close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Роль сім

код для вставкиСкачать
Виступ на батьківських зборах
Роль сім’ї в становленні особистості дитини
( за педагогічною спадщиною О.А.Захаренка)
Із сім’ї починається суспільне виховання.
О.А.Захаренко
…Тільки разом з батьками, спільними зусиллями
вчителі можуть дати дітям велике людське щастя.
В. О. Сухомлинський
Якими діти народжуються,
Це ні від кого не залежить,
Але, щоб вони шляхом правильного
виховання стали хорошими –
це в нашій владі…
Плутарх
Безперечно, сім’я – головна ланка у вихованні дитини, забезпеченні
матеріальних та психологічних умов для її гармонійного – фізичного,
інтелектуального, морального і духовного розвитку. В Законі України « Про
освіту» підкреслюється відповідальність батьків за розвиток і виховання власної
дитини. Відповідно до Закону України « Про позашкільну освіту» батьки є
одними з учасників навчально – виховного процесу, спрямованого на розкриття
можливостей і здібностей дитини й формування її як творчої особистості.
Родинне виховання – один із найважливіших і найцінніших чинників
виховного процесу, найкращий колективний вихователь, носій найвищих
національних ідеалів. На Україні завжди панував культ родини, культ рідної
домівки, культ глибокої пошани до батьків та свого роду. Але зараз все
помітнішими стають прояви родинної кризи. Згідно статистичних даних, в
Україні щороку розпадається понад 210 тис. сімей . А це , як ви розумієте, –
неповні сім’ї . Тільки в нашому районі на сьогодні налічується 531 неповна сім’я,
в них проживають 724 дітей. Неблагополучних сімей – 92 , в них виховуються
237 діток. Під опікою перебувають 60 дітей . Це діти – сироти при живих
батьках.
Через дитячу бездоглядність у нашій країні діти тікають від батьків у
неблагополучні компанії, вживають наркотичні засоби, проводять вільний час в
ігротеках, хворіють на СНІД, скоюють крадіжки, вбивають людей, не вміють
створювати сім’ю, б’ють і ображають жінок, дітей, своїх батьків, програють
квартири, закінчують життя самогубством.
Тож в умовах зростаючої родинної кризи, поширення злочинності та
правопорушень серед дітей виникає потреба звернутися до здобуття народної
педагогіки з метою ліквідації сімейних проблем сьогодення, наукового
прогнозування перспектив сім’ї й піднесенні її ролі у вихованні дітей та молоді.
Олександр Антонович Захаренко вважав, що найважливіші риси і якості
дитини зароджуються в сім’ї, адже традиційно виховання було першочерговою
справою саме сім’ї, а не школи чи оточуючого середовища.
В. О. Сухомлинський стверджував : «Тільки разом з батьками, спільними
зусиллям вчителі можуть дати дітям велике людське щастя».
1
Головна цінність та специфіка сімейного виховання в тому, що воно не
належить до якихось виокремлених педагогічних явищ, а відбувається в
контексті життя самої родини, на основі прикладу батьків і передусім на основі
традиційної родинно-побутової культури.
Коріння української родини сягає в сиву давнину. Адже сім’я з її побутом,
тобто загальним укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій,
складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході історичного
розвитку людства. Найбільш характерною та звичною для українського етносу є
велика сім’я, що як і будь – яка інша звалася родом. Це була суспільна група –
невелика, але дуже суцільна, злучена кровними зв’язками й спільними
інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд.
Згодом рід утратив давню сутність і розпався на малі, самостійні родини.
Народ здавна визнавав очевидну істину: батьки – головні природні
вихователі. Найбільший виховний вплив на дітей мав створений батьками уклад,
спосіб життя родини, всіх її членів. Вважалося, що народжуючи дитину, мати
народжує не лише її тіло, а й душу. Тому у родинах існував своєрідний культ
матері. Без її благословення не орали землю, не засівали поле, не входили в
нову оселю, не вирушали в дорогу. Діти, які виростали без материнського тепла
і ласки, як правило, були зляканими, злостивими, впертими. Матері своєю
працею, турботою, вмінням, старанням розвивали естетичні смаки дитини.
Майже кожна жінка знала десятки колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина
вже відчувала ніжність й ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей
світ.
Бабуся – це ніби друга мама, але ще більш ласкава, всепрощаюча і
завжди готова стати на захист своїх онучат, приголубити їх і віддати їм усе
тепло свого серця. Коли потрібна була допомога у господарстві – на городі, в
оселі чи спеленати і скупати дитятко, отримати мудру пораду, вишити красивий
рушник, доглянути дітлахів, розповісти їм цікаву казочку – то бабуся зажди
була готова прийти на допомогу. «Як матір на дитя кричить, то в бабусі серце
болить», - говорить народна мудрість. Дідусь навчав хлопчаків чоловічій
роботі. Давав цінну пораду: як дах укріпити, віз відремонтувати, столярству
навчав, рибалити з онуками ходив. Дідусь був найкращим помічником у всіх
чоловічих справах.
«Дідусь говорить - слухай важно, бери до серця, виконуй вчасно», - повчає
народна мудрість.
Олександр Антонович Захаренко був хорошим дідусем . Разом зі своєю
дружиною, Вірою Петрівною, виховували своїх внучат – Сашу й Оксану
хорошими дітьми. Віра Петрівна має щастя і зараз любуватися ними, помічати ,
як вони дотримуються складених дідусем заповідей. Пропоную вашій увазі
« Заповіді дідуся і бабусі» (Захаренків Олександра Антоновича та Віри
Петрівни). Можливо, хтось із вас скористається ними у вихованні ваших дітей чи
внуків.
« Заповіді дідуся і бабусі »
1. Світ (природа) красивий і крихкий, як кришталева ваза. Збережіть його для наступних
поколінь.
2
2. Ви свідки терористичних актів, військового розв'язання проблем між народами. А чи
можна зробити нашу планету мирною? Так, можна. Війна це не об'єктивна реальність чи
необхідність, війна — це людське горе, позбавлення життя, яке дано людині природою.
Війна — це морок, це нетолерантне ставлення до чужої думки.
3. В Україні всі люди — велика рідня. Ви члени однієї родини, ви братик і сестричка.
Живіть у мирі і злагоді, допомагайте одне одному, бо ви однієї крові. Якщо треба підставити
плече, зробіть це, не чекаючи, що вас попросять. Родина — то і дружба, і любов навіки.
4. Мати й батько — найперші ваші порадники. Їх треба поважати, бо вони ніколи вам не
робили зле. Вони народили, виростили вас, дали вам путівку в життя.
5. Саша, ти надумав їхати за океан. Я вітаю твоє рішення, аби воно тільки здійснилось,
побачиш, як живуть люди за кордоном, матимеш ширший світогляд і нові знання, які
обов'язково знадобляться. Адже сенс життя — у пізнанні себе й навколишнього світу.
Дорогі онуки! Є риса, яка має бути притаманна і політикам, і керівникам, і бізнесменам, і
простим людям. Це — скромність. Як на мене, вона найкраще характеризує людину.
Крім скромності, на перший план я висуваю чесність і правдивість. Я зневажаю тих
керівників, які кажуть неправду, причому вони так звикають до брехні, що вона стає стилем
їхнього життя і керівництва.
Головна мета сімейного виховання – сформувати справжню особистість,
наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і
душею, сильну розумом.
Олександр Антонович в своїх працях неодноразово звертався до батьків з
таким прохання : « Вчіть своїх дітей! Вчитись треба, щоб не попасти в жорна
життя або не опинитись на його узбіччі. Встигати треба за ним (життям), яке з
шаленою швидкістю пролітає повз вас.
Нині освіта дуже дорога, - наголошував мудрий педагог.- Людина добру
третину життя вчиться. А надалі ця частка буде ще більше зростати. Вже й зараз
гувернанти з вищою освітою в моді. Тож людство прийде до такого часу, коли без
вищої освіти не обійтись. Причому якість її буде незрівнянно кращою. Цьому
слугуватимуть нові педагогічні технології, інтернет, відеомагнітофони тощо».
Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у
сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити, берегти
красу.
А чи задумуємося ми, батьки, як часто наша дитина спілкується з природою?
Чи не байдужа вона до неї, чи бачить красу в подихові вітерця і квітах? Чи бачить,
як росте трава, як цвіте квітка? Чи глуха до природи, чи чує, як вона восени
влягається спати на зиму?
Якщо ж дитина не помічає цього, то ми повинні якнайшвидше допомогти їй
це зробити. Адже , як говорив О.А.Захаренко : «Краса творить радість,
облагороджує людину. Краса душі дорожча за золото і скарби. Життя за
законами добра і краси – це і є щастя».
Є визначена специфіка сімейного виховання, що відрізняє його від
виховання суспільного (зокрема і шкільного). Насамперед вона полягає в тому,
що за своєю природою сімейне виховання засноване на почутті. Споконвічно
родина, як правило, тримається на почутті любові, що визначає моральну
атмосферу цієї соціальної групи, стиль і тон взаємин її членів: прояв ніжності,
ласки, турботи, терпимості, великодушності, уміння прощати, почуття обов’язку.
3
Почуття любові постійно супроводжує дитину в родині. Ця гама почуттів
позитивно впливає на розвиток і виховання дитини: надає їй відчуття щастя,
надійності, почуття захищеності від зовнішніх негараздів, а в особі батьків —
справжніх порадників, помічників, захисників, старших друзів.
Однак парадокс полягає в тому, що це може стати як позитивним, так і
негативним фактором виховання. Важливо дотриматися міри у прояві почуттів.
Олександр Антонович неодноразово наголошував на тому, що дитина, яка
недоотримала батьківської любові, часто виростає недоброзичливою,
озлобленою, черствою до переживань інших людей, зухвалою, не вживається в
колективі однолітків, а також замкнутою, часто агресивною або ж навпаки надмірно сором’язливою.
Зростаючи в атмосфері надмірної любові, ласки, благоговіння і шанування,
маленька людина рано розвиває в собі риси егоїзму й егоцентризму,
розніженості, розбещеності, зазнайства, лицемірства.
Мудрий педагог зазначав, що великої шкоди приносять дітям любов
замилування, любов деспотична, любов підкупу. Його твердження співзвучні з
переконаннями
іншого
великого
педагога
Василя
Олександровича
Сухомлинського : «Люди з кам’яним серцем частіше виростають в таких сім’ях,
де батьки віддають дітям усе й не вимагають від них нічого».
Коли в родині немає належної гармонії почуттів і дитина піддається впливу
аморальної атмосфери, то процес її розвитку значно ускладнюється.
Олександр Антонович у своєму нарисі « Педагогічні аксіоми» звертається
до батьків із таким проханням : « Ніколи не захоплюйте дітей ілюзорними мріями.
Ні за яких обставин не обманюйте дітей. Вони цього просто не пробачають.
Враховуй, що в дитинстві гостра пам'ять, і дитина запам’ятовує на все життя.
Може, спочатку й повірять, але мине час — і ця віра може обернутися проти вас.
Якщо діти мрійники — це добре, але виховуйте в них реальне бачення дійсності.
Кожна думка, ідея, мрія мають бути наповнені змістом, їх можна досягти, втілити
у життя, побачити наяву. Здійснивши одну мрію, намагайся мріяти про інше. Цей
процес буде безперервний, бо здійснена мрія породжує нову, а в головах дітей їх
безліч. Інколи смішні. Але ви цього не показуйте, не робіть з нічого проблем, треба,
щоб особистість росла, як на дріжджах. Її ніколи не треба принижувати, а завжди
бути уважним, жити думками дитини, і тоді настає «диво» — виростають у дітей
крила. Розправляйте їх для польоту і для віри в свої здібності, щоб діти відчули
свою причетність до великої справи народів усієї України, а то й усього світу».
Нинішній час вніс корективи в дитячі мрії. Вони стали іншими, бо змінилися
й самі діти. Але педагогічне поняття «нездійсненна мрія» залишиться ще надовго;
поки існуватимуть сім’я і школа. То наша з вами спільна справа — виховувати в дитині особистість, яка здатна не лише мріяти, але й втілити мрію у життя.
Обманювати себе і всіх навколо — тяжкий гріх, рівноцінний зраді.
У батьківському домашньому вихованні часто бракує серйозності, а тому і
в дітей поваги і пошани до батьків. Няньчаться й граються з дітьми, пестять їх
уранці та ввечері, бавлять їх і хочуть ними бавитися. Діти поводяться з батьками,
як з рівними собі, не соромляться їх ні в чому анітрохи, і добре, що коли справа
не доходить до того, що діти оголошують своїх батьків за людей нудних. Проте
без пошани до батьків нема пошани до людей.
4
«Можливо, - міркує Олександр Антонович, - пошана до батьків втратилася
ще тоді, коли вони перейшли називати їх на «Ти » ? »
А як гадаєте ви – «Ти» чи « Ви» казати на батьків ?
О.А.Захаренко вважає це питання спірним. Одні думають так, інші —
інакше. А правильніше — як батьки вирішать. Як захочуть, як змалку дітей
привчать.
На думку педагога, дітей треба привчати говорити «Ви». « У наш бурхливий час необхідна особлива повага до людей похилого віку. Називати їх не просто дід
і баба, а дідусь і бабуся. Звичка переросте в норму людських стосунків, де повага
посяде домінуюче місце. Колись Олександр Сергійович Пушкін написав: « Пустое
Вы , сердечно Ты ». Прислухайтесь до нього і зробіть навпаки. Це складова частина
нашого національного менталітету. В Україні звичним було називати своїх рідних,
батьків, бабусь, дідусів та прародичів красивим словом «Ви», а не тикати, немовби
однолітку - ти, ти, ти! Звичайно, «Ви» — це не лише прояв уваги, турботи, любові
до старших, до своїх мами і тата, це — вимушена міра привчання дітей бути
слухняними в сім'ї. Слово «Ви» спонукає дитину подумати: « Хто я в цьому світі?
Хто мої батьки? Чи заслуговую я, щоб мене одягали, годували? Чи пробачать мені
мої недоречності?»
Ще однією особливістю сімейного виховання є те, що воно органічно
зливається з усією життєдіяльністю дитини: у родині вона має всі життєво
важливі види діяльності – інтелектуально-пізнавальну, трудову, суспільну,
ціннісно-орієнтовану, художньо-творчу, ігрову, вільного спілкування. Причому,
проходить всі її етапи: від елементарних спроб (взяти в руки ложку, забити цвях,
намалювати чоловічка, допомогти мамі) до найскладніших соціально і
особистісно значущих форм поводження.
О.А.Захаренко наголошував, що батьки повинні привчити дитину
пройматися
душевним станом
іншої людини, ставити себе на місце
скривдженого і відчувати те, що він повинен відчувати, отже, дати дитині всю
розумову можливість бути справедливою і совісною.
Олександр Антонович переконаний, що про совість важко говорити, бо це
поняття філософське та ще й суб'єктивне. Кожна людина вважає себе совісною,
вкладаючи в це слово свій, нею визначений зміст. Але ж совість у людини або є,
або її немає. Середини не буває. Совість — це психічний стан людини, в якому
вона перебуває, коли не змогла дотримати свого слова, виконати обов'язок, змушена обманути. Ми звикли характеризувати дитину, оцінюючи, совісна вона чи ні.
Називаємо її совісною, якщо вона добропорядна, ретельно виконує обов'язки, які
покладають на неї батьки або старші. Вважається, що дитина може й втратити
совість, якщо сумлінно не виконує обов'язків чи не дотримує слова. Тоді про неї
кажуть: не має совісті або втратила її.
О.А. Захаренко закликав як педагогів так і батьків зробити все можливе і
неможливе, щоб дитині не дорікали старші: «Ти безсовісна , байдужа дитина, ти
втратила авторитет серед друзів, ти не знаєш, що таке совість!»
Олександр Антонович вважав байдужість ще більшим злом, ніж злочин. « Ви
заперечите, - говорив Сахнівський директор. - Можливо, ви маєте рацію, але
байдужість породжує зло. Бійтеся байдужих людей, бо вони можуть спонукати до
лиха, невідворотної біди. Вони дотримуються правила: «Моя хата з краю...»
5
Байдужа дитина це не просто флегматик, це нерухома річ у процесі виховання.
Дитина не може бути байдужою до чужого болю. Справжня людина не
може бути байдужою до чужих успіхів. Вона або ревнує, або заздрить, або радіє.
Для байдужої ж людини все одно, що діється навколо. Навіть міждержавні
конфлікти, а то й війни беруть початок з байдужості.
Чи можна виховати небайдужу особистість? Так, можна і треба, бо це та риса,
яка підносить дитину над суспільством, робить її особистістю, що не здатна на
погані вчинки, що співпереживає своєму товаришеві, який потрапив у біду.
Зароджується байдужість з небажання дитини бути першою, зі списування
домашніх завдань».
Духовний наставник закликає зупинити «…цю біду, бо з роками буде пізно.
Ця недуга виснажить дитячу душу, затримає розвиток, може й перерости у
злочин. Будемо сподіватись, що цього не трапиться, бо нинішньому суспільству ой
як потрібні небайдужі особистості».
Олександр Антонович вважав, що на даний час у сім’ях стоїть питання: як
виховати дитину слухняною? Слухняність буває різною. Є слухняність, яку ми
повинні довести малюкові заради його безпеки: «Не торкай – гаряче!», «Не лізь
- упадеш!». Але для 8-9 літньої дитини вже важлива інша слухняність – не
зробити що – небудь, коли тебе ніхто не бачить. А ще більша зрілість починає
проявлятися, коли дитина сама відчуває, що добре, а що погано
свідомо
утримується. Мета дисципліни – навчити людину володіти собою, бути
слухняним тому, що він вважає кращим, вчинити так , як він вважає вірним, а
не так, як йому хочеться. Отже, дитина повинна слухатись не тому, що «я так
хочу!», а тому, що «так потрібно» і обов’язковість таких правил визнається
батьками і для самих себе.
Є в Біблії дуже цікаве застереження: « Відійти від гріха і сотвори благо» .
Дуже вдалими є слова Василя Сухомлинського : «Дитину треба не
заставляти, а навчати бути доброю - в цьому головне спрямування виховних дій
батьків». Його думку продовжує Б.Спок: «У житті дуже мало моральних аксіом,
але одна з них така: доброта ніколи не веде до зла».
Рефреном життя і творчості О.А.Захаренка є відоме : « Поспішайте
робити добро!» Він сам поспішав і на кожному кроці творив його. Мудрий
педагог наголошував на тому, що кожен повинен усвідомити, що людина
починається з добра. Вона ж – творець добра. Свідченням цього є його
розсудливі думки :
 «Людина з дитячих літ має бути доброзичливою, добропорядною,
толерантною, а простіше - доброю . Це наука наук, яка з генами батька й
матері передається. Якщо ця наука не опанована, то решта наук може
лише завдавати шкоди людині, суспільству».
 «Людина живе мить у часі. Залишайте після себе хороший слід, щоб
пам’ятали Вас і Ваші добрі справи хоч кілька поколінь…» .
 «Які то прекрасні люди, що засвоїли ази загальнолюдських цінностей,
зробивши їх своїми переконаннями і совістю».
Олександр Антонович часто любив повторювати : «
Будьте добрими і щедрими, і це повернеться вам сторицею» .
Його вислів перегукується з Біблійними заповідями. А Біблія – це
6
джерело народної мудрості, духовності. Християнський ідеал – краса душі,
добро.
Стосунки, які не засновані на заповідях Божих, пізно чи рано
спотворюються , несучи в собі хворобливий початок. І якщо самі від цього
хворіють по – справжньому (неврози, серцево-судинні розлади), то що ж казати
про дітей? Серед батьківських помилок, що можуть коштувати дитині здоров’я,
не допоможуть їй адаптуватися в суспільстві, називають:
- недостатній прояв любові до дитини;
- застосування погроз і фізичних покарань;
- надмірну опіку;
- турботу, істерику з будь-якого приводу;
- емоційне неприйняття яких-небудь рис характеру дитини, його почуттів;
- неприйняття статі дитини, його зовнішності;
- нерозуміння своєрідного особового розвитку дитини;
- попускання усіх вимог і капризів дитини;
- надзвичайна вимогливість до дитини;
- перевага однієї дитини іншій;
- диктат;
- емоційна глухота;
- непогоджуваність дій між батьками;
- сварки між батьками;
- відсутність послідовності і розумності вимог;
- чергування гніву, жорстоких покарань із затаскуванням.
Олександр Антонович радив батькам керуватися таким принципом : 70
відсотків успіху – то похвала, а 30 відсотків – критика, мораль, розгнівані
настанови.
Запам’ятайте !
1 Якщо дитину постійно критикувати - вона вчиться
ненавидіти.
2. Якщо дитина зростає у докорах – вона починає жити у
почуття провини.
3. Якщо дитина живе у
ворожнечі – вона вчиться
агресивності.
4. Якщо
дитина зростає у терпимості – вона вчиться сприймати інших.
5. Якщо дитину підбадьорювати – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалити – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості – вона вчиться знаходити
любов у цьому світі.
Хоч як не хотілося говорити Олександру Антоновичу про ганебні прояви
виховання в сім’ї , та все - таки доводилося, бо мовчати не міг, хотів застерегти
від цього інші сім’ї.
« Не секрет, говорив О.А.Захаренко, - що є такі сім’ї , що звикли жити в
7
бруді. Настільки звикли, що вже й не помічають його, не додержуються правил
гігієни у повсякденному житті».
Олександр Антонович
в книзі «Слово до нащадків» пише, що,
повертаючись із-за кордону до рідної домівки, відразу ж помічає різницю: як у
них ( на Заході) і як у нас. Тоді йому трохи соромно за себе і за своїх
співвітчизників. На шляхах Європи не побачиш не те, що смітника, папірця. Все
у них у ладу. Кожен камінчик – це історія, прикраса, йому належить тільки вдало
вибрати місце.
Педагога дуже обурює звичка деяких людей лузати насіння , їсти цукерки
й залишати після себе лушпиння , сміття. Прикладів дитячої безкультурності
десятки й сотні, та річ у тім, що діти наслідують дорослих . І так із покоління у
покоління передається безкультурність.
« Я за те,- говорить О.А.Захаренко,- щоб дітей змалку привчали до чистоти
й порядку. І не лише для того, щоб хтось побачив, відмітив. А для себе, свого
існування, нормального життя. Це першочергове завдання кожної сім’ї, матері –
берегині». І далі мудрий педагог пропонує всім батькам, щоб вони , прибираючи
вулиці, садиби, сараї, комори, двори – все викинути , що зайве, що займає місце і
не прикрашає життя людини.
Тож запам’ятайте , шановні батьки, чим заповнено батьківський резервуар,
те переллється і в душу дитини.
1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в
усьому досягає успіху...
3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете Ви, – допоможіть
їй стати собою.
4. Запам’ятайте: найголовніший Ваш обов’язок – розуміти і втішати.
5. Ви – не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої
можна виплакатись і у п’ять, і в п’ятдесят років.
6. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки.
Найгірше, якщо можете, але не робите.
7. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
8. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона
віддячить вашим онукам.
Видатний педагог А.С. Макаренко вважав, що «Виховання дітей –
найголовніша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни світу.
Наші діти – це майбутнє батька й матері, вони теж будуть вихователями своїх
дітей. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це
наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина серед іншими людьми, перед
усією країною». Додамо – перед власною совістю і Богом.
8
Підсумовуючи сказане, я хотіла б підкреслити, що поради мудрого педагога
О.А.Захаренка без перебільшення можна вважати коштовними скарбами:
народжені гарячим серцем з любов’ю до дитини, осмислені холодним розумом і
вірою в щасливе майбутнє вихованців, повинні стати Азбукою педагогічної
майстерності кожного вчителя , кожного батька й матері – Азбукою не тільки в
значенні азів, основи, фундаменту, на якому має вибудуватись власна струнка
система стосунків , принципів, напрямків роботи, а й комплекс обов’язкових
компонентів, без яких взагалі неможлива будь-яка виховна система.
Література
1. Азаров Ю.П. Сімейна педагогіка. М.: Політика література 1985, 231 с.
2. Доброєва І.В., Танигіна Г.Б. Вплив сім’ї та колективу на розвиток дитини. К.:
«Здоров’я», 1980, 21с.
3. Захаренко О.А. Поспішайте робити добро.-Черкаси,1997.-28с.
4. Захаренко О.А. Слово до нащадків .- К.: Богданова А.М., 2006.-216 с.
5. Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській родинній сім’ї // Рідна
школа, 1998. - № 7-8, с.31
6. Каюков В. Духовні ідеали сім’ї – першооснова життя дитини // Рідна школа,
1998. - № 7-8, с.34-37
7. Макаренко А.С. Книга для батьків. К.: «Радянська школа», 1972. 335 с.
8. Нікітін І., Нікітіна Л. Ми та наші діти. К. «Молодь», 1989, 230 с.
9. Оржеховська В.М. Духовність – це здоров’я молодого покоління. Тернопіль ,
2005, 216 с.
10. Тютюнник Г. Батьківські пороги. – К.: «Молодь», 1972, 176с.
11.Шерстюк Н.М. «Родинний дім» - центр батьківської просвіти. // Педагогічний
вісник, 2005.- № 3, с.15.
12.Ященко Т.О.
Історичне коріння українського народного виховання //
Українська література в загальноосвітній школі, 2001, - № 3, с.148-155.
12. Ященко Т.О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки //
Педагогіка і психологія, 1997. - № 2, с.88-94
9
Автор
natascha1962
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
87
Размер файла
180 Кб
Теги
сім, роль
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа