close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Семич материал

код для вставкиСкачать
Семич Л.І.
начальник штаба Південно-Східного округу
ВГО "КТО України",
полковник козацтва,
доктор філософії в галузі державного управління,
заступник директора з безпеки
та ділової інформації ЛІ ПрАТ ВНЗ МАУП
ВИХОВАННЯ ДЖУР НА ЛУГАНЩИНІ
"У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти". Булос ібн аз-Заїма аль-Халебі
(Павло Халебський)
Прийнято вважати, що на Січ тікали кріпаки-селяни і саме вони поповнювали Запорозьке козацтво. Що козак в одній особі і хлібороб, і оборонець. Чи так це було?
Звичайно, коли сунула чужоземна навала, українські селяни бралися за зброю. Щоб захищати свою землю, треба вправно володіти зброєю, і головне - мати зброю, яка коштувала досить дорого. Посадіть селянина на бойового коня - і він вправно нічого не зробить. Були відмінності й у психології. Порівняно з іншими суспільними верствами, у козаків був сформований значно вищий рівень духовних цінностей - шляхетності, благородства душі, естетичної і моральної цнотливості, кришталевої чистоти і непідробної вишуканості в поведінці, синівського ставлення до рідного народу, до України. Центральне місце в козацькому світогляді займали уявлення та погляди на відступництво і зраду, на міщанське животіння, на пасивне очікування добра (коли зло саме зникне), на байдужість до долі України як на гріхи людей. У козаків була філософія свободи і незалежності, любові до Матері-Природи, рідної землі. У козацькому середовищі зародилася і розвинулася лицарська мораль. Козаки були вірні ідеї верховенства лицарських моральних цінностей над іншими, їхній моралі була притаманна глибока людяність, діяльна доброта, милосердя, жертовність - як здатність жертвувати власним добробутом, навіть життям, в ім'я перемоги добра над злом, торжества козацької правди.
Селянам та міщанам не заборонялося стати козаками лицарського ордену Запорозького Війська Низового, та не всі вони ставали козаками. В основному селяни поповнювали в слободах Запорожжя посполите населення. А от вихідці з козацьких родин Гетьманщини залишалися на Січі, бо були значно підготовленішими до козацького життя, закінчували козацькі школи, що діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. Але цього замало. Виникає питання: як поповнювалися ряди Запорозького Коша?
Щоб виховати справжнього воїна з відповідною психологією, який майстерно міг володіти зброєю та військовим мистецтвом, міг воювати в пішому строю, на коні, на морі - треба не один рік. Щоб виховувати справжніх козаків, існував інститут Джур і система навчальних закладів, де вчилися хлопчики, бо саме з них виходили найкращі воїни. З дитини, яка не заражена рабською філософією, легше виховати справжнього лицаря, ніж з дорослої людини. Але на території Вольностей Запорозьких жонаті козаки і посполиті жили лише по слободах, селах та містечках. В 1774 році, за шість місяців до знищення Січі, жінки становили лише одну п'яту частину населення. Отже, приріст населення був від'ємний. Звідки ж бралися хлопці на Запорожжі?
Дуже багато хлопців, бажаючи стати козаками-лицарями Запорозького Коша, яких любив весь український народ і оспівував у піснях, тікали на Січ.
Після татарського наскоку на Україну в селах і містах лишалися посиротілі діти. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців з собою на Січ і віддавали в науку до курінних кабиць. Допомагаючи кухарям, діти-приймаки за кілька літ вивчали запорозькі звичаї та ставали свідомими синами України та Запорозького Війська. Коли такому хлопцеві минало 12-14 років, той запорожець, що привіз його з України, брав свого вихованця джурою або віддавав до школи.
Особливо з усіх кінців України стікалися у Запорожжя хрещеники аби вчитися військовому ремеслу, бо там постійно існувала суто козацька служба. Запорожці, як усі нежонаті, любили дітей і охоче ставали хрещеними батьками. Рідні батьки цих хрещеників від того мали вигоду - їхні діти майже завжди успадковували майно хрещених батьків.
Багаті батьки, реєстрові козаки, спеціально привозили своїх синів. Дядьки привозили племінників. Навіть іноді силою звідусюди - привозили козаки хлопців і усиновлювали.
Щоб вчити велику кількість дітей, на Запорожжі існувала система навчальних закладів.
За існуючою у Війську Запорозькому традицією кожен козак на схилі життя мав підготувати для служби у Війську замість себе молодого юнака. У перших воєнних походах патрон-вихователь пильно опікувався своїм джурою, доки той не набуде певного досвіду і не стане повноцінним козаком. У свою чергу джура мав усіляко дбати про свого вихователя і беззаперечно виконувати всі його накази, демонструючи при цьому швидкість та кмітливість. Часто вони успадковували від своїх вихователів не тільки військовий досвід, а й усе майно і господарство.
У зимівнику козак утримував і навчав навіть декілька джур. А от у зимівниках старшини збиралося чимало джур. В одному із зимівників Петра Калнишевського було 50 джур, яким видавався порох і свинець Запорозьким Кошем. Вони вчилися у досвідчених козаків, гартувати дух і тіло. У процесі військової підготовки молоді в суворій дисципліні складалася спеціальна система фізичного і психофізичного загартування підлітків та юнаків. Стати джурою міг не кожен, а лише той, хто годився до козацької служби, пройшовши певні випробування як фізичні, так і моральні. Причому духовна загартованість передувала фізичній, якої набували упродовж кількох років. Виховувалась перш за все розважливість та поміркованість, впевненість у собі і власних силах.
У козацьких таборах та інших місцях постійно діяли справжні козацькі школи по навчанню джур та селян з метою захистити себе і рідну землю від чужоземних загарбників.
Церковно-парафіяльні школи існували майже при всіх 44 церквах Запорозького краю. "Церква з дзвіницею, з одного її боку шпиталь, а з другого - школа становили необхідні деталі кожної православної парафії запорозького краю", - писав Феодосій. У цих школах навчалися джури-підлітки, що бралися для виховання досвідченими козаками та старшиною, а також діти сімейних козаків та посполитих. У той час, коли Катерина II наполягала "черни образование не давать", запорозькі козаки в 1766 році на військовій раді вирішили при всіх церквах заснувати школи.
Монастирська школа існувала при Самарському Пустинно-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 року. В 1750 році в ній навчалось 87 джур.
Січова школа існувала з часів Чортомлицької Січі і стояла на рівні кращих шкіл Західної Європи. Джури в ній вивчали латинську й польську мови, піїтику, риторику, математику, географію, військову справу та ін. Вчили тут писати вірші, "богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти" - писав дослідник С. Сірополко. Важливе місце відводилося також формуванню в учнів уміння плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою за допомогою очеретини та ін. Все це підносило дух учнів, наснажувало їх оптимізмом, вірою у свої сили, можливості.
У ті часи в середньовічних школах панувала "розга", запорожці зневажали її, бо з любов'ю ставилися до дітей. У козацьких школах панував дух гуманізму. В навчально-виховній праці козаки цінували гарний приклад, умовляння, роз'яснення, а також "самовільне каяття" та "словесне катування".
Особливу увагу приділяли підбору вчителів. Учителями в школах було духовенство, військову справу викладали досвідчені й випробувані в боях козаки. Вчителі користувалися високим авторитетом. До викладання залучалися також старші учні: те, чому вони навчилися від вчителя, передавали молодшим.
Загальне управління всіма школами було в руках кошового отамана. Існували школи за рахунок Запорозького Війська Низового.
Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалися на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях.
Навчатись у січовій школі було чимало бажаючих, тому в середині XVIII ст. вона була переповнена учнями. У1754 році на Січі була утворена школа за ініціативою кошового отамана Якима Гнатовича, яка випускала паланкових старшин, писарів військових канцелярій. Проіснувала школа 15 років. Крім джур у ній навчались і дорослі.
Існувала на Запорожжі також школа "вокальної музики й церковного співу", яка знаходилась спочатку в слободі Орловщина, а в 1770 році була перенесена на Січ. Керував школою "знаменитий читака і співака" Михайло Кафізма. У школі навчали співу, готували читців і співаків для церков і парафій. Знаменита на Запорожжі полкова музика, яка складалася з кобзарів, довбишів, горнистів, трубачів, а також скрипалів, цимбалістів і органістів поповнювалася її випускниками, була відома далеко за межами України. При школі були створені групи виконавців-лицедіїв, які ставили вертепну лялькову народну драму. Лицедії були також організаторами різноманітних урочистостей, карнавалів, які влаштовувались під час свят та після повернення запорожців на Січ з військового походу.
На Січі було чимало поетів, кобзарів, художників, співаків, танцюристів. Духовне життя Запорозької Січі було багатогранним, змістовним і цікавим. Кіш дуже дбав і піклувався про створення широкорозгалуженої системи освіти. Січові школи мали особливий, але схожий на все військо, громадський устрій. Крім того, джури отримували від Коша бойові припаси - свинець і порох. Запорозькі школи відрізнялися змістом своєї роботи, устроєм, методами і формами навчання, духом демократизму і народності. У них навчалися діти різних верств (але тільки хлопчики).
Найбільш здібні продовжували навчання в Києво-Могилянській академії та закордонних університетах.
Запорозькі козаки піклувалися про освіту не тільки на Землях Вольностей Запорозьких, а й по всій Україні. Маються всі підстави вважати, що за зразком шкіл запорозьких козаків були відкриті на Україні полкові школи.
Знищивши в 1775 році Січ, російський уряд знищив і запорозьку систему освіти
Керівництво Штабу Південно - Східного округу КТО України разробило та надало до розгляду Положення про роботу сучасної школи джур як позашкільного навчально - виховного закладу освіти з військово - патріотичного козацького виховання, метою якого є відродження козацьких традицій, патріотичне виховання молоді, кваліфікована підготовка підлітків та юнаків до служби у Збройних Силах України.
Нажаль у сучасній школі програмою начання не передбачено провадження таких занять, та відсутні фахівці які спроможні цим займатися. Ми сподіваємося, що через деякий час ми суміснимі зусиллями повернемось до цього питання, бо це є виховання підростаючого покоління нових українців.
Література
1. Орест Субтельний. Україна. Історія. Київ. "Либідь", 1993 р.
2. Микола Аркас. Історія України - Русі. Київ. "Вища школа", 1990 р.
3. Історія Українського війська. Видання Івана Тиктора. Львів, 1936-1937 р.р.
4. Історичні постаті України.
5. Українська козацька педагогіка. Народознавство: газета в газеті "Освіта". Випуск № 9.
- 2 -
Автор
maup_personal
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
153
Размер файла
48 Кб
Теги
семич_материал
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа