close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Н-Левицьк.карта пам'яті ВІДПОВІДІ

код для вставкиСкачать
Іван Семенович Нечуй-Левицький
Визначний майстер реалістичної прози
Використовуючи пошукову систему Google, заповніть таблицю.Роки життя25 листопада 1838 р. - 15 квітня 1918 р.Місце народженняВ селі Стеблеві Канівського повіту Київської губернії (сучасна Черкаська область)РодинаБатько його, Семен Степанович, був священиком з діда-прадіда.Освіта1847-1852 рр. - Богуславське духовне училище; 1853-1859 рр. - Київська духовна семінарія; 1861-1865 рр. - Київська духовна академіяРобота - 1865-1866 рр. - Полтавська духовна семінарія, викладає російську словесність, історію, риторику;
- 1866-1867 рр. - гімназія Калоша, викладає російську мову і літературу, історію, географію;
- 1867-1872 рр. - викладає в Седлеці;
- 1873р. - перша чоловіча гімназія м.Кишинева, викладає російську та церковнослов'янську мови, логіку;
- 1885р. - виходить на пенсію, оселяється в Києві і до кінця життя займається виключно літературною працею. Назви творів"Дві московки" (1868), "Причепа" (1869), "Світогляд українського народу від давнини до сучасності" (1868-1871), "Хмари" (1874), "Маруся Богуславка" (1875), "Кожум'яка" (1875), "Микола Джеря" (1878), "Бурлачка" (1878), "Кайдашева сім'я" (1879), "Старосвітські батюшки і матушки" (1888), "Баба Параска та баба Палажка" (1890), "Афонський пройдисвіт" (1890), "Скривджені і не скривджені" (1892), "Сьогочасне літературне прямування", "Українство на літературних позовах з Московщиною" (1890-1892), "Життєпис Івана Левицького" (1890-1892), "Князь Єремія Вишневецький" (1896-1897). Сучасники І.Нечуя-Левицького
(роки життя) Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Борис ГрінченкоІсторія псевдонімаПочаток його літературної діяльності припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом "І. Нечуй", не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько.Непересічність постатіПисьменник, драматург, критик, публіцист, етнограф, історик, фольклорист, мовознавець, педагог, рецензент, новатор, гуморист, сатирик. Завершіть думку, вкажіть автора цитати. Знав напам'ять повість М.Гоголя "Тарас Бульба""Іван Нечуй-Левицький не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми... Він був українцем і українським, виключно українським письменником тоді, коли многі його ровесники твердо вірили, що свобода і соціалізм знищать швидко всі національні різниці". (І.Ф.)
Левицький був у важку, войовничу, заогнену пору тим, чого в таку пору і найрозумніші не розуміють - був артистом, творцем живих типів і більше нічим.
В Україні відомі видання перекладів Біблії українською мовою. Разом з ким займався перекладом І.Нечуй-Левицький? Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй (фізик)
У Івана Франка першим враженням, першим почуттям від зустрічі з Нечуєм ще в 1885 році було почуття якоїсь диспропорції. "Читаючи його оповідання, - згадує Франко з приводу 35 ювілею літературної діяльності Нечуя, - подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом я побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці і привиклої жити в клітці, так що пустіть її на вольне повітря, то вона пофуркає, пофуркає і вернеться назад до своєї клітки"
"Іван Левицький - се великий артист зору, се колосальне, всеобіймаюче око тої (Правобережної) України. Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, за те обхапує їх із незрівняною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само""Він був українцем і українським, виключно українським письменником тоді, коли многі його ровесники твердо вірили, що свобода і соціалізм знищать швидко всі національні різниці"(І.Ф.)У Седлеці навіть успішно зіграв на сцені роль Петра з "Наталки Полтавки" Івана Котляревського.Нечуй-Левицький дивував киян своєю пунктуальністю: за його розпорядком можна було звіряти годинники. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спиртного не пив зовсім. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов. На час початку Першої світової війни Іванові Семеновичу виповнилося 76 років, тож він потребував опіки, тим більше в тяжкий воєнний час, проте сестра і небіж, яким письменник матеріально допомагав усе своє життя, знехтували родинними обов'язками. Нечуй-Левицький сам мусив стояти в чергах під дощем чи снігом і не раз застуджувався, занепадав духом. Коли ж письменник зовсім зліг, родичі віддали його в будинок для перестарілих і навіть не навідувались. Страдницький шлях письменника обірвався 2 квітня 1918 року. Поховали Івана Семеновича на Байковому кладовищі в Києві. Розташувати ілюстрації у порядку подій у творі, підписати, який момент зображено.
Знайдіть невідповідність у зображенні героя, підтвердіть цитатною характеристикою
1234
- Хліб їсти добре тямить, - сказала Кайдашиха. - Я думала, що ті багатирі вміють добре спекти, зварить. Але мені довелось всьому вчити невістку. Та то, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...5Залицяння до МотріСватання Мотрі
(4 днівесілля гуляли у Довбишів)Після весілляБійка за мотовило6
Настало літо. Хату освятили. Карпо й Мотря перейшли у свою хату. Мотря вимазала чисто хату й тільки половину сіней, неначе мотузком одміряла.789.
10
З Мелашкою вона обійшлась інакше: вона одразу почастувала її полином. Вона не злюбила Мелащиних батьків, і як тільки бралась за тім'я, то згадувала Западинці і свої розглядини в Балашів. Мелашка була молода, незугарна до важкої роботи, а Кайдашисі дуже бажалось на старість полежати та одпочить.Побачення з МелашкоюНа оглядини до МелашкиЗнайомство з родиною Балашів11
Ввійшов він у двір, дивиться в той куток, де росли густі колючки, аж там замість колючок ростуть маленькі чортики з ріжками, схожими на цвяхи. Кайдаш махнув косою, і йому здалося, що ті чортики полягли покосами та тільки ніжками дригають. Він викосив усі колючки, коли гляне за двір, аж і там, замість кропиви та лопуху, ростуть чортики. Кайдаш давай косити кропиву.12
Половина Мотрі теліпалась на стіні, а друга половина вчепилась в бантину, як кішка, однією рукою та ліктем другої руки. Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати, а в пазусі в неї були яйця, дуже делікатний крам. Мотря боялась наробить в пазусі яєчні, держалась за бантину й ніяк не могла видертись назад на горище.131415
Але доки груша не родила, доти й лиха не було. На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно. Груші були здорові, як кулаки, та солодкі, як мед. Таких груш не було в цілому селі. Груш уродило так рясно, що гілля аж гнулось додолу.Лаврінові діти довідались, що та груша не дядькова. Хоч стоїть у дядьковому городі, а батькова. Стара бабуся їм докладно за все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш.Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власності, вхопив кухоль з тієї діжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.- Не злізу, доки не одірву Карпової хати, - говорив Лаврін і швиргонув куликом волосному на голову
Місце дії: "Недалеко от Богуслава, коло .... Час дії: розшарування селянства, розпад патріархальної сім'ї після реформи 1861 року.
Літ-но-мист.напрямок: реалізмРід літ-ри: епосЖанр: соціально-побутова повість Доповнити цитатною характеристикою
Семигори - не плід творчої уяви, а добре знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів з цього села, знав багатьох місцевих тіток і дядьків, не раз зустрічався з членами сім'ї Мазурів, які проживали на кутку Солоному біля церкви і стали прототипами літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. Запозичив з реального життя письменник злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів - заможних Довбишів - зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши швидку на розправу Мотрю, та ще й для увиразнення примхливої вдачі наділив її "серцем з перцем". КОМПОЗИЦІЯ
Повість "Кайдашева сім'я" 1879 року було опубліковано у львівському часописі "Правда". Вдруге автор видав її у 1887 році в Києві, дещо змінивши початок і зробивши розв'язку щасливою: груша всохла, брати помирилися й, нарешті, в сім'ї запанувала злагода. Проте кожен читач усвідомлював штучність такого примирення, адже за характерами члени одіозної сім'ї аж ніяк не придатні для безконфліктного співіснування. Причиною змін у творі стало те, що митець не намагався показати українців дріб'язковими, сварливими, чим йому несправедливо дорікали окремі сучасники. Уважний читач розумів, що сім'я Кайдашів - не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в таких явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм і відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального й духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті "Кайдашева сім'я", прагнучи вплинути на мораль сучасників. Повість написано в річищі реалізму.
Реалізм (лат. дійсний) - мистецький напрям ХІХ століття, що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях. Його основні ознаки: а) соціальна зумовленість характеру людини, б) змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю героїв;
в) історизм у відтворенні явищ дійсності (бачення історичної перспективи, взаємодія минулого, теперішнього і майбутнього );
г) психологізм, відтворення внутрішнього світу героїв;
д) гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення людини.
У "Кайдашевій сім'ї" письменник заговорив не тільки про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не тільки показав зло, яке оселилося в людському серці й дало страшні плоди, не лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а й, попри сатиричність художнього тексту, показав, за словами літературознавця Володимира Панченка, "людей, які не сміються", адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично нема: "Твір "населений" дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря й Кайдашиха якщо й сміються, то хіба що зі злістю. Їм не до сміху, оскільки вони - учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця".
Звісно, Нечуй-Левицький разом з художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад і духовну деградацію поневоленого народу.
Дуже високо "Кайдашеву сім'ю" оцінив Максим Рильський: "Жодна література світу, скільки мені відомо, не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям, твору про селянство... "
Соціально-побутовою повістю називається
1) порівняно великий розповідний твір, 2) у якому описи приватного життя кількох персонажів упродовж тривалого часу поєднуються з широкими соціальними узагальненнями. 3) Такі твори відзначаються гостротою соціального конфлікту, 4) що розгортається на тлі повсякденного життя, 5) підвищеною увагою до етнографічних деталей,
6) описів побуту, пейзажів тощо
Звичайно, вислів "кайдашеві звички" ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сваряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: лаються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це - від невихованості, від браку культури.
Вічна проблема "батьків та дітей" теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім'ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Останнім часом усе звертають на "український менталітет", але мені здається, що це тільки, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у "кайдашевих звичках". Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за "моє" готові на все.
Пиятцтво... Скільки лиха від нього! I це всі розуміють, однак побороти цю негативну рису до цього часу не вдалося, не зважаючи ні на освіту, ні на прогрес.
"Кайдашеві звички", на жаль, ще живуть серед нас. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Автор
225   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Образование
Просмотров
537
Размер файла
2 973 Кб
Теги
пам, карта, левицьк, яті, відповіді
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа