close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Щепакін В. Чеський музичний Харків ХІХ – початку ХХ ст.

код для вставкиСкачать
Щепакін, В. М. Чеський музичний Харків ХІХ – початку ХХ ст. [Електронний ресурс] : доповідь на краєзнав. читаннях у Харків. держ. наук. б-ці ім. В. Г. Короленка, 19 верес. 2015 р. / В. М. Щепакін. - Електрон. текстові дані. - Харків : ХДНБ, 2015. -
Щепакін В. М.
ЧЕСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ ХАРКІВ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Доповідь зроблено на краєзнавчих читаннях
у ХДНБ ім В. Г. Короленка18 вересня 2015 р.
Історія музичної культури України ХІХ – початку ХХ ст. налічує безліч фактів
взаємопроникнення і взаємовпливів традицій різних європейських народів, чиї представники
жили, плідно працювали або гастролювали на її теренах протягом цього періоду. Серед багатьох
презентантів європейських музичних традицій, котрі працювали і гастролювали в Україні
впродовж ХІХ – початку ХХ ст., чи не найвпливовішими були чеські музиканти – як за їхньою
кількістю, фаховою підготовкою, так і за внеском у розвиток музичної культури України.
Практично в кожному культурному центрі України – від західних Галичини та
Буковини, які за тих часів разом із Чехією входили до складу Австро-Угорщини, до
Слобожанщини, найвіддаленішого від Чехії регіону України – в цей історичний проміжок
працювало чимало чеських музикантів, котрі стали знаковими, нерідко навіть визначальними
фігурами в культурному побуті цих міст і цілих регіонів (музично-педагогічна й виконавська
діяльність, створення нових музичних організацій і творчих колективів, організація
музичного життя тощо).
Це твердження повністю і чи не найяскравіше стосується і Слобожанщини з її
адміністративним центром – губернським містом Харковом, бурхливий розвиток і
перетворення якого на один з найбільших наукових, торгівельно-економічних і культурних
осередків півдня Російської імперії став можливим, серед іншого, й завдяки плідній праці у
ньому чехів. Проте, до сьогодні діяльність чеських музикантів на Слобожанщині висвітлена
неповно і потребує подальшого вивчення і наукового узагальнення.
Саме музиканти з Чехії були чи не найвпливовішими за багатогранністю сфер діяльності
(музичні педагоги, капельмейстери садових, військових, оперних та диригенти симфонічних
оркестрів, композитори, музиканти-виконавці – інструменталісти й вокалісти, організатори
музичного життя, музичні майстри, тощо) і значенням для розвитку музичної культури
Слобожанщини протягом близько вісімдесяти років (з кінця 1830-х і аж до Першої світової війни й
наступних революційних подій). Для багатьох чехів Слобожанщина стала другою батьківщиною,
якій присвячувалося все їхнє подальше життя. Деякі з них віддали Харкову роки або десятиріччя
своєї праці, знайшовши гідне застосування своїм здібностям і можливостям. Інші –
інструменталісти, диригенти, – будучи гастролерами, своїми яскравими виступами сприяли
зацікавленості місцевої інтелігенції кращими європейськими здобутками тих часів.
1. Чеські музичні педагоги і виконавці. Знайомство харків’ян з визнаними в Європі
чеськими музикантами і творами чеських композиторів розпочалося наприкінці ХVIII ст.
Так, з 1796 р. до початку 1800-х рр. в Харківському колегіумі посади викладача гри на
музичних інструментах і помічника регента обіймав Я. (Ф.) Цих.
Представником чесько-німецьких музичних традицій, репрезентантом європейської
музично-теоретичної думки кінця XVIII – початку ХІХ ст. вважається й доктор філософії в
Харківському університеті (1810 – початок 1820-х рр.) Г. Гесс де Кальве, виходець з
Угорщини, який отримав освіту в Празькому університеті.
Твори чеських композиторів постійно виконувалися в Харкові ще з початку ХІХ ст. У
переліку нотних видань, що пропонувала в 1842 р. харків’янам у своєму «модному і
музичному магазині» Р. Гельм, фігурують численні камерні, оркестрові і сольні твори
композиторів-чехів – Каліводи, Пехачека, Пановки, Черни, Вангаля, Дрейшока та ін.
Одним із перших музикантів чеського походження, хто оселився в Харкові наприкінці
1830-х рр., був відставний підполковник і кавалер Матвій Петрович Гердлічко, котрий
відкрив у місті музичну школу для майбутніх музикантів і капельмейстерів поміщицьких
оркестрів: «Пробывшие в этом заведении срочное время […] будут в состоянии сами завести
инструментальную и духовую музыку». М. П. Гердлічко був сином відомого в Росії музиканта
з Чехії П. Гердлічки, котрий з 1801 р. утримував музичну школу в Москві, а пізніше керував
оркестром поміщика Вонляровського на Смоленщині. З цим колективом П. Гердлічка
концертував у Воронежі, Курську, Харкові. Родина Гердлічків асимілювалася в Росії, а
М. П. Гердлічко успадкував батьківський хист до музики та викладацькі здібності. Як зазначав
Й. М. Миклашевський, програма занять харківської музичної школи М. П. Гердлічка
«наближалася до програми музичного училища Харківського відділення Імператорського
Російського музичного товариства (далі – ХВ ІРМТ) кінця ХІХ – початку ХХ ст.».
1845 р. датується інформація про від’їзд музиканта Йозефа (Йосипа) Кроля з Харкова
до Богеміі. Отже, до цього часу він жив і працював у місті. У подальші десятиріччя різне за
російським правописом прізвище харківської родини чеських музикантів – Кроль, Краль,
Крал, Кралль, Крааль – фігурують у місцевій пресі й довідниках аж до початку ХХ ст.
У 1850–1860-ті рр. у Харкові мешкало вже принаймні декілька чеських музикантів із цим
прізвищем. Наступна згадка про музиканта Краля міститься у статті «Кое-что об учителях
музыки» (1859 р.), де серед імен «людей прекрасных, добросовестно выполняющих
обязанность музыканта-учителя» автор наводить, серед шести, два чеські – Вільчека і Краля.
Якщо Йосип Еммануїлович Вільчек (1832–1889), викладач музики в харківських приватних
пансіонах з моменту його приїзду до міста в 1857 р., Інституті шляхетних дівчат у 1867–
82 рр., музичних класах ХВ ІРМТ, один з перших його директорів (1871–73 рр.) увійшов до
історії української музики як один з харківських учителів М. Лисенка, то імена його
харківських колег-чехів до останніх часів практично були виключені з музикознавчого обігу.
Так, єдиною характеристикою (і взагалі єдиною згадкою) першого харківського вчителя
музики М. Лисенка В’ячеслава Йосиповича Вольнера (?–1892) була цитата зі спогадів
М. Старицького, який назвав того «безбарвною особою». Проте аналіз музичної освіти
Вольнера і тривалість термінів обіймання ним викладацьких та адміністративних посад
свідчить про широту музично-педагогічної і громадської діяльності цього чеського фахівця.
Окрім названих вище чеських музикантів, у 1860-і – 1870-і рр. в місті були добре відомі
імена чеського контрабасиста, досвідченого викладача теоретичних предметів у музичній школі,
заснованій в 1869 р. подружжям Коневка-Альберті (вочевидь слов’янського походження), а в
1872–75 рр. – у музичних класах ХВ ІРМТ Йосипа Новака, а також Многослава Враштіля –
учасника концертів місцевої Безкоштовної школи співу (можливо й викладача в ній).
Аналізуючи діяльність у Харкові принаймні двох поколінь музичної родини Кралів
зазначимо, що її старші представники – брати Йосип та Адальберт, сини одного з найкращих
скрипалів Чехії першої половини ХІХ ст. Яна Краля, – були відомі в Харкові як викладачі
музики й учасники камерних, симфонічних та численних благодійних концертів. Старший з
братів, Йосип Іванович (1812 або 1813–1882), викладав у місті гру на фортепіано та на
скрипці близька 30 років, аж до дня смерті, і виховав численних учнів і учениць, котрі
«сохранили навсегда память о нём не только как об опытном преподавателе, но и как о
прекрасном, незлобивом человеке», який «в прежние годы всегда принимал участие в
симфонических концертах в Харькове, владея в совершенстве скрипкою-альт». Наприкінці
1870-х – початку 1880-х рр. ім’я молодшого з братів, Адальберта Івановича (1822?–1890),
майже постійно наводилося серед виконавців камерної музики разом із іншими місцевими
музикантами з Чехії – С. В. Неметцем, Й. Шмідтом, Й. П. Їранеком, Й. А. Голлі. З 1882 р. до
своєї смерті в 1890 р. А. І. Краль працював викладачем музики в жіночій гімназії
К. Л. Філіпс. Усі три сини А. І. Краля також обрали професію музикантів, отримали музичну
освіту в Харкові: Микола був скрипалем, учнем С. В. Неметця (1878–1882 рр.); Георгій –
фаготистом, вихованцем музичного училища ХВ ІРМТ по класу чеських музикантів
Й. Прохаски (1887–1890 рр.) та Ф. Кучери (1890–893 рр.), після закінчення якого працював у
Харківському комерційному училищі ймовірно керівником учнівського оркестру; Ярослав –
піаністом, учнем цього ж навчального закладу по класу І. І. Слатіна (1887–1889 рр.), у 1892–
1894 рр. був викладачем музики в жіночій гімназії К. Л. Філіпс (до її розформування). В
місцевій пресі в 1863 р. також згадується К. А. Краль, котрий брав участь у музичних ранках
у будинку пані Шатової.
Чи не найяскравішою постаттю в музичному житті Харкова середини 1860-х – кінця
1880-х рр. був вихованець М. Мільднера в Празькій консерваторії, професор цього закладу
кінця 1840-х – початку 1850-х рр., яскравий скрипаль, обдарований композитор, талановитий
педагог, організатор музично-концертного життя Серафим Венцеславович Неметц (1825–
1892?). З ім’ям цього фахівця пов’язане започаткування діяльності в Харкові ХВ ІРМТ у
1864 р. Протягом двох перших років існування відділення Неметц був його музичним
директором. Саме за його ініціативи і при постійній участі – як скрипаля-соліста,
ансамблевого виконавця (перша скрипка квартету), композитора, диригента – було
проведено перші 14 концертів відділення (переважно симфонічних), загальна кількість
музикантів у яких інколи складала 100 і навіть 140 осіб. Неодноразово в цих концертах
звучали і власні камерні й симфонічні твори митця. Після припинення в 1867 р. діяльності
ХВ ІРМТ (здебільшого з фінансових причин) Неметць оселився в маєтку Андріївка на межі
Вовчанського і Куп’янського повітів, де, вочевидь, займався композиторською та приватною
викладацькою практикою. Проте, після відновлення в 1871 р. діяльності ХВ ІРМТ чеський
музикант періодично спеціально приїздив до міста на запрошення його нового керівництва
для участі в камерних концертах. Із залученням Неметца до викладання в музичних класах
ХВ ІРМТ у 1878 р. діяльність цієї організації значно пожвавилася. Так, у сезоні 1878/79 рр.
музичні вечори (більшістю камерні) відбувалися раз на два тижні «…благодаря
преимущественно неутомимой энергии […] С. В. Неметца и особенному сочувствию
некоторых артистов, не принадлежащих […] к составу отделения, как-то: Гг. Эбеншютца,
Иранека, Шмидта, Голли, Краля и др. (окрім Ебеншютця решта – чехи! – В. Щ.)». Виступи
учнів Неметця постійно мали значний мистецький резонанс. Характеризуючи його роботу з
учнями,
кореспондент
Пашков
писав:
«Профессор
Неметц
имеет
замечательную
преподавательскую способность: он умеет хорошо поставить ученика, т.е. дать ему хорошую
школу скрипичной игры», а далі зазначав, що за успішну діяльність ХВ ІРМТ «…харьковцы
более всего обязаны благодарностью двум главным просвещённым деятелям – директору
Слатину и профессору Неметцу». Музична діяльність Неметца постійно віддзеркалювався в
харківській пресі. Він став першим у Харкові (1882 р.), хто ознайомив місцеву публіку з
хорами М. Лисенка, додавши ще до них оркестровий супровід. Того ж року музикантові було
присвоєне звання почесного члена ХВ ІРМТ. У 1880-х рр. діяльність Неметца вийшла далеко
за межі цієї організації. Утворивши в 1882 р. власну скрипкову школу, Неметц організував зі
своїх учнів, студентів університету (в числі яких були й три його сини) і місцевих аматорів
симфонічний оркестр, який у 1882–1888 рр. постійно виступав перед слухачами, виконуючи
твори віденських класиків, Вебера, Мендельсона, Шумана, Берліоза, Вагнера, Сен-Санса,
Рафа, Глінки, Чайковського, Глазунова, Дворжака, самого Неметця. В одному з анонсів
концерту
під
керівництвом
Неметця
відзначався
«…его
организаторский
талант,
опирающийся на глубокое знание дела и на значительное число им же образованных
скрипачей […]. Он за несколько лет сделал один для музыкального образования в Харькове
более, чем целые дорогостоящие учреждения (йдеться про ХВ ІРМТ – В. Щ.) за тройной
промежуток времени». У 1885–1888 рр. Неметц брав найактивнішу участь у діяльності
тільки-но утвореного аматорами зі студентства і місцевої інтелігенції Музичного гуртка,
додавши до збірного симфонічного оркестру ще й аматорський хор. Так, у 1866 р. на
другому симфонічному концерті Музичного гуртка було виконано присвячений гуртку твір
Неметца «Ave Maria» для хору та оркестру під керівництвом автора. Залишивши керівництво
Музичним гуртком після нищівної і навряд-чи об’єктивної критики виконавського рівня
оркестру і диригента в одному з концертів 1888 р. на шпальтах російської газети
«Музыкальное обозрение», Неметц повернувся до свого маєтку, проте не припинив
виконавської діяльності. Так, у 1889 р., скрипаль взяв участь у концерті на користь
погорільців у Вовчанську. «Игра г. Неметца, – зазначав кореспондент, – произвела самое
приятное впечатление […]. Г. Неметц, как известно, обладает превосходною техникою,
смычок у него длинен, певуч и выразителен». Останнє виявлене повідомлення про цю
непересічну постать датується початком 1891 р., коли в Андріївці невідомими було вчинено
замах на життя Неметца та його дружини. Востаннє прізвище Неметца друкувалося в
списках почесних членів ХВ ІРМТ у звіті відділення за 1891–92 рр., тобто, ймовірно, він
помер не пізніше 1892 р. Серед харківських учнів Неметца – відомі скрипалі: І. Букінік,
В. Вальтер, Б. Каменський, Й. Шнирлін.
Одним з партнерів Неметца у численних концертах був піаніст і композитор,
вихованець Празької органної школи Йосип Петрович Їранек (1855–1940), котрий у 1865–
1872 рр. жив і виховувався в родині Б. Сметани. Багаторічне перебування в Харкові (1877–
1891 рр.) відзначилося не лише сумлінною музично-викладацькою працею Їранека в
найпрестижнішому в місті приватному навчальному закладі для дівчат – гімназії
Д. Д. Оболенської, а й яскравими виступами як піаніста-соліста, ансамблевого виконавця,
композитора, пропагандиста творів чеських митців. Саме Й. Їранек був найпершим у
Харкові, хто грав твори Б. Сметани (1877), і найпершим у Росії, хто ознайомив публіку з
творами А. Дворжака, виконавши в 4 руки його Слов’янські танці (1878) в ансамблі зі своїм
студентським другом і колегою Йосипом Адальбертовичем Голлі (1853–1931), який
працював у Харкові у 1877–1908 рр. : з 1877 р. також викладаючи музику в гімназії
Оболенської, а з 1891 р. – в Інституті шляхетних дівчат. Після повернення до Праги Й. Їранек
обійняв посаду професора консерваторії по класу фортепіано. У числі його празьких учнів
були відомі в ХХ ст. композитори Й. Сук, В. Недбал, Р. Фрімль та ін., а в Харкові в нього
розпочинав заняття музикою майбутній видатний співак І. Алчевський. З 1881 до 1907 р. у
Харкові обіймав посаду викладача музики в гімназії Оболенської вихованець Празького
вчительського інституту молодший брат Й. Їранека Алоїз (1858–1950). Окрім викладання
фортепіанної гри, музикант зарекомендував себе як хоровий диригент і здібний композитор,
чиї твори – оркестрові, інструментальні, вокальні, хорові (у т.ч. на слова В. Жуковського,
О. Пушкіна, М. Гоголя) – виконували не лише місцеві музиканти й відділення ІРМТ в інших
містах, а й такі відомі гастролери, як Ф. Ондржичек, Я. Коціан, «Шевчик-квартет».
Серед харківських чеських педагогів-музикантів назвемо також Йосипа Йосиповича
Косса, вихованця Празької консерваторії, який працював з 1887 р. до кінця ХІХ ст. в жіночій
гімназії О. К. Драшковської.
Вихованець
Ф. Хегенбардта
в
Празькій
консерваторії
віолончеліст
Сигізмунд
Самойлович Ґлазер розпочав педагогічну, виконавську і композиторську діяльність в
оперному оркестрі та в музичних класах, згодом музичному училищі ХВ ІРМТ у 20-річному
віці в 1882 р. У 1884–85 рр. молодий музикант проходив строкову військову службу в
Австро-Угорщині, а по поверненні до Росії був солістом оркестру в Полтаві (1886 р.), потім в
Одесі (з 1887 р.), де водночас викладав у місцевому відділенні ІРМТ (1888–1890 р.) і
виступав як соліст і ансамблевий виконавець. Віолончель Ґлазера, як і його віртуозні твори
для цього інструменту, слухали мешканці багатьох міст півдня Росії, а також Петербурга.
Яскрава віртуозність, глибина трактувань музичних творів, а також композиторський хист
дозволили сучасникам вважати його одним з найкращих віолончелістів у Росії. Найбільш
повно обдарування Ґлазера виявилося після його другого приїзду до Харкова в 1890 р., коли
він знов обійняв посаду викладача музичного училища, на якій перебував аж до початку
1906 р. Чи не найяскравішою сторінкою його діяльності в місті стала його участь у складі
квартету ХВ ІРМТ, одного з найпотужніших творчих колективів України, який виступав у
незмінному складі впродовж 15 років, що було виключним на той час явищем.
До складу цього колективу входили викладачі музичного училища скрипалі
К. К. Горський (поляк), С. І. Дочевський (українець із сербським корінням, вихованець чеських
професорів Московської консерваторії Ф. Лауба та І. Гржімалі) й чех-альтист Франтішек
Войтехович Кучера (1858 або 1859–1911), різнобічно обдарований музикант, котрий закінчив
Празьку консерваторію по класу фагота і являв собою приклад інструменталіста, який в
одному концерті міг віртуозно виконувати то фаготову, то альтову партії, а крім того
майстерно викладати в музичному училищі гру на фаготі, контрабасі та флейті.
На посаді викладача музичного училища Кучера замістив відомого в Харкові чехакапельмейстера Й. Й. Прохазку. Розвиток оркестрово-симфонічного виконавства в Харкові
багато в чому здійснювався в 1898–1910 рр. завдяки Ф. В. Кучері, який упродовж цього
періоду організовував в саду Комерційного клубу літні концерти, запрошуючи до участі в
них численних інструменталістів і вокалістів-солістів. «Тот, кто вздумал бы […] прослушать
всё, что даётся г. Кучера, получил бы возможность ознакомиться почти со всем, что имеется
в обширной симфонической литературе», – зазначав В. І. Сокальський. Кучера був також
організатором і першим керівником оркестру студентів місцевого технологічного інституту.
У різні роки викладачами музичного училища ХВ ІРМТ працювали також арфіст
оперного оркестру, брат і учень відомого в Росії валторніста і арфіста Ф. Ф. Шолара
Й. Ф. Шолар (1893–1896 рр.), співак (бас), провідний соліст багатьох провінційних оперних
сцен (у т. ч. харківської), антрепренер О. Р. Фюрер (1893–1894 рр.), викладач гри на духових
інструментах (1888–1890 рр.) Е. К. Прілль та ін.
Яскрава сторінка музичного буття Харкова пов’язана з діяльністю в місті вихованця
Й. Їранека в Празькій консерваторії, піаніста Зденека Петровича Давіда, котрий працював
викладачем музики в гімназії Оболенської у 1903–1906 рр. Ще до приїзду в Харків Давід мав
досвід європейських гастролей разом із Я. Коціаном. Молодий піаніст, як і його вчитель, був
пропагандистом творів чеських митців. У його виконанні в січні 1905 р. харків’яни вперше в
Харкові почули Тріо Дворжака (разом з Горським та Ґлазером), Сонату для скрипки та
фортепіано А. Їранека (березень 1905 р., разом із Я. Коціаном); піаніст виконував також
твори Сметани (Польку, фортепіанне тріо, п’єсу «La fete des paysans Bogemiens»), «На
вечорницях» А. Дворжака, власний твір «Polka mignon» та ін.
У середині 1900-х рр. популярними в харківській чеській спільноті був ансамбль, до
складу якого входили З. Давід, Й. Голлі, А. Їранек та оркестровий скрипаль, вихованець
Празької консерваторії Антонін Тракал.
Вже в буремні воєнні та революційні роки в місті працювали і виступали чеські
музиканти, вихованці Празької консерваторії скрипаль Франчішек Сміт (викладач музичного
училища 1916–1917, консерваторії 1917–1918) та піаніст і композитор Олдржіх Блеха (1892–
1951, учень Й. Їранека, викладач музики в гімназії Оболенської у 1913–1916 рр.). Музиканти
брали активну участь в організації та проведенні концертів місцевого Чеського товариства та
організації «Спілка мистецтв». У Харківській консерваторії в 1917–1919 рр. працював на
посаді старшого викладача ще один чех – вихованець Празької консерваторії, колишній
директор музичних класів Таганрозького відділення ІРМТ скрипаль Ярослав Гонц, який
входив до складу консерваторського струнного квартету.
Праця в місті Блехи, Сміта і Гонца стала завершальною ланкою в традиції
дореволюційних плідних і багатогранних чесько-українських музично-культурних контактів,
яка існувала понад сотні років.
2. Чеські оркестрові музиканти, оперні та військові капельмейстери, музичні
майстри. Серед чеських музикантів, котрі працювали у Харкові, було чимало фахівців, які
пов’язали свою творчу долю з оркестровим виконавством. Ще у 1851 р. «Харківські
губернські відомості» помістили об’яву, в якій Мафей Писецький, колишній військовий
капельмейстер в Богемії та Росії, пропонував свої послуги охочим мати приватний оркестр.
Перша персоніфікована згадка про оркестрових музикантів-чехів – солістів міського
оркестру в харківській періодиці припадає на 1875 р. Серед інших прізвищ надаються і два
чеських – скрипаля О. Шевчика (в майбутньому засновника найпотужнішої скрипкової
школи європейського рівня) та віолончеліста Вігналека. З появою цих музикантів, як писала
преса, оркестр значно покращився. У 1877 р. у переліку солістів оркестру драматичного
театру фігурують корнетист Цуніка і валторніст Ванятка. У сезоні 1880/81 рр. в оперному
оркестрі під орудою чеха Ульріха Авранека гобоїстом і валторністом були чехи Г. Єлінек та
Кранек [28]. В анонсі концерту солістів оперного оркестру в залі Дворянського зібрання 1
березня 1881 р., в якому виконувалися Септет і Квінтет Бетховена, серед прізвищ виконавців
чотири чеські: альтист Женішек, гобоїст Єлінек, гравець на зурні Кранек і фаготист Машек.
У 1896 р. в оперних спектаклях під керівництвом чеського капельмейстера В. І. Сука брали
участь оркестранти-чехи І. Стасний із Відня, В. Гауер із Києва та Б. Воячек із Дрездена [56],
котрий «поразил всех исполнением solo на контрабасе». Літні симфонічні концерти під
керівництвом Ф. Кучери також не обходилися без чеських музикантів. Так, серед учасників
оркестру влітку 1901 р. надаються прізвища віолончеліста М. Г. Карасека, скрипалів
А. Тракала, Б. Ондричка (імовірно йшлося про Е. Ондржичка), а солісткою оркестру зразку
1907 р. була арфістка Л. Голубова.
Випадковість
потрапляння
на
шпальта
газет
подібної
інформації
дозволяє
припуститися думки, що в інші роки чеські музиканти також входили до складів харківських
оркестрів.
Опосередковано
про
це
свідчать
прізвища
харківських
музикантів-
інструменталістів Б. Петрачка та Сухого, надані відповідно Й. Сханільцем і М. Постлером,
проте автором даної розвідки доки не знайдені в опрацьованих харківських періодичних і
довідкових джерелах.
В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. у Харкові чехи працювали також
капельмейстерами військових, учнівських, театральних та оперних оркестрів. Чверть
сторіччя у харків’ян користувався стійкою популярністю оркестр 121 Пензенського
піхотного полку під керівництвом Франтішека Войтеховича Маречека, який постійно брав
участь у різних міських громадських святах і навіть в оперному театрі (в «Гугенотах»
Дж. Мейєрбера) і з середини 1870-х до 1899 р. (рік смерті Маречека) перетворився з «хору
військових сурмачів» на єдиний у місті великий струнно-духовий (бальний) оркестр. Саме
Маречеку доручалося керівництво зведеним оркестром Пензенського, Воронезького і
Тамбовського полків, загальною кількістю в 150 виконавців. Маречек був також власником
музичного магазину та нотної друкарні, а після його смерті справу чоловіка продовжила його
дружина Надія. Потомки родини Маречеків працювали в Харкові на музичній ниві впродовж
першої половини ХХ ст. – музичними педагогами, майстрами музичних інструментів.
Ще один «харківський» чех, О. Ф. Главачек, у 1860–1870-х рр. був капельмейстером
Київського гусарського полку, а в 1880-х рр. очолював оркестр 30-го драгунського полку в
Чугуєві.
Чех Й. Й. Прохазка виступав зі своїм оркестром (можливо військовим) в саду «Баварія»
ще влітку 1874 р., а у 1880-х рр. очолював оркестр Харківської духовної семінарії.
До розформування в 1910 р. 201-го Лебединського батальйону капельмейстером
оркестру цього військового підрозділу був Францішек Кроупа, який вважається автором
одного з найвідоміших російських військових маршів «Тоска по родине».
У Харкові працювали також декілька оперних капельмейстерів-чехів: Й. В. Прибік
(1879/80 рр., 1889/90 рр.), У. Й. Авранек (1880/81 рр.), В. І. Сук (1885 р., 1891/92 рр., 1896-1901 рр.,
1903/04 рр.), В. Й. Зелений (1892/93 рр.). Для них усіх, чудових інструменталістів, диригентська
діяльність стала головною професією, в якій багатогранно розкрилися їхні видатні таланти.
Закінчуючи біглий огляд чеських фахівців, котрі працювали в Харкові, назвемо родину
Вацеків, музичних майстрів, голова якої Август Францович, оселився із синами у місті в
1897 р. Він був організатором фірми (майстерні) «Чесько-слов’янське виробництво музичних
інструментів А. Ф. Вацек і Син у Харкові» по виготовленню та ремонту духових
інструментів і власником музичного магазину, у якому продавалися також українські
народні інструменти. З 1911 р. фірмі Вацека було надано офіційне право найменуватися
«поставщиком ХВ ІРМТ». Потомки А. Ф. Вацека були відомі в місті протягом першої
половини ХХ ст. як досвідчені майстри музичних інструментів.
Наведена панорама діяльності в Харкові та інших містах Слобожанщини впродовж ХІХ
– початку ХХ ст. музикантів із Чехії дозволяють говорити про їхню непересічну роль у
процесі наближення процесу професіоналізації музичної педагогіки і музичного виконавства
регіону до кращих європейських стандартів, носієм яких була велика когорта чеських
фахівців. Діяльність у Харкові чеських музикантів – вихованців найпередовіших на ті часи
Празької консерваторії, Празької органної школи, інших чеських та європейських вищих
навчальних закладів ХІХ – початку ХХ ст. – відбувалась у тісній творчій взаємодії з
представниками німецько-австрійської, польської, російської музично-виконавських шкіл.
Саме такий сплав різнобічних виконавських і педагогічних традицій виявився дуже плідним
у процесі поступового зростання національних українських кадрів – виконавців, педагогів,
музикознавців і композиторів, які, озброєні європейським досвідом їхніх попередників та
вчителів, змогли гідно репрезентувати національне музичне мистецтво на світовому рівні.
За матеріалами кн.: Чеські музиканти в Україні : біобібліогр. слов. / Харк. держ. акад.
культури ; [уклад. В. М. Щепакін]. – Харків : ХДАК, 2005. – 247 с.
Автор
468   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Искусствоведение
Просмотров
96
Размер файла
82 Кб
Теги
Щепакін В. М., Харків, музичне життя, музична культура, чехи
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа