close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Вернісаж думок біля дерева Мови

код для вставкиСкачать
Вернісаж думок біля дерева Мови
« Рідне словечко тендітне, неначе пелюстка.
Стопчеш його - і схолоне душа твоя, пустка »
Тема.
Ніна Горик
М е т а : формувати розуміння того, що рідна мова – наш
скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як
держава ; розширювати знання про красу і багатство
української мови; будити почуття національної гідності; виховувати любов до
рідної мови, рідного краю, почуття поваги до всього свого, українського, бажання
розмовляти українською мовою.
О б л а д н а н н я : святково прибраний клас (зал). На стінах – портрети
українських письменників, вислови про мову, слово; вишиті рушники, « дерево
Мови», мультимедійний проктор, слайди.
( Звучить у виконанні Альони Ніколенко пісня « Розкажу про Україну»)
Ми живемо під небом ясним,
А навкруги шляхи й поля
І села , і міста прекрасні Це рідний край, моя земля.
Високі крила журавлині,
Співучі вірші Кобзаря,
Ми живемо на Україні, Це рідний край моя земля.
Приспів: Розкажу про Україну,
Де в Дніпрових хвилях синіх лаври й куполи,
Де Хрещатик і Софія,
Де чудове місто Київ краще на землі.
Розкажу про Україну,
Де калина - горобина квітне край вікна.
Запрошу на Україну,
Тільки тут моя єдина,
Тільки тут моя єдина рідна сторона.
2. А в небі райдуга барвиста,
Краплини сонця золоті,
А діти - це маленькі іскри
В долонях рідної землі.
Ми щирих друзів у гостину
Завжди чекаєм в добрий час.
Нові часи на Україні,
На Україні все гаразд.
Учитель. Стало вже доброю традицією кожного року 21 лютого збиратися біля
дерева Мови великою шкільною родиною, аби ще і ще раз відкрити для себе
глибини рідного слова, припасти до цілющого джерела неньчиного слова, зробити
свій внесок у скарбницю нашої духовності та пізнати таємниці й силу української
мови. Корені цього дерева проросли з найдавніших діалектів праслов’янських
1
племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Його
древнє слово квітами – перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури
Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
Було спочатку небо, і була земля,
Й пітьма в німу безодню впала,
А потім слово пролунало:
— Хай буде світло! Й просіяло
Те світло слова, й зазвучала
Твоя блаженна, Боже, мова,
0 слово рідне, слово Боже!
Марія Пузан
Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене,
коли воно сліпуче , « як проміння ясне», а могутнє , « як хвилі буйні », коли слова - палкі
блискавиці, тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людської душі.
Тож нехай сьогодні , в Міжнародний день рідної мови , відбудеться
вернісаж думок , прозвучать найтепліші слова про рідну мову, рідне слово, бо вони
цього варті.
І ведучий.
0 мово рідна! Дай торкнутись
Священних диво-струн твоїх
І так ударити у них,
Щоб слово, ніби грім, гриміло,
Байдужі щоб серця будило,
Нікому б не дало заснуть,
Вказало правди й щастя путь!
Марія Пузан
ІІ ведучий. Я приклоняюсь до твоїх ніг , мово, « мережана сходом і заходом сон ця, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом» .
(К.Мотрич)
Мово, твоя унікальність в багатовимірності : ти одночасно сьогочасна і вічна,
конкретно - чуттєва й загальна, матеріальна й ідеальна, фізична й духовна,
індивідуальна для кожного мовця і спільна для всіх. Твої суспільні функції
спрямовані на життєві потреби мовців та духовне вдосконалення колективу й
особистості.
І ведучий. Про такі суспільні функції сучасної української мови і поле їх
духовного впливу важливо пам'ятати саме нині, коли Українська держава
переходить від авторитарного життя до демократичного, в якому особливого
значення набувають такі якості особистості, як справедливість, чесність,
правдивість та близькі до тих, що складають ширший концепт духовності:
толерантність, порядність, скромність, повага.
Відомий сучасний український філософ Сергій Кримський вважає, що сьогодні
Україні потрібна не нова ідеологія, а духовність, бо на межі тисячоліть проявився
закон спасіння людства, який свідчить, що «людина істота вертикальна, бо її життя
визначається не так вздовж — кількістю прожитих років, як у височінь ціннісного
сходження». Саме «височінь ціннісного сходження» досягається мовою.
Як образно про це сказав поет Дмитро Павличко:«Життя людини ...обчислю 2
ється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові,
в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба й солі вона споживатиме і
скільки позношує одежі».
Читець.
Мова
Ти – печаль відлетілої вдаль лелеки,
Хвиль дніпрових, мов дум весняних, потік.
Серцем гніву і ніжності спивши клекіт,
Присягаюся, мово, тобі навік!
Присягаюся словом своїм найпершим,
Що дароване матір'ю на уста,
І любов моя, крила до зір простерши,
Чую, в слові отім ожива й зроста.
Ти пропахла сонцями і рунню, мово,
І устами, і добрим досвітнім сном,
Ти вітрами пропахла, що віть кленову
Балакучою роблять за тихим вікном.
Пахнеш солодко хлібом, і добротою,
І думками, яким в юних веснах цвісти,
Материнською усмішкою сумною,
Материнськими болями пахнеш ти. ...
А тобі, недоріко, що слова і роду
І обійстя свого одцуравсь, лихий,
Хай впаде оте слово - презирством народу
І ганьбою в душі проросте твоїй!
Бо отак чорна зрада кладе початок,
Так початок свій зрада в житті кладе...
О, явись мені, слово - душі освята!
Серце кличе! Ти чуєш, як серце жде?
Жде і в тиші нічній промовля до тебе:
- Озовися, ословся мені в піснях!
Присягаюся, мово, тобі, як небу
Присягає на вірність одвічну птах.
Бо в безсмерті твоїм і твоїм натхненні,
Чую - думка зринає у вись нову,
Бо живе в тобі ніжне Вітчизни ймення,
Значить, я у тобі живу.
Ганна Світлична
( У виконанні учнів звучить пісня « Любіть рідну мову» сл. Ф.Пантова, муз.
М. Ведмедері)
ІІ ведучий. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.
Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю
рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини (В. Сухомлинський)
І ведучий. Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може
нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного
3
їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя
Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.
Читець.
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
Дмитро Павличко
Учитель . Про українську мову, її красу, милозвучність, багатство та величезне
значення для нашого народу сказано чимало. Проте історична ситуація складається
навколо України так, що переважна більшість українців так чи інакше стикається з
актуальним питанням для нашої держави, а саме - із двомовністю, яка глибоко травмує
нашу рідну мову.
Ми не можемо обирати час, у якому живемо, бо кожна мить - це величезний
скарб, яким мусимо дорожити. Тому, аби пізнати і, ймовірно, змінити світ довкола
себе, придивімося, як травмує сучасна мовна ситуація наш духовий світ.
Тож слово - травмованим мовою. ( Вчитель зачитує два уривки з висловлювань
людей, травмованих двомовністю).
« Весняний день у моєму древньому Львові. Їду трамваєм № 5. Навколо все
звичне й буденне, аж раптом на вулиці Підвальній до трамвая ввійшло кілька людей,
які одразу привернули мою увагу. Вишукано зодягнуті, просвітлені й красиві, вони ще й
співали: «Ой у лузі при долині». Разом з цією піснею вмить зникла вся звичність і
буденність - настало свято, мене наче порухом чарівної палички перенесло до театру.
Аж ось на зупинці Сахарова до трамвая зайшла літня жінка. Просидівши кілька
хвилин, вона на повен голос промовила: «Что это они разорались?»
Це було громом серед ясного неба. Трамвай увесь збурило. Люди кинулись
захищати свою пісню від зайшлої потвори. У трамваї таки захистили, а в межах
країни? Вони будуть хамами, якщо ми їм це дозволимо».
Олександра Полоцька, Львівська обл.
« Улітку я відпочивала неподалік Одеси, хоч і зодягнутої в українські вивіски, але
наскрізь пропахлої російським духом.
На щастя, затоваришувала з дівчиною з Франківщини. Якось ми сиділи на лавці й
спілкувалися. На другий кінець лавки підсів чоловік і, звичайно, почув нашу розмову.
Витріщившись на нас чи то з подиву, чи то здуру, він промовив: «Такие милые
девушки, а хохолки».
4
«Хоч і непоганий чоловік, але москаль», - на жаль, через обурливі емоції, що залили
нас, ми не встигли згадати цієї мудрості...
І хоча б тому, що з огляду на українську ментальність, ми не здатні на такі
відворотні й мерзенні прояви хамства, як у чужинців на нашій землі».
Орися Яремко, м. Львів
Вчитуєшся у ці рядки і задумуєшся… , що може стати « євшан –зіллям» для тих, хто
цурається рідної мови, перетворюється на манкурта, покруча ?
Тлумачник.
Манкурт - Людина, що забула минуле, відмовилася від
національних традицій, утратила моральні орієнтири, цінності.
Покруч - це не прізвисько. Це діагноза, яка стосується
хворого, хоч і зовні респектабельного хохла. (Євген Сверстюк)
Вчитель . Манкуртизм - це ганебна хвороба — втрата історичної пам'яті,
генетичного родового коду — властива багатьом нашим співвітчизникам. Це
наслідок довгої, впертої і жорстокої (аж до винищення мільйонів) русифікації
протягом трьох з половиною століть. Свідома частина українців хоче повернути з
небуття, відродити свою рідну мову. Ці світлі люди пропагують національну ідею
так само завзято, як пропагує її француз, який любить Францію та рідну мову, як
пропагує її італієць, який любить Італію та італійську мову. Для китайця найкраща
китайська мова його батьків. Лише ознаками манкуртизму можна пояснити
байдужість до національної мови багатьох українців. А це ж одна з найдавніших
мов, і саме на її основі, як доводить наука, проросли мови західних і східних
слов'ян.
Зверніть увагу на те, як розмовляють між собою багато ваших ровесників. Не
назвеш цю мову ні українською, ні російською, а суржиковою. Що це за мода
така — спотворювати свою мову?! Причому, багато роблять це свідомо. Адже з
учителями, з батьками, з дорослими вони розмовляють по-іншому! Чому ж у колі
ровесників юнак чи дівчина опускаються до рівня дикуна? На жаль, ми чуємо
«суржико-матюкальний» лексикон і від багатьох дорослих. Немає нічого дивного:
процес манкуртизації тривав століттями і захопив не одне покоління. Але ви —
покоління незалежної України, яка відроджується. Ви хочете, щоб вас поважали у
світі, як поважають представників європейських націй. Тож оголосіть війну
манкуртизму, займіться самовихованням і почніть з очищення своєї мови.
ІІ ведучий.
Щиро вболівав за долю рідної мови директор Сахнівської школи Олександр
Антонович Захаренко. «Красу своєї мови діти мають відчути душею і серцем, і не
йти ні на які суржики, бо то сміття, бруд, що знекровлює рідну мову», - говорив
він.
Нині україномовна дитина, молода людина відчуває навколо себе вакуум
рідної культури. Недбале мовлення, брутальні лайки, примітивний і бідний
словник, незграбні, обірвані синтаксичні конструкції, невиразна дикция , суржик
5
засвідчують душевну ущербність мовця, понижують не тільки естетичне враження,
а й духовний вплив від такого спілкування.
Читець.
Мова
З ґнота розгорається свічка,
Межа розділяє город,
З струмка починається річка,
Із мови почався народ.
Не сіємо жито в пшениці,
Із льоном не змішуєм мак,
Не солимо воду в криниці,
А солимо їжу на смак.
Негоже плювати у воду,
З добром не вживається зло.
Не суржик, а мова народу –
Міцнюще душі джерело.
Вона, мов криниця глибока,
Безмежні її відкриття,
Чужу мову вчать кілька років,
А рідну вчимо все життя!
Володимир Косовський
І ведучий. Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки
було бажання. Це аж ніяк не є прерогативою вчених лінгвістів, письменників або
вчителів-мовників, це - не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини.
Культурними в нас повинні бути всі, незалежно від того, працює людина розумово
чи фізично.( Б.Антоненко-Давидович)
Мовним покручам
Рідне словечко тендітне, неначе пелюстка.
Стопчеш його - і схолоне душа твоя, пустка.
Слово беззахисне, нібито тихе й слабе...
Вразиш його, а навіки скалічиш
себе.
Мова - криниця, з якої щоденно ти п'єш.
Нащо ж у неї ти гаддям словесним плюєш?!
Гасне, тьмяніє замулена мовна криниця.
Слово-словечко не має снаги борониться.
- Любиш-не-любиш? - нашіптує час-ворожбит.
- Зрадиш? не зрадиш? - свій край, свою мову, свій рід?!
Дід же і прадід в словах благородство беріг.
В роті онука кишить: що не слово - то гріх!
Рідне словечко тендітне, неначе пелюстка.
6
Стопчеш його - і схолоне душа твоя, пустка.
Слово беззахисне, нібито тихе й слабе...
Вразиш його,
а навіки скалічиш себе.
Ніна Горик
ІІ ведучий. Ми, звичайно, не уявляємо собі, наскільки кожен із нас відповідальний за те,
якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малій дозі.( Ю.Шевельов)
Читець.
Біда, як любов міліє...
Без матері слова - в яку майбуть?
Від серця земля даліє —
от смуток, що вже його не перебуть.
Тут прадіди сіяли та орали,
і спів - з глибини віків.
Чи знаєш ти, хлопче, як АМОРАЛЬНО
зневажити мову батьків?
Володимир Коломієць
І ведучий. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам
викликати повагу до себе. ( Олесь Гончар)
Бути носієм органіки української мови, мовним експертом і порадником - в
Україні завжди означало бути причетним до справи нелегкої, а то й небезпечної і
вимагало не лише особливого мовного таланту, а й громадської мужності.(І.Дзюба)
Читець.
Хто любить, той легко вчить
Якщо з українською мовою
в тебе, друже, не все гаразд,
не вживай її примусовою ,
полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
а хто любить, той легко вчить:
все, як пишеться, в ній вимовляється, все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
і Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!
Дмитро Білоус
ІІ ведучий. Хочемо боротися за українську мову - борімось цією мовою за вищі
моральні ідеали й цінності, історично пов'язані з цією мовою. Тільки вага, глибина і
7
шляхетність надають привабливого шляхетного звучання українській мові.(Євген
Сверстюк)
( Звучить мелодія. Із глибини сцени виходять дві дівчини із запаленими свічками ,читають «Молитву» Ольги Яворської та Олени Галети).
Читець.
Молитва
Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
0 Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
0 Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за ґрат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
Ольга Яворська
Читець.
Пречиста Діво Мово
Із пуп'янка долонь викохується слово,
Беззвучне і гучне, з роси, з води й сльози.
Молись за нас, молись, Пречиста Діво Мово,
Народжена з пшениць і щедрої лози.
Чи вже воскрес твій син, велика наша Мати,
Із трьох віків воскрес, із трьох тисячоліть?
За нього помолись - за той народ розп'ятий,
Що перед вівтарем навколішки стоїть.
Не геній, не пророк, не світоч чи Месія –
Прийшов твій блудний син спокутувати гріх.
8
Твій голос у душі священну віру сіє,
Твій погляд очища від пороху доріг.
Єдина і свята, Пречиста Діво Мово,
У полум'ї свічок прийди в пусті серця,
Навчи молитись нас блакитно й калиново,
Навчи чудовних слів, яким нема кінця.
Минув Великий піст, і срібний дзвін голосить:
Душа твоя жива, хоч знята із хреста.
Народ до тебе йде, любові дар приносить,
Молись за нас, молись, велична і проста.
Олена Галета
Учитель. Щоб не стати манкуртами та покручами, щоб не відчувати себе аморальними
по відношенню до рідного слова, звернімося до мудрої спадщини О.А.Захаренка.
Основи мовної культури майбутній учитель О.А.Захаренко отримав у родині.
Рідні привчали зважено ставитися до кожного слова: колись батько казав мені:
( пригадував Олександр Антонович) «Слова, що ліки, — допомагають людині
лишень, коли вони сказані від душі, незабруднені карбованцевим брудом ».
Педагог володів мовою землі. Недивлячись на те, що за фохом О.А.Захаренко
був учителем фізики і математики, на сторінках його статей, книг «розсипані»
емоційно забарвлені, благородні, величаві слова, стійкі звороти, образні
порівняння. Кожне його слово промови й виступу — це соковитий і акварельний
мазок:
«Живіть за принципом ластівочки: вона сама не поїсть, а дітям принесе»;
«Ваші старенькі батьки немічні й хворі люди. Продовжіть їх свідоме життя хоч
на хвилинку»;
«Яка холодна і добра вода з криниці, мов весняний березовий сік. Набереш у
долоні і відчуваєш — ти теж природа»;
«Хай доля посміхається вам і вашим сім'ям весняним сонечком завжди і
всюди!»;
«Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не повториться... Насолоджуйтесь
життям...Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, що ви просто животіли,
залиште після себе добрий слід. А ще прошу, діти мої, ніколи нікому не
кланяйтесь, не ставайте на коліна перед ворогом і начальством» .
Сам яскравий приклад «сильної мовленнєвої особистості», Олександр
Антонович в своїх нотатках виокреслює риси мовної особистості . Неодмінною
9
умовою успішної діяльності вчителя і учня , вважав духовний батько сахнівчан,
насамперед є добре знання «рідної колискової мови», «Шевченкової мови», «її
величавої краси, голубиної ніжності, коханої щедрості, солов'їної музикальності».
Талановитий педагог переконливо доводив, що кожна дитина - це творча
особистість, яка розвиває себе засобами мови.
Тож у душі кожного має бути «закладено: стежити за чистотою власної
мови, культурою висловлювань, «вимітати» частки бруду, що інколи, мимовільно,
залітають у наш город, адже мова — це національна святиня, її треба берегти, щоб
не було ніяких касетних скандалів, а через них втрати авторитету нації» .
Олександр Антонович Захаренко — справжній «носій елітарної мовної
культури», вроджений оратор, котрий володів багатством українського лексикону,
вмів дружньощирим, животворним, витонченим словом зацікавити, переконати,
спонукати, заохотити, зріднити. Манера, стиль спілкування мудрої, доброзичливої,
порядної людини були демократичними. Це вмотивовувалося високим рівнем
загальної культури, мовнокомунікативної компетенції, здібностями до розвитку
власного творчого потенціалу.
У наукових колах чи особистій дружній бесіді слухачів особливо
зачаровувала вимовна манера Захаренка. Влучно ці якості охарактеризував
випускник Сахнівської школи, головний редактор журналу «Педагогіка
толерантності» Я. Береговий: «Його ораторській майстерності міг би позаздрити
сам Цицерон» .
Сахнівський чарівник досконало володів культурно - історичним досвідом
свого народу. Свідченням цьому трансформовані ним народні фразеологізми,
ідіоми, прислів'я, приказки, крилаті вислови, вибудовані на їх основі власні
афоризми, які є свідченням високої культури мовомислення. Ось деякі
захаренкізми:
«Якщо не можеш нічого дати — дай волю. Якщо не можеш нічим
допомогти — не заважай»;
«Діти..., я без вас — як човник без вітрил»;
«Майбутня школа — це щоденна приємна втома від творчої праці»;
«Школа без мрії — що птах без крил»;
«Досвід з чужих думок не приходить, він приходить через гулі і синці, що
їх людина дістає, відстоюючи свої переконання»;
«Зупинитися — значить не існувати»;
«Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману
святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!»
Отже, високий рівень мовнокомунікативної компетенції О. А. Захаренка дає
підстави надати йому статус т.з. сильної мовної особистості, що, безумовно,
заслуговує наслідування. Його праці — це своєрідна екологія душі, благодатний
матеріал для сучасної молоді.
10
Читець.
Рідне слово
Ліричне воно і величне,
Осуда в нім і хвала,
Вогненне, нестримно-закличне
І влучне, як гостра стріла.
Його пронесім гордовито,
В нім силу і втіху знайдім...
Мов безліч на білому світі,
А рідну - у серце візьмім!
Плекаймо відроджену мову,
Відвіймо полову-сміття...
Вона - непохитна основа
Народу, що дав їй життя.
Не змовкне вона, не загине –
Перлина в намисті всіх мов.
За нею - моя Україна,
Моя незрадлива любов.
Костянтин Лесьєв-Лесь
(Звучить пісня на слова Степана Галябарди , муз. Олени Слободянки «Мови
чарівної голос»)
Учитель. Дорогі мої діти, ви повинні завжди пам’ятати, що українську мову,
чудову, глибинну, немов гостру зброю, дав нам народ. Наше завдання - пильно берегти й
збагачувати її склад, вивчати з ранніх літ. Куди б не закинула вас доля, пам'ятайте ту
мову, якою навчила розмовляти вас ваша мама. Кожному українцеві, кожній людині,
яка живе в нашій державі, працює чи навчається, потрібно вивчати її.
Я була б дуже рада, якби від сьогоднішнього вернісажу думок ви залишили в своєму
серці краплину любові до рідного краю, до рідної мови.
Не дайте замулитись і пересохнути нашим національним джерелам. Доля нашої
мови залежатиме від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово
бринітиме в цій душі.
А щоб мова повністю відкрилася, треба бути залюбленим у неї, отоді в усій красі
вона заграє.
Читець .
Слово про мову
Хто це сказав, що українську мову
Ми, українці, - неймовірна суть! –
З причин якихось надто загадкових,
Мов діти матір, зволили забуть?
Це все брехня! Цього не може бути!
Вона - правічна, як її земля!
Вона лиш вийшла й стала на розпутті
І з пращурами нишком розмовля ...
Совітуються, як їм бути-жити,
Як людські душі словом розбудить,
11
Аби не тільки пахли потом-житом,
А вознесли над світом, як - блакить,
Отим святим, без чого неможливо
Щасливим бути ні в одній сім'ї...
А зрештою, хіба таке то диво –
Навчитись мови матері-землі?
Петро Сафроненко
Учитель. Ось і завершується наш вернісаж думок. Ми живемо на чудовій, багатій,
мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть
наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто
соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
Читець.
О мово!
О мово! Ти - перлина із перлин.
Ти - спраглому жадана прохолода,
Ти гордо поставала із руїн,
Об'єднуючи племена в народи.
Лиш ти священним словом з уст п'янких
Змогла б залікувати душу.
Ти окриляєш піснею німих,
Ти з океанів твориш сушу,
Ти квіткою в пустелі розцвітеш,
Ти променем проникнеш в ліс дрімучий,
Лиш ти в біді до кожного прийдеш,
Вгамуєш серця полум'я жагуче.
О мово! Ти - прикраса із прикрас!
Ти - гордість нашої країни.
Тебе ми не забудем в тяжкий час,
Бо ти у нас - одна-єдина.
Леся Мазур
( Звучить пісня про Україну)
Література
1 Бондарчук Г.М. Тимочків М.М. Виховні години .8 клас. На допомогу класному
керівнику.- Тернопіль: Навчальна книга –Богдан , 2007, - с. 61.
2.Захаренко О.А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати // Педагогічні
толерантності, -1999. - № 3-4.
3. Захаренко О.А. Поради колезі, народжені в школі над Россю.// Освіта України,2005. - № 59-64,68,69,71р 83,84,87,96.
4. Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро: Роздуми педагога - академіка про
долю освіти і дитини, вчителя і родини, краю і Батьківщини. - Черкаси, 1997.
5. Захаренко О.А. Слово до нащадків.-К., 2006.
( Також для створення сценарію були використані матеріали статті «Слово, що
ліки...» ( Мовна особистість Олександра Захаренка) доктора філологічних наук,
професора, дійсного члена АПН України Л. Мацька, ; доктора педагогічних наук,
доцента О.Семеноги, а також матеріали статті « Травмовані мовою» Форіон І.,
Микитюк О.- « Дивослово», 4/2007; поезії Дмитра Білоуса, Володимира Коломійця,
Ніни Горик, Ганни Світличної, Лесі Мазур, Костянтина Лесьєва-Лесь,Олени
Галети, Ольги Яворської, Володимира Косовського, Марії Пузан, Петра Сафроненка)
12
13
14
15
16
Автор
natascha1962
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
283
Размер файла
9 497 Кб
Теги
вернісаж, біля, думок, мови, дерево
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа