close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Енергоефективн1

код для вставкиСкачать
http://ua-energy.org/post/10518
Правове регулювання енергоефективності в Україні
Тетяна КІСТИНЮК, юрист МЮФ Integrites
Підприємствам, для яких газ є сировиною (в основному, це підприємства металургійної та хімічної галузі) доцільним є впровадження енергоефективних технологій, адже енергозбереження (фактично, економія на енергоносіях) безпосередньо впливає на обсяги виробництва у бік їх зниження. Тим не менше, у даній статті мова піде про юридичні, а не економічні або технічні аспекти реалізації проектів з енергоефективності на підприємстві [1]. Варто зауважити, що види енергоефективних технологій та методи їх впровадження різняться, в залежності від специфіки виробництва та системи менеджменту на підприємстві.
Поняття енергоефективності. Чинне законодавство не містить визначення енергоефективності, замість цього чинний Закон [2]визначає, що "енергоефективна продукція, технологія, обладнання" являє собою продукцію або метод, засіб її виробництва, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками. У широкому розумінні, під енергоефективністю мають на увазі організаційну, наукову, практичну, інформаційну діяльність, спрямовану на ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. Саме таке визначення запропоновано в одному з останніх законопроектів [3], підготовленому групою народних депутатів України. На мою думку, у випадках, коли йдеться про енергоефективність на виробничих підприємствах, більш точним є таке визначення: енергоефективність - це система засобів і методів, що застосовуються разом або окремо, результатом впровадження / застосування яких є досягнення оптимального рівня енергоспоживання, балансу між витратами енергії та досягнутими виробничими потужностями.
Правова основа енергоефективності. Правовим базисом є, безперечно, законодавчі акти, серед яких можна виділити такі: Закон України "Про енергозбереження", Закон України "Про альтернативні джерела енергії" [4], Закон України "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу" [5] і Закон України "Про альтернативні види палива"[6]. Як не дивно, закону про енергоефективність у національному законодавстві досі немає.
На розвиток законодавчих норм було прийнято ряд підзаконних актів: Постанова Кабінету Міністрів України "Про організацію державного контролю за ефективним (раціональним) використанням паливно-енергетичних ресурсів" № 935 від 22 жовтня 2008 року, Постанова Кабінету Міністрів "Про деякі заходи щодо раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів" № 1071 від 7 липня 2000 року, Наказ Держкоменергозбереження "Про затвердження Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах і організаціях та усунення фактів їх неефективного використання" № 64 від 4 серпня 2000 року, Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року "Про стан реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів", Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів" № 1567-р від 17 грудня 2008 року. На виконання даного Розпорядження Державним агентством України з інвестицій та інновацій Наказом № 49 від 25 вересня 2009 року була затверджена Галузева програма підвищення енергоефективності економіки України шляхом впровадження інновацій на 2010 - 2014 роки. Локальні акти органів місцевого самоврядування є важливою складовою процесу реалізації державної політики у сфері енергоефективності. Так, розпорядженнями відповідних обласних рад та постановою Верховної Ради АРК були затверджені регіональні програми підвищення енергоефективності на 2010-2014 рр.
Передбачається, що, згідно з Концептуальними засадами державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) [7] буде розроблена і впроваджена система показників енергоефективності, що складатиметься з інтегрованого показника - енергоємності внутрішнього валового продукту (ВВП), показників, що характеризують енергоємність галузей економіки та енергоефективність виробництва окремих видів продукції (послуг), а також з показників, що характеризують окремі види технологій, види обладнання, матеріалів. При цьому, система показників буде підлягати періодичному моніторингу та уточнення цільових показників за сферами та рівнями управління, в залежності від рівня технологічного та економічного розвитку.
Поза всяких сумнівів, стандартизація і нормування грають важливу роль, в тому числі і в сфері енергоефективності. Відповідні норми, стандарти та методики різняться, в залежності від галузевої специфіки. Так, наприклад, методики нормування витрат паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах різних сфер, затверджені відповідними профільними міністерствами. Наказом Державного комітету України з енергозбереження № 132 від 5 грудня 2002 року "Про затвердження Методики аналізу та розрахунку питомих витрат енергоресурсів під час проведення експертизи з енергозбереження та інспектування споживачів енергоресурсів як рекомендаційного документа" затверджені відповідні методики.
Таким чином, можна говорити про те, що, незважаючи на прийняття низки нормативно-правових актів, системний підхід до регулювання інституту енергоефективності в українському законодавстві відсутній, правове регулювання інституту енергоефективності та енергетичного сектору в цілому потребує подальшого законодавчого розвитку та систематизації. Більше того, на мою думку, існує необхідність в конвергенції національного законодавства України з правовою системою Європейського Союзу (ЄС), що має забезпечити відповідність правової основи енергетичного сектора України європейському енергетичному законодавству відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, Програмою інтеграції України до ЄС, затвердженою Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072/2000, Спільною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженою Законом України 18 березня 2004 року № 1629-IV та Протоколом про приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства, що підписаний в м. Скоп'є 24 вересня 2010 року.
Передумови до інвестування. На мою думку, державна політика у сфері енергоефективності повинна балансувати між системою реальних пільг, преференцій і штрафними санкціями. Усім відомий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження" № 760-V від 16 березня 2007 року передбачав деякі митні та податкові пільги [8], які наразі містяться у Податковому кодексі України.
Прийнятий Податковий кодекс, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, вводить набагато більше податкових преференцій ніж існувало раніше. Однак попередній аналіз відповідних положень Податкового кодексу дозволяє зробити висновок, що більшість з них все ж застосовуватиметься до підприємств, внесених до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, що здійснюють розробку, впровадження та використання енергоефективних технологій та енергоефективних проектів. Можливо, такий підхід і є оптимальним, з точки зору запобігання зловживанням у сфері енергоефективності, однак відсутність прозорої процедури і механізму внесення підприємств до вказаного реєстру ставить під сумнів практичну користь таких пільг для підприємств енергетичного сектору та розвитку інституту енергоефективності в цілому.
Регулюючі органи у сфері енергоефективності. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження є Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів [9] (НАЕР). Серед повноважень та завдань НАЕР можна виділити такі:
- внесення пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ефективного використання енергоресурсів та енергозбереження;
- розробка державних програм у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів, енергозбереження та альтернативних джерел енергії, контроль за їх виконанням;
- забезпечення створення системи моніторингу та державного контролю за ефективністю використання енергетичних ресурсів підприємствами, установами, організаціями;
- виступає державним замовником науково-дослідницьких та проектно-дослідницьких робіт у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження.
Контролюючим органом є Державна інспекція з енергозбереження, до завдань якої входить:
- виконання контрольно-наглядових функцій щодо використання паливно-енергетичних ресурсів;
- проведення державної експертизи на предмет відповідності енергозберігаючих технологій та енергоефективних проектів критеріям енергозбереження;
- виконання регуляторних і дозвільно-реєстраційних функцій щодо фізичних та юридичних осіб;
- здійснення контролю за виконанням законодавства та розробка пропозиції щодо його вдосконалення у сфері енергозбереження та енергоефективності;
- здійснення контролю за виконанням державних програм та внесення пропозицій щодо виконання енергозберігаючих заходів.
Перевірки здійснюються державними інспекторами Державної інспекції з енергозбереження відповідно до Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженим Наказом Державного комітету з енергозбереження № 64 від 4 серпня 2000 року (далі - Порядок). Згідно з чинним Порядком при здійсненні перевірок державними ♣інспекторами перевіряються: енергетичне і енерготехнологічне обладнання, прилади, матеріали і енерготехнологічні схеми, порядок зберігання палива; дотримання термінів виконання налагоджувальних робіт на енерговикористовуючому устаткуванні; наявність режимних і технологічних карт та їх дотримання при роботі обладнання; відповідність обладнання, що експлуатується, стандартам енергозбереження, встановленим нормам і нормативам витрат паливно-енергетичних ресурсів, правилам і вимогам їх раціонального використання та економії; стан обліку та нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів; застосування резервних видів палива; споживання паливно-енергетичних ресурсів з визначенням обсягів їх неефективного використання.
Відповідальність за порушення законодавства у сфері енергоефективності. Якщо під час перевірки державним інспектором буде встановлено факт порушення з боку підприємства, можливе застосування економічних санкцій за такі правопорушення [10]:
- марнотратне витрачання та прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів;
- несвоєчасне проведення експертного обстеження використання паливно-енергетичних ресурсів, за їх споживання понад показники питомих витрат, визначених системою стандартів, а до введення системи стандартів у дію - нормами питомих витрат енергоресурсів, а також за невідповідність показників когенераційних установок кваліфікаційним показникам;
- невиконання або несвоєчасне виконання приписів органів державного управління енергозбереженням щодо усунення фактів марнотратного використання паливно-енергетичних ресурсів.
Законодавство передбачає, що за перевитрату паливно-енергетичних ресурсів понад встановлених показників норм питомих витрат, підприємства сплачують енергетичний збір у розмірі 200 (двісті) відсотків вартості перевитрачених ресурсів. Однак в обсяг перевитрат паливно-енергетичних ресурсів, на які нараховується енергетичний збір, не включається обсяг видів палива та паливно-енергетичних ресурсів, отриманих підприємством від альтернативних джерел енергії.
Ряд санкцій за порушення у сфері енергоефективності міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення [11]. Так, за марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів (систематичне, без виробничої потреби недовантаження або використання на холостому ходу електродвигунів, електропечей та іншого електро- і теплоустаткування і т.д.) можливе накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних інженерів, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів, керівників адміністративно-господарських служб підприємств від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Окрім іншого, Кодексом також передбачена адміністративна відповідальність за недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів [12], за порушення, пов'язані з неефективною експлуатацією паливо- та енерговикористовуючого устаткування [13], невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження [14] та ін.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що незважаючи на існуючі передумови до впровадження та застосування енергоефективних технологій на виробництві, реальні економічні стимули, наразі, відсутні.
[1] На противагу енергоефективності на загальнодержавному або побутового рівнях
[2] Закон України "Про енергозбереження" № 74/94 ВР від 1 липня 1994 року зі змінами та доповненнями
[3] Проект закону"Про енергоефективніть" № 5016 від 23 липня2009року
[4] № 555-IV від 20 лютого 2003 року зі змінами та доповненнями
[5] № 2509-IV від 5 квітня 2005 року зі змінами та доповненнями
[6] № 1391-XIV від 14 січня 2000 року зі змінами та доповненнями
[7] Схвалено Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року
[8] діючі до 31 грудня 2010 року
[9] раніше - Державний комітет України з енергозбереження
[10] ст. 17 "Про енергозбереження" № 74/94 ВР від 1 липня 1994 року зі змінами та доповненнями
[11] № 8073-X від 7 грудня 1984 року зі змінами та доповненнями
[12] ст. 101-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення
[13] ст. 102 Кодексу України про адміністративні правопорушення
[14] ст. 188-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Вперше опубліковано в "Юридичній газеті", лютий 2011 року
http://www.kpi.kharkov.ua/archive/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D0%B0/vestnik/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%81%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B5%D1%84%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0/2011/3/Goral.pdf
УДК 338.45:622.324
Л.Т. ГОРАЛЬ, к.т.н., доцент, ІФНТУНГ, Івано-Франківськ
ВПЛИВ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ГАЗОТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ЙОГО ВИРОБНИЧУ ПРОГРАМУ
Розглянуто економічний зміст поняття "виробнича потужність", подано його специфічні особливості застосування щодо газотранспортних підприємств, наведено основні показники виробничої програми підприємств магістрального транспорту газу, показано вплив використання основних засобів та виробничих потужностей на формування плану газопостачання.
Ключові слова: виробнича програма, основні засоби, виробнича потужність, раціональність, ефективність виробництва.
Вступ. Складну проблему методології науки становить уточнення об'єктивного змісту теоретичних понять. Розвиток економічної ситуації створює необхідність висувати нові ідеї на місці старих, уточнювати, поповнювати і розвивати існуючі категорії, концепції, теорії. В своєму дослідженні ми систематизували відомі сьогодні положення і теорії щодо виробничої потужності підприємства та розглянули дану економічну категорію з врахуванням специфіки підприємств газотранспортної системи.
Метою діяльності підприємств магістрального транспорту газу є безперебійне постачання газу споживачам. Функціонування будь-якого підприємства ґрунтується на основі певних принципів. Оскільки процес виробництва характеризується поєднанням факторів, то комбінування ресурсів - принцип функціонування виробничої системи.
Принцип економічності (раціональності) в існуванні газотранспортних підприємств вимагає від них максимального раціонального використання виробничих факторів при наданні послуг газопостачання. Загалом він передбачає можливість двох альтернативних підходів: 1) технічну мінімізацію - виготовлення визначеної кількості продуктів з мінімальними витратами виробництва; 2) максимізацію випуску - при наявних ресурсах виробництва необхідно отримати максимальну кількість продукції.
Для магістрального транспортування природного газу в часи виникаючого дефіциту енергоносіїв оптимальним буде максимізація обсягів 42 транспортованого газу при існуючих виробничих ресурсах. При цьому слід мати на увазі, що всі ресурси потребують належної експлуатації, догляду та відтворення. Тому виникає необхідність розглянути економічну суть виробничої потужності газотранспортного підприємства, її вплив на виробничу програму та визначити можливі шляхи її нарощення.
Постановка завдання. Проблеми підвищення рівня конкурентоздатності промислових підприємств завжди були в центрі уваги зарубіжних та вітчизняних вчених: Г. Л. Азоєва, С. Л. Брю, П.С. Завялова, К. Р. Макконела, А. Маршалла, М. Портера, Р. А. Фатхутдінова та багатьох інших. Проте тема взаємозв'язку виробничої потужності та виробничої програми промислового підприємства залишається відкритою і потребує більш детального вивчення і теоретичного узагальнення, оскільки необхідно враховувати специфічні особливості галузі, які змінюються в часі.
Методологія. Теоретичну і методологічну основу дослідження складають наукові праці і методичні розробки провідних вітчизняних та зарубіжних вчених в сфері використання основних виробничих засобів підприємства. В процесі дослідження були використані загальнонаукові методи спостереження, порівняння, узагальнення, абстрагування і формалізації.
Основним способом пізнання став всезагальний діалектичний метод, в рамках якого для пояснення окремих сторін розвитку предмета дослідження застосовано прийоми аналізу і синтезу, абстрагування і порівняння, сходження від конкретного до загального. Їх використання дозволило дослідити причинно-наслідкові зв'язки між використанням виробничих потужностей та виробничою програмою газотранспортного підприємства та виявити певні закономірності.
Результати дослідження. Одним із перших вчених, який звернув увагу на необхідність оптимізації величини виробничих потужностей підприємств був А. Маршалл [1]. Він розглянув зміну ціни в періодах, протягом яких пропозиція може збільшуватись до точки максимальної виробничої потужності і довготривалий період, коли змінюється технологія. Максимальну потужність А. Маршалл визначав як поточний розмір основного капіталу. Продовжили розглядати у своїх працях питання виробничих потужностей як фактора виробництва і інші вчені. Так, Домар Овсій Д., представник неокласичної теорії економічного зростання, визначив, що на інвестиції витрати здійснюють подвійних ефект: приносять дохід і збільшують виробничі потужності [1]. Він став одним із перших вчених, які ефективність функціонування виробничої системи визначали не тільки величиною обсягу виробництва продукції, а і прибутку від реалізації як 43фінансового показника ефективності. До аналогічних принципів незалежно від О.-Д. Домара прийшов і Дж. Харрод.
В результаті розвитку економічної теорії і практики при аналізі ефективності функціонування виробничих систем використовують збалансовані системи показників, які комплексно характеризують ефективність використання і залучення усіх факторів виробництва [2].
Важливе місце у збалансованих системах показників [3, 4] відводиться визначенню ефективності формування і використання виробничих потужностей. Саме ці показники характеризують впровадження нових видів продукції у виробництво та відмову від інших, які не задовільняють потреби споживачів і не відповідають вимогам науково-технічного прогресу, що безпосередньо пов'язане із зміною технології виробництва.
Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю витрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому критерієм ефективності виробництва в макроекономічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці. Кількісне вираження цього критерію відображається через систему показників економічної ефективності виробництва. Ця система містить такі групи показників [5]: узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва; показники ефективності використання живої праці; показники ефективності використання основних виробничих фондів; показники ефективності використання матеріальних ресурсів; показники ефективності використання фінансових коштів; показники якості продукції.
Частина вітчизняних і зарубіжних вчених [6] надають перевагу визначенню виробничої потужності підприємства як нормативного обсягу робіт в одиницях виміру витрат нормованої чи ненормованої праці, який може бути виконаним протягом певного періоду календарного чи робочого часу з використанням наявної виробничо-технічної бази при повному завантаженні і оптимальному режимі її використання в нормальних умовах. Виробнича потужність - технічно, технологічно, організаційно, фінансово-економічно і соціально обґрунтована норма ефективного робочого часу нормативної чисельності працівників основного виробництва підприємства за визначений період календарного чи робочого часу. Виробничу потужність будь-якого підприємства вони ідентифікують як суму потужностей усіх його структурних робочих місць, на яких випускають продукцію, роботи чи послуги, а під структурним місцем розуміють елементи виробничо-технологічної структури підприємства, неподільні структурні елементи виробництва (агрегат, верстат, пристрій і т. д.). В якості основних факторів впливу на виробничу потужність підприємства виділяють: кількість обладнання; продуктивність обладнання; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структуру основних засобів [7, 8, 11].
Носіями виробничої потужності підприємства є тільки основні структурні робочі місця виробничих підрозділів підприємств, тобто при визначенні виробничої потужності підприємства слід враховувати тільки потужність підрозділів основного виробництва [9].
Під виробничою потужністю підприємств трубопровідного транспорту розуміють ту кількість газу, яка може бути передана за рік чи добу трубопроводами підприємства за умови максимального використання розрахункових параметрів трубопроводів та встановленого режиму їх роботи.
Виробнича потужність управлінь магістральних газопроводів складається з потужностей окремих газопроводів чи їх систем, які входять до складу того чи іншого управління. Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий об'єм транспортування газу за умови повного завантаження системи газопроводів. Для характеристики виробничої потужності газотранспортного підприємства використовують показник продуктивності газопроводу (газопроводів) [10].
Згідно традиційного способу класифікації потужностей розрізняють 5 видів потужності: - теоретичну потужність; - практичну потужність; - нормальну потужність; - планову потужність - фактичну потужність.
Нормальна потужність підприємства - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства впродовж кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва [12]. Отже, доцільно сформулювати систему показників виробничої потужності підприємства згідно діючої нормативно-правової бази та з врахуванням особливостей функціонування виробничих підприємств.
Практична потужність враховує зменшення потужності за рахунок втрат робочого часу у зв'язку з перебуванням обладнання у невстановленому стані, у консервації та резерві і плановими зупинками (враховує режим транспортування природного газу та стан магістральних газопроводів).
Продуктивне використання потужності призводить до надання якісної послуги. Непродуктивне використання потужності зумовлене технологічним очікуванням, профілактичними ремонтами, очисткою, переналагодженням обладнання, випробувальними роботами, навчанням обслуговуючого персоналу тощо.
Невикористовувана потужність може бути зумовлена законодавчими та внутрішніми регламентаціями використання календарного фонду часу, сезонною відсутністю попиту на природний газ чи відсутністю природного газу - випадок енергетичної кризи 2009 року (окремо виділяють невикористовувану потужність, для якої немає перспектив повернення у виробництво і яка повинна бути в першу чергу ліквідована).
Виробничі центри відповідальності повинні оптимізувати виробничі графіки з метою скорочення непродуктивних потужностей і переведення вивільненого ресурсу в групу потужностей, що простоюють. Управління останніми є прерогативою маркетингових, збутових чи виробничих (у випадку відсутності сировини) центрів відповідальності, які повинні завантажити потужності роботою з виконання нових замовлень чи ініціювати ліквідацію надлишкових потужностей, враховуючи необхідність збереження певного резерву потужності на випадок забезпечення сталого приросту видобутку.
Сучасні комп'ютерні системи, які використовуються диспетчерськими службами УМГ, дають змогу в режимі реального часу відстежувати режим використання кожного елемента потужності, сигналізувати про появу непродуктивного використання та при необхідності вживати заходів щодо його усунення.
Сьогодні газотранспортні підприємства є структурними одиницями великих галузевих вертикально інтегрованих структур (НАК "Нафтогаз України"), тому визначення планових показників узгоджується з цілями материнських компаній, і планові показники транспортування природного газу у натуральних одиницях доводяться згори. Отже, планова потужність визначається виходячи з інтересів материнської компанії, її розподільчої та збутової політики, що також узгоджуються з іншими структурними одиницями компанії. Газотранспортні підприємства діють, формуючи виробничу потужність згідно планових показників, що не передбачає її оптимального використання. Для оцінки ефективності використання виробничої потужності застосовують аналітичні показники: коефіцієнт екстенсивного використання, коефіцієнт інтенсивного використання, коефіцієнт інтегрального використання обладнання, коефіцієнт освоєння проектної потужності та коефіцієнт використання поточної потужності. Коефіцієнт освоєння проектної потужності визначається співвідношенням величин поточної і проектної потужності, а коефіцієнт використання поточної потужності - це співвідношення річного випуску продукції та середньорічної її величини [11]. Коефіцієнт напруженості використання характеризується співвідношенням обсягу транспортованого газу впродовж аналізованого періоду та кількості газоперекачувальних агрегатів. Наведена система показників дозволяє оцінити ефективність газотранспортного виробництва, проаналізувати повноту використання виробничої потужності підприємства, визначити можливі резерви її зростання та збільшення обсягу транспортованого газу за рахунок їх залучення.
Річна потужність підприємства планується і визначається з врахуванням приросту виробничої потужності, її вибуття та зростання за рахунок покращення експлуатації газопроводів, зменшення простоїв ГПА в резерві та ремонті, робіт з діагностування та відновлення основних засобів.
У виробничому процесі поєднуються різні фактори виробництва один з одним не в довільних кількостях, а в певних пропорціях. Для будь-якого процесу виробництва існують певні ідеальні пропорції, в яких повинні поєднуватися всі фактори виробництва, що залучаються до цього процесу. В. Леонтьєв називає це співвідношення "технологічним коефіцієнтом".
Економічний взаємозв'язок між факторами виробництва виявляється у виробничій функції. Економічна теорія дає визначення виробничої функції як залежності між випуском продукту (продукції, робіт, послуг) і затраченими ресурсами (факторами виробництва). Проте, слід пам'ятати, що вибір факторів виробництва, які можуть використовуватися для досягнення одних і тих же результатів, залежить від їх ціни, тому співвідношення між ними у виробничій функції доцільно досліджувати при визначеному рівні цін заздалегідь.
Окремі фактори виробництва можуть використовуватись тільки у визначених кількостях, оскільки складаються з менших неподільних частин (одиниць), які неспівставні з частинами інших факторів виробництва в кількісному виразі. Тому виробнича система досягає оптимуму тільки при умові достатнього розміру, коли пропорції між факторами виробництва дозволяють досягнути найбільш повного використання усіх одиниць основних факторів виробництва. У цьому випадку визначальними факторами є ті, для участі яких у виробничому процесі потрібна найменша кількість неподільних виробничих одиниць.
Проте, співвідношення між окремими факторами виробництва та величина їх одиниць, які визначають оптимальну величину виробничої системи, - змінні величини. Будь-яка їх зміна зумовлює зміну оптимального розміру виробничої системи. Зміна розміру виробничої системи обумовлюється процесом оптимізації. Якщо оптимальний рівень більший фактичного розміру, виявляється тенденція концентрації, якщо нижче - тенденція децентралізації.
Виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції - один із найважливіших розділів плану виробничо-господарської діяльності підприємства. Він значною мірою визначає рівень основних техніко-економічних показників в інших розділах плану виробничо-господарської діяльності, наприклад рівень собівартості, прибутку, рентабельності, продуктивності праці, фондовіддачі тощо.
Виробнича програма підприємств транспорту і зберігання газу розробляється в переважній більшості випадків на основі завдань вищестоячої організації стосовно обсягів транспортування і реалізації чи постачання газу. Наприклад, в сфері трубопровідного транспорту територіальні управління магістральних газопроводів (УМГ "Київтрансгаз", УМГ "Прикарпаттрансгаз", УМГ "Львівтрансгаз" і т.д.) розробляють виробничі програми на основі завдань ДК "Укртрансгаз". Ці завдання встановлюють виходячи з планового паливно-енергетичного балансу країни в цілому і кожного окремого економічного регіону, на території якого здійснюють свою діяльність ті чи інші підприємства трубопровідного транспорту. При складання таких завдань враховуються:
- потреби регіонів в енергетичних ресурсах,
- міжурядові угоди на транзит енергоносіїв,
- укладені угоди на поставку енергетичних ресурсів.
Виконання виробничих завдань з транспортування і поставок газу повинно забезпечуватись виробничими потужностями підприємств.
Як методологічна основа важливу роль в побудові виробничої програми відіграє неокласична теорія розподілу, яка заснована на принципі досконалої концепції. Нею передбачається незмінність ефективності факторів виробництва і їхньої взаємозамінності. Теоретики неокласичної школи будують свої моделі економічного росту на основі виробничої функції, розробленій Ч. Кобом та П. Дугласом. На етапі складання проекту плану транспортування і поставок газу - дочірня компанія "Укртрансгаз" та управління магістральних газопроводів вивчають попит на газ з врахуванням існуючих та потенційних угод на поставку природного газу. Виявлена таким чином потреба в газі ув'язується (а в разі необхідності і коректується) з врахуванням видобувних можливостей газових родовищ, можливостями поставки згазу з інших газотранспортних систем, пропускною здатністю газопроводів. При цьому враховуються і міждержавні угоди, зокрема з Росією і Туркменистаном на транзит природного газу через територію України, міждержавні угоди з Білорусією, Молдовою, країнами Центральної і Західної Європи на поставку природного газу. Система показників виробничої програми газотранспортного підприємства наступна [10]:
1. Об'єм надходження газу в систему газопроводів підприємства.
2. Технологічно неминучі втрати газу. До технологічно неминучих втрат газу відносять витоки газу, які мають місце внаслідок нещільності зєднань , виникають в місцях встановлення запірної арматури, виникають в технологічних процесах очистки і осушки газу , при виконанні ремонтних робіт. 3. Витрати газу на власні потреби.
Даний показник включає в себе витрати газу для приводу ГПА, а також обсяги газу, що використовуються у власних котельних та електростанціях, обсяги газу на продувку газопроводів, пиловловлювачів, конденсатозабірників, обсяги газу, що стравлюється в атмосферу при роботі пневмокранів та пневморегуляторів і тому подібне. Основною складовою витрати газу на власні потреби (близько 90%) є використання газу в якості палива для приводу ГПА - газомотокомпресорів та газотурбінних установок. 4. Об'єм транспортування газу.
5. Об'єм закачування газу в ПСГ визначається шляхом ув'язки транспортних можливостей газопроводу, режимів надходження газу в систему газопроводів підприємства ззовні та режимів споживання газу основними споживачами.
6. Об'єм відбору газу з ПСГ визначається аналогічним чином. Причому відбір газу з ПСГ здійснюється, як правило, в холодну пору року, коли потреба споживачів перевищує обсяги транспортування газу по газопроводу, а закачка газу в ПСГ здійснюється, навпаки, в теплу пору року, коли має перевищення обсягів транспортування над обсягами споживання.
7. Обсяг газу на заповнення нових газопроводів. Потреба в розрахунку даного показника виникає в тих випадках, коли в плановому році передбачається введення в дію нових газопроводів та окремих ділянок і потрібно передбачати певну кількість газу саме на заповнення внутрішньої порожнини нововведених газопроводів. 8. Об'єм товарного газу - це та кількість газу, яка буде поставлена споживачам в плановому періоді. 9. Об'єм транспортної роботи - це одна із найбільш об'єктивних характеристик обсягів виробництва транспортних організацій взагалі, і трубопровідного транспорту зокрема. 10. Товарна продукція - це вартісний вираз обсягів наданих газотранспортним підприємством послуг щодо транспортування природного газу. 11. Реалізована продукція - це показник, який характеризує реальну суму коштів, яка надійде на рахунок газотранспортного підприємства від споживачів за надані транспортні послуги в плановому періоді. Рівень даного показника може відрізнятися від рівня товарної продукції, оскільки в реальному житті терміни надходження коштів не завжди співпадають з термінами надання послуг.
12 Коефіцієнт сезонної нерівномірності споживання газу - характеризує нерівномірність споживання газу основними споживачами за сезонами року. Даний показник може змінюватися в доволі широкому діапазоні і сам факт нерівномірності споживання газу негативно впливає на рівень основних техніко-економічних показників газотранспортного підприємства.
Наведена система показників повністю характеризує виробничу програму газотранспортного підприємства та ефективність використання виробничих потужностей.
На рис.1 подано схематичне зображення процесу регулювання виробничої потужності підприємств магістрального транспортування природного газу з метою забезпечення його ефективності.
На першому етапі слід сформувати систему показників, яка б об'єктивно характеризувала ефективність виробництва та результати функціонування підприємства загалом.
Обрані показники і критерії повинні відповідати економічним законам ефективності функціонування виробничих систем, оскільки в результаті аналізу передбачається управління виробничим процесом через регулювання виробничої потужності суб'єкта господарювання.
Ефективність виробництва характеризується раціональним розподілом і використанням наявних факторів виробництва при заданому рівні розвитку техніки і виробничих навиків людей. Виходячи з цілі господарської діяльності підприємства з врахуванням відповідних економічних законів можна обґрунтувати систему показників для визначення ефективності виробництва газотранспортних підприємств .
Рис. 1 - Етапи регулювання ефективності виробництва газотранспортного підприємства рівнем його виробничої потужності
При цьому, слід врахувати, що такі підприємства - це структурні підрозділи вертикально інтегрованої компанії, які не отриму
ють прибутку від реалізації, оскільки підлягають консолідованій формі звітності про результати діяльності. Отже, у нашому випадку собівартість транспортування 1000 м природного газу є основним показником ефективності функціонування виробництва і підприємства загалом.
Етап 6
Аналіз ефективності виробництва Визначення зміни показників собівартості транспортування газу
Етап 5
Аналіз ефективності заходів з оптимізації виробничої потужності
Визначення основних тенденцій зміни обсягу транспортованого газу
Етап 4
Реалізація плану організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів
Порівняння досягнутої виробничої потужності з плановою
Етап 3
Проектування організаційно-технічних заходів з оптимізації виробничої потужності
Розроблення плану організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів
Етап 2
Аналіз показників поопераційного формування витрат
Вибір операцій, що потребують удосконалення
Етап 1
Експрес-аналіз результатів діяльності підприємства
Визначення основних тенденцій зміни собівартості та її структури
Етапи регулювання ефективності виробництва
Зміст етапу Результати На підприємствах із транспортування газу результати фінансово-
господарської діяльності визначаються загалом по ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", а тому затрати на транспортування газу структурними підрозділами (ЛВУМГ) та філіями (УМГ) передаються через взаємні розрахунки на баланс дочірньої компанії щомісячно. При цьому собівартість транспортування 1000 м газу розраховується як частка від ділення суми затрат із транспортування газу на об'єм транспортованого газу [13].
З огляду на тенденцію подорожчання енергоресурсів не тільки на зовнішньому, але і на внутрішньому ринку та контроль держави щодо рентабельності видобування вуглеводнів проблема визначення та аналізу формування витрат у магістральному транспорті газу є особливо актуальною. Відомо багато спроб вирішення цієї проблеми вітчизняними та зарубіжними вченими [13, 14]. Усі вони мають свої переваги та недоліки, що значно обмежує сферу їх застосування. Використовувана у виробничому та фінансовому обліку традиційна система калькулювання собівартості на основі повного розподілу витрат не забезпечує дотримання принципу причинності витрат та спотворює інформацію про їх структуру. Дещо досконалішими у цьому плані є система калькулювання неповної собівартості, що передбачає поділ витрат на змінні та постійні, а також на прямі та непрямі (накладні).
Галузеві особливості обліку затрат виробничо-комерційної діяльності залежать від виконаних робіт і наданих послуг на утримання й експлуатацію газопроводів, компресорних станцій і підземних сховищ газу. Такі роботи змінюються залежно від умов і впливають на організацію обліку. ДК "Укртрансгаз" самостійно встановлює перелік калькуляційних статей, виходячи з галузевих особливостей, у розрізі відповідних елементів затрат для визначення собівартості транспортованого газу.
Необхідно зазначити, що групування затрат задовольняє потреби формування різних вартісних показників, які характеризують не лише економічні, а й технічні сторони діяльності як для потреб фінансового, так і для потреб управлінського обліку [13]. Висновки. Формування виробничої потужності має вирішальний вплив на ефективність газотранспортного виробництва, оскільки визначає виробничий потенціал та розмір підприємства, що є основними параметрами виробничої системи.
Оптимальний розмір діючого виробничого газотранспортного підприємства (ЛВУМГ) повинен переглядатися регулярно із зміною умов транспортування природного газу одночасно із переглядом виробничої потужності підприємства, що також може бути викликане зміною технічного стану підприємства. Найбільшу увагу слід приділяти газоперекачувальним агрегатам та лінійній частині магістральних газопроводів.
Основним засобом підвищення виробничої потужності газотранспортного підприємства і продовження його експлуатації є реконструкція та впровадження інновацій технічного та технологічного характеру у виробничий процес. Список літератури: 1. Юхименко П.І. Історія економічних учень: навч. посіб./ П.І.Юхименко,
Автор
2   документа Отправить письмо
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
77
Размер файла
47 Кб
Теги
енергоефективн
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа