close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

розд л 1

код для вставкиСкачать
Основоположником геополітичної думки вважають Фрідріха Ратцеля (1844
– 1907), хоча вчений не використовував цього терміну у своїх працях. Він
автор таких праць як : «Дослідження політичного простору», «Політична
географія. Географія держав, торгівлі і війни», «Про закони просторового
зростання держав». Основна ідея доктрини Ф. Ратцеля – ставлення до держави
як до «живого просторового, укоріненого в грунті організму». Розвиток
держави залежить від її спроможності адаптуватися до умов навколишнього
середовища. Засобом розвитку держави-організму є територіальна експансія –
розширення «життєвого простору». Відзначав зростання значення моря для
розвитку цивілізації. Тихий океан завдяки великій території й унікальним
ресурсам перетвориться у сферу активної діяльності й зіткненню інтересів
провідних держав світу .
У праці «Про закони просторового зростання держав» вчений сформулював
сім законів просторового розвитку держав:
1) простір держави зростає разом із піднесенням її культури;
2) зростання держави передбачає подальший розвиток ідей, торгівлі, тобто
підвищену активність у всіх сферах життя суспільства;
3) держава розростається шляхом приєднання і поглинання малих держав;
4) кордон є периферійним органом держави, показником її зростання, сили
чи слабкості, змін в організмі;
5) у своєму розвитку держава прагне увібрати в себе найцінніші елементи
фізичного середовища: узбережжя морів, русла рік, райони, багаті на ресурси
тощо;
6)
перший
поштовх
до
територіального
зростання
надходить
до
нерозвинених держав ззовні, від більш розвинутих в цивілізаційному
відношенні держав;
7) тенденція до злиття і поглинання слабших націй – характерна риса
держав, що переходить від однієї з них до іншої, постійно набираючи сили [].
Такий підхід Ф. Ратцеля передбачав відмову від концепції непорушності
кордонів, оскільки просторова експансія була природним процесом, пов’язаним
з внутрішнім життєвим розвитком держав. Він надав війні характеру
природного закону[].
Ідейним спадкоємцем Ф. Ратцеля виступив шведський учений Рудольф
Челлен (1864 – 1922), який розвинув далі «органічну» концепцію . Саме він
запропонував науковий термін «геополітика». У своїй праці «Держава як форма
життя» він стверджував, що для існування і розвитку держави найважливіший
фактор – сила. Саме вона дає державі природний органічний імпульс [].
Він виділив такі складові геополітики:
- топополітика – вивчення всіх аспектів зовнішнього оточення держави;
- морфолополітика – аналіз форми та розмірів державної території, їхнього
політичного значення;
- фізіополітика – вивчення природних умов і природних ресурсів території,
їхнього політичного значення;
У праці «Політичні проблеми світової війни» ( 1915) Р. Челлен до високого
міжнародного рівня підняв українське питання[].
Аналізуючи
причини, що призвели до спалаху війни та її можливі
наслідки, Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових завдань війни має бути
вирішення проблем Східної Європи — від того, який баланс сил та
конфігурацію кордонів вона по собі залишить, залежатиме впродовж тривалого
часу доля всієї Європи.
Карл Хаусхофер (1869 – 1946) створив свою теорію, розвинувши погляди
Ф. Ратцеля. Занепад Великої Британії та інших морських держав створював
сприятливі умови для формування нового європейського порядку, в якому
домінуючу роль К. Хаусхофер відводить Німеччині.
Важливою умовою цього К. Хаусхофер вважає «відкритість Сходові», що
означає необхідність спільних цивілізаційних зусиль двох континентальних
держав – Німеччини та Росії [].
К. Хаусхофер розробляв свої дослідження в трьох напрямках:
1. Поняття життєвого простору;
2. Динаміка виникнення і становлення великих блоків ( ідеї «пангерманізму»,
«панславізму», «паназійства»);
3. Континентальна держава і морська держава[].
Як «континенталіст» він вважав, що майбутнє належить сухопутним
державам. При цьому морська могутність залишається дієвим засобом захисту і
розширення «життєвого простору». К. Хаусхофер пропонував створити
могутній «континентальний блок» на вісі «Берлін – Москва – Токіо».
Розширення Німеччини спочатку передбачалося здійснити за рахунок
незаселених азіатських територій, а також «реорганізації» земель Східної
Європи[].
Величезний внесок у становлення геополітики зробив відомий англійський
географ і політик Хелфорд Дж. Маккіндер ( 1861 – 1947), який вперше
розробив глобальну політичну модель. У своїй доповіді «Географічна вісь
історії» він виділив «географічну вісь історії» - центральні райони Євразії,
недоступні для морської сили, «внутрішній півмісяць» - регіони по периферії та
її узбережжя і «зовнішній півмісяць» - Велика Британія, Японія та віддалені
території - США, Австралія та ін. Таким чином, світовий геополітичний простір
уявляється у вигляді системи концентричних кіл.
У своїй праці «Демократичні ідеали і реальність» ( 1919 р.) Х. Маккіндер
замінив термін «географічна вісь історії» на «Хартленд» ( Серце Землі),
розширив його межі. Для країн Хартленду притаманний авторитаризм, у
країнах «зовнішнього півмісяця» переважає ліберальна демократія, а в країнах
«внутрішнього півмісяця» в ужитку обидві ідеологічні системи [].
Євразійський континент найбільшою мірою визначає розвиток глобальних
політичних процесів. Головна держава осьового регіону – Росія. Сама ж
центральна частина фактично не досяжна для зовнішніх нападників – морських
держав. Тому головним завданням британської зовнішньої політики
-
недопущення створення стратегічного союзу Німеччини і Росії. Регіон Східної
Європи важливий тим, що саме тут можуть виникати великі конфлікти або
розвиватися співпраця між Хартлендом і морськими державами.
Отже, суттю даної теорії виступає такий алгоритм: «Хто контролює Східну
Європу, той править Хартлендом; Хто контролює Хартленд, той править
Світовим Островом; хто контролює Світовий Острів, той править світом».
Слід наголосити на тому, що саме Україна територіально розташована на
тій території, що описує Х.Маккіндер у своїй теорії [].
Альфред Тайєр Мехен (1841 – 1914) вважав вирішальним чинником
світового панування окремої держави вважав її контроль над морем та водними
шляхами. Тому учений обґрунтовував думку про необхідність перетворення
США на могутню морську державу. Він вважав, що у США – «морська доля»,
яка на першому етапі полягає у стратегічній інтеграції всього Американського
континенту, а згодом у встановленні світового панування. Основну небезпеку
для «морської цивілізації» становлять континентальні держави Євразії,
насамперед, Росія, Китай і Німеччина [].
А. Мехен зосереджував увагу на необхідності відмови від політики
ізоляціонізму і переходу до активної, агресивної зовнішньої політики.
Він наголошував на тому, що коли держава розташована так, що їй не
потрібно ні захищати себе з боку суші, ні розширювати свою територію
шляхом війни на суші, то із самої орієнтації на море випливає її перевага
порівняно з державою, яка має хоч один континентальний кордон [].
Американський вчений Ніколас Спайкмен ( 1893 – 1943) виступив з
ревізією концепції Х. Маккіндера з точки зору геополітичних інтересів США. У
своїх теоретичних міркуваннях він взяв на озброєння ідею щодо ключового
значення «Рімленду» у світовій політиці. Рімленд значною мірою відповідає
«внутрішньому півмісяцю» в геополітичній моделі Х. Маккіндера, проміжній
зоні між хартлендом і «зовнішнім півмісяцем». Рімленд є ареною постійної
конфронтації між морськими і континентальними державами. Відповідно,
ключем до контролю над Світовим островом є не Хартленд, а євразійський пояс
прибережних територій – Рімленд. Фактично Н. Спайкмен замість відомо
геополітичної формули запропонував свою: « Хто контролює Рімленд, той
панує над Євразією; хто панує над Євразією – керує долею світу» [].
Документ
Категория
Школьные материалы
Просмотров
25
Размер файла
43 Кб
Теги
розд_л
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа