close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Pravoznavstvo 10 klas

код для вставкиСкачать
О. Д. Наровлянський О. Д. Наровлянський ПРАВОЗНАВСТВО Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів (рівень стандарту, академічний рівень) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Київ «Грамота» 2010 УДК 373.5:340+3401(075.3) ББК 67.0я721 НЗО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ МОН України № 177 від 3.03. 2010р.) Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено Наукову експертизу проведено в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Психолого-педагогічну експертизу проведено в Інституті педагогіки НАПН України. Експерти, які здійснювали експертизу: Олефір С. /., ЗНЗ № 34, м. Полтава, учитель-методист; Зінченко В. АСлавутицький ліцей, Київська область, учитель-методист; Римар Я. Я., Зборівський районний методичний кабінет, Тернопільська область, методист; Запара С. /., Сумський аграрний національний університет, завідувач кафедри юридичного факультету, декан, кандидат юридичних наук. Наровлянський О. Д. НЗО Правознавство : Підручн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). — К. : Грамота, 2010. - 232 с.: іл. І8ВМ 978-966-349-262-9 Підручник допоможе учням поглибити та розширити знання з пра-
вознавства, ознайомить їх з найважливішими нормами українського права, допоможе навчитися захищати свої права, приймати виважені правомірні рішення в багатьох життєвих ситуаціях. У виданні подані нормативні акти України станом на 15 липня 2010 року. Підручник призначений для учнів 10 класу, які вивчають право-
знавство на рівні стандарту та академічному рівні. УДК 373.5:340+340](075.3) ББК 67.0я721 І8ІШ 978-966-349-262-9 © Наровлянський О. Д., 2010 © Видавництво «Грамота», 2010 Шановні десятикласники! У цьому році, вивчаючи курс «Правознавство», ви додасте до практичних павичок знання нових правових норм, понять і принципів, < > знайомитеся з основами теорії держави й права, з окремими галузями прана. Крім того, ви дізнаєтеся про устрій нашої держави, основи кон-
с І ІГІуційпого права України. Основним джерелом у вивченні курсу для вас буде підручник. У ньому використані позначки, які допоможуть під час вивчення навчального матеріалу. Найважливіші поняття, терміни, цифри, правові норми будуть позначені в підручнику напівжирним шрифтом. Курсивом буде виділено пояснювальний текста також запитання, на які потрібно дати відповіді. Витяги з документів, нормативних актів позначені вертикальною ііііісіо блакитного кольору ліворуч від тексту, а біля назви ви побачите 11 раї н >р держави або міжнародної організації, якою було прийнято цей акт. Матеріал, який не призначений для запам'ятовування, цікаві факти, пов'язані з правом, подані на голубому фоні. Ні і вчаючи курс, ви дізнаєтеся про людей, які зробили значний внесок у розвиток української державності, видатних юристів України минулого п сучасності. Висновки й підсумки вивченого на уроці матеріалу подані на сала-
і < тому фоні. Кожен параграф завершується запитаннями й завданнями, чкі допоможуть вам перевірити свої знання, з'ясувати, якою мірою ви і,и поїли вивчений матеріал. Серед цих завдань найскладніші будуть позначені зірочкою (*). Вивчення правознавства неможливе без використання різноманітних форм роботи. Минулого року ви брали участь у дискусіях, «мозковому ні і урмі». Нагадаємо основні правила участі в цих формах роботи. «Мозковий штурм» \ Застосовується для пошуку нових ідей, варіантів розв'язання ситуа-
ції і і проблем унаслідок творчої співпраці групи учнів. І. Ви можете пропонувати будь-які, навіть абсурдні, на перший по-
і під, ідеї. V 11 ід час «штурму» усі ідеї лише фіксуються (на дошці, фліп-чарті ницо), але їх не можна критикувати, аналізувати. .'і II ісля завершення «мозкового штурму» усі запропоновані думки н і ісї розглядають, аналізують, коментують. і На основі аналізу, можливого коригування, систематизації про-
і юи і ці і і намагайтеся визначити оптимальне рішення. Дискусія 111 проке публічне обговорення якого-небудь спірного питання. І 11 < шажайте своїх опонентів (тих, хто висловлює думку, відмінну від матої). ' Уважно вислуховуйте інших, не перебивайте. З 3. Намагайтеся знайти в аргументах опонента слабкі місця, а знайшов-
ши, використовуйте їх при доведенні власної думки. 4. Продумуйте свій виступ, чітко визначайте свої аргументи, докази своєї правоти. 5. Будьте готові погодитися з аргументами опонентів, якщо вони переконливі. Цього року вам доведеться розв'язувати чимало юридичних ситуацій, аналізувати нормативні акти, порівнювати різноманітні юридичні по-
няття та явища. Запам'ятайте деякі поради щодо цих форм роботи. Розв'язання юридичних задач (ситуацій) При розв'язанні юридичних задач варто дотримуватися певного алгоритму: 1. Аналіз ситуації й з'ясування всієї юридично значимої інформа-
ції, що міститься в ній (обставинами, які матимуть значення для розв'я-
зання задачі, як правило, є вік учасників правовідносин, розмір завда-
ної шкоди, мотиви, якими керувалися учасники правовідносин, тощо). Усі обставини, які подані в задачах, приймаються (якщо інше спеціа-
льно не обумовлено в завданні) такими, що достовірно встановлені. Не намагайтеся домислювати обставини, які не зазначені в умовах. 2. Установлення нормативних актів, які регулюють описані право-
відносини, і відповідних правових норм (статей, частин статей), які безпосередньо регулюють запропоновані ситуації. 3. Прийняття рішення — відповідь на поставлені запитання (визна-
чення правомірності дій або правомірного шляху виходу із запропоно-
ваної ситуації, кваліфікація подій тощо). Аналіз нормативних актів 1. Намагайтеся визначити в тексті основне, звертайте увагу на струк-
туру акта (поділ на частини, статті). 2. Звертайте увагу на те, коли та яким органом прийнято нормативний акт, коли він набув чинності, чи діє він тоді, коли відбулися події. 3. Якщо є декілька актів з одного питання, не забувайте визначити співвідношення їх юридичної сили. 4. Запам'ятайте, що нормативні акти пишуть спеціальною юридичною мовою, яку необхідно навчитися розуміти. Порівняння юридичних понять і явищ Для порівняння пропонуються поняття, явища й правові інститути, які є подібними. 1. Порівняння доцільно виконувати у формі таблиці. 2. Передусім визначте запитання для порівняння. 3. Намагайтеся визначити не лише відмінності, які є між запропо-
нованими об'єктами порівняння, а й спільні риси, які є між ними. Успіхів вам у вивченні цікавої й надзвичайно необхідної юридичної науки! Автор 4 Частина перша ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ § 1. Історичний аспект виникнення держави І. Суспільство і суспільні відносини. Усім вам доводилося вживати поняття «країна», «держава». Пригадайте, як ви визначали ці поняття при вивченні географії, /< торії, практичного курсу правознавства. 111 коли слова «країна» й «держава» використовують як синоніми, ліг в більшості випадків між ними є суттєва різниця. Поняття країна» вживають переважно географи, позначаючи великі тери-
і о|)ії, виокремлені географічним положенням і природними ресур-
сами Мри цьому поняття «країна» може застосовуватися як до н риторії, іцо має власний уряд і є незалежною, так і до території іа ісжпої. Країною називали Індію, яка була колонією — складовою І »рм ганської імперії. Країною її можна назвати і тепер, коли вона є ж пікою незалежною державою. А от слово «держава» уживають лише для позначення утворення, ікс мас певні додаткові ознаки. Про них ітиметься на наступному Уроці. <)днак і в країні, і в державі обов'язково живуть люди. Сукупність подсй називають суспільством. Запропонуйте, як можна назвати групи, які зображені на фотографіях. Суспільство — це ознака тільки людського співтовариства. Го-
ворячи про тварин, навіть найрозвинутіших — мавп, собак чи дель-
фінів, слово «суспільство» не використовують. Відносини, що ви-
никають у людському суспільстві, називають суспільними (або соціальними — від слова «соціум») відносинами. Життя людей надзвичайно багатогранне, тому й суспільні від-
носини є дуже різноманітними. Види суспільних відносин Економічні Політичні Правові Духовні Професійні Наведіть приклади суспільних відносин, які належать до кожного із зазначених видів. Вивчаючи правознавство, ви матимете справу з правовими відносинами, які регулюються нормами права. Проте не завжди стосунки людей регулювалися нормами права. 2. Влада й соціальні норми в первісному суспільстві. І Іаіідавіїішим етапом розвитку людства було первісне суспільство. Колективом первісних людей спочатку було людське стадо, потім плем'я. У невеликих спільнотах, що об'єднували родичів, система підносин між людьми була пов'язана насамперед із родинними зв'язками, з батьківством. Найстарішого представника людського об'єднання завдяки його авторитету й віку визнавали вождем. І Іепокора йому могла спричинити негативні наслідки для самого бунтівника», який міг залишитися без засобів існування. Адже саме досвід вождя забезпечував елементарні умови для життя первісного колективу. Коли плем'я збільшувалося, його найчастіше пчо./і кжала рада старійшин. І ілада в первісному суспільстві ґрунтувалася не на примусі, а на • іменному й родинному авторитеті. Не було потреби в створенні окремого апарату примусу, насильства, управління. Найважливіші проблеми розв'язувалися на загальних зборах членів племені. На-
ка ш вождя й старійшини сприймалися як обов'язкові. Між представниками суспільства не було значних суперечностей, майно вважалося спільною власністю всього колективу. І Іорми, що складалися в первісному суспільстві, ґрунтувалися па його економічних потребах. Спроба ухилитися від їх дотримання неминуче призводила до ускладнення життя, ставила під загрозу існування людини та її близьких. Ці норми формувалися протягом іривалого часу й передавалися з покоління в покоління, ставали тичкою. 3. Як з'явилася держава. І Іоетупово з розвитком суспільства стосунки між людьми дедалі і н іьпіс ускладнювалися. Від людського стада племена людей пере-
гнім и до сусідської громади. Керувати таким колективом по-старо-
м \ було вже неможливо, бо тепер разом чи поруч жили не тільки і ієни однієї родини, як за часів первісного суспільства, а й багато Інших людей, іноді навіть не знайомих між собою. Не завжди впли-
ман авторитет, не всі знали традиції, звичні для одного племені. < >і і <\ виникла потреба виробити певні норми поведінки, правила, оПоіГязкові для всіх, механізми, за допомогою яких можна було б > тими >ва п і керівництво людською спільнотою. Проте окремі члени і «пектину не хотіли підкорятися цим правилам, не визнавали їх. 11 іія ш в такому випадку? Можна було вигнати порушника, а можна <> н > (• 11 р< >бу ва ги і іримусити його виконувати загальновизнані норми, і н події починають застосовувати примус і насильство для того, иіиб забезпечити дотримання правил поведінки кожним, хто жив мі іек ІІШІ. Вивчаючи який період історії, ви вперше ознайомилися з поняттям «держава»? Для регулювання відносин між людьми в суспільстві загалом, зокрема в економіці, іноді для підтримання нерівності між ними виникає держава. Учені й нині сперечаються щодо причин виникнення держави. Частина з них уважає, що внаслідок розвитку суспільства, підви-
щення продуктивності праці й появи надлишків продуктів серед людей з'явилася нерівність. Виникли неоднакові, часом протилеж-
ні інтереси різних груп людей. Влада була потрібна рабовласникам, щоб тримати в покорі рабів, а феодалам — селян. Щоб утримати владу у своїх руках, не вистачало власних сил та авторитету. Необ-
хідний був певний апарат, що допомагав би керувати суспільством, примушувати в разі потреби до покори. Це — теорія соціально-
економічного розвитку. Існують й інші думки. Уважають, що держава з'явилася ще тоді, коли люди жили родинами й ними керував батько-патріарх. Сім'я зростала, і патріарх поступово ставав главою держави, сімейна вла-
да перетворювалася на державну. Цю теорію називають патріар-
хальною. Дехто з учених XVIII ст. пояснював появу держави досяг-
ненням на певному етапі угоди між людьми про розподіл функцій у суспільстві, коли одні будуть управляти, а інші — підкорятися. Це договірна теорія походження держави. З підкорення одного народу іншим виводять появу держави прихильники теорії насильства — адже переможцям потрібно було утримувати в покорі переможених. Ті, хто підтримує теологічну теорію, уважають, що джерелом дер-
жавної влади, як і всього сущого на Землі, є воля вищої сили — Бога. У другій половині XX ст. досить значного поширення набула космічна (інопланетна) теорія, прихильники якої вважають, що державу на нашій планеті започаткували інопланетяни, котрі від-
відували Землю в минулому. Кожна з них має своїх прихильників і супротивників, докази «за» і «проти». Теорії походження держави Патріархальна Теологічна (Лрістотель) (Ф. Аквінський) Насильства (Є. Дюрінг, Договірна (Горацій, К. Каутський) Ж.-Ж. Руссо, П. Пестель) Соціально-економічна Космічна (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) (інопланетна) 8 4. Історичні типи держави. ІІа різних етапах історичного розвитку держава суттєво змі-
іпопалася, задовольняла потреби різних верств населення, класів, соціальних станів і груп. Тому дослідники виокремлюють певні іс іоричні типи держави. При цьому прийнято називати більшість із них відповідно до класу, потреби якого насамперед задовольняє держава. Історичним типом держави називають сукупність най-
більш суттєвих ознак, властивих державам, які існували на пев-
нії х етапах історії людства. Гак, в історії визначають рабовласницьку, феодальну, буржуазну (капіталістичну) і соціалістичну держави. Зважаючи на неможли-
ві сть миттєвого переходу від одного типу держави до іншого, виок-
ремлюють також держави перехідного періоду. Наведіть приклади держав різного типу, відомі вам із курсу істо-
рії. і спробуйте назвати їх основні ознаки (кому належала влада, які права мали різні класи й соціальні верстви в суспільстві, як здебіль-
шого здійснювалось управління державою). і І а і і давнішим типом держави прийнято вважати рабовласницьку. І і я цієї держави була характерна диктатура панівного класу рабо-
м іа( іпіків, а інший клас — раби — не мав жодних прав, не брав участі Історичні типи держави Рабовласницька Феодальна І буржуазна (капіталістична) Соціалістична С. Іванов. Продаж у країні східних слов'ян в правовідносинах, навпаки, міг бути предметом різних угод — рабів могли продати, обміняти, подарувати тощо. У рабовласницькому суспільстві функціонували різні за формою держави — республіка і монархія, імперія й унітарна держава (про ці форми йтиметься далі). У яких державах стародавнього світу, на вашу думку, склалися ці форми держави? Водночас у багатьох рабовласницьких державах зберігалися за-
лишки первинного суспільства. Феодальна держава, що забезпечувала владу феодалів, ґрунтува-
лася на закріпленні нормами права феодальної власності на землю. Саме це зумовлювало залежність селян від феодалів. Найпошире-
ніша форма правління того часу — монархія, але одночасно виника-
ють представницькі органи. У яких країнах виникли найдавніші представницькі органи і як вони називалися? Характерною особливістю держави й права часів феодалізму є дуже великий вплив релігійних норм. З розвитком капіталізму в багатьох країнах відбулися буржуазні революції, що спричинили утворення нового типу держави — капі-
талістичної. У той час сформувалося чимало правових принципів, що зберігають значення й нині. Саме в період буржуазних револю-
цій було проголошено й закріплено в законодавстві рівність усіх громадян, непорушність прав людини, недоторканність і захист приватної власності. Тоді ж виникає система поділу державної влади. На першому етапі свого формування буржуазне суспільство збері-
гало чимало особливостей попередньої держави. Так, залишалися певні обмеження на участь у політичному житті залежно від майно-
вого стану, а іноді й освітнього рівня, у багатьох країнах існувала монархічна форма суспільного устрою. Парламент Великої Британії 10 У парламенті Франції V X X ст. виникає ще один тип держави — соціалістична. Саме з її Істнапням пов'язано формування потужної системи соціальних і арам п і і з боку держави — системи освіти, охорони здоров'я, соціаль-
ний) іаґм'зі іечення. Проте чимало ідей, узятих за основу соціалістичної іер і ,іни (рівність, широкий демократизм тощо), не було реалізовано в I I І І ИЛЬІ І ОСТІ. І Із сучасному етапі формуються нові типи держав, які ґрунту-
и»11.( я, з одного боку, на високому рівні розвитку техніки, що забез-
III-чу< погреби людей, з іншого — створюють розвинену систему іппіа'іьних гарантій. Саме таку державу соціальної демократії < и н > пін тбуржуазну) прагне побудувати багато країн світу, в інших їм МІ,і вже існує. Иодмочас є чимало прихильників теорії конвергенції, тобто »(> ні/кеппя, поступового злиття особливостей двох систем — соціа-
Н< пічної й капіталістичної. Від капіталізму, уважають її автори, 11" оа взя ти високий рівень розвитку продуктивних сил і ефективну • їм і ему саморегульованої економіки, від соціалізму — систему » мшомічного регулювання й високорозвинену систему соціальних і арап і ііі. Таке суспільство має забезпечити належний життєвий ріім III» кожної родини, кожної людини. V мюдському суспільстві виникають різноманітні суспільні відносини — ММ їм омічні, політичні, духовні тощо. З виникненням держави суспільні МІДНІЙ ини значно ускладнилися, змінилися засоби їх регулювання. Із пли-
ном ч,н у держава змінювалася, на кожному етапі вона мала суттєві озна-
ки ми даю і ь змогу виокремити історичні типи держави — рабовласницьку, Фиидпльну, буржуазну (або капіталістичну), соціалістичну. Нині чимало цпр*',и будують державу соціальної демократії (або постбуржуазну). Запам'ятайте: суспі льство, суспі льні ві дносини, і сторичні типи держпви. її Перевірте себе 1. Наведіть приклади суспільних відносин, із якими ви мали справу у своєму житті. 2. Назвіть історичні типи держави. 3. Порівняйте відомі вам історичні типи держави. 4. Як здійснювалося управління людським суспільством у до-
державний період? 5. Назвіть відомі вам теорії походження держави й науковців, які їх розробляли (підтримували). 6*. Визначте, яка теорія держави, на ваш погляд, є найбільш привабливою й переконливою. Запропонуйте аргументи на її захист. 7*. Визначте, до якого історичного типу належать зазначені держави: Стародавній Єгипет, СРСР, Сполучені Штати Аме-
рики, Афінська держава, Візантія, Римська імперія. § 2. Загальна характеристика держави та державної влади 1. Поняття та ознаки держави. Уявіть, що ви прибули на нову планету, у невідому країну. Чи мо-
жемо ми називати її державою? Які ознаки свідчать про існування держави? Для відповіді на це запитання пригадайте, як ви визнача-
ли державу, вивчаючи історію. Поняття «держава» — одне з основних у правознавстві. Держава — це особлива форма організації суспільства за допомогою спеціального апарату управління, який захищає інте-
реси населення певної території, регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу. Спробуємо з'ясувати, які ознаки властиві державі, що відрізняє її від інших людських утворень, суспільних об'єднань. Обов'язковим для кожної держави є суверенітет. Усередині держави це означає, що вона здійснює верховну владу на своїй території, може видавати обов'язкові для виконання закони й роз-
порядження. Влада держави поширюється на всю територію країни, на все населення. Виявом суверенітету є також здійснення від імені держави правосуддя на її території. Зовнішній суверенітет держави виявляється в незалежності її від інших держав. Отже, суверенітет — це можливість держави самостійно розв'язувати всі питання свого внутрішнього життя й зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території. ІII Кількість суверенних країн у світі постійно зростає. Перед цікаво початком Другої світової війни існувала 71 незалежна держа-
ва, у 1947 р. - уже 81, у 1995 р. — майже 190. Після Другої сві-
тової війни незалежність отримали понад 100 територій. 11 роте й нині у світі існує ще майже ЗО територій, які не мають суверенітету. Це колонії, так звані заморські департа-
менти Франції (Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана тощо), асоційовані держави (Маршаллові Острови, Мікроне-
зія тощо) та ін. V первісному суспільстві всі його представники могли брати участь \ діяльності органу, що здійснював владу, — народних зборах. Усі ч ієни суспільства брали участь і в забезпеченні виконання рішень і їм н <) < >ргаііу, у захисті своєї території. З появою держави виникають і пеціальпі органи, що здійснюють владу від її імені. Влада відокрем-
щ н ться від більшої частини суспільства, вона представляє інтереси н.и .їмперед окремої групи людей. Поява відокремленого від суспіль-
і тіш державного апарату, що здійснює лише керівництво держа-
ний» і діє в інтересах певної частини суспільства, є також ознакою м ржави. Такий апарат іноді називають публічною владою. З роз-
мп і ком держави функції цього апарату дещо змінилися, у багатьох і раї 11 ах він нині діє в інтересах абсолютної більшості людей, проте відокремленість державного апарату зберігається. 11 Іоб виконувати свої функції, держава повинна мати органи, які мін•.«печать реалізацію владних функцій, — апарат примусу. Це, ии рема, спеціальні «силові» структури — суд, прокуратура, органи мну і ріпініх справ, служба безпеки тощо. Для забезпечення виконання н р/каиних рішень вони використовують різні засоби, у разі потреби н примусові. Наявність апарату примусу — також ознака держави. Кожна держава визначає певні соціальні норми, правила пове-
і і м іч 11, які (для всіх обов'язковими. Ці норми дістали назву «право» і и н, чадніше про право йтиметься далі). Наявність системи права — ніс одна ознака держави. До утворення держави людей поділяли за їхнім походженням, Н І Н І ІІК ГІО ДО певної родини, племені тощо. Після появи держави м 11 з н а ч а./11 > пою стала належність людини до спільноти, яка проживає н.і пеннііі території. Отже, ще однією ознакою держави є поділ ти г м ини за територіальним принципом, наявність чітко визна-
чним території, обмеженої кордонами. У кожній державі існує податкова система, вона організовує збирання податків, за рахунок >п ич фіна псується державний апарат. Крім основних (обов'язкових) ознак держави, існують також необо-
м'м її пні (факультативні). Більшість держав мають збройні сили, які за-
• >с II М-чують І х і по зовнішню безпеку, оборону від зовнішніх ворогів. Для • чаї них держав характерна також наявність державних символів 13 прапора> гімнУ> герба, іноді державного девізу. У більшості держав існує власна грошова система, у багатьох країнах визначається державна мова Ознаки держави Суверенітет Апарат публічної влади Апарат примусу Збройні сили (військо) Державна сим вол і ка Система права Податкова та фінансова системи Територія Поділ населення за територіальною ознакою Державна мова 2. Функції держави. Основні напрями діяльності держави, що забезпечують здійс-
нення завдань, заради яких вона створена, називають функціями дЄрЖави. Держава мас чимало різноманітних функцій, їх поділя-
ють за певними критеріями. Класифікація функцій держави За сферою За часом дії: За значенням: основні діяльності: внутрішні постійні (головні) і неосновні та зовнішні та тимчасові (неголовні) Держава здійснює свої функції як на власній території, так і за її ме жа ми, через це функції держави за сферою діяльності поділяють на вйУтР™н^ и зовні ні ні. Головною внутрішньою функцією сучасної демократичної дер-
жави є здебільшого забезпечення прав і свобод людини, створення кожйОмУ члену суспільства належних умов для існування. Її можна назвати соціальною. Для цього держава дбає про розвиток вироб-
ництва, його регулювання, тобто виконує господарські, або еконо-
мічні, функції. Ступінь участі держави в економічній діяльності зале^ит ь від багатьох чинників — її типу, соціально-економічної системи тощо. 14 Важливою функцією держави є забезпечення законності й пра-
вопорядку, регулювання відносин між членами суспільства, |м )зробка норм суспільних відносин. Серед функцій держави визна-
чають культурно-виховну — сприяння розвитку культури, науки, ос він і. І важливою функцією держави протягом багатьох століть було V і иердження влади панівних верств населення, які становили пере-
важну меншість населення. Проте поступово вона втрачає свою роль. І Іатомість у сучасному світі в держави з'явилася нова функція — екологічна. Коли в людства повсякденно виникає реальна загроза і та існування внаслідок забруднення навколишнього середовища, піше держава зі своїми можливостями здатна вирішити чимало нагальних екологічних проблем. Держава виконує також певні функції за межами своєї території, зокрема забезпечує захист суверенітету, незалежності від будь-яких п ос я га 11 ь. Кожна держава прагне розвивати міжнародні відносини, ч к і к >л ітичні, так і економічні, налагоджує співробітництво з іншими і раї на ми в галузі екології, правопорядку тощо. Це — зовнішні функції і «ржави. І Іазвані функції належать до основних функцій держави. Крім того, функції держави поділяють за часом їх виконання. Усі функції, про які йшлося, є постійними функціями держави. А от пкиідація наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електро-
і іапції, мобілізація економіки для відсічі агресору при нападі на н ржаву є тимчасовими функціями. 3. Органи держави. І і 11 кої іання багатьох функцій держави покладається на спеціально » і їм >рені органи держави. Орган держави — це особа або орган, які мис гупають від імені держави, мають певні владні повноваження іидпоііідію до свого призначення. До органів нашої держави, зокрема, н і к 4ж;п і, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, суди тощо. Нисловіть свою думку, що спільного в цих органах держави. Усі органи держави мають спільні риси й характерні для них ознаки. Попи створюються для виконання державних функцій. Кожний дер-
< .іншім орган має державно-владні повноваження. Це означає, що орі.ні держави діє від її імені, може приймати певні рішення, іноді наміть застосовувати примус щодо тих, хто не хоче виконувати ці рішення добровільно. Державний орган діє в порядку, установленому ьікопом. Існує чимало державних органів, усі вони взаємопов'язані І маюгь певне підпорядкування. При цьому державні органи утворю-
м н і. < диііу, цілісну систему, яку називають апаратом держави. Усі органи держави діють на основі законності й гуманізму. Вони повинні діяти в інтересах людини, забезпечуючи її права й свободи. Частина державних органів створюється безпосередньо народом шляхом виборів — це, наприклад, Верховна Рада України, Президент України тощо. Такі органи називають первинними. Інші створюють ці первинні органи — Верховна Рада України обирає уряд, президент призначає суддів — такі органи називають похідними, вони підзвітні тим органам, які їх створили. Органи державної влади також можуть бути виборними й призначуваними. За характером і змістом діяль-
ності органи влади поділяють на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органи держави відрізняються за територією, на якій вони діють (загальнодержавні й місцеві), за часом дії (іпостійні й тимчасові), за своїм складом (одноособові й колегіальні). Згадайте з практичного курсу правознавства, який ви вивчали в 9 класі, які завдання виконують органи законодавчої, виконавчої й судової влади. Які органи належать до законодавчої, виконавчої й судової влади в Україні? 4. Влада, Як було організоване первісне суспільство? Яку назву мав колек-
тив первісних людей? Хто керував цим колективом? Первісні люди, які Жили людським стадом, разом добували їжу, захищалися від ворога. Його очолював найдосвідченіший і найро-
зумніший представник. Вождя стада знав кожний — адже колектив людей був невеликим. Одноплемінники прислухалися до вождя, виконували його накази. Для цього йому не потрібно було вдаватися до насильства чи примусу, достатньо було особистого авторитету. Кожний поважав вождя свого стада, племені, розумів, що саме спільна праця під керівництвом найдосвідченішого дасть змогу вижити. Минав час, змінювалися покоління, розвивалося суспільство. По-
ступово серед людей з'являються багаті й бідні, виникає нерівність, одні племена й народи підкоряють собі інших. Життя людей усклад-
нюється. Вже недостатньо було лише авторитету, адже не завжди чле-
ни великого колективу добре знали один одного. У цей час людську громаду став очолювати не найдостойніший, а гой, хто отримав це пра-
во за походженням, за майновим станом, навіть за силою. Тепер, щоб примусити виконувати свою волю, треба було застосовувати силу. Можливість і здатність людини чи групи людей здійснювати свою волю, нав'язуючи її в разі потреби суспільству, іншим людям, називають владою. Влада — поняття дуже багатопланове, її можуть здійснювати в багатьох сферах. Розрізняють кілька видів влади. Коли батьки не 16 І п ін уроки, або визначають час, 1 чиїй/ (икк)у, ЩО Грунтується на їх-
ііі '»м\ авторитеті й життєвому досвіді. я К п Е ^ I 1.1 і і. і исркви, звертаючись до своїх при- Ж ™ /р^щЩШШ^ ••і ні із настановами, може суттєво ^ ^ ^ ИНУ Л ін і м 11 111 на їхні дії та рішення завдя- ІИННнш^ ки духовній владі. Власник підпри- - ЩЩ, в< таповлює обов'язкові для всіх іі|міішіііікііі правила внутрішнього роз- < N процесі розвитку суспільства з'явилася потреба в спеціально-
му апараті, що допомагав би регулювати відносини між людьми, за-
ипіаги інтереси окремих груп населення, підтримувати їхню вла-
і ! ак виникла держава, а з нею й право. До виникнення держави їм »>\ ю спеціальних механізмів влади, відокремлених від суспільс-
іікс як правило, не застосовувалися засоби примусу. Влада мала » < цільний характер. З виникненням держави формується полі-
тична влада, механізм якої відокремлений від суспільства, тобто ут-
ворюються спеціальні механізми, спеціальний апарат, з'являються ім»аи, професією яких є забезпечення реалізації цієї влади. < Ь обливим видом влади є державна влада, яку здійснює дер-
>і .жа Па відміну від усіх інших видів ця влада є загальнообов'язковою. N і іаеовому суспільстві державна влада виражала інтереси певної II »\ 11 и населення, значною мірою захищала її панування. Однак із рпшитком демократії, формуванням демократичного суспільства мила пня державної влади змінюються — вона має захищати інте-
р< мі оі чьнюсті суспільства, регулювати відносини між людьми, за-
(•« пн чувати права всіх людей. Нині головним для державної влади в більшості країн є не захист прав окремого панівного класу, а утвер-
дження загальнолюдських цінностей, загальновизнаних прав людини. Види влади Сімейна Державна Економічна Духовна ^ Політична Держава поширює свою владу на всіх, хто проживає на її терито-
рії. Державна влада передбачає можливість примусу з боку держави, застосування певних «силових» засобів. В окремих країнах це при-
зводить до порушення прав окремої людини, зневажання її гідності. У демократичній державі влада, забезпечуючи інтереси суспільства загалом, одночасно захищає права і свободи кожної людини. Мета державної влади в демократичному суспільстві — забезпечити права й можливості кожного на користь суспільству. Результатом розвитку людського суспільства є держава. Вона має певні ознаки: відокремлену територію, державний апарат, зокрема ор-
гани примусу, податкову систему й систему права. Важливою ознакою держави є її суверенітет. Держава виконує внутрішні й зовнішні функції. Для їх виконання існу-
ють різноманітні органи держави. З давніх-давен одні люди могли впливати на інших, мали над ними владу. Вона виявляється в багатьох формах — сімейна, релігійна, еко-
номічна, політична. Особливим видом влади є державна влада, яка є за-
гальнообов'язковою, спирається на апарат держави. Запам'ятайте: держава, суверені тет, влада. Ярослав МУДРИЙ (близько 978-1054) Великий князь київський (1019-1054), за князю-
вання якого давньоруська держава досягла найви-
щого піднесення. Під керівництвом Ярослава Муд-
рого було створено першу письмову збірку правових норм — «Руську правду». За часів Ярослава в Києві було засновано одну з найбільших бібліотек того-
часного світу. Однією з найвищих нагород України нині є орден Ярослава Мудрого. І Ісревірше себе 1. Які ознаки держави ви знаєте? 2. Що таке суверенітет? У чому він проявляється? 3. Які функції виконує держава? 4. Що та ке влада ? 5*. Висловіть думку, чи завжди в історії людства існувала влада. 6. Які види влади вам відомі? 7. Наведіть приклади з вашого життєвого досвіду, коли щодо вас застосовували владу. З яким видом влади ви мали справу? 8а. Заповніть порівняльну таблицю видів влади. Духовна Економічна Сімейна Державна ('ту пінь обов'язковості Ким за 11 роваджується І Із чому ґрунтується Можливість застосу-
нання примусу 9. Чому, на вашу думку, виникла держава? Які завдання вона виконувала? Для відповіді скористайтеся знаннями з історії, літератури тощо. І()А. Використовуючи ознаки держави, проаналізуйте, чи була Україна державою до 1991 р., чи мала вона суверенітет. I I А. ЯК змінюється співвідношення між різними функціями дер-
жави на сучасному етапі? Доведіть свою думку. 12. Визначте, у яких із зазначених випадків має місце прояв влади та який вид цієї влади: а) троє дев'ятикласників домовилися піти після уроків у кіно-
театр; б) міліціонер зупинив порушника Правил дорожнього руху й оформив протокол; в) Верховна Рада України прийняла новий закон; г) учениця 9 класу подарувала подрузі книжку на день на-
родження; д) священик звернувся до своїх прихожан із закликом утри-
матися від споживання м'ясних страв під час посту; е) директор пі дприємства видав наказ про перенесення вихідного дня. 13а. Наведіть приклади проявів влади різних видів, що мали місце в літературних творах, які ви вивчали на уроках української та зарубіжної літератур. 1!) § 3. Державний лад 1. Форма держави. Нині у світі налічується понад двісті держав. Ще більше держав-
них утворень існувало в історії людства. Кожна з них неповторна, однак між різними державами є певні спільні риси. Для того щоб класифікувати держави, визначати спільне й особливе в побудові й управлінні різних держав, використовують поняття «форма дер-
жави». Форма держави — це організація політичної влади в державі, яка має три складові частини — форму правління, форму державного (територіального) устрою і державно-правовий (політичний) режим. Деякі правознавці використовують поняття «державний лад». Однак загальновживаним і більш поширеним є поняття «форма держави», яке й ми будемо застосовувати. Форма держави Форма правління Монархія РеспУб Абсо-
лютна Обме-
жена ліка Форма держав-
ного устрою Унітарна Складна держава держава Президентська Парламентська Змішана Державний (по-
літичний) режим Демо-
кратичний Антидемо-
кратичний Федерація Конфедерація Імперія 2. Форма правління. Першою складовою форми держави є форма правління. Форма правління визначає організацію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління. 20 Нідиовідно до цих ознак, держави поділяють па республіки й монархії. Пригадайте визначення респуб-
11 а // // монархії, відомі вам із курсу іі торії. У монархії влада належить одній особі монарху: королю, царю, сул-
і.шу, еміру, імператору тощо. Назва м м жить від історичних традицій ммиїоі держави. Монарх отримує Король Бутану -
МІ. іду, я К 11 равило, У спадок, У багатьох держави в Східних Гімалаях випадках його влада оголошується < ми щем пою й уважається даною Богом. Монарх є символом своєї н р к.имі, його повноваження поширюються на всі суспільні відно-
• мни в країні. Монарх не несе відповідальності перед своїми під-
і тими Отже, монархія — це форма держави, за якої вся влада і» «ржаві належить одній особі та, як правило, отримується нею м «ІПІДОК. Монархії с абсолютні, у яких уся необмежена (абсолютна — звід-
• и і назва) влада належить монарху. Такою були Англія і Франція до і» куазпих революцій, Російська імперія, до складу якої протягом і рн малого часу входила значна частина території сучасної України. Абсолютні монархії поділяють на деспотичні та теократичні. V <!('< потичній монархії монарх має нічим не обмежену владу і, як н |»а м п 11 о, с ни рається на військо. Сутність теократичної монархії стає ірозумілою із самої назви. Теократія — у перекладі з давньогрецької -м іа.аа бога» (теос — бог, кратос — влада). Вважається, що нині у світі и н\ і дві теократичні монархії — Саудівська Аравія й Ватикан, у яких • мі м і ач а й духовна (релігійна) влада належить одній особі. і» ну ють й обмежені монархії, уяких влада монарха більшою чи • мірою обмежена законом (конституцією) і парламентом, мій опирається народом. Прикладами сучасної обмеженої монархії Н< піка І Британія, Іспанія, Японія тощо. < гргд обмежених монархій виокремлюють дуалістичні та пар-
і им м гарні (конституційні). Назва дуалістична монархія походить пі і іа і мім ького слова сіиаііз — подвійний. У такій монархії главою м р і іми г монарх, який очолює (реально чи лише формально) ви-
и НІ. і мчу м/іаду. І Іарламент у дуалістичній монархії приймає закони, » м мпдночас силу закону мають і рішення монарха. Уряд несе від-
ім ніі із іьііість як перед парламентом, так і перед монархом. У цьому IIм імі а< ііоднійпість характеру влади в дуалістичній монархії. І м пмп ( Марокко, Кувейт, Йорданія. Однак більш поширеними нині і паріамснтарнімонархії, якими є більшість монархій Європи. 21 У такій монархії обов'язково існує парламент, який формує уряд. Монарх позбавлений права видавати закони, він не бере безпосередньої участі в роботі уряду. Рішення монарха в парламентарній (конститу-
ційній) монархії набуває чинності лише в разі його підписання главою уряду або відповідним міністром. Таке підписання має назву контрасигнація (контрасигнування). У республіці, на відміну від монархії, джерелом влади є народ. Органи влади формуються шляхом виборів і мають певний строк повноважень. У республіці будь-який представник влади — аж до найвищого — несе юридичну відповідальність за свої дії, може бути відсторонений від влади, відправлений у відставку. Отже, республіка — форма правління, джерелом влади в якій є народ, представники влади обираються на певний строк і несуть відповідальність за свої дії. Республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані. У парламентській республіці уряд формується парламентом і підзвітний йому (ФРН, Італія). У такій республіці президент зде-
більшого обирається парламентом і має переважно представницькі функції. Для президентської республіки (СІНА, Бразилія, Мексика) притаманним є те, що президент обирається загальними виборами, він очолює і формує уряд. Уряд несе відповідальність перед прези-
дентом, складає повноваження перед новообраним президентом. Змішана республіка поєднує ознаки як президентської, так і парламентської республіки. Нині саме така форма республіки на-
була найбільшого поширення. У змішаній республіці парламент і президент спільно формують уряд. Змішані республіки існують у Франції, Австрії, Польщі, Румунії тощо. д^ Нині у світі існує майже 140 республік і ЗО монархій. В іс-
л торії найдавнішими республіками вважають Афінську й Спар-
^ танську республіки в Стародавній Греції (У-ІУ ст. до н. е.), Римську республіку (У-ІІ ст. до її. е.). , Більшість існуючих монархій Д (з них 14 знаходиться в Азії, 12 — гШк у Європі, 3 в Африці та 1 — в Оке-
Ватикан — теократична монархія існують монархії, де монарх отри-
22 мус владу внаслідок виборів. Так, Папа Римський — глава тео-
кратичної монархії Ватикан і предстоятель Римської като-
лицької церкви — обирається конклавом — зібранням вищо-
го католицького духовенства. Виборною монархією іноді називають Малайзію, глава якої — верховний правитель — обирається на засіданні Ради правителів строком на п'ять років. Л. Державний (територіальний) устрій. Державний (територіальний) устрій визначає внутрішню тери-
н>ріа іьну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих «ірі іііііи влади. За державним устроєм розрізняють прості (унітарні — ні і із пні. ипіісіз — єдність) і складні держави. Н унітарній державі територіальні одиниці — області, департа-
чпі і и, землі, штати тощо — не мають навіть елементів суверенітету. них відсутні власні, окремі від загальнодержавних, закони, грома-
мше і по, податки. Територія унітарної держави вважається цілісною. П уап і арній державі, як правило, діють єдина конституція й закони, • і мирта єдина система державних органів. У міжнародних відносинах нііарпа держава виступає як єдине ціле. Унітарними державами є і їй иаца, (Фінляндія, Данія, Франція. Унітарною, відповідно до кон-
« ш і у ції, ( й Україна. І і.і підміну від унітарних держав адміністративні одиниці склад-
нії ч держав мають певні ознаки суверенітету, однак частину своїх нніп»наЖ(чіь передають центру. < і іаді і і держави поділяють на федерації, конфедерації та імперії. Федерація (від латин, /оесіегаіїо — союз, об'єднання) — форма н (можного устрою, за якого держава є союзом ряду державних і їм >р< ш», які мають певну політичну самостійність, однак передають чім І мну своїх прав і суверенітету органам федерації. У федеративній н р і .ми кожна складова частина —земля, провінція, штат тощо — має \ мгреш ит, певні особливості законодавства, судочинства, але збері-
• •(,,. і тис ність держави, спільні вищі органи влади. У такій державі, <»< нранн чо, існують органи законодавчої, виконавчої й судової влади ні м окремих складових частинах (суб'єктах федерації), так і в державі ні а цім у 11 рі і ці>( >му законодавство країни чітко визначає компетенцію різнім кожного рівня. Рішення загальнодержавних (федеративних) •рі .міім мдади обов'язкові для суб'єктів федерації та їхніх органів вла-
рма ги мі і і акті і (і, зокрема, загальнодержавна конституція) феде-
рініН маюгь вищу юридичну силу, аніж нормативні акти окремих мін м-ржавп. Характерним для федерації є подвійне громадян-
ин. кожен громадянин окремого суб'єкта федерації є одночасно і» ї\ їм і і ом держави в цілому. Окремі частини федерації зберігають право виходу з держави за умови дотримання певних процедур, адже об'єднання здійснюється на підставі договору про об'єднання окремих держав, що передають частину своїх повноважень загальнодержавному центру. Федераціями нині є, наприклад, Федеративна Республіка Німеччина, Росія, Сполу-
чені Штати Америки тощо. Конфедерація — це союз суверенних держав, які об'єднуються для досягнення певної, чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності (як правило, тимчасовий). Конфедерація діє на підставі договору, при цьому кожна з частин конфедерації зберігає власний суверенітет. У конфедерації немає спільної кон-
ституції, спільної судової й фінансової системи. В ній може ство-
рюватися спільний орган, який складається з представників окре-
мих частин конфедерації, але його рішення не обов'язкові для суб'єктів держави. Кожна з держав — членів конфедерації — збері-
гає власний суверенітет і має право в будь-який час вийти з її скла-
ду. Конфедерації створюють здебільшого для виконання окремих завдань (оборони, торгівлі тощо). Вони, як правило, мають не-
стійкий характер, швидко розпадаються (так сталося, наприклад, з Об'єднаною Арабською Республікою, до складу якої входили Сирія та Єгипет) або перетворюються на федерації (саме так сталося із Сполученими Штатами Америки, які на початковому етапі свого розвитку були конфедеративним утворенням). ЦЕ Нині у світі чимало федеративних держав. Це такі держа-
ЦІкаво ви> я к АжлрЬї' Бельгія, Індія, Пакистан, Австралія, Південно-
Африканська Республіка, Канада, Мексика, Аргентина тощо. Одна з останніх в історії справжніх конфедерацій була створена Сенегалом і Гамбією в лютому 1982 р. й отримала назву Сенегамбія. Однак у вересні 1989 р. вона розпалася. Нині конфедерацією, за офіційною назвою, є Швейцарія (повна назва — Швейцарська конфедерація), але фактично за змістом швейцарської конституції вона є федеративною державою. У деяких унітарних державах окремим територіальним одиницям надають додаткові повноваження. Так, в Україні існує Автономна Республіка Крим, в Іспанії — автономні провінції басків і Каталонія. Виокремлюють і таку складну державу, як імперія. Імперія (від латин, ітрегіит влада, панування) — форма державного устрою, за якої до складу держави входять окремі частини, що були при-
єднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалеж-
них досі держав або їх частин. Складові частини імперії не мають 24 ЩШЯШв№11 ^ Символи Австрійської ІШРчШтшВІИ імперії и іа< мого суверенітету, не можуть за власним бажанням вийти з її і і їзду. Характерною є різниця в правах центральної частини дер-
« нми метрополії й підкорених частин (колоній). Імперія — форма м ржзвпого устрою, яка здебільшого залишилася в історії. Саме і амімії були Римська, Османська, Австро-Угорська, Британська імперії ()стання з них у XX ст. перетворилася на Британську спів-
і|»\ кііість націй, до якої входять понад 40 держав (серед них такі їм пік і держави, як Індія, Канада тощо). Україна протягом своєї історії входила до складу різних , за своїм державним устроєм і формою правління держав. їм цю у ^ і х ст. територія нинішньої України входила до складу монархій — Австро-Угорської й Російської імперій. Після 1917 р. західні землі України опинилися в складі Польщі, яка була унітарною державою, республікою. Східна частина України з 1922 р. ввійшла до складу новоутвореної федера-
тивної держави — СРСР — Союзу Радянських Соціалістич-
них Республік. і І Іолітичний (державний) режим. І Іи н пічний (державний) режим визначає методи, якими здійсню-
і» іаду її державі, способи й засоби, котрі для цього використо-
м V М Н І». По іі гич них режимів багато, але прийнято поділяти їх на демо-
» І О И Ч І І І п недемократичні (антидемократичні). Більшість держав м »ч,н зюі ьея забезпечувати панування демократії, діяти відповідно їм мимоі. що характеризують демократичне суспільство. Демократі й (від грец. сІетокгаііа, сіетоз — народ, кгсііоз влада на) -. о,-) цс форма державного режиму, за якого державна влада 25 р здійснюється на основі рівної участі громадян в управлінні держа-
вою, гарантовано дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини. Пригадайте з курсу правознавства 9 класу, які міжнародно-
правові акти визначають міжнародно-правові стандарти прав людини. У демократичній державі основним джерелом влади є народ. Державна влада здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В демократичній державі має бути гарантовано й забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реаліза-
цію проголошених прав і свобод. Щоб створити можливості для участі всіх громадян в економічному й політичному житті, демокра-
тична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об'єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм). У демократичній країні створюються умови для верховенства права й незалежності правосуддя. На відміну від демократичної в антидемократичних державах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв'язанні дер-
жавних питань або ця участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, вони постійно обмежуються. Визначають такі види антидемократичних режимів. Антидемократичні режими Тоталітаризм Деспотія Авторитаризм Головні ознаки тоталітарного режиму — усеохоплюючий (тотальний) контроль за всіма сферами суспільного життя, існу-
вання й панування єдиної ідеології, монополія держави у сфері економіки. Для деспотії характерним є зосередження в руках однієї особи або групи осіб (деспота) усієї влади, застосування надзвичайно жор-
стких методів управління державою, утиски прав і свобод людини. Авторитаризму також притаманна значна концентрація влади в руках однієї особи або інших осіб, безстроковий характер влади глави держави. Такий режим не має політичної опозиції, управління здійснюється переважно шляхом віддання команд, без будь-якого обговорення. 26 : Форма держави має три елементи — форму правління, форму дер-
+ .шного устрою, державний (політичний) режим. Форма правління характеризує порядок формування органів влади и державі та їх повноваження. Державний устрій визначає побудову держави, відносини між вищи-
ми органами, центральними й місцевими органами влади. Політичний (державний) режим характеризує способи, які застосо-
мукнь при управлінні державою. Більшість країн світу прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, забезпечується ипрховенство права й незалежність правосудця, політичне й економічне розмаїгтя. Такі держави дотримуються прав і свобод усіх людей. Запам'ятайте: форма держави, форма правлі ння, форма дер-
* і ншого устрою, державний (полі тичний) режим, монархі я, респуб-
мікії, уні тарна держава, демократі я. І Іеревірте себе 1. Що таке форма держави? 2. Поясніть значення понять форма правління, політичний режим, державний устрій. 3. Що таке демократія? Які ознаки їй притаманні? 4. Наведіть приклади держав із різним політичним режимом, формою правління, державним устроєм, що існують нині або відомі з історії. 5*. Використовуючи знання з історії й географії, а також додаткову літературу, заповніть таблицю. (>\ Визначте форми держав, що описані в наведених інформаціях: а) кожні п'ять років у країні проводять вибори парламенту — народні збори. Після чергових виборі в народні збори формують уряд на чолі з прем'єр-мі ні стром. Держава поділяється на області, котрими керують глави адмі-
ністрацій, яких призначає уряд держави; Країна Форма правління Форма держав- Форма політич-
ного устрою ного режиму іь ми .і Британія Ні н НІ і НІЛ Францій 27 б) державу очолює королева, усі закони набувають чинності після затвердження парламентом і підписання короле-
вою. Парламент обирають строком на сім років. До парла-
менту входять представники 12 земель, кожна з яких має власний уряд і законодавство; в) влада в країні знаходиться в руках генерала, який очо-
лив державу внаслідок заколоту. Дію конституції зупи-
нено. Крім центральної провінції, до складу держави входять три території, захоплені внаслідок військової операції. Існує обраний парламент, але його влада дуже обмежена. 7*. Проаналізуйте сучасний стан нашої країни з точки зору відпо-
відності вимогам демократичного суспільства. Запропонуйте шляхи й заходи, що забезпечать удосконалення демократії в Україні. § 4. Особа* суспільство, держава 1. Людина — індивід — особистість — особа — громадянин. Коли ми звертаємося до когось з оточуючих нас людей чи гово-
римо про кого-небудь, то використовуємо різні слова — знайомого називаємо на ім'я, прізвище, про незнайомого говоримо людина, громадянин. Чи однакові за змістом ці поняття з точки зору права? Найширшим є поняття «людина». Воно визначає належність до біологічного виду Людина розумна — Номо заріепз. Це поняття ми можемо застосувати до будь-якої живої істоти, яка належить до цього біологічного виду, незалежно від віку, статі, рівня інтелектуального розвитку. При цьому поняття «людина» є узагальнюючим. Ми за-
стосовуємо його як для позначення однієї людини, так і для позна-
чення (формою множини, словом «люди») певної групи, кількох людей. В. Васнецов. Кам'яна доба Пригадайте, чим відрізняється Люди-
на розумна від інших живих істот. Які біологічні ознаки має людина, що відрізняє її від інших біологічних видів? Коли ж нам треба визначити не людину взагалі, а певну конкретну людину, ми за-
стосовуємо поняття «індивід». Якщо ми говоримо про право на життя чи на повагу до честі й гідності, доцільно застосувати поняття «людина» — адже це право мають всі люди, якщо ж ідеться про право бути мрисутнім на заняттях у вашому класі — ідеться про конкретних людей — індивідів, які є учнями вашого класу. Так само, коли ми кажемо про право керувати певним автомобілем, це стосується конкретної людини — власника, водія. Для індивідуалізації конкрет-
ної людини, її «позначення» використовують прізвище, ім'я та по батькові, які є персональними й індивідуальними в кожної людини. () гже, індивід — це конкретна людина, яка має унікальні, прита-
манні саме їй якості. Особливістю людини є те, що вона існує в суспільстві. Кожний із нас є членом сім'ї, трудового чи навчального колективу, належить до нації, дехто є членом релігійної громади, політичної партії чи гро-
мадського об'єднання. Відносини людини із суспільством, її стано-
вище в ньому характеризуються поняттям «особистість». При цьому важливо зазначити, що людина формується як особистість тільки в подському суспільстві. Якщо людина житиме поза суспільством, вона, маючи всі біологічні ознаки, залишиться на тваринному рівні. 1>сз спілкування з людьми в дитини не сформується мова, на тва-
ринному рівні залишаться побутові навички тощо. Адже відома казка про Мауглі має реальне підґрунтя подібні випадки відомі в історії, і діти, які зростали у тваринному оточенні, поза людським 29 суспільством, значно відставали в розвитку від своїх однолітків, за поведінкою були більше подібні до тварин, із якими вони жили. Не-
важко здогадатися, що дитина, яка виховується в серці цивілізації — великому місті-мільйонері, та дитина, яка зростатиме в племені в джунглях Амазонки, отримають різне виховання, суспільство, яке їх оточує, буде впливати на них. Однак і людина впливає на суспільство, передусім на своє близьке оточення, на той колектив, у якому навча-
ється, працює, відпочиває. Пригадайте прислів'я й приказки, які стверджують, ілюструють вплив суспільства на особу. Щодо людини, яка вступає в правові відносини, застосовують поняття «особа». Особа — це людина, яка є суб'єктом правовідносин. Пригадайте, хто, крім людей, може брати участь у правовідно-
синах. І нарешті, поняття «громадянин». Саме так звертаються до лю-
дини правоохоронці, прикордонники, саме це слово можна побачити в українському паспорті. Неважко помітити, що це звертання засто-
совують здебільшого представники держави. Громадянин — це по-
няття, яке характеризує правовий зв'язок між людиною й певною державою. Якщо особистість, особа — поняття загальнолюдські, то громадянином можна бути лише певної держави — України, Росії, Франції тощо. Отже, поняття «людина» — здебільшого біологічне, стосується кожної істоти людського роду від самого народження. Поняття «особистість» — переважно соціальне поняття, а поняття «громадя-
нин» — політико-правове, пов'язане з існуванням держави й права. Сукупність прав та обов'язків особи, визначених законодав-
ством, називають правовим статусом. Висловіть свою думку, від яких обставин залежить статус лю-
дини. Що на нього впливає? Будь-яка людина має статус. Для окремих категорій осіб держава встановлює особливий статус, передбачає певні додаткові вимоги або ж, навпаки, — особливі права й гарантії. Назвіть осіб, які, на вашу думку, мають особливий правовий статус. Свою думку обґрунтуйте, визначивши, які особливості має статус цих осіб. Законодавство України визначає особливий правовий статус для народних депутатів, суддів, іноземців, які є дипломатами, певні особливості має правовий статус неповнолітніх, пенсіонерів, війсь-
ковослужбовців, правоохоронців тощо. ШШІІШ зо ШшШшм&Ш І 2. Поняття «громадянство». З курсу правознавства 9 класу пригадайте, що таке громадян-
ство та які ознаки воно має. Громадянство — це юридично визначений, стійкий, необмеже-
ний у просторі правовий зв'язок між особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права й обов'язки. Правовий статус осіб на території України ' І * —-—і— — ; І ромадяни України Іноземці • у V .. .У Громадяни інших Особи держав (крім України) без громадянства Кожна держава самостійно встановлює норми, які регулюють від-
ноеини, пов'язані з громадянством. В Україні прийнято та діє Закон України «Про громадянство». Саме цим законом визначено порядок набуття й припинення громадянства нашої держави. Пригадайте, який порядок набуття громадянства встановлено //,// м законом, які підстави набуття громадянства України. У яких випадках може бути припинено громадянство України? Однак на території будь-якої держави можуть знаходитися не лише н і ромадяни. Нині люди багато подорожують, вирушають до інших ігржав у справах, на навчання, у відпустку, на лікування. Особи, які иг < громадянами держави, у якій вони знаходяться, уважаються іноземцями. Більшість із них має громадянство чи підданство інших м-ржав. Однак іноді виникає ситуація, коли людина не належить до іромадянства жодної держави. Людину, яка не має громадянства 11 >дпої держави, називають особою без громадянства — апатридом. Деякі держави світу — зокрема Росія, Ізраїль тощо — дозволя-
м і ї ї. своїм громадянам мати подвійне громадянство, таких осіб на-
вівають біпатридами. Такі ситуації виникають унаслідок різних причин. З одного боку — це є наслідком різних норм законодавства щодо отримання громадянства. Так, у деяких державах будь-яка пидипа, котра народилася на її території, отримує право на грома-
ми» гно (такий порядок надання громадянства має назву «принцип и м п •), в інших вирішальним є громадянство батьків — саме його • п.і/ікоиус дитина (це — «принцип крові»). 31 Пригадайте, який із цих принципів визначення громадянства взято за основу норм українського законодавства про громадянство. Якщо в державі, яка закріпила у своєму законодавстві «принцип землі», народиться дитина, батьки якої іноземці з держави, що у своїх законах передбачила «принцип крові», ця дитина матиме одночасно право на громадянство обох держав. Деякі держави також не вима-
гають припинення іноземного громадянства при вступі до свого громадянства. Конституція України визначає, що іноземці й особи без грома-
дянства, які перебувають в Україні на законних підставах (тобто з відповідним дозволом державних органів України), користу-
ються тими самими правами й свободами, що й громадяни України, за окремими винятками, передбаченими Конституцією й законами України. Вони мають особисті права в повному обсязі — на життя, свободу, на повагу до своєї честі й гідності, на особисту недоторканність тощо. Іноземці (з певними обмеженнями) мають право на охорону здоров'я, освіту, на власність. Висловіть думку, які права й обов'язки, гарантовані громадянам України, не стосуються іноземців, у чому вони обмежені. Іноземці не мають права брати участь в управлінні державою — обирати й бути обраними до органів місцевого самоврядування й парламенту, вони не залучаються на військову чи альтернативну службу. Лише громадяни можуть стати державними службовцями. Існують і деякі інші обмеження — наприклад, в Україні іноземці не мають права бути власниками землі сільськогосподарського при-
значення. ЦЕ В окремих державах, де проживає багато іноземців і дер-
ЦІкаво жава зацікавлена у використанні їхньої праці, передбачають надання їм деяких політичних прав. Так, у Німеччині й Ту-
реччині іноземцям, які постійно легально проживають у цих країнах, працюють і сплачують відповідні податки, надають право брати участь у виборах органів місцевого самовряду-
вання. Однак навіть при цьому вони не можуть бути обрани-
ми до цих органів. 3. Держава і суспільство. Дайте визначення поняттям «держава» і «суспільство». Висло-
віть думку, яке з них є більш широким, який із запропонованих малюнків відповідає правильному співвідношенню цих понять. 32 Держава Суспільство Поняття «держава» і «суспільство» не збігаються. Суспільство охоплює всі людські відносини — як офіційні, так і неофіційні, при-
ватні. Ступінь утручання держави в життя суспільства значною мірою залежить від типу держави, особливо від політичного режиму. Висловіть думку, у яких політичних режимах ступінь утручання держави в життя суспільства буде найвищим. У сучасних державах прийнято обмежувати втручання держави в життя суспільства лише найважливішими питаннями, які не можна залишити без державного, правового регулювання. Однак при цьому головним є те, що всі державні органи, держава в цілому мають діяти тільки в межах закону, який повинен панувати в державі. \. Правова держава. Думки про панування в країні закону вперше було висловлено ще в Стародавніх Греції й Римі. Прибічниками цього були Солон і І еракліт, Платон і Арістотель. Проте в умовах рабовласницького й феодального суспільств їхні ідеї не були реалізовані. Па основі знань з історії поясніть, чому в рабовласницькому і фео-
да і міому суспільствах ідея правового суспільства не знайшла під-
тримки й розвитку. І Іо новому ці ідеї були сприйняті в період формування капіталі-
с і ичипх відносин у країнах Європи. Саме тоді народилися ідеї поділу м -і.іди ( її автор ПІ. Монтеск'є), рівності всіх членів суспільства перед ) і І|мй(МІМП< тіш», Юкл законом тощо, утілившись у правових актах новостворених буржуазних держав — Декларації прав людини й громадянина у Франції (1789), конституціях СІІІА (1787) і Франції (1791). Ідеї правової держави розвивали у своїх працях III. Монтеск'є, Дж. Локк, І. Кант. В Україні вперше ідея рівності всіх людей з'являється в Литов-
ському статуті 1588 р. У творах українських мислителів-демократів і письменників - Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, М. Дра-
гоманова — в умовах монархічної Російської імперії, до складу якої входила Україна, відстоювались ідеї переходу до демократичного суспільства, республіканської форми правління, рівності, верховен-
ства закону тощо. На початку XX ст. демократичні ідеї розвитку держави утвер-
джували вчені-правознавці. За часів радянської влади в Україні та в СРСР загалом було прийнято чимало законів, що відповідали ідеям демократії й правової держави. Одними з найдемократичніших у світі для свого часу були Конституція СРСР 1936 р. і Консти-
туція УРСР 1937 р. СРСР і УРСР підписали й ратифікували багато міжнародних угод, декларацій, серед яких — Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, що діють і сьогодні. Проте в умовах радянської влади чимало з цих закріплених на папері норм не були повністю реалізовані. Після початку перебудови в середині 80-х років XX ст. ідеї право-
вої держави знову отримали право на громадянство в наукових дискусіях, на сторінках книжок і періодичних видань. Завдання побудови України як правової держави було проголоше-
не в перших актах, прийнятих на шляху до незалежної української держави на початку 90-х років минулого століття. Нині цю ідею закріплено в Конституції України. Н ШШІ Конституції України Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Які ознаки, на вашу думку, при-
таманні правовій державі? Уже сама назва підказує, що пра-
вова держава — це така держава, де панує право. У правовій державі пра-
во повинне панувати в усіх сферах суспільного життя. Тобто правові норми в ній регулюють усі най-
важливіші відносини — політичні, трудові, сімейні тощо. Верховна Рада України 34 У правовій державі панує народний суверенітет — тобто джерелом влади в к раїні є народ, його воля. Держава у сво-
пі діяльності керується волею народу. У правовій державі закон діє не лише для громадян, а й для держави, її органів і установ. Будь-яке міністерство, право-
охоронні органи, найвищі органи й по-
садові особи (в Україні, наприклад, Вер- — човна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів Кабінет Міністрів України) повинні України іія ги відповідно до законів. Важливою ознакою правової держави є здійснення державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Унаслідок такого поділу створюється система взаємних противаг і « гримувань між гілками влади, що запобігає надмірній концентрації повноважень в одній із них. Законодавча, виконавча і судова влади мають можливості контролювати одна одну. І Ірава, свободи й інтереси особи в правовій державі непорушні, па них ніхто не може посягати, зокрема й держава. Правова держава і арап гус права і свободи особи, забезпечує їх охорону. Одночасно громадянин не повинен використовува-
ні спої права на шкоду іншим. У правовій державі не лише грома-
дянин відповідає перед державою, а й держава відповідає перед громадяни-
ном . ІІГ означає, що в законах визнача-
м»і ься обов'язки не тільки громадянина, і и держави загалом, окремих її органів ! \ч ізнов, а також відповідальність як . . . „ Адміністрація Президента іержаии, так і громадянина за невико- України наннн їхніх обов'язків. Якщо в правовій державі повинне о мі забезпечене суворе додержання правових норм, то потрібно організува-
ііі ефективний нагляд і контроль за їх р« » изаці<то. Адже навряд чи можна 0 мі впевненим у добровільному Й ПОВ-
НИМ V ми копа і п і і законів усіма громадяна-
ііі організаціями. Тому в правовій дер-
1 ми «зморюють правоохоронні органи (мі 11 цію, службу безпеки, прокуратуру), • п» і ему правосуддя суди. Важливою ознакою правової держави є ви-
сокий рівень правової свідомості й правової культури громадян. Кожний громадянин пови-
нен знати свої права й обов'язки, виконувати їх, бути законослухняним. Правова освіта й вихо-
вання мають бути невід'ємною частиною за-
гальної освіти. Вивчення правознавства — це також крок до формування правової держави в нашій країні. 5. Соціальна держава. У конституційній характеристиці України разом із словом «пра-
вова» використовується поняття «соціальна держава». Зародження ідей соціальної держави пов'язане з іменами Сократа, Арістотеля, Платона. Ці ідеї розвинули І. Кант, Іі. Макіавеллі, Дж. Локк і багато інших мислителів різних часів. Однак лише у XX ст. ідеї соціальної держави почали реалізовуватися на практиці. У законодавстві ряду держав — від Радянського Союзу до Сполучених Штатів Америки — були закріплені права людей на отримання освіти, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, установлено норми, які забезпечували соціа-
льний захист громадян. Федеративна Республіка Німеччина в 1949 р. стала першою у світі державою, яка закріпила поняття «соціальна держава» у конституції. Соціальна держава покликана діяти в інтересах усього суспіль-
ства, найширших верств населення. Для неї притаманні розвинуті системи охорони здоров'я й освіти. Соціальна держава забезпечує регулювання відносин між роботодавцями й найманими працівни-
ками. Така держава намагається не допускати виникнення гострих соціальних конфліктів. Залежно від обставин і соціального статусу ми використовуємо різні поняття для позначення тих, з ким маємо справу, — людина, індивід, особистість, особа, громадянин. Громадянство є важливою юридичною категорією, що визначає правовий зв'язок між державою і людиною. Між суспільством і державою виникають та існують різноманітні взаємні зв'язки й взаємозалежності. Ступінь взаємовпливу залежить від історичного типу держави, політичного режиму, який у ній існує. Ідеї правової й соціальної держави народилися в стародавньому світі, були розвинуті мислителями XVIII ст. Вони пройшли шлях розвитку до сьогоденного визнання в більшості країн світу. Конституція України ви-
значає нашу державу як правову й соціальну. Правовій державі притаманні такі ознаки, як панування права в усіх сферах суспільного життя, визнання народного суверенітету, поділ дер-
жавної влади, непорушні сть прав і свобод людини, ві дпові дальні сть 36 як громадянина перед державою, так і навпаки, ефективний нагляд за додержанням правових норм, високий рівень правової культури гро-
мадян. Соціальна держава гарантує своїм громадянам достатній рівень життя, уникає гострих соціальних конфліктів, створює досконалі системи охорони здоров'я, соціального захисту. Запам'ятайте: людина, і ндиві д, особа, громадянин, правова держава, соці альна держава. КАРАЗІН Василь Назарович (1773-1842) Український учений, виходець із знаного старшинського роду на Слобожанщині. Ство-
рив ряд ліберальних проектів перебудови дер-
жавного управління, автор «Правил народної освіти». Засновник Харківського університету (1805). Перевірте себе 1. Порівняйте поняття людина, індивід, особистість, особа, гро-
мадянин. 2* Визначте, які із зазначених у попередньому завданні понять можна застосувати, звертаючись до: новонародженої дити-
ни; аборигена племені, який живе за законами середньовіччя, не маючи жодних стосунків із державою; народного депутата України; вашого однолітка; польського поліцейського; цуце-
няти, яке живе у вас. З* Порівняйте правовий статус громадян та іноземців, які пере-
бувають на території України. 4. Які ознаки мають правова й соціальна держави? 5. Назвіть учених, політиків минулого, які висловлювали ідеї правової й соціальної держави. 6. У яких нормативно-правових актах минулого й сучасності закріплено ідеї правової держави, принципи її існування? 7* Запропонуйте, що треба зробити в Україні, щоб вона най-
повніше відповідала ознакам правової й соціальної держави. 8* Яким, на вашу думку, може бути ваш особистий внесок у по-
будову правової й соціальної держави в Україні? 9 а. За допомогою додаткової літератури з історії, правознавства, філософії тощо підготуйте повідомлення про формування ідеї правової держави в історії людства. 37 ПІДСУМКОВІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДО ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ 1. Порівняйте організацію суспільства в додержавний період і після виникнення держави. 2. Наведіть приклади проявів різних видів влади. З*. Назвіть відомі вам теорії походження держави й визначте, яку з них ви вважаєте найпереконливішою. Свою думку обґрунтуйте. 4. Назвіть відомі вам способи набуття й припинення громадянства. 5*. Висловіть свою думку, якою мірою сучасна Україна відповідає ви-
значенню правової й соціальної держави. 6*. Висловіть свою думку щодо негативних і позитивних рис подвійного громадянства. 7. Порівняйте: — орган держави та орган державної влади; — поняття «країна» та «держава»; — монархію та республіку; — унітарну та складну державу; — демократичний та антидемократичний політичний режим. 8. Розподіліть назви в таблиці. Форми Форми державного Форми політичного правління устрою режиму а) конфедерація; б) імперія; в) обмежена монархія; г) тоталітаризм; д) президентська республіка; е) унітарна держава; є) демократія; ж) авторитаризм; з) федерація. 9. Заповніть порівняльну таблицю видів влади. Духовна Економічна Сімейна Державна Ступінь обов'язковості Ким упроваджується На чому ґрунтується Можливість застосування примусу 38 ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 1. Яка ознака є характерною для додержавного суспільства? А наявність публічної влади Б поділ населення за кровною ознакою В наявність податкової системи Г існування системи права Д наявність визначеної території та кордонів 2. У якому випадку йдеться про прояв економічної влади? А батько заборонив синові йти гуляти Б суд виніс вирок особі, яка скоїла злочин В директор підприємства звільнив із роботи порушника дисципліни Г церковний собор відлучив від церкви одного з єпископів Д міліціонер затримав підлітка, який порушував громадський порядок 3. Який державний орган України належить до законодавчої влади? А Верховна Рада України Б Одеська міська рада В Кабінет Міністрів України Г Верховний суд України Д Прокуратура України Л Яке визначення найточніше відповідає поняттю «імперія»? А держава, яку очолює імператор Б держава, глава якої має абсолютну владу В держава, частина території якої була свого часу захоплена й утримується насильницьким шляхом Г держава, у якій усі органи влади обираються на певний строк Д держава, у якій влада зосереджена в руках однієї особи, яка отримала владу внаслідок військового перевороту '» Яке визначення найточніше відповідає поняттю «біпатрид»? А особа, яка має зв'язок із певною державою, що визначає її права й обов'язки Б особа, яка не є громадянином держави, на території якої вона перебуває в особа, яка не належить до громадянства жодної держави Г особа, яка має громадянство двох чи більше держав 39 ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА ТА ПРАВОВІДНОСИН § 5« Поня т т я і з а г а л ь н а х а р а к т е р и с т и к а п р а в а 1. Соціальні норми. Пригадайте з курсу правознавства 9 класу, як регулюються від-
носини між людьми. Минулого року, вивчаючи практичний курс правознавства, ви дізналися про те, що в суспільстві існують і діють різноманітні пра-
вила — правила безпечної поведінки, Правила дорожнього руху, правила для учнів, правила спортивних змагань тощо. Правила (норми) загального характеру, які регулюють відносини в люд-
ському суспільстві та встановлені державою, суспільством, об'єднаннями громадян тощо, називають соціальними нормами. Соціальні норми дуже різноманітні. їх можна розрізняти за змістом, сферою регулювання — політичні норми, норми культури, естетичні норми, технічні норми. Соціальні норми можна розрізня-
ти за суб'єктами їх установлення та охорони, за способами закріп-
лення, за сферою регулювання тощо. Види соціальних норм Норми Релігійні Норми Корпоративні Звичаї, моралі норми права норми традиції Протягом багатьох десятиліть, а іноді й століть формуються звичаї та традиції. Саме завдяки традиціям ми святкуємо день народження, Новий рік чи Івана Купала, за звичаєм відзначаємо весілля або юві-
лей. Звичаї та традиції мають суттєві відмінності в різних державах, у різних народів та етнічних груп. Ці соціальні норми закріплюються здебільшого у свідомості людей, які самостійно вирішують, чи до-
тримуватися тих чи інших традицій, звичаїв, і в разі їх недотримання людину чекає громадський осуд. Наведіть приклади традицій, звичаїв, притаманних українському народу та іншим народам, відомі з власного досвіду та з повідомлень засобів масової інформації. Г. Семирадський. В ніч на Івана Купала З появою релігії, вірувань з'являються й відповідні релігійні норми. Вони встановлюються священними книгами, рішеннями вищих ор-
ганів релігійних конфесій і вважаються похідними від вищих сил — І>ога. Ці норми є дійсними тільки для прихильників тієї чи іншої релігії, а в разі недотримання релігійних норм людину можуть від-
./іучити від церкви, піддати анафемі (прокльону), застосувати інші релігійні заходи впливу. Які релігії та релігійні норми вам відомі? Пригадайте, які свя-
щенні книги різних конфесій ви знаєте. Нині існує багато різноманітних ор-
ганізацій, об'єднань громадян. Кожне з них повинне певними нормами регулю-
вати своє внутрішнє життя, відносини між своїми членами. Вони визначають поря-
док прийому до об'єднання громадян, по-
рядок формування керівних органів та і \ діяльності, інші внутрішні норми таких об'єднань. Зрозуміло, що ці норми стосу-
ються лише тих, хто є членами відповід-
них об'єднань громадян. Такі норми нази-
иаіоть корпоративними нормами. До 11 н х і іалежать норми статутів політичних пар тій, громадських організацій тощо. Однак, напевне, найчастіше в житті ні і мали справу з двома видами соціаль-
ні і х 11(>рм нормами моралі та нормами права. Між ними багато спільного, але є і і чимало відмінностей. Мораль і право і ієно взаємодіють між собою, впливають одне на одного. Хрещення 41 Наведіть приклади взаємодії та взаємного впливу норм моралі та права. Спосіб запрова-
дження Ступінь обов'яз-
ковості Сфера дії Територія, на якій діють Спосіб закріплення Норми моралі Поступово утверджуються у свідомості людей Визначаються ступенем усві-
домлення членами суспільства, не є загальнообов'язковими Майже всі відносини між людьми Норми права Установлюються держав-
ними органами згідно зі спеціально визначеним Іпорядком Є загальнообов'язковими | з часу набрання чинності Регулюють найважливіші суспільні відносини, що мають загальне значення Не обмежені кордонами певної Діють на території певної держави держави Як правило, не закріплюються Закріплюються письмово ! у формальному акті у формальних актах Спосіб Підтримуються громадською Підтримуються держа-
забезпечення, думкою більшості, порушення вою, у разі порушення наслідки спричиняє громадський осуд можлива юридична відпо-
порушення відальність Об'єкт регулювання Суспільні відносини, поведінка людей 2. Поняття та функції права. Пригадайте визначення права та його ознаки, про які ви дізналися в 9 класі. У 9 класі ви ознайомилися з поняттям «право» та визначили його ос-
новні ознаки. Спробуємо з'ясувати, для чого потрібне право, які зав-
дання виконують його норми. Основні завдання, які виконує право, напрями впливу права на суспільні відносини називають функціями права. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні (юридичні). Загальносоціальні функції права виокремлюють відповідно до сфер, у яких право допомагає регулювати суспільні відносини. У схе-
мі вказано лише окремі, найважливіші загальносоціальні функції. Деякі науковці відзначають також інформаційну, компенсаційну та інші загальносоціальні функції. Спеціальні, або суто юридичні, функції права поділяють на ре-
гулятивні та правоохоронні. 42 Функції права Загальносоціальні Спеціальні (юридичні) Політична Регулятивна Економічна Правоохоронна Виховна Ідеологічна Регулятивна функція норм права полягає в тому, що вона за-
безпечує регулювання найважливіших суспільних відносин. Норми права встановлюють правила поведінки, обов'язкові для всіх, хто знаходиться на території певної держави. Ця функція реалізується, коли видається новий закон, який визначає правила поведінки в певних умовах, коли приймається акт місцевого органу влади про відкриття нового автобусного маршруту чи створення нової школи, коли виборча комісія приймає рішення про підсумки виборів. Так само регулятивна функція права здійснюється при реєстрації нових юридичних осіб або реєстрації шлюбу у відповід-
ному державному органі. Другою функцією права є правоохоронна. Відомо, що протягом усього існування суспільства та держави завжди були особи, які порушували встановлені норми. З виникненням права воно стало одним з ефективних засобів охорони, захисту встановлених правил поведінки. Цю функцію право виконує декількома шляхами. По-
перше, шляхом установлення певних заборон, визначенням тих суспільних відносин, які знаходяться під охороною держави. Зрозу-
мію, що право охоронятиме не всі, а лише найважливіші суспільні відносини. І Іо-друге, право встановлює санкції за порушення та погрожує іч застосуванням до правопорушника. Важливо зазначити, що право виконує свою охоронну функцію не лише тоді, коли безпосередньо і.(посовуються санкції, а й тоді, коли воно застерігає від пору 3. Джерела (форми) права. Як відомо, право — це система норм. Постає слушне запитання: як з'являються і як закріплюються правові норми? Способи, форми вираження і закріплення правових норм називають джерелами (формами) права. Джерела (форми) права Міжнародно-правовий акт Правовий прецедент Правовий звичай Нормативно-правовий договір Нормативно-правовий акт Мабуть, найдавнішим з них є правовий звичай. Звичаї формуються протягом багатьох років, закріплюються у свідомості більшості лю-
дей, а потім уже визнаються державою або навіть світовим співтовари-
ством. Раніше правовий звичай мав важливе значення, нині він зде-
більшого його втратив. Чимало правових звичаїв перетворилося на норми правових актів. Так, правовий звичай недоторканності послан-
ців навіть ворогуючої держави, що існував у середньовіччі, у XX ст. було визнано більшістю держав світу, а пізніше закріплено в міжна-
родній угоді про недоторканність дипломатів. Отже, правові звичаї — соціальні норми правила поведінки, що склалися в процесі їх фак-
тичного застосування протягом тривалого часу, санкціоновані дер-
жавою. У деяких державах, наприклад у США й Великій Британії, велике значення має таке джерело права, як правовий прецедент. Суть його в тому, що рішення з конкретної справи, прийняте судом чи держав-
ним органом, визнається зразком — прецедентом — для розв'язання подібних справ надалі. Отже, правовий прецедент (від латин, ргаесе-
Ает, ргаесесіепґіз — той, що передає) — це рішення, прийняте ком-
петентним органом держави для врегулювання конкретної жит-
тєвої ситуації та визнане загальнообов'язковим для врегулювання аналогічних життєвих ситуацій у майбутньому. Жодним законом Великої Британії не визначено, як мають про-
водитися мітинги та демонстрації, але ще на початку XIX ст. один з англійських судів прийняв рішення, яким визначив порядок проведення зборів, мітингів і демонстрацій, що застосовується й тепер. 44 Щ. ЦЕ Серед правових прецедентів і звичаїв, які нині діють у цікаво Великій Британії, є дуже різноманітні за змістом і значен-
ням. Так, саме звичаєм визначено, що прем'єр-міністром країни стає лідер партії, яка перемогла на виборах у парла-
мент. Це не записано в жодному законі, але такого порядку дотримуються вже кілька сотень років. Також звичаєм визначено, що голова палати лордів — лорд-канцлер — сидить на мішку з бавовною, що парламентарі голосують не під-
няттям рук, а проходячи крізь різні двері. Певне місце в системі джерел права посідає нормативно-право-
вий договір, суть якого в тому, що певна правова норма є наслідком угоди, домовленості між різними органами чи посадовими особами. Прикладом такого документа є Конституційний договір, укладе-
ний у червні 1995 р. між Президентом України і Верховною Радою України, угоди, які укладаються між Урядом України, профспілка-
ми й об'єднаннями роботодавців тощо. Останнім часом зростає значення міжнародно-правових ак-
тів — договорів, що укладаються між державами і визнаються держа-
вами як обов'язкові у внутрішньому житті. Нині в Україні міжна-
родні договори стають складовою частиною внутрішнього законодавства, якщо Верховна Рада України дасть згоду на обов'язко-
вість такого договору. У цьому випадку вони діють на території Укра-
їни нарівні із законами України. Іноді виокремлюють релігійно-правові норми (норми церкви, які визнаються державою загальнообов'язковими, — церковні норми в середньовіччі, обмеження участі жінок у суспільному житті в ок-
ремих країнах ісламу тощо). ЦЕ Згідно з Кримінальним кодексом Ірану, який, за словами ге-
цікаво нерального прокурора країни, повністю спирається на закони шаріату — закони ісламу, упійманий уперше злодій карається ампутацією чотирьох пальців правої руки. Злочинця-крадія, упійманого вдруге, позбавляють усіх пальців на лівій нозі. Упійманого втретє чекає довічне позбавлення волі. І оловним джерелом права в більшості країн світу є нормативно-
ііравовий акт — офіційний документ, прийнятий (виданий) упов-
новаженим на це суб'єктом у визначених законодавством формі пі порядку, який установлює норми права для невизначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування. Спільною особливістю всіх джерел, об'єднаних цим поняттям, є те, що норма-
і шию-правовий акт видають органи держави, яким надано такс право. Нін має точне формулювання, утілене в офіційний документ, < визначений порядок уведення його в дію. Нормативно-правовий акт 45 чітко й недвозначно визначає юридичні норми. Основними видами нормативно-правових актів є закони й підзаконні акти. Це джерело права є основним і в нашій державі. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які ви знаєте види нормативно-правових актів в Україні. Яке співвідношення юридич-
ної сили цих нормативно-правових актів? Серед усього різноманіття правових актів, які приймаються та існують в Україні, вищу юридичну силу мають закони (які можуть мати різні назви — закон, кодекс, основи законодавства). У разі протиріччя між законом і будь-яким підзаконним нормативно-
правовим або індивідуальним актом діятимуть саме норми закону. Надання законові вищої юридичної сили, закріплення його ви-
значальної ролі в правовій системі держави прийнято називати принципом верховенства закону. Іноді серед видів нормативних актів виокремлюють декрети. Саме так називали акти сенату й імператора в Стародавньому Римі, вищих органів Французької республіки XVIII ст., вищих органів Радянської України в перші роки їх існування. У 1992-1993 рр. Верховна Рада України надала право уряду видавати декрети, які мали силу законів. Нинішня Конституція України не передбачає видання такого виду нормативних актів. 4. Систематизація законодавства. Право регулює дуже багато суспільних відносин. Кількість актів, які діють у державі, постійно зростає. Окремі закони втрачають сенс зі зміною історичної, економічної та політичної ситуацій, іноді між раніше діючими та новими законами виникають суперечності. Та й взагалі користуватися величезною кількістю нормативних актів, якщо вони не будуть упорядковані, досить важко. Саме тому виникає потреба в упорядкуванні діючого законодавства. Упорядкування діючих нормативних актів, приведення їх до певної системи називають систематизацією законодавства. Способи систематизації законодавства Інкорпорація Консолідація Кодифікація Систематизацію законодавства здійснюють кількома основними способами. Перший із них — інкорпорація — спосіб систематизації, при якому нормативні акти об'єднують у збірник чи зібрання, розташовуючи 46 їх у хронологічному порядку за предметом регулювання або за іншими ознаками. Прикладом інкорпорації є «Хрестоматія з право-
знавства», багатотомне видання «Закони України», збірки норма-
тивних актів з окремих галузей права чи окремих тем тощо. При і мкорпорації нормативні акти не змінюються, їх лише групують за визначеною ознакою, що полегшує їх пошук у разі потреби. Другим способом систематизації є консолідація — об'єднання в єдиний нормативно-правовий акт кількох актів, які регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту. Однак найскладнішим способом систематизації є кодифікація — процес зведення різних нормативно-правових актів у єдиний, внутрішньо узгоджений та структурований акт шляхом перероб-
ки їх змісту. У цьому випадку до нормативного акта вносять сут-
тєві зміни, він стає принципово новим. Наслідком такої роботи досить часто є кодекс. Так, нині парламент України на основі численних нормативних актів, що стосуються оподаткування, готує до прийняття Податковий кодекс України, який стане результатом кодифікації. Отже, відносини між людьми регулюються різноманітними соціаль-
ними нормами. Особливе місце серед них посідають норми права, що ре-
гулюють найважливіші відносини між людьми, визначаються і підтриму-
ються державою. Право регулює відносини між людьми, захищає їхні права й інтереси. Право виконує важливі функції, серед яких регулятивна та пра-
воохоронна. Джерелами права є нормативно-правові акти, правові звичаї, пре-
цеденти, правові договори, міжнародні правові акти. Серед численних нормативно-правових актів особливе місце займають закони, що мають вищу юридичну силу. З метою упорядкування законодавства проводиться систематизація нормативних актів. Способами систематизації є інкорпорація, консолі-
дація та кодифікація. Запам'ятайте: соці альні норми, право, джерела права, норма-
швно- правовий акт, правовий звичай, правовий прецедент, систе-
матизаці я законодавства. Перевірте себе 1. Що таке соціальні норми? Які види соціальних норм ви знаєте? 2. Поясніть поняття право, правовий прецедент, систематиза-
ція законодавства? 3. Які ознаки права вам відомі? М 4. Які джерела права ви знаєте? 5. Яку роль відіграє право в житті суспільства? Які функції виконує? 6. Чим право відрізняється від інших соціальних норм? 7. Наведіть приклади моральних норм, які підкріплені чинними нормами права. 8*. Спробуйте за допомогою таблиці порівняти відомі вам види соціальних норм. Використайте для цього знання з історії, літератури та інших предметів. Види Спосіб Ким прийма- Форма соціальних запро- ються (запро- Наслідки закріп-
норм вадження ваджу ються) порушення лення Норми моралі Звичаї, традиції Релігійні норми Норми права Корпоративні норми 9. У наведених нижче прикладах визначте, який вид соціальних норм регулює ці відносини: а) школяр не прийшов на зустріч, про яку завчасно домовився з однокласником, хоча мав змогу це зробити; б) прибічник релігійної конфесії порушив настанови свого пастиря; в) футболіст перед матчем ужив заборонений препарат — допінг; г) учень не придбав квиток, коли сідав в електричку; д) на прохання бабусі допомогти в хатній роботі онук відмо-
вився і пішов гуляти; е) член партії відмовився сплатити членські внески; є) громадянин загубив свій паспорт; ж) через власну недбалість токар зіпсував деталь; з) родина прийняла рішення прикрасити на Новий рік не ялинку, а пальму; і) хлопець, захищаючи свою дівчину, завдав нападникам ті-
лесних ушкоджень. 10*. Висловіть свою думку щодо можливості функціонування дер-
жави без правових норм. 11*. Спробуйте порівняти різні джерела права й проаналізувати їхні недоліки й переваги. 12*. Порівняйте різні види систематизації законодавства. 48 § 6, Поняття ї структура системи права 1. Поняття та елементи системи права і системи законодавства. Надзвичайно широке коло суспільних відносин регулюється правовими нормами, тому не дивно, що право має певну внутрішню структуру. Право Галузь права Інститут права Норма права Сукупність правових норм, що за допомогою певного методу правового регулювання регулюють суспільні відносини в певній сфері, називають галуззю права. Пригадайте з курсу правознавства 9 класу, які галузі права існу-
ють в Україніу які методи правового регулювання застосовують для регулювання правових відносин. Серед існуючих галузей права розрізняють конституційне (або державне), яке встановлює основні норми існування й діяльності держави, трудове (регулює відносини, що виникають між праців-
іпіком і роботодавцем або власником підприємства), кримінальне (установлює відповідальність за найбільш небезпечні порушення закону — злочини), цивільне (його норми регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини), сімейне (регулює відносини, які стосуються створення сім'ї, відносини подружжя, а також відносини між батьками і дітьми) і чимало інших. Усі існуючі галузі права можна поділити на галузі публічного й галузі приватного права. Визначальним при цьому є метод право-
вого регулювання, який переважно застосовується. У галузях пуб-
лічного права основним є імперативний метод регулювання, у галузях приватного права — диспозитивний метод. Імперативний метод передбачає можливу нерівність учасників правовідносин, викорис-
іаппя примусу, жорстку обов'язковість правових норм і рішень. 11|>м диспозитивному методі регулювання обидві сторони право-
відносин рівні між собою, відносини між ними можуть бути врегу-
льовані шляхом певних договорів, угод. ^ -Іі|мн<мн.іп< іно», ІОкл Право \ Галузі публічного права Конституційне право Галузі приватного права Цивільне право Кримінальне право Трудове право Адміністративне право Сімейне право Фінансове право Господарське право Елементом системи права є також правові інститути. Правовий інститут, як правило, має більш вузький характер, аніж галузь, він об'єднує юридичні норми, що стосуються певного, чітко відокремле-
ного виду суспільних відносин. Такими, наприклад, є інститут ви-
борів, інститут власності, інститут необхідної оборони тощо. Інститут права може об'єднувати норми однієї або декількох галузей права (у цьому випадку йдеться про міжгалузевий інститут права). Початковим елементом усієї правової системи є норма права — обов'язкове правило поведінки, що встановлене й підтримується державою. Саме з них, як із цеглин, складається «будинок» і пра-
вового інституту, і галузі права, і всієї системи права в цілому. Особливе місце в системі права займає міжнародне право. Воно регулює відносини не в середині певної держави, як вищезазначені галузі права, а відносини між державами, міжнародними організа-
ціями тощо. Міжнародне право виникає разом із розвитком міжна-
родних відносин. Зважаючи на те, що воно регулює відносини між суверенними державами, його норми встановлюються на основі домовленостей сторін — шляхом переговорів, підписання договорів, угод, конвенцій тощо. Разом із системою права існує система законодавства. Між цими системами є чимало спільного, але водночас їх потрібно розрізняти. Система права характеризує внутрішній зміст права, система зако-
нодавства розкриває його зовнішню сторону, закріплення правових норм у конкретних пормативно-правових актах певної держави. Система законодавства — це сукупність усіх прийнятих у вста-
новленому порядку й упорядкованих нормативно-правових актів держави. На відміну від системи права система законодавства має як вертикальну, так і горизонтальну побудову. Говорячи про гори-
зонтальну структуру системи законодавства, мають на увазі її поділ за галузями — галузеву структуру, а вертикальна структура — це поділ системи законодавства за рівнем юридичної сили правових актів. Система права Система законодавства Внутрішній зміст Зовнішня форма Складається з галузей та інститутів Складається з нормативно-
правових актів І їервинний елемент — норма права Первинний елемент — стаття нормативного акта І і изначається здебільшого Визначається значною мірою об'єктивними суспільними суб'єктивною волею законодавців, відносинами тому може суперечити об'єктивним потребам суспільства 2. Правова норма. Правові норми поділяють за спрямованістю на норми-заборони (вони встановлюють заборону на певні дії, наприклад забороняється перевезення літаками вибухових речовин); норми-приписи (уста-
новлюють обов'язки — громадянин зобов'язаний дотримуватися законів). Бувають матеріальні норми (установлюють заборони, обов'язки, права — громадянин має право здобути освіту екстерном, підготувавшись самостійно та склавши відповідні іспити) і проце-
суальні (визначають порядок використання цих прав та обов'язків — для складання екзаменів екстерном громадянин подає заяву до ра-
йонного відділу освіти). Норма права має свою структуру. Правова норма Гіпотеза (якщо...) Диспозиція (тоді...) Санкція (інакше...) У нормі права можна визначити три основні складові — гіпотезу, тис позицію та санкцію. Гіпотеза вказує на обставини, за яких діятиме норма. Диспозиція визначає правило, яке діятиме в цих обставинах. І 11; і решті, санкція визначає наслідки, які настануть у разі недотри машія встановленої норми, її порушенні. Ці три елементи норми права можна позначити словами «якщо — тоді — інакше», де кожному «•лементу правової норми відповідає певне слово. Назначте вказані елементи в наведених правових нормах. Стаття 57. ...Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, мають бути дове-
дені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у по-
рядку, встановленому законом, є не чинними. Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу... Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Важливо зазначити, що не завжди правова норма має повну структуру. Чимало норм містить лише два елементи: гіпотезу-диспо-
зицію або ж диспозицію-санкцію. Це зумовлено побудовою право-
вих норм, особливостями певного нормативного акта, у якому міс-
титься ця правова норма. Правова норма є складовою нормативно-правового акта, який має також певну структуру. Правовий акт Розділ (глава) акта Стаття акта Частина статті Правова норма іноді збігається зі статтею нормативного акта, в інших випадках вона розпорошена по кількох статтях. Коли необхідно по-
слатися на правову норму, обов'язково потрібно зазначити назву нор-
мативного акта й номер статті (статей), у яких вона міститься. Залежно від повноти викладу правової норми в статті правового акта розрізняють повний, відсилочний та бланкетний способи викла-
ду правової норми. При повному викладі в статті акта формулюють певні правові норми, наприклад «Прийом у школу здійснюють, як правило, з 6 років» (Закон України «Про загальну середню освіту»). При відсилочному способі викладу вказуються інші статті цього акта, які мають використовуватися для регулювання певних суспільних відносин. Так, ст. 33 Цивільного кодексу України зазначає, що «не-
повнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій 52 тШШШж особі, відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу України». Блан-
кетний спосіб викладу норми передбачає посилання не на інші статті того самого акта, а на інші правові акти. Наприклад, ст. 276 Кримі-
нального кодексу України передбачає відповідальність за порушення правил безпеки руху — тобто для притягнення до відповідальності за цією статтею має бути доведено, що, залежно від виду транспорту, було допущено порушення конкретної норми Правил дорожнього руху, Правил руху внутрішніми водними шляхами або Правил екс-
плуатації залізниці. 3. Види правових систем. Історія кожної держави наклала відбиток на особливості розвитку та побудови її законодавства, на ті джерела права, які в ній визна-
ються. По-різному побудовані органи державної влади, правоохо-
ронні й судові органи. Саме тому правознавці вважають, що в кожній державі існує своя, саме їй притаманна правова система. При цьо-
му є держави, правові системи яких подібні між собою. Сукупність правових систем окремих держав, які подібні між собою, ґрунту-
ються на однакових чи подібних принципах і практиці застосу-
вання норм права, називають правовою сім'єю. Основними сучасними правовими сім'ями є англосаксонська, мусульманська, романо-германська. Англосаксонська правова сім'я (її ще називають сім'єю загаль-
ного права) притаманна Великій Британії, Канаді, Індії, більшості і нших держав, що належать до Британської співдружності, а також Сполученим Штатам Америки. Вона сформувалася саме в Англії, і найсуттєвішою її ознакою є те, що основним джерелом права в ній с правовий прецедент. У країнах англосаксонської правової сім'ї суд не лише застосовує норми права, а й створює їх. У країнах цієї правової сім'ї немає чіткого поділу на галузі права. Мусульманська правова сім'я об'єднує переважно правові системи держав Сходу — Пакистану, Ірану, Іраку, Афганістану. Як можна здо-
і «ідатися з назви, вона виникла на основі норм мусульманської релігії — ісламу. Саме тому основним джерелом права в країнах цієї правової сім'ї є священна книга мусульман — Коран, джерелами є також праці кращих знавців ісламу, описи життя пророка Мохамеда — Суна, Іджма, Кияс. Цікавою особливістю мусульманського права є те, що ііого норми поширюються, як правило, лише на прибічників ісламу. У сучасних умовах навіть у країнах, які найсуворіше дотримуються норм ісламу, роблять спроби модернізувати норми мусульманського права, пристосувати їх до сучасності. Романо-германська правова сім'я (або сім'я континентального права) є найдавнішою й нині найпоширенішою у світі. Історично вона має свої корені в Стародавньому Римі, а потім розвивалася переважно в континентальній Європі — звідси й назва. Основним джерелом права в цій правовій сім'ї є нормативно-правовий акт, а не правовий прецедент. Характерним є чіткий поділ на галузі права, на приватне й публічне право. Зазначимо, що правова система Украї-
ни також належить до романо-германської правової сім'ї (сім'ї кон-
тинентального права). Крім цих трьох основних правових сімей, іноді визначають також традиційну (звичаєву) правову сім'ю (вона спирається на звичаєве право й традиції відповідної спільноти, нині існує в окремих країнах Африки), соціалістичну правову сім'ю (збереглася нині в КНДР, КНР, на Кубі) та деякі ін. Система права містить галузі права, правові інститути й норми права. Правові норми — ті «цеглинки», з яких складається вся система права. Норма права складається з гіпотези, диспозиції, санкції. Особливе міс-
це в системі права займає міжнародне право, яке регулює переважно відносини між державами, міжнародними організаціями. Правові норми в Україні закріплюються виданням правових актів. Усі нормативно-правові акти держави, прийняті в установленому порядку, становлять систему законодавства певної держави. Система законо-
давства має вертикальну й горизонтальну структуру. У кожній державі існує своя правова система, з власними особли-
востями побудови й дії. Правові системи країн з подібними принципами існування, дії органів влади становлять правові сім'ї. З а п а м'я т а й т е: система права, система законодавства, галузь права, і нститут, норма права, правова сі м'я. КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан Олександрович (1868-1920) Видатний український філософ і правозна-
вець, доктор права, академік Української ака-
демії наук. Досліджував проблеми теорії держа-
ви та права, філософію права. Один із перших вітчизняних правознавців, який розробляв тео-
рію правової держави. Перевірте себе 1. Поясніть поняття галузь права, інститут права, норма права, система права, система законодавства. 2. Назвіть елементи правової норми. іг^г Ш' щ .« і 54 3. Укажіть відмінності міжнародного права від інших галузей права. 4*. Порівняйте основні правові сім'ї й спробуйте визначити переваги та недоліки кожної з них. 5*. Обґрунтуйте, чому правову систему України відносять до ро-
мано-германської правової сім'ї. 6. Складіть схему вертикальної структури системи законодавства України. 7. Визначте структуру нижченаведених правових норм Консти-
туції України: Стаття 94 ...Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома тре-
тинами її конституційного складу, Президент України зо-
бов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протя-
гом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом. Стаття 144 Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язкови-
ми до виконання на відповідній території. § 7-8» Правовідносини 1. Поняття і види правовідносин. У процесі свого життя кожна людина постійно вступає у відно-
сини з іншими людьми. Ці відносини регулюються соціальними нормами: в одному випадку це норми моралі, в іншому — традиції чи релігійні норми. У багатьох випадках суспільні відносини регу-
люються нормами права. Разом з однокласниками ви після уроків вирушаєте на прогу-
лянку. На прохання батьків ви допомагаєте їм у хатній роботі. На перерві купуєте тістечко в шкільному буфеті. Після закінчення 9 класу ви написали заяву про прийом у школу для продовження навчання. Громадянин звільнився з роботи й уклав нову трудову угоду. Визначте, у яких із цих випадків ваші відносини регулювалися нормами права. Суспільні відносини, які регулюються нормами права, називають правовідносинами. У житті суспільства виникає велика кількість прз вовідносин, які можна класифікувати. Найчастіше правовідносини поділяють за кількістю учасників, поділом прав і обов'язків між ними, а також за сферою суспільних відносин, які вони регулюють. Види правовідносин За кількістю учасників, поділом прав і обов'язків між ними За сферою суспільних відносин Односторонні Адміністративно-правові Двосторонні Кримінальні Багатосторонні Трудові Цивільно-правові Пригадайте приклади, наведені вище. Написавши заяву до школи, ви вступили з навчальним закладом в адміністративно-пра-
вові відносини. Громадянин, який уклав трудовий договір або, нав-
паки, звільнився з роботи, — є учасником трудових правовідносин. Купівля товару, дарування, позичка — приклади цивільно-право-
вих відносин. Укладаючи шлюб, людина стає учасником сімейних правовідносин. Однак цим переліком кількість видів правовідно-
син не обмежується — їх може бути стільки, скільки існує галузей права. Інший критерій поділу — кількість учасників і поділ прав та обо-
в'язків між ними. Найчастіше правовідносини мають двосторонній характер. У цьому випадку в правовідносинах беруть участь дві сторони, кожна з них має права й обов'язки щодо іншої. Приклада-
ми двосторонніх правовідносин можуть бути купівля-продаж товару, укладання шлюбу, укладання трудового договору тощо. Іноді в правовідносинах беруть участь більше двох осіб, кожна з яких має певні права й обов'язки. Саме такими є відносини, до яких з певною метою залучають посередників. Багатьом із нас доводилося мати справу з односторонніми пра-
вовідносинами. При цьому важливо зазначити, що поняття «одно-
сторонні правовідносини» говорить не про кількість учасників від-
56 носин, а про розподіл між ними прав та обов'язків. В односторонніх правовідносинах одна із сторін має лише права, а інша — тільки обо-
в'язки. Прикладом таких правовідносин є дарування, адже в однієї сторони — обдарованого — немає обов'язків, він лише має право ви-
магати передачі йому подарунка (якщо є відповідний договір), а інша сторона має тільки обов'язок передати подарунок. Так само односто-
ронніми є відносини, пов'язані зі спадкуванням. 2. Елементи складу правовідносин. Правовідносини мають певний склад, у них визначають декілька елементів. Склад правовідносин Суб'єкти Об'єкти Зміст правовідносин правовідносин правовідносин Юридичний Фактичний Перша складова правовідносин — їх учасники. Учасників право-
відносин прийнято називати суб'єктами правовідносин. Більшість юристів ототожнює поняття «суб'єкти права» та «суб'єкти правовід-
носин», однак окремі правознавці вважають, що суб'єктами права ( всі, хто має можливість брати участь у правовідносинах, а суб'єктами правовідносин вони стають лише тоді, коли безпосередньо беруть у них участь. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які види осіб можуть бути учасниками правовідносин. Учасниками правовідносин передусім можуть бути люди — громадяни України, громадяни інших держав, особи без грома-
дянства, — усіх їх називають фізичними особами, тобто особами, які існують фізично. Другим видом учасників правовідносин можуть бути юридичні особи — організації, створені й зареєстровані в установленому законом порядку. їхнє існування й участь у правових відносинах можливі лише в разі виконання певних юридичних процедур розробки й затвердження статуту, державної реєстрації. 57 Юридичні особи мають певні ознаки: 1) наявність власного відокремленого майна; 2) можливість від власного імені набувати й здійснювати юри-
дичні права та обов'язки; 3) можливість відповідати власним майном за своїми зобов'язан-
нями; 4) можливість бути позивачем або відповідачем у суді. Для участі в правовідносинах кожна особа повинна мати право-
суб'єктність — здатність фізичних та юридичних осіб у встановле-
ному порядку бути суб'єктами правовідносин (суб'єктами права), мати юридичні права й обов'язки. Для юридичних осіб правосуб'єктність визначається їхньою компетенцією — сукупністю прав та обов'язків, які надаються юридичній особі для виконання її функцій. Важливо пам'ятати, що юридична особа набуває правосуб'єктності з часу її реєстрації і вона, як правило, залишається незмінною протягом усього часу її існування. Правосуб'єктність фізичної особи Правоздатність Дієздатність Деліктоздатність З курсу правознавства 9 класу пригадайте, що таке правоздат-
ність і дієздатність. Коли фізичні особи набувають правоздатності та як із часом змінюється їхня дієздатність? Правоздатність — здатність особи мати визначені законом права й обов'язки, брати участь у правовідносинах. Особа набуває пра-
воздатність із моменту народження. Сучасне законодавство не пе-
редбачає існування людини, позбавленої правоздатності. Більше того, навіть сама людина також не може відмовитися від своєї пра-
воздатності, її не можна передати іншій людині. Однак рівень пра-
воздатності в людей може бути різним — залежно від віку, соціаль-
ного й професійного статусу особи. Будь-яка особа має загальну правоздатність — здатність бути суб'єктом правовідносин узагалі. Визначають також галузеву дієздатність — тобто здатність особи брати участь у правовідносинах певної галузі. Залежно від галузі правоздатність у ній може наставати в різно-
му віці — так, учасником трудових правовідносин може бути особа не раніше 14 років. Окремі особи мають також спеціальну право-
58 здатність — наприклад, судді, депутати, державні службовці, пра-
воохоронці тощо. Дієздатність — можливість особи своїми діями створювати, змінювати, припиняти права й обов'язки. Обсяг дієздатності значною мірою залежить від віку особи, повна дієздатність настає з 18 років. Законодавством також передбачена можливість надання повної діє-
здатності в більш ранньому віці. Елементом правосуб'єктності також є деліктоздатність. Делік-
тоздатність (від латин, сіеіісіит — провина, проступок) — це здат-
ність особи нести відповідальність за скоєні нею правопорушення. Вік можливого притягнення до відповідальності залежить від виду скоєного правопорушення. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, у якому віці можливе притягнення до відповідальності за різні види правопорушень. Отже, особливістю правосуб'єктності фізичної особи є те, що рі-
вень її дієздатності й деліктоздатності суттєво залежить від віку особи, а певною мірою і від інших обставин. Об'єктом правовідносин є матеріальні або нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об'єкти правовідно-
син надзвичайно різноманітні. Це не лише різні речі, гроші, послуги. Об'єктами правовідносин можуть бути результати творчої, інтелек-
туальної діяльності людини, інформація тощо. Ще одним елементом правовідносин є їх зміст. Зміст правовідно-
син поділяють на дві складові — юридичний та матеріальний аспекти. Матеріальний аспект містить фактичну поведінку, дії учасників. Юридичний аспект — це юридичні права й обов'язки учасників пра-
вовідносин. Так, під час купівлі продуктів у магазині суб'єктами правовідно-
син буде покупець і магазин (як юридична особа, яку представляє продавець), об'єктом правовідносин буде право власності на про-
дукти, безпосередньо самі продукти. Матеріальним аспектом змісту буде передавання продуктів від продавця до покупця, фактичний їх перехід. Елементами юридичного аспекту змісту правовідносин буде обов'язок продавця надати необхідну інформацію про товар і пере-
дати його покупцеві, обов'язок покупця сплатити за товар, право покупця отримати товар належної якості тощо. 3. Юридичні факти. Правовідносини виникають унаслідок певних обставин, перед бачених законом. Життєві обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини, називають юридичними фактами. І( )ридичні факти поділяють на кілька груп. 59 Юридичні факти Народження, хвороба, смерть людини Стихійне лихо, пожежа тощо Настання строку Події не залежать від бажання особи або не повністю контролю-
ються нею. Людина народжується без її бажання, але її поява поро-
джує юридичні наслідки — виникнення прав у новонародженого й відповідних обов'язків у батьків, смерть людини також здебільшого не залежить від її бажання, але зумовлює певні юридичні акти, зокрема застосування норм законодавства щодо спадщини. Юридичні наслідки спричиняються також діями природи, тварин, стихійним лихом, коли виникають права на страхові виплати, компенсацію втрат. Іноді важливі наслідки має настання або закінчення певного строку — строку повноважень депутата, строку навчання тощо. Такі факти називають юридичними подіями. Інша група юридичних фактів пов'язана з діями людей, їхньою волею. Це можуть бути вчинки особи: публікація статті породжує авторське право, викрадення майна — кримінальну відповідаль-
ність. Такі факти мають назву юридичні дії. Юридичними діями є також укладання договору, угоди, у яких беруть участь декілька осіб. Дії людей поділяють на правомірні — тобто такі, що відповіда-
ють вимогам закону, і неправомірні — такі, що суперечать їм. Соціальні відносини, які регулюються нормами права, називають правовідносинами. У правовідносинах беруть участь фізичні й юридичні особи, які повинні мати правоздатність і дієздатність. Сукупність правоздатності, дієздатності й деліктоздатності станов-
лять правосуб'єктність особи. Правовідносини виникають, припиняються, змінюються внаслідок певних юридичних фактів, зокрема дій людей. Ці дії можуть бути пра-
вомірними й неправомірними. Система права складається з галузей права, інститутів і норм права. Події Дії Правомірні Неправомірні 60 Запам'ятайте: правові дносини, суб'єкт, об'єкт, змі ст право-
ві дносин, правоздатні сть, ді єздатні сть, юридичний факт. Перевірте себе 1. Що таке правовідносини? 2. Що таке правоздатність і дієздатність? 3. Наведіть приклади з власного життя, коли ви стали учасни-
ком правовідносин або мали справу з ними (у правовідноси-
ни вступали батьки, знайомі). 4. Наведіть приклади юридичних і фізичних осіб, з якими вам доводилося мати справу, уступати в правовідносини. 5*. Проаналізуйте приклади, наведені вами в попередньому зав-
данні, і визначте, у яких з них достатньо було мати правоздат-
ність, а де потрібна також дієздатність. 6*. Проаналізуйте наведені ситуації та визначте, чи виникають у них правові відносини; які фізичні та юридичні особи беруть у них участь; хто з учасників правовідносин виявляє право-
здатність і дієздатність: а) учень на прохання свого батька купив у магазині хліб; б) токар подав заяву про звільнення із заводу «Калібр» і по-
ступив на роботу в приватну фірму; в) батько подарував своєму синові фотоапарат; г) хлопець відмовився прибрати у своїй кімнаті, незважаючи на вимоги батьків; д) дівчина надіслала власні вірші до редакції журналу, які були надруковані; е) отримавши травму під час гри у дворі, хлопець звернувся за медичною допомогою до лікарні. § 9-10» Правопорядок і правопорушення і. Правопорядок і дисципліна. У житті ви щодня керуєтеся різними правилами, які називають соціальними нормами. Пригадайте, з якими правилами, соціальними нормами вам дово-
диться мати справу. Ким і як ці правила приймаються? Якщо люди виконують установлені правила, дотримуються їх вимог, життя суспільства буде спокійним і врівноваженим, без во-
рожнечі й сутичок. Стан суспільних відносин, який відповідає вимо-
гам усього комплексу соціальних норм, називають громадським по-
рядком. Про існування громадського порядку можна говорити 'ііпие тоді, коли в суспільстві дотримуються всіх видів соціальних ()| норм — норм моралі, звичаїв, корпоративних, релігійних і правових норм тощо. Зверніть увагу: громадський порядок вимагає дотримання серед інших і правових норм. Тому кажуть, що складовою громадського порядку є правопорядок — система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються в суспіль-
стві відповідно до вимог норм права. Правопорядок як суспільне явище має ряд ознак. Насамперед необхідно зазначити, що правопорядок базується на приписах чин-
них норм права, він передбачає належне виконання юридичних обов'язків і невідворотну юридичну відповідальність за правопору-
шення. У сучасній державі правопорядок, як правило, створює сприятливі умови для реалізації суб'єктивних прав громадян. З поняттями «громадський порядок» і «правопорядок» пов'язані деякі інші поняття. Так, точне, своєчасне й неухильне дотримання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки в державному й громадському житті називають дис-
ципліною. Вам, напевно, досить часто доводиться чути це слово від учителів і батьків. Учителі й адміністрація школи вимагають від вас дотримуватися дисципліни в школі (адже це є одним з обов'яз-
ків учня відповідно до діючого законодавства). Батьки закликають бути дисциплінованими вдома й на вулиці тощо. Тільки за умови дотримання дисципліни всіма працівниками, учнями, членами су-
спільства можлива ефективна робота, навчання, існування суспіль-
ства загалом. Особливо жорстка дисципліна необхідна та є суттєвою ознакою війська, без суворої дисципліни неможливе подолання будь-яких надзвичайних ситуацій. Запропонуйте, як можна забезпечити дотримання дисципліни в різних колективах людей (у школі, на виробництві, в армії тощо). 2. Законність. Дотримання правопорядку передбачає забезпечення в державі принципу законності. Цей принцип передбачає точне й неухильне здійснення всіх нормативно-правових актів, а також ефективний контроль за неухильним дотриманням норм права й притягнення винних у правопорушеннях до юридичної відповідальності. Іноді кажуть, що правопорядок — це реалізована законність, реальна від-
повідність суспільних відносин приписам норм права. Для того щоб забезпечити законність у державі, створюють цілу систему певних гарантій. Такі гарантії законності можуть бути: еконо-
мічні — високоефективна стабільна економіка, забезпечення еконо-
мічного зростання країни; політичні — передусім наявність легітим-
ної демократичної влади, яка спирається на підтримку населення; 62 соціальні — високим рівень захищеності кожного громадянина в державі, забезпечення високого рівня життя для населення. Крім того, існує чимало гарантій юридичного характеру — юри-
дичні гарантії. Серед них — конституційне закріплення принципу законності, постійне удосконалення законодавства. Крім того, за-
конність гарантується створенням системи запобігання й профі-
лактики правопорушень, забезпеченням ефективної діяльності правоохоронних органів. Законність неможлива без високого рівня правової освіти й правової культури всього населення. Економічні т-т . Гаранти ^ . Політичні г . Соціальні законності Спеціальні юридичні 3. Правосвідомість. Коли людина стає свідком правопорушення, дізнається про прийняття нового закону, у неї з'являються певні відчуття. В одному випадку — це осуд, обурення, в іншому — задоволення. Закон, хоча його зобов'язаний дотримуватися кожний, може викликати згоду чи заперечення. Систему поглядів, понять, уявлень, почуттів із приводу чинного права або ситуацій, що пов'язані з правом, нази-
вають правосвідомістю. Правосвідомість складається з кількох елементів. Теорії, принципи і і концепції становлять правову ідеологію. Вони ґрунтуються пе-
реважно на знаннях про право, а також на соціальному досвіді особи чи суспільної групи. Елементами правової психології є почуття, емоції, настрої, які виникають у процесі правовідносин, під впли-
вом дії норм права. І Іравосвідомість визначається рівнем знань про право, ставленням до нього і формується не тільки в кожної людини — її називають індивідуальною правосвідомістю — а й у груп людей, суспільства загалом. Іноді ставлення до права може відрізнятися залежно від регіону (наприклад, правосвідомість населення Києва й невелич-
кого села, Криму й Львова може суттєво відрізнятися). Розрізняють професійну правосвідомість (тобто тих, хто є юриста-
ми професіоналами, адвокатами, суддями, науковцями тощо) і буден-
ні/ (людей, не пов'язаних із правом професійно). 63 4. Правопорушення. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, що таке правопору-
шення. Більшість людей у суспільстві діє відповідно до норм закону. Проте, на жаль, є й інші випадки. Водій перевищує швидкість руху, уста-
новлену на вулицях міста. Робітник виносить із підприємства деталь автомобіля, яку виготовляє цех. Граючи у дворі у футбол, хлопець роз-
бив шибку. Учень запізнився на урок. Що спільного в цих ситуаціях? Головне в тому, що всі ці громадяни порушили певні правові норми. Будь-яке протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що завдає шкоди людям, суспільству, державі й спричиняє юридичну відповідальність, називають правопорушенням. Щоб з'ясувати, чи є та або інша дія правопорушенням, потрібно встановити, чи має вона ознаки правопорушення. По-перше, право-
порушення обов'язково завдає певної шкоди — моральної (образа, нервове напруження тощо), матеріальної (прямі збитки, втрата майна або коштів, втрата можливого прибутку), фізичної (смерть, шкода здоров'ю). По-друге, правопорушення виникає лише тоді, коли дія безпосе-
редньо порушує ту чи іншу норму права. Якщо дії людини не регу-
люються нормами права, не заборонені, не може бути й мови про правопорушення. Обов'язковою ознакою правопорушення є наявність вини право-
порушника. Вина може бути умисною (правопорушник свідомо хоче настання шкідливих наслідків чи припускає їх настання) або необережною (правопорушник не бажав настання шкідливих нас-
лідків, але мав змогу й повинен був їх передбачити). Коли людина краде товари в магазині, вона свідомо йде на порушення закону, розуміючи, що це заборонено нормою права. Отже, маємо умисне правопорушення. Коли водій, порушуючи Правила дорожнього руху, перевищує швидкість і втрачає контроль над управлінням автомобілем, унаслідок чого гине пасажир, він не бажає цих наслідків, але повинен був їх передбачати. Його вина є необережною. За правопорушення винний може бути притягнутий до відпові-
дальності, передбаченої законом. Правопорушення можна кваліфікувати за ступенем їх соціаль-
ної небезпеки, а також відповідно до того, норми якої галузі права вони порушують. Найнебезпечнішим правопорушенням є злочин — порушення в кримінальній сфері, покарання за яке передбачено Кримінальним кодексом України. Це вбивство, завдання тілесних ушкоджень, крадіжка, пограбування, хуліганство тощо. Правопо-
рушення в інших галузях називають проступком. Відповідно до галузей права проступки можуть бути, наприклад, дисциплінарними 64 (порушення, пов'язані з трудовою діяльністю людей, порушення трудової дисципліни), адміністративними (наприклад, перехід вулиці в невстановленому місці, безквитковий проїзд у транспорті, несвоєчасне отримання паспорта тощо). Наведіть приклади правопорушень, відомі вам із життєвого досві-
ду, книжок і кінофільмів. У 2001 р. громадянка України була засуджена до смерт-
А „ ної кари в Таїланді за поширення наркотиків. У 2002 р. британський підданий Гаррі Діксон був за-
суджений у Саудівській Аравії до 8 років позбавлення волі та до 800 ударів різками за виробництво й продаж алкоголю. У цій країні за законами ісламу заборонено не лише вжива-
ти чи виготовляти алкогольні напої, а й навіть сидіти поруч із тим, хто їх вживає. Отже, у деяких країнах зловживання алкоголем чи нар-
котиками є тяжким злочином. Правопорушення має чотири складових частини. Склад правопорушення Суб'єкт Об'єкт Суб'єктивна Об'єктивна право- право- сторона право- І сторона право-
порушення порушення порушення порушення Перша складова частина — це суб'єкт правопорушення, тобто той, хто його вчинив, — правопорушник. Друга — об'єкт правопорушення, тобто те, проти чого спрямовано незаконну дію правопорушника. Для будь-якого правопорушення об'єктом є правопорядок, суспільні відносини, права, що охороняються законом. Для кожного право-
порушення можна й потрібно також визначити конкретний об'єкт правопорушення. Коли скоєно пограбування, об'єктом є власність (11 раво власності), убивство — життя людини (право людини на життя) тощо. Третя складова — суб'єктивна сторона — ставлення правопо-
рушника до скоєного (навмисно чи через необережність він пору-
шив закон, які мотиви ним керували). Остання складова — об'єк-
тивна сторона, ті дії або бездіяльність, що безпосередньо становили правопорушення, завдана ними шкода, а також час і місце скоєння правопорушення, обставини, за яких воно сталося. Під час розслі-
дування будь-якого правопорушення обов'язково визначають наяв-
ність складу правопорушення. За відсутності будь-якого елемента складу правопорушення відповідальність за нього неможлива. «І Ір.шоїнавство», Юкл 65 У людському суспільстві існують громадський порядок і правопоря-
док, який є його складовою. Держава забезпечує дотримання законності, установлює певні гарантії. Ставлення людей до подій у суспільстві з точки зору права, оцінки ними правових норм і правовідносин є елементами правосвідомості. Існують випадки, коди люди порушують норми права. Таку неправо-
мірну поведінку називають правопорушенням. Залежно від того, які нор-
ми права порушені, розрізняють види правопорушень. Найнебезпечніші з них є кримінальні, їх називають злочинами. Особа, яка вчинила право-
порушення, є правопорушником. До складу правопорушення належать: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона правопорушення. Запам'ятайте: правопорядок, дисциплі на, правопорушення, суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона правопорушення, об'єктивна сторона правопорушення. МАЛИНОВСЬКИЙ Оникі й Олексі йович (1868-1932) Український правознавець і громадський діяч, академік ВУАН, доктор права. Досліджу-
вав проблеми історії українського права, зви-
чаєве право, очолював комісію з вивчення зви-
чаєвого права Академії наук України. Одним із перших вітчизняних юристів рішуче виступив за скасування смертної кари. Перевірте себе 1. Дайте визначення понять правопорушення, дисципліна, пра-
вопорядок, громадський порядок. 2* Запропонуйте заходи, які можуть сприяти забезпеченню в Україні законності й правопорядку. З* Висловіть думку щодо співвідношення між порушеннями гро-
мадського порядку й правопорядку. Чи можливі випадки, коли порушення громадського порядку не є порушенням правопорядку і навпаки? 4. Що, на вашу думку, треба зробити, щоб забезпечити дотри-
мання дисципліни у вашому класі, школі? 5. Які види правопорушень вам відомі? 6. Висловіть думку щодо причин правопорушень. 66 7* Знайдіть у засобах масової інформації повідомлення про пра-
вопорушення й спробуйте визначити їх склад. 8. Визначте, у яких з описаних випадків ідеться про правопору-
шення: а) юнак ухиляється від призову до лав Збройних сил України; б) учень відмовився подати щоденник учителю; в) священик відмовився виконати вказівку свого єпархіаль-
ного управління; г) директор заводу за кошти підприємства побудував влас-
ний котедж; д) дівчина не придбала квиток на електричку й була затри-
мана контролером; е) хлопець перейшов дорогу на червоне світло; є) слюсар не прийшов на профспілкові збори. 9. У ситуаціях, наведених у попередньому завданні, визначте, який вид правопорушення скоєно, і встановіть його склад. 10*. Уявіть, що ви стали керівником вашого села, селища чи міста. Запропонуйте заходи, які б, на вашу думку, допомог-
ли зменшити кількість правопорушень у вашому населеному пункті. §11» Юридична відповідальність 1. Поняття та ознаки юридичної відповідальності. У житті кожна людина, напевно, не раз мала справу з тими, хто порушує певні соціальні норми. Хлопець відмовився зняти шапку, увійшовши до приміщення. Дівчина порушила обіцянку, яку дала приятелю, та не прийшла до нього на зустріч. Чоловік — член партії — відмовився взяти участь у зборах своєї організації. Хлопчик не виконав домашнє завдання. Жінка перейшла вулицю в невстановленому місці. Чоловік-під-
приємець приховав прибуток своєї фірми від оподаткування. Порівняйте ці ситуації. Визначте, що їх об'єднує, а що відрізняє. Ви, напевно, помітили, що в усіх цих випадках були порушені певні правила співіснування людей, але порушено різні соціальні норми. У перших двох випадках порушено традиції, норми моралі, корпоративні норми. За ці порушення можлива відповідальність громадський осуд, у третьому випадку чоловіка можуть виключити з партії. Проте при цьому щодо них не може бути застосовано приму-
су, держава та її органи не братимуть участь у притягненні їх до від повідальності. А от у трьох останніх випадках ситуація інша по-
рушено правові норми, а тому на порушників чекає юридична 67 відповідальність. Юридична відповідальність — це обов'язок правопорушника перетерпіти певні негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення, які визначаються у встановленому законом порядку. Для юридичної відповідальності притаманні певні ознаки. На-
самперед важливо зазначити, що до юридичної відповідальності особу можна притягнути тільки за порушення норм права. Ще од-
на ознака — санкції має право накласти лише державний орган, тобто щодо правопорушника застосовується державний примус. При цьому порядок притягнення до відповідальності має бути визначений за-
коном. Обов'язкова ознака юридичної відповідальності — певні не-
гативні наслідки, які має відчути правопорушник, можуть мати різний характер. Це можуть бути особисті обмеження — арешт, обмеження чи позбавлення волі, матеріальні обмеження — конфіскація майна, штраф тощо. Однак притягнення до юридичної відповідальності можливе за умови, що особа досягла певного віку відповідно до за-
кону, розуміла свої дії й могла керувати ними. Трапляються обста-
вини, коли людина не в змозі керувати своїми діями: водій унаслідок серцевого нападу втрачає свідомість, і некерована машина травмує пішохода; падаючи зі схилу під час гірського сходження, альпініст збиває іншого спортсмена, завдаючи йому травм. У цих випадках люди не могли керувати своїми діями, отже, не можуть за них від-
повідати. Для того щоб притягнути особу до юридичної відповідальності, мають бути певні підстави. Основною підставою юридичної відпові-
дальності є, безумовно, скоєння особою протиправного діяння від-
повідного складу. Іноді наявність у діянні особи складу правопору-
шення називають фактичною підставою притягнення її до юридичної відповідальності. Пригадайте, які існують елементи складу правопорушення. Крім того, для притягнення до юридичної відповідальності не-
обхідно, щоб у встановленому законом порядку правопорушення було розглянуто відповідним державним органом і прийнято рі-
шення про притягнення винного до певного виду юридичної відпо-
відальності. Наявність рішення відповідного державного органу про притягнення до відповідальності іноді називають юридичною підставою притягнення особи до юридичної відповідальності. Притягаючи особу до відповідальності, держава намагається до-
сягнути певної мети. Притягнення до юридичної відповідальності має запобігти скоєнню нових правопорушень. При цьому йдеться про попередження нових правопорушень як із боку самого порушника (так звана спеціальна превенція — адже вбивця, який покараний позбавленням волі, не зможе вчинити новий злочин, а водій-поруш-
68 ник, якого позбавили водійського посвідчення, не зможе більше порушувати Правила дорожнього руху), так і з боку оточуючих {загальна превенція — чимало людей, побачивши негативні наслід-
ки правопорушення для винного, відмовляться від скоєння право-
порушень). Відповідальність має на меті покарати винного за скоєне. Крім того, у деяких випадках юридична відповідальність повинна допомогти повністю чи частково відшкодувати завдану правопору-
шенням шкоду — матеріальну, моральну тощо, відновити порушені права. 2. Види юридичної відповідальності. Пригадайте, які є види правопорушень і яку відповідальність мо-
жуть понести особи, винні в них. Як правопорушення, так і юридичну відповідальність поділяють на окремі види. Найчастіше цей поділ здійснюють відповідно до галузей права, котрі регулюють відносини, щодо яких здійснено порушення. Вчинивши вбивство, правопорушник скоює злочин — найнебезпечніший вид правопорушення. Він порушує криміналь-
ний закон, скоює діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, отже, він нестиме кримінальну відповідальність. Визна-
чити винуватість особи в скоєнні злочину й притягнути її до кримі-
нальної відповідальності, застосувати кримінальні покарання може тільки суд. В іншій ситуації — порушення Правил дорожнього руху — ідеться про адміністративне правопорушення. Адміністративна відпові-
дальність чекатиме також на порушників правил пожежної безпеки та полювання, рибалок-браконьєрів і тих, хто своєчасно не отримав паспорт або не вклеїв до нього нову фотокартку (при досягненні 25 та 45 років). Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності можуть прийняти державні органи й посадові особи — суд, міліція, інспектори лісової, рибної охорони, податківці, прикордонники тощо. Це пов'язано з великим колом адміністра-
тивних правопорушень і менш суво-
рими, аніж за злочини, стягненнями. В разі притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності діє принцип презумпції невинуватості. Пригадайте з курсу 9 класу, що означає цей принцип. Розбивши вікно, хлопчик завдав своїми діями матеріальну шкоду. Він нестиме відповідальність передусім 69 перед потерпілим — без його позову держава не втручатиметься в справу. Цивільно-правова відповідальність настає в разі завдання матеріальної чи моральної шкоди як сторонній особі, так і особі, з якою винуватець перебуває в певних договірних відносинах. На відміну від кримінальної й адміністра-
тивної відповідальності, які можуть настати лише за наявності вини, в окре-
мих випадках до цивільної відповідальності може бути притягнуто особу, яка не винна в заподіяній шкоді. Пригадайте, у якому випадку можливе притягнення до цивільно-
правової відповідальності за відсутності вини. У ще одній ситуації працівник грубо порушує трудову дисципліну. Він не виконує своїх трудових обов'язків, що може завдати шкоди власнику підприємства. У цьому випадку можливе притягнення працівника до двох видів відповідальності. За порушення трудової дисципліни, невиконання обов'язків за трудовим договором перед-
бачена дисциплінарна відповідальність працівника. Якщо ж під-
приємству завдано матеріальну шкоду — пошкоджено обладнання, транспорт, зіпсовано деталь тощо, — можлива матеріальна відпо-
відальність працівника. Головна особливість обох цих видів відпо-
відальності — її можуть нести тільки працівники, які порушили трудо-
ві обов'язки. При цьому притягнути працівника до дисциплінарної або матеріальної відповідальності можуть лише власник підприємст-
ва, де працівник працює, або уповноважена ним особа (директор, начальник підрозділу тощо). В обох випадках відповідальність можлива лише за наявності вини працівника. Матеріальну відпові-
дальність також несе підприємство за шкоду, завдану працівникові під час виконання ним трудових обов'язків. Крім названих, існують інші види відповідальності. Конститу-
ційна відповідальність передбачена для окремих посадовців, об'єд-
нань громадян, державних органів. Так, для Президента України, членів уряду, депутатів передбачені такі види конституційної відпо-
відальності, як відставка, дострокове припинення повноважень, або імпічмент. Діяльність громадського об'єднання в разі порушення ним норм законодавства може бути припинена в примусовому порядку. Акт державного органу може бути визнано незаконним і скасовано. Конституційна відповідальність має значною мірою політичний характер і настає не лише за певні незаконні дії, а й у разі невиконання передбачених законом обов'язків. 70 3. Обставини, що виключають юридичну відповідальність. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які обставини виклю-
чають притягнення особи до юридичної відповідальності. Для того щоб особу було притягнуто до відповідальності, потріб-
но виконати декілька умов. Передусім юридичну відповідальність може нести лише особа, яка досягнула встановленого віку. Пригадайте, з якого віку передбачене притягнення осіб до різних видів юридичної відповідальності. Вид відповідальності Вік, з якого можливе притягнення до відповідальності Кримінальна За всі злочини — з 16 років, за найтяжчі злочини — з 14 років Адміністративна 3 16 років Цивільно-правова 3 14 до 18 років — несе самостійно, у разі нестачі коштів — відповідають батьки, з 18 років — несе самостійно Дисциплінарна, матеріальна 3 часу вступу на роботу Крім того, до юридичної відповідальності може бути притягнуто лише особу, яка може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тому не можна притягнути до відповідальності людину, яка є психічно хворою, розумово відсталою, вона вважається неосудною. У той же час особа, яка не може керувати своїми діями внаслідок алкоголь-
ного або наркотичного сп'яніння, не звільняється від юридичної від-
повідальності — адже вона сама довела себе до такого стану. Біль-
ше того, скоєння правопорушення в такому стані є обставиною, яка обтяжує відповідальність. В окремих випадках, навіть коли вчинено дії, що мають ознаки правопорушення, винного не буде притягнуто до відповідальності. Розглянемо ситуацію. Автолюбитель повертався додому з полю-
вання на власній автомашині з причепом. Дорога далека, і коли стем-
ніло, він зупинився для відпочинку. Однак одразу до нього під'їхала вантажівка, з якої вийшли троє молодиків і без жодного слова про стрелили колеса автомобіля мисливця. Після цього вони почало брати речі з причепу. Власник автомобіля не розгубився відкрив прицільний вогонь по грабіжниках з мисливського карабіна, убивши ()дного й тяжко поранивши іншого. Поранений і його спільїіик і юс 11 і х ом від'їхали на вантажівці, але невдовзі були затримані міліцією. Лито любитель убив людину, поранив іншу, але він не буде притягнутий до відповідальності. Його дії є необхідною обороною Необхідна 71 оборона може бути застосована лише в разі протиправного посягання. При цьому застосувати необхідну оборону особа має право тільки в момент, коли існує реальна загроза. Наприклад, якщо на людину напали хулігани, вона має право застосувати засоби захисту — при-
йоми самооборони, навіть зброю. Проте якщо вона, не маючи мож-
ливості одразу дати відсіч, уже після нападу піде додому, візьме зброю, повернеться й застосує її проти нападників, то такі дії не будуть кваліфіковані як необхідна оборона. Шкода, що буде завдана напад-
никам, може перевищувати ту, яку намагалися завдати правопоруш-
ники, але вона має відповідати характеру й небезпеці посягання. Так, правомірним буде нанесення тілесних ушкоджень злочинцю, який один і без застосування сили намагається викрасти гаманець із ки-
шені, однак застосування проти нього вогнепальної зброї буде швидше за все визнане перевищенням меж необхідної оборони. Необхідну обо-
рону можна застосовувати й у випадку, коли небезпеки можна уник-
нути (наприклад, утекти) або звернутися до міліції. За дії, які є необ-
хідною обороною, особа не несе ніякої юридичної відповідальності. Може бути застосована без-
посередньо в момент посягання Є підставою для звільнення від будь-якого виду юридичної відповідальності Шкода завдана лише тим, хто посягає Необхідна оборона Може застосовуватися незалежно від можливості уникнути посягання Повинна відповідати характеру посягання Застосовується проти протиправ-
ного посягання Іноді людина потрапляє в складні обставини, зумовлені дією природи, тварин, людей, технікою тощо. На нічній дорозі далеко від населених пунктів сталася автокатастрофа, є постраждалі. Водій машини, що зупинилася, відмовляється відвезти їх до лікарні, тому друзі тих, хто постраждав, силоміць забирають автомашину. Завдяки їхній оперативності поранених урятовано. Чи вчинено злочин? На перший погляд, так, адже у власника забрали автомобіль, до нього було застосовано силу. Проте іншої можливості врятувати поране-
них не було, водій відмовився допомогти добровільно, до того ж урятовано людей, отже, відвернено більшу шкоду, аніж заподіяна. Такі дії вважають учиненими в стані крайньої необхідності. За дії в стані крайньої необхідності особа не підлягає кримінальній і адмі-
ністративній відповідальності. 111 • 72 Є підставою для звільнення від адміністративної й кримінальної відповідальності Шкода завдана третім особам, непричетним до створення небезпеки Крайня необхідність Завдана шкода повинна бути меншою, аніж відвернена Може застосовуватися лише в разі неможливості уникнути небезпеки чи відвер-
нути її іншим шляхом Застосовується для відвернення небезпеки, яку створюють тварини, сили природи, стихії тощо Від кримінальної відповідальності людина звільняється і в деяких інших випадках, наприклад: якщо вона діє під впливом фізичного примусу, виконує законний наказ, діє в умовах виправданого ризику тощо. Наприклад, на охоронця зненацька напали грабіжники, уда-
рили й зв'язали. Він не може бути притягнутий до відповідальності за пограбування, якщо ретельно й без порушень ніс службу, — адже він не міг виконати свої обов'язки внаслідок застосування фізичного примусу. Так само не може бути притягнутий до відповідальності льот-
чик-випробувач, літак якого зруйнований під час виконання випробувального польоту, — адже він діяв в умовах виправданого ризику. Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, учинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. 2. Кожна особа має право на необхідну оборону, незалеж-
но від можливості уникнути суспільно небезпечного пося-
гання, або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади... (...) 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і пс мас па слідком кримінальну відповідальність застосування зброї або 73 будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. (...) Стаття 37. Уявна оборона 1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпеч-
ного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. 2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. (...) 4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відпові-
дальності за заподіяння шкоди через необережність. Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин 1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затри-
мання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено переви-
щення заходів, необхідних для затримання такої особи. (...) Стаття 39. Крайня необхідність 1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтере-
сам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпе-
ки, що безпосередньо загрожує особі чи охороненим законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтере-
сам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстанов-
ці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. (...) Стаття 40. Фізичний або психічний примус 1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу. 7 / Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду право-
охоронним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпо-
рядження. (...) 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпо-
рядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. (...) Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком 1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке запо-
діяло шкоду правоохоронним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення знач-
ної суспільно корисної мети. 2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була по-
ставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допус-
тила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею захо-
ди є достатніми для відвернення шкоди правоохоронним ін-
тересам. (...) Стаття 1169. Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист 1. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на само-
захист від протиправних посягань, у тому числі у стані необ-
хідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. 2. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать мо-
ральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію. Стаття 1171. Відшкодування шкоди, завданої у етапі крайньої необхідності 1. Шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спря-
мованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, ма< право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. 75 2. Ураховуючи обставини, за яких було завдано шкоду у ста-
ні крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її від-
шкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завда-
ла шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди част-
ково або в повному обсязі. Із Кодексу України про адміністративні право-
порушення Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адмініс-
тративній відповідальності. Із Кодексу законів про працю України Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-
господарського ризику, (...) і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. До юридичної відповідальності особу може бути притягнуто в разі скоєння нею правопорушення. При цьому в діянні особи повинний бути наявний склад правопорушення, а також має бути прийнято рішення від-
повідним державним органом про притягнення до відповідальності. За-
лежно від того, яке скоєно правопорушення, визначають вид юридичної відповідальності. Найтяжчим видом відповідальності є кримінальна. Крім того, мож-
ливе притягнення до адміністративної, цивільно-правової, конституцій-
ної, матеріальної та дисциплінарної відповідальності. До юридичної відповідальності може бути притягнуто особу, яка ро-
зуміє значення своїх дій та здатна керувати ними, а також досягнула віку, з якого можливе притягнення до відповідного виду юридичної від-
повідальності. Необхідна оборона, крайня необхідність, дії в умовах виправданого ризику, виконання законного наказу та деякі інші обставини виключають відповідальність. Запам'ятайте: юридична ві дпові дальні сть, необхідна оборона, крайня необхідність, неосудність. 76 КОРЕЦЬКИЙ Володимир Михайлович (1890-1984) Видатний український правознавець, доктор юридичних наук, академік АН УРСР. Досліджував проблеми міжнародного права. Представляв УРСР в Організації Об'єднаних Націй, брав участь у розробці Загальної декларації прав людини. З часу заснування в 1949 р. очолював сектор держави і права Академії наук УРСР, який у 1969 р. був реорганізований в Інститут держави і права. Нині цей інститут названий на честь В. М. Корецького. Єдиний учений-юрист СРСР, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Перевірте себе 1. Поясніть поняття юридична відповідальність, необхідна обо-
рона, крайня необхідність, неосудність. 2. Які підстави притягнення до юридичної відповідальності вам відомі? 3. Які види юридичної відповідальності ви знаєте? 4. Які обставини виключають юридичну відповідальність? 5. Наведіть приклади правопорушень, за які можливе притяг-
нення до різних видів юридичної відповідальності. 6*. За допомогою наведених витягів із нормативних актів порів-
няйте підстави звільнення від різних видів юридичної відпові-
дальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової). 7*. Визначте, чи скоєно правопорушення у випадках, наведених далі, форму вини, обставини, що виключають юридичну від-
повідальність (якщо вони є): а) жінка втратила свідомість унаслідок сонячного удару та впала, розбивши вітрину магазину; б) працівник заводу розбив вікно цеху та викинув палаючий дорогий прилад, щоб запобігти великій пожежі; в) юнаки перестріли на вулиці жінку й вихопили в неї з рук сумку з грошими, однак жінка (яка виявилася офіцером міліції) застосувала зброю та затримала нападників, по-
ранивши одного з них; г) капітан буксира вийшов у море для допомоги потопаючим, однак під час операції судно отримало великі пошкодження; д) водій автомобіля перевищив швидкість, завдяки чому встиі доставити постраждалого в дорожньо-транспортні й при годі хлопця до лікарні, де він був урятований лікарями; е) під час великої пожежі, рятуючи житловий будинок, по жежники розібрали сарай, що заважав гасінню вог ню 77 ПІДСУМКОВІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДО ЧАСТИНИ ДРУГОЇ 1. Наведіть приклади суспільних відносин, які регулюються різними видами соціальних норм. 2. Поясніть різницю між правом та іншими видами соціальних норм. 3. Поясніть різницю між системою права та системою законодавства. 4. Наведіть приклади галузей, інститутів і норм права. 5. Наведіть приклади правовідносин, у яких вам доводилося брати участь, які регулюються нормами права, належать до різних галузей права. 6. Висловіть свою думку щодо причин, що призводять до правопору-
шень. 7. Наведіть приклади правопорушень, які можуть призвести до різних видів юридичної відповідальності. 8. У яких випадках особа підлягає звільненню від юридичної відпові-
дальності? 9. Заповніть порівняльну таблицю. Необхідна Крайня оборона необхідність Джерело небезпеки, яка відвертається Кому може бути завдано шкоду Розмір шкоди, яку може бути завдано У якому випадку настає право на засто-
сування Від яких видів відповідальності звільняє ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 1. Яке джерело права не застосовується в Україні? А нормативно-правовий акт Б нормативно-правовий договір В правовий звичай Г правовий прецедент Д міжнародно-правовий договір 2. Який із названих актів має більш юридичну силу? А Указ Президента Б Постанова Кабінету Міністрів В закон Г наказ міністерства Д рішення органу місцевого самоврядування 78 3. Який вид систематизації може здійснюватися будь-якою особою? А ратифікація Б денонсація В кодифікація Г інкорпорація Д консолідація 4. Яка особа є юридичною? А учень-десятикласник Б голова Верховного суду України В директор школи Г приватне підприємство Д співробітник міліції 5. У якому випадку йдеться про правопорушення? А десятикласник не прийшов на день народження свого приятеля Б дівчина не виконала обіцянку дочекатися свого друга з армії та одружилася з іншим В охоронець запізнився на роботу Г батько заборонив синові йти гуляти, поки не виконає домашнє завдання Д мусульманин порушив заборону та вжив у їжу свинину 6. У якому випадку особа може бути притягнута до дисциплінарної від-
повідальності? А громадянка С. через недбалість допустила брак у роботі Б громадянин Т., якому виповнилося 16 років, вчасно не отримав паспорт громадянина України В громадянка Ф. завдала тяжких тілесних ушкоджень своїй подрузі Г громадянин К. відмовився брати участь у виборах народних депутатів України 7. До складу яких правовідносин не входить елемент? А суб'єкт правовідносин Б об'єкт правовідносин В суб'єктивна сторона Г юридичний зміст Д фактичний зміст 79 ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯВ §12» Конституційне право України Пригадайте, які галузі права вам відомі. 1. Основи конституційного права. Однією з найважливіших галузей права будь-якої держави є кон-
ституційне право. Конституційне право — галузь, яка є сукупністю норм, що закріплюють основи конституційного ладу в Україні, правовий статус людини й громадянина, регулюють суспільні від-
носини, пов'язані з формуванням і діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування. Норми конституційного права визначають порядок обрання, призначення посадових осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування, визначають порядок їх діяльності й взаємодії. Нормами цієї галузі визначено компетенцію, повноваження орга-
нів державної влади. Саме конституційне право визначає правовий статус людини й громадянина, його права, свободи й обов'язки. Конституційне право має певні особливості порівняно з іншими галузями права. Так, його норми, закріплені в Конституції України, мають найвищу юридичну силу, тобто мають перевагу перед нор-
мами інших галузей права. Як видно з переліку відносин, які регу-
люються цією галуззю права, це найважливіші суспільні відносини. Більше того, саме норми конституційного права є основою для створення норм багатьох інших галузей, які обов'язково мають ура-
ховувати норми конституційного права. Інакше кажучи, норми конституційного права в багатьох випадках мають установчий характер. Пригадайте, які елементи, крім галузей, містить система права. До складу конституційного права, як і будь-якої іншої галузі, на-
лежать правові інститути. Серед правових інститутів конституцій-
ного права — інститути виборчого права, громадянства, окремі інсти-
тути регулюють правовий статус громадян, їхні права та обов'язки, визначають порядок діяльності кожного з органів державної влади, місцевого самоврядування, судів тощо. 80 т Зібрання громадян Хсрсонеса Конституційне право має свої джерела. Основним джерелом конституційного права України є Конституція — Основний Закон України. З курсу правознавства 9 класу прига-
дайте9 які особливості має Конституція України як Основний Закон держави. Джерелами конституційного права є та-
кож Конституція Автономної Республіки Крим, закони України, нормативні акти Вер-
ховної Ради України, Президента України тощо. Джерелом конституційного права є та-
кож чинні міжнародні договори, укладені відповідно до законодавства України. 2. Основні етапи розвитку української державності. Пригадайте, які державні утворення існували на території сучасної України. Найдавнішими державними утвореннями на території України були держави кімерійців (Х-УІІ ст. до н. е.), скіфів (VII ст. до н. е. — І ст. н. е.), сарматів (III ст. до н. е. — III ст. н. е.). Скіфська й, імовірно, Сарматська держави були деспотичними монархіями. У VII ст. до н. е. на території України з'явилися поселення греків-колоністів — міста-
держави — грецькі колонії, найвідомішими з яких були Ольвія, Пан-
тікапей, Херсонес, Тіра тощо. Жителі цих міст будували свій устрій за зразком рабовласницької демократії Стародавньої Греції. На землях Причорномор'я існувало Боспорське царство. У IX ст. виникає одне з наймогутніших державних утворень середньовіччя — слов'янська держава Київська Русь, яка поєднувала особливості феодальної монархії й елементи народної демократії о і ознавство», Юкл ^ І. Білібін. Суд за часів «Руської правди» (зокрема, народне віче). До цього періоду належить і найдавніша відома нам вітчизняна писемна пам'ятка права — збірка законів «Руська правда», яка з'явилася в XI ст. Історичний розвиток спричинив розпад Київської Русі й фео-
дальну роздробленість. Монголо-татарська навала XIII ст. та її наслідки призвели до занепаду могутньої держави. Найдовше збе-
рігала свою незалежність Галицька земля на заході України, але й вона не встояла перед натиском кочовиків. Протягом ХІУ-ХУ ст. українські землі ввійшли до складу нової — Литовсько-Руської — держави. Виявивши мудрість, литовські князі, які очолювали цю спільноту, узяли найкраще в народів, що населяли їхню державу. Основою правової системи Литовської держави в XV ст. була «Руська правда». Лише в XVI ст. з'явилися власні правові акти нової держави — Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.). У цих документах знаходимо поняття «державний суверенітет», ідею поділу судової та виконавчої влади, рівності громадян перед законом (у тодішньому, звичайно, розумінні). У XVI ст. Україна ввійшла до складу новоутвореної держави — Речі Посполитої. У боротьбі за волю, за краще життя в Україні поступово сфор-
мувалася принципово нова верства населення — козацтво з його військово-політичною організацією — Запорозькою Січчю. Демокра-
тичні процедури обрання керівників Січі, жорсткий контроль за обранцями з боку козаків, демократизм процедури ухвалених рі-
шень — усе це особливості козацької республіки. Саме Запорозька Січ була зародком політичної організації Гетьманщини — устрою України в складі Російської держави. Однією з найцікавіших пам'яток правової думки України є «Кон-
ституція прав і свобод Запорозького Війська». Це перший відомий нам вітчизняний документ, у назві якого використано термін «конституція». Його розробив у 1710 р. гетьман України у вигнанні Пилип Орлик. Шістнадцять статей до-
кумента визначали демократичні заса-
ди української державності, принципи поділу влади, право приватної власнос-
ті та її захист, права окремих категорій населення України. Звертаючи увагу на передовий, демократичний характер «Конституції...», що заклала підвалини українського конституційного права, її неабияке історичне значення, зазначи-
мо, що на території України вона не ді-
яла, залишилася здебільшого деклара-
тивною, адже її автор був усунутий від реальної влади в Україні й перебував у вигнанні. Наступним етапом розвитку україн-
ської державності були буремні роки другого десятиріччя XX ст. Одразу піс- Конституція ЛЯ Лютневої революції І повалення Пилипа Орлика царської влади в Росії в березні 1917 р. в Україні було утворено Центральну раду, до якої ввійшли представ-
ники різних українських політичних, громадських та інших органі-
зацій, прийнято низку юридичних актів. Про її діяльність ви дізна-
єтеся на уроках історії України. 9 (22) січня 1918 р. IV Універсалом Центральної ради Українську Народну Республіку було проголо-
шено незалежною державою. До 1920 р. в Україні змінилося кілька урядів і політичних устроїв (Українська держава — Гетьманат Павла Скоропадського, Україн-
ська Народна Республіка, очолювана Директорією), кожен з яких залишив свої правові акти — кілька проектів Конституції УНР, підготовлених Директорією, Закон про тимчасовий державний устрій, виданий Скоропадським. Проте всі вони або залишилися проектами, або діяли обмежений час. У 20-х роках XX ст. відбулося становлення радянської влади в Україні. Уперше проголосивши про своє існування ЗО грудня 1917 р., Українська Радянська Республіка (назва з часом змінювалася) у 1922 р. ввійшла до складу Радянського Союзу, у якому існувала до серпня 1991 р. Набутий досвід правотворення в радянській Україні тих часів треба використовувати, ураховуючи допущені помилки. За роки існування радянської України було прийнято чотири конституції — у 1919, 1929, 1937 та 1978 рр., тисячі законів та інших нормативних актів, деякі з них продовжують діяти й нині. 4 ) Л• і 83 3. Закріплення суверенітету України в політико-правових актах. Наприкінці 80-х років XX ст. в Радянському Союзі, до складу якого в той час входила Україна, розпочався період революційних змін у політичному й економічному житті. Важливі події відбулися і в Україні. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декла-
рацію про державний суверенітет України. Цей документ можна вважати першим кроком на шляху до побудови нової незалежної України, у якій ми тепер живемо. У Декларації було проголошено державний суверенітет України. Крім державного суверенітету, іноді виокремлюють також народний та національний суверенітети, їх також було закріплено в Декларації. Народний суверенітет — це повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реаль-
ної участі громадян в управлінні державою. Реалізуючи принцип народного суверенітету, Декларація проголосила народ єдиним джерелом влади, закріпила виключне право Верховної Ради України, обраної народом, виступати від імені всього народу України. Національний суверенітет — повновладдя нації, право й можли-
вість для неї самій визначати своє життя, зокрема шляхом ство-
рення власної національної держави. У Декларації проголошено принцип поділу державної влади. Для реалізації державного суве-
ренітету визначено верховенство влади й законів України на всій території республіки. Це означає, що саме владні органи України мають усю повноту влади на її території, саме Конституція України та закони України мають на території України найвищу юридичну силу. Велике значення мало проголошення економічної самостій-
ності України; права на самостійне вирішення питань розвитку науки, культури, освіти; права на власні збройні сили. Було під-
тверджено самостійність України в міжнародних відносинах. Велике значення мало проголошення наміру України стати постійно нейтральною, позаблоковою неядерною державою. Водночас до-
кумент передбачав продовження існування України в складі СРСР. 24 серпня 1991 р. — Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголо-
шення незалежності України. Саме тому 24 серпня щороку в Украї-
ні відзначається як державне свято — День незалежності України. У цьому Акті було проголошено створення нової незалежної держа-
ви, що отримала назву Україна, підтверджено єдність і недоторкан-
ність її території. Визначено, що на території нової країни діють лише конституція та закони України. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому було порушено питання про підтвердження Акта. Майже 90% громадян, які взяли участь у референдумі, його підтримали. Однак новоутворена незалежна держава продовжувала жити за конституцією, яка була прийнята ще в 1978 р. Протягом 1991-1996 рр. 84 до діючої конституції було внесено сотні доповнень і поправок, дія окремих її розділів була зупинена, з'явилися нові розділи й поло-
ження — про Президента України, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали переважно «косметичний» характер. На порядок денний постали питання про розробку й прийняття нової конституції нашої держави. Її розробку було розпочато ще 1992 р., 11 березня 1996 р. конститу-
ційна комісія схвалила проект конституції і передала його на роз-
гляд Верховній Раді України. 24 квітня Верховна Рада прийняла по-
даний проект за основу, але депутати запропонували до нього понад 5000 (!) змін і доповнень. Розпочалася копітка робота щодо обгово-
рення найважливішого нормативно-правового акта держави. Цей процес був дуже складним — відбувалися жорсткі політичні супе-
речки. Протягом місяця — до 26 червня — Верховна Рада України не прийняла повністю жодного розділу конституції, окремі статті зали-
шалися непогодженими, хоча для такого документа, як конституція, законотворчий процес просувався досить плідно. Однак Президент України думав інакше. Уважаючи неприпустимим затягування кон-
ституційного процесу, 26 червня він підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвер-
дження нової Конституції України. 27 червня Верховна Рада України відновила роботу з розгляду конституції, і вранці 28 червня 1996 р. після безперервної протягом майже доби роботи Верховна Рада України прийняла Конституцію України. За її прийняття проголо-
сувало 315 народних депутатів. Прийняття Конституції України закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, було важливим кроком уперед щодо забезпечення прав людини та гро-
мадянина в нашій країні, сприяло подальшому підвищенню міжна-
родного авторитету України на світовій арені. За цією Конституцією України наша держава живе й нині. 4. Загальна характеристика Конституції України. Конституція України складається з преамбули й п'ятнадцяти розділів: 1. Загальні засади. 2. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. 3. Вибори. Референдум. 4. Верховна Рада України. 5. Президент України. 6. Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади. 7. Прокуратура. 8. Правосуддя. 9. Територіальний устрій України. 10. Автономна Республіка Крим. 11. Місцеве самоврядування. 12. Конституційний Суд України. 13. Внесення змін до Конституції України. 14. Прикінцеві положення. 15. Перехідні положення. Проаналізуйте текст преамбули Конституції України та ви-
значте основні положення цієї частини Основного Закону України. Верховна Рада України від імені українського наро-
ду — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову істо-
рію українського державотворення й на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод лю-
дини й гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати й зміцнювати демократичну, соціальну й правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною со-
вістю, попередніми, нинішнім і прийдешнім поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України. Розділ 1 Конституції України має назву «Загальні засади». У цьому розділі закріплюються основні засади існування й побудови нашої країни. Саме тут конституційно закріплено такі принципові поло-
ження, як суверенітет і незалежність України, цілісність і недоторкан-
ність території України, верховенство права та пріоритет прав і свобод людини в діяльності держави. У цьому розділі подано характеристику сучасної української держави. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, яку характеристику нашої держави дає розділ 1 Конституції України. Що означає кож-
не з понять, якими характеризують Україну в конституції? Обов'язковою ознакою держави є наявність системи права. Основні принципи її побудови також закріплено в Конституції України. Основний Закон держави встановив, що конституція має найвищу юридичну силу, будь-які інші нормативно-правові акти повинні їй відповідати. Водночас конституція визначає форму держави Україна. 86 Пригадайте, що таке форма держави. Які складові частини вона включає? За допомогою тексту Конституції України визначте форму правління, державний устрій та політичний режим нашої держави. (...) Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. (...) Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, не-
доторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со-
ціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Стаття 5. (...). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосеред-
ньо і через органи державної влади та органи місцевого са-
моврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу. (...) Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Однією з найважливіших галузей права є конституційне. Сучасна українська держава наслідує історичний досвід багатьох державних утворень, що існували на території сучасної України і були етапами дер-
жавотворення України, — держави скіфів, Боспорського царства, Київ-
ської Русі, Галицької землі, Запорозької Січі, держави Богдана Хмель-
ницького, Гетьманщини, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Народної Республіки, Української держави П. Скоропадсько-
го, Директорії, Української Радянської Соціалістичної Республіки. Суверенітет нашої держави закріплювався нормативними актами, прийнятими на початку 90-х років XX ст., — Декларацією про державний суверенітет, Актом проголошення незалежності України. 28 червня 1996 р. було прийнято нині діючу Конституцію України. Відповідно до Конституції України наша держава за формою прав ління є республікою, за формою державного устрою — унітарною дор жавою, за політичним режимом — демократичною державою. 87 Запам'ятайте: конституці йне право, державний суверені тет, народний суверені тет, наці ональний суверені тет, 16.07.1990 р. — Деклараці я про державний суверені тет Украї ни, 24.08.1991 р. — Акт проголошення незалежності Украї ни, 1.12.1991 р. — Все-
украї нський референдум щодо пі дтвердження Акта проголошення незалежності Украї ни, 28.06.1996 р. — прийняття Конституці ї Украї ни. Перевірте себе 1. Пригадайте, з якими подіями пов'язані дати: 1529, 1566, 1588, 1654, 1710, 1917, 1918, 1978 рр. 2. Коли вперше в правових пам'ятках України було використано слово «конституція»? 3. Визначте особливості конституційного права. Які відносини воно регулює? 4. Назвіть джерела конституційного права. 5. У чому, на вашу думку, полягає значення прийняття Конститу-
ції України? 6. У чому полягають особливості Конституції як Основного Зако-
ну України (порядок прийняття, зміни, юридична сила тощо)? 7. Дайте характеристику форми держави України й наведіть правові норми, які закріплюють визначені форму правління, форму державного устрою, політичного режиму. 8. Визначте, у чому полягає значення Акта проголошення неза-
лежності України. 9*. Використовуючи знання з курсу історії України, порівняйте правове становище, передбачене для України відповідно до Березневих статей, «Конституції...» Пилипа Орлика, інших пра-
вових актів періоду її перебування в складі Російської імперії. 10*. Доведіть, що Декларація про державний суверенітет України і Акт проголошення незалежності України отримали розвиток у наступних нормативних документах. Простежте подальше закріплення й розвиток положень Декларації та Акта в інших законах, які вивчатимуться далі. Із Деклараці ї про державний суверені тет Украї ни Верховна Рада Української РСР... проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та неза-
лежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. ...Українська РСР як суверенна національна держава роз-
вивається в існуючих кордонах на основі здійснення україн-
ською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу (...). 88 Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці (...). Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких пи-
тань свого державного життя. Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території. (...) Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори... Українська РСР виступає рівноправним учасником міжна-
родного спілкування... Постанова Верховної Ради Украї нської РСР «Про проголошення незалежності України» Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Рес-
публіки постановляє: Проголосити 24серпня 1991 року Україну незалежною де-
мократичною державою. З моменту проголошення незалеж-
ності чинними на території України є тільки її Конституція, за-
кони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референ-
дум на підтвердження акта проголошення незалежності. Акт проголошення незалежності Украї ни Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, — продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, — виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими докумен-
тами, — здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Рес-
публіки урочисто проголошує незалежність України та ство-
рення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Із Конституці ї Украї ни Стаття 8 (...) Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (...). 89 11*. За допомогою наведених документів а) визначте основні по-
ложення Декларації про державний суверенітет; б) проаналі-
зуйте правовий статус України до і після 16 липня 1990 р., після 24 серпня 1991 р. § 13- Основні права, свободи та обов'язки громадян України 1. Поняття громадянства України. Пригадайте з курсу правознавства 9 класу, що таке громадянство. Поняття «українське громадянство» існувало ще до проголошення незалежності України. Проте його значимість була незначною — кожний громадянин СРСР, який проживав на території УРСР, ува-
жався громадянином радянської України, втрата мешканцем УРСР ра-
дянського громадянства зумовлювала втрату й громадянства УРСР. Отже, українське громадянство мало підпорядкований, обме-
жений характер. Зі створенням незалежної держави інститут громадянства й пра-
вовий статус громадян в Україні визначають Конституція України та Закон України «Про громадянство України». Згідно з Конституцією України, в Україні існує єдине громадян-
ство. Це виключає можливість існування громадянства будь-яких адміністративно-територіальних одиниць України. З іншого боку, іноді виникають ситуації, коли людина має право на отримання громадянства ще якоїсь країни — подвійне громадянство. Україн-
ське законодавство виключає можливість належності громадянина України ще й до громадянства іншої держави. Згідно із Законом України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то в правових від-
носинах з Україною він визнається лише громадянином України, добровільний вступ громадянина України до громадянства іншої держави є підставою для втрати українського громадянства. Конституція України проголосила право на громадянство не-
від'ємним правом громадянина, громадянин України не може бути позбавлений громадянства й права змінити громадянство. Держава гарантує своїм громадянам захист і підтримку навіть у кризових, нестандартних ситуаціях. Громадянин України за жодних обставин не може бути виданий для суду і покарання іншій держа-
ві: якщо його затримано в Україні, то навіть за злочин, скоєний в ін-
шій країні, він відповідатиме за законами України й відбуватиме покарання на батьківщині. Якщо з громадянином України щось сталося на чужині, він може звернутися до представників нашої держави в посольство чи консульство і йому має бути надано допо-
могу. Україна намагається захищати своїх громадян за кордоном, на-
давати їм допомогу. ЦЕ У 2000 р. в Таїланді було заарештовано за контрабанду цікаво наркотиків громадянку України Вікторію. У серпні 2001 р. її засудили до смертної кари. Українська держава доклала чи-
мало зусиль для врятування своєї громадянки — до короля Таїланду з проханням про помилування зверталися Прези-
дент України, керівники Верховної Ради, було залучено органи Ради Європи та Організації з безпеки та співробіт-
ництва в Європі. Унаслідок цих дій у січні 2003 р. смертну кару було замінено на тюремне ув'язнення. 25 вересня 2008 р. сомалійськими піратами було захоп-
лено судно «Фаїна», на борту якого знаходився 21 член екі-
пажу, 17 з них — громадяни України. Для визволення грома-
дян України було вжито різних заходів — від переговорів дипломатів та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до спеціальних операцій військової розвідки та Служби безпеки України. Унаслідок цього всі моряки були звільнені. 2. Набуття та припинення громадянства. Після проголошення незалежності України постало питання про те, хто має бути визнаний громадянином нової держави. Норми Закону «Про громадянство України» щодо цього повністю відпові-
дають загальновизнаним демократичним нормам. Усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України, автоматично стали громадянами України. Так само гро-
мадянами України визнано осіб, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні й не були громадянами інших держав. Ці норми поширюються на всіх, незалежно від їхнього етнічного іі соціального походження, майнового стану, мовних чи інших ознак тощо. Протягом кількох років після набуття Україною незалежності її жителі користувалися паспортами СРСР. Щоб підтвердити нз./ісж ність до нашої держави, у їхніх паспортах органи внутрішніх справ 91 ставили спеціальну позначку — «громадянин України». Усі, хто отримав таку позначку, навіть якщо вони прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р., стали громадяна-
ми України. Українське громадянство надано також і їхнім дітям, які не досягли повноліття. Це правило допомогло вирішити проб-
лему громадянства десяткам тисяч вихідців з України, які працю-
вали в Сибіру, на Далекому Сході, навчалися в різних закладах інших країн, проходили службу в Збройних силах СРСР. Однак життя продовжується, і, крім тих людей, які стали її громадянами одразу після утворення незалежної держави, щодня її громадянами стають тисячі людей. Порядок набуття громадян-
ства України також визначає Закон України «Про громадянство України». З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які є підстави набуття громадянства України та який установлено порядок набуття громадянства за різними підставами. При потребі звер-
ніться до витягів із Закону України «Про громадянство України», наведених наприкінці параграфа. Іноді постає питання про зміну громадянства. Кожна людина вільна прийняти рішення про вихід із громадянства України. Однак існують певні обмеження — не може вийти з громадянства України особа, яку притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено (на час до повного виконання вироку), а також гро-
мадяни, у яких є невиконані перед державою або окремими осо-
бами зобов'язання (наприклад, аліментні чи боргові). Вихід із гро-
мадянства здійснюється на підставі особистої заяви громадянина України. Закон України «Про громадянство України» також визначає під-
стави, за якими громадянин може втратити громадянство. На відмі-
ну від виходу з громадянства при його втраті рішення приймається не на підставі добровільної заяви громадянина, а за клопотанням уповноважених державних органів. Однак і в цьому випадку припинення громадянства є наслідком певних свідомих дій грома-
дянина. Підстави втрати громадянства України Добровільне набуття громадянства іншої держави Добровільний вступ на військову службу іншої держави Набуття громадянства України внаслідок обману чи на підставі фальшивих документів 92 Законом визначено повноваження державних органів з питань громадянства. Заяви щодо громадянства подають до органів внут-
рішніх справ. За кордоном питання українського громадянства, а також обліку українських громадян, які перебувають в іноземній країні, є компетенцією українських представництв — посольств, кон-
сульств. Питання прийняття до громадянства України, поновлення в ньому, виходу з нього, втрати громадянства вирішує Президент України, видаючи відповідний указ. 3. Загальна характеристика прав, свобод і обов'язків людини й громадянина. З давніх-давен люди мріяли про вільне щасливе життя без на-
сильства, жорстокості й приниження. Для досягнення цього вони повинні мати певні права — права людини. Права людини — це га-
рантована й захищена державою, законом наявність для неї мож-
ливості щось робити й здійснювати. Пригадайте, яке ще визначення поняття «права» ви знаєте з курсу правознавства. Між двома визначеннями поняття «права» є суттєва різниця. Право як система загальнообов'язкових правил, норм поведінки, які встановлені та підтримуються державою, називають об'єктивним правом. Його існування є об'єктивною реальністю, воно не залежить від знань про нього окремої особи, від того, чи користується хтось певною нормою. А от можливість людини задовольняти свої потреби, яка забезпечується та гарантується державою, неможлива без особи, котра буде цими правами користуватися, без суб'єкта — носія цього права. Саме тому право в цьому розумінні називають суб'єктивним правом. Поняття «права людини» не залишалося незмінним протягом розвитку людського суспільства. У стародавньому світі права людини були дуже обмеженими, а їх обсяг суттєво залежав від того, до якого стану належала людина. Чи були люди рівними в Стародавніх Римі, Греції, Єгипті ? Які пра -
ва мали раби йрабовласники? Раб не мав права розпоряджатися власним життям, він без його згоди міг бути подарований, проданий, обмінений. Водночас навіть найбагатший рабовласник Єгипту за найменшої примхи фараона міг потрапити до в'язниці, а то й позбутися життя. Пізніше люди та кож не були рівними. їхні права відрізнялися залежно від стану, до якого вони належали, релігії, яку сповідували, тощо. 93 Лише в часи Великої французької революції вперше було проголошено принципи рівності й свободи всіх громадян незалежно від будь-яких обставин. Утім, проголосивши це, ре-
волюція сама порушувала головне право людей — право на життя, зо-
крема під час кривавого якобінського терору. Майже століття знадобилося Франції для того, щоб у країні встановили справжню демократію, були гарантовані права людини. Пригадайте, у якому документі було проголошено названі принципи. Визнання прав людини проголо-
сила й держава Нового Світу — Сполучені Штати Америки. Серед перших документів держави, що ді-
ють до нашого часу, — «Білль про права», який є складовою частиною Конституції США. Пригадайте, чи повною мірою були забезпечені рівність людей та їхні права в США у XVIII — на по-
чатку XIX ст. І лише після Другої світової війни світ прийшов до визнання прав людини найвищою цінністю людства, яку має забезпечити колена демократична держава й світове співтовариство в цілому. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея (ЗОН на засіданні, яке проходило в Парижі, прийняла Загальну декларацію прав людини. З курсу правознавства 9 класу пригадайте основні положення цього міжнародно-правового акта. Як будь-яка декларація, цей документ має певні недоліки. Головний вона лише декларує права людини, не визначаючи шляхів і механізмів їх забезпечення. Саме тому виникла потреба доповнити цей документ іншими міжнародно-правовими актами. У 1966 р. було підписано Міжнародний пакт про економічні, со-
ціальні й культурні права та Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. Зала Генеральної Асамблеї ООН у м. Нью-Йорку Крім названих, є й інші міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються прав людини, захищають права окремих категорій людей, зокрема — це Конвенція про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та ін. Діють угоди, покли-
кані забезпечити права жінок, учасників бойових дій, військовопо-
лонених тощо. Крім загальносвітових актів, існують регіональні. Радою Єв-
ропи прийнято, зокрема, Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини (1950), Європейську конвенцію про здійснення прав дітей (1995) та ряд інших, учасником яких є наша держава. У цих міжнародно-правових актах проголошено основні права людини, серед яких особливе місце займають невід'ємні (або, як їх іце називають, природні) права, тобто ті, що належать людині від народження, природи й не можуть бути свавільно обмежені чи відібрані навіть державою. 4. Права, свобода та обов'язки громадян України. Гарантії та механізми захисту прав і свобод. Конституція України закріплює велику кількість прав і свобод людини. Насамперед необхідно назвати особисті (громадянські) права людини. Вони забезпечують існування людини як біоло-
гічної істоти. До таких прав належать право на життя, право на свободу, право на повагу до честі й гідності, право на особисту не-
доторканність. Політичні права забезпечують можливість людини брати участь в управлінні державою. До таких прав прийнято відносити право обирати й бути обраним до органів державної влади, об'єднуватися в політичні партії та громадські організації, брати участі» у мирних мітингах і демонстраціях. 95 Ці дві групи прав переважно не вимагають від держави великих витрат на забезпечення. Значною мірою роль держави в гаранту-
ванні цих прав полягає в їх захисті від протиправних посягань. Права людини, що належать до цих груп, іноді називають класични-
ми, або правами першого покоління, — саме вони були визнані біль-
шістю держав ще в епоху буржуазних революцій. Наступна група прав людини, закріплена в Конституції, — соціаль-
но-економічні права. Це права людини на працю, охорону здоров'я, на соціальний захист, відпочинок, на власність тощо. Вони дають можливість людині забезпечити своє існування економічно — само-
стійно заробити собі на життя або ж отримати засоби існування від держави. Із соціально-економічних прав іноді виокремлюють культурні права, серед яких — право на освіту, на користування досягненнями культури тощо. Соціально-економічні й культурні права набули визнання наба-
гато пізніше — уже у XX ст., саме тому їх називають правами людини другого покоління. Для забезпечення економічних, соціальних і культурних прав потрібна активна діяльність держави, чималі кошти, адже людям необхідно здобувати освіту, виплачувати пен-
сії, надавати допомогу в разі безробіття, створювати умови для охо-
рони здоров'я тощо. Права людини, проголошені Конституцією України, необхідно забезпечити, їх має гарантувати держава. Для цього створено певну систему гарантій прав людини. Гарантії прав і свобод людини — це умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі й всебічну охорону прав і свобод особи. Прийнято розріз-
няти чотири види гарантій прав і свобод людини. Гарантії прав і свобод людини Економічні Політичні Ідеологічні Юридичні Економічними гарантіями є досконалі економічні відносини, раціональна система господарства, наявні матеріальні та фінансові ресурси, які забезпечують реалізацію проголошених прав і свобод. Адже зрозуміло, що, наприклад, для реалізації права на освіту потрібні відповідні навчальні заклади, підручники, фінансування роботи педагогів тощо. Політичні гарантії — це повновладдя народу, яке здійснюєть-
ся як безпосередньо, так і за допомогою передбачених законом представницьких органів. Важливою політичною гарантією прав 96 і свобод людини й громадянина є забезпечення демократичних засад у діяльності всіх органів державної влади та місцевого са-
моврядування, багатопартійна система. До політичних гарантій належить також плюралізм (від латин, ріигаїіз — множинний) у різ-
них сферах суспільного життя — різноманітність поглядів, підхо-
дів, позицій у правовій, економічній, культурній та іншій діяль-
ності. Ідеологічні гарантії — це загальна культура суспільства та його членів, рівень їхньої правосвідомості тощо. І нарешті, юридичні гарантії — правові норми й інститути, які забезпечують можливість безперешкодного здійснення прав особи, їх охорону, захист і поновлення в разі потреби. В українській державі створено систему механізмів захисту прав людини. В разі порушення прав людини вони підлягають судовому захисту. Особа може звертатися за допомогою до право-
охоронних органів, інших органів державної влади або місцевого самоврядування. Якщо права особи, порушені державою, не вдалося захистити в Україні, вона має право звернення до міжнародних органів захисту прав людини. V г Із Закону України «Про громадянство України» Стаття 7. Набуття громадянства України за народженням Особа, батьки або один з батьків якої на момент її наро-
дження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на те-
риторії України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без гро-
мадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням грома-
дянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України (...). Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином Украї-
ни (...). Стаття 8. Набуття громадянства України за територіаль ним походженням Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, ріді і і (гтовнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 2А серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно / «І Іраиоінанс мн»>, Юкл 97 до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повно-
рідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх на-
родження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народ-
ної Республіки, Української Держави, Української Соціалістич-
ної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припи-
нити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття гро-
мадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України (...). Стаття 9. Прийняття до громадянства України Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного грома-
дянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припи-
нити іноземне громадянство (для іноземців) (...); 3) безперервне проживання на законних підставах на те-
риторії України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадян-
ства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебу-
вали з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті (...). Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безпе-
рервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту в'їзду в Україну; 4) отримання дозволу на імміграцію; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); 6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні (...). До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визна-
но законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином. Стаття 18. Вихід з громадянства України Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне про-
живання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з грома-
дянства України може вийти й дитина (...). Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства Укра-
їни може відбуватися лише за їхньою згодою. Стаття 19. Підстави для втрати громадянства України Підставами для втрати громадянства України є: 1) добровільне набуття громадянином України грома-
дянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадян-
ства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, грома-
дянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її інозем-
цями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого гро-
мадянства внаслідок одруження з іноземцем (...); 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправди-
вих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не засто-
совуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Громадянство є важливою юридичною категорією, що визначає правовий зв'язок між державою і людиною. Норми, що стосуються українського громадянства, установлено Кон ституцією України та Законом України «Про громадянство України* Визначено порядок набуття і втрати громадянства України. Кожній людині державою гарантовані права людини й громадянина Міжнародні стандарти прав людини після Другої світової війни було закріплено Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні й культурні права та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права, Конвенцією про права дитини. Також прийнято ряд європейських конвенцій у галузі прав людини. Умовно права людини поділяють на особисті (або громадянські), політичні, економічні, соціальні й культурні, іноді серед них також ви-
окремлюють природні (або невід'ємні) права. В українській державі створено систему політичних, економічних, ідеологічних та юридичних гарантій прав людини й механізми їх захисту. Запам'ятайте: права людини, Загальна деклараці я прав люди-
ни, Мі жнародний пакт про економі чні, соці альні й культурні права, Мі жнародний пакт про громадянські й полі тичні права, громадян-
ство, гаранті ї прав людини, плюралі зм. ЛЕВИЦЬКИЙ Кость (1859-1941) Український юрист, громадський та держав-
ний діяч. Очолював Товариство українських правників (Львів). У 1918 р. очолював уряд За-
хідноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) — Державний секретаріат, потім член уряду ЗУНР в еміграції (Відень). Вивчав проблеми історії держави та права, цивільного права. Перевірте себе 1. Поясніть поняття громадянство, права людини, плюралізм. 2. Якими нормативними актами регулюються відносини, пов'я-
зані з набуттям і втратою громадянства? 3. Який порядок набуття й втрати громадянства України вста-
новлено законодавством? 4. Які державні органи беруть участь у вирішенні питань, пов'я-
заних із громадянством України? 5. Наведіть приклади з історії, коли права людей відрізнялися залежно від певних чинників, зокрема походження, наявності майна. Приклади мають стосуватися різних країн і різних періодів. 6. Визначте, у яких із зазначених випадків особа має право на українське громадянство. Для відповідей використайте витя-
ги із Закону України «Про громадянство України» (с. 97-99): а) під час туристської подорожі до Франції в громадян Укра-
ї ни народилася донька; 100 б) батько дитини — громадянин ФРН, який працює пред-
ставником німецької фірми в Києві, мати — громадянка України, у них у київському пологовому будинку народив-
ся син; в) юнак — громадянин України — одружився з громадянкою Індії, виїхав з нею жити на її батьківщину і там поступив на військову службу; г) уродженець Одеси після закінчення геологорозвідуваль-
ного технікуму працював з 1975 по 1995 р. у Тюмені, а по-
тім, вийшовши на пенсію, подав заяву про надання йому українського громадянства; д) громадянка України виїхала до Франції та поступила на службу в поліцію Парижа. 7. Як ви розумієте поняття права людини? 8. Коли права людини дістали міжнародне визнання? 9. Які мі жнародно-правові акти в галузі прав людини вам ві-
домі? 10*. У повідомленнях засобів масової інформації знайдіть матеріа-
ли про порушення прав людини в різних країнах світу й захо-
ди, які застосовуються для їх припинення. 11*. Складіть таблицю класифікації прав людини. До якої Закріплення _ _ _ Закріплення Чим Права групи прав в Загальній і _ ..в Конституції забезпечу-
людини людини декларації .. Ук р а ї н и ю т ь с я належать прав людини 12*. Використовуючи знання з історії, проаналізуйте забезпе-
чення прав людини в різні періоди історії України й інших країн. 13. У статті 64 Конституції України визначено перелік прар, які не можуть бути обмежені навіть в умовах військового чи надзви-
чайного стану. Ознайомтеся з цією статтею та висловіть свою думку, чому до переліку включено саме ці права. 14. Порівняйте норми Конституції України, які стосуються прав людини, з відомими вам нормами Загальної декларації прав людини. 101 §14. Вибори. Референдум 1. Загальні засади організації державної влади в Україні. Форми демократії. Конституція України проголошує, що носієм суверенітету і єди-
ним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що саме народ має приймати найважливіші рішення в житті держави чи окремого району, міста, області, тільки народ може довірити своїм обранцям здійснювати владу. Ніхто не має права позбавляти народ чи окремого громадянина можливості висловити свою думку з будь-яких пи-
тань життя країни. Воля народу — найвища воля. При цьому всі органи державної влади, місцевого самовряду-
вання, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією України й законами України. Конституція України визначає шляхи здійснення народом свого права на народовладдя. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які форми народо-
владдя (демократії) передбачено Конституцією України. Громадяни мають право безпосередньо здійснювати свою владу. Для цього передбачено проведення всенародних голосувань — ре-
ферендумів. Безпосередньо воля громадян виявляється також під час проведення виборів народних депутатів України, депутатів ор-
ганів місцевого самоврядування, Президента України. Свою волю громадяни України можуть висловити й під час загальних зборів громадян за місцем проживання, сільських або селищних сходів, обговорення проектів законів чи інших рішень, винесених на за-
гальнонародне обговорення, під час громадських слухань із різних питань суспільного життя. Водночас у складному житті суспільства багато питань необ-
хідно розв'язувати швидко й оперативно. Зробити це шляхом прямої участі кожного громадянина неможливо: це дорого коштує, складно організувати технічно, не кожне питання привертатиме увагу громадян, через те важко забезпечити їхню участь у рефе-
рендумі. Тому Конституція та законодавство України передба-
чають, що народ може здійснювати владу не лише безпосередньо, а й через обраних представників — депутатів. У нашій країні функ-
ціонують обрані народом Верховна Рада України й органи місце-
вого самоврядування, народ обирає главу держави — Президента України. У деяких країнах референдуми є одним з основних дже-
рел формування законодавства. Дуже широко вдаються до референдумів для розв'язання загальнодержавних і місцевих питань у Швейцарії та Італії. Передбачено процедуру прове-
дення референдуму в інших країнах світу. У XX ст. в різних державах світу відбулося майже 500 ре-
ферендумів, понад 200 з них — у Швейцарії. Перший відомий у світі референдум було проведено в швейцарському кантоні Берн ще в 1449 р. щодо фінансового становища цієї середньовічної республіки. Після Першої світової війни референдуми були передба-
чені конституціями Веймарської республіки, Австрії, Чехо-
Словаччини, Естонії тощо. У 1991-1999 рр. референдуми були проведені в Албанії, Білорусі, Боснії та Герцеговині, Естонії, Латвії, Литві, Маке-
донії, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Сербії, Словенії, Угорщині, Хорватії, Чорногорії. Уперше в незалежній українській державі загальнодержавний ре-
ферендум відбувся 1 грудня 1991 р., на ньому було підтверджено Акт проголошення незалежності України. До цього в УРСР проводили загальнореспубліканське опитування, громадяни республіки брали участь у загальносоюзному референдумі СРСР 17 березня 1991 р. 16 квітня 2000 р. в Україні відбувся загальнонародний референ-
дум, який був призначений Президентом України за народною іні-
ціативою. Під час проведення референдуму виникло чимало проблем, більшість із яких була зумовлена неузгодженістю між Законом України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» (прийнятим ще у 1991 р.) і Конституцією України, неврегульованістю значної частини питань. Це стало приводом для критики референдуму рядом міжнародних організацій, два з шести запропонованих питань рефе-
рендуму були визнані неконституційними Конституційним Судом України. Питання референдуму стосувалися зміни конституції щодо статусу народних депутатів, чисельності та підстав розпуску Вер-
ховної Ради України тощо. 2. Поняття і порядок призначення референдуму в Україні. Референдум — це прийняття рішення з найважливіших питань державного життя громадянами України всенародним голосу пан ням. Порядок його призначення і проведення регулюється КоїІС'І II туцією України і Законом України «Про Всеукраїнський і місцеві референдуми». В Україні передбачено проведення кількох типів референдумів. Всеукраїнський референдум організовують на вені території країни ПУЛ ] щ „ цікаво з питань загальнодержавного значення. Для розв'язання проблем, що стосуються жителів окремих регіонів України, проводять місцеві референдуми. Вони можуть бути організовані в межах будь-якої адміністративно-територіальної одиниці України. З курсу географії України пригадайте, які існують одиниці адмі-
ністративно-територіального поділу України. Рішення на референдумі приймає безпосередньо народ, якому належить вища влада в державі. Тому вони мають найвищу юридичну силу на відповідній території. Змінити або скасувати рішення референдуму може лише новий референдум. Конституцією України передбачено, що питання про зміну тери-
торії України може вирішувати лише Всеукраїнський референдум. Тільки референдум остаточно приймає рішення про внесення змін до таких розділів Конституції України, як «Загальні засади» (розділ 1), «Вибори. Референдум» (розділ 3), «Внесення змін до Кон-
ституції України» (розділ 13). Місцеві референдуми можуть розв'язувати лише ті питання, що належать до відання органів місцевого самоврядування, не вихо-
дять за межі відповідної території. Без рішення місцевого ре-
ферендуму не можна перейменовувати населені пункти, області, райони. Разом із питаннями, які можуть бути вирішені лише референду-
мом, Конституцією України визначено питання, що не можуть бути винесені на референдум, зокрема щодо податків, амністії та бюджету, а також питання, які належать до компетенції слідчих і судових органів. Всеукраїнський референдум може бути призначений Верховною Радою України або Президентом України. У разі потреби Верховна Рада призначає референдум щодо зміни території України. Президент має повноваження призначити референдум щодо внесення змін до Конституції України. Референдум може бути проведений за народною ініціативою. Для цього має бути зібрано не менше трьох мільйонів підписів гро-
мадян України, не менше аніж у двох третинах областей України і не менше аніж 100 тисяч у кожній з них. У разі виконання цих умов президент проголошує Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Рішення референдуму вважається прийнятим, якщо за нього проголосує більше половини тих, хто взяв участь у голосуванні. Якщо в голосуванні візьме участь менше половини виборців, які мають право голосу, референдум уважається таким, що не від-
бувся. 104 3. Вибори в Україні. Найважливішою формою прямої демократії є вибори, за допо-
могою яких здійснюється формування складу представницьких ор-
ганів державної влади й місцевого самоврядування. Конституція України визначила основні принципи проведення виборів. Вибори до органів державної влади й органів місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Загальне виборче право передбачає, що кожний громадянин України, який досяг 18 років, має право голосу під час проведення виборів і референдумів. Установлення такої вікової межі зрозуміле, адже для участі у виборах громадянин повинен мати певний рівень самосвідомості, політичної й громадянської зрілості, що пов'язано з відповідним віком. Громадян, які мають право брати участь у го-
лосуванні, називають виборцями. Права голосу позбавлені особи, які визнані судом недієздатними (унаслідок психічного захворю-
вання). Будь-яке інше обмеження виборчих прав громадян заборо-
нено. Вибори повинні бути вільними. Це означає, що кожний вибо-
рець самостійно вирішує: брати йому участь у голосуванні чи від-
мовитися від нього. Якщо громадянин бере участь у виборах, він сам вирішує, за кого віддати свій голос. Будь-який примус, тиск на виборців заборонені й караються законом, боротися за їхні голоси можна тільки шляхом агітації й пропаганди. Рівне виборче право означає, що кожний виборець може одержати однакову з іншими виборцями кількість бюлетенів для голосування незалежно від соціального, матеріального стану й будь-яких інших обставин. Своє виборче право громадянин може використати тільки особисто, тобто заборонено одержувати бюлетень за друзів і родичів навіть за їхнім дорученням. Крім того, під час підготовки до виборів рівні права мають усі кандидати в депутати, забороняється викори-
стовувати для передвиборчої кампанії своє службове становище. В Україні депутатів усіх рівнів, Президента України, сільських, се-
лищних, міських голів обирають безпосередньо виборці. Кожний ви-
борець отримує бюлетень із прізви-
щами кандидатів або з назвою партій, яка висунула список кандидатів, і ви-
словлює своє ставлення саме до них. Таке голосування називають прямим. Неодмінною умовою демократизму виборів є таємність голосування, тобто ніхто не має права контролювати 105 волевиявлення громадян, своє право вони реалізують у спеціальних приміщеннях або кабінах для голосування наодинці. Не завжди і не в усіх країнах дотримувалися загальнови-
знаних нині демократичних принципів виборів. У XVIII-
XIX ст. в багатьох країнах Європи, де вже обирали парла-
менти, було встановлено обмеження — цензи для учасників виборів. Так, в Італії конституцією 1848 р. було передбачено майновий ценз (наявність певної кількості майна чи міні-
мальна сума сплачених виборцем податків) і ценз писемності (уміння читати й писати), унаслідок чого у виборах могли брати участь лише 3 % громадян. Тільки в 1920 р. дістали право голосу жінки в США, а у Швейцарії вони беруть участь у виборах лише з 1971 р. Нині в багатьох країнах (США, ФРН, Японії та ін.) діє ценз осілості — виборець повинен прожити певний установ-
лений час на території виборчого округу чи країни загалом. В окремих країнах участь у виборах є обов'язковою, вибор-
цям роблять спеціальну позначку в паспорті, її відсутність може призвести до чималого штрафу. Вибори проводять у більшості країн світу, кожна з них виробляє свою виборчу систему. Всі системи можна умовно поділити на кілька видів. Розрізняють пропорційну, мажоритарну й змішану виборчі системи. Коли застосовують пропорційну систему, кандидатів ви-
сувають партії й виборчі блоки, а місця в органі влади розподіля-
ють пропорційно — залежно від кількості одержаних відповідною партією чи блоком голосів виборців. Якщо використовують мажо-
ритарну виборчу систему, для обрання кожному кандидату треба набрати більшість голосів виборців певної території або країни загалом. У змішаній системі поєднують елементи обох систем: частину депутатів обирають за пропорційною, частину — за мажо-
ритарною системою. У мажоритарній системі є два різновиди залежно від того, яку кількість голосів потрібно набрати кандидату для обрання. Якщо кандидат має набрати більше половини голосів тих, хто взяв участь у голосуванні, систему називають мажоритарною абсолютної більшості. Якщо обраним вважається кандидат, за якого проголо-
сувало більше виборців, аніж за інших кандидатів (не обов'язково більше половини від усієї кількості), ідеться про мажоритарну систему відносної більшості. Розглянемо приклад. У голосуванні на виборах узяло участь 80 тис. виборців. З них за кандидата К. проголосувало 36 тис. виборців, за кандидата Р. — 24 тис., за кандидата Н. — 20 тис. Якщо діятиме систе-
ма абсолютної більшості, нікого з кандидатів не можна вважати цікаво обраним. Як правило, у цьому випадку проводять другий тур вибо-
рів — повторне голосування за двома кандидатурами, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі, — у нашому прикладі це кандидати К. і Р. Якщо ж діятиме система відносної більшості, обраним вважатиметься кандидат К., який набрав більше голосів, аніж інші кандидати. У різних країнах діють різні види виборчих систем. У Великій Британії, США використовують мажоритарну виборчу систему, у Франції, Ізраїлі й Норвегії — пропорційну, у Грузії й Росії — змі-
шану. Вважається, що пропорційна виборча система забезпечує більшу стабільність у роботі парламенту, адже депутати є представниками певних партій і сформувати потрібну більшість для прийняття рі-
шення значно простіше. Утім вона ефективна за наявності в країні розвиненої системи партій як представників різних верств населення. Жодна виборча система не є абсолютно довершеною. Для проведення виборів за будь-якою системою створюють виборчі округи. Якщо в окрузі обирається один депутат, такий округ називають одномандатним, якщо кілька — багатомандатним. Нині вибори народних депутатів України відбуваються за про-
порційною системою. Вибори депутатів Верховної Ради Автоном-
ної Республіки Крим, обласних, районних, районних у містах, міських рад — за змішаною: половина депутатів обирається за партійними списками, половина — в одномандатних округах — за мажоритар-
ною системою. Вибори сільських і селищних рад відбуваються за мажоритарною системою відносної більшості. ІМЯМІ |3 Конституції України Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демо-
кратії. Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісім-
надцять років (...). Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на ос-
нові загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Вер ховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян 107 України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох трети-
нах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній об-
ласті. Стаття 73. Виключно Всеукраїнським референдумом ви-
рішуються питання про зміну території України. Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопро-
ектів з питань податків, бюджету та амністії. В Україні, як і в інших демократичних державах, передбачено дві форми демократії — пряма й представницька. Однією з форм прямої де-
мократії є референдум. Порядок проведення референдумів в Україні визначено Конституцією України і Законом України «Про Всеукраїнський і місцеві референдуми». Всеукраї нський референдум призначають Президент України, або Верховна Рада України за власною ініціативою, або проголошує Пре-
зидент України за народною і ні ці ативою. Закон визначає порядок проведення референдумі в і підбиття їх підсумків. Вибори є неодмінною ознакою демократичної держави. В Україні вибори проводять на підставі загального, рівного, прямого виборчого права, таємним голосуванням. Виборцям гарантовано вільне волевияв-
лення. Шляхом виборів формуються Верховна Рада України, органи місце-
вого самоврядування, обирається Президент України. Запам'ятайте: пряма й представницька демократі я, референ-
дум, принципи проведення виборі в — ві льні, загальні, рі вні, прямі, шляхом таємног о голосування; виборчі системи — пропорці йна, мажоритарна, змі шана. СКРИПНИК Микола Олексі йович (1872-1933) Український державний та громадський діяч, академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Перший голова уряду радянської України, пізніше народний комісар юстиції, народний комісар освіти та Генеральний про-
курор УРСР. 108 Перевірте себе 1. Поясніть поняття референдум, вибори. 2. Як у законодавстві України закріплено право громадян на безпосередню участь в управлінні державою? 3. Які види народовладдя передбачено в Конституції України? 4. Які види референдумів передбачені законодавством України? 5. У яких випадках і ким призначається референдум? 6*. Запропонуйте питання, які, на вашу думку, доцільно винести на Всеукраїнський або місцевий референдуми. 7*. Висловіть думку щодо позитивних і негативних рис референ-
думу. 8* Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб забезпечити сві-
дому участь громадян у референдумі? 9. У яких із наведених випадків порушено законодавство про референдум: а) Верховна Рада на пропозиці ю більшості депутатів при-
йняла рі шення про проведення референдуму щодо амністії у зв'язку з ювілеєм проголошення незалежності України; б) Київська міськрада на пропозицію групи депутатів при-
йняла рі шення про перейменування Лені нградського району Києва на Львівський; в) Львівська міськрада призначила референдум про затвер-
дження герба міста; г) рада міста Енськ прийняла рішення про проведення ре-
ферендуму щодо проголошення суверенітету міста та ви-
ходу його зі складу України; д) на вимогу 3,5 млн громадян Верховна Рада України при-
значила референдум про скасування приватної власності на промислові підприємства? 10. Які види виборчих систем ви знаєте? 11. Наведіть приклади країн, що використовують різні виборчі системи. 12*. Проаналізуйте переваги й недоліки різних виборчих систем. 13. Які принципи проведення виборів вам відомі, у чому вони по-
лягають? 14*. Наведіть приклади норм виборчого законодавства, що за-
безпечують додержання демократичних принципів виборів. 15*. У газетах та інших засобах масової інформації знайдіть пові-
домлення про роботу депутатів рад різного рівня. Проаналі-
зуйте, які засоби вони використовують для виконання своїх обов'язків. 16*. Проведіть у класі рольову гру «Вибори», зімітувавши роботу виборчої дільниці в день виборів. 109 §15. Верховна Рада України та Президент України в системі органів державної влади 1. Конституційний статус і компетенція Верховної Ради України. Пригадайте, що таке поділ влади в державі. Які гілки влади вам відомі? У системі поділу влади обов'язковою складовою є законодавча влада. Саме законодавчий орган із дотриманням спеціальної процедури приймає найважливіші юридичні акти, що мають вищу юридичну силу — закони (звідси й назва — законодавча влада). Загальна традиційна назва таких органів — парламент. Пригадайте, які органи виконували подібні функції в різні періоди історії в різних країнах (Стародавньому Римі, Стародавній Греції, Київській Русі тощо). Де вперше з'явився парламент? ц£ У різних країнах використовують різні назви парламенту. цікаво У Сполучених Штатах Америки і в більшості латиноамери-
канських країн парламент — це конгрес, в Іспанії — кортеси, у Нідерландах — Генеральні штати, у Великій Британії, Ка-
наді, інших країнах Британської співдружності — парла-
мент, у Польщі й Литві — сейм, в Ізраїлі — кнесет, у деяких країнах Сходу — меджліс, У радянській Україні, інших респуб-
ліках СРСР і загалом у Радянському Союзі законодавчі ор-
гани мали назву Верховна Рада. Під час обговорення Кон-
ституції України 1996 р. пропонувалося назвати законодавчий орган України Народною Радою, але пропозицію відхилили. Найбільша чисельність парламентарів на сьогодні є в Ки-
тайській Народній Республіці 2978 депутатів, Італії — 955 (630 у нижній палаті), Франції — 898 (з них 570 — у нижній палаті), Японії — 752 (500 — у нижній палаті), ФРН — 740 (642 — у нижній палаті) депутатів. Нині в Україні один депутат припадає приблизно на 110 тис. громадян, в Ірландії — на 20 тис., Швейцарії — на 35 тис., у Великій Британії, ФРН, Франції, Італії, Польщі — майже на 100 тис. громадян. Відповідно до Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Верховна Рада України має право вносити зміни до Конституції України, призначати Всеукраїнський референдум з питань про змі-
ну території України. Найважливішим завданням Верховної Ради 1 1 0 України є прийняття законів нашої країни. Крім законодавчих, Вер-
ховна Рада виконує й інші важливі функції, зокрема визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики України, призначає в передбачені конституцією строки вибори Президента України, затверджує Державний бюджет України, чисельність і структуру Збройних сил України, дає згоду на обов'язковість для України міжнародних угод (ратифікує їх) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією). Верховна Рада України розглядає, схвалює чи відхиляє програму нового уряду, призначає за поданням Президента України прем'єр-
міністра, міністрів оборони й закордонних справ, за поданням пре-
м'єр-міністра — інших членів Кабінету Міністрів України, голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, дає згоду на призначення Генерального прокурора, призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України голову Націо-
нального банку України та голову Служби безпеки України. Вер-
ховна Рада призначає уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голову і членів Рахункової палати. Важливим зав-
данням, покладеним на парламент України, є участь у формуванні судової влади — призначення третини суддів Конституційного Суду України, обрання безстроково суддів інших судів. У Верховній Раді України голосування може проводитися де-
кількома способами. Найчастіше депутати користуються спеціаль-
ною електронною системою голосування «Рада». Для цього в кож-
ного депутата є іменна електронна картка голосування, яка дає можливість йому віддати свій голос за допомогою спеціального пристрою, яким обладнане кожне депутатське місце в залі засідань Верховної Ради. Цікаво, іцо за допомогою цієї картки можна прово-
дити голосування двома варіантами. По-перше, можливе так зване поіменне голосування, коли система «Рада» фіксує, як саме прого-
лосував кожен депутат, і в подальшому видає ці дані для загалу (відомо, хто з депутатів голосував «за», хто — «проти», хто «утри-
мався» або ж не взяв участі в голосуванні). Другий варіант — це таємне голосування. У цьому випадку електронна система лише підраховує кількість голосів «за», «проти» й «утримався», але не фіксує, як саме голосував окремий депутат. Таке голосування проводиться здебільшого при вирішенні кадро-
вих питань. Іноді при вирішенні найважливіших питань проводиться голо-
сування бюлетенями. У цьому випадку кожен депутат має особисто отримати бюлетень для голосування, висловити свою позицію по-
значкою в бюлетені, а обрана зі складу депутатів лічильна комісія визначає підсумки голосування. Є й інші способи голосування. Найпростіший із них відомий, напевно, і вам: згадайте, як ви обираєте старосту класу, своїх пред-
ставників до органів шкільного самоврядування — підняттям рук. Відомі випадки голосування шляхом виходу депутатів у різні двері парламентської зали, голосування різнокольоровими кульками тощо. 2. Структура Верховної Ради України. Конституційний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів. Кандидат у народні депутати України повинен бути гро-
мадянином України, не молодшим 21 року та проживати в Україні протягом останніх 5 років. Строк повноважень народних депутатів — 5 років. Зі складу народних депутатів обираються Голова Верховної Ради та його заступники. Вони підзвітні Верховній Раді України й можуть бути нею відкликані (зняті з посад). Голова веде засідання Верховної Ради України, представляє парламент в Україні та за її межами, підписує акти, прийняті Верховною Радою, організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради. Іноді його називають словом англійського походження — «спікер», тобто «той, хто говорить». У залі засідань Верховної Ради України 112 До структури Верховної Ради України входять комітети та депутатські фракції, спеціальна контрольна комісія з питань прива-
тизації, апарат Верховної Ради. Для попереднього розгляду законопроектів, інших питань, що розглядаються Верховною Радою, створюються комітети Верхов-
ної Ради України за сферами суспільного життя. Верховна Рада кожного скликання (після чергових парламентських виборів) самостійно визначає кількість комітетів і їх склад. Нині у Верхов-
ній Раді України є комітети з питань науки і освіти; з питань соціа-
льної політики та праці; бюджету; з питань національної безпеки й оборони тощо. Саме в комітетах (їх членами є депутати — пере-
важно фахівці в галузі, якою відає комітет) виконують непомітну, але дуже важливу роботу, від якої залежить успіх діяльності парла-
менту. У разі потреби Верховна Рада України створює тимчасові спеціальні й слідчі депутатські комісії для аналізу окремих проблем, конфліктів тощо. Так, спеціальна комісія розглядала дії посадових осіб під час серпневих подій 1991 р. Комісії працювали в справах, пов'язаних із відомим «касетним скандалом», убивствами політичних діячів, журналістів тощо. Комісії створюють для виконання певного доручення Верховної Ради України, на певний час, але права їх досить широкі. Структура Верховної Ради України Верховна Рада України (450 депутатів) За політичною орієнтацією, належністю до певної політичної партії (блоку) — депутатські фракції Керівництво: Голова, перший заступник Голови, заступник Голови Верховної Ради За професійною ознакою, напрямом діяльності — комітети Верховної Ради України Апарат Верховної Ради України Важливу роль у Верховній Раді України відіграють фракції\ до складу яких входять депутати однієї партії (виборчого блоку). Відповідно до конституції фракції, до складу яких входить біль шість народних депутатів України, утворюють коаліцію більшості, яка має право подавати Президентові України кандидатуру І Ірсм'с р міністра України. В «Правознавство», Юкл Верховна Рада України обирає голову та членів Рахункової па-
лати, яка контролює надходження коштів до Державного бюджету України та їх використання, а також уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Верховна Рада має власний друкований орган: газету «Голос України», журнал «Віче» та офіційний нормативний бюлетень «Відомості Вер-
ховної Ради України». Робочим органом, що забезпечує функціону-
вання парламенту України, є апарат Верховної Ради України, який формується з державних службовців. Діяльність Верховної Ради України забезпечують також Інститут законодавства та Парла-
ментське видавництво. 3. Правовий статус і повноваження Президента України. У 1991 р. напередодні проголошення Україною незалежності в нашій державі було запроваджено посаду Президента України. Відповідно до Конституції України, президент є главою держави, гарантом суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина. Президент України не входить до складу жодної з гілок влади, він має особливі повноваження в державі завдяки системі противаг і стримувальних механізмів. Правовий статус президента в різних країнах світу неоднаковий. У Сполучених Штатах Америки виконавча влада належить лише пре-
зиденту, він є головнокомандувачем збройних сил, самостійно веде переговори з іноземними державами, призначає міністрів і очолює кабінет міністрів США, має й інші важливі повноваження. Главами виконавчої влади за конституціями є президенти Фінляндії, Індії. Сильною є влада президента у Франції. Він, зокрема, має право розпуску парламенту, але виконавчу владу очолює прем'єр-міністр. Кабінет міністрів формується з представників партії, що перемогла на парламентських виборах. Сильна президентська влада в сусідніх державах Росії і Білорусі. Інша ситуація у ФРН та Ізраїлі. Тут президент хоча і є главою держави, але влада його обмежена. Він здебільшого має представ-
ницькі функції — приймає послів, здійснює нагородження, підписує міжнародні угоди. Нині важко, мабуть, визначити, яка з цих систем краща. В кожної з них є переваги й недоліки, кожна країна обирає найпридатнішу саме для неї систему. Висловіть свою думку, як має призначатися чи обиратися Прези-
дент України, щоб це відповідало демократичним засадам народовладдя. Президент України відіграє визначну роль у житті держави. Кон-
ституцією України передбачено, що Президента України обирають 114 громадяни нашої держави на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням. Пригадайте, що означають ці принципи виборів. Кандидату на посаду Президента України має бути не менше 35 років, він повинен проживати в Україні протягом останніх 10 років і володіти державною мовою. Одна й та сама особа може бути обрана президентом не більше двох разів підряд. Президент не має права займатися будь-якою іншою роботою, бути депутатом. Строк повно-
важень Президента України — п'ять років. Новообраний Президент України на засіданні Верховної Ради України складає присягу на вірність Україні й вступає на пост не пізніше аніж через тридцять днів після оголошення результатів виборів. Президент України на час своїх повноважень користується недоторканністю, його честь і гідність охороняються законом. Звання Президента України збе-
рігається за ним довічно. Повноваження Президента України визначені Конституцією Украї-
ни. Президент України представляє нашу державу в міжнародних від-
носинах, укладає договори, призначає представників України в інших державах і приймає представників іноземних держав в Україні. Пре-
зидент є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, призначає вище командування військових формувань України, очо-
лює Раду національної безпеки і оборони України, приймає рішення про мобілізацію й запровадження воєнного стану, має право нагоро-
джувати державними нагородами, присвоювати вищі військові зван-
ня, чини, дипломатичні ранги, здійснювати помилування засудже-
них. Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, на основі та на виконанні Конституції України і за-
конів України, видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Президент України не має права передавати свої повноваження іншим особам чи органам. Ш
Із Конституції України Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. (...) Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України нале-
жить: внесення змін до Конституції України (...); призначення Всеукраїнського референдуму з питань, ви значених статтею 73 цієї Конституції; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету (...); визначення засад внутрішньої і зовні шньої полі тики (...); 7) призначення виборів Президента України у строки, пе-
редбачені цією Конституцією; (...) 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру (...); 10) усунення Президента України з поста в порядку особ-
ливої процедури (імпічменту) (...); 11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програ-
ми діяльності Кабінету Міністрів У країни; 12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; (...) 16) призначення на посади та звільнення з посад голови та інших членів Рахункової палати; 17) призначення на посаду та звільнення з посади уповно-
важеного Верховної Ради України з прав людини (...); 25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення не-
довіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади; 26) призначення третини складу Конституційного Суду України; 27) обрання суддів безстроково; (...) 32) надання... згоди на обов'язковість міжнародних дого-
ворів України та денонсація міжнародних договорів України; 33) здійснення парламентського контролю у межах, визна-
чених цією Конституцією; (...) Стаття 106. Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 3) представляє державу в міждержавних відносинах, здійс-
нює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, ве-
де переговори та укладає міжнародні договори України... (...) 6) призначає Всеукраїнський референдум щодо змін Кон-
ституції України... проголошує Всеукраїнський референдум за народною ініціативою; 7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради Украї-
ни у строки, встановлені цією Конституцією; (...) 9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-
міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; 10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних 116 органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; 11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; (...) 15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Пре-
м'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи ви-
конавчої влади (...); 16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України...; 18) очолює Раду національної безпеки і оборони Украї-
ни; (...) 22) призначає третину складу Конституційного Суду України; 23) утворює суди у визначеному законом порядку; (...) 25) нагороджує державними нагородами, встановлює пре-
зидентські відзнаки та нагороджує ними; 26) приймає рішення про прийняття до громадянства Украї-
ни та припинення громадянства України... 27) здійснює помилування... (...) Отже, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, конституційний склад якої — 450 народних де-
путатів. Парламент очолює Голова Верховної Ради. Основне завдання парламенту — створення законів. Крім цього, Верховна Рада України формує уряд — Кабінет Міністрів України, має контрольні функції — сте-
жить за діяльністю органів виконавчої влади, посадових осіб, за допомо-
гою Рахункової палати контролює виконання бюджету. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини спостерігає за дотриманням прав людини. Верховна Рада України бере участь у формуванні виконав-
чої і судової влади. Президент України є главою держави, гарантом суверенітету й те-
риторіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина. Він обирається строком на п'ять років на загальнонародних виборах. Президент України має надзвичайно важливі повноваження в галузі забезпечення безпеки держави, міжнародних відносин України, бере участь у формуванні Конституційного Суду України й загальних судів. Він не має права передавати свої повноваження іншим особам чи органам. Запам'ятайте: парламент — Верховна Рада Украї ни — єдиний орган законодавчої влади в Украї ні, Президент Украї ни — глава держави, Комі тет Верховної Ради Украї ни, депутатські фракці ї, Рахункова палата, уповноважений Верховної Ради з прав людини. 117 Перевірте себе 1. Дайте характеристику конституційного статусу Верховної Ради та Президента України. 2. Який склад і структура Верховної Ради України? 3. Які повноваження Верховної Ради України? 4. Для чого створюються комітети Верховної Ради України? 5. Хто нині є Головою Верховної Ради України, його заступниками? 6. Порівняйте депутатські фракції й депутатські комітети Вер-
ховної Ради України (порядок їх формування, склад, повнова-
ження тощо). 7. Хто може бути Президентом України? 8. Які повноваження має Президент України? 9. Порівняйте вимоги до кандидатів у Президенти України і на-
родних депутатів України. У чому різниця, чим, на вашу думку, вона пояснюється? 10*. У газетах, інших засобах масової інформації знайдіть пові-
домлення про роботу Верховної Ради України. 11*. Проаналізуйте різні способи голосування. Запропонуйте, у яких випадках у Верховній Раді треба використовувати кожний із них. 12*. Користуючись наведеними витягами з Конституції України й текстом підручника, розподіліть повноваження Верховної Ради України та Президента України за певними напрямами й порівняйте їх. 13*. Використовуючи додаткову літературу й знання з історії та інших предметів, порівняйте статус Президента України й президентів інших країн. 14*. Використовуючи додаткову літературу, визначте переваги й недоліки різних систем президентської влади. § 16- Органи виконавчої та судової влади в Україні. Мі сцеве самоврядування Пригадайте, які гілки державної влади в Україні вам відомі. 1. Поняття та завдання виконавчої влади. Головне завдання виконавчої влади — організація державного управління, забезпечення реалізації законів та інших нормативних актів держави, її функцій у господарській, соціально-культурній та адміністративно-політичній галузях. Виконавча влада організовує діяльність державних підприємств і транспорту, органів освіти, охорони здоров'я, правопорядку. До складу виконавчої влади входять уряд, інші центральні органи 118 виконавчої влади (міністерства, державні комітети тощо), обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Органи виконавчої влади будують свою діяльність на принципах законності (на основі Конституції і законів України), демократизму (формуються за участю представницьких органів і звітують перед ними), гласності (інформують населення й органи, що їх сформували, про свою діяльність). Важливе значення мають також принципи, що забезпечують права громадян, зокрема пріоритет прав людини й рівно-
правність усіх незалежно від національності, соціального стану тощо. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є уряд — Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України, з одного боку, відповідальний перед Президентом України, з іншого — під-
контрольний і підзвітний Верховній Раді України. Очолює уряд прем'єр-міністр, який керує його роботою. Кабінет Міністрів України координує діяльність міністерств, дер-
жавних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади. Кожен із них здійснює керівництво певною сферою державного життя, несе відповідальність за її розвиток. Серед міністерств Украї-
ни є такі, що безпосередньо займаються економічними питаннями, зо-
крема фінансами, економікою, транспортом тощо, керують окремими сферами соціального розвитку — освіти та науки, охорони здоров'я, культури і туризму та ін. Є силові міністерства — Міністерство обо-
рони і Міністерство внутрішніх справ. Важливу роль відіграють Міністерство закордонних справ, Міністерство юстиції тощо. Крім міністерств, у структурі центральних органів державної виконавчої влади діють державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом — Державна прикордонна служба, Державна податкова адміністрація тощо. Для забезпечення виконавчих функцій на місцях створюють місцеві органи державної виконавчої влади. Ними є обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. їх пов-
новаження визначає Закон України «Про місцеві державні адмі-
ністрації». Голову адміністрації призначає президент за поданням Кабінету Міністрів України. Виконавча влада на місцях забезпечує виконання Конституції України і законів України, законність і правопорядок, відповідає за здійснення програм соціально-економічного й культурного розвитку свого регіону, складає відповідні місцеві бюджети, подає їх на затвер дження органів місцевого самоврядування і звітує про їх виконання. 2. Судова система України. Головне завдання судової влади — відправлення правосуддя, тобто застосування державним органом — судом норм прана до конкретних подій, випадків, розв'язання суперечок. Судова влада 119 має забезпечити захист суспільного ладу, прав і свобод громадян, інтересів держави, підприємств, організацій і установ. Діяльність органів судової влади регулюється Конституцією України, Законами України «Про судоустрій», «Про Конституційний Суд», «Про статус суддів» тощо. Судова система України Суд конституційної юрисдикції Суди загальної юрисдикції Конституційний Суд України Загальні суди Спеціалізовані суди Адміністративні суди Господарські суди Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України (їх консти-
туційності), а також дає їх офіційне тлумачення. Другою ланкою судової системи є суди загальної юрисдикції. Вони розглядають справи, що виникають у будь-яких правовідно-
синах, крім тих, які розглядає Конституційний Суд. В Україні діють загальні суди (вищим серед них є Верховний суд України) і спеціалізовані (господарські та адміністративні) суди. До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, яких призначають на дев'ять років. Для забезпечення рівноваги гілок влади по шість суддів признача-
ють Президент України, Верховна Рада України і з'їзд суддів України. І шШ і йшш Конституційний Суд України 120 Для обрання суддею Конституційного Суду кандидат повинен досягти віку 40 років, мати вищу юридичну освіту й досвід роботи за фахом, а також володіти державною мовою. Судді Конституційного Суду не можуть бути депутатами, членами будь-яких партій і рухів, займа-
тися іншою діяльністю, за винятком викладацької і наукової. Консти-
туційний Суд розпочав свою роботу з 1 січня 1997 р. Першою справою, яку він розглянув, була справа про можливість суміщення депутат-
ської діяльності з іншою роботою, про тлумачення відповідної статті Конституції України. За роки, що минули, Конституційний Суд роз-
глянув чимало справ. Серед справ, що викликали найбільший відгук у суспільстві, — рішення Конституційного Суду про визнання некон-
ституційним застосування смертної кари як кримінального покарання (1999), про невідповідність Конституції України двох із шести запитань, винесених на Всеукраїнський референдум за народ-
ною ініціативою (2000), тощо. Найбільше справ розглядають загальні суди. Вони вирішують різ-
номанітні кримінальні, цивільні справи, справи з трудових, сімей-
них, майнових питань і багато інших. Спеціалізовані суди розгляда-
ють справи відповідно до своєї спеціалізації. Господарські суди розглядають суперечки між юридичними особами з господарських питань (наприклад, невиконання або порушення договорів), справи, пов'язані з банкрутством, тощо. До юрисдикції адміністративних судів відносять справи, пов'язані з діяльністю державних органів та їх посадових осіб. Саме до такого суду вам необхідно звернутися в разі незгоди з певними рішеннями органів державної влади (зокрема, податкових органів, митників, виборчих комісій) або місцевого само-
врядування (наприклад, сільської чи районної рад). Якщо людина незгодна з прийнятим судовим рішенням, вона має право подати апеляцію або касацію з проханням переглянути прийняте рішення. Вищою ланкою в системі загальних судів є Вер-
ховний суд України. Під час виконання своїх повноважень судді є незалежними, під-
коряються лише закону. 3. Система місцевого самоврядування в Україні. Конституція України гарантує право територіальної громади спільноти жителів села, селища, міста (тобто певного населеного пункту) — на місцеве самоврядування. Представницькими органами місцевого самоврядування є сіль-
ські, селищні, міські, районні й обласні ради. Місцеві ради є представницькими органами, тому до їх складу входять повноважні представники населення відповідної території села, міста, селища — депутати відповідної ради, строк повноважень яких — п'ять років. 121 Крім депутатів, населення села, се-
лища чи міста обирає прямим голосу-
ванням строком на чотири роки сіль-
ського, селищного або міського голову. Він є головною посадовою особою від-
повідної територіальної громади. На відміну від голів населених пунктів голову районної та обласної рад депу-
тати обирають на своєму засіданні. На відміну від народних депутатів Київська міська рада України депутати органів місцевого самоврядування працюють на непро-
фесійній основі — інженерами, учителями, лікарями, підприєм-
цями — тими, ким були до обрання. Час від часу вони збираються на нетривалі сесії, вирішуючи питання місцевого життя. Постійно працюють лише голови рад та їхні заступники. Місцеві ради можуть створювати свої виконавчі органи, які здійснюють повсяк-
денну роботу, або передавати частину своїх повноважень місцевим державним адміністраціям. Органи місцевого самоврядування від імені територіальної громади розпоряджаються майном, що є її власністю, мають право встановлювати місцеві податки, призначають у разі потреби місцевий референдум, можуть створювати або ліквідовувати комунальні під-
приємства, контролюють їхню діяльність. Сільські, селищні, районні, міські та обласні ради затверджують бюджети відповідних територій чи населених пунктів, програми соціально-економічного й культур-
ного розвитку, контролюють їх виконання. Органи місцевого самоврядування співпрацюють із місцевими державними адміністраціями. Конституція України передбачає можливість передачі органам місцевого самоврядування окремих повноважень державної виконавчої влади. Щодо виконання цих, як прийнято говорити, делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підпорядковуються органам виконавчої влади. Також передбачено, що обласна чи районна рада може делегувати окремі свої повноваження відповідній державній адміністрації. Іноді громадяни пропонують створити органи самоорганізації населення — комітети чи ради будинків, вулиць, мікрорайонів тощо. Вони вже діють у багатьох містах нашої країни. Конституція України передбачила можливість їх функціонування, а також передачі їм частини повноважень, коштів, майна органами місцевого самовря-
дування. Конституція України визнала велике значення місцевого само-
врядування, гарантувала судовий захист його прав. 122 4. Правоохоронні органи України. Як і в будь-якому суспільстві, в Україні є, на жаль, люди, які порушують законодавство нашої держави. Для того щоб протистояти правопорушникам, у дер-
жаві створено спеціальні правоохоронні органи. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які правоохоронні органи існують в нашій державі та ЯКІ функції покладено на кожен із них. Усі правоохоронні органи у своїй діяльності ке-
руються Конституцією України й законами України, зобов'язані поважати права громадян. Під час вико-
нання своїх завдань вони взаємодіють між собою, а також із громадянами, їхніми об'єднаннями, трудо-
вими колективами. Водночас співробітники право-
охоронних органів незалежні від політичного впливу, не можуть бути членами партій та політичних рухів. Кожен із правоохоронних органів має певні чітко визначені законом функції та завдання. Розглянемо завдання основних з них — міліції, Служби безпеки України та Прокуратури України. Основні функції та завдання Профілактика і припинення злочинів та інших правопорушень, розслідування злочинів, розшук осіб, які їх скоїли, та осіб, які пропали безвісти, організація дорожнього руху, контроль за дотриманням Правил дорожнього руху Захист державного суверенітету, конституційного ладу, тери-
торіальної цілісності України, у тому числі від посягань інозем-
них спецслужб, попередження, припинення й розкриття злочи-
нів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції Підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначе-
них законом; нагляд за дотриманням законів органами, які про-
водять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо бистої свободи громадян; нагляд за дотриманням прав і свобод людини й громадянина, дотриманням законів із цих питань орі а нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами; нагляд за дотриманням і застосуванням законів; проведення попереднього слідства Емблема Прокуратури України Емблема Міністерства внутрішніх справ України Назва органу Міліція Служба безпеки України Проку-
ратура України 123 Стаття і 13. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Прези-
дентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. (...) Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністра-
ції. (...) Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом Украї-
ни і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. (...) Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради під-
приємства, що має на меті одержання прибутку... (...) Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гаран-
туються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Консти-
туційного Суду України та суддів, які призначаються на по-
саду судді вперше. (...) Стаття 129. Судді гіри здійсненні правосуддя незалежні і під-
коряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. (...) Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста без-
посередньо або через утворені ними органи місцевого само-
врядування управляють майном, що є в комунальній влас-
ності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затвер-
джують бюджети відповідних адміністративно-територіальних 124 одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (...). Головне завдання виконавчої влади — організація державного управ-
ління, виконання законів, забезпечення соціально-економічного життя держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади нашої дер-
жави є Кабінет Міністрів України, який очолює Прем'єр-міністр України. Місцевими органами державної виконавчої влади є районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Судова система України забезпечує захист прав людини й громадя-
нина, розв'язання суперечок і конфліктів, які виникають у суспільстві. До судової системи держави входять Конституційний Суд України й суди загальної юрисдикції — загальні та спеціалізовані (адміністративні та господарські). Кожна спільнота жителів населеного пункту — села, селища, міста — має право на місцеве самоврядування. Органами місцевого самовряду-
вання є сільські, селищні, міські, районні й обласні ради. Органи місцевого самоврядування затверджують місцеві бюджети, контролюють їх виконання. Для виконання однієї з функцій держави — забезпечення правопорядку, захисту прав і свобод громадян — створено правоохоронні органи, основ-
ними з яких є міліція, Служба безпеки України, прокуратура. Запам'ятайте: Кабінет Міністрів України, місцеві державні адмі -
ністрації, Прем'єр-мі ні стр України, територіальна громада, органи місцевого самоврядування; міський, сільський, селищний голова, судо-
ва система, Конституційний Суд України, Верховний суд України, суди за-
гальної юрисдикції, загальні суди, спеціалізовані суди (господарські та адміністративні), міліція, Служба безпеки України, прокуратура. МАМУТОВ Валентин Карлович (р. н. 1928} Видатний український учений у сфері економі-
ко-правових досліджень, академік Національної академії наук України та Національної академії правових наук, доктор юридичних наук, заслужений діяч науки і техніки України. З 1992 р. є керівником Інституту економіко-правових досліджень (м. До-
нецьк), провідним спеціалістом у галузі господар-
ського права. Вивчає проблеми регіонального управління, правових питань технічного прогресу. 125 Перевірте себе 1. Які завдання виконують органи виконавчої влади? 2. Як формується Кабінет Міністрів України? 3. Які повноваження має Кабінет Міністрів України? 4. З якою метою, на вашу думку, уведено обмеження для членів Кабінету Міністрів України, передбачені статтею 120 Консти-
туції України? Чи вважаєте доцільними ці обмеження? 5. Які завдання виконують в Україні органи місцевого самовря-
дування? 6. Складіть схему «Органи виконавчої влади в Україні». 7. Які органи місцевого самоврядування існують в Україні? 8. Які повноваження мають органи місцевого самоврядування? 9. З'ясуйте, які органи державної виконавчої влади й місцевого самоврядування діють у вашому селі, районі, місті. 10*. Запитайте в батьків, які проблеми їм доводилося вирішувати в органах місцевого самоврядування чи місцевих органах державної виконавчої влади. Чи отримали вони належну допомогу чи відповідь? 11*. Порівняйте діяльність Верховної Ради України й органів місцевого самоврядування. 12. Які правоохоронні органи ви знаєте та які функції (завдання) вони виконують? 13*. Порівняйте відомі вам правоохоронні органи (їх функції, структуру, порядок призначення чи обрання, форми діяль-
ності й участі в правоохоронній діяльності). 14*. На підставі вашого життєвого досвіду, спілкування з бать-
ками та іншими дорослими людьми, повідомлень засобів масової інформації проаналізуйте, як змінюється роль різних правоохоронних органів у наш час. 15. Які органи входять до судової системи України та які завдання вони виконують? 16*. Визначте, до юрисдикції якого суду належать зазначені справи: а) скоєно пограбування магазину; б) Президент України видав указ, який, на думку народних депутатів України, не відповідає Конституції України; в) залізниця вчасно не виконала договір з доставки вантажів для фірми, унаслідок чого вона понесла значні збитки; г) громадянці своєчасно не виплатили заробітну плату, а по-
тім звільнили з роботи з порушенням, як вона вважає, вимог законодавства. 17. За допомогою наведених на с. 124 витягів із Конституції України визначте норми, що забезпечують незалежність суддів. 126 §17- Фі нансове право 1. Поняття та джерела фінансового права. Життя сучасної людини важко уявити без грошей. Вони необ-
хідні кожному з нас, щоб придбати тістечко в шкільному буфеті, квиток в автобусі, яким ви приїжджаєте до школи, поповнити раху-
нок у мобільному телефоні. Так само без грошей неможливе існу-
вання й функціонування держави в цілому — вони необхідні для того, щоб сплатити зарплату лікарям, міліціонерам, учителям, щоб придбати ліки для лікарень і зброю для армії, щоб працювали дер-
жавні театри, музеї, органи державної влади та місцевого самовря-
дування тощо. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо мобілізації (отримання), розподілу й використання коштів держави й органів місцевого самоврядування, називають фінансовим правом. Саме фінансове право регулює відносини, які стосуються збирання податків та інших доходів держави. Норми фінансового права визначають порядок складання головного фінансового документа держави — державного бюджету, а також місцевих бюджетів. Порядок витрачання коштів держави й місцевого само-
врядування, фінансування всіх бюджетних установ, організацій також регулюються нормами фінансового права. Важливо мати на увазі, що не всі відносини, пов'язані з грошима, можна вважати фінансовими, не всі вони регулюються фінансовим правом. Коли фірма укладає з банком договір про кредит або грома-
дянин кладе свої гроші до банку (так званий депозитний внесок), коли ваші батьки отримують пластикову картку, на яку перерахо-
вують заробітну плату, — ці відносини не регулюються нормами фінансового права, тут діють норми цивільного права. А от коли під-
приємець, фірма чи громадянин сплачують податок, районна рада виділяє кошти на придбання нових меблів для школи чи ліків для лікарні — виникають фінансові правовідносини, діють норми фінансового права. Відповідно до відносин, які регулюються фінансовим правом, воно включає ряд інститутів — інститути бюджетного устрою, бюджет-
ного процесу, державних доходів, податків, неоподаткованих платежів тощо. Основними джерелами фінансового права є Конституція України, Бюджетний кодекс України, а також ряд інших законів України та нормативно-правових актів. Ураховуючи особливості фінансового права, важливе значення мають нормативно-правові акти Національ-
ного банку України, Державної податкової адміністрації, Міністер-
ства фінансів України. 127 Фінансове право є галуззю публічного права, тому його норми мають державно-владний та імперативний характер, учасники фінан-
сових правовідносин не мають права змінювати, коригувати свої пра-
ва й обов'язки навіть за взаємної згоди — вони чітко й однозначно визначені нормативними актами. 2. Бюджетна система України. Будь-яка незалежна держава має свій власний бюджет — доку-
мент, який визначає джерела формування коштів держави або її складових частин і їх витрачання. Бюджет держави, як правило, затверджується парламентом. Порядок розроблення, складання та затвердження бюджету нашої держави визначений Бюджетним ко-
дексом України. Разом із загальнодержавним бюджетом у нашій державі існують бюджети Автономної Республіки Крим, а також місцеві бюджети, які затверджуються в кожній адміністративно-те-
риторіальній одиниці держави. Сукупність бюджетів усіх рівнів становить бюджетну систему України. Бюджетна система України Державний Бюджет Автономної Місцеві бюджет України Республіки Крим бюджети Бюджети обла- Бюджети Бюджети Бюджети стей, міст Києва районів міст, сіл, районів та Севастополя селищ у містах Кожен бюджет є самостійним, його затверджує відповідна рада, виконання бюджету є завданням органів державної виконавчої влади й виконавчих органів місцевого самоврядування. Крім того, кожен бюджет має власні джерела надходжень, визначені законом. На жаль, нині в Україні не всі бюджети мають достатні надходження для того, щоб профінансувати всі необхідні витрати хоча б на міні-
мальному рівні. У цьому випадку бюджети вищого рівня, як правило, надають допомогу, виділяють кошти — субвенції — для поповнення нижчих бюджетів. Одним із завдань адміністративно-територіальної реформи, яка нині розробляється в Україні, є саме забезпечення можливості кожної адміністративної одиниці сформувати свій бюджет на рівні хоча б мінімальних потреб. 128 3. Податки в Україні. В Україні, як і в більшості інших держав, основним джерелом надходжень до державного та й інших бюджетів є податки. Пода-
ток — це встановлений законодавчим органом обов'язковий пла-
тіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюд-
жету в розмірах та в строки, передбачені законом. Більшість податків сплачується регулярно — раз на рік, на квартал, на місяць. Усі податки надходять до бюджету певного рівня. їх сплата є обов'язковою, за ухилення від сплати податків винна особа може бути притягнута до відповідальності різного виду — аж до кримі-
нальної. Важливою ознакою податку є також те, що, отримуючи його, держава не бере на себе зворотного зобов'язання надати плат-
никові послуги, майно тощо на відповідну суму. Законодавство України передбачає чимало різних податків, які сплачують як юридичні, так і фізичні особи. Види податків За об'єктом За методом опо-
оподаткування даткування (стяг-
нення податків) На На доходи майно (прибуток) Прямі Непрямі Податки, які сплачують фізичні та юридичні особи Платниками податків з юридичних осіб є підприємства, організації, як правило, ті, які отримують прибуток від своєї підприємницької чи іншої господарської діяльності. Податком обкладаються і фізичні особи. Основним податком для громадян є податок на доходи фі-
зичних осіб. А податок на землю, податок з власників транспортних засобів і деякі інші сплачують як фізичні, так і юридичні особи. Частину податків людина безпосередньо віддає зі своїх доходів отримуючи зарплату чи інший дохід, людина має віддати державі 15 % від нього — це податок на доходи, підприємство сплачує державі зі свого прибутку 25 %. Податки, які сплачує той, хто отримав при-
За суб'єктом оподаткування • Податки з юридичних осіб Податки з фізичних осіб 9 «Правознавство», Юкл 129 буток або має своє майно, називають прямим подат-
ком — його сам платник безпосередньо («прямо») платить до бюджету. А коли в магазині ви купуєте товар, на фіскальному документі — чеку — ви бачите напис «20 % ПДВ» — це означає, що, крім ціни, ви сплатили ще й 20 % податку на додану вартість. Ці кошти продавець, отримавши від покупця, одразу перераховує державі. Такі податки називають непря-
мими — адже вони потрапляють до бюджету через посередника («не напряму»), до того ж вони «при-
ховані» у ціні. Ще одним непрямим податком є ак-
цизний збір, який сплачують ті, хто купує товари, які не є першою необхідністю, наприклад алкоголь, тютюнові чи ювелірні вироби тощо. Висловіть думку, які з названих вище податків можна назвати податками на доходи, а які подат-
ками на майно. Податки є джерелом формування як бюджету України, так і міс-
цевих бюджетів. Серед податків є такі, що встановлені Верховною Радою України для всієї держави — їх називають загальнодер-
жавними, та ті, які для певної місцевості, населеного пункту вста-
новлюють органи місцевого самоврядування — місцеві податки. Проаналізуйте наведений наприкінці параграфа витяг із Закону України «Про систему оподаткування», порівняйте місцеві й за-
гальнодержавні податки та спробуйте обґрунтувати, чому певні податки визначено як загальнодержавні або місцеві. ТС6 ІЮБІЛОЧКА* Н. КИЇВ В.ЮИГ1РСЬКА % МЙГЙЗИ ТЕЛ. 425-84-52 50 X 8.94 ПОГГЖНЙЕ К ИЕВСТЙ 47.86 Й З Ж X Ш Ш\ 3.00 Б СУМО 50,00 ГОТІВКО» 188,88 РЕЯІТЙ 58.98 г ШЙШ) 7.83 І648 01 0ПР1 ЗН ДГ 84086041 19,86.. 2089 17:28 ФН 0482805941 ПН 244265804618 ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК 20АТЕКСЖМ т У середньовічній Німеччині існував податок на вбивство — /? ч и м більше вбивств не розкрила громада на своїй території ^ за певний строк, тим вищою була сума податку. Іспанці в той же час сплачували податок «туфля короле-
ви», збираючи кошти на весілля неодруженого короля. У Великій Британії в 1797-1798 рр. усі власники годин-
ників щорічно сплачували в казну 5 шилінгів. Мешканці Великої Британії майже 300 років сплачували податок на утримання королівського замку Філлінгхем, який насправді ніколи не існував. Такий податок придумав Карл II. Римський імператор Веспасіан (69-79) запровадив пода-
ток на туалети (звідси походить відомий вираз «гроші не пахнуть»). Правитель Галлії Ліциній Ліциан (308-324) розділив рік на 14 місяців, щоб кожного року отримувати два додаткових податки з підданих — податок сплачували щомісяця. 130 4. Права та обов'язки платників податків. Хтось із вас у майбутньому, можливо, стане підприємцем, керівни-
ком підприємства, хтось працюватиме на заводі чи в сільському господарстві, учителем або лікарем. Однак у будь-якому разі кожен із вас буде платником податків. Тому необхідно знати свої права й обов'язки. Кожен платник зобов'язаний сплачувати належні суми податків та інших обов'язкових платежів у встановлені законодавством тер-
міни, подавати передбачені законом декларації й інші документи, на підставі яких обчислюються податки. Додаткові обов'язки мають юридичні особи-платники. Вони мають вести передбачений зако-
ном бухгалтерський облік, допускати працівників податкової адмі-
ністрації до будь-яких приміщень, пов'язаних з отриманням доходів, для проведення перевірок. Водночас платники податків мають право подавати державним податковим адміністраціям документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, та користуватися цими пільгами. Зокрема, кожен платник податків має право на повернення части-
ни сплаченого податку на доходи фізичних осіб, наприклад коштів, які були сплачені ним протягом звітного року за навчання у вищих навчальних закладах, — отримати так званий податковий кредит. Після проведення перевірки платник податків має право одер-
жувати й ознайомлюватися з актами перевірок, проведених держав-
ною податковою адміністрацією, а також оскаржувати рішення по-
датківців. Стаття 14. Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі 1. До загальнодержавних належать такі податки та інші обов'язкові платежі: а) податок на додану вартість; б) акцизний збір; в) податок на доходи підприємств і організацій; г) прибутковий податок з громадян; д) мито; е) державне мито; є) податок на майно підприємств; ж) податок на нерухоме майно громадян; з) плата за землю; и) податок з власників транспортних засобів та інших са-
мохідних машин і механізмів; і) податок на промисел; 131 ї) плата на відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; й) плата за спеціальне використання природних ресурсів; к) плата за забруднення навколишнього природного се-
редовища; л) відрахування та збори на будівництво, ремонт і утри-
мання автомобільних доріг; м) внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквіда-
ції наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального за-
хисту населення; н) внески до Фонду сприяння зайнятості населення; 0) внески до Фонду соціального страхування України; п) внески до Пенсійного фонду України. 2. Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. 3. Порядок зарахування загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету Укра-
їни, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самовря-
дування, інших місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законодавством України. Стаття 15. Місцеві податки і збори 1. До місцевих податків і зборів належать: а) готельний збір; б) збір за паркування автомобілів; в) ринковий збір; г) збір за видачу ордера на квартиру; д) курортний збір; е) збір за участь у бігах на іподромі; є) збір за виграш у бігах на іподромі; ж) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; з) податок з реклами; и) збір за право використання місцевої символіки; 1) збір за право проведення кіно- і телезйомок; ї) збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурс-
ного розпродажу і лотерей; й) комунальний податок; к) збір за проїзд по території прикордонних областей ав-
тотранспорту, що прямує за кордон; л) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. 2. Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлю-
ються органами місцевого самоврядування відповідно до пе-
реліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законодавством України... (...) 132 5. Суми податків і зборів, зазначені у цій статті, зарахову-
ються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезна-
ходженням (місцем проживання) платника, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. Існування власної фінансової системи є обов'язковою умовою роз-
витку держави. Відносини, пов'язані з формуванням і використанням державних коштів, регулюють норми фінансового права України. У кожній державі існує бюджет, який затверджується парламентом. Бюджети існують також в областях, районах, населених пунктах тощо. Ос-
новним джерелом отримання коштів для державного бюджету є податки. Кожен платник податків має відповідні права й обов'язки. За пору-
шення податкового законодавства особа може бути притягнута до різ-
них видів юридичної відповідальності. Запам'ятайте: бюджетна система, бюджет, податок. Перевірте себе 1. Дайте визначення понять бюджетна система, бюджет, податок. 2. Наведіть приклади податків, які належать до різних їх видів. 3. Які права й обов'язки мають платники податків? 4*. Висловіть свою думку щодо позитивних і негативних наслід-
ків зменшення або, навпаки, збільшення податків. 5. Дізнайтеся, які податки сплачують ваші батьки. 6* Дізнайтеся, які витрати фінансують бюджет України, бюджет вашої області, району, міста, села. 7. Які місцеві податки встановлено у вашому населеному пункті? 8* Обґрунтуйте важливість існування податків для держави. Висловіть думку щодо можливих наслідків зникнення по-
датків. § 18- Адмі ні стративне ораво 1. Поняття «адміністративне право». Пригадайте, які галузі права вам відомі. Які з них належать до публічного права? Серед багатьох галузей права, про які ви вже дізналися, важли-
ве місце займає адміністративне право. Воно регулює суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяль-
ності й державного управління. Характерна риса цієї галузі права 133 в тому, що в адміністративних правовідносинах обов'язково беруть участь державні органи або їх посадові особи, які виконують певні державні функції і мають відповідні повноваження. Саме адміністративне право регулює відносини між різними державними органами, які підпорядковані один одному (Міні-
стерство освіти і науки України — обласне управління освіти, Кабі-
нет Міністрів України — Міністерство оборони) або не мають від-
носин прямого підпорядкування (відносини між різними міністерствами чи управліннями одного рівня — управління куль-
тури й управління освіти обласної держадміністрації). Так само нормами адміністративного права регулюються відносини між органами державного управління й підприємствами, установами, що їм підпорядковані (наприклад, управління охорони здоров'я — лікарня), а також недержавними установами, громадськими органі-
заціями. З нормами адміністративного права доводиться мати справу й безпосередньо громадянам. Саме вони регулюють відно-
сини між громадянином і державним органом, до якого він зверта-
ється із заявою, наприклад одержуючи посвідчення водія. Беручи участь в адміністративних правовідносинах, держава здійснює владні повноваження, тому учасники правовідносин не рівні між собою; у випадках, передбачених законом, можливе засто-
сування примусу. Виходячи з того, хто бере участь в адміністративних правовідно-
синах, можна визначити, хто може бути суб'єктами адміністратив-
ного права. Суб'єкти адміністративного права Громадяни Органи виконавчої влади Державні службовці Підприємства й установи Органи місцевого Об єдвання громадян ' м у м самоврядування Будь-яка галузь права має свої джерела. Джерелами адміністра-
тивного права є Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення місцевих органів державної влади. Норми адміністративного права містяться в Законах України, зокрема «Про міліцію», «Про державну службу», «Про звернення громадян» та ін. 2. Державна служба. У будь-якій державі є органи, які виконують її різноманітні функції. У цих органах працюють люди, забезпечуючи їх виконання. Наведіть приклади професій людей, які виконують такі обо-
в'язки. Професійну діяльність людей, які займають посади в держав-
них органах, виконуючи завдання й функції держави, та отримують зарплату за рахунок державних коштів, називають державною службою. Державними службовцями є працівники органів вико-
навчої влади — Кабінету Міністрів України, міністерств, місцевих державних адміністрацій, різних управлінь і відділів. Такий статус мають також співробітники митниці, податкової служби, цивільні працівники Служби безпеки України. При цьому зазначимо, що до державних службовців належать лише ті працівники названих органів, які мають певні організаційно-розпорядчі повноваження — можуть приймати рішення від імені держави, мають керівні повно-
важення. Ті люди, які хоча й працюють у державних органах, але виконують допоміжні функції — водії, друкарки, охоронці, не є дер-
жавними службовцями. Не належать до державних службовців також лікарі, учителі, навіть якщо вони працюють у державних навчальних чи лікувальних закладах. На державних службовців покладено важливі й відповідальні обо-
в'язки. Поступити на державну службу має право будь-який грома-
дянин України, який має відповідну освіту, досвід роботи, високі моральні якості. Прийом на державну службу здійснюється, як пра-
вило, за конкурсом. 3. Адміністративний проступок і адміністративне стягнення. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, що таке правопору-
шення та які види правопорушень вам відомі. Протиправну, винну дію чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відповідальність, називають адміністративним право-
порушенням (проступком). Основним правовим актом, яким установ-
лено відповідальність за адміністративні правопорушення, є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняють від криміналь-
них злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки. Будь-яке адміністративне правопорушення має певний склад. Пригадайте, які елементи включає склад правопорушення. Найпоширенішим адміністративним правопорушенням, у якому бе-
руть участь неповнолітні, є дрібне хуліганство. Саме так закон 135 кваліфікує приставання на вулицях до перехожих, нецензурну лайку в гро-
мадських місцях (на вулиці, у дворі, школі, громадському транспорті). Адміністративну відповідальність передбачено за порушення Правил дорожнього руху, мисливства й ри-
бальства, користування лісами (розпалення багать із порушенням протипожежних правил, вирублення лісу тощо). Адміністративним право-
порушенням є несвоєчасне одержання паспорта, який кожний громадянин має отримати в 16 років. Адміністра-
тивну відповідальність передбачено й за інші дії, що порушують громадський порядок і спокій людей. Адміністративні правопорушення поділяють залежно від об'єкта пося-
гання. Серед них — правопорушення Наслідки адміністративних ГІР0ТИ громадського порядку й громад-
правопорушень ської безпеки, у галузях транспорту, торгівлі, у житлово-комунальному господарстві, у галузі безпеки праці, проти установленого порядку управління, проти власності тощо. Скоєння адміністративного правопорушення (проступку) є під-
ставою для притягнення винного до адміністративної відповідаль-
ності, накладення на нього адміністративного стягнення. Законодавством передбачено адміністративні стягнення. Види адміністративних стягнень Попередження Оплатне вилучення Штраф Конфіскація Позбавлення спеціального права Виправні роботи Адміністративний арешт 136 Щодо правопорушень, які не становлять значної суспільної не-
безпеки, застосовують попередження, зокрема: водієві за порушення Правил дорожнього руху його роблять у спеціальному талоні, в інших випадках складається протокол, у якому зазначається, що порушник попереджений про неприпустимість протиправної поведінки. Одним із найпоширеніших адміністративних стягнень є штраф. Можливість його застосування передбачена майже за всі адміністра-
тивні правопорушення. Предмети, що використовуються для вчинення правопору-
шення, наприклад сіті чи рушниця браконьєра, автомобіль злісного порушника Правил дорожнього руху тощо, можуть бути вилучені або конфісковані. У разі оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або об'єктом правопорушення, його передають для продажу в комісійний магазин чи на аукціон. Гроші, одержані після продажу, повертають колишньому власнику речей. Якщо застосовується конфіскація, майно так само при-
мусово вилучають, але без будь-якої компенсації, воно стає влас-
ністю держави. Правопорушник може бути позбавлений спеціального права (на строк до трьох років), яке він має, зокрема права керувати авто-
мобілем, права на полювання тощо. Правопорушнику можуть бути призначені виправні роботи строком до двох місяців за місцем ро-
боти порушника, при цьому до 20 % заробітку перераховується в дохід держави. За найтяжчі адміністративні правопорушення застосовують найжорсткішу міру адміністративного стягнення — адміністра-
тивний арешт на строк до 15 діб. Це стягнення не застосовують до неповнолітніх, жінок, які мають дітей віком до 12 років, та інвалідів першої та другої груп. Притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише після досягнення особою 16 років, але якщо неповнолітній скоює адміністративне правопорушення в молодшому віці, то до відповідальності за неналежне виховання можуть притягнути його батьків. Крім того, до неповнолітніх правопорушників можуть застосо-
вувати заходи впливу, які не є адміністративними стягненнями. До них належать попередження, догана або сувора догана, зо-
бов'язання публічно або в іншій формі вибачитися перед потер-
пілим. Неповнолітній правопорушник може бути переданий під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу (за їх зго-
дою). Висловіть припущення, чому законодавство передбачає особли-
вості адміністративної відповідальності неповнолітніх. 137 Стаття 184 Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян... Скоєння неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шіст-
надцяти років правопорушення, відповідальність за яке пе-
редбачено цим Кодексом, — тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти не-
оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Скоєння неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримі-
нальна відповідальність, — тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ві дносини в галузі виконавчої діяльності держави регулюються адміністративним правом. У цих відносинах обов'язково беруть участь держава та її органи. Люди, які виконують певні функції держави, є дер-
жавними службовцями, вони мають спеціальний статус. Адміністративні проступки менш суспільно небезпечні, аніж кримі-
нальні злочини, утім порушують правопорядок і тягнуть за собою певну відповідальність. До адміністративної відповідальності притягають осіб, які досягли 16 років. До винних в адміністративному правопорушенні застосовують різні стягнення — штраф, попередження, позбавлення спеціального права, адміністративний арешт, виправні роботи тощо. Адміністративні стягнення можуть накладати, на відміну від кримі-
нальних покарань, не лише суд, а й інші державні органи й посадові особи, які мають відповідні повноваження. Запам'ятайте: адмі ні стративне право, адмі ні стративний про-
ступок, попередження, адмі ні стративний арешт. Перевірте себе 1. Поясніть поняття адміністративне право, адміністративне правопорушення, державна служба. 2. Які джерела адміністративного права ви знаєте? ,00 Іоо 3. Які види адміністративних стягнень передбачено законо-
давством? 4. Які адміністративні правопорушення ви знаєте? 5*. Наведіть приклади відносин, що регулюються нормами адміністративного права, у яких вам доводилося брати участь. 6*. Висловіть свою думку щодо необхідності існування держав-
ної служби й державних службовців. 7* Складіть перелік якостей, які, на вашу думку, повинні мати державні службовці. 8. Користуючись наведеним документом, визначте, яку відпові-
дальність нестимуть батьки в разі скоєння їхніми дітьми адміністративних правопорушень. § 19- Екологічне право 1. Основи екологічного права. Які проблеми породжує розвиток промисловості, людства загалом? Чим може загрожувати людству недостатня увага до збереження навколишнього середовища? Нині проблема збереження навколишнього природного середо-
вища є однією з глобальних. Ним опікуються Організація Об'єдна-
них Націй, інші міжнародні організації, численні громадські об'єднання охоронців природи зі всього світу. Для забезпечення охорони природи окремі держави, людство загалом вживають різних заходів: економічні, політичні, технічні. Важливу роль можуть відіграти також правові засоби забезпечення охорони й збереження навколишнього середо-
вища. Саме тому в другій половині XX ст. виникла й нині розвивається нова комплексна галузь права — еко-
логічне право, яке регулює суспільні відносини в галузі охорони навко-
лишнього природного середовища й раціонального використання природ-
них ресурсів (екологічні відносини). Нині ця галузь перебуває в процесі становлення. Джерелами екологічного права є Конституція України, Земельний, Лісо-
вий та Водний кодекси України, Закони України «Про охорону навколишнього Чорнобильська а томна електростанція 139 Забруднення атмосфери промисловими підприємствами Багатокілометрова «пробка» природного середовища», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ». Чимало по-
ложень екологічного права міститься і в інших нормативних актах України. Ознайомтеся з конституційними нормами щодо питань охорони навколишнього середовища й обґрунтуйте, чому саме ці положення вміщено до Конституції України. Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання на-
слідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетар-
ного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Стаття 92. Виключно законами України визначаються: 5) засади використання природних ресурсів (...). 2. Екологічні права та обов'язки громадян України. Пригадайте, чи доводилося вам, вашим друзям і родичам корис-
туватися дарами природи, різноманітними природними ресурсами. Життя людини багато в чому залежить від того, що її оточуватиме: яку воду вона питиме, яким повітрям дихатиме, які продукти спо-
живатиме. Адже там, де навколишнє середовище несприятливе, різко зростає кількість захворювань, скорочується тривалість життя. Саме тому в Конституції України проголошено й гарантовано право на безпечне довкілля для життя й здоров'я громадян. Ознайомтеся з текстом витягу з Конституції України та визначте, у чому полягає та як забезпечується зазначене право. г/ /ЬЦ Із Конституції України Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здо-
ров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному громадянину гарантується право вільного до-
ступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Крім того, екологічні права й обов'язки людини встановлено законами України. Серед них — право на участь в обговоренні проектів розташування будь-яких об'єктів, що можуть впливати на навко-
лишнє середовище, у проведенні громадської екологічної експертизи. Громадяни мають право на об'єднання в громадські природо-
охоронні організації. Кожен має право захищати свої екологічні права, звертаючись у разі необхідності до суду або інших держав-
них органів. У разі якщо громадянину завдано екологічної шкоди (наприклад, унаслідок аварії чи стихійного лиха), він має право на відшкодування. У той же час громадяни мають і обов'язки. Насамперед, відпо-
відно до ст. 66 Конституції України, «не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки». Крім того, громадяни зобов'язані берегти природу, охороняти її, здійсню-
вати будь-яку діяльність від сільського господарства до відпо-
чинку — з дотриманням вимог екологічної безпеки. 3. Використання природних ресурсів. Природа з давніх-давен забезпечує людину всім необхідним для її існування. Використання корисних властивостей навколишнього при-
родного середовища для задоволення економічних, оздоровчих, культурних, естетичних і будь-яких інших потреб називають природокористуванням. Людина користується природою, коли видобуває вугілля, залізну руду, золото чи інші корисні копалини, вирощує хліб чи картоплю, збирає в лісі гриби чи ягоди, коли відпочиває на березі моря чи в горах або милується чудовим крає-
видом зелених київських круч чи засніженими вершинами Карпат. Екологічне законодавство визначає два основних види при-
родокористування — загальне й спеціальне, які суттєво відрізня-
ються. 141 Основні відмінності цих видів природокористування подано в таблиці. Загальне природокористування Спеціальне природокористування Здійснюється, як правило, без спе- Здійснюється на підставі спеціаль-
ціального дозволу них дозволів (ліцензій) Здійснюється без закріплення при- Здійснюється із закріпленням при-
родних ресурсів (лісу, землі, води родних ресурсів за певною особою тощо) за окремою особою Здійснюється, як правило, без- Здійснюється за плату оплатно Коли ви відпочиваєте на пляжі біля моря, збираєте в лісі гриби, вирушаєте до лісу чи на річку в туристичний похід, — ідеться про загальне природокористування і ви маєте право робити все це пе-
реважно без оплати. Кожен із нас має право перебувати в лісі, за-
гальним природокористуванням є використання води водоймищ чи криниць, водопій тварин тощо. Якщо ж підприємство вирішило видобувати будь-які корисні копалини — від піску чи глини до ру-
ди чи вугілля, вирощувати рибу у водоймі, — ідеться про спеціаль-
не природокористування. Потрібно врахувати, що в окремих випадках загальне природо-
користування здійснюється за плату. Так, туристи, які проклали маршрут територією Карпатського національного парку, мають сплатити за проходження маршрутом і користування стоянками на маршруті; певну плату необхідно сплатити рибалкам, які ловити-
муть рибу в приватному ставку. При цьому незалежно від того, здійснюється загальне чи спеціаль-
не природокористування, користувачі природних ресурсів мають бережливо ставитися до природи, не завдавати їй шкоду. Цей обов'язок стосується й власників природних ресурсів. Охороні, а часом і відродженню зникаючих і рідкісних видів тва-
рин і рослин сприяє Червона книга — офіційний перелік таких видів. ШЩЩш, Видобуток корисних копалин кар'єрним способом 142 У 1948 р. було створено Комісію з рідкісних і зникаючих видів при Міжнародній спілці охорони природи і природних ресурсів. Її зу-
силлями було зібрано інформацію про майже 20 тис. видів рослин, понад 600 видів птахів, майже 120 видів ссавців тощо, які потребують захисту й знаходяться під загрозою зникнення. У 1974 р. заснували Червону книгу Радян-
ського Союзу, а в 1980 р. вийшла друком Червона книга України (на той час — Україн-
ської Радянської Соціалістичної Республіки в складі СРСР). У 2002 р. було прийнято спеціальний Закон України «Про Червону книгу України». До неї ввійшов перелік тварин і рослин, які перебувають (зростають) на території нашої держави та потребують особливої охорони й захисту. Не менше аніж раз на десять років Кабінет Міністрів України має забезпечити видання й поширення Червоної книги нашої держави. Залежно від стану та ступеня загрози, рослини та тварини в Червоній книзі поділя-
ють на зниклі (яких, на жаль, уже не існує у світі), ті, які зникли в природі (ті види, що зникли в дикій природі, але існують у спеціально створених люди-
ною умовах) і зникаючі (ті, що перебувають під загрозою зникнен-
ня), рідкісні тощо. Тварини та рослини, занесені до Червоної книги, перебувають під особливою охороною держави, за їх знищення можливе притяг-
нення до кримінальної відповідальності. Однією з наймолодших галузей права є екологічне. Воно регулює відносини щодо охорони природи, раціонального використання при-
родних ресурсів. Кожна людина має екологічні права й обов'язки, закріплені в Конституції України та багатьох законах України. Головний обов'язок кожного — бережливе ставлення до природи, її багатств. Користування природними ресурсами може бути загальним або спеціальним. Загальне природокористування здійснюється без закріп-
лення їх за окремими особами і, як правило, без оплати. Особливої охорони потребують тварини й рослини, які внесено до Червоної книги України або Всесвітньої Червоної книги. Запам'ятайте: екологі чне право, загальне та спеці альне приро-
докористування, Червона книга Украї ни. 143 Перевірте себе 1. Поясніть, які відносини регулює екологічне право. 2. Порівняйте спеціальне та загальне природокористування. З*. З'ясуйте, які рослини й тварини вашої місцевості занесено до Червоної книги України. 4. Наведіть приклади вашої участі в екологічних відносинах. 5*. Доведіть важливість екологічних прав для кожної людини. 6. Назвіть джерела екологічного права. § 20» Кримінальне ораво 1. Поняття «кримінальне право». Злочин. З передач телебачення і газетних повідомлень ви можете почути про пограбування, убивства, крадіжки та інші надзвичайні події, які, на жаль, трапляються в різних регіонах нашої держави. Галузь права, норми якої встановлюють засади відповідальності за ско-
єння злочинів, їх види й покарання за них, називають криміналь-
ним правом. Особливістю цієї галузі права є те, що її норми викла-
дено в єдиному джерелі — Кримінальному кодексі України, Запровадження нових покарань, установлення нових злочинів можливе лише шляхом внесення відповідних змін і доповнень до Кримінального кодексу України. Кримінальний кодекс діє на всій території нашої держави. За його нормами настає відповідальність за злочини, скоєні в Україні як її громадянами, так і іноземцями. Виняток становлять диплома-
ти іноземних країн, які мають так званий дипломатичний імунітет: за скоєний злочин, як правило, вони несуть відповідальність у дер-
жаві, яку вони представляють за її законами. Учинивши злочин, людина відповідає згідно із законом, що діє в цей час. Якщо після скоєння злочину прийнято новий закон, яким установлено або посилено відповідальність, його не застосо-
вують. Якщо ж закон пом'якшує відповідальність, він поширюється на злочини, скоєні до його прийняття. Так, у січні 1994 р. було прийнято закон, відповідно до якого до тодішнього Кримінального кодексу України внесено нову статтю, що передбачає відповідаль-
ність за ухилення від сплати податків. Отже, керівник підприємства, який не подав потрібних документів до податкової інспекції в жовт-
ні 1993 р., не може бути покараний за новою статтею, навіть якщо це буде виявлено в лютому 1994 р. За такі самі дії, скоєні в лютому 1994 р., громадянин може бути притягнутий до кримінальної від-
повідальності. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, що таке злочин, чим він відрізняється від адміністративного правопорушення. Злочин — суспільно небезпечне протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), яке скоєне суб'єктом злочину (тобто особою, яка може нести за нього відповідальність), передбачене Кримі-
нальним кодексом України. Злочин передбачає наявність вини (умисної чи необережної). Злочином можуть бути визнані лише конкретні дії громадянина; його думки, наміри тощо не вважають злочином. Злочинець може посягати на власність (крадіжка, пограбування тощо), життя і здо-
ров'я людини (убивство, тілесні ушкодження), державний лад (ди-
версія, зрада), громадський спокій (хуліганство) та ін. Злочином уважають не лише дію, а й бездіяльність, передбачені Криміналь-
ним кодексом України. Якщо злочинець вчиняє крадіжку, він має активно діяти. Це злочинна дія. А коли лікар залишає без допомо-
ги хворого, злочинними є не дії, а, навпаки, бездіяльність. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Пригадайте, які критерії взято за основу поділу злочинів на ви-
ди залежно від їх тяжкості. Кожний злочин складається з чотирьох елементів. Склад злочину Суб'єкт злочину Об'єкт злочину Суб'єктивна сторона злочину Об'єктивна сторона злочину Розглянемо ситуацію. Громадянин увечері на вулиці напав на дівчину й відібрав у неї гаманець із грошима, коштовності й мобільний телефон. У цьому випадку суб'єктом скоєного злочину (тим, хто скоїв злочин) є нападник, об'єктом (тим, проти чого спрямований злочин) — право власності дівчини на відібрані в неї речі, а також (якщо напад-
ник застосував силу або погрозу силою) — життя й здоров'я дівчини. Хлопець свідомо йшов на порушення закону, розуміючи протиправ-
ність і шкідливість своїх дій, отже, суб'єктивна сторона злочину (ставлення правопорушника до скоєного ним і наслідків його ді ії) вина у формі прямого умислу, крім того, елементом суб'єктивної сторони є також корисливий мотив злочину. Об'єктивна сторона злочину складається з протиправного діяння — незаконного заволо-
діння чужою власністю, шкідливих наслідків — матеріальної шкоди, завданої дівчині, і моральної шкоди, якої вона зазнала, а також при-
чинно-наслідкового зв'язку між діянням і шкідливими наслідками. 10 «Правознавство», Юкл 145 2. Стадії скоєння злочину. Добровільна відмова від злочину. Уявіть, що громадянин вирішив убити людину. Йому потрібно купити зброю, з'ясувати місця можливого перебування жертви, пе-
редбачити шляхи відступу після скоєння злочину. Крім того, він має приїхати на місце події, зробити постріл і спробувати непомітно зникнути. Чи буде нести відповідальність ця людина, якщо вона не встигне довести заплановане до кінця? Злочин може бути закінченим або незакінченим. Незакінченим злочином є готування до злочину й замах на злочин. Готуванням є, наприклад, розвідка квартири, де планується пограбування, підшу-
кування співучасника, придбання необхідного знаряддя й засобів тощо. Якщо ж особа вже розпочала дії, безпосередньо спрямовані на скоєння злочину, але не довела справу до кінця внаслідок обста-
вин, що не залежать від неї, ідеться про замах на злочин. Наприк-
лад, не вдалося зламати замок квартири, яку хотіли пограбувати; юнак, на якого напали, намагаючись убити, виявився спортсменом і затримав нападників; спрацювала сигналізація в магазині, унаслі-
док чого злочинців на місці пограбування затримала міліція. Стадії злочину Закінчений Незакінчений Готування Замах Особа, яка скоює злочин, підлягає кримінальній відповідальності навіть тоді, коли вона не встигла закінчити почату справу. Якщо злочин не доведено до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця, він нестиме відповідальність за злочинні дії. Суд, призначаючи йому покарання, ураховує, що шкідливі наслідки не настали, і, залежно від стадії, на якій припинено злочин, призначає більш м'яке покарання. Ознайомтеся з витягом із Кримінального кодексу України. Висло-
віть свою думку щодо справедливості й доцільності наведених норм. Принципово іншою є ситуація, коли правопорушник припиняє скоєння злочину сам, за власним рішенням відмовляється довести до кінця заплановане, хоча має змогу продовжувати злочинну діяль-
ність. У цьому випадку має місце добровільна відмова від скоєння злочину, і закон звільняє його від відповідальності (наприклад, найманий убивця відмовляється від виконання замовлення, поба-
чивши, що жертвою є дитина). 146 3. Співучасть. Багато злочинів скоюють не одноособово, а за участю кількох злочинців, які діють спільно. Кожний з учасників злочину в разі скоєння його кількома особами є співучасником. Кожний із спів-
учасників відповідає за злочин, який скоїла вся група, хоча суд обо-
в'язково врахує конкретні дії кожного з них. Види співучасті Виконавець Організатор Пособник Підмовник Законом передбачено кілька видів співучасті. Уявімо, що група злочинців вирішила пограбувати ювелірний магазин. Один із них дізнається про режим роботи й охорони, планує злочин, розподіляє функції учасників пограбування. Це — організатор злочину. Ін-
ший домовляється з «досвідченими» грабіжниками, підмовляє їх взяти участь у злочині — він підмовник. Ті, хто безпосередньо ви-
конують заплановане, — виконавці. Підлягають відповідальності також особи, які не брали безпосередньої участі в пограбуванні, але своїми діями сприяли успіху — виготовили потрібні для відкриття сейфів інструменти, надали транспорт для вивезення пограбованого. Вони є пособниками. Стаття 11. Поняття злочину 1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небез-
печне винне діяння (дія або бездіяльність), скоєне суб'єктом злочину. 2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодек-
сом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізич-
ній чи юридичній особі, суспільству або державі. Стаття 14. Готування до злочину 1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосуваї 11 ія засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для скоєння злочину. 2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за со-
бою кримінальної відповідальності. 10* 147 Стаття 15. Замах на злочин 1. Замахом на злочин є скоєння особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 2. Замах на скоєння злочину є закінченим, якщо особа ви-
конала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не зале-
жали від її волі. 3. Замах на скоєння злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відпові-
дальність за закінчений злочин. Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому зло-
чині 1. Добровільною відмовою є остаточне припинення осо-
бою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. 2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення зло-
чину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений зло-
чин та за злочин, скоєний у співучасті 2. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, перед-
баченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір пока-
рання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, пе-
редбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особ-
ливої частини цього Кодексу. 148 Отже, найтяжчі правопорушення — злочини — скоюють у сфері кри-
мінального законодавства. Кожен злочин має певний склад, до якого входять чотири елементи — суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона й об'єк-
тивна сторона злочину. У багатьох випадках злочин скоює група злочинців, у цьому разі йдеться про співучасть і співучасників їх скоєння. За скоєний злочин від-
повідають усі співучасники, так само передбачено відповідальність за готування злочину і замах на злочин. У разі добровільної відмови від скоєння злочину правопорушника звільняють від кримінальної відповідальності. Запам'ятайте; Кримі нальний кодекс Украї ни, злочин, спі вучасть, стаді ї скоєння злочину, доброві льна ві дмова ві д скоєння злочину. Перевірте себе 1. Що таке злочин? 2. Які дії підлягають покаранню згідно з нормами Кримінального кодексу України? 3. Наведіть приклади злочинів, відомі вам із фільмів і книжок. 4. Хто не може бути притягнутий до відповідальності за злочи-
ни, скоєні на території нашої держави, згідно з Кримінальним кодексом України? 5. Які форми вини передбачено Кримінальним кодексом України? 6. Що таке співучасть? 7. Які види співучасті вам відомі? 8. Висловіть свою думку, які злочини — умисні чи з необереж-
ності — становлять більшу суспільну небезпеку. 9. Порівняйте кримінальний злочин і адміністративний проступок. 10*. Висловіть свою думку щодо співвідношення відповідальності різних співучасників скоєння одного й того ж самого злочину. Чиї дії становлять найбільшу суспільну небезпеку? 11* Громадянин П. вирішив викрасти автомобіль. Неподалік свого будинку він визначив автомобіль для операції, з'ясував режим дня його власника, зафіксував відсутність охорони машини. Громадянин Т. на прохання П. зробив спеціальну відмичку. П., не маючи достатнього досвіду водія, умовив водія таксі М. відігнати машину на дачу С., який за велику плату сховав автомобіль. Операція пройшла успішно, та невдовзі міліція затримала всю групу. Яку відповідальність нестиме кожний з учасників? Визначте види співучасті. 12 *. Використовуючи витяг із Кримінального кодексу України, на-
ведений наприкінці параграфа, визначте, чи настане кримі-
нальна відповідальність у кожному з наведених випадків: а) водій намагався вивезти із заводу автомобільний акуму-
лятор, але був затриманий охороною; 149 б) П. з метою пограбування зламав замок магазину, але не зміг відкрити додаткові ґрати; в) юнак зупинив жінку, вимагаючи від неї гроші, але, одер-
жавши сумочку, у якій було небагато грошей, повернув власниці; г) для нападу на касира хлопець придбав пістолет, але, дові-
давшись про охорону, відмовився від нападу. 13*. Порівняйте незакінчений злочин і добровільну відмову від злочину, заповнивши таблицю. Незакінчений Добровільна злочин відмова від злочину Причина припинення злочин-
них дій На якій стадії можливе припи-
нення злочинних дій Юридична відповідальність за скоєні дії § 21. Кримінальна відповідальність 1. Поняття й підстави кримінальної відповідальності. Якщо людина скоїла злочин, то виникає питання про притяг-
нення її до відповідальності за скоєне. Невідворотність покарання, неможливість уникнути його — один із найкращих засобів запобі-
гання скоєнню злочинів. Пригадайте, які види юридичної відповідальності вам відомі, до якого з них може бути притягнуто особу, яка скоїла злочин. Злочин тягне за собою кримінальну відповідальність. Кримі-
нальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, яка скоїла злочин, державного примусу у формі покарання. Необхідно зазначити, що визнати особу винною в скоєнні зло-
чину й відповідно притягнути її до кримінальної відповідальності має право лише суд. Кримінальна відповідальність настає тільки в разі скоєння злочину, тобто наявності в діях особи складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Пригадайте, які елементи має склад злочину. Кримінальна відповідальність має індивідуальний характер — до неї може бути притягнуто лише фізичну особу, яка досягнула 150 відповідного віку та є осудною (розуміє значення своїх дій і може керувати ними). Для притягнення особи до кримінальної відповідальності по-
трібні відповідні підстави. При цьому ніхто не може бути визнаний винним, поки його вину не доведено в установленому законом порядку й немає обви-
нувального вироку суду. Пригадайте, яку иазву має цей принцип, закріплений у Консти-
туції України. 2. Кримінальні покарання. Виносячи обвинувальний вирок, суд приймає рішення про за-
стосування щодо злочинця кримінального покарання. Кримінальне покарання — захід примусу, який застосовується від імені держа-
ви за вироком суду до особи, визнаної винною в скоєнні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні або обмеженні прав і свобод засудженого. Застосовуючи покарання, держава має певну мету. Звичайно, як свідчить сама назва, воно є карою за скоєний злочин, однак у Кри-
мінальному кодексі України зазначено, що воно не має на меті за-
вдавати засудженому фізичних страждань, принижувати людську гідність. Другою метою покарання є виправлення засудженого, його перевиховання. Надзвичайно важливою метою є запобігання скоєнню нових злочинів засудженим та іншими особами. Цю мету іноді називають спеціальною та загальною превенцією. При цьому запобігання скоєнню нових злочинів засудженим забезпечу-
ється'переважно завдяки відповідному режиму покарання, обме-
женням, які при цьому запроваджуються. Запобігання ж скоєнню злочинів іншими особами здійснюється завдяки інформації про покарання — знаючи про нього, чимало людей здебільшого утри-
муються від скоєння злочинів. Підстави кримінальної відповідальності Фактична підстава — скоєння особою діяння, у якому містяться всі елементи складу злочину Юридична підстава — наявність обвинувального вироку суду щодо даного діяння, який уступив у законну силу 151 ЦЕ Поняття «покарання» пройшло тривалий шлях розвитку. цікаво Найдавнішим покаранням була кровна помста. Вона не знала обмежень, не завжди була співрозмірна завданій шкоді. В історії відомі випадки кровної помсти племені гиляків ведмедю, який убив людину. Кровна помста іноді й донині трапляється в ок-
ремих державах Азії, Африки, у деяких місцевостях Кавказу (хоча це й протирічить офіційним законам, що діють у біль-
шості держав). На зміну кровній помсті прийшов принцип рівної помсти, або таліону, — «око за око, зуб за зуб». На відміну від кровної помсти таліон передбачає максимально можливу еквівалент-
ність шкоди. Так, традиція одного з африканських племен ви-
магає, щоб помста здійснювалася лише тоді, коли винуватець досягне віку того, кого він образив, кому завдав шкоди. У V ст. в Ірландії з'являється збірка правових норм, якою передба-
чено грошові виплати за скоєні злочини. При цьому мірою цінності спочатку була рабиня, а потім — три кози. Цікаво, що ця збірка без значних змін діяла аж до XVII ст. Найдавніша збірка законів давньоруської держави — «Руська правда» — передбачала здебільшого грошові покаран-
ня за скоєні злочини. При цьому розмір відшкодування суттє-
во залежав від соціального статусу особи, яка стала жертвою злочину. Так, за вбивство селянина-холопа належало сплати-
ти 5 гривен, за вбивство ремісника — 12 гривен, а за вбивство «княжого отрока, або конюха, чи повара» — 40 гривен. До осіб, які скоїли злочин, застосовують різні види покарань. Нині найсуворішим покаранням, яке передбачене Кримінальним кодексом України, є довічне позбавлення волі. Воно передбачене за скоєння особливо тяжких злочинів. Довічне позбавлення волі не може бути застосоване до неповнолітніх, осіб у віці понад 65 років і жінок, які є вагітними під час скоєння злочину або на час винесення вироку. Одним із поширених видів покарання є позбавлення волі на певний строк. Найменший строк позбавлення волі — один рік, максимальний — за найбільш тяжкі злочини — до 15 років. Це по-
карання передбачає перебування засудженого в спеціальних уста-
новах виконання покарань із суворою ізоляцією від суспільства. Подібним до цього покарання є арешт, але його тривалість може становити від одного до шести місяців. У багатьох випадках суд може вважати недоцільним позбавлення волі, застосовуючи обмеження волі строком від одного до п'яти років. У цьому випадку засудженого не ізолюють від суспільства, але він перебуває в спеціальній установі, під постійним наглядом і обов'яз-
ково залучається до праці. Можливе також застосування виправних робіт строком від шести місяців до двох років. Засуджений працює на своєму робочому місці, 152 але з його заробітної плати державі відраховують від 10 до 20 % заро-
бітку. Якщо злочинні дії були пов'язані з певною діяльністю, поса-
дою (касир витратив доручені йому гроші, керівник використав службове становище для одержання хабара тощо), можливе додат-
кове покарання — позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до п'яти років. Застосовують також матеріальне покарання — штраф (від ЗО до 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян) або конфіскацію (безоплатне вилучення) майна. Кримінальним кодексом передбаче-
но також такий вид покарання, як громадські роботи. Це покарашія полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи або навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, які визначають органи місцевого самоврядування. Ці роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше аніж по чотири години на день. Суд може позбавити злочинця військового або спеціального звання, кваліфікаційного чину чи рангу (наприклад, судді, прокурора, держав-
ного службовця). Існують також спеціальні види покарань, які застосовуються тільки щодо військовослужбовців, — утримання в дисциплінарному ба-
тальйоні й службові обмеження для військовослужбовців. Усі покарання залежно від порядку їх призначення й застосу-
вання поділяють на основні, додаткові та ті, які можуть бути як основними, так і додатковими. За один злочин звинуваченому може бути призначено лише одне основне покарання з тих, що передба-
чені за скоєний злочин Кримінальним кодексом України. У той же час додаткових покарань за один злочин може бути призначено декілька, однак вони можуть бути тільки доповненням до основного покарання, не можуть призначатися самостійно. Види покарань Основні покарання Додаткові Покарання, які мо-
покарання жуть бути як основними, так і додатковими Громадські роботи, Конфіскація виправні роботи, обмежен- майна, ня волі, позбавлення волі позбавлення на певний строк, арешт, до- військового вічне позбавлення волі, чи спеціального утримання в дисциплінар- звання, ному батальйоні, службо- рангу, ві обмеження для військо- чину позбавлення права займати певні посади або займатися діяльністю Штраф, певною вослужбовців 153 3. Обставини, які враховуються під час призначення покарання. Кримінальний кодекс України передбачає для кожного злочину можливість застосування різних видів покарань, можливість при-
значення покарання різного розміру. Суддя, обираючи вид і визна-
чаючи розмір (тривалість) покарання, ураховує різні обставини. Запропонуйте, які обставини й фактори мають бути враховані під час призначення покарання злочинцю. Закон передбачає декілька обставин, які обов'язково має враху-
вати суд під час призначення покарання. Обставини, які має врахувати суд під час призначення покарання Ступінь тяжкості Особа винного скоєного злочину Обставини, які пом'як- Обставини, які обтяжують шують відповідальність відповідальність Обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, визначені Кримінальним кодексом України. Ознайомтеся з переліком обставин із Кримінального кодексу України, які пом'якшують або обтяжують відповідальність. Наве-
діть приклади злочинів, у яких мають місце зазначені обставини. Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його по-
м'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне спри-
яння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усу-
нення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 154 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хви-
лювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необ-
хідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи роз-
криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, перед-
бачених цим Кодексом. 2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті (...). Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його обтя-
жують, визнаються: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28); 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для вин-
ного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріа-
льній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алко-
гольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням нар-
котичних або інших одурманюючих засобів. 2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9,10,12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. 3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті (...). 155 Зверніть увагу — серед обставин, які пом'якшують або обтяжу-
ють відповідальність, є ті, що стосуються різних елементів складу злочину. Так, скоєння злочину повторно, групою осіб за попередньою змовою, скоєння злочину в стані алкогольного чи наркотичного сп'я-
ніння, скоєння злочину неповнолітнім характеризують особу злочин-
ця. Тяжкі наслідки злочину, скоєння злочину загальнонебезпечним способом визначають об'єктивну сторону злочину. Деякі обставини, які пом'якшують відповідальність, мають сприяти певній поведінці злочинця — це такі обставини, як явка із зізнанням, щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, надання потерпілому медичної або іншої допомоги безпосередньо після злочину. Важливо також зазначити, що визначений у Кримінальному кодексі перелік обставин, які обтяжують відповідальність, є вичерпним. У той же час суд має право визнати пом'якшуючими не лише ті обставини, що зазначені в Кримінальному кодексі, а й інші, які він визнає такими. Наприклад, пом'якшуючими можуть бути визнані наявність держав-
них нагород, участь у бойових діях, ліквідації аварії на Чорнобиль-
ській атомній електростанції, наявність на утриманні малолітніх дітей або інших осіб. 4. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Висловіть свою думку щодо доцільності запровадження певних особливостей притягнення неповнолітніх до кримінальної відпові-
дальності. Запропонуйте, які особливості ви вважаєте доцільними передбачити законом. Серед тих, хто скоює злочини, на жаль, є чимало неповнолітніх. Кримінальний кодекс України визначив, що відповідальність за ряд умисних злочинів настає з 14 років. Відповідальність за інші злочини настає з 16 років. Проаналізуйте наведену нижче статтю 22 Кримінального кодексу України й обґрунтуйте перелік злочинів, за які відповідальність настає з 14 років. Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність 1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. 2. Особи, що скоїли злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохорон-
н е ного органу, члена громадського формування з охорони гро-
мадського порядку і державного кордону або військовослуж-
бовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іно-
земної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушко-
дження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терорис-
тичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошко-
дження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення заліз-
ничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засо-
бом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296). При цьому існують певні особливості притягнення неповно-
літніх до кримінальної відповідальності. До них можуть бути засто-
совані лише шість із дванадцяти видів кримінальних покарань — штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк і позбавлення права займати певні посади або зай-
матися певною діяльністю. При цьому строки й розміри цих пока-
рань зменшені, порівняно з передбаченими для дорослих. В и д п о к а р а н н я Р о з м і р и п о к а р а н ь Р о з м і р и п о к а р а н ь д л я п о в н о л і т н і х д л я н е п о в н о л і т н і х Штраф Від ЗО до 10 тис. неопо- До 500 неоподаткова-
даткованих мінімумів них мінімумів доходів доході в громадян громадян Громадські роботи Від 60 до 240 годин Від ЗО до 120 годин Виправні роботи Від 6 місяців до 2 років Від 2 місяців до 1 року з із відрахуванням від 10 відрахуванням від 5 до до 20 % заробітку в до- 10 % заробітку в дохід ход держави держави 157 Продовження табл. Арешт Вид покарання Розміри покарань Розміри покарань для повнолітніх для неповнолітніх Від 1 до 6 місяців Від 15 до 45 діб Позбавлення волі на Від 1 до 15 років певний строк До 10 років, за умисний злочин, пов'язаний із позбавленням людини життя, — до 15 років В окремих випадках неповнолітній може бути звільнений судом від відповідальності із застосуванням до нього примусових виховних заходів. Таке рішення приймає суд, ураховуючи обставини справи, особу неповнолітнього. Ці заходи також уживають до неповноліт-
нього, який не досягнув віку притягнення до кримінальної відпові-
дальності. Кримінальний кодекс України передбачає декілька видів примусових виховних заходів. Проаналізуйте витяг із Кримінального кодексу України та висло-
віть свою думку щодо доцільності й ефективності виховних заходів, передбачених Кримінальним кодексом. Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуван-
ням примусових заходів виховного характеру 1. Неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або серед-
ньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. 2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадця-
тирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 158 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-
виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх і порядок їх залишення визна-
чаються законом. 3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька при-
мусових заходів виховного характеру, що передбачені в час-
тині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої цієї статті, уста-
новлюється судом, який їх призначає. 4. Суд може також визнати за необхідне призначити непов-
нолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом. Закон, зокрема, передбачає застереження, обмеження дозвілля й встановлення вимог до поведінки неповнолітніх (наприклад, йому може бути заборонено виходити з помешкання в певний час доби — увечері та вночі, заборонено відвідувати дискотеки, клуби тощо), передача неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного або тру-
дового колективу. Суд може покласти на неповнолітнього, який досягнув 15 років та має власне майно або заробіток, обов'язок від-
шкодувати завдані ним збитки. Найсуворішим примусовим вихов-
ним заходом є направлення неповнолітнього до спеціального закла-
ду соціальної реабілітації на строк до трьох років. Направлення до закладу соціальної реабілітації здійснюється судом незалежно від бажання винного та його батьків. Під час прийняття рішення щодо притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності суд обов'язково має з'ясувати рівень розвитку дитини, чи не здійснювався на неповнолітнього негативний вплив, який сприяв скоєнню злочину. Скоєння злочину тягне за собою кримінальну відповідальність і по-
карання. До кримінальної відповідальності може бути притягнуто вин-
ного, який досяг 16 років, а за найтяжчі злочини — 14 років. До досягнен-
ня цього віку винний може бути підданий примусовим виховним заходам. Кримінальним кодексом України передбачено різні види покарань — від довічного позбавлення волі до штрафу. Закон передбачає певні особ-
ливості притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх. При призначенні покарання суд ураховує обставини злочину, його наслідки, особу злочинця, а також обставини, які пом'якшують і обтяжу-
ють відповідальність. Запам'ятайте: кримі нальна ві дпові дальні сть, покарання, при-
мусові заходи виховного характеру. 159 ВАСИЛЕНКО Микола Прокопович (1866-1935) Український учений-правознавець, громад-
ський діяч, академік, президент Всеукраїнської академії наук (1921-1922). Член Генерального суду, міністр освіти, президент Державного се-
нату за часів гетьманської держави П. Скоро-
падського. Викладав у вищих навчальних за-
кладах м. Києва. Один із родоначальників української історико-правової науки. Перевірте себе 1. З якого віку настає кримінальна відповідальність? 2. Назвіть особливості притягнення до відповідальності й пока-
рання за злочини неповнолітніх. 3. Які види кримінальних покарань передбачено законом? 4. Які обставини за законом уважають пом'якшуючими й обтя-
жуючими? 5. Порівняйте кримінальні покарання й адміністративні стяг-
нення. 6*. У чому, на ваш погляд, виявляється гуманізм кримінального законодавства України? 7. У засобах масової інформації знайдіть повідомлення про скоє-
ний злочин. Визначте, чи є у винних пом'якшуючі й обтяжуючі обставини. 8*. Уявіть, що вас запросили на конференцію, де обговорюють питання внесення змін до Кримінального кодексу України. Висловіть свою думку щодо збереження чи скасування різних видів покарань. 9. На перерві ви почули розмову двох шестикласників. Один із них розповідав іншому про те, що одноліток із сусідньої шко-
ли нещодавно намагався вкрасти декілька дорогих закордон-
них іграшок у магазині, але був затриманий. Шестикласники переконані, що дії малолітнього злодія залишаться безкарни-
ми, бо йому лише 12 років. Чи згодні ви з ними? 10. За допомогою наведеного вище витягу з документа визнач-
те, які виховні заходи можуть застосовуватися до неповноліт-
ніх, які скоїли кримінальні злочини. 11. Які особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх передбачено законодавством України? 160 ПІДСУМКОВІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДО ЧАСТИНИ ТРЕТЬОЇ 1. Назвіть і поясніть особливості юридичного статусу конституції як Основного Закону. 2. Визначте, яку форму має сучасна держава Україна. 3. Доведіть, що в Україні реалізується державний, народний та націо-
нальний суверенітет. 4. Назвіть основні етапи розвитку української державності. 5. Які акти нині визначають міжнародні стандарти прав людини, які права людини є невід'ємними? 6. Складіть схему судової системи України й поясніть завдання та юрисдикцію кожного з існуючих в Україні судів. 7. Поясніть систему противаг і стримувань гілок влади в Україні. 8. Які податки та збори існують в Україні? 9. Висловіть свою думку щодо доцільності запровадження нових або скасування (зміни) існуючих податків і зборів. 10. Які адміністративні проступки й кримінальні злочини найчастіше скоюють неповнолітні, як зменшити їх кількість? 11. Що ви можете зробити для збереження природи в Україні? 12. Наведіть приклади злочинів, які скоєно в співучасті. 13. Порівняйте адміністративну й кримінальну відповідальність. 14. Наведіть приклади обставин, які пом'якшують та обтяжують відпо-
відальність. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 1. Хто має права на отримання українського громадянства? А хлопчик, батьками якого є громадяни Туреччини, народився на території України, куди його батьки приїхали на лікування Б двадцятиоднорічна дівчина, народилася й до 19 років постійно жила в Празі, потім, переїхала до України, де живе й працює нині, вивчила українську мову, історію та Конституцію України В тридцятишестирічна жінка п'ять років тому одружилася з українцем, переїхала до Полтави, але не бажає відмовитися від російського громадянства Г хлопчик, мати якого — особа без громадянства, батько — невідомий, народився у Львові, де живе його мати Д усі зазначені особи мають право на отримання українського громадянства 11 «Правознавство», Юкл 161 2. Яка обставина є обтяжуючою? А скоєння злочину проти особи, яка має високе службове стано-
вище Б скоєння злочину із застосуванням вогнепальної зброї В скоєння злочину проти особи, яка перебуває в безпорадному стані Г скоєння злочину особою, яка є співробітником правоохоронних органів або військовослужбовцем Д скоєння злочину в приміщенні органу державної влади 3. Чотирнадцятирічний громадянин П. уночі проник до магазину, узяв гроші й портативний комп'ютер. Дайте кваліфікацію його дій А скоєно грабіж, П. буде притягнутий до кримінальної відпові-
дальності Б скоєно крадіжку, П. буде притягнутий до кримінальної відпові-
дальності В скоєно крадіжку, але П. не буде притягнутий до кримінальної відповідальності у зв'язку з недосягненням відповідного віку Г скоєно дрібну крадіжку, П. буде притягнутий до адміністра-
тивної відповідальності Д скоєно дрібну крадіжку, але П. не буде притягнутий до адмі-
ністративної відповідальності у зв'язку з недосягненням відпо-
відного віку 4. Визначте конституційний статус Верховної Ради України А вищий орган законодавчої влади України Б єдиний орган законодавчої влади України В вищий орган в системі органів виконавчої влади України Г єдиний орган представницької влади України Д вищий орган представницької влади в Україні 5. Яку справу має розглядати Конституційний Суд України? А справу щодо конституційності чинного договору між Україною та Францією за поданням Кабінету Міністрів України Б справу щодо незаконного звільнення з роботи колишнього на-
родного депутата С. за поданням 68 народних депутатів України В справу про конституційність рішення Одеської обласної ради щодо заборони проведення демонстрації на трасі Київ-Одеса за поданням уповноваженого Верховної Ради з прав людини Г справу про конституційність закону України за поданням Кабінету Міністрів України Д справу про тлумачення Указу Президента України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим 6. Який із зазначених органів є органом державної виконавчої влади? А Верховна Рада Автономної Республіки Крим Б Вищий господарський суд України В виконком Тернопільської міської ради депутатів Г Броварська районна державна адміністрація Д Рада національної безпеки і оборони України 162 § 22. Цивільне ораво 1. Поняття «цивільно-правові відносини». Важко знайти людину, яка б щодня не користувалася своїм май-
ном — своєю власністю, не відвідувала магазин, не використовува-
ла б послуги транспорту чи їдальні. В усіх цих випадках людина має справу з нормами цивільного права. Цивільне право — це галузь права, яка регулює майнові й осо-
бисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників цих відносин. На відміну від галузей права, про які йшлося на попередніх уро-
ках, цивільне право є галуззю приватного права, тому учасники ци-
вільно-правових відносин є рівними. У цивільно-правових відноси-
нах здебільшого не передбачено використання примусу. Крім того, у цивільному праві переважає диспозитивний метод регулювання суспільних відносин — сторони можуть самостійно визначати свої права й обов'язки, порядок своїх дій (у межах, визначених законом). Сторони самі визначають, укладати їм договір чи ні, узгоджують умови договору тощо. Саме про диспозитивний метод регулювання іноді говорять: дозволено все, що не заборонено законом. Цивільне право регулює надзвичайно широке коло правовідно-
син. До нього належить чимало різноманітних правових інститутів: інститут права власності, інститут спадщини, цивільно-правової відповідальності тощо. Головним джерелом цивільного права є Ци-
вільний кодекс України. Він є найбільшим за обсягом кодексом нашої держави — складається з шести книг, 1308 (!) статей, охоп-
лює надзвичайно широке коло правовідносин — власність та її за-
хист, угоди купівлі-продажу, захист прав авторів різних творів, спадкове право тощо. Однак навіть такий великий акт не в змозі врегулювати всі цивільно-правові відносини. Тому джерелами ци-
вільного права є також Закони України, зокрема «Про власність», «Про заставу», «Про авторське право та суміжні права» та інші, ряд положень цивільного права містять нормативні акти, прийняті 11 резидентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України тощо. 111111 Ц 163 2. Цивільна правосуб'єктність фізичної та юридичної особи. Пригадайте, що таке правоздатність і дієздатність. Вам уже траплялися поняття «правоздатність» і «дієздатність». Ознайомимося з ними докладніше. В цьому розділі йтиметься про цивільну правоздатність і цивільну дієздатність, які разом станов-
лять правосуб'єктність особи. Цивільна правосуб'єктність особи Цивільна правоздатність особи Цивільна дієздатність особи Правоздатність, як ми вже знаємо, виникає з моменту народження й зберігається до самої смерті людини. Вона не вимагає від особи будь-яких дій, людина користується нею пасивно. Інший зміст має дієздатність. Вона вимагає від особи цілеспря-
мованих дій — підписання документів, взяття на себе відповідаль-
ності. Закон передбачає певні рівні цивільної дієздатності особи. До 14 років дитина має часткову дієздатність — вона може здійснити лише дрібні побутові правочини: придбати хліб, жувальну гумку, га-
зету тощо. Будь-які інші правочини від імені та в інтересах дитини здійснюють її батьки, особи, які їх замінюють. У віці з 14 до 18 років неповнолітній має неповну дієздатність. Він може самостійно здійснювати дрібні побутові правочини, роз-
поряджатися власними доходами — заробітком, стипендією, іншими доходами. В цьому віці особа має право самостійно відкрити свій банківський рахунок і розпоряджатися коштами, що знаходяться на ньому. Інші правочини неповнолітній вчиняє за згодою своїх батьків. У той же час закон передбачає, що за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітнього розпоряджатися своїм заробітком чи іншими доходами. Розширення прав завжди пов'язане з підвищенням відповідальності — неповнолітній у віці з 14 до 18 років зобов'язаний з власного доходу відшкодовувати завданий ним збиток. З 18 років — тобто з повноліття — настає повна дієздатність. Цивільний кодекс України передбачає випадки, коли повна ци-
вільна дієздатність настає раніше, аніж повноліття. Повну цивільну дієздатність особа отримує, якщо до настання 18 років вона укладає шлюб, якщо її реєструють батьком чи матір'ю дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка уклала трудовий договір або почала займатися підприємницькою діяльністю. В останніх двох випадках, якщо батьки дитини запере-
164 чують наданню їй повної цивільної дієздатності, дитина може звер-
нутися до суду, який і приймає рішення, виходячи з інтересів дитини. Р і в е н ь Ві к Часткова До 14 років Неповна 14-18 років Рівні цивільної дієздатності Ді ї, які о с о б а м о -
ж е з д і й с н ю в а т и с а м о с т і й н о Лише дрібні по-
бутові правочи-
ни Дрібні побутові угоди, розпо-
ряджатися влас-
ною заробітною платою, стипен-
дією, іншими доходами, від-
кривати банків-
ський рахунок і розпоряджати-
ся коштами з нього І нші п р а в а В і д п о в і д а л ь н і с т ь з а з а в д а н у ш к о д у ( ц и в і л ь н о - п р а в о -
в а в і д п о в і д а л ь -
ні с т ь ) Інші угоди від Відповідальність ; імені дитини несуть батьки укладають батьки або особи, які їх заміняють Мають право укладати будь-які угоди за згодою батьків або осіб, які їх заміняють Відповідальність несуть самостій-
но власними коштами (заробітна плата, стипендія) або власною працею, якщо недостат-
ньо — відповіда-
ють батьки Повна З 18 років або достро-
ково у ви-
падках, пе-
редбачених законом Будь-які дії Відповідальність несуть самостій-
но Якщо особа зловживає алкоголем чи наркотиками, суд може об-
межити дієздатність. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійсню-
вати лише дрібні побутові правочини. Усі ж інші дії особа має здійс-
нювати під контролем спеціально призначеного піклувальника. Коли ж особа не усвідомлює своїх дій — є психічно хворою, суд може взагалі визнати її недієздатною, тоді від її імені діє призна-
чений опікун. У цивільних відносинах беруть участь не лише фізичні, а й юри-
дичні особи. 165 Пригадайте, що таке юридична особа. Наведіть приклади юридичних осіб, з якими вам доводилося мати справу у своєму житті. Ви вже знаєте, що в правовідносинах беруть участь не лише окремі люди — фізичні особи, а й підприємства, установи, партії, громадські організації, релігійні громади тощо — юридичні особи. Юридичними особами називають підприємства, організації, ус-
танови, які створені й зареєстровані в установленому порядку, ма-
ють відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в загальному, господарському або третейському суді. Юридична особа — це організація, установа, підприємство, які лега-
лізовані (зареєстровані) у встановленому порядку. Як правило, усі вони мають статут або положення, що визначають порядок їхньої діяльності. В юридичної особи є власне майно, яким вона може са-
мостійно розпоряджатися. Для участі в правовідносинах юридична особа має власну назву, печатку, банківський рахунок. Вона може самостійно набувати певних прав і обов'язків, нести відповідальність, зокрема й майнову. Завод, школа, театр самі не можуть підписати договір, прийняти рішення, від їх імені діють уповноважені особи — керівники, представники, але вони виступають не від свого імені, а саме від імені юридичної особи. В цивільних відносинах юридичні особи мають правосуб'єктність, яка дає можливість їм брати участь у цивільних правовідносинах. Обмеження правосуб'єктності юридич-
ної особи можливе лише у випадках, прямо передбачених законом. Поява юридичної особи пов'язана з фактом її реєстрації (на від-
міну від фізичної особи, правоздатність якої з'являється вже в мо-
мент народження). Припинення існування юридичної особи може відбутися шляхом ліквідації (коли вона повністю зникає), реорга-
нізації — приєднання до іншої юридичної особи (дитячий садок приєднується до найближчої школи) чи перетворення (замість загальноосвітньої школи створюється гімназія) тощо. 3. Поняття та види власності. Одним із найважливіших інститу-
тів цивільного права є інститут права власності. Висловіть свою думку щодо змісту поняття «власність». Наведіть при-
клади речей, які є вашою особистою власністю або власністю вашої сім'ї. Ознайомтеся з витягом із Цивіль-
ного кодексу України й визначте сут-
ність права власності. 166 Стаття 316. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю во-
лею, незалежно від волі інших осіб (...). Стаття 317. Власникові належать права володіння, корис-
тування та розпорядження своїм майном (...). Стаття 319. Власник володіє, користується, розпоряджа-
ється своїм майном на власний розсуд. Власність поділяють залежно від того, кому вона належить, — від суб'єкта права власності. Види права власності Приватна власність Державна власність Комунальна власність Приватна власність належить окре-
мим фізичним або юридичним особам. При цьому закон передбачає, що можуть бути встановлені обмеження щодо пере-
бування в приватній власності окремих видів майна. Наведіть приклади речей та майна, які, на вашу думку, не можуть перебувати в приватній власності або ж щодо яких доцільно встановити певні обмеження. Державною власністю є ті види май-
на, які належать державі Україна загалом. Це, наприклад, будинки, де знаходяться Верховна Рада України, Кабінет Мініст-
рів України тощо, майно Збройних сил України. Право власності на це майно від імені держави здійснюють відповідні ор-
гани державної влади. Те майно, що пере-
буває у власності окремих територіаль-
них громад, належить до комунальної власності, управління яким здійснюють територіальні громади й утворені ними органи місцевого самоврядування. Це, наприклад, місцевий краєзнавчий музей, абсолютна більшість шкіл і дитячих садків. Ратуша — комунальна власність м. Львова Київський метрополітен — комунальна власність 167 4. Набуття права власності. Власність неповнолітніх. Пригадайте, звідки у вас з'явилися речі, які є вашою власністю. Напевно, найчастіше люди набувають право власності, купуючи певні речі, майно. Ви купуєте в магазині продукти, одяг, книжки, навчальне приладдя. При цьому продавцем може бути і великий ма-
газин — супермаркет, і невеличка крамниця, і бабуся на базарі. Більшість із вас отримувала пода-
рунки на день народження, Новий рік, з приводу успішного закінчення на-
вчального року. Подарунок також стає власністю того, хто його отримав, отже, дарування — іце один шлях набуття власності. Людина й сама може створити певну річ — намалювати картину, зібрати са-
моробний автомобіль, побудувати бу-
динок тощо. Створивши нову річ, особа стає її власником. Однак якщо йдеться про будинок, інше нерухоме майно, право власності набувається з моменту державної реєстрації цього майна. Багатьом із вас доводилося відпочивати в лісі, збирати ягоди, гриби, використовуючи дрова для розпалення вогнища. Закон до-
зволяє використовувати дари природи, що були зібрані відкрито й на території, яка не є обмеженою для доступу. Це теж є один із шляхів набуття власності. Ще одним шляхом набуття права власності є знахідка або скарб. Пригадайте з курсу 9 класу, що таке скарб і знахідка, чим вони відрізняються. Отже, існує чимало шляхів набуття права власності, якими ви можете користуватися у своєму житті. Ви ще неповнолітні, тому ваші права щодо власності є дещо вужчими, аніж у дорослих. Використовуючи свої знання й матеріал підручника, визначте, які права щодо власності мають неповнолітні, у чому вони вужчі, аніж у дорослих. Головною відмінністю є те, що неповнолітні не завжди можуть самостійно розпоряджатися своєю власністю. Від імені дітей віком до 14 років їхньою власністю розпоряджаються батьки, у віці з 14 до 18 років неповнолітні можуть розпоряджатися своєю власністю за 168 згодою батьків. Водночас потрібно зазначити, що будь-які рішення батьків щодо майна дітей повинні прийматися з врахуванням інтересів дітей. Рішення про відчуження нерухомого й іншого цінного майна батьки можуть приймати лише за згодою органів опіки й піклування, а безоплатне відчуження майна (наприклад, дарування) узагалі не допускається. Цивільне право є однією з провідних галузей приватного права. Сту-
пінь можливої участі особи в цивільно-правових відносинах визначаєть-
ся її правосуб'єктністю, яка включає правоздатність і дієздатність. У ци-
вільно-правових відносинах разом із фізичними особами беруть участь також юридичні особи. Одним із найважливіших інститутів цивільного права є право влас-
ності. Набути власність можна різними шляхами — шляхом купівлі, отри-
мання подарунка, знахідки, скарбу, створивши нову річ. Неповнолітні також мають право власності, але їхні можливості розпоряджатися нею залежать від рівня їхньої дієздатності. Запам'ятайте: Циві льний кодекс Украї ни, циві льна правоздат-
ні сть, циві льна ді єздатні сть, юридичні особи, власні сть. Перевірте себе 1. Які відносини регулюються цивільним правом? 2. Які джерела цивільного права вам відомі? 3. Що таке цивільна дієздатність і цивільна правоздатність? 4. У чому полягають особливості правового статусу юридичної особи? 5. Визначте рівні дієздатності, установлені цивільним законо-
давством. 6*. Складіть порівняльну таблицю правоздатності та дієздатності. Правоздатність Дієздатність Час виникнення У чому полягає Можливість обмеження Можливість позбавлення 7* Висловіть свою думку щодо доцільності поступового збіль-
шення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб. 8. Наведіть приклади майна, яке належить до різних видів влас-
ності. 9. Які шляхи набуття власності вам відомі? 169 § 23. Цивільно-правові правочини. Спадкове право 1. Поняття «правочини» та умови його дійсності. Дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків, називають право-
чинами. З такими угодами ми маємо справу щодня: коли купуємо хліб у магазині, даруємо сувенір другові, позичаємо гроші в одно-
класника. З точки зору цивільного права все це — правочини. Для того щоб правочин був дійсним, має бути виконано декілька умов. Визначте умови дійсності правочину на підставі витягу з Цивіль-
ного кодексу України. Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необ-
хідним для чинності правочину 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, установленій зако-
ном. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, не-
повнолітніх чи непрацездатних дітей. Достатній рівень дієздатності учасників правочину Відповідність змісту правочину законодавству, моральним засадам 170 Умови юсті правочину Вчинення правочину у формі, установленій законом Вільне волевиявлення учасників правочину По-перше, учасниками угоди мають бути суб'єкти, які мають на це право. Уявіть собі, що першокласник домовився про продаж ав-
томобіля, який він отримав у спадщину. Чи можна вважати цю угоду дійсною? Адже навряд чи хлопчик повною мірою розумів значення своїх дій. Чи достатній рівень дієздатності він має? Саме тому цей правочин не може бути визнаний дійсним — рівень дієздатності одного з учасників правочину не відповідає вимогам. Пригадайте, який рівень цивільної дієздатності мають неповно-
літні особи залежно від віку. Чи можливе дострокове отримання повної цивільної дієздатності? По-друге, закон установлює певні вимоги до оформлення угод. Вони можуть бути укладені письмово чи усно, у деяких випадках потрібне засвідчення угоди нотаріусом — спеціальною особою, яка засвідчує правильність і вірогідність юридичних документів. За допомогою витягу з Цивільного кодексу України визначте, яка форма правочину передбачена в різних випадках. І 3 Ци в і л ь н о г о кодексу України Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення 1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. 2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, уважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових на-
слідків. 3. У випадках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мов-
чанням. Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно 1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю вико-
нуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком пра-
вочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодер-
жання письмової форми має наслідком їх недійсність. 2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається до-
кумент, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (...). Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину 1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох до-
кументах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. 2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується осо-
бами, уповноваженими на це її установчими документами, до-
віреністю, законом або іншими актами цивільного законодав-
ства, та скріплюється печаткою (...). Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі 1. У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що переви-
щує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Стаття 209. Нотаріальне засвідчення правочину 1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному засвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін. 2. Нотаріальне засвідчення правочину здійснюється нота-
ріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинен-
ня на документі, у якому викладено текст правочину, посвід-
чу вального напису (...). 4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально засвідчений. Стаття 210. Державна реєстрація правочину 1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, установлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних ре-
єстрів установлюються законом. Коли ви купуєте тістечко, газету чи берете у свого товариша олі-
вець, ви укладаєте цивільну угоду в усній формі. Продаж будь-яких товарів однією організацією іншій здійснюється за письмовою уго-
дою. При здійсненні правочину, сторонами якого є фізичні особи, закон вимагає укладання письмової угоди, якщо сума, якої стосу-
ється правочин, перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нині 340 грн). А якщо йдеться про продаж чи да-
рування будинку чи квартири тощо — не обійтися без нотаріального посвідчення. Якщо закон вимагає нотаріального засвідчення угоди, то його відсутність робить угоду недійсною. Угоди, які стосуються землі й нерухомого майна, крім того, підлягають державній реєст-
рації. Дії учасників правочину мають бути свідомими, вільними. Адже якщо людина підпише угоду про дарування автомобіля під загро-
зою пістолета або внаслідок обману, таку угоду не можна буде визнати дійсною. 2. Спадкове право. Життя людини, на жаль, не може продовжуватися вічно. З її смертю чимало відносин, пов'язаних із нею, припиняється. Проте після смерті людини залишаються певні майнові відносини, права й обов'язки, які не припиняються. Відносини померлої особи, по-
в'язані з трудовою діяльністю, сімейними відносинами, членством в громадських організаціях, партіях припиняються — вони є суто особистими, а майнові відносини мають перейти до інших людей. Перехід прав і обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб називають спадкуванням. Сукупність правових норм, якими регу-
люються відносини спадкування, називають спадковим правом. Воно є підгалуззю цивільного права. Основні норми спадкового права закріплено в Цивільному кодексі України, деякі положення також містяться в інших нормативних актах — наприклад, у Законі України «Про нотаріат». Норми спадкового права регулюють порядок спадкування, складання, засвідчення й скасування заповіту, визна-
чають коло осіб, які є спадкоємцями, тощо. Спадкування можливе за двома основними шляхами. За допомогою витягів із Цивільного кодексу України визначте ви-
ди спадкування та коло осіб, які можуть бути спадкоємцями в кож-
ному з цих випадків. Стаття 1217. Види спадкування 1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1222. Спадкоємці 1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а та-
кож особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. .шшкшшшш 173 2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Стаття 1223. Право на спадкування 1. Право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. 2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадко-
ємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. 3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Необхідно зазначити, що спадкування здійснюється передусім відповідно до заповіту й лише у випадку, коли заповіт не виявлений, визнаний недійсним або спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, спадкування відбувається за законом. Чи можливі, на вашу думку, ситуації, коли отримання спадщини найближчими родичами й близькими людьми померлої особи супере-
читиме нормам моралі? Порівняйте свою відповідь із нормами статті 1224 Цивільного кодексу України. Стаття 1224. Усунення від права на спадкування 1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позба-
вили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадко-
ємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка скоїла такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, усе ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. 2. Не мають права на спадкування особи, які умисно пе-
решкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині. 3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усинов-
лювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спад-
кодавця, якщо ця обставина встановлена судом. 4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. 174 Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд мо-
же визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу. 5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухи-
лялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похи-
лий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено запові-
дальний відказ. При спадкуванні за законом діє чіткий порядок спадкування від-
повідно до черг, установлених Цивільним кодексом України. При цьому до спадкування закликаються спадкоємці найвищої черги, і лише за відсутності спадкоємців певної черги право на спад-
щину отримують сііадкоємці наступної черги. Якщо спадкоємців певної черги, яка закликається до спадкування, декілька, усе спадкове майно розподіляють між ними порівну. Черга Спадкоємці, спадкування які належать до цієї черги 1 Діти, батьки, той із подружжя, який пережив іншого 2 Повнорідні й неповнорідні брати, сестри, дід, баба 3 Рідні дядько та тітка 4 Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини 5 Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно ЦЕ Найдовший у світі заповіт залишила після себе американ-
ЦІкаво ська домогосподарка Фредерика Евелін Стілуел Кук у 1925 р. Він складався з 95 940 слів. Найкоротшим заповітом уважають останню волю німця Карла Тауша. 19 червня 1967 р. він написав у присутності нотаріуса всього два слова: «Усе — дружині». В Ірані заповідач може розпоряджатися лише третиною свого майна, інші ж дві третини мають бути розподілені між родичами померлого. У Франції, Іспанії, на Кіпрі частка спадщини, яка має перейти до родичів, — 50 %. В Ірані й Бельгії заборонено заповідати своє майно соба-
ці чи кішці. Однак в інших державах такі заповіти можливі. 175 Найбагатшою вважається собака Гюнтер IV, який живе в Ні-
меччині. В 1991 р. німецька мільйонерша графиня Карлотта фон Лібенштайн залишила 139 млн німецьких марок своєму псу Гюнтеру III. Від нього гроші перейшли його єдиному си-
ну й нащадку — Гюнтеру IV. Жінка з округу Черокі (штат Північна Кароліна) зали-
шила все своє майно... Богові. Суд, розглянувши заповіт і не знайшовши підстав для його скасування, доручив місцевому шерифу знайти спадкоємця й забезпечити передачу йому спадщини. Через декілька днів шериф доповів місцевому судді: «Після ретельних пошуків ми не змогли знайти Бога на території цього округу». Кожний із нас майже щодня бере участь у різноманітних цивільно-
правових правочинах. Вони можуть бути вчинені усно, письмово, а в де-
яких випадках повинні бути засвідчені нотаріально. Цивільно-правовий правочин діє лише тоді, коли дотримано вимоги щодо рівня дієздатності учасників правочину, форми укладання, його змісту, відповідності змісту правочину дійсній волі учасників. У разі смерті фізичної особи її права й обов'язки, що залишилися піс-
ля смерті, становлять спадщину й передаються спадкоємцям. Спадку-
вання здійснюється за законом і за заповітом. За законом спадкування здійснюється відповідно до встановлених черг спадкування. Для того щоб заповіт був дійсним, він повинен бути складений письмо-
во й завірений нотаріусом. Запам'ятайте: циві льні правочини, спадщина, спадкування, запові т. Перевірте себе 1. Що таке цивільно-правовий правочин? 2. Хто може бути учасником правочину? 3. У яких формах можуть укладатися цивільно-правові правочини? 4. Наведіть приклади вашої участі в цивільно-правових правочинах. 5* Обґрунтуйте доцільність установлення обов'язкової письмо-
вої й нотаріальної форми окремих правочинів. 6. Хто має право на отримання спадщини? 7. Що таке заповіті 8. Для чого, на вашу думку, потрібне спадкове право? 9* Висловіть свою думку щодо доцільності складання людиною заповіту, адже нині лише незначна частина громадян України це робить. 10*. Доведіть, що норми спадкового права відповідають нормам моралі. 176 § 24. Захист цивільних прав 1. Захист цивільних прав. Ви купили в магазині телевізор, але він вийшов із ладу вже на третій день після придбання. Автомобіль вашого батька отримав пошкодження внаслідок порушення Правил дорожнього руху ін-
шим водієм. Ваш однокласник, який позичив у вас підручник, не повертає його протягом тривалого часу. В усіх цих випадках пору-
шено ваші цивільні права, постає питання про їх захист. Запропонуйте, як ви можете захистити свої цивільні права. Для захисту своїх прав особа може використовувати різні шляхи й засоби. Насамперед кожен має право на самозахист, може самостій-
но вжити заходи для захисту своїх прав. При цьому використані особою засоби захисту мають відповідати закону. Однак не завжди людина може сама вирішити свої проблеми. Тоді доведеться зверта-
тися за допомогою. Таку допомогу можуть надати органи державної влади й місце-
вого самоврядування — від сільської ради до Президента України. В захисті цивільних прав допомогу може надати також нотаріус. До нього можна звернутися в разі невиконання договору, неповернення боргу, але лише в тому випадку, коли ваші відносини зафіксовано належним чином в оформленому письмовому договорі. І нарешті, особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду. При цьому, звертаючись до суду, вона можете обрати один із багатьох способів, передбачених законом. За допомогою витягу із Цивільного кодексу України визначте, які способи захисту цивільних прав особи може використати суд. Запропонуйте випадки, коли доцільно використати кожен із цих способів. Шляхи захисту цивільних прав Захист прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами місцевого самоврядування Захист прав нотаріусом Самозахист цивільних прав Захист прав судом 12 «Правознавство», Юкл 177 Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інте-
ресу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання зобов'язання в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим спо-
собом, що встановлений договором або законом (...). 2. Позовна давність. Уявіть собі, що ви дізналися про борг, який не віддали сусіди вашій прабабусі в 1941 р., — завадила Велика Вітчизняна війна. Крім того, ви знайшли документи — ощадну книжку, яка засвідчує, що дідусь у 1950 р. поклав до ощадної каси значну суму грошей, які з того часу зна-
ходяться в банку. Чи зможете ви повернути цей борг і банківський вклад, звернувшись з вимогою до нащадків боржника й сучасного Ощадбанку — правонаступника ощадної каси часів СРСР? Звичайно, ви можете провести переговори з нащадками і, можливо, домовитися про відшкодування, повернення боргу. Однак чи зможе допомогти вам суд? Для цього треба ознайомитися з поняттям «позовна дав-
ність». Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За допомогою витягу з Цивільного кодексу України визначте, який позовний строк установлено для різних видів позовів. Чи змо-
жете ви вирішити проблему, яка викладена на початку параграфа, звернувшись до суду? 178 ИШ Стаття 257. Загальна позовна давність 1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 258. Спеціальна позовна давність 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня роз-
міщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу). 3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. 4. Позовна давність у десять років застосовується до ви-
мог про застосування наслідків нікчемного правочину. Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності 1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збіль-
шена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. 2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється 1. Позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немай-
нових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон-
ним правового акта органу державної влади, органу влади Авто-
номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра-
ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко-
дування). Отже, збираючись вирішувати свої проблеми, необхідно пам'ята-
ти про часові обмеження. Якщо строк позовної давності минув, ви втрачаєте право звернутися до суду за допомогою. І хоча в окремих випадках суд може визнати поважними причини пропуску строку по-
зовної давності, краще на це не розраховувати. Пригадайте, які відносини регулюють норми цивільного права. 3. Цивільно-правова відповідальність. Будь-яке порушення цивільних прав особи може потягнути за собою цивільно-правову відповідальність. Цивільно-правова від-
повідальність — це вид юридичної відповідальності, яка полягає в настанні передбачених законом негативних майнових наслідків для правопорушника. Підставою цивільної відповідальності є скоєння особою цивільного правопорушення. Цивільно-правова відповідальність суттєво відрізня-
ється від інших видів юридичної відповідальності, має певні особливості. З курсу правознавства 9 класу пригадайте, які особливості має цивільно-правова відповідальність. Види цивільно-правової відповідальності За розподілом відповідальності За джерелом відповідальності Дольова (часткова) Солідарна Субсидіарна Договірна Позадоговірна 180 У цивільній відповідальності визначають два основні види відповідальності за її джерелом — договірну й позадоговірну відпо-
відальність. Відповідальність за неповернутий вчасно борг випливає з по-
передньо укладеного договору — адже боржник раніше уклав договір займу, узявши гроші в борг. Так само відповідальність продавця телевізора, який вийшов із ладу невдовзі після продажу, зумовлює раніше укладений договір купівлі-продажу. Відповідальність, що настає у зв'язку з невиконанням умов договору, називають дого-
вірною. У ситуації, коли підлітки, граючи м'ячем, розбили шибку, ніяких угод між гравцями і власником пошкодженого будинку не було. Однак винуватець має відшкодувати збитки. Якщо відповідальність настає за відсутності договору, лише на підставі закону, ідеться про позадоговірну відповідальність. Іноді відповідальність зобов'язані нести декілька осіб. Наприклад, троє хлопців, граючись, підпалюють складені у дворі будівельні матеріали й завдають шкоди будівельному управлінню. Якщо шкоду завдано діями кількох осіб, настає дольова (або часткова) чи солі-
дарна відповідальність. У разі солідарної відповідальності всі винні мають спільний обо-
в'язок відшкодувати збитки. Вони відповідають за шкоду солідарно. Постраждалий має право вимагати відшкодування від будь-кого з ви-
нуватців у повному обсязі. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо визначених законом, насамперед у разі притяг-
нення до позадоговірної відповідальності (наприклад, двоє чоловіків разом пошкодили обладнання кімнати готелю, де вони жили). Якщо в громадянина візьмуть гроші в борг декілька чоловік, він може вимагати від кожного лише відповідну частку боргу. Таку відповідальність називають Вольовою, або частковою. Якщо в за-
коні прямо не передбачено солідарну відповідальність, тоді настає дольова відповідальність. Субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли хтось допо-
магає, субсидує іншого у відшкодуванні збитків. Відповідальність є фактично додатковою. Яскравим прикладом може бути відповідаль-
ність батьків за шкоду, вчинену їхніми дітьми у віці від 14 до 18 років, якщо власних коштів і майна неповнолітнього не вистачить для відшкодування. Шкоду людям можуть завдати своїми діями неповнолітні особи, іноді вони можуть виявитися винними в невиконанні певного зобов'язання. В цьому випадку постає питання про цивільну від-
повідальність неповнолітнього. Така відповідальність має свої особливості. Пригадайте обсяг відповідальності неповнолітніх віком до 14 років, з 14 до 18 років. 181 За шкоду, вчинену малолітніми віком до 14 років, відповідають батьки. Вони повинні відшкодувати потерпілому його збитки. Якщо шкоду завдав неповнолітній віком від 14 до 18 років, то хто відшкодовуватиме збитки залежить від того, чи має неповнолітній власний заробіток, стипендію, власне майно. Якщо неповнолітній має такі доходи, він зобов'язаний самостійно відшкодувати збитки. Коли ж названих джерел — стипендії, заробітної плати, особистого майна — не вистачає для повного відшкодування збитків, батьків неповнолітнього притягають до субсидіарної відповідальності і во-
ни доповнюють кошти неповнолітнього, субсидують його. Відпові-
дальність батьків у цьому випадку є додатковою до відповідаль-
ності дитини й виникає лише внаслідок шкоди, яку вона заподіяла. 4. Цивільна відповідальність без вини. Однією з особливостей цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках вона настає навіть за відсутності вини. Це від-
різняє цивільну відповідальність від кримінальної й адміністративної. Найчастіше до відповідальності за відсутності вини притягають власників джерел підвищеної небезпеки. Джерело підвищеної не-
безпеки — це транспортні засоби, промислові підприємства, будівлі, що за своєю природою становлять певну небезпеку для оточення, бо іноді можуть вийти з-під контролю людини, яка керує ними. Автомобіль може втратити керування на слизькій дорозі. На заводі внаслідок несприятливих природних обставин виходить з-під кон-
тролю хімічний процес. Власник такого об'єкта розуміє, що його власність породжує можливість небезпечних наслідків для оточення, але все-таки використовує автомобіль, підприємство здійснює будівництво. Через те закон покладає па нього підвищену відпові-
дальність. Власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати завдану цим джерелом шкоду незалежно від наявності вини. Отже, якщо автомобіль утратив керування й було пошкоджено торговий кіоск, власник автомобіля відповідатиме, навіть коли доведено від-
сутність його вини. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, несе саме власник. Якщо аварію спричинив автомобіль, що належить підприємству, унаслідок чого загинула людина й завдано матеріальної шкоди, то до кримінальної відпові-
дальності за наявності вини притягатиметься водій, але збитки від-
шкодовуватиме не водій, а власник, тобто підприємство. Іноді трапляється, що власник джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоду, звільняється від цивільної відповідальності. Уявімо, що під час паводку капітан катера не зумів утримати судно й воно зіткнулося з пароплавом, пошкодивши його. Завдано шкоду, але чи може капітан або власник катера як джерела підвищеної не-
безпеки відповідати за це? Ні, бо вони не могли протистояти силі 182 V: стихії, унаслідок якої завдано збитки. Отже, ідеться про дію непе-
реборної сили і це є підставою для звільнення відповідальності. Громадянин, щоб покінчити життя самогубством, кидається під поїзд метро. Шкоду заподіяно, але сталося це внаслідок умисних дій того, хто постраждав. У цьому випадку відповідальність також виключається. Існує поняття «казус». Про казус ідеться тоді, коли між діями людини й завданою шкодою немає причинно-наслідкового зв'язку. Згадаємо приклад, що наводився на початку цього параграфа. Вийшли з ладу побутові електроприлади, на думку власника — унаслі-
док раптового відключення електричного струму. Експертиза встано-
вила, що пошкодження телевізора не пов'язане з цією подією, дався взнаки брак виробника. Отже, між діями управління електромере-
жі — відключенням струму — і виходом телевізора з ладу немає зв'язку, тому й відповідальність електромережі неможлива. Якщо цивільні права особи порушено, вона має право на самоза-
хист, а також може звернутися за захистом до органів державної влади, місцевого самоврядування, а за потреби — до суду. Законом установлено строк позовної давності, який обмежує мож-
ливість звернення до суду за захистом цивільних прав. У разі, коли скоєно цивільне правопорушення, особу можна притяг-
нути до цивільно-правової відповідальності. Вона має на меті насампе-
ред поновлення майнових прав того, хто постраждав, відшкодування йому матеріальних збитків. У разі завдання шкоди неповнолітніми віком до 14 років цивільну відповідальність нестимуть їхні батьки, а у віці 14-18 років — батьків можуть залучити до субсидіарної відповідальності. Запам'ятайте: циві льно-правова ві дпові дальні сть, позовна дав-
ні сть, догові рна й позадогові рна ві дпові дальні сть, джерело пі двище-
ної небезпеки, солі дарна, дольова й субсиді арна ві дпові дальні сть. НЕДБАЙЛО Петро Омелянович (1907-1974) Український учений-правознавець, доктор юри-
дичних наук, член-кореспондент АН УРСР. Пра-
цював у Львівському та Київському університетах. Був представником УРСР в комісії ООН з прав людини, обирався її головою. В 1968 р. наго-
роджений премі єю ООН «За видатні досягнення в галузі прав людини» з врученням золотої медалі ООН. Вивчав проблеми теорії держави та права, одним із перших вітчизняних юристів став дослі-
джувати проблеми захисту прав людини. 183 Перевірте себе 1. Яка мета цивільно-правової відповідальності? 2. Які види цивільно-правової відповідальності вам відомі? 3. Які особливості цивільно-правової відповідальності неповно-
літніх? 4. У яких випадках настає субсидіарна відповідальність? 5. У яких випадках особа звільняється від цивільно-правової відповідальності? 6*. Порівняйте різні види цивільно-правової відповідальності. 7*. Обґрунтуйте доцільність існування як дольової, так і солідар-
ної відповідальності. 8*. Визначте, у яких із зазначених випадків настане цивільна від-
повідальність, а також вид відповідальності (солідарна, до-
льова, субсидіарна, договірна, позадоговірна): а) тринадцятирічний хлопець розбив м'ячем вікно; б) водій, не порушивши Правил дорожнього руху, потрапив в аварію, унаслідок чого пошкоджено вантаж, який він пере-
возив, та інший автомобіль; в) жінка втратила свідомість у магазині й, падаючи, розбила посуд, що стояв на вітрині; г) група молодиків розбила рекламні плакати; д) двоє друзів — 17 і 21 року — не повернули магнітофон, який брали на прокат; е) захищаючись, військовослужбовець пострілами пошкодив автомобіль нападників. 9. Які шляхи захисту цивільних прав особи ви знаєте? 10*. Висловіть думку щодо доцільності встановлення позовної давності для звернення до суду. 11. Чому для різних видів правочинів установлено різні строки позовної давності? 12. Які способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути використані судом? 13*. Для кожної із ситуацій запропонуйте найбільш доцільний спо-
сіб захисту цивільних прав: а) особа своєчасно не повернула кредит, отриманий у банку; б) автомобіль особи незаконно, на її думку, затриманий Державтоінспекцією; в) групою школярів під час гри випадково було пошкоджено автомобіль фірми, який стояв у дворі; г) особу не пускають до квартири, у якій вона зареєстрова-
на та є одним із співвласників; д) особа вважає незаконним рішення сільської ради про ви-
лучення земельної ділянки. шшшшшш 184 § 25. Сімейне право. Житлове право 1. Основи сімейного права. Порядок укладання шлюбу. Однією з найважливіших сфер існування людини є сімейне життя. Частина сімейних відносин регулюється нормами моралі. Деякі з них є досить важливими для суспільства, тому регулюються нормами права. Галузь права, норми якої регулюють сімейні осо-
бисті немайнові й майнові відносини, що випливають із шлюбу, належність їх до сім'ї, спорідненість, називають сімейним пра-
вом. Основним нормативним актом України в галузі шлюбно-
сімейних відносин є Сімейний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2003 р. Норми цього Кодексу регулюють порядок укладання й припинення шлюбу, взаємні права подружжя, батьків і дітей тощо. У цій сфері діють також Закони України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про сприяння соціальному становленню та роз-
витку молоді», що надають додаткові гарантії дітям, молоді, сім'ям. Конституція України й Сімейний кодекс закріплюють принцип рівності жінки й чоловіка в сімейних відносинах — вони мають рівні права на майно, виховання дітей тощо. Життя кожної людини розпочинається в сім'ї. Саме в сім'ї більшість із нас продовжить свій рід. Законодавство регулює порядок створення сім'ї, укладання шлюбу. Умовами укладання шлюбу є взаємна згода осіб, які одружуються, а також досягнення ними на день реєстра-
ції шлюбного віку. Шлюбний вік установлено для чоловіків 18 років, для жінок — 17 років. Умови укладання шлюбу Шлюбний вік Вільна взаємна згода подружжя В окремих випадках за заявою особи, яка досягла 14 років, суд може надати право на шлюб, якщо визнає, що це відповідає інтере-
сам неповнолітнього. Шлюб має бути зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Реєстрація забезпечує захист майнових прав подружжя (зокрема, у разі припинення шлюбу) та інших прав подружжя. Лише шлюб, зареєстрований у державному органі РАЦС, породжує юридичні наслідки, надає подружжю перед-
бачені законом права й обов'язки. Заява про реєстрацію шлюбу може бути подана молодими до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім власним вибором, не обов'язково за місцем їхнього проживання. 185 Ознайомтеся з витягом із Сімейного кодексу України й визначте права й обов'язки подружжя. Стаття 51. Дружина та чоловік мають рівне право на по-
вагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Стаття 52. Дружина та чоловік мають рівне право на фі-
зичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. Стаття 54. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утвер-
джувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя. Стаття 55. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклу-
ватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до ма-
тері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї. Стаття 56. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не за-
боронені законом і не суперечать моральним засадам суспіль-
ства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Стаття 75 1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. 2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. 186 3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. 4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від викорис-
тання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожит-
кового мінімуму, встановленого законом. 5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із скоєнням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Більшість із зазначених прав є немайновими, але, перебуваючи в шлюбі, подружжя веде спільне господарство, має певне майно. Закон визначає правовий режим майна подружжя. Майно подружжя Майно, що є особистою Майно, що є спільною приватною власністю кожного власністю подружжя з подружжя Майно, набуте до шлюбу Майно, отримане під час перебування в шлюбі одним із подружжя шляхом спадкування або в дарунок Майно, набуте в період шлюбу за особисті кошти Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя та внесені до сімейного бюджету чи на банківський рахунок Речі професійних занять одного з подружжя, придбані в період шлюбу Речі індивідуального користування Премії, нагороди за особисті заслуги Майно, набуте в період перебування в шлюбі 187 2. Припинення шлюбу. На жаль, в Україні, як і в інших країнах, досить багато шлюбів розпадається внаслідок різних причин. Законодавство передбачає порядок припинення шлюбу. Шлюб може бути припинений у де-
кількох випадках, при цьому реєстрація розлучення провадиться або судом, або органами реєстрації актів цивільного стану. Порядок припинення шлюбу Автоматично припиняється Припиняється Припиняється органом реєстрації за рішенням актів цивільного суду стану Унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим За спільною заявою подружжя, у якого немає неповнолітніх дітей За спіль-
ною заявою подружжя, яке має неповно-
літніх дітей За позовом одного з подружжя Якщо подружжя дійшло згоди щодо припинення шлюбу і в нього немає неповнолітніх дітей, то чоловік і дружина звертаються із спільною заявою до органу реєстрації актів цивільного стану, який і приймає відповідне рішення. Також орган реєстрації актів цивільного стану приймає рішення про припинення шлюбу за заявою одного з подружжя, якщо інший визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений до позбавлення волі строком не менше аніж три роки. Якщо ініціатива належить лише одному з подружжя, а також як-
що в подружжя є неповнолітні діти, рішення про припинення шлюбу має право прийняти лише суд, адже за наявності дітей необхідно визначити їхню подальшу долю — де вони житимуть, як будуть за-
безпечені. Розглядаючи питання про припинення шлюбу, суд зо-
бов'язаний вжити заходів для примирення подружжя. Іноді шлюб укладають із порушенням установлених правил і норм. Наприклад, щоб отримати право на житло, хлопець бере шлюб із дівчиною, яка має квартиру, але після одруження не живе з нею. Або ж, беручи шлюб, жінка підробляє паспорт і приховує наявність у неї чо-
ловіка — тобто порушує правила укладання шлюбу. Як бути в цьому випадку? В окремих випадках шлюб може бути визнаний недійсним. Сімейний кодекс України передбачає декілька підстав визнання шлюбу недійсним і різні шляхи прийняття рішення в цих ситуаціях. Проаналізуйте подану схему й висловіть припущення, чому перед-
бачено різні шляхи визнання шлюбу недійсним за різними підставами. Недійсність шлюбу Шлюб є недійс-
ним (анулюється рі-
шенням органу РАЦС) Шлюб ви-
знається недійсним за рішенням суду Шлюб може бути визнано недійс-
ним за рішенням суду З особою, яка перебуває в іншому шлюбі Між родича-
ми прямої лінії спо-
ріднення — рідними братом, сестрою З особою, яка визнана недієздатною Шлюб зареєстрований без вільної згоди чоловіка або дружини Шлюб ви-
знаний фіктив-
ним (укладений без мети створен-
ня сім'ї) Між усинов-
лювачем та усиновленим Між двоюрід-
ним братом і сест-
рою, тіткою й пле-
мінником, дядьком і племінницею З особою, яка приховала тяжку хворобу, небез-
печну для другого з подружжя або нащадків З особою, яка не досягла шлюбного віку 3. Права й обов'язки батьків і дітей. З моменту народження виникають певні правові відносини між батьками і дітьми. Конституція України визначила, що батьки зо-
бов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Батьки зобов'яза-
ні піклуватися про здоров'я, розвиток і виховання своїх дітей, захи-
щати їхні права й інтереси. Саме батьки визначають ім'я дитини, вирішують, у якому навчальному закладі дитина здобуватиме освіту. Іноді вважають, що головна роль у вихованні належить матері дити-
ни, що в разі розлучення дитина обов'язково залишається саме з ма-
тір'ю. Однак це не зовсім так. Батьки мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей, їхнього виховання. Навіть якщо шлюб між ними и н и в н н ш ш розірвано й вони живуть окремо, обов'язок брати участь у вихованні, утриманні дітей, а також право спілкуватися з дітьми мають і батько, і матір. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї й родини, свого народу, своєї батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Важливим є обов'язок батьків забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. При цьому батьки зобов'язані поважати дитину, забороняються будь-які види експлуатації бать-
ками своєї дитини і фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують люд-
ську гідність дитини. Сімейний кодекс України не лише визначає права батьків, а й надає право дитині противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав та ін-
тересів до органу опіки й піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування й громадських організа-
цій. У разі необхідності дитина, якій уже виповнилося 14 років, має право самостійно звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду. Обов'язок піклуватися про своїх неповнолітніх дітей, надавати їм матеріальну допомогу не знімається з батьків у разі розлучення. В цьому випадку той із батьків, хто живе окремо від дітей, зо-
бов'язаний сплачувати аліменти — кошти на утримання дітей. Роз-
мір аліментів установлюється судом із врахуванням стану здоров'я й матеріального становища дитини й платника аліментів, наявності в платника аліментів на інших дітей, непрацездатних чоловіка, дру-
жини, батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. Проте Сімейний кодекс установив, що в жодному разі розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків, їх за рішенням суду може бути позбавлено батьківських прав. Обов'язки батьків і дітей недарма називають взаємними — адже і діти, коли вони стануть дорослими, зобов'язані надавати допомогу своїм батькам, піклуватися про них у разі непрацездатності. 4. Основи житлового права. Серед прав людини, закріплених Конституцією України, є і право на житло. Ознайомтеся з витягом із Конституції України й визначте, у чо-
му полягає та як забезпечується право на житло. 190 Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава ство-
рює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побу-
дувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Порядок забезпечення громадян житлом, його використання нині регулюють Житловий кодекс України, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і деякі інші. Відповідно до Житлового кодексу, громадяни, які потребують по-
ліпшення житлових умов, стають на квартирний облік у державних органах. До них належать ті, хто має недостатню житлову площу (норму забезпеченості визначають місцеві органи), особи, які живуть у непридатних приміщеннях (темні, аварійні тощо). На облік беруть громадян, якщо в одній кімнаті живе більше однієї сім'ї, а також в ін-
ших випадках. Якщо громадяни погіршили житлові умови, обміняв-
ши квартиру, продавши власний будинок тощо, вони втрачають право на взяття на державний квартирний облік протягом п'яти років. Житло надається громадянам згідно з чергою, відповідно до часу перебування на квартирному обліку. Певні групи громадян — учас-
ники та інваліди Великої Вітчизняної війни, учасники інших збройних конфліктів, особи з окремими важкими захворюваннями, ветерани праці, багатодітні сім'ї тощо — мають право на першочер-
гове надання житла, їх ставлять на пільгову чергу. Тим, хто втратив житло внаслідок стихійного лиха (повінь, землетрус, пожежа), дітям, які виховувалися в інтернаті, дитячому будинку, закінчили їх і не мають житла, воно надається позачергово. Держава визначила норму площі державного житла — не більше 13,65 кв. м на кожну людину. Житло, що надається, має відповідати санітарним і технічним нормам. Коли приймають рішення про надання житла, громадянину видають ордер — документ, що підтверджує цей факт. У ньому зазначають конкретну квартиру, її площу, прізвище одержувача, рішення, на під-
ставі якого надано житло. Згідно з ордером, громадянин укладає угоду про користування житловим приміщенням, зобов'язуючись утримувати його в належ-
ному стані, використовувати лише за призначенням. Квартира, одержана від держави, перебуває в користуванні громадянина. Для того щоб стати повним господарем квартири, треба приватизувати її, стати власником. 191 Нині багато людей замислюються над тим, чи варто приватизувати квартиру. Щоб обрати правильне рішення, треба порівняти права й обов'язки громадян, які живуть у державній та приватизованій, влас-
ній, квартирі. Громадянин, який живе в державній квартирі, лише користується нею. Обміняти житло він може лише за згодою власника — держав-
ного органу, так само він повинен погодити проживання в квартирі інших осіб (навіть своїх родичів). Якщо такий громадянин помирає і з ним не проживали інші члени сім'ї, квартира переходить до держави. Власник квартири на свій розсуд може продати її, обміняти, подарувати; для поселення інших осіб у квартирі не потрібна згода державних органів. Після смерті власника квартира є частиною спад-
щини, щодо якої діють норми спадкового права. Обов'язки власника й користувача квартири здебільшого збіга-
ються, вони визначені Житловим кодексом України. Ознайомтеся з витягом із Житлового кодексу України та визнач-
те права та обов'язки наймача житла. Стаття 9 Громадяни мають право на одержання в безстрокове кори-
стування в установленому порядку жилого приміщення в бу-
динках державного чи громадського житлового фонду або в бу-
динках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших під-
ставах, передбачених законодавством України. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого примі-
щення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. (...) Стаття 10 Громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користу-
вання жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. (...) Стаття 176 Наймодавець зобов'язаний своєчасно провадити ремонт жи-
лих будинків, забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання будинків і жилих приміщень, належне утримання 192 під'їздів, інших місць загального користування будинків і при-
будинкової території (...). Капітальний ремонт жилих будинків, технічне обслугову-
вання їх інженерного обладнання, а також поточний ремонт жилих приміщень, що його зобов'язаний провадити наймода-
вець (житлово-будівельний кооператив), здійснюється відпо-
відно до правил користування жилими приміщеннями, утри-
мання жилого будинку і прибудинкової території (...). Стаття 177 Громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережливо ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати пра-
вил утримання жилого будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під'їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування. Наймачі жилих приміщень (...) повинні провадити за свій рахунок поточний ремонт жилих приміщень, а при звільненні приміщення — здати його в належному стані (...). Однією з найважливіших галузей права є сімейне право. Умовами укладання шлюбу є досягнення шлюбного віку й наявність вільної згоди осіб, які укладають шлюб. Шлюб підлягає реєстрації в державних орга-
нах реєстрації актів цивільного стану. Закон передбачає можливість припинення шлюбу за заявою обох або позовом одного з подружжя. Закон визначає взаємні права й обов'язки подружжя, а також батьків і дітей. Конституція України гарантувала право кожного на житло. Порядок користування житлом, надання державного житла регулюється Житло-
вим кодексом України. Держава забезпечує можливість кожного побу-
дувати, орендувати або купити житло; малозабезпеченим житло може надаватися безоплатно або за пільговими цінами. Запам'ятайте: шлюб, сі м'я, ордер на одержання житла. ЮЗЬКОВ Леоні д Петрович (1938-1995) Український учений-правознавець, доктор юридичних наук. Працював у Київському уні-
верситеті імені Т. Г. Шевченка. Досліджував проблеми конституційного та адміністративного права. Брав участь у розробці Декларації про державний суверені тет України, Конституції України. В 1992 р. був обраний першим голо-
вою Конституційного Суду України. 13 «Правознавство», Юкл 193 Перевірте себе 1. Які правові акти нашої держави регулюють питання забезпе-
чення прав дітей, захист сім'ї? 2. Як укладається шлюб? 3. У яких випадках може бути відмовлено в укладанні шлюбу (що є перешкодою для його укладання)? 4. Як може бути припинений шлюб? 5. Яке значення має державна реєстрація шлюбу? 6. У чому полягає принцип рівності прав чоловіка і жінки в сімей-
них відносинах? 7. Чи буде дійсним шлюб, якщо спочатку його укладено в церк-
ві, а потім зареєстровано в державних органах? 8. Як ви розумієте взаємність обов'язків батьків і дітей? 9. Хто має право на отримання державного житла? 10. Що таке ордер? Які права він надає власнику? 11. Кому надано пільги у вирішенні житлових питань? 12. На підставі наведеного документа (с. 192-193) визначте, які права й обов'язки наймача жилого приміщення (квартири) та наймодавця встановлено законом. 13* Порівняйте права й обов'язки наймача квартири та її влас-
ника. 14* Доведіть, що права й обов'язки наймача квартири та наймо-
давця мають взаємний характер. 15*. Порівняйте припинення шлюбу шляхом розлучення й визнан-
ня шлюбу недійсним (яким органом здійснюється, правові наслідки, у яких випадках застосовується). 16* Висловіть свою думку щодо доцільності обмежень на укла-
дення шлюбу, передбачених Сімейним кодексом України. § 26, Земельне ораво і. Земля і власність на неї. У піснях і віршах, картинах і книжках оспівано українську землю. «Земля-матінка, земля-годувальниця» — так називає її народ Укра-
їни. Справді, українська земля є унікальною за своїми властивостя-
ми, недарма загарбники в 1918 і 1941-1943 рр. як цінний трофей вивозили з України не лише різне майно, а й чорнозем. Конституція України проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Щоб зберегти його, забезпечити ефективне використання, потрібно вста-
новити певні правила й норми. Галузь права, якою регулюються су-
спільні відносини щодо власності на землю, державного управління 194 Землі оздоровчого призначення Землі історико-куль-
турного призначення Землі лісового фонду Землі водного фонду земельним фондом, використання й охорони землі, забезпечення та охорони прав і законних інтересів учасників земельних відносин, називають земельним правом. Основним нормативним актом у цій галузі є Земельний кодекс України. Землі в Україні поділяють залежно від їх призначення на категорії. Ознайомтеся зі схемою «Категорії земель в Україні» та наведіть приклади земель, які, на вашу думку, належать до зазначених кате-
горій (бажано навести приклади земель у вашій місцевості — селі, районі, місті). Землі промисло-
вості, транспорту, оборони та іншого призначення Землі житлової та громадської забудови Землі природно-запо-
відного та іншого природо-
охоронного призначення Землі сільськогоспо-
дарського призначення Землі рекреацій-
ного призначення Категорії земель в Україні 13* 195 Крім цього, землі можна поділити залежно від того, кому вони належать, хто є їх власником. Відповідно до Конституції України земля загалом, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси є власністю народу України. Водночас кожному з громадян України, державі й юридичним особам гарантовано право власності на землю відповідно до закону. В цьому випадку мається на увазі земля як окремі ділянки. Власниками можуть бути Українська держава загалом (землі дер-
жавної власності), окремі територіальні громади (землі комунальної власності), громадяни та юридичні особи (землі приватної власності). В окремих випадках власниками земельних ділянок в Україні можуть бути й іноземці, й іноземні юридичні особи. Однак закон обмежує їхнє право отримати земельні ділянки — вони можуть бути власника-
ми лише земельних ділянок несільськогосподарського призначення. 2. Способи набуття й припинення права власності на земельну ділянку. Запропонуйте шляхиякими можна набути право власності на землю. Закон передбачає можливість отримання землі різними шляха-
ми. Особа може отримати землю шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, отримати землю в спадщину. Громадянин може стати власником земельної ділянки шляхом приватизації — передачі ділянки з державної власності в приватну. Варто зазна-
чити, що Земельний кодекс визначає розміри ділянок, які можуть безоплатно отримати громадяни залежно від її призначення. Призначення землі Розмір земельної ділянки, яка може бути отримана безоплатно Для ведення фермерського У розмірі земельної частки (паю), визна-
господарства ченої для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знахо-
диться фермерське господарство Для ведення особистого Не більше 2,0 га селянського господарства Для ведення садівництва Не більше 0,12 га Для будівництва й обслуго-
вування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах Не більше 0,25 га у селищах Не більше 0,15 га у містах Не більше 0,10 га | н н н | н н | ЩШШ:шшшшшшшшш 196 -
Продовження табл. Призначення землі Розмір земельної ділянки, яка може бути отримана безоплатно Для індивідуального дачного Не більше ОДО га будівництва Для будівництва Не більше 0,01 га індивідуальних гаражів Для того щоб отримати у власність або користування земельну ділянку, громадяни й юридичні особи мають звернутися до відпо-
відного органу державної виконавчої влади або місцевого самовря-
дування із заявою. Залежно від призначення земельної ділянки рішення приймають органи різного рівня. Суб'єктам підприємницької діяльності землі державної або комунальної власності можуть передаватися тільки на конкурсній основі — через аукціони, земельні торги тощо. Однак земля може не лише передаватися фізичним і юридич-
ним особам, а й вилучатися в них, право власності на неї може бути припинено. Власник може відмовитися від земельної ділянки, вона може бути відчужена власником — продана, подарована, обміняна тощо. В окремих випадках земельна ділянка може бути вилучена у власника за рішенням суду. Така процедура використовується, якщо землю вилучають у власника в рахунок погашення боргу, коли він використовує землю не за цільовим призначенням, допускає порушення земельного законодавства. Закон також передбачає можливість вилучення земельної ділянки у власника за рішенням суду через суспільну необхідність або для суспільних потреб — наприклад, якщо землею, яка є приватною власністю, має пройти автомагістраль, лінія метро чи залізниця. В цьому випадку власнику має бути компенсована вартість землі, яка вилу-
чається. Не завжди особа може отримати необхідну їй землю у власність. У цьому випадку є інша можливість — вона може отримати право користування землею. Державні або комунальні підприємства, уста-
нови й організації можуть отримати землю в постійне користуван-
ня — без обмеження строку. Інші особи — громадяни України, іно-
земці, юридичні особи, міжнародні об'єднання й організації — можуть отримати земельну ділянку в оренду. Право оренди земельної ді-
лянки — це засноване на договорі строкове платне володіння й ко-
ристування земельною ділянкою, необхідною орендареві для прова-
дження підприємницької та іншої діяльності. Оренда може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не біль-
ше 50 років. 3. Права й обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів. Закон визначає права й обов'язки власників землі й землекорис-
тувачів. При цьому між ними є певна і досить суттєва різниця. Ознайомтеся з витягом із Земельного кодексу України та порівняй-
те права й обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів. Земельного кодексу України Стаття 90. Права власників земельних ділянок 1. Власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ді-
лянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподар-
ських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених за-
коном; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і і споруди. Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок 1. Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначен-
ням; ! 7 б) додержуватися вимог законодавства про охорону до-
вкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ді-
лянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші ко-
рисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у поряд-
ку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, по-
в'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме-
режі зрошувальних і осушувальних систем. Стаття 95. Права землекористувачів 1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподар-
ських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для влас-
них потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені ко-
рисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених за-
коном; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Стаття 96. Обов'язки землекористувачів 1. Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призна-
ченням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону до-
вкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ді-
лянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'я-
заних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме-
режі зрошувальних і осушувальних систем. Конституція України проголосила землю основним національним багатством України, гарантувала право власності кожного громадянина, юридичної особи, держави на землю. Відносини, пов'язані з власністю на землю, користуванням нею, забезпеченням охорони землі, регулю-
ються нормами земельного права. Основним нормативним актом у цій галузі є Земельний кодекс України. Закон передбачає порядок набуття права власності на землю, при-
пинення цього права. Крім отримання землі у власність, особа може отримати її в користування, оренду. 199 Запам'ятайте: Земельний кодекс Украї ни, оренда землі. ШЕМШУЧЕНКО Юрі й Сергі йович (р. н. 1935) Український учений-юрист, доктор юридичних наук, академік Національної академії наук України та Української академії правових наук, іноземний член Російської академії наук. З 1966 р. і донині працює в Інституті держави і права ім. В. М. Ко-
рецького Національної академії наук України, пройшовши шлях від аспіранта до директора цього інституту (з 1988 р.). Вивчає проблеми ад-
міністративного, екологічного й конституційного права. Брав участь у розробці Конституції України та багатьох законів України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (за створення «Юридичної енциклопедії України»). Перевірте себе 1. Які форми власності на землю передбачено законодавством України? 2. Для яких потреб земля може надаватися громадянам у при-
ватну власність? 3. Які органи мають право вирішувати питання надання земель-
них ділянок у власність і користування? 4. Визначте відмінності в правах та обов'язках землевласників і користувачів земельних ділянок. 5*. Обґрунтуйте менший обсяг прав землекористувачів, аніж власників землі. 6*. Висловіть свою думку щодо доцільності обмеження можли-
вості отримання землі у власність іноземцями. 7. Наведіть приклади земельних ділянок різного призначення у вашій місцевості. § 27. Трудове право 1. Законодавство про працю. Нині ви — десятикласники, мине лише два роки і, закінчивши школу, ви почнете працювати. І тоді вам доведеться мати справу з трудовим правом — галуззю права, яка регулює індивідуальні від-
носини із застосування найманої праці й колективні трудові від-
носини. Саме норми цієї галузі регулюють порядок укладання й припинення трудового договору, робочий час і час відпочинку, діяльність професійних спілок, дисциплінарну та матеріальну від-
повідальність тощо. Відносини, що виникають у процесі трудової діяльності, регу-
люються Кодексом законів про працю України (КЗпП), Законами України «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про відпустки» тощо. Основним актом у цій сфері є Кодекс зако-
нів про працю. Він регулює трудові відносини найманих працівни-
ків на всіх підприємствах і в організаціях — державних, коопера-
тивних, приватних, навіть тих, що належать іноземцям, незалежно від сфери їхньої діяльності. Дія Кодексу не поширюється на тих, хто працює самостійно. Муляр державного будівельного управління, ткаля акціонерного товариства, учитель приватної школи — на них поширюється дія трудового законодавства. Так само діятиме КЗпП для водія, який працює в представництві іноземної фірми в Україні, виховательки, яка працює в приватної особи, продавця, який працює в приватного підприємця. Водночас на майстра по ремонту взуття, водія приватно-
го таксі на власній машині, які працюють самостійно, не наймаючи інших осіб, не поширюється дія Кодексу законів про працю. Закон установлює мінімальні гарантії для працівників. Будь-
яке підприємство може забезпечити для своїх співробітників кращі умови — меншу тривалість робочого часу, більшу відпустку, додат-
кові пільги й виплати тощо. Однак погіршувати умови праці, установлені кодексом, не можна. Будь-які угоди, договори, що погіршують становище працівників порівняно з нормами КЗпП, визнаються недійсними. Отже, навіть якщо під час прийому на роботу громадянин під-
писав угоду, що обмежує його права (наприклад, установлено більшу тривалість робочого часу, аніж передбачено КЗпП, треба відмовитися від відпусток протягом кількох років тощо), вона не діятиме й пра-
цівник не зобов'язаний додержуватися її умов. Так само недійсними будуть подібні пункти, записані в колективних угодах. 2. Трудовий договір. Під час вступу на роботу кожний працівник укладає трудовий договір — угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забез-
печити умови праці, необхідні для виконання роботи. Сторонами такого договору є власник підприємства або уповноважена ним особа (найчастіше — директор, завідуючий, начальник) і працівник, 14 «Правознавство», Юкл 201 який поступає на роботу. У трудовій угоді обов'язково визначають місце роботи, посаду, за якою працюватиме громадянин, заробітну плату (це основні умови угоди), а також інші умови праці. Трудовий договір укладають, як правило, у письмовій формі. В окремих ви-
падках КЗпП передбачає обов'язкову письмову форму трудового до-
говору. Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України та висловіть свою думку, чому саме в цих випадках закон вимагає укла-
дання трудового договору в письмовій формі. Стаття 24. Укладення трудового договору Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умова-
ми та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні тру-
дового договору в письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. У будь-якому випадку трудовий договір після його укладання оформлюють наказом про прийняття на роботу. Якщо працівника допущено до роботи без наказу, трудовий договір уважається укла-
деним, а працівник прийнятим на роботу. Ця норма захищає права працівника. Коли власник чи адміністрація підприємства допустили працівника до роботи, а наказ через власну недбалість не видали, він не повинен постраждати від цього. Працівник має право на заро-
бітну плату, допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Закон передбачає можливість кількох видів трудових договорів за їх строками. Види трудових договорів за їх строками Безстроковий (на невизначений строк) Строковий (на визначений строк) Строковий (на строк виконання певної роботи) 202 Найчастіше трудовий договір укладають на невизначений строк (він безстроковий). У цьому випадку сторони договору не обумов-
люють час, протягом якого працівник працюватиме на підприємстві. Інколи за згодою працівника й власника може бути встановлено чітко визначений строк трудового договору — місяць, рік або пев-
ний проміжок часу — наприклад, час служби в армії чи роботи на виборній посаді працівника, який раніше виконував ці обов'язки. Можливе також укладання трудового договору на час виконання певної роботи (наприклад, художнє оформлення певного об'єкта, виконання проектних робіт тощо). 3. Прийом на роботу. Для прийому на роботу особа має подати документи. Документи, які подаються при прийомі на роботу Документ, який посвідчує Трудова Додаткові документи особу книжка Довідка про стан здоров'я Паспорт Документ про кваліфікацію Свідоцтво (диплом, військове про народження посвідчення тощо) (для осіб, які не досягли 16 років) Дозвіл батьків (для осіб, які не досягнули 16 років) Передусім має бути подано документ, який посвідчує особу, — паспорт, а якщо хтось із вас почне працювати до одержання пас-
порта (до 16 років) — свідоцтво про народження. Особи, які посту-
пають на роботу не вперше, подають трудову книжку — основний документ, у якому містяться відомості про роботу з початку трудо-
вої діяльності. Якщо ви вперше прийдете на роботу й трудової книжки у вас ще немає, її мають оформити на першому місці робо-
ти не пізніше аніж через 5 днів після початку роботи. В окремих випадках від працівника можуть вимагати подати документи, що підтверджують його кваліфікацію, адже людина не може працювати лікарем, не маючи медичної освіти, не можна брати 14* 203 на роботу водієм людину без відповідного посвідчення тощо. Вима-
гати будь-які інші документи, а також відомості про національ-
ність, партійну належність, походження та реєстрацію за місцем проживання під час вступу на роботу забороняється. Важливим документом кожного працівника є трудова книжка. Вона дає змогу простежити трудовий шлях громадянина, визначи-
ти його трудовий стаж. До трудової книжки вносять відомості про прийом на роботу, посади, на яких людина працює, звільнення, записують також заохочення і нагородження. Відомості про стягнен-
ня в трудовій книжці не фіксують. Кожний працівник має уважно ставитися до ведення трудової книжки, адже від правильності й повноти записів залежить призначення пенсії, надання певних пільг, та й взагалі трудова книжка — своєрідний трудовий портрет працівника. Певні особливості прийому на роботу встановлено для непов-
нолітніх осіб. Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України та визначте, які особливості прийому на роботу неповнолітніх осіб уста-
новлено законодавством. Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших шіст-
надцяти років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, мо-
жуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професій-
но-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по до-
сягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років Забороняється застосування праці осіб, молодших вісім-
надцяти років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб, молодших вісімнадцяти років, до підіймання і переміщення речей, маса яких переви-
щує встановлені для них граничні норми. 204 Стаття 191. Медичні огляди осіб, молодших вісімнад-
цяти років Усі особи, молодші вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в по-
дальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'яз-
ковому медичному огляду. 4. Порядок припинення трудового договору. Доля людей складається по-різному. Дехто працює на одному підприємстві протягом десятків років, хтось неодноразово змінює робоче місце. Тому закон передбачає порядок припинення трудо-
вого договору. Порядок припинення трудового договору відрізня-
ється залежно від того, який трудовий договір укладено працівником і які причини припинення договору. Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України та визначте, які підстави припинення трудового договору передбачено законом. Стаття 36. Підстави припинення трудового договору Підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, на-
правлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншо-
го уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підпри-
ємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покаран-
ня з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого пока-
рання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом. 205 Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організа-
ції не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, при-
єднання, поділу, відокремлення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним ор-
гану можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників. Працівник, прийнятий на роботу на невизначений строк, має право в будь-який час залишити підприємство за власним бажанням. Для звільнення він повинен подати власнику (або його представ-
нику — керівнику підприємства, майстру, працівнику відділу кадрів — тощо) письмову заяву за два тижні до бажаного строку звільнення. Це час, протягом якого адміністрація може знайти заміну. За згодою працівника й адміністрації звільнення може відбутися раніше, а коли його причини поважні переїзд до іншої місцевості за місцем роботи чи служби чоловіка (жінки), вступ на навчання тощо, — працівника звільняють у строк, про який він просить. Закон захищає передусім інтереси працівника. Якщо мине два тижні від часу подання заяви, а працівник продовжує працювати й не наполягає на звільненні, його не можна звільнити за поданою раніше заявою. Водночас адміністра-
ція не має права затримати звільнення після закінчення двотижне-
вого строку попередження, якщо працівник вимагає звільнення. Якщо трудовий договір було укладено на визначений строк (стро-
ковий трудовий договір), працівник має право звільнитися за власним бажанням лише в окремих, передбачених законом випадках — у разі хвороби, інвалідності, а також коли власник підприємства, його ад-
міністрація не виконують своїх обов'язків за колективним чи тру-
довим договором. Має право звільнити працівника з роботи й адміністрація, але підстави для цього обмежені. Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України й визначте, які підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачено законом. Висловіть свою думку щодо обґрунтованості визначення саме цих підстав для звільнення. Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а та-
кож строковий трудовий договір до закінчення строку його 206 чинності можуть бути розірвані власником або уповнова-
женим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, у тому числі лікві-
дації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підпри-
ємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної та-
ємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків ви-
магає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи від-
пустки по вагітності й родах, якщо законодавством не вста-
новлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили пра-
цездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до віднов-
лення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (у тому числі дрібного) майна власника, установленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи влас-
ника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це пра-
вило не поширюється на випадок повної ліквідації підпри-
ємства, установи, організації. 207 Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового догово-
ру з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з ок-
ремими категоріями працівників за певних умов Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення й іншого від-
окремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгал-
тером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних по-
даткових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і служ-
бовими особами державної контрольно-ревізійної служби й органів державного контролю за цінами; винних дій керівника підприємства, установи, організації, унаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або упов-
новаженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи. Закон передбачає, що звільнення за ініціативою адміністрації здебільшого можливе лише за попередньою згодою профспілково-
го комітету, який розглядає докази адміністрації і вирішує, чи дос-
татні підстави для звільнення. Якщо працівник був прийнятий на певний строк, його звільняють після закінчення строку. Втім, і в цьому випадку закон стоїть на бо-
ці працівника. Якщо строк роботи за договором закінчився, але ні працівник, ні підприємство не вимагають звільнення, працівник уважається таким, що уклав договір на невизначений строк. У будь-якому випадку в день звільнення працівнику повинні видати трудову книжку й здійснити грошовий розрахунок. У разі затримки книжки чи розрахунку працівник має право вимагати відшкодування — виплати заробітної плати за час «вимушеного прогулу», тобто за час затримки видачі трудової книжки. Конституція України гарантує права працівника, захист від не-
законного звільнення. 208 ЦЕ У грудні 2001 р. департамент освіти Уельсу звільнив од-
цікаво ну з вчительок молодших класів лише тому, що вона розпо-
віла на уроці шестирічним учням правду. Розчаровані діти вдома плакали, що стало приводом для скарг батьків на пе-
дагога. Правда ж полягала в тому, що Санта-Клауса не існує. У 1826 р. за публікацію невеликої статті, у якій було ви-
ведено фізичний закон, шкільного вчителя з Кельна звільни-
ли з роботи за особистою вказівкою міністра освіти. Міністр був упевнений, що «внесення математики в класичну фізику — неприпустима єресь». Прізвище вчителя було Ом, а закон, який названий на його честь, нині вивчається в кожній школі. Раптове зниження в 1982-1983 рр. цін на кокосове масло в Таїланді призвело до того, що були звільнені тисячі пра-
цівників, які зривали горіхи з високих пальм. Найцікавішим є те, що цими працівниками були... мавпи. Одним із найважливіших соціально-економічних прав є право на працю. Відносини, пов'язані з трудовою діяльністю громадян, регулю-
ються насамперед Кодексом законів про працю України. Норми Кодексу поширюються на всіх найманих працівників. Трудові права громадян, передбачені законодавством, не можуть бути обмеже-
ні навіть за згодою з ними. Приступаючи до роботи, кожний працівник укладає трудову угоду. Під час влаштування на роботу потрібно подати документи — паспорт (чи свідоцтво про народження), трудову книжку, а в разі потреби — до-
кументи, що засвідчують кваліфікацію. Конституція України гарантує захист працівника від незаконного звільнення. Кодекс законів про працю визначає порядок припинення трудового договору й підстави, коли він може бути розірваний за ініціа-
тивою власника або уповноваженого ним органу. Запам'ятайте: Кодекс законі в про працю Украї ни (КЗпП), трудовий догові р, прогул. СТАШИС Володимир Володимирович (р. н. 1925) Український учений-правознавець, перший проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Академік Ака-
демії правових наук України. Вивчає проблеми кримінального права, кримінології. Першим з українських юристів став повним кавалером ордена «За заслуги» (1999). 209 Перевірте себе 1. Які нормативні акти в галузі трудового права вам відомі? 2. У яких випадках діють норми Кодексу законів про працю України? 3. Хто укладає трудовий договір? 4. Як оформлюють прийняття на роботу? 5. На який строк може бути укладено трудовий договір? 6. У яких випадках трудовий договір має бути обов'язково укла-
дений у письмовій формі? 7. Як повинен діяти працівник, якщо він вирішив звільнитися з роботи? 8. У яких випадках адміністрація має право звільнити працівни-
ка з роботи? 9. Як держава захищає права громадян, яких звільняють із ро-
боти? I 0. Для чого потрібна трудова книжка? Які відомості є в ній? II *. Визначте, які з наведених умов є обов'язковими в трудовому договорі: час прийняття на роботу; професія; надання скоро-
ченого режиму роботи; заробітна плата; надання службової квартири; надання персонального автомобіля. 12*. Висловіть думку, чому саме у випадках, зазначених у законі, ви-
магається укладання трудового договору в письмовій формі. § 28. Робочий час і час відпочинку. Трудова дисциплі на 1. Робочий час працівника. Протягом багатьох років працівники вели боротьбу за поліпшення умов праці, зокрема за скорочення тривалості робочого часу. В XIX ст. він становив іноді 10-12 годин, лише порівняно нещодавно в біль-
шості країн світу було встановлено 8-годинний робочий день. Ро-
бочий час — це встановлений законом або угодою, укладеною на підставі закону, час, протягом якого працівники зобов'язані ви-
конувати роботу, обумовлену трудовим договором. Про важли-
вість установлення робочого часу свідчить визначення його не лише в Кодексі законів України про працю, а й у Конституції України. Нині в Україні встановлено максимальну тривалість робочого часу, яка не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Більшість пра-
цівників має п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними, на деяких підприємствах може бути встановлено шестиденний робочий тиждень (це визначають власник і профспілковий комітет з урахуван-
ням умов праці та характеру роботи). 210 В окремих випадках законодавство встановлює скорочену три-
валість робочого часу. Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України й обґрунтуйте, чому саме цим категоріям працівників надається ско-
рочений робочий час. Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом на-
вчального року у вільний від навчання час, не може переви-
щувати половини максимальної тривалості робочого часу, перед-
баченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому за-
конодавством. Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, не-
робочих і вихідних днів Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) три-
валість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шести-
денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширю-
ється на працівників, для яких уже передбачено скорочення ро-
бочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51). 211 Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих ви-
падках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Ні чним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Право на скорочений робочий час передбачено законом, влас-
ник підприємства зобов'язаний дотримуватися його, незалежно від будь-яких умов. При цьому заробітна плата не зменшується. Закон також передбачає випадки, коли працюють неповний робочий час, що має певні відмінності від скороченого робочого часу. Скорочений і неповний робочий час С к о р о ч е н и й р о б о ч и й ч а с Н е п о в н и й р о б о ч и й ч а с Кому Особам, які працюють Будь-яким категоріям пра-
надається на роботах, пов'язаних із цівників (за згодою праців-
шкідливими умовам пра- ника та адміністрації) ці, неповнолітнім, пра-
цівникам окремих про-
фесій (лікарі, педагоги тощо), при роботі в ніч-
ний час Обов'язковість Обов'язково надається За заявою працівника; жінкам, надання незалежно від бажання які мають дітей до 14 років, адміністрації і праців- дитину-інваліда, для догляду ника, якщо передбаче- за хворим членом сім'ї — на-
ний законом дається обов'язково, в інших випадках — за угодою з адмі-
ністрацією Ступінь зменшен- Визначено законом ня робочого часу Установлюється угодою пра-
цівника з адміністрацією Час надання Заробітна плата З часу вступу на роботу Може бути наданий як під чи з моменту виникнен- час укладання трудового до-
ня права на скорочений говору, так і в будь-який час робочий час роботи за заявою працівника й згодою адміністрації У повному обсязі — не Оплата пропорційна до від-
зменшується у зв'язку працьованого часу або фак-
зі зменшенням робочого тичного виробітку часу 212 Іноді на виробництві виникає потреба в додатковій роботі пра-
цівників, яку неможливо було передбачити. Роботу понад уста-
новлену тривалість робочого часу вважають надурочною. Вона пов'язана з додатковим навантаженням для працівників, через те закон обмежує можливості її використання. Надурочні роботи можна організовувати лише для відвернення аварії чи стихійного лиха або ліквідації їх наслідків, усунення пошкоджень опалення, водопоста-
чання, каналізації, транспортної мережі, зв'язку, коли з технічних причин складно зупинити той чи інший механізм або процес, для проведення вантажно-розвантажувальних робіт, якщо не прийшов працівник на зміну (наприклад, водій трамвая, зупинка якого на колії призведе до припинення руху всіх трамваїв на лінії). Надурочні ро-
боти для кожного працівника не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Згоду на над-
урочні роботи має давати профспілковий комітет. 2. Право на відпочинок. Кожна людина, яка працює, має відпочивати для відновлення своїх сил і здоров'я. Тому Конституцією України та іншими зако-
нодавчими актами України установлюють право на відпочинок. Це час (та чи інша частина року, тижня, доби), протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і може ви-
користовувати його на власний розсуд. У Кодексі законів про пра-
цю України визначено декілька видів відпочинку. Види відпочинку Перерви протягом Вихідні Святкові робочого дня (для відпо- дні та неробочі Відпустки чинку й харчування) Протягом робочого дня працівники мають обідню перерву для відпочинку й харчування, яку працівники використовують на власний розсуд, бо вона не є їхнім робочим часом. Перерва надається, як правило, через чотири години після початку робочого дня й триває не більше години. Час перерви працівник може використовувати на власний розсуд, відлучатися з робочого місця. Щотижня працівникам мають надавати вихідні дні. Загальним ви-
хідним днем є неділя, другий вихідний день (на підприємствах із п'ятиденним робочим тижнем) визначає саме підприємство, здебіль-
шого — це субота. Там, де загальний день відпочинку встановити не-
можливо, — транспорт, торгівля, пошта тощо, складають спеціальні графіки вихідних днів. 213 Організовувати роботу у вихідні дні можна лише у виняткових випадках: у разі аварії чи стихійного лиха, для проведення вантаж -
но-розвантажувальних робіт, а також коли потрібно виконати робо-
ти, від яких залежить подальша нормальна діяльність підприємства (наприклад, на заводі напередодні вихідних зіпсувався єдиний верстат, що виробляє важливу деталь, без якої неможливо виготов-
ляти продукцію). Роботу у вихідний день у цих випадках викону-
ють за письмовим наказом із наданням іншого дня відпочинку або оплатою в подвійному розмірі. Закон установлює також святкові й неробочі дні, коли всі роботи, крім тих, без яких не можна обійтися (транспорт, лікарні, хімічні заводи тощо), припиняються. Згідно із законом, нині святковими є 1 (Новий рік) і 7 (Різдво Христове) січня, 8 Березня (Міжнародний жіночий день), 1 і 2 травня (День міжнародної солідарності трудящих), 9 травня (День перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День незалежності). Неробочими є дні релігійних свят — Великдень і Трійця. Іноді святковий день збігається з вихідним днем, тоді наступний після цього робочий день є неробочим. Закон передбачає, що в цьому випадку вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня. Саме тому понеділки після Великодня й Трійці завжди є неробочими днями. Для найповнішого відновлення сил працівника йому надають щорічну оплачувану відпустку. Порядок надання відпусток регу-
люється Законом України «Про відпустки». Тривалість відпустки становить щонайменше 24 робочих дні, а для неповнолітніх працівників не менше 31 дня. Відпустку підвищеної тривалості надають працівникам окремих галузей промисловості (гірничої, металургійної, електроенергетики, лісо-
вого господарства тощо), педагогам, гірничорятувальникам, а та-
кож інвалідам, які працюють. Тим, хто працює на шкідливих робо-
тах, у складних природних умовах, крім основної відпустки, надають додаткову. Максимальна тривалість щорічної відпустки може становити 59 днів; для тих, хто працює під землею, — 69 днів. Відпустку повної тривалості надають не раніше аніж через шість місяців роботи на підприємстві за графіком, який складають на по-
чатку року. За час відпустки працівник одержує заробітну плату, за ним зберігається місце роботи. Заробітна плата за час відпустки має бути виплачена працівникові не пізніше аніж за три дні до її по-
чатку. У разі нагальної потреби — за сімейними обставинами чи з інших причин — працівник має право на відпустку без збереження заробіт-
ної плати. Її надають за згодою адміністрації. В окремих випадках 214 (догляд за дитиною, одруження, смерть близьких родичів, вступ до вищого навчального закладу), а також пенсіонерам та інвалідам, які працюють, адміністрація зобов'язана надавати відпустку без збереження заробітної плати. Профспілки Італії подали в суд на 60-річного Атоса Бага-
тіні за те, що він не брав відпустку протягом... 28 років безпе-
рервної праці! Вирок суду — 900 днів оплачуваної відпустки. Лікарська комісія з трудових питань Норвегії рекоменду-
вала керівникам фірм збільшити тривалість відпустки для працівників, які не курять, на три дні. Свою пропозицію ко-
місія обґрунтувала тим, що, як свідчать дослідження, курці витрачають на перекури майже три дні на рік, у той час як їхні колеги, які не курять, у цей час працюють. У перший рік своєї роботи на посаді Президента СІЛА Джордж Буш-молодший провів 42 % робочих днів у відпустці чи на відпочинку. 3. Трудова дисципліна. Кодекс законів про працю визначає обов'язки працівників: 1) чесно й сумлінно працювати; 2) своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу; 3) дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці; 4) дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. У той же час певні обов'язки покладено й на власника підпри-
ємства: 1) правильно організувати працю працівників; 2) створювати умови для зростання продуктивності праці; 3) забезпечувати трудову й виробничу дисципліну; 4) неухильно дотримуватися законодавства про працю і пра-
вил охорони праці; 5) уважно ставитися до потреб і запитів працівників; 6) поліпшувати умови їхньої праці та побуту. Взаємовідносини між працівником і власником на кожному конкретному підприємстві, їхні взаємні зобов'язання, розпорядок праці визначають правила внутрішнього трудового розпорядку (час початку й закінчення роботи, її змінність, тривалість перерв, побутові питання тощо). Виконання правил внутрішнього трудового розпорядку є обов'язком працівника й адміністрації. Закон передбачає, що працівників, які працюють на совість, ретельно виконують свої обов'язки, досягають значних результатів. Щ цікаво 215 у роботі, власник підприємства може за-
охочувати різними способами. Для заохо-
чення працівників застосовують різнома-
нітні форми морального й матеріального заохочення. їх визначають у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Серед найпоширеніших — преміювання, нагородження грамотами, цінними пода-
рунками, присвоєння почесних звань заводу, галузі тощо. За визначні заслуги працівник може бути представлений до нагородження державними відзнаками — орденами, медалями, почесними званнями. Про заохочення праців-
ника обов'язково роблять запис у трудовій книжці. 4. Дисциплінарна відповідальність працівників. Однак бувають і інші приклади: токар запізнився на роботу, слюсар допустив брак у роботі, водій відмовився виконати рейс. Що спіль-
ного в їхніх діях? Працівники порушили трудову дисципліну, не виконали належним чином трудові обов'язки. За це вони можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Якщо працівник порушує трудову дисципліну, до нього можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення — догана або звільнення. Робота окремих категорій працівників пов'язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни й порядку. Це, зокрема, залізничники й авіатори, гір-
ничорятувальники й митники та ін. Для працівників цих галузей прийнято спеціальні статути про дисципліну, якими передбачено й інші стягнення. Закон визначає порядок накладання стягнень на працівників. Якщо токар запізнився на роботу, адміністрація насамперед зобов'я-
зана зажадати від нього письмове пояснення, щоб з'ясувати причини й обставини порушення й ставлення працівника до нього: адже запізнення могло бути пов'язане не тільки з недбалістю чи недисци-
плінованістю працівника, а й, наприклад, з порушенням графіка роботи транспорту або хворобою дитини, що потрібно взяти до ува-
ги. Врахувавши ступінь тяжкості, заподіяну шкоду, обставини про-
ступку працівника та його ставлення до роботи, власник чи уповно-
важений ним орган (найчастіше адміністрація підприємства, організації, установи) може застосувати стягнення. За порушення трудової дисципліни можна оголосити лише одне стягнення. Стягнення оголошують наказом, з яким обов'язково під розписку має бути ознайомлений працівник. Законом установлено граничні строки застосування стягнення за порушення трудової дисципліни. Орден держави ІЩШ Ш Орден «За заслуги» 1 ступеня 216 Стягнення може бути застосоване не пізніше аніж через місяць після його виявлення, але не пізніше аніж через шість місяців після ско-
єння. Якщо про запізнення стає відомо одразу, то стягнення має бути накладене протягом місяця з дня порушення. Втім, є складні випадки. Наприклад, 25 березня під час рейсу машиніст порушив інструкцію і перевищив швидкість. Про це дізналися через два мі-
сяці — після розшифрування записів приладів — 20 травня. Отже, порушення скоєно 25 березня. З цієї дати, з дня порушення, від-
раховують шість місяців, а місячний строк відраховуватимуть від 20 травня, коли стало відомо про порушення. 5. Матеріальна відповідальність працівників. Слюсар, допустивши брак у роботі, завдав шкоду підприємству, зіпсувавши матеріал. Чи може підприємство відшкодувати збитки? Так, у цьому випадку йдеться також і про матеріальну відповідаль-
ність, якою передбачено відшкодування збитків, завданих підпри-
ємству, установі їх працівником. Яку відповідальність нестиме громадянин, що заподіяв шкоду сторонній особі, підприємству, де він не працює? До матеріальної відповідальності може бути притягнуто пра-
цівників за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов'язків. Отже, першою умовою притягнен-
ня до матеріальної відповідальності є наявність трудових відносин між винним працівником і підприємством, якому завдано шкоду. Друга особливість у тому, що відповідальність можлива лише за наявності вини працівника. Тобто якщо працівник заподіяв шкоду внаслідок обставин, що від нього не залежать (пошкодження апара-
тури у зв'язку з раптовим відключенням електроенергії, руйнування споруди через брак конструкцій), і його вини в цьому немає, мате-
ріальна відповідальність виключена. Працівник відповідає лише за пряму дійсну шкоду, тобто за збитки, — пошкоджений інструмент, витрачені матеріали, розбиту машину. За доходи, які підприємство могло мати, але не одержало внаслідок заподіяної шкоди, він не відповідатиме. Так само не можна притягти до відповідальності працівника, який заподіяв шкоду внаслідок крайньої необхідності. Є й така особливість. На відміну від цивільно-правової відпові-
дальності, що передбачає повне відшкодування збитків, матеріаль-
на відповідальність, як правило, не повинна перевищувати розмір середнього місячного заробітку. Лише в окремих випадках, перед-
бачених законом, можлива повна матеріальна відповідальність. Матеріальна відповідальність настає незалежно від застосування дисциплінарної, кримінальної та іншої відповідальності, бо її мета — насамперед відшкодування збитків. 15 «Правознавство», Юкл 217 Відповідальність у розмірі не більше середньої місячної заро-
бітної плати нестиме працівник, який через власну недбалість зіпсував або знищив матеріали, вироби, напівфабрикати, інстру-
менти, обладнання чи спеціальний одяг, йому довірені. Матеріаль-
ну відповідальність в повному розмірі завданої шкоди нестиме пра-
цівник, якщо втратить майно, яке одержить за дорученням; якщо шкоду завдано внаслідок кримінального діяння (наприклад, пра-
цівник привласнив кошти підприємства, підробивши підпис на документі) або дій у нетверезому стані; якщо працівник вчинив шкоду не при виконанні трудових обов'язків (водій використав службову машину для поїздки до родичів у село і пошкодив її). Повна матеріальна відповідальність настає також у тому випадку, коли з працівником укладено договір про повну матеріальну відпо-
відальність. Такі договори укладають із касирами, продавцями, комірниками, тобто працівниками, прямим службовим обов'язком яких є робота з матеріальними цінностями, їх зберігання. Якщо постає питання про відшкодування матеріальних збитків, керівник підприємства, організації повинен не пізніше аніж через два тижні з дня їх виявлення видати відповідний наказ. З ним має бути ознайомлений працівник, і лише не раніше семи днів після цього наказ може бути виконано. Такий порядок застосовують, якщо матеріальна відповідальність не перевищує середньої мі-
сячної зарплати і працівник згодний із цим. В інших випадках відшкодування провадиться в судовому по-
рядку — адміністрація повинна звернутися з позовом до суду, який прийме відповідне рішення. Максимальна тривалість робочого тижня в Україні становить 40 го-
дин, в окремих випадках, утому числі й для неповнолітніх, передбачено зменшення тривалості робочого часу. За бажанням працівника і за згодою адміністрації можливе надання працівникові неповного робо-
чого часу. Законодавство передбачає час відпочинку працівника — перерви протягом робочого дня, вихідні й святкові дні, щорічні відпустки. У разі порушення, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків працівника, можливе його притягнення до дисциплінарної й матеріаль-
ної відповідальності. При цьому дисциплінарна відповідальність має передусім виховну мету, а матеріальна має забезпечити компенсацію завданої шкоди. Порядок застосування дисциплінарної й матеріальної відповідаль-
ності визначається Кодексом законів про працю України. За порушення можливе застосування лише одного дисциплінарного стягнення, але матеріальна відповідальність можлива незалежно від притягнення до інших видів відповідальності. 218 Запам'ятайте: скорочений робочий час, неповний робочий час, надурочна робота, матері альна ві дпові дальні сть, дисциплі нар-
на ві дпові дальні сть, види дисциплі нарних стягнень — догана і звіль-
нення. ТАЦІЙ Василь Якович (р. н. 1940) Український учений-правознавець, ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, президент Академії правових наук України. Вивчає проблеми теорії держави і права, кримінального права. Академік Національ-
ної академії наук України. Брав участь у розробці Конституції України та багатьох законів України. Перший з українських юристів удостоєний звання Герой України (2004) за визначні особисті заслу-
ги перед Українською державою в розвитку юри-
дичної науки, багаторічну плідну наукову, педагогічну й громадську діяльність. Перевірте себе 1. Які види дисциплінарних стягнень передбачено законо-
давством? 2. У чому полягають особливості матеріальної й дисциплінарної відповідальності? 3. Які основні правила притягнення до матеріальної відпові-
дальності? 4. Який порядок накладення дисциплінарних стягнень передба-
чено законом? 5*. Порівняйте обмежену й повну матеріальну відповідальність. 6. У яких випадках закон дозволяє використання надурочних робіт? 7. Яка тривалість робочого часу встановлена законодавством? 8. Як забезпечується право громадян на відпочинок? 9. Коли працівникові надаються відпустки? 10. Які святкові дні встановлено законодавством? 11. Які заходи заохочення і стягнення можуть застосовуватися до працівників? 12* Порівняйте скорочений і неповний робочий час. Визначте спільні ознаки й відмінності. 13. Яке значення має трудова дисципліна на підприємстві? 14* Хто із зазначених осіб має право на скорочений або неповний робочий час: а) дев'ятнадцятирічна лаборантка, яка працює в рентген-
кабінеті поліклініки; 15* 219 б) двадцятирічний токар, який доглядає стареньку матір; в) шістнадцятирічний слюсар; г) двадцятитрирічний тесля, який працює в третю зміну; д) тридцятирічна вчителька; е) двадцятисемирічна ткаля, яка має малу дитину? 15*. Висловіть свою точку зору, чому закон передбачає повну ма-
теріальну відповідальність саме в тих випадках, що в ньому зазначено. 16*. Визначте, у яких із зазначених випадків винний буде притяг-
нений до матеріальної й дисциплінарної відповідальності: а) громадянин Р., працюючи на токарному верстаті, утратив пильність, унаслідок чого допустив брак у роботі; б) громадянка П. працює кухарем ресторану. Внаслідок раптового відключення електромережі зіпсовано Їжу, яку готували на електроплиті; в) громадянин Н. власною машиною завдав пошкоджень рекламному щиту, що стоїть на узбіччі; г) громадянка С. запізнилася на роботу; д) громадянка Д., працюючи продавцем, грубо поводилася з покупцями; е) громадянин О., водій, у нетверезому стані виїхав з автоба-
зи і скоїв аварію, пошкодивши три автомашини? Чи можливе притягнення цих осіб до інших видів відповідаль-
ності? 220 ПІДСУМКОВІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДО ЧАСТИНИ ЧЕТВЕРТОЇ 1. Порівняйте фізичних та юридичних осіб. 2. Які способи захисту цивільних прав передбачені законодавством України? 3. Які особливості участі неповнолітніх у цивільно-правових відносинах? 4. Висловіть свою думку щодо відповідності встановлених законо-
давством України правил спадкування нормам моралі. 5. Які умови та порядок укладання шлюбу встановлено сімейним за-
конодавством? 6. Порівняйте права наймача й власника житла. 7. Які особливості прийому на роботу неповнолітніх? 8. Порівняйте дисциплінарну й матеріальну відповідальність. 9. Порівняйте неповний та скорочений робочий час. 10. Визначте відповідність між речами та їх належністю до певної кате-
горії майна подружжя А піаніно, придбане подружжям під час перебування в шлюбі для дружини — професійної піаністки Б браслет, подарований дружиною чоловікові на день народження В дача, отримана дружиною в спад-
щину від бабусі особиста власність чоловіка особиста власність дружини спільна сумісна власність 11. Визначте, які документи має подати при вступі на роботу кожна із зазначених осіб, проставивши позначки («+» та «-») у відповідних рядках таблиці. Па с -
п о р т 1. Двадцятитрьохрічний ви-
пускник педагогічного універ-
ситету, який уперше поступає на роботу С в і д о ц -
т в о п р о н а р о -
д ж е н н я Тр у -
д о в а к н и ж-
ка Д о к у м е н т п р о о с в і т у а б о к в а л і -
ф і к а ц і ю Д о з в і л б а т ь к і в д л я в с т у п у н а р о б о т у 2. П'ятнадцятирічна випуск-
ниця 9 класу, яка вперше по-
ступає на роботу на час кані-
кул 221 Продовження табл. С в і д о ц - Тр у -
Па с - т в о п р о д о в а п о р т н а р о - к н и ж-
д ж е н н я к а Д о к у м е н т п р о о с в і т у а б о к в а л і -
ф і к а ц і ю Д о з в і л б а т ь к і в д л я в с т у п у н а р о б о т у 3. Двадцятирічний водій, який повертається після звільнення із армії на роботу у фірму, де працював до служби 4. Тридцятивосьмирічний слюсар, який перейшов на но-
ве місце роботи 5. Сімнадцятирічна випускни-
ця 11 класу, яка вперше посту-
пила на роботу кур'єром ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 1. У якому віці особа має часткову цивільну дієздатність? А з народження до 10 років Б з народження до 14 років В з народження до 18 років Г з 14 до 18 років Д з 16 до 18 років 2. Яке твердження є помилковим? А в окремих випадках цивільно-правова відповідальність можлива за відсутності вини Б у разі недостатності коштів і майна в неповнолітнього, який завдав шкоди, його батьки притягаються до субсидіарної ци-
вільно-правової відповідальності В шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її бать-
ками або особами, які їх замінюють Г фізична особа набуває правоздатності з моменту її народження Д залежно від розподілу прав і обов'язків щодо відшкодування завданої шкоди відповідальність може бути загальною, солідар-
ною, субсидіарною, дольовою 3. У якому випадку порушено трудове законодавство? А токарю, який запізнився на роботу, без згоди профспілкового комітету оголошено догану Б касир звільнений із роботи у зв'язку з виявленою недостачею підзвітних грошей без згоди профспілкового комітету В інженер, депутат сільської ради, звільнений із роботи без згоди сільради та комітету профспілки за скороченням штатів 222 Г кухар звільнений із роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я за згодою профспілкового комітету Д слюсар звільнений із роботи відповідно до поданої ним заяви без згоди профспілкового комітету 4. Яка особа НЕ має права посвідчити заповіт? А капітан корабля, який перебуває в плаванні та на якому перебу-
ває автор заповіту Б командир військової частини, у якій служить автор заповіту В начальник житлово-експлуатаційної контори, у будинку якої проживає автор заповіту Г начальник слідчого ізолятора, у якому перебуває автор заповіту Д голова сільради, на території якої проживає автор заповіту і не-
має державних і приватних нотаріусів 5. Як називається документ, який підтверджує права особи на корис-
тування житловим приміщенням? А наказ Б розпорядження В ордер Г нормативно-правовий акт Д житлове посвідчення 6. У якому випадку порушено порядок вступу до шлюбу? А у Парижі уклали шлюб сімнадцятирічна громадянка України В. і дев'ятнадцятирічний громадянин США Б уклали шлюб двадцятирічна громадянка України П. та її двадця-
тиоднорічний двоюрідний брат громадянин України К. В у м. Києві зареєстрували шлюб тридцятирічна громадянка США П. і двадцятирічний громадянин США У. Г зареєстровано шлюб між двадцятирічним громадянином Р., який засуджений до позбавлення волі, і вісімнадцятирічною громадянкою Л. Д зареєстровано шлюб між дев'ятнадцятирічною громадянкою Ф., яка має шестимісячну дитину, та п'ятдесятишестирічним гро-
мадянином Т. 7. Установіть відповідність між категоріями земель та об'єктами, які на них знаходяться 1 земельна ділянка А землі сільськогосподарського загальноосвітньої школи призначення 2 пасовище фермерського Б землі історико-культурного господарства «Обрій» призначення 3 земельна ділянка В землі водного фонду заповідника «Поле битви Г землі оздоровчого призначення під Берестечком» Д землі житлової та громадської 4 болото забудови 223 ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ словник Адміністративне право — галузь права, яка регулює суспільні відноси-
ни, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності й дер-
жавного управління. Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, вин-
на дія чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відпо-
відальність. Влада — можливість і здатність людини чи групи людей здійснювати свою волю, нав'язуючи її, у разі потреби, суспільству, іншим лю-
дям. Галузь права — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері суспільного життя за допомогою певного методу правового регулювання. Гарантії прав і свобод людини — умови, засоби, способи, які забезпе-
чують здійснення в повному обсязі та всебічну охорону прав і сво-
бод особи. Гіпотеза правової норми — частина правової норми, яка вказує на обставини, за яких вона діятиме. Громадянство — юридично визначений, стійкий, необмежений у про-
сторі правовий зв'язок між особою й певною державою, іцо визна-
чає їхні взаємні права та обов'язки. Деліктоздатність (від латин, сіеіісіит — провина, проступок) — здат-
ність особи нести відповідальність за скоєні нею правопорушення. Демократія (від грец. сіетокгаїіа, сіетоз — народ, кгаґоз — влада, влада народу) — форма державного режиму, за якої державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян в управлінні держа-
вою, гарантовано дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини. Держава — особлива форма організації суспільства за допомогою спе-
ціального апарату управління, який захищає інтереси населення певної території, регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу. Державна служба — професійна діяльність людей, які займають поса-
ди в державних органах, виконуючи завдання й функції держави, та отримують зарплату за рахунок державних коштів. Державний (територіальний) устрій — елемент форми держави, який визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємо-
дію центральних і місцевих органів влади. Джерела (або форми) права — способи, форми вираження й закріп-
лення правових норм. 224 Джерело підвищеної небезпеки — транспортні засоби, промислові підприємства, тварини, що за своєю природою становлять певну небезпеку для оточення, бо часом можуть вийти з-під контролю людини, яка ними керує. Диспозиція правової норми — частина правової норми, яка визначає правило, що діятиме в обставинах, передбачених гіпотезою. Дисципліна — точне, своєчасне й неухильне додержання встановлених правовими й іншими соціальними нормами правил поведінки в державному й суспільному житті. Дієздатність — можливість особи своїми діями створювати, змінюва-
ти, припиняти права та обов'язки. Екологічне право — галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища й раціо-
нального використання природних ресурсів (екологічні відносини). Земельне право — галузь права, якою регулюються суспільні відноси-
ни щодо власності на землю, державного управління земельним фондом, використання й охорони землі, забезпечення та охорони прав і законних інтересів учасників земельних відносин. Злочин — суспільно небезпечне протиправне винне діяння (дія чи без-
діяльність), яке скоєне суб'єктом злочину (особою, яка може нести за нього відповідальність) і передбачене кримінальним кодексом. Імперія (від латин, ітрегіит — влада, панування) — форма державно-
го устрою, за якої до складу держави входять окремі частини, які були приєднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їх частин. Індивід — конкретна людина, що має унікальні, притаманні саме їй якості. Інкорпорація — спосіб систематизації, при якому нормативні акти об'єднують у збірник чи зібрання шляхом розташування їх у хро-
нологічному порядку, за предметом регулювання або іншими озна-
ками. Іноземці — особи, які не є громадянами держави, у якій вони знахо-
дяться. Історичний тип держави — сукупність найбільш суттєвих ознак, влас-
тивих державам, які існували на певних етапах історії людства. Кодифікація — спосіб систематизації, при якому здійснюється зведення різних нормативно-правових актів у єдиний, внутрішньо узгоджений та структурований акт шляхом переробки їх змісту. Компетенція юридичної особи — сукупність прав та обов'язків, які надаються юридичній особі для виконання її функцій. 225 Консолідація — спосіб систематизації, при якому здійснюється об'єд-
нання в єдиний нормативно-правовий акт кількох актів, які регу-
люють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держава є союзом (як правило, тимчасовим) суверенних держав, які об'єднуються для досягнення певної чітко визначеної мети в окремій сфері дер-
жавної діяльності. Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. Кримінальне покарання — захід примусу, який застосовується від іме-
ні держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні або обме-
женні прав і свобод засудженого. Кримінальне право — галузь права, норми якої встановлюють засади відповідальності за скоєння злочинів, їх види й покарання за них. Монархія — форма держави, за якої вся влада в державі належить од-
ній особі, що, як правило, отримується нею в спадок. Народний суверенітет — повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою. Національний суверенітет — повновладдя нації, право та можливість для неї самій визначати своє життя, у тому числі шляхом створен-
ня власної національної держави. Невід'ємні (природні) права — права, які належать людині від наро-
дження, від природи і не можуть бути свавільно обмежені чи віді-
брані. Норма права — обов'язкове правило поведінки, що встановлене й під-
тримується державою. Нормативно-правовий акт — офіційний документ, прийнятий (вида-
ний) уповноваженим на це суб'єктом у визначених законом формі й порядку, який установлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування. Об'єкт правовідносин — матеріальні або нематеріальні блага, з приво-
ду яких виникають правовідносини. Орган держави — особа або орган, які виступають від імені держави, мають певні владні повноваження відповідно до свого призначення. Особа фізична — людина, яка є суб'єктом правовідносин. Податок — установлений законодавчим органом обов'язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету в розмірах та в строки, передбачені законом. 226 Позовна давність — строк, у межах якого особа може звернутися до су-
ду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Політичний (державний) режим — елемент форми держави, який визначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують. Право оренди земельної ділянки — засноване на договорі строкове платне володіння й користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Правовий інститут — сукупність правових норм, що об'єднують юри-
дичні норми, які стосуються певного чітко відокремленого виду суспільних відносин. Правовий прецедент (від латин, ргаесесіеж, ргаесесіепііз — той, що пе-
редає) — це рішення, прийняте компетентним органом держави для врегулювання конкретної життєвої ситуації й визнане загаль-
нообов'язковим для врегулювання аналогічних життєвих ситуацій у майбутньому. Правовий статус — сукупність прав та обов'язків особи, визначених законодавством. Правові звичаї — соціальні норми, правила поведінки, що склалися в процесі їх фактичного застосування протягом тривалого часу й санкціоновані державою. Правовідносини — суспільні відносини, які регулюються нормами права. Правоздатність — здатність особи мати визначені законом права й обов'язки, брати участь у правовідносинах. Правопорушення — будь-яке протиправне, винне діяння (дія або без-
діяльність), що завдає шкоди людям, суспільству, державі й спри-
чиняє юридичну відповідальність. Правопорядок — система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення й здійснюються в суспільстві відповід-
но до вимог норм права. Правосвідомість — система поглядів, понять, уявлень, почуттів із при-
воду чинного права або ситуацій, що пов'язані з правом. Правосуб'єктність — здатність фізичних та юридичних осіб у встанов-
леному порядку бути суб'єктами правовідносин (суб'єктами права), мати юридичні права та обов'язки. Правочин цивільно-правовий — дії фізичних та юридичних осіб, спрямо-
вані на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків. Природокористування — використання корисних властивостей навко-
лишнього природного середовища для задоволення економічних, оздоровчих, культурних, естетичних та будь-яких інших потреб. 227 Республіка — форма правління, за якої джерелом влади є народ, пред-
ставники влади обираються на певний строк і несуть відповідаль-
ність за свої дії. Референдум — прийняття рішення з найважливіших питань держав-
ного життя громадянами України шляхом голосування. Робочий час — установлений законом або угодою, укладеною на під-
ставі закону, час, протягом якого працівники зобов'язані викону-
вати роботу, обумовлену трудовим договором. Санкція правової норми — частина правової норми, яка визначає наслідки, що настануть у разі недотримання встановленої норми, її порушення. Система законодавства — сукупність усіх прийнятих у встановленому порядку й упорядкованих нормативно-правових актів держави. Систематизація законодавства — упорядкування діючих норматив-
них актів, приведення їх до певної системи. Сімейне право — галузь права, норми якої регулюють сімейні особисті немайнові й майнові відносини, які випливають із шлюбу, належ-
ності до сім'ї, спорідненості. Соціальні норми — правила (норми) загального характеру, які регулю-
ють відносини в людському суспільстві й встановлені державою, суспільством, об'єднаннями громадян тощо. Спадкування — процес переходу прав і обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб. Спадщина — сукупність прав та обов'язків, які переходять від помер-
лої фізичної особи до інших осіб. Співучасник — учасник скоєння умисного злочину в разі вчинення його кількома особами. Суверенітет державний — можливість держави самостійно розв'язу-
вати всі питання свого внутрішнього життя і зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території. Суспільний порядок — стан суспільних відносин, який відповідає ви-
могам усього комплексу соціальних норм. Територіальна громада — спільнота жителів села, селища, міста (тобто певного населеного пункту) на місцеве самоврядування. Трудове право — галузь права, яка регулює індивідуальні відносини із застосування найманої праці та колективні трудові відносини. Федерація — форма державного устрою, за якої держава є союзом ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам феде-
рації. 228 Фінансове право — галузь права, норми які регулюють суспільні відно-
сини щодо мобілізації (отримання), розподілу й використання кош-
тів держави та органів місцевого самоврядування. Форма держави — це спосіб організації політичної влади в державі, має три складові частини — форму правління, форму державного (територіального) устрою й державно-правовий (політичний) режим. Форма правління — елемент форми держави, який визначає організа-
цію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління. Функції держави — основні напрями діяльності держави, що забезпе-
чують здійснення завдань, заради яких вона створена. Функції права — основні завдання, які виконує право, напрями впли-
ву права на суспільні відносини. Цивільне право — галузь права, норми якої регулюють майнові й осо-
бисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, віль-
ному волевиявленні, майновій самостійності учасників цих відно-
син. Цивільно-правова відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає в настанні передбачених законом негативних майно-
вих наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність — обов'язок правопорушника перетерпіти певні негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення, які визначаються в установленому законом порядку. Юридичні особи — підприємства, організації, установи, які створені й зареєстровані в установленому порядку, мають відокремлене май-
но, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немай-
нових прав, нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді, господарському або третейському суді. Юридичні факти — життєві обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини. 229 І11І111ІІ11І11І11І1 ЗМІСТ ііііі Від автора З Частина перша ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ § 1. Історичний аспект виникнення держави 5 § 2. Загальна характеристика держави та державної влади ... 12 § 3. Державний лад 20 § 4. Особа, суспільство, держава 28 Підсумкові запитання та завдання до частини першої 38 Тестові завдання 39 Частина друга ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА ТА ПРАВОВІДНОСИН § 5. Поняття і загальна характеристика права 40 § 6. Поняття і структура системи права 49 § 7-8. Правовідносини 55 § 9-10. Правопорядок і правопорушення 61 §11. Юридична відповідальність 67 Підсумкові запитання та завдання до частини другої 78 Тестові завдання 78 Частина третя ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ §12. Конституційне право України 80 §13. Основні права, свобода та обов'язки громадян України .. 90 § 14. Вибори. Референдум 102 §15. Верховна Рада України та Президент України в системі органів державної влади 110 §16. Органи виконавчої та судової влади в Україні. Місцеве самоврядування 118 §17. Фінансове право 127 §18. Адміністративне право 133 §19. Екологічне право 139 § 20. Кримінальне право 144 §21. Кримінальна відповідальність 150 Підсумкові запитання та завдання до частини третьої 161 Тестові завдання 161 Частина четверта ОСНОВИ ПРИВАТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 22. Цивільне право 163 § 23. Цивільно-правові правочини. Спадкове право 170 § 24. Захист цивільних прав 177 § 25. Сімейне право. Житлове право 185 § 26. Земельне право 194 § 27. Трудове право 200 § 28. Робочий час і час відпочинку. Трудова дисципліна 210 Підсумкові запитання та завдання до частини четвертої 221 Тестові завдання 222 Термінологічний словник 224 231 Навчальне видання Наровлянський Олександр Данилович ПРАВОЗНАВСТВО Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів (рівень стандарту, академічний рівень) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено Редактор М. Жук Художні й редактор О. Федько Макет та художнє оформлення В. Кушніренка Техні чний редактор І. Селезньова Комп'ютерна верстка С. Трутної Коректори І. Барвінок, С. Романичева Підписано до друку 30.06.2010. Формат 60x90/16. Папір офс. № 1. Гарнітура Петербург. Друк. офс. Ум. друк. арк. 14,5. Обл.вид. арк. 15,9. Ум. фарбовідб. 58,0. Тираж 256895 прим.(2-й завод 50001- 150000 прим.). Замовлення № 0-639 Видавництво «Грамота» Кловський узвіз, 8, м. Київ, 01021 тел./факс: (044) 253-98-04, тел.: 253-90-17, 253-92-64 Електронна адреса: £гатоІапе\¥@Ьі§тіг.пе1: Свідоцтво про внесення до Державного реєстру України суб'єктів видавничої справи ДК № 341 від 21.02.2001 р. Віддруковано з готових діапозитивів видавництва «Грамота» у ТОВ «Видавництво Фоліо», вул. Чубаря, 11, м. Харків, 61002 Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3194 від 22.05.2008 р. ГРА* ОТА 9 
Автор
fg-tor
fg-tor26   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
11 141
Размер файла
3 830 Кб
Теги
pravoznavstvo, klas
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа