close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Вивчення творчості Павла Тичини

код для вставкиСкачать
“
Сонячні кларнети
”
Душа моя сонця намріяла
П. Тичина
•
Перша друкована збірка Павла Тичини –
«Сонячні кларнети» –
вийшла на початку1919 року, коли поет був уже відомим, і збірки від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років друкувався в журналах –
«перед виходом «Сонячних кларнетів» він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу,«передкларнетну» збірку»
•
Світ "Сонячних кларнетів" сповнений і дзвінких, і пастельних барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за визначенням одного із дослідників П. Тичини А. Ніковського, нагадують "щось подібне до довгих блискучих трембіт в руках янголів... Кларнети -
це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння". У
вірші
"
Гаї
шумлять
"
відчуваємо
гармонійне
поєднання
людських
почуттів
і
краси
природи
.
Поезія
пронизана
молодечою
жагою
життя
,
щасливими
сподіваннями
.
Чудовий
п
еизаж
змальований
дбайливо
підібраними
одна
до
одної
фарбами
.
Ліричний
герой,
захоплений
красою
рідної
землі
,
щасливий
від
єднання
з
цим
чудовим
гармонійним
світом
,
що
сповнений
мелодій
,
кольорів
,
благодатних
почуттів
.
Гаї
шумлять
-
Я слухаю
.
Хмарки
біжать
-
Милуюся
.
Милуюся
-
дивуюся
,
Чого
душі
моїй
так весело.
Гей, дзвін
гуде -
Iздалеку
.
Думки пряде
-
Над нивами.
Над нивами
-
приливами,
Купаючи
мене,
мов
ластівку
.
Я йду
, іду
-
Зворушений
.
Когось
все жду -
Співаючи
.
Співаючи
-
кохаючи
Під
тихий шепіт
трав
голублячий
.
Природа
у
Тичини
одухотворена
присутністю
людини
.
Поет
прагне
змалювати
настрій
природи
через
людину
.
Надзвичайно
музичні
,
граційні
вірші
“
Ви
знаєте
,
як
липа
шелестить
…
”,
“
Де
тополя
росте”
,
“Гаптує
дівчина”
…
У
вірші
“
Ви
знаєте
,
як
липа
шелестить
,
поет
не
показує
самого
шелестіння
,
а
відтворює
те
,
що
може
відбутися
під
акомпонемент
шелесту
листя
.
Серед
в
i
рш
i
в
особливе
м
i
сце
пос
i
дає
«Арфами,
арфами»
-
виняткове
явище
в
художн
i
й
л
i
тератур
i
.
Цей
в
i
рш
полонить
музичн
i
стю,
майстерним
перекладом
л
i
ричного
зм
i
сту
на
мову
музики
.
Тичинова
арфа
сповнює
нас
н
i
жн
i
стю,
мелод
i
йн
i
стю,
рядки
н
i
би
зачаровують
.
Вона
звучить
протягом
усього
твору,
омузичує
вс
i
слова
.
Нав
i
ть
слова
"см
i
х",
"плач",
"думи",
"засмучена«
сприймаються
як
уявн
i
мелод
iï,
що
визначають
зм
i
ст
поетичного
твору
.
У
ньому
чути
мажорне
звучання,
р
i
зноман
i
тне
за
кольоровими
в
i
дт
i
нками
:
"арфами
золотими",
"кв
i
тами
-
перлами",
"н
i
жнотонни
ми
думами",
"плач
...
перламутровий",
"поточки,
як
дзв
i
ночки"
та
i
нше
.
Значна
частина
віршів
збірки
присвячена
темі
української
революції
.
Василь
Стус
писав
:
“Тичина
вже
спустився
на
землю,або
знаходиться
над
самою
землею
.
Майже
в
кожному
образі
він
бачить
щось
драматичне”
.
Тичина
переживає
за
те,
що
історія
повернула
життя
так,
що
не
співають,
а
в
тузі
“мовчать
далекі
села”,
що
не
видно
“раю
у
цім
кривавім
краю”
(
поезії
“Скорбна
мати”,
“
Золотий
гомін”)
.
Тичина
–
поет
вірив
у
революцію
,
чекав
і
боявся
її
.
Звідси
пекучий
біль
за
Україну,
передчуття
біди
.
Суперечливі
погляди
на
революцію
відбилися
в
поезіях
“Відчиняйте
двері”,
“Хто
ж
це
так
із
тебе
насміятись
міг
…
”
Доба
радостi
закiнчилась
.
Настала
звична
для
нашої
нацiональної
психологiї
трагiчна
доба
.
У
космiчному
безмежжi
зникає
остаточно
людська
iндивiдуальнiсть
.
Починалась
нескiнченно
довга
доба
невеселого
сьогоднi
i
щасливого
майбутнього
.
Свячена
вода
цього
майбутнього
могла
чудодiйно
мiнити
горе
на
радiсть,
трагедiї
на
труднощi
зростання,
злочини
–
на
окремi
недолiки
.
"Я
дiйшов
свого
зросту
i
сили,
я
побачив
ясне
в
далинi",
-
писав
Тичина
у
1922
роцi
.
Вiдмовившись
вiд
свого
поетичного
минулого,
вiн
вiддається
новому
свiтовi
з
вiрнiстю
неофiта
.
Поет
стає
трибуном
нової
доби,
речником
усього
народу
:
«За
всiх
скажу,
за
всiх
переболiю
.
»
Поетовi
здається,
що
роль
поета
-
пророка
–
це
його
правдива
стать
:
…
Там
за
мною,
за
мною,
за
мною
i
вiд
плуга
й
вiд
трудних
станкiв,
Перед
мене
щасливе
є
море,
море
голiв
…
Мине
ще
кiлька
рокiв,
i
поет
пересвiдчиться,
що
ця
роль
для
митця
абсолютно
заборонена
.
“Життя
творить
нове
–
хоч
би
й
по
трупах”
–
це
формула
вiри
тогочасного
Тичини
.
Але
тоталiтарна
полiтика,
зневажливо
переступивши
через
усiх
генiїв,
виставила
для
свiту
єдиний
символ
революцiйного
оновлення
-
Ленiна
i
Сталiна
.
1930
р
i
к
ознаменувався
злочинним
судилищем
над
українською
i
нтел
i
генц
i
єю
-
СВУ
за
сценар
i
єм
ГПТУ
-
9
березня
в
прим
i
щенн
i
оперного
театру
.
Просто
за
приналежн
i
сть
до
української
культури
змушували
до
самообр
i
хування
таких
людей,
як
академ
i
к
Серг
i
й
Єфремов
–
“сов
i
сть
української
земл
i”,
як
його
назвав
на
процес
i
п
i
дсудний
Н
i
ковський
.
А
тим
часом
Павло
Тичина
у
цьому
ж
30
-
му
роц
i
пише
:
Лен
i
н! Одно т
i
льки слово, а ми вже як буря: готово! Напружим в один б
i
к, направим в другий –
I крешем, i кришим, i кришим як ст
i
й. У своїй працi кiнця 60
-
х рокiв “Феномен доби” Василь Стус писав: "Як би там не було, Тичина –
така ж жертва сталiнiзацiї нашого суспiльства, як Косинка, Кулiш, Хвильовий, Зеров i Курбас. З однiєю рiзницею –
їхня фiзична смерть не означала смертi духовної –
Тичина фiзично живий, помер духовно, але був приневолений до iснування… по той бiк самого себе. Тичина пiддався розтлiнню, завдавши цим такої шкоди своєму талантовi, якої йому не могла завдати жодна в свiтi сила. Починалася смуга подальшої деградацiї поета, причому деградував покiйний поет так само генiально, як колись писав вiршi" [16]. Василь Стус мав хист говорити чiтко i ставити усi крапки над “i”. В дусi 60
-
х рокiв мова його була нещадно рiзкою. Але треба сказати: в тi роки було дуже небагато людей, здатних вiдчути генiальнiсть Тичини. В i
стор
i
ї св
i
тової л
i
тератури, мабуть ,не знайдеться i
ншого такого прикладу, коли б поет в
i
ддав половину свого життя висок
i
й поез
i
ї, а половину –
нещадн
i
й боротьб
i з
i своїм ген
i
альним обдаруванням. Визначаючи м
i
сце Тичини у св
i
тов
i
й л
i
тератур
i, С. Єфремов пише: "Тичину важко вм
i
стити в рамц
i якогось одного напряму чи нав
i
ть школи. В
i
н з тих, що сам
i творять школи, i з цього погляду в
i
н самотн
i
й, стоїть i
зольовано, понад напрямами, в
i
ддаючи данину поетичну вс
i
м їм –
од реал
i
зму до футуризму (“червоно
-
си –
зеле дугасто”), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це прив
i
лей небагатьох –
такий широкий мати д
i
апазон" Соц
i
олог
i
чна критика епохи тотал
i
таризму зробила все, щоб зб
i
днити творч
i
сть Тичини, щоб замовчати або спотворити його шедеври
.
Сьогодн
i, на щастя, поет повертається до нас неушкодженим, незн
i
веченим, повертається до нас той, кому доступно було п
i
знати божественну красу гармон
i
йност
i св
i
ту, в
i
дчути весь траг
i
зм епохи, з
i
ткнення сил св
i
тлих, творчих і
чорних, руйн
i
вних в ï
х в
i
чн
i
м бор
i
нн
i.
Тичина формувався як митець на зламі епох, революцій і війн. Мабуть, через те його твори та біографія завжди цікаві читачеві. Його поезія наповнена музикою, любов’ю до людей, до всього живого на землі. 
Автор
shtandyuk_s
Документ
Категория
Образовательные
Просмотров
678
Размер файла
3 755 Кб
Теги
powerpoint, microsoft
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа