close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

О.Платонов. Бернський процес: Всесвітня іудейська фальсифікація

код для вставкиСкачать
На початку 30-х років міжнародні іудейські організації, і передусім «Бнай-Бріт» і сіоністи проводять низку нарад, на яких постійно «ставиться питання» про «боротьбу з антисемітською пропагандою, і насамперед із поширенням Сіонських протоколів». Вожд
 Олег ПЛАТОНОВ
Бернський процес: Всесвітня іудейська фальсифікація Розділ 1
На початку 30-х років міжнародні іудейські організації, і передусім "Бнай-Бріт" і сіоністи проводять низку нарад, на яких постійно "ставиться питання" про "боротьбу з антисемітською пропагандою, і насамперед із поширенням Сіонських протоколів". Вождів іудаїзму турбували величезні масштаби просування документа в глухі куточки Європи й Америки. У 1931 році на Всесвітній генеральній сіоністській конференції в Базелі серед інших питань обговорювали пропозицію представників американського єврейства дати рішучий бій європейським антисемітам і домогтися заборони поширення Сіонських протоколів, як це вже було зроблено в США. Цю пропозицію делегати схвалили без особливого ентузіазму і надії на успіх. Більшість промовців не вірили в найближчу перемогу над антисемітизмом, зв'язуючи її тільки з прийдешнім іудейським царством [1].
У 1932 - на початку 1933 року формується спеціальна група єврейських діячів, яким було доручено організувати міжнародний процес, мобілізувати для його висвітлення всю світову єврейську пресу, підготувати свідків і експертів, які офіційно засвідчать "підробленість Сіонських протоколів і факт їх фабрикації, російською поліцією". Особливим завданням групи була попередня підготовка світової громадської думки. Провідну роль у підготовці процесу грали Вінер, Борис Ізраїлевич Лівшиць [2] (1879-?), Ілля М. Черіковер (1881-1943), Генріх Борисович Сліозберг (1863-1937) і Володимир Євгенович Жаботинський (1880-1940). Троє з них були найбільшими масонами.
У лютому 1933 року в Парижі масонські організації проводять велику єврейсько-російську нараду, маючи на меті заручитися широкою підтримкою російської ліберально-масонської інтелігенції на майбутньому процесі проти Сіонських протоколів.
Тон на нараді задавали Г. Сліозберг, керівник французького відділення всесвітньої масонської ложі "Бнай-Бріт", член багатьох масонських лож; В. Жаботинський, один із керівників Всесвітньої сіоністської організації, член масонської ложі "Вільна Росія".
Обидва іудейсько-масонські лідери, відтворюючи мотиви основних ідей Сіонських протоколів, заявляли про те, яка належать до "святої нації", "нації первосвящеників", що несе особливу місію для людства. Завдання єврейства - показати всьому світу взірець ідеального, "богодостойного" світового порядку. Єврею дано піднестися до останньої висоти і суперничати у творчості з Богом.
У скороченому вигляді звіт про цю нараду був надрукований в іудейській газеті "Рассвет" (засновник - Сімон Гінзбург) [3].
Головою наради був обраний П. Мілюков, який у своїй короткій промові зробив головний акцент на "відновленні старого зв'язку російської інтелігенції з єврейським середовищем".
Із виступу М. Авксентьєва, представника
керівництва Великого Сходу Франції,
члена "Ареопагу - 33°", керівника лож
"Північна Зірка" і "Вільна Росія"
Авксентьєв указує, що з Лютневою революцією пішла в історію система такого ставлення до євреїв, джерела якого - у середньовіччі: усілякі утиски, погроми, обвинувачення в шпигунстві, ритуальні наклепи. Це тяжке минуле пішло назавжди.
"Дехто побоюється, що падіння більшовиків викликає єврейські погроми. Ці побоювання нагадують аналогічні страхи деяких меншовиків, які теж бояться падіння більшовиків, тому що в результаті їхнього падіння влада може перейти до "бонапартистів". Трагічне непорозуміння в обох випадках, начебто більшовики не чинять перманентного тихого погрому над євреями! А позбавленці - витиснуті з господарського життя країни дрібні ремісники, дрібні торговці, дрібні посередники? Начебто тепер не царює в СРСР гірший з видів "бонапартизму". Якого бонапартизму, якого фашизму ще потрібно? Тепер у Радянській Росії під впливом культу безправ'я виховується антисемітизм. Там самі комуністи розрізняють дві категорії своїх: мовляв, є комуністи і є... Кагановичі. Там співається пісенька, що кінчається словами: "Лоскотати хочеться жидків". Потрібно відмовитися від страху за майбутнє і, ні з чим не вагаючись, вести боротьбу за звільнення Росії.
Є багато небезпек на шляху відродження. Є пореволюційні течії, чужі нам. Є псевдорелігія, псевдонаціоналізм. Є младороси, які блюзнять проти національного руху, стверджуючи, що антисемітизм повинен стати його могутнім важелем. Безодня нашого політичного і морального падіння велика. На прикладі нинішньої Німеччини, що збожеволіла, ми бачимо небезпеку майбутньої Росії. Але такого роду хвороби виліковуються чистим повітрям. Тільки не заганяти хворобу всередину, а постійно мати її перед собою та проводити курс лікування.
Європа, пересичена свободами, може через снобізм критикувати демократію, але ми, які дихали повними грудьми лише з лютого до жовтня, - ми затверджуємо святість ідей волі, рівності і братерства.
Як ми уявляємо собі майбутнє? Цілковиту повсюдну рівноправність у межах федеративної республіки. Майбутня Росія - союз народів Російської імперії, і жоден з народів, який вніс свою лепту в загальну скарбницю імперії, не захоче відмовитися від свого паю.
Pro domo sua1. Росіяни стали розуміти єврейство. Росіяни також у діаспорі, вони теж позбавлені батьківщини. У євреїв після 18 століть вигнання говорять раз на рік, на свято: "Майбутнього року в Єрусалимі". Ми тепер - ізгої. Побажаємо ж бути в майбутньому році в Росії, де ми робитимемо спільну справу, збагачуватимемо російську культуру, кожен народ у міру своїх обдарувань. Нехай буде так!"
Із виступу Г. Сліозберга,
керівника французького відділення
"Бнайт-Бріт", голови масонських лож
"Астрея", "Гермес - 33°"
"Російська інтелігенція з нами, і в цьому - запорука перемоги. Ні на хвилину я не втрачав віри в російську інтелігентність, її совість. Ус я Росія була під ярмом, і ми всі йшли разом. Обличчя ворога нам було відоме. Але чи було відомо нашим друзям наше духовне обличчя? Ні! Вони не розуміли душі єврейської. Винна не інтелігенція, а винні ми самі, нічого не зробивши для ознайомлення інтелігенції з єврейською душею.
І тепер таке ж нерозуміння "нації первосвящеників", "святої нації", нашого універсалізму, нашої місії - ознайомити в нашому розсіянні увесь світ з великими духовними цінностями, з ідеями пророків про громадян усього світу.
Зрозуміло, ми маємо і свою, національну фізіономію. Немає такого єврея, навіть не сіоніста, що не був у замилуванні від Палестини, не любив би Тель-Авіва, не захоплювався розквітом Св. Землі. Це закладено в нашій душі. Для нас і палестинський апельсин пахне особливо.
Але попри все те в нас - універсалізм. Коли Господь Бог звільнить Росію, ми покажемо, які великі культурні цінності створює цей і універсальний, і національний дух.
Якщо котрийсь із народів породжений розуміти універсалізм, то це народ російський. Халат бухарця або шапочка на голеній голові татарина не будуть різати російського ока. Уряд не розумів історичної місії російського народу. Коли я представив ще перед скликанням I Держ. Думи В. М. Коковцову міркування про неприпустимість позбавлення євреїв виборчих прав у Держ. Думу, В. М. Коковцов мені заперечив, що це тільки великороси зібрали Росію. Я гаряче заперечив, що ми всі робили Росію.
Майбутня вільна Росія зрозуміє нашу душу. Ми в Росії живилися соками російської культури, і ми Росії не віддамо.
Моя мрія - написати книгу про іудаїзм і виявити всім душу єврейського народу".
З виступу Г. Федотова, філософа, керівника масонського осередку
Федотов підходить до проблеми з релігійної позиції. Завдання, за його словами, полегшується тим, що і промова Г. Сліозберга була насичена релігійним моментом.
"...Дві батьківщини в російського єврейства - Палестина і Росія. Говорячи словами російсько-єврейського поета, є якесь особливе "російсько-єврейське повітря", і "блаженний, хто ним коли-небудь, дихав".
Єврейство - єдине у всесвітній історії чудесне явище. Воно збереглося завдяки не просто єврейській культурі, а релігійній єврейській культурі. Єврейство дихає Біблією, у ньому - відображений ентузіазм пророків. Ізраїль рятувався від асиміляції релігією. Єврейський дух здатний до особливої творчості, і розчинення його було б великою втратою для людства.
Як зберегти єврейську душу? Тільки в релігії.
Без релігії світське єврейство втратить духовні основи, втратить сіль. Але як зберегти єврейську релігію? У сучасній формі їй важко втримати своє місце у світі. Ритуальний обряд - колишній панцир - тепер втратив містику. Християнський характер європейської культури розкладає єврейську релігію.
Християнство - це релігія, створена Ізраїлем. Недарма в Англії коментують Новий Заповіт за допомогою даних з рабинських талмудичних джерел, і тоді малозрозумілі тексти оживають.
Якщо дозволяється говорити про різні утопії, то можна говорити і про цю утопію: синтез християнства і єврейства. Адже відсутність Ізраїлю - дотепер кровоточива рана на тілі Церкви.
Ця утопія підказана апостолом Павлом".
Із виступу В. Жаботинського,
керівника Всесвітньої сіоністської організації,
члена ложі "Вільна Росія"
Жаботинський дякує присутнім від імені Товариства друзів "Рассвета". Визнаючи всю величезну важливість єврейського питання в Росії, він, однак, не вважає, щоб його вирішенням вирішувалося і все єврейське питання. У Росії тепер не 6 мільйонів євреїв, як було до війни, а всього 2 мільйони - скажімо, 3, якщо передбачати деяке виправлення кордонів. Це велика частина 15-мільйонного народу, але навряд чи це "центр ваги".
"...Для мого покоління, - говорить Жаботинський, - увесь пафос єврейської релігійної свідомості зосередився, оминаючи проблему пізнання божества, на проблемі поліпшення світу і воцаріння справедливості. У цьому для нас зміст бачення праотця Іакова: сходи від землі до неба, тобто і людині дано піднестися до останньої висоти та змагатися у творчості з Богом. У цьому для нас і головний зміст імені Ізраїль, тобто "богоборець" - людина, яка дерзає втручатися в творення, виправляти світові порядки. Звідси і той величезний відсоток євреїв серед соціальних "баламутів" у всіх країнах. Це все пафос "релігійний", але який зосередився на одній області - соціальній, на прагненні створити те, чого Бог сам ще не створив: істинно богодостойну громаду й у ній істинно богоподібну людину.
Тут є і споріднення єврейства з християнством, але відразу і різниця. Обидві релігії прагнуть, звичайно, до вдосконалення і особистості, і суспільства, але християнство починає з особистості, головний пафос його у вимозі від кожної окремої людини "будьте досконалі, як Отець ваш Небесний"; богодостойна громада буде результатом співжиття людей уже "богоподібних". Пафос іудаїзму, навпаки, в устрої самої громади, у правилах для колективу; вдосконалення особистості буде результатом, а не засобом. Яскрава ілюстрація цієї різниці - ставлення до самітника, "який шукає спасіння" подалі від світу. Для християнства це святий, але іудаїзму цей тип далекий та незрозумілий, поза громадою людина не може служити своєму обов'язку. Який із цих двох підходів "істинніший" - знати ми не можемо, але для людства важливо, щоб обидва існували, щоб ніколи не стерлася між ними межа, і тому оратор не передбачає злиття релігій і не вважає його бажаним.
Якщо у єврейства є місія, то вона в одному: відтворити свою національну громаду, тобто державу, і на її прикладі, поступово її виправляючи, спробувати дати світу зразок "богодостойного" соціального порядку. У цьому оратор і бачить "центр ваги" єврейського питання.
Але, оскільки мова йде про євреїв у Росії, тут, можливо, мають рацію ті, хто бачить певну спорідненість між духовною "тональністю" російської і єврейської свідомості: в обох особливо сильний голос схильної до протесту соціальної совісті, бажання "виправляти світ". Якщо це так, то російське єврейство, можливо, і стане головним помічником великоросів у справі збереження зв'язку між окремими частинами імперії. Але це навряд чи можливо буде в колишній формі "прилучення до великоросійської культури" через її мову, хоча б уже тому (якщо і не говорити про головне - про власну національну культуру євреїв), що євреї там живуть головним чином в Україні і ролі "обрусителів" брати на себе не повинні. Зв'язок може бути тільки ідейним, але для цього потрібно, щоб російська культура й у майбутньому зберегла той альтруїстичний, наднаціональний пафос, що (незважаючи на багато помилок) вирізняв і Толстого, і Михайлівського, і В. Соловйова. Великоросам доведеться вибрати одне з двох: або вести і скріплювати імперію, або культивувати свою особливу національну сутність. З'єднати обидва прагнення не можна. "Я - націоналіст, - заявив Жаботинський, - адже ми, євреї, не мріємо про імперії: ми мріємо про дім для себе. Хто хоче створити імперію і не розгубити її завтра, має бути готовим жертвувати власне національними цінностями. Якщо російська культура майбутнього збереже цей свій колишній стрижень універсалізму, тоді навколо неї згуртуються народи, які живуть в Росії. Для всього цього буде потрібно і росіянам, і євреям, і іншим багато мудрості й такту, а ще більше взаємного благовоління. Його вам і бажаю".
Розділ 2
Спочатку процес проти Сіонських протоколів планувалося провести в Німеччині, де в той час була найдужча й активна єврейська громада. Однак прихід до влади Гітлера змінив плани єврейських вождів. Вони приймають рішення провести процес у Швейцарії.
Від початку 1933 року єврейська преса і близькі до неї ліберально-масонські засоби масової інформації посилено розпускають неправдиві чутки про майбутню анексію Швейцарії Німеччиною, майже одночасно піднімається і тема "справжності Сіонських протоколів".
Пробою сил єврейських організацій став Базельський процес. Щоб розпочати цей процес, іудейські вожді використовували як привід статтю доктора Цандера в журналі "Ейзернер Барен", у якій учений розглядав питання про іудейські плани світового панування і неточно послався на слова стокгольмського рабина Еренпрейса [4].
Позивачами на цьому процесі виступили голова єврейської громади у Швейцарії М. Дрейфус-Бродський і голова організації швейцарських сіоністів доктор Маркус Кон.
До суду були притягнені перший німецький видавець Сіонських протоколів Готфрід Цур-Бек (Мюллер фон Ганзен), Теодор Фріч і сам доктор Цандер. Оскільки Фріч і Бек померли, єдиним відповідачем на суді зостався доктор Цандер.
Суд розпочався в Базелі 11 червня. На розпорядчому засіданні суддя, який прийняв сторону іудеїв, ухвалив до вирішення питання накласти арешт на 760 екземплярів Сіонських протоколів, що залишилися на складі.
Потім Цандеру було запропоновано, як свого часу Фордові, відмовитися від своїх переконань. Адвокат єврейських організацій від їхнього імені наполягав, щоб суд виніс постанову про конфіскацію Сіонських протоколів і книг Цур-Бека та Фріча й оголосив у своєму рішенні, що Сіонські протоколи - "груба підробка" [5].
Суд у Базелі багато разів відкладався і, зрештою, так і не відбувся. Його затьмарили гучні події і результати Бернського процесу над Сіонськими протоколами.
Безумовно, починаючи одночасно два процеси з приводу Сіонських протоколів, іудейські організації координували свої дії.
Восени 1933 року єврейські адвокати професор Матті і Георг Бруншвіг подали до суду міста Берна скаргу з вимогою порушити карне переслідування за поширення Сіонських протоколів організацією Національного фронту.
На першому засіданні суд ухвалив розглянути питання про справжність Сіонських протоколів. Було вирішено обрати трьох експертів: від позивача, від відповідача і від суду. Розбір справи відклали до осені 1934 року.
Іудейські вожді вибрали тактично правильний момент для початку процесу. Єврейська преса протягом року залякувала швейцарського обивателя загрозою анексії Швейцарії Німеччиною. Після такої обробки в уяві багатьох швейцарців боротьба іудеїв-талмудистів проти Сіонських протоколів пов'язувалася з боротьбою за незалежність Швейцарії, а розповсюджувачі протоколів представлялися як німецькі агенти.
Головою суду в процесі над Сіонськими протоколами було призначено суддю Мейєра, який не приховував своїх єврейських симпатій.
Іудейські банкіри виділили єврейським організаторам процесу значні суми грошей на оплату адвокатів і великої групи експертів.
Особливо великі гроші іудейські організації витратили на сплату за послуги (фактично підкуп) "свідків". Як "свідки" з єврейської сторони були викликані такі відомі іудейські і масонські діячі, як X. Вейцман, Мейєр-Ебнер, рабин Еренпрейс, М. Боденгеймер, Г. Сліозберг, П. Мілюков, С. Сватіков, В. Бурцев, Б. Ніколаївський, Дю Шайл й ін. Багатьом із них було надано можливість здійснювати поїздки для збору матеріалів і опитування осіб, чиї свідчення могли б піти на користь іудейській стороні.
Головним експертом з боку позивачів іудейська сторона зробила професора Баумгартена, на допомогу якому було надано групу асистентів, куди ввійшли вже згадані Черіко-вер, Вінер і Лівшиц.
Єврейські організатори процесу не шкодували грошей на оплату "свідків" і експертів. Ще до початку процесу Єврейський науковий інститут і Конгрес американських євреїв у Нью-Йорку, фінансовані міжнародними єврейськими банкірами Варбургами, доручають двом лівим російським історикам Б. Ніколаївському і С. Сватікову написати книгу про "підробленість протоколів". Як аванс співавтори одержали від одного з організаторів Бернського процесу, І. Черіковера, 2500 франків, про що збереглися відповідні документи [6].
Від суду було призначено як незалежного експерта швейцарського журналіста К. Лоослі, який відразу ж став на бік звинувачення.
Відповідачі офіційного експерта на слуханнях 1934 року не представили. Пастор Мюнмайхер, на якого спочатку розраховували адвокати відповідачів, зник невідомо куди, і його не змогли розшукати. Згодом з'ясувалося, що на нього тиснули із боку єврейських організаторів процесу. Під загрозою порушення кримінального переслідування щодо фальсифікованого обвинувачення [7] головного експерта з боку відповідачів змусили відмовитися від участі в процесі, у результаті чого вони не змогли належним чином підготуватися до судових суперечок і опинилися у вкрай невигідному становищі.
Засідання Бернського процесу, що проходили з 29 жовтня до 1 листопада 1934 року, нагадували масштабне міжнародне шоу. Єврейські організатори запросили на нього багатьох представників єврейської та ліберально-масонської преси. Зал був переповнений. Більшість із присутніх були євреї, прислані за рознарядкою від різних іудейських громад.
На першому засіданні було оголошено, що після Біблії Сіонські протоколи стали книгою, яка має найбільший попит у світі і грає зараз роль Біблії антисемітизму. До 1934 року Сіонські протоколи було перекладено більш як 18-ма мовами. Тільки у Франції протягом 1934 року вийшло три різних видання [8].
Хазяями цих засідань стали іудейські вожді та куплені ними "свідки" й експерти. Першим виступав один із ватажків сіонізму - X. Вейцман, колишній президент Всесвітньої сіоністської організації і майбутній перший президент Ізраїлю. Із зверхників цієї расистської антилюдської організації в унісон із ним також говорили Мейєр-Ебнер, Фарбштейп, рабин Еренпрейс, М. Боденгеймер. Своє слово на процесі сказали лідери масонства. Насамперед на процесі виступив один із найбільших світових масонів того часу, один із керівників Великої ложі Франції, засновник ложі "Бнай-Бріт" у Франції, засновник ложі "Лотос", член Верховної ради Великого Сходу народів Росії, один із керівників лож "Астрея" і "Гермес" - Г. Сліозберг, а також великі швейцарські масо-ни М. Тоблер і Дельті.
Іудейсько-масонські лідери всі як один стверджували, що Сіонські протоколи не мають ніякого стосунку до ідеології іудаїзму і сіонізму, що не існує ніякого зв'язку між іудаїзмом і масонством. Останнє особливо пікантно було чути з вуст Сліозберга, який був одночасно вождем іудаїзму, сіонізму і масонства, у тому числі єврейської ложі "Бнай-Бріт". Утім, у керівництві "Бнай-Бріт" були й інші єврейські вожді, які виступали на процесі.
Лжесвідчення єврейських вождів визначили і тактику лжесвідків шабесгоїв - Мілюкова, Ніколаївського, Бурцева, Сватікова, Дю Шайла2. Вони повідомляли, що Сіонські протоколи сфабриковано російською поліцією. Ніхто із російських лжесвідків не зумів надати жодного документального або фактичного свідчення про те, що Сіонські протоколи було сфабриковано російською поліцією. Ус і їхні свідчення ґрунтувалися на вимислах, вигадках, безглуздих чутках і просто наклепах, а Бурцев до того ж пішов і на пряму підробку (докладно про це - у наступних розділах). Мілюков заявив, що в складі Тимчасового уряду не було євреїв, а в радянському уряді євреї становлять незначний відсоток [9].
Більш переконливими були свідчення єдиного свідка з боку відповідачів, професора, доктора філософії Альфреда Цандера. Спокійно, з почуттям упевненості у своїй правоті він доводив, називаючи безліч фактів, що Сіонські протоколи відповідають справжній історії єврейської світової політики від Талмуда до Ратенау. "Я не можу зрозуміти, - говорив він, - як із приводу видання Сіонських протоколів, що 14 років розходилися в Німеччині й інших країнах, не було порушено переслідування проти видавців, якщо це видання неправдиве. Віруючі ніколи не зроблять припущення, що Євангеліє не справжнє, навіть у тому разі, якщо їм доведуть, що джерелом його є інші писання. Це можна сказати і про Сіонські протоколи".
Після виступу професора Цандера з заявою до суду від імені відповідачів звернувся їхній адвокат. У заяві говорилося, що відповідачі поставлені в невигідні для них умови через відсутність експерта з їхнього боку. Адвокат наполягав на призначенні нового експерта замість того, який невідомо куди зник. Відповідачі запропонували як експерта відомого німецького фахівця з єврейського питання полковника Еріха Флейшгауера. Після сперечань сторін заяву відповідачів було задоволено, а суд відкладений на п'ять місяців, до квітня 1935 року.
Розділ 3
Міжнародна сіоністська організація зуміла встановити зв'язок із радянськими євреями й організувати в СРСР групу помічників, які отримали право працювати в секретних архівах, підбирати матеріали для Бернського процесу. У цій групі працювали сіоністи А. С. Тагер, Е. В. Членов і масон П. Н. Малянтович (1870-1939), міністр юстиції Тимчасового уряду.
Від СРСР допомогою сіоністам керував П. Г. Смідович (1874-1935), член ВЦВК і ЦК ВКП(б). Робота велася під грифом "Секретно" впродовж декількох місяців. Було переглянуто значну частину архівів російської поліції. Із Москви і Ленінграда на адресу Бернського суду надходили книги та копії документів. Одержання матеріалів із Росії ішло не тільки легальними каналами, через офіційних дипломатичних представників Швейцарії в Москві, а й таємними каналами, через зв'язки Мілюкова, Ніколаївського і Бурцева [10].
"Секретно. 17 липня 1934 р. № К 82-9/72с
АРХІВ РЕВОЛЮЦІЇ
Секретаріат Центрального Архівного Управління за розпорядженням т. Пашуканіс, перепроваджуючи при цьому в копії відношення Члена Президії ВЦВК т. П. Г. СМІДОВИЧ від 13 липня 1934 р. за № 26/1, просить продовжувати роботу з виявлення матеріалів, що стосуються так званих "Протоколів Сіонських мудреців".
Додаток: згадане на одному листі.
Відповідальний секретар Центрального
Архівного Управління (Бекетова).
Копія.
Всеросійський Центральний ЦЕНТР АРХІВ.
Виконавчий Комітет Рад тов. БЕРЗІНУ.
Роб., Селян. і Червоноарм. депутатів.
13.VII. 1934 р. № 26/1. Москва - Кремль.
Центрархів здійснював розшук арх. матеріалів, що можуть установити підробленість так званих "Протоколів Сіонських мудреців". Іноземні громадські організації, які ведуть у СРСР роботу за договором з нашим Урядом, просять продовжити роботу з розшуку цих матеріалів.
Маючи на увазі, з одного боку, що в наших архівах може бути виявлено відповідні матеріали і, з іншого боку - що встановлення підробленості вищевказаних матеріалів має велике політичне значення, прошу Центрархів продовжити роботу з розшуку матеріалів, що мають пряме або непряме відношення до "Сіонських Протоколів".
Член Президії ВЦВК (П. Смідович). Правильно: [підпис Бекетової].
Із запиту до Центрархіву представників іудейських організацій. (Підписано, очевидно, К. Лоослі.)
Намагаючись приписати авторство Сіонських протоколів російській поліції, сіоністи вивчали не тільки документи російських спецслужб, а й установлювали родинні зв'язки осіб, так чи інакше причетних до поширення Сіонських протоколів. Звертаючись до радянських архівів, організатори Бернського процесу змушені були визнати, що не мають у своєму розпорядженні ніяких документів, що підтверджують цю версію.
Про характер робіт, які сіоністи проводили в радянських архівах, свідчить добірка секретних документів, що збереглися в Державному архіві РФ [11].
Із численного наданого в моє розпорядження матеріалу я бачу, що, на думку багатьох літераторів, "Протоколи" складено за дорученням і під безпосереднім керівництвом відомого начальника російської політичної поліції за кордоном генерала Рачковського. Однак ці припущення не підтверджено об'єктивними документами, на яких можна було б ґрунтуватися (виділення моє. - О. П.). Я намагався з'ясувати, чи не можна одержати ці документи в Зах. Європі, але дійшов висновку, що на це мало даних. Як мені з достовірних джерел повідомили, закордонні архіви охорони, начальником якої вищезгаданий Рачковський був майже двадцять років, недоступні; взагалі сумніваються, чи є вони в Парижі...
Тому було б дуже важливо провести відповідні розшуки в архіві колишнього III Відділення царської поліції, що перебуває у віданні Вашого центроархіву. Я усвідомлюю ті труднощі, з якими пов'язано ці розшуки, тому що, цілком імовірно, Рачковський у своїх звітах не писав із достатньою ясністю про підготовку цієї фальшивки. Не підлягає, однак, сумніву, що в архіві поліції або в архіві міністерства внутрішніх справ мають бути сліди роботи Рачковського з підготовки цього видання. Встановлення цих слідів, що стосуються складання брошури "Протоколи Сіонських мудреців", мали б дуже велике значення для експертів і суду.
Як випливає з документів, єврейські організатори Бернського процесу мали велику можливість одержати дані про участь у складанні Сіонських протоколів російської поліції і особисто генерала Рачковського. Проте їм не вдалося знайти жодного факту (прямого або непрямого), що підтверджує їхні наклепницькі домисли.
Безуспішні пошуки продовжувалися аж до кінця 1934 року [12].
До Берну з Москви на прохання єврейської сторони до весняних засідань Бернського процесу в 1935 році повинні були приїхати, "правозаступник" сіоніст А. Тагер, автор антиросійської книги про процес Бейліса; князь С. Урусов, бесарабський губернатор і товариш міністра внутрішніх справ; Фріц Платтен, єврейський більшовик, під керівництвом якого було здійснено переправу пломбованого вагона Леніна і, його єврейської "гвардії" через Німеччину до Росії [13]. Однак із невідомих причин ця поїздка не відбулася.
Розділ 4
Призначення професора Е. Флейшгауера новим офіційним експертом зі сторони відповідачів помітно змінило атмосферу Бернського процесу. Професор був відомим ученим зі світовим ім'ям, фахівцем з єврейського питання. Протягом багатьох років він видавав міжнародний бюлетень "Вельтдінст" і енциклопедію "Сегіла Вері", присвячені вивченню іудаїзму і пов'язаних із ним явищ. До створення енциклопедії, що, за його словами, повинна була зібрати усе, що "думають і знають про євреїв арійці", було залучено найбільших учених із багатьох країн світу. Від Росії, наприклад, у створенні енциклопедії брали участь такі відомі фахівці, як генерали О. Нечволодов, М. Степанов, О. Спіридович, П. Краснов, депутат Державної думи М. Марков, син першого видавця Сіонських протоколів М. Степанов (Світков), товариш обер-прокурора Синоду князь М. Жевахов, письменники Е. Брандт і П. Шабельский-Борк, граф І. С. Ланський. Усі вони стали помічниками Флейшгауера і на Бернському процесі брали участь у складанні його доповіді-експертизи.
М. Марков, наприклад, фактично визначив стратегічну лінію захисту, пропонуючи не вступати в суперечку з іудеями про авторство Сіонських протоколів, а розглядати їх як продукт іудейської психології. "Для захисту, - писав він, - невигідно намагатися довести, хто саме з євреїв створив текст протоколів. Це неможливо довести, і подібні спроби лише серйозно ускладнять захист. Досить буде сказати, що цей єврейський план відповідає єврейській психології і є тільки повторенням ідей, викладених у стародавньому заповіті, Талмуді і т. ін., що їх проповідували євреї в усі древні і нові часи і які вони реалізували повною мірою в СРСР" [14].
Офіційними асистентами Флейшгауера на суді були журналіст Борис Петрович Тедлі і Енгельгардт. Велику роль у підготовці засідань Бернського процесу навесні 1935 року грали також барон Убальд фон Ролль і барон де Потгер. Як згодом з'ясувалося, обидва були платними агентами сіоністів і регулярно доповідали їм про все, що робили Флейшгауер і його співробітники [15].
Серед співробітників Флейшгауера ніхто не сумнівався, що Сіонські протоколи є продуктом іудейської думки, що виник в надрах таємних іудейсько-масонських організацій. Щоправда, особливу позицію займав генерал Краснов, який хоча й підтримував Сіонські протоколи, але вважав, що їх було створено С. Нілусом. У листі до Б. Тедлі 4 листопада 1934 року він писав: "Я маю Вам сказати, що Ваше завдання надзвичайно важке з таких причин. Сіонські протоколи за своєю суттю апокриф, тобто їх складено Нілусом, але на основі точних єврейських даних. Отже, з формальної точки зору євреї завжди матимуть рацію, тому що насправді не існує ніяких протоколів, були лише окремі накази (побажання), які євреї в різні часи і в різних місцях висловлювали, і Нілус об'єднав все це під назвою "Сіонських Протоколів". Як Нілус випустив їх у світ, я не можу Вам сказати. Можливо, він це зробив у такій формі для того, щоб надати більшого інтересу і мати таким чином більше читачів. Цим він прагнув створити проти євреїв вічну ненависть. Я не можу вірити ні в справжність протоколів, ні в те, що про них пишуть. Суд не буде входити в сутність цього" [16].
Ще до початку засідань Бернського процесу адвокати захисти звернулися із заявою до судді з проханням дозволити їм виклик свідків для свідчення в суді, як це зробили представники іудейських організацій. Із боку захисту планувалося виставити таку ж кількість свідків, як і з боку сіоністів. Готовність дати свідчення висловило багато колишніх великих чинів російської поліції, серед них генерал О. Спіридович, обурений наклепами іудейської сторони, а також генерал О. Нечволодов, князь М. Горчаков, М. Степанов, М. Марков, син оббріханого генерала Рачковського. Однак суддя без пояснення причин відхилив заяву адвокатів, тим самим поставивши захист у нерівні умови [17].
18 квітня адвокати захисту також подали заяву про порушення кримінальної справи проти 10 іудейських свідків, у тому числі Вейцмана, Сватікова, Бурцева, Мілюкова, рабина Еренпрейса, за помилкові свідчення.
Засідання Бернського суду почалося 29 квітня і продовжувалося до 14 травня. Після загальних процедурних питань слово було надано Флепшгауеру. Він почав робити доповідь за результатами своєї експертизи Сіонських протоколів ранком 30 квітня, а закінчив увечері 6 травня, присвятивши, таким чином, цьому питанню 10 повних засідань, понад 30 годин [17].
Загальний обсяг експертизи Флейшгауера дорівнював більше 600 сторінок друкованого тексту. Професор найдокладніше вивчив історію питання і простежив походження ідей Сіонських протоколів від Талмуду до початку XIX століття. Використовуючи праці найвідоміших учених, філософів, письменників, Флейшгауер переконливо показав тупик, у який завела значну частину єврейського народу іудейсько-талмудична ідеологія. Висновки експерта були підтверджені витримками з праць чесних і розумних представників єврейського народу, таких, як Б. Спіноза, У. Акоста, Я. Брафман, Бриман (Юстус), О. Вейнінгер, А. Требич, які протестували проти расистської і людиноненависницької ідеології іудаїзму [18].
Флейшгауер створив приголомшливий за глибиною знань і думки документ, перейнятий почуттям християнського жалю до євреїв, обманутих іудейськими вождями. Відразу ж після завершення процесу експертизу Флейшгауера було передано до архіву Бернського суду, звідки за загадкових обставин вона зникла.
В особистих архівах деяких експертів і учасників Бернського процесу збереглися лише більш-менш докладні виклади експертизи Флейшгауера. Зокрема, розбираючи архів М. П. Степанова, я знайшов унікальний документ, строго конфіденційно, що його розсилали серед експертів і учасників Бернського процесу з боку відповідачів. У ньому стисло було сформульовано основні положення й позиції захисників Сіонських протоколів. Наводжу цей документ повністю:
"Строго конфіденційно. Висновки розслідування
1. Протоколи Сіонських Мудреців є таємним політичним твором. Автор Протоколів невідомий. Щодо авторства можливі лише здогади, але доказів немає.
2. Протоколи містять ту ж саму Макіа-веллістичну програму, яку Моріс Жолі провадив у своєму випущеному ним невдовзі по заснуванні Alliance Israelite Uni-verselle "Діалозі в пеклі між Макіавеллі й Монтеск'є".
3. Протоколи, тобто копії останніх, потрапили в 1901 році до рук російських письменників Бутмі і Нілуса. Бутмі опублікував їх наприкінці 1901 р., а Нілус - лише 1905 року.
4. Слід робити розрізнення між двоякого роду таємними документами, що мають на увазі протиборство проти неєврейських держав і народів з метою спорудження іудейської верховної влади месіанської світової держави:
а) найстарший із цих документів був в обігу серед вождів російського єврейства. Зміст його став нам відомий через т. зв. промову "Рабин про гоїмів", яку 1900 р. опублікував младочеський депутат Брженовський. У цьому вигляді документ є найближчий до оригіналу. Але ще раніше такий таємний документ став відомий французькому революціонерові Морісу Жолі, який і використав його у 1864 р. у "Діалозі". Про це свідчить і та обставина, що в діалозі містяться досить явні співзвуччя з цим єврейським документом - у ньому навіть однакові за суттю думки. У 1866 р. цей же документ було розроблено Гедше в його романі "Біарріц";
б) новішим із цих таємних документів є "Протоколи Сіонських мудреців". Обидві програми складено цілком незалежно одна від іншої, тобто автор протоколів не використовував для них ані першоджерело промови, ані переробку її в романі Гедше. Він використовував лише "Діалог". Доказом тому слугує та обставина, що в протоколах є думки більш старої програми лише остільки, оскільки вони є в Діалозі, і що всі ті положення старої програми, що їх не було використано Жолі, не перейшли також і до протоколів.
5. Від часу виходу в світ 1864 р. Діалогу Жолі світове становище як у політичному, так і в економічну плані істотно змінилося. На цей розвиток автор Протоколів зважає, особливо під час розгляду й викладу питань, що стосуються промисловості, преси і фінансової, валютної і податкової політики.
Увесь виклад Протоколів відзначається надзвичайною проникливістю судження про всяке становище за всяких обставин і геніальною здатністю охопити всі можливості майбутнього, і тією ж мірою свідчить і про те, що автор - охоплений полум'яною любов'ю до свого народу іудейський вождь.
6. Протоколи не мають нічого спільного з так званою сіоністською програмою 1897 року. Вони є програмою так званого символістичного, або духовного, сіонізму, що базується на обітницях Мойсеєвої релігії, згідно з якими всі народи землі повинні будуть бути об'єднані в Ізраїлі. Тоді як реальний, або політичний, сіонізм має на меті лише створення в Палестині осередка для євреїв. Про цю останню, створену в Базелі в 1897 р., програму в протоколах не згадано, про неї там не йдеться. Реальний сіонізм під орудою Герцля прагнув лише до створення місцевої іудейської держави в Палестині, що було першим кроком на шляху до панування над світом; а символістичний сіонізм, найвидатнішим представником якого був Ахад Гаам, відверто хотів, навпаки, створення Палестинської держави, як месіанської світової держави. Обидва ці напрямки перебували в 1897 р. у Базелі в різкій суперечності один до одного.
7. Щодо особистості автора, як уже сказано, можливими є лише здогади. Першим обов'язком такі вказують на Ахад Гаама, вождя символістичного сіонізму, тому що симв. сіонізм має ту саму мету, що і протоколи, - месіанську світову державу.
Ахад Гаам заснував в Одесі таємний орден "Бене Моше" (сини Мойсея). Орден цей дотримувався ритуалу, дуже подібного до ритуалу франкмасонських лож. До цього ордену, як говорить "Judisches Lexikon", потрапляли й об'єднувалися в ньому лише обрані і духовно високорозвинені особи, які вважають за мету свого життя звільнення народу й землі Ізраїлевих. Безпосередньо перед Базельським конгресом 1897 р. орден цей припинив своє існування - вочевидь, покладене на нього завдання на той час було вже виконано. Напрошується припущення, що протоколи є чимось на кшталт семінарської роботи (Seminararbeit) цієї таємної спілки, яку було проваджувано під безпосереднім керівництвом і впливом Ахад Гаама. На засіданнях цього братства їх піддавали розглядові й обговоренню - цим і пояснюється побудова всього плану у вигляді протоколів окремих засідань.
8. Діалог показує багато в чому разючу подібність і погодженість із багатьма місцями та думками Герцля в його "Таgеbuсhеr" і "Juden-staat". Цей факт є доказом того, що діалоги є надбанням єврейського духу. Така ж разюча подібність і погодженість є й між названими творами Герцля й Протоколами. Це доводить, що і Протоколи також є плодом єврейського духу.
Дивна розповідь Герцля про корабель "Сіон", і так само діалоги мудреців у його романі "Аltnеulаnd", нав'язують думку, що Герцлю було відомо про зв'язок між Діалогом (Жолі) й Протоколами і що він у своєму романі хотів увічнити Жолі, котрого він прославляє під вигаданим ім'ям Жое Леві.
9. Припущення, що Протоколи було укладено російською владою, Рачковським чи Нілусом, з метою утримати Царя від ліберальних реформ і з метою налаштовування Государя проти євреїв, нічим не можна довести. Навпаки, досить важливі дані якраз суперечать цьому:
а) Протоколи є неповними: якщо порівняти їх з Діалогами ці прикрі пробіли можна встановити; особливо, відсутнім є вступ, а наприкінці - пояснення, що його в протоколі 16, 7 обіцяв сам автор. Зовсім виключена можливість того, що яке-небудь російське урядове відомство або російські державні чиновники могли б представити Цареві або своєму Урядові настільки недосконалу роботу;
б) численні тези й пояснення в Протоколах зовсім виключають можливість припускати, що Протоколи було складені російськими чиновниками;
в) опубліковані Бутмі і Нілусом Протоколи залишалися за увесь час існування Царської Росії, а після падіння Царського уряду аж до 1920 р. зовсім непоміченими. Зегель доводить це. Поширення Протоколів, отже, Царський уряд аж ніяк не заохочував;
г) проти російського авторства Протоколів начебто задля мети, якої намагався досягти російський уряд, говорить і та обставина, що в Протоколах не можна знайти ані найменшого натяку на Росію, у той час як єврейське питання відігравало саме в Росії значну роль.
10. Усі сіоністичні конгреси ведуться подвійно: під час сіоністичних конгресів засідає одночасно й таємна конференція - це видав заступник рабина Р. Флейшман у Скокі. Різні обставини підтверджують правильність цього припущення:
а) під час сіоністського конгресу в Базелі 1899 р. відбулася, відповідно до протоколу засідання, особлива нарада учасників з'їзду, які були членами ордену Бнай-Бріт;
б) на сіон. конгресі в Базелі 1903 р., відповіднодо опублікованого повідомлення масона др-а Марецького, члени ордену Бнай-Брит мали також особливе засідання;
в) згідно з Е. Жуен, уже раніше було скликанона 1897 р. конгрес ордену Бнай-Бріт;
г) сам Герцль писав, що Базельський конгрес сіоністів буде як гласним, так і конфіденційним;
д) свідок Макс Боденгеймер, який особисто брав участь у конгресі 1897 р., зізнався і підтвердив, що відбулося і негласне засідання, у якому брали участь від 40 до 50 делегатів. Отже, тут ідеться не про конфіденційне засідання конгресу сіоністів, на якому учасників налічувалася відносно невелика кількість, а про особливе засідання певної й досить чисельної групи - очевидно, про таке ж засідання, які відбувалися в 1899 і 1903 роках.
11. Твердження, що Протоколи не могли бути предметом обговорення на першому Сіон. конгресі, тому що конгрес був цілком гласним і протоколи засідань про них не згадують, таким чином, постає в зовсім іншім вигляді. Протоколи були обговорювані не на офіційному сіон. конгресі, а на таємному паралельному конгресі масонів ор. Бнай-Бріт.
Установивши останнє, стає зрозумілим, чому Базельський документ мав приписку в кінці: "Підписано Сіоністськими представниками 33 ступеня" (Бутмі) - і згідно з Нілусом: "Підписано сіоністськими депутатами 33 ст." (це переклад з німецької, тому що в російських оригіналах текст може бути іншим); чому Бутмі у своєму виданні особливо підкреслює: "Не плутати з представниками сіонізму" і, нарешті, чому цей документ було написано французькою мовою і надіслано до Франкфуртської ложі.
12. Єврейська програма світового панування міститься не тільки в зазначених двох таємних документах, справжність яких заперечує єврейство, але така ясно провадиться і в поширюваних "Міжнародним товариством серйозних дослідників Біблії" писаннях, справжність яких не доводиться заперечувати. Підривом християнських релігій і нацьковуванням мас на державну владу дослідники Біблії прагнуть революціонізувати народи та зруйнувати держави, щоб вибудувати месіанське царство під єврейською орудою. Зовсім того ж самого хочуть і Протоколи. Офіційне єврейство ставиться до цієї міжнародної організації співчутливо і з повною симпатією, оскільки "Judisches Lexikon" знаходить для цього
руху співчутливі слова, говорячи, що воно має наметі поглиблення християнства за допомогою повернення до справжнього змісту Біблії. А Протоколи? Вони також повертаються до змісту Біблії, що, відповідно до єврейських поглядів, обіцяє обраному народові панування над світом. Шанувати, визнавати й співчувати вченню серйозних дослідників Біблії, а в той же час відкидати Протоколи є протиріччям за суттю, бо якщо вчення дослідників Біблії відповідає змістові Біблії а, отже, справжнє, то й Протоколи справжні.
13. Місце в Протоколах 9, 14, у якому йдеться про загрозу підриву підземних залізниць, слугує євреям головним доказом того, що Протоколи є підробленими. Ці єврейські заперечення спростовано мною в II частини, у відповіді на питання 6, 8. За приклад можливості таких терористичних актів мною там наведено вибух кафедрального собору в Софії. Наступним прикладом тому, як у цих колах упиваються кривавими фантазіями й бажанням убивств, можуть служити твори серйозних дослідників Біблії, у яких вони оповідають про майбутнє винищення християнських держав:
"Усі пророцтва надають право зробити висновок, що ця боротьба буде супроводжуватися жахливим кровопролиттям" (Schriftstudien VII. - S. 305).
"Тексти Св. Писання справдяться буквально й у жахливий спосіб, а саме: потоком дійсно пролитої крові, порівняно з яким європейська війна є лише прелюдією" (Schriftstudien VII. - S. 393).
"Святилища і вулиці християн буде у точному сенсі заповнено вбитими в ці часи нещасть" (Schriftstudien VII. - S. 560). Примітка: кафедральний собор дійсно був заповнений убитими!
"Трупи, що валятимуться на вулицях, потрібно буде прибрати... Мертвим не будуть віддані військові почесті під час поховання, їх просто зариють, як диких звірів... Похованням мертвих будуть зайняті організовані робітники" (Rechtfertigung 2 Bd. - S. 338 - 341).
14. "Ніколи не існувало такої міжнародної єврейської організації, яка б плекала плани про світове панування", - сказав, згідно з "Wahrheit" від 2 листопада 1934 р., на суді д-р Хаїм Вейцман.
На це відповімо: міжнародними єврейськими організаціями, які прагнуть до світового панування, є Alliance Israelite Univercelle й орден Бнай-Бріт.
Міжнародними допоміжними організаціями єврейства є все інше франкмасонство й "Міжнародне товариство серйозних дослідників Біблії".
Міжнародними рухами в наймах євреїв є марксизм, комунізм і більшовизм.
Цитаделлю міжнародної єврейської влади є найвищий фінансовий світ (Носhfіnаns), світова преса й уведений в оману пролетаріат.
15. Політичні події, особливо останніх десятиліть, розвивалися під міжнародно-єврейським впливом і дивовижно збігалися з накресленнями, здійснюваними Протоколами. Програму Протоколів було під єврейським проводом майже цілком упроваджено й здійснено в більшовицькій Росії.
16. Упродовж років єврейство боролося з Протоколами лише скупленням або забороною таких видань, газетними або іншими статтями. Це була дрібна війна, що її провадили нерідко досить сумнівними засобами, як-от: перекручуванням фактів і накиданням тіні на певних осіб. Тим часом усі ті особи, які повинні були знати про походження Протоколів, тобто всі здатні бути для євреїв небезпечними супротивниками, померли, особливо з росіян: Рачковський, Бутмі й Нілус; із французів: Е. Жуен і Р Ламбелен; з німців: Готфрід Цур-Бек і Теодор Фріч; з іудеїв: Ахад Га-ам, Нордау, Герцль і А. Требич. І тільки тепер єврейство піднімає питання про справжність Протоколів.
17. Я закінчу достопам'ятними словами письменника-єврея Артура Требича, що він їх сказав у присвяченій Протоколам книзі "Deutscher Geist oder Judentum" (S. 74):
"Той, який, як автор, є сповнений передчуттям давно уже угледів, вислухав і вичитав усе в цих таємних актах висловлені думки, цілі й наміри відносно всього нашого економічного, політичного і духовного життя, може з повною впевненістю поручитися за те, що це все є самим справжнім і непідробним вираженням гнучкого духу що прагне до панування над світом, і що це вираження є настільки справжнім і непідробленим, що арійський мозок - скільки б його антисемітська ненависть і не штовхала б на підробки і наклеп, ніколи не був би взагалі в змозі додуматися до таких способів боротьби, до таких планів, каверзних задумів і шахрайств" [19].
Експертиза Флейшгауера, точність і твердість його формулювань викликали переполох у середовищі іудейських організацій, і насамперед у сіоністів. Іудейські "прихильники законності" оголосили експертизу Флейшгауера антисемітським памфлетом і зажадали заборони його опублікування. За швейцарськими законами, усі документи, обговорювані в суді, можуть бути обнародувані в засобах масової інформації для їх голосного обговорення. Сіоністи ж зажадали заборонити публікацію друком документів, що їх наводить Флейшгауер.
Від імені іудейських організацій експерт суду Лоослі заявив, що експерт Флейшгауер "склав памфлет в ім'я антисемітської ідеї. За кримінальним Бернським кодексом і кримінальними кодексами більшості цивілізованих країн експертизу Флейшгауера слід розглянути як аморальну літературу" [20].
Суддя підтримав незаконну вимогу експерта Лоослі, й публікацію матеріалів Флейшгауера було зупинено. Суддя також іще раз підтвердив заборону на запрошення свідків від захисників Сіонських протоколів. На думку єврейських організаторів Бернського процесу що її підтримав і суддя, свідки з боку відповідачів вестимуть "антисемітську пропаганду яка ображає гідність євреїв". Більше того, суддя відмовив у задоволенні заяви адвокатів відповідачів про притягнення до кримінальної відповідальності за помилкові свідчення свідків єврейських організацій Вейцмана, Сватікова, Бурцева, Мілюкова, рабина Еренпрейса й ін. У таких умовах захисникам Сіонських протоколів не доводилося розраховувати на чесний розгляд справи і справедливий вирок.
Розділ 5
Крім наведених вище документів, в особистому архіві М. Степанова я знайшов досить велику кількість листів, отриманих ним у період Бернського процесу від Б. Тедлі, М. Маркова, Є. Брандта. Із цих листів ставало зрозумілим, у які складні умови було поставлено захисників Сіонських протоколів, яким під різними приводами перешкоджали викликові свідків і експертів, як у їхнє середовище підсилали провокаторів, шпигунів і як їм постійно не вистачало грошей на найнеобхідніші потреби, пов'язані з провадженням процесу. Протизаконна позиція судді, судового експерта і судових чиновників перешкоджала чесному розглядові справи й фактично перетворила Бернський процес на грубий фарс, жахливу наругу над законом і справедливістю.
Син першого видавця Сіонських протоколів М. Степанов мав репутацію провідного російського спеціаліста з історії й практики масонства і його зв'язків з іудаїзмом. Він, зокрема, видав під псевдонімом Свіктов дослідження щодо Великого Сходу Франції (два томи) і Великої ложі Франції, а також книгу про масонство в російській еміграції. Захисники збиралися виставити М. Степанова як свідка на Бернському процесі.
Нижче я вперше публікую листи часів Бернського процесу, знайдені в архіві М. Степанова.
Б. П. Тедлі - М. П. Степанову
Борис Петрович Тедлі, швейцарський кореспондент інформаційного бюлетеня "Вельтдинст", на Бернському процесі виконував роль свого роду відповідального секретаря захисників Сіонських протоколів і був головним помічником експерта Флейшгауера. Після провалу Бернського процесу, коли вища судова інстанція відмовилася підтвердити вирок судді Мейєра, за доносом іудейських організацій Тедлі було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини й заарештовано. Разом із ним підбурювані іудеями швейцарські власті збиралися заарештувати й експерта Флейшгауера.
"Берн, 10.ХII.34
Вельмишановний Добродію,
Підтверджуючи одержання Вашого листа щодо сутності процесу "С. П." я, на мій подив, зауважив, що Ви дотепер не одержали нашого до Вас листа, надісланого 23 листопада, у якому ми просили Вашого сприяння для успішного проведення процесу.
Із надісланого мною Вам протоколу допитів свідків обвинувачення і нашого "Ехроsе" Ви можете намалювати картину всієї тієї брехні, яку "несли" пп. свідки а la Miliukoff.
Вам, як синові видавця "Протоколів" і тому, хто особисто знав С. Нілуса, звичайно, неважко буде викрити брехню знахабнілих пп. "великих патріотів" (так назвала одна швейц. газета пп. Сватікова і Мілюкова).
Ми виставляємо Вас свідком захисту, на що сподіваємося отримати Вашу негайну згоду, і просимо Вашого сприяння.
Крім Вас, з росіян у Франції ми викликаємо
1. М. Є. Маркова 2-й.
2. Ген. А. Спіридовича.
3. Андрія Рачковського (сина). Намічається виклик племінниці С. Нілуса.
Я рекомендую Вам звернутися до Ген. Спіридовича або М. Є. Маркова, які в курсі справи й ознайомлять Вас із нею.
Вважаю за належне заздалегідь запевнити Вас, що Ваш виступ як свідка і пов'язані з ним витрати (залізн., перебування та ін.) оплачуються створеним "міжнародним панарійським комітетом", так що Ви не зазнаєте ніяких матеріальних втрат.
Прошу не відмовити в люб'язності повідомити мені Вашу думку з приводу процесу, а також, чи згодні Ви на виклик Вас як свідка.
Із цілковитою повагою, Поручик Борис Тедлі Умовна адреса для коресп. з приводу "С. П."..."
"Берн, 17. XII. 34.
Вельмишановний Миколо Пилиповичу,
Підтверджуючи одержання Вашого люб'язного листа від 13-го цього грудня, поспішаю відповісти Вам на нього таке.
1. Ген. Нечволодов. До його співробітництва ми вдалися на підставі вказівок з усіх боків і це співробітництво вважаємо досить доречним <?>. Однак із боку людей, близьких генералові, ми одержали... (нерозбірливо. - О. П.) про небажаність його виступу (особистого) внаслідок украй хворобливого стану генерала. Нам повідомили, що генерал дуже нервовий і він може отримати удар. Звичайно, ми не хочемо взяти на себе ризик зруйнувати і до того тендітне життя генерала. Тому ми вирішили, щоб генерал виклав свої показання особисто в співробітництві з М.Є.М. (М. Є. Марковим. - О. П.) і цей останній використовував їх на суді. <...>
Одночасно з Вашим листом піде лист нашому експертові з вимогою викликати Вас до Веймара або Ерфурта для обміну думок. Наскільки мені відомо, наш експерт працює пліч-о-пліч з Бостуничем. Мені здається, що спільно з цим останнім Ви можете досягти багато чого. Однак зазначу, що я аж ніяк не фахівець у F:.М: (франкмасонство. - О. П.) і тому мені невідома вченість Бостунича.
Імовірно, на початку 35 р. я знову приїду в Париж. Спробую зустрітися з Вами.
Процес відкладено до 15 січня. <...>
Поки побажаю Вам успіху у Ваших підготовчих роботах.
Зі щирою до Вас повагою Борис Тедлі"
"Берн, 24.XII.34
Вельмишановний Миколо Пилиповичу,
Підтверджую одержання Вашого листа від 17-го і 22-го ц. м., як і попереднього, докладного (що його я переслав до Ерфурта).
Відповідаю за пунктами:
Про ген. Нечволодова. Барон ф. Ролль і я вважаємо його досить ученим свідком, і нас дуже тішить, що ми можемо використовувати його свідчення так, як Ви це пишете. <...>
Про Вас як про людину "неприємну" (Ваш вислів). Я, між іншим, теж людина "неприємна", тому що є вихованим у військовому дусі. Іншими словами, свій виклад думки в кольорові папірці загортати не звик. Кажу, що і як думаю. Так само, як вочевидь, і Ви.
Яким би Ви свідком ни були для "деяких", але для справи, для Росії Ви найне-обхідніший свідок. Цього досить. Я офіційно доводжу до Вашого відома про те, що ми виставляємо Вас свідком захисту. <...>
З цілковитою до Вас повагою Борис Тедлі.
Р. S. Якщо у Вас є можливість, працюйте з М. Є. М. (М. Є. Марков. - О. П.) - на нього в нас теж великі надії.
Р. Р. S. Під час зустрічі не відмовте в тому, щоб доповісти Ген. Нечволодову, що ми раді його згоді виступити особисто і цінуємо його самовідданість, приймаючи до уваги його підірване здоров'я. Прошу засвідчити йому мою найглибшу повагу і щиру відданість.
<Приписка в двох місцях листа:>
Графа Ланського ми вирішили запросити також. Завжди зручніше, якщо більше свідків, які стверджують одне". <...>
"Берн, 27.ХІІ.34
Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Лише сьогодні я одержав Вашого листа від 18-го ц. м., що його за моєї відсутності дружина через непорозуміння віднесла адвокатові. Листа, утім, отримано вчасно. Однак зазначені Вами матеріали:
1. Масонство в рос. еміграції й
2. La grande loge de France
я ще не отримав (чи не забули Ви вислати їх?). "Lа F:.М:. feminine" я маю.
Що стосується Вашого бажання дати свідчення по-французьки, то це ролі не відіграє, тим більше що тут, за рідкісним винятком, усі говорять французькою мовою.
Мені хотілося порадитися з Вами з наст. питання. Як Вам, звичайно, відомо, місцева публіка дуже мало компетентна в "російському питанні". Наш адвокат теж не вельми компетентний. Чи не думаєте Ви, що було б корисним просити кого-небудь із дуже досвідчених і обізнаних людей - наших російських адвокатів - приїхати до розгляду справи в Берні і допомагати нашому захисникові під час допиту свідків обвинувачення? Чи не порадите Ви кого-небудь підхожого? <...>
На додаток до моїх попередніх листів повідомляю Вам, що ген. Нечволодов фігурує в списках запрошених свідків, яких ми запросили. Я особисто переглядав списки сьогодні.
Зі щирою повагою Борис Тедлі
При сьому 3 документи"
"Берн, 14.ІІ.35
Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Ми приїжджаємо в суботу, 16-го ввечері. Просимо Вас у неділю 17-го в 10 час. ранку до Hotel Vignon (23, Vignon).
Якщо цей час Вас або не влаштовує, то повідомите, призначивши зручніший Вам за зазначеною адресою, на моє ім'я. Витрати Ваші повернемо.
Щиро відданий Борис Тедлі"
"Берн, 9.VIII.35
Вельмишановний Миколо Пилиповичу,
Одержав Вашого відкритого листа тільки сьогодні, тому що був у від'їзді.
Ви дуже помиляєтеся, якщо думаєте, що ми хочемо припинити з Вами відносини. Наше мовчання пояснюється просто: у нас зараз затишшя. Нічого певного невідомо. Як я Вам уже писав, ми виставили Вас свідком. Що стосується Принцева й Енгельгардта, то першого було виставлено помилково і щодо якого ми задовольнимося його письмовими свідченнями.
Що стосується запропонованої Вами книги Петровського, то в Берні нею не зацікавляться, тому що вона написана по-французьки. В франц. кантонах у мене немає зв'язків серед книгопродавців.
Є й прохання до Вас, утім, це лише питання. У №-рі від 20 липня "Pariser Tageblatt" поміщена стаття проф. Тамбурцева! Чи не жид він? Чи мешкає в Парижі, чи, може, в СРСР? Якщо Вам випадково відомо, повідомте. Не серджуся на мовчання.
Щиро відданий Борис Тедлі"
"Берн, 23 травня 1937 р.
Дорогий Миколо Пилиповичу,
Щиро дякую Вам за надіслані книги. Ваша робота про великий Орієнт дійсно є капітальною. Довелося Вам добре потрудитися. Зрозумілою є також і "симпатія" до Вас з боку нинішньої Франції.
Вашу статтю я переслав до Харбіна. Вона, безумовно, дуже й дуже підходить, і я прошу Вас і надалі допомагати в роботі щодо викриттів масонства.
Також я надсилаю Вам кілька журналів по філателії, з яких Ви зможете з'ясувати потрібні Вам адреси для придбання марок.
Свого часу Ви були настільки люб'язні надіслати мені Вашу роботу про Велику ложу Франції. Чи випустили Ви другий том чи ще ні? Мене дуже цікавить.
У нас усе як і раніше. Жидки повели кампанію з дискредитування нас. На мене цілий ряд доносів з обвинуваченнями щодо шпигунства на користь Німеччини. На підставі цих доносів у мене був зроблено обшук і вилучення кореспонденції. Тепер притягають до суду за збирання відомостей проти євреїв і масонів.
Ніколи подібного несправедливого акту з боку швейцарської влади я не очікував. Не думалося мені, що жидки й масони і тут панують настільки. Доводиться розчаровуватися.
Утім, ми ще подивимося, хто візьме гору.
Ваш Борис Тедлі"
"Берн, 19 серпня 1937 р.
Дорогий Миколо Пилиповичу,
Підтверджую одержання Вашого доброго листа від 16-го ц. м. і 4-ї частини Вашої статті.
Не буду вдаватися в подробиці про фашизм. Я теж переконаний монархіст, але не знаходжу розбіжностей у фашизмі з моїми поглядами. Завжди ж і скрізь наполягав, що ми, монархісти, зобов'язані нашими переконаннями входити в організації активу з метою впливати на ці організації в напрямку нашої думки.
Фашистська партія, безумовно, є глибоко монархічною. Візьміть, приміром, №№ "Нашего Пути", присвячені Єкатеринбурзькому злодіянню. Ці газети - блискуча пропаганда монархічних ідей.
Тому я не думаю, що скорочення Вашої статті має якийсь стосунок до Вашого монархічного переконання.
Я написав у Харбін, категорично вимагаючи розміщати Ваші статті повністю або взагалі не розміщувати. Одночасно я наголосив, що Ваші знання масонства надзвичайно необхідні для пропаганди антимасонства.
Що стосується моїх тутешніх неприємностей, то сталися вони винятково з вини Фл<ейшгауера>, який своєю вкрай нерозумною політикою майже остаточно занапастив усю справу.
Випуском усілякого матеріалу, прямо спрямованого вже не проти жидомасонів і судді, але й проти Швейцарії взагалі, він поставив нас у надто дурне становище. Певна річ, що все окошилося насамперед на мене, як на представника Фл. у Швейцарії. <...>
Крім мене, до відповідальності притягнуто й самого Фл.
Зрозуміло, що про якесь шпигунство взагалі не може бути й мови. Фл. - судом призначений експерт і в цьому призначенні є начебто судовим чиновником, тому не є логічним звинувачення такого роду, але все-таки це звинувачення і, які б ні були його наслідки, потерпілою стороною є я.
Із листопада м-ця і донині ще не закінчено слідство, і суд ще буде. Цікаво, що розгляд справи доручено саме тому ж судді, який головував у справі про Протоколи. <...>
Фл. на всі заклики слідчого завітати в Берн для дачі свідчень і запевняння, що його не піддадуть арештові, з'явитися відмовився, що викликало переконання в його "гріхах", і у такий спосіб збільшило мої "шанси" на вирок.
Звичайно, що цим процесом я остаточно прикінчений у Швейцарії, і я просив Фл. забрати мене до Німеччини й дати можливість заробітку. Куди там! Відразу ж став мене костити і всюди обмовляти. Микола Євгенович <Марков>, як мені передавали, заступився було за мене, але, побачивши марність і перебуваючи у залежності від Фл., замовк.
...Я розчарований у так званих друзях, що вічно кричать про панарійську солідарність.
Найобразливіше над усе те, що своїми ідіотськими витівками Фл. украй занапастив усю нашу справу у Швейцарії і поставив захист у надто важке становище. <...>
Зі щирим до Вас привітом і відданістю Ваш Борис Тедлі"
II
М. Є. Марков - М. П. Степанову
Видатний російський суспільний діяч, депутат Державної думи Микола Євгенович Марков, так само як і М. П. Степанов, повинен був виступати як свідок на Бернському процесі.
"Париж 5 грудня 1934 р.
Вельмишановний Миколо Пилиповичу!
Обидва Ваші листи (30 листопада і 1 груд.) я одержав і дуже дякую за люб'язну згоду посприяти успіхові Бернського процесу. Я цілком розумію Ваші побоювання розлучатися хоча б на короткий час з документами настільки великої важливості, але думаю, що є повна можливість гарантувати схоронність останніх. По-перше, я сподіваюся, що Вас буде викликано до суду, отже, й документи будуть при Вас, а не при мені. Судові, звичайно, досить буде лише звірити фотографії з оригіналом і залишити в себе фотографії, та й їх лише на деякий час. Зараз ідеться про зняття фотографій з обраних місць. Фотографію я збираюся робити у своїй присутності, аж ніяк не залишаючи документів у фотографа. Тобто питання зводиться лише до того, чи можна довірити щорічники мені на кілька днів чи це ризиковано? Я думаю, що можна. Тільки навіщо хочете Ви пересилати поштою, та ще й рекомендованою? Видача під розписку з рук на руки є набагато певнішою. Адже на пошті дуже багато масонів. <...>
Я буду дуже вдячний Вам, якщо Ви, виходячи з наявних у Вас документів, притім таких, які Ви не побоялися б дати на показання в суді, зробили кілька точних цитат, що доводять вплив євреїв у масонстві. Додаю при цьому копію статті "Таалат и Гучков", про яку Ви пишете. У мене зберігається і вирізка ця з "Посл. Нов.", але газета, папір майже... важко вже читається. Пов'язані з цією статтею обставини, про які Ви пишете, досить цікаві, але я ніколи не забуваю, що наші листи, очевидно, читаємо не одні ми, і тому на цю тему не поширююся. Чи не думаєте Ви, що, буваючи в місті, Ви могли б зайти до старого соратника і побалакати про все, крім чорнила і паперу?
Вашу присутність на процесі я з самого початку вважав украй бажаною, що і висловив Вам у свій час. Якщо у Вас є й матеріал про участь російських масонів у революції 17-го року, підстроєної євреями, то тим більше треба Вам опинитися на місці судового двобою. Питання тільки в упорядкуванні справи з візою і паспортом, чим треба зайнятися тепер же. <...>
Сподіваючись незабаром побачитися з Вами, залишаюся щиро відданий М. Марков II"
"9 грудня 1935 р. № 161
Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Напевно, Ви вже знаєте від Олександра Дмитровича <Нечволодова>, що я працюю тепер у "Вельт-Динстві". За його дорученням звертаюся до Вас із проханням: чи не можете Ви розпитати й з'ясувати наступну обставину: у масонських списках абата Турмантена за 1911 рік згадується серед масонів за однією з Алжирських лож якийсь Лоослі. За всіма ознаками це той самий швейцарець Лоослі, який виступав супротивником нашим як експерт у Бернському суді. Бажано мати точну виписку того місця, де йдеться про цього Лоослі. Чи немає у Вас взагалі інших відомостей про масонство цього пана? На суді він категорично заявив, що він у масонстві не перебуває. Важливо знати, яке його ім'я (під яким ім'ям він згадується в списках). <...>
Як і раніше, зі щирою до Вас повагою М. Марков"
III
М. Є. Марков - М. О. Степанову
Генерал Микола Олександрович Степанов - двоюрідний брат М. П. Степанова і відповідно племінник першого публікатора Сіонських протоколів - перебував у дружніх відносинах з М. Є. Марковим і, так само як і він, брав участь (як негласного експерта) у Бернському процесі
"54, rue Fondary
Paris (15-е) 10 січня 1935 року
Вельмишановний Миколо Олександровичу, <...> По приїзді сюди Поттера з Ерфурта я переконався, що в "центрі" цьому дуже неблагополучно і ніякої системи нам не складуть. І серйозні свідки будуть лише з російської групи. У російській групі, як Ви знаєте, усі діють не тільки нарізно, але ще намагаються приховати одне від одного свої "козирі". І сміх, і горе! Тільки хитрістю вдається проникати в ці "схованки". Хоча теоретично ми зробили поділ судового подання, і Нечволодов, і Спіридович не обмежилися розробкою своєї області питань... Особливо А. Д. Він сфабрикував цілий збірник на 150 сторінок, з яких жодного рядка не дав ще до Берна, як я не благав його надсилати частинами. Найкраще про цю справу з М. П. Степановим: він заборонив мені торкатися питання про іудомасонство, у якому компетентний лише він один, і віддається творчості на самоті. <...>
Процес знову відкладено й не відбудеться раніше кінця лютого. Підозрюю, що противна сторона пронюхала про нашу підготовку і, зокрема, затягує процес, щоб підготуватися до нових ударів. Поведінка п. Поттера є дуже підозрілою. Ця людина, чи не жид з походження, усе робить, щоби заплутати становище і пересварити відп. наших. Починаю думати, що він є таємним агентом темної сторони і що М. П. Степанов щодо цього не помиляється. У всякому разі такий плутаник і брехун не має керувати процесом. Експерта Флейшгауера я знавав 10 років тому, коли він здавався добрим німцем-антисемітом і чесною людиною. Поттер, напевне, обожнює його. Добре було б з'ясувати обстановку Ерфурта.
Зі щирою повагою до Вас М. Марков ІІ"
IV
Е. К. Брандт - М. Є. Маркову
"Неllerup, 8.2.1935. A. N. Hansens Alle 28
Вельмишановний Миколо Євгеновичу, <...>
Очевидно, Ви вже одержали повідомлення від п. Бориса Тедлі з Берна, у якому він просить Вас надалі вести листування, щодо Бернського процесу, винятково або на його, або на моє ім'я. <...>
Мені добре відомо, що Ви вважаєте Поттера провокатором і навіть жидівським шпигуном. Я Вам дуже вдячний за те, що дозволили мені використовувати Ваш лист до Миколи Олександровича, і сподіваюся, що і надалі, якщо у Вас будуть які-небудь нові дані, Ви не відмовитеся їх мені повідомити.
Але, з іншого боку, якщо я не помиляюся, Ви цілком довіряєте порядності, ідейності і чесності головного експерта Флейшгауера, а так само й мені.
Відносно де Поттера нами з Флейшгауером провадиться розслідування, і ми сподіваємося, що Ви повірите нам, що, хоча ми й вважаємо де Поттера нашим другом, ми в цьому розслідуванні будемо керуватися винятково поставленою нами метою - домогтися істини. Усякі почуття дружби буде тимчасово відкладено у бік - одним словом, ми підійдемо до справи цілком об'єктивно, без всякої упередженої думки. <...>
Якщо Поттер дійсно провокатор і Ви через те, що він брав або бере участь у справі, відмовилися б від Вашої участі як свідка-експерта, то Ви цим допомогли б лише досягти провокаторові того, чого він домагався. Флейшгауер, у всякому разі, чистий і поза всякими підозрами, а тому незалежно від Поттера слід йому, як головному експертові, в усьому допомагати. Про те, які наслідки буде мати той чи інший результат процесу, мені Вам писати немає чого, Ви й самі даєте собі повний звіт, навіть краще від мене. <...>
Сердечне вітання від щиро відданого Вам
Брандт
Р. S. Чи вийшов 3-й том "Войн Тёмных сил"?"
Література
1. АСТМ. Фонд М. Ф. Степанова. Документи і матеріали, пов'язані з Бернським процесом ( далі - БП).
2. АГИ. Фонд Б. І. Ніколаївського, 20-23. Як писав Б. І. Ніколаївський, він був головним "у центрі зносин" після Бернського процесу всі його матеріали з єврейської сторони були передані Вінером у Лондон, і на їх основі організовано музей.
3. Рассвет. - 1933. - 19 лютого.
4. Еіserner Вагеn. - 1933. - 9 липня.
5. Возрождение. - 1934. - 12 червня.
6. АГИ. Фонд Б. І. Ніколаївського, 20-25. "Розписка на 2000 французьких франків. - Париж, 1934 р., березня 6-го від Б. І. Ніколаївського на рахунок авансу, отримані ним за спільну мою з ним книгу, літер.-історичну роботу про Рачковського, перші з належних мені грошей дві тисячі французьких франків отримані. С. Сватіков"; Ніколаївський, крім того, пропонував свої послуги Конгресу американських євреїв з вивчення російських патріотичних груп за рубежем (Там само, 20-26).
7. АСТМ. Архів І. С. Ланського. Пастора звинувачували у "злочинному ставленні до молодої дівиці", яка подала на нього скаргу. Згодом звинувачення було знято.
8. АСТМ. Фонд М. Ф. Степанова, БП; АГИ. Фонд Б. І. Ніколаївського, 20-6.
9. Последние новости. - 1934. - 31 жовтня.
10. АГИ. Фонд Б. І. Ніколаївського, 20-23.
11. ГАРФ. Ф. 4888, оп. 1, д. 30, л. 1-13; документи приводяться зі збереженням орфографії оригіналів.
12. ГАРФ. Ф. 4888, оп. 1, д. 30, л. 19. В архіві, зокрема, зберігся лист від Інституту економіки Комуністичної академії при ВЦВК із проханням дозволити працювати в архіві Революції С. С. Шустерману за темою Сіонських протоколів.
13. Возрождение. - 1935. - 5 березня.
14. ГАРФ. Ф. 5802, оп. 1, д. 31, д. 186.
15. АСТМ. Фонд М. Ф. Степанова, БП. ГАРФ. Ф. 5802, оп. 1, д. 31, л. 186.
16. ГАРФ. Ф. 5802, оп. 1, д. 31, л. 171. Звичайно, точка зору Краснова була помилковою. Сіонські протоколи поширювалися задовго до того, як потрапили в руки Нілуса.
17. АГИ. Фонд Б. І. Ніколаєвського, 20-6.
18. АСТМ. Фонд М. Ф. Степанова, БП.
19. АСТМ. Фонд М. Ф. Степанова, БП. 20. Цит. за: Бурцев В. Л. В погоне за провокаторами. Протоколы сионских мудрецов доказанный подлог. - М., 1991. - С. 325.
***
Опубліковано за: Платонов О. А. Загадка Сионских протоколов. - М.: Родник, 1999. - С. 383-534. 1 Pro domo sua - лат. [про домо суа], букв. "за свій будинок", з особистого питання; на захист себе і своїх справ.
2 Усі вони, крім Ніколаївського і Дю Шайла, масони.
---------------
------------------------------------------------------------
---------------
------------------------------------------------------------
1
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа