close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

із когорти славних українок

код для вставкиСкачать
реферат
ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА ДЕСНЯНСЬКОГО РАЙОНУ м. КИЄВА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА №141 Відділ довідково-бібліографічної та інформаційної роботи ІЗ КОГОРТИ СЛАВНИХ УКРАЇНОК
Вип. 1. . 1. . 1. . 1. Українські жінки –
––
– письменниці ХІХ –
––
– початку ХХ століття Бібліографічний покажчик Київ 2007 3
ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА №141 Відділ довідково-бібліографічної та інформаційної роботи ІЗ КОГОРТИ СЛАВНИХ УКРАЇНОК
Вип. 1. Українські жінки – письменниці ХІХ – початку ХХ століття Бібліографічний покажчик (згідно проекту Централізованої бібліотечної системи Деснянського району м. Києва “Коронація українського слова”) Київ 2007
4
Про українську жінку сказано і написано немало. Муза, Кохана, Мати, велика Трудівниця. Завжди оберігала свій рід український. І не раз їй доводилося ставати войовницею за гідність українського імені, за майбутнє України. Соціальні контрасти, закріпачення села, чужинецький гніт тяжко відбилися на жіночій долі. З великим уболіванням розповіла про це українська класична література. Ніякий інший народ не мав стільки жінок-
письменниць, ияк Україна. Це і Г.Барвінок, М.Вовчок, О.Кобилянська, О.Пчілка, Л.Українка та інші письменниці славної України. Наш бібліографічний покажчик складено на основі періодичних, довідкових видань та літератури, яка знаходиться в фондах центральної бібліотеки №141 Деснянського району м. Києва. Якщо Ви цікавитесь долею українських письменниць, які жили в ХІХ та на початку ХХ століття, їх творчістю, звертайтесь, будь ласка, до нашої бібліотеки. Завжди будемо Вам раді! Укладач: Р.О.Рокіта 5
“Література кожного народу – це найкраще дзеркало його життя” І.Франко Барвінок Ганна (Білозерська – Куліш Олександра Михайлівна) (1828 – 1911) Ганна Барвінок (насправді — Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш; 23 квітня (5 травня) 1828, хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області — 23 червня (6 липня) 1911, там же) — українська письменниця. Ще один псевдонім — А. Нечуй-
Вітер. Біографія Сестра українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського. Вчилася в приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп). Підтримувала дружні контакти з Тарасом Шевченком, залишила про нього спогади. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства виїхала до Тули, куди було заслано її чоловіка — Пантелеймона Куліша. Від 1854 р. жили в Петербурзі. 1883 р. оселилася в Мотронівці. 6
Література про життя та творчість Барвінок Ганна : збірник до 170-річчя від дня народ-
ження / заг. ред. В. Шендеровського; упоряд. В. Яцюка. – К.: Рада, 2001. – 556 с. Олександра Михайлівна Куліш (Ганна Барвінок) : [1828 – 1911] – дружина Пантелеймона Куліша // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. – С.164–167. Олександра Кулішева (Ганна Барвінок) : [1828 – 1911] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. –С. 81–183. * * * Аврахов, Г. Барвінку українському - цвісти і зеленіть : післямова до 175-літнього ювілею Ганни Барвінок // Ди-
вослово. – 2003. - № 12. – С. 58-59. Пилипенко, О. Ганна Барвінок : тематичний спектр // Дивослово. – 2005. - № 12. - С. 60-62 ; // Сучасність. – 2006. - № 1. - С. 145–151. Вовчок Марко (Вілінська Марія Олександрівна, Маркович Марія) (1834 – 1907) Марко Вовчок (22 грудня 1834 р. маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії - 10 серпня 1907, Нальчик) – українська письменниця. Марко Вовчок - літературний псевдонім 7
Вілінської Марії Олександрівни, за першим чоловіком - Маркович. Була знайома з Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Костомаровим, І.Тургенєвим, Жулем Верном. Твори мали антикріпосницьке спрямування. Описувала історичне минуле України. Твори Вовчок, М. Твори. У 3 т. Т. 1–3. – К.: Дніпро, 1975. Вовчок, М. Народні оповідання. Повісті. – К. : Науко-
ва думка, 2001. – 252 с. – (Бібліотека школяра). Вовчок, М. Народні оповідання : повісті та оповідан-
ня : для серед. та ст. шк. віку / передм. О. Засенка; худож. В. Ульянова. – К. : Веселка, 1983. – 276 с. Вовчок, М. Рассказы из русского народного быта. За-
писки причетника : роман. – К. : Дніпро, 1990. – 600 с.: ил. – (Б-ка украинской классики “Дніпро”). Література про життя та творчість Марія Маркович (Марко Вовчок) : [1834 – 1907] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С.184–187. Тарнавська, Марта. Марко Вовчок // Українки в істо-
рії. – К. : Либідь, 2004. - С. 168–172. Гаєвська, Л. В моїм садочку айстри білі.. : досліджен-
ня про окремі факти із життя відомої української письменни-
ці Марко Вовчок // Чумацький шлях. – 2005. - № 5. - С. 20-
24. Кореневич, Л. Музи натхнення : (інтимне життя українських класиків. Марко Вовчок) // Київ. – 2004. - № 3. – С. 154–161. 8
Короненко, С. Названа чи блудна дочка української літератури : [Марко Вовчок] / /Літературна Україна. – 2004. – 2 груд. (№ 47). – С. 8. Левчик, Н. Світло класики : Марко Вовчок // Україн-
ська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах . – 2005. - № 3. – С. 101-107. Леськів, Б. Велика драма великого таланту : [Марко Вовчок] // Літературна Україна. – 2005. - 25 груд. – С. 7. Петриченко, Н. Лист письменника на учнівській парті : про майстерність листування письменників (Марко Вовчок) // Дивослово. – 2004. - № 4. – С. 32-37. Попович, С. Качанівські Афіни : [Марко Вовчок] // Міжнародний туризм. – 2004. – № 5.- С.104-108. Григоренко Грицько (Судовщикова – Косач Олександра Євгенівна) (1867-1924) Володимир Винниченко. Грицько Григоренко : штрихи до портретів : навчальний посібник. – К., 1995. – 223 с. * * * Олександра Косачева (Грицько Григоренко [1867– 1924]) : [дружина брата Лесі Українки – Михайла] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С. 217-
218. 9
Грінченко Марія (Загірня) (1863 – 1928) Біографія Грінченко Марія Миколаївна (псевд. - М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко та ін.; 1863, м. Богодухів, тепер Харківська обл. - 15.V1I 1928, Київ) - укр. письменниця, перекладач, педагог, лексикограф. Дружина Б. Д. Грінченка. Активно допомагала йому в записах живої народної мови, підготовці «Словаря української мови». Із заснуванням УАН (1918) працювала в Комісії Словника української живої мови, беручи участь у перевиданні, виправленні і доповненні «Словаря української мови» (1927-1928), створенні академічного «Російсько-українського словника» (т. 1-3, 1924-1933, незакін.). Уклала підручники «Рідне слово. Українська читанка» (1912, разом з Б. Грінченком) і «Наша рідна мова» (1918). * * * Марія Грінченко (Загірня [1863–1928] ) : [дружина одного з найвидатніших письменників і діячів Бориса Грін-
ченка] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К.: Дніпро, 1994. – С. 215-216. Марія Грінченкова. Посмертна згадка (1863-1928) : [дружина Бориса Грінченка, літературознавець, мовозна-
вець] // Єфремов С. О. Літературно–критичні статті. – К. : Дніпро, 1993. – 314-317 с. 10
Гриневичева Катря (1875 –1947) Біографія Катря Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич; 19 листопада 1875 — 25 грудня 1947), українська письменниця, народилася 19 листопада 1875 р. у містечку Винники (Львів) біля Львова в родині дрібного службовця. Померла 25 грудня 1947 р. в Німеччині, у Берхтесґадені, Баварія, похована там же. Коли дівчинці минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю до української літератури. Після закінчення семінарії дев'ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова ,де й прожила майже усе життя. Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня 1947 р. Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлять оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу 11
психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної лектури. У 1910 - 1912 pp. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок» (Львів 1890 - 1914). Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Поза межами болю». Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з'явилося на обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях. Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII - початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з 12
великим боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільним героєм та ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він -розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великий будівничий своєї держави. Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об'єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує
«
Шестикрильця», але має вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої. К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла од традиційної оповідальності. Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій. Можна визнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з його багатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю 13
вислову, високою поетичною насиченістю образу. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті заступають ряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного до ясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби письменниці, її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить заплутані структури, оригінальний словник. Багатий і розмаїтий
декоративний реквізит є складовою частиною літературного мислення письменниці. Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила
історію, привернула увагу до тих
історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар. * * *
Катря Гриневичева // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. Дніпро, 1994. – С.229-230. Дніпрова Чайка (Березина – Василевська Людмила) (1861 – 1927) Біографія Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у с. Зелений Яр Доманівського району на 14
Миколаївщині в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, працювала у сільських школах Херсонської губернії. В 1885 р. в одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки («Вісточка» й «Пісня») та оповідання «Знахарка», яке за своїм характером близьке до запису з народних уст. Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п'єси, казки, оповідання, нариси. 1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона, де її чоловік займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер. Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»). Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібретто дитячих опер («Коза-
дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-
красна»). Твори її для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом. 15
Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібретто Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—
20 рр. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі. Твори Дніпрова Чайка. Сестрицям – українкам : збірник. – К., 1993. – 68 с. Дніпрова Чайка. Сестрицям – українкам : вірш // Україно, нене моя..! : збірник. – К. : Веселка, 1993. - С.71-72. Література про життя та творчість Березина–Василевська Людмила (Дніпрова Чайка) : [1861-1927] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С. 209-211. * * * Голобородько, Я. Дніпрова Чайка : файли долі та творчості // Вітчизна. - 2005. - № 7-8. - С. 155-162. Голобородько, Я. Твори і герої Дніпрової Чайки // Дивослово. - 2004. - № 11. - С. 72-76. 16
Драгоманова Людмила
(1841 – 1895) Людмила Драгоманова : дружина Михайла Драгомано-
ва [1841-1895] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С.188-189. Кибальчич Надія (1856 – 1918) Надія Кибальчич : українська письменниця [1856-1918] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. - С. 202-203. Томчук, Л. Письменниця Надія Кибальчич на переломі віків // Історичний календар. – 2003. – С. 253-257. Кобилянська Ольга Юліанівна (1863 – 1942) Біографія Кобилянська Ольга Юліанівна (27 листопада 1863 — 1942) - українська письменниця. Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891 р. — у Чернівцях. 17
У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але
українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”). Ранні неопубліковані твори Кобилянської переважно мали пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу. Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка
, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загально-людської культури. Але, для утвердження Кобилянської як української письменниці, необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя. Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції
.
Ставши у 1894 р. однією з ініціаторок створення
“Товариства руських жінок на Буковині”, Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки “середньої верстви”, активно виступила за 18
рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні”, особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил. Продовжуючи проблематику “Людини”, повість “Царівна” (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована повість була в газеті “Буковина” (
1895
) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням. Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як “Аристократка” (
1896
), “Impromptu phantasie”, Кобилянська продовжує розробляти їх у наступних творах і
створює три цілісних образи жінок-
інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (
1898
). Згодом вона повертається до цієї теми в повістях “Ніоба” (
1905
), “Через кладку”, “За ситуаціями” (
1913
). Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні”. 19
Зображення життя села, його соціально-психологічних і
морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством (“Земля”). Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк рустикальний”, “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”. Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської “Земля”. На початку 1890-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-
символічних тем і образів (“Акорди”, “Хрест”, “Місяць” та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах “Світ”, “Українська хата”. Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих творів — повісті “В неділю рано зілля копала”, в основі якої — мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й 20
на вечорниці”, що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками,
зокрема М. Старицьким у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни. Творчість Кобилянської 1920 — 1930-х рр., у період, коли Північна Буковина
опинилася під владою боярської Румунії
, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу “Промінь” (1921 - 1923), з львівським місячником “Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де протягом 1927 - 1929 рр. вийшли її “Твори” в дев'яти томах. У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч
долі” (1917), “Зійшов з розуму” (1923)
та ін.), що була однією з провідних у творчості В. Стефаника
, Марка Черемшини
, О. Маковея, К. Гриневичевої
та ін. У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці 19-на початку 20століття. Так, мотиви “Землі” знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-
побутовому оповіданні “Вовчиха”. 21
Творчість Кобилянської 20-х -30-х рр. підпадає під певний вплив символізму (“Сниться”, “Пресвятая богородице, помилуй нас!”). У романі “Апостол черні” письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних
пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами. Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901
р. вони вийшли окремою книжкою під назвою “Kleinrussische Novellen”. Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності. Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський ґрунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю Україну
. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-
Угорській імперії
. Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури, проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах 22
багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова. Твори Кобилянська, О. Ю. Вибрані твори. – К. : Дніпро, 1977. – 686 с. Кобилянська, О. Ю. Апостол черні : повість. – Львів : Каменяр, 1994. – 243 с. – (Знамениті письменники). Кобилянська, О. Ю. Земля. “В неділю рано зілля копала...” : повісті. – К. : Дніпро, 1987. – 625 с. : іл. - (Бібліо-
тека української класики “Дніпро”). Кобилянська, О. Ю. Людина : повісті та оповідання : для старшого шкільного віку / упоряд., передм. і примітка В. Ф. Погребенника. – 2–ге вид. – К. : Веселка, 2001. – 350 с. : іл. – (Шкільна бібліотека). Кобилянська, О. Ю. Людина. Царівна : повісті. – К. : Котигорошко, 1994. – 358 с. - (Шкільна бібліотека). Література про життя
та
творчість
Борисенко, В. Ольга Кобилянська // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. – С. 172-176 с. Ольга Кобилянська : українська письменниця [1863-1942] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. - К. : Дніпро, 1994. – С. 215-217. Нова жінка. Сильна жінка Ольги Кобилянської // Агеєва В. Жіночий простір : феміністичний дискурс українського модернізму. – К. : Факт, 2003. – С. 171-186. 23
Венгер, А. Творчість Ольги Кобилянської у контексті німецької літератури // Дивослово. – 2006. - № 2. – С. 54-59. Венгуренко, Н. Художній світ Ольги Кобилянської у контексті проблеми синтезу музики та живопису в українській літературі // Київська старовина. – 2003. - № 4. – С. 55-59. Вознюк, В. Щедра пам’ять сусідів : вшанування Ольги Кобилянської в Румунії стає традиційним // Літературна Україна. – 2006. – 2 лют. (№ 4). – С. 7. Вознюк, В. Два ранні твори Ольги Кобилянської : про новели “Привид” та “Людина з народу” // Дзвін. – 2005. - № 9. – С.124-126. Гаврилюк, О. Тема духовного розкріпачення жінки у творчості Ольги Кобилянської : на матеріалі повістей “Лю-
дина” і “Царівна” // Дивослово. - 2006. - № 4. – С. 15-18. Горболіс, Л. “...Заплач над моєю долею” : матеріали для ознайомлення старшокласників зі “Щоденником” Ольги Кобилянської // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. - № 9-10. – С. 88-98. Демська–Будзуляк, Л. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ почат-
ку ХХ століття (новелістика, драматургія): Ольга Кобилянсь-
ка // Слово і час. - 2005. - № 4. – С. 10-17. Ільчук, Х.. Чи була Ольга Кобилянська феміністкою? // Українська мова та література. – 2005. – груд. (№ 46). – С. 14. Камінчук, О. Провісниця українського модернізму : (твор-
чість Ольги Кобилянської) // Дивослово. – 2004. - № 4. – С.2 - 7. 24
Климентовська, Л. Що означає мусити?: проблема вільно-
го життєвого вибору “Людини” : урок у 10-му класі : [аналіз художнього твору “Людина” Ольги Кобилянської] // Українська мова та література. – 2005. - груд. (№ 46). – С. 15-16. Кудрявцев, М. Злочин і покара : повість Ольги Кобилянсь-
кої “Земля” у тематичному контексті // Українська мова та література. – 2004. - число 13. – С. 12-15. Мельничук, М. Лесь Мартович і Ольга Кобилянська у світлі нових соціонічних досліджень // Українська мова та література. – 2005. - груд. (№ 46). – С. 17-18. Мельничук, Я. “Я на фронті не була ...”: антимілітаристсь-
ка новелістика Ольги Кобилянської // Українська мова та література. – 2005. груд. (№ 46). – С. 8-9. Нікітчина, Г. Символіка “Білого птаха” та новела О. Коби-
лянської “Битва”: зразок психоаналітичної інтерпретації // Українська мова та література. – 2005. - № 9. – С. 19-21. Нікітчина, Г. Спроба архетипного аналізу новели Ольги Кобилянської “Некультурна” // Українська мова та літера-
тура. – 2005. - груд. (№ 46). – С. 10-13. Тимків, Н. Своєрідність авторської позиції в повісті Ольги Кобилянської “Земля” // Дивослово. – 2005. - № 3. – С. 5-10. Шевченко, З. Нові підходи до вивчення повісті Ольги Кобилянської “Земля” // Урок української. – 2005. - № 8. – С. 27-30. Яценко, Т. Проза Ольги Кобилянської – найяскравіша модель раннього українського модернізму : вивчення твору Ольги Кобилянської “Людина” в 10-му клас) // Українська мова й література в школі. – 2005. - № 3. - С. 17-21. 25
Кобринська Наталія (1851 – 1920) Біографія Кобринська Наталія Іванівна (дівоче прізвище Озаркевич) (8 червня 1855 - 1920) - письменниця, організаторка жіночого руху. Народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуї Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-
Франківщині) у родині священика з поважними національно-
культурними традиціями. Дід Кобринської відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, Озаркевич І. І. (1795 - 1854), ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Писаревського та інш. Батько письменниці І. Озаркевич (1826 -
1903) був депутатом галицького сейму та австрійського парламенту, громадським діячем, писав вірші. Наталія Кобринська стояла біля витоків українського фемінізму, позитивно націленого не на руйнування, а на будівництво і творчість. Вона стала ініціатором першої української жіночої організації. “Перший вінок” заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки. Він з'явився 1889
р. у Львові за редакцією Олени Пчілки та Наталії Кобринської. При створенні альманаху до праці були залучені кращі творчі жіночі сили як Наддніпрянської України, так і Галичини: Олена Пчілка
, Леся Українка
, Дніпрова Чайка
,Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші. Видання “Першого вінка” було здійснено завдяки приватним пожертвам та фінансовій підтримці Олени Пчелки 26
* * *
Кобринська, Н. Дух часу : оповідання, повість. – Львів: Каменяр, 1990. – 352 с. * * * Наталія Кобринська : українська письменниця [1851 – 1920] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С. 195-199. Жовтуля, І. Від літератури до фемінізму : (Наталія Коб-
ринська) // Сучасність. – 2002. - № 11. – С. 84-89. Пчілка Олена ( Косачева Ольга) (1849 –1930) Біографія Олена Пчілка (псевд. Ольги Косач; 29 липня
1849
- 4 жовтня
1930
), письм
енниця., публіцистка, громадська і культурна діячка, етнограф, перекладачка, родом з Гадячого на Полтавщині
; мати Лесі Українки
, сестра М. Драгоманова
. Народилася Олена Пчілка в містечку Гадяч
на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. Закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць» (
1866
). Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П.А.Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 27
1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й
чотири дочки виростила сім’я Косачів. Та не тільки сімейними клопотами жила
Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка „Український народний орнамент”, яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. Після одруження з П. Косачем (1868) виїхала на Волинь, де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. Тоді ж опублікувала дослідницьку працю «Український орнамент» (1876), збірку перекладів з М. Гоголя (1881) і з О. Пушкіна й Ю. Лєрмонтова «Українським дітям» (переклад російських і польських письменників, була підготовлена книга 1882), видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 Пчілка почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі. “Зоря”, перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно Пчілка брала діяльну участь у жіночому русі, разом з Н. Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок» (1887). Весною 1879 р. О.Косач з дітьми приїхала в м. Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. У 1890-х pоках Пчілка жила в Києві, у 1906-14 pp. була редактором-видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908-1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи 28
з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу. Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія
, А. Міцкевича
, О. Пушкіна
, Й. В. Ґете
, Г. К. Андерсена
, В. Гюґо
. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статтей і спогадів: «М. П. Старицький»
(1904), «Марко Кропивницький
яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка
і його час» (1912), «Микола Лисенко»
(1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії.
Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про леґенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інші. У 1920
р. за антибільшовицькі виступи Пчілка була заарештована в Гадячому. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів Подільський
, де перебувала до 1924
р., а відтоді до смерті жила в Києві
, працюючи в комісіях УАН
, членом-
кореспондентом якої була з 192
5р. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930
). Твори
Пчілка Олена. Твори. – К. : Дніпро,
1988.
– 583 с. : іл. Література про життя та творчість Іванченко, Р. П. Я повертаю Україні те, що в неї вкрадено : статті, нариси., роздуми : [Олена Пчілка]. - К. : Український письменник, 2005. - 422 с. 29
Ольга Косачева (Олена Пчілка) : українська письмен-
ниця [1849 – 1930] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. - С. 192-195. Одарченко, П. Олена Пчілка // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. – С. 176-181. “Одна з найхарактерніших фігур ...” : [Ювілей Олени Пчілки та її англомовний дебют] // Тарнавська М. Ключі від царства / упоряд., вступ. Ст. Л. Тарнавської. – К. : Гелікон, 2001. – С. 77-88. * * * Гуць, М. Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки : [деякі архівні матеріали, пов’язані з відкриттям пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві в 1903 році] // Слово і час. - 2005. - № 10. - С.58-66. Пономаренко, Г. Повернення боргу : (книжка Олени Пчілки “Викинуті українці”) // Українська культура. - 2006. - № 5-6. - С. 30. Чайковська, В. Олена Пчілка – мати Лесі Українки в оцінці Дмитра Донцова // Культура і життя. - 2004. - 1 груд. - С.2. Старицька – Черняхівська Людмила Михайлівна Біографія Старицька – Черняхівська Людмила Михайлівна (29 серпня 1868, Київ - ?) – поетеса, письменниця. Народилася Людмила Старицьки 29 серпня 1868 року в Києві в сім’ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко – рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Чоловік - Черняхівський Олександр. 30
1893 квітень- 1917 – обрана до Української Центральної Ради. У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-
утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні М.Грушевського. Травень 1917 – брала участь у заснуванні Товариства (комітету) “Український національний театр”, входила до його президії. 1919
- стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам’янці-
Подільському. 1920-ті - працювала у ВУАН
. 1929 - заарештовано органами ДПУ і на процесі Спілки визволення України
засуджено до 5 років ув’язнення. Після звільнення вислана до м. Сталіно (Донецька). Займалась перекладацькою діяльністю. 1936 - 1941 рр. - жила у Києві. Липень 1941 р. - письменниця заарештована органами НКВС
, відправлена до Харкова, звідти – до Акмолінська. По дорозі М.Старицька-Черняховська померла. Точна дата смерті та місце поховання невідомі. Твори Старицька–Черняхівська, Л. М. Вибрані твори : дра-
матичні твори, проза, поезія, мемуари. – К. : Наукова думка, 2000. – 848 с. – (Бібліотека української літератури). Література про життя та творчість Хорунжий, Ю. М. Людям мила : оповіді про Л.Старицьку-
Черняхівську : письменницю, патріотку, страдницю та щой-
31
но знайдена ще не друкована її поема “Великий похорон”. – [Б. м. : б. в.], 1993. – 53 с. – (Дод. до часопису Всеукраїнсь-
кого т-ва політв’язнів і репресованих “Зона”). Борисенко, В. Людмила–Старицька Черняхівська // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. – С. 187-190. Людмила Старицька-Черняхівська : українська письмен-
ниця [1868–1941] // Луговой О. Визначне жіноцтво України. - К. : Дніпро, 1994. – С. 223-225. Процюк, Л. Особливість конфлікту у драматичній дії “Сапфо” Людмили Старицької-Черняхівської // Слово і час. – 2005. - № 11. – С. 72-77. Українка Леся (Косач – Квітка Лариса) (1872 – 1913) Біографія Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) (*25 (13) лютого 1871, м. Новоград-
Волинський — 1 серпня 1913, м. Сурамі, Грузія) — українська письменниця. Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському у сім'ї, якій не були чужими високі духовні інтереси. Мати - письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка
(її поезію й оповідання для дітей рідною мовою добре знали в Україні), батько-високоосвічений
поміщик, який дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися 32
вечори і домашні
концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов
, який згодом дружньо опікав племінницю і всіляко допомагав їй, був відомим ученим, громадським діячем, тривалий час жив за кордоном у Франції
й Болгарії
. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві. Матеріали до вивчення
біографії Багаліка, Ю. Леся Українка: погляд із ХХІ століття // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. - С. 182-186. Лариса Косач – Квітка (Леся Українка) // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. : Дніпро, 1994. – С. 227-
229. Леся Українка // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К. : Основи, 1998. – С.153-163. * * * Богдан, С. Автопортрет “жінки з Косаківського роду” за її листами : [Леся Українка] // Дивослово. – 2005. - № 2. – С. 64-68. Бондаренко, С. По следу великой скиталицы : мало-
известные факты о людях, принимавших участие в судьбе Леси Украинки / /Киевские ведомости. – 2006. – 25 февр. – С. 14. Бондаренко, С. “Тіні забутих предків” : маловідомі гілки з родовідного древа Лесі Українки : сторінками київських газет // Вітчизна. – 2001. - № 3-4. – С. 134-135. 33
Даниленко, В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки // Історичний журнал. – 2005. - № 3. – С. 3-13. Зайко, М. Музичні акорди Лесі Українки // Літератур-
на Україна. – 2006. – 23 берез. – С. 7. Карамаш, С. Збереження безцінного скарбу : [Леся Українка і Київ] // Пам’ять століть. – 2006. - № 1 (січ.-лют.). – С. 209-210. Максим’юк, Т. Лесині дороги до моря : [перебування Лесі Українки в Одесі] // Культура і життя. – 2005. – 27 лип. – С. 4. Мірошниченко, Л. Загадковий автограф Лесі Українки // Слово і час. – 2005. - № 8. – С. 25-29. Салига, Т. … Хіба минає все минуле? : (книжка сестри Лесі Українки О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хроно-
логія життя і творчості») // Урок української. – 2005. - № 5-6. – С. 47-50. Твори Українка, Л. Зібрання творів. У 12 т. Т.1– 12. – К. : Наукова думка, 1975–1987. Українка, Л. Твори. – К. : Дніпро, 2000. – 632 с. Українка, Л. Драматичні твори / упоряд. та авт. приміт. Р. П. Радишевський; авт. передм. Ліна Костенко. – К. : Дніпро, 1989. – 761с. : іл. – (Б-ка української класики «Дніпро»). Українка, Л. Вибране : для середнього та старшого шкільного віку. – К. : Школа, 2003. – 367 с. – (Шкільна хрестоматія). 34
Українка, Л. Біда навчить : казка : для дошк. та мол. шк. віку / худож. П. Гулін. - 2-ге вид. – К. : Веселка, 2006. – 15 с. : іл. Українка, Л. Бояриня : драматична поема. – К. : Богдана, 2006. – 79 с. – (Із скарбниці української літера-
тури). Українка, Л. Бояриня. Лісова пісня : драматична поема, драматична феєрія в З-х діях. – К. : Український письменник, 2000. – 176 с. Українка, Л. Вірші. Драматичні поеми. – Х. : Фоліо, 2005. - 351 с. Українка, Л. Горить моє серце : вірші та поеми / передм. Т. І. Сергійчука. – К. : Київська правда, 2006. – 464 с. : портр. Українка, Л. Досвітні огні : поезії. – К. : Дніпро, 1977. – 112 с. Українка, Л. Оргія : драматичні поеми. – К. : Основи, 2001. – 772 с. – (Аристократи духу). Українка, Л. Поезія. Драматичні твори. - К. : Наукова думка, 1999. – 384 с. - (Бібліотека
школяра
).
Література про творчість
Аврахов, Г. Знаковому виданню «неопублікованих творів» Лесі Українки сповнилося 55 літ // Дивослово. – 2002. - № 12. – С. 61. Баранова, В. Неоромантичне двосвіття «Лісової пісні» Лесі Українки // Українська мова і література в школі. – 2005. - № 3. - С. 30-35. 35
Богдан, С. Традиційне та індивідуально-авторське (етикетні формули в епістолярії Лесі Українки) // Урок української. – 2004. - № 5-6. – С. 14-18. Вороненко, Р. «Весняні співи» Лесі Українки народ-
жувалися на заплавних луках Косівщини // Україна. – 2005. - № 2-3. – С. 59. Глова, Б. Елементи компаративістики під час аналізу ліричних творів : [поезії Лесі Українки і Генріха Гейне] // Дивослово. – 2004. - № 12. – С. 37-39. Горак, Л. Прокляття оргіям : [“Оргія” – останній великий твір Лесі Українки] // Літературна Україна. – 2005. – 24 лют. – С.7. Гриценко, В. Крамола «Боярині» Лесі Українки // Українська мова і література в школі. – 2003. – № 1. – С. 69-
71. Зборовська, Н. Жіноче письмо на порубіжжі віків : [Леся Українка, Оксана Забужко] // Слово і час. – 2004. - № 2. – С. 32-38. Камінчук, О. Художній світогляд та особливості пое-
тики Лесі Українки // Дивослово. – 2003. - № 1. – С. 54-59. Корнійчук, В. «Лісова пісня» … у дзеркалах : [Поста-
новка «Лісової пісні» Лесі Українки у Київському академіч-
ному театрі юного глядача на Липках] / /Культура і життя. – 2006. – 26 квіт. – С. 5. Михайлик, Г. Значення кольорів у романі Кнута Гам-
суна «Пан» та драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» // Всесвітня література та культура. – 2003. - № 10. – С. 38-42. Науменко, Н. Вільний вірш у творчості Лесі Українки // Дивослово. – 2004. - № 4. – С. 6-8. Плітка, В. Образ Калини з погляду екзистенціальних проблем життя : [«Лісова пісня» Лесі Українки] // Слово і час. – 2005. - № 8. – С. 20-25. 36
Поліщук, Я. Драматургія Лесі Українки : втілення трагічного // Дивослово. – 2005. - № 5. – С. 52-56. Савченко, О. «Фантазіє! Ти сило чарівна…» : (сторін-
ками драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня») // Українська мова і література в школі. – 2005. - №2. – С.38-
40. Скупейко, Л. Форми художнього часу в «Лісовій пісні» Лесі Українки // Слово і час. – 2005. - № 8. – С. 16-20. Токмань, Г. Методична модель літературних семінарів на тему «Лірика та драматургія Лесі Українки» :драматична поема «Бояриня» // Урок української. – 2004. – № 10. – С. 44-
45. Хилюк, М. Цвіт душі мого народу : [фольклор і міфологія поліщуків у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»] // Дивослово. – 2004. - № 11. – С. 43-45. Шишко, О. «Статус Литовський, Магдебурзьке право…» : матеріали до інтегрованих уроків з української літератури та правових сімейних відносин на основі п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка», повісті Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся”, драматичної поеми Лесі Українки “Бояриня” // Дивослово. – 2004. - № 1. – С. 13-16. Музеї Горболіс, Л. “Я так хочу, щоб тут завжди були Мавка і Лукаш : [про музей Лесі Українки в Косівщинській середній школі Сумського району] // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. - № 3. – С. 51-56. Гуменюк, Н. У лісовому врочищі – музей “Лісової пісні”: [урочище Нечимне, що неподалік від Колодяжного] // Літературна Україна. – 2004. - 2 груд. – С.7. 37
Кочерга, С. Лесина домівка в Ялті : (Музей Лесі Українки в Ялті, вул. Катерининська, 8) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. - № 6. – С. 118-121. Яновська Любов Олександрівна (1861 – 1933) Твори
Яновська, Л. О. Твори. У 2 т. – К. : Дніпро, 1991 с. - (Бібліотечна серія). Т. 1. : Оповідання. Повісті. – 71 с. Т. 2. : Драматичні твори. Додатки. – 711 с. Література про життєвий та творчий шлях Любов Яновська : українська письменниця [1861-
1933] // Луговий О. Визначне жіноцтво України. – К. Дніпро, 1994. – С. 207-209. * * * Демська-Будзуляк, Л. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття (новелістика, драматургія) :[Яновська Любов Олександрівна – українська письменниця (1861-
1933)] // Слово і час. – 2005. - № 4. – С. 10-17. Дякунова, Л. Із когорти славних українок : сценарій літературного вечора, присвяченого Любові Яновській // Дивослово. – 2003. - № 12. – С. 45-48. 38
Ярошинська Євгенія Іванівна (1868 – 1904) Євгенія Ярошинська (1868, Чуньків —†1904), письменниця, етнограф і педагог на Буковині, родом з с. Чуньків, тепер Чернівецької області. Закінчила 6 клас Чернівецької гімназії й учителювала по селах Буковини, одночасно записувала народні пісні, збірка яких числом 450 «Народні пісні з-над Дністра» вийшла друком щойно 1972р. Крім того, Ярошинська була активною діячкою жіночого руху. Друкуватися почала 1886 р. й містила статті й оповідання в журналах «Зоря», «ЛНВ», «Дзвінок», у газетах «Буковина», «Народ», «Батьківщина». Оповідання, «образки з життя», нариси Ярошинської характеризуються багатством різноманітних персонажів, серед них: реалістично зображені представники різних прошарків села, інтеліґенції, присвяченої служінню народові й збайдужілої, зміщаненої, жінок-інтеліґенток, що борються за рівноправність, тощо. З причини, що твори Ярошинської довго не перевидавалися, вона якийсь час була напівзабутою. За останні десятиліття твори її перевидано двічі: «Вибрані твори» (К., 1958) і «Твори» (К., 1968). Повна бібліографія вміщена в книзі «Українські письменники», III (K., 1963). 39
Література про життя та творчість Демська-Будзуляк, Л. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття : новелістика, драматургія : [Ярошинсь-
ка Євгенія Іванівна –українська письменниця] //Слово і час. – 2005. - № 4. – С. 10-17. Ковалець, Л. Уроки Євгенії Ярошинської : [українська письменниця (1868-1904)] // Дивослово. - 2005. - № 1. – С. 59-60. Приходько, І. Євгенія Ярошинська: перекинчики в контексті української реальності : про життєвий і творчий шлях української письменниці, педагога, фольклориста, публіциста Євгенії Ярошинської // Березіль. – 2003. - № 11-
12. – С. 178-183. 40
Іменний покажчик авторів А
врахов Г. 6, 34 Агеєва В. 22 Б
агаліка Ю. 32 Баранова В. 34 Барвінок Г. 6 Березина–Василевська Л. 15 Богдан С. 32, 35 Бондаренко С. 32 Борисенко В. 22, 31 В
енгер А. 22 Венгуренко М. 23 Винниченко В. 8 Вовчок М. 7 Вознюк В. 23 Вороненко Р. 35 Г
аврилюк О. 23 Гаєвська Л. 7 Глова Б. 35 Голобородько Я. 15 Горак Л. 35 Горболіс Л. 23, 36 Григоренко Г. 8 Гриневичева К. 13 41
Гриценко В. 35 Грінченко М. 9 Грінченкова М. 9 Гуменюк Н. 36 Гуць М. 29 Д
аниленко В. 33
Демська–Будзуляк Л. 23, 37, 39 Дніпрова Чайка 15 Драгоманова Л. 16 Дякунова Л. 37 Є
вшан М. 32 Єфремов С. 9 Ж
овтуля І. 26 З
айко М. 33 Зборовська Н. 35 І
ванченко Р. 28 Ільчук Х. 23 К
амінчук О. 23, 35 Карамаш С. 33 Кибальчич Н. 16 Климентовська Л. 23 Кобилянська О. 22 Кобринська Н. 26 Ковалець Л. 39 Кореневич Л. 7 Корнійчук В. 35 42
Короненко С. 8 Косач – Квітка Л. 32 Косачева О. 8, 29 Кочерга С. 37 Кудрявцев М. 24 Куліш О. 6 Кулішева О. 6 Л
евчик Н. 8 Леськів Б. 8 Луговий О. 7, 8, 9, 13, 15, 16, 22, 29, 31,32, 37 М
аксим’юк Т. 33 Мельничук М. 24 Мельничук Я. 24 Михайлик Г. 35 Мірошниченко Л. 33 Н
ауменко Н. 35 Нікітчина Г. 24 О
дарченко П. 29 П
илипенко О. 6 Петриченко Н. 8 Плітка В. 35 Поліщук Я. 36 Пономаренко Б. 29 Попович С. 8 Приходько І. 39 Процюк Л. 31 43
Пчілка О. 28 С
авченко О. 36 Салига Т. 33 Скупейко Л. 36 Старицька-Черняхівська Л. 30, 31 Т
арнавська М. 7, 29 Тимків Н. 24 Томчук Л. 16 Токмань Г. 36 У
країнка Л. 32, 33, 34 Х
илюк М. 36 Хорунжий Ю. 30 Ч
айковська В. 29 Ш
евченко З. 24 Шишко О. 36 Я
новська Л. 37 Яценко Т. 24 44
З М І С Т Барвінок Г. ______________________________ Вовчок М. _______________________________ Григоренко Г. ____________________________ Грінченко М. ____________________________ Гриневичева К. __________________________ Дніпрова Ч. _____________________________ Драгоманова Л.___________________________ Кибальчич Н. ____________________________ Кобилянська О. __________________________ Кобринська Н. ___________________________ Пчілка О.________________________________ Старицька-Черняхівська Л__________________ Українка Л. ______________________________ ЯновськаЛ._______________________________
Ярошинська Є. ___________________________ Іменний покажчик ________________________ 5
6
8
9
10
13
16
16
16
25
26
29
31
37
38
40
Автор
olganikolenko
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
2 312
Размер файла
1 517 Кб
Теги
когорти, славних, нок, укра
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа