close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Laba 1

код для вставкиСкачать
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Лабораторна робота №1
"Інтегроване середовище розробника"
Виконав:
Студент І курсу
Групи К-12
Факультету кібернетики
Шумський Д.В.
24 жовтня 2013
ЗМІСТ
Умова задачі....................................................................................3
Постановка задачі.............................................................................4
Програма..........................................................................................
Виконання лабораторної роботи...........................................................
Література........................................................................................
УМОВА ЗАДАЧІ
Метою даної роботи є встановлення інтегрованого середовища розробника та виконання у ньому простої програми.
ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ
* Модель виконання задачі
Теоретичні відомості
Інтегроване Середовище Розробки (ІСР) - це комп'ютерна програма, що допомагає програмістові розробляти нове програмне забезпечення чи модифікувати (удосконалювати) вже існуюче.
Інтегровані середовища розробки зазвичай складаються з редактора сирцевого коду, компілятора чи/або інтерпретатора, засобів автоматизації збірки, та зазвичай зневаджувача. Іноді сюди також входять системи контролю версій, засоби для профілювання, а також різноманітні засоби та утиліти для спрощення розробки графічного інтерфейсу користувача. Багато сучасних ІСР також включають оглядач класів, інспектора об'єктів та діаграм ієрархії класів для використання об'єктно-орієнтованого підходу у розробці програмного забезпечення. Сучасні ІСР часто підтримують розробку на декількох мовах програмування.
Комп'ютерна пам'ять - функціональна частина ЕОМ, призначена для прийому, зберігання та видачі даних.
Комп'ютерна пам'ять - частина ЕОМ, фізичний пристрій або середовище для зберігання даних протягом певного часу. В основі роботи запам'ятовуючих пристроїв може лежати будь-який фізичний ефект, що забезпечує приведення системи до двох або кількох стійких станів. У сучасній комп'ютерній техніці часто використовуються фізичні властивості напівпровідників, коли проходження струму через напівпровідник або його відсутність трактується як наявність логічних сигналів 0 або 1. Стійкі стани, що визначаються напрямком намагніченості, дозволяють використовувати для зберігання даних різноманітні магнітні матеріали. Наявність або відсутність заряду в конденсаторі також може бути покладена в основу системи зберігання інформації.
Найпоширеніші засоби машинного зберігання даних, використовувані в персональних комп'ютерах: - це модулі оперативної пам'яті, а також тверді диски (вінчестери), дискети (гнучкі магнітні диски), CD або DVD диски, а також пристрої флеш-пам'яті.
Комп'ютерна пам'ять забезпечує підтримку однієї з найважливіших функцій сучасного комп'ютера, - здатність тривалого зберігання інформації. Центральний процесор і пристрій, що запам'ятовує, є ключовими ланками так званої архітектури фон Наймана, - принципу закладеного в основу більшості сучасних комп'ютерів загального призначення.
Перші комп'ютери використовували пристрої, що запам'ятовують, виключно для зберігання оброблюваних даних. Їхні програми реалізовувалися на апаратному рівні у вигляді жорстких заданих виконуваних послідовностей. Будь-яке перепрограмування вимагало величезного обсягу ручної роботи з підготовки нової документації, перекомутації, перебудови блоків і пристроїв і т. п. Використання архітектури фон Наймана, що передбачає зберігання комп'ютерних програм і даних в загальній пам'яті, корінним чином змінило ситуацію.
Система зберігання інформації в сучасному цифровому комп'ютері заснована на двійковій системі числення. числа, текстова інформація, зображення, звук, відео та інші форми даних представляються у вигляді послідовностей бітових рядків або бінарних чисел, кожне з яких складається зі значень 0 і 1. Це дозволяє комп'ютеру легко маніпулювати ними за умови достатньої ємності системи зберігання. Наприклад, для зберігання невеликої розповіді досить мати пристрій пам'яті загальним обсягом всього лише близько 8 мільйонів бітів (приблизно 1 Мегабайт).
Дотепер створено безліч різноманітних пристроїв, призначених для зберігання даних, багато з яких засновано на використанні різноманітних фізичних ефектів. Універсального рішення не існує, кожне має ті або інші недоліки. Тому комп'ютерні системи зазвичай мають кілька видів систем зберігання, основні властивості яких обумовлюють їх використання і призначення.
Залежно від призначення і особливостей реалізації пристроїв комп'ютерної пам'яті, по-різному підходять і до питань їхньої класифікації.
Так, при розгляді віддаленості і доступності пам'яті для центрального процесорного пристрою розрізняють: первинну (Оперативна пам'ять), вторинну і третинну пам'ять.
Здатність або нездатність до зберігання даних в умовах відключення зовнішніх джерел живлення визначають енергонезалежність або енергозалежність пристроїв зберігання даних.
Особливості механізмів читання-запису відрізняють пристрої пам'яті тільки для зчитування (ПЗП), доступні для разового запису і безлічі прочитувань (WORM) або придатні для повноцінного виконання операцій зчитування-запису. Порядок вибірки визначає довільного або послідовного доступу з блоковою або файловою адресацією.
Втім, досить часто до питання класифікації підходять простіше, наприклад, розрізняючи пристрої залежно від використовуваного типу носія - напівпровідникова пам'ять, оптична пам'ять, магнітооптична пам'ять, магнітна пам'ять і тому подібне
Різні типи пам'яті мають різні переваги, через що в більшості сучасних комп'ютерів використовуються відразу декілька типів пристроїв зберігання даних.
Первинна пам'ять характеризується найбільшою швидкістю доступу. Центральний процесор має прямий доступ до пристроїв первинної пам'яті; іноді вони навіть розміщуються на одному і тому ж кристалі.
У традиційній інтерпретації первинна пам'ять містить активно використовувані дані (наприклад, програми, що працюють в даний час, а також дані, що обробляються в даний час). Зазвичай буває високошвидкісна, відносно невелика, енергозалежна (не завжди). Іноді її називають основною пам'яттю.
Вторинна пам'ять також називається периферійною. У ній зазвичай зберігається інформація, яка не використовується в даний час. Доступ до такої пам'яті відбувається повільніше, проте обсяги такої пам'яті можуть бути в сотні і тисячі разів більшим. В більшості випадків ця пам'ять енергонезалежна.
Проте таке розділення не завжди можливе. Як основна пам'ять може використовуватися диск з довільним доступом. А вторинною пам'яттю іноді називають ту, яку можна відключити від комп'ютера, наприклад стрічкові накопичувачі.
Енергозалежна пам'ять втрачає свій вміст після відімкнення живлення.
Незалежна пам'ять може довго зберігати вміст після відімкнення джерела струму, як правило, понад десятків років.
ЗП з довільним доступом відрізняються можливістю передати будь-які дані у будь-який час. Оперативна пам'ять комп'ютера (ОЗП) і вінчестер - приклади такої пам'яті.
ЗП з послідовним доступом, навпаки, можуть передавати дані тільки в певній послідовності. Стрічкова пам'ять і деякі типи флеш-пам'яті мають такий тип доступу.
На вінчестері, використовуються 2 типи доступу. Блоковий доступ припускає, що вся пам'ять розділена на блоки однакових розмірів з довільним доступом. Файловий доступ використовує абстракцію - теки з файлами, в яких зберігаються дані. Інший спосіб адресації - асоціативна адресація використовує алгоритм хешування для визначення адреси.
Типи ЗП:
* Кеш пам'ять
* Оперативна пам'ять
* Напівпостійна пам'ять
* Постійна пам'ять
* Зовнішня пам'ять
* Напівпровідникова:
* EPROM
* флеш-пам'ять
* NVRAM
* RAM ОЗП ЗППВ - пристрій оперативної пам'яті
* ROM - пристрій постійної пам'яті
* VRAM
* WRAM
* FRAM
* Кеш-пам'ять
* Пам'ять на лініях затримки
* Магнітний барабан
* Пам'ять на магнітних сердечниках
* Core rope memory
* Магнітна стрічка
* Дискова пам'ять:
* НГМД
* Твердий диск вінчестер
* Магнітооптична
* Оптична:
* CD-R
* CD-ROM
* CD-RW
* DVD-RAM
* DVD-ROM
* DVD-R
* DVD+R
* DVD-RW
* Голографічна пам'ять
* Пам'ять на ЦМД - ЦМД-ЗП
* Твердий диск
* Memory stick
* Перфострічка
* Перфокарта
* Smartdisk
* Селектронова трубка (пристрій пам'яті на електростатичній трубці)
* Трубка Вільямса, пристрій пам'яті ЕПТ
Комп'ютерна програма - набір послідовних інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування та виконання обчислювальною машиною (комп'ютером), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у сирцевому або об'єктному кодах).
По іншому комп'ютерну програму визначають, як низку команд для комп'ютера, що становлять запис алгоритму однією з мов програмування. Програма може записана у текстовому вигляді на мовах програмування, подана у графічному вигляді за допомогою блок-схем, занесена до пам'яті обчислювальної системи у вигляді електричних сигналів або збережена на носіях інформації у вигляді файлу.
Комп'ютерні програми, якщо їх не подано у вигляді послідовності машинних кодів системи команд процесора обчислювальної системи, необхідно попередньо перетворити в такі коди за допомогою компілятора, або виконати програму, використавши програмний інтерпретатор.
Функціонально комп'ютерні програми поділяються на системні програмні засоби та програмні засоби. Основною системною програмою є операційна система, що пов'язуєкомп'ютерне обладнання з прикладними програмами. Призначення операційної системи - надати оточення, в якому прикладна програма виконується в зручний та ефективний манер. На додаток до операційної системи, до системних програмам також відносяться утиліти, що допомагають керувати та налаштовувати комп'ютер. Програми, основною ціллю яких є підтримка або покращення роботи користувача, називаються прикладними. До прикладних програм також відносяться утиліти, що виконують прикладні функції, наприклад, упорядкування даних.
Леонардо Пізанський (близько 1170 - близько 1250), відоміший як Фібоначчі - італійський математик 13 століття, автор математичних трактатів, завдяки яким Європа довідалася про вигадану індійцями позиційну систему числення, відому зараз як арабські цифри. Леонардо розглянув також ідею так званих чисел Фібоначчі і вважається одним з найвидатніших західних математиків Середньовіччя[2].
Леонардо Пізанський найбільше відомий під прізвиськом Фібоначчі; про походження цього псевдоніму є різні версії. За однією з них, його батько Гільєрмо мав прізвисько Боначчі ("Добромисний"), а сам Леонардо прозивався filius Bonacci ("син добромисного"). За іншою, Fibonacci походить від фрази Figlio Buono Nato Ci, що в перекладі з італійської означає "хороший син народився".
Життя і наукова кар'єра Леонардо тісно пов'язана з розвитком європейської науки та культури. Дата його народження невідома - називаються варіанти 1170 і 1180 років.
Батько Фібоначчі у торгових справах часто бував у Алжирі, і Леонардо вивчав там математику у арабських учителів. Пізніше відвідав Єгипет, Сирію, Візантію, Сицилію. Леонардо вивчав праці математиків країн ісламу (таких як Аль-Хорезмі та Абу Каміл); завдяки арабським перекладам він ознайомився також з досягненнями античних та індійських математиків. На основі засвоєних ним знань Фібоначчі написав ряд математичних трактатів, що представляють собою видатне явище середньовічної західноєвропейської науки.
У часи Фібоначчі імператором Священної Римської імперії був Фрідріх II. Вихований у традиціях південної Італії Фрідріх ІІ був внутрішньо глибоко далекий від європейського християнського лицарства. Тому ціновані його дідом лицарські турніри Фрідріх ІІ зовсім не визнавав. Замість цього він культивував менш криваві математичні змагання, на яких супротивники обмінювалися не ударами, а задачами.
На одному з таких турнірів проявився талант Леонардо Фібоначчі. Цьому сприяла чудова освіта, яку отримав син купця Боначчі на Сході у арабських учителів.
Заступництво Фрідріха сприяло також випуску наукових трактатів Фібоначчі: "Книга абака", "Практика геометрії", "Книга квадратів".
За цими книгами, які перевершували за своїм рівнем арабські і середньовічні європейські твори, вивчали математику ледь не до часів Декарта (XVII століття).
У XIX столітті в Пізі був поставлений пам'ятник вченому.
Значну частину засвоєних ним знань він виклав у своїй видатній "Книзі абака" (Liber abaci, 1202 ; до наших днів зберігся тільки доповнений рукопис 1228 року). Ця книга містить майже всі арифметичні й алгебраїчні відомості того часу, викладені з винятковою повнотою і глибиною. Вона відіграла значну роль у розвитку математики в Західній Європі протягом кількох наступних століть. Саме за цією книгою європейці знайомилися з арабськими цифрами. Перші п'ять розділів книги присвячено арифметиці цілих чисел на основі десяткової системи числення. У VI і VII главі Леонардо викладає дії зі звичайними дробами. У VIII-X книгах викладені прийоми розв'язання задач комерційної арифметики з використанням пропорцій. У XI главі розглянуті задачі на змішування. У XII главі наводяться задачі на підсумовування рдів і геометричної прогресій, ряду квадратів і, вперше в історії математики, поворотного ряду, що у найпростішому випадку приводить до послідовності так званих чисел Фібоначчі. У XIII главі викладається правило двох помилкових положень і ряд інших задач, що зводяться до лінійних рівнянь. У XIV главі Леонардо на числових прикладах роз'яснює способи наближеного добування квадратного і кубічного коренів. Нарешті, в XV главі зібраний ряд завдань на застосування теореми Піфагора і велика кількість прикладів на квадратні рівняння.
"Практика геометрії" (Practica geometriae, 1220) містить різноманітні теореми, пов'язані з вимірювальним методом. Поряд з класичними результатами Фібоначчі наводить свої власні - наприклад, перше доведення того, що три медіани трикутника перетинаються в одній точці (Архімеду цей факт був відомий, але якщо його доведення й існувало, то до нас воно не дійшло).
У трактаті "Квітка" (Flos, 1225) Фібоначчі досліджував задачу, яка в сучасних позначеннях зводиться до знаходження коренів кубічного рівняння
,
запропоновану йому Іоанном Палермським на математичному змаганні при дворі імператора Фрідріха II. Сам Іоанн Палермський майже напевно запозичив це рівняння з трактату Омара Хайяма "Про докази задач алгебри", де воно наводиться як приклад одного з видів у класифікації кубічних рівнянь. Леонардо Пізанський досліджував це рівняння, показавши, що його корінь не може бути раціональним або ж мати вигляд однієї з квадратичних ірраціональностей, що зустрічаються в X книзі Начал Евкліда, а потім знайшов наближене значення кореня в шістдесяткових дробах, не вказуючи, проте, способу свого розв'язку.
"Книга квадратів" (Liber quadratorum, 1225), містить ряд задач на знаходження розв'язку невизначених квадратних рівнянь. В одному із завдань, також запропонованому Іоанном Палермським, потрібно було знайти раціональне квадратне число, яке, будучи збільшеним або зменшеним на 5, знову дає раціональні квадратні числа.
У "Книзі абака" Фібоначчі він описав послідовність, названу його іменем - послідовність Фібоначчі. Ця послідовність була відома ще в Стародавній Індії, задовго до Фібоначчі. Свою нинішню назву числа Фібоначчі отримали завдяки дослідженню властивостей цих чисел. Послідовність Фібоначчі визначається як ряд чисел, в якому кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх:
1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233, 377, 610, 987, 1597, 2584, 4181, 6765, 10946, 17711, 28657, 46368, 75025, 121393, 196418, 317811, 514229, 832040, ...
Відношення двох сусідніх чисел у послідовності Фібоначчі прямує до золотого перетину, числа, відомого ще в античності.
У викладі Фібоначчі ця задача формулювалася як задача про число кроликів, які народжуються і виростають за алгоритмом: кожен маленький кролик на наступному кроці виростає у великого кроля, а кожен великий кріль народжує маленького. Як наслідок виникає послідовність:
k
K
Кk
КkК
КкККк
КкККкКкК і так далі. Загальна кількість кроликів і складає послідовність Фібоначчі.
Послідовність Фібоначчі - числова послідовність задана рекурентним співвідношенням другого порядку
т. д. Ця послідовність виникає у найрізноманітніших математичних ситуаціях - комбінаторних, числових, геометричних.
В природі числа Фібоначчі часто трапляються в різних спіральних формах. Так, черешки листя примикають до стебла по спіралі, що проходить між двома сусідніми листками: 1/3 повного оберту в ліщини, 2/5 - у дуба, 3/8 - у тополі і груші, 5/13 - у верби; лусочки на ялиновій шишці, насіння соняшника розташовані спіралями, причому кількості спіралей кожного напрямку також, як правило, числа Фібоначчі.
Числа Фібоначчі тісно пов'язані з золотим перетином Формула Біне виражає за допомогою значення в явному вигляді як функцію від :
При цьому і є коренями квадратного рівняння .
Оскільки знаходимо, що при Тому з формули Біне випливає, що для всіх натуральних , є найближчим до цілим числом, . Зокрема, справедлива асимптотика Властивості чисел Фібоначчі:
* Найбільший спільний дільник двох чисел Фібоначчі дорівнює числу Фібоначчі з індексом, рівним найбільшому спільному дільнику індексів, тобто: . Внаслідок цього:
* ділиться тоді й тільки тоді, коли ділиться на (за винятком );
* кожне третє число Фібоначчі парне ();
* кожне четверте ділиться на три ();
* кожне п'ятнадцяте закінчується нулем ();
* два сусідніх числа Фібоначчі взаємно прості;
* може бути простим тільки для простих (за єдиним винятком що пов'язано з ). Зворотне твердження невірне: хоча - просте число. Тепер невідомо, чи існує нескінченно багато простих чисел Фібоначчі.
* Використовуючи те саме рекурентне співвідношення, що і на початку, у вигляді , можливо поширити визначення чисел Фібоначчі і на від'ємні індекси: Неважко переконатися, що тобто одержуємо таку саму послідовність із знаками, що чергуються.
* Послідовність чисел Фібоначчі є частковим випадком генерованої послідовності, її характеристичний многочлен рівний й має корені і .
* Генератрисою послідовності чисел Фібоначчі є:
* Числа Фібоначчі можна представити значеннями континуант на наборі одиниць: , тобто
, а також ,
де матриці мають розмір , - уявна одиниця.
* Для будь-якого n,
Ця формула надає швидкий алгоритм обчислення чисел Фібоначчі за допомогою матричного варіанта алгоритма швидкого піднесення до степеня. Обчислення визначників дає:
* Відношення є підходящими дробами золотого перетину і, зокрема, .
* Суми біноміальних коефіцієнтів на діагоналях трикутника Паскаля є числами Фібоначчі з огляду на формулу
.
* У 1964 р. J. H. E. Cohn довів, що єдиними точними квадратами серед чисел Фібоначчі є і * Множина чисел Фібоначчі збігається з множиною натуральних значень наступного полінома двох змінних
де - цілі числа, див. P. Ribenboim, The New Book of Prime Number Records, Springer, 1996, стор. 153. Цей факт, знайдений Дж. Джоунзом, відіграє ключову роль у теоремі Матиясевича (негативному розв'язанні десятої проблеми Гільберта), тому що він надає спосіб задати експоненціально зростаючу послідовність чисел Фібоначчі у вигляді діофантової множини.
Числа Фібоначчі за логарифмом.
Ідея полягає в наступному.
F_n = F_(n-1) + F_(n-2)
F_(n+1) = F_n + F_(n-1) = 2*F_(n-1) + F_(n-2)
Можна користуватися цими формулами в початковому вигляді, проте більш раціонально буде наступне матричне рівняння:
| F_n | | 1 1 | | F_(n-2)|
| | = | | | |
| F_(n+1)| | 1 2 | | F_(n-1)|.
Якщо через A позначити матрицю
| 1 1 |
A = | |
| 1 2 |,
то отримаєм
| F_(2n) | | 1 |
| | = A^n * | |
| F_(2n+1)| | 1 |.
Отже, щоб вирахувати 2n-е/2n +1- е число Фібоначчі, треба матрицю A піднести до n-ого степеня, а це можна зробити за O (log n) операцій.
У XIII столітті італійський математик Фібоначчі розв'язував таку задачу:
Фермер годує кроликів. Кожен кролик народжує одного кролика, коли йому стає 2 місяці, а потім дає потомство в 1 кролик кожен місяць. Скільки кроликів буде у фермера через n місяців, якщо спочатку у нього був лише один (вважаємо, що кролики не гинуть і кожен народжений дає потомство за вище описаною схемою)?
Очевидно, що першого та другого місяця у фермера залишається один кролик, оскільки потомства ще немає. На третій місяць буде два кролики, оскільки перший через два місяці народить другого кролика. На четвертий місяць перший кролик дасть ще одного, а другий кролик потомства не дасть, оскільки йому ще тільки один місяць. Отже на четвертий місяць буде три кролики.
Можна помітити, що кількість кроликів після n - го місяця дорівнює кількості кроликів, які були у n - 1 місяці плюс кількість народжених кроликів. Останніх буде стільки, скільки є кроликів що дають потомство, або дорівнює кількості кроликів, яким вже виповнилося 2 місяці (тобто кількості кроликів після n - 2 місяця).
Якщо через Fn позначити кількість кроликів після n-ого місяця, то має місце наступне рекурентне співвідношення:
Fn = Fn-1 + Fn-2, F1 = F2 = 1
Покладемо F0 = 0, при цьому співвідношення при n = 2 залишиться істинним. Таким чином утворюється послідовність
0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, ... ,
ПРОГРАМА
ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
* Воробьев, Числа Фибоначчи (Популярные лекции по математике, вып. 5). М., Наука. (ст.5-97)
* Стахов А.П. Введение в алгоритмическую теорию измерения". Москва, Изд-во "Советское Радио", 1977 г. (ст.15-97)
* Стахов А.П. Алгоритмическая теория измерения. Москва, Изд-во "Знание", серия "Математика и кибернетика", вып.6, 1979 г. (ст.25-97)
* Стахов А.П. Коды золотой пропорции. Москва, Изд-во "Радио и Связь", 1984 г. (ст.35-97)
* Сороко Э.М. Структурная гармония систем. Минск "Наука и техника", 1984 г. (ст.5-197)
* Цветков В.Д. Ряды Фибоначчи и оптимальная организация сердечной деятельности млекопитающих. Пущино, Научная центральная библиотека АН СССР, 1984 г. (ст.5-37)
* Стахов А.П., Лихтциндер Б.Я., Орлович Ю.П., Сторожук Ю.А. Кодирование данных в информационно-регистрирующих системах", Киев, Изд-во "Техника", 1985г. (ст.6-97)
* Померанцева Н.А. Эстетические основы искусства Древнего Египта. Москва, Изд-во "Искусство", 1985 г. (ст.90-97)
* Система, Симметрия, Гармония. Под. редакцией В.С. Тюхтина и Ю.А. Урманцева. Москва, Изд-во "Мысль",1988 г. (глава "Высшие симметрии, преобразования и инварианты в биологических объектах - автор С.В. Петухов). (ст.5-197)
* Ковалев Ф.В. Золотое сечение в живописи. Киев, Изд-во "Вища школа", 1989 г. (ст.115-197)
* Стахов А.П. Помехоустойчивые коды: Компьютер Фибоначчи. Москва, Изд-во "Знание", серия "Радиоэлектроника и связь", вып.6, 1989 г. (ст.25-97)
* Шевелев И.Ш., Марутаев М.А., Шмелев И.П. Золотое сечение: Три взгляда на природу гармонии. Москва, Изд-во "Стройиздат", 1990 г. (ст.85-97)
* Васютинский Н.А. Золотая пропорция. Москва, Изд-во "Молодая Гвардия", 1990 г. (ст.53-97)
* Коробко В.И., Примак Г.Н. Золотая пропорция и человек. Ставрополь, Изд-во "Кавказская библиотека", 1992 г. (ст.51-97)
* Суббота А.Г. "Золотое сечение" ("Sectio Aurea") в медицине. Санкт-Петербург, Изд-во "Стройлеспечать", 1996 г. (ст.78-201)
* Інтернет енциклопедія "Вікіпедія"
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
201
Размер файла
107 Кб
Теги
laba
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа