close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Історія села Великий Мидськ

код для вставкиСкачать
 Таких сіл як Великий Мидськ і подібних йому колись на Поліссі існувало багато, але воно являється неповторним в своїй історії, без якої у дослідженнях поліської минувшини - біла пляма. Листаючи її, хотілося б зафіксувати в друкованому тексті усе те, що давно й безповоротно загублене й забуте у вирі незпинного часу, який кожен день непомітно відходить у вічність.
Копирсання в далекому минулому села дозволило авторці зануритись у щоденні турботи, болі й радості тих, хто жив тут сотні років тому. Дозволило хоч уявно, але доторкнутися до старого села, увісні пройтися його вулицями, яких побачити вже не довелось; торкнутись до ще такого "живого валу", давніх церков і всього того, чого нині більше ніхто не торкнеться. Наскільки змогла, віддано і щиро, перенесла свої відчуття та переживання на сторінки книги. Прагнення, аби вони спонукали Тебе задуматись, а десь можливо і всміхнутися або ж сумно зітхнути. Чи вдалося - судити Тобі.
Зрештою, ця книга для тебе може бути різною. І все це залежить від того, ким є Ти, любий Читачу.
Якщо Ти - мідчанин, вона сподіваюсь, стане для Тебе джерелом глибшого пізнання власної сутності, розгадати численні таємниці та віднайти втрачене коріння.
Якщо Ти - історик, вона подарує не знані досі факти, які, ймовірно, Тобі згодяться або стане черговим підтвердженням чи спростуванням усталених суджень.
Якщо Ти - людина, яка ніколи не чула про Великий Мидськ, вона послугує путівником до місця, де варто побувати. Хотілося б щоб, завдяки їй Ти віднайшов бажання у собі приїхати сюди. Віриться в те що ти колись - таки приїдеш. І закохаєшся.
Але ким би Ти не був, маю надію, гортаючи сторінки, все ж отримаєш задоволення...від нього - Великого Мидську.
З повагою та відданістю Авторка.
Символіка Великого Мидська
Герб
Чорне каміння в основі герба означає багаті поклади базальту. Олень і зелене поле вказують на щедрі ліси, які є заповідними територіями.
Ю.Терлецький, А.Ґречило, "Сучасна символіка Костопільщини".
Затверджений 30 грудня 2003р. рішенням №70 сесії сільської ради. У зеленому полі золотий олень скаче через камені в чорній базі. Щит обрамований декоративним картушем i увiнчаний золотою сiльською короною. Автори - Ю.Терлецький і М.Омельчук. Хоругва
Квадратне зелене полотнище, з верхніх кутів якого до середини нижнього краю відходить жовтий клин, на якому - чорний шестикутник.
Шестикутник на прапорі означає багаті поклади базальту.
Затверджена 30 грудня 2003р. рішенням №70 сесії сільської ради. Великомидська сільська Рада
Відшуміли роки лихоліть, розрухи. Село живе, розбудовується. Село Великий Мидськ є центром Великомидської сільської ради. В селі нараховується 292 господарства, проживає 916 чоловік. Всього сімей 290. З них багатодітних - 18. В цих сім'ях проживає 68 дітей. Дітей до 18 років в селі нараховується 206, а молоді від 18 до 35 років - 189. Природний приріст населення в останні роки від'ємний. За національним складом населення однорідне.
Для жителів села працює фельшерсько - акушерський пункт. Основний напрям діяльності закладу - профілактика захворювань та надання першої медичної допомоги.
На території села розміщене відділення зв'язку, яке обслуговує населення двох сіл - Великого Мидська і Осови. При ньому працює АТС на 100 абонентних номерів.
Торгові послуги населенню надають продовольчий магазин та кафетерій
"Надія" Великомидського ССТ, а також декілька приватних пунктів
У 2000 році землі КСП імені Чапаєва були розпайовані серед 458 пайовиків, колишніх колгоспників, і заснований сільськогосподарський виробничий колектив "Мрія". Головні напрямки його спеціалізації - рослинництво, зокрема зернове господарство, та м'ясо - молочне скотарство.
За три кілометри на північний захід від села Великий Мидськ на ділянці "Голубиця" розміщене одне з перспективних базальтових родовищ Костопільського району. Корисними копалинами цієї території є базальти двох різновидів - афанітові і мигдалекам'яні, які у вигляді двох шарів перекривають повністю територію ділянки площею 0.6 км/кв, заповнюючи всі знижені форми палеорельєфу. Загальне занурення покривів простежується у південно - західному напрямі під кутом 3 - 5 градусів. Сумарна потужність базальтів двох потоків у середньому складає 29.1 м. Запаси базальтової сировини тут становлять 246.8 млн.тон.
Впродовж багатьох років робилися спроби розпочати видобуток цого цінного каменю, але тільки в 2006 році був відкритий Великомидський базальтовий кар'єр ТОВ Костопільський комбінат будівельних матеріалів.
Під кар'єр виділено в оренду на 49 років 34 гектари землі. Після підготовчих робіт розробку базальту розпочали в липні 2006 року. Зараз тут йде видобуток базальту, ведуться підготовчі роботи до виробництва щебеню, брущатки, різки та шліфовки природного каменю.
На 2007 - 2010 роки планувалося розширення виробництва, збільшення робочих місць до 120 - 130 ( нині 32 ). Будуть потрібні будівельники, спеціалісти по обробці каменю.
В 2007 році планувалося будівництво асфальтної дороги протяжністю 6.4 км від села Великий Стидин через Великий Мидськ до базальтового кар'єру. Результатом будівництва вже в 2011 році тішаться жителі нашого села.
Отже, з розширенням виробництва на базальтовому кар'єрі, зростають перспективи в плані зайнятості населення, підвищення добробуту жителів, покращення соціального розвитку села, його інфраструктури.
Окремо слід сказати про кладовища. В наш час на території села одне кладовище. Але, враховуючи багатонаціональний склад населення до 1939 року, цікавим буде екскурс в історію. Німецьке населення села ( і навколишніх сіл ) мало своє кладовище між селами Великий Мидськ, Великий Стидин та Малий Мидськ. Після їх виїзду в 1940 році, німецьке кладовище було запущене, а в 60-ті роки знесене з лиця землі. Місце, де поховані наші земляки - німці, зараз важко відшукати - це поле, де вирощують врожаї селяни Великого Стидина. Поляки мали кладовище в районі села Гута, а євреї - села Осова. І одне й друге зараз в стадії повного запущення.
Наше село має прекрасні умови для відпочинку і оздоровлення. В його межах знаходяться ліси Великомидського лісомисливського господарства, заснованого в 1971 році. Лісництво спеціалізується на лісовирощуванні та ведення мисливського господарства. Ним керує Овдійчук Володимир Іванович.
В урочищі Пересажень створене мисливське господарство "Поліське", основний напрям діяльності якого - мисливський туризм. В сезон полювання сюди приїжджають навіть високопосадовці зі столиці. Директором є Зелінський Борис Степанович.
Жителі села та приїжджі люблять відпочивати на барвистих лісових полянах, збирати ягоди та гриби. Особливо багато грибників в відповідний сезон можна зустріти в урочищі, яке так і називається - Грибовище. Воно розміщене недалеко від північної околиці села і приваблює до себе і дітей, і людей похилого віку. З цього лісу ніхто не повертається з порожніми кошиками.
Росте, розвивається, оновлюється Великий Мидськ. Жителі роблять усе для того, щоб село ставало щораз красивішим, впорадкованішим.
Станом на 2011 рік. Загальна площа території села В. Мидськ 5.919 кв. км., кількість населення 890. Освітній рівень населення: вищу освіту мають 25 осіб чоловічої статі та 53 осіб жіночої статі; вищу базову 13 - ч. та 23 - ж.; вищу неповну 29 - ч. та 36 - ж.; середню 191 - ч. та 127 - ж.; середню спеціальну 13 - ч. та 12 - ж.; середню неповну 25 - ч. та 37 - ж.; початкову 16 - ч. та 56 - ж.; без освіти 3 - ч. та 8 - ж.; неписемні 4 - ж.
Національний склад населення вміщує в себе 887 - українців та 3- росіянина.
Українською мовою користуються 890 жителів села.
Розподіл населення за статтю та віком. Віком від 0 - 17 років: 108 осіб чоловічої статі та 112 осіб жіночої статі; віком від 18 - 39 років: 129 - ч. та 121 - ж.; віком 40 -59 років: 121 - ч. та 90 - ж.; віком від 60 та старші: 73 - ч. та 136 - ж. Демографічний стан населення сталий 4 людини померло та 4 народилося.
Працездатність населення. Кількість працездатного населення 251 чоловічої стата та 195 жіночої статі; кількість непрацездатного населення 180 - ч. та 265 - ж.; кількість зайнятого населення 64 - ч. та 62 - ж.; кількість безробітного населення 20 - ч. та 5 - ж.
Зайнятість населення за видами економічної діяльності: сільське господарство - 1, добувна промисловість - 26, оптова і роздрібна торгівля - 36, транспорт та зв'язок - 9, державне управління - 13, освіта - 30, охорона здоровя та соціальна допомога - 8, колективні, громадські та особисті послуги - 3 осіб. Зайнятість населення за місцезнаходженням роботи 121 осіб, що працюють в даному населеному пункті; 2 осіб, що працюють в районому центрі; 2 осіб що працюють в обласному центрі; 1 особа, що працюють в інших країнах.
ДОШКІЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ Назва дошкільного навчального закладу ДНЗ з короткотривалим перебуванням дітей "Журавлик"ЄДРПОУ36338521Форма власностікомунальнаАдреса- Поштовий індекс35012Адреса - ОбластьРівненськаАдреса - Район КостопільськийАдреса - Населений пункт село Великий МидськАдреса- Вулиця, будинок, офіспровулок Шкільний, 1Прізвище керівникаШемедюкІм'я керівникаНаталіяПо батькові керівника ЯрославівнаСтаж перебування на посаді, рік10Кількість учнів, дітей фактична, осіб14Кількість учнів, дітей розрахункова, осіб15Кількість викладачів, вихователів, осіб 1Кількість техперсоналу, осіб1Джерело фінансуваннямісцевий бюджетОбсяг фінансування, тис. грн. 42.5
ЗАКЛАДИ КУЛЬТУРИ
Тип організації Назва закладу культури Сільський будинок культуриЄДРПОУ04386143Форма власностіКомунальнаАдреса- Поштовий індекс35012Адреса - ОбластьРівненськаАдреса - РайонКостопільськийАдреса - Населений пункт Село Великий МидськАдреса- Вулиця, будинок, офісЦентральна, 66аПрізвище керівникаДашкельІм'я керівникаТарасПо батькові керівника ВікторовичПрізвище художнього керівникаДашкельІм'я керівникаТетянаПо батькові керівника МихайлівнаКількість персоналу, осіб3
КОНФЕСІЙНІ ГРОМАДИ Назва конфесійної громадиСвято Різдва Богородична парафіяЄДРПОУ225743997Назва конфесіїЦерква Свято Різдва БогородиціАдреса- Поштовий індекс35012Адреса - ОбластьРівненськаАдреса - РайонКостопільськийАдреса - Населений пункт село Великий МидськАдреса- Вулиця, будинок, офісПровулок Шкільний, 2Прізвище керівникаЛазарчукІм'я керівникаВасильПо батькові керівникаПетровичАдреса керівника - Поштовий індекс35012Адреса керівника - ОбластьРівненськаАдреса керівника - РайонКостопільськийАдреса керівника - Населений пунктсело Великий МидськАдреса керівника - Вулиця, будинок, кв.Провулок Шкільний, 4Телефон керівника домашній6-77- 19Освіта керівника Середня духовна Дата народження керівника, д. м. р. 30.05.1974Сан керівника протоієрейДата реєстрації, д. м. р.25.09.1991 рокуНомер свідоцтва про реєстрацію№ 227Тип культової спорудиХрамКількість парафіян, осіб120
КОНФЕСІЙНІ ГРОМАДИ Назва конфесійної громадиРелігійна громада Помісної Церкви Християн Віри Євангельської П'ятидесятниківЄДРПОУНазва конфесіїХристияни Віри Євангельської П'ятидесятникиАдреса- Поштовий індекс35012Адреса - ОбластьРівненськаАдреса - РайонКостопільськийАдреса - Населений пункт село Великий МидськАдреса- Вулиця, будинок, офісЦентральна, 92Прізвище керівникаСтупницькийІм'я керівникаПолікарпПо батькові керівникаФедоровичАдреса керівника - Поштовий індекс35012Адреса керівника - ОбластьРівненськаАдреса керівника - РайонКостопільськийАдреса керівника - Населений пунктсело РудняАдреса керівника - Вулиця, будинок, кв.Богдана Хмельницького, 6Освіта керівника Середня Дата народження керівника, д. м. р. 19.03.1935 рокуСан керівника пресвітерДата реєстрації, д. м. р.29.10.1991 рокуНомер свідоцтва про реєстрацію№ 200Тип культової спорудиМолитовний будинокКількість парафіян, осіб34
Депутат районної Ради. Овдійчук Володимир Іванович 03. 01. 1961 року народження, проживає в селі Великий Мидськ. Має вищу освіту за фахом інженер лісового господарства, працює в Мидському лісництві на посаді лісничого Мидського лісництва. Чуйна, привітна людина яка завжди йде на зустріч у будь - яких ситуаціях, всіляко підтримує односельчан та сприяє розвитку села.
Зліва направо Горбова Анна, Горбова Мирослава, Ступницька Олена Миколаївна, Овдійчук Володимир Іванович.
Голова сільської Ради. Ступницька Олена Миколаївна 22. 12 1971 року народження, проживає в селі Великий Мидськ. середню спеціальну освіту, за фахом - медпрацівник, займає посаду сільського голови. Попри зміну діяльності Олена Миколаївна у будь - яку пору доби надає першу медичну допомогу. За її розпорядженнями оновлюють і ремонтують будівлі державних установ. На посаді сільського голови Олена Миколаївна сприяє зміцненню та розвитку села, його традицій, активує діяльність жителів села.
Під керівництвом господарки не тільки працівники сільської ради, але й депутатське крило Великого Мидську до складу якого входять:
Новак Раїса Миколаївна за сумісництвом заступник сільського голови,
Киріша Юрій Володимирович,
Горбова Юлія Володимирівна,
Горбова Наталія Володимирівна,
Юшко Марія Миколаївна,
Кашицький Анатолій Ярославович,
Ткачук Сергій Володимирович,
Лазарчук Людмила Костянтинівна,
Киріша Анатолій Миколайович,
Новак Микола Олександрович,
Дуць Віта Іванівна,
Цимбалюк Віталій Іванович.
Контингент органів соціального захисту 135 осіб, обслуговуються органами соціального захисту: 449 - дорослих, 220 - дітей, 221- пенсіонерів, 2 - інваліди ВВВ, 3 учасників бойових дій, 39 - інвалідів всіх груп і категорій, 14 людей, які обслуговуються службою соціального захисту на дому, 4 неповних сімей, 6 дітей з неповних сімей, 32 багатодітні сім'ї, 119 дітей з багатодітних сімей, 5 дітей інвалідів.
Праісторія села
Село Великий Мидськ має багатовікову історію.
Перші поселення на території сучасного району з'явились у період неоліту (7-4 тис. років тому), але спостерігаємо більш масовий прихід населення зі шнуровою керамікою припадає на період протомежановицької культури, матеріали саме цих пам'яток бачимо на Поліссі біля Великомидського родовища міді і виходів базальтів. Продовженням є племена культури лінійно-стрічкової кераміки, які займалися землеробством і скотарством. У ІІ - VІ ст. н.е. тут проживали племена черняхівської культури, для яких характерними були заняття рільництвом, городництвом і скотарством.
Красносільська культура - археологічна культура доби кінця пізнього палеоліту. Територія її поширення - баскини річок Німан, Дніпро та його притоки Прип'ять. В Українському Поліссі до цього типу культури належать виявлені і досліджені стоянки поблизу сіл одне з яких являється Великий Мидськ (Костопільського району Рівненської області).
Усі ці стоянки датуються IX тис. до н. е., це означає, що їхні мешканці жили в холодних умовах льодовикового періоду. Знайдений на стоянках крем'яний інвентар характеризується грубими черешковими наконечниками стріл, відщеповою технікою розколювання кременю, одноплощинними нуклеусами, короткими скребачками, ретушними різцями на відщепах. Мешканці стоянок, вочевидь, полювали на північних оленів. На думку вчених, Красносільська культура походить від культури лінгбі, для якої характерні великі наконечники особливого типу, саме такі наконечники дослідники знаходять на ранніх красносільських стоянках. Населення культури лінгбі просунулося в Полісся із заходу. Після льодовикове потепління близько 8 тис. до н. е. привело до змін у природі та змін археологічної культури. Як вважають археологи, красносільська фінальнопалеолітична культура трансформувалася в мезолітичну пісочнорівську культуру. Стжижовська культура. За останні 30 років на Волинському Поліссі розвідками авторів виявлено більше 20 нових пам'яток стжижовської культури. При цьому зібрано значну колекцію кераміки - близько 300 фрагментів. Досліджено рештки двох жител на межі Костопільського і Маневицького районів. Це є перші системні дослідження даної культури в цьому регіоні. Передані до Волинського краєзнавчого музею фрагменти посуду відкривають можливості для глибшого вивчення матеріальної культури.
Етнографічними особливостями цієї культури є посуд (округлі горщики з ручками, миски, кубки, черпаки), пишно оздоблений відбитками мотузки, які утворювали чотирикутники, трикутники (землеробські символи полів); насічками, ямками, гребінцем; крем'яні вироби: кинджали, листовидні наконечники списів, серцевидні наконечники стріл, крем'яні та кам'яні сокирки, мідні та бронзові вискові кільця, браслети, бронзові сокири.
Особливість стжижовської культури полягає в тому, що вона сформувалася як автохтонне, регіональне етнокультурне явище. Імовірним ареалом її складання міг бути чотирикутник між Стиром, Горинню та Прип'яттю. Це припущення підтверджується матеріалами з урочища Горинка, розташованому в місці, де р.Случ впадає в р.Горинь. Тут знайдено кераміку з рослинною домішкою, подібну до поліської пізньонеолітичної, але з відбитками шнура.
Опис окремих пам'яток в межах Волинського Полісся, неподалік села Великий Мидськ за 5 км. на захід від села в урочищі Березне на підвищеному полі серед низин та боліт знайдено кераміку стжижовської культури , прикрашену відбитками шнура, які йдуть паралельно зрізу вінець або перпендикулярно до нього.
Кераміка подібна: вона коричневого кольору (в середині інколи темна), з незначними домішками піску, дрібно товченого шамоту. Поверхня прогладжена віхтем трави.
Для кераміки стжижовської культури характерне особливе декорування. Елементи орнаменту можна об'єднати в три групи: 1) відтиски шнура; 2) інші відтиски (овальні, видовжені); 3) валикоподібне оформлення поверхні.
Ще одна важлива деталь: переважання на посуді стжижовської культури шнурових відтисків - це, очевидно, не була лише давнина моді і доказ головного вектору впливу з боку культур городоцько-здовбицької та межановицької, а й ознака періоду, коли на Поліссі пишно розквітає ткацтво.
У період Київської Русі наша земля була вотчиною Ярославичів. Відомостей про виникнення найдавніших міст на цій землі збереглося мало. Зокрема, в Іпатіївському літописі під 1150 роком згадується Мичеськ (нині с. Великий Мидськ). Іпатіївський літопис трішки про нього - найдавніший (15 ст.) список руського літописного ізводу південноруської редакції кін. 13 - поч. 14 ст. Зберігався в Іпатіївському монастирі поблизу м. Кострома (нині місто в РФ) і був знайдений на поч. 19 ст. М.Карамзіним (нині зберігається у Санкт-Петербурзі). Містить другий за давністю (після Лаврентіївського літопису 1377 р.) список початкового руського літопису - "Повісті временних літ". Охоплює хронологічний період до 1292 року і має три частини - 1) "Повість временних літ" (близько до Лаврентіївського літопису: доведено до 1117 року); 2) Київський літопис (1118-1199); 3) Галицько-Волинський літопис (охоплює події 13 ст. до 1289-1290рр.). Відомі сім подібних до Іпатіївського літопису літописних списків. Близький до Іпатіївського літопису Хлєбниковський літописний список (зберігається у Санкт - Петербурзі) бере початок від того самого джерела, що й Іпатіївський. Проте між обома списками та самим джерелом існувало кілька проміжних списків, які не збереглися. Хлєбниковський список, що є більш пізнім (його написання датують поч. 16 ст.), копіює характерні давніші риси літописання: як зазначив О.Шахматов, мова цього списку південноруська з вельми типовими місцями особливостями. Хлєбниковський список лежить в основі інших подібних до списків - списку Марка Бундура 1631 та Єрмолаєвського списку кін. 17 - поч. 18 ст. З останнього скопійовані Погодінський та Краківський списки. Єрмолаєвський список містить виправлення, що були до нього внесені за джерелом, яке не збереглося, і що зробили його текст таким, що читається краще за тексти Іпатіївського та Хлєбниковського списків. Подібними до Іпатіївського літопису є також скорочені тексти Густинського літопису та "Кройніки" Феодосія Сафоновича 17 ст., які є копіями Хлєбниковського списку і відзначаються південноруськими мовними особливостями.
Після значних руйнувань, яких зазнав наш край у період монголотатарської навали, багато міст взагалі перестало існувати, деякі поступово відродилися, а частина перетворилася у звичайні села, що існують і донині.
На території села є видатна пам'ятка епохи Київської Русі - старовинна фортеця - городище ХІ - ХІІ ст. За розповідями очевидців. На березі річки Млинок, де зараз розкинулося село, тисячу років тому існувало давньоруське поселення. А в недалеких Мидських лісах свої витоки затаїла річка Черемошна права притока річки Коршин. В сиву давнину річка була судноплавна і являла разом з Коршином, Стиром, Прип'ятю важливу артерію життя і міграції. Саме по цих водних шляхах князівські тіуни збирали данину з найвіддаленіших і напівзахованих лісами і болотами поселень і вивозили ними до погостів, де знаходилися адміністративно - податкова влада, згромаджувалися натуральні оброки, данини, відбували суди княжі тіуни.
На території села ще залишилися сліди давнього городища. Під назвою Медсько село відоме з 1577 р. Його назву виводять від слова "мідь", оскільки у цій місцевості добували мідну руду й тут функціонували плавильні печі.
Але не можна не зважати на той факт, що князь Констянтин давав щедрі фундуші Свято - Михайлівському монастирю: гроші, майно, землю, селян. Тогочасні документи - листи князів - підтверджують привілеї монастирю, зокрема, "десяту частину всякого хліба з містечка, а з 1559 р. - село Мидськ, 1603 р. - землю, названу Люблин, село Волю Монастирську, а в 1621 р. - село Білі Береги".
Ці православні владники заповнили на певний час прогалину у вищій ієрархії, що з'явилася в українському православ'ї внаслідок шаленої і брутальної католицької експансії на Україну. В Степанському Свято - Михайлівському монастирі висвячували ці владники нових священиків для численних парафій Волині і Волинського Полісся. Церква завдяки їм мала служителів, а боротьба в той час за українську православну віру була боротьбою за життя чи смерть нашого народу. На подвір'ї колгоспного млина в передвоєнні роки проводили розкопки польські геологи. Приблизно на глибині двох метрів вони виявили самородки міді та мідну руду (від чого й назва села). Але несподіванка була в іншому: на тій же глибині стали траплятися дослідникам великі кам'яні сокири та глиняний посуд бронзового віку (3,5 тисячі років тому). Цей факт дуже зацікавив київських і львівських археологів. Можливо, найближчим часом тут розпочнуться розкопки.
В урочищі Гута партрорг колгоспу Г. І. Бойко підібрав суцільно зашліфовану кам'яну сокиру. Знахідці близько 5 тисяч років і належить вона, ймовірно, до культури Гоща - Вербковіце мідного віку. Досить великі поселення Городсько - Здовбицької, стжижівської та комарівської культур виявили школярі з сіл Великий Мидськ та Осова в урочищі Березник. Тут знаходились кам'яні сокири і серпи, ножі і гарно оздоблених орнаментом, стародавніх посудин.
Проте найунікальнішою пам'яткою села є невисокий пагорб серед боліт і низин на межі урочищ Гута і Подселечє. Також тут проводились рятівні розкопки під керівництвом доктора історичних наук, професора Дмитра Яковича Телегіна. В чому полягає цінність цього археологічного об'єкта? Передусім, у його давності. Деяким крем'яним наконечникам стріл, скребкам і різцям 14 - 12 тисяч років. Ці найдавніші знахідки належать до культури лінгбі та свидерської, які поширювались на території Данії, НДР, Польщі, та Радянського Союзу. На Волині ж пам'ятки цих культур дуже рідкісні. Розміщений у зручному місці, пагорб приваблював людей і в пізніші часи. Тут розкопані крам'яні вістря коморницької та яніславіцької культур пізнього мезоліту, дніпро - донецької ( неоліту ) та багатьох інших.
Територія Полісся протягом сотень і тисяч років населялася людьми, які залишили після себе безліч поселень і поховань, знарядь праці і побуту, які становлять значну історичну вартість. Наш обов'язок охороняти і вивчати її.
Історія життя людей на території села Великий Мидськ сягає в сиву давнину. Але слід розрізняти поняття - перша письмова згадка і виникнення села. Є багато доказів того, що на сучасній території села Великий Мидськ люди жили з давніх - давен.
Поблизу села Великий Мидськ є підковоподібне городище, обведене валом і ровом, має правильну овальну та округлу форму, 85 сажнів в окружності і поблизу його - друге городище, трикутне, 27 сажнів довжини і 19 ширини. Частина валу скоротилась. В одну версту далі - 32 кургани. М. П. Кучер вивчаючи територіально - просторову структуру розселення східних слов'ян, визначив концентрацію городищ ІХ - Х ст. на Волинській височині в басейнах Горині та Стиру і виділив їх у Південноволинську групу фортець. Фортеці в Дюксині, Бичалі, Злазному, Кричильську та Великому Мидську, вони розташовані ланцюжком вздовж Горині від північного краю Волинської височини до городища в Городці з інтервалом 10- 20 км. Далі на північ тягнуться слабо заселені території, відстань від Городця до Залужжя становить 35 км. а до групи дреговицьких городищ в нижній течії Горині - близько 60 км. Як бачимо, городище біля с.Городець було крайнім північним укріпленням південноволинської групи городищ. Восени 1928 року під час пошуків шляхово - будівельних матеріалів на території нинішнього Костопільського району були виявлені поклади самородної міді, яка виступала там під покривом вулканічних порід типу базальтів у мінеральних гніздах, де крім самородної міді, знаходилися барит, кварц і кальцит. Мідь була в брилках різної величини. Найбільші з них - вагою 800 - 900 грамів. Під тоненькою плівкою киприту й малахіту містився метал, у складі якого, крім незначних домішків заліза й срібла, було 99,8 процента міді. Проте внаслідок надто низької продуктивності родовище в Мидську не стало об'єктом промислової експлуатації.
Цинкаловський, описує родовища міді у Великому Мидську над Еріданом - Горинню: вага найбільших самородків сягала майже кілограма, чистота руди становила 99,97 % (дані Варшавської експедиції 1927 року) аналогів цьому родовищу і досі немає на планеті.
Цікаво, що, як показали розкопки, які мали за мету вивчення мидського родовища, - воно в давні часи інтенсивно використовувалося. Було знайдено залишки примітивних плавильних печей, глиняного посуду та камяні знаряддя. Сама назва урочище "Мідище", де було й виявлено родовище, вказує на те, що нашим слов'янським предкам було відомо про знаходження в цих околицях міді. Під час розкопок знайдені кам'яні сокири, ножі, наконечники списи. Всі ці знахідки по часу можна віднести до перших століть нашої ери, періоду, коли вже використовувались мідь, бронза, залізо але камінь залишився головним і доступним матеріалом для виготовлення знарядь праці. Сліди неолітичної стоянки за 5 -6 км. від села були виявлено у 1978 році в районі урочища Березник. Під час весняних та осінніх польових робіт, обмиті дощами ножі і сокири, скрепки і проколи "виходили" на поверхню. Отже, в районі урочища Березник були поселення найдавніших людей. Доказом цього є ще такі факти.
В 1981 році прокладалася дорога на с. Осова. Її будівництво вже підходило до місця, яке в народі називалося Скляна Гута. І був на шляху дорожників непримітний піщаний пагорб, на який ніхто не звертав уваги. Зовсім випадково в тих місцях проходив житель с. Осова Охріменко Г. В. ( вчений - археолог, кандидат археологічних наук, співробітник Волинської археологічної експедиції ). Як спеціаліст, він визначив, що пагорб, який буде зруйновано через кілька днів - це місце стоянки найдавніших людей. Допомагали вести розкопки й учні нашої школи. Знахідки були унікальні: крім звичних знарядь праці, там були наконечники стріл і списів, предмети побуту і найцінніше - залишки керамічного посуду. Після цих розкопок село Великий Мидськ і урочище Скляна Гута згадувалися в археологічних журналах Польщі і Москви. Це знайшло відображення в книзі Охріменка Г. В. "Неоліт Волині". В переліку пам'яток неолітичної культури таких на території села дві.
Пізніше поселення, сліди якого збереглися до цого часу ( так звана "Гора", "Вал"), виникло приблизно в ХІІІ столітті. Розміщене на лівому березі колись розкішної річки Мельниця, воно ніби німе питання до нас і тих, хто буде жити в майбутньому: що це? Чи не залишки давнього городища, на що вказує багато ознак. А може це свідок тих трагічних років, коли для врятування життя слід було обов'язково будувати фортецю, високий земляний вал, рів, наповнений водою з усіх сторін ?
Перша письмова згадка про село... А далі, на довгий час, відомостей про село немає. Село жило, народжувалися і помирали люди, змінювались держави. А даних про ці часи не збереглося.
В 1577 році в польських переписах вже є відомості про село Медсько. І може б ми більше нічого не знали, якби не Великий князь Острозький, якому належали тисячі сіл і десятки міст.
1599 році князь дарує Степанському монастирю село Мидськ з млином, ставом, медовою даницею та всіма угіддями. Степанський монастир був заснований князем Острозьким в 1572 році недалеко від Степаня.
Час не зберіг до сьогодні самого монастиря, але збереглися точні його описи. Є документи, які свідчать що піддані монастиря повинні були відробляти на його користь по 2 дні на тиждень, платили податки по 42 литовських гроші, давати на рік по барану та курці.
В 1620 році Степань стає власністю князів Заславських. Їхньою власністю стає і село Мидськ. До речі, вже в 1622 році є перші письмові згадки про Малий Мидськ під назвою Медзько Другий.
Очевидно, що назва Мидськ походить від слова "мідь" . Адже місця, де колись добували мідну руду, називались мідищами. На території нашого села в урочищі Дубник мешканців в давнину добували самородну болотну мідь. І зараз ще можна побачити залишки низькоякісної руди. Сліди плавильних печей ще й досі зустрічаються в околицях села.
Чому Великий? Пояснюється це тим, що на території села розміщена церква.
Форми назви Мидськ із Медсье - результат місцевої фонетики, а Медзк (Мецк) - польської чи білоруської, може мати вплив основного типу Мидза, де однойменний апелятив у значенні "морда, товсте обличчя". Медсько - 1577 р. ;1629 р. - "дано ... Степанському монастырю ...Мидски съ озеромъ, мельницею и медовою данью", Міцк - 1599 р. Мидзкъ - 1855 р. с. Мидзскъ - 1890 р. В.Мидськ - 1946 р., говорили мідище "місце, де плавили, добували мідну руду". "В околиці Мидська Великого виявлені родовища міді й залишки плавильних печей". На південно - східній околиці села в урочищі Дубняк - залишки стародавньої копальні міді, виявлені варшавськими геологами у 1929 р. Поверхня урочища покрита лійчастими заглибленнями - слідами колишніх ям, вкопаних у базальт в пошуках мідних самородків. У 1929 р. С. Мальковський, перевіряючи ці заглиблення, встановив, що мідні самародки трапляються тут як вкраплення в базальтну скелю. У засипу ям він знайшов кам'яні просвердлені сокири та уламки стародавньої кераміки, що були передані інституту геології у Варшаву, але загинули під час війни. Місце копалень місце поблизу Великого Мидська було перевірене І. К. Свєшніковим у 1960 р. Знайдено кілька кам'яних просвердлених сокир культури шнурової кераміки. Вони зберігаються у збірці місцевої школи. У південній частині села в урочищі Мідища - давній курган діаметром до 10 м. Його дуже розораний насип зберігся до висоти близько 0,6 м. Другий подібний курган міститься на південний захід від першого в урочищі Підкурганець. Обидва виявлені І. К. Свєшніковим у 1960 р.
Наступна культура Коморниця відноситься вже до епохи мезоліту і представлена на Рівненському Поліссі кількома пунктами: Балаховичі та Великий Мидськ ( розвідки Д. Телегіна, Д. Нужного, Л. Залізняка, Г. В. Охріменко). Культурний шар зберігався лише на останньому.
Починаючи з 1978 року, в пошуки пам'яток кам'яного віку активно включився Г. В. Охріменко. Значним відкриттям стала багатошарова пам'ятка в урочищі Гута, розташована за 4 км на захід від с. Великий Мидськ Костопільського району. Це дюне підвищення (76х20 м) підносилося на 2 м. над торфовищем, що примикає до нього з півдня і має площу до 10 кв. км. Напевно в давнину тут було озеро. В добрій збереженості тут послідовно залягали шари таких культур як Лінгбі (незначна кількість знахідок), Аренсбург, Свідер, Коморниця. Особливо багато було свідерських матеріалів, у тому числі кремяна яма-майстерня діаметром близько 0,5 м. з макролітичними знаряддями для обробки дерева. Тут було закладено розкоп і розкрито 252 кв. м. площі памятки. В розкопках брали участь Д. Телегіна, Д. Нужний, О. Середюк.
Стротиграфія в різних місцях пам'ятки була різна: 40 см. гумус, 60 см. підгрунтя (29 см. коричневий колір, 40 см. жовтіший, материковий пісок був світлого забарвлення). Це в кв. 7 ж. В оголенні № 2 гумус мав товщину 15 см., підгрунтя - 40. В оголенні № 3 верства гумус дорівнювала 35 см, підгрунтя - 30 см.
Матеріали з розкопок 1979 р. знаходяться у фондах Інституту археології і досі не опрацьовані. Вони включають більше 60 наконечників стріл фінального палеоліту, мезоліту, трапеції, пластинки з леусів, різців, скребків, сотні пластини, багато сокир і тесел, ретушованих відщепів та пластин. В невеликому розкопі, розташованому північніше основного, на площі 24 кв. м. виявлено розвали двох орнаментованих круглодонних посудин, кілька сокирок, наконечник стріли, шматочки вохри, фрагмент черепа від єдиного на Поліссі неолітичного поховання, належного до волинської неолітичної культури (ВНК).
Карта села знята із супутника Землі
Історична довідка про село Великий Мидськ
Історія життя людей на території села Великий Мидськ сягає сивої давнини. До нього належить також село Березник.
Про т,е що село має багатовічну історію свідчать знараддя праці часів неоліту та слов'янське городище.
Пізніше населення, сліди якого збереглися і до цього часу на території села розміром 175 - 165 м., було засновано приблизно в ХІІІ ст. Розміщене воно на березі річки Мельниця, було окопано ровом і обливалося водою з усіх боків. В період феодалізму села Великий Мидськ, Малий Мидськ, Рудня та інші навколишні села належали поміщиці Підгородницькій, яка мала 18 маєтків з центральною садибою в Тучині. Пізніше село належало Скаржинському Віктору Петровичу аж до 1924 року.
Крім того, що селяни до 1961 року відробляли панщину та платили оброк, за найменшу провину їх сікли різками та піддавали іншим тілесним покаранням. Не кращий стан селян був і після скасування кріпосного права.
За даними на червень 1909 році в селі Великий Мидськ було 106 дворів, 857 чоловік населення.
Великі надії селяни покладали в період Великого Жовтня, в роки громадянської війни жителі села приймали активну участь у боротьбі з інтервентами та внутрішньою контрреволюцією, особливо під час боротьби з білополяками. В цей час з Великого Мидська пішло добровільно в ряди Червоної Армії 35 чоловік.
Частина з них загинула, як Жук Доментій Андрійович, Ярошик Сергій Купріянович, а частина залишилась жити в Східній - Радянській Україні, окремі повернулись на початку 20 років. Так за Новаком Федором Андрійовичом, Новаком Костянтином Дорофійовичем і понині збереглись клички "більшовик".
В 1919 році в селі був організований комітет бідноти. Перебуваючи під подвійним гнітом національним і соціальним панської Польщі жителі села в 1929 році засновують ланку КПЗУ в кількості 7 чоловік: Дашкель Григорій Мефодійович, Дашкель Семен Мефодійович, Таран Федір Сидорович, Таран Явтух Сидорович, Ярошик Клим Іванович, Ковальчук Самуїл Савович, Ковальчук Люх Савович.
Група КПЗУ налагодивши зв'язок з осередком КПЗУ села Осова, розповсюжувала листівки, які доставляв на Осову з м. Луцьк "Вакаляр", що мав зв'язок з підпільниками міста Луцька.
Про розповсюдження комуністичної літератури в селі зберігаються дані архівів. Так в одному документі датованому 14.11.1931 роком говориться, що Ярошиком М. М. в своєму огороді знайдено низку листівок, в яких закликались селяни до економічної і політичної боротьби з польською буржуазною владою. Активним розповсюджувачем листівок був Дашекль Федір Іванович (при ланці КПЗУ - зв'язківець).
1 травня - 7 листопада Дашкель Федір Іванович вивішував в селі червоні прапори. В 1934 році під час розповсюдженні листівок Дашкеля Федора Івановича зустрів комендант поліції при Великостидинській гміні Сковрон. Дашкелю було тікати нікуди. Він збив коменданта поліції з велосипеда, побив його, а сам втік. Днів через 3 його було заарештовано поліцією. За відсутності доказів Дашкеля не судили, але поліція жорстоко помстилася. Сміливця побили так, що він на все життя залишився калікою.
Після чого Дашкель Ф. І. Інвалід І групи, проживав в селі Великий Мидськ.
Члени КПЗУ використовували і інші форми масової роботи серед населення, так, наприклад, в червні 1932 році було перетворено похорон комуніста Дашкеля Григорія Мефодійовича в демонстрацію. Перед смертю Дашкель написав заповіт, в якому заповів: "Як умру, то поховайте мене на громадському кладовищі без попа, без дяка і без всяких попівських церемоній". Коли похоронна процесія з оркестром вийшла на вулицю то прийшов піп, але йому заборонили йти з селянами, хоч він погоджувався йти разом з оркестром і безкоштовно. Поліція не могла простити демонстрантам.
Тоді нібито за порушенням розпорядку в селі Ярошика Клима Івановича арештували на суму 35 золотих, Ярошика Прокопа Савовича на 15 золотих, Дашкеля Семена Мефодійовича на 20 золотих.
Та ніякі репресії польської влади не зломили віри у возз'єднання західноукраїнців з однокровцями братами на сході. І цей час настав у вересні 1939 року.
З наближенням військ Червоної Армії в хаті Ступницького Юхима Павловича був випечений Коровай. Ярошик Клим Іванович зняв з себе натільну сорочку, яку покрасили в червоний колір, зробивши з неї червоний прапор, а також була збудована арка.
Так з радістю зустрічали селяни своїх визволителів. Після визволення села Червона Армія в 1940 році 35 бідніших селян об'єдналися в колгосп "Шлях до комунізму". В 1941 році в колгоспі було 151 га землі, тяглової сили 19 пар коней. Першим головою колгоспу був обраний Серган Павло Мусійович, головою сільської ради односельчани обрали Новака Кирила Павловича, якого по-звірячому закатували бандерівські недолюдки в 1945 році.
В 1940 році в селі організовано піонерську організацію в складі 11 членів. Першим вожаком був Новак Олександр Кирилович, якого в 1945 році замучили бандерівці.
Лише з приходом знову Радянської Армії в 1944 році весело і радісно засіяло сонце Радянської Конституції.
Розвіявся смуток і горе поневолення довгих і тяжких століть експлуатації і у Великому Мидську.
В 1948 році селяни організували колгосп імені Леніна . Невдовзі сільгоспартіль носив ім'я Чапаєва. За колгоспом навічно закріплено землю, господарство з кожним роком росло і міцніло, на цій основі зростали і грошові прибутки колгоспу і колгоспників.
Якщо наприклад в 1953 році грошові прибутки колгоспу становили 13182 крб. то в 1962 р - 135417 крб. збільшилось колгоспне тваринництво. На фермі нараховувалоь великої рогатої худоби 687 голів, свиней 457 голів вівць - 492 голів.
Разом з ростом економічного соціалістичного колгоспного села невпізнано зміцнілись і його люди, виросла велика армія механізаторів. Коли на селі в 1949 році не було жодного шофера, то невдовзі їх склад був з 17 трактористів, 4 механізаторів широкого профілю, 3 комбайнери, а про таких як Ярошик Василь Антонович можна сказати словами С. Олійника: "А люди називали мене капітаном, хоч свій корабель я веду по землі". Та він в колгоспі не одинокий приклад.
Добре трудяться ланкові: Киріша Ліда Савівна, Жук Марія Іванівна, Ярошик Клим Іванович - бригадир огородньої бригади, трактористи - Сидорук Остап Савич, Новак Василь Гордійович і багато інших. В колгоспі в 1949 році створено парторганізацію яка налічувала 3 члени, невдовзі вона нараховувала 38 членів, вона була організатором тих змін, які відбувались в селі за період з 1946 по 1963 рр. Під керівництвом організації в 1949 році в селі створено комсомольську організацію яка нароховувала 38 членів, вона проводила велику виховну роботу серед молоді. Комсомольці - були ініціаторами всіх хороших починань молоді села. Вони першими пішли працювати на тваринницьку ферму. Створили там комсомольсько-молодіжну групу доярок створили і прекрасно працювала в колгоспі колгоспно-молодіжна ланка Романцевої Надії Пилипівни, яка добилась хороших показників у своїй роботі. З числа колгоспників прийнято в команду та членів КПРС 10 чоловік. Такі комсомольці як Новак Василь Гордійович, Киріша Ігор Федорович, Іванчук Марія Степанівна були передовиками колгоспу.
В селі збудовано восьмирічну школу, в якій навчалося 216 учнів. Замість двохкласної церковноприходської школи, де працювало 1 - 2 вчителі до радянської влади. Станом на 60-ті роки в селі працює 12 вчителів, 6 з яких з вищою педагогічною освітою, 5 з середньою педагогічною освітою. За період з 1953 по 1963 рік Великомидську школу закінчило 278 учнів, за останні 10 років здобули середню освіту 47, восьмирічну 171 учень.
В селі повністю ліквідовано неписемність. З середовища села вийшло 3 вчителі, які працювали в своєму селі. Ярошик Марія Яківна факультет іноземних мов, Новак Валентина Степанівна, Ліщук Микита Григорович. В селі збудовано новий будинок культури на 220 місць, є стаціонарна кіноустановка. В бібліотеці нараховувалось 6842 примірника книг постійних читачів бібліотека має 400 чоловік. В кожній хаті світилась лампочка Ілліча. В селі за період з 1948 по 1963 рік збудовано нових та перебудовано 114 житлових будинків, з них по типових проектах 4-кімнатні. Німецько - фашистськими загарбниками вивезено в Німеччину 13 чоловік. 140 чоловік залучено у Великій Вітчизняній Війні і партизанському русі, нагороджено 31 чоловік орденами і медалями. Жительки села В. Мидськ.
Дівчата у вбранні 50-х років ХХ століття.
Історичні вітри нашого краю
В 1596 році з повсталим загоном в Степанських краях побував Северин Наливайко, який ступав нашими землями.
В 1648 та 1657 роках під час визвольної війни українського народу селянсько - козацькі війська перебували в нашому краї.
В 1667 році за Андрусівським мирним договором (між Росією і Польщею) село Мидськ разом з іншими українськими землями відійшло до Польщі. Під час Північної війни (1700 - 1721 рр.) між Росією і Швецією в 1725 році проходив штаб Карла ХІІ і кілька днів стояв у Степані. А в 1711 році в наших краях був Петро І.
На початку ХХ століття наше село входило до складу Російської імперії, зокрема Волинської губернії Рівенського повіту. Вже тоді частину села Мидськ, де знаходилась церква, назвали Великим (саме через наявність церкви).
В 1914 році розпочалася І Світова війна. Війна, яка мала трагічні наслідки для українського народу. По дві сторони фронту опинились українці, які були в складі двох ворогуючих імперій: Російської та Австро - Угорської.
В цей період село і весь наш край став територією зміни влади і окупантів. Радянська влада в цей час була дуже епізодичною. Ось цифри:
Центральна Рада - 11 місяців;
Гетьманщина - 6, 5 місяців;
Директорія - 6 місяців; Всього 705 днів.
Радянська влада - 1918 рік - 22 дні; 1919 рік - 112 днів, 1920 рік - 47 днів. Всього 181 день.
Пройшли нашим селом і іноземці окупанти. Це були німецько - австрійські - квітень - грудень 1918 року, польські - серпень 1919 - липень 1920 року.
В 1921 році між Радянською Росією та Польщею було підписано Ризький договір. За цим договором до Польщі відходила Галичина та Волинь. Так утворився новий регіон - Західна Україна, як складова частина Польщі. Саме з цього часу наше село перебувало в складі Польщі. На його територію повністю поширювалися польські закони і порядки. Село Великий Мидськ в ті часи не було розміщене так компактно, як зараз. Люди розселялися на території сучасної Центральної вулиці, а також урочищі Делятин, Березник, Стручень, Поляна, Підворища, Колонія, Вигін.
Склад населення був багатонаціональним. Крім українців, жили поляки, німці, євреї. За переписом 1921 року в Мидську проживало 205 німців.
Верховенство мали поляки, яких так і звали - пани. Вони поселилися, коли в 1921 році почалась колонізація українських земель, що ввійшли до складу Польщі. Це були здебільшого колишні солдати польської армії. Отримавши землі, вони селилися в районі сучасної Скляної Гути, Поляни, Пересажня. Польська мова була державною і її вивчення передбачалося в школі, де навчалися діти поляків. Був польський костел, де можна було відправляти обряди згідно католицької віри.
Німці жили в основному на Колонії. "Колонія" і означає місце переселенців. Німців було порівняно небагато. Але вони виділялись особливими порядками, дисципліною та працелюбством. Культура німецького населення була вищою.
Основним місцем розселення євреїв була Осова. Релігія євреїв ( "жидів", як їх тут називали), забороняє їм працювати на землі. Тому більшість з них були ремісниками, торговцями. Із спогадів старожилів можна зробити висновок, що євреї вміли нагромаджувати майно і гроші, хоч працювали вони добре.
Українців називали мужиками. Головне їх заняття - сільське господарство. Землі більшість з них мали небагато. Найнеобхідніші товари купували в крамницях. Гроші - золоти - в українців водилися рідко.
З 1925 року село Великий Мидськ входило до Волинського воєводства Костопільського повіту Стидинської гміни. Як нам зараз не дивно, але село не можна було вважати глибинним, периферійним. Тут працювало 2 склозаводи (Пересажень, Скляна Гута), від 5 до 7 млинів (тільки на Колонії їх було 4), один водяний млин (на річці Мельниця в напрямі до В. Стидня), кілька приватних крамниць.
Виникає питання, чому ж склалося так, що маючи до 1939 року багатонаціональний склад населення, село вже в 1944 році стало однонаціональним ? Бурі другої світової війни "змели" з нашого краю німців, поляків, євреїв. Ось як це відбулося.
Першим з території села зникло німецьке населення. Це тісно переплітається з світовою історією.
23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова - Ріббентропа про розділ сфер впливу СРСР та Німеччини. 1 вересня почалася Друга світова війна. 17 вересня на територію Західної України (тоді частина Польщі) вступили радянські війська. В кінці 1939 - на початку 1940 року починається організоване переселення німецького населення з території Західної України.
В селі німці проживали компактно на Колонії (назва збереглась до нашого часу). Виїзд відбувався організовано.
Забираючи лише незначну частину пожитків, вони відправлялись на станцію Клевань. Всі будівлі і господарські приміщення покидалися в повному порядку.
Колонія не залишалась пусткою. В січні 1940 року в залишені двори німців прибули нові жителі. Це були українці - переселенці з території, яка попала під сферу впливу Гітлера (берег річки Сян). Всі вони вже зараз стали корінними жителями села. Це Кашицькі, Сосновські, Горбові, Станкевичі... З цього часу починається історія Колонії.
Коли з'явилися євреї в наших краях, сказати важко. Але в той час вони були. Правда, основним місцем їх проживання було село Осова. З вступом в село фашистів всі євреї були взяті на спеціальний облік, носили нашивки. Пізніше почалися масові розстріли. Влітку 1941 року все єврейське населення було зосереджене в Осові. Темної ночі гнали приречених людей на страту. Вони не чинили ніякого опору і для супроводу сотень євреїв вистачало кількох конвоїв. Житель села Жук Тимофій Федорович бачив розстріл євреїв в районі сучасної Переменки. Село Осова залишилось пусткою. Ще довго фашисти вивозили звідти "добро". Село розграбоване і зруйноване.
Хто поклав початок українсько - польському конфлікту 1943-1944 рр однозначної відповіді ми не знайдемо. Але уроки історії слід враховувати. Адже до цього українці і поляки жили мирно. Та в 1943 році українські і польські озброєні загони брали участь в поголовній бійні, селяни вбивали селян. Спалахували пожежі і ставало ясно, як вдень. Не обминуло це прoтистояння і Великого Мидська. У Костопільському повіті були осередки КПЗУ у селах: Осова, Дольна Осниця, В. Мидськ, В. Стидинь.
За спогадами старожилів вимальовується така картина. Починалось із словесних перепалок, потім обмін безглуздими вбивствами: урочище Омельонка - вбитий українець, біля "Гори" - поляк. І створюється ворожі табори. Вже ніхто не спав ночами - чекали тривожного дзвону. Польське населення збирається в селі Гута, де є ціла армія. Далі почався штурм Гути. Залишки поляків вирвались і зуміли відійти. Село Гута було знищене. Були зруйновані будівлі унікального санаторію на мінеральних водах, були розграбовані два склозаводи в Мидську. Так у горнилі війни Великий Мидськ став однонаціональним. Мидчанки на колгоспному полі, збір льону
Духовна спадщина села
Відроджуються древні храми,
Встають із попелу й руїн.
Тож під історії вітрами
Загоюймо душевні рани, Підводьмо храми із руїн.
Галина Гордасевич
Світло Христового слова зігрівало божественним теплом стражденні душі не одного покоління полісян.
Усупереч колонізаторським властям різних мастей вони зуміли зберегти українське православ'я з його цікавими самобутніми традиціями, звичаями та обрядам. Потрібно пам'ятати, що бездуховного вакууму на Поліссі не було. Тут з давніх-давен храми виконували функцію оберегів православної віри. Кожної неділі, не кажучи вже про великі свята, своїм закличним передзвоном запрошували запрошували людей полишати суєтні справи і йти до церкви, щоб "віддати Богові Боже".
Не дішли до наших днів форпости православ'я, та і багато дерев'яних храмів, які загинули не тільки в період воєнних лихоліть, а й тоді, коли проводив свою ганебну політику державний атеїзм, коли духовність була на грані повного занепадy.
Настали інші часи. В умовах незалежної Української Держави почалося духовне відродження. Зводять нові храми, відбудовуються зруйновані.
Яка ж то радість дитині - іти до храму, зокрема на такі великі свята, як Різдво, Великдень, Трійця! Батькам - хрестити своє немовля, закоханим - приймати клятву вірності перед Богом та людьми. З церквою пов'язаний весь життєвий цикл людини.
З історичної довідки. Свято-Троїцька церква збудована в 1759 році на кошти колишнього місцевого поміщика Антона Дзербицького, в 1882 році була добудована дерев'яна дзвінниця, у мидській церкві до недавнього часу були рукописні твори з ХІV століття. За станом на 1888 рік школи в селі не було. Послугами церкви користуються прихожани Великого і Малого Мидська, Рудні, Ледно. Дворів - 185, православних - 1447, римо-католиків - 2, євреїв - 14.Копії метричної книги зберігається з 1788 р., а сповідальник воєводства з 1830 р.
Опис церковного майна складений станом в 1857 р. землі: усад. 1 дес.1,638 саж., пахат, 32 дес 1,307 с смок 18 д. 1,3666с. На цю землю існує два дозволи - один, даний 3 січня 1815 року графом Станіславом Ворцелем, і другий даний 10 травня 1782 року Миколою Плясковським. Крім цього в лісній зoлі урочища "Дорошин" церків належать землі 35 дес. 1080 саж. та болота. На цю острівну землю було 2 дозволи - один, даний князем Янушем Сангушко 13 липня 1761 р., і другий вище згаданим Миколою Плясковським. Священник Антон Воєводко (з 1883), псаломщик Іван Качановський (з 1879), паламар Мефодій Локницький (з 1871).
За переказами, на початку ХХ століття цю церкву розібрали і перевезли в село Матійки (нині Маневицький район Волинської області).
Архітектурні особливості. В 1904 році на цьому місці виріс дерев'яний храм на честь Різдва Богородиці, це одна з найбільших церков району (напівсобор), що належить до монументальних споруд початку ХХ століття. В його композиції втілено найхарактерніші ознаки поширеного тоді на Волині так званого "єпархіального" стилю, які добре видно, зокрема, в будові, де головним елементом є масивний зруб нефу зі складним рубленим перекриттям. Точніше, безпосередньо рубленим є тільки центральна частина завершення - восьмерик, що тримається на 4-х парусах і заломі. Решта восьми-гранних верхів - каркасні і мають декоративний характер, імітуючи п'ятиверху композицію північноросійських храмів.
Такі орієнтації визначили також форму інших елементів споруд: цибулястих ліхтариків, восьмисхилих наметів, що стрімко підносяться вгору. Тому церква набула помпезного вигляду, далекого від лаконічних зразків поліського народного мистецтва. Однак загальний вигляд будівлі справляє незабутнє враження . Відчувається, що місцеві будівничі внесли в неї часточку своєї душі.
Настоятель храму - священник УПЦ Василь Лазарчук (з 1997).
Це людина, яка в будь - яку пору доби прийде селянам на допомогу, саме до нього жителі села звертаються в хвилини негоди і радісні дні, не тільки нашого села, а й сусідніх. Спілкуючьсь з жителькою села Марією Кашицькою, мене вразила її розповідь, про те, як йшовши з перемогою і нісши свій міф про комуністичний рай, комуністи зняли ікони які висіли при вході до колгоспу і почепили портрети своїх ідеологів.
По стінах кругом атеїзм, -
Замість ікон - портрети:
Ленін - де Розп'яття Христа,
Крупська - де Божа Мати.
Де апостоли - політбюро:
Брежнєв, Андропов, Щербицький... І поробили дзвінки зо щирого золота, і дали підзвінки поміж гранатові яблука на подолку шати навколо, поміж ті гранатові яблука.
Давні церковні дзвони, можливо, ще й в княжу добу, виготовлені степанськими людвісарами, знаходилися в чисельних храмах Погориння, і їх мелодійні співи прикрашали служби Божі в святинях цього літописного регіону нашої землі.
Спостерігаючи за місцями, на яких стояли понищені наші святині, збережені храми, їх дзвони в переважній більшості нові, відлиті в м. Нововолинську, незважаючи на масовий червоний вандалізм над ними в недалекому минулому, вдалося виявити низку дзвонів XVIII - XIX ст. Знаходились вони, або їх рештки: в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. В. Мидськ - ударник великих розмірів і ваги від давнього дзвона, з якого можна судити про його вагу, не менше півтонни, Кожен дзвін має свою історію: виготовлення, використання, зберігання, переховування, нищення і т. д. Саме про зберігання дзвонів вірними, переховування їх від окупантів землі нашої, які вважали їх або за військові трофеї, або за "опіум" народу доводиться чути десятки цікавих історій, від наших бабусь та дідусів.
Освіта. Культура
У селі є навчально - виховний комплекс "загальноосвітня школа І - ІІ ступенів - ліцей", в якому навчається 129 учнів. Навчально - виховний процес забезпечує 20 вчителів.
Про наявність школи на території села в минулому можна зробити висновки на основі свідоцтва про закінчення та похвального листа Новака Никифора, виданих у 1907 році. Це була двокласна церковно-приходська школа. Навчання мало духовний характер, велося на російській мові, якою і видавались документи про освіту.
В період польської окупації в селі було кілька шкіл: дві початкових для українців (навчання велося польською мовою), та німецька школа (на території Колонії). Поляки вчилися в польській школі с. Гута, євреї - в с. Осова.
В післявоєнний період в селі працювала початкова школа, а в 1946 році була заснована семирічка. Вже в 1947 році вона стала середньою, перший випуск якої був у 1957 році - 13 учнів. Вчителювали на той час у школі - Марія Захарівна Щербак, Ярина Федорівна Шарпило, Марія Іванівна Бойко (всі вони вихідці із Східної України). Протягом 1961-1965 років школа реорганізувалася у восьмирічну, а потім знову у середню. В 1989 році добудовано новий корпус школи, спортивну залу. Директорами Великомидської школи були: - Олександр Пилипович Бондаренко (1960 - 1962 роки);(фото незнайдено).
Микола Олександрович Щербак;
Павло Степанович Пастушок (1971 - 1974 роки);
Галина Костянтинівна Дуць (1974-2005 роки);
Сергій Ростиславович Сачук (2005 -2009 роки).
У вересні 2003 року загальноосвітня середня школа була реорганізована у Великомидський лісотехнічний ліцей, а з 11 жовтня 2006 року вона працює як навчально - виховний комплекс "загальноосвітня школа І - ІІ ступенів - ліцей", в якому навчається 139 учнів, навчально - виховний процес забезпечують 20 вчителів.
Очолює Великомидський навчально-виховнийткомплекс "загальноосвітня школа І - ІІ ступенів ліцей" заклад Марія Євгенівна Комар.
Зліва на право Марія Євгенівна Комар та випускниця лісотехнічного ліцею Горбова Марія Володимирівна, вручення атестату.
Будинок культури, збудований на честь 70-річчя Великого Жовтня в 1987 році, або ж як свідчать деякі факти 1958 - 1960 роках, на 200 місць, двоповерхова новобудова, яку ми можемо спостерігати на фотографії, старий та новий будинки культури. В новозбудованому будинку культури встановлено стаціонарну кіноустановку. При Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, проводяться урочисті події до різних свят, вечори відпочинку та дискотеки для молоді. А це все організовує молода сім'я Дашкелів Тараса Вікторовича та Тетяни Михайлівни - молоді вмільці створюють святковий настрій селянам кожного дня.
На базі будинку культури розміщений краєзнавчий музей де можна побачити предмети побуту якими користувалися в пройдешніх століттях, інтер'єр старої хати та приклади старих пожовклих від часу документів. Минуле села пов'язане з ім'ям письменника Володимира Короленка, який в наших околицях віднайшов деяких героїв своєї "Олесі".
У повоєнні роки (1949 - 1950) в селі працювала хата- читальня. Коли був збудований сільський клуб на 150 місць. В ньому також працювала бібліотека. В 1998 році сільська бібліотека об'єднана з шкільною в одну публічно-шкільну бібліотеку і зараз знаходиться в приміщенні школи.
В селі збудовано нову школу, в якій працювало 12 вчителів. З них 6 мають вищу педагогічну освіту.
З 1953 по 1963 рік в школі здобули освіту 278 учнів. В селі ліквідовано неписемнність. Багато великомидчан вчаться у вищих і середніх учбових закладах. Чимало їх уже закінчило навчання і зараз працюють в рідному селі. Так, наприклад, дочка колишнього батрака Валентина Степанівна Новак вчила дітей своїх односельчан. Є лікарі, агрономии, інженери та інші спеціалісти.
І, звичайно, село електрифіковане, в кожній хаті - радіоприймач, репродуктор, телевізор або комп'ютер. В кожний двір листоноша щоденно приносить по 3 примірники газет і журналів. Яка ж культура та освіта без її вихованців, які сіяли сіють і маю надію сіятимуть правду та множитимуть патріотичні почуття.
В'ячеслав Іванович Новак, 1928 року народження, уродженець села Великий Мидськ тоді Деражненського району Рівненської області, українець, учень 10 класу № 2 міста Рівне, проживав на вулиці Кавказька будинок 42-а. У період німецької окупації він вчився в українській гімназії міста Костопіль та читав багато націоналістичної літератури. Після війни його національні погляди склалися остаточно.
В'ячеслав Новак звинувачували у тому, що у 1946-1948 роках він писав власні твори у вигляді віршів, розповідей, де "вихваляв банди ОУН, дискредитував керівників комуністичної партії, а дії також зберігав у себе дома антирадянську літературу", яка була вилучена при обшуку 23 березня 1948 року. Так у нього було знайдено вірші "Ось він цей ідол", "Ой мамо, мамо", "Заклик", "Ось воно як". Крім того, В'ячеслав Іванович писав у журнал "Зоря" передову статтю "До читача", у якій підкреслював, що 85% українського народу скаржиться на життя, вони живуть у сльозах і злиднях, а радянські поети Тичина, Бажан у статті називалися зрадниками.
В.Новак писав вірші, інші твори, зокрема під враженням поїздки з міста Костополя до міста Рівного він написав "Записки волоцюги Гаврила Шибая". Його вірш "Ой мамо, мамо" був присвячений Україні, яку автор називав матірю, і жалкував, що вона страждає під більшовицькою окупацією. Закінчувався твір закликом до боротьби з радянською владою. В одному з віршів, вилучених у В. Новака, автор писав:
"Народе мій, пора проснутись
Час рвати кайдали на руках,
Хватить гнути своє тіло
Жде тебе праве діло!
Іди ж на вкритий квітами шлях,
Хватить рабства і недолі
Нехай вам помагає час,
Вперед, до світла і свободи
За волю бій чека на нас"...
В іншому своєму творі В'ячеслав писав:
"Свої кайдали ми порвемо
Ярмо наїзників знесем,
І шлях до волі святої
По їх трупах прокладем.
Цей час настане скоро,
А тоді здригнеться рабиня Вкраїна
І кари страшної настане година".
Мидські школярі на святі
Мидські школярі на святі
Традиції Великомидського лісотехнічного ліцею. Обв'язування випускників вишитими рушниками. Колектив Великомидського сільського клубу. Зліва на право Шевчук Юрій, Кашицька Раїса, Горбова Юлія, Кашицький Анатолій, Горбова Наталія, Коваль Жанна, Ступницька Олена, Ярошик Анатолій.
Післяслово
У кожної людини є такий куточок, де маленька грудка землі і маленька споришева стежинка промовляють до неї голосами предків, де минуле здається близьким і надто дорогим серцю. Для мене, і щиро сподіваюся, для вас читачів таким куточком є рідне село, про історію якого ви дізналися зі сторінок цієї книги. Розрахована вона на учнів і вчителів, студентів, краєзнавців та всіх, хто цікавиться історією України і кому небайдужа доля рідного краю. Таким древнім віком може пишатися лише до десятка населених пунктів Західної України. Із сивої давнини бере свій початок цей мальовничий куточок Полісся, що славиться голубизною річок, тихими плесами дзеркальних ставків та покинутитими кар'єрами, таємничими сосновими борами, крислатими велетнями- дубами і срібним блиском струнких беріз, багатством тваринного світу і розмаїттям птаства. І ніколи Великий Мидськ не стояв осторонь. Усі події і процеси, що відбувалися в Україні, відгукнулися й у нашому селі. Є в його минулому і трагічні, і героїчні сторінки. Можливо, колись на скрижалях історії з'являться і наші імена...
Автор
tarik.d
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
2 118
Размер файла
18 611 Кб
Теги
мидськ, села, великий, історія
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа