close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

uchenye-zapiski-tnu-2012-2

код для вставкиСкачать
Материалы Международной научной конференции «Фразеология и языковая игра». Симферополь – Алушта, 10-14 сентября 2012 г. // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 201
Журнал основан в 1918 г. УЧЕНЫЕ ЗАПИСКИ
ТАВРИЧЕСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО УНИВЕРСИТЕТА имени В. И. Вернадского Научный журнал Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 25 (64), № 3 (2)
Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского Симферополь, 2012 ISSN 5‐7763‐9818‐5 Свидетельство о регистрации: серия КВ № 15711‐4182Р от 28 сентября 2009 года Редакционная коллегия: Багров Н. В. – д‐р геогр. наук, проф., член‐корр. НАНУ (председатель) Шульгин В. Ф. – д‐р хим. наук, проф. (зам. председателя) Дзедолик И. В. – д‐р физ.‐мат. наук, проф. (секретарь) Члены совета (редакторы серий) Богданович Г. Ю. – д‐р филол. наук, проф. Берестовская Д. С. – д‐р филос. наук, проф. Вахрушев Б. А. – д‐р геогр. наук, проф. Габриелян О. А. – д‐р филос. наук, проф. Казарин В. П.– д‐р филол. наук, проф. Кальной И. И. – д‐р филос. наук, проф. Канов А. А. – д‐р экон. наук, проф. Копачевский Н. Д. – д‐р физ.‐мат. наук, проф. Лазарев Ф. В.– д‐р филос. наук, проф. Подсолонко В. А. – д‐р экон. наук, проф. Темурьянц Н. А. – д‐р биолог. наук, проф. Ротань В. Г. – д‐р юрид. наук, проф. Шульгин В. Ф. – д‐р хим. наук, проф. Петрова Э. Б. – д‐р ист. наук, проф. Редакционный совет серии «Филология. Социальные коммуникации» Богданович Г. Ю., д‐р филол., проф., ТНУ (редактор раздела «Социальные коммуникации») Казарин В. П., д‐р филол. наук, проф., ТНУ (редактор раздела «Филология») Прадид Ю. Ф., д‐р филол. наук, проф., ТНУ (редактор выпуска) Александров А. В., д‐р филол. наук, проф., Одесский национальный университет Борисова Л. М., д‐р филол., проф., ТНУ Гуменюк В. И., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Ищенко Н. А., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Меметов А. М., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Новикова М. А., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Селендили Л. С., канд. филол. наук, доц., ТНУ Орехова Л. А., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Петренко А. Д., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Ризун В. В., д‐р филол. наук, проф., Ин‐т журналистики Киевского нац. ун‐та Сидоренко Н. Н., д‐р филол. наук, проф., Ин‐т журналистики Киевского нац. ун‐та Ященко Т. А., д‐р филол. наук, проф., ТНУ Егорова Л. Г., канд. филол. наук, доц., ТНУ (ответственный секретарь) Печатается по решению Ученого Совета Таврического национального университета имени В. И. Вернадского (протокол № 7 от 26 июня 2012 г.) © Таврический национальный университет, 2012 г. Подписано в печать 23.08.2012. Формат 70х100 1–16, 19,2 уч.-изд. л. Тираж 300. Заказ № Отпечатано в информационно-издательском отделе ТНУ. Просп. Академика Вернадского, 4, г. Симферополь, 95007. «Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського». Науковий журнал. Серія «Філологія. Соціальні комунікації». Том 25 (64), № 2 (1) Сімферополь, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2012. Журнал засновано в 1918 р. Адреса редакції: просп. Академіка Вернадського, 4, м. Сімферополь, 95007. Надруковано в інформаційно-видавничому відділі Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Просп. Академіка Вернадського, 4, м. Сімферополь, 95007. http://science.crimea.edu/zapiski/zapis.html 3
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 3–9. УДК 001:93/94(091) СЛАВЕТНА ІСТОРІЯ ТАВРІЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Прадід Юрій Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна Стаття присвячена історії Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, який незабаром відзначатиме 95-річчя з часу заснування та історії факультету української філології, якому в 2014 р. виповниться 60 років. Значна увага приділяється науковим здобуткам учених університету і факультету. Ключові слова: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, факультет української філології, науковий потенціал, навчальний процес, наукові досягнення. У жовтні 2013 р. Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського відзначатиме своє 95-річчя. Таврійський університет хоч і не належить до числа найстаріших в Україні як, скажімо, Львівський, Харківський, Київський чи Одеський, але має свою славетну самобутню історію. У своєму виступі з нагоди відкриття університету перший його ректор професор Р. І. Гельвіг зазначав, що «Таврійський університет, як храм науки, з сьогоднішнього дня має запалитися яскравим світлом істини, він має стати світильником знання, що постійно і яскраво горить. Він має світити і бути джерелом світла і добра. <…> До нього будуть приходити молоді життя, щоб отримати своє світло, іти в життя і світити, світити
довкола. Освічуючи світлом знання, випромінюючи наукову істину, університет облагороджуватиме і розум, і серце, поступово покращуючи життя й людей <…>» [1, c. 25]. Слід сказати, що підготовка до відкриття першого вишу в Криму – спочатку як філії Київського університету Святого Володимира, а згодом самостійного вищого навчального закладу – йшла в умовах громадянської війни. Незважаючи на таке складне економічне становище, різні політичні погляди багато хто з державних і громадських діячів, відомих учених думали про розвиток освіти і науки на півострові в майбутньому. Тому університет отримав підтримку як від земських органів, так і від сформованого німецькими окупаційними військами влітку 1918 р. Кримського крайового уряду на чолі з генерал-лейтенантом М. А
. Сулькевичем. «Здавалося, що університет, – пише в передмові до «Истории Таврического университета» нинішній ректор університету академік НАН України М. В. Багров, – чекає щасливе і безхмарне майбутнє. Але настали події революційної епохи, потім складні часи тоталітарного режиму, воєнне лихоліття, роки підйому й перебудови. Разом з усією країною університет переживав це, щось втрачав
чи надбавав, а іноді починав усе спочатку» [2, c. 6]. У динаміці структурних змін, яких зазнав університет у ХХ ст., яскраво відображалася історія нашої держави, особлива геополітична місія Криму: Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 4
Таврійський університет (1918 – 1921 рр.) – Кримський університет ім. М. В. Фрунзе (1921 – 1925 рр.) – Кримський державний педагогічний інститут ім. М. В. Фрунзе (1925 – 1972 рр.) – Сімферопольський державний університет ім. М. В. Фрунзе (1972 – 1999 рр.) – Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського (з 1999 р.). Одним із засновників університету, який із грудня 1916 р. усіляко підтримував ідею його створення, був видатний учений ХХ ст. академік В. І. Вернадський, що згодом став професором нашого університету і його ректором. Володимир Іванович мав можливість виїхати за кордон, щоб спокійно займатися наукою, проте він віддав перевагу голодному й неспокійному краю задля служіння Вітчизні [3, c. 36–42]. Таврійський університет вніс вагомий вклад у розвиток світової та
вітчизняної науки й освіти. Імена тих, ким пишається університет, викарбувані на меморіальній дошці. Серед них відомі вчені, що в різні роки працювали в нас, лауреати Нобелівської премії академіки І. М. Франк і І. Є. Тамм, професори – хімік О. О. Байков, фізик А. Ф. Йоффе, геолог В. А. Обручев, біохімік О. В. Палладін та ін. Тричі Героями соціалістичної праці стали випускники університету І. В. Курчатов (закінчив університет у 1923 р.) та К. І. Щолкін (закінчив університет у 1932 р.). До речі, у колишньому Радянському Союзі було 20 тричі Героїв соціалістичної праці. Серед них – 9 учених, у т. ч. два випускники Таврійського університету. Таким сузір’ям імен
, без перебільшення, міг би пишатися будь-який університет не лише в Україні, але й у світі. Завдяки професорському складу (за майже 95 років діяльності вишу тут працювали понад 300 професорів) зростав авторитет університету, формувалися наукові та педагогічні школи. Саме інтелектуальна еліта примножувала його славу як храму науки та освіти. Сьогодні Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського – це сучасний великий багатопрофільний науково-педагогічний комплекс, життєдіяльність якого забезпечують понад 1000 викладачів, які працюють на 75 кафедрах 16 факультетів. Як слушно зауважує ректор університету академік НАН України М. В. Багров, «університетська освіта сьогодні стає вимогою часу, оскільки динамічні процеси, які відбуваються в суспільстві, роблять малоперспективною підготовку вузькопрофільних фахівців. Досвід показує, що людині протягом життя доводиться часом декілька разів змінювати професію. І тільки той, хто має більш фундаментальну підготовку, ширший світогляд і володіє більшою універсальністю, здатний швидше адаптуватися до умов, що змінюються» [4, c. 25]. Коротко про історію факультету української філології. У жовтні 1954 р. Рада Міністрів тодішньої Української РСР приймає рішення про
переведення українського відділення з Криворізького державного педагогічного інституту в Кримський державний педагогічний інститут ім. М. В. Фрунзе. У 1955 р. здійснюється перший набір на історико-філологічний факультет за спеціальністю «українська мова і література». У цьому ж році створюється перша українознавча кафедра в Кримському педінституті – кафедра української мови і Славетна історія Таврійського університету ________________________________________________________________________ 5
літератури, яка протягом двадцяти років залишалася єдиною українознавчою кафедрою в Криму. 19 лютого 1972 р. уряд Української РСР приймає постанову про заснування на базі Кримського державного педагогічного інституту ім. М. В. Фрунзе Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе, а вчена рада університету – рішення про створення на
базі історико-філологічного факультету двох факультетів – історичного і філологічного. Із зростанням статусу факультету зростає і науковий потенціал фахівців з української мови та української літератури. Назріває потреба в створенні нових кафедр. У 1975 р. приймається рішення про поділ кафедри української мови і літератури на дві кафедри – української мови та української літератури. У кінці 80 – 90-х рр. ХХ ст. на факультеті з’являються перші доморощені доктори наук. Так, у жовтні 1988 р. успішно захистив докторську дисертацію з української літератури П. М. Киричок, а в червні 1997 р. – докторську дисертацію української та російської мов Ю. Ф. Прадід (до речі, це єдина (!) в ХХ ст. докторська дисертація з української
мови, підготовлена в Криму, і друга (!) в ХХ ст. (після В. М. Мігіріна) – докторська дисертація з російської мови). У грудні 2004 р. вчена рада Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського приймає рішення про створення окремого факультету української філології. З січня 2007 р. факультет розташовується в новому корпусі. Усі аудиторії на факультеті
є спеціалізованими – міні-музеї «Українська оселя», українського рушника, виставкові зали «Україна крізь віки», «Видатні українські письменники», «Українські письменники і Крим», аудиторія-бібліотека ім. проф. О. І. Губаря, бібліотека мовознавця, які в комплексі утворюють центр українознавства при університеті. У складі факультету три кафедри: українського мовознавства (завідувач кафедри – доктор філологічних наук професор Ю. Ф. Прадід), теорії та історії української літератури (завідувач кафедри – доктор філологічних наук професор В. І. Гуменюк), культури української мови (завідувач кафедри – кандидат філологічних наук доцент Л. В. Савченко). Якщо перші дві кафедри забезпечують навчальний процес на факультеті української філології, то кафедра культури української мови – викладання української мови за професійним спрямуванням
на всіх інших 15 факультетах університету. За останні шість років помітно зріс науковий потенціал викладацького складу
1
. Нині на факультеті працюють 32 викладачі, із них 3 – доктори наук, професори, 29 – кандидатів наук, доцентів. Тільки за останні п’ять років 12 викладачів факультету успішно захистили кандидатські дисертації. Факультет української філології недавно став першим в історії Таврійського університету факультетом, на якому 100 відсотків (!) викладачів мають науковий ступінь доктора або кандидата наук. 1
Станом на 1 січня 2006 р. з 35 викладачів, що працювали на факультеті, лише 25 (69 відсотків) мали науковий ступінь (дет. див.: [5, с. 24–25].
Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 6
Слід наголосити на тому, що від часу створення факультет нарощував науковий потенціал, як правило, за рахунок власних резервів – захистів дисертацій викладачами і випускниками факультету. Так, із понад 50 кандидатів наук, які працювали з 1955 р. і працюють на факультеті сьогодні, лише кожен четвертий був запрошений на роботу з інших вищих навчальних закладів. До сказаного треба обов’язково додати, що підготовка кандидатів наук на факультеті здійснюється переважно через аспірантуру, що відкрита на кафедрах українського мовознавства і теорії та історії української літератури. У квітні 2007 р. на базі факультету вперше в історії університету створена спеціалізована вчена рада по захисту кандидатських дисертацій, у роботі
якої беруть участь провідні учені-філологи з Києва, Дніпропетровська, Донецька, Харкова та інших наукових центрів України. На факультеті навчається близько 700 студентів (денна і заочна форми навчання), які представляють 12 національностей із 15 регіонів України. Випускники факультету отримують освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра за фахом «Бакалавр філології. Викладач української мови і літератури» (термін навчання на денній формі – 4 роки, на заочній – 5 років), спеціаліста (термін навчання на денній і заочній формах – 1 рік) за фахом «Філолог. Викладач української мови і літератури», магістра (термін навчання на денній формі – 1 рік) за фахом «Магістр філології. Викладач української мови і літератури». Окрім того, на заочній формі навчання можна отримати другу вищу освіту
за фахом «Філолог. Викладач української мови і літератури» (термін навчання – 2 роки). На факультеті повним ходом іде реалізація основних положень Болонської декларації. Введені індивідуальні плани студентів, впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу, активізована мобільність студентів як в університеті, так і на національному й міжнародному рівнях. У 2011 р. перехід до вимог болонського процесу практично завершено, про що свідчить видача випускникам факультету додатків до диплома європейського зразка. Добрий десяток методичних посібників, підготовлених викладачами факультету, скерований на вдосконалення навчального процесу. Активно впроваджуються в навчальний процес і новітні комп’ютерні технології в філології. Для читання лекцій на факультеті запрошуються відомі учені-філологи. Тільки за останні
три роки на факультеті виступили з лекціями професори П. І. Білоусенко (Запоріжжя), А. П. Загнітко (Донецьк), Р. П. Зорівчак (Львів), Ю. І. Ковалів, П. П. Кононенко, С. О. Соколова, О. О. Тараненко, А. О. Ткаченко (Київ), В. Д. Ужченко (Луганськ) та ін. На факультеті сформувалося кілька напрямків наукових досліджень. Двадцятирічну
історію має напрямок, присвячений вивченню української наукової термінології, започаткований кандидатом філологічних наук професором Є. С. Регушевським. Шість його аспірантів захистили кандидатські дисертації з різних галузей термінології. Сьогодні цей напрямок успішно розвивається на факультеті доктором філологічних наук професором Ю. Ф. Прадідом, під керівництвом якого за останні п’ять років захищено три кандидатські дисертації з термінологічної проблематики. Славетна історія Таврійського університету ________________________________________________________________________ 7
З кінця ХХ ст. на факультеті успішно ведуться наукові пошуки в царині фразеології та юридичної лінгвістики. Активне дослідження фразеології, як окремої галузі лінгвістичної науки, в Криму починається на початку 90-х років XX ст. з праць професора Ю. Ф. Прадіда, центральне місце в яких посідають проблеми фразеологічної ідеографії, фразеографії, порівняльної і зіставної фразеології тощо. Крім статей (їх понад 100), укладеного ідеографічного “Русско-украинского и украинско-русского фразеологического тематического словаря: Эмоции человека” [6], фразеологічна проблематика стала предметом дослідження в монографіях Ю. Ф. Прадіда “Фразеологічна ідеографія: проблематика досліджень” [7], “У царині лінгвістики і права” [8], дисертаційних працях численних учнів професора Ю. Ф. Прадіда, нині кандидатів філологічних наук О. В. Дехтярової, Н. Ф. Грозян, О. О. Картамишева, І. Є. Колесникової, Л. В. Савченко (Самойлович), Л. Ш. Кубедінової, М. А. Шевчук-
Черногородової, Л. Ф. Щербачук, аспірантів і здобувачів Ю. Ю. Балацької, Т. М. Лебедєвої, К. В. Вовк та ін. Фактично, в Криму сформувався один із найбільших
в Україні наукових центрів дослідження фразеології української, російської, кримськотатарської, англійської, французької та ін. мов. Підтвердженням цього є проведення в травні 2007 р. на базі факультету першої Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми фразеології”, у якій брали участь понад 60 учених із Києва і Запоріжжя, Львова і Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Чернівців та інших міст України [9, 10]. У другій конференції, проведеній у жовтні 2009 р., яка вже отримала статус міжнародної, узяли участь понад 150 учених із України, Польщі, Росії, Словаччини, серед яких понад 20 докторів наук, професорів [11]. Без сумніву, свідченням високої оцінки здобутків учених-фразеологів України загалом і Криму зокрема з боку Фразеологічної комісії при Міжнародному комітеті славістів
, очільником якої є наш знаменитий земляк доктор філологічних наук професор Валерій Михайлович Мокієнко, є проведення вперше в Україні Міжнародної наукової конференції «Фразеологія і мовна гра» на базі Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, у роботі якої беруть участь понад 100 учених з десяти країн світу (нижче публікуються доповіді і повідомлення, виголошені на конференції). На факультеті української філології активно розвивається й інший науковий напрямок – юридико-лінгвістичний. Саме в Криму, в Таврійському університеті, започаткований перший в Україні науковий центр із вивчення теоретичних і практичних проблем юридичної лінгвістики – науки, що сформувалася на стику права і лінгвістики лише наприкінці XX – на поч. XXI ст. та має актуальне
значення на етапі становлення державності в Україні. На важливість вивчення теоретичних і прикладних аспектів юридичної лінгвістики не раз звертали увагу провідні українські вчені, юристи і філологи, зокрема, академіки НАН України В. Г. Скляренко, В. М. Широков члени-кореспонденти НАН України С. Я. Єрмоленко, А. П. Загнітко, О. Л. Копиленко, О. Б. Ткаченко, професори Д. Х. Баранник, В. М. Брицин, В. М. Коссак, О. О. Тараненко, А. С. Токарська, Є. О. Харитонов, В. М. Шаповал та ін. Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 8
Зачинателем цього напрямку в Україні науковці вважають проф. Ю. Ф. Прадіда, який за останнє десятиріччя опублікував близько 100 праць, що стосуються правових проблем мови і мовних проблем права, які побачили світ у філологічних і юридичних виданнях не лише в Україні, але й у Польщі, Росії, Словаччині. Серед наукових досягнень проф. Ю. Ф. Прадіда – навчальний посібник “Вступ до юридичної лінгвістики” [12], тематичний бібліографічний довідник “Юридична лінгвістика” [13], хрестоматія “Мовні питання в Україні. 1917 – 2000: Документи і матеріали” [14]. З його ініціативи проведено дві представницькі міжнародні науково-практичні конференції “Право і лінгвістика” [15–21]. Висловлені вище міркування дають підстави стверджувати, що в Таврійського національного університету ім. В. І
. Вернадського, столітній ювілей якого вже не за горами, є не лише славетна історія, але й чіткі орієнтири на майбутнє, над якими наполегливо працює керівництво університету, весь його колектив. Список літератури 1. Цитуємо за виданням: История Таврического университета / Под. общ. ред. чл.-кор. НАН Украины Н. В. Багрова. – К. : Либідь, 2003. – 248 с. 2. Багров Н. В. Слово к читателю // История Таврического университета / Под. общ. ред. чл.-кор. НАН Украины Н. В. Багрова. – К. : Либідь, 2003. – С. 6–8. 3. Дет. див.: История Таврического университета / Под. общ. ред. чл.-кор. НАН Украины Н. В. Багрова. – К. : Либідь, 2003. – 248 с. 4. Багров Н. В. Таврический университет на пороге третього тысячелетия / Н. В. Багров. – К. : Либідь, 2007. – 248 с. 5. Аналитический отчет о научно-исследовательской работе Таврического национального университета им. В. И. Вернадского за 2006 г. – Симферополь, 2007. – 171 с. 6. Прадид Ю
. Ф. Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека / Ю. Ф. Прадид. – Симферополь, 1994. – 242 с. 7. Прадід Ю. Ф. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень): Монографія / Ю. Ф. Прадід. – К.; Сімферополь, 1997. – 252 с. 8. Прадід Ю. Ф. У царині лінгвістики і права / Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь : Ельіньо, 2006. – 256 с. 9. Див. матеріали конференції: Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского: Сер. “Филология”. – 2007. – Т. 20 (59). 10. Андрейченко О. І. Прадід Ю. Ф. Хроніка: Уперше... / О. І. Андрейченко, Ю. Ф. Прадід // Мовознавство. – 2007. – №№ 4 – 5. – С. 117–119. 11. Див. матеріали конференції: Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского: Сер. “Филология. Социальные коммуникации”. – 2009. – Т. 22 (61). – № 4. – Ч. 1 – 2. 12.
Прадід Ю. Ф. Вступ до юридичної лінгвістики: Навчальний посібник / За ред. члена-
кореспондента АПрН Ярмиша О. Н. – Сімферополь : Доля, 2002. – 104 с. 13. Прадід Ю. Ф. Юридична лінгвістика: Тематичний бібліографічний довідник / Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь : Доля, 2003. – 48 с. 14. Прадід Ю. Ф. Мовні питання в Україні. 1917 – 2000: Документи і матеріали / Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь : Доля, 2003. – 288 с. 15. Див. матеріали конференції: Право і лінгвістика: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Сімферополь : Доля, 2003. – Ч. 1 – 2. 16. Венедиктов В. С., Прадід Ю. Ф. Право і лінгвістика: Нотатки з міжнародної науково-практичної конференції / В. С. Венедиктов, Ю. Ф. Прадід // Право України. – 2003. – № 12. – С. 131–133. 17. Прадід Ю. Ф., Венедиктов
В. С. Міжнародна науково-практична конференція “Право і лінгвістика” / В. С. Венедиктов, Ю. Ф. Прадід // Мовознавство. – 2003. – № 5. – С. 92–94. Славетна історія Таврійського університету ________________________________________________________________________ 9
18. Див. матеріали конференції: Право і лінгвістика: Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Сімферополь: Доля, 2004. – Ч. 1 – 2. 19. Право і лінгвістика: нотатки з ІІ міжнародної науково-практична конференції // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – Вип. 6. – С. 203–210. 20. Право і лінгвістика: нотатки з ІІ міжнародної науково-практичної конференції // Право України. – 2005. – № 8. – С. 96–99 (0,4 а. а.). 21. Хроніка: Другий рік поспіль... // Мовознавство. – 2005. – № 2. – С. 91–93. Прадид Юрий. Славная история Таврического университета / Юрий Прадид // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), №3 (2). – С. 3–9. Статья посвящена истории Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, который вскоре будет отмечать 95-летие со времени основания и истории факультета украинской филологии, которому в 1914 г. исполнится 60 лет. Значительное внимание уделяется научным достижениям ученых университета и факультета. Ключевые слова: Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, факультет украинской филологии, научный потенциал, учебный процесс, научные достижения. Pradid Yury. The Glorious History of the Taurida University / Yury Pradid // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 3–9. The article is devoted to the history of Taurida national Vernadsky university that is to celebrate soon its 95
th
foundation anniversary and history of Ukrainian philology faculty which will celebrate its 60
th
anniversary in 2014. Much attention is paid to scientific achievements of the faculty and university scholars. Key words: Taurida national Vernadsky university, Ukrainian philology faculty, academic process, scientific achievements. Стаття надійшла до редакції 15 травня 2012 року 10
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 2 (3). – С. 10–40. УДК 811.161.1’374 РОЗВИТОК ФРАЗЕОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ (ІІ ПОЛ. ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.) Прадід Юрій Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна Стаття присвячена процесам становлення і розвитку фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни в Україні. Здійснено спробу періодизації історії вивчення фразеології. Описано здобутки українських учених у дослідженні фразеології української, російської, англійської та інших мов за 60 років. Особливу увагу приділено проблемам фразеографії. Ключові слова:
фразеологічна одиниця, фразеологія, фразеографія, пареміологія, напрямки фразеологічних досліджень. У ІІ-й пол. 40-х років ХХ ст., як відомо, акад. В. В. Виноградов, ґрунтуючись на теорії Ш. Баллі, розробив свою фразеологічну концепцію і поставив питання про фразеологію як окрему лінгвістичну дисципліну. Через десять років це питання знову порушив Б. О. Ларін: «Фразеологія як лінгвістична дисципліна знаходиться ще на стадії «
прихованого розвитку» <…>, вона ще не оформилася як зрілий плід підготовчих праць. <…> Виділити таку дисципліну нам уже конче треба, бо всім зрозуміла дилетантська безпорадність, різнобій і безуспішність побіжного, випадкового аналізу цього матеріалу в лексикографії, стилістиці, синтаксисі. Усім зрозуміла вага спеціального вивчення цього своєрідного фонду виразових засобів мови» [1]. Праці В. В. Виноградова та
його послідовників, без сумніву, сприяли з’яві в тодішньому СРСР значної кількості робіт із фразеології, написаних на матеріалі різних мов, у т. ч. й української. Помітно розширилася проблематика фразеологічних пошуків. Таким чином, накопичення спеціальних праць із фразеології стало однією з важливих передумов вирізнення фразеології в самостійну лінгвістичну дисципліну. Досягнення фразеологічної науки в 50 – 60-і роки XX ст. дало підстави С. Г. Гавріну констатувати: «За два десятиліття радянська фразеологія пройшла шлях від невеликого розділу в лексикології до великої теоретичної й утилітарно-практичної галузі мовознавства. Явище видатне, якого не знає лінгвістика зарубіжних країн» [2]. Здобутки української фразеологів у різні періоди її становлення і розвитку були об
’єктом описання у працях Н. А. Москаленко [3], Ф. П. Медведєва [4], Л. Г. Скрипник [5, 6], Ф. П. Медведєва і О. С. Юрченка [7], але з того часу, по-
перше, минуло майже півстоліття, по-друге, українська фразеологія досягла нових вершин і потребує нового осмислення. Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 11
Хоч визначення періодів, їхніх меж, проблема надскладна, адже межі будь-якої періодизації є якоюсь мірою умовними, все ж спробуємо виділити в історії вивчення фразеології в Україні три періоди: 1) перший підготовчий (50 – 60-і роки ХХ ст.) – обґрунтування основних понять фразеології, описання стилістичного використання фразеологізмів у художніх текстах тощо; 2) другий структурно-семантичного описання фразеології (70 – 80-і роки ХХ ст.) – систематизація фразеологічного матеріалу за структурою, семантикою, граматичними і стилістичними параметрами; 3) третій функціонального вивчення фразеології (90-і роки ХХ ст. – ХХІ ст.) – комплексне дослідження фразеології в прагматичному, культурологічному, ідеографічному та інших аспектах із залученням досягнень наук, які досліджують людський феномен. Тепер детальніше про вивчення фразеології в Україні в 50 – 60-х роках XX ст., тобто в підготовчий період, коли фразеологія як наука почала розвиватися на українському мовному ґрунті. У 1952 р. побачила світ перша частина «Нарисів з української фразеології (з російсько-українськими паралелями): Прийменникові конструкції» І. Г. Чередниченка – перша фразеологічна праця в Україні, яка, як зауважує сам автор у передмові, мала «нормативно-довідкове призначення» [8]. Передбачалося, що книга складатиметься з двох частин: 1. Прийменникові конструкції; 2. Фразеологічні сполучення повнозначних слів, але з невідомих нам причин друга частина книги так і не з’явилася. При написанні «Нарисів» перед проф. І. Г. Чередниченком стояло непросте завдання – «розглянути найважливіші факти і явища української фразеології в порівнянні з російською», <…> бо фразеологічні багатства української мови не тільки ще не вивчені, а навіть і не зібрані» [9]. Перша частина «Нарисів» складалася з трьох розділів. У першому з них автор описав фразеологічні конструкції з простими прийменниками (без, біля, від, для, до та ін.), а потім подав в
алфавітному порядку російські конструкції з описуваним прийменником та їх фразеологічні відповідники в українській мові. Що ж до другого і третього розділів, то вони не мають жодного відношення до фразеології, бо в них досліджується функціонування синтаксичних конструкцій зі складними прийменниками в українській мові (задля, заради, з-за, з-між, побіля та ін.), а також форм повнозначних слів, що виконують функції прийменників (близько, вздовж, замість, кінець, край та ін.), і навіть не вказано на їх фразеотворчу функцію та не наведено російські паралелі, як у першому розділі. Цікаво, що І. Г. Чередниченко послуговується термінами фразеологія, фразеологічний склад, фразеологічні конструкції, фразеологічне значення, фразеологічні засоби, фразеологічні
утворення, фразеологічні властивості, фразеологічний характер, фразеологічні багатства, фразеологічний матеріал, фразеологічні явища, фразеологічні відмінності, фразеологічна систематизація, фразеологічні особливості, фразеологічні сполучення, фразеологічні відповідники, фразеологічний тип, однак жодного разу не вживає термінів фразеологізм, фразеологічна одиниця. Не подається визначення й терміна ідіома, ужитого автором один раз у такому контексті: «<…> До фразеологічного розгляду Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 12
включаються різні прийменникові конструкції, незалежно від того, у якій мірі вони фразеологізовані (себто перетворилися на ідіоми, сталі словосполучення тощо) всередині даної мови» [10]. У 50-х роках XX ст. фразеологія української мови стає об’єктом дослідження і в кандидатських дисертаціях Л. Г. Скрипник «Лексика і фразеологія української радянської художньо-історичної прози» [11], М. М. Богдан «Фразеологія художніх творів М. М. Коцюбинського» [12], Л. І. Добржанської «Фразеологія мови Шевченка» [13]. У той самий час починають з’являтися і перші публікації в наукових всеукраїнських виданнях «Мовознавство» та «Українська мова в школі» (див., наприклад, праці І. К. Білодіда «Із
спостережень над фразеологією української прози післявоєнного періоду» [14], Н. О. Крижанівської «Фразеологічні звороти в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні» [15], В. О. Шадури «Лексика і фразеологія поезій П. Г. Тичини» [16], Г. В. Сенчука «Фразеологічні вирази в творах Олекси Десняка» [17] та інших учених), у яких досліджується стилістичне використання фразеологізмів у творчості окремих письменників або ж в окремих творах. З ІІ пол. 50-х років XX ст. статті про українську фразеологію починають друкуватися і в регіональних збірниках наукових праць. Серед них слід назвати розвідки Б. І. Бондар «Синтаксична структура і функції фразеологізмів у художній прозі І. Я. Франка» (Чернівці) [18], Г. М. Удовиченка «Спостереження
над використанням лексики і фразеології в українській радянській драматургії 30 – 40 років» (Ужгород) [19], М. С. Тофан «Фразеологічний склад новел В. Стефаника» (Чернівці) [20], М. М. Богдан «Із спостережень над роботою М. Коцюбинського при вдосконаленні текстів (використання фразеологізмів)» (Житомир) [21], О. П. Григорук «Фразеологічні засоби сатири і гумору в художніх творах Леся Мартовича» (Одеса) [22], О. М. Шляхова «Фразеологізми у мові сучасних українських фейлетонів» (Станіслав, нині – Івано-Франківськ) [23] і деяких інших учених. У «Библиографическом указателе литературы по фразеологии, изданной в СССР с 1918 по 1961 г.» указано 64 публікації українських учених, із яких понад 50 присвячені стилістичному аналізові фразеологічного матеріалу у творах українських письменників і народній мові [24]. Сказане вище дає підстави зробити висновок, що в 50-і роки XX ст. фразеологічні одиниці (далі ФО) вивчаються, як правило, або на матеріалі художньої літератури (причому до ФО зараховуються й інші стійкі звороти: прислів’я, приказки, афоризми, порівняння і под., які, власне, й становлять основу цих досліджень), або паралельно з лексикою, а тому окремі роботи
й мають назву на кшталт «Лексика і фразеологія <…> твору <…>», причому проблеми, пов’язані з дослідженням лексики, явно домінують над вивченням проблем фразеології. На кінець 50-х років XX ст. припадають і перші спроби систематизації фразеологічного матеріалу в спеціальних словниках. Першим фразеологічним словником, що побачив світ в Україні, був словник перекладного типу – «Фразеологічний
словник англійської мови з українськими відповідниками» Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 13
К. Т. Баранцева [25], у якому налічувалося близько 7 тис. стійких висловів (ФО, прислів’їв, приказок і подібних одиниць). Над удосконаленням словника учений продовжував працювати і після виходу його у світ, а підсумком кропіткої двадцятирічної праці став згодом опублікований «Англо-укpаїнський фpазеологічнний словник», про який мова піде нижче. Протягом двадцяти років на сторінках харківського часопису «Прапор» друкувався «Російсько-український фразеологічний словник» І. Виргана і М. Пилинської [26], в основу реєстру якого покладені російські ФО, зафіксовані в «Словаре современного русского литературного языка» в 17 томах, а згодом і в «Фразеологическом словаре русского языка» за редакцією О. І. Молоткова. Укладачі розширили
реєстр словника не тільки прислів’ями, приказками, крилатими висловами, але й словами, що відзначаються певними особливостями граматичних зв’язків у російській та українській мовах. У словнику в алфавітному порядку подається спільний компонент, тобто ключове слово вислову, а нижче – усі можливі стійкі звороти, у т. ч. і ФО, з українськими відповідниками, іноді з синонімами, стилістичною характеристикою. Укладачі словника І. Виpган і М. Пилинська, його редактор М. Наконечний прагнули показати багатство виражальних засобів української мови, були прибічниками ідеї відтворення духу, а не букви мовної одиниці. Про це переконливо свідчить той факт, що в українській частині при наявності синонімів спочатку подаються варіанти з
українським забарвленням. Щоб уникнути критики, автори словника, у разі видання його окремою книгою, мали намір уточнити його назву – «Російсько-український словник фразеологізмів, типових синтаксичних та інших сполук», – про що самі писали в 10 номері часопису «Прапор» за 1971 р. [27]. Однак окреме видання цього словника побачило світ лише в 2000 р. під назвою «Російсько
-український словник сталих виразів» [28]. 60-і роки XX ст. характеризуються тим, що на сторінках як центральних, так і регіональних видань, окрім праць, у яких досліджуються стилістичні особливості ФО у конкретних художніх текстах, як наприклад: «Фразеологізми та їх роль у байках Глібова» В. Т. Мариниченко [29], «Про деякі особливості використання фразеології в романі П
. Козланюка «Юрко Крук» К. О. Яскевич [30], «Фразеологізми та їх стилістична роль у памфлетах Я. Галана» С. С. Дідик [31], «Фразеологія творів А. Тесленка» А. П. Сизька [32], «Спостереження над фразеологічним матеріалом романів М. Стельмаха («Кров людська – не водиця». «Велика рідня»)», «Індивідуально-авторське оновлення фразеологізмів у романах О. Гончара «Прапороносці» і «Людина
і зброя» H. A. Москаленко [33, 34] та деяких інших (про інші праці з української фразеології, що побачили світ в Україні в 50 – 60-і pp. XX ст., див.: [35]). На сторінках часопису «Українська мова в школі» у ІІ пол. 50 – на поч. 60-х років XX ст. друкується низка праць із теоретичних проблем фразеології російських мовознавців, як наприклад: «Фразеологічні вирази» А
. Я. Рожанського [36], «Про народну фразеологію» Б. О. Ларіна [37], «Про вживання терміна «фразеологія» К. С. Горбачевича [38], «Про природу і характер фразеологічних одиниць» О. М. Бабкіна [39]. Правда, усі вони, окрім статті Б. О. Ларіна, базуються на Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 14
російському ілюстративному матеріалі, а отже, не враховують специфіки української фразеології. На початку 60-х років ХХ ст. побачив світ ще один перекладний словник – «Фразеологічний словник німецької мови» Л. С. Осовецької та К. М. Сільвестpової [40], – реєстр якого охоплює приблизно 15 тис. стійких зворотів, перекладених українською мовою. Заголовні одиниці у словнику групуються за ключовими словами в алфавітному порядку. До багатьох із них подаються ілюстрації з творів німецьких письменників. Укладачі застерігають у передмові, що не всі вислови мають тотожний переклад, а тому іноді розкривається лише зміст звороту, але цього замало для відтворення стилістичних
характеристик оригіналу. У 60-х роках XX ст. все частіше в журналі «Українська мова і література» (саме під такою назвою почав виходити часопис «Українська мова в школі» з січня 1963 р.) починають з’являтися праці українських учених, у яких досліджуються основні поняття фразеології та терміни, що їх позначають, семантичні параметри [41, 42], компонентний склад [43, 44], граматичні особливості ФО [45, 46], методика їх вивчення у середній школі [47–50], основи фразеографії [51, 52] та ін. У ІІ пол. 60-х років XX ст. відбувається становлення одразу двох напрямків в українській фразеографічній практиці: 1) створення праць навчально-методичного характеру, 2) укладання тлумачних фразеологічних словників. Обидва напрямки в україністиці започаткувала Н. О. Батюк, уклавши невеличкий за обсягом (близько 1100 фразеологізмів) «Фразеологічний словник» [53]. Цей словник, як уважає сама авторка, мав слугувати вчителеві довідником, бо в ньому подається тлумачення найбільш влучних і поширених ФО, зафіксованих в українських художніх творах, що вивчаються в середній школі (див. рецензію на працю Н. О. Батюк: [54]). У кінці 60-х pоків XX ст. в Укpаїні побачило світ фундаментальне
видання – «Англо-укpаїнський фpазеологічний словник» К. Т. Баранцева [55], який вище згадувався і який понині залишається єдиним словником подібного типу в Україні. Ця праця вміщує не лише матеріал раніше виданого словника, але є, по суті, новою як за кількістю стійких зворотів, так і за способом їх подачі. Словник охоплює
близько 30 тис. ФО, пpислів'їв, пpиказок, кpилатих виразів, є не тільки пеpекладним, але й має вже окpемі pиси словника тлумачного типу. Матеріал у словнику розташований за алфавітним принципом – реєстрові одиниці подаються за абеткою без урахування артиклів, формальної ознаки інфінітива, присвійних й особових займенників, які виступають змінними компонентами стійкого звороту. Старанна розробка словникових статей, кожна з яких фіксує мовну одиницю у вихідній формі, різноманітні граматичні й стилістичні характеристики, варіантні й синонімічні форми, українські відповідники та ілюстрації англійською мовою. Окpім того, його автор намагається супpоводжувати ФО англійської мови істоpико-етимологічними коментаpями (див. рецензію на
працю К. Т. Баранцева: [56]). Найважливішою ж фразеографічною працею кінця 60-х років XX ст. є, безперечно, «Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка [57], реєстр якого налічує понад 2 тис. ФО. Це найповніше зібрання фразеологічного складу української мови на той час. Автор подає граматичну, семантичну і стилістичну Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 15
характеристики реєстрових ФО. Словник має широку ілюстративну частину, яка розкриває функціонування ФО у текстах, що належать до різних функціональних стилів літературної мови, характеризує варіантні, синонімічні, антонімічні, полісемічні можливості фразеологічного складу української мови (див. рецензії на працю Г. М. Удовиченка: [58, 59]). У 1967 р. започаткований часопис «Мовознавство», на сторінках якого за ініціативою Л. Г. Скрипник із перших чисел під рубрикою «Із таємниць фразеології» почали друкуватися історико-етимологічні довідки про походження ФО [60-72]. Окрім того, уже в 1969 р. в журналі опубліковані ґрунтовна стаття Л. Г. Скрипник «Видозміни форми фразеологічних одиниць» [73, 74], а також розвідка М. Т. Демського «Дієслівна фразеологія з двопозиційним оточенням в українській
мові» [75]. Слід наголосити на тому, що на активізацію наукових пошуків у галузі фразеології і фразеографії в Україні мали неабиякий вплив всесоюзні конференції та наради з проблем фразеології, які проводилися з метою координації актуальних питань фразеологічної науки в СРСР у кінці 50 – 70-х pp. XX ст. в Самарканді (1959 р.), Ленінграді (1961 р.), Баку (1964 р.) [76], Москві
(1964 р.) [77], Череповці (1965 р.), Вологді (1967 р.) [78], Тулі (1968 р.) [79], Самарканді (1970 р.) [80], Новгороді (1971 р.) [81], Тулі (1972 р.) [82], Самарканді (1974 р.) [83] і в яких брали активну участь й українські мовознавці. У 1972 р. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні проводить республіканську наукову конференцію «Питання фразеології східнослов’янських мов», із доповідями на якій виступають такі відомі українські мовознавці
, як Д. Х. Баранник, С. П. Бевзенко, І. І. Ковалик, Л. І. Коломієць, Л. А. Лисиченко, Ф. П. Медведєв, H. A. Москаленко, Л. Г. Скрипник та ін., а також знані в Радянському Союзі фразеологи І. В. Абрамець, О. М. Кожин, О. І. Молотков, Л. І. Ройзензон та ін. [84]. 70-і роки XX ст. характеризуються тим, що розпочався новий етап у дослідженні фразеології в Україні – систематизація фразеологічного матеріалу за структурно-семантичними, граматичними і стилістичними параметрами. Лише на сторінках часописів «Мовознавство» та «Українська мова і література в школі» з цієї проблематики опубліковано по 24 статті. У 1970 р. М. Т. Демський захистив кандидатську дисертацію на тему «Дієслівна фразеологія
в сучасній українській мові» [85], у якій уперше комплексно дослідив морфологічні особливості українських дієслівних ФО. М. Т. Демський і в кандидатській дисертації, і в своїх пізніших працях послідовно відстоював думку, що предметом фразеології як науки мають бути лише ФО, одиниці номінативного характеру, на відміну від прислів’їв, приказок та інших подібних стійких сполучень, які є одиницями комунікативного характеру (у працях багатьох українських і, особливо, російських мовознавців тоді домінував так званий широкий погляд на фразеологію). Обов’язково слід відзначити, що М. Т. Демський у своїй кандидатській дисертації вперше (!) в радянській лінгвістиці (українська ж лінгвістика була її невід’ємною складовою частиною) довів, що зважаючи
на природну сутність ФО їх слід вважати одиницями самостійного рівня мови – фразеологічного [86]. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 16
Протягом 1970 – 1971 рр. у Чернівцях побачив світ перший в Україні навчальний посібник «Фразеологія української мови» у двох частинах, автором якого була Н. Д. Бабич [87], яка окрім того в 1972 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Співвідношення загальнонародного і вузьколокального у фразеології української мови» [88]. У першій частині посібника Н. Д. Бабич подано короткий огляд вивчення фразеології в радянському мовознавстві, потім уперше в українському мовознавстві на багатому фактичному матеріалі скрупульозно проаналізовано граматичні моделі українських ФО, що побудовані за структурою словосполучення і речення, простого і складного. Друга частина посібника присвячена описові системних зв’язків у
сфері фразеології. Уперше в українському мовознавстві робиться спроба довести, що, як слушно зауважує Н. Д. Бабич, «явища синонімії, антонімії та полісемантизму у фразеології так само поширені, взаємозв’язані та взаємообумовлені, як і в лексиці» [89]. Особлива увага приділяється розмежуванню понять полісемантизму й омонімії у фразеологічній системі української мови. Робиться спроба систематизувати різноплановий фразеологічний матеріал за семантико-
стилістичними параметрами, описати способи трансформації форми і змісту ФО. Слід акцентувати увагу на тому, що дослідження проводиться на великому фразеологічному матеріалі, дібраному з творів буковинських письменників кінця XIX – початку XX ст., а також зібраному авторкою в буковинських діалектах. Початок 70-х років ХХ ст. характеризується не лише зростанням кількості фразеографічних зібрань в Україні, але й удосконаленням засад їх створення, з’яви нових типів словників. У 1971 р. виходить друком «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І. С. Олійника та М. М. Сидоренка [90], у якому в алфавітному порядку подається 7 тис. українських та 6,5 тис. російських ФО з найуживанішими лексико-граматичними варіантами, указівкою на функціонально-стилістичне та емоційно-оцінне значення. Укладачі словника використали численні лексикографічні та фразеографічні джерела, крім української й російської мов ще англійської, болгарської, польської, збірки прислів’їв і приказок, крилатих слів. Незважаючи на окремі недогляди (надмірність уживання діалектних і рідковживаних відповідників, уведення до реєстру виразів, які навіть не є ФО, іноді неточність російських відповідників тощо) словник тривалий час був єдиним довідковим виданням із фразеографії в Україні. Невипадково, через сім років зі змінами, уточненнями й доповненнями цей словник було перевидано [91]. H. A. Москаленко у рецензії на цю працю зазначила, що «філологи одержали солідну систематизовану збірку фразеологізмів. Викладачі вузів і вчителі зможуть використати словник і для розвитку мови, і при аналізі різних граматичних явищ, і як цінний довідник. Працівники преси, перекладачі мають достатньо повний перекладний словник, що прискорить і полегшить їхню повсякденну роботу» [92]. Особливий резонанс у наукової громадськості на початку 70-х років XX ст. викликала монографія Л. Г. Скрипник «Фразеологія української мови» [93], про що
Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 17
переконливо свідчать одразу дві рецензії, опубліковані в тому ж 1973 р. у часописах «Мовознавство» [94] й «Українська мова і література в школі» [95]. У монографії Л. Г. Скрипник глибоко і всесторонньо, з урахуванням здобутків радянської фразеологічної школи описує теоретичні проблеми української фразеології: ФО як лінгвістична одиниця, принципи наукової класифікації різноманітного
фразеологічного матеріалу, зміст і форма ФО, структурно-
семантичні типи ФО, системні зв’язки у фразеології тощо. Уперше в українському мовознавстві досліджуються джерела української фразеології в тісному взаємозв’язку з історією, культурою і побутом народу, історія систематизації фразеологічного матеріалу в основних фольклористичних, лексикографічних і фразеографічних працях, починаючи від зібрання Климентія Зиновіїва до з’яви «Словника українських ідіом» Г. М. Удовиченка. Л. Г. Скрипник не обмежується лише описом здобутків фразеології як лінгвістичної дисципліни, але й чітко та послідовно формулює тематику можливих майбутніх фразеологічних розвідок, окреслює межі окремих проблем і т. ін. Усе це дало підстави А. П. Коваль резюмувати: «Поява цієї праці – давно очікуваної і конче потрібної, праці, яка заповнює відчутні прогалини в теоретичному доробку сучасної україністики в галузі фразеології, – є помітною подією в нашому мовознавстві» [96]. До сказаного А. П. Коваль майже півстоліття тому слід додати, що монографія Л. Г. Скрипник, без перебільшення, була і залишається сьогодні «вратами учености» для українських фразеологів різних
поколінь. У 1973 р. побачила світ четверта книга академічного видання «Сучасна україн-
ська літературна мова: Лексика і фразеологія» за редакцією акад. І. К. Білодіда [97], у якій розділ «Фразеологія» написаний теж Л. Г. Скрипник. Уперше в академічній граматиці української мови та, власне, і в українському мовознавстві взагалі так ємно висвітлені найактуальніші теоретичні та прикладні аспекти української фразеології: об’єкт і завдання фразеології, її класифікаційні схеми, структурно-
граматичні типи і компонентний склад ФО, системні зв’язки у сфері фразеології і т. ін. Роком пізніше, у 1974 р., Л. Г. Скрипник успішно захистила докторську дисертацію на тему «Фразеологія української мови» [98], яка є першою в ряду докторських
дисертацій, захищених на українському фразеологічному матеріалі (до речі, останньою, одинадцятою, в цьому ряду є дисертація М. В. Жуйкової (2009) [99]). У кінці 60 – на поч. 70-х років XX ст. у Харківському університеті під керів-
ництвом проф. Ф. П. Медведєва почав формуватися перший в Україні науковий центр із проблем вивчення української фразеології. Окрім праць самого
проф. Ф. П. Медведєва, почали дедалі частіше з’являтися праці його учнів, зокрема й кандидатські дисертації. Так, у 1969 р. захистив дисертацію на тему «Фразеологія прозових творів М. Стельмаха» Л. Г. Авксентьєв [100], у 1973 р. – дисертацію на тему «Фразеологія творів Остапа Вишні» В. Д. Ужченко [101]. Дещо згодом побачила світ і книга Ф. П. Медведєва «Українська фразеологія. Чому ми так говоримо» [102], в основу якої «покладено лекції, читані автором на Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 18
філологічному факультеті Харківського університету» [103], яка перевидавалася без змін і доповнень у 1982 р. [104]. Праця складалася з двох частин. Перша з них – «Предмет і завдання фразеології» – мала теоретичний характер і присвячувалася вивченню джерел та систематизації фразеологічного матеріалу в різноманітних збірниках і збірках ХІХ–
ХХ ст., описові поняття фразеологічна одиниця, до яких автор зараховував і прислів’я, приказки, крилаті вислови, мовні штампи, каламбури і подібні мовні одиниці, семантичній і структурній організації української фразеології тощо. Друга частина – «Звідки пішли мудрі фразеологічні вислови» – є фактично коротким етимолого-історичним фразеологічним словником, у якому, окрім тлумачення значення
205 стійких висловів, що постали за різних часів, починаючи від найдавнішої доби, подається їх етимолого-історична довідка, ілюстративний матеріал із різних джерел від доби Івана Котляревського до наших днів (див. рецензію на працю Ф. П. Медведєва: [105]). У 1977 р. в Харкові видано невеличкий за обсягом навчальний посібник «Фразеологія сучасної української мови», авторами
якого були представники харківської фразеологічної школи, учні проф. Ф. П. Медведєва, Л. Г. Авксентьєв, B. C. Калашник і В. Д. Ужченко [106]. У посібнику висвітлюються теоретичні питання фразеології, зокрема предмет і завдання фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни, погляди учених на її обсяг і межі та ін. Автори зараховують до складу фразеології не лише
ідіоми, але й прислів’я, приказки, крилаті вислови та афоризми. Детально в роботі проаналізовано се-
мантичні, структурні, генетичні та стилістичні класифікації ФО, системні відношення полісемії, омонімії, синонімії й антонімії у фразеології, різні способи утворення українських ФО тощо. Як слушно зауважує Й. Ф. Андерш у рецензії на працю: «Цей посібник буде корисним як для дальшого розгортання фразеологічних досліджень, більш поглибленого теоретичного осмислення мовного матеріалу, так і для практики викладання фразеології <…>» [107]. Питання фразеології в 70-і роки XX ст. продовжують бути об’єктом дослідження в дисертаційних роботах. Так, проблемам історичної фразеології присвячена докторська дисертація Л. І. Коломієць «Фразеологія української мови другої половини XVI – першої половини XVII ст
. (генеза і стилістичне використання)» [108]. Як стверджує Л. І. Коломієць, «<…> проблема генези – одна з найгостріших проблем фразеологічної теорії і практики. Однак вона залишається найменше опрацьованою в науці про мову» [109]. Основою для дисертаційного дослідження стала полемічна література, хоч для добору фразеологічного матеріалу залучалися й інші пам’ятки української літератури ІІ пол. XVI – І пол. XVII ст.: канонічної, дидактичної, поетичних творів, панегірики, інтермедії тощо. На підставі скрупульозного аналізу цих пам’яток Л. І. Коломієць робить спробу визначити першоджерела споконвічної, книжної та запозиченої фразеології староукраїнської мови XVI – XVII ст., не забуваючи про те, що історія ФО аж ніяк не збігається з її письмовою фіксацією. Як і в більшості досліджень
70-х років XX ст., у дисертації Л. І. Коломієць описові підлягають не лише ідіоми, але й інші стійкі звороти української мови. Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 19
У ІІ пол. 70-х років XX ст. захищено ще дві кандидатські дисертації, об’єктом дослідження в яких стали лексико-фразеологічна синоніміка [110] і структурно-
семантичний аналіз компаративних ФО української мови [111]. Серед найвагоміших здобутків українських учених-фразеологів у 80-і роки XX ст. – монографічні праці Я. А. Барана «Основні питання загальної та
німецької фразеології» [112], Р. П. Зорівчак «Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія» [113], О. С. Юрченка «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX ст.)» [114], М. Ф. Алефіренка «Теоретичні питання фразеології» [115], С. Н. Денисенко «Фразообразование в немецком языке (фразеологическая деривация как системный фактор фразообразования)» [116], Б. М. Ажнюка «Англійська фразеологія в культурно-
етнічному висвітленні
» [117], В. М. Білоноженко та І. С. Гнатюк «Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів» [118], М. А. Алексєєнка «Фразеология ленинской речи и способы ее перевода» [119], докторські дисертації М. Т. Демського [120], О. С. Юрченка [121], М. Ф. Алефіренка [122]. Праця Я. А. Барана – перше монографічне дослідження в Україні, здійснене на фразеологічному матеріалі іноземної мови, у
якому творчо узагальнюються досягнення фразеології взагалі і німецької фразеології зокрема. Серед важливих теоретичних проблем фразеології, що є об’єктом дослідження в монографії, – природа значення ФО, їх семантика, класифікаційні схеми, системні зв’язки у сфері фразеології, її місце в системі мови тощо. Учений робить висновок, що «на даному етапі розвитку фразеології як науки мова може йти лише про наявність деяких системних зв’язків у фразеології, а не про фразеологічну систему чи фразеологічний рівень» [123], що суперечить твердженню самого автора про необхідність виділення фразеології як окремої мікросистеми [124]. Чимало уваги в монографії приділяється вивченню стилістичної ролі ФО у системі зображальних засобів мови. На ілюстраційних прикладах
із творів Б. Брехта Я. А. Баран показує безмежні можливості ФО у створенні певного стилістичного ефекту художнього твору (див. рецензію на працю Я. А. Барана: [125]). Ключовою проблемою теорії та практики літературного перекладу, як не раз зазначали фахівці, була й залишається проблема перекладу ФО. Ретельно дослідивши чимало англомовних перекладів української художньої літератури, Р. П. Зорівчак чи не перша звернула увагу на асоціативні лакуни (термін введений у науковий обіг Р. П. Зорівчак). Виявилося, наприклад, що українська билина не має для англійців того символічного значення, яке надається їй в Україні. На підставі аналізу цього та інших подібних прикладів авторка сформулювала вагомий теоретичний висновок, пов
’язаний з ширшою теоретичною проблемою літературної адаптації: важливий критерій художності перекладу – його відповідність художньо-
стилістичним традиціям своєї мови [126]. Більша частина розвідки Р. П. Зорівчак присвячена фактичному аналізу типових засобів відтворення в перекладі семантико-
стилістичних функцій фразеології оригіналу, зокрема способам еквівалентності, калькування, описовому (див. рецензію на працю Р. П. Зорівчак: [127]). Оригінальним є дослідження харківського фразеолога О. С. Юрченка, який у своїх монографії та дисертації описує фразеологічний фонд української мови кінця Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 20
XIII – початку XIX ст., – одного з важливих етапів в історії української літературної мови, етапу становлення нової української літературної мови на національній мовній основі, зачинателем якої вважається І. П. Котляревський, а основоположником – Т. Г. Шевченко. Фразеологічний фонд української мови кінця XIII – початку XIX ст
. вивчається в зіставленні як із фразеологічним фондом ІІ пол. XVII – ХVІІІ ст., так і сучасної української літературної мови. На великому фактичному матеріалі (реєстр ФО, які підлягають аналізу, налічує близько 45 тис. фразеовживань) учений досліджує як ФО, що функціонують в українській літературній мові кінця XVIII – початку XIX ст. з давніх-давен, так і нові ФО, що з’явилися в українській літературній мові досліджуваного періоду. Монографія і дисертація М. Ф. Алефіренка присвячені загальнотеоретичним проблемам фразеології: сутність фразеології, місце в мовній системі, взаємодія ФО з одиницями різних мовних рівнів тощо. Одним з фундаментальних положень цієї праці є твердження М. Ф. Алефіренка, слідом за М. Т. Демським, про
окремий фразеологічний мовний рівень, скрупульозний опис підстав для його виділення. Автор показує, що фразеологічне значення включає в себе, окрім денотативного і сигніфікативного компонентів, які властиві лексичному значенню, ще й конотативний компонент. Чимало уваги в монографії приділяється особливостям семантико-граматичної категоризації ФО, взаємодії фразеологічних і синтаксичних одиниць (див. рецензії на монографію М. Ф. Алефіренка: [128, 129]). Оригінальністю відзначається монографія Б. М. Ажнюка, згадувана вище, у якій учений досліджує англійську фразеологію крізь призму рідної мови, а тому робота є певним внеском у дослідження не лише англійської, але й української фразеології. Підхід до фразеології як до мовного багатства, у якому закодовано етнокультурне обличчя нації – основна риса
монографії. Автор розробляє методику лінгвокраїнознавчого дослідження фразеології. У зіставному плані описуються ФО-
маринізми і компаративні ФО. Особлива увага приділяється питанням, пов’язаним з національною специфікою англійських ФО при перекладі англійських художніх текстів українською мовою. «Саме Б. М. Ажнюку, – слушно зауважує Р. П. Зорівчак у рецензії на працю Б. М. Ажнюка, – належить перша спроба лінгвокраїнознавчого аналізу англійської фразеології, перше її монографічне опрацювання з культурно-
етнічного погляду» [130] (див. рецензію на працю Б. М. Ажнюка: [131]). Наявні в українському мовознавстві прогалини в царині теоретичного осмислення проблем фразеографії і трансформації ФО у художніх текстах вдалося частково усунути В. М. Білоноженко і І. С. Гнатюк у монографії
«Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів». У перших двох розділах монографії, використовуючи досягнення сучасної мовознавчої теорії та практики, В. М. Білоноженко теоретично обґрунтовує основні моделі тлумачення ФО з урахуванням специфіки фразеологічного значення, а також структури, синтаксичних функцій, парадигматики та особливостей їх функціонування. Різноманітні способи та прийоми фразеологічних трансформацій всебічно висвітлюються І. С. Гнатюк у наступних двох розділах монографії. У першому з них Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 21
міститься ґрунтовний виклад теоретичних основ дослідження семантичних трансформацій, власне семантичних і подвійної актуалізації, у другому – структурно-семантичних трансформацій, при яких зміни форми ФО впливають на зміни в його значенні. Теоретичні викладки широко ілюструються фразеологічним матеріалом, удало дібраним із творів українських письменників (див. рецензію на працю В. М. Білоноженко та І. С. Гнатюк: [132]). Окремо слід сказати про докторську дисертацію М. Т. Демського «Українська фраземіка (дериваційна база, семантико-граматичні особливості)» [133], захищену в 1985 р., яку не затвердила Вища атестаційна комісія в Москві з політичних міркувань, прикрившись бюрократичними закарлючками. У дисертації вчений на великому фактичному матеріалі (майже 17 тис. ФО-ілюстрацій, значну частину яких навіть не фіксували наявні лексико- і фразеографічні джерела) описує семантико-
граматичні розряди українських ФО. Вагомим є внесок ученого в дослідження проблем української фразеодериватології, діалектної фразеології тощо. Забігаючи наперед, зазначимо, що та ж сама спеціалізована вчена рада в Ужгородському університеті майже 10 років потому схвалила докторську дисертацію М. Т. Демського повторно
[134], а Вища атестаційна комісія вже незалежної України на початку грудня 1994 р. її затвердила, хоч диплома доктора філологічних наук учений так і не дочекався, як не побачив виходу у світ своєї праці «Українські фраземи й особливості їх творення» [135] (5 січня 1995 р. М. Т. Демського не стало). У 80-і роки XX ст. відчувалася гостра
потреба в навчальних посібниках із фразеології української мови, а тому праці Л. Г. Авксентьєва «Сучасна українська мова: Фразеологія» [136] і М. П. Коломійця з фразеологічної синоніміки [137–139], В. Д. Ужченка «Народження і життя фразеологізму» [140] (про цю та інші праці В. Д. Ужченка мова піде нижче) до певної міри заповнили цю лакуну. Л. Г. Авксентьєв чимало уваги у своєму посібнику приділяє досягненням у галузі фразеології в 50 – 70-і роки XX ст., особливо в дослідженні її теоретичних проблем і внеску українських мовознавців. Детально описуються основні диференційні ознаки ФО, типи їх класифікацій, системні зв’язки у сфері фразеології, структурно-граматичні типи ФО тощо. Оригінальним є розділ про історію
опису фразеологічного матеріалу в лексикографічних і фольклористичних працях, засади укладання фразеологічного словника української мови. Окрім того, автор подає зразки словникових статей для фразеологічного словника (дет. див. рецензію на посібник Л. Г. Авксентьєва: [141]). До сказаного слід додати, що посібник Л. Г. Авксентьєва, виданий у 1983 р., як і друге видання 1988 р. зі змінами та доповненнями [142] (рецензію на друге видання праці Л. Г. Авксентьєва див.: [143]), був і залишається сьогодні важливим джерелом знань у царині освіти і фразеологічної науки в Україні. Протягом 1986 – 1989 рр., як вище зазначалося, з’являються навчальні посібники М. П. Коломійця, присвячені різноманітним аспектам фразеологічної синоніміки і які органічно доповнюють один одного. Перший
із них присвячений описові фразеологічних синонімів дієслівного, прислівникового, прикметникового й Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 22
іменникового типів, другий – аналогічних лексико-фразеологічних розрядів, третій – теоретичним питанням фразеологічної синоніміки. Окрім презентованих вище наукових і навчально-методичних праць, різноманітним проблемам фразеології української, російської та інших мов присвячені кандидатські дисертації Л. Г. Боярової «Синонімія дієслівних фразеологічних одиниць сучасної
української літературної мови» [144], І. С. Гнатюк «Трансформація традиційних фразеологізмів у мові сучасної української художньої прози» [145], Н. М. Нічик «Фразеологические единицы в системе поэтического словоупотребления В. В. Маяковского (на материале поэм 1914 – 1924 рр.)» [146], В. М. Білоноженко «Фразеологічне значення і способи його розробки в словнику» [147], Є. Г. Конопленко «Адвербіальні фразеологічні одиниці сучасної української мови» [148], Л. Ю. Шевченко «Структурно-семантичні особливості фразеологічних одиниць сурядного типу (на матеріалі української мови» [149], Л. Ю. Назаренко «Чеська компаративна фразеологія: структура, семантика, функції» [150], П. О. Редіна «Фразеологізми з просторовим і часовим значенням у сучасній українській мові» [151] та інших українських учених. Часописи «Мовознавство» та «Українська мова і література в школі
» у 80-і роки XX ст. дедалі частіше вміщують розвідки українських мовознавців про фразеологію, розширюється їх проблематика (повний перелік публікацій із фразеології в цих виданнях див. відповідно в працях: [152, 153]). Окремо слід сказати про досягнення у 80-і роки XX ст. українських учених у галузі фразеографії. Так, у 1981 р. з’являється «Німецько-укpаїнський ф
pазеологічний словник» В. І. Гаврися і О. П. Пpоpоченко [154], який містив понад 30 тис. стійких висловів німецької мови, у т. ч. ФО. Ця праця й досі залишається найповнішим зібранням фразеологічного матеріалу німецької мови в Україні. Цікаво, що при укладанні цього словника автори використали не лише матеріал фразеологічних словників німецької
, української та російської мов, але й матеріали картотеки «Словника сучасної німецької мови», які надали їм у користування учені тодішньої НДР, результати опитування близько 200 інформантів. Кожна стаття словника містить численні ремарки, які характеризують значення, конотацію і структуру стійкого вислову. Словник дає змогу користувачеві одержати відомості про багатозначність і синонімію ФО, історію їх виникнення, сферу вживання тощо. Більшість словникових статей супроводжується ілюстративним матеріалом із ху-
дожніх творів німецьких, австрійських і швейцарських письменників (дет. див. рецензію на словник В. І. Гаврися і О. П. Пpоpоченко: [155]). У 1984 р. з’являється «Фразеологічний словник української мови» у двох томах Г. М. Удовиченка, у якому налічувалося
близько 7,5 тисяч ФО [156]. Як слушно зауважують у своїх рецензіях на цю працю В. М. Мокієнко і Л. О. Симоненко, – «це поки що найповніший фразеологічний словник східнослов’янської фразеології» [157], найповніше зібрання «багатств української фразеології, засвідченої у творах художньої літератури від І. Котляревського до наших днів» [158]. Автор, зрозуміло, ставив перед собою завдання – зібрати й описати фразеологічний фонд української літературної мови, до якого входять як власне Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 23
українські, так і запозичені ФО, вживані у творах українських письменників. ФО у словнику розміщено в алфавітному порядку, позначено граматичними, функціональними, стилістичними ремарками. До кожної ФО подається тлумачення значення, підтверджене ілюстраціями з художньої літератури або газетно-
журнальних статей. У словникову статтю автор включає не тільки конкретну описувану ФО, а й цілу низку варіантів і синонімів, посилання на вже описані ФО. Продумані посилання і довідковий апарат дають змогу швидко розшукати користувачеві потрібну ФО або її варіант під будь-яким компонентом. Першим і поки що єдиним в Україні тримовним словником є «Русско-
укpаинско-венгеpский фpазеологический словарь» ужгородських учених
В. І. Лавеpа й І. В. Зиканя [159], що побачив світ понад чверть віку тому. Словник містить близько 4 тис. найуживаніших російських стійких висловів, у т. ч. і ФО, з українськими й угорськими відповідниками. У словникових статтях подається граматико-стилістична характеристика стійких висловів, а російські одиниці супроводжуються ще й ілюстративним матеріалом. ІІ пол. 80-х pоків ХХ ст. ознаменувалася виходом у світ «Словника фpазеологічних синонімів» М. П. Коломійця і Є. С. Регушевського [160], у якому подається понад 300 pядів фpазеологічних синонімів – ФО, що тотожні чи близькі між собою за значенням. Словник pозpахований насампеpед на вчителів і учнів сеpедньої школи (п
pо це пишуть самі автоpи), хоч, звичайно, він був і залишається потрібним довідковим виданням і для фахівців. Словник подає коментаpі семантико-стилістичного і граматичного хаpактеpу як до синонімічного pяду ФО загалом, так і, пpи потpебі, до окpемих ФО, що входять у pяд; досить повно хаpактеpизує явище ваpіантності у фpазеологічній системі укpаїнської мови; ілюстpуює pеальне функціонування ФО в українській мові (дет. див. рецензію на словник М. П. Коломійця і Є. С. Регушевського: [161]). 1990 р. ознаменувався захистом одразу трьох докторських дисертацій українськими ученими-фразеологами М. П. Коломійцем [162], С. Н. Денисенко [163], М. А. Алексєєнком [164]. Дисертація М. П. Коломійця про фразеологічну синоніміку української мови була на часі, адже чимало актуальних аспектів цієї проблеми залишалися поза увагою українських і зарубіжних фразеологів, про що переконливо свідчить огляд наукових праць, здійснених ученим. У роботі зазначається, що вперше спроба подати фразеологічні синоніми здійснена О. Павловським у невеличкому словнику, доданому до «Граматики малороссійскаго нарєчія». Загалом лексикографічні, фразеологічні, пареміологічні, фольклорні словники української мови ІІ пол. ХІХ – ХХ ст., робить висновок М. П. Коломієць, ілюструють постійне удосконалення принципів наукового опису фразеологічних синонімів, збільшення кількості синонімічних рядів. Якщо другий розділ дисертації присвячений скрупульозному описанню різноманітних аспектів внутрішньої синонімії, то третій – вивченню
синонімічних зв’язків між лексичними і фразеологічними одиницями. С. Н. Денисенко в монографії й докторській дисертації досліджує один із недостатньо вивчених аспектів фразеотворення – деривацію, в основу якої покладено ФО, інші стійкі звороти, що активно функціонують у німецькій мові. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 24
Виділяються чотири основних напрями фразеологічної деривації: перерозклад, відокремлення, варіювання і розширення компонентного складу стійких зворотів. Авторка робить висновок, що фразеологічна деривація на основі існуючої фразеології дозволяє виявити динаміку фразеологічного складу, лінгвістичні особливості фразеологічної системи, розкрити зовнішні та внутрішні фразеологічні зв’язки (див. рецензію на монографію С. Н. Денисенко: [165]). Праці М. А. Алексєєнка, монографія і докторська дисертація, присвячені дослідженню принципів і способів перекладу українською мовою ФО, інших стійких зворотів, що функціонують у творах В. І. Леніна. Відомо, що стійкі звороти науковці тривалий час відносили до сфери «невідтворюваного в перекладі». М. А
. Алексєєнко доказово аргументував і практично довів відтворюваність подібних одиниць засобами близькоспорідненої мови. Автор пропонує визначати оптимальний відповідник при перекладі ФО, інших стійких зворотів за допомогою параметричного комплексу ознак, розробляє типологію фразеологічних і нефразеологічних відповідників (тотожність, еквівалент, аналог, калька, лексема, описовий зворот, імпліцитне відтворення) (див. рецензію на монографію М. А. Алексєєнка: [166]). Третій період в історії вивчення фразеології в Україні збігається з набуттям Україною незалежності – початком 90-х років ХХ ст. З 1991 р. розпочинається комплексне дослідження фразеології в прагматичному, культурологічному, ідеографічному та інших аспектах із залученням досягнень наук, які досліджують людський феномен. У цей час побачили світ монографії Ю. Ф. Прадіда «Фразеологічна ідеографія (
проблематика досліджень)» [167], Я. А. Барана «Фразеологія у системі мови» [168], А. О. Івченка «Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія» [169]. У 90-х роках ХХ ст. захищено аж п’ять (!) докторських дисертацій із фразеологічної проблематики. Так, у 1994 р. захистили дисертації на тему «Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології» В. Д. Ужченко [170] та М
. Т. Демський на тему «Українська фраземіка (дериваційна база, семантико-граматичні особливості)» [171], про яку мова йшла вище, 1996 р. – Н. Д. Петрова на тему «Лінгво-гносеологічні основи динаміки фразеологічної номінації (на матеріалі англійської фразеології живої природи)» [172], 1997 р. – Ю. Ф. Прадід на тему «Проблеми фразеологічної ідеографії1 (на матеріалі української і російської мов» [173], 1999 р. – Я. А. Баран на тему «Фразеологія у системі мови» [174]. Учені-фразеологи не раз звертали увагу на відсутність праць, які дозволили б виявити прототипи ФО будь-якої мікросистеми, що характеризують духовне і матеріальне життя певного народу, у яких «сфотографовані» характерні риси етнокультури. Лінгво-гносеологічні основи динаміки фразеологічної номінації, образно-асоціативний потенціал ФО
із компонентами, що позначають природні реалії (ботанізми, зооніми), які досліджує в докторській дисертації Н. Д. Петрова, якраз дозволяють визначити причини виникнення більшості ФО англійської мови з урахуванням екстралінгвістичного фактора – етнокультурних чинників. Антропоморфізм таких ФО, як свідчить аналіз, ілюструє різноманітні духовні, Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 25
моральні, екологічні, прагматичні та інші цінності, є основним засобом виникнення нового типу непрямої номінації – екоаксіологічної номінації. Органічне поєднання когнітивного підходу, з одного боку, комунікативно-
функціонального, з другого, і герменевтичного, з третього уможливило комплексний розгляд у монографії та докторській дисертації Ю. Ф. Прадідом теоретичних проблем фразеологічної ідеографії, встановлення місця і статусу окремих фразеологічних мікросистем у структурі фразеологічного складу української та російської мов, закономірності створення фразеологічних ідеографічних словників. «Оскільки монографія Ю. Ф. Прадіда, – підкреслює у рецензії на працю А. П. Загнітко, – є таким описом, де елементи конкретного аналізу органічно поєднуються з розв’язанням загальнотеоретичних завдань, це дозволяє вважати актуальним сам
предмет пошуків автора і повністю підтвердити новизну виконаного дослідження та його непересічність у сучасних наукових лінгвістичних пошуках» [175] (див. рецензію на монографію Ю. Ф. Прадіда: [176]). У монографії і докторській дисертації Я. А. Барана порушується ціла низка проблем – вивчення ФО як знаків мови, процесів фразеоутворення і фразеологічної деривації, модельованості/немодельованості ФО, визначення обсягу, рівневого статусу і місця фразеології серед лінгвістичних дисциплін тощо, без дослідження яких неможливе вивчення фразеології як системи загалом. Запропоновано новий підхід до визначення системи, в основі якого лежать поняття функціонального поля, функціональної вичерпності, правил функціонування і регулярності взаємодії одиниць, визначено онтологічні та функціональні властивості ФО як віртуальних знаків мовної системи
тощо (див. рецензію на монографію Я. А. Барана: [177]). В ономасіологічному, ареальному та етимологічному аспектах досліджується фразеологія українських народних говорів ХУІІІ – ХХ ст. у монографії А. О. Івченка. Народна фразеологія вивчається як в українському діалектному континуумі, так і в слов’янському мегаконтинуумі (залучається фразеологічний матеріал майже усіх слов’янських мов). До наукового обігу залучено чимало малодоступних, як опублікованих, так і архівних, матеріалів. Автором запропоновано нову етимологію значної кількості українських ФО. Творчий доробок у царині фразеології за майже сорок років луганського вченого В. Д. Ужченка заслуговує на те, щоб про нього сказати окремо. Він одним із перших в Україні захистив кандидатську (1973 р.) і
докторську (1994 р.) дисертації з фразеології, про які мова йшла вище. У 1988 р. побачив світ посібник В. Д. Ужченка «Народження і життя фразеологізму» [178]). Книга в цікавій і популярній формі розповідає про походження і значення багатьох ФО, що функціонують в українській мові. Хоч і розрахована праця найперше на школярів, шанувальників українського слова
, однак вона, без сумніву, є корисною для учених-фразеологів. Через два роки у співавторстві з Л. Г. Авксентьєвим В. Д. Ужченко видає навчальний посібник для філологічних факультетів вишів «Українська фразеологія» [179]. У цьому ж році побачила світ методична праця «Вивчення фразеології в середній школі» В. Д. Ужченка [180], у якій автор пропонує цікаві способи засвоєння української фразеології школярами. Складена як посібник для вчителя, книга має на меті ширші завдання: ознайомити учнів з найнеобхіднішими відомостями про фразеологічне Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 26
багатство української мови. Праця В. Д. Ужченка фактично пройшла апробацію, бо запропоновані рекомендації взяті зі шкільної практики (див. рецензію на посібник В. Д. Ужченка: [181]). Як і раніше, на початку ХХІ ст. відчувалася гостра потреба в навчальних посібниках для вишів і середньої школи. В. Д. Ужченко видає дві важливі праці – «Східноукраїнська фразеологія» [182], «Образи рідної мови» [183]. Згодом у співавторстві з Д. В. Ужченком у Луганську [184], а потім і в Києві [185] виходить підручник «Фразеологія сучасної української мови». Про В. Д. і Д. В. Ужченків як фразеографів розмова нижче. У 90-і роки ХХ ст. помітних успіхів досягла в Україні фразеографія. Своєрідним продовженням згадуваної вище праці І. С. Олійника та М. М. Сидоренка став «Українсько-російський і російсько-український фразеологі-
чний тлумачний словник», що побачив світ 1991 р. [186] і перевиданий у Харкові в 1997 р. Близько 6 тис. найуживаніших в українській мові ФО з їх російськими відповідниками налічує реєстр першої частини слоника і стільки ж приблизно другої, російської, частини з українськими відповідниками. Іноді до ФО подаються синоніми, ремарки, що вказують на граматичні особливості, стилістичні характеристики, сферу поширення, частоту вживання. У порівнянні з попереднім виданням укладачі істотно доопрацювали реєстр словника. За підрахунками В. Д. Ужченка, «із 71 словникової статті видання
1978 р., наприклад, на літеру «А» в тлумачному словнику залишилося лише 27» [187]. У 90-і pоки ХХ ст. В. Д. Ужченком була здійснена пеpша спpоба система-
тизувати діалектну фpазеологію української мови в окремому словнику [188], який згодом витримав кілька видань у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. і про які мова піде нижче. На початку 90-х pоків ХХ ст. виникла потpеба і в ствоpенні словників індивідуально-автоpського викоpистання ФО, які, на думку А. М. Мелеpович і В. М. Мокієнка, допомогли б виявити складний пpоцес взаємодії узуального й ока-
зіонального в сфеpі фpазеології, зафіксувати pізноманітні
пpийоми індивідуально-
автоpських пеpетвоpень ФО щодо мовної норми [189]. Відразу зауважимо, що вдалу спробу укласти подібний словник здійснили Н. М. Нічик і В. М. Ронгінський на фразеологічному матеріалі, дібраному з поем В. В. Маяковського [190]. Слід відзначити загалом досить повний опис ФО, включених у реєстр словника. Після ключового слова-компонента наводиться загальномовна ФО, далі – індивідуально-
авторський варіант, характеризуються його стилістична й емоційно-експресивна значущість, подаються деякі інші параметри (див. рецензію на словник Н. М. Нічик і В. М. Ронгінського: [191]). Досягнення в теорії і практиці фразеографії кінця ХХ ст. створило передумови для підготовки тематичних фразеологічних словників, адже тематико-ідеографічний аспект
описання ФО дозволяє якоюсь мірою «деформалізувати» алфавітне подання статей, прийняте в більшості словників. Ще В. І. Даль, відстоюючи принцип саме тематичного, а не алфавітного розташування прислів'їв і приказок, підкреслював, що він створює «<…> цілісну картину, в якій є глибший зміст і значення, ніж у поодиноких замітках» [192]. Таку ж думку висловлювали Р. Халліг і Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 27
В. Фон Вартбург, вважаючи, що справді наукова лексикографія має рішуче відмовитися від принципу алфавітного розташування слів, що переслідує чисто утилітарну мету, і звернутися до принципу розташування лексики за групами, пов’язаними смисловими узами [193]. Зауваження В. І. Даля, Р. Халліга і В. фон Вартбурга повною мірою стосується й опрацювання ФО у фразеологічних ідеографічних словниках, бо саме тематико-
ідеографічний принцип розташування ФО дозволяє показати системний характер фразеологічного складу мови. 1994 р. в Україні з’явилася перша фразеографічна праця, побудована за тема-
тико-ідеографічним принципом – «Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека» Ю. Ф. Прадіда [194]. Слід наголосити на тому, що цей словник належить до словників комбінованого типу, бо є не лише ідеографічним, але й перекладним і тлумачним. У словнику представлено 414 українських і 339 російських ФО, об’єднаних у 13 тематичних розрядів. Він містить характеристику як тематичного розряду взагалі, так і його кожної ФО з тлумаченням і багатим ілюстративним матеріалом, який відбиває
її функціонування в українській і російській мовах. До сказаного слід додати, що при написанні словника широко враховувалися досягнення сучасної психологічної науки в галузі емоцій людини. У 1998 р. побачив світ «Фразеологічний словник української мови», укладений В. Д. і Д. В. Ужченками [195], який містить близько 2,5 тис. найуживаніших ФО і призначений насамперед для учнів середньої школи, чим зумовлені певні обження в доборі й описанні ФО. У словнику подається тлумачення значення ФО, їх грама-
тична й стилістична характеристики, наводяться синонімічні, а іноді й антонімічні ФО, подаються короткі історико-етимологічні та культурно-етнічні коментарі. Динамічно почала розвиватися фразеологія з початку ХХІ ст. Побачили світ монографії М
. В. Гамзюка «Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови)» [196], О. О. Селіванової «Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)» [197], О. П. Левченко «Фразеологічна символіка: лінгвокультурологічний аспект» [198], Ю. Ф. Прадіда «У царині лінгвістики і права» [199], М. В. Жуйкової «Динамічні процеси у фразеологічній системі східнослов’
янських мов» [200], К. І. Мізіна «Компаративна фразеологія» [201] і «Людина в дзеркалі компаративної фразеології» [202], В. І. Школяренко «Становлення фразеологічної картини світу німецької мови (на матеріалі писемних пам’яток УІІІ – ХУІІ ст.).» [203] та деякі ін. Окрім того, захистили докторські дисертації з фразеологічної проблематики М. В. Гамзюк [204], О. П. Левченко [205], М. В. Жуйкова [206], В
. І. Школяренко [207]. Монографія і дисертація М. В. Гамзюка присвячені вивченню ролі емотивності в процесі утворення ФО німецької мови. На основі аналізу онтологічних і гносеологічних особливостей емотивності учений робить висновок про дискретний характер цього компонента, складовими частинами якого є емотивна оцінність, емотивний тон, інтенсивність та тривалість, обгрунтовує Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 28
існування двох типів емотивно маркованих одиниць (див. рецензію на монографію М. В. Гамзюка: [208]). У монографії О. О. Селіванової запропонована нова концепція мотиваційних процесів ФО, підґрунтям якої є співвідношення ономасіологічних структур ФО і складників етносвідомості у проекції на культуру народу, його традиції, звичаї, обряди, вірування тощо. Зокрема, розглядаються семіотичні механізми стереотипізації уявлень українського етносу про світ і їхня детермінація культурними та психоментальними чинниками, простежуються особливості й чинники парадоксального позначення ФО фрагментів концептосистеми народу тощо. У монографії та докторській дисертації О. П. Левченко обґрунтовуються механізми фразеотворення, засновані на метафорі та метонімії, визначається
роль символу у творенні ФО, виявляються закономірності побудови фразеологічних картин світу, з’ясовуються кореляції між концептами і символами тощо. На матеріалі української та російської мов досліджуються особливості мовної репрезентації культурно значущих концептів ФО – символіка соматизмів, рослинного і тваринного світу, назв продуктів харчування та ін. У монографії Ю. Ф. Прадіда робиться спроба розв’язати низку теоретичних проблем фразеології через призму сучасних лінгвістичних парадигм, аналізуються теоретичні та практичні засади словникового опрацювання ФО тощо. Особлива увага приділяється ідеографічним аспектам вивчення фразеології на матеріалі української та російської мов (див. рецензію на монографію Ю. Ф. Прадіда: [209]). М. В. Жуйкова в монографії та докторській дисертації досліджує актуальні
питання діахронної фразеології української та російської мов на тлі інших слов’янських мов. Фразеологія презентується як відкрита динамічна система, у якій нежорстко діють певні закономірності, через що еволюція фразеологічної системи має недетермінований характер. Дослідниця пропонує класифікацію ідіом, засновану на механізмах їх утворення, висвітлює історію виникнення деяких східнослов’янських ФО та паремій з урахуванням широкого культурного контексту. Монографії К. І. Мізіна присвячені проблемі лінгвокультурологічного вивчення фразеологічних мікросистем у зіставному аспекті, зокрема компаративної фразеології англійської, німецької, української та російської мов. Акцентується увага на встановленні глибинних зв’язків між фразеологією та національним менталітетом, описуються типи міжмовних фразеологічних еквівалентів у генетично й типологічно різних мовах
, ґрунтовно досліджуються системні засади компаративної фразеології як універсального мовного феномену та ін. (див. рецензії на монографії К. І. Мізіна: [210], [211]). Монографія і дисертаційне дослідження В. І. Школяренко присвячене вивченню лінгвокультурологічного аспекту становлення фразеологічної системи німецької мови протягом тривалого часу – VІІІ-ХVІІ ст. Такий підхід передбачає різнобічний системний аналіз розвитку фразеологічного складу німецької мови на окремих часових зрізах із метою визначення загальних тенденцій. Особлива увага приділяється національно-культурній детермінованості ФО. Дослідження цих та Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 29
інших проблем В. І. Школяренко певною мірою заповнює лакуни у вивченні фразеології німецької мови в діахронному аспекті. Тепер про розвиток фразеографії в ХХІ ст. Першим словником, що з’явився в Україні на початку нового тисячоліття, був «Словник фразеологічних антонімів української мови» В. С. Калашника і Ж. В
. Колоїз [212], у якому подається характеристика як структурно однотипних, так і структурно різнотипних конструкцій, що диференціюються протилежною семантикою, але є знаками однієї логічної сутності, тобто власне фразеологічної антонімії. У словникових статтях не лише тлумачиться значення фразеологічних антонімів, але й подаються синоніми до них. Початок ХХІ ст. ознаменувався також з’явою аж трьох фразеографічних праць, у яких систематизується ареальна фразеологія, – «Фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу» В. Д. і Д. В. Ужченків [213], «Фразеологічного словника говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. А. Чабаненка [214], «Фразеологічного словника говірок Житомирщини» Г. М. Доброльожі [215]. Кілька слів про кожну з них. У 2000 і 2002 рр. вийшли друком третє і четверте видання «Фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу» В. Д. і Д. В. Ужченків. Останній варіант – п’яте видання – постав як виправлене й розширене видання попередніх фразеографічних видань В. Д. і Д. В. Ужченків. Реєстр словника – це 4727 зворотів на позначення понять, пов’язаних із побутом, видами господарської діяльності, звичаями, віруваннями, обрядами, живим мовленням сіл і міст Донбасу. Статті подаються за алфавітом стрижневих компонентів й одночасно за стрижневим принципом. У 2001 р. побачив світ ще один словник ареальної фразеології – «Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. А. Чабаненка, який уміщує близько 3 тис. стійких зворотів, у т. ч. і ФО, зібраних протягом 1952 – 1998 рр. у Дніпропетровській, Запорізькій і Херсонській областях, і доповнений висловами з фольклорно-етнографічних і діалектологічних записів І. Манжури, Я. Новицького, Д. Яворницького, О. Курило та ін. До реєстру словника ввійшли найперше розмовно-просторічні ареальні звороти, подаючи які автор намагався зберегти їх діалектні фонетичні, словотвірні, граматичні та лексичні особливості [216]. «Фразеологічний словник говірок Житомирщини» Г. М. Доброльожі – результат плідної багаторічної праці, перше друковане видання, у якому упорядковано понад 7 тис. ФО, що функціонують на території Житомирщини. Словник складається з двох частин: перша – алфавітний фразеологічний словник, у якому ФО розташовуються за алфавітом стрижневого слова, друга – ідеографічний фразеологічний словник, у якому ФО подаються за тематичними мікросистемами. У 2004 р
. в Україні побачив світ словник комбінованого типу – «Русско-
крымскотатарский учебный фразеологический словарь» А. М. Емірової, який є і перекладним, і навчальним, і синонімічним [217]. Словник містить 900 ідіом російської мови та їх 600 кримськотатарських відповідників – еквівалентів та Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 30
аналогів. Словникові статті структуруються таким чином: у російській частині – ФО в основній формі, граматичні, стилістичні й емоційно-експресивні характеристики, тлумачення значення; у кримськотатарській частині – ФО теж в основній формі, такі ж характеристики, як і в російській частині, а також ілюстративний матеріал (ФО у тексті). У кінці словникових статей подаються при наявності синонімічні ряди в обох мовах. У І пол. 10-х років ХХІ ст. з’явилися ще три праці перекладного типу –
«Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник» М. А. Венгранівської [218]. та «Словарь русско-французских фразеологических эквивалентов» Н. Є. Каїки
та Л. П. Кофанової [219], у яких предметом зіставного описання вперше обирається французька фразеологія. Якщо перший із них найперше розрахований для учнів і вчителів середньої школи, то другий – для тих користувачів, хто в достатній мірі володіє літературними нормами російської і французької мов та їх стилістичними засобами. У словнику Н. Є. Каїки та Л. П. Кофанової подається 16 тис. семантизованих стійких зворотів російської мови, у т. ч. ФО, і майже 23,5 тис. їх французьких еквівалентів. Інтенсивний розвиток досліджень у галузі фразеології створив сприятливі передумови для розвитку фразеологічного складу за рахунок фразеологічної деривації на основі наявних у мові ФО. Вперше у вітчизняній практиці створити словник, у
якому б описувалися подібні процеси, удалося С. Н. Денисенко, яка уклала «Німецько-українсько-російський словник-довідник (Словник-довідник із фразеологічної деривації на основі існуючої фразеології німецької мови з перекладом прикладів на українську та російську мови)» [220]. Словник містить 400 вихідних стійких зворотів німецької мови, поданих в алфавітному порядку стрижневих компонентів та їх 1240 дериватів. Словникова стаття складається з двох частин. У першій із них наводяться дані про походження вислову, підтверджене як мінімум двома джерелами, у другій – похідні звороти під порядковим номером для наочного уявлення про їхні фразеотворчі джерела (див. рецензію на словник С. Н. Денисенко: [221]). Оригінальна у своєму роді фразеографічна праця, укладена О. І
. Скопненком і Т. В. Цимбалюк «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-
довідник» [222]. Це перша в історії вітчизняної фразеографії спроба якнайповніше описати індивідуально-авторські переклади ФО та інших стійких зворотів (понад 6 тис. одиниць) у мові художніх творів англійської, французької, італійської, іспанської та інших європейських літератур, а ширше – передати світобачення інших народів, виражене
засобами рідної мови, мовою українською. Це надскладне завдання, а тому невипадково для з’ясування цього феномену обрано творчість М. Лукаша, ім’я якого стало символом вершинних здобутків української школи художнього перекладу в ІІ пол. ХХ ст. Продовжуючи традицію, започатковану сімферопольськими вченими Н. М. Нічик і В. М. Ронгінським в 1991 р., які уклали словник на фразеологічному матеріалі, дібраному з поем В. В. Маяковського, тернопільські вчені на чолі з С. Є. Панцьо створили довідник «Фразеологізми у творах Богдана Лепкого» [223] – перший словник, у якому описуються стійкі звороти, ужиті в творах українського Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 31
письменника. Словникова стаття містить заголовний компонент, реєстровий зворот із його варіантами, тлумачення, цитату-ілюстрацію з творів Б. Лепкого. І, нарешті, про дві найважливіші фразеографічні праці, що побачили світ на межі тисячоліть. Маємо на увазі академічні видання «Фразеологічного словника української мови» [224] і «Словника фразеологізмів української мови» [225] – найповніші зібрання фразеологічного складу української мови на сьогодні. Реєстр першого словника налічує близько 10 тис. ФО, другого – близько 8 тис. ФО, до яких подаються найрізноманітніші варіантні форми. Чимало уваги в словниках приділено характеристиці граматичних властивостей ФО, широко представлена ілюстративна частина. Крім того, до «Словника фразеологізмів української мови» додається покажчик, у якому відбито кожен повнозначний компонент
ФО з відсиланням і вказівкою на місце опрацювання реєстрової ФО. Обидва словники, безперечно, є потрібними і корисними довідниками, без яких не можуть обійтися науковці, письменники, перекладачі, учителі-словесники як в Україні, так і за її межами (див. рецензію на «Словник фразеологізмів української мови»: [226]). Таким чином, висловлені вище міркування дозволяють резюмувати, що за 60 років розвитку фразеології як окремої лінгвістичної науки в Україні досягнуто помітних успіхів у розв’язанні її теоретичних і практичних проблем. Список літератури 1. Ларин Б. А. Очерки по фразеологии / Б. А. Ларин // Очерки по лексикологии, фразеологии и стилистике: Ученые записки Ленинградского гос. ун-та. – Л., 1956. – № 198. – С. 200–201. 2. Гаврин С. Г. Фразеология современного русского языка: В аспекте теории отражения: Учебное пособие по спецкурсу для филологов / Гаврин С. Г. – Пермь, 1974. – С. 16. 3. Москаленко Н. А. З історії дослідження української фразеології / Н. А. Москаленко // Українська мова і література в школі. – 1967. – № 10. – С. 22–26. 4. Медведєв Ф. П. Фразеологія – багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості та культури / Ф. П. Медведєв // Підсумки і проблеми наукового вивчення української мови в пожовтневий період. – К., 1967. 5. Скрипник Л. Г. Основні аспекти дослідження лексики і фразеології української мови / Л. Г. Скрипник // Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. – К., 1967. – С. 79–102. 6. Скрипник Л. Г. Фразеологія / Л. Г. Скрипник // Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І. К. Білодіда. – К., 1973. – С. 331–435. 7. Медведев Ф. П., Юрченко
А. С. Состояние изученности украинской фразеологии, актуальные задачи ее дальнейшего исследования / Ф. П. Медведев, А. С. Юрченко // Труды Самаркандского ун-та. – № 288. – Вопросы фразеологии. – 1975. – Вып. 9. – С. 30–40. 8. Чередниченко І. Г. Нариси з української фразеології (з російсько-українськими паралелями): Прийменникові конструкції / І. Г. Чередниченко. – К., 1952. – Ч. 1. – С. 7. 9. Чередниченко І. Г. Там само. – С. 5. 10. Чередниченко І. Г. Там само. – С. 7. 11. Скрипник Л. Г. Лексика и фразеология украинской советской художественно-исторической прозы: Автореф. дис. … канд. филол. Наук / Л. Г. Скрипник. – К., 1953. 12. Богдан Н. М. Фразеология художественной призведений М. М. Коцюбинского: Автореф. дис. … канд. филол. Наук / Н. М. Богдан. – К., 1956. 13.
Добржанская Л. И. Фразеология язика Шевченко: Автореф. дис. … канд. филол. Наук / Л. И. Добржанская. – Харьков, 1957. 14. Білодід І. К. Із спостережень над фразеологією української прози післявоєнного періоду / І. К. Білодід // Мовознавство. – 1953. – Т. 12. – С. 17–50. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 32
15. Крижанівська Н. О. Фразеологічні звороти в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні» / Н. О. Крижанівська // Українська мова в школі. – 1956. – № 1. – С. 37–40. 16. Шадура В. О. Лексика і фразеологія поезій П. Г. Тичини / В. О. Шадура // Українська мова в школі. – 1957. – № 1. – С. 22–27. 17. Сенчук Г. В. Фразеологічні вирази в творах Олекси Тесленка / Г. В. Сенчук // Українська мова в школі. – 1958. – № 2. – С. 28–32. 18. Бондар Б. І. Синтаксична структура і функції фразеологізмів у художній прозі І. Я. Франка / Б. І. Бондар // Тези доповідей міжвузівської наукової конференції з проблем синтаксису української мови. – Чернівці, 1956. 19. Удовиченко Г. М. Спостереження над використанням лексики
і фразеології в українській радянській драматургії 30 – 40 років / Г. М. Удовиченко // Наукові записки Ужгородського державного університету. – Ужгород, 1957. – Т. 24. 20. Тофан М. С. Фразеологический состав новелл В. Стефаника / М. С. Тофан // Тезисы докладов 13-й отчетной научной сессии профессорко-преподавательского состава Черновицкого госуниверситета. – Черновцы, 1957. 21. Богдан М. М. Із спостережень над роботою М. Коцюбинського при вдосконаленні текстів (використання фразеологізмів) / М. М. Богдан // Філологічний збірник Житомирського педінституту, присвячений ІV Міжнародному з’їзду славістів. – Житомир, 1958. 22. Григорук О. П. Фразеологічні засоби сатири і гумору в художніх творах Леся Мартовича / О. П. Григорук // Праці Одеського державного університету: Серія «Філологічні науки». – Одеса, 1958. – Т. 148. – Вип. 8. 23. Шляхов О
. М. Фразеологізми у мові сучасних українських фейлетонів / О. М. Шляхов // Наукові записки Станіславського педагогічного інституту: Серія філологічна. – Станіслав,1959. – Т. 2. 24. Сергеев В. М. Библиографический указатель литературы по фразеологии, изданной в СРСР с 1918 по 1961 г. / В. М. Сергеев // Проблемы фразеологии. – М.; Л. : Наука, 1964. – С. 255–309. 25. Фразеологічний словник англійської мови з українськими відповідниками / Укладач К. Т. Баpанцев. – К., 1956. 26. Виpган І., Пилинська М. Російсько-укpаїнський фpазеологічний словник / І. Вирган, М. Пилинська // Прапор. – 1958. – № 9. – 1971. – № 10. 27. Прапор. – 1971. – № 10. – С. 112. 28. Виpган І., Пилинська М. Російсько-укpаїнський словник сталих виразів / За ред. М. Ф. Наконечного. – Харків : Прапор, 2009. – 864 с. 29. Мариниченко В. Т. Фразеологізми та їх роль у байках Глібова / В. Т. Мариниченко // Лексикографічний бюлетень. – К., 1960. – Вип. 7. 30. Яскевич К. О. Про деякі особливості використання фразеології в романі П. Козланюка «Юрко Крук» / К. О. Яскевич // Питання мови і літератури. – Львів, 1960. 31. Дідик С. С. Фразеологізми та їх стилістична роль у
памфлетах Я. Галана / С. С. Дідик // Наукові записки Львівського педінституту. – Львів, 1960. – Т. 16. 32. Сизько А. П. Фразеологія творів А. Тесленка / А. П. Сизько // Научные записки Днепропетровского университета: сб. работ филфака. – Днепропетровск, 1960. – Т. 70. – Вып. 17. – С. 131–143. 33. Москаленко Н. А. Спостереження над фразеологічним матеріалом романів М. Стельмаха («Кров людська – не водиця». «Велика
рідня») / Н. А. Москаленко // Праці Одеського держуніверситету: Серія філологічних наук. – Одеса, 1963. – Т. 152. – Вип. 16. 34. Москаленко Н. А. Індивідуально-авторське оновлення фразеологізмів у романах О. Гончара «Прапороносці» і «Людина і зброя» / Н. А. Москаленко // Тези наукової конференції Одеського університету. – Одеса, 1965. – С. 18–20. 35. Ройзензон Л. И., Бушуй А. М. Материалы к общей
библиографии по вопросам фразеологии / Л. И. Ройзензон та ін. – Самарканд, 1971. – Вып. ІІ. – С. 176–198. 36. Рожанський А. Я. Фразеологічні вирази / А. Я. Рожанський // Українська мова в школі. – 1956. – № 2. – С. 17–21. 37. Ларін Б. О. Про народну фразеологію / Б. О. Ларін // Українська мова в школі. – 1959. – № 5. – С. 30–36. 38. Горбачевич К. С. Про вживання терміна фразеологія / К. С. Горбачевич // Українська мова в Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 33
школі. – 1962. – № 3. – С. 8–11. 39. Бабкін О. М. Про природу і характер фразеологічних одиниць / О. М. Бабкін // Українська мова в школі. – 1962. – № 3. – С. 11–16. 40. Осовецька Л. С., Сільвестpова К. М. Фpазеологічний словник німецької мови / Л. С. Осовецька та ін. – К., 1964. – 715 с. 41. Удовиченко Г. М. Предмет фразеології та семантичні типи фразеологізмів / Г. М. Удовиченко // Українська мова і література в школі. – 1965. – № 2. – С. 20–24. 42. Матвієнко А. М. Фразеологічні синоніми і варіанти / А. М. Матвієнко // Українська мова і література в школі. – 1965. – № 8. – С. 16–20. 43. Мукан Г. М. Лексичний склад українсько-російських фразеологічних відповідників / Г. М. Мукан // Українська мова і література в школі. – 1966. – № 9. – С. 24–26. 44. Москаленко Н. А. Фразеологізми антропонімічного походження в українській мові / Н. А. Москаленко // Тези ІV республіканської ономастичної конференції. – К., 1969. 45. Масюкевич О. М. Займенникові фразеологізми / О. М. Масюкевич // Українська мова в школі. – 1962. – № 4. – С. 12–22. 46. Мукан Г. М. Структура і синтаксична роль фразеологізмів / Г. М. Мукан // Українська мова і література в школі. – 1968. – № 5. – С. 13–20. 47. Чак Є. Д. Матеріали для позакласної роботи з фразеології / Є. Д. Чак // Українська мова і література в школі. –1968. – № 6. – С. 52–58. 48. Чак Є. Д. Матеріали для позакласної роботи з фразеології / Є. Д. Чак // Українська мова і література в школі. –1969. – № 3. – С. 60–63. 49. Демський
М. Т. Збагачення мови учнів фразеологізмами / М. Т. Демський // Українська мова і література в школі. – 1969. – № 3. – С. 57–60. 50. Дорошенко М. І. Про лексико-фразеологічну роботу на уроках / М. І. Дорошенко // Українська мова і література в школі. –1969. – № 5. – С. 54–57. 51. Удовиченко Г. М. Принципи укладання «Словника фразеологізмів української мови / Г. М. Удовиченко // Тези доповідей ІV міжвузівської республіканської славістичної конференції. – Одеса, 1961. 52. Грицак М. А. Подача фразеологічного матеріалу в регіональних словниках / М. А. Грицак // Тези доповідей до ХІХ наукової конференції. – Ужгород, 1965. 53. Батюк Н. О. Фразеологiчний словник / Н. О. Батюк. – К. : Радянська школа, 1966. – 235 с. 54. Чак Є. Д. Батюк Н. О. Фразеологічний
словник (рецензія) / Є. Д. Чак, Н. О. Батюк // Українська мова і література в школі. – 1966. – № 9. – С. 83–85. 55. Англо-укpаїнський фpазеологічний словник / Укладач Баpанцев К. Т. – К., 1969. – 1052 с. 56. Скнар В. Англо-укpаїнський фpазеологічний словник / Укладач К. Т. Баpанцев (рецензія) // Мовознавство. – 1972. – № 1. – С. 88–91. 57. Удовиченко
Г. М. Словник українських ідіом / Г. М. Удовиченко. – К. : Радянська школа, 1968. – 463 с. 58. Чак Є. Д. Словник українських ідіом. Уклав Г. М. Удовиченко (рецензія) / Э. Д. Чак // Українська мова і література в школі. – 1969. – № 3. – С. 85–87. 59. Ройзензон Л. Словник українських ідіом. Уклав Г. М. Удовиченко (рецензія) / Л. Ройзензон // Мовознавство. – 1969. – №
4. – С. 91–95. 60. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: про вислів березова каша Л. Скрипник // Мовознавство. – 1967. – № 2. – С. 85. 61. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: про вислови топтати ряст, від дошки до дошки / Л. Скрипник // Мовознавство. – 1967. – № 4. – С. 85–86. 62. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: ні кола ні двора / Л. Скрипник // Мовознавство. – 1968. – № 1. – С
. 56–57. 63. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: накрити мокрим рядном, плести (правити) смаленого дуба / Л. Скрипнирк // Мовознавство. – 1968. – № 2. – С. 75–76. 64. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: про вислів розбити горщика (глека) з кимось / Л. Скрипник // Мовознавство. – 1968. – № 3. – С. 68–69. 65. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: видно (знати, пізнати) пана по халявах // Мовознавство. – 1968. – № 4. – С. 80-82. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 34
66. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: стрибати у гречку // Мовознавство. – 1968. – № 5. – С. 76–78. 67. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: не бачити смаленого вовка / Л. Скрипник // Мовознавство. – 1969. – № 1. – С. 68–70. 68. Скрипник Л. Із таємниць фразеології: хоч тури гони, зглядається (ззирається, видивляється), як на тура / Л. Скрипник // Мовознавство. – 1969. – № 3. – С. 83–85. 69. Медведев Ф. П. Скарби української фразеології / Ф. П. Медведев // Мовознавство. – 1967. – № 5. – C. 69–74. 70. Денисов І. Г. Із таємниць фразеології: про вислів обух сталить / І. Г. Денисов // Мовознавство. – 1968. – № 3. – C. 69. 71. Коломієць Л., Майборода А. Із таємниць фразеології: кучму дати / Л. Коломієць, А. Майборода // Мовознавство. – 1968. – № 5. – С. 78–80. 72. Коломієць Л., Майборода А. Із таємниць фразеології: шапка як гніздове слово фразеологізмів / Л. Коломієць, А. Майборода / Мовознавство. – 1969. – № 2. – С. 78–80. 73. Скрипник Л. Г. Видозміни форми фразеологічних одиниць / Л. Г. Скрипник // Мовознавство. – 1969. – № 4. – С. 3–14. 74. Скрипник Л. Г. Видозміни форми фразеологічних одиниць / Л. Г. Скрипник // Мовознавство. – 1969. – № 6. – С. 12–19. 75. Демський М. Т. Дієслівна фразеологія з двопозиційним оточенням
в українській мові. / М. Т. Демський // Мовознавство. – 1969. – № 6. – С. 38–41. 76. Проблемы фразеологии и составления фразеологических словарей: Материалы 9-го Всесоюзного координационного совещания. – Баку, 1968. 77. Проблемы фразеологии. Исследования и материалы. – М.; Л. : Наука, 1964. – 318 с. 78. Проблемы фразеологии и задачи ее изучения в высшей и средней школе. – Вологда, 1967. 79. Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. – Тула, 1968. 80. Труды Самаркандского ун-та. – Вопросы фразеологии. – 1970. – Вып. 178. 81. Вопросы семантики фразеологических единиц. – Новгород, 1971. – Ч. 1. 82. Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. – Тула, 1972. 83. Труды Самаркандского ун-та. – № 288. – Вопросы фразеологии. – 1975. – Вып. 9. 84. Питання фразеології східнослов’янських мов. – K., 1972. – 175 с. 85. Демский М. Т. Глагольная фразеология в современном украинском
языке: Автореф. дис. ... канд. филол. Наук / М. Т. Демский. – Львов, 1970. 86. Демский М. Т. Там само. – С. 4. 87. Бабич Н. Д. Фразеологія української мови: Навчальний посібник: У 2 ч / Н. Д. Бабич. – Чернівці, 1970 – 1971. – Ч. 1. – 63 с.; Ч. 2. – 90 с. 88. Бабич Н. Д. Соотношение общенародного и узколокального в фразеологии украинского языка: Автореф. ... дис
. канд. филол. Наук / Н. Д. Бабич. – Одесса, 1972. – 21 с. 89. Бабич Н. Д. Фразеологія української мови… – Ч. 2. – С. 6. 90. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник / І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. – К.,1971. 91. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник / І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. – 2-е вид., доп. та перероб. – К. : Радянська школа,1978. – 447 с. 92. Москаленко Н. А. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник (рецензія) Н. А. Москаленко та ін. // Українська мова і література в школі. – 1971. – № 11. – С. 93. 93. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови / Л. Г. Скрипник. – К. : Наукова думка, 1973. – 279 с. 94. Коваль А. Скрипник Л. Фразеологія української мови (рецензія) / А. Коваль, Л. Скрипник // Мовознавство. – 1973. – № 3. – С. 91–94. 95. Карпова В. Л., Олійник І. С. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови (рецензія) / В. Л. Карпова та ін. // Українська мова і література
в школі. – 1973. – № 10. – С. 88–91. 96. Коваль А. Скрипник Л. Г. Фразеологія… – С. 91. 97. Скрипник Л. Г. Фразеологія… – С. 331–435. 98. Скрипник Л. Г. Фразеология украинского язика: Автореф. дис. … д-ра филол. наук / Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 35
Л. Г. Скрипник. – К., 1974. – 79 с. 99. Жуйкова М. В. Генеза образної предикацій в етнолінгвістичному аспекті: Автореф. дис. … д-ра філол. наук / М. В. Жуйкова. – К., 2009. – 36 с. 100. Авксентьев Л. Г. Фразеология прозаических призведений М. Стельмаха: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Л. Г. Авксентьев. – Харьков, 1969. 101. Ужченко В. Д. Фразеология призведений Остапа Вишни: Автореф. дис. … канд. филол. наук / В. Д. Ужченко. – Харьков, 1973. 102. Медведєв Ф. П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо / Ф. П. Медведєв. – Харків : Вища школа, 1977. – 232 с. 103. Медведєв Ф. П. Там само. – С. 3. 104. Медведєв Ф. П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо / Ф. П. Медведев. – 2-е вид., стереотип
. – Харків : Вища школа, 1982. – 231 с. 105. Колесник Г. Медведєв Ф. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо (рецензія) / Г. Колесник, Ф. Медведєв // Мовознавство. – 1978. – № 3. – С. 85–87. 106. Авксентьєв Л. Г., Калашник В. С., Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови / Л. Г. Авксентьєв та ін. – Харків : Вища школа, 1977. – 65 с. 107. Андерш Й. Авксентьєв Л. Г., Калашник В. С., Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови (рецензія) / Й. Андерш та ін. // Мовознавство. – 1978. – № 4. – С. 86. 108. Коломиец Л. И. Фразеология украинского языка второй половины ХУІ – первой половины ХVІІ вв. (генезис и стилистическое использование): Автореф. дис. … д-ра филол. наук / Л. И. Коломиец. – К., 1978. – 48 с. 109.
Коломиец Л. И. Там само. – С. 2. 110. Коломиец Н. Ф. Лексико-фразеологическая синонимика украинского языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Н. Ф. Коломиец. – Днепропетровск, 1977. – 24 с. 111. Алефиренко Н. Ф. Структурно-семантический анализ компаративних фразеологизмов современного украинского языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Н. Ф. Алефиренко. – К., 1978. – 24 с. 112. Баран Я
. А. Основні питання загальної та німецької фразеології / Я. А. Баран. – Львів : Вища школа, 1980. – 156 с. 113. Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія / Р. П. Зорівчак. – Львів : Вища школа, 1983. – 175 с. 114. Юрченко О. С. Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX ст.) / О. С. Юрченко. – Харків : Вища школа, 1984. – 208 с. 115. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології / М. Ф. Алефіренко. – Харків : Вища школа, 1987. – 135 с. 116. Денисенко С. Н. Фразообразование в немецком языке (фразеологическая деривация как системный фактор фразообразования) / С. Н. Денисенко. – Львов : Вища школа, 1988. – 197 с. 117. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія в культурно-етнічному висвітленні / Б. М. Ажнюк. – К. : Наукова думка, 1989. – 136 с. 118. Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / В. М. Білоноженко та ін. – К., 1989. – 156 с. 119. Алексеенко М. А. Фразеология ленинской речи и способы ее перевода / М. А. Алексеенко. – Львов : Вища школа, 1989. – 206 с. 120. Демский М. Т. Украинская фраземика (деривационная база, семантико-грамматические особенности
): Автореф. дис. … д-ра филол. наук / М. Т. Демский. – Ужгород, 1985. 121. Юрченко А. С. Формирование фразеологического фонда украинского литературного языка (конец ХУІІІ – начало ХІХ вв.): Автореф. дис. … д-ра филол. наук / А. С. Юрченко. – К., 1986. – 46 с. 122. Алефиренко Н. Ф. Фраземообразующее взаимодействие языковых уровней: Автореф. дис. … д-ра филол. наук / Н. Ф. Алефиренко. – К., 1989. – 39 с. 123. Баран Я. А. Основні питання… – С. 96. 124. Баран Я. А. Там само. – С. 7. 125. Бублик В. Баран Я. Основні питання загальної та німецької фразеології (рецензія) / В. Бублик, Я. Баран // Мовознавство. – 1982. – № 2. – С. 75–76. 126. Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця… – С. 28. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 36
127. Тищенко К. Зорівчак Р. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (рецензія) / К. Тищенко, Р. Зорівчак // Мовознавство. – 1984. – № 4. – С. 76–79. 128. Баранник Д., Коломієць М. Фраземотворення в аспекті взаємодії різних мовних рівнів Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології (рецензія) / Д. Баранник, М. Кололмієць // Мовознавство. – 1988. – № 3. – С. 77–78. 129. Лисиченко Л. А., Тимченко І. В. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології (рецензія) / Л. А. Лисиченко та ін. // Українська мова і література в школі. 1988. № 8. С. 77–78. 130. Зорівчак Р. Фразеологія в лінгвокраєзнавчому аспекті. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія в культурно-етнічному висвітленні (рецензія) / Р. Зорівчак // Мовознавство. – 2004. – № 1. – С. 76. 131. Зорівчак Р. Там само
. – С. 76-78. 132. Регушевський Є. Актуальні проблеми фразеології та фразеографії. Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. (рецензія) / Є. Регушевський // Мовознавство. – 1991. – № 1. – С. 75–78. 133. Демский М. Т. Украинская фраземика… 134. Демський М. Т. Українська фраземіка (дериваційна база, семантико-граматичні особливості): Автореф. дис. … д-ра філол. наук
/ М. Т. Демський. – Ужгород, 1994. – 46 с. 135. Демський М. Українські фраземи й особливості їх творення / М. Демський. – Львів : Просвіта, 1994. – 62 с. 136. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова: Фразеологія / Л. Г. Авксентьєв. – Харків : Вища школа, 1983. – 137 с. 137. Коломієць М. П. Фразеологічна синоніміка української мови / М. П. Коломієць. – Дніпропетровськ, 1986. – 80 с. 138. Коломієць М. П. Питання фразеологічної синоніміки / М. П. Коломієць. – Дніпропетровськ, 1987. – 52 с. 139. Коломієць М. П. Фразеологічні синоніми / М. П. Коломієць. – Дніпропетровськ, 1989. – 67 с. 140. Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму / В. Д. Ужченко. – К. : Радянська школа, 1988. – 279 с. 141. Панько Т. Авксентьєв Л. Сучасна українська мова: Фразеологія (рецензія) / Т. Панько, Л. авксентьєв
// Мовознавство. – 1984. – № 5. – С. 76–77. 142. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова: Фразеологія / Л. Г. Авксентьєв. – 2-е вид., доп. і перероб. –Харків : Вища школа, 1983. – 134 с. 143. Алефіренко М. Ф. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. – 2-вид., доп. і перероб. (рецензія) / М. Ф. Алефіренко, Л. Г. Авксентьєв // Українська мова і література в
школі. – 1990. – № 7. – С. 91–93. 144. Боярова А. Г. Синонимия глагольных фразеологических единиц современного украинского литературного языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук / А. Г. Боярова. – К., 1981. – 20 с. 145. Гнатюк И. С. Трансформация традиционных фразеологизмов в языке современной художественной прозы: Автореф. дис. … канд. филол. наук / И. С. Гнатюк. – К., 1982. – 24 с. 146. Ничик Н. Н. Фразеологические единицы в системе поэтического словоупотребления В. В. Маяковского (на материале поэм 1914 – 1924 рр.): Автореф. дис. … канд. филол. наук / Н. Н. Ничик. – К., 1983. – 26 с. 147. Белоноженко В. М. Фразеологическое значение и способы его разработки в словаре: Автореф. дис. … канд. филол. наук / В. М. Белоноженко. – К., 1984. – 24 с. 148. Конопленко Е. Г. Адвербиальные
фразеологические единицы современного украинского языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Е. Г. Конопленко. – К., 1985. – 20 с. 149. Шевченко Л. Ю. Структурно-семантические особенности фразеологических единиц сочинительного типа (на материале украинского языка): Автореф. дис. … канд. филол. наук / Л. Ю. Шевченко. – К., 1987. – 20 с. 150. Назаренко Л. Ю. Чешская компаративная фразеология: структура, семантика, функции: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Л. Ю. Назаренко. – К., 1989. – 19 с. 151. Редин П. А. Фразеологизмы с пространственным и временным значеним в современном украинском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук / П. А. Редин. – Харьков, 1989. – 24 с. 152. Мітрохина Л. М., Прадід Ю. Ф. Проблеми фразеології на сторінках часопису «Мовознавство» (1967 – 2006 рр.): Бібліографічний і тематичний покажчики / Л. М. Мітрохина, Ю. Ф. Прадід. – Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 37
Сімферополь, 2006. – 36 с. 153. Савченко Л. М., Прадід Ю. Ф. Проблеми фразеології на сторінках часопису «Дивослово» (1951 – 2005 рр.): Бібліографічний і тематичний покажчики / Л. М. Савченко, Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь, 2007. – 30 с. 154. Німецько-укpаїнський фpазеологічний словник: У 2 т. / Укладачі В. І. Гаврись, О. П. Пророченко. – К. : Радянська школа, 1981. – Т. 1. – 416 с.; Т. 2. – 382 с. 155. Левицький В. Німецько-укpаїнський фpазеологічний словник: У 2 т. / Укладачі В. І. Гаврись, О. П. Пророченко // Мовознавство. – 1982. – № 3. – С. 74–75. 156. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови: в 2-х т / Г. М. Удовиченко. – К., 1984. – Т. 1. – 303 с.; Т. 2. – 384 с. 157. Мокієнко В. М. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови (рецензія) // Українська мова і література в школі / В. М. Мокієнко, Г. М. Удовиченко. 1985. № 6. С. 67–68. 158. Симоненко Л. Скарбниця народної мудрості. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: У 2-х т. (рецензія) / Л. Симоненко // Українська мова і література в школі. 1985. № 6. С. 67–68. 159. Русско-укpаинско-венгеpский фpазеологический словаpь / Укладачі В. І. Лавеp, І. В. Зикань. – К.; Ужгород, 1985. – 371 с. 160. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фpазеологічних синонімів / М. П. Коломієць, Є. С. Регушевський. – К., 1988. – 200 с. 161. Гнатюк І. С. Фразеологічний довідник з української синонімії. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів (рецензія) / І. С. Гнатюк // Українська мова і література в школі. – 1989. – № 12. – С. 67–69. 162. Коломиец Н. Ф. Фразеологическая синонимика украинского языка: Автореф. дис. … д-ра филол. Наук / Н. Ф. Коломиец. – Днепропетровск, 1990. – 33 с. 163. Денисенко С. Н. Фразеологическая деривация как системный и коммуникативный феномен (на
материале немецкой фразерологии): Автореф. дис. … д-ра филол. наук / С. Н. Лисенко. – Л., 1990. – 44 с. 164. Алексеенко М. А. Фразеология сочинений В. И. Ленина и ее украинское воспроизведение: Автореф. дис. … д-ра филол. Наук М. А. Алексеенко. – К., 1990. – 39 с. 165. Кияк Т. Аспекти системності фразеологічної деривації. Денисенко С. Н. Фразообразование в
немецком языке (фразеологическая деривация как системный фактор фразообразования) (рецензія) / Т. Кияк // Мовознавство. – 1990. – № 1. – С. 72–73. 166. Рінберг В. Проблеми перекладу мови В. І. Леніна. Алексеенко М. А. Фразеология ленинской речи и способы ее перевода (рецензія) / В. Рінгер // Мовознавство. – 1990. – № 5. – С. 78–80. 167. Прадід Ю. Ф. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень): Монографія / Ю. Ф
. Прадід. – К. ; Сімферополь, 1997. – 252 с. 168. Баран Я. А. Фразеологія у системі мови / Я. А. Баран. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1997. – 176 с. 169. Івченко А. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія / А. Івченко. – Харків : Фоліо, 1999. – 304 с. 170. Ужченко В. Д. Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології: Автореф. дис. … д-ра філол. наук / В. Д. Ужченко. – Дніпропетровськ, 1994. – 34 с. 171. Демський М. Т. Українська фраземіка… – 46 с. 172. Петрова Н. Д. Лінгво-гносеологічні основи динаміки фразеологічної номінації (на матеріалі англійської фразеології живої природи): Автореф. дис. … д-ра філол. наук / Н. Д. Петрова. – К., 1996. – 55 с. 173. Прадід Ю. Ф. Проблеми фразеологічної ідеографії (на матеріалі української і російської мов: Автореф. дис. … д-ра філол. наук / Ю. Ф. Прадід. – Дніпропетровськ, 1997. – 55 с. 174. Баран Я. А. Фразеологія у системі мови: Автореф. дис. … д-ра філол. наук / Я. А. Баран. – К., 1999. – 32 с. 175. Загнітко А. Нові підходи до вивчення фразеології. Прадід Ю. Ф. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень) / А. Загнітко
// Мовознавство. – 1998. – № 1. – С. 69. 176. Загнітко А. Там само. – С. 69–71. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 38
177. Гаврись В., Баран Я. Фразеологія у системі мови / В. Гаврись, Я. Баран // Мовознавство. – 1998. – № 6. – С. 71–73. 178. Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму / В. Д. Ужченко. – К. : Радянська школа, 1988. – 278 с. 179. Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія / В. Д. Ужченко. – Харків : Основа, 1990. – 167 с. 180. Ужченко В. Д. Вивчення фразеології в середній школі: Посібник для вчителя / В. Д. Ужченко. – К. : Радянська школа, 1990. – 175 с. 181. Муромцев І. В., Савченко Л. Г. Ужченко В. Д. Вивчення фразеології в середній школі (рецензія) // Українська мова і література в школі. 1992. № 2. С. 88–89. 182. Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія / В. Д
. Ужченко. – Луганськ : Альма-матер, 2003. – 362 с. 183. Ужченко В. Образи рідної мови / В. Ужченко. – 2-е вид., виправл. і доп. – Луганськ : Знання, 2005. – 362 с. 184. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: Посібник / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 400 с. 185. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: Навчальний посібник / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К.: Знання, 2007. – 494 с. 186. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Укpаїнсько-pосійський і pосійсько-укpаїнський фразеологічний тлумачний словник. – К., 1991. – 400 с. 187. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: Навч. посібник / В. Д. Ужченко
, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – С. 421. 188. Ужченко В. Матеріали до фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу / В. Ужченко. – Луганськ, 1993. – 112 с. 189. Мелеpович А. М., Мокиенко В. М. О принципах словаря индивидуально-авторских употреблений фразеологических единиц в современном русском языке / А. М. Мелерович, В. М. Мокиенко // Советская лексикография: Сб. ст. – М., 1988. – С. 102. 190. Словарь фразоупотреблений в поэтической речи В. В. Маяковского (на материале поэм) / Сост. Н. Н. Ничик, В. М. Ронгинский. – Симферополь, 1991. – 151 с. 191. Прадід Ю. Теорія й методика вивчення індивідуально-авторських фразеологічних одиниць: Словарь фразоупотреблений в поэтической речи В. В. Маяковского (на материале поэм) / Ю. Прадід / Сост. Н
. Н. Ничик, В. М. Ронгинский (рецензия) // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С. 72–73. 192. Даль В. И. Пословицы русского народа / в. И. Даль. – М., 1957. – С. 28–29. 193. Hallig R. et Wartburg V. W. Systeme raisonne des concepts pour servir de base a la lexicographie. – 2-eme ed. – Berlin, 1963. – S. 50. 194. Прадид Ю. Ф. Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь / Ю. Ф. Прадид. – Симферополь, 1994. – 252 с. 195. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с. 196. Гамзюк М. В. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови) / М. В. Гамзюк. – К., 2000. – 256 с. 197. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / О. Селіванова. – К., Черкаси : Брама, 2004. – 276 с. 198. Левченко
О. Фразеологічна символіка: лінгвокультурологічний аспект / О. Левченко. – Львів, 2005. – 352 с. 199. Прадід Ю. Ф. У царині лінгвістики і права / Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь : Еліньо, 2006. – С. 5–131. 200. Жуйкова М. Динамічні процеси у фразеологічній системі східнослов’янських мов / М. Жуйкова. – Луцьк, 2007. – 416 с. 201. Мізін К. І. Компаративна фразеологія: Монографія / К. І. Мізін. – Кременчук
, 2007. – 168 с. 202. Мізін К. І. Людина в дзеркалі компаративної фразеології: Монографія / К. І. Мізін. – Кременчук, 2011. – 448 с. 203. Школяренко В. І. Становлення фразеологічної картини світу німецької мови (на матеріалі Прадід Юрій ________________________________________________________________________ 39
писемних пам’яток УІІІ – ХУІІ ст.) / В. І. Школяренко. – Суми, 2008. – 316 с. 204. Гамзюк М. В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії): Автореф. дис. … д-ра філол. Наук / М. В. Гамзюк. – К., 2001. – 31 с. 205. Левченко О. П. Символи у фразеологічних системах української та російської мов: лінгвокультурологічний аспект: Автореф. дис. … д-ра філол. Наук / О. П. Левченко. – К., 2007. – 36 с. 206. Жуйкова М. В. Генеза образної предикації в етнолінгвістичному аспекті: Автореф. дис. … д-ра філол. Наук / М. В. Жуйкова. – К., 2009. – 36 с. 207. Школяренко В. І. Становлення фразеологічної системи німецької мови (на матеріалі писемних пам’яток УІІІ – ХУІІ ст.): Автореф. дис. … д-ра філол. Наук / В. І. Школяренко. – К., 2010. – 32 с. 208. Гнатюк І. Гамзюк М. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови) (рецензія) / І. Гнатюк, М. Гамзюк // Мовознавство. – 2001. – № 1. – С. 79–81. 209. Ужченко В. Д., Таран О. С. Царина наукових інтересів сімферопольського вченого: Ю. Ф. Прадід. У царині лінгвістики і права (рецензія) / В. Д. Ужченко, О. С. Таран // Лінгвістика: Зб. наукових праць. – № 2. – Луганськ, 2006. – С. 166–170. 210. Баландіна Н. Мізін К. Компаративна фразеологія: Монографія (рецензія) / Н. Баландіна, К. Мізін // Мовознавство. – 2007. – №№ 4–5. – С. 111–113. 211. Вальтер Г., Мокієнко В., Мізін К. Людина в дзеркалі компаративної фразеології: Монографія (рецензія) / Г. Вальтер та ін. // Мовознавство. – 2011. – № 2. – С. 81–83. 212. Калашник В. С., Колоїз Ж. В. Словник фразеологічних антонімів української мови / В. С. Калашник, Ж. В. Кололїз. – К. : Довіра, 2001. – 284 с. 213. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу: 5-е вид / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – Луганськ
: Альма-матер, 2005. – 348 с. 214. Чабаненко В. Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / В. Чабаненко. – Запоріжжя, 2001. – 201 с. 215. Ужченко В. Чабаненко В. Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини // Теоретические и прикладне проблемы русской филологии: Науч.- метод. Сб / В. Ужченко, В. Чабаненко. – Славянск, 2001. – Вып. 9. – Ч. 1. – С. 161–168. 216. Доброльожа Г. Фразеологічний словник говірок Житомирщини / Г. Доброльожа. – Житомир, 2010. – 404 с. 217. Эмирова А. М. Русско-крымскотатарский учебный фразеологический словар / А. М. Эмирова. – Симферополь, 2004. – 175 с. 218. Венгренівська М. А. Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник / М. А. Венгренівська. – Харків, 2001. – 276 с. 219. Каика Н. Е., Кофанова Л. П. Словарь русско-французких фразеологических эквивалентов / Н. Е. Каика, Л. П. Кофанова. – Донецк, 2005. – 548 с. 220. Денисенко С. Н. Німецько-українсько-російський словник-довідник (Словник-довідник із фразеологічної деривації на основі існуючої фразеології німецької мови з перекладом прикладів на українську та російську мови) / С. Н. Денисенко. – Вінниця, 2005. – 277 с. 221. Кияк Т., Денисенко С. Німецько-українсько-російський словник-довідник (Словник-довідник із фразеологічної деривації
на основі існуючої фразеології німецької мови з перекладом прикладів на українську та російську мови) (рецензія) / Т. Кияк, С. Денисенко // Мовознавство. – 2008. – № 6. – С. 86–88. 222. Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Укладачі О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2003. – 735 с. 223. Фразеологізми у творах Богдана Лепкого: Словник / Гол. ред. Панцьо С. Є. – Тернопіль, 2010. – 224 с. 224. Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. – К. : Наукова думка, 1993. 225. Словник фразеологізмів української мови / Укл.: В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. В. Дятчук та ін. – К. : Наукова думка, 2003. – 1104 с. 226. Чабаненко В. Словник фразеологізмів української мови / Укл.: В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. В. Дятчук та ін. (рецензія) / В. Чабаненко // Мовознавство. – 2004. – № 1. – С. 81–83. Розвиток фразеологічної науки в Україні (II пол. ХХ ст. – початок XXI ст.) ________________________________________________________________________ 40
Прадид Юрий. Развитие фразеологической науки в Украине (ІІ пол. ХХ ст. – начало ХХІ ст.). / Юрий Прадид // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 10–40. Статья посвящена процессу становления и развития фразеологии как отдельной лингвистической дисциплины в Украине. Осуществлена попытка периодизации истории изучения фразеологии
. Описаны достижения украинских ученых в исследовании фразеологии украинского, русского, английского и других языков за 60 лет. Особое внимание уделено проблемам фразеографии. Ключевые слова: фразеологическая единица, фразеология, фразеография, паремиология, направления фразеологических исследований. Pradid Yury. The Development of Phraseological Science in Ukraine (II half of the twentieth Century. - The beginning of the XXI century.) / Yury Pradid // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 10–40. The article is devoted to the process of formation and development of phraseology as a separate linguistic discipline in Ukraine. The attempt periodization of the history of studying phraseology. We describe the achievements of Ukrainian scientists in the study of the phraseology of the Ukrainian, Russian, English and other languages for 60 years. Particular attention is paid to frazeografу’s problems. Key words: phraseological unit, phraseology, frazeografii, paremiology, the direction of phraseological research. Стаття надійшла до редакції 10 травня 2012 року 41
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 41–44. ФРАЗЕОЛОГІЧНА СЕМАНТИКА І МОВНА ГРА В НАЦІОНАЛЬНИХ КАРТИНАХ СВІТУ УДК 811.161.1’373.7 СПЕЦИФИКА ПАРАДОКСА ВО ФРАЗЕОЛОГИЗМАХ С СЕМАНТИКОЙ КАУЗАЦИИ Колесникова Ольга Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, Симферополь, Украина В статье на материале фразеологизмов с семантикой каузации предпринята попытка анализа природы парадоксальности, на которой основаны образы фразеологических единиц. Ключевые слова: фразеология, фразеологизм, парадокс. Фразеологический состав языка – одна из наиболее специфических частей лексикона, постоянно пополняясь новыми единицами, он отражает исторический опыт народа, а также его представления, связанные с трудовой деятельностью, бытом, обычаями, культурой. Фразеологические единицы (ФЕ) являются носителями не только лингвокультурологической информации, но в них находит также свое отражение психологический аспект личности, особенности мышления и восприятия людьми окружающей их действительности. Рассмотрение спектра всех этих вопросов возможно при изучении фразеологии в аспекте лингвокогнитологии (Д. Б. Гудков, С. В. Кабакова, М. Л. Ковшова, В. А. Маслова, В. Н. Телия, Ю. Ф. Прадид, Е. А. Селиванова, В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко и др.), что обусловливает актуальность данной статьи. Одним из важных моментов лингкогнитивного подхода к исследованию ФЕ является изучение формирования фразеологизмов. Как правило, смысловая метаморфоза, сопровождающая образование фразеологизма, основывается на каком-либо из видов тропа или на алогизме. Данная статья посвящена изучению именно алогичности во фразеологии, а в частности, парадоксальности. В связи с этим определяется цель статьи
– рассмотреть природу парадокса во фразеологии на примере фразеологизмов со значением каузации. Как отмечает Е. А. Селиванова, языковые парадоксы основываются на функциональных особенностях природного языка и не связаны с научной картиной мира, а только с опытом носителей языка. Нарушение семиотической связи языка с концептуальным (психокогнитивным) основанием образует языковой парадокс [5, с. 186]. Одной
из самых известных сфер такого парадокса является паремиологическая (фразеологическая) подсистема языка, которая фиксирует культурное пространство этносознания [там же, с. 186]. Колесникова Ольга ________________________________________________________________________ 42
Под каузацией мы понимаем причинно-следственные отношения, отношения цели, условия и уступки. В результате анализа фразеологизмов с семантикой каузации (1476 ФЕ) нами было установлено, что парадокс является одним из наиболее важных средств при создании внутренней формы ФЕ. Причём это утверждение распространяется на фразеологизмы, представляющие все отношения, входящие в категорию каузации. В массиве парадоксальных паремий исследователи выделяют следующие виды: синтагматический, парадигматический, эпидигматический, аксиологический и прагматический [5, с. 186]. Рассмотрим специфику парадокса на материале каузальной фразеологии. Наиболее продуктивным приёмом использования парадокса во внутренней форме ФЕ оказался приём использования апории, демонстрирующий несуразность, нереальность или трудную осуществимость чего-л. (40 %). Данные парадоксы относятся к синтагматическому виду
. Так, мы выделяем достаточно большой синонимический ряд глагольных ФЕ с семантикой ‘прилагать все усилия для достижения желаемого’: разбиваться (расшибаться) / разбиться (расшибиться) в лепёшку; лезть (вылезать) / вылезть из кожи (из шкуры) (вон); разрываться / разорваться на (мелкие) части; разрываться / разорваться пополам; и т. д. При этом подразумевается, что субъект готов на всё ради достижения своей цели. В данном случае парадоксальность мышления служит эффектом усиления намерений субъекта. Образы ФЕ разбиваться (расшибаться) / разбиться (расшибиться) в лепёшку; разрываться / разорваться на (мелкие) части; разрываться / разорваться пополам построены на уподоблении максимальных усилий человека трансформации чего-л. (ср.: лепёшка) или потери целостности (ср.: (мелкие) части, пополам): Угостили на славу, рази не понимаем? Гость, а для гостей надо расшибиться в лепёшку! (Ю. Никитин. Трое из леса). Образ, лежащий в основе ФЕ лезть (вылезать) / вылезть из кожи (из шкуры) (вон), связанный с представлением о «Я» человека, восходит к представлениям об оборотнях, которые могли сбрасывать с себя кожу и
превращаться в волка или в какое-л. другое животное [3, с. 34]. Образ фразеологизма восходит к древнейшим формам осознания мира и надличностного моделирования мира-хаоса. Архетипическое противопоставление «внутри – снаружи» переносится на человека в виде противопоставления «внутреннего» и «внешнего» пространства человеческой личности: внутренний мир человека – внешний мир, его окружающий. Подразумевается, что человек, у которого есть ясная цель, способен выйти за пределы своего внутреннего мира (интеллектуальное начало, ментальный комплекс) ради её достижения: «Маккаби» нужно будет вылезти из шкуры, чтобы попасть в «Финал четырех» (
www.sovsport.ru). Также важным приёмом создания образности ФЕ является использование во внутренней форме компонентов, которые представляют собой знаки разных концептосфер (30 %). В данном случае используется эпидигматический парадокс. Например, концепт огонь и определённые активные действия человека создают парадоксальность ФЕ со значением ‘усиливать конфликт’: поддавать Специфика парадокса во фразеологизмах с семантикой каузации ________________________________________________________________________ 43
(подбрасывать, наддавать) / поддать (подбросить, наддать) пару (жару); разжигать / разжечь страсти; подливать / подлить масла в огонь. При этом образы данных ФЕ построены на уподоблении «огонь – накал страстей»: «Не следует разжигать страсти вокруг старых "болячек", нужно думать о будущем» (
www.news.liga.net/news). Аксиологические парадоксы (20 %) могут быть представлены каузальными ФЕ, которые описывают ситуацию оценки субъектом определённого действия или положения дел как бесцельного или бессмысленного: На кой (какой) чёрт (бес, дьявол, шут, леший, пёс, ляд, хрен, прах); Какого рожна; Какого чёрта (беса, дьявола, лешего, шута, хрена); За каким чёртом? и т. д
. Данные ФЕ выступают в функции обстоятельств цели зачем, с какой целью, для чего. Особенность семантики этих ФЕ заключается в намеренном отрицании субъектом высказывания целесообразности своих действий или действий объекта речи: Они выскочили на задворки рынка и, забежав за ряд контейнеров, тут же перешли на шаг, успокаивая дыхание. – Ты какого чёрта полез, а? – пхнул Сашу в спину Космос (А. Белов. Бригада). Небольшую группу составляют ФЕ, образы которых основаны на тавтологии (5 %). Е. А. Селиванова отмечает, что такие ФЕ объединяют в себе синтагматическую и парадигматическую парадоксальность [5, с. 196]. Например, ФЕ огород городить основан на отождествлении больших физических усилий и запутывания дела, что и придаёт фразеологизму коннотацию осуждения: Зачем было огород городить? В точности как в деле Хромченко, вот только у генерала Хромченко не хватило ни ума, ни решимости пристукнуть художника... (А. Бушков. Бульдожья хватка). ФЕ слоны слонять с основным значением ‘ходить без цели’ представляет ситуацию намеренных действий субъекта, направленных на уход от дела (
ср.: – Хватит слоны слонять, Яшка! – а это уже кричит моя сестра Инга. – Не лежи, как валёк, а садись за скрипку! И я сажусь (
Ю. Арабов. Флаггелланты). Данная ФЕ в русском языковом сознании получает негативную оценку, а образ, основанный на абсурдном занятии, порождает коннотации осуждения и насмешки. Прагматический парадокс не был обнаружен нами при анализе каузальных ФЕ, так как данные парадоксы возникают при функционировании фразеологических единиц в составе пословиц [5, с. 199], что не являлось предметом нашего
исследования. Таким образом, можно сделать вывод о том, что парадоксальность в каузальных фразеологизмах используется для передачи чего-л. невозможного, иррационального, а также для создания комического эффекта. При этом ФЕ получают негативные коннотации в русском языковом сознании. Список литературы 1. Гудков Д. Телесный код русской культуры: материалы к словарю / Д. Гудков, М. Ковшова. — М. : «Гнозис», 2007. – 288 с. Колесникова Ольга ________________________________________________________________________ 44
2. Маслова В. А. Homo lingualis в культуре / Валентина Авраамовна Маслова. – М. : «Гнозис», 2007. – 320 с. 3. Кобяков Д. Ю. Слова и люди / Дмитрий Юрьевич Кобяков. —Барнаул : Алт. кн. изд-во, 1977. – 112 с. 4. Прадид Ю. Ф. Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека / Юрий Фёдорович Прадид. – Симферополь: Ретотд. Крым. ком. по
печати, 1994. – 242 с. 5. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / Олена Олександрівна Селіванова. – К. – Черкаси : Брама, 2004. – 276 с. 6. Фразеологический словарь современного русского языка: в 2 т. / под ред. А. Н. Тихонова. – М. : Флинта: Наука, 2004. – 7. Т. 1. – 2004. – 832 с. 8. Т. 2. – 2004. – 832 с. 9. Фразеология в контексте культуры / Отв. ред. В. Н. Телия. — М. : «Языки русской культуры», 1999. —336 с. Колесникова Ольга. Специфіка парадоксу на матеріалі фразеологізмів із семантикою каузації / Ольга Колесникова // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 41–44. У статті на матеріалі фразеологізмів із семантикою каузації зроблено спробу проаналізувати парадоксальність природи, на якій ґрунтуються образи фразеологічних одиниць. Ключові слова: фразеологія, фразеологізм, парадокс. Kolesnykova Olga. Specificity of paradox on a material of phraseological units with the semantic of causation / Olga Kolesnikova // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky University. – Series: Philology. Social communications. – 2012. – V. 25 (64), №3 (2). – Р. 41–44. The author takes an attempt to trace the peculiarity of paradox on the material of phraseological units with the semantic of causation. Key words: phraseology, phraseological units, paradox. Стаття надійшла до редакції 14 травня 2012 року 45
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 45–51. УДК 811.161.2:373’7 ВИГУКОВІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ І МОВНА ГРА Кузь Галина Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, Україна У статті на матеріалі вигукової фразеології розглянуто прагматичні функції фразеологізмів у їх взаємозв’язку з мовною грою. Закцентовано увагу на поліфункціональності ВФ, їх визначальній детермінованості контекстом, комунікативно-прагматичним виміром і здатності до зміни функціональної природи в процесі мовної гри. Ключові слова: вигукові фразеологізми, прагматичні функції, мовна гра. У сучасному мовознавстві мовну гру (у вузькому лінгвістичному значенні) досліджують насамперед у синхронічному аспекті: як елемент публіцистичного та художнього стилів чи як ознаку мовотворчості деяких соціальних груп (сленг, жаргон). Тим часом як благодатним матеріалом для таких досліджень може бути також і народна творчість (прислів’я, приказки, загадки, анекдоти тощо), і фразеологія, які фіксують приклади мовотворчості минулого, а також є матеріалом для перетворень як прецедентні тексти. Дослідженням фразеології в контексті її використання як результату чи елемента мовної гри присвячена низка статей у російському та україському мовознавстві. Передусім предметом зацікавлення лінгвістів, що досліджували фразеологію з погляду її ролі в мовній грі, стали парадоксальні
фраземи чи фразеорепліки. Відзначимо, наприклад, праці Н. Арутюнової [1], І. Подюкова [6], В. Гака [3], В. Бондаренко [2], О. Селіванової [7, 8] та ін. Парадоксальні фразеорепліки вигукового типу з погляду їх культурно-функціональних особливостей розглянуто у статті автора [4]. Продуктивним, на наш погляд, може бути і вивчення фразеології з погляду мовної гри у широкому філософському розумінні (за Л. Вітгенштейном), який уважав мовною грою єдине ціле – мову і дії, якими вона супроводжується, мову як спосіб існування людини [11, с. 23]. Такий підхід має сенс з огляду на те, що і мовна гра, і фразеологія мають комунікативний вимір, характеризуються експресивністю та динамічністю, є виявом емоційної, експресивної, імпресивної, поетичної, фатичної, магічної функцій мови
. Ситуаційно-комунікаційний аспект дослідження функціональної природи мовних одиниць, на думку автора енциклопедії «Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія» О. Селіванової, є одним з перспективних напрямів лінгвістики, який дозволяє розмежувати поняття функції та смислу і встановити незнакову природу функції, а отже скерувати її дефініцію у позамовний простір, приписуючи її не лише мовним одиницям, але й складникам дискурсу, параметрам акту мовлення [9, с. 648]. Кузь Галина ________________________________________________________________________ 46
Об’єктом цієї розвідки є вигукові фразеологізми (ВФ) як мовні одиниці, утворені внаслідок мовної гри (у широкому розумінні), та їх функціонування як елементів мовної гри (у вузькому лінгвістичному сенсі). Матеріал для дослідження дібраний із найвагоміших пареміологічних праць ХІХ – ХХ ст. (див.: список літератури). Предметом дослідження є функціональні характеристики ВФ, встановлювані нами як на підставі фразеологічних значень, зафіксованих словниками, так і за допомогою аналізу коментарів укладачів пареміологічних праць, аналізу контекстів тощо. Фольклорні (прагматичні) функції фразеологізмів-паремій уперше були визначені Г. Пермяковим, який називає сім основних функцій паремій: моделювальну, повчальну, прогностичну, магічну, негативно-комунікативну, розважальну, орнаментальну. Дослідник також відзначає, що
паремії можуть одночасно виконувати кілька функцій, одна з яких буде домінантною. [5, c. 256]. Аналізований нами розряд ВФ включає різні за змістом і функціями вирази, об'єднувальною й домінатною для яких, за нашими спостереженнями, є магічна функція. Вагоме значення слова з його магічною функцією у житті праслов'ян підтверджує внутрішня форма багатьох фразеологізмів вигукового типу: Дай Боже в добру годину сказати! (Ф., Т. 1, 368); Не проти ночі згадуючи! (Н., 374); Згадуйте добрим словом! (ФСУМ, Т. 1, 217) та ін. Наведені фразеологізми виражають розуміння того, що сказані в певний («добрий», «злий») час і з певними («лихими», «добрими») емоціями слова можуть здійснитися. Н. Толстой, аналізуючи обрядові фольклорні тексти як знаки культури, звертає увагу на виявлення в них трьох форм мови культури: «вербальної (словесної – слова), реальної (предметної – предмети, речі) й акціональної (дієвої – дія)» [10, с. 23]. Таке поєднання стосується й аналізованих нами ВФ. Предметний та дієвий аспекти мови культури досить чітко, на наш погляд, виражені у ВФ: Сіль тобі в очі! (Б.-Н., 83); Сіль тобі та печина! (Н., 374); Сіль тобі в вічі та печина в зуби! (Н., 374); З тебе дух, а з мене переполох! (каже переляканий тому, хто злякав) (Н., 593); Іди з ручки до ручки, аби не було мучки! (передаючи дитину з рук у руки) (Ф., Т
. 3, 47); Твоя хата, а мій верх! (каже молода дружина, вступаючи вперше до хати) (Г., Т. 1, 139). Отже, наявність у семантиці, компонентному складі ВФ слідів ритуальної магії підтверджує тезу про належність аналізованого розряду фразеології до сфери вербальної магії, а також виявляє її механізми. Серед останніх особливу роль відіграє характерний для первісного мислення принцип
аналогії, який лежить в основі порівнянь, метафор, що надавали магічної сили аналізованим текстам. У частини ВФ аналогія присутня у формі порівняння та метафори. Розгорнені порівняння, як правило, характерні для добрих побажань: Бувай здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робуча, як пчола, а богата, як земля святая! (Ф
., Т. 2, 174); Будь здорова як корова, а плодюча як земля! (Ф., Т. 2, 174); метафори – для формул етикету: Сідайте, най усе добре сідає! (Ф., Т. 2, 173). Мотивація побажання (доброго чи злого) також часто здійснюється за принципом аналогії. Це ще раз підкреслює споконвічність, системність, підсвідомий характер зв’язків за аналогією, адже експресивні формули використовують у Вигукові фразеологізми і мовна гра ________________________________________________________________________ 47
спонтанному, часто афективному мовленні, коли про свідомий добір слова чи репліки говорити годі. Це відзначали збирачі паремій у коментарях до дібраного матеріалу: А застив бис на місци! (кленуть лінивого
) (Ф., Т. 2, 159); Око би ті вилізло! (кажуть завидющій людині
) (Ф., Т. 2, 475); Витєг бис зуб! (кленуть злодія, що витяг щось із воза на ярмарку
) (Ф., Т. 1, 193); Покривило би ти руки й ноги! (коли хтось щось зробив криво
) (Ф., Т. 2, 309); Бодай ти каменем сів! (уживається як проклін, звернення до непосидючого
) (СУМ, Т. 9, 274). Вигукові фразеологізми з домінантною магічною функцією, до яких відносимо клятви та обереги, складають порівняно невелику частину (близько 5%) вигукової фразеології. Аналіз функціональної специфіки інших жанрів ВФ дозволяє стверджувати, що магічна функція, збережена і засвідчена їх внутрішньою формою, з часом поступилася іншим – етикетній та емоційновиражальній. Етикетні формули закріпилися у свідомості, коли людиною керував страх перед смертю. З метою запобігання цьому виголошували магічні формули, спрямовані на програмування бажаного результату. Такі побажання є, як правило, поліфункціональними: Хай тобі Бог дає вік! (Н., 225) – подяка, вітання, прощання
тощо; Дай, Боже, многая літа! (Н., 225) – вітання, тост, прощання
; Поздоров вас, Боже! (Б.-Н., 288) – подяка, привітання, тост
; Бог на поміч! (Н., 24) – привітання, побажання
. Відзначимо, однак, що в деяких жанрах етикетної фразеології магічний складник досить повно реалізується й досі. Так, наприклад, тост як магічна доброзичлива формула передбачає не лише виголошення словесної частини, але й продовження її ритуальними діями, в чому теж виявляється тісний зв'язок слова й діла у свідомості людей. Важливість продовження тосту, а саме споживання напою для того, щоб побажання справдилися, підтверджують такі тости та примовки до тостувань: Випиймо до дна, щоб не було ворогам добра! (Н., 508); Випивай до дна, щоб велика росла! (Н., 508); Вип’єм по повній, бо наш вік недовгий! (Н., 508); Хто не вип’є до дна, той не мислить добра! (Н., 508); Випивай, щоб на сльозу не оставалось! (Н., 508); Та візьміть хоч в руки! (Н., 508) тощо. Емоційні вигуки-звертання найчастіше використовують як засіб емоційної розрядки, вираження почуттів гніву, обурення, досади, здивування, розчарування тощо. Коли їх адресатом є людина, що спричинила своїми словами або вчинками агресивні емоції, фразеологізми-звертання також є засобом пониження соціального статусу співрозмовника. Ця функція реалізується через вказівку на родинні та інші зв’язки з нечистими силами: Бісів (вражий, вразький, чортів) син! (Г., Т. 4, 120); Ото рогата душа! (Ф., Т. 2, 83); Мара його знає! (Г., Т. 2, 405); Вража його мати знає! (Н., 248); Хрін його батька знає! (Г., Т.4, 415); Чорт його знає! (Ф., Т. 1, 273). Такі фразеологізми, втрачаючи агресивний емоційний компонент, можуть також виражати примирення, індиферентність до будь-кого / чого, вимушену згоду з чим-
небудь: Біс із ним! (ФСУМ, Т. 1, 57); Хрін з ним! (СУМ, Т. 11, 150). Окрему групу з огляду на функціональну специфіку складають ВФ-прокльони (за фольклористичною термінологією). Внутрішня форма таких одиниць досить чітко демонструє магічний прагматичний підтекст, який із плином часу і змінами в суспільній свідомості трансформується на емоційновиражальний. Значна частина Кузь Галина ________________________________________________________________________ 48
таких паремій побудована на моделі виокремлення кого-небудь або чого-небудь із реальної буденності до сфер діяльності чорта, до світу ірреального: До чорта лисого! (СУМ, Т. 4, 490); Іди до дідька в зуби! (Ф., Т. 1, 590); Дідько би ті вхопив! (Ф., Т. 1, 587); Хрін його бери! (Н., 241); Під три чорти! (ФСУМ, Т. 2, 128); Іди під чотири (три) вітри! (ФСУМ, Т. 2, 128). Століття сповідування українцями християнства наклали, безумовно, відбиток на їх світогляд, а тому значною мірою позбавили магію язичництва таємничості й сили. Втративши магічну силу, прокляття, клятви, добрі побажання тощо змінюють свою семантичну й функціональну природу. Частина вигукової фразеології, втративши експресивне забарвлення
та моделювальну функцію, переходить до розряду номінативних фразеологізмів, наприклад: До чорта! (Ф., Т. 4, 415); До лихої години! (Г., Т.1, 395); До напасти! (Г., Т. 1, 395); До хріна! (Г., Т. 1, 395) у значенні «дуже багато». Значну групу складають фразеологізми, що внаслідок функціональних і семантичних змін (як правило, йдеться про втрату або нівелювання
чіткого зв’язку із язичницьким міфопростором, який, проте, приховано присутній у внутрішній формі) звужують свою функціональну палітру, втрачаючи повністю чи частково магічний та емоційновиражальний складники й перетворюючись на стандарні фразеорепліки – елементи типових ситуацій: А) Смуток її зна! (Н., 354); Бог його зна! (Н., 354); А мара його знає! (Г., Т. 2, 405); Святий
його знає! (СУМ, Т. 9, 109); Біда го там знає! (Ф., Т. 1, 39) та ін. – у значенні «не знаю»; Б) Чорт-ма! (Г., Т. 4, 472); Дасть Біг! (Ф., Т. 1, 76); Бог дасть! (СУМ, Т. 1, 207) у значенні «нема»; В) Дасть бог! (СУМ, Т. 1, 208) – вживається при вираженні надії, сподівання на добре завершення
чогось; Г) Господь вас розбере! (Н., 323); Кат вас розбере! (СУМ, Т. 8, 607); Біс ногу вломить! (СУМ, Т 5, 437) у значенні «важко, неможливо розібратися»; Д) Бог з ним! (СУМ, Т. 1, 207); Бог з тобою! (СУМ, Т. 1, 207); Хрін з ним! (СУМ, Т. 11, 150); Чорт з тобою! (СУМ, Т. 11, 362) на позначення згоди, примирення, прощення
, заперечення чиїхось слів; Е) Борони (боронь) боже! (СУМ, Т. 1, 208); Крий боже! (СУМ, Т. 1, 208); Не приведи господь! (СУМ, Т. 1, 208); Нехай бог боронить! (СУМ, Т. 1, 208); Не дай боже! (СУМ, Т. 1, 208) вживають для заперечення (небажаності) чого-небудь. Таким чином, із погляду функціональної специфіки ВФ утворюють кілька груп: 1) з домінувальною магічною функцією (клятви і обереги), 2) з емоційно виражальною функцією (прокльони, вигуки-звертання), 3) з контактовстановлювальною та контакторегулювальною функцією (етикетні формули). В аналізованій групі фразеології яскраво прослідковується симбіоз трьох аспектів мови культури (за Н. Толстим) – вербальної, предметної та акціональної, які є складниками їх ситуаційно-комунікаційної характеристики. Зміни функціональної характеристики деяких розрядів ВФ призводять до зміни значень самих фразеологічних одиниць, виявляючи надзвичайну важливість у формуванні семантики цих мовних одиниць комунікативно-прагматичного елемента. Беручи до уваги вузьке лінгвістичне трактування мовної гри як свідомого мовного експеримента, що має естетичний і творчий виміри і пов’язаний із порушенням усталених норм, ВФ можна розглядати як прецедентні тексти, які
Вигукові фразеологізми і мовна гра ________________________________________________________________________ 49
можуть зазнавати свідомих трансформацій із наміром створення нового значення. За нашими спостереженнями, заміна лексичних компонентів таких ВФ, їх «нестандартне» продовження призводять не стільки до зміни значення такого фразеологізму, скільки змінює його функціональну природу. У деяких ВФ поширення або часткова заміна лексичного складу трансформує магічну
функцію на розважальну або конфлікторегулювальну. Іронічний колорит у таких фразеологізмах створює заміна звичного, доречного компонента на недоречний (як правило, антонім): Бодай тя сніг спалив! (Ф., Т. 3, 141) (сніг замість вогонь); Щоби ті Савка з’їв! (Ф., Т. 3, 56) (Савка замість вовк); А бодай вас хліб обсів! (Ф., Т. 3, 261) (хліб замість злидні
); Бодай тебе квочка вбила! (Н., 175); Щоб тебе муха (курка, гуска, жаба) вбрикнула! (СУМ, Т. 1, 301); Бодай вам гарбуз отелився! (Ф., Т. 2, 404). Іронічного колориту можуть набувати не лише прокльони, але й добрі побажання: Будьте здорови, як бурі корови! (Н., 50); клятви: Бодай так вош кашлала! (Ф., Т. 1, 266); Бодай у млині
душі не було, як то не правда! (Ф., Т. 2, 404); приповідки до (після) їди: Здорові заживайте, що не ззісте, то сховайте! (Ф., Т. 2, 174); Спасибі за закуску – що ззів курку й гуску! (Н., 50); Спасибі за обід, що наївся дармоїд! (Н., 50); Спасибі за полудень, що наївся та й голоден! (Н., 50); Благодареники
за вареники! (Н., 50); прощання: Добраніч! Всі блихи на ніч! (Ф., Т. 2, 6); віншування: Віншую вас з цим Новим роком, щоби вам вилізла кутя боком! (Н., 54). Іноді в жартівливих фразеологізмах вигукового типу комічний ефект створює парадоксальність їх змісту (каламбур): Дай Боже, аби сто літ прожив, а до завтра не дочекав!
(жартівливо) (Ф, Т. 3, 177); Бодай тебе, бодай мене, бодай нас обоє! (Ф., Т. 1, 99); Аби його Бог скарав, коли я то зробив! (Ф., Т. 2, 244); Не дай Боже, але позволь Боже! (Ф., Т. 1, 83); Бреши здоров! (Ф., Т. 1, 122); А най тебе дверима стисне! (щоб ти потовстів) (Ф., Т. 1, 532), а то й
обігруванням граматичної омонімії: До смерти не буду пити, а до святого Николая: Дай боже здоров’я! (Ф., Т. 3, 125) (не пити до смерті – до якого часу і пити до смерті – до кого); Їжте борщ, капусту, бо пироги несуть! (несуть і не суть) (Н., 528). Такі жартівливі вирази використовують з метою розрядити
ситуацію, не вдаючись до лихослів’я, або з розважальною метою, і, таким чином, зазначені ВФ виконують своєрідні етикетні завдання. Коментуючи причини функціональних трансформацій фразеологізмів-
афективів, І. Подюков зауважив, що цей розряд фразеології зберігся як засіб емоційної розрядки, і в той же час його існування якнайповніше демонструє споконвічний потяг людини до словесної гри, своєрідного жонглювання словесною матерією [6, c.79]. Розвиток функціональності етикетних ВФ відбувається в напрямку розширення: різні варіанти усталених фразеореплік набувають контакторегулювальних, розважальних, негативно-комунікативних функцій. Цих функцій ВФ набувають, стаючи елементами мовної гри, унаслідок творчої нестандартної переробки (трансформації) – заміни лексичного компонента, несподіваного продовження Кузь Галина ________________________________________________________________________ 50
стандартного вислову, парадоксального поєднання елементів у межах стандартної моделі. Список літератури 1. Арутюнова Н. Д. Некоторые типы диалогических реакций на «почему» – реплики в русском языке / Н. Д. Арутюнова // Филологические науки. – 1970. – №3. – С. 3–8. 2. Бондаренко В. Дед Пихто в Карагадде после дождичка в четверг (об ответных репликах в диалогической речи) / В. Бондаренко // Грани слова: сборник научных статей к 60-летию проф
. В. М. Мокиенко. – М., 2005. – С. 30–34. 3. Гак В. Г. Фразеорефлексы в этнокультурном аспекте / В. Г. Гак // Филологические науки. – 1995. – №4. – С 47–55. 4. Кузь Г. Т. Культурно-функціональні особливості парадоксальних фразеореплік вигукового типу в контексті українського мовленнєвого етикету / Кузь Г. Т. // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць. – Харків, 2006. – Вип. 18. – С. 109–113. 5. Пермяков Г. К вопросу о структуре паремиологического фонда / Георгий Пермяков // Типологические исследования по фольклору. – М., 1975. – С. 247–274. 6. Подюков И. А. Народная фразеология в зеркале русской культуры / И. А. Подюков. – Пермь : ПГПИ, 1991. – 128 с. 7. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / О. О. Селіванова. – Київ-Черкаси, 2004. 8. Селіванова О. О. Пареміологічні парадокси в східнослов’янських мовах / О. О. Селіванова // Мовознавство. – 2003. – №1. – С. 60–65. 9. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. – Полтава, 2006. 10. Толстой Н. Язык и народная культура: Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н. Толстой. – Москва, 1995. 11. Витгенштейн Л. Философские исследования / Л. Витгенштейн // Философские работы – Ч. 1. – М., 1994. Скорочення Б.-Н. – Білецький-Носенко П. П. Словник української мови. – К. : Наук. думка, 1966. – 423 с. Г. – Грінченко Б. Словарь української мови. – Т. 1-4. – К. : Вид-во АН УРСР, 1958. Н. – Українські приказки, прислів’я і таке інше / Уклад. М. Номис. – К. : Либідь, 1993. – 768 с. СУМ – Словник української мови: В 11-ти
т. – К. : Наук. думка, 1970-1980. Ф. – Галицько-руські приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко. – Т. 1-3. – Львів, 1901–1910. ФСУМ – Фразеологічний словник української мови / Укл. В. М. Білоноженко та ін.. – К., 1993. – Кн. 1-2. Кузь Галина. Междометные фразеологизмы и языковая игра / Галина Кузь // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 45–51. В статье рассмотрены прагматические функции фразеологизмов в их взаимосвязи с языковой игрой на материале междометной фразеологии. Автор акцентирует внимание на полифункциональности междометных фразеологизмов, их детерминированности контекстом, комуникативно-прагматическим измерением и способности изменять свои функции в процессе языковой игры. Ключевые слова: междометные фразеологизмы, прагматические функции, языковая игра. Вигукові фразеологізми і мовна гра ________________________________________________________________________ 51
Kuz’ Galina. Exclamation Idioms and Language Game / Galina Кuz’ // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 45–51. The pragmatic functions of idioms in their correlation with language game on the material of exclamation phraseology have been examined. The author focuses her attetion on the polyfunctionality of the exclamation idioms, their conclusive determinancy by the context, by the communicative and pragmatic dimension, and the ability to change the functional nature in the course of language game. Key words: exclamation idioms, pragmatic functions, language game. Стаття надійшла до редакції 2 липня 2012 року 52
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 52–59. УДК 8.811.161.2.’820 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МОДЕЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ МОЖЛИВИХ СВІТІВ У ДЗЕРКАЛІ МОВНОЇ ГРИ (НА МАТЕРІАЛІ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ І СТЕПОВИХ УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРОК) Обєднікова Олена Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, Україна У статті на матеріалі східнослобожанських і степових говірок Донбасу представлена інтерпретація фразеологічної семантики мовноментального світу сходу України, реалізована завдяки смисловим ігровим інтенціям мовців ареалу. Ключові слова: мікрофразеологізм, фразеологічна семантика, «можливі світи». Як відомо, дійсність відображається у свідомості людини, формуючи своєрідний образ (картину) світу. У такому “картуванні” чільне місце відводиться мові, адже межі світу завжди визначаються межами мови (Л. Вітгенштейн). Мова набуває в онтології людської свідомості статусу медіатора між предметним світом і духом людини, перетворюючи предметність зовнішньої дійсності на зміст людської свідомості. Семантичний простір мови вибудовує світи, які проектують реальність, хоча й не відтворюють її достеменно. Такі сегменти розумового простору, отримані в результаті когнітивних проекцій і зареєстровані мовними знаками, розглядаються в сучасній філософії мови як “можливі світи”. Одним із найвиразніших репрезентантів “можливих світів” є фразеологізм, семантика якого виявляється через варіант імовірного. Створення подібних
конструктів свідомості стає можливим завдяки грі смислів та інтерпретацій, щедро експлікованих народною фразеологією. Остання потребує постійного розшифрування наносмислів – наявних у складі семантичного поля численних конотацій, асоціацій та чуттєвих образів. Живомовний дискурс максимально “завантажує” смисловою енергетикою підсвідомість та архіпам’ять людини, обумовлюючи появу “тектонічних” поштовхів у семантиці мовних знаків і виокремлюючи
нові смисли-символи. У свою чергу, це інтенсифікує ігрові потенції реципієнтів і реконтекстуалізує вербальний фон, у ролі якого виступають наявні фразеологічні ресурси. Найефективніше посилення денотативного (конотативного) смислів відчутне за участі мовної гри – маркера когнітивно-креативного народномовного дискурсу, завдяки якому ми отримуємо певний “контраст уявлень”, “сенс в нісенітниці”, “біном фантазії”, що
виникає на основі навмисно двозначного мовлення, незрозумілості або неточності. Східнослобожанська і східностепова фразеологія України демонструє широкий простір для різноманітних образно-стилістичних чинників фразеотворення Обєднікова Олена ________________________________________________________________________ 53
(символізації, евфемізації, каламбуру, перифрастичного розгортання слова) із активним залученням ігрових інтенцій мовців. У пропонованій статті здійснено спробу репрезентації інтерпретації фразеологічної семантики мовноментального світу сходу України, реалізовану завдяки смисловим ігровим інтенціям мовців ареалу. Своєрідність такого фразеологічного “симбіозу” східноукраїнського континууму слід вбачати в його яскраво вираженому функціональному призначенні: “
затемнювати” об’єкт зображення чи “пом’якшувати” соціальне звучання окремих компонентів. Завдяки потужній підтримці фразеоконтексту відбувається поступова градація евфемістичності, метонімічності й метафоричності місцевих фразеовербалізаторів, що й обумовлює виконання ними ролі емоційних стимуляторів розмовного мовлення. Фрагменти навколишньої дійсності та наявні мікролокальні реалії, що піддаються фразеологічному “обігруванню”, характеризуються жартівливо-іронічним представленням із відчутним
натиском субстандартних мовних елементів. Саме маргінальний характер ареалу зумовлює появу фразеологічних “гібридів”, зокрема контамінованих фразеологізмів. При цьому домінантами ареальної фразеологічної “неологіки” переважно стають негативно аксіологізовані тематичні сфери (обману, крадіжки, пияцтва, бездіяльності, агресії), ономасіологічні поля, табуїстичні (смерть, народження) та евфемістичні (статеві відносини, процеси життєдіяльності людини) кодування тощо. Так, відчутний вплив російської мови у східнослобожанській і східностеповій фразеології ілюструється такими АФО: сквозняк у голові в кого; в голові февраль гуляє в кого – “дурнуватий”; у свиний голос – “бути п’яним”; як петух гамбурзький – “про строкатий одяг”; ні в колгосп ні в Красну Армію – “невизначене; ніякий”; як сто рублів за пазуху – “потрібне, дороге, цінне”. З двох синонімів – кермо і руль – говіркова фразеологія віддає перевагу другому: із-за руля не видно (ірон. “дуже низький”). На Східній Слобожанщині фіксується лише варіант манка на кофейній гущі з семантикою “неждане; гарне”, за відсутності “на кавовій”. Субстандарт, що інтенсивно надходить до українських говірок сходу України, нерідко засвоюється у вихідних складових
ФО чи калькується (криша підтікає в кого; криша поїхала в кого; кришу рве в кого). Відзначимо, що актуалізація пародійно-іронічного переакцентування мовних знаків дуже часто відбувається за рахунок експериментів над звуковою формою неоднакових за значенням регіоналізмів, побудованих за моделлю паремій, що зумовлює певну ритмізацію мови, а в окремих випадках виявляє затемненість внутрішньої форми висловлювань: шо тин, то в клин, шо цюк, то в сук – “про щось вдало зроблене; точно”; яке їхало – таке й здибало; які самі, такі й сані – “однакові; подібні”; тридцять лєт – ума нєт, його і не буде – “про дурнувату людину”; сорок лєт – жени нєт, вона і
не нужна – “про непотрібне”; клоччя вовни, аби кишка повна – “про людину, непримхливу в їжі; про того, хто багато їсть”; літом і качка – прачка – “про необхідність працювати влітку”. Вирізняємо також інші приклади мовноігрової поведінки мовців: різноманітні каламбури, оказіоналізми діалогічного плану, стилістичну екстраполяцію, асоціативно-жартівливі “поради”, риторичні “перепитування”, повтори
з протиставленням, модифікації (деформації) на Інтерпретація модельної семантики можливих світів у дзеркалі мовної гри (на матеріалі східнослобожанських і степових українських говірок) ________________________________________________________________________ 54
лексичному та особливо фразеологічному рівнях. Асоціативне оточення продукує й такі прояви мовної гри, як омофонічні асоціації, ефект подвійного тлумачення через неоднозначність визначення мовної форми, зіткнення повних і неповних омонімів, омографів, зміст яких нерідко
уточнюється в контексті, словотворчі реакції на основі неправдивої етимологізації або ситуативної обумовленості слів, відхилення від норм на рівні морфологічних категорій тощо (гусь коню не пара; знайся кінь з конем, а віл з волом; де густо, а де пусто; по шкоді лях коней закриває; яка хата – такий тин, який батько – такий син; в пустий слід хоч жужлицею; на може нема надьожі; не робити – можна жити, а не жерти – можна вмерти; більше пий, дурніший будеш; красному і дурак радий; не хочеш сороче, бери рачаче; мовчи, Парасю, кашки дам; з миру по нитці – голому сорочка; бачили очі, шо брали: їжте, хай хоч повилазь; куди
кінь з копитом, туди й жаба з клешнями; хто всравсь? Невістка. А де вона? Коней пасе, звідти дух несе; дід за дугу, а баба на возі). Типовим для східноукраїнських діалектних говірок є вживання образних паралелей, антифразису (красовиця писана – “некрасива”, яка баба чепурна: кругом жопи жабуриння, як картопля молода – “брудний, неохайний
”, красива як собака сива – “некрасива”, допоможе, як мертвому припарка – “не допоможе”, охайний як курка – “неохайний”), семантико-імпліцитних протиставлень (аристократ з Гнидівки – “про того, хто приховує своє справжнє обличчя”, бариня нечесана – “неохайна жінка”, потрібний як горобцю рогатка – “не потрібний”), використання у складі виразу займенникових компонентів, що робить значення перифрази більш “
розпливчастим” (як той з конопель – “про метушливого”, він уже того – “став дурнуватим; помер”, це діло загудєло – “про початок весільного святкування”, дівчина така, шо треба – “про дівчину, яка досягла шлюбного віку; красива”, якась пава – “про поважну особу”), заперечення протилежного (лика не в’яже – “п’яний”, з головою не дружити – “дурний; норовистий, запальний
”, взимку снігу не дасть – “скупий”). Серед активно використовуваних мовцями ареалу каламбурних витворів, що дозволяють певним чином «замаскувати» або пом’якшити повідомлення, варто відзначити такі, що були утворені внаслідок заміни близькозвучним словом (фонетична алюзія), паронімічної заміни, евфемістичної контамінації: чистюля синюшна (замість чистюля свинюшна – від свиня) – “про неохайну людину, переважно жінку”; сходити в пос-садку – “випустити сечу” (див. ще піти пос-
смотрєть), я перепел (перепіл) (від перепити) – “про п’яного”. В окремих випадках можна спостерігати утворення АФО внаслідок “розщеплення” слова: поїхати в Храпівку, читати Храповського – “міцно заснути, з хропінням” (від хропіти), поїхати в Ригу через Горлівку “блювати” (пор. вульг. ригати). Культурологічний аспект
ареалізмів дуже тісно співвідноситься із гумористично-стилістичним забарвленням: йти до Бокового; йти на Боковий – “готуватися лягати спати”, борщ сімнадцятого года – “несвіжа страва”, поросяча водичка – “горілка”, у кожній бочці затичка – “до всього втручається хто”, ні в зуб ногою, ні в пень кочергою – “не розумітися в чому”, причесувати лисого – “марно витрачати час
”. Особливе місце у фразеологічних мотивах східнослобожанських говірок Обєднікова Олена ________________________________________________________________________ 55
посідають мовленнєві формули, жартівливі формульні кліше, дейктичні (“побажальні”) вислови, які іллокутивно змушуються ситуацією спілкування: сном та голодом – “відповідь на запитання “Чим займаєтесь?” зі значенням “ледарювати”, щоб не довелось вам довго аїста ждати – “побажання народити дитину”, пір’ячка тобі в руки; пір’ячко тобі для легкості – “побажання легкої дороги або безтурботного життя”, аби тебе собака понюхала! – “погане побажання”. Частина таких східноукраїнських побажань спирається на віру в “мовну магію”, коли вимовлена голосно назва певного предмета має привабити довгоочікуваний результат. Так, в основі вислову ні гвоздя (ні гвізда) ні жезла! – “добре побажання водію” покладено значення контексту “щоб ні
гвіздок не попав у колесо, ні натрапив на причіпливого інспектора ДАІ (із жезлом)”. Енантіосемічний характер новоутворених мовленнєвих формул (негативних у плані вираження й позитивних у плані змісту) наслідує серію давніх уявлень про небезпеку зурочення події чи запланованого результату, а відтак вимагає певної завуальованості значення фрази: [щоб, хай, бодай] ні дна ні покришки – “всього найкращого”. Етимологічно ж вислів уособлює зле побажання: “щоб тебе поховали без труни (без дна і кришки домовини)”. Реакція на недоречні висловлювання й одночасно бажання нейтралізувати “зурочене”, втілюється в АФО тіпун [тобі] на язик [і вдобавок сорок прищиків]; тіпун [тобі] на язик [і півкіла дусту
]; тіпун [тобі] на язик [і прищик на верхню губу]. Серед інших специфічно-комунікативних фраз та пейоративних абревіатур звертають на себе увагу такі: казав глухий: “Почуємо”, казав сліпий: “Побачимо” – “про невизначеність ситуації”, ти шо, турок? – “хто-н. не розуміє очевидного”, студи, дураче, якшо (поки) гаряче – під носом вітер є – “
про гаряче; побажання не обпектися під час вживання гарячої страви”, та шо я йому, кум королю і сват міністру? – “про самовпевненого”, чи сісти чи їсти? – “втомлений”, служба ОБС – одна баба сказала / ББС – “про пліткарку”, ГТО – “про алкоголіка”, БТР – “про жінку з великим бюстом”. В умовах дискурсу (переважно в розмові з малими
дітьми) певна кількість АФО отримує додаткової інформації. Так, на запитання дитини “звідки я взявся?” дорослі вдаються до великого набору ідіоматичних реплік-реакцій (відповідей-обманів): журавель приніс, курка знесла, у колодязі найшли тощо. Подібні обманювальні формули варіюються за структурою, образними конкретизаторами, ареально позначеними концептами-реаліями тощо. Найчастіше типологізуюча роль відводиться назвам флори (у картошці відкопали, в гарбузинні під листочком сидів, на черешні найшли, в сливі найшли, на грядці з огірками побачили), фауни (аїст круг почоту зробив, голуби принесли на крилах, ворона на хвості принесла, журавлика вловити), просторовій та об’єктній сферам (у коробці з конфетами найшли, на баштані знайшли, з мішка витрусили
, у подарунок дали, в річці спіймали), суб’єктним та безсуб’єктним фразеологічним міфоромулам (мати знайшли, злий дядя підкинув, цигани принесли, жаби наквакали). Традиційно мотиви подібного магічного «переміщення» дітей узгоджуються з конкретними моделями, за якими новонароджену дитину знаходять або в рослинах (знайшли в лободі; із квіточки; на вербі найшли; із маківки), або її приносить птах (лелека приніс з теплих країв; Інтерпретація модельної семантики можливих світів у дзеркалі мовної гри (на матеріалі східнослобожанських і степових українських говірок) ________________________________________________________________________ 56
чорногуз підкинув; шпаки весною прилетіли, на крилах принесли) чи вода (в озері упіймали; у Дінці виловили; у калюжі найшли; приплів по струмку), або її купують (купили в лікарні; купили в магазині; купили в магазині „Іграшки”), або дитина сама спускається з небес (з неба впав; на місця сидів; ангел на крилах спустив; Бог послав; Дід Мороз подарував). Щедро увиразненими компонентами-онімами в говірковому мовленні східних слобожан постають розгорнуті іронічні відповіді на запитання “Куди йдеш?”, коли не хочуть признаватися: де Макар телят не пас; де Сидір козам роги править; де Тарас свині не пас; до баби Кудичихи; до баби Кудичихи насіння лускати; до баби Сані; на закудикину гору ганяти бабу Федору. Як одне із етимологічних припущень, можна розглядати версію про схожість запитального слова “куди?” з табуйованим словом кудити – “зурочити” (пор. у В. Мокієнка: корінь куд
(випадково співзвучний з куди) пов’язаний зі словами кудесить, кудесник, чудо [1, с. 29]). Каламбурні вислови-відповіді на “кудикала” із посиленою експресивністю внутрішньої рими «розростаються» в ціле гніздо продуктивних образно-варіативних утворень, однак сприймаються мовцями ареалу як стилістично згрубілі репрезентанти мовленнєвого акту: на закудикину гору; на закудикину гору горобців драти; на закудикину гору горох молотити; на закудикину гору збирати (рвати, шкати) помідори; на закудикину гору по зелені помідори; на закудикину гору собак ганять; на кудикані гори крейду косить; на кудикини гори; на кудикину гору, де ростуть помідори; на кудикину гору до баби Яги в гості збирати кості; на кудикину гору до сліпого
москаля, той, що зуби вискаля; на кудикину гору жаб колоти; на кудикину гору збирати горіхів гору; на кудикину гору камні ворочати; на кудикину гору продавати помідори; на кудикину гору саджати помідори; на кудикину гору у далину до млину; на кудикіни гори, де Макар телят пасе. Можна спостерігати посилення в окремих АФО стилістично згрубілого означення: на бісову гору збирати помідори; на чортову гору бити помідори; на Лису гору збирати помідори. Нейтралізація агресивного впливу відповіді відбувається за рахунок усунення негативних компонентів з куд із цільової семантики висловлювання: на хутір метеликів ловити; на село метеликів ловити; на гору за дерезою; у трубу на лавочку
; за піснями (за пєснями); аби куди, лиш би (тіки) з двору; берези білити; бикам хвости крутити; в Африку за бананами; в Африку пісок кидати; в ліс по дрова; в третю роту на роботу; горобцям дулі крутити; горох красти; гусям хомути робити; де вас немає; насіння продавати; на паровоз дивитися. Відомою у східнослобожанському узусі є й відповідь-заперечення не закудикуй дорогу. Інколи відбувається заміна запитання “куди?” на “де?”: …де гуси паслися; …куди б не пішов, додому все одно вернусь; …на нижній полиці;… туди, де не їздять поїзди. В ореолі фраземіки досліджуваного континууму перебуває низка ситуативно-
просторових інтерпретацій на позначення далекої, невизначеної
відстані, що опосередковано можуть корелювати із формулами-відповідями на запитання “Куди йдеш?”: два дні лісом, а там – рукою подати; два дні лісом, три дні полем, два дні ярами, два дні буграми; два дні лісом, три дні полем, півгодини з піснею – і дома; два дні ярами, два дні буграми; де мамонти сплять і зозуля не кує; за сім верст киселю хльобать, та ще й своєю ложкою; сім верст не кривулька; у Малоіванівку за Обєднікова Олена ________________________________________________________________________ 57
новими піснями; як до покійного Семена; як п’яному до перелазу; як цигану до сонця. У названому ареалі активну позицію й міцну культурологічну підоснову виявляють розмовно-побутові мікрофразеологізми з опозицією до “лівого” компонента: п’яте колесо до воза – “не потрібне”, п’яте коліно лівої ноги – “дуже далека рідня”, два чоботи пара [і обидва на ліву ногу] – “однакові, схожі”, лівою ногою написане – “неохайно; поганий почерк”. Гіперболічно-каламбурна подача кількості свят для ледаря характеризує внутрішню форму АФО із тематичної рубрики “ледар; ледарювати, нічого не робити”: через день неділя, а в суботу свято в кого; шість днів неробочих, а сьомий
вихідний. Так само потужний мовноігровий потенціал виявляють тематичний розряд “далека рідня”: двоюрідному забору троюрідний тин; моєму забору семиюродний плетінь; троюрідної тітки двоюрідний племінник; через п’яте коліно на сьомій п’яті; через три локтя коліно; дід по бабі рідна мати; ваша Катерина нашій Орині двоюрідна Одарка; ваші двері нашій хаті
троюрідний погріб та ін. Про яскравий вияв динаміки понятійного конотативного обігрування свідчить значний ономастичний фразеотвірний культурний код власних і псевдовласних назв, зафіксованих в межах ареалу. Як носії фонових ознак, своєрідна “топонімічна прив’язка” виступають метафоризовані власні імена та їх варіанти (Олексій (Альоха, Альоша, Альоша, Льоха), Андрюшка, Артем, Архип, Валя, Василь
(Васьок, Вася), Володя, Ганна, Грицько, Дуня (Дунька), Дуся, Іван (Ванька, Ванько, Ваня), Кіндрат, Клава, Лариса (Лариска), Макар, Манька (Маня), Марко, Марта, Мартин, Марфа, Мирон; Америка, Африка, Київ, Крим, Москва та ін.), а також численні мікролокальні власні назви (Алмазна, Бірюківка, Бугаївка, Булавинівка, Бутове, Воронове, Горбачове, Запорізька, Зоринськ, Кондрашівка, Кринична, Малоіванівка, Новожданівка, Останкіно, Осипенко, Сабівка) тощо. Каламбурними виступають псевдоутворення баба Пихтя “дуже товста жінка, що ледве проходить у двері” (Пихтя – іронічне віддієслівне утворення від пихтіти); приїхати на Ждановськім “прийти пішки, не діждавшись автобуса, машини” (вираз утворено на основі обігрування слова ждати). Дуже часто мовці вдаються до довільного залучення власних назв, однак
важливо при цьому дотримуватися звукової фразеотворчої домінанти: Стьопа-зальопа “неакуратний”, [як] Стиць з вечорниць “дурний”, Стецько-дурко – “нерозумний”. Це стосується й патронімів: фразеологічний ареалізм Балда Іванівна вживають замість прямої назви “дурний”; Лапша Іванівна – “про людину, яку легко обдурити” (пор.: жарг. лапша „брехня, обман; балакуча людина, ошуканець”; лапшати “обманювати, брехати
”); Розтапша Іванівна – “забудько, незібрана людина”. Оніми в складі АФО формують переважно “непривабливі” характеристики особи: Ваньку ганяти; Ваньку валяти – “байдикувати”, Ваньку-Дуньку валяти; Ванька
валяти – “прикидатися таким, що нічого не знає, не розуміє”, Ваня Вєтров; Ваня вітрогон – “легковажна людина”, Ванька Розпилов – “ледар”. АФО бути вагітною від Ваньки Вєтрова передає значення “невідомо від кого завагітніти”. У “замінно-ігровій” усній розмовній практиці помітні дві колоритні стихії: огрубіння мовлення і його евфемізація. Остання складає значну частину ареальної
фразеології, розширюючи її межі завдяки уведенню до мовного обширу стійких Інтерпретація модельної семантики можливих світів у дзеркалі мовної гри (на матеріалі східнослобожанських і степових українських говірок) ________________________________________________________________________ 58
надслівних утворень замість прямих назв на позначення негативного денотата. Східноукраїнський фразеологічний простір заповнений розлогими гніздами евфемістичних субститутів, серед яких особливо виразно марковано сферу побутових уявлень мовців про смерть, народження, фізіологічні процеси, розумові здібності
людини. Так, каламбурні зіткнення яскраво позначаються на табуйованій сфері смерті: поїхати до Сосновки – “померти” (Сосновка – від сосна: кладовище, поросле соснами); одвезти до Горбачова (від горб); поїхати на Воронове (кладовище біля місця, де багато ворон); поїхати до Вишневського (кладовище, поросле вишнями). Семантична двоплановість окремих АФО створююється за допомогою хибних аналогій або персоніфікації загальних предметів, підлаштованих зокрема під “модель прізвища”: віднести до Івана Могильного; дати місце в Могильовській губернії – “поховати”. Відновлення мотивуючого зв’язку між псевдовласним ім’ям та відповідними апелятивами, здатність власних імен виступати своєрідними топонімічними метафорами створюють необхідну мовну експресію, а її конотативне сприймання породжує вторинні емоціональні та змістові нашарування. Зустрічаються також випадки нарощення місцевими додатковими компонентами у створенні жартівливих варіантів. Наприклад, зафіксовано 41 різновид АФО з базовим фрагментом не всі дома в кого: не всі дома, а до вечора зберуться; не всі дома, а в гостях; …бабушка на фронт пішла; …половина поїхала; … ще не зійшлися; …колись зійдуться; …і хата на клямці; …брат у командировці; …один на ремонті в кого. До зазначеної мікрогрупи можна віднести й дещо опосередкований варіант цирк поїхав, клоуни залишились [2]. Отже, закорінені в глибинах східноукраїнського ареального фразеологічного контексту контактний білінгвізм, яскраві органічні образи з опорою на місцеві реалії, детермінований характер функціонування окремих семантико-тематичних груп говіркових фразеологізмів є
вдячним матеріалом для подальшого дослідження ігрових основ мовленнєвої виразності Сходу України. Список літератури 1. Мокиенко В. М. Украинская фразеология и русская картина мира / В. Мокиенко. – Słowo. Tekst. Czas. IV. Materiały IV Międzynar. кonf. nayk. // Рod red. M. Aleksiejenki. – Szczecin : Wyd-wo naukowe uniwersytetu szczecińskiego, 2000. – S. 25–33. 2. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу: [6019 фразеологізмів] / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. − [5-е вид., перероб. й доп.]. – Луганськ : Альма-
матер, 2005. – 348 с. Обедникова Елена. Интерпретация модельной семантики возможных миров в зеркале языковой игры (на материале восточнослобожанских и степных украинских говоров) / Елена Обедникова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 52–59. В статье на материале восточнослобожанских и степных говоров Донбасса представлена интерпретация фразеологической семантики языкоментального мира востока Украины, реализованная благодаря смысловым игровым интенциям диалектоносителей ареала. Ключевые слова: микрофразеологизм, фразеологическая семантика, «возможные миры». Обєднікова Олена ________________________________________________________________________ 59
Obiednikova Оlena. The Interpretation of the Model Semantics of the Possible Worlds in the Mirror of the Linguistic Game (On the Basis of East-Slobozhan and Steppe Ukrainian Dialects) / Olena Obiednikova // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 52–59. On the basis of the East-Slobozhan and Steppe Ukrainian dialects the article represents the interpretation of the phraseological semantics of linguistic and mentality-oriented world of the East of Ukraine, which has been realized by means of local speakers’ notional game intentions Key words: microidiomatic expression“, phraseological semantics, ‘possible worlds’. Стаття надійшла до редакції 29 квітня 2012 року 60
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С.60–67. УДК 811.112.2’373.7 “HOMO LUDENS” У ФРАЗЕОЛОГІЇ: ВІД АНТИПРИСЛІВ’ЇВ ТА ВЕЛЛЕРИЗМІВ ДО ГЕНДЕРНИХ РЕСТРИКЦІЙ Остапович Олег Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, Україна У статті на матеріалі німецької, англійської, української та російської фразеології здійснено спробу обґрунтувати гіпотезу про те, що омонімія та літеральна чи подвійна актуалізація є лише частиною ігрового фразеологічного мовного поля, а іншими його складовими є інтертекстуальна алюзійна прецедентність; індивідуальні оказіонально-авторські новоутворення; цілісне смислове пародіювання та веллеризація; політична та політкоректна евфемія; клішоване реактуалізаційне моделювання. Ключові слова: антиприслів’я, веллеризм, алюзія, прецедентність, літералізм, інтертекстуальність, евфемія. І. Теоретичні передумови дослідження Мовна гра – тема “вічна”, як вічна людська природа – природа істоти, чиє ментальне і соціальне буття значною мірою перебуває у рольових координатах, homo ludens за напівлегендарним формулюванням Й. Гайзінги. З часу появи “Tractatus logicus philosophicus” Л. Вітгенштайна феномен “Sprachspiel” увійшов не лише до філософського, але й до лінгвістичного наукового обігу. На
наш погляд, ця особливість мовленнєвої діяльності (самоекспериментування і творення власних мовних правил) у дусі концепції нашого великого земляка Л. В. Щерби, сформульованої ще у 20-ті рр. XX століття [10], має прямий стосунок до мовного світогляду за В. фон Гумбольдтом і може трактуватись як з позицій логічного позитивізму за Г. Фреге, так і як прояв вербалізації дійсності (“das Worten der Welt”) Лео Вайсгербера, реалізації концептуальної метафорики Д. Лакоффа та М. Джонсона, ба навіть новітньої теорії нерівномірно тридименсійної, “ламаної” – фрактальної семіотики [6; 9]. Ця гетерогенність лише зайвий раз підтверджує правомірність вимог новітнього голістичного тренду в лінгвістиці – розгляд семантики мовних одиниць як водночас цілісного і дискретно структурованого явища, відхід від структуралістичної схоластики, аналізу ідеальної мовної системи як абстракції, носієм якої є такий же ідеальний, неіснуючий в природі мовець, умовно кажучи, вивчення не емпіричної реальності, а “дистильованої води”. Фразеології, на наш погляд, тут належить чільне місце. З одного боку, уже не перший рік когнітивна лінгвістика активно дебатує гіпотези literal for figurative vs figurative for literal, первинність дослівного чи ідіоматичного прочитання та інтерпретації стійких словесних сполук носіями мови, намагаючись підтвердити свої базові евристики результатами психолінгвістичного експериментування. Зрештою, актуалізація дослівного значення ідіом, як прийнято традиційно вважати, є чи не Остапович Олег ________________________________________________________________________ 61
найпоширенішим видом мовної гри у цій царині (на відміну від омонімії, яка є базовим явищем для мовної гри монолексемного характеру) [7]. З іншої точки зору фразеологія є у кількісному відношенні лише доволі маргінальною складовою лексичної системи. Тим більш важливою є її продуктивність у сенсі мовної гри, неспівмірна із
суто денотативною функцією, яка, на наш погляд, є виразником швидше емоційної, естетичної та поетичної функції за Р. Якобсоном. Предметом нашої розвідки є германська і частково слов'янська фразеологія як засіб та середовище
мовної гри водночас. Завдання роботи ми вбачаємо у емпіричній верифікації нашої вихідної інтуїтивної гіпотези. Згідно з нею, омонімія та літеральна чи подвійна актуалізація є лише частиною ігрового фразеологічного мовного поля, причому далеко не найчисельнішою. Іншими його складовими є, на нашу думку, інтертекстуальна алюзійна прецедентність; індивідуальні оказіонально-авторські новоутворення; цілісне смислове пародіювання та веллеризація (як один із його підвидів); політична та політкоректна евфемія; клішоване реактуалізаційне моделювання. ІІ. Емпіричний матеріал дослідження 2.1. Інтертекстуальні алюзії та т. зв. прецедентні тексти – невичерпне джерело обігрування фразеологізмів – передовсім афоризмів, цитат та крилатих висловів. Загальновідомою є, по перше, прецедентність Святого Письма, античної міфології та світової літературної класики. Їх рецепція є цілком зрозуміло критично залежною від суб'єктивного рівня освіченості мовців. Додатковими факторами нерегулярності ідіоматичного мовлення можуть цілком очевидно виступати пресупозиції, інтертекстуальні та прецедентні алюзії (т. зв. «вертикальний контекст»), зрештою, гра слів і народно-етимологічні переосмислення (пор. легендарне дослівне тлумачення російської ідіоми «собаку сьел» у пісні В. С. Висоцького «Письмо
из сумасшедшего дома» [7, с. 168]). Яскравим прикладом інтертекстуальної алюзії у вигляді внутрішньої цитати є уривок з роману Г. Бьоля «Де ти був, Адаме?»: «Er wiederholte noch einmal sein ceterum censeo» (із імпліцитною «відсилкою» до крилатого вислову Публія Катона «ceterum censeo Carthago esse delendam», який ми звикли вживати у редукованій формі «Карфаген повинен бути зруйнований»). Недивно, що український перекладач не впорався із
тлумаченням цього виразу [14, с. 76]. Цілком слушним є скепсис німецького класика Г. Бургера щодо рівня освіченості «дуже багатьох членів мовної спільноти» [11, с. 44]. Відрив від першоджерела, стирання асоціацій із автором, нерелевантність цієї інформації для синхронного зрізу системи мови та її функціонування у ментальності мовців – об’єктивний процес, «зворотна сторона» узуалізації та закріплення у системному фразеологічному фонді, своєрідному «ептонімному мінімумі». Так не лише не лінгвістам часто тільки невідоме, а й геть-чисто байдуже реальне походження виразів Kastanien aus dem Feuer holen; Kalter Krieg; eiserner Vorhang; mit Kanonen auf Spatzen schießen; Hannemann, geh du voran!; o, du lieber Augustin!; mein Name ist Hase, ich weiß von nichts, ба навіть такого тривіального журналістського штампу, що став інтернаціоналізмом як der Ball ist rund (насправді цитати легендарного німецького футбольного тренера З. Гербергера 1954 року [4, с. 43–44]). У таких «осцилюючих» виразів
не завжди остаточно стирається асоціативний зв’язок із «Homo ludens» у фразеології: від антиприслів’їв та веллеризмів до гендерних рестрикцій ________________________________________________________________________ 62
першоджерелом, що цілком достовірно можна встановити шляхом опитування інформантів. Так, за результатами наших досліджень, для австрійських крилатих висловів характерне «продовжене» цитатне життя, особливо яскраво це проявляється не у крилатих висловах з літературної класики, а у популярності текстових «осколків
» регіональної, розважальної та повсякденно-тривіальної літератури, включно з таким специфічно австрійським жанром як лібретто оперет [5]. По-друге, якщо крилатий вислів набув широкої вживаності і став повноцінною складовою ептонімного мінімуму (що теж можна цілком вірогідно встановити емпіричним шляхом), то він набуває в синхронно діючій ментальності мовців комплексної конотації із власною національною культурою в цілому. По-
третє, така асоціація із власним джерелом походження, особливо виразів-
інтернаціоналізмів, може цілком бути помилковою, «народно-етимологічною», проте усе одно залишатися важливим фактом повсякденної мовної свідомості народу [7]. Прикладами згаданих мовних феноменів є відомі кожному австрійцю пародійні рядки оперет: “Beethovens “Zauberflöte” von Richard Wagner” (зрозуміло, що ані Бетховен, ані Вагнер жодного стосунку до
«Чарівної флейти» Моцарта не мають); “Benitschek hat seine Schuldigkeit getan, Benitschek kann a Bissel schlucken” (явний натяк на легендарне шіллерівське “Der Mohr hat seine Schuldigkeit getan, der Mohr kann gehen”); “Zwei Kehlen wohnen ja in meiner Brust” (субституційний трансформ рядків з «Фауста» Гете - “Zwei Seelen wohnen ja in meiner Brust”); “Ein guter Mensch in seinem dunklen Drange ist sich der seinen Torheit kaum (у Гете – des rechten Weges wohl) bewusst (знову-таки іронія над «Фаустом») [5]. Звичайно, окрім класичної літератури, прецедентний репертуар є значною мірою національно специфічним, а в сучасну мультимедійну добу ще
й піддається впливам масової культури та всесильних медіа. Заголовок статті у німецькій газеті “Frankfurter Rundschau” – “Wer hat Angst vor der schwarzen Frau?” (дослівно – «Хто боїться чорної жінки?») звучить як цілковита нісенітниця. Лише контекст публікації (а у ній йдеться про обрання лідером ХДС першої в історії жінки – Ангели Меркель, яка згодом стане федеральним канцлером) дозволяє реконструювати потрійну (!) мовну гру – натяк на п’єсу Е. Олбі «Хто боїться Вірджинію Вульф?», популярну німецьку дитячу гру в піжмурки “Wer hat Angst vor dem schwarzen Mann?“ та зрештою – на кольорову партійну символіку (християнські демократи у ФРН традиційно «чорні»). Скандальний документальний фільм американського режисера М. Мура “Farenheit 911” – лауреат Каннської Золотої пальмової гілки – теж містить у назві потрійну (sic!) алюзію – на телефон служби порятунку, дату терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року та всесвітньо відомий роман-антиутопію американського класика Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». Крім того, як уже зазначалося, за нашими відомостями, алюзії у фразеології національних мовних варіантів (на прикладі німецької мови) мають двопланову природу. Вони з одного боку апелюють до загальнонімецької
літературно-культурної спадщини, а з іншого – самим фактом фразеологізації, наприклад, такого специфічно австрійського жанру як лібретто оперет, містять комплексну конотацію з австрійською культурою в цілому. 2.2. Тісно переплетеними і пограничними з алюзіями є індивідуально-авторські новоутворення. Так у новому романі класика української сучасної літератури Юрія Остапович Олег ________________________________________________________________________ 63
Андруховича «Лексикон інтимних місць» зустрічаємо епатажний вислів: «В Америці лоєр – це більше, ніж лоєр. Я впізнав парафраз. Це Індра привчила його до Євтушенка» [1, с. 205]. Освічений читач просто-таки зобов’язаний вловити у ньому натяк на крилату цитату російського поета Є. Євтушенка – «Поэт в России – больше, чем поэт
!» 2.3. Феномен т. зв. “Antisprichswörter” уже не одне десятиліття є предметом дослідження у західній, особливо німецькій лінгвістиці. Проте окрім традиційного структурного трактування за типами трансформацій, яке є доволі тривіальним, на особливу увагу заслуговує, з нашого погляду, тлумачення логіко-епістеміологічне у категоріях цілісного смислового пародіювання. До поширених форм пародіювання належать – інверсія („Der Klügere gibt …nicht nach“, „Was eine Frau nicht in den Beinen hat, sollte sie wenigstens im Kopf haben“, „Wer andern keine Grube gräbt, fällt selbst hinein”) та паронімічна гра зі словами
(„Gelegenheit macht Liebe“, „Kleider machen Bräute“, „Tadel verpflichtet“, „Eigentor stinkt“, „Viele Köche verderben die Köchin“, „Lügen haben schöne Beine“, „Reden ist Silber - Ausreden Gold“, „Trocken Brot macht Fahnen rot“, „Der Apfel fällt nicht weit vom Pferd“. З метою досягнення комічного ефекту, особливо часто застосовується комбінування двох прислів’їв („Die Axt im Hause hat Gold im Munde“, „Wer im Glashaus sitzt, sollte nicht mit dem Zaunpfahl winken“, „Wer zuletzt lacht – hat eine lange Leitung“) [16, с. 115–116]. Поєднанням структурного розширення з іронічною змістовою оксюморонністю є поширена у західноєвропейській культурній традиції класична веллеризація відомих прислів'їв. Для цієї особливої форми прислів’я існують численні позначення і поняття (Sagwort, Sagte-Sprichwort, Beispielsprichwort, apologisches oder apologetisches Sprichwort, Anekdotenspruch, Schwankspruch, Zitatensprichwort, erweitertes oder erzählendes Sprichwort; spanisch Dialogismo paremiologico). Інтернаціонально поширеним є поняття «веллеризм» („Wellerismus“), введене за аналогією до імені героя «Посмертних записок Піквікського клубу» Чарльза Діккенса – Семюеля Веллера, який постійно вживає у розмові подібні мовні звороти. Як правило, веллеризм складається з трьох частин: базового прислів’я (вислову, цитати тощо), середньої частини, у якій вказується той, хто вимовляє цей вислів, і заключної частини, яка вказує на обставини, за яких вислів вжито. Відомими прикладами є: „Aller Anfang ist schwer, sagte der Dieb, da stahl er einen Amboss“; „Was ich nicht weiss, macht mich nicht heiss, sagte der Ochse, als er gebraten wurde“; „Sauer macht lustig, sagte der Bauer, da schlug er seiner Frau den Essigkrug auf dem Kopf entzwei“ [16, с. 11]. Часто вони здаються штучними і надуманими, однак іноді завдяки засобам масової інформації стають популярними („Zeit ist Geld, sagte der Oberkellner, da addierte er das Datum mit“; „Eigener Herd ist Goldes wert, sagte der Massenmörder, da verbrannte er seine Frau im Küchenherd“). Веллеризми є міні-фарсами, чий комізм полягає у противазі високим стандартам і реальності: „Irren ist menschlich, sagte der Igel, da Sprang er von der Erpel zur Ente“; „Ehrlichkeit währt am längsten, sagte der Bauer, weil sie am wenigsten gebraucht wird“; „Sterben ist mein Gewinn, sagte der Totengräber“; „Wie geht’s, sprach der Blinde zum Lahmen, der antwortete: Wie Sie sehen“. Серед представлених у нашій вибірці паремій найчастіше пародіюються та є узуалізованими такі прислів’я, як “Aller Anfang ist schwer”, „Der «Homo ludens» у фразеології: від антиприслів’їв та веллеризмів до гендерних рестрикцій ________________________________________________________________________ 64
Klügere gibt nach“, „Ein Unglück kommt selten allein“, „Ende gut, alles gut“, „Geld allein macht nicht glücklich“, „Im Wein liegt die Wahrheit“, „Irren ist menschlich“, „Kleider machen Leute“, „Kommt Zeit, kommt Rat“, „Lügen haben kurze Beine“, „Man soll den Tag nicht vor dem Abend loben“, „Morgenstund‘ hat Gold im Mund“, „Reden ist Silber, Schweigen ist Gold“, „Wer andern eine Grube gräbt, fällt selbst hinein“. Про відомість та популярність цих паремій свідчить те, що вони зустрічаються не лише у німецькомовному соціумі, вони мають свої відповідники у багатьох мовах світу, і вони не лише несуть схоже смислове навантаження, але й часто відповідають німецькому варіанту паремії при дослівному перекладі. Відомий рядок із драми Фрідріха Шиллера «Вільгельм Тель» „Die Axt im Haus erspart den Zimmermann“, який уже давно вживається без вказування авторства і який таким чином перейшов у категорію прислів’їв, теж є популярним похідним пародіювання. Сокира втрачає свою шиллерівську «інструментальну» сутність і стає знаряддям, що руйнує/
вбиває („’Die Axt im Haus erspart den Zimmermann‘, sagte der Fernsehzuschauer und zerhackte seine Flimmerkiste“). Заледве чи не найпопулярнішою є версія, сповнена «чорного» гумору: „Die Axt im Haus erspart den Scheidungsrichter“ [13, с. 153]. Наші останні дослідження засвідчують, що, всупереч традиційним уявленням, такі мовні одиниці аж ніяк не залишаються “метеликами-одноденками”, а широко і частотно використовуються у комунікації, навіть віртуальній (форумній і чатовій), серед них можна вичленувати як архаїзовані, так і оказіональні, а головне – узуалізовані (квазікодифіковані та кодифіковані) вирази. 2.4. Новітнім цілковито ігровим мовно-фразеологічним явищем ми схильні вважати евфемію “політкоректності”, особливо у її іронічній версії, яку добре ілюструє фразеологія німецької мови екс-НДР В наш час зацікавленість ідіомами доби НДР набула не ідеологічно-нав’язливого, а чисто емпіричного, наукового характеру. Він концентрується на двох напрямках. З одного боку, це вивчення мовних пам’яток минулої епохи [8]: Straße der Besten – дошка пошани; antifaschistischer Schutzwall – Берлінська стіна; Bastion des Friedens / Garant des Friedens – СРСР; Demokratischer Block / Nationale Front – СЄПН і партії-сателіти; landesverräterischer Treuebruch – втеча на Захід; staatsfeindlicher Menschenhandel – допомога у втечі на Захід; gefügelte Jahresendfigur – евфемічний замінник Різдвяного ангела; nichtarbeitende Bevölkerung - безробітні; Sozialismus in den Farben der DDR – девіз опору правлячої в НДР кліки
горбачовській демократизації; auf der Linie sein; (nicht) die richtige Linie haben; j-n auf die Linie bringen – (не) притримуватися генеральної лінії партії; eine Machtfrage stellen – поставити запитання «ребром» - „Ти з нами чи проти нас?” (явна алюзія на Гетевське “Gretchenfrage” – O. O.); sozialistische Eheschließung – замінник вінчання; sozialistische Namensgebung – замінник хрестин. Евфемію збоченої «політкоректності», справдешній оруеллівський «новояз» комуністичні вожді вигадали і активно впроваджували задовго до появи самого терміну. По-друге, це пам’ятки «езопової мови» населення НДР, котре із задоволенням іронізувало над офіціозним дискурсом, модифікуючи його для більш адекватного відображення «соціалістичної дійсності»: Ballast der Republik (в оригіналі – Palast der Rebublik); die Wolga-Deutschen - партійна номенклатура НДР з її службовим транспортом – Остапович Олег ________________________________________________________________________ 65
радянською «Волгою», алюзія на радянських німців Поволжя; 2 Apfelsinen im Jahr und zum Parteitag / jedes Schaltjahr – Banane – жартівливий девіз загального дефіциту; Bück-dich-Ware - дефіцит; das demokratische Feigenblatt – «демократичний» блок; Erichs Krönung – ячмінний кавовий напиток (контамінована алюзія на Еріха Гоннекера і каву „Jacobs-Krönung“); fünfte Besatzungsmacht – саксонська «ліміта» в Східному Берліні; das geht schon alles seinen sozialistischen Gang – все летить шкереберть; gelernter DDR-Bürger – боягузливий пристосуванець; Horch und Guck (und Greif) / Paul Greifzu der DDR – спецслужбовець «Штазі»; Karton der Blamage / überdachte Zündkerze – автомобіль «Трабант»; auf Nahrungssuche gehen – йти за покупками; Robinson Crusoe-Methode – трудовий «ентузіазм» („warten auf Freitag“); rote Socke – партноменклатура (ймовірно, алюзія на „weißer Kragen“); sozialistische Wartegemeinschaft - черга; Tal der Ahnungslosen – територія Дрездена і Верхньої Лужиці, де не приймались передачі західнонімецького телебачення; Überholen ohne einzuholen – прозорий натяк на хрущовські «Доженемо і переженемо Америку» і схожий лозунг, проголошений В.Ульбріхтом стосовно ФРН; Ulbrichts Wucherbude / New-Dehli – магазини «Делікат», аналог радянської «Берізки», де західні товари продавалися за ринковими цінами; (Zettel) falten gehen – йти на вибори; Zirkus Krenz – розшифрування, абревіатури ZK, центральний комітет СЄПН в останні тижні існування НДР [8]. 2.5. Зрештою, клішоване моделювання
за структурною схемою відомих ідіом є, на наш погляд, особливим проявом мовної гри, яка поєднує у собі алюзію та реактуалізацію. Так три найвідоміші швейцарські літературні цитати: “Mein Name sei Gantenbein” (M. Frisch); “Grieche sucht Griechin”. (F. Dürrenmatt); та “Nun singen sie wieder” (M. Frisch), за нашими відомостями, отриманими з електронних корпусів, у численних німецьких публіцистичних текстах функціонують у версіях “Mein Name sei Müller / Stoiber / Merkel / Putin”; “Manager sucht Managerin / Bauer sucht Bäuerin / Arbeitgeber sucht Arbeitnehmerin ”; “Nun sprechen / verkaufen / werben / wählen sie wieder”. При цьому значення цих трансформів суперечить семантизації, наведеній у словнику Duden 12: “Es ist nicht wahr”; “Die Suche ist vergeblich”; “Tragische Erinnerungen sind wieder da” (sic!) [15, с. 177]. ІІІ. Висновки та перспективи подальших досліджень Усе зазаначене дає нам підстави для таких висновків: 3.1. Сама по собі ідіоматичність як лінгвокогнітивна універсалія містить потенційну можливість мовної гри, оскільки є, згідно з нашою концепцією, частковим проявом ускладненої вказівки на денотат та мовної нерегулярності. Ускладнення вказівки на денотат ми вважаємо універсальною для ідіоматичності процедурою, пов’язаною з поетичним функціонуванням мовної системи за Р. Якобсоном, а також частковим проявом нерегулярності мовних номінацій [2, с. 55]. Ідіома як радіальна та прототипова категорія, за сучасними уявленнями, є згорнутою когнітивною структурою, яка по-різному (в тому числі і у ігровому
сенсі) розгортається у мовленнєвому вжитку в залежності від комунікативних інтенцій мовця та його соціокультурного бекграунду. «Homo ludens» у фразеології: від антиприслів’їв та веллеризмів до гендерних рестрикцій ________________________________________________________________________ 66
Модифікаційна ігрова складова у таких словосполученнях, на відміну від вільних синтагм, закладена per definitionem. 3.2. Ідіоматична мовна гра є класичним проявом не лише життя “керованого метафорами” (саме таким нам видається коректний переклад назви класичної роботи Лакоффа і Джонсона “Metaphors We Live By”, а не “Das Leben in Metaphern” як у німецькомовному варіанті). Це постмодерне життя “мови у мові, через мову, мовою, для мови” (“Das Leben in-von-bei-durch die Sprache”). 3.3. Таке бачення нам видається аргументом на користь первинності наївної донаукової, мовної картини світу по відношенню до суворо наукової, концептуальної, поняттєво-логічної у дусі “м'якої версії” легендарної гіпотези мовного релятивізму Сепіра-
Уорфа, яку, на наш погляд, незаслужено забутий вірменський філософ Г. А. Брутян [3] сформулював у 60-і рр. ХХ ст. «езоповою мовою» у вигляді «гіпотези мовної доповняльності». 3.5. Актуальними, новітніми та перспективними напрямками досліджень цієї проблематики нам видаються студії прагматично вмотивованої гендерної мовної ідіоматичної гри, її підтекстів та семантичних рестрикцій, міжмовної та міжваріантної фразеологічної омонімії (“несправжніх друзів перекладача” в межах однієї плюрицентричної мови) та цілісного жанру “суцільно фразеологічних літературних текстів “Redensartenlyrik” і “Redensartenprosa”, який нам видається концентрованим виразом ідіоматичної мовної гри і повинен стати предметом подальших студій. Список літератури 1. Андрухович Ю. Лексикон інтимних міст / Ю. Андрухович. – К. : Майстер книг, 2011. – 480 с. 2. Баранов А. Н., Добровольский Д. О. Аспекты теории фразеологии / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский. – М. : Знак (Studia philologica), 2008. – 656 с. 3. Брутян Г. А. Гипотеза Сепира-Уорфа / Г. А. Брутян. – Ереван : Луйс. – 1968. 4. Гордій О. М. Культурно
-національний конотативний компонент ідіоматичності фразеологічних експресивів і комунікативів / О. М. Гордій // Мова і культура. – Київ. – 2010. – Випуск 13, Т. VIII (144). – С. 39–45. 5. Остапович О. Я. Національно марковані фразеологічні одиниці австрійського варіанту в сучасній німецькій мові: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / О. Я. Остапович. – К., 1999. – 207 с. 6. Остапович
О. Я. Історія та сучасні наукові засади релятивістських і континічних мовних теорій / О. Я. Остапович // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. – Філологія. – Випуск XV–XVIII. – Івано-Франківськ : – 2007. – С. 55–61. 7. Остапович О. Я. Народна етимологія у семантиці фразеологічних одиниць з когнітивного погляду / О. Я. Остапович // Сучасні проблеми германістики в Україні. Матеріали Міжнародної
наукової конференції. – Дрогобич : Сурма, 2008. – С. 167–170. 8. Остапович О. Я. Фразеология немецкого языка бывшей ГДР. Архаика или эмпирическая целина? / О. Я. Остапович // Материалы международной конференции „Мир. Язык. Человек”. – Владимир. – 2008. – С. 111–116 9. Тарасенко В. В. Фрактальная семиотика: «слепые пятна», перипетии и узнавання / В. В. Тарасенко. – М. : Кн. дом «Либроком», 2012. – 232 с. 10. Щерба
Л. В. О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании / Л. В. Щерба // Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. – С. 24–39. Остапович Олег ________________________________________________________________________ 67
11. Burger H. Phraseologie: Eine Einführung am Beispiel des Deutschen / H. Burger. - Berlin: Erich Schmidt Verlag, 1998. – 211 S. 12. Mieder, Wolfgang. Ergebnisse der Sprichwörterforschung / W. Mieder. – Bern, Frankfurt / M., Las Vegas, 1978. – 255 S. 13. Mieder, Wolfgang. Sprichwort-Wahrwort!? Studien zur Geschichte, Bedeutung und Funktion deutscher Sprichwörter / W. Mieder. – Frankfurt am Main, 1992. – 297 S. 14. Ostapovych О. Phraseologismen als Entstehungsfaktoren des vertikalen Kontextes. Am Material der Übersetzungen von Romanen H. Bölls ins Ukrainische / O. Ostapovych // Europhras 2006. – Vesprem, 2006. – S. 71–79. 15. Ostapovych O. Geflügelte Worte schweizerdeutscher Herkunft. Status und Gebrauch / O. Ostapovych // Die XIV. UDGV-Tagung „Deutsche Sprache und Literatur im europäischen Kontext“. – Donezk, 2007. – S. 175–179. 16. Röhrich L., Mieder W. Sprichwort. Sammlung Metzler; M 154: Abt. E, Poetik / L. Röhrich, W. Mieder. – Stuttgart, 1977. Остапович Олег. “Homo ludens” во фразеологии: от антипословиц и веллеризмов до гендерных рестрикций / Олег Остапович // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 60–67. В статье на материале немецкой, английской, украинской и русской фразеологии предпринята попытка обосновать гипотезу о том, что омонимия и литеральная либо двойная актуализация является лишь частью игрового фразеологического языкового поля, а другими его составляющими выступают интертекстуальная аллюзионная прецедентность; индивидуальные окказионально-авторские новообразования; целостное смысловое пародирование и веллеризация; политическая
и политкорректная эвфемия; клишированное реактуализационное моделирование. Ключевые слова: антипословица, веллеризм, аллюзия, прецедентность, литерализм, интертекстуальность, эвфемия. Оstapovych Оleg. “Homo ludens” in Phraseology: from Antiproverbs and Wellerisms to Gender Restrictions / Оleg Оstapovych // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 60–67. In the article based on the German, English, Ukrainian and Russian phraseology an attempt was made to prove the hypothesis, that homonymy and literal or double actualization are just a part of the phraseological field of linguistic word-play, its further constituents are the intertextual allusional precedency, individual occasional author new creations, wholy semantic parodies and Wellerization, political and politically correct euphemisms, pattern reactualizational modelling. Key-words: antiproverb, Wellerism, allusion, precedency, literalism, intertextuality, euphemy. Стаття надійшла до редакції 26 квітня 2012 року 68
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 68–75. УДК 811.161.2:811.162.1 ФРАЗЕОЛОГІЧНА ЕНАНТІОСЕМІЯ В АСПЕКТІ МОВНОЇ ГРИ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ МОВ) Щербачук Лідія Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна Стаття присвячена характеристиці мовної гри у сфері фразеології. На матеріалі української та польської мов визначено основні типи енантіосемії, що репрезентують фразеологічний парадокс. Ключові слова: мовна гра, фразеологізм, поляризація, енантіосемія, парадокс. Постановка проблеми. Поняття гра упродовж тривалого часу викликає інтерес учених різноманітних галузей наукових знань (фольклорних, філософських, культурологічних тощо). Окремим видом гри, що проявляється в мовленнєвій діяльності, виступає мовна гра. За визначенням Л. Вітгенштейна, – це особливий спосіб маніпулювання мовою, єдине ціле, а саме: мова й дії чи види діяльності, з якими
вона переплетена [цит. за: 9, с. 23]. У лінгвістиці мовна гра об’єктом пильної уваги стає порівняно недавно [див. 1, 5]. На відміну від інших видів гри, її змістом є закодована, вербально виражена інформація. А. Усолкіна визначає мовну гру як особливу форму лінгвокреативного мислення, що є результатом запрограмованого порушення мовної схеми й усвідомленого відхилення від мовної норми з метою певного ефекту (найчастіше комічного) [15, с. 9]. Акумуляторами такого лінгвокреативного мислення, результатом народної мовотворчості, в основі якої лежить закодована суперечність, порушення логічності, нерідко жарт, на нашу думку, слугують енантіосемічні фразеологічні одиниці (ФО), адже, за визначенням В. Санникова, словесною формою комічного й специфічним видом мовної гри вважається мовний жарт
як текст обмеженого обсягу чи автономний елемент тексту з комічним змістом [11, с. 15–23]. Предметом пропонованого дослідження виступають енантіосемічні ФО української та польської мов як репрезентанти мовної гри, зафіксовані у фразеологічних словниках української та польської мов [10, 12, 17]. Актуальність дослідження базується на недостатності й неоднозначності висвітлення проблеми мовної гри в царині фразеології. Мета статті
: на матеріалі української і польської мов визначити й описати типи фразеологічної енантіосемії, що репрезентують явище мовної гри та способи реалізації мовної гри у сфері енантіофразеологізмів. Енантіосемія – це складний і суперечливий феномен, який давно є об’єктом вивчення лінгвістичної науки й займає особливе місце серед найдискусійніших мовних явищ, що періодично привертають увагу дослідників. Явище енантіосемії у сфері фразеології – одне з найцікавіших семантичних явищ, що віддзеркалює Щербачук Лідія ________________________________________________________________________ 69
динамічний і суперечливий характер людського мислення й мови. У ньому також відбивається один із важливих законів філософської діалектики – закон єдності й боротьби протилежностей. Мовою сучасної реклами: два в одному – одночасне ствердження через заперечення – так званий фразеологічний парадокс як протиріччя між сполучуваністю й об’єднанням несумісних компонентів мовної одиниці. Поглиблене вивчення енантіосемії починається з середини 70-х років XX ст., коли з’являються спеціальні дослідження, присвячені вивченню лексичних енантіосемів у російській (Л. Климова, Г. Гочев, О. Смирнова, Л. Бессонова та ін.), українській (Т. Федоренко) та німецькій (Г. Яцковська) мовах. Як окремий різновид енантіосемії в наукових працях розглядають фразеологічну енантіосемію, що виявляється в численних фразеологізмах, які здебільшого кваліфікують як фразеологічні енантіосеми. Цій проблемі частково присвячені праці М. Бродського [3], В. Іващенко [7], В. Ужченко, Д. Ужченко [14], В. Червоножки та [16]. Основними причинами виникнення фразеологічної енантіосемії вчені здебільшого вважають: 1) розвиток у семантичній структурі фразеологізмів протилежних значень, що пов’язано з різним переосмисленням ситуації, яка лежить в основі образу фразеологізму; 2) дію явища семантичної аналогії, під впливом якого в семантичних структурах того самого синонімічного ряду фразеологізмів також розвиваються енантіосемічні значення [16, с. 5]. Варто наголосити, що хоча термін і явище енантіосемії в слов’янському мовознавстві загальновідоме здавна [див. 2, с. 526], проте словники та лінгвістичні енциклопедії, видані в Польщі в 90-х роках
минулого століття, за твердженням А. Лавриненко [6], не фіксують цього терміна. Лише навчальний «Słownik terminologii lingwistycznej» (білорусько-російсько-польський) термін енантіосемія подає описово: zdolność wyrazu do wyrażania znaczeń antonimicznych [цит. за 6, с. 257]. У вітчизняній лінгвістиці енантіосемія та явище гри слів найповніше досліджено на фонетичному та лексичному рівні в межах дискурсу, меншою мірою – на рівні словотворення, граматики, фразеології [13, с. 3]. Відсутня на сьогодні також загальна класифікація типів конструкцій з елементами гри слів, універсальна типологія способів обігравання ФО. Конференція «Фразеологія і мовна гра» засвідчує увагу науковців до проблеми мовної гри у сфері фразеології та пареміології. Останнім часом також послідовно стверджується теза про єдність мови й культури, актуалізується зацікавленість
учених до кумулятивної, культурно-
інформативної функції фразеологізмів, до їх здатності накопичувати й закріплювати у своїй семантичній структурі все багатство суспільного досвіду багатьох поколінь, особливостей універсального й національно-культурного світобачення й світовідчуття. ФО як лінгвоментальні універсалії містять потенційні можливості мовної гри. Мовна гра, репрезентована енантіосемічними фразеологізмами, реалізується в межах самої мовної одиниці як «мікротексту культури» за принципом парадоксу – поєднанні логічно несумісних смислів на рівні формально-мовної та асоціативно-смислової сполучуваності. Особливість семантика парадоксальних ФО полягає в реалізації різноманітних відхилень від норми. Фразеологічна енантіосемія в аспекті мовної гри (на матеріалі української та польської мов) ________________________________________________________________________ 70
На основі аналізу фразеологічних словників української та польської мов визначено способи реалізації мовної гри в межах енантіосемічних ФО. 1. Мовна гра реалізується за допомогою енантіофразеологізмів, що виявляють себе в інтонаційно оформленій заперечно-стверджувальній поляризації компонентів зовнішньої (формальної
) та внутрішньої (змістової) структур. У межах такого способу обігравання може виявлятися: 1) у стверджувальній семантиці омонімічного вільного словосполучення й запереченні в семантичній структурі ФО: – українська мова: святий та божий, ірон. Удавано тихий та добрий; нещирий, лукавий [12, с. 638]; багато (забагато) честі для кого, кому, перев. ірон. Хто-небудь не гідний
кого-, чого-небудь [12, с. 22]; святий (його) знає. Ніхто не знає [12, с. 638]; [12, с. 129]; гладити / погладити по спині кого і без додатка. Бити, карати кого-небудь [12, с. 148]; наказати довго жити. 1. Умерти; 2. Перестати існувати [12, с. 419]; – польська мова: dostać (zobaczyć i in.) ucho od śledzia ірон. Нічого не отримати [10, с. 550]; diabeł (licho, czort) go (ich) wie. Ніхто не
знає [10, с. 605]; dużo ty <tam> wiesz, тж. co ty <tam> wiesz ірон. Нічого ти не знаєш [10, с. 605]; zawracanie Wisły kijem жарт. Марна справа, марні зусилля, абсурд [10, с. 675]; 2) у стверджувальній семантиці вільного омонімічного словосполучення та ФО й акцентуаційному запереченні (в контекстній реалізації) ФО: – українська мова: знатна птиця, зневажл. Заможна людина, поважна особа. З усіх боків дівчата так і пострілювали поглядами на цю знатну, в картатому костюмі, птицю, що не вміла навіть сидіти до ладу на траві (О. Гончар) [12, с. 583]; великий пан; велика пані, ірон. Поважна особа, яка має великий вплив і з якою треба рахуватися. – Не мети до порога, бо мені
треба через поріг ходити! – ляснула Мотря. – Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки,– сказала Мелашка (І. Нечуй-Левицький) [12, с. 484]; – польська мова: bawić się w wielką damę (чи bawić się w <wielkiego> pana) зображати з себе світську даму, грати роль світської дами; зображати з себе <великого> пана, грати роль <великого> пана. – Bawimy się w wielkie damy, a nieraz w domu nie ma ani grosza, biega się po lombardach... (Perzynсski, Klejnoty) [10, с. 196]; со jeden to lepszy ірон. Один іншого краще. ... zeszło się tu tych drabów w wołkowickim gimnazjum – co jeden to lepszy – stare pryki, durnie, idioci (Zegadłowicz, Zmory) [10, с. 495]. 2. Мовна гра реалізується за допомогою енантіофразеологізмів, що мають у своєму значенні два протилежні смисли, які виявляються: 1) у структурі того самого фразеологічного значення: – українська мова: Мати Божа. Уживається для вираження позитивних
або негативних емоцій: радості, здивування, захоплення, переляку і т. ін. [12, с. 370]; не взяв ворог (враг). Уживається для вираження захоплення, здивування з якого-небудь приводу або незадоволення кимсь, чимсь [12, с. 124]; не лишатися (не залишатися, рідше не оставатися і т. ін.) / не лишитися (не залишитися, не остатися і т. ін.) в боргу
. Відповідати добром або злом кому-небудь за щось; віддячувати [12, с. 341]; Щербачук Лідія ________________________________________________________________________ 71
– польська мова: Matko Boska! Уживається для вираження позитивних або негативних емоцій [17, с. 57]; 2) у структурах різних значень полісемічного фразеологізму, коли одне (або два) значення протиставляється іншому: – українська мова: бий / побий (побила б) тебе (його, її, їх і т. ін.) лиха (та нещаслива) година (морока, грім, хрест і
т. ін.). 1. Уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. – 2. Уживається для вираження захоплення ким-, чим-небудь, здивування з приводу чогось [12, с. 152]; матері (бі́сові) його (їх, її і т. ін.) ковінька (корінь). 1. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади і т. ін. з приводу чого-небудь
. – 2. Уживається для вираження захоплення з якого-небудь приводу [12, с. 302]; – давати / дати волю рукам. 1. Битися. – 2. Не стримуючись, обіймати кого-небудь, виражаючи почуття симпатії, дружби і т. ін. [12, с. 177]; їдять (його) мухи (з комарами). 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, роздратування, досади і т. ін. – 2. Уживається для вираження захоплення чим-небудь [12, с. 413]; чорт (біс) (його (вас, тебе і т. ін.) бери (забирай) / візьми (побери, забери і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. – 2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь [12, с. 768]; бодай (щоб) лихий узяв (злизав, побрав і т. ін. 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. – 2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим- небудь і т. ін.; хороший [12, с. 338]; вражий син. 1. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь. – 2. Уживається для вираження доброзичливого, позитивного ставлення до когось або захоплення кимсь [12, с. 464]; пережити себе (свій вік). 1. Зберегти своє значення після смерті. – 2. Втратити своє значення; ставати непотрібним, зайвим, застарілим [12, с. 493]; переступати / переступити (через) поріг. 1. Заходити до якого-небудь приміщення. – 2. Виходити з якого-небудь приміщення, вирушати [12, с. 498]; сплатити борг (борги). 1. Віддячити кому-
небудь за щось хороше або за добре ставлення до себе
. – 2. Помститися кому-
небудь за вчинене зло, неприємність [12, с. 682]; – польська мова: lepszy gość. 1. тж. Належить до вищих сфер суспільства; еліта; чиста публіка. 2. ірон. Тип (фрукт) краще інших; страшенний негідник [10, с. 440]; majster klepka (majster-klepka, majsterklepka). 1. жарт. ірон. Недосвідчена людина. – 2. Майстер на всі руки (досвідчений) [10, с. 635]; zacierać/zatrzeć ręce <z radości, zadowolenia і in> 1. Потирати / потерти руки від радості (задоволення і ін.). – 2. Потирати / потерти руки (тріумфувати / зрадіти), зловтішаючись [10, с. 310]; słodki uśmiech 1. Мила (чарівна, чарівна) усмішка (доброзичлива). – 2. солодкувата посмішка (насмішка, злорадство) [10, с. 576]; wielki pan (або wielka pani). 1. Великий (справжній) пан, велика (справжня) пані, аристократ (аристократка). – 2. ірон., зневажл. Невеликий пан (невелика пані)!, теж мені пан (пані
)!; подумаєш, <великий> пан (<велика> пані)! [10, с. 608]. Сутність мовної гри в наведених ФО полягає в продукуванні додаткових смислів, що апелюють до мовної виразності й нерідко породжують комічний ефект. У контексті фразеологізму вона будується за принципом навмисного відхилення від Фразеологічна енантіосемія в аспекті мовної гри (на матеріалі української та польської мов) ________________________________________________________________________ 72
закріпленої узусом норми, породжує засоби вираження певного змісту або об’єктивує новий зміст при збереженні чи зміні старої форми [4]. 3. Мовна гра реалізується за допомогою енантіофразеолгізмів, які мають у своїй структурі заперечну оцінку стверджувального факту. Такі парадоксальні
ФО характеризуються наявністю так званого логіко-семантичного протиріччя, що вбачається лише на глибинному рівні. Мовна гра при цьому руйнує поняттєві й мовні «шаблони», активізує процес сприйняття й привертає увагу до зовнішнього алогізму, що демонструє нереальність явища: – українська мова: підбитий (підшитий) вітром [12, с. 123]; риб’ячим пухом підбитий, ірон. Який не тримає тепла, погано гріє; старий, виношений (про одяг) [12, с. 566]; носити (міряти) воду решетом, ірон. Даремно, безрезультатно робити щось, марно витрачати час на що-небудь [12, с. 345]; буря у склянці води. Суперечки, тривоги з дріб’язкових, не вартих уваги питань [12, с. 67]; [і] жаба цицьки дасть 1. Хто-небудь загине, потрапивши в
складні, незвичні умови [12, с. 233]; на комариному салі, жарт. Пісний, немащений [12, с. 628]; – польська мова: wiatrem podszyty (рідшe podbity) жарт., ірон. Про одяг, який не тримає тепла, погано гріє [10, с. 597]; bujanie gości. Вигадка, неправда, обдурювання [10, с. 227]; obiecywać/obiecać komuś gruszki na wierzbie ірон. Давати порожні обіцянки, кидатися обіцянками [10, с. 461]; <mój> mały palec (paluszek) mi to (o tym) powiedzia
ł жарт. Я все знаю [10, с. 130]; Wisła się раli! жарт. ірон. Про неймовірну подію [10, с. 613]; czerpać (nosić) wodę sitem (rzeszotem, przetakiem) ірон. Марно витрачати час на що-небудь [10, с. 621]; burza w szklance wody книж., ірон. Суперечки з дріб’язкових питань [10, с. 36]. Приклади свідчать, що сама природа фразеологізмів робить їх функціонування в мовній грі ефективним, тому що визначальна експресивна функція «стимулює їх нестандартність» [8, с. 206]. 4. Мовна гра реалізується за допомогою енантіофразеологізмів, коли ФО як цілісна структура вживається із заперечною семантикою в конотативно-
стверджувальному значенні в межах вияву поляризації фразеологізму й супровідного слова. Здебільшого це фразеологізми з вираженим переносно-
образним компонентом їх змістової організації. Продукування
такого типологічного різновиду ФО, на думку В. Ужченка і Д. Ужченка, зумовлене розвитком внутрішньої антонімії, пов’язаної з буквальним значенням, що вступає в опозицію з асоціаціями, викликаними переносним фразеологічним значенням [14, с. 118]. У ході дослідження виділено структурно-
семантичні моделі енантіофразеологізмів, обігравання в яких реалізується переважно в таких опозиціях: 1) «потрібний
... = зовсім не потрібний»: – українська мова: як торішній (позаторішній) сніг [12, с. 672]; як собаці другий хвіст [12, с. 674]; як (мов, ніби і т. ін.) рибі парасолька [12, с. 598]; як (мов, ніби) глухому музика [12, с. 410]; як п’яте колесо до воза [12, с. 304]; як лисому гребінь [12, с. 168]; як сліпому дзеркало [12, с. 168]; як зайцеві бубон [12, с. 46]; Щербачук Лідія ________________________________________________________________________ 73
– польська мова: potrzebny jak dziura w moście жарт., ірон. [10, с. 361]; dbać о kogoś, coś jak<o> (tyle, co) pies o piątą nogę, тж. tyle mnie (go itp.) to obchodzi, co psa piąta noga [10, с. 171]; ktoś jest gdzieś pożądany (potrzebny itp.) jak pies (piesek) w kręgielni ірон. [10, с. 173]; 2) «схожий ... = зовсім не схожий»: – українська мова: як свиня на коня [12, с. 631]; як макогін на
ночви [12, с. 365]; – польська мова: podobny jak pięść do nosa (oka) ірон. [10, с. 178]; podobny jak dzień do nocy [17, с. 94]; 3) «розумітися ... = зовсім не розумітися»: – українська мова: як (мов, ніби і т. ін.) циган у вівцях [12, с. 757]; як цап (вовк) у (на) зорях [12, с. 754]; як баран в аптеці [12, с. 23]; – польська мова: znać się na czymś jak (tyle, ile) kura (рідше koza) na pieprzu ірон. [10, с. 169]; ktoś mówi (gada, sądzi і in.) o czymś jak ślepy o kolorach ірон. [10, с. 490]; znać się na czymś jak wilk na gwiazdach ірон. [10, с. 612]; znać się na czymś jak łyse konie ірон. [10, с. 699]; znać się na czymś jak kura na pieprzu ірон. [10, с. 699]; 4) «личити (пасувати і т. ін.) ... = абсолютно не личити, не пасувати»: – українська мова: як корові сідло [12, с. 650]; – польська мова: coś pasuje jak kwiatek do kożucha, тж. kwiatek do (u) kożucha ірон. [10, с. 594]; pasuje jak pięść do nosa (oka) ірон. [10, с. 178]; coś pasuje jak garbaty do ściany [10, с. 106]; coś pasuje jak wół do karety [10, с. 343]. 5) «буде, відбудеться …= не буде, ніколи не відбудеться»: – українська мова: як у спасівку соловейко заспіває [12, с. 676]; як рак свисне [12, с. 592]; [і] до китайської паски
[12, с. 486]; як свині з череди йтимуть [12, с. 630]; як виросте трава на помості [12, с. 719]; як на долоні волосся виросте [12, с. 124]; як виросте гарбуз на вербі [12, с. 147]; – польська мова: za chińskiego boga! [10, с. 218]; kaktus komuś na dłoni wyrośnie, jeśli (jak i in.) (coś się stanie) жарт. [10, с. 505]; prędzej mi włosy wyrosn
ą na dłoni (tu) <, nim (, zanim), niż> coś się stanie) [10, с. 618]; 6) «допоможе… = зовсім не допоможе»: – українська мова: як мертвому кадило [12, с. 284]; – польська мова: pomoże mu <to>, jak (tyle, co) umarłemu kadzidło ірон. [10, с. 504] тощо. Отже, українські й польські енантіофразеологізми як репрезентанти мовної гри «руйнують» стереотипи, засвідчуючи народне світовідчуття. Парадоксальність енантіосемічних ФО спричинює підвищення їх емоційності, експресивності й потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Фразеологічна енантіосемія в аспекті мовної гри (на матеріалі української та польської мов) ________________________________________________________________________ 74
Список літератури 1. Апресян Ю. Д. Языковые аномалии: типы и функции / Ю. Д. Апресян // Res Philologica. – М., 1990. – С. 50–71. 2. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова– 2-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1969. – 607 с. 3. Бродский М. Ю. Лексическая энантиосемия в сопоставительном аспекте (на материале современного английского и французского языков) : автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата филологических наук : спец. 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание»; Ур. государственный пед. университет / Михаил Юрьевич Бродский. – Екатеринбург, 1998. – 23 с. 4. Гридина Т. А. Языковая игра: стереотип и творчество / Т. А. Гридина. – Екатеринбург : Урал. гос. пед. ун-т, 1996. – 215 с. 5. Земская Е. А. Аномалии и язик / Е. Н. Земская, Н.Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. – М. : Наука, 1987. – № 3. – С. 3–19. 6. Лавриненко А. Энантиосемия: термин и явление / А. Лавриненко // Українська термінологія і сучасність : [зб. нук. праць / відпов. ред. Л.О. Симоненко]. – К. : КНУ, 2001. – Вип. IV. – 368 с. 7. Іващенко В
. Л. Фразеологічні енантіосеми та енантіоніми в українській мові / В. Л. Іващенко // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. – Симферополь: Из-во Таврич. национ. ун-та имени В. И. Вернадского, 2009. – С. 26–32. – (Серия «Филология. Социальные коммуникации»; Том 22 (61), № 4 (1). 8. Мокиенко В. М. Славянская фразеология : учеб. пособ. для вузов по спец
. “Рус. яз. и лит.” / В. М. Мокиенко. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Высш. шк., 1989. – 287 с. 9. Нухов С. Ж. Языковая игра в словообразовании: автореф. дис. на соиск. учен. степени док. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки» / Салават Жавдатович Нухов. – М., 1997. – 39 с. 10. Польско-русский фразеологический словарь: В 2 т. – Т. 1. А – М; / К.М. Гюлумянц – Мн. : Экономпресс, 2004. – 688 с. Польско-русский фразеологический словарь : В 2 т. – Т. 2. N – Z. / К. М. Гюлумянц – Мн. : Экономпресс, 2004. – 718 с. 11. Санников В. З. Русский язык в зеркале языковой игры / В. З. Санников. – М. : Языки русской культуры, 1999. – 544 с. 12. Словник фразеологізмів української мови [Текст] / уклад. В. М. Білоноженко, Гнатюк І. С
., Дятчук В. В. та ін.; [відпов. ред. В. О. Винник]. – К. : Наукова думка. – 1104 с. 13. Тимчук О. Т. Семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «українська мова» / Олена Тихонівна Тимчук; НАН України. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 14 с. 14. Ужченко В. Д., Фразеологія сучасної української мови: навчальний посібник / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – 494 с. 15. Усолкина А. В. Языковая игра как текстообразующий фактор : автореф. дис. на соикс. учен. степени канд. филол. наук : спец. / Алла Викторовна Усолкина. – Екатеринбург, 2002. – 20 с. 16. Червоножка В. С. Енантіосемія в сучасній болгарській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.03 «Слов’янські мови» / Валентина Семенівна Червоножка. – К., 2001. – 21 с. 17. Wielki słownik frazeologiczny PWN z przysłowiami / Oprac. Anna Kłosińska, Elżbieta Sobol, Anna Stankiewicz. – Warszawa : PWN, 2005. – 594 s. Щербачук Лидия. Фразеологическая энантиосемия в аспекте языковой игры (на материале украинского и польского языков) / Лидия Щербачук // Ученые записки Таврического национального университета
имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 68–75. Статья посвящена характеристике языковой игры в сфере фразеологии. На материале украинского и польского языков определено основные типы энантиосемии, репрезентирующие фразеологический парадокс. Ключевые слова: языковая игра, фразеологизм, поляризация, энантиосемия, парадокс. Щербачук Лідія ________________________________________________________________________ 75
Shcherbachuk Lidiуa. Phraseological enantiosemy in the aspect of the language game (based on the materials of the Ukrainian and Polish languages) / Lidiуa Shcherbachuk // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 68–75. Article focuses on the characteristics of the language game in phraseology. From the material of Ukrainian and Polish languages the basic types of enantiosemy were defined. These types represent the phraseological paradox. Key words: language game, idiom, polarization, enantiosemy, paradox. Стаття надійшла до редакції 12 червня 2012 року 76
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 76–82. ФРАЗЕОЛОГІЯ І МОВНА ГРА ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ КОНТЕКСТУ УДК 811.161.2’373.7 СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ (НА МАТЕРІАЛІ ЗМІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.) Андрейченко Оксана Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна Статтю присвячено дослідженню фразеологізмів із компонентами-соматизмами у мові сучасного політичного дискурсу. Аналізується семантико-стилістична роль фразеологічних одиниць (далі – ФО) з соматичним компонентом у жанрі політичної дискусії. Ключові слова: політичний дискурс, політична дискусія, фразеологізм, соматичний компонент. У сучасному мовознавстві термін мовна гра наповнюється різним значенням. Під мовною грою розуміють “використання звукової, лексичної, граматичної форми мовних одиниць (слів, їх окремих значень та частин, фразеологічних одиниць, синтаксичних конструкцій і т. п.) для створення певних фонетико- та семантико-
стилістичних явищ, що ґрунтується на зіставленні й переосмисленні, обіграванні близькозвучних або однозвучних одиниць з різними значеннями” [4, с. 100]. В основі мовної гри – прагнення досягти певного стилістичного ефекту, пошук нових засобів вираження, нової образності тощо. Творче (нестандартне) використання мовних засобів, відступ від норми, який чітко усвідомлюється мовцем і навмисно допускається [3, с. 207], характерне для мови сучасних ЗМІ, оскільки вплив на читачів залежить, зокрема, від функціонування
емоційних мовних засобів, серед яких щодо стилістичної виразності й активності чи не найпоказовіші фразеологізми. Фразеологізми відтворюються як усталені цілісні одиниці, проте кожен із них у газетному тексті зазнає як формальних, так і змістових змін, набуває додаткових відтінків, конотацій. У сучасному публіцистичному дискурсі привертають увагу фразеологізми з компонентами-соматизами. Загальновідомо, що соматичний код культури – один із найдавніших. Принцип антропоцентричності досить давно є предметом дослідження національної культури, мови. Антропоцентризм фразеології – це спрямованість стійких одиниць на позначення світу людини. При цьому важлива роль у номінаційних процесах предметного світу належить соматизмам – частинам людського тіла. Саме фразеологізми з соматичними компонентами вносять у газетні тексти колорит національного гумору, іронії, сарказму, а їх простота, зрозумілість, дохідливість сприяє популярності як видання, так і самого автора. Фразеологізми з соматичними компонентами – запорука істотного впливу на Андрейченко Оксана ________________________________________________________________________ 77
читача. Уміння “наблизитися до адресата” – ось той стрижень, навколо якого об’єднуються знання про способи вираження, що становлять компетенцію журналіста. Визначальною рисою сучасної газети є прагнення до новизни, емоційності, експресивності. У публіцистичні тексти такий заряд вносять фразеологізми з компонентами-соматизмами рука, око, голова, язик, горло, зуби, рот, п’ята, печінка тощо. Спостереження над семантикою й функціональним навантаженням названих фразеологізмів дозволило виокремити одиниці зі спільними чи близькими значеннями. Найбільшою фразеотворчістю відзначається соматизм рука. Рука служить метонімічним позначенням людини, її дій, учинків. Насамперед вислови з компонентом рука експлікують сприйняття цього соматизму як органу сили, влади, керівництва, а також механізму привласнення
, підкорення тощо. Рука як символ влади пов’язується передусім із перебуванням при владі, оволодінням чимось. Наприклад, простягати загребущі руки – контамінований фразеологізм, у якому поєднуються дві ФО простягати руки – ‘намагатися заволодіти чим-небудь, захопити, привласнити щось’ [5, с. 712] та руки загребущі – ‘хто-небудь дуже жадібний, ненаситний, прагне до наживи’ [5, с 769]. Експресія трансформованого
фразеологізму інтенсифікується, і в наведеному контексті він набуває додаткового іронічного відтінку – ‘ненаситне прагнення до влади’, пор.: Складнощі у «торгах» виникли ще й тому, що попервах усе було поділено й домовлено в рамках «союзу чотирьох» та провладної «двійки», і ласі до посад панове вже протягли загребущі руки до жаданих портфелів [УМ: 06: 02]. Значення ‘захоплювати, забирати щось, заволодівати чим-небудь’ [5, с. 688] передається фразеологізмом прибрати до рук: Залишається лише дотиснути Кучму, щоб прибрати до своїх рук українські газові артерії [УС: 10: 02]; Оскільки у структуру цього «торгового» підприємства не входитимуть об’єкти, що згідно із законодавством не підлягають приватизації (до таких належать, наприклад, ядерні установки), його неважко буде відповідним рішенням Кабміну вивести зі складу НАЕК «Енергоатом», зробити окремою юридичною особою і спокійнісінько прибрати до рук, тобто «тихцем» від Верховної Ради приватизувати [УМ: 08: 02]. Фразеологічна одиниця прибрати до рук у другому контексті набуває нової негативної семантики – ‘приватизувати нечесним шляхом’. Такі модифіковані фразеологічні вислови концентрують у собі емоційно-оцінне й експресивне значення фразеологізму, сприяють створенню іронічного ефекту, наприклад: Від такої оборудки високі дяді витали на сьомому небі. Мовляв, добряче нагріли заморських простаків [СВ: 06: 01]., пор. із традиційним гріти/нагріти руки, тобто ‘наживатися на чужому, нечесно, незаконно збагачуватися // мати вигоду’ [5, с. 198]. Іноді журналісти завдяки новому контекстуальному оточенню вдаються до семантико-стилістичної
модифікації загальномовного фразеологізму. Так, наприклад, розширення семантики спостерігаємо у ФО заламувати руки, яка в загальномовному словнику має значення – ‘жестами, виглядом виражати переживання, страждання, хвилювання і т. ін.; побиватися, плакати’[5, с. 413]. Стилістичні функції фразеологізмів у політичному дискурсі (на матеріалі ЗМІ кінця ХХ – початку ХХІ ст.) ________________________________________________________________________ 78
У новому контексті фразеологізм набуває оказіональної інноваційної семантики, характерної для політичного дискурсу, – ‘примушувати когось коритися; перемагати, знищувати когось’, пор.: Звісно «центр» теж не сидітиме склавши руки (свої), знову комусь руки (їхні) заламуватиме... [УМ: 05: 02]. Владу звичайно представляють конкретні люди. Характерика дій, вчинків певних політиків здійснюється на основі потрійної метафоризації – переходу частини на ціле: рука → якість людини → людина та її характеристика. У публіцистичному дискурсі характеризувальну функцію виконують фразеологізми зазвичай із негативною конотацією. Наприклад: Зрозуміло, що непублічні оцінки чекіста Путіна ще категоричніші. У 2000-му Київ
, безумовно, відчув важку руку, «гаряче серце» і «холодну голову» молодого російського президента [ПіК: 04: 01]. У контексті автор цілеспрямовано нанизує низку ФО, актуалізуючи, загострюючи проблему, індивідуалізуючи образ політика. Фразеологізм важка рука зазнає семантичної трансформації, переосмислення за рахунок розширення сполучних можливостей. На відміну від загальномовного значення – ‘хто-небудь може дуже боляче
вдарити’ [5, с. 764], ФО важка рука за спеціально створеної ситуативної умови набуває значення – ‘відчути жорстокість політики Президента РФ’. За допомогою такої семантичної двоплановості фразеологізму автор досягає значної емоційності й стилістичного ефекту. У сучасній газетно-журнальній публіцистиці спостерігаємо тенденцію до використання зниженорозмовних фразеологізмів. Такі оказіональні одиниці здатні оживити матеріал, привернути увагу до проблеми, ситуації, внести емоційний заряд. Влучно й доречно використаний журналістом у політичному дискурсі трансформований розмовний фразеологізм із компонентом-соматизмом увиразнює певну ситуацію, образ, вносить відтінок іронії тощо, наприклад: Разом з Кучмою вони здійснюють чергову, а по суті – задуману ще до виборів комбінацію, тобто отой хитромудрий задум, який би зберіг їх при
владі. А по суті – комбінацію з трьох пальців для народу [СВ: 02: 00]. Зауважимо, що усталеного вислову комбінація з трьох пальців фразеологічний словник не фіксує, хоч перебуває в синонімічних зв’язках із загальномовним показати дулю (фігу) [з маком] – ‘вульг., відмовити кому-небудь у чомусь, нічого не зробити, не допомогти і т. ін
.’ [5, с. 663]. Прагнення автора увиразнити газетний текст, зробити його більш емоційним, образним продукує уживання саме розмовних фразем, особливо в заголовках, пор.: Як на ласу земельку роззявили пельку [КС: 02: 01]. У фразеологічному словнику вислів роззявити рота уживається у значенні ‘посягати, зазіхати на що-небудь’ [5, с. 609]. Заміна стилістично нейтрального компонента рот стилістично зниженим, вульгарним компонентом пелька використовується автором як засіб грубої характеристики певної ситуації. Велику тематичну групу складають фразеологізми з соматизмом голова на позначення процесів мислення людини. Особливо помітна актуалізація таких усталених висловів під час передвиборних кампаній або у зв’язку із загостренням політичного моменту. Характерно, що інтенсивність мовлення як розумове напруження асоціюється із
процесом руйнації: ламати голову, сушити голову. Фразеологізм ламати голову в загальномовному словнику має таке тлумачення: Андрейченко Оксана ________________________________________________________________________ 79
‘1. напружено думати, намагаючись зрозуміти щось, розібратися в чомусь; 2. напружено працювати над розв’язанням якогось складного питання; робити щось; 3. перейматися турботами, переживати, шукаючи розв’язання якогось питання, виходу зі скрутного становища’ [5, с. 412]. У досліджуваних текстах на перший план виступають значення 1 і 3, проте автор вносить у контекст відтінок
іронії, оскільки стилістично нейтральна фразема ламати голову (думати) у контексті набуває іронічної оцінки – характеризує негативні вчинки людини, її дії (думати не про інтереси компанії, а лише про власне збагачення): Та й пан Мостовий може бути не в курсі, адже, за внутрішніми чутками компанії, на роботі він здебільшого ламає голову над тим, як би «не образити» власну кишеню [УМ: 08: 01]. Спостережено, що для сучасного політичного дискурсу характерні усталені вислови із семою ‘думати’. Так, наприклад, із значенням ‘напружено думати, роздумувати над чимось, шукаючи розв’язання якихось проблем’ [5, с. 871] уживається фразеологізм сушити голову. Однак у політичному контексті до нейтрального значення ‘напружено думати над чимось’ додається
відтінок негативної оцінки ‘мудрувати, хитрувати задля досягнення своєї мети’, наприклад: Серед них є і ті, які свого часу зробили чимало для перемоги Леоніда Кучми на виборах, а тепер сушать голову над тим, як обмежити його повноваження [УМ: 06: 02]. Народнорозмовне джерело простежуємо у вислові очей у Сірка позичити, тобто ‘втратити почуття
сорому, власної гідності’ [5, с. 531]. Контекст засвідчує реалізацію цього значення, пор.: А надто уряд занепокоєний тим, що від боргового неподобства бюджетники потерпають більше, ніж працівники приватного сектору. Тобто держава, позичивши очі у Сірка, знову «здає» своїх [УМ: 03: 00]. Досить часто журналісти вдаються до різноманітних структурно-семантичних модифікацій, обігрування розмовних фразеологізмів, оскільки вони відбивають різноманітні реалії, поняття, проблеми, характерні для нинішнього суспільства, пор.: Ніякий учитель, який поважає себе і любить свою професію, не стане малювати фіктивні бали. Безумовно, намалювати, наприклад, із математики 12 балів значно легше, ніж навчити дитину на шість балів. От я намалюю, а на ЗНО дитина приносить сертифікат на 130 балів. І де той Сірко, у якого мені очі позичити? [Д: 06: 11]. Такі ФО, народившись у гумористичній душі нашого народу, додають мові неповторного, тільки їй властивого колориту. Що ж до жанрового вживання, то в мові газети вони найактивніше функціонують у полемічних, критичних статях, політичних дискусіях, інтерв’ю тощо. Спостережено, що концепт правда є одним із ключових понять політичного дискурсу. У значеннєвій структурі лексеми правда актуалізуються насамперед такі лексико-семантичні варіанти: 1) те, що відповідає дійсності; істина; 2) правдивість; 3) справедливість; соціально зумовлене розуміння справедливості [2, c. 1100]. Отже, семантичну організацію концепту правда складають поняття правда – істина – справедливість. У політичній дискусії зазвичай актуалізуються опозиції правда – неправда, справедливість – несправедливість тощо. Так, концепт правда вербалізується через фразеологізми розкрити // відкрити очі, протерти очі, закрити очі. У досліджуваних текстах значна частина названих ФО уживається зі Стилістичні функції фразеологізмів у політичному дискурсі (на матеріалі ЗМІ кінця ХХ – початку ХХІ ст.) ________________________________________________________________________ 80
значенням ‘відкривати правду про когось, про щось’. Однак в аналізованих текстах ці фразеологізми часто наводяться в лапках, що є показником іронічного вживання цих висловів, точніше, вираження енантіосемічного змісту, пор.: Найкращим засобом потопити суперника є «
відкрити народу очі» на ті чи інші моменти його біографії [УМ: 01: 04]. Репрезентантами поняття правда у політичному дискурсі є також фразеологізми з соматизмом вуха. Засвідчено, що фразеологізми із семою ‘обманювати, тобто приховувати правду’ характерні саме для жанру політичної дискусії. Так, наприклад, СУМ не фіксує усталений вислів начіпляти (вішати) локшину на вуха
та його модифіковані варіанти: вішати на вуха, локшина на вухах та ін., що має значення ‘обманювати, говорити неправду’. Саме це значення реалізується в мові газети: Ми програємо і цього разу, якщо політичні красномовці знову зуміють начіпляти довірливим локшину на вуха у вигляді традиційних обіцянок повернути втрачені заощадження [УК: 09: 10]. Матеріал доводить, що іноді для створення сатиричного ефекту журналісти вдаються до використання модифікованих фразеологізмів, де в ролі компонентів-замінників уживаються розтиражовані номінації на позначення продуктів харчування, наприклад: «Перемога або смерть», або у кого «Мівіна» на вухах? [ПВ: 06: 09]. Помічено, що особливий заряд виразності й емоційності вносять у контекст модифіковані фразеологізми, компонентом-замінником яких є узагальнена назва. Наприклад, умотивованою, на нашу думку, є заміна лексеми локшина номінацією певні продукти, видозмінений таким чином фразеологізм набуває іронічного відтінку, пор.: Нам намагалися, так би мовити, певні продукти повісити на вуха, говорячи про те, що це самодіяльність місцевої влади [КС: 11: 05], пор. із загальномовним вішати локшину на вуха. Завдяки
такій лексичній заміні семантика модифікованої ФО набуває інтенсивного зневажливого забарвлення. Фразеологізми з соматизмом потилиця вербалізують характерну рису українців – довго думати, виявляти млявість характеру, нерішучість. У досліджуваних текстах фразеологізм чухати потилицю вживається саме в такому значенні – ‘замислюватися над чим-небудь, не знаючи, що робити, як вийти із скрутного становища’ [2, с. 960], наприклад: Регіони плакали, серця виборців танули, а в Києві аналітики й політологи чухали потилиці: звідки ті «Жінки» взагалі взялися? Та ще й з ТАКОЮ фінансовою підтримкою... [УМ: 12: 04]. Досить часто фразеологізми із компонентами-соматизмами використовують як засіб гумору і сатири. У газетних текстах журналісти такі ФО використовують з метою гострого, саркастичного висміювання, висловлення незадоволення, зневаги до політичного опонента тощо. Так, значення ‘ставати на перешкоді кому-, чому-
небудь’ [5, с. 860] репрезентують фразеологізми стояти кісткою поперек горла, як кістка в горлі, кістка в горлі, пор.: А кланам, які звикли працювати на кримінальних пасовищах і на підсосі до бюджету, опозиція – як кістка в горлі, як копайпень
на їхніх гірських скаковищах [СВ: 11: 05]. Мовна діяльність людини представлена фразеологізмами з соматичним компонентом кістки у таких контекстах, наприклад: «Ющенківському призову» вже перемили всі можливі кістки... [УМ: 10: 07], де перемивати кісточки – Андрейченко Оксана ________________________________________________________________________ 81
‘займатися пересудами, обмовляти кого-небудь’ 5, с. 619]. Іноді трапляються тексти, де відбувається заміна дієслівного компонента на іменний. Значення при такій субституції залишається незмінним, наприклад: Ось і зараз у США прийняли для офіційної експертизи цілу купу розмов у кабінеті Кучми, то кожна плівка ракетою влучає у Кучму не згірш
за кожну наступну: що там ті улюблені його матюки, як на кожній то вбивство, то хабар, то фальшування виборів, то замовлення розправи, то перемивання кісточок соратників [СВ: 11: 02]. Зі значенням ‘дуже детально, до дрібниць обговорювати кого-, що-небудь, займаючись пересудами // дуже лаяти, ганьбити кого-небудь’ [5, с. 612] уживається фразеологізм розбирати по кісточках, наприклад: Отож конкурентам буде кого розбирати по кісточках. Власне, «розбирання» вже почалося [УМ: 01: 02]. Контекст засвідчує розгортання зазначеного вище вислову у лексему-натяк розбирання, що набуває нового, фразеологічно зумовленого значення – ‘обмовляти, неславити, ганьбити кого-небудь’. Потрібно сказати, що в політичному дискурсі «спостерігається тенденція до стягування фразеологізму в одне слово, до гармонії форми і змісту, до вираження цілісного значення єдиною цілісною структурою» [1]. Соматизм печінка пов’язується, насамперед, із набриданням, негативним впливом тощо. Усталений вислів сидіти в печінках у загальномовному словнику має значення ‘набридати, надокучати кому-небудь’ [5 с. 802], пор.: Якби всю цю передчасну енергію скерувати на відвернення злочинів проти опозиційних журналістів та політиків
, то, можливо, легше дихалося б у цій країні, де сторонні очі і вуха дозволом на «проникнення» сидять хіба що не в печінках [УМ: 08: 05]. Із саркастичним значенням ‘дуже дошкуляти’ [5, с. 253] вживається варіант загальномовного фразеологізму дістати (добиратися) до самих печінок, наприклад: Оця кучмівщина дістала нас до самих печінок, пограбувала страшніше, ніж
гітлерівська орда [СВ: 07: 03]. Такі фразеологізми позначені «печаттю доби», віддзеркалюють гумор, сатиру, дотепність, іронію. Отже, уживання ФО з компонентами-соматизмами в мові газети кінця ХХ – початку ХХІ ст. пов’язане з додатковою конотацією: іронічно-саркастичним, зниженим зображенням політичних опонентів, дошкульною критикою дій політиків. Ці додаткові семантичні конотації розширюють загальномовне значення фразеологізму, а в деяких текстах зумовлюють їх використання в антонімічному значенні (явище енантіосемії). Журналісти свідомо вдаються до використання фразеологізмів із соматичним компонентом, оскільки такі усталені вислови привертають увагу до найсуттєвіших аспектів тексту, полегшують сприйняття складної інформації, “прив’язують” читачів до певної політичної ситуації, виступають вагомим засобом експресії, сприяють посиленню впливовості, образності, яскравості
. Основна функція ФО з компонентами-соматизмами в мові газети – це ефективний вплив на читачів. Умовні скорочення Д – газета «День»; КС – газета «Кримська світлиця»; ПіК – тижневик «Політика і культура»; Стилістичні функції фразеологізмів у політичному дискурсі (на матеріалі ЗМІ кінця ХХ – початку ХХІ ст.) ________________________________________________________________________ 82
ПВ – газета «Президентський вісник»; СВ – газета «Сільські вісті»; УК – газета «Урядовий кур’єр»; УМ – газета «Україна молода»; УС – газета «Українське слово». Список літератури 1. Білоноженко В. М. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк. – К. : Наук. думка, 1989. – 156 с. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 3. Ляпидовская М. Е. Языковая игра в антропонимике Н. С. Лескова / М. Е. Ляпидовская // Слово. Словарь. Словесность: социокультурные координаты (к 100-летию со дня рождения Н. П. Гринковой). – СПб. : Изд-во «САГА», 2006. – С. 207–211. 4. Тараненко О. О. Гра слів / О. О. Тараненко // Українська мова. Енциклопедія. – К. : «Укр. енцикл.», 2000. – С. 100 – 101. 5. Фразеологічний словник української мови. – К. : Наук. думка
, 1993. – Т. 1–2. Андрейченко Оксана. Стилистические функции фразеологизмов в политическом дискурсе (на материале СМИ конца ХХ – начала XXI вв.) / Оксана Андрейченко // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 76–82. Статья посвящена исследованию фразеологизмов с компонентами соматизмами в языке современного политического дискурса. Анализируется семантико-стилистическая
роль фразеологических единиц с соматическим компонентом в жанре политической дискуссии. Ключевые слова: политический дискурс, политическая дискуссия, фразеологизм, соматический компонент. Andreychenko Oxana. Stylistic functions in the idioms in political discourse (based on mass media materials of XIX- XX c.) / Oxana Andreychenko // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 76–82. The article is to consider idioms with somatic components in the language of modern political discourse. The semantic and stylistic roles of idioms with somatic component are analyzed in the genre of political discussion. Key words: political discourse, political discussion, phraseological unit (idiom), somatic component. Стаття надійшла до редакції 30 травня 2012 року 83
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 83–88. УДК 811.161.2:81’37:81’373.7 СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І МОВНА ГРА Венжинович Наталя Ужгородський національний університет, Ужгород, Україна У статті зроблено спробу проаналізувати фразеологічне багатство української мови на матеріалі роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», що відображає семантичний простір досліджуваних мовних одиниць і мовну гру. Ключові слова: фразеологізм, семантичний простір, мовна гра, Ліна Костенко. Одним із найбільш дієвих, але ще недостатньо вивчених в українському мовознавстві явищ, є мовна гра, тобто «свідоме порушення мовних норм, правил мовленнєвого спілкування, а також перекручення мовних кліше з метою надання повідомленню більшої експресивної сили» [1, с. 81]. Як цілком слушно зазначає Н. Ф. Непийвода, «гра слів, неоднозначність, зіткнення кількох значень – все це змушує до «розгадування», а отже, до інтелектуальної роботи, успішне виконання якої приносить естетичну насолоду, оскільки підносить людину в її власних очах. До такого тексту реципієнт ніколи не залишиться байдужим» [5, с. 20]. І якщо на газетному матеріалі за останній час з’явився ряд цікавих наукових розвідок [див., напр., 1–4], то вивчення текстів художніх
творів у цьому руслі тільки набирає обертів [див., напр., 6; 8; 9]. Зокрема, О. Т. Тимчук поняття мовної гри тлумачить як спеціальне використання тотожних або подібних із формального боку мовних одиниць для створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ, що виконують різноманітні виражально-зображувальні функції [9, с. 3]. Актуальність нашої роботи зумовлена відсутністю досліджень особливостей мови роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (побачив світ у 2011 р.), зокрема використання в ньому фразем в контексті їхнього семантичного простору та мовної гри. Роман відомої української письменниці Ліни Костенко написано від особи 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує всі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної дезінформації й тотального відчуження він – заручник світових абсурдів – прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом. За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» – насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання й публіцистики. Венжинович Наталя ________________________________________________________________________ 84
Як і В. Д. Ужченко, під фразеологізмом розуміємо надслівну, семантично цілісну, відносно стійку (з допущенням варіантності), відтворювану й переважно експресивну одиницю, яка виконує характеризувально-номінативну функцію [10, с. 26]. Об’єктом дослідження статті є фразеологізми, зафіксовані в тексті роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Предмет наукової розвідки – семантичний простір фразем у контексті мовної гри. Мета роботи – проаналізувати фразеологічне багатство української мови на матеріалі роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» з погляду семантичного простору досліджуваних мовних одиниць та мовної гри. Для реалізації мети дослідження ставимо такі завдання: Шляхом суцільної вибірки зафіксувати фраземи в романі Ліни Костенко «Записки українського
самашедшого»; Репрезентувати класифікацію тематичних груп фразеологічних одиниць (ФО); З’ясувати роль ФО у творенні художніх образів, беручи до уваги їхній семантичний простір та мовну гру. Зафіксовані фразеологізми в зазначеному романі Ліни Костенко ми поділили на тематичні групи. У пропонованій статті (зважаючи на її регламентований обсяг) представимо найбільш репрезентативні
мовні одиниці лише з чотирьох виокремлених нами груп. У межах тематичних груп визначаємо такі види трансформацій: 1) заміна компонентів фразеологічних одиниць (субституція); 2) комбіновані трансформації, які поєднують у нашому матеріалі заміну компонентів та розширення структури фраземи; 3) розширення структури фразеологізму за рахунок приєднання додаткового компонента (компонентів); 4) усічення компонентів фразем. Різновид трансформації позначатимемо у круглих дужках під відповідним номером. Фразеологізми на позначення дій і вчинків людей. Балансувати над прірвою – ‘потрапити в безвихідне становище’. У тексті: «Спікер балансує над прірвою» [3, с. 397]. Пор.: опинитися (опинятися) над прірвою – тс [ФСУМ, с. 468] (1). Вийти з дому через вікно – ‘добровільно піти з життя’. У тексті: «Дружина моя зривається і часом його лупцює, а потім плаче, я їх обох жалію. я мужчина, я не повинен зриватись, але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить» [3, с. 7]. Пор.: виходити / вийти з ладу – ‘втрачати працездатність, можливість виконувати що-небудь (про людину)’ [СФУМ, с. 92] (2). (Не) загинати пальці – ‘не рахувати великої кількості’. У тексті: «Бог війни вже не загинає пальців» [3, с. 335]. Пор.: на (по) пальцях можна легко перелічити (порахувати) – ‘легко рахувати через малу кількість’ [СФУМ, с. 495] (2). Зблиснути інтелектом – ‘показати глибокі знання’. У тексті: «Ажіотаж був страшний, це ж у нас вперше, щоб кандидати прилюдно зблиснули Семантичний простір фразеологізмів української мови і мовна гра ________________________________________________________________________ 85
інтелектом» [3, с. 338]. Пор.: блиснути очима – ‘глянути на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості)’ [СФУМ, с. 33] (1). Підминати під себе – ‘зневажати чиюсь думку’. У тексті: «Не чіпали б вони конституцію. Краще б виконували, а не підминали її під себе» [3, с. 295]. Пор.: топтати (підтоптувати) / підтоптати під ноги – 2. ‘не рахуватися з ким-небудь, ганьблячи, зневажаючи когось’ [СФУМ, с. 716] (1). Плавати у віртуалі – ‘безперервно рухатися’. У тексті: «Інтернет втягує, так і будеш плавати у віртуалі » [3, с. 13]. Пор.: плавом пливти / попливти – 1.’рухатися безперервним потоком’ (про людей) [СФУМ, с. 519] (1). Проходити крізь (факти) –‘зазнати
випробувань’. У тексті: «Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них» [3, с. 28]. Пор.: пройти крізь вогонь і воду – ‘зазнати всіляких випробувань’ [СФУМ, с. 574] (2). Тримати лінію фронту – ‘захищатися’. У тексті: «Я хочу тримати лінію фронту, але де ж ті, хто здатен на День гніву?!» [3, с. 96] . Пор.: держати (тримати) лінію – ‘орієнтуватися на когось, щось, визначаючи мету своєї діяльності’[СФУМ, с. 193] (3). Узяти висоту – ‘здобути перемогу’. У тексті: «Кожен узяв би свою висоту» [3, с. 129]. Пор.: брати / взяти в бою – 'здобувати що-небудь, домагатися чогось, докладаючи значних зусиль, долаючи великі труднощі' [СФУМ, с. 40] (1). Фразеологізми на позначення емоційно-фізичного стану людини. Відчувати холодок сумніву – ‘сумніватися з хвилюванням’. У тексті: «А це раптом відчув холодок сумніву, і то не в тому, чи стане сили на стрибок, а – чи вистачить куражу й відчайдушності, як у тих хлопців і дівчат?» [3, с. 300]. Пор.: з холодком – ‘лінуючись, без особливого старання’ [СФУМ, с. 752] (3). Задубіти в
роздратуванні – ‘тремтіти від холоду, нервового напруження’. У тексті: «А коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера» [3, с. 24]. Пор.: дрож пробирає (проймає, пробиває) / пробрав (пройняв, пробив) – ‘хто-небудь тремтить від холоду, страху, хвилювання, нервового напруження’[СФУМ, с. 220] (1). Закипати гнівом – ‘сердитися’. У тексті: «… пропагують цінності вільного світу
, крутять свої блокбастери й трилери з еротичними сценами, від яких солдати іржуть, а мусульмани закипають гнівом» [3, с. 318]. Пор.: в душі закипати / закипіти – ‘надмірно хвилюватися від припливу якогось почуття (гніву, незадоволення, роздратування тощо)’ [СФУМ, с. 244] (1). Крівля поїхала – ‘збожеволіти’. У тексті: «Словом, все адекватно, а оце раптом, на зламі століть, відчув дискомфорт, крівля поїхала, звернувся до психіатра, але відхилень психіки він не знайшов» [3, с. 5]. Пор.: з глузду з’їхати – ‘збожеволіти, стати несамовитим’[СФУМ, с. 266] (1). Кров проступає з вух – ‘перебувати в стані сильного хвилювання’. У тексті: «У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ» [3, с. 23]. Пор.: кров кипить (закипає, вирує) / закипіла (завирувала) у жилах (у скронях) – ‘хто-небудь перебуває в стані сильного збентеження, гніву, обурення і т. ін.’[СФУМ, с. 315] (2). Венжинович Наталя ________________________________________________________________________ 86
Підірватися на хворобах – ‘втратити активність, здоров’я, переставати бути впевненим у собі, в своїх силах’. У тексті: «Але щоб так зразу людина підірвалася на хворобах – такого не буває» [3, с.368]. Пор.: втрачати / втратити ґрунт під ногами – ‘переставати бути впевненим у собі, в своїх силах, бути позбавленим того, на чому тримається суспільне чи службове становище, світогляд і т. д.’[СФУМ, с. 137] (2). Струм пройшов поміж нами – ‘виникли глибокі почуття, сильне хвилювання’. У тексті: «Вона була схожа на варшавську Сиренку – стрімка, ніби у півпольоті, струм пройшов поміж нами, як в далекі дні перших побачень, я зупинився і цілував
її просто на вулиці … » [3, с. 263]. Пор.: пройняти аж до самого серця (до самої душі) – ‘глибоко вразити кого-небудь’[СФУМ, с. 574] (1). Схибнутися можна – ‘збожеволіти’. У тексті: «Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна» [3, с. 14]. Пор.: зійти / сходити з ума (з розуму, з
глузду) – ‘стати психічно хворим, збожеволіти’ [СФУМ, с. 264] (1). Фантомні болі душі – ‘сильні переживання’. У тексті: «Сон у мене нормальний, руки не сіпаються, тільки відчуваю якийсь неспокій, ніби якісь фантомні болі душі [3, с. 5]. Пор.: боліти душею – ‘дуже переживати, уболівати, тривожитися за кого-, що-небудь’[СФУМ, с. 36] (3). Шкірою чую – ‘сильні відчуття, бажання’. У тексті: «Шкірою чую, як тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу» [3, с. 113]. Пор.: аж шкура (шкіра) труситься – ‘хто-небудь має сильне бажання до чогось’[СФУМ, с. 777] (1). Фразеологізми на позначення обставин і способу дії. Бити у тій самій ступі ту ж
саму олію – ‘давно відомо’. У тексті: «Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію» [3, с. 131]. Пор.: товкти воду в ступі – ‘займатися чим-небудь непотрібним, безрезультатним; марно гаяти час’ [СФУМ, с. 714] (3). Децибели рвали перетинки – ‘дуже голосно’. У тексті: «
Ридали клавіші й струни, децибели рвали перетинки, дівчатка шаліли в екстазі…» [3, с. 32]. Пор.: рвати слух – ‘викликати неприємні відчуття, вражати (про звуки)’ [СФУМ, с. 596] (3). Злетіти з конвеєра – ‘невдало щось зробити, зазнати невдачі’. У тексті: «Я міг би бути тим іншим, я ревную її до нього, але я такий зашуганий, я мушу заробляти гроші, тепер жорстока конкуренція, не встигнеш – злетиш з конвеєра» [3, с. 9]. Пор.: летіти / полетіти до дідька (догори дном, у прірву, шкереберть)– ‘зазнавати краху, переставати існувати, діяти’[СФУМ, с. 332–333] (1). Попасти в Бермуди – ‘скрутно, потрапити у скрутне становище’. У тексті: «…затхлий спадок імперії, потолоч зужитих ідеологій – все приписується цьому
народові, який уже й не знає, що з ним діється і в які Бермуди попав» [3, с. 24]. Пор.: попасти / попадати в тенета (у пастку, у хомут, у сильце, в капкан, у павутину, чорту в зуби, в лещата) – [СФУМ, с. 542] (1). По сім на цибулю – ‘дуже багато, але даремно’. У тексті:
«Це вже нова обойма героїв, їх уже по сім на цибулю, сказала б моя теща» [3, с. 169]. Пор.: сім верств Семантичний простір фразеологізмів української мови і мовна гра ________________________________________________________________________ 87
пішки за шмат кишки – ‘докладаючи багато зусиль, але даремно’[СФУМ, с. 651] (4). Ходити по колу – ‘не по суті, відволікатися від головного, повторювати одне й те саме’. У тексті: «Триста років ходимо по колу» [3, с. 27]. Пор.: ходити навкруг (навколо, довкола
) ‘не торкатися суті якої-небудь справи, говорити не прямо, а відволікаючи когось від головного’ [СФУМ, с. 749] (1). Хоч косою коси – ‘дуже багато’. У тексті: «Грибів хоч косою коси» [3, с. 364 ]. Пор.: хоч греблю (гать) гати – ‘дуже багато, велика кількість, кого-, чого-небудь’ [СФУМ, с. 147] (1). Фразеологізми на позначення дій одних людей стосовно інших. Варити в смолі – ‘знущатися’. У тексті: «Навіть у радянському ідеологічному казані не варили в такій смолі українців» [3, с. 26]. Пор.: варити (виварювати) воду – ‘знущатися з кого-небудь, показуючи свої примхи, висуваючи надмірні вимоги або прискіпуючись до когось’ [СФУМ, с. 51] (1). Відняти життя – ‘знищити когось’. У тексті: «З того
боку у мене відняли життя, і з цього віднімають» [3, с. 23]. Пор.: позбавляти / позбавити життя –
‘умертвляти, убивати кого-небудь’ [СФУМ, с. 530] (1). Забомбити свідомість – ‘вводити в оману’. В тексті: «Газети забомбили свідомість » [3, с. 29]. Пор.: забивати / забити памороки – 1. Позбавляти кого-
небудь здатності нормально мислити або сприймати щось, вводити в оману [СФУМ
, с. 238]. (1) Збивати з ніг –‘дезорієнтувати, заплутувати’ . В тексті: «Нас постійно тримають на подразниках, ми вже не здатні на потрясіння, інформація, як з бранспойта, збиває з ніг – може, це так і задумано, щоб ми перестали бути людьми?!» [3, с. 284]. Пор.: збивати / збити з пантелику (з розуму, з шляху, з
пуття) – ‘морально псувати, підбурювати на негідні вчинки’ [СФУМ, с. 255–
256] (1). Піти наліво – ‘зрадити’. У тексті: «Теща дивиться на мене перелякано, вона боїться, що у нас розвалиться сім’я, і я піду наліво або зіп’юся» [3, с. 7]. Пор.: ходити / піти по руках – ‘вести аморальний спосіб життя’ [СФУМ, с. 750] (1). Сипати в
голову сміття – ‘набридати, сильно дошкуляти комусь’. У тексті: «Кожен тобі сипле в голову своє сміття» [3, с. 29]. Пор.: сипати / сипнути (сипонути) жару за халяви (під хвіст) – ‘дуже дошкуляти кому-небудь чимось; провчати кого-небудь за щось’ [СФУМ, с. 647] (1). У результаті проведеного дослідження доходимо висновку, що для більш глибокого відтворення образів Ліна Костенко досить широко використовує мовну гру, одним із прийомів якої є трансформації фразеологічних одиниць. Найчастіше неперевершений майстер художнього слова застосовує зміну структури фразем. Ми спостерегли, що найбільш продуктивним різновидом трансформацій є субституція (заміна структурних компонентів фразеологізмів іншими (приблизно дві третини від усього матеріалу). Меншою мірою застосовано комбіновані трансформації, які поєднують заміну й розширення структури фразем. Практично поодиноким є використання розширеної структури мовних одиниць за рахунок приєднання додаткового компонента, а також усічення структури стійких одиниць. Венжинович Наталя ________________________________________________________________________ 88
Перспективу подальших наукових студій убачаємо в подальшому більш глибокому описі та аналізі різновидів фразеологічних трансформацій у творах Ліни Костенко з метою удосконалення методики проведення такого дослідження при вивченні творів інших письменників. Список літератури 1. Анатомия рекламного образа / под. общ. ред. А. В. Овруцкого. – СПб : Питер, 2004. – 224 с. 2. Колоїз Ж. В. Порушення фразеологічних норм як один із способів інтенсифікації виразності у мові ЗМІ / Ж. В. Колоїз // Мандрівець. – 2004. – № 2. – С. 34–39. 3. Костенко Ліна. Записки українського самашедшого / Ліна Костенко. – К. : А-БА-БА-ГА-
ЛА-МА-
ГА, 2011. – 416 с. 4. Лакомська І. В. Мовна гра в газетних заголовках / І. В. Лакомська // Наукові праці Кам’янець-
Подільського національного університету ім. І. Огієнка: Філологічні науки. Випуск 28. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2011. – С. 227–232. 5. Непийвода Н. Ф. Мовні ігри та гумор у рекламному тексті / Н. Ф. Непийвода // Урок української. – 2001. – № 10. – С. 20–24. 6. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): монографія / О. О. Селіванова. – К. – Черкаси : Брама, 2004. – 276 с. 7. Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наукова думка, 2003. – 1104 с. 8. Тимчук О. Т. Обігравання мовних одиниць та відношень між ними на рівні вільних (синтаксичних) і фразеологізованих конструкцій / О. Т. Тимчук // Вісник Київського лінгвістичного університету: Серія «Філологія». – 2002. – Т. 5. – №1. – С. 118–124. 9. Тимчук О. Т. Семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. Т. Тимчук; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 14 с. 10. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: Навч. посіб. / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007.– 494 с. Венжинович Наталья. Семантическое пространство фразеологизмов украинского языка и языковая игра / Наталья Венжинович // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 83–88. В предлагаемой статье предпринята попытка проанализировать фразеологическое богатство украинского языка на материале романа Лины Костенко «Записки украинского самашедшего», отражающее семантическое пространство исследуемых языковых единиц и языковую игру. Ключевые слова: фразеологизм, семантическое пространство, языковая игра, Лина Костенко. Venzhynovych Natalia. The Semantic Area of Ukrainian Phraseologisms and a Language Game / Natalia Venzhynovych // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 83–88. The article under consideration deals with an attempt to analyse a phraseological resource of Ukrainian on the material of the novel by Lena Kostenko «Notes of a Ukrainian Madman» reflecting a semantic area of the units under study and a language game. Key words: phraseologism, semantic area, language game, Lena Kostenko. Стаття надійшла до редакції 1 липня 2012 року 89
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 89–94. УДК 801.8:81’282’373.7 ДЕФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЯ ДІАЛЕКТНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ Дехтярьова Олена Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна У статті мова йде про реалізацію семантико-стилістичного потенціалу трансформованих діалектних фразеологічних одиниць у художньому тексті: явище дефразеологізації. Ключові слова: дефразеологізація, діалектна фразеологічна одиниця, художній текст. Актуальним питанням фразеології є функціонування трансформованих діалектних фразеологічних одиниць (далі ДФО) в художніх текстах. Зацікавленість мовознавців цією проблемою зумовлена тим, що зміна структури і семантики мовної одиниці, однією з категоріальних властивостей якої є стійкість, завжди мотивована тими чи іншими авторськими інтенціями, виражає задум автора, тобто поява структурно-семантичних модифікацій фразеологізмів зумовлена
комунікативними і прагматичними факторами. На творчому характері трансформації ФО і стилістичній зумовленості цього явища неодноразово наголошували дослідники фразеології. Л. В. Щерба вважав, що “авторів, які зовсім не відступають від норми, звісно, не існує, – вони були б нестерпно нудними” [9, с. 10]. Змінюючи структуру ФО, автор намагається подолати абстрактність, зруйнувати стереотип сприйняття ФО, поновити мікрообраз і представити ФО в новому стилістичному світлі [2, с. 5]. Крім структурно-семантичних трансформацій, можливе таке руйнування стійких виразів, коли фразеологічний зворот перестає існувати як такий. Для цього явища в науковій літературі використовується термін дефразеологізація (див. праці В. П. Жукова [1986], О. Г. Назаряна [1987], В. М. Мокієнка [1990], О. Г. Ломова [1998] та ін
. Дефразеологізація (руйнування, розпад) – це такий ступінь трансформації, при якому в контексті відсутня традиційна структура, постійний лексичний склад, звичайні форми компонентів фразеологічного звороту. При цьому процесі спостерігається втрата окремих ознак фразеологізму, в тому числі стійкості і загальновідомості. Дефразеологізація ґрунтується на явищі мовної гри, яка є “результатом запрограмованого порушення мовної схеми й
свідомого відхилення від мовної норми з метою досягнення певного ефекту (найчастіше комічного)” [7, с. 9]. Мовна гра, репрезентована ФО, може реалізуватися подвійною актуалізацією фразеологізму, фразеологічною контамінацією, фразеологічною редукцією та ін. Мета статті – проаналізувати прийоми дефразеологізації діалектних фразеологізмів у художніх текстах. Дехтярьова Олена ________________________________________________________________________ 90
Об’єктом дослідження стали ДФО, зафіксовані у творах Л. Мартовича, В. Стефаника, Г. Хоткевича, М. Черемшини. Найбільш типовим способом руйнування є скорочення компонентного складу ДФО, або еліпсис, тобто “випущення, пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту або з конкретної ситуації” [6, с. 57]. Автори досліджуваних творів найчастіше використовують цей прийом у пошуках мовної експресії, оскільки видалення деяких компонентів ФО робить одиницю компактнішою й лаконічнішою, а отже, – і стилістично виразнішою [1, с. 12]. Скороченню компонентного складу можуть підлягати ДФО всіх структурних типів, однак необхідним є збереження того компонента, який виступає семантичним стрижнем фразеологізму. У художніх творах згаданих письменників трапляються ДФО, в
яких опущено дієслівний компонент: Та й то ні встиду, ні сорому не має: уже, дідовід, одною ногою в ямі, а ще як заллє собі пельку, то мамо шо хибує, а би по стінах не дерся (Март., с. 26) – пор.: стояти
одною ногою в могилі [8, с. 865]; Мнєкого все таке, він у людий на посміховиску, така натура паскудна (Стеф., с. 164), – пор.: виставляти
на посміховисько [8, с. 106]. Скорочуватись можуть також й іменникові компоненти: – Бо він, проше пана, попав на зверхє, Іван ніби. А коби успід – і мокрого би си не лишило (Хотк., с. 354) – пор.: мокрого місця
не лишиться [8, с. 311]. Використовуючи ДФО в такій формі, автор досягає більшої експресії і відбиває характерні особливості розмовної мови. Іноді в складі ДФО опускаються компоненти, які формально нагадують обставину, не будучи виразниками безпосередньо самої суті явища, наприклад: треба з свічкою вдень шукати кого, що “Хто, що-небудь трапляється, зустрічається дуже рідко” [8, с. 969]: Ану шукайте тепер з свічков суду або старости: все на Венгри втекло, – боронився Митро (Черемш., с. 138). Компоненти треба і вдень опускаються, оскільки речення було б неприродним, звучало надто довго. Скорочення ДФО сприяє її виразності. Виникнення еліпсису ДФО пояснюється перш за все особливостями діалогічного мовлення, адже в мові діалогу зустрічається
найбільша кількість таких фразеологізмів. Однак майстер слова зобов’язаний максимально враховувати знання носіїв мови повного варіанта фразеологізму й скороченого. Інакше розраховувати на те, що фразеологізм буде зрозумілий цілком правильно, не можна, навіть якщо в тексті зміст його пояснено. Вдаються письменники й до явища подвійної актуалізації – реалізації потенційних значень окремих компонентів ДФО поряд із використанням його традиційного значення. Різновидом реалізації семантичної двоплановості є таке взаємовідношення між контекстом та ситуацією мовлення, коли ситуація мовлення вказує на фразеологічне цілісне значення вислову, а контекст уточнює, оживлює дієслівне значення фразеологізму. У такому разі ситуація актуалізує фразеологічне значення вислову, а контекст – пряме, буквальне: Діти мої, гадаю собі
, що з вами буде? Підете попід чужі плоти, а відтак як підростете, то підете на службу до пана шинкаря. Радше, щоби ви вперед повимирали, то так би мені тяжко не було. Раз бих віджалувала – та й по всьому. А видивлювати очі цілий вік, як діти Дефразеологізація діалектних фразеологізмів у художньому тексті ________________________________________________________________________ 91
валються попід чужі плоти, як у дворі або в наймах немиті та нечесані молодий вік зробляють, то, сусіди мої, тяжко, то дуже тяжко... (Март., с. 46). ДФО іти / піти попід чужі плоти означає “Жебрати, просити милостиню” і спочатку сприймається в його фразеологічному значенні. Актуалізатором
такого значення є реальна ситуація: якщо батько помре, то дітей не буде чим годувати і вони змушені будуть іти жебракувати. Завдяки уточненню (як “діти валються попід чужі плоти, як у дворі або в наймах немиті та нечесані молодий вік зробляють”) значення ДФО доповнюється планом буквальним. У досліджуваних творах спостерігаємо випадки, коли після ДФО вживається один, а то й декілька його компонентів. Таке повторення компонента в межах однієї або двох сусідніх фраз спричинює його семантизацію, що є різновидом подвійної актуалізації: – Тото, любєтка, не наша голова до такого розуму, ей де!.. тото очима траба їсти. Бадіки хотіли її приперти, аби так хлопця не перехвалювала, але баба сіпала Петрика за рукав і кликала додому, а бадікам не давалася переговорити. – Нас хоть у тімє хто гупав, то нічо не вигупає, ой не вигупає, любєтка (Черемш., с. 36); Аби-сте не казали, люде, що кранчу над головами своїх дітей, як ворон над стревом, не кажіт, люде, не
кажіт! Я не кранкаю, я правду говорю, мій жіль кракає, серце кранче (Стеф., с. 140). Використання подвійної актуалізації досягає бажаного результату лише тоді, коли прямий і фразеологічний плани значення достатньою мірою мотивовані, необхідні у створених контекстуальних умовах: Оцеї ночи лежу в стодолі та думаю, та думаю: господи милосердний, бо шо-м
так глибоко зогрішив, шо женеш ні за світові води? – Потім мене такий туск напав, шо-м чиколонки гриз і чупер собі микав, качьив-єм си по соломі, як худобина (Стеф., с. 69). Через ситуацію мовлення (герой збирається виїхати назавжди з країни, тому він дійсно гризе, кусає руки, рве на собі волосся
, оскільки надто болюче рвуться всі ті живі нитки, що пов’язували його з життям) ДФО чиколонки гриз, чупер собі микав із компонентами-діалектизмами чиколонки (суглоб пальця [5, с. 641]) та чупер (чуприна, волосся [5, с. 651]) надають зображуваному більшої правдоподібності та сприймаються буквально. Однак від’їзд – внутрішня драма героя з відповідними почуттями безсилля
, відчаю, жалю, невідворотності та неминучості, а це вже фразеологічне значення. Контекст уможливлює визначення змісту ДФО, а ситуація мовлення – це відтворення реальних обставин, що супроводжують мовлення. Подібну ситуацію спостерігаємо і в контексті, коли герой твору повертається з війни та стає свідком смерті батька: ...Розсипався і пропадом пропадав Петро за своїм дєдем, аж луна била у стіни. Крижувався, давився смутком і відходив від памяті. Микав собі чупер стрижений, по голові себе лускав, глушив хату ревом (Черемш., с. 183). ДФО микав собі чупер, по голові лускав із компонентами-
діалектизмами допомагають передати внутрішні переживання героя та надати твору більшої емоційності. У оповіданні М. Черемшини “Чічка
” герой втратив найдорожче, що в нього було, – кобилу, яка годувала всю родину. Автор передає відчай героя, який голосив, як мала дитина та рвав на собі волосся: Гей, люди добрі, за шьо мні так біг покарав, – плеснув долонями і став микати собі чупер (Черемш., с. 110). У ДФО микати собі чупер актуалізуються пряме й переносне значення. Дехтярьова Олена ________________________________________________________________________ 92
Одним із стилістичних засобів структурно-семантичних перетворень ФО є контамінація, що ґрунтується на наявності часткового збігу звучання або значення фразеологізмів і спричиняє злиття або семантичне стягнення двох ФО, які мають спільні компоненти. Контамінація в основному характерна для художнього мовлення та для публіцистики. У тканині художнього тексту контаміновані ДФО є одним із стилістичних засобів образності: Таже-с, зозулько, тількі роки перед людьми мовчала, у рукави плакала, дітем дорогу стелила. А єк твій газда осьвіті не знався, то була паторочь, твоє житє короталоси, але осуди не було. А я каївси, зарівкавси, на коліна перед тобов припадав бих, просив бих ті був, аби-с у мені кости помісила (Черемш., с. 67). У наведеному контексті фіксуємо ДФО житє короталоси, яка утворилася шляхом схрещування узуальних ФО укорочувати життя [8, с. 913] та коротати вік [8, с. 391]. Новоутворена ДФО набуває діалектних рис: спостерігаємо відсутність подовження м’яких приголосних у компоненті житє. Зворотна частка си (короталоси) властива гуцульсько-
буковинським говіркам. Окрім того, ДФО значно експресивніше, вона підкреслює трагічність героїв, допомагає читачеві глибше проникнути в душу персонажів, зрозуміти їх вчинки й дії. Найчастіше контамінуються семантично близькі ДФО. Об’єднання може відбуватися різними шляхами, результатом яких є створення нової мовної ДФО. “Контамінація, відзначає О. М. Кузнєцова, – зіткнення, змішування, утворення нового виразу шляхом схрещування, з’єднання, об’єднання двох виразів, які зв’язані між собою будь-якими асоціаціями” [3, с. 197–198]. Спільним компонентом можуть виступати іменники: Злодій то злодій, але слушні слова говорит. Аді рвут шкіру, здоймают, як з вола (Стеф., с. 93) – пор.: здіймати шкіру [8, с. 331] і дерти шкуру (шкіру) [8, с. 233]. Перехрещуються
фразеологізми зі спільним компонентом-іменником шкіра. Контаміновані в такий спосіб ДФО мають яскраве прагматично-стилістичне спрямування, передають психологічне напруження героїв. Поєднуючи ДФО, автор може вдаватися до заміни компонентного складу та незначних морфологічних змін, мимовільно чи свідомо зближуючи їх, надаючи їм смислової компресії (у результаті опущення окремих компонентів): Ти то, жінко
, – прошептав Гриць, точиш мені печінки, як червак, день у день (Март., с. 61) – пор.: в’їдатися в печінки [8, с. 135], черв’як точить серце [8, с. 946]. Контамінована ДФО виправдана функціонально, оскільки жоден із фразеологізмів, ужитий самостійно, не зміг би так точно і разом з тим лаконічно передати текстову ситуацію. У художньому тексті
контамінація є результатом свідомого перетворення ДФО і зумовлена пошуками потрібної стилістичної виразності. Контаміновані ДФО слугують засобом вираження експресивної оцінки, відображають особливості мовленнєвої ситуації, використовуються як яскравий характерологічний засіб. Такі ДФО мають ознаки незвичайності, новизни, однак уживаються вони тільки в текстах. В. М. Мокієнко зауважує, що тісно взаємопов’язані тенденції імпліцитного й експліцитного, що зачіпають форму і вміст фразеологізмів, “є потужними Дефразеологізація діалектних фразеологізмів у художньому тексті ________________________________________________________________________ 93
джерелами фразеологізації і в той же час дефразеологізації: сприяючи розвитку, оновленню і тим самим підвищенню життєздатності фразеологізмів, вони водночас допомагають руйнуванню; сприяючи процесу консолідації, стабілізації поєднань, ці тенденції можуть і активно нейтралізувати їх структурну і семантичну стійкість” [4, с. 155–156.]. Отже, дефразеологізація ДФО, як правило
, лише розхитує структуру, семантичну цілісність і стабільність фразеологізму, але не зводить її “нанівець”. Список літератури 1. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники / А. М. Бабкин. – Л. : Наука, 1970. – 262 с. 2. Джаграева М. Л. Коммуникативно-прагматические особенности фразеологической деривации: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / М. Л. Джаграева. – Ставрополь, 2005. – 21 с. 3. Кузнецова О. М. Фразеологическая контаминация как лингвистическое явление (на примере художественных произведений И. С. Тургенева) / О. М. Кузнецова // Актуальные проблемы современной лингвистики. Тихоновские чтения: Материалы Международной научной конференции, посвященной 75-летию професора А. Н. Тихонова. – Елец : ЕГУ им. М. И. Бунина, 2006. – Т. 1. – С. 197–201. 4. Мокиенко В. М. Славянская фразеология : учеб. пособ. для вузов по спец. “Рус
. яз. и л-ра” / В. М. Мокиенко. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Высш. шк., 1980. – 207 с. 5. Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці: Рута, 2005. – 688 с. 6. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор ; ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Либідь, 2001. – 224 с. 7. Усолкина А. В. Языковая игра как текстообразующий фактор: На материале литературных сказок Л. Кэрролла и их переводов : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.20 “Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание” / А. В. Усолкина. – Екатеринбург, 2002. – 20 с. 8. Фразеологічний словник української мови: [у 2-х кн.] / [
упоряд. В. М. Білоноженко та ін.]. – К. : Наук. думка, 1993. – 984 с. 9. Щерба Л. В. Спорные вопросы русской граматики / Л. В. Щерба // Русский язык в школе.– 1939. – № 1. – С. 10–21. Список скорочень Март. – Лесь Мартович Твори / Лесь Мартович. – К. : Дніпро, 1976. – 428 с. Стеф. – Стефаник В. Повне зібр. творів : у 3-х т. / Василь Стефаник. – К., 1949. – Т. 1. – 377 с. Хотк. – Хоткевич Г. Довбуш : [повість] / Гнат Хоткевич. – К. : Дніпро, 2004. – 392 с. Черемш. – Черемшина М. Твори в двох томах / Марко Черемшина. – К. : Наук. думка, 1974. – Т. 1. – 336 с. Дехтярева Елена. Дефразеологизация диалектных фразеологических единиц в художественном тексте / Е.лена Дехтярева // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского
. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 89–94. В статье речь идет о реализации семантико-стилистического потенциала трансформированных диалектных фразеологических единиц в художественном тексте: явлении дефразеологизации. Ключевые слова: дефразеологизация, диалектная фразеологическая единица, художественный текст. Дефразеологізація діалектних фразеологізмів у художньому тексті ________________________________________________________________________ 94
Dehtyareva Elena. The Dephraseologisation Dialectal Phraseological Units in Literary Text / Elena Dehtyareva // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 89–94. The article focuses on the implementation of semantic and stylistic potential of transformed dialectal phraseological units in a literary text: the phenomenon of dephraseologisation. Key words: dephraseologisation, dialectal phraseological unit, literary text. Стаття надійшла до редакції 12 березня 2012 року 95
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 95–101. УДК 809:821.161.1 ЯЗЫКОВАЯ ИГРА И ОТНОШЕНИЕ К ПРОСТОРЕЧИЮ КАК ОСНОВА «АКАДЕМИИ ВКУСА» НЕПРИНУЖДЁННОЙ СВЕТСКОЙ БЕСЕДЫ ПУШКИНА И ЕГО ОКРУЖЕНИЯ (К ПРОБЕЛЕМЕ СОЗДАНИЯ НОВЫХ ПРИНЦИПОВ РАЗГОВОРНОЙ РЕЧИ ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХІХ ВЕКА) Иванчук Ирина Российская академия народного хозяйства и государственной службы при президенте Российской Федерации Северо-Западного института управления
,
Санкт-Петербург, Россия В статье рассматриваются три периода развития речевого узуса Пушкина (лицейский период, арзамасский, реалистический этап творчества). Выявляются новые принципы языковой политики в отношении к экспрессивизации речи (языковая игра, характер функционирования просторечия). Описание основных тенденций проводится по результатам анализа дружеской переписки Пушкина и его ближайшего окружения – Дельвига, Плетнева. Вяземского
, Нащокина, Пушкиной. Ставится задача реконструкции живой разговорной речи Пушкина и определения принципов функционирования в ней экспрессивных элементов. Ключевые слова: Пушкин, лицей, Арзамас, речевой узус, языковой вкус эпохи, реализм, каламбур, языковая игра, разговорность, просторечие, острословие. И. С. Тургенев, особенно проникновенно и глубоко раскрывший роль Пушкина в развитии русской культуры, в известной речи на открытии памятника поэту в Москве так охарактеризовал величие его реформаторской деятельности: Пушкину «одному пришлось исполнить две работы, в других странах разделенные целым столетием и более, а именно: установить язык и создать литературу
». В образовании же нового литературного языка одним из важнейших процессов было изменение состава и роли разговорной речи, которая в начале XIX в. была предметом острых дискуссий Именно творчество Пушкина и его речевая практика воплотили в совершенной форме наиболее целесообразное решение проблемы разговорной речи и оказало огромное влияние на формирование новой природы разговорной речи как разновидности литературного языка. Что же представлял собою речевой узус Пушкина, как соотносился он с речевым окружением поэта и как осуществлялся процесс воздействия поэта на речевую практику современников? В качестве источников материала нами используются письма Пушкина и его друзей: П. А. Вяземского, А. И. Дельвига, И. И. Пущина, П
. А. Плетнева, Иванчук Ирина ________________________________________________________________________ 96
В. К. Кюхельбекера и др., сборники материалов, содержащие свидетельства и об определяющих чертах речи Пушкина, и о его взглядах, оценках речевого узуса. Условно можно выделить три периода в развитии речевого узуса Пушкина и оценки им как практики речевого обихода современников, так и вопросов развития разговорной речи: это
лицейские годы, арзамасский период и период формирования новых представлений о разговорной речи, связанных с развитием романтизма и реализма в творчестве поэта. В формировании речевого узуса будущего лицеиста большую роль играла речевая культура, окружающая поэта в детские годы. Семья жила в гуще литературных интересов, была связана с известными писателями: Н. М. Карамзин и И. И. Дмитриев часто встречались в доме В. Л. Пушкина и С. Л. Пушкина, а Н. М. Карамзин, П. А. Вяземский, В. А. Жуковский, бывая в Лицее, всегда навещали Пушкина. Влияние такого речевого общения трудно переоценить. Уже в Лицее проявляются особые качества речевого облика поэта. Общее же восприятие преподавателями
личности поэта обобщил И. И. Пущин: «Все профессора смотрели с благоговением на растущий талант Пушкина» [1, т. I, с. 49]. Лицейское воспитание строилось таким образом, что оно развивало речевую активность воспитанников, приобщало их к полемике, публичному слову. Речевой узус лицеистов неизменно пополнялся из источников особых кружков, которые стали приметой 10
х
годов XIX в. Ю.М. Лотман отмечает, что наиболее активно развиваются гвардейские кружки, отличавшиеся смелым языковым экспериментом в виде новообразований, активностью в устной речи языковой игры, часто – ориентированной на пародирование «смеси французского с нижегородским» [4, с. 111–113]. В последние годы обучения в Лицее произошло послабление режима, и воспитанники получили возможность сблизиться с лейб
-гусарским полком. Встречи с гусарскими офицерами укрепляли в речевом быту лицеистов непринужденность, раскованность, свободу дружеского общения, стремление найти яркое, запоминающееся. И не случайно в круг его речевого общения в лицейские годы входили простые люди. Вот как об этом вспоминает лицеист П. И. Бартенев: «Пушкин легко сходился с мужиками, дворниками и
вообще с прислугою. У него были приятели между лицейскою и царскосельскою прислугою» [1, т. I, с. 58]. Позже личные впечатления о народной речи были продолжены Пушкиным в общении со сказителями и гуслярами на ярмарках и гуляниях в Михайловском. Огромную роль в ощущении атмосферы народной речи сыграло общение с В. И. Далем, ставшим одним из самых близких друзей поэта, участие Пушкина в его фольклорных экспедициях. Все названные факты в зрелые годы Пушкина связаны с интерпретацией поэтом народности как важнейшего принципа не только слога самого поэта, но и литературы вообще. Важный этап в развитии разговорного узуса Пушкина – его Арзамасский период. Возникший в ряду других дружеских кружков
в 1815 г., получивший Языковая игра и отношение к просторечию как основа «академии вкуса» непринужденной светской беседы Пушкина и его окружения (к проблеме создания новых принципов разговорной речи первой половины 19 в.)
________________________________________________________________________ 97
большой общественный резонанс, «Арзамас» представлял собою общество, специально созданное сторонниками Карамзина в противовес «Беседе любителей русского слова» Шишкова. Сам состав этого общества предопределил его яркий, нетрадиционный речевой узус: членами его были В. А. Жуковский, А. И. Тургенев, О. С. Уваров, П. А. Вяземский, К. Н. Батюшков, В. Л
. Пушкин, М. Ф. Орлов и др. Общество имело разработанный пародийный ритуал заседаний с шуточными протоколами и все усилия сосредотачивало на беспощадном высмеивании «Беседы». Типичные для «Арзамаса» формы воздействия – пародия, сатира, ирония, что имело влияние на устную речь вообще, на ее эмоциональную тональность, на свободу обращения к инвективной лексике: «беседчики» именовались
варварами, дураками, дикими зверями и т. д. Члены «Арзамаса» повторяют Карамзинские идеи хорошего вкуса, понимая его как вкус светского салона. Повторяется неприятие Карамзиным соединения славянских и российских слов. Важной особенностью «Арзамаса», определяющей речевой узус этого литературно-культурного кружка, были дружеские связи между арзамасцами, которые, как правило, основывались на давней дружбе и родственных отношениях, тянувшихся непрерывной цепью в нескольких поколениях семей арзамасцев. Для Пушкина это проявлялось в многолетней дружбе его семьи с Карамзиным и через него с Вяземскими, с А. И. Тургеневым. Создается особый интимный характер общения членов «сообщества», его «закрытый характер», куда «нет доступа посторонним». В поэтическом языке арзамасцев (Пушкина, Дельвига, Кюхельбекера) представлены «аллюзии, понятные только «своим», насмешливая игра с читателем, которому закрыт доступ во внутренние слои смысла опубликованного произведения, в его «домашнюю семантику». Этот особый скрытый смысл речевого обихода породил в арзамасской среде мотив поэтического «братства» – духовного и творческого сродства, что находит отражение в ежегодных пушкинских посланиях ко дню Лицея
, в которых Пушкин обращается к арзамасцам как «братьям», не просто единомышленникам, но людям близкого круга, связанным общими воспоминаниями юности. И стиль их отношений, речевой узус остается воплощением легкости, непринужденности.«Арзамас» – пишет Ю. М. Лотман – призван был стать устной академией вкуса, где в непринужденной беседе рождалась бы традиция культурно-
значимого разговора, а звучащая речь возводилась бы в ранг искусства. Пародии и шутки должны были бы создать атмосферу непринужденности, галиматья придавала оттенок эзотеризма, отгороженности от непосвященных, таинства, <…>, но главный смысл заключался в утонченной и просвещенной беседе» [4, с. 117]. Арзамасский период, несомненно, оставил след в речевой манере и Пушкина, и его друзей. Это проявлялось в
том, что выразительные формы светской беседы, содержательной и нестандартной, с тонкостью намеков, глубиной скрытых смыслов, стали новым этапом в развитии тех черт речевого узуса, которые проявлялись у Пушкина еще в первые лицейские годы. Иванчук Ирина ________________________________________________________________________ 98
Знаменательно, что все названные здесь свойства – приметы не фатической речи, а интересного, творческого общения, светской беседы, которой в совершенстве владел сам Пушкин. В светской беседе Пушкина особенно ярко проявилась черта, которая в современной социолингвистической интерпретации норм общения расценивается как типологическая примета речи интеллигенции, – языковая игра [2; 3]. Генезис этой
черты может рассматриваться как восходящий к узусу пушкинской языковой среды и особенно ярко проявившийся в речи Пушкина. Приведем наиболее активные формы языковой игры в речевом поведении Пушкина. 1. Каламбуры, которые рождались в языке Пушкина, неожиданны и своеобразны. И. И. Пущин рассказывает о смелой шутке Пушкина на основе каламбурного звучания слова. Подтекст ее – далеко не всеми разгадываемый: «Пушкин во всеуслышание в театре кричал: «теперь самое безопасное время – по Неве лед идет». В переводе: нечего опасаться крепости» [1, с. 69]. 2. Показательны многообразные способы обыгрывания фразеологизмов: Яркий пример игровой трансформации фразеологизма – в диалоге Пушкина с молодым выпускником лицея: «Пушкин, увидев на мне лицейский мундир, подошел и спросил: «Вы верно только что выпущены из Лицея?» – «Только что выпущен с прикомандированием к гвардейскому полку», – ответил я. «А позвольте спросить вас, где вы теперь служите?» – «Я числюсь по России, был ответ Пушкина» («Воспоминания лицеиста») [РП: 138]. Языковая игра – преобразование канцелярской стандартной формулы «числиться по какому-нибудь ведомству» в неожиданный экспрессивный оборот «числюсь по России» – передает и насмешку над незадачливым лицеистом, обратившимся с неподобающим вопросом к великому поэту, и чувство собственного достоинства Пушкина и перекликается с раздумьями поэта о своей роли в жизни государства и народа, воплощенными в бессмертном стихотворении «Памятник» : «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой
…». Пример сложной многоступенчатой игры внутренней формой фразеологизма-
топонима – в диалоге с Н.И. Тургеневым: «Н.И. Тургенев, быв у Н. М. Карамзина и говоря о свободе, сказал: «Мы на первой станции к ней». – «Да, – подхватил молодой Пушкин, – в Черной Грязи» (Н. П. Барсуков) [РП: 11]. Образ станции как этапа движения общества к свободе из реплики Н. И. Тургенева получает буквализацию в ответе Пушкина в виде названия одной из реальных станций, при этом происходит оживление внутренней формы топонима «Черная грязь» и метафоризация его: перевод в социальный план. В результате возникает смелый подтекст метафорического толкования: едкая характеристика социального статуса страны, находящейся еще в мрачной
, примитивной и тяжелой ситуации на пути к свободе. Развитие Пушкиным новых форм выразительной содержательной светской беседы проявляется и в таком свойстве интимно-дружеского, «семейного» словоупотребления, как рождающийся в процессе общения имплицитный смысл Языковая игра и отношение к просторечию как основа «академии вкуса» непринужденной светской беседы Пушкина и его окружения (к проблеме создания новых принципов разговорной речи первой половины 19 в.)
________________________________________________________________________ 99
слова, который может быть понят только на основе знания участниками диалога экстралингвистических моментов. Таков шутливый подтекст Пушкина в письме к Н. Н. Пушкиной, который понятен только близким людям и неясен вне знания ситуации: «В корректуре я прочитал, что Пугачев поручил Хлопуше грабеж заводов. Поручаю тебе грабеж Заводов. Слышишь
ли, моя Хло-Пушкина? Ограбь заводы и возвратись с добычею» [6, т. III, с. 156]. Переносное значение слова «грабеж» в контексте шутливого письма проясняется, если известно, что Заводы – это сокращенное название имения Гончаровых – «Полотняные Заводы». Шутливый характер переноса слова «грабеж» поддерживается соотнесением паронимических имен собственных: Пушкина – Хлопуша – и окказионализма Хло-Пушкина. Солидаризируясь с
арзамасцами в веселой и дерзкой «галиматье», как арзамасцы называли свои выпады против «Беседы» (ср. пушкинские формулы: «бессмыслицы дружины боевые», «спесивых рыцарей безграмотный собор»), Пушкин сочиняет остроумную эпиграмму, в которой, при резкости суждений, сохраняет изящный слог в духе Карамзина: едкая сатира передает насмешку не грубой бранью, а структурными перестановками и фонетической
игрой слов: Угрюмых тройка есть певцов – Шихматов, Шаховской, Шишков, Уму есть тройка супостатов – Шишков наш, Шаховской, Шихматов, Но кто глупей из тройки злой? Шишков, Шихматов, Шаховской! [ПСС I: 150]. Однако в 20-e годы начинается новый период в развитии пушкинских взглядов на язык и всей его стилистической систем Новый этап начинается и в развитии разговорной речи. Теперь источником речевых красок становится не изысканный слог салона, а народная речь, просторечие, с его яркой образностью, богатством эмоциональных оценок, естественностью и простотой. Пушкин пишет Вяземскому: «Я не люблю видеть в первобытном нашем языке следы европейского жеманства и французской утонченности. Грубость и простота более ему пристали» [ПСС X: 76]. Пушкин выдвинул
идею национально-смыслового контекста. Он стремился вникнуть в дух русского языка, в психологический склад русского характера, в сущность русской культуры». И учиться языку Пушкин призывает, ориентируясь не на язык «милых дам» света, а на язык фольклора, речь московских просвирен: «Изучение старинных песен, сказок и т.п. необходимо для совершенного знания
свойств русского языка» [ПСС VII: 172]; «Не худо нам иногда прислушиваться к Московским просвирням. Они говорят удивительно чистым и правильным языком» [ПСС VII: 175]. Народность речи Пушкина – в глубоком проникновении во все потенциальные возможности русского слова, его семантики, его сочетаемости, его стилистической краски и непревзойденный дар извлекать из этих особенностей самый глубокий Иванчук Ирина ________________________________________________________________________ 100
речевой смысл. Экспрессивное просторечие в письмах к жене передает и атмосферу живого, искрящегося весельем шутливого речевого быта поэта: О тебе гремит еще молва, после минутного твоего появления. Нашли, что ты похудела. Я привезу тебя тетехой по твоему обещанию: смотри ж, не поставь меня в лгуны [Переп. Пушк
. III: 161]. Показательно, что экспрессивное просторечие широко представлено и в письмах друзей Пушкина. Ср. плюха (…нет никого, чтобы Сенковскому рот зажать или отрубить пальцы, которые пером водят, или по крайней мере хоть плюх надавать) [6, т. III: 365], Не менее существенным был отход речевой практики Пушкина от разговорных норм эпохи в отношении неэкспрессивного просторечия. Таким
образом, позиция Пушкина по отношению к просторечию в разговорной речи амбивалентна: она отражает и более свободный речевой узус Пушкина, и, вместе с тем, его строгий стилистический отбор средств из просторечной стихии. Разговорная речь при этом понимается Пушкиным не только как речь бытового обихода, но и как светская беседа «хорошего общества», т. е., по определению Пушкина, «людей честных, умных и образованных». Именно в этом обществе создается особый узус новой разговорной речи, одним из принципов которого является свобода и непринужденность речевого выражения мысли. Это отражено в известных строках поэта: «В гостиной светской и свободной был принят слог простонародный и не пугал ничьих ушей
живою странностью своей». Список литературы 1. Вересаев В. Пушкин в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников / В. Вересаев. Т. I–II. Изд. 5
е
: М.-Л. : «Academia». 2. Земская Е. А., Китайгородская М. В., Розанова Н. Н. Языковая игра / Е. А. Земская, М. В. Китайгородская, М. В. Розанова // Русская разговорная речь : Фонетика. Морфология. Лексика. Жест. – М., 1983. 3. Крысин Л. П. Социально-речевые портреты носителей современного русского языка / Л. П. Крысин // Современный русский язык: Социальная и функциональная дифференциация. – М., 2003. 4. Лотман Ю. М. К функции устной речи в культурном быту пушкинской эпохи / Ю. М. Лотман // Семиотика устной речи: Лингвистическая семантика и семиотика II // Уч. зап. тартуского государственного университета. В. 481. – Тарту, 1979. 5. Письма П. В. Нащокина к А. С. Пушкину. – русский архив, 1904, кн. 3, вып. 11. 6. Пушкин А. С. Переписка
/ Под ред. и с примеч. В. И. Саитова. – СПб, 1906 – 1911. – Т. I–III. (Сокращ. : Переп. Пушк.) 7. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений в 10-ти томах. – М.-Л., 1949. (Сокращ. – ПСС) 8. Пушкин в воспоминаниях современников. Т. 1–2. – М., 1974. (Сокращ. : Пушк. в восп.) 9. «Разговоры Пушкина» : Репринт. воспроизведение изд. 1929 г. – М., 1991 (Сокращ. – РП). 10. Шишков А. С. Рассуждение о старом и новом слоге российского языка. – СПб., 1813. Языковая игра и отношение к просторечию как основа «академии вкуса» непринужденной светской беседы Пушкина и его окружения (к проблеме создания новых принципов разговорной речи первой половины 19 в.)
________________________________________________________________________ 101
Іванчук Ірина. Мовна гра і ставлення до просторіччя як академії смаку невимушеної свіцької бесіди Пушкіна та його оточення (до проблеми створення нових принципів розмовного мовлення першої половини ХІХ століття) / Ірина Іванчук // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 95–101. У статті розглянуто три періоди розвитку мовленнєвого узусу Пушкіна (ліцейський період, арзамаський, реалістичний етап творчості). Виявлено нові принципи мовної політики щодо експресивізації мовлення (мовна гра, характер функціонування просторіччя). Опис основних тенденцій проведено за результатами аналізу дружнього листування Пушкіна та його найближчого оточення – Дельвіга, Плетньова, В’яземського, Нащокіна, Пушкіної. Поставлено завдання реконструювати живе розмовне мовлення
Пушкіна й визначити принципи функціонування в ньому експресивних елементів. Ключові слова: Пушкін, ліцей, Арзамас, мовленнєвий узус, мовний смак доби, реалізм, каламбур, мовна гра, розмовність, просторіччя, дотепність. Ivanchuk Irina. Language Game and Attitude to the Vernacular as a Taste Academy Relaxed Small Talk Pushkin and his Circle (the Problem of Creating New Guidelines Speaking of the First Halfof the 19th Century) / Irina Ivanchuk // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 95–101. The article deals with three periods of Pushkin Speech Language Usage (Lyceum period, Arzamas, realistic stage of creativity). Identifies new principles of language policy in relation to ekspressivizatsii speech (language game, the functioning of vernacular). Description of the main trends of the results of analysis carried out by a friendly correspondence Pushkin and his inner circle – Delvig, Pletnev, Vyazemsky, Nashchokin, Pushkina. The task of reconstruction of living spoken language of Pushkin and the definition of the principles of functioning in her expressive elements. Key words: Pushkin, lyceum, speech language usage, Arzamas, language taste of the era, realism, pun, language game, colloquialism, wit. Стаття надійшла до редакції 29 квітня 2012 року 102
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 102–107. УДК 81’373.7 ВЛАСНЕ СЕМАНТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ЯК ПРОЯВ МОВНОЇ ГРИ Маркітантов Юрій Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, Україна У статті маніфестується розуміння мовної гри як пошук нестандартних рішень у реалізації інформаційних завдань. На матеріалі східнослов’янської поезії зроблена спроба простежити власне семантичні трансформації фразеологізмів як прояв мовної гри. Ключові слова: поетичний текст, мовна гра, фразеологізми, власне семантичні трансформації. Традиційно склалася думка, що мовна гра – це перш за все створення гумористичного ефекту засобами мови. Але, в принципі, у слові гра сема гумор не є домінуючою, тому, поєднуючись з означенням (епітетом) мовна, ця гумористичність не передбачається, а отже й не завжди набувається. Однак більшість публікацій, в яких ця проблема досліджується, свідчить про протилежне. Науковці розглядають найрізноманітніші мовні ситуації, які маніфестують як мовну гру, починаючи з фонетичних і закінчуючи синтаксичними й стилістичними можливостями мови. Проблемам мовної гри присвячені роботи Н. Арутюнової, В. Маслової, М. Мокієнка, Н. Ніколіної, А. Щербакової та ін. О. П. Сковородніков, аналізуючи стан розуміння поняття мовна гра у сучасній
лінгвістиці, узагальнив і згрупував усі точки зору в сім груп [5]. І не кожна з них свідчить про гумористичність мовної гри. Нам близька позиція, згідно з якою “розуміння мовної гри пов’язує її з креативною активністю мовної особистості (носіїв мови) у мовленнєвій діяльності” [5, с. 80]. Базуючись на цій тезі, ми визначаємо мовну гру як пошук нестандартних рішень у реалізації інформаційних завдань. У цьому сенсі трансформації фразеологічних одиниць дають митцеві необмежені можливості. Мета статті – показати, як, використовуючи мовну гру, майстри слова актуалізують фразеологізми у поетичних текстах. Серед розмаїття способів трансформації фразеологізмів у поетичному мовленні цікавим є спосіб власне семантичних трансформацій. Власне семантичні трансформації
фразеологізмів здійснюються шляхом зміни зовнішньої сполучуваності ФО, тобто включенням її до нового, незвичного контексту. У результаті такої дії узуальне фразеологічне значення набуває не узуальних конотативних відтінків [1, с. 4]. Власне семантичні трансформації можна звести до таких прийомів: зміна лексичної сполучуваності фразеологізму і зміна синтаксичних зв’язків одиниці з контекстом. Маркітантов Юрій ________________________________________________________________________ 103
Зміна лексичної сполучуваності призводить перш за все до метафоризації ФО, яка у змістовому плані нічим, власне, не відрізняється від лексичної [2. с. 92]. Характерні типи лексичних метафор – “неживому” – “живе”, “неживому” – “неживе”, “живому” – “живе”, “живому” – “неживе”. При вивченні функціональних особливостей фразеологізмів у художній прозі В. П. Ковальов виявив, що в
ній зустрічаються перші три типи метафоризації фразеологізмів, хоча, в принципі, можливий і четвертий [2, с. 92]. Аналіз фразеологічного матеріалу поетичних творів дає нам підстави констатувати, що метафоризація фразеологізмів у поетичному мовленні також практично реалізується у перших трьох типах, особливо у першому і третьому. Для фразеологічної метафоризації в поетичному мовленні найчастотнішими є метафори типу “неживому” – “живе”, тобто приписування дій, ознак, якостей, характерних істотам, частіше людині, неістотам . Так, у Роберта Рождественського читаємо таке: Вроде просто: найти и расставить слова. / Жаль, что это всё реже. / И всё больней…/ Вновь бумага лежит – ни жива ни мертва – будто знает, / что прикоснёшься к ней. Фразеологізм ни жива ни мертва – ‘дуже налякана, схвильована, приголомшена’ – зазвичай, характеризує людину, однак під пером поета змінює орієнтацію – тепер він вже називає ознаку неістоти, а смисл фразеологізму стає більш ємним, набуває узагальненого значення. У Бели Ахмадуліної фразеологізм подводить итог – ‘підсумовувати’, – який, зазвичай, сполучається з іменником, що має семантику особи, вступає у зв’язок з іменником
октябрь: Итог увяданья подводит октябрь. / Природа вокруг тяжела и серьёзна. Таке поєднання фразеологізму й іменника, який позначає неістоту, призводить до посилення конотативної складової одиниці. Активно в цьому напрямку працює з фразеологізмами Ліна Костенко. Фразеологізм світ за очі – ‘найдальше, у будь-якому напрямку’ – стає напрямком бігу клена, завдяки чому відчутно посилюється роль уособлення: Сухі гілки – це вже вінок терновий. / Останній клен світ за очі забіг. / Залишиться єдиний лист кленовий – / бетонний лист – розв’язкою доріг. У білоруського поета Сергія Давидовича алегоричний вірш “Калода картаў” настільки насичений фразеологізмами, що вони стають домінантним зображально-
виражальним засобом усього твору. І саме тут ми спостерігаємо найхарактерніші ознаки
метафоризації ФО: Калода картаў — ўсе «па росту», / Тут панібрацтва няма і духу. / Тут будзеш біты даволі проста — / Ніжэйшы “чынам” — трымай па вуху! Якості та дії, характерні людям, поети можуть приписувати як неживим предметам, так і абстрактним поняттям. Наприклад, дуже цікаво використовує метафоризацію Володимир Соколов, який притаманні людині розумові операції приписує конкретному предмету – колесу: Но с точки зренья колеса, / Что, мчась, не двигается с места, / Нет на окрестностях лица, / Как нет ни времени, ни места. У цьому ж контексті бачимо й інший приклад метафоризації: фразеологізм нет лица сполучається з іменником на позначення неістоти окрестности. Як у Власне семантичні трансформації фразеологізмів у поетичному мовленні як прояв мовної гри ________________________________________________________________________ 104
першому, так і в другому випадку метафоричне використання фразеологізмів розвиває їх полісемію. У Кастуся Жука в поезії “Ці то лодка, ці месяц?..” натрапляємо на цікавий приклад метафоричного вживання ФО вастрыць (навастрыць) вушы (вуха) – ‘напружено, уважно прислуховуватися, насторожуватися’. Вона, зазвичай, уживається з іменниками на позначення особи. Автор наділяє цією властивістю хмару, іменник на позначення неістоти. При цьому дозволяє собі трансформувати її й структурно-семантичним способом: замінює традиційний компонент вушы оказіональним позірк: Ні хмарынкі на тварах…/ Навастрыўшы свой позірк, / Зацікавлена хмары / Мітусяцца ў абозе. У вірші Л. Мартинова “Вступившему в
литературу” подібним чином ужито ФО не спускать глаз – ‘пильно стежити, спостерігати’: Пусть разум трезвый, / Как диспетчер, / Сидит, и – не спуская глаз, / Дабы с высот не рухнул глетчер / На вас самих / В недобрый час! Безперечно, природніше було б поєднати цей фразеологізм з лексемами, які називають особу, але автор для узагальнення значення сполучає його з іменником абстрактної семантики. Такий творчий підхід до мовних засобів знаходить свою підтримку в розумінні метафори як засобу сприйняття світу. “Суть метафори, – констатують Дж. Лакофф і М. Джонсон, – це розуміння і переживання сутності (thing) одного виду в термінах сутності іншого виду” [3, с. 27]. Аналогічні приклади застосування метафоризації знаходимо і в поетичній
практиці інших поетів. Зокрема, Павло Гірник ФО зіходити на пси – ‘зводитися нінащо’ – поєднує зі словом доля, при цьому один із компонентів замінюється: Не співайте ніколи, що доля звела Вас на пси. / Півзабута балада єднає століття між нами – / Все про тих ворогів, що беруть ворогів на списи, / Як шляхи козаків поростуть бур’янами… Микола Рубцов об’єднує в одному контексті фразеологізм отбиваться от рук – ‘переставати слухати когось, коритися комусь’ – з іменником абстрактної семантики память: Память отбивается от рук, / Молодость уходит из-под ног, / Солнышко описывает круг – / Жизненный отсчитывая срок. Таке поєднання лексеми пам’ять з фразеологізмом призводить до зміни його семантики. Він
набуває значення ‘переставати бути надійною, міцною; давати збій’. Це нове значення підтримується подальшим контекстом, в якому вжито фразеологізм почва уходит из-под ног – ‘становище стає ненадійним, невпевненим, хистким; втрачається впевненість у власному становищі чи в успіхові якої-небудь справи, починання’. Отже, кожен із цих двох фразеологізмів зазнав певних трансформацій, і
, доповнюючи один одного, разом вони створюють художній образ, який здобуває високу зображальну силу. Упевнено почувається в застосуванні метафоризації цього типу й білоруський поет Міхась Позняков, наділяючи абстрактний іменник властивостями живої істоти: У вёску глухую / З утульнай кватэры / Якім цябе ветрам занёс / Журботна-
шчымлівы, / Насмешліва-шэры / І прыкры сабачы твой лёс? Успішно працювала з прийомом фразеологічної метафоризації Світлана Йовенко. У її доробку зустрічаємо цікаві авторські знахідки: А присмерк підступить... / як астма, як відчай, як старість... / і візьме за горло (це теж-бо Маркітантов Юрій ________________________________________________________________________ 105
життя, – воно різне): / недуга, чи втома, чи думка важка, хоч безслідна, / останнього квіту отруйна задушлива парость. У Ліни Костенко у вірші “Тунгуський бог” також досить промовистий приклад метафоризації типу “неживому” – “живе”: Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли. / Вітер моєї свободи плюнув мені в лице. / Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси, / То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?! Меншою мірою, та доволі часто поети вдаються до метафоризації фразеологізмів, при якій діями та властивостями, характерними людині, наділяються інші живі істоти, тобто використовують тип метафоризації “живе” – “живому”. Так, Андрій Вознесенський вживає фразеологізм гнуть своё – ‘вперто, наполегливо добиватися чого-небудь, відстоювати, здійснювати що-небудь’ – стосовно пташки: Ах, пичуга микроскопический, / бьёт, бичует, все гнёт свое, / не лирически – гигиенически, / чтоб вы выжили, дурачьё. Подібним чином вживає фразеологізм от души – ‘цілком щиро; відверто, безпосередньо’ – Володимир Соколов: А воробей, присевший на балконе, / Все облетевший ветви и дома
, / Как жизнь сама – пиши иль не пиши, – / Чирикает, как хочет, от души. Тільки людині притаманні властивості щиросердості, відвертості, прямодушності, закодовані в ФО душа нараспашку. Роберт Рождественський усім цим наділяє собаку: За что их? / У них же – душа нараспашку. / Они ж / в Человечество верят / отчаянно!.. / И детское: “Мама, купи мне собачку
…” – / в собачьих глазах / застывает печалинкой… Така фразеологічна метафоризація посилює емоційно-експресивну складову ФО і водночас поглиблює її семантику. Оригінально використовує фразеологізм знать цену в поезії “Кошки” Леонід Мартинов: Кошки / Знают себе цену. / Кошки цену себе знают. / Ходят, будто вспоминают / Прежнее своё величье: / Гнаться не за мелкой дичью – / За добычей покрупнее. / Скрытые желанья бурны, / Знают цену себе кошки, / Когти у них маникюрны. Таке семантичне обігрування фразеологізму знать цену – ‘правильно, гідно оцінювати’ – у поєднанні зі словом кошка та ще й кілька разів повтореного привносить до поетичного твору м’який гумор. Ліна Костенко також не оминула цей тип фразеологічної метафоризації. У вірші “У Корчуватому, під Києвом...” вона запропонувала читачеві ось який варіант: У Корчуватому, під Києвом, / Рік сорок другий, ожеледь, зима. / Рябенький цуцик п’ятами накивує. / Знічев’я німець зброю підніма. Зовсім зрідка в поетичних творах зустрічається метафоризація фразеологізмів, при якій властивостями неістот наділяються істоти. Так, наприклад, в Євгена Євтушенка ФО пропускная система, яка
стосується суспільного явища, вживається в такому контексті: Ничего, что во мне толкотня, как в аду, – / пропускную систему в себе не введу. Таке поєднання посилює конотативну складову значення ФО, яка в мовній практиці використовується лише як номінативна одиниця, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення. На оновлення семантики традиційних фразеологізмів на рівні з порушенням лексичної сполучуваності впливає також і порушення звичної синтаксичної сполучуваності фразеологізмів з контекстом. Виявляється це в тому, що члени Власне семантичні трансформації фразеологізмів у поетичному мовленні як прояв мовної гри ________________________________________________________________________ 106
речення, які є структурно необхідними елементами фразеологічної одиниці, або відсутні, або замінюються іншими членам речення [1, с. 6]. Крім того, деякі фразеологізми, які не потребують синтаксичного супроводу, здобувають його. Все це позначається на їх семантиці. Так, для ФО подвести черту – ‘
завершити, підсумувати’ – структурно необхідним елементом має бути непрямий додаток. У контексті вірша Є. Євтушенка його немає: Я подвожу теперь черту – остался рванью. / Сплошное золото во рту, и медь в кармане. Єгор Ісаєв у поемі “Суд пам’яті” використовує ФО до потрохов – ‘дуже сильно, до глибини (зворушувати, почувати тощо)’. При цьому структурно
необхідний елемент замінюється іншим: …Мне было не до смеха, не до слёз. / Мороз такой! / До потрохов мороз. І фразеологізм виступає в іншій синтаксичній функції. Фразеологізм ни души – ‘нікого, жодної людини’ – завжди вживається в заперечній конструкції. Але поет порушує традиційну схему, вибудовує контекст вірша так, що фразеологізм вводиться до стверджувальної конструкції, і в результаті звучить по-
новому: Когда я после смерти вышел в город, / Был город послепраздничен и тих. / Я шёл Манежем. / Было – ни души (Володимир Соколов). До речі, подібне використання фразеологізму ни бельмеса – ‘зовсім нічого’ – зустрічаємо в Сергія Єсеніна в “Сказке о пастушонке Пете, его комиссарстве и коровьем царстве”: Но коровы в спуске / На траве у леса, / Говоря по-русски, / Смыслят ни бельмеса. Отже, порушення лексичної та синтаксичної сполучуваності фразеологізмів не тільки призводить до оновлення семантики, підвищення емоційно-експресивного потенціалу ФО, а й примушує їх звучати по-новому. А це, в свою чергу, сприяє підвищенню інформативності та образності поетичного тексту. Список літератури 1. Гнатюк И. С. Трансформация традиционных фразеологизмов в языке современной украинской художественной прозы: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.02. “Украинский язык” / Ирина Святославовна Гнатюк. – Киев, 1982. – 24 с. 2. Ковалев В. П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы / В. П. Ковалев. – К. : Высш. шк., 1981. – 184 с. 3. Лакофф Дж. Метафоры, которыми мы живем: Пер. с англ. / Под ред. и с предисл. А. Н. Баранова / Джордж Лакофф, Марк Джонсон. – М. : Едиториал УРСС, 2004. – 256 с. 4. Мокиенко В. М. Образы русской речи: Историко-этимологические и этнолингвистические очерки фразеологии / Валерий Михайлович Мокиенко. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 280 с. 5. Сковородников
А. А. О понятии и термине “языковая игра” / А. П. Сковородников // Филологические науки. – 2004. – № 2. – С. 79–87. Маркитантов Юрий. Собственно семантические трансформации фразеологизмов как проявление языковой игры / Юрий Маркитантов // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 102–107. В статье манифестируется понимание языковой игры как
поиск нестандартных решений в реализации информационных задач. На материале восточнославянской поэзии сделана попытка проследить собственно семантические трансформации фразеологизмов как проявление языковой игры. Маркітантов Юрій ________________________________________________________________________ 107
Ключевые слова: поэтический текст, языковая игра, фразеологизмы, собственно семантические трансформации. Markitantov Yury. The Proper Semantic Transformations of Phraseological Units in the Poetical language as a Realization of the Language Game / Yury Markitantov // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 102–107. In the article the comprehension of the language game as a search of non-standard solutions of informational tasks is demonstrated. On the material of East Slavonic poetry the attempt is made to retrace the proper semantic transformations of phraseological units as a realization of the language game. Key words: poetical text, language game, phraseological units, the proper semantic transformations. Стаття надійшла до редакції 17 травня 2012 року 108
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 108–112. УДК 811.161.2’373.72 ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ МОВНОЇ ГРИ У ТВОРАХ ДЛЯ ДІТЕЙ ПИСЬМЕННИКІВ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ Сикало Людмила Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Луганськ, Україна На матеріалі творів для дітей письменників ХІХ – початку ХХ століття простежено явище мовної гри, створеної засобами фразеології, виокремлено прийоми трансформації фразеологічних одиниць з метою естетичного впливу на читача. Ключові слова: мовна гра, фразеологізм, семантична трансформація, структурно-семантична трансформація
. Серед виражально-зображальних засобів художньої літератури, які містять лінгвістичний та естетичний потенціал, провідна роль належить фразеологізмам. Письменники, застосовуючи прийоми трансформації фразеологічних одиниць (далі ФО), досягають ефекту мовної гри. Феномен мовної гри досліджували: Т. Гридіна – в аспекті стереотипу й творчості [5], В. Санніков – російську мову в дзеркалі мовної гри [12], А. Усолкіна – мовну
гру як текстотвірний фактор [19], О. Тимчук – семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові [16], І. Цикушева – лінгвостилістичну специфіку комічного в літературній казці [24], Г. Полевщикова – мовну гру в романі (на матеріалі німецької мови) [11]. Мовну гру в художньому творі, створену за рахунок ФО, досліджували К. Акімова, Ю. Архангельська, В. Дідковська, В. Макаров, Д. Лагоденко, І. Орел, М. Осадча, О. Осипова, Марія Скаб, Мар’ян Скаб, Н. Шевченко. Фразеологізми як засіб створення мовної гри в українських творах для дітей не були предметом вивчення науковців. Це зумовило актуальність обраної теми. Мета статті – дослідити фразеологізми, які є засобом створення мовної гри у творах для дітей письменників
ХІХ – початку ХХ століття. Для досягнення поставленої мети передбачаємо розв’язати такі завдання: 1) визначити поняття мовної гри; 2) з художніх творів для дітей зазначеного періоду дібрати трансформовані фразеологізми, за рахунок яких створюється мовна гра; 3) систематизувати ФО за основними прийомами трансформації; 4) описати функції обіграних фразеологізмів. Матеріалом дослідження обрано прозові твори для дітей І. Франка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, С. Воробкевича, Ю. Федьковича, О. Кониського. Із метою створення певного стилістичного ефекту письменники вдаються до трансформації ФО. При перетворенні фразеологізму виникає мовна гра, Сикало Людмила ________________________________________________________________________ 109
народжується новий зміст, нова форма, але суть узуальної ФО залишається. На думку О. Земської, М. Китайгородської, Н. Розанової, мовна гра – це перетворення, розклад форми мовних одиниць, метафоричне використання первинних номінацій, узуальних фразеологічних одиниць, яке є однією з форм реалізації естетичних і – ширше – творчих потенцій мовця [7, с. 173–174]. Як зазначає І. Цикушева, змістом мовної гри є закодована інформація, яка відображає картину світу мовця в комічній формі [24, с. 11]. Натомість, фразеологічна гра полягає не лише в наданні висловлюванню комічного ефекту, а й у естетичній довершеності, додаванні нових відтінків до значення фразеологізму, чим можна зацікавити читача. Специфіка прийомів мовної гри в літературному творі
зводиться до процесу отримання естетичного задоволення. Фразеологізм як «слово у художньому мовленні піддається багатогранним трансформаціям: збагачується його смисл, ускладнюються емоційно-оцінювальні характеристики, змінюються взаємовідношення з іншими словами, відкриваються нові образні можливості» [14, с. 12]. Явищу трансформації фразеологізмів приділяли увагу І. Дубинський 6, В. Ужченко 18, А. Супрун 13, О. Важеніна 2, Л. Щербачук 25. На сьогодні не існує єдиної загальноприйнятої класифікації прийомів трансформації ФО. У роботі використано класифікацію, яку подають І. Гнатюк, Л. Щербачук, Н. Хороз 4; 25; 23, розмежовуючи трансформації фразеологізмів на семантичні та структурно-семантичні. Одним із прийомів семантичної трансформації ФО є подвійна актуалізація, яка базується на
обігруванні значення фразеологізму та буквального значення його змінного прототипу 4; 25; 23. У художніх творах для дітей письменників ХІХ – початку ХХ століття компоненти ФО метафоризуються, набувають переносного значення, конотативного забарвлення. Із метою стилістичного увиразнення художнього мовлення письменники поєднують пряме й переносне значення фразеологізму. Такий мовний прийом дає змогу авторові створювати контексти, у яких реалізується семантична двоплановість мовних утворень: Аж гульк, вже й щука тут, пащу роззявила, наче ворота [8, с. 232]; Але, чей, чолись і на наші ворота сонце засвітить! [21, с. 137]. Прийом подвійної актуалізації фразеологізмів здебільшого створює комічний ефект, який називають фразеологічним каламбуром: Гей, щуко!.. Ну й оказія! – запищав в’юн наче й веселенько, хоч від страху аж шкіра на хвості злазить [8, с. 234]. Митець навмисне ухиляється від норми, створюючи комізм, іронічне ставлення до героїв. Ю. Федькович в оповіданні «Горда качка» також застосовує прийом подвійної актуалізації: гордість не одному вже шию скрутила [21, с. 191], завдяки чому автор надає висловлюванню більшої іронічності. Структурно-семантичні трансформації
досягаються різними прийомами, як-от: субституція компонентів ФО словами вільного вжитку, розширення ФО, контамінація, еліпсис ФО, фразеологічна алюзія [4; 25; 1; 23]. Одним із поширених прийомів створення мовної гри в художніх творах для дітей є використання продуктивних моделей узуальних ФО з новим компонентним Фразеологізми як засіб створення мовної гри у творах для дітей письменників ХІХ – початку ХХ ст. ________________________________________________________________________ 110
складом. Такий прийом використовує, зокрема, С. Воробкевич у циклі гумористичних оповідань „Сміховинки”: Недалеко містечка Безглуздова плила річка Бруднівка, не така велика, як Черемош або Прут, але зате глибока, сягала жабі по око [3, с. 215]. Фразеологічний
словник української мови подає таке значення цього фразеологізму – ‘неглибоко, зовсім мало’ [15, с. 305]. Спостерігаємо антитезу: ‘глибока’ – сягала жабі по око, за допомогою якої досягається комічний ефект. В оповіданні відбувається заміна компонентів ФО за аналогією: пор.: сягала жабі по коліна, горобцю по коліна на сягала жабі по око [17, с. 305]. Цю модель фразеологізму
вживає також І. Нечуй-Левицький: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо [10, с. 265]. Автор уточнює значення ФО, додаючи лексему старій і розширюючи компонентний склад фразеологізму. Ю. Федькович у повісті „Люба-згуба” розширює компонентний склад ФО лексемою розмовного характеру дринькає: Жидів з оковитими
горівками позаповідає вам аж з Вижниці, а музику заповість вам місяцем уже наперед аж зо самої Глиниці або тяр аж із Сочави, що як вам потягнуть смиками, то серденько лиш як на ниточці дриґає [21, с. 132]. Таким чином, висловлювання набуває колориту невимушеності. С. Воробкевич у циклі гумористичних оповідань “Сміховинки” теж послуговується прийомом розширення компонентного складу фразеологізму: Із долотами та клевцями звиваються наші міщани, що аж страх! Так довго ловили із нудьги гави, а тепер працюють так пильно, такі швидкі як віл у ярмі!; Поховали безглуздівці бідного Леся без голови. І довго ще розбивали мізки над тим безголов’ям [3, с. 219]. Трансформація фразеологізму ловити ґав [15, с. 350] відбувається за рахунок додавання словосполучення із нудьги, а за допомогою трансформованої ФО швидкі як віл у ярмі [15, с. 110], побудованої на антитезі, досягається комізм. Обігрування лексеми безголов’я має двоплановий характер: 1) буквалізація – Лесеві одірвало голову; 2) безголов’я – ‘недолугість, дурнуватість’ міщан-безглуздівців. Парадокс виникає за рахунок поєднання лексем безголов
’я з ФО розбивати мізки й слугує засобом створення мовної гри. Досить часто письменники обігрують фразеологізми на основі контамінації (розширення компонентного складу шляхом об’єднання двох і більше фразеологізмів). Такий прийом використовує Марко Вовчок у повісті “Кармелюк”: Пошукати по цілім широкім і великім світі та ще удень при ясному сонцеві
, та ще із свічею пломенистою [9, с. 8]. Пор.: Треба з свічкою вдень (серед [ білого] дня) шукати [17, с. 780]; Для посилення комічного ефекту автор вдається до розширення компонентного складу шляхом об’єднання трьох фразеологізмів: Позакорочували рукави, поплювали в долоні та й узялися до мозільної роботи [3, с. 219]. Гра фразеологізмів указує на безглуздість тривалої
роботи. І. Франко у “Казці про Добробит” використовує прийом фразеологічної алюзії (фразеологічного натяку): Любив він попоїсти – ховай Боже! – і животину носив перед собою таку, що свої коліна видав тілько в сні, в благословенних споминах своєї молодості [22, с. 6]. Шляхом “вільного переказу фразеологізму” [23, с. 147] Сикало Людмила ________________________________________________________________________ 111
автор подає іронічну характеристику героя. Комічний ефект підсилює розгорнута метафора в благословенних споминах своєї молодості. Прийом усічення ФО використовує І. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім’я»: Постоїть до завтра, ніде не дінеться, не втече [10, с. 201]. Пор.: Робота не вовк, в ліс не втече. Такий прийом трансформації
змінює форму вираження фразеологізму, залишаючи семантичну тотожність значенню. Отже, у творах для дітей І. Франко, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, С. Воробкевич, Ю. Федькович, О. Кониський використовували семантичні та структурно-семантичні трансформації фразеологізмів як засіб створення мовної гри. Застосовуючи прийоми подвійної актуалізації, контамінації, субституції компонентів ФО словами вільного вжитку, розширення ФО, автори трансформували фразеологізми, надаючи творам іронічності, комічності, колориту невимушеності. Інтерпретація обігрування ФО сприяє розкриттю ідейно-естетичного задуму письменника. Перспективу дослідження вбачаємо у вивченні естетичної функції фразеологізмів у творах для дітей. Список літератури 1. Андрейченко О. І. Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця XX – початку XXI століття) [Текст]: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Андрейченко Оксана Іванівна; НАН України, Інститут української мови. – К., 2006. – 23 с. 2. Важеніна О. Г. До проблеми розмежування фразеологічних трансформацій, модифікацій та варіацій [Текст] / О
. Важеніна // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. – Донецьк : ДонНУ, 2000. – Вип. 6. – С. 310–314. 3. Воробкевич С. Сміховинки // Українська дитяча література: хрестоматія: у 2 ч.: навч. посіб. / упоряд.: І. А. Луценко, А. М. Подолинний, Б. Й. Чайковський. – К., 1992. – Ч. 1. – С. 213–220. 4. Гнатюк И. С. Трансформация традиционных фразеологизмов в языке современной художественной прозы: Автореф. дис. … канд
. филол. наук / И. С. Гнатюк. – К., 1982. – 24 с. 5. Гридина Т. А. Языковая игра : стереотип и творчество / Т. А. Гридина. – Екатеринбург, 1996. – 215 с. 6. Дубинский И. В. Приемы использования фразеологических единиц в речи: Автореф. дис. ... канд. филол. наук / И. В. Дубинский. – Баку, 1964. – 18 с. 7. Земская Е. А., Китайгородская М. В., Розанова Н
. Н. Языковая игра // Русская разговорная речь : Фонетика. Морфология. Лексика. Жест / Е. А. Земская, М. В. Китайгородская, Н. Н. Розанова. – Москва, 1983. – С. 172–210. 8. Кониський О. В’юн та щука // Українська дитяча література: хрестоматія: у 2 ч.: навч. посіб. / упоряд.: І. А. Луценко, А. М. Подолинний, Б. Й. Чайковський. – К., 1992. – Ч. 1. – С. 233–234. 9. Марко Вовчок. Кармелюк // Марко Вовчок. Твори: в 3 т. – К., 1975. – Т. 1: Повісті та оповідання. – С. 33–52. 10. Нечуй-Левицький І. С. Твори: в 2-х т. / І. С. Нечуй-Левицький – К. : Наук. думка, 1986. – Т. 2: Повісті та оповідання. – 637 с. 11. Полевщикова А. С. Языковая игра в романе А. Мушга «Der Rote Ritter» (1993): Автореф. дис. на соискание науч. степени
канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «германские язики» / Анна Сергеевна Полевщикова. – М., 2011. – 21 с. 12. Санников В. З. Русский язык в зеркале языковой игры: моногр. / В. З. Санников. – М. : Языки славянской культуры, 2002. – 533 с. 13. Супрун А. Е. Антропонимы в политическом фейлетоне / А. Е. Супрун // Лексические категории. – Калинин, 1984.– С. 117–122. Фразеологізми як засіб створення мовної гри у творах для дітей письменників ХІХ – початку ХХ ст. ________________________________________________________________________ 112
14. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара / Н. М. Сологуб. – К. : Наук. думка, 1991. – 137 с. 15. Словник фразеологізмів української мови / Укл.: В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. В. Дятчук та ін. – К. : Наукова думка, 2003. – 1104 с. 16. Тимчук О. Т. Семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові: Автореф. дис. ... канд
. філол. наук: 10.02.01 / О. Т. Тимчук; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 14 с. 17. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с. 18. Ужченко В. Д. Фразеология призведений Остапа Вишни: Автореф. дис. … канд. филол. наук / В
. Д. Ужченко. – Харьков, 1973. 19. Усолкина А. В. Языковая игра как текстообразующий фактор: Автореф. дис. … канд. филол. наук / А. В. Усолкина – Екатеринбург, 2002. – 20 с. 20. Учені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 2 (1). – С. 159–258. 21. Федькович Ю. Вибране [Текст] / Ю. Федькович. – К. : Радянська школа, 1990. – 208 с. 22. Франко І. Я. Зібрання творів: У 50-ти т. / І. Я. Франко. – Київ : Наукова думка. Т. 18: Повісті та оповідання (1888 – 1892). – 1978. – С. 147–154. 23. Хороз Н. C. Трансформації фразеологізмів у текстах сучасних хорватських газет [Текст]: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.03 / Хороз Наталія Степанівна; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О.Потебні. – К., 2008. – 18 с. 24. Цикушева
И. В. Феномен языковой игры как объект лингвистического исследования / И. В. Цикушева // Известия Российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. – СПб., 2009. – № 12(90) : Общественные и гуманитарные науки (философия, история, социология, политология, культурология, искусствоведение, языкознание, литературоведение, экономика, право). – С. 169–171. 25. Щербачук Л. Ф. Загальномовна та індивідуально-авторська фразеологія в художніх текстах (
на матеріалі творів Олеся Гончара): Автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «українська мова» / Л. Ф. Щербачук. – Д., 2000. – 20 с. Сыкало Людмила. Фразеологизмы как средство создания языковой игры в произведениях для детей писателей ХІХ – начала ХХ века / Людмила Сыкало // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации
. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 108–112. На материале произведений для детей писателей ХІХ – начала ХХ века описано явление языковой игры, созданной средствами фразеологии, выделены приемы трансформации фразеологичных единиц с целью эстетического влияния на читателя. Ключевые слова: языковая игра, фразеологизм, семантическая трансформация, структурно-
семантическая трансформация. Sykalo Lyudmyla. Idioms as a Means to Create a Language-Game in the Works of Writers for Children XIX – Early XX Century / Lyudmyla Sykalo // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 108–112. On the material of children's writers of the XIX – early XX century, described the phenomenon of language game, created by the phraseology selected transformation techniques frazeologichnyh units to provide an aesthetic impact on the reader. Key words: language game, idiom, the semantic transformation, structural and semantic transformation. Стаття надійшла до редакції 17 червня 2012 року 113
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 113–117. УДК 811.161.2 МОВНА ГРА ЯК ОЗНАКА СУЧАСНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ (НА МАТЕРІАЛІ ВОЛИНСЬКОЇ ПРЕСИ) Тиха Лариса Луцький національний технічний університет, Луцьк, Україна У статті на матеріалі публіцистичних текстів (волинські періодичні видання) зроблено спробу проаналізувати види та функції явища гри словами в періодиці, його місця серед інших семантико-
стилістичних явищ та особливостей семантико-структурної організації конструкцій з елементами мовної гри. Ключові слова: мовна гра, дискурс, фразеологізм, мова
публіцистики. Серед різноманітних семантико-стилістичних засобів мови, що виконують різноманітні виражально-зображальні функції, помітне місце займає явище гри слів, під яким звичайно розуміють спеціальне використання («обігравання») тотожних або подібних з формального боку мовних одиниць для створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ. Термін «гра слів» у науці вживається щодо обігравання мовних одиниць не тільки на лексичному рівні, як це може випливати з його вужчого розуміння, а й на інших мовних рівнях [2, с. 2]. Актуальність нашого дослідження виявляється в тому, що явище гри слів на рівні фразеології сьогодні досліджене не достатньо повно. Це зазвичай обігравання внутрішньої форми власних назв у складі фразеологічних одиниць у
дусі «народної етимології» та омонімічних фразеологізованої і вільної синтаксичної конструкцій (В. Ващенко, В. Ужченко, М. Демський, В. Ковальов та ін.). Мовна гра найповніше описана на матеріалах текстів художнього стилю, особливо поезії та гумористичних жанрів, меншою мірою – в мові публіцистичного дискурсу (О. Тимчук, Н. Скиба). Сьогодні дослідження особливостей дискурсу набуває все
більшого значення, адже лише вивчаючи текст у його цілісності, можна описати національну мовну картину світу. Аналізом сучасного дискурсу займаються такі науковці, як Л. Кравець, С. Єрмоленко, О. Тищенко, О. Калиновська та ін. Щодо безпосередньо публіцистики, то сучасний публіцистичний текст – динамічний об’єкт дослідження, який відображає рух мовної системи, а також формуються нові тенденції в розвитку мовної ситуації. Публіцистика гостро реагує на зміни в соціальному, політичному, економічному житті суспільства, на прогрес у науково-технічній галузі, в інформаційно-комунікативній сфері. У дослідженні ми ставимо мету: проаналізувати особливості функціонування гри слів у періодичних виданнях на всіх мовних рівнях, зокрема на рівні фразеології. Досягнення мети
передбачає виконання завдання: на основі фактичного Тиха Лариса ________________________________________________________________________ 114
матеріалу визначити види зміни або розширення значень стійких висловів у межах газетного тексту. Улюбленим виразовим засобом сучасної публіцистики є мовна гра. Дехто з науковців говорить про те, що ключову роль при цьому відіграє зниження [1, с. 318]. Якщо говорити про зниження значення стійких сполук, то відбувається воно внаслідок включення
їх у знижено-побутовий, контрастний за семантикою і стилістичним звучанням контекст, що створює різкий ефект. Як вважає Н. Скиба, у такому випадку створюється нова норма, новий варіант публічної мовленнєвої поведінки, який назвали авторською іронією – авторське кепкування та суб’єктивна оцінка, часто самоіронія. У разі алюзійного цитування (зниження високого, пародіювання кумирів) відбувається актуалізація попереднього асоціативного та аперцепційного досвіду адресата, адресант створює натяк на щось широко відоме: «Голова Ратнівської РДА вляпався у земельний скандал» («Відомості», 17.05.12) (зниження тут відбувається за рахунок поєднання в одному контексті слів різного стилістичного навантаження), «І на футбол дивитимемось російськими очима?» (заголовок у «Волині», 28.04.12) (у статті йдеться про проросійський курс політики сучасного українського керівництва, зокрема й у спорті). Гра слів є основою створення художніх образів на всіх мовних рівнях, хоча й різною мірою. Рідше спостерігаємо явище мовної гри на рівні морфології. При обіграванні іменників, що належать до різних лексико-граматичних розрядів, виділяються випадки різного роду каламбурного переосмислення, але
найпродуктивнішою базою для цього є розряд загальних і власних назв, коли семантика власних назв, утворених на основі певних загальних назв, заново актуалізується нагадуванням їхньої “справжньої” мотивації. За способом побудови ми виявили таке обігравання власних назв, як поєднання в одному контексті власної і загальної назв, завдяки чому виявляється семантична двоплановість першої з них, наприклад: «НеАнгели» більше не ангели, а кухарки» (заголовок у «Сім’я і дім», 02.05.12). Серед прикметників обігравання каламбурного характеру звичайно виявляється в тому, що саме прикметник несе основне смислове навантаження, є основним виразником змісту повідомлюваного, як-от: «Бандитів знайшли по «холодних слідах» (заголовок у «Волині», 19.05.12) – йдеться про оперативне розкриття злочину й зазначається, що в бандитів була холодна зброя, «Складуть список «чорних» неплатників аліментів» (пор. скласти «чорний» список) (заголовок у «Відомостях», 17.05.12). Ще один вид явища мовної гри зафіксований у зразках публіцистичних текстів – трансформація фразеологічних одиниць, що полягає у зміні частини мови одного з компонентів сполуки. Такий прийом надає
реченню (словосполученню) динамічного характеру: «Кому печуть свекрушині сльози» (заголовок у «Сім’я і дім», 17.05.12) – публікація на вічну тему – складні стосунки свекрухи й невістки (за словником, «котяться (линуть) / покотилися дрібні (рясні, пекучі і т. ін.) сльози» – хтось плаче гірко, невтішно [3, ІІ, с. 831]). Мовна гра як ознака сучасних публіцистичних текстів (на матеріалі волинської преси) ________________________________________________________________________ 115
Рівень синтаксису теж заявлений як такий, що зазнає певних зрушень, і виявляються вони переважно в такий спосіб, як переставлення членів словосполучення (речення) з утворенням синтаксичної конструкції, що характеризується різним розставленням логіко-комунікативних акцентів, наприклад: «люблю історію в людині
й людину в історії…» (заголовок у «Віче» (слова Марії Матіос), 02.05.12). Проте найактивніше явище гри слів виявляється у сфері фразеології та інших стійких одиниць (сюди ми відносимо також цитати, прислів’я й приказки, кліше та мовні штампи тощо). За особливостями семантичних зрушень у межах стійкого сполучення слів ми виділили такі типи сполук, як: 1. Зміна значення стійкого сполучення (у нашому випадку це цитати з пісень або народних казок) зі зміною її компонента, за допомогою якого дещо натякається на зміст висловлюваного: «Ти у гаях, озерах і … Полтаві» (заголовок у «Волині», 19.05.12) – про волинську вишивку в Полтаві (трансформовані рядки з відомої «Пісні про Волинь», сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича «Ти у гаях, озерах і долинах…»), «Проте чоловік вельми здивувався нашому візиту, адже в редакцію він не телефонував. Якийсь «підпільник Кіндрат» представився його іменем» (фраза з відомої свого часу пісні про підпільника Кіндрата, слова і музика А. Миколайчука) («Волинь», 28.04.12), «Пішла жінка за
вмовляннями зятя до лікаря, а той відразу ж вирвав їй зуба, та не простого, а… Тобто не хворого, а цілком здорового» («Сім’я і дім», 17.05.12) – у жартівливій історії про тещу й зятя вгадуються слова з казки про Курочку Рябу; 2. Розширення значення фразеологізованої сполуки за допомогою розширення її граматичної структури, наприклад
: «Люди здавна хочуть знати, що день прийдешній їм готує» («Вісник», 26.04.12) (трансформація відомих слів з «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна «Что день грядущий мне готовит?») або «Такі вже наші скрижалі історії» («Волинь», 19.05.12) (бути записаним на скрижалі історії – здобути безсмертя, увічнення); 3. Граматичне переоформлення фразеологізованих зворотів за зразком вільних синтаксичних конструкцій (
найчастіше в напрямку від стверджувальних до заперечних конструкцій і навпаки), наприклад: «Такий зять тещі … по зубах» (заголовок у «Сім’я і дім», 17.05.12) (загальновідоме значення фразеологізму «не по зубах» – не під силу [3, І, с. 421]); 4. Поєднання в контексті зв’язаного і вільного словосполучень: «…а вартість робіт за цей час порожніх балачок і обіцянок-цяцянок зросла удвічі» («Вісник», 26.04.12) (пор. відомий вислів «обіцянка-цяцянка», що є синонімом до фразеологізму «годувати обіцянками (жданиками, пожданиками)» – неодноразово обіцяти зробити що-небудь, але не виконувати обіцяного [3, І, с. 180]); 5. “Етимологізація” стійкого звороту, тобто його жартівливе або іронічне осмислення за зразком відповідної вільної (синтаксичної) конструкції з розкриттям у контексті справжнього розуміння автором змісту того звороту, що наводиться ніби як зв’язане словосполучення: «Ворота в Європу стали ширшими» («Волинь», 19.05.12) – у публікації йдеться про завершення модернізації автомобільного пункту пропуску «Ягодин»), «Язик «довів» до Книги рекордів України» (заголовок у Тиха Лариса ________________________________________________________________________ 116
«Віснику», 26.04.12) – розповідається про те, як у Житомирській області викували найдовший у світі металевий язик; 6. Створення на основі фразеологізму такого мовного образу, в основі якого лежить явище тавтології. Ці сполуки семантично виявляються дуже прозорими, зміст значення «лежить на поверхні» словосполучення, наприклад: «Харчі, які з’їдають здоров’я» (
заголовок у «Волині», 28.04.12) – трансформація сполуки «з’їдати нерви». Словник подає значення цього фразеологізму, як «переживати, журитися, каратися, мучитися» [3, І, с. 358]; 7. Оформлення висловлювання за зразком кліше або мовного штампа з включенням лексичних компонентів, які не мають ознак офіційно-ділового стилю, за допомогою чого досягається гумористичний ефект: «А там лікар діє
згідно з інструкцією, тобто виконує пивний договір», «…в історію села вписано ще одну яскраву сторінку нерівної, але винахідливої боротьби зятів із тещами», «Цього разу на фестиваль із суттєвою підтримкою, і не лише духу, прибуде відомий в Україні бізнесмен, що теж зазнав тривалого приймацького життя під одним дахом із тещею…»
(«Сім’я і дім», 17.05.12) – публікація жартівливого характеру про фестиваль приймаків в одному волинському селі; 8. Непоодинокими є випадки зміни стійкої мовної сполуки за допомогою уточнювальних слів, що їх подає автор через три крапки. Це дещо заінтриговує читача й підводить до несподіваної кінцівки. Прикладом таких мовних структур може бути, зокрема, така: «Майор
міліції отримав «п’ятірку»… умовно» (заголовок у «Волині», 28.04.12); 9. Інколи жартівливо-іронічного характеру оповіді в публіцистичних текстах досягають, будуючи висловлювання з використанням частин крилатих слів та виразів: «Лікар Хаус» капут» (заголовок у «Сім’я і дім», 02.05.12) – про закінчення серіалу «Доктор Хаус» (пор. відома фраза «Гітлер – капут!»). Аналіз текстів засобів масової інформації за квітень-травень 2012 року дозволяє зробити висновки про активне функціонування різних видів трансформації фразеологічних та інших стійких мовних сполук, в основі яких лежить явище мовної гри. Подальше дослідження публіцистичних текстів дасть можливість виявити й інші механізми породження нового змісту, що дозволить поглибити уявлення про розвиток такого специфічного дискурсу, як
мова ЗМІ. Список літератури 1. Скиба Н. Фразеологізми-новотвори в українському публіцистичному тексті / Н. Скиба // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. – Вип. 3. – Львів, 2004. – С. 308–313. 2. Тимчук О. Т. Семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «українська мова»/ О. Т. Тимчук. – К. : Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, 2003. – 19 с. 3. Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. / Укладачі: В. М. Білоноженко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк, В. Й. Горобець, В. В. Дятчук та ін. / НАН України, Ін-т української мови. – К. : Наук. думка, 1999. 4. Періодичні видання: «Волинь», 28 квітня 2012 р., 19 травня 2012 р., 29 травня 2012 р. «Сім’я і дім», 2 травня 2012 р., 17 травня 2012 р. Мовна гра як ознака сучасних публіцистичних текстів (на матеріалі волинської преси) ________________________________________________________________________ 117
«Вісник», 26 квітня 2012 р. «Віче», 2 травня 2012 р. «Відомості», 17 травня 2012 р. Тихая Лариса. Языковая игра как признак современных публицистических текстов (на материале волынской прессы) / Лариса Тихая // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 113–117. В статье на материале публицистических текстов (волынские периодические издания) осуществлена попытка проанализировать виды и функции явления игры слов в периодике, его места среди других семантико-стилистических явлений и особенностей семантико-структурной организации конструкций с элементами языковой игры. Ключевые слова: языковая игра, дискурс, фразеологизм, язык публицистики. Tykha Larisa. Language Game in Feature of Modern Journalistic Texts (on the Volyn Press) / LarisaTykha // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 113–117. The article is based on journalistic texts (Volyn periodicals) attempted to analyze the types of functions and events to play in periodicals, its place among other semantic and stylistic effects and semantic features of the structural organization of constructional elements of the language game. Key words:
language game, discourse, idiom, language journalism. Стаття надійшла до редакції 9 липня 2012 року 118
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 118–121. УДК 811. 11: 81’373.43 ИНДИВИДУАЛЬНО-АВТОРСКИЕ ФРАЗЕОЛОГИЗМЫ В АСПЕКТЕ ЯЗЫКОВОЙ ИГРЫ Ярыгина Ольга Белгородский государственный национальный исследовательский университет, Белгород, Россия В данной статье предпринята попытка рассмотреть некоторые приёмы образования индивидуально-
авторских фразеологических единиц в произведении Дж. Барнса «Англия, Англия», выявить их предполагаемые ФЕ-инварианты, определить стилистические функции полученных трансформаций в художественном тексте. Ключевые слова: индивидуально-авторская фразеологическая единица, фразеологическая трансформация, фразеологическая новация, языковая
игра. Фразеология – это особая область в изучении любого живого языка. Богатство выразительных средств языка является показателем его развития и степени его совершенства. Понимание фразеологии при чтении зарубежной художественной литературы, а также правильное использование фразеологических единиц, является одним из показателей хорошего владения языком. Поэтому закономерно считать, что одной из самых актуальных проблем современной фразеологии английского языка является проблема функционирования фразеологизмов в речи, в том числе художественной. Как известно, в художественных произведениях современных писателей наблюдаются обусловленные индивидуальными интенциями автора различные преобразования значения и формы фразеологических единиц (авторские трансформации), лексикографическому описанию которых уделяют особое внимание в своем уникальном словаре А.М. Мелерович и В.М
. Мокиенко. Они отмечают, что «словарная разработка (анализ) индивидуально-авторских употреблений фразеологических единиц поможет оценить художественное мастерство писателей, проявляющееся в творческом применении языковых образов» [3, с. 853]. Проблемами трансформации фразеологических единиц занимается ряд исследователей фразеологии: Н. М. Шанский, Т. С. Гусейнова, В. В. Горлов, А. И. Молотков, Э. Д. Головина и др. Целью данной статьи является рассмотрение некоторых приёмов авторской переработки фразеологических единиц в произведении Дж. Барнса «Англия, Англия». Реализация поставленной цели предполагает решение следующих задач: выявление предполагаемой исходной модели трансформированной фразеологической единицы; Ярыгина Ольга ________________________________________________________________________ 119
анализ окказиональных преобразований; определение функций полученных изменений. В данной статье мы будем придерживаться определения Т. С. Гусейновой, по мнению которой под трансформацией понимается «любое отклонение от общепринятой нормы, закрепленной в лингвистической литературе, а также импровизированное изменение в экспрессивно-стилистических целях» [1, с. 78]. Особое внимание мы уделяем фразеологическим новациям, связанным с разрушением образного значения исходной фразеологической единицы, расширением её семантического значения, сокращением или увеличением количества компонентов и изменением их грамматической формы. Как представляется, при сохранении устойчивого и опознаваемого концептуального ядра фразеологизма, изменения могут касаться некоторых нормативных характеристик сочетаемости, формальной организации фразеологической единицы, устойчивости её компонентного состава (изменяемости/неизменяемости
), семантической слитности и др. Рассмотрим наиболее яркие примеры, иллюстрирующие возникновение фразеологических новаций с упомянутыми выше окказиональными изменениями. They remembered all this confidently, uncontradictably, but whether it was the report of others, a fond imagining, or the softly calculated attempt to take the listener’s heart between finger and thumb and give it a tweak whose spreading bruise would last until love had struck – whatever its source and its intent, she mistrusted it [5, с. 4]. Как мы видим из примера, для описания воспоминаний героини автор создает красочную фразеологическую единицу, знакомую читателю по восприятию и создаваемому образу, но отличающуюся структурно-семантическими
характеристиками от предполагаемого нами языкового ФЕ-инварианта, зарегистрированного в англо-русском фразеологическом словаре А. В. Кунина оборота wring smb.’s heart ‘сжать, сдавить чьё-л. сердце. Дж. Барнс сохраняет ядро ФЕ, компонент „heart“, но наполняет его новым лексическим составом (to take, between finger and thumb, to give it (the heart) a tweak), усиливая образность данной ФЕ дистантным расположением частей высказывания. Следует особо отметить, что автор намеренно применяет физические характеристики к структурному компоненту „heart” за счёт расширения контекста придаточным определительным „whose spreading bruise would last“. Подобное контекстуальное «вмешательство» несет огромную стилистически-окрашенную нагрузку, так, что читатель ощущает почти физическое воздействие на восприятие описываемого отрывка. Другим примером использования в авторской обработке фразеологизма с обновлением его лексико-грамматической стороны и увеличением его компонентного
состава может служить следующая фразеологическая единица. As for Jessica James, she never identified the engineer of her misery, which pleased Martha until the day she left school [5, с. 17]. В приведенном отрывке мы можем наблюдать, как на основе яркого зрительного представления возникает связь с «подходящим под описание» фразеологизмом the root of all evil ‘корень зла’ [2, с. 642]. Похожее явление Индивидуально-авторские фразеологизмы в аспекте языковой игры ________________________________________________________________________ 120
охарактеризовано И. Ю. Третьяковой, которая, рассматривая факторы окказионального преобразования фразеологизмов, пишет о вычленении ключевого компонента фразеологической единицы: «Ключевой компонент функционирует в тексте как знак, репрезентирующий в себе семантику ФЕ» [4, с. 475]. Однако, при сохранении значения и основной структуры модели исходной ФЕ в преобразованной единице наблюдается обновление лексико-грамматической стороны фразеологического оборота за счет введения компонентов identify, engineer, misery и отказом от присущей исходной фразеологической единицы «денежной» сферы употребления. Наоборот, Дж. Барнс создаёт новый образ ФЕ, применяя его для описания эмоционально-личностных переживаний героини, что помогает автору сблизить своих героев с читателями. Языковая игра в художественной литературе выполняет художественно-
эстетическое задание, определяющее как общую тональность произведения, так и восприятие читателем образов отдельных героев, их настроений. Подтверждением данному утверждению может служить следующий отрывок. Now, don’t get me wrong. I’m a patriot, and I bow to none in admiration of this great country of ours, I love the place to bits [5, с. 37]. Как и в описанных ранее примерах, в данном случае прослеживается деривационная связь с ФЕ-инвариантом сut to bits ‘уничтожить, разгромить, разбить наголову
; раскритиковать, разнести (в пух и прах)’ [2, с. 193]. Автором используется прием преобразования фразеологизма, изменение части его лексического состава, за счет чего меняется коннотация фразеологической единицы, что позволяет нам прочувствовать ироническое отношение героя к своей стране. Таким образом, Дж. Барнс активно использует выразительный и смысловой потенциал фразеологии. Авторские преобразования устойчивых выражений оправданы
как лингвистически, так и психологически. Трансформация расширяет границы авторской мысли, помогает проявить творческий замысел автора, отразить оттенки чувственного и эмоционального восприятия писателем представленных в произведении событий, расширить палитру передаваемых читателю ощущений, создать законченный образ литературного героя. Рассмотренные нами приемы использования индивидуально-авторских трансформаций в рамках языковой игры позволяют автору вывести фразеологические единицы из автоматизма восприятия, оживить внутреннюю форму, восстановить семантический потенциал входящих в него компонентов. В результате «готовый коммуникативный фрагмент» наделяется индивидуально-
авторской семантикой и приобретает синкретичное значение, включающее значение фразеологического оборота, с одной стороны, и «прототипические» семантические признаки, характеризующие объект, явившийся базой построения ФЕ, – с другой. Список литературы 1. Гусейнова Т. С. Трансформация фразеологических единиц как способ реализации газетной экспрессии : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец.10.02.01. “Русский язык” / Гусейнова Татьяна Султанзиядовна. – Махачкала, 1997. – 88 с. Ярыгина Ольга ________________________________________________________________________ 121
2. Кунин А. В. Англо-русский фразеологический словарь : [4-е изд., переработанное и дополненное]. – М. : “Русский язык”, 1984. – 942 c. 3. Мелерович А. М. Фразеологизмы в русской речи: словарь: [2-е изд.], / А.М. Мелерович, В.М. Мокиенко. М. : Русские словари. – Астрель, 2005. – 853 с. 4. Третьякова И. Ю. Лингвистические факторы окказионального преобразования фразеологизмов / И. Ю. Третьякова // Слово в словаре и дискурсе : [сб. науч. статей к 50-летию Харри Вальтера]. – М., 2006.– С. 472-475. 5. Barnes Julian England, England. – London : Vintage Books, 2008. 266 с. Яригіна Ольга. Індивідуально-авторські фразеологізми в аспекті мовної гри / Ольга Яригіна // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 118–121. У статті зроблено спробу розглянути деякі прийоми
освіти індивідуально-авторських фразеологічних одиниць у творі Дж. Барнса «Англія, Англія», виявити їх передбачувані ФО-інваріанти, визначити стилістичні функції отриманих трансформацій в художньому тексті. Ключові слова: індивідуально-авторська фразеологічна одиниця, фразеологічна трансформація, фразеологічна новація, мовна гра. Yarygina Olga. Author’s individual phraseological units in the aspect of pun / Olga Yarygina // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 118–121. The present article is supposed to dwell upon some ways of author’s individual phraseological units’ formation in the novel of Julian Barnes “England, England” as well as to reveal the supposed invariants of the derived transformations with their stylistic functions in the text being defined. Key words: author’s individual phraseological unit, phraseological transformation, phraseological innovation, pun
. Стаття надійшла до редакції 10 вересня 2012 року 122
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 122–128. СТАЛІ ВИСЛОВИ В ДЗЕРКАЛІ МОВНОЇ ГРИ УДК 811.161.1’378 ЯЗЫКОВАЯ ИГРА В СЕМАНТИЧЕСКОМ ПРЕОБРАЗОВАНИИ ЭПТОНИМОВ-ВЫРАЖЕНИЙ Бабарика Наталия Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова, Киев, Украина В статье рассматривается феномен языковой игры как проявление метафорического переосмысления в структурно-семантических преобразованиях эптонимов, а также механизмы ее отражения и восприятия в речетворческой деятельности. Ключевые слова: языковая игра, структурно-семантические преобразования, метафоризация, метафорическая модель Феномен языковой игры в речетворческой деятельности индивида является одной из центральных проблем лингвистических исследований, которая в полной мере отражается и во фразеологии (И. В. Абрамец, А. Н. Баранов, В. Н. Вакуров, А. Н. Гвоздев, Т. А. Гридина, Т. С. Гуссейнова, А. Н. Зеленов, Е. А. Земская, В. Г. Костомаров, В. З. Санников и мн. др). Языковая игра как эвристический феномен особенно наглядно прослеживается при обращении говорящего к прецедентным текстам, которое сопровождается апелляцией к литературным, историческим и массово-коммуникативным источникам. Единицы прецедентного характера входят во фразеологический фонд любого языка. Именно для таких единиц, которые массово воспроизводятся и хорошо распознаются носителями языка, Л
. П. Дядечко ввела обозначение “эптонимы” – крылатые слова и выражения в узко лингвистическом смысле. Эптонимы разной структуры – имена, словосочетания, высказывания, минидиалоги, – фиксируясь в языке, обязательно сохраняют образно-ассоциативную связь с исходным контекстом. Функционирующие в речи эптонимы вырабатывают свои структурно-
семантические признаки и, таким образом, получая закрепление в узусе, отличаются от своих прототипных (исходных) выражений. В дальнейшем эти узуальные выражения служат основой для различных переделок и трансформаций, апеллирующих в свою очередь как к общеязыкового единице – эптониму, так и к исходному обороту из текста-источника, формально-содержательные признаки которых сохраняются в сознании носителей языка. Семантические преобразования эптонимов нередко выступают в качестве экспонентов языковой игры
в речи. На сегодняшний день роль данного феномена в Бабарика Наталия ________________________________________________________________________ 123
семантической трансформации эптонимов не определена, что и обусловливает актуальность заявленной в названии проблемы. Чисто семантические преобразования эптонимов встречаются редко, чаще всего встречаются структурно-семантические преобразования, которые интересны в своем содержательном аспекте. Разнообразие существующих структурно-
семантических эптонимов предполагает множественность проявлений языковой игры, в результате которых возможно и рождение новой единицы, которая приобретает впоследствии узуальный характер. В данной статье предстоит выявить основные механизмы отражения и восприятия языковой игры в преобразовании эптонимов. Поставленная цель требует осуществления следующих исследовательских задач: очертить существенные характеристики определения «языковой игры» в рамках данного исследования; определить основные стилистические фигуры и приемы, использующиеся для языковой игры
в сфере трансформированных эптонимов; определить основные признаки языковой игры при создании и воспроизведении данных единиц; выявить механизмы перцепции скрытой информации говорящими во время коммуникативного акта. В лингвистических трудах последних лет термин «языковая игра» (Л. Витгенштейн) представляется как: «явления, когда говорящий «играет» с формой речи, когда свободное отношение к
форме речи получает эстетическое задание, пусть даже самое скромное» [4, c. 172]; осознанное нарушение нормы [5]; все случаи намеренного использования говорящим тропеических и фигуральных средств языковой выразительности [3, c. 79] и др. Термин «языковая игра» в сфере преобразований эптонимов интерпретируется нами как намеренное использование стилистических фигур для создания нового образа или новых коннотаций уже существующих единиц с целью определенного воздействия на участников коммуникативного акта. В век высокоскоростных технологий, бурного развития экономической и политической жизни человек стремится к правильному структурированию своего времени, к быстрому принятию решений, к кратким, но эффективным суждениям. Использование в речетворческой деятельности готовых выразительных речевых средств необходимо, так как они не только помогают сократить время на
подбор подходящих определений для описания конкретного предмета, личности, явления и ситуации (информативная функция), но и сформировать соответствующий семантико-прагматический фон высказывания, предвосхищая реакцию на него других коммуникантов (коммуникативно-прагматическая функция). Все единицы эптонимического корпуса русского, как и любого другого языка, являются в большей или меньшей мере прагматически и эмотивно заряженными, что подчеркивает их “игровой” (в широком смысле этого слова) характер. Как и любая другая игра, языковая игра осуществляется по определенным правилам, к которым относится : 1) наличие участников игры – производителя и Языковая игра в семантическом преобразовании эптонимов-выражений ________________________________________________________________________ 124
получателя речи, 2) наличие игрового материала – языковых средств, используемых производителем и воспринимаемых получателем речи, 3) наличие условий игры, 4) знакомство участников с условиями игры, 5) поведение участников, соответсвующее условиям и правилам игры [7]. К главным признакам языковой игры следует отнести: осознанность ее коммуникантами, принятие, прагматическую направленность для
достижения определенного информативно-эмоционального воздействия на адресата и результат данного воздействия в виде индивидуальных образов и реакций на сказанное. Осознанность и принятие языковой игры заключаются во внегласных правилах создания и распознавания «игровых моментов». Это подчеркивает и В. З. Санников, обращая внимание на то, что отступление от нормы (языковая игра) должно четко осознаваться и намеренно допускаться как говорящим (пишущим), так и восприниматься слушающим (читающим), благодаря чему один создает игру, а второй ее принимает, пытаясь вскрыть глубинное намерение автора (цит. по: [3, c. 80]). Информативно-эмоциональное воздействие осуществляется благодаря эмотивно-прагматической составляющей образного выражения. Оценочность и эмотивность фразеологического значения «воздействует на психическую сферу адресата, тем самым
формируя у него прогнозируемое мнение и возбуждая у него определенные эмоции» [2, c. 118]. Оперируя эптонимами в речетворческой деятельности, говорящий осознанно эксплуатирует знакомый образ, играя на двуплановости используемой единицы: с одной стороны, она соотносится со своим прототипом, а с другой – с актуальным контекстом. Основными механизмами трансформации эптонимов, несущими наиболее эмоционально нагруженную часть определенной единицы, являются известные стилистические тропы и фигуры. Большая часть структурно-семантических преобразований строится на метафорическом переосмыслении. В современной русистике существует множество классификаций метафорических переносов, но наибольшей популярностью пользуется типология семантических моделей метафоризации, предложенная Г. Н. Скляревской, согласно которой метафорические переносы в сфере имен существительных в языке осуществляются в определенных направлениях от
одной семантической сферы к другой: «предмет → психический мир»; «предмет → абстракция»; «предмет → человек»; «физический мир → психический мир» и др. [8, c. 16–21]. Теория метафорического моделирования играет значительную роль при анализе семантических преобразований эптонимов – явлений как окказионального, так и узуального характера. При метафорическом переосмыслении происходит «перенос наименования с одного класса предметов на другой на основе сходства их признаков и отражающих специфику образно-ассоциативного мышления этноса на определенном этапе его развития» [6, c. 50]. Языковая игра как проявление метафорического переосмысления эптонимов основывается, как правило, на актуализации закрепившихся образов для номинации современных реалий. Бабарика Наталия ________________________________________________________________________ 125
Так, в газете «Новые Известия» (14.03.2011 г.) эптоним-оборот троянский конь, восходящий к «Одиссее» Гомера, используется в переосмысленном значении, созданным по метафорической модели «предмет → геополитическое явление». В роли «опасного подарка» представлена Греция, а в роли Трои – Еврозона: Троянский конь еврозоны. В Греции снова обострились проблемы собираемости налогов. В конце прошлой недели греческое правительство уволило главного налоговика страны Димитроса Георгакопулоса. Примечательно, что “троянская Греция” не единожды встречается в текстах газетных изданий. Иная метафорическая модель «предмет → предмет» представлена в технологическом контексте. Скрываясь под целым перечнем преимуществ, современные технологии могут быть тоже представлены в ипостаси “троянского коня”. Так, в журнале
«Hi-tech PRO» (август 2010 г.) вышла статья, посвященная вопросам безопасности таких всеми используемых предметов, как батареек, аккумуляторов, мониторов, компьютеров и т. д. Статья была названа Троянский конь высоких технологий (вредные вещества внутри полезных вещей). Выражение троянский конь послужило прототипом для возникновения новой языковой единицы по метафорической модели «предмет → технологическое явление», закрепившейся в
речи в качестве нарицательной для ряда вредоносных компьютерных программ, так называемых вирусов. Э. Дорнан в своей работе «Троянские кони. Замаскированные вредоносные программы» пишет, что зловредные коды этих программ скрываются «внутри чего-нибудь совершенно безобидного <…> самые изощренные действуют очень вероломно». Сама идея этих вредоносных программ перекликается с информационным фоном данной языковой
единицы, включающим в себя «безобидный» дар, скрывший от глаз троян данайских воинов. Как было отмечено ранее, в речетворческой деятельности чаще встречаются структурно-семантические преобразования эптонимов, что предполагает изменение или обновление компонентного состава исходного выражения. Структурно-
семантическая составляющая, претерпевшая изменение, несет на себе главную смысловую и прагматическую нагрузку. Примером компонентного и смыслового видоизменения эптонимов могут служить окказиональные варианты выражения [расчищать] авгиевы конюшни – авгиевы автоконюшни и авгиевы балансы в соответствующих контекстах: Как расчистить авгиевы автоконюшни. В стране <Казахстане. – Прим. Н. Б.> вновь развернулась кампания – пока только на словах – по сокращению расходов на автомобили для госаппарата. Чиновников предлагают пересадить то на отечественные автомобили, то на велосипеды (МК, от 20.02.2012); Фонды очистят банковские «авгиевы» балансы. Украинские банки смогут продавать проблемные активы венчурным инвестфондам без формирования под них дополнительных резервов. <…> Эксперты утверждают, что такая возможность позволит банкам полностью очистить свои балансы от безнадежных кредитов без дополнительных затрат (сайт Министерства финансов Украины, 27.03.2012). Языковая игра осмысливается как на
примере самой трансформированной единицы (авгиевы автоконюшни), так и на фоне последующего контекста (авгиевы Языковая игра в семантическом преобразовании эптонимов-выражений ________________________________________________________________________ 126
балансы). Так, в первом примере лексема конюшни исходного выражения была заменена на уточняющий композит автоконюшни, по линии метафорического сравнения помещения для стоянки (содержания) транспортных средств (коня и автомобиля). Использование нормативной лексемы для обозначения стоянки транспорта гараж не несло бы той ассоциативно-образной, эмоциональной заряженности, которая представлена в игровом варианте. Во втором контексте языковая игра представлена постепенным раскрытием имплицитных сем, характерных для описания инвариантной ситуации –
характеристика проблемного явления, а также возможность очиститься от него. В данном случае автор цитируемой статьи отсылает читателя к исходному контексту, предвосхищая индивидуальное раскрытие читателем ассоциативного потенциала использованной единицы. Многообразие языковой игры прослеживается на примере структурно-
семантических преобразований эптонима Бедный Йорик!. В словарной статье ему дается такая характеристика: «восклицание, подчёркивающее сочувствие к покойному и философское отношение к бренности жизни» [1, с. 88-89]. В большинстве случаев данное выражение используется для обозначения разных объектов с изображением человеческого черепа, что предполагает ассоциативную связь с первоначальной
ситуацией (Гамлет, держащий в руках череп королевского шута). Примечательно, что этот эптоним, используясь как единица номинативного плана, не характеризуется наличием таких дополнительных эмотивных характеристик, как сочувствие или сожаление. Примером языковой игры, сохраняющий эмотивную сему «сочувствия», может служить окказионализм, использованный для названия рецепта, размещенного на одной из блог-страниц в Интернете: Бедный Йорик… Ой, простите, бедный кролик…! (borden.ru). Возникновение данного каламбура через оговорку основано на семантической модели метафоризации «человек → животное» с общим имплицитным значением «неживое». Мотивирующим фактором для создания такого сравнения служит созвучность компонентов Йорик – кролик, а также наличие общего компонента бедный в значении «несчастный, возбуждающий сострадание» (В. И. Даль). Значение «возбуждающего сострадание» прослеживается также и на следующем примере, созданном по метафорической модели «человек → человек», но уже с имплицитным значением противопоставления «неживому → живое» и с усилением путём повтора: Бедный, бедный Йорик <…> Медведев на Госсовете вызывал скуку и сострадание (nnm.ru). Заслуживает внимания проявление языковой игры в эксплицитном плане данного выражения. Лексема
бедный имеет еще одно распространенное значение – «убогий, неимущий» (В. И. Даль), которое стало основой для ряда других – более ироничных или даже саркастичных – примеров употребления эптонима Бедный Йорик! в речи: Бедный Йорик, Подайте на пропитание!!! <…> Последняя сданная чиновником Бабановым декларация о доходах возмутила многих (diesel.elcat.kg – о скандальной декларации, поданной премьер-министром Кыргызстана Омурбеком Бабановым). В данном случае метафорическое переосмысление также осуществлено Бабарика Наталия ________________________________________________________________________ 127
по модели «человек → человек», но наибольшая смысловая и прагматическая нагрузка приходится на компонент бедный. Значение эптонима полностью переосмыслено, а эмоциональный план инвариантного выражения (сочувствие, сожаление) заменен на другой, диаметрально противоположный – осуждение, гнев. Таким образом, языковая игра как проявление метафорического переосмысления образных средств языка – многообразное явление, прослеживающееся в различных дискурсах. Языковая игра детерминирована самой природой эптонимов: с одной стороны – единиц двупланового характера, апеллирующих как к тексту-источнику, так и к актуальному контексту, а в случае преобразований – многопланового характера, так как вызывает в сознании носителя еще и узуально закрепленный оборот, характеризующийся собственными формально-содержательными признаками, относительно которых более очевидным
становится любое вмешательство адресанта в структуру этого оборота. Семантическое преобразование эптонимов осуществляется, как правило, метафорическим переосмыслением в определенных направлениях от одной семантической сферы к другой. В дальнейшем предполагается выявить и классифицировать семантические модели метафоризации эптонимов. Список литературы 1. Берков В. П., Мокиенко В. М., Шулежкова С. Г. Большой словарь крылатых слов и выражений русского языка / В. П. Берков, В. М. Мокиенко, С. Г. Шулежкова. – Т. 1. – Магнитогорск : МаГУ, 2008. – С. 88–89. 2. Добрыднева Е. А. Коммуникативно-прагматическая парадигма русской фразеологии: Монография / Е. А. Добрыднева [науч. ред. Н. Ф. Алефиренко]. – Волгоград : Перемена, 2000. – 224 с. 3. Донгак С. Б. Языковая игра и обманутое ожидание / С. Б. Донгак // Критика и семиотика. – Красноярск : КГУ, 2001. – Вып. 3/4. – С. 78–84. 4. Земская Е. А. Языковая игра / Е. А. Земская // Русская разговорная речь. Фонетика. Морфология. Лексика. Жест. – М. : Наука, 1983. – 240 с. 5. Ильясова С. В. Языковая игра в газетном
тексте. Электронный ресурс / С. В. Ильясова // Русский язык. – 2001. – № 23. – Режим доступа : http://www.relga.sfedu.ru/n77/rus77.htm 6. Кравцова Ю. В. Метафорическое моделирование мира: поэзия и проза / Ю. В. Кравцова [науч. ред. Н. П. Тропина]. – К. : Изд-во НПУ им. М. П. Драгоманова, 2011. – 360 с. 7. Лисоченко Л. В., Лисоченко О. В. Языковая игра на газетной полосе
(в свете металингвистики и теории коммуникации). Электронный ресурс / Л. В. Лисоченко, О. В. Лисоченко. – 2000. – Режим доступа : http://teneta.ru/rus/le/lisochenko_jall.htm 8. Скляревская Г. Н. Метафора в системе языка / Г. Н. Скляревская. – СПб : Наука, 1993. – 256 с. Бабарика Наталія. Мовна гра в семантичному перетворенні ептонімів-висловів / Наталія Бабарика // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського
. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 122–128. У статті розглядається феномен мовної гри як прояв метафоричного переосмислення в структурно-
семантичних перетвореннях ептонімів, а також механізми її відображення та сприйняття в мовотворчій діяльності. Ключові слова: мовна гра, структурно-семантичні перетворення, метафоризація, метафорична модель. Языковая игра в семантическом преобразовании эптонимов-выражений ________________________________________________________________________ 128
Babarіka Natalia. Language-Game in Semantic Transformations of Eptonyms / Natalia Babarіka // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 122–128. The article is devoted to the phenomenon of language-game as one of the expressions of metaphorical interpretation concerning structural-semantic transformations of eptonyms as well as mechanisms of its reflection and perception during speech creation. Key words: language-game, structural-semantic transformations, metaphorization, metaphoric model. Стаття надійшла до редакції 20 травня 2012 року 129
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 129–139. УДК 811.161.2+811.351.32 ТРАДИЦІЙНІ ПОБАЖАННЯ В МОВЛЕННЄВОМУ ЕТИКЕТІ УКРАЇНЦІВ І ЛЕЗГИНІВ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ Вєтрова Ельвіра Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Макіївка, Україна У статті проводиться зіставний аналіз традиційних українських і лезгинських побажань. Відзначається, що побажання в обох мовах належать до найдавніших ритуальних знаків, які у процесі історичного розвитку втратили первинний магічний зміст, трансформувавшись у засоби вираження ввічливості. Доведено, що в семантиці українських і лезгинських побажань наявні спільні домінанти, однак спостерігаються суттєві відмінності в їх реалізації, що зумовлено особливостями культури, національною специфікою мовленнєвого етикету українців і лезгинів. Ключові слова: мовленнєвий етикет, норми мовленнєвої поведінки, побажання, замовляння, ритуальні вислови, магічна функція. У будь-якому суспільстві з глибокої давнини існують стійкі норми мовленнєвої поведінки, пов’язані з характером і культурою національного спілкування. Вони реалізуються в етикетних висловах, які зберігаються відносно незмінними упродовж багатьох століть незалежно від суспільно-історичних обставин і свідчать про високу моральну самосвідомість народу, його життєвий, соціально-історичний досвід, духовний потенціал. Як відзначає В. Телія, «культура – це своєрідна історична пам’ять народу. І мова, завдяки своїй кумулятивній функції, береже її, забезпечуючи діалог поколінь...» [14, с. 226]. Одним із таких носіїв культурної пам’яті є етикетні одиниці тематичної групи «побажання», які моделюють і відображають специфіку культурного розвитку етносу, його мислення та світоглядні орієнтації. Побажання
є однією з найдавніших і найменш вивчених груп мовленнєвого етикету, незважаючи на те, що в науковій літературі вже існує певний досвід у дослідженні цього складного явища. Перші наукові спостереження над побажаннями знаходимо у фольклористичних та етнографічних працях, де вони розглядаються як малі фольклорні жанри, зразки паремійного фонду або невід’ємні компоненти календарних, сімейних, господарських обрядів [13]. Характерною особливістю цих досліджень є те, що побажальні вислови в них описуються як певний ритуал або магічна практика, осмисленню ж їх як текстів приділяється недостатня увага. Поступово вивчення побажань виходить за межі суто фольклористичного й етнографічного аналізу, оскільки такий підхід не вирішує багатьох проблем, пов’язаних
зі специфікою цього національно-культурного феномену. Предметом зацікавлення науковців стають не лише календарні побажання, які обслуговують різні свята й обряди, а й ті, що використовуються у повсякденному спілкуванні, виступаючи обов’язковою умовою ввічливої поведінки. Вєтрова Ельвіра ________________________________________________________________________ 130
Вагомим внеском у дослідження етикетних побажань є праця Б. Бгажнокова «Адигський етикет» [2]. Описуючи багатство традиційно-побутової культури адигів, учений значну увагу приділяє розгляду традиційних адигських привітань, прощань, побажань, за якими, на його думку, приховуються складні форми людських взаємин на різних етапах історичного розвитку суспільства. Адигські засоби вираження
ввічливості, у тому числі й побажання, автор вивчає на стикові кількох наук: етнографії, лінгвістики, психології, що створює серйозне теоретичне підґрунтя для подальшого комплексного дослідження окресленої проблеми, пошуку нових підходів до її розв’язання. У кінці ХХ – на початку ХХІ ст. інтерес дослідників до побажань зростає. З’являється чимало робіт, присвячених розгляду цих мовних одиниць у різних аспектах: лінгвокраїнознавчому, семантичному, граматичному на матеріалі різних мов (див., наприклад, роботи Н. Формановської, А. Акішиної, Л. Ступіна, К. Ігнатьєвої, Н. Соколової, Н. Федорової, Л. Бірюліна, Л. Паніна, Л. Кастлера, М. Шахбієвої, Н. Фірсової та ін.). З розвитком комунікативної лінгвістики та прагматики перспективним стає вивчення побажань
у руслі комунікативної парадигми, як таких, що сигналізують про комунікативні інтенції мовця і є засобом емоційно-вольового впливу на думки, почуття, поведінку адресата. Однак сьогодні в рамках прагмалінгвістики побажання залишаються найменш дослідженою галуззю. Серед небагатьох робіт, присвячених докладному опису функціонально-
прагматичних особливостей побажань, їх комунікативної спрямованості, слід відзначити докторську дисертацію Н. Баландіної. Розглядаючи чеські прагматичні кліше, дослідниця особливу увагу приділяє побажанням, які, на її думку, «зародилися в магічному аспекті ритуалу, коли прийшло усвідомлення, що слово наділене якщо не силою прямого впливу на світ, то силою сугестії викликати позитивні емоції і таким чином регулювати поведінку людей» [1]. Семантичному аналізу етикетних побажань, вивченню особливостей їх комунікативного втілення в сучасному процесі спілкування присвячено роботи Н. Ранніх [12], К. Вдовіної [3]. Спробою проаналізувати побажання з позицій прагматики, соціолінгвістики, лінгвокультурології, а також виявити зміни, що відбулися у функціонуванні цих специфічних висловів із середини ХІХ ст. й до нашого часу на матеріалі російських драматургічних текстів є кандидатська дисертація М. Уткіної [15]. У рамках прагматичного підходу до мови актуальним стає дослідження національно-культурної специфіки побажань, виявлення розбіжностей у їх семантиці та функціонуванні в різних культурах, для чого все ширше залучається контрастивний аналіз. Останнім часом дедалі частіше з’являються роботи, присвячені опису побажань у зіставному плані. І це не є випадковим
, адже, як відзначають дослідники, тільки зіставний підхід «примушує звернути увагу на питання, які при звичайному внутрішньомовному дослідженні залишаються осторонь» [4, с. 79]. У науковій літературі вже існують спроби зіставного аналізу побажань на матеріалі різних мов: англійської та російської (Н. Мекеко), німецької і російської (Л. Шатілова, Д. Коморова), української та німецької (Н. Головіна
), англійської, Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті українців і лезгинів: лінгвокультурологічний аспект ________________________________________________________________________ 131
української, болгарської і чеської (Л. Павловська) та ін. Однак на матеріалі української та лезгинської мов побажання до цього часу не вивчалися, що й зумовлює актуальність обраної теми. Спеціальне дослідження побажань двох віддаленоспоріднених мов – лезгинської та української – у лінгвокультурологічному аспекті є вкрай необхідним як для теорії, так і для практики міжкультурної комунікації, оскільки, з одного боку, сприятиме розкриттю особливостей відображення мовних картин світу двох народів, з іншого – допоможе уникнути конфліктів у спілкуванні представників різних лінгвокультур. Метою запропонованої статті є зіставний лінгвокультурологічний аналіз побажань в українській і лезгинській мовах, виявлення їх національної
специфіки, спільних і відмінних рис у функціонуванні в різних комунікативних ситуаціях. Під побажаннями розуміємо ввічливі етикетні вислови, які відповідають прийнятим у суспільстві правилам мовленнєвої поведінки й використовуються мовцем в різних життєвих ситуаціях з метою висловити увагу й симпатію до адресата й надію на його благополуччя в майбутньому. Побажання практично в усіх культурах і релігіях належать до найдавніших ритуальних знаків. Їх виникнення сягає тих часів, коли культу слова й думки відводилося особливе місце. На основі стародавньої віри в магічну силу слова сформувалися давні закляття, замовляння, а пізніше й молитви, що по суті являли собою побажання, звернені до вищих сил (духів, демонів, богів
) з вірою в те, що задумане справдиться, призведе до очікуваного результату, позитивно чи негативно вплине на долю людини. Як відзначає І. Огієнко у праці «Дохристиянські вірування українського народу», «слово, належно й своєчасно сказане, має велику й чудодійну силу, – воно лікує, приносить добро («благословення»), або, навпаки, сильно шкодить <…>. На цьому засновані в нас усякі приговори за чаркою, в бесідах, при привітах, поздоровленнях на Святах, – тут віра в те, що слово сповниться. Напр.: Щоб вашим дітям щастя на кожному пальці сиділо, щоб воно вам усім у ваші двері не вміщалося! З віри, що слово конче збувається, спішать сказати «На здоров’я», як хто
чхає» [8, с. 189–190]. У процесі історичного розвитку замовляння і молитви втрачають свій первинний сакральний зміст і набувають нових функцій: висловлення поваги, доброзичливого ставлення чи протилежних почуттів (ненависті, презирства) у спілкуванні з іншими людьми. У першому випадку здійснюється трансформація замовлянь і молитов у побажання добра й тости, у другому – у прокляття. При цьому багато з них все ще звернені до надприродних сил, але фактично адресовані людині й виступають одним із засобів регуляції міжособистісних стосунків [2]. Мистецтво підібрати й висловити у кожній конкретній ситуації спілкування красиве й доречне побажання – невід’ємний компонент мовленнєвого етикету багатьох народів. При цьому слід відзначити, що побажання є одночасно категорією
універсальною і національно специфічною. З одного боку, етикетні вислови будуються згідно з усталеними моделями і принципами ввічливості, що входять до загального простору комунікативної культури – гостинність, толерантність, доброзичливість, повага до співрозмовника та ін., з іншого – вони є національно-
маркованими елементами мовної системи, своєрідними культурними знаками, які Вєтрова Ельвіра ________________________________________________________________________ 132
вказують на особливе бачення речей і характер пізнання дійсності представниками різних етноспільнот. Отже, можна говорити як про спільні, так і відмінні риси побажань в українській і лезгинській мовах. Спільна магічна функція цих етикетних знаків зумовила їх семантичну близькість: значення українських і лезгинських побажальних конструкцій формується навколо таких загальнонаціональних понять, як «добро», «щастя», «удача», «здоров’я», які є пріоритетними в культурі будь-якого народу. Так, і українці, і лезгини батькам бажають щастя, довголіття, виростити здорових і добрих дітей; дітям – здоров’я, щоб вони виросли вдячними людьми й шанували своїх батьків, свій рід; дівчатам – щасливого шлюбу; молодим – дітей, родинного затишку; трудівникам – успіхів, багатого врожаю та ін. У лезгинській мові найпоширенішими є побажання здоров’я, довголіття, щастя, удачі, достатку. Вони, як правило, адресуються не «своєму» (члену родини, близькому родичу), а «чужому» (далекому родичу, односельцю, товаришу, представнику іншої національності): Заз кІанзвайди тек ви сагъвал! (Я бажаю тільки твого здоров’я, щоб ти
був здоровий!); Квез бахтар гурай! (Щастя Вам!); Квез (ваз) яргъал тир уьмуьрар гурай! (Бажаємо Вам (тобі) довгих років життя!); Куь (ви) мурадар кьилиз акъатрай! (Хай здійсняться Ваші (твої) мрії!); Хъсанвилер хьурай! (Хай буде благополуччя!); Куь кІвал берекатлу хьуй! (Хай у Вашому домі буде достаток!); Бахтлу хьуй! (Будьте щасливі!); Зегьметда агалкьунар хьурай! (Успіхів у праці!); КIвалахра агалкьунар хьурай! (Удачі у справах!); Ваз адвилер хьурай! (Радості тобі!); Сагъвал хьуй / Сагъ-саламат хьуй! (Залишайся здоровим! або Усього найкращого (доброго)! – побажання-відповідь при прощанні); Хийирдин хабарар хьуй! (Добрих новин!) та ін. Важливим є те, що лезгини піклуються не лише про фізичне
, але й про духовне здоров’я, що відображено в побажанні: Ваз сагъ чан хьурай! (Щоб душа була здорова!). В Україні, як на сході, так і на заході близькі знайомі з різної нагоди (на релігійне свято, іменини, день народження, при зустрічі) також зичать одне одному добробуту, щастя, здоров’я, довголіття: Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ, діти перед собою! Щоб ти був здоровий, як вода! Щоб ти був багатий, як земля! Дай, Боже, щастя і здоров’я! Пошли Вам Боже всього найкращого, а найпаче доброго здоров’я і довгого віку! Дай Боже Вам ще довгого та гарного віку! Дай, Боже, час добрий! Будьте здорові з тим, що сьогодні! Здорові були та людям милі! Доброго здоров'я, мир вашому дому! Спаси вас, Боже! Пошли тобі, Мати Божа, на все гаразд! На Заході України поширені діалектні форми: Щастя і здоровля! Най Бог боронить (хоронить)! та ін. Отже, як бачимо, в семантиці лезгинських та українських побажань репрезентовані ті самі домінанти, однак спостерігаються суттєві відмінності в їх реалізації у двох мовах, що пов’язано з особливостями культури, національною специфікою стереотипів спілкування українців і лезгинів. Аналіз показує, що побажання в українській і лезгинській мовах мають свою історію й будуються за споконвічними національними моделями. Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті українців і лезгинів: лінгвокультурологічний аспект ________________________________________________________________________ 133
В українській культурній традиції перші побажання сягають ще часів язичництва й пов’язані з вірою давніх українців у силу слова. Як відзначає Митрополит Іларіон, «віра в чудодійну силу слова в наших предків була дуже велика <…>, накликання бажаного словом знаходимо по всіх обрядових наших піснях [8]. Висновок ученого є абсолютно справедливим, адже з давніх часів українські колядки й щедрівки зберегли магічно-побажальну сутність, величальний пафос, коли бажані господарські успіхи, достаток, злагода й сімейне щастя видавалися за дійсність, життєву реальність: Дай же ти, Боже, на двір щастічко, Дай же ти, Боже, в городі
зело, В городі зело, в дому весело. На двір щастічко на худобочку, На худобочку на роговую, На роговую і на всякую <…> [9]. Пізніше побажання виокремилися з календарної обрядовості й стали самостійним жанром народної творчості, перетворившись на словесні мініатюри зичення важливих для селянського середовища благ: багатства, матеріального статку (примноження худоби й домашньої птиці, багатого врожаю), здоров’я, довгого віку, добра, гараздів у господарстві та сім’ї, народження дітей, щастя: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати! Дай, Боже, сто кіп, де був торік один сніп! Жити вам, поживати та добра наживати! Щоб ви і ми щасливі були! Щоб в вас і в нас все було гаразд! Дай, Боже, хлібові урожай, а людям здоров’я! Многая літа! та ін. Лезгинські побажання, як і українські, мають архаїчні традиції. Вони виникли ще в доісламський період і якнайтісніше пов’язані з побутом, звичаями народу, різними сферами його діяльності й життя, світоглядом. Знання і використання цих етикетних одиниць є необхідним для кожного члена дагестанського суспільства, критерієм його освіченості й вихованості. Мешканець дагестанського аулу навряд чи може пройти повз людину, що працює в полі, не побажавши їй вдалої роботи. Побажання добра, удачі є обов’язковими за будь-яких обставин спілкування. Без них у дагестанському джамааті (джамаат – спільнота, колектив, мешканці однієї місцевості) не може обійтися жодна життєва ситуація – виробнича, побутова, обрядова, сімейна тощо. Як відзначає Н. Добрушина, наявність у мові спеціалізованого оптативу (морфологічної категорії дієслова, що виражає бажання мовця) – ареальна риса Кавказу, що зумовлено особливістю місцевих культур: побажання добра входить до повсякденного етикету багатьох кавказьких народів [7]. Давні лезгинські побажання, як і українські, мають вигляд магічних формул, мета яких полягала в досягненні бажаного результату шляхом певного впливу на предмет або явище. Календарно-обрядова поезія лезгинів, органічним компонентом якої були побажання, на початковому етапі свого існуванні мала включно сакральний, заклинальний характер і створювалася у тісному зв’язку із сільськогосподарськими роботами [5]. Тож не дивно, що особливим багатством форм у мовленнєвому етикеті лезгинів відзначаються побажання, пов’язані з Вєтрова Ельвіра ________________________________________________________________________ 134
трудовою діяльністю. У них знайшли відображення надії селян на гарну погоду, вдале орання, багатий врожай. Так, на випадок довгоочікуваного дощу, використовувалися магічні вислови, подібні до українських колядок. Наприклад: Эмир, эмир, эмир марф. Дефей чка тамир марф, Марф къуьлериз, Къуьл кІатІариз, Амин минариз! Кьабул урай гъуцари! що в дослівному перекладі звучить так: Іди, іди, іди, дощ, Всюди хай ллється дощ, Дощ – врожаю (пшениці), Врожай (пшеницю) – в амбари. Амінь воздамо Аллаху! Хай прийме
Аллах! За своєю структурою і змістом це побажання нагадує давню молитву: звернення до природи й Всевишнього, лаконічність магічних формул, повтори окремих слів, використання слова «Амінь!» (що в перекладі з грецької мови означає «істина») в кінці фрази посилювали віру в те, що вимовлене почують вищі сили й попередять засуху. Колись ці формули-побажання були пов’язані з давнім ритуалом викликання дощу. Пізніше вони виокремились із календарної обрядовості, втративши своє магічне значення. З давніх часів народи Дагестану з великою пошаною ставилися до праці, яка вважалася запорукою благополучного життя. Як говорить лезгинське прислів’я: Зегьмет чІугун тавурда аш недач, що в перекладі означає: «Хто не попрацює, той плову не з’їсть» (пор. українське: «Хто не працює, той не їсть»). Тож людині, зайнятій на момент спілкування якоюсь трудовою діяльністю (са гьихьтин ятІани кІвалахдал машгъул касдиз), лезгини завжди адресували побажання, наділені особливим змістом: те, що бажається, обов’язково повинно здійснитися: Салам алейкум! Куь къуватар цІуд сеферда артух хьурай! або Куь къуват цІудра артух хьурай! (Мир Вам! Хай Ваші сили збільшаться вдесятеро!); Куь кІвалахар Аллагьди вичи вилик кутурай! (Хай підуть Ваші справи вдало! – букв. «Хай Аллах сам просуне вперед Ваші справи!»); Квез къуватлу! (Аллах Вам на допомогу! – букв. «Сили Вам»!); Ваз къуват хьуй! (Допоможи Аллах! – букв. «Хай у тебе сила буде!») Куь зегьметди хъсан бегьер гурай! (Хай Ваша праця принесе Вам прибуток!»). Такі побажання є взаємними, тож обов’язково передбачають відповідь: Баркалла! Сагърай! Куь кІвалахарни вилик фирай (Дякую! Бажаю здоров’я, благополуччя! Хай будуть вдалими й Ваші справи!); Аллагьди ваз багъишрай! (Хай нагородить тебе Аллах!); Аллагьди куьн (вун) шадаррай! (Хай обрадує тебе (Вас) Аллах!). У житті горців з давніх часів важливе місце посідали обробка землі, догляд за врожаєм, худобою. Кожен із цих видів трудової діяльності супроводжувався своїми обрядами й побажаннями. Це позначилося і на мовленнєвому етикеті лезгинів, у якому спостерігається диференціація побажань залежно від роду занять селянина. Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті українців і лезгинів: лінгвокультурологічний аспект ________________________________________________________________________ 135
Так, наприклад, землеробу (цан цазвай касдиз), як правило, адресувалися вислови: Ваз къуватлу! Ви цанар къалинбур хьурай, техилар лап бул! (Хай допоможе Вам Аллах! Щоб зорати Вам глибоко й багато! Хай буде рік для Вас багатий!), на що традиційно відповідали: Баркалла! Квез Аллагьди берекат гурай! (Дякую! Хай Аллах дасть достаток і Вам!); женцю (гвен гуьзвайдаз, бичинчидиз мурар) – Къуй техилдикай Квез шаддиз недай ризкьи хьурай! Къуй Квевай ам кІусни хкат тавуна кІватІиз хьурай! (Хай буде врожай для Вас радісною їжею! Щоб зібрали Ви його без втрат!). Відповідь: Аферин! Чухсагъул! Къуй Аллагьдиз ван хьурай ви гафар! Къуй Куь крарни (кІвалахарни) дуьзмиш хьурай! Къуй Аллагьди Квез сагъ-
саламатвал ва рагьим гурай! Къуй Аллагьди Куь берекатарни артухаррай! (Щоб почув Аллах Ваші слова! Хай підуть і Ваші справи благополучно! Хай Аллах дасть Вам здоров’я і добра!). Косарю (векь язавайдаз) бажали: Квез гзаф векь хьурай (Хай буде у Вас сіна багато!); Квез векь ягъун шадвилиз хьурай! (Щоб накосили Ви сіно на щастя!), на що відповідали: Баркалла! Чухсагъул! Куьне язавай векь берекатлуди хьурай! А векь квез куьтягь тежедай кьванди хьурай! (Дякую! Хай трава, яку ви косите, буде Вам у достаток! Хай і Ваше сіно буде невичерпним!). Людині, що займається тваринництвом (чабану, пастуху, табунщику – малар, хипер, хуьзвай касдиз) адресували вислови: Куь нехирар, суьруьяр, рамагар са шумудра артух хьурай! Квез гьабуруз килигдай сагъвал ва сабур хьурай! (Хай збільшаться Ваші стада! Бути Вам біля них добрим і здоровим!). У відповідь звучало: Баркалла! Квез Аллагьди сагъвал ва шадвал гурай! (Хай дасть Аллах Вам здоров’я і радість на все життя!). Чимало побажань-благословінь під час трудової діяльності висловлювали й українці. І це не є випадковим, адже трудова обрядовість на всіх етапах свого існування була одним із важливих елементів їхнього суспільного життя. Людині, зайнятій на момент спілкування якоюсь роботою, українці завжди адресували побажання: Бог на поміч! Боже Вам помагай! Помагайбі вам
на усе добре! Щоб легко почалося та вдало скінчилося! Нехай день святиться! Разом з Божим розказом! Дай, Боже, час i пору добру! Щоб у вас руки не болiли! Дай, Боже, щоб робилося, не псувалося! Дай, Боже, на прожиток!, на що, як правило, відповідали: Спасибі! Нехай і Вам Бог помага! В українській культурній традиції вибір побажань також залежав від конкретної ситуації. Так, людям, які молотили зерно, традиційно бажали: Щоб Ви носили і не переносили!, женцям – Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, і дай, Боже, щасливо повернутися; Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько! Дай, Боже, час добрий і
пору в доброму здоров’ї пожать та й на той рік дождать! та ін. Значну кількість традиційних побажань в українській і в лезгинській мові становлять вислови релігійного характеру. Вони беруть свій початок із глибини століть, коли прихильністю та допомогою Всевишнього прагнули заручитися, розпочинаючи чи завершуючи якусь важливу справу. На українських
побажаннях позначився вплив християнського світогляду. Більшість із них містять звернення до Бога, Богородиці, святих, чим часто нагадують церковну молитву. Джерелом багатьох таких побажань в українській мові стали православні форми благословінь (вислови схвалення й побажання добра). У Біблії зазначається, що коли Ісус Вєтрова Ельвіра ________________________________________________________________________ 136
Христос посилав своїх учнів проповідувати слово Боже, він говорив їм: «А входячи до оселі, привітайте її, кажучи “Мир дому сему”; і якщо дім буде гідний, то мир ваш прийде на нього, якщо ж не буде гідний, то мир ваш до вас повернеться». Найдавнішим і найпоширенішим побажанням в українській мові упродовж багатьох століть залишається вислів «Дай Боже…», який можна вважати первинною формою для пізніших релігійних побажань. Як вважають дослідники, вперше він фіксується вже в Остромировому Євангелії (1056 – 1057 рр.): «Многа же лета даруи Бог стяжавшуму еуангелие се на утешение многам душам крестияньскам; даи ему Господь Бог благословение святых евангелист Иоана, Матфеа, Лукы, Марка и святых праотец Авраама и Исаака и Иякова самому ему и подружию ею Феофане и чадом ею и подружиемь чад ею». У наступні століття побажання з компонентом «Дай Боже!» широко вживані в різноманітних жанрах давньоруської книжності (в літописах, оригінальних і перекладних творах). Наприклад: «Даи Бог здравия и спасения и отпущения грехов творящему благое» [11, с. 32–33]. Із плином часу магічна функція етикетних побажань з компонентом «Бог» поступово втрачається, натомість актуалізується етикетне значення – ввічливе ставлення до адресата, хоча залишки первинного змісту ще відчутні. Такими етикетними формами часто послуговувалися в ХІХ ст. представники української інтелігенції, зокрема письменники: Дай Бог, щоб і у нас, і у Вас все направлялось до доброго! (І. Франко); Дай Боже! (І. Нечуй-Левицький, В. Стефаник, О. Кобилянська); Дай Боже Вам здоров’я та долю щасную! Щасти, Боже! (М. Коцюбинський); Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите! Нехай вас Мати Божа благословить! Нехай тебе Мати Божа заступає та всім добром надарить! Нехай тобі Господь на все добре помагає! (Т. Шевченко); Нехай вас Мати Божа благословить! Нехай тебе Мати Божа заступає та всім добром надарить! (Ю. Федькович); Ну, дай Вам, Господи, тільки здоров’я! Подай Вам, Господи, здоров’я, довголіття і чого тільки побажаєте! Продовж Вам, Боже, вік довгий
Україні бідній на користь, а нам, прихильникам Вашим, на радість! Ховай Вас, Боже, на користь родині і нам на втіху! Ховай же Вас, Боже, своєю ласкою і щасти у всьому! (М. Старицький); Щасти, Боже, на добре! Щасти Вам, Боже, в усьому! (П. Мирний); Щасти Вам, Боже, на кожній дорозі! (Леся Українка) та ін. Доволі часто вони використовуються і в мовленнєвому етикеті сучасних українців. На лезгинських побажаннях у свою чергу позначилася ісламська ідеологія. Уміння добирати й доречно використовувати побажання у щоденному спілкуванні є обов’язковим для кожного мусульманина. Це прописано у священних книгах Ісламу. Так, у збірниках хадисів аль-Бухарі й Мусліма написано: «Не увірує ніхто з вас по-справжньому до того часу, доки
не стане бажати брату своєму того ж, чого бажає собі самому». Тож не дивно, що значну частину побажань у лезгинській мові становлять вислови, пов’язані з ім’ям Аллаха, яке називається безпосередньо або простежується текстуально чи опосередковано, за внутрішнім змістом вислову. Найчастіше вживаним, найнеобхіднішим для народів Дагестану є побажання перед Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті українців і лезгинів: лінгвокультурологічний аспект ________________________________________________________________________ 137
їжею: перед тим, як доторкнутися до неї, вони говорять: Бисмиллахи рахмани рахим! (В ім’я Аллаха Милостивого й Милосердного!). Ім’я Аллаха часто згадується і в інших побажаннях. Як правило, вони починаються зі слів: хай врятує Аллах – Аллагьди писвал дагурай! (букв. «Хай не дасть Вам Аллах поганого!»); Хай Вам Аллах дасть… – Аллагьди ваз гурай…; Хай не допустить Аллах… – Аллагьди писвал гунтавурай! і т. ін. Наприклад: Ваз Аллагьди хъсанвилер гурай! (Хай Аллах дасть тобі все добре!) або Аллагьди ваз чІехи бахтар гурай! (Хай Аллах дасть тобі щастя!). Ім’я Аллаха часто використовується у формулах побажань під час привітань і прощань, адресованих людям, зайнятим на момент спілкування якоюсь роботою, молодим та їх батькам під час весілля, з нагоди більш чи менш суттєвої покупки, народження дитини, одужання, повернення додому після тривалої розлуки та ін.: Аллагьди вичи гудай
ксарикай хьурай! (Хай буду із тих, кого Аллах вважає святим); Аллагьди вичиз язух атурай! (Хай Аллах сам пожаліє їх!); Ваз Аллагьди регьим авурай! (Хай Аллах помилує тебе!); Куь рикІиз Аллагьди сабур гурай! (Хай Аллах заспокоїть Ваші серця!); Аллагьди чи гунагьрилай гъил къачурай! (Хай Аллах пробачить нас за наші гріхи!); Аллагьди агакьаррай! (Хай виконає це Аллах! – букв.: «Хай донесе це Аллах!»); Аллагь валай [адалай, вичелай, квелай] рази хьуй [хьурай]! Эгер ам иниз акъатайта, ...куьнени ам гъавурда тур... (Хай Аллах буде задоволений тобою [ним, Вами]! Якщо Ви його побачите, поясніть йому…); Аллагьди куьмек хьурай! (Хай Аллах допомагає! – рос. «Бог в помощь!»). Часте згадування ім’я Аллаха в лезгинських побажаннях не лише рельєфно підкреслювало ідейну приналежність мовця до Ісламу, але й вважалося демонстрацією глибокої поваги до співбесідників-одновірців. Така мовленнєва поведінка є доречною і сьогодні незалежно від ситуації спілкування. Неважко помітити, що українські й лезгинські релігійні побажання – це колишні форми спілкування з Богом чи Аллахом, перенесені з часом з обрядів жертвоприношення до повсякденного етикету. Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті обох народів активно використовуються і сьогодні. Однак у процесі історичного розвитку вони втратили свій первинний магічний зміст і набули нових функцій, заклавши основи етикетної поведінки – висловлення симпатії, дружнього єднання у спілкуванні з
іншими людьми, демонстрація доброзичливого ставлення до співбесідника, регулювання міжособистісних стосунків. Однак, незважаючи на стійкість лексичного складу і стереотипність, побажання не можна вважати позбавленими змісту формальностями, які лише прикрашають мовлення. Аналіз показує, що це самостійні культурно-історичні цінності, тісно пов’язані зі звичним укладом життя народу, його психічним складом, побутом, духовним обличчям, найважливіші засоби регуляції поведінки, без яких не може обійтися жодна людина, жодне суспільство. Вєтрова Ельвіра ________________________________________________________________________ 138
Список літератури 1. Баландіна Н. Ф. Функціонально-прагматичний і лінгвоментальний аналіз чеських прагматичних кліше: Автореф. дис. …докт-ра філол. наук : 10.02.03. – К., 2003. – 38 с. 2. Бгажноков Б. Х. Адигський етикет. – Нальчик : «Эльбрус», 1978. – 161 с. 3. Вдовина К. В. Поздравление и пожелание в речевом этикете: концептуальный и коммуникативный анализ: Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. – М., 2007. – 24 с. 4. Гак В. Г. Сопоставительная прагматика // Филологические науки. – 1992. – № 3. – С. 78–90. 5. Ганиева А. М. Очерки устно-поэтического творчества лезгин. – М. : Наука
, 2004. – 239 с. 6. Головіна Н. Б. Фразеологізми зі значенням побажання в німецькій та українській мовах (лінгвокультурологічний аспект): Автореф. дис. …канд. філол. наук : 10.02.17. – Київ, 2007. – 20 с. 7. Добрушина Н. Р. Семантическая зона оптатива в нахско-дагестанских язиках // Вопросы языкознания. – 2009.– № 5. – 48–75. 8. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. – К. : АТ «Обереги», 1994. – 424 с. 9. Колядки і щедрівки / Зібр. В. Гнатюк. – Т. 2 // Етнографічний збірник. – Львів, 1914. – С. 287. 10. Мекеко Н. М. Сопоставительный анализ функционирования единиц речевого этикета тематической группы «Пожелание» в английском и русском языках: Дисс. …канд. філол. наук: 10.02.20. – Москва, 2001. – 207 с
. 11. Плешакова В. В. Традиционные формы русской речи как национальное достояние // Русский язык: прошлое и настоящее: Тезисы докладов международной научно-практической конференции 22 – 25 мая 2000 года / РГПУ им. С. А. Есенина. – Рязань, 2000. – 60 с. 12. Ранних Н. А. Речевой акт пожелания и способы его выражения в русском языке: Автореф. дисс. …канд. філол. наук: 10.02.01. – Москва, 1994. – 20 с. 13. Сумцов Н. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1897. – Т. 9. – С. 175–190. 14. Телия В. Н. Русская
фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. – М., 1996. –288 с. 15. Уткина М. В. Семантика и функционирование единиц речевого этикета тематической группы «пожелание»: на материале русской драматургии: Дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01. – Санкт-
Петербург, 2002. – 234 с. Ветрова Эльвира. Традиционные пожелания в языковом этикете украинцев и лезгинов: лингвокультурологический аспект / Эльвира Ветрова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 129–139. В статье осуществлен сопоставительный анализ традиционных украинских и лезгинских пожеланий. Отмечено, что пожелания в обоих языках принадлежат к древнейшим ритуальным знакам, которые в процессе исторического развития утратили первоначальное магическое содержание, трансформировавшись в средства выражения вежливости. Доказано, что
в семантике украинских и лезгинских пожеланий существуют общие доминанты, однако наблюдаются существенные различия в их реализации, что обусловлено особенностями культуры, национальной спецификой языкового этикета украинцев и лезгинов. Ключевые слова: языковой этикет, нормы языкового поведения, пожелания, заговоры, ритуальные высказывания, магическая функция. Vetrova Elvira. Traditional Wishes in the Speech Etiquette of Ukrainians and Lezghyns: Lingvocultural Aspect / Elvira Vetrova // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 129–139. The comparable analysis of the traditional Ukrainian and Lezghyns wishes is conducted in the article. It is marked that wishes in both languages belong to the most ancient sacral signs which in the process of historical development lost primary magic context and transformed in facilities of expression of politeness. Традиційні побажання в мовленнєвому етикеті українців і лезгинів: лінгвокультурологічний аспект ________________________________________________________________________ 139
It is proved that there are general dominants in semantics of Lezghyns and Ukrainian wishes, however there are substantial distinctions in their realization from the features of culture, national specific of vocal etiquette of Ukrainian and Lezghyns. Key words: norm of speech behaviour, wishes, plots, sacral utterances, magic function. Стаття надійшла до редакції 15 травня 2012 року 140
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 140–144. УДК 811.161.2’342.3 АФОРИСТИЧНА ЕВФОНІЯ ЯК ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЕСТЕТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Гайсенюк Ольга Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, Україна У статті розглянуто вияв засобів милозвучності української мови на матеріалі фразеологізмів, народних прислів’їв та приказок, здійснено аналіз евфонічності крилатих висловів сучасного письменника. Ключові слова: евфонія, милозвучність, естетичність, фразеологізми, афоризми. Будь-якій мові властива певна естетика, покликана впливати на сприйняття, розчулювати, пробуджувати й змінювати душевний стан. Мовлення можна ототожнювати з різновидом мистецтва, коли під час складного творчого процесу відбувається пошук найвдаліших відповідників. Гармонійно поєднані між собою вони витворюють явище милозвучності, що і є, на нашу думку, виразником мовної естетичності. Евфонія тісно пов’язана зі значеннєвим наповненням та емоційним забарвленням одиниць мови. Тут особливого значення слід надати фразеологізмам, в яких також здійснюють свій вияв засоби милозвучності, що наче закладають глибинний зміст у відповідне фонетичне оформлення. Часто фразеологічні звороти створюють у мовленні певний ритм, а отже самі стають чинником милозвучності. Мета статті – підтвердити
естетичність української мови шляхом спостереження над виявом засобів милозвучності у фразеологізмах. Об’єкт – поняття евфонії як чинник, що сприяє витворенню мовленнєвої естетики. Предмет – дія засобів милозвучності у фразеологічних одиницях, афоризмах, крилатих висловах. Актуальність розвідки полягає в тому, щоб привернути увагу мовознавців, збирачів та дослідників фольклору, всіх зацікавлених у проблемах лінгвістики
до милозвучності української мови, засоби якої здійснюють свій вияв у текстах різних жанрів, а серед них і у висловлюваннях фразеологізованого типу. Щоб зафіксувати, які саме засоби милозвучності діють у фразеологічних одиницях, ретельно розгляньмо їх звуковий вияв. Тут варто простежити основні властивості поєднання звуків, що становить собою необхідне символічне тло. До того ж за критерієм естетичності мови характеризуємо саме зовнішню акустичну оболонку слова, з огляду на яку сприймаємо мовлення як евфонічно привабливе чи какофонічно відчужене. Гайсенюк Ольга ________________________________________________________________________ 141
Задля забезпечення евфонічного впливу на слухача в українській мові існує система засобів, за допомогою яких виголошена думка не лише інформує, а й приносить естетичну насолоду. Прислів’я та приказки як жанр усної народної творчості становлять собою невичерпне джерело для наукового вивчення цього явища: зародившись у свідомості мовців ще на ранніх етапах існування мови, вони засвідчують історично усталену тенденцію української мови до естетичного звучання усіх її елементів. Милозвучність або евфонія – це явище гармонійного поєднання звуків у мовленні. Згідно з концепцією Івана Огієнка, основою милозвучності української мови є рівновага між кількістю голосних та приголосних звуків у мовленнєвому потоці, тобто уникнення
їхнього збігу на межі слів та складів [3, с. 229]. Більшість засобів милозвучності ґрунтуються на здатності мовних елементів варіювати (гнучкість мови): йдеться про чергування звуків, асиміляцію, спрощення (задля полегшення вимови), використання паралельних морфологічних форм, а також прислівників, прийменників, сполучників, часток. Найуживанішим засобом милозвучності у фразеологізмах є чергування прийменників у – в, що відбувається
за умови відповідного фонетичного оформлення кінцівки попереднього й початку наступного слів: бити в литаври – битися як птах у клітці, відходити в тінь – як бджіл у вулику, канути в лету – канути у вічність. Досить поширене в українській мові чергування прийменників з – із – зі: вибитися з сил – вибиватися із злиднів – вибитися зі сну, сходити з очей – вийти із борозни – зійти зі сцени [1, с. 34–768]. Цей засіб, зорієнтований на витворення абсолютно синонімічних форм, що різняться наявністю початкового чи прикінцевого голосного звука в одній з них, забезпечує гнучкість української мови. Система мовних елементів пропонує добір та комбінування найгармонійніших за звучанням форм, які залежно від фонетичного оточення
виконують роль не тільки змістового наповнення, а й естетичного увиразнення думки. Подібно чергуються у мові прислівники (знов – знову, потім – потому), інші прийменники (над – наді, під – піді, між – межи), сполучники (і – й, ні – ані), частки (от – ото, ні – ані, ж – же, б – би, лиш – лише). Паралельні форми утворюють деякі окремі компоненти з приставними приголосними й голосними чи без них: з уст в уста – з вуст у вуста; Без диму й огню нема – Нема диму без вогню; Стара любов не ржавіє, ані не кам’яніє – вкритися іржею [1, 75; 6, с. 58]. У фразеологізмах ужито короткі та повні форми прикметників, займенників: на повен зріст; на колір і смак товариш не всяк; Март невірен: то сміється, то плаче; Сюди ник, туди ник, та й день невелик; Красная мова находить добрії слова [5, с. 76; 6, с. 294]. Також простежуємо використання в афоризмах усічених дієслівних форм: Капля по каплі і камінь довбає – Капля води і камінь довба; Крапля за краплею як паде, то і в камені діра буде; Добрий собака на вітер не гавка [5, с. 54; 2, с. 95]. Таке стягнення складів належно ритмізує мовлення, надаючи мелодійності шляхом поділу тексту на тактові відрізки, оздоблення поетичними фігурами, зокрема алітерацією й асонансом: Куди водиця тече, там
травиця росте; Сонце гріє, сонце Афористична евфонія як підтвердження естетичності української мови ________________________________________________________________________ 142
сяє, вся природа воскрешає; Квітне трава – косити пора; Прийде літо, то є розмаїто, прийде зима, то хліба нема, чоботи ледащо і робити нема що [5, с. 62–85]. До засобів милозвучності української мови зараховуємо явище повноголосся, відсутнє у південно- й західнослов’янських мовах: Листопад
зимі ворота одчиняє; Підійми всяк колосок – з колосків росте мішок; Велике дерево найборше вітер зломить [5, с. 45, 98, 123]. Важливість значення цього засобу очевидна, адже врегульовано розподіл між голосними та приголосними. Подовжені приголосні сприяють плавному мовленню, іноді надаючи йому відтінку пісенності: Аж гілля гнеться; І межи хоптою росте
красне зілля; Хоч з обличчя води напийся [2, с. 129; 5, с. 101, 114; 7, с. 30]. Особливим засобом евфонії української мови є кличний відмінок, використання форм якого збільшує кількість відкритих складів, підсилює інтонаційне виокремлення адресата звертання, активізуючи його увагу, що не типове для форм називного відмінка у такій комунікативній ситуації: Біліє колос, подавай, косо, голос; Роздайсь, море, тріска пливе [5, с. 57, 96]; функцію милозвучності виконують і фразеологізовані вигуки на зразок: матінко моя! Боже праведний! ой леле! Зменшено-пестливі форми забарвлюють мовлення позитивною конотацією, надають йому ласкавої емоційної тональності, унаслідок чого висловлювання теж стає приємним на слух: Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буханець та й ситий чоловік; Садок літом, як кожух зимою; Краще на гілочці, аніж у кліточці [2, с. 59; 5, с. 81]. Сприйняття цих прислів’їв безперечно було б інакшим, якби замінити демінутиви звичайними відповідниками. Мелодійно звучить і діалектна фразеологія, навіть якщо не завжди дотримані певні літературні норми: Сонечко блисне, сорочечка висхне;
Щоб на той год діждати сону топтати; Хто по кладці мудро ступає, той ся в болоті не купає [5, с. 53; 6, с. 325]. Для остаточного переконання в афористичній милозвучності української мови проаналізуймо кілька крилатих висловів, узятих з тетралогії Романа Іваничука «Вогненні стовпи»: Поразка переможеного – то ще не звитяга переможця; Найсильніша зброя – відвага; Є в людині сила дужча за найтяжче горе; Крізь неозорі обшири світу для кожної людини в цім світі прокладена своя стежка любові; Писанка – не просто розмальоване яйце, а ворожба, чаклування над зародком життя [4, с. 22–365]. Як бачимо, для українського мовлення природним є почергове розташування голосних та приголосних звуків, тому в цитатах можливий збіг не більше двох приголосних, а збіг голосних, так зване зіяння, зафіксоване на межі морфем лише у слові неозорий. В аналізованих рядках немає надокучливої повторюваності однотипних звуків, бо евфонічним є насамперед урізноманітнене мовлення. Типовою рисою звуків української мови вважаємо чіткість вимови, тобто збереження акустичних показників, їхню опірність щодо
впливу сусідніх звуків. Певний виняток тут становлять ненаголошені [е], [и], [о], а також глухі приголосні. Милозвучним надбанням української мови є перевага у мовленні дзвінких та сонорних. Так, значно підсилює вокалічність мовлення одзвінчення глухих Гайсенюк Ольга ________________________________________________________________________ 143
приголосних унаслідок процесу асиміляції, а також наближення звучання приголосного звука [в] до схожого на голосний [ў] за певних умов. Як бачимо, засоби милозвучності, властиві українській мові, послідовно діють чи не у всіх зразках усного й писемного мовлення, не становлять винятку й образні конструкції. Це засвідчує зародження тенденції до гармонійного поєднання звуків з метою естетичного впливу ще на ранніх етапах існування мови, оскільки досить давньою є поява усної народної афористичної творчості. Гармонійне комбінування кожного наступного звука мовленнєвого потоку з попереднім запобігає дисонансу та забезпечує мовну потребу до естетичного звучання. Отже, милозвучність української мови зумовлена історично, тяжіння до евфонії продовжується
і в сучасному періоді. Милозвучність становить собою широке поле для наукових досліджень на матеріалі текстів різного синтаксичного оформлення та стилістичного забарвлення, дібраних без урахування часового та регіонального критерію. Список літератури 1. Білоноженко В. М. Словник фразеологізмів української мови / В. М. Білоноженко. – К. : Наук. думка, 2008. – 1104 с. 2. Знайшов – не скач, згубив – не плач: Українські прислів’я, приказки, усталені вислови / Упоряд. К. Л. Яніцька. – К. : Довіра, 2002. – 200 с. 3. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) Рідна мова / Упоряд., авт. Передмови та коментарів М. С. Тимошик. – К. : Наша культура і наука, 2010. – 436 с. (Бібліотечна серія Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнка) «Заплітне вороття». Серія 2. «Зарубіжні першодруки». Том 8). 4. Іваничук Р. І. Вогненні стовпи: Тетралогія. – Харків : Фоліо, 2009. – 507 с. – (Історія України в романах). 5. Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини / АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та
етнографії ім. М. Т. Рильського; Упоряд. М. М. Пазяк; Відп. ред. С. В. Мишанич. – К. : Наук. думка, 1989. – 480 с. – (Українська народна творчість). 6. Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру / Упоряд. М. М. Пазяк К. : Наук. думка, 1990. – 582 с. – (Українська народна творчість). 7. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224. Гайсенюк Ольга. Афористическая эвфония как подтверждение эстетики украинского языка / Ольга Гайсенюк // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 140–144. В статье рассмотрены проявление средств благозвучия украинского языка на материале фразеологизмов, народных пословиц и поговорок, осуществлен анализ эвфоничности крылатых выражений современного писателя. Ключевые слова
: эвфония, благозвучие, эстетичность, фразеологизмы, афоризмы. Gaiseniuk Olga. Aphoristical Euphony as an Acknowledgement of Aesthetics of the Ukrainian Language / Olga Gaiseniuk // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 140–144. Афористична евфонія як підтвердження естетичності української мови ________________________________________________________________________ 144
The article deals with the means of euphony of Ukrainian language based on the phraseologisms, folk proverbs, and the analysis of euphony of idioms іs carried out. Key words: euphony, aesthetics, idioms, aphorisms. Стаття надійшла до редакції 22 липня 2012 року 145
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 145–149. УДК 811.161. КРИЛАТІ ВИСЛОВИ У ДВОМОВНІЙ РЕКЛАМІ ЯК ЗАСІБ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ СПОЖИВАЧА Зірка Віра Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Дніпропетровськ, Україна У статті простежено особливості функціонування англійських і українських крилатих висловів у рекламі двох мов, розглянуто способи їх перекладу. Ключові слова: фразеологія, крилаті вислови, функціонування, реклама. У сучасному суспільстві реклама посідає одне з головних місць серед засобів розповсюдження інформації про нові товари й послуги. Рекламодавці для того, щоб створити успішні рекламні тексти, вдаються до різноманітних креативних прийомів, активно включаючи при цьому емоційно забарвлену лексику, мовну гру, усілякі атрактивні елементи. Одним із таких стилістичних засобів забарвленості мови є крилаті вислови, які відзначаються великою образністю й асоціаціями. Ці влучні слова й вислови в тексті реклами повинні «бити в ціль», їхня мета – вплив на адресата з позитивним кінцевим (належним для адресанта) результатом. Відомо, що до фразеологічних одиниць, окрім прислів’їв і приказок, відносять ще й крилаті слова і вислови – стійкі
образні мовні одиниці, засвоєні з фольклорних, літературних, наукових джерел, вислови видатних людей, історичних діячів, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні. Оскільки вони відомі майже всім, то власне цим і привертають до себе увагу. «Правильне» крилате слово чи вислів асоціюються з товаром чи послугою, що рекламується, відповідно, товар
легко запам’ятовується. Дослідження крилатих висловів в англомовних і вітчизняних текстах ЗМІ, зокрема рекламних, є досить важливим завданням для студентів, які вивчають університетський курс «Лексика реклами». З позицій впливу маніпулятивної лексики на споживача студентам, майбутнім перекладачам, пропонується проаналізувати теоретичний матеріал із досліджень лексикології, фразеології, реклами провідних зарубіжних і українських вчених-
лінгвістів, таких як: Вентцель Т. В., Виноградов В. В., Жайворонок В. В., Кунін О. В., Маслова В. А., Прадід Ю. Ф., Реформатський О. О., Ромат Є. В., Селіванова О. О., Швейцар О. Д. та ін. Засоби масової інформації, що виступають об’єктом дослідження на заняттях із лексики реклами, є досить неоднозначним
поняттям, яке динамічно рухається в ногу з часом. Крилаті вислови, які студенти-перекладачі спостерігають, як самостійні одиниці мови не мають ще свого чіткого місця в її системі. Зірка Віра ________________________________________________________________________ 146
Загальновідомо, що одним із найбільш ефективних засобів донесення інформації до аудиторії є реклама, яка ще й сприяє збуту товару, оскільки привертає до себе увагу. Існує велика кількість видів і класифікацій реклами за різними критеріями, як-от: за типом її спонсора, цільової аудиторії, за сконцентрованістю, за розмірами охоплюваної території, залежно від предмета реклами, від поставленої стратегічної цілі, за життєвим циклом, за способом і характером впливу і, крім того, залежно від засобів передачі рекламного повідомлення [6]. Стосовно дослідження англійської фразеології виявилося, що поняття крилатих слів як окремого стилістичного засобу емоційно-експресивного забарвлення мови висвітлено неоднозначно й розкрито недостатньо. Тому різні вчені
відносять їх до різних категорій системи мови й розглядають як різні стилістичні прийоми, що розпізнаються в текстах за різними мовними ознаками. Усе більше лінгвістів і фахівців із реклами в наш час займаються проблемою дослідження функціонування крилатих слів і висловів у повсякденному житті та в мас-медіа. Установлено, що є декілька джерел виникнення крилатих висловів та їх типів. З основними із них студенти повинні ознайомитися, зокрема потрібно виділити серед них такі, автори яких відомі й невідомі, та з’ясувати, що стало новою інформацією – різні цитати, приказки, прислів’я та ідіоми, які роблять мову більш експресивною, емоційною і широко використовуються в усній і
писемній формах. При перекладі або створенні рекламного повідомлення ми щоразу звертаємо увагу студентів на необхідність врахування і психології, і культури, і менталітету країни, а також її традицій, звичаїв, вірувань, міфів, обрядів, легенд – усього, що є важливим у формуванні культури та ментальності людей. Нами з’ясовано, що є такі приказки та прислів’я в цих мовах, які мають один і той же зміст. Найцікавішим, на нашу думку, є аналіз крилатих слів і висловів у англомовних текстах ЗМІ стосовно функції, яку вони виконують у мас-медіа. У процесі виконання цього завдання ми рекомендуємо студентам виділяти дві основні функції: 1) досягнення експресивності; 2) привернення уваги. У
першому випадку студентами було виявлено, що експресивності тексту можуть надавати будь-які крилаті слова та вислови, проте найбільш влучними є такі стилістичні одиниці, у яких є абстрактні іменники, що підсилюють експресивність тексту будь-якого стилю. У другому випадку крилаті слова та вислови з функцією привернення уваги потенційних споживачів або клієнтів-
користувачів послугами (медичними, косметологічними та ін.) найчастіше використовуються в рекламних текстах [6]. Функціонування крилатих висловів у рекламі доводить, що однією з «наболілих» проблем сучасного суспільства є стан здоров’я людини. Це підтверджує крилатий вислів: «Attention to health is life's greatest hindrance» – «Уважне ставлення до здоров’я – це найбільша перепона на нашому життєвому шляху», автором якого є
давньогрецький мислитель Платон. Студенти цей вислів віднесли до невдалих прикладів реклами медичної клініки, адже в ньому, хоч і вжито слово «health», яке асоціюється з медициною, рекламується не увага до здоров’я, а, навпаки, – її відсутність. Крилаті вислови у двомовній рекламі як засіб привернення уваги споживача ________________________________________________________________________ 147
Серед креативних і найбільш вдалих рекламних слоганів студентами зафіксовано такий вислів: «Beauty is power; a smile is its sword» – «Краса – це сила, а посмішка її меч». Цей слоган може бути доречним для реклами стоматологічної клінікиоскільки в ньому є слова з експресивним забарвленням: «beauty» та «smile», які асоціюються зі здоровою посмішкою, красою та водночас наводять на думку, що в рекламованій клініці можливо все це отримати. Зазначений крилатий вислів відноситься до категорії тих, автори яких відомі – англійський романіст Чарльз Рід. На заняттях під час перевірки домашніх завдань студенти зауважують, що багато крилатих висловів трапляється в рекламних текстах
стосовно продуктів харчування. Наприклад: «There is no sincerer love than the love of food» – «Немає щирішої любові, ніж любов до їжі». Цей вислів належить англійському драматургу Джорджу Бернарду Шоу і мимохідь викликає посмішку, адже в ньому є іронія «sincere love», «love to food», через це він добре запам’ятовується і навіть може сприйматися як іронічний жарт. Крилаті вислови функціонують і в рекламі моди, одягу, престижного життя, оскільки в сучасному суспільстві зовнішній вигляд відіграє одну з ключових ролей і є показником статусу й престижу людини. Крилатий вислів «Fashion is something that goes in one year and out the other» – «Мода – це те, що переходить із року в рік» належить до категорії таких, автори яких невідомі. У ньому є слово «fashion», що й викликає асоціацію
не тільки з одягом, а саме з модним одягом. Тому, на нашу думку й на думку студентів, такий стилістичний засіб може вважатися досить вдалим компонентом у рекламуванні одягу (крамниці) або компанії, яка займається його виготовленням. Ще один цікавий приклад, зафіксований студентами, – це реклама взуття, що супроводжується приказкою : «The shoemaker makes a good shoe because he makes nothing else» – «Чоботар робить хороші черевики тому, що, крім них, він нічого не робить». Цей приклад реклами можна вважати вдалим для компанії, що спеціалізується лише на виготовленні взуття. Доцільним, як на наш погляд, може бути і «гендерний» приклад функціонування висловів. Знайомо всім, що доповненням до гардеробу одягу та взуття є косметика, яка націлена
, насамперед, на жіночу частину населення, а жінки, як відомо, бувають вибагливими. Саме тому творення реклами косметики вимагає неабиякої уваги, креативу та таланту. Ось приклад реклами, яка, безумовно, приверне увагу жінки: «Smile – it's the second best thing you can do with your lips» – «Посміхнись – посмішка це друга найкраща річ, яку ти можеш робити губами». Тут рекламується губна помада, хоч у цьому вислові немає жодного слова, яке асоціюється з косметикою, воно мається на увазі. Йдеться про те, що друга річ, яку можна робити губами – це посмішка, а перша – «носити» помаду компанії, яка рекламується. На лекціях із зазначеного курсу ми щоразу підкреслюємо, що сьогодні найбільшою рекламою, яку можна зустріти будь-де, – є
реклама новітніх, сучасних технологій, які розвиваються зі швидкістю світла. Підтвердженням цього є наведені студентами приклади крилатих висловів: «Video games make me do bad things» – «Відеоігри змушують мене робити погані речі»; «In a few minutes a computer can make a mistake so great that it would have taken many men many months to equal it» – Зірка Віра ________________________________________________________________________ 148
«За декілька хвилин комп’ютер може зробити таку помилку, для якої людині знадобиться багато місяців, щоб її зробити». Автори цих крилатих слів невідомі, їх не можна назвати вдалим стилістичним засобом реклами комп’ютерів, відеоігор, проте в них містяться слова, що асоціюються з цими розробками новітніх технологій: у першому – «video games», а у другому – «computer». Це й привертає увагу потенційних споживачів, що і є основним завданням рекламного тексту. Ця реклама, на жаль або на щастя, не може вмовити купити щось чи скористатися якоюсь послугою. На заліковому занятті студентам рекомендовано творчо підходити до створення рекламного повідомлення з наведенням крилатих слів і висловів. Обов’язково має бути коментар до цікавих прикладів. Наприклад: «Try to learn something about everything and everything about something» – «Намагайся вивчити щось про все і все про щось»; «Knowledge speaks, but wisdom listens» – «Знання говорять, але мудрість слухає»; «Education is a progressive discovery of our own ignorance» – «Освіта – це прогресивне виявлення нашої власної безграмотності». Наведені приклади належать до категорії таких, автори яких відомі: автор першого – англійський зоолог Томас Генрі Хакслі, другого – американський гітарист, співак і композитор Джимі Хендрікс, а третього – відомий американський письменник і філософ Уїл Дюрант. «You can buy education, but wisdom is a gift from God» - «Ви можете купити освіту, але мудрість – це дар від Господа»; «Education is not received. It is achieved» – «Освіту не можна одержати, її можна лише досягти». Автори цих крилатих висловів належать до категорії невідомих. Слова, які
стосуються освіти: «learn», «education», «wisdom», викликають асоціацію з процесом навчання, однак, на нашу думку, такий рекламний хід зовсім не націлений на рекламу тих чи тих навчальних закладів. Це просто приклади соціальної реклами, мета якої «підсилити бажання навчатися». Серед запропонованих лінгвістами способів перекладу крилатих слів та висловів, ми відзначаємо такі: переклад за допомогою еквіваленту, синонімів, аналогу, еквіваленту й переклад за допомогою калькування та опису. У процесі аналізу перекладу крилатих слів і висловів у рекламі, студенти користувалися всіма вищезазначеними способами. Результат перевірки наведених студентами перекладів доводить, що найбільша кількість англомовних крилатих слів і висловів було перекладено на рідну мову за допомогою еквіваленту. Другим
за продуктивністю є спосіб перекладу за допомогою синонімів. Переклад за допомогою аналогу – на третьому місці. Таким чином, завдання університетського курсу стосовно аналізу крилатих слів і висловів та їхнього перекладу в рекламних текстах з англійської мови на українську є складним, проте важливим чинником у процесі навчання перекладу. Виявлено креативність у процесі підбору влучних англомовних крилатих висловів та їхніх українських варіантів. Це питання, а також спостереження за компонентами мовної гри в рекламному тексті, завжди викликає зацікавленість у студентів, а, отже, потребує подальшого вивчення. Крилаті вислови у двомовній рекламі як засіб привернення уваги споживача ________________________________________________________________________ 149
Список літератури 1. Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). / В. С. Виноградов. – М. : Изд-во института общего среднего образования РАО, 2001. – 224 с. 2. Добросклонская Т. Г. Вопросы изучения медиатекстов: Опыт исследования современной английской медиаречи. / Т. Г. Добросклонская. - Изд. 2 – е – М. : КРАСАНД, 2010. – 288 с. 3. Жайворонок В. В. Символіка
народного та авторського (крилатого) слова й виразу // Мовознавствою – 2005. – № 3 – 4, С. 138–147. 4. Жароид Ю. А., Рудь И. О. Особенности перевода фразеологических единиц. Режим доступа: http://www.rusnauka.com/8_NND_2010 5. Земская Е. А. Цитация и виды ее трансформации в заголовках современных газет // Поэтика. Стилистика. Язык и культура (памяти Татьяны Григорьевны Винокур). – М. : Наука, 1996. – 348 c. 6. Зирка В. В. Манипулятивные игры в рекламе: лингвистический аспект / В. В. Зирка.М. : Изд–во : Либроком, 2010. – 256 с. 7. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка: Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / А. В. Кунин – 2-е изд., перераб.– М. : Высш. шк., Дубна : Изд. Центр «Феникс», 1996. – 381 с. 8. Кунин А. В. Большой англо – русский фразеологический словарь / А. В. Кунин. – 5-е издание, перераб. – М. : Рус. яз. – Медиа, 2005. – ХVIII, 1210 с. 9. Маслова В. А. Лингвокультурология: Учеб. пособие
для студ. высш. учеб. заведений / В. А. Маслова. – М. : Академия, 2001. – 208 с. 10. Ромат Е. В. Реклама: Учебник для студентов специальности «Маркетинг» / Е. В. Ромат. – 3-е изд., перерабю и доп. – Киев; Харьков : НВФ «Студцентр», 2000. – 480 c. 11. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 712 с. 12. Швейцар А. Д. Контрастивная стилістика: Газетно – публицистический стиль в английском и русском языках / Под ред. В. Н. Ярцевой. Изд. 2-е. – М. : Книжный дом ЛИБРОКОМ, 2009. – 256 с. Зирка Вера. Крылатые слова и выражения в рекламе: привлечение внимания потребителя / Вера Зирка // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 145–149. В статье на материале английских и украинских крылатых слов и выражений проведено наблюдение над их функционированием в рекламе двух языков. Рассмотрены способы перевода на родной язык. Ключевые слова: фразеология, крылатые слова, выражения, функционирование, реклама. Zirka Vera. The Winged Words and Expressions in Advertising: Attracting Consumer’s Attention / Vera Zirka // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 145–149. The article deals with the material of winged words and expressions from the English and Ukrainian languages. It gives the observation of functioning them in advertisement of two languages. Methods of translating some of them into the native language are considered. Key words: phraseology, winged words, expressions, functioning, advertising. Стаття надійшла до редакції 30 березня 2012 року 150
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 150–155. УДК 81’373.7=512.145 АНАГРАММАТИЧЕСКАЯ И ПАРОНОМАЗИЙНАЯ ЯЗЫКОВАЯ ИГРА В КРЫМСКОТАТАРСКИХ ПОСЛОВИЦАХ И ПОГОВОРКАХ Кубединова Ленара Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, Симферополь, Украина В статье показаны механизмы и формы анаграмматической и парономазийной игры на материале крымскотатарских пословиц и поговорок, а также сочетания данных разновидностей языковой игры с различными стилистическими фигурами и приемами. Ключевые слова: крымскотатарская фразеология, пословица, языковая игра, анаграмма, парономазия. Пословицы и поговорки являются наиболее универсальными, емкими, динамичными, действенными, не стареющими и занимающими особое место среди различных жанров народного творчества. Крымские татары обладают богатейшим культурным наследием, частью которого являются пословицы – аталар сёзлери (буквально: «слова отцов»). «Пословицы – не случайно сказанные фразы, но каждая из них имеет свою историю и тысячью невидимых
с первого взгляда нитей связана со всем комплексом идей, чувств и желаний, которыми жил и живет народ» [11, с. 23]. Интерес ученых к фольклору крымских татар возникает в конце XVIII – начала XIX века. Первые научные записи устно-эпических произведений крымских татар были опубликованы в конце XIX – начале XX века В. Радловым, А. Самойловичем, П. Фалевым и
другими учёными [11]. За период с 1915 по 2012 год были изданы еще четыре сборника крымскотатарских пословиц и поговорок: монография Р. Музафарова «Татарские народные пословицы» (о пословицах крымских татар) (1959, Казань) [10], M. Ülküsal «Dobrucadaki kırım türklerinde atasözleri ve deyimler» (Пословицы и поговорки крымских татар с. Добруджа (Румыния)) (1970, Анкара) [15], Р. Фазыл «Къайда бирлик, анда тирлик» (1971, Ташкент) [14], Р. Музафаров «Пословицы и поговорки крымских татар» (2007, Симферополь) [9]. В области собирания пословиц проделана значительная работа. Также предметом исследования становилось не только тематическое содержание крымскотатарских пословиц, образы, лежащие в их основе, но также структура и стилистические особенности пословиц и поговорок крымских татар, которые до сих пор ускользали от внимания ученых. Актуальность данной работы заключается в
том, что языковая игра в крымскотатарских пословицах и поговорках еще не являлась предметом исследования. Целью исследования является изучение приемов языковой игры на примере крымскотатарских пословиц и поговорок. Кубединова Ленара ________________________________________________________________________ 151
«Языковая игра – это определенный тип речевого поведения говорящих, основанный на преднамеренном (сознательном, продуманном) нарушении системных отношений языка, т. е. на деструкции речевой нормы с целью создания неканонических языковых форм и структур, приобретающих в результате этой деструкции экспрессивное значение и способность вызывать у слушателя/читателя эстетический и, в
целом, стилистический эффект. Чаще всего языковая игра связана с выражением в речи комических смыслов или с желанием создать «свежий, новый образ» [12]. Народная мысль обладает великолепным умением «играть словом» и соответственно умением воздействовать на умы внимающих. Эффект языковой игры основывается на ассоциативном потенциале слова – ассоциативной валентности слова, допускающей варьирование при совмещении его плана выражения и плана содержания и – как результат – различную интерпретацию его значения [2, с. 37]. В контексте реализуется та или иная частная ассоциативная валентность слова – фонетическая, семантическая, лексическая, словообразовательная, синтаксическая. Игровой принцип в крымскотатарских пословицах и поговорках реализуется как на фонетическом, так и на семантическом уровнях. Среди приемов языковой игры, используемых в
пословицах и поговорках крымскотатарского языка, мы хотели бы выделить такие, как анаграмма, парономазия и каламбур. Наиболее распространенное определение термина анаграмма (от греч. ανα- – «снова» и γράμμα – «запись») – «это перестановка букв или звуков определенного слова или словосочетания, в результате которой образуется новое слово или словосочетание» [13]. Но, анаграммой является также «прием подбора
слов текста в зависимости от звукобуквенного состава ключевого слова. Слово, расчлененное на звуковые сегменты, вписывается в разбросанные по тексту слова, а затем при чтении должно быть в сумме (но не обязательно в том порядке, в каком эти фрагменты следуют в тексте) собрано в единый анаграмматический комплекс» [3]. В крымскотатарских пословицах и поговорках можно наблюдать широкое применение анаграмматической языковой игры. Приведем пример анаграммы в пословице, когда анаграмматической базой является целое слово. Например: Акъыл – яры байлыкъ. – «Разум – половина богатства». В данной крымскотатарской пословице ключевое слово АКЪЫЛ «разум» зашифровано в другой части пословицы – бАйЛЫКЪ «богатство». Как отмечают исследователи [3; 4] довольно часто анаграмматической базой служит комплекс букв, состоящий только из согласных. Следует отметить, что в крымскотатарских пословицах и поговорках анаграмматический комплекс чаще всего сочетает в себе как согласные, так и гласные. К такой модели относятся пословицы и поговорки, в которых в подобные анаграмматические отношения вступают отдельные слова. Так, в примере Акъикъий сёз акъкъан сувны токътатыр. – «Правдивое слово текущую воду остановит», основу анаграммы составляет сочетание КЪКЪ в словах акъикъий «правдивый» и акъкъан «текущий» (аКЪиКЪий – аКЪКЪан). Кроме того, важную роль здесь играет первая гласная в Анаграмматическая и парономазийная языковая игра в крымскотатарских пословицах и поговорках ________________________________________________________________________ 152
данных словах а, которая также является ударной в каждом из них (АКЪКЪ – АКЪКЪ). Таков же по своей структуре анаграмматический комплекс в следующем примере: Залымны зулумы болса мазлумы Аллахы бар дыр. – «Если будет обида от злодея, у обиженного есть его
Бог». В данной пословице анаграмматическое отношение задается сочетанием ЗЛМЫ (ЗаЛыМнЫ – ЗуЛуМЫ – маЗЛуМЫ), где конечная ы также является ударной во всех трех словах. Одной из часто встречающихся стилистических фигур в крымскотатарских пословицах является параллелизм, выражающийся в соединении именно двух, редко трех, простых предложений, со строгим соответствием их структуры. Стилистический эффект создаваемый
при этом, усиливают такие стилистические фигуры и приемы, как повторы, анаграмма, паронимическая аттракция, каламбур, аллитерация, ассонанс, звуковая анафора и др. Как один из примеров можно привести следующую крымскотатарскую пословицу: Алим олмакъ къолай, адам олмакъ къыйындыр. – «Ученым быть легко, человеком быть трудно». В данном примере мы имеем параллелизм усиленный анаграмматическим комплексом
АМКЪ – АлиМ олмакъ КЪолай, АдаМ олмакъ КЪыйындыр. Как показывает наше исследование, в крымскотатарской паремиологии довольно часто используется сочетание анаграммы с парономазией. «Парономазия или паронимическая аттракция (термин В. П. Григорьева) – это прием художественной речи, главным образом стихотворной: установление между паронимами, т. е. близкозвучными словами, не связанными в системе языка, окказиональных смысловых связей, заостряющих поэтические ассоциации» [8, с. 268]. Некоторые исследователи, например, С. С. Иванов причисляют явления паронимии к высокоуровневым технологиям создания игры слов. Объясняя свою позицию тем, что «они представляют собой игру смыслов и форм и имеют поистине неограниченный потенциал, поскольку идёт «жонглирование» не только существующими в языке формами, но и придумываются новые» [4, c. 231]. Каламбур
С. С. Иванов относит к низкоуровневым технологиям, поскольку потенциал их ограничен игрой смыслов в пределах неизменяемости форм. Приведем пример крымскотатарских пословиц, основанных на параллелизме, стилистический эффект которого усиливается с помощью анаграмматической и парономазийной игры слов. Например: Яхшы сёз – джан азыгъы, «Доброе слово – пища для души, Яман сёз – баш къазыгъы. Злое слово – кол в голову». Анаграмматическая база в структуре первой части пословицы симметрично отражается в структуре второй части пословицы: Яхшы СёЗ – джАн аЗыГЪЫ, Яман СёЗ – бАш къаЗыГЪЫ. Кубединова Ленара ________________________________________________________________________ 153
В дополнение мы имеем парономазийную игру слов азыгъы «пища» – къазыгъы «кол». Приведем еще один пример сочетания параллелизма, анаграммы и парономазии в крымскотатарской пословице: Кой копексиз болмас, той опкесиз болмас. – «Не бывает деревни без собаки, не бывает свадьбы без ссоры». В данном случае мы также наблюдаем симметрию
двух частей пословицы, в которых слова обыгрываемые тем или иным видом языковой игры занимают идентичные места. Паронимическая аттракция – первые слова двух частей пословицы: кой «село» – той «свадьба». Последующее второе слово в обеих частях заключает в себе анаграмматического «близнеца»: КОПЕкСИЗ – ОПКЕСИЗ. Взаимодействие параллелизма, парономазии и звуковой анафоры можно продемонстрировать на примере следующей крымскотатарской пословицы: Уйдырмагъа бильмесенъ къошма, Къонушмагъа бильмесенъ къошулма. «Если не можешь выдумывать, не добавляй, Если не можешь беседовать, не ввязывайся (в разговор)». Паронимами в данном случае выступают слова къошма «не добавляй» и къошулма «не ввязывайся (в разговор)». Звуковая анафора представлена повторением одного звукового элемента къ в начале ряда слов: къ
ошма – Къ
онушмагъа – къ
ошулма. Примечателен пример крымскотатарской пословицы, смысловое содержание которой, основано на антонимической паронимической аттракции: Адамны кульдирген де тиль, куйдирген де. – «Человека язык и смешит и испепеляет». В этой пословице мы наблюдаем парономазийную игру двух схожих по звучанию, но противопоставленных друг другу слов – кульдирген «смешащий» и куйдирген «испепеляющий». В следующем примере мы наблюдаем сочетания парономазии с иронией: Нишанлы олды – хасталанды, «Засватали – заболела, Эвленди – ольды. Женился – умер». Паронимами являются слова олды и ольды, где звуковой состав слова олды «стал» почти целиком вкладывается в ольды «умер» и отличается только одним признаком твердости / мягкости л / ль. Каламбур, как вид языковой
игры, довольно редко используется в крымскотатарских пословицах и поговорках. «Каламбур (франц. calembour), вид языковой игры
, основанный на объединении в одном тексте либо разных значений одного слова, либо разных слов (словосочетаний), тождественных или сходных по звучанию» [5]. Базарга барсанг баш аша, ашамасанг таш аша. – «Когда идешь на базар, хорошенько пораскинь умом, а то придется тебе есть камни». В данном примере, который представлен в сборнике пословиц и поговорок крымских татар 1915 года выпуска, каламбурному обыгрыванию подвергается омонимия слова ашамакъ «есть, кушать» и словосочетания (в данном случае Анаграмматическая и парономазийная языковая игра в крымскотатарских пословицах и поговорках ________________________________________________________________________ 154
фразеологизма) баш ашамакъ «пораскинуть умом». Следует отметить, что данный фразеологизм баш ашамакъ в нынешнее время утратил свое значение, представленное в пословице. Стилистический эффект усиливается за счет парономазийной игры слов: баш аша – таш аша, а также ассонанса – повторение ударного гласного звука а на протяжении всей пословицы – Базарга
барса
нг ба
ш а
ша, ашамаса
нг та
ш а
ша. В результате проведенного анализа мы пришли к выводу, что в крымскотатарских пословицах представлены в той или иной мере различные виды языковой игры. В основном, игровой принцип в изучаемом материале реализуется на фонетическом уровне: анаграмма, парономазия (семантика + фонетика), ассонанс, звуковая анафора Звуковая игра в пословицах и поговорках является средством их «эстетического
оформления», позволяет придать им более яркую и выразительную форму и облегчить восприятие. Наиболее часто встречающимися разновидностями языковой игры в исследуемом нами материале являются анаграмматическая и парономазийная. Весьма распространенными являются сочетания различных стилистических фигур и приемов: параллелизм + анаграмма, анаграмма + парономазия + параллелизм, парономазия + ирония, парономазия + ассонанс и др. Довольно скудно представлены в крымскотатарских пословицах и поговорках примеры каламбура. Результаты исследования показали необходимость изучения всего широкого спектра выразительных средств языка и их комбинаций, используемых в крымскотатарских пословицах и поговорках, на фонетическом, семантическом и стилистическом уровнях. Список литературы 1. Григорьев В. П. Паронимия. Текст. / В. П. Григорьев // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Поэзия. – М. : Наука, 1977. – С. 186–239. 2. Гридина Т. А. Языковая игра: стереотип и творчество / Т. А. Гридина. – Екатеринбург : Урал. ГПИ, 1996. – 215 с., с. 33–63 3. Звуковая организация текста. Энциклопедия кругосвет. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/ZVUKOVAYA_ORGANIZATSIYA_TEK
STA 4. Иванов С. С. Игра слов и способы ее создания: смысловая и звукосмысловая игра слов / С. С. Иванов // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. – 2009. – № 6 (2). – с. 227–231. 5. Каламбур. Энциклопедия кругосвет. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/KALAMBUR. 6. Ковалишин П. Ю. Анаграмматическая игра в пословицах и поговорках: русско-английские параллели / П. Ю. Ковалишин // Вестник Балтийского федерального университета им. И. Канта. – 2011. – Вып. 8. – С. 70–73. 7. Комлев Н. Г. Словарь иностранных слов. – 2006. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_fwords/4011/Анаграмма 8. Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. М. Кожевникова и П. А. Николаева. – М. : Советская энциклопедия., 1987. – 752 с. 9. Музафаров Р. И. Пословицы и поговорки крымских татар / Р. И. Музафаров. – Симферополь : Тарпан, 2007. –143 с. Кубединова Ленара ________________________________________________________________________ 155
10. Музафаров Р. И. Татарские народные пословицы (о пословицах крымских татар). – Казань : КГУ, 1959. – 43 с. 11. Пословицы, поговорки и приметы Крымскихъ татаръ, собранныя г. г. А. А. Боданинскимъ, Мартино и О. Мурасовымъ / Под ред. А. Н. Самойловича и П. А. Фалева // Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии. – Симферополь, 1915. – №52. – С. 1–67. 12. Стилистический энциклопедический словарь русского языка [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://stylistics.academic.ru/271/Языковая игра 13. Толковый словарь Ушакова [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ushakov/739202 14. Фазыл Р. Къайда бирлик, анда тирлик / Р. Фазыл. – Ташкент, 1971. – 188 с. 15. M. Ülküsal. Dobrucadaki kırım türklerinde atasözleri ve deyimler. – Ankara, 1970. – 252 s. Кубедінова Ленара. Анаграматична і парономазійна мовна гра в кримськотатарських прислів’ях та приказках / Ленара Кубедінова // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 150–155. У статті показано механізми
і форми анаграматичної і парономазійної гри на матеріалі кримськотатарських прислів’їв та приказок, а також поєднання зазначених різновидів мовної гри з різними стилістичними фігурами та прийомами. Ключові слова: кримськотатарська фразеологія, прислів’я, мовна гра, анаграма, парономазія. Kubedinova Lenara. Anagrama and Paronomasia Language Games in Crimean Tatar Proverbs and Sayings / Lenara Kubedinova // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 150–155. The article shows mechanisms and forms of, anagrama and paronomasia on the material of Crimean Tatar proverbs and sayings, as well as combinations of these types of language game with different stylistic tropes and devices. Keywords: Crimean Tatar phraseology, proverb, language game, anagram, paronomasia. Стаття надійшла до редакції 28 травня 2012 року 156
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 156–160. УДК 81’373.7=512.161=161.2 МОВНА ГРА В ТУРЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ КАЛАМБУРАХ ІЗ САКРАЛЬНИМ ЕЛЕМЕНТОМ Покровська Ірина Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна У статті на матеріалі турецьких та українських фразеологічних каламбурів із сакральним елементом простежується факт мовної гри, наводяться найбільш характерні перекладознавчі проблеми каламбурів та способи їх вирішення. Ключові слова: фразеологічний каламбур, мовна гра, сакральний елемент. Мовна гра – це засіб контекстної зміни звичного використання певних лексичних одиниць, які вживаються для створення ефекту незвичності. Мовна гра має конкретну реалізацію в мовній системі у вигляді тропів – порівнянь, метафор, перифразів, каламбурів, жартів, іронії. Актуальність дослідження, присвяченого вивченню групи фразеологічних каламбурів як різновиду мовної гри, представлених фразеологічними одиницями з сакральним компонентом в турецькій та українській мовах, полягає в загальнолінгвістичному інтересі до висвітлення сакральних концептів, притаманних досліджуваним мовам та їх разючої відмінності, а також складнощам перекладу каламбурів зазначених мов. Дослідження цього шару лексики турецької мови в зіставленні з українською здійснюється вперше, що і визначає його новизну. Мета дослідження полягає у вивченні масиву
фразеологічних каламбурів турецької та української мов, стрижневим компонентом яких є сакральна лексика. Для досягнення поставленої мети ставимо перед собою такі завдання: виділення найбільш частотних для фразеологічних одиниць даного типу сакральних концептів, типів їх опозиції в каламбурі, визначення способів перекладу турецьких та українських фразеологічних каламбурів із збереженням образної основи. Матеріалом дослідження є фразеологічні каламбури з сакральним компонентом, виокремлені методом суцільної вибірки зі словників фразеологізмів, прислів’їв та приказок турецької й української мов [7; 8; 9; 10; 11; 12]. Об’єктом наукової розвідки є семантика та внутрішня форма зазначених фразеологічних каламбурів. Основні методи дослідження: метод компонентного аналізу, застосований для характеристики й опису фразеологічних одиниць вказаної групи; зіставно-
семантичний метод
, використаний для вивчення співвідношення семантики мовних одиниць з концентосферою їхніх етносів. У сучасних дослідження з лінгвістики каламбур виступає як різновид мовної гри. Проте вид такої мовної гри та способи її реалізації досить суттєво відрізняються від визначень мовознавців. Зокрема, Н. М. Демурова визначає Покровська Ірина ________________________________________________________________________ 157
каламбур як гру слів, побудовану “на навмисній або мимовільній двозначності, яка породжена омонімією або подібністю слів” [2; с. 120], П. І. Капанев вважає, що каламбур – це жарт, побудований на комічному використанні схожих за звучанням, але різних за значенням слів [4; с. 140], А. Є. Потапова визначає каламбур як гру слів, побудовану на зіткненні звичного звучання з незвичним і несподіваним значенням [6; с. 9]. Фразеологічні каламбури зазвичай будуються на таких лексичних категоріях, як обігравання багатозначності слів, омонімів та антонімів, паронімів, термінів і власних імен [1; с. 294]. Об’єктом дослідження є фразеологічні каламбури, створені переважно за участю схожих за своєю вимовою, але відмінних за значенням лексем. Турецькі
мовознавці (Мехмет Хенгірмен, Асим Омер Аксой) фразеологічні одиниці (ФО) на лінгвістичному рівні виділяють у групу фразеологічних одиниць із ритмом та римою. Враховуючи мету роботи – здійснення детального аналізу каламбурних варіацій досліджуваних фразеологічних одиниць, – зазначимо, що ця наукова розвідка обмежується фразеологічними каламбурами з сакральним компонентам. Під терміном сакральний маються на увазі релігійні елементи у складі фразеологічних виразів. Сакральні елементи представлені досить різними концептами в турецькій та українській фразеології у зв’язку з відмінністю релігійної приналежності турецького та українського етносів: мусульмани та православні християни. Найбільш глибокий зміст притаманний фразеологічним каламбурам, побудованим на опозиції власне релігійних компонентів. Наприклад, у фразеологічному каламбурі Hacı
sandığımızın haçı
koynundan çıktı [12; с. 418] (букв. у того, кого ми вважали набожним паломником, за пазухою був знайдений хрестик) протиставляються близькі за вимовою, але абсолютно відмінні за значенням лексеми hacı (укр. набожний паломник) – haçı (від тур. haç (укр. хрестик) у формі знахідного відмінка, який реалізуються в даному випадку шляхом додавання афікса -ı). Такий каламбур є надзвичайно цікавим, оскільки мовна гра виконана на рівні символів двох різних релігій, які й визначаються його значенням в турецькому етносі: людина, яку ми вважали доброю, приховувала свою внутрішню суть і виявилася особистістю з поганими рисами. У цьому випадку постає досить складне питання щодо адекватного й найбільш вдалого фразеологічного
перекладу даного каламбуру українською мовою. Каламбури належать до складно перекладних груп лексики. Проблемам їх перекладу присвячені праці С. С. Кузьміна, А. Є. Мосякова, С. Власова, С. Флоріна та ін. Звичайно, усвідомлюючи, що наведений каламбур був побудований на грі слів hacı та haçı, які в українській мові мають абсолютно різне звучання
(паломник – хрестик), ми можемо констатувати факт, що підібрати повний фразеологічний еквівалент не вдасться, хоча при перекладі каламбурів близькоспоріднених мов цей метод все ж таки може застосовуватися досить вдало. У дуже складних випадках при перекладі можна і опустити сам каламбур та вдатися до описової форми його передачі, оскільки навіть калькування не допоможе зрозуміти суті фразеологічної одиниці без додаткових зносок, які значною мірою Мовна гра в турецьких та українських фразеологічних каламбурах із сакральним елементом ________________________________________________________________________ 158
ускладнюють процес сприйняття інформації. Проте в такому випадку відбувається втрата образності та символічного наповнення мови перекладу. На наш погляд, максимально вдалим способом перекладу може бути підбір фразеологічних аналогів, зрозумілих для носіїв мови перекладу. Зокрема, вказану вище фразеологічну одиницю ми пропонуємо перекласти українською приказкою Зверху святий та божий, а всередині на чорта схожий [9; с. 236]. З лінгвокультурологічного погляду, зовсім іншими є образи, заміна відбувається на рівні релігійних концептів (набожний паломник – святий та божий та хрестик – на чорта схожий), проте зберігається римування та загальний зміст, який був вкладений у каламбур оригіналу
. На протиставленні дефініцій осіб, які належать до релігії, побудовані турецькі фразеологічні варіанти Haramzade
pazar bozar, helalzade
pazar yapar [10; с. 302] (букв. грішник розжене базар, праведник збере базар), Helalzade
barıştırır, haramzade
karıştırır [10; с. 302] (букв. праведник помирить, а грішник посварить). Досить прийнятним та зрозумілим без додаткових пояснень є дослівний переклад зазначених фразеологічних одиниць, незважаючи на те, що в цьому разі втрачається римована форма, представлена оригінальною усталеною формою каламбуру, побудованого на близькості звучання лексем праведник – грішник, які мають різні фонетичні вираження в українській мові. До ідеографічного мікрополя “грішник-праведник” можна віднести і каламбур Kırk gün günahkar,
bir gün tövbekar
[11] (букв. одного дня він грішить, іншого – кається). Ця ФО не є повним фразеологічним синонімом до попередніх двох, відмінність у значенні полягає в тому, що протиставлення відбувається не за принципом образів праведник – грішник, а на основі понять грішити – каятися. Тому нам здається, що саме гріх як основний змістовий елемент даного каламбуру слід відобразити в такому каламбурі й передати українською приказкою з сакральним компонентом: йому згрішити, як хліба вкусити [9; с. 242], хоча римування в цьому українському фразеологізмі відбувається між компонентами згрішити та вкусити. Поруч із фразеологічними каламбурами, в яких протиставляється сакральний компонент, можна виділити групу ФО, побудованих на співзвучності релігійного компоненту зі словами-паронімами. Напр.: Gönülsüz namaz
göğe ağmaz
[10; с. 291] (букв. зроблений не від душі намаз не підіймається до неба) – не буде користі від справи, яка зроблена без завзяття (бажання). Зазначена ФО побудована на протиставленні близьких за звучанням слів namaz (укр. намаз – мусульманський релігійний обряд, який виконується п’ять разів на добу) – ağmaz (заперечна форма теперішньо-майбутнього часу
від дієслова ağmak – підійматися вгору). Серед власне українських каламбурів із сакральним компонентом можна виділити в якості найбільш характерних прикладів такі протиставлення лексем: Бозі – возі (Надія в Бозі
, як є що на возі
[7; с. 7] (заклик сподіватися на власні сили); тур. аналог Eşeğini sağlam kazığa bağla sonra Allaha ısmarla (букв. спочатку прив’яжи віслюка, а вже потім доручай його Аллахові), пекло-тепло (Хоч у пекло,
аби тепло
[9; с. 238], В пекло, то в пекло
, бодай буде тепло
[9; с. 238] (вираження байдужого ставлення до своєї долі); переклад турецькою мовою способом калькування Покровська Ірина ________________________________________________________________________ 159
сеhenneme de gideyim sıcak diye), дзвін (церковний дзвін) – він (Чує дзвін, а не знає, де він [9; с. 241] (неадекватне розуміння ситуації); тур. аналог mana çıkarmak); горіх – гріх (От хороша, як горіх,
так і проситься на гріх
[9; с. 241] (зображення краси дівчини); дескриптивний переклад на турецьку мову О kadar güzeldir ki, onun için günah da yapılabilir). Отже, гра слів є надзвичайно цікавим і разом із тим у вищій мірі складним для інтерпретації в іншій мові та культурі явищем. Зокрема, наведені вище приклади ФО з турецької та української мов свідчать, що передача мовної гри без заміни образу у фразеологізмах різносистемних мов є майже непосильним завданням через повну відмінність у фонетичному звучанні лексичних одиниць, іншу граматичну будову кожної з досліджуваних мов. І лише використання фразеологічних аналогів, підбір яких вимагає неабиякої майстерності частково допомагає зберегти образність тексту оригіналу. Проте досить часто навіть застосування аналогів через етнолігвістичні та екстралінгвістичні
чинники є неможливим, у зв’язку з чим перекладачі змушені вдаватися до нефразеологічних способів перекладу ФО. Перспективи подальших досліджень фразеологічних каламбурів полягають у розширенні сфери аналізу їх складових – лінгвокультурологічних концептів, безпосередньо пов’язаних із визначенням способів перекладу, рекомендованих при передачі змісту фразеологічних каламбурів із максимальною наближеністю образів мови перекладу до мови оригіналу. Список літератури 1. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин С. – М. : Международные отношения, 1980. – 352 с. 2. Демурова Н. М. Льюис Кэрролл: Очерк жизни и творчества / Н. М. Демурова. – М. : Наука, 1979. – 200 с. 3. Зорівчак Р. П. Реалія та переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози) / Р. П
. Зорівчак. – Львів : Вид-во при Львівському ун-ті, 1989. – 216 с. 4. Капанев П. И. Вопросы теории и истории художественного перевода / П. И. Капанев. – Минск : Просвещение, 1985. – 199 с. 5. Мансурова О. Ю. Турецко-русский словарь пословиц: 1111 изречений, используемых в повседневном общении / О. Ю. Мансурова. – М. : АСТ: Восток-Запад, 2005. – 94 с. 6. Потапова А. Є. До питання передачі каламбурів при перекладі літературної казки (на матеріалі перекладів творів Дж. Роулінг) / А. Є. Потапова // Мовні і концептуальні картини світу. – Випуск 26. – Частина 3. – С. 8–12. 7. Українські прислів’я і приказки / [упор. Т. М. Панасенко]. – Харків : Фоліо, 2006. – 351 с. 8. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича та інших / [уклав М. Номис]. – К. : Либідь, 2004. – 352 с. 9. Прислів’я та приказки / [упор., передмова М. Дмитренка]. – Київ : Ред. часопису „Народознавство”, 2000. – 248 с. 10. Atasözleri ve deyimler sözlüğü. Hazırlayan: Aksoy Ömer Asım. – Istanbul: Milli Eğitim Bakanlığı, 1988. – 1205 s. 11. Atasözleri ve deyimler sözlüğü. Link: http://tdkterim.gov.tr 12. Püsküllüoğlu A. Türkçe deyimler sözlüğü. – Ankara : Arkadaş yayınevi, 1998. – 848 s. Мовна гра в турецьких та українських фразеологічних каламбурах із сакральним елементом ________________________________________________________________________ 160
Покровская Ирина. Языковая игра в турецких и украинских фразеологических каламбурах с сакральным элементом / Ирина Покровская // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 156–160. В статье на материале турецких и украинских фразеологических каламбуров с сакральным элементом проанализирован факт языковой игры, охарактеризированы типичные и наиболее часто встречаемые проблемы перевода каламбуров и способы их решения. Ключевые слова: фразеологический каламбур, языковая игра, сакральный элемент. Pokrovskaya Irina. The Language Dame in the Turkish and Ukrainian Phraseological Puns With the Sacred Element / Irina Pokrovskaya // Scientific notes of V. I. Vernadsky Tauric National University. – Series: Philology. Social communications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 156–160. The article on the material of the Turkish and Ukrainian phraseological puns with the sacred element of the language game can be traced fact, characterized by the most typical problems of translation of puns and their solutions. Key words: phraseological puns, language game, sacred element. Стаття надійшла до редакції 28 червня 161
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 161–166. УДК 811.161.1:81.42’367 РЕЧЕВОЙ ПАРАДОКС В КАУЗАЛЬНЫХ ПАРЕМИЯХ Ященко Татьяна Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, Симферополь, Украина Статья посвящена лингвокогнитивному исследованию парадокса в паремиях с каузальной семантикой. Установлены ментальные основы и языковые механизмы реализации парадокса. Ключевые слова: парадокс, паремиология, каузация, модальность, культурный код. Изучение парадоксальных высказываний имеет очень длительную историю, восходящую к античности (Аристотель, Зенон, Секст Эмпирик) и опирается на логико-философское понимание парадокса. «Парадокс – в широком смысле, утверждение, резко расходящееся с общепринятым, устоявшимся мнением, отрицание того, что признается безусловно правдой; в более узком смысле – два противоположных утверждения, для каждого из которых имеются убедительные аргументы» [5, с. 143 – 144]. В современном языкознании лингвистический парадокс рассматривается преимущественно как аномальное явление в языковой системе или результат псевдо-референции и связывается с каламбуром и аномалией (В. В. Виноградов, Д. Н. Шмелев, Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелев, В. З. Санников, Б. Годар, Д. Вандервекен). Парадоксальность языковых единиц проектируется также на
тройственный подход к пониманию истины высказываний: логический, лингвистический и прагматический [7]. В лингвокогнитологии исследование природы парадоксального в языке идет в направлении проектирования языковых парадоксов на определенные когнитивные модели [11]; утверждается положение о создании языкового парадокса в результате нарушения семиотической связи языка с его концептуальной (психокогнитивной) основой [10, с. 186]. Актуальность исследования обусловлена возможностью выявления
особенностей модусных характеристик и реконструкции «археологии культуры» (В. Н. Телия) в фольклорных микротекстах. В ряде современных работ убедительно доказано, что одной из наиболее распространенных сфер речевых парадоксов является паремиологическая подсистема языка (З. Г. Коцюба, В. М. Мокиенко. Ю. Ф. Прадид, Е. А. Селиванова, В. Д. Ужченко и др.). Однако паремии
с каузальной семантикой, передающие представление о взаимосвязи различных явлений, не были специальным объектом анализа. Каузация определяется в работе как релятивная мегакатегория, отражающая генетивные связи в мире и языке и включающая категории условия, причины, следствия, уступки и цели [12]. В работе реализуется лингвокогнитологический подход к исследованию материала на уровне дискурсивного анализа. При анализе паремий используется Ященко Татьяна ________________________________________________________________________ 162
понятие «типовой ситуации» как сложившееся в нашем языковом сознании представление о некотором типизированном событии внеязыковой действительности (ср. понятие «фрейм»). Впервые понятие типовой ситуации при анализе причинно-следственных отношений было использовано в учебном издании для изучающих русский язык как иностранный [4]. Основная цель работы: выявить особенности лингвокогнитивной основы парадоксальных каузальных паремий. Задачи: 1) определить ментальные основы парадоксальности в отдельных разновидностях паремий; 2) выявить языковые механизмы реализации парадокса в паремийных текстах; 3) представить модальный план паремий в соотнесенности с определенными типовыми ситуациями; 4) показать соотнесенность речевых парадоксов с кодами общечеловеческой и национальной культуры. Материалом исследования являются такие разновидности паремий, как пословицы, отговорки, прибаутки, обладающие каузальной семантикой, извлеченные из различных сборников пословиц и Словаря В. И. Даля [6]. При комментировании культурного кода использованные работы: [2; 3; 9]. Если говорить в целом о связи парадоксальных высказываний с отражением каузации в языковом сознании, то на первый план выдвигается понятие аномалии. «Понятие причины и причинных отношений, фундаментальное для развития систем знаний, сформировалось под давлением аномальных факторов» [1, с. 76]. И логики, и философы, и лингвисты сходятся в том, что при восприятии мира аномальные явления фиксируются в первую очередь (Л. Витгенштейн, Б. Рассел, А. Вежбицкая, О. Селиверстова, Е. Вольф, Т. Николаева). Исходным пунктом вымысла называется отход от стереотипа. Исследование текстов пословиц со значением каузации показало, что
парадоксальность имеет различную основу. Остановимся на наиболее характерных типах: 1. Алогичность временной последовательности между причиной и следствием, что проявляется в синтагматике пословицы: Сполох ударил, так подай сюда пожар. Комический эффект нарушения временной последовательности может быть усилен и за счет замены субъекта действия: Сани заартачились, оттого и лошадь встала. Восприятие некоторых пословиц как парадоксальных возможно только при владении необходимой лингвокультурологической информацией. Так, например, понимание парадоксальности пословицы Яблоки не уродились, так и Спаса не будет зависит от знания народного и церковного календаря. 2. Связь между причинной и следственной ситуациями представляется аномальной в силу нарушения пресуппозиции. При этом нарушение ожидаемого развития событий может быть связано как с ситуацией следствия (Пожалел волк овцу, да и съел всю; Пожалел волк кобылу – оставил хвост и гриву), так и с ситуацией причины (Стучит, гремит – комар с дуба летит). Заметим, что приведенные пословицы в усеченном виде функционируют как собственно фразеологизмы: Пожалел волк кобылу. ‘Народная ирония о человеке, не способном
пожалеть кого-либо, сжалиться над кем-нибудь’ [2, с. 113]. Образная составляющая паремий соотносится с зооморфным кодом культуры. Речевой парадокс в каузальных паремиях ________________________________________________________________________ 163
Сюда же можно отнести пословицы, в которых действие, совершенное в состоянии аффекта, представляется не только неадекватным, но и вредным для агенса: Осерчав на корову, да подойник обземь; Осердясь на вшей (на блох), да шубу (одеяло) в печь. В данном случае находит отражение характерная для культур различных народов идея вредности и даже опасности состояния гнева для человека. Тексты пословиц такого типа отличаются экспрессивностью и передают насмешливое отношение к неразумному поведению в состоянии гнева. 3. Своеобразная парадоксальность пословичного выражения строится на формально выраженной антонимичности каузатора, представляющего обычно тяжелую жизненную ситуацию (нужда, беда, горе), и следствия, соотносимого с позитивной ситуацией: Нужда научит пироги есть; Где горе, там и смех; Беда куны (или: деньгу) родит; Нужды не увидишь, и в добре не походишь. Пословицы утверждают культурную установку на полезность испытаний в человеческой жизни, что особенно выразительно проявляется в антитетических паремиях двухчастной структуры: Беда вымучит, беда и выучит; Бедность учит
, богатство пучит; Горе от Бога, а неправда от дьявола. Как показывает в своей работе З. Г. Коцюба, пословицы с такой семантикой характерны для различных национальных культур, но их варианты особенно многочисленны в восточнославянских языках [8, с. 172–174]. 4. Отдельную группу составляют пословицы и поговорки с общей семантикой ‘вина’. Связь причины с виной отмечена в Словаре В. И. Даля: «Причина, начало, источник, вина, коренной повод действию, случаю, что производит последствия, что служит виною, рычагом, основной силой, начальным деятелем явленья» [6, т. 3, с. 459]. Слово вина в значении ‘причина’ употреблялось в древнерусских памятниках письменности и отчасти сохранилось в литературном языке XVIII в. Вполне правомерно предположение, что в литературном
языке оно развивалось под влиянием греческого aitia, совмещающего значения ‘вина’ и ‘причина’. В данной группе выделяются следующие типовые ситуации: а) отсутствие вины: Без вины виноват; б) перекладывание вины на другого, при этом характерно обращение к зооморфному коду культуры; при языковой реализации данной семантики типичны синтаксические конструкции с противительными отношениями: На волка помолвка, а пастух (солдат) теленка украл; Семка украл поросенка, а сказал на гусенка; или бессоюзные сложные предложения с пояснительными отношениями: Вали на серого: серый все свезет; Пеняй на соседа, что спится до обеда: сосед дрова рубит – нас не разбудит. Отдельную разновидность парадоксальных высказываний представляют паремии, где в шутливой форме
вина перекладывается на самого каузатора обвинения; при языковой реализации особую роль играют конструкции с определениями, представляющими свернутые пропозиции: Злые люди доброго человека в чужой клети поймали; в) отрицание вины, самооправдание. Особенности языковой реализации данной ситуации: намеренное действие субъекта, выполненное в соответствии с его интересами, представляется как ненамеренное, нечаянное, что выражается наречиями типа ненароком, невзначай: Ненароком в лес пошел, невзначай топорище Ященко Татьяна ________________________________________________________________________ 164
вырубил; Ненароком в клеть попал, да невзначай охапку нагреб; Невзначай – как палец в патоку. С точки зрения народной оценки, ситуация обмана воспринимается иронично. Особым видом паремий, для которых весьма характерна парадоксальность, являются отговорки. В. И. Даль сопоставляет отговорку с причиной и предлогом: Отговорка, пустой предлог // Отговорка, оправданье
, возраженье, выставляемая причина правоты своей или отказа У всякого Федорки свои отговорки; Отговóрная, отговорочная причина, пустая, для отговорки [6, т. II, с. 719]. Прагматический смысл отговорки заключается в оправдании определенной ситуации вымышленной причиной. Комический эффект отговорки строится на антонимическом противопоставлении ситуации причины (или условия) и ситуации следствия. Исследованный материал позволил выделить следующие типы: 1. Имплицитные конструкции, в которых общее значение отрицания факта строится на сочетании ирреальной модальности предикативной части со значением желательного предполагаемого действия и противительных отношениях между двумя предикативными частями: Подал бы гуся, да противня нет; Ел бы пирог, да в печи изжог; Сказал бы и еще сказку, да дома забыл. Причем
, если в первых двух примерах причина воспринимается как мало вероятная, но возможная, то в третьем примере – явная «увертка». 2. Выдвигаемое в пословице причинное обоснование невозможности осуществления определенной ситуации (следствия) и семантика этой ситуации находятся в логическом конфликте: Денег девать некуда – кошеля купить не на что: Больно нов двугривенный – не пойдет. Сравним
близкие по смыслу отговорки, представленные высказываниями с противительными отношениями между предикативными частями: Денег – то много, да не во что класть; Денег много, да кошеля нет. В данном случае парадоксальность высказываний связывается с их абсурдностью, так как в них одно и то же явление (большое количество денег) одновременно и утверждается, и отрицается. 3. Неудачный исход ситуации – следствия объясняется «мнимой виной» другого участника ситуации – каузатора: Оттого парень с лошади свалился, что мать криво посадила. См. также комическую характеристику «каузатора обвинения»: Ныне народ хуже прошлогоднего: пришел к вечеру, а вышел поутру – скажут, что ночевал. 4. Особым типом отговорок являются высказывания, с использованием эпистемической модальности каузальных версий. Парадоксальность таких отговорок заключается в противоречии между лингвистическим и прагматическим содержанием; истинность содержания первой версии полностью отрицается содержанием последующих версий: Первое, что я вина в рот не беру; второе, что сегодня и день не такой; а третие, что я уже две рюмочки выпил! Своеобразным воплощением парадоксальности является и прибаутка, которая относится к малым жанрам русского фольклора; это произведение шуточного характера по форме может представлять собой шуточный диалог. В.И. Даль толкует слово прибаутка довольно широко [6, т.3, 398]. Прежде всего, оно определяется как Речевой парадокс в каузальных паремиях ________________________________________________________________________ 165
«складная приговорка». Прибаутка характеризуется остротой содержания и «пословичной» формой. Иногда она может соотноситься с более крупными фольклорными жанрами: «короткий смешной рассказец, анекдот». Для исследования каузации тексты прибауток интересны парадоксальным представлением причинно-следственных (реже – целевых) отношений. Именно алогичность выступает чаще всего источником комического. Выделяется группа прибауток с парадоксальным представлением цели, основанном на дейктичности ее выражения; Не для чего, чего иного, как прочего другого; Не для чего иного, прочего другого, а для единого единства и дружного компанства. В одномоментных анекдотах парадоксальность может базироваться на абсурдности сочетания соседних реплик одного лица, построенных на антонимическом противопоставлении: – Где
шатался? – На базаре, все про француза слушал! – Что ж? – Да далече стоял, не слыхать было (1812 г.). Выводы 1. Основной лингвистической основой парадоксальных каузальных паремий является не отражение парадоксальности мышления, а намеренное представление нарушения причинно-следственных связей между отдельными явлениями действительности в аспекте смеховой народной культуры. 2. Ментальные основы парадоксальности в определенной степени зависят от вида паремий. Для пословиц характерны: а) алогичность временной последовательности причины и следствия; б) нарушение пресуппозиции; в) несоответствие в масштабах причины и следствия. В отговорках источником комического эффекта является антонимическое противопоставление ситуации причины (или условия) и следствия. Парадоксальность ситуации определяется их абсурдностью. Для прибауток характерна синтагматическая парадоксальность и алогичность
. 3. К языковым механизмам реализации парадокса в паремийных текстах относятся: а) определенные синтаксические структуры (противительные и пояснительные конструкции); б) сочетание различных модусов (реальность, ирреальность) в пределах одного высказывания; в) лексические маркеры намеренности / ненамеренности действий и поступков; г) лексические и окказиональные антонимы. 4. Наиболее характерной для модального плана исследуемых паремий является аксиологическая модальность. Эпистемическая модальность отмечается преимущественно в прибаутках. 5. Исследованные паремии соотносятся преимущественно с временным, социальным, предметно-бытовым, обрядовым и зооморфным кодами культуры. Список литературы 1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. – 2-е изд. – М. : Языки русской культуры, 1999. – 896 с. 2. Бирих А. К. Русская фразеология. Историко-этимологический словарь: ок. 6000 фразеологизмов / СПбГУ: Межкаф. словарный каб. им. Б. А. Ларина; А. К. Бирих, В. М. Мокиенко, Л. И. Степанова; под ред
. В. М. Мокиенко. – 3-е изд., испр. и доп. – М. Астрель : АСТ. Хранитель, 2007. – 926 с. Ященко Татьяна ________________________________________________________________________ 166
3. Большой фразеологический словарь русского языка. Значение, Употребление. Культурологический комментарий / Отв. ред. В. Н. Телия. – 2-е изд. стер. – М. : Аст – Пресс Книга. – 784 с. 4. Всеволодова М. В. Причинно-следственные отношения в современном русском языке / М. В. Всеволодова, Т. А. Ященко. – М. : Рус. яз., 1988. – 207 с. 5. Горский Д. П. Краткий словарь по
логике / Д. П. Горский, А. А. Ивин, А. Л. Никифоров; под ред. Д. П. Горского. – М. : Просвещение, 1991. – 208 с. 6. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / В. И. Даль. – М. : Рус. яз., 1978–1980. – Т. 1–4. – Т. 1. – 1978. – 699 с.; т. 2 – 1979. – 799 с.; т. 3. – 1980. – 555 с.; т. 4. – 1980. – 683 с. 7. Дэвидсон А. Лингвистическое и прагматическое описание: размышление о «Парадоксе перформативности» / А. Дэвидсон // Новое в зарубежной лингвистике – М. : Прогресс, 1986. – Вып. 17. – 422 с. 8. Коцюба З. Г. Рефлексія побутової свідомості в різномовному провербіальному просторі (від універсального до національного): Монографія / З. Г. Коцюба. – Львів : ДП «Видавничий дім «УКРпол», 2010. – 472 с. 9. Савченко Л. В. Традиционные способы гадания славян и их отражение во фразеологии / Л. В. Савченко // Фразеология, познание, культура. Сборник докладов 2-й Международной конференции (Белгород, 79 сентября 2012 года), Том 1. «Фразеология и познание». – Белгород 2010. – С. 371–376. 10. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / О. О. Селіванова. – Київ; Черкаси: Брама, 2004. – 276 с. 11. Темянникова Э. Б. Когнитивная структура парадокса
(на материале английского языка): автореф. дис. … филол. Н / Э. Б. Темянникова. – М., 1999. – 22 с. 12. Ященко Т. А. Каузация в русском языковом сознании: монография / Т. А. Ященко. – Симферополь : «ДИАЙПИ», 2006. – 478 с. Ященко Тетяна. Мовленнєвий парадокс у каузальних пареміях / Тетяна Ященко // Учені записки Таврійського національного університету імені В. I. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 161–166. Статтю присвячено лінгвокогнітивному дослідженню парадоксу у пареміях із каузальною семантикою. Встановлено ментальні засади та мовні механізми реалізації парадоксу. Ключові слова: парадокс, пареміологія, каузація, модальність, культурний код. Yashchenko Tatiana. The Speech Paradox in the Causal Proverbs // Tatiana Yashchenko // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 161–166. The article deals with linguistic and cognitive research of the paradox in causal proverbs. Had been determined the mental basis and language mechanism of realization of paradox. Key words: paradox, proverbs, causality, modality, cultural code. Стаття надійшла до редакції 23 квітня 2012 року
167
Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 167–173. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФРАЗЕОЛОГІЇ УДК 811.161.2’373.7 ЗАЙМЕННИК ЯК ЗАСІБ ТВОРЕННЯ Й МОДИФІКАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ЗНАЧЕНЬ Бабич Надія Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, Україна У статті за повною вибіркою з академічного фразеологічного словника української мови фразеологізмів, до складу яких входять слова займенникового типу, – власне займенники або частки і т. ін. займенникового походження – простежується особливість фразеотвірної функції таких компонентів, а також їх участь у модифікаціях фразеологічного значення залежно від граматичного статусу аналізованого компонента. Ключові слова: займенник
, фразеотворення, фразеологічне значення, факультативний компонент структури, модифікація значення, варіант фразеологізму. Проблема компонентного складу фразеологічних одиниць та фраземотворчого потенціалу слів різних граматичних класів хоч і не нова за її постановкою, але ще дуже далека від її остаточного висвітлення. „Фраземотворча продуктивність слів, як показує лінгвостилістичний аналіз, – пише один з теоретиків фразеологічної науки М. Алефіренко, – детермінується: а) частотністю їх мовленнєвого вживання, б) діапазоном їх багатозначності (кількістю ЛСВ) (лексико-семантичних відношень. – Н. Б.), в) своєрідністю морфемної структури і г) характером походження” [1, с. 13]. Нашу увагу привернули фразеологічні одиниці, компонентом яких є слова займенникового типу. Відверто зізнаємось, що не сподівалися виявити таку величезну кількість фразеологізмів з компонентами, які фонетично тотожні із одиницями усіх восьми (або дев’
яти) розрядів займенників. Уже попередні спостереження над фактичним матеріалом – а це повна вибірка з академічного «Словника фразеологізмів української мови» (2003) – дали підстави для висновку, що такі компоненти не завжди зберігають статус займенника. Погоджуюсь із М. Алефіренком (на підставі і своїх попередніх досліджень структурно-семантичних груп фразеологізмів), що «найпотужнішим фразеотворчим потенціалом володіють слова-соматизми, назви тварин, колористичні і параметричні прикметники, дієслова ЛСГ руху, стану людини та ін.», особливо закцентуємо увагу на такому продовженні цієї цитати: «...Стійким показником фраземотворчої продуктивності слів є їх небагатоскладова структура (від 1 до 3 складів), а для іменників, прикметників і числівників – ще й неускладнена морфемна структура» [1, с. 13]. Бабич Надія ________________________________________________________________________ 168
Займенники теж підпадають під таке пояснення фраземотворчої продуктивності як слова небагатоскладові з неускладненою морфемною структурою? Фактологічно – так! Але цікаво те, що жоден із дослідників морфологічних розрядів фразеологізмів не пише про розряд займенникових одиниць. В. Ужченко і Д. Ужченко, як і багато інших фразеологів, називають такі морфологічні розряди фразеологізмів: іменникові (суб’єктні), прикметникові (ад’єктні), дієслівні, прислівникові (адвербіальні) і навіть вигукові (інтер’єктивні – виражають почуття і виконують експресивну функцію), тобто «фразеотворення здійснюється за участю найрізноманітніших дериваційних баз і зводиться до певних означених типів. У цьому виявляється явище системності мовних змін» [10, с. 109]. Зрозуміло, що морфологічний розряд (або клас) визначається за
семантично співвідносним до фразеологізму словом: Христова наречена – «чорниця», як пень за горобцям – «лінивий», дати драла – «втекти», у псячий голос (прийти, сказати тощо) – «запізно», хай тобі грець (!) – вигук незадоволення кимось, чимось. Отже, фразеологізмів, співвідносних із займенниками, не існує? «Питання про кількість розрядів ще не до кінця вирішене, – зауважує В. Ужченко. – Деякі дослідники, крім названих, виділяють також інші розряди. М. Демський, наприклад, називає займенникові фразеологізми (отже, усе ж є і така думка! – Н. Б.), проти чого заперечує І. Лепешев, вважаючи, що ФО типу наш брат, свій брат, наша сестра і под. мають категоріальне значення предметності й повинні кваліфікуватися як іменникові» [10, с. 108] (Див.: І. Я. Лепешеў. Фразеалогія сучаснай беларускай мовы. – Мінск : Выш. шк., 1998. – 271 с.). То що ж це за «особливий» клас повнозначних (? – Н. Б.) слів – займенник? Про нього кажуть, що на сучасному етапі функціонування мови новими одиницями цей клас слів не поповнюється, але його функціональний потенціал весь час зростає завдяки саме такій характеристиці, як «вживання замість» – іменників, прикметників, прислівників тощо. К. Городенська у передмові до спільного з О. Безпояско та В. Русанівським підручника «Граматика української мови. Морфологія» [3], написала: «На противагу традиційній граматиці займенник не має статусу самостійної частини мови, бо не виражає власного лексичного значення, а лише опосередковано представляє щось, узагальнено
вказуючи на предмети, ознаки, ознаки ознак, дублює з певними модифікаціями граматичні категорії іменних частин мови, зокрема рід, число, відмінок, або ж характеризується морфологічною незмінністю, виступає у синтаксичних позиціях інших частин мови – іменника, прикметника, прислівника. На цій підставі виділяються займенникові іменники у складі іменника, займенникові прикметники у складі прикметника, займенникові прислівники у складі прислівника» [3, с. 3]. Констатуючи, що займенник як одна із частин мови названий ще в античні часи, І. Вихованець, представивши «хрестоматійні» одиниці восьми розрядів займенника, усе ж підтверджує: «До займенника звичайно зараховують тільки слова, функціонально співвідносні з класом імен – іменниками, прикметниками, числівниками. Як займенники функціонують також деякі групи прислівників. З цього
погляду можна виділити 4 типи займенників: займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники, займенникові Займенник як засіб творення й модифікації фразеологічних значень ________________________________________________________________________ 169
прислівники» [4, с. 188]. А далі подає перелік цих чотирьох типів: займенникові іменники – я, ти, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, ніхто, ніщо, дещо, абихто, абищо, будь-хто, будь-що, хтось, щось, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-
що; займенникові прикметники – мій, твій, наш, ваш, свій, їхній, який, котрий, чий, цей, той, такий, сам, самий, весь, кожний, інший, ніякий, нічий, нікотрий, деякий, дечий, декотрий, якийсь, чийсь, котрийсь, абиякий, абичий, який-небудь, чий-небудь, будь-який, будь-чий, казна-який, хтозна-чий; займенникові числівники – стільки, скільки, ніскільки; займенникові прислівники – де, коли, десь, колись
, там, тут, туди, сюди, скрізь, тоді, так. Зізнаємось, що фактичний матеріал для виконання обраної теми ми розпочали збирати за своїми знаннями класичної характеристики займенника як частини мови і його поділу на 8 (9) розрядів. Але дуже швидко з’ясувалось, що встановити семантику цих компонентів (не називає, а лише вказує на предмет, однаку чи кількість?) дуже важко, якщо пам’ятати, що значення фразеологізму не є простою сумою значень його компонентів і що синтаксичну функцію виконує вся фразеологічна одиниця, а її структурні елементи вже не мають окремої синтаксичної ролі. Коли ж ми співвіднесли дібрані нами матеріали з поданою вище добіркою І. Вихованця, то виявилось, щ
o в сучасному академічному словнику фразеологізмів не засвідчені одиниці з такими займенниковими компонентами: прислівникового типу – десь, колись, скрізь, тоді і числівникового типу – стільки, ніскільки (хоча компоненти фразеологічного оточення вони є (стільки) як трави та листу, (стільки) як у пса бліх – «дуже багато»; (ніскільки) це мене не обходить – «мені не цікаво», «мене не стосується»). Іменникові ж і прикметникові займенники представлені у фразеологічних словосполученнях (рідше – у фразеологізмах-
реченнях) майже у повному обсязі і в численних граматичних формах роду, числа і відмінка. Наприклад: із компонентом всі – 88 одиниць, його – 107 одиниць, себе – 110 одиниць, де – 112 одиниць, сам (самий, сама, саме, самим, самих, самі) – 202 одиниці, собі – 216 одиниць і т. д. У тій чи тій групі фразеологізмів, поданих у «Покажчику» Словника фразеологізмів української мови під назвою повнозначного компонента засвідчені лексичні і граматичні варіанти, а також варіанти синтаксичного порядку компонентів з відсиланням та вказівкою на місце опрацювання реєстрового фразеологізму. Напр.: нехай йому
1
(Й – 9), нехай (хай) йому гаспид (чорт) (Ч – 30); трясця йому в бік (в печінку, в печінки, в пуп) (Т – 214). Як пояснюють укладачі словника, реєстровий фразеологізм в покажчику наводяться в алфавітному порядку на своєму місці стільки разів, скільки повнозначних компонентів входить до його складу» [9, с. 15]. А отже точно обрахувати кількість
фразеологічних одиниць з тим чи тим компонентом, співвідносним із займенниковим словом іменникового, прикметникового чи прислівникового типу, – справа надто трудомістка. 1
Оскільки загальнонародні фразеологізми мають загальновідоме значення, ми це значення тлумачимо лише подеколи і якомога лаконічніше. Бабич Надія ________________________________________________________________________ 170
В. Мокієнко стверджує, що «формальне варіювання фразеологічної одиниці – це варіювання її компонентів, трансформація слів, які добре демонструють слівність компонентів фразеологізму. Лексична варіативність – це власне фразеологічне варіювання, трансформація роздільно оформленої, але семантично цілісної одиниці» [7, с. 32]. Учений називає перехідні варіанти між синонімами і варіантами, при розмежуванні яких необхідно враховувати також образність і безобразність, експресивність і нейтральність значення фразеологізму, і, безсумнівно, пояснювати причини (підстави) імпліцитності – тяжіння фразеологізму до зменшення кількості компонентів до однієї лексеми (закон мовної економії) та експліцитності – тенденції фразеологізму (resp. однієї лексеми) до збільшення кількості компонентів [див. 7]. Порівн.: до чого (Ч – 62) – що воно й до чого (Щ – 20); якими вітрами
(В – 560 д) – яким вітром занесло (реєстр доповнюємо з власних записів народних фразеологізмів. – Н. Б.); хоч плач – хоч ти плач (П – 396) – хоч сядь та й плач; матінко моя! (Л – 90) – матінко ж моя рідна! (М – 182) – матінко ж моя ріднесенька!; через мій труп (Т – 206) – тільки через мій труп
(Т – 206); як (хто) (серпом) різонув (по серцю) (Х – 147) – як різонув. Наш матеріал підтверджує висновкові положення праць В. Мокиєнка про варіантність як показник нестійкої форми, про доцільність встановлення основного й оказіонального варіанта, про формальне (яке стосується форми) і лексичне варіювання [див. 7]. Порівн.: на весь голос (Г – 187) – на весь язик
(Я – 11) – на весь рот (Р – 378); пропадіть ви пропадом – пропадайте ви пропадом – пропадіть ви прахом (П – 1056); ти ба! (Т – 54) – чи ти ба! (Т – 54). Має рацію і М. Жуйкова, коли стверджує, що «незалежно від того, яка ознака фразеологізму – його відтворюваність у мові чи наявність цілісного значення – береться за основу при визначенні одиниці фразеологічного рівня мови, дослідники фразеології сходяться на думці, що фразеологізми у переважній більшості зберігають готовий план вираження і отримують новий план змісту, принципово відмінний від того, що був властивий вихідним мовним одиницям (найчастіше – словосполученням)» [5, с. 13], і наводить низку т. зв. сакральних формул клятьби, як-от: Щоб
ти зозулі не чув! Щоб тебе на марах винесло! Щоб тобі провалитися! Бодай вони всі пропадуть! – Щоб я крізь землю провалився! Щоб мені до завтра пропасти! Бодай воно пропадом пішло! [див. 5]. Очевидячки, що історично новий зміст – засобів позначення емоційного стану людини – отримали колишні і теперішні безпосередні прямі звернення до Бога
: Боже мій! Божечку мій! Божечку мій милий (милостивий, святий, єдиний)!, які Ю. Прадід виділяє в тематичну групу «захоплення, захват» [8, с. 49], але вони можуть виражати й стан тривоги, розгубленості і под. За словниковими матеріалами можемо констатувати у складі фразеологізмів, наприклад, такі займенники чи омонімічні до них займенникові іменники, прикметники, прислівники, а
також частки займенникового походження (тут намагаємося «узгодити» класичне і сучасне розуміння поняття «займенник»): я (мене, (на) мене, мені); ти (тебе, на тебе, тобі, тобою); він (його, йому, ним); вона (її, їй, нею); воно; ми (нас); ви (вас, вам); їх (їм – від вони); хто (кого, кому, за кого
, на кому); що (чого, чого, чому, чим); себе (себе, собі, собою); це, цей (цього, Займенник як засіб творення й модифікації фразеологічних значень ________________________________________________________________________ 171
цього, у цьому); цією; той, те, то (того); ті (тим); та (тієї, тій, тією); сам, самий, саме (самого, самого), сама (саму, саму, самої, самі); мій, моє (мого); моя (мою); твій, твоє (твого); твоя (твою, твоїй); наш, наше (нашого, нашому); наша (нашої); наші (нашим); ваш, ваше (вашого, вашому); ваша (вашій); свій, своє(свого, свого, своєму); своя (свою, свою, своїй); свої (своїми, своїх); таке, такий (такого, такому); така (такої, такою); який, яке (яким, на якім); які (якими, яких); яка (якій, ні
в якій); якийсь (якимсь, якимось); якась (якоїсь); ніякий (ніякого, ніяким); ніяка (ніякої); ніщо (нічого, нічого, нічим); кожен, кожний, кожне (кожного, у кожнім, на кожному); кожна (кожну, кожної, кожною); всякий (всякого); всяка (всяку); всякі; весь, все (всього, всьому); всі (всіх, всім, всіма); вся (всю) і т. д. і
т. ін. Фактичний матеріал ставить низку запитань, на які в одній статті такого формату дати вичерпну відповідь не вдасться: 1) чи можна з’ясовувати свідносність слова займенникової форми у конструкціях фразеологічного типу з певною частиною мови, якщо, маючи форми словозміни – рід (не завжди), число, відмінок, вони не мають власної синтаксичної ролі, навіть якщо привносять у загальну семантику фразеологізму відтінок предметності, означальності чи обставинності – адже такі фразеологізми переважно не мають одного слова-ідентифікатора, а пояснюються способом тлумачення (порівн.: не в ті ворота заїхати (З – 55); не в ті двері втрапити (попасти, попастися) (П – 696) – «зробити, сказати не те, що треба, не так, як треба”; майстер на всі руки (М – 15), мастак на всі штуки (М –
88) – «людина, яка все вміє робити, вправна, тямуща у будь-якій справі»; 2) чи слова займенникового типу беруть участь у мотивуванні загального значення фразеологізму, чи від їх форми щось може змінюватися у цьому значенні (порівн.: хай тобі грець – хай йому грець – хай їм грець – хай вам грець; ніякий грець не бере – жоден грець не бере; де вже там – де вже тут; перед самим носом – перед моїм носом – перед твоїм носом – перед нашим носом; знаємо ми вас – знаємо ми його – знаємо ми їх – знаємо ми тебе); 3) чи не стають окремі такі компоненти в деяких фразеологізмах семантично «порожніми», або частками чи вигуковими словами (порівн.: не то що (Т – 99), хай там що, та що там (Щ – 14) – кат зна що (К – 48), ще що вигадай (В - 156), що б там не було (Щ – 19); де там (Д – 153), куди там (К – 423) – і там і сям (Т – 20), як там не кажи (не говори) (К – 4), як там і був (В – 276)); 4) чи пояснювати походження таких конструкцій можна лише в діахронії, а чи й сьогодні вони мають омонімічні вільні конструкції, отже ж участь займенникового слова у процесі фразеологізації має історичну тяглість попри те, що нові займенникові слова не з’являються (порівн.: от така ловись (Л – 273); туди, куди Макар телят не ганяв (не ганяє) (М – 22); чи ти ба! (Т – 54) – з іншого лібрето; з іншої опери; сильні світу цього (С – 200); що це за мода (пішла) (М – 360), цей номер не вийде (не пройде) (Н – 233) і т. д.; 5) чому займенникове слово у фразеологізмі може бути засобом творення лексичного або граматичного його варіанта, але буває й факультативним компонентом, тобто таким, без якого фразеологізм не видозмінює свого значення (порівн.: зачепити за (саму) душу (З – 174); пиши (все) пропало (П – 244; відплатити такою ж (самою
) монетою (П – 393); як (у себе) вдома (Д – 439); ламати (собі) голову (Л – 37); дати (собі) раду (Д – 50) – перекласти на чиїсь плечі (П – 142) – оце я розумію (Я – 2); все стає на Бабич Надія ________________________________________________________________________ 172
свої місця (В – 731); скаламутити все нутро (С – 294); в яких фразеологічних структурах і якій займенники не можуть випускатися (воля ваша (В – 674); чи всі дома (В – 740); що не говори (К – 4) тощо). Усі ці питання можуть бути висвітлені з урахуванням специфіки кожної одиниці цього структурного типу фразеологізмів. В. Кононенко пише: «Функціонування вільних сполучень слів, омонімічних фразеологізмам, незважаючи на генетичну залежність останніх від перших, а не навпаки, на сучасному синхронному зрізі мови значною мірою зумовлюється такими параметрами сталого звороту, як ступінь вмотивованості змісту, метафоричність значення, зв’язаність компонентів, синтаксична функція, синтаксична валентність, частотність уживання, стилістична та емоційна забарвленість
тощо» [6, с. 238]. Автор мав на меті, очевидно, підкреслити функціональну перевагу сталих зворотів завдяки перерахованим параметрам семантики і зв’язності компонентів, стильовій та емоційній забарвленості усього звороту, створюваній усе ж окремими компонентами. А щодо синтаксичної функції, то, очевидно, перевага може бути за вільним сполученням слів, у яких кожен компонент має свою функцію. Порівн.: хто б міг подумати (Х – 140) – «уживається для вияву подиву, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь несподіваного, непередбаченого тощо» – хто (підмет) б міг подумати (присудок) над питанням (додаток) цим (означення); показати, на чому горіхи ростуть (П – 578) – «довести свою здатність, спроможність і т. ін. у чому-небудь
» – не зумів показати (присудок) в саду (обставина) на чому (обставина) горіхи (підмет) ростуть (присудок). Має рацію В. Кононенко і в тому, що «можна говорити про певну умовність поділу на вільні і фразеологічні сполучення, про наявність перехідних випадків, недостатньо виразних прикладів щодо диференціації омонімів» [6, с. 243]. Так само можна говорити про певну умовність виділення структурної групи фразеологізмів із компонентом займенникового типу, бо такі компоненти зі складу стійкої мовної одиниці навіть не фігурують у словникових тлумаченнях загального значення фразеологізму. Напр.: і (та й) був такий (Б – 274) – «безслідно, швидко хтось зник»; чого доброго (Ч – 64) – «може статися, можливо (переважно при припущенні небажаного наслідку»; ось де (
в чому, тут і т. ін.) собака заритий (зарита) (С – 535) – «саме в цьому справжня причина, суть чого-небудь»; у чому (у чім, як) був (Б – 275) – «роздягнений або вдягнений». Такими є попередні аспекти семантико-структурного аналізу фразеологізмів з компонентом займенникового типу. Це дуже неоднозначна проблема, яка вимагає зняти дискусійність із спірного питання про характер відтворюваності стійких мовних одиниць – завжди у незмінюваному, готовому вигляді, а чи й у лексико-
граматичній чи й контекстуально-стилістичній видозміні. Список літератури 1. Алефиренко Н. Ф. Фраземообразующее взаимодействие языковых уровней (на материале украинского и русского языков) / Алефиренко Николай Фёдорович: Ав. докт. дис. – Спец. 10.02.02 Займенник як засіб творення й модифікації фразеологічних значень ________________________________________________________________________ 173
– украинский язык, 10.02.01 – русский язык. – К. : АН УССР, Ин-т языковедения имени А. А. Потебни, 1989. – 39 с. 2. Архангельська А. М. Системні відношення компонентів фразеологічних одиниць (на матеріалі російської та української мов) / Алла Мстиславівна Архангельська: Ав. дис. канд. філолог. наук. Спец. 10.02.01 – російська мова і 10.02.02 – українська мова. – К. : НАНУ, Ін-т мовознавства імені О. О. Потебні, 1994. – 23 с. 3. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – 336 с. 4. Вихованець І. Р. Займенник / І. Р. Вихованець // Українська мова: Енциклопедія. – Вид. 2, випр. і доп. – К. : Вид-во „Українська енциклопедія
ім. М. П.Бажана”, 2004. – С. 188–189. 5. Жуйкова М. Динамічні процеси у фразеологічній системі східнослов’янських мов: монографія / М. Жуйкова. – Луцьк : Ред.-вид. відділ „Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 416 с. 6. Кононенко В. І. Омоніміка фразеологічних зворотів і вільних сполучень слів / Віталій Іванович Кононенко // Мова. Культура. Стиль. – Київ
– Ів.-Франківськ : «Плай», 2002. – С. 237–248. 7. Мокиенко В. М. Славянская фразеологія: учебное пособие / Валерий Михайлович Мокиенко. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М. : „Высшая школа”, 1989. – 288 с. 8. Прадід Ю. Ф. Засади укладання фразеологічного словника ідеографічного типу / Юрій Федорович Прадід // У царині лінгвістики і права. – Сімферополь : Еліньо, 2006. – С. 47–50. 9. Словник фразеологізмів української мови / Укл. В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. В. Дятчук, Н. М. Неровня, Т. О. Федоренко. – К. : Наук. думка, 2003. – 1098 с. 10. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови: Посібник для студентів / Віктор Дмитрович Ужченко, Дмитро Вікторович Ужченко. – Луганськ : Вид-во ЛНПУ ім. Т. Шевченка „Альма-матер”, 2005. – 400 с. Бабич Надежда. Местоимение как средство образования модификации фразеологических значений / Надежда Бабич // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 167–173. В статье по материалам полной выборки фразеологизмов из академического фразеологического словаря украинского языка, в состав которых входят слова местоименного типа, – собственно местоимения или частицы и т. д. местоименного происхождения – прослеживается особенность фразеообразующей функции исследуемых компонентов, а также в модификациях фразеологического значения в зависимости от грамматического статуса анализированного компонента. Ключевые слова: местоимение, фразеообразование, фразеологическое значение, факультативный компонент структуры, модификация значения, вариант фразеологизма. Babych Nadezhda. Pronoun as Means of Formation and Modification of Phraseological Meanings / Nadezhda Babych // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 167–173. Based on the complete selection of phraseologisms from the academic Phraseological Dictionary of the Ukrainian language that includes words of pronoun types – pronouns proper or particles etc of the pronoun origin – the author deals with the peculiarities of phrase formative function of such components and also the modifications of phraseological meanings dependeng on the grammatical status of the analized component. Key words: pronoun, phrase formation, phraseological meaning, modification of the meaning, phraseological vartant. Стаття надійшла до редакції 7 травня 2012 року 174 Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 174–179. УДК 811.161.2 РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНОГО ПОНЯТТЯ ‘ВОЛЬОВІ ДІЇ ЛЮДИНИ’ ФРАЗЕОЛОГІЧНИМИ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Балацька Юлія Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна У статті репрезентується семантична класифікація фразеологічних одиниць на позначення екстралінгвістичного поняття «вольові дії людини» з урахуванням досягнень фразеологічної та психологічної наук. Вирізнення та дослідження окремих фразеологічних мікросистем допоможе при ідеографічному описі фразеологічного складу української мови та при укладанні фразеологічних словників ідеографічного типу. Ключові слова: мікросистема, ідеографія, фразеологічна одиниця, вольові дії людини Сучасна антропоцентрична лінгвістична парадигма скеровує увагу дослідників на всеєдине знання, прагне до синтезу різних наук через розуміння того, що пояснення мови неможливе без залучення наукового потенціалу різних галузей знань. Цілісний аналіз фразеологічного шару мови виходить із розряду актуальних, науковці наполягають на необхідності попереднього вивчення семантичної структури окремих фразеосемантичних полів. В останні роки ХХ – початку ХХІ століття світ побачила низка монографій, статей і дисертацій, у яких досліджувалися ідеографічні групи фразеологічних одиниць (ФО) на матеріалі різних мов, з’ясовувалися деякі теоретичні проблеми фразеологічної ідеографії (див. праці А. С. Аксамитова, М. Ф. Алефіренка, Л. І. Антропової, Є. Ф. Арсентьєвої, М. Т. Демського, А. М
. Емірової, О. М. Каракуці, І. В. Кашиної, В. М. Мокієнка, Т. Г. Нікітіної, Є. М. Покровської, Ю. Ф. Прадіда, А. Д. Райхштейна, Л. М. Рязановського, Ю. П. Солодуба, В. Д. Ужченка та ін.). Проте необхідно зазначити, що проблеми фразеологічної ідеографії в більшості праць названих авторів вивчалися принагідно, у зв’язку з дослідженням інших аспектів фразеології, не враховувалися дані інших наукових галузей. Першим спеціальним дослідженням у вітчизняному мовознавстві теоретичних та практичних проблем вирізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем стала монографія Ю. Ф. Прадіда «Фразеологічна ідеографія: проблематика досліджень» [3]. У нашій роботі, услід за Ю.Ф. Прадідом, пропонуємо таку ієрархічну структуру ідеографічної класифікації ФО
: синонімічний ряд → семантична група → семантичне поле → тематична група → тематичне поле → ідеографічна група → ідеографічне поле → архіполе [3, с. 40], бо доцільність зазначеної структури неодноразово підтверджено багатьма дослідженнями учнів цієї школи при Балацька Юлія ________________________________________________________________________ 175 опрацюванні різних фразеологічних мікросистем (Грозян Н. Ф., Кубедіновою Л. Ш., Колесниковою І. Є., Картамишевим О. О., зокрема й наших). Мета пропонованої роботи – вирізнити з фразеологічного складу української мови групу фразеологічних одиниць (ФО), загальна семантична ознака яких має екстралінгвістичну природу, тобто позначає ‘вольові дії людини’; описати семантичні особливості цих
ФО з урахуванням досягнень сучасної фразеологічної та психологічної наук. Фразеологічні засоби вираження вольових дій людини не були предметом комплексного дослідження в мовознавстві. Вольові дії людини, визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, вибирає засоби, за допомогою яких вони здійснюється. Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив – це психічне переживання, рушійна сила, яка спонукає нас до дії, до боротьби за досягнення наміченої цілі, стимулює людину чи затримує її. Мотивами наших дій є наші потреби, почуття, інтереси, усвідомлення завдання, необхідність діяти [1; 4]. Загальні характеристики вольових дій такі: 1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням; 2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися; 3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення, можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії та закінчуватися досягненням мети [2; 6]. Досліджений фразеологічний матеріал свідчить, що структура тематичної групи ФО на позначення ‘вольові дії людини’ має такий вигляд (див. рис. 1): Тематична група Семантичне поле Рис. 1. Структура тематичної групи ФО “Вольові дії” Тематична група ‘Вольові дії’ набуває розширення своїх ознак у двох семантичних полях: ‘Прямі вольові дії’ та ‘Непрямі вольові дії’. 1. Семантичне поле ФО ‘Прямі вольові дії’ безпосередньо складається з синонімічних рядів зі значеннями: а) цілком підпорядкувати своїй волі: брати / взяти в руки (до рук) кого. Женити його [сина] з якою енергічною та господарною шляхтянкою, яка би порядно взяла його в руки (І. Франко); брати / взяти в шори (штос, стоси і т. ін.) Вольові дії людини Непрямі вольові дії Прямі вольові дії Репрезентація екстралінгвістичного поняття ‘вольові дії людини’ фразеологічними засобами української мови ________________________________________________________________________ 176 кого. Не треба вам їм [багатирям] ще в більшу силу вбитися. Бо тоді вони нас ще дужче в шори візьмуть та ще й з усіх боків: і судом, і землею, і скотиною – всім (Б. Грінченко); вити линви (вірьовки) з
кого. Бач, скажуть, як заначальникував, так уже і взявся з нас линви вити ... Взявся, скажуть, Хома собакою на земляків ... (О. Гончар); крутити (сукати) мотузки (мотуззя) з кого. Гнат Сторожук не з тих покірних і хлипких людей, з яких можна мотуззя сукати (П. Колесник); сідати (вилазити) / сісти (вилізти) на
голову кому і без додатка. [Михайло:] Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину, нехай платить штрап [штраф], коли не глядить, бо тільки попусти їм, то й на голову вилізуть! (І. Карпенко-
Карий) (усього 5 ФО); б) хитрощами, підступністю підкоряти своїй волі: плести (снувати, сплітати і т
. ін.) павутиння (павутину). Майже всі вони були байськими боржниками, залежали від нього, а бай хитро плів навколо них свою павутину (О. Донченко); заплутувати / заплутати у [свої] тенета кого. – … Без освіти років за двадцять-
тридцять від вас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани
, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці-
єзуїти (З. Тулуб); наставляти (розкидати, розставляти, плести і т. ін.) / наставити (розкинути, розставити і т. ін.) [свої] тенета (сіті, пастки, сильця і т. ін.) на кого і без додатка, із спол. щоб [Кай Летіцій:] Він розкинув свої сіті так широко, що щастя, коли не тут, то там мусило попастися в них (І. Франко) (усього 4 ФО); в) осадити, приборкати когось: обламати / обламувати роги кому, зневажл. Оксюта дивився, як околицею села віддаляється Кирик… Але краще з ним не стикатись, тут не вгадаєш, хто кому роги обламає (Є. Гуцало); обламати
(обломити) / обламувати ребра (боки) кому. Нахваляються [мужики] ласкавий пане, що ніяк на ваше не вийде, кажуть, до сенату і самого царя будуть добиватися, і таки будуть, коли декому не обламать ребра (М. Стельмах); обламати / обламувати (ламати) крила кому і без додатка. – І пам’ятай: усякій людині, при охоті, можна
обламати крила. – Я й не знав, що ти такий криложер! – навіть здивувався дядько Себастьян (М. Стельмах); притерти / притирати роги кому. — От ми тут трохи і притрем їм [сусідам] роги (Л. Костенко); збивати / збити пиху кому. Опанас не тільки збив пиху, а й витряс душу цьому гордовитому чубарику
(Я. Гримайло); ставити на місце. Чумакова мова починала тішити Обухова. Він розумів, що в кожну хвилину може поставити цього зарозумілого юнака на місце (М. Стельмах); оббити / оббивати пір’я з кого, кому, на кому і без додатка, зневажл. – Не тинялись з транзисторами по парках до півночі! Бо одне й
друге знало: не прийде вчасно додому, то дістане по м’якишу, – все пір’я з нього обіб’ю!.. (О. Гончар) прищемити хвіст (хвоста) кому, несхв. Він давно мені хоче прищемити хвіст (М. Стельмах) (усього 9 ФО); г) ставити когось у залежне від себе становище: накидати (накладати, надівати і т. ін.) / накинути (накласти, надіти і т. ін.) ярмо (петлю) [на [свою] шию (на карк, на себе)] кому і без додатка. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); прибирати / прибрати до [своїх ] рук (рідко лап) Балацька Юлія ________________________________________________________________________ 177 кого. Ощадлива Векла почала потроху прибирати його до рук. Нашила десяток кофтин і послала Василя торгувати на базар (М. Чабанівський); брати / взяти в жменю кого. Той лапотник все ще дивиться кривим оком на старшину. Тепер уся та генеральна старшина взята в жменю. Найбільше набрався лиха пан
Лизогуб (М. Лазорський); тримати в пазурах (рідко в кігтях) кого і без додатка, зневажл. Сила, яка заволоділа його думками півтори години тому, не відпускала, владно тримала в пазурях, хилила далі й далі вперед (Ю. Мушкетик); тримав у лабетах кого. Мене, як човен На мілкому дні, Тримає у лабетах Неможливість (Ганна Світлична) та ін. (усього 8 ФО); ґ) завоювати когось, щось: підвернути під спід кого. Всім світом буде управляти [Еней], По всіх усюдах воювати, Підверне всіх собі під спід (І. Котляревський); підгортати / підгорнути під чобіт кого. – Оце сердешний Охрім ускочив! Так, виходе [виходить] вона його добре під чобіток підгорнула?
– озвалася пані (Дніпрова Чайка) [СФУМ, с. 507]; підбивати / підбити під свою руку кого, що. Загордився купецький Новгород, сам хотів жити, а його хотіли підбити під свою руку владимиро-суздальські князі (А. Хижняк) (усього 3 ФО); д) перемогати: брати (рідко одержувати) / взяти (рідко одержати) верх (гору) над ким-чим. Розпустилися [думки] так, що не приберу способу, як їх докупи позбирати, та над ними гору взяти (П. Мирний); покласти на [обидві] лопатки кого. перен. Після натяку Башкуєва він просто не знав, що говорити, почуваючи, що його поклали на обидві лопатки (С. Добровольський); розбивати / розбити в пух і прах. Ми ворога – ворона на кожній території знищимо – розіб’ємо в пух і прах (К. Герасименко) (усього 3 ФО); е) примусити виконувати свої бажання, командувати кимсь: сідати / сісти верхи на кого. Те, що сказав професорів син, вкинуло його в таку глибоку прострацію, що зараз кожний, кому тільки наверзеться, може сісти на нього верхи (Ю. Шовкопляс
); ставити / поставити на коліна кого. – І таки треба ставити бісових панів на коліна, щоб мужики панами ставали (М. Стельмах); верхи їздити на кому. Вони на нас скоро верхи їздитимуть! .. Не можна їм попускати!.. (Б. Грінченко); їздити (кататися) на горбі чиєму. Відчитав [Хома Варю] за Луценка, дав здачі й за Кузьму. Доки шуряк їздитиме на його горбі? Ні! Так не буде! (Я. Гримайло) (усього 4 ФО). 2. Семантичне поле ФО ‘Непрямі вольові дії’ безпосередньо складається з таких синонімічних рядів зі значеннями: а) скорятися: падати (кидатися) / упасти (кинутися) в ноги (під ноги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого
і без додатка. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик); падати / впасти на коліна (навколішки, ниць) перед ким і без додатка. Вдихну у груди пломінь блискавиць, – Щоб перед ворогом не падать ниць, Щоб дихати в його лице вогнем! (Д. Павличко); пливти (плисти, плинути, іти і т. ін) / попливти (поплисти, поплинути, піти і т.ін.) за течією (по течії). [Олеся:] Я закохана в свою думку, і якщо і ця думка не спевниться [сповниться], тоді опущу руки і попливу по течії (М. Кропивницький); гнути (згинати) / зігнути спину (шию, карк, хребет і т. ін.). перев. перед ким-чим. Невже так і треба шию перед Репрезентація екстралінгвістичного поняття ‘вольові дії людини’ фразеологічними засобами української мови ________________________________________________________________________ 178 боярами гнути, хіба ми не люди? (А. Хижняк). Об’єкт пригнічує свою волю, зазнаючи впливу вольових дій іншого індивідуума чи певних життєвих обставин (усього 9 ФО);. б) звільнятися від залежності від когось, чогось: вирватися з рук (з лап, з лабет
, з лабетів і т. ін.) чиїх, кого, чого і без додатка. Голос його [Захара] неначе вирвався з міцних лабет і в одну мить досяг до найдальшого бійця (Іван Ле); вирватися з пазурів кого, чого, чиїх. П’ятий день він ішов. Не йшов, а гнав, як молодий, гордий олень, гнав навпростець, ламаючи хащі. Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. “Воля! Воля” (І. Багряний); рвати (розривати) / порвати кайдани (пута, ланцюги). Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (П. Тичина); висунути шию з ярма
чийого. Коли Остап <…> здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували [співчували] йому, але далі спочуття діло не йшло (М. Коцюбинський) (усього 6 ФО). Об’єкт мотивує та стимулює свої вольові дії, не взмозі витримувати чужого впливу. Таким чином, тематична група на позначення вольових дій є не досить розгалуженою, складається з двох семантичних полів ‘Прямі вольові дії’ та ‘Непрямі вольові дії’, які безпосередньо містять сім і два синонімічних ряди (див. Діаграму 1). Діаграма 1. Процентне співвідношення ФО на позначення прямих і непрямих вольових дій людини Семантичне поле ФО ‘Прямі вольові дії’ містить 7 синонімічних рядів, найпродуктивнішим (9 ФО) є синонімічний ряд зі значенням: “осадити, приборкати когось”. У свою чергу семантичне поле ФО ‘Непрямі вольові дії’ є менш розгалуженим, має 2 синонімічні ряди, найпродуктивнішим (9 ФО) є синонімічний ряд зі значенням: “скорятися”. В ієрархічниій класифікації обох семантичних полів відсутня ланка “
семантична група”. Семантичні поля порівняно чітко окреслені, але не є замкнутими. За структурно-граматичною будовою фіксуються тільки дієслівні ФО, бо наявність стрижневого компонента-дієслова пояснюється самою природою Балацька Юлія ________________________________________________________________________ 179 вольових процесів, адже для досягнення поставленої мети людина повинна здійснити певні дії, які в мові позначаються дієсловами. Семантика ФО реалізується переважно у вузьких контекстах. Отже, вирізнення та дослідження окремих фразеологічних мікросистем із урахуванням досягнень психологічної та інших наук допоможе при ідеографічному описі всього фразеологічного складу мови та при
укладанні фразеологічних словників ідеографічного типу. Список літератури 1. Ильин Е. П. Психология воли / Е. П. Ильин. – СПб : Питер, 2000. – 288 с. – (Серия “Мастера психологии”). 2. Калін В. К. До питання специфіки вольової регуляції поведінки / В. К. Калін // Психологія : Респ. наук.-метод. збірник. – К., 1978. – Вип. 17. – С. 10–17. 3. Прадід Ю. Ф. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень) [Текст] / Ю. Ф. Прадід / НАН України, Ін-т української мови – К. ; Сімферополь, 1997. – 252 с. 4. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб : Питер, 2002. – 720 с. – (Серия “Мастера психологии”). 5. Словник фразеологізмів української мови : [7922 фразеологізми] / Уклад.: В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. В. Дятчук, Н. М. Неровня, Т. О. Федоренко – К. : Наукова думка, 2003. – 1104 с. 6. Чхартишвили Ш. Н. Проблема воли в психологии / Ш. Н. Чхартишвили // Вопросы психологии. – 1967. – № 1. – С. 77–81. Балацкая Юлия. Репрезентация екстралингвистического понятия ‘волевые действия человека’ фразеологическими средствами украинского языка / Юлия Балацкая // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 174–179. В статье представлена семантическая классификация фразеологических единиц, обозначающих экстралингвистическое понятие ‘волевые действия человека’ с учетом достижений фразеологической и психологической наук. Выделение и исследование отдельных фразеологических микросистем поможет при идеографическом описании фразеологического массива украинского языка и при составлении фразеологических словарей идеографического типа. Ключевые слова: микросистема, идеография, фразеологическая единица, волевые действия человека Balatska Yulia. Representation of Extra-Linguistic Notion ‘Willed Actions of the Person’ by Phraseological Means of Ukrainian Language / Yulia Balatska // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 174–179. The article represents semantic classification of phraseological units to denote extra-linguistic notion ‘willed actions of the person’. Selection and research of the definite phraseological micro-systems will help in ideographic description of the whole phraseological composition of Ukrainian language and in composing phraseological dictionaries of ideographic type. Key words: microsystem, ideography, phraseological unit, willed actions of a person. Стаття надійшла до редакції 16 травня 2012 року 180 Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 180–187. УДК 811.161.2’373.72:81’23 ФРАЗЕОЛОГІЧНА МІКРОСИСТЕМА “ВЕРБАЛЬНА АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ” В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ІДЕОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ Грозян Ніна Республіканський вищий навчальний заклад “Кримський інженерно-педагогічний університет”, Сімферополь, Україна У статті досліджується ідеографічна класифікація фразеологічних одиниць на позначення вербальної агресивної поведінки людини з урахуванням досягнень сучасних фразеологічної та психологічної наук. Ключові слова: ідеографія, фразеологічна одиниця, вербальна агресивна поведінка людини, вчинок, семантичне поле, тематична група. Посилення інтересу науковців до системного вивчення фразеології ставить перед дослідниками проблему ідеографічного опису фразеологічного складу мови (див. праці: А. М. Емірової [13], Н. Ф. Грозян [2], О. М. Каракуці [3], І. Є. Колесникової [4], Ю. Ф. Прадіда [7; 8], П. О. Редіна [11], Л. М. Рязановського [12] та ін.). У вітчизняному мовознавстві теоретичні та практичні проблеми вирізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем були предметом спеціального дослідження в монографії Ю.Ф. Прадіда “Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)” [8]. Отже, перші кроки на шляху розв’язання складної багатопланової проблеми ідеографічного опису ФО зроблено. Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленням в україністиці інтересу до опису окремих фразеологічних мікросистем; по-друге, потребою подальшого вивчення фразеологічних мікросистем української мови, залучаючи до аналізу деякі дані теорій, висновків інших наук і галузей лінгвістики. Мета статті – вирізнити з фразеологічного складу української мови групу фразеологічних одиниць (ФО), загальна семантична ознака яких має екстралінгвістичну природу (усі вони позначають вербальну агресивну поведінку людини), зробити ідеографічну характеристику цих ФО й описати їх
семантичні особливості із урахуванням досягнень сучасної фразеологічної та психологічної наук. У психології використовують мовний матеріал для дослідження категоріальних структур індивідуальної та суспільної свідомості [дет. про це див.: 10]. У свою чергу, мовознавці звертаються до психології, використовуючи результати досліджень психологів для ідеографічного опису фразеологічного складу мови. Отже, як зазначає П. А. М’
ясоїд, «психологія мусить не стільки користуватися здобутками суміжних дисциплін, скільки збагачувати їх своїми досягненнями» [5, с. 66]. У свою чергу, одержані нами результати дослідження можуть стати допоміжним матеріалом у розв’язанні цілої низки проблем, досі не з’ясованих Грозян Ніна ________________________________________________________________________ 181 психологічною наукою. «Агресія (від лат. aggredi – нападати) – індивідуальна чи колективна поведінка, дія, направлена на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитків або на знищення іншої людини чи групи людей» [10, с. 9]. На думку вчених-психологів, агресивна поведінка людини може варіюватися від демонстрації неприязні й недоброзичливості до словесних образ, а також до застосування грубої сили [9, с. 405]. Психологи визнають існування різних типів агресії [1, с. 29–32; 9, с. 405–
406]. У цьому складному питанні прийнятною, на наш погляд, є класифікація агресії за Бассом [9, с. 29], який вважає, що агресивну поведінку людини можна описати за трьома шкалами: фізична – вербальна, активна – пасивна, пряма – непряма. Фразеологічна мікросистема “Вербальна агресивна поведінка людини
” об’єднує семантичні поля ФО (ієрархічна структура ідеографічної класифікації подається за Ю. Ф. Прадідом [8, с. 40]) (див. схему 1): Схема 1. Структура тематичної групи ФО “Вербальна агресивна поведінка людини” Тематична група Семантичне поле Активна вербальна агресивна поведінка людини, як стверджують психологи [1; 9; 10], поділяється на пряму й непряму. Як свідчить фразеологічний матеріал, структура семантичного поля ФО має вигляд (див. схему 2): Вербальна агресивна поведінка людини Активна Пасивна Фразеологічна система «Вербальна агресивна поведінка людини» в українській мові: ідеографічний аспект ________________________________________________________________________ 182 Схема 2. Структура семантичного поля ФО “Активна вербальна агресивна поведінка людини” Семантичне поле Семантична група Семантична група ФО “Пряма активна вербальна агресивна поведінка людини” складається з синонімічних рядів ФО із такими значеннями : 1) ганьбити кого-небудь : обкидати (обливати, поливати і т. ін.) / обкидати (облити, полити і т. ін.) брудом (болотом, гряззю, грязюкою, багном і т. ін.) : Видать, це наше неподільне право – / своїх гетьманів обкидать багном (Ліна Костенко); І я, обляпаний болотом, / в чиїх очах невронений стою? (Ліна Костенко); І з тим сміхом стоїть, ні, отак от гола сидить під шибеницею й, давши себе розп'ясти морально та втоптати в болото, з тієї шибениці глузує (Іван Багряний); квацати (квацяти) дьогтем : Колись він умів гнути чи пригинати добрих майстрів і розумників, а тепер доводилося задовольнятися тим, що їхню славу квацяв дьогтем … (М. Стельмах) та ін.; 2) лаяти : кресати словами : Щось, чути, на наймичку головач креше словами (П. Козланюк); обкладати словами, [як компресами] : Анархісти уперто не хотіли злазити [з грузовика] і чогось чекали, обкладаючи свого шофера словами як компресами (Ю. Яновський); давати / дати нагінку (наганяй); дати нагінки : Старшина Багіров одного разу дав йому ... такої нагінки, що Хомі вона зосталася, видно, в пам’яті надовго (О. Гончар) та ін.; 3) насміхатися: брати на глум : Бо я стояв до ворога обличчям / Умисне брали гетьмана
на глум (Ліна Костенко); Думали вони, думали, проти чого він ті слова сказав, та так і не збагнули їхньої сили, не зрозуміли, як вони можуть їхньому лихові зарадити. Здавалось їм, що їх на глум узято; так і поїхали, засмучені, назад (Боккаччо, переклад М. Лукаша); Бйонделло, добре розуміючи, що не
зможе втопити Чакка в ложці води, попросив його ради Бога, щоб більше його не займав, і сам уже остерігався відтоді брати його на глум (Боккаччо, переклад М. Лукаша); брати / взяти на Бога : Христя ніяк не могла второпати – жартують із нею, беруть на Бога чи правду кажуть? (Є. Гуцало);
брати на сміх : Глузують наші, на сміх його беруть (М. Коцюбинський); смішки справляти (строїти) : Мессер Філіппо, зроду гнівливий, як почув теє, подумав, що то Бйонделло смішки над ним справляє (добре він знав сього юроду!), зразу спалахнув, як порох, і крикнув Пряма Непряма Активна вербальна агресивна поведінка людини Грозян Ніна ________________________________________________________________________ 183 (Боккаччо, переклад М. Лукаша); Після кількох зустрічей із лікарем Бруно переконався, що його новий знайомець - заплішений дурень, і почав собі з нього кепкувати та смішки строїти, як тільки хотів; лікар же й собі знаходив у його товаристві велику втіху (Боккаччо, переклад М. Лукаша) та ін.; 4) змучити (завдавати моральних страждань) : варити (виварювати) / виварити воду : Я зосталась при панії як і була. Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду (Марко Вовчок); вимотувати (висотувати) / вимотати (висотати) жили : Не знаєте, що мені ваша школа ось тут – о, що ви мені всі жили вимотали (
А. Пастушенко) та ін. На позначення непрямої активної вербальної агресивної поведінки людини вживаються ФО зі значенням обмовляти кого-небудь, розпускати плітки про когось : кидати / кинути болотом (болото, гряззю і т. ін.) : Не сумніваюся, що знайдуться такі, що … позаочі будуть кидати на мене болотом (І. Франко); переливати (перемолоти, перетерти і т
. ін.) кісточки (кістки, до кісток і т. ін.) : Перемелювати мої кісточки? – сказав [шеф-повар] незлобивим баском і опромінив хлопців таким добрим, батьківським, усміхом, що їм від сорому позаціплювало (Ю. Бедзик) та ін. Дослідження психологів дають підстави поділити пасивну вербальну агресивну поведінку людини на пряму й непряму. Як свідчить
фразеологічний матеріал, структура семантичного поля ФО “Пасивна вербальна агресивна поведінка людини” має такий же вигляд, як і структура семантичного поля ФО “Активна вербальна агресивна поведінка людини”. На позначення прямої пасивної вербальної агресивної поведінки людини вживаються ФО зі значеннями: 1) мовчати (відмовлятися розмовляти з іншою людиною) : набирати / набрати води в рот : А
повернувшись, мовчали, мов у рот води понабирали, лише хмурились та зітхали раз по раз (Іван Багряний); не випустити (не пустити) [ні (ані, і)] пари (слова) з вуст : Андрій сидів і ні пари з уст (Іван Багряний); Про це Андрій думав, а тим часом не пускав і пари з
уст, сидів мовчки (Іван Багряний); проковтнути (затягти, затягнути) язика (язик) : – Билися? – допитується він. – Ти що, язик проковтнув? Чи не хочеш розмовляти зі мною (А. Дімаров) та ін.; 2) не реагувати на зауваження: що (як) горохом об стінку (о стіну) кидати : Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, – однаково, що горохом об стінку кидати (І. Вільде); ні (ані) мур-мур : – Мене зло розібрало – упрохувати її. Ти, кажу, по золоту ходитимеш, а вона ні мур-мур (Є. Гуцало) та ін. Семантичне поле ФО “Непряма пасивна вербальна агресивна поведінка” передається ФО зі значеннями: 1) відкрито не виявляти свого невдоволення
: кивати пальцем у чоботі : Критикували агронома на правлінні, а він кивав пальцем у чоботі (ФСУМ, с. 368); давати / дати (скрутити) дулю через кишеню : Коли він мене посварив, я дав йому дулю через кишеню (ФСУМ, с. 211) та ін. Досліджений матеріал засвідчує, що на позначення вербальної агресивної поведінки людини ФО передають:1) повний
вчинковий акт (ВА); 2) неповний ВА. При повному ВА діє закон внутрішнього визрівання вчинку (закон достатньої Фразеологічна система «Вербальна агресивна поведінка людини» в українській мові: ідеографічний аспект ________________________________________________________________________ 184 підстави) (дет. про це див. 6, с. 190). Ситуаційний конфлікт переходить у мотиваційну амбівалентність, а потім у ВА: С – ситуація М – мотивація ВА – вчинковий акт Проілюструємо ці положення конкретними прикладами: – Ти ще відповіси за такі слова і за те, що
дівчину облив помиями і що силу приклав … (В. Вільний); [Христя :] Буде вже! Досить назнущалися з мене! Досить навтішались! Виволочили в багні … та іще вам мало? (С. Васильченко); Начко, … вперши безтямний погляд у мигаючі перед ним різнобарвною хвилею пари, обкидав Регіну найгіршими епітетами (І. Франко); – А той [
Польський] мене доїв, той мене в землю втоптав! – і Порох знову заходив по хаті (Панас Мирний); Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори (І. Рябокляч). ФО облив помиями, виволочили в багні, обкидав найгіршими епітетами, в землю втоптав
, узяв в шори передає, що ВА звершився, практична дія вчинку відбулася – дівчину обмовили, Гаркушу і Регіну облаяли, Пороха і Христю несправедливо образили, зганьбили. Проаналізований матеріал свідчить, що повні ВА на позначення вербальної агресивної поведінки людини передаються великою кількістю ФО (близько 65 % від усього загалу ФО на позначення вербальної агресивної поведінки людини
). 35 % дослідженого фразеологічного матеріалу на позначення вербальної агресивної поведінки людини передають неповні ВА. Наприклад, наявність ситуації чи ситуаційного конфлікту, що тільки переходить у мотивацію, передається ФО : Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (В. Стефаник). ФО змішати з землею. Принизити, зганьбити кого-небудь, заплямувати чиюсь
гідність [ФСУМ, с. 339] передає наявність ВА, а вузький контекст вказує на те, що ВА неповний, а фіксується лише перший момент вчинку – ситуація (пани тоді вирішували принижувати людину чи ні): боротьба мотивів С М
ВА зве
р
шення конфлікт вчинок Грозян Ніна ________________________________________________________________________ 185 У міру розгортання мотивації в її складності, амбівалентності (роздвоєності) інколи вчинковий акт як реальна дія затримується, притупляється воля до його здійснення. Мотивація ще не втратила для свідомості людини свій амбівалентний характер : Христя ніяк не могла второпати – жартують із нею, беруть на Бога чи правду кажуть? (Є. Гуцало). ФО брати / взяти на Бога. Кепкувати, глузувати, насміхатися з кого-небудь [ФСУМ, с. 51] передає наявність ВА, а вузький контекст вказує на те, що ВА неповний, а фіксується лише другий момент вчинку – мотивація (Христя перебуває в стані пригнічуючих амбівалентних почуттів : чи насміхаються з неї, чи правду кажуть). Висловлені вище міркування дозволяють
резюмувати : 1) ідеографічна класифікація ФО на позначення вербальної агресивної поведінки людини в українській мові повністю збігається з класифікацією вербальної агресивної поведінки людини, що прийнята в психології; 2) фразеологічна мікросистема “Вербальна агресивна поведінка людини” включає в себе два семантичних поля ФО “Активна вербальна агресивна поведінка людини”, “Пасивна вербальна агресивна поведінка людини”, кожне з яких складається з двох семантичних груп ФО : “Пряма активна вербальна агресивна поведінка людини”, “Непряма активна вербальна агресивна поведінка людини”; “Пряма пасивна вербальна агресивна поведінка людини”, “Непряма пасивна вербальна агресивна поведінка людини”; боротьба мотивів С М ВА звершення конфлікт вчинок С
М
ВА зве
р
шення
конфлікт боротьба мотивів вчинок
Фразеологічна система «Вербальна агресивна поведінка людини» в українській мові: ідеографічний аспект ________________________________________________________________________ 186 3) найчисленнішою виявилася семантична група ФО “Пряма активна вербальна агресивна поведінка людини”, яка складається з чотирьох синонімічних рядів; 4) ФО на позначення агресивної поведінки людини передають як повні, так і неповні ВА; 5) семантика ФО реалізується переважно у вузьких контекстах; 6) ФО
слугують особливими мовними формами фіксації значень психологічних понять. Умовні скорочення ФСУМ – Фразеологічний словник української мови : В 2 кн. – К. : Наукова думка, 1993 – Кн. 1-2. Список літератури 1. Бэрон Р. Агрессия / Р. Бэрон , Д. Ричардсон – СПб : Питер, 2000. – 352 с. 2. Грозян Н. Ф. Фразеологічна мікросистема “Поведінка людини” в українській мові (ідеографічний і аксіологічний аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол
. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Н. Ф. Грозян . – Дніпропетровськ, 2003. – 20 с. 3. Каракуця О. М. Фразеологізми української мови з компонентом “душа” (структурно-семантичний, ідеографічний, лінгвокультурологічний аспекти): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. М. Каракуця. – Харків, 2002. – 19 с. 4. Колесникова І. Є. До проблеми фрагментації фразеологічної мікросистеми
в українській та англійській мовах / І. Є. Колесникова // Культура народов Причорноморья, – 2005. – С. 180-184. 5. М’ясоїд П. А. Загальна психологія : навч. посібник / П.А. М’ясоїд. – К. : Вища школа, 1998. – 479 с. 6. Основи психології : підручник / [за заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця]. – К. : Либідь, 1999. – 632 с. 7. Прадід Ю. Ф. У царині лінгвістики і права / Ю. Ф. Прадід. – Сімферополь : Ельіньо, 2006. – 256 с. 8. Прадід Ю. Ф. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень) / Ю. Ф. Прадід. – К. : Сімферополь, 1997. – 252 с. 9. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Педагогика-Пресс, 1998. – 440 с. 10. Психология: словарь / [под общ. ред. Л. В. Петровского и М. Г. Ярошевского]. – 2-е изд., исправл. и доп. – М. : Политиздат, 1990. – 495 с. 11. Редін П. О. Семантична характеристика фразеологізмів із значенням часу / П. О. Редін // Українське мовознавство. – К. : Вища школа, 1987-1. – Вип. 14. – С. 8–14. 12. Рязановский Л. М. Идеографические аспекты немецкой фразеологии : Темпоральная фразеология. / Л. М. Рязановский. – СПб. : Изд-во Петерб. ун-та, 1997. – 200 с. 13. Эмирова А. М. Русская фразеология в коммуникативно-прагматическом освещении: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра филол. наук : 10.02.02 “Російська мова” / А. М. Эмирова. – Ташкент, 1989. – 41 с. Грозян Нина. Фразеологическая микросистема “Вербальное агрессивное поведение человека” в украинском языке: идеографический аспект / Нина Грозян // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 180–187. В статье исследуется семантическая и идеографическая классификация фразеологических единиц, обозначающих вербальное агрессивное поведение человека, с учётом достижений современных фразеологической и психологической наук. Ключевые слова: идеография, фразеологическая единица, вербальное агрессивное поведение, поступок, семантическое поле, тематическая группа
. Грозян Ніна ________________________________________________________________________ 187 Grozyan Nina. Phraseological microsystem “Aggressive Behaviour of Individual” in Ukrainian language: ideographical aspect / Nina Grozyan // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 180–187. A semantic and ideographie classification of phraseological units denoting human aggressive behaviour is studied in the article considering the achievements of modern phraseological and psychological sciences. Key words: ideography, phraseological unit, aggressive behavior of Individual, action, semantic field, subject group. Стаття надійшла до редакції 3 вересня 2012 року 188 Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 188–192. УДК 811.112.2’373.7 ФРАЗЕОЛОГІЧНА КАРТИНА СВІТУ ЯК ДЖЕРЕЛО ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Денисенко Софія, Хант Галина Львівський національний університет імені Івана Франка Львів, Україна У статті розглянуто особливості фразеологічної картини світу як джерела етнокультурної інформації. Фразеологічна картина світу – це частина мовної картини світу, описана засобами фразеології, у якій кожна фразеологічна одиниця є елементом чітко визначеної системи й виконує певні функції в описі реалій навколишньої дійсності. Фразеологічна картина світу є одним із універсальних способів класифікації фразеологічних одиниць, основами якої виступають як екстралінгвальні, так і їхні мовні особливості. Ключові слова: мовна картина світу, фразеологічна картина світу, фразеологічна одиниця, етнокультурна інформація. В сучасних лінгвокультуологічних дослідженнях вказується на те, що національна специфіка мови (відображення в ній особливостей природного середовища й культури етнічної спільноти, своєрідності національного характеру її носіїв) представлена, насамперед, в особливостях концептуалізації, або мисленнєвій організації етносом явищ навколишнього світу [2, 21]. В результаті концептуалізації виникає специфічне членування світу шляхом виділення в ньому елементів, якостей і явищ, суттєвих для даного народу та його екологічної сфери. Членування світу, яке співвідноситься з мовними значеннями та подібно до карти, де дійсність представлено в різних масштабах, формує картину світу [5, 103–104]. Фразеологічний фонд мови номіналізує одну з ділянок цієї картини. Фразеологія визнається «квінтесенцією національного обліку мови», у зв’язку з чим
фразеологічні системи різних мов вважаються важливим джерелом країнознавчої інформації [4, 79–80]. Фразеологія розглядається як відображення колективної свідомості мовної спільноти, втілення певної філософії, викуваної в ході історичного розвитку нації [3, 136]. Фразеологія є проекцією світу в мовній свідомості, «яка формує в кожній мові свою мовну картину світу», що є системоутворюючим конституентом загальної системи, яка включає саму людину та її оточення в цілому. Вона розкриває етнокультурну специфіку людини та її побуту, суб’єктивного взаємовідношення зі світом як найважливішої умови її існування в цьому світі, що важливо враховувати при розгляді фразеологічного фрагменту мовної картини світу (МКС). У фразеологічному складі мови в знаковій формі фіксуються ментофакти матеріальної та духовної
культури нації, відображаються ціннісні орієнтації того чи іншого соціуму, система його моральних, етичних і естетичних переваг, яка ілюструє особливості менталітету конкретного етносу. В рамках нової парадигми, Денисенко Софія, Хант Галина ________________________________________________________________________ 189 що передбачає використання лінгвокогнітивних методів для аналізу фразеологічних одиниць (ФО), останні вважаються мовними інформативними знаками, одиниці ментального лексикону, які зберігаються в пам’яті національного суспільства та виокремлюються у вигляді стійких неділимих найменувань, що відображають не лише культурний простір мови, але й когнітивне бачення світу носите лем
даної мови. Саме фразеологічний субрівень МКС найбільш експліцитно відображає специфіку пізнавального досвіду етнічної свідомості, в основу якої закладаються знання та судження про навколишній світ. ФО володіють «багатомірною структурою, яка включає крім поняттєвої основи соціо-психо-культурну частину», що мислиться й переживається носієм мови та включає емоції, оцінки, національні образи, властиві даній культурі. ФО стає те сполучення слів, що вишукуються за певною структурною моделлю, яке випробуване часом в цьому соціумі на стійкість, культурну значущість. Людина збагачує свою концептуальну систему не лише завдяки особистому досвіду, але й завдяки мові, в якій закріплюється суспільно-історичний досвід – як загальнолюдський, так і національний. Останній і визначає
специфічні особливості мови на всіх її рівнях. Основне культурне навантаження несуть на собі номінативні одиниці: слова та словосполучення. Однак найбільшою мірою культурна специфіка проявляється у ФО, які найкраще відображають етнокультурні особливості певного народу [4, 27–28]. Фразеологізми безпосередньо співвіднесені з позамовною діяльністю, відбивають образну інтерпретацію реалій навколишньої дійсності, в них закарбовані уявлення народу про навколишній світ. Фразеологічний масив будь-якої мови є передусім культурно зумовленою знаковою репрезентацією інтеріоризованого етносвідомістю світу із притаманною їй категоризацією, субкатегоризацією, диференціацією й інтеграцією, адже світ у свідомості "просичується" через мережу концептуальних моделей і відповідним чином трансформується, категоризується й інтерпретується. Зауваження А. П. Бабушкіна про те, що за лексикографічними визначеннями «можна судити про те, як розуміли ті чи інші слова … в ході історичного розвитку соціуму, можна вивчати історію науки та історію пізнання людиною навколишнього світу» [1, 32], можна віднести й до фразеологізмів. Поява нового фразеологічного знаку, його структурно-семантичної моделі пов’язана з осмисленням людиною тієї чи іншої інформації, отриманої в процесі предметно-практичного осягнення позамовної дійсності різними способами. В результаті в свідомості формуються ментальні структури, які містять суттєві й несуттєві ознаки, що знаходять своє вираження в значенні одиниці мови. Фразеологічна семантика фіксує перетворення предметно-чуттєвого пізнання в герменевтичне, яке викриває глибинні рівні об’єкту, що пізнається та називається, що дозволяє виявити
складні зв’язки й відношення, недоступні для безпосереднього сприйняття. У кожній конкретній мові фразеологізми називають лише окремі, специфічні для людини та її життєдіяльності фрагменти світу, при чому те, що є прийнятним для одного народу, може бути неприйнятним для іншого. В цьому й проявляється національна специфіка категоризації дійсності. У культурному плані маркерами етнічної своєрідності освоєння позамовної реальності є певні культурні символи, а Фразеологічна картина світу як джерело етнокультурної інформації ________________________________________________________________________ 190 також їх модифікація. Адже поряд з загальнолюдськими символами, у кожного народу є національно специфічні символи, що відображають особливості ідіоетнічного світосприйняття. Ці відпрацьовані в даній лінгвокультурній спільності символи слугують хранителями інформації, суттєвої для бачення світу даним народом [5, 45]. Вони можуть бути зумовлені психологією народу, його
образом життя, його культурою та багатовіковими традиціями. Для культурологічного дослідження фразеологізмів означальним є сам спосіб репрезентації значення, внутрішньої форми образності. Саме це зумовлює наявність у МКС практично кожної мови значну кількість одиниць, в тому числі і фразеологічних, які виступають у ній своєрідними етнокультурними маркерами. З приводу цього В. Н. Телія зазначає: «Самі фразеологізми, що усвідомлюються як культурно значущі типові зразки властивостей, подій, фактів, не є знаками культури як такими, не утворюють її власних таксонів, але спроможні, якщо вони втілюють у своєму образному змісті культурно-значущі риси світобачення, виконувати роль культурних знаків за умови їхньої інтерпретації в тому чи іншому коді культури
» [6, 247]. Отже, дослідниця висуває на перший план у мовній комунікації взагалі та інтерпретації фразеологізмів зокрема спосіб мислення, який залежить не лише від індивідуальних особливостей комунікантів, а насамперед від того, в яких умовах останні формувались як особистості. Образ фразеологізму як один із компонентів плану змісту є основним «хранителем» національної специфіки ФО, цей образ виражається лексичним складом та граматичною структурою ФО, які дозволяють співвіднести первинне значення словесного комплексу-прототипу з результатом його семантичної трансформації та які створюють необхідні умови для двоїстого бачення світу, на чому й ґрунтується саме явище образності. Це приводить до появи поняття «фразеологічна картина світу» (ФКС), базовою одиницею якої виступає ФО. Можливість постановки проблеми взаємодії етнічної свідомості та когнітивного світобачення у ФКС походить від припущення про високу здатність суб’єктів мови втілювати в мовленнєво-мисленнєвій діяльності національне / наївне та наукове усвідомлення дійсності. Саме в точках взаємодії людини, як істоти соціальної та рефлексивної, з оточуючим її світом виникають знаки опосередковано-похідної
номінації. ФКС містить не лише раціональну, але й емоційну інформацію про дійсність. Вона в найяскравішій формі відбиває дух народу, його менталітет, закріплює культурно-історичний досвід пізнання світу у вигляді образних стійких зворотів, не стільки тих, що називають, скільки тих, що виражають оцінку явищ та предметів, дій та станів. Це і є характерною особливістю ФКС по відношенню до інших систем мовних засобів (лексичних, граматичних), які виступають компонентами МКС. ФКС відображає специфіку когнітивної діяльності людини з творчого сприйняття світу. Аналіз механізмів створення ФКС дозволяє досліджувати універсальне та національно-специфічне в системі мови. Вербалізація дійсності пов’язана з вибором знаків, вибором зовнішньої та внутрішньої
форми із врахуванням організації змісту і його мотивації. Картина світу не є механічним відображенням дійсності у фразеологічних одиницях. Денисенко Софія, Хант Галина ________________________________________________________________________ 191 Найважливішими характерними ознаками, що суттєво впливають на формування семантичного простору та структури ФКС, Р. Х. Хайрулліна [7, 266] називає такі: універсальність, антропоцентризм, експресивність. Перша ознака випливає з того, що до складу всіх без виключення мов входять фразеологізми, що вже само по собі є універсальним. Універсальні властивості ФО проявляються
і в плані змісту (вираження універсальних семантичних категорій у фразеології будь-якої мови), і в плані вираження (наявність спільних законів фразоутворення в різних мовах, тотожних або схожих фразоутворюючих моделей, універсальність тематико-ідеографічного принципу класифікації фразеологізмів). Друга ознака, антропоцентризм – система поглядів, згідно з якою людина є центром існуючого світу. При антропологічному підході до вивчення мови експліцитно проголошується принцип розуміння мови у тісному зв’язку з буттям людини. Людина є центром мовної картини світу та головним мірилом цінності реалій оточуючої дійсності у ФКС, виступає критерієм оцінки реалій світу. Вважаючи себе частиною реальної дійсності, вона сприймає все оточуюче як відображення свого існування. Однією з
характерних рис фразеології є її експресивна забарвленість. Називаючи певне явище, народ обов'язково дає йому оцінку. Існування в мові ФО, значення яких схоже зі значенням інших лексичних одиниць, не є свідченням надлишковості мовних засобів. Очевидно, що відмінність ФО від слів полягає, перед усім, в їх експресивності, яка включає в себе образність й модальність як мікрокомпоненти конотації. Отже, ФКС – це частина МКС, описана засобами фразеології, в якій кожна ФО є елементом суворої системи й виконує певні функції в описі реалій навколишньої дійсності. З цього випливає, що ФКС – це один з універсальних способів класифікації ФО, основами якої виступають як екстралінгвальні, так і їх
мовні особливості. ФКС, специфічна для кожної конкретної мови, носить фрагментарний характер: не кожне явище чи дія навколишнього світу отримує вираження в мові у вигляді ФО. Опис національної ФКС (як фрагменту МКС), спрямований на виявлення її специфічних рис, виявляється доречним та продуктивним при описі концептів-
унікалій. Особливість цих концептів в тому, що вони являють собою не просто акумульоване знання, а результат їхнього образного переосмислення. Список літератури 1. Бабушкин А. П., Жукова М. Г. Перевод реалий в свете проблем когнитивной семантики / А. П. Бабушкин, М. Г. Жукова // Проблемы культурной адаптации текста: тез. докл. Междунар. науч. конф.; редкол. Н. А. Фененко (отв. ред.) и др. – Воронеж : Рус. словесность, 1999. – С. 9–19. 2. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Пер
. с англ. (отв. ред. М. Кронгауз). – М. : Русские словари, 1996. – 411 с. 3. Гук И. А. Концепт «ЧЕЛОВЕК» в семантическом поле английской фразеологии / И. А. Гук // Язык и культура. Серия «Филология»: Научное издание. – К. : Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2003. – Вып. 6. – Т. V. – Ч. 2: Национальные языки в их специфике и взаимодействии. – С. 136–145. Фразеологічна картина світу як джерело етнокультурної інформації ________________________________________________________________________ 192 4. Петрова Н. Д. Лингво-гносеологические основы динамики фразеологической номинации (на матери але фразеологии живой природы): Дис. …докт. філол.. наук / Н. Д. Петрова. – К., 1996. – 496 с. : ил. – Библиогр. : с. 390–460. 5. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В. Н. Телия. – М. : Наука, 1986. – 143 с. 6. Телия В. Н. Русская фразеология: семантический, прагматический и лингво-культурологический аспекты / В. Н. Телия. – М. : Языки русской культуры, 1996. – 288 с. 7. Хайруллина Р. Х. Фразеологическая модель мира как форма классификации фразеологизмов / Р. Х. Хайруллина // Научные труды МПГУ им. В. И. Ленина. Серия: Гуманитарные науки. – М., 1996. – С. 265–268. Денисенко София, Хант Галина. Фразеологическая картина мира как источник
этнокультурной информации / София Денисенко, Галина Хант // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 188–192. В статье рассматриваются особенности фразеологической картины мира как источника етнокультурной информации. Фразеологическая картина мира – это часть языковой картины мира, описанная средствами фразеологии, в которой каждая фразеологическая единица является элементом строгой системы и выполняет определённые функции в описании реалий окружающего мира. Фразеологическая картина мира является одним из универсальных способов классификации фразеологических единиц, основами которой выступают как экстралингвальные, так и их языковые особенности. Ключевые слова: языковая картина мира, фразеологическая картина мира, фразеологическая единица, этнокультурная информация. Denisenko Sophia, Khant Galina. The Phraseological Linguistic World Image as a Source of Ethnocultural Information / Sophia Denisenko, Galina Khant // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), №
3 (2). – Р. 188–192. The article is devoted to the consideration of the peculiarities of the phraseological linguistic world image as a source of ethnocultural information. The phraseological linguistic world image is a part of the linguistic world image, described by means of phraseology, every phraseological unit is an element of a strict system and fulfills definite functions in the description of the realistic objects of the environment. The phraseological linguistic world image is one of the universal means of the classifying of phraseological units, the basic foundation of which are both extra- and intralingual peculiarities. Key words: linguistic world image, phraseological linguistic world image, phraseological unit, ethnocultural information. Стаття надійшла до редакції 6 травня 2012 року 193 Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 193–198. УДК 371.382:81’373.7 МОВНА ГРА У СТРУКТУРІ ВИКЛАДАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ НА КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНИХ ЗАСАДАХ Деркач Василь Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, Україна У статті з’ясовано роль комунікативно-когнітивного підходу до вивчення розділу «Фразеологія» в школі, описується методика застосування мовних ігор, проілюстровано способи залучення в мовленнєву практику учнів фразеологічних одиниць. Ключові слова: фразеологія, лінгводидактика, мовна гра, ігрові технології. Актуальність статті зумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку української лінгводидактики спостерігається оновлення наукової парадигми, в основу якої покладено розробку інноваційних методик і технологій навчання мови. Ці зміни реалізуються шляхом активного впровадження в методичну науку низки вагомих досягнень, пріоритетними з яких є дослідження мовленнєвої діяльності учнів у процесі оволодіння мовою. Проблема мовленнєвого розвитку учнів є одним із найактуальніших завдань методики викладання української мови, це важлива складова навчального процесу, яка стосується всебічного опанування мови. Не випадково в школі мовленнєвому розвитку учнів приділяється особлива увага і саме йому підпорядкована вся методична система викладання української мови. Мовленнєвий розвиток передбачає наявність у свідомості людини тематичних
груп слів, синонімічних рядів, антонімічних пар, фразеологічних одиниць, які дають змогу дібрати для висловлювання найпотрібніші, найточніші, єдино доцільні слова й вирази, сформувати мікротеми, що «можуть бути взяті за основу логічної побудови висловлювань» [3, с. 5]. Завдання вчителя-словесника полягає в тому, щоб збагатити мовлення учнів вищезазначеними одиницями мови і виробити у них навички вільного використання їх у різних ситуаціях спілкування. Науково-теоретичний аналіз сучасної методичної літератури свідчить про те, що зацікавленість науковців проблемою розробки ефективних підходів до навчання мови та розвитку мовлення учнів зростає. В українській лінгводидактиці з’явилися праці вчених, у яких висвітлено окремі аспекти функціонального напрямку в навчанні мови (С. Дубовик
, В. Каліш, Л. Паламар, Т. Донченко, О. Паламарчук та ін.), реалізації комунікативно-когнітивної спрямованості (Л. Давидюк, Г. Демидчик, І. Ляшкевич, М. Пентилюк, Ю. Романенко, О. Петрук та ін.), використання інтерактивних методів і прийомів навчання (Л. Кратасюк, О. Пометун, О. Пироженко, Л. Варзацька, Л. Шевченко та ін.). Деркач Василь ________________________________________________________________________ 194 Мета статті полягає у з’ясуванні суті комунікативно-когнітивного підходу до вивчення мови, у визначенні ролі й описі методики застосування інтерактивних методів і прийомів, зокрема мовних ігор у процесі вивчення розділу «Фразеологія» в школі, в ілюстрації способів залучення в мовленнєву практику учнів фразеологічних одиниць. Провідною тезою мовної освіти
є формування комунікативної компетентності, що базується «на знаннях, уміннях пізнавального і творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях» [2, с. 76]. Комунікативна спрямованість навчання української мови зумовлена необхідністю мовленнєвої підготовки випускників середніх закладів освіти і виробленням високого рівня їхньої комунікативної компетентності. Теоретичними засадами комунікативної методики є загальні методологічні положення комунікативної лінгвістики (Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, І. Горєлов, Т. Винокур, І. Стернін та ін.). Зокрема, Ф. Бацевич розглядає комунікативну лінгвістику як «розділ і водночас новий напрям сучасної науки про мову, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови» [1, с. 8]. Комунікативна методика зорієнтована на посилення практичної спрямованості змісту навчання мови, на формування в
учнів умінь і навичок спілкування в різних сферах соціального життя. Таким чином, «своєрідність цієї методики полягає в оволодінні учнями всіма формами і видами мовленнєвої діяльності з метою спілкування» [5, с.15]. Зважаючи на недостатню комунікативну активність учнів та невисокий рівень сформованості в них умінь використовувати мовні знання в конкретних життєвих ситуаціях, на
часі актуальне застосування в навчально-виховному процесі когнітивної методики викладання української мови. Когнітивна методика – це «сукупність взаємопов’язаних та взаємозумовлених способів і засобів опанування мовних одиниць як основи пізнання й формування концептуальної та мовної картини світу і певного результату створення образу світу в уяві кожного учня» [6, с. 5]. Когнітивна методика передбачає
посилення практичного аспекту змісту предмета «Українська мова» і моделювання навчальних ситуацій, що спонукають до різних видів мовленнєвої діяльності. Теоретичними засадами розробки концепції когнітивної методики навчання української мови є загальнометодологічні положення когнітивної науки про взаємозв’язок мислення й мовлення, функції мови й мовлення, структуру та рівні мовної особистості, визначення особистості як носія індивідуальних рис та національного менталітету. Когнітивна методика ґрунтується на загальнодидактичних та лінгводидактичних принципах навчання, серед яких провідними визначаємо особистісний, етнокульторологічний, інтергративності, емоційності, креативності та активної пізнавальної спрямованості. У контексті когнітивної методики важливою є проблема застосування ігрових технологій як «ефективного засобу розвитку пізнавального інтересу до мови, що у свою чергу спонукає
учня до активної й продуктивної навчально-пізнавальної діяльності» [4, с. 28]. Для лінгвістичних ігор добираються науково обґрунтовані мовні факти, які відповідають рівню підготовленості школярів і захоплюють їх. Мовна гра у структурі викладання фразеології на комунікативно-когнітивних засадах ________________________________________________________________________ 195 Мовні ігри – це вправи, «спрямовані на засвоєння й осмислення знань у жвавій, приємній атмосфері» [7, с. 7]. Гру розглядають як ситуативно-варіативну вправу, де створюється можливість для багаторазового повторення мовного зразка в умовах, максимально наближених до реального мовного спілкування з властивими йому
ознаками – емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного впливу. Ігри сприяють виконанню важливих методичних завдань: створенню психологічної готовності дітей до мовного спілкування, забезпеченню природної необхідності багаторазового повторення ними мовного матеріалу. За допомогою ігор здійснюється також тренування учнів у виборі потрібного мовного варіанту, що є підготовкою до ситуативної спонтанності мовлення взагалі. Ігрова модель навчання покликана реалізовувати, крім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості самовизначення; допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва в соціальному аспекті; надання можливості висловлювати свої думки. Як правило, ігрова модель навчання реалізується на чотирьох етапах: 1) орієнтація (ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв’язання проблеми); 3) основна частина – проведення гри; 4) обговорення. Розділ «Фразеологія» передбачено для вивчення в 5 класі. Це пояснюється тим, що фразеологія, як і лексика, побудована на системності. Системні відносини простежуються між словами і фразеологізмами, а тому знання таких відношень допоможе учням розмежувати фразеологізми в межах синонімічних рядів, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню культури мовлення учнів. Вивчення фразеології в школі має як загальнопізнавальне, так і практичне значення. Загальнопізнавальне значення фразеології полягає в тому, що її вивчення розширює знання учнів про мову, формує фразеолого-семантичний підхід до
слова, ознайомлює зі сферами вживання фразеологічних одиниць і з основними джерелами поповнення словникового запасу народу. Практичне значення фразеології полягає в тому, що її вивчення позитивно впливає на усвідомлення учнями специфіки одиниць мови, є базою збагачення словникового запасу і основою для розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності, є засобом вироблення вмінь вживати фразеологізми відповідно до ситуації мовлення. Одним із дієвих способів формування навчально-мовних фразеологічних умінь учнів є навчальна гра. Пропонуємо фрагменти уроків, матеріали яких можна використати у процесі освоєння теми «Фразеологізми» у 5 класі. У наведених зразках лінгвістичні ігри використовуються як елементи уроку або весь урок вибудовується на основі ігротехніки, тобто має цілісну
ігрову форму. Нетрадиційні методи формування мовної особистості школярів застосовуються в поєднанні з бесідою, роботою з підручником, самостійною роботою тощо. Деркач Василь ________________________________________________________________________ 196 Гра «Фразеологічна плутанина» Правила. Гравці одержують по 10 фразеологізмів, утворених за однією морфологічною моделлю й у яких переставлено місцями компоненти. Завдання полягатиме в тому, щоб протягом 5 хв відновити фразеологізми. Кожна правильна відповідь дає команді 1 бал, тобто загалом вони можуть одержати до 10 балів за цей тур. З а в д а н н я д л я 1-ї к о ма н д и
Геростратове руно, ганнібалова бочка, золота перемога, дамоклова праця, діогенова п'ята, гомерична слава, прокрустів сміх, піррів меч, сизифове ложе, ахіллесова клятва. Ві д п о в і д і. Геростратова слава, ганнібалова клятва, золоте руно, дамоклів меч, діогенова бочка, гомеричний сміх, прокрустове ложе, піррова перемога, сизифова праця, ахіллесова п'ята. З а в д а н н я д л я 2-ї к о ма н д и Пандорине джерело, танталів важіль, кастальська гатка, олімпійські стайні, аріаднина арфа, еолова праця, авгієва скриня, архімедові муки, троянський спокій, пенелопин кінь. Ві д п о в і д і. Пандорина скриня, танталові муки, састальське джерело, олімпійський спокій, аріаднина гатка, еолова арфа, авгієві стайні, архімедів важіль, троянський кінь, пенелопина праця. Гра «Склади та поясни фразеологізми» Учням роздаємо по одному конверту, у якому на
окремих аркушах записані слова українською та російською мовами. Із цих слів потрібно скласти й записати фразеологізми українською мовою, дібрати до них російські відповідники. Записати в зошити й пояснити лексичне значення цих фразеологізмів, а також дібрати синоніми. Зразки фразеологізмів: 1. Ні в тин, ні в ворота. — Ни к селу, ни к городу
(Невдало). 2. Очі на мокрому місці. — Глаза на мокром месте (Тонкосльозий). 3.Серед села дороги не знайти. — Заблудиться в трех соснах (Не розібратися в простому). 4. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти. — Без труда не вынешь рыбки из пруда (Докладати зусиль). 5.Як в око вліпив. — Не в бровь, а в
глаз (Точно сказав). Творче завдання за рівнями: 1. Початковий. Над кожним словом складених фразеологізмів позначте наголос. З українським відповідником складіть речення та поясніть орфограми. 2. Середній. Складені фразеологізми введіть у речення і підкресліть їх так, якими членами речення вони виступають. 3. Достатній. Поясніть значення виразу «голову закручувати». Складіть діалог, який би розкривав зміст цього фразеологізму. 4. Високий. Використовуючи фразеологізми, напишіть твір-перевтілення «Я — один із промінчиків людської доброти». Мовна гра у структурі викладання фразеології на комунікативно-когнітивних засадах ________________________________________________________________________ 197 Гра «Будь уважним і кмітливим» На картках записано початок фразеологізмів. Учням потрібно закінчити їх, а також розподілити за тематичними групами, користуючись довідкою. 1. Не терши, не м’явши, не … 2.Без труда.. 3. Гора з горою не сходиться, а… 4. Працювати не розгинаючи … 5. Грошей мало – не біда, як … 6. Щоб рибу їсти, треба … 7. Не краса красить, а … 8. Близько лікоть, та … 9. Діло майстра … 10. Не май сто кіп у полі, май … 11. Наука в ліс не веде, а з … 12. Печені голуби не … 13. Хто знання має, той і … 14. Без роботи день … 15. Над друга старого нема … Довідка: нема плода, є друзів череда, спини, лісу виводить, в світі нікого, в воду лізти, людина з людиною зійдеться, мур ламає, роком стає, летять до губи, друзів доволі, не вкусиш, величає, розум, їсти калача. Таким чином, ігрові технології у структурі вивчення «Фразеології» на комунікативно-когнітивних засадах не лише збагачують засвоєння учнями потрібних знань, а й залучають їх до активної діяльності, пожвавлюючи урок, розвивають інтелект, логічне мислення, підвищують пізнавальний інтерес до предмета. Завдяки використанню ігор зростає ефективність уроку мови. Перспектива методичної науки в комунікативно-когнітивному аспекті навчання мови полягає у вироблені інноваційних методів і прийомів роботи з метою
підвищення загальнокультурної компетенції мовної особистості. Список літератури 1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник / Ф. С. Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 244с. 2. Державний стандарт базової повної середньої освіти // Дивослово. – 2004. – № 3. – С. 76–79. 3. Донченко Т. Мовленнєвий розвиток як науково-методична проблема / Т. Донченко // Дивослово. – 2006. – № 5. – С. 2–5. 4. Кучерук О., Сушкевич Т. Гра як засіб розвитку пізнавального інтересу школярів до вивчення української мови / О. Кучерук, Т. Сушкевич // Дивослово. – 2009. – № 2. – С. 28–31. 5. Пентилюк М., Горошкіна О., Нікітіна А. Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови / М. Пентилюк, О. Горошкіна, А. Нікітіна // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 1. – С. 15–20. 6. Пентилюк М., Нікітіна А., Горошкіна О. Концепція
когнітивної методики навчання української мови / М. Пентилюк, А. Нікітіна, О. Горошкіна // Дивослово. – 2004. – № 8. – С. 5–9. 7. Передерій Г. Про цікаві завдання й ігрові форми роботи з української мови / Г. Передерій // Дивослово. – 2005. – № 1. – С. 7–14. Деркач Василь ________________________________________________________________________ 198 Деркач Василий. Языковая игра в структуре преподавания фразеологии на коммуникативно-
когнитивных принципах / Василий Деракач // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 193–198. В статье выясняется роль коммуникативно-когнитивного подхода к изучению раздела «Фразеология» в школе, описывается методика применения языковых игр, иллюстрируются способы вовлечения
в речевую практику учащихся фразеологических единиц. Ключевые слова: фразеология, лингводидактика, языковая игра, игровые технологии. Derkach Vasil. Play on Words in the Structure of Teaching Phraseology According to Communicative Cognitive Principles / Vasil Derkach // Scientific Notes of V. I. Vernadsky Taurida National University. – Series: Philology. Social Сommunications. – 2012. – V. 25 (64), № 3 (2). – Р. 193–198. The article considers the role of communicative cognitive approach to study phraseology at school, the methodology of play on words is described, the ways of involving students into using phraseological units in practice are illustrated. Key words: phraseology, lingvodidaktics, play on words, wordplay technology. Стаття надійшла до редакції 3 червня 2012 року 199 Учені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64), № 3 (2). – С. 199–204. УДК: 811.161.2’373.72’37 ІМПЛІЦИТНИЙ СПОСІБ ВТІЛЕННЯ ЗАПЕРЕЧНОГО ЗНАЧЕННЯ У ПОРІВНЯЛЬНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ ІЗ СЕМАНТИКОЮ ІНТЕНСИВНОСТІ Дідун Лілія Інститут української мови НАН України Київ, Україна У статті йдеться про імпліцитний спосіб вияву значення заперечення на матеріалі фразеологічних одиниць сучасної української літературної мови. Матеріалом для розгляду виступає група компаративних фразеологізмів. Заперечне значення виявляється на рівні їхніх тлумачень. Береться до уваги іронічна чи жартівлива специфіка вживання таких фразеологізмів. Компаративні фразеологізми зі значенням заперечення позначені семантикою інтенсивності. Імпліцитний спосіб вияву значення заперечення в компаративних фразеологізмах відображено в моделях. Ключові слова: значення заперечення, компаративні фразеологізми, імпліцитний спосіб, категорія інтенсивності. Семантика інтенсивності слугує об’єднувальним чинником для різних груп мовних одиниць. Фразеологічні одиниці, вибудовуючись в одну семантичну