close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Документ Microsoft Word (2)

код для вставкиСкачать
ЗМІСТ
Вступ
І. Поетичні перлини у літературі рідного краю с.1 - 2.
1.1 Поет - земляк - гордість нашого краю с.2 - 5.
1.2 Творчий доробок Івана Потаповича Сухаря с.5 - 8.
ІІ. Формування й розвиток національної словесної символіки с.9 - 11.
2.1 Поняття образу і символу в українській літературі с.11 - 12.
2.2 Колоритність образів - символів с.12 - 13.
ІІІ. Традиційні образи - символи в творчості поета - земляка с.14.
3.1 Образ рідної землі в поезії поета с. 15 - 16.
3.2 Образ матері с.16.
3.3 Образ рідної мови с.16 - 17.
3.4 Образ України с.18.
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Українська література є потужним носієм ідентичності нації, її генетичного коду. Це надзвичайно важливий чинник і в сьогоднішніх умовах глобалізації усього світового цивілізаційного простору, і в індивідуальному національному самоусвідомленні. Вона має стати важливим чинником витворення національної ідеології, без якої неможливо збудувати державу - Україну і виховати свідомого українця.
Метою вивчення української літератури є підвищення загальної освіченості громадян України, залучатися до художньої літератури, а через неї - до фундаментальних цінностей культури, розширення культурно - пізнавальних інтересів, сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі; виховання національно свідомого громадянина України; формування і утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.
В програмі з української літератури відведено години для вивчення літератури рідного краю, яка включає в себе вивчення життєвого і творчого шляху місцевих поетів і письменників нашого, Оріхівського краю: І.Сухаря,
В. Білогуба, М. Сороченка, П. Сумарокова та ін..
Найближчим серед поетів Оріхівщини для нас є поет - земляк, житель села Омельник - Сухар Іван Потапович, творчість якого ми вирішили дослідити більш детально.
Мета дослідження: дослідити життєвий шлях і творчий доробок поета - земляка І.П.Сухаря;
у процесі ідейно - художнього аналізу поезії, розкрити символічну значущість образів, з'ясувати проблематику творів; визначити світогляд, буттєву позицію автора за його творчістю;
виховувати любов та повагу до рідного краю, патріотичні почуття.
Завдання: дослідити творчість поета - земляка та довести, що його поетична творчість спирається на життєву основу, позначена глибоким знанням життя, перейнята любов'ю до людей, рідного краю, сповнена ненависті до насильства і брехні;
довести доцільність використання поетом - піснярем образів - символів у своїй творчості.
Предметом дослідження є творчість Івана Потаповича Сухаря.
Актуальність роботи полягає в тому, що належить до числа тем важливих для розуміння становлення української літератури рідного краю.
Новизна роботи полягає в тому, що до цих пір дане питання було розформатоване в українському літературному колі.
Методи дослідження: дослідницький метод, вивчення та аналіз архівних матеріалів, розповідь дружини, спогади односельців.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з літератури Запорізької області, як додатковий матеріал у вивченні літератури рідного краю в середніх навчальних закладах Оріхівського району.
І. ПОЕТИЧНІ ПЕРЛИНИ У ЛІТЕРАТУРІ РІДНОГО КРАЮ
Рідний край... Як багато містять ці слова. Ми звикли вважати рідним краєм те село, місто, де народилися, зростали. І, власне, географічний принцип тут не є головним, адже багато важить, як людина бачить, розуміє, сприймає все багатство рідної землі.
Як сприймають нашу чарівну сторону, неповторні світанки й рожевий захід сонця, і як вболівають за рідний край земляки - поети, як вони це передають нашим душам?
Земле моя, краю мій древній, козачий,
Чебрецеві клинці і кульбаб золотий передзвін.
Степові річечки засльозились на лоні гарячім,
Не розхлюпану радість святкує душі глибочінь.
(І. Сухар)
Та далеко не один поет доклав зусиль до створення "слова" і не останні десять років працюють люди над розвитком літератури рідного краю, збереженням її.
Земле Оріхівська! Стражденнице, великомученице наша! Не раз лютим чоботом топтана, смертоносними димами окутана. Возродися, земле наша. Хай діти твої пишаються славою величною, хай возродять традиції славні. І хай слово правди, любові звучить у наших серцях, хай лунають передзвони минулого, сьогоденнішнього і майбутнього, хай поетичні перлини з новою силою зазвучать на уроках літератури рідного краю.
Ми тягнулися до чужого, далекого. І не бачили, що поряд з нами живуть, творять люди, які вболівають за долю України, що намагаються розкрити чистоту людських стосунків замість спотворених, які, набираючись сили правди, відтворюють ті страхіття, що пережили наші земляки; творці, з-під пера яких вилітає іскрометна творчість.
На жаль, дуже часто ми запізно усвідомлюємо, якої значимості була поруч з нами людина, якій, можливо, іноді так не вистачало нашого доброго, теплого слова за життя про красу і значення його поезії.
Іван Потапович Сухар - син загиблого на війні хлібороба, садівник за фахом і покликанням, а крім того має неабиякі здібності до складання пісень, він з отих народних талантів самородків, чия бідова роботяща вдача нерозлучна зі святом, святом людської душі.
Тематика творів Івана Потаповича дуже різноманітна - це і патріотична тематика, й інтимна лірика, й пейзажна лірика. Мене дуже зацікавив життєвий і творчій шлях поета - земляка і я вирішив провести дослідження.
У нелегальних умовах виживало наше письменництво. Але бажання донести до людей своє слово переважало над проблемами.
Слово письменника є бальзамом для ран на тілі нашої духовності. А лікувати ці рани ми повинні починати, перш за все, тим цілющим зіллям, яке росте біля нашої хати. В цьому допоможе творчість письменників - земляків.
1.1 Поет - земляк - гордість нашого краю Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, традиції, обряди. Всі народи мають свої цінності, свою гордість. Гордістю нашого краю, села Омельник є Сухар Іван Потапович. (Додаток № 1).
27 липня 1935 року в сім'ї селян - робітників Потапа Стефановича та Параски Омельянівни Сухар народився п'ятий син. Назвали хлопчика Іваном.
Зростав хлопець у багатодітній сім'ї, в якій було шестеро дітей. Життя хлопчика видалося складним, як і у всіх дітей повоєнних та післявоєнних років. Батько загинув на війні. Мати - колгоспниця тяжко працювала, померла у 2000 році.(Додаток № 2).
Навчався Іван в Омельницькій семирічній школі. Був старанним, допитливим учнем. Закінчив школу у 1951 році. По закінченню семи класів, Іван Потапович накосив гарбу сіна, продав його і купив собі першу гармошку. Дуже любив він музику, і ця любов переповнювала його. (Додаток № 3). Музичній справі навчав його дід Юхим, який проживав у селі Кринички, що неподалік від Омельника. Іван Потапович вміло грав на святах і весіллях, а також навчив грати трьох своїх братів.
Як і кожен юнак, Іван Потапович з 1954 по 1957 р.р. служить у війську в Німеччині радистом. (Додаток № 4). Коли повернувся з армії, професії в нього не було, а саме тоді садили сад і він вирішив піти на садовода. У 1958 році навчався в однорічній школі садоводів міста Мелітополя, де і зустрів кохання свого життя, майбутню дружину Світлану Михайлівну, яка на той час проживала в місті Гуляйполі. У серпні 1958 році Іван Сухар вперше відвідав батьків майбутньої дружини. (Додаток № 5 ). І в цьому ж 1958 році Іван Потапович і Світлана Михайлівна одружуються. Світлана Михайлівна - це та людина, яка завжди всім допоможе порадить. Іван Потапович написав чудові вірші для своєї дружини, в яких розкриває красу коханої, любов до неї:
До Гуляйполя я прийду,
До Гуляйполя я прилину,
Там кохану свою знайду - В неї очі, як ружі сині.
В неї устонька - маків цвіт,
Пелюстками двома іскряться.
Я несу їй палкий привіт, Своє щедреє, ніжне щастя.
У криницю моїх пісень
Опусти ж ти свої надії,
Будеш черпати сто весен,
Не змаліють вони, не стліють.
А що виловиш - все твоє:
І веселі пісні, й похмурі,
В кожній пісні джерельце б'є,
Про це відають грози - бурі.
В кожній пісні сльоза бринить,
В кожній пісні життя вирує, Як судилося вічність жить - Половину тобі дарую.
До Гуляйполя припливу,
До Гуляйполя я приплину.
Рубіконом своїм назву
Очі - хвилі, як ружі сині1.
Світлана Михайлівна - майстриня села Омельник, яка дуже гарно вишиває хрестиком. Її роботи (вишиті рушники, серветки) були присутні на шкільній і районній виставках, бо вони є одними з найкращих. (Додаток № 6). З 1958 року Іван Потапович разом зі своєю родиною постійно проживає в селі Омельник, працює садівником, бригадиром - агрономом, завідуючим току. Працюючи в саду Іван Потапович тяжко захворів, бо для того, щоб сад добре родив, його треба доглядати: боротися зі шкідниками, обробляти хімікатами.
Я проживала по одній вулиці з Сухарем Іваном Потаповичем. І можу напевне сказати, що садоводом він був чудовим. Біля його оселі по цей час є дуже гарний сад, у якому ростуть різних сортів яблука, груші, сливи. Щовесни сад Івана Потаповича наповнювався білими та рожевими кольорами, пахощами, буянням білих та рожевих барв. Дерева (яблуні) схожі на наречених. Та не лише дерева ростуть у ньому: біля будинку садочок, який колись, навесні, квітував тюльпанами. В дитинстві ми дуже любили спостерігати за цією красою.
Школярками ми приходили до поета, Іван Потапович грав на баяні, а ми з сестрою співали пісень та танцювали на зарослому споришем дворі. За це він дарував нам багато квітів - тюльпанів. Я завжди буду з впевненістю говорити, що це була чудова людина2.
Але не дивлячись на тяжку хворобу, продовжував працювати теслею на різних роботах. З 1971 року став інвалідом ІІ групи.
Іван Потапович мав трьох братів і сестру. Сестра Катерина жива до цього часу. Сам Іван Потапович має двох синів і доньку, а також четверо онуків (дві онучки і два онуки). Меншого сина назвали Михайлом на честь батька Світлани Михайлівни; другого - Петром, а дочку - Олею3.
26 лютого 1999 року важкої втрати зазнала література і культура рідного краю - передчасно, після нетривалої хвороби, на шістдесят четвертому році, пішов із життя поет - пісняр, прекрасної душі людина - Іван Потапович Сухар. І похований в селі Омельник на сільському цвинтарі.
1.2 Творчий доробок Івана Потаповича Сухаря
Поет має незламний характер, працюючи і в пенсійному віці.
У кінці 80-х на початку 90-х років двадцятого століття в межах колишньої "Махновської республіки" (маємо на увазі територію Оріхівського і Гуляйпільського районів Запорізької області) все виразніше почав проявлятися талант самобутнього митця. В ці роки його поезії все частіше почали з'являтися на сторінках районної, обласної преси, Запорізьких альманахів "Хортиця", "Великий луг".
Син степу, поет - пісняр за Божим начертанням Іван Сухар у зболеному серці, що рвалося до гармонії і краси, носив непересічну любов до рідного козацького краю, до людей, що оточували його4.
Вірші писав давно, але зрідка. Регулярніше почав писати в 1985 році. Друкувався в газетах "Трудова слава" (додаток № 7 ), "Голос Гуляйпілля", "Запорізька правда", "Запорізька Січ", "Сільські вісті", в запорізьких альманахах, у літературному альманасі поетів Оріхівщини "Передзвін", котрий вийшов у 1993 році.
Творчість Івана Сухаря пронизана щирим ліризмом, охоплює багатогранні сторони життя, в першу чергу сільського. В 1995 році побачив світ співаник І.Сухаря "Летіли орли з чотирьох вітрів".(Додаток № 8). Збірка - співаник вмістила в себе 50 пісень, складається з двох розділів - "Бийте, коні, в серця дзвони" та "Життям на смерть, життям на кров".
Перший - це пронизлива лірика, пісні, які автор писав на власні слова та на слова М. Лиходіда, Г. Лютого, Т. Нещерет, О. Шарварка. Тут - і туга за літами, що швидкоплинно летять і світлий образ жінки - Берегині роду, України, і колискова дитинчаті, яке народилося під зорею незалежної України, а ще - прості й щемні мелодії про звичайне земне щастя.
У другому розділі вміщені твори глибокого громадського звучання. Тут -і маршові пісні - "Пісня про Наливайка", "Ми українці", "Під Крутами" та інші. Вони є окрасою розділу.
І.Сухар - талановитий митець. Мабуть, Господь Бог нагородив його талантом, поєднавши в одній особі і поета, і композитора. У своїх творах він прагне відродити правдиву історію рідного краю, донести до сучасників терпкий запах степів козацької доби, відтворити вільний дух української нації.
Потім вийшла книжка "Заплакана доля" в 1997 році.(Додаток № 9).
З більшості поезій і складається своєрідна, з власним досвідом поетична мозаїка, яку, власне, й заведено називати збіркою віршів. Вони, хоч подеколи писані й недорікувато, кострубаті, але мають у підгрунті неабияке чуття рідної мови, народної філософії, життєвого досвіду, свого й дідівського та батьківського, і їх шкода прирікати на безвість.
Ці поетичні речі сповнені мудрих, завжди актуальних думок, потягу до рідних джерел, болю за народне горе й радощів за земне буття.
Не кожен, хто пише вірші, поет. Не кожен, хто публікує книжки, письменник. Не маю жодного сумніву - писав Петро Осадчук, що Іван Сухар - поет, як за світовідчуттям, так за формою вираження в слові побаченого, відчутого й пережитого. В його віршах усіма барвами грає краса рідного краю, потужно б'ють джерела необутного селянського роду і невмирущого нашого народу5.
Співаник "Ой заграло наше море" (додаток № 10) присвячений 110-й річниці від дня народження Н. І. Махна. Не випадково секретаріат Спілки журналістів України нагородив Івана Потаповича грамотою, де є такі слова: "Секретаріат Спілки журналістів України нагороджує цією Грамотою Сухаря Івана Потаповича - письменника - за активну роботу з висвітлення історичної правди про минуле українського народу та у зв'язку з 110 - річницею Н. І. Махна".
Іван Потапович митець - самородок - писав Савінов Сергій Протасович (викладач музичної школи м. Оріхів), а тому його поезії і мелодії дуже близькі до народних. Обробляючи ці мелодії, приводячи їх у відповідність з законами гармонії, я старався щоб вони не зазнавали великих змін, а залишились чисто авторськими. Його пісні високого патріотичного звучання і про те знають далеко за межами запорізького краю.
У цьому ж році вийшло художньо - публіцистичне видання "Вічні сурми".(Додаток № 11).
Біль народу - біль його душі.
Матеріали, що опубліковані у збірнику, зібрані Іваном Сухарем у селах Оріхівського району на Запоріжжі. Тема голодомору не може не хвилювати. Чому так сталося, що на найбагатших землях світу виникла ця чума, що знищила ледь не десяток мільйонів сільських трудівників України? А якщо врахувати тих, які не народилися то й у 16 мільйонів на вбереш.
У книзі Івана Сухаря - спогади очевидців і опубліковані дослідником у процесі, а також публіцистичні замальовки та вірші Івана Сухаря, написані під впливом його досліджень цієї теми. Ця книжка написана не для того щоби посіяти ворожнечу межи співвітчизниками, а тим паче
односельчанами. "Святий Боже, просвіти їхні голови і пошли на рідну землю Мир, Злагоду, Достаток, Щастя!" - писав автор.
Як активного громадського діяча (у тому числі за книгу "Вічні сурми") Всеукраїнське товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка відзначило Івана Сухаря дипломом почесного члена товариства.
Іван Потапович підготував до друку ще одну збірку "Розкуття" (за два місяці до смерті), вичитав її до коми. Казав є ще три задуми, як їх виконає, тоді можна і помирати. Не судилося.
Збірка "Розкуття" була опублікована в 2000 році до роковин його смерті. (Додаток № 12).
ІІ. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛОВЕСНОЇ СИМВОЛІКИ
Формування й розвиток власне національної словесної символіки йде різними, часом досить складними шляхами. Погоджуюсь з тим, що поява символу, котрий здебільшого має трансцендентний характер, рідко коли визначається безпосередньо умоглядно. Діяльністю людини, не можна не бачити глибинних семантичних зв'язків між творенням образу і його перевтіленням у символ. Поширеним є, зокрема, виникнення образу - символу через усвідомлення співвідношення між первісним предметом, якому в народній уяві, зокрема міфологізованої, надається та чи та символічна функція, і словом - символом, що сприймається як мовне втілення певних узагальнених ознак. Досвід, фонові знання, зумовлені реаліями навколишньої дійсності (непсихічними умовами, особливостями побуту, історико-культурними чинниками), підтримують символічне значення, а постійні асоціації, що супроводжують символ, створюють підґрунтя для його вживання у складі фіксованих контекстів, різних словесних формул, визначають його здатність передавати глибинний зміст, ставати носієм тієї чи тієї ідеї.
Український філософ Г. Сковорода в праці "Кільце" спиняється на особливостях символічного способу мислення, що висвітлює природу, походження і значення символів. Стародавні філософи, за його твердженням, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Назви небесних тіл виражали абстрактні поняття. Сонце означало істину, кільце - вічність, якір - утвердження, лелека - богошанування, зерно і насіння - помисел і думку. Символом вважався образ, що складався з кількох фігур. Вічність, наприклад, зображалася трьома з'єднаними між собою кільцями (їх супроводжував напис "Ці три вище всяких стихій")6.
Оригінальну теорію поетичного символу на українському матеріалі розробив М.Костомаров. Учений розглядав символ у системі понять художнього мистецтва як уявлення, що викликає певне коло асоціацій, пов'язаних із процесом поетичного освоєння світу; в цьому розумінні символ - образ і раптом із тим не образ, оскільки містить у собі додатковий смисл, оригінально пов'язаний з образом, але не тотожний йому; поняття символу стає в результаті дещо розпливчастим, занадто широким. Походження і розвиток символіки можуть бути з'ясовані лише через образне відображення народного духу, народного мислення.7
Звідси випливає висновок, що символіка кожного народу, кожного поета - явище глибоко національне, зрозуміле лише в межах певного середовища і не може бути до кінця пізнане іншим народом, етносом, спільністю.
За О. Лосєвим, "символ речі є її відображенням, однак не пасивне, не мертве, а таке, котре має в собі силу і міць самої дійсності, оскільки одного разу одержане відображення перероблюється у свідомості, аналізується в думці, очищується від усього випадкового й несуттєвого й доходить до відображення не просто чуттєвої поверхні речей, а їхньої внутрішньої закономірності". Тобто символ не є власне знак речі, це виразник її суті, він має додаток, який робить його внутрішньо вмотивованим, глибинним.
У символі, на думку О.Лосєва, досягається повна рівновага між "внутрішнім" і "зовнішнім", ідеєю і образом, "ідеальним" і "реальним". "В образі" немає зовсім нічого такого, чого не було б в "ідеї". Загальне й конкретне в ідеї й образі повністю співвідносні між собою, в символі немає ні ідеї без образу, ні образу без ідеї. Звідси закономірним є сучасне вживання поняття образ - ідея на позначення символу. Символ - це вираження того, що має власне ідея. О. Лосєв визначив можливості втілення символічного значення в слові, імені; виділив різні символічні значення, зокрема предметно - наочний ейдос та абстрактно-узагальнений символ; символічне значення підніс до рівня явища стилістичного у разі його внесення в конкретику художнього тексту.8
2.1 Поняття образу і символу в українській літературі
Художня література - дорогоцінний скарб народу, яскраве втілення суспільного духовного багатства, тисячолітнього морального досвіду людей. У творах письменників ми знаходимо повчальні життєві уроки, розкриті в хвилюючих картинах і образах. Читаючи поезію ми збагачуємо свою мову, підносимо свою загальну культуру, розвиваємо уяву й здібності бачити, чути, розуміти й переживати настрої і почуття поета.
Для того, щоб краще зрозуміти зміст поезії, розкрити символічну значущість образів, з'ясувати проблематику твору, слід мати певну підготовку, вміти його вдумливо читати й аналізувати, робити правильні висновки з прочитаного, адже, насолоджуватись мистецтвом і розуміти його може лише освічена людина.
Перш ніж почати аналізувати поезії, розкривати символічну значущість образів у творчості І. П. Сухаря, дослідник звернувся до термінології.
Образ у художній літературі - це немов жива і разом з тим узагальнена картина людського життя і навколишнього середовища, створена засобами мови на матеріалі дійсності творчою уявою письменника в світлі певного естетичного ідеалу.
Образ - специфічний спосіб художнього відображення дійсності, узагальнення в конкретно - чуттєвій формі характерних і цікавих для читачів її явищ. Образ поєднує в собі емоційне й інтелектуальне, конкретне й загальне, закономірне, пізнане досвідом і витворене фантазією.
Символ (від гр. symbolon - умовний знак, прикмета) - предмет чи слово, що умовно виражає сутність якогось явища.
До символів іноді вдаються письменники для увиразнення ідеї твору. Так, у поемі Т.Шевченка "Кавказ" образ богоробця Прометея виступає символом нескоримості, вільнолюбства і безсмертя народу. Змій - полоз в одній із повістей І. Франка символізує силу, яка видушує піт і кров із робітників.
2.2 Колоритність образів - символів.
Кожен образ - символ індивідуальний (колоритний) має своє значення, сферу використання, призначення.
Саме слово "колоритний" - своєрідний, характерний, яскраво виражений.
В творчому доробку Івана Потаповича переважає місцевий та історичний колорит.
Історичний колорит - наявність у творі, сцені чи описі, а також у мові персонажів прикмет історичного минулого. Це переважно імена історичних героїв, описи старовинних звичаїв, загадки про історичні події, архаїзми тощо.
Пісня Івана Потаповича "Про рідний край", розкриваючи ідею боротьби проти неволі, оспівує минуле рідного краю, живі деталі минулого:
Древнє моє хліборобське село - Найкращеє гей за всіх!
Скільки людської крові пролилось
В битвах за отчий поріг.
Історичний колорит також проявляється у "Пісні патріотів", "Ой, заграло наше море", "Пісня Січових стрільців", "Пісня волі".
Місцевий колорит (від фр. couleur locale) - використовувані письменниками в художніх творах побутові деталі, діалектні мовні риси та своєрідні пейзажні картини, що допомагають краще передати місце подій і надають зображуваному більшої правдоподібності.
Місцевий колорит поета - земляка включає в себе опис природи рідного краю, жителів, святинь.
Прикладом вдалої передачі місцевого колориту є вірш поета - земляка "Осінь у колгоспі":
Йдуть холодні дощі на колгоспні нестачі,
Конюх дядько Карпо райпартком проклина,
В активістки - вдови похилився сарайчик - Вже ось - ось упаде причілкова стіна.
На місцевий колорит вказують пейзажні картини та діалектні слова: причілок, сарайчик.
Можна зробити висновок, що місцевий колорит містить також національний елемент в дійових особах, національні звичаї.
У поезії "Криниця" місцевий колорит характеризується діалектами: цямрина, хрещата стежина. Сама криниця є святинею нашого села.
ІІІ. ТРАДИЦІЙНІ ОБРАЗИ - СИМВОЛИ В ТВОРЧОСТІ ПОЕТА - ЗЕМЛЯКА
Творчість Івана Сухаря пронизана щирим ліризмом, охоплює багатогранні сторони життя.
Семантична політра його поезій багата соковитими фарбами, гармонійна концентрація яких дає змогу створювати розмаїті картини - від своєрідно витончених акварелей - мініатюр, світлих і сонячних, як сама природа, до більш широких полотен узагальнюючого плану, через які наскрізним стержнем проходить ідея вболівання за долю рідної землі, долю всієї України. Саме до таких належить більшість пісень І. Сухаря ("Останній шанс", "Марш закличний", "Ми українці", "Пісня патріотів" і т.д.).
Доцільно використовує у своїй творчості поет - пісняр образи - символи. Вітер у нього виступає символом позитивних перемін в житті народу, криниця втілює у собі вічність життя, калина - символ краси та безсмертя української нації. Нерідко до окремих одухотворених предметів автор звертається як до живих істот, персоніфікує їх, тому у нього природно діють і дерева , і хмари, і сонце, і трава.
Іван Потапович Сухар і поет, і композитор...
Для того щоб уявити поетичний світ поета - пісняра, досить зацитувати такий текст:
Україна... і небо синє
Розплескалося, як вода.
Ходить берегом Берегиня,
В тиху річечку загляда.
Заглядає мені у серце
Ясним пломенем з - за плеча
І хлюпочуться, як озерця,
Тихі дзвони в її очах.
3.1 Образ рідної землі в поезії поета Іван Сухар в поезії - не сухар, в його віршах усіма барвами гра, краса рідного краю, потужно б'ють джерела неубутного селянського роду і невмирущого нашого народу.
У поета є прекрасні, яскраві, конкретні образи рідної землі, з нешаблонними метафорами і символами:
Сивої пам'яті рідні стежини -
Колюче віття,
Сині тернини слізьми Вкраїни
У душу світять.
("Терен").
Для поета Батьківщина починається з того куточка, де він народився, з дитинства, коли закладалася в душу вікова народна мудрість. Щемливі спогади про батька, діда, про вічність селянського роду постають у віршах "Пам'ять" і "Мій хліб". Без надмірної метафоризації, простими й одночасно точними деталями малює картину найдорожчого куточка землі:
На джерельці в яру, де клубками кружляє
Медоносної днини бджолиний не спійманий рій,
Там рогатій козі щедре літо дійки наливає,
Там із кухликом хлопчик - околичний козодій.
("У рідному краї").
Таких влучних поетичних рядків про рідну землю в І. Сухаря дуже багато, що й не дивно, бо поет усе життя пов'язаний з нею... і кому, як не йому, знати, що вся світова будова тримається працею селянських рук, щедрими дарами святої землі ("Було спочатку слово і ... кресало...", "Я не пнувся в небо до зірниці...", "дідизни край суцільно пахне м'ятою..."):
Щоби іти за правду до загину
І все святе довірити вікам,
Поставте пам'ятник найкращий
селянину,
А потім - полководцям і вождям.
("Було спочатку слово...і кресало...").
3.2 Образ матері Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. І. Сухар теж звертався до цієї теми.
Образ матері у творах Івана Потаповича. Це і образ жінки - страдниці, образ жінки - захисниці, яка попри все захищає своє, рідне: Фашисти стояли хвилин із десяток,
Негідники ждали - ось буде "зер гут".
Виносила мати з вогненної хати
Дитяче лахміття, свій піт і труд.
("Вогонь маминого серця").
Мати для поета є символом добра, правди, справедливості, покрови:
Мамо, зіронько світанкова,
Правдонько моя і покрова,
За село на гробки ідеш, Сон дітей своїх стережеш.
("Мамо, зіронько світанкова").
3.3 Образ рідної мови
Надзвичайно хвилює поета доля рідної мови, якої сам ніколи не відрікався , а оспівував її мелодійність, поетичність. У збірці "Розкуття" один розділ "Мово кохана, зірко - весталко" - поет присвячує саме їй - рідній українській мові.
Свої щирі почуття до рідної української мови І.Сухар висловив епітетами "моя", "славна", "рідна", "батьківська", а також словами "ганять тебе", "храм великий і сплюндрований". Саме ці слова передають біль і тривогу серця поета. Ці ж почуття передані також словами "наша надія", "вічна краса". Поет зіставляє мову з життям, закликає нас, читачів не втрачати її, берегти, цінувати:
Мови завжди єднали нас, людей,
Лиш смерть воз'єднує і розлучає.
Як втратиш мову рідну із грудей,
То вже, вважай, тебе ніяк немає.
Українська мова за словами поета - це материна, нетлінна, козацька, безсмертна мова, це символ краси, натхнення, любові до рідного краю, до слова:
Всім мовам під сонцем ти рівна і гідна,
Скільки на світі материних мов,
Все є минуще, лиш ти нетлінна - Кажуть, що мова більше за кров...
Мово козацька, мово безсмертна,
Ти наше небо, наша земля...
Своєю поезією Іван Потапович закликає всіх нас поважати і любити рідну мову, не втрачати її:
Візьміть, як матір, як кохану дівчину
Як честь і совість, як своє дитя,
Несіть до скону без страху і відчаю,
Щоб вам не згасло сонце майбуття.
Як втратиш мову - втратиш рідну землю.
Як втратиш мову - втратиш небеса...
І будеш вік без роду і оселі
Не українець вже, а "ковбаса".
Отже, образ рідної мови у творчості поета - земляка символізує щастя, красу, обнову, свободу, буяння життя.
3.4 Образ України
Ми, твої сини,
Встанем, як один,
Гей би ти постала нам Дажбогом дана,
Наче сонце ти Будеш нам світить,
Нене Україно - Леле Оріяна
/Іван Сухар/
Він був садоводом і став володарем у царстві духу. Він був самоуком і став велетнем у царстві людської культури.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті: невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець ще наново збуджуватимуть його твори.
Образ неньки України - це найсильніший і найдраматичніший образ творчості І.Сухаря. Так, у пісні "Чого Україна..." Україна - "як звізда упала", "чого її слава, як трава упала", але вона все ж таки сильна, і вистоїть свободу "серед України зарясніли маки, обнялися кревно стрільці та козаки". Вона встане і здобуде перемогу.
Свої синівські почуття до України Іван Потапович висловив у пісні "Україна - Оріяна" епітетами "нене", "леле".
Україна у поезіях і піснях І.Сухаря є образом - символом Свободи, сили, добра, правди.
ВИСНОВКИ
Цілющі джерела рідного краю розбудили не одне покоління українців до національного відродження. Віще слово поета - пісняра допомагало вистояти під чужоземним пануванням, зберегти історичну пам'ять, на давало забути народові, що він є спадкоємцем могутньої держави.
Ми горді, що поетичне слово нашого поета - земляка стало цільним ваговитим зерном на ниві духовності нашого народу.
Ніщо не породжує такої причетності до безсмертя, як любов і творчість.
Дослідивши цілюще поетичне джерело поета - земляка, наші душі просвітились і запалились іскоркою вдячності і гордості за І.П.Сухаря, який своєю творчістю довів, що тільки з любові до рідної землі, матері, людей народжуються любов і поезія.
Досліджуючи життєвий шлях і творчий доробок поета - земляка було доведено, що його поетична творчість спирається на життєву основу. В поезії поета прослідковуються родинні зв'язки, висвітлюється шанобливе ставлення до батьків, до старшого покоління.
Поет порушує проблеми збереження народних святинь, сільського трудівника, голодомору, збереження цінностей рідної України.
У своїх творах автор використовує історичний і місцевий колорит.
Аналізуючи поезію можна зробити висновок про роль батьків, сім'ї у вихованні поета - пісняра.
Досліджуючи поезію Івана Потаповича розкрито символічну значущість образів: слова, мови, України, матері.
Результати дослідницької роботи дають можливість використовувати матеріали роботи з метою виховання любові та поваги до рідного краю, виховувати патріотичні почуття до своєї Батьківщини на уроках літератури рідного краю.
Слід залиш на землі, посади деревину,
Обклади камінцями джерельця дідів.
Кожну квітку земну бережи, як дитину,
Не бери, де не слід віковічних скарбів
Не шукай на землі собі хліба легкого,
А стократно любов'ю за хліб той віддай.
Та щоб діти і внуки, усі до одного,
Берегли, як святиню, свій батьківський край 9.
(І. П. Сухар)
Список використаної літератури
Архівні джерела:
1. Архівні джерела села Омельник Оріхівського району Запорізької області, ф. - 10, оп.30, спр.11
2. Архівні джерела села Омельник Оріхівського району Запорізької області, Ф - 12, оп.31, спр. 10
Література:
1. Баулин П. Б. Созвучие. - Днепропетровск: Промінь, 1990
2. Диво слово. - 2003 - №4
3. Корицька Г. Р. Література рідного краю. - Запоріжжя: Просвіта, 2000
4. Лесин В. М. Словник літературних термінів. - К.: Радянська школа, 1971
5. Сухар І. П. Вічні сурми. - Гуляйполе, 1998
6. Сухар І. П. Заплакана доля. - Гуляйполе, 1997
7. Сухар І. П. Летіли орли з чотирьох вітрів. - Гуляйпільська друкарня, 1995
8. Сухар І. П. Ой заграло наше море. - Гуляйпільська друкарня, 1998
9. Сухар І. П. Розкуття. - Гуляйпільська друкарня, 2000
10. Українська мова та література. - 2006 - №4
Додаток №1
Іван Потапович Сухар
Поет - пісняр, громадянин
Додаток №8
Додаток №6
Світлана Михайлівна - майстриня с. Омельник
Додаток № 9
Додаток № 10
Додаток №3
З юнацьких років музика супроводжувала його все життя
Додаток № 4
Германія, 30 червня 1955 рік,
Єфінець - табір
Додаток № 12
Додаток №2
05. 11. 1947 рік
(праворуч - Іван, бабуся; ліворуч - мати)
Додаток №5
Серпень 1958 рік,
Перше знайомство з батьками майбутньої дружини
Додаток № 11
1 Сухар І. Розкуття.- Гуляйпільська друкарня, 2000. - С.35.
2 Архів музею історії села Омельник Омельницької ЗОШ І-ІІІ ст. - ф.12, оп.31, спр.10, с.25
3 Архів музею історії села Омельник Омельницької ЗОШ І-ІІІ ст. - ф. 10, оп.30, спр.11, с.19
4 Сухар І. Розкуття. - Гуляйпільська друкарня, 2000. - С. 3.
5 Сухар І. Заплакана доля. - Гуляйполе, 1997. - С.5.
6 Сипливець С.Національна словесна символіка // Дивослово. - 2003. - № 4. - С.8-12.
7 Осьмак Н. Теорія М.Костомарова // Українська мова та література. - 2006. - № 4. - С.22.
8 Лосєв О. Що таке символ? // Дивослово. - 2000. - № 2. - С. 19-24
9 Баулин П. Созвучие.- Днепропетровск, 1990. - С.72.
---------------
------------------------------------------------------------
---------------
------------------------------------------------------------
1
Автор
gauri27
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
1 156
Размер файла
8 694 Кб
Теги
word, документы, microsoft
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа