close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Джміль 2012 02

код для вставкиСкачать
Картини з
пуху
Роботи Інни Данченко Роботи Людмили Звєрєвої У червні тополиний пух по всю ди: він кружляє в повітрі, лоскочучи нам носи й щоки, вкриває траву й тротуари, навіть до квартир залітає! Неначе просить: погляньте, який я гарний, м’якенький. Зробіть з мене щось чудове. І митці малюють пухом дивовижні картини, як от українська художниця Інна Данченко та російсь­
ка майстриня Людмила Звє рєва. Уважно розгляньте кожну їхню “пух­
насту” картину. Хіба не диво?
Щоб навчитися власноруч створю­
вати такі дива з пуху, завітайте до на­
шої Художньої студії (с. 11).
“Джміль” №2 (62), літо 2012
Додаток до журналу Міністерства освіти і науки молоді та спорту України “Дошкільне виховання”
Видається з 1997 року
Реєстраційне свідоцтво: КВ №6920 від 31.01.03
Головний редактор Ніна Андрусич
Заступник головного редактора Юлія журлакова
Літературний редактор Надія Сідаш
Коректор Ніна любаченко
Дизайн, верстка Володимир Васильєв
Адреса редакції:
Видавництво “Світич”, вул. Юрія Коцюбинського, 7. Київ. 04053 Тел.: 486-91-14, 486-11-19, 486-13-32 (т/ф). E-mail: jmil@dvsvit.com.ua
Видру ко ва но у друкарні ТОВ “Літера­Друк”, вул. Озерна, 6, оф. 122, м. Київ, 04209.
Підписано до друку 29.05.2012. Формат 60х84 1/8. Папір офсетний. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 3,72. Обл.­вид. арк. 1,7. Наклад 7989. Зам. 120651.
© Видавництво “Світич”, 2012
У ВипУСКУ:
Квартальний журнал для дітей від 5 до 10 років, їхніх батьків і педагогів
Передплатити журнал “Джміль” окремо або в комплекті з журналами “Дошкільне виховання” та “Палітра педагога” можна у будьякому відділенні Укрпошти
літературна студія
2
Влучне слово — у розмову
Аніта Майданюк
на обкладинці журналу
6
Жили-були Дід та Баба…
Ганна Остапенко
клуб кмітливих
7
Хитромудрі завдання для маляток старанних
Ганна Шаваран
школа шляхетності
8
За одягом зустрічають
Наталя Гавриш
художня студія
11
Малюємо пухом
Катерина Галущенко, Оксана Голобля
самчитайлик
14
Як Марічка засинала
Ніна Андрусич
вернісаж
16
Ловлять раків
Людмила Петік
служба безпеки
18
Отруйні красені на квітнику!
Валентина Ясинська студія декоративного мистецтва
20
Квілінгові квіти — на згадку про літо!
Марина Шабанова
психологічна вітальня
22
Зелений Ліхтарик
Наталя Іванюк
мала сцена
24
Сонце, сонечко та соняшник
Ірина Прокопенко
клуб допитливих
26
Вода — знайома та загадкова
Ганна Остапенко
28
Цікавинки про їжачка
Віра Любарова
святковий день
29
Сміху, радості багато — це Нептун прийшов на свято
Галина Джемула
Копіювання і передрук матеріалів журналу заборонено
Шановні педагоги!
Ви добре знаєте “Джміль” і плідно використовуєте його в роботі з дітьми. А серед батьків ваших вихованців, учнів є такі, хто навіть не чули про цей унікальний журнал. А випадково побачивши, захоп­
люються і шкодують, що раніше не знали про таке диво­видання.
Покажіть “Джміль” батькам, розкажіть про його розвивальну цінність, змістову насиченість, високу якість і низьку перед­
платну вартість. Порадьте батькам перед­
платити “Джміль” додому і для групи, адже ціна журналу дозволяє це кожній родині.
Передплату приймають усі відділення Укрпошти за Каталогом видань України на ІІ півріччя 2012 року (с. 104). Вартість передплати на півріччя — 35.56 грн. Індекс 40295.
Користуйтеся пі льговою перед­
платою: 5 примірників за ціною чоти­
рьох — 142.30 грн. Індекс 99691.
4
© “Джміль”, 2012, №2
4
Влучне слово — у розмову
мовленнєва компетентність творче мислення Кмітливість
Увага пам’ять
На цьому занятті йтиметься про фразеологізми — образні вирази, які роблять нашу мову соковитішою, виразнішою. Важливо зацікавити дітей цією темою і надалі час від часу поверта­
тися до неї, пригадуючи нові вирази та складаючи з ними речення, оповідки. Варто звертати увагу на морально­етичну оцінку вчинків персонажів у поданих автором оповіданнях і тих, що придумають самі діти.
Зауваги для дорослих
— О, — засміявся Поет, — мені подобається твоя допитливість. Знаєш, Джмелику, у нашій мові є безліч виразів, які не завжди тлумачаться буквально. Вони прикрашають її, роблять багатшою, цікаві­
шою, часто мають жартівливий відтінок, свідчать про тонке почуття гумору українців.
Зараз до мене прийдуть діти на заняття Літературної студії, яке й присвятимо таким образним ви­
разам.
Заняття перше
Аж ось і наші гості. Влаштовуйтеся, друзі, зручніше, і розпочнемо заняття. Послухайте розповідь.
Закарбувати собі на носі
Ця пригода трапилася з трьома друзями — Вітьком, Сашком та Сергійком. Вони живуть у невеличкому місті, кожний — у гарному будинку, навколо якого розбито сад. Але Вітькові заманулося під­
мовити друзів залізти до сусідського саду — там, мовляв, такі груші, пальчики оближеш.
— Зустрінемося о 10­й вечора, — сказав Вітько.
— Так темно ж у цей час, хоч око виколи, — заперечив Сашко.
— А в мене ліхтар гарний є. Усе буде видно, як на долоні, — озвався Сергій.
От і десята вечора. Зійшлися хлопці. І раптом їм чомусь стало так холодно, аж зуб на зуб не попа-
дає. Підійшли тихенько до хвіртки, прочинили її і очам своїм не повірили: перед ними, ніби з-під землі виріс, великий собака. Він настовбурчив вуха і хотів загавкати.
З переляку у хлоп’ят душа в п’яти сховалася і вони так накивали п’ятами, що аж у вухах свистіло. Відбігли далеченько і зупинилися, щоб відхекатися.
Сьогодні Джмелик поспішає на зустріч з Поетом. Так буває завжди, коли в нього з’являється якесь запитання.
— Як я злякався! У мене аж волосся дибом стало, — мовив Сашко.
— І налякалися, і груш не покуштували, — побивався Вітько.
— Не берімо в голову. Може й краще, що так вийшло. І зарубаймо собі на носі: брати чуже не годиться, — під­
бив підсумки невдалої пригоди Сергійко.
— Він обвів цього хлопця кругом пальця. Ніяк не збагну, що це має означати. Адже зрозумі­
ло, що ніякого хлопця кругом пальця не обведеш.
Так і цього разу. Ледь привітавшись зі своїм стар­
шим другом, хлопчик уже від порогу запитав:
— Пане Поете, оце йшов до Вас і раптом почув, як одна тітонька сказала іншій:
5
© “Джміль”, 2012, №2
5
А як ви гадаєте, діти? Чи згодні ви із Сергійком?
— Так. У вашій відповіді я не сумнівався. Брати чуже, тобто красти, не можна ніколи і ні за яких обставин, — сказав Поет.
— А тепер поговоримо щодо теми нашого заняття. Чи були ви уважні, діти? — запитав Поет. — Чи помітили, що в тексті неодноразово згадувалися назви різних частин нашого тіла у незвичному поєднанні?
Джмелик. Звісно, помітили і дуже здивувалися.
поет. Тоді домовимося про таке. Я ще раз зачитую вам оповідання, а ви, будь ласка, запам’ятовуйте ці вирази. Отже, почнемо пригадувати. Що казав Вітько про груші?
Джмелик. Вони такі, що пальчики оближеш!
Думати головою
Джмелик. Перший вираз означає, що було дуже темно, а другий — дуже добре видно.
поет. Молодці. Так ми з вами успішно впораємося із завданням. Тепер усі разом пригадаємо, що відчували наші “герої”, коли йшли на приступ сусідського саду.
поет. Ну й що це, на вашу думку, означає?
Джмелик. Що груші були дуже смачні.
поет. А от, що означає “темно, хоч око виколи” і “все видно, як на долоні”?
Заняття Друге
Сподобалося дітям тлумачити нові цікаві вирази, тож вони попросили Поета провести ще одне заняття, присвячене цій темі. Хочете і ви послухати ще одне оповідання, діти? Читаймо.
По дорозі, спираючись на палицю, йшла літня жінка. Було видно, як важко їй дається кожний крок. Раптом звідкілясь вибіг Тимко із войовничим криком, та таким голосним, що в старенької аж волосся стало дибом. Хоче бабуся вимовити слово та мовчить, наче язика проковтнула. — Хлопче, у тебе є голова на плечах? — втрутився перехожий.
— Та в нього ж на обличчі написано: нічого він не тямить, — до­
кірливо мовила жінка, що гуляла поруч з песиком.
Здавалося, що хлопчина пропускав слова дорослих повз вуха.
— Намотай собі на вуса, — не заспокоювався перехожий, — не можна лякати людей. Головою треба думати, як по­
водитися на вулиці. Тимкові стало соромно. Він почервонів та похнюпив носа. — Вибачте, — тихо сказав він бабусі. — Я не подумав. Давайте я допоможу вам дійти додому.
Джмелик. Я думаю, він хотів сказати, що не варто журитися через те, що не залізли до сусідсь кого саду. І треба на все життя запам’ятати: брати чуже не можна. поет. Чи згодні ви з ним, діти?
— Звичайно ж, згодні. Тож перейдемо до наступного завдання.
Джмелик. Побачивши величезного собаку, вони були дуже вражені — аж очам своїм не повірили. А потім так злякалися, що в них душа в п’яти сховалася і вони накивали п’ятами, тобто так побігли, що у них аж у вухах свистіло, тобто дуже швидко.
поет. А ще як сказано, що вони перелякалися?
Джмелик. А, я пригадав: “Аж волосся стало дибом”.
поет. Пам’ятаєте, Сергійко сказав: “Не берімо в голову”? А ще “Закарбуймо собі на носі”? А що це означає? Хто по­
яснить?
6
© “Джміль”, 2012, №2
6
поет. Друзі, ці повчальні оповіданнячка допомогли нам ще раз зрозуміти, як важливо дотри­
муватися правил життя серед людей. Які ж ми зробимо висновки?
Джмелик. Не можна брати чужого. поет. А ще який? Діти. Треба поважати людей, що навколо тебе, не порушувати їхній спокій, бути ввічливими.
пригадай та запам’ятай
Назва частини тіла або органа людини
Вираз Значення
Голова з ніг до голови повністю, цілком
Волосся волосся стало дибом хтось перелякався
Обличчя на обличчі написано зрозуміло без слів за виразом обличчя
Очі не вірити своїм очам здивуватися побаченому
Ніс похнюпити носа засмутитися
Вуса намотати на вус усвідомити, запам’ятати
Рот наче води в рот набрати мовчати
Губи накопилити губи обурюватись, ображатися
Зуби зуб на зуб не попадає дуже холодно Язик проковтнути язика бути не в змозі говорити Вуха пропускати повз вуха не слухати, не звертати уваги
Шия висіти на шиї зловживати чиєюсь допомогою
Плечі мати голову на плечах розсудливо діяти
Груди бити себе в груди енергійно доводити щось
Серце не брати близько до серця не турбуватися
Живіт набивати живіт наїдатися
Спина гнути спину важко працювати
Рука на всі руки майстер вправний та умілий майстер
Долоня видно, як на долоні видно дуже добре
Пальці по пальцях можна порахувати дуже мало чогось
Нога поставити на ноги виростити
П’ята накивати п’ятами втекти
Нові вирази так сподобались Джме­
лику та дітям, що вони і самі стали використовувати їх у розмові. А чи спо­
добались вони вам, друзі? Придумайте і ви речення чи на­
віть оповідки з цими фразеологізмами.
Потім діти разом з Поетом склали таблицю, в яку включили почуті вирази і багато нових, а також їхнє значення.
7
© “Джміль”, 2012, №2
7
Заняття Студії вела Аніта Майданюк
Малювала Лариса Горошко
Даринка дуже образи­
лася на свого брата. Вона…
а) накопилила губи;
б) нафарбувала губи.
Олег не вимовив ані слова, ніби …
а) чаю в рот набрав;
б) води в рот набрав.
Мама сказала Олі: а) “Не бери близько до серця”;
б) “Не хапай близько до серця”.
Олег мовчав, наче …
а) язика проковтнув;
б) язика загубив.
“Обіцяю: більше так робити не буду”, — хлопчик бив себе …
а) у живіт;
б) у груди.
Було прикро. Хлопчик …
а) почухав носа;
б) похнюпив носа.
“Так робити не годить­
ся, — сказала мама. — Намотай це собі…”
а) на вус;
б) на вухо.
Другий етап гри
Діти діляться на дві команди. Ведучий бере в руки ляльку та по черзі викликає гравців кожної команди, пропонуючи доторкнутися до будь-якої частини тіла цієї ляльки та назвати її, а команда-
суперник має пригадати фразеологічний вираз з цим словом.
За кожну правильну відповідь команда отримує паперову квіточку. Перемагають ті, в кого “букет” виявиться більшим.
Заняття закінчилося. Але, звичайно ж, на ньому прозвучали далеко не всі образні вирази нашої багатющої мови. Сподіваємося, ви тепер уважно прислухатиметеся до мови інших людей, розпитуватимете своїх близьких і знайомих про такі вирази й самі активно вживатимете їх у своєму мовленні. Від цього воно стане виразнішим, цікавішим, змістовнішим.
Нам дуже цікаво, чи сподобалося вам це заняття. Пишіть про це Джмеликові.
гра “Закінчи правильно речення”
Джмелик. Пане Поете, а я придумав цікаву гру для дітей. Ось послухайте, яку.
Перший етап гри
Я читатиму початок речення і два варіанти його закінчення. Завдання — обрати правильний варіант.
Сергійко пропускав слова мами …
а) крізь вуха;
б) повз вуха.
“В тебе ж є голова …”
а) на плечах;
б) на шиї.
Вдарив грім. Олексійко так налякався, аж …
а) волосся повипа­
дало;
б) волосся стало ди­
бом.
Він доклав багато сил, щоб виховати сина, щоб його на ноги ...
а) поставити;
б) підвести.
Дощові дні влітку можна полічити …
а) по пальцях;
б) на калькуляторі.
Батько в Тарасика був майстер …
а) на всі руки;
б) на свої руки.
Він так змерз, аж …
а) зуб хитався;
б) зуб на зуб не попадав.
8
© “Джміль”, 2012, №2
На обкладинці журналу
Сюжетна картина
Жили-були ДіД та баба…
Бесіду вела Ганна Остапенко Малювала Лариса Горошко
Ж
или­були Дід та Баба, і була у них курочка Ряба, а ще песик та киця, й онучка білолиця, а ще скриня та пічка, й комора невеличка, і свіженьке тісто, і чер­
воне намисто, півник і курчата та ще друзів багато! Щоліта друзі та онуки приїжджали до Бабусі й Дідуся на гостину. А ви відві-
дуєте своїх дідуся та бабусю? Розкажіть про них. Де вони мешкають? У місті чи в селі? Як часто ви бачитесь: щодня, щотижня чи лише влітку? Як вони вас зустрічають? Що ви любите робити разом? Завітаємо й ми разом із Джмеликом та його друзями Ноткою, Пензликом та Книжечкою до каз­
кової хатинки.
Куховаримо разом з Бабусею
Бабуся, як завжди, не сидить без діла. Що вона робить? Хто їй допомагає? Яку страву готує Бабуся та її помічники? Які продукти вони використали? Знайдіть деякі з них на столі та назвіть. А ви любите місити тісто та випікати щось смачненьке разом з матусею або бабусею? Які страви ви готуєте? Нумо пригадаймо, що потрібно для цього зробити. Спер-
шу купити всі необхідні продукти: борошно, яйця, сметану, дріжджі, масло тощо. Потім змішати їх. Які інгредієнти кладуть першими? Які потім? Чи зав-
жди тісто однакове? Порівняйте тісто для коржиків та млинців. Коли тісто готове, з нього формують пиріжки або печиво. Чи доручають вам дорослі цю роботу? Розкажіть, що і як ви робите. Коли все го-
тове, лишилося поставити деко у пічку чи духовку. Та пильнувати, аби печиво не підгоріло.
М­м­м! Як смачно пахне! Мабуть, скоро будемо ласувати чимось смачненьким! Що вже приготувала Бабуся? Що в печі? А біля віконечка? Так­так! Саме він! Славнозвісний непосида — Колобок! Уже погля­
дає у віконечко: куди веде доріжка? І чого йому вдома не сидиться? Згадайте казочку про Колобка, роз-
кажіть її в ролях зі своїми товаришами. Придумайте разом, яких інших персонажів міг зустріти Колобок у лісі, як би тоді закінчилася його мандрівка.
Розмірковуємо з Дідусем
А ось і наш Дідусь! Здивувався, почісує бороду: що ж робити із золотим яєчком, яке курочка Ряба знесла? А ви, малята, що робили б із золотим яєч-
ком? Може, варто було залишити його курочці, щоб з’явилося з нього золоте курчатко? А може, треба будо до Великодня зберігати? Проте кінець у цієї казки зовсім інший. Розкажіть його. А могло так трапитися, що до хати вбігла не мишка, а кицька? Чи розбила б вона яєчко? А якщо б півник зайшов? Чи сподобалося б йому золоте диво? Милуємося творами декоративного мистецтва Поки Дідусь мудрує, а Бабуся з Книжечкою та Джмеликом готують обід, Пензлик теж не байдикує! Як справжній художник, він ні на мить не розлучаєть­
ся з фарбами та пензлями. Ось і зараз розмальовує піч. Як називається дивовижний розпис Пензлика? Що іще в хаті ним прикрашено? Наша Бабуся — теж чудова майстриня. Погляньте, як гарно вона вишила рушники! Скільки рушників ви бачите? А що іще оздобила вишивкою Бабуся? Що є в хатинці?
А ви помітили, кого з Джмеликових друзів у хатин­
ці немає? Де ж поділася Нотка? Може, працює на городі? А може, й до лісу подалася ягоди збирати! Бабуся ж з них таке смачне варення вміє готувати! Розкажіть, як ви допомагаєте своїм батькам та бабусі з дідусем. Які доручення вам найбільше до вподоби, а які виконувати не дуже хочеться. Дідусь і Бабуся ніколи не нудьгують! Адже у них так багато маленьких друзів. Знайдіть їх усіх та полічіть. Скільки всього? Кого більше — тварин чи птахів? Хто з них допомагає стареньким і як? А хто робить шкоду? Розгляньте уважно хатинку Бабусі та Дідуся. На-
звіть, що в ній є такого, чого ви не маєте у своїй оселі. Для чого потрібні ці речі? А тепер назвіть предмети, які є у вас удома, але їх немає у хатці. Як без них раніше обходилися люди?
А тепер можемо пограти у гру. Я загадую один з предметів на картині, називаю три його ознаки, а ви маєте відгадати, що це. Наприклад. Сірий, великий, важкий. (Мішок). Сіра, маленька, прудка. (Миша). Кругла, коричнева, керамічна. (Миска). Гарне, чер­
воне, дрібне. (Намисто). Нехай тепер хтось із вас загадає. Молодці! Розгляньте знову всю картину і скла­
діть оповідку про літній відпочинок Джмелика і його друзів у селі.
ознайомлення з довкіллям Увага пам’ять Уява Соціально-моральний розвиток логіко-математичний розвиток Розповідь за картиною
Казкова оповідка за картиною на обкладинці
9
© “Джміль”, 2012, №2
логіко-математичний розвиток Увага Спостережливість Кмітливість
Хитромудрі завдання для маляток старанних
Завдання запропонувала Ганна Шаваран Малювала Марія Пилипенко
В
ітаю вас, мої кмітливі і розумні друзі! Сьогодні, як і завжди у нашому Клубі, безліч цікавих хитромудрих завдань для тих, хто любить і вміє міркувати! Погляньте­но на малюнок. Скільки дівчаток прийшли до лісу по ягоди? А які ягоди ростуть на галявині? Чи впізнали ви дерева? А квіточки? Скільки комах, а скільки пташок? А хто на малюнку один? Молодці! Розминка пройшла вдало! А тепер пограємо в гру. Я загадаю щось, що є на малюнку. Ви маєте відгадати, ставлячи запитання, на які можна відповісти лише “так ” або “ні”. Наприклад: Це комаха? — Ні. — Це дерево? — Ні. — Це ягода? — Ні. — Це дівчинка? — Так. — У неї руде волосся? — Так! Відгадали! Ускладнюємо завдання: відгадати загадане менше, ніж за 5 запитань. А ось іще кілька цікавих математичних завдань.
Ваш Джмелик
Як звати дівчаток?
Дівчинку з кошиком звати Софійка. У Ма­
рі чки — найменша посудина. Що взяла з собою Галинка?
Софійка — не білява й не руда. Марічка — не чорнява й не руда. Якого кольору волос­
ся у Галинки?
Марічка стоїть не по­
середині й не пра­
воруч. Галинка має подружок з обох бо­
ків. Софійка стоїть не ліворуч. Хто де?
Хто які ягоди збирав?
У Марічки — малина. У Галин­
ки — вишні. Які ягоди у Со­
фійки?
Галинка збирала ягоди з кіс­
точками, а Софійка — ті, до яких треба вклонитися. Марічка збирала червоні ягоди без кіс­
точки. Хто які ягоди збирав?
Софійка збирала сині ягоди, Галинка — ягоди, які ростуть на дереві. Які ягоди збирала Марічка?
Марічка збирала не вишні і не чорниці, Софійка — не малину і не вишні, Галинка — не чорниці і не малину. Які ягоди в кошику? А які в бідончику? Які в кухлі? Про комах та квіти
Бджілка сіла на черво­
ну квіточку, бабка — на синю. На яку квіточку сів метелик?
На мак сі ла смугаста ко маха, на ромашку — комаха з великими криль­
цями, на дзвіночок — з великими очи ма. Хто на яку квітку сів? Бджілка сіла не на ро­
машку і не на дзвіночок, метелик сів на квіточку з жовтою серединкою. На яку квіточку сіла бабка?
Про дерева та пташок
Ворона сиділа на дереві з білим стовбуром, сорока — на дереві, яке має голки, синичка — на дереві, на якому ростуть жолуді. На яких дере­
вах сиділи пташки?
На дубі сиділа не ворона і не со­
рока, на березі сиділа пташка, яка кричить “Кар!”. Яка пташка злетіла з сосни? На колючому дереві сиділа чорно­
біла пташка, на дереві з тоненьким стовбуром — чорна, на дереві з най­
товстішим стовбуром — найменша пташка. Хто де сидів?
Хто сполохав пташок?
Складайте за малюнками власні цікаві завдання і разом їх розв’язуйте!
Тепер ми знає­
мо, як звати дівча­
ток. Можна поряд з кожною написа­
ти олівцем першу літеру імені або покласти аркушик паперу з ім’ям.
10
© “Джміль”, 2012, №2
Дитина і культура Естетичний смак Збагачення словника
За одягом зустрічають
Про культуру вдягання
Здавалося б, говорити з дітьми про модні тенденції, культуру вдягання — зайве: адже вони носять те, що їм придбали батьки. Проте, хоча дитина не сама купує, але вона може самостійно вибирати одяг зі свого гардероба, збираючись кудись. Відомо: смак, почуття міри, як і багато інших якостей, закладаються в перші роки життя. Тому розмовляти з малятами на ці теми корисно й потрібно. При цьому вкрай важливо формувати пріоритети морально­духовних цінностей.
Зауваги для дорослих
Чи може одяг говорити?
Відповідь на це запитання, на перший погляд, очевидна. Навіть малюк упевнено відповість: “Ні!”. Але замислившись, дійдемо висновку: одяг може повідомити дещо важливе про людину, отже, розповісти про неї. На підтвердження цього пригадаємо численні факти. Так, для хлопчиків­
немовлят купують блакитний конверт, а для дівчаток — рожевий. Біла весільна сукня свідчить, що перед нами наречена, а спортивний одяг — що бачимо спортсмена. Формений одяг інформує про професію людини. Одного погляду на те, у що вбрана людина, досить, щоб зрозуміти, яка нині пора року. Отже, ми переконалися: одяг і справді може багато розповісти про нас.
А яку ще інформацію про нас може повідомити одяг? Він ще може показати рівень нашої культури. Як і про все інше в житті, і щодо одягу люди домови­
лися, що вважати гарним, зруч­
ним, доцільним. І більшість людей намагається дотримуватися цих усталених правил. Упевнена, на­
віть малюки знають прості прави­
ла культури вдягання, адже вони живуть серед людей. Перевіримо ваші знання, друзі. Вставте пропущені слова:
одяг має відповідати сезону: взимку одягають …, тому що … Влітку зручно носити ..., адже …
одяг має відповідати справі, яку ти виконуєш. У бальній сукні дів­
чинка на святі має гарний вигляд, а в спортивній залі в цій же сукні — …
Пограймо! “Хто ці люди?”
Що ти можеш сказати про професії людей, які носять цей одяг? 11
© “Джміль”, 2012, №2
Гра “Поєднай верх і низ” Дещо з історії костюма
Звернімося до історії костюма. У будь­якого народу традиції костюма мають велике зна­
чення. За національним одягом, як і за особливостя­
ми мовлення, співу, танцю, один народ відрізняє себе від інших.
Український віночок, козацька шапка, вишиванка, широкі шаровари є давніми елементами українського костюма. Яскраві елементи, що прикрашають одяг укра­
їнців, розповідають про те, чим славна наша батьківщина — квітучими садами й луками, ши­
рокими степами, густими лісами. Фартушок — річ потрібна кожній господині, щоб захистити одяг від забруднення. Оскільки ж вона любить свою роботу, то й фартушок хоче мати розквітчаний, яскравий, щоб веселіше було працювати. Елементи російського національного жіночого костюма — яскравий високий кокошник, широкий сарафан тощо.
Мешканця Крайньої Півночі — чук­
чу — легко можна впізнати за наці­
ональним одягом з хутра та шкіри. Суворі морози, складні умови життя примушують чукчів учити­
ся у тварин зберігати тепло тіла. Тому вони носять хутряний одяг. А прикрашають вони його тим, що найбільше цінують, — візерунками із зображеннями сонечка та найближчих своїх помічників — оленів. У костюмі індіанця — пишний головний убір з пір’я могутнього білого орлана — царя птахів. Це вбрання свідчить про бажання людини бути такою ж дужою та непереможною, як цей прекрасний птах. Бахрома на штанах і куртці нагадує траву і гілочки дерев — атрибути їхнього навколишнього середовища.
Американські ковбої тривалий час проводять верхи на конях, тож мусять носити цупкі шкіряні штани, а крислаті капелюхи захищають їхні голови від палючого сонця.
Добре, якщо в одязі приємно узгоджуються за кольором усі його елементи. одяг має бути охайним: ґудзики …, кишені …, комірець …, плями … .
Якщо яскравих ко­
льорів забагато, це нагадує… Пам’ятаєте, як смі-
шив усіх Незнайко, в якого капелюх був синій, краватка — зелена, сорочка — жовта, а штанці — червоні?
12
© “Джміль”, 2012, №2
Заняття вела Наталя Гавриш. Малювала Лариса Горошко
Виступила
Напередодні свята Іринці, як і іншим дітям, вихователька доручила вивчити віршик для виступу на святі. Усіх попросили прийти охайними та причепуритися. Як бачимо, узгоджуватися мають не тільки елементи одягу, а й взуття, зачіска, а також аксесуари — так називають предмети, які доповнюють зовнішній вигляд людини: сумка, окуляри, парасолька тощо. Дуже неприємно, коли маленькі дівчатка намагаються вдавати з себе дорослих. Подивіться на цю дівчинку в маминих туфлях. Що ви скажете про її зовнішній вигляд? Пам’ятаймо: своїм охайним одягом, приємним зовнішнім виглядом ми не тільки повідомляємо про себе, а й виказуємо повагу до людей, з якими спілкуємося. І, навпаки, розхристаний, забруднений одяг або такий, що не відповідає ситуації, погано “говорить” про саму людину і викликає обурення тих, хто її оточує. Звичайно, те, який ти маєш вигляд, важливо. Однак є люди, які думають про це весь час: не від­
ходять від дзеркала, милуються собою, нехтуючи справами, своїми обов’язками. І це вже занадто, адже одяг — лише зовнішня наша оболонка, важливо те, що ми самі собою становимо. Послухайте, що трапилося з однією дівчинкою.
Усі маємо чітко усвідомлювати: у жодному разі навіть наймодніше вбрання не зробить гарною людину, в якої недобре обличчя, яка кричить і свариться, чиї очі не світяться усмішкою і добротою. Іринка була дуже схви­
льована, але не через свій виступ: віршик вона вивчи­
ла швидко, а через сукню, яку умовила маму їй купити. Дівчинка не відходила від дзеркала, милуючись своєю обновою. Про свій зовнішній ви­
гляд Іринка думала і на самому святі. І так багато про це думала, що вір шик з голови десь і вилетів. Так і стояла посеред зали — у новій, гарній сукні зніякові­
ла, червона від сорому. І не змогла пригадати жодного слова. Підвела вихователь­
ку, підвела саму себе.
Історія костюма надзвичайно цікава, але повернімося до правил вдягання, порушення яких робить людину посміховиськом. Переконайтеся в цьому самі. Знайдіть невідповідності в одязі та поясніть, чому так не можна вдягатися.
13
© “Джміль”, 2012, №2
13
© “Джміль”, 2012, №2
Художньо-естетичний розвиток Нетрадиційна техніка образотворчості Креативність Художній смак Дрібна моторика
МалюєМо пухоМ
Сьогодні заняття у Художній студії присвячене створенню картин з тополиного пуху. Це захопливий і дуже простий процес, який не потребує багато матеріалів. Для найпростішої роботи достатньо мати лише пух або вату й оксамитовий папір! Навіть клей не потрібний! Окрім того, створення картин з пуху розвиває творче, образне мислення малят, уміння помічати знайомі образи в об’єктах навколишнього світу, використовувати різноманітний природний матеріал. Старші діти можуть створювати зображення з пуху без попередньої промальовки, молодшим малюкам або для дуже складних робіт доречно користуватися ескізами.
Зауваги для дорослих
Сніг серед літа
Джмелик прокинувся вранці, підійшов до вікна привітатися з сонечком і завмер від подиву. Ще вчора надворі все зеленіло, а сьо­
годні — біло­білісінько. В повіт рі лі­
тають білосніжні пушинки. По землі клубочаться пухнасті кульки. У зелених гілочках кущиків за­
плуталися молочно­білі пухкі хма­
ринки. — Невже знову зима?! — здиву­
вався хлопчик.
— Та ні! То зацвіла тополя! — озвався хор веселих голосочків.
У кімнату до Джмелика зайшли його друзі — Пензлик, Книжечка і Нотка — з повними жменями то­
полиного пуху. — Дивина! От ніби ж тримаю в руці пух, а здається, що сніг — тільки не холодний, — усміхну­
лася Нотка, розглядаючи пушинки.
— А мені здається, що це пухнасте кошеня… — промовила Книжечка. — Насправді, це ще одна картина! — сказав Пензлик, друзі здивовано подивились на худож­
ника, і він продовжив: — Я ж вам казав, що все може стати картиною (“Джміль”, 2012, № 1). Часто сам матеріал підказує нам образ. Пам’ятаєте, як ми створювали композиції з овочів? (“Джміль”, 2011, № 3). Ми дивилися на кабачок, а бачили в ньому пінгвіна. А ось у цьому клубоч­
кові тополиного пуху Книжечка побачила кошенятко. Мені він схожий на зайчика, тож я намалював би пухом довговухого пухнастика...
— А мені він нагадує курчатко! — жва­
во підтримав розмову Джмелик. — От тільки я не розумію, як можна малювати пухом…
— Це дуже просто! Хочете навчи­
тися? — запитав Пензлик. Друзі одно­
голосно згодилися. — Тоді ходімо до Художньої студії, а по дорозі назбираємо якомога більше матеріалу…
Діти, поспішайте й ви за ними, лише не забудьте підготувати все не -
обхідне. 14
© “Джміль”, 2012, №2
14
© “Джміль”, 2012, №2
Порада від Пензлика
Збирати пух варто у червні в суху погоду, краще з сережок тополі, але можна і з землі. Перед тим, як починати працювати з пухом, його необхідно очистити від зерняток, рослинних домішок, пилу.
Дивовижні “пухнасті” роботи майстрів
У Художній студії наші друзі захоплено розглядали картини з пуху, виконані майстрами: кумедні пухнасті кошенята, тигренята, собачки, зайченята, величні леви і гривасті коні, а ще чарівні квіти і пейзажі! Важко було повірити, що вся ця краса створена зі звичайного тополиного пуху, якого повно під ногами на початку літа.
Бачите, як гарно пух дозволяє передати пухнастість! Як ви гадаєте, які ще образи можна створити з пуху? Ось що вийшло у наших друзів — Пензлика, Джмели­
ка, Книжечки і Нотки. Розгляньте уважно їхні роботи на цій та попередній сторінці, а також витвори митців на с. 2 обкладинки журналу. Та й самі беріться до ро­
боти! Успіху й натхнення!
Найбільше припали до душі нашим друзям дивовижні собаки, виконані українською художницею інною Дан-
ченко. Лише погляньте на цих красенів, вони немов живі! На картині видно кож­
ну шовковисту шерстинку, що так і хо­
четься погладити собачок, почухати за вушком… Художниця відтворила навіть блиск у очах! Схоже, що це сім’я — тато, мама і маленьке цуценя! Розгляньте кожну тваринку. Як ви гадаєте, які у них характери? 15
© “Джміль”, 2012, №2
15
© “Джміль”, 2012, №2
Картинки з пуху створювали разом з вихованцями Катерина Галущенко (“Ведмежатко”, “Коник”) та Оксана Голобля (“Лебідь”, “Квочка з курчатами”, “Маленькі зайченята”)
Техніка виконання 1. Викладати пухом малюнок можна відразу або по промальованому ескізу. Малювати ескіз олівцем по оксамиту небажано, оскільки зіпсуєте ворсинки, і пух погано до них кріпитиметься, тому використо­
вуйте шматочок мила. Спочатку намалюйте ескіз майбутнього малюнка олівцем на папері, виріжте по контуру, прикладіть до оксамиту й обведіть шма­
точком мила. 2. Щоб не забруднити тло, закрийте поверхню, на якій не буде малюнка, шматочками ок самиту, накладаючи їх ворсинками вниз.
3. Пушинки (вату) викладайте спочатку тоненьким шаром, акуратно розгладжуйте, надаючи потрібної форми, і притискайте пальчиками, щоб вони при­
липли до оксамиту. Наступні шари варто сильніше притискати подушечками пальців, щоб вони добре тримались.
4. Надати пуху (ваті) потрібної форми можна також за допомогою зубочистки, розчісуючи, розсуваючи і витягуючи волокна. Так само зубочисткою корегуйте контури зображення. 5. Щоб викласти тоненькі лінії зображення (травинки, гілочки, лапки, контурні лінії очей, крилець тощо), скатайте пух у дов гасті джгутики.
6. Скачайте пух у кульки і викладіть ними очі, ніс, горо­
шинки тощо. 7. Окремі деталі можете промалювати фломас те­
рами.
8. Зайвий пух приберіть за допомогою пінцету, зніміть клаптики оксамиту, якими захищали тло. 9. Картина з пуху готова! Попросіть дорослих поставити її в рамку під скло, і вона довго буде тішити вас і ваших рідних, а також стане чудовим подарунком на будь­яке свято!
Пух або вата можуть бути су-
цільні або нарізані ножицями залежно від сюжету.
Порада від Пензлика
Малювання пухом
Більше цікавих оригінальних робіт з пуху можете розглянути на с. 2 обкладинки журналу. Підготуйте:
тополиний пух або вату;
оксамитовий папір темного кольору;
пінцет;
зубочистку;
фломастери;
шматочок мила;
ножиці.
Якщо хтось чхає від пуху — значить має алергію на пилок дея-
ких квітів, який вітром занесло в пух. Вата чудово замінить пух.
Порада від Пензлика
16
© “Джміль”, 2012, №2
Емоційно-ціннісний розвиток Художня література Сценічні здібності Уява пам’ять
Як Марічка засинала
Ніна Андрусич
Мама доню спати вклала, Мама пісеньку співала: — Спи, моя малесенька, Донечко гарнесенька. А мала не засинає І з­під ковдри визирає.
Пробігали сірі мишки Біля доні тишком­нишком: Шелестіли­шурхотіли, Щоб спатоньки захотіла. А мала не засинає, Вже з­під ковдри вилізає.
Котик Мурчик нагодився — Біля дівчинки вмостився: — Мур­мур, — кіт муркоче, — Наша Маня спати хоче. А вона не засинає — Теплу ковдру відсуває.
Зауваги для дорослих
Відомо: лише щаслива людина здатна дарувати щастя іншим, лише той, хто пізнав справжню безумовну любов, може любити сам щиро і самовіддано.
Читаючи віршовану оповідку, в якій кожен пізнає і себе, діти не так розумом, як серцем осягають її головну ідею: безмежна любов усього світу до малої дитинки. І мимоволі ототожнюючи себе з дівчинкою, про яку йдеться, всотують цю любов усією душею. Такі літературні твори мають оздоровчий ефект, гармонізуючи внутрішній світ дитини.
Тож читайте з дітьми оповідку. Вона легка для запам’ятовування та інсценування. Запропонуйте дітям, декламуючи свою частину тексту, імітувати голосом і вимовою персонажів, про яких ідеться.
3
2
1
17
© “Джміль”, 2012, №2
Прилетіли голуби, Посідали на дуби, Так лагідно воркували, Все Марічку колисали. А вона не засинає — Усміхається й сідає.
Тут бабуся підійшла, Маню на руки взяла: — А­а­а, — їй заспівала, І тихенько покачала. Наша доня позіхнула, Усміхнулась і… заснула.
Два собаки пробігали, В своїх справах поспішали, Кажуть: — Гав, яка гар­р­рненька! Тр­р­реба спати, гав, швиденько! А мала не засинає, В ліжечку собі гуляє.
Малюнки Лариси Горошко
7
5
4
6
І синички підлетіли, Крильцями затріпотіли: — Цінь­ці­цінь, — зацвірінчали, Доню спати умовляли. А вона не засинає, Вже по ліжечку стрибає.
18
© “Джміль”, 2012, №2
О
х, літо­літечко! Яка це чудова пора! По­перше, тепло, сонячно, і цілими днями можна бігати надворі. По­друге, довкола стільки всього цікавого! Можна залізти на дерево і сховатись у зеленій гущавині і звідти згори роздивлятись околиці. Можна зупинитись біля мурашника і поспостерігати за тим, як невтомно і дружно працюють мурашки. А у полі, просто на землі, в ямці, можна натрапити на гніздечко жайворонка або чибіса­чайки. Усе довкола зеленіє, буяє, вигрівається під сонечком, наби­
рається тепла.
Іноді сонце буває аж надто гаряче. Тоді найкраще в холодку, біля річ­
ки. Тут можна досхочу купатись і пірнати, плавати човном і, зробивши з лозини вудку, наловити рибки. Саме до річки і гайнули хлопчики, яких намалював художник Іван Їжакевич.
Що ж роблять хлопці на картині? Яке саме з їхніх занять зобразив художник? Спробуємо роздивитися. Хлопчики низько схилилися над водою і пиль­
но вдивляються у глибину. А чи глибоке місце, де стоять хлопчики? Як ви можете довести свою думку? Так, тут не глибоко, бо хлопцям вода не сягає й колін. На такій мілині зручно ловити рибу або раків. А зробити це можна саме так, як показано на картині. Двоє тримають плетений кошик­пастку. Ним можна підчепити рибину чи рака, витягти з води, вода виллється крізь отвори між лозинами, а здобич залишиться в кошику. Тільки це не така проста справа: вона вимагає дружної одно­
стайної роботи. Можна сказати, що це справжня “мисливська” опера­
ція. Один жене рибу на пастку, інший загороджує їй вихід, двоє міцно тримають кошик. Ці хлопчики ловлять раків, тож у них ще один клопіт: уникнути гострих клешень рака. Пригадуєте, який на вигляд рак? Він з великими гострими клешнями, якими захищається від тих, хто на нього нападає. У казках і дитячих віршиках це розумна і безстрашна тварина. Напев­
но, ви знаєте казку про козу­дерезу. Тож одразу скажете, хто прогнав нахабну козу із зайчикової хатинки. Ту козу, якої злякалися і ведмідь, і вовк, і лисичка. Звичайнісінький рак пообіцяв зайчикові: “Я вижену!” Зайчик не повірив: “Де тобі страшного звіра вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисичка гнала, та не вигнала, а то ти!”. Заповз рак у хатинку, виліз на піч, проспівав пісеньку: “А я рак­
неборак, як ущипну, буде знак!”, поворушив вусами, та як ущипне козу клешнями! Коза одразу дременула з хати — тільки й видно!
Отакий рак у казці. А який він насправді? Опишіть. Зверніть увагу, що рак у природі — зеленкувато­бурого кольору. Тоді чому кажуть: “почер­
вонів як рак”? Може, це помилка? (Ні, не помилка, у прислів’ї, що описує зовнішній вигляд людини, яка засоромилася або зніяковіла, йдеться про колір вареного рака).
А от хлопчики на картині, хоч, напевно, знають про козу­дерезу, рака не злякалися. Може, тому що їх аж четверо, а в гурті не страшно? Що ви про це думаєте? А може, тому що підготувались до небезпеки, а коли знаєш, чого чекати, то й боятись нічого?
Розкажіть про ваші власні пригоди влітку. Яке заняття у вас найулюб­
леніше? Чи любите ви ловити рибу? Чи вдалося вам щось піймати? На якій річці ви відпочиваєте? Розкажіть про природу ваших улюблених місць. Які дерева там ростуть? Чи бачили ви латаття на воді? Як зміню­
ється колір води в різні пори дня? А може, ви намалюєте малюнок про якесь незабутнє враження з літнього відпочинку, як це зробив художник Іван Їжакевич? І придивіться до картини: те, що віддалік, — зображуйте меншим, а те, до чого хочете привернути увагу, — більшим. Насамкінець трохи розповімо про самого художника.
Ловлять раків
Український живопис Розповідь за картиною Спостережливість Уява Креативний розвиток
Бесіда за картиною Івана Їжакевича
19
© “Джміль”, 2012, №2
Бесіду вела Людмила Петік
Іван Сидорович Їжакевич народився 1864 року в селі Вишнопіль (тепер Черкаської області). На­
вчався в Лаврській іконописній майстерні (1876–1882 рр.), Київській малювальній школі М. Мурашка (1882–1884 рр.) та Петербурзькій Академії мистецтв (1884–1888 рр.). Ще в роки навчання в Академії Їжакевич почав працювати як ілюстратор у тогочасних російських журналах, а після закінчення став співробітником в одному з найпопулярніших журналів “Нива”, в якому працював до 1917 року. Зав­
дяки творам Їжакевича читачі “Ниви” могли дізнатися про події героїчного минулого, традиції, побут українського народу. З великою теплотою змальовував художник образи українських селян — косарів, чабанів, пасічників, лірників, створив жанрові ілюстрації “Колядки”, “Сватання”, “Весільний обряд на Україні” та інші, зробив ілюстрації до багатьох творів Т. Шевченка. Йому ж ми завдячуємо живописним образом маленького Тараса (картина за мотивами поезії “Мені тринадцятий минало...”). Особливе місце серед творів Їжакевича відведено дітям. Цікаво, що він не просто малює портрети маленьких українців, його цікавить дитячий світ — світ особливих уподобань, ігор, занять. Маленькі герої Їжакевича проявляють свою доброту і любов до близьких, піклування про менших (картина “Мама йде!”) або з дитячою безпосередністю, не зважаючи на дорослих, демонструють світ споконвічних хлопчачих розваг (картина “Ловлять раків”). 20
© “Джміль”, 2012, №2
Отруйні красені на квітнику!
Безпека життєдіяльності Сфера “природа” Допитливість Увага
Л
іто — найрізнобарвніша пора. Зеленіють ліси, милують око кольоровим різнотрав’ям степи, переливаються золотом поля. Навіть у місті потопають у зелені будинки, майорять червоними, жовтими, синіми, фіоле­
товими, білими кольорами квітники в парках, скверах, біля дитсадків і шкіл. Ще з весни дорослі й діти об­
лаштували і тепер сумлінно доглядають свої квітники. Наш Джмелик теж не сидить на місці, він облітав майже всі квітучі ділянки, бачив дуже багато цікавого, але чомусь вигляд має стурбований. Цікаво, що сталося?
А бентежить Джмелика ось що: серед безлічі гарних, яскравих рослин на квітниках, у парках він побачив отруйні! А діти ж цього не знають! Що робити? Як про це сповістити всім? — Джмелику, не сумуй! Вихід завжди є! — прийшов на допомогу Пензлик. — Можливо, я зможу тобі допо­
могти? Я міг би намалювати ці рослини, ти тільки покажи їх мені! Ідея художника припала Джмелику до душі, і друзі, не гаючи часу, взялися до роботи. Коли малюнки були готові, хлопчики мерщій побігли до Книжечки, щоб вона розповіла, чим саме небезпечні отруйні рослини. Всі матеріали друзі вирішили подати у Джмеликовому журналі. Щоб не наражатися на небезпеку, треба добре знати рідну природу та вміти відрізняти отруйні рослини від неотруйних!
Уважно розгляньте зображен-
ня отруйних рослин і добре їх запам’ятайте! Джмелик, Пензлик та Книжечка пропонують вам позна­
йомитися з найбільш поширеними на наших квітниках небезпечними рослинами.
Отруйні рослини — це рослини, що містять такі хімічні речовини, які, потрап-
ляючи в організм людини, завдають йому шкоди (спричинюють отруєння, захворю-
вання або навіть смерть!).
Довідка від Книжечки
Олеандр — вічнозелений красень
Чи доводилося вам спостерігати яскраве цвітіння вічнозеле­
ного красеня олеандра? Влітку його білі або рожеві квіточки, мов магнітом, притягують погляди. Ніжні, бархатисті, тендітні… так і хочеться їх торкнутися, погладити! Однак у жодному разі цього не можна робити! Адже листя і пелюстки квітів цього красеня наповнені смертельно отруйним соком! Тож, навіть якщо ви трохи потримаєте його в руці, а потім, недостатньо її помивши, візьмете якийсь фрукт, вам загрожує сильне отруєн­
ня! А випадкове вдихання диму гілок олеандра може спричини­
ти проблеми із серцем! Тому краще милуйтеся ним здаля…
Кольорові кульки гортензії Протягом усьо­
го літа квітники у парках і біля бу­
динків ваблять бі­
лими, рожевими, блакитними кулька­
ми гортензії, схожи­
ми на солодку вату чи морозиво, що так і хочеться скуш­
тувати. Та кожен, хто наважиться поціка­
витися смаком квітки гортензії, відчує біль у шлунку, свербіж, слабкість і проведе день, а то й кілька, у лікарні. Тож не ризикуйте своїм здоров’ям. Розглядайте квіти, а не ласуйте ними!
Чи завжди мак добрий на смак? Яка краса — червоні і рожеві маки! А яка смакота — макові пиріжки! Однак ця чудова рослина не така вже й безпечна. Якщо скуштувати її не-
дозріле насіння, то замість бажаних ласо­
щів отримаєте сильне отруєння! Крім того, шкідливі речовини містяться і в листочках та стебельцях маку. Тому з цією окра­
сою літа будьте дуже обачні! 21
© “Джміль”, 2012, №2
Небезпечні кущі амброзії
У квітниках, парках, скверах, та й навіть просто біля будинків височіють зелені кущі з тоненькими пухнастими змійками­квіточками — це амброзія. Цей бур’ян останнім часом просто заполонив міс­
та. Насіння швидко розповсюджується, міцно вко­
рінюється й виростає аж до 2 м у висоту! пилок амброзії дуже небезпечний. Вдихаючи його, людина починає чхати, кашляти, з очей гра­
дом падають сльо­
зи — все це ознаки алергії, яку викли­
кає ця рослина! Бережіть себе і не гуляйте біля кущів амброзії! Поради від Джмелика
ЯК УНиКНУти отРУєННЯ
По­перше, необхідно добре знати рослинний світ, ніколи бездумно не зривати рослини, не брати до рота будь­яку ягоду, квітку, листочок чи травинку! По­друге, якщо ж сталося нещастя, то діяти необ­
хідно швидко і рішуче. Спробуйте викликати блювоту і, якщо дозволяють умови, промити шлунок. Для цього потрібно випити кілька склянок теплої води з дода­
ванням 1–2 чайних ложок кухонної солі. І, звичайно, якомога скоріше необхідно звернутися до лікарні! Тож, пізнаючи світ, будьте обачні! Хай ваше літо буде цікавим і насиченим! Підготувала Валентина Ясинська
Наостанок Джмелик підготував для вас корисні поради.
Дотримуйтеся їх, і отруйні рослини вам не зашкодять! Отруйні дельфініуми Підступні “каштанчики” кліщовини
Серед безлічі рос­
лин у зелених зонах міста часто можна по­
бачити білосніжні хма­
ринки квітів бузини, що з часом перетворюють­
ся на грона зелених, потім червоних ягідок. Ці привабливі ягідки червоної бузини або недозрілої чорної — отруйні! Але вони так схожі на червону смородину, що дитяча рука тягнеться зірвати. Аж ніяк не можна піддаватися спо­
кусі і ласувати ними! Інакше решту літнього відпочинку доведеться про­
вести в лікарні. Крім того, не грайтеся стеблами цієї рослини. Адже в них також міститься отрута. Забувши по­
мити руки, ви піднесете їх до рота чи очей, і занесете отруту в організм!
Будьте пильними й відповідаль­
ними!
Привабливі ягоди бузини
Ці гарні сині квіточки, які називаються дельфініуми, окрім назви і синювато­
блакитного кольору нічим не схожі на мир­
них, добрих, лагідних дельфінів. Це дуже отруйні рослини! Їхня отрута подібна до кураре — знаменитої отрути індіанців, яку вони наносили на стріли. Найбільше отрути міститься в корені та листі рослини, але є вона і в квітах, і в насінні. Потрапивши в організм людини, може призвести навіть до смерті! Тож не поповнюйте цією рослиною ваш гербарій!
Високі кущі кліщовини з великим листям, схожим на кленове, і привабливими зеленими, а пізніше червоними плодами, подіб­
ними до каштанчиків, ростуть на вулицях, у парках, і навіть часто вирощуються біля дитсадків. Гарні, цікаві вони до вподоби і дітям, і дорослим. Але, окрім цього, ще й криють у собі небезпеку! Усі частини цієї рослини — отруйні, а особливо небезпечні плоди й гарненькі насінинки, що в них! Якщо вам раптом закортить подивитися, що ховається в симпатичному колючому кожушку і спробувати насінини на смак, негайно згадайте, що вони — смертельно отруй-
ні. Ні в якому разі не беріть їх до рота! Це може призвести до нудоти, жахливого болю і навіть зупинки дихання!
Тож не чіпайте ні плоди кліщовини, ні її листя — дбайте про своє здоров’я!
22
© “Джміль”, 2012, №2
22
© “Джміль”, 2012, № 2
Художньо-естетичний розвиток Дрібна моторика Креативність Художній смак
Квілінгові квіти — на згадку про літо!
Об’ємні квіткові композиції, подані в попередньому випуску журналу, викликали багато відгуків наших читачів. Сьогодні розглянемо чудові панно з паперових квітів, що по праву вважаються творами декоративного мистецтва, і навчимося однієї з найпростіших технік такої роботи.
Пригадайте й ви, друзі, наше знайомство з таємницями цього давнього мистецтва. (“Джміль”, 2010, № 2; 2011, № 1). І беріться за створення своїх нових паперових шедеврів разом з Пензликом і Джмеликом.
Підготуйте:
смужки двобічного ко­
льорового паперу ши­
риною 10 мм і 5 мм, довжиною 30 см;
ножиці;
зубочистки;
клей;
серветки;
аркуш картону або па­
перу з гарною факту­
рою для основи. “Яка краса довкола! Скільки чудових яскравих квітів подарувало нам літо! Як шкода, що воно швидко мине, квіти зів’януть, і не залишиться нічого іншого, як тільки згадувати і чекати наступної квітучої пори…” — так міркував Джмелик, ідучи до свого друга Пензлика.
Зайшовши до його Майстерні, хлопчик, привітався і прямо з порогу заявив:
— Хочу милуватися красою літніх квітів увесь рік! Це можливо? Художник усміхнувся:
— Звісно, якщо ти готовий спер­
шу дати добре попрацювати твоїм вправним пальчикам та багатій фантазії! Джмелик радо погодився, а Пензлик нагадав другові цікаву техніку виготовлення квітів з папе­
ру — квілінг. 23
© “Джміль”, 2012, №2
23
© “Джміль”, 2012, № 2
Порада від Пензлика
Можна скручувати лише смужку з бахромою або дві бахромчасті смужки разом. Змінюйте довжину і колір смужок — кожна квітка буде неповторною!
Порада від Пензлика
Щоб отримати квіточку-півкульку, натискайте пальцем на зво-
ротний бік скрученої квітки, формуючи її округлою.
Порада від Пензлика
Якщо смужки намотувалися недосить щільно, квіти можуть деформуватися. Щоб зберегти квітку й надати їй міцності, змастіть її клеєм зі зворотного боку. Техніка виконання
6. Листочки до квіточок також можна зробити зі смужок: скрутити їх, помістити в отвір лінійки з круглими отворами, щоб смужечки трохи розкрутилися, і стиснути пальчиками, надавши їм різних форм.
основні форми скручених смужок подавалися у журналі “Джміль”, 2011, № 2.
Натхнення вам, друзі, і яскравого незабутнього літа!
Цікаві й незвичайні зразки паперових квітів розглядайте на с. 3 обкладинки!
Заняття Студії вела вчитель Марина Шабанова
1. По всій довжині ши­
рокої смужки робимо бахрому, виконуючи ножицями надрізи при­
близно на 2/3 її ширини. Чим густіші надрізи, тим пухнастіша буде квіт­
ка. Можна різати кіль­
ка смужок одночасно, склавши їх разом. 2. До одного кінця смужки з бахромою приклеюємо кінець вузької смужки. Чекаємо, поки клей висохне. 3. Намотуємо на зубочистку склеєні смужки, починаючи з вузької. Підклеюємо кінчик. 4. Коли клей підсохне, відги­
наємо бахрому.
5. Якщо серединка вийшла не зовсім рівна, її можна поправити, натиснув­
ши пальцем. Квітка готова!
24
© “Джміль”, 2012, №2
психологія Кольоротерапія “Я” дитини Емоційно-ціннісний розвиток моральне виховання
Н
еподалік від зеленого парку стояв світлофор. Вмикалося зелене світло — і діти переходили дорогу. Після цього вмикалося жовте — діти поспішали покинути проїжджу частину. Потім червоне світло зупиняло дітей, і починали рухатися машини. А тоді знову вмикалося зе­
лене, дорогу починали переходити пішоходи, а Зелений Ліхтарик гукав до них:
— Скажіть, що у світі найзеленіше? Пішоходи йшли далі, і Зелений Ліхтарик гукав до машин: — Скажіть, що найзеленіше у світі? Машини також не відповідали, їдучи собі далі. А Зелений Ліхтарик знову розгублено миготів своїм зеленим оком.
— Що ж у світі найзеленіше? — роз­
гублено думав він. І це питання не давало йому спокою. Навіть вночі, засинаючи, він думав: “А що ж, все­таки, у світі найзелені­
ше?”. Вранці Зелений Ліхтарик світлофора прокидався і разом з іншими ліхтариками, Червоним і Жовтим, брався до роботи. Він знову намагався запитати у дітей, що ж у світі найзеленіше. І йому знову ніхто не відповідав. Та якось увечері, коли Черво­
ний із Жовтим міцно заснули, Зелений Ліхтарик зіскочив зі світлофора. Йому так хотілося дізнатися, що у світі найзеленіше, що він навіть не Кольорова казка
Зелений Ліхтарик
подумав, що без нього робитимуть його брати­ліхтарики — Жовтий і Червоний.
Спочатку Зелений Ліхтарик вирішив по­
мандрувати у теплі краї. Довго він ішов і зустрів хамелеона. Ліхтарик не знав, що хамелеон — це така ящірка, яка може змі­
нювати свій колір. Якщо вона лежить на зеленій траві, вона стає зеленою, якщо на жовтому піску — стає жовтою, якщо опиня­
ється між червоних квітів — червоною. Може здатися, що хамелеон усіх передражнює, але насправді він так ховається від ворогів. Побачивши Зеленого Ліхтарика, хамелеон одразу став зеленим. — Доброго дня! — зрадів Зелений Ліх­
тарик, привітавшись із хамелеоном. — Ти такий зелений, напевно, ти знаєш, що у світі найзеленіше. Розкажи й мені, будь ласка.
— Я не зелений, — засміявся хамеле­
он. — Дивись! — він стрибнув на землю і став коричневим, потім стрибнув на жовтий пісок і став жовтим.
— Бачиш? — знову засміявся хамелеон. — Я не зелений і не знаю, що у світі найзелені­
ше. Але, можливо, зелена сорока знає.
— Зелена сорока? — здивувався Ліхта­
рик. — Я ніколи таких не бачив. — Так, зелена сорока — це птах, що живе у країнах Індокитаю. Мешкає зелена сорока у зелених лісах, у заростях бамбука, в садах, її можна побачити на плантаціях чаю. Вона така яскрава, така зелена, так гучно кричить! Я знав одну зелену сороку, яка любила подорожувати. Можливо, вона знає.
Зелений Ліхтарик перепочив і пішов далі, до далеких країн Індокитаю. Довго він ішов. Нарешті під вечір він дістався до лісу, де було багато птахів.
— Скажіть, будь ласка, — гукнув Зелений Ліхтарик до птахів. — Де живе зелена сорока? Шановні батьки і педагоги! Внутрішній світ дитини — складний і загадковий і для нас, дорослих, і для самих малюків. Вони ставлять безліч психологічних запитань, на які здебільшого не отримують відповіді, і юна особистість залишається наодинці зі своїми внутрішніми проблемами.
Відкриваючи рубрику Психологічна вітальня, прагнемо допомогти дитині краще зро­
зуміти і себе й інших людей, дати елементарні уявлення про риси характеру, почуття і настрої, мотиви вчинків, причини непорозумінь у взаєминах і багато іншого. А головне, маємо разом з вами вчити дівчаток і хлоп’ят бути господарями свого внутрішнього світу, обираючи добре, світле — те, що його гармонізує, і відмітаючи негативне, деструктивне.
Одним із засобів, що позитивно впливають на психічний стан, є колір. Тож почнемо кольоро­
вою казкою (про цей прийом читайте у “ДВ”, 2012, № 2). А потім поміркуйте разом з дітьми над поставленими запитаннями психологічного змісту.
Зауваги для дорослих
25
© “Джміль”, 2012, №2
Птахи провели Зеленого Ліхтарика до зеленої сороки.
Зелена сорока дуже зраділа гостю, але допомогти йому нічим не змогла. — Я не знаю, що у світі найзеленіше, — сказала зелена сорока. — Але, можливо, тобі допоможе китайський алігатор. Це великий зелений крокодил, який живе лише у Китаї. Можливо, він знає, що у світі найзеленіше. Зелений Ліхтарик відпочив і вранці разом із зеленою сорокою вирушив до зеленого крокодила. Зелений крокодил разом зі своїми зеле­
ними дітками грівся на сонечку. Зелений Ліхтарик чемно звернувся до зеленого крокодила:
— Доброго дня, зелений крокодиле, я дуже радий з вами познайомитися! Я хо­
тів би запитати, чи знаєте ви, що у світі найзеленіше? — На жаль, я не знаю, — відповів зе­
лений крокодил. — Але, можливо, знає зелений квезал. Це прекрасний рідкісний зелений птах, який живе у Гватемалі. Зелений Ліхтарик подякував зеленій сороці та зеленому крокодилу і вирушив на пошуки зеленого квезала. Та й зелений квезал нічим не зміг до­
помогти Зеленому Ліхтарику. Натомість він порадив звернутися до зеленого пта­
хокрила.
— Хто такий зелений птахокрил? — за­
питав Зелений Ліхтарик.
— Зелений птахокрил — це найбільший у світі метелик. Його ще називають мете­
ликом королеви Олександри. Можливо, він знає, — пояснив Ліхтарику зелений птах.
Зелений квезал розповів Зеленому Ліхтарику про те, що величезні зелені метелики­птахокрили живуть у кронах зелених дерев.
Зелений Ліхтарик вирушив далі. На­
решті він дістався до лісу, де жили зелені метелики, і звернувся до них:
— Скажіть, будь ласка, де я можу зу­
стріти птахокрила королеви Олександри? Зелений птахокрил, напевно, знає, що у світі найзеленіше.
Метелики провели Зеленого Ліхтарика до зеленого птахокрила королеви Олек­
сандри.
Метелик королеви Олександри дуже зрадів Зеленому Ліхтарику.
— Я знаю, що привело тебе до мене, — сказав зелений птахокрил. — Я знаю, що найзеленіше у світі. Мені розповідала моя бабуся.
— Що ж вона тобі розповідала? — не стримався Зелений Ліхтарик.
— Моя бабуся сказала, що най­
зеленіший у світі — зелений ліхтарик світлофора. І з того часу я мріяв побачити тебе. І ось яке щастя — ти тут. Я і не думав, що на світі є щось настільки зелене!
— Це ж треба! — здивувався Зелений Ліхтарик. — Тепер я все розповім Червоному і Жовтому братам. Ой, як же вони там без мене? — згадав Зелений Ліхтарик і став поспішати додому. — Зелені королівські метелики вмить тебе туди віднесуть, — сказав птахокрил королеви Олександри.
Коли Зелений Ліхтарик опинився вдома, на перехресті стояв регулювальник, адже без Зеленого Ліхтарика світлофор не міг працювати.
Зелений Ліхтарик швидко стрибнув на своє місце, і світло­
фор знову запрацював.
— О, нарешті! — сказав регулювальник. — А то я вже сто­
мився стояти тут.
А світлофор радісно замигав ліхтариками: червоним, жов­
тим, зеленим...
— Сподіваюся, ви вже знаєте, на яке світло світлофора можна переходити дорогу? — весело підморгував він діт­
кам. — Так, звичайно, на зелене!
Автор казки Наталя Іванюк Малюнки Олени Демчук
Запитання для дітей
Ліхтарик неодмінно хотів дізнатися відповідь на своє запитання. Для цього він не побоявся здійсни­
ти складну далеку подо­
рож. Про які риси його характеру це свідчить? Яку користь ці риси дали Ліхтарикові?
Чи завжди допитливість та наполегливість корисні? Чи можуть вони зашкоди­
ти? У яких ситуаціях?
Чому всі, кого зустрічав Лі хтарик, залюбки до­
помагали йому? Чим він викликає доброзичливе ставлення до себе?
26
© “Джміль”, 2012, №2
Під звуки легкої, “сонячної” музики з-за лаштунків, схованих за бар-
вистою завіскою на двох опорах, виходять дорослий (помічник) і троє дітей — персонажів інсценівки: Сонце, Черешня та Квітка. У руках вони тримають площинні елементи літнього панно (з петельками): сон-
це, хмаринки, кущики трави, квіти. Розвішують їх на центральній стіні, де заздалегідь у різних місцях при-
ліплені гачечки на липучках. Дорос-
лий виходить.
Черешня (з усмішкою оглядає все навкруги)
. Який чудовий літній ранок! На моєму зеленому лис­
тячку виблискують проти Сонечка і переливаються всіма барвами веселки краплинки вранішньої роси.
(Сипле з пакетика срібні блис-
кітки на свої руки, обвиті тоненькими шнурками із зеленими листочками та рожевими ягідками. Милується собою)
. А на гілках весело ще­
бечуть пташки.
(Дмухає у свищик, читає вірш)
. Літо, літо золоте
Випиває роси
Та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з­поміж віт
Вишнями в садочку,
Одяга на цілий світ
Сонячну сорочку.
А. Загорудний
Квітка (весело)
. Як лагідно Со­
нечко гладить мою голівку та огор­
тає мене своїм теплом! Яке ж при­
ємне його яскраве проміннячко.
(Сонце огортає Квітку тоненьким Сонце, сонечко та соняшник
золотим дощиком)
. Як довго всі чекали на рум’яне, запашне літо і нарешті дочекалися! (Читає вірш)
.
За крутими берегами Пахне сіно полинами, На ромашці бджілка спить, З неба капає блакить.
Явори лоскоче вітер, Розплітає вербам віти, Літо шепче до води: “Я прийду іще сюди”.
Л. Новикова
Квітка. А ось і мій друг Джме­
лик ле тить до мене. Мабуть, і в нього сьогодні радісний настрій. Заходить персонаж Джміль.
Джміль (повільно облітає Квіт-
ку)
. Ж­ж­жарко… Дуж­ж­же ж­ж­
жарко… Я аж мокрий від цієї страшної спеки.
Квітка (здивовано)
. Що ти таке кажеш, Джмелю? Сонечко так лагідно гріє нас усіх, і всі радіють його теплу. Невже тобі й справді так нестерпно спекотно літати від квітки до квітки й збирати сік­
нектар? Джміль. Ж­ж­жарке Сонце, ж­ж­жорстоке. Як немилосердно воно обпалює мої крильця. (При-
сідає, обмахується великим листком, ніби віялом)
. Як же я втомився! Я невтомно працюю від самого ранку, а Сонце мені лише за­
важає.
Сонце (знічено розводить рука-
ми)
. Щодня я посилаю на землю своє проміння, щоб черешні швидше дозрівали, щоб пташки весело співали, щоб запашні кві­
ти цвіли, щоб люди засмагали, а він… (ображено)
він мене жорсто­
ким назвав… Що ж, не буду вам більше заважати.
Під сумну мелодію Сонце знімає зі стіни хмаринку, притуляє її до себе й, понуривши голову, рухаю-
чись боком, повільно заходить за завіску. Черешня, Квітка і Джміль розгублено дивляться йому вслід, якийсь час стоять мовчки.
Черешня (обурено до Джмеля)
. Що ти накоїв! Навіщо скривдив Сонце? Воно так старалося для всіх нас, а тепер образилося й сховалося за хмару.
Джміль. Я ж не навмисно. Прос то дуже втомився від спеки, от і не стримався…
Квітка (роззирається навсібіч)
. Похмуро й тихо враз стало на всьому світі. Наче перед дощем, квіти пелюстки свої згортають, не чути більше співу птахів. (Присідає і придивляється до землі)
. Мурахи Друзі, літо — моя улюблена пора року. Адже лише влітку сонеч ко так щедро дарує нам своє тепло, і можна досхочу гуляти і бавитися. та, виявляється, не всі вміють радіти спекотним літнім дням. Знаходяться й такі вередуни, яким доволі важко догодити. Я знаю одну таку історію, яку на-
писала Ірина Прокопенко. тож пропоную розіграти сценку за її оповідкою. Відкрию вам секрет: до того, про що в ній ідеться, був причетний один з моїх численних родичів. А як би ви повелися на місці персонажів?
Джмелик
Розвиток мовлення Сценічні здібності творча активність
27
© “Джміль”, 2012, №2
входи до своїх домівок закривати почали. Як же ми без Сонечка будемо жити?
Черешня, Квітка (разом три-
вожно)
. Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
жучок Сонечко (з-за завіски тоненьким голоском)
. Я тут, ось я… (З’являється перед усіма)
.
Джміль (здивовано)
. Це ти, ма­
лий? Хто тебе гукав?
жучок Сонечко (ніяково)
. Я — Сонечко. Почув вашу розмову і прийшов вас заспокоїти. Як ба­
чите, я нікуди не подівся. Дарма ви так переймаєтеся.
велика жовта голова, ще й в жовто­
гарячих промінцях. Як твоє ім’я?
Соняшник. Так, я дуже пиша­
юся, що схожий на наше любе Сонечко. І ім’я моє теж майже, як у нього. Я — Соняшник.
Черешня (невпевнено)
. Та чи погодиться Сонечко тебе виба­
чити? Досі його ще ніхто так не ображав.
Квітка. Але спробувати мож­
на. (Повертається до Джмеля)
. Ну, Джмелю, тепер на тебе вся надія. Не підведи ж нас!
Джміль. Я дуже старатимусь.
Джміль повертається обличчям до ширми, за якою зникло Сонечко, піднімає голову вгору, наче до неба. Зітхнувши, починає вибача-
тися. Черешня і Квітка принишкли у нього за спиною.
Квітка (недовірливо)
. А хіба ти можеш землю зігрівати? Ти ж не справжнє Сонечко, те, що зараз заховалося за хмарами, а ма­
ленька комаха. Хіба комахи таке вміють?
жучок Сонечко
(розгублено)
. Ні, такого я й справді не вмію…
Черешня (простягає руки до Жучка)
. А можеш так зробити, щоб черешні дозрівали?
жучок Сонечко. Ні, на жаль, не можу.
Джміль. А, може, хоч, щоб люди засмагали, допоможеш?
жучок Сонечко (зітхає)
. І в цьо­
му не допоможу. Я тільки по пелиць знищую, кліщиків па вутинних та інших дрібних комашок­шкідників. За це мене люди й поважають.
Черешня, Квітка
(вклоняються Жучкові)
. За це тобі і від нас ве­
лика подяка. Та, на жаль, ти не зможеш замінити для нас усіх те Сонечко, що сяяло на небі… Жучок Сонечко виходить. Черешня, Квітка
(знову три-
вожно шепочуться)
. Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
Соняшник (визирає з-за завіс-
ки)
. Може, я вам у пригоді стану? (Виходить з-за лаштунків)
.
Черешня, Квітка і Джміль розгля-
дають Соняшника.
Джміль. Поглянь, а він і справді на Сонце дуже схожий.
(Обходить навколо Соняшника)
. У нього теж Квітка (з надією)
. Якщо ти такий подібний до небесного Сонечка, то, мабуть, теж можеш всю землю зігрівати?
Соняшник. Ні, я не грію, а тіль­
ки цвіту. Але навіть якби й міг, я ж на землі росту, бачу лише свій город (сумно)
, куди мені до всієї величезної землі братися...
Черешня (торкається рукою голови Соняшника, ніби перевіряє, чи справді він не гріє)
. Значить, щоб черешні дозрівали, ти також нічого не можеш вдіяти?
Соняшник (понуривши голову)
. Виходить, що і цього не можу.
Джміль. А хоч, щоб люди за­
смагали, можеш так зробити?
Соняшник (зітхає)
. І цього не можу. Я тільки людей своїм смач­
ним насінням пригощаю, а ще з нього виготовляють олію. За це мене люди й люблять.
Черешня, Квітка (вклоняються йому)
. Спасибі тобі, Соняшнику, за те, що від тебе стільки користі для людей. Однак ти все одно наше Сонечко не зможеш за­
мінити.
Джміль (знову гуде)
. Ж­ж­жах, ніхто нам допомогти не здатний, ні Жучок Сонечко, ні Соняш­
ник, ж­ж­жах. Що ж нам тепер робити? Черешня. Тепер тобі вже шко да? А ти забув, хто Сонце об разив?
Джміль. Ні, не забув. Я все зрозумів. Це я винен, що Сонечко образилося. В мене був поганий настрій, і я незаслужено зіпсував настрій і йому.
Квітка. Та що вже зробиш?
Джміль
(раді сно)
. Я знаю! Я перепрошу Сонечко, і воно обов’язково повернеться до нас знову!
Джміль. Дороге Сонечко, про­
бач мене, будь ласка, не сердься на мої образливі слова. Я не хотів тебе засмутити. А тепер, коли ти заховалося від нас, я зрозумів, яке ти насправді всім потрібне. Будь ласка, повертайся, ми всі на тебе чекаємо!
Під швидку музику з-за завіски вибігають Хмари (кілька дітей тримають перед собою картонні силуети хмар). За ними женеться Вітер. Вони оббігають кілька разів навколо Джмеля, Черешні і Квітки і зникають за завісою. Під звуки ліричної музики, привітно всміхаю-
чись, знову з’являється Сонце. Черешня, Квітка (разом)
. На­
решті! Ти повернулося, наше Со­
нечко, як добре!
Сонце. Я пробачаю тобі, Джме­
лику.
Сонце лагідно обіймає Черешню і Квітку, а Джміль кружляє до-
вкола них.
Джміль. Ж­ж­жарко сьогодні на дворі… Але не дуж­ж­же…
Малюнки Марії Пилипенко
28
© “Джміль”, 2012, №2
Сфера “природа” Екологічне мислення Допитливість Словникова робота Дослідницька діяльність логічне мислення
ми щодня багато разів користуємося водою, бачимо її у природі та в по-
буті, проте не знаємо всіх її таємниць. Деякі з них ви досліджували в Клубі допитливих попереднього випуску журналу. Сьогодні продовжуємо вивчати таку загадкову звичайну воду.
Н
арешті настало тепле літо! Можна досхочу гратися надворі. Ви, напевно, помічали, що спекотного дня, коли набігаєшся з друзями, страшенно хочеться пити. А чи замислювалися ви, чому?
Нашому організму потрібна водичка. Її в ньому найбільше. Води багато в кожній клітині нашого тіла. Вона є основою всіх рідин орга-
нізму, кожна з яких виконує свою роботу: слина в роті зволожує їжу, допомагає її частково перетравлювати і ковтати; шлунковий сік продо­
вжує перетравлювати їжу: кров переносить корисні речовини та кисень до внутрішніх органів: сльози захищають око від дрібних подразнень. Коли людина п’є недостатньо води, весь її організм потерпає від спраги. Тож не забувайте пити чисту водичку, в ній користь та здоров’я!
Без води не можуть жити тварини та рослини. Листя кімнатних рослин в’яне і опускається, якщо забути їх полити. Ті, хто бажають отримати щедрий урожай на городі, щовечора поливають грядки. А як ви допомагаєте дорослим доглядати за рослинами?
Водичка у морі, річках, ставках та озерах дарує нам стільки задоволення: можна пірнати та плавати, ловити рибу, плавати на човні або на катері, спостерігати за дивовижними хвилями та неповторними кольорами води при сході чи заході сонця. А які заняття на березі найбільше подо­
баються вам?
Спостерігати за водою в домашніх умовах не менш цікаво, ніж у природі. Пропонуємо добірку дослідів, які допоможуть побачити кілька дивовижних властивостей води.
По самі вінця!
Для цього досліду візьмемо повну­повнісіньку банку з водою та 20–30 монет.
Коли ємкість наповнена водою по вінця, видно, як вода майже під­
німається над краями. Розгляньте це явище. Чи можна покласти щось у банку так, щоб вода не вилилася? Перевірте свої припущення. Якщо вода переллється через край, долийте потрошку стільки, щоб знову над банкою виріс водяний горбочок. Тепер обережно опустіть у воду монетку ребром, потім іще одну. Можна порахувати, скільки монеток поміститься у повну банку, щоб ні краплі не перелилося через вінця.
Рукам своїм не вірю
Для досліду візьміть миски з водою різних температур.
Опустіть одну руку в гарячу воду, а другу — в холодну. По­
тримайте кілька хвилин. Тепер за­
нурте обидві руки у воду кімнатної температури. Якою вона здається? Чи однаково відчувають темпера­
туру води обидві руки?
Поміркуйте, чому по­різному?
1
2
Вода — знайома та загадкова
29
© “Джміль”, 2012, №2
Заняття Клубу вела Ганна Остапенко. Малюнки Марії Пилипенко
Як зупинити воду?
Для цього досліду знадобляться дві склянки (повна і порожня) та соломинка. Поставте поряд обидві склянки. Спробуйте за до­
помогою соломинки перенести воду з повної склянки до порожньої. Щоб вода не розливалася, потрібно занурити со­
ломинку у повну склянку, вказівним пальцем закрити отвір зверху, потім обережно вийняти її і у вертикаль­
ному положенні перенести до порожньої склянки. Якщо палець зняти з отвору, водичка поллється у склянку. Таким чином можна перенести усю воду з однієї склянки до іншої.
Зауваги для дорослих
Шукаючи разом з дітьми варіанти відповідей на поставлені запитання, за можливості пере­
віряйте на дослідах усі припущення.
Дітям важко координувати свої рухи, тож запасіться терпінням та ганчірками.
Туди чи назад?
Для цього досліду нам знадобляться: арку­
шики паперу, олівці або фломастери, трилітрова банка з водою, збільшувальне скло і ліхтарик.
Намалюйте на аркушику об’єкт, спрямований праворуч, наприклад машинку, людину в профіль, песика або птаха. Помістіть малюнок за банку, повільно віддаляйте його від себе. Напрямок руху об’єкта змінюється! Тепер помістіть на тій же від­
стані за банку зображення об’єкта, повернутого вліво. Куди він тепер “дивиться”?
Чому це відбувається? Виявляється, вода у банці набуває властивостей лінзи: так само буде “поводитися” малюнок за товстим двовипуклим склом. Спільні ознаки банки з водою та скляної лінзи можна побачити, якщо спрямувати на них промінь ліхтарика.
Як занурюється і спливає підводний човен?
Нам потрібні глибока миска з водою, прозорий пластиковий стаканчик та соломинка, яка згинається. Занурте стаканчик у воду боком та повністю потопіть його. Утримуючи стакан­
чик під водою, переверніть його і поставте догори дном на дно миски. Злегка підвівши край стакана, просуньте всередину нього зігнутий кінець соломинки. Злегка притримуючи стакан рукою, але не заважаючи йому рухатися, через соломинку дмухайте у нього. Стаканчик почне підійматися. Чому так відбувається? Під вагою води стаканчик лежить на дні. Повітря витісняє з нього воду. А оскільки повітря набагато легше за воду, то наповнений повітрям стаканчик спливає. За цим же принципом спливають і опускаються на дно підводні човни. Коли їм потрібно спливти, спеціальні від­
сіки заповнюються повітрям, а при зануренні, навпаки, у ці відсіки подається вода, що витісняє повітря.
1
2
30
© “Джміль”, 2012, №2
Чому їжак не боїться гадюки?
Їжаки стійкі проти дії отрути. Їм не страшні укуси гадюки, бджоли, оси. Вони навіть полюють на гадюк.
Чи є в їжака хвіст?
Так! Хоч і коротесенький, але хвіст у їжака є. Його дов жина — 3 см.
Чи є в їжака голос?
Між собою ці тваринки спілку­
ються за допомогою свисту. Коли ж їжак сердиться, то починає бурчати і пхикати.
Чому їжачок з яблуком дружить?
Справді, у різних мультиках, на ілюстраціях часто малюють їжачка з яблуком на спинці. Тому дехто вважає, що він ласує яблуками. Насправді ж їжак — тваринка комахоїдна, тобто живиться він переважно різною комашнею.
А з яблуком, особливо з лісової дикорослої яблуні, їжак просто това­
ришує. Воно — кисле. І чим кисліше, тим краще. Річ у тім, що в шерсті їжачка паразитують блошиці, кліщі, кровососи. Небажані мешканці зав дають господареві чимало прикрощів: кусають, ссуть кров, підгризають тонесенькі шерстинки… Але ці вороги їжачка бояться… кислоти. Настромить їжак на голки яблуко, і кислий сік з дірочок від голок стікає в шерстку тваринки. Комахи гинуть або тікають, а їжак — радіє.
А ще велика радість для їжачка, коли яблучко саме впаде з гілки йому на спинку. Та це трапляється рідко. Зрозуміли тепер, чому їжак з яблуком дружить?
Сфера “природа” Екологічне мислення Допитливість Словникова робота
У Джмеликовій пошті зібралося багато запитань від маленьких читачів про одну з найулюбленіших диких тваринок — їжачка. На них відповідає Віра Любарова.
Як їжачок знімає яблучко зі спини?
Допомагає сама яблуня. Потреться їжачок спинкою об стовбур і звільниться від несподіваної ноші. Але це йому вдається не завжди. І тоді довгенько дово­
диться жити з яблуком на спині.
А голки в їжака колються?
Звичайно ж, колються, і дуже боляче. Голки у нього є тільки на спинці і верхній частині боків, а черевце вкрите довгою і жорсткою шерсткою.
Народжується їжачок без голок, вкритий рожевенькою шкіроч­
кою. За кілька годин після народження з’являються білі й темні м’якенькі голочки, які ростуть досить повільно. Кожна голка росте 12–18 місяців (1–1,5 року). У молодого їжачка приблизно 3 тисячі голок, а в дорослого — 5–7 тисяч.
Голки деяких видів їжаків можуть бути отруйними. Це означає, що тварина по­
терлася об отруйну рослину чи жабу, тож і взяла собі на голки отрути.
Чи може їжак жити у нас вдома?
Може, але йому краще на волі, разом з родичами. Та й людині він завдає клопоту. Адже їжак — тварина нічна. Коли нам хочеться спати, він починає екскурсію по оселі, сильно стукаючи кігтиками по підлозі. При цьому їжак ще й голосно пихкає (наче паротяг їде), фирчить. А вдень, коли нам цікаво подивитися на нього, погратися, їжачок спить собі десь під шафою.
До того ж, нам важко задовольнити його потреби в їжі. Адже в при­
роді в меню їжака входять: дощові черв’яки, різні жуки, личинки, па­
вуки, хрущі, слимаки, мокриці (стоноги), жабки, коники. Ласують наші любі їжачки і дрібними мишами, не оминають і пташині гнізда. Цікавинки про їжачка
31
© “Джміль”, 2012, №2
Під фонограму веселої музики Во-
дя ник виводить за собою дітей — команди рибок та морських коників. Вітає присутніх гостей і підводить малят до води.
Водяник
Нас чекає гарне свято
На воді, мої малята.
Будемо всі розважатись —
Гратись, хлюпатись, змагатись.
Ще скажу вам, добрі люди:
Сам Нептун на святі буде.
Цар морів та океанів
За суддю в змаганнях стане.
А поки він з’явиться — дорога ж до нас далеченька, — ми трохи пограємося­повправляємося, щоб бути готовими до складні­
ших ігор. Тож розпочнімо!
Під музику діти заходять у воду. Комплекс вправ у воді “Хто швидший і спритніший”
перша вправа. Команди по­
чергово стають у ряд — руки на поясі, ноги разом. Змагаються, хто швидше дострибає так до бортика басейну.
Друга вправа. Гуртуються по троє: двоє кидають одне одному надувний м’яч, а третій намага­
ється перехопити його. Якщо пе­
рехопив — кидає у когось із двох інших гравців. Якщо гравець Естетичне виховання Соціально-моральний розвиток Емоційно-ціннісний розвиток Сценічні, музичні здібності
Сміху, радості багато — це Нептун прийшов на свято
Спекотної літньої пори, коли так хочеться заховатися у затінок, а ще краще — пірнути у прохолодну воду, можна влаштувати морське свято. Його проведення залюбки очолить грізний цар Нептун, а веселий Водяник навчить цікавих рухли-
вих ігор на воді. Сценарій такого свята пропонує вчителька Галина Джемула.
Важливо, щоб підготовка до свята захопила дітей і збагатила їхні уявлення про природу. Така попередня робота включає ознайомлення з особливостями водного світу, з мешканцями річок та озер, морів та океанів. Діти переглядають дитячі енциклопедії, фільми природничого змісту, вивчають вірші та пісні морської тематики, слухають казки та легенди, малюють та ліплять, фантазуючи про своє перебування у царстві Нептуна. Напередодні повторюють правила безпечної поведінки на воді.
Дійство влаштовують у відповідно оформленому відкритому басейні. Необхідні атрибути: трон Нептуна, бінокль, двоє воріт для гри у водне поло, два великі м’ячі; маленькі м’ячики­стрибунці; два кубики; мушлі; барабан для проведення лотереї; цукерки як ви­
граш (усім дітям).
Зауваги для дорослих
промахнувся, він залишається на своєму місці, якщо ні — його місце займає той гравець, у яко­
го він поцілив.
третя вправа. Двоє гравців беруть третього за руки й ве­
зуть його по воді на животі до “берега”. Той допомагає собі ногами. Діти змагаються, чия трійка швидша.
Четверта вправа. Діти у па­
рах. Один везе до бортика по воді іншого за руку. Той рухає ногами і вільною рукою. Зма­
гаються, яка пара виявиться спритнішою.
п’ята вправа. На певній від­
стані від води на бортику кладуть іграшки — це цілі. Діти рухаються до “берега”, штовхаючи по­
перед себе м’ячі. Діставшись, стають на коліна й кидають м’яч у ціль. Водяник визначає, хто меткіший.
Закінчивши вправи, діти виходять із води, накидають на себе рушники чи вдягають махрові халатики й сідають відпочити на свої місця. Водяник виходить.
Пі д музичний супрові д (“Пер-
сидсь кий марш” Й. Штрауса) двоє хлопчиків-охоронців виносять трон морського царя (садове крісло, об-
горнуте фольговою стрічкою). За ними, тримаючи в одній руці тризуб, ступає Нептун у кучерявій густій пе-
руці й із такою ж бородою. На шиї у нього — бінокль. Утомлено сідає на “трон”, сторожа стає обабіч.
Нептун
Я — цар Нептун, морів володар
І всього, що в них є, господар.
Моє багатство незчисленне.
Хто дорівняється до мене?
(До охорони)
Та я давно не веселився,
Вже й усміхатись розучився.
перший охоронець
(другому)
Може, цар наш захворів —
Сам Нептун, гроза морів?
32
© “Джміль”, 2012, №2
Другий охоронець (розглядаючи Нептуна)
Ні, навряд чи хворий він, —
Цар сумує без причин.
перший охоронець
Що ж ми маємо робити?
Другий охоронець
Як царя розвеселити?
Нептун співає свою “Cумну пісню” (див. додаток).
Нептун (до охорони)
А де ж мої дельфінчики поділись?
перший охоронець
На волі їм поплавати схотілось.
Нептун
(зітхає)
І чом не бачу я улюбленого краба?
Другий охоронець
Під камінцем дріма, либонь, отой незграба!
Нептун
А ну ж бо, у бінокль я подивлюся —
Та хоч би так, напевно, звеселюся. Дивиться у бінокль. У воду заходять четверо дівчаток-русалок. В руках у них великі морські мушлі.
Нептун
Русалоньки, я бачу, милі
Ген­ген гойдаються на хвилі.
Дівчатка виконують “Пісню руса-
лок” (див. додаток).
На приспів русалки підносять мушлі до рота, наче грають на них. Другий охоронець
Гей, швидше­но сюди пливіть
І Нептуна розвеселіть!
Русалки наближаються до місця, де стоїть трон морського царя.
перша Русалка
(до охорони)
Я водою обіллю —
Може, так розвеселю!
(Хлюпає водою)
.
Нептун (капризно)
. Ні!
Друга Русалка
П’яти я полоскочу —
Насміється досхочу!
Нептун (дригаючи ногами)
. Ні!
третя Русалка
Поведімо хоровод!
Четверта Русалка
Ні, влаштуймо показ мод!
Походжають перед Нептуном, вихваляються.
Діти (хором)
. Во­дя­ник!
Виходить Водяник.
Водяник
Славні мешканці води!
Гей, пливіть­но ви сюди!
На його заклик збігаються діти, ви-
конують в оркестрі шумових інстру-
ментів п’єсу “Музика води” (муз. В. Шаїнського, аранжування Зої Ема-
нової, див.: “ДВ”, 2011, № 7).
Нептун
Трохи кращим настрій став,
Але сум я не прогнав.
Водяник
Маю, друзі, я ідею:
Ми влаштуєм лотерею!
Усі
Лотерея! Лотерея!
Вдала ця твоя ідея!
Нептун прислухається, піднімає голову.
Нептун
Розпорядження моє:
Хай усяк тут виграє,
Щоб нічий не чувся плач.
Водяник
Виграш головний — це м’яч!
Усі
М’яч! О, м’яч! Як гарно, бач!
Водяник
Барабан сюди несіть,
Станьте в чергу і крутіть!
Виносять лотерейний барабан. Діти почергово крутять його й, виймаючи папірці із зображенням, отримують призи.
Нептун
(завзято) Підійду і я сюди,
Бо мені щастить завжди!
(Крутить барабан, розгортає папі-
рець).
Русалки (по черзі)
В моді жовте і зелене — Ось таке вбрання у мене.
В моді невисокий зріст —
Бач, до моди в мене хист.
А моя голівка, от,
Ніби із журналу мод!
А у мене, царю, зваж,
Пречудовий макіяж!
Нептун
(змахує рукою)
Я на модниць надивився,
Та, на жаль, не звеселився.
Схиляє голову і відвертається.
перший охоронець
(другому)
Гадка в мене ось така:
Кличмо всі Водяника!
Другий охоронець
Вже давненько десь він зник.
Тож гукаймо…
33
© “Джміль”, 2012, №2
Розгортаю папірець…
М’яч я виграв. Молодець!
Ще один — і знову м’яч!
Хоч біжи за ними вскач.
Усі. Вітаємо! (Тричі)
.
Нептун передає м’ячі Водяникові.
Водяник. Тепер пограймося з цими чудовими м’ячами! Риб­
ки, ставайте праворуч від мене. А ви, морські коники, ставайте ліворуч. Гра “М’яч під водою”
Кидають м’ячі першим номерам у командах. За сигналом вони пере-
дають під водою м’яч у руки сусідові, той — наступному і т. д., а потім — назад. Коли м’яч повертається до першого номера, команді зарахо-
вують бал. Не зараховують, якщо хтось із гравців випустить м’яч, і той випливе на поверхню води. Коли перший та останній гравці у ряду отримують м’яч, вони піднімають його над головою. Перемагає ко-
манда, яка за певний визначений час набере найбільшу кількість балів.
Нептун. Молодці! І справді це цікава гра.
Водяник. О, їх багато! Ось іще одна.
Гра “Боротьба за м’яч”
Команди розташовуються довільно. М’яч — в однієї з них. За сигналом гравці команди, яка за вказівкою розпочинає гру, кидають над голо-
вою одне одному м’яч так, щоб убе-
регти його від суперників. Гра триває 3–5 хв. Після перерви її розпочинає інша команда. Перемагає та коман-
да, яка довше володіла м’ячем.
У басейні виставляють двоє воріт для наступної гри.
Гра “М’яч у ворота”
Обирають воротаря, нападників, захисників. Кожна команда займає свої позиції. Гравці намагаються закинути м’яч у ворота суперників. Гра триває до п’яти голів.
Нептун Як ви грали, я дивився
Й, дивна річ, розвеселився.
Маю я до вас прохання —
Проведем нові змагання.
А тоді влаштуєм радо
Ще й морську олімпіаду.
Згодні? Будете ще грати?
Усі
Згодні, так! Та ми ж завзяті!
Звучать фанфари. Нептун та Водяник запрошують дітей розпочати ігри на воді.
Гра “Рибалка” (для команди “Рибки”)
Гравці команди “Рибки” утворюють коло. Обраний “рибалка” заходить у центр свого кола (позначений міткою-палицею, прикріпленою до грузила на дні). “Рибалка” присі-
дає, а “рибки” хором промовляють: “Рибалонько, рибалонько, впіймай нас на гачок!”, потім розбігаються. “Рибалка” підводиться, наздоганяє “рибок” і ловить їх, упійманих веде до палиці. Гра триває доти, доки він не наловить заздалегідь обумовлену кількість “рибок”.
Гра “Ловці” (для команди “Морські коники”)
Команда стає щільним гуртом. Оби-
рають двох ловців, і решта гравців розбігаються врізнобіч. За сигналом ловці починають наздоганяти втікачів. Упійманим вважається той, навколо кого вони зімкнуть руки й опустять їх на воду. Упійманий приєднується до ловців. Гра триває доти, доки не зловлять усіх втікачів.
Водяник
Знов пограємося з вами
Нашими двома м’ячами.
Швидше мітки виставляйте,
Гру нову розпочинайте.
Гра “На берег!”
Команди стають обличчям до бор-
тика біля міток-палиць, відстань між якими 2–3 кроки. Навпроти на бортику виставляють мітки-кубики. Два гравці команд, які стоять безпо-
середньо біля палиць у воді, беруть м’ячі. За сигналом кожен з них виби-
рається на “берег”, стає біля кубика і кидає м’яч гравцеві своєї команди, який раніше стояв поряд з ним (той за цей час підходить до палиці), а сам відходить убік. Далі його дії по-
вторює сусід, і так щоразу до остан-
нього гравця. Перемагає команда, яка швидше вийде на “берег”.
Нептун
(викидає у воду багато маленьких м’ячиків)
. Повертайтеся всі у воду! Вас чекає розвага з цими стрибунцями. Побачимо, хто тут спритніший.
Гра “Спритний м’ячик”
Команди знову заходять у воду. Тре-
ба за короткий час зібрати якомога більше м’ячиків. Нептун і Водяник рахують зібрані гравцями м’ячики й визначають команду, що пере-
могла. Гра “Мисливці і качки”
Гравці розподіляються на “качок” та “мисливців”. Останні поціляють м’ячиками у “качок”. Той, у кого поцілили, відходить убік. Троє гравців, до яких м’ячик так і не долетів, оголошуються переможцями.
Нептун
Я був колись володарем джерел.
Як цар морський відомий я тепер.
Давненько, друзі, так не розважався,
На вас дивився й ніби сам змагався.
Хай свято це Днем усмішки зоветься
І пам’ятним для всіх нас зостається.
Роздає дітям значки-“смайлики”.
Нептун обіймає Водяника, починає співати, діти підхоплюють.
Виконується Заключна пісня Нетуна і дітей (див. додаток).
34
© “Джміль”, 2012, №2
ЗАКлЮЧНА піСНЯ НЕптУНА і ДітЕЙ
Сл. Галини Джемули Муз. Тетяни Солосич
СУмНА піСНЯ НЕптУНА
Сл. Галини Джемули Муз. Тетяни Солосич
1. О, як набридло день при дні Сидіти на морському дні!
На думку йдуть весь час мені
Сумні пісні, сумні пісні.
2. Пісок на зуби попада,
Укрилась мохом борода…
А навкруги, ото біда, —
Сама вода, сама вода! піСНЯ РУСАлоК Сл. Галини Джемули Муз. Тетяни Солосич
1. Щодня у ранковий цей час
Ми плаваєм, пірнаємо.
Ви погойдайте, хвильки, нас,
А ми вам заспіваємо.
приспів:
А­а­а­а­а­а, А ми вам заспіваємо.
2. Теплом нас хвиля огорта —
Легенька, як колисонька.
Нас тішать сонце та вода
І наша славна пісенька.
приспів:
А­а­а­а­а­а,
І наша славна пісенька.
1. З добрим днем вітаю всіх.
Хай дзвенить веселий сміх!
Усміхатися взаємно —
Це так приємно, це так приємно!
2. Добро чинити поспішіть
Чи слово лагідне скажіть.
Добре слово, добре слово — Це так чудово, це так чудово!
Ура!
До ДА ток
Малюнки Марі ї Пилипенко
35
© “Джміль”, 2012, №2
33
© “Джміль”, 2011, №4
Квілінгові квіти
— на згадку про літо!
Я
скраві, об’ємні, ажурні квіти зі звичайного паперу допоможуть зберегти літній настрій та різнобарв’я у вашій оселі на цілий рік, а то й дов ше. Розгляньте чудові роботи майстрині Марини Шабанової. Щоб і самим навчитися створювати таку кра­
су, завітайте до нашої Студії декоративного мистецтва (с. 20). 36
© “Джміль”, 2012, №2
Розповсюджується за передплатою. індекс 40295
Автор
margaritafl
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
1 357
Размер файла
5 441 Кб
Теги
журнали для дітей
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа