close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Kursach(20)

код для вставкиСкачать
Перш ніж розбирати тему курсової роботи, треба визначити значення окремих термінів. Таких як "мовна особистість", "Духовно багата особистість", "ілюстративний матеріал". Також треба визначитись з віковими та психологічними особливостями учнів 5-6 класів.
Мовна особистість
У численних працях дослідників різних галузей знань: філософії, психології, соціології, лінгвістики та ін. уже не одне десятиліття спостерігаємо живий інтерес до особистості як багаторівневого й багатоаспектного явища. У сучасному мовознавстві не втрачає актуальності серед дослідників учення про мовну особистість (праці Ю.Н. Караулова, В.І. Карасика, В,В, Красних, С.Я.Єрмоленко, Л.О. Ставицька та. ін.). Поняття мовної особистості поєднує в собі лінгвістичні, психологічні, соціальні фактори і відкриває нові можливості для подальшого дослідження функціональних особливостей мови, мовної діяльності. Мовна особистість виступає тією призмою, крізь яку відбувається бачення та категоризація світу. Організація мовної особистості включає весь спектр національно-культурних факторів, які відображаються в картині світу.
За основу візьмемо визначення зі словника лінгвістичних термінів за редакцією Єрмоленко С.Я. : " Мовна особистість - це поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Творчий підхід і рівень мовної компетенції стимулюють мовну особистість до вдосконалення мови, розвитку мовного смаку, до постійного відображення в мові світоглядно-суспільних, національно-культурних джерел і пошуків нових, ефективних індивідуально-стильових засобів мовної виразності" [2, с. 92 - 93]. За тлумаченням словника педагогічних термінів за редакцією Кузьмінського А.І "Особистість - соціально-психологічне поняття; людина, яка характеризується з соціально-психологічного погляду насамперед рівнем розвитку психіки, здатністю до засвоєння соціального досвіду, можливістю спілкуватися з іншими людьми."
За визначенням словника психологічних термінів "Мова - система знаків, що служить засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова існує і реалізується через мовлення." А особистість - суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу (Б. Г. Ананьєв); спосіб буття людини у суспільстві, індивідуальна форма існування і розвитку соціальних зв'язків (Л. І. Анциферова); система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини (А.В. Петровський); соціальна властивість індивіда (Б. Ф. Ломов); особлива якість, яку набуває індивід у суспільстві (О. М. Леонтьєв). Зв'язок між мовою й особистістю цей учений визначив так: "...мова є передусім мовою особистості" [7; 282], тобто без мови немає особистості, як і мова не існує поза особистістю.
Отже, проаналізувавши словникові статті, можно констатувати, що: ....................
На сучасному етапі лінгвістику важко уявити без особистості як учасника процесу наукової комунікації. Сьогодні вивчення мовної особистості апелює до даних, отриманих різними науками, а саме: історією, філософією, психологією, соціологією, педагогікою та ін. Це свідчить про міждисциплінарний підхід до вивчення питання. Як зазначив психолог Б. Ананьєв, "людинознавство - як теоретичне, так і практичне, що має синтетичний характер, - стане одним з магі-стральних напрямів сучасності, що пов'язано з принципово новими взаємовідносинами між науками про природу та суспільство" [1, с. 4].
Перші роботи, присвячені вивченню мовної особистості науковця, з'явились наприкінці 70-х рр. ХХ ст. і були дослідженням функціонування засобів словесної образності в наукових текстах та деяких їхніх лексико-фразеологічних і синтаксичних особливостей [7, с. 104]. Дедалі більше приділялось уваги комплексу екстра-лінгвістичних факторів (таких, як тип особистості, стиль мислення, ідіолект, динамічний стереотип мовленнєвої діяльності), від впливу яких може залежати вияв мовної індивідуальності.
Поняття мовної особистості було введено в широкий науковий обіг Ю. Карауловим, який вважає, що мовна особистість - це "людина, яка наділена можливістю створювати та сприймати тексти, що вирізняються: а) ступенем структурно-мовної складності; б) гли-биною та точністю відображення дійсності; в) певною спрямо-ваністю" [4, с. 37]. Він же розробив рівневу модель мовної особистості з опорою на художній текст. Ця рівнева модель містить компоненти:
1. Ціннісний, світоглядний (система цінностей).
2. Культурологічний (рівень засвоєння культури як ефективного засо-бу підвищення інтересу до мови).
3. Особистісний (те індивідуальне, глибинне, що є в кожній людині).
Рівнева модель мовної особистості відображає узагальнений тип особистості, у той час як мовна особистість - це особистість у пара-дигмі реального спілкування в діяльності [7, с. 102].
На сьогодні існує чимало підходів до вивчення мовної осо-бистості, які визначають статус її існування в лінгвістиці: полілектна та ідіолектна особистості (В. Нерознак), етносемантична особистість (С. Воркачов), елітарна мовна особистість (О. Сиротиніна, Т. Кочет-кова), семіологічна особистість (А. Баранов), мовна особистість схід-ної та західної культур (Т. Снітко), словникова особистість (В. Кара-сик), емоційна мовна особистість (В. Шаховський) та ін. [7, с. 87-88].
"За основу у трактуванні мовної особистості ми беремо визначення особистості як конкретної людини з індивідуально-своєрідними розумовими, емоційними, мотиваційно-вольовими властивостями. Відтак індивідуальність будь-якої особистості визначається особливостями організації її пізнавальної, емоційної та мотиваційної сфери. Другий компонент досліджуваного нами поняття - мовної особистості - є похідним від мови, що, у свою чергу, розглядається як не лише сукупність знаків, підпорядкованих мовним законам фонології, лексики, граматики, прагматики, а, передусім, як засіб психічного відображення, узагальнення і перетворення дійсності, що має як колективне, так і індивідуальне начало. В колективному розрізі мова відтворює особливості філогенетичного розвитку людства та віддзеркалює сукупність здійснених ним доцільних перетворень в ході суспільно-історичного розвитку. В індивідуальному аспекті мова слугує важливим чинником та знаряддям соціалізації особистості, адже входження в соціум та комунікація передбачає інтеріоризацію колективного з метою формування індивідуального і своєрідного. Та колективне передбачає не лише загальнолюдське, а й національно специфічне, що слугує ґрунтом для національної ідентичності людини." Це судження науковця Л. Засєкіної, вона вважає, що мовна особистість тлумачиться нами як сукупність пізнавальних, емоційних та мотиваційних властивостей, що забезпечують мовну компетенцію людини як носія певного національно-культурного простору. У цьому розумінні мовною особистістю є лише суб'єкт, мова якого якнайповніше відтворює культурну спадщину свого народу, що проявляється у вербальних і позалінгвальних елементах комунікації, мовних стереотипах, правилах етикету тощо.
Знаковою роботою щодо дослідження мовної особистості в су-часній українській лінгвістиці є монографія Т. Космеди "Комуні-кативна компетенція Івана Франка", у якій авторка досліджує І.Франка як мовну особистість: письменника, ритора, мовознавця, юриста, викладача. Вона наводить таке визначення мовної осо-бистості: "це репрезентований у мові та мовленні фрагмент свідо-мості мовця, що містить три рівні: вербально-семантичний, тезаурус-ний та мотиваційно-прагматичний" [5, с. 10]. Інша дослідниця М. Котюрова в роботах "Деякі принципи фор-мування індивідуального стилю мови вченого", "Поняття про мовну індивідуальність вченого", "Стереотипність як основа індиві-дуального стилю вченого" та ін. говорить про екстралінгвістичну ос-нову наукового стилю мовлення. На думку дослідниці, поняття мовна індивідуальність реалізується в межах мовної системності наукового стилю за допомогою наукових текстів, різноманітних у тематичному, жанровому і власне мовному відношеннях. Аналізуючи наукові тек-сти, М. Котюрова дійшла висновку про наявність у їх вираженні домінуючих елементів, які корелюють з характером пізнавально-ко-мунікативної діяльності особистості.
Учений М. Фуко, аналізуючи мовну особистість науковця, говорить про відбиття в кожному тексті авторського "я", яке виконує різні функції. Науковий текст - це акт комунікації, роль автора та ре-ципієнта в якому є значущою. Метою вченого є не лише здобуття нових знань, але й їхня оцінка та прагнення повідомити їх суспіль-ству. Знання, експліковане в тексті, претендує на статус нового, від-повідно, воно відрізнятиметься від уже відомого, старого, отже, буде індивідуальним.
М. Голєв запропонував увести поняття антропотекст, що, на нашу думку, повністю відповідає вимогам і сутності сучасного антре-поцентричного етапу розвитку науки про мову. Як зазначає вчений, антропотекст - це відбиття в тексті специфічних рис, мовного по-тенціалу та лінгвальних можливостей його автора або адресата [7]. Зрозуміло, у будь-якому тексті, і науковому зокрема, реципієнт читає думку, перш за все, автора. За допомогою тексту науковець прагне творчого самовираження, здійснює різнобічну мовну діяль-ність, послуговуючись текстами інших науковців, інтерпретує їх, формує нове знання, продукує власні наукові думки. Весь обсяг пре-цедентного тексту (тобто старе знання) не сприймається вченим однорідно, виникає певний уявний діалог, який і буде покладено в ос-нову нового наукового тексту, метою якого є досягнення макси-мальної точності в тому чи іншому питанні. Старе і нове знання, "репрезентуючи в текстовій тканині процес становлення наукової цінності та втілюючи креативний потенціал цього процесу, про-низують всю смислову структуру тексту, тобто є одиницями його роз-гортання" [2, с. 57].
Сучасні положення теорії дискурсу виокремлюють і декларують його антропоцентричну природу. Дискурс розглядається як складна багатопланова структура з актуалізацією ролі мовця-комуніканта, який формує задану комунікативну ситуацію (локальну - мікрокон-текст; широку, соціокультурну - макроконтекст; універсальну, лінг-вокультурну - метаконтекст).
Науковець як учасник наукового дискурсу проявляє свій лінгвальний рівень, мовні смаки та певну мовну орієнтованість на сторінках свого наукового тексту. Усі ці вектори мовної особистості залежать від її концептуальної та мовної картин світу, її текстосприймання та підходів до текстотворення.
1.2 Мовна особистість як об'єкт лінгвістичних досліджень У мовознавстві не припиняються суперечки про предмет своєї науки. Це відбувається через розширення нашого досвіду, поповнення знань і уявлень про мову. Тому завдання і об'єкт дослідження часто піддаються зміні. Мовна особистість - це одна з актуальних і перспективних проблем сучасної когнітивної та комунікативної лінгвістики. Останнім часом проблема мовної особистості активно розглядається в різних аспектах психолингвистической, соціолінгвістичному, культурологічному, лінгводидактичне, функціональному, емотивно. прагматичному, семантики тексту та ін [6, 17]. Особливий інтерес для мовознавців дана проблема представляє в світлі запропонованого Ю. Караулова нового підходу - "за кожним текстом стоїть мовна особистість" (на противагу основному тези лінгвістичних досліджень останнього півстоліття "за кожним текстом стоїть система мови") [13,39]. Поняття мовної особистості і сам термін були введені в лінгвістику в 30-х роках В. В. Виноградовим [7, 30], який досліджував мову художньої літератури. Дефініції мовної особистості лінгвіст не дав, але зауважив, правда, що вже Бодуена де Куртене, для якого "проблема індивідуальної творчості була чужою", цікавила мовна особистість "як вмістилище соціально-мовних форм і норм колективу, як фокус схрещення і злиття різних соціально мовних категорій "[5, 8]. Приблизно в цей час відомий американський мовознавець Едвард Сепір у своїй праці "Мова як риса особистості" намагався з'ясувати, як відображаються в мові індивідуальні особливості людини [5, 9]. До поняття мовної особистості звертався в 60-х роках XX століття відомий неогумбольдтіанец Лео Вайсгербер, який розвинув ідеї В. фон Гумбольдта щодо нерозривному зв'язку з рідною мовою. У своїй праці "Die sprachliche Personlichkeit" ("Мовна особистість") вчений розглядає мовну особистість крізь призму феномену рідної мови, до якого ця особистість належить [5, 8]. Однак визначення поняття мовної особистості не приводить. Обгрунтовуючи свій "закон рідної мови" і розглядаючи окрему особистість, Л. Вайсгербер стверджує, що рідна мова - процес мовного зображення світу [5, 9]. Вчений доводить, що дієвість рідної мови простежується протягом усього розвитку мовної особистості [5, 9]. Концепцію мовної особистості, яка розглядалася як-центральне поняття лінгводидактики, запропонував в першій половині 80-х років Г. І. Богін. На його думку, мовна особистість - це "людина. розглянутий з точки зору його готовності виконувати мовленнєві вчинки. створювати і приймати твори мови "[3, 14]. Лінгвіст запропонував вихідну модель мовної особистості, виділивши в її структурі 5 рівнів на основі типових недоліків мовних вчинків [3, 16]; модель вищого рівня розвитку ("адекватного синтезу") мовної особистості конструюється автором як складна шестіізмерімая багатоступенева структура [4, 18]. З другої половини 80-х років проблему національної мовної особистості на матеріалі російської мови, зокрема мови художніх творів, фундаментально розробляє Ю. Караулов [18, 31]. У своїй монографії "Російська мова і мовна особистість" він визначає мовну особистість як особистість, реконструйовану в основних своїх рисах на основі мовних рис [18, 40]. У написаній пізніше статті, присвяченій завданням вивчення мовної особистості, лінгвіст тлумачить цей термін як "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття ним мовних творів (текстів), які різняться: а) ступенем структурно-мовної складності, б) глибиною і точністю відображення дійсності; в) певної цельевой спрямованістю [18, 51]. У цьому визначенні з'єднані здібності людини з особливостями породжуваних їм текстів. Вивчення мовної особистості Г. В. Ейгер та І. А. раппортом співзвучно з виробленої вище дефініцією Г. І. Богина: "мовна особистість - це людина, що розглядається з точки зору його готовності виконувати мовленнєві вчинки, той, хто привласнює мову, для кого мова є мовою "[4, 25]. Є. О. Селіванова визначає "мовну особистість комуніканта" як "представлений у мові і мові фрагмент свідомості особистості адресанта чи адресата, який має три рівні: вербально-семантичний, тезаурусного. мотиваційно-прагматичний "[28, 91]. Дослідники доказово помічають, що риси мовної особистості виражаються в індивідуально-авторської картині світу [24, 40], підкреслюють такі характерні ознаки мовної особистості як "з'єднання у особистості говорить його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціальної, територіальної середовища, традицій виховання в національній культурі. Творчий підхід і рівень мовної компетенції стимулюють мовну особистість до вдосконалення мови, розвитку мовного смаку, постійного відображення в мові світоглядно-громадських, національно-культурних джерел і пошуків нових, ефективних, індивідуально-стилістичних засобів мовної виразності "[24, 41]. Подібну думку висловлюють і Г. В. Ейгер та І. А. Раппопорт: "Мовна особистість характеризується не тільки тим, що вона знає про мову, а й тим, що вона може з мовою робити" [12, 55]. На творчий характер мовної особистості вказував ще В. В. Виноградов: "Мовне творчість особистості-наслідок виходу його з усіх конкретних кіл, які звужуються, тех. колективних суб'єктів, форми яких вона в собі носить, творчо їх засвоюючи "[5, 60]. Вже в самому виборі мовної особистості як об'єкта лінгвопсихологічний вивчення закладена потреба комплексного підходу до її аналізу, можливість і необхідність виявлення на базі дискурсу не тільки її психологічних рис, але філософсько-світоглядних передумов, етно-національних особливостей. соціальних характеристик, історико-культурних витоків [2, 101]. Треба відзначити, що найбільш сучасні лінгвістичні словники визначення терміна "мовна особистість" до цих пір не дають. Розгляд подань про мовну особистість у лінгвістичній літературі дає підстави до таких висновків: 1. У сучасному мовознавстві усвідомлена необхідність включення поняття "мовна особистість" у пріоритетну лінгвістичну парадигму; 2. Представляється доцільним розглядати цілісну мовну особистість відомого етнографа Л. М. Гумільова в сукупності соціальних, ментальних, психологічних, оціночних та ін характеристик на основі контекстуально-інтерпретаційного вивчення тексту "Етногенез і біосфера Землі". 3. Характеристики мовної особистості реконструюються нами в основних своїх рисах на базі мовних засобів, виявлених у праці Л. М. Гумільова "Етногенез та біосфера Землі". Приймаються за робочу гіпотезу загальноприйняте в сучасній лінгвістиці розуміння структури мовної особистості (Гнатюк, Караулов, Селіванова, Шаховський): мовна особистість являє собою складне явище з багаторівневою організацією. У її структурі виділяють вербально-семантичний, тезаурусного і мотиваційно-прагматичному рівні та їх елементи: слова, поняття, діяльнісно-комунікативні потреби.
Отже, проаналізувавши думки вчених, можна прийти до висновку, що мовна особистість передбачає дослідження різних видів поведінки, діяльності, комунікації, інтелекту, духовності, менталітету, емоцій та всього іншого, що є суттю самого поняття людини. Доступ до тих чи інших характеристик особистості надає її мова, що й вирізняє людину як homo sapiens.
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
104
Размер файла
28 Кб
Теги
kursach
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа