close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

diplom Oxana(2)

код для вставкиСкачать
 МІНІСТЕРСТВО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ
"До захисту допущено"
Завідувач кафедри практичної психології та педагогіки
генерал-лейтенант служби цивільного захисту
М. М. Козяр
"__" ____________20__року
ДИПЛОМНА РОБОТА
За темою: Дослідження адаптації курсантів вищих навчальних закладів системи МНС та факторів, що її зумовлюють. ЛДУ БЖД 01.-3222. ПптаП 01 РПЗ
КерівникРоботу виконав
Доцент кафедри ПП та П курсант
В.І.Слободяник __________О.В Шибрук
"__"_____________20_року "__"__________20_року
КОНСУЛЬТАНТИ РОЗДІЛІВ РОБОТИ
з психологічної частини - доцент ЛДУ БЖД_______ В.І. Слободяник
з математичної частини - викладач___________О.О.Карабин
ЛЬВІВ-2012
План
Вступ........................................................................................................................3
Розділ І. Теоретичний аналіз спрямованості особистості в структурі характеру курсантів ................................................................................................ 6
1.1. Поняття і сутність спрямованості особистості. Основні складові спрямованості..............................................................................................................6
1.2. Формування характеру в юнацькому віці.......................................................11
1.2.1 Особливості характеру та його структура......................................................11
1.3. Методологічні положення та методи дослідження....................................... 21
Висновки............................................................................ Розділ ІІ. Психологічний аналіз спрямованості особистості в структурі характеру курсантів ВНЗ МНС України.............................................................
1. Статистичний аналіз на основі емпіричного дослідження......
2. Порівняльний аналіз на основі емпіричного дослідження......
3. Кореляційний аналіз на основі емпіричного дослідження......
Висновки............................................................................
Розділ ІІІ. Корекційна частина. Соціально-психологічний тренінг "Зниження рівня агресивності в курсантів ВНЗ МНС України"
Висновки ..........................................................................
Список використаної літератури.............................................
Додатки............................................................................
1.1 Поняття і сутність спрямованості особистості, основні складові спрямованості.
Вивчення спрямованості особистості в зарубіжній психології
Окремі питання теми спрямованості особистості розглядалися в таких теоріях: психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична психолога К. Юнга, когнітивна психологія Д. Келлі, гештальтпсихологія та інші школи. Г. Айзенк в теорії типів особистості розглядав спрямованість особистості в тісному взаємозв'язку з екстраверсією та інтроверсією. Мотиви, інтереси та переконання людини пов'язані з типами особистості. В теорії особистості Е. Еріксона розглядаються питання спрямованості особистості в аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії з поширеною сферою соціальних відносин індивіда дає складну систему поведінки. Виховання в батьківській сім'ї, досвід шкільних років, відношення в групах однолітків і можливості культурного оточення - все це відіграє велику роль у визначенні життєвих планів, перспектив. В спрямованості розвитку Еріксон акцентує увагу на його свідомості та раціональності. Спрямованість особистості пов'язана з стадіями розвитку, з подоланням криз, з безкінечною життєвою боротьбою [3].
З. Фрейд був переконаним біологічним детерміністом. Він вважав, що всі прояви людської активності (дії, думки, почуття, прагнення) підпорядковуються певним законам і детерміновані могутніми інстинктивними силами, в особливості сексуальним інстинктом.
К. Юнг стверджував, що душа, або особистість, складається із трьох окремих, але взаємодіючих структур: его, особисте несвідоме та колективне несвідоме. Найбільш вагомим внеском Юнга в психологію вважаються описані ним дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія та інтроверсія.
Основним положення А.Адлера в його концепції творчого "Я" є творча сила, що дає людям можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити перспективи і будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями і цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості. Індивід переживає вплив суспільства, але вплив творчого "Я" - є переважаючою та визначальною силою в формуванні життєвого шляху. В його теорії, мотивація поведінки завжди пов'язана з внутрішнім світом індивіда, особливо з наполегливим прагненням до досконалості. Р. Кеттел сформулював концепцію структурної теорії особистості в якій зазначається, що спрямованість особистості пов'язана з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною матрицею. Згідно його теорії певні риси особистості представляють собою відносно постійні тенденції реагувати і діяти певним чином. В основі когнітивної концепції Д. Келлі лежить теорія особистісних конструктів. Це ідеї, думки, переконання, які людина використовує, щоб усвідомити, пояснити свій досвід, дійсність. З точки зору Келлі, основною спрямованістю життєдіяльності є рух та розвиток. Він розглядає людину в якості активного і думаючого організму просто тому, що він живий. Отже, проблема спрямованості особистості цікавила безліч зарубіжних психологів, серед яких можна назвати імена А. Адлера, Е. Еріксона Д. Келлі, З. Фрейда, К. Юнга, та ін., кожен з яких інакше трактував її.
Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб, які орієнтують людину на певну поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі, в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін:
- потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь.
- схильність - прояв ціннісно-мотиваційної сфери особистості, що виражається в емоційній перевазі того чи іншого виду діяльності або цінності;
- ідеал - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда;
- світогляд - система поглядів і уявлень про світ, ставлення людини до суспільства, природи, самого себе;
- переконання - вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомлені потреби діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань;
- установка - готовність індивіда до певної діяльності, щодо актуальної ситуації, яка виникла. Вона проявляється у стійкій схильності до певного сприйняття, осмислення та поведінки індивіда. Установка висловлює позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації. Вона може бути позитивною, негативною або нейтральною.
- Позиція - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що виявляється у відповідній поведінці. Вона включає в себе сукупність мотивів, потреб, поглядів і установок, якими індивід керується в своїх діях.
- Мета - бажаний результат конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близькою, ситуаційною чи віддаленою, суспільно-цінною чи шкідливою, альтруїстичною або егоїстичною.
Виділяють три основні види спрямованості особистості: на себе, на спілкування і на діяльність.
Спрямованість на себе - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого престижу, завжди залишатись на першому місці. Така людина найчастіше буває зайнята сама собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби оточуючих людей. У роботі бачить, перш за все, можливість задовольнити свої потреби незалежно від інтересів інших співробітників. Встановлено що особи з спрямованістю на себе мають такі риси характеру:
- більше зайняті собою і своїми почуттями, проблемами;
- роблять необгрунтовані і поспішні висновки про інших людей;
- намагаються нав'язати свою думку групі;
- навколишні в їх присутності не почуваються вільно.
Спрямованість на спілкування - має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Такі курсанти виявляють інтерес до спільної діяльності, хоча можуть і не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко їх дії навіть ускладнюють виконання групової задачі і їхня фактична допомога може бути мінімальною. Люди зі спрямованістю на спілкування:
- уникають прямого вирішення проблеми;
- не беруть на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань.
Спрямованість на діяльність - відображає переважання мотивів діяльності, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Зазвичай такі курсанти прагнуть до співпраці і вимагають найбільшої продуктивності групи, а тому намагаються довести точку зору, яку вважають корисною для виконання поставленого завдання. Люди з спрямованістю на діяльність:
- допомагають окремим членам групи висловлювати свої думки;
- підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети;
- легко і доступно викладають свої думки;
- беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання;
- не ухиляються від безпосереднього вирішення проблеми.
Структура спрямованості особистості
Для того, щоб жити, людина повинна задовольняти різні потреби: в їжі, одязі, відпочинку та ін. Перебуваючи серед людей, людина має потребу в спілкуванні, обміні інформацією, знаннях тощо. Потреби відображають стійкі вимоги внутрішнього середовища організму і зовнішніх умов життя. Маючи потребу в чомусь, людина відчуває дискомфорт, який і намагається подолати. Таким чином, потреби лежать а основі спрямованості особистості. Розрізняють потреби біологічні (в їжі, теплі, відпочинок ...) і соціальні (в спілкуванні, пізнанні, красі, справедливості ...)
Потреби людини різноманітні, вони знаходяться в певному зв'язку і взаємодії як між собою, так і з іншими компонентами спрямованості. Домінуюча в даний час потреба може придушувати всі інші і визначати основний напрямок діяльності. Характер потреб і їх регуляція залежить від психічного складу особистості, її вихованості.
Виходячи з потреб людина ставить перед собою мету, тобто ідеальну модель того, до чого вона прагне, чого хоче досягати. Цілі бувають конкретними й абстрактними. Цілі також розрізняють за змістом (пов'язані з біологічними або соціальними потребами) та їх значимості (особистісні, колективні, суспільні).
Будь-яка діяльність людини викликається і обумовлюється мотивами. Мотиви - це усвідомлені спонукання до діяльності або до поведінки. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди нерідко керуються різними, інколи прямо протилежними мотивами, надають особистісні значення своїй поведінці; відповідно і оцінка цих вчинків повинна бути різною. Мотиви поділяються на прості і складні. До простих належать потяг, бажання. Це - нестійкі, короткочасні спонукальні сили. Найчастіше прості мотиви зв'язуються з біологічними потребами.
Спрямованість - дзеркало особистості людини. Потреби спонукають людину до активності, певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. Завдяки вольовому зусиллю, наполегливості людина долає труднощі на шляху до досягнення мети і практично вирішує поставлене завдання, так чи інакше пов'язане з задоволенням потреби.
Знання змісту і структури спрямованості людини дає уявлення про переважну орієнтацію його думок і прагнень. Дозволяє вірно оцінювати і, що дуже важливо, прогнозувати вчинки, поведінку людини у певних ситуаціях, попереджати відхилення від загальноприйнятих правил. При формуванні цілей і перспектив необхідно домагатися гармонійного співвідношення у людини суспільних та особистих прагнень; переважання далеких цілей та широких перспектив, що надає різнобічний характер їх діяльності. Установка як внутрішня готовність особистості до певної діяльності додає цілісність і істотно впливає на її ефективність. Основні типи спрямованості особистості
У різних джерелах зустрічаються доволі різноманітні класифікації типів спрямованості. Ми обрали найбільш доцільну і повну, на наш погляд , класифікацію, що допоможе зрозуміти і виявити свою спрямованість.
Виділяють наступні типи спрямованості особистості: 1. Побутовий тип (реально-звичне, реально-практичне функціонування). Для людей із цим типом спрямованості особистості значущими є побутова дійсність, повсякденний звичний спосіб життя. Тут вони повністю реалізують себе, отримують більше задоволення. Сфера їхнього існування - світ звичних предметів, практичних дій, знайомих ситуацій, найближчого оточення. Саме в цьому світі вони почуваються впевнено, у ньому вони ініціативні й успішні, досягаючи гарних результатів у різних видах практичної діяльності. Словниковий запас обмежений шаблонною побутовою лексикою. Люди спираються на власний конкретно-чуттєвий, предметний і практичний досвід. У навчальній діяльності вони орієнтовані на продукт діяльності. Розумові операції у внутрішньому плані для них важкі, тому опанування абстрактних відносин, правил, загальних закономірностей дається їм важче, ніж іншим.
2. Тип тих, хто живе за правилами. Для цих людей дуже важливі правила, соціальні норми, вимоги дорослих, на які вони орієнтуються. Чинити "правильно", "як треба" - ось що головне. Для них важливим є зразок, але не стільки як наочний еталон, скільки як еталон дії. Характерною є вибірковість дій, і важливими є якість та результат дії. Вони добре засвоюють формальні вимоги, формально-логічні схеми знань і поведінку, чітко відтворюють соціальні ролі. Рівень розвитку мовлення, мислення, внутрішнього плану дій у них - середній, словниковий запас - шаблонний. Вони активні в межах норми поведінки, що задається. Уникають прояву власної ініціативи, але завжди із задоволенням виконують доручення. Добре розвинутий самоконтроль. 3. Тип людей, які орієнтуються на взаємовідносини. Найбільш значущою для особистостей цієї групи є сфера людських взаємин, тобто в центрі об'єктивної дійсності розміщена людина з її переживаннями та взаємодією з іншими людьми. Предмети, дії, події одержують свою оцінку і значення через емоційне ставлення до них, через чуттєве переживання. Зовні це виражається в тому, що найчастіше такі люди емоційно виразні, дуже упереджені у своєму оцінюванні навколишнього світу. При цьому найважливішою для них є оцінка їхніх особистих якостей і її відповідність власному уявленню про себе. Такі люди занурені у світ чуттєвих переживань. Але в них добре розвинута інтуїція. Висока емоційна чутливість і диференційованість вражень у сфері людських взаємин роблять їх вразливими до змін. Добре розвинуті інтелект, мовлення та здатність до рефлексії допомагають їм успішно вчитися. Тому успішність у них вища за середній показник. Даний тип спрямованості сприятливий для розвитку творчих здібностей у художній сфері. Однак надмірна заглибленість у світ емоційних переживань іноді веде до соціальних конфліктів, порушує адекватність оцінювання, перешкоджає реальним досягненням у практичній діяльності, підвищує рівень тривожності.
4. Тип людей, спрямованих на спілкування (1), багато в чому в зовнішніх проявах схожий із типом людей, спрямованих на взаємовідносини (2) . У осіб цього типу в центрі уваги також знаходиться сфера людських взаємин. Головна відмінність цих типів полягає в тому, що в людей типу (1) у центрі уваги - людина з її переживаннями й особистими якостями, а в людей типу (2) - спільна діяльність, партнерство, обмін інформацією. При цьому досить часто реальна діяльність підмінюється комунікацією, тобто замість діяльності наявне розмірковування з її приводу. Широкий обмін інформацією з дорослими й однолітками, різноманітні контакти, у які охоче й активно вступають особи, значно збагачують їх загальними знаннями про світ, видами діяльності та способи дій. У особистостей цього типу виразні міміка, пластика, вони динамічні, мають широке коло інтересів (особливо у сфері соціального життя). У них добре розвинуте мовлення, логічне мислення, вони мають багатий словниковий запас. Іноді вони занадто балакучі і нав'язливі у своєму прагненні до спілкування, хоча при цьому виявляють чималі знання. Форми поведінки й діяльності, що вимагають від них самообмеження, самоконтролю (хоча рефлексія в них розвинута), більшої самодисципліни, їм важче опанувати. Як правило, вони входять до групи кращих курсантів, мають гарну успішність, але їхня дисципліна не найкраща. Особливість цього типу спрямованості полягає в тому, що мовна, знакова, символічна сфера дійсності яка є найближчою таким людям, може замінити їм реальний предметний світ, світ конкретних чуттєвих ознак. Тому, хоч вони й добре мислять узагалі, їм часто важко дібрати, використати конкретні деталі для аргументації своїх висловлювань.
5. Пізнавальний тип спрямованості. Найбільш цінною та значущою є змістовна інтелектуальна діяльність, що полягає у відкритті для себе навколишнього світу предметів та ідей. Просування у світі не з досить високим емоційним тлом різноманітних переживань з цього приводу. Такі курсанти добре вчаться і є розумово розвинутими ("здібні"). Вони демонструють глибокі знання в різних сферах навколишньої дійсності. У них добре розвинуті мовлення й мислення. Вони легко виділяють і узагальнюють важливі ознаки, здійснюють перехід від часткового до загального і від загального до часткового, виконують логічні операції, подумки оперують абстрактними поняттями, аналізують поставлені перед ними завдання. У них добре розвинута рефлексія. Вони більше орієнтовані на самостійне поглиблення знань, на розв'язання інтелектуальних завдань. Їх особливо цікавить нове, незрозуміле, незвичайне. Від розумової діяльності, розв'язання дедалі складніших завдань вони отримують задоволення. 6. Ігровий тип спрямованості. Найбільш значущими є ігрові ситуації та предмети. Причому гра існує як мінімум у двох формах: гра-маніпуляція (яка до старшого віку зникає або, можливо перероджується у змагально-авантюрні види діяльності -- спорт тощо) і гра-драматизація (рольові ігри переростають у художньо-образотворче мистецтво). Цим курсантам властиво всі справи перетворювати на гру. Така самоцінність гри може стати серйозною перешкодою для навчання, праці і стає зоною конфліктів між людьми.
7. Егоцентричний тип -це тип спрямованості, при якому цілі, інтереси, потреби особистості носять переважно егоїстичний характер. Спілкування з іншими людьми має, як правило, маніпулятивний і споживчий відтінок, характеризується відсутністю щирого, природного інтересу до співрозмовника. Егоїсти центровані на своїх особистих переживаннях, не здатні вийти за їхні межі.
8. Гуманістичний тип -це такий тип спрямованості, при якому цілі, інтереси і потреби інших людей здобувають провідне значення. У спілкуванні такі курсанти толерантні, автентичні, емпатійні.
9. Екзистенціальний тип -це спрямованість, при якій домінуючою потребою виступає потреба у внутрішній діяльності, що характеризується високим рівнем самоаналізу, прагненням до самовдосконалення і самореалізації. 10. Прагматичний тип -це такий тип спрямованості, при якому основу домінуючих потреб складають плани й успіхи людини у виконуваній діяльності, інакше кажучи, юнак орієнтується на конкретні результати своєї діяльності, які, у свою чергу, мають провідну особистісну цінність і значимість [12].
Отже, серед дуже великого арсеналу класифікацій спрямованості ми навели приклад найповнішої і найцікавішої. Знаючи тип спрямованості курсантів ми можемо дати повну характеристику людині. Ціннісно-змістові утворення задають цілісність особистості, і кожна окрема властивість отримує в ній обумовлений цією цілісністю зміст. Те саме можна сказати про будь-які інші індивідуальні особливості. Крім того, знаючи тип спрямованості, ми можемо впливати на сенситивний простір значущих змістів, розширюючи коло інтересів і можливостей юнаків та мобілізуючи їхній потенціал. Завдяки цьому виникають нові й більш продуктивні можливості для реалізації індивідуального підходу в навчанні.
2.1 Формування характеру в юнацькому віці. Формування характеру - це процес становлення стійких психологічних особливостей особистості під впливом об"єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру. Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини. Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки. На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли юнак набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у нього формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких він починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв"язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв"язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, інколи важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі. Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем". У вченні про характер були спроби пов"язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім"ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей. Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту. Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці - фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Юнаки та дівчата вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність. Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність. Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім"ї, школи та соціального середовища, громадськості. 2.1.1 Особливості характеру та його структура Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.
Отже, характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.
Термін "характер" (від грецьк. character - "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін.
Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.
Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад [18, 260].
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, - писав він, - ви повинні сказати, що за такими рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характер людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які ледве виявляються, затираються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
- спрямованість;
- переконання;
- розумові риси;
- емоції;
- волю;
- темперамент;
- цілісність;
- визначеність;
- силу [18, 260].
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання - знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер - це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент інтегративне виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру - це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.
Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті [18, 262].
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину - активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.
Основні риси характеру
Риси характеру особистості позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні - у сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення.
Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.
Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.
Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних контактах і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.
Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них - гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.
До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [18, 264].
Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.
Разом з тим деяким людям властиві негативні риси: нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.
Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.
Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.
1.2. Методологічні положення та методи дослідження.
1. Опитувальник Баса - Дарки
Запропонований А. Бассом та А. Дарки складається з 75 тверджень, на які потрібно дати відповіді "так" або "ні". На думку авторів під агресивністю можна розуміти властивість особистості, яка характеризується наявністю деструктивних тенденцій в області суб'єкт - суб'єктних відносин. Агресивність має якісну і кількісну характеристики як і будь - яка властивість вона має різний ступінь вираження від майже повної відсутності до майже повної відсутності її граничного розвитку. Кожна людина має мати певний ступінь агресивності. Її відсутність приводить до пасивності, конформності, а її надмірний розвиток веде до конфліктності, нездатності на свідому кооперацію. 2. Опитувальник визначення акцентуації характеру К.Леонгарда - Г. Шмішека.
Особистісний опитувальник для визначення типу акцентуації був розроблений Г. Шмішеком (Schmieschek Fragebogen) на основі концепції К. Леонгарда і вперше опублікований в 1970 р. З його допомогою виявляються наступні десять типів акцентуації: гіпертимность, збудливість, емотивність, дистимність (депресивність), невротичність ( тривожно-боязка акцентуація), інтроективність (афективно-екзальтована) акцентуація, циклотимна (афективно-лабільна) акцентуація, застрягаюча (паранояльна акцентуація), педантизм (ригідна акцентуація) і демонстративність. 3. Методика визначення спрямованості особистості ( Б.Басса)
Для визначення спрямованості особистості використовується орієнтаційна анкета. Анкета складається із 27 пунктів-суджень, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей, що відповідають трьом видам спрямованості. Інструкція: Із трьох варіантів відповідей потрібно вибрати одну, що найбільшою мірою відповідає реальності, і ще один, який навпаки, найменш відповідає реальності. Відповідь "найбільш" отримує 2 бали, "найменш" - 0, що залишився невибраний - 1 бал. 4. Методика визначення локус-контролю особистості
Інструкція: Потрібно уважно прочитати судження в парі і визначити, з яким із них ви згідні більше. В бланку відповідей потрібно позначити одну із букв "а", або "б".
5. Тест-опитувальник Айзенка EPI
Тест-опитувальник Айзенка EPI, виданий в 1963р. Складається з 57 запитань, призначений для визначення рівня екстраверсії, емоційної стійкості та типу темпераменту. Методика містить 3 шкали: екстраверсії-інтроверсії, нейротизму і специфічну шкалу, призначену для оцінки відвертості досліджуваного, його ставлення до дослідження. На бланку відповідей записуються в колонку номери запитань, а поряд передбачено місце для відповідей: "Так" або "Ні".
Розділ ІІ Психологічний аналіз спрямованості особистості в структурі характеру курсантів ВНЗ МНС України
Основною метою дослідження було вивчення спрямованості в структурі характеру курсантів ВНЗ МНС України. Для цього по вибірці вцілому ми визначили три види спрямованості курсантів (на себе, на спілкування і на діяльність). Специфіка дослідження визначалась тим, що у експеременті брали участь курсанти 1-го курсу.
Дослідження проводилось з курсантами 1-го курсу. Нами, заздалегідь, були підготовлені бланки та матеріали, які використовувались для проведення тестування. Перед початком тестування ми ознайомили курсантів про доцільність індивідуальних відповідей на задані нами запитання. Для вирішення дипломної роботи нами було опитано 68 курсантів. Згідно отриманих даних по вибірці вцілому визначались з спрямованістю на себе ("Я") - 41,10% (28 курсантів з 68); з спрямованістю на спілкування ("О") - 26,40% (18 курсантів з 68); з спрямованістю на діяльність ("Д") - 35,20% (24 курсанта з 68) (рисунок 1.)
Спрямованість на себе - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого престижу, завжди залишатись на першому місці. Така людина найчастіше буває зайнята сама собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби оточуючих людей. У роботі бачить, перш за все, можливість задовольнити свої потреби незалежно від інтересів інших співробітників. Спрямованість на спілкування - має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Такі курсанти виявляють інтерес до спільної діяльності, хоча можуть і не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко їх дії навіть ускладнюють виконання групової задачі і їхня фактична допомога може бути мінімальною. Спрямованість на діяльність - відображає переважання мотивів діяльності, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Зазвичай такі курсанти прагнуть до співпраці і вимагають найбільшої продуктивності групи, а тому намагаються довести точку зору, яку вважають корисною для виконання поставленого завдання.
Рисунок 1. Спрямованість особистості
Для виділення основних характеристик, які впливають на акцентуації характеру використовувались статистичний, порівняльний та кореляційний аналізи, які проводились на основі показників:
* Педантичність (1);
* Демонстративність (2);
* Застрягаючість (3);
* Збудливість (4);
* Гіпертимність (5);
* Дистимність (6);
* Тривожність (7);
* Циклотимність (8);
* Екзальтованість (9);
* Емотивність (10);
* Екстернальний локус контроль (11);
* Інтернальний локус контроль (12);
* Вербальна агресія (13);
* Фізична агресія (14);
* Непряма агресія (15);
* Негативізм (16);
* Образа (17);
* Підозрілість (18);
* Роздратування (19);
* Почуття провини (20);
* Екстраверсія (21);
* Нейротизм (22)
Розглянемо результати якісного аналізу:
Таблиця 1.
№п/п Назва чинникаСпрямованість на себеСпрямованість на спілкуванняСпрямованість на діяльність 1. 1.Акцентуації характеру ( методика К.Леонгарда).1.1 Гіпертимний 20, 6% 11, 6% 11, 8%1.2 Збудливий 2, 94% 0% 0%1.3 Емотивний 0% 2, 94% 2,94%1.4 Педантичний 0% 0% 2,94%1.5 Тривожний 0% 0% 2,94%1.6 Циклотимний 2,94% 2,94% 2,94%1.7 Дистимний 0% 0% 0% 1.8Демонстративний 11,7% 0% 0%1.9 Застрягаючий 0% 0% 0%1.10 Екзальтований 5,8% 8,8% 5,8% 2. 2. Методика А.Басса, А.Даркі (форми агресії)2.1 Вербальна агресія 11,7% 8,8% 8,8%2.2 Фізична 8,8% 2,9% 11,7%2.3 непряма 5,8% 5,8% 8,8%2.4 Підозрілість 8,8% 8,8% 5,8%2.5 Негативізм 5,8% 2,9% 0%2.6 Роздратування 0% 0% 0%2.7 Образа 0% 0% 5,8%2.8 Почуття провини 8,8% 0% 2,4% 3. 3. Визначення локус контролю3.1 Естернальний локус контроль 8,8% 20,6% 23,5%3.2 Інтернальний локус контроль 32,3% 11,8% 11,8% 4. Визначення типу темпераменту Айзенка4.1. Середня екстраверсія 32,3% 23,5% 32,3%4.2. Середня інтроверсія 8,8% 2,9% 2,9%4.3. Середній рівень нейротизму 2,9% 0% 5,8%4.4 Середній рівень емоційної стійкості 17,6% 14,7% 11,8% 4.5 Високий рівень екстраверсії 0% 0% 0%
4.6 Високий рівень інтроверсії 0% 0% 0%4.7 Високий рівень нейротизму 0% 0% 0%4.8 Високий рівень емоційної стійкості 17,6% 11,8% 29,4%4.9 Сангвінік 20,6% 20,6% 23,5%4.10 Флегматик 8,8% 2,9% 5,9%4.11 Холерик 5,9% 2,9% 8,8%4.12 Меланхолік 0% 0% 2,9% Розглянемо внутрішні чинники, такі як особливості темпераменту та характеру особистості. Згідно отриманих даних у осіб з середнім рівнем інтроверсії, які відрізняються відчуженістю від того, що відбувається довкола, незалежністю, пов'язана спрямованість на себе. Так інтровертованих курсантів, у групі спрямованих на себе, зафіксовано 8,8% проти 2,9% спрямованих на спілкування, та 2,9% спрямованих на діяльність. Це можна пояснити таким чином: особи, які спрямовані на себе, інтроверти є незалежними, принциповими, вони мають свою точку зору, яка може виявитися помилковою, але вони продовжують її відстоювати не дивлячись ні на що.
Значимі відмінності діагностовано (29,4% високого рівня емоційної стійкості у курсантів спрямованих на діяльність проти 17,6% спрямованих на себе та 11,8% спрямованих на спілкування) по шкалі емоційної стійкості у осіб з спрямованістю на діяльність. Це пов'язано із тим, що емоційно стійкі особи працездатні, стримані, спокійні, реалістично налаштовані, зацікавленні у виконанні поставлених завдань, з метою досягнення хорошого результату. Це є дуже важливим чинником в навчанні та при несенні служби. Такі емоційно стійкі особи здатні підкорюватись вимогам соціальної групи. Зафіксовані відмінності щодо впливу темпераменту на спрямованість особистості. Так у курсантів спрямованих на діяльність зафіксовані холеричні та сангвінічні типи темпераменту. Це пов'язано з тим, що сангвініки цілеспрямовані, ініціативні, відповідальні, активні, але при цьому слід контролювати навантаження, щоб воно було в допустимих межах. Високий відсоток, у даній групі, також у холеричного типу темпераменту, тому що вони активні, працьовиті, енергійні. Люди даного типу темпераменту люблять виконувати багато справ одночасно, але часто не завершують їх.
Рисунок 2. Тип темпераменту
Великий вплив на спрямованість особистості здійснюють акцентуації характеру. Виявлено відмінності в курсантів спрямованих на себе, на діяльність і на спілкування із демонстративним та гіпертимним типами. За результатами зафіксовано, що гіпертимного типу 20,6% та демонстративного 11,7%, які спрямовані на себе. Це можна пояснити таким чином: в осіб демонстративного типу спостерігається схильність до перебільшення і фантазування, які служать для демонстрації своєї особи. Їм притаманне підвищене бажання уваги до себе, прагнення бути в центрі компанії. Люди гіпертимного типу активні, рухливі, бувають часто самовпевнені, внаслідок високої думки про себе погано сприймають критику, схильні до переоцінки своїх можливостей, прагнуть справити на оточуючих враження. Саме тому у цих типів виявлено спрямованість на себе.
На основі отриманих результатів, виявлено, що особи циклотимного типу акцентуацій характеру спрямовані як на себе (2,94%), так і на діяльність (2,94%) та на спілкування (2,94%). Це можна пояснити тим, що особи циклотимного типу часто змінюють настрій: від веселого до похмурого. У них бувають періоди, коли вони повністю занурені в своєму внутрішньому світі, тобто в собі. В такі періоди вони можуть себе спрямувати і в певну діяльність, захопитись улюбленою справою. В період веселого настрою такі особи є комунікабельні, емоційно піднесені, контактні, енергійні. Саме цим пояснюються одинакові відсотки представників циклотимного типу у всіх видах спрямованості .
Значимі відмінності щодо емотивного типу акцентуацій характеру. Так особи емотивного типу спрямовані на себе 0%, спрямовані на спілкування 2, 94% та спрямовані на діяльність 2,94%. Це означає, що особи емотивного типу старанні при виконанні поставлених завдань, вони емоційні, чутливі, відповідальні. По відношенню до оточуючих допомагають не лише словом, а й ділом. Але таким людям бажано не доручати завдання, які вимагають виокремлення головних стратегічних цілей, керування великим колективом, їм підходить діяльність, де колектив залишається стабільним за кількістю та складом тривалий час, необхідно проявляти чуйність, орієнтацію на допомогу. Вони люблять спілкуватись, але не при великому оточенні, в колі близьких друзів. Через розвинуту інтуїцію дуже добре відчувають ставлення до себе оточуючих, в спілкуванні завжди чуйні, тактовні. Інших людей не стороняться, але дуже вибіркові у виборі друзів. Вони надають перевагу вузькому колу друзів і близьких, які розуміли б їх з півслова, перед галасливою компанією. У дружбі, сімейних стосунках завжди вірні і прив'язливі.
У курсантів педантичного типу акцентуацій характеру зафіксовано спрямованість на діяльність 2,94% проти 0% спрямованості на себе та 0% спрямованих на спілкування. Це можна пояснити тим, що особи даного типу темпераменту вирізняються виконавчістю, мають здатність пунктуально виконувати завдання. Добре виконують завдання, що вимагають акуратного, чіткого слідування інструкціям та правилам. Але таким людям бажано не доручати завдання, де необхідно швидко приймати та втілювати відповідальні рішення.
Значимі відмінності по збудливому (2,94% спрямовані на себе, 0% спрямовані на спілкування та 0% спрямовані на діяльність), тривожному (0% спрямовані на себе, 0% спрямовані на спілкування та 2,94% спрямовані на діяльність), застрягаючому (0% спрямовані на себе, 0% спрямовані на спілкування, 0% спрямовані на діяльність) та екзальтованому (5,8% спрямовані на себе, 8,8% спрямовані на спілкування, 5,8% спрямовані на діяльність).
Рисунок 3. Типи акцентуацій характеру
Також із спрямованістю особистості пов'язано визначення локус контролю. Так за отриманими результатами виявлено, що особи з екстернальним локус контролем спрямовані на діяльність 23,5% проти 8,8% спрямовані на себе та 20,6% спрямовані на спілкування. Це можна інтерпритувати наступним чином: для екстерналів властиво зовні спрямована захисна поведінка, виконуючи певну діяльність, вони вважають що мають шанс на успіх. У загальному плані це вказує на те, що будь-яка ситуація екстерналам бажана як зовні яка стимулюється, причому у випадках успіху відбувається демонстрація здібностей. Вони вирізняються емоційною нестабільністю та практичним, безпосереднім мисленням.
Також зафіксовано, що у осіб з інтернальним локус контролем спрямованість на себе 32,3% проти 11,8% спрямованість на спілкування та 11,8% спрямованість на діяльність. Це можна пояснити тим, що в осіб з інтернальним локус контролем, поведінка направлена на послідовне досягнення успіху шляхом розвитку навичок, самовдосконалення, постановки все зростаючих по своїй складності завдань. Ззовні інтернали справляють враження досить впевнених у собі людей, тим більше що в житті вони займають високе суспільне становище.
Рисунок 4. Визначення локус контролю
Визначались також форми агресії особистості, такі як вербальна агресія, фізична, непряма, підозрілість, негативізм, роздратування, образа, почуття провини. Проте суттєвих відмінностей за даними показниками не виявлено (рисунок 5).
Рисунок 5. Форми агресії
Аналіз та інтерпритація результатів за середньоарифметичними даними.
Виявлені середні значення по групах: спрямованість на себе, спрямованість на діяльність та спрямованість на спілкування, за методикою "Визначення спрямованості" Б.Басса (рис.1).
Мал.1
Виявлено відмінності між рівнями спрямованості у різних типів акцентуацій характеру юнаків. Так, можна зазначити, що для гіпертимного, циклотимного, демонстративного та екзальтованого типів акцентуацій характеру, в середньому характерні всі види спрямованості. Це можна пояснити тим, що вище перераховані типи притамані людям, у яких піднесений настрій поєднується з жагою діяльності, балакучістю та тенденцією постійно відхилятися від теми, на життя дивляться оптимістично. Для таких юнаків притаманний високий життєвий тонус, велика енергія, вони швидко відгукуються на все нове. Але при цьому в кожного з даних типів акцентуації є свої особливості, які відрізняють людей один від одного.
Також можна зазначити, що в курсантів збудливого, педантичного та тривожного типів акцентуацій характеру не зафіксовані спрямованість на себе та на спілкування. Це означає, що вони не прагнуть бути в центрі уваги, вони більше спрямовані на діяльність. Курсанти педантичного типу відзначаються пунктуальністю, чіткістю, завершеністю, відповідальністю. А юнаки педантичного типу акцентуації характеру можуть бути схильними до захоплення якоюсь роботою, при цьому працюють нерівномірно, скачками, оскільки швидко падає продуктивність. Боляче реагують на службові невдачі. Їм не вистачає сильної волі, щоб досягнути високого службового положення. Як ми можем побачити з діаграми, для екстернального та інтернального локус контролю характерні всі види спрямованості. Хоч такі курсанти відрізнються між собою, так як інтернали продуктивніше працюють на самоті, їхня поведінка направлена на послідовне досягнення успіху шляхом розвитку навичок, а екстернали краще працюють в команді. Та всі вони показують хороші результати у діяльності, прагнуть досягти хороших результатів.
Аналізуючи результати представлені в діаграмі 3, необхідно зазначити, що в курсантів з непрямою агресією переважає спрямованість на спілкування, над спрямованістю на діяльність та на себе. Тобто такі курсанти проявляють агресію, використовуючи опосередкованим шляхом плітки, жарти, спрямованих проти інших людей, що може супроводжуватись проявами неспрямованих, невпорядкованих вибухів люті. Також помітні відмінності по шкалах "образа" та "почуття провини", у яких переважає спрямованість на діяльність. Курсанти, в яких наймовірніша форма прояву агресії - образа, проявляють заздрість та ненависть до оточуючих, обумовлений почуттям гніву, незадоволення ким-небудь окремо чи всім світом. А почуття провини - це агресія, спрямована на самого себе, яка проявляється у відношенні, дії стосовно себе чи оточуючих.
Як бачимо з діаграми (мал.4) найбільші відмінності зазначено по шкалах: "флегматик" та "холерик". Активність флегматика в зовнішній діяльності понижена, але витривалість, працездатність достатньо великі, саме тому у нього переважає спрямованість на діяльність. Холерики - це легко збудливі, емоційно активні люди, стрімко виконуючі професійні функції. Холерики енергійні, комунікабельні, виконують багато справ, але часто не завершують їх.
2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження на основі статистичного та кореляційного аналізів.
При обробці експериментальних даних застосовувався кореляційний аналіз. Існуюча процедура кореляційного аналізу дозволила виділити ступінь значущості зв'язку, встановити міру та напрям впливу, однією з ознак (Х) на результуючу (У). Згідно критичного коефіцієнта кореляції Пірсона, на рівні значущості 0,001 виявлено кореляційний зв'язок: між спрямованістю особистості на себе: з гіпертимним типом акцентуацій характеру (№5), з лабільним (емотивним) (№10) та нейротизмом (№23), але при цьому нейротизм та лабільний тип акцентуацій характеру з від'ємним знаком; між спрямованістю особистості на спілкування з лабільним типом акцентуацій характеру(№10) та з вербальною агресією(№13).
Проаналізуємо більш детально основні кореляційні зв'язки за спрямованістю особистості на себе. В спрямованості на себе існує зв'язок з гіпертимним типом(г=0,35). Особи гіпертимного типу схильні до переоцінки своїх можливостей, прагнуть справити на оточуючих враження. Саме тому у гіпертимного типу переважає спрямованість на себе.
Існує зв'язок спрямованості на себе з лабільним типом акцентуацій характеру(г=-0,32). В осіб лабільного типу відсутнє бажання привернути до себе увагу оточуючих, досягнути вражаючих результатів. Але зв'язок з спрямованістю на себе вийшов тому, що вони при власних досягненнях на перше місце ставлять сам результат. Почуття власної недостатності штовхає на самоствердження. Також вони зациклені на власних проблемах, недоліках.
Спрямованість на спілкування корелює з лабільним типом акцентуацій характеру(г=0,35). Особи даного типу з незнайомими стримані. Проте якщо вони налагодять контакт, то будуть щиро раді взаєморозумінню з партнером і між ними встановляться теплі відносини. Через розвинуту інтуїцію дуже добре відчувають ставлення до себе оточуючих, в спілкуванні завжди чуйні.
Виявлений зв'язок спрямованості на спілкування з вербальною агресією(г=0,33). Це означає, що в осіб, які спрямовані на спілкування в ситуації загострення конфліктних стосунків, найбільш імовірною формою прояву агресії є вербальна (словесна) агресія. Вираження негативних почуттів відбувається у словесній формі (сварка, крик, вереск), а також через зміст словесних звертань до інших людей (погрози, прокльони).
Згідно критичного коефіцієнта кореляції Пірсона, на рівні значущості 0,01 виявлено кореляційний зв'язок: між спрямованістю на себе та фізичною агресією(№14), але з від'ємним знаком; між спрямованістю особистості на діяльність і демонстративним типом акцентуації характеру(№2), з фізичною агресією (№14), з вербальною агресією(№13) та з застряючим типом акцентуації характеру(№3).
Розглянем більш детально кореляційні зв'язки між спрямованістю особистості на себе з фізичною агресією (г=-0,28) але з від'ємним знаком. Тобто такі особи в ситуації загострення конфліктних стосунків не виявляють агресію, використовуючи фізичну силу проти іншої людини.
Спрямованість особистості на діяльність корелює з фізичною агресією(г=0,32). Це означає, що особи, які спрямовані на діяльність у конфліктах виражають свою агресію за допомогою фізичної сили проти іншої людини.
Існує зв'язок осіб спрямованих на діяльність з застрягаючим типом акцентуації характеру (г=0,31). Це свідчить про те, що такі особи в діяльності активні, в них переважає мотивація досягнення. Провідна потреба - престижна роль в групі, відстоювання власної думки.
Також виявлений зв'язок спрямованості особистості на діяльність з вербальною агресією та з демонстративним типами акцентуацій характеру (г=-0,29), але з від'ємним знаком. Це означає, що дані особи не прагнуть до самодемонстрації, в конфліктних ситуаціях не виражають негативні почуття у словесній формі, що притаманне для вербальної агресії. Згідно критичного коефіцієнта кореляції Пірсона, на рівні значущості 0,05 виявлено кореляційний зв'язок між спрямованістю на себе: та демонстративним типом(№2), з інтернальним локус контролем (№12),з непрямою агресією (№15), з екстраверсією (№11), з формою агресії - образа. Але при цьому, екстраверсія, непряма агресія та образа з від'ємним знаком. Спрямованість особистості на спілкувння корелює: з застрягаючим (№3) та циклотимним типами акцентуацій характеру (№8), з формою агресії - образа (№17) та почуттям провини (№20). Також зафіксований зв'язок осіб, які спрямовані на діяльність з: гіпертимним (№5) та лабільним типами акцентуацій характеру (№10), з почуттям провини (№20), з непрямою агресією (№15) та образою (№17). Але 2 зв'язки з від'ємним знаком.
Проаналізуємо більш детально основні кореляційні зв'язки.
Виявлений зв'язок спрямованості особистості на себе з демонстративним типом(г=0,26). Для осіб демонстративного типу провідною потребою є бажання бути в центрі уваги, виділитись з загальної маси, що є характерним для спрямованості на себе.
Спрямованість на себе корелює з інтернальним локус контролем(г=0,26 ).Це означає, що особи з інтернальним локус контролем досягають успіху спрямовуючи себе на самовдосконалення та власний розвиток.
Виявлений зв'язок спрямованості на себе з екстраверсією, при цьому з від'ємним знаком (г=-0,21). Це свідчить про відсутність екстраверсії у осіб спрямованих на себе. Дані особи не проявляють інтерес до того, що відбувається довкола. В них вся увага зосереджена на самого себе, вони стають центром власних інтересів.
Також існує зв'язок спрямованості особистості на себе з фізичною(г=-0,28) та непрямою агресією (г=-0,27), але з від'ємним знаком. Тобто такі особи в ситуації загострення конфліктних стосунків не виявляють агресію, використовуючи фізичну силу проти іншої людини, чи непряму агресію (плітки, жарти). Розглянемо кореляційний зв'язок спрямованості особистості на спілкування. Існує зв'язок спрямованості на спілкування з збудженим типом(г=0,25). Люди цього типу проявляють поверхневість у спілкуванні, оскільки яскраво виражене почуття суперництва та потяг відстоювати власну думку. Ці люди відзначаються наявністю хороших лідерських здібностей.
Спрямованість на спілкування корелює з циклотимним типом акцентуації характеру(г=-0,2), але з від'ємним знаком. Це свідчить про відсутність різкої зміни настрою у осіб спрямованих на спілкування. Дані особи не є непередбачуваними у спілкуванні та у конфліктних ситуаціях, що є характерним для циклотимного типу.
Також зафіксований зв'язок осіб, які спрямовані на спілкування з формою агресії - образа, але з від'ємним знаком(г=-0,26). Тобто такі особи в ситуації загострення конфліктних стосунків не виражають агресію у формі образи. Вони не обумовлені почуттям гніву, незадоволенням ким-небудь окремо чи всім світом за дійсні чи уявні страждання, що спостерігається при образі. Існує зв'язок осіб, які спрямовані на спілкування з почуттям провини (г=-0,24), але з від'ємним знаком. Це свідчить про відсутність почуття провини у конфліктних ситуаціях у осіб спрямованих на спілкування.
Виявлений зв'язок особистостей спрямованих на діяльність з формою агресії - образа(г=0,23). Особи, які спрямовані на діяльність у конфліктних ситуаціях виявляють свою агресію образою. Проявляється вона у заздрості та ненависті до оточуючих, обумовлений почуттям гніву, незадоволення ким-небудь окремо чи всім світом.
Існує зв'язок спрямованості особистості на діяльність з гіпертимним типом, але з від'ємним знаком(г=-0,26). Особи гіпертимного типу спрямовані на мовну та моторну активність, а не на конкретні цілі, що суперечить особистості спрямованої на діяльність.
Розділ ІІІ. Корекційна частина. Соціально-психологічний тренінг "Зниження рівня агресивності в курсантів ВНЗ МНС України"
Оскільки спрямованість є сталою характеристикою і вона не змінюється. Єдине, що підлягає корекції - агресивна поведінка, яка спрямована на діяльність, на спілкування та на себе. Тренінг проводиться з двома групами (спрямованість на діяльність і на спілкування) Актуальність обраної нами теми полягає в тому, що проблема агресивної поведінки є однією з найважливіших проблем у розвитку та становленні особистості юнака, а також його адаптації в соціумі. Останнім часом вивчення проблеми агресивної поведінки людини стало чи не найбільш популярним напрямком дослідницької діяльності психологів усього світу. Особливо гостро, на даний момент, є проблема зростання дитячої злочинності і ассоціальності. Агресія завжди була характерною рисою групової поведінки підлітків та юнаків. Підліткова агресія  більш за все виникає внаслідок загальної люті та зниженої самоповаги внаслідок пережитих життєвих невдач та несправедливостей. У зв'язку з цим, перед психологами та педагогами виникає запитання з приводу юнацької агресії. Можна констатувати, що на сьогодні найбільш вражаючі результати у вивченні природи і механізмів агресивної поведінки юнаків досягнуті саме в психологічній науці. Але цілком природно, що в цій цікавій, складній області все ще залишається багато невирішених проблем, і немає відповідей на багато питань. 
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
234
Размер файла
1 356 Кб
Теги
diplom, диплом, oxana
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа