close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Твір - есе 9 откровень Франкових

код для вставкиСкачать
Твір-есе у формі щоденникових записів
22 січня 1879р
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Вітаю тебе, мій Щоденнику, мій добрий друже і пораднику! Сьогодні найщасливіший день у моєму житті! Я отримав листа від неї, моєї Ольги, несмілої лебідки білої. Знаєш, на душі одразу стало легко-легко. А ті її слова: "Дорогий любцю мій",-вони так натякають на щось близьке і тепле. Але ми знаємо, що не можемо бути разом, бо її батьки заборонили нам бачитись. Ти знаєш, я з нетерпінням буду чекати її приїзду до Львова, бо вона так хоче...
P.S Ти ще ніколи мене не називала так, як у цьому листі: "Миленький! Цілую тя сердечно, письо моє дороге..." Приємно... Люблю тебе без тями....
28 лютого 1879 р.
Любов сліпа. Її страждання вічні.
Сьогодні я знову з тобою та її листами. Чомусь вона сумна, в її словах - нестерпний жаль. Я знаю: сумує за нашими зустрічами, за тим сонцем, що світило тільки для нас, за довгими теплими розмовами.
Говорить, що прочитала "Пропащого чоловіка".Хвалить мене, хоча знає, що я цього не люблю, але хвала від неї...
P.S Сьогодні пишеш: "Я тя так люблю!" І я люблю тебе безмірно.
Серце моє, напиши ми...
15 червня 1879р.
Мій щоденнику, вибачай, що так довго не брав тебе до рук. Ти, напевне, гадав, що я забув тебе, але це не так. Лише з тобою я можу поділитися і горем, і щастям. Сьогодні, як навмисне, іде дощ і наче віщує щось недобре. Та й справді. Не вірю, що її батьки здатні на таку підлість: потайки прочитали наші листи-освічення! Просто не вірю цьому, не хочу вірити! А перехопити два її листи! Назвати її шельмою!Безглуздя! P.S Моя любове, зіронько жадана! Напиши, успокій мене!
Червень 1879р.
О ні! Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
Не вірю! Не хочу вірити! Це брехня! Вона ж писала, що любить, а заміж виходить за нього... В.Озеркевича! Чому? Одне лиш питання: "Чому?" Говорила, що не винна, що хотіла жити зі мною! Як вірити її словам! Так, можливо, вона як завжди права: краще з ним, ніж жити з батьками. Запевняє, що нам колись буде добре. Молиться!
P.S Які солодкі твої слова: "Цілую тя щиро, сердечно, як давно...".
P.S Як і просиш - напишу листа із написом на конверті "pour la lekture", щоб батьки не знали, що від мене.
13 липня 1879р.
Пише, що тепера іншою стала, неначе у ній 2 душі: одна - її давня, а друга - нова, камінна. І та, перша, піде в кут мовчати? Надіятись і ліпших часів чекати? Відчуваю, що друга - камінна душа грає головну роль у її особі. Це так! Це дійсно так!
P.S Сумно, бо не знайшов у листі тих теплих слів, як колись давно. Бо камінна.
1 жовтня 1879р.
Ох, чи зів'єм гніздечко із тобою,
Чи в самоті змарнуємо літа?
Вже не сподівався отримати листа, бо не самітня моя Ользя, а одружена. Сімейному життю її можна тільки поспівчувати. Турбується про здоров'я. То ж, не байдужа! Здоров'я краще. У той день її весілля стався крововилив, але минулося. Чому за душу не питає?
P.S Приємно. Волієш зустрічі зі мною! Значить любиш? Не камінна твоя душа!!!
27 листопада 1879р.
Пригнічений, нічого не розумію! Чому на "Ви"? Ах, да, це все її ревнощі!
P.S Ніколи не думав, що буду читати: "Бувай здоров, дорогий Іване, і забувай за мене швидко.- Ольга! Я не фальшивила! "
21 грудня 1879р. Моя любове, мрій моїх окрасо!..
Нарешті дочекався, моя лебідко! Не фальшивила, ні, я це знаю! Бажаєш зустрітися потайки, в Коломиї? О да, моя люба!
P.S Солодкі твої слова: "Цілую тя сердечно (лише тебе одного) милий мій Івасю!"
5 вересня 1882р. (останній запис)
Два роки мовчала, бо знала... Так, уникав я листування і зустрічей з тобою.
Винен...Зрадив...Одружуюсь, можливо...
P.S Твої гіркі слова до болю: "Порішили женитися на багатій панні? Бувайте здорові і кланяюся. Ольга."
Безмежно сумно і тривожно... Таке життя...
Каменярева любов
Ользі Рошкевич - Моя любове, зіронько жадана!...
А їй від щастя бракувало слів.
Не генія кохала, не титана -
Перед Іванком голосок тремтів.
Отак би і стояла до світання
В обіймах і блаженстві неземнім.
І хай по тому: срібна тінь прощання
І та розлука в сяйві золотім.
Любов сліпа. Її страждання вічні.
Вона безсмертна - навіть в забутті.
А він - Поет. У нього думи віщі.
Його тривога завжди у путі.
У нього "Дух, що тіло рве до бою".
Чоло ясне й високе. І мета.
- Ох, чи зів'єм гніздечко із тобою,
Чи в самоті змарнуємо літа?
Моя любове, мрій моїх окрасо!..
...Вже й молодість за юністю пішла.
...Уже й віки метнулись вдаль. І часом
Торкнеться сум гранітного чола.
Він - Каменяр. Гребуть його ідеї,
Не гребують. По-праву і без прав.
А хтось кивне вслід спогаду про Неї:
"Це та, що сам Франко її кохав!"
Автор
vera_korvegina
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
32
Размер файла
600 Кб
Теги
франкових, откровения, твір, есе
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа