close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Корж М. Наша вічна вдячність Кобзареві

код для вставки
Статья харьковского краеведа Николая Коржа об увековечивании памяти Тараса Шевченко на Харьковщине. Напечатана в газете "Слобідський край" (Харьков, 2008, 15 марта).
Корж, М. Наша вічна вдячність Кобзареві / М. Корж // Слобід. край. - 2008. - 15 берез. - С. 17.
Широковідомі Шевченківські дні в Харкові проходили ще за Радянського Союзу, коли кордонів між республіками не існувало і можна було вільно приїхати куди хочеш. Мені пам'ятається Всесоюзне Шевченківське свято 1988 року, коли до Харкова приїхало багато гостей, шанувальників Тараса Шевченка, з Москви, Санкт-Петербурга, братніх республік та з-за рубежу.
Відродження традиції
Я був у числі тих, хто вітав гостей від харківської громадськості. Поруч зі мною опинився відомий російський поет Євген Долматовський, автор знаменитої пісні "Ой, Дніпро, Дніпро", створеної ним і композитором Марком Фрадкіним у дні війни, перед самим штурмом Дніпра.
Я нагадав Долматовському про наші юнкорівські роки, коли ми, однолітки, друкувалися в "Пионерской правде", журналі "Пионер", а я, здебільшого, в газеті "На зміну" та журналах "Знання та праця", "Піонер". Гість пожвавився, ми стали згадувати ті роки, спільних знайомих.
Біля пам'ятника Шевченку зібрався весь Харків, було споруджено трибуни для виступаючих і численних глядачів. Голова оргкомітету Борис Ілліч Олійник, відкриваючи мітинг, виголосив яскраву промову, потім почали виступати знамениті гості. Здавалося, що найуважнішим слухачем усіх промов, а потім і пісень, що звучали до вечора на площі, був сам Тарас Григорович, який із п'єдесталу стверджувальним помахом рухи ніби говорив: "Так, любі мої, так, діла добрих оновляться, діла злих загинуть".
Та ми добре пам'ятаємо й докір на нашу адресу, що ми "славних прадідів великих правнуки погані..."
Я почув, як хтось стиха, схвильовано промовив: "Діждався, діждався і я цього довгожданого часу. Добре, дуже добре!"
Я озирнувся і побачив знайоме обличчя одного з тих, хто позував Манізеру при виготовленні пам'ятника, "Того, хто рве пута", народного артиста СРСР Леся Івановича Сердюка, який разом із дружиною Л. Г. Поповою прийшов на Сумську вулицю до пам'ятника Тарасу.
...Та ось розляглася навкруги підсилена гучномовцями пісня Гната Хоткевича на слова Тараса Шевченка "Зоре моя вечірняя, зійди над горою" у виконанні артистки України Раїси Кириченко. Чарівний голос лився вільно, темпераментно, на весь сад імені Т. Шевченка й далі, здавалось, у всі кутки міста, бо радіо транслювало Шевченківське свято. Увечері, в Палаці культури ХЕМЗу відбулося урочисте засідання, на якому, між іншим Євгенові Долматовському Борис Олійник вручив диплом і грамоту лауреата за плідну творчу діяльність, спрямовану на зміцнення дружби народів. У дні свята гості Харкова розповіли про відновлення пам'ятника Т. Г. Шевченку в Санкт-Петербурзі і товариства його імені, заснованого ще в 1898 році Д. І. Менделєєвим та іншими діячами російської демократичної інтелігенції, про плани створення Меморіального комплексу Т. Г. Шевченка в Санкт-Петербурзі.
Уклін Тарасові
У рамках свята харківські краєзнавці провели в бібліотеці імені В. Г. Короленка краєзнавчі читання, присвячені темі "Шевченко і Харків". Тема невичерпна, поповнюється щорічно новими матеріалами, хоч стежки і не привели Тараса до нашого міста. Харківський шевченкознавець М. П. Семенюк зібрав колекцію видань творів Великого Кобзаря і створив справжню Шевченкіану. M. М. Саппа (фізик за фахом) розповів про багатьох харків'ян, які листувалися або зустрічались з поетом, про революційні студентські гуртки, де лунало полум'яне слово Шевченка, про вплив Кобзаря на розвиток культури й свідомості народу нашої країни й усього світу. Детально охарактеризовані харків'яни Г. Ф. Квітка-Основ'яненко з його альманахом "Молодик", де друкувались твори Шевченка, художники Михайло Башилов і Яків де Бальмен - перші ілюстратори творів Шевченка, Пилип Корольов - викладач гімназії, який поширював серед харків'ян видання творів Кобзаря, листувався з ним. Окремо сказано про братів Ковалевських Євграфа і Єгора. Перший, будучи міністром освіти, сприяв виданню "Кобзаря", другий піклувався про звільнення а кріпацтва родичів Шевченка.
Революційні ідеї і полум'яне слово Шевченка проникали в усі верстви суспільства й мали великий вплив на громадську думку, особливо університетську молодь нашого міста. В Харкові було створено літературне товариство "Українська громада", в 1856 році студентами університету засновано Харківсько-Київське таємне товариство, яке боролось проти царизму, видавало рукописний журнал "Свободное слово" (у Харкові) і "Гласность" (у Києві). Члени товариства популяризували творчість Шевченка, використовували її в масовій революційній пропаганді, зокрема, ще не надруковану тоді поему "Сон".
Участь у гуртках молоді брала і Христина Данилівна Алчевська, яка в 1862 році створила безплатну жіночу недільну школу, в якій пропагувала твори Шевченка. В садибі Алчевських у 1899 році було споруджено пам'ятник Шевченкові (погруддя з мармуру роботи академіка В. Беклемішева). Вихованець Харківського університету В. С. Гнилосиров писав листи до Шевченка, прохаючи допомогти в роботі недільних шкіл. Потім, будучи директором школи в Каневі, доглядав могилу Шевченка, зібрав необхідні матеріали.
Шевченко не відвідав Харків. Але він знав, що в нього серед харків'ян є надійні, щирі друзі Один з них - поет Василь Мова - виступив на захист Шевченка, переслідуваного царатом. В. Мова написав гнівного вірша "У роковини смерті Т. Г. Шевченка", якого зміг надрукувати в 1896 році лише за кордоном. У нас він ще не друкувався. Цей вірш краєзнавцям виразно прочитала журналістка Валентина Овод.
Безцензурні видання
У Шевченківські дні у відділі "Україніка" бібліотеки імені В. Г. Короленка щороку присутнім відвідувачам демонструються численні видання творів Т. Г. Шевченка різних часів, літературні журнали, що видавались у Харкові, зокрема, альманах "Молодик" із творами Шевченка.
Видані за радянських часів твори Шевченка були спотворені рукою ідеологічної цензури. Спочатку зусилля зосередилися на тлумаченнях і примітках до "Кобзаря": Шевченко коментувався і "роз'яснювався" в контексті української історії з винятковою брехливістю. Пізніше почалися прямі вилучення віршів. Наприклад, у "Кобзарі" видання 1980 року (К.: Дніпро) недолічуємо 15 (!) світоглядних творів Шевченка ("Великий льох", "Іржавець", "Чигирине, Чигирине...", "Якби то ти, Богдане п'яний...", "Сліпий" та ін.) У більшості видань не знаходимо принципового твору - передмови Шевченка до "Кобзаря" 1847 року.
І от у 1996 році на Харківщині сталася визначна подія - коштом і зусиллями агрофірми "Ярина", що процвітає в Шевченківському районі Харківської області (керівник Ю. Апазіді), редакційна колегія під керівництвом письменника Радія Полонського видала "Кобзаря" накладом 10 тисяч примірників, у якому на 736 сторінках читачеві пропонується повне однотомне зібрання поезій Шевченка без вилучень і спотворень, у якому примітки очищені від будь-якої тенденційності, а несуть лиш історичну, літературну й біографічну інформацію, а коментарі зведені до мінімуму.
Секрети слобожанських монументів
Мене завжди цікавили пам'ятники видатним діячам культури, науки, революціонерам, їх історія, авторство, місце встановлення, бо буває, що вони "мандрують" (згадаймо "мандри" пам'ятника В. Н. Каразіну).
У Харкові, крім погруддя В. Беклемішева, що було встановлено в садибі Алчевських у 1899 році, а потім ховалось від знищення при цараті й збереглось до наших днів (знаходиться в музеї Шевченка в Києві, хоч йому місце на Раднаркомівській у Харкові), є ще погруддя Шевченка в середній школі № 96 в селищі Велика Данилівка, вул. Паризької комуни, 24 (Київський район м. Харкова). Цей пам'ятник пролежав багато років у сараї, де зберігалось вугілля. Потім ентузіасти на чолі з учителем Мартиненком відновили його й поставили на п'єдестал. При школі існує музей Т. Г. Шевченка, директором якого багато років плідно працює Станіслав Михайлович Мартиненко.
Але хто автор погруддя поета, від кого його ховали добрі люди - невідомо.
Згадалось, що в краєзнавця з Покотилівки Ади Миколаївни Іванової (уже покійної) зберігалась листівка, на якій зображено харківську Привокзальну площу з пам'ятником Кобзарю. Вивчивши біографії скульпторів того часу, вдалось установити, що найбільш імовірним автором пам'ятників Шевченкові в Києві й Харкові є Бернард Михайлович Кратко (17.01.1884 - 01.08.1960), український скульптор, працював у галузі станкової та монументальної скульптури. У 20-х роках, беручи участь у здійсненні ленінського плану "Монументальної пропаганди" (декрет про "Пам'ятники Республіки") Б. М. Кратко створив погруддя Шевченка для пам'ятників у Києві (гіпс, 1920 рік - знищили білополяки) та Харкові (гіпс, 1921 рік). У вирі Громадянської війни рятувати пам'ятник довелося чи то від денікінців, чи то ще від когось, і він, можливо, опинився у вугільному складі у Великій Данилівці.
Загадкою до сьогоднішнього дня є пам'ятник Шевченкові у два зрости поета навпроти одного зі старих лікувальних корпусів на території курорту "Бермінводи" під Харковом. Коли він був установлений і хто його автор, ні в музеї курорту, ні в бібліотеці даних не знаходимо. Старожителі теж мовчать. Судячи з автобіографічних даних Б. М. Кратка, він викладав у Харківському художньому інституті з 1910 по 1925 рік. Потім у Києві (з 1925 по 1935 рік), брав участь у конкурсі на проект пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі, а ще раніше, в 1919 році, пам'ятника поету в Києві. Виходячи з цих біографічних і творчих деталей, можна вважати за ймовірне, що автором пам'ятника в "Бермінводах" є Б. М. Кратко, а як його завезли на задвірки столиці, можна лише догадуватись.
На фронтоні будинку на площі Рози Люксембург, 4 (колишній Селянський будинок, нині там БТІ, автор - архітектор Б. Н. Корнієнко, 1912 рік) у ніші верхнього поверху розміщено бюст Т. Г. Шевченка. На жаль, багато років його харків'яни не помічали, бо він був пофарбований у блідий колір. Краєзнавці попросили пофарбувати його в темніший колір, і його тепер добре видно із площі.
Перший пам'ятник у Росії був відкритий у 1881 році на півострові Мангишлак, де Т. Г. Шевченко відбував заслання. Він там простояв до 1920 року поки його не зруйнували басмачі.
Ще до революції було проведено чотири міжнародні конкурси на кращий проект пам'ятника Т. Г. Шевченку, прогресивна громадськість домоглася дозволу на збирання коштів на пам'ятник. Усього розглянуто 158 проектів. Над проектом пам'ятника поетові працював і наш земляк І. Ю. Рєпін, який виконав чотири ескізи. Але за царату жодного справжнього, величного пам'ятника побудувати не вдалось. Тільки після Жовтня почалось установлення спочатку тимчасових, потім монументальних пам'ятників Кобзареві в містах і селах нашої країни і за кордоном. У 1936 - 1933 роках було оголошено кілька конкурсів на проект пам'ятника Шевченкові в Харкові. Кращим визнано проект скульптора М. Г. Манізера та архітектора Й. Г. Лангбарда.
Микола КОРЖ, Заслужений працівник культури України, почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців 
Автор
457   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Литературоведение
Просмотров
136
Размер файла
171 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа