close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Думи, балади

код для вставкиСкачать PDF 0,39 Mb Скачать doc 0,10 Mb
  Думи  

    Думи   -  це  самобутні  епічні  та  ліро-епічні  твори  про  боротьбу
 українського   народу   проти   поневолювачів,  суспільно-політичне  і
побутове  життя  людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи  ліри.  
  Назва  "дума"  виникла ще за праслов'янських часів і означала "думка", 
"мислення".   Провідна   риса   українського   історичного  епосу - це
  патріотизм,  дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі поневолювачам.
   Пізніше  словом "дума" почали називати велику за розміром епічну пісню  героїчного  змісту.  В  сучасному  значенні  термін утвердився завдяки  старанням відомого етнографа М.Максимовича на початку ХІХ ст.
Характерні особливості дум:
1) зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;
2)  нерівноскладовість рядків;
3)  дієслівне римування;
4) вони не мають строфічної будови;
5)  поділ на періоди (тиради);
6) для надання цим творам образності вживають народнопоетичні засоби: постійні епітети, заперечні порівняння, персоніфікації, поетичні паралелізми, тавтологію, повтори, риторичні запитання, символи тощо;
7) мають своєрідну композиційну будову: 
* заспів (заплачка)- пролог, 
* експозиція, де вказується місце,   час,  обставини  дії,  називаються  головні  герої;  
* сюжет  - розповідь  з  ліричними  відступами; 
* повтори; 
* кінцівка(славословіє)  - прославляння героїв, побажання  слухачам;
8) виконуються  думи  в  супроводі  бандури, кобзи  чи ліри;
9) виконуються речитативом -  своєрідним  індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації;
10) ретардація(композиційний прийом, який полягає у штучному уповільненні розгортання сюжету, дії шляхом введення в художній твір вставних сцен та епізодів, описів природи і т. ін.;
11)  усне поширення і зберігання;
12) варіантність тексту;
13) певне дотримання правдивості життєвих фактів. 

Кобзарське мистецтво України
Виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками  відповідно до  того,  в супроводі  яких музичних
інструментів - кобзи, бандури чи ліри - звучать ці твори. Кобзарів за їхню суспільно значущу роль називають Гомерами
країни на честь славетного грецького поета, автора епічних поем "Іліада" та "Одіссея". Яскраві образи народних співців
змалював Тарас Шевченко у вірші "Перебендя" та поемі "Гайдамаки". Здебільшого кобзарі були сліпими від народження або втрачали зір у полоні, тож змушені були мандрувати разом із хлопчиками-поводирями. 

Кобзарство - унікальне мистецьке явище, що засвідчує особливу пісенність та волелюбність нашого народу. Витоки його сягають глибини століть. Ще в XI ст. на фресках Софійського собору зображено народного співця з кобзою в руках. Найбільшого значення кобзарство набуло з виникненням Запорозької Січі в XV - XVI ст., про що свідчить відома народна картина, де зображено козака Мамая з бандурою. 
 Під час визвольної боротьби кобзарі завжди були з народом, підтримували його бойовий дух. 
 Найвідомішими кобзарями XIX ст. є Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Грищенко-Холодний, Гнат Хоткевич, Федір Кушнерик, Гнат Гончаренко, Андрій Шут.
    Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжниці на Чернігівщині в родині кріпака. Батько Остапа був сліпим, грав на скрипці і цим заробляв на хліб. На четвертому році життя втратив зір і Остап. У 15 років хлопця віддали в науку до кобзаря. Вересай виявив надзвичайне музичне обдаровання, добру пам'ять, тож досить швидко опанував репертуар. Але кобзарську майстерність удосконалював упродовж усього життя. 
    Остап Вересай мандрував по всій Україні, зворушуючи слухачів майстерним виконанням народних дум та пісень. Ще за життя став відомим далеко за межами України, особливо після того, як був запрошений Миколою Лисенком на III Археологічний з'їзд у Києві, де його спів слухав відомий французький професор Альберт Рамбо, а потім популяризував ім'я талановитого українця в Європі. 
  Жив Остап Вересай у поневіряннях і злиднях, не маючи помешкання, аж поки відомий етнограф Павло Чубинський на громадські гроші придбав йому оселю в селі Сокиринцях на Чернігівщині, де він і помер у 1890 році. 
    Кобзарів завжди дуже шанували в народі, допомагали їм чим могли. У романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада" безіменного кобзаря звали Божим чоловіком, що підкреслювало духовну чистоту персонажа. 
   У XX ст. кобзарське мистецтво не занепало завдяки зусиллям Єгора Мовчана, Павла Носача, Євгена Адамцевича. Останній створив знаменитий "Запорозький марш". За часів сталінських репресій більшість кобзарів знищили. У 1932 році за розпорядженням урядовців у Харкові на нараду зібрали двісті кобзарів, після чого вони безслідно зникли.  
    Кобзарське мистецтво набуло розвитку наприкінці 80-х років XX століття. У 1989 році у селі Стрітівці Кагарлицького району на Київщині було відкрито школу кобзарів, з якою тісно пов'язали долю талановиті сучасні митці - брати Василь та Микола Литвини. Представником чернігівської кобзарської школи є Василь Нечепа, який представляє музичне національне мистецтво і багато розповідає про Україну на своїх концертах в Європі та Америці. У Переяславі-Хмельницькому відкрито музей, де представлено чимало речей кобзарів XIX - XX століть, зокрема й Остапа Вересая, лише кобз і бандур зібрано більше тридцяти. 


 Балада -   невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.
   У давнину баладами супроводжувалися танці. Пізніше спів відділився від танцю і балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом літератури.
Характерні особливості  балади:
 1) зображення героїчної або фантастичної (переважно трагічної) події з життя головного героя;
 2) у центрі сюжету - лише одна подія з життя головного героя,
 3)  лаконічність оповіді; 
 4) незначна кількість героїв;
 5) віршова форма;
 6) зачин - звертання до персонажа, раптове повідомлення про незвичайні пригоди, драматичні колізії, трагічні випадки, що справляють сильне емоційне враження на читача;
 7) ліричний елемент подається у поєднанні з епічним; 
 8) наявні естетичне відображення дійсності;
 9) романтична піднесеність, 
 10) елементи фантастики; метаморфози-перетворення, персоніфікація рослин і явищ природи; 
 11) моралізаторство - повчальний потенціал у вигляді кари або запізнілого каяття злочинців;
 12) розповідь ведеться переважно про виняткові, трагічні випадки, які справляють сильне емоційне враження на читача;
 13) відсутні детальні описи, повтори, характерні для героїчного епосу; 
 14) швидкий і напружений розвиток дії;
 15) як правило, за сюжет балади мають сумно-ефектну подію: вбивство, отруєння, помста свояка, дружини, чоловіка тощо.Балада не дає конкретних імен і конкретних обставин (М.Драгоманов), для неї головне не подія, а почуття, які вона збуджує (В.Бєлінський), змушуючи нас співпереживати трагічній долі тих, що постраждали безвинно.
       Для поетики балад характерні діалоги, психологічні паралелізми, метафоричність, гіперболізація, постійні народні порівняння, епітети, символіка, повтори, зменшено-пестлива, емоційно-забарвлена лексика.
     У баладах наявні елементи чаклунства: невістка перетворюється на тополю, калину; зрізана гілочка промовляє людським голосом; віддана заміж за нелюба дочка повертається додому зозулею. Дійовими особами балад часто виступають чарівниці, ворожки, відьми.
Класифікація баллад:
1) родинно-побутові, 
2) про татарсько-турецьку неволю,
3)  про історичних осіб.
Мотиви балад: 
* туга за нареченою,
* убитий на війні козак,
* почуття дівчини, з яких насміялися,
* зле чарівництво,
* прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста.
Серед сюжетів балад виділяють кілька тематичних груп
  1. Міфологічні, пов'язані з легендами про перетворення людей у птахів, рослин (наприклад, добре відомі балади про дочку-пташку, про дівчину-тополю, про сина, заклятого в явора та ін.), алегоричні (про голубку і голуба).
  2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин - на тему інцесту (брат сватається до сестри; про вдову та її женихів - рідних синів).
  3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин - чоловіків та жінок, батьків та дітей (про чоловіка, котрий убиває жінку за намовою матері; про сина, який проганяє з дому матір-удову; про матір, яка пропиває дочку та ін.).
  4. Історичні балади, які щільно стикуються з історичними піснями (про зустрічі рідних в турецькому полоні; про Бондарівну й пана Каньовського; про гайдамаків, котрі вбивають Марусиного сина та ін.).
  5. Соціально-побутові (про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, емігрантів, січових стрільців).
  Українські балади-пісні відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв'язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, - тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в інших образах: "в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.
   


Тексти творів, аналіз
Маруся Богуславка
Гей, що на Чорному морі,
Та на тому білому камені,
Там стояла темниця кам'яная,
Гей, там стояла темниця кам'яная,
А в тій темниці пробувало
Сімсот бідних козаків,
А в неволі пробували
Та божого світу
І сонця праведного не забачали.
Гей, то дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А все добре дбає,
До кам'яної темниці прибуває,
Гей, до козаків словами промовляє:
"Козаки, ви, бідні невольники!
Чи ви знаєте,
Що в нашій землі
Та й день затепера?"
Гей, то козаки, бідні невольники,
А все зачували,
Та й до дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Дівку-бранку, Марусю, попівну
Богуславку, називали:
"Гей, ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
А все добре дбаєш,
Хотя й ми тебе дівкою-бранкою називаєм,
Почому ми знаєм,
Що в нашій землі християнській
Ой день затепера?"
"Гей, козаки, ви, бідні невольники!
Ще й у нашій землі та тепера
Великодня субота,
А завтра дасть бог святий день,
Сороковий день, ой Великдень".
Гей, то козаки теє зачували,
До дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Гей, та дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
"Бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя-долі не мала,
Як ти нам святий Великдень ісказала!
Як ми вже в неволі пробували,
А ще в темній темниці проживали,
Аж за тридцять три годи
Світа божого не забачали..."
То дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А ще добре дбала,
Козакам сказала:
"Ей, козаки, ви, бідні невольники!
Не лайте мене,
Не заклинайте мене!
Гей, як діждемо святого великодня,
То буде наш пан турецький
До мечеті од'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
Ключі на руки віддавати,-
Буду на руки приймати,
До кам'яної темниці прибувати.
Ой то буду до кам'яної темниці
Прибувати, отвирати,
Вас, бідних невольників,
А з кам'яної темниці випускати.
Гей, ви, козаки, ви, бідні невольники!
А ще добре дбайте,
В города християнськії утікайте,
Тільки города Богуслава не минайте!
І города Богуслава не минайте,
До батька до мого й матері прибувайте
І батьку моєму та матері
То знать давайте:
Нехай буде батько і мати
Та ще добре дбати,
То статків-маєтків не збувають,
Великих скарбів не збирають,
Моєї голови
А з тяжкої неволі не визволяють,
Бо вже я потурчилась,
Побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного".
То визволь нас, господи,
Із тяжкої неволі,
Гей, на тихі води,
На ясні зорі,
На край веселий,
Между мир хрещений!
Даруй, боже, милості вашій,
І всім військам запорозьким,
І всім слухающим головам,
І всьому товариству і кревному, і сердечному
Пошли, боже, на многая літа
І до конця віка!

Відомо близько ста варіантів цієї думи та кілька уривків.

   Маруся Богуславка - це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, Богуславка не забуває рідної землі і намагається зробити для неї хоч щось корисне. Не маючи змоги повернутися в Україну, бо зреклася християнської віри, вона допомагає визволитися невільникам-українцям. 
  Ідейно-художній аналіз історичної думи Історична основа думи-боротьба козаків з турецько-татарськими  завойовниками.
Тема-зображення важкої долі козаків-невільників та спробу їх визволити через 30 років полону колишньою бранкою Марусею Богуславкою.
Ідея-уславлення волелюбності та гордості козаків, засуждення негативного ставлення до них. 
Структура-заспів("заплачка"), основна розповідь, кінцівка ("славословіє")
  Літературний  бліц-диктант
1. Скільки козаків перебувало у темниці? 
2. З якого матеріалу збудована темниця? 
3. З якого роду  Маруся Богуславка? 
4. Скільки часу перебували козаки у неволі? 
5. У який день тижня Маруся Богуславка спілкувалася з козаками? 
6. Куди збирався від'їжджати пан турецький? 
7. Що віддав пан турецький Марусі? 
8. Про яке місто згадує Маруся? 
9. Чому Маруся не бажає, щоб батько визволив її? 
10. Про який роковий  день згадує Маруся? 
11.Як зустріли Марусю козаки? 
12.До кого звертаються невільн. у "славасловії"?
  Самоперевірка 1. 700. 2. З каменю. 3. Попівського. 4. 30 (33) років. 5. У суботу. 6. До мечеті. 7.Ключі. 8. Богуслав. 9. Бо потурчилась, побусурманилась.10. Великдень. 11.Вороже. 12. До Бога
Порівняльна характеристика думи та історичної пісні
Дума
Історична пісня
Жанр пісенного епосу.
Жанр пісенного епосу.
Промовляється речитативом під музичний супровід кобзи, бандури або ліри (словесний елемент зумовлює ритмомелодику фрази).
Співається (мелодія визначає ритмічну структуру тексту).
Велика за обсягом.
Меншого обсягу.
За тематикою історико-героїчна й соціально-побутова (події, як і їхні учасники, не обов'язково реальні, проте характерні й можливі у своєму часі).
Зображення достовірних подій та історичних осіб (більша міра історичної конкретності).
Астрофічна (не має точного розподілу на строфи); нерівноскладовий вірш.
Строфічна (куплетна) побудова, рівноскладовий вірш. Однак давні історичні пісні не володіють чіткою структурою.
Переважає суміжне дієслівне римування.
Різноманітність римування.
Урочистий, пишномовний стиль.
Романтична піднесеність стилю.
  
Пі́сня про Бондарі́вну - історична українська народна пісня-балада, в якій відображено події середини 18 століття за участю магната Миколи Потоцького (в тексті пісні - пан Каньо́вський). Відома в більш ніж 30 варіантах, які відрізняються переважно місцем дії (Богуслав, Кам'янець-Подільський, Луцьк[1], Городенка).

У містечку Богуславку
Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.
Ой, в містечку Богуславку
Сидить дівок купка,
Межі ними Бондарівна,
Як сива голубка.
Прийшов до них пан
Каньовський
Тай шапоньку ізняв,
Обійняв він Бондарівну
Тай поцілував.
"Ой, не годен пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати".
Ой шепнули люди добрі
Бондарівні тихо:
"Тікай, тікай, Бондарівно, -
Буде тобі лихо!".
Ой, тікала Бондарівна
З високого мосту,
Сама ж вона хорошая,
Високого зросту.
Ой, тікала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею два жовніри
З голими шаблями.
А на тій Бондарівні
Червонії стрічки, -
Куди вели Бондарівну -
Скрізь криваві річки.
А на тій Бондарівні
Червона спідниця, -
Де стояла Бондарівна -
Кривава криниця.
Ой повели Бондарівну
Помежи крамниці.
Прицілився пан Каньовський
З срібної рушниці:
"Ой, чи хочеш, Бондарівно,
Ізо мною жити?
А чи волиш, Бондарівно,
В сирій землі гнити?"
"Ой, волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі
На цім світі жити".
Ой, як тільки Бондарівна
Та цеє сказала,
Ой, вистрелив пан Каньовський -
Бондарівна впала.
"Ой, ідіте до Бондаря,
Дайте батьку знати,
Нехай іде свою дочку
На смерть наряжати".
Ой, посунув пан Каньовський
По столу таляри:
"Оце ж тобі, старий Бондар,
За личко рум'яне.
Ой, на ж тобі, старий Бондар,
Таляриків бочку -
Оце ж тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку".
Ой, вдарився старий
Бондар В стіну головою:
"Дочко ж моя, Бондарівно,
Пропав я з тобою!"
Ой, поклали Бондарівну
На тесову лавку,
Доки сказав пан Каньовський
Викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна
Сутки ше й годину,
Поки сказав пан Каньовський
Зробить домовину.
Ой, вдарили усі дзвони
Музики заграли,
А вже дівку Бондарівну
Навіки сховали.

Словникова робота. 
Пава - пташка;
жовніри - солдати в Австро-Угорській імперії; 
волиш - хочеш; 
таляри - гроші.
	Ідейно-художній аналіз  балади   "Бондарівна" 
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
 Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.
Основна думка: Ой волію ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити / Ніж з тобою поневолі на цім світі жити.
Жанр: балада.
Композиція
Експозиція: У містечку Богуславку Коньовського пана / Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Зав'язка: Ой тікала Бондарівна з високого мосту.
Кульмінація: Ой вистрілив пан Каньовський - Бондарівна впала...
Розв'язка: Ударили во всі дзвони, музики заграли, / А в же ж Дівку   Бондарівну навіки сховали!
Художні особливості твору
 Порівняння: "Там гуляла Бондарівна, як пишная пава",
"Межи ними Бондарівна, як сива голубка!".
Риторичні оклики: "Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!", "Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!", "Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!", "Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!", "Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!", "Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!", "Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!", "А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!".
Звернення: "Тікай, тікай, Бондарівно...", "А чи волиш, Бондарівно?..", "Ой волію ж я, пан Каньовський...", "Оце ж тобі, старий Бондар...", "Бондарівно, моя донька...".
Повтори: "Тікай, тікай...", "...хорошая, хорошого...", "старий Бондар...".
Риторичні запитання: "А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?".
Епітети: "добрі люди", "сира земля". 
Гіпербола: "ударили в усі дзвони".

1


Автор
238   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Образование
Просмотров
3 030
Размер файла
98 Кб
Теги
думи, балади
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа