close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Година спілкування.Моральний вибір.

код для вставкиСкачать
Година спілкування
Т е м а . Не помилися у виборі стежини життя. (Моральний вибір).
М е т а: формувати усвідомлене розуміння поняття «життя», його унікальності ,
цінності, значущості для кожної особистості; спонукати учнів до роздумів над
важливими життєвими проблемами; розвивати усне мовлення школярів,
пізнавальний інтерес, творчу уяву, комунікативну активність; удосконалювати
вміння висловлювати свої думки, ставлення до власного життя та життя інших
людей, як до найвищої цінності; прищеплювати високі моральні цінності;
спонукати замислитися над сенсом життя і відповідальності людини за свої
вчинки.
Ф о р м а п р о в е д е н н я : круглий стіл.
О б л а д н а н н я : парти розставлені літерою «П», в центрі – стіл, все накрите
білими скатертинами ( білий колір – емблема щастя), клас заставлений квітами,
на столі - свіча, снопик пшеничних колосків; портрет О.А.Захаренка,
мультимедійний проектор, слайди , вислови про життя.
Епіграфи:
Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не
повториться, навіть на тому світі. Насолоджуйтесь
життям, живіть так, щоб ніхто вам не дорікнув, що
ви просто животіли, залиште після себе добрий слід.
Олександр Захаренко
Можна жить, а можна існувати,
Можна думать – можна повторяти,
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!
Василь Симоненко
Життя є дар, великий дар,
І той, хто його не цінує,
Цього дарунка не заслуговує.
Леонардо да Вінчі
Вчитель. Дорогі мої одинадцятикласники !
Сьогодні ми продовжимо розпочату на попередній годині спілкування розмову
про вибір стежини життя. Ось - ось пролунає останній дзвінок в стінах рідної
школи, і кожен із вас вирушить своєю життєвою стежиною.
Життєва стежина…
У кожного вона своя, різна: добра чи зла, милосердна чи жорстока. В одних
вона - звивиста і вузька, в інших – довга і широка . Йдучи цією стежиною, ви
постійно, кожної хвилини будете зустрічатися з людьми: добрими і злими,
чемними і лагідними, ледарями і працьовитими. Але головне те, що потрібно на
своїй стежині бути добрим прикладом для інших, щоб, пройшовши певну
відстань і озирнувшись, не було соромно за прожитий час… Адже життя звіряє за
своїми особливими законами кожен наш крок. Як важливо не помилитися у
виборі життєвого шляху, найбільше принагідного саме для себе, а не для когось
іншого.
1
Вдумаймося у слова славетного Леонардо да Вінчі, який повчав, що життя є
великий дар, і хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує. А щоб цінувати
життя, треба знати і розуміти своє місце в ньому. Звичайно, нікому не дано з
цілковитою точністю визначити своє майбутнє, та кожен із нас рано чи пізно
запитає себе: « В чому сенс мого життя? Як маю його прожити? Навіщо я живу
на світі? Яке моє призначення? Яка я людина – добра чи зла? Перед ким
відповідатиму за свої вчинки ?»
Запитання нелегкі. І не кожна людина знаходить на них відповідь.
Оточуючі ж оцінюють її за вчинками: це - добродій, а це - нікчема чи злочинець…
« Незакінчене речення ». « Життя – це…».
Вчитель. Я повністю погоджуюся з вашими думками про те, що найцінніше у
людини – це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній своє. Довге чи коротке,
неповторне і звичайне, радісне і сумне, солодке, як мед, і гірке, як полин, воно
триває лише від народження до смерті, і його не можна прожити двічі.
Життя, як мить, єдина мить,
Махне крилом – і пролетить…
Таємниця життя… Вона хвилювала людей завжди з того часу, як вони
усвідомили себе живими істотами. Для чого людина приходить у цей світ? Щоб
помучитись, постраждати і безслідно піти у забуття ? Чи має життя якусь мету і
сенс, і в чому вони ? Хто керує людським життям ? Чи можна зробити його
кращим і щасливішим ? Чи має людина право піти з життя або позбавити його
іншу людину?
Бесіда:
- Можливо, ще рано нам задумуватися над цими запитаннями?
( Замислитися про цінність життя, коли воно майже все попереду, все – таки
треба , щоб оцінити по-справжньому те, що ми маємо й більш дбайливо
ставитися до цього безцінного скарбу).
Учень. ( Читає напам’ять вірш «А що життя?» — І. Багрійчук).
А що життя? Поволі зупиняюсь,
Дивлюсь на неба зоряні мости
І без надії вкотре сподіваюсь
Сама собі на це відповісти,
А що ж життя — дарунок загадковий
Від забуття закоханих сердець
Чи просто так, малюнок випадковий,
Що залишив сполоханий митець?
То що життя — листочок поміж вітру,
То десь впаде, то лине в небеса,
Чи тільки тон великої палітри,
Що помирає й знову воскреса?
...І ось тепер народжений світанок
Мені шепнув: «Бувай, моє дитя!»
І залишив на гіллі наостанок
Одне питання: «Що воно, життя?»
- Чому так важливо знайти відповідь на запитання « В чому сенс життя?»
2
( Тому, що кожному під силу намітити власний шлях самотворення, кожному
слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути, чи хоча б,
пом'якшити).
Учень.
Так! Треба жити кожним днем,
Не відкладаючи на потім…
Що має буть — не обминем
В своїх стараннях і турботі.
Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати...
В. Крищенко
Вчитель. Час рікою спливає, а наше життя, приносячи нам радощі перемог та
успіхів, ставить перед нами нові проблеми. Все рухається, змінюється,
удосконалюється. Так є і так буде завжди. От тільки яку роль зіграє кожен із нас у
тому русі, має турбувати людину. Про це завжди думав Олександр Антонович.
Тож знову звернімося до невичерпної спадщини великого Вчителя і мудрого
Наставника, справжнього Творця, Скульптора дитячих душ Олександра
Антоновича Захаренко.
Чиста криниця спадщини великого педагога – гуманіста невичерпна
багатством і глибиною досвіду, тому що О.А.Захаренко не міг горіти наполовину,
він віддавав освіті всього себе, розуміючи, що ніколи не загниває вода в
колодязях, звідки її черпають; чим більше із серця виймеш, чим більше віддаси
іншому, тим більше в ньому залишається…». Тож давайте зачерпнемо для себе
чистої водиці, святості почуттів , благородство душі, чистоту думок із
Захаренкової криниці, щоб живила наші душі загальнолюдськими цінностями.
Загальнолюдські цінності облагороджують наші душі, а облагороджені ду ші – це пробудження совісті. У кожної людини є совість, барометр, який підказує
добро вона робить чи зло.
Духовні закони, як і фізичні, поширюються на всіх людей, незалежно від
того, знають вони їх чи ні.
Навіть не знаючи фізичних законів, людина все одно їм підкоряється. Так і
в духовному житті: порушуючи духовні закони, людина мучиться, в ній говорить
голос совісті, який неодмінно є у всіх.
Потрібно старатись так жити, щоб совість нас менше турбувала. Добре
жити – це жити в ладу із своєю совістю. Це найважливіше за все, тому що дає
мир і спокій душі, з’являється радість і гармонія, установлюється внутрішня
цілісність.
І, навпаки, якщо людині вдається зібрати всі скарби землі, а совість при
цьому буде мучити, чи можеш ти сказати, що живеш добре?
« Все своє життя, - говорив О.А.Захаренко,- людина стоїть перед моральним
вибором. І від того, чим він диктується — особистою вигодою чи прагненням
стверджувати добре, світле, справедливе, залежить моральне значення кожного
людського вчинку».
Маля ще тільки починає тупцяти ніжками, а світ уже ставить перед ним вибір:
3
дружити з тим, хто може захистити тебе, чи з тим, хто потребує твого захисту.
Пристати до гурту, який знущається над беззахисною тваринкою, чи виступити
проти цього гурту. Сказати, хто «автор» того негарного вчинку і, ніби стати
зрадником, чи змовчати, і в своїх же очах стати боягузом, який побоявся сказати
правду... Підглянути в «шпаргалку» і скласти відмінно екзамен чи одержати чесно
трійку і залишитися без стипендії... Взяти на себе додаткову ношу в роботі й не мати
вільної години для себе особисто чи знехтувати інтересами колективу, справою,
якій міг би прислужитися, зате жити спокійно...
Ні, не завжди проблеми морального вибору в людини такі прості, як на
перший погляд може здатися. І не завжди, коли потрібно прийняти рішення, у
людини є час для роздумів чи можливість порадитися зі старшими, з людьми,
думці яких повністю довіряєш. Та й не у кожного з нас такі люди є поруч...
А життя вперто, щодня, щогодини ставить перед нами проблеми вибору, і
вирішувати, відповідати, розплачуватись за вчинене доводиться кожному за себе
особисто. І часом досить гірко...
Перш , ніж зробити вибір, людина повинна запитати у своєї совісті: що вона їй
підкаже?
Одне безперечно: рішення залежить від сформованості життєвої позиції
людини, розуміння нею свого обов'язку перед людьми, сім'єю, сповідування
моральних і політичних ідеалів, світогляду, загартованості в боротьбі з нерідко
прихованими формами аморальності: душевною черствістю, безцеремонністю,
споживацькою психологією, безвідповідальністю, цинізмом. Залежить від уміння
відстоювати свої переконання.
Правильність вибору виховується у сім'ї. Всім її укладом, позицією старших,
що визначається не тільки вчинками, які на видноті, а й безліччю, здається, дрібних
буденних справ і турбот. Точніше, ставленням до них дорослих. Захворіла
старенька мати, і її, ще недавно таку потрібну в сім'ї, невтомну господиню і
люблячу бабусю, відвозять у будинок престарілих, всіляко прагнуть «збути» до
інших родичів, безсоромно торгуються між собою, хто зобов'язаний доглядати
безпомічних матір чи батька. Які душевні якості може виховати у дітях така
корисливість і черствість дорослих? Коли настане час постаріти самим батькам,
який вибір зроблять вони, їх вихованці? Дико? Але такі факти все ж трапляються.
Моральний вибір... Кожним днем, годиною і хвилиною власного життя,
кожним своїм вчинком ми робимо його. І як було б добре, коли б усі про це
пам'ятали. Кожного дня, кожної години і хвилини. Бо часом і хвилина вирішує
назавжди: бути особистості — чи не бути.
Ось як про це написав лауреат Міжнародної премії імені Г. Сковороди
Григорій Білоус:
Життя — не часом стиснута пружина,
а розвитку одвічного спіраль.
Знай: жити — се не грати пастораль,
не гратися у боротьбу, а жити.
(Поема «Вогонь у камені » , монолог Сковороди)
Бесіда :
4
Кожен із вас отримав випереджаюче завдання : прочитати творчий доробок
народного вчителя «Слово до нащадків» і відшукати роздуми Олександра
Антоновича про життя та мудрі поради директора Сахнівської школи щодо
вибору життєвої стежити. Тож надаю вам слово.
Учениця ( Ніколенко Альона). Знайомство із книгою О.А.Захаренка « Слово
до нащадків» - то велика знахідка і насолода для мене і , мабуть , не помилюсь ,
якщо скажу, для моїх однокласників. Важко сказати який із нарисів найкращий,
бо всі вони повчальні, виховуючі , розвиваючі…Та найбільше мені запам’ятався
нарис «Жити за законами добра і краси». В ньому О.А. Захаренко закликає нас
подивитися, який красивий світ. Він вмів помічати красу природи навіть в
буденному , як просто і разом з тим поетично мудрий педагог говорить про це :
« Краса у водиці в озері , яка хвилями йде до берега. Краса в камінчиках, у
травинках, що перешіптуються про свої таємниці. Краса в усьому. Прислухайтеся
до лементу птаства, співу пташиного польоту».
А й дійсно, часто ми цього зовсім не помічаємо!
« Краса – це божественний розчерк,- говорить Олександр Антонович,- це
знак зверху. Вітай її в кожному прекрасному обличчі, прекрасному небі, кожній
прекрасній квітці і дякуй за неї Бога, як за чашу благословіння. Подивіться на
себе як на невід’ємну частину цієї чаші благословіння , і дозвольте любові
ввійти у ваше серце».
Очевидно кожному із нас потрібно прислухатися до чистого голосу цієї
людини, бо, як говорить ця неординарна особистість: « …прощаючись із життям,
людина отямлюється і жалкує, що проходили роки, а вона не помічала
дивовижних змін у природі, її істинної краси, не зживалася з нею і не робила для
себе відкриття, не дивувалася всьому , що росте, цвіте, і помирає…»
« Краса творить радість, облагороджує людину. Краса душі дорожча за золото і
скарби », - говорив О.А.Захаренко.
« Життя за законами добра і краси – це і є щастя » - ці Захаренкові слова стануть
моїм дороговказом в житті.
Учениця. ( Доденко Вікторя). Я прочитала всі нариси Олександра Антоновича,
проте мою увагу привернули його « Роздуми про життя» , в яких мудрий
педагог О.А Захаренко говорить, що «…вічність жива, бо в ній час від часу
спалахує життя. Інколи напрочуд яскраве. А бува й сіре, буденне. Тільки завжди
надзвичайно коротке. Все не встигаєш до чогось дожити, щось зробити. Адже
Людина живе мить у часі, а тим більше у вічності».
До прочитання цього твору мені здавалось, що в мене велике , навіть
нескінченне життя, що все ще попереду, і я встигну зробити щось таке, що
залишить світлий слід на землі. Надіюсь, що так воно і буде! Але зараз я
задумалась над тим, що я вже прожила певний відрізок часу , і тому запитую в
себе: « Що я встигла зробити за цей час?»
Незабаром я вирушу у самостійне життя , тож напутніми словами для мене
стануть духовні « заповіти» Олександра Антоновича :
 « Залишайте після себе хороший слід, щоб пам’ятали вас і ваші добрі
справи хоч кілька поколінь. Не залишайте плутаний слід, бо по ньому не
5
пройдеш. Проклянуть нащадки: діти, внуки, правнуки забудуть, зітруть із
пам’яті».
 «Збережіть природну красу незайманого світу і не потолочені квіти.
Здається , вони хаотично розкидані по планеті, але то продумано природою,
все в злагоді і гармонії».
 « Люди інколи не розуміють, що природа відвела їм дуже малу кількість
років, які треба прожити достойно, радісно, а не стражданням…»
 « …жити потрібно так, щоб не попасти в жорна життя або не опинитись на
його узбіччі. Встигати треба за ним(життям), яке з шаленою швидкістю
пролітає повз нас».
Учень.(Глоба Юра) На жаль, в нашому житті
ще багато
соціальної
несправедливості, яка існує в усіх сферах життя: політиці, економіці, медицині,
освіті. Здається, що й саме життя знецінюється. Прочитавши «Слово до
нащадків», я зробив для себе висновок, що О.А.Захаренко вірив у краще
майбутнє: зміняться люди, житимуть по справедливості.
Він не впадав у відчай від тої невлаштованості, яка жила в оточуючому
його світі, він творив свій острівець гармонії і краси в бурхливому морі
соціальних негараздів – свою казку, свій храм знань.
А ще я зрозумів, що життя кожної людини – це божий дар, і які б життєві
проблеми не турбували людину, вона повинна вірити в краще майбутнє.
« Віра і тільки віра робить світлим наше життя і життя всіх в цьому світі» ,цьому вчить нас великий учитель Захаренко.- Віра – це упевненість в тому, що на
зміну темряві незабаром прийде світло. Якщо ви не готові в це повірити , то ніякі
зусилля не допоможуть вам розгледіти світло серед темряви.
Віра – це птах, який співає в передранковій темряві. Хай ця пісня
поселиться у ваших душах».
Я постараюся завжди жити не розчаровуючись в житті, жити з вірою в
краще майбутнє, і вона зробить моє життя світлим, бо , як говорив Флобер :
«Розчарування – властивість слабких. Не вірте розчарованим – це майже завжди
базсилі » .
Учениця. ( Стеблівська Наташа) Нарис, який я прочитала ( «Заповіді діда і
баби»), мені дуже близький. Читаючи його , я пригадувала своїх дідуся і бабусю ,
вони теж, як і Олександр Антонович , ніколи не жалкують за часом , в якому
жили і продовжують жити, хоч він був нелегким. Та все , що вони робили, було в
ім’я того, щоб ми жили краще них.
Коли мій дідусь дивиться на те , як «неспіймані злодії» ламаюсь зупинку в
центрі села, б’ють вікна, крадуть батареї центрального отоплення з Будинку
культури, то теж звертається до хлопців, що часто сидять в парку, Захаренковими
словами : « не ламайте того, що побудувало для вас попереднє покоління».
Заповіді, складені мудрим наставником для своїх внучат – Саші і Оксани, я
сприймаю заповідями і для мене.
Учениця. ( Дембіцька Наташа ). Я теж прочитала, як і більшість моїх
однокласників, мудру книгу
заслуженого вчителя України,
колишнього
директора Сахнівської школи О.А.Захаренка «Слово до нащадків», і знайшла в
ній для себе розсипи дорогоцінних думок. В цій книзі я відшукала відповідь на
6
питання , яке мене давно вже цікавило – «Ти» чи «Ви» казати на батьків.
Виявляється, що воно спірне, одні думають так, інші – інакше. Я навіть
поцікавилася у своїх однокласників, як вони звертаються до своїх рідних.
Особисто я говорю до своїх батьків – «Ти», мабуть тому, що так моя мама
говорить на свою маму, мою бабусю Валю. А , можливо, ще й тому , що
дивлячись на свою бабусю (Гонтар Валентину Олексіївну) , я не відчуваю її віку ,
така вона завжди енергійна, вічно молода, перейнята сільськими турботами про
людей , з якими працює в ПСП « Нива». Ми часто з бабусею разом подорожуємо
по Україні і за кордоном . Під час таких мандрівок ми почуваємося близькими
подругами.
До прочитання цього нарису звертання на «Ти» я вважала нормою
людських стосунків. А зараз я теж засумнівалася в тому, чи правильно це, чи ні ,
тому вважаю, якби батьки змалечку мене привчили говорити на « Ви», то я б
привикла до цього.
Зараз це зробити якось нелегко, хоч розумію і погоджуюся з думкою
Олександра Антоновича, що « …дітей треба привчити говорити «Ви». У наш
бурхливий час необхідна особлива повага до людей похилого віку…
Слово «Ви» …- це складова частина нашого національного менталітету. В
Україні звичним було називати своїх рідних, батьків, бабусь, дідусів та прародичів
красивим словом «Ви», а не тикати, немовби однолітку - ти, ти, ти! Звичайно, «Ви» це не лише прояв уваги, турботи, любові до старших, до своїх мами і тата, це —
вимушена міра привчання дітей бути слухняними в сім'ї. Слово «Ви» спонукає
дитину подумати: « Хто я в цьому світі? Хто мої батьки? Чи заслуговую я, щоб мене
одягали, годували? Чи пробачать мені мої недоречності?»
Я , звичайно, врахую мудрі думки О.А.Захаренка і своїх дітей привчатиму
говорити на бабусю «Ви».
Учень. (Батир Віталій) Перечитуючи сторінки книги О.А.Захаренка «Слово до
нащадків», я звернув увагу на нарис «Педагогічні аксіоми», в якому Олександр
Антонович розповідає про вчительських дітей. Я теж відношуся до такої категорії
і погоджуюся з думкою Олександра Антоновича, що « діти вчителів завжди на
виду у всіх, особливо села, що в кожній сім’ї з насолодою « обсмоктують» їхні
кісточки». Про це майже кожного дня нагадує моя мама – вчителька. Тому я
стараюся жити так, щоб їй не було соромно за мене, бо я не такий , як інші, в
класі. До того ж моя мама не просто вчителька , а ще й класний керівник.
Також після прочитання книги я зробив для себе дуже важливі висновки , які
пригодяться мені в подальшому житті , а саме :
« Жити багато - це зовсім не означає купатись у золоті, та й золото, бува,
брудне. Купіль нечиста. Слід намагатись жити красиво. Але краса не буває без
чистоти. Отже, чисто жити — це наша ціль. Придивіться — і Ви пізнаєте своїх
друзів, тих, хто чистить взуття лише спереду — «для людей». Придивіться
уважніше і побачите тих, для кого чистота — це взірець, це символ. Такі
прагнуть, аби ніхто не посмів порушити внутрішню красу. Киньте погляд на стічні
канави, лісосмуги, місточки — всюди сліди недбайливих ледацюг, хто псує життя
нам і нашим нащадкам, хто врешті-решт нівечить нашу матінку-землю, яка годує
нас, зігріває, дає притулок і життя».
7
Ці слова змусили перш за все мене самого придивитися до себе і запитати :
« Який я ? »
Вчитель. Дорогі діти! Зараз ви стоїте на порозі юності. Це пік вашого життя.
Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття – відкриваєте самих себе. А
відкриття самих себе – найпрекрасніше , що може відчути людина. У цих
пошуках – глибокий зміст. Гадаю, мудрі думки і настанови О.А.Захаренка
допоможуть вам в цьому. А зараз давайте поговоримо про людські потреби в
житті.
Відомий психолог Маслоу розробив схему – піраміду людських потреб. На
найнижчому щаблі, тобто в її основі, стоять фізіологічні потреби: у їжі, теплі,
захищеності від небезпек, житлі тощо. Вище – соціальні потреби: у спілкуванні,
визнанні, піклуванні інших людей , освіті. І найвище – духовні потреби: віра,
творчість, мистецтво, високі звання…
Вибудуйте піраміду ваших потреб.
Духовні потреби
Соціальні
потреби
Фізіологічні потреби
Окремо складіть піраміду ваших духовних потреб , використавши перелік
запропонованих вам моральних цінностей.
Духовна сила,
наполегливість, доброта, відповідальність,
чесність, сила, щирість, внутрішня краса,
побожність, чуйність, витривалість,
сила волі, співчутливість, працьовитість,
життєрадісність, старанність, милосердя,
скромність, самоповага, довіра, терпіння,
ніжність, вірність, гідність, совість…
8
Виберіть спочатку 10, прономеруйте їх за ступенем значущості для вас,
потім з-поміж них виділіть 5, яких вам бракує. Найвагомішу для себе цінність
обведіть червоним кольором. Нехай вона стане вашим життєвим кредо. Можливо,
ви добавите якусь іншу цінність, якої немає в цьому переліку. Тлумачення змісту
цінності.
Цінності - щось важливе для людини, за допомогою чого вона оцінює і
звіряє будь-що у своєму житті, визначає власні пріоритети.
Вчитель . Ось і завершується ще одна година спілкування , тож хочеться
сказати : перед вами від шкільного порогу простеляється життєва стежина,
впевнено йдіть по ній , усвідомлюючи цінність кожної хвилини життя, не
розтрачуйте його на дрібниці. Знайте: « Усе в ваших руках».
До речі, чи знаєте ви звідки з’явилось це висловлювання? Якщо – ні, то
послухайте цю розповідь.
« Ця історія трапилася у давні часи в стародавньому місті, в якому жив
великий мудрець. Слава про його мудрість поширилася далеко за межі рідного
міста. Але був у місті один чоловік, який заздрив його славі. І от вирішив він
придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти. Чоловік цей
пішов на луки, піймав метелика, посадив його між долонь і подумав: « Запитаю я
в мудреця ось про що: який метелик у мене в руках – живий чи мертвий? Якщо
він скаже – живий, я стисну долоні, і метелик помре, а якщо він скаже – мертвий,
я розтулю долоні, й метелик полетить. От тоді всі зрозуміють, хто з нас
найрозумніший».
Так все й вийшло. Завидько впіймав метелика, посадив його між долонями,
пішов до мудреця та запитав у того: « О наймудріший! Який метелик у мене в
руках: живий чи мертвий?» І тоді мудрець, який справді був дуже розумною
людиною, сказав: « Усе в твоїх руках»
Отак і життя ваше у ваших руках.
Не забувайте Захаренкових цінних настанов. Як мудро висловилася ця
Велика людина і мудрий вчитель: « Для одних життя – це добрий слід, а для
інших, що слід на воді від човна» ( « Ідеальна пара »)
Живіть так , як заповідав О.А.Захаренко: « ..щоб не попасти в жорнове
життя, або не виявитись на його обочині…». Нехай ваша участь у цьому житті
стане окрасою.
… нехай стане небо хоч трохи світліше,
І нехай стануть люди хоч трохи добріші,
І нехай закінчиться все горе на світі,
Запанує любов щоденно, щомиті.
Р.Никонова.
Колись Олександр Антонович говорив своїй учениці ,Олі Лисенко, яка , як і
ви, закінчувала навчання і не могла визначитись з подальшим життям: « Не
можна, Олю, блукати по життю, як теля без мотузка, треба впевнено завжди
знати, куди йдеш, а якщо впевнена – то не звертай з дороги». Його слова Оля
запам’ятала на все життя. Тепер О.П.Сисенко працює в рідній школі заступником
директор з навчально – виховної роботи, продовжує втілювати в життя
нереалізовані мрії свого колишнього директора. Прислухайтесь і ви до цієї
9
поради і впевнено йдіть в майбуття.
В нарисі « Десять заповідей синам » Олександр Антонович, як батько ,
склав духовний заповіт своїм дітям. Про них ми говорили на попередній годині
спілкування, та одну з них , я б хотіла пригадати вам і сьогодні : « Любіть життя,
бо воно єдине і ніколи не повториться, навіть на тому світі. Насолоджуйтесь
життям, живіть так, щоб ніхто вам не дорікнув, що ви просто животіли, залиште
після себе добрий слід». Адже , як сказав Василь Симоненко :
Можна жить, а можна існувати,
Можна думать – можна повторяти,
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!
Дай , Боже, кожному із вас пройти такою життєвою стежиною , щоб
потім , оцінюючи прожите, впевнено сказати : « Я не помилився ( помилилась), і
тому щиро вдячна долі за те, що повела мене такою стежиною в житті. Інша була
б не моя!»
Звучить пісня « Злагода» П. Дворського
Література
1. Алексеєва В.І. Облагороджуємо собори дитячих душ. Педагогічний
вісник. 2007.-№ 1,с.39.
2. Захаренко О.А. Слово до нащадків.- К.: СПД Богданова А.М.,2006.-216 с.
3. Лисенко О.П. Дякуємо тобі, вчителю. Шкільні будні вчителя.
Педагогічний вісник. 2007.-№ 1,с.77.
4. Старко В., Вахнюк Г. Життя людини – найвища цінність. Позакласний
час.2007, - № 2, с.54-57.
5. Шатова Л.Наш моральний вибір. Публіцистичні роздуми. Черкаси.2011.180 с.
10
Автор
natascha1962
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
369
Размер файла
1 880 Кб
Теги
вибір, година, спілкування, моральний
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа