close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

vydatny kazankivtsi1

код для вставкиСкачать
Про видатних людей нашого краю
 Казанківська центральна районна бібліотека Біобібліографічний довідник
2009 рік
2
3
Рідний край
—
це маленька батьківщина, де ти народив-
ся, вчився, працюєш.
Казанківська земля багата історичними подіями, пам'ят-
ними місцями і талановитими людьми.
Ви розгорнули І випуск біобібліографічного довідника, метою якого є бажання познайомити читачів з нашими зем-
ляками
—
переможцями конкурсу “Видатні казанківці”, який проходив з 20 грудня 2007 року по 20 січня 2008 року. Пере-
можцями стали 30 видатних казанківців.
В першому випуску видання ми познайомимо вас з пер-
шою десяткою переможців, які прославили нашу казанківсь-
ку землю, зробили вагомий внесок у розвиток краю, просла-
вили його.
Казанківщина
—
район сільськогосподарський. Сільсько-
господарським виробництвом займаються понад 280 підпри-
ємств різних форм власності і понад 220 селянських фермер-
ських господарств.
Район представляють люди різних професій: вчителі, ви-
хователі, медичні працівники, працівники культури, спорту, підприємці, будівельники, соціальні працівники, журналіс-
ти, письменники, спеціалісти сільського господарства.
Власною працею, продукцією своїх господарств, видат-
ними, творчими, інтелектуальними досягненнями, талантом господарника, підприємця, казанків ці зберігають, зміцню-
ють авторитет рідного краю.
Ви тримаєте в руках видання з розповіддю про яскраві постаті, про людські долі тих, чиє життя пов'язане з Казанків-
щиною.
Час спливає, з'являються нові особистості, тож будуть і нові розповіді…
Директор Казанківської ЦБС Т.І.Алексєєва
4
Павло Прокопович Глазовий
Заслужений діяч мис-
тецтв України, лауреат премій ім. Остапа Вишні П.Сагайдачного, І.Нечуя
-
Левицького, Наталії Забі-
ли, поет
-
сатирик Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелеватка Казанківського району в родині селянина. В Новоскелеватці пішов до школи. В три-
дцятих роках після колективізації сім'я Глазових переї-
хала до Кривого Рогу. Павло Прокопович навчався у Но-
вомосковському педагогічному училищі, вчителював у селі Кірове Щорсівського району. Навчався у військово-
му училищі міста Орша в Білорусії. Учасник Великої Віт-
чизняної війни, був в діючій армії з 1941 по 1946 рік. Захищав Ленінград, пережив блокаду, має бойові наго-
роди.
Після служби в армії продовжує навчання в Київсь-
кому педагогічному інституті. Друкується з 1940 року. Виступає як гуморист і сатирик. Працює переважно в жанрах співомовки, віршованої гуморески, байки. Па-
в
л
о
П
р
о
к
о
п
о
в
и
ч
о
д
и
н
а
д
ц
я
т
ь
р
о
к
і
в
п
р
а
ц
ю
в
а
в
з
а
с
т
у
п
н
и-
ком головного редактора журналу "Перець". Пізніше -
заступником головного редактора журналу "Мистецтво". За досягнення в літературній творчості П.П.Глазового нагороджено державними відзнаками:
заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій ім. Остапа Виш-
ні, П.Сагайдачного, І.Нечуя
-
Левицького, Наталії Забіли.
За роки своєї творчої діяльності Павло Прокопо-
вич підготував більше 20 збірок гумору і сатири.
Багато творів П.П.Глазового друкувалося на сторін-
5
ках газети "Червоний прапор", "Голос Казанківщини".
В 1992 році, в рік свого 70
-
літнього ювілею наш земляк відвідав Казанківській район, рідне село. З ве-
ликим успіхом пройшли його зустрічі в Казанці -
"Усмішки в Казанці, Дмитро
-
Білівці, Каширівці". Висту-
пав Павло Прокопович на засіданні літературного клубу "Світоч" центральної районної бібліотеки.
Павло Глазовий писав, як міг і про те, що йому бо-
ліло. Він працював до останнього дня, і під його чесне перо потрапили багато політиків і депутатів, і сам пре-
зидент Кучма з його оточенням. Правда, усмішки Гла-
зового якось поступово зникли з урядових концертів, поступившись місцем "кроликам" та Сердючці. Про нього наче забули, не виходили книги, майже не дру-
кувалися в пресі нові твори. У 1997 році йому вручили Орден "За заслуги" III ступеня -
і знову мовчання. Зате народ не втратив почуття гумо-
ру під маркою Гла-
зового.
31 жовтня на 83 році життя у книзі життя Пав
ла Прокоповича
написано ос-танній рядок. В
аж-
ко усві-
домлювати, що більше ніколи не пролунає його дотеп-
не, гостре і до-
шкульне слово -
ні зі сцени, ні зі сторі-
нок нових книжок. Твори П.П.Глазового
Байки та усмішки.
-
К.: Рад. письменник, 1975.
-
111с.
Байкографія.
–
К.: ФОП Стебляк, 2008.
—
492 с.
Весела розмова: Гумор та сатира.
-
К.: Молодь, 1979.
-
111с
Веселий світ і чорна книга: Гумор, Лірика, проза.
-
К.: Український письменник,1993.
—
366 с.
Веселий світ; Чорна книга .
-
К.: Вид
-
во ―Рада‖, 1996.
—
317 с.
Веселі казки: Для мол. шк. віку.
—
К.: Веселка, 1990.
—
78 с.
Вибране.
-
К.:Дніпро, 1974.
-
144 с.
Вибрані усмішки. –
К.: Вид
-
во УСГА, 1992.
—
141 с.
Карикатури з натури.
-
К.: Молодь, 1963.
-
142 с.
Коротко і ясно.
-
К.:Рад. письменник, 1965.
-
126 с.
6
Куміада.
-
К.:Мистецтво,1969.
-
31 с.
Мініатюри та гуморески.
-
К.:Рад. письменник, 1968.
-
79 с.
Нові усмішки.
-
К.: Вид
-
во журн. ‖ВУС‖, 1995.
-
64 с.
Смійтесь, друзі, на здоров`я.
-
К.: Мистецтво, 1973.
-
64 с.
Сміхологія: Сатира і гумор.
-
К.: Дніпро, 1982
Сміхологія: Книга для всіх, кому любий сміх.
-
2
-
ге вид., доп.
-
К.: Дніпро, 1989
Сміхослов. -
К.: Вечірній Київ, 1997
Усмішки.
-
К.: Рад. письменник, 1971.
-
95 с.
Усмішки.
-
Д.:Пороги,1992.
-
48 с.
Хай вам буде весело! : Байки, усмішки, жарти.
-
К.: Радян-
ський письменник, 1981
Щоб вам весело було.
-
К.: Мистецтво, 1967.
-
125 с.
Література про життя і творчість
Анатолій Паламаренко: Шевченкове слово і слово Глазово-
го добирав, щоб збудити правильні почуття українців: Інтер-
в'ю газеті ―Молодь України/Записала Галина Кривенко//
Молодь України.
—
2007.
—
11
-
12 вересня
Павло Глазовий // Письменники Радянської України: Біо-
бібліографічний довідник.
-
К.: Рад. письменник, 1970.
-
С.88
Бенефіс Павла Глазового // Літературна Україна.
-
1996 .
-
22 серпня
Бугайов Я. "Бажаю, щоб сльози на ваших очах з'являли-
ся тільки від сміху!": [Зустріч жителів Казанки
з П.П.Глазовим
]
//Червоний прапор. -
1992. -
7 жовтня
Від старого до малого –
всі читають Глазового //Голос Казанківщини .
-
2002.
-
12 жовтня
Гайовий Г. Правофланговий сміхотворно роботи //
Урядовий кур
’
єр.
-
1996.
-
№53
1. Глазовий П.П. // Хто є хто в Україні.
-
К.,2000.
-
С.92.
Глазовий П.П. // Буркатов Б.А. 22 июня -
9 мая: Писате-
ли Украины в Великой Отечественной войне.
-
К.,1985.
-
С. 95 .
Глазовий П.П. // Українська літературна енциклопедія.
-
К.,1988.
-
Т.1.
-
С.428
Глазовий поїхав, а свято залишилось // Червоний пра-
пор .
-
1992.
-
30 вересня
Домчин В. Серйозна розмова // Дніпро.
-
1979.
-
№11.
-
7
С.159.
Дорогою прямою, рівною і чистою // Голос Казанківщи-
ни .
-
2002 .
-
31 серпня
Дудар Є. Павло Глазовий: Поет
-
гуморист // Дніпро.
-
1982.
-
№8.
-
С.130.
Євтушенко В. Три години з Павлом Глазовим // Молодь України.
-
2000.
-
5 верес.
Євтушенко В. Хто такий Павло Глазовий.
—
К.: Діокор, 20-
05.
—
144 с.
З любов`ю –
Павло Глазовий // Рідне Прибужжя.
-
2001.
-
12 лип.
―Здрастуй, рідна земле, здрастуй, дорогий серцю край!‖ // Червоний прапор .
-
1992 .
-
7 жовтня
Казанківщина сміється // Червоний прапор. -
1992.
-
23 вересня
Корифей сатири і гумору: до 75
-
річчя П.П.Глазового//
Червоний прапор.
-
1997.
-
30 серпня
Косяченко В. Сміхологія –
метод екстрасенсорний // Літе-
ратурна Україна.
-
1992.
-
10 верес.
Кривенко Г. Миті особливого єднання і краси...: Спогади про Глазового//Молодь України. -
2005. -
10 листопада
Кремінь Д. Сміхотріумф Глазового // Радянське Прибуж-
жя.
-
1997.
-
11 верес.
Наш Павло Прокопович // Радянське Прибужжя.
-
1995.
-
1 квіт.
Ніколенко А. Великий сміхослов: Творчість і життя П.П.Глазового у спогадах його земляків//Рідне Прибужжя.
—
2008.
—
26 лютого Павло Глазовий: листи до друга в США. 1990
-
2002/
Упорядник Галешко Р.
–
К.: Фенікс, 2007.
—
264 с.
Парасочко Н. Усмішка Глазового // Рад. Прибужжя.
-
1995.
-
1 квітня
Перший лауреат літературної премії імені Петра Сагайдач-
ного //Літературна Україна.
-
1996.
-
24 жовтня
Рудаков М. По життю –
з усмішкою // Урядовий кур`єр.
-
2000.
-
12 верес.
-
С.9.
Рудаков М. Його береже здоровий сміх // Ваше здоров`я.
-
1997.
-
30 серп.
-
С.16.
8
Отак ми й познайомилися...// Голос Казанківщини.
-
2002.
-
31 серпня
Позняк
-
Хоменко Н. Усенародний сміхотворець//Без цен-
зури. -
2004. -
№47
Позняк
-
Хоменко Н. Прощальна усмішка Глазового//
Сільський час. -
2004. -
№85
Сингаївський М. ―Отак і я прожив на світі...‖ // Демократи-
чна Україна.
-
1997.
-
9 верес.
Стецків Є Листи до друга в Україні.
-
К., 2002. 45 с.
Хіль Ю.Ю. Щоб людям весело було//Рідне Прибужжя.
—
2007.
—
28 серпня
Январев Э. Если ус опущен вниз…: Павлу Глазовому
-
75 // Вечерний Николаев.
-
1997.
-
2 сент.
Яровий О. ―Щоб людям весело було!‖ // Літературна Украї-
на.
-
1997.
-
18 верес.
-
С.8
Інтернет
-
ресурси
А
лфавітний покажчик творів П. Глазового // ttp://
kozaky.org.ua/humor/glazovyy/index.htm
Гуморески Павла Глазового// http://
poetry.uazone.net/hlazovy/alfavit.html
Твори Павла Глазового
в бібліотеці Українського Центру http://www.ukrcenter.com/library/display.asp
П.П.Глазовий: Літературна карта Миколаївщини//
http://www.niklib.com/resource/karta.ua
П.П.Глазовий. Біографія. Укр. Літ
-
ра. Шкільна програ-
ма//
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/glazoviy.html
П.Глазовий. Українська сміхологія: Інтерв'ю А.Глазового радіо «
Культура//
http://ukrslovo.kiev.ua
П.Глазовий. Біографія та бібліографія//
http://
www.velib.com/avtor.php
П.Глазовий. Біографія, тексти творів –
Клуб поэзии//
http://www.poetryclub.com.ua
9
Михайло Євгенович Рукоманов Михайло Євгенович Рукоманов народився 11 вересня 1926 року у простій селянській родині в с.Скобелеве Казанківського райо-
ну. З дитинства він відчув всю су-
ворість того непростого часу. Його батьки: батько
—
Євген Юхимович і мати
—
Катерина Дмитрівна, як і більшість сімей того часу, ростили дітей у любові і строгості.
З дитинства Михайло, а потім і його брат Микола, виховувались працею і дисципліною
У 1939 році сім'я Рукоманових була направлена на Західну Україну, де поблизу самого кордону у Корецько-
му районі Рівненської області Євген Юхимович працю-
вав секретарем райкому партії, а Катерина Дмитрів-
на
—
завідуючою дитячим будинком.
З тієї пори юний Михайло, як згадував потім у своїй книзі ―Одкровення для нащадків‖, завжди відчував се-
бе мобілізованим.
Шкільні роки обірвала війна. Нескінченні бомбуван-
ня, важка, не по рокам, евакуація у далеку Сталінград-
ську область.
15
-
річний Михайло не тікає від ворога, а разом з матір'ю Катериною Дмитрівною і братом Миколою гна-
ли тсячі голів колгоспної худоби за Волгу, рятуючи її від загарбників.
Дійсно, Михайло Євгенович під час Великої Вітчиз-
няної війни не літав на літаках, не водив танки… Але він підлітком відчув війну сповна: і похоронку на бать-
ка, і важку працю, та й інші тяготи тієї кривавої війни. Жорстокий час виховав у ньому твердий характер і переконання, яких він дотримувався все життя.
10
У 17
-
літньому віці, у кінці 1943 року, він був напра-
в
л
е
н
и
й
с
п
о
ч
а
т
к
у
у
в
і
й
с
ь
к
о
в
е
у
ч
и
л
и
щ
е
,
а
п
о
т
і
м
н
а
Д
а
л
е-
косхідний фронт, де й зустрів переможне закінчення ІІ світової війни.
Довгі 9 років служби в Радянській Армії, в тому чис-
лі в Кореї і Західній групі військ, зробили його цільною особистістю.
Після звільнення в запас молодий офіцер повернув-
ся на Батьківщину і всією силою своєї натури занурив-
ся у мирне післявоєнне життя: навчався і багато пра-
цював.
Михайло Євгенович пройшов тернистий шлях. Не покладаючи рук працював він над відновленням зруй-
нованих війною сіл. На його трудовому рахунку багато славних справ, десятки зведених шкіл, лікарень, будин-
ків культури, дитячих садків і жилих будинків, сотні виробничих об'єктів. Він любив творити.
Його розум, добросовісність, порядність, відповіда-
льність залишилися в пам'яті жителів Березнегуватсько-
го, Баштанського, Казанківського районів,міста Мико-
лаєва всюди, де йому довелося жити і працювати.
З січня 1965 року по квітень 1978 року Михайло Єв-
генович працював першим секретарем Казанківського райкому партії. За цей час в районі успішно проводи-
лось будівництво об’єктів соціально –
культурного приз-
начення. В райцентрі збудовано п’ять двоповерхових будинків, приміщення районного вузла зв’язку, магази-
ни: ―Дитячий світ‖, ―Меблі‖, універмаг, пологовий буди-
нок районної лікарні, дитяча музична школа, адмінбу-
динки управління сільського господарства, селищної Ради, міліції, народного суду, комплекс СПТУ та гурто-
житок.
Збудовано районний Будинок культури, багато шкіл, пам’ятників, які увіковічнили воїнів –
визволите-
лів рідного краю, воїнів –
односельців, які не поверну-
11
лись з війни.
Михайло Євгенович зумів набути в районі автори-
тет визнаного масами лідера, самобутнього духовного лідера, який допомагав йому піднімати людей на вико-
нання поставлених задач. Завдяки цьому уже в кінці 60
–
х років вивів Казанківський район із традиційного місця відстаючого в Миколаївській області. По вироб-
ничим та соціально –
економічним показникам в 70
–
роки Казанківщина досягла небувалого для неї в мину-
лому рівня, відтиснула райони, які мали славу штат-
них передовиків. Помер М.Є.Рукоманов 1 вересня 2007 р. у м. Мико-
лаєві. До кінця життя він залишався життєлюбом, під-
т
р
и
м
у
в
а
в
р
і
д
н
и
х
і
б
л
и
з
ь
к
и
х
,
в
і
р
и
в
в
м
а
й
б
у
т
н
є
У
к
р
а
ї
н
и
і її сильних духом людей.
В книгах, написаних М.Є.Рукомановим —
спогади про пережите, друзів, товаришів, роки праці і звер-
шень.
Література:
Достойний пам'ятника за життя: Бесіда з В.М. Кравчи-
ною, головою селищної ветеранської організації, про М.Є. Рукоманова//Голос Казанківщини.
—
2006. —
9 березня.
Рукоманов М
.
Шла война народная:[Николаевская об-
ласть -
окупация, освобождение]/ М. Рукоманов // Южная правда. -
2006. -
22 июня (№68). -
С.4
Рукоманов М. В облике земли черты человека. Три были недавних дней.
—
К, 2001.
—
46 с.
Рукоманов М.Е. Крутыми дорогами испытаний.
—
К.: Таймс, 2007.
—
70 с.
Рукоманов М.Е. Я подростком пошел на войну/ М.Е. Рукоманов // Голос Казанківщини. -
2006.
—
9 березня; 30 березня, 6 квітня
12
Федот Іванович Марченко Більше четверті віку в будь
-
яку погоду та пору року крокував від свого будинку до ферми Федот Іванович Марченко.
Ходити пішки було не обов’язко-
во. ―Волга‖ змогла б за декілька хвилин доставити його до того мі-
с
ц
я
,
і
з
а
л
и
ш
и
л
о
с
ь
4
0
х
в
и
л
и
н
з
е
к
о-
номленого часу. Але ходьба –
най-
кращі ліки від усіх недругів, на-
дає бадьорості і час на роздуми, зважити і оцінити плани, пропо-
зиції, перспективи –
таке правило було у голови кол-
госпу Федота Івановича Марченка.
Народився Федот Іванович в селі Покровське Апос-
толівського району на Дніпропетровщині.
В 1925 році першим в’їхав в рідне село на тракторі і проклавши першу борозну на полях в об’єднаних в товариство по спільній обробці землі бідняцьких гос-
подарств.
А потім ―університет життя‖ –
був комсомольцем, служба в Червоній Армії, робота завідуючого сільбу-
дом, начальником автоколони, інструктором Долинсь-
кого райкому партії, заступником директора МТС.
Коли настав грізний час для Вітчизни і фашистські орди вступили на рідну землю Ф.І.Марченко пішов на фронт захищати рідну землю. Хоробро воював Мар-
ченко, переніс всі тяготи фронтового життя в складі 55 Гвардійської дивізії, дійшовши до Берліна і Праги. Демобілізувавшись з лав Радянської Армії Ф.І.Марченко був направлений на роботу в один із ав-
топарків м. Кривого Рогу. Але тяга до землі, до колгос-
пних справ не полишала солдата. І повернувся він в 13
Казанку, очолив колгосп, що став для нього рідним -
колгосп ім. Леніна. Віддавав свої сили, розум, талант справі організаційно –
господарського зміцнення рід-
ного господарства.
Він розумів час, в якому живе і йшов разом з ним в ногу, використовувати все нове, передове, що дає на-
у
к
а
і
п
е
р
е
д
о
в
і
д
о
с
я
г
н
е
н
н
я
.
Й
о
г
о
д
е
в
і
з
б
у
в
–
н
і
к
о
л
и
н
е
зупинятися на досягнутому, це –
минулий день, а жи-
ти і мислити сьогоденням, торувати нові шляхи. Але самою високою і головною метою для Марченка було культурне, заможне життя хліборобів. І коли людина, що розміняла сьомий десяток років має право озирну-
тися на пройдений шлях могла оцінити все, що про-
майнуло за довгі роки трудового життя, мала дати ві-
р
н
у
о
ц
і
н
к
у
т
о
м
у
,
щ
о
з
р
о
б
л
е
н
о
,
т
о
п
р
о
ж
и
л
а
л
ю
д
и
н
а
с
л
а-
вне життя.
За багаторічну працю, за бойові заслуги Ф.І.Марченко нагороджений Орденом Леніна і Жовт-
невої революції, Трудового Червоного Прапора, Зна-
ком Пошани, має багато медалей. Представляв селян-
с
т
в
о
К
а
з
а
н
к
і
в
щ
и
н
и
н
а
III з’їзді колгоспників України.
Література:
Марченко Ф.І. Школа хліборобського гарту/Ф.І.Марченко.
—
Одеса: Маяк, 1977.
—
104 с. (Бібліотека передового досвіду)
14
Дмитро Пимонович Надіїн
Дмитро Пимонович Надіїн прожив недовге життя. Наро-
дився він 21 жовтня 1907 ро-
ку в селі Володимирівці Ново-
бузького району Миколаївсь-
кої області в селянській роди-
ні.
Навчаючись у м. Миколаєві, на мовно
-
літературному факу-
льтеті Миколаївського інститу-
ту народної освіти, брав участь в Миколаївському літературному об'єднанні «
Стапелі
». Уже в 1929 році Надіїну пощастило вида-
ти книжку своїх віршів «
На світанні
» у Миколаївсь-
кому видавництві «
Геть неписьменність
». Селянський син, він поклонявся індустрії, і великий кораблебудівний завод поблизу Миколаєва, нині завод «
Океан
», уявлявся йому чимось на зразок індустріального храму. Так само полонила його ро-
мантика Чорномор'я, де сплелися степ і море, село і місто. Крім романтики сучасного індустріального мі-
с
т
а
,
щ
е
б
і
л
ь
ш
з
а
х
о
п
л
ю
в
а
л
а
й
о
г
о
р
о
м
а
н
т
и
к
а
г
р
о
м
а-
дянської війни (у Миколаєві тоді була дислокована знаменита 15
-
а Сиваська, а в Одесі не менш знаме-
нита 51
-
а Перекопська дивізії). По закінченню навчання Надіїн пішов служити до Червоної Армії, а після закінчення «
строкової слу-
жби
» —
працювати в Донбас. Звідти 1933 року він перебрався в Одесу. За цей час поет видав ще дві книжки: «
Втручання поета
» ( 1931) та «
Прозорість
» (1933). До вже згаданих вище тем долу-
15
чилися вірші з червоноармійського побуту, оспіву-
вання індустріального і вугільного Донбасу.
Громадські мотиви, суспільні та виробничі емо-
ції значно переважали все особисте, інтимне, бо осо-
бистим для нього було все, чим жила тоді країна,
—
колективізація, індустріалізація, оборона здобутків соціалістичного ладу від нападу ворога. Одним сло-
вом, поет був достеменно таким, якою була епоха.
Другу половину 30
-
х років Дмитро працював на-
полегливо і як поет, і як викладач, і як науковець —
він готував дисертацію... Працю й творчість перер-
вала війна. Дмитро Надіїн пішов на фронт з непохи-
т
н
о
ю
п
е
в
н
і
с
т
ю
в
п
е
р
е
м
о
г
у
.
На жаль, віршів, написаних у дні війни, майже не збереглося. На початку лютого 1942 року під Рос-
товом Дмитро Пимонович Надіїн загинув. Але ім'я поета і воїна не забуто. Уже після закінчення Великої Вітчизняної війни були видані дві книжки його вір-
шів: «
Я був бійцем
» (1958, Донецьк) та «
Пісня бій-
ця
» (1966, Одеса). Добре слово сказано про поета і в збірнику «
Пісня мужніх
» (
Київ, 1960).
Війна обірвала великі задуми і починання поета. Дослідник творчості Надіїна Іван Дузь згадує, що у цей час «...
він написав п'ятнадцять нарисів, в яких прославляв рядових бійців та командирів Радянської Армії. Його твори друкувалися в армійській газеті, поширювалися окремими листівками, випущені трьома брошурами
-
метеликами
».
Пісня поета зосталася недоспіваною. Він був ря-
довим бійцем великої армії, захисником Батьківщи-
ни, полум'яним співцем і до кінця лишився відданим народу, Батьківщині, мистецтву поезії. 16
Твори Д.Надіїна
―На світанні‖ (1930), ―Втручання поета‖ (1931), ―Прозорість‖ (1933), ―Я був бійцем‖ (1957), ―Пісня бій-
ця‖ (1966), ―Прозорість‖ (1972).
Література про життя поета:
Грозов Ф.
Щляхи поета// Червоний прапор. —
1989. -
22 квітня. Дузь І. Недоспівана пісня бійця. Вступна стаття // На-
діїн Д. Пісня солдата. -
Одеса: Маяк, 1966.
Крижанівський С. Поет залишається молодим. Вступ-
на стаття // Надіїн Д. Прозорість. -
К.: Дніпро, 1972
Крижанівський С. Дмитро Надіїн, що поліг смертю хо-
робрих‖, або як це було насправді//Крижанівський С. Спогад і сповідь з ХХ століття. —
Стилос, 2002.
Крыжановский С. Поэзия Дмитрия Надеина//Южная правда.
—
1972.
—
19 апреля.
17
Сергій Миколайович
Алхімов Память про загиблих воїнів
-
інтернаціоналістів –
це гірка па-
м’ять. Казанківщина гордиться своїми синами і водночас сумує, тужить за тими, кого вже немає серед живих. Серед них -
Сергій Миколайович Алхімов –
посмерт-
но нагороджений орденом Чер-
воного Прапора. Народився Сергій Алхімов 7 грудня 1965 року в селі Неудачне Каширівської сільської ради Ка-
занківського району. Тут він виріс, вчився в школі, а потім у Криворізькому ПТУ і одночасно відвідував ку-
р
с
и
п
а
р
а
ш
у
т
и
с
т
і
в
п
р
и
о
р
г
а
н
і
з
а
ц
і
ї
Д
о
б
р
о
в
і
л
ь
н
о
г
о
Т
о
в
а-
риства сприяння армії, авіації і флоту.
Під час літніх канікул працював у рідному колгоспі ім. Дзержинського. Був помічником комбайнера, тру-
дився на току.
Навесні 1984 року земляки провели його на служ-
бу до лав радянської Армії. Односельчани тепло відгу-
куються про нього. Відзначають його врівноваженість, допитливість, енергійність. Юнак дуже любив худож-
ню літературу, захоплювався фантастикою. Йшов у армію спортсменом –
розрядником з парашутного спо-
рту.
Служив Сергій в Афганістані в складі обмеженого контингенту повітряно -
десантних військ. В одному з боїв взвод, в якому був і Сергій, одержав завдання за-
володіти дувалом, де залягли душмани. Не довелося хлопцеві повернутися додому. Він прийняв на себе смертоносний метал, рятуючи това-
18
ришів, своїм тілом накрив гранату, кинуту душмана-
ми. А служити залишилося зовсім мало.
Сергій не помер. Він живе в памяті земляків. Його ім’ям названа вулиця в селищі Казанка. На околиці се-
ла Неудачного стоїть обеліск С.М.Алхімову, як символ вірності військовому обов’язку, взірець солдатської дружби й гіркий спомин про війну в такому далекому Афганістані.
Література:
Афган, прописаний у серці.
—
Миколаїв, 2004.
—
37 с.
Афган: боль и пам'ять.
—
Николаев: Возможности Ким-
мерии, 1998.
—
140 с.
Великая миссия
: факты. Документы. Свидетельства.
—
Николаев: Изд
-
во ЧП Шамрай П.Н., 2005.
Дяченко П. Таким він хлопцем був…//Червоний пра-
пор.
—
1999.
—
13 лютого.
Збережемо пам
’
ять про подвиг//Голос Казанківщини.
—
2005.
—
17 лютого.
Погор
іла В Два соколи з одного гнізда//Голос Казанків-
щини. —
2009.
—
12 лютого.
Попович А. Лише одна мить//Молодь України.
—
1986.
—
5 липня.
Чив'юк М. Навічно в нашій пам'яті//Червоний прапор.
—
1996.
—
липень.
19
Дмитро Дмитрович
Кремінь Кремінь Дмитро Дмитрович наро-
дився 21 серпня 1953 року в селі Суха Іршавського району Закар-
патської області в сімї колгоспника.
Поет, есеїст, перекладач. Закінчив у 1975 році філологічний факультет Ужгородського університету. Пра-
цював учителем української мови та літератури в Казанківській ЗОШ №2, в редакції районної газети, ви-
кладачем у Миколаївському педагогічному інституті, заввідділом у газеті ―Ленінське плем’я‖, нині очолює відділ національного відродження в редакції ―Рідне Прибужжя‖. Д.Кремінь -
член Спілки письменників України, автор численних поетичних збірок, публіка-
цій у журналах.
Працював в обласній молодіжній газеті. В даний час -
журналіст обласної газети «
Рідне Прибужжя
». Вір-
ші і публіцистика Д.Д. Кременя друкуються в журна-
лах «
Вітчизна
», «
Дніпро
», «
Радуга
», «
Київ
», «
Юность
» та ін.; альманахах «
Письмена
», «
Бузький Гард
»; збірниках.
Поезія Д.Д. Кременя відрізняється мовною пласти-
кою, розмаїтістю інтонацій, ліричною напруженістю. Поет знаходить оригінальні засоби, щоб сказати про велич і красу Миколаївського степового краю.
Член Національної Спілки письменників України (з 1979 р.). Багаторазово брав участь у фестивалях моло-
дих поетів. З 1993 керує молодіжною літературною студією «
Борвій
». Поет багато виступає на сторінках періодичних видань з нарисами про життя і творчість 20
миколаївських художників, письменників, артистів. Автор багатьох популярних естрадних пісень.
У 1999 році удостоєний Державної премії Украї-
ни ім. Т.Г. Шевченка за книгу «
Пектораль
» . Лауреат літературної премії ім. В.Чумака (1987), обласних премій ім. М. Аркаса (1994) і О. Самойленка (2008). У 1999 році удостоєний звання «
Городянин року
» у но-
мінації «
Мистецтво
». Почесний професор Південнос-
лов’янського інституту КСУ, професор Миколаївсько-
го філіалу КНУКіМ. Пише і публіцистику (есе ―Таємниця Саркофага‖, ―Козак Мамай у сузір’ї Манкурта‖, ―Куди орел несе дельфіна‖).
Дмитро Дмитрович заснував обласну молодіжно
-
літературну студію –
―Барвій‖, керує літературною студією ―Джерела‖ при редакції газети ―Рідне При-
бужжя‖, готує популярну поетичну сторінку ―Бузька Січ‖.
Твори Д.Д.Креміня:
Кремінь, Д. Травнева арка: поезії / Д. Кремінь. -
К.: Мо-
лодь, 1978. -
82 с.
Кремінь, Д. Поезії / Д. Кремінь // Вруна: поезії, проза. -
Одеса,1978. -
С.28
-
32.
Кремінь, Д. Південне сяйво: поезії / Д. Кремінь. -
Одеса: Маяк, 1983. -
103 с.
Кремінь, Д. Танок вогню: поезії / Д. Кремінь. -
Одеса: Маяк, 1983. -
72 с.
Кремінь, Д. Вірші / Д. Кремінь // Крила нашої весни: поезії. -
Одеса, 1985. -
С.210
-
214.
Кремінь, Д. Земний монолог: вірші / Д. Кремінь // Гори-
зонт. -
Одеса, 1986. -
С.11.
Кремінь, Д. Бурштиновий журавель: поезії / Д. Кремінь. -
К.: Рад. письменник, 1987. -
110 с.
Кремінь, Д.Спогади про пектораль: вірші / Д. Кре-
мінь // Голоси гір та степів: поезії. -
Одеса, 1987. -
С.175
-
182.
Кремінь, Д. Метроном: вірші / Д. Кремінь // Поезія: збі-
21
рник –
88. -
К.,1988. -
Вип.1. -
С.74
-
77.
Кремінь, Д. Шлях по зорях: вірші / Д. Кремінь. -
К.: Мо-
лодь,1990. -
96 с.
Креминь, Д. Утренняя мелодия: стихи / Д. Креминь // Пи-
сьмена . -
Николаев, 1995. -
С.25
-
26.
Кремінь, Д.Скіфське золото: поезії / Д. Кремінь // Бузь-
кий Гард. -
Миколаїв, 1996. -
С.27
-
35.
Кремінь, Д. Пектораль: нова книга / Д. Кремінь. -
Микола-
їв: МП «
Можливості Кіммерії
», 1997.
-
119 с.
Кремінь, Д. Океан в інтер`єрі краплини /Д. Кремінь // На изломе времени. -
Николаев, 1999. -
С.202
-
226.
Кремінь, Д. Елегія троянського вина / Д. Кремінь. -
Мико-
лаїв: МП «
Можливості Кіммерії
», 2001. -
105 с.
Кремінь, Д. Атлантида під вербою: вибрані поезії / Д.Д. Кремінь. -
К.: Неопалима купина, 2003. -
63 с.
Кремінь, Д. Літопис: вибране / Д. Кремінь. -
Миколаїв: Мо-
жливості Кіммерії, 2003. -
451 с.
Кремінь, Д. Вірші / Д. Кремінь // Література рідного краю: Письменники Миколаївщини: посібник
-
хрестоматія / Ред. Н.М. Огренич. -
Миколаїв: Вид
-
во МОІПЛО, 2003. -
С. 192
-
198.
Креминь Д. Ольвийский транзит: избранные стихотворе-
ния / Д. Креминь ; пер. с укр. А. В. Павлов. -
Николаев: Изд
-
во ЮИКСУ, 2006. -
80 с.
Кремінь, Д. Полювання на дикого вепра: поезії / Д. Кре-
мінь. -
К.: Факт, 2006. -
96 с.
Кремінь, Д. Літній час: лірика / Д. Кремінь. -
Миколаїв: Миколаїв. обл. друкарня, 2007. -
64 с.: іл.
Кремінь, Д. Собор посередині Всесвіту: вірші //Антонюк А.Д., Кремінь, Д.Д. Лампада над Синюхою: альбом
-
антологія / А. Д. Антонюк, Д. Д. Кремінь. -
Миколаїв: Атол, 2007. –
С. 93
-
214.
Кремінь, Д. Над летою літ: вірші / Д. Кремінь // Слов`янський альманах. -
2004. -
№ 10. -
С.72
-
77.
Література про життя і творчість:
Бойченко, В. Вопросы без ответов / В. Бойченко // Юж-
ная правда. -
2006. -
18 марта. -
C.4.
Бондарчук, Н.І. На рівні серця / Н.І. Бондарчук // Бонда-
22
рчук Н.І. Автограф. Кн.1. -
Миколаїв, 2006. -
С. 69
-
75.
Бондарчук, Н. А я пишу від першої особи: Дмитро Кре-
мінь, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка / Н. Бондарчук // Рідне Прибужжя. -
2007. -
1 берез. -
С. 1.
В творческом союзе // Южная правда. -
2007. -
13 октяб-
ря. -
С. 1.
Гаврош О. Шевченківський лауреат про свою закарпатсь-
ко
-
миколаївську одіссею//Україна молода.
—
2009.
—
14 берез-
ня.
Горкуша, Є.В. Історіософія лірики Дмитра Кременя / Є. В. Горкуша // Історія. Етнографія. Культура. Нові досліджен-
ня: VI Миколаїв. обл. краєзнавча конф. -
Миколаїв, 2006. -
С. 215
-
217.
Дмытро Креминь -
лауреат премии имени Анатолия Са-
мойленко // Южная правда. -
2008. -
5 июня. -
С. 1,4.
Жевнер В. "Полювання на дикого вепра" / В. Жевнер // Южанинъ. -
2006. -
23 берез. -
С.1,4.
Копержинська Н. Митці та меценати / Н. Копержинсь-
ка // Рідне Прибужжя. -
2007. -
22 вересня. -
С. 5.
Кремінь Д.: [коротка біогр. довідка].// Лауреати обласної премії ім. Миколи Аркаса. -
Миколаїв, 2007. -
С. 45
-
46.
Круглов М., Чайка В. Висока відзнака поета
-
земляка // Рад. Прибужжя. -
1999. -
20 лют.
Літній час Дмитра Кременя // Автограф. Век ХХІ . -
20-
07. -
№ 2. -
С. 54.
Мирошниченко, А. Транзитом к читателю / А. Мирошни-
ченко // Южная правда. -
2007. -
11 янв. -
С. 5.
Моє життя -
це тільки іскра: До 50
-
річчя від дня наро-
дження Дмитра Кременя: Бібліографічний покажчик. -
Ми-
колаїв, 2003. -
40 с.
Ржепецький, Л. Дмитро Кремінь. І вічна Поезія під віч-
ним Небом Творця: про нову книгу поезії Д. Кременя / Л. Ржепецький // Горожанин. -
2006. -
№ 10. -
С. 15.
Ржепецький, Л. Завжди поезія жива / Л. Ржепецький // Вечерний Николаев. -
2007. -
28 авг. -
С. 3; Родной причал. -
2007. -
12
-
18 сент. -
С. 1.
Ржепецький, Л. Слово і світ Дмитра Кременя / Л. Ржепе-
цький // Вечерний Николаев. -
2008. -
28 февраля. -
С. 5.
23
Стариков, И. Встреча с Дмытром Кременем / И. Стари-
ков // Наш город. -
2007. -
12
-
18 сентября. -
С. 20.
Старовойт, Л.В. Еволюція образу ліричного героя в ліриці Дмитра Кременя / Л. В. Старовойт // Письменники Миколаїв-
щини / Л. В. Старовойт. -
Миколаїв, 2007. -
С. 78
-
84.
Старовойт, Л.В. "На розпутті великих доріг": Образ Украї-
ни у збірці Дмитра Кременя "Полювання на дикого вепря" / Л. В. Старовойт // Письменники Миколаївщини: навч. посіб-
ник / Л. В. Старовойт. -
Миколаїв, 2007. -
С. 78
-
84.
Тупайло, С. "Поет на всі часи" / С. Тупайло // Южная пра-
вда. -
2007. -
28 авг. -
С. 3.
Хіль Ю. Це було так недавно
—
це було так давно…//Голос Казанківщини.
—
2008.
—
21 серпня.
Христова Н. "
Anno Domini 2006" / Н. Христова // Вечер-
ний Николаев. -
2006. -
18 февр . -
С.5.
Хто є хто на Миколаївщині. Видатні земляки.
—
К., 2005.
—
С.21.
24
Іван Іванович Чіпак Іван Іванович Чіпак народився 1950 року в селі Сургатка Шар-
городського району Вінницької області. В 1973 році закінчив Херсонський сільськогосподарсь-
кий інститут, отримавши диплом агронома.
Свій трудовий шлях розпочав го-
ловним агрономом у селі Іванівка Генічеського району Херсонської області. Пропрацювавши буквально лічені місяці, був призваний на дійсну військову службу до лав Радян-
ської Армії.
Після служби доля закинула його в заповідний ка-
занківський степ і надовго зв'язала з нелегкою, але, як виявилось, з найулюбленішою землеробською справою.
Спочатку працював бригадиром комплексної бри-
гади колгоспу ―Заповіт Ілліча‖, згодом —
головним аг-
рономом колгоспу ―Комунар‖. На кожній посаді Іван Іванович намагався пізнати якомога більше як в тео-
ретичному, так і в практичному плані, справедливо вважаючи, що без знань, без професійного практич-
ного досвіду неможливо рухатись вперед. Труднощі, які виникали на його тернистому шляху, тільки загар-
товували його і без того твердий і вольовий характер. Тому за досить стислий строк керівництва найслабкі-
шим у районі господарством —
колгоспом імені Чапа-
є
в
а
—
в
и
в
і
в
о
с
т
а
н
н
є
в
л
і
д
е
р
и
р
а
й
о
н
у
п
о
в
и
р
о
б
н
и
ц
т
в
у
молока.
Але справжній організаторський талант Чіпака
-
реформатора розкрився в колгоспі імені Леніна (з 20-
01 року це господарство реформовано в СТОВ 25
―Відродження‖), яке він очолив у 1985 році і вже майже чверть сторіччя успішно ним керує.
СТОВ ―Відродження‖ –
одне з найміцніших госпо-
дарств у районі. Завдяки своєчасному належному і пов-
ноцінному догляду за землею тут щороку, незалежно від примх природи, вирощують високі врожаї зернових і технічних культур. А також завдяки філософській муд-
рості та житейській розсудливості, вмінню правильно обирати орієнтири у вільному ринковому ―плаванні‖ йо-
го капітана Чіпака Івана Івановича.
Ця людина має свій особистий погляд на реалії жит-
тя. Ініціатива, новаторство, сміливість у прийнятті не-
стандартних рішень, висока відповідальність за свої вчинки дозволяють йому по перше, мати здобутки вже сьогодні і, по друге, прогнозувати на майбутнє позитив-
ні господарські результати.
Відвертого і різкого у висловлюваннях, суворого і вимогливого до себе й інших Івана Івановича поважа-
ють і побоюються водночас. Ось як він характеризує стан українського суспільства. ―Ми бідна країна, її на-
селення переважно жебракує. А бідні, як би вони себе не називали, залишатимуться рабами. Однак, ми зараз одержали свободу, обличчя якої, правда, далеко не єв-
ропейське, і чимало слід ще зробити, щоб воно стало та-
ким. Та я переконався: руки ми собі потроху розв’язує-
мо і з кожним днем наше життя все більше залежить від того. Хто ми і які? Якими хочемо бачити себе в май-
бутньому. Якщо економіку держави й можна перебуду-
вати за кулька років, то людську свідомість доведеться перебудовувати не одному поколінню‖.
Такий висновок Іван Іванович зробив, бо чимало по-
бачив, подорожуючи світом. Побувавши в різних якос-
тях і за різних обставин у 15 країнах світу, переважно капіталістичних, він зробив для себе таке відкриття: матеріально люди там живуть краще. Внутрішньо роз-
26
куті. У стосунках з навколишнім світом незалежні. Українцям, щоб так жити, вважає І.І.Чіпак, треба до-
корінно змінити самосвідомість, відчути себе насправ-
ді творцями власного життя, працювати не покладаю-
чи рук, але не за примусом –
за власним бажанням. Са-
ме в цьому і є свобода вибору. І головне тут –
дотриму-
ватись загальновизнаної цивілізованої вимоги: жити на чесно зароблене. Кожен має одержати стільки, скільки сам своїми руками та мозком заробив.
Життєве кредо: подальше нарощування сільськогос-
подарського виробництва, створення високооплачува-
них робочих місць, на засадах підвищення продуктив-
ності праці, з гарантією соціального захисту працівни-
ків, розвиток нових виробництв із застосуванням су-
часного обладнання і передових технологій, сприяння соціальному захисту дітей
-
сиріт, дітей з малозабезпече-
них сімей, ветеранів війни та праці.
Такі люди, як Іван Іванович, творять сьогодення і наближають яскраве майбутнє України. Його корабель пливе хлібним океаном.
Література:
Все почалось з ―Відродження‖//Бондарчук Н. Автограф. —
Миколаїв: Вид
-
во Ірини Гудим, 2006.
—
С. 244 —
249.
Толстих О. Хлібороб із ласки Божої//Голос Казанківщини.
—
2002.
—
1 серпня.
Бондарчук Н. Все починалось з ―Відродження‖//Голос Казанкі-
вщини.
—
2003.
—
9 січня.
Козлов В., Олейник В. Не упустить время//Южная правда.
—
2008 .
—
16 февраля.
Козлов В., Олейник В. Не изобретать колесо//Южная правда.
—
2007 .
—
1 марта.
Козлов В. Олейник В. Движение по восходящей//Южная пра-
в
д
а
.
—
2
0
0
7
.
—
2
7
ф
е
в
р
а
л
я
.
Семашко, О. Як стати успішним, або трішки Європи в Казанці [Текст] / О. Семашко // Рідне Прибужжя. -
2009. -
8 вересня.
27
Володимир Григорович
Дорошенко Дорошенко Володимир Гри-
горович -
заслужений працівник сільського господ
-
дарства УРСР, відмінник освіти України, почес-
ний громадянин селища Казанка, директор Казанківського аграрно-
го ліцею, нагороджений орденом ―Знак Пошани‖, Почесними грамо-
тами ВР УРСР та ВР України.
Доля цієї людини особлива. Уро-
дженець таврійських степів, син вчителя і колгоспної доярки з дитячих років вбирав в себе життя таким, як воно є: по
-
пісенному красивим і до болю гірким. З 54 років трудового стажу більше 30 років пов'язано з Каза-
н
к
о
ю
.
Закінчивши технікум, розпочав роботу зоотехніком
-
селекціонером колгоспу. А у 18 років Володимир Григо-
рович уже був головним зоотехніком. Саме тоді навчив-
ся вставати о четвертій ранку і працювати мало не до-
бу. Це була хороша школа.
Далі —
служба у Військово
-
Морському Флоті, під час якої був секретарем комсомольської організації, ста-
ршиною команди підводного човна. А це —
досвід робо-
ти з людьми, школа відповідальності, гарт на мужність.
Багато шляхів відкривалося перед Дорошенком пі-
с
л
я
п
р
о
х
о
д
ж
е
н
н
я
с
т
р
о
к
о
в
о
ї
с
л
у
ж
б
и
,
а
л
е
т
а
в
р
і
й
с
ь
к
і
к
о
р
н
і
тягнули в степ. І він подав документи в найпрестижні-
шу Київську сільськогосподарську академію, де подолав конкурс 7 чоловік на місце. Під час навчання займався громадською роботою, був старостою групи, членом парткому. На ІІІ курсі став Ленінським стипендіатом. Незадовго перед випуском отримав персональне 28
запрошення на роботу в Новоодеський район, що на Ми-
колаївщині, куди і поїхав у 1970 році. Працюючи у с.Гур'ївка, Володимир Григорович несподівано отримав запрошення працювати інструктором відділу сільського господарства обкому партії. Робота захопила новизною, масштабом, новим досвідом. Треба не просто бачити всі поля області, але й знаходити паростки нового, самостій-
но приймати рішення про підтримку того чи іншого пи-
тання.
Коли Дорошенку запропонували очолити в Кривому Озері райвиконком, сприйняв це як величезну довіру та конкретними справами відповів за неї.
Успішно закінчивши Академію суспільних наук, в 1978 році Володимир Григорович з сім'єю приїжджає в Казанку. За рішенням бюро обкому його направляють на відповідальну роботу —
першим секретарем райкому партії.
За цей час Володимир Григорович був не тільки се-
к
р
е
т
а
р
е
м
р
а
й
к
о
м
у
,
в
п
е
р
ш
у
ч
е
р
г
у
в
і
н
б
у
в
з
е
м
л
е
р
о
б
о
м
,
уважним до людей, делікатним в особистих питаннях, користується повагою й довірою казанківців.
Не легко було піднімати район. Але головне —
за лі-
дером пішла підготовлена плеяда керівників та спеціалі-
с
т
і
в
у
в
с
і
х
г
а
л
у
з
я
х
р
а
й
о
н
у
.
П
р
о
с
т
о
н
е
м
о
ж
л
и
в
о
ї
х
у
с
і
х
п
е-
рерахувати. Це вони підтримали і добились впроваджен-
ня бригадного підряду, роботу за кінцевий результат, ґрунтозахисну, енергозберігаючу технологію обробітку грунту, нову технологію вирощування поросят, новинки в племінній справі, нові механізми і технології в рослин-
ництві і тваринництві. Ціла низка нововведень по підго-
товці кадрів, розпочинаючи зі школи і безпосередніх ко-
н
т
а
к
т
і
в
в
в
у
з
а
х
.
Д
о
р
о
ш
е
н
к
о
ф
о
н
т
а
н
у
в
а
в
н
о
в
и
м
и
і
д
е
я
м
и
,
переконував, заражав соратників і щогодинно контро-
лював їх виконання.
Його тривога і глибинна конкретність у рослинниц-
29
тві, тваринництві, механізації і економіці сільського го-
с
п
о
д
а
р
с
т
в
а
д
а
л
а
в
і
д
д
а
ч
у
і
К
а
з
а
н
к
і
в
с
ь
к
и
й
р
а
й
о
н
з
а
п
е
р-
ше місце було нагороджено перехідним Прапором ЦК КПРС, КМ СРСР, ЦК ВЛКСМ, ЦК профспілки. Багато спеціалістів району називають його своїм учителем.
Сьогодення аграрного ліцею неможливо уявити без його директора В.Г.Дорошенка. Очолив колектив у той час, коли панувала економічна криза, що охопила всі сфери соціально
-
економічного життя в Україні.
За ці роки здійснено газифікацію учбового корпусу та гуртожитку, проведено воду, оновлено сільськогос-
подарську техніку. Побудовано актовий зал, ангари, бокси. Капітально відремонтовано класи, лабораторії, полігони. Активно впроваджується комп'ютеризація, мультимедійні технології. Введено нові професії, які стали необхідними згідно вимог ринку праці —
бухга-
л
т
е
р
,
ф
е
р
м
е
р
,
б
у
д
і
в
е
л
ь
н
и
к
.
Я
к
д
и
р
е
к
т
о
р
В.Г.Дорошенко дбає про престиж учбового закладу, рівень професійної підготовки учнів, їх працевлашту-
вання, про продовження навчання випускників; на-
дає шефську допомогу ветеранам війни праці. Вчить доброму й чесному. Корабель аграрного ліцею на чолі з капітаном 2 рангу Дорошенком готує кадри для май-
бутнього Казанки.
Література:
Козлов , В. Академики из Казанки / В. Козлов , В. Олей-
ник // Южная правда. -
2009. -
15 августа
Кузнецов П. Хліба наліво, хліба направо…/Голос Казан-
ківщини.
—
2002.
—
17 серпня.
Нехай супроводжує успіх у благих намірах [Текст] // Го-
лос Казанківщини. -
2009. -
10 грудня. Погор
i
ла В. Задля людей треба жити/ В. Погор
i
ла // Го-
лос Казанківщини. -
2008. -
17 квітня
Погор
i
ла В. Задля блага народу/ В. Погор
i
ла // Голос 30
Казанківщини. -
2007. -
18 серпня.
Погоріла, В. Його енергії вистачає на все [Текст] / В. Погоріла // Голос Казанківщини. -
2008. -
28 серпня. -
Про директора ПАЛ В.Г.Дорошенк
Погор
i
ла, В. Ми кращі, і ми це довели [Текст] / В. По-
гор
i
ла; В. Погоріла // Голос Казанківщини. -
2006. -
19 жов-
тня.
31
Юрій Григорович Хіль Народився 15 вересня 1932 року в с. Казанка Миколаївської області в сім'ї службовців.
У 1940 році почав навчання в Казан-
ківській середній школі №1, яку за-
кінчив у 1950 році (в 1944
—
1947 рр. навчався в Казанківській неповній середній школі №2).
Під час окупації Казанки німецькими фашистами (1941
—
1944рр.) перебу-
вав в евакуації, проживав у селах Піс-
коватка та Валуєвка Сталінградської (нині Волгоградська) області.
У 1946 році вступив до комсомолу.
Після закінчення середньої школи навчався в Дніпропе-
т
р
о
в
с
ь
к
о
м
у
г
і
р
н
и
ч
о
м
у
т
е
х
н
і
к
у
м
і
н
а
ф
а
к
у
л
ь
т
е
т
і
―
Г
е
о
л
о
г
і
я
і
р
о-
з
в
і
д
к
а
в
у
г
і
л
ь
н
и
х
р
о
д
о
в
и
щ
‖
.
У
1
9
5
3
р
о
ц
і
,
з
а
к
і
н
ч
и
в
ш
и
т
е
х
н
і-
кум, був направлений у розпорядження Головного управлін-
ня радянським майном за кордон і працював дільничим гео-
логом закордонного об'єкту в Німецькій Демократичній Рес-
публіці. Через рік був призваний до лав Радянської Армії. Служив у окремій роті зв'язку в Західно
-
Сибірському війсь-
ковому окрузі в м. Омську. У 1957 році звільнився в запас. Тимчасово деякий період на працював. А з 16 березня 1958 року почав працювати в редакції Казанківської районної газети ―Червоний прапор‖ на посаді літературного працівни-
ка, а з серпня 1958 року
—
відповідального секретаря редак-
ції. У 1962 році Казанківський район було ліквідовано, тож перейшов на роботу в редакцію Новобузької міжрайонної газети ―Вперед‖. У 1965 році Казанківський район було від-
новлено, і Хіль Ю.Г. повернувся в редакцію Казанківської газети ―Червоний прапор‖.
За більш як 40 років журналістської роботи пройшов усі щаблі газетної справи. Друкувався в обласних газетах ―Південна правда‖, ―Рідне Прибужжя‖, ―Комсомольська іск-
ра‖, ―Ленінське плем'я, республіканській ―Сільські вісті‖, жу-
32
рналах ―Хлібороб України‖, ―Механізація сільського госпо-
дарства України‖.
З 1972 по 2001 рік працював редактором Казанківсь-
кої газети ―Червоний прапор‖.
Має вищу освіту
—
в 1974 році закінчив заочну партійну школу при ЦК КПРС.
З 1962 року
—
член Спілки журналістів України. У 1961 році вступив у члени КПРС.
Має державні нагороди: орден ―Знак Пошани‖, медалі ―За доблесну працю. На ознаменування 100
-
річчя від дня народження В.І.Леніна‖, ―Ветеран праці‖, ―Захиснику Віт-
чизни‖, ―50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні‖. Крім того, нагороджений пам'ятним знаком ―50 років виз-
волення України‖, золотою і срібною медалями Радянського фонду миру, Почесною Грамотою Комітету народного конт-
ролю СРСР.
Обирався депутатом Миколаївської обласної ради двох скликань і депутатом Казанківської ради семи скликань. У грудні 2005 року за вагомий особистий внесок у становлен-
ня та розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, активну життєву позицію нагороджений Грамотою Верховної Ради України і почесним Знаком.
Обирався головою райкому профспілок працівників ку-
льтури, в даний час обраний заступником голови ради ра-
йонної організації ветеранів війни і праці.
Одружений, має сина, доньку і трьох онуків.
33
Микола Іванович
Ковальчук Микола Іванович Ковальчук наро-
дився в 1934 році в с. Дмитрівка Казанківського району в сім'ї ро-
бітника. Закінчивши в 1954 році Новобузьке педагогічне училище, розпочав свою трудову діяльність вчителем Дмитро
-
Білівської семи-
річної школи. Після служби в ла-
вах Радянської Армії продовжує вчителювати.
В 1960
-
1966 роках
—
директор Любомирівської і Веселобалківської восьмирічних шкіл. Закінчив Миколаївський педагогічний інститут ім. В.Г.Бєлінського.
В 1966 році Микола Іванович був обраний заступ-
ником голови Казанківського райвиконкому.
Навчався у Вищій партійній школі при ЦК Компа-
ртії України з 1969 по 1971 рік. З 1971 року по 1984 Ковальчук М.І. працював секретарем, другим секре-
тарем Казанківського райкому партії.
У 1984 році вперше в історії області не працівник сільського господарства обраний головою виконкому районної ради. Обирався депутатом обласної ради. Нагороджений медалями ―За доблесну працю‖, ―За трудову доблесть‖.
Микола Іванович Ковальчук майже сорок років самовіддано і сумлінно працював на відповідальних посадах у рідному для нього Казанківському районі, а останні десять років трудового життя займав найви-
щу в районі керівну посаду —
був головою Казанків-
ської районної ради народних депутатів. Його наполе-
г
л
и
в
а
с
а
м
о
в
і
д
д
а
н
а
п
р
а
ц
я
н
а
п
р
я
м
у
з
в
'
я
з
а
н
а
з
в
и
р
і
ш
е
н-
34
ням соціальних та виробничих питань: житло, школи, дитсадки, дороги.
Микола Іванович впродовж свого життя здобув ав-
торитет людини, котра мала чітку і тверду громадян-
ську позицію, в основі якої лежали високий інтелект, тонка співчутливість і доброчинність, здатність перей-
матися чужим болем і проблемами. Як районний кері-
в
н
и
к
,
в
і
н
п
о
с
т
і
й
н
о
д
б
а
в
п
р
о
з
м
і
ц
н
е
н
н
я
м
а
т
е
р
і
а
л
ь
н
о
ї
бази закладів соціальної сфери району, благоустрій населених пунктів, вирішував чимало питань щодо покращення умов життя казанківців.
1.07.2007 р. на 73
-
му році життя серце М. І. Кова-
льчука перестало битися. В серцях односельчан він залишиться назавжди як людина чуйної і теплої душі, відповідальна, глибокопорядна і ділова, з багатим життєвим досвідом. Його життя є прикладом для на-
слідування молодому поколінню.
35
Казанківська земля!
Як тебе не любити?
Тут степи і поля
Теплим сонцем повиті.
В полях чисті криниці,
В небі жайвір співає
Й колоситься пшениця -
Добрий скарб твого краю!
Як тут всього багато!
Неможливо збагнуть,
Та найбільшим багатством
Є люди, які тут живуть.
Юрій Кирилюк
Відповідальний за випуск: Т.І.Алексєєва, директор Казан-
ківської ЦБС
Укладання і комп'ютерний набір: бібліограф Казанківської ЦРБ Л.В.Крюкова
При написанні деяких статей використано матеріали район-
ного народного історичного музею
36
Автор
kazanlib
Документ
Категория
Презентации
Просмотров
211
Размер файла
4 168 Кб
Теги
vydatny_kazankivtsi1
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа