close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Емíль ЗОЛЯ (1840 – 1902)

код для вставкиСкачать
Творчість Еміля Золя , новатора в літературі, сміливого, руйнівного письменника, що з'єднав «нещадність реалізму з мужністю політичної дії» (Л. Арагон), жагучого захисника демократії й гуманізму, ознаменувала новий етап у розвитку французької літера
Презентація на тему:
Творчість Еміля Золя , новатора в літературі, сміливого, руйнівного письменника, що з'єднав «нещадність реалізму з мужністю політичної дії» (Л.
Арагон), жагучого захисника демократії й гуманізму, ознаменувала новий етап у розвитку французької літератури.
Фотограф
і
я. 1875 р.. Emile Edouard Charles Antoine Zola
Біографія Золя –
це насамперед безприкладна, титанічна робота, який було віддане ціле життя
.
ЗОЛЯ, Еміль
(Zola, Emile )
02.04.1840, Париж -
29.09.1902, Париж) ²
французький письменник.
Народився в сім'ї талановитого інженера
-
будівельника Франческо Золя. Рано втратив батька (1847). Його дитячі і юнацькі роки пройшли в Провансі, у невеликому містечку Екс, що згодом під ім'ям Плассана стане місцем дії багатьох його романів.
Тут любили також відпочивати й працювати Віктор Гюго, Стендаль,
Сезанн, другом якого був Еміль Золя Роки навчання та пошуку. Початок літературного життя.
З 1852 р. навчався у колежі Д
’
Е
. Рання смерть батька й матеріальні труднощі змусили сім'ю переїхати в 1858
р. у Париж
, де Золя продовжив освіту в ліцеї. Для Золя потягнулися роки злиднів. «Не знаю, що турбує мене більше ±
шлунок чи майбутнє», ±
гірко жартує він в одному з листів цього часу.
1862 р. Золя почав працювати у бюро пакування одного із найбільших видавництв Ашетт
, що дозволяє йому не думати більше про хліб насущний і весь вільний час віддавати літературним заняттям. Він жадібно читає, уважно стежить за книжковими новинками й рецензує їх у газетах і журналах, знайомиться із відомими письменниками, а головне ±
багато пише сам, пробуючи сили й у поезії, і в прозі.
Праця у видавництві дала можливість Золя ознайомитися з літературним життям Парижа
.
Рання творчість Еміля Золя
Уже на ранньому етапі творчості Золя виступав не лише як письменник
-
романіст, а й як публіцист і критик. Він співпрацював з газетами «Евенман», «Фігаро», у яких публікував свої статті й етюди. У цей період Золя в літературно
-
критичних та мистецтвознавчих книгах «Що я ненавиджу» («Mes haines», 1866), «Мій салон» («Мо
n
salon», 1866), «Едуард Ма
н
е» («Edouard Manet», 1867) розробив основні засади натуралістичної естетики. У цих працях Золя декларує принцип об'єктивності та правдивості мистецтва, вимагає від художнього твору документальної точності, а від митця ²
скрупульозного спостереження та вивчення дійсності. Золя визнає детермінуючу роль середовища і спадковості для особистості.
Натуралізм у творчості письменника
У статті «Прудон і Курбе»(1864) Золя викладає формулу мистецтва: «Твір мистецтва ²
це куточок природи, побачений через темперамент митця». Згодом Золя неодноразово звертатиметься до проблеми співвідношення об'єктивного (природи) і суб'єктивного (темпераменту митця) чинників творчості. Для Золя немає суперечності між вірністю натурі та виявом творчої індивідуальності. Йому були близькими творчі пошуки художників
-
імпресіоністів, яких він підтримував і пропагував. На думку Золя, Едуард Мане ²
художник, котрий навчився «дивитися природі в обличчя і бачити її такою, якою вона є». Роман «Тереза Ракен»
Підсумковим твором молодого Золя став роман «Тереза Ракен» («Therese Raquin», 1867) ²
найяскравіший взірець «фізіологічного роману», роману
-
експерименту. Твір написаний під впливом «Жерміні Ласерте» братів Ґонкурів. Так само, як Гонкури у своєму романі хотіли застосувати «клінічний аналіз кохання», Золя у «Терезі Ракен», за його власним зізнанням, хотів дати «клінічний аналіз докорів сумління». У центрі роману ²
«любовний трикутник»; традиційність сюжетної схеми підкреслює нетрадиційність потрактування вибраної теми. Поведінка головної героїні мотивується її темпераментом: у її жилах тече гаряча африканська кров, адже вона з походження креолка. Проте, маючи пристрасну та чуттєву вдачу, Тереза змушена притлумлювати свою пристрасть, одружившись зі слабкодухим нелюбом Камілем. Зустріч із Лораном і вибух грубої чуттєвої пристрасті визначають долю Терези. Прагнучи побороти перешкоди на шляху своєї пристрасті, Тереза і Лоран вбивають Каміла. Але, потерпаючи від докорів сумління та страху, у фіналі роману вони вчиняють самогубство.
Золя сам чітко усвідомив певну нетиповість своїх героїв. Тереза і Лоран ²
натури, наділені винятковими темпераментами. «Тереза і Лоран ²
два людські звірячі організми. Я намагався крок за кроком у цих людях
-
тваринах описати роботу пристрастей. Кохання моїх героїв ²
задоволення фізіологічної потреби. Душа тут цілковито відсутня, саме цього я й прагнув», ²
писав Золя у передмові до роману. Таким чином, письменник досягає чистоти експерименту, уникаючи психологічної мотивації поведінки героїв. Золя розумів, що зробив спробу «дослідження випадку занадто виняткового».
Людські пристрасті такі, якими вони є …
Кадр з вистави ³Тереза Ракен´
Роман «Мадлен Фера»
У романі «Мадлен Фера» («Madeleine Ferat», 1868) концепція особистості залишається без істотних змін. Але герої цього другого натуралістичного фізіологічного роману Золя наділені більш витонченою духовною організацією, ніж герої «Терези Ракен». Це ускладнює експеримент, але нічого не змінює в його результатах: біологічний фатум виявляється непереборним, і герої зазнають поразки.
Стилістика обох ранніх натуралістичних романів містила в собі ту суперечність між фактографічною точністю, скрупульозним описом, з одного боку, і високою емоційністю, з іншого, яка стане прикметною рисою «Ругон
-
Маккарів», головного твору Золя, що зробив його всесвітньо відомим.
Головна справа життя –
серія «Ругон
-
Маккари»
Задум «Руґон
-
Маккарів. Природної та соціальної історії однієї родини в епоху Другої імперії» («Les Rougon
-
Macquart, histoire naturelle et sociale d'une famille sous le Second Empire», 1871
²
1893) сформувався на кінець 1868 p. Вочевидь, створюючи свою грандіозну фреску із двадцяти романів, Золя орієнтувався на традиції «Людської комедії» О. де Бальзака. Золя сприймав його як «батька» сучасного мистецтва, предтечу натуралізму, тому що Бальзак, на думку Золя, «замінив уяву поета спостереженням
ученого».
Орієнтуючись на бальзаківську панорамність у зображенні дійсності, Золя не відмовляється від своєї натуралістичної доктрини. Першочерговим завданням свого циклу «Руґон
-
Маккари» Золя вважав дослідження на прикладі однієї родини проблем спадковості та середовища. Інше завдання ²
«дослідити всю Другу імперію, від державного перевороту до наших днів. Утілити в типах сучасне суспільство, злодіїв і героїв» ²
прямо вказує на бальзаківське трактування письменника як «секретаря суспільства». До циклу «Руґон
-
Маккари» увійшли романи: «Кар'єра Руґонів» (« La fortune des Rougon», 1871), «Здобич» («La curee», 1871), «Черево Парижа» («Le ventre de Paris», 1873), «Завоювання Плассана» («La conquete de Plassans», 1874), «Провина абата Муре» («La faute de Г abbe Mouret», 1875), «Його величність Ежен Ругон» («Son exellence Eugene Rougon», 1876), «Пастка» («L'assommoir», 1877), «Сторінка кохання» («Une page d'amour», 1878), «Нана» («Nana», 1880), «Накип» («Pot
-
bouille», 1882), «Дамське щастя» («Au bonheur des dames», 1883), «Радість життя» (1884), «Жерміналь» («Germinal», 1885), «Творчість» («L'o euvre», 1886), «Земля» («La terre», 1887), «Мрія» («Lt reve», 1888), «Людина
-
звір» («La bete humaine», 1890), «Гроші» («L'argent», 1891), «Розгром»(«La debacle», 1892), «Доктор Паскаль» («Le docteur Pascal», 1893).
У цій масштабній панорамі представлені всі його класи й соціальні групи: фінансова й торговельна буржуазія («Гроші», «Чрево Парижа», «Дамське щастя»), ремісники й робітники («Пастка», «Жерміналь»), церковники («Завоювання Плассана», «Провина абата Муре»), політики («Його високість ЕженРугон»), військові («Розгром») і ін. Дія романів відбувається в Парижі й провінційних містах, у дворянському особняку й халупі бідняка, фешенебельному магазині й на ринку, у шахті й на полях боїв, у приймальні міністра й будуарі куртизанки. Події в них здобувають небачений розмах: катастрофа великого фінансового підприємства («Гроші»), страйк вуглекопів («Жерміналь»), франко
-
прусська війна й Паризька Комуна («Розгром»).
У процесі роботи над серією «біологічна» історія усе більше поступається місцем історії соціальній, котра й завершується романом «Розгром».
Роман «Кар'єра Руґонів»
Роман «Кар'єра Руґонів» має підзаголовок «Походження». У циклі «Руґон
-
Маккари» цей роман стає своєрідним прологом, в якому йдеться про походження родини Руґон
-
Маккарів і, водночас, про виникнення режиму Другої імперії. Час дії в романі ²
грудень 1851 р. У центрі ²
події державного перевороту, внаслідок якого до влади прийшов Луї Бонапарт. Місце дії ²
невеличке провінційне містечко Плассан, яке стало для Золя ніби моделлю всього французького суспільства напередодні перевороту. Показавши, які державні сили й чому підтримували державний переворот, Золя подає серію сатирично змальованих характерів провінційних буржуа (П'єр, Фелісіте, Грану, Сікардо, Вюйє). Для Золя очевидно, що прихід буржуазії до влади заплямований кров'ю безневинних людей. Боягузтво і підлість П'єра Ругона та йому подібних дозволили утвердитися режимові Другої імперії, що її Золя назве «епохою безумства та ганьби» у Франції. «Походження»
Своєрідним прологом до всієї епопеї став роман «Кар'єра Ругонів» (1871), що має ще «науковий» підзаголовок «Походження». Дійсно, у ньому йдеться про походження сім'ї Ругон
-
Маккарів і про народження II Імперії. Фундаторкою роду стала Аделаїда Фук, єдина дочка багатих міщан Плассана. Від батька, що вмер у божевільні, вона успадкувала «відсутність урівноваженості, якийсь розлад розумової діяльності й серця», що змушували її «жити не звичайним життям, не так, як всі». Аделаїда виходить заміж за селянина Ругона, а після його раптової смерті стає коханкою контрабандиста на прізвисько «Маккар
-
бродяга», убитого через п'ятнадцять років стражником на кордоні.
Від шлюбу з Ругоном пішло потомство врівноважене, солідне, процвітаюче в справах (син П’єр і його діти: Ежен, Аристид, Паскаль, Марта, Сідония). Діти Маккара (Антуан й Урсула), психічно нестійкі й обтяжені спадкоємним алкоголізмом, утворили сімейну галузь Маккарів, для якої характерна поступова деградація й виродження. У кожному із представників обох ліній складно переплелися біологічні й психічні особливості їхніх батьків. Золя в наступних романах на конкретних долях нащадків Аделаїди Фук уважно простежить дію біологічних законів у процесі формування індивіда, виконавши тим самим завдання письменника
-
натураліста.
Однак прагнення відтворити риси епохи, намалювати середовище, у яке могла виникнути авантюрна II Імперія, втілити в яскравих образах тип буржуа, поставленого в нові історичні умови, зробили «Кар'єру Ругонів» реалістичним у своїй основі твором.
Золя зображує невелике провінційне місто Плассан напередодні й у момент державного перевороту в грудні 1851
р. За зовнішнім спокоєм і повільністю буржуа таяться «зрадництво, підступні вбивства, таємні перемоги й таємні поразки». Ненависть до Республіки, що виникла зі страху «за свій гаманець, за своє безтурботне егоїстичне існування», поєднує рантьє й торговців із дворянами й духівництвом. У цих умовах «година Ругонів» настала.
1871 -
другий роман про представників процвітаючою гілки родини «Здобич
»(La Curee).
1
8
73 -
третій роман про представників третьої гілки, Маккарів, відрізняються крайньою неврівноваженістю, оскільки їх предок Антуан Маккар був алкоголіком, -
«Черево Парижа» (Le Ventre de Paris),
в якому відтворено атмосфера центрального ринку столиці.
1874 -
четвертий роман «Завоювання Плассана» (Le ventre de Paris).
1875 -
п'ятий роман про другу гілки роду Ругон
-
Маккари «Провина абата Муре» (La Faute de l'Abbe Mouret).
1876 -
шостий роман із серії «Ругон
-
Маккари» про представників процвітаючою гілки родини «Його превосходительство Ежен Ругон» (Son Excellence Eugene Rougon)
-
дослідження політичних махінацій за царювання Наполеона III. 1877 -
виходить сьомий том «Ругон
-
Маккари» «Пастка» (L'Assommoir),
що здобув великий успіх і приніс Золя як славу, так і багатство.
Він набуває будинок у Медоне біля Парижу і збирає навколо себе молодих письменників (серед них були К. Гюисманс і Гі де Мопассан), утворили недовговічну «натуралістичну школу».
1878 -
восьмий роман «Сторінка любові» (Une page d'amour).
1880 -
дев'ятий роман «Нана» (Nana),
героїня якого, представниця третього покоління Маккарів, стає повією і її сексуальний
магнетизм приводить у сум'яття вищий світ.
1882 -
десятий роман про другу гілки роду Ругон
-
Маккари, сімействі Муре, «Накип» (Pot
-
Bouille).
1883 -
одинадцятий роман про другу гілки роду Ругон
-
Маккари «Дамське щастя» (Au Bonheur des dames).
1884 -
дванадцятий роман «Радість життя» (La joie de vivre).
1885 -
тринадцятий роман «Жерміналь» (Germinal),
присвячений страйку шахтарів на рудниках північної Франції.
1886 -
чотирнадцятий роман «Творчість» (L'Oeuvre),
в який включено характеристики багатьох славетних художників і літераторів епохи.
1887 -
п'ятнадцятий роман «Земля» (La Terre),
що оповідає про селянське життя.
1888 -
шістнадцятий роман «Мрія» (Le reve).
1890 -
сімнадцятий роман «Людина
-
звір» (La Bete humaine),
в якому описується життя залізничних робітників.
1891 -
вісімнадцятий роман із серії «Ругон
-
Маккари» про представників процвітаючою гілки родини -
«Гроші» (L'Argent),
де мова йде про спекуляції земельною власністю та цінними паперами.
1892 -
дев'ятнадцята роман «Розгром» (La Debacle)
-
зображення франко
-
пруської війни і перший великий військовий роман у французькій літературі.
1893 -
двадцятий роман «Доктор Паскаль» (Le docteur Pascal),
яким завершується цикл Ругон
-
Маккари.
1894
-
1898 -
цикл «Три міста» (Les Trois Villes)
«Лурд» (Lourdes, 1894) «Рим» (Rome, 1896)
«Париж» (Paris, 1898)
Лурд
Рим
Париж
Діло Дрейфуса
1898 -
Золя пише відкритого листа президенту республіки «Я звинувачую» (J'accuse),
в якому міститься викриття армійської верхівки, що несе головну відповідальність за очевидну судову помилку в справі Дрейфуса (1897
-
1898), офіцера французького генерального штабу, єврея за національністю,
у 1894р.
несправедливо засудженого за продаж військових секретів Німеччині.
Через ц
і
листи Золя доводиться бігти до Англії, так як він звинувачується в наклепі і засуджується до року тюремного ув'язнення.
1899 -
після того, як ситуація змінюється на користь Дрейфуса, Золя повертається до Франції.
1899
-
1902 -
цикл «Чотири Євангелія» (Les Quatre Evangiles)
«Плодючість» -
РІК
:
1899 «Праця» ±
РІК: 1901 «Істина» ±
РІК: 1903 (виданий після смерті Золя)
«Справедливість» Цикл залишився незакінченим (четвертий том написаний
не був).
Нещасний випадок або вбивство?
28 вересня 1902 -
Золя раптово помер у своїй паризькій квартирі.
Причиною смерті стало отруєння чадним газом -
«нещасний випадок», на думку деяких істориків, підлаштований політичними ворогами письменника.
Фото кінця 1890 х
Останній шлях митця
На похороні Золя зібралося понад п'ятдесят тисяч чоловік.
І коли Анатоль Франс сказав про велике покликання Золя: «Він був етапом у свідомості людства», з натовпу пролунали вигуки: «Жерміналь!
Жерміналь!
Жерміналь! »
Пам
’
ятник Е. Золя Значення творчості Еміля Золя
Золя став першим романістом, що створив серію книг про члени однієї сім'ї.
Його приклад наслідували багато письменників, у т.ч.
Ж. Дюамель (хроніки Паск'є),
Д. Голсуорсі («Сага про Форсайтів») і Д. Мастерс (книги про Севіджа) та ін..
Крім того, Золя є автором теорії експериментального роману.
Створений ним новий літературний жанр він називає так, бажаючи цим підкреслити, що у своїй художній творчості він користується науковим методом точного спостереження та об'єктивного опису.
Цікаві факти з життя ЗОЛЯ
Письменник, звичайно, не зумів би створити все, що йому вдалося зробити, якщо б не володів дивовижною працездатністю.
Він працював по дев'ять
-
десять годин на добу і встигав щодня написати від 1000 до 2500 слів
.
При цьому він завжди ретельно розробляв сюжетну схему своїх творів.
Не випадково один з критиків відмітив, що його романи можна вважати "дослідженням з соціальної математики".
Крім численних статей і романів, Золя також писав вірші і п'єси, хоча його творча спадщина неоднозначно за своїми художніми якостями.
Серед його творів є і відверто слабкі речі.
Цікаво, що в деяких п'єсах Золя виступив проти ідей романтизму, яким цікавився в молодості.
Життя Еміля Золя ніколи не була спокійною.
Скандали супроводжували починаючи з самих перших його статей і великих творів.
Після того як Ватикан засудив натуралістичні позиції письменника і назвав його твори наущанням диявола, всі романи Золя потрапили в "Індекс заборонених книг".Серйозно постраждав і англійський видавець Візетеллі, який був спочатку оштрафований, а потім поміщений у в'язницю за публікацію романів Золя "Нана", "Накип" та "Земля".
І тим не менш романи цього письменника користувалися величезною популярністю.
Досить сказати, що перше видання роману "Нана" вийшло тиражем 55000 примірників, що стало нечуваним тиражем для Франції. Інтерес викликала і сама особистість письменника, багато хто хотів познайомитися з цим великим порушником суспільних звичаїв.
Проте його зовнішність могла викликати розчарування.
Він був неймовірно огрядним і навіть часом сідав на дієту, щоб скинути кілька кілограмів ваги.
Але це мало допомагало, і Золя для солідності відростив бороду.
До того ж він був короткозорий, користувався лорнетом, який потім змінив на пенсне.
У повсякденному житті головну роль для нього грала матір, тому він досить пізно одружився; в шлюбі в нього не було дітей.
Правда, потім, коли йому виповнилося вже сорок вісім років, його коханка
-
служниця народила йому двох дітей.
Помер Золя також досить незвично -
від пічного чаду. 
Автор
viktor
viktor49   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Образовательные
Просмотров
1 994
Размер файла
3 516 Кб
Теги
романы, 1902, 1840, емíль, творчество, Ругон-Маккары, Годы жизни, золя
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа