close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Обережно! Вірус КОМБАТ! або політрукотворчість Word

код для вставкиСкачать
Критическая оценка мифолегенды о политруке-комбате А.Г.Ерёменко, с которым связывают фотографии М.Альперта "Комбат"
Обережно! Вірус "КОМБАТ"! або політрукотворчість.
Брехня живуча і дуже добре плодиться подібно до комп'ютерного вірусу. Як тільки десь у когось в душі не виявляється антивіруса на брехню, вона й оселяється там.
Юрій Веремеєв "Анатомія армії"
Найстрашніша в історії війна залакірована та заштампована до останнього ступеня. Замість правди про неї, яку давно вже час відкрити, пропонується, як і раніше, так званий "драматизм Вєлікой Отечествєнной", відміряний ще у 50-ті роки радянськими ідеологами та "правильними" військовими письменниками. Віктор Шацьких "Другая война"
Зусиллями усіх чотирьох президентів України в нашому суспільстві впала моральна вартість державних нагород, а сама система нагородження є нецікавою та незрозумілою.
Проте навколо звання "Героя України" іноді виникають жваві дебати, навіть до суду доходить. Поштовхом для глибшого вивчення питання "героїзації" стала нова хвиля вже настирливих вимог до президента Віктора Януковича надати звання Героя України О. Г. Єременку (посмертно). Навіть забрали хліб у Гани Герман - написали самі проект Указу і віддали на підпис В. Януковичу, мовляв, негайно підписуй! Піднімають цю тему запорізькі комуністи та громадські організації, що тішаться самоназвою, як "патріотичні", що будують "Русскій мір" в Україні. Це козацтво, де гетьманує О. Панченко, а також "Славянская гвардія" (В. Рогов) та Руській культурний центр (А. Пашков). Не забувають про комбата-політрука запорізькі журналісти Леонід Шемета, Сергій Григор'єв (тижневик 2000 http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884, http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/pamjat/66347, http://reporter.delfi.ua/news/reporter/na-legendarnom-voennom-snimke-cherez-20-let-syn-uznal-v-kombate-otca.d?id=1414804), Дмитро Шилін (три статті на сайті ХайВей (http://h.ua/stories/24024/?page=2),. Сергій Бордюжа (http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/03/04/756600.htmlhttp://), Леся Миронюк (http://www.nv.zp.ua/mod.php?mod=publisher&op=viewarticle&artid=614), В. Полюшко, М. Зубашенко (http://www.otechestvo.org.ua/main/20075/1201.htm). А далі пішло-поїхало, ось дещиця посилань: сайт Армейский репортер http://army-reporter.livejournal.com/32560.html, http://sni-ffy2.livejournal.com/344768.html, http://politpartiiruss.livejournal.com/177685.html, сайт МОО "Киевский клуб "Красная звезда" http://rkka.kiev.ua/forum/viewtopic.php?f=31&t=79, http://obkom.net.ua:8070/news/2011-02-17/0957.shtml, вже фігурує Ал. Ерёмин http://www.radimir.net/publ/istorija/kto_zhe_vse_taki_byl_legendarnym_kombatom/40-1-0-153, http://evk-skell.ucoz.ru/forum/22-85-12, http://waralbum.ru/752/#comments
Ба більше, до справи молодшого політрука вже потягнулася влада - так на пікет 12 липня 2012 р. до стели "Комбат" на Алеї слави в Запоріжжі прийшли чиновники від запорізької влади А. Гамов та Ю. Каптюх. "Патріоти" їм повідомили, що Президент вже підписав указ про присвоєння О. Єременку звання Героя України. Ну як же не відчути і себе героєм! Особливо, коли власного духу не вистачає, коли навколо "тушками" тхне, а корупція очі виїдає.
Сподівався, що все ж таки, хоч якесь підгрунття, якась база, для таких заяв є. Марно. Перечитав все що можна, але нічого нового не знайшов - просто передирають одне в одного уподобані уривки, з тими самими помилками. Але стратегія чітко прослідковується: доказів, фактів та аргументів немає, отже будемо брати вірусом, який діє десь так: друкується світлина "Комбат", потім один в одного питають: а хто це? І самі собі впевнено, без сумнівів, відповідають: "герой Олексій Єременко! За мить до смерті! Дайош Героя України! Нічого сумніватись!". Головне, щоб саме ці гасла частіше лунали, ну як за правилами реклами. Мету цієї кампанії теж видно. Намагаються суспільству нав'язати хибну тезу: якби не політруки та комісари - не здолали б німця, і все - капут! Давай в Українське військо політруків! А фактично добити Українське військо до цурки. Аркадій Родківський вже і в газеті "Народна армія" за 17 липня 2010 р. пише про героя-політрука О.Єременка, тобто намагається виховувати новий призов. І автори фотоальбому "Вікопомний подвиг"(1) не сумніваються: надрукували заретушовану темним, обрізану світлину "Комбата" і підписали: "Політрук Олексій Гордійович Єременко (колишній голова колгоспу Запорізької області) піднімає бійців в атаку. Ворошиловградська область." От тільки питання крутиться: а як же Вермахт, без наявності тих політруків та комісарів, влітку 41-го вщент розгромив кадрову, добре озброєну, Червону армію (5 млн вояків)? Стверджую, вище згадані запорізькі журналісти дуже не напружувались в цьому питанні: брали за доказ уподобаний уривок з книги І.А.Дубровіна(2) чи подібної за змістом І.О.Єременка (3) трошки, ще попереднім газетним плагіатом розбавляли і все - груди повні героїзму, наче розбив та полонив полк супротивника. До кінця ті книги вони не читали, інакше б виникли питання. Усіх об'єднує один раз складений у 70-х початку 80-х міф про О.Г. Єременка. За межі його не виходять, адже дуже зручно, - за вечір статтю можна видати не напружуючись, і привід якнайменше два рази на рік є. Змушений повторити цей міф і я. Звучить він так:
"220-й стрілецький полк(далі - сп), в якому в одній з рот служив молодшим політруком О.Г.Єременко, у складі 4-ї стрілецької дивізії(далі - сд) боронив від німецьких полчищ в тяжких боях шлях до Ворошиловграду. А 12 липня 1942 року, піднявши бійців в контратаку біля села Хорошого*(тут і далі виділено автором П.О) Єременко О.Г. загинув. А якимось чудом там опинився фотокореспондент Фотохроніки ТАРС Альперт М.В, який саме цю мить вловив своїм фотоапаратом". Це все, що є спільним, адже, коли "патріоти" починають тему трохи розкривати все тоді валиться, нічого не стикується, тільки суперечить одне одному.
Отже, пропоную разом ще раз дослідити цю проблему. І розглянемо уважно світлину Макса Альперта "Комбат", але не ту що розповсюджують зараз - обрізану знизу та всю в темних тонах (ну як же - війна, бомбардування, кільканадцята атака! Як же тут без фотошопа?). Тому пропоную світлину з відомого запоріжцям фотоальбому "Запоріжжя", яка найбільше відповідає тій, що була надрукована в авторській автобіографічній книжці "Беспокойная профессия" за номером 12.(4) Ось вона: А ще, Вікіпедія пропонує також колоризовану світлину (5) На сьогодні, неодноразово, як фахівці, так любителі, неодноразово вказували, що вік героя світлини не відповідає віку Олексія Єременка(йому йшов тридцять сьомий), проте, що надане фото Єременка не схоже на Альпертовського "Комбата", Існують аргументовані твердження, що знімок зроблений в полудень, а не ввечері чи вранці. А сам знімок є постановочний. Заради правди історики вивчили історію уніформи РСЧА, і доводять, що у молодшого політрука може бути в петлицях тільки два "кубаря" на малинових петлицях і нічого іншого. Все це є в інтернеті. Але дослідники політрука-комбата нічого не чують, вони вірять. З чого віра незрозуміло, бо недочитали до кінця писання Дубровіна-Єременка.
До знайомства з Іваном Еременком Макс Альперт засвідчив, що був при пам'яті і добре зазнайомився з комбатом, коли готувався до зйомки. Приховав тільки деталі. Отже слово автору в оригіналі. А патріоти-дослідники так і не спромоглися прочитати російською самого Альперта!
Среди других моих работ на этой выставке демонстрировался снимок "Комбат" (Выставка 1948 г., в 30-ю годовщину Советской армии - "Великая Отечественная война в художественной фотографии"). Эта фотография мне представляется счастливейшей творческой удачей, предвидеть которую я, конечно, не мог, но для появления которй была всё же предполсылка: авторський замисел.
Дело было так. В штабе полка мне указали батальйон, впервые присланный на передовые позиции. Ему предстояло на следующий день выбить немцев с захваченной высоты. Я отправился к окопам, в которых расположился батальйон. Разыскал командира батальна, назвал ему себя. Он оказался простым, общительным человеком, служивим до войны в конторе какого-то завода. Солдаты разговаривали вполголоса, соссредоточенно готовились к предстоящему выступлению,чистили оружие, снаряжение, писали письма родным...
Я получил согласие комбата неотлучно находится в эти решающие минуты возле него.
Как только был отдан приказ о выступлении, солдаты в полном боевом снаряжении вышли из окопа и залегли. Комбат вышел из блиндажа следом ними. Повернувшись по направлению к бойцам, высоко подняв над головой револьвер, он в патриотическом порыве звал бойцов в наступление...
В те считанные секунды, когда комбат приказывал бойцам действовать, я наблюдал за ним через видоискатель "Лейки", оставаясь в блиндаже, у его входа. С той "нижней точки съёмки" и сфотографировал комбата в момент его большого душевного напряжения. Так родилась эта фотография. Она стала олицетворением, образным воплощением беззаветного мужества советского воина, готового с оружием в руках защищать родную землю. (4 с.63-64)
Ну немає місця тут для О. Єременка, тому й почав після смерті Альперта вже Іван Єременко вкладати йому в уста нісенітниці про осколок чи кулю, що розбила "Лейку" і т.д.. Не міг М. Альперт наплутати: тобто тридцять років не пам'ятав, а після появи в своєму житті І. Єременка раптом згадав. В цій же книжці він пише, як дивлячись на світлини одразу пригадується і вся їхні історії. Так от, якщо б фотоапарат врятував би Альперту життя від осколка снаряда (це не камінчик), то кілька рядків про цей щасливий випадок би потрапили б до книги. Більш того, автор книги пригадує, що дійсно, він працював на Південному фронті, і військові світлини це підтверджують, один раз восени 41-го, а другий раз в липні 42-го. Як би у нього була розбита американська "Лейка", то їхати йому до Москви та просити нову (не лежали вони у радянських крамницях!). А Макс Альперт виїжджає з групою репортерів із Сальська до Ростова і виконує важливе завдання з Москви. А було це, коли йшли бої перед падінням Ростова, тобто 20-23 липня 1942 року. Читаючи "Беспокойную профессию" хочеться заступитися за Леоніда Ілліча Брежнєва перед Грирор'євим та К0. Патріоти-єремінківці звинувачують Брежнєва, що нібито він пообіцяв колись на зустрічі ветеранів Героя політруку Єременку дати, та на тому й вмерло. "Большая часть моих военных архивов хранится в фондах Фотохроники ТАСС" - пише Аьперт. До всіх негативів Макс Альперт додавав "текстовкі", тобто зазначав де, коли і хто на світлині, бо інакше місце їй в архіві, а не на шпальті. Знаємо також, що Леонід Ілліч не тільки сам нагороди любив, а роздавав іншим. Якби там було все чисто, то був би Героєм Олексій Єременко поза сумнівами. Тож питаю вас, шанувальників "комбата": а зверталися ви до фондів Фотохроніки ТАРС? Де відповідь? Де "текстовка"? Ось і відповідь - чому світлина з'явилася 48-го року. І не було її у фронтових газетах. І не лежала вона 32 роки! Книга Альперта видана 1962 року.
Є і у мене питання до Макса Володимировича Альперта. По всіх своїх цікавих світлинах, він описує, кого фотографував чи на якому фронті, і як негативи передавав та інші подробиці. Промовчав тільки по "комбату". І на те є вагомі причини. Вважаю за необхідне подати уривок в оригіналі замість цитати, щоб зрозуміти проблему.
Эдуард Белтов
ВТОРОЙ ФРОНТ ИОСИФА СТАЛИНА (12) Памяти Николая и Михаила Белтовых,
солдат Большой войны,
с той войны не вернувшихся
От автора
Не нами сказано: познания умножают скорби. Так чего же мы, грешные, угомониться не можем и в стремлении своем к познанию калечим собственные и окружающих души, без конца тревожа их горькой, а чаще - страшной правдой об историческом катаклизме, который в стране, где мы родились, выросли и возмужали, именуется (и видит Бог - не без причины) Великой Отечественной войной? Ужели мало нам, ту войну пережившим, и этих цифр, и фактов этих, от которых и сейчас, через шестьдесят лет, душа застывает в оцепенении, а мозг по-прежнему не в состоянии понять, а не поняв - и объяснить того, что тогда произошло?
Работал я в свое время в отделе фотожурналистики журнала "Советское фото" (а недолгое время даже и заведовал этим отделом). Знал я, разумеется, и практически всех ветеранов советского фоторепортажа, людей совершенно необычных, если не сказать - замечательных. Того, что видели и знали они, без конца мотавшиеся по поистине необъятным просторам Союза, не видел и не знал больше никто. Другое дело - могли ли они показать и рассказать правду о том, что видели. И то, что они, конечно же, не могли этого сделать, страшно их печалило, и в застольных наших беседах именно это было главным. И всякий раз, когда в День победы собирались у нас в редакции бывшие военные фоторепортеры, разговор заходил, как правило, не о том, что удалось им снять в войну, а о том как раз - чего не удалось. Помню, как, услышав мои сетования на то, что, просматривая газеты первых месяцев войны, я не обнаружил в них практически никаких фотодокументов о тех страшных днях, Яков Рюмкин, человек веселый и бесстрашный, посмотрел на меня, как смотрят на Богом обиженного, и сказал:
- А их и не было, этих, как вы их называете, фотодокументов. Потому что драпали так, что и сказать страшно. И ничего было нельзя. Ничего! Скажем, наши старые танки нельзя было снимать потому, что они были старые. А новые потому, что они были новые. А подбитые немецкие танки вообще снять было невозможно - их просто никто не видел. В "Живых и мертвых" у Симонова фоторепортер Мишка Вайнштейн - реальное, между прочим, лицо, фотокор "Правды" - прыгает от радости, что сможет это сделать, комбриг Серпилин с его ребятами постарались, и вот они: снимай - не хочу. Так это же в окружении было, понимаете, в окружении! И никто этих танков так никогда и не увидел, потому что репортер погиб, а пленка пропала. Вполне жизненная история...
И другой Яков - милый и, увы, тоже уже покойный Яша Халип - встрял в этот памятный для меня разговор:
- И вообще в летние месяцы сорок первого практически никто из фоторепортеров на передовой ничего не снимал, хотя бы потому, что само по себе понятие передовой было в высшей степени условным. Утром, скажем, это действительно была передовая, а вечером, глядишь, уже глубокий тыл. Поэтому и снимать приходилось какую-то другую войну, и главными тогда были сюжеты вроде "Отдых после боя" иди еще что-то вроде этого. И, раз уж к слову пришлось, замечу, что знаменитая фотография Макса Альперта (виділено тут і далі в цьому спогаді мною), которую стали называть "Комбат" и которая стала в полном смысле слова символом сражающейся Красной армии, ну, та, где командир с пистолетом в руке поднимает в атаку бойцов, фотография эта снята в глубоком тылу, на территории Среднеазиатского военного округа - то ли в Ташкенте, то ли в Алма-Ате, я уж теперь не помню. Да об этом никто и не знал тогда, все думали: вот какой отчаянный репортер - в самую гущу боя влез...
- Это ты, Яша, правильно заметил: мы тогда снимали другую войну... сказал Рюмкин, аккуратно обезглавливая вилкой балтийскую салаку, которой мы закусывали "наркомовские сто грамм". - И вообще все менялось беспрерывно. Одна история с моей "лейкой", которую я уронил в Сталинграде с третьего этажа, а потом благополучно снимал ею всю войну, чего стоит. Это действительно была "лейка" - настоящая американская, а не ее бледная копия, которая называлась ФЭД, и я действительно по нечаянности уронил ее с третьего этажа, и ничего ей не сделалось, осталась только вмятинка - и все, а она работала как часы. Так вот, всю войну я с гордостью об этом рассказывал и демонстрировал замечательную продукцию наших союзников по антигитлеровской коалиции. А в сорок седьмом я за этот же самый рассказ чуть "червонец" не схлопотал, и только случай меня от Колымы спас, честное слово. В это время уже вовсю сажали за то, что на языке "органов" называлось "преклонение перед иностранной техникой". Если же иметь в виду, что я - еврей, то все эти послевоенные кампании по борьбе с бог знает чем могли бы и по мне проехаться...
При этом разговоре не присутствовал Макс Владимирович Альперт (тут і далі в уривку виділено мною П.О.), тот самый, который знаменитого "Комбата" снял, и когда я потом рассказал ему о нашем разговоре и о том, что я, как и многие мои сверстники, многого, слишком многого не знаю о Большой войне, он подтвердил: да, снимок этот сделан в глубоком тылу, и не его, Альперта, вина, что бильдредакторы центральных газет - то ли сами, по своей инициативе, то ли по указанию свыше - никогда о месте и времени съемки не упоминали. Макс Владимирович - худощавый, долговязый и бесконечно корректный в общении с собеседником вне всякой зависимости от ранга последнего - был, между прочим, автором самого известного портрета Сталина, того самого, с трубкой (и я, признаюсь, всё-таки выцыганил у него на память этот снимок с его, Макса Владимировича, автографом, который в конце-то концов спер кто-то из многочисленных моих знакомых). Он показал мне и еще с десяток дублей, которые сделал тогда, в 1935 или 1936 году, и я вынужден был отдать должное вкусу вождя: для публикации он отобрал лучший - это несомненно. Так вот, именно Альперт сказал мне тогда то, чего ради я сегодня, через много лет, и пишу эти строки.
- Дорогой Эдуард Николаевич, - сказал он. - Не в том, собственно, дело, что сегодня вы многого об этой войне не знаете: придет время - и тайное станет явным, а в том, что вы никогда не узнаете о другой войне, войне Сталина против собственного народа, и о втором фронте, который был открыт уже 22 июня 1941 года. Поспрашивайте стариков - не все, но многие из них расскажут вам такое...
Дорогие мои старики, много лет хранившие в своих архивах то, что не могло появиться на страницах газет и журналов, патриотами которых вы были, я буду всегда вас помнить и любить - за все. И за то, что вы заставили меня задуматься о другой войне, совсем не похожей на ту, о которой так много написано и сказано....
Усі вище згадані апологети політрука Єременка при складанні легенди відзначились поверховими знаннями військової теми, відвертою брехнею та дитячими фантазіями, а все в купі суперечить одне одному. Щоб довести це, звертаємось до згаданих книг Дубровіна та Єременка. Ці книги ймовірно й розраховані на те щоб читаюча, мисляча людина загрузла в дурницях, і не дочитавши до кінця просто повірила в цю легенду. Я перечитав кілька разів.
У підзаголовку написано: материалы, документы, фотографии. Так знайшов я там тільки один документ - звістку про те, що О. Єременко пропав без вісті 06 лютого 1942 года. (2 с.15) Додаю від себе адресу документа: ЦАМО Ф. 33, Оп. 595608, Д.6 А от Л. Шемета чомусь наводить іншу дату: 14 січня 1942 р. пропав без вісті.(http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884). Автори міфу стверджують: три года три института делали экспертизу - является ли И. А. Ерёменко сыном погибшего А. Г. Ерёменка.(2 с.15) А чого не надрукували висновки експертизи? Хочеться прочитати. Що приховуєте? Або, пан І. Г. Воробйов написав до книги наступне: "Я много читал в архиве ЦАМО в гор. Подольске об А. Г. Ерёменко: "Он поднялся в рост, вскинул пистолет и воспалённой грудью крикнул: "Хлопцы, назад!" - вернув их обратно в траншею. И после того, как с возгласом поднялся в атаку был сражён насмерть."(2 с.16) А чому ж не подає пан Воробйов номери фонду, опису тощо? Бо збрехав, а не забув. Повторюю: за 40 років(!) пошуку так і не виявили (можливо навмисно) жодного(!) військового документу, який би підтвердив міфолегенду.
Навіть із самою світлиною не розібрались. На с.4(2) стверджують, що фото вперше було опубліковано до 20-річчя Перемоги, а на с.24(2) що "Комбат" пройшов по всім фронтовим газетам. Сором, і там і там неправда. Ну відкрийте ж книгу самого Макса Альперта, там знайдете дати: 1948 та 1962 роки.
Нескладно додати в текст патетики: "Гитлеровские орды исступлённо рвались к Сталинграду..."(2 c.80), ніж з'ясувати, що пан Верезубчак ніякого відношення до 285-ї стрілецької дивізії не має. Так часто цю дурницю один в одного переписують, що 285-я дивізія скоро також стане легендарною. Офіцер штабу В.С. Верезубчак є дійсно ветераном двох дивізій: 274-ї (перше формування) та 4-ї. Проте служив він в оперативному відділу штабу дивізії, а не зв'язковим, щоб мотатися по ротах та окопах. На превеликий жаль Верезубчак не лишив письмових спогадів. А міг би пролити світло, наприклад, на обставини як він сам уникнув полону під Федорівкою тощо.* (06 жовтня 1941 дивізія без одного полку була оточена під Федорівкою та здалася. Вислизнуло з оточення близько 400 бійців, які згодом додалися до 4-ї стрілецької, а от як потрапив до 4-ї стрілецької О. Єременко невідомо, викладають патріоти-дослідники знову дві версії) А от бій 12 липня 1942 року пам'ятає в дрібницях, і виклав у різних інтерв'ю аж чотирі версії (2 с.58, 63, 65), (3 с.27, 38, 57, с.78-79) бою: обирай вподобану, аби віра була в молодшого політрука!
Про те, як опинився О. Єременко в 4-й стрілецькій теж політ фантазій. Журналісту О. Авраменку дуже хотілося щоб він мужньо боронив Хортицю та Запоріжжя, тобто воював у 274-й дивізії.(3 с.86-88 ) А за свідченнями земляка з Вільнянська Кості Гарькавика (він же К. Гаркавенко, він же К. Гарманін у різних журналістів) то вони разом вчились на короткострокових курсах в Запоріжжі, потім на курсах політруків в Павлодарі, де вони курсантами брали участь в боях, а потім виходили з оточення разом. Потім за свідченням цього земляка доучувались в Попасній, отримали звання (нарешті!) молодших політруків. А далі, за однією версією Гарькавик був свідком загибелі О. Єременка,(2 с.45), (3 с.88) а за іншою - з 27 лютого 1942-го вони не бачились,(http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884) бо був направлений до 285-ї стрілецької дивізії.(6) А ще є версія, що в Білій Церкві вчився на політрука.(3 с.44 )І жодного документального свідчення!
Про кількість німецьких атак 12 липня 1942-го під селом Хорошим я вже мовчу: там вольному воля, від трьох до чотирнадцяти, - одним словом кільканадцять. Особисто я вважаю, що відбити 14 атак до обіду є неперевершеним рекордом Другої світової війни! А час загибелі - знов вибирай: і вдень, і ввечері. Ось тільки тіні від сонця показують на обідню пору цієї світлини. Думаю собі, що якщо рота під командуванням старшого лейтенанта Петренка відбила кільканадцять німецьких атак та ще й з танками, то можливо Петренко більш тягне на якусь відзнаку? А йому навіть ініціали в тексті не поставили. Ну хто такий Петренко порівняно з таким велетом, як Олексій Гордійович Єременко, колишній голова колгоспу і прочяя, прочяя...!
А перед війною О. Єременко працював виходить головою трьох колгоспів одразу: на стор.4, 37(2), с.91, 107(3) - колгосп ім. Красіна, а на стор.5, 56(2),- колгосп ім. 1 Травня та імені Комінтерна!(3 с.46) Ба більше! Він одночасно ще й чухонців на Фінській війні взимку 40-го хоче навернути до колективного господарства та показати їм переваги розвинутого соціалізму.(3 с.74). Ніхто також не дізнається з двох книжок, а коли саме О. Єременко вступив до партії. За обліковою карткою члена ВКП(б), більш надійного джерела, то 1940-го року(2 с.37) а за різними спогадами знову кілька версій. Наведу тільки один приклад: "А 1931 року комуністи Максимівської територіальної організації прийняли Олексія до Комуністичної партії" - свічить Д. Братко.(3 с.35, 46) А хто чув про посаду заступника голови колгоспу до війни? Відгукніться будь ласка! Агов! А Єременку таку посаду давали. Подібна до партійної у О. Єременка історія з його трудовими посадами в біографії. Бувши позапартійним, очолював партійну організацію на селі! Як Вам? Одна і та ж світлина Єременка на коні у кожній книжці підписана по-різному. Відчуй різницю: "Бригадир колгоспу "Авангард"(3) і "Голова колгоспу "Авангард" О. Г. Єременко на жеребці "Лікурд", 1935 рік"(2). І все це одночасно з працею в колгоспі ім. Красіна. Якесь жахливе невігластво. Вважаю, що начальник Гестапо группенфюрер СС Генріх Мюллер, якого зіграв Л. Броньовий, заплутався б і змушений був би проситися на Східний фронт в бойову частину.
А що горлав герой світлини "Комбат", то тут вже залежить від політичних вподобань ветеранів. Якщо ветеран - сталініст, то обов'язково: "За Сталіна!". Така сама нісенітниця, якби сьогодні наші вояки пішли б у бій горлаючи: "За Януковича! За Азарова!" Народ вже добре "скуштував" сталінського соціалізму, знав йому ціну.
А ось Сергій Григор'єв вже відривається на пам'яті полеглих: "...Вот уже без малого 68 лет Алексей Гордеевич вместе с ещё 132-мя однополчанами покоится в братской могиле у кромки поля, на котором они приняли свій последний бой." (http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/pamjat/66347) І тут, так патетично збрехав. А ще він від душі дякує В. Короленку за надані архівні матеріали. Чому ж журналіст не ознайомив читачів з архівами? Пальці, пане Григор'єв, не покрутило, коли таке писав? А журналісту В. Махінько(3 с.84) до вподоби число 152. Стільки їх лежить в братській могилі!- твердить він. Подаю паспорт братської могили села Хороше:
Так от, тільки у одного Єременка стоїть дата смерті 12.07.42, начебто в той день ніхто більше не загинув. Нез'ясовано ще тільки, - а коли саме з'явився запис тут по Єременку? Не здивуюсь, якщо виявиться, що запис про О.Г. Єременка з'явився там у кінці сімдесятих, коли вирішили біля села Хорошего курган нагорнути та скульптуру ставити. Таких ребусів в тих книжках є безліч. Але залишимо їх для наступних дослідників. Далі переходимо до головного.
Головне. Я так і не дізнався з яких джерел було встановлено загибель молодшого політрука О. Єременка, але за різними версіями цієї вірусолегенди вперто називається одна дата: 12 липня 1942 року. Саме під Хорошим тривав жорстокий бій четвертої стрілецької, - запевняють патріоти. Там загинув молодший політрук, там його і поховали, а на передодні також були великі втрати та багатоденні бої.(2 с.21, 41) А "залізним" доказом у них слугують фрази на зразок: "немцы рвались напролом к Ворошиловграду", "ворог оскаженіло рвався до Ворошиловграду"(2 с.65) тощо. Це все не пов'язане з військовою історією, це так званий жанр "военных очерков", якими плюндрували правду про війну на Запоріжжі Іван Лукаш, та інші очерковєди від Запорізького обкому КПРС. На той радянський час 70-80-х рр. автори міфу були впевнені, що архівні мури міцні і ніякий історик не докопається, щоб розібратися: а що ж дійсно відбувалося в луганських степах спекотного липня 1942 року. На сьогодні ми зобов'язані донести ту військову правду, щоб не принижувати загиблих вояків.
Отже лишається відновити хід подій влітку 42 року, і де перебувала і чим займалася 4-та стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.П. Рослого саме 12 липня. А допоможе нам потужний своєю історичною науковістю сайт don1942.ru, мемуари, військові документи тощо.
Холодної зими 41 року Південний фронт стабілізувався, війська почали закопуватися. Й. Сталін, оговтавшись від розгрому Червоної армії, все ж таки втримався в Москві. Зберіг владу та знайшов союзників та допомогу у Великій Британії та Сполучених Штатах.
Автори сайту don1942.ru виставили уривки з оперативних зведень Генерального штабу, які висвітлюють події на Дону з 27 червня до 4 серпня1942 року.(13) Отже, 4 стрілецька дивізія(далі - сд) під командуванням Івана Рослого належала до 12 армії. Дванадцяту армію оминула трагічна доля армій, що приймали участь ще від зими в наступальних операціях на Харків. До кінця травня з Барвенківським виступом Червоної армії було покінчено, а в червні в межах Брянського та Південно-Західного фронтів Вермахт провів ще дві військові операції, щоб покращити своє становище перед загальним наступом на Сталінград та Кавказ та не дати знову укріпити лінію фронту. Південний фронт був сталим і відносно спокійним. Простягався з півночі від Червоного лиману на Сіверському Донці через Донбас, а далі по так званому Міус-фронту до Азовського моря. Фронт був пристріляний артилерією, укріплений мінними полями, проволокою тощо, як в окопній війні. Такий відносний затишок на Південному фронті тривав не менше 7 місяців, що й підтвердили І.П. Рослий(14) та командуючий 12-ю армією з квітня 42-го генерал-майор А.А. Гречко(15) у своїх спогадах. Війська поповнювались, проводились навчання, лагодили зброю, тягали "язиків" один в одного, ставили міни, пострілювали з гармат, полювали свою здобич снайпери, політруки готували особовий склад до самопожертви, читали накази, проводили партійні збори. Ось типове донесення по Південному фронту: №187
На 08 ч 00 мин 6 июля 1942 г
10. Войска Южного фронта продолжали занимать и укреплять прежние позиции. На отдельных участках фронта велась редкая артминометная перестрелка.
ЦАМО. Ф. 28(16). Оп. 1072. Д. 481е. Л.46-55. Подлинник.
Так тривало до 6 липня, аж поки намітився успіх танкових частин Гота в південному напрямку від Воронежа. На той час фронт 12-ої армії тримали три стрілецькі дивізії, які розташувалися від Попасної до Дебальцева так: 261 сд, 4 сд та 74 сд. А в запіллі, в межах 69-го укріпрайону (далі - УР) готували оборону 349-та і 176-та стрілецькі дивізії, а також була розташована танкова група. А в районі самого Ворошиловграда знаходилася в резерві 24-та армія. (Див. карту№1)
Карта №1
Згадане в легенді про політрука село Хороше знаходилось в межах 69 УР (сектор "К") і займалося військами 349-ої сд (комдив полковник А. І. Щагін). 27 червня розпочався наступ німецьких військ на Воронеж, як перший етап плану "Блау". Ось як пише про ситуація на південному театрі відомий історик І.Б. Мощанський після прориву танків Гота та повороту на південь: "Навчена гірким досвідом Криму, та особливо Харкова Ставка ВГК вже 6 липня прийняла рішення на ВІДВІД військ Південно-західного і правого крила Південного фронтів на схід. Одночасно вона розпочала зосереджувати свіжі сили та готувати оборону на підступах до Сталінграду та Кавказу".(16 с.147 )
Північному крилу Південного фронту було наказано залишити ар'єргарди і почати відступ. Це стосувалося саме 37-ї та 12-ї армій. Одночасно почалася в зоні відступу виселення чоловічого населення,(17 с.250) евакуація та нищення підприємств, шахт тощо. Слід зазначити, що початий відступ 12-ої армії носив організований характер, тобто, одні дивізії відходять, нищать мости та переправи, мінують шляхи ймовірного наступу супротивника,*(одних керованих фугасів заклали до півтори тисячи) лишають засади та ар'єргарди, інші тримають оборону, потім міняються місцями. Розвідка німецька помітила відступ і Перша танкова армія негайно, з 8-го липня, переходить в наступ з району Слов'янська - Краматорська, тобто на півночі від Ворошиловграда. (18 с.318-323). 3-й танковий корпус Е. фон Макензена (всього дві танкові дивізії!) швидко просувається і не дає відступити дивізіям 9 та 37 армії. Ці армії потрапляють в оточення під Міллєровим, незважаючи на спроби перехопити корпус Макензена вище згаданим резервом: 24-ою армією та танковою групою. Німецькі танки Макензена виходять на лівий берег Сіверського Донця в районі Камянська-Шахтинського 15 липня.
Повертаємось до нашої 12 армії. Як бачимо саме місто Ворошиловград не мало якогось особливого значення для Вермахту, а спроби надати заради міфу про політрука героїчности оборони Ворошиловграду нагадують незграбну героїзацію оборони Запоріжжя у серпні-вересні 1941-го. Німецьким піхотним дивізіям та італійським військам було наказано розпочати переслідування відступаючих, а не штурмувати укріплення. Головні події розгортались у міжріччі Сіверського Донця та Дону. Отже, залишивши ар'єргарди, всі три дивізії першого ешелону відходять з 11 липня. Так, 4 сд відійшла на п'ятнадцяту годину 13 липня до західних околиць Ворошиловграду і стала в армійській резерв. Цей відступ відбувався згідно рішень Ставки ВГК. Тепер оборону вже тримали 349 сд від Сокольників через Кріпаки до Хорошого, а далі на південь через Михайлівку - 176 сд під командуванням генерал-майора Марцинкевича В.М.. №194
На 08 ч 00 мин 13 июля 1942 г
11. Южный фронт.
12-я армия, в течение 12.7, оставаясь на занимаемых рубежах, успешно отбивала атаки противника. 4 сд к утру 13.7 выходила для занятия нового рубежа обороны Веселогорск, Желтое, Черкасское.(виділено автором - П.О.) 74 сд заканчивала сосредоточение на западной окраине Ворошиловграда.
ЦАМО. Ф. 28(16). Оп. 1072. Д. 481е. Л.114-122. Подлинник.
№195
На 08 ч 00 мин 14 июля 1942 г
11. Южный фронт.
12-я армия на правом фланге в течение дня 13.7 успешно отбивала атаки противника силою до пд с 70 танками*(постійна проблема з танкоманією радянських командирів - кожен свій відступ, кожну невдачу вони пов'язували з німецькими танками. У наступаючих піхотних дивізій IV-го армійського корпусу танків не було, як не виявлено і дивізіонів штурмових гармат на цій ділянці фронту - П.О.) и обороняла рубеж по р.Северский Донец до Желтое (14 км северо-западнее Ворошиловград) и далее Черкасское, Михайловка, Юрковка. 349 сд в ночь на 14.7 отводилась в резерв в район Ворошиловград.
ЦАМО. Ф. 28(16). Оп. 1072. Д. 481е. Л.123-132. Подлинник.
Тепер нам відомо хто тримав оборону під Хорошим 10-13 липня.(дивись карту №2) Сайт don1942.ru більш детально подає хід боїв 349 сд 13 липня на підставі радянських та німецьких документів. Ця дивізія спиралась на протитанковий рів 69 УРа. Залишки цього зигзагоподібного протитанкового рову видно і сьогодні з космічної електронної карти. Там йшли бої 12-13 липня. Для переконливості подамо військові документи 349-ї сд, які стосуються с. Хорошого. "Бойове розпорядження №118.
Штадів 349 СД. Светлічне. 17.00 г. 10. 7.42 року Карта 10000.
1. З настанням темряви дивізія переходить в район Сокольники, Кріпаки, Хороше, Черкаське маючи завдання зайняти оборону укріпленого району. ...
4. 1173 СП(стрілецький полк - П.О.) боронити ділянку оборони: північна околиця Хорошого, Черкаське, виключно 154,7 з включенням 37,38,39 батальйонних районів. ...
9. Частинам вийти та зайняти ділянки оборони до 4.00 г. 11.7.42 року. ...
Командир 349-ї СД полковник Щагін..."(17 с.280-282)
Згідно наказу штарму 12 №194/ОП від 11.7.42 року саме 349-а стрілецька дивізія зайняла рубіж оборони в районі Сокольники, Хороше, Черкаське, прикрившись готовими укріпленнями. Не забув про цей бій і командуючий армією А.А. Гречко, підкреслюючи, що доходило до рукопашної схватки. Він також вказує, що боронила підступи до Ворошиловграду також Донбаська дивізія горняків-ополченців під командуванням К.І. Провалова (15 с.139-140) А що міг там робити О. Єременко, кинувши свій підрозділ під Ворошиловградом? В ніч на 14-те липня 349 сд виводиться в резерв, а оборону тепер займає 4 сд на лінії Раївка, Жовте, вигин Сів. Дінця, Черкаське, маючи лівим флангом сусіда 176 сд. А це вже на 10 км на схід від села Хорошого, там вже хазяйнували німці. (див. карту №2)
Карта №2
№197
На 08 ч 00 мин 16 июля 1942 г
11. Южный фронт.
12-я армия частями 4 и 176 сд в течение 15.7 вела упорные оборонительные бои с противником, перешедшим в наступление силою до пяти пд с танками. 4 сд, понеся большие потери, отходила в направлении Суходол. Положение частей армии уточняется.
И. о. зам. начальника опер. управления
Генштаба Красной Армии
генерал-майор
ТЕТЕШКИН Военный комиссар опер. управления
Генштаба Красной Армии
бригадный комиссар
РЫЖКОВ ЦАМО. Ф. 28(16). Оп. 1072. Д. 481е. Л.142-150. Подлинник.
Про обставини бою 15-го липня детально пише бувший комдив І. Рослий. Він вказує, що дивізії було поставлене бойове завдання прикрити відступ армії та утримати позиції на добу, щоб встигнути евакуювати саме необхідне. "В дивізії на той час нараховувалось 7 тисяч вояків і було все за штатом озброєння. Особовий склад був добре підготовленим у військовому та моральному дусі. Так що боєздатність дивізії була високою" - пише автор. Далі він в подробицях описує вихід на позиції, підготовку до бою, розташування полків та дивізіону "Катюш", ну і перебіг самого бою. Всього Рослий описує три атаки, і це близько до реальності. "Темніло, частини дивізії, виконав своє завдання, непомітно відривались від супротивника. Прямуючи затемненим та притихшим Ворошиловградом, вони відходили на південний схід в бік Ростова" - так закінчує свою главу І. Рослий. Це був один єдиний бій 4-ї стрілецької дивізії під Ворошиловградом 15 липня 1942 року. 17 липня німці атакою вибили ар'єргарди з Ворошиловграда та увійшли в місто. Далі була втеча всієї 12 армії Південного фронту від оточення за Дон під Новочеркаськом. І наступний бій ця дивізія тримала 29 липня за Доном(14 с.66-74, 81). Інших боїв від грудня 1941-го 4 сд не проводила.
Карта №3
Отже, як висновок: 4 сд в с. Хорошому ніяких позицій не тримала і боїв від часу відступу (11.07.42) до 15 липня не проводила, окрім описаного вище. Не маємо права викинути в небуття вояків 349 сд, які два дні утримували позиції від Сокольників до Хорошого. Свідчення ветеранів 4 сд, які наводять патріоти-дослідники є непорядними і замовними, подаються навмисно висмикнутими від загального перебігу подій літньої військової кампанії 1942 року на Південному фронті. Адже можна було б без всіляких надуманих свідчень однополчан просто надати бойові документи 4-ї сд. Вони є, адже ця дивізія в оточення не потрапляла від жовтня 41-го. Підозрюю, що їх навіть читали, але ці документи ніде не згадують, бо вони руйнують незграбний міф про політрука. Згинув він десь, царство йому небесне. Навіть перебування самого молодшого політрука в складі 220-го стрілецького полку є сумнівним і нічим не підтвердженим, як і вся плутана біографія О.Г. Єременка. Чого хотів досягнути Іван Єременко, окрім уваги, пошани, увічнення тощо? Я побачив тільки одне - витягнути до Запоріжжя сина-артилеріста Андрія з далекого "забитого" гарнізону на Далекому Сході. Я служив у Приморському краї і знаю про що пишу. Для військових то просто "труба". Ну і звичайно, ніякі інститути не виявили б сходства на світлинах з Альпертовським "Комбатом", якби з точки зору КПРС біографія претендента на "Комбата" чи його дітей виявилась реальною. Наприклад, спився з горя нікому непотрібний фронтовик-каліка.
А світлина "Комбат" є вдалою, мені подобається, військовий на світлині має фотогенічність на відміну від Олексія Гордійовича. І іншої назви крім "Комбата" бути не може. Комбат - це командир, який ще не відірваний від простих солдатів, і на додаток саме слово звучить міцно, чітко, влучно: "Комбат". Група "Любе" проспівала про комбата саме з тих причин. Порівняйте: "Комроти". Факт постановки цієї світлини не зменшує її цінність. Нехай залишиться Невідомим солдатом. Це чесно. Більш важливо залишитись людиною, ніж патріотом-брехуном.
Ось ще одне цікаве постановочне фото: це відомий вояка Курт "Панцер" Майер з "Лейбштандарту СС Адольф Гітлер", який дослужився в Ваффен СС до генерала.
Ця світлина теж вдала, хоч і пропагандивна, зроблена підчас Балканської кампанії 1941 року. Тому й офіцер "Лейбштандарту" охайний, як на світлині Макса Альперта "комбат" після чотирнадцятої атаки.
На додаток подаю мапу тих часів з околицями Ворошиловграда.
Рисунок 1 Ророшиловград, с.Хороше
ПОПОВ Олександр 17 12.12
Список використаної літератури:
1. "Вікопомний подвиг", Україна у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.. фотоальбом К - 2006
2. Дубровин И. А. "Легендарний комбат" (материалы, документы, фотографии), Запоріжжя: Просвіта, 2005
3. Ерёменко И. А. "Жизнь - подвиг", редактор М. В. Клименко, ООО Издательско-полиграфическое объединение "Запорожье", 2007
4. Альперт М. В. "Беспокойная профессия" Издательство "Искусство" 1962
5. http://ljplus.ru//img/h/i/himmelwerft/Alpert_Kombat.JPG
6. http://reporter.delfi.ua/news/reporter/na-legendarnom-voennom-snimke-cherez-20-let-syn-uznal-v-kombate-otca.d?id=1414804
7. П. Липатов "Униформа Красной армии", "Техника-молодёжи", 2001 г., с.4
8. http://airaces.narod.ru/snipers/m2/andruhv.htm
9. http://victory.rusarchives.ru/index.php?p=31&photo_id=1233
10. http://www.frontalbum.ru/22576
11. http://www.duel.ru/200620/?20_6_1
12. http://readr.ru/eduard-beltov-vtoroy-front-iosifa-stalina.html#ixzz2DB98hmmW
13. Захарин. И. В. "Великая Отечественная война - день за днем." Москва: Военное издательство, 2008. кн.4 "Схватка на Юго-Западном направлении"
14. Рослый И. П. Последний привал - в Берлине. Москва, Военное издательство 1983
15. Гречко А. А Годы войны 1941-1943, Военное издательство МО СССР, М., 1976
16. Мощанский И. Б. Схватка гигантов - М.: Вече, 2009
17. Черёмин А. А. "Правда о Великой Отечественной войне. Из истории 349-й стрелковой дивизии", М., 2009;
18. От Буга до Кавказа: пер с нем. - М.: ООО "Издательство АСТ": ООО "Транзиткнига", 2004
арту
1
Автор
фонклейст
Документ
Категория
История
Просмотров
216
Размер файла
6 639 Кб
Теги
село Хорошее, М. Альперт, А. Г. Еременко, 12 июля 1942 г., комбат, политрук еременко
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа