанру в основному використову-
ється діалогічність викладу матеріалу у формі запитання-відповіді. 
Найпоширенішою у дитячих піснях є моторна мелодика. Адже майже 
усім пісням цього жанру властива танцювальність та пантомімічність, козач-
ково-гопачкові ритмічні малюнки. Часто зустрічається і вальсова метрика. 
Для жанру дитячих пісень-казок характерні пентахордно-октахордні ла-
дозвукоряди як мажорного, так і мінорного нахилів. 
Дитячі пісні-казки творять найбільший пласт серед дитячого фольклору, 
співаного дорослими для дітей, і в автентичному середовищі виконуються 
переважно самими дітьми для когось одноголосо. 
На Тернопільщині побутує ряд казок, у яких зустрічаються музично-
поетичні вставки у формі діалогів та монологів. Вони виступають не як заве-
 
17
ршені твори, а як інтерлюдійні ланки, які цементують саму композиційну 
структуру казки. Їхня тематика повністю підпорядкована основному сюжет-
ному стрижню. Вони є продовженням діалогічних та монологічних форм са-
мої казки. 
Пісні з казок, як правило, невеликі за обсягом. Вони складаються із дво-, 
тристрофічних ізоритмічних побудов із складочисловою будовою вірша 4+4. 
Ця ритмічна форма належить до найстаровинніших і генетично пов’язана з 
формуванням казкової традиції. Інші структуротворчі та мелосні характерис-
тики аналогічні до пісень-казок, за винятком мелодики, яка в піснях із казок 
є, в основному, речитативною. Адже казковому жанру, у значній мірі, влас-
тива епічна стихія, і через те говірковий тип мелодичного розвитку в них є 
пріоритетним. 
Також вужчими за обсягом є їхні ладозвукоряди (трихорди, пентахорди), 
які ніби акумулюють природний інтонаційний фон, що властивий для реци-
тації казки в цілому. 
На Тернопільщині найпоширенішими казками, у яких зустрічаються му-
зично-поетичні вставки, є «Лисичка, Котик та Півник», «Івасик-Телесик», 
«Дивна сопілка», «Колобок» та ін. 
Вагомий пласт у дитячій музичній творчості Тернопільщини складають 
пісні, виконувані самими дітьми. Це заклички, примовки, прозивалки, звуко-
наслідування, колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні. 
Заклички, примовки та звуконаслідування творять один пласт давнішої 
фольклорної верстви. На початковому етапі вони втілювали вербальну магію 
дорослих, потім ця віра поступово втрачала свій сенс і залишалася жити ли-
ше у світі уявлень дітей. 
Адресатом у закличках, примовках та звуконаслідуваннях є головні не-
бесні світила, метеорологічні явища, комахи, птахи та тварини. На початко-
вому етапі вони, вірогідно, супроводжувалися певними магічними діями, від-
гомони яких ще можна помітити у деяких сучасних текстах. Тривале функці-
онування закличок, примовок та звуконаслідувань серед дітей викликало по-
яву зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх вірувань. 
Тепер ці твори — суто дитяча творчість. Вони звучать найчастіше в період 
розквіту природи — навесні. 
Головним поетичним прийомом у закличках, примовках та звуконасліду-
ваннях є звертання до конкретного адресата — явищ природи, тварин, комах. 
Композиційно вони складаються з експозиції та своєрідного епілогу, у якому 
сконцентроване бажання здійсненого. 
У ритміці пісенних віршів закличок, примовок та звуконаслідувань пере-
важають побудови, що складаються в основному із семи-, восьми складочис-
лових форм (4+3, 4+4). Їхні строфи переважно тирадної будови і позбавлені 
чіткої симетрії (що вказує на стародавність їхнього походження). 
 
18
Ритмічна організація в сегментах в основному базується на репетиційних 
та дроблених формах (♪♪♪♪, !♪♪) і має нерегулярну акцентність. 
Мелодика закличок, примовок та звуконаслідувань речитативно-
декламаційного характеру й охоплює вузькооб’ємні звукосполучення (дихо-
рди, трихорди, тетрахорди, дитоніку, тритоніку та тетратоніку). 
Дані твори рецитуються як дитячими гуртами, так і окремими дітьми од-
ноголосо з деякими пантомімічними елементами (рухами рук, голови, тулуба 
тощо). 
На Тернопільщині найпоширенішими закличками, примовками та звуко-
наслідуваннями є: «Вигрій, вигрій, сонечко», «Не йди, не йди, дощику», «Ой 
вітре, вітроньку», «Гет, хмари, гет», «Водо, водо, холодная», «Зозуле рябень-
ка», «Бузьок-чапля», «Коровко, коровко», «Муравлі, муравлі», «Равлику-
Павлику», «Дзінь, бом», «Нум плакать, нум». 
Найпоширенішим жанром в ігрових моментах дітей є прозивалки, що є 
суто дитячою творчістю. У прозивалках найяскравіше відображені особливо-
сті вікової етики дітей, їхні реакції під час сварок чи суперечок. 
У прозивалках вихідним елементом у створенні образу є імена конкрет-
них адресатів, які обігруються різними дошкульними римованими словами. 
За структурними та мелосними ознаками прозивалки дуже близькі до за-
кличок та примовок і споріднені основними елементами виконавства. 
У групу фольклору, виконуваного самими дітьми, входять і обрядові 
твори: колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні (останні вийшли з 
ужитку і останнім часом на Тернопільщині вже не виконуються). 
Найпоширенішими календарно-обрядовими дитячими піснями на Терно-
пільщині є колядки і щедрівки, що обслуговують зимовий цикл обрядів — 
Різдво, Новий рік і Йордан. 
Колядки виконуються дітьми на Святий вечір та Різдво як окремо, так і 
під час різних обрядових дійств: ходіння із зіркою, шопкою, Іродом та верте-
пом. 
На даний час колядки дохристиянського змісту уже не виконуються ді-
тьми на Різдвяні свята, їх замінили колядки з християнськими сюжетами. 
За тематикою християнські колядки поділяються на дві групи: прославні 
та гумористичні (останні виконуються лише в тих моментах, коли господарі 
не хочуть дати коляди). 
Строфіка дитячих колядок буває симетричною та несиметричною (неси-
метричність полягає в незначному відхиленні в деяких віршах складонот від 
початкової вихідної норми). Найпоширенішими ритмічними формами вірша 
в дитячих колядках є цезурований восьмискладник (4+4) та дванадцятискла-
дних (6+6), часто зустрічається і цезурований чотирнадцятискладник (4+4+6). 
Пріоритетними формами ритмічної організації в сегментах є об'єднання 
(♪♪♪♪!!) та репетиція (♪♪♪♪). 
 
19
Найчастіше в дитячих колядках вживаються дворядкові та чотирирядкові 
строфи без приспівів. Мелодика в дитячих колядках переважно співна. Вона 
випливає з традицій церковного співу, хоча переважно «розбавлена» тради-
ційною моторикою. 
Дитячі колядки мають в основному пентахордно-гексахордні ладоутво-
рення як мажорного, так і мінорного нахилів, хоча деяким колядкам властиві 
і семиступеневі лади у плагальному та автентичному поєднаннях. Більшість 
християнських колядок тяжіють до гармонічного способу мислення. 
На Тернопільщині найчастіше діти виконують такі колядки, як «Нова ра-
дість стала», «Бог предвічний народився», «Небо і земля нині торжеству-
ють», «У Вифлеємі нині новина» тощо. 
Дитячі колядки виконуються переважно поодиноко або двома-трьома 
учасниками в сінях чи в оселі з обов’язковим прикінцевим віншуванням хри-
стиянського змісту. 
Дитячі щедрівки останнім часом уже не виконуються дітьми на Щедрий 
вечір, бо цей обряд вийшов з ужитку. За структурними та мелосними харак-
теристиками вони майже ідентичні з традиційними колядками. 
На Тернопільщині у весняний період, а особливо на Великодні свята, по-
бутують гаївки (у трьох волинських районах — Лановецькому, Кременець-
кому та Шумському — їх називають веснянками). У давніший період вони 
виконувалися окремими дитячими гуртами, а останнім часом вони викону-
ються лише під керівництвом вчителів біля церкви, у клубі або на шкільному 
подвір’ї. Дитячі гаївки також можуть виконуватися дітьми протягом усього 
весняного періоду як звичайні ігри (прикладом цього є гра «Подоляночка»). 
Тематика дитячих гаївок в основному базується на вегетаційних та агра-
рних елементах. У них, зокрема, домінують такі мотиви, як зустріч весни, її 
оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, городніх куль-
тур тощо. Головними персонажами у дитячих гаївках є Веснянка, Бузьок, 
Ластівка, Журавель, Зозуля, Шпачок, Мак, Горошок, Грушечка тощо. 
Дитячим веснянкам та гаївкам, що побутують на Тернопільщині, власти-
ві вузькі складочислові форми віршів. Це, в основному, нецезурований шес-
тискладник (6), цезурований восьмискладник (4+4), десятискладник (5+5, 
6+4) та ін. 
Треба зазначити, що для пісень цього жанру властива регулярна акцент-
ність з пріоритетом таких форм ритмічних організацій, як об'єднання (♪♪♪♪!!) 
та репетиція (♪♪♪♪). 
Для дитячих веснянок та гаївок характерні в основному дворядкові стро-
фи без приспівів і дворядкові строфи з приспівами. Останні давнішого похо-
дження, бо вони утримують в собі антифонарний спосіб співу. Рідше зустрі-
чаються й однорядкові форми з приспівами. 
Веснянкам та гаївкам, виконуваним дітьми, переважно властиві трихорд-
но-тетрахордні ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інтонації. 
 
20
Для дитячих гаївок характерний гуртовий спів в унісон, що супроводжу-
ється хореографічними та пантомімічними елементами. У їхній основі лежать 
кругові та змійкові рухи, імітація руками росту дерев, злакових і городніх 
культур. 
Найпоширенішими дитячими гаївками та веснянками на Тернопільщині є 
«Подоляночка», «Жучок», «Зайчик», «Грушечка», «Огірочки» та ін. 
Звичайний фольклор 
Найактивнішою і найбагатшою групою, що функціонує в наш час на Те-
рнопільщині, є звичайні пісні. На відміну від календарних, які приурочені до 
певних обрядів і відповідного часу, звичайні пісні виконуються протягом 
майже цілого року будь-де, будь-коли і при будь-яких обставинах. Їх найчас-
тіше виконують молодіжні (дівочі і парубочі) гурти, а також представники 
середнього та старшого поколінь. Вони часто виконуються при різних дома-
шніх роботах: прядінні, вишиванні, скубанні пір’я, виготовленні домашніх 
промислів, а також на весіллі — як застольні пісні. 
Звичайні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають дві групи: 
групу пісень родинно-побутового змісту та групу пісень соціального змісту. 
Найактивнішою з них є перша група. Вона представлена трьома жанрами: 
баладами, любовними та сімейними піснями. 
Найдавнішим жанром серед них є балади. На Тернопільщині вони в ос-
новному представлені фантастичними, історичними та родинно-побутовими 
сюжетами. 
Групу з фантастичними сюжетами представляють такі балади, як «Ой за 
гаєм зелененьким брала вдова лен дрібненький», «Коло млина, коло броду», 
«Мала мати сина» та ін. 
А балади «Про Бондарівну», «Про Лимерівну», «Ой служила Настя в па-
на», «Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький» представляють 
групу з історичною підосновою. 
Найбільший пласт в активному репертуарі тернопільських співаків пред-
ставляють любовні балади. Це: «Ой там під лісом, під дубиною», «Ой черво-
но сонце сходить», «Ішов відважний гайовий», «Злетів сокіл з ліса» тощо. 
Любовні пісні — той основний масив репертуару, який виконується в 
молодіжному середовищі співаків. Вони особливо часто звучать на вечорни-
цях та молодіжних вулицях. На Тернопільщині найчастіше співають такі лю-
бовні пісні, як «Ой чий то кінь стоїть», «По садочку ходжу», «Ой звідси го-
ра», «Чом ти не прийшов», «Ой дівчина по гриби ходила», «Світи, місяць, 
нічку», «А вже третій вечір», «Ой ти, горо кремінная», «Там на отаві, на ста-
вочку» та ін. 
Сімейні пісні найчастіше виконуються одруженими людьми на весіллях, 
хрестинах, різного роду родинних святах, а також на осінніх толоках. Їхню 
 
21
тематику в основному складають такі мотиви: зародження сімейних відно-
син, вороги на перешкоді новоодруженим, сімейна зрада та нещасливе сімей-
не життя. Часто на Тернопільщині виконуються такі сімейні пісні, як «Крик-
ну я си, крикну», «Ой летіла зозуленька понад море в гай», «Ой у полі озере-
чко», «Сіно моє, сіно», «Журо моя, журо» тощо. 
Пісні родинно-побутового змісту, на відміну від соціально-побутових пі-
сень, мають дещо іншу структурно-музичну стилістику. Вона визначається у 
наступному. 
Пісні родинно-побутової тематики характеризуються, як правило, дворя-
дковою або чотирирядковою строфою з автоматичним повтором другого або 
третього та четвертого речень. 
Типовими ритмічними формами вірша в родинно-побутових піснях є 
дванадцятискдадник (6+6), чотирнадцятискладник (4+4+6) та 
п’ятнадцятискладник (5+5+5). Ритмічні форми організації в цих піснях є роз-
маїтими і, скоріше за все, випливають із гомогенного фольклорного середо-
вища чи модусу мислення того чи того етнографічного середовища. 
Звичайні пісні родинно-побутової тематики в найбільшій мірі характери-
зуються кантиленною мелодикою, яка є типовою для цієї групи. Для них ха-
рактерними є пентахордно-гексахордні ладозвукоряди, хоча часто зустріча-
ється і плагальне поєднання двох пентахордів чи тетрахордів. 
Звичайні пісні родинно-побутової тематики мають властивість виконува-
тися як сольно (індивідуально), так і гуртом. В основному вони виконуються 
для задоволення власних потреб. 
Останнім часом у репертуарі тернопільських співаків звичайні пісні ро-
динно-побутової тематики зустрічаються в найбільшому обсязі. 
Групу звичайних пісень соціально-побутової тематики на Тернопільщині 
складають такі народномузичні жанри, як козацькі, рекрутські (жовнірські), 
емігрантські, стрілецькі та повстанські. Останні в період відбудови українсь-
кої держави найбільш поширені, а перші майже повністю вийшли з ужитку. 
Їхня жанрова приналежність, скоріше за все, визначається за допомогою 
тих головних персонажів, які притаманні їхнім сюжетам. Якщо головним 
персонажем є козак, то пісня належить до козацьких, як рекрут — то до рек-
рутських і т.д. 
За структурно-мелосними характеристиками соціально-побутові пісні 
близькі до родинно-побутових. Різнять їх лише часті лексичні аплікації, зок-
рема, «гей», «гой», «ох», «ух», що служать своєрідними внутрішніми рефре-
нами і надають цим пісням особливого внутрішнього навантаження. 
У піснях соціально-побутової тематики частіше зустрічаються і зовнішні 
приспіви, які підкреслюють смислове навантаження самого жанру і є його 
основним визначальним чинником. Зокрема, частими приспівами у козацьких 
чи вояцьких піснях є «раз, два, три», «шум, трія-ра» тощо. 
 
22
Звичайні пісні соціально-побутової тематики, у порівнянні з родинно-
побутовими, частіше виконуються чоловіками — як солістами, так і гуртами, 
тобто вони є пріоритетними у чоловічому виконавстві. 
Серед козацьких пісень на Тернопільщині найчастіше виконуються такі 
пісні, як «Їхав козак через міст», «Ой три літа, три неділі», «Ой у полі жито»; 
серед рекрутських та вояцьких пісень — «Ой у полі верба», «Чорна рілля 
ізорана», «Чорна хмара наступає», «Ой летіли гуси з далекого краю»; серед 
емігрантських — «Чорна хмара на Вкраїні», «Сумно мені, сумно», «Канадо, 
Канадо»; серед стрілецьких та повстанських — «Бо війна війною», «Зажури-
лись галичанки», «Прощай, дівчино», «Ой війна, війна», «Ой там, біля лісу», 
«Там, під львівським замком» та ін. 
Часто уживаними на Тернопільщині є танцювальні пісні і споріднені з 
ними (коломийки, жартівливі та сатиричні пісні). Без них не обходиться жод-
не молодіжне або сімейне дозвілля. 
Танцювальні пісні, як правило, виступали у двох формах: як власне тан-
цювальні пісні і приспівки до танців (спорадично виконувані у танцях купле-
ти). 
Власне танцювальні пісні базуються на козачково-гопакових та коломий-
кових ритмічних елементах, що творять національний танцювальний суб-
страт. 
На Тернопільщині останнім часом побутують і напливові танцювальні 
мелодії, на основі яких творяться місцеві пісенні сюжети. До них належать 
різного роду вальси, польки, краков'яки, обереки, фокстроти тощо. Вони пе-
реважно мають локальні назви. Це «Каперуш», «Три кроки», «Чабани», «Ми-
кита» та ін. 
Серед танцювальних пісень найпоширенішими є «Ой, дівчино, звідки 
йдеш», «Танцювала риба з раком», «Як ся біда віддавала», «Наші бабця ста-
ренькі» та ін. 
Активнодіючим репертуаром, що репрезентує тернопільський терен, ви-
явилися напливові пісні (пісні літературного походження). Причиною їхньої 
появи стали поезії видатних українських поетів-класиків: І. Котляревського, 
Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка, Б. Лепкого, С. Чарнецького, 
Р. Купчинського та ін. Авторами цих пісень на початковому етапі були укра-
їнські композитори-аматори, вчителі музики різного роду шкіл, а також сту-
денти різних навчальних закладів. Із часом через належність цих мелодій до 
народних їхнє авторство призабулося, і вони увійшли в розряд напливових. 
За своїми музично-стильовими елементами напливові пісні дуже близькі 
до міського романсу, адже вони й породжені стилем міської аматорської 
культури. Їх характеризують часті секвенційні поєднання, використання про-
стих двочастинних форм: (строфа+приспів), використання класичних форм 
кадансів, чотирирядкових строфічних форм тощо. 
 
23
Найпоширенішими напливовими піснями, які виконуються на Тернопі-
льщині, є: «Летить галка через балку», «Стоїть гора високая», «Час рікою 
пливе», «Спить ставок, де колишуться віти», «Чорнії брови, карії очі», «Чу-
єш, брате мій» та ін. 
Вагоме місце в музичній культурі Тернопільщини займає традиційна ін-
струментальна музика. У давніший період вона виступала у формі троїстих 
музик: скрипка, цимбали і басоля (могли бути й інші комбіновані варіанти). 
Вона брала участь у різного роду обрядових дійствах — колядуванні, щедру-
ванні, ходінні з обрядовим рядженням, а також у сімейних та молодіжних 
дозвіллях — вечорницях, весіллях, вулиці, толоках, хрестинах тощо. На 
менших гуляннях використовувалися й одиночні інструменти: сама скрипка, 
дуда, ліра та ін. 
За період радянської влади традиційна інструментальна музика під впли-
вом урбанізаційних процесів значно модернізувалася й останнім часом базу-
ється на електронних інструментах — електроорганах, електрогітарах тощо. 
Вона, як правило, використовується у вокально-інструментальних формах. У 
її репертуар входять найпопулярніші в останній час пісні-хіти та інструмен-
тальні мелодії. 
Перші записи народних пісень на Тернопільщині зробив І. Пашковський 
у селі Мишковичах, біля Тернополя, у другій половині ХVІІІ ст. Це були піс-
ні літературного походження. Особливо активізується записування фолькло-
ру на початку XIX ст. відомими вченими-збирачами: З. Доленгою-
Ходаковським, І. Вагилевичем, Я. Головацьким, Г. Галькою, П. Чубинським, 
а також місцевими збирачами-аматорами: П. Білинським, В. Лучаківським, 
І. Ляторовським, В. Навроцьким, С. Шаблевською. 
У кінці XIX — на початку XX ст. на Тернопільщині записують народні 
пісні видатні вчені — уродженці цього краю — В. Гнатюк та 
О. Роздольський. Їхні записи входять у багатотомні видання етнографічної 
комісії при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка у Львові. 
У радянський період на Тернопільщині записували пісенний фольклор 
місцеві збирачі-краєзнавці: О. Вітенко, Ю. Горошко, В. Лавренюк, С. Турик, 
П. Медведик, С. Стельмащук, Б. Синенька, І. Виспінський, Л. Кушлик та ін. 
У 1989–1993 роках, завдяки збирачам-фольклористам П. Медведику та 
С. Стельмащуку, вийшла збірка у двох частинах «Пісні Тернопільщини», у 
яку увійшло 595 пісень та 200 коломийок. 
У 80–90-х роках XX ст. значну збирацьку та транскрипторську роботу 
проводить доцент Тернопільського державного педагогічного університету 
ім. В. Гнатюка, кандидат мистецтвознавства О. Смоляк. У його рукописному 
фонді нараховується близько 5000 пісенних одиниць. З них близько 500 на-
друковано у збірнику «Весняна обрядовість Західного Поділля», що вийшов 
у 2001 році у тернопільському видавництві «Астон». Матеріал супроводжу-
ється науковими коментарями й таблицями. 
 
24
Церковна музика 
Церковна музика, що пов’язана з Христовою вірою, офіційно закріпилася 
на Тернопільщині (як і у всій Україні) у 988 році, хоча в цьому краї, як вка-
зують археологічні розкопки, вона була поширена у ІV–V ст. Адже під час 
розкопок поховань цього періоду в с. Чернелеві-Руському Тернопільського 
району Тернопільської області (керівник І. П. Герета) знаходився ряд похо-
вань, які були позбавлені язичницької сакральної атрибутики (відсутність 
предметів побуту та глечиків із їжею і напитками). А це є одним із доказів 
сповідування цими людьми нової (християнської) віри. 
Після впровадження князем Володимиром Великим на Україні християн-
ства весь релігійний обряд був повністю візантійським і, відповідно, його 
супроводжувала візантійська церковна музика. Але у скорому часі, завдяки 
своїй малодоступності, вона почала замінюватися піснеспівами місцевого 
характеру, які групувалися навколо великих культурно-церковних центрів: 
Києва, Львова, Володимира-Волинського, Перемишля тощо. 
Осередком плекання нового стилю церковного співу в Галичині (сюди 
постійно входила і Тернопільщина) були Львів та Перемишль. Ці осередки і 
сформували так званий галицький розспів, яким переважна більшість районів 
Тернопільщини (крім волинських) користується і донині. 
На жаль, ми не маємо початкових нотних записів галицького розспіву, 
оскільки він аж до VІІІ ст. передавався усно, а то й письмово, за допомогою 
приблизних знаків — крюків та невмів. Весь час, аж до ХVІ ст., церковна 
музика на Тернопільщині (як і по всій Україні) була одноголосою, і лише із 
цього часу в літературі починає фіксуватися трилінійний (триголосий) 
спів — середній (головний) та нижній і верхній, який за своїми характерис-
тиками був мало розвинутий як з боку поліфонії, так і з боку гармонії. 
Лише в другій половині ХVІ ст. в Галичині, як і по всій Україні, було за-
проваджене нотне письмо у формі квадратів (так зване «київське знам’я»). 
Одночасно із появою нотації відбувається зміна складу хорових голосів: 
з’являється мішане чотириголосся, яке може ділитися на окремі партії. Таким 
чином виникає партесний спів. Через те починається дуже серйозне його ви-
вчення. Доказом цього є дані із Ставропігійського братства у Львові, у якому 
в цей час функціонував чотириголосий мішаний хор, котрим керував Теодор 
Сидорович. 
З появою партесного співу у братствах починають готувати кваліфікова-
них керівників («протопсалтів») з багатьох проборств Галичини, у тому числі 
і з Тернопільщини. Вони (братства), як правило, формувалися на подобу 
польських, оскільки польська культура була домінантною на галицьких зем-
лях і, свого роду, конкурувала із православною церквою на рівні богослуже-
бних канонів. Запровадженням пишного хорового співу в церквах православ-
на церква протидіяла католицькій органній музиці. 
 
25
На переломі ХVІІ–ХVІІІ ст. в Галичині, зокрема у Львівському братстві, 
існував реєстр нотних зошитів, у яких було зафіксовано 267 церковних творів 
від 3 до 12 голосів. Авторами цих творів були: Дилецький, Гавалевич, Зава-
довський, Колядчин, Чернушин, Бишовський та ін. У 1700 р. у Львові 
з’явився «Ірмолой» — збірник, у якому були зібрані піснеспіви для церков-
них відправ. 
З початку ХVІІІ ст. на Тернопільщині починає формуватися новий жанр 
церковної музики — канти і псальми, їхньою «колискою» були Ставропігій-
ський та Перемишлянський навчальні колегіуми, а також Почаївський монас-
тир. Це були, свого роду, позалітургійні твори з народними мелодіями та з 
релігійними моралізаторськими текстами, завданням яких було наблизити 
розуміння самої Літургії. Вони, як правило, розспівувалися на три голоси: 
мелодію виконував перший голос, другий її вторував, а третій виконував фу-
нкцію гармонічного басу. Завдяки цьому канти легко передавалися по слуху 
і, таким чином, поширювалися по всій Україні. Згодом вони стали не-
від’ємною частиною репертуару вертепів та мандрівних театрів. 
Для більш активного їхнього поширення у 1791 р. у Почаївській лаврі 
виходить перший збірник кантів під назвою «Богогласник», у якому було 
представлено 238 кантів на усі річні календарні церковні свята. 
У «Богогласнику» містяться лише одноголосі мелодії. При деяких із них 
зазначені прізвища авторів. Мелодії записані в альтовому ключі квадратними 
нотами без поділу на такти. При деяких піснях зазначені темпи. 
Почаївський «Богогласник» користувався широким попитом у любителів 
церковної музики, і через те багато разів перевидавався. 
У ХVІІІ ст. на Тернопільщині, як і в усій Галичині, починають виконува-
тися авторські літургійні твори. Найпоширенішими у цей час були Літургії 
Ганкевича, Комаринського та ряду невідомих авторів. Вони, в основному, 
представляють партесний музичний стиль. 
У ХVІІІ ст. церковна музика на Тернопільщині поповнювалася творами 
видатних українських композиторів: М. Березовського, Д. Бортнянського, 
А. Веделя, особливо культивувалася музика Д. Бортнянського, зокрема, такі 
його твори, як «Слава, Єдинородний», «Херувимська», «Достойно», «Отче 
наш», «Да ісполнятся» та ін. З музики А. Веделя на Тернопільщині найчасті-
ше виконується «Канон Пасхи». 
У першій половині XIX ст. церковна музика на Тернопільщині поповню-
ється місцевими творами композиторів-аматорів. Її творцями стали поодино-
кі на той час інтелігентні люди — священики. Вони намагалися поповнити 
церковну музику своїми творами, але не мали доброї музичної освіти і твор-
чого хисту, і через те музичне життя Тернопільщини, як і всієї Галичини, 
опинилося в полоні суцільної аматорщини. У цей час керівниками церковних 
хорів переважно були іноземці — німці, поляки, чехи (у церкві святого Юра 
у Львові — Ролечек, у Перемишлі — чех Алоїз Нанке). Вони писали церков-
 
26ну музику в європейському стилі, у більшій мірі позбавлену місцевих народ-
них інтонацій. У цих хорах виховувалися місцеві талановиті учні — майбутні 
композитори М. Вербицький та І. Лаврівський. 
М. Вербицький, І. Лаврівський, а пізніше В. Матюк, П. Бажанський, 
І. Воробкевич, М. Копко, Й. Кишакевич, від середини XIX ст. аж до самого 
його кінця були основними творцями церковної музики в Галичині, і в тому 
числі на Тернопільщині. Тернопільщина у цей час, як і давніше, не мала яко-
гось одного культурно-мистецького центру, а складалася з кількох повітів, 
центрами яких були Бережани, Тернопіль, Чортків та Кременець. Вони були 
орієнтовані на культурний центр Львів, з якого і черпали основну мистецьку 
орієнтацію. 
Музика вищезазначених композиторів-аматорів була гармонічною і базу-
валася на аналогічних класичних європейських зразках (у стилі «лідерта-
фель»). Вона була позбавлена розвинутих контрапунктичних ліній, орнамен-
тальної стилістики. Через те культура самого церковного співу стала значно 
нижчою в порівнянні з попереднім століттям. 
Лише на початку XX ст., з приходом у культурно-мистецький світ таких 
композиторів, як С. Людкевич, В. Барвінський, Д. Січинський, 
М. Гайворонський, рівень церковної музики значно покращився. Особливо 
цією сферою цікавився С. Людкевич. Він є автором Служби Божої для прос-
тонародного мішаного хору, повністю орієнтованої на галицький розспів. 
Такого роду літургійна музика була поширена майже по всій Тернопільщині 
(крім північних її районів — Кременецького, Лановецького та Шумського, у 
яких культивувався волинський розспів). С. Людкевич також є автором обро-
бок церковних пісень для різного складу хорів, у тому числі і церковних ко-
ляд. 
Значний внесок у становлення церковної музики, яка культивувалася на 
Тернопільщині, зробили відомі галицькі композитори, уродженці Тернопіл-
ля, — Д. Січинський та М. Гайворонський. Якщо Д. Січинський є автором 
лише окремих частин Літургії, то М. Гайворонський написав дві Літургії, 
окремі літургійні пісні, старовинні канти і псальми (9 — для мішаного хору, 
10 — для однорідного), видані оо. василіанами в Жовкві, а також відредагу-
вав Службу Божу І. Воробкевича. 
До розвою церковної музики на Тернопільщині спричинився і компози-
тор-аматор В. Безкоровайний, який працював гімназійним вчителем музики в 
м. Тернополі. Зокрема, він є автором обробок для хорів церковних колядок та 
щедрівок. 
З приходом у 1939 р. на Тернопільщину більшовицького режиму церков-
на музика вилучається з творчого доробку композиторів, а написання такого 
роду творів стає небажаним. У церквах виконуються твори лише самолівкою, 
а церковні хори поповнюються лише прихожанами старшого віку (так як мо-
лодим забороняється приходити до церкви). Таким чином, церковна музика 
 
27
зазнає значного упадку, особливо у виконавському аспекті, і базується, в ос-
новному, на простонародних інтонаціях. 
На західноукраїнських землях із встановленням радянської влади почи-
нає тотально панувати православна церква Московського патріархату (греко-
католицька та автокефальна церкви пішли в глибоке підпілля). Разом із тим, у 
церквах насаджувалася музика російських композиторів, хоча в більшості 
церков використовувалася простонародна самолівка. 
Лише із встановленням незалежності України церковне життя, а разом із 
ним і церковна музика, починає активно відроджуватися. На Тернопільщині 
відновлюється греко-католицька церква, організовуються українська право-
славна церква Київського патріархату та українська автокефальна церква. 
Поряд із цим при церквах починають створюватися церковні хори, які в ос-
новному пропагують церковні твори українських композиторів-класиків: 
М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича та місцевих галицьких композито-
рів — С. Людкевича, Д. Січинського, М. Гайворонського, А. Гнатишина та 
ін. 
Церковна музика також стає набутком репертуару і світських хорів. Вони 
в основному її репродукують у сценічному варіанті як в концертах, так і на 
різного роду фестивалях та конкурсах не тільки на Тернопільщині, але й да-
леко поза її межами. 
На Тернопільщині активно пропагують церковну музику такі хорові ко-
лективи, як студентський хор музичного училища ім. С. Крушельницької (ке-
рівник — заслужений діяч мистецтв України І. Левенець), студентський хор 
Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка (керівник — за-
служений артист України Б. Іваноньків), дитячий хор «Зоринка» (керівник — 
заслужений працівник освіти України І .Доскоч), камерний хор обласної фі-
лармонії (керівник — М. Кріль) та ін. 
Аматорська музична культура 
У другій половині XIX ст. на Тернопільщині, як і у всій Галичині, після 
скасування кріпосного права (1848 р.), починає набирати розвитку культур-
но-мистецьке життя у формі театрально-музичних вистав. Їхній появі вели-
кий імпульс надали постановки на великій Україні п’єс І. Котляревського 
«Наталка-Полтавка» та Т. Шевченка «Назар Стодоля». 
Для реалізації такого роду вистав на Тернопільщині починають організо-
вуватися аматорські театральні гуртки, у яких домінуюче місце займало му-
зичне тло. У драматургії самої вистави воно відігравало важливу функцію. 
Музичне оформлення значно емоційніше впливало на сприйняття самої дра-
матургії вистави, активізовувало інтерлюдійну та постлюдійну її частини та 
робило неповторною кожну окрему постановку. 
 
28
На Тернопільщині у другій половині XIX ст. особливо поширеними були 
так звані співогри «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Верховинці» 
М. Устияновича, «Чорноморський побут на Кубані» А. Кухаренка, «Козак і 
охотник» Я. Вітошинського, «Підгіряни» І. Гушалевича та ін. До цих вистав 
писали музику місцеві композитори-аматори: М. Вербицький, І. Лаврівський, 
В. Матюк, І. Воробкевич та ін. 
Музика до цих вистав була переважно проста, складена під народний 
стиль (насичена народними піснями і танцями). Оркестровий супровід скла-
дався з невеличкої групи інструментів симфонічного оркестру. У ньому пе-
реважно грали флейта, кларнет, фагот, валторна, група струнних та ударних 
інструментів. 
Ці співогри були своєрідними предтечами майбутніх мелодрам, оперет та 
опер, які полонили українську музику у XX ст. 
Створення в другій половині XIX ст. культурно-освітніх організацій 
«Торбан», «Боян», «Народна школа», «Просвіта» породило й аматорське му-
зичне виконавство. Його провідниками в основному були вчителі музики та 
священики, які і продукували відповідні до цього мистецтва твори. 
На початковому етапі аматорська музика розвивалися у формах домаш-
нього музикування (спів пісень літературного походження, патріотичних пі-
сень місцевих авторів, гра на музичних інструментах — цитрі, мандоліні, 
клавесині тощо). Це середовище, власне, і формувало кадри виконавців та 
творців місцевої аматорської музики. 
Таким чином, на Тернопільщині в основному розвивалася вокально-
хорова музика, оскільки вона за своїми формами була найдоступнішою для 
широких народних кіл. У найбільшій мірі вона культивувалася в народних 
школах, гімназіях, де спів був обов'язковим навчальним предметом, а найчас-
тіше вокально-хорову музику пропагували священики, які були керівниками 
сільських та містечкових хорів. 
Одним із перших організаторів та керівників сільських аматорських хо-
рів на Тернопільщині був греко-католицький священик Йосиф Вітошинсь-
кий. Перший парафіяльний хор він організував у с. Зарваниці Теребовлянсь-
кого району в 1865 р., навчаючи хористів навиків співу та нот. У 1868 р. він 
переїжджає у с. Денисів Козівського повіту і там стає головним провідником 
культурно-мистецького життя аж до кінця своїх днів. Чоловічий та мішаний 
хори під його орудою стають зразковими на всю Галичину. Він часто з ними 
концертує по селах та містечках Тернопільщини, займає призові місця на 
конкурсах. Денисівський хор виступав навіть перед престолонаслідником 
Австро-угорської імперії Рудольфом та його свитою, де отримав схвальну 
оцінку. 
У репертуарі Денисівського хору було близько ста творів як українських, 
так і зарубіжних композиторів. Серед них: «Осінь», «Річенька» 
І. Лаврівського, «Серенада», «Заповіт», «Хор косарів» М. Вербицького, «Ту-
 
29
га», «Помарніла наша доля» А. Вахнянина, «Гуляй», «Минули літа молодії» 
О. Нижанківського, «Над Прутом у лузі» І. Воробкевича, «Де Русь живе» 
В. Матюка, «Верховино, світку наш», «Учітеся, брати мої», «Було колись на 
Вкраїні» М. Лисенка, «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського та ін. 
Домінуюче місце в репертуарі Денисівського хору займала церковна та 
народна музика. Таким чином, як зазначав О. Барвінський, «Денисівський 
хор став взірцем для інших руських громад в Галичині». 
Важливим осередком музичного життя в Галичині, починаючи з другої 
половини XIX ст., було повітове містечко Тернопіль. Основним його органі-
затором став директор гімназії О. Барвінський. Він запрошує до Тернополя 
хорові колективи з інших міст Галичини, зокрема з м. Львова, на урочини з 
нагоди дня народження Т. Шевченка, М. Шашкевича. Колективи захоплюва-
ли мистецькою інтерпретацією усіх присутніх. 
У Тернополі в 1885 р. при товариствах «Просвіта» та «Руська бесіда» ор-
ганізовуються хорові колективи, у яких беруть участь сімейство Барвінських 
та Крушельницьких з майбутньою видатною співачкою світової слави Соло-
мією Крушельницькою. 
У 90-х роках XIX ст. на Тернопільщині створюється музичне товариство 
«Боян», перший осередок якого був організований у 1993 р. в Бережанах 
О. Нижанківським. Його першими членами були видатні культурно-
громадські діячі А. Чайковський та Б. Лепкий. 
Свій перший виступ «Бережанський Боян» присвятив 50-м роковинам 
пам'яті славного земляка М. Шашкевича. У його концертній програмі про-
звучали твори А. Вахнянина «Живем, живем», О. Нижанківського 
«Слов’янські гімни», Й. Вітошинського «Не згасайте, яснії зорі» та 
М. Кумановського «В'язанка українських народних пісень». 
Диригентами «Бережанського Бояна» у різні роки були 
О. Нижанківський, Л. Ремеза, В. Лукіянович, о. В. Лозинський та ін. 
На початку XX ст. і до його 30-х років на Тернопільщині майже в кож-
ному селі функціонували аматорські хори, керівниками яких здебільшого 
були вчителі простонародних шкіл та місцеві священики. Вони пропагували 
хорові та ансамблеві твори як галицьких композиторів, так і кращі зразки 
творів композиторів із Великої України —  М. Лисенка, П. Ніщинського, 
М. Леонтовича, К. Стеценка та ін. Найчастіше в їхньому репертуарі були об-
робки українських народних пісень. 
17 вересня 1939 р. Тернопільщина, як і вся західна Україна, увійшла до 
складу Української радянської соціалістичної республіки. З її приходом кар-
динально змінилося й культурно-мистецьке життя. Культурно-мистецькі то-
вариства «Просвіта», «Рідна школа», «Боян», «Сокіл» були закриті як буржу-
азно-націоналістичні. На місці народних домів починають функціонувати 
сільські клуби та будинки культури, які включали у свою роботу пропаганду 
комуно-більшовицьких ідей. Через районні та обласні відділи культури по-
 
30чинає фільтруватися художній репертуар колективів. Його основою стають 
твори про Комуністичну партію та В. І. Леніна. 
З настанням Другої світової війни багато культурно-громадських діячів 
емігрували за кордон, боячись енкаведистських розправ. Помалу починають 
зникати аматорські колективи. Художня самодіяльність починає створювати-
ся під примусом ідеологічних установ — парткомів, які корегують усю їхню 
мистецьку діяльність. Художньо-мистецькі колективи стають міцним пропа-
гандистським рупором на службі Комуністичної партії та її ідеології. 
У кінці 40-х років XX ст. починає оживати культурно-мистецьке життя і 
в сільській місцевості через проведення районних та обласних олімпіад ху-
дожньої самодіяльності. 
Першим самодіяльним колективом в радянський період на Тернопільщи-
ні, який був відзначений на республіканському рівні, був Мельнице-
Подільський оркестр народних інструментів (спочатку він сформувався в 
1948 р. як ансамбль цимбалістів) під керівництвом заслуженого працівника 
культури УРСР Василя Зуляка — талановитого майстра з виготовлення на-
родних інструментів. Цей колектив пізніше довгий час був гордістю україн-
ського самодіяльного мистецтва. У його репертуарі були як твори радянських 
композиторів, так і партитури місцевої інструментальної та танцювальної 
музики. Зокрема, цей колектив виконував сюїту з балету «Хустка Довбуша» 
А. Кос-Анатольського, «Гагілку» С. Людкевича, «Марину» Б. Алєксєєнка, а 
також місцеві інструментальні твори: «Швець», «Чабани», «Василиха» тощо. 
У 1948 р. в с. Добровлянах, що біля Заліщиків, був створений хор, яким 
почав керувати молодий талановитий диригент І. М. Романко. У 1950 р. його 
пост займає Я. Смеречанський, а в 1962 р. — випускник Тернопільського 
музичного училища Т. Хмурич. Під керівництвом останнього Добровлянсь-
кий народний хор досягнув висот, до яких не міг дорівнятися ні один анало-
гічний колектив в області. Він був лауреатом багатьох обласних, республі-
канських та всесоюзних оглядів-конкурсів аматорських колективів, неодно-
разово побував на всесвітніх фестивалях фольклорних колективів, без його 
виступів не обходився жоден культурно-мистецький захід як в районі, так і в 
області, нагороджувався почесними грамотами республіканського та всесою-
зного рівня. 
На базі хорового колективу із с. Добровлян неодноразово проводилися 
обласні та республіканські семінари-практикуми, його мистецтвом милува-
лися керівники різного рівня хорових колективів. 
Добровлянський народний хор один із перших в області був удостоєний 
звання «самодіяльний народний», а його керівник першим отримав звання 
«заслуженого працівника культури УРСР». Цей колектив також характеризу-
вався самобутнім і неповторним репертуаром. Якщо на початковому етапі він 
в основному виконував українські народні пісні в обробці М. Леонтовича, то 
за час керівництва Т. Хмурича повністю був переорієнтований на місцевий 
 
31
фольклорний репертуар та твори місцевих композиторів-аматорів — 
Я. Смеречанського, З. Кравчука, Т. Хмурича та ін. 
Добровлянський народний хор, на відміну від інших аматорських колек-
тивів, ніколи не вдавався до співочих уніфікованих штампів, а володів лише 
своєю неповторною манерою співу, що базувалася на давніх (галицьких) тра-
диціях музикування. 
Гордістю, а то й візитною карткою мистецької Тернопільщини, є Стру-
сівська заслужена самодіяльна капела бандуристів. Вона сформувалася в ро-
ки післясталінської відлиги. 
Її в різні роки очолювали художні керівники І. Пухальський, 
В. Обухівський, А. Заячківський, М. Ляхович, В. Верней. Найвищого мисте-
цького рівня капела набула під керівництвом талановитого випускника 
Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, згодом заслуженого ар-
тиста України Б. Іваноньківа. Завдяки глибокому розумінню Б. Іваноньківим 
секретів хорового співу та гри на бандурі Струсівська капела бандуристів 
домоглася виконання таких масштабних творів, як «Козак на чужині» 
С. Людкевича, «Дума про Байду» Г. Хоткевича, «Ой нема, нема ні вітру, ні 
хвилі» М. Лисенка, а також концертних програм «Колядки та щедрівки», 
«Стрілецькі та повстанські пісні», «Церковна музика». 
Струсівська заслужена самодіяльна капела бандуристів неодноразово по-
бувала з концертними програмами за кордоном, зокрема в Росії, Прибалтій-
ських республіках, Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччині, її неодноразово наго-
роджували урядовими Почесними грамотами та лауреатськими дипломами 
різного рівня конкурсів художньої творчості. 
Цьому високомистецькому колективу притаманний високий професіона-
лізм виконання, самобутність репертуару та мистецького стилю. Його вико-
навська стратегія завжди базувалася на націєтворчих засадах, а тактика зав-
жди була наріжним каменем у відродженні та збереженні автохтонної куль-
тури. Мистецький рівень капели завжди дорівнювався до Державної капели 
бандуристів України. 
На особливу увагу заслуговує самодіяльна народна хорова капела «Буді-
вельник» з м. Тернополя, що сформувалася в 1966 р. Основою її складу стали 
колишні артисти капели обласної філармонії. Першим керівником колективу 
був Левко Гіпський, а з 1969 р. її очолив талановитий диригент, випускник 
Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (учень професора 
М. Колесси) Ігор Левенець. Хорова капела «Будівельник» досягла значних 
висот як у сфері виконавського рівня, так і в підборі концертного репертуару. 
Глибоко розуміючи традиції академічного хорового співу, а також хорову 
органіку в цілому, І. Левенець (сьогодні заслужений діяч мистецтв України) 
поставив хорову капелу «Будівельник» на один рівень із професійними коле-
ктивами України. 
 
32
Хорова капела «Будівельник» є лауреатом багатьох обласних, республі-
канських та всесоюзних оглядів-конкурсів колективів художньої творчості, а 
також престижних всеукраїнських конкурсів хорових колективів, зокрема 
конкурсів ім. М. Леонтовича та С. Крушельницької. 
Хорова капела «Будівельник» має записи пісень на грамплатівках фірми 
«Мелодія», неодноразово побувала за кордоном, зокрема в Росії, Прибалтій-
ських республіках, Болгарії, Польщі. 
У 70–80-х роках на Тернопіллі відомими були такі хорові колективи, як 
чоловіча хорова капела «Кооператор» (керівник — заслужений артист Украї-
ни Б. Іваноньків), хорова капела комбайнового заводу (керівник — заслуже-
ний працівник культури України В. Верней), народний хор бавовняного ком-
бінату (керівник — заслужений працівник культури України 
І. Кобилянський), ансамбль пісні і танцю «Ватра» (керівники — І. Романко та 
М. Гринкевич), ансамбль пісні і танцю «Дністер» Заліщицького будинку 
культури (керівники — З. Кравчук та М. Романюк), хорова капела Бережан-
ського будинку культури (керівник — З. Головацький), хорова капела «Го-
мін» Збаразького будинку культури (керівник — В. Виклюк) та ін. 
У 90-х роках XX ст. когорту хорових колективів міста та області попов-
нили жіночий хор Бережанської музичної школи (керівник — заслужений 
працівник культури України Є. Падучак), камерний хор «Клич» Будинку 
культури «Залізничник» (керівник — Б. Смоляк), хорова капела «Галичина» 
(керівник — заслужений діяч мистецтв України І. Левенець). 
Починаючи з 90-х років XX ст., хорову культуру Тернопілля гідно пред-
ставляє на державному та міжнародному рівнях дитячий камерний хор «Зо-
ринка» м. Тернополя (художній керівник хору — заслужений працівник осві-
ти України Ізидор Доскоч, хормейстер — Анжела Свідун). 
Камерний хор «Зоринка» сформувався у 1980 р. на базі школи № 10 
м. Тернополя, а, починаючи з 1996 р., постійно комплектується учнями хоро-
вої школи. Учасники камерного хору не тільки високопрофесійно співають, 
але й талановито музикують на різних музичних інструментах — фортепіано, 
скрипці, сопілці, бандурі. Кожен концерт «Зоринки» — це високомистецьке 
свято. 
У постійно діючому репертуарі камерного хору «Зоринка» нараховується 
близько 50 творів, різних за жанрами, стилями та творчим спрямуванням. Це, 
переважно, українська та зарубіжна церковна музика, світська класика, обро-
бки українських народних пісень та пісень народів світу. 
Камерний хор «Зоринка» є лауреатом таких престижних конкурсів, як 
Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича, Всеукраїнсь-
кий фестиваль-конкурс національної пісні та поезії «Воля–97», Міжнародний 
фестиваль хорової музики в м. Львові (1998 р.). Колектив нагороджений ме-
далями та дипломами на міжнародних конкурсах хорових колективів у Німе-
ччині, Австрії, Росії, Білорусі, Угорщині, Польщі. 
 
33
Починаючи з 1986 р., у Тернополі щодва роки проводиться обласний 
конкурс хорових колективів та солістів-вокалістів ім. С.Крушельницької. 
Серед хорових колективів його лауреатами в різні роки стали хорова капела 
Будинку культури «Будівельник» (керівник І. Левенець), капела бандуристів 
Струсівського сільського будинку культури Теребовлянського району (керів-
ник Б. Іваноньків), жіночий хор Бережанської дитячої музичної школи (кері-
вник Б. Падучак), народна самодіяльна хорова капела «Боян» Бережанського 
районного будинку культури (керівник Б. Кухарук), камерний хор «Зоринка» 
(керівник І. Доскоч), народний самодіяльний хор з с. Добровлян Заліщицько-
го району (керівник Т. Хмурич); серед вокальних ансамблів — чоловічий 
вокальний квартет «Обрій», чоловічий вокальний дует у складі Р. Бойка та 
Й. Сагаля; серед солістів-вокалістів — Л. Червінська, Р. Бойко та ін. 
Аматорська музика Тернопільщини поповнюється і творами місцевих 
самодіяльних композиторів. На початку XX ст. її творили композитори-
аматори: Г. Топольницький, І. Левицький, В. Безкоровайний, Л. Лепкий, 
Й. Вітошинський, а починаючи з 50-х років, — Я. Смеречанський, 
І. Доскалов, А. Горчинський, М. Облещук, П. Мамалиґа, В. Подуфалий, 
Р. Стратійчук, М. Шамлі, В. Баган, І. Виспінський, Ю. Кіцила та ін. 
На особливу увагу заслуговують композитори-аматори Р. Стратійчук, 
В. Подуфалий, О. Бурміцький та А. Горчинський. 
Роман Стратійчук народився 22 травня 1935 р. в м. Снятині Івано-
Франківської області. У 1962 р. закінчив Тернопільське музичне училище 
ім. С. Крушельницької (диригентське відділення), а в 1982 р. — педагогічний 
факультет Тернопільського державного педагогічного інституту. 
Р. Стратійчук — автор концерту для труби з фортепіано, 2-х п'єс для ан-
самблю скрипалів, біля 50-ти хорових творів, творів для ансамблів, тріо, дуе-
тів, квартетів, обробок та аранжувань народних пісень. 
Василь Подуфалий (07.05.1941–20.05.2000) народився в с. Жукові Бере-
жанського району Тернопільської області. Закінчив музично-педагогічний 
факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І. Франка. 
Опісля працював вчителем музики у школах Козівського та Бережанського 
районів. 
В. Подуфалий — автор збірок пісень на слова Й. Мартинюка та 
В. Залізного «Земле моя, Україно» та «Срібне джерело», упорядник збірок 
стрілецьких пісень «Ой ідуть стрільці з Бережан», стрілецьких пісень 
М. Гайворонського «Повік не зів’яне», повстанських пісень у 3-х випусках та 
ін. 
Музичні твори В.Подуфалого часто виконуються як професійними коле-
ктивами та співаками, так і аматорськими. Їх виконують на уроках музики в 
загальноосвітніх школах. 
Композиторами, які стали вище планки аматорської музики, є 
А. Горчинський та О. Бурміцький. 
 
34
А. Горчинський народився 22 липня 1924 р. у м. Фастові Київської обла-
сті. У 1946 р. здобув вищу режисерську освіту. Довгий час працював режисе-
ром у Львівському, Рівненському та Тернопільському драматичних театрах. 
Був постановником ряду музичних вистав. 
З 1940-х роках пише пісні на слова сучасних поетів і виконує їх під влас-
ний супровід на гітарі. Відомими широкому колу слухачів стали такі пісні 
А. Горчинського, як «Троянди на пероні», «Червона троянда», «Україно, нене 
ти моя», «Тернопіль вечірній», «Росте черешня в мами на городі», «Приїж-
джайте частіше додому» та ін. 
Лише одному з тернопільських композиторів-аматорів вдалося по-
справжньому закріпитися на столичній професійній музичній сцені — це 
Олександру Бурміцькому. Він народився 15 вересня 1961 р. у м. Тернополі. 
Закінчив Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької (клас баяна 
у викладачів О. Горбачової та О. Кмітя) та музично-педагогічний факультет 
Тернопільського державного педагогічного інституту. В останньому зростав 
як виконавець та композитор-аранжувальник. Останнім часом працює аран-
жувальником ансамблю пісні та танцю Міністерства внутрішніх справ Украї-
ни. 
О. Бурміцький як композитор найбільше проявив себе у пісенному та те-
атральному жанрах. Він є автором популярних нині пісень «Свічка кохання», 
«Шелестять дощі», «Не залишай», «Колискова для мами», «Перша вчитель-
ка» та ін. Автор музики до таких театральних постановок, як «Казка про Ксе-
ню і дванадцять місяців» за Б. Лепким, «Добродушко» за Р. Завадовичем, 
«Матріополь» за В. Тарнавським та ін. 
О. Бурміцький належить до когорти відомих українських композиторів-
пісенників України. 
Професійна музика 
Важливу роль у професіоналізації музичної культури Тернопільщини ві-
діграла її театральна складова. Адже з 1915 р. на Тернопільщині починають 
працювати стаціонарні музично-драматичні театри: «Тернопільські театраль-
ні вечори» (керівник — Лесь Курбас), «Український театр» (керівник — Ми-
кола Бенцаль), а в 1939 р. — обласний драматичний театр ім. І. Франка (кері-
вник — Микола Комаровський), який трансформувався в 1948 р. в обласний 
музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. 
Основною складовою частиною постановок в цих театрах була музика, 
оскільки більшість вистав за жанром були мелодрамами. Вона відігравала 
основну драматургічну роль: виконувала функцію драматизації твору, ство-
рювала основний настроєвий фон, виконувала зв’язуючу функцію між окре-
мими мізансценами, допомагала розкрити головну ідею твору. 
 
35
Театральна музика втілювалася засобами малого складу симфонічного 
оркестру або ансамблю. Через те її звукова палітра була досить широкою в 
плані виховання в слухачів любові до класичної музичної культури. 
У музично-театральних виставах, що ставилися на помості Тернопільсь-
кого театру, часто звучали як традиційні народні пісні, так і популярні твори 
українських та зарубіжних композиторів. Деколи звучала оперна та оперетна 
музика. Зокрема, у Тернопільському театрі за весь період його діяльності 
були здійснені опери: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, 
«Майська ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена» М. Лисенка, «Катерина» 
М. Аркаса; оперети: «Весілля в Малинівці» О. Рябова, «Летюча миша», «Ци-
ганський барон» Й. Штрауса, «Сільва» І. Кальмана, «Гуцулка Ксеня» 
Я. Барнича, «На світанку» О. Сандлера; водевілі: «По-модньому» 
М. Старицького, «По ревізії» М. Кропивницького, «На перші гулі» 
С. Васильченка та ін. 
З 1974 р. в Тернопільському обласному музично-драматичному театрі 
ім. Т. Шевченка (нині Тернопільський обласний академічний драматичний 
театр ім. Т. Шевченка) працює завідувачем музичної частини талановитий 
композитор та диригент, народний артист України Євген Корницький. Він є 
автором більше 100 оркеструвань як власних композицій, так і творів україн-
ських та зарубіжних класиків. Оркестр під його керівництвом звучить профе-
сіонально і щоразу приносить слухачам велику естетичну насолоду. 
Під керівництвом Є. Корницького було поставлено ряд театрально-
музичних композицій, основаних на місцевій календарній обрядовості. Це 
«Колядки і щедрівки», «Весняні ігри», «Купальські обрядові дійства» тощо. 
Його музика звучить у більшості вистав у Тернопільському театрі. Він також 
довгий час був художнім керівником хорової капели Тернопільського медич-
ного інституту, яка неодноразово займала призові місця на міських та облас-
них оглядах-конкурсах художніх колективів. 
Більшість його симфонічних партитур підготовлено до друку окремими 
томами. 
У Тернопільському обласному академічному драматичному театрі 
ім. Т. Шевченка працюють артисти з професійною музичною освітою. Най-
частіше виступають у концертах заслужені артисти України Н. Маліманова, 
Н. Лемішка та Б. Репка. У їхньому виконанні звучать твори як українських і 
зарубіжних композиторів, так і обробки українських народних пісень. 
У 1939 р. у приміщенні колишнього «Міщанського братства» (вул. Князя 
Острозького, 7) була організована державна обласна філармонія, у якій поча-
ла працювати хорова капела (художній керівник та диригент — І. І. Гіпський) 
та сектор естради. Через воєнні лихоліття вона припинила свою діяльність і 
лише з 1944 р. почала знову працювати під керівництвом І. І. Гіпського. У 
1952 р. художнім керівником та диригентом колективу аж до його ліквідації 
(1963 р.) стає заслужений працівник культури УРСР М. Вороняк. З хоровою 
 
36капелою обласної філармонії в цей час працювали хормейстери В. Жаров, 
В. Мігай та В. Верней (нині заслужений працівник культури України). Хоро-
ва капела під керівництвом М. Вороняка досягла високого художньо-
виконавського рівня, її співом слухачі милувалися не тільки в Тернополі та в 
області, але й далеко за її межами (капела гастролювала по всіх республіках 
Радянського Союзу). 
Репертуар капели складали твори як українських композиторів 
(М. Леонтовича, О. Кошиця, К. Стеценка, П. Козицького), так і зарубіжна 
класика (М. Глінка, П. Чайковський, Г. Свірідов, В. Шебалін, М. Огінський, 
В. А. Моцарт та ін.). 
У 70-х роках XX ст. в обласній філармонії працювали вокально-
інструментальні ансамблі «Дністер» (керівник М. Шамлі), «Збруч» (керівник 
В. Щуцький), фортепіанне тріо у складі Я. Теленка (скрипка), Р. Теленка (ві-
олончель) і Габрієли Теленко (фортепіано), з яким часто виступав співак, за-
служений артист України М. Болотний, лекторійні бригади із солістами-
вокалістами: Б. Старицьким, І. Равлюком, Є. Собком, О. Юриком, 
Б. Лещишиною, Н. Яковчук та ін., які інтерпретували українські народні піс-
ні, українську та зарубіжну класику. Особливо відчутний їхній внесок у від-
родження української національної культури, зокрема відновлення обрядових 
пісень, стрілецьких та пісень УПА. 
Особливою популярністю в Україні користувався створений при облас-
ній філармонії в 1980 р. фольклорний ансамбль «Медобори». Його керівник 
О. Марцинківський (нині заслужений артист України) поставив собі за мету 
відродити той пласт традиційної народної культури, який ще не набув доста-
тнього визнання. Репертуар цього колективу був високо поцінований не тіль-
ки широкою слухацькою аудиторією, але й музикознавцями-професіоналами. 
Провідним колективом філармонії є молодіжний ансамбль танцю «Над-
збручанка», організований у 1959 р. Найвищого творчого рівня він досяг під 
керівництвом заслуженого артиста України О. Данічкіна. 
Його репертуар в основному базується на місцевих народних танцях — 
«Копіруші», «Вихилясі», «Чабанах», «Подоляночці», «Надзбучанському ве-
сіллі» та ін. 
Цей колектив репрезентував своє мистецтво не тільки в Україні, але й 
поза її межами — у Болгарії, Польщі, Німеччині, Канаді, Лаосі, Шрі-Ланці 
тощо. 
Останнім часом «Надзбручанку» очолює В. Касьян, а оркесторм керує 
Я. Лірський. 
Своєрідною візиткою Тернопільської обласної філармонії є ансамбль на-
родної музики «Візерунок» під керівництвом талановитого музиканта-
інструменталіста, заслуженого артиста України М. Бабчука. Він пропагує 
інструментальну музику західного регіону України з перевагою місцевих 
награвань. 
 
37
Ансамбль народної музики «Візерунок» часто використовує давно при-
забуті місцеві інструменти: бугай, ліру, фрілку, дводенцівку. Кожен інтер-
претований ним твір це, свого роду, доведена до найвищого рівня виконавсь-
ка родзинка, що приносить слухачам велике естетичне задоволення. Інстру-
ментальну палітру «Візерунка» вдало доповнюють солістка-вокалістка 
С. Покидько та танцювальний дует у складі Л. Лірської та В. Луціва. 
Концертну програму «Візерунка» слухають не тільки в Україні, але й у 
багатьох зарубіжних країнах — США, Канаді, Франції, Німеччині, Чехії, 
Югославії тощо. 
У 1999 р. в обласній філармонії створений симфоджаз-оркестр під керів-
ництвом заслуженого працівника культури України В. Семчишина. У репер-
туарі колективу — популярні інструментальні твори: «Танець з шаблями» з 
балету «Гаяне» А. Хачатуряна, «Шербурзькі парасольки» М. Леграна, «Жай-
воронок» Г. Деніку, а також вокальні твори М. Лисенка, А. Кос-
Анатольського, О. Марцинківського, М. Стецюри у виконанні солістів 
Л. Ізотової, Я. Лемішки, Л. Корженівського, А. Ломейко, Л. Чермака та ін. 
При Тернопільській обласній філармонії з 1998 р. працює камерний хор 
під керівництвом С. Дунця (зараз хор очолює М. Кріль). У його репертуар 
входять твори М. Березовського, Д. Бортнянського, М. Лисенка, 
М. Леонтовича, С. Людкевича, Л. Дичко, Є. Станковича, В. Зубицького, а 
також обробки українських народних пісень. 
Камерний хор уже встиг побувати за кордоном: у Німеччині, Франції, 
Польщі. 
Останнім часом при філармонії сформувалися вокальне тріо у складі 
Н. Гусяниці, І. Музики, О. Лісовець, інструментальний дует у складі Сергія 
та Олени Болотних, активно концертують заслужені артисти України 
Л. Ізотова, Я. Лемішка, Л. Корженівський, а у свій час тут працювали відомі 
нині артисти естради Іво Бобул, О. Сєров, Л. і В. Анісімови, 
О. Марцинківський, О. Пекун, В. Павлік, Л. Тимощук. 
1 вересня 1958 р. в м. Тернополі розпочав перший навчальний рік профе-
сійний навчальний заклад — музичне училище (у 1963 р. йому було присвоє-
но ім’я видатної співачки, землячки Соломії Крушельницької). 
Поява мистецького навчального закладу дала великі можливості для ста-
новлення та розвитку мистецького життя в тернопільському краї. 
Значну концертну діяльність почали проводити такі творчі колективи, як 
мішаний хор (у різний час ним керували Є. Нестеренко, І. Романко, 
В. Верней, Б. Іваноньків, І. Левенець), духовий оркестр (керівники — 
О. Піковець, О. Марченко, В. Россоха, Б. Процак, М. Кушнірук), оркестр на-
родних інструментів (керівники — П. Данилець, О. Кміть, О. Данилишин), 
симфонічний оркестр (керівники — П. Данилець, І. Левенець, Б. Гаврилюк, 
С. Черняк). Вони були справжніми творчими лабораторіями для підготовки 
 
38висококваліфікованих професійних кадрів — майбутніх керівників колекти-
вів самодіяльної творчості, а також керівників професійних колективів. 
Більшість випускників музичного училища працюють одночасно і вчите-
лями музичних шкіл та керівниками самодіяльних колективів в м. Тернополі 
та в селах і містах області. Серед них: Т. Хмурич (довгий час очолював Залі-
щицьку музичну школу та Добровлянський самодіяльний народний хор), 
М. Кривко (Бучацьку музичну школу та місцеву хорову капелу вчителів), 
Б. Кухарук (Бережанську музичну школу та міську хорову капелу «Боян»). 
Ряд випускників Тернопільського музичного училища очолили профе-
сійні музичні колективи: Б. Антків керує державною чоловічою хоровою ка-
пелою ім. Л. Ревуцького, О. Щербатий — Закарпатським народним хором, 
С. Дунець та М. Кріль — камерним хором Тернопільської обласної філармо-
нії, Б. Черняк — камерним оркестром обласної філармонії. 
Випускники училища І. Оленчич, В. Балик, Д. Комонько, М. Костюк, 
Я. Якубець, Є. Гайда, З. Буркацький, О. Рапіта є лауреатами різного рівня 
конкурсів і присвятили себе виконавській діяльності, а Н. Очеретовська, 
А. Комарова, О. Смоляк, І. Купріюк — науково-дослідницькій роботі. 
Останнім часом значну концертно-виконавську діяльність проводять ви-
кладачі училища: заслужений діяч мистецтв України І. Левенець зі студент-
ським хором, Б. Гаврилюк із симфонічним оркестром, О. Кміть із оркестром 
народних інструментів, заслужений працівник культури України Б. Процак та 
М. Кушнірик з духовим оркестром, І. Турко з ансамблем бандуристок, а ви-
кладачі Є. Гайда, О. Татарінцев, О. Кміть, Л. Корній, М. Моткалюк готують 
прекрасних солістів-виконавців, що займають призові місця на республікан-
ських та міжнародник конкурсах. 
У м. Тернополі відкрито обласний театр актора і ляльки, у районних 
центрах (Теребовлі, Чорткові, Кременці) — училище культури, педагогічні 
училища, у яких також проводиться підготовка кадрів музичного спрямуван-
ня. З їхніх стін вийшли талановиті музиканти — пропагандисти музичного 
мистецтва в тернопільському краї — Є. Корницький, Б. Дерев’янко. 
І. Легкий, М. Мечник, З. Стельмащук, В. Островський та ін. 
Професійну культуру Тернопільщини творять композитори, які прожи-
вали та проживають у нашому краї. Це, зокрема, талановитий композитор-
самоук, перший професійний композитор Тернопільщини Денис Січинський 
(народився в с. Клювинцях Гусятинського повіту), що навчався музики у Ка-
рла Мікулі (Польська консерваторія у Львові). Його солоспівами «Як почуєш 
вночі», «Бабине літо», «І золотої, і дорогої» та хоровими композиціями «Лічу 
в неволі», «Дніпро реве», «Непереглядною юрбою», народною піснею «Чом, 
чом, земле моя» галицькі слухачі захоплюються ще й донині. Він є автором 
першої в Галичині опери «Роксоляна», а також збірників українських народ-
них та патріотичних пісень для фортепіано зі словесним текстом. Творчим 
стилем та неповторним мелосом композитора захоплювалося не одне поко-
 
39
ління його послідовників. Творча спадщина Д. Січинського постійно є у на-
вчальних програмах закладів різного типу навчання. Довгий час залишалася 
непоміченою церковна музика композитора, лише останнім часом вона вхо-
дить у концертні програми та літургійний чин. 
Композитором, що перший вступив на стезю справжнього професіонала, 
був уродженець м. Тернополя Василь Барвінський (1888–1963). Він отримав 
композиторську освіту у Празькій консерваторії в класі В. Новака. З 1916 по 
1939 рік був директором Вищого музичного інституту в Львові, а з 1946 по 
1948 рік — ректором Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. 
Переважна більшість творів композитора побудована на українському 
національному мелосі, особливо його «Мініатюри» для фортепіано та твори 
інших музичних жанрів — скрипкові, солоспіви, камерні та оркестрові ком-
позиції. 
В. Барвінський у своїй творчості глибокий лірик, раціональний у формі 
та ірраціональний у мелодиці. Він, переважно, — мініатюрист, справжній 
майстер малої форми. Його музиці притаманний неоромантичний стиль з 
елементами імпресіонізму. Підтвердженням цього є барвистість та свіжість 
гармонічних та ритмічних сполучень, творчої фантазії, фактури тощо. 
В. Барвінський як ніхто інший вплинув на формування цілої генерації на-
ступних західноукраїнських композиторів в особах З. Лиська, 
А. Рудницького, М. Колесси, Р. Савицького, Д. Каранович-Гординської та ін. 
Після арешту в 1948 р. і заслання на десять років в мордовські табори 
композиторська спадщина В. Барвінського була майже повністю знищена, а 
та, що залишилася в друці, вилучена з обігу. Лише з утворенням української 
незалежної держави вона починає поступово входити в український музич-
ний контекст завдяки подвижницькій роботі українських музикознавців: 
Р. Савицького (молодшого), Н. Кашкадамової, О. Смоляка, 
М. Крушельницької, С. Павлишин та ін. 
У наш час музика В. Барвінського починає займати гідне місце як в на-
вчальному репертуарі, так і у виконавській практиці. Щодва роки в Тернопо-
лі проходить обласний конкурс юних піаністів ім. В. Барвінського, встанов-
лена його іменна стипендія найкращому студентові-музикантові — уроджен-
цю м. Тернополя. 
Значною фігурою, що представляє професійну музичну культуру Терно-
пільщини, є Михайло Гайворонський (народився 15 вересня 1892 р. в Залі-
щиках, а помер у Нью-Йорку 11 вересня 1949 р.). Професійну музичну освіту 
здобув у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка та в Колумбійському 
університеті (США). 
Він є автором симфонічних творів («Сюїти», «Симфонічне алєгро», «На 
Чорному морі», «Червона калина»), камерної музики (струнного квартету 
«Морозенко», «Різдвяна сюїта», «Прелюдія і фуга»), хорових творів, п’єс для 
різних музичних інструментів, солоспівів та обробок українських народних 
 
40пісень, церковної музики. Особливо він прославився стрілецькими пісня-
ми — як оригінальними, так і обробками, а пісня «Їхав стрілець на війнонь-
ку» ще при його житті стала народною. 
На жаль, композитор М. Гайворонський, дотримуючись творчого стилю 
композиторів М. Лисенка та представників перемиської школи, у цілому не 
міг піднестися в своїй творчості вище своїх попередників і залишився на рів-
ні солодкаво-сентиментального стилю. Через те його композиції переважно 
консервативні і банальні, позбавлені впливу композиторів «нової ери». Але, 
незважаючи на попередню стильову орієнтацію, М. Гайворонський може 
служити прикладом справжнього композитора-громадянина, який зі скром-
них спроб самоука досягнув поважних професійних висот. 
У 70-х роках ХX ст. мистецька Тернопільщина поповнюється компози-
торами-професіоналами. Їхню когорту очолює Богдан Климчук (народився 
10 липня 1945 р. в с. Пищатинцях Шумського району Тернопільської облас-
ті). У 1977 р. закінчив композиторський факультет Львівської державної кон-
серваторії ім. М. Лисенка (клас професорів Р. Сімовича, А. Нікодемовича, 
Д. Задора, Л. Мазепи). Після закінчення консерваторії працював у Тернопіль-
ському музичному училищі ім. С. Крушельницької викладачем поліфонії, 
інструментування та музичної літератури. 
Під час роботи в училищі створив клас композиції, у якому навчалися 
нині відомі композитори-професіонали І. Небесний, С. Хоміцький, 
І. Уруський, О. Ільницька, Д. Губ’як, Б. Борисенко. 
Основне місце у творчості композитора Б. Климчука займають камерно-
інструментальні твори, хоча він себе реалізує і в інших жанрах: симфонічно-
му, вокально-хоровому, театральному. З них найбільшої популярності здобу-
ли «Поема» для симфонічного оркестру, «Квартет №1», десять дитячих п’єс 
для фортепіано, «Дві «Кременецькі» п’єси для фортепіано: Бона (Пасакалія), 
Іква (Рондо)», хорова поема «Лелече» та ін. 
Б. Климчук веде велику культурно-пропагандистську діяльність: він ор-
ганізував ряд концертів відомих українських та зарубіжних музикантів-
виконавців, провів цілий ряд радіо- та телепередач з питань музичного мис-
тецтва, організував ряд поїздок тернопільських молодих композиторів на 
міжнародні конкурси тощо. 
Його твори виконуються професійними колективами як в Україні, так і 
поза її межами. 
Діяльність свого вчителя Б. Климчука на терені Тернопільщини продов-
жує його перший учень Ігор Уруський (народився 1965 р. в м. Чорткові Тер-
нопільської області). У 1984 р. з відзнакою закінчив теоретичний відділ Тер-
нопільського музичного училища ім. С. Крушельницької (клас композиції 
Б. Климчука), а в 1991 р. — Київську державну консерваторію 
ім. П. Чайковського (композиторський факультет у класі професора 
 
41
М. Дремлюги). Після її закінчення працює викладачем у Чортківському педа-
гогічному училищі. 
У творчому доробку композитора — симфонічні твори («Симфонічна по-
ема»), фортепіанні («Шість багателей для фортепіано»), хорові, камерно-
інструментальні. 
Його творчість характеризує ліричне начало, побудоване на сучасній 
композиторській техніці. Композитор захоплюється такими прийомами, як 
алеаторика, кластер, шумові ефекти, хоча національний мелос в усьому цьо-
му домінує. 
Когорту тернопільських композиторів-професіоналів складає і Сергій 
Хоміцький (народився 24 жовтня 1975 р. в м. Тернополі). З 1990 по 1993 рік 
навчався в Тернопільському музичному училищі ім. С. Крушельницької на 
відділі теорії музики (перші навики композиції отримав під керівництвом 
Б. Климчука), а в 1993–1998 роках — на композиторському факультеті (клас 
професора М. Скорика) Львівського вищого музичного інституту 
ім. М. Лисенка, який закінчив із відзнакою. Його дипломною роботою було 
«Концертіно для фортепіано з оркестром» (партію фортепіано виконував ав-
тор). 
Молодий композитор працює у різних жанрах, але як піаніста-
концертанта його приваблює переважно фортепіанна музика. Часто у його 
концертних програмах звучать його власні твори: «Соната», «Прелюдія ля 
мінор», «Етюд для чорних клавіш», «Прелюдія і фуга мі мінор» та ін. 
Композитор С. Хоміцький часто концертує як піаніст. Він неодноразово 
виступав як перед краянами, так і перед зарубіжною публікою (Польща, 
Франція). Його концерти постійно захоплюють слухачів високим професіо-
налізмом, віртуозною фортепіанною технікою, глибоким ліризмом та щиріс-
тю музикування. 
Наймолодшим композитором-професіоналом на Тернопільщині є Богдан 
Сегін (народився 30 липня 1976 р. в м. Борщеві Тернопільської області). На-
вчався в Тернопільському музичному училищі ім. С. Крушельницької на від-
ділі теорії музики під керівництвом Б. Климчука з 1992 по 1994 рік. Опіс-
ля — на композиторському факультеті Львівського вищого музичного інсти-
туту ім. М. Лисенка та в асистентурі при ньому (керівник — професор 
М. Скорик). 
Б. Сегін як композитор працює у фортепіанному та вокально-хоровому 
жанрах. Зокрема, його твір «Зимова дорога», написаний для фортепіано, у 
2000 р. вийшов окремою відбиткою у Бельгії. 
Музична Тернопільщина виявилася найбільш репродуктивною завдяки 
популяризації професійного вокального мистецтва. З початку XX ст. на сце-
нах Галичини, а в більшій мірі на європейських сценах, вокальну культуру 
пропагували співаки — вихідці із тернопільського краю: Й. Гошуляк, 
І. Григорович, В. Їжак, В. Коссак, Г. Крушельницька, О. Синенька-Іваницька, 
 
42М. Скала-Старицький, К. Чічка-Андрієнко, З. Штокалко. Але зіркою першої 
величини серед них була уродженка с. Білявинців Бучацького повіту Соломія 
Крушельницька. Її геніальний талант та велика любов до свого народу були 
покладені на вівтар української культури, її голосом і культурою співу милу-
валися слухачі найбільших театрів світу, а майстерністю інтерпретації захоп-
лювалися найвидатніші диригенти ХX ст. 
З осені 1939 р. С. Крушельницька весь свій талант передає своїм учням, 
будучи до кінця свого життя професором Львівської державної консерваторії 
ім. М. Лисенка і провідним її концертантом. 
Традиції Великої Соломії Крушельницької у наш час продовжують її по-
слідовники: В. Чайка, Т. Дідик, Р. Бойко, Н. Лемішка, Я. Лемішка, Л. Ізотова, 
Б. Репка, С. Декар, М. Болотний та ін. 
Олег Смоляк, доктор мистецтвознавства, професор 
 
 
43
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА 
Історичні умови розвитку музичної культури на Терно-
пільщині 
1. Барвінський В. Музика // Історія української культури / За заг. ред. 
І. Крип’якевича   — К., 1994. — С. 621–648. 
2. З історії української музики ХVІІ ст.: Церковна музика в Галичині // Бед-
наржова Т. Федір Стешко український вчений-педагог, музиколог-
теоретик. — Т.; Прага, 2000. — С. 114–128. 
3. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 
ХІХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 190 с. 
Є згадки про Терноп. обл. 
4. Композитори Галичини: [Кінець ХІХ ст.] // Семчишин М. Тисяча років 
української культури: Історичний огляд культурного процесу. — К., 
1993. — С. 395–396. 
5. Музична культура Західної України // Історія української музики: 
В 6 т. — К., 1992. — Т. 4. 1917–1941. — С. 546–588. 
У книзі є відомості про видатних компо-
зиторів, музикантів, співаків Тернопільщи-
ни. 
6. Музична культура Тернопілля // Українська культура. — Л., 1994. — 
С. 263. 
7. Розвиток культури в Україні на початку ХХ ст. (До 1917 р.) // Сарбей В. 
Національне відродження України. — К., 1999. — Т. 9. — С. 319. 
Музичне мистецтво Галичини. Є згадки 
про Тернопільщину. 
8. Сучасна музика в Галичині // Історія української культури. — ХV зши-
ток. — К., 1993. — С. 713–715. 
9. Українська культура: Історія і сучасність: Навч. посібник. — Л.: Світ, 
1994. — 455 с.: іл. — С. 263: Музична культура Тернопілля. 
10. Традиційна народна музична культура Західного Поділля: Зб. статей та 
матеріалів / Ред.-упоряд. О. Смоляк, В. Коваль. — Т.: Астон, 2001. — 
80 с. 
*** 
11. Грабовський В. Шістдесят років тому: [Про діяльн. Спілки укр. профе-
сійних музик (СУПРОМ), яку було створено у Львові в 1934 р.] // Музи-
ка. — 1995. — № 3. — С. 27. 
У статті є дані про Терноп. обл. 
 
4412. Дрібнюк Р. Зосталася добра слава: До 100-ліття церковного хору в Бор-
щеві // Галицький вісник. — 1998. — 6 черв. 
13. Мазепа Л. На оновленій землі: [Розв. муз. культури в Західній Україні] // 
Музика. — 1979. — № 4. — С. 3–4. 
14. Медведик Ю. Українські богородичні канти другої половини ХVІІ — 
ХVІІІ ст.: [Перелік іконославильних кантів ХVІІІ ст., які виявлено під час 
джерелознавчих пошуків у Терноп. обл.] // Нар. творчість та етногра-
фія. — 1999. — № 4. — С. 71–80. 
*** 
15. Кміть О. Актуальні питання музичної освіти // Соломія. — 1997. — № 2 
(серп.-верес.). — С. 2; фотогр. 
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО 
16. Водяний Б. О. Народна інструментальна музика Західного Поділля: про-
блеми еволюції традиційних форм музикування: Автореферат дисертації 
на здобуття наук. ступеня кандидата мистецтвознавства. — К., 1994. — 
19 с. 
17. Галицькі композитори і цитристи другої половини ХІХ століття // Миха-
льчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 168–172. 
*** 
18. Волощук Ю. Початок світлої доби: Скрипкова музика композиторів Га-
личини 20–30–х років у контексті розвитку європейського імпресіоніз-
му // Українська культура. — 1999. — № 10. — С. 34–35. 
19. Волощук Ю. Фундатор галицької скрипкової школи: [Про І. Левицького, 
уродженця с. Малої Луки Гусят. р-ну] // Музика. — 1999. — № 3. — 
С. 10. — (З історії). 
20. Губ′як В. Пісенна муза Теребовлянщини: Регіональне дослідження // Ма-
ндрівець. — 1999. — № 5. — С. 100–104. 
21. Дрібнюк Р. У пісні озивалася душа: [Про чоловічий склад борщів. хору 
30-х років] // Галицький вісник. — 1993. — 5 черв., фотогр. — (З історії 
хорового мистецтва). 
22. Дрібнюк Р. Український Наддніпрянський хор Д. Котка // Літопис Бор-
щівщини: Наук.-краєзн. збірник. — Борщів, 1994. — Вип. 6. — С. 58–59; 
фотогр. 
23. Дрібнюк Р. Український Наддніпрянський хор Д. Котка // Галицький віс-
ник. — 1993. — 16 жовт. 
24. Левченко Н., Нівельт М. Фортепіанне мистецтво Тернопілля // Соло-
мія. — 1997. — № 2 (серп.-верес.), портр. 
25. Пастернак Т. Воскресла пісня: [З історії створення церк. і сіл. хорів, про 
їх засн. А. Крушельницького та збирачів нар. пісень О. Роздольського й 
 
45
П. Медведика] // Подільське слово. — 1992. — 29 лют. — (Духовні цін-
ності). 
*** 
26. Мельничук Б. Як наш земляк в оонівському концерті виступав: [Про 
участь нашого земляка М.-Д. Гайви  в концерті з нагоди 25-річчя ООН] // 
Свобода. — 1999. — 15 трав. — (Нашого цвіту — по всьому світу). 
Українська народна музична творчість 
27. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: Актуалізація звичаєвої тра-
диції: Навч. посібник. — К.: Ред. журн. «Укр. Світ», 2002. — 440 с.: іл., 
ноти. 
У книзі є згадки про Тернопільщину. 
28. Дем’ян Г. Українські повстанські пісні 1940–2000-х років: (історико-
фольклористичне дослідження). — Л.: Галицька вид. спілка, 2003. — 
581 с. — С. 527, 557: Фольклор Тернопільщини: Іменний і географічний 
покажч. 
29. Міщишин У. Відображення особливостей регіону в мові народних пісень 
Тернопільщини // Україна і світ. Історія: Минуле і сучасність: Темат. зб. 
праць студентів і аспірантів іст. ф-ту Терноп. пед. ін-ту. — Т., 1995. — 
С. 152–154. 
30. Стельмащук С. І. Народна пісенність Тернопільщини // Тези доповідей і 
повідомлень 1-ї Тернопільської обласної наукової історико-краєзнавчої 
конференції. Ч. ІІІ. Секція V. Етнографія, фольклор. — Т., 1990. — С. 39–
41. 
31. Українські народні мелодії. Т. 2 / За ред. З. Лисько. — Нью-Йорк, 
1964. — 574 с. 
С. 40, 52, 55, 97, 100, 128, 130, 156, 162, 
166, 168, 196, 207, 209, 214, 230, 234, 267, 
271, 324, 329, 332, 340, 343, 353, 381, 407, 
424, 427, 429, 438, 445, 450, 473, 479, 492, 
532, 549: Терноп. обл. 
*** 
32. Духовні канти: Друкований «Богогласник» // Корній Л. Історія українсь-
кої музики. — К.; Х.; Нью-Йорк, 1998. — Ч. 2. — С. 99–109. 
Про збірник духовних кантів «Богоглас-
ник», надрукований у Почаївській лаврі в 
1790–1791 роках. 
 
46
Музичний фольклор. Теорія музичного фольклору 
33. Водяний Б. Народна інструментальна музика Західного Поділля в автен-
тичному середовищі у період ХІХ — початку ХХ ст. // Наук. записки. 
Сер.: Мистецтвознавство. — Т., 2001. — Вип. 2. — С. 79–84. 
Є краєзн. матеріал. 
34. Грица С. Трансмісія фольклорної традиції: Етномузикологічні розвід-
ки. — К.; Т.: Астон, 2002. — 236 с. 
С. 10, 11, 116, 189, 205: Терноп. обл.; 
С. 65: с. Ягільниця; 
С. 199: с. Загірці Ланов. р-ну; 
С. 199, 216: с. Городниця Гусят. р-ну; 
С. 200, 214, 215: с. Добриводи Збараз. р-
ну; 
С. 200, 216: с. Ганоча, с. Гутиська Бере-
жан. р-ну; 
С. 216: с. Підзамочок Бучац. р-ну. 
35. Грица С. Фольклор у просторі та часі: Вибрані статті. — Т.: Астон, 
2000. — 228 с. 
С. 81, 82, 85, 89, 90: Згадується Терноп. 
обл. 
36. Губ’як В. Фольклорні обереги духовності. — Івано-Франківськ: ІМЕ, 
2001. — 324 с.: ноти. 
37. Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті українсь-
кої культури: Монографія. Ч. 2. (Нотний додаток). — Т.: Астон, 2001. — 
392 с. 
38. Смоляк О. Український дитячий музичний фольклор: Підручник-
хрестоматія для викл. та учнів. Вип. 1. — Т.: Лілея, 1998. — 80 с. 
39. Смоляк О. Форма колон у гаївках Західного Поділля // Наук. записки. 
Сер.: Мистецтвознавство. — Т., 2001. — Вип. 2. — С. 58–66. 
Є краєзн. матеріал. 
40. Фольклористичні візії (учні — вчителеві І. В. Мацієвському з нагоди 60-
річчя): Зб. статей і матеріалів / Ред.-упоряд. О. Смоляк, В. Коваль. — Т.: 
Астон, 2001. — 120 с. 
*** 
41. Губ’як В. Кобзарські традиції в Галичині // Теребовлянщина: Краєзн. і 
літ.-мистец. альманах-календар на 2001 рік. — Т., 2001. — С. 164–168. 
*** 
42. Стрілецькі та націоналістичні пісні 1920–1941-х років — попередниці 
повстанських // Дем’ян Г. Українські повстанські пісні 1940–2000-х ро-
ків: (історико-фольклористичне дослідження). — Л., 2003. — С. 170–225. 
 
47
У статті є згадки про Тернопільщину. 
*** 
43. Василик С. Стрілецькі пісні на слова поетів «Молодої музи» // Нар. твор-
чість та етнографія. — 2002. — № 3. — С. 89–95. 
У статті є матеріал про творчість 
Б. Лепкого, М. Гайворонського.   
44. Головацький І. «Артистична горстка» українських січових стрільців // 
Образотворче мистецтво. — 2001. — № 3. — С. 62–63; фотогр. 
У публікації є краєзн. матеріал. 
45. Грушоватий П. Стрілецька тематика у творчості композиторів Галичини і 
патріотичне виховання учнів // Рідна школа. — 1998. — № 12. — С. 18–
20. 
46. Кузьменко О. Внесок ОУН і УПА у фольклоризацію стрілецьких пісень // 
Визвольний шлях. — 1998. — Кн. 10. — С. 1210–1216. 
47. Кузьменко О. Пієтет повстанців до стрілецької пісні // Шлях перемо-
ги. — 1998. — 8 лип. 
48. Кузьменко О. Стрілецька пісня у повстанському репертуарі // Нар. твор-
чість та етнографія. — 2002. — № 1–2. — С. 84–89. — Бібліогр.: с. 89. 
У публікації згадано Б. Лепкого, 
М. Гайворонського.   
49. Процев’ят М. Без пісні немає України: [З історії пісень січових стріль-
ців] // Шлях перемоги. — 1998. — 10 лип. 
*** 
50. Дем’ян Г. Книжкові видання українських повстанських пісень // Нар. 
творчість та етнографія. — 1996. — № 5–6. — С. 9–17. — Бібліогр.: 
с. 16–17. 
У публікації є матеріали про Терноп. 
обл. 
51. Крамар Р. Повстанські похідні пісні: (За матеріалами Західного Поділ-
ля) // Нар. творчість та етнографія. — 1995. — № 4–6. — С. 60–65. — Біб-
ліогр. у підряд. прим. 
Є багато прикладів пісень, записаних на 
Тернопіллі. 
52. Нові записи повстанських пісень: [У публ. згадано пісні УПА, записані 
на Тернопільщині] // Нар. творчість та етнографія. — 1994. — № 1. — 
С. 51–56. 
*** 
53. Дем’ян Г. Функції та побутування національно-патріотичної тюремної 
пісенности українців // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 7. — С. 86–98. 
 
48
Народні пісні. Збірники народних пісень із нотами 
54. Народні пісні з села Соломії Крушельницької: Записані в с. Біла Терно-
пільського р-ну Тернопільської обл. / Упоряд.: П. Медведик, 
О. Смоляк.  — Т.: Збруч, 1993. — 190 с. 
55. Пісні Тернопільщини: Календарно-обрядова та родинно-побутова лірика: 
Пісенник / Вступ. ст. П. К. Медведика. — К.: Муз. Україна, 1989. — 
494 с. 
56. Щедрий вечір: Зимовий календарно-обрядовий фольклор Тернопільщи-
ни. — Т.: Чумацький шлях, 1998. — 149 с.: ноти. 
Композитори 
Барвінський Василь Олександрович (20.02.1888–9.06.1963) — 
український композитор, піаніст, музикознавець, 
педагог, доктор мистецтвознавства 
Народився 20 лютого 1888 року в Тернополі. 
Батько працював викладачем учительської 
семінарії, а мати відома як камерна співачка, 
диригент і вчитель гри на фортепіано. 
У 1895–1905 роках В. Барвінський навчався  
в музичній школі К. Мікулі (у М. Яшек-
Солтисової, В. Квасницького, П. Бернацької), а в 
1905–1906 роках — у В. Курца у Львові. Водно-
час у 1900-х роках здобував освіту на 
юридичному факультеті Львівського 
університету, а з 1907 року — на філософському 
факультеті Карлового університету (Прага), де 
відвідував лекції відомих музикознавців 
О. Гостинського та З. Неєдлого. У 1911 році закінчив Празьку консерваторію. 
Упродовж 1911–1914 років працював у Празі, де в 1913 році відбулися пер-
ший авторський концерт і концерт української народної пісні. 
У 1915–1939 роках В. Барвінський — професор і директор Вищого музи-
чного інституту ім. М. Лисенка, а в 1939–1941 і 1944–1948 роках — професор 
і ректор Львівської консерваторії. У 1941–1944 роках обіймав посаду дирек-
тора Державної музичної школи з українською мовою навчання. 
У 1948 році був репресований, до 1958 року перебував на засланні в Мо-
рдовії. Реабілітований 1964 року (посмертно). 
Барвінський — композитор лірико-романтичного спрямування. Значна 
частина його творів ґрунтується на українському народнопісенному мелосі. 
Твори: вокально-інструментальні етнографічні картини «Українське ве-
сілля» для мішаного хору, квартету солістів і оркестру (1914), кантати «Запо-
 
49
віт» (сл. Т. Шевченка, 1917), «Наша пісня, наша туга» (сл. С. Черкасенка, 
1933), «Пісня про Вітчизну» (сл. М. Рильського, 1940); для симфонічного 
оркестру: «Українська рапсодія» (1911), увертюра-поема (1930); камерно-
інструментальні композиції: фортепіанний секстет (1915), фортепіанний кві-
нтет (1953–1963) та ін. Значну частину композиторської спадщини Барвінсь-
кого становлять твори для окремих інструментів, зокрема для фортепіано: 
концерт (1937), соната (1910); цикли п’єс «Вісім прелюдій» (1908), «Пісня. 
Серенада. Імпровізація» (1911) тощо; 20 дитячих п’єс на теми українських 
народних пісень. 
Значне місце у творчості В. Барвінського відведено музикознавчим і му-
зично-критичним працям. Він — автор оглядово-дослідницьких статей 
«Огляд історії української музики» (у кн. «Історія української культури» 
(1937)), «З історії музичної культури Західної України» (1941). 
Статті, рецензії композитора друкувалися в журналах «Боян», «Українсь-
ка музика», «Мистецтво», а також українських, російських і польських газе-
тах. 
Помер В. Барвінський у Львові 1963 року, похований на Личаківському 
цвинтарі. 
Література 
57. Барвінський В. З музично-письменницької спадщини: Дослідження, пуб-
ліцистика, листи / Упоряд. В. Грабовський. — Дрогобич: Коло, 2004. — 
256 с.: іл. 
58. Барвінський В. Колядки і щедрівки для фортепіано зі словесним текс-
том / Підгот. до друку О. Смоляк. — 2-е вид. — Т.: Лілея, 1997. — 24 с. 
59. Барвінський В. Огляд історії української музики // Історія української 
культури. — Факс. вид. 1937 р. І. Тиктора. — К., 1993. — Зшиток ХV: 
Грудень 1937.  — С. 691–718. 
60. Барвінський В. Прелюдії для фортепіано / Підгот. до друку О. Смоляк. — 
Т.: Астон, 1998. — 30 с.: портр. 
61. Барвінський В. Українські народні пісні для фортепіано зі словесним 
текстом / Підгот. до друку Р. Савицький, О. Смоляк. — Т.: Астон, 
2000. — 34 с.: ноти. 
62. Барвінський В. Фортепіанні п’єси для дітей / Підгот. до друку О. Смоляк, 
Я. Корній. — Т.: Лілея, 1996. — 24 с. 
63. Барвінський В. Хорові твори / Упоряд. і передм. «Хорові твори Василя 
Барвінського» Л. Назар. — Т.: Астон, 2000. — 40 с. 
*** 
64. Василь Барвінський (1888–1963) // Кияновська Л. Українська музична 
культура: Навч. посібник. — Т., 2000. — С. 89–96. 
65. Жук Г. Віолончельна музика Василя Барвінського в контексті розвитку 
жанру в українській музиці на початку ХХ століття // Наук. записки 
 
50
ТДПУ ім. В. Гнатюка. Сер.: Мистецтвознавство. — Т., 2004. — № 1. — 
С. 50 − 56. 
66. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
Про В. Барвінського див.: «Іменний по-
кажчик». 
67. Кашкадамова Н. Василь Барвінський як фортепіанний педагог // Записки 
Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — 
Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 312–321. 
68. Ковалів І. Василь Барвінський // Шляхами Золотого Поділля: Регіон. зб. 
Тернопільщини. — Філядельфія, ПА, 1970. — Т. 2. — С. 204–208. 
69. Композитор Василь Барвінський // Голинський М. Спогади. — К., 
1993. — С. 246–250. 
70. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
В. Барвінський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 481. 
71. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
В. Барвінський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 785. 
72. Павлишин С. С. Василь Барвінський. — К.: Муз. Україна, 1990. — 88 с. 
73. Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської 
інтелігенції: (20–50-ті роки ХХ ст.). — К.: Наук. думка, 1994. — 349 с. 
С. 67, 68, 335: Про В. Барвінського. 
74. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. 
С. 3–5, 7, 8, 10, 14–16, 18, 20–22, 30, 32–
35, 37–41, 43–48, 55–58, 61–139: Про 
В. Барвінського. 
*** 
75. Василь Барвінський: три сторінки життя // Вільне життя. — 1990. — 
13 січ. 
76. Віднайдено великий твір В. Барвінського: (ноти концерту ф=моль для 
фортепіано і симфонічного оркестру) // Музика. — 1993. — № 6. — 
С. 23. 
77. Волошин Л. Василь Барвінський та Олекса Новаківський // Соломія. — 
1998. — № 4, портр. 
 
51
78. Волощук Ю. Початок світлої доби: Скрипкова музика композиторів Га-
личини 20–30-х років у контексті розвитку європейського імпресіоніз-
му // Українська культура. — 1999. — № 10. — С. 34–35. 
У публікації міститься аналіз творчості 
В. Барвінського. 
79. Дем’ян Г. Функції та побутування національно-патріотичної тюремної 
пісенности українців: [У ст. подано спогади М. Зеленчука з Івано-
Франківщини, голови Всеукр. братства ОУН-УПА, про спільне перебу-
вання з В. Барвінським у мордовських таборах] // Визвольний шлях. — 
2002. — Кн. 7. — С. 90–93. 
80. Дригуш Н. Карали за те, що був українцем // Тернопільська газета. — 
1998. — 9 квіт. 
81. Дуда І. Тернопільщина мистецька: [Про В. Барвінського] // Свобода. — 
1993. — 9 лют. 
82. Дужинський В. І вирвалась музика з-за грат: Спогад про композитора 
В. Барвінського // За вільну Україну. — 2003. — 15 квіт. — С. 5. 
83. Зарудна І. Фортепіанні цикли для дітей Василя Барвінського // Соло-
мія. — 1998. — № 4 (берез.), фотогр. 
84. Конашевич-Сагайдачний В. Зустріч // Музика. — 1991. — № 5. — С. 19. 
85. Корній Л. Василь Барвінський — виконавець // Соломія. — 1998. — № 4 
(берез.), фотогр. 
86. Кравчук Г. Реабілітована музика: [110 років від дня народж. 
В. Барвінського] // Урядовий кур’єр. — 1998. — 24 лют. 
87. Кияновська Л. «Мої твори — найкращі оборонці його імені»: Рефлексії 
після концерту пам’яті В. Барвінського // Культура і життя. — 1998. — 
6 трав. 
88. Криштальський О. Львівська школа піаністів: [Про видатного піаніста 
Львівської фортепіанної школи В. Барвінського] // Музика. — 1995. — 
№ 4. — С. 22–24. 
89. Кучер М. Півтора року з Василем Барвінським // Україна. — 1990. — 
№ 31. — С. 14–15. 
90. Левчук М., Смик В. Повернути із забуття: [Нові штрихи до біогр. родини 
Барвінських] // Тернопіль вечірній. — 1992. — 21 берез. 
91. Лисько З. Музична культура Львова // Визвольний шлях. — 1954. — 
Кн. 7. — С. 57–66. 
М. Вербицький, Г. Топольницький, 
В. Барвінський, Н. і О. Нижанківські та ін. 
92. Лужецька І. Василь Барвінський та Соломія Крушельницька // Соло-
мія. — 1998. — № 4 (берез.), портр. 
93. Мазепа Л. Василь Барвінський (20.ІІ.1888–9.VІ.1963) // Український ка-
лендар. — Варшава, 1988. — С. 87–89. 
94. Мазепа Л. Трагічна доля митця // Музика. — 1988. — № 5. — С. 24–26. 
 
5295. Максимович О. Основні педагогічні принципи В. Барвінського в роботі з 
піаністами-початківцями // Соломія. — 1998. — № 4 (берез.). 
96. Медведик П. Композитор і піаніст // Вільне життя. — 1988. — 26 лют. 
97. Мельничук Б. Родина Барвінських // Тернопіль вечірній. — 1992. — 
15 січ. 
98. Молчанова Т. Сила долі // Дзвін. — 1999. — № 3. — С. 156–157. 
99. Мушинка М. Композитор за колючим дротом: З приводу виходу книжки 
про Василя Барвінського: [Василь Барвінський. Статті та матеріали: Збі-
рник / Упоряд. В. Грабовський. — Дрогобич, 2000. — 148 с.] // Мистецт-
во та освіта. — 2002. — № 4. — С. 59–61. 
100. Павлишин С. «Был всегда искренен и чист» // Сов. музыка. — 1988. — 
№ 8. — С. 13–19. 
101. Павлишин С. До 110-х роковин Василя Барвінського // Соломія. — 
1998. — № 4 (берез.), портр. 
102. Павлишин С. Рід Барвінських в історії української культури // Вісник 
НТШ. — 1993. — № 6–7. — С. 16–18. 
103. Павлишин С. Родина Барвінських в українській культурі // Тернопіль. — 
1992. — № 3–4. — С. 35–37; портр. 
104. Павлишин С. Сага роду Барвінських: Рід Барвінських в історії українсь-
кої культури // Вісник НТШ. — 1994. — № 8–9. — С. 10. 
105. Попович Ж. Славний рід Барвінських // Тернопіль вечірній. — 1999. — 
13 жовт. 
106. Попович Ж. «Я — композитор без нот»: [115-річчя від дня народж. 
В. Барвінського] // Тернопіль вечірній. — 2003. — 17 квіт. 
107. Романів О. Сага роду Барвінських // Вісник НТШ. — 1993. — № 6–7. — 
С. 16. 
108. Смоляк О. «Я — композитор без нот» // Свобода. — 1998. — 28 лют. — 
(До 110-ї річниці від дня народження В. Барвінського). 
109. Стельмащук С. «Українська музика немислима без імені Барвінського»: 
Спогади-ремінісценції // Соломія. — 1998. — № 4 (берез.). 
110. Філоненко Л. Свідчать документи…: [Про «Особову справу» В. Барвін-
ського] // Соломія. — 1998. — № 4 (берез.). 
111. Фільц Б. Спогади про композитора В. Барвінського // Соломія. — 
1998. — № 4 (берез.). 
*** 
112. Віднайдено великий твір В. Барвінського // Музика. — 1993. — № 6. — 
С. 23. 
113. Гордійчук М. Шедевр повернуто в Україну: [Про концерт для фортепіано 
В. Барвінського] // Культура і життя. — 1994. — 5 лют. 
 
53
114. Катеринюк Л. Через роки мовчання: Віднайдено концерт для фортепіано 
з оркестром композитора В. Барвінського // Вільне життя. — 1994. — 
1 листоп. 
115. Ольховий С. Відродження творчості композиторів-земляків: [Про збірку 
В. Барвінського «Фортепіанні п’єси для дітей»] // Русалка Дністрова. — 
1996. — № 13 (лип.). 
116. Пастух Р. «Думка» для скрипки, що вирвалася з ГУЛАГівського пекла і 
прийшла до людей: [Із спогадів про композитора та музиканта] // За віль-
ну Україну. — 1996. — 7 груд. 
117. Чуйко О. Чи віднайдуться рукописи Василя Барвінського // Просвіта. — 
1993. — Вип. 14. — С. 6. 
*** 
118. Вільхова С. Єднає серця музика: [Обласний конкурс піаністів 
ім. В. Барвінського започатковано в області 7 років тому] // Свобода. — 
2000. — 20 трав. 
119. Кашкадамова Н. Шанувала і любила вся Галичина: [У Львові в грудні 
1994 р. відбувся конкурс молодих піаністів, присвячений 
В. Барвінському] // Культура і життя. — 1995. — 7 січ. 
120. Кияновська Л. Пам’яті Василя Барвінського: [У Львові відзначено 105-у 
річницю від дня народж. композитора] // Культура і життя. — 1994. — 
19 лют. 
121. Нівельт М. Пам’яті Василя Барвінського: [У Тернополі відбувся конкурс 
піаністів] // Свобода. — 1993. — 15 черв. 
122. Фільц Б. Перший галицький: [У Дрогобичі відбувся Перший галицький 
конкурс юних піаністів ім. В. Барвінського] // Музика. — 2002. — 
№ 6. — С. 15. — (Конкурс імені Василя Барвінського). 
*** 
123. Стипендії землякам-митцям: [Положення про стипендію 
ім. В. Барвінського затвердила Тернопільська облдержадміністрація] // За 
вільну Україну. — 1996. — 3 груд. 
124. Стипендія імені Василя Барвінського: [В облдержадміністрації затвер-
джено Положення про стипендію імені нашого земляка — відомого ком-
позитора] // Русалка Дністрова. — 1996. — № 24 (груд.). 
*** 
125. Барвінський В. О. (20.ІІ.1888, Тернопіль — 9.VІ.1963, Львів) — укр. рад. 
композитор, піаніст і музикознавець // УРЕ. — К., 1977. — Т. 1. — 
С. 356. 
126. Барвинский Василий Александрович // Музыкальная энциклопедия / Гл. 
ред. Ю. В. Келдыш. — М., 1973. — Т. 1. — С. 325. 
 
54
127. Барвінський Василь — композитор, піаніст і музикознавець // Енцикло-
педія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — 
С. 92. 
128. Барвінські — укр. муз.-громад. діячі; мати і син. Василь Олександро-
вич Б. (20.ІІ.1888, Тернопіль − 9.VІ.1963, Львів) — композитор, піаніст, 
музикознавець, педагог, доктор мистецтвознавства з 1940, почес. доктор 
Укр. ун-ту в Празі з 1938 // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 42. 
129. Барвінський Василь // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 
1992. — С. 48. 
130. Барвінський Василь (1888–1963) — визначний представник української 
музичної культури ХХ ст. // Водяний Б. Короткий словник діячів україн-
ської музичної культури. — Т., 1992. — С. 5. 
131. Мазепа Л. З. Барвінський Василь Олександрович (20.ІІ.1888, Терно-
піль — 9.06.1963, Львів) — укр. композитор, піаніст, музикознавець, пе-
дагог, доктор мистецтвознавства з 1940 р. // Мистецтво України: Енцик-
лопедія. — К., 1995. — Т. 1. А–В. — С. 146. 
132. Павлишин С. С. Барвінський Василь Олександрович (крипт. В. Б.; 
20.02.1888, Тернопіль — 9.06.1963, Львів) — композитор, піаніст, музи-
кознавець, педагог, громадський діяч // ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. 
Б−Біо. — С. 243 − 244; фотогр. 
Вериківський Михайло Іванович (20.11.1896–14.06.1962) — українсь-
кий композитор, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР 
Народився 20 листопада 1896 року в Кременці. 
Музичну освіту М. Вериківський здобув у Київській 
консерваторії (1914–1915 роки — клас контрабаса 
Б. І. Воячека, 1918–1923 роки — клас композиції 
Б. Л. Яворського). 
Ще із часу навчання був викладачем музично-
драматичного інституту ім. М. В. Лисенка та Київ-
ської консерваторії (з перервами до 1960 р., а з 
1946 р. — професор).  
У 1921–1928 роках брав участь у роботі 
Музичного товариства ім. М. Д. Леонтовича. 
Упродовж 1926–1928 років М. Вериківський 
працював диригентом Київського, а в 1928–
1935 роках — Харківського театрів опери та балету, де здійснив постановки 
опер «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дуна-
єм» С. Гулака-Артемовського, «Яблуневий полон» О. Чишка, «Князь Ігор» 
О. Бородіна, «Аїда» Дж. Верді та ін. 
 
55
Творчість композитора ґрунтується на традиціях українських композито-
рів-класиків XIX — поч. XX ст. 
М. Вериківський — автор камерної опери «Діла небесні» (за Оста-
пом Вишнею, 1931), першого українського балету «Пан Каньовський» (1931), 
ораторії «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923, друга редак-
ція — 1954). 
На українському народнопісенному матеріалі композитор побудував сю-
їту для фортепіано «Волинські акварелі» (1943), «Українську сюїту для скри-
пки з оркестром» (1946) тощо. 
Інші твори: опери «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943), «Слава» (1961); 
оперні етюди «Байка про Будяка й Троянду» (1948); музична комедія «Вій» 
(1936, у другій редакції 1946 року — комічна опера); твори для симфонічного 
оркестру: «Татарська сюїта» (1928), симфонічні варіації (1940), «Закарпатсь-
ка рапсодія» (1945). 
Писав музику до вистав театру «Березіль», а також до кінофільмів («На-
зар Стодоля» (1937), «Кармелюк» (1938)). Здійснив музично-оркестрову ре-
дакцію ряду творів українських композиторів. 
Автор статей із питань розвитку української музичної культури. 
Помер М. Вериківський 14 червня 1962 року в Києві, похований на Бай-
ковому кладовищі, де в 1980 році встановлено надгробок. 
Література 
133. Вериківський М. Веснянка для скрипки та фортепіано / Підгот. до друку 
О. Смоляк, О. Вериківська. — Т.: Лілея, 1996. — 12 с.: ноти. 
*** 
134. Вериківський Михайло Іванович // Нариси з історії української музи-
ки. — К., 1964. — Ч. 2. — С. 269–270. 
135. Герасимова-Персидська Н. О. М. І. Вериківський: Нарис про життя і тво-
рчість. — К.: Держ. вид. образотв. мистецтва і муз. л-ри УРСР, 1959. — 
96 с. 
136. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
Про М. І. Вериківського див.: «Іменний 
покажчик». 
137. Королюк Н. Корифеї української хорової культури ХХ століття. — К.: 
Муз. Україна, 1994. — 288 с. — С. 151–172: Про М. І. Вериківського. 
138. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
М. Вериківський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 482. 
 
56139. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упоряд., ред., пер., 
прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 816 с., 
16 л. іл. 
М. Вериківський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 787. 
140. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. — С. 15, 35: Про 
М. Вериківського. 
141. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. — Креме-
нець: Папірус, 1999. — 320 с., 32 с. іл. — Із змісту: [М. Вериківський]. — 
С. 109, 204, 231. 
142. Шурова Н. С. Михайло Вериківський (1896–1962). — К.: Муз. Україна, 
1972. — 51 с. 
*** 
143. Балицький М. З джерел народної пісенності // Свобода. — 1996. — 
19 листоп. 
144. Вони народились, зросли і творили у рідній надзбручанській стороні: 
Михайло Вериківський // Вільне життя. — 1959. — 27 трав. 
145. Гецевич М. Композитор, диригент, педагог // Вільне життя. — 1976. — 
23 листоп. 
146. Краснопольський І. Творець монументальної музики // Вільне життя. — 
1966. — 19 листоп. 
147. Крем’янчанка Н. Михайло Іванович Вериківський: [До 100-річчя від дня 
народж.] // Діалог. — 1996. — 16 листоп. 
148. Ліберний О. Мистецтво Вериківського звеличує нас // Свобода. — 
1996. — 30 листоп. 
149. Любов і шана співцеві України!: [Відзначення 70-річчя 
М. І. Вериківського] // Вільне життя. — 1966. — 23 листоп. 
150. Медведик П. Як з цілющого джерела… // Ровесник. — 1976. — 20 лис-
топ. 
151. Молчанова Т. Життя, віддане музиці // Дзвін. — 1997. — № 11–12. — 
С. 99–100. 
152. Наш Михайло Вериківський // Урядовий кур’єр. — 1996. — 23 листоп. 
153. Садовська Г. З поезії великого кобзаря: [До 90-річчя від дня народж. 
композитора] // Рад. село. — 1986. — 20 листоп. 
154. Смоляк О. Фольклорні засади у творчості маестро // Русалка Дністро-
ва. — 1996. — № 21 (листоп.). 
155. Татаринцева І. Кременецька мелодія // Свобода. — 1996. — 19 лют. — 
(Наші славні земляки). 
156. Толошняк Н. Камерна опера М. Вериківського // Музика. — 1986. — 
№ 6. — С. 20–21. 
 
57
157. Уманець В. Майстер хорового письма // Мистецтво. — 1967. — № 1. — 
С. 34–35. 
158. Шурова Н. Талановитий заспівувач: [До 100-річчя М. Вериківського] // 
Музика. — 1996. — № 4. — С. 28–30. 
159. Шурова Н. Талантливый запевала // Сов. музыка. — 1983. — № 1. — 
С. 73–75. 
*** 
160. Афоніна А. Видатний композитор і диригент: [У музеї Т. Шевченка від-
крито виставку, присвячену ювілею композитора та диригента 
М. Вериківського] // Робітнича газета. — 1996. — 19 листоп. 
161. Василишин О. Кременець вшановує славетного композитора: [До 100-
річчя від дня народж. М. І. Вериківського] // Діалог. — 1996. — 23 лис-
топ. 
162. Єфименко Н. У феєричному світі музики: [Святковий вечір-концерт до 
ювілею М. Вериківського відбувся в Національній опері України] // 
Українське слово. — 1996. — 5 груд. 
163. Нівельт М. Пам’яті видатного земляка: [Про академію в Тернополі на 
честь 100-річчя від дня народження М. Вериківського] // Русалка Дніст-
рова. — 1997. — № 2 (січ.). 
164. Рачок О. Пам’ять жива: [Урочиста конф. в Держ. музеї Т. Шевченка до 
100-річчя М. Вериківського] // Українське слово. — 1996. — 5 груд. 
165. Степанченко Г. Пам’яті М. І. Вериківського // Культура і життя. — 
1977. — 20 січ. 
166. Хаймець О. Спадщина Вериківського заслуговує на музей у Кременці // 
Свобода. — 2001. — 21 серп. — (Культура). 
167. Чуйко Т. Чудовий світ гармонії: [У Держ. музеї Т. Шевченка виставка, 
присвячена ювілею відомого укр. комп. М. Вериківського] // Культура і 
життя. — 1996. — 4 груд. 
*** 
168. Вериківський Михайло Іванович (20.11.1896–14.06.1962) // УРЕ. — 2-е 
вид. — К., 1978. — Т. 2. — С. 188. 
169. Вериківський Михайло Іванович (1896–1962) // УЛЕ. — К., 1988. — 
Т. 1. — С. 294. 
170. Вериковский Михаил Иванович // Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. 
Ю. В. Келдыш. — М., 1973. — Т. 1. — С. 753. 
171. Вериківські — укр. діячі культури; батько й дочка. Михайло Іванович В. 
(8(20).ХІ.1896, м. Кременець, тепер Терноп. обл. − 14.VІ.1962, Київ) — 
укр. композитор, диригент, муз.-громад. діяч, педагог, з. д. м. УРСР з 
1944 // Мистецво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — 
К., 1997. — С. 108. 
 
58
172. Вериківський Михайло Іванович (8(20).11.1896, м. Кременець — 
14.06.1962, Київ) // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — 
Т. 1. А–В. — С. 306. 
173. Вериківський Михайло — укр. композитор, диригент // Митці України: 
Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 112. 
174. Вериківський Михайло — композитор і оперовий диригент // Енцикло-
педія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — 
С. 231. 
175. Вериківський Михайло (1896–1962) — композитор, диригент, педагог // 
Водяний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — 
Т., 1992. — С. 10. 
Герета Олесь (22.06.1902–1.05.1974) — український поет і композитор 
Народився 22 червня 1902 року в Козовій у 
багатодітній родині бондаря. Ще гімназистом, 
навчаючись у Бережанах, вступив до УГА. У 1933 
році закінчив Львівську духовну академію, після 
чого працював священиком та вчителем у 
Скоморохах і Великій Березовиці Тернопільського 
району. 
Мав багатогранні здібності: компонував 
музику, зокрема церковну, диригував хорами, 
писав вірші, перекладав твори Ю. Словацького, 
здійснював мовознавчі розвідки, складав релігійні 
проповіді. У своїх поезіях переважно звертався до 
школярів, тому найбільше публікацій було по-
міщено в дитячому часописі «Наш приятель», у 
якому з’являлися й окремі його пісні. Вірші друкував у «Жіночій долі», «Ме-
сіонері». 
Помер О. Герета 1 травня 1974 року в Тернополі. Похований у Великій 
Березовиці. 
Література 
176. Герета О. Воскресні звуки. — Т.: Збруч, 1997. — 109 с. 
177. Герета О. Воскресні звуки: Підбірка віршів // Тернопілля’96: Регіон. річ-
ник. — Т., 1997. — С. 574–576. 
178. Герета О. Пісня сироти; Де щастя Вкраїни?; Після вакацій; На лоні при-
роди: [Вірші] // Тернопіль: Тернопільщина літературна. — Т., 1991. — 
Дод. № 2. — С. 16. 
179. Герета О. Воскресіння; Страдальній Україні; Учіться: [Поезії] // Поділь-
ське слово. — 1993. — 17 квіт. 
 
59
*** 
180. Герета І. Кілька слів про батька // Тернопілля’96: Регіон. річник. — Т., 
1997. — С. 572–574. 
181. Герета Олесь-Петро Федорович / Подав М. Литвин // Тернопілля’96: Ре-
гіон. річник. — Т., 1997. — С. 680. 
*** 
182. Литвин М. Україно, не плач // Свобода. — 1992. — 7 лип. 
183. Матвіїв З. Служив Богові і людям: [До 100-річчя від дня народж.] // Збо-
рівська дзвіниця. — 2002. — 26 лип. — (Ювілеї). 
184. Мельничук Б. «Учіться, діти України!» // Тернопіль вечірній. — 1992. — 
20 черв. 
*** 
185. Стрільчук М. Літературна імпреза батька і сина: [Репрезентація книг 
«Воскресні звуки» Петра-Олеся Герети та «Скибка неба» Ігоря Герети в 
облдержтелерадіокомпанії] // Тернопіль вечірній. — 1997. — 12 груд. 
Коссак Михайло Андрійович (8.04.1874–15.06.1948) —  
композитор і диригент 
Народився 8 квітня 1874 року в с. Вигнанці Чортківського району. Дитячі 
та юнацькі роки пройшли в м. Чорткові. Закінчив Бучацьку гімназію та 
Львівську консерваторію. 
У 1896–1914 роках М. Коссак працював педагогом вокалу та диригентом 
музичних вистав Львівського мандрівного українського театру. За цей час 
оформив багато драматичних вистав, написавши до них музику та здійснив-
ши обробки народних пісень і танців. 
Викладав вокал та музику в драматичній школі, яка існувала в 1899–
1907 роках при Львівському театрі. 
Упродовж 1900–1914 років М. Коссак разом із режисером Й. Стадником 
поставив на сцені українського театру опери «Запорожець за Дунаєм» 
С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» і «Різдвяна ніч» М. Лисенка, 
«Роксолана» Д. Січинського та інші класичні оперети. 
За участю М. Коссака в містах Західної України та Кракові відбулися ви-
значні концерти, присвячені ювілеям Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка, 
І. Котляревського.  
Популярними були його в’язанки українських народних пісень для духо-
вого та скрипкового оркестру «Зоря», «Ще краще» та інші. Перу композитора 
належать кілька пісень та романсів, переклади творів Д. Січинського, І. Во-
робкевича тощо. 
У 20–30-х роках працював викладачем музики й хормейстером 
Кам’янець-Подільського педінституту та місцевої музичної школи. 
Помер М. Коссак у 1948 році. 
 
60
Література 
186. Галицькі композитори і цитристи другої половини ХІХ століття // Миха-
льчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 168–172: Про 
М. Коссака. 
187. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. — С. 37: Про М. Коссака. 
188. Медведик П. Діячі української музичної культури: [Матеріали до біобіб-
ліогр. слов.] // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці 
Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 370–455: Про 
М. Коссака. 
189. Медведик П. Катерина Рубчакова. — К.: Мистецтво, 1989. — 107 с. — 
С. 11–12, 21: Про М. Коссака. 
190. Український драматичний театр: Нариси історії. В 2 т. Т. 1. Дожовтневий 
період. — К.: Наук. думка, 1967. — 519 с. — С. 310, 425, 427: Про 
М. Коссака. 
191. Чернецький С. Вибране. — Л.: Кн.-журн. вид-во, 1959. — 203 с. — 
С. 160: Про М. Коссака. 
*** 
192. Медведик П. Опери Джузеппе Верді на Україні: [Згадується М. Коссак] // 
Вільне життя. — 1964. — 28 січ. 
193. Медведик П. Яскравінь: [Оперети Ф. Легара на сцені Західної України] // 
Вільне життя. — 1970. — 26 черв. 
Згадується М. Коссак. 
*** 
194. Коссак Михайло Андрійович (8.ІV.1874–15.VІ.1948) // УРЕ. — 2-е 
вид. — К., 1980. — Т. 5. — С. 445. 
195. Коссаки — укр. муз. і театр. діячі, Михайло Андрійович К. (8.ІV.1874, 
с. Вигнанка, тепер Чорківського р-ну Терноп. обл. − 15.VІ.1948, При-
уралля) — композитор, диригент і педагог // Мистецтво України: Біогр. 
довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 323. 
196. Михайло Андрійович Коссак (8.ІV.1874–15.VІ.1948) // Митці України: 
Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 321. 
197. Коссак Михайло Андрійович (1874–1948) — композитор і диригент // 
Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1994. — 
Т. 3. — С. 1146. 
Кумановський Микола (1846–18.11.1924) — цитрист, композитор 
Народився 1846 року в с. Іване-Золотому Заліщицького району. Закінчив 
Львівську духовну семінарію. Грав на цитрі, виступав на концертах. Керував 
хорами в парафіях, де був священиком.  
 
61
Писав в’язанки народних пісень для цитри, фортепіано, хорові твори 
(«Летів орел», «Ой помалу, чумаче, грай» та ін.). З 1874 року почав їх видава-
ти. Автор фольклорних публікацій. 
Помер М. Кумановський 18 листопада 1924 року в с. Німшині Івано-
Франківської області. 
Література 
198. Історія української музики. В 6 т. Т. 2. Друга пол. ХІХ ст. / Ред. 
Т. П. Булат. — К.: Наук. думка, 1989. — 460 с. — С. 96, 356: Про 
М. Кумановського. 
199. Кумановський Микола (1846–18.ХІ.1924) — цитрист, композитор, свя-
щеник // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музи-
кознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 416–417. 
*** 
200. Медведик П. Кумановський Микола (1846, с. Іванє, тепер Іване-Золоте 
Терноп. обл. − 18.ХІ.1924, с. Німшин, тепер Івано-Фр. обл.) — укр. цит-
рист, композитор, священик // Мистецтво України: Біогр. довідник / За 
ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 345−346. 
Купчинський Євген Іванович (19.06.1867–28.08.1938) — 
український композитор, хоровий диригент, цитрист 
Народився 19 червня 1867 року на Львівщині в с. Оглядові. Початкову 
школу закінчив у Золочеві. Прекрасним знавцем музики був батько Євгена 
отець Іван. Він і став першим учителем сина. 
Потяг юнака до музики поглибився під час навчання у Львівській гімна-
зії, де музичне виховання було на високому рівні. Саме тут Купчинський по-
знайомився з різними музичними інструментами, а найбільше — із цитрою. 
Почав вивчати твори західних композиторів, зокрема знаменитих європейсь-
ких цитристів: Т. Умляуфа, К. Енсляна, А. Губера.  
Успішними для Є. Купчинського були й роки навчання у Львівській ду-
ховній семінарії, котру він закінчив у 1891 році.  
Співав і акомпанував у хорі «Академічного братства», керівником якого 
був відомий композитор Остап Нижанківський. 
У 20-річному віці розпочалася бурхлива концертна діяльність музиканта. 
Євген Купчинський брав активну участь у культурно-громадському жит-
ті Галичини. Він завжди знаходив час для святкових національних академій. 
Його оригінальне мистецтво було окрасою літніх студентських мандрівок 80–
90-х років, де виступав із хором О. Нижанківського. 
До історії української музичної культури Галичини увійшли концерти 
гурту «Дванадцятка», у яких отець Купчинський брав участь разом з 
О. Нижанківським, М. Левицьким, А. Крушельницьким, популяризуючи тво-
 
62
ри відомих композиторів: М. Лисенка, Г. Топольницького, 
О. Нижанківського та інших. 
На початку століття Євген Купчинський організовував сільські хори. 
З 1905 року отець Купчинський на парафії в с. Сороцькому Теребовлян-
ського району, де був організатором і диригентом сільського хору. 
У 1905–1912 роках — співак і цитрист хору «Бандурист», з яким об’їздив 
усю Галичину. 
Не замовкла цитра Купчинського й у період воєнного лихоліття 1914–
1918 років. У 1917 році відбувся великий концерт у Тернополі за його учас-
тю. 
Є. Купчинський своїм талантом пропагував високу музичну культуру та 
виховував мистецькі смаки в народу. 
У 20–30-ті роки активність митця значно понизилася через хворобу. 
До останніх днів життя отець Купчинський служив на парафії в 
с. Сороцькому. Помер 28 серпня 1938 року, там і похований. 
Література 
201. Історія української музики. В 6 т. Т. 2. Друга пол. ХІХ ст. / Ред. 
Т. П. Булат. — К.: Наук. думка, 1989. — 460 с. — С. 283: Про 
Є. Купчинського. 
202. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
Є. Купчинський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 486. 
203. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
Є. Купчинський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 794. 
*** 
204. Купчинський Євген (19.VІ.1867–28.VІІІ.1938) — композитор, диригент, 
цитрист // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Му-
зикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 417–418. 
205. Купчинський Євген (19.06.1867–28.08.1938) — священик, композитор, 
диригент, цитрист, громадський діяч // Теребовлянщина: Іст.-краєзн. та 
літ.-мистец. журнал. — Л.; Теребовля, 1999. — Вип. 1. — С. 78. 
*** 
206. Герета І. Його ніжна і буремна цитра // Свобода. — 1992. — 15 верес. 
207. Купчинський О. Уславлений талант // Вільне життя. — 1968. — 3 серп. 
208. Медведик П. І священик, і митець: [До 130-річчя композитора, цитриста, 
священика] // Теребовлянські вісті. — 1997. — 21 черв. 
 
63
209. Медведик П. Незабутній світ його цитри: [До 130-річчя від дня народж. 
композитора] // Свобода. — 1997. — 21 черв. 
210. Цитра Євгена Купчинського // Теребовлянські вісті плюс. — 2002. — 
13 черв. — (135 років з дня народження Є. Купчинського). 
*** 
211. Пам’яті Євгена Купчинського: [Відбувся вечір пам’яті Є. Купчинського в 
Теребовлі] // Воля. — 1997. — 28 листоп. 
*** 
212. Купчинський Євген Іванович (19.VІ.1867–28.VІІІ.1939) — український 
композитор, хоровий диригент // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1981. — Т. 6. — 
С. 20. 
213. Купчинський Євген Іванович (19.VІ.1867, с. Оглядів, тепер Львів. обл. − 
28.VІІІ.1938, с. Сороцьке, тепер Терноп. обл.) — укр. композитор, цит-
рист // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 347. 
214. Купчинський Євген Іванович (19.VІ.1867–28.VІІІ.1939) // Митці України: 
Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 343. 
215. Купчинський Євген (1867–1936) — український композитор, цитрист // 
Водяний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — 
Т., 1992. — С. 24. 
216. Купчинський Євген Іванович // Медведик П. Літературно-мистецька та 
наукова Зборівщина: Словник біографій визначних людей. — Т., 1998. — 
С. 151–152. 
Левицький Іван Омелянович (16.11.1875–8.04.1938) — 
український композитор, диригент і педагог 
Народився 16 листопада 1875 року в 
с. Малій Луці Гусятинського району в родині 
вчителя. Навчався в Тернопільській українській 
гімназії, де грав у струнному ансамблі та співав 
у хорі. Виконавську майстерність 
удосконалював у відомого скрипаля Йосипа 
Цетнера. 
У 1910 році склав державний іспит і 
працював учителем співу та музики в 
Тернопільській українській гімназії, був другим 
диригентом Тернопільського «Бояна», педагогом 
музики та диригентом учнівського хору в 
українській жіночій семінарії у Львові. 
Для своїх педагогічних і диригентських потреб з 1914 року писав посіб-
ники з історії музики, вокальні та інструментальні твори, зокрема для скрип-
 
64ки, які й досі використовуються як педагогічний репертуар у музичних шко-
лах. 
Серед творів І. Левицького — хори на слова Т. Шевченка («За байраком 
байрак», «І небо невмите, і заспані хвилі»), І. Франка («Глянь на криницю», 
«Я не жалуюсь на тебе») тощо. У концертах Львівської духовної семінарії 
виконувалися його солоспіви на слова Б. Лепкого, С. Чарнецького та 
В. Щурата. 
Помер І. Левицький 8 квітня 1938 року у Львові. 
Література 
217. [Іван Левицький] // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 
1992. — С. 115. 
218. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
С. 13, 276, 277, 558, 572, 584: Про 
І. О. Левицького. 
219. Левицький Іван (16.ХІ.1875–8.ІV.1938) // Записки Наукового Товариства 
імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 419. 
220. Медведик П. «Тернопільський «Боян» // Наук. записки: Збірник. — Т., 
1993. — С. 72–78. 
*** 
221. Волощук Ю. Фундатор Галицької скрипкової школи // Музика. — 
1999. — № 3. — С. 10. 
222. Змієвський С. Секрет його привабливості // Культура і життя. — 1994. — 
25 черв. 
223. Медведик П. Вони служили мистецтву // Тернопіль: Укр. гімназія в Тер-
нополі. — Т., 1992. — Дод. № 3. — С. 41. 
224. Медведик П. Талант, відданий народові // Ровесник. — 1975. — 15 лис-
топ. — (Вони прославили Надзбруччя). 
225. Сидорчук Т. Митець-просвітитель // Музика. — 1990. — № 5. — С. 27–
28; фотогр. 
*** 
226. Левицький Іван (16.ХІ.1875–8.ІV.1938) — український композитор, хо-
ровий диригент і педагог // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1981. — Т. 6. — С. 89. 
227. Левицький Іван (16.ХІ.1875, с. Мала Лука, тепер Терноп. обл. − 
8.ІV.1938, Львів) — укр. композитор, хор. диригент і педагог // Мистецт-
во України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — 
С. 359. 
 
65
228. Левицький Іван (16.ХІ.1875–8.ІV.1938) — український композитор, хо-
ровий диригент і педагог // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 
1992. — С. 354. 
229. Левицький Іван // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1994. — Т. 4. — С. 1267. 
230. Левицький Іван (1875–1938) — композитор, педагог, хоровий диригент, 
скрипаль // Водяний Б. Короткий словник діячів української музичної 
культури. — Т., 1992. — С. 27. 
231. Левицький Іван (1875–1938) // Гусятинщина: Імена відомі і невідомі: 
(штрихи до портретів): Довід.-бібліогр. покажчик. — Т., 1999. — С. 38–
39. 
Ліпінський Кароль-Юзеф (30.10.1790–16.12.1861) — 
польський скрипаль і композитор 
Народився 30 жовтня 1790 року в польському 
селі Радзині в сім’ї музиканта-кларнетиста. 
Музичної грамоти та гри на скрипці навчався в 
батька Фелікса Ліпінського, гри на віолончелі — у 
Ф. Кремеса у Львові. 
У юності керував графською капелою у Льво-
ві, написав для неї три симфонії, скрипічні п’єси, а 
також танці. 
З 1809 року — концертмейстер, а з 
1812 року — капельмейстер оперного театру у 
Львові, у якому поставив свої дві комічні опери. 
К. Ліпінський займався концертною 
діяльністю у Львові та Варшаві. Гастролював як 
скрипаль у країнах Європи, виступав із Н. Паганіні у П’яченці (Італія) (1818), 
де грав разом із ним у квартеті впродовж чотирьох місяців. 
У 1819–1827 і 1834–1839 роках гастролював у Росії, Польщі, Україні, зо-
крема в Києві, Житомирі, Кам’янці-Подільському та Кременці (1823, 1846, 
1859). 
Упродовж 1829–1834 років жив у Львові, займався композицією, збиран-
ням і обробкою фольклору. 
У 1839–1859 роках — соліст і концертмейстер оперного театру в Дрезде-
ні.  
Ліпінський був видатним камерним виконавцем: грав в ансамблі з 
М. Шимановською, Р. Шуманом, Ф. Лістом. 
Останній сольний виступ скрипаля відбувся в 1848 році в Лондоні (соло 
альта в авторському концерті Г. Берліоза). 
Гра К. Ліпінського відзначалася розмахом, художньою глибиною, роман-
тичною довершеністю. 
 
66
У 1859–1861 роках проживав у своєму маєтку у Вірлеві близько Зборова. 
Викладав у заснованій ним музичній школі для сільських дітей. 
Серед учнів К. Ліпінського — Й. Бем, Й. Іоахім, С. Сервачинський та ін-
ші скрипалі середини XIX ст. 
У творчому доробку композитора — дві комічні опери, три симфонії, 
увертюри, чотири концерти для скрипки з оркестром, а також три полонези 
для фортепіано тощо. 
Помер К. Ліпінський 16 грудня 1861 року в с. Вірлеві. 
За заповітом композитора були встановлені стипендії в консерваторіях 
Львова, Відня, Неаполя.  
У 1990 році з нагоди 200-річчя від дня народження Ліпінського відбулися 
святкові урочини в с. Вірлеві та м. Зборові. 
Література 
232. Григорьев В. Ю. Кароль Липиньский. — М.: Музыка, 1977. — 159 с. 
233. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
К. Ліпінський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 794. 
*** 
234. Горак Р., Горак Я. Скрипка для Ліпінського // Рад. село. — 1987. — 5, 7, 
12, 16, 19, 21 трав. 
235. Горак Я., Горак Р. Чарівник скрипки // Музика. — 1991. — № 1. — С. 25–
26. 
236. Дуда І. Кароль Ліпінський // Свобода. — 1992. — 5 трав. — (Тернопіль-
щина мистецька). 
237. Звіздарик Н. Ліпінський повертається // Вільне життя. — 1991. — 13 бе-
рез. — (Світ нашої духовності). 
238. Пінь Р. Найвидатніший перед Шопеном // Культура і життя. — 1987. — 
9 трав. 
239. Рудик В. Джерело його натхнення // Зборівська дзвіниця. — 1994. — 
28 черв. — (Наші славні земляки). 
240. Чернихівський Г. Брав участь Кароль Ліпінський: [У концертах відомої 
піаністки М. Шимановської] // Рад. село. — 1987. — 20 січ. 
241. Чернихівський Г. Вони полонили кременчан: [Перебування в Кременці з 
концертами скрипаля К. Ліпінського та піаністки М. Шимановської] // 
Прапор перемоги. — 1987. — 21 лют. 
*** 
242. Лотоцький В. Музика Кароля Ліпінського: [Ушанування пам’яті 
К. Ліпінського в Тернополі] // Відродження. — 1990. — 14 груд. 
 
67
243. Лукачат М. Біля могили Ліпінського // Прапор волі. — 1990. — 7 груд. 
244. Петриченко Г. Пам’яті віртуоза: [В обл. філармонії відбувся концерт, 
присвячений 200-річчю від дня народження композитора] // Вільне жит-
тя. — 1990. — 9 груд. 
*** 
245. Ліпінський Кароль Юзеф (30.Х.1790–16.ХІІ.1861) — польський скрипаль 
і композитор // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1981. — Т. 6. — С. 183. 
246. Липиньский (Lipin’ski) Кароль Юзеф // Музыкальная энциклопедия / Гл. 
ред. Ю. В. Келдыш. — М., 1976. — Т. 3. — С. 276–277. 
247. Ліпінський К. // Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — 
Л., 1994. — Т. 4. — С. 1317. 
248. Ліпінський Кароль-Юзеф (30.Х.1790, с. Колтів, тепер Львів. обл. − 
6.ХІІ.1861, с. Вірлів, тепер Терноп. обл.) — польс. скрипаль і компози-
тор // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — 
К., 1997. — С. 370–371. 
249. Ліпінський Кароль-Юзеф (30.Х.1790–16.ХІІ.1861) — польський скрипаль 
і композитор // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — 
С. 365. 
250. Ліпінський Кароль-Юзеф (Lipin’ski Karol Jozef; 30.10.1790, м. Радзинь, 
нині Польща – 16.12.1861, м. Вірлів, нині Зборів. р-ну) — польський 
скрипаль і композитор / П. Медведик, Б. Пиндус, Г. Чернихівський, 
В. Ханас  // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 374. 
251. Ліпінський Кароль // Медведик П. Літературно-мистецька та наукова 
Зборівщина: Словник біографій визначних людей. — Т., 1998. — С. 158–
159. 
252. Ліпінський Кароль (30.Х.1790–16.ХІІ.1861) — польський скрипаль, ком-
позитор, диригент. Проживав у с. Вірлів Зборівськ. р-ну, там і помер // 
Ткачов С., Ханас В. 250 імен на карті Тернопілля: Польсько-українські 
культурні взаємини. — Т., 1996. — С. 31. 
253. Lipin’ski Karol, skrzypek i kompozytor znakomity (1790–1861) // 
Encyklopedja powszechna. — Warszawa, 1901. — T. IX. — S. 321. 
Любович Петро (1826–1869) — український композитор, диригент 
Народився 1826 року в с. Старому Збаражі Збаразького району. Закінчив 
у 1853 році Львівську духовну семінарію. З 1854 року — диригент церковно-
го хору в Перемишлі.  
Серед творів — попурі «Улюблені руські солоспіви», що є першим зраз-
ком української фортепіанної музики в Галичині. Автор музики до пісні 
«Мир вам, браття», літургій для мішаних хорів, фортепіано та інших церков-
них творів. 
Помер П. Любович у 1869 році в Гримайлові. 
 
68
Література 
254. Галицькі композитори і цитристи другої половини ХІХ століття // Миха-
льчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 168–172: Про 
П. Любовича. 
*** 
255. Любович Петро (1826, с. Старий Збараж, тепер у складі м. Збаража Тер-
ноп. обл. − 1869, с. Гримайлів, тепер тієї ж обл.) — укр. композитор // 
Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 
1997. — С. 380. 
256. Любович Петро (1826–1869) — український композитор // Митці Украї-
ни: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 374. 
257. Любович Петро // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1994. — Т. 4. — С. 1393. 
258. Любович Петро (1826–1869) — український композитор // Водяний Б. 
Короткий словник діячів української музичної культури. — Т., 1992. — 
С. 29. 
259. Головин Б., Дуда І. Любович Петро (1826, с. Старий Збараж, нині Збараз. 
р-ну – 1869, м-ко Гримайлів, нині смт Гусятин. р-ну) — священик УГКЦ, 
композитор, диригент // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 415. 
Маліборський Микола Васильович (18.12.1915) — музикознавець, 
педагог, хоровий диригент, композитор 
Народився 18 грудня 1915 року в 
с. Вишгородку Лановецького району. Здобув 
духовну й музичну освіту, співав у різних хорах, 
зокрема в церковних. 
У 1939 році вступив до Львівської 
консерваторії навчатися диригування, але в 1940 
році був арештований і відправлений на 15 років у 
заслання. 
Повернувшись із таборів примусової праці в 
1956 році, М. Маліборський продовжив навчання у 
Львівській консерваторії, набуваючи практики диригування в славетних про-
фесорів С. Людкевича, М. Колесси, доцента М. Антківа. 
Одночасно розпочав педагогічну діяльність в інституті культури м. Рів-
ного. У 1966–1982 роках працював у Вінницькому педагогічному інституті. 
Упродовж 1982–1990 років доцент М. Маліборський — завідувач кафед-
ри методики виховання співу й хорового диригування Сумського педагогіч-
ного інституту. 
У 1990 році митець повертається на рідну Тернопільщину, де пише бага-
то нових творів. 
 
69
Основною сферою творчої діяльності М. Маліборського є хорова музика. 
Він є композитором, котрий поєднує глибинні традиції української співочої 
культури із сучасними засобами хорового письма. 
Література 
260. Маліборський М. Хорові твори. — Т.: Горлиця, 2000. — 71 с.: портр., 
ноти. 
*** 
261. Маліборський М. Ладові основи сольфеджіо // Музика. — 1977. — № 3. 
*** 
262. Дремлюга М. Митець незвичайної долі // Музика. — 1995. — № 4. — 
С. 18. 
*** 
263. Дремлюга М. Маліборський Микола Васильович (18.ХІІ.1915, 
м. Вишгородок Терноп. обл.) — укр. музикознавець і композитор, канд. 
мистецтвознавства з 1980 // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 392. 
264. Дем’янова І., Моліцька Г. Маліборський Микола Васильович (18.12.1915, 
с. Вишгородок, нині Лановец. р-ну) — композитор, музикознавець, педа-
гог, хоровий диригент // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 448. 
Нижанківський Нестор Остапович (31.08.1893–12.04.1940) — 
український композитор, музичний критик 
Народився 31 серпня 1893 року в Бережанах 
у родині священика, композитора та диригента 
Остапа Нижанківського. 
Дитячі та юнацькі роки Н. Нижанківського 
проходили в селах Стрийщини. Навчався він у 
Стрийській гімназії, основи піанізму вивчав із 
батьком. Згодом вступив до Львівського вищого 
музичного інституту ім. М. Лисенка (клас 
фортепіано М. Криницької). 
У 1920 році зарахований до Віденської 
музичної академії у клас професора Й. Маркса, 
відомого композитора та музикознавця. У 
1923 році переїхав у Прагу, де викладав музику в 
Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. Згодом навчався 
у школі вищої майстерності при Празькій консерваторії в класі композиції 
професора В. Новака. 
Наприкінці 1929 року, після тривалого перебування на чужині, 
Н. Нижанківський повернувся на батьківщину.  
 
70
У 1929–1939 роках викладав теоретичні дисципліни у Вищому музично-
му інституті ім. М. Лисенка. Співпрацював із композиторами В. Барвінським, 
С. Людкевичем тощо. 
Брав активну участь у музичному житті Львова: часто виступав на кон-
цертах, ювілейних вечорах, зокрема як піаніст-віртуоз. 
З ініціативи Н. Нижанківського в 1934 році було створено  профспілкову 
організацію українських музикантів «Союз українських професійних музик» 
(СУПРОМ). 
У 1934–1939 роках композитор друкував свої статті в різних газетах і 
журналах Галичини («Діло», «Українські вісті», «Світло і тінь»). Його публі-
кації були різножанровими: рецензії, полемічна публіцистика, нотатки, музи-
кознавчі статті. 
Критична спадщина Н. Нижанківського цінна тим, що вона містить фак-
тографічний матеріал про музичне життя Галичини та становище митців у 
тодішньому суспільстві. 
Відомий Н. Нижанківський і як фотожурналіст. Він зберіг для історії 
культури опубліковані високоякісні фотографії провідних акторів галицького 
Українського театру ім. Тобілевича на сторінках журналу «Назустріч». 
Композиторська спадщина митця складається з фортепіанної та камерної 
музики, симфоній, солоспівів, творів для духового оркестру. Їх збереглося 
тільки 80 відсотків, інші загинули під час Другої світової війни в Празі. Со-
лоспіви композитора «Поклін тобі, зів’яла квітко» (на сл. І. Франка), «Засу-
муй, трембіто» (на сл. Р. Купчинського), «Жита» (на сл. Олександра Олеся) 
були в репертуарі співаків М. Скали-Старицького, М. Гайворонського, 
Є. Зарицької, О. Руснака. 
Твори Н. Нижанківського нерідко виконувалися за кордоном, де також 
здобували симпатії слухачів. 
Помер Н. Нижанківський 12 квітня 1940 року в м. Лодзі (Польща). 
У 1993 році його прах перепоховано в м. Стрию Львівської області. 
Література 
265. Нижанківський Н. Фортепіанні твори для молоді / Упоряд.: О. Смоляк, 
Л. Корній; Передм. О. Смоляка. — Т.: Лілея, 1996. — 28 с.: ноти. 
266. Нижанківський Н. О. Твори для фортепіано. — К.: Муз. Україна, 1989. — 
63 с. 
*** 
267. Булка Ю. Нестор Нижанківський (1893–1940). — К.: Муз. Україна, 
1972. — 39 с. 
268. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 
ХІХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 190 с. 
С. 34, 43, 48, 69, 93, 113, 151–163, 179: 
Про Н. Нижанківського. 
 
71
269. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
Н. О. Нижанківський див.: «Іменний по-
кажчик», С. 606. 
270. Кальмучин-Дранчук Т. Фортепіанна творчість Нестора Нижанківського в 
контексті професійного розвитку музичного мистецтва Галичини першої 
половини ХХ ст. // Наук. записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Сер.: Мистецт-
вознавство. — Т., 2004. — № 1. — С. 23–30. 
271. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
Н. Нижанківський див.: «Іменний пока-
жчик», С.488. 
272. Погребенник Ф. Українські пісні-гімни. — К.: Т-во «Знання» України: 
МП «Пам’ятки України», 1992. — 64 с. — С. 4: Н. Нижанківський. 
273. Соневицький І. Композиторська спадщина Нестора Нижанківського // 
Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої 
комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 334–352. 
274. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. 
Н. Нижанківський див.: «Іменник пока-
жчик», С. 140. 
*** 
275. Годзілевська Г. Мрійливий ліризм композитора // Народне слово. — 
1993. — 17 груд. — (Наші славетні земляки). 
276. Лисько З. Музична культура Львова // Визвольний шлях. — 1954. — 
Кн. 7. — С. 57–66: Н. і О. Нижанківські. 
277. Подуфалий В. Композитор Нестор Нижанківський // Бережанське віче. — 
1993. — 7 жовт. 
278. Свята до музики любов: [Про родину Нижанківських: Нестора Нижан-
ківського та його сина Олега] // Просвіта. — 1993. — № 29 (листоп.). — 
С. 5. 
279. Фрайт О. Фольклорні мотиви в музичних творах для дітей: [Про розвиток 
фортепіанної музики в Галичині та вклад композиторів 
Н. Нижанківського та В. Барвінського] // Нар. творчість та етнографія. — 
1993. — № 4. — С. 67–70. 
*** 
280. Дем’ян Г. В. Музей Остапа і Нестора Нижанківських // Нар. творчість та 
етнографія. — 1988. — № 6. — С. 91. 
 
72
*** 
281. Перший Всеукраїнський конкурс піаністів ім. Н. Нижанківського // Со-
ломія. — 1997. — № 2 (серп.–верес.). 
*** 
282. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
Н. Нижанківський див.: «Іменний пока-
жчик», С. 796. 
283. Нижанківські — родина укр. діячів культури. Нестор Остапович Н. 
(31.VІІІ.1893, м. Бережани, тепер Терноп. обл. − 12.ІV.1940, Лодзь, 
Польща, 1993 прах перепоховано в м. Стрию Львів. обл.) — композитор, 
піаніст і муз. критик, доктор філософії з 1923 // Мистецтво України: Біо-
гр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 438. 
284. Нижанківський Нестор Остапович (31.VІІІ.1893–12.ІV.1940) — українсь-
кий композитор, музичний діяч // Митці України: Енциклопед. довід-
ник. — К., 1992. — С. 422. 
285. Нижанківський Нестор // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1996. — Т. 5. — С. 1759. 
286. Нижанківські — композитори, диригенти, музичні та громадські діячі, 
батько, син, внук. Нестор Остапович Н. (31.08.1893, м. Бережани – 
12.04.1940, м. Лодзь, Польща; 1993 перепохов. у м. Стрий. Д-р філософії 
(1923). Чл. НТШ) / Р. Матейко, П. Медведик, Г. Моліцька, 
о. М. Шаварин  // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 627. 
287. Нижанківський Нестор Остапович (31.08.1893, м. Бережани, Терноп. 
обл. — 12.04.1940, м. Лодзь, Польща) // Українська журналістика в іме-
нах: Матеріали до енциклопед. словника / За ред. М. М. Романюка. — Л., 
2000. — Вип. 7. — С. 248–252. 
288. Нижанківський Нестор (1893–1940) — композитор, піаніст, педагог // 
Водяний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — 
Т., 1992. — С. 33. 
Нижанківський Остап Йосипович (24.01.1863–22.05.1919) — 
український композитор, хоровий диригент, громадський діяч 
Народився 24 січня 1863 року в Стрию (тепер Львівської області), у бага-
тодітній сім’ї священика Йосипа Нижанківського. 
Музика займала важливе місце в житті О. Нижанківського. Ще під час 
навчання в Дрогобицькій гімназії він брав активну участь у самоосвітніх гур-
тках, які утворювалися передовою гімназійною молоддю, займався підготов-
кою художньої частини шевченківських вечорів, організував постійний хоро-
вий гурток.  
 
73
Упродовж 1882–1885 років О. Нижанківський відбував військову службу 
у Львові, після закінчення якої успішно склав 
іспити й став учнем сьомого класу Руської 
академічної гімназії. Цей період у житті 
композитора позначився першими прилюдними 
виступами в ролі диригента хору та композитор-
ськими спробами. 
Перебуваючи у Львові, у 1885 році 
О. Нижанківський заснував музичне 
видавництво «Бібліотека музикальна», яке 
випускало твори українських композиторів. На 
початку жовтня вийшов перший випуск 
«Бібліотеки  музикальної», де було поміщено 
його пісню «Гуляли» на слова Ю. Федьковича. 
Високу оцінку цьому твору дав М. Лисенко.  
У вересні 1888 року О. Нижанківський закінчив гімназію, а на початку 
жовтня став студентом Львівської духовної семінарії. 
У середині 90-х років О. Нижанківський брав активну участь в організа-
ції студентських хорів, написав перші музичні твори. Одним із його ранніх 
творів є солоспів «Доля» («Вітер в гаю нагинає…») на слова Т. Шевченка. 
Завдяки зусиллям О. Нижанківського було створено концертну групу 
«Дванадцятка», яка виступала у Львові, Бродах, Золочеві, Самборі, Стрию, 
Коломиї, Чернівцях. 
У програму виступів включалися твори М. Лисенка, І. Воробкевича, 
М. Вербицького, А. Вахнянина та багатьох інших. 
Згодом цю групу реорганізовано в «Шістнадцятку», яка під керівництвом 
О. Нижанківського продовжувала давати свої концерти. 
Заснував хорові товариства «Львівський Боян» (1891), «Бережанський 
Боян» (1892) та «Стрийський Боян» (1893). 
Цікавився композитор і народною піснею. Упродовж цілого життя він 
займався збиранням і записуванням фольклору. 
Закінчивши духовну семінарію, Нижанківський деякий час працював у 
Бережанах (1892–1894). 
Улітку 1894 року переїхав у Львів у зв’язку з одержанням посади заступ-
ника учителя співу в чоловічій учительській семінарії. 
Будучи в 1895–1896 роках головним диригентом Львівського «Бояна», 
редагував багато його видань. 
У травні 1896 року О. Нижанківський склав іспити на курси вчителів му-
зики при Празькій консерваторії й одержав кваліфікацію учителя співу сере-
дніх та учительських семінарій. 
У 1896–1900 роках був священиком у с. Довжанці, а в 1897 році — у по-
дільському селі Качанівці. 
 
74
Про життя композитора цих років мало відомостей. 
У 1903 році О. Нижанківський переїхав у с. Дуліби, а відтак — у 
с. Завадів Стрийського району, де й був парохом до кінця життя. 
Багата та різноманітна творча спадщина митця. Він — автор хорів «Наша 
дума, наша пісня» (на сл. Т. Шевченка), «Гуляли», «З окрушків» (на 
сл. Ю. Федьковича), романсів «Вітер в гаю нагинає», «Минули літа молодії», 
фортепіанних п’єс, обробок народних пісень тощо. 
Заслуговує на увагу рукописна збірка «Пісні народні». Ці пісні 
О. Нижанківський зібрав 1891 року в різних селах Галичини й до багатьох із 
них написав музику. 
У 1907 році у Львові вийшов складений композитором «Русько-
український співаник», основу якого становлять народні пісні (54 пісні з но-
тами). 
Життєвий шлях Остапа Нижанківського закінчився трагічно. У час оку-
пації Галичини польською армією його без суду було розстріляно військови-
ками в м. Стрию 22 травня 1919 року. 
Література 
289. Вже більше літ двісті… / Сл. А. Свидницького;   Муз. 
О. Нижанківського // Музика. — 1992. — № 2. — С. 17. 
*** 
290. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 
ХІХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 188 с. — С. 185–187: Про 
О. Нижанківського. 
291. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
С. 39, 175, 548, 550, 551, 565, 576, 581: 
Про О. Нижанківського. 
292. Колодій Я. Остап Нижанківський / Передм. Ю. Ясиновського. — Л.: Вид-
во Львів. музею історії релігії «Логос». — 1994. — 64 с. 
293. Лисенко М. В. Листи. — К.: Мистецтво, 1964. — 583 с. 
С. 191–192, 268, 271, 364: Про 
О. Нижанківського. 
294. Нариси з історії української музики У 2 т. Т. 1. — К.: Мистецтво, 
1964. — 409 с. — С. 275–278: Про О. Нижанківського. 
295. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
О. Нижанківський див.: «Іменний пока-
жчик», С. 488. 
296. Остап Нижанківський — композитор і громадський діяч // Михальчи-
шин Я. З музикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 184–192. 
 
75
297. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 c. 
С. 86, 89, 95, 100, 104, 111: Про 
О. Нижанківського. 
*** 
298. Макода П. Остап Нижанківський // Бережанське віче. — 1998. — 14 лют. 
299. Медведик П. Стежками юності Дениса Січинського // Жовтень. — 
1965. — № 10. — С. 140–147. 
300. Парацій В. Музичний геній: [До 140-річчя від дня народження 
О. Нижанківського] // Бережанське віче. — 2003. — 1 лют. — (Постаті). 
301. Подуфалий В. Остап Нижанківський — засновник «Бережанського Боя-
на» // Тернопіль вечірній. — 1992. — 9 трав. 
302. Сов’як Р. «Це був дуже сильний талант» // За вільну Україну. — 1993. — 
6 квіт. 
*** 
303. Дем’ян Г. В. Музей Остапа і Нестора Нижанківських // Нар. творчість та 
етнографія. — 1988. — № 6. — С. 91. 
*** 
304. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000.— Т. 2. — 816 с., 
16 л. іл. 
О. Нижанківський див.: «Іменний пока-
жчик», С. 797. 
305. Нижанківські — родина укр. діячів культури. Остап Йосипович Н. 
(24.І.1863, м. Стрий, тепер Львів. обл. − 22.V.1919, там же, розстріляний 
білополяками) — композитор, диригент, видавець // Мистецтво України: 
Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 438. 
306. Нижанківський Остап Йосипович (24.І.1863–22.V.1919) — український 
композитор, хоровий диригент, діяч музичної культури // Митці України: 
Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 422. 
307. Нижанківські — композитори, диригенти, музичні та громадські діячі, 
батько, син, внук. Остап Йосипович Н. (24.01.1863, с. Малі Дідушичі, 
нині Стрий. р-ну (за ін. даними – м. Стрий), обидва Львів. обл. – 
22.05.1919, м. Стрий, там само) / Р. Матейко, П. Медведик, Г. Моліцька, 
о. М. Шаварин  // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 627. 
308. Нижанківський Остап // Українська журналістика в іменах: Матеріали до 
енциклопед. словника / За ред. М. М. Романюка. — Л., 1998. — 
Вип. 5. — С. 226–229. 
309. Нижанковский Остап Иосифович // Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. 
Ю. В. Келдыш. — М., 1976. — Т. 3. — С. 983. 
 
76
Січинський Денис Володимирович (2.10.1865–26.05.1909) — 
український композитор, диригент і музичний діяч 
Народився 2 жовтня 1865 року в с. Клювинцях 
Гусятинського району. 
Батько майбутнього композитора, за 
професією вчитель, працював фінансовим 
управителем панського помістя. 
Освіту Д. Січинський здобував у Станіславі, 
потім — у Тернополі, де закінчив початкову школу 
та вступив до гімназії. 
У 1879–1887 роках навчався в Тернопільській 
гімназії, співав у шкільному хорі, брав уроки 
музичної грамоти та гри на фортепіано у вчителя  
цього закладу Льва Левицького. 
Пізніше Січинський був учнем Вайгнера, але  
наука тривала недовго. 
Гри на фортепіано й теорії музики навчався у відомого піаніста та компо-
зитора В. Вшелячинського. Ці знання й стали основою композиторської та 
музичної діяльності митця. 
У 1886–1887 роках Січинський написав перші твори: кілька хорів, пісні 
для голосу з фортепіано та фортепіанні мініатюри. Серед хорів переважали 
обробки народних пісень. 
У 1888 році композитор створив пісні на тексти Т. Шевченка («У гаю, 
гаю»)  та галицького поета І. Грабовича («Коби я був пташкою»). 
Організував чоловічий квартет, з яким давав концерти на Тернопільщині. 
Восени 1888 року Д. Січинський вступив до Львівського університету на 
юридичний і теологічний факультети, але прагнення бути музикантом пере-
могло й у 1889 році він став студентом Львівської консерваторії. 
За порадою Вшелячинського Січинський вступив до класу гармонії про-
фесора К. Мікулі, учня Шопена, і за три роки навчання (1890–1892) завершив 
свою музичну освіту. 
Композитор доклав багато зусиль для заснування в 1891 році у Львові 
музичного товариства «Боян», якому присвятив свої два великі твори, напи-
сані в рік закінчення консерваторії (1892) — в’язанку народних пісень «Було 
не рубати зеленого дуба» і кантату «Дніпро реве». 
З 1893 року Січинський жив кілька місяців у Коломиї, де організував спі-
вацьке товариство «Боян» і працював у ньому диригентом. 
У 1895 році вперше виступив як музичний критик — рецензував нові 
твори українських композиторів. 
Під кінець 90-х років музичні композиції Д. Січинського почали викону-
вати частіше. Особливо великим успіхом користувалася кантата «Дніпро ре-
 
77
ве», яка зайняла постійне місце в програмі шевченківських концертів у Льво-
ві, Тернополі, Станіславі, Бережанах та інших містах Галичини. 
У 1899 році Д. Січинський переїхав до Станіслава й жив там із невели-
кими перервами до самої смерті. 
У Станіславі став одним із керівників «Бояна», його головним дириген-
том, а також викладачем фортепіано в новоутвореній музичній школі. 
За ініціативою Січинського в червні 1902 року було створено музичне 
видавництво. 
Велику увагу композитор приділяв музичній освіті. У тому ж 1902 році 
він заснував при «Бояні» першу в краї музичну школу, яку в 1921 році пере-
творено у філіал Львівського музичного інституту ім. Лисенка, а в 1939 ро-
ці — у музичне училище. 
Останнє десятиріччя життя Д. Січинського — це час його найбільш інте-
нсивної діяльності, зрілий період творчості. Тоді виникли найкращі компози-
ції митця: кантата, хори і солоспіви на тексти Т. Шевченка та І. Франка, ін-
струментальні твори, музика до театральних п’єс, опера. Одним із найвизна-
чніших творів, написаних у цей період, є кантата «Лічу в неволі» (1902). Тра-
гічним настроєм пройнятий твір для чоловічого хору a cappella на слова 
І. Франка «Пісне моя». 
Витончений ліричний настрій властивий романсам на тексти Г. Гейне: 
«У мене був коханий край», «Із сліз моїх». 
У 1907–1908 роках Січинський жив у Лапшині, у священика Льва Джу-
линського, де написав оперу «Роксоляна». Переїхавши в Бережани, з квітня 
1908 року до березня 1909 року продовжував роботу над її інструментуван-
ням. 
13 січня 1909 року в Бережанах уперше в присутності автора в супроводі 
струнного квінтету та фортепіано було виконано пролог і уривки з «Роксоля-
ни». 
В останні дні життя композитор важко хворів, але не переставав працю-
вати: виконав значну роботу із закінчення опери, переписав для станіславсь-
кого «Бояна» партитуру прологу «Роксоляни», гармонізував колядки та щед-
рівки. 
Помер Д. Січинський 26 травня 1909 року. 
Література 
310. «Христос родився»: Коляди на Різдво Христове / Зложив 
Д. Січинський. — Вінніпег, 1975. — 32 с. 
*** 
311. Заборовська Д. З історії становлення оперного жанру в Західній Україні // 
Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої 
комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 118–129. 
 
78
С. 118, 119, 122, 124–125, 128, 129: Про 
Д. Січинського. 
312. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 
ХІХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 190 с. 
С. 48, 69, 178, 179: Про Д. Січинського. 
313. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
Д. Січинський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 609. 
314. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
Д. Січинський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 489. 
315. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
Д. Січинський див.: «Іменний покаж-
чик», С. 800. 
316. Медведик П., Михайлюк І. Іван Франко і літературна Тернопільщина. — 
Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1963. — 23 с. 
У книзі є відомості про творчу дружбу 
І. Франка з Д. Січинським. 
317. Ониськів М. Вчитель Дениса Січинського: 27 травня минуло 100 років 
від дня смерті Кароля Мікулі // Тернопілля’97: Регіон. річник. — Т., 
1997. — С. 392–393. 
318. Павлишин С. Денис Січинський. — К.: Муз. Україна, 1980. — 47 с. 
319. Павлишин С. Денис Січинський // Ювілейна книга Української гімназії в 
Тернополі. — Т.; Л., 1998. — С. 669. 
320. Погребенник Ф. Українські пісні-гімни. — К.: Товариство «Знання» 
України: МП «Пам’ятки України», 1992. — 64 с. — С. 23: Про 
Д. Січинського. 
321. Січинський Денис Володимирович (1865–1909) // Нариси з історії украї-
нської музики. — К., 1964. — Ч. 1. — С. 281–284. 
322. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. — С. 10, 81: Про 
Д. Січинського. 
323. Чайковський М. Мої зустрічі з Д. Січинським / Подав до друку 
П. Медведик // Джерело: Краєзн. збірник Терноп. краєзн. музею. — Т., 
1994. — № 1. — С. 171–179. 
324. Чайковський М. Скапана свічка: Доля Д. Січинського // Тернопілля’95: 
Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 667–669; фотогр. 
 
79
325. Черепанин М. Трагізм і лірика життя Дениса Січинського: У 90-ту річ-
ницю смерті композитора // Вітражі: Храм книги-2. — 2-е вид. — Бере-
жани, 1999. — С. 146–150. 
*** 
326. Горак Я. Листи Дениса Січинського до Ярослава Вінцковського // Запис-
ки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комі-
сії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 281–303. 
*** 
327. Баб’як П. Денис Січинський // Нове життя. — 1985. — 1 жовт. 
328. Вони народились, зросли і творили у рідній надзбручанській стороні: 
Денис Січинський // Вільне життя. — 1959. — 27 трав. 
329. Гофман І. Доля була йому мачухою // Свобода. — 2000. — 10 черв. 
330. Дубинка П. Кобзар у творчості Д. Січинського // Вісник Надзбруччя. — 
1991. — 8 берез. 
331. Дуда І. Денис Січинський // Свобода. — 1992. — 2 квіт. — (Тернопіль-
щина мистецька). 
332. Косач О. Співець карпатського краю // Робітнича газета. — 1990. — 
2 жовт. 
333. Кречко М. Денис Січинський з нами // Культура і життя. — 1995. — 
21 черв. 
334. Кучма Р. Свою долю поклав на алтар служіння народу: До 135-річчя з 
дня народження Січинського // Вісник Надзбруччя. — 2000. — 10 лис-
топ., фотогр. урочистого відкриття пам’ятника композитору. 
335. Кучма Р. Свою долю поклав на алтар служіння народу // Вільне життя. — 
2000. — 14 листоп. 
336. Ладиженський М. Талант, обікрадений лихоліттям! // Рад. культура. — 
1965. — 31 січ. 
337. Лисенко І. Про композитора Дениса Січинського // Музика. — 1997. — 
№ 1. — С. 20–21. 
338. Лукіянович Д. Спогади про земляка // Вільне життя. — 1965. — 31 січ. 
339. Медведик П. Стежками юності Дениса Січинського // Жовтень. — 
1965. — № 10. — С. 140–147. 
340. Медведик П. Творець вишуканих мелодій // Подільське слово. — 
1990. — 9 жовт. 
341. Молчанова Т. Гідний пам’яті: До 130-річчя від дня народження 
Д. Січинського // Дзвін. — 1995. — № 10. — С. 90–91. 
342. Николишин В. Денис Січинський // Бережанське віче. — 1992. — 29 лют. 
343. Новак І. Лебедина пісня: [Про Д. Січинського та його оперу «Бранка»] // 
Жовтень. — 1975. — № 10. — С. 120–125. 
344. Ониськів М. Соловей вишневого Надзбруччя // Трудова слава. — 
1965. — 30 верес. 
 
80345. Павлишин С. Від отчої землі // Музика. — 1991. — № 1. — С. 23–24. 
346. Павлишин С. Гордість України // Голос народу. — 1990. — 25 верес. 
347. Павлюк В. Помер у розквіті творчих сил // Вісник Надзбруччя. — 
2000. — 10 листоп., фотогр. 
348. Сингаївський М. Магія Дениса Січинського // Демократ. Україна. — 
1995. — 26 жовт. 
349. Турянська О. Живе душа його в піснях // Галичина. — 1991. — 18 жовт. 
350. Чайковський М. Скапана свічка // Культура і життя. — 1965. — 10 жовт. 
351. Шевчук Ф. Денис Січинський // Прапор комунізму. — 1985. — 
13 черв. — (Видатні люди нашого краю). 
352. Шевчук Ф. Композитор, диригент, музичний діяч // Просвіта. — 1995. — 
№ 4. 
Те ж: Вісті Придністров’я. — 1995. — 13 жовт. 
353. Ярославенко Я. Про композитора Дениса Січинського: [Є згадка про те, 
що він був організатором і диригентом хорових товариств «Боян», зок-
рема в Бережанах] // Музика. — 1997. — № 1. — С. 20; портр. 
*** 
354. Литвин М. Бабине літо: Повість про Дениса Січинського // Дніпро. — 
1984. — № 9. — С. 48–62. 
*** 
355. Баб’юк Л. Присвячується Д. Січинському: [Концерт, присвячений юві-
лею композитора, у Львів. філармонії] // Музика. — 1986. — № 1. — 
С. 29. 
356. Швак С. Таланти не вмирають: Репортаж з урочин в Клювинцях // Вісник 
Надзбруччя. — 1990. — 12 жовт. 
*** 
357. Січинський Денис Володимирович (2.Х.1865–26.V.1909) — український 
композитор, диригент і музичний діяч // Митці України: Енциклопед. до-
відник. — К., 1992. — С. 531. 
358. Січинський Денис Володимирович (2.Х.1865, с. Клювинці, тепер Терноп. 
обл. − 26.V.1909, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ) — укр. компози-
тор, диригент і муз. діяч // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 541. 
359. Січинський Денис (1865–1909) // Гусятинщина: Імена відомі і невідомі: 
(штрихи до портретів): Довід.-бібліогр. покажчик. — Т., 1999. — С. 44–
45. 
360. Сичинский Денис Владимирович // Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. 
Ю. В. Келдыш. — М., 1981. — Т. 4. — С. 42–43. 
 
81
*** 
361. Денис Січинський (1865–1909): Матеріали до біо-бібліографії діячів 
української культури. — Л.: Каменяр, 1966. — 57 с. 
Смеречанський Ярослав Васильович (18.04.1909–2002) — 
композитор, диригент 
Народився 18 квітня 1909 року в м. Коломиї Івано-Франківської області. 
Захоплення піснями й музикою проявилося ще в ранньому дитинстві. Батьки 
віддали хлопчика вчитися гри на скрипці. 
У 1923–1928 роках Ярослав Смеречанський здобував музичну освіту в 
класі скрипки Заліщицької учительської семінарії. Тоді ж він відчув потяг до 
хорового диригування. 
Навчання продовжив у Станіславській, а згодом — у класі скрипки 
Львівської консерваторії, яку закінчив у 1932 році з відзнакою. Після цього 
працював у школі, став диригентом та організатором хорів при сільських це-
рквах. У 1938 році хор, очолюваний Смеречанським, був удостоєний виступу 
на львівському радіо. 
У 1941 році композитор переїхав на постійне місце проживання в 
м. Заліщики. Тут у 1942–1943 роках професійний музикант організував курси 
для підготовки сільських хорових диригентів, тоді ж активно зайнявся ство-
ренням хорових колективів: заснував мішаний хор і написав для нього парти-
туру літургії. 
Хор хлопчиків та мішаний хор при Будинку культури, підготовлені 
Я. Смеречанським, отримували визнання на конкурсах у Києві. 
У 1947 році заснував Заліщицьку дитячу музичну школу та став її пер-
шим директором. 
У 1959 році Я. Смеречанський почав працювати з новоствореною чолові-
чою капелою «Гомін», а з 1963 року — творчо співпрацювати з хором 
с. Торського. Через рік цей колектив на Республіканському конкурсі в Києві 
виборов третє місце й звання народного самодіяльного. 
У 1988 році Я. Смеречанський відновив церковний хор у Заліщиках і че-
рез півроку узяв із ним участь у Службі Божій. 
У 1993 році написав літургію для чоловічого хору, а в 1994 році — для 
мішаного. 
З-під пера Я. Смеречанського вийшло понад 500 музичних творів для хо-
рів, ансамблів, духових оркестрів, скрипки. Він написав музику на вірші 
Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка, В. Сосюри, О. Маковея та інших. 
Пісні композитора виконують у багатьох країнах Європи, у Канаді та 
США.  
Митець нагороджений грамотою президії Верховної Ради СРСР.  
Був членом Національної ліги українських композиторів. 
 
82
Помер у 2002 році в м. Заліщиках. 
Література 
362. Їх, Україно, пам’ятай; Якщо ти українець; Чи то був сон; На схилах Дніс-
тра; Я до тебе лечу; Стомлений сівач; Як матері / Муз. 
Я. Смеречанського // Вихрущ В. З Україною в серці. — Т., 1996. — С. 3–
5, 16–21, 44, 47. 
363. Вітер віє, трава шумить; Нема мого миленького; Червона калина гірка, не 
солодка; Шумить, гуде дібровонька; Та й кувала зозуленька: Пісні / За-
пис Я. Смеречанського // Пісні Тернопільщини: Пісенник. — К., 1993. — 
Вип. 2. — С. 54, 61, 83, 132, 554. 
364. З-за гори сходить ясне сонечко; Моя хатина; Ой гаю мій, гаю: Пісні / За-
пис Я. Смеречанського // Пісні Тернопільщини: Пісенник. — К., 1989. — 
Вип. 1. — С. 350, 382. 
*** 
365. Земля пахне чебрецем / Муз. Я. Смеречанського; Сл. В.Вихруща // Віль-
не життя. — 1970. — 24 трав. 
366. Ой у полі три дороги биті / Муз. Я. Смеречанського; Сл. 
Р. Лубківського // Вільне життя. — 1968. — 17 берез. 
367. Перші квіти / Муз. Я. Смеречанського; Сл. Я. Руднєвої // Вільне жит-
тя. — 1978. — 8 берез. 
368. Сади розквітають / Муз. Я. Смеречанського; Сл. П. Голубничого // Віль-
не життя. — 1968. — 21 квіт. 
*** 
369. Верига В. Там, де Дністер круто в’ється. — Л., 1993. — 178 с. 
С. 164, 166, 288, 297: Про 
Я. Смеречанського. 
*** 
370. Білоткач П. У дарунок ювіляру // Вільне життя. — 1998. — 4 лип. 
371. Вершигора М. Життя з піснею // Колос. — 1979. — 17 квіт. 
372. Вершигора М. З піснею здружений // Вільне життя. — 1979. — 19 квіт. 
373. Личук О. Один з орлів України // Колос. — 1992. — 19 верес. 
374. Ліберний О. Ярославу Смеречанському — многая літа // Свобода. — 
1999. — 22 квіт. 
375. Лубкович М. Співець оновленого краю // Ровесник. — 1979. — 17 квіт. 
376. Мельник П. Патріарх музики живе у Заліщиках // Вільне життя. — 
1999. — 6 трав. 
377. Мулярчук С. Як впаде зоря у жито…: [Про комп. Я. Смеречанського] // 
Свобода. — 1996. — 13 серп. — (Славетні земляки). 
378. Мулярчук Р. На стежках духовних // Відродження. — 1991. — 9 лип. — 
(Славетні земляки). 
 
83
379. Павлишин С. Невсипущий музичний діяч // Колос. — 1988. — 28 трав. 
380. Тракало О., Ліберний О. Патріарх музичної Тернопільщини // Свобо-
да. — 1999. — 3 лип. 
Топольницький Генрик Генрикович (7.07.1869–1920) — 
український композитор, хоровий диригент, музичний і громадський 
діяч 
Народився 7 липня 1869 року в м. Золочеві Львівської області в сім’ї 
юриста. Його батько Генрик Антонович та мати Людмила Романівна були 
людьми музично обдарованими, високої інтелектуальної культури. Уже зма-
лку вчили свого сина гри на роялі та нотної грамоти. 
Восени 1887 року вісімнадцятирічний Топольницький вступив на юри-
дичний факультет Львівського університету. Вивчав юридичні та історичні 
науки й одночасно відвідував лекції композиції та контрапункту у Львівській 
консерваторії. 
Топольницький всією душею поринув у світ музичного життя Львова. 
Зблизився з товаришами по університету, молодими ще тоді композиторами 
О. Нижанківським і Д. Січинським. Вони збирали народні пісні, писали до 
них музичні обробки, влаштовували масові концерти «Бояна», на яких Топо-
льницький виступав як піаніст. 
У 1887 році композитор видав свій перший оригінальний твір «Три шля-
хи» на слова Т. Шевченка. Кантата отримала велике схвалення. Музикознавці 
вважають, що вона є помітним явищем в українській хоровій музиці кінця 
ХІХ ст. 
Після закінчення університету влітку 1891 року Топольницький поселив-
ся в Тернополі, де понад 25 років працював юристом. 
У серпні 1892 року композитор написав мішаний твір без супроводу «В 
своїй хаті своя правда» на слова Т. Шевченка. 
У 1901 році в Тернополі створено товариство «Боян». Г. Топольницький 
брав активну участь у його діяльності: надавав фахові поради диригенту, під-
бирав репертуар, аранжував та перекладав твори інших авторів, матеріально 
допомагав українським гімназистам, виділяючи кошти на громадську «сти-
пендію». 
Помер у 1920 році в Тернополі, однак його хорові композиції продовжу-
ють і досі жити. 
Література 
381. Генріх Топольницький // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 
1992. — С. 192–196. 
382. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 
ХІХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 190 с. 
 
84
С. 34, 48, 93, 94, 163–173, 179: Про 
Г. Топольницького. 
383. Історія української музики. В 6 т. Т. 2. Друга пол. ХІХ ст. / Ред 
Т. П. Булат. — К.: Наук. думка, 1989. — 460 с. 
С. 96, 114, 117, 130, 151–153, 282, 360: 
Про Г. Топольницького. 
384. Павлишин С. Топольницький Генрик // Історія української дожовтневої 
музики. — К., 1969. — С. 469–473. 
*** 
385. Медведик П. Генрих Топольницький // Жовтень. — 1969. — № 12. — 
С. 107–111. 
386. Медведик П. Шевченковою музою окрилений // Вільне життя. — 
1969. — 30 квіт. 
*** 
387. Медведик П. Діячі української музичної культури: (Матеріали до біобіб-
ліографічного словника) // Записки Наукового Товариства 
ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 370–455. 
С. 413–414: Про Г. Топольницького. 
388. Топольницький Генрик Генрикович (7.VІІ.1869, м. Золочів, тепер Львів. 
обл. − 1920, Тернопіль) — укр. композитор, піаніст, муз.-громад. діяч // 
Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 
1997. — С. 589. 
389. Топольницький Генрик Генрикович (7.VІІ.1869–1920) — український 
композитор, музичний громадський діяч // Митці України: Енциклопед. 
довідник. — К., 1992. — С. 584. 
390. Топольницький Генрик (1869–1920) — композитор, хоровий диригент, 
муз.-громадський діяч // Водяний Б. Короткий словник діячів української 
музичної культури. — Т., 1992. — С. 43. 
Сучасні композитори Тернопільщини 
Ліга тернопільських композиторів 
391. Добровольський М. Об’єдналися композитори: Відбулися установчі збо-
ри крайової організації Національної ліги українських композиторів. По-
дія ця ввійде в історію музичного життя області // Вільне життя. — 
1996. — 26 берез. 
392. Ліберний О. Владарювала музика: [Три дні в Тернополі проходив I з’їзд 
Національної ліги українських композиторів] // Свобода. — 1996. — 
24 груд. 
 
85
393. Михайлевич Т. Митці сказали своє слово: [I з’їзд Національної ліги укра-
їнських композиторів у Тернополі] // Тернопіль вечірній. — 1996. — 
28 груд. 
394. Музыканты собираются в Тернополь: [20 декабря Тернополь примет уча-
стников съезда Национальной лиги укр. композиторов] // Всеукраинские 
ведомости. — 1996. — 19 дек. 
395. Тадейчук Є. Три дні музики: І з'їзд Національної ліги українських компо-
зиторів у Тернополі // Вільне життя. — 1996. — 24 груд. 
396. Тарасенко В. Народилася обласна організація Національної ліги україн-
ських композиторів // Тернопіль вечірній. — 1996. — 3 квіт. 
397. Тернопільські композитори об’єдналися в лігу // Свобода. — 1996. — 
30 листоп. 
398. Українські композитори провели свій перший з’їзд у Тернополі // Шлях 
перемоги. — 1997. — 6 лют. 
399. Хрестинів В. Є спілка, є і голова: [Про створення обласної організації 
Всеукраїнської музичної спілки] // Вільне життя. — 1992. — 10 січ. 
*** 
400. Мелодії Тернового поля: Збірка творів композиторів Тернопільщини. 
Вип. 1 / Центр народної творчості Тернопільщини. — Т.: Лілея, 1995. — 
167 с.: ноти. 
401. Мелодії Тернового поля: Збірник творів композиторів Тернопільщини. 
Вип. 2 / Упоряд. і відп. за вип. В. Татарин   — Т.: Збруч, 1999. — 279 с.: 
ноти. 
Климчук Богдан Каленикович (10.07.1945) — 
композитор, педагог, голова крайової організації Національної ліги 
українських композиторів 
Богдан Климчук — композитор, педагог, 
музично-громадський діяч, колекціонер, меценат. 
Народився 10 липня 1945 року в с. Пищатинцях 
Шумського району Тернопільської області в сім’ї 
священика. Голова оргкомітету І з'їзду Національної 
ліги українських композиторів (20–22 грудня 1996 р., 
м. Тернопіль), голова оргкомітету Міжнародної 
музичної асоціації викладачів композиції (1998), член 
журі (1994, 1996, 1998, 2000) та офіційний представ-
ник в Україні Міжнародного конкурсу молодих 
композиторів «Надія» (м. Гродно, Республіка 
Білорусь), заступник голови НЛУК, голова Терно-
пільської крайової організації НЛУК, дипломант Міжнародного конкурсу 
композиторів (1996). 
 
86
Закінчив композиторський факультет Львівської консерваторії 
ім. М. Лисенка (1972–1977), студіював композицію в Романа Сімовича, Анд-
рія Нікодемовича, Дезидерія Задора, Лєшека Мазепи. Створив клас компози-
ції в Тернопільському музичному училищі ім. Соломії Крушельницької, де 
також викладав поліфонію, інструментування, зарубіжну музичну літературу. 
Композиторські факультети вузів Києва та Львова пізніше закінчували його 
вихованці: Ігор Уруський, лауреат міжнародних конкурсів Іван Небесний, 
Сергій Хоміцький, Богдан Сегін, Ольга Драгомирецька, лауреат Міжнарод-
ного конкурсу Олена Ільницька, дипломант Міжнародного конкурсу юних 
композиторів Дмитро Губ'як. Як педагог, має особливий дар розкривати в  
юному композиторові його неповторне творче «я», утверджуючи його само-
бутність, тому кожен із вихованців Климчука виразно відрізняється оригіна-
льністю свого стилю. 
Організовані митцем численні виступи відомих музикантів, музичних 
колективів підняли рівень культурно-музичного життя Тернополя. Варто хо-
ча б згадати концерт до 100-річчя від дня народження відомої діячки україн-
ського хорового мистецтва Анни Герасимович-Когут (1899–1989), прем'єри 
великих хорових полотен у Тернополі — «Реквієму» В. А. Моцарта, ораторії 
«Месія» Г. Ф. Генделя та «Месси Es-dur» С. Монюшка за участю заслуженої 
хорової капели України «Трембіта», авторський концерт композитора Миро-
слава Скорика, концерти віолончелістки Дороти Імеловської, піаністки Марі-
оли Ценявої (Польща), студентів та аспірантів Національної музичної акаде-
мії класу професора Володимира Безфамільнова, акордеоністів Дермота Дана 
(Ірландія), Саші Періча (Сербія), Лариси Падій та Миколи Кістеньова (Укра-
їна), віолончеліста Луїша Гомеса (Португалія), тенора Освольдо Рубена Пе-
роні (Аргентина), сопрано Наталі Безкоровайної та Оксани Шолох (Україна), 
цикли лекцій-концертів, присвячених творчості сучасних естонських та біло-
руських композиторів. 
Богдан Климчук — засновник музичного видавництва, Українського 
струнного квартету, організатор «Тернопільських камерних вечорів», щомі-
сячної музичної програми «Година прекрасного», у яких виступає як лектор-
музикознавець. Він — автор численних статей, музичних розвідок, телераді-
опередач, популяризатор музично-мистецької інформації в Україні та поза її 
межами. Активно представляє талановиту українську музичну молодь на ба-
тьківщині та за кордоном, зокрема організував концерт композитора та піані-
ста Сергія Хоміцького в Паризькій консерваторії ім. С. Рахманінова (1996), 
виступ бандуриста та юного композитора Дмитра Губ'яка на Міжнародному 
фестивалі в столиці Румунії (1997); систематично готує до участі в міжнаро-
дних конкурсах молодих композиторів. 
Головне місце у творчості композитора займають камерно-
інструментальні твори, у яких його індивідуальність знаходить свій найпов-
ніший вияв, але він не замикається в них. У доробку Климчука — «Поема» 
 
87
для симфонічного оркестру, фортеп’янні, вокально-хорові твори, музика до 
театральних вистав. У кожному із них відчутна особлива відповідальність 
автора, ригористичний відбір музичних засобів. 
Прем'єра «Квартету № 1» (1981) відбулася 21 січня 1983 року в Києві в 
залі Будинку композиторів України у виконанні квартету ім. М. Лисенка 
(А. Баженов, Б. Скворцов, Ю. Холодов, Л. Краснощок); у цьому виконанні 
він записаний у фонд Українського радіо. Його також виконували в 1985 році 
квартет ім. Д. Шостаковича (А. Шишлов, С. Піщугін, О. Галковський, 
О. Корчагін, Москва), у 1986 році — квартет Спілки композиторів Білорусії 
(Ю. Гершович, Т. Боднєва, В. Баткіна, Л. Матюков) на авторському концерті 
Б. Климчука в Мінську в 1994 році, у 1999 році — Одеський струнний квар-
тет (І. Велиган, В. Ринкевич, Н. Распопова, І. Шовпан), Український струн-
ний квартет Б. Климчука (О. Мізик, О. Дунець, І. Воробель, Л. Романова, за-
писано на СD у «Студії 49») та інші творчі колективи України. 
«Квартет № 1» у трьох частинах, шанобливо присвячений світлій пам'яті 
матері композитора, відображає внутрішній світ митця в лірико-драматичних 
колізіях сучасного буття. 
М. Братасюк, культуролог, професор 
Література 
402. Климчук Б. Десять дитячих п’єс для фортепіано. — Т.: Лілея, 1996. — 
12 с.: ноти, портр. 
403. Климчук Б. Квартет № 1 для двох скрипок, альта і віолончелі: Партитура 
і голоси / Передм. М. Братасюк. — Т.: Тернопільська крайова організація 
Національної ліги українських композиторів, 2000. — 48 с.: портр. 
404. Климчук Б. Дві «Кременецькі» п’єси для фортепіано: Бона (Пасакалія). 
Іква (Рондо): Пам’яті Юліуша Словацького. — Т.: Видання Тернопільсь-
кої крайової організації Національної Ліги українських композиторів, 
2002. — 16 с.: фотогр. 
*** 
405. Климчук Б. Від Збруча до Віру // Культура і життя. — 1985. — 29 верес. 
406.  Ода молодості / Сл. і муз. Б. Климчука // Ровесник. — 1982. — 26 серп. 
*** 
407. Вацик А. 600 експонатів подарував музеям «годинникар» прекрасного: 
[Розм. із головою Терноп. крайової організації Національної ліги україн-
ських композиторів Б. Климчуком] // Тернопільська газета. — 2002. — 7–
13 серп. 
408. Гаврильцьо І. Браво, маестро Климчук!: [Дипломантом Міжнародного 
конкурсу композиторів став тернополянин Б. Климчук за диптих для мі-
шаного хору а капела «Лелеча» на вірші І. Низового] // Тернопіль вечір-
ній. — 1997. — 14 черв. 
 
88409. Добровольський М. Пам’ять і квіти: Вперше у Тернополі прозвучав 
струнний квартет молодого композитора Б. Климчука // Вільне життя. — 
1983. — 25 груд. 
410. Мельничук Б. Музика для всіх: [Б. Климчук на VІІІ з’їзді композиторів у 
Києві] // Вільне життя. — 1984. — 13 трав. 
411. Пісня — як мрія крилата // Ровесник. — 1982. — 4 верес. 
412. Попович Ж. Талант плекати таланти: [Творчий портрет укр. композито-
ра, голови обл. організації Національної ліги українських композито-
рів] // Тернопіль вечірній. — 2000. — 28 черв. 
413. Тарасенко В. Презентація з переходом в овації: Відбулася репрезентація 
нотного видання Б. Климчука «Десять дитячих п’єс для фортепіано» // 
Тернопіль вечірній. — 1996. — 20 лип. 
414. Тракало В. Лебедина пісня — попереду: [Інтерв’ю] // Будівельник. — 
1982. — 20 серп. 
415. Чернихівський Г. Із серця глибин // Прапор перемоги. — 1983. — 17 бе-
рез. 
416. Чернихівський Г. Пісня повинна жити вічно // Ленінська правда. — 
1983. — 23 квіт. 
*** 
417. Підсумки конкурсу: [Всеукраїнського на кращі вокально-хорові твори. 
Серед лауреатів — Б. Климчук та І. Низовий за диптих «Лелеча» для мі-
шаного хору а капела] // Культура і життя. — 1997. — 4 черв. 
*** 
418. Чи завітає «Маленький принц» до Тернополя?: [Участь групи молодих 
талантів, очолюваної Б. Климчуком, у Міжнародному фестивалі, що від-
бувся в Бухаресті] // Тернопіль вечірній. — 1997. — 7 черв. 
*** 
419. Весна Х., Чернихівський Г. Климчук Богдан Каленикович (10.07.1945, 
с. Піщатинці Шумс. р-ну) — композитор, педагог, музично-громадський 
діяч, меценат, колекціонер // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 88–89; 
портр. 
Подуфалий Василь Михайлович (7.05.1941–20.05.2000) — компози-
тор, літературознавець, фольклорист, диригент, громадський діяч 
Народився 7 травня 1941 року в с. Жукові Бережанського району. Рано 
залишився сиротою, його виховувала тітка. 
Після закінчення Бережанської середньої школи № 1 навчався в Дрого-
бицькому педінституті ім. І. Франка й одночасно в студії образотворчого ми-
стецтва при інституті. Учителював у школах Козівського та Бережанського 
 
89
районів. Ще зі студентських років записував із мелодіями різножанровий 
пісенний фольклор Жукова та інших сіл Тернопільщини. 
Був одним із перших відкривачів творчості 
письменника Богдана Лепкого. З ініціативи 
В. Подуфалого Жуківська школа стала середньою, 
їй було присвоєно ім’я Б. Лепкого, створено 
шкільний музей Б. Лепкого. Багато сил і енергії він 
віддав відкриттю першого у світі пам’ятника 
Б. Лепкому, меморіальної таблиці в с. Поручині 
Бережанського району, сільського музею родини 
Лепких. 
На початку 90-х В. Подуфалий — активний 
учасник і організатор Народного руху України. 
Неодноразово обирався делегатом Всеукраїнських 
зборів НРУ. 
У 1990–2000 роках видав близько 20 книжок. Збирав, упорядковував піс-
ні, писав власні. 
Досліджував творчість Б. Лепкого. Автор низки статей про І. Франка, 
А. Чайковського, Л. Лотоцького, Ф. Коковського, Н. Нижанківського, 
З. Штокалка, В. Гнатюка. 
Музичні твори митця — у репертуарі професійних колективів і співаків. 
Василь Михайлович Подуфалий — педагог, відомий фольклорист, крає-
знавець, літературознавець, композитор, диригент та громадський діяч. Лау-
реат Всеукраїнської премії ім. братів Богдана та Левка Лепких. 
Музична, літературознавча, фольклористична, музейна та художня спа-
дщина В. Подуфалого — то джерело любові до рідного краю. 
Помер 20 травня 2000 року. 
Література 
420. Подуфалий В. Земле моя, Україно: Пісні на слова Й. Мартинюка. — Т., 
1999. — 51 с. 
421. Подуфалий В. Срібне джерело: Пісні на слова В. Залізного. — Т., 
1997. — 70 с. 
*** 
422. До волі з неволі: Пісні на слова Б. Лепкого / Упоряд. В. Подуфалий. — 
Т.: Ред.-вид. від. упр. по пресі, 1991. — 52 с. 
423. Ой ідуть стрільці з Бережан / Упоряд. В. Подуфалий. — Т.: Лілея, 
1996. — 97 с. 
424. Пісні Тернопільщини: Календарно-обрядова та родинно-побутова лірика: 
Пісенник. Вип. 1 / Упоряд.: С. І. Стельмащук, П. К. Медведик; Вступ. ст. 
П. Медведика. — К.: Муз. Україна, 1989. — 495 с.: ноти. 
 
90
С. 36, 45, 49, 50, 75, 107, 108, 117, 122, 
123, 134, 136, 137, 138, 139, 140, 149, 153, 
158, 160, 171, 177, 185, 186, 187, 198, 206, 
209, 214, 218, 223, 269, 270, 271, 289, 307, 
322, 336, 372, 393, 396, 404: Пісні, записані 
В. Подуфалим. 
425. Пісні Тернопільщини: Іст., баладні, жартівливі, танцювальні пісні та ко-
ломийки, пісні літ. походження і романси: Пісенник. Вип. 2 / Упоряд.: 
С. І. Стельмащук, П. К. Медведик; Вступ. ст. С. І. Стельмащука. — К.: 
Муз. Україна, 1993. — 640 с.: ноти. 
С. 51, 65, 88, 95, 110, 120, 261, 280, 377, 
443, 453, 537, 541: Пісні, записані 
В. Подуфалим. 
426. Повік не зів’яне: Стрілецькі пісні М. Гайворонського / Упоряд. 
В. М. Подуфалий. — Т.: Ред.-вид. від. облполіграфвидаву, 1991. — 61 с.: 
ноти. 
427. Повстанські пісні / Упоряд. В. Подуфалий. — Т., 1992. — 76 с.: ноти. 
428. Повстанські пісні / Упоряд. В. Подуфалий. — Т.: Лілея, 1993. — 
Вип. 2. — 106 с. 
429. Повстанські пісні / Упоряд. В. Подуфалий. — Т.: Лілея, 1995. — 
Вип. 3. — 80 с. 
430. Хома В., Подуфалий В. Народні пісні з-над Стрипи у записах Іванни 
Блажкевич. — Т., 1993. — 106 с. 
431. Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського / Упоряд. 
В. Подуфалий. — Т.: Ред.-вид. від. облполіграфвидаву, 1990. — 63 с.: но-
ти. 
*** 
432. Запізніла весна: Пісня / Сл. Б. Інгульця; Муз. В. Подуфалого // Русалка 
Дністрова. — 1996. — № 3 (лют.). — (Слова і ноти). 
433. Знов журавлі летять: Пісня / Сл. Б. Кусеня; Муз. В. Подуфалого // Вільне 
життя. — 1995. — 31 берез. 
434. Кущ молодого жасмину: Пісня / Сл. М. Левицького; Муз. 
В. Подуфалого // Тернопільська газета. — 2000. — 25 трав. 
Те ж: Бережанське віче. — 2000. — 10 черв. 
435. Листопад: Пісня / Сл. В. Залізного; Муз. В. Подуфалого // Вільне жит-
тя. — 1996. — 15 листоп., ноти. 
436. Останній дзвінок: Пісня / Сл. Г. Сім’ї; Муз. В. Подуфалого // Вільне жит-
тя. — 1993. — 22 трав. 
437. Слава героїв жива: Пісня / Сл. В. Залізного; Муз. В. Подуфалого // 
Дзвін. — 1993. — Лют. 
 
91
*** 
438. Подуфалий В. Пісенна муза Георгія Петрука-Попика // Петрук-Попик Г. 
Калиновий заспів: Пісні. — Т., 1995. — С. 5–6. 
*** 
439. Подуфалий В. Актор Степан Янович (Курбас) // Бережанське віче. — 
1995. — 4 листоп. 
440. Подуфалий В. Антін Лотоцький знову з читачами // Русалка Дністро-
ва. — 1993. — № 19 (жовт.). 
Те ж: Бережанське віче. — 1994. — 30 квіт. 
441. Подуфалий В. Збирач золотих зернин: [Про П. Г. Баб’яка — укр. літера-
турознавця, критика, бібліографа та архівіста, члена НТШ] // Свобода. — 
1996. — 10 серп. 
442. Подуфалий В. Композитор Євген Турула // Бережанське віче. — 1993. — 
26 черв. — (Постаті). 
443. Подуфалий В. Композитор Нестор Нижанківський // Бережанське віче. — 
1993. — 7 жовт. 
444. Подуфалий В. Кривеньке — родинне село Б. Лепкого // Голос народу. — 
1993. — 16 січ. 
445. Подуфалий В. Мазуркевич — артист Голлівуду // Вільне слово. — 
1992. — 16 трав. 
446. Подуфалий В. Патріот, меценат, оборонець: [Про доктора Р. Смика — 
племінника Б. Лепкого] // Вільне життя. — 1993. — 9 лип. 
447. Подуфалий В. Пісні Січових стрільців: Створені Р. Купчинським // Вісті 
Придністров’я. — 1992. — 18 верес. 
448. Подуфалий В. Пісні Тернопільщини: [Про книгу «Пісні Тернопільщини», 
яка вийшла у вид-ві «Музична Україна»] // Нове життя. — 1990. — 
27 січ. 
449. Подуфалий В. «Словом залишений слід»: [Про о. С. Лепкого ] // Русалка 
Дністрова. — 1993. — № 3 (січ.). 
450. Подуфалий В. Штрих до пісенної творчості Левка Лепкого // Русалка 
Дністрова. — 1996. — № 12. — (Пошуки. Знахідки). 
451. Подуфалий В. Щира вдячність: [У Жукові на Бережанщині відкрито му-
зей Лепких] // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альманах. — 1995. — 
Серп. 
*** 
452. Нові лауреати премії імені братів Богдана та Левка Лепких: [Лауреатом 
1994 р. став В. Подуфалий] // Тернопіль. — 1994. — № 5–6. — С. 22. 
 
92
*** 
453. Леонтієв П., Печенюк М. Дзвінкі голоси: Музична хрестоматія: Пісенний 
матеріал: 4-й клас: Навч.-метод. посібник. — Т.: Астон, 1999. — 88 с. — 
С. 15: Про В. М. Подуфалого. 
454. Подуфалий Василь Михайлович (7.05.1941, с. Жуків, Бережан. р-ну) // 
Тернопілля’96: Регіон. річник. — Т., 1996. — С. 695. 
*** 
455. Грещук Г. До пісенної скарбниці краю [влилася одна з книг композитора 
В. Подуфалого] // Свобода. — 1999. — 19 серп. 
456. Залізний В. І праця, і пісня… // Тернопіль. — 1996. — № 2. — С. 18; фо-
тогр. 
457. Кусень Б. Недоспівана пісня Василя Подуфалого // Вільне життя. — 
2001. — 26 трав. — (Пам’ять). 
458. Савчук В., Сивобородько М. Неспокій // Нове життя. — 1979. — 24 бе-
рез. 
459. Хома В. Василь Подуфалий // Тернопіль. — 1991. — № 2. — С. 37. — 
(Ювіляри). 
460. Хома В. Невтомний дослідник народної творчості // Бережанське віче. — 
2001. — 8 верес. 
461. Чернихівський Д. Живе у піснях та книгах // Свобода. — 2001. — 
15 трав. — (Спогад про друга). 
*** 
462. Грабовський О. [Некролог] // Бережанське віче. — 2000. — 27 трав. 
463. [Некролог] // Тернопільська газета. — 2000. — 25 трав. 
464. Пам’яті Василя Подуфалого // Бережанське віче. — 2000. — 27 трав. 
465. Пам’яті Василя Михайловича Подуфалого, фольклориста, композитора // 
Жайвір. — 2000. — Трав. 
466. Пам’яті друга: Некролог // Свобода. — 2000. — 25 трав. 
467. Пам’яті друга: Некролог // Вільне життя. — 2000. — 27 трав. 
468. Пам’яті побратима // Тернопіль вечірній. — 2000. — 7 черв. 
469. Радиш С. Прощай, наш друже! // Бережанське віче. — 2000. — 27 трав. 
470. Смик Р. [Некролог] // Бережанське віче. — 2000. — 3 черв. 
Бурміцький О. 
471. З ім’ям І. Нечуя-Левицького // Літературна Україна. — 2001. — 6 груд. 
472. Мальцев О. Головне — писати пісні // Свобода. — 1996. — 18 черв. 
473. Назарковська Н. Вінок калинових пісень: Про творчу співпрацю Миколи 
Луківа і Олександра Бурміцького: [Про Олександра Бурміцького та деся-
тирічну дружбу — союз поезії й музики] // Українська музична газета. — 
2002. — № 1, фотогр. — (Естрада). 
 
93
474. Синюта О. Декілька акордів живої душі, або Маленька музична історія, 
народжена в Тернополі // Тернопіль вечірній. — 1997. — 29 січ. 
475. Якубовський В. Олександр Бурміцький: ще кілька штрихів до портрета // 
Тернопіль вечірній. — 1997. — 1 лют. 
*** 
476. Якубовський В., Назарковська Н. (ЕСУ). Бурміцький Олександр Анато-
лійович (15.09.1961, м. Тернопіль) — композитор, диригент, баяніст // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 202; фотогр. 
Злонкевич Я. 
477. Злонкевич Я. Доля судила жити з піснею: Пісні / Передм. «Слово про 
друга» Б. Петраша. — Т.: Джура, 2003. — 271 с.: ноти, фотогр. 
*** 
478. Ярослав Злонкевич: «Усе сприймаю таким, як воно є»: [Розм. із компози-
тором-піснярем із с. Вовківців Борщів. р-ну] / Зап. І. Мадзій // Вільне 
життя. — 2001. — 15 верес., фотогр. 
*** 
479. Дутчак В. Терпіння, творчість і любов: [Про Я. Злонкевича, композитора 
із с. Вовківців Борщів. р-ну] // Вільне життя. — 2003. — 22 лют. — (Світ 
нашої духовності). 
480. Петраш Б. Доля судила жити з піснею…: [Про композитора-пісняра 
Я. Злонкевича] // Соломія. — 2000. — № 3, фотогр. 
Присухіна З. 
481. Присухіна З., Гуменюк М. Співає тихо колискову мати... — Т.: Підруч-
ники і посібники, 2004. — 32 с.: ноти. 
482. Присухіна З. Чотири струни: Вокальні твори в супроводі фортепіано / 
Терноп. організація української асоціації творчої інтелігенції «Світ куль-
тури». — Т.: Горлиця, 2002. — 120 с.: ноти, портр. 
*** 
483. Велиган Я. Мовою душі: [Презентація пісенної збірки «Чотири струни» 
З. Присухіної] // Вільне життя. — 2002. — 11 черв. 
484. Іздепська М. Чотири струни Зеновії Присухіної: [Про викладача муз. 
школи № 1, композитора] // Соломія. — 2000. — № 3. — С. 2; фотогр. 
485. Левицька Л. Свята до музики любов: [Інтерв’ю із З. Присухіною] // Віль-
не життя. — 1998. — 7 берез. 
486. Романенко Л. Музика на все життя: Заради хворої донечки ця сильна жі-
нка залишила навчання в консерваторії, проте стала композитором // Но-
ва Тернопільська газета. — 2002. — 6 листоп., фотогр. 
 
94487. Сорока П. Зазвучали чарівні чотири струни: [Вийшла у світ книга 
З. Присухіної «Чотири струни: Вокальні твори в супроводі фортепіа-
но»] // Тернопіль вечірній. — 2002. — 28 серп. 
488. Тадейчук Є. Диплом лауреата — у З. Присухіної: [Підбито підсумки об-
ласного мистецького конкурсу ім. Д. Січинського. Переможцем визнано 
вчительку Терноп. муз. школи № 1, композитора З. Присухіну за цикл 
вокальних творів для дітей] // Вільне життя. — 2002. — 30 берез. 
Диригенти 
Блажкевич Ілько Дмитрович (7.08.1873–1943) — 
диригент, культурно-громадський діяч 
Народився 7 серпня 1873 року в с. Купчинцях у заможній селянській 
сім’ї, що походила з шляхти. Ще в початковій школі виявив неабиякий хист 
до співу та музики. Згодом став талановитим учнем О. Вітошинського, який і 
дав йому перші теоретичні основи музики. Скрипка стала одним із улюбле-
них інструментів І. Блажкевича. 
Закінчив учительську семінарію в Тернополі й поринув у вир громадсь-
ко-культурного життя свого села. Уже 19-річним юнаком підготував концерт 
на уродини Т. Шевченка. Крім цього молодий музикант вів співацько-
музичну частину в драмгуртку. 
За домаганням І. Блажкевича Купчинецька читальня закупила духові ін-
струменти й співаки його хору почали вчитися гри на них. 
У 1904 році оркестр уже робив перші вдалі виступи перед своїми односе-
льчанами. 
У 1909–1914 роках духовий оркестр І. Блажкевича став одним із кращих 
у Східній Галичині. Напередодні Першої світової війни він заснував ще й 
симфонічний оркестр. 
У 1921 році знову організував хор, який нараховував уже близько 70 чо-
ловік. 
Помер у літню пору 1943 року в рідному селі, де й похований. 
Література 
489. Ілько Блажкевич // Хома В. Старовинні Купчинці. — Т., 2000. — С. 110–
111. 
*** 
490. Хома В. Музика // Ровесник. — 1969. — 4 верес. 
491. Хома В. Обдарований музикант // Вільне життя. — 1988. — 4 жовт. 
492. Хома В. Слово про Ілька Блажкевича // Вільне життя. — 1992. — 26 лют. 
 
95
*** 
493. Хома В. Блажкевич Ілько Дмитрович (7.08.1873, с. Купчинці, нині Козів. 
р-ну – літо 1943, там само) — диригент, співак, музикант // ТЕС. — Т., 
2004. — Т. 1. А–Й. — С. 143–144. 
Вітошинський Йосип Сильвестрович (15.06.1838–24.01.1901) — 
диригент, громадсько-освітній діяч, священик 
Народився 15 червня 1838 року в м. Косові  
Івано-Франківської області в багатодітній 
інтелігентній сім’ї. Дитинство та юність 
Й. Вітошинського пройшли в селі Красноіллі, 
куди переїхали на постійне проживання батьки. 
Визначну роль у його творчому житті відіграв 
Перемишль. Тут він здобував теоретичні й 
практичні знання з музики, співав у 
гімназіальному та кафедральному хорах, 
користувався місцевою музичною бібліотекою, 
знайомився з творами світової літератури. 
У 1860–1864 роках Вітошинський навчався у 
Львівській семінарії, де знання музики та 
диригування хором були важливим предметом для кожного студента. 
Вітошинський — один із перших організаторів селянських хорів у Гали-
чині. 
Селянський хор, що співав 5 нот, митець заснував у 1864–1867 роках у 
с. Зарваниці, а потім  — у с. Денисові. 
Великий успіх мав Денисівський хор. На концерті у Львові навіть знавці 
музики думали, що на сцені співають не хлібороби, а переодягнені в селянсь-
кий одяг оперні артисти. Діяльність колективу широко висвітлювала львівсь-
ка преса, відзначала його високу виконавську майстерність та вплив на роз-
виток музичного мистецтва в селах Галичини.  
Й. Вітошинський — організатор селянського духового оркестру, а також 
обдарований педагог. Він давав глибокі практичні знання диригентам народ-
них хорів. 
Невтомним був у громадському житті. Разом з учителем О. Бородієвичем 
заснував у с. Денисові читальню з бібліотекою, учив селян садівництву та 
пасічництву. За власні кошти закупив у Празі інструменти для духового ор-
кестру, завдяки його зусиллям у селі побудовано «Народний дім». Велика 
самопосвята рідній культурі та любов до простолюддя давали митцю наснагу 
до праці. 
Помер Й. Вітошинський 24 січня 1901 року в с. Денисові. 
 
96
Література 
494. Вітошинський Осип (30.VІ.1838–24.І.1901) // Записки Наукового Товари-
ства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 387–388. 
495. Історія української музики. В 6 т. Т. 2. Друга пол. ХІХ ст. / Ред. 
Т. П. Булат. — К.: Наук. думка, 1989. — 460 с. — С. 357–358: Про 
О. Вітошинського. 
496. Осип Вітошинський // Хома В. А Денисів село славне. — Т., 1997. — 
С. 42–43. 
497. Осип Вітошинський // Хома В. Старовинні Купчинці. — Т., 2000. — 
С. 109–110. 
498. Хома В. Хор Осипа Вітошинського в оцінці Богдана Лепкого // Терно-
пілля’97: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 420. 
*** 
499. Блажкевич І. Перший селянський хор у Денисові // Нар. творчість та ет-
нографія. — 1966. — № 3. 
500. Медведик П. Самопосвята музиці народній // Вільне життя. — 1988. — 
1 жовт. 
501. Пиндус Б. Хор чарував Соломію // Вільне життя. — 1991. — 28 листоп. 
502. Савак Б. Селянський диригент // Жовтень. — 1989. — № 3. — С. 87–91. 
503. Хома В. «Хор звучав, як зачарований інструмент»: [До 160-річчя дириге-
нта] // Свобода. — 1998. — 22 груд. 
504. Хома В. Хор Осипа Вітошинського // Нар. творчість та етнографія. — 
1994. — № 2–3. — С. 94–95. 
*** 
505. Савак Б. Квітка на могилу Вітошинського // Нове життя. — 1988. — 
13 жовт. 
506. Савак Б. Тріумф народної пісні: [Ушанування пам’яті видатного дириге-
нта] // Рад. слово. — 1988. — 22 верес. 
507. Савчук Б. Ювілей Вітошинського в Тернополі та Львові // Рад. слово. — 
1988. — 29 груд. 
508. Сивобородько М. Що неподалік Тернополя: [У с. Денисові на будинку, 
де в 1892–1901 роках жив і вів репетиції визначний хоровий диригент 
Й. Вітошинський, встановлено на його честь меморіальну дошку] // 
Культура і життя. — 1989. — 2 квіт. 
509. Сім’я Г. У Денисові на майдані: [Про відкриття пам’ятника 
Й. Вітошинському] // Вільне життя. — 1988. — 1 жовт. 
510. Хома В. Ходять квіти на його могилу // Ровесник. — 1967. — 21 лип. 
 
97
*** 
511. Вітошинський Йосип Сильвестрович (15.VІ.1838, м. Косів, тепер Івано-
Фр. обл. − 24.І.1901, с. Денисів, тепер Терноп. обл.) — укр. хор. дири-
гент // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 119. 
Вітошинський Йосип Сильвестрович (15.VІ.1838, м. Косів, тепер Івано-
Фр. обл. — 24.І.1901, с. Денисів, тепер Терноп. обл.) — укр. хор. дири-
гент // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 1. А–В. — 
С. 354. 
512. Вітошинський Йосип Сильвестрович (15.VІ.1838–24.І.1901) — укр. хор. 
диригент // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 126. 
513. Вітошинський Йосип — диригент // Енциклопедія українознавства / За 
ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — С. 290. 
514. Савак Б., Медведик П. Вітошинський Йосип (Осип) Сильвестрович 
(15(27).06.1838, м. Косів, нині Івано-Фр. обл. – 24.01.1901, с. Денисів, 
нині Козів. р-ну) — священик, диригент, громадсько-освітній діяч // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 287–288. 
515. Вітошинський Йосип (1838–1901) — засновник і диригент сільських хо-
рів та оркестрів // Водяний Б. Короткий словник діячів української музи-
чної культури. — Т., 1992. — С. 11. 
Вороняк Микола Михайлович (27.12.1922–26.06.1974) — 
диригент, самодіяльний композитор 
Народився  27 грудня 1922 року на Лемківщині. Після закінчення Львів-
ської консерваторії молодий маестро працював із самодіяльними хорами 
с. Ягільниці Чортківського району, згодом — з хоровими капелами Львівсь-
кого університету. 
Був керівником Тернопільської хорової капели, яка гідно репрезентувала 
хорове мистецтво України за її межами. У 1963 році колектив розформовано. 
М. Вороняк пережив це як велику особисту трагедію, яка підірвала йому здо-
ров’я. 
Із часом працював художнім керівником обласної філармонії, але його 
душа й думки — з хоровими колективами міста та області. Він допомагав 
самодіяльним хорам у їх становленні. 
Самовіддану праця митця було належно оцінено. Йому присвоєно звання 
заслуженого працівника культури, нагороджено орденом «Знак пошани», 
численними грамотами. 
Важка недуга обірвала життя М. Вороняка 26 червня 1974 року. 
Література 
516. Іваноньків Б. «Прийду крізь музику до Вас…» // Вільне життя. — 
1992. — 25 груд. 
 
98
517. Медведик П. Сівач прекрасного // Вільне життя. — 1983. — 6 лют. 
*** 
518. Гамкало І. Д. Вороняк Микола Михайлович (27.ХІІ.1922, с. Ванівка, те-
пер Польща — 26.VІ.1974, Тернопіль) — укр. диригент, засл. працівник 
культури УРСР з 1973 // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 
1995. — Т. 1. А–В. — С. 386. 
519. Медведик П. Вороняк Микола Михайлович (27.12.1922, с. Венглювка 
Кроснен. пов., Польща – 26.06.1974, м. Тернопіль) — хоровий диригент, 
композитор // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 309. 
Герасимович-Когут Ганна Володимирівна (21.02.1899–4.05.1989) — 
діячка українського хорового мистецтва, диригент-аматор,  
фольклористка 
Народилася 21 лютого 1899 року в с. Красові  
Львівської області. 
Належала до славних родів Шухевичів та 
Герасимовичів. 
Для навчання Г. Герасимович-Когут  
емігрувала в Прагу, де здобула філологічну освіту 
на філософському факультеті Карлового 
університету. Там вона спілкувалася з видатними 
жінками — І. Блажкевич, М. Деркач. 
Перебуваючи в Празі, співала в хорі під ору-
дою різних диригентів, пізнавала їх методику, ма-
ла змогу слухати виступи різних колективів. Її де-
бют як диригентки відбувся в місті Грацу, куди 
вона виїхала, щоб краще вивчити німецьку мову. 
У 1925 році Г. Герасимович-Когут, донька письменника, етнографа, пе-
рекладача, священика Володимира Герасимовича, створила в с. Терпилівці 
Підволочиського району співочий колектив, який проіснував понад 60 років. 
Їй було притаманне вміння творити досконалість і гармонію. 
У 1943 році чоловічий хор з Косова під орудою Г. Герасимович-Когут 
здобув перше місце на фестивалі у Львові. Її роботу цінували метри україн-
ського музичного мистецтва. 
У 1953 році диригентку було заарештовано й заслано в табори Мордовії, 
Кемеровської та Іркутської областей. Повернувшись звідти, вона ще з біль-
шим натхненням взялася знову керувати хором у рідному селі. 
У 1961 році в Терпилівці відбувся концерт до 100-річчя від дня смерті 
Шевченка, у якому взяв участь колектив під орудою Г. Герасимович-Когут. 
Це був перший виступ хору після повернення її із заслання. 
У 1986 році колектив виступав на Співочому полі в Тернополі. 
 
99
Кожного року диригентка наполегливо готувала хор для участі в конкур-
сах на здобуття премії ім. С. Крушельницької. 
4 травня 1989 року відійшла з життя. 
1999 рік крайовою організацією Національної ліги українських компози-
торів оголошено роком Г. Герасимович-Когут. 
Література 
520. Демків Б. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…: Про відому дири-
гентку Ганну Герасимович-Когут // Збаражчина: Зб. статей, матеріалів і 
споминів. — Нью-Йорк, 1980. — Т. 1. — С. 547–549. 
*** 
521. Бучик М. Була в дівчини доля…: [Про Г. Герасимович-Когут] // Джерело: 
Наук.-краєзн. часопис Тернопілля. — 1994. — № 1. — С. 180–186. 
522. Самодала В. Продовжила славу Шухевичів і Герасимовичів: До 100-
річчя від дня народження Г. В. Когут // Гомін волі. — 1999. — 20 лют. 
523. Собуцька В. «Трембіта» вшанувала славну диригентку // Свобода. — 
1999. — 27 лют. — (У вінок пам’яті). 
524. 100 років від дня народження Анни Герасимович-Когут: [Відомої діячки 
укр. хорового мистецтва] // Тернопіль вечірній. — 1999. — 17 лют. 
525. Чорна О. Вклонися, світе, Величі Анни // Ровесник. — 1999. — 25 лют., 
портр. 
*** 
526. Матейко Р. Когут Ганна Володимирівна (з дому – Герасимович; 
21.02.1899, с. Красів, нині Миколаїв. р-ну Львів. обл. – 04.05.1989, 
с. Терпилівка Підволочис. р-ну) — хоровий диригент-аматор, фолькло-
ристка // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 120; фотогр. 
Корницький Євген Петрович (7.10.1938) —  диригент, хормейстер, 
народний артист України (2002) 
Народився 7 жовтня 1938 року в с. Ценові Ко-
зівського району. Закінчив Конюхівську середню 
школу (1956), музичний відділ Чортківського 
педагогічного училища, диригентсько-хоровий 
факультет Рівненського інституту культури (1979). 
Працював методистом обласного Будинку ху-
дожньої самодіяльності профспілок (1963–1967). З 
1970 року — диригент і хормейстер Тернопільсь-
кого драмтеатру ім. Т. Шевченка. 
 Написав музику до вистав: «Дівчина з леген-
ди» Л. Забашти, «Безталанна» І. Карпенка-Карого, 
«Мертвий бог» М. Зарудного, «Без язика» 
 
100
О. Корнієнка за В. Короленком, «Украдене щастя» І. Франка тощо. Аранжу-
вав для хору та оркестру цикли «Різдвяні колядки» і «Великодні гаївки» для 
концертів-вистав театру (1989–1990). 
Інструментував для оркестру оперети: «Сільва» Кальмана, «Полярна зо-
ря» Баснера, «На світанку» Сандлера, «Циганський барон» Штрауса, «Гуцул-
ка Ксеня» Барнича. 
Автор романсів «На вгороді коло броду» (сл. Т. Шевченка) та інших. 
Написав понад 500 партитур для різних оркестрів. 
З 1970 року щорічно, як диригент і хормейстер, ставить концерти в Тер-
нополі та на гастролях театру. 
Диригент і аранжувальник «Оркестри Волі». 
Література 
527. Вітаємо! За вагомий особистий внесок у соціально-економічний і куль-
турний розвиток Тернопільської області, значні трудові здобутки та про-
фесіоналізм Указом Президента України присвоєно почесне звання // 
Свобода. — 2002. — 8 берез. 
«Народний артист України» — Корни-
цькому Є. П. — диригентові обласного ака-
демічного драмтеатру ім. Т. Г. Шевченка. 
*** 
528. Корницький Є. Інструментальна музика: Оркестрові партитури. — Т.: 
Підручники і посібники, 2003. — 352 с. 
529. Корницький Є. Зарубіжна вокальна музика: Оркестрові партитури. — Т.: 
Підручники і посібники, 2003. — 272 с. 
530. Корницький Є. Українська музика: Оркестрові партитури. — Т.: Підруч-
ники і посібники, 2003. — 256 с. 
*** 
531. Корнієнко О. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Мистецтво, 
1980. — 102 с. 
С. 66, 68, 100–102: Про Є. Корницького. 
*** 
532. Дуда І. Євген Корницький // Ровесник. — 1985. — 6 лип. 
533. Дуда І. Євген Корницький // Свобода. — 1992. — 18 черв. 
534. Ляховський І. Євгенові Петровичу Корницькому — 60! // Тернопіль вечі-
рній. — 1998. — 3 жовт., іл. 
535. Мельничук Б. Про маму маестро Корницького, відкопаний духовий ор-
кестр і те, що було потім // Тернопіль вечірній. — 1997. — 11 черв. 
536. Попович Ж. Євген Корницький: У музиці і в педагогіці: [Про нар. артис-
та України, диригента Терноп. академ. драмтеатру ім. Т. Шевченка] // 
Тернопіль вечірній. — 2002. — 23 жовт. — С. 7; фотогр. 
 
101
537. Садовська Г. Спиною до залу, серцем до людей: [Творчий вечір із нагоди 
60-річчя] // Вільне життя. — 1999. — 30 січ. 
538. Собуцька В. Євген Корницький: «Моя мова — то мова звуків» // Свобо-
да. — 2004. — 17 лип. — С. 4. 
*** 
539. Медведик П., Ханас М. Корницький Євген Петрович (7.10.1938, с. Ценів, 
нині Козів. р-ну) — хоровий і театральний диригент, хормейстер, компо-
зитор // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 178–179; фотогр. 
Кушніренко Андрій Миколайович (17.10.1933) — 
хоровий диригент, композитор, фольклорист, педагог, громадський діяч, 
народний артист УРСР (1973) 
Народився 17 жовтня 1933 року  в с. Великих 
Загайцях Шумського району в селянській родині. 
Початкову освіту А. Кушніренко здобув у рідному 
селі. Закінчивши семирічку, пішов у восьмий клас 
Кременецької середньої школи № 3. Тут він потра-
пив до вчителя співів М. Матерського, який навчив 
його грати та співати по нотах. 
У 1952 році А. Кушніренко отримав атестат 
зрілості. Деякий час працював учителем музики й 
співів у Загайцях, керував у середній школі худож-
ньою самодіяльністю, а в 1953 році вступив до 
Львівського музично-педагогічного училища, яке 
закінчив у 1957 році. У цьому ж році вступив на 
диригентсько-хоровий факультет Львівської консерваторії ім. М. Лисенка. 
У 1962 році з відзнакою закінчив консерваторію. Диригентського мисте-
цтва навчався у видатного диригента й композитора професора 
М. Ф. Колесси та доцента, кандидата мистецтвознавства М. М. Антківа. Тео-
ретичні дисципліни вивчав у професорів С. П. Людкевича, А. Й. Кос-
Анатольського, А. В. Солтиса, Р. А. Сімовича та відомого музикознавця-
фольклориста В. Л. Гошовського. 
З 1962 року А. Кушніренко пов’язав своє життя й творчість із державним 
заслуженим Буковинським ансамблем пісні та танцю України, ставши його 
художнім керівником і головним диригентом. 
У 1969 році колектив отримав звання заслуженого ансамблю України. 
Виступи Буковинського ансамблю пісні та танцю полонили й зачарували не 
тільки слухачів України, а й інших країн світу. Колектив репрезентував своє 
мистецтво в Румунії, Фінляндії, Чехо-Словаччині, Польщі, Італії, а також у 
США, Англії, Японії, Кубі, Бельгії, Франції, Голландії, Угорщині, Мексиці, 
 
102
Австралії, Іспанії. У репертуарі ансамблю вагоме місце займають твори бу-
ковинських композиторів. 
У творчому доробку А. Кушніренка — сотні творів. Серед них: одноакт-
на опера «Буковинська весна» (лібрето А. Добрянського), кантата «Молюсь 
за тебе, Україно», ряд пісень для хору та солістів, зокрема «Любіть Україну» 
(на вірш В. Сосюри), «Україно, любов моя» і прославлений кант «У вінок 
Федьковичу» (сл. М. Ткача), «Зореслава» і «Я щаслива зроду» (сл. І. Кутеня), 
солоспіви «Хотіла б я піснею стати» (сл. Лесі Українки). 
Створив композитор і ряд вокально-хореографічних композицій. Заслу-
говують високої оцінки його пошуки народної творчості по всій Буковині. 
Значна видавничо-редакторська діяльність А. Кушніренка. 
У 1992 році заснував та очолив у Чернівецькому національному універ-
ситеті ім. Ю. Федьковича кафедру музики. У 1994 році отримав звання про-
фесора музики. 
З 1997 року — член Національної ліги композитрів України, член-
кореспондент Академії мистецтв України. 
Одне із останніх досягнень А. Кушніренка і як композитора, і як дириге-
нта — організований ним студентський хор кафедри музики «Резонанс». 
Творча діяльність А. Кушніренка спрямована на популяризацію кращих 
надбань української музичної культури, перш за все хорових творів українсь-
ких композиторів-класиків. 
Література 
540. Про присудження державних премій Української РСР імені Т. Шевченка 
в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури 1984 року: 
Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР // Культура і життя. — 
1984. — 11 берез. 
У галузі концертно-виконавської діяль-
ності — А. М. Кушніренку — художньому 
керівникові та головному диригентові за-
служеного Буковинського ансамблю пісні і 
танцю УРСР — за концертні програми 
1979–1983 років.    
*** 
541. Кушніренко А. Веселкові передзвони: Вокально-хорові твори. — К.: 
Муз. Україна, 2003. — 216 с.: ноти. — (Бібліотека Шевченківського ко-
мітету). 
542. Кушніренко А. М. Українські візерунки: Обробки українських народних 
пісень для хору без супроводу. — К.: Муз. Україна, 1988. — 71 с.: ноти. 
*** 
543. Життя його — то пісня стоголоса: [Про А. М. Кушніренка] // Чернихівсь-
кий Г., Легкун О. Портрети пером: Статті, есеї, рецензії. — Кременець; 
Т., 2003. — Кн. 2. — С. 217–231; фотогр. 
 
103
*** 
544. Валігура К. Пісні оновленого краю // Молодь України. — 1979. — 
14 черв. 
545. Головащенко М. Доля піснею закосичена // Культура і життя. — 1984. — 
22 січ. 
546. Гонта Г. Материнська пісня — синова доля // Прапор перемоги. — 
1984. — 17 берез. 
547. Капустинська Т. Гордість рідного краю // Новини Шумщини. — 2003. — 
1 лют., фотогр. 
548. Ткач М. Піснями колисана доля // Культура і життя. — 1983. — 16 жовт. 
549. Фейгін Я. Хлопець із Великих Загайців // Вільне життя. — 1985. — 5 ли-
стоп. 
*** 
550. Кушніренко Андрій Миколайович (17.Х.1933, с. Великі Загайці, тепер 
Терноп. обл.) — укр. хор. диригент, н. а. УРСР з 1973 // Мистецтво Укра-
їни: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 351. 
551. Кушніренко Андрій Миколайович (17.Х.1933, с. Великі Загайці, тепер 
Терноп. обл.) — укр. хор. диригент, н. а. УРСР з 1973 // Митці України: 
Енциклопед. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1992. — С. 347. 
552. Кушніренко Андрій Миколайович (17.10.1933, с. Великі Загайці, нині 
Шумс. р-ну) — хоровий диригент, композитор, фольклорист, педагог, 
громадський діяч. Засл. діяч мист-в УРСР (1969). Нар. арт. УРСР (1973) / 
П. Левенець, Б. Мельничук, Г. Чернихівський // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. 
К–О. — С. 306–307. 
Матерський Микола Антонович (3.09.1915–30.03.2006) — диригент, 
фольклорист 
Народився 3 вересня 1915 року в с. Ново-Керменчику, що поблизу Марі-
уполя, куди родину Матерських закинула Перша світова війна. Через сім ро-
ків сім’я повернулася в рідне село Долобичів, де в 1929 році хлопчик закін-
чив семирічку. У тому ж році М. Матерський став учнем Української право-
славної духовної семінарії в м. Кременці. У 1930 році вперше керував хором 
семінаристів. 
У 1932 році родина Матерських із Холмщини переїхала до м. Кременця. 
Батько працював дияконом Туницької церкви. 
У 1936 році Микола вступив на теологічний факультет Варшавського 
університету, де провчився три роки, але Друга світова війна перекреслила 
всі плани хлопця. 
З осені 1939 року М. Матерський — директор школи у с. Великих Філь-
варках (нині — с. Плоске на Кременеччині). Викладав українську мову та 
літературу. З 1941 року працював у Кременецькій середній школі № 3. Одно-
часно керував хором Туницької церкви. 
 
104
У 1958 році М. Матерський заочно закінчив Львівський університет і 
лише тоді отримав право викладати українську мову та літературу в середній 
школі. 
Упродовж 1976–1989 років Микола Антонович працював керівником ху-
дожньої самодіяльності в Плоскому. 
У 1990 році створив хор Української православної автокефальної церкви, 
який у 1991 році у Львові на фестивалі хорів УПАЦ зайняв перше місце. 
М. Матерський присвятив себе популяризації української пісні, церков-
ної музики. Він самовіддано, наполегливо працював для духовного відро-
дження рідного народу. 
Помер 30 березня 2006 року. 
Література 
553. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. — Креме-
нець: Папірус, 1999. — 320 с., 32 с. іл. — Із змісту: [Про 
М. Матерського]. — С. 124, 146, 180, 220, 221. 
*** 
554. Довгих літ Вам, Маестро!: [До 80-річчя диригента] // Русалка Дністро-
ва. — 1995. — № 17 (верес.). 
555. Довгих літ вам, маестро! // Самостійна Україна. — Торонто, 1995. — 
№ 4. — С. 46–49. 
Те ж: Діалог. — 1995. — 9 верес. 
556. Ленчук Р. «В солов’їній пісні оживати, воскресати у святій меті…» // Ді-
алог. — 2000. — 2 верес. 
557. Чернихівський Г., Фарина І. І вічна музика звучить // Свобода. — 
1995. — 15 верес. 
*** 
558. Чернихівський Г. Матерський Микола Антонович (03.09.1915, с. Ново-
Керменчик Розів. р-ну, нині Новомлинівка Куйбишев. р-ну Запоріз. 
обл.) — диригент, популяризатор української народної і духовної музи-
ки // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 475. 
*** 
559. Пам’яті Маестро: [Про М. А. Матерського] // Діалог. — 2006. — 
8 квіт. — С. 4; фотогр. 
   
 
105
Олійник Орест Михайлович (24.11.1938–23.11.1998) — 
музикознавець, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв України 
(1997) 
Народився 24 листопада 1938 року в 
с. Дарахові Теребовлянського району в сім’ї хлі-
боробів. 
Навчався в Станіславському музичному учи-
лищі. Вищу освіту здобув у Львівській 
державній консерваторії ім. М. Лисенка, яку 
закінчив у 1965 році. 
Весь трудовий шлях О. Олійника — викла-
дача, завідувача відділу хорових дисциплін 
Уманського музичного училища, головного хор-
мейстера Львівського театру опери та балету 
ім. І. Франка, головного хормейстера й радника 
Монгольської національної опери в Улан-Уде 
(нині — Республіка Бурятія, РФ), завідувача кафедри хорового диригування 
Рівненського інституту культури — пов’язаний із сумлінною працею на ниві 
розвитку й пропаганди вітчизняного та світового мистецтва, виховання про-
фесійних музикантів. 
З 1990 року працював директором Теребовлянського вищого училища 
культури. 
Одним із важливих напрямків у роботі О. Олійника була наукова діяль-
ність. Художню цінність мають його аранжування хорових творів світської та 
духовної музики. 
Великою заслугою митця було створення ним хорових колективів: сту-
дентської капели в Рівненському інституті культури, камерного хору викла-
дачів Теребовлянського вищого училища культури «Благовіст». 
Написав музику на вірш Г. Кушнерика «Теребовля». 
Помер О. Олійник 23 листопада 1998 року в Теребовлі, похований в 
с. Дарахові. 
Література 
560. Олійник О. Культурно-мистецький навчальний заклад: [Про Теребовл. 
вище уч-ще культури] // Теребовлянщина: Краєзн. і літ.-мистец. альма-
нах-календар на 2001 рік. — Т., 2001. — С. 201–207. 
*** 
561. Олійник Орест (24.11.1938–23.11.1998) — музикознавець, диригент, пе-
дагог, заслужений діяч мистецтв України (1997) // Теребовлянщина: Іст.-
краєзн. та літ.-мистец. журнал. — Л.; Теребовля, 1999. — Вип. 1. — 
С. 115. 
 
 
106
*** 
562. Виннічек М., Кушнерик Г. Олійник Орест Михайлович (26.11.1939, 
с. Дарахів, нині Теребовлян. р-ну — 23.11.1998, м. Теребовля, похов. у 
родин. селі) // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 670–671. 
*** 
563. Орест Олійник: [Некролог] // Тернопілля’98–99: Регіон. річник. — Т., 
2002. — С. 631–632. 
Садовський Володимир Іванович (18.08.1865–1940) — 
диригент, музичний діяч і критик, священик 
Народився 18 серпня 1865 року в с. Довжанці Тернопільського району. 
Після закінчення гімназії навчався у Львівській духовній семінарії. 
Упродовж 1891–1894 років В. Садовський організував на Тернопільщині 
українські народні хори, з якими виступав на концертах. У 1894 році був 
призначений вікарієм церкви св. Варвари у Відні. Там він створив мішаний 
хор, який досягнув високої виконавської майстерності.  
У 1901 році В. Садовського переведено з Відня до Перемишля на посаду 
військового капелана, де він відразу включився в музичне життя міста й став 
диригентом хору «Боян». 
Садовський — автор музикознавчих праць та нарисів: «Микола Лисенко 
яко руско-український композитор», «О критичнім музичнім осуді та конеч-
ности єго виобразованя», «Відчуванє красок та природна характеристичність 
родів тонів», «Мішаний хор при храмі св. Варвари у Відні» тощо. 
В. Садовський — один з організаторів музичних видань, зокрема «Арти-
стичного вісника» (1905) та «Альманаху музичного» (1904–1907).  
Опрацював для мішаного хору українські народні пісні, аранжував твори 
М. Вербицького, Нанке та інших композиторів.  
Останні роки свого життя В. Садовський  прожив у Львові. Тут і помер у 
1940 році. 
Література 
564. Володимир Садовський-Домет // Михальчишин Я. З музикою крізь жит-
тя. — Л., 1992. — С. 58–60. 
*** 
565. Садовський Володимир Іванович (псевд. — Домет; 18.VІІІ.1865, 
с. Довжанка, тепер Терноп. обл. − 1940, Львів) — укр. диригент, муз. діяч 
і критик, священик // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 522. 
566. Садовський Володимир Іванович (псевд. — Домет) — укр. диригент, 
муз. діяч і критик, священик // Митці України: Енциклопед. довідник. — 
К., 1992. — С. 511. 
 
107
567. Садовський Володимир // Записки Наукового Товариства 
ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 441–442. 
Стельмащук Степан Ількович (8.10.1925) — хоровий диригент, фо-
льклорист, педагог 
Народився 8 жовтня 1925 року в 
с. Скородинцях Чортківського району. Вчився в 
сільській школі, а в 1942–1943 роках — на бухгал-
терських курсах при Чортківській торговельній 
школі. Упродовж 1944–1949 років служив в армії, 
був учасником бойових дій. У 1950 році закінчив 
Чортківську вечірню школу, у 1954 році — 
Львівське музичне училище, у 1959 році — 
консерваторію. 
З 1957 року С. Стельмащук — викладач, 
старший викладач, доцент Дрогобицького 
педінституту ім. І. Франка, а з 1991 року — 
професор музичного факультету цього ж закладу. 
З 1992 року — член Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові. 
У 1962 році С. Стельмащук організував чоловічий хор «Бескид», яким 
керував до 1989 року, а впродовж 2001–2002 років очолював чоловічий хор 
«Прометей».  
Автор оригінальних хорових композицій: «Плач Ярославни» (за 
Т. Шевченком), «Ой ідуть тумани» (сл. І. Франка), «Остання ніч» 
(сл. М. Старицького), «Серенада» (сл. С. Руданського) тощо, а також солос-
півів на тексти Т. Шевченка, Р. Братуня, Д. Павличка, Я. Купали, обробок 
народних пісень і коляд для хору. Перу Степана Ільковича належить музика 
до літургії. 
С. Стельмащук — збирач і дослідник музичного фольклору, упорядник 
двотомного видання «Пісні Тернопільщини» та книги «Сто українських на-
родних пісень села Скородинці на Тернопільщині». 
Автор численних статей у періодичних виданнях, зокрема в журналах 
«Народна творчість та етнографія», «Дзвін». 
У 1999 році нагороджений відзнакою Президента України — орденом 
«За мужність». 
Література 
568. Дмитро Котко та його хори: Статті, рецензії, спогади, документи / Ред.-
упоряд. С. Стельмащук. — Дрогобич: Відродження, 2000. 
569. Ой зібралась звірина: Укр. нар. пісні-казки для дітей: Пісенник / Упоряд. 
С. І. Стельмащук; Передм. «Той химерний світ» З. Гусара. — К.: Муз. 
Україна, 1991. — 190 с.: іл. 
 
108
570. Пісні Тернопільщини: Календарно-обрядова та родинно-побутова лірика: 
Пісенник. Вип. 1 / Упоряд.: С. І. Стельмащук, П. К. Медведик. — К.: 
Муз. Україна, 1989. — 495 с.: ноти. 
571. Пісні Тернопільщини: Іст., баладні, жартівливі, танцювальні пісні та ко-
ломийки, пісні літ. походження і романси: Пісенник. Вип. 2 / Упоряд.: 
С. І. Стельмащук, П. К. Медведик; Вступ. ст. С. І. Стельмащука. — К.: 
Муз. Україна, 1993. — 636 с.: ноти. 
572. Стельмащук С. Двадцять українських коляд: Для мішаного хору. — Дро-
гобич: Відродження, 1998. — 40 с. 
573. Стельмащук С. І. Під знаком його доброти: (Спогади про 
С. Людкевича). — Дрогобич: Відродження, 1991. — 37 с. 
574. Сто українських народних пісень села Скородинці на Тернопільщині: 
Фольклорні записи / Пісні зібр. і упоряд. С. Стельмащук. — К.: Муз. 
Україна, 1967. — 183 с.: ноти. 
*** 
575. Пісні, записані Павлом Стельмащуком / Вступ. слово С. Стельмащука // 
Нар. творчість та етнографія. — 1970. — № 1. — С. 92–93. 
576. Стельмащук С. Мої спогади про професора Миколу Чайковського // Тер-
нопілля’97: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 495–498; фотогр. 
577. Стельмащук С. Музичний фольклор Тернопільщини // Пісні Тернопіль-
щини: Пісенник. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 5–30. 
578. Стельмащук С. І. Народні пісні на слова діячів «Руської трійці» // Нар. 
творчість та етнографія. — 1989. — № 1. — С. 55–58. 
579. Стельмащук С. І. Пісні одного села на слова Шевченка // Нар. творчість 
та етнографія. — 1964. — № 3. — С. 39–41. 
580. Стельмащук С. Печатки і штампи удокументовують селян: [Про духовне 
життя Галичини першої пол. ХХ ст. на прикладі с. Скородинців Чортків. 
р-ну] // Тернопілля’98–99: Регіон. річник. — Т., 2002. — С. 77–81. 
581. Стельмащук С. І. Посібник для збирачів фольклору: [Про кн. О. Прав-
дюк «Методика записування музичного фольклору» (К.: Муз. Україна, 
1981. — 54 с.)] // Нар. творчість та етнографія. — 1983. — № 5. — С. 80. 
*** 
582. Козачок М. Благословенна музики соборність: Одверто про 
С. Стельмащука // Тернопілля’95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 692–
696; фотогр. 
583. Стельмащук Степан: Біогр. довідка // Тернопілля’97: Регіон. річник. — 
Т., 1997. — С. 705; фотогр. 
584. Степан Ількович Стельмащук (1925) — професор Дрогобицького держа-
вного університету імені І. Франка, хоровий диригент, фольклорист // 
Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. — К., 2002. — С. 155–156. 
585. Степан Стельмащук (1925) — хоровий диригент, фольклорист, педагог, 
професор Дрогобицького державного університету імені І. Франка // 
 
109
Бенч О. Павло Муравський: Феномен одного життя. — К., 2002. — 
С. 602–605; портр. 
*** 
586. Пастух Р. Степан Стельмащук та його твори: [Про викладача муз.-пед. 
факультету Дрогобицького пед. ун-ту, засн. і диригента чоловічої капели 
«Бескид», літератора-пошуківця, уродженця с. Скородинців] // За вільну 
Україну. — 2004. — 22 січ. 
*** 
587. Гамкало І. Стельмащук Степан Ількович (8.Х.1925, с. Скородинці, тепер 
Терноп. обл.) — укр. хор. диригент, педагог і фольклорист // Мистецтво 
України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — 
С. 561. 
Цісик Євген Олексійович (9.09.1897–24.09.1956) — 
український диригент і педагог 
Народився 9 вересня 1897 року в с. Струсові Теребовлянського району. У 
1924 році склав екстерном іспит у Празькій консерваторії. Був музичним ке-
рівником мандрівного театру Литкевичевої. 
З 1930 року працював у театрі Й. Стадника, з 1935 року — у театрі 
ім. І. Тобілевича, з 1940 року — у Коломийському міському театрі. У 
1949 році став керівником місцевого хору. 
Твори: музика до драматичних вистав «Тарас Бульба» М. Старицького 
(за М. Гоголем), «Наймичка» І. Карпенка-Карого, «Богдан Хмельницький» 
О. Корнійчука. 
Помер Є. Цісик 24 вересня 1956 року в м. Коломиї. 
Література 
588. Цісик Євген Олексійович (9.ІХ.1897–24.ІХ.1956) — український дири-
гент і педагог // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — 
С. 623. 
*** 
589. Цісик Євген Олексійович (9.ІХ.1897, с. Струсів, тепер Терноп. обл. − 
24.ІХ.1956, м. Коломия Івано-Фр. обл.) // Мистецтво України: Біогр. до-
відник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 624. 
Кураш І. 
590. Хміляр Л. Маестро з Настасова: [Про І. Кураша — диригента, музиканта-
аматора] // Подільське слово. — 2000. — 31 берез. — (Культура). 
 
110
Кухарук Б. 
591. Чупровська О. Віват, маестро: [Знаному диригенту, засл. працівнику 
культури України Б. Кухаруку з Бережан — 60 років] // Жайвір. — 
2000. — Трав., фотогр. 
*** 
592. Дуда І. Кухарук Богдан Степанович (3.05.1940, с. Гущанки, нині належ. 
до с. Лозівка Підволочис. р-ну) — диригент, хормейстер, діяч культури. 
Засл. прац. культури УРСР (1988). Лауреат респ. конкурсу 
ім. С. Крушельницької (1988, м. Тернопіль) // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. 
К–О. — С. 298–299. 
МУЗИЧНЕ ВИКОНАВСТВО 
Вокальне виконавство 
Григорович Іван (1876–3.04.1937) — оперний та камерний співак, 
диригент, педагог 
Народився в 1876 році в с. Гнильчому 
Бережанського району. Зростав серед тужливих 
пісень тодішнього поневоленого краю. Під час 
навчання в Бережанській гімназії в 1886–
1895 роках оволодів мистецтвом гри на скрипці та 
диригентськими навиками. Був здібним, добре 
знав німецьку, польську та чеську мови. 
У містечку Надвірній на Прикарпатті в 
1895 році І. Григорович вперше виступив як 
хорист у масових сценах Львівського українського 
театру. 
Уже в першому сезоні 1895–1896 років 
успішно виконав партії Писаря та Петра в операх 
«Різдвяна ніч» і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, 
Йонтека в «Гальці» С. Монюшка. 
Талановитий співак працював в театрі й одночасно вчився вокалу у 
Львові в маестро О. Баронча. 
Під час виступів у м. Бережанах Григорович не раз покоряв глядачів кра-
сою свого голосу та майстерною грою. Навесні 1899 року гастролював у Кра-
кові як провідний тенор польського театру. У 1900–1905 роках був солістом 
польського оперного театру у Львові. 
Паралельно співав в українському театрі. З нових його партій відзнача-
лися високою майстерністю Іван у «Катерині» М. Аркаса, Дон Цезар в одно-
 
111
йменній п’єсі Делінгера. Актор створив ряд образів і в драмах І. Карпенка-
Карого, М. Старицького. 
Творче життя завершив І. Григорович вчителем музики в м. Львові, де й 
помер у 1937 році. 
Література 
593. Григорович Іван (1876–1937) — оперний та камерний співак // Записки 
Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комі-
сії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 396–397. 
*** 
594. Медведик П. Золотий голос // Вільне життя. — 1977. — 12 січ. 
595. Олійник В. Співак і педагог // Колос. — 1996. — 21 груд. 
*** 
596. Григорович Іван (1876–1937) // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1979. — Т. 3. — 
С. 165. 
597. Григорович Іван (1876, с. Гнильче, тепер Терноп. обл. − 3.ІV.1937, 
Львів) — укр. співак (тенор) і педагог // Мистецтво України: Біогр. дові-
дник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 176. 
598. Григорович Іван (1876–3.ІV.1937) — український співак і педагог // Мит-
ці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 186. 
599. Медведик П. Григорович Іван (1876, с. Гнильче, нині Підгаєц. р-ну – 
03.04.1937, м. Львів) — оперний і камерний співак (тенор), скрипаль, ди-
ригент, педагог // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 413. 
Коссак Василь Андрійович (12.02.1886–23.05.1932) — 
оперний співак, режисер, театральний діяч 
Народився 12 лютого 1886 року в м. Чорткові. 
Брат співачки Катерини Рубчакової та диригента 
Михайла Коссака. Навчався В. Коссак в учительській 
семінарії та музично-драматичній студії при театрі 
«Українська бесіда». Був солістом оперної групи 
«Бесіди» (1904–1914).  
Очолював театр мініатюр та сатири у Львові, 
виступав у музичних виставах Українського театру 
Й. Стадника. У цих колективах був солістом, іноді —  
режисером. У репертуарі театру під керівництвом 
В. Коссака переважали музичні вистави. 
Серед оперних партій: Петро та Вакула 
(«Наталка Полтавка» і «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Антось («Галька» 
С. Монюшка), Суліман («Роксоляна» Д. Січинського), Леопольд («Жидівка» 
Ф. Галеві), Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського) та багато інших. 
 
112
Помер В. Коссак 23 травня 1932 року в м. Стрию Львівської області. 
Література 
600. Коссак Василь // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці 
Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 412–413. 
601. Кривицька Л. Повість про моє життя: (Спогади артистки). — К., 1958. —
102 с. — С. 28, 68: Про В. Коссака. 
602. Український драматичний театр: Нариси історії: В 2 т. — К., 1967. — 
Т. 1. — С. 427, 431, 433. 
603. Чарнецький С. Вибране. — Л., 1959. — 200 с.: іл. 
С. 145, 160, 185: Про В. Коссака. 
*** 
604. Медведик П. Із сузір’я Коссаків // Вільне життя. — 1987. — 11 лип. 
*** 
605. Коссак Василь // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1980. — Т. 5. — С. 445. 
606. Коссаки — укр. муз. і театр. діячі; Коссак Василь Андрійович (12.ІІ.1886, 
м. Чортків, тепер Терноп. обл. − 23.V.1932, м. Стрий, тепер Львів. 
обл.) — актор, співак (тенор) і режисер // Мистецтво України: Біогр. до-
відник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 323. 
607. Коссак Василь Андрійович // Митці України: Енциклопед. довідник. — 
К., 1992. — С. 321. 
Крушельницька Соломія Амвросіївна (23.09.1872–16.11.1952) — 
співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, заслужений діяч мис-
тецтв УРСР (1951) 
Народилася 23 вересня 1872 року в 
с. Білявинцях теперішнього Бучацького району. 
Дитячі роки майбутньої співачки минули 
недалеко від Тернополя, у с. Білій, де її батько 
був священиком. 
Уже в дитинстві Соломія виявила виняткову 
музичну обдарованість. Під керівництвом батька 
вона вивчила нотну грамоту. 
Навчаючись у Тернопільській гімназії, 
Соломія Крушельницька брала уроки музики у 
Владислава Вшелячинського. Її перший 
публічний виступ відбувся в 1883 році в 
Тернополі на шевченківському концерті в складі 
хору товариства «Руська бесіда». 
Соломія мріяла серйозно вчитися співу. У 1891 році вона вступила до 
консерваторії Галицького музичного товариства. Її викладачами були відомі 
 
113
у Львові музиканти — Валерій Висоцький (сольний спів), Мечислав Солтис 
(гармонія) та Владислав Вшелячинський (гра на фортепіано). 
Оперний дебют молодої співачки відбувся 15 квітня 1893 року на сцені 
Львівського міського театру Скарбка, де вона виконала партію Леонори 
(«Фаворитка» Г. Доніцетті). У тому ж році закінчила консерваторію. 
Після вдалих виступів у Львові Соломія Крушельницька вирішила про-
довжити своє навчання в Італії. Восени 1893 року вона приїхала в Мілан. Її 
вчителями стали професори Фауста Креспі (спів) та Конті (сценічна майстер-
ність). 
Великий вплив на формування особистості молодої співачки мав пись-
менник і публіцист Михайло Павлик. Вона багато читала, вивчала мови, ак-
тивно цікавилася громадським життям рідного краю. 
Навесні 1894 року й на початку 1895 року С.  Крушельницька гастролю-
вала у Львові. Вона співала в операх: «Фаусті» Ш. Гуно, «Страшному дворі» 
С. Монюшка, «Манон Лєско» Дж. Пуччіні та «Кармен» Ж. Бізе. 
Після кількамісячного перебування у Відні, де співачка познайомилася з 
німецькою вокальною школою, виступала в Кракові. Там із великим успіхом 
виконувала партії в «Лоенгріні» Р. Вагнера, «Бал-маскараді» і «Трубадурі» 
Дж. Верді, «Жидівці» Ф. Галеві. 
У грудні 1895 року відбувся дебют Соломії Крушельницької на італійсь-
кій сцені в м. Кремоні в опері Дж. Пуччіні «Манон Лєско». 
Під час зимового сезону 1896–1897 років артистка в складі італійської 
трупи співала на сцені Одеської опери. Вона виконала партії Рахилі («Жидів-
ка» Ф. Галеві) та Дездемони («Отелло» Дж. Верді). 
Під час театральних сезонів 1898–1902 років С.  Крушельницька, перебу-
ваючи у Варшаві, часто виступала в Петербурзі. Там разом із Карузо, Баттіс-
тіні, Арімонді, Кучіні вона співала в складі італійської трупи в Маріїнському 
театрі. 
У 1895 році С.  Крушельницька поїхала до Відня, де протягом чотирьох 
місяців вивчала у відомого професора Йозефа Генсбахера опери Р. Вагнера. 
Ними вона захоплювалася ще в Італії. Упродовж свого артистичного життя 
співачка створила у вагнерівських творах глибокі та переконливі образи: 
Ельзи («Тангейзер»), Брунгільди («Валькірія», «Зігфрід» та «Загибель бо-
гів»), Ізольди («Трістан та Ізольда»), з якими виступала  в Парижі, Сант-Яго, 
Пармі, Неаполі, Мілані, Буенос-Айресі та інших містах світу. 
Упродовж 1898–1902 років Соломія Крушельницька — примадонна Ве-
ликого театру у Варшаві. У її репертуарі було понад 30 опер. Найбільше 
схвальних відгуків вона отримала за виконання головних партій в операх 
«Галька» і «Графиня» С. Монюшка. 
На початку 1903 року С. Крушельницька поїхала до Неаполя. 
Знаменним у житті артистки став 1904 рік: завдяки їй нове життя здобула 
опера Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфляй». 
 
114
Апогей слави Соломії Крушельницької припадає на перше десятиріччя 
ХХ ст. У період між 1904 і 1912 роками співачка багато гастролювала. Вона 
співала на сценах оперних театрів Італії, Іспанії, Португалії, Єгипту, Алжиру, 
Чилі, Бразилії, Аргентини. 
У 1904, 1906–1909 роках виступала в міланському театрі «Ла Скала», на 
сцені якого відбулася італійська прем’єра однієї з найяскравіших опер 
ХХ ст. — «Саломеї» Ріхарда Штрауса. 
У 1910 році сталася важлива подія в особистому житті співачки: вона од-
ружилася з Чезаре Річчоні — італійським адвокатом, палким любителем му-
зики. 
Після Першої світової війни С. Крушельницька покинула оперну сцену й 
присвятила себе камерно-концертній діяльності. Виступи співачки відбулися 
в Буенос-Айресі (1923), Мілані (1924), Парижі (1927), Римі (1929), у різних 
містах США та Канади (1928). 
У 1928 році С. Крушельницька здійснила велику концертну подорож міс-
тами Галичини (Львів, Стрий, Станіслав, Коломия, Городенка, Тернопіль). 
Влітку 1932 року співачка приїхала з Італії до рідного краю. Виступила у 
Львові та Станіславі. 
Восени 1939 року С. Крушельницька повернулася назавжди до Львова, 
де в 1945–1952 роках працювала професором вокалу у консерваторії 
ім. М. Лисенка. 
16 листопада 1952 року перестало битися серце Соломії Крушельницької. 
Похована вона у Львові на Личаківському цвинтарі. 
Література 
608. Баб’як О. Мистецьке чудо: [Останній концерт Крушельницької в Терно-
полі 1934 року] // Тернопіль: погляд крізь століття. — Т., 1992. — С. 180–
181. 
609. Герета І. Соломія Крушельницька і народна пісня // Наук. записки: Збір-
ник. — Т., 1993. — С. 87–100. 
610. Герета І. Соломія Крушельницька та діячі української культури // Терно-
пілля’96: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 530–535. 
611. Залеський О. Соломея Крушельницька // Бучач і Бучаччина: Іст.-мемуар. 
збірник. — Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1972. — С. 168–172. 
612. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. — С. 555, 559: Про С. А. Крушельницьку. 
613. Кравченюк О. Соломія Крушельницька (1873–1952) // Шляхами Золотого 
Поділля: Тернопільщина і Скалатщина: Регіон. іст.-мемуар. збірник. — 
Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто. — 1983. — Т. 3. — С. 649–652; фо-
тогр. сім’ї А. Крушельницького. 
614. Кривицька Л. На службі народного театру. — Л.: Кн.-журн. вид-во, 
1954. — С. 25, 27: Спогади про С. Крушельницьку. 
 
115
615. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
С. Крушельницька див.: «Іменний по-
кажчик», С. 486. 
616. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
С. Крушельницька див.: «Іменний по-
кажчик», С. 793. 
617. Рудницький М. І. В наймах у Мельпомени. — К.: Мистецтво, 1963. — 
343 с.: портр. 
С. 328–341: Про С. Крушельницьку. 
618. Соломія Крушельницька: Спогади. Матеріали. Листування: У 2 ч. / 
Вступ. ст. «На вершині світової слави», упорядкув. і прим. 
М. Головащенка. — М.: Муз. Україна, 1978. — 1979. 
Ч. 1: Спогади. — 1978. — 398 с. 
Ч. 2: Матеріали. Листування. — 1979. — 477 с. 
619. Соломія Крушельницька та світова музична культура: Статті та матеріа-
ли / Голов. ред. О. Смоляк. — Т.: Астон, 2002. — 68 с. 
620. Характеристика на С. Крушельницьку дирекції Львівської консерваторії 
у зв’язку з необхідністю її звільнення з роботи // Культурне життя в 
Україні. Західні землі: Документи і матеріали. — Т. 1: 1939–1953. — К., 
1995. — С. 553. 
135 років від дня народження С. Крушельницької 
621. Соломія Крушельницька. Квіти шани і любові: До 135-річчя від дня на-
родження: Зустріч перша. — Т.: Джура, 2007. — 74 с. 
*** 
622. Білавич Д. Неперевершена Аїда: [С. Крушельницька в ролі Аїди в опері 
Дж. Верді] // Соломія. — 2007. — № 3 (жовт.). — С. 2; фотогр. 
623. Білавич Д. Пізній період сценічної діяльності Соломії Крушельницької // 
Соломія. — 2007. — № 4 (груд.). — С. 1, 5; фотогр. 
624. Вергун К. Уклін тобі, велика Соломіє!: Світ відзначає 135-річчя з дня 
народження нашої землячки // Свобода. — 2007. — 22 верес. — С. 8. — 
(Ювілеї). 
625. Волошин С. Голос української душі: [Про записи виступів 
С. Крушельницької] // Соломія. — 2007. — № 1 (берез.). — С. 6. 
626. Зубеляк М. Соломія Крушельницька в Аргентині: [Про гастролі 
С. Крушельницької в Аргентині впродовж 1906–1913, 1923 років] // Со-
ломія. — 2007. — № 3 (жовт.). — С. 4; фотогр. 
 
116
627. Зюбровська Н. Золотий голос України: 135 років тому на Тернопіллі на-
родилася співачка світової слави Соломія Крушельницька // Вільне жит-
тя. — 2007. — 22 верес. — С. 1; фотогр. мемор. дошки на Будинку куль-
тури в с. Білій. 
628. Лучканін В. «Чистий образ... над Віареджо»: [Про українську співачку 
С. Крушельницьку] // Дзвін. — 2007. — № 7. — С. 152–153. 
629. Чорновол І. Зірки і терни Соломії Крушельницької // Четверта влада. — 
2007. — 19 верес. — С. 7; фотогр. — (Сторінки нашої історії). 
630. Шподарунок Н. Неперевершений успіх і постійне зречення: [Публ. до 
135-річчя від дня народження С. Крушельницької] // Божий сіяч. — 
2007. — № 11 (листоп.). — С. 6. 
631. Шуль-Бевська І. Поезія і проза польських сезонів панни Крушельниць-
кої: [Чотири театральні сезони (1898–1902) С. Крушельницької на сцені 
Великого театру у Варшаві] // Соломія. — 2007. — № 3 (жовт.). — С. 2; 
фотогр. 
130 років від дня народження С. Крушельницької 
632. Антонюк В. Соломія, гідна легенди про себе // Урядовий кур’єр. — 
2002. — 23 листоп. — С. 8–9; фотогр. 
633. Гак А. «Єдина з усіх Джоконда» // Свобода. — 2002. — 28 верес. 
634. Головащенко М. На вершині світової слави // Культура і життя. — 
2002. — 25 верес., фотогр. 
635. Гриневич В. Та, що врятувала «Мадам Баттерфляй» // Голос України. — 
2002. — 24 верес., фотогр. 
636. Майданська С. Непереможна українська Брунгільда // Слово Просвіти. — 
2003. — 2–8 квіт. — С. 10; фотогр. — (Постаті). 
637. Мичко С. Жінка, яка співала // Україна молода. — 2002. — 26 листоп., 
фотогр. 
638. Міщенко М. Їй аплодував світ: 130 років від дня народження 
С. А. Крушельницької (23.09.1872–16.11.1952) — української народної 
співачки, педагога, заслуженого діяча мистецтв України // Вільне жит-
тя. — 2002. — 21 верес. 
639. Попович Ж. Соло-меа // Дзеркало тижня. — 2002. — 5 жовт. — С. 13. 
640. Самая очаровательная Баттерфляй: 23 сентября исполнилось 130 лет со 
дня рождения украинской оперной дивы Соломеи Крушельницкой: Те-
мат. страница // Материал подгот. О. Гончарук, Л. Марчук // Комсомоль-
ская правда в Украине. — 2002. — 25 сент., фотогр. — Из содерж.: Сове-
тская власть ограбила великую певицу; Соломея Крушельницкая потеря-
ла всё, что нажила; В музее обитает дух Соломеи; Создан комитет по 
спасению дома-музея.  
641. Труш Н. В. В гостях у панни Крушельницької // Високий замок. — 
2002. — 6 серп., фотогр.  
 
117
642. Штрихи до біографії великої співачки // Подільське слово. — 2002. — 
13 верес., фотогр. 
643. Ярчук В. Запізніле признання Соломії: 23 вересня — 130 років від дня 
народження Соломії Крушельницької // Свобода. — 2002. — 21 верес. 
125 років від дня народження С. Крушельницької 
644. Виспінський І. Уклін тобі, Велика Соломіє! // Свобода. — 1997. — 
18 верес. 
645. Головащенко М. На вершині світової слави // Соломія. — 1997. — № 3 
(жовт.–листоп.). — С. 1. 
646. Голод І. Єдина фея поміж корифеями: За чотиристалітню історію опери 
не було кращої співачки, ніж С. Крушельницька // Тиждень. — 1997. — 
№ 38 (19–25 верес.). 
647. Єфименко Н. Артистка, співачка, патріотка // Українське слово. — 
1997. — 2 жовт. 
648. Забуті сторінки: 125-річчя від дня народження великої співачки — Соло-
мії Крушельницької // Культура і життя. — 1997. — 1 жовт. 
649. Малицька К. Саломеа грандіссімо: 125 років з дня народження великої 
Соломії // Тернопільська газета. — 1997. — 25 верес., портр. 
650. Майданська С.  Непереможна українська Брунгільда: 23 вересня 125 ро-
ків від дня народження української співачки і педагога Соломії Круше-
льницької // Час. — 1997. — 18–24 верес. — С. 11. 
651. Медведик П. Тернопіль у юності Соломії Крушельницької // Соломія. — 
1997. — № 2. 
652. Михайленко І. На вершині світової слави: 125 років з дня народження 
Соломії Крушельницької // Культура і життя. — 1997. — 1 жовт. 
653. Пилипчук Р. Забуті сторінки // Культура і життя. — 1997. — 1 жовт. 
654. Побережна Г. Соломія Крушельницька // Art Line. — 1997. — № 12. — 
С. 34–35. 
655. Політ поезії і сили: Темат. сторінка // Свобода. — 1997. — 23 верес. — Із 
змісту: Медведик П. Віднайдено свідоцтво про народження і хрещення; 
Герета І. У боротьбі за Соломію; Зюбровська Г. На сцені «Міщанського 
братства» 1928 року. 
656. Собуцька В. Щоб росли троянди і співали солов’ї: Великій Соломії при-
свячено // Свобода. — 1997. — 7 жовт. 
657. Шподарунок Н. Славна дочка Тернопілля // Божий сіяч. — 1997. — № 9 
(верес.). 
 
118
Спогади про С. Крушельницьку 
658. Генсірук С. Голос Крушельницької, як ліра поета: [Спогади про видатну 
співачку та педагога її учня — лауреата Міжнар. конкурсу вокалістів 
(1949)] // Універсум. — 2007. — № 1–2. — С. 33–36; фотогр. 
659. На вершині світової слави: [Відомі італійці про неповторну 
С. Крушельницьку] // Культура і життя. — 2001. — 24 листоп., фотогр. 
660. Папасольї Д. У саду, де квітує мигдаль…: [Спогади] // Музика. — 
1998. — № 1 (січ.-лют.). — С. 20. 
661. Славетна співачка: Спогади і статті про С. Крушельницьку / Упорядкув. і 
вступ. ст. І. Деркача. — Л.: Кн.-журн. вид-во, 1956. — 95 с. 
662. Спогади сучасників: [П. Оверлло, Ф. Гашека, Я. Королевич-Вайдової, 
М. Інкальятті, І. Свєнціцького, Р. Штрауса] // Соломія. — 2002. — № 3 
(листоп.). 
663. Дністренко М. Вшанування ювілею Соломії Крушельницької відбулося у 
її рідному селі: [Білявинцях Бучац. р-ну] // Нова доба. — 1997. — 3 жовт. 
664. Медведик П. Вісті з ювілейного року: 125-річчя співачки 
С. Крушельницької // Соломія. — 1998. — № 5. — С. 2. 
665. Моткалюк І. Пам’яті видатної співачки // Профспілкове життя. — 
1997. — 8 жовт. 
666. Опіллянський П. Вшановує Наддністров’я: [Святково й широко пройшов 
на Заліщанщині «Соломіїн вересень»] // Свобода. — 1997. — 30 верес. 
667. Черемшинський О. У вічність пісенна стежка: [Кн. виставка у Велеснів-
ському музеї, присвячена ювілею С. Крушельницької] // Свобода. — 
1997. — 30 верес. 
С. Крушельницька в художній літературі 
668. Василишин Я. Зоря Саломеї: [Новела про Соломію Крушельницьку] // 
Тернопілля’97. — Т., 1997. — С. 440–441; фотогр. 
669. Віночок Соломії Крушельницької: Поезії і музичні твори. Висловлюван-
ня визначних діячів культури. Репертуар співачки / Зібрав і упоряд. 
П. Медведик. — Т.: Збруч, 1992. — 125 с. 
670. Врублевська В. Соломія Крушельницька: Роман-біографія. — К.: Мо-
лодь, 1979. — 336 с. 
Рец.: Янюк В. В ореолі слави: [Про кни-
гу В. Врублевської «Соломія Крушельниць-
ка»] // Армія України. — 1997. — 14 серп. 
671. Мельничук Б., Ляховський І. Соломія Крушельницька: Драма-легенда. — 
Т.: Б. в., 1994. — 57 с. 
672. Рудницький М. Непередбачені зустрічі. — Л.: Каменяр, 1969. — 207 с. 
 
119
Ушанування пам’яті С. Крушельницької 
673. Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові: Ілюст-
рований путівник. — Л.: Каменяр, 2002. — 63 с.: іл., фотогр. 
674. Зюбровська Н., Зюбровський Н. Меморіальний музей Соломії Крушель-
ницької. — Т.: Джура, 2007. — 111 с.: фотогр. 
*** 
675. Білавич Д., Лужецька І. Музей Соломії Крушельницької у Львові // Со-
ломія. — 1997. — № 3 (жовт.–листоп.). — С. 1. 
676. Гайдуківський О. Ювілей Соломії // Божий сіяч. — 1997. — № 10 (жовт.). 
677. Генсірук С. Голос Крушельницької як ліра поета: [Спогади про 
С. Крушельницьку  її учня академіка С. Генсірука] // Соломія. — 2007. — 
№ 3 (жовт.). — С. 4; фотогр. 
678. Герета І. На честь Великої України: [Про святкування ювілею 
С. Крушельницької] // Дзвін. — 1998. — № 4. — С. 159–160. 
679.  Забуті сторінки: 125-річчя від дня народження великої співачки — Со-
ломії Крушельницької // Культура і життя. — 1997. — 1 жовт. 
680. Зюбровська Н. У Білій, на батьківщині: Музеєві С. А. Крушельницької — 
30 // Вільне життя. — 1993. — 12 жовт. 
681. Кияновська Л. З ім’ям славетної Соломії: Львівський державний театр 
опери та балету віднині носитиме ім’я Соломії Крушельницької // Висо-
кий замок. — 2000. — 11 листоп., фотогр. — (Львівській опері — 100 ро-
ків). 
682. Коваль С. Звучав чарівний голос Соломії: [Про заходи, приурочені до 
135-річчя від дня народження С. Крушельницької, у Держархіві облас-
ті] // Свобода. — 2007. — 8 верес. — С. 4; фотогр. 
683. Костюк С. Фонд Соломії Крушельницької у Тернопільському краєзнав-
чому музеї // Соломія. — 2007. — № 3 (жовт.). — С. 5; фотогр. 
684. Кріль М. Світ Соломії Крушельницької у книжках: [У вид-ві «Підручни-
ки і посібники» вийшов бібліогр. покажч. «Соломія Крушельницька», 
який підготувала Терноп. обл. універс. наук. б-ка] // Місто. — 2007. — 
24 жовт. — С. 13; фотогр. 
685. Кушнір Б. Століття Львівської опери: Повернення Соломії Крушельни-
цької під склепіння рідного театру // Київські відомості. — 2000. — 
1 груд. 
686. Кушнірук А. «За Гомера сперечалися сім міст Італії, а за Крушельниць-
ку — весь світ»: [У філармонії відбувся концерт Державного камерного 
оркестру «Київські солісти» під керівництвом Богодара Которовича, 
приурочений року Соломії Крушельницької в Терноп. обл.] // Свобо-
да. — 2007. — 17 берез. — С. 8; фотогр. 
687. Лозинська Л. Незабутня наша Соломія: [Про низку заходів, присвячених 
видатній укр. співачці] // За вільну Україну. — 2002. — 2 квіт., фотогр. 
 
120
688. Лужецька І. Львівський музей Крушельницької вперше зібрав нащадків 
Соломії // Соломія. — 2002. — № 3 (листоп.). 
689. Мельник О. Соломія Крушельницька повернулась до Львівської опери: 
[Відлитою скульптурою в бронзі, яку встановлено в Дзеркальній залі 
Львівської опери] // Урядовий кур’єр. — 2002. — 30 берез. — (Легенда 
оперного мистецтва). 
690. Мокрецька Т. Її не забуває ріднокрай: [Відкриття музею Соломії Круше-
льницької та посвята її барельєфа в с. Білявинцях] // Вільне життя. — 
2007. — 6 жовт. — С. 1. 
691. Подкович М. Соломіїн вересень: [Всеукр. наук. конференція «Соломія 
Крушельницька та світова музична культура» відбулася в ТДПУ 
ім. В. Гнатюка] // Соломія. — 2002. — № 3 (листоп.). 
692. Подкович М. 135-ий Соломіїн вересень на Тернопіллі: [Про заходи, які 
проходили в області, зокрема в ОУНБ, присвячені 135-річчю від дня на-
родження С. Крушельницької] // Соломія. — 2007. — № 3 (жовт.). — 
С. 1, 2. 
693. Попова О. Меморіальний музей Соломії Крушельницької: [У с. Білій Те-
рноп. обл.] // Експрес. — 2007. — 29–30 верес. — С. 16; фотогр. — (Екс-
курсія в газеті). 
694. Попович Ж. «З любов’ю ваша Соломія…»: [Мемор. музей 
С. Крушельницької] // Тернопіль вечірній. — 2002. — 23 жовт. 
695. Соломії Крушельницькій присвячується // Урядовий кур’єр. — 1997. — 
27 верес. 
696. Хміляр Л. Дім, де жила Соломія: [40 років мемор. музею 
С. Крушельницької в с. Білій] // Свобода. — 2002. — 16 лип. 
697. Шот М. Пісню людям віддала: [Ушанування пам’яті С. Крушельницької 
на Тернопіллі] // Урядовий кур’єр. — 2002. — 12 жовт. 
698. Ювілейний Соломіїн рік: [Заходи, які проводилися в Тернополі та Львові 
з нагоди 125-річчя від дня народження С. Крушельницької] // Тернопіл-
ля’97: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 441–448. 
Конкурси на здобуття премії ім. С. Крушельницької 
699. Виспінський І. Вибрані часом і... конкурсом «Соломія»: [Всеукр. конкурс 
на здобуття премії ім. Соломії Крушельницької] // Свобода. — 2007. — 
15 груд. — С. 8. — (Вічний голос таланту). 
700. Виспінський І. ІV конкурс на здобуття премії ім. С. Крушельницької // 
Соломія. — 1997. — № 3, фотогр. 
701. Паламарчук О. Неперевершена Саломея засвічує нові зірки: [З фестива-
лю ім. С. Крушельницької] // Театральна бесіда. — 1997. — № 1. — 
С. 43–44. 
 
121
702. Теленчі О. Уклін тобі, Соломіє…: [Всеукр. фестиваль 
ім. С. Крушельницької став шостим, відбувся у Львові] // Голос Украї-
ни. — 1995. — 24 листоп. 
703. Терещенко А. Фестиваль імені Соломії Крушельницької // Культура і 
життя. — 1996. — 17 січ. 
704. Франків М. Тобі, Соломіє, присвячуємо!: З історії конкурсу 
ім. С. Крушельницької (1986–1991 рр.) // Соломія. — 1997. — № 3, фото-
гр. 
*** 
705. Про введення в обіг ювілейної монети «Соломія Крушельницька» // Віс-
ник НБУ. — 1997. — № 12. — С. 58. 
*** 
706. Крушельницька Соломія Амвросіївна (23.ІХ.1872–16.ХІ.1952) // УРЕ. — 
2-ге вид. — К., 1980. — Т. 5. — С. 545. 
707. Крушельницкая Соломея Амвросеевна // Музыкальная энциклопедия / 
Гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М., 1976. — Т. 3. — С. 71. 
708. Крушельницькі — укр. співачки; сестри. Соломія Амвросіївна К. 
(23.ІХ.1872, с. Білявинці, тепер Терноп. обл. — 16.ХІ.1952, Львів) — лі-
рико-драм. сопрано, з.д.м. УРСР з 1951 // Мистецтво України: Біогр. до-
відник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 339. 
709. Крушельницька Соломія Амвросіївна (23.ІХ.1872–16.ХІ.1952) — україн-
ська співачка (лірико-драм. сопрано), заслужений діяч мистецтв // Митці 
України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 337. 
710. Крушельницька Соломія // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1994. — Т. 3. — С. 1195. 
711. Крушельницька Соломія (1872–1952) — славетна співачка, педагог, за-
служений діяч мистецтв // Водяний Б. Короткий словник діячів українсь-
кої музичної культури. — Т., 1992. — С. 24. 
712. Kruszelnicka Salomea, znakomita spiewaczka // Encyklopedia Powszechna z 
ilustracjami i mapami. — Warszawa, 1900. — T. VIII. — S. 639. 
713. Медведик П., Щербак Л. Крушельницька Соломія Амвросіївна 
(23.09.1872, с. Білявинці, нині Бучац. р-ну — 16.11.1952, м. Львів) — спі-
вачка (лірико-драматичне сопрано), педагог. Засл. діяч мист-в УРСР 
(1951) // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 253–254; фотогр. 
*** 
714. Соломія Крушельницька: Бібліогр. покажчик / Упоряд.: Н. К. Іванко, 
П. К. Медведик. — Т., 1983. — 8 с. 
715. Соломія Крушельницька: Бібліогр. покажчик / Упр. культури Терноп. 
облдержадміністрації, Терноп. обл. універс. наук. б-ка; Упоряд. 
 
122
А. О. Ленчишин; Передм. «Співачка світової слави» П. К. Медведика. — 
Т.: Підручники і посібники, 2007. — 112 с.: фотогр. 
716. Ростислав Пилипчук: Бібліогр. покажчик / Упоряд. В. А. Кушніренко; 
Худож. оформ. А. О. Ливня. — К.: Твім інтер, 1996. — 112 с. 
Про С. Крушельницьку див.: «Іменний 
покажчик», С. 98. 
Крушельницька Ганна Амвросіївна (18.08.1887–13.05.1965) — украї-
нська співачка 
Народилася 18 серпня 1887 року в с. Білій 
(тепер — передмістя Тернополя). 
У 1895–1896 роках навчалася гри на фортепіано 
в С. А. Крушельницької. Закінчила Вищий 
музичний інститут ім. М. Лисенка у Львові та 
Міланську консерваторію. Артистичну діяльність 
розпочала в концертах Тернопільського, згодом  — 
Львівського, Стрийського та Чернівецького 
«Боянів». 
Співала Г. Крушельницька у Львові на 
концертах, присвячених ювілеям Т. Шевченка, 
М. Лисенка, І. Франка. Мала широкий камерний 
репертуар творів М. Лисенка, О. Нижанківського, 
Д. Січинського, В. Барвінського та ін. На 
українській сцені оперної студії при «Бояні» та Вищому музичному інституті 
ім. М. Лисенка виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» 
С. Гулака-Артемовського), Наталки та Марусі («Наталка Полтавка» і «Чор-
номорці» М. Лисенка). Співала в оперних театрах Варшави та Львова, італій-
ських міст: Верони, Венеції, Анкони, Риму. 
У 1921–1927 роках працювала педагогом вокалу та фортепіано в музич-
них навчальних закладах Львова й Дрогобича та виступала як камерна співа-
чка. 
Померла Г. Крушельницька 13 травня 1965 року у Львові. 
Література 
717. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. — С. 554: Про Г. Крушельницьку. 
718. Крушельницька Ганна (18.VІІІ.1887–13.V.1965) // Записки Наукового 
Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 
1993. — Т. ССХХVІ. — С. 415–416. 
719. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упорядкув., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. —
 816 с., 16 л. іл. 
 
123
Про А. Крушельницьку див.: «Іменний 
покажчик», С. 793. 
*** 
720. Зюбровська Н. Ганна Крушельницька, сестра великої Соломії // Поділь-
ське слово. — 1995. — 9 верес. — (Імена). 
721. Медведик П. Сестра Соломії // Вільне життя. — 1975. — 25, 26, 28 лис-
топ.; 2, 7 груд. 
722. Медведик П. Славетна сестра великої Соломії // Жовтень. — 1982. — 
№ 9. — С. 105–109. 
723. Медведик П. Славетна сестра великої Соломії: [До 115-річчя від дня на-
родження Ганни Крушельницької] // Соломія. — 2002. — № 2 (серп.-
верес.), фотогр. 
724. Медведик П. Поєднання високої краси: Творчість Тараса Шевченка в 
сім’ї Крушельницьких // Вільне життя. — 1989. — 3 берез. 
725. Федун М. Ганна йде слідами Соломії… // Ровесник. — 1997. — 29 серп., 
портр. — (Слава Тернопілля). 
726. Федун М. Талановита сестра Соломії // Подільське слово. — 1997. — 
30 серп. 
727. Черемшинський О. Співачка і педагог // Вісті Придністров’я. — 1997. — 
22 серп. 
*** 
728. Крушельницька Ганна Амвросіївна (18.VІІІ.1887–13.V.1965) // УРЕ. — 2-
е вид. — К., 1980. — Т. 5. — С. 545. 
729. Крушельницькі — укр. співачки; сестри. Ганна Амвросіївна К. 
(18.VІІІ.1887, с. Біла, тепер передмістя Тернополя — 13.V.1965, Львів) — 
сопрано // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 339. 
730. Крушельницька Ганна Амвросіївна (18.VІІІ.1887–13.V.1965) // Митці 
України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 338. 
731. Медведик П. Крушельницька Ганна Амвросіївна (Анна; 18.08.1887, 
с. Біла, нині Терноп. р-ну – 13.05.1965, м. Львів) — оперна і камерна спі-
вачка (мецо-сопрано) // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 253; фотогр. 
732. Крушельницька Ганна (1887–1965) — співачка // Водяний Б. Короткий 
словник діячів української музичної культури. — Т., 1992. — С. 24. 
 
124
Сучасні співаки Тернопілля 
Бойко Роман Петрович (20.05.1942) — український співак і педагог, 
заслужений артист України (1989) 
Народився 20 травня 1942 року в с. Скоморохах Тернопільського району. 
У 1972 році закінчив Львівську консерваторію 
ім. М. Лисенка (клас П. П. Кармалюка та 
О. Й. Дарчука). 
Упродовж 1972–1974 років був солістом 
Київського театру оперети. У його репертуарі 
партії Графа («Граф Люксембург» Ф. Легара), 
Едвіна («Сільва» І. Кальмана), Андрія («Сто перша 
жінка султана» О. Сандлера). 
З 1974 року — викладач вокалу 
Тернопільського музичного училища 
ім. С. Крушельницької, згодом — завідувач 
вокального відділу цього ж закладу. Доцент 
кафедри політології та філософії ТНЕУ. 
З 1986 року — керівник фольклорного ансамблю «Терноцвіт». 
У 1989 році Р. Бойку присвоєно звання заслуженого артиста України. 
У репертуарі співака — арії з опер і оперет вітчизняних та зарубіжних 
композиторів, романси М. Лисенка, Д. Січинського, С. Рахманінова тощо. 
Р. Бойко — учасник багатьох ювілейних концертів, лауреат всеукраїнсь-
ких і міжнародних конкурсів, обласної мистецької премії 
ім. С. Крушельницької та Всеукраїнської премії ім. братів Лепких. Соліст 
муніципального оркестру «Оркестра Волі». Член журі Всеукраїнського фес-
тивалю-конкурсу «Кришталевий жайвір». 
У 2002 році Романа Бойка обрано «Людиною року» м. Тернополя. 
Література 
733. Вітаємо! Лауреати премії братів Лепких за 1995 рік // Свобода. — 
1996. — 18 трав. 
Новими лауреатами премії, яку заснував 
журнал «Тернопіль», стали: вокальний дует 
у складі засл. артиста України Р. Бойка та 
засл. працівника культури України 
Й. Сагаля — за багаторічну виконавську ді-
яльність, пропаганду стрілецьких пісень та 
пісень на твори братів Лепких. 
 
125
*** 
734. Роман Бойко: «Мій журавель ще десь у небі»: [Інтерв’ю] / Зап. 
В. Сушкевич // Вільне життя. — 1988. — 15 черв. 
735. Бойко Р. Чому болить серце?: Невеселі роздуми про культуру і не тіль-
ки // Тернопіль вечірній. — 1994. — 21 груд. 
736. Бойко Р. Як ніколи, потрібні таланти: [Зав. вокального відділу Терноп. 
муз. уч-ща ім. С. Крушельницької ділиться враженнями про підготовку 
області до участі у творчому звіті в м. Києві] // Тернопіль вечірній. — 
1999. — 4 серп. 
*** 
737. Бабуняк Я. Пісеннокрилля Романа Бойка: [60-річчя від дня народження 
засл. артиста України] // Вільне життя. — 2002. — 21 трав. — (Ювілеї). 
738. Панчук В. Урочистості у старому замку: [Ушанування переможців кон-
курсу «Людина року–2001»] // Вільне життя. — 2002. — 12 берез. — 
С. 2; фотогр. 
*** 
739. Климчук Б. Митці Тернополя — у «Прапороносцях» // Культура і жит-
тя. — 1986. — 1 черв. 
740. Краснопольський І. Поема подвигу і вірності: [Про оперу «Прапоронос-
ці» О. Білаша, поставлену в Тернополі] // Вільне життя. — 1986. — 
3 черв., фотогр. 
*** 
741. Медведик П. Бойко Роман Петрович (20.05.1942, с. Скоморохи, нині Те-
рноп. р-ну Терноп. обл.) — співак (бас-баритон). Засл. арт. УРСР (1989) // 
ЕСУ. — К., 2004. — Т. 3. Біо–Бя. — С. 197; фотогр. 
742. Медведик П. К. Бойко Роман Петрович (20.V.1942, с. Скоморохи, тепер 
Терноп. р-ну Терноп. обл.) — укр. співак (бас-баритон) і педагог, засл. 
артист УРСР з 1989 // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — 
Т. 1. А–В. — С. 227. 
743. Медведик П. К. Бойко Роман Петрович (20.05.1942, с. Скоморохи Тер-
ноп. р-ну) — співак (бас-баритон), педагог, громадський діяч. Засл. арт. 
УРСР (1989) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 158; фотогр. 
Горчинський Анатолій Аркадійович (22.07.1924–6.01.2007) — 
композитор, виконавець власних пісень, режисер, народний артист 
України (1994) 
Народився 22 липня 1924 року в м. Фастові, що на Київщині. Батько 
А. Горчинського був репресований у 1938 році, а в 1948 році розстріляний. 
Може, саме печаль і спонукала сина до мелодій, котрі допомагали вилити з 
душі біль.  
 
126
Закінчив Київське музичне училище, у 1956 році — режисерський факу-
льтет Київського театрального інституту, вчився в 
знаменитого Мар’яна Крушельницького. 
Працював режисером у театрах Львова (1957–
1968), Хмельницького (1968–1973), Рівного (1973–
1974), Тернополя (1975–1992). 
Нині всім відомі артисти Богдан Ступка та Фе-
дір Стригун вийшли, так би мовити, з-під крила 
Анатолія Аркадійовича. Горчинський на той час 
очолював театральну студію у Львові.  
У Тернопільському театрі поставив 
43 вистави — усі з власною музикою. Тож за роки 
режисерської праці, як бачимо, немало написано, 
створено. 
Останні вистави А. Горчинського: «Як наші діди парубкували» 
В. Канівця, «Сім’я злочинця» Джакометті, «Черниця і спокусник» 
І. Тогобочного, «Чорноморці» М. Лисенка, опера «Запорожець за Дунаєм» 
Гулака-Артемовського, оперета «Сільва» І. Кальмана. Така різножанро-
вість — не дивина. Доводилося ставити не лише драматичні твори, а й опери, 
оперети тощо. Та це й закономірно. Можна було випробувати себе в різних 
жанрах. 
Але, як відомо, є ще один жанр, з яким Анатолій Горчинський не розлу-
чався впродовж усього творчого життя. Це — пісня. Вона — суща й натхнен-
на супутниця його творчості, душевної невтоми, доріг і пошуків. У пісенному 
доробку автора — понад 300 пісень, мелодій різних і гарних. Це «Червона 
троянда», «Здрастуй», «Чужа кохана» та інші. 
В останні роки стала не лише популярною, а й улюбленою в мільйонів 
слухачів ще одна пісенна перлина на вірші поета Миколи Луківа — «Росте 
черешня в мами на городі». Пісня — лауреат «Пісенного вернісажу–93». Во-
на часто звучить на замовлення щирих шанувальників.  
У 1994 році А. Горчинському присвоєно високе звання «Народний артист 
України». 
На фестивалі «Шлягери ХХ століття» (м. Київ, 2000) кращими піснями 
століття визнані «Червона троянда», «Троянди на пероні», «Росте черешня в 
мами на городі». 
Помер А. Горчинський 6 січня 2007 року. 
Література 
744. Про присвоєння працівникам мистецтв почесних звань Української РСР: 
Указ Президії Верховної Ради УРСР від 28 травня 1979 р. // Відомості 
Верховної Ради УРСР. — 1979. — № 24. — С. 350. 
 
127
Заслуженого артиста УРСР: Горчинсь-
кому А. А., режисерові Терноп. обл. укр. 
муз.-драм. театру ім. Т. Г. Шевченка. 
*** 
745. Горчинський А. Росте черешня в мами на городі. — Т.: Збруч. — 
1998. — 108 с.: ноти. 
746. Горчинський А. Троянди на пероні: [Збірка пісень, ліричних роздумів та 
сокровенних спогадів маестро] / Передм. «Краплі пісенної любові на пе-
люстках сонячних троянд» Б. Новосядлого. — Т.: Горлиця, 2000. — 81 с. 
*** 
747. Новий тернопільський вальс: [Пісня] / Муз. А. Горчинського; Сл. 
Г. Петрука-Попика // Тернопіль вечірній. — 1992. — 7 листоп. 
*** 
748. Анатолій Горчинський: «Грошей за пісні не беру — співайте на здо-
ров’я»: [Інтерв’ю] / Зап. Т. Поліщук // Україна. Європа. Світ. — 1997. — 
15–21 лют., фотогр. 
749. Анатолій Горчинський: «Зачекайте літа. Ще надворі не осінь»: [Ін-
терв’ю] / Зап. В. Сушкевич // Вільне життя. — 2002. — 27 черв., фотогр. 
750. Анатолій Горчинський: «І для вас мелодія вже є»: [Інтерв’ю] // Жінка. — 
1996. — № 6. — С. 18–19. 
751. Анатолій Горчинський: «Кричати і стрибати на сцені не є свідченням 
високого артистичного рівня»: [Інтерв’ю] / Зап. М. Калинюк // Нова до-
ба. — 2002. — 24 трав. 
752. Анатолій Горчинський: «Найкраща моя пісня ще не написана…»: [Ін-
терв’ю] / Зап. Є. Зозуляк // Вільне життя. — 1999. — 20 лип. 
753. Горчинський А. Не забуваймо, хто ми є // Соломія. — 1999. — № 5 
(жовт.). — С. 2; портр. 
754. Анатолій Горчинський: «Солов’їний спів» я написав, не знаючи нот: [Ін-
терв’ю] / Зап. Т. Колесниченко  // Україна молода. — 1995. — 19 верес. 
755. Анатолій Горчинський: «Стару бабу з косою я поки перехитрував»: [Ре-
жисер, співак і композитор відзначає своє 75-річчя] / Публ. М. Поліщук // 
День. — 1999. — 22 лип. 
756. Горчинський А. «Ще донині я в нормальній формі»: [Інтерв’ю] / Зап. 
М. Маслій // Західна Україна. — 1996. — 25 трав.–1 черв. 
757. Горчинський А. «Я дуже часто закохуюсь і радий, що маю таку особли-
вість»: [Інтерв’ю] / Зап. М. Маслій // Тернопільська газета. — 1997. — 
1 трав. 
758. Горчинський А. «Я не третій, я не зайвий ...»: Бенефіс: [Інтерв’ю] / Зап. 
М. Лисевич // Західна Україна. — 1994. — 16–22 лип. 
759. Горчинський А. «Я ще досі вчуся ...»: [Інтерв’ю] / Зап. М. Маслій // Со-
ломія. — 1997. — № 2 (серп.–верес.), фотогр. — (50 років творчості). 
 
128
760. Горчинський А. «Якби я не закохувався, то нічого не написав би»: [Ін-
терв’ю] / Зап. М. Маслій // Тиждень. — 1997. — 4–10 лип., фотогр. 
*** 
761. Кордіані Б., Мельничук-Лучко Л. Львівський державний український 
драматичний театр ім. М. Заньковецької. — К.: Мистецтво, 1965. — 99 с. 
С. 38–39, 53, 95–98: Про 
А. Горчинського. 
762. Корнієнко О. З. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Мистец-
тво, 1980. — 192 с. 
С. 73, 74, 75, 77, 88: Про 
А. Горчинського. 
763. Новосядлий Б. Штрихи до портрета народного артиста України Анатолія 
Горчинського // Горчинський А. Троянди на пероні: Збірник. — Т., 
2000. — С. 4–11. 
*** 
764. Афоніна А. Його мелодія // Вісті з України. — 1981. — 17 груд. 
765. Бай Н. «Нехай залишуся в пам’яті піснями» // Вісті з України. — 1995. — 
№ 7 (9–15 лют.). 
Те ж: Русалка Дністрова. — 1997. — № 4 (квіт.). — С. 4. 
766. Барна В. Муза Анатолія Горчинського: [У Канаді вийшла у світ платівка 
«Червона троянда» із записами пісень композитора] // Культура і жит-
тя. — 1991. — 13 лип. 
767. Гавриленко Я. Перший український бард // Тернопіль вечірній. — 
1992. — 11 листоп. 
768. Гадомський О. Горчинський у несподіваному ракурсі // Нова газета. — 
2000. — 29 груд., фотогр. 
769. Гулько Я. Повернення у молодість // Тернопіль вечірній. — 1994. — 
2 лют. 
770. Демків Б. Народження троянди // Вільне життя. — 1976. — 17 жовт. — 
(Акторські силуети). 
771. Дуда І. Горчинський Анатолій Аркадійович // Ровесник. — 1985. — 
16 берез. 
772. Заяць Р. Спів тихий та проникливий // Рідне село. — 1991. — № 42 (лис-
топ.). 
773. Кушнірук З. «Без кохання пісні не напишеш» // Вільне життя. — 1993. — 
10 лип. 
774. Маслій М. Анатолій Горчинський на прізвисько «Черешня» // Щасливої 
дороги. — 2001. — № 3 (лют.). 
775. Миколюк М. «Я ж пишу пісні так, як просто інакше не можу» // Магіст-
раль. — 1997. — № 42–43 (лип.). — С. 7. 
 
129
776. Ониськів М. Анатолій Горчинський: «Червону троянду дарую я 
Вам…» // Тернопіль вечірній. — 1998. — 9 лют. — С. 1; фотогр. 
777. Пісенне свято в «Україні»: [Диплом лауреата фестивалю «Пісенний вер-
нісаж–96» вручено А. Горчинському] // Урядовий кур’єр. — 1997. — 
28 січ. 
778. Савельєва-Семеренко М. До глибинних пластів // Вільне життя. — 
1980. — 2 лют. — (Акторські силуети). 
779. Садовська Г. «Хто створив пісенний Капітолій?»: [Ювілейний вечір 
А. Горчинського] // Вільне життя. — 1998. — 13 лют. 
780. Сингаївський М. Автор чудової пісні // Злагода. — 1994. — 30 черв. 
781. Сінкевич Б. Почуття, народжені з троянд // Демократ. Україна. — 
1998. — 6 серп. 
782. Собуцька В. «Маю честь запросити»: [Авторський вечір композитора до 
50-річчя творчості] // Свобода. — 1998. — 14 лют. 
783. Сушкевич В. Хай завжди квітнуть у ваших серцях червоні троянди // Но-
ва доба. — 1995. — 13 жовт. 
Те ж: Голос України. — 1995. — 14 січ. 
784. Сушкевич В. Червону троянду дарує він нам // Армія України. — 
1995. — 5 квіт. 
785. Сушкевич В. Червона троянда — це квітка кохання // Свобода. — 
1993. — 17 квіт. 
786. Тарасенко В. Львів аплодував Горчинському і Драпаку. Оплески долину-
ли і до Тернополя // Тернопіль вечірній. — 1994. — 14 верес. 
787. Токарєв Ю. …і «Червону троянду» подарував // Культура і життя. — 
1989. — 3 груд. 
788. «Черешня-1» і «Черешня-2» Анатолія Горчинського: [Дві касети зі свої-
ми піснями видав укр. композитор і виконавець] // Тернопільська газе-
та. — 1997. — 20 берез. 
789. Чорна О. Червона троянда від Анатолія Горчинського: [Авторський ве-
чір] // Ровесник. — 1998. — 14 лют. 
790. Шахова Л. Невтомні руки — серце золоте // Сільські вісті. — 1994. — 
31 трав. — (Зустрічі на ваше прохання). 
791. Якимець-Градоблянська Г. «Якби Горчинський жив у Москві, він не по-
ступився б самому Булату Окуджаві…»: [Розмова із нар. артистом Укра-
їни] // Тернопільська газета. — 1996. — 7 листоп., фотогр. 
792. Янковий М. Анатолій Горчинський: «Чую виставу мелодією» // Вільне 
життя. — 1985. — 3 квіт. — (Творчі портрети). 
*** 
793. Сінкевич Б. Над усе красивіше у світі: Нарис: [До 75-річчя від дня наро-
дження композитора] // Тернопіль вечірній. — 1999. — 23 лип. 
 
130
*** 
794. Домбрович Т. Віват, маестро!: [Презентація книги «Росте черешня в ма-
ми на городі», у яку увійшло 50 пісенних творів А. Горчинського] // Ві-
льне життя. — 1998. — 10 лют. 
*** 
795. Залізний В. Не згасне пісня: Світлій пам’яті композитора Анатолія Гор-
чинського // Свобода. — 2007. — 13 січ. — С. 8. 
796. Клос С. Не стало автора «Червоної троянди» // Високий замок. — 
2007. — 11 січ. — С. 8; фотогр. 
797. Лінчевська С. Анатолій Горчинський більше не заспіває // Місто. — 
2007. — 10 січ. — С. 6; фотогр. 
798. Мичко С. Назавжди відцвіла черешня: Помер бард і композитор Анато-
лій Горчинський // Україна молода. — 2007. — 11 січ. — С. 2; фотогр. — 
(Втрати). 
799. Садовська Г. Змовкла муза Анатолія Горчинського // Вільне життя. — 
2007. — 10 січ. — С. 8; фотогр. — (Пам’ять). 
800. Солтис В. Остання троянда Анатолія Горчинського // Номер один. — 
2007. — 10 січ. — С. 2; фотогр. 
801. Собуцька В. Сирітськи зойкнула обірвана струна // Свобода. — 2007. — 
10 січ. — С. 2; фотогр. — (Відходять майстри). 
*** 
802. Попович Ж. 40 днів як не стало Маестро троянд // Місто. — 2007. — 
14 лют. — С. 6, 15; фотогр. 
*** 
803. Горчинський Анатолій Аркадійович (22.VІІ.1924, м. Фастів, тепер Київ. 
обл.) — укр. режисер, композитор, співак (баритон), н. а. України з 
1994 // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 171. 
804. Горчинська О. Горчинський Анатолій Аркадійович (22.07.1924, м. Фастів 
Київ. обл.) — режисер, композитор, виконавець власних пісень // ТЕС. — 
Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 405; фотогр. 
Дідик Тамара Софронівна (17.09.1935) — українська співачка, на-
родна артистка УРСР (1975) 
Народилася 17 вересня 1935 року в м. Ланівцях. Після закінчення школи 
навчалася у Львівському музичному училищі, яке закінчила відмінно. Тоді 
стала студенткою Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка. Педагогом мо-
лодої співачки була О. К. Бандрівська, племінниця знаменитої Соломії Кру-
шельницької. У 1960 році Т. Дідик із відзнакою закінчила клас сольного спі-
ву консерваторії. 
 
131
Понад тридцять років була солісткою 
Львівського театру опери та балету. З 1989 року — 
доцент Львівської музичної академії ім. М. Лисенка. 
У 1966 році Тамарі Софронівні присвоєно 
почесне звання «Заслужена артистка УРСР», а в 
1975 році — «Народна артистка УРСР». 
Упродовж творчого шляху співачка виконала 
більше 52 ролей. Партії: Наталки («Наталка 
Полтавка» Лисенка), Оксани («Запорожець за 
Дунаєм» Гулака-Артемовського), Мирослави 
(«Золотий обруч» Лятошинського), Галі («Назар 
Стодоля» Данькевича), Тетяни («У неділю рано зілля 
копала» Кирейка), Іоланти, Тетяни («Іоланта», 
«Євгеній Онєгін» Чайковського) та інші. 
Демонструвала свою майстерність Т. Дідик і за кордоном. Тричі гастро-
лювала в Америці, Канаді, відвідала також Францію, Фінляндію, багато разів  
виступала в Польщі, Німеччині, Чехо-Словаччині. 
Література 
805. Тамара Дідик: «Хай пісня будить почуття високі…»: [Інтерв’ю] / Зап. 
В. Подунайчук // Голос Лановеччини. — 1999. — 20 лют. 
Те ж: ЛАН: Ланівеччина творча: Літ.-мистец. альманах. — Т., 2001. — 
С. 203–206. 
*** 
806. Слово квітучого саду // Наука і культура. Україна. — К., 1968. — С. 347–
349. 
*** 
807. Єлагін Є. Ланівецький соловейко // Вільне життя. — 1964. — 25 січ. 
808. Михайленко М. Візит Тамари Дідик // Голос Лановеччини. — 2000. — 
23 груд. 
809. Опанасенко Н. Всі ролі улюблені // Культура і життя. — 1962. — 15 лис-
топ. — (Акторські силуети). 
*** 
810. Готовський В. «Любовний напій»: [Партію Жанетти в опері виконала 
Т. Дідик] // Вільна Україна. — 1965. — 7 листоп. 
811. Животенко А. Опера задумана в 1908…: [«У неділю рано зілля копа-
ла»] // Молодь України. — 1967. — 30 листоп. 
*** 
812. Дідик Тамара Софронівна (17.ІХ.1935) — українська співачка, народна 
артистка України // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1979. — Т. 3. — С. 381. 
 
132
813. Дідик Тамара Софронівна (17.ІХ.1935, с. Ланівці, тепер смт Терноп. 
обл.) — укр. співачка (сопрано), н. а. УРСР з 1975 // Мистецтво України: 
Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 205–206. 
814. Дідик Тамара Софронівна (17.ІХ.1935) — українська співачка (сопра-
но) // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 213. 
815. Мельничук Б., Чернихівський Г. Дідик Тамара Софронівна (17.09.1935, 
м-ко, нині смт Ланівці) — оперна співачка (лірико-драматичне сопра-
но) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 499; фотогр. 
Лемішка Наталія Василівна (25.02.1962) — співачка (колоратурне 
сопрано), заслужена артистка України (2002) 
Народилася 25 лютого 1962 року в селі 
Наконечне Перше Яворівського району Львівської 
області. У 1983 році закінчила Дрогобицьке 
музичне училище (клас бандури в 
О. Верещинської), а пізніше — Київську 
консерваторію ім. П. Чайковського (клас музичної 
комедії та камерного співу в професора 
З. Христич). 
З 1989 року працює артисткою музичних 
вистав Тернопільського обласного академічного 
драматичного театру ім. Т. Шевченка. 
Серед героїнь Н. Лемішки: Оксана 
(«Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-
Артемовського), Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), в оперетах — 
Арсена («Циганський барон» Й. Штрауса), Ксеня («Гуцулка Ксеня» 
Я. Барнича), Розалінда («Летюча миша» Й. Штрауса), Міс Доллі («Любов по-
американськи» В. Коло); у драматичних виставах — Маруся («Маруся Богу-
славка» М. Старицького), Мелашка («Наливайко» за І. Ле). 
У концертному репертуарі артистки арії з опер Дж. Верді, Г. Доніцетті, 
Дж. Пуччіні, М. Глінки, М. Римського-Корсакова, М. Лисенка; романси «Ой 
піду я межи гори» і «Солов’їний романс» Кос-Анатольського, «Соловейко» 
Кропивницького, «Садок вишневий» та «Айстри» Лисенка, «Плавай, плавай, 
лебедонько» Стеценка, «Серед села дичка» Д. Задори, «Аве, Марія» Шубер-
та; українські народні пісні: «Глибока керниця», «Чотири воли пасу я», «Ой я 
знаю, що гріх маю», «Ой у полі криниченька», «Ти до мене не ходи» тощо. 
Література 
816. Вітаємо! За вагомий особистий внесок у соціально-економічний і куль-
турний розвиток Тернопільської області, значні трудові здобутки та про-
фесіоналізм Указом Президента України присвоєно почесне звання «За-
служений артист України» Лемішці Н. В. — солістці-вокалістці обласно-
 
133
го академічного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка // Свобода. — 
2002. — 8 берез. 
*** 
817. Бригідир Н. Успіх на сцені — це власне «Я»: А ввечері на артистку чекає 
театр // Тернопіль вечірній. — 2002. — 10 лип., фотогр. 
818. Попович Ж. Театр — це робота: [Про прем’єру оперети «Летюча миша» 
Й. Штрауса] // Тернопіль вечірній. — 2000. — 31 берез. 
819. Садовська Г. З поверненням «Гуцулки Ксені»: [Я. Барнича] // Вільне 
життя. — 1998. — 28 квіт. 
820. Собуцька В. Всі барви рідної землі // Свобода. — 2000. — 18 листоп., 
фотогр. 
*** 
821. Весна Х., Щербак Л. Лемішка Наталія Василівна (25.02.1962, 
с. Наконечне Перше Яворів. р-ну Львів. обл.) — співачка (колоратурне 
сопрано). Засл. арт. України (2002) // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 341; фотогр. 
Маліманова Наталія Леонідівна (17.04.1955) — співачка (сопрано), 
актриса, заслужена артистка України (2000) 
Народилася 17 квітня 1955 року в с. Перегінську 
Рожнятівського району Івано-Франківської області в 
сімї робітників. З 1962 року по 1972 рік навчалася в 
Перегінській середній школі № 1. У 1973 році 
вступила на підготовчий відділ вокального факульте-
ту Львівської державної консерваторії 
ім. М. Лисенка. З 1980 року Н. Маліманова працює в 
Тернопільському драматичному театрі 
ім. Т. Шевченка. 
Перший виступ актриси на сцені в ролі Наталки 
Полтавки в однойменній пєсі І. Котляревського став 
мистецькою подією. 
У музичних виставах Н. Маліманова зіграла 
Оксану («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), в оперетах — 
Сільву («Сільва» Кальмана), Марину («На світанку» Сандлера). 
У творчому доробку артистки ролі: Галі в «Майській ночі» за 
М. Гоголем, Грушеньки за повістю «Очарованный странник» М. Лєскова та 
ряд епізодичних: Олі («Дикий Ангел» О. Коломійця), Форелли («Моя профе-
сія — синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі), Марисі («Мартин Боруля» 
І. Карпенка-Карого), Олі («Жарти жартами» О. Підсухи). 
 
134
Новим етапом у становленні Н. Л. Маліманової як актриси стали її дра-
матичні образи: Галі («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Наталі («Лимерівна» 
Панаса Мирного), Марусі Богуславки («Маруся Богуславка» 
М. Старицького), які засвідчили багатство таланту співачки. 
Свою акторську діяльність актриса активно поєднує з концертною. У її 
творчому доробку концертні програми вокальної музики українських та за-
рубіжних композиторів. 
Література 
822. З нагородами! За вагомий особистий внесок у розвиток українського теа-
трального мистецтва, високий професіоналізм Указом Президента Украї-
ни присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України» артистці 
Тернопільського обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка На-
талі Леонідівні Малімановій // Вільне життя. — 2000. — 8 квіт. 
*** 
823. Маліманова Н. Лиш спогадами живу // Вільне життя. — 1992. — 
14 берез. — (Монолог актриси). 
824. Наталя Маліманова: «Хочу свята сьогодні»: [Інтервю] / 
Зап. Г. Садовська // Вільне життя. — 1995. — 15 квіт., фотогр. 
825. Актриса Наталя Маліманова: «Я дуже розчарувалася в чоловіках, але не 
без надії» // Нова Тернопільська газета. — 2002. — 30 січ. — С. 1, 9; фо-
тогр. 
*** 
826. Богдашевський Ю. Вирішувати слід сьогодні // Укр. театр. — 1984. — 
№ 1. — С. 12–16. 
С. 14: Про Н. Маліманову. 
827. Борчук М. Талантам квітнути: Звітний концерт переможців обласного 
огляду молоді // Вільне життя. — 1983. — 15 квіт., фотогр. 
Н. Маліманова удостоєна диплома I сту-
пеня. 
828. Давидова І. Театральні вечори: Огляд вистав: [Н. Маліманова в ролі 
Грушеньки (за пєсою «Грушенька» М. Лєскова)] // Вільне життя. — 
1983. — 8 трав. 
829. Медведик П. Наталка Маліманова: Театральний силует // Соломія. — 
2000. — № 2. — С. 4. 
830. Садовська Г. Вибір Марусі Богуславки: [Дебют артистки в драматичній 
ролі] // Вільне життя. — 1993. — 6 листоп. 
831. Срібний ювілей кохання. З театром: [Розм. з актрисою облдрамтеатру 
Н. Малімановою] / Зап. В. Собуцька // Свобода. — 2005. — 16 квіт. — 
С. 6; фотогр. 
832. Хобза В. Хоч примадонна — «з горіха зерно»: [Про актрису облдрамтеа-
тру Н. Маліманову] // Місто. — 2005. — 29 черв. — С. 10; фотогр. 
 
135
833. Чи все вирішує талант?: Післяслово до звітного концерту переможців 
огляду творчої молоді музично-драматичного тетру ім. Т. Шевченка, фі-
лармонії та лялькового театру // Ровесник. — 1983. — 19 квіт., фотогр. 
834. Явний М. І слово, і пісня, і танець // Вільне життя. — 1984. — 9 груд. 
*** 
835. Климчук Б., Хаварівський Б. Прапороносці миру: [Рец. на виставу опери 
«Прапороносці» О. Білаша, яка відбулася на сцені Палацу культури 
ім. Л. Курбаса за участю Н. Маліманової] // Ровесник. — 1986. — 
22 трав., фотогр. 
836. Краснопольський І. Поема подвигу і вірності: [Про оперу «Прапоронос-
ці» О. Білаша, поставлену в Тернополі] // Вільне життя. — 1986. — 
3 черв., фотогр. 
Н. Маліманова в ролі Шури Ясногорської. 
837. Чорномаз О. Нова зустріч з героями: Нотатки про оперу «Прапороносці»: 
[Н. Маліманова в ролі Шури Ясногорської] // Вільне життя. — 1986. — 
13 трав. 
*** 
838. Медведик П. Маліманова Наталія Леонідівна (17.04.1955, с. Перегінськ, 
нині смт Перегінське Рожнятів. р-ну Івано-Фр. обл.) — актриса, співачка 
(сопрано). Засл. арт. України (2000) // ТЕС. — 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 448–449; фотогр. 
Репка Борис Данилович (9.07.1971) — співак (тенор), заслужений ар-
тист України (2000) 
Народився 9 липня 1971 року в с. Чернилівці 
Підволочиського району Тернопільської області в 
сімї сільських інтелігентів. Закінчив Качанівську 
середню школу (1986), у якій проявив себе 
обдарованим співаком. Був солістом шкільного 
хору, а також виступав у фольклорному ансамблі 
рідного села. 
З 1986 року по 1990 рік навчався на 
диригентському відділі Тернопільського 
музичного училища ім. С. Крушельницької в 
заслуженого артиста України Б. Іваноньківа, який 
займався з ним вокалом і виховав здібного 
співака. Під час навчання Б. Репка брав участь у 
концертах студентського хору як соліст. У 1997 році закінчив вокальний фа-
культет Національної музичної академії ім. П. Чайковського в професора 
Костянтина Огнєвого. 
З 1997 року працює артистом Тернопільського музично-драматичного 
театру ім. Т. Шевченка. У репертуарі — ролі в оперетах: Яро («Гуцулка Ксе-
 
136
ня» Я. Барнича), Генріха («Летюча миша» Й. Штрауса), Дюкроке («Ніч в Па-
рижі» Р. Оффенбаха), Олексія («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-
Основяненка). З ними виступав на гастролях у театрах України. 
Як камерний співак, брав участь у концертах державних свят, шев-
ченківських вечорах, оглядах-звітах художніх колективів Тернопільщини в 
м. Києві, на одному з яких став лауреатом премії «Голос України». 
У камерному репертуарі Б. Репки оперні арії: Петра («Наталка Полтав-
ка»), Ленського («Євгеній Онєгін»), Альфреда («Травіата»), Річарда («Бал-
маскарад»), Рудольфа («Богема»), Герцога («Ріголетто»). 
Виконує народні пісні «Діброво зелена», «Чорнії брови, карії очі», «Сто-
їть гора високая», «Сусідка», «Там, де Ятрань круто вється»; романси 
М. Лисенка на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, «Елегію» П. Майбороди, 
«Чорнобривці» Верменича, «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» Кос-
Анатольського та інші. 
Своє мистецтво Борис Репка дарує шанувальникам, виступаючи із соль-
ними концертами на сценах Тернополя та України, а також за її межами: у 
містах Польщі, Німеччини, Франції. 
Література 
839. Вітаємо! За вагомі досягнення у мистецькій діяльності Указом Президен-
та України почесне звання «Заслужений артист України» присвоєно ар-
тистові обласного драмтетру імені Т. Г. Шевченка Борисові Даниловичу 
Репці // Свобода. — 2001. — 1 січ. — С. 1. 
*** 
840. «Золотий» голос Тернопільщини Борис Репка: «Дружина любить нашого 
сина через те, що він схожий на мене»: [Розм. з актором, солістом облд-
рамтеатру] / Зап. М. Юхно-Лучка // Нова Тернопільська газета. — 
2004. — 13 жовт. — С. 13; фотогр. 
*** 
841. Бригідир Н. На сцені він, як соловейко в гаю // Тернопіль вечірній. — 
2003. — 3 квіт., фотогр. 
842. Садовська Г. Доля із рук добрих ангелів // Вільне життя. — 2000. — 
25 берез. 
843. Садовська Г. У дарунок жінкам: [Сольний концерт соліста Терноп. ака-
дем. драмтеатру Б. Репки] // Вільне життя. — 2006. — 11 берез. — С. 8; 
фотогр. — (Відлуння свята). 
844. Собуцька В. Моя радість, моя пісня, моя доля: [Розм. з актором Терноп. 
академ. драм. театру ім. Т. Шевченка Б. Репкою] // Свобода. — 2003. — 
18 січ. — С. 4; фотогр. — (Світ мистецтва). 
845. Собуцька В. У нього з музами стосунки романтичні: [Концерт вокаліста 
Терноп. академ. драмтеатру Б. Репки] // Свобода. — 2006. — 18 берез. — 
С. 6; портр. — (Таланти й шанувальники). 
 
137
846. Сторожук Г. Крила розпростерті для злету // Голос України. — 2000. — 
21 листоп. — (Співучі голоси України). 
ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО. АНСАМБЛІ. КАПЕЛИ. ХОРОВІ 
КОЛЕКТИВИ 
847. Іздепська-Новіцька М. Просвітницька діяльність хорових гуртків у За-
хідному Поділлі в 20–30-х роках ХХ століття // Наук. записки. Сер.: Ми-
стецтвознавство. — Т.; К., 2005. — Вип. 2. — С. 56–61. 
848. Шуль-Бевська І. Діяльність аматорських хорових колективів у Західному 
Поділлі (кінець ХІХ — перша третина ХХ століття) // Наук. записки. 
Сер.: Мистецтвознавство. — Т.; К., 2005. — Вип. 2. — С. 47–51. 
*** 
849. Бубній П., Ковальков Ю. Величальний хорал Україні: [Про виконання 
гімну «Ще не вмерла Україна» селян. хором с. Денисова в кінці 
ХІХ ст.] // Вільне життя. — 2005. — 23 квіт. — С. 5. — (Світ нашої духо-
вності). 
850. Клевчук Й. Дзвінкоголосе Надзбруччя: [Про хорові колективи Тернопі-
льщини] // Рад. слово. — 1980. — 23 лют. — (З історії нашого краю). 
851. Улянська О. Іскру мистецтва підтримують хори: [Про хорові колективи 
Бережан. р-ну, які удостоєні звання народних] // Бережанське віче. — 
2004. — 20 лют. — С. 5. 
Капели бандуристів 
852. Бурма В. Торкніться, пальці, диво-струн!: [Про бандуристські колекти-
ви] // Вільне життя. — 2003. — 28 січ., фотогр. 
*** 
853. Євгеньєва М. Бандуристи, кобзарі — українські народні співці, котрі 
супроводжують свій спів грою на бандурі // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 75–76. 
854. Євгеньєва М. Капели бандуристів Тернопільщини — мистецькі колек-
тиви, які супроводжують власне виконання пісень грою на бандурах // 
ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 28. 
Струсівська заслужена капела бандуристів України «Кобзар» (1957) 
855. Киба П. Не вмирає душа наша: [40-річчя Струсів. капели бандуристів 
«Кобзар»] // Теребовлянщина: Краєзн. і літ.-мистец. альманах-календар 
на 2001 рік. — Т., 2001. — С. 393–405. 
856. Киба П. «Співає народ, а пісні, наче дзвони…»: Струсівській капелі — 
40 // Тернопілля’97: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 436. 
 
138
857. Надзбруччя — грані кобзарських традицій // Губ’як В. Теребовля в дзе-
ркалі часу. — Житомир, 1999. — С. 67–88. 
858. Струсівська капела бандуристів // Городиський Л., Зінчишин І. Мандрі-
вка по Теребовлі і Теребовлянщині. — Л., 1998. — С. 228. 
*** 
859. Бандури срібний передзвін: [Розм. із керівником Струсів. капели банду-
ристів П. Кибою] / Зап. Г. Миколаєнко // Свобода. — 1997. — 22 лип. 
860. Брездень М., Михальська Л. І торкається серця струна…: Слово про 
заслужену самодіяльну Струсівську капелу бандуристів «Кобзар» // Тер-
нопіль. — 1993. — № 1. — С. 35–38. 
861. Брездень М. Струсівській заслуженій самодіяльній капелі бандуристів 
України «Кобзар» — 40 років // Русалка Дністрова. — 1997. — № 5 
(лип.). 
862. Бубній П., Зубик М. На поклик вічної бандури: Збирає людей Струсів-
ська капела «Кобзар» // Вільне життя. — 1991. — 20 берез. — (Світ на-
шої духовності). 
863. Виспінський І. Грайте, бандури: [40 років Струсів. капелі «Кобзар»] // 
Свобода. — 1997. — 24 черв. 
864. Виспінський І. Народ ніколи не загине, допоки музика жива // Свобо-
да. — 1999. — 6 серп. 
865. Головащенко М. Струсівські бандуристи // Культура і життя. — 
1987. — 5 лип. 
866. Губ’як В. Кобзарство на теренах Галичини // Нар. творчість та етногра-
фія. — 1998. — № 4. — С. 33–38. 
867. Киба П. Капела бандуристів у Словаччині // Воля. — 1993. — 7 лип. 
868. Ковалевський М. Бринять бандури над Поділлям: Струсівській капелі 
бандуристів «Кобзар» — 40 // Культура і життя. — 1997. — 11 черв. 
869. Кузик Л. Столиця аплодувала капелянам // Воля. — 1999. — 15 трав. 
870. Мартинчук М. Славні правнуки славних прадідів // Ровесник. — 
1991. — № 9 (3–8 берез.). 
871. Маслій М. Бути чи не бути Струсівській капелі бандуристів? // Екс-
прес. — 1998. — № 46 (листоп.–груд.). — С. 16. 
872. Маслій М. Сповідь на тему життя: [Про Струсів. капелу бандуристів 
«Кобзар» та її кер. Б. Іваноньківа] // Свобода. — 1997. — 30 серп. 
873. Миколаєнко Г. Гімн пісні та бандурі: До 40-річчя капели бандуристів // 
Воля. — 1997. — 4 лип. 
874. Михлик З. Чому струна бринить печально...: [50-річчя Струсів. капели 
бандуристів] // Сільські вісті. — 2007. — 10 лип., фотогр. — (Скарби рід-
ного краю). 
875. Моховик Н. Срібло пісні // Ровесник. — 1982. — 4 груд. 
 
139
876. Не вмирає душа наша…: [40-річчю капели присвячується] // Воля. — 
1997. — 23 трав. 
877. Пісня не вмирає // Воля. — 2007. — 8 черв. — С. 2; фотогр. — (До 50-
річчя заслуженої капели бандуристів України Струсівського БК). 
878. Ржевська М. … І ніякого провінціалізму // Культура і життя. — 1997. — 
13 серп. 
879. Садовська Г. Можна по золоту ходити — і не бачити його // Вільне 
життя. — 2001. — 7 лип. 
880. Собуцька В. У барвистім плетиві пісень // Свобода. — 1995. — 10 жовт. 
881. Струсівська капела бандуристів: бути чи… вмерти?: [Розм. із кер. коле-
ктиву Б. Іваноньківим] / Зап. М. Клачинська // Тернопільська газета. — 
1997. — 24 лип. 
882. Терещенко Р. Грай, моя бандуро, на всі струни грай: [Про святкування 
50-річчя Струсів. капели бандуристів України «Кобзар»] // Воля. — 
2007. — 15 черв. — С. 4; фотогр. 
883. Тракало В. На сторожі народної пісні // Відродження. — 1991. — 
12 берез. 
884. Чи бути Струсівській капелі?: [Розм. із кер. колективу] / Зап. 
В. Савчук // Вільне життя. — 2002. — 5 берез., фотогр. 
Іваноньків Богдан Михайлович (20.01.1945) — художній керівник за-
служеної капели бандуристів України «Кобзар», хормейстер, педагог, 
заслужений артист України (1987) 
Народився 20 січня 1945 року в с. Ріпинцях 
Бучацького району. Закінчив сільську школу, 
вступив до Івано-Франківського музичного 
училища. У 1963–1964 роках працював викладачем 
Снятинського культосвітнього училища. Його 
талант та працьовитість визнали і учні, і педагоги. 
У 1968 році Б. Іваноньків вступив до Львівської 
консерваторії ім. М. Лисенка. Будучи студентом, 
створив чудову хорову капелу та чоловічий квартет, 
у котрому співав сам і який двічі ставав лауреатом 
всесоюзних конкурсів.  
У 1972 році Б. Іваноньків працював у 
Тернопільській філармонії. Тоді ж уперше побував на репетиції Струсівської 
капели бандуристів. Майже чверть століття він був керівником і душею цього 
самобутнього колективу. 
У 1972–1974 роках — педагог диригування та вокалу музучилища 
ім. С. Крушельницької. 
У 1987 році за заслуги в царині пісенної культури Б. Іваноньківу присво-
єно звання заслуженого артиста України. 
 
140
З 1994 року працює в Тернопільському педуніверситеті. Зараз — стар-
ший викладач музично-педагогічного факультету того ж закладу. Підготував 
жіноче тріо, яке на міжвузівському фестивалі вокального мистецтва в Херсо-
ні здобуло перше місце. 
У 1995 році струсівські капеляни, а з ними й Б. Іваноньків, стали волода-
рями Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені братів Лепких. 
Література 
885. Про присвоєння Іваноньківу Б. М. почесного звання заслуженого артис-
та України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1987. — № 40. — 
С. 624. 
*** 
886. Смоляк О. Богдан Іваноньків: Творчий портрет. — Т., 2005. — 20 с. 
*** 
887. Богдан Іваноньків: «В області і в державі повинна бути вироблена стра-
тегія перелому тієї катастрофи, яка у нас є, зокрема, у культурі»: [Ін-
терв’ю] / Зап. В. Боднарчук // Соломія. — 2005. — № 1 (лют.–берез.), фо-
тогр. — (Маестрові Іваноньківу — 60!). 
888. Богдан Іваноньків: «Вірю, що культура області повинна змінитись на 
краще…»: [Інтерв’ю] / Зап. В. Боднарчук // Соломія. — 2002. — № 2 
(серп.–верес.). 
889. Іваноньків Б. «Прийду крізь музику до Вас…»: [Про М. Вороняка — 
талановитого митця, майстра хор. мистецтва] // Вільне життя. — 1992. — 
25 груд. — (Рядок з біографії краю). 
*** 
890. Медведик П. Маестро Богдан Іваноньків: [50-річчя від дня народжен-
ня] // Тернопілля’95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 696–701. 
*** 
891. Брездень М. Життя коротке, мистецтво вічне // Свобода. — 1995. — 
24 січ., портр. 
892. Гідно відзначений ювілей: [50-річчя від дня народж. керівника Струсів. 
капели бандуристів, педагога та диригента Б. Іваноньківа] // За вільну 
Україну. — 1995. — 10 лют. 
893. Копилова С. Богдан Іваноньків: Творчий портрет на тлі 60-річчя // Га-
лицький вісник. — 2005. — 1 квіт. — С. 3; фотогр. 
894. Медведик П. Грай, моя бандуро, на всі лади грай… // Тернопіль вечір-
ній. — 1995. — 1 лют. 
895. Паламар А. Бандуристи наснажують струни // Вільне життя. — 1980. — 
13 квіт. 
896. Смоляк О. Деякі аспекти вокально-хорової роботи Богдана Іваноньківа 
зі Струсівською заслуженою капелою бандуристів «Кобзар» // Наук. за-
 
141
писки. Сер.: Мистецтвознавство. — Т.; К., 2006. — Вип. 1. — С. 56–
60. — Бібліогр.: с. 59–60. 
897. Смоляк О. Хай не вщухають хорові акорди...: До 60-ліття Богдана Іва-
ноньківа // Вільне життя. — 2005. — 22 січ. — С. 5; фотогр. — (Ювілеї). 
898. Собуцька В. Вітаєм! Геть думи сумні: [60-річчя Б. М. Іваноньківа] // 
Свобода. — 2005. — 26 лют. — С. 8. — (З ювілеєм). 
899. Собуцька В. Душі струна бентежна: Богданові Іваноньківу — 50 // 
Культура і життя. — 1995. — 8 берез. 
*** 
900. Смоляк О. Іваноньків Богдан Михайлович (20.01.1945, с. Ріпинці Бучац. 
р-ну) — діяч культури, диригент // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — 
С. 668–669; фотогр. 
Губ’як Дмитро Васильович (18.03.1982) — бандурист-вокаліст, ком-
позитор, член Національної спілки кобзарів України (2003) 
Народився 18 березня 1982 року в 
м. Теребовлі. Там закінчив середню школу. 
У 1990 році став учнем дитячої студії 
«Кобзарик» (клас бандури Я. В. Кубіт), яку було 
створено при Струсівській капелі бандуристів 
«Кобзар». 
Навесні 1995 року на Всеукраїнському 
конкурсі юних бандуристів, який проходив у 
Полтаві, Д. Губ’як отримав найвищу нагороду — 
гран-прі (іменна бандура). 
У 1997 році брав участь у I обласному 
конкурсі композиторської творчості й отримав  I 
премію за свої ранні авторські інструментальні 
твори: «Відгомін історії», «Золота осінь», «Роксолана», пісню на слова 
Т. Шевченка «Чого мені тяжко». 
У 1997 році вступив у Тернопільське музичне училище 
ім. С. Крушельницької, а після першого курсу — у Львівську державну музи-
чну академію ім. М. Лисенка, яку закінчив у 2003 році. 
У творчому доробку Дмитра — твори українських та зарубіжних компо-
зиторів, переклади для бандури. Молодий композитор має понад десяток вла-
сних композицій, а також обробки пісень та оркестрування народних мелодій 
для різних складів інструментальних ансамблів. 
З 1998 року виступає за кордоном: в Австрії (1998), Франції (2001), Ні-
меччині (2002). 
У квітні 2004 року Д. Губ’як став лауреатом II премії ІІІ Міжнародного 
конкурсу гри на народних інструментах ім. Г. Хоткевича в Харкові. У жовтні 
 
142
цього ж року виступив із сольним концертом на ІІІ Всеукраїнському з’їзді 
Національної спілки кобзарів України. 
Література 
901. Буката Г. «Бандури срібні передзвони» // Тернопілля’98–99: Регіон. річ-
ник. — Т., 2002. — С. 570–571. 
*** 
902. Аплодував Бухарест: [Д. Губ’як — лауреат-дипломант Міжнар. конкур-
су-фестивалю «Юний принц»] // Воля. — 1997. — 13 черв. 
903. Бандурка І. Грай, бандуро // Вільне життя. — 2001. — 17 берез., фото-
гр. — (Наша дума, наша пісня). 
904. Білоткач П. Хай щастить, Дмитре! // Вільне життя. — 1998. — 6 серп. 
905. Бойчук Н. Закоханий у бандуру // Воля. — 2003. — 21 лют. 
906. Вербицька Г. Бандуру взяв, а як заграв! // Укр. газета. — 2003. — 
20 лют. 
907. Вітер В. Володар Гран-прі // Вільне життя. — 1995. — 7 квіт. 
908. Гран-прі у теребовлянця // Воля. — 1995. — 7 квіт., фотогр. 
909. Коваль Т. Як узяв він бандуру: [Концерт Д. Губ’яка] // Бережанське ві-
че. — 2005. — 11 берез. — С. 4. 
910. Кузик Л. Його бандури — музика чарівна // Воля. — 1998. — 27 черв. 
911. Миколаєнко Г. Розквітає ще один талант // Свобода. — 2002. — 9 лют. 
912. Миколаєнко Г. Сміялась бандура, ридала бандура… // Свобода. — 
1995. — 7 квіт. 
913. Миколаєнко Г. Співала й плакала бандура // Свобода. — 2003. — 
11 лют. 
914. Подольська О. Кобзарський фестиваль під знаком Лева // За вільну 
Україну. — 2004. — 11 листоп. 
915. Постолан О. Неповторні передзвони бандури: [Д. Губ’як — бандурист 
із Теребовлі] // Бережанське віче. — 2004. — 5 листоп. — С. 4; фотогр. 
916. Собуцька В. Дмитро Губ’як став дипломантом міжнародного конкур-
су // Свобода. — 1998. — 4 черв. 
917. Творчий вечір земляка // Воля. — 2002. — 1 лют. 
918. Це твої таланти, Теребовле // Теребовлянські вісті. — 1995. — 15 квіт. 
919. Чайківський М. Найкращі діти ростуть у нас // Експрес. — 1998. — 16–
24 трав. 
*** 
920. Євгеньєва М., Маруняк О. Губ’як Дмитро Васильович (18.03.1982, 
м. Теребовля) — бандурист-вокаліст, композитор // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 428; фотогр. 
 
143
Жданкін Василь Олександрович (23.05.1958) — кобзар 
Народився 23 травня 1958 року на Кубані. Коли хлопчику виповнилося 
два роки, батьки переїхали до м. Кременця. Відтоді саме це місто вважає рід-
ним. 
Після закінчення місцевої школи 
півтора року вчився в сільськогоспо-
дарській академії, далі пробував 
вступити до естрадно-циркового 
училища, консерваторії. 
У 1980 році В. Жданків став 
студентом Рівненського інституту 
культури, який із невеликою перервою 
закінчив у 1987 році. Якийсь час співав у 
Почаївській лаврі, Тернопільській 
обласній філармонії. 
Працював у Львівському театрі пісні «Не журись». 
У вересні 1989 року Василь Жданкін потрапив на фестиваль «Червона 
рута», на якому зовсім несподівано для себе самого отримав гран-прі, вико-
нуючи авторську пісню. 
Після цього кобзар був одним із найзатребуваніших виконавців в Украї-
ні: виступав у збірних концертах та відкривав найрізноманітніші урочисті 
заходи. 
Здійснив творчу подорож, виступивши перед українською діаспорою. За 
цей час об’їздив майже всі континенти. 
У 1991 році, після промови, яку виголосив В. Жданкін на Всесвітньому 
конгресі української інтелігенції, йому відверто сказали, що українська сцена 
для нього закрита. 
Колись відомий бард кинув виклик владі й пишався тим, що першим ви-
конав гімн України. Зараз проживає в Кременці та співає в церковному хорі. 
Література 
921. Василь Жданкін: «…Відробляти дароване богом» / Розм. вів О. Филь // 
Молодь України. — 1995. — 29 груд. 
922. Василь Жданкін: «Мені відверто сказали, що українська сцена для мене 
закрита» / Розм. зап. І. Белякова   // Ria плюс. — 2003. — 26 лют. — 
С. 10. 
923. Василь Жданкін: «Називати себе кобзарем кілька років тому було ще 
зарано…» / Розм. вів В. Гайда // Тернопіль вечірній. — 1996. — 25 трав. 
924. Василь Жданкін: «У раю люди годують одне одного!..»: [Розм. із кобза-
рем, нині — хористом Миколаївського собору в м. Кременці] / Зап. 
Д. Копанська // За вільну Україну. — 2003. — 31 лип., фотогр. 
 
144
925. Жданкін В.: «Я шість років не співав, щоб вилікуватися від слави, яка 
несподівано впала на мої плечі» / Розм. із співаком вів М. Маслій // Нова 
Тернопільська газета. — 2004. — 22 верес., фотогр. 
*** 
926. Антонюк-Следзінська Л. А. Василькова ненька // Сіяч. — 1993. — № 9 
(берез.); № 10 (берез.). 
927. Клос С. Після тріумфальної перемоги на «Червоній руті» Жданкіна на 
руках несли додому // Місто. — 2005. — 27 лип. — С. 8. 
928. Крамар Р. Василь Жданкін пішов у монастир… теслею // Експрес. — 
1999. — 13–21 лют. 
929. Крем’янчанка Н. Слово про Кобзаря // Курінь: Літ.-мистец. альманах. — 
Збараж, 1992. — Вип. 1. — С. 31. 
930. Крупницький Л. Віруюча людина — краща, ніж «світська»: Відомий коб-
зар та бард з Кременця після тривалої перерви знову на сцені: [Розм. із 
В. Жданкіним] // 20 хвилин. — 2007. — 30 черв. — С. 11; фотогр. 
931. Лісанкова Л. «Не журись», — сказав Василь Жданкін і поміняв Львів на 
село Бережці Кременецького району // Вільне життя. — 2000. — 27 квіт., 
фотогр. 
932. Малкович І. Гей, хто в лісі, озовися!.. // Україна. — 1989. — № 22. — 
С. 24–25. 
933. Шот М. Вірою стелиться життя: [Про кобзаря з м. Кременця 
В. Жданкіна] // Урядовий кур’р. — 2005. — 12 серп. 
*** 
934. Чернихівський Г. Жданкін Василь Олександрович (23.05.1958, станиця 
Гурмай Краснодарського краю, нині РФ) — музикант, кобзар // ТЕС. — 
Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 570–571; фотогр. 
*** 
935. Вандзеляк Г. Нема України без кобзи й Галини: [Про бандуристку 
Г. Гвоздикевич] // Свобода. — 2004. — 27 жовт. — С. 3. — (Таланти твої, 
Тернопілля). 
936. Грай, моя бандуро, грай: [Найкращий юний бандурист України 
О. Воробйов живе в м. Теребовлі] // Голос України. — 1999. — 5 трав. 
937. Коверко О. Побачити Париж і не померти: [Гастролі терноп. тріо бан-
дуристок «Оріана»] // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 18–
24 трав. — С. 7; фотогр. 
938. Миронова М. Про що мовчиш, моя бандуро: [Про Чортків. ансамбль 
бандуристів «Мрія» і його кер. О. В. Шумиловича] // Ратуша. — 1999. — 
16 лип. 
939. Тиран І. І струни в серці забринять: [Розм. із бандуристом, засл. праців-
ником культури, уродженцем с. Хмелиськів Підволоч. р-ну 
М. Бараном] // Тернопіль вечірній. — 1997. — 21 жовт., портр. 
 
145
*** 
940. Бандуристка Надія Кулик: «Бандура — мій успіх»: [Розм. із терноп. 
бандуристкою] / Зап. О. Коверко // Нова Тернопільська газета. — 
2004. — 7 лип. — С. 4; фотогр. 
*** 
941. Ліберний О. Балатон, фестиваль, перемога...: [Переможниця Міжнар. 
фестивалю — бандуристка Н. Кулик] // Свобода. — 2004. — 20 лип. — 
С. 4. — (Обдарування). 
942. Турчин-Гонтківська Н. Її два крила: [Бандуристка Н. Кулик] // Вільне 
життя. — 2004. — 28 лип. — С. 3. 
*** 
943. Гачевська С. Цимбалісти із Завалова [Підгаєц. р-ну] // Свобода. — 
1998. — 26 берез. 
944. Лещишин О. Грай, музико, грай: [Про Мельнице-Подільський ансамбль 
цимбалістів] // Свобода. — 1998. — 3 берез. 
945. Теліщук Т. Заграй нам, цимбалісте: [25-річчя Завалів. нар. ансамблю 
цимбалістів Підгаєц. р-ну] //  Свобода. — 1998. — 15 серп. 
*** 
946. Миколів І. Настасів — село талантами багате: Ансамблю троїстих му-
зик з Настасівського будинку культури присвоєно звання народного // 
Подільське слово. — 1994. — 29 січ. — (Духовні цінності). 
947. Мушка Н. Від Бездільного — до Львівського: [Нар. самодіяльному ест-
радно-симфонічному оркестру «Сурми» з Бережан виповнилося 40 років 
і 25 років — із часу присвоєння почесного звання народного самодіяль-
ного] // Бережанське віче. — 1995. — 10 черв. 
Хорові колективи 
Жіночі хори 
948. Зварич Н. Радуйтеся праведнії: [25-річчя жіночого камерного хору ви-
кладачів Бережан. школи мистецтв] // Бережанське віче. — 2006. — 
27 січ. — С. 8; фотогр. — (Вітаємо). 
949. Пархомчук Я. Від співу аж зорі сльозами вмивались: [Про жіночий хор 
Козів. осередку Союзу українок] // Свобода. — 2000. — 24 серп., фотогр. 
Мішані хори 
950. Адамчук М. Матінко наша, пісне: [10-річчя Бережан. аматор. нар. хору 
«Просвіта»] // Бережанське віче. — 2003. — 8 берез., фотогр. 
951. Олег Безушко: «Справжню українську пісню люди любитимуть зав-
жди»: [Розм. із худож. керівником аматор. нар. хору Великої Березовиці / 
Зап. А. Дікальчук // Подільське слово. — 2007. — 9 лют. — С. 8; фотогр. 
 
146
952. Блаженко А. Співає «Галичина», а пісні — мов перлини: [Нар. самодіял. 
хор райлікарні «Галичина»] // Голос народу. — 2003. — 20 черв., фото-
гр. — (Ювілеї). 
953. Брега Г. Хор «Надія» — народний // Народне слово. — 1996. — 4 жовт. 
954. Бурма В. Душа — в пісні, пісня — в душі: [Бережан. нар. аматор. хор 
«Просвіта»] // Вільне життя. — 2003. — 29 берез., фотогр. 
955. Бурма В. Рясна талантами «Червона калина»: [Про нар. аматор. хор Ко-
зів. район. будинку культури та його керівника З. Гнатейка] // Вільне 
життя. — 2005. — 19 лют. — С. 4; фотогр. — (Світ нашої духовності). 
956. Волинець Н. Жива вода «Журавлиці»: [10-річчя нар. колективу пісні із 
с. Тростянця Бережан. р-ну] // Бережанське віче. — 1996. — 10 лют. 
957. Степан Джуровський: «Все нам простять люди, але успіхів — ніколи»: 
[Розм. із керівником нар. аматор. хору «Журавка»] / Зап. 
Л. Мартинович // Подільське слово. — 2006. — 29 верес. — С. 10; фото-
гр. 
958. Дичко Б. Об’єднані піснею: Народний лемківський хор з Монастириськ 
вчора виступив в Національному палаці культури «Україна» // Вісті При-
дністров’я. — 2003. — 7 черв. 
959. Дяків І. Пісня летить над Мшанцем: [Про нар. хор зі Зборівщини] // 
Свобода. — 1998. — 3 груд. 
960. Заграва: 15 років народному хору української національно-патріотичної 
пісні лауреату премії ім. братів Лепких, 1989–2004 / Упоряд. 
О. Каменюк. — Т.: Терно-граф, 2005. — 48 с.: фотогр. 
961. Іванців О. Тріумф «Галичини» на фестивалі «Байда»: [Нар. хор — пе-
реможець багатьох конкурсів] // Голос народу. — 2005. — 7 жовт. 
962. Ліберний О. Спалахує «Заграва» патріотичними піснями: [Аматор. тво-
рчий колектив м. Тернополя] // Свобода. — 2004. — 26 черв. — С. 4. — 
(Народному хору — 15). 
963. Пархомчук Я. Многая літа, маестро!: [Про нар. аматор. хор. «Червона 
калина» Козів. район. будинку культури та його керівника З. Гнатейка] // 
Свобода. — 2003. — 1 квіт. — (Ювілеї). 
964. Садова О. Пісня — в душі кожного українця: [Про нар. аматор. хор 
«Журавка»] // Медична академія. — 2003. — 27 черв., фотогр. 
965. Садовська Г. І було свято, і були квіти: [Ювілей Терноп. самодіял. нар.  
хору укр. патріот. пісні «Заграва»] // Вільне життя. — 2004. — 19 черв. — 
С. 7. 
966. Уруська Г. Ювілейний торт і «Многая літа»: Кривченському хору — 
10 років // Галицький вісник. — 1998. — 28 берез. 
967. Чорна Н. Така близька і далека Європа: [Про нар. хор «Журавка» 
с. Острова Терноп. р-ну] // Вільне життя. — 2006. — 12 серп. — С. 5; фо-
тогр. 
 
147
968. Шаварин М. Гордість Тернополя — наша «Заграва»: [15-річчя Терноп. 
самодіял. нар. хору укр. патріот. пісні] // Вільне життя. — 2004. — 
19 черв. — С. 7; фотогр. 
969. Юрса Г. Істинно народний: [Про хор «Просвіта» ім. С. Крушельницької 
із с. Білої Терноп. р-ну] // Вільне життя. — 2000. — 15 квіт. 
Чоловічі хори 
970. Бондарук П. Дух Прометея: [Минуло 30 років із часу присвоєння самоді-
ял. чоловічій капелі «Прометей» м. Збаража почесного звання «Народна 
самодіяльна чоловіча капела»] // Народне слово. — 1997. — 19 груд. 
971. Бондарук П. На крилах пісні: Самодіяльна Збаразька капела «Гомін» ста-
ла призером ІІІ Міжнародного конкурсу хорового мистецтва імені Лесі 
Українки // Вісник історії краю. — 1996. — № 3 (берез.). 
972. Ленчук Р. Хіба шукає щастя варіанти, коли від співу твого хору горять, і 
стогнуть, і холонуть душі?..: [Про диригента хору Кремен. «Просвіти» 
І. Кир’янчука] // Діалог. — 2000. — 15 лип., фотогр. — (Родом із мистец-
тва). 
973. Непіп П. «Гомону» — 40 років: [Про нар. аматор. чоловічу капелу «Го-
мін» Борщів. агротехн. коледжу] // Галицький вісник. — 2006. — 17 бе-
рез. 
974. Семенина О. Не тільки козацький, але й народний: [Хору Зборів. козаць-
кої січі присвоєно звання «Нар. аматор. колектив»] // Зборівська дзвіни-
ця. — 2002. — 15 берез. 
975. Чернихівський Г. І вічна музика звучить…: [Про хорову капелу з Креме-
нця під керівництвом І. Гіпського] // Свобода. — 2001. — 4 трав., фотогр. 
976. Чернихівський Д. Пісня — як поклик до бою за волю: [Ювілей гурту 
«Гомін над Серетом»] // Свобода. — 2000. — 3 черв. 
Те ж: Шлях перемоги. — 2000. — 24 трав. 
977. Штокало Я. Зіткані з болю й любові пісні: [Нар. хор «Діброва з Бере-
жан»] // Свобода. — 1997. — 21 серп. — С. 5; фотогр. 
Хорова капела «Боян» 
978. Медведик П. К. Бережанський «Боян» — укр. муз.-хор. товариство // Ми-
стецтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 1. А–В. — С. 180. 
979. Медведик П. Тернопільський «Боян» // Наук. записки: Збірник. — Т., 
1993. — С. 72–78. 
*** 
980. Адамчук М. Легенда хормейстерського мистецтва: [Худож. керівник ка-
пели «Боян» І. Д. Легкий] // Жайвір. — 2003. — № 1 (січ.). — С. 8; фото-
гр. 
 
148
981. Адамчук М. Співала під диригенством Івана Легкого: Бережанському 
«Бояну» — 110 // Жайвір. — 2003. — № 1 (січ.). 
982. Бойко З. Лине спів «Бояна» // Вільне життя. — 1993. — 13 січ. — (Світ 
нашої духовності). 
983. Бойко З. Співала тут чарівна Соломія…: До 100-річчя товариства «Бо-
ян» // Бережанське віче. — 1992. — 7 берез. 
984. Бойко З. Театральні вистави: До 100-річчя товариства «Боян» // Бережан-
ське віче. — 1992. — 21 жовт. 
985. Бойко З. Хоровий спів у Вербові: До 100-річчя товариства «Боян» // Бе-
режанське віче. — 1992. — 21 листоп. 
986. Грицишин В. Злет «Бояна»: [Самодіял. нар. хор. капела] // Нове життя. — 
1979. — 29 трав. 
987. Дудар С. Організатор і учасник: До 100-річчя «Бояна» // Бережанське 
віче. — 1991. — 30 листоп. 
988. Капела в житті капелян: [Спогади членів капели «Боян» різних років] // 
Жайвір. — 2003. — № 1 (січ.). — С. 9; фотогр. 
989. Кізима Р. Капела в житті капелян: Бережанському «Бояну» — 110 // 
Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альманах. — 2003. — № 1 (січ.), фото-
гр. 
990. Комарницький І. Гімназія і пісня // Бережанське віче. — 1992. — 
19 серп. — (До 100-річчя Бережанського «Бояна»). 
991. Кухарук Б. Перші диригенти // Бережанське віче. — 1992. — 21 бе-
рез. — (До 100-річчя товариства «Боян»). 
992. Миськів І. Легенда хормейстерського мистецтва: [І. Д. Легкий ] // Жай-
вір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альманах. — 2003. — № 1 (січ.), фотогр. — 
(Бережанському «Бояну» — 110). 
993. Народна самодіяльна хорова капела «Боян» Бережанського районного 
центру народної творчості / Упр. культури Терноп. облдержадмін., Центр 
нар. творчості Тернопільщини, Відділ культури Бережан. райдержадмін., 
Бережанський райцентр нар. творчості. — Бережани, 1992. — 16 с. — 
(Лауреат конкурсу ім. С. Крушельницької). 
994. Паславський А. На прощу до пісні: Бережанській капелі «Боян» — 
100 років // Вільне життя. — 1992. — 8 груд. 
995. Подуфалий В. Співає капела «Боян» // Нове життя. — 1977. — 29 лис-
топ. 
996. Співай же, «Бояне», на всі Бережани // Бережанське віче. — 1992. — 
17 груд. 
997. Чупровська О. Меценат театру: До 100-річчя «Бояна» // Бережанське 
віче. — 1992. — 4 квіт. 
998. Ювілей «Бояна» // Нове життя. — 1977. — 22 груд. 
  
 
149
*** 
999. Волинець Н. «Боян» Бережанський — музично-хорове товариство та 
його хор у м. Бережани. Засн. 1892 // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — 
С. 181; фотогр. 
1000. Медведик П. «Боян» Тернопільський — музичне товариство та його хор 
у м. Тернопіль. 1901–39 // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 181. 
Народна аматорська чоловіча капела «Гомін» (м. Заліщики) 
1001. Личук О. Розправ, пісне, крила!: Аматорській чоловічій хоровій капелі 
«Гомін» — 40 років! // Колос. — 1999. — 18 верес. — С. 1; фотогр. 
1002. Личук О. Чарували піснею, дивували духом народним: [45-річчя із часу 
створення чоловічої хор. капели «Гомін»] // Колос. — 2005. — 19 лют., 
фотогр. 
1003. Мадзій І. Святково «Гомін» гомонів // Вільне життя. — 2006. — 
1 квіт. — С. 2; фотогр. — (Ювілеї). 
Добровлянський народний хор 
Хмурич Теодор Миронович (20.06.1931) — музикант, диригент, за-
служений працівник культури України (1967) 
Народився 20 червня 1931 року в с. Беневі 
Теребовлянського району. З дитинства любив 
співати, мріяв стати актором. У рідному селі ор-
ганізував хор, з яким виступав у с. Золотниках, а 
в 1950 році — у Тернопільській філармонії. Під 
час служби в армії керував солдатським хором. 
З 1959 року навчався в Тернопільському 
музичному училищі. З 1963 року проживає в 
м. Заліщиках. У 1972 році закінчив музичний 
факультет Івано-Франківського педінституту. 
Працював директором музичної школи, створив 
чоловічий квартет, жіночий тірольський оркестр, 
ансамбль пісні та танцю «Дністер». 
Найбільший здобуток диригента Т. Хмурича — народний хор «Добров-
ляни», керівником якого він є з 1965 року.  
У 1967 році композитору присвоєно звання «Заслужений працівник куль-
тури України». 
Теодор Хмурич — автор пісень «Вечір над Дністром», «З Дністром про-
щаються лелеки», «Заліщицькі каштани», «Дзвенить над рікою» (слова 
В. Вихруща) та інших. Він пише власні твори, а також здійснює обробки 
українських народних пісень. 
 
150
Художні колективи під керівництвом Т. Хмурича виступали в містах 
України та за кордоном: Росії, Молдові, Болгарії, Польщі, Англії, прославля-
ючи своїми піснями батьківщину. 
Література 
1004. З нагородою гідною!: За видатні заслуги в розвитку українського на-
родного самодіяльного мистецтва Президія Верховної Ради Української 
РСР Указами від 16 вересня 1967 року присвоїла почесне звання: Заслу-
женого працівника культури Української РСР Хмуричу Теодору Миро-
новичу — художньому керівникові Заліщицького Будинку культури // 
Вільне життя. — 1967. — 24 верес. 
*** 
1005. Весняний ранок; З Дністром прощаються лелеки; Стрипа впадає в Дніс-
тер; Вечір над Дністром; Маки: Пісні / Муз. Т. Хмурича // Вихрущ В. З 
Україною в серці: Пісні. — Т., 1996. — С. 50–59. 
1006. Вже весна воскресла; Ой зацвіла червона калина; Ой на горі, на горі; Ой 
ти, гора кремінная: Пісні / Зап. Т. Хмурич // Пісні Тернопільщини: Кале-
ндарно-обрядова та родинно-побутова лірика: Пісенник. — К., 1989. — 
Вип. 1. — С. 19, 65, 178, 319, 439. 
1007. Ой Дністре, мій Дністре; Стоїть дуб зелений: Пісні / Зап. Т. Хмурич // 
Пісні Тернопільщини: Іст., баладні, жартівливі, танцювальні пісні та ко-
ломийки, пісні літ. походження і романси: Пісенник. — К., 1993. — 
Вип. 2. — С. 49, 169. 
*** 
1008. Хмурич Т. Десять років з піснею // Колос. — 1969. — 14 черв. 
1009. Хмурич Т. Над Мальборком сонце: [Заліщанам аплодують у Польщі] // 
Колос. — 1989. — 7 листоп. 
1010. Хмурич Т. Тернопіль і Слівен — брати // Колос. — 1969. — 31 трав. 
*** 
1011. Дуда І. Тернопільщина мистецька: Теребовлянський район: [Про 
Т. Хмурича] // Свобода. — 1992. — 10 листоп. 
1012. Зайко М. Творчий вечір Теодора Хмурича // Тернопіль вечірній. — 
1996. — 8 черв. 
1013. Ковальчук П. Веселка над Дністром // Вільне життя.— 1982. — 1 трав. 
1014. Личук О. «Його талант — це гордість краю»: [Творч. вечір засл. праців-
ника культури України, керівника нар. самодіял. колективу «Добровля-
ни» Т. Хмурича] // Свобода. — 1996. — 8 черв. 
1015. Мельник П. Вечір маестро музики і співу: [40-річчя співпраці самодіял. 
нар. хору «Добровляни» і худож. керівника та диригента Т. Хмурича] // 
Свобода. — 2004. — 28 січ.  — С. 3 
Те ж: Колос. — 2004. — 24 січ. — С. 7. 
1016. Монич Л. Без пісні не можна жити: [Теодору Хмуричу — 60] // Ко-
лос. — 1991. — 22 черв. 
 
151
1017. Монич Л. «Ми чуємо тебе, Кобзарю» // Колос. — 1989. — 8 черв. 
1018. Монич Л. Над плесами Дністра — один маестро: [Т. Хмурич] // Ко-
лос. — 2001. — 30 черв., фотогр. 
1019. Монич Л. Щастя і доля — у пісні // Колос. — 1987. — 9 трав. 
1020. Бубній П., Ониськів М. Село пісенне над Дністром // Духовно ми багаті: 
Статті. Нариси. Інтерв’ю. — Л., 1979. — С. 66–70. 
*** 
1021. Личук О. «А я ніде не проживу без пісні рідної і мови»: [30-річчя із часу 
присвоєння хору «Добровляни» звання народного] // Колос. — 1995. — 
19 січ. 
1022. Личук О. По вінця сповнені любові: [Добровлянському хорові — 
50 років] // Колос. — 1997. — 31 трав. 
1023. Ліберний О. Народному хорові «Добровляни» — п’ятдесят // Свобо-
да. — 1997. — 24 черв. 
1024. Монич Л. На пісенному рушнику — 60!: [Про самодіял. нар. хор «Доб-
ровляни»] // Колос. — 2007. — 19 трав. — С. 1, 6; фотогр. колективу. 
1025. Щастя і доля — у пісні: [40-річчя нар. самодіял. хору «Добровляни»] // 
Колос. — 1987. — 9 трав. 
Мельнице-Подільський оркестр народних українських інструментів 
Зуляк Василь Олександрович (19.08.1921–20.07.1992) — диригент, 
музичний діяч, заслужений працівник культури УРСР (1966) 
Народився 19 серпня 1921 року в с. Гермаківці 
Борщівського району. З дитячих років В. Зуляка 
захоплювала народна пісня, музика. 
Навчався у відомого на всю округу скрипаля 
Генфера, який передав хлопцеві свої знання з теорії 
музики та загального музичного мистецтва. Після 
цього В. Зуляк організував у Гермаківці інст-
рументальний ансамбль. 
У вісімнадцять років став першим завідувачем 
клубу в рідному селі, а в 1940 році — директором 
Мельнице-Подільського будинку культури. 
У 1948 році В. Зуляк створив ансамбль 
цимбалістів. У 1951 році колектив виступив на 
Республіканському огляді художньої самодіяльності України й отримав виз-
нання. 
У 1954 році диригент заснував ансамбль сопілкарів, який здобув друге 
місце на Республіканському огляді художньої самодіяльності. 
 
152
Мрією В. Зуляка було створення оркестру народних інструментів. Вона 
здійснилася в 1955 році. Колектив виступав на Республіканському фестивалі 
молоді (1957), а в 1960 році — на Республіканському огляді-конкурсі худож-
ньої самодіяльності, де зайняв друге місце. 
У 1966 році В. Зуляку присвоєно звання «Заслужений працівник культу-
ри УРСР». 
Займався Василь Олександрович і виготовленням музичних інструмен-
тів. У 1956 році створив майстерню, яка згодом переросла у фабрику від хо-
рового, а потім — музичного товариства УРСР. 
У 1958 році очолив ансамбль музики, пісні та танцю «Надзбручанський» 
Мельнице-Подільського районного будинку культури. 
Упродовж 1969–1983 років В. Зуляк працював керівником промислового 
підприємства «Мельнице-Подільські виробничі експериментальні май-
стерні», продовжуючи керувати оркестром. 
У 1982 році пішов на заслужений відпочинок. 
У 1992 році на урочистостях з нагоди 45-річного ювілею оркестру був 
присутній В. Зуляк — засновник і незмінний керівник протягом багатьох 
років оркестру народних українських інструментів. 
Помер 20 липня 1992 року. 
Література 
1026. Кройтор Ю. Півстоліття у культурі тернопільській. — Т.: Екон. думка, 
2002. — 68 с. 
У кн. є згадки про В. Зуляка. 
1027. Носов Л. Василь Зуляк. — М.: Сов. композитор, 1960. — 23 с.: фотогр. 
*** 
1028. Бояновська Л. Маестро Василь Зуляк // Галицький вісник. — 2000. — 
19 серп. 
1029. Голик І. Василь Зуляк — сподвижник народної музики // Літопис Бор-
щівщини. — 2001. — Вип. 10. — С. 66–71; фотогр. 
1030. Кройтор Ю. Народний музикант Василь Зуляк // Вільне життя. — 
1998. — 14 лип. 
*** 
1031. Зуляк Василь Олександрович (1921, с. Гермаківка, нині Борщів. р-ну – 
20.07.1992, смт Мельниця-Подільська того ж р-ну) — диригент, музич-
ний діяч / Ю. Кройтор, В. Логвин, П. Медведик // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 663; фотогр. 
*** 
1032. Іванов П. Г. Музики з Поділля. — К.: Мистецтво, 1972. — 67 с. 
1033. Мельнице-Подільський оркестр українських народних інструментів // 
Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. — К., 1959. — 
С. 178–182. 
 
153
1034. Омельченко А. Народні музичні інструменти з Мельниці-Подільської // 
Нар. творчість та етнографія. — 1977. — № 1. — С. 75–78. 
*** 
1035. Александрович Є. Ювеліри вдарили по струнах: [Про Мельнице-Поділ. 
самодіял. нар. оркестр укр. нар. інструментів] // Соц. культура. —
1974. — № 10. — С. 32–33. 
*** 
1036. Федун М. Окрилені піснею втоми не знають: [Просвітянському хорові 
ім. С. Крушельницької із с. Білої Терноп. р-ну виповнилося десять ро-
ків] // Свобода. — 1999. — 10 квіт.
 
1037. Шумило Л. Білецький хор — уже народний: [Хору «Просвіти» 
ім. С. Крушельницької присвоєно звання «народний»] // Подільське сло-
во. — 2000. — 25 лют., фотогр. — (До життєдайного джерела).
 
1038. Юрса Г. Істинно народний: [Про хор «Просвіта» ім. С. Крушельницької 
із с. Білої Терноп. р-ну] // Вільне життя. — 2000. — 15 квіт.
 
*** 
1039. Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений 
працівник культури України» Головацькому З. І. — керівникові народно-
го самодіяльного хору «Просвіта» Бережанського району // Вільне жит-
тя. — 1999. — 12 серп. 
*** 
1040. «Наша дума, наша пісня...»: [Бережан. хор «Просвіта»] // Бережанське 
віче. — 1998. — 28 лют.
 
1041. «Просвіта»: [Про аматор. хор «Просвіта» з Бережанщини] // Соломія. — 
2002. — № 1 (берез.).
 
1042. Синенька Б. «Боян», «Просвіта», «Діброва»: [Про хорове мистецтво Бе-
режанщини] // Свобода. — 1999. — 21 серп. 
Дитячі хори 
Народна хорова капела «Зоринка» 
1043. Белякова І. Дитячий хор отримав «доросле» звання: Дитячий зразковий 
хор «Зоринка» отримав звання Національної хорової капели // Ria 
плюс. — 2002. — 24 квіт. — (Нагородили). 
1044. Белякова І. «Зоринка» + Мукачівська хорова школа = Дружба!: А ще — 
творча співпраця протягом багатьох років. Саме це довели талановиті 
юні співаки, подарувавши тернополянам спільну концертну програму, 
що відбулася в обласній філармонії // Ria плюс. — 2002. — 3 квіт., фото-
гр. — (Свято хорового співу). 
1045. Бригідир Н. Зоринка: [Про дитячий хор та його керівника] // Тернопіль 
вечірній. — 2000. — 27 верес. 
 
154
1046. Густенко Л. «Зоринка» спалахнула в Німеччині // Тернопіль вечір-
ній. — 1999. — 13 серп. 
1047. Давненько філармонія не чула таких овацій: [Хорова асамблея на базі 
хорової школи «Зоринка»] // Вісник Тернопілля. — 2002. — 19 квіт. — 
(Про це говорять). 
1048. Доскоч І. «Зоринка» на ІV молодіжному музичному фестивалі у Буда-
пешті // Тернопіль вечірній. — 1995. — 29 лип. 
1049. Костишин Л. Коли кажеш «Зоринка» — хочеться посміхатися // Вільне 
життя. — 2005. — 26 жовт. — С. 6. — (Ювілеї). 
1050. Костюк Р. Зоряний час «Зоринки»: [Участь дитячого хору в Міжнар. 
фестивалі в Австрії] // Тернопіль вечірній. — 2000. — 2 серп. 
1051. Красновська Л. Маленький колектив, якому аплодує весь світ, у Терно-
полі не потрібен?: [Про дит. камерний хор «Зоринка» з Тернополя] // Но-
ва Тернопільська газета. — 2001. — 17 жовт. 
1052. Левицька Л. Маестро Доскоч і його «Зоринка»: [Дитяча хор. капела 
святкувала 25-річчя] // Голос України. — 2005. — 2 листоп. — С. 13; фо-
тогр. 
1053. Левицька Л. Тріумф «Зоринки»: [Перемога хору в ХХІІ Міжнар. конку-
рсі хорових колективів ім. Бели Бартока] // Вільне життя. — 2006. — 
12 серп. — С. 7; фотогр. 
1054. Ліберний О. На мистецькім небосхилі тернопільська сяє «Зоринка» // 
Свобода. — 2002. — 16 квіт., фотогр. — (Духовність). 
1055. Лісанкова Л. «Зоринка» — зірка світова: [З І Всесвітньої хорової олім-
піади вихованці Терноп. дит. хорової школи «Зоринка» привезли три срі-
бні дипломи, дві срібні та одну бронзову медалі] // Вільне життя. — 
2000. — 29 лип. 
1056. Попова О. Неймовірна перемога «Зоринки»: [Участь дит. хорової шко-
ли в Міжнар. хоровому конкурсі в Угорщині] // Ria плюс. — 2004. — 
11 серп. — С. 19; фотогр. 
1057. Попович Ж. Кожен у житті співає свою ноту // Тернопіль вечірній. — 
1999. — 16 черв. 
1058. Приступа І. «Росіца-росі» по-тернопільськи: [Хорова капела «Зоринка» 
здобула друге місце на ХХVІІІ Міжнар. хор. конкурсі в Болгарії] // Ria 
плюс. — 2005. — 1 черв. — С. 20. — (Перемога «Зоринки»). 
1059. Проців Л. Світи, «Зоринко» // Вільне життя. — 2002. — 27 квіт. — (Світ 
нашої духовності). 
1060. Семеняк В. Від «Зоринки» спалахують зірки // Ровесник. — 1999. — 
29 квіт. 
1061. Собуцька В. Магія співу // Свобода. — 1993. — 21 верес. 
1062. Федорейко Є. Таланти запалює «Зоринка»: [25-річчя дит. хор. капели] // 
Місто. — 2005. — 26 жовт. — С. 9; фотогр. 
 
155
1063. Хорова асамблея в «Зоринці» викликала фурор // Нова Тернопільська 
газета. — 2002. — 17 квіт. — (Культура). 
1064. Шот М. «Зоринка» — фест: [25-річчя дит. хор. капели «Зоринка»] // 
Урядовий кур’єр. — 2005. — 17 листоп. — С. 5. 
1065. Щербак Т. Довга дорога до школи // Свобода. — 1995. — 5 верес. 
*** 
1066. Доскоч І., Смоляк О. «Зоринка» — народна хорова капела (від 2002), 
дитяча хорова школа (від 1996) у м. Тернополі // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. 
А–Й. — С. 660. 
Дитячі пісенні конкурси, фестивалі 
1067. Белякова І. І рідні стіни не допомогли: Гран-прі «Кришталевого жайво-
ра» повезли до Києва, а тернополяни стали лауреатами лише третьої 
премії: [Всеукр. фестиваль-конкурс дит. та юнац. пісенного мистецтва 
«Кришталевий жайвір-2001»] // Ria плюс. — 2002. — 29 трав., фотогр. 
1068. Бригідир Н. На крилах надії: Всеукраїнський фестиваль-конкурс дитя-
чого та юнацького пісенного мистецтва «Кришталевий жайвір» вже має 
свою історію // Тернопіль вечірній. — 2002. — 8 трав., фотогр. 
1069. Вербицька Т. Фінальний злет «Кришталевого жайвора» // Вільне жит-
тя. — 2000. — 4 берез. 
1070. Грінченко С. «Зірки баяна на Запоріжжі»: [Володарі І премії ІІ Всеукр. 
фестивалю «Зірки баяна на Запоріжжі» — Василь та Григорій Кухарчуки 
з Тернополя] // Українська музична газета. — 2002. — № 2 (квіт.–черв.), 
фотогр. 
1071. Густенко Л. Зберу я ноти у долоню: [Із заключного туру обл. конкурсу 
солістів-вокалістів дітей віком від 5 до 15 років «Золоті домісольки»] // 
Тернопіль вечірній. — 2000. — 26 квіт., фотогр. 
1072. Давидов М. Зірки баяна: [У конкурсі ансамблів баяністів та акордеоніс-
тів у рамках ІІ фестивалю баянного мистецтва серед учасників юніорсь-
кої категорії І премію отримав дует із Тернополя] // Музика. — 2002. — 
№ 4–5. — С. 6. 
1073. Іваськів Р. Лети високо, «Жайворе»: [Про учасників І відбіркового туру 
Всеукр. фестивалю «Кришталевий жайвір»] // Вільне життя. — 2002. — 
16 листоп. 
1074. «Кришталевий жайвір–2001»: [Розм. із директором фестивалю 
М. Миханчуком] // Нова Тернопільська газета. — 2002. — 8 трав. 
1075. «Кришталевий жайвір–2001»: 16 грудня в Тернополі уже втретє стартує 
Всеукраїнський фестиваль-конкурс дитячого та юнацького пісенного ми-
стецтва «Кришталевий жайвір» // Нова Тернопільська газета. — 2001. — 
5 груд. 
 
156
1076. «Кришталевому жайвору» — статус Всеукраїнського // Ровесник. — 
2000. — 10 серп. 
1077. Лісанкова Л. «Кришталевий жайвір» — диво без кінця // Вільне жит-
тя. — 2000. — 17 черв. — (Фестивалі). 
1078. Лісанкова Л. Кришталевих тобі голосів, «Жайворе»! // Вільне життя. — 
2000. — 22 січ., фотогр. 
1079. Савчук В. …І шквал овацій: [Фінал ІІІ Всеукр. фестивалю дит. та юнац. 
пісенного мистецтва «Кришталевий жайвір–2001»] // Вільне життя. — 
2002. — 4 черв., фотогр. 
1080. Савчук В. «Кришталевий жайвір» зринає у вись: [ІІІ Всеукр. фестиваль 
«Кришталевий жайвір–2001»] // Вільне життя. — 2002. — 8 трав., фото-
гр. 
1081. Семеняк В. «Золоті домісольки»: [Обл. конкурс солістів-вокалістів] // 
Ровесник. — 2000. — 13 квіт., фотогр. 
1082. Семеняк В. «Кришталевий жайвір»: Майбутні «зірки» народжуються в 
Тернополі // Ровесник. — 2001. — 5 квіт., фотогр. 
*** 
1083. Дем’янова І. «Кришталевий жайвір» — всеукраїнський фестиваль-
конкурс дитячого та юнацького пісенного мистецтва // ТЕС. — Т., 
2005. — Т. 2. К–О. — С. 244; фотогр. 
Кременецький молодіжний камерний хор ім. Ю. Словацького 
1084. Бондар В. Кременецькі хористи підкорюють Європу: [Молодіж. камер.  
хор ім. Ю. Словацького — дипломант VII Міжнар. фестивалю духовної 
пісні] // Діалог. — 2004. — 8 трав. 
1085. Бондар В. Хор став дипломантом: [Участь молодіж. камер. хору 
ім. Ю. Словацького м. Кременця в VII Міжнар. фестивалі духовної пісні 
в Польщі] // Свобода. — 2004. — 15 трав. — С. 4. — (Мистецькі обши-
ри). 
1086. Клос С., Хаймець О. Хто долає всі кордони, крім одного: [Про Кремен. 
молодіж. камер. хор ім. Ю. Словацького] // Місто. — 2005. — 18 трав. — 
С. 4; фотогр. 
1087. Ленчук Р. Кременецький хор завойовує високе міжнародне визнання: 
[Участь камер. хору в Міжнар. фестивалі вокально-хорового співу в 
Польщі] // Діалог. — 2004. — 17 січ. — С. 4. — (Підкорюючи Європу). 
1088. Перед нашими піснями відкриваються усі кордони: [Розм. із худож. 
керівником та диригентом Кремен. молодіж. камер. хору 
А. Галішевським] / Зап. О. Хаймець // Діалог. — 2005. — 26 лют., фотогр. 
1089. Собуцька В. Візитка Кременця — молодіжний хор // Вільне життя. — 
2002. — 12 листоп. — (Світ мистецтва). 
 
157
1090. Хаймець О. Досягнення Кременецького молодіжного камерного хору 
варті поваги і заохочення // Діалог. — 2005. — 14 трав., фотогр. — (Ро-
дом із мистецтва). 
1091. Хаймець О. Кременецький камерний хор: краще один раз почути, ніж... 
сто разів побачити // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 28 верес. — 
С. 7; фотогр. 
Фольклорно-етнографічні колективи 
1092. Бесараб М. Нас поєднала музика й пісні: [Нар. колектив «Джерело] // 
Новини Шумщини. — 2000. — 13 трав. 
1093. Вознюк А. Співало для донеччан «Джерело»: [Фольклор. колектив при 
РБК] // Новини Шумщини. — 2000. — 26 лют., фотогр. — (Культурна 
палітра). 
1094. Костишин Л. Цілющі ключі пісенної «Корси»: [Про нар. аматор. фольк-
лорно-етногр. колектив із с. Конюхів Козів. р-ну] // Вільне життя. — 
2005. — 23 берез. — С. 5; фотогр. 
1095. Лінчевська С. «Білівчанка» радує всіх українською піснею: [Нар. ама-
тор. обрядово-фольклор. ансамбль із с. Білої Терноп. р-ну] // Місто. — 
2006. — 3 січ. — С. 6; фотогр. 
1096. Миколаєнко Г. Їх окрилює пісня: [Ювілей нар. фольклорно-етногр. ан-
самблю «Лелюшки»] // Воля. — 2005. — 30 верес., фотогр. — (Із 25-
річчям!). 
1097. Монич Л. Почерпнула скарби «Синьківчанка»: [Про нар. фольклорно-
етногр. ансамбль Синьків. сільського БК] // Колос. — 2007. — 13 січ. — 
С. 3; фотогр. 
1098. Михайленко М. Пісенною мовою літ: [Фольклор. колективу Ланов. 
РБК, який носить звання «народний», виповнилося 10 років] // Голос Ла-
новеччини. — 2000. — 1 січ., фотогр. 
1099. Пархомчук Я. Від пісень зорі сльозами вмиваються: [Про пісенні тра-
диції с. Конюхів Козів. р-ну, нар. хор. колектив «Корса»] // Свобода. — 
2004. — 12 жовт. — С. 4; фотогр. 
1100. Семенчук О. «Білівчанка»: життя з піснею: [Фольклор. нар. ансамбль із 
с. Білої] // Подільське слово. — 2005. — 23 верес. — С. 8; фотогр. 
1101. Синенька Б. «Залісецькі гульки»: [Про нар. аматор. обрядово-фольклор. 
колектив із с. Залісців Збараз. р-ну] // Свобода. — 2005. — 20 серп. 
1102. Синенька Б. Пливе човен по Дунаю...: [Про нар. аматор. обрядово-
фольклор. колектив із м. Ланівців] // Свобода. — 2003. — 5 лип. 
1103. Синенька Б. Про співочих галичан: [Про фольклор. ансамбль «Галичан-
ка» Золотопотіцького РБК Бучац. р-ну] // Свобода. — 1998. — 12 груд. 
1104. Синенька Б. Ця самобутня «Лелюшка»: [25-річчя нар. аматор. обрядо-
во-фольклор. колективу с. Довгого Теребовл. р-ну] // Свобода. — 
2005. — 22 жовт. — С. 6; фотогр. — (Фольклор). 
 
158
1105. Тракало В. «Лемківщина» з Підзамочка: [Фольклорно-етногр. нар. ан-
самбль із Бучац. р-ну] // Свобода. — 2000. — 12 груд. — (Традиції). 
Фольклорно-етнографічний ансамбль «Намисто» 
1106. Габрук З. «Намиста» двадцять чарівних намистинок: [20-річчя фольк-
лорно-етногр. ансамблю Теребовл. вищого уч-ща культури] // Воля. — 
2006. — 2 черв., фотогр. 
1107. Народні аматорські: [Фольклорно-етногр. ансамбль «Намисто»] // Во-
ля. — 2005. — 1 лип. — С. 4; фотогр. 
1108. Синенька Б. Де гаївка лунала: [20-річчя нар. аматор. обрядово-
фольклор. ансамблю «Намисто»] // Свобода. — 2006. — 27 трав. — 
С. 8. — (Обряди). 
1109. Франків М. «Слов’янський вінок»: [Фольклорно-етногр. ансамбль «На-
мисто» Теребовл. уч-ща культури] // Культура і життя. — 1991. — 
20 лип. 
Народні аматорські жіночі ансамблі 
1110. Виспінський І. Рідних пісень оберіг: [Нар. аматор. жіночий ансамбль 
«Берегиня»] // Свобода. — 2002. — 2 листоп. 
1111. Добіжевський С. «Берегиня» — окраса Наддністрянщини: [Нар. аматор. 
жіночий вокал. ансамбль «Берегиня» з м. Заліщиків] // Свобода. — 
2003. — 8 листоп. — (Народна творчість). 
1112. Ждан В. Якщо душа співає: [Про пісен. ансамбль «Горлиця» із 
с. Кривого Козів. р-ну] // Вільне слово. — 2003. — 8 лют. 
1113. Жук О. «Яворина» із Золотого Потоку полонила поляків: [Нар. жіночий 
вокал. ансамбль побував на гастролях у Польщі] // Нова доба. — 2006. — 
13 січ. — С. 2; фотогр. 
1114. Кононович І. Святкуватиме «Криниченька»: [З історії нар. аматор. во-
кал. ансамблю «Криниченька» Білокриницького БК] // Діалог. — 2007. — 
21 квіт. — С. 4; фотогр. — (Родом із мистецтва). 
1115. Лучка О. Берегині — 10 років: [10-річчя нар. аматор. жіночого вокал. 
ансамблю Могильницького сільського БК] // Воля. — 2005. — 9 груд. — 
(Ювілеї). 
1116. Мельник П. Купальська мелодія Добровлян: Під такою назвою відбувся 
сільський фольклорний фестиваль української пісні з нагоди 20-річчя 
створення жіночого вокального ансамблю «Берегиня» // Колос. — 
2007. — 14 лип. — С. 1, 3; фотогр. 
1117. Миронова М. Радість на лелечих крилах: [Про жіночий вокал. ансамбль 
«Яворина» з м. Чорткова] // Ратуша. — 1999. — 17 верес. 
1118. Простопчук О. Не міліє життєдайне джерело «Криниченька»: [Нар. 
аматор. колектив із с. Білокриниці] // Діалог. — 2002. — 22 черв., фотогр. 
 
159
1119. Січковська В. У «Криниченьки» — 20-річний ювілей: [Ювілей нар. ко-
лективу Білокриницького БК] // Діалог. — 2007. — 5 трав., фотогр. — 
(Відгомін святкування). 
1120. Чорній О., Мартиновська Р. Співає «Яворина»: [Аматор. вокал. жіночий 
ансамбль отримав звання «народний»] // Нова доба. — 2004. — 20 лют., 
фотогр. 
Вокальні ансамблі 
1121. Вістовський О. Співає «Берегиня»: [Про жіночий вокал. ансамбль із 
Добровлян Заліщ. р-ну] // Тернопіль вечірній. — 1996. — 3 серп. 
1122. Ковальський Б. «У Лесиних джерелах — Дністра крапелина»: [Жіночий 
вокал. ансамбль «Берегиня» із Заліщиків репрезентував мистецьке Тер-
нопілля на Міжнародному святі літератури та мистецтва] // Свобода. — 
2001. — 22 верес. 
1123. Лугофет М. У «Лесиних джерелах» — Дністра краплина: [Про участь 
нар. жіночого вокал. ансамблю «Берегиня» у Міжнародному святі літера-
тури та мистецтва «Лесині джерела», яке відбулося в Новоград-
Волинському] // Колос. — 2001. — 11 серп. 
1124. Мозьопа Р. Мистецькому колективу — 10 років: [Про Копичинецький 
нар. чоловічий ансамбль української пісні] // Вільне життя. — 2001. — 
18 верес. 
1125. Савчук В. Воркувала «Горлиця»: [Про самодіял. вокал. жіночий ан-
самбль із Козів. р-ну] // Вільне життя. — 2001. — 16 черв. — (Світ нашої 
духовності). 
*** 
1126. Татарський С. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине: [Хору «Збру-
чани» з Борщева — 40 років] // За вільний край. — 1995. — 9 черв. — 
(Культура рідного краю). 
1127. Твориш М. «Збручани» у творчих пошуках: [Про аматор. ансамбль піс-
ні та танцю Борщів. РБК] // Галицький вісник. — 2001. — 3 берез. 
*** 
1128. Миронова М. Радість на лелечих крилах: [Про Чортків. ансамбль «Яво-
рина»] // Ратуша. — 1999. — 17 верес.— С. 3; фотогр. 
Ансамбль «Медобори» 
1129. Баженов Ю. Мелодії «Медоборів» // Вільне життя. — 1981. — 1 берез. 
1130. Добровольський М. У чистих джерел // Вільне життя. — 1981. — 
24 берез. 
1131. Красновська Л. «Медобори» 25 років по тому: Тернополяни прийшли 
послухати старі пісні, а Олег Марцинківський представив їм результат 
 
160
свого експерименту — зовсім новий колектив // Ria плюс. — 2005. — 
7 груд. — С. 16; фотогр. 
1132. Кузнєцова Н. Три дороги «Медоборів»: На українській естраді вони 
були першими: [Фольклорно-естрад. колектив при Терноп. обл. філармо-
нії у 80-х роках] // Київ. — 2004. — № 1–2. — С. 190–192; фотогр. 
1133. Мельничук Б. Мелодії «Медоборів»: [Фестиваль творчої молоді Терно-
пілля] // Ровесник. — 1981. — 28 берез. 
1134. Новак Н. Що сталося з першими «медоборівцями»: Спогади екс-
солістки: [Андріани Онуфрійчук] // Ria плюс. — 2005. — 7 груд. — С. 16; 
фотогр. 
1135. Паламар А. Одна свята до музики любов: Співають «Медобори» // Ві-
льне життя. — 1983. — 16 січ. 
1136. Собуцька В. «Медобори»: реінкарнації не відбулось: [Ансамбль 
О. Марцинківського — колишнього вокаліста, композитора «Медоборів» 
у 80-х роках] // Свобода. — 2005. — 3 груд. — С. 6; фотогр. — (Презен-
тація). 
1137. Собуцька В. На перехресті «Трьох доріг»: [О. Марцинківський створив 
новий колектив «Медобори»] // Свобода. — 2005. — 19 листоп. — С. 6; 
фотогр. 
1138. Сучасна українська естрада: [«Медобори»] // Свобода. — 2000. — 
4 листоп. — (Енциклопедія «Свободи»). 
1139. Тарнавський В. Кроки в зрілість: [Розм. із худож. керівником ансамблю 
«Медобори» О. Марцинківським] // Молодь України. — 1982. — 27 черв. 
1140. Токарєв Ю. Що доводять «Медобори» // Культура і життя. — 1982. — 
17 січ. 
1141. Федик М. «Медоборы» // Правда Украины. — 1981. — 1 авг. 
Ансамбль «Ватрівчани» 
1142. Муха П. Серйозна розмова про «легку» музику: [Гурт «Ватрівчани»] // 
Свобода. — 1999. — 23 лют. 
1143. Недошитко А. «Сцена — це святість, таїна, неволя…»: [Розп. про соліс-
тку ансамблю «Ватрівчани» А. Онуфрійчук] // Подільське слово. — 
1995. — 19 серп. 
1144. Шот М. «Без коріння саду не цвісти…» // Ровесник. — 1991. — 
24 лют.–2 берез. 
1145. Ярчук О. Зачаровує живим звуком пісня «Ватрівчан»: [Колективу — 
15 років] // Свобода. — 1997. — 25 листоп. 
 
161
Духові оркестри 
Тернопільський муніципальний духовий оркестр «Оркестра Волі» 
(1993) 
Заснований 9 листопада 1988 року викладачем Тернопільського музич-
ного училища ім. С. Крушельницької Григорієм Марченком. 
Влітку 1989 року уперше на Тернопільщині у виконанні колективу про-
звучали гімн України «Ще не вмерла Україна» і духовний гімн «Боже вели-
кий, єдиний» М. Лисенка, твори М. Гайворонського, Р. Купчинського, 
Л. Лепкого. 
До 1989 року художнім керівником і диригентом «Оркестри Волі» був 
М. Старовецький. 
Упродовж 1993–1999 років оркестр очолював Л. Міллер. Під його ору-
дою «Оркестра Волі» здобула міжнародні визнання: звання лауреата Всеук-
раїнського (Київ, 1993) та Міжнародного (Рівне, 1994–1995) конкурсів духо-
вої музики. 
У 1993 році колективу надано статус «Тернопільський муніципальний». 
У 1999 році «Оркестру Волі» очолив заслужений працівник культури 
України Володимир Грицай. 
Колектив працює над збереженням, розвитком, популяризацією ук-
раїнських і світових традицій у галузі виконання й гри на духових інстру-
ментах кращих зразків музичної та пісенної творчості сучасних компози-
торів. 
Література 
1146. Про надання статусу муніципального оркестру народному самодіяль-
ному духовому колективу «Оркестра Волі»: Ухвала дев'ятнадцятої сесії 
міської Ради народних депутатів двадцять першого скликання від 
29.10.1993 року // Тернопіль вечірній. — 1993. — 17 листоп. 
*** 
1147. Бойко Т. Оркестранти, яких знають і люблять: [Ювілей оркестру «Ор-
кестра Волі»] // Свобода. — 22 листоп. — (Мистецькі обшири). 
1148. Бригідир Н. Вони першими виконали «Ще не вмерла Україна...»: [15-
річчя муніципального оркестру «Оркестра Волі»] // Тернопіль вечір-
ній. — 2003. — 20 листоп. 
1149. Гадомська Л. «Оркестра Волі» досягла повноліття // Тернопіль вечір-
ній. — 2007. — 3–9 січ. — С. 12; фотогр. 
1150. Градоблянська Г. Нехай живе в душі висока муза: [Муніципальному 
естрадно-духовому колективу «Оркестра Волі» — 10 років] // Свобо-
да. — 1998. — 1 груд. 
 
162
1151. Дудка А. «Я служу Богу та музиці. І тому я ніколи не був зраджений»: 
[Про оркестр «Оркестра Волі»] // Нова ера. — 2007. — 10–16 жовт. — 
С. 8; фотогр. 
1152. Полунін О. Це було п’ять років тому: [Історія створення «Оркестри Во-
лі»] // Тернопіль вечірній. — 1993. — 17 листоп. — (Річниці). 
1153. Т. Т. У неділю «Оркестра Волі» відзначила своє п’ятиріччя // Тернопіль 
вечірній. — 1993. — 24 листоп., фотогр. 
*** 
1154. Павлів Я., Щербак Л. «Оркестра Волі» — Тернопільський муніципаль-
ний (від 1993) естрадний духовий колектив. Звання «народний» (1992) // 
ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 684; фотогр. 
Міллер Леонід Олександрович (25.11.1947) — диригент, композитор, 
художній керівник «Оркестри Волі» (1993–1999), член Національної ліги 
українських композиторів (1993) 
Народився 25 листопада 1947 року в селищі 
Іспісар Ленінабадської області (Таджикистан). У 
1964 році закінчив Барнаульське культосвітнє 
училище, а в 1966 році — музичне. Навчався в 
Московській консерваторії ім. П. Чайковського на 
факультеті військового диригування. У 1988 році 
при цій же консерваторії закінчив ад’юнктуру. 
З 1983 року проживає в м. Тернополі. У 
1988 році, до тисячоліття хрещення України-Русі, 
переклав увертюру Римського-Корсакова «Світле 
свято на церковні теми» та аранжував і оркестру-
вав для духового оркестру України «Многая літа» 
Д. Бортнянського, духовний гімн «Боже великий, 
єдиний» М. Лисенка, колядки В. Барвінського. 
У 1990–1999 роках — диригент і головний диригент обласних марш-
парадів духових оркестрів Тернопільщини, член журі Міжнародного фести-
валю духової музики (Рівне), обласного конкурсу ім. Д. Січинського. 
З 1993 року — головний диригент муніципального естрадно-духового 
колективу «Оркестра Волі». Під керівництвом Міллера «Оркестра Волі» здо-
була міжнародні визнання: звання лауреата двох міжнародних фестивалів 
(Київ, 1993; Рівне, 1995). 
Автор понад 500 обробок та оригінальних творів духової, симфонічної, 
камерної та вокально-хорової музики, попурі «Як з Бережан до Кадри» за 
творами Р. Купчинського тощо. 
У 2004 році вийшла з друку книга Л. Міллера «Хорові твори. Вокальні 
ансамблі. Ліричні пісні. Романси. Дитячі пісні. Інструментальні твори». 
 
163
Література 
1155. Міллер Л. Хорові твори. Вокальні ансамблі. Ліричні пісні. Романси. 
Дитячі пісні. Інструментальні твори. — Т.: Лілея, 2004. — 208 с.: ноти. 
*** 
1156. Леонід Міллер: «У країни, де ніхто не цікавиться культурою, нема жод-
них перспектив»: [Розм. із керівником муніципального джазового колек-
тиву «Оркестра Волі»] // Тернопільська газета. — 1997. — 27 листоп. 
*** 
1157. Його стихія — музика: [Про Л. О. Міллера — диригента, керівника ко-
лективу «Оркестра Волі»] // Вільне життя. — 2002. — 30 листоп. — С. 4; 
портр. — (Ювілеї). 
1158. Зозуляк Є. Грай, «Оркестро Волі»: До 50-річчя керівника оркестру Лео-
ніда Міллера // Вільне життя. — 1997. — 18 листоп. 
1159. Мельничук Б. Він знав Василя Шукшина. А маестро Корницький ска-
зав: «Якби кожен українець працював для України так, як німець Міллер, 
наскільки кращим було б наше життя» // Тернопіль вечірній. — 1997. — 
4 листоп. 
1160. Павлів Я. Його стихія — духовна музика // Нова Тернопільська газе-
та. — 2002. — 4 груд., фотогр. 
*** 
1161. Міллер Леонід Олександрович (25.11.1947, с-ще Іспісар Чкалов. р-ну 
Ленінабад. обл., нині Таджикистан) — композитор, диригент, аранжува-
льник, педагог, громадський діяч / Х. Весна, О. Лещишин, О. Маруняк // 
ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 528–529; фотогр. 
Грицай Володимир Богданович (15.05.1956) — діяч культури, заслу-
жений працівник культури України (2005), директор Тернопільського 
муніципального духового оркестру «Оркест-
ра Волі» 
Народився 15 травня 1956 року в 
м. Тернополі в сім’ї робітників. У 1963 році 
пішов у перший клас восьмирічної школи № 5. З 
1969 по 1973 рік навчався в музичній школі. 
Після цього В. Грицай вступив на другий курс 
Теребовлянського культосвітнього училища на 
духовий відділ (клас труби та диригування, вик-
ладач — Т. Д. Юзвишин), яке закінчив у 1977 
році з відзнакою. 
У 1977–1978 роках працював художнім 
керівником Тернопільського (Кутківецького) 
будинку культури. 
 
164
Упродовж 1978–1982 років навчався в Рівненському державному інсти-
туті культури, грав у філармонічному, театральному, естрадному та джазово-
му оркестрах м. Рівного. 
З 1982 по 1993 рік В. Грицай працював викладачем гри на духових інст-
рументах у Теребовлянському культосвітньому училищі. 
Протягом 1990–1995 років — артист, соліст-інструменталіст «Оркестри 
Волі». У 1993 році в Києві В. Грицай отримав гран-прі на І Всеукраїнському 
конкурсі муніципальних духових оркестрів. 
Упродовж  1993–1995 років працював заступником завідувача відділу 
культури Тернопільської міської ради. У 1995–1999 роках — директор СМП 
«Доля». 
У 1999 році В. Грицай очолив муніципальний духовий оркестр «Оркест-
ра Волі», а згодом став і його диригентом. Під його керівництвом оновився 
репертуар колективу. Створено дванадцять концертних програм. Оркестр 
взяв участь близько в семистах концертах і масових заходах у Тернополі, 
області та за її межами.  
У 2005 році В. Грицаю присвоєно звання «Заслужений працівник культу-
ри України». 
Література 
1162. Вітаємо!: У Тернопільській обласній державній адміністрації відбулося 
вручення державних нагород:
 
Президент України Віктор Ющенко своїм 
Указом «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 
14 річниці незалежності
 
України за значний особистий внесок у соціаль-
но-економічний, науковий та культурний розвиток України, вагомі тру-
дові здобутки та активну громадську діяльність» відзначив цілу низку 
кращих людей Тернопільщини:
 
[Почесне звання
 
«Заслужений працівник 
культури України» Грицаю Володимиру Богдановичу — директорові і 
диригентові Тернопільського муніципального духового оркестру «Орке-
стра Волі»] // Вільне життя. — 2005. — 3 верес. — С. 2. 
*** 
1163. Володимир Грицай: «Духовий оркестр — це не тільки марші та похо-
рони»: [Розм. із диригентом духового оркестру «Оркестра Волі»] / Зап. 
І. Шеремета // Тернопіль вечірній. — 2007. — 16–22 трав. — С. 13; фото-
гр. 
1164. Володимир Грицай: «Звук твориться за рахунок повітря, а музика іде 
від душі»: [Розм. із керівником оркестру «Оркестра Волі» В. Грицаєм] / 
Зап. Т. Бойко // Свобода. — 2002. — 6 квіт; фотогр. 
1165. Володимир Грицай: «Краще бути добрим музикантом, аніж поганим 
лікарем»: [Розм. із худож. керівником оркестру «Оркестра Волі» 
В. Грицаєм] / Зап. Л. Гадомська // Тернопіль вечірній. — 2004. — 14–
20 лип. — С. 6; фотогр. 
 
165
1166. Бойко Т. Творить дива духовна музика: [Розм. із керівником Терноп. 
муніципального духового оркестру «Оркестра Волі» В. Грицаєм] // Сво-
бода. — 2006. — 14 січ. — С. 6; фотогр. — (Хвилини прекрасного). 
*** 
1167. Корницький Є. Грицай Володимир Богданович (15.05.1956, с. Кутківці, 
нині належить до м. Тернопіль) — діяч культури // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А-Й. — С. 417, 419. 
*** 
1168. Бойко Т. Крокували містом трубачі: [З Всеукр. конкурсу молодих тру-
бачів ім. М. Старовецького] // Свобода. — 2002. — 16 листоп. — (Конку-
рси). 
1169. Жеграй Б. Свято духової музики: [Про Всеукр. конкурс молодих труба-
чів ім. М. Старовецького та його учасників — наших земляків] // Вільне 
життя. — 2002. — 16 листоп. 
1170. Процак Б. Висока нота конкурсу: [Про ІІІ обл. конкурс виконавців на 
духових інструментах ім. М. М. Старовецького] // Вільне життя. — 
2003. — 18 січ. — (Світ нашої духовності). 
1171. Процак Б. Суцвіття лауреатів «Полтавської весни–2003»: [У Полтаві 
проходив ІV Всеукр. конкурс виконавців на мідних духових та ударних 
інструментах «Полтавська весна–2003»] // Вільне життя. — 2003. — 
6 трав. — (Що? Де? Коли?). 
1172. Россоха В. Барви конкурсу: [Відбувся Всеукр. конкурс молодих труба-
чів пам’яті Мирона Старовецького] // Тернопіль вечірній. — 2000. — 
17 листоп., фотогр. 
1173. Россоха В. Звук труб окрилює серця: [Про І обл. конкурс юних вико-
навців на муз. духових інструментах, присвяч. пам’яті педагога 
М. Старовецького] // Тернопіль вечірній. — 2000. — 19 трав., фотогр. 
1174. Синенька Б. Зазвучать труби і литаври: [Обласне свято духової музи-
ки] // Свобода. — 2000. — 13 трав. 
1175. Синенька Б. Променилося сонце на трубах: [Про обл. свято духової му-
зики] // Свобода. — 2000. — 20 трав., фотогр. — (Свято музики). 
1176. Тернопільський трубач поїде до Парижа: [Гран-прі конкурсу отримав 
тернополянин Ю. Нищота] // Ria плюс. — 2002. — 20 листоп., фотогр. — 
(Незвичайний конкурс). 
ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА ФІЛАРМОНІЯ (1939) 
Тернопільську обласну філармонію засновано 19 грудня 1939 року. Ос-
новний напрямок її роботи — гастрольно-концертна діяльність.  
Культурно-мистецьке життя вирувало в цьому будинку з початку 
ХХ століття. Тут виступав знаменитий хор «Тернопільський боян» та молода 
Соломія Крушельницька, якій судилося стати всесвітньо відомою співачкою. 
 
166
Тут двічі, у 1905 та 1911 роках, виступав геніальний Іван Франко, у другий 
свій приїзд він читав при переповненому залі знаменитого «Мойсея». У при-
міщенні нинішньої філармонії знаходився в 1915–1917 роках професійний 
театр Тернополя «Тернопільські театральні вечори» під керівництвом услав-
леного режисера, актора та реформатора театру Леся Курбаса. 
Обласна філармонія гідно продовжила культурно-мистецькі традиції ми-
нулих літ. У 50-х роках тут працювала хорова капела під керівництвом неза-
бутнього диригента, заслуженого працівника культури, уродженця Тернопі-
льщини Миколи Вороняка (1926–1973), у 70-х роках — колективи «Дністер», 
«Збруч» (солістом останнього був заслужений артист України Григорій Кот-
ко). 
У 1976 році створено фортепіанне тріо в складі Романа (1948–1988), Яро-
слава (1950–1992) і Габріели Теленків, у супроводі якого часто виступав за-
служений артист України Микола Болотний. 
Значним явищем у музичному житті не лише Тернопільщини, але й усієї 
України стало створення в 1980 році прекрасного фольклорного ансамблю 
«Медобори», душею якого були безмежно закохані в рідну українську пісню 
молоді ентузіасти, прекрасні виконавці: нині заслужений артист України 
Олег Марцинківський, заслужений працівник культури Людмила Тимощук, 
лауреат Міжнародного конкурсу «Золоті трембіти» Леонід Корженевський. 
У Тернопільській обласній філармонії проходило творче становлення 
нині відомих зірок української естради: заслужених артистів України Любові 
та Віктора Анісімових, Іво Бобула, Олександра Сєрова. 
Працювали й нині працюють дві музично-лекторійні бригади, які дару-
ють народну пісню та дотепне слово слухачам не тільки Тернопільщини, а й 
інших регіонів України. Це артисти: Лілія Майорова, Іван Равлюк, Йосип 
Сагаль, Богдана Лещишин, Надія Яковчук, Олександр Юрик, Ігор Жигайло, 
заслужений артист України Василь Яковчук, лауреат Всеукраїнського конку-
рсу артистів естради Богдан Кирилюк. 
Новим вищим щаблем творчої діяльності філармонії була постановка в 
1987 році опери Д. Россіні «Шлюбний вексель» (режисер-постановник — 
Михайло Форгель, головний диригент — Богдан Дунець). Ролі виконували 
заслужені артисти України Любов Ізотова та Микола Болотний, Іван Равлюк, 
Леонід Корженевський, Богдана Лещишин, Олександр Юрик. 
У різні роки директорами філармонії були: С. П. Хорольський, 
Г. М. Батіщев, Ю. Л. Баженов. Упродовж 1993–2000 років її очолював 
М. Д. Ростоцький, з жовтня 2000 року — Г. П. Шергей. У липні 2007 року 
директором філармонії призначено Я. П. Лемішку. 
Складним і багатогранним є життя філармонії сьогодні. Її творчі колек-
тиви своїм високопрофесійним мистецтвом роблять значний вклад у відро-
дження національної культури, давніх українських традицій.  
 
167
Ансамбль народної музики «Візерунок» — самобутній молодіжний ко-
лектив. Лауреат Республіканського конкурсу артистів естради. Яскраво ре-
презентує національний фольклор західного регіону України. Художній кері-
вник ансамблю — заслужений артист України Мирослав Бабчук. Колектив 
створено в серпні 1988 року з талановитих випускників Рівненського інсти-
туту культури, Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької 
та Львівської музичної академії ім. М. Лисенка. 
Камерний оркестр. Склад — 16 виконавців, в основі — оркестрова гру-
па. Створений у 2001 році. Художній керівник та диригент — Сергій Черняк. 
Камерний хор. Склад — 24 виконавці, в основі — хорова група, спеціа-
лісти з вищою та середньою спеціальною освітою. Колектив створено в 
1998 році. Організатор і головний диригент —  Святослав Дунець. 
Інструментальний дует. Інструментальний дует у складі Сергія та 
Олени Болотних. Створений у 1997 році. Репертуар дуету складають твори 
Н. Паганіні, Й. Брамса, Ф. Шопена, П. Чайковського, М. Лисенка, 
М. Скорика. 
Музично-лекторійна бригада. Першу музично-лекторійну бригаду ство-
рено в 1968 році, другу — у 1980 році. У ній працюють і до нині Ю. Юрик 
(баритон), Б. Лещишин (ліричне сопрано), Н. Яковчук (народний альт), кон-
цертмейстер І. Жигайло (баян). Керівник — Олександр Юрик. 
У репертуарі колективу — тематичні концерти, створені вже в роки неза-
лежності України: «Ще не вмерла Україна», «Наша дума, наша пісня», 
«Стрілецькі пісні і пісні УПА», духовна музика: «Христос серед нас», «Хрис-
тос Воскрес», «Ой хто, хто Миколая любить» тощо. 
Ансамбль танцю «Надзбручанка» розпочав свій творчий шлях у 
1959 році. Першим його художнім керівником і балетмейстером був Віталій 
Дьяконов. 
«Надзбручанка» — це історія хореографічного мистецтва Тернопілля. 
«Вихиляс», «Надзбручанське весілля», «Подоляночка», «Чабани», «Капіруш» 
і багато інших танців зібрано саме в нашому краї. 
Започаткував цю чудову традицію видатний балетмейстер-постановник, 
заслужений артист України Олександр Данічкін (1964–1968). 
У 70–80-х роках надзбручанці виступали в Болгарії, Німеччині, Польщі, 
Канаді тощо. 
Будинок Тернопільської обласної філармонії споруджений інженером 
Стронським у 1904 році в характерних для класицизму формах. Оформлення 
декорацій, малювання картин виконано згідно з рекомендаціями юриста 
І. Мидловського. 
Під час війни будинок було зруйновано. До наших днів він дійшов із зна-
чними змінами. Пам'ять про виступи на сцені І. Я. Франка, Леся Курбаса, 
С. Крушельницької увічнено меморіальними дошками. 
 
 
168
Жіноче вокальне тріо «Солов’ї Галичини» 
1 серпня 1997 року при Тернопільській обласній філармонії було ство-
рено жіноче вокальне тріо «Солов’ї Галичини» у складі Надії Татарчук, Ірини 
Музики та Оксани Лісовець. Художній керівник — заслужений артист Укра-
їни Богдан Іваноньків, концертмейстер — Ірина Кучма. 
Репертуар колективу складають сольні програми: «Любимо землю 
свою» (2002), «Затримтіли струни у душі моїй» (2004), «Як я си заспівам 
трьома голосами» (2005) (програма лемківських пісень). 
Симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії  
Презентація симфонічного оркестру відбулася 29 червня 2003 року, а 
офіційною датою створення вважається 20 січня 2004 року. 
 Колектив у складі 51 музиканта очолив Мирослав Кріль, випускник 
Львівської музичної академії та Київської аспірантури. 
У репертуарі оркестру — концертні програми «В гостях у Штрауса», 
«Перлини світової класики», твори Дж. Россіні, Дж. Бізе, Дж. Верді. 
У творчому доробку колективу — співпраця з народною артисткою 
України Валентиною Степовою, піаністом В’ячеславом Зубковим. 
Література 
1177. Тернопільській обласній філармонії — 60!: Буклет. — Т., 1999. — 20 с.: 
фотогр. 
*** 
1178. Григорій Шергей: Філармонія залежить від прихильності глядача: [Ін-
терв’ю] / Зап. Ж. Попович // Тернопіль вечірній. — 2002. — 16 жовт. — 
С. 7; фотогр. 
1179. Григорій Шергей: «Якщо нашій філармонії трішки допомогти, у неї — 
велике майбутнє» // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 23 лют. — 
С. 3. — (Тернопільській обласній філармонії — 65!). 
1180. Григорій Шергей та Левко Корженевський — заслужені!: [Розм. із засл. 
діячем мистецтв України, директором обл. філармонії Г. Шергеєм] / Зап. 
М. Маслій // Нова Тернопільська газета. — 2005. — 21–27 верес. — С. 7; 
фотогр. 
*** 
1181. Бойко Т. Рукотворне диво — світ його захоплень: [Творчий портрет 
директора обл. філармонії Г. П. Шергея] // Свобода. — 2005. — 
22 жовт. — С. 4; фотогр. — (Штрихи до портрета). 
*** 
1182. А музика звучить: [Розм. із директором обл. філармонії Г. Шергеєм] / 
Зап. Г. Садовська // Вільне життя. — 2003. — 28 черв., фотогр. 
1183. Боднарчук В., Гавриленко Я. На честь славетної Соломії: [Діяльність 
обл. філармонії] // Тернопіль вечірній. — 1997. — 9 трав. 
 
169
1184. Бойко Т. Звучатиме академічна й естрадна музика: [Про концертний 
сезон розповідає директор обл. філармонії Г. Шергей] // Свобода. — 
2002. — 28 верес. — (До початку концертного сезону). 
1185. Бойко Т. Концертами прославлятимемо свій край // Свобода. — 
2005. — 31 серп. — С. 5. — (Напередодні філармонійного сезону). 
1186. Бойко Т. Філармонія: молодіжний склад, традиції і новаторство: [Розм. 
із директором обл. філармонії Г. П. Шергеєм] // Свобода. — 2003. — 
3 черв., фотогр. 
1187. Бойко Т. Чекають неповторні концертні номери: [Творчі колективи обл. 
філармонії] // Свобода. — 2002. — 27 черв., фотогр. 
1188. Бойко Т. Шукають правду у пісні учасниці жіночого вокального тріо 
обласної філармонії. І це одна із складових їхнього визнання // Свобо-
да. — 2003. — 11 січ., фотогр. 
1189. Вітаємо з новим концертним сезоном: [Про творчі колективи обл. філа-
рмонії] // Соломія. — 1997. — № 3 (жовт.–листоп.). 
1190. Зайко М. Мелодії «Кантабіле» будили осінню тишу: [Обл. філармонія 
відкрила 60-й концертний сезон] // Свобода. — 1999. — 12 жовт. 
1191. Коверко О. Свято музики у філармонії: [65-річчя обл. філармонії] // Но-
ва Тернопільська газета. — 2005. — 9 берез. — С. 7. 
1192. Медведик П. Філармонія перед ювілеєм // Соломія. — 1999. — № 6. — 
(До 60-річчя від дня заснування). 
1193. Мелодій передзвін в грудневому тумані: [Розм. із директором філармо-
нії М. Ростоцьким] / Зап. В. Собуцька // Свобода. — 1999. — 11 груд. — 
(Філармонії — 60). 
1194. Музика єднає серця: До 60-річчя Тернопільської обласної філармонії // 
Свобода. — 1999. — 6 серп. 
1195. Нові колективи, нові програми — і старі біди: [Про завершення 64-го 
концертного сезону обл. філармонії розповідає її директор Г. Шергей] / 
Зап. Г. Садовська // Вільне життя. — 2004. — 3 лип. — С. 8. — (Вечори у 
філармонії). 
1196. Пастушенко Н. Уже 57-й сезон: [Розм. із директором обл. філармонії 
М. Ростоцьким] // Ровесник. — 1997. — 17 квіт. 
1197. Ростоцький М. «Сьогодні симфонічний оркестр для філармонії — уто-
пічна забаганка»: [Інтерв’ю] / Зап. А. Вацик // Тернопільська газета. — 
1999. — 18 листоп. 
1198. Савчук В. Дім, де не стихає музика // Вільне життя. — 1999. — 11 груд., 
фотогр. — (Філармонії — 60). 
1199. Садовська Г. Де музики світ загадковий: [65-річчя обл. філармонії] // 
Вільне життя. — 2005. — 26 лют. — С. 2. 
1200. Садовська Г. І пісня, і музика, і танець: [Звіт творчої молоді обл. філар-
монії] // Вільне життя. — 2002. — 8 черв. — (Звітують молоді). 
 
170
1201. Садовська Г. Пісенне серце Тернопілля: [65-річчя обл. філармонії] // 
Вільне життя. — 2005. — 12 берез. — С. 8. — (Вечори у філармонії). 
1202. Садовська Г. У новий сезон — з новими ідеями: Завтра обласна філар-
монія відкриває свій 62-ий концертний сезон: [Розм. із директором обл. 
філармонії Г. П. Шергеєм] // Вільне життя. — 2001. — 29 верес., фотогр. 
1203. Сінкевич Б. Не вдома, а в гостях: [До 60-річчя обл. філармонії] // Тер-
нопіль вечірній. — 1999. — 24 груд. 
1204. Собуцька В. Відкриється вечір скрипковим ключем: Філармонії — 65! // 
Свобода. — 2005. — 5 берез. — С. 4. 
1205. Собуцька В. «Мелодія слова і звуки струни…: Хто їх відчуває — той 
дуже багатий»: [Розповідь директора обл. філармонії Г. Шергея] // Сво-
бода. — 2001. — 16 черв., фотогр. 
1206. Собуцька В. У корабля філармонії правильний курс // Свобода. — 
2001. — 29 верес. 
1207. Тарасенко В. Новий сезон, нові й знайомі імена… // Свобода. — 
1997. — 30 верес. 
1208. Тернопільська філармонія: традиції і новаторство: [Розм. із директором 
обл. філармонії Г. Шергеєм] / Зап. Т. Бойко // Культура і життя. — 
2003. — 4 черв. — С. 4. 
1209. Шот М. Філармонійні клопоти: [Терноп. філармонія, творчий портрет її 
колективу; здобутки та складнощі в роботі] // Урядовий кур’єр. — 
2005. — 7 жовт. — С. 8–9. 
1210. Ярошенко І. У філармонії нові імена // Вільне життя. — 1997. — 30 ве-
рес. 
Лемішка Ярослав Петрович (26.07.1961) — оперний і камерний спі-
вак, заслужений артист України (1997) 
Народився 26 липня 1961 року в с. Соснові 
Теребовлянського району. Навчався у восьмиріч-
ній школі в рідному селі, яку закінчив у 1976 році. 
З дитинства займався співом, брав участь у шкі-
льному хорі. 
Після закінчення школи Я. Лемішка навчався 
в Тернопільському ПТУ № 4, яке закінчив у 
1979 році. У 1980–1982 роках проходив військову  
службу в рядах Радянської армії. Після звільнення 
працював майстром виробничого навчання в 
Тернопільському ПТУ № 4 й одночасно навчався 
в Бережанському технікумі сільського 
господарства (заочна форма навчання). 
Любов до пісні та мрія про професійний спів не полишали його ніколи. 
 
171
Музичну освіту здобув у Тернопільському музичному училищі, а в 
1985 році вступив до Київської консерваторії на вокальний факультет (клас 
К. Огнєвого). У 1990 році, після її закінчення, повернувся в Тернопіль, у Тер-
нопільський муздрамтеатр на посаду актора драми, де працював до 
1992 року. Виконував партії Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-
Артемовського), Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка). 
Згодом Я. Лемішка став солістом-вокалістом Тернопільської обласної фі-
лармонії. У репертуарі співака — провідні арії з опер «Травіата» та «Ріголет-
то» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччіні, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Шука-
чі перлів» і «Перська красуня» Ж. Бізе, «Майська ніч» М. Римського-
Корсакова, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, а також романси й народні 
пісні. 
Своїм голосом артист зачаровував слухачів і за межами України: висту-
пав у Бельгії, Голландії, Німеччині та інших країнах Європи. Його мистецт-
вом насолоджувалися й у США. 
Свої знання та досвід Я. Лемішка передає студентам Тернопільського 
національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, викладаючи у них 
вокальне мистецтво. Доцент кафедри музикознавства, методики музичного 
виховання та акторської майстерності. 
У 2007 році Ярослава Петровича Лемішку призначено директором Тер-
нопільської обласної філармонії. 
Література 
1211. Вітаємо! Звання заслуженого артиста України присвоєно солісту облас-
ної філармонії Я. Лемішці // Свобода. — 1997. — 30 верес. 
*** 
1212. Ярослав Лемішка: «Я не знаю, чи потрібен Україні, але Україна мені 
надзвичайно потрібна»: [Розм. із новопризначеним директором обл. фі-
лармонії Я. Лемішкою] / Зап. О. Прохорець // Соломія. — 2007. — 
№ 3 (жовт.). — С. 5; фотогр. 
*** 
1213. Іменитий тенор Ярослав Лемішка мріє виїжджати за кордон тільки на 
гастролі // Тернопіль-бізнес. — 2001. — 17 січ., фотогр. 
1214. З доріг далеких повернувшись: [Розм. із директором обл. філармонії, 
засл. арт. України Я. Лемішкою напередодні відкриття 68-го концертного 
сезону] / Зап. Г. Садовська // Вільне життя. — 2007. — 10 жовт. — С. 4; 
фотогр. 
1215. Ольга Лемішка: «Материнським серцем я завжди відчувала, що зі Слав-
ка буде великий артист»: [Розм. із матірю відомого співака, директора 
обл. філармонії Я. Лемішки] / Зап. М. Маслій // Нова Тернопільська газе-
та. — 2007. — 1–7 серп. — С. 6; фотогр. 
1216. Пастушенко Н. Український Паваротті // Ровесник. — 1997. — 1 трав., 
портр. 
 
172
1217. Пастушенко Н. Ярослав Лемішка // Тернопілля97: Регіон. річник. — Т., 
1997. — С. 582. 
1218. Патиківський Ю. Складна українська вдача // Урядовий курєр. — 
2001. — 4 серп., фотогр. 
1219. Садовська Г. І дала йому пісня крила // Вільне життя. — 1999. — 
27 листоп. 
1220. Сінкевич Б. Ліричний теноре, браво! // Тернопіль вечірній. — 1999. — 
8 груд., фотогр. 
1221. Собуцька В. Хай буде музика! Без музики — нудьга: [Розм. із директо-
ром обл. філармонії, засл. арт. України Я. Лемішкою] // Свобода. — 
2007. — 13 жовт. — С. 8; фотогр. 
1222. У філармонії — канікули та ... новий керівник!: [Я. П. Лемішка] // Нова 
Тернопільська газета. — 2007. — 20–26 черв. — С. 10; фотогр. 
1223. Чорна О. Сімя, в якій співають всі // Ровесник. — 1999. — 28 січ. 
*** 
1224. Демянова І. Лемішка Ярослав Петрович (26.07.1961, с. Соснів Теребов-
лян. р-ну) — оперний і камерний співак (тенор). Засл. арт. України 
(1997) // ТЕС. — Т. 2. К–О. — С. 341; фотогр.
 
 
Камерний оркестр Тернопільської обласної філармонії (див. 
позиції 1366–1378). 
Камерний хор Тернопільської обласної філармонії (1998) 
1225. Бойко Т. Музику допомагає творити диригент: [5-річчя камерного хору 
обл. філармонії] // Свобода. — 2003. — 1 листоп. — (Мистецькі ювілеї). 
1226. Гак А. Від Баха — до сучасності: [Камерний хор обл. філармонії] // Но-
ва Тернопільська газета. — 2003. — 12 лют. — С. 3. — (Анонс). 
1227. Коверко О. Камерний хор влучив у трійку. Кращих!: [Про участь каме-
рного хору Терноп. обл. філармонії в ІV Міжнар. фестивалі хорової му-
зики «Передзвін»] // Нова Тернопільська газета. — 2006. — 29 берез. — 
С. 10; фотогр. 
1228. Садовська Г. Сольний концерт камерного хору // Вільне життя. — 
2003. — 22 лют., фотогр. 
1229. Сачко Я. «Защебетала сива ластойка…» на Різдво?: [Камерний хор фі-
лармонії] // Тернопіль вечірній. — 1999. — 3 берез. — С. 3. 
1230. Собуцька В. Усі дороги ведуть до Бога: [Концерт духовної музики ка-
мерного хору філармонії під орудою С. Дунця] // Свобода. — 2004. — 
3 квіт. 
1231. Чорна О. Аве, Марія: [Про камерний хор філармонії] // Ровесник. — 
1999. — 25 лют. 
 
 
173
*** 
1232. Камерний хор Святослава Дунця: великі таланти, яких треба слухати й 
бачити: [Розм. із диригентом хору обл. філармонії] // Нова Тернопільська 
газета. — 2003. — 29 жовт. — С. 3. — (Культура). 
1233. Святослав Дунець: «З виступу хору намагаюсь зробити певне мистець-
ке дійство…»: [Розм. із худож. керівником і диригентом хору] // Соло-
мія. — 2003. — № 21 (листоп.), фотогр. 
1234. Собуцька В. Пісень барвистих передзвони: [Розм. із керівником хору 
обл. філармонії С. Дунцем] // Свобода. — 2006. — 1 квіт. — С. 8; фото-
гр. — (Враження). 
*** 
1235. Шергей Г. Камерний хор — колектив вокалістів Тернопільської облас-
ної філармонії // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 21; фотогр. 
*** 
1236. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2008 рік: 
Бібліогр. покажчик / Уклад. М. Друневич. — Т.: Підручники і посібники, 
2008. — 144 с. — С. 139–140: Про камерний хор Тернопільської обласної 
філармонії. 
 
Симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії (див. по-
зиції 1381–1386). 
 
Симфоджаз–оркестр Тернопільської обласної філармонії (див. по-
зиції 1374–1380). 
Ансамбль народної музики «Візерунок» Тернопільської обласної  
філармонії (1988) 
1237. Вітаємо! За особистий внесок у соціально-економічний і культурний 
розвиток Тернопільської області, значні трудові здобутки та професіона-
лізм Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений 
артист України» // Свобода. — 2002. — 8 берез. 
Бабчук Світлані Олександрівні — солі-
стці-вокалістці ансамблю народної музики 
«Візерунок» обласної філармонії; 
Бабчуку Мирославу Михайловичу — 
артисту ансамблю народної музики «Візе-
рунок» обласної філармонії. 
*** 
1238. Басок В. «Візерунок» — це мереживо пісень, танців, музики: [До 10-
річчя ансамблю народної музики «Візерунок»] // Ровесник. — 1998. — 
22 жовт. 
 
174
1239. Вацик А. 26 євро за день розваг і гострих відчуттів: Цілий тиждень про-
вели терноп. музиканти у німецькому «Європарку» // Ria плюс. — 
2004. — 9 черв. — С. 16; фотогр. 
1240. Іваськів Р. Як заграють цимбали: [Муз. інструменти ансамблю «Візеру-
нок»] // Вільне життя. — 2003. — 15 квіт., фотогр. — (Скажемо їм: «Бра-
во»). 
1241. Коверко О. Люблять всі тернополяни гурт «Веселі галичани» // Нова 
Тернопільська газета. — 2005. — 15–21 черв. — С. 7; фотогр. 
1242. Михлик З. «Веселі галичани»: [Про ансамбль обл. філармонії] // Сільсь-
кі вісті. — 2006. — 20 лип. — С. 2; фотогр. — (У світі краси). 
1243. Попович Ж. В нашій політиці — свій «Візерунок»: [Виступ ансамблю 
Терноп. філармонії в консульстві України в Німеччині] // Тернопіль вечі-
рній. — 2003. — 23 жовт. 
1244. Собуцька В. Галичани на «зальотах»: [Гастрольна поїздка філармоній-
ного колективу «Візерунок» в Англію] // Свобода. — 2005. — 19 бе-
рез. — С. 6; фотогр. — (До друзів в Англію). 
1245. Собуцька В. Звеселили італійських українців: [Філармонійний ансамбль 
«Візерунок» на гастролях в Італії] // Свобода. — 2005. — 25 черв. — 
С. 8. — (Нашу культуру знатиме весь світ). 
1246. Собуцька В. У багрянці «Візерункових» мелодій: [Про Терноп. філар-
монійний гурт «Візерунок»] // Свобода. — 1998. — 17 жовт. 
*** 
1247. «Веселі галичани» підкорюють закордон: [Про закордонні поїздки ко-
лективу] / Розм. із Р. Мельником зап. В. Березовський // Тернопільська 
газета. — 2002. — 27 лют.–5 берез. 
1248. «Веселі галичани»: «Музика — це наше життя»: [Розм. із керівником 
ансамблю М. Бабчуком та його дружиною Світланою] // Нова ера. — 
2007. — 28 лют.–6 берез. — С. 8; фотогр. 
1249. Мирослав Бабчук: «Ми представляємо національні пісні, музику, танці 
та гумор за кордоном» / Розм. із худож. керівником ансамблю народної 
музики «Візерунок» вела Т. Бойко // Свобода. — 2003. — 19 лип., фото-
гр. — (Мистецькі колективи). 
*** 
1250. Коверко О. Півсвіту з танцями: [Артист фольклор. ансамблю «Веселі 
галичани» — тернополянин Василь Луців] // Нова Тернопільська газе-
та. — 2004. — 10 листоп. — С. 11; фотогр. 
1251. Сім’я Луцівих: танцюють усі! / Розм. з артистом танцювал. ансамблю 
«Веселі галичани В. Луцівим вела О. Галичанка // Свобода. — 2005. — 
9 лип. — С. 6; фотогр. — (Любов на все життя). 
 
 
 
 
175
*** 
1252. Колопенюк М. «Візерунок» («Веселі галичани») — ансамбль народної 
музики (фольк-гурт) Тернопільської обласної філармонії // ТЕС. — Т., 
2004. — Т. 1. А–Й. — С. 277–278; фотогр. 
*** 
1253. Колопенюк М. Бабчук Мирослав Михайлович (26.08.1962, смт Ділятин 
Надвірнян. р-ну Івано-Фр. обл.) — музикант. Засл. арт. України (2002) // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 63; фотогр. 
1254. Шергей Г. П. Бабчук Мирослав Михайлович (26.08.1962, с. Делятин 
Надвірнян. р-ну Івано-Фр. обл.) — артист. Засл. арт. України (2002) // 
ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. Б–Біо. — С. 41; фотогр. 
*** 
1255. Колопенюк М. Бабчук Світлана Олександрівна (26.09.1969, с. Бережки 
Дубровиц. р-ну Рівнен. обл.) — співачка. Засл. арт. України (2002) // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 63; фотогр. 
1256. Шергей Г. П. Бабчук Світлана Олександрівна (26.09.1969, с. Бережки 
Дубровиц. р-ну Рівнен. обл.) — співачка. Засл. арт. України (2002) // 
ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. Б–Біо. — С. 41; фотогр. 
*** 
1257. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2008 рік: 
Бібліогр. покажчик / Уклад. М. Друневич. — Т.: Підручники і посібники, 
2008. — 144 с. — С. 97–99: Про ансамбль народної музики «Візерунок». 
Вокальне тріо «Солов’ї Галичини» Тернопільської обласної
 філармонії (1997) 
1258. Бойко Т. Шукають правду у пісні: [Про жіноче вокальне тріо обл. філа-
рмонії] // Свобода. — 2003. — 11 січ., фотогр. 
1259. Гавдида Н. Пісенна доля «Солов’їв Галичини»: [Про вокальне тріо Тер-
ноп. обл. філармонії] // Шлях перемоги. — 2006. — 12 квіт. — С. 7; фото-
гр. 
1260. Гак А. І проблеми, і радощі, — все на трьох: [Вокальне тріо при Терноп. 
обл. філармонії] // Нова Тернопільська газета. — 2002. — 25 груд., фото-
гр. 
1261. Садовська Г. І два президенти аплодували: [Виступ вокального тріо 
обл. філармонії в Маріїнському палаці м. Києва] // Вільне життя. — 
2006. — 4 берез. — С. 1; фотогр. 
1262. У філармонії звучали лемківські пісні: [Вийшов компакт-диск лемків-
ських народних пісень у виконанні жіночого вокального тріо Терноп. 
обл. філармонії] // Нова Тернопільська газета. — 2004. — 13 жовт. — 
С. 9. 
 
 
176
*** 
Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2007 рік: 
Бібліогр. покажчик / Уклад. М. Друневич. — Т., 2006. — С. 78–79. 
Сценічне виконавство 
Ізотова Любов Андріївна (25.01.1946) — співачка (колоратурне соп-
рано), народна артистка України (2006) 
Народилася 25 січня 1946 року в м. Чарджеві, 
нині — Туркменістан. Там минули її дитячі та 
юнацькі роки. Доля закинула талановиту дівчину в 
Україну. Тут вона закінчила Харківське музичне 
училище, а в 1975 році — Харківський інститут 
мистецтв імені І. Котляревського за спеціальністю 
сольний спів. 
Пропрацювавши п’ять років солісткою Лу-
ганської обласної філармонії, перебралася разом із 
сім’єю до Тернополя. 
З 1980 року працює в Тернопільській 
обласній філармонії, володіє рідкісним голосом — 
єдиним у нашому краї чудовим колоратурним 
сопрано. 
З 1985 року — заслужена артистка України. 
У творчому доробку співачки — концертні програми, серед яких: «Сві-
това поезія у творчості українських композиторів», «Композитори — дітям і 
юнацтву», «Я пам’ятаю вальсу звук чарівний»; популярна класика, ліричні 
пісні 40–50-х років тощо. 
На суд слухачів було представлено музичні програми за творами 
Т. Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся, М. Лисенка, Ф. Шопена, 
Й. Штрауса, Дж. Верді. Два концерти співачка присвятила славетній Соломії 
Крушельницькій. 
Любов Андріївна співпрацює з творчими колективами міста, зокрема з 
Галицьким камерним оркестром, духовим оркестром «Оркестра Волі», оркес-
тром народних інструментів музичного училища ім. С. Крушельницької. 
Сьогодні Л. Ізотова навчає вокалу в Тернопільському музичному учи-
лищі імені Соломії Крушельницької. Виховала цілу плеяду студентів. 
За роки творчої праці співачка об’їздила всю Україну, побувала в Біло-
русії, Росії, Туркменістані, Литві, Латвії, Естонії, Німеччині, Франції, Поль-
щі, Люксембурзі. 
Нагороджена грамотою «За особливі досягнення у сфері культури і ми-
стецтв». 
 
177
У 2006 році Л. А. Ізотовій присвоєно почесне звання «Народна артистка 
України». 
Література 
1263. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний 
розвиток Тернопільської області, багаторічну сумлінну працю та з наго-
ди Дня Соборності України присвоєно почесне звання «Народний артист 
України» Ізотовій Любові Андріївні — солістці-вокалістці Тернопільсь-
кої обласної філармонії // Нова Тернопільська газета. — 2006. — 25 січ. 
*** 
1264. Любов Ізотова: «Моє королівство — сцена» / Зап. З. Кушнірук // Свобо-
да. — 1996. — 28 листоп. — С. 8; портр. 
1265. Ізотова Л.: «Спів — моє життя»: [Розм. із засл. артисткою України] / 
Зап. М. Шот // Урядовий кур’єр. — 2003. — 20 верес. 
1266. Любов Ізотова: чверть віку на тернопільській сцені: [Розм. із солісткою-
вокалісткою обл. філармонії] / Зап. О. Коверко // Нова Тернопільська га-
зета. — 2004. — 6 жовт. — С. 9; фотогр. 
1267. Любов Ізотова: «Шлях до слави був довгим і тернистим»: [Розм. із нар. 
артисткою України] / Зап. Є. Федорейко // Місто. — 2006. — 8 лют. — 
С. 8; фотогр. 
*** 
1268. Бенефіс Любові Ізотової // Урядовий кур’єр. — 2006. — 17 лют. — С. 9. 
1269. Боднарчук В. Талант, що співом розквітає…: [Розм. із засл. артисткою 
України Л. Ізотовою] // Соломія. — 2002. — № 3 (листоп.). 
1270. Бойко Т. Духовний спів — це високий спів серця: [Концерт духовного 
співу Л. Ізотової] // Свобода. — 2003. — 1 лют. — (Концерти). 
1271. Бригідир Н. Про талант і щасливий випадок // Тернопіль вечірній. — 
2004. — 5–11 лют. — С. 13. 
1272. Буяк Я. «Пісню світові дала, серце вам лишила» // Тернопільська газе-
та. — 2001. — 28 лют.–6 берез. 
1273. Гак А. У свій день народження Любов Ізотова зробила подарунок ша-
нувальникам: [Сольний концерт] // Нова Тернопільська газета. — 
2003. — 29 січ., фотогр. 
1274. Дмитрук Г. Одинадцять славетних імен: [Літ.-муз. композиція «Славет-
ні жінки України» за участю Л. Ізотової] // Вільне життя. — 2005. — 
17 груд. — С. 8. 
1275. Закінчіть, будь ласка, речення: [Розм. журналіста В. Сушкевича із солі-
сткою обл. філармонії Л. Ізотовою] // Вільне життя. — 2001. — 24 лют., 
фотогр. 
1276. Іваськів Р. Любов Ізотова. Як 25 літ тому… // Нова Тернопільська газе-
та. — 2001. — 28 лют.–6 берез., фотогр. 
 
178
1277. Квітковська Н. «Ми, бабоньки, нічим не гірші за інших»: [Спогади про 
дитинство співачки обл. філармонії Л. Ізотової] // Вільне життя. — 
2005. — 10 серп. — С. 3. — (Спогади про матір). 
1278. Коверко О. Любов Ізотова: до ювілею — звання народної артистки! // 
Нова Тернопільська газета. — 2006. — 25–31 січ. — С. 10; фотогр. 
1279. Коверко О. Любов Ізотова презентувала «Славетних жінок України»: 
[Співачка представила глядачам літ.-муз. композицію] // Нова Тернопіль-
ська газета. — 2005. — 14–20 груд. — С. 10; фотогр. 
1280. Січеславка М. «Аве Марія» у катедральному соборі: [Концерт духовно-
го співу Л. Ізотової] // Вільне життя. — 2003. — 22 лют. — (Духовне). 
1281. Собуцька В. Вечір у стилі ретро // Свобода. — 2001. — 24 лют. 
1282. Собуцька В. Почуття, перелиті у слово і пісню: [Музично-
просвітницький проект за участю Л. Ізотової в обл. філармонії] // Свобо-
да. — 2005. — 17 груд. — С. 8 ; фотогр. — (Наша слава). 
1283. Талант, що співом розцвітає // Вісник Тернопілля. — 2001. — 23 лют., 
фотогр. — (Ім’я). 
*** 
1284. Шергей Г. Ізотова Любов Андріївна (25.01.1946, м. Чарджев, нині 
Туркменістан) — співачка (колоратурне сопрано). Зас. арт. України 
(1985) // ТЕС. — Тернопіль, 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 677–678 ; фотогр. 
Корженевський Леонід Макарович (25.03.1950) — співак (баритона-
льний бас), композитор, заслужений артист України (2005) 
Народився 25 березня 1950 року в 
с. Левківці на Хмельниччині. Після закінчення 
школи навчався в Кам’янець-Подільському 
культурно-освітньому училищі, а згодом став 
студентом  Київського музичного училища 
ім. Р. Глієра, яке закінчив у 1973 році. 
У 1974 році Л. Корженевський вступив на 
вокальне відділення Львівської консерваторії.  
У 1979 році, після закінчення навчального 
закладу, став солістом-вокалістом 
Тернопільської обласної філармонії. Виступав у 
вокально-інструментальному ансамблі «Медо-
бори». 
Л. Корженевський тісно співпрацює з оркестровою групою ансамблю 
«Надзбручанка» та естрадно-симфонічним оркестром. 
Нині виконує пісні, акомпонуючи собі на кобзі, здійснює обробки народ-
них пісень, а також пише музику на вірші українських поетів. 
У доробку співака — українські народні та сучасні пісні, романси, власні 
твори. 
 
179
 Леонід Макарович — лауреат міжнародних конкурсів «Молоді голоси» 
(1980) і «Золоті трембіти» (1988). 
У 2005 році Л. Корженевському присвоєно почесне звання «Заслужений 
артист України». 
Література 
1285. Вітаємо!: У Тернопільській обласній державній адміністрації відбулося 
вручення державних нагород: Президент України Віктор Ющенко своїм 
Указом «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 
14 річниці незалежності України за значний особистий внесок у соціаль-
но-економічний, науковий та культурний розвиток України, вагомі тру-
дові здобутки та активну громадську діяльність» відзначив цілу низку 
кращих людей Тернопільщини: [Почесне звання «Заслужений артист 
України» присвоєно Корженевському Леоніду Макаровичу — солістові-
вокалістові Тернопільської обласної філармонії] // Вільне життя. — 
2005. — 3 верес. — С. 2. 
*** 
1286. Григорій Шергей та Левко Корженевський — заслужені!: [Розм. із засл. 
артистом України Л. Корженевським] / Зап. М. Маслій // Нова Терно-
пільська газета. — 2005. — 21–27 верес. — С. 7; фотогр. 
*** 
1287. Левко Корженевський: «Медобори» — пісенна легенда краю» / Розм. із 
солістом Терноп. обл. філармонії Л. Корженевським вела О. Чорна // Ро-
весник. — 1998. — 3 груд. — С. 13; фотогр. 
*** 
1288. Собуцька В. Два крила любові: козацтво і пісня: [Розм. з артистом Тер-
ноп. обл. філармонії Л. Корженевським] // Свобода. — 2000. — 24 серп., 
фотогр. 
1289. Собуцька В. Співак козацького темпераменту // Свобода. — 1999. — 
30 листоп., фотогр. — (Філармонії — 60). 
1290. Якби я був полтавським соцьким: [Розм. із терноп. співаком 
Л. Корженевським] / Зап. В. Собуцька // Свобода. — 2005. — 29 жовт. — 
С. 8; фотогр. 
*** 
1291. Гуцал М., Маслій М. Корженевський Леонід Макарович (25.03.1950, 
с. Левківка Старокостянтинів. р-ну, нині Хмельн. обл.) — співак (бари-
тональний бас), композитор // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 174; 
фотогр. 
Болотний С. — музикант, скрипаль 
1292. Вітання: Тернополянина С. Болотного з присвоєнням йому обласної 
премії ім. Василя Барвінського // Соломія. — 1998. — № 7 (груд.). 
 
180
*** 
1293. Сергій Болотний: «В Австрії вуличний музика заробляє більше, ніж у 
нас професор консерваторії» / Розмовляв А. Вацик // Тернопільська газе-
та. — 1999. — 25 лют. — С. 5; фотогр. 
*** 
1294. Барна В. Український Паганіні з Тернополя: [С. Болотний увійшов до 
десятки найсильніших віртуозів світу за підсумками конкурсу 
ім. Н. Паганіні] // Голос України. — 1997. — 23 серп. 
Те ж: Ровесник. — 1997. — 10 квіт. 
1295. Боднарчук В. «Щасливий навчатися у Відні…» // Соломія. — 1997. — 
№ 2. 
1296. Вацик А., Микуляк М. Тернопільському Паганіні — браво! // Терно-
пільська газета. — 1998. — 9 лип. — (Імена). 
1297. Верста А. Слухає Європа Сергія Болотного: [Творчість та успіхи скри-
паля] // Свобода. — 1997. — 22 лип. 
1298. Довгий А. А тепер — Відень: Тернополянин С. Болотний здобув право 
стати студентом Віденської академії музики // Тернопіль вечірній. — 
1996. — 14 серп. — (Музика). 
1299. Кудляк І. Віртуоз європейського рівня // Бережанське віче. — 1996. — 
4 жовт. 
1300. Ліберний О. Скрипка Сергія Болотного належить Україні: [Про залу-
чення до викуплення скрипки для С. Болотного тодішнього голови Нац-
банку В. Ющенка] // Свобода. — 2005. — 12 лют., фотогр. — (Маловідо-
ме). 
1301. Сінкевич Б. У нагороду — скрипку: [Участь С. Болотного в Міжнар. 
фестивалі студентів у Словенії] // Тернопіль вечірній. — 1999. — 11 серп. 
1302. Чорна О. Не злякайте мелодії, що затремтіла на устах скрипки // Ровес-
ник. — 1999. — 25 лют. 
*** 
1303. Дем’янова І. Болотний Сергій Миколайович (23.04.1975, м. Чернівці) — 
музикант, скрипаль // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 164–165; фо-
тогр. 
Естрадні виконавці 
Бердей І. 
1304. Указом Президента України за особистий внесок у розвиток національ-
ної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоєно почесне 
звання: «Заслужений артист України» Бердею І. М. — співакові естрад-
ного жанру, м. Тернопіль // Вільне життя. — 1999. — 12 серп. 
 
181
*** 
1305. Красновська Л. Ігор Бердей: Між Італією та Україною // Нова Терно-
пільська газета. — 2002. — 22 трав. 
1306. Фоменко М. Для музики віку не існує: [Розм. з І. Бердеєм] // Ровес-
ник. — 1997. — 17 квіт. 
*** 
1307. Мельничук Б. Бердей Ігор Михайлович (13.05.1956, с. Соснів Теребов-
лян. р-ну) — естрадний співак (тенор) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 102–103; фотогр. 
Вермінський В. 
1308. Володимир Вермінський привіз із Голлівуду ...золоту медаль // Нова 
Тернопільська газета. — 2004. — 22 верес. — С. 14; фотогр. 
1309. Гадомська Л. Повернувшись з Америки, Вермінський зробив «Крок» // 
Тернопіль вечірній. — 2004. — 9–15 черв. — С. 13; фотогр. 
1310. Климчук Г. Володимир Вермінський презентував альбом невипадково: 
Заслужений артист України Володимир Вермінський презентував свій 
десятий магнітоальбом «Чари весни» в палаці культури «Ватра» минуло-
го тижня // Номер один. — 2005. — 7 груд. — С. 18; фотогр. 
1311. Костюк Р. Весна чарує восени: [Презентація нового магнітоальбому 
«Чари весни» В. Вермінського] // Тернопіль вечірній. — 2005. — 14–
20 груд. — С. 2. 
1312. Матола В. «Чари весни»: нове дихання давніх пісень: [Презентація маг-
нітоальбому В. Вермінського] // Вільне життя. — 2005. — 7 груд. — С. 8. 
1313. Савчук В. «На хвилях Світязя» — до перемоги: [Лауреат І премії фес-
тивалю — В. Вермінський] // Вільне життя. — 2003. — 19 лип., фотогр. 
1314. Як Володимир Вермінський Штати підкорював: [Розм. із співаком і 
автором пісень] / Зап. І. Белякова // Ria плюс. — 2004. — 9 черв. — С. 17; 
фотогр. 
Вікалюк Р. 
1315. Белякова І. Тур Роксани Вікалюк почався у рідному місті // Ria плюс. — 
2002. — 20 листоп., фотогр. 
1316. Крамар Р. Польський джаз українською?: [Про терноп. джазову співач-
ку Р. Вікалюк] // Високий замок. — 2002. — 25 груд. — (Знай наших). 
1317. Найголовніше в житті — гармонія: [Розм. із джазовою співачкою з Тер-
нополя Р. Вікалюк] / Зап. О. Боков // Тернопільська газета. — 2004. — 
27 жовт.–2 листоп. — С. 11; фотогр. 
1318. Тернополянка підкорила Польщу: [Роксана Вікалюк із Тернополя здала 
випускний іспит у Малому театрі польської столиці. Це був концерт джа-
зової музики] // Ria плюс. — 2002. — 12 черв. 
 
182
Вовчак І. 
1319. Ігор Вовчак: «Музика — відгомін моєї душі»: [Розм. із солістом Тер-
ноп. філармонії] / Зап. М. Шот // Тернопіль вечірній. — 2000. — 3 лис-
топ., фотогр. 
1320. Ігор Вовчак: «Прагну жити так, щоб від цього не було погано іншим»: 
[Інтерв’ю] / Зап. М. Шот // Досьє-02. — 2000. — № 17–18. 
*** 
1321. Барна В. …І сповідається душа // Свобода. — 2000. — 11 листоп., фото-
гр. 
1322. Бригідир Н. Чарівна музика гітари: Талант Ігоря Вовчака не залишився 
непоміченим // Тернопіль вечірній. — 2002. — 25 верес., фотогр. 
1323. Зозуляк Є. Аншлаг у театрі // Вільне життя. — 2000. — 11 листоп. 
1324. Зозуляк Є. Дзвони душі // Вільне життя. — 1999. — 16 листоп., фото-
гр. — (Світ нашої духовності). 
1325. Зозуляк Є. Співає Ігор Вовчак // Вільне життя. — 1997. — 16 трав. 
1326. Квітка О. Творчість Ігоря Вовчака передає велич і красу вкраїнського 
слова, пісні // Тернопіль вечірній. — 1997. — 31 трав., портр. 
1327. Ліберний О. Осяяло Ігоря Вовчака «Осіннє золото»: [Лауреат Всеукр. 
премії «Осіннє золото» // Свобода. — 2003. — 8 листоп., фотогр. 
1328. Ліберний О. Співає Ігор Вовчак // Свобода. — 1998. — 25 груд. — (Ми-
стецькі обрії). 
1329. Літературно-мистецька премія ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото»: 
[Композитор та виконавець І. Вовчак — лауреат премії за 2003 р.] // 
Українська музична газета. — 2003. — № 4 (жовт.–груд.). — С. 1. 
1330. Собуцька В. Хлопець з вулиці Гайової: [10-річчя творчої діяльності ми-
тця] // Свобода. — 2000. — 11 листоп. 
*** 
1331. Зозуляк Є. Вовчак Ігор Михайлович (05.06.1960, м. Тернопіль) — спі-
вак // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 292; фотогр. 
Гаврилюк І. 
1332. «В житті я такий же, як на сцені»: [Розм. із співаком] / Зап. І. Тиран // 
Тернопіль вечірній. — 1999. — 17 берез. — С. 4. 
1333. Ігор Гаврилюк: «Добре співається там, де народився»: [Розм. із лауреа-
том міжнар. та всеукр. конкурсів і фестивалів] / Зап. С. Клос // Тернопіль 
вечірній. — 2001. — 21 берез., фотогр. 
1334. Ігор Гаврилюк: «Мрію, щоб люди стали добрішими»: [Розм. із лауреа-
том міжнар. та всеукр. конкурсів, кращим співаком 1999 та 2003 років] / 
Зап. Л. Костишин // Вільне життя. — 2006. — 1 січ. — С. 8; фотогр. — 
(Зустріч з цікавою людиною). 
 
183
1335. Ігор Гаврилюк: «Три в одному»: [Розм. із співаком] / Зап. 
Л. Лісанкова // Вільне життя. — 2003. — 5 квіт., фотогр. 
1336. Ігор Гаврилюк: «Я не можу не співати»: [Інтерв’ю] / Зап. Л. Лісанкова // 
Вільне життя. — 1999. — 6 листоп. — С. 4; фотогр. 
*** 
1337. Белякова І. «Від естради до опери»: Такою буде назва першого альбому 
тернопільського співака Ігоря Гаврилюка // Ria плюс. — 2002. — 
24 лип. — С. 9; фотогр. 
1338. Белякова І. Ігор Гаврилюк — співак року, а «Світозари» — кращий 
гурт: Названі переможці конкурсу, який протягом року проводила Наці-
ональна держтелерадіокомпанія. П’ять номінацій — у тернополян // Ria 
плюс. — 2003. — 26 берез. — С. 3. 
1339. Бригідир Н. Від естради — до опери: [Про соліста-вокаліста 
І. Гаврилюка] // Тернопіль вечірній. — 2003. — 2 жовт. — С. 13; портр. 
1340. Лісанкова Л. Ігор Гаврилюк запрошує на свято // Вільне життя. — 
2000. — 24 черв. 
1341. Музичко Л. Ігор Гаврилюк не хотів би працювати в Канаді, але мріє про 
Італію // Тернопільська газета. — 2003. — 24–30 верес. 
1342. Осінній букет від Ігоря Гаврилюка, або Співак відкриває таємниці му-
зичного та особистого життя / Інтер’ю зап. Г. Сіра // Вільне життя. — 
2000. — 14 жовт. — С. 5; фотогр. 
1343. Перемогу принесла «Зоряна»: [Розм. з естрадним співаком 
І. Гаврилюком] // Тернопіль вечірній. — 2003. — 24 квіт., фотогр. 
1344. Попович Ж. «Щастя» принесло «Золотий мікрофон»: [І. Гаврилюку 
вручено диплом переможця та статуетку «Золотий мікрофон» за пісню 
«Щастя»] // Тернопіль вечірній. — 2005. — 16–22 берез. — С. 1; фотогр. 
1345. Собуцька В. «Зоряна» — дівчина кохана до лауреатства довела… // 
Свобода. — 1999. — 3 квіт. 
1346. Три «К» Ігоря Гаврилюка: Про критику, кохання, кухню та ще дещо — 
в інтерв’ю з молодим співаком / Зап. В. Савчук // Вільне життя. — 
2002. — 16 лют. 
1347. Турчин Н. Творіть добро просто так: [Розм. із співаком 
І. Гаврилюком] // Вільне життя. — 2001. — 30 черв. 
1348. Чорна О. Зоряна «Зоряна» Ігоря Гаврилюка // Ровесник. — 1999. — 
11 лют. 
1349. «Щастя» Ігоря Гаврилюка: [Інтерв’ю] / Зап. О. Чорна // Ровесник. — 
1998. — 15 жовт. 
*** 
1350. Дем’янова І. Гаврилюк Ігор Богданович (21.03.1977, м. Тернопіль) — 
оперний і камерний співак (лірико-драматичний тенор) // ТЕС. — Т., 
2004. — Т. 1. А–Й. — С. 317; фотогр. 
 
184
Гуцул О. 
1351. Оксана Гуцул: «Моєю батьківщиною в минулому житті була Америка»: 
[Інтерв’ю] / Зап. А. Вацик, М. Микуляк // Тернопільська газета. — 
1997. — 17 лип., фотогр. 
1352. Оксана Гуцул: «Я мрію про свій дитячий театр естради»: [Інтерв’ю з 
О. Гуцул, вокалісткою дуету «Блюз без назви»] / Зап. М. Маслій // Захід-
на Україна. — 1996. — 6 верес. — С. 12; фотогр. 
*** 
1353. Бах Я. Оксана Гуцул змінює прописку?: [Про терноп. співачку, яка ви-
їжджає до Японії] // Тернопільська газета. — 2001. — 21–27 лют., фото-
гр. 
Назарко Т. 
1354. Вацик А., Добридень Б. Злет на лелечих крилах таланту: [Успіхи юної 
співачки Тані Назарко] // Тернопільська газета. — 1998. — 2 лип. 
1355. Кадилко А. Таня Назарко — «Міс Чорноморські ігри» // Експрес. — 
1998. — № 26 (лип.). — С. 13. 
1356. Разік Х. Юна «зірочка», котра стала студенткою: [Т. Назарко — міс фе-
стивалю «Чорноморські ігри»] // Молодь України. — 1998. — 1 верес. 
1357. Чорна О. Таня, котра знає, де зимує літо // Ровесник. — 1997. — 3 квіт. 
Чермак Л. 
1358. Любомир Чермак: «Забратися на «велику» сцену — це дороге задово-
лення»: [Інтерв’ю] / Зап. А. Вацик, Б. Добридень // Тернопільська газе-
та. — 1998. — 19 лют. 
*** 
1359. Белякова І. Любомир Чермак виборов Гран-прі: [На фестивалі українсь-
кої естрадної пісні «На хвилях Світязя»] // Ria плюс. — 2002. — 17 лип. 
1360. Боков А. Спеціальний курс кохання від Любомира Чермака // Терно-
пільська газета. Теленавігатор плюс. — 2004. — 14–20 квіт. — С. 2; фо-
тогр. 
1361. Вацик А. Любомира Чермака чекають у Каліфорнії: Здобувши Гран-прі 
українського фестивалю, співак отримав змогу спробувати сили на світо-
вій першості // Тернопільська газета. — 2002. — 17–23 лип. 
1362. Дашкієва У. Він любить співати і …перемагати // Тернопіль вечір-
ній. — 1996. — 9 жовт. 
1363. Клочак О. Знай наших: Любомир Чермак здобув Гран-прі «На хвилях 
Світязя» // Тернопіль вечірній. — 2002. — 24 лип., фотогр. 
 
185
1364. Косовська У. «Побазарили» на «Слов’янському», тепер час за справи: 
[Л. Чермак — дипломант фестивалю] // Тернопіль вечірній. — 1997. — 
30 серп. 
1365. Родько О. Любомир Чермак — на гребені «Хвиль Світязя» // Нова Тер-
нопільська газета. — 2002. — 17 лип. — (Post factum). 
Камерний оркестр Тернопільської обласної філармонії (2001) 
1366. Сергій Черняк: «Культуру потрібно не контролювати, а підтримувати»: 
[Розм. із керівником камерного оркестру] / Зап. Н. Квітковська // Вільне 
життя. — 2006. — 19 квіт. — С. 8; фотогр. 
*** 
1367. Дорогою пошуків і випробувань: [Розм. із худож. керівником камерного 
оркестру обл. філармонії С. Черняком] / Зап. М. Подкович // Соломія. — 
2003. — № 21 (листоп.). 
1368. Заморська Л. Своє 30-річчя я відзначив на віденській сцені...»: [Про 
худож. керівника та диригента камерного оркестру С. Черняка] // Ria 
плюс. — 2006. — 15 берез. — С. 21; фотогр. 
1369. Собуцька В. Бравіссімо новому колективу!: [В обл. філармонії створено 
камерний оркестр під орудою С. Черняка] // Свобода. — 2001. — 
15 груд. — С. 4. 
1370. Подкович М. Талант, помножений на працю: [Розм. із диригентом і ху-
дож. керівником камерного оркестру] // Соломія. — 2006. — № 4 (груд.), 
фотогр. 
1371. Чорна Н. Іменини з нагоди п’ятиріччя // Вільне життя. — 2006. — 
30 груд. 
1372. Юхно-Лучка М. Браво, маестро Черняк!: [5-річчя камер. оркестру обл. 
філармонії] // Нова Тернопільська газета. — 2006. — 20–26 груд. — С. 6. 
*** 
1373. Шергей Г. Камерний оркестр — колектив музик Тернопільської облас-
ної філармонії. Створ. 2001 // ТЕС. — Т., — Т. 2. К–О. — С. 21; фотогр. 
Симфоджаз-оркестр Тернопільської обласної філармонії (1992) 
1374. Семчишин В. «Усе моє життя минає в нотах»: [Розм. із керівником 
симфоджаз-оркестру] / Зап. Т. Бойко // Свобода. — 2002. — 26 берез., 
фотогр. 
*** 
1375. Вербицька Т. Одна до музики любов: [Маестро з обл. філармонії 
В. Семчишину — 50] // Вільне життя. — 1999. — 1 трав. 
1376. Вітер В. Симфоджаз-оркестр відзначив ювілей // Вільне життя. — 
2002. — 6 квіт. — С. 4. 
 
186
1377. Попович Ж. Сомфоджаз-оркестр — ювіляр!: [Музичний колектив при 
обл. філармонії] // Тернопіль вечірній. — 2002. — 3 квіт. — С. 2. 
1378. Симфоджаз-оркестр: Творча біографія (1992–2002). — Т., 2002. — 
8 с. — (Десятиріччю колективу присвячується). 
1379. Симфо-джаз оркестру — 10 років // Вісник Тернопілля. — 2002. — 
22 берез. — С. 5; фотогр. 
1380. Тернопіль може стати музичною столицею?: У місті вперше створено 
оркестр естрадної та симфонічної музики // Тернопіль вечірній. — 
1992. — 3 черв. 
Симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії (2004) 
1381. Бойко Т. Має вже Тернопіль і симфонічний оркестр // Свобода. — 
2004. — 10 січ. — С. 4. — (Світ музики). 
1382. Диригент Мирослав Кріль: «Слухати симфонічний оркестр — це дуже 
розкішно»: [Розм. із худож. керівником Терноп. симф. оркестру] / Зап. 
М. Юхно-Лучка // Нова Тернопільська газета. — 2004. — 31 берез. — 
С. 4; фотогр. 
1383. Мирослав Кріль: «Чекати музу — то невдячна справа»: [Розм. із худож. 
керівником і диригентом оркестру] / Зап. А. Кушнірук // Свобода. — 
2005. — 14 верес. — С. 8; фотогр. 
1384. Кушнірук А. Скрипки чекають доторку: [Симф. оркестр обл. філармо-
нії] // Свобода. — 2005. — 3 груд. — С. 6. 
1385. Турчин-Гонтківська Н. Завжди залишається собою: [Диригент симф. 
оркестру обл. філармонії М. Кріль] // Вільне життя. — 2005. — 
16 квіт. — С. 4. 
1386. Шот М. Лунало «браво» солістці і оркестру: [Відкриття концерт. сезону 
обл. філармонії виступом М. Стеф’юк у супроводі симф. оркестру] // 
Урядовий кур’єр. — 2005. — 12 жовт. — С. 14. 
Автори-виконавці пісень 
Дунець В. 
1387. Андрушків Б. Палітра творчості Василя Дунця // Вільне життя. — 
2005. — 6 серп. — С. 5. 
1388. Бригідир Н. З пісні та родини виростає Україна // Тернопіль вечірній. — 
2003. — 18 груд. — С. 13; фотогр. 
1389. Василь Дунець та його гітара: [Терноп. композитор, поет] // Тернопіль 
вечірній. — 1997. — 4 жовт. 
1390. Лукащук Л. …І мальви цвітуть край вікна // Дорожник. — 2004. — 
1 жовт., портр. — (Струни душі). 
 
187
1391. Петерзіль Н. «Мамині мальви» на листопадовому снігу: Творчий вечір 
Василя Дунця зібрав повний зал його шанувальників // Тернопіль вечір-
ній. — 1998. — 10 груд. 
1392. Садовська Г. І любові святий оберіг: [Творч. вечір автора та виконавця 
власних пісень В. Дунця] // Вільне життя. — 2003. — 13 груд. — С. 4; 
фотогр. — (Ювілеї). 
1393. Садовська Г. «Яке то щастя, що я маю вас»: [Вийшов у світ аудіоальбом 
і компакт-диск із піснями відомого автора та виконавця, лауреата фести-
валю укр. естрадної пісні «На хвилях Світязя» тернополянина 
В. Дунця] // Вільне життя. — 2003. — 15 лют. — С. 4; фотогр. 
1394. Собуцька В. Від рідних стежин до музичних вершин: [Про поета-
пісняра, диригента В. Дунця] // Свобода. — 2001. — 22 трав. — С. 4; фо-
тогр. 
*** 
1395. Дем’янова І. Дунець Василь Ярославович (28.11.1948, м. Теребовля) — 
автор і виконавець пісень // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 545–546; 
фотогр. 
Лазо С. 
1396. Сергій Лазо: «Все наше життя — це пошук кохання» / Зап. 
А. Вацик // Тернопільська газета. — 2000. — 6 січ. 
1397. Сергій Лазо: «Неможливо бути щасливою людиною, не маючи про-
блем...» / Розм. вів А. Стадницький // Тернопіль вечірній. — 1997. — 
12 лют. — С. 3; фотогр. 
1398. Сергій Лазо: «Творча людина повинна бути аполітичною»: [Розм. із 
терноп. поетом і композитором] / Вела С. Клос // Тернопіль вечірній. — 
2000. — 20 груд. — С. 4; портр. 
Марченко О. 
1399. Вацик А. Тернопільський бард Анатолій Марченко увійшов в історію 
Неаполя // Політика і культура. — 2001. — № 36. — С. 54–55; фотогр. 
1400. Круз В. Неаполітанська пісня про українські заробітки // Ria плюс. — 
2005. — 4 трав. — С 18; фотогр. 
1401. Кузик В. Тернопільський співак, котрий вразив італійців // Місто. — 
2003. — 8 жовт., фотогр. 
1402. Солодка О. «Я починаю співати серенаду, і усі завмирають…»: [Про 
себе та свою творчість розповідає О. Марченко] // Ria плюс. — 2003. — 
8 жовт., фотогр. 
1403. Турчин-Гонтківська Н. Скинув капелюха і заграв тужливої // Вільне 
життя. — 2005. — 3 верес. — С. 3; фотогр. — (Про гарну людину). 
  
 
188
*** 
1404. Дем’янова І. Марченко Олександр Сергійович (26.08.1955, м. Львів) — 
музикант, бард, літератор, перекладач // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 467–468; фотогр. 
Вокально-інструментальні ансамблі 
1405. Микола Шамлі: А музика вічна…: [Інтерв’ю] / Зап. С. Клос // Тернопіль 
вечірній. — 2001. — 23 трав. — С. 13; фотогр. 
1406. Микола Шамлі: грек, який завжди був українським націоналістом: 
[Розм. М. Маслія з керівником ВІА «Чумаки»] // Нова Тернопільська га-
зета. — 2001. — 16 трав. — С. 3; фотогр. 
Ансамбль «Світозари» 
1407. Белякова І. Американські гастролі «Світозарів» // Номер один. — 
2006. — 11 січ. — С. 18; фотогр. 
1408. Гадомська Л. «Світозари» — це сузір’я над Тернополем // Тернопільсь-
ка газета. — 1998. — 30 квіт. — С. 9; фотогр. 
1409. Лісанкова Л. Побажаймо їм фортуни // Вільне життя. — 2000. — 
18 трав., фотогр. 
1410. Натхнення — примхлива птаха»: [Інтерв’ю із солістом гурту «Світоза-
ри» І. Яснюком] / Зап. М. Шот // Тернопіль вечірній. — 2000. — 
16 серп. — С. 3; фотогр. 
1411. Пархомчук Ж. Захмелілі від пісні // Земля Підгаєцька. — 1992. — 
22 серп. 
1412. Собуцька В. У світлі зір — мелодії пісень: [ВІА «Світозари» при ПК 
«Березіль»] // Свобода. — 2005. — 19 лют. — С. 6. — (Знайомство збли-
зька). 
1413. У всій красі «Світозари» постануть навесні: [Інтерв’ю із солістом гурту 
«Світозари» І. Яснюком] / Зап. А. Вацик // Тернопільська газета. — 
2002. — 6–12 берез. — С. 7; фотогр. 
1414. Шот М. Побажай фортуни «Світозарам»: [Ансамблю — 14 років] // До-
сьє-02. — 2000. — № 9, фотогр. 
Гурт «С.К.А.Й.» 
1415. Гречаний О. На музичному Олімпі з’являється «Скай»: [Гурт із Терно-
поля] // Тернопіль вечірній. — 2002. — 13 лют. — С. 9; фотогр. 
1416. Савчук В. Тернопільський «Скай» — третій: [За результатами Всеукр. 
молодіжного фестивалю «Перлини сезону»] // Вільне життя. — 2002. — 
27 лип. — С. 4. 
 
189
1417. Турчин-Гонтківська Н. Спочатку були «Перлини». Далі — «Вітер зі 
сходу»: [Про гурт «С.К.А.Й.» з Тернополя] // Вільне життя. — 2002. — 
6 серп. — С. 3; фотогр. 
*** 
1418. Белякова І. Тернопільський рок-клуб відсвяткував свій 10-річний юві-
лей // Ria плюс. — 2001. — 28 черв. 
1419. Півторак С. «Нівроку» — одинадцять років: [Рок-фестиваль] // Терно-
піль вечірній. — 2002. — 29 трав., фотогр. 
1420. Попович Ж. Чорна рана Афгану…: [Про гурт «Обов’язок», який органі-
зували колишні афганці] // Тернопіль вечірній. — 2002. — 13 лют., фото-
гр. 
1421. Та, що танцює з вітром: [Про гурт із Тернополя «Ті, що падають вго-
ру»] // Репортер. — 2002. — 7 серп., фотогр. 
МУЗИКОЗНАВЦІ 
Бенч-Шокало Ольга Григорівна (14.03.1955) — хоровий диригент, 
педагог, музикознавець, заслужений діяч мистецтв України, член Націо-
нальної ліги композиторів 
Народилася 14 березня 1955 року в 
с. Гутиську Бережанського району. У 1962 році 
батьки переїхали до м. Трускавця, де О. Бенч 
закінчила середню та музичну школи (1972). 
Освіту здобувала в Дрогобицькому музичному 
училищі (клас В. А. Гущака та О. І. Цигилика) та 
Львівській державній консерваторії ім. 
М. Лисенка (клас народного артиста України, 
професора Ю. О. Луціва).  
Після закінчення консерваторії працювала 
викладачем кафедри оркестрового диригування в 
Харківській музичній академії культури. У 1984–1987 роках навчалася в аси-
стентурі-стажуванні при кафедрі хорового диригування Київської державної 
консерваторії (нині — НМАУ ім. П. Чайковського) у класі народного артиста 
України, професора Л. М. Венедиктова та в аспірантурі при кафедрі теорії 
музики. З 1987 року —  викладач кафедри хорового диригування Київської 
консерваторії. 
О. Бенч-Шокало організувала та очолила камерний хор «Український 
спів», який успішно виступив у місячнику європейської культури в Кракові, у 
культурно-громадській акції «Збережемо українські церкви у Польщі» (1992), 
урядовому концерті на І та ІІ Всесвітніх форумах українців (1992; 1997). Хор 
 
190
озвучив художньо-документальні фільми «Подорож у втрачене минуле», 
«Густиня» (про музично-культурні традиції Сіверщини). 
Як педагог-науковець, є автором понад 50 наукових, методичних і попу-
лярних праць з актуальних проблем хорового мистецтва України в контексті 
світової культури, навчального посібника «Український хоровий спів: Актуа-
лізація звичаєвої традиції» та книги «Павло Муравський: Феномен одного 
життя». 
О. Бенч — співавтор концепції та музичний керівник фестивалю мис-
тецтв українського зарубіжжя «Український спів у світі». 
За науково-просвітницьку та культурно-творчу діяльність О. Г. Бенч-
Шокало нагороджено знаком і почесною грамотою Кабінету Міністрів Укра-
їни (1999) та почесною відзнакою товариства «Україна — Світ». 
Література 
1422. Бенч О. Павло Муравський: Феномен одного життя. — К.: Дніпро, 
2002. — 664 с.: фотогр. 
1423. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: Актуалізація звичаєвої тра-
диції: Навч. посібник. — К.: Ред. журн. «Укр. світ», 2002.— 440 с.: іл., 
ноти. 
*** 
1424. Визначні постаті Тернопілля: Біогр. збірник / Уклад.: О. Бенч, 
В. Троян. — К.: Дніпро, 2003. — 232 с.: іл. 
*** 
1425. Кияновська Л. О. Бенч Ольга Григорівна (14.03.1955, с. Гутисько Бере-
жан. р-ну Терноп. обл.) — хоровий диригент, музикознавець, педагог // 
ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. Б–Біо. — С. 461; фотогр. 
*** 
1426. Кияновська Л. (ЕСУ). Бенч Ольга Григорівна (14.03.1955, с. Гутисько 
Бережан. р-ну) — хоровий диригент, педагог, музикознавець // ТЕС. — 
Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 102; фотогр. 
Губ’як Василь Дмитрович (1.01.1954) — педагог, етнограф, дослідник 
музично-пісенного фольклору Галицького Поділля 
Народився 1 січня 1954 року в с. Оришківцях Гусятинського району. 
Закінчив музично-педагогічний факультет Івано-Франківського педагогі-
чного інституту ім. В. Стефаника. Працює викладачем Теребовлянського ви-
щого училища культури.  
Засновник етнографічної лабораторії народної творчості та автентичного 
фольклору «Мелос» при училищі. Досліджує музично-пісенний фольклор 
Теребовлянщини й зони Галицького Поділля.  
В. Губ’як — учасник регіональних, всеукраїнських та міжнародних семі-
нарів, науково-практичних конференцій із питань мови, культури, мистецтва, 
 
191
кобзарства, методики навчання та виховання. Має ряд статей у наукових жу-
рналах, щорічниках «Тернопілля’95» та «Тернопілля’96», випусках ма-
теріалів наукових семінарів ы конференцій. 
Автор навчальних програм із фахових 
дисциплін для студентів училищ культури та 
мистецтв України. 
У Центрі українознавства Київського 
національного університету ім. Т. Шевченка 
захистив дисертацію за спеціальністю 
українознавство, здобув науковий ступінь 
кандидата історичних наук (2005). 
В. Губ’як — викладач Київської державної 
академії керівних кадрів культури і мистецтв 
(Теребовлянський навчально-консультативний 
пункт у Тернопільській області). 
Література 
1427. Губ’як В., Носатий М. Княже місто в піснях і легендах: [До 900-річчя 
Теребовлі] // Тернопілля’95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 480–483. 
1428. Губ’як В. Теребовля в дзеркалі часу: Фольклорно-етнографічний нарис: 
Наук. посібник. — Житомир: ОП «Житомирська обласна друкарня», 
1999. — 208 с. 
1429. Губ’як В. Д. Традиції кобзарства в Галичині // Тернопілля’96: Регіон. 
річник. — Т., 1996. — С. 568–569. 
1430. Губ’як В. Д. Фольклорні обереги духовності: Навч. посібник. — Івано-
Франківськ: ІМЕ, 2001. — 323 с.: іл., ноти. 
*** 
1431. Губ’як В. Д. Відроджуємо нашу славу: [До 900-річчя від дня заснування 
Теребовлі] // Рідна школа. — 1997. — № 7–8. — С. 23–24. 
1432. Губ’як В. Кобзарство на теренах Галичини // Нар. творчість та етногра-
фія. — 1998. — № 4. — С. 33–38. 
1433. Губ’як В. Пісенна муза Теребовлянщини: Регіональне дослідження // 
Мандрівець. — 1999. — № 5. — С. 100–104. — Бібліогр.: с. 103–104. 
1434. Губ’як В. Пісенний фольклор Теребовлянщини: [До проблеми регіона-
льного дослідження фольклору] // Освітянин. — 1999. — № 6. — С. 18–
20. — Бібліогр.: с. 20. 
1435. Губ’як В. Початки культурно-освітнього життя в Теребовлі // Посвіт. — 
1995. — № 4. — С. 22–24. 
1436. Губ’як В. Д. Славетні імена Теребовлянщини: [Про митців, науковців, 
фольклористів] // Дивослово. — 1996. — № 9. — С. 20–25. 
1437. Губ’як В. Студія «Кобзарик» — продовжувач виконавських традицій 
Струсівської заслуженої капели бандуристів // Наук. записки. Сер.: Мис-
 
192
тецтвознавство. — Т.; К., 2006. — Вип. 1. — С. 60–63. — Бібліогр.: с. 63 
(7 назв). 
*** 
1438. Губ’як В. Д.: [Біогр. довідка] // Тернопілля’96: Регіон. річник. — Т., 
1996. — С. 678. 
1439. Кушнерик Г. Губ’як Василь Дмитрович (01.01.1954, с. Оришківці Гуся-
тин. р-ну) — педагог, етнограф // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — 
С. 427–428. 
Зайко Мирослава Антонівна (10.07.1934) — музикознавець, піаніст-
ка, літературно-музична лекторка 
Народилася 10 липня 1934 року в 
м. Красноярську, нині — Російська Федерація, у 
сім’ї репресованих. З 1946 року — у 
м. Заліщиках, де закінчила середню та музичну 
школи. Навчалася в Дрогобицькому музичному 
училищі, Львівському університеті (нині — 
національний університет), Московському 
заочному університеті мистецтв.  
Як виконавиця, М. Зайко поєднує гру на 
фортепіано, художнє читання та лекторське мис-
тецтво.  
Автор численних статей у світовій 
українській пресі. Укладач, редактор і режисер 
власного репертуару. Пропагує шедеври української музичної й літературної 
класики та сучасних авторів.  
М. Зайко — організаторка понад 1000 благодійних виступів, у тому числі 
на радіо, телебаченні, кошти з яких пожертвувала в Чорнобильський фонд, на 
пам’ятник І. Франку в Тернополі тощо.  
Упорядник словника «Український лексикон співзвучних слів». 
Почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» (2004), член Все-
української музичної спілки. Нагороджена почесною відзнакою Фонду куль-
тури України «За подвижництво в українській культурі» (1993). 
 
Література 
1440. Зайко М. Її голос на весь світ звучав: [До 130-річчя від дня народження 
С. Крушельницької] // Колос. — 2002. — 19 жовт. 
1441. Зайко М. Вальс для фортепіано «На филях Дністра» Дениса Січинсько-
го: До 140-річчя від дня народження першого галицького професійного 
композитора, хормейстера, організатора хорів по Галичині (1865–
1909 рр.) // Соломія. — 2005. — № 3. — С. 1. 
 
193
1442. Зайко М. Іван Франко як музична особистість // Соломія. — 2006. — 
№ 3. — С. 1; фотогр. 
1443. Зайко М. Леся Українка як музична особистість: До 135-річчя від дня 
народження // Соломія. — 2006. — № 1. — С. 4; фотогр. 
1444. Зайко М. Линув гомін пісні по Дністру…: [Заліщ. нар. аматор. чоловічій 
хоровій капелі «Гомін» — 40 років] // Свобода. — 1999. — 5 жовт., фото-
гр. 
1445. Зайко М. Мелодії «Кантабіле» будили осінню тишу: [Обл. філармонія 
відкрила 60-й концертний сезон] // Свобода. — 1999. — 12 жовт. 
1446. Зайко М. «Се були перші сходинки…»: [З історії світлини учасників 
І з’їзду галицької інтелігенції, присвяченого святкуванню сторіччя «Ене-
їди» (1798–1898)] // Тернопіль вечірній. — 1993. — 25 верес. — С. 2; фо-
тогр. 
1447. Зайко М. Тарас Шевченко як музична особистість у спогадах сучасни-
ків // Соломія. — 2005. — № 1 (лют.–берез.). — С. 1–2. 
1448. Зайко М. Тарас Шевченко як музична особистість // Соломія. — 
2006. — № 2. — С. 1–2. 
1449. Зайко М. Творчий вечір Теодора Хмурича // Тернопіль вечірній. — 
1996. — 8 черв. 
1450. Зайко М. Ювілейні урочини: [Присвячені ювілею С. Крушельницької] // 
Соломія. — 2002. — № 3 (листоп.). 
*** 
1451. Павлів Я. Зайко Мирослава Антонівна (10.07.1934, м. Красноярськ, нині 
РФ) — музикознавець, піаністка, громадська діячка, літературно-музична 
лекторка. Чл. Всеукр. муз. спілки // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — 
С. 599–600; фотогр. 
Зілінський Володимир Павлович (29.07.1928) — фольклорист 
Народився 29 липня 1928 року в с. 
Гадинківцях Гусятинського району. Навчався в 
Чернівецькому індустріальному технікумі та 
Львівському політехнічному інституті. 
Працював на різних посадах, але любов до 
музики, пісні перемогла. 
Протягом кількох десятиліть В. Зілінський 
зібрав багато народних пісень, коломийок, 
прислів’їв та приказок на теренах Галичини та 
Буковини. Він — автор мелодій на слова 
Б. Лепкого, Лесі Українки, Р. Купчинського, 
П. Тичини та інших майстрів слова. 
Понад 680 пісень різних жанрів передав у 
 
194
фонди Інституту мистецтв, фольклористики та етнології. 
Твори В. Зілінського друкувалися в журналі «Народна творчість та етно-
графія», збірниках «Українські народні романси», «Весільні пісні», «Побуто-
ві пісні» й інших джерелах мистецького змісту. Видав збірники власних ме-
лодій: «Віночок пам’яті: Мелодії на слова Уляни Кравченко» (2000); «Сім 
струн: До 130-річчя від дня народження Лесі Українки» (2001). 
В. Зілінський — член-кореспондент Інституту мистецтв, фольклористики 
та етнології НАН України. 
Проживає в м. Мостиськах Львівської області. 
Література 
1452. Зілінський В. Віночок пам’яті: До 140-річчя від дня народження поете-
си Уляни Кравченко. — Л.: НВФ «Українські технології», 2000. — 11 с.: 
фотогр. 
1453. Зілінський В. Сім струн: До 130-річчя від дня народження Лесі Україн-
ки. — Л.: НВФ «Українські технології», 2001. — 15 с.: фотогр. 
*** 
1454. Кравченко У. Проліски: Жмуток поезій для дітвори / Передм. до видан-
ня 1994 р. В. Зілінського. — Передрук видання 1921 р. — Мостиська, 
1994. — 365 с. 
*** 
1455. Володимир Зілінський // Капелан УПА о. Василь Шевчук — «Кади-
ло». — Дрогобич, 1998. — С. 69–70. 
1456. Павлів Я. Зілінський Володимир Павлович (29.07.1928, с. Гадинківці, 
нині Гусятин. р-ну) — фольклорист, краєзнавець, громадський діяч // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 652; фотогр. 
Подкович Марта Михайлівна (8.08.1940) — заслужений працівник 
культури України, член Національної спілки журналістів України, голо-
ва Благодійного фонду «Соломія» 
Народилася 8 серпня 1940 року в смт Кутах Ко-
сівського району Івано-Франківської області. Тру-
дову діяльність розпочала після закінчення в 1958 
році театральної студії при Івано-Франківському 
обласному музично-драматичному театрі. 
Працювала артисткою цього театру. 
У 1963 році М. Подкович зайняла посаду стар-
шого інспектора Івано-Франківського обласного 
управління культури. У 1968 році переїхала в Тер-
нопіль, де працювала лектором-музикознавцем 
обласної філармонії, з 1969 року — старшим 
інспектором із питань мистецтва управління 
культури облвиконкому. 
 
195
З 1971 року — на партійній роботі: інструктор відділу пропаганди та агі-
тації Тернопільського обкому партії, секретар Кременецького райкому партії. 
У 1975 році М. Подкович обрано заступником голови облвиконкому.  
З 1978 року — завідувач денного відділу Тернопільського музичного 
училища, з 1980 по 2000 рік — його директор, а з листопада 2000 року по 
теперішній час — заступник директора із загальних питань. 
У 1966 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва 
ім. Карпенка-Карого. 
М. Подкович — заслужений працівник культури України, член Націона-
льної спілки журналістів України, шеф-редактор газети «Соломія», голова 
обласного відділення Спілки жінок України та Благодійного фонду «Соло-
мія». 
Література 
1457. Анатолій Бобровський: «Я живу на сцені, тут моя домівка, це моє жит-
тя…»: [Інтерв’ю] / Зап. М. Подкович // Соломія. — 2001. — № 1. — С. 4; 
фотогр. 
1458. З днем народження «Театр ляльки і актора»!: [Розм. із першим директо-
ром театру, засл. працівником культури Ю. Г. Кройтором] / Зап. 
М. Подкович  // Соломія. — 2000. — № 3. — С. 2; фотогр. 
1459. Подкович М. Актор Курбасівської школи: [Розм. із нар. артистом Укра-
їни В. Ячмінським] // Соломія. — 1999. — № 5. — С. 4; фотогр. 
1460. Подкович М. Брати Теленки: Спогади без передмови… // Соломія. — 
2004. — № 1. — С. 1, 4; фотогр. 
1461. Подкович М. Дорога у професію: [Розм. із солісткою обл. філармонії 
Н. Присіч] // Соломія. — 2006. — № 2. — С. 4; фотогр. 
1462. Подкович М. Дорогою пошуків і випробувань: [Розм. із худож. керівни-
ком камер. оркестру обл. філармонії С. Черняком] // Соломія. — 2003. — 
№ 4. — С. 2; фотогр. 
1463. Подкович М. З перших уст…: [Розп. про О. В. Балюк-Горєлову — ви-
кладача Чортків. муз. школи] // Соломія. — 2006. — № 4. — С. 3; фотогр. 
1464. Подкович М. Культуролог і скрипалька: [Про проблеми майбутнього 
культури в розмові з Соломією Горохівською  — студенткою Києво-
Могилянської академії та Нац. муз. академії ім. П. Чайковського] // Со-
ломія. — 2005. — № 2. — С. 2; фотогр. 
1465. Подкович М. Лицар правди і добра: [Розм. із засл. артистом України 
А. Бобровським] // Соломія. — 2004. — № 2. — С. 4; фотогр. 
1466. Подкович М. Рік без нього…: Спомин: [Спогадами про 
А. В. Бобровського  ділиться нар. артист України В. А. Хім’як] // Соло-
мія. — 2006. — № 3. — С. 4; фотогр. 
 
196
1467. Подкович М. Світ культури Бережанщини: [Розм. із начальником Бере-
жан. райвідділу культури М. В. Драбиком] // Соломія. — 2002. — № 1. — 
С. 3; фотогр. 
1468. Подкович М. Світлій пам’яті Антоніо Сальєрі…: [Розм. із нар. артистом 
України Б. Которовичем] // Соломія. — 2002. — № 3. — С. 8; фотогр. 
1469. Подкович М. Як живеться вам, театр актора і ляльки?: [Про проблеми 
театру в розм. із худож. керівником театру І. В. Шелепом] // Соломія. — 
2005. — № 2. — С. 2; фотогр. 
1470. Подкович М. Творчий шлях завдовжки 30 літ: [Розмова із директором 
Терноп. муз. школи № 2 напередодні 30-річчя] // Соломія. — 2006. — 
№ 2. — С. 2; фотогр. 
1471. Ярослав Стельмах: …Піти у батькові сліди дуже складно. Мені треба 
було шукати власний шлях, і думаю, що я його знайшов: [Розм. з автором 
п’єси «Коханий нелюб, або Приборкання непокірного», прем’єра якої 
відбулася в 1999 році в Терноп. драм. театрі] / Зап. М. Подкович // Соло-
мія. — 2000. — № 1. — С. 4; фотогр. 
1472. Михайло Форгель: «…Я тринадцять років служив в театрі. І чим довше 
я працюю, тим більше переконуюсь, що театром має керувати одна лю-
дина»: [Інтерв’ю] / Зап. М. Подкович // Соломія. — 2005. — № 3. — С. 2; 
фотогр. 
Смоляк Олег Степанович (1.10.1950) — завідувач кафедри музико-
знавства, методики музичного виховання та акторської майстерності 
ТНПУ ім. В. Гнатюка, доктор мистецтвознавства, професор 
Народився 1 жовтня 1950 року в с. Настасові Тернопільської області в 
селянській родині. Після закінчення місцевої 
школи навчався на річних курсах керівників 
художньої самодіяльності при Хоровому 
товаристві в м. Тернополі. 
У 1968–1969 роках О. Смоляк — учитель 
музики і співів Настасівської загальноосвітньої 
школи. 
Упродовж 1969–1973 років навчався на відділі 
хорового диригування Тернопільського державно-
го музичного училища ім. С. Крушельницької 
(клас викладача І. П. Левенця). 
У 1973–1978 роках — студент диригентсько-
хорового факультету Львівської державної 
консерваторії ім. М. Лисенка (клас диригування доцентів В. С. Сенишина та 
Л. Г. Бобер). 
З 1978 по 1981 рік О. Смоляк працював художнім керівником та хормей-
стером фольклорного ансамблю пісні та танцю «Веснянка» Тернопільського 
 
197
міського палацу культури «Октябрь» (концертні програми: «Надзбручанське 
весілля», «Західноподільські гаївки», «Купальський хоровод»). 
З 1981 року — асистент кафедри музики Тернопільського державного 
педагогічного інституту, з 1988 року — старший викладач, з 1994 року — 
доцент, з 2004  року — завідувач кафедри музикознавства та акторської май-
стерності.  
У 1992 році О. Смоляк захистив кандидатську дисертацію на тему 
«Трансформація пісень Західноподільської Наддністрянщини» (науковий 
керівник — професор, доктор мистецтвознавства С. Й. Грица). 
З 1999 по 2002 рік навчався в докторантурі Інституту мистецтвознавства, 
фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Підготував 
до захисту докторську дисертацію на тему «Весняна обрядовість Західного 
Поділля в контексті української культури». 
З 2002 року — член Національної ліги композиторів України. 
О. Смоляк — автор близько 100 наукових публікацій. Серед них: посіб-
ники та підручники «Українське народознавство», «Музика», «Український 
дитячий музичний фольклор», «Музичний фольклор Тернопільщини»; збір-
ники народних пісень «Великодні дзвони дзвонять: гаївки, великодня по-
езія», «Перлинки Прикарпаття: українські народні дитячі пісні»; «Церковні 
пісні для мішаних та однорідних хорів»; навчальні програми для шкіл, музи-
чних училищ, педагогічних інститутів та університетів з народознавства, му-
зичного фольклору, нотації творів народної музики, української народної 
музичної творчості, української етнології, основ теорії музичного фольклору, 
аналізу народномузичних творів. 
Організатор ряду науково-практичних конференцій, зокрема: «Традицій-
ний музичний фольклор Волині», «Народна музика Волині», «Василь Барвін-
ський та виховання молоді», «Соломія Крушельницька та світова музична 
культура», «Василь Барвінський в контексті європейської музичної культу-
ри», «Традиційна народна музика Західного Поділля». 
Видавець, упорядник і редактор творів В. Барвінського, 
Н. Нижанківського, С. Людкевича, М. Вериківського, А. Кос-Анатольського, 
Б. Фільц, монографічних досліджень Л. Яросевич, М. Загайкевич, С. Грици, 
І. Мацієвського, Н. Кашкадамової, Л. Кияновської, Р. Савицького та ін. 
Автор монографії «Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті 
української культури». 
Література 
1473. Смоляк О. С. Український дитячий музичний фольклор: Підручник-
хрестоматія для викладачів та учнів. Вип. 1. — Т.: Лілея, 1998. — 78 с. 
1474. Смоляк О. С. Українське народознавство: Посібник для вчителів. — 2-е 
вид., доповн. та переробл. — Т.: Б. в., 1995. — 64 с. — Бібліогр.: с. 62. 
 
198
1475. Смоляк О. Форма колон у гаївках Західного Поділля // Наук. записки. 
Сер.: Мистецтвознавство. — Т., 2001. — Вип. 2. — С. 58–66. — Бібліогр.: 
с. 66. 
1476. Смоляк О. «Тече Дунай в піснях мого народу» // Тернопілля’95: Регіон. 
річник. — Т., 1995. — С. 476–480. 
*** 
1477. Ігнатенко М. С., Смоляк О. С. Музика: Навч. посіб. для вчителя. — Т.: 
Підручники і посібники, 1997. — 40 с. 
*** 
1478. Вериківський М. Веснянка для скрипки та фортепіано / Підгот. до дру-
ку О. Смоляк та О. Вериківська. — Т.: Лілея, 1996. — 12 с., 3 партит. 
скрипки. 
1479. Барвінський В. Фортепіанні п’єси для дітей / Підгот. до друку 
О. Смоляк, Л. Корній; Передм. «Василь Барвінський» О. Смоляка. — Т.: 
Лілея, 1996. — 23 с.: портр., ноти. 
1480. Нижанківський Н. Фортепіанні твори для молоді / Упоряд.: О. Смоляк, 
Л. Корній; Передм. О. Смоляка. — Т.: Лілея, 1996. — 28 с.: ноти. 
1481. Народні пісні з села Соломії Крушельницької / Упоряд.: П. Медведик, 
О. Смоляк. — Т.: Збруч, 1993. — 190 с. 
1482. Христоносці України: Зб. хорових та вокальних творів на сл. Бориса 
Павловського / Переднє слово, упоряд. О. Смоляк. — Т.: Лілея, 1998. — 
36 с.: ноти. 
1483. Церковні пісні для мішаних та однорідних хорів / Ред.-упоряд. 
О.Смоляк. — Т.: Астон, 2002. — 96 с.: ноти. 
1484. Церковні пісні для мішаних та однорідних хорів / Ред.-упоряд., вступ. 
ст. О. Смоляк. — Т., 1994. — 106 с.: ноти. 
1485. Щедрий вечір: Зимовий календарно-обрядовий фольклор Тернопільщи-
ни / Упоряд. текстів П. Шимків; Заг. муз. ред. О. Смоляка. — Т.: Чумаць-
кий шлях, 1998. — 142 с.: ноти. 
*** 
1486. Смоляк О. Валторни звуки чарівні: [Про викладача муз. уч-ща 
Б. Ф. Процака ] // Соломія. — 1998. — № 7. — С. 3. 
1487. Смоляк О. Дипломна робота — вистава-казка: [Про дипломну роботу 
студентів 5 курсу муз. ф-ту Терноп. держ. пед. ун-ту] // Вільне життя. — 
1997. — 27 черв. — (Світ нашої духовності). 
1488. Смоляк О. Зірка першої величини: [Про випускника Терноп. держ. муз. 
училища Н. П. Бабій-Очеретовську] // Соломія. — 1998. — № 6 (черв.). 
1489. Смоляк О. Маестро: [І. Левенець] // Соломія. — 1998. — № 5 (квіт.). 
1490. Смоляк О. С. Народну творчість — у шкільну практику // Початкова 
школа. — 1989. — № 3. — С. 52–53. 
1491. Смоляк О. Свято фольклору на Тернопільщині // Нар. творчість та етно-
графія. — 1981. — № 6. — С. 106. 
 
199
1492. Смоляк О. Симфонічний світ маестро Гаврилюка // Соломія. — 1998. — 
№ 6 (черв.). 
1493. Смоляк О. Слідами Осипа Роздольського у Наддністрянщині // Нар. 
творчість та етнографія. — 1991. — № 1. — С. 45–51. 
1494. Смоляк О. Фольклорні засади у творчості маестро: [М. Вериківський] // 
Русалка Дністрова. — 1996. — № 21 (листоп.). — С. 1, 3. 
1495. Смоляк О. «Я — композитор без нот» // Свобода. — 1998. — 28 лют. — 
(До 110-ї річниці від дня народження В. Барвінського). 
ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ МУЗИЧНЕ УЧИЛИЩЕ 
ІМ. С. А. КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ (1.09.1958) 
Тернопільське обласне державне музичне училище 
ім. С. Крушельницької створено в лютому 1958 року, а з 1 вересня 12 викла-
дачів — випускників Київської, Харківської, Львівської консерваторій та 
60 студентів розпочали перший навчальний рік. 
Директором музучилища було призначено Євгена Петровича Давидова, 
заслуженого працівника культури, який пропрацював на цій посаді до травня 
1980 року. 
Значною подією стало присвоєння училищу в 1963 році імені славетної 
української співачки, заслуженого діяча мистецтв України Соломії Крушель-
ницької. 
Навчально-виховний процес забезпечують 120 викладачів. Серед них: 
народний артист України В’ячеслав Хім’як; заслужені діячі мистецтв Украї-
ни — Ігор Левенець, Юрій Кіцила; заслужені артисти України — Роман Бой-
ко, Віра Самчук; заслужені працівники культури — Марта Подкович, Воло-
димир Верней, Богдан Процак, Олександра Горбачова, Іван Равлюк, Михайло 
Рапіта, Віктор Россоха. 
Викладачі училища беруть активну участь у роботі обласних науково-
теоретичних і науково-практичних конферецій, семінарах, конкурсах, огля-
дах. Щороку проводяться майстер-класи з усіх спеціальностей провідними 
педагогами Львівської музичної академії ім. М. В. Лисенка, Київської музич-
ної академії ім. П. І. Чайковського, Донецької музичної академії 
ім. С. Прокоф’єва. 
Навчання здійснюється з восьми спеціальностей: фортепіано, оркестрові, 
струнні, духові та ударні, народні інструменти, спів, теорія музики, театраль-
не мистецтво. 
Училище має державну ліцензію та сертифікат на право професійно-
освітньої діяльності як вищий навчальний заклад І рівня акредитації. 
За час існування навчального закладу в його стінах було підготовлено та 
випущено більше трьох тисяч кваліфікованих фахівців музики. Їхня робота 
 
200
пов’язана з музично-педагогічною діяльністю, розвитком аматорського мис-
тецтва. 
З метою пропаганди кращих досягнень національного та світового музи-
чного мистецтва художні колективи, студенти виконавських відділів висту-
пають із сольними концертами, беруть участь у «Тернопільських музичних 
вечорах», які проводяться в обласній філармонії. 
Велике значення в училищі надається підготовці й участі студентів у 
міжнародних, всеукраїнських, регіональних та обласних конкурсах, фестива-
лях.  
Серед видатних випускників цього навчального закладу: заслужений діяч 
мистецтв України, диригент державної чоловічої капели ім. Л. Ревуцького 
Богдан Антків, народні артисти України — соліст Львівського театру оперети 
Ольга Каменська, ректор Львівської музичної академії ім. М. Лисенка Ігор 
Пилатюк, заслужені артисти України — викладач Тернопільського педуніве-
рситету ім. В. Гнатюка Євген Гунько, викладач училища Роман Бойко, за-
служений артист Російської Федерації Іван Оленчик, заслужені працівники 
культури України — викладачі училища Віктор Россоха, Богдан Процак, Ми-
хайло Рапіта. Науково-педагогічній діяльності присвятили себе доктор філо-
софських наук, професор, член Національної ліги композиторів України Не-
оніла Очеретовська, доктор філософських наук, професор Аліна Комарова, 
заслужений працівник культури України, професор Київського національно-
го університету культури і мистецтва Петро Андрійчук (удостоєний високої 
урядової нагороди — ордена «За заслуги» ІІІ ступеня). 
Література 
1496. Тернопільське музичне училище ім. С. А. Крушельницької. — Т., 
1988. — 31 с. 
*** 
1497. Пісня серця: Урочисте відкриття Тернопільського музичного учили-
ща // Вільне життя. — 1958. — 30 верес. 
*** 
1498. Найдюк О. Класична музика на… дискотеці?: Чому б і ні, — вважає 
директор Тернопільського музучилища ім. С. Крушельницької Василь 
Мандзій // Вільне життя. — 2001. — 10 квіт. — С. 3; фотогр. 
1499. Пастушенко Н. По всьому світу нашого цвіту: [Інтерв’ю з директором 
Тернопільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької 
М. М. Подкович] // Ровесник. — 1997. — 10 квіт. 
1500. Марта Подкович: «Чи є майбутнє в держави, яка покинула культуру 
напризволяще?»: (Інтерв’ю про щоденне і наболіле) / Розмовляв А. Ва-
цик // Тернопільська газета. — 1999. — 23 груд. — С. 9. 
1501. Якби музична освіта була обов’язковою, то набагато поменшало б зло-
чинів: [Розм. із директором муз. учиища ім. С. Крушельницької, засл. 
працівником культури М. Подкович] / Розмовляли А. Вацик, 
 
201
М. Микуляк // Тернопільська газета. — 1998. — 14 трав. — С. 3; фото-
гр. — (Тернопільському музучилищу ім. Крушельницької — 40!). 
*** 
1502. Андрійчук П. Вік зрілості і надбань // Культура і життя. — 1998. — 
22 лип. 
1503. Бойко Р. Як ніколи, потрібні таланти: [Зав. відділу Терноп. муз. уч-ща 
ім. С. Крушельницької ділиться враженнями про підготовку області до 
участі у творчому звіті в м. Києві] // Тернопіль вечірній. — 1999. — 
4 серп. 
1504. Бойко Т. Диригування — справжнє мистецтво: [У Терноп. муз. уч-щі 
вперше відбувся конкурс диригентів — майбутніх випускників навч. за-
кладу] // Свобода. — 2005. — 26 листоп. — С. 6. — (Конкурси). 
1505. Галій Н., Вогненко С. Музика: [Розп. про Терноп. муз. уч-ще 
ім. С. Крушельницької] // Вільне життя. — 1973. — 18 трав. 
1506. Гук Р., Каня Я. Хор Тернопільського музичного училища переспівав 
усіх: [Колектив здобув І премію на V Всеукраїнському хоровому конкур-
сі ім. М. Леонтовича в номінації «Мішані хори»] // Нова Тернопільська 
газета. — 2006. — 27 груд. — С. 10. 
1507. До 40-річчя з часу заснування Тернопільського державного музичного 
училища ім. С. А. Крушельницької // Соломія. — 1997. — № 2, 3, фотогр. 
1508. Зозуляк Є. Сад нев’янучих мелодій: [До 35-річчя муз. уч-ща 
ім. С. Крушельницької] // Русалка Дністрова. — 1993. — № 11 (трав.). 
1509. Івашків Д. Двадцять — це молодість: [20-річчя Тернопільського муз. 
уч-ща ім. С. Крушельницької] // Ровесник. — 1978. — 25 трав. 
1510. Кирнасівський О. Музучилищу — 45 років // Тернопіль вечірній. — 
2003. — 4 верес. 
1511. Ліщук Р. Тернопільському музичному училищу ім. Соломії Крушель-
ницької — 40 років // Тернопіль вечірній. — 1998. — 20 трав. 
1512. Метик Т. З благословінням Соломії: [Про діяльність муз. уч-ща 
ім. С. Крушельницької] // Свобода. — 1999. — 31 лип. 
1513. Нам сьогодні — 40: [Вип. газети присвячено ювілею Терноп. держ. муз. 
уч-ща] // Соломія. — 1998. — № 6 (черв.). 
1514. Наші оркестранти — найкращі в Україні!: [Гран-прі Всеукраїнського 
конкурсу ім. А. Онуфрієнка отримав оркестр Терноп. муз. уч-ща]  // Нова 
Тернопільська газета. — 2007. — 4–10 квіт. — С. 6. 
1515. Петраш Б. Зустріч через чверть століття: [Про випускників Терноп. муз. 
уч-ща ім. С. Крушельницької] // Соломія. — 2000. — № 1. 
1516. Радковський Є. Звучать, як ноти — праця і романтика: [Штрихи до біо-
графії Терноп. муз. уч-ща ім. С. Крушельницької] // Свобода. — 1992. — 
21 трав. 
1517. Рапіта М., Романко І. З історії диригентсько-хорового відділу // Соло-
мія. — 1998. — № 5 (квіт.). 
 
202
1518. Собуцька В. Вік розквіту і звершень: [Терноп. муз. училищу — 35] // 
Свобода. — 1993. — 25 трав. 
1519. Собуцька В. Під Соломіїним крилом // Свобода. — 1998. — 16 трав. — 
(40 років училищу). 
1520. Смоляк О. Валторни звуки чарівні: [Про Терноп. муз. училище] // Со-
ломія. — 1998. — № 7. — С. 3. 
1521. Тернопільські музичні вечори: [Творчий звіт студентів та викладачів 
Терноп. муз. уч-ща] // Соломія. — 2007. — № 2. — С. 2. 
Давидов Євген Петрович (27.03.1926–9.08.2006) — музикант, педагог, 
заслужений працівник культури України (1973), перший директор Тер-
нопільського музичного училища ім. С. Крушельницької (1958–1980) 
Народився 27 березня 1926 року в 
с. Березівці Саратовської області. У 
м. Вольському тієї ж області здобув семирічну 
освіту, а в 1940 році вступив до Буйнакського 
ремісничого училища зв’язку. 
У 1942 році розпочав трудову діяльність 
на рибзаводі робітником, потім працював 
оператором трансляційного радіовузла. 
У 1950 році Є. Давидов вступив до Киши-
нівського музичного училища, яке закінчив у 
1953 році. У цьому ж році продовжив навчання 
в Харківській консерваторії, після закінчення 
якої в 1958 році його направили на роботу в 
Тернопіль, де він очолив Тернопільське музичне училище. На посаді дирек-
тора працював протягом 1958–1980 років. 
У 1973 році Є. Давидову присвоєно звання «Заслужений працівник 
культури УРСР». 
Помер 9 серпня 2006 року. 
Література 
1522. Тернопільське музичне училище ім. С. А. Крушельницької. — 
Т.: Збруч. — 1988. — 30 с. — С. 1: Про Є. Давидова. 
*** 
1523. Собуцька В. Хай завжди буде музика: До 70-річчя від дня народження 
першого директора і організатора Тернопільського музучилища 
ім. С. Крушельницької, заслуженого працівника культури Євгена Дави-
дова // Свобода. — 1996. — 4 квіт. 
*** 
1524. Федечко І. Давидов Євген Петрович (27.03.1926, с. Березівка Саратов. 
обл., нині РФ) — музикант, педагог. Засл. прац. культури України 
(1973) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 460; фотогр. 
 
203
Рудзінський Михайло Степанович (29.08.1956) — директор Терно-
пільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької 
Народився 29 серпня 1956 року в 
с. Плебанівці Теребовлянського району. 
Після закінчення місцевої восьмирічки та 
Теребовлянської музичної школи М. Рудзінський 
навчався в Тернопільському музичному училищі 
ім. С. Крушельницької та Одеській державній 
консерваторії ім. Нежданової (клас ударних 
інструментів доцента В. О. Лісіца). 
З 1979 року — викладач Тернопільського 
обласного державного музичного училища 
ім. С. Крушельницької. 
М. Рудзінський — автор багатьох 
методичних розробок, перекладів для духових та 
ударних інструментів. 
Як педагог, випустив десятки високопрофесійних фахівців, які неоднора-
зово ставали лауреатами регіональних та всеукраїнських конкурсів. Біль-
шість із них навчаються або закінчили консерваторії та мистецькі вузи Укра-
їни. 
Керівник ансамблів «Тернопіль-Брас» та «Збруч». Учасник ряду міжна-
родних фестивалів (Іспанія, Франція, Німеччина, Люксембург, Бельгія, 
Польща тощо). 
З листопада 2003 року М. Рудзінський — директор Тернопільського му-
зичного училища ім. С. Крушельницької. 
За успіхи, досягнуті в розвитку культури і мистецтва, нагороджений гра-
мотами управління культури облдержадміністрації, обласної ради, Міністер-
ства культури та Міністерства освіти і науки, а в 2006 році — знаком «Від-
мінник освіти України». 
Література 
1525. Михайло Рудзінський: «Щоб я міг спокійно дивитись людям в очі…» / 
Розм. із директором Терноп. муз. уч-ща ім. С. Крушельницької зап. 
В. Боднарчук // Соломія. — 2004. — № 1. — С. 3; фотогр. 
*** 
1526. Бойко Т. Тут музика звучить і спів: [Про муз. уч-ще 
ім. С. Крушельницької в розм. із директором цього навч. закладу 
М. Рудзінським] // Свобода. — 2005. — 9 лип. — С. 6. 
1527. Буйлова А. Тернопільське музучилище формує творчу еліту нації: [Про 
творче життя уч-ща напередодні ювілею, який відзначатиметься в 
 
204
2008 році, у розм. із його директором М. Рудзінським] // Нова ера. — 
2007. — 9–15 трав. — С. 9; фотогр. 
1528. Собуцька В. Зрослися з альма-матер і долею, й життям: [Розм. із дирек-
тором Терноп. муз. уч-ща ім. С. Крушельницької М. Рудзінським] // Сво-
бода. — 2006. — 30 серп. — С. 4; фотогр. — (З ювілеєм!). 
*** 
1529. Маюк Б. «Збруч» єднає серця: [Про ансамбль «Збруч» і його керівника 
М. Рудзінського] // Соломія. — 2005. — № 2. — С. 4; фотогр. 
1530. Подкович М. Їм аплодувала Європа!: [Про ансамбль «Тернопіль-Брас» 
під керівництвом М. Рудзінського] // Соломія. — 1998. — № 7. — С. 3; 
фотогр. 
Викладачі Тернопільського державного музичного учи-
лища ім. С. Крушельницької 
Болотний М. 
1531. Микола Болотний: «Я родом з пісні»: [Інтерв’ю] // Ровесник. — 
1985. — 5 груд., фотогр. 
*** 
1532. Мельничук Б. Пісенний світ Миколи Болотного // Вільне життя. — 
1990. — 27 берез. 
*** 
1533. Волинський Б. Болотний Микола Іванович (05.12.1935, с. Яремівка 
Ізюм. р-ну Харків. обл.) — співак (ліричний тенор) // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 164; фотогр. 
Верней В. 
1534. Волошин Б. Бенефіс Володимира Вернея: [Відомого диригента та 
композитора, одного з фундаторів народних хорів на Тернопіллі] // Руса-
лка Дністрова. — 1998. — № 19–20 (жовт.). — С. 15. 
*** 
1535. Мельничук Б., Щербак Л. Верней Володимир Миколайович 
(1.09.1934, с. Одрехова Саноц. пов. Ряшів. воєв-ва, Польща) — диригент, 
педагог. Засл. прац. культури (1988) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — 
С. 249. 
Кіцила Ю. 
1536. Вітаємо!: У Тернопільській обласній державній адміністрації відбулося 
вручення державних нагород: Президент України Віктор Ющенко своїм 
Указом «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 
14 річниці незалежності України за значний особистий внесок у соціаль-
 
205
но-економічний, науковий та культурний
 
розвиток України, вагомі тру-
дові здобутки та активну громадську діяльність» відзначив цілу низку 
кращих людей Тернопільщини: [Почесне звання «Заслужений діяч мис-
тецтв України» присвоєно Кіцилі Юрію Вітольдовичу — викладачеві 
Тернопільського державного музичного училища імені Соломії Круше-
льницької] // Вільне життя. — 2005. — 3 верес. — С. 2. 
*** 
1537. Зозуляк Є. «Бо ти блаженна і земна»: [Творчий вечір композитора, ви-
кладача Терноп. муз. уч-ща Ю. Кіцили] // Вільне життя. — 2003. — 
12 квіт. — (Світ нашої духовності). 
*** 
1538. Весна Х., Дем’янова І. Кіцила Юрій Вітольдович (08.02.1956, 
м. Теребовля) — композитор, педагог. Премія ім. В. Вихруща (2004) // 
ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 81; фотогр. 
Кміть О. 
1539. Вітаємо!: Президент України підписав Указ про присвоєння почесного 
звання «Заслужений діяч мистецтв України» Кмітю О. В. — викладачеві 
Тернопільського державного музичного училища 
ім. С. Крушельницької // Вільне життя. — 2006. — 1 лип. — С. 2. 
*** 
1540. Пархомчук Я. Є Божа іскра у маестро: [Про О. В. Кмітя — зав. відділу 
народних інструментів Терноп. муз. уч-ща ім. С. Крушельницької] // 
Свобода. — 1999. — 2 листоп. 
*** 
1541. Павлів Я., Схаб Н. Кміть Омелян Васильович (21.10.1949, с. Буховичі 
Мостис. р-ну Львів. обл.) — педагог, диригент, аранжувальник, музично-
культурний діяч. Засл. діяч мист-в України (2005) // ТЕС. — Т., 2005. — 
Т. 2. К–О. — С. 93; фотогр. 
Кушнірик М. 
1542. Тернопільські музичні вечори: [У святі музики взяв участь духовий ор-
кестр під керівництвом М. Кушнірика] // Соломія. — 2007. — № 2 
(черв.). — С. 2. 
*** 
1543. Савак Б. Кушнірик Мирослав Мар’янович (1.05.1958, с. Шульганівка 
Чортків. р-ну) — музикант, педагог // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 307. 
 
206
Левенець І. 
1544. Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений 
діяч мистецтв України» Левенцю І. П. — викладачеві музичного учили-
ща ім. С. Крушельницької // Вільне життя. — 1999. — 12 серп. 
 
1545. Смоляк О. Маестро: [Про І. Левенця — викладача муз. уч-ща 
ім. С. Крушельницької] // Соломія. — 1998. — № 5 (квіт.). 
*** 
1546. Ханас М. Левенець Ігор Прокопович (16.07.1942, с. Голешів, нині Жи-
дачів. р-ну Львів. обл.) — хоровий диригент, педагог. Засл. прац. культу-
ри УРСР (1988). Засл. діяч мист-в України (1999) // ТЕС. — Т., 2005. — 
Т. 2. К–О. — С. 327; фотогр. 
Процак Б. 
1547. Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений 
працівник культури України» Процаку Б. Ф. — викладачеві музучилища 
ім. С. Крушельницької // Вільне життя. — 1999. — 12 серп. 
*** 
1548. Богдан Процак: «Людина народжується з музикою, живе з музикою і 
покидає світ з музикою»: [Інтерв’ю] / Зап. О. Гармасій // Подільське сло-
во. — 2006. — 18 серп. — С. 12; фотогр. 
1549. Процак Б. Тернопільські музичні вечори // Соломія. — 2007. — № 2 
(черв.). — С. 2. 
*** 
1550. Бзовський Б. Легких уроків не буває: [Про Б. Ф. Процака] // Свобода. — 
2002. — 12 верес. 
1551. Смоляк О. Валторни звуки чарівні: [Про викладача муз. уч-ща 
Б. Ф. Процака] // Соломія. — 1998. — № 7 (груд.), фотогр. 
1552. Суцвіття лауреатів «Полтавська весна–2003» // Вільне життя. — 
2003. — 6 трав. 
*** 
1553. Чорненька М. Слово про майстра: [Про викладача Терноп. муз. уч-ща, 
диригента М. В. Рапіту ] // Соломія. — 2006. — № 4 (груд.). — С. 3; фо-
тогр. 
*** 
1554. Іван Романко: Своєю професією завдячую сільському хору…: [50 років 
на ниві хорового мистецтва] // Соломія. — 2000. — № 1. — С. 3; фотогр. 
Россоха В. 
1555. Віктор Россоха: «Мистецьке життя — це процес, який повинен зберіга-
ти і примножувати національну культурну спадщину...» / Розм. із засл. 
 
207
працівником культури України зап. В. Боднарчук // Соломія. — 1998. — 
№ 7 (груд.). 
1556. Россоха В. Плекає обдарування училище: [Терноп. муз. училище] // 
Свобода. — 2003. — 3 черв. — С. 2. — (У навчальних закладах). 
*** 
1557. Климчук Б. Бути в Тернополі Співочому полю: [Про перебування духо-
вого оркестру Терноп. муз. уч-ща ім. С. А. Крушельницької під керівни-
цтвом В. Россохи на святі пісні та танцю] // Вільне життя. — 1985. — 
7 серп. 
Діячі музичного мистецтва — уродженці Тернопілля 
Базиликут Б. О. 
1558. Українські пісні та романси з репертуару Богдана Базиликута / Упоряд. 
Б. Базиликут. — Л.: Каменяр, 2003. — 101 с.: іл., ноти. 
*** 
1559. Шалата М. Пісня — праця Богдана Базиликута // Українські пісні та 
романси з репертуару Богдана Базиликута. — Л., 2003. — С. 3–8. 
1560. Шляхами «Просвіти»: Базиликут Богдан, оперний співак // Просвіта. — 
1997. — № 3 (берез.). 
*** 
1561. Базиликут Богдан Омелянович (24.VІІІ.1938, с. Гадинківці, тепер Тер-
ноп. обл.) — укр. співак (ліричний тенор), н. а. України з 1992 // Мистец-
тво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — 
С. 35. 
1562. Грабовський В. С. Базиликут Богдан Омелянович (24.08.1938, 
с. Гадинківці, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.) — співак (ліричний те-
нор). Нар. арт. України (1992) // ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. Б–Біо. — С. 90. 
1563. Грабовський В. (ЕСУ), Дуда І. Базиликут Богдан Омелянович 
(24.08.1938, с. Гадинківці, нині Гусятин. р-ну) — співак (ліричний те-
нор), педагог. Нар. арт. України (1992) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 66. 
1564. Мазепа Л. З. Базиликут Богдан Омелянович (24.VІІІ.1938, с. Гадинківці, 
тепер Тернопільської області) — український співак (ліричний тенор), 
нар. арт. України з 1992 // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 
1995. — Т. 1. А–В. — С. 129. 
Василевич В. В. 
1565. Володимир Володимирович Василевич (1911–1962) — хоровий дири-
гент, педагог, музично-громадський діяч // Бенч-Шокало О. Український 
 
208
хоровий спів: Актуалізація звичаєвої традиції: Навч. посібник. — К., 
2002. — С. 153–155. 
Уродженець с. Старої Могильниці Тер-
ноп. обл. 
*** 
1566. Василевич Володимир Владиславович (20.VІІ.1911, с. Могильниця-
Стара, тепер с. Трудове Терноп. обл. — 28.VІІ.1962, Адлер, похований у 
Львові) — укр. диригент, педагог, з. а. УРСР з 1956 // Митці України: 
Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 102. 
1567. Медведик П. Василевич Володимир Владиславович (20.07.1911, 
с. Стара Могильниця, нині Теребовлян. р-ну — 28.07.1962, м. Адлер, ни-
ні РФ; похов. у м. Львів) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 223; фо-
тогр. 
1568. Молчанова Т. О. Василевич Володимир Владиславович (20.VІІ.1911, 
с. Стара Могильниця, тепер Терноп. обл. — 28.VІІ.1962, Адлер, похова-
ний у Львові) — укр. диригент, педагог, засл. арт. УРСР з 1956 // Мисте-
цтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 1. А–В. — С. 285. 
Вівчарівський Б. 
1569. «Два брати розумні, а третій — артист…»: Із села на Тернопільщині — 
на сцену Санкт-Петербурзької «Рок-опери», де співає вже десять років: 
такий шлях пройшов Богдан Вівчарівський, соліст-баритон, душа театру, 
який став йому рідним і з яким він об’їздив півсвіту / Розм. зап. 
Г. Храмов // Високий замок. — 2001. — 20 листоп., фотогр. — (Співак, 
який зробив себе сам). 
1570. Храмов Г. Співак, який зробив себе сам: [Розм. із провідним солістом 
Санкт-Петербурзької «Рок-опери» Б. Вівчарівським, уродженцем Терно-
пільщини] // Високий замок. — 2001. — 28 листоп., фотогр. — (Нашого 
квіту — по всьому світу). 
*** 
1571. Кривецький М. Вівчарівський Богдан (26.11.1939, Зборів. р-н) — спі-
вак // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А−Й. — С. 272–273; фотогр. 
Герета О. 
1572. Вітаємо!: Указом Президента України Олегові Гереті присвоєно звання 
«Заслужений артист України»: [Нашому земляку, керівнику камерного 
оркестру Івано-Франківського музичного училища] // Вільне життя. — 
1999. — 28 верес. — С. 1. 
 
209
*** 
1573. Гайдукевич О. Камерата Олега Герети: [Про худож. керівника Івано-
Франків. камерного оркестру] // Свобода. — 1997. — 1 лют. 
1574. Славетна родина: [На Тернопільщині відбулися концерти Івано-
Франків. камерного оркестру, який очолює наш земляк Олег Герета] // 
Свобода. — 1996. — 17 груд. — (Славетні імена). 
*** 
1575. Литвин М. Герета Олег Петрович (03.03.1940, с. Скоморохи, нині Тер-
ноп. р-ну) — музикант, громадський діяч // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 447. 
Ільків А. 
1576. Левчук Т. Срібний голос труби Андрія Ількова: [Соліст-трубач Нац. 
будинку органної та камерної музики, лауреат Міжнар. конкурсу труба-
чів-професіоналів, володар премії Тулузького муз. конкурсу «Перший 
талант світу»] // Новини Шумщини. — 2002. — 9 лют. 
1577. Левчук Т. Творчі злети Андрія Ількова: [Про проф. музиканта-трубача, 
який проживає в Києві, уродженця м. Шумська] // Новини Шумщини. — 
2001. — 18 серп. 
1578. Фарина І. Усіх зачарувала класика: [А. Ільків — музикант-трубач зі сві-
товим ім’ям, уродженець м. Шумська] // Свобода. — 2002. — 2 квіт. — 
(Концерти). 
*** 
1579. Синюк С. Ільків Андрій Васильович (1974, м. Шумськ) — музикант 
(трубач) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 682. 
Кульчицький О. 
1580. Олег Кульчицький: «Мої щоденні репетиції починаються о п’ятій ран-
ку» / Розм. із скрипалем, композитором вела Г. Гузьо // Високий за-
мок. — 2003. — 5 квіт. — С. 9; фотогр. 
*** 
1581. Белякова І. Олег Кульчицький, скрипаль-віртуоз, котрому аплодували у 
Європі, гратиме для тернополян: [Про уродженця м. Теребовлі] // Ria 
плюс. — 2001. — 15 лют., фотогр. 
1582. Бойчук Н. Бог оберігає свої таланти: [Про композитора та скрипаля 
О. Кульчицького розповідає М. І. Палкова] // Воля. — 2003. — 28 лют. 
1583. Копанська Д. Чотири золоті струни // За вільну Україну. — 2003. — 7–
8 берез. — С. 11; фотогр. 
 
210
1584. Миколаєнко Г. Маестро став бароном: [Про скрипаля-віртуоза, компо-
зитора О. Кульчицького] // Свобода. — 2003. — 11 лют., фотогр. — (Ми-
стецтво). 
1585. Миколаєнко Г. Наш славнозвісний земляк тепер став ще й бароном: 
[О. Кульчицького — музиканта, композитора, скрипаля-віртуоза — від-
значено хрестом королеви Анни ІІ ступеня з присвоєнням почесного ти-
тулу «барон»] // Воля. — 2003. — 24 січ., фотогр. 
*** 
1586. Весна Х. Кульчицький Олег (09.03.1958, м. Теребовля) — музикант 
(скрипаль), композитор. Засл. арт. України (1997) // ТЕС. — Т., 2005. — 
Т. 2. К–О. — С. 279; фотогр. 
Лабатий П. 
1587. Лабата Н. Мелодія пісні дає життя слову: [Про оперного співака з До-
нецька, уродженця с. Мшанця Теребовл. р-ну, П. Лабатого] // Т. вісті 
плюс. — 2003. — 3 квіт., фотогр. 
Морозов В. 
1588. Віктор Морозов: «Моя самотність неможлива без жінки»: [Розм. із ком-
позитором, співаком, перекладачем] / Зап. О. Лань // Високий замок. — 
2004. — 15 квіт. — С. 7. 
1589. Віктор Морозов: «Не метушися!»: [Розм. з укр. бардом, уродженцем 
м. Кременця] // За вільну Україну. — 2003. — 30 серп., фотогр. 
*** 
1590. Шевченко Т. Віктор Морозов здолав Скелясті гори у Канаді // Екс-
прес. — 2004. — 31 серп.–1 верес. 
*** 
1591. Мельничук Б., Чернихівський Г. Морозов Віктор Євгенович 
(15.06.1950, м. Кременець) — співак, композитор, перекладач // ТЕС. — 
Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 565; фотогр. 
Павлік В. 
1592. Віктор Павлик: «Головне — знати у всьому міру!»: [Інтерв’ю] / Зап. 
С. Борисова // Експрес. — 2002. — 5–12 верес. — С. 15. 
1593. Віктор Павлік: «Зірка має бути недосяжною»: [Інтерв’ю] / Зап. 
В. Маргалик // Українське слово. — 2003. — 8–14 трав. 
1594. Віктор Павлік: «Кохання і любов — різні речі» // Вільне життя. — 
2000. — 24 черв. — С. 2; фотогр. 
1595. Виктор Павлик: «Когда я пел, люди спорили на ящик шампанского, что 
поет Брайтан Адамс» // Сегодня. — 2000. — 9 дек. 
 
211
1596. Віктор Павлик: «Тарам-там нема з ким!» // Нова Тернопільська газе-
та. — 2003. — 20 серп. 
1597. Віктор Павлік: «Треба йти вгору, вгору і вгору» / Розм. зап. А. Вацик, 
М. Микуляк // Тернопільська газета. — 1997. — 3 лип. 
1598. Віктор Павлік: «Український шоу-бізнес — це сформований потяг, з 
якого не варто тікати до Росії»: [Інтерв’ю] / Зап. В. Маргалик // Україна 
молода. — 2000. — 9 листоп., фотогр. 
1599. Віктор Павлік: «Я швидше заспіваю англійською чи турецькою, але не 
російською»: [Інтерв’ю] / Зап. В. Маргалик // Молодь України. — 
2002. — 21 листоп., фотогр. 
*** 
1600. Буланенко І. Поспівав і повернувся: [Гастрольна поїздка В. Павліка в 
США] // Голос України. — 2003. — 21 листоп. 
1601. Вацик А. Віктор Павлік про «Анну-Марію», її друзів та власні плани // 
Тернопільська газета. — 2001. — 28 лют.–6 берез. 
1602. Віктор Павлік — третій тернополянин, який дав сольний концерт в 
«Україні» // Нова Тернопільська газета. — 2003. — 23 квіт. 
1603. Доможирова Г. Шик і дим Віктора Павліка // Тиждень. — 1998. — № 6 
(лют.). 
1604. Зарічна Н. Віктор Павлік шукає нову музику // Вісник Тернопілля. — 
2001. — 2 берез., фотогр. 
1605. Інший Павлік, або ювілей Шикидима / Розм. із співаком В. Павліком вів 
О. Євтушенко // День. — 2003. — 18 квіт. — С. 24. — (Бліц-інтерв’ю). 
1606. Маслій М. Віктор Павлік: від «Анни-Марії» і «Шикидима» — до ретро 
та церкви з темношкірим пастором: [Інтерв’ю] // Нова Тернопільська га-
зета. — 2002. — 11 груд. — С. 4; фотогр. — (Ексклюзив для «Нової…»). 
1607. Мичко С. Цигани, танці та бешкетники: [Спогади про дитинство 
В. Павліка] // Україна молода. — 2003. — 4 лип. — С. 14; фотогр. 
1608. Ой, мамо, ля-ля-фа! // Україна молода. — 1997. — 3 черв. 
1609. Павлік ризикує стати українським Іглесіасом // Ровесник. — 2001. — 
1 берез. 
1610. Пендрак М. Наталя Бучинська, Віктор  Павлік, Любомир Чермак: [Лау-
реати «Пісенного вернісажу–97»] // Русалка Дністрова. — 1998. — № 2 
(лют.). — С. 12. 
1611. Поліщук Т. У Віктора Павліка — поповнення: [Сьомий компакт-диск 
співака] // День. — 2000. — № 156 (верес.). — С. 16. 
1612. Тепер уже народний: [Біогр. довідка про В. Павліка] // Вільне життя. — 
2002. — 27 черв., фотогр. 
 
212
Пекун О. 
1613. Вітаємо!: Указом Президента України за вагомий особистий внесок у 
розвиток культури і мистецтва, високі творчі здобутки почесне звання 
заслуженої артистки України присвоєно О. О. Пекун — солістці-
вокалістці Тернопільської обласної філармонії // Свобода. — 1998. — 
1 серп. 
*** 
1614. Оксана Пекун: «Доня любить мої пісні»: [Інтерв’ю] / Зап. В. Касіян // 
Вільне життя. — 1995. — 18 берез. — С. 2; фотогр. 
1615. Оксана Пекун: «Заслуженою бути приємно»: [Інтерв’ю] / Зап. 
В. Касіян // Вільне життя. — 1998. — 11 серп. 
1616. Оксана Пекун: «Заспіваю Вам про себе»: [Інтерв’ю] / Зап. 
О. Гловіцька // Подільське слово. — 1996. — 8 берез. — С. 4; фотогр. 
1617. Оксана Пекун: «Квіти в дарунок» — тільки для тернополян: [Інтерв’ю] / 
Зап. М. Маслій // Свобода. — 1997. — 18 верес. — С. 5; фотогр. 
1618. Оксана Пекун: «Кокетство» — постійний стан моєї душі»: [Інтерв’ю] / 
Зап. С. Клос // Тернопіль вечірній. — 2001. — 28 лют., фотогр. 
1619. Оксана Пекун: «Не люблю вусатих і жонатих»: [Інтерв’ю] / Зап. 
М. Клачинська // Тернопільська газета. — 1997. — 26 черв. 
1620. Оксана Пекун: «Ніколи думати про погане»: [Інтерв’ю] / Зап. 
В. Касіян // Вільне життя. — 1998. — 21 листоп. — С. 4; фотогр. 
1621. Оксана Пекун: «Я йду маленькими кроками, але до перемоги»: [Ін-
терв’ю] / Зап. А. Вацик, Б. Добридень // Тернопільська газета. — 1998. — 
23 квіт., фотогр. 
1622. Оксана Пекун: «…Я этого не забуду никогда» // Деловая Украина. — 
1999. — 13 окт. 
*** 
1623. Бабій Г. Оксана Пекун // Українська культура. — 1995. — № 2. — С. 17; 
фотогр. 
1624. Вауліна О. Сходинки Оксани Пекун // Голос України. — 2002. — 
11 жовт., фотогр. — (Творча особистість). 
1625. Вацик А. Оксана Пекун — заслужена артистка України // Тернопільська 
газета. — 1998. — 6 серп. 
1626. Вербицька Т. В Оксани Пекун та Петі Чорного — роман. Правда, твор-
чий, в результаті якого скоро народиться дует // Ria плюс. — 2002. — 
1 трав., фотогр. — (За кавою із «зіркою»). 
1627. Вербицька Т. Оксана Пекун зніматиме відеокліп у Кришталевій печері 
у селі Кривче // Ria плюс. — 2001. — 19 лип. — (Великі зірки маленького 
міста). 
 
213
1628. Клачинська М. У день народження Оксани // Тернопільська газета. — 
1996. — 7 листоп. 
1629. Клименко В. Оксану Пекун змінили Макаревич і кохання // Україна 
молода. — 2001. — 10 квіт. 
1630. Корчевська В. Оксана Пекун. Висоту взято: [З першого сольного кон-
церту співачки] // Україна молода. — 2002. — 15 листоп. — С. 14; фото-
гр. 
1631. Крила пісні // Демократ. Україна. — 1999. — 3 верес. 
1632. Лісанкова Л. Місце зустрічі змінити не можна // Вільне життя. — 
2000. — 2 листоп. 
1633. Маслій М. Тернопільська Барбі зачарувала «Україну»: [Сольний кон-
церт засл. артистки України О. Пекун у Національному палаці «Украї-
на»] // Нова Тернопільська газета. — 2002. — 13 листоп., фотогр. 
1634. Педагогічна поема Оксани Пекун: [З історії виникнення пісні «Осінь» 
(сл. А. Базидевича, муз. О. Макаревича)] // Україна молода. — 2002. — 
25 жовт., фотогр. — (Просто пісня). 
1635. Оксана Пекун: [Творчий портрет] // Україна молода. — 1999. — 1 ве-
рес. 
1636. Садовська Г. Листопад. «Березіль». Оксана Пекун // Вільне життя. — 
2000. — 11 листоп. 
1637. Собуцька В. У кав’ярні — не лише про кохання // Свобода. — 1995. — 
18 квіт. 
1638. Шот М. «Оксана Пекун — пісня і душа українська» // Досьє-02. — 
1999. — № 12. — С. 7; фотогр. — (Знане ім’я). 
1639. Шустрова Т. Таланти Тернопільщини: [О. Пекун] // Теребовлянські віс-
ті. — 1996. — 9 листоп. 
Брати Приймаки 
1640. Брати Приймаки: «Живіть з піснею і Богом у душі»: [Інтерв’ю із співа-
ками Петром і Павлом Приймаками, уродженцями с. Садків Заліщ. р-
ну] / Зап. В. Тракало // Свобода. — 2000. — 11 листоп., фотогр. — (Гості 
з Києва). 
1641. Калинюк О. Два брати, два солов’ї дарували нашому місту свої пісні, 
свою душу // Нова доба. — 2000. — 15 верес. 
1642. Михайленко А. Є такі брати-співаки, Петро та Павло Приймаки // По-
радниця. — 1999. — № 28. 
1643. Михайленко А. Молода слава братів Приймаків // Україна. — 1999. — 
№ 6. — С. 42–43; портр. 
1644. Петро і Павло Приймаки — артисти Національної опери України // Но-
ва доба. — 2000. — 15 верес. 
 
214
1645. Самійленко Л. «Наша перша сцена — табурет, а перший гонорар — 
пончик»: [Розм. з артистами театру Нац. опери та балету братами Петром 
і Павлом Приймаками] // Слово Просвіти. — 2003. — 7–13 трав., фотогр. 
П’ятничко С. 
1646. Куликівський А. Золотий голос Теребовлянщини: [Про засл. артиста 
України, співака С. П’ятничка, уродженця с. Гниловодів] // Т. вісті 
плюс. — 2002. — 17 січ. 
Рудий Р. 
1647. Бойко Т. Святковий дарунок Романа Рудого: [Про естрадну студію «Сім 
сходинок»] // Свобода. — 2003. — 6 лют., фотогр. — (Знайомство збли-
зька). 
1648. Родько О. Золотий саксофон України і його брат: [Розм. з Ігорем Рудим, 
саксофоністом, і Романом Рудим, композитором та аранжувальником, 
уродженцями с. Струсова Теребовл. р-ну] // Нова Тернопільська газе-
та. — 2002. — 24 квіт., фотогр. 
УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА ДІАСПОРА. 
ВИХІДЦІ З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ 
Композитори 
Безкоровайний Василь Васильович (12.01.1880–5.03.1966) — компо-
зитор, педагог, диригент, засновник музичних шкіл, хорів, оркестрів 
Народився 12 січня 1880 року в м. Тернополі. 
Навчався в Тернопільській учительській семінарії 
та гуманітарній гімназії, де й розпочав опановувати 
гру на скрипці й фортепіано. Здобувати освіту 
продовжив у Львові — у Львівській політехніці та 
консерваторії, згодом — в університеті.  
В. Безкоровайний був диригентом Львівського 
«Бояна». Працював учителем гімназії та 
керівником хорового товариства «Боян» у Стані-
славі (1913–1914). 
У 1913 році став викладачем Тернопільської 
гімназії, а в 1929 році — Золочівської. Заснував 
філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, 
у яких був педагогом, та організував смичковий і духовий оркестри. 
У 1934 році культурна громадськість Золочева відзначила 35-річчя музи-
чної діяльності В. Безкоровайного. 
 
215
У 1937–1938 роках диригент знову очолив Тернопільський «Боян». У кі-
нці 1938 року з родиною виїхав до Львова, а згодом — до Польщі та Австрії. 
З 1949 року В. Безкоровайний жив у м. Буффало (США), де працював 
професором гри на фортепіано. 
У творчому доробку композитора — твори для симфонічного оркестру: 
«Українська різдвяна увертюра», «Збірник українських народних пісень»; для 
фортепіано: три сонати, фантазія «В гаю зеленім», «Збірник легких творів для 
фортепіано (2 ч.)»; дитяча оперета «Казка про Червону Шапочку» (лібрето 
Л. Полтави), водевіль «Жабуриння»; збірка колядок «При ялинці», «Збірник 
українських народних пісень», вальси; п’єси для скрипки з фортепіано, для 
цитри тощо. 
Помер В. Безкоровайний 5 березня 1966 року в м. Буффало (США). 
Література 
1649. Безкоровайний В. В. В гаю зеленім. — Т.; Л., 1930. 
1650. Соловейковий спів: [Пісня] / Сл. Лесі Українки; Муз. 
В. Безкоровайного // Джерело: Наук.-краєзн. часопис Тернопілля. — 
1994. — № 1. — С. 220–221; ноти. 
*** 
1651. Гайдукевич Я. Вибрані листи з архіву Василя Безкоровайного // Терно-
пілля’97: Регіон. річник. — 1997. — С. 647–650. 
1652. Забутий композитор: (Василь Безкоровайний) // Михальчишин Я. З му-
зикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 217–220. 
1653. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
С. 71, 263, 277, 285, 306, 558, 562: Про 
В. Безкоровайного. 
1654. Крушельницький Мар’ян: Спогади, статті. — К., 1969. — 183 с. 
С. 127–128: Про В. Безкоровайного. 
1655. Лагодинська-Залеська Г. Василь Безкоровайний // Шляхами Золотого 
Поділля: Регіон. зб. Тернопільщини. — Філядельфія, ПА, 1970. — 
Т. 2. — С. 225–227. 
1656. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 1999. — Т. 1. — 496 с., 
20 л. іл. 
В. Безкоровайний див.: «Іменний пока-
жчик», С. 481. 
1657. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упорядкув., ред., 
вступ. ст. і прим. Штундер З. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 816 с., 
16 л. іл. 
В. Безкоровайний див.: «Іменний пока-
жчик», С. 786. 
 
216
1658. Медведик П. Безкоровайний Василь Васильович // Тернопіль: Україн-
ська гімназія в Тернополі. — Т., 1992. — Дод. № 3. — С. 42–43. 
1659. Медведик П. Василь Безкоровайний // Джерело: Наук.-краєзн. часопис 
Тернопілля. — 1994. — № 1. — С. 212–219; фотогр. 
1660. Медведик П. Безкоровайний Василь (12.01.1880, Тернопіль — помер 
5.03.1966, Буффало, США) — диригент, композитор, педагог // Записки 
Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — 
Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 379–381. 
1661. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 142 с. 
С. 103, 105, 114, 117: Про 
В. Безкоровайного. 
1662. Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі. 1898–1998: До сто-
річчя заснування / За ред. С. Яреми. — Т.; Л.: Наукове т-во ім. Шевченка: 
Львівське крайове товариство «Рідна школа», 1998. — 736 с. 
С. 54, 57, 68, 75, 199, 206, 405: Про 
В. Безкоровайного. 
*** 
1663. Гайдукевич Я. Музика у його житті // Вільне життя. — 2000. — 12 лют., 
фотогр. 
1664. Гайдукевич Я. Повернення забутих мелодій // Свобода. — 1997. — 
29 лип. 
1665. Дуда І. Вулиці змінюють імена: [Біогр. довідка] // Тернопіль вечір-
ній. — 1992. — 20 трав. 
1666. Дуда І. Тернопільщина мистецька: Місто Тернопіль: [Композитор, ди-
ригент і музичний діяч В. Безкоровайний] // Свобода. — 1993. — 9 лют. 
1667. Кушніренко А. Душа його — народна пісня // Культура і життя. — 
2003. — 11 черв., фотогр. 
1668. Собуцька В. Повернувся музичний спадок до рідного краю: [До 120-
річчя від дня народження композитора] // Свобода. — 2000. — 25 січ., 
фотогр. — (Ювілеї). 
1669. Федорук О., Фіголь Р. Ліричною струєю надиханий // Вільне життя. — 
1970. — 19 черв. 
1670. Шудря М. Сміються, плачуть солов’ї… // Демократ. Україна. — 
2000. — 22 груд. 
*** 
1671. Безкоровайний Василь Васильович (12.І.1880–6.ІІІ.1966) — український 
композитор, диригент, педагог // Митці України: Енциклопед. довід-
ник. — К., 1992. — С. 54. 
1672. Безкоровайний Василь — композитор і диригент // Енциклопедія украї-
нознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — С. 107. 
 
217
1673. Безкоровайний Василь (1880–1966) — композитор, диригент, піаніст, 
педагог // «Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспо-
ра: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 34–36. 
1674. Безкоровайний Василь Васильович (12.І.1880, Тернопіль — 5.ІІІ.1966, 
м. Буффало, шт. Нью-Йорк, США) — укр. композитор, диригент, педа-
гог // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — 
К., 1997. — С. 48. 
1675. Безкоровайний Василь (1880–1966) — композитор // Водяний Б. Корот-
кий словник діячів української музичної культури. — Т., 1992. — С. 6. 
1676. Білинська М. Л. Безкоровайний Василь Васильович (12.01.1880, Терно-
піль — 5.03.1966, м. Буффало, США) — укр. композитор, диригент і піа-
ніст // Мистецтво України: Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 1. А–В. — 
С. 172–173. 
1677. Медведик П. К. Безкоровайний Василь Васильович (12.01.1880, Терно-
піль — 5.03.1966, Буффало, США) — композитор, диригент і піаніст // 
ЕСУ. — К., 2003. — Т. 2. Б–Біо. — С. 377; фотогр. 
1678. Медведик П. Безкоровайний Василь Васильович (12.01.1880, 
м. Тернопіль — 05.03.1966, м. Буффало, США) — композитор, диригент, 
піаніст // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 96; фотогр. 
*** 
1679. Вони прославили наш край: Бібліогр. посібник. Вип. 3. Мистецтво / 
Уклад. Л. Ф. Марченко. — Т.: Економічна думка, 2000. — 132 с. — 
С. 55–57: Про В. Безкоровайного. 
Гайворонський Михайло Іванович (15.09.1892–11.09.1949) — компо-
зитор, поет, диригент, педагог, музично–громадський діяч, критик 
Народився 15 вересня 1892 року в 
м. Заліщиках. Тут закінчив 7 класів народної 
школи, учительську семінарію (1912). 
У 1912 році почав працювати вчителем у 
с. Зашкові, що недалеко від Львова. Водночас 
навчався у Вищому музичному інституті 
ім. М. Лисенка. 
У 1914 році М. Гайворонський вступив до ле-
гіону Українських січових стрільців, а з 1915 ро-
ку став організатором і керівником духового орке-
стру УСС. 
Після війни вчителював у приватній жіночій 
школі василіянок у Львові, а також викладав у Ви-
щому музичному інституті ім. М. Лисенка (1920–1923). Був диригентом 
львівських хорів «Бандурист» і товариства «Боян», очолював хори в україн-
ських театрах. 
 
218
У 1923 році М. Гайворонський емігрував до США (м. Бунсокет), де пра-
цював учителем музики в Українській музичній школі, керував оркестрами, 
хором, театральним гуртком, продовжував музичні студії в Колумбійському 
університеті. 
У 1924 році в Нью-Йорку разом зі скрипалем Р. Придаткевичем організу-
вав Українську музичну консерваторію та струнний оркестр, яким керував до 
1936 року. 
Перу композитора належать твори для симфонічного, духового та струн-
ного оркестрів. Він здійснив ряд хорових обробок українських народних пі-
сень («Українські народні пісні Лемківщини і Закарпаття», «Гуцульське Різд-
во», «Народні пісні Америки і Канади», «Колядки і щедрівки»). 
Творив М. Гайворонський також у сфері церковної музики: написав дві 
літургії, дві херувимські, канти з «Почаївського Богогласника», «Псалом 
150», опрацював літургійні співи С. Воробкевича.  
Автор стрілецьких пісень «Їхав стрілець на війноньку», «Йде січове вій-
сько», «Ой впав стрілець» та інших, а також музики до стрілецьких пісень на 
слова Б. Лепкого, Л. Лепкого, С. Чарнецького, П. Карманського, 
В. Бобинського тощо. 
Написав М. Гайворонський ряд музикознавчих статей, зокрема «Наша 
музика в Америці» (1936), що увійшла в пам’ятну книгу до 40-річчя Україн-
ського народного союзу. 
У 1936 році вийшло три випуски стрілецьких пісень композитора, у 
1939 році — книжки церковної музики «Служба Божа», «Месса», «Колядки і 
щедрівки» (1942), «Коляди» (1943), а в 1946 році — «Збірник українських 
народних пісень для молоді». 
Помер диригент 11 вересня 1949 року в м. Нью-Йорку. 
У 1992 році в м. Заліщиках відкрито пам’ятник М. Гайворонському. 
Література 
1680. Гайворонський М. Ой впав стрілець; Ой казала мати та не банувати…; 
Йде Січове військо // Стрілецька голгофа: Спроба антології. — Л., 
1992. — С. 225–226. 
1681. Гайворонський М. О. Співаник: Для дітей дошк. та шк. віку. — К.: Муз. 
Україна, 1993. — 128 с.: ноти. 
1682. Повік не зів’яне: Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського / Упоряд. 
В. Подуфалий. — Т.: Ред.-вид. від. облполіграфвидаву, 1990. — 60 с. 
1683. Стрілецькі пісні: Пісенник / Упоряд. І. В. Щербаков. — К.: Муз. Украї-
на, 1992. — 80 с. 
С. 14, 15, 25, 28, 31, 36, 59, 60, 68, 73: 
Пісні М. Гайворонського. 
 
219
*** 
1684. Мисько-Пасічник Р. Лист Михайла Гайворонського до Миколи Грінче-
нка від 17 квітня 1927 року // Записки Наукового Товариства імені 
Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 304–306. 
1685. Михайло Гайворонський: Листи з Батьківщини / Публ. 
М. Головащенка // Тернопілля’96: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 536–
539. 
*** 
1686. М. Гайворонський — український композитор, автор стрілецьких пі-
сень // Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовля-
нщині. — Л., 1998. — С. 266–267. 
1687. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упоряд., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
М. Гайворонський див.: «Іменний пока-
жчик», С. 788. 
1688. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
С. 37, 39, 66, 142, 548, 568, 574, 576: Про 
М. Гайворонського. 
1689. Матейко Р., Мельничук Б. Воєнними дорогами синів Галичини: Україн-
ські Січові Стрільці на Тернопільщині. — Т.: Ред.-вид. від. упр. по пресі, 
1991. — 70 с. — С. 23–24: Про М. Гайворонського. 
1690. Матейко Р., Мельничук Б. За рідний край, за нарід свій…: Українська 
Галицька Армія на Тернопільщині. — Т., 1993. — 78 с. — С. 73–74: Про 
М. Гайворонського. 
1691. Михайло Гайворонський (1892–1949) — композитор // Ми і наші діти: 
Дитяча література, мистецтво, виховання. — Торонто; Нью-Йорк, 
1965. — С. 346–347. 
1692. Олійник В. Михайло Гайворонський — композитор, диригент і поет // 
Наук. записки: Збірник. — Т., 1993. — С. 100–110. 
Те ж: Колос. — 1990. — 19 трав. 
1693. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. 
С. 59, 100, 102, 103, 112, 113: Про 
М. Гайворонського. 
1694. Український композитор на чужині // Михальчишин Я. З музикою крізь 
життя. — Л., 1992. — С. 214–217. 
 
2
20
*** 
1695. Витвицький В. Співець військової слави // Музика. — 1992. — № 6. — 
С. 21–23. — (З історії музичної культури). 
1696. Ковальчук П. Сурмач війська січового // Вільне життя. — 1990. — 
15 черв. 
1697. Мельничук Б. Перший стрілецький оркестр: [Під керівництвом 
М. Гайворонського] // Вільне життя. — 1991. — 11 січ. 
1698. Мельничук Б. Повернення Михайла Гайворонського // Народне сло-
во. — 1990. — 13 листоп. 
Те ж: Подільське слово. — 1990. — 21 серп.; Колос. — 1990. — 7 серп. 
1699. Озарук В. Сурмач війська січового // Вісті Придністров’я. — 1997. — 
19 верес. 
1700. Олійник В. «Їхав козак на війноньку…» // Колос. — 1991. — 18 трав. 
1701. Олійник В. Сурмач війська січового // Колос. — 1992. — 30 трав.; 4, 
8 лип.; 12 серп.; 5, 12 верес. 
1702. Подуфалий В. «Їхав стрілець на війноньку» // Нове життя. — 1990. — 
31 трав. 
1703. Продан І. Його пісні співає народ: Минуло 110 літ від дня народження 
Михайла Гайворонського // Вільне життя. — 2002. — 12 листоп. 
1704. Філоненко Л. Невідомі музично-педагогічні праці Михайла Гайворон-
ського // Нар. творчість та етнографія. — 1993. — № 3. — С. 28–32. 
*** 
1705. Вістовський О. Чуєш, сурми заграли? // Молодь України. — 1992. — 
22 верес. 
1706. Личук О. Один з орлів України: Репортаж про відзначення в Заліщиках 
сотих роковин з дня народження М. Гайворонського // Колос. — 1992. — 
19 верес. 
1707. Олійник В. І. Михайло Гайворонський — сурмач війська січового: [Бу-
клет]. — Т.: Тернопіль, 1992. 
1708. Олійник В. Михайло Гайворонський — сурмач війська січового: [Про 
виставку, присвяч. 50-річчю від дня смерті композитора] / В. Олійник, 
Г. Олійник, І. Дубецький // Свобода. — 1999. — 11 верес. 
1709. Собуцька В. «Їхав стрілець на війноньку…»: [У Заліщиках відкрито 
пам’ятник славному землякові М. Гайворонському] // Свобода. — 
1992. — 17 верес. 
1710. Янків В. «Пісня степом лине…» // Вільне життя. — 1992. — 16 ве-
рес. — (Незабутні). 
*** 
1711. Весна Х. Гайворонський Михайло Іванович (справж. Гавронський; 
псевд. – Орест Тин, 15.09.1892, м. Заліщики — 11.09.1949, м. Нью-Йорк, 
 
221
США) — композитор, диригент, поет, критик, громадський діяч // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 322–323; фотогр. — Бібліогр.: с. 323. 
1712. Гайворонський Михайло (15.ІІІ.1892–12.ІХ.1949) — укр. композитор і 
диригент // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 144. 
1713. Гайворонський Михайло Орест (1892–1949) // Енциклопедія україно-
знавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — С. 335. 
1714. Гайворонський Михайло (псевдонім − Орест Тин; 15.ІХ.1892, 
с. Заліщики, тепер Терноп. обл. — 11.ІХ.1949, Нью-Йорк) — укр. компо-
зитор і диригент, поет // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 136. 
1715. Гайворонський Михайло (1892, Заліщики — 1949, Нью-Йорк) — ком-
позитор, диригент, муз.-суспільний діяч // Водяний Б. Короткий словник 
діячів української музичної культури. — Т., 1992. — С. 12. 
1716. Гайворонський Михайло // «Журавлина» книга: Тернопільська україн-
ська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А-Ї. — С. 113–
115. 
*** 
1717. Бібліографія українського народознавства. У 3 т. Т. 1. Кн. 2 / Зібр. і 
впоряд. М. Мороз. — Л., 1999. — 1097 с. 
М. Гайворонський див.: «Іменний пока-
жчик», С. 996. 
Купчинський Роман Григорович (24.09.1894–10.06.1976) — компози-
тор, поет, письменник 
Народився 24 вересня 1894 року в с. Розгадові, 
нині — Зборівського району. Дитинство пройшло 
в с. Кадлубиськах на Львівщині. Навчався в Пере-
мишльській гімназії, у 1913–1914 роках — у 
духовній семінарії у Львові. 
Перший вірш Р. Купчинський опублікував у 
1915 році у Відні в часописі «Вісник Союзу 
визволення України». Активно друкував свої твори 
в стрілецькій періодиці, львівських часописах 
«Шляхи» і «Діло». Автор поезій на стрілецьку 
тематику («Ніби сниться», «Перший листопад» 
тощо), стрілецьких пісень, багато з яких створено 
на Тернопільщині, зокрема: «Ой там, при долині» 
(1915), «Заквітчали дівчатонька», «Гей там, у Вільхівці», «Як з Бережан до 
Кадри», «Ой шумить, шумить» (1916), «Вдаряй мечем», «Ой чого ж ти зажу-
рився», «За твої, дівчино, личенька пишні», «Човен хитається», «Лети, моя 
думо», «Накрила нічка», «За рідний край» (1917) та багатьох інших. 
 
222
Пісні Купчинського відомі також в обробках композиторів 
С. Людкевича, М. Вериківського, П. Козицького, В. Барвінського, 
М. Колесси, Н. Нижанківського, М. Леонтовича. 
Стрілецькі пісні поета опубліковані у Львові в 1937 році в збірниках 
«Великий співаник «Червоної калини» та «Альбом стрілецьких пісень». 
Після звільнення з польського полону (1921) Р. Купчинський вивчав фі-
лософію у Віденському університеті, невдовзі продовжив студії з гуманітар-
них наук у Львові в Українському таємному університеті (1922–1924). 
У 1924–1939 роках був співробітником редакції газети «Діло». У 1933–
1939 роках — голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка. 
У 1939 році Р. Купчинський переїхав до Кракова, де працював в Україн-
ському видавництві. Наприкінці Другої світової війни перебрався до Німеч-
чини, де продовжив займатися літературною творчістю. 
У 1949 році емігрував до США (м. Оссінг, поблизу Нью-Йорка). У 1952–
1954 роках вів рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода». 
Продовжував писати, створивши слова та мелодії до 84 пісень.  
Твір «Боже Великий, Творче Всесвіту…», слова і музику до якого напи-
сав Р. Купчинський, став національно-релігійним гімном українського наро-
ду. 
Автор ряду публікацій в українських періодичних виданнях діаспори. 
Помер Р. Купчинський 10 червня 1976 року в м. Оссінгу. Після смерті 
композитора за кордоном вийшли друком збірники вибраних пісень «Ми 
йдемо в бій» (1977) та вибраної лірики й прози «Невиспівані пісні» (1983). 
У 1990 році в Тернополі видано збірник «Як з Бережан до Кадри: Стріле-
цькі пісні Романа Купчинського». 
У червні 1990 року в с. Розгадові урочисто відкрито меморіальну табли-
цю Р. Купчинському, а у вересні цього ж року освячено музей. 
До 100-ліття від дня народження композитора, у жовтні 1994 року, від-
крито пам’ятник із написом: «Роман Купчинський. 1894–1976. Співець стрі-
лецької слави». 
Література 
1718. Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського. — Т.: 
Ред.-вид. від. облполіграфвидаву, 1990. — 62 с. 
1719. Купчинський Р. Поезії // Стрілецька голгофа: Спроба антології. — Л., 
1992. — С. 121–146. 
1720. Купчинський Р. Зажурились галичанки; Засумуй, трембіто…: Стрілець-
кі пісні // Надзбручанська правда. — 1990. — 28 квіт. 
1721. Купчинський Р. Скоропад: Поема. — Нью-Йорк: Червона калина, 
1965. — 127 с. 
 
223
*** 
1722. Бард стрілецької музи: У перші роковини смерти Романа Купчинсько-
го // Боднарук І. Між двома світами. — Донецьк, 1997. — 174 с. — С. 61-
71: Про Р. Купчинського. 
1723. Жук Г. Еміграційний період Романа Купчинського // Українська еміг-
рація в історії та літературі: Матеріали міжнар. наук. конф. — Т., 
1996. — С. 136–139. 
1724. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 593 с. 
С. 35, 36, 38, 39, 562, 568, 576: Про 
Р. Купчинського. 
1725. Кедрин І. Роман Купчинський — Галактіон Чіпка // Зборівщина: Над 
берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи: Іст.-мемуар. і літ. збірник. — 
Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сидней, 1985. — Т. ХХХVІІІ. — С. 834–
839. 
1726. Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської 
інтелігенції: (20–50-ті роки ХХ ст.). — К.: Наук. думка, 1994. — 349 с. 
С. 76, 161, 167, 266, 273, 274: Про 
Р. Купчинського. 
1727. Салига Т. Поет із коша стрілецького // Літературна панорама, 1990. — 
К., 1990. — С. 194–204. 
*** 
1728. Ганущин С. Співці січової слави: [Р. Купчинський, М. Гайворонський, 
Б. Лепкий] // Зборівська дзвіниця. — 1992. — 28 лют. 
1729. Гущак І. Командант стрілецької стежі // Вільне життя. — 1990. — 
7 квіт., 8 квіт. 
1730. Ільницька Л. Він умів любити життя // Зборівська дзвіниця. — 1994. — 
24 верес. 
1731. Колівошко О. Його талантом осяяне Тернопілля // Голос народу. — 
1994. — 17 верес. 
1732. Матієва О. Лицар-співець долі стрілецької // Освітянин. — 1998. — 
№ 4. — С. 24–25; фотогр. 
1733. Олексюк М. Поет героїчної доби // За вільну Україну. — 1994. — 
27 верес. 
1734. Петренко М. Співець стрілецької слави // Літ. Україна. — 1994. — 
1 груд. 
1735. Погребенник Ф. «За твої, дівчино…»: [Про автора цієї пісні 
Р. Купчинського] // Українська культура. — 1999. — № 7. — С. 28. 
1736. Погребенник Ф. «Човен хитається серед води…»: [Про пісню та її авто-
ра] // Молодь України. — 1990. — 2 груд. 
 
224
1737. Подільчак М. Талановитий композитор, пісняр, журналіст і письменник 
Роман Купчинський (1894–1976) // Шлях перемоги. — 1995. — 30 груд. 
1738. Подуфалий В. Лети, моя думо, у тую хатину…: [Розповідь про автора 
стрілецьких пісень] // Рад. село. — 1990. — 20 квіт. 
1739. Подуфалий В. Співець стрілецької слави // Селянська доля. — 1991. — 
30 квіт. 
1740. Правдюк О. Січові стрільці в піснях і в реальній дійсності // Нар. твор-
чість та етнографія. — 1991. — № 3. — С. 3–10. 
1741. Продан І. Не змовкнуть ніколи стрілецькі пісні: 110 років тому народи-
вся їх автор — Роман Купчинський // Свобода. — 2002. — 26 листоп. — 
(Славетні імена). 
1742. Садовський М. Правда, привезена з-за океану // Вільне життя. — 
1998. — 3 квіт. — (Рядок з біографії краю). 
1743. Снітовський О. Його ім’я повертається // Робітнича газета. — 1994. — 
6 жовт. 
1744. Черемшинський О. Співець стрілецької слави // Вісті Придністров’я. — 
1999. — 8 жовт. 
*** 
1745. Боднарчук Н. Пам’ять про Романа Купчинського // Вісті з України. — 
1995. — 26 січ., 1 лют. 
1746. Панасенко А. Пам’яти стрілецького пісняра // Шлях перемоги. — 
1994. — 8 жовт. 
1747. Петренко М. Як з Бережан до Кадри…: [Фестиваль стрілецької пісні в 
с. Розгадові Зборів. р-ну] // Свобода. — 1994. — 18 жовт. 
1748. Савак Б. Пам’ятник Купчинському // Вільне слово. — 1994. — 1 жовт. 
*** 
1749. Купчинський Роман // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1994. — Т. 4. — С. 1238. 
1750. Купчинський Роман Григорович (24.VІ.1894, с. Розгадів, тепер Терноп. 
обл. — 10.ХІ.1976, м. Оссінг, США) — укр. письменник, критик і компо-
зитор // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 347. 
1751. Купчинський Роман Григорович // Українська журналістика в іменах: 
Матеріали до енциклопед. словника / За ред. М. М. Романюка. — Л., 
1995. — Вип. 2. — С. 107–110. 
1752. Купчинський Р. Г. (нар. 24.ІХ.1894, с. Розгадів — помер 10.ХІ.1976, 
м. Оссінг) — поет-лірик, композитор // Медведик П. Літературно-
мистецька та наукова Зборівщина. — Т., 1998. — С. 152. 
1753. Купчинський Роман // «Журавлина» книга: Тернопільська українська 
західна діаспора: Словник імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 128–134. 
 
225
1754. Мельничук Б. Купчинський Роман Григорович (псевд. і крипт. – Галак-
тіон Чіпка, Галант Чіпка, Мусій Гак, Мирон Доля, Зиз, Той-сам та ін.;  
24.09.1894, с. Розгадів, нині Зборів. р-ну — 10.06.1976, м. Оссінг, 
шт. Нью-Йорк, США) — поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик, 
громадський діяч // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 284–285; фотогр. 
Лепкий Левко Сильвестрович (7.12.1888–28.10.1971) — композитор, 
художник, письменник, журналіст 
Народився 7 грудня 1888 року в с. Поручині, 
нині — Бережанського району. У 1907 році закінчив 
гімназію в м. Бережанах, де навчався гри на ман-
доліні, почав компонувати музику до пісень. 
У 1909 році став студентом теологічного 
факультету Львівського університету, згодом 
перевівся на правничий. У Краківській академії 
мистецтв студіював малярство та рисунок. 
Під час навчання в Бережанах та Львові 
організовував театральні гуртки, виступав із ними та 
з хорами в селах і містечках. Студіюючи в Кракові, 
виїжджав із аматорськими гуртками з концертами та виставами в Австрію й 
Німеччину, гастролював по Буковині. 
Л. Лепкий — автор музики до пісні «Журавлі» («Видиш (Чуєш), брате 
мій…») на слова Б. Лепкого. Його перу належить ряд стрілецьких пісень, 
зокрема: «Ой видно село», «Коби скорше з гір Карпатів», «Маєва нічка», «Бо 
війна війною», «І снилося…», «Казала дівчина», «Ми йдемо вперед», «Ой 
поїхав стрілець», «Ішов відважний гайовий», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», 
«Несися, мій смутку» тощо. 
Мелодії Лепкого до різних пісень опрацьовували М. Гайворонський, 
М. Леонтович, К. Стеценко, Д. Котко, В. Барвінський, Н. Нижанківський. 
У 1922 році у Львові вийшов збірник стрілецьких пісень «Сурма», у яко-
му поряд із піснями М. Гайворонського, Р. Купчинського та інших компози-
торів є майже всі стрілецькі пісні Л. Лепкого. Увійшли вони також до вида-
ного з його допомогою «Великого співаника «Червоної калини» (Львів, 
1937), трьох «в’язок» «Пісень Українських Січових Стрільців» (США, 1954, 
1957). 
У 1921–1925 роках заснував та керував літературно-мистецьким театром 
«Співомовки», для якого писав пісні, гумористично-сатиричні куплети; був 
його режисером, виконував ролі в сценках, декламував вірші. 
Л. Лепкий — організатор лялькового театру гумору та сатири «Вертеп 
наших днів» (1926), з яким гастролював по містах Тернопільщини: Збаражі, 
Тернополі, Копичинцях і Борщеві. Був учасником літературно-мистецького 
 
226
руху у Львові, зокрема входив до літературного та концертно-музичного 
об’єднання «Богема», що діяло в 1934–1939 роках. 
У 1939 році перебрався до Кракова (Польща). У жовтні 1940–
1944 роках — заступник редактора газети «Краківські вісті». Тут упорядку-
вав і видав збірник українського мелосу «140 пісень з нотами: Народний спі-
ваник». 
У 1944 році Л. Лепкий емігрував до Відня, звідти — у село Бльомгофен 
(Баварія, Німеччина), де був табір для переміщених осіб, а в 1949 році виїхав 
до США. Допомагав відновити видання «Червоної калини» у Нью-Йорку. 
Тут же створив, уже втретє, театр «Новий вертеп». 
Продовжував публікувати свої літературні твори, статті, спогади, інші 
матеріали в часописах. Член НТШ з 10 березня 1963 року та редакційної ко-
легії книги «За волю України: Історичний збірник УСС: В 50-ліття збройного 
виступу Українського Січового Стрілецтва проти Москви. 1914–1964» (Нью-
Йорк). 
Помер Л. Лепкий 28 жовтня 1971 року в м. Трентоні, біля Нью-Йорка, 
похований на цвинтарі в Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерсі, США). 
У 1990 році в Тернополі видано збірник стрілецьких пісень композитора 
«Чуєш, брате мій…». 
У 1992 році в с. Поручині встановлено меморіальну дошку на оселі, у 
якій народився Л. Лепкий, а в 1995 році відкрито музей родини Лепких у 
с. Жукові Бережанського району. 
Література 
1755. Лепкий Л. Журавлі: Зб. пісень / Зібр. та упоряд. В. Подуфалий. — Т.: 
Збруч, 1999. — 92 с.: іл., портр., ноти. 
1756. Лепкий Л. Твори: Поезія. Проза. Публіцистика. Драматичні твори. Спо-
гади. Документи та фотоілюстрації. Додатки. — Т.: Тернограф, 2001. — 
295 с. 
1757. Стрілецькі пісні: Пісенник. — К.: Муз. Україна, 1992. — 80 с. 
С. 9, 17, 22, 30, 39, 54: Пісні Л. Лепкого. 
*** 
1758. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 614 с. 
С. 35, 36, 38, 39, 125, 576: Про 
Л. Лепкого. 
1759. Лев Лепкий в історії української культури: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-
практ. конференції, присвяченої 110-й річниці від дня народження Лева 
Лепкого / За ред. М. П. Ткачука. — Т.: ТДПУ, 1999. — 124 с. — (Наша 
Лепкіана. Бібліотека Лепкознавства; Ч. 5). 
1760. Левко Лепкий // Хома В. Старовинні Купчинці. — Т., 2000. — С. 67–68. 
 
227
1761. Стрілецька пісня зігрівала… // Михальчишин Я. З музикою крізь жит-
тя. — Л., 1992. — С. 30–36. 
1762. Чуєш, брате мій… // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 
1992. — С. 36–40. 
*** 
1763. Головин Б. Співець стрілецької слави // Подільське слово. — 1999. — 
4 груд. 
1764. Горбаль Н. Левко Лепкий // Воля. — 1993. — 4 груд. 
1765. Кузьменко О. Стрілецькі пісні Л. Лепкого та їх народні переробки // 
Освітянин. — 1998. — № 6. — С. 29–33. — Бібліогр.: с. 33. 
1766. Кусень Б. Левко Лепкий повертається…: Виповнилося 105 років з дня 
народження композитора, письменника, командира кінноти УСС, журна-
ліста, громадського діяча Л. Лепкого // Тернопіль вечірній. — 1993. — 
18 груд. 
1767. Кусень Б. Науково-пісенне слово про Лева Лепкого // Подільське сло-
во. — 1998. — 19 груд. 
1768. Кусень Б. Чуєш, брате мій… // Свобода. — 1998. — 1 груд., портр. — 
(До 110-річчя Левка Лепкого). 
1769. Погребенник Ф. «Обозний марш» Льва Лепкого: «Бо війна війною…»: 
З минулого пісні // Культура і життя. — 1991. — 26 січ. 
1770. Погребенник Ф. «Ой у полі верба»: [Одна з найпопулярніших пісень 
січових стрільців] // Літ. Україна. — 1998. — 2 лип. — (З історії укр. пі-
сень). 
1771. Подуфалий В. «І Великдень прийде ще до нас» // Україна. — 1990. — 
№ 43. — С. 10–11. 
1772. Подуфалий В. Крила стрілецької пісні // Шляхом Ілліча. — 1990. — 
28 лип. 
1773. Подуфалий В. Штрих до пісенної творчості Левка Лепкого // Русалка 
Дністрова. — 1996. — № 12 (черв.). — (Пошуки. Знахідки). 
1774. Яценяк М. В тіні великого брата: [Про Л. Лепкого — автора стрілець-
ких пісень] // Подільське слово. — 1995. — 27 трав.; 3 черв. 
*** 
1775. Дністренко Я. На честь Лева Лепкого: [Урочистості з нагоди ювілею 
славнозвісного стрілецького композитора] // Вільне життя. — 1999. — 
7 січ. 
*** 
1776. Головин Б., Мельничук Б. Лепкий Лев (Левко) Сильвестрович (псевд. і 
крипт. – Зик, Зизик, Льоньо, Оровець, Швунг, Леле, Ле-ле, Л. Л. та ін.; 
07.12.1888, с. Поручин, нині Бережан. р-ну — 28.10.1971, м. Трентон, по-
хов. у Бавнд-Бруку, шт. Нью-Джерсі, США) — публіцист, поет, прозаїк, 
 
228
редактор, видавець, художник, композитор, громадсько-просвітницький 
діяч // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 347–349; портр. 
1777. Лепкий Лев (1888) // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 1994. — Т. 4. — С. 1287; фотогр. 
1778. Погребенник Ф. Левко Сильвестрович Л. (7.ХІІ.1888, с. Поручин, тепер 
с. Бише Терноп. обл. — 28.Х.1971, м. Трентон, США) — військ. діяч, 
композитор, письменник // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 363. 
1779. Лепкий Левко (1888–1971) — композитор, художник, журналіст // Во-
дяний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — Т., 
1992. — С. 29. 
1780. Лепкий Лев // Мазурак Я. Літературна Бережанщина: Біогр. довід-
ник. — Бережани, 2000. — С. 80–82. 
Недільський Іван (25.07.1895–5.06.1970) — композитор, віолончеліст, 
педагог 
Народився 25 липня 1895 року в с. Золотому 
Потоці, нині — Бучацького району. 
Навчався в гімназії в Кіцмані на Буковині. Під 
час Першої світової війни служив в австрійській 
армії. Після її закінчення студіював музику в 
Берлінській консерваторії, яку закінчив у 1924 році.  
У 1925 році І. Недільський прибув до 
м. Підгайців. Уже тоді він був загальновизнаним 
композитором із значним творчим доробком. Серед 
його творів — відомі композиції «Засяяло сонце 
золоте», «Весняний день», «Фіялочки сині», 
гармонізація коляди «Вістку голосить світу 
зірниця» та багато інших. 
Згодом І. Недільський переїхав до Станіслава (нині — Івано-Франківськ), 
де працював учителем у державній гімназії, директором і викладачем філії 
Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, диригентом місцевого хору то-
вариства «Боян». 
Під час Другої світової війни емігрував у Німеччину, а в 1949 році — у 
США. З 1952 року — викладач теорії музики, член дирекції Українського 
музичного інституту в Нью-Йорку. Один із засновників хору «Думка», а з 
1955 року — диригент молодіжного хору. 
У творчому доробку композитора — твори для фортепіано, пісні, роман-
си, хори. 
Помер І. Недільський 5 червня 1970 року в м. Нью-Йорку. 
 
229
Література 
1781. Бучач і Бучаччина: Іст.-мемуар. збірник. — Нью-Йорк; Париж; Торон-
то, 1972. — 917 с. — С. 403: Про І. Недільського. 
1782. Історія української музики. В 6 т. Т. 4. 1917–1941. — К.: Наук. думка, 
1992. — 614 с. — С. 548: Про І. Недільського. 
1783. Забуті, замовчувані, невизнані // Михальчишин Я. З музикою крізь жит-
тя. — Л., 1992. — С. 223–225. 
1784. Людкевич С.  Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи / Упоряд., ред., 
пер., прим. і бібліогр. З. Штундер. — Л.: Дивосвіт, 2000. — Т. 2. — 
816 с., 16 л. іл. 
І. Недільський див.: «Іменний покажчик», С. 796. 
1785. Підгаєцька земля: Іст.-мемуар. збірник. — Нью-Йорк; Париж; Торонто, 
1980. — 736 с. — С. 349–350: Про І. Недільського. 
*** 
1786. Недільський Іван (1895) — композитор, віолончеліст, хоровий диригент 
і педагог // Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 
1996. — Т. 5. — С. 1748. 
1787. Недільський Іван (25.VІІ.1895, с. Золотий Потік Терноп. обл. — 
25.VІ.1970, Нью-Йорк) — укр. композитор, віолончеліст, педагог // Мис-
тецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 
1997. — С. 433. 
1788. Недільський Іван (1895–1970) — український композитор, віолончеліст, 
педагог // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 419. 
1789. Мельничук Б., Яворський Г. Недільський Іван (25.07.1895, с. Золотий 
Потік, нині смт Бучац. р-ну — 05.06.1970, м. Нью-Йорк, США) — компо-
зитор, диригент, віолончеліст, педагог // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–
О. — С. 620; фотогр. 
1790. Недільський Іван (1895–1970) — композитор, віолончеліст // Водя-
ний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — Т., 
1992. — С. 33. 
Соневицький Ігор Михайлович (2.01.1926) — композитор, музико-
знавець, диригент, педагог 
Народився 2 січня 1925 року в с. Гадинківцях, нині — Гусятинського ра-
йону.  
Навчався у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові, музи-
чній академії у Відні. У 1950 році закінчив музичну академію в Мюнхені 
(клас композиції та диригування). Проживаючи там, диригував оркестром 
Мюнхенської музичної академії (1947–1950) та Українським оперним ансам-
блем (1948–1950). З 1950 року керував українськими хорами «Думка» і «За-
грава» у Нью-Йорку.  
 
230
У 1952–1967 роках І. Соневицький — викладач Українського музичного 
інституту в Америці (УМІА), у 1959–
1961 роках — його ректор. У 1961 році закінчив 
Український вільний університет у Мюнхені 
(відділ музикознавства), здобувши ступінь 
доктора філософії. Надзвичайний професор 
Українського католицького університету в Римі.  
З 1978 року працює в Академії св. Юра в 
Нью-Йорку.  
З 1982 року — мистецький керівник Центру 
української культури в Гантері, що недалеко від 
Нью-Йорка. 
З 1993 року викладає церковну музику у 
Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка та 
Дрогобицькому педагогічному інституті. 
І. Соневицький — автор опери «Зоря» (лібрето Л. Полтави), опери-
триптиха «Володимир Великий», балету «Попелюшка». Його вокально-
інструментальні твори: кантати для мішаного хору, солістів і фортепіано 
«Любіть Україну» на слова В. Сосюри, «Думи мої», «Псалом 113», «Псалом 
137», «Псалом 149», «Славень»; інструментальні композиції для фортепіано: 
п’єси «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима»; варіації на українські теми, фортепі-
анний концерт. Хори: «Відродженецький гімн», літургійні пісні, цикл пісень 
на слова Т. Шевченка, І. Франка, В. Симоненка. Написав 10 пісень-молитов 
для голосу з фортепіано, здійснив понад 15 музичних оформлень до театра-
льних вистав, ряд обробок народних пісень. Студії художнього слова: «Лісо-
ва пісня», «Казка старого млина», «Чорна Пантера  і Білий Ведмідь». 
І.  Соневицький досліджував композиторську спадщину А. Веделя 
(1966), Н. Нижанківського (1973), музикознавчі праці З. Лиська та інших. 
Автор англомовного словника українських композиторів (1997).  
Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, Української вільної 
академії в США, Асоціації американських композиторів. 
У 1999 році І. Соневицького нагороджено відзнакою Президента Украї-
ни — орденом «За заслуги» III ступеня. 
Література 
1791. Соневицький І. Композиторська спадщина Нестора Нижанківського // 
Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої 
комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 334–352. 
*** 
1792. Соневицький Ігор (нар. 1926 р.) — сучасний український композитор, 
піаніст, диригент, музично-громадський діяч // Петраш Б. Тенор з Божої 
ласки: Монографічне дослідження. — Т., 1999. — С. 191–194. 
 
231
1793. Соневицький М. Спогади старого педагога / Львівське крайове товарис-
тво «Рідна школа», Наук. товариство ім. Шевченка; Упорядкув. та реда-
гув., післямова й комент. С. Яреми. — Л., 2001. — 112 с. — (Мемуар. бі-
бліотека НТШ; Ч. 7). 
С. 74, 75, 79, 82, 96, 99, 104–105, 108: 
Про І. Соневицького. 
1794. Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і докумен-
ти. — Л.: Сполом: Вид-во М. П. Коць, 1997. — 144 с. — С. 55: Про 
І. Соневицького. 
*** 
1795. Дуда І. Ігор Соневицький // Свобода. — 1992. — 24 берез. 
1796. Подуфалий В. Маестро Ігор Соневицький // Тернопіль. — 1996. — № 4–
5. — С. 32; фотогр. 
*** 
1797. Гамкало І. Соневицький Ігор Михайлович (2.I 1926, с. Гадинківці Тер-
ноп. обл.) — укр. композитор, диригент, педагог, з 1980 — д. чл. Укр. ві-
льної академії в США // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 554. 
1798. Соневицький Ігор (2.01.1926) // Митці України: Енциклопед. довід-
ник. — К., 1992. — С. 545. 
1799. Соневицький Ігор // Водяний Б. Короткий словник діячів української 
музичної культури. — Т., 1992. — С. 41. 
1800. Соневицький Ігор // Гусятинщина: Імена відомі і невідомі: (штрихи до 
портретів): Довід.-бібліогр. покажчик. — Т., 1999. — С. 45–46. 
Турула Євген Теодорович (4.01.1882–3.12.1951) — композитор, дири-
гент, визначний громадський і музичний діяч 
Народився 4 січня 1882 року в м. Бережанах в родині священика. Після 
закінчення місцевої гімназії вступив до Львівської духовної семінарії. У 
1906 році склав іспит у Львівській консерваторії, одержавши диплом учителя 
музики, диригування, гри на скрипці та фортепіано. 
Того ж року Є. Турула одружився, висвятився на священика й був при-
значений катехитом гімназії в м. Теребовлі, де працював до 1914 року.
 
 
При читальні «Просвіти» організував великий мішаний хор, який часто 
брав участь у концертах, великих імпрезах та фестинах. Кожний виступ ко-
лективу під керівництвом Є. Турули був визначною подією, якої чекали меш-
канці міста та навколишніх сіл. Працював у Теребовлі 6 років, але залишив 
після себе незатертий слід у культурно-мистецькому розвитку міста. 
У роки війни (1914–1918) Є. Турулу було поранено. Після виходу зі шпи-
талю працював у Союзі визволення України, організував хори у Фрайштадті, 
потім — у Берліні. 
 
232
У 20-х роках у Берліні вийшла серія збірників українських народних пі-
сень в обробці композитора. 
У 1923 році на запрошення єпископа Н. Будки Є. Турула приїхав до Ка-
нади. Тут він одержав парохію у Вінніпезі, організував незалежний хор «Ка-
нада», який славився великою популярністю. У 1929 році диригент поставив 
опери: «Барон циганів», «Сон під судний день», «Ой, не ходи, Грицю» та ін-
ші. У 1934 році він залишив священичий сан і відкрив у Вінніпезі музичну 
школу.  
Написав 40 музичних творів для скрипки, 10 — для фортепіано, 12 — для 
оркестру. У 1926 році вийшов «Шкільний співаник» у 3-х частинах, який був 
перевиданий під назвою «Жайворонок». 
Писав Є. Турула також статті на музичні теми: «Музика й спів між украї-
нцями в Канаді», «Як мають наші діти вчитися музики». З літературних тво-
рів цікаве його оповідання «До Зарваниці». 
Помер 3 грудня 1951 року у Вінніпезі (Канада). 
Література 
1801. Г. К. Педагог, диригент, композитор Євген Турула // Теребовлянщина: 
Краєзн. і літ.-мистец. альманах-календар на 2001. — Т., 2001. — С. 355–
356. 
1802. Господин А. Професор Євген Турула // Теребовельська земля: Іст.-
мемуар. збірник. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1968. — С. 529–
532. 
1803. Медведик П. Турула Євген (1882–1951) — диригент, композитор, педа-
гог, нотовидавець // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: 
Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 451–452. 
*** 
1804. Мельничук Б. Євген Турула // Вільне життя. — 1992. — 6 січ. 
1805. Подуфалий В. Композитор Євген Турула // Бережанське віче. — 
1993. — 26 черв. — (Постаті). 
*** 
1806. Турула Євген (1882–1951) — диригент, педагог і композитор // Енцик-
лопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 9. — 
С. 3287. 
1807. Турула Євген (1882–1951) — український диригент, педагог, компози-
тор // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 590. 
1808. Турула Євген (1882–1951) // Гусятинщина: Імена відомі і невідомі: 
(штрихи до портретів): Довід.-бібліогр. покажчик. — Т., 1999. — С. 46. 
 
233
Диригенти 
Бабуняк Ярослав Ілярійович (2.01.1924) — диригент, співак (бас, ба-
ритон), бандурист, громадсько-культурний діяч 
Народився 2 січня 1924 року в с. Вербові на 
Бережанщині, у родині відомого музиканта — 
викладача співу й музики, диригента церковного 
хору Ілярія Бабуняка. 
Середню освіту здобув у Бережанській гімна-
зії. Гри на бандурі навчався в одного із засновни-
ків Київської капели бандуристів 
ім. Т. Г. Шевченка Анатолія Білецького, який про-
ходив військову службу в 1939–1941 роках у Бе-
режанах. 
Музичну освіту здобув у Львівській 
консерваторії (1942–1943).  
У 1942–1943 роках у Львові співав у 
професійному хорі О. Осташевського при інституті народної творчості та був 
солістом хору «Бурлака» Т. Лозинського. Створив дует бандуристів, співав у 
складі квартету З. Штокалка, концертував по Галичині. 
У 1943 році Я. Бабуняк добровольцем вступив у лави дивізії «Галичина». 
Воєнні роки пройшов зі зброєю в руках і бандурою за плечима. У 1945–
1948 роках в Італії в таборі військовополонених заснував хор «Бурлака» з 
колишніх вояків дивізії, малу капелу бандуристів та майстерню з виготов-
лення бандур. 
З 1948 року диригент проживає в Англії. У 1949 році створив у Манчес-
тері мішаний хор, який на Міжнародному конкурсі здобув перше місце, а 
невдовзі організував чоловічий хор «Гомін», який згуртував українських емі-
грантів із різних міст Великої Британії — Лондона, Кіхлею, Рочдейля, Нотті-
нгема, Ковентрі, Аштона, Брадфорда тощо. 
Гастрольні маршрути хору пролягали через основні європейські центри, 
а його спів звучав у відомих залах Лондона («Роял Алберт Голл»), Нью-
Йорка («Карнегі Голл»), Торонто («Масей Голл»), Риму та інших. 
Самодіяльний хоровий колектив «Гомін» під керівництвом  
Я. Бабуняка — лауреат восьми міжнародних престижних музичних фестива-
лів, володар численних нагород, у тому числі єдиного призу королівської 
родини Англії. 
У 1988 році, з нагоди 1000-ліття хрещення Русі-України, на базі «Гомо-
ну» Я. Бабуняк створив «Хор тисячоліття», який об’єднав українські хори 
Великої Британії та інших країн і презентував слухачам традицію українсько-
го співу ХVІІІ—ХХ століть. 
 
234
У Римі, з нагоди 1000-ліття хрещення України-Русі, був головним дири-
гентом 630-особового зведеного хору з восьми країн світу, де величаво про-
звучала молитва за Україну «Боже великий, єдиний» у присутності Святій-
шого Отця Івана Павла ІІ, кардиналів, владик, представників дипломатичного 
корпусу й багатотисячної аудиторії зі всього світу. 
У 1995 році хор «Гомін» під керівництвом Я. Бабуняка уперше побував в 
Україні. Його гастрольні виступи проходили в Києві, Львові, Тернополі, Іва-
но-Франківську. 
Працю диригента на ниві української культури пошановано в незалежній 
Україні. Йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв (2001).  
Я. Бабуняк — лауреат Всеукраїнської премії імені братів Лепких (1999) 
та премії ім. І. Огієнка (2002). 
Хор «Гомін» удостоєний Почесної грамоти та знака Кабінету Міністрів 
України (2000). 
Література 
1809. Бабуняк Я. Мій спомин // Бережанщина у спогадах емігрантів. — Т., 
1993. — С. 259–260. 
*** 
1810. Ярослав Бабуняк (1924) — диригент, співак, бандурист, педагог, гро-
мадський діяч. Художній керівник чоловічого хору «Гомін» у Манчесте-
рі. Лауреат премії братів Богдана та Левка Лепких, заслужений діяч мис-
тецтв України (2001) // Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: Акту-
алізація звичаєвої традиції: Навч. посібник. — К., 2002. — С. 239–240. 
1811. Відомий краянин і митець // Головин Б. Нації незгасний смолоскип. — 
Т., 2003. — С. 143–149. 
1812. Волинець Н. Дарував пісні крила // Вітражі: Храм книги–2. — Бережа-
ни, 1999. — С. 87. 
1813. Кречко М. Ярослав Бабуняк // Бережанська земля: Іст.-мемуар. збір-
ник. — Торонто; Нью-Йорк; Лондон; Сидней; Бережани; Козова. — 
1998. — Т. 2. — С. 257–258. 
1814. Павлів Я. Нашого цвіту — по всьому світу: Славетні імена: Барвистий 
рушник мистецької долі Ярослава Бабуняка — української пісенно-
хорової легенди / Я. Павлів, Б. Головин, О. Цигилик // Тернопілля’98–99: 
Регіон. річник. — Т., 2003. — Кн. 4. — С. 532–543; фотогр. 
1815. Паньків Я. Рімінський ансамбль «Бурлака» в моїй пам’яті. — 3-є вид. — 
К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2003. — 128 с.: фотогр. 
С. 11, 14, 15, 28, 29, 32, 39, 61–62, 
 105, 106, 118, 120: Про Я. Бабуняка. 
1816. Прус Р. Ярослав Бабуняк // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альманах: 
Спец. випуск. — 1993. — С. 13. 
 
235
*** 
1817. Бойко Р. та ін. Пісня єднає серця: [До 75-річчя Я. Бабуняка та 50-річчя 
диригентської діяльності] // Свобода. — 2000. — 13 січ., фотогр. 
1818. Волинець Н. З піснею на крилах // Бережанське віче. — 1995. — 3 черв. 
1819. Волинець Н. Кольори мистецької долі // Жайвір. — 1992. — № 1 (січ.). 
1820. Головин Б. Барвистий рушник мистецької долі Ярослава Бабуняка // 
Слово Просвіти. — 2000. — № 4 (квіт.). — С. 11. 
1821. Головин Б. Діаспора близька й далека // Слово Просвіти. — 2001. — 
№ 2 (лют.). 
1822. Головин Б. Ярослав Бабуняк: відомий краянин і митець із Манчестера // 
Нова Тернопільська газета. — 2002. — 24 квіт. — (Портрет). 
1823. Гультай-Лесів Г. Поділюся радістю // Бережанське віче. — 1999. — 
11 груд. 
1824. Зозуляк Є. Премії вручено: [Про вручення літ.-мистец. та громад.-політ. 
премії ім. братів Богдана та Левка Лепких 1999 року хору «Гомін» (Ве-
ликобританія) та Я. Бабуняку — його диригенту] // Вільне життя. — 
1999. — 16 листоп. 
1825. Кречко М. Обійшли «Гомонів»: [У концертній залі Українського дому 
зустрілися хори «Гомін» з Манчестера та «Гомін» зі Львова] // Культура і 
життя. — 1995. — 12 лип. 
1826. Медведик П. Видатний музичний діяч // Соломія. — 2000. — № 1. — 
С. 2. 
1827. Павлів Я. Визначний диригент, співак, бандурист: Уродженцю Бережа-
нщини Ярославові Бабуняку першому у західній діаспорі присвоєно 
звання заслуженого діяча мистецтв України // Свобода. — 2001. — 25 ве-
рес., фотогр. 
1828. Павлів Я. Відкрився музей у селі // Вільне життя. — 2001. — 18 верес. 
1829. Павлів Я. Він піснею прославляє Господа і Україну // Божий сіяч. — 
2003. — № 9 (верес.). — Продовж. у № 11 (листоп.). 
1830. Павлів Я. Многая літа «Гомону»: [50-річчя хору] // Бережанське віче. — 
2000. — 6 трав. 
1831. Павлів Я. Про «Гомін» гомонять: [50-річчя хору «Гомін»] // Вільне 
життя. — 2000. — 22 січ. 
1832. Павлів Я. Сіяч української культури // Божий сіяч. — 2003. — 
№ 12 (груд.). 
1833. Павлівський В. Митець світового рівня: [Висунення Я. Бабуняка на 
здобуття Шевченківської премії] // Свобода. — 2002. — 2 берез. — (На 
здобуття Національної премії України імені Т. Г. Шевченка). 
1834. Садовська Г. Гомонить «Гомін» // Вільне життя. — 1995. — 20 черв. 
1835. Смольський Я. Земля талантів // Бережанське віче. — 1993. — 
7 серп. — (До 190-річчя Бережанської гімназії). 
 
236
1836. Хор «Гомін» — 1949–1999: [Про керівника хору в Манчестері 
Я. Бабуняка] // Визвольний шлях. — 1999. — Кн. 11. — С. 1382–1383. 
1837. Цигилик О. Диригент-монументаліст // Урядовий кур’єр. — 2002. — 
11 трав. 
1838. Цигилик О. Золотий камертон маестро Я. Бабуняка // Вільне життя. — 
2002. — 12 берез., фотогр. 
*** 
1839. Бабуняк Ярослав (1924) — диригент, співак-бандурист (баритон), куль-
турний і громадський діяч // «Журавлина» книга: Тернопільська україн-
ська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 14. 
1840. Бабуняк Ярослав (1924) — диригент, співак-бандурист (бас, баритон), 
культурний і громадський діяч // «Журавлина» книга: Тернопільська 
українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — 
С. 225–226. 
1841. Гамкало І. Бабуняк Ярослав (2.1.1924, с. Вербів, тепер Терноп. обл.) — 
укр. диригент, співак-бандурист (баритон) // Мистецтво України: Біогр. 
довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 32. 
1842. Павлів Я. Бабуняк Ярослав Ілярійович (02.01.1924, с. Вербів, нині Бе-
режан. р-ну) — диригент, співак (бас, баритон), бандурист, громадсько-
культурний діяч. Засл. діяч мист-в України (2001) // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 62; фотогр. 
*** 
1843. Павлів Я.«Гомін» — український чоловічий хор Союзу українців у Ве-
ликій Британії (м. Манчестер) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 388; 
фотогр. 
Кардаш Василь Іванович (22.01.1923–22.03.2002) — диригент, мисте-
цтвознавець 
Народився 22 січня 1923 року в с. Новосілці, 
нині — Підгаєцького району. Тут закінчив народну 
школу, у Підгайцях — середню. У 1938–1939 роках 
навчався у Львові на курсах диригування при 
головному товаристві «Просвіта» за програмою 
консерваторії. У рідному краї керував шкільним, 
світським і церковним хорами, духовим оркестром. 
Навесні 1940 року колектив під його орудою виборов 
перше місце на фестивалі хорів Підгаєччини. 
З 26 серпня 1943 року до закінчення війни 
В. Кардаш — політв’язень (разом із батьком і братом) 
німецьких тюрем у Бережанах, Тернополі, Львові, а 
також фашистських концтаборів в Аушвіці, Маутхаузені, Мельку, Ебензе. На 
 
237
волі, здавши екстерном іспит зрілості, у 1945–1948 роках вивчав політичні 
науки в Українській економічній вищій школі в Мюнхені (Німеччина) та по-
глиблював музичні знання. 
Восени 1948 року В. Кардаш емігрував до Канади. Вів СУМівський і 
православний церковний хори у Ванкувері (1949–1952), чоловічий, жіночий 
та мішаний хори інституту «Просвіта» у Вінніпезі (1952–1960). 
Протягом 1961–1962 років навчався в Оттавському та в 1962–
1964 роках —  у Монреальському університетах. 
Із січня 1965 року В. Кардаш — мистецький керівник колективів: чолові-
чого хору «Прометей», жіночого «Діброва» і духового оркестру «Батурин». З 
1985 року очолював українські молодіжні ансамблі: чоловічий хор «Оріон», 
жіночий «Левада» й оркестр «Авангард». Влітку 1990 року ці колективи під 
орудою Кардаша здійснили турне по Україні (Львів, Стрий, Тернопіль, Івано-
Франківськ, Коломия, Київ, Канів). 
Диригент випустив 8 платівок із хорами й оркестром, у т.ч. дві подвійні. 
Член НТШ, член-засновник Онтарійської ради мистецтв і Хорової асоці-
ації, учасник урядових диригентських семінарів. Автор ряду рецензій, статей, 
оглядів, опублікованих у «Визвольному шляху», «Авангарді», «Гомоні Укра-
їни». 
За творчу працю В. Кардаша нагороджено рядом відзнак: грамотами Па-
пи Павла VІ (1972), Ліги визволення України (1975), Блаженнішого Патріар-
ха Йосифа (1981), а з рук Івана Павла ІІ диригент отримав відзнаку святого 
Георгія — найвищу нагороду Ватикану. 
Помер 22 березня 2002 року в м. Торонто (Канада). 
Література 
1844. Кардаш В. «Бандури будять минуле — сурми в майбутнє зовуть» // 
Авангард. — 1971. — Чис. 6. — С. 449–452. 
1845. Кардаш П., Кот С. Українці в світі. — К.; Мельборн: Фортуна, 1995. — 
423 с.: фотогр. — С. 238–241: Про В. Кардаша. 
*** 
1846. Бондарук Л. Василь Кардаш — гордість нації: [До 60-річчя творчої дія-
льності] // Шлях перемоги. — 2001. — 31 трав.–6 черв., фотогр. 
1847. «Велика була людина, золота людина»: [В. Кардаш — диригент духово-
го оркестру «Батурин» (Канада)] // Земля Підгаєцька. — 2003. — 22 бе-
рез., фотогр. 
1848. Полтава Л. Маестро Василь Кардаш: [Репортаж] // Визвольний шлях. — 
1976. — Кн. 5. — С. 611–622. 
1849. Савків Л. «Велика була людина, золота людина…» // Свобода. — 
2003. — 18 січ. — (Сторінка нашої історії). 
 
238
*** 
1850. Сидоренко О. Кардаш Василь Іванович (22.І.1923, с. Новосілка Бере-
жанського р-ну Терноп. обл.) — укр. диригент // Мистецтво України: 
Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 287–288. 
1851. Волинський Б. Кардаш Василь Іванович (псевдо «В’юн»; 22.01.1923, 
с. Новосілка, нині Підгаєц. р-ну — 22.03.2002, м. Торонто, Канада) — 
диригент, мистецтвознавець, діяч ОУН // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–
О. — С. 35–36; фотогр. 
1852. Кардаш (псевдо «В’юн») Василь (1923) — диригент, музичний діяч, 
політв’язень // «Журавлина» книга: Тернопільська українська західна ді-
аспора: Словник імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 18–20. 
Климків Володимир-Петро Григорович (3.10.1926–бл. 16.12.2000) — 
диригент, педагог 
Народився 3 жовтня 1926 року в с. 
Саранчуках Бережанського району. 
У 1928 році разом із батьками виїхав до Ка-
нади.
 
 
Закінчив Сент Павлс коледж (1946), 
університет Британської Колумбії у Ванкувері 
(1950), Манітобський університет (1958). 
Ще студентом В. Климків диригував у 
Ванкувері хором філії Українського націона-
льного об’єднання (УНО). 
Гри на скрипці вчився в приватних учителів, 
згодом — на літніх вищих освітніх курсах, які 
вів Олександр Кошиць, спеціалізувався також на 
хоровій музиці й диригуванні. Стажувався у видатних диригентів: Р. Шона, 
Р. Вагнера. 
Упродовж 50 років В. Климків очолював хор ім. О. Кошиця у Вінніпезі, 
активно співпрацював із Вінніпезьким симфонічним оркестром. Не раз при-
їжджав зі своїм колективом в Україну, концертував у багатьох містах. У 
1993 році, під час четвертого приїзду в Україну, хор виступив у Тернопільсь-
кій філармонії. У його виконанні звучали духовні твори М. Леонтовича, 
О. Кошиця, К. Стеценка, М. Березовського, а також українські народні пісні в 
обробці М. Лисенка, Л. Ревуцького, Є. Станковича та інших композиторів. 
Колектив виступав в Англії, США. 
Мистецтво співу хору ім. О. Кошиця зафіксовано на двох компакт-
дисках, дев’ятьох касетах та шістьох грамплатівках-гігантах. 
 
239
У 60-х роках В. Климків став співзасновником підприємства, імпресаріо 
«DK Attractions», що дало йому змогу в 1967 році вперше запросити до Кана-
ди з концертами ряд мистецьких колективів і солістів з України. 
Климків був ініціатором і організатором створення в Манітобському уні-
верситеті кафедри церковної музики, яка стала осередком вивчення багатові-
кової української літургійної традиції. 
Одним із найзначніших у творчій біографії диригента став концерт, при-
свячений 1000-річчю хрещення України-Русі, гостями якого були Ніна Мат-
вієнко та Мирослав Скорик з Києва. 
В. Климків і хор ім. О. Кошиця удостоєні Національної премії України 
ім. Т. Шевченка за популяризацію у світі кращих зразків українського хоро-
вого мистецтва. 
Помер диригент у Вінніпезі в грудні 2000 року. 
Література 
1853. Володимир Климків (1926–2000) — диригент, педагог, музично-
громадський діяч // Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: Актуалі-
зація звичаєвої традиції: Навч. посібник. — К., 2002. — С. 240–242. 
*** 
1854. Василів П. Пісня буде поміж нас: [Хор ім. О. Кошиця в Тернополі] // 
Нове життя. — 1990. — 20 лип. 
1855. Зайко М. Український хор з Вінніпегу в Тернополі // Тернопіль вечір-
ній. — 1993. — 28 серп. 
1856. Міжгірний В. Пісня зворушила до сліз...: [Виступ хору ім. О. Кошиця 
під керівництвом В. Климківа] // Нове життя. — 1990. — 7 серп. 
1857. Ониськів М. Інформація звідусіль: [Про уродженця с. Саранчуків Бере-
жан. р-ну В. Климківа] // Вільне життя. — 2001. — 10 квіт. 
1858. Садовська Г. З піснею до батьківського порога: [Хор ім. О. Кошиця в 
Тернополі] // Вільне життя. — 1993. — 28 серп. 
*** 
1859. Пам’яті друга: [Климків Володимир-Петро]: [Некролог] // Культура і 
життя. — 2000. — 16 груд., портр. 
1860. Костюк Н. Пісня-спогад про митця: Пам’яті Володимира Климківа // 
Культура і життя. — 2001. — 23 черв., фотогр. 
1861. Пам’яті друга: [Про диригента хору ім. О. Кошиця] // Українська музи-
чна газета. — 2001. — № 1–2. — С. 16. 
*** 
1862. Климків Володимир Петро (1926) — диригент хорів, педагог // «Журав-
лина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 42–44. 
 
240
1863. Мельничук Б., Павлів Я. Климків Володимир-Петро Григорович 
(03.10.1926, с. Саранчуки, нині Бережан. р-ну — бл. 16.12.2000, 
м. Вінніпег, Канада) — диригент, педагог, засновник хору 
ім. О. Кошиця // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 86–87; фотогр. 
Сарамага Богдан (1.04.1905–12.04.1975) — диригент, композитор, те-
атральний діяч 
Народився 1 квітня 1905 року в сім’ї 
незаможних тернопільських міщан. З малих літ 
був закоханий у скрипку. 
Майстерність гри на скрипці підвищував у 
професора Цетнера, теорію музики вивчав у 
професорів Солтиса, Хибінського та інших. У 
1926 році склав державний іспит у консерваторії 
й отримав диплом учителя співу та музики. 
Згодом переїхав до Тернополя й створив свій 
ансамбль, який невдовзі став мандрівним 
театром. За мистецькими традиціями Галичини 
Богдан Сарамага був і директором, і 
капельмейстером, і режисером, і 
адміністратором, а інколи й актором цього театру. 
У роки війни командування просило дати якусь розважальну програму 
німецькою мовою, у яку входили танці, балети та короткі комічні інсценіза-
ції. Одного разу Б. Сарамага влаштував чисто українську програму з бойови-
ми вояцькими піснями і, між іншими, вставив пісню «Ми українські партиза-
ни». Хтось доніс до гестапо, і його арештували. Тридцять днів просидів кері-
вник театру в тюрмі. На прохання Українського допомогового комітету його 
звільнили.  
До закінчення німецької окупації Б. Сарамага поставив на сцені свого те-
атру чимало класичних оперет, серед них: «Жайворонок», «Циганське кохан-
ня» і «Царевич» Ф. Легара, «Циганський барон» Й. Штрауса тощо. 
У 1950 році диригент переїхав до США й оселився з родиною в Детройті. 
Тут майже півтора десятиліття вчив в українських школах дітей співу й му-
зики. Також організував симфонічний оркестр. 
Музична спадщина Б. Сарамаги досить обширна й різноманітна. У доро-
бку композитора — музика до п’єси І. Франка «Украдене щастя», оперет 
«Сади цвітуть» та «Королева балю у Ворохті», частина супроводу до «Марусі 
Богуславки», обробка десяти пісень УПА та семи релігійних. Він — автор 
понад п’ятдесяти творів для оркестру, пісень, двох кантат для дитячих хорів. 
Помер Богдан Сарамага в Детройті 12 квітня 1975 року. 
 
241
Література 
1864. Богдан Сарамага — скрипаль і педагог // Михальчишин Я. З музикою 
крізь життя. — Л., 1992. — С. 122–124. 
1865. Гайда П. Богдан Сарамага // Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщи-
на і Скалатщина: Регіон. іст.-мемуар. збірник. — Нью-Йорк; Торонто, 
1983. — Т. 3. — С. 654–655; портр. 
1866. Медведик П. Богдан Сарамага // Тернопіль: Українська гімназія в Тер-
нополі. — Т., 1992. — Дод. № 3. — С. 55–56; портр. 
1867. Мельничук Б. Портрет Богдана Сарамаги на тлі театру // Тернопіль ве-
чірній. — 1992. — 9 трав. 
*** 
1868. Сарамага Богдан (1905 − 1975) — диригент хорів // Енциклопедія укра-
їнознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1998. — Т. 7. — С. 2710. 
1869. Сарамага Богдан — диригент, скрипаль // Водяний Б. Короткий словник 
діячів української музичної культури. — Т., 1992. — С. 39. 
Цепенда Кирило Яремович (24.12.1914) — диригент 
Народився 24 грудня 1914 року в с. Джурині Чортківського району. За-
кінчивши початкову школу, продовжив навчання в Теребовлянській гімназії. 
Після її закінчення Кирило вступив до Вищого музичного інституту 
ім. М. Лисенка, де студіював хорове диригування в професора Миколи Ко-
лесси. Одночасно керував хором при Львівській українській гімназії. 
Згодом юнак продовжив навчання у Відні. 
Після війни разом з дружиною виїхав у США. Поселився К. Цепенда в 
Детройті, де протягом 20 років диригував мішаним хором «Трембіта». 
З 1989 року — диригент чоловічого хору «Ватра» у м. Воррені. У США 
відомий також і як талановитий співак. 
Близько 20 років К. Цепенда вів у Детройті радіопрограму «Гомін Украї-
ни», де пропагував українське слово, музику, пісню. 
Література 
1870. Цепенда К. Джурин // Історично-мемуарний збірник Чортківської окру-
ги: Повіти: Чортків, Копичинці, Борщів, Заліщики. — Ню Йорк; Париж; 
Сідней; Торонто, 1974. — С. 199–200. 
*** 
1871. Городиський Л. Кирило Цепенда — співак і диригент: [До 90-річчя від 
дня народження] // Теребовлянщина: Краєзн. і літ.-мистец. альманах-
календар на 2001 рік. — Т., 2001. — С. 443–444. 
*** 
1872. Баран Є. Маестро Кирило Цепенда // Культура і життя. — 1992. — 
12 верес. 
 
242
1873. Баран Є. Маестро Кирило Цепенда // Тернопіль. — 1993. — № 1. — 
С. 52. 
1874. Гриньків О. 80-ліття маестра Кирила Цепенди // Досвітні вогні. — 
1996. — 10 лют. — С. 4; портр. — (Славетні земляки). 
1875. Кавка М. Маестро Кирило Цепенда // Голос народу. — 1990. — 2 лис-
топ. 
1876. Нагірняк Є. І на рідній землі пам’ятаємо // Шлях перемоги. — 1999. — 
18 серп. — (Нашого цвіту по всьому світу). 
1877. Семирозум Г. 60 творчих літ диригента // Голос народу. — 1996. — 
22 черв. — (Наші земляки). 
*** 
1878. Цепенда Кирило (1914) — диригент // Енциклопедія українознавства / 
За ред. В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 10. — С. 3659–3660. 
1879. Сидоренко О. Цепенда Кирило Яремович (24.ХІІ.1914, с. Джурин Чорт-
ківського р-ну Терноп. обл.) — укр. диригент // Мистецтво України: Біо-
гр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 623. 
Музичні виконавці 
Болехівський Петро (7.12.1910–січень 1995) — оперний співак (бари-
тон), громадський діяч 
Народився 7 грудня 1910 року в с. Білій на Чортківщині. З дитинства 
стихією майбутнього співака стала пісня. І вона, наче фатум, супроводжувала 
його все життя. У 30-ті роки закінчив музичний інститут ім. Лисенка в 
Стрию, Львівську консерваторію, став активним членом ОУН. 
У роки війни П. Болехівський перебував на окупованій німцями території 
за дорученням проводу ОУН. Створив у Вишнівці чоловічий хор «Проме-
тей», котрий радо зустрічали жителі міст і сіл Волині та Галичини. У 
1943 році в Тернополі його заарештувало гестапо. Тернопільська, львівська 
тюрми, а потім — «млини смерті» в Аушвіці, Мельку та Ебензі. 
З 1946 року вдосконалював вокальну майстерність у Мюнхенській кон-
серваторії під керівництвом оперного співака О. Руснака, у 1948 році — у 
Мілані (Італія) у професора В. Гардіні. 
За плечима П. Болехівського — численні сольні концерти та гастролі по 
містах Заходу. Співав він різними мовами, однак пісні рідного народу займа-
ли чільне місце. 
З липня 1948 року — у Канаді (м. Едмонтон). Тут також виступав із кон-
цертами. 
У 1955 році переїхав у США (Глендейл), де відкрив студію навчання спі-
ву. Автор спогадів, пісень «Даремно пробують Вкраїну закути», «Ми — 
українські революціонери», «Не час нам плакать і ридать» та багатьох інших, 
 
243
кращі з яких увійшли до книги «Пісні і спогади бандерівця» (Тернопіль, 
1995). 
Петра Болехівського-Бояна чув весь світ. Не чула його лише Батьківщи-
на.  
Усе життя співака було присвячене боротьбі та служінню ідеалам Украї-
ни. Він мріяв побувати на рідній землі, пройти шляхами молодості, відчути 
знову чари пісні рідного краю… 
Помер П. Болехівський у січні 1995 року в Глендейлі (штат Каліфорнія, 
США). 
Література 
1880. Нижник Л. Петро Болехівський — повстанський Боян // ЛАН: Ланівеч-
чина творча: Літ.-мистец. альманах / Ред. і упоряд. С. Буняк. — Т., 
2001. — С. 46–48; фотогр. 
*** 
1881. Базалінський А. Маестро з села Білої // Голос народу. — 1992. — 
30 верес. 
1882. Барвінська М. «Знайомтесь: Петро Болехівський» // Тернистий шлях. — 
1992. — 16 трав. — С. 5; фотогр. 
1883. Мельничук Б. Маестро і поет Петро Болехівський-Боян // Тернопіль 
вечірній. — 1995. — 2 серп. 
1884. Нижник Л. Чарівна зброя українського Бояна // Сіяч. — 1994. — № 2 
(берез.). 
*** 
1885. Болехівський-Боян Петро (1910–1995) — оперний співак // «Журавли-
на» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — 
Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 56–57. 
1886. Весна Х., Мельничук Б. Болехівський-Боян Петро (справж. — Болехів-
ський; 07.12.1910, с. Біла, нині Чортків. р-ну − січень 1995, м. Глендейл, 
шт. Каліфорнія, США) — оперний співак (баритон), композитор, громад-
ський діяч // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 164. 
1887. Мельничук Б. І., Мельничук Х. С. Болехівський-Боян Петро (справж. — 
Болехівський; 7.12.1910, с. Біла, нині Чортків. р-ну Терноп. обл. — січень 
1995, м. Глендейл, шт. Каліфорнія, США) — оперний співак (баритон), 
композитор, громадсько-політичний діяч. Чл. ОУН (1931) // ЕСУ. — К., 
2004. — Т. 3. Біо–Бя. — С. 232. 
  
 
244
Гошуляк Йосип Григорович (7.10.1922) — оперний і концертний спі-
вак (бас-баритон), теолог, діяч культури 
Народився 7 жовтня 1922 року в с. Палашівці, нині — Чортківського ра-
йону. Закінчив початкову школу в рідному селі, 
гімназію «Рідна школа» у Чорткові. Учителював, 
співав у самодіяльних хорах.  
Богословські студії Й. Гошуляк розпочав у 
духовній семінарії в Станіславі (1941–1944), 
закінчив у Гіршберзі (Німеччина) та Кулемберзі 
(Голландія). 
Брав приватні уроки вокалу в м. 
Міттенвальді (Баварія) у Дометія Йохи-
Березинця. 
Упродовж 1948–1949 років вивчав вокальне 
мистецтво в Королівській консерваторії в 
Амстердамі (Голландія) у класі вокалу 
мадам Ель-Тур, а в 1951–1955 роках — на 
оперному відділі Торонтської консерваторії (Канада) у Джіни Чіни. 
З 1958 року Й. Гошуляк — соліст Канадської оперної компанії. У його 
репертуарі — понад 20 оперних ролей: Батька («Катерина» М. Аркаса), Мак-
сима («Купало» А. Вахнянина), Захара Беркута («Золотий обруч» 
Б. Лятошинського), Тараса («Тарас Бульба» М. Лисенка), Короля, Рамфіса 
(«Аїда» Дж. Верді), Ангелотті («Тоска» Дж. Пуччіні) тощо. 
З 1950 року виступав як співак із концертами у багатьох містах Канади та 
США, у т. ч. двічі був у турне з українською капелою бандуристів 
ім. Т. Шевченка. Концерти Й. Гошуляка  звучали по радіо, телебаченні. У 
його репертуарі — оперні арії, камерні твори вітчизняних, російських та за-
хідноєвропейських композиторів, українські народні пісні. Співав п’ятьма 
мовами. Записав кілька платівок і касет, у т.ч. дві платівки «Української кла-
сики». 
У жовтні 1980 року Й. Гошуляк дав ряд концертів в Україні (Київ, Львів, 
Чернівці, Тернопіль).  
Як соліст українських молодіжних ансамблів із Торонто, у липні-серпні 
1990 року виступав у Львові, Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Коломиї, 
Стрию. 
У 1995 році львівське видавництво «Каменяр» випустило книжку співака 
«Й свого не цурайтесь: Спогади, листування, матеріали». 
У 2002 році в тернопільському видавництві «Джура» вийшли у світ «Пі-
сні та романси з репертуару Й. Гошуляка». 
 
245
Література 
1888. Гошуляк Й. Й свого не цурайтесь: Спогади, листування, матеріали. — 
Л.: Каменяр, 1995. — 389 с. 
1889. Йосип Гошуляк: Миті життя: Фотоальбом / Ред. і упоряд. М. Онуфрів; 
«Замість передмови» А. Тулянцева; «Йосип Гошуляк та його доробок» 
Б. Гнидя. — Т.: Джура, 2002. — 107 с.: фотогр. 
1890. Пісні, думи та романси з репертуару Йосипа Гошуляка / Переднє слово 
«Талант, який народився в Україні» Г. Нудьги; Упоряд. Й. Гошуляк. — 
Т.: Джура, 1999. — 236 с.: портр., ноти. — У дод.: рецензії та відгуки на 
книжку «Й свого не цурайтесь». 
*** 
1891. Йосип Гошуляк // Шостак Й. Голгофа подільського села: Село Палаші-
вка Чортківського району Тернопільської області. 1735–2000 рік. — Т., 
2000. — С. 128–130. 
1892. Йосип Григорович Гошуляк — могутній // Кардаш П., Кот С. Українці в 
світі. — К.; Мельборн, 1995. — С. 256; фотогр. 
1893. Фунтяк Л., Нудьга Г. Йосип Гошуляк: два погляди на одну людину // 
Тернопілля’95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 384–386. 
*** 
1894. Ваврик О. Серцем у рідній стороні // Голос народу. — 1993. — 30 черв. 
1895. Ліберний О. Звучав на всіх континентах могутній голос Гошуляка // 
Свобода. — 2002. — 12 листоп., портр. — (Славетні імена). 
1896. Медведик П. Творчий доробок Йосипа Гошуляка // Соломія. — 1999. — 
№ 5. 
1897. Нудьга Г. Талант, який народився в Україні // Культура і життя. — 
1993. — 11 верес. 
1898. Шостак Й. З ювілеєм Вас, маестро! // Вільне життя. — 2002. — 8 жовт., 
фотогр. — (Нашого цвіту по всьому світу). 
1899. Яросевич Л. І троянди, і терня…: Йосип Гошуляк на сторінках книги 
«Й свого не цурайтесь» // Дзвін. — 1999. — № 2. — С. 96–107; портр. 
*** 
1900. Гошуляк Йосип Григорович (7.Х.1922, с. Палашівка, тепер Терноп. 
обл.) — укр. співак (бас) у Канаді // Мистецтво України: Біогр. довідник / 
За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 172. 
1901. Гошуляк Йосип Григорович (7.Х.1922) — український співак // Митці 
України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 182. 
1902. Гошуляк Йосип (1922 р.) — оперний і концертний співак // «Журавли-
на» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — 
Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 159–160. 
 
246
1903. Мельничук Б. Гошуляк Йосип Григорович (07.10.1922, с. Палашівка, 
нині Чортків. р-ну) — оперний і камерний співак (бас-баритон), бібліоте-
кар, діяч культури // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 454; фотогр. 
Їжак Володимир Іванович (1857–1920) — оперний співак (баритон) 
Народився 1857 року в м. Бережанах. 
Концертну діяльність В. Їжак розпочав ще під час навчання в Бережансь-
кій гімназії. Освіту здобувати продовжив у Львівському університеті, а в 
1881–1883 роках — у Міланській консерваторії.  
Співав в оперних театрах Італії (Мілан, 1883), Польщі, Румунії, Греції, 
Туреччини; у 1883–1885, 1887–1888, 1891–1892 роках — у Львівському опе-
рному театрі. 
Упродовж 1888–1891 років В. Їжак з італійською оперною трупою гаст-
ролював у Бухаресті, Афінах, Белграді, Софії, Константинополі, Одесі. 
Партії: Дон Жуана й Альмавіва («Дон Жуан» і «Весілля Фігаро» Моцар-
та), Графа ді Люна, Жермона та Ренато («Трубадур», «Травіата» і «Бал-
маскарад» Верді), Астона («Лючія ді Ламмермур» Доніцетті), Валентина 
(«Фауст» Гуно), Ескаміліо («Кармен» Бізе). 
У 1889–1891 роках співак гастролював у містах Західної України, зокре-
ма брав участь в українських концертах у Бережанах, Станіславі, Чернівцях. 
Виконував народні пісні, твори М. Лисенка, О. Нижанківського, 
Й. Кишакевича та інших. 
З 1892 року виступав тільки як камерний співак у країнах Європи. 
Помер В. Їжак у 1920 році. 
Література 
1904. [Володимир Їжак — оперний співак] // Михальчишин Я. З музикою 
крізь життя. — Л., 1992. — С. 66. 
1905. Медведик П. Їжак Володимир (1857–1920) — оперний та камерний спі-
вак // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музико-
знавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 405–406. 
*** 
1906. Їжак Володимир Іванович (1857–1920) — український співак // УРЕ. — 
2-е вид. — К., 1979. — Т. 4. — С. 475. 
1907. Медведик П. Їжак Володимир Іванович (псевд. — Роберт; 1857, 
м. Бережани, тепер Терноп. обл. — 1920) — укр. співак (баритон) // Мис-
тецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 
1997. — С. 278. 
1908. Їжак Володимир Іванович (1857–1920) — український співак (бари-
тон) // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 280. 
 
247
1909. Їжак Володимир (псевдо — Роберт) — співак (баритон) // «Журавлина» 
книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 
1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 225. 
1910. Медведик П. Їжак Володимир Іванович (псевд. — Роберт; 1857, 
м. Бережани — 1920, м. см. невід.) — оперний співак (баритон) // ТЕС.— 
Т., 2004. — Т. 1. А–Й.— С. 691. 
Остапчук Анда Яківна (15.04.1896–1949) — оперна співачка  
(мецо-сопрано) 
Народилася 15 квітня 1896 року в с. Тарасівці 
Збаразького району. Зросла в сім’ї прогресивного 
громадського діяча Якова Остапчука, який у юності 
співпрацював з І. Франком, М. Павликом, 
Л. Мартовичем.  
Навчалася Анда у Львівській жіночій гімназії. 
Захоплювалася музикою, брала участь в учнівських 
виступах. Згодом, у 1913 році, вона успішно дебюту-
вала як камерна співачка у Львові на концерті, при-
свяченому Т. Г. Шевченку. 
Преса відзначила вже тоді «сильний і милозвуч-
ний сопрано дебютантки», яка чудово виконала ро-
манс М. Лисенка на слова Г. Гейне «Коли розлучаються двоє» та народні піс-
ні. 
У 1921 році Анда Остапчук закінчила Віденську музичну академію (клас 
вокалу в професора Форстена). Володіючи чудовим мецо-сопрановим голо-
сом, вона співала у Відні, у пересувному музичному театрі в Австрії та на 
рідній сцені в Ужгороді. 
У доробку А. Остапчук — оперні партії: вірної та ніжної Наталки в «На-
талці Полтавці» М. Лисенка, щирої сироти Оксани в «Запорожці за Дунаєм» 
С. Гулака-Артемовського й багато інших. Вона творила образи героїнь щед-
рих серцем, які вистояли під злими вітрами життєвої долі та залишилися сві-
тлими, добрими. 
Преса прихильно оцінювала виконання співачкою складних музичних 
партій Рахілі, Амнеріс, Недди та Маргарити в операх «Дочка кардинала» 
Ф. Галеві, «Аїда» Дж. Верді, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Фауст» Ш. Гуно. В 
окремі сезони вона співала на сцені Праги, Брно, в українському театрі Льво-
ва. 
В останні роки свого життя А. Остапчук проживала в м. Братиславі. По-
мерла в 1949 році. 
 
248
Література 
1911. Медведик П. Остапчук Анда (15.ІV.1896–1949) — оперна і камерна спі-
вачка // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: Праці Музи-
кознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 431–432. 
*** 
1912. Медведик П. Анда Остапчук // Колгоспне життя. — 1986. — 31 трав. 
*** 
1913. Остапчук Анда Яківна (15.ІV.1896–1949) — українська і чеська співач-
ка // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1982. — Т. 8. — С. 86. 
1914. Медведик П., Щербак Л. Остапчук Анда Яківна (псевд. — Оста; 
15.04.1896, с. Тарасівка, нині Збараз. р-ну — 1949, м. Братислава, нині 
Словаччина) — оперна і камерна співачка (мецо-сопрано) // ТЕС. — Т., 
2005. — Т. 2. К–О. — С. 693; фотогр. 
Синенька-Іваницька Іванна Олексіївна (24.07.1897–28.08.1988) — 
оперна співачка (лірико-драматичне сопрано) 
Народилася 24 липня 1897 року в с. Великих 
Чорнокінцях Чортківського району. Батько Іванни 
працював директором чотирикласної народної 
школи, мати — дочка естрадного співака — 
учителювала. Дітей у родині було восьмеро, тож 
співоча вдача матері й краса подільської околиці 
сформували перші естетичні враження майбутньої 
співачки. У десятирічному віці на сцені в 
м. Копичинцях Іванна виконала популярну тоді в 
Галичині пісню В. Матюка «Веснівка» на слова 
М. Шашкевича. Це був перший її публічний 
виступ і перший успіх. 
Навчалася Іванна Синенька в Станіславській 
учительської семінарії сестер-василіянок, де співала в хорі. 
У 1921 році в Судетах, у Райхенбергу, склала іспит зрілості (учительську 
матуру), а 23 квітня повінчалася з молодим доктором права Сократом Івани-
цьким. 
Переїхала до Праги, поступила в консерваторію, де виступала на концер-
тах, а також на радіо. Чеська преса, особливо празька, до чужинних митців 
ставилася без ентузіазму, але ніжне сопрано Синенької, її натхненний спів не 
залишили їх байдужими. Критики писали навіть, що вона може зайняти чіль-
не місце серед мистецької еліти. 
 
249
Слава молодої співачки росла з року в рік, зміцнювалася її репутація як 
однієї з кращих виконавець вокальних творів українських і зарубіжних ком-
позиторів. 
У 1927 році І. Синенька-Іваницька закінчила консерваторію в Празі (клас 
вокалу в професора Д. Брамбергової). 
Упродовж 1927–1929, 1932–1933 років займалася сценічною діяльністю. 
У репертуарі співачки — відомі музичні партії: Баттерфляй («Мадам Бат-
терфляй» Дж. Пуччіні), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-
Артемовського), Марженки («Продана наречена» Б. Сметани), Русалки («Ру-
салка» А. Дворжака) та інші. 
У 1929–1930 роках І. Синенька-Іваницька здійснила концертну подорож 
по містах Галичини та Буковини. 
У 1930–1931 роках співачка навчалася в школі Каліни де Рівальті (Мі-
лан), отримувала стипендію від митрополита А. Шептицького. 
Повернувшись з Італії, дебютувала у Львівській польській опері, а зго-
дом — у театрі Ужгорода, але через реорганізацію цієї трупи залишила робо-
ту в театрі. 
З 1938 року Синенька-Іваницька жила в Австрії, займалася концертною 
діяльністю, гастролюючи в містах Австрії, Франції, Німеччини, Чехо-
Словаччини. 
Після Другої світової війни проживала в Мюнхені. 
Померла І. Синенька-Іваницька 28 серпня 1988 року. 
Література 
1915. Білокінь С. …і збільшила славу Божу Іванна Синенька // Тернопілля’97: 
Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 413–415. 
1916. Медведик П. Іванна Синенька-Іваницька (1897–1988) — оперна і кон-
цертно-камерна співачка // Визначні постаті Тернопілля: Біогр. збірник / 
Уклад.: О. Бенч, В. Троян. — К., 2003. — С. 173–174. 
1917. Медведик П. Синенька-Іваницька Іванна (24.VІІ.1897–28.VІІІ.1988) — 
оперна та камерна співачка // Записки Наукового Товариства імені 
Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 443–445. 
*** 
1918. Базалінський А. Злий фатум сім’ї Синеньких // Ратуша. — 1999. — 
20 лют. 
1919. Бандурка І. «Шелестом тихим вербової гілки…»: 100-річчя від дня на-
родження української співачки Іванни Синенької-Іваницької // Вільне 
життя. — 1997. — 9 верес. 
1920. Іванків С. Її породила Надзбручанська земля // Гомін волі. — 1998. — 
15 серп. 
 
250
1921. Медведик П. Гордість української культури: [До 100-річчя від дня на-
родження співачки] // Русалка Дністрова. — 1998. — № 1 (січ.). 
1922. Медведик П. Іванна Синенька-Іваницька: [До 100-річчя від дня наро-
дження співачки] // Голос народу. — 1997. — 9 серп. 
Те ж: Соломія. — 1997. — № 3, портр. 
1923. Талант з Великих Чорнокінців // Русалка Дністрова. — 1993. — № 7 
(берез.). 
1924. Чорпіта Я. Наша гордість і слава // Голос народу. — 1994. — 24 верес. 
*** 
1925. Синенька-Іваницька Іванна, співачка // Енциклопедія українознавства / 
За ред. В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 8. — С. 2816. 
1926. Білокінь С. Синенька-Іваницька Іванна (24.VІІ.1897, с. Чорнокінці, те-
пер Терноп. обл. — 28.VІІІ.1988, Мюнхен, Німеччина) — укр. актриса, 
співачка (сопрано) // Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. 
А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 692. 
Старицький Мирослав (13.06.1909–17.02.1969) — оперний співак 
 (тенор) 
Народився 13 червня 1909 року в мальовни-
чому подільському містечку Скалі-Подільській 
Борщівського району. 
Змалечку майбутній митець слухав спів цер-
ковного хору. 
Чотирирічну програму народної школи хло-
пець засвоїв за два роки. Згодом Мирослав успі-
шно склав вступний іспит до Чортківської украї-
нської гімназії, проте виявилося, що місця немає. 
Приватно вивчав програму першого та дру-
гого гімназійних класів, потім закінчив Станіс-
лавську місцеву та Львівську гімназії. 
У 1928 році в Станіславі засновано Україн-
ський народний театр ім. І. Тобілевича, і 
М. Старицький став одним із перших його артистів. Відтоді й до кінця життя 
він не залишав сцену, за винятком військової служби в 1932–1933 роках та 
музичних студій у Львові (1937–1941). 
Мирослав подорожував із театром ім. Тобілевича, театром Й. Стадника, 
хором «Думка», який очолював талановитий диригент Леонтій Крушельни-
цький. 
Праця в західноукраїнських мандрівних театрах дала юнакові перші сце-
нічні уроки, тут він відчув себе актором і співаком. Виконував партії Андрія 
в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Петра в «Наталці 
 
251
Полтавці» М. Лисенка, головні партії в оперетах «Циганський барон», «Весе-
ла вдова», «Корневільські дзвони». 
У 1937 році М. Старицький став студентом Вищого музичного інституту 
ім. М. Лисенка, навчався вокалу в класі професора Лідії Улуханової, і вже 
наступного року співав партію молодого Фауста в опері Ш. Гуно «Фауст». 
Ще через рік в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського виконав роль Лєнсь-
кого.  
У 1939 році М. Старицький продовжив навчання у Львівській консерва-
торії, де директором був В. Барвінський, одночасно працював на львівському 
радіо. Того ж 1939 року зустрівся з Євгенією Ласовською, своєю майбутньою 
дружиною, яка вже тоді була відомою співачкою. 
У 1941 році завершив навчання у Львівській консерваторії. Продовжую-
чи виступати на львівському радіо, став солістом Українського оперного теа-
тру. 
У березні 1942 року, після того, як М. Старицький відчув до себе вороже 
ставлення з боку суперників, переїхав зі Львова до Відня. У столиці Австрії 
розпочалася його справжня кар’єра оперного та концертного співака. 
Наприкінці 1942 року успішно склав державний іспит з відзнакою перед 
комісією «Raichstheatr Kammer» (відділ опери) на звання оперного співака. 
Невдовзі Старицькому усміхнулася сценічна доля — на театральний се-
зон 1943–1944 років йому запропонували посаду першого тенора, і вони з 
дружиною виїхали в Західну Німеччину. 
Перша роль, яку М. Старицький виконав у театрі Пфальцопера, — образ 
Рудольфа з «Богеми» Дж. Пуччіні. Прем’єра відбулася успішно, і до співака 
прийшов справжній успіх. Він виконував одну за одною нові партії, виступав 
у ролях Герцога («Ріголетто» Дж. Верді), Шевальє Дегріє («Манон Лєско» 
Дж. Пуччіні), Вільгельма Майстера («Міньон» Томаса), Пінкертона («Мадам 
Баттерфляй» Дж. Пуччіні), Альфреда («Травіата» Дж. Верді) та інших. 
У кінці театрального сезону М. Старицький підписав контракт зі Штрас-
бурзькою оперою, але через воєнні події до Відня він повернувся тільки 
1945 року. 
Після війни був першим тенором Віденської народної опери (Volksopera). 
У 1947 році Мирослав Скала-Старицький залишив Відень і приїхав до 
Парижа, де дав великий сольний концерт у славнозвісному залі «GAVOT». 
Упродовж 1948–1953 років виступав на оперних сценах Франції, Швей-
царії, Бельгії, Іспанії. 
У 1955 році співак дав сольний концерт у Нью-Йорку. 
У 1959 році Старицький вирушив за океан, у довге концертне турне по 
Америці й Канаді (1959–1961). Після повернення до Парижа в 1962 році ви-
рушив із виступами у Велику Британію. 
 
252
З 1963 року відкрилася нова сторінка діяльності М. Скали-Старицького: 
він організував власну музично-драматичну студію в Парижі, де навчав співу 
талановиту молодь українського походження. 
Останній виступ співака відбувся 26 січня 1969 року на святі з нагоди 
п’ятдесятиріччя проголошення соборності українських земель. Він виконав 
три твори: «Гомоніла Україна» М. Лисенка на слова Т. Шевченка, «Ой, Дніп-
ре, Дніпре» та «Рідний край» О. Бобикевича на слова Г. Чупринки. 
Остання пісня, яку співак виконав, а зокрема, слова «Мій рідний край та-
кий веселий, мій рідний край такий сумний…», стали справді прощальними. 
17 лютого 1969 року Мирослава Скали-Старицького не стало… Похова-
ний він на цвинтарі невеличкого французького містечка Епіне. 
Література 
1927. Мирослав Скала-Старицький (Miro Skala): Перший тенор Королівської 
Опери «Ля Моне» в Брюсселі: (Автобіографічні нариси) / Зредагував, 
упоряд. і доповнив на основі джерельних матеріалів І. Соневицький. — 
Л.: Атлас, 2000. — 103 с.: фотогр. 
*** 
1928. Медведик П. Старицький Мирослав (13.VІ.1909–22.ІІ.1969) — оперний 
та камерний співак // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка: 
Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. ССХХVІ. — С. 447–449. 
1929. На оперних сценах світу // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — 
Л., 1992. — С. 89–93. 
1930. Петраш Б. Мирослав Скала-Старицький (Міро Скаля): Біографічна по-
вість. — Т.: Джура, 1998. — 104 с.: іл. 
1931. Петраш Б. Тенор з Божої ласки: Монографічне дослідження. — Т.: Ас-
тон, 1999. — 204 с.: іл., фотогр. 
*** 
1932. Бояновська Л. Велика родина митця: роки і доля // За вільний край. — 
1995. — 3 лют. 
1933. Бояновська Л. Король співаків — наш земляк // Галицький вісник. — 
2001. — 16 черв. 
1934. Бояновська Л. Лаври і терни Мирослава Скали-Старицького // Терно-
піль. — 1995. — № 3. — С. 60–63. — (Їм аплодував світ). 
1935. Бояновська Л. Лаври Мирослава Скали-Старицького: Світова преса про 
українського співака // За вільний край. — 1994. — 30 груд.; 1995. — 
20 січ.; 3, 10 лют. 
1936. Бояновська Л. Мирослав (Міро) Скала-Старицький повертається… // За 
вільний край. — 1994. — 30 груд. 
1937. Бояновська Л. Мирослав Старицький: З Шевченком — через усе жит-
тя // Галицький вісник. — 2000. — 10 черв. 
 
253
1938. Бояновська Л. «Приснилося, що я вернувсь додому» // Свобода. — 
1995. — 15 серп. 
1939. Вітошинська Л. Лаври Міро Скали // Музика. — 1992. — № 6. — С. 22–
23. 
1940. Дуда І. Борщівщина літературна, мистецька, наукова // Літопис Борщі-
вщини: Наук.-краєзн. збірник. — Борщів, 1995. — Вип. 5. — С. 71–84: 
Про М. Старицького. 
1941. Медведик П. Спадщина Мирослава Скала-Старицького // Соломія. — 
1999. — № 3. — (До 90-річчя від дня народження). 
1942. Михальчишин Я. Із сузір’я майстрів «бельканто» // Галицький віс-
ник. — 1995. — 13 трав. 
1943. Петраш Б. Король співаків з України // Соломія. — 2000. — № 2. — 
С. 3; фотогр. 
1944. Петраш Б. Мирослав Скала-Старицький повертається під небо Украї-
ни // Свобода. — 1999. — 22 черв., портр. — (Славетні імена). 
1945. Повертається ім’я земляка // Селянська доля. — 1991. — 27 серп. 
1946. Шалайський В. Міро Скаля — співак з України // Літопис Борщівщини: 
Наук.-краєзн. збірник. — 1995. — Вип. 7. — С. 72–75. 
Те ж: Дзвін. — 1995. — № 7. — С. 93–97. 
*** 
1947. Баранюк Р. На честь Мирослава Старицького: [У смт Скалі-Подільській 
відбулася урочиста академія та концерт] // Галицький вісник. — 1995. — 
20 трав. 
1948. Бояновська Л. Музично-драматична студія Мирослава Скали-
Старицького в Парижі // За вільний край. — 1995. — 20 січ. 
1949. Татарський С. «Тобі в вечірнюю годину несу я пісню на Вкраїну…»: 
Нотатки з Урочистої Академії, присвяченої Мирославу Скалі-
Старицькому // За вільний край. — 1995. — 26 трав. 
*** 
1950. Дорош Н. Міро Скаля: [Вірш] // Свобода. — 1995. — 15 серп. 
1951. Ляховський І. «Король співаків» з-над Збруча: [Про нову книгу 
Б. Петраша, присвячену відомому співаку М. Скалі-Старицькому] // Ві-
льне життя. — 1999. — 12 січ. 
1952. Мадзій І. Міро Скаля повертається додому: [У Борщів. район. б-ці від-
булася презентація книг Б. Петраша «Мирослав Скала-Старицький» та 
«Тенор з Божої ласки»] // Вільне життя. — 2000. — 7 листоп. 
*** 
1953. Старицький (псевд. Міро Скаля) Мирослав (1909-69), оперовий співак-
тенор, родом із Скали (Галичина) // Енциклопедія українознавства / За 
ред. В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 8. — С. 3028–3029. 
 
254
1954. Старицький Мирослав (псевдо — Міро Скала; 13.VІ.1909, Скала-над-
Збручем, тепер м. Скала-Подільська Терноп. обл. — 22.ІІ.1969, Па-
риж) — укр. співак (тенор) // Мистецтво України: Біогр. довідник / За 
ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 559. 
1955. Старицький Мирослав (1909–1969) — український співак // Митці 
України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 551. 
1956. Старицький Мирослав (1909–1969) — оперний співак (тенор) // Водя-
ний Б. Короткий словник діячів української музичної культури. — Т., 
1992. — С. 41. 
Чічка-Андрієнко Клим Андрійович (19.07.1885–5.03.1967) — оперний 
та камерний співак 
Народився 19 липня 1885 року в 
м. Копичинцях Гусятинського району. Навчався в 
Тернополі в учительській семінарії та українській 
гімназії. Учителював у Городниці на Гусятинщині 
та у Львівській гімназії. Вокальні студії проходив у 
Відні, Львові та Італії. Під псевдонімом Клеменс 
Квятковські виконував сольні партії у Львівській 
опері. 
У 1928–1945 роках Чічка-Андрієнко — соліст 
філармонії Берліна, Ротенбурга та інших міст 
Німеччини. Там водночас займався педагогічною 
діяльністю.  
Знімався в німецьких музичних фільмах.  
Концертував у Німеччині, Польщі, Швеції, Франції, Італії.  
У репертуарі К. Чічки — твори Лисенка, Січинського, Людкевича, Чай-
ковського тощо. Про його спів писали музичні критики в газетах Берліна, 
Парижа, Риму. 
Камерний співак Л. Гесс відзначив, що Чічка «один з найбільш феноме-
нальних голосів, які коли-небудь чув…, це, безсумнівно, геній». 
У 50–60 роках К. Чічка-Андрієнко очолював власну музичну школу в Ро-
тенбурзі. 
Помер 5 березня 1967 року в Ротенбурзі. 
Література 
1957. Вокальний феномен // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 
1992. — С. 84–86. 
1958. Лисенко І. Клим Чічка-Андрієнко (1885–1967) // Український календар, 
1985. — Варшава, 1985. — С. 96–99. 
1959. Медведик П. К. Чічка-Андрієнко Клим (19.VІІ.1888–5.ІІІ.1967) — опер-
ний та камерний співак, теоретик і педагог // Записки Наукового Товари-
 
255
ства імені Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — 
Т. ССХХVІ. — С. 454–455. 
1960. Оперовий співак Клим Чічка-Андрієнко // Леник В. Українці на чужині 
або репортажі з далеких доріг. — Л., 1994. — С. 231–234. 
1961. Павлишин С. Климентій Чічка // Ювілейна книга Української гімназії в 
Тернополі. 1898–1998: До 100-річчя заснування / За ред. С. Яреми. — Т.; 
Л., 1998. — С. 674. 
1962. Савка О. Клим Чічка-Андрієнко: Славетний тенор з Копичинець // Тер-
нопілля’95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 669–671; фотогр. 
*** 
1963. Драгомирецька О. Не даймо канути у забуття… // Вісник Надзбруч-
чя. — 1991. — 22 лют. 
1964. Дубас Л. «Нашого цвіту по всьому світу» // Вісник Надзбруччя. — 
1992. — 15 верес. 
1965. Дуда І. Клим Чічка-Андрієнко // Свобода. — 1992. — 4 квіт. 
1966. Іванків О. Один з кагорти великих // Вісник Надзбруччя. — 1993. — 
21 серп. 
1967. Іванків С. Оперний співак і педагог співу // Просвіта. — 1996. — № 3 
(берез.). 
1968. Медведик П. К. Чічка-Андрієнко Клим // Тернопіль: Українська гімна-
зія в Тернополі.  — Т., 1992. — Дод. № 3. — С. 44. 
1969. Павлишин С. Безсумнівний геній співу // Музика. — 1995. — № 7–8. — 
С. 24–25. 
1970. Пляцко Р. Українці — для світу: Музичне мистецтво // Просвіта. — 
1993. — № 6 (лют.). 
*** 
1971. Л. М. Славетному співакові присвячується: [Вечір пам’яті з нагоди 110-
ї річниці від дня народження Чічки-Андрієнка] // За вільну Україну. — 
1995. — 2 верес. 
*** 
1972. Чічка-Андрієнко Клим (1888–1967), співак-тенор // Енциклопедія укра-
їнознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 10. — С. 3753–
3754. 
1973. Чічка-Андрієнко Клим Андрійович (справжнє — Чічка; 19.VІІ.1888, 
Копичинці, тепер Терноп. обл. — 5.ІІІ.1967, Ротенбург, Німеччина) — 
укр. співак (тенор), педагог // Мистецтво України: Біогр. довідник / За 
ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 635. 
1974. Чічка-Андрієнко Клим (1885–1967) // Гусятинщина: Імена відомі і неві-
домі: (штрихи до портретів): Довід.-бібліогр. покажчик. — Т., 1999. — 
С. 47–48. 
 
256
Штокалко Зіновій Павлович (25.05.1920–28.06.1968) — український 
бандурист-віртуоз, співак, композитор 
Народився 25 травня 1920 року в с. Кальному Козівського району в сім’ї 
священика, о. Павла. 
З ранніх років вивчав фольклор, записував пісні, думи й сучасні балади. 
Найбільше цікавився музикою та медициною.  
У 1939 році З. Штокалко вступив до Львівського медичного інституту. 
Його першим вчителем гри на бандурі був Юрій Клевчуцький.  
В інституті входив до складу тріо бандуристів. Уже тоді в репертуарі спі-
вака було чимало пісень у власній обробці, зокрема: «Стоїть дуб зелений», 
«Сіяв мужик гречку», «Ой, кряче, кряче...» та 
багато інших.  
Підтримував Штокалко зв’язок із волинсь-
кою групою бандуристів, до складу якої входили 
К. Місевич, Д. Щербина, В. Гонта тощо. Збирав 
музичні матеріали, докладно знайомився з твор-
чою спадщиною Ф. Колесси, бандуристів 
Г. Хоткевича, М. Кравченка.  
Уже в 1941 році З. Штокалко був виконав-
цем таких дум: «Втеча трьох братів із города 
Азова з турецької неволі», «Маруся Богуславка», 
«Козак Голота». Зберігся запис із 1953 року його 
найулюбленішої думи «Буря на Чорному морі». 
Навчання в медичному інституті було пере-
рвано на час війни, коли німецько-фашистська 
окупаційна влада заарештувала співака й заслала у в’язницю в Берлін. Живу-
чи в таборі для переміщених осіб, займався громадською діяльністю.  
У 1952 році переїхав до Америки, де працював лікарем. 
Його захоплення музикою, глибоке знання кобзарського мистецтва є не-
перевершеними та унікальними. За своє творче життя З. Штокалко обробив 
для бандури понад 300 пісень, балад і дум, записав на плівку 5 дум, 3 билини, 
багато пісень і танців. 
У композиторській діяльності виявив себе митцем-експериментатором, 
митцем-новатором. Це стосується, насамперед, такого жанру, як билини.  
Штокалко робив спроби, щоб його музична спадщина стала власністю 
українського народу. Левко Майстренко — музикознавець і близький 
друг композитора — власноручно передав копії його головних творів 
П. Вірському, керівникові Українського державного ансамблю народного 
танцю, деяким письменникам та культурним діячам, що їхали вУкраїну. 
Помер З. Штокалко 28 червня 1968 року в Нью-Йорку в розквіті своєї 
життєвої активності та музичної й літературної творчості. 
 
257
Література 
1975. Штокалко З. Кобза: Збірка п’єс для бандури / Зредагував і підгот. до 
друку А. Горняткевич. — К.; Торонто; Едмонтон, 1997. — 359 с.: портр., 
ноти. 
*** 
1976. Губ’як В. Кобзарські традиції в Галичині // Теребовлянщина: Краєзн. і 
літ.-мистец. альманах-календар на 2001 рік. — Т., 2001. — С. 167–168: 
Про З. Штокалка. 
1977. Подуфалий В. Багатогранний талант // Храм книги. — Бережани, 
1994. — С. 99–102. 
1978. Прус Р. Д-р Зиновій Штокалко // Бережанська земля: Іст.-мемуар. збір-
ник. — Торонто; Нью-Йорк; Лондон; Сидней; Бережани; Козова, 1998. — 
Т. 2. — С. 354–355. 
1979. Прус Р. Зіновій Штокалко // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альма-
нах. — 1993. — Спец. вип. «Бережанська гімназія». — С. 13. 
1980. Пундій П. Зіновій Штокалко // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-краєзн. альма-
нах. — 1995. — Трав. 
*** 
1981. Баран М. «А у Кобзи струни дивні» // За вільну Україну. — 1995. — 
27 трав. 
1982. Баран М. Чарівник бандури // Русалка Дністрова. — 1995. — № 13 
(черв.). 
1983. Волинець Н. Повернувся до рідної землі // Жайвір: Літ.-мистец., іст.-
краєзн. альманах. — 1995. — Трав. 
1984. Гладун Л. Повернення // Західна Україна. — 1992. — № 21 (трав.). 
1985. Горняткевич А. Кобзарська слава Зіновія Штокалки // Нар. творчість та 
етнографія. — 1994. — № 5–6. — С. 70–72. 
1986. Костецький І. Молодий бандурист // Жайвір: Літ.-мистец. іст.-краєзн. 
альманах. — 1995. — Трав. 
1987. Подуфалий В. Багатогранний талант // Рад. слово. — 1991. — 23 лют. 
1988. Подуфалий В. Композитор, бандурист, співак // Селянська доля. — 
1991. — 28 трав. 
1989. Подуфалий В. Штокалко Зіновій // Тернопіль. — 1993. — № 3. — С. 45. 
1990. Савчук В. Скальпель, перо і бандура // Бережанське віче. — 1993. — 
28 серп. 
*** 
1991. Штокалко Зіновій (1920–68) // Енциклопедія українознавства / За ред. 
В. Кубійовича. — Л., 2000. — Т. 10. — С. 3898. 
1992. Штокалко Зиновій Павлович (25.V.1920, Бережани, тепер Терноп. 
обл. — 28.VІ.1968, Нью-Йорк) — укр. бандурист-віртуоз, лікар // Мисте-
 
258
цтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1997. — 
С. 661. 
1993. Штокалко Зіновій Павлович (25.V.1920–28.VІ.1968) — український ба-
ндурист-віртуоз, лікар // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 
1992. — С. 660. 
1994. Штокалко Зіновій (псевд. Зіновій Бережан) // Мазурак Я. Літературна 
Бережанщина: Біогр. довідник. — Бережани, 2000. — С. 142–143. 
Перелік імен митців української діаспори 
1995. Атаманець Іван — диригент, культурний і громадський діяч // «Жура-
влина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 12–13. 
1996. Весна Х. Атаманець Іван (1882, за ін. даними – 1886, с. Нижчі 
Луб’янки, нині Збараз. р-ну — 13.12.1985, м. Гемтремк, шт. Мічіган, 
США) — диригент, громадсько-культурний діяч // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 56. 
*** 
1997. Білинська Ростислава — піаністка // «Журавлина» книга: Тернопіль-
ська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–
Ї. — С. 43–44. 
1998. Весна Х. Білинська Ростислава (у заміжжі – Темницька; р. н. невід., 
с. Коцюбинці, нині Гусятин. р-ну — р. і м. см. невід.) — піаністка // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 131. 
*** 
1999. Боїло Ігор (1970) — музикант (валторна) // «Журавлина» книга: Терно-
пільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. 
А–Ї. — С. 43–44. 
2000. Мельничук Б. Боїло Ігор (1970, смт Козова) — музикант (валторна) // 
ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 156. 
*** 
2001. Борушенко-Моро Ляриса (близько 1940 р.) — піаністка // «Журавли-
на» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — 
Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 67. 
2002. Дуда І., Гаврильцьо І. Борушенко-Моро Лариса Павлівна (бл. 1940, 
с. Бариш, нині Бучац. р-ну) — піаністка // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 175. 
 
259
*** 
2003. Будний Всеволод Богдан (1920) — диригент, скрипаль // «Журавлина» 
книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 
1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 76–77. 
2004. Весна Х., Мельничук Б. Будний Всеволод-Богдан (01.01.1920, 
м. Тернопіль — 15.04.1986, Нью-Йорк, США) — журналіст, диригент, 
громадський діяч // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 195. 
*** 
2005. Бульба (з дому – Сос) Лідія Ярослава (1921) — піаністка, педагог // 
«Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 78. 
2006. Волинський Б. Бульба Лідія-Ярослава Степанівна (з дому – Сос; 
04.12.1921, м. Чортків) — піаністка, педагог // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. 
А–Й. — С. 198. 
*** 
2007. Велеховська Надія — співачка, меценатка українського мистецтва // 
«Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 90. 
2008. Волинський Б. Велеховська Надія (р. н. невід., с. Глинна, нині Козів. р-
ну) — співачка, меценатка українського мистецтва // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 235. 
*** 
2009. Гнопко Зенон (1912) — диригент, діяч культури // «Журавлина» книга: 
Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — 
Ч. 1. А–Ї. — С. 144. 
2010. Дуда І. Гнопко Зенон (02.02.1912, с. Товстолуг, нині Терноп. р-ну — 
01.10.1993, м. Торонто, Канада) — диригент, діяч культури // ТЕС. — Т., 
2004. — Т. 1. А–Й. — С. 374; фотогр. 
*** 
2011. Маруняк О., Павлів Я. Говіка Василь (01.01.1904, с. Росохач Чортків. 
р-ну — 23.03.1993, м. Вінніпег, Канада) — лірник // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 375. 
*** 
2012. Голод Софія // «Журавлина» книга: Тернопільська українська західна 
діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 149. 
2013. Дуда І. Голод Софія (р. н. невід., м. Бережани — р. см. невід., Кана-
да) — піаністка, педагог // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 384. 
 
260
*** 
2014. Гуменюк Павло (1884) — музикант, композитор // «Журавлина» книга: 
Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — 
Ч. 1. А–Ї. — С. 167. 
2015. Гаврильцьо І. Гуменюк Павло (1884, м-ко, нині смт Підволочиськ — р. і 
м. см. невід.) — музикант, диригент, композитор // ТЕС. — Т., 2004. — 
Т. 1. А–Й. — С. 434. 
*** 
2016. Дитиняк Марія (1932) — диригент, піаніст, педагог // «Журавлина» 
книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 
1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 178. 
2017. Гаврильцьо І., Медведик П. Дитиняк Марія (07.01.1932, м. Чортків) — 
диригент, піаніст, педагог // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 496–497. 
*** 
2018. Дитиняк Роксолана — співачка // «Журавлина» книга: Тернопільська 
українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — 
С. 179. 
2019. Волинський Б. Дитиняк Роксолана (р. н. невід., м. Чортків) — співач-
ка // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–Й. — С. 497. 
*** 
2020. Дольницький Зенон (1896) — співак (баритон) // «Журавлина» книга: 
Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 1999. — 
Ч. 1. А–Ї. — С. 190. 
2021. Пиндус Б. Дольницький Зенон (1896, м. Заліщики — 10.05.1976, 
м. Париж, Франція) — співак (баритон) // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 519–520. 
*** 
2022. Заячківська-Гаврилюк Ірина (1898) — піаністка і музичний діяч // 
«Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 1999. — Ч. 1. А–Ї. — С. 216. 
2023. Волинський Б. Заячківська-Гаврилюк Ірина (1898, м. Збараж — р. см. 
невід., США) — піаністка, діячка культури // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А–
Й. — С. 631. 
*** 
2024. Ковальський Богдан (1911) — диригент, композитор, режисер // «Жу-
равлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 50. 
 
261
2025. Мельничук Б. Ковальський Богдан (1911, с. Кобиловолоки, нині Тере-
бовлян. р-ну) — диригент, композитор, режисер // ТЕС. — Т., 2005. — 
Т. 2. К–О. — С. 111. 
*** 
2026. Ковальчук Лариса — солістка-бандуристка // «Журавлина» книга: 
Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 2001. — 
Ч. 2. К–Л. — С. 51. 
2027. Мельничук Б. Ковальчук Лариса Володимирівна (р. н. невід., 
м. Хоростків, нині Гусятин. р-ну) — бандуристка // ТЕС. — Т., 2005. — 
Т. 2. К–О. — С. 114. 
*** 
2028. Козак Іван (1886) — диригент, громадський діяч // «Журавлина» кни-
га: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 
2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 56. 
2029. Волинський Б., Кушнерик Г. Козак Іван (10.10.1886, м. Теребовля — бл. 
1970, США) — диригент, громадський діяч // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. 
К–О. — С. 122; фотогр. 
*** 
2030. Корінь Володимир-Юрій (1916) — диригент, архітектор // «Журавли-
на» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — 
Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 76. 
2031. Мельничук Б. Корінь Володимир-Юрій (1916, м. Заліщики) — дири-
гент, архітектор // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 177. 
*** 
2032. Королюк Євген (1926) — диригент хорів, громадський діяч // «Журав-
лина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 78. 
2033. Гаврильцьо І., Кривецький М. Королюк Євген (19.01.1926, с. Великі Гаї, 
нині Терноп. р-ну — 19.10.1990, м. Нью-Йорк, США) — диригент, гро-
мадський діяч // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 183. 
*** 
2034. Косенко Іванна (1931) — співачка-любителька // «Журавлина» книга: 
Тернопільська українська західна діаспора: Словник імен. — Т., 2001. — 
Ч. 2. К–Л. — С. 79. 
2035. Яворський Г. Косенко Іванна (21.01.1931, м. Бучач — 27.09.1996, Авст-
ралія) — співачка, громадська діячка // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 189–190. 
 
262
*** 
2036. Ласовська Євгенія (1904–1967) — оперна і камерна співачка // «Жура-
влина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Словник 
імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 155. 
2037. Петраш Б., Щербак Л. Ласовська Євгенія Костянтинівна (1906, 
м. Копичинці, нині Гусятин. р-ну — 1967, м. Париж, Франція) — оперна і 
камерна співачка // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 321; фотогр. 
*** 
2038. Ласовська-Соневицька Ольга (1902) — громадська діячка, диригент-
ка хорів // «Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспо-
ра: Словник імен. — Т., 2001. — Ч. 2. К–Л. — С. 156. 
2039. Мельничук Б. Ласовська-Соневицька Ольга Костянтинівна (14.05.1902, 
м. Копичинці, нині Гусятин. р-ну — 06.11.1989, м. Нью-Йорк, США) — 
громадська діячка, хорова диригентка // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 321. 
*** 
2040. Лисенко І., Медведик П. Левицький Микола Левкович (1870, 
м. Тернопіль (за ін. даними – м. Снятин Івано-Фр. обл.) — 01.08.1944, 
м. Варшава, Польща) — оперний і камерний співак (тенор), режисер, пе-
дагог // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 331; фотогр. 
*** 
2041. Мельничук І., Пиндус Б. Левицький Модест Олександрович (1873, м-
ко Скала-над-Збручем, нині смт Скала-Подільська Борщів. р-ну — 1927, 
Австралія) — музичний діяч, диригент // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–
О. — С. 332. 
*** 
2042. Маслій М., Медведик П. Лотоцький Володимир Євстахійович 
(20.10.1944, с. Цебрів Зборів. р-ну) — скрипаль-віртуоз, читець худож-
нього слова // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 395; фотогр. 
*** 
2043. Ткачов С., Ханас В. Лясоцький Юзеф-Кароль (Lasocki Jozef Karol; 
04.11.1907, с. Оліїв, нині Зборів. р-ну) — польський педагог, компози-
тор // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 419. 
*** 
2044. Дуда І., Моліцька Г. Микитюк Олександр (20.09.1906, м. Заліщики — 
01.07.1986, м. Бангор, шт. Мен, США) — композитор, диригент, скри-
паль // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 509. 
 
263
*** 
2045. Мельничук Б. Мостовий Олекса Петрович (30.03.1905, м. Підгайці) — 
диригент, учитель, політв’язень // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — 
С. 567; фотогр. 
*** 
2046. Дем’янова І. Оленчик Павло Ярославович (07.09.1970, 
м. Теребовля) — музикант // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 665. 
*** 
2047. Євгеньєва М., Попович Н. (ЕСУ) Олійник Юрій Олексійович 
(01.12.1931, м. Тернопіль) — піаніст, композитор, педагог, діяч українсь-
кої культури // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 671–672; фотогр. 
 
264
Іменний покажчик 
 
А 
Адамчук М. 950, 980, 981 
Александрович Є. 1035 
Андрійчук П. 1502 
Андрушків Б. 1387 
Антонюк В. 632 
Антонюк-Следзінська Л. А. 926 
Атаманець І., (1995, 1996) 
Афоніна А. 160, 764 
Б 
Бабій Г 1623 
Бабій-Очеретовська Н. П. (1488) 
Бабуняк Я. І. 737, 1809, (1810–
1843) 
Бабчук М. 1248,1249, (1253, 1254) 
Бабчук С. (1255, 1256) 
Баб’юк Л. 355 
Баб’як О. 608 
Баб’як П. 327, (441) 
Базалінський А. 1881, 1918 
Базиликут Б. О. 1558, (1559–1564) 
Баженов Ю. 1129 
Бай Н. 765 
Балицький М. 143 
Балюк-Горєлова О. В. (1463) 
Бандурка І. 903, 1919 
Баран Є. 1872, 1873 
Баран М. (939), 1981, 1982 
Баранюк Р. 1947 
Барвінська М. 1882 
Барвінський В. 1, 57–63,  
(64–132), 1479, (1495) 
Барна В. 766, 1294, 1321 
Басок В. 1238 
Беднаржова Т. 2 
Безкоровайний В. В. 1649, 1650,  
(1651–1679) 
Безушко О. 951 
Белякова І. 922, 1043, 1044, 1067, 
1314,1315, 1337,1338, 1359, 1407,  
1418, 1581 
Бенч-Шокало О. Г. 27, 584, 585, 
1422–1424, (1425, 1426), 1565, 
1810, 1853, 1916 
Бердей І. (1304–1307) 
Березовський В. 1247 
Бесараб М. 1092 
Бзовський Б. 1550 
Білавич Д. 622, 623, 675 
Білинська М. Л. 1676 
Білинська Р. (1997, 1998) 
Білокінь С. 1915, 1926 
Білоткач П. 370, 904 
Блаженко А. 952 
Блажкевич І. Д. (489–493), 499 
Бобровський А. 1457, (1466) 
Богдашевський Ю. 826 
Боднарук І. 1722 
Боднарчук В. 887, 888, 1183, 1269, 
1295, 1525, 1555 
Боднарчук Н. 1745 
Боїло І. (1999, 2000) 
Бойко З. 982–985 
Бойко Р. П. (733), 734–736, 737–
743, 1503, 1817 
Бойко Т. 1147, 1164, 1166, 1168, 
1181, 1184–1188, 1208, 1225, 1249, 
1258, 1270, 1374, 1381, 1504, 1526,  
1647 
Бойчук Н. 905, 1582 
Боков А. 1360 
Боков О. 1317 
Болехівський П. (1880–1887) 
Болотний М. 1531, (1532, 1533) 
 
265
Болотний С. (1292), 1293, (1294–
1303) 
Бондар В. 1084, 1085 
Бондарук Л. 1846 
Бондарук П. 970, 971 
Борисова С. 1592 
Борушенко-Моро Л. (2001, 2002) 
Борчук М. 827 
Бояновська Л. 1028, 1932–1938, 
1948 
Братасюк М. 403 
Брега Г. 953 
Брездень М. 860, 861, 891 
Бригідир Н. 817, 841, 1045, 1068, 
1148, 1271, 1322, 1339, 1388 
Бубній П. 849, 862, 1020 
Будний В. Б. (2003, 2004) 
Буйлова А. 1527 
Буката Г. 901 
Буланенко І. 1600 
Булат Т. П. 198, 201, 495 
Булка Ю. 267 
Бульба (з дому СОС) Л. Я. (2005, 
2006) 
Буняк С. 1880 
Бурма В. 852, 954, 955 
Бурміцький О. (471–476) 
Бурчик М. 521 
Буяк Я.1272 
В 
Ваврик О, 1894 
Валігура К. 544 
Вандзеляк Г. 935 
Василевич В. В. (1565–1568) 
Василик С. 43 
Василишин О. 161 
Василишин Я. 668 
Василів П. 1854 
Вауліна О. 1624 
Вацик А. 407, 1197, 1239, 1293, 
1296, 1354, 1358, 1361, 1396, 1399, 
1413, 1501, 1597, 1601, 1621, 1625 
Велеховська Н. (2007, 2008) 
Велиган Я. 483 
Вербицька Г. 906 
Вербицька Т. 1069, 1375, 1626, 
1627 
Вербицький М. (91) 
Вергун К. 624 
Вериківська О. 133, 1478 
Вериківський М. І. (133–175), 
1478, (1494) 
Вермінський В. (1308–1314) 
Верней В. 1534, 1535 
Верстта А. 1297 
Вершигора М, 371, 372 
Весна Х. 419, 821, 1161, 1538, 
1586, 1711, 1886, 1996, 1998, 2004 
Виннічек М. 562 
Виспінський І. 644, 699, 700, 863, 
864, 1110 
Витвицький В. 1695 
Вівчарівський Б. (1569–1571) 
Вікалюк Р. (1315–1318) 
Вільхова С. 118 
Вістовський О. 1121, 1705 
Вітер В. 907, 1376 
Вітошинська Л. 1939 
Вітошинський Й. С. (494–515) 
Вовчак І. 1319, 1320, (1321–1331) 
Вогненко С. 1505 
Водянний Б. О. 16, 33, 130, 175, 
215, 230, 288, 390, 515, 711, 732, 
1675, 1715, 1779, 1790, 1799, 1869, 
1956 
Вознюк А. 1093 
Волинець Н. 956, 999, 1812, 1818,  
1819, 1983 
Волинський Б. 1851, 2006, 2008,  
2019, 2023, 2029 
Волошин Л. 77 
Волошин С. 625 
 
266
Волощук Ю. 18,19, 78, 221 
Воробйов О.(936) 
Вороняк М. М. (516–519), (889) 
Врублевська В. 670 
Г 
Г. К. 1801 
Габрук З. 1106 
Гавида Н. 1259 
Гавриленко Я. 767, 1183 
Гаврилюк І. 1332–1336, (1337–
1350) 
Гаврильцьо І. 408, 2001, 2015, 
2017, 2033 
Гадомська Л. 1149, 1165, 1309, 
1408 
Гадомський О. 768 
Гайва М.–Д. (26) 
Гайворонський М. І. (48), 1680–
1683, (1684–1717) 
Гайда В. 923 
Гайда П. 1865 
Гайдукевич О. 1573 
Гайдукевич Я. 1651, 1663, 1664 
Гайдуківський О. 676 
Гак А. 633, 1226, 1260, 1273 
Галичанка О. 1251 
Галій Н. 1505 
Галішевський А. 1088 
Гамкало І. 518, 587, 1797, 1841 
Ганущин С. 1728 
Гармасій О. 1548 
Гачевська С. 943 
Гашек Ф. 662 
Гвоздикевич Г. (935) 
Генсірук С. 658, 677 
Герасимова-Персидська Н. О. 135 
Герасимович-Когут Г. В. (520–
526) 
Герета І. 180, 206, 609, 610, 655, 
678 
Герета О. 176–179,(180–185), 
(1572–1575) 
Гецевич М. 145 
Гладун Л. 1984 
Гловіцька О. 1616 
Гнатейко З. (955) 
Гнидь Б. 1889 
Гнопко З. (2009, 2010) 
Говіка В. (2011) 
Годзілевська Г. 275 
Голик І. 1029 
Голинський М. 69 
Головацький З. І. (1039) 
Головацький І. 44 
Головащенко М. 545, 618, 634, 
645, 865, 1685 
Головин Б. 259, 1763, 1776, 1811,  
1814, 1821, 1822 
Голод І. 646 
Голод С. (2012) 
Гонта Г. 546 
Гадомський О. 768 
Гончарук О. 640 
Горак Р. 234, 235 
Горак Я. 234, 235, 326 
Горбаль Н. 1764 
Гордійчук М. 113 
Горняткевич А. 1975, 1985 
Городиський Л. 858, 1871 
Горохівська С. 1464 
Горчинська О.804 
Горчинський А. А. 745–760, (744, 
761–804) 
Господин А. 1802 
Готовський В. 810 
Гофман І. 329 
Гошуляк Й. Г. 1888–1890, (1891–
1903) 
Грабовський В. 11, 57, 99, 1562, 
1563 
Грабовський О. 462 
Градоблянська Т. 1150 
 
267
Гречаний О. 1415 
Грещук Г. 455 
Григорович І, (593–599) 
Григорьев В. Ю. 232 
Гриневич В. 635 
Гриньків О. 1874 
Грица С. 34,35 
Грицай В. Б. 1163–1166, (1162, 
1167) 
Грицишин В. 986 
Грінченко С. 1070 
Грушоватий П. 45 
Груб’як В. Д. 20, 36, 857, 866, 
1427–1437, (1438, 1439), 1976 
Груб’як Д. В. (901–920) 
Гудзьо Г. 1580 
Гук Р. 1506 
Гулько Я. 769 
Гультай-Лесів Г. 1823 
Гуменюк А. 1033 
Гуменюк М. 481 
Гуменюк П. (2014, 2015) 
Гусар З. 568 
Густенко Л. 1046, 1071 
Гуцал М. 1291 
Гуцул О. 1351, 1352, (1353) 
Гущак І. 1729 
Д 
Давидов Є. П. (1522–1524)  
Давидов М. 1072 
Давидова І. 828 
Дашкієва У. 1362 
Демків Б. 520, 770 
Дем’ян Г. 28, 50, 53, 79, 280, 303 
Дем’янова І. 264, 1083, 1224, 1303, 
1350, 1395, 1404, 1538, 2046 
Деркач І. 661 
Джуровський С. 957 
Дитиняк Р. (2018, 2019) 
Дичко Б. 958 
Дідик Т. С. 805, (806–815) 
Дікальчук А. 951 
Дмитрук Г. 1274 
Дністеренко М. 663 
Дністеренко Я. 1775 
Добіжевський С. 1111 
Добридень Б. 1354, 1358, 1621 
Добровольський М. 391, 409, 1130 
Довгий А. 1298 
Дольницький З. (2020, 2021) 
Домбрович Т. 794 
Доможирова Г. 1603 
Дорош Н. 1950 
Доскоч І. 1048, 1066 
Драбик М. В. 1467 
Драгомирецька О. 1963 
Дремлюга М. 262, 263 
Дригуш Н. 80 
Дрібнюк Р. 12, 21, 22, 23 
Друневич М. 1236, 1257 
Дубас Л. 1964 
Дубинка П. 330 
Дуда І. 81, 236, 259, 331, 532,  
533, 592, 771, 1011, 1563, 1665,  
1666, 1795, 1940, 1965, 2002,  
2010, 2013, 2044 
Дудар С. 987 
Дудка А. 1151 
Дружинський В. 82 
Дунець В. (1387–1395) 
Дунець С. 1232–1234, 1257 
Дутчак В. 479 
Дяків І.959 
Є 
Євгеньєва М. 853, 854, 920, 2047 
Євтушенко О. 1605 
Єлагін Є. 807 
Єфименко Н. 162, 647 
Ж 
Ждан В. О. 1112 
Жданкін В. 921–925, (926–934) 
 
268
Жеграй Б. 1169 
Животенко А. 811 
Жук Г. 65, 1723 
Жук О. 1113 
З 
Заборовська Д. 311 
Загайкевич М. 3, 268, 290, 312, 382 
Зайко М. 1012, 1190, 1440–1450, 
(1451), 1855 
Залеський О. 611 
Залізний В. 456, 795 
Заморська Л. 1368 
Зарудна І. 83 
Заяць Р. 772 
Заячківська-Гаврилюк І. (2022, 
2023) 
Зварич Н. 948 
Звіздарик Н. 237 
Зілінський В. П. 1452–1454, (1455, 
1456) 
Зінчишин І. 858 
Злонкевич Я. 477, 478, (479, 480) 
Змієвський С. 222 
Зозуляк Є, 752, 1158, 1323–1325, 
1331, 1508, 1537, 1824 
Зубеляк М. 626 
Зубик М. 862 
Зуляк В. О. (1026–1035) 
Зюбровська Н. 627, 655, 674, 680, 
720 
І 
Іванків О. 1966 
Іванків С. 1920, 1967 
Іванко Н. К. 714 
Іванов П. 1032 
Іваноньків Б. М. 887–889, (885,  
886, 890–900) 
Іванців О. 961 
Іваськів Р. 1073, 1240, 1276 
Івашків Д. 1509 
Ігнатенко М. С. 1477 
Іздепська М. 484, 847 
Ізотова Л. А. (1263), 1264–1267,  
(1268–1284) 
Ільків А. (1576–1579) 
Ільницька Л. 1730 
Інкальятті М. 662 
Ї 
Їжак В. І. (1904–1910) 
К 
Кавка М. 1875 
Кадилко А. 1355 
Калинюк М. 751 
Калинюк О. 1641 
Кальмучин-Дранчук Т. 270 
Каменюк О. 960 
Каня Я. 1506 
Капустинська Т. 547 
Кардаш В. І. 1844, 1845, (1846–
1852) 
Кардаш П. 1892 
Касіян В. 1614, 1615 
Катеринюк Л. 114 
Кашкадамова Н. 67,119 
Квітка О. 1326 
Квітковська Н. 1277, 1366 
Кедрин І. 1725 
Келдыш Ю. В. 126, 170, 246, 309, 
360, 707 
Киба П. 855, 856, 859, 867 
Кир’янчук І. (972) 
Кияновська Л. 87, 120, 681, 1425, 
1426 
Кізима Р. 989 
Кіцила Ю. (1536–1538) 
Клачинська М. 881, 1619, 1628 
Клевчук Й. 850 
Клименко В. 1629 
Климків В-П. Г. (1853–1863) 
 
269
Климчук Б. К. 402–406, (407–419), 
739, 835 
Климчук Г. 1310 
Клос С. 796, 929, 1086, 1333, 1398, 
1405, 1618 
Клочак О. 1363 
Кміть О. 15, (1539–1541) 
Ковалевський М. 868 
Ковалів І. 68 
Коваль В. 10, 40 
Коваль С. 682 
Коваль М. 909 
Ковальков Ю. 849 
Ковальський Б. 1122, (2024, 2025) 
Ковальчук Л. 2026, (2027) 
Ковальчук П. 1013, 1696 
Коверко О. 937, 940, 1191, 1227, 
1241, 1250, 1266, 1278, 1279 
Козак І. (2028, 2029) 
Козачок М. 582 
Колесниченко М. 754 
Колівошко О. 1731 
Колодій Я. 292 
Колопенюк М. 1252, 1253, 1255 
Комарницький І. 990 
Конашевич-Сагайдачний В. 84 
Кононович І. 1114 
Копанська Д. 924, 1583 
Копилова С. 893 
Кордіані Б. 761 
Корженевський Л. (1285), 1286,  
1287, (1288,1289), 1290, (1291) 
Корінь В.-Ю. (2030, 2031) 
Корницький Є. П. 528–530, (531–
539), 1167 
Корнієнко О. З. 762 
Корній Л. 32, 62, 85, 265, 1479, 
1480 
Королевич-Вайдова Я. 662 
Королюк Є. (2032) 
Королюк Н. 137 
Корчевська В. 1630 
Косач О. 332 
Косенко І. (2034, 2035) 
Косовська У. 1364 
Коссак В. А. (600–607) 
Коссак М. А. (186–197) 
Костецький І. 1986 
Костишин Л. 1049, 1094, 1334 
Костюк Н. 1860 
Костюк Р. 1050, 1311 
Костюк С. 683 
Кот С. 1845, 1892 
Которович Б. 1468 
Кравченюк О. 613 
Кравчук Г. 86 
Крамар Р. 51, 928, 1316 
Красновська Л. 1051, 1131, 1305 
Краснопольський І. 146, 740, 836 
Крем’янчанка Н. 147, 929 
Кречко М. 333, 1813, 1825 
Кривецький М. 1571, 2033 
Кривицька Л. 601, 614 
Крип’якевич І. 2 
Криштальський О. 88 
Кріль М. 1382, 1383, (1384–1386) 
Кріль М. 684 
Кройтор Ю. 1026, 1030, 1031, 1458 
Круз В. 1400 
Крупницький Л. 930 
Крушельницька Г. А. (717–732) 
Крушельницька С. А. (92), (608–
716) 
Крушельницький А. (25) 
Крушельницький М. 1654 
Кубійович В. 127, 174, 197, 229, 
247, 257, 285, 513, 710, 1672, 1713, 
1749, 1777, 1786, 1806, 1868, 1878, 
1953, 1972, 1991 
Кудляк І. 1299 
Кудрицький Л. В. 128, 171, 195, 
200, 213, 227, 248, 255, 283, 305, 
358, 388, 511, 550, 551, 565, 587, 
589, 597, 606, 708, 729, 803, 813, 
 
270
1561, 1674, 1714, 1750, 1778, 1787, 
1797, 1841, 1879, 1900, 1907, 1926, 
1954, 1975, 1992 
Кузик В. 1401 
Кузик Л. 869, 910 
Кузнєцова Н. 1132 
Кузьменко О. 46 
Кулик Н. 940, (941, 942) 
Куликівський А. 1646 
Кульчицький О. 1580, (1581–1586) 
Кумановський М. (198–200) 
Купчинський Є. І. (201–216) 
Купчинський О. 207 
Купчинський Р. Г. 1718–1721 
(1722–1754) 
Кураш І. (590) 
Кусень Б. 457, 1766–1768 
Кухарук Б. (591, 592), 991 
Кучер М. 89 
Кучма Р. 334, 335 
Кушнерик Г. 562, 1439, 2029 
Кушнір Б. 685 
Кушніренко А. М. 540–542, (543–
552), 1667 
Кушніренко В. А. 716 
Кушнірик М. (1542, 1543) 
Кушнірук А. 686, 1383, 1384 
Кушнірук З. 773, 1264 
Л 
Л. М. 1971 
Лабата Н. 1587 
Лабатий П. (1587) 
Лагодинська-Залеська Г. 1655 
Ладиженський М. 336 
Лазо С. 1396–1398 
Лань О. 1588 
Ласовська Є. (2036, 2037) 
Ласовська-Соневицька О. (2038, 
2039) 
Левенець І. (1489), (1544–1546) 
Левенець П. 522 
Левицька Л. 485, 1053 
Левицький І. (19), (217–231) 
Левицький М. Л. (2040) 
Левицький М. О. (2041) 
Левченко Н. 24 
Левчук М. 90 
Левчук Т. 1576, 1577 
Легкун О. 543 
Лемішка Н. В. (816–821) 
Лемішка О. 1215 
Лемішка Я. П. 1212, (1213–1224) 
Леник В. 1960 
Ленчишин А. О. 715 
Ленчук Р. 556, 972, 1087 
Леонтієв П. 453 
Лепкий Б, (48), (1728) 
Лепкий Л. (450), 1755–1757, 
(1758–1780) о. Лепкий С. 449 
Лещишин О. 944, 1161 
Ливня А. О. 716 
Лисевич М. 758 
Лисенко І. 337, 1958, 2040 
Лисенко М. В. 293 
Лисько З. 31, 91, 276 
Литвин М. 181, 182, 354, 1575 
Личук О. 373, 1001, 1002, 1014, 
1021, 1022, 1706 
Ліберний О. 148, 374, 380, 392, 
941, 962, 1023, 1054, 1300, 1327, 
1328, 1895 
Лінчевська С. 797, 1095 
Ліпінський К.-Ю. (232–253) 
Лісанкова Л. 931, 1055, 1078, 
1335, 1336, 1340, 1409 
Ліщук Р. 1511 
Логвин В. 1031 
Лозинська Л. 687 
Лотоцький А. (440) 
Лотоцький В. 242 
Лотоцький В. Є. (2042) 
Лубкович М. 375 
 
271
Лугофет М. 1123 
Лужецька І. 92, 675, 688 
Лукачат М. 243 
Лукащук Л. 1390 
Лукіянович Д. 338 
Луців В. 1250, 1251 
Лучка О. 1115 
Лучканін В. 628 
Любович П. (254–259) 
Людкевич С. 70, 71, 138, 139, 202, 
203, 233, 271, 282, 295, 304, 314, 
315, (573), 615, 616, 1656, 1657, 
1687, 1784 
Лясоцький Ю.–К. (2043) 
Ляховський І. 534, 671, 1951 
М 
Мадзій І. 478, 1003, 1952 
Мазепа Л. 13, 93, 94, 131, 1564 
Мазурак Я. 1780, 1994 
Мазуркевич М. (445) 
Майданська С. 636, 650 
Макода П. 298 
Максимович О. 95 
Малицька К. 649 
Маліборський М. В. 260, 261, 
(262–264) 
Маліманова Н. Л. (822),  823–825, 
(826–838) 
Малкович І. 932 
Мальцев О. 472 
Мандій В. 1498 
Маргалик В. 1593, 1598, 1599 
Мартинович Л. 957 
Мартиновська Р. 1120 
Мартинчук М. 870 
Маруняк О. 920, 1161, 2011 
Марченко Л. Ф. 1679 
Марченко О, (1399–1404) 
Марчук Л. 640,  
Маслій М. 756, 757, 759, 760, 774, 
871, 872, 925, 1180, 1215, 1286, 
1291, 1406, 1617, 1633 
Матвіїв З. 183 
Матейко Р. 286, 307, 526, 1689,  
1690 
Матерський М. А. (553–559) 
Матієва О. 1732 
Матола В. 1312 
Маюк Б. 1529 
Медведик П. (25), 54, 55, 96, 150, 
188, 189, 192, 193, 200, 208, 209, 
216, 220, 223, 224, 250, 251, 286, 
299, 307, 316, 339, 340, 385–387, 
424, 425, 500, 514, 517, 519, 539, 
570, 571, 599, 604, 651, 655, 664, 
669, 713, 714, 715, 721–724, 731, 
741–743, 829, 838, 890, 894, 978, 
979, 1000, 1031, 1192, 1481, 1658–
1660, 1677, 1678, 1752, 1803, 1826, 
1866, 1905, 1907, 1910, 1911, 1912, 
1914, 1916, 1917, 1921, 1922, 1928, 
1941, 1959, 1968, 2017, 2040, 2042 
Медведик Ю. 14 
Мельник О. 689 
Мельник П. 376, 1015, 1116 
Мельник Р. 1247 
Мельничук Б. 26, 97, 184, 410, 535, 
552, 671, 815, 1133, 1159, 1307, 
1535, 1591, 1689, 1690, 1697, 1698, 
1754, 1776, 1789, 1804, 1863, 1867, 
1883, 1886, 1887, 1903, 2000, 2004, 
2024, 2027, 2031, 2039, 2045 
Мельничук І. 2041 
Мельничук Х. С. 1887 
Мельничук-Лучко Л. 761 
Метик Т. 1512 
Микитюк О. (2044) 
Миколаєнко Г. 859, 873, 911–913,  
1096, 1584, 1585 
Миколів І. 946 
Миколюк М. 775 
 
272
Микуляк М. 1296, 1501, 1597 
Миронова М. 938, 1117, 1128 
Миськів І. 992 
Мисько-Пасічник Р. 1684 
Михайлевич Т. 393 
Михайленко А. 1642, 1643 
Михайленко І. 652 
Михайленко М. 808, 1098 
Михальська Л. 860 
Михальчишин Я. 17, 186, 217, 254, 
296, 381, 564, 1652, 1761, 1762, 
1783, 1864, 1904, 1957 
Миханчук М. 1074 
Михлик З. 874, 1242 
Мичко С. 637, 798, 1607 
Міжгірний В. 1856 
Міллер Л. О. 1155, 1156, (1157–
1161) 
Міщенко М. 638 
Міщишин У. 29 
Мозьопа Р. 1124 
Мокрецька Т. 690 
Моліцька Г. 264, 286, 307, 2044 
Молчанова Т. 98, 151, 341, 1568 
Монич Л. 1016–1019, 1024, 1097 
Мороз М. 1717 
Морозов В. 1588, 1589 (1590, 
1591) 
Мостовий О. П. (2045) 
Моткалюк І. 665 
Моховик Н. 875 
Мулярчук С. 377, 378, 1341 
Муха П. 1142 
Мушинка М. 99 
Мушка Н. 947 
Н 
Нагірняк Є. 1876 
Назар Л. 63 
Назарко Т. (1354–1357) 
Назарковська Н. 473, 476 
Найдюк О. 1498 
Недільський І. (1781–1790) 
Недошитко А. 1143 
Непіп П. 973 
Нижанківський Н. (91), 265, 266,  
(267–288), (443), 1480, (1791) 
Нижанківський О. (91), 289, (290–
309) 
Нижник Л. 1880, 1884 
Николишин В. 342 
Нищота Ю. (1176) 
Нівельт М. 24, 121, 163 
Новак І. 343 
Новак Н. 1134 
Новаківський О. (77) 
Новосядлий Б. 746, 763 
Носов Л. 1027 
Нудьга Г. 1890, 1893, 1897 
О 
Оверлло П. 662 
Озарук В. 1699 
Олексюк М. 1733 
Оленчик П. Я. (2046) 
Олійник В. 1692, 1700, 1701, 1707, 
1708 
Олійник О. М. 560, 561, (562, 563) 
Олійник Ю. О. (2047) 
Ольховий С. 115 
Омельченко А. 1034 
Ониськів М. 317, 344, 776, 1020, 
1857 
Онуфрів М. 1889 
Опанасенко Н. 809 
Опілянський П. 666 
Остапчук А. Я. (1911–1914) 
П 
Павлишин С. 72, 100–104, 132, 
318, 319, 345, 346, 379, 384, 1961, 
1969 
Павлів Я. 1154, 1160, 1451, 1541,  
 
273
1814, 1827–1832, 1842, 1843, 1863,  
2011 
Павлівський В. 1833 
Павлік В. 1592–1599, (1600–1612) 
Павловський Б. 1482 
Павлюк В. 347 
Паламар А, 895, 1135 
Паламарчук О. 701 
Палкова М. І. 1582 
Панасенко А. 1746 
Панчук В. 738 
Паньків Я. 1815 
Папасольї Д. 660 
Парацій В. 300 
Пархомчук Ж. 1411 
Пархомчук Я. 949, 963, 1099, 1540 
Паславський А. 994 
Пастернак Т. 25 
Пастух Р. 116, 586 
Пастушенко Н. 1196, 1216, 1499 
Патиківський Ю. 1218 
Пекун О. (1613), 1614–1622, 
(1623–1639) 
Пендрак М. 1610 
Петерзіль Н. 1391 
Петраш Б. 480, 1515, 1792, 1930,  
1931, 1943, 1944, 2037 
Петренко М. 1734, 1747 
Петриченко Г. 244 
Петрук-Попик Г. 438 
Печенюк М. 453 
Пилипчук Р. 653, 716 
Пиндус Б. 250, 501, 2021, 2041 
Півторак С. 1419 
Пінь Р. 238 
Пляцко Р. 1970 
Побережна Г. 654 
Погребенник Ф. 272, 320, 1735, 
1769, 1770 
Подільчак М. 1737 
Подкович М. 691, 692, 1367, 1370, 
1457–1472, 1499–1501, 1530 
Подольська О. 914 
Подунайчук В. 805 
Подуфалий В. М. 277, 301, 420–
451, (452–470), 995, 1682, 1702, 
1738, 1739, 1771–1773, 1796, 1805, 
1977, 1988, 1989 
Поліщук М. 755 
Поліщук Т. 748, 1611 
Полтава Л. 1848 
Полунін О. 1152 
Попова О. 693, 1056 
Попович Ж. 105, 106, 412, 536, 
639, 694, 802, 818, 1057, 1243, 
1344, 1377, 1420 
Попович Н. 2047 
Постолан О. 915 
Правдюк О. (581), 1740 
Приймаки Петро та Павло (брати), 
1640, (1641–1644), 1645 
Присіч Н. 1461 
Приступа І. 1058 
Присухіна З. 481, 482, (483–488) 
Продан І. 1703, 1741 
Простопчук О. 1118 
Прохорець О. 1212 
Процак Б. Ф. 1170, 1171, (1486), 
(1547), 1548, 1549, (1550–1552) 
Процев’ят М. 49 
Проців Л. 1059 
Прус Р. 1816, 1978, 1979 
Пундій М. 1980 
П’ятничко С. (1646) 
Р 
Радиш С. 469 
Радковський Є. 1516 
Разік Х. 1356 
Рапіта М. 1517, (1553) 
Рачок О. 164 
Репка Б. Д. (839), 840, (841–846) 
Ржевська М. 878 
Родько О. 1365, 1648 
 
274
Роздольський О. (25), (1493) 
Романенко Л. 486 
Романів О. 107 
Романко І. 1517, 1554 
Романюк М. М. 287, 308, 1751 
Россоха В. 1172, 1173, 1555, 1556, 
(1557) 
Ростоцький М. 1196, 1197 
Рубльов О. С. 73, 1726 
Рудзінський М. С. 1525–1528, 
(1529, 1530) 
Рудий Р. (1646–1648) 
Рудик В. 239 
Рудницький М. І. 617, 672 
С 
Савак Б. 502, 505, 506, 514, 1543, 
1748. 
Савельєва-Семеренко М. 778 
Савицький Р. 61 
Савка О. 1962 
Савків Л. 1849 
Савчук Б. 507 
Савчук В. 458, 884, 1079, 1080, 
1125, 1198, 1313, 1346, 1416, 1990 
Садова О. 964 
Садовська Г. 153, 537, 779, 799, 
819, 824, 830, 842, 843, 879, 965, 
1182, 1198–1202, 1214, 1219, 1228, 
1261, 1392, 1393, 1636, 1834, 1858 
Садовський В. І. (564–567) 
Садовський М. 1742 
Салига Т. 1727 
Самійленко П. 1645 
Самодала В. 522 
Сарамага Б. (1864–1869) 
Сарбей В. 7 
Сачко Я. 1229 
Свєнціцький І. 662 
Свидницький А. 289 
Семенина О. 974 
Семенчук О. 1100 
Семеняк В. 1060, 1081, 1082 
Семирозум Г. 1877 
Семчишин В. 1374, (1375–1380) 
Сивобородько М. 458, 508 
Сидоренко О. 1850, 1879 
Сидорчук Т. 225 
Сингаївський М. 348, 780 
Синенька Б. 1042, 1101–1104, 
1108, 1174, 1175. 
Синенька-Іваницька І. О. (1915–
1926) 
Синюк С. 1579 
Синюта О. 474 
Сінкевич Б. 781, 793, 1203, 1220, 
1301 
Січеславка Н. 1280 
Січинський Д. В. 310, (311–361) 
Січковська В. 1119 
Смеречанський Я. В. 362–368, 
(369–380) 
Смик В. 90 
Смик Р. (446), 470 
Смоляк О. 10, 37, 38, 40, 54, 58, 
60, 61, 62, 108, 133, 154, 265, 619, 
886, 896, 897, 900, 1066, 1473–
1495, 1520, 1545 
Смольський Я. 1835 
Снітовський О. 1743 
Собуцька В. 523, 538, 656, 782, 
801, 820, 831, 844, 845, 880, 898, 
899, 916, 1061, 1089, 1136, 1137, 
1204–1206, 1221, 1230, 1234, 
1244–1246, 1281, 1282, 1288–1290, 
1330, 1345, 1369, 1394, 1412, 1518, 
1519, 1528, 1637, 1668, 1709 
Сов’як Р. 302 
Солодка О. 1402 
Солтис В. 800
 
Соневицький І. 273, (1791), (1792–
1800), 1927 
Сорока П. 487 
Стадницький А. 1397 
 
275
Старицький М. (1927–1956) 
Стельмах Я. 1471 
Стельмащук С. І. 30, 109, 424, 425, 
568–581, (582–587) 
Степанченко Г. 165 
Стешко Ф. (2) 
Сторожук Г. 846 
Стрільчук М. 185 
Сушкевич В. 734, 749, 785, 1275 
Схаб Н. 1541 
Т 
Тадейчук Є. 395, 488 
Тарасенко В. 396, 413, 786, 1207 
Тарнавський В. 1139 
Татарин В. 401 
Татаринцева І. 155 
Татарський С. 1126, 1949 
Твориш М. 1127 
Теленчі О. 702 
Теліщук Т. 945 
Терещенко А. 703 
Терещенко Р. 882 
Тиктор І. 59 
Тиран І. 939, 1332 
Ткач М. 548 
Ткачов С. 252, 2043 
Ткачук М. П. 1759 
Токарєв Ю. 787, 1140 
Толошняк Н. 156 
Топольницький. Г. Г. (91), (381–
390) 
Тракало В. 883, 1105, 1640 
Тракало О. 380, 414 
Троян В. 1424, 1916 
Труш Н. В. 641 
Тулянцев А. 1889 
Турула Є. Г. (442), (1801–1808) 
Турчин-Гонтківська Н. 942, 1347, 
1385, 1403, 1417 
Турянська О. 349 
У 
Улянська О. 851 
Уманець В. 157 
Уруська Г. 966 
Ф 
Фарина І. 1578 
Федик М. 1141 
Федорейко Є. 1062, 1267 
Федорук О. 1669 
Федун М. 725, 726, 1036 
Фейгін Я. 549 
Филь О. 921 
Фіголь Р. 1669 
Філоненко П. 110, 1704 
Фільц Б. 111, 122 
Форгель М. 1472 
Фрайт О. 279 
Франків М. 704, 1109 
Фунтяк П. 1893 
Х 
Хаварівський Б. 835 
Хаймець О. 166, 1086, 1088, 1090, 
1091 
Ханас В. 250, 252, 2043 
Ханас М. 539, 1546 
Хім'як В. А. 1466 
Хміляр Л. 590, 696 
Хмурич Т. М. 1005–1010, (1011–
1020) 
Хобза В. 832 
Хома В. 460, 489–493, 496–498, 
510, 1760 
Храмов Г. 1569, 1570 
Хрестинів В. 399 
Ц 
Цепенда К. Я. 1870, (1871–1877) 
Цигилик О. 1814, 1838 
Цісик Є. О. (588, 589) 
 
276
Ч 
Чайківський М. 919 
Чайковський М. 323, 324, 350, 
(576) 
Чарнецький С. 603 
Черемшинський О. 667, 727, 1744 
Черепанин М. 325 
Чермак Л. 1358, (1359–1365) 
Чернецький С. 191 
Чернихівський Г. 141, 240, 241, 
250, 415, 416, 419, 461, 543, 552, 
553, 557, 558, 815, 934, 975, 976, 
1591 
Черняк С. 1366, 1367, (1368, 1369) 
1370, (1371–1373), 1462 
Черченко Ю А. 73, 1726 
Чічка-Андрієнко К. А. (1957–
1974) 
Чорна О. 525, 789, 1223, 1231, 
1287, 1302, 1348, 1349, 1357, 1371 
Чорна Н. 967 
Чорненька М. 1553 
Чорній О. 1120 
Чорновол І. 629 
Чорномаз О. 837 
Чорпіта Я. 1924 
Чуйко О. 117 
Чуйко Т. 167 
Чупровська О. 591, 997 
Ш 
о. Шаварин М. 286, 307, 968 
Шалайський В. 1946 
Шалата М. 1559 
Шамлі М. 1405, 1406 
Шахова Л. 790 
Швак С. 356 
Шевченко Т. 1590 
Шевчук Ф. 351, 352 
Шелеп І. М. 1469 
Шергей Г. 1178–1180, 1182, 1184, 
1186, 1202, 1205, 1208, 1235, 1256, 
1284, 1373 
Шеремета І. 1163 
Шимків П. 1485 
Шостак Й. 1891, 1898 
Шот М. 697, 933, 1064, 1144, 1209, 
1265, 1386, 1410, 1414, 1638 
Шподарунок Н. 630, 657 
Штокало З. П. 1975, (1976–1994) 
Штокалко Я. 977 
Штраус Р. 662 
Штундер З. 70, 71, 138, 139, 202, 
203, 233, 271, 282, 295, 304, 314, 
315, 615, 616, 1656, 1657, 1687, 
1784 
Шудря М. 1670 
Шуль-Бевська І. 631, 848 
Шумило Л. 1037 
Шурова Н. С. 142, 158, 159 
Шустрова Т. 1639 
Щ 
Щербак Л. 713, 821, 1154, 1535, 
1914, 2037 
Щербак Т. 1065 
Щербаков І. В. 1683 
Ю 
Юрса Г. 969, 1038 
Юхно-Лучка М. 840, 1372 
Я 
Явний М. 834 
Яворський Г. 1789, 2035 
Якимець-Градоблянська Г., 791 
Якубовський В., 475, 476 
Янків В., 1710 
Янковий М., 792 
Янович (Курбас) С., (439) 
Янюк В., 670 
Ярема С., 1662, 1961 
 
277
Яросевич Л. І., 1899 
Ярославенко Я., 353 
Ярошенко І., 1210 
Ярчук В., 643 
Ярчук О., 1145 
Ясиновський Ю. 292 
Яснюк І. 1410, 1413 
Яценяк М. 1774 
Ячмінський В. 1459 
 
 
278
Зміст 
Від укладача..........................................................................................................3 
Смоляк О. МУЗИЧНА ТЕРНОПІЛЬЩИНА..................................................4 
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА....................................................................................43 
Історичні умови розвитку музичної культури на  
Тернопільщині..................................................................................................43 
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО................................................................................44 
Українська народна музична творчість..........................................................45 
Музичний фольклор. Теорія музичного фольклору...........................................46 
Народні пісні. Збірники народних пісень із нотами...........................................48 
Композитори....................................................................................................48 
Барвінський Василь Олександрович (20.02.1888–9.06.1963) — 
український композитор, піаніст, музикознавець, педагог, доктор 
мистецтвознавства.........................................................................................48 
Вериківський Михайло Іванович (20.11.1896–14.06.1962) — 
український композитор, диригент, педагог,  
заслужений діяч мистецтв УРСР…..............................................................54 
Герета Олесь (22.06.1902–1.05.1974) — український  
поет і композитор..........................................................................................58 
Коссак Михайло Андрійович (8.04.1874–15.06.1948) — композитор і 
диригент..........................................................................................................59 
Кумановський Микола (1846–18.11.1924) — цитрист, 
композитор.....................................................................................................60 
Купчинський Євген Іванович (19.06.1867–28.08.1938) — 
український композитор, хоровий диригент,  
цитрист............................................................................................................61 
Левицький Іван Омелянович (16.11.1875–8.04.1938) — український 
композитор, диригент і педагог...................................................................63 
 
279
Ліпінський Кароль-Юзеф (30.10.1790–16.12.1861) —  
польський скрипаль і композитор................................................................65 
Любович Петро (1826–1869) — український композитор, 
диригент..........................................................................................................67 
Маліборський Микола Васильович (18.12.1915) — музикознавець,  
педагог, хоровий диригент, композитор.....................................................68 
Нижанківський Нестор Остапович (31.08.1893–12.04.1940) — 
український композитор, музичний критик…............................................69 
Нижанківський Остап Йосипович (24.01.1863–22.05.1919) —  
український композитор, хоровий диригент,  
громадський діяч...........................................................................................72 
Січинський Денис Володимирович (2.10.1865–26.05.1909) — 
український композитор, диригент і музичний діяч…..............................76 
Смеречанський Ярослав Васильович (18.04.1909–2002) —  
композитор, диригент....................................................……........................81 
Топольницький Генрик Генрикович (7.07.1869–1920) — український 
композитор, хоровий диригент, музичний  
і громадський діяч.........................................................................................83 
Сучасні композитори Тернопільщини.......................................................84 
Ліга тернопільських композиторів.......................................................................84 
Климчук Богдан Каленикович (10.07.1945) — композитор, педагог, 
голова крайової організації Національної ліги українських 
композиторів.....................................................................….........................85 
Подуфалий Василь Михайлович (7.05.1941–20.05.2000) — 
композитор, літературознавець, фольклорист,  
диригент, громадський діяч..........................................................................88 
Бурміцький О.........................................................................................................92 
Злонкевич Я............................................................................................................93 
 
280
Присухіна З............................................................................................................93 
Диригенти........................................................................................................94 
Блажкевич Ілько Дмитрович (7.08.1873–1943) — диригент, культурно-
громадський діяч...........................................................................................94 
Вітошинський Йосип Сильвестрович (15.06.1838–24.01.1901) — 
диригент, громадсько-освітній діяч, священик…......................................95 
Вороняк Микола Михайлович (27.12.1922–26.06.1974) — диригент, 
самодіяльний композитор............................................................................97 
Герасимович-Когут Ганна Володимирівна (21.02.1899–4.05.1989) — 
діячка українського хорового мистецтва, диригент-аматор, 
фольклористка..............................................................................................98 
Корницький Євген Петрович (7.10.1938) — диригент, хормейстер, 
народний артист України 
(2002)...............................................................……………………………..99 
Кушніренко Андрій Миколайович (17.10.1933) — хоровий диригент, 
композитор, фольклорист, педагог,  
громадський діяч, народний артист УРСР (1973)....................................101 
Матерський Микола Антонович (3.09.1915–30.03.2006) — диригент, 
фольклорист.................................................................................................103 
Олійник Орест Михайлович (24.11.1938–23.11.1998) — музикознавець, 
диригент, педагог, заслужений діяч  
мистецтв України (1997)............................................................................105 
Садовський Володимир Іванович (18.08.1865–1940) —  
диригент, музичний діяч і критик, священик...........................................106 
Стельмащук Степан Ількович (8.10.1925) — хоровий  
диригент, фольклорист, педагог.................................................................107 
Цісик Євген Олексійович (9.09.1897–24.09.1956) —  
український диригент і педагог..................................................................109 
 
281
Кураш І.................................................................................................................109 
Кухарук Б..............................................................................................................110 
МУЗИЧНЕ ВИКОНАВСТВО........................................................................110 
Вокальне виконавство................................................................................110 
Григорович Іван (1876–3.04.1937) — оперний та камерний співак,  
диригент, педагог........................................................................................110 
Коссак Василь Андрійович (12.02.1886–23.05.1932) —  
оперний співак, режисер, театральний діяч..............................................111 
Крушельницька Соломія Амвросіївна (23.09.1872– 
16.11.1952) — співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, 
заслужений діяч мистецтв УРСР (1951)....................................................112 
Крушельницька Ганна Амвросіївна (18.08.1887–13.05.1965) — 
українська співачка…..................................................................................122 
Сучасні співаки Тернопілля..........................................................................124 
Бойко Роман Петрович (20.05.1942) — український співак  
і педагог, заслужений артист України (1989)...........................................124 
Горчинський Анатолій Аркадійович (22.07.1924–6.01.2007) — 
композитор, виконавець власних пісень, режисер, народний  
артист України (1994)..................................................................................125 
Дідик Тамара Софронівна (17.09.1935) — українська  
співачка, народна артистка УРСР (1975)..................................................130 
Лемішка Наталія Василівна (25.02.1962) — співачка (колоратурне  
сопрано), заслужена артистка України (2002).........................................132 
Маліманова Наталія Леонідівна (17.04.1955) — співачка (сопрано),  
актриса, заслужена артистка України (2000)...........................................133 
Репка Борис Данилович (9.07.1971) — співак (тенор), заслужений 
артист України (2000)................................................................................135 
 
282
ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО. АНСАМБЛІ. КАПЕЛИ.  
ХОРОВІ КОЛЕКТИВИ...................................................................................137 
Капели бандуристів......................................................................................137 
Струсівська заслужена капела бандуристів України  
«Кобзар» (1957)...........................................................................................137 
Іваноньків Богдан Михайлович (20.01.1945) — художній керівник 
заслуженої капели бандуристів України «Кобзар», хормейстер, 
педагог, заслужений артист України (1987).............................................139 
Губ’як Дмитро Васильович (18.03.1982) — бандурист-вокаліст,  
композитор, член Національної спілки кобзарів України (2003)...........141 
Жданкін Василь Олександрович (23.05.1958) — кобзар.................................143 
Хорові колективи..............................................................................................145 
Жіночі хори..........................................................................................................145 
Мішані хори.........................................................................................................145 
Чоловічі хори.......................................................................................................147 
Хорова капела «Боян».........................................................................................147 
Народна аматорська чоловіча капела «Гомін» (м. Заліщики).........................149 
Добровлянський народний хор..........................................................................149 
Хмурич Теодор Миронович (20.06.1931) — музикант, диригент,  
заслужений працівник культури України (1967)......................................149 
Мельнице-Подільський оркестр народних українських 
інструментів.................................................................................................151 
Зуляк Василь Олександрович (19.08.1921–20.07.1992) — диригент,  
музичний діяч, заслужений працівник культури УРСР (1966)...............151 
Дитячі хори.........................................................................................................153 
Народна хорова капела «Зоринка».....................................................................153 
Дитячі пісенні конкурси, фестивалі...................................................................155 
Кременецький молодіжний камерний хор ім. Ю. Словацького......................156 
 
283
Фольклорно-етнографічні колективи...........................................................157 
Фольклорно-етнографічний ансамбль «Намисто»...........................................158 
Народні аматорські жіночі ансамблі.................................................................158 
Вокальні ансамблі........................................................................................159 
Ансамбль «Медобори»........................................................................................159 
Ансамбль «Ватрівчани»......................................................................................160 
Духові оркестри............................................................................................161 
Міллер Леонід Олександрович (25.11.1947) — диригент, композитор, 
художній керівник «Оркестри Волі» (1993–1999), член  
Національної ліги українських композиторів (1993)...............................162 
Грицай Володимир Богданович (15.05.1956) — діяч  
культури, заслужений працівник культури України (2005), 
директор Тернопільського муніципального  
духового оркестру «Оркестра Волі»..........................................................163 
ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА ФІЛАРМОНІЯ (1939)............................165 
Лемішка Ярослав Петрович (26.07.1961