close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Книга скарг природи

код для вставкиСкачать
Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №29
Книга «скарг
природи»
2010 рік
Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №29
Книга «скарг
природи»
Чуркіна Тетяна Іванівна
вчитель початкових класів
І категорії
2010 рік
Знай і бережи природу, друже
Більшість людей любить природу. Це тому, що ми маємо привілей життя у
прекрасному світі, що здається, був створений для виконання всіх наших
бажань і задоволення потреб. Деякі люди пишуть книжки про природу, інші
малюють прекрасні пейзажі або поринають у роздуми вдалині від гомону та
натовпу. Але більшості з нас для насолоди досить таких простих речей, як захід
сонця, хмари, дощ, зелень, пташиний гомін, чудові ранки. На жаль, деякі люди,
спілкуючись з природою, завдають їй великої шкоди. Тому від нашої поведінки
у природі залежить, чи побачить ще хтось красу лісу і голубінь ріки, перші
проліски і квітучі сади, чи почує щебетання пташок, чи зможе насолодитись
таємницями природи. І тому, відпочиваючи чи просто гуляючи в лісі, парку, на
галявині, біля води, ми завжди повинні пам’ятати: усе те, що нас оточує, милує
наш зір і слух, дає насолоду, треба залишити чистим і неушкодженим, бо це
належить усім і має радувати всіх.
Коли наші дідусі і бабусі були ще дітьми, все було зовсім по-іншому. В
дитинстві вони купались в чистих річках, озерах, ставках і морях. Тепер люди
так багато відходів кидають і виливають у річки, що вода в них стала дуже
брудною і все живе там страждає. Та й самим людям страшно в таких ріках
купатися. Камінчики, які люди люблять кидати і рахувати, в кого більше разів
вони торкнулися води, шкоди не завдають, а ось кидати дошки, целофан, скло,
паперові пакети, огризки фруктів у водойми не можна: вода починає гнити і
неприємно пахнути, купатися в ній стає бридко, особливо коли ми такої води
наковтаємося. А вже бідним рибкам зовсім погано! Та й не тільки їм, а й
багатьом рослинам і тваринам, які там живуть. Зате таку воду люблять мікроби,
що спричиняють хвороби. І лікарі вимушені на березі брудної річки чи ставка
ставити знак: «Купатися заборонено».
Відпочинок на свіжому повітрі допомагає нам зміцнити здоров’я, а
купання у відкритих водоймах – це чудова процедура загартовування. Але
кожен із нас має пам’ятати, що місце свого відпочинку треба залишати чистим,
не забруднювати водойми і береги. Ліси, луки, береги водойм – не місце
поховання сміття. Усі відходи після відпочинку потрібно забирати із собою,
особливо скляний посуд і упаковки зі штучних матеріалів. У природі немає
організмів, які б їх розкладали.
Дехто вважає: «Може, нічого й не трапиться, якщо я зламаю лише одну
гілочку, зірву одну квіточку, роздушу метелика, нап’юся березового соку”. Ні.
Це зовсім не так! Бо кожна зламана гілочка, кожна зірвана квітка, кожний
упійманий метелик – це маленька рана, якої ви завдали природі. Природа
страждає.
Тому ми створили цю книжку для того, щоб ти, друже, прочитавши її,
замислився над своєю поведінкою в природному оточенні і зробив усе
необхідне для його збереження і збагачення.
Нехай людина добро приносить.
Бо світ навколо любові просить!
Тип проекту:
творчий,
колективний,
довготривалий.
Мета: аналіз екологічного стану природи;
розвиток відповідальності за ставлення до
природних об’єктів, за поведінку та дії в природі;
інформування про взаємозв’язки людини з
природою, про об’єкти природного оточення, які
потрібно вміло використовувати і охороняти;
виховання бережливого і гуманного ставлення до
них.
Завдання: визначення об’єктів природи, які
потребують захисту;
надання їм необхідної допомоги.
Очікуваний результат:
формування
додатковими джерелами
навичок роботи з
інформації;
створення колективної «Книги скарг природи»;
виховання бережного відношення до природи.
Консультанти:
вчитель,
працівники бібліотеки, лісники.
Учасники: учні 4 класу.
батьки,
Етапи реалізації
проекту :
І етап: інформаційно - пізнавальний.
Проводиться обговорення плану дій по реалізації
даного проекту, постановка завдань.
ІІ етап: пошуково – туристичний (екскурсія).
Об’єктами досліджень можуть бути парк, річка,
лісова галявина, лука тощо.
ІІІ етап: творчий.
Кожен учень готує «скаргу» від імені рослини,
тварини або іншого об’єкта природи про те, що з
ними трапилося, хто їх ображає, як уникнути
цього, і проілюструвати її.
ІУ етап: підсумковий.
Учні разом з учителем читають подані скарги,
обговорюють конкретні заходи їх вирішення,
способи надання допомоги. Всі матеріали
оформляються у вигляді книги.
У етап: театральний.
Проводиться презентація проекту «Книга скарг
природи».
Пам’ятка “Поведінка у природному оточенні»
Кожен зелений листочок, кожна травинка виділяє в повітря кисень.
Ним ми дихаємо, без нього немає життя. Не топчи, не зривай рослин даремно!
Найкрасивіша квітка та, що квітує там, де зросла. Не губи її!
Гриби, які для людини є отруйними, для лісових мешканців – ліки і харч.
Чим більше в лісі різних грибів, тим він затишніший, тим краще і швидше
ростуть дерева. Не знищуй неїстівних грибів!
Не галасуй у весняному лісі, не вмикай надто гучно музику. Ти
злякаєш пташку, вона злетить із гнізда, яєчка, які вона висиджувала,
захолонуть, і з них ніколи не виведуться пташенята. Не галасуй – послухай, як
шумить ліс!
Якщо ти знайшов гніздечко – не зачіпай
його, бо пташка помітить, що її житло
знайдено і може покинути його навіть тоді,
якщо там вже відкладено кілька яєць.
Поспостерігай
за
гніздом
непомітно,
обережно – і ти побачиш багато цікавого.
Не лови барвистих метеликів, що
літають над квітками у квітниках, на лузі. Вони самі схожі на казкові «літаючі
квіти» і нікому не завдають шкоди.
Нема чистішої і смачнішої води, ніж джерельна. Подивись, як схиляються
над ним трави і квіти, кущі і дерева. Вони оберігають його від посухи,
захищають від пилових бур. Не скаламуть же й ти джерело! Охороняй його
чистоту! Чиста вода – велике багатство.
Ти хочеш принести додому лісові квіти? Збери їх перед тим, як ітимеш
додому, і знай – скромний, невеличкий букет усім говорить, що ти людина
свідома, бережлива, добра. А про що говорить оберемок лісових квітів?
Щоб згубити молоде дерево, потрібні хвилини, а виростити – роки. Не
ламай черемхи, не каліч інших квітучих дерев, кущів!
Рана на рослині – рана на живому тілі. Якщо ти назбираєш букет лісових
суниць, знай: скільки гілочок у букетику, на стількох рослинах залишились рани,
і всі вони будуть довго хворіти, а багато й зовсім загине.
Ніщо не губить все живе так швидко і безжалісно, як вогонь. Байдужість,
що призвела до пожежі, - злочин перед природою і перед людьми. Простеж,
щоб у лісі не залишалось навіть іскри непогашеного вогню.
Об покинуту консервну банку, скло може поранитись лісовий звір. Нагріте
сонце скло може спричинити пожежу. Не залишай після себе
сміття в лісі!
Хай твоє місце відпочинку буде чистим, а
рештки їжі залиши пташкам на сухих сучках,
звірам – на пеньку, комахам – на землі. Природа
щедра до нас. Усе, що ми маємо – від неї. Тож
відплати їй своєю добротою, увагою, чесним
поводженням, і вона буде щедрішою.
Я – лісова галявина, домівка для багатьох тварин і птахів.
Подивіться, які красиві дерева та кущі оточують мене!
Люди, приходячи до лісу, завжди зупиняються
помилуватися моєю красою та й відпочити. Більшість із них
поводяться чемно, залишають місця свого відпочинку
чистими і неушкодженими.
Але буває і навпаки. Після господарів природи
залишаються покинуті консервні банки, які можуть поранити
лісових звірів; скло, яке нагрівшись, може спричинити
пожежу; сміття. Деякі розпалюють вогнище будь-де,
залишають його без нагляду, що призводить до лісових
пожеж.
Я звертаюся до кожної людини :
- Хай ваше місце відпочинку буде чистим. Не залишайте
після себе сміття! Рештки їжі залиште пташкам на сухих
сучках, звірам - на пеньку, комахам – на землі. Будьте
добрішими і щедрішими до природи!
Я – мухомор. Подивіться на мою червону шапочку, що
світиться в гущавині лісу, як ліхтарик. А цей святковий
червоний капелюшок злі люди топчуть лише за те, що його не
можна покласти до грибного кошика.
А мало хто замислюється над тим, що я потрібний
лісовим жителям, які їдять мухомори, щоб вилікуватись від
глистів. Лосі і олені за допомогою мухоморів лікуються від
хвороб шлунка. Отже, знищуючи мене і моїх родичі, горегрибники наносять подвійну шкоду лісу і його жителям. Та й
собі. Адже таким чином люди вбивають у собі доброту до
всього, що живе поруч. Пам’ятайте одну дуже важливу
заповідь: все живе має право на життя!
Я – Мухомор, я – людомор.
Червоний, наче помідор.
Кашкет цяцькований, розлогий,
А сам – стрункий і довгоногий.
Серед урочища грибного
Не знайдеш красеня такого.
Та я отруйний, пам’ятай!
Мене побачиш обминай,
Але ногами не збивай!
Мешканців лісових я нагодую.
І цінні ліки тваринам подарую.
Я – берізка, єдине
дерево з білою корою. З
давніх-давен люди шанували
мене за чарівність і корисні
властивості.
З березових бруньок і
листя виготовляють ліки, з
гілочок
роблять
віники,
мітли. З березової деревини
виготовляють
скипидар,
дьоготь, оцет та різні вироби
– меблі, лижі, хлібниці,
кошики, іграшки, берестяні
козубки.
Стародавні слов’яни вирощували нас, берізок, біля свого
житла, бо були переконані, що білокоре, чисте дерево
відганяє від житла злих духів, охороняє людей від усіляких
хвороб.
Під моєю корою у деревині є смачний та корисний сік –
цілющий напій, який легко втамовує спрагу. Саме через це , я і
мої сестрички, терпимо страшенні муки.
Безжалісна рука людини поранила нам стовбур. Тепер
стікають білими стовбурами прозорі солодкі сльози, не просто
стікають, а біжать струмком.
Я звертаюся до вас, люди! Від ваших гострих ножів ми
гинемо! Не робіть надрізи самі, а краще, коли хочете
березового соку – купуйте його у готовому вигляді.
Яке ж жорстоке серце треба мати,
Щоб цій красуні болю завдавати!
Стікають по корі живі сльозинки,
Соку берізки солодкі краплинки.
Гірко сльози берізка проливає,
Допомоги у кожного із нас благає.
Берізка
Чом ти плачеш, красуне струнка?
Чом зажурена й тиха така?
Не сумуй, озирнися навколо.
Он тобі посміхнулася тополя.
Небо чисте, ясне, голубе
Обіймає ласкаво тебе.
Вже весна заквітала в гаї,
Кучеряві коси твої.
То, чому ж ти, берізко, сумна?
А у відповідь каже вона:
«Злії люди згубили мене.
Мабуть, серце у них кам’яне.
Бачиш, рана глибока яка!
З неї сік – моя кров – витіка.
Скоро зелень покриє гаї,
Прилетять гомінкі солов’ї.
Я любила пісні солов’їв,
Та мені не почути той спів –
Це для мене остання весна.
Я помру. Ось тому я й сумна».
Ні, берізонько, ти не помреш,
І у зелені ти розцвітеш.
Я тебе не покину, кохана,
Залікую тобі глибоку рану.
Я замажу її, обгорну.
Ще не раз ти зустрінеш весну!
Березовий сік
Хтось зрубав біля самого кореня молоду берізку. Тече
мутний сік, земля під березою мокра. Дідусь сердиться:
- Ех, люди! Руки злі, а голова дурна… - Ну, захотілося тобі соку
– візьми від старої берези, від позначеної, яку все рівно
взимку на дрова зрубаємо!
- Діду, а може, у цієї, у молоденької, сік солодший.
- Зараз зрозумієш, де він солодший.
Прихилив кухлик під зарубку. Натекло соку, я попробував –
зовсім, як вода, тільки н
е дуже чиста.
А тепер по-іншому зробимо. Глянь, на верхівці гілочка
зламана. Видно, снігом її обломило. З обламаної гілочки теж
падають краплини. Плюскотять, розбиваються об землю.
Підставив дідусь кухлик під ці краплини. Набралось
березового соку. Я ковтнув – і навіть прицмокнув. Такий
солодкий, такий смачний сік! А він же з тієї ж самої берези.
Дідусь запитує:
- Ну, варто було сокирою махати?
- Не варто, - відповідаю.
- То ж бо й воно. Якщо дятел напитися захоче, він біля
верхівки дірочку продовбує. Тому що знає: чим вище, тим
солодший сік. Найсолодший – біля вершечка… Ось і
виходить, що маленька пташка розумніша за великого
дурня з сокирою.
Е.Шима
Лікували берізку білесеньку,
Поливали щодня молодесеньку.
Стала берізонька веселесенька,
Стала берізонька зеленесенька.
Т. Волгіна
Я – річка. Ви дивуєтесь і не бачите мене. Але ж я тут,
перед вами! Не бачите? А й справді, не видно, бо я давно
перетворилась на брудну, з неприємним запахом калюжу.
Колись я була повноводною, глибокою, але тихою і
ласкавою. Багато віків несла свої чисті води. Верби полоскали
у них свої коси, бавилися із хвильками риби. До моїх берегів
прилітали лелеки попити чистої цілющої водиці. Любили мене
люди і я приносила їм багато користі.
Та згодом все змінилося. На моїх берегах побудували
багато фабрик і заводів. Всі отрутохімікати стікали в мою
воду, псували її чистоту. Злі люди накидали мені в душу
сміття, бляшанок, склянок.
Вода моя стала каламутною, заросла очеретами. Зникла
риба, виснажились студені джерела, задихнулась я від спраги
й померла. І тепер я – болото…
Чому люди так зі мною повелись, чому?..
Несла колись я свої води,
Котила хвильки у моря,
Прозора, чиста , повноводна,
А де ж тепер краса моя?
Вже течу між болотами
Заросла очеретами.
Зникла риба. Навіть раки
Поховались, небораки.
То ж не засмічуйте мене собі на шкоду,
Збережіть мою цілющу чисту воду!
Ліхтарник
Серед зелених луків і дрімучих лісів текла річка.
Повноводна, глибока, але тиха й ласкава. Багато віків несла
свої чисті води. Рікою плавали човни й навіть катери.
Жив на березі ріки старий ліхтарник. Увечері сідав він у
човник, плив на середину ріки, засвічував ліхтар.
До світанку блимав посеред річки вогник, показував
дорогу. Лагідно хлюпались об берег хвилі – тішилась ріка:
люблять її люди й вона людям потрібна.
Та ось людям знадобилося багато дерева на столи й
стільці. Вирубали вони ліси по берегах ріки. Здалося також
людям, що зелені луки – це непотрібні розкоші. Зорали луки,
посіяли кукурудзу.
Виснажилися студені джерела, задихнулась від спраги
ріка і померла. Кілька років на тому місці, де плавали човни й
катери, весною дзюрчав струмок, а згодом і він засох.
Перетворилося русло ріки на город.
Про річку нагадував лише стовп, до якого ліхтарник за
звичкою щовесни прикріплював ліхтар. Але над ним усе
рідше збиралися хмари. Палаючі вітри прилітали з пустелі й
стукали в хати людей.
Як тільки на землю сідали сутінки, старий ліхтарник ішов
на капустяне поле й засвічував на стовпі ліхтар.
Маленький Сергійко запитав:
- Дідусю, навіщо ви засвічуєте ліхтар? Ріки ж давно немає.
- Щоб люди краще бачили свою дурість.
Василь Сухомлинський
Ще назва є, а річки вже немає
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
І дика качка тоскно обминає
Рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
І озерявин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
І те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько?
Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
І світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить кілька кругів.
Очерети із чорними свічками
Ідуть уздовж колишніх берегів…
Ліна Костенко
Ми
–
мурашки,
маленькі комашки. Нас
називають
невтомними
трудівниками, бо ми весь
час
працюємо.
Усі
виконують свої обов’язки:
одні шукають їжу поблизу
мурашника, другі цю їжу
тягнуть «додому». Треті
стежать за мурашником –
будують
його,
відновлюють
завалені
ходи, чистять. Четверті
«пасуть» попелиць. П’яті
захищають родину від
ворогів. Шості піклуються про «молодь» - личинок та
лялечок. Сьомі доглядають за маткою. Живемо дуже дружно.
Ми приносимо велику користь лісу. За день ми можемо
знищити до 100 тисяч шкідників. До того ж ми розносимо
насіння трав і квітів, риємо підземні ходи, рихлимо грунт,
перемішуємо його, збагачуємо органічними добривами.
Мурахи – запорука здоров’я лісу.
Але деякі люди безжально руйнують наші домівки,
знищують нашу рідню.
Ми просимо у всіх людей: «Не руйнуйте мурашники!».
Хоча маленькі ми комашки,
Та наша місія велика.
Якби не ми, ліси би стільки
Від шкідників зазнали лиха!
То ж збережіть мурашники,
У вас ми просим, люди!
Тоді малим комашкаv
Хоч трохи легше буде.
Я – метелик. Подивіться, які в мене великі барвисті крила, як
я пурхаю з квітки на квітку
Всі метелики люблять літати над квітами у квітниках, на
лузі. Вони самі схожі на казкові «літаючі квіти».
Нашою красою милуються всі. Але деякі жорстокі люди
ловлять метеликів і приколюють гострою шпилькою до
аркуша паперу. Наші крильця більше не тріпочуть, ми
помираємо. Якби ви тільки знали, як нам боляче!
Любі друзі! Пам’ятайте, що ми красиві, доки живі. Не
ловіть метеликів, якщо хочете довго милуватися їх красою!
Метелик над квіткою
пурхає, в’ється.
А он із сачком
вже хлопчина крадеться.
- Не смій, не чіпай!
Йому хочеться жити!
Я раджу тобі З метеликом дружити.
Не хочу!
Метелика ловити я не хочу:
Він - квітка неба, хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
Щоб радісно було мені й тобі!
А. Костецький
Тільки живий красивий
Величезний красивий метелик сів на червону квітку
канни. Махаон. Сів і ворушить крилами.
До махаона підкрався хлопчик і спіймав його. Тріпочеться
метелик, але вирватись не може. Хлопчик приколов його
гострою шпилькою до аркуша паперу. Крильця метелика й
зів’яли.
- Чого ти перестав тріпотіти крилами, Махаоне? – питає
хлопчик.
Махаон мовчить. Хлопчик поклав аркуш паперу із мертвим
метеликом на підвіконня. За кілька днів дивиться – крильця
посохли й розсипались, по черевці повзають мурашки.
- Ні, він тільки живий красивий, - сказав засмучений
хлопчик. – Коли крильця його тріпочуть на квітці канни, а не
на папері.
Василь Сухомлинський
Я – олень, тварина із сімейства парнокопитних, мешкаю у
лісах Євразії, Північної та Південної Америки. Розміри у мене
бувають різні – від величини зайця до величини коня. У мене
характерні розгалуджені роги, які я скидаю щороку. Потім у
мене виростають нові.
Про мене люди склали багато міфів і казок. Моя постать
символізує шляхетність, велич, красу, грацію, швидкість. У
християнській культурі я є символом благочестя й чистоти.
Але у стосунках з людьми мені доводиться частіше
бачити жорстокість, насилля й зло. Нас вбивають браконьєри,
просто так, заради розваги та свого задоволення. Заради того,
щоб заволодіти нашими рогами.
Тому я хочу звернутися до всіх небайдужих і добрих
людей: «Бережіть нас, бо ми теж живі створіння, як і ви! Не
вбивайте тварин!».
Я – маленька, гарненька бджілка. Роботи в нас, бджіл,
багато. Як і в мурах, у нас існує «фахова спеціалізація». Але
якщо мураха визначається з фахом один раз на все життя, то
ми змінюємо його з віком. Це дуже цікаве явище. Спершу я
працювала прибиральницею – вичищала старі чарунки. Потім
– «годувальницею» - годувала робочих бджіл, Згодом
приймала корм, стала «будівельницею», далі охоронцем. А
тепер я виконую найвідповідальнішу роботу – збираю нектар.
Збирання нектару – дуже складна й копітка робота. На
задніх ніжках маємо цілий набір «інструментів» для збирання
пилку, з якого виробляємо пергу.
Всі ви любите мед. Але мед – це не просто згущений
нектар. Перш ніж мед стане справді медом , ми повинні над
ним ще багато попрацювати: збагатити органічними
кислотами, ферментами, бактерицидними речовинами, потім
висушити своїми крильцями. Скільки праці заради краплинки
меду!
Але люди не завжди з повагою відносяться до нас:
частенько вбивають, розорюють вулики. А ще обробляють
садки отрутохімікатами, від чого ми також гинемо.
Я звертаюся до вас, люди! Будьте добрішими,
милосерднішими до своїх молодших братиків та сестричок,
адже ми приносимо вам дуже багато користі!
Ми – ластівки.
Побачивши у квітневому небі перші зграї ластівок, ви
можете бути впевнені, що морози вже не вернуться, бо ми це
добре знаємо і ніколи не помиляємося.
Перший клопіт для нас – знайти свою давнішню
домівочку, своє покинуте торік гніздечко, поправити його, а
якщо воно зруйноване, то й нове зробити.
Як кожна мама, ми дуже любимо своїх діток і не жаліємо
життя, щоб врятувати їх від небезпеки. Бувало, що деякі
мами-ластівки кидались у полум’я, коли горів той будинок, де
під стріхою було кубельце з їхніми дітками.
Люди дуже люблять ластівок, бо вважають, що ми
приносимо з собою щастя.
У боротьбі зі шкідниками у людини немає старанніших
помічників, ніж птахи. За добу деякі з нас з’їдають майже
стільки, скільки важать самі. А в період вигодовування
пташенят батьки приносять їм не менше 10000 комах. Ми –
вороги всіх шкідників і друзі людини.
З приходом
весни пробуджується земля, оживає
природа, а з нею і наші радісні надії та клопоти. Та не завжди
вони такі веселі. Жорстока рука людини руйнує наші гнізда,
знищує наших малят. Буває, що каміння і палиці летять в наш
бік. Чим же ми так розгнівали людей? Адже в своєму житті
робили тільки добро!
Людино! Ми звертаємось до тебе:
- Не зачіпай пташиних гнізд, не підходь до них близько.
- Не торкайся пташенят ні у гнізді, ні на землі.
- Не руйнуй наших гнізд!
- Не галасуй у лісі, бо ми дуже полохливі.
- Не вбивай пташок!
Пам’ятай, за кожен добрий вчинок ми тобі обов’язково
віддячимо.
Я – зайчик. Ліс – це моя домівка. Він мене годує, оберігає,
від ворогів захищає. Є багато мешканців лісових, які б із
задоволенням поласували моїм м’ясцем. Тому і ховаюсь я
весь час то під кущиком, то під деревцем.
- Та клопотів завдають не тільки тварини, а й люди. Деякі
вирубують ялинки, які є моєю надійною хованкою. Деякі
розкидають у лісі консервні банки, розбиті пляшки, а ми,
частенько, шкодимо свої лапки. Дехто з людей, думає, що
робить краще, і забирає нас до себе додому. Але ж ми не
іграшки, ми любимо жити на волі, у своєму лісі, хоч якби
важко не було.
- А головна загроза для кожної тваринки – це мисливці.
Скільки моїх братиків і сестричок загинули під час
полювання. Скільки діток залишилися сиротами і плачуть за
своїми батьками.
- Хіба ж ти, людино, не часточка природи? Хіба ж у тебе
немає діток чи батьків? Хіба тобі не соромно безжально
нищити природу? Задумайся над цим, прошу! І, може,
життя твоє стане кращим, добрішим і веселішим.
Якщо йдете полем, лугом,
Будьте ви природі другом.
Не стопчіть навіть трави,
А скажіть їй, зеленій: «Живи!».
Коли лісом будете іти,
Теж посійте зерна доброти.
Побажайте дереву і пташці,
Щоб вони жили у мирі й щасті!
Я – підсніжник, першим з’являюся у ліску з-попід снігу.
Я – посланець зеленокосої весни. Мої квіточки – неначе
витончені з коштовної порцеляни. Мої білосніжні дзвіночки
звеселяють все довкола. Та не поспішайте мене зривати!
Запам’ятайте, я потребую охорони. Все менше і менше
залишається у лісі красивих квітів. І це все з милості її
величності людини. Бо ви, люди, бездумно рвете оберемки,
букети-віники, які швидко в’януть, і згодом потрапляють на
смітник. Деякі люди виривають нас із цибулинками, і ми
гинемо…
Якщо вам подобаються польові, лісові, лугові квіти –
милуйтесь ними на природі. Отримуйте насолоду від їх краси і
ніжності.
Хто любить підсніжники, посадіть їх біля хати, у затінку
дерев чи кущів. Я швидко розростаюсь, і щовесни радуватиму
ваш зір молочно-білими ніжними квіточками.
Пам’ятайте, що підсніжники занесені до Червоної книги і
збирати їх заборонено. Тож не спішіть простягати руку за
кожною гарною рослиною, краще помилуйтесь нею і залиште
квітувати, хай милує ваш погляд і радує зір інших.
Ми – підсніжники ніжні,
Такі білосніжні.
Послухай, як ніжно дзвенить голосок.
Не треба зривати наших квіток!
В квітковій країні будь гостем бажаним,
Ти в ній кохання, і радість знайдеш.
Але ж це тоді, як ти сам бездоганний –
Нікому ніколи життя не псуєш!
Гей, у лісі за горою
Квітнуть проліски красою.
Пішли діти в ліс гуляти,
Взялись їх з корінням рвати.
Сумно квіти визирали,
Зі словами їх благали:
Як любуєтесь ви нами,
То не рвіть із корінцями.
Не рвіть квіти наші сині,
Щоб не зник наш рід в ліщині.
Рвуть нас безжально
В жмутки й оберемки,
І несуть на базар –
Прибутковий ми товар…
Ви не рвіть нас, люди,
Краще в світі буде!
Ми зустрінемо вас, друзі,
В полі, лісі і у лузі,
Пісню з вітром заспіваєм,
Радо ми вас привітаєм.
Квіти, діти, бережіть!
Без потреби їх не рвіть.
Хай вони ростуть повсюди,
Бо всі всі квіти – ваші друзі!
Ми – ягоди-сунички. Наші ягідки хоч невеличкі, але дуже
смачні. Люди вживають нас і свіжими, і як варення, і перетерті
з цукром.
Ми не тільки смачні, а й дуже корисні. Цілющі властивості
були відомі людям ще за кілька тисячоліть до нашої ери.
Висушені ягоди заварюють і п’ють при лікуванні виразки,
гастриту, дизентерії. Це прекрасний протизапальний і
сечогінний засіб, багате джерело вітамінів. Відвар з
висушеного листя лікує від хвороб нирок, сечового міхура,
знижує артеріальний тиск, допомагає при бронхіальній астмі.
Ми ростемо для того, щоб лікувати людей і приносити їм
задоволення.
То ж, знайте, що рана на рослині – рана на живому тілі.
Якщо ви назбираєте букет із лісових суниць, знайте: скільки
гілочок у букетику, на стількох рослинах залишилися рани, і
всі ми будемо довго хворіти, а багато й зовсім загине.
Збираєте наші ягідки, будьте обережніші! Не ламайте
гілочок, не виривайте нас із корінцями.
Завжди пам’ятайте і нагадуйте друзям, знайомим про
нашу цінність і неприпустимість варварського ставлення до
нас, ягідок-суничок.
Смачні, хоч невеличкі.
Ми, ягоди-сунички.
Ми допомагаєм людей лікувати,
Тому всі поспішають нас у ліску збирати.
Вилікуємо тебе від усіх недуг,
Будь здоровим, любий друг!
Я – шипшина. Мій колючий кущ – найближчий родич
садової королеви квітів - троянди. Я завжди гарна і дуже
корисна. Мої квіти доволі скромні, але милують зір. А восени
я приваблюю великими червоними ягодами. Вони взимку
рятують пташок від голоду, а дітей - від застуди. Збирають
мої ягоди тому, що в них багато вітамінів. Шипшиновий напій
цілющий і дуже смачний.
Мене ще називають собачою трояндою, тому що
вважають найкращим засобом від укусу собаки. А раніше
плоди шипшини цінилися дорожче за золото. Їх видавали за
спеціальним дозволом, і лише представникам вельможного
панства, обмінювали на атлас, оксамит і хутро.
Зараз шипшиною може користуватися кожна людина. Та
чи всі бережно ставляться до мене? Як не захищаю себе
колючками, та часто зривають і недбало кидають мої квіти,
ламають гілки.
Я прошу вас замислитися над тим, скільки гарних кущів
гине щороку лише тому, що вони красиві й корисні? Скільки
пошкоджених і скалічених кущів у парках, лісах, гаях чекають
на вашу допомогу? Допоможіть їм!
Щоб згубити кущик, потрібні хвилини, а виростити –
роки …
Шпак шипшину не клює,
Й так здоров’я в нього є,
І цілющий чай з шипшини –
Це здоров’я для людини.
Тож її оберігай,
Гілок шипшини – не ламай!
Я – повітря. Без мене не було б життя на Землі. Я оточую вас
скрізь, заповнюю всі порожнини, є і в грунті і у воді.
Думаю, що кожна людина знає, що у повітрі є кисеньнеобхідний живим істотам для дихання; вуглекислий газ, який
допомагає Землі зберігати тепло, а зелені рослини
виробляють з нього поживні рослини, якими живляться самі,
а також тварини і люди; озон захищає Землю і все живе від
небезпечних ультрафіолетових променів Сонця.
Також газоподібний кисень використовують в дихальних
апаратах для хворих і пожежників. Автомобілям для роботи
теж потрібний кисень повітря.
Киснем, який виділяє трава на футбольному полі, дихає
до 70 уболівальників. Повітря – це життя.
Деякі люди думають, що повітря так багато що й берегти
його не треба. Але це не так!
Подивіться, як димлять фабрики та заводи, скільки
потрапляє у повітря отруйних речовин! Скільки шкоди
приносять пожежі, люди, які палять. А фарби, а дезодоранти,
а лаки для волосся… Це мої вороги .
Що ж ви думаєте собі, люди! Як ви так бездумно можете
ставитись до свого здоров’я і життя. Адже забруднене повітря
викликає погане самопочуття, швидку втомлюваність і велику
кількість різних хвороб.
Поміркуйте, яким стане повітря через 10, 20, 50 років. І чи,
взагалі, буде життя на землі, якщо ви так будете до мене
ставитися!
Пам’ятайте, любі діти,
Щоб сади у вас цвіли,
Щоб літали журавлі,
Щоб пташки у вас співали,
І дерева підростали,
Щоб земля була у квітах,
Бережіть повітря, діти!
Природа – це життя. Вічне, таке прекрасне, таке цікаве і
загадкове, що скільки б ми його не вивчали, - таємниці
завжди лишаються, і скільки б не милувалися його красою, воно завжди приноситиме радість. От тільки слід свято
берегти це життя.
Всі люди повинні турбуватися про долю спільного
довкілля, адже воно – джерело тепла, добра і краси. І саме
тому пам’ятаймо:
Земля – не рабиня наша, а мати. А ми на своїй планеті – не
тимчасові мешканці, а мудрі господарі. Дерева, квіти, пташка
і травиця від нас не завжди можуть захиститись. А якшо
будуть знищені вони, чи ж зможем на планеті жити ми?
Стійне і добре спілкування з природою необхідне кожному.
Воно має стати найважливішою потребою. І тоді людині
відкриються три головні заповіді – вона має добре знати
природу і її закони, берегти і охороняти її і, звичайно ж,
множити природні багатства.
Рятуємо землю,
А потім рятуємо небо.
Адже небо без птахів – не небо!
А земля без звірів – не земля!
Рятуємо мрії. Рятуємо ніжність.
Від кого рятуємо? Від себе!
Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти,
Все на землі потрібно любити
І птаха, й звіра, і оту травинку.
Не чванься тим, що цар природи ти,
Бо врешті ти – лише її частинка!
Валентин Бичко
Ти думаєш, деревам не болить?
Ти думаєш, деревам не болить?
Ти думаєш, в дерев немає серця?
Та чую я – з корінь до верховіть –
Мій любий клен так жалісно трясеться…
Ну, заспокойсь! Ти рану вже промив.
Ще пройде дощ, і стане тобі краще!..
…Ішов хлопчина тут і гілку одломив.
Таке ледащо, сам не знає нащо…
До себе вабить лісова краса,
Дерева небо прихиляють низько.
Радіє все… Але я бачив сам,
Як ліс ридав, як плакали берізки.
Від сліз беріз так солодко було
Тим сокопивцям, що не знають жалю,
Що, позабувши про добро і зло,
Ножа встромляють в кору, наче жало.
Комусь повужчав шлях – і напролом!
Від лісу вже відрізано окраєць.
Машини йдуть, неначе бурелом…
Держись, дубки, тікай сороко й заєць!
Ти, хлопче мій, із лісом подружи,
За дихання своє йому віддячуй.
Залиш отут, в казковості стежин,
В цій дивині, ти погляд свій гарячий.
Трудом тяжким посаджено колись…
Тепер тут медозбір - і повна чаша!
Ти шапку скинь і низько поклонись,
Бо ліс – це світлий храм. Святиня наша.
Пливуть ліси… За ними ген степи…
Ти в лісі задарма не зріж ялинку.
Природа скрізь одна. Гляди, не наступи
Ні на чебрець, ні на гнучку билинку.
Твої онуки тут гулятимуть навкруг,
Хай пройдуть і твої щасливим слідом.
Хай їх ласкає ліс, хай їх голубить луг,
Збережені навік дбайливим дідом!
Д. Павличко
Яблуко
На галузці яблуко висіло;
Каменем я кинув – перебив
Гілочку, аж серце заболіло.
І навіщо я таке зробив?
Не подумав. Лютий недотепа.
За добро я розплатився злом.
І стоїть коло дороги щепа,
Наче птах з підстреленим крилом.
Яблунько моя зеленокрила,
Може, й ти заплакала тихцем.
Ти для мене яблуко вродила,
Я ж у тебе кинув камінцем.
Засихає перебита галузь
І в душі горить, немов батіг
Совісті, а яблуко зосталось –
Мій важкий, хоч недостиглий гріх.
М.Познанська
Ромашки
На стрункій високій ніжці
Біля річки, на лужку,
У косинці-білосніжці
Стрів я квіточку таку.
Ясним оком жовтуватим
Посміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала – «Ні!».
Л. Бутрім
Хай квіти живуть!
Зрізати квіти –
Це значить убити,
У вазі вони неживі.
Живі – що на волі,
В саду чи у полі,
У лузі рясніють у траві.
Дивитися сумно,
Як мертві красуні
Схиляють голівоньки вниз.
Коли б моя воля,
Була б у них доля –
Тягнутись до сонечка ввись.
О. Пархоменко
Казкова країна добра і краси
Тату, ти знаєш, чого мені треба?
Чистого дощику з синього неба.
Треба і чути, й бачити літом,
Як заливається жайвір над житом,
Як підпадьомкають в мідній пшениці
Досвітком тихим перепелиці.
Треба, щоб в лісі для лиса і лося
Місця живого хоч трохи знайшлося,
Треба ще рибок малих і великих
В чистих-пречистих озерах і ріках,
Треба, щоб я по морському купанню
Не одмивавсь од мазуту у ванні,
Треба сніданків і треба обідів,
Тільки, будь ласка, без жодних нуклідів.
Треба, виходить, не так вже й багато…
Люди, чи важко про все це подбати?
Л.Бутрім
Людино, хто ти?
Людино, хто ти – цар природи?
Ти ким себе в ній відчуваєш?
Ти сушу підкорила й води,
Ти вже й на небо зазіхаєш…
Озвався хтось: «Вона – цариця,
А я - слуга її покірний,
ЇЇ дитя, її десниця,
ЇЇ частинка невідривна».
Говорить другий: «Мабуть, батьком,
Бо за нею доглядаю».
А третій мовив: «Цар, звичайно, За неї я відповідаю».
Ми підкорили сушу й води,
Дари природи витрачаєм,
А справді царського підходу
Усім нам так не вистачає.
Бо цар насправді – це господар,
А не владика-марнотратник.
Людино, будь царем природи
І бережи її, як матір!
С. Павленко
Двоколірний вірш
Коли де-небудь квітку бачу,
«Зірви!» - кричить мені, аж плаче.
Повз деревце іду зелене,
«Зламай!» - схиляється до мене.
В гніздечку пташку стріну в гаї,
«Зжени!» - мерщій мене благає.
«Забий!» - з болота жаба просить.
«Замуч!» - цвіркун сюркоче в просі…
Е ні, негарний вірш такий,
Хай ліпше буде навпаки!
Коли де бачу квітки очі,
«Люби!» - вона мені шепоче.
Повз деревце іду зелене,
«Привіт!» - схиляється до мене.
В гніздечку пташку стріну в гаї,
Питає пташка: «Як ся маєш?».
«Спочинь!» - з болота жаба просить.
«Всміхнись!» - цвіркун сюркоче в просі…
Який же світ кругом чудовий!
Додому йду в добрі й любові.
Сценарій свята «Природа просить допомоги»
Дійові особи: двоє ведучих (хлопчик і дівчинка), Лісова фея, Пташка,
Метелик, Мураха, Берізка, Шипшина, Лісова галявина.
Декорації: імітований ліс.
Музичне оформлення: запис співу пташок, тривожна музика.
Вчитель: Дорогі діти, шановні гості! Раді вітати всіх на нашому святі.
Сьогодні ми вирушимо у незвичайну мандрівку лісом. Чому
незвичайну? Бо наш ліс особливий – в ньому зустрілися всі чотири пори
року; тварини і рослини теж незвичайні – вони вміють розмовляти, а
наші діти розуміють їх. Тож запрошую вас до подорожі.
На сцені імітований ліс. Виходить Лісова фея.
Лісова фея: Я – фея лісова. Всі тваринки і рослинки – мої найкращі
друзі.
Прийшла я до вас і у своїй скриньці, принесла усім смачненькі гостинці.
Ягнятам – травицю, гусенятам – водицю,
Каченятам – ряску, а малятам – ласку.
Доброго ранку! – травам росистим,
Доброго ранку! – квітам барвистим!
Доброго ранку! – сонечку ясному,
Людям усім і всьому прекрасному!
Лісові мешканці: (сумно) Доброго ранку!
Лісова фея: А чому ви такі сумні, чому не радієте вранішньому сонечку?
Пташка: А чому ж радіти?
Тяжко стало жити в лузі
полі, річці, у ставку,
У зеленому ліску…
Ой-ой-ой, тікайте всі! Бачите, он діти прийшли до лісу.
Всі мешканці лісу розбігаються і ховаються. На сцену виходять
хлопчик і дівчинка.
Хлопчик: Марійко, поглянь, які гарні квіти! Давай нарвемо по букету.
Дівчинка: Звичайно, я так люблю квіти!
На сцену виходить Лісова фея.
Лісова фея: Зачекайте, не рвіть! Вони ж теж живі і їм хочеться жити!
Хлопчик: Що ви говорите, це ж лише квіти !
Дівчинка: І вони для того й ростуть, щоб ми їх рвали.
Лісова фея: Ви помиляєтесь, дітки. Хочете дізнатися, як живуть лісові
мешканці?
Діти: Звичайно.
Лісова фея: Тож вирушайте у подорож, і з цього часу ви будете розуміти
мову всіх, кого зустрінете.
Діти вирушають у дорогу. Підходять до лісової галявини.
Лісова галявина: Доброго ранку, діти!
Дівчинка: Доброго ранку! А хто ти?
Лісова галявина: Я – лісова галявина, домівка для багатьох тварин і
птахів. Подивіться, які красиві дерева та кущі оточують мене!
Люди, приходячи до лісу, завжди зупиняються помилуватися моєю
красою та й відпочити. Більшість із них поводяться чемно, залишають
місця свого відпочинку чистими і неушкодженими.
Але буває і навпаки. Після господарів природи залишаються
покинуті консервні банки, які можуть поранити лісових звірів; скло, яке
нагрівшись, може спричинити пожежу; сміття. Деякі розпалюють
вогнище будь-де, залишають його без нагляду, що призводить до
лісових пожеж.
Я звертаюся до вас, дітки :
- Хай ваше місце відпочинку буде чистим. Не залишайте після себе
сміття! Рештки їжі залиште пташкам на сухих сучках, звірам - на
пеньку, комахам – на землі. Будьте добрішими і щедрішими до
природи!
Дівчинка: Прошу вибачення, галявино, за всіх людей, які завдали тобі
шкоди і обіцяю ніколи не залишати після себе сміття. До побачення!
Лісова галявина: До побачення! В добру путь!
Хлопчик: Поглянь, Марійко, який гарний метелик. Давай зловимо його.
Метелик: Ні, будь ласка! Подивіться, які в мене великі барвисті крила,
як я пурхаю з квітки на квітку
Всі метелики люблять літати над квітами у квітниках, на лузі. Вони
самі схожі на казкові «літаючі квіти».
Нашою красою милуються всі. Але деякі жорстокі люди ловлять
метеликів і приколюють гострою шпилькою до аркуша паперу. Наші
крильця більше не тріпочуть, ми помираємо. Якби ви тільки знали, як
нам боляче!
Любі друзі! Пам’ятайте, що ми красиві, доки живі. Не ловіть
метеликів, якщо хочете довго милуватися їх красою!
Хлопчик: Вибач,будь ласка, тепер я ніколи не буду ловити метеликів!
Метелик: Дякую, всього вам найкращого!
Діти йдуть далі.
Дівчинка: Чуєш, Михайлику, там хтось плаче.
Хлопчик: Так це ж зайчик. Що сталось, чому ти сумуєш?
Зайчик: Ліс – це моя домівка. Він мене годує, оберігає, від ворогів
захищає. Є багато мешканців лісових, які б із задоволенням поласували
моїм м’ясцем. Тому і ховаюсь я весь час то під кущиком, то під
деревцем.
Та клопотів завдають не тільки тварини, а й люди. Деякі вирубують
ялинки, які є моєю надійною хованкою. Деякі розкидають у лісі
консервні банки, розбиті пляшки, ось я і пошкодив лапку.
Хлопчик: То може, ми тебе заберемо додому.
Зайчик: Ні. Дехто з людей, думає, що робить краще, і забирає нас до
себе додому. Але ж ми не іграшки, ми любимо жити на волі, у своєму
лісі, хоч якби важко не було.
А головна загроза для кожної тваринки – це мисливці. Скільки моїх
братиків і сестричок загинули під час полювання. Скільки діток
залишилися сиротами і плачуть за своїми батьками.
Я прошу вас, дітки!
Якщо йдете полем, лугом,
Будьте ви природі другом.
Не стопчіть навіть трави,
А скажіть їй, зеленій: «Живи!».
Коли лісом будете іти,
Теж посійте зерна доброти.
Побажайте дереву і пташці,
Щоб вони жили у мирі й щасті!
Хлопчик: Добре, зайчику. З цього часу не ображу жодну тваринку,
навіть саму маленьку.
Дівчинка: Давай, Михайлику, перепочинемо.
Мурашка: Ой, обережно, ви ледь на мене не наступили!
Хлопчик: Хто це говорить?
Мурашка: Я – мурашка, маленька комашка. Нас називають невтомними
трудівниками, бо ми весь час працюємо.
Ми приносимо велику користь лісу. За день ми можемо знищити
до 100 тисяч шкідників. До того ж ми розносимо насіння трав і квітів,
риємо підземні ходи, рихлимо грунт, перемішуємо його, збагачуємо
органічними добривами. Мурахи – запорука здоров’я лісу.
Але деякі люди безжально руйнують наші домівки, знищують
нашу рідню.
Ми просимо у всіх людей: «Не руйнуйте мурашники!».
Хоча маленькі ми комашки,
Та наша місія велика.
Якби не ми, ліси би стільки
Від шкідників зазнали лиха!
То ж збережіть мурашники,
У вас ми просим, люди!
Тоді малим комашкам
Хоч трохи легше буде.
Дівчинка: Спасибі, мурахо за розповідь. Обіцяємо, що будемо з
повагою відноситися до всіх твоїх родичів.
Берізка: А я теж хочу розповісти вам свою історію.
Хлопчик: Хто ти?
Берізка: Я – берізка, єдине дерево з білою корою. З давніх-давен люди
шанували мене за чарівність і корисні властивості.
Під моєю корою у деревині є смачний та корисний сік – цілющий
напій, який легко втамовує спрагу. Саме через це , я і мої сестрички,
терпимо страшенні муки.
Безжалісна рука людини поранила нам стовбур. Тепер стікають
білими стовбурами прозорі солодкі сльози, не просто стікають, а біжать
струмком.
Я звертаюся до вас, люди! Від ваших гострих ножів ми гинемо! Не
робіть надрізи самі, а краще, коли хочете березового соку – купуйте
його у готовому вигляді.
Хлопчик:
Яке ж жорстоке серце треба мати,
Щоб цій красуні болю завдавати!
Стікають по корі живі сльозинки,
Соку берізки солодкі краплинки.
Гірко сльози берізка проливає,
Допомоги у кожного із нас благає.
Дівчинка: Як мені соромно, за поведінку людей. Хіба ж ми не частинка
природи? Вони ж всі наші друзі!
Шипшина: Я – шипшина. Я теж хочу поскаржитись на людей. Мої квіти
доволі скромні, але милують зір. А восени я приваблюю великими
червоними ягодами. Вони взимку рятують пташок від голоду, а дітей від застуди. Збирають мої ягоди тому, що в них багато вітамінів.
Шипшиновий напій цілющий і дуже смачний.
Як не захищаю себе колючками, та часто зривають і недбало
кидають мої квіти, ламають гілки.
Я прошу вас замислитися над тим, скільки гарних кущів гине
щороку лише тому, що вони красиві й корисні? Скільки пошкоджених і
скалічених кущів у парках, лісах, гаях чекають на вашу допомогу?
Допоможіть їм!
Щоб згубити кущик, потрібні хвилини, а виростити –
роки …
Дівчинка: Люба шипшино! Ми обов’язково розповімо усім дітям про всі
ваші скарги і вивчимо правила поведінки у лісі.
Шипшина: Дякую вам, дітки.
Хлопчик: Ну що, пора вже й додому вертатися!
Ластівка: Почекайте! Послухайте й мене!
Ми – ластівки. Люди дуже люблять ластівок, бо вважають, що ми
приносимо з собою щастя.
У боротьбі зі шкідниками у людини немає старанніших помічників,
ніж птахи. За добу деякі з нас з’їдають майже стільки, скільки важать
самі. А в період вигодовування пташенят батьки приносять їм не менше
10000 комах. Ми – вороги всіх шкідників і друзі людини.
З приходом весни пробуджується земля, оживає природа, а з нею
і наші радісні надії та клопоти. Та не завжди вони такі веселі. Жорстока
рука людини руйнує наші гнізда, знищує наших малят. Буває, що
каміння і палиці летять в наш бік. Чим же ми так розгнівали людей?
Адже в своєму житті робили тільки добро!
Я звертаюсь до тебе:
- Не зачіпай пташиних гнізд, не підходь до них близько.
- Не торкайся пташенят ні у гнізді, ні на землі.
- Не руйнуй наших гнізд!
- Не галасуй у лісі, бо ми дуже полохливі.
- Не вбивай пташок!
Пам’ятай, за кожен добрий вчинок ми тобі обов’язково віддячимо.
Хлопчик: Добра пташко! Ми вдячні тобі за допомогу і обіцяємо
поводити себе достойно.
Дівчинка: Скільки скарг ми почули, скільки сорому зазнали!
Виходить Лісова фея.
Хлопчик. Дякуємо тобі, феє! Ми зрозуміли, що і квіти, і трави, і
тваринки, і рослини – це такі ж часточки природи, як і ми. І вони теж
хочуть дихати, жити і насолоджуватись теплом і світлом.
Лісова фея: Я вірю вам. І сподіваюсь, що ви розповісте про все
побачене і почуте іншим діткам, навчите їх, як правильно поводитися у
лісовому царстві. Всього вам найкращого!
Дівчинка:
Людино, хто ти – цар природи?
Ти ким себе в ній відчуваєш?
Ти сушу підкорила й води,
Ти вже й на небо зазіхаєш…
Озвався хтось: «Вона – цариця,
А я - слуга її покірний,
ЇЇ дитя, її десниця,
ЇЇ частинка невідривна».
Хлопчик:
Говорить другий: «Мабуть, батьком,
Бо за нею доглядаю».
А третій мовив: «Цар, звичайно, За неї я відповідаю».
Ми підкорили сушу й води,
Дари природи витрачаєм,
А справді царського підходу
Усім нам так не вистачає.
Бо цар насправді – це господар,
А не владика-марнотратник.
Людино, будь царем природи
І бережи її, як матір!
Вчитель:
Природа – це життя. Вічне, таке прекрасне, таке цікаве і загадкове,
що скільки б ми його не вивчали, - таємниці завжди лишаються, і
скільки б не милувалися його красою, - воно завжди приноситиме
радість. От тільки слід свято берегти це життя.
Всі люди повинні турбуватися про долю спільного довкілля, адже
воно – джерело тепла, добра і краси. І саме тому пам’ятаймо:
Земля – не рабиня наша, а мати. А ми на своїй планеті – не тимчасові
мешканці, а мудрі господарі. Дерева, квіти, пташка і травиця від нас не
завжди можуть захиститись. А якщо будуть знищені вони, чи ж зможем
на планеті жити ми?
Стійне і добре спілкування з природою необхідне кожному. Воно має
стати найважливішою потребою. І тоді людині відкриються три головні
заповіді – вона має добре знати природу і її закони, берегти і охороняти
її і, звичайно ж, множити природні багатства.
Рятуємо землю,
А потім рятуємо небо.
Адже небо без птахів – не небо!
А земля без звірів – не земля!
Рятуємо мрії. Рятуємо ніжність.
Від кого рятуємо? Від себе!
Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти,
Все на землі потрібно любити
І птаха, й звіра, і оту травинку.
Не чванься тим, що цар природи ти,
Бо врешті ти – лише її частинка!
Сценарій свята «Екологічна пошта»
Дійові особи: рибка, зайчик, лисичка, вовк, квіти, птахи,
березка, черемха.
Заходить листоноша зі скаржниками і звертається до дітей.
Листоноша:
Телеграми і листи
Я завжди вам рад нести,
Та що тут читать листи…
Краще їм розповісти!
Вказує на скаржників.
Звірі:
Ми прийшли у гості, друзі:
Тяжко стало жить у лузі,
Полі, річці, у ставку,
У зеленому ліску…
Птахи:
Поможіть нам, поможіть!
Від наруги захистіть.
Рибка:
Скрутно жити стало рибі,
Стогне риба в синій глибі.
Мовлю я вам: «Ох, той люд,
Ллє у річку весь свій бруд.
Не вода у нас в ріці,
А помиї в каплиці!».
Бідна риба ледь не плаче,
Що робить скажи, юначе?
Річка:
Несла колись я свої води,
Котила хвильки у моря,
Прозора, чиста, повноводна,
А де ж тепер краса моя?
То ж не засмічуйте мене собі на шкоду,
Збережіть мою цілющу чисту воду!
Тварина:
На полювання ви йдете,
Повні бадьорості й азарту.
Ніхто не думає про те,
Чого життя тварини варте.
Прошу, людино,не вважай,
Що ти король на всій Землі,
Братам молодшим помагай,
Хай буде мир у нас в сім’ї.
Заєць:
Мовить заєць сумовито:
«Важче жити з літа в літо –
Йдеш пастися на хлібах,
А мисливець бах та бах!
Утікаю я без тями,
Постріл спину доганя»,
Плаче другий день без мами
Бідне зайченя…
Лисиця:
У переліску те саме:
По сліду стрільці із псами.
Ось труснуло в полі снігу –
Хтось на слід виходить мій.
Побіжу в Червону книгу,
Може виживу хоч в ній…
Вовк:
Видно, змалку не читали
Тим мисливцям казочок,
І, мабуть, у них немає
Рідних своїх діточок.
Пташка 1:
Плаче, плаче мама-пташка, сльози витира,
З її пташеням маленьким трапилась біда:
Як піднявсь великий вітер, випало з гнізда,
Не хватило сили у маленького крила…
Пташка 2:
Нам, пташкам, узимку ти хоч сядь та плач,
Підборами поскрипує морозець вусач.
Голод, холод дошкуляє, і поїсти що немає…
Ви повісьте годівничку і насипте крихіток,
Буде, буде вам подяка від малесеньких пташок.
Пташка 3:
Не співається вільно в гніздечку,
Коли горе побачу своє:
Все розорено, щезло яєчко,
Де ж поділось дитятко моє?
Пташка 4:
О, не руйнуйте гнізда, люди!
Й серед холодної зими
За годівничку й трішки корму
Піснями вам оддячим ми.
Листоноша:
Ви зробіть їм годівничку
І насипте їм пшонця,
Поможіть маленьким пташкам
Зими діждатися кінця.
Квітка 1:
Гей, у лісі за горою
Квітнуть проліски красою.
Пішли діти в ліс гуляти,
Взялись їх з корінням рвати.
Сумно квіти визирали,
Зі словами їх благали:
Квітка 2:
Як любуєтесь ви нами,
То не рвіть нас з корінцями.
Не рвіть квіти наші сині,
Щоб не зник наш рід в ліщині.
Квітка 1:
Рвуть нас безжально
В жмутки й оберемки,
І несуть нас на базар –
Прибутковий ми товар…
Квітка 2:
Ви не рвіть нас, люди,
Краще в світі буде!
Ми зустрінемо вас, друзі,
В полі, лісі і у лузі,
Пісню з вітром заспіваєм,
радо вас ми привітаєм.
Берізка:
Стою і плачу між дерев,
Течуть со лодкі сльози.
Прошу вас, із берізки
Ви соку не точіть,
Ви краще їй сестричку зелену посадіть.
Листоноша:
Ви краще їй шпаківню
Поставте на гілках,
Щоб прилітав до неї
Друг лісу, добрий птах.
Черемха:
Білим цвітом зацвітаю
Навесні я серед гаю,
Та прийшли погані діти,
Гілки поламали, цвіту нарвали,
Погралися, награлися
Та й повикидали…
Зів’яли бідні квіти.
Не ламайте цвіту, діти!
Рибка:
Ви нам, друзі, поможіть,
Пожалійте, захистіть.
Мурашки:
Хоча маленькі ми комашки,
Та наша місія велика.
Якби не ми, ліси би стільки
Від шкідників зазнали лиха!
То ж збережіть мурашники,
У вас ми просим, люди!
Тоді малим комашкам
Хоч трохи легше буде.
Квіти:
Квіти, діти, бережіть!
Без потреби їх не рвіть.
Хай вони ростуть у лісі, полі, лузі,
Бо всі квіти – ваші друзі!
Дерево 1:
Не ламай гілок, не знищуй цвіту,
Не рубай дерев, не псуй красу.
Шелестом ніжним, листям привітним
Зустрінем тебе у ліску і гаю
Дерево 2:
Я людям завжди помагаю,
Дровами взимку зігріваю.
А в спеку той, кому не лінь,
Знайде прилисток, і тінь.
То й ви мені допомагайте,
В посуху щедро підливайте,
Гілок ніколи не ламайте.
Птахи:
Ви зробіть нам годівнички
І хатинки для пташок,
Будем весело співати
Для дорослих й діточок.
Звірі:
Якщо йдете полем, лугом,
Будьте ви природі другом.
Не стопчіть навіть трави,
А скажіть їй, зеленій: «Живи!»
Коли лісом будете іти,
Теж посійте зерна доброти.
Побажайте дереву і пташці,
Щоб вони жили у мирі й щасті!
Листоноша:
Краще нема чарівниці-природи,
Хто святість її береже, як зіниці,
Тому відкриває вона таємниці.
Використана література:
1. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи.
К.: «Початкова школа». – 2006.
2. Бабовал Т.І. Вихрущ В.О. Природознавство. Цікавий світ
навколо нас. – Тернопіль: Богдан:, 1998.
3. Вихрущ В.О. Природознавство в цифрах і фактах (Довідник
для вчителів та учнів початкових класів. – Тернопіль: Богдан,
1998.
4. З.Запорожан, Екологія в початковій школі, - м. Кам’янецьПодільський «Абетка» - 1999.
5. Тарасенко Г.С. Паросток. Методика гуманістичного виховання
молодших школярів засобами природи. 1-4 класи: Посібник
для вчителя. – Тернопіль. Навчальна книга – Богдан, 2007.
6. Шандрівська Г., Лясковська М. У нашому довкіллі. Книга з
природознавства для учнів початкових класів. – Тернопіль:
Підручники і посібники, 2008.
7. Проекти в початковій школі: тематика та розробки занять/
упоряд.: О.Онопрієнко. , О.Кондратюк. - К. шк.. світ, 2007.
8. Данилко О., Вашковська П. Будь природі другом: Екологічні
проекти та сценарії шкільних свят для учнів 1-4 класів. –
Тернопіль: Підручники і посібники, 2008.
9. Майхрук М.І. Позакласна робота з природознавства. 1-4
класи. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Навчальна книга –
Богдан, 2004.
Автор
fialkauman
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
30 433
Размер файла
27 350 Кб
Теги
скарг, книга, природа
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа