close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

образец искового заявления в суд

код для вставкиСкачать

ОБРАЗЕЦ Вищий адміністративний суд України 01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5 Позивач: Марченко Володимир Романович
01011 м. Київ вул. Панаса Мирного, 27, кв. 51, тел.278 54 97, er07@ukr.net
Відповідач: Президент України 01220, м. Київ-220, вул. Банкова 11
тел. 291-50-71, www.president.gov.ua
Адміністративний позов про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
Марченко Володимир Романович (далі - Позивач) вважає, що Президент України - суб'єкт владних повноважень (далі - Відповідач), своїми діями, які полягають у підписанні Закону України "Про вибори народних депутатів України" N 4061-VI від 17.11.2011 року (далі - Закон), не виконав покладеного на нього Конституцією обов'язку обстоювати права та свободи громадян України, порушив право Позивача балотуватися на виборах до Верховної Ради України, яке захищено та гарантовано нормами Конституції України, нормами національного і міжнародного права, загальновизнаними принципами та стандартами демократичних виборів. Підписанням цього Закону, Відповідач не виконав міжнародних зобов'язань України щодо забезпечення демократичних засад у виборчому процесі, не забезпечив умови на вільне волевиявлення громадян України при обранні вищого законодавчого органу, не забезпечив верховенство права, сприяв застосуванню дискримінації, чим порушив та обмежив конституційні права і інтереси Позивача. Зокрема, підписуючи такий Закон, Відповідач порушив гарантії і права Позивача, які захищені статтями 3, 5, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 38, 64, 68, 76, 102, 104, 106 Конституції України; п.1, 7 ч.2 ст.11 ЗУ "Про засади зовнішньої та внутрішньої політики"; ст.ст. 14, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст.3 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17.07.1997 року ратифікована Верховною Радою України; ст.ст.2, 21 Загальної декларації з прав людини від 10 грудня 1948 року; ст.ст.25, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, принципів, закріплених у його Преамбулі; Зведених норм, що рекомендуються, при проведенні виборів, прийнятих Венеціанською комісією на 52-й сесії 18-19 жовтня 2002 року; Існуючих зобов'язань з проведення демократичних виборів в державах - учасницях Організації з безпеки і співробітництва в Європі, прийнятих в жовтні 2003 року; Резолюції 1862 (2012) "Функціонування демократичних інститутів в Україні" Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 січня 2012 року.
Вказані норми гарантували Позивачу право балотуватися на виборах у законодавчій орган України на основі принципів загального, рівного і прямого виборчого права, без дискримінації. Проте підписанням такого Закону, який ввів грошову заставу як умову для реєстрації кандидатів у депутати до Верховної Ради України, Відповідач цинічно обмежив конституційне права Позивача брати участь у виборах до Верховної Ради України, надавши привілеї багатим громадянам. Позивач вважає, що Відповідач підписав Закон всупереч вищенаведених положень Конституції, національного і міжнародного права; необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення при підписанні Закону; упереджено; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, допустив несправедливу дискримінацію; непропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілям, на досягнення яких підписувався Закон.
Відповідач, у відповідності до ст. 68, ст.102, ч.3 ст.104 Конституції України був зобов'язаний обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, в тому числі і Позивача. Відповідач не виконав покладених на нього конституційних зобов'язань.
Відповідач всупереч складеної ним присяги, підписав дискримінуючий Позивача Закон, після чого той набрав чинності. Такими діями Відповідач порушив право Позивача брати участь у виборах до Верховної Ради України, гарантоване ст.38, ч. 2 ст. 76 Конституції України, оскільки Закон передбачає дискримінаційні умови щодо участі у виборах, зокрема: - грошову заставу (п.6 ч.1 ст.55, ст.56 Закону ); - нерівний доступ суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації (ст.71-73, 78 Закону). Не дивлячись на положення ст.64 Конституції України, яка чітко зазначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, та ст.22 Конституції України, яка взагалі встановлює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані та при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідач всупереч ст. 8 Конституції України допустив порушення принципу верховенства права, підписанням такого Закону обмежив гарантоване конституційне право Позивача, передбачене ст.38, ч. 2 ст. 76 Конституції України, допустив при прийняті нового Закону звуження змісту та обсяг існуючих прав і свобод. І таким чином, не виконав покладених на нього присягою зобов'язань. Підписуючи Закон, Відповідач повинен був керуватися змістом обмежень прав, змістом дискримінації у виборчому процесі та визначеннями наступних термінів, а саме: 1. Дискримінація - 1) будь-яка відмінність, виключення, обмеження або привілей у правах, яке має на меті або призводить до наслідку знищення або зменшення визнання, використання або здійснення рівності прав людини і основних свобод (Словник юридичних термінів/Юридичний сайт: http://justicemaker.ru/view-termin.php?id=684); 2) (лат. Discriminatio - відмінність) - невиправдана відмінність в правах і обов'язках людини за певною ознакою (Вікіпедія - http://ru.wikipedia.org ) 2. Заборона дискримінації
1) "Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою" (стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року)
2) Заходи дискримінаційного характеру не можуть застосовуватися відносно одних кандидатів і жодні переваги організаційного або фінансового характеру не можуть бути надані іншим кандидатам або політичним партіям (параграф 6.5. Існуючих зобов'язань з проведення демократичних виборів в державах-учасницях ОБСЄ, прийнятих Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (ОБСЄ/БДІПЛ) в жовтні 2003 року у Варшаві).
3. Загальне виборче право
1) конституційний принцип виборчої системи, який означає надання права брати участь у виборах представницьких органів державної влади всім громадянам, які досягли встановленого законом віку, без будь-яких обмежень виборчими цензами (Енциклопедичний словник - http://dic.academic.ru/dic.nsf/es/13291 )
2) загальне виборче право означає, в принципі те, що кожна людина має право обирати і бути обраною. Однак, це право може бути, і по суті, повинно обмежуватися певними умовами:
* віком;
* громадянством;
* місцем проживання;
* дієздатністю
(параграф 1.1. Керівних принципів відносно виборів, прийнятих Венеціанською комісією на 51-й пленарній сесії, Венеція, 5-6 липня 2002 р.)
4. Рівне виборче право - один з основних принципів виборів, передбачених конституціями і законами більшості країн світу та міжнародно-правовими актами. Є показником демократизму виборів, рівня розвитку безпосередньої і представницької демократії, конституційно-правового статусу людини і громадянина в кожній країні. Принцип рівного виборчого права означає, що всі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто кожний виборець має однакову з іншими виборцями кількість голосів при голосуванні, голосує лише один раз однаковою з іншими виборцями кількістю виборчих бюлетенів за однакову кількість кандидатів, зареєстрованих у встановленому законом порядку, і кожний громадянин може вважатися обраним лише на однакових з іншими умовах (щодо участі виборців у голосуванні, встановлення результатів голосування, визначення кандидата обраним тощо) та одержує у разі обрання лише один мандат. (Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. // http://cyclop.com.ua/content/view/1300/58/1/5/#9089 )
5. Рівність можливостей
1) ніякі штучно створювані перешкоди не повинні заважати людині досягти її становища у суспільстві, яке відповідає її здібностям і до якої вона прагне, заохочувана своїми життєвими принципами (М. Фрідман. Свобода, рівність, елітаризм // http://www.kant.narod.ru/fried_2.htm);
2) усім партіям і кандидатам повинні бути гарантовані рівні можливості. Це передбачає неупереджене ставлення державних органів влади, зокрема, до:
* виборчої кампанії;
* висвітлення в засобах масової інформації, в тому числі, у державних ЗМІ;
* державного фінансування партій і кампаній (параграф 2.3.а. Керівних принципів відносно виборів, прийнятих Венеціанською комісією на 51-й пленарній сесії, Венеція, 5-6 липня 2002 р.)
6. Вільні вибори або вільне волевиявлення
1) Фундаментальний принцип забезпечення вільного вираження думки народу при виборі законодавчої влади, що передбачає головним чином однаковий підхід до всіх громадян при реалізації ними свого права голосувати та бути кандидатом на виборах (практика Європейського суду з прав людини; Рішення ЄСПЛ від 9 квітня 2002 року у справі "Підколізіна проти Латвії" // http://admincourt.net/?p=2252 )
2) "... Воля народу, що виражається вільно і чесно в ході періодичних і дійсних виборів, є основою влади і законності будь-якого уряду" (параграф 6 Документу Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ від 29.06.1990) (Копенгагенського документу)
Грошова застава - дискримінаційна вимога Закону
Закон, який підписаний Відповідачем, містить дискримінаційну вимогу до Позивача у виборчому процесі. А саме, ст.56 Закону передбачає як необхідну умову допуску до балотування внесення грошової застави, непомірний розмір якої позбавляє Позивача можливості брати участь у виборах до Верховної Ради України.
Грошова застава вводиться всупереч ст.22 Конституції України.
Частина 2 ст.76 Конституції України чітко зазначає, що народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Таким чином, ані розділом ІV Конституції України, ані будь-якою іншою нормою Конституції України не зазначено додаткових вимог до кандидата в народні депутати. Також в Конституції України відсутня будь-яка відсилаюча норма, згідно якої можуть бути встановлені такі вимоги або обмеження. При цьому, ч.3 ст. 77 Конституції України зазначає, що порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом. Звертаю увагу суду, що лише порядок виборів встановлюється законом, а не встановлення будь-яких додаткових вимог (цензів) до кандидата у народні депутати України.
Якщо навіть Відповідач через підписання Закону, ввів у дію норму закону про грошову заставу, то він повинен був керуватися практикою та стандартами європейських та інших країн. Як приклад, можна навести суми грошових застав, передбачених для кандидатів у законодавчій орган в інших країнах: у Франції грошова застава складає 35 $USА, Австралії 250$ USА, Новій Зеландії 150$ USА, де середня заробітна плата громадян в 10 - 20 разів вище за середню заробітну плату в Україні.
А який же розмір грошової застави ввів у дію Президент через підписання Закону в України?
Частини 2 ст.56 Закону передбачає, кандидат у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. (примітка Позивача: що складає на 01.01.2012 року 1073 грн. х 12 = 12 876 грн., та становить еквівалент 1 343 євро).
Проте за вимогою ст.22 Конституції України, яка не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, грошова застава взагалі не була передбачена ст.25 ЗУ "Про вибори народних депутатів України" №541/97-ВР від 24 вересня 1997 року. Саме цей закон регулював правовідносини щодо виборів до Верховної Ради України, які проходили за змішаною системою, бо у 2002, 2006 і 2007 роках виборів за мажоритаром не було. Таким чином, Законом, в порушення ст.22, ч.2 ст.76 Конституції України, вводиться нова вимога до Позивача щодо внесення грошової застави як необхідної умови для реєстрації кандидатом у народні депутати України. Такою вимогою Закону Відповідач порушив ст.64 Конституції України, оскільки підписанням Закону ввів обмеження, допустив дискримінацію щодо конституційного права громадян - брати участь у виборах і право бути обраними.
Відповідно до п.7 ч.11 ЗУ "Про засади зовнішньої та внутрішньої політки" основними засадами зовнішньої політики є: "забезпечення дотримання та виконання чинних, вироблення нових принципів і норм міжнародного права." Такими загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права є "Керівні принципи щодо виборів", ухвалені Венеціанською комісією на 51 пленарній сесії (Венеція, 5-6 липня 2002 року) та "Існуючи зобов'язання з проведення демократичних виборов в державах-учасниках Організації з Безпеки і співробітництва в Європі" (Варшава, жовтень 2003 р.), членом якої є Україна з 1 січня 1995 року.
Венеціанська комісія встановлює, що вибори, щоб відповідати спільним для європейської спадщини засадам, на які спирається справді демократичне суспільство, мають проводитися з дотриманням таких основних норм: виборче право має бути загальним, рівним, вільним і прямим при таємному голосуванні. Крім того, вибори мають проводитися регулярно. Всі ці принципи в сукупності становлять європейську виборчу спадщину. (п.3 розділу I Пояснювальної доповіді CDL-AD(2002)023rev).
Загальне виборче право охоплює як активну правоздатність - право обирати, так і пасивну - право бути обраним. (п. 6 розділу I Пояснювальної доповіді CDL-AD(2002)023rev). Однак це право може ї, по суті, має бути обмежене певними умовами (п.п.1.1. п.1):
а) вік:
b) громадянство:
c) ценз осілості:
d) позбавлення права обирати й бути обраним:
Разом з тим, Венеціанська Комісія передбачає окрему процедуру висування кандидатів, відповідно до якої кандидати або партії зобов'язані внести визначену гарантійну суму. Однак розміри цієї гарантійної суми не повинні бути надмірними. (п.9 "Керівні принципи щодо виборів" ухвалені Венеціанською комісією)
Не менш значними загальновизнаними принципами і нормами міжнародного виборчого права є "Існуючі зобов'язання з проведення демократичних виборов в державах-учасниках ОБСЄ" (Варшава, жовтень 2003 р.) (далі - Зобов'язання), які місять наступні положення:
П.6.1 для того, щоб воля народу слугувала основою влади уряду, держави-учасниці поважають право громадян домагатися політичних або державних посад в особистій якості або в якості представників політичних партій або організацій без дискримінації ... і надають таким політичним партіям та організаціям необхідні юридичні гарантії, які дозволяють їм змагатися одна з одною на основі рівності перед законом і органами влади.
П. 6.2 держави повинні дозволяти кандидатам домагатися виборних посад особисто або в якості представників політичних партій або інших організацій, не створюючи зайвих перешкод. Вимоги, що висуваються до кандидатів, повинні бути розумними і рівними для всіх...
П. 6.5. заходи дискримінаційного характеру не можуть застосовуватися відносно одних кандидатів і жодні переваги організаційного або фінансового характеру не можуть бути надані іншим кандидатам або політичним партіям. Такі посилання і висновки Венеціанська Комісія і ОБСЄ обґрунтовує, посилаючись на міжнародні норми, а саме:
Стаття 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка зазначає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин. Аналогічна норма закріплена і в статті 2 Загальної декларації з прав людини, згідно якої передбачено, що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Нормами Міжнародного пакту про громадянські та політичні права встановлено:
- стаття 25: "Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників";
- стаття 26: "Всі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний та ефективний захист проти дискримінації по будь-якою ознакою як от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини. Особливо звертаю увагу суду на ст.53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.69 р., до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року.
Стаття 53 цієї Конвенції зазначає: "імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер."
Особливо звертаю увагу суду на Копенгагенський документ ОБСЄ 1990 року, який є загальновизнаним та одним з найважливіших та найбільш вичерпних міжнародних документів. Він містить широкий спектр зобов'язань, взятих на себе державами-учасницями, щодо забезпечення справді демократичних виборів, тобто виборів, які є загальними, підзвітними, відкритими, на основі таємного голосування, вільними, чесними і рівними у широкому контексті поваги до прав людини.
В параграфі 6 Копенгагенського документа стверджується: Держави-учасниці заявляють, що воля народу, яка виражається вільно і чесно в ході періодичних та справжніх виборів, є основою влади і законності будь-якого уряду.
В параграфі 7 Копенгагенського документа держави-учасниці ОБСЄ беруть на себе конкретні зобов'язання, серед яких, зокрема, зобов'язання поважати право громадян домагатися політичних або державних постів в особистій якості або в якості представників політичних партій чи організацій без дискримінації (пункт 7.5. параграфу 7).
В розділі Е зазначено, що: Разом з правом на участь у голосуванні право бути обраним є основним елементом демократичних виборів. Всі політичні партії і кандидати повинні мати змогу змагатися один з одним в ході виборів на основі рівності перед законом та органами влади.
Для того, щоб забезпечити реалізацію права бути обраним, процедура реєстрації кандидатів повинна бути прозорою і чесною і до того ж мати недискримінаційний характер. Відмова у реєстрації кандидатури повинна засновуватися на об'єктивних критеріях, передбачених законом. Суми грошових застав можуть встановлюватися на достатньо високому рівні для того, щоб уникнути необхідності реєстрації легковажних кандидатур, але не повинні бути занадто високими з тим, щоб позбавити зареєстрованих законним чином політичні партії або незалежних кандидатів можливості балотуватися для участі у виборах.
Таким чином, загальноєвропейські принципи і стандарти в сфері виборів визначають, що, якщо від кандидата або партії, яка висуває свої кандидатури на виборах, вимагається внесення певної гарантійної суми (грошової застави), ця гарантійна сума не має бути надмірною.
Відповідно, встановлення розміру грошової застави для участі у виборах повинно базуватися на виважених, об'єктивних критеріях, відповідати принципу розумності і рівню економічного добробуту населення. Однак, ч. 2 ст.56 Закону визначає великий розмір грошової застави. Позивач не може сплатити таку грошову заставу з нижче наведеного. Позивач є народним депутатом України 1-го (1990-1994 р.р.), 2-го (1994-1998 р.р.), 3-го (1998 - 2002 р.р.) скликання Верховної Ради України. У відповідності до ст.20 ЗУ "Про статус народного депутата України" народному депутату після закінчення строку його повноважень, надається попередня робота (посада), а в разі неможливості цього інша. Проте після закінчення строку повноважень, Позивача не було працевлаштовано і йому виплачувалась матеріальна допомога. ЗУ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" дію ч.5 ст.20 ЗУ "Про статус народного депутата України" зупинено, про що Позивача було повідомлено листом №20-23/109 Керівника апарату Верховної Ради України від 16 січня 2012 року. Таким чином, Позивач був позбавлений матеріальної допомоги - єдиного джерела існування. Виникає питання: якими чином Позивач може внести таку надмірну грошову заставу? Враховуючи соціально-демографічні показники рівня життя населення України, Позивач переконаний, що встановлення Законом надмірної суми грошової застави є засобом дискримінації переважної більшості кандидатів у народні депутати України і виборців, які їх підтримують. Крім того, встановлення Законом надмірної суми грошової застави передбачає, що право бути обраними може бути реалізовано виключно багатими громадянами, яким Законом надається перевага. Варто звернути увагу на те, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, на сьогоднішній день рівень бідності в Україні складає 24% населення. За відносним критерієм, бідним є майже чверть населення країни! За абсолютним критерієм, в Україні людей, які виживають на суму менше прожиткового мінімуму (з 1 січня 2012 року прожитковий мінімум на одну особу на місяць становить 1017 гривень), близько 17%. Так і за даними, оприлюдненими у вересні 2011 р. директором Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимиром Паніотто, число українців, доходу яких не вистачає навіть на харчування, складає 17,5 % населення. Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними Центром Разумкова, в жовтні 2011 року в Україні кількість бідних людей, прибутків яких вистачає на харчування і необхідні речі, становить 41%. За підрахунками ООН, які базують на рівні видатків на добу, якщо оцінювати українців за загальноєвропейськими критеріями, то бідних в країні нараховується майже 80%.
Цілком очевидно, що більшість громадян - самовисуванців, які представляють інтереси саме цієї (досить значної!) частини населення України, об'єктивно не мають змоги внести грошову заставу в такому розмірі, а тому позбавлені можливості балотуватися до Верховної Ради України.
Також, звертаю увагу суду на такий юридичний факт. Відповідно до Попереднього проекту спільної оцінки Законопроекту "Про вибори народних депутатів України", прийнятої 12 вересня 2011 року Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі/ Бюро з питань демократичних інститутів та прав людини (ОБСЄ/БДІПЛ), в п.69, 70 зазначено, що "кандидати від одномандатних округів повинні внести задаток еквівалентом в 12 мінімальних заробітних плат (приблизно 1100 євро)... Ця фінансова вимога може призвести до меншого рівня участі малих партій та окремих осіб, які висуваються самостійно, які не мають достатніх партійних чи особистих ресурсів, щоб ризикувати втратити задаток. Якщо немає законних, пов'язаних з виборами, причин щодо цієї вимоги, то варто ретельно розглянути питання щодо пониження суми задатку для забезпечення того, щоб всі партії та особи, які мають бажання брати участь у виборах як кандидати були здатними на це."
Тобто, і Венеціанська комісія, і ОБСЄ ще до прийняття Закону вказували на надмірність грошової застави, на її дискримінаційний характер по відношенню до окремих осіб, які не мають великих грошових ресурсів. Але Відповідачем при підписанні Закону були порушені не тільки конституційні норми, а й міжнародні норми, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Тобто ведення такої грошової застави є надмірно великою та допускає дискримінацією не лише Позивача, а й більшість суб'єктів виборчого процесу.
Все вищевикладене свідчить що грошова застава в розмірі 12 мінімальних розмірів заробітної плати (1 343 євро) є значно завищеною, дискримінаційною.
Таким чином, введенням грошової застави в розмірі 12 мінімальних розмірів заробітної плати є не чим іншим, як встановленням непередбаченою Конституцією України дискримінаційної умови для реєстрації кандидата у депутати до Верховної Ради України, яка призводить до нерівності, забезпечує переваги багатим громадянам, встановлює штучні бар'єри обмежень для небагатих громадян. А це в свою чергу, позбавляє права тих громадян України, які підтримують Позивача або інших небагатих громадян, мати своїх представників у законодавчому органі держави, позбавляє провести вибори до Верховної Ради України на демократичних засадах, вільно обирати. В своєму рішенні у справі № 1-рп/98 за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 26 лютого 1998 року Конституційний Суд України в п.4 наголосив, що згідно зі статтею 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (стаття 70 Конституції України). Народним депутатом України відповідно до частини другої статті 76 Конституції України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Таким чином, за змістом статей 38, 70, 71, 76, 141 Конституції України сутністю виборчого права є право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим. Основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах народних депутатів України становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу. Все вище наведене свідчить про те, що Відповідач, всупереч статтям 8, 9, 21, 22, 24, 38, 64 Конституції України, протиправно підписав такий Закон, чим обмежив конституційне право Позивача, передбачене ст.38, ч. 2 ст. 76 Конституції України, фактично встановивши ч.2 ст.56 Закону дискримінаційні, нерівні умови участі у виборах, надаючи перевагу багатим громадянам.
Нерівний доступ суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації
Відповідно до п.7.10 Зобов'язань держави повинні надавати учасникам виборчих кампаній адекватні і рівні можливості для інформування громадськості про свої кандидатури і програми, в тому числі, у використанні державних засобів масової інформації.
П.7.12 Зобов'язань передбачає, що держави повинні надавати всім учасникам виборчих кампаній рівний доступ до державних засобів масової інформації, в тому числі, до друкованих і електронних ЗМІ, а також забезпечувати рівне ставлення останніх до учасників виборчих кампаній. Це зобов'язання поширюється на репортажі новин, редакторські коментарі, та будь-які інші повідомлення. П.7.14. Зобов'язань передбачає, що держави зобов'язані впровадити механізми, що забезпечуватимуть чесне висвітлення виборчих кампаній, не обмежуючи при цьому здатність ЗМІ висвітлювати вибори у повному масштабі і, у випадку з приватними засобами масової інформації, висловлювати свої погляди про кандидатів, партії, та їхніх програмах. Параграф 7.14. вимагає від держав впровадити механізми, які можна було б використати для визначення справедливості висвітлення виборів приватними засобами масової інформації.
Проте, не дивлячись на загальновизнанні принципи і норми міжнародного права, статті 71 - 73 Закону передбачають можливість використовувати засоби масової інформації в порядку укладання угод на оплатній основі, що знову дозволить багатим партіям більше використовувати засоби масової інформації, що безумовно потягне порушення принципу рівних умов використання засобів масової інформації. В Попередньому проекті спільної оцінки Законопроекту "Про вибори народних депутатів України", прийнятої 12 вересня 2011 року Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі/ Бюро з питань демократичних інститутів та прав людини (ОБСЄ/БДІПЛ), в п.21 зазначено, що: у статті 68 законопроекту Тимчасової спеціальної комісії не знайшли відображення норми законопроекту Робочої групи, якими на ЗМІ покладався обов'язок виділяти однаковий обсяг ефірного часу та друкованих площ всім кандидатам і партіям, зареєстрованим для участі у виборах. Ця зміна виглядає обґрунтованою, оскільки попереднє положення було б складно втілити на практиці. У той же час, все ще залишається недостатньо зрозумілим, чи зможуть закріплені у законопроекті Тимчасової спеціальної комісії положення запобігти скуповуванню більшої частини друкованих площ учасниками виборчих перегонів, які матимуть належний доступ до фінансових ресурсів, а також виключенню інших суб'єктів виборчого процесу з донесення інформації про себе виборцям. Таким чином, можливість використовувати засоби масової інформації в порядку укладання угод на оплатній основі, знову призведе до порушення принципу рівних умов використання засобів масової інформації. В цьому Позивач переконаний, оскільки він приймав неодноразово участь у виборах до Верховної Ради України. Нинішній виборчий Закон не змінив норм, які були чинні до дії цього Закону, не передбачив нових норм щодо регулювання відносин у забезпеченні можливості кандидатів доводити виборцям своїх програм розвитку, не містить норми прямих дебатів і виступів кандидатів у народні депутати. Також Законом не встановлений порядок і обов'язок органів місцевого самоврядування, окружних і територіальних виборчих комісій організовувати зустрічі кандидатів з виборцями, не встановлена їхня відповідальність за забезпечення рівних умов проведення цих зустрічей.
Позивач стверджує, що агітація шляхом реклами в ЗМІ надає переваги багатим громадянам, тому що оплата реклами іде за надзвичайно високими розцінками і є непосильною для звичайних громадян. Тому Позивач вимагає від Відповідача внести до Закону зміни по забороні політичної агітації шляхом реклами. Для забезпечення рівних можливостей при проведенні агітації, необхідно обмежити виборчий фонд для проведення агітації, щоб не допустити переваги багатим громадянам і дискримінацію кандидатів із малими доходами, чим забезпечити плюралізм і конкуренцію у виборчому процесі між суб'єктами виборчого процесу.
Тому Позивач вважає правомірною свою позовну вимогу щодо зобов'язання Відповідача у відповідності до ст.93 Конституції України виступити із законодавчою ініціативою, а саме подати до Верховної Ради України Законопроект, визначений як невідкладний "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" 4061-VI від 17 листопада 2011 року", яким забезпечити: - рівний доступ суб'єктам виборчого процесу до засобів масової інформації, для чого обмежити виборчий фонд; - заборонити рекламу у ЗМІ за кошти виборчого фонду кандидата у народні депутати до Верховної Ради України; - забезпечити рівний доступ та рівний час виступу суб'єктів виборчого процесу у політичних програмах, політичних шоу та у блоках новин у регіональних засобах масової інформації;
- головною формою політичної агітації визначити виступи суб'єктів виборчого процесу в прямому ефірі та дебати між ними.
Стаття 3 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує Високі Договірні Сторони, в тому числі й Україну, проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу. При цьому ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняє дискримінацію і зазначає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Але норми Закону щодо умов доступу до засобів масової інформації є дискримінаційними.
І разом з цим ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняє зловживати правами, а саме жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Звертаємо увагу суду, що відповідно до ст. 68 Конституції України передбачає, що кожен (в тому числі і Президент) зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а до відповідності ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи те, що Закон обмежує право Позивача та фактично позбавляє Позивача можливості брати участь у виборах до Верховної Ради України, встановивши дискримінаційні вимоги (грошову заставу, нерівний доступ суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації), та позбавляє народ вільного волевиявлення, то вважаю дії Відповідача протиправними щодо підписання такого Закону України. Позивач звертає увагу Суду, що згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись положенням статей 3, 5, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 38, 64, 68, 76, 77, 102, 104, 106 Конституції України; п.1, 7 ч.2 ст.11 ЗУ "Про засади зовнішньої та внутрішньої політики"; ст.ст. 14, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст.3 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17.07.1997 р. ратифікована Верховною Радою України; ст.ст.2, 21 Загальної декларації з прав людини від 10 грудня 1948 р.; ст.ст.25, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., принципів, закріплених у його Преамбулі; Зведених норм, що рекомендуються, при проведенні виборів, прийнятих Венеціанською комісією на 52-й сесії 18-19 жовтня 2002 р.; Існуючих зобов'язань з проведення демократичних виборів в державах - учасницях Організації з безпеки і співробітництва в Європі, прийнятих в жовтні 2003 р.; Резолюції 1862 (2012) "Функціонування демократичних інститутів в Україні" Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 січня 2012 р., ст.49 КАС України,-
Прошу:
1. Визнати дії Президента України протиправними щодо підписання Закону України "Про вибори народних депутатів України" N 4061-VI від 17 листопада 2011 року, як такого, що порушив права і свободи Позивача, гарантовані Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, нормами і принципами міжнародного права.
2. Зобов'язати Президента України у відповідності до ст.93 Конституції України виступити з законодавчою ініціативою, а саме подати до Верховної Ради України Законопроект, визначений як невідкладний "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" 4061-VI від 17 листопада 2011 року", яким:
- виключити грошову заставу; - забезпечити рівний доступ суб'єктам виборчого процесу до засобів масової інформації, для чого обмежити виборчий фонд кандидатів у народні депутати, заборонити рекламу у ЗМІ за кошти виборчого фонду, забезпечити рівний доступ та рівний час виступу суб'єктів виборчого процесу у політичних програмах, політичних шоу та у блоках новин у регіональних засобах масової інформації;
- головною формою політичної агітації визначити виступи суб'єктів виборчого процесу в прямому ефірі та дебати між ними;
- встановити порядок і обов'язок органів місцевого самоврядування, окружних і територіальних виборчих комісій організовувати зустрічі кандидатів з виборцями та встановити їхню відповідальність за забезпечення рівних умов проведення цих зустрічей.
3. Судові витрати покласти на Відповідача.
Додаток:
1. Копія адміністративного позову з додатками для Відповідача
06 лютого 2012 року
Позивач Марченко В.Р.
1
Автор
vosxod63
Документ
Категория
Журналы и газеты
Просмотров
277
Размер файла
140 Кб
Теги
суд, заявление, образец, искового
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа