close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Скороходова С., Шуйський І. Діяльність професора О. А. Янати на Харківщині (1912–1933 роки)

код для вставки
Скороходова, С. Діяльність професора О. А. Янати на Харківщині (1912–1933 роки) [Електронний ресурс] / Світлана Скороходова, Ігор Шуйський. - Електрон. текстові дані. - Харків : ХДНБ, 2014. - Назва з титул. екрана. - Режим доступу: http://www.docme.
Світлана Скороходова, Ігор Шуйський
Діяльність професора О.А. Янати на Харківщині (1912-1933 роки)
Ім'я українського вченого, громадського та наукового діяча Олександра Алоїзовича Янати (1888-1938 рр.) відоме далеко за межами України. Енергійний організатор, копіткий і допитливий науковець, педантичний дослідник і зацікавлений ботанік - таким він залишився у спогадах колег і послідовників. З ним фахівці пов'язують розвиток вітчизняної ботаніки ХХ століття, високо цінують внесок у збереження довкілля. Яната О. А. 1920-1930-ті роки"Між собою органічно зв'язані всі галузі природознавства, - цілий комплекс наук, що його складають. І не можна нормально розвивати одних з них, не розкриваючи інших", - вважав Яната (проф. О. Яната. До розвитку українського природознавства // Вісник природознавства. - № 1. - 1927. - С. 3-5.). Він завжди дотримувався такої позиції як вчений і громадянин, не зрадив навіть у часи найважчих випробувань.
Тоталітарний режим доклав чимало зусиль для того, щоб ім'я Олександра Янати було викреслене з української науки. Під заборону потрапили монографії професора - здобуток, який він намагався зробити надбанням українців, був недоступним і зберігався у спецсховищах бібліотек (нажаль, очікуване десятиріччями повернення не було успішним - частина публікацій була втрачена в наслідку "чисток" тридцятих років). Ліквідації підлягали також документи, пов'язані з діяльністю професора. Адже різнобічність його інтересів визначила широке коло знайомств з представниками української еліти, знищеної наприкінці двадцятих-початку тридцятих років за обвинуваченням у націоналізмі та контрреволюції. Це зумовило вилучення з архівних фондів величезного документального нашарування, яке мало бути основою підготовки матеріалів до написання об'єктивної історії України, допомогло би скласти уявлення про її соціальне, громадсько-політичне життя в довоєнний період. Також ця обставина перешкоджала висвітленню та введенню в науковий обіг документів, пов'язаних з громадськими організаціями Харківщини дореволюційної доби. Напередодні 120-річчя О. А. Янати був опублікований біографічний нарис, автори якого використали рідкісну сьогодні літературу з фонду Харківської державної наукової бібліотеки імені Короленка, семи (!) фондів Державного архіву Харківської області (далі - ДАХО) (Світлана Скороходова, Ігор Шуйський. Олександр Яната: приклад відданості науці // Реабілітовані історією. Харківська область: Книга перша. - Ч. 2. - К., Х.: Оригінал, 2008. - С. 167-176.).
Олександр Алоїзович Яната народився 28 травня (9 червня) 1888 року в місті Миколаєві Херсонської губернії у сім'ї садівника, який всіляко підтримував захоплення сина ботанікою. Спілкування з професорами Київського університету, однодумцями, з якими співпрацював у наукових товариствах, остаточно сформували світогляд молодої людини. До столиці Слобожанщини висококваліфікований спеціаліст приїхав маючи практичний досвід дослідження рослинного світу малодосліджених посушливих степів Північної Таврії, флори Кримської Яйли, степової та лісової частин Криму.
Перший харківський період пов'язаний з роботою Янати на Насіннєвій контрольно-дослідній станції; в Харківському товаристві сільського господарства, Українському імені Квітки-Основ'яненка літературно-художно-етнографічному товаристві (1912-1915 роки).
У справі "Про обрання почесних і дійсних членів Харківського товариства сільського господарства" фонду 237 ДАХО зберігається протокол зборів від 15 жовтня [1912 року], на яких до списку осіб за № 7 було внесено ім'я Янати Олександра Алоїзовича, рекомендованого членами Айзенбергом та Рєзниковим (ф.237, оп.1, спр.2, арк.148.). На той час "Харківське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості", одне з провідних у Російській імперії, було відоме далеко за її межами. У 1911 році Харківська губернська управа пропонувала земським зборам "1. Визнати за необхідне влаштувати в м. Харкові обласну сільськогосподарську дослідну станцію... 2. Включити до складу обласної станції Харківську ентомологічну станцію і метеорологічну мережу Харківського губернського земства і Харківську дослідну рільничу станцію центрального району Харківської губернії, а також визнати за необхідне включити до складу... Харківську селекційну станцію" (ДАХО, ф.237, оп.1, спр.13, арк.4.). У справі 13 зберігається проект Положення про Обласну Харківську дослідну станцію. Керуючий орган - рада - складалася з директора станції, завідувачів відділень та їх помічників. Рада направляла загальну, наукову роботу, займалася підбором кадрів і фінансуванням організації (ДАХО, ф.237, оп.1, спр.13, арк.62-65 зв.).
Цікава пропозиція Харківського сільськогосподарського товариства очолити контрольну насіннєву станцію (засновану 1906 року) надавала фахівцю можливості експериментувати в галузі насіннєзнавства. У цьому було зацікавлене керівництво товариства, яке відігравало помітну роль у розвитку тваринництва, садівництва, городництва, рослинництва губернії, мало ділові зв'язки із закордоном. Без зайвих вагань Яната прийняв пропозицію, склав програму, з якою 20 листопада 1913 року ознайомив загальні збори. За короткий термін вченому вдалося досягти результатів у кількох напрямах. Як член комісії відділення садівництва та городництва він керував роботами на контрольному городі, приділяв особливу увагу обстеженню посівного матеріалу, визначенню його схожості, ретельно вивчав урожай зерна 1914 року на Харківщині. В роботі новатор користувався методами, впровадженими Спілкою німецьких насіннєвих контрольних станцій. Його спадкоємець, академік М.М. Кулешов через півстоліття підтвердив корисність справи, розпочатої Олександром Янатою: "У 1918 році я зайняв посаду директора Харківської контрольно-насіннєвої станції та довідався, що раніше директором цієї станції був Яната... В матеріалах станції були два надрукованих звіти про її діяльність, у той же час були видані бюлетені з контрольно-насіннєвої справи, проводилася достатньо велика науково-дослідна робота, в 1914 році було проведено першу всеросійську нараду з контролю насіння... Після звільнення Янати станція значно зменшила масштаби та зміст роботи. При Янаті було розпочато велику ботанічну роботу з вивчення засміченості насіння Харківщини. Ця робота не була повністю завершена" (ДАХО, ф. Р-6452, оп.4, спр.1618, арк.143, 144.).
Вчений відновив зв'язок з товариством імені Квітки-Основ'яненка, з яким співпрацював від 1912 року, коли у листі запропонував студентській молоді підключитися до збирання народних назв рослин (харків'яни підготували кілька тисяч карток). Фонд 488 "Українське імені Григорія Квітки-Основ'яненка літературно-художньо-етнографічне товариство в м. Харкові" вміщує всього 6 одиниць зберігання за 1912-1916 роки. Найбільш цікавою, пов'язаною з ім'ям Янати, є справа 1 опису 1, яка вміщує протоколи відкритих зборів науково-літературного відділу товариства. 29 квітня 1915 року таємним голосуванням головою відділу було обрано Г. Хоткевича, заступником О. Янату.
Науково-літературний відділ товариства, членом президії якого він був, намагався "розвивати й популяризувати різні галузі українознавства та науки і літератури взагалі" шляхом пошуку і дослідження матеріалів "з української термінології, етнографії та історії і сполучених з ними наук... української географії, природознавства, економіки, сільського господарства та інш.". Протоколи зборів свідчать, що Олександр Яната поряд із Гнатом Хоткевичем був одним з найактивніших членів товариства. У квітні 1915 року Яната виступив з доповідями "По шпилях Кримських гір" і "Українська народна творчість в природознавстві" (ДАХО, ф. 488, оп. 1, спр. 1, арк. 15.). На зборах 1-го травня ініціював видання Науково-літературного збірника товариства (ДАХО, ф. 488, оп. 1, спр. 1, арк. 4.). Великі сподівання привернути увагу громадськості до проблем українознавства члени товариства пов'язували з проведенням у столиці Слобожанщини з'їзду з питань організації розумних розваг для населення Харківської губернії, який був скликаний у червні 1915 року Харківським товариством розповсюдження в народі грамотності. Згідно з положенням оргкомітету, право на участь у роботі отримували представники освітніх, кооперативних, професійних та інших товариств губернії, а також особи, доповіді яких приймалися до розгляду. Хоткевич і Яната розраховували на офіційне запрошення, але листа від організаторів не отримали. Президія розцінила цей випадок як "ганебне відношення з боку певних кіл російської інтелігенції до української культурно-просвітницької інституції", тому що на з'їзд "були закликані усі, хто навіть досить віддалене відношення має до просвітницької діяльності в народі, не було запрошене лише єдине на Харківщині... українське просвітнє товариство" (ДАХО, ф. 488, оп. 1, спр. 1, арк. 16.).
У виступі на тему "Необхідні передумови до популяризації в нас природознавства і агрономії" Яната збирався повідомити про жахливий стан народної освіти, занепад культури. Ці сумні явища автор пов'язував, перш за все, із скороченням кількості шкіл та відсутністю можливості навчатися рідною мовою. Незважаючи на офіційне скасування заборони щодо використання української мови, влада на місцях продовжувала чинити перешкоди. Яната вважав, що відсутність цілеспрямованого виховання свідомого ставлення та любові до свого краю призводить до неприпустимих дій - масового безглуздого винищення окремих видів тварин та птахів, хижацького вирубування лісів, знищення не тільки нешкідливих, а й корисних рослин. Шлях подолання ганебних явищ автор бачив у створенні товариств охорони природи, які б охоплювали людей різного віку та соціального стану. Крім того, визріла необхідність докорінно змінити підхід до просвітницької та популяризаторської роботи. Захисту також потребували пам'ятки української історії та культури. З'їздові був запропонований варіант резолюції, який включав вісім реформістських за змістом пунктів. Яната припускав протидію такому рішенню, проте закликав "наскільки це є можливим за даних умов, піти в напрямі пристосування культурної роботи до місцевих потреб і прийняти ці резолюції" (ДАХО, ф. 200, оп. 1, спр. 446, арк. 113.). Доповідь лишилася не виголошеною, текст її зберігається у фонді "Харківське товариство розповсюдження в народі письменності" (ДАХО, ф. 200, оп. 1, спр. 446, арк. 90-114.). Прикра обставина не зупинила Олександра Алоїзовича, який виступав з доповідями на відкритих засіданнях, редагував матеріали науково-популярного збірника. Від'їжджаючи до Мінська у жовтні 1915 року, він передав технічну справу видання "Записок Науково-літературного відділу товариства імені Квітки-Основ'яненка" Гнатові Хоткевичу.
У липні 1917 року повернувся з фронту й після короткого перебування в Харкові продовжив діяльність у Києві. В 1918 році вчений був обраний до складу Наукового комітету Міністерства земельних справ України, очолив кафедру ботаніки в Київському університеті й політехнічному інституті, заснував ботанічну секцію УНТ і, як керівник природничої секції Правописно-термінологічної комісії Української академії наук (після того, як у 1921 році УНТ увійшло до складу УАН), а пізніше природничого відділу Інституту української наукової мови, організував роботу з уніфікації української наукової ботанічної термінології (Праця українських бібліологів // Бібліологічні вісті. - 1923. - №3. - С. 42-44.). Очолювана Янатою ботанічна секція СГНК коригувала діяльність наукових закладів, що входили до її складу - Інституту селекції, Інституту насіннєзнавства та Центральної фітопатологічної станції. Можливо, юнацькі спогади про Новоолександрійський інститут, в якому він розпочинав здобуття вищої освіти (за умов воєнного часу заклад перемістився на Лівобережжя Дніпра), обумовили рішення про перехід до Харківського сільськогосподарського інституту. З 1923 року Яната був членом правління, проректором академічної частини інституту, головним редактором вузівського журналу. На кафедрах Ботаніки та Захисту рослин успішно розробляв тему "Бур'яни і заходи боротьби з ними". Так розпочався другий харківський етап, який продовжився до арешту в 1933 році. Для науковця це був час творчого злету, передчасно перерваного репресією.
Надзвичайно зріс авторитет вченого, 1926 року він був обраний заступником голови ради Українського ботанічного товариства при Академії наук. На річному засіданні природничої секції Харківського наукового товариства 24 лютого 1928 року О.А. Янату обрали заступником голови президії. 31 травня 1929 року спільні збори професорсько-викладацького та наукового колективу Харківського технологічного інституту, науково-технічного управління ВРНГ ухвалили рішення про підтримання кандидатур науковців, висунутих до складу Всеукраїнської академії наук. У почесному списку, який зберігається у фонді "Харківського політехнічного інституту ім. В.І. Леніна", поряд з Миколою Вавіловим, Степаном Рудницьким, Семеном Семковським, Миколою Скрипником, Матвієм Яворським, було ім'я Олександра Янати (ДАХО, ф. Р-1682, оп. 1, спр. 242, арк. 48-50.). Це не поодинокий факт, пов'язаний з беззаперечним визнанням заслуг фахівців, невдовзі затаврованих як "вороги народу", який тривалий час приховувався від громадськості.
Відомості про діяльність ще одного фахівця, ім'я якого штучно замовчувалося у зв'язку з репресією - Кирила Макаренка - віднайдені у фонді Р-858 "Інспектура народної освіти Харківського окружного виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, м. Харків, 1923-1930 рр." Директор Інституту прикладної ботаніки Олександр Яната у 1928 році підтримав зусилля педагога з організації першої в СРСР професійної садово-декоративної школи, забезпечив її лабораторіями та лекційними приміщеннями. Домовленість була закріплена відповідною умовою (ДАХО, ф. Р-858, оп. 1, спр. 32, арк. 28.).
Професору вдалося поєднати роботу в наукових і державних установах з популяризаторською, культурно-просвітницькою діяльністю. За його пропозицією був заснований фаховий "Український ботанічний журнал", відомий публікаціями різноманітних матеріалів - від суто наукових до методологічних та бібліографічних. У першому томі Яната вмістив статтю "До лікарської флори околиць Харкова" та бібліографічні нотатки щодо охорони довкілля. Основні принципи природоохоронної політики виклав перший номер журналу Харківського товариства охорони природи. За умов нарощування темпів індустріалізації і ставлення до природного довкілля як до невичерпного джерела, створеного виключно для задоволення потреб людини, думки головного редактора з позицій загальнолюдських цінностей могли здатися ворожими. "Отже, питання охорони природи, під наш час остаточного її руйнування, набирають у нас, в країні, що прямує до соціалізму, - особливої ваги. І коли по капіталістичних країнах у цьому вже є величезні досягнення - то перед нашим природознавством тут є незмірно більші можливості, а перед державою - абсолютно невідкладні обов'язки". "Наше природознавство мусить бути разом з тим не нашим - воно мусить стати органічною частиною природознавства СРСР і всесвітнього, черпаючи з нього новітні досягнення інших країн та несучи в них наші досягнення, - сміливо прокладаючи шляхи до нормального міжнародного наукового співробітництва" (проф. О. Яната. До розвитку українського природознавства... - С. 3-5).
Найвагоміший внесок у збереження довкілля був зроблений Янатою як головою комісії охорони природи сільськогосподарського наукового комітету при Наркомземі УСРР, коли були створені заповідники Конча-Заспа, Приморський, Канівській, Степовий в Асканії-Нові. Він був одним з авторів декрету "Про охорону пам'яток культури та природи", редагував часопис Харківського товариства охорони природи. На жаль, цей бік діяльності Янати не висвітлений у "Відомостях про діяльність Харківського товариства випробувачів природи", наведена тільки назва роботи 1912 року (ДАХО, ф. Р-1427, оп. 8, спр. 5.).
Постанова про початок слідства, 9 травня 1933 року
Втручання ідеології у сферу науки безпосередньо зачепило професора. У двомісячнику Харківського сільськогосподарського інституту в 1930 році була вміщена стаття, автор якої спирався на тезу Сталіна про засміченість науки буржуазними теоріями і викривав Янату як шкідника й контрреволюціонера, критикував примітивізм його наукових методів, які нібито були здобуті з практики дідів-прадідів (Мар'ян Лясківський. В боротьбу проти куркульських теорій у рослинництві // Вісник Прикладної Ботаніки. - 1930. - № 5-6. - С. 4.). Несамовите й бездоказове цькування поважного вченого не прикрасило наукове видання. Зрозуміло, публікація не була випадковою. Гоніння підсилилися на початку 1933 року, коли Яната був знятий з роботи в Харківському сільськогосподарському інституті та Інституті захисту рослин "за протягнення буржуазних теорій в галузі боротьби з бур'янами", що стало передвістям репресії.Під час слідства Олександр Алоїзович сподівався переконати працівників ДПУ у важливості дослідів, якими займався, безуспішно намагався довести необхідність продовження розпочатої роботи. Напередодні розгляду справи "трійкою" Яната передав листа керівництву Держполітуправління УСРР. "У зв'язку з тим, що з моїм виїздом на заслання переривається ряд важливих наукових робіт чисто виробничого характеру і значення, що я їх вів по різних наукових установах, у тому числі й таких робіт, що я над ними працював багато років, підійшовши вже до статистично-виробничого їх вирішення - дуже прошу врахувати це, визначаючи розмір та форму заслання, давши мені можливість і під час його відбувати поруч, закінчувати хоча б важливіші та більш підготовлені наукові роботи, пишучи про них наукові твори та передаючи їх відповідним установам для використання та друкування. Крім того, прошу врахувати й те, що найбільш доцільно я був би використаний під час заслання тільки в тій галузі, яку я найбільше знаю - боротьбі з бур'янами і тим більше, що спеціалістів у цій галузі надто мало, а робота надто потрібна. Як агроном-практик, організатор, я ніколи не працював і при своїх хронічних хворобах (легені, серце і т.п., що часом в мене різко ускладнюється (восени та весною) - не зміг би продуктивно працювати. 21 вересня 1933 року" (ДАХО, ф. Р-6452, оп.4, спр.1618, арк.81.). Великі сподівання вчений покладав на оглядовий список власних наукових праць, який склав після арешту і передав слідчому. До архівної слідчої справи він не потрапив. Чи збереглись вони донині, професорські рукописи?
Анкета обвинуваченого О. А. Янати, травень 1933 року
Виписка з протоколу засідання Президії ЦВК СРСР щодо продовження терміну покарання, 31 липня 1937 року
Нелегким виявився процес повернення вченому доброго імені. Тільки в 1964 році за зверненням колишніх колег справа Янати була переглянута. Повільніше, ніж хотілося, поверталася його правдива біографія. Так, ураховуючи обмежений доступ для ознайомлення з матеріалами архівної справи, Інститут ботаніки ім. Холодного у 1990 році звернувся до КДБ УРСР з запитом про долю професора після арешту. За змістом відповіді Яната відбував покарання на Соловецьких островах і помер після продовження терміну покарання на 5 років (ДАХО, ф. Р-6452, оп.4, спр.1618, арк. 320.). Довірившись цій "інформації", автори перших публікацій не звернули увагу на примітку "відомостей про місце і поховання не має", вказали на Соловки як місце смерті. Лише прискіпливе вивчення документів архівної справи, порівняння всіх відомих обставин, пов'язаних зі смертю вченого, надали можливість остаточно назвати її місце і час (Світлана Скороходова, Ігор Шуйський. Олександр Яната: приклад відданості науці... - С. 176.).
Довідка відділу спецфондів Державної бібліотеки АН УРСР щодо наукових праць О.А. Янати. 1964 рік
Автор
468   документов Отправить письмо
Документ
Категория
История
Просмотров
62
Размер файла
629 Кб
Теги
Яната О. А., Шуйський І., біологи, Харків, репресії, Скороходова С.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа