close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Kursach o karte

код для вставкиСкачать
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Картографічні методи в екології"
Виконала: ст. гр. ЕO -II-1
Кузьменко Г.І.
Перевірила:
доц. Омельчук С.К.
Київ 2013
Зміст
ВСТУП...........................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ПРОКЛАДАННЯ ТРАСИ ........................................................................................................................5
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ДОРОГИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ..........................................................9
РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТУВАННЯ НА КАРТІ ТРАСИ АВТОМОБІЛЬНОЇ ДОРОГИ.........................................................................................12
3.1. Розрахунок елементів заокруглень та пікетажних позначень початку і кінця кривих...........................................................................................12
3.2. Винесення пікетів на криву............................................................14
3.3. Відомість повороту, прямих та кривих..............................................16
3.4. Визначення прямокутних та географічних координат...........................18
3.5. Побудова плану траси..................................................................15
3.6. Побудова поздовжнього профілю траси............................................23
3.7. Визначення меж водозбірних басейнів..............................................27
ВИСНОВОК....................................................................................28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................29
ДОДАТКИ......................................................................................30
Вступ
Екологічне картографування - наука про способи збору, аналізу та картографічного подання інформації про стан довкілля людини та інших біологічних видів, тобто про екологічну обстановку. Картографічний метод дослідження - це метод, використання карт для пізнання зображених на ньому явищ. Метою екологічного картографування є аналіз екологічної обстановки та її динаміки, тобто виявлення просторової і тимчасової мінливості факторів природного середовища, які впливають на здоров'я людини і стан екосистеми. Для досягнення цієї мети потрібно виконати збір, аналіз, оцінку, інтеграцію, територіальну інтерпретацію і створити географічно коректне картографічне уявлення екологічної інформації.
Екологічне картографування традиційно найбільшою мірою орієнтоване на забезпечення державних, регіональних та місцевих програм і проектів природоохоронної спрямованості. Тим часом будь природоохоронна діяльність здійснюється в рамках конкретних територій, і тому не можлива без використання картографічної форми подання інформації.
Екологічна інформація вкрай різноманітна як за походженням, так і за змістом. Вона надходить з офіційних і неофіційних джерел, видобувається в результаті досліджень з використанням різних методів. До неї відносяться матеріали дистанційного зондування, якісні та кількісні характеристики забруднюючих речовин і статистичні дані про обсяги та умови їх надходження у навколишнє середовище, просторова й тимчасова динаміка фактично виміряних рівнів і складу забруднень, дані про стан здоров'я населення, рослинному покриві, тваринний світ та багато інше. Часто єдиним, що об'єднує настільки різнорідні відомості, залишається їх приналежність до певної території. Тому однією з подій почався в 1960-1970-ті роки сучасного етапу охорони навколишнього середовища став розвиток екологічного картографування як універсального методу аналізу екологічної інформації.
У рамках природоохоронної діяльності виділяють такі основні складові частини, що вимагають картографічного забезпечення:
· Науково-дослідна робота (з підрозділом по компонентах природного середовища, методам дослідження, територіальним одиницям різного ієрархічного рівня або в глобальному масштабі);
· Практична діяльність з охорони атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів і надр, рослинності і тваринного світу, ландшафтів (екосистем) в цілому (включаючи юридичні, економічні, технологічні, гігієнічні аспекти; в локальному, регіональному, національному та міжнародному масштабах);
· Екологічна освіта та виховання (включаючи викладання, пропаганду екологічних знань і здійснення прав особистості і суспільства на інформацію).
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ПРОКЛАДАННЯ ТРАСИ
(Чернігівська область )
Чернігівська область - область на півночі України. Межує на заході з Київською областю, на півночі - з Гомельською областю Республіки Білорусь та з Брянською областю Російської Федерації, на сході - з Сумською, на півдні - з Полтавською областями України.
Територія - 31.9 тис.кв.км., 5.3% території України. Населення -1151,9 тис.осіб. Обласний центр - м. Чернігів. Область поділяється на 22 райони, в ній налічується 15 міст, у т.ч. 3 міста обласного підпорядкування (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 30 селищ міського типу, 1487 сільських населених пунктів.
Чернігів - розташований на правому березі Десни, в 150 км від Києва. Це найбільше місто області, в ньому проживає 299,4 тис. жителів.
В Чернігівській області щільність населення 36,1 осіб/км2.
На території області проживають представники більше 90 національностей і народностей.
Населення
українці 93,5% росіяни 5% білоруси 0,6% євреї 0,1% інші нац. 0,5%
Більша частина території Чернігівської області належить Придніпровській низовині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської рівнини.
Рельєф, в основному, - низинна рівнина (поліська частина) та хвилясто-яружна в межах лісостепової частини області. Середня висота над рівнем моря - 120 метрів, на північному сході - 200 метрів, на південному заході - 120-150 метрів. Найбільш піднесена північно-східна частина області з висотами до 229 метрів над рівнем моря розташована на Придеснянському плато. У південній та південно-східній частині багато ярів.
Надра Чернігівщини багаті на корисні копалини. На півдні області в післявоєнні роки відкрито також запаси нафти й природного газу. Більше 200 тис. га досягає площа торфовищ. Майже на 160 км уздовж правого берега Десни тягнуться поклади крейди. Промислове значення мають запаси фосфоритів, вапна, каоліну, мергелю, кам'яної солі, різних глин, кварцових пісків. Є джерела мінеральних вод.
Клімат помірно континентальний, із досить теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня - 6-8 °, найтеплішого місяця липня - +18, +20 °. Середньорічна кількість опадів - 550-600 мм. Максимум їх випадає влітку.
Тривалість вегетаційного періоду становить у середньому 180 днів, що створює сприятливі умови для вирощування в області деяких видів південних культур (кукурудзи, винограду тощо). Вітри, головним чином, південно-західні й північно-західні, досить вологі, переважно з опадами. У південній, лісостеповій частині області бувають посушливі східні вітри.
Водну мережу Чернігівщини складають 1200 річок загальною довжиною близько 8 тис. км. Вони належать басейну Дніпра, що протікає вздовж західного кордону області. Головна річка - Десна (ліва притока Дніпра), довжина якої в межах області складає 670 км. В області - 566 озер, 630 ставків, 6 водосховищ; загальна площа водного дзеркала річок, озер і ставків - 62,9 тис. га. Значні площі займають заплавні луки.
У північній частині області (Полісся) переважають дерново-підзолисті грунти, у південній (лісостеповій) - вилужені, опідзолені та лучні чорноземи. Поширені також сірі й світло-сірі опідзолені торфоболотні грунти.
Економіка
Область має індустріально-аграрну структуру господарства. Пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна й металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Чернігівщина забезпечує понад 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин і шпалер, 30% хімічних волокон і ниток, 20% видобутку нафти. Область - єдина в Україні - випускає пожежні машини, кордну тканину для виробництва шин, білкову оболонку для харчової промисловості, окремі види обладнання для галузей АПК. Підприємства та організації області поставляють продукцію більш ніж у 60 країн світу.
У сфері сільськогосподарського виробництва область відома як одна з найбільших постачальників картоплі, цукру, зерна, продуктів тваринництва, а також меду, фруктів, льону та найвідоміших ніжинських огірків. Сільське господарство області майже повністю, за винятком олії та рибопродуктів, забезпечує продовольчі потреби населення, має значні експортні можливості.
Багата Чернігівщина й на корисні копалини. Загальнодержавне значення мають поклади високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район) і нафти. Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому, Варвинському, Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегельної сировини по всій території області. На Чернігівщині відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільське, Ічнянського району) - унікальне за обсягом і лікувальними якостями.
Промисловість
Промисловість Чернігівської області представлена ​​цілою низкою галузей.
Паливна промисловість Чернігівської області представлена ​​видобутком нафти, газу, газового конденсату й торфу, а також первинною переробкою газу на Гнединцівському газопереробному заводі.
Машинобудування Чернігівської області досить широке й багатопрофільне: сільськогосподарське, транспортне, а також така унікальна галузь, як виробництво обладнання для гасіння пожеж, що є практично єдиною на території СНД (АТ "Пожмашина"). Найбільшими підприємствами області є АТ "Ніжинсільмаш" (завод, що спеціалізується на виробництві устаткування для птахівництва), завод "Чернігівавтозапчастина" (виробництво комплектуючих і запасних частин для автомобілів "ГАЗ").
Сільське господарство
Чернігівська область має значний сільськогосподарський потенціал і є однією з найбільш аграрно розвинутих областей України. Сільське господарство області спеціалізується на виробництві яловичини та свинини, а також на вирощуванні зернових, картоплі, льону й цукрового буряка.
У поліській частині поряд із зерновими розвивається виробництво картоплі й вирощування льону, у лісостеповій - зернове господарство й вирощування цукрових буряків.
Значне місце належить тваринництву, в основному це тваринництво м'ясо-молочного напрямку, свинарство й птахівництво.
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ДОРОГИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Вибір оптимального варіанту траси
Логічно припустити, що траса повинна проходити так, щоб завдавати найменшу шкоду довкіллю. Траса не може проходити по особливо охоронюваних територій. Прокладати трасу потрібно з найменшими втратами лісових ресурсів (особливо цінних порід деревини і місцях з великою чисельністю тварин). Бажано, що б траса містила мінімум переходів через водні об'єкти. Перевагу тому чи іншому варіанту проходження траси визначається з розгляду найбільш важливих екологічних і економічних критеріїв: Екологічні критерії з точки зору зниження рівнів впливів 1. на атмосферне повітря (хімічного характеру), 2. на водне середовище, 3. на атмосферне повітря (акустичного характеру), 4. на рослинний світ, 5. на тваринний світ, 6. на грунти. Економічні критерії: 1. мінімізація наведених сумарних витрат, 2. інвестиційна привабливість придорожніх територій, 3. розвиток кореспонденцій між об'єктами господарської діяльності, 4. мінімізація вилучення використовуваних земель та знесення споруд.
Вплив будівництва автомобільної дороги на навколишнє середовище
Серед всіх видів транспорту автомобільний завдає найбільшої шкоди навколишньому середовищу. Основними джерелами забруднення повітряного середовища автомобілів є відпрацьовані гази ДВЗ, гази картерів, паливні випаровування. Двигун внутрішнього згоряння - це тепловий двигун, в якому хімічна енергія палива перетворюється в механічну роботу. По виду застосовуваного палива ДВЗ підрозділяють на двигуни, що працюють на бензині, газі і дизельному паливі. За способом займання горючі суміші ДВЗ бувають із запалюванням від стиснення (дизелі) і з займанням від іскровий свічки запалювання. Дизельне паливо являє собою суміш вуглеводнів нафти з температурами кипіння від 200 до 350 ° С. Дизельне паливо повинно мати певну в'язкість і бути хімічно стабільним, при згорянні мати мінімальну димність і токсичність. Для поліпшення цих властивостей в паливо вводять присадки, антідимні або багатофункціональні домішки. Забруднюючі речовини
Вихлопні гази двигунів містять складну суміш, з більш ніж двохсот компонентів, серед яких чимало канцерогенів.
До основних токсичних викидів автомобіля відносяться: відпрацьовані гази (ВГ), гази картерів і паливні випаровування. Відпрацьовані гази, що викидаються двигуном, містять окис вуглецю (СО), вуглеводні, окисли азоту (NOх), бенз (а) пірен, альдегіди і сажу. Гази картерів - це суміш частини відпрацьованих газів, що проникла через нещільність поршневих кілець в картер двигуна, з парами моторного масла. Паливні випаровування надходять у навколишнє середовище з системи живлення двигуна: стиків, шлангів і т.д. Розподіл основних компонентів викидів у карбюраторного двигуна наступне: відпрацьовані гази містять 95% СО і 98% NOх, гази картерів 2% NOх, а паливні випаровування до 40 % СО. Основними токсичними речовинами - продуктами неповного згоряння є сажа, окис вуглецю, вуглеводні, альдегіди. Кількість забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу, залежить від цілого ряду чинників. На викиди оксиду вуглецю значний вплив робить рельєф дороги і режим руху автомашини. Так, наприклад, при прискоренні і гальмуванні у відпрацьованих газах збільшується вміст оксиду вуглецю майже в 8 разів. Мінімальна кількість оксиду вуглецю виділяється при рівномірній швидкості автомобіля 60 км / ч. Викиди оксидів азоту максимальні при відносно повітря - паливо 16:1. Таким чином, значення викидів шкідливих речовин у відпрацьованих газах автотранспорту залежать від цілого ряду чинників: відносини в суміші повітря і палива, режимів руху автотранспорту, рельєфу та якості доріг, технічного стану автотранспорту та ін. Склад і обсяги викидів залежать також від типу двигуна. Викиди основних забруднюючих речовин значно нижче в дизельних двигунах. Тому прийнято вважати їх більш екологічно чистими. Проте дизельні двигуни відрізняються підвищеними викидами сажі, що утворюється внаслідок перевантаження палива. Сажа насичена канцерогенними вуглеводнями і мікроелементами їх викиди в атмосферу неприпустимі. Вплив на людину
У зв'язку з тим, що відпрацьовані гази автомобілів надходять в нижній шар атмосфери, а процес їх розсіювання значно відрізняється від процесу розсіювання високих стаціонарних джерел, шкідливі речовини знаходяться практично в зоні дихання людини. Тому автомобільний транспорт слід віднести до категорії найбільш небезпечних джерел забруднення атмосферного повітря поблизу автомагістралей. Шкідливі токсичні викиди можна розділити на регламентовані і нерегламентовані. Вони діють на організм людини по-різному. Шкідливі токсичні викиди: СО, NOх, SO 2, бенз(а)пірен, вуглеводні, сажа, дим. Чадний газ і окисли азоту, настільки інтенсивно виділяються на перший погляд безневинним голубуватим димком глушника автомобіля - ось одна з основних причин головних болів, втоми, невмотивованого роздратування, низькою працездатності. Сірчистий газ здатний впливати на генетичний апарат, сприяючи безпліддя і природженої потворності, а всі разом ці чинники ведуть до стресів, нервовим проявам, прагненню до усамітнення, байдужості до найближчих людей. У великих містах також більш широко поширені захворювання органів кровообігу і дихання, інфаркти, гіпертонія і новоутворення. За розрахунками фахівців, "внесок" автомобільного транспорту в атмосферу становить до 90% по окису вуглецю та 70% по окису азоту. Чутливість населення до дії забруднення атмосфери залежить від великої кількості факторів, в тому числі від віку, статі, загального стану здоров'я, харчування, температури і вологості і т.д. Особи похилого віку, діти, хворі, курці, страждають хронічним бронхітом, коронарної недостатністю, астму, є більш уразливими. Поширення і трансформація автомобільних викидів
Автомобільні викиди поширюються і трансформуються в атмосфері по певним закономірностям. Так, тверді частинки розміром більше 0,1 мм осідають на поверхнях, що підстилають в основному з-за дії гравітаційних сил. Частинки, розмір яких менше 0,1 мм, a також газові домішки у вигляді CO, NOх, SOх поширюються в атмосфері під впливом процесів дифузії. Вони вступають в процеси фізико-хімічної взаємодії між собою і з компонентами атмосфери, і їх дія виявляється на локальних територіях в межах певних регіонів. У цьому випадку розсіювання домішок в атмосфері є невід'ємною частиною процесу забруднення і залежить від багатьох факторів. Компоненти шкідливих викидів з підвищеною реакційною здатністю, потрапляючи у вільну атмосферу, взаємодіють між собою і компонентами атмосферного повітря. При цьому розрізняють фізичне, хімічне та фотохімічні взаємодії. Вуглеводні в атмосфері піддаються різним перетворенням (окислювання, полімеризації), взаємодіючи з іншими атмосферними забрудненнями, насамперед під дією сонячної радіації. У результаті цих реакцій утворюються перекиси, вільні радикали, сполуки з оксидами азоту й сірки. У вільній атмосфері сірчистий газ (SО2) через деякий час окислюється до сірчистого ангідриду (SO) або вступає у взаємодію з іншими сполуками, зокрема вуглеводнями. Окислення сірчистого ангідриду в сірчаний відбувається у вільній атмосфері при фотохімічних і каталітичних реакціях. В обох випадках кінцевим продуктом є аерозоль або розчин сірчаної кислоти в дощовій воді. B сухому повітрі окислення сірчистого газу відбувається вкрай повільно. У темряві окислення SO 2 не спостерігається. При наявності в повітрі оксидів азоту швидкість окислення сірчистого ангідриду збільшується незалежно від вологості повітря. Сірководень і сірковуглець при взаємодії з іншими забруднювачами піддаються у вільній атмосфері повільному окисленню до сірчаного ангідриду. Сірчистий ангідрид може адсорбуватися на поверхні твердих частинок з оксидів металів, гідрооксидів або карбонатів і окислюватися до сульфату. Сполуки азоту, що надходять в атмосферу від об'єктів, представлені в основному NO і NO 2. Виділяється в атмосферу моноксид азоту під впливом сонячного світла інтенсивно окислюється атмосферним киснем до діоксиду азоту. Кінетика подальших перетворень діоксиду азоту визначається його здатністю поглинати ультрафіолетові промені і дисоціювати на моноксид азоту та атомарний кисень в процесах фотохімічного смогу. Фотохімічний сміг - це комплексна суміш, що утворюється при впливі сонячного світла з двох основних компонентів викидів автомобільних двигунів - NO і вуглеводневих сполук. Інші речовини (SO 2), тверді частинки також можуть брати участь у смозі, але не є основними носіями високого рівня окислювальної активності, характерної для смогу. Формування смогу зазвичай зупиняється при припиненні сонячної радіації в темний час доби і дисперсії реагентів і продуктів реакції. Шум від автомобільного транспорту - це найбільш розповсюджений вид несприятливого екологічного впливу на організм людини. У містах до 60% населення проживає в зонах з підвищеним рівнем шуму, пов'язаного саме з автомобільним транспортом. РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТУВАННЯ НА КАРТІ ТРАСИ АВТОМОБІЛЬНОЇ ДОРОГИ
3.1. Розрахунок елементів заокруглень та пікетажних позначень початку і кінця кривих
При вимірах по трасі визначалися кути , що лежать праворуч за ходом, тому для розрахунку заокруглень необхідно обчислити кут траси.
Кут траси = 35 °
На основі цих данних я можу знайти елементи кривої за спеціальними таблицями:
R=500
Т=157,65
К=305,44
Д=9,86
Б=24,27
Визначення пікетажних значень початку і кінця кривої
ВК1 П 12+20,00
-
Т 1+57,65
ПК П 10+62,35
+
К 3+05,44
13+67,79
Перевірка
ВК1 П 12+20,00
+
Т 1+57,65
ПК П 13+77,65
-
Д 0+09,86
13+67,79
Записи обчислення елементів кривих і обчислення пікетажних позначень початку та кінця кривих також оформлюються на полях пікетажного журналу, поруч з позначенням відповідної вершини кута. Обчисленні значення:
R =500
Т = 157,65
К = 305,44
Д = 9,86
Б = 24,27
ПТ П = 0+00,00
ПК П = 10+62,35
КК П = 13+77,65
КТ П = 33+20,00
3.3. Складання та обчислення відомості кутів повороту, прямих та кривих
Знаючи початковий напрямок, пікетажні значення вершин кутів повороту, точок початку і кінця кривих, назву і величину кутів повороту, складаю відомість кутів повороту, прямих та кривих, яка необхідна для контролю обчислень, що пов'язані з положенням траси в плані. Вона є основним документом для розбивки траси на місцевості.
Довжина прямої вставки Р1 обчислюється як різниця пікетажних значень початку першої кривої і пікету 0.
Довжина прямої вставки Р2 обчислюється як різниця кінця траси і кінця кривої.
Графа " Відстані між вершинами кутів" заповнюють значеннями відстаней між вершинами кутів повороту S1, S2.
Довжина S1, дорівнює пікетажному положенню вершини кута 1.
Довжина S2 обчислюється як різниця між пікетажними положенням кінця траси і вершини кута 1 плюс домір.
Графа " Дирекційний кут" заповнюється значеннями дирекційних кутів сторін траси. Для обчислення дирекцій них кутів сторін ВК1-ВК2 і ВК2-КТр використовують вихідний румб або дирекцій ний кут початкової сторони ПК0-ВК1. Дирекційний кут наступного напрямку траси дорівнює дирекційному куту попереднього напрямку плюс правий або мінус лівий кут повороту траси.
Графа "Румби" заповнюється в залежності від чверті по дирекцій них кутах.
Після заповнення відомості кутів повороту прямих та кривих виконується контроль розрахунків за формулами:
Розрахунок
Контроль
Відомость кутів повороту, прямих і кутів див. додаток 1
3.4. Визначення прямокутних та географічних координат
Визначення географічних координат.
Як відомо, паралелі і меридіани є елементами градусної сітки, за допомогою якої визначають географічні координати (довготу та широту) будь-якого об'єкта. Географічні координати - величини, які визначають положення певної точки на місцевості (на плані чи на карті) відносно прийнятої системи координат. Система координат встановлює початкові (вихідні) точки поверхні або лінії відліку потрібних величин - початку відліку координат та одиниці їх обчислення.За топографічною картою їх можна визначити з великою точністю. Для цього рамку топокарти поділено на відрізки, що дорівнюють 1' (позначені почергово однією жирною і двома тонкими паралельними лініями). На кожному мінутному відрізку точками позначені поділки, що дорівнюють 10". Отже, для того, щоб знайти географічні координати будь-якої точки, треба провести через неї до сторін рамки карти дві лінії, які відповідали б паралелі та меридіану, і прочитати на рамці значення широти й довготи з точністю до секунд. Визначення прямокутних координат.
На топографічних картах нанесена також прямокутна (кілометрова) сітка, яка дозволяє встановити прямокутні координати будь-якої точки на карті. Прямокутні координати - це система координат, в якій віссю X прийнято осьовий меридіан 6-градусної зони, а віссю Y - екватор. Саме ці дві лінії (осьовий меридіан і екватор) при проектуванні зони на поверхню циліндра стають прямими взаємно перпендикулярними лініями, решта меридіанів і паралелей є кривими. Точка перетину осьового меридіана і екватора є початком прямокутних координат кожної зони. На топографічні карти нанесено лінії, які проведені через кожний 1 або 2 кілометри і паралельні осям X та Y. Вони утворюють кілометрову сітку, що покриває карту системою однакових за площею квадратів. Біля рамок карти підписані значення ліній кілометрової сітки. Двозначні числа, представлені великими цифрами біля горизонтальної і вертикальної ліній, використовуються для позначення квадрата, в якому знаходиться шукана точка. При цьому спочатку записується число нижньої горизонтальної лінії даного квадрата, а потім число лівої вертикальної лінії. Якщо потрібно точніше визначити положення точки всередині квадрата, то визначають її прямокутні координати з точністю до метра.
Якщо карта розташована у північній і східній півкулях, то широта збільшується до півночі, а довгота до сходу. Мінутна рамка для відліку широт розташована вертикально, для відліку довгот - горизонтально.
Прямокутні координати точок визначаються по лініях прямокутної координатної сітки , що проведена на карті через рівне число кілометрів. Оцифровка сітки розміщена на виходах прямокутної сітки за внутрішньою рамкою карти. Це тільки останні дві цифри цілого числа кілометрів рамки карти ( дрібні цифри ліворуч).
Метри, яких не вистачає до шуканої точки, в координатах Х та У визначають за величиною розчину вимірювача, який прикладають до перпендикулярів прямокутної сітки в напрямку абсцис Х та ординат У. Відстань в метрах визначається за лінійним масштабом карти.
3.5. Побудова плану траси
План траси будують в заданому масштабі ( 1:5000 або 1 :10000) за даними пікетажного журналу і відомості кутів повороту прямих та кривих. Побудова плану траси може бути по прямокутних координатам вершин кутів повороту, а також по румбах і довжинах сторін траси. Прямі ділянки траси наносять на план по графічному масштабу.
Побудова ліній траси по румбах і довжинах сторін виконується таким чином, щоб траса на аркуші плану будувалась зліва на право наступним чином:
а) Розташував аркуш попереду довгою стороною горизонтально, відступив від лівого краю на відстань біля 5см, і приблизно по середині по висоті, вибирають точку початок траси (ПТ). Від цієї точки проводять приблизно горизонтальну лінію - напрямок першої ділянки траси - ПТ-ВК1, незалежно від його румба. На ній в масштабі 1:10000, відкладають першу відстань між початком траси (ПТ) і вершиною кута 1 (ВК1). Отримують місцезнаходження першої вершини кута повороту траси ВК1.
б) В точці ПТ по румбу початкового напрямку траси (ПТ-ВК1) проводять напрямок меридіана, який потім переносять паралельно приблизно в середину аркуша.
в) Від меридіана відкладають обчислений румб другого напрямку траси (ВК1-ВК2), отримують напрямок, який методом паралельних ліній, переносять в точку ВК1. На отриманому напрямку відкладають в масштабі М1 :5000 або М1 :10000 другу відстань S2 між вершинами кутів (ВК1-ВК2) або (ВК1-КТр) і отримують положення ВК2, або кінця траси КТр, якщо траса має один кут повороту.
По трасі знаходять положення головних точок кривих - початок кривої (ПК) і кінець кривої (КК). Для цього в обидва боки від кожної вершини відкладають відповідні тангенси заокруглень. В отриманих по напрямках радіусів підписують відповідні пікетажні значення головних точок кривих.
Вірність положення головних точок кривих по трасі контролюють по прямих вставках, виміряних в плані. Розходження між вимірами і обчисленими значеннями прямих вставок допускається ±1,0м (0,2мм в масштабі плану). Розбивку пікетів п трасі виконують в обидва боки від початку або кінця заокруглення відкладання відрізків до відповідних пікетних точок в масштабі М1:5000 або М1:10000. Потім від отриманих пікетів відкладають вперед в назад по 100м і кожний раз відповідно отримують положення нових пікетів.
По обидва боки від траси по даним пікетажного журналу, або з карти, наносять ситуацію. Контури ситуації креслять у відповідності з діючими умовами позначеннями для планів заданого масштабу.
В місцях повороту траси на плані вказують радіуси кривих, номери кутів повороту траси та кілометрові покажчики. Масштаб плану траси в рівнинній та пересіченій місцевості призначають 1:10000 або 1:5000, в гірській - 1:2000. Трасу наносять з кресленням всіх кривих і позначеннями пікетажу головних точок кривих, пікетів та кілометів. План траси див. Додаток 2
3.6. Побудова поздовжнього профілю траси
Побудова поздовжнього профілю траси ознайомлює нас з практикою графічного зображення результатів нівелювання траси. При виконанні цього завдання ми повинні мати результати розбивки пікетажа, розбивки кругових кривих і винесення пікетів на криву. Відмітки пікетів і проміжних точок ми вибираємо на карті по горизонтальних або обчислюємо інтерполюванням між сусідніми горизонталями. Побудову поздовжнього профілю розпочинаю з креслення сітки профілю. Нижню лінію сітки профілю необхідно проводити, відступив 3-4 см від краю аркуша міліметрового паперу. Необхідно прослідкувати, щоб перша вертикальна лінія профілю проведена на сантиметровій поділці міліметрового паперу. Заповнення граф сітки проводиться в такій послідовності: 1. Заповнюється графа "відстані". Для цього в масштабі 1: 2000 або 1:5000 відкладаються відрізки, відповідні відстані між пікетами. В нашому випадку відстань між пікетами - 100 м, то відкладаємо відрізки по 5 см або 2 см. Вони відмічаються вертикальними лініями, назва пікету підписується в рядку "пікети", нижче рядка "відстані". Між пікетами в горизонтальному масштабі відкладаються відрізки, що дорівнюють відстаням між плюсовими точками. Сума відстаней між двома сусідніми пікетами повинна бути рівною 100м.
2. В графу "відмітки землі" записують заокруглені до сантиметрів відмітки (висоти) пікетів і плюсових точок, які вибирають з карти відповідно масштабу.
3. В графу "план траси" в масштабі 1:5000 або 1:2000 наносять ситуацію по обидва боки від траси на 50 м. Горизонтальна лінія, що проходить посередині графі, відповідає виправленій трасі. На трасі стрілками праворуч і ліворуч оказують вершини кутів повороту траси. Вершини кутів повороту траси розташовують по пікетажному значенню середини відповідних кривих. Підписують назви вершин кутів повороту.
4. Користуючись відомістю "прямих та кривих", заповнюється графа "прямі та криві". Точки початку і кінця кривої розташовуються у відповідності з її пікетажним положенням. Крива позначається дугою дороги, якщо траса повертає праворуч, дугою донизу, якщо - ліворуч. Висота дуги - 5мм. Для кожної кривої виписуються її елементи, кут повороту, радіус, тангенс, довжина кривої, домір і бісектриса.
Визначення відміток точок на карті.
При визначенні висот точок за горизонталями карти можуть бути такі випадки :
1. Точка знаходиться на горизонталі, то висота точки дорівнює висоті горизонталі. 2. Точка знаходиться між горизонталями. Висоту обчислюють за формулою:
де, - відмітка горизонталі з нижчою висотою;
m - відстань горизонталі з меншою висотою до точки;
n - закладання горизонталей, в мм;
∆h - висота перерізу рельєфу.
Для визначення m і n через точку В прокреслюється нормаль до суміжних горизонталей.
Поздовжній профіль траси див. додаток 3
3.7. Визначення меж водозбірних басейнів
Розміри водозбірних басейнів встановлюють по картах або планах. Водозбірним басейном називають частину земної поверхні, з якої вода атмосферних опадів стікає униз по схилах рельєфу і збирається в певний водотік - річку, яр, балку - вище заданої точки розташування будови.
Межами водозбірних басейнів слугують вододільні лінії. Визначення площин різноманітних басейнів потрібні для розрахунків штучних водоперепусних споруд ( мостів та труб). Вододільні лінії при проведенні меж басейна проводяться перпендикулярно до горизонталей. Визначення площин ведеться за допомогою палетки, графічним або механічним способом.
Межі подозбірних басейнів див. додаток 4
Висновки
Отже, виконавши дослідження обраної проблеми можна зробити ряд висновків та узагальнень.
Екологічне картографування - наука про способи збору, аналізу та картографічного подання інформації про стан довкілля людини та інших біологічних видів, тобто про екологічну обстановку. Картографічний метод дослідження - це метод, використання карт для пізнання зображених на ньому явищ.
Під час будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг необхідно враховувати сучасні екологічні вимоги до даних процесів. Це дозволить значно зменшити та мінімізувати негативний вплив автомобільних доріг на довкілля. На стадії розробки проектів необхідно вирішувати низку питань, що безпосередньо відносяться до екологічних аспектів, а саме: раціональне використання природних ресурсів, розробка заходів щодо їх захисту, що включає також і економічне обґрунтування, виключення можливості безповоротних змін біосистем на прилеглих територіях. Існує низка методик розрахунку взаємодії та взаємовпливу автомобільної дороги та навколишнього середовища. Зокрема, такі, що дозволяють оцінити вплив найбільш вагомих компонентів географічного середовища на вартість дорожньо-будівельних робіт і втрат території при проектуванні автодоріг.
Державними будівельними нормами України ДБН А.2.2-1-95, будівництво автомобільних доріг відноситься до об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, а з метою оптимізації проектних робіт процедури ОВНС (оцінка впливу на навколишнє середовище) всі дорожні об'єкти поділяються на три екологічних класи. Автомобільна дорога взаємодіє з навколишнім середовищем більшою мірою, ніж інші будівельні споруди. В екологічному аспекті її можна розглядати не тільки як інженерну споруду, але і як витягнуте в одну лінію підприємство, що виконує транспортну роботу, виробляє продукцію у вигляді перевезень і взаємодіє з довкіллям .
В процесі розвитку дорожнього господарства України та розгалуження мережі автомобільних доріг негативні зміни довкілля стають все більш відчутними. Раціональне і ефективне використання земель в процесі здійснення дорожніх робіт має надзвичайно важливе значення для розвитку економіки країни та її екологічного стану. Під час будівництва та ремонту автодоріг відбувається постійне та тимчасове (для розміщення тимчасових споруд, транспортних засобів, техніки, шару ґрунту, що знімається) відведення земель. Ширина полоси відводу залежить від категорії дороги, кількості смуг руху, висоти насипів та глибини виїмок, рельєфу місцевості. Значний вплив порушених земель на навколишнє середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться токсичні породи, запилюється атмосфера, змінюється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичується. Створення смуги землі вздовж дороги найчастіше пояснюється необхідністю розташування захисних споруд та насаджень.
Список використаної літератури
1. Омельчук С.К., Хом'як А.Я., Соловйова Н.Л. Методичні вказівки до виконання курсової роботи. НТУ, 2009-28с. 2. Вахрамеева Л.А. Картография. - М. 1981. 3. Берлянт А.М. Образ пространства: Карта и информация. - М.: Мысль, 1986.
4. Географические информационные системы в науках о Земле Берлянт А.М. // СОЖ. - 1999. - №5 - С. 66-73.
5. Рехтзамер Г.Р. Основы картографии. - Л., 1974.
6. Салищев К.А. Картография. - М., 1982. 7. Семида Р.І. 2000. Історія картографування території України: Від найдавніших часів до 1920 р. - К., 2000. - 248 с.
8. Трешников А.Ф. Географический энциклопедический словарь. - М., 1989.
9. Лашко С. П. Розвиток картографії/ Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. Випуск 5/2009 (58). Частина 1.Заворицький В. І., Старовойда В.П. Билятинський А.О. Проектування і будівництво автомобільних доріг. Справочник.-К.: Техніка, 1996-383с.
2
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
103
Размер файла
178 Кб
Теги
kursach, karta
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа