close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

ПОЕТ УКРАЇНСЬКОГО КІНО. ДО 75-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА

код для вставки
15 червня 2016 року легенді українського кінематографу Івану Васильовичу Миколайчуку виповнилося б 75 років, його творчий доробок – це 34 ролі в кіно, дев’ять сценаріїв та дві режисерські роботи. Івана Миколайчука називали обличчям і душею українськ
ПОЕТ УКРАЇНСЬКОГО КІНО.
ДО 75-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА
15 червня 2016 року легенді українського
кінематографу
Івану
Васильовичу
Миколайчуку
виповнилося б 75 років, його творчий доробок – це 34
ролі в кіно, дев’ять сценаріїв та дві режисерські роботи.
Івана Миколайчука називали обличчям і душею
українського поетичного кіно, аристократом духу і
блискучим самородком. В його особі українська нація
отримала героя, який пробуджував національний дух
українців.
По всій Україні та за кордоном відбудуться ретроспективні покази
фільмів за участі Івана Миколайчука.
Крім того, планується встановлення пам’ятників Івану Миколайчуку
у містах Києві та Чернівцях, а також назвати одну з вулиць міста Києва
його іменем.
Національний банк України забезпечить карбування та введення в
обіг ювілейної монети на відзнаку 75-річчя від дня народження Івана
Миколайчука. Відбудеться спецпогашення поштової марки, випущеної
спеціально до цієї дати Укрпоштою.
Працівники бібліотеки вирішили долучитись до пам’ятних заходів,
присвячених вшануванню пам’яті видатного українського кіномитця та
підготували виставку «Поет українського кіно. До 75-річчя від дня
народження Івана Миколайчука».
Іван Васильович Миколайчук (народився 15 червня 1941 року –
помер 3 серпня 1987 року) — український актор, режисер, сценарист.
Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років минулого століття. В
ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був
особливий, народний, справжній, найкращий.
Народився в селі Чортория Чернівецької
області. В 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне
училище, в 1961-му – театр-студію при
Чернівецькому музично-драматичному театрі ім.
О. Кобилянської.
Іван Миколайчук з мамою Катріною.
Іван Миколайчук з
дружиною Марічкою.
1965 року закінчив кіноакторський факультет
Київського інституту театрального мистецтва ім.
І.Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка). Його
називали
обличчям
і
душею
українського
поетичного кіно, аристократом духу, блискучим
самородком.
У кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі
Леоніда Осики «Двоє». В гарному обличчі, тонкій усмішці та
приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна не помітити
якоїсь таємниці, недоказаності, глибини – тих рис, які ляжуть через 2-3
роки в основу феномена особистості великого актора.
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у
«Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне
визнання. У «Сні» він зіграв молодого Тараса Шевченка. Незважаючи
на молодість і відсутність досвіду, він справився з роллю. Усі
професійні знання, надбанні на заняттях в інституті, помножені на
даний природою талант, були використані максимально, чого й
вимагало таке почесне і відповідальне завдання, як створення образу
національного генія.
Зніматися випало паралельно у двох фільмах. Іван Миколайчук
немов би самою природою був створений для естетики «Тіней». Був
щирим, органічним, природним на екрані ще й тому, що Іван Палійчук
для нього більше, аніж літературний герой. Він знав досконало все
багатство матеріяльного світу, яке вихлюпнулося на екран, обізвалося
до глядача, розкрилося в усій своїй красі. Миколайчук був своїм серед
селян Криворівні, які знімалися у сцені сватання та весілля. Це було
справжнє, реальне гуцульське весілля, яке прекрасно вписалося в
тканину фільму, стало скарбом.
Так само скарбом є й
музики
та
автентичний
гуцульський
танок,
який
молодь танцює біля церкви. Тут
переконливою була природна
пластика Миколайчука, яка
проявиться і в наступних
фільмах.
У найпростіший трактовці Іван грає в фільмі
гуцульського Ромео, який утратив свою кохану
Марійку (Марія загинула під час повені). Але цей
драматизм і надрив для сина Гуцульщини тут
значить більше. Таке враження, що у «Тінях» він
освідчується у любові до власного краю, що тужить
за власною країною. Під час фільму плачеш із цим
гуцулом, який шість років по смерті коханої, як
ведмідь ходить по горах, ховаючись від горя, пере
одяг у річці, нічого не їсть днями. У фільмі після
смерті Марії Іван був щасливий тільки один раз.
Коли він читав молитву перед Різдвом, «запрошуючи
душі померлих, потоплених». Язичництво насправді.
Але це Карпати. Це історія про пристрасний талант
Івана Миколайчука і про вірність. У кінці фільму
герой Іван гине. А актор Миколайчук загине
пізніше. Він ще встигне розповісти світові про
полонину
і
засвідчити
йому
факт
появи
українського високого кіно.
.
Зліт
був колосальним – «Тіні забутих предків»
здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на
кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21 країні й
увійшли до Книги рекордів Гіннеcа.
1966 року на екрани виходить фільм Віктора Івченка «Гадюка» за
оповіданням Олексія Толстого. У ньому Миколайчук зіграв невелику
роль білогвардійського офіцера Брикіна. Ця роль засвідчила діапазон
акторських можливостей Миколайчука. Він перевтілився в когось
цілком протилежного собі. Не зіграв, а показав цього персонажа. У
формі російського офіцера Миколайчук був досить ефектним і
розбивав стереотипи радянського кіно, за якими ворог мав бути
неодмінно потворним. І вже після цього в ролях білогвардійських
офіцерів почнуть знімати вродливих акторів.
У фільмі «Бур’ян» за романом
Андрія Головка розповідалося про
драматичні події 1925 р. у віддаленій
від центру глухій Обухівці. Це було
непросте
завдання
–
зіграти
в
ідеологічно зааганжованому творі, та
все ж, Іван Миколайчук органічний у
ролі
чесної,
порядної
людини,
мученика за справедливість.
Однак жодна з шести ролей, зіграних за три роки після «Тіней» не
задовольняла актора. Бажання повторити досягнутий успіх ставали
дедалі сильнішими. Надія на щось близьке до бажаного з’явилася, коли
Леонід Осика знімав «Камінного хреста» за новелами Василя
Стефаника (сценарій Івана Драча, 1968). Миколайчукові дісталася
роль одного із синів Івана Дідуха.
Тоді ж у Карпатах знімали «Анничку». Ішлося про події Другої
світової війни, про драму людей Карпатської землі, які опинилися по
різні боки «барикад», про тих, хто робить свій вибір, на чиєму боці
воювати. Іван Миколайчук грає поліцая Романа. Він узяв зброю до рук,
як усі його ровесники, життя яких потрапило в жорна війни. Роман не
належить до провідних образів у кіногалереї Івана Миколайчука. Та
саме ця нібито негативна роль зайвий раз засвідчила гуманістичний
світогляд актора, силу його таланту. Нехарактерний вийшов поліцай.
Майже одночасно вийшов фільм «Розвідники», але війна тут
виглядала «по-кіношному», як нерідко буває в жанрі героїкопригодницькому, хоча творці й докладали зусиль, щоб переконати в
справжності того, що відбувалося на екрані.
1970 р. актор знявся у фільмі Миколи Машенка «Комісари». У ролі
комісара Громова актор був схильний до тонкого психологізму, до
несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.
Роботи цього часу показали, що актор умів рядову постать зробити
неординарною, перевести образ на новий, значно складніший регістр.
Фільм «Білий птах з чорною відзнакою» (1971)
стає
новою
сторінкою
у
творчості
Івана
Миколайчука – він стає сценаристом. У цій стрічці
Іван Миколайчук з режисером Юрієм Ільєнком
вперше у радянському кіно розповіли про долю
героя УПА. Ця тема була небезпечна і заборонена у
ті роки. Миколайчук насмілився заговорити про
людей, які зі зброєю в руках пішли в ліси боротися
проти фашистських і радянських окупантів, про
пережите українцями на землях Буковини до і після війни як про
трагедію. В основі фільму – історія буковинської сім’ї Дзвонарів.
Вирішувалась вона в образному ключі, драматизм пом’якшувався
метафоричністю, прикладом якої є притча про лелеку – в нього
перетворилась людина, що не послухалась Бога і заглянула в мішок,
який мала вкинути у провалля, і от тепер змушена збирати скрізь гаддя.
У притчі – концептуальність фільму, звідси і його назва. Притчі,
метафори, символи, бібліїні алюзії складають тканину фільму.
Сім’я
Дзвонарів
–
всі
є
яскравими
індивідуальностями.
Найвиразніші – брати Петро й Орест. Обидва знають, що таке злидні,
найми та приниження, але врешті, опиняються у протилежних таборах і
врешті обидва гинуть. Сцена, коли вони зустрілися в рідній хаті, є
зразком високої психологічної напруги. Оповідь ведеться мовою поезії,
пластики, яскравої зображальности. Залучено багато автентичних
творів ужиткового й пісенно-музичного фольклору : лунають народні
пісні, а провідною музичною темою став « Весільний марш»
славнозвісного ансамблю села Глиниця. Музику підібрав Іван
Миколайчук – і в цьому також полягала незвичність і своєрідність
«Білого птаха». «Білий птах…» беззастережно визнала зарубіжна
аудиторія – він дістав найвищу нагороду на VII Міжнародному
кінофестивалі в Москві. Фільм підніс престиж кіностудії ім. О.
Довженка, українського кінематографа загалом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка
"Пропала грамота" Іван Миколайчук не
тільки виконавець колоритної ролі
козака
Василя,
а
й
фактичний
співрежисер.
Він
працював
над
музичним оформленням фільму. Слід
згадати, що Іван Миколайчук зіграв не
останню роль у створенні відомого на
той час тріо "Золоті ключі" (Ніна
Матвієнко,
Марічка
Миколайчук
(дружина
Івана
Миколайчука),
Валентина Ковальська). Це тріо й
супроводжувало піснями кінострічку
"Пропала грамота". В "Пропалій грамоті"
Іван Миколайчук дав нове життя
звучанню бандури, — в жодному фільмі
не використовувалися такі можливості
цього інструмента. Іван Миколайчук
завжди шукав нові інтонації голосу,
музики, мови, щоб це вражало й
хвилювало.
Він
відходив
від
традиційного кіно, віддаючи перевагу
філософському.
Тим часом з початком 70-х фільми за участю Миколайчука негласно
потрапляють під статтю «надто націоналістичні». Ще раніше, у 1965-му,
після акції протесту, вчиненої київською інтелігенцією на прем’єрі
«Тіней...», фільм оголошують «неблагонадійним» і знімають із прокату, а
за авторами та акторами встановлюється нагляд.
Пізніше на поличку потрапляє «Пропала грамота» разом із
«Криницею для спраглих» Юрія Іллєнка та іншими «неправильними»
фільмами. Дедалі важче стає доводити своє право бути українцем і в
творчості, і в житті.
Миколайчука змушують відмовитися від ролі Ореста у фільмі «Білий
птах з чорною ознакою», писаної спеціально під нього, бо, мовляв,
такий привабливий типаж не може грати роль «бандита» (Ореста,
зрештою, зіграє Богдан Ступка, а Миколайчук – Петра).
Вісім років чекатиме затвердження сценарій фільму «Така пізня,
така тепла осінь» (перша назва – «По той бік ночі»). Стрічка «Камінна
душа» за Хоткевичем, для якої Миколайчук написав сценарій разом із
Борисом Ільченком, знімається за іншим текстом.
Остаточне «відлучення» від екрану відбувається в 1973 році.
Кажуть, що причиною став конфлікт Миколайчука з одним
високоповажним чиновником від культури, якому Іван зробив
зауваження щодо манери поведінки. З того часу ім’я Миколайчука
викреслюється зі списків усіх знімальних груп, хіба що час від часу
трапляються епізодичні ролі.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря ЦК КПУ з
ідеології Валерія Івашка, вдалося вибити дозвіл на зйомки «Вавилона
ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя». Фільму, що став
режисерським дебютом і, поряд із «Тінями...», другою вершиною
творчості Миколайчука. Фільму, який повертав у мистецтво засади
поетичного кіно, повертав душу, і був чимось набагато глибшим, ніж
просто філософською притчею про життя і смерть. Сценарій до нього
Миколайчук написав за три дні та дві ночі. Всі сюжетні лінії фільму
перетинались на центральній постаті – сільського філософа й трунаря
Фабіяна, який спостерігає життя у Вавилоні й спілкується з його
мешканцями.
Спілкування різноманітне : через паркан з
багатодітним Явтушком, у драматичний для села
момент з куркулем Бубелою, який приходить до
Фабіяна
замовити
собі
труну.
Пронизливим
ліризмом, навіть якоюсь відстороненістю пройняті
його уявні зустрічі з красунею Мальвою. Фабіяна
Миколайчук наділив своєю мудрістю, спокоєм і
несуєтністю. Живе він самотній і чи не найчастіше
доводиться йому спілкуватися з персонажем, що
також має ім’я Фабіян. Цей незмінний співбесідник
– цап – не залишався байдужим до слів свого
господаря, «грав роль» з повною віддачею, що також
підтвердило режисерську магію Миколайчука. Фільм
реабілітував українське кіно – він вирізнявся із
загального
потоку
тодішніх
«правильних»
і
однозначно-приземлених фільмів, продовжив лінію,
накреслену видатними творами – «Тіні забутих
предків» і «Білий птах з чорною ознакою». Разом з
тим, приніс чимало нового. У 1980 році кінострічка
була відзначена призом «За кращу режисуру» на
Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
За своє життя він написав 12 сценаріїв, 10 з яких — у
співавторстві. Його літературну творчість можна поділити на три етапи.
Перший — так би мовити, проба пера — охоплює ранню п'єсу
«Живий хрест в мертвій діброві» та сценарій «Камінна душа» за Гнатом
Хоткевичем, написаний спільно з Б. Дзюбою та Б. Івченком. Між п'єсою
і сценарієм відстань у десять років, і можна побачити, як стрімко
розвивався талант Миколайчука. Сценарій написано кваліфіковано і
свідчить про вміння працювати з літературним джерелом.
Другий етап — час, коли творчість Івана була на злеті. Отже «Білий
птах з чорною ознакою» і став тим рідким випадком, коли своїм успіхом
фільм завдячує висококласному сценарію. Наступні роботи — «По цей
бік ночі», «На поклони!» написані з великим натхненням і сповнені
проблем, які хвилюють Миколайчука: любов до України та
випробування актора славою, як не піддатись спокусі легкого життя, не
зрадити таланту. Наступні три сценарії, хоча були написані у
найтяжчий для Івана час, також належать до цього етапу. Миколайчука
як автора заборонили, але його підтримували друзі.
К1-7723 Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук : спогади, інтерв’ю,
сценарії / упоряд. М. Є. Миколайчук. – Київ : Мистецтво, 1991. – 400 с.
Книжка містить у собі краще з літературного доробку актора, режисера, сценариста Івана
Миколайчука, спогади про нього провідних діячів літератури та мистецтва.
Зокрема Роман Балаян запропонував спільно написати сценарій за
оповіданням Тургенєва «Відлюдько». Іван тонко і глибоко знає ліс, а
саме ліс був однією з головних осіб цього твору. Пропозиція Бориса
Івченка стосувалася написанню спільно з письменником-фантастом
Ігорем Росоховатським сценарію «Під сузір'ям Близнюків».
Тоді ж Миколайчук береться за роман Василя Земляка «Лебедина
зграя». «Вавілон ХХ» — результат вдумливого прочитання цього твору і
тріумф режисерської фантазії.
Третій етап обіймає останні шість років життя і чотири сценарії:
«Київська фантазія», «Украдене щастя», «Небилиці про Івана» та «Острів
сліз», які були близькими до втілення, але, на жаль, жодного втілити не
вдалося: через заборону і через хворобу. Хоча нібито прямої заборони
ставити «Украдене щастя» чи «Небилиці...» не було, проте існували
підводні течії, бюрократичні бар'єри, долати які сил уже не вистачало.
Б3-2079 Миколайчук, І. В. Сценарії / І. Миколайчук. – Київ : Міжнарод.
туризм, 2008. – 543 с.
У книжці найповніше представлено літературні й режисерські сценарії та заявки на
сценарії легендарного українського актора, режисера Івана Миколайчука – митця, який
став національним символом покоління. Збірка містить усі його твори – від найперших проб
пера до серйозних робіт, у тому числі в співавторстві з відомими письменниками й
режисерами. Це дає змогу оцінити багатогранність інтересів людини із глибоким художньофілософським поглядом на життя, простежити еволюцію видатної особистості.
Для фахівців і тих, хто цікавиться історією українського кіно та творчою долею Івана
Миколайчука.
3 серпня 1987 року обірвалося життя талановитого митця, але
прожиті роки були плідними. Іван Миколайчук був душею української
культури, а його герої символізували українське кіно як мистецьке
явище. На честь Івана Миколайчука проводиться республіканський
кінофестиваль. У селі Чортория, де народився актор, відкрито
Меморіальний музей, на Київській кіностудії імені О. Довженка —
меморіальну дошку. А ще, йому присвоєно звання лауреата Державної
премії України імені Т. Г. Шевченка посмертно.
Село Чортория . Музей - садиба Івана
Миколайчука Чернівецька область
Меморіальна дошка на честь Івана Миколайчука,
встановлена на адміністративному корпусі
кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)
Нині, у непрості для всієї націоналної кінокультури часи, творчість
Івана Миколайчука може стати нагадуванням про невичерпні
можливості
українського
мистецтва,
необхідність
підтримки
особистісних пошуків, здатних продукувати тексти, що є надбанням
нації й людства на віки
ФІЛЬМОГРАФІЯ
1964 «Сон» (Тарас Шевченко)
1964 «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук)
1965 «Гадюка» (офіцер Брикін)
1966 «Бур'ян» (Давид Мотузка)
1967 «Дві смерті», актор
1967 «Київські мелодії», актор
1968 «Помилка Оноре де Бальзака» (Левко)
1968 «Анничка» (Роман)
1968 «Камінний хрест» (син)
1968 «Розвідники» (Курганов)
1968 «Визволення» (кіноепопея), частина 1«Вогняна дуга», (Савчук)
1969 «Визволення» (кіноепопея), частина 2«Прорив», (Савчук)
1970 «Білий птах з чорною ознакою» (сценарист,
Петро Дзвонарь)
1970 «Комісари» (Григорій Громов)
1971 «Іду до тебе», актор
1971 «Лада з країни Берендеїв» (Рей)
1971 «Захар Беркут», (Захар Беркут)
1972 «Наперекір усьому» (Йона)
1972 «Пропала грамота» (Козак Василь)
1973 «Повість про жінку» (Волощук)
1973 «Коли людина посміхнулась» (Олексій
Луганов)
1974 «Марина» (Диригент)
1974 «Мріяти і жити», сценарист
1975 «Канал» (Зайченко)
1976 «Тривожний місяць вересень» (Гнат)
1977 «Відлюдько», сценарист
1978 «Море» (Симохін)
1978 «Під сузір'ям Близнюків», сценарист
1979 «Вавілон ХХ» (актор, композитор, режисер,
сценарист)
1980 «Лісова пісня. Мавка» (дядько Лев, Лісовик)
1981 «Така пізня, така тепла осінь» ( Григор,
режисер, сценарист)
1982 «Повернення Баттерфляй» (Антон)
1983 «Легенда про княгиню Ольгу» (Володимир)
1983 «Миргород та його мешканці», актор
1986 «І в звуках пам'ять відгукнеться...»,
сценарист
1989 «Небилиці про Івана», сценарист
Література з фондів ХДНБ імені В. Г. Короленка
Б Миколайчук, І. Актор : проблеми і турботи / І. Миколайчук //
Новини кіноекрану. – 1974. – № 1. – С. 4 – 5.
Б Миколайчук, І. Совість художника : інтерв’ю Івана
Миколайчука, записане 1981 року / І. Миколайчук // Новини
кіноекрану. – 1988. – № 3. – С. 8 – 10.
Б3-2079 Миколайчук, І. В. Сценарії / І. Миколайчук. – Київ :
Міжнарод. туризм, 2008. – 543 с.
Б Білан, А. Іван Миколайчук : запит із сьогодення : видатному
актору і кінорежисеру виповнилося б 60 літ // Укр. культура. – 2001. –
№ 4/5. – С. 16.
К1-7723 Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук : спогади,
інтерв’ю, сценарії / упоряд. М. Є. Миколайчук. – Київ : Мистецтво,
1991. – 400 с.
А 396050 Богдашевський, Ю. Зірка актора (Івана Миколайчука) /
Ю. Богдашевський // Ваш вихід : про молодих майстрів мистецтва
України : нариси. – Київ, 1969. – С. 45 – 57.
Б Брюховецька, Л. Автопортрет. Десять років по тому. «Іван
Миколайчук. Посвята» / Л. Брюховецька // Кінотеатр. – 1998. – № 5. –
С. 58 – 64.
Б Брюховецька, Л. Білий птах : до 65-річчя зі дня народження
кіноактора Івана Миколайчука / Л. Брюховецька // Кінотеатр. – 2006.
– № 5. – С. 24 – 25.
К3-54540 Брюховецька, Л. Іван Миколайчук / Л. Брюховецька. –
Київ : Академія, 2004. – 271 с.
К2-158469 Брюховецька, Л. Іван Миколайчук і актуалізація
українських етнічних символів і кодів / Л. Брюховецька // Світова
кінокласика : зб. ст. – Київ, 2011. – Вип. 6. – С. 117 – 124.
К2-165433 Брюховецька, Л.
Іван Миколайчук : нарис /
Л. Брюховецька. – Київ : Атлант ЮЕмСІ, 2007. – 63 с.
М Брюховецька, Л. Одвічний поклик лебединої зграї : про фільм
І. Миколайчука «Вавілон ХХ» / Л. Брюховецька // Жовтень. – 1981. –
№ 9. – С. 92 – 99.
Б Брюховецька, Л. Реабілітація духовності. Парадокс
Івана
Миколайчука // Кінотеатр. – 1998. – № 2. – С. 24 – 26.
Б2-31291 Воронина, Л. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді,
Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука : оповідання /
Л. Вороніна. – Київ : Грані Т, 2010. – 126 с.
М Драч, И. Иван Миколайчук : киноактер : некролог // Искусство
кино. – 1988. – № 1. – С. 122 – 123.
Б Захарова, О. Парень из Закарпатья : киноартист Иван
Миколайчук // Сов. экран. – 1967. – № 22. – С. 12 – 13.
Б Иванова, Т. Поэтический лад : «Белая птица с черной отметиной» :
сценарий Ю. Ильенко, И. Миколайчука / Т. Иванова // Сов. экран. –
1971. – № 20. – С. 2 – 3.
М Ильенко, Ю. Воображаемое интервью : о творчестве киноактера
И. Миколайчука // Искусство кино. – 1972. – № 11. – С. 126 – 136.
Б Ильенко, Ю. По законам правды и красоты : памяти Ивана
Миколайчука // Сов. экран. – 1988. – № 2. – С. 21.
К4-19198 Іван Миколайчук : магія любові : фотоальбом / упоряд.
М. Є. Миколайчук. – Київ : Міжнарод. туризм, 2011. – 175 с.
М Коваленко, М. Летіть, летіть, лелеченьки! : роздуми про кінофільм
«Сон» / М. Коваленко // Дніпро. – 1965. – № 1. – С. 125 – 130.
Б Ковтун, В. Білий птах з чорною ознакою / В. Ковтун // Новини
екрану. – 1972. – № 1. – С. 4.
Б Коновалов, В. Іван Миколайчук – український кіноактор /
В. Коновалов // Знання та праця. – 1965. – № 2. – С. 19.
Б Лемешева, Л. Божа дудка : актор кіно Іван Миколайчук /
Л. Лемешева // Вавілон. – 1993. – № 3/4. – С. 10 – 12.
Б Лемешева, Л. Иван Миколайчук / Л. Лемешева // Сов. экран. –
1972. – № 17. – С. 6 – 7.
М Лемешева, Л. Іван Миколайчук : присвята : кіносценарій /
Л. Лемешева // Сучасність. – 1996. – № 3/4. – С. 15 – 41.
ПМ 2741 Мельвиль, Л. Извечные законы земли обетованной :
«Вавилон – ХХ» / Л. Мельвиль // Экран 79/80. – 1982. – С. 110 – 114.
Б Мельник, О. Наодинці з героєм : кіноактор Іван Миколайчук /
О. Мельник // Новини кіноекрану. – 1967. – № 4. – С. 12.
Б Над нашим життям іноді пролітають білі лебеді ... : пам’яті Івана
Миколайчука // Кинотеатр. – 2001. – № 5. – С. 16 – 18.
К5-6506 Поетичне кіно : заборонена школа : зб. ст. і матеріалів /
упоряд. Л. Брюховецька. – Київ : АртЕк, 2001. – 464 с. – Пам’яті Івана
Миколайчука.
М Скалій, Р. Поет українського кіно : про І. Миколайчука /
Р. Скалій // Київ. – 2002. – № 1 – 2. – С. 183 – 188.
Б Стригун, Ф. Він був народжений для кіно : про актора і режисера
І. Миколайчука / Ф. Стригун // Новини кіноекрану. – 1988. – № 6. – С. 4
– 5.
Б Юрченко, В. «Тіні» : правдива історія створення / В. Юрченко //
Кінотеатр. – 2008. – № 6. – С. 2 – 7.
Б Юрченко, В. Чуттєва нить, або Кришталева туфелька Попелюшки
: 15 червня минає 60 років кіноактору, сценаристу, режисеру Іванові
Миколайчуку / В. Юрченко // Кіно-Театр. – 2001. – № 3. – С. 18 – 21.
Б Яворська, В. «Тіні забутих предків» : перепони на шляху
створення / В. Яворська // Історія. Філософія. Релігієзнавство. – 2010. –
№ 1/2. – С. 47 – 52.
Б Ярошенко, А. Правдиво і художньо : про кінофільм «Сон» /
А. Ярошенко // Мистецтво. – 1965. – № 1. – С. 8.
Автор
kharkivlibrary
Документ
Категория
Презентации
Просмотров
161
Размер файла
2 677 Кб
Теги
поет
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа