close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

квадро

код для вставкиСкачать
Медяник О., Гуменюк Я., Переймибіда Л., Кушнір А. Квадро. – Тернопіль: Крок, 2011. – 120 с. Видавництво “Крок” представляє поетичну антолоґію чотирьох авторів “Квадро”, яких об’єднали простір, знак і час у перспективну творчу формацію. Усі автори
1
/ 120
2
/ 120
ОЛЕКСАНДР МЕДЯНИК
ЯРОСЛАВ ГУМЕНЮК
ЛЮДМИЛА ПЕРЕЙМИБІДА
АНДРІЙ КУШНІР
3
/ 120
4
/ 120
Часом ти cам розпочинаєшся з випадкового вітання,
зумисних образ, жесту назустріч, одинокості. Як і твій
текст, якого тобі мало. Уміститися в одному вірші, —
переслідує відправне бажання ототожнити себе з особою
тексту, тоді ж ти — витрачений, знекровлений. Навіщо
себе розчиняти в просторі внутрішньому, в площині
матерії? — Узяв до рук «
Квадр
о» і почав розуміти: чим є
простір, чим є ти, розчинник, чим є ти, загострений намір.
Стати поза собою, як переступити через будь-яку
опозиційність, вижити в кислоті, як переступити через
будь-яку опозиційність, стати собою, як переступити через
будь-яку опозиційність: найголовніше, що вдалося авторам
цієї книги.
Простота не може бути дешевою, це найвища міра
новизни, що змиває дурниці й умовності. Дивним чином
людина єднається з іншою людиною, лише на підставі
тимчасовості та зручності, коли ж це природньо — це
єдине, що може підтвердити справжню людськість.
Переступити через будь-яку опозиційність, що означає
“переступити через будь-яку опозиційність”, — а поза
текстом?
Видавництво «
Крок
» радіє, що співавтори «
Квадро
»
знайшли в собі сили об’єднатися та створити книгу, що
надихає. Книгу, легку та вбивчу, складну й чуттєву,
життєву та позаземну.
Юрій Завадський
5
/ 120
6
/ 120
Олександр Медяник
Творчий псевдон
ім — Олександр Мерлінеро. Народився 11 січня 1982 року. У 1999 році вступив до
Тернопільської академії народного
господарства і закінчив її у 2004 році,
отримавши ступінь магістра
банківської справи. У 2010 році
закінчив факультет післядипломної
освіти Тернопільського
національного технічного
університету імені Івана Пулюя за
спеціальністю Інформаційні
управляючі системи і технології,
отримавши кваліфікацію спеціаліста
з комп’ютерних систем. Пише з 2004
року. З 2009 р. один з організаторів
Творчого об
’
єднання «На каменях»
та літературно-мистецької тусовки
«
Арт-Андеграунд
».
7
/ 120
НОВЫЙ ДЕНЬ
Новый день – необузданный демон терзает свою B
.
C
. Rich
.
Беспощадно вплетая осколки реальности в снов круговерти.
Я опять не успел что-то важное сердцем постичь.
Так войди в мою грудь тяжеленным окованным берцем.
Новый день – Жадный Демон, возьми мою душу взаймы.
Брось в кипящий страстями котел или, может быть, вздерни
Над мирской суетой, только, все же, слепым и немым
Здесь мне быть от чего-то, признаюсь, совсем не зазорно.
Новый день – глупый демон, тебе ни за что не понять.
Я невольник не твой. Я с тобой, словно с тенью, играю.
Каждый день, будет новым, тебе ль аксиомы не знать.
Я гоню Вас вперед – неприкаянных демонов стаю.
Если б вдруг я не жил, или умер совсем молодым
Кто бы Вас насыщал, кто поил бы Вас мыслью и былью.
Без меня Вы ничто, горстка скользких минут, а засим
Берегите меня от тоски, от коварного духа бессилья.
8
/ 120
ТВОЙ ЗВЕРЬ
Фиолетовым росчерком стали в тени странных улиц
В тупиках, там где разум, охваченный страхом, не ступит
Точит когти твой зверь с золотыми глазами косули.
Обнажает блестящие, хищно-красивые зубы.
Он не любит беленых гробов и, несдержан, порою,
Давит лапою тяжкой прогнившие, старые доски.
Рассыпая на девственный снег язвы черного гноя
Грязно-белых могильных червей и иссохшие кости.
Он не любит когда кисло-сладкие, темные вишни
В пасть горстями кидает огромный, немытый обжора.
Он рычит и когтями скребет, он подходит поближе.
Наказать поскорее желая вконец обнаглевшего вора.
Он не знает ни правил ни норм грязно-нищего мира
Что давно поделен. Поделить не успели лишь воздух.
Удержи его в клетке покрепче, иначе златого кумира
Он захочет разрушить! Не сможет! 9
/ 120
ВСЕ МИНАЄ
Все минає. І погляд вродливої панни Фортуни,
І коханої дівчини погляд. Так палко колись
Обіймала вона, цілувала безтямно, бездумно.
Тільки де ж ти тепер? Хоч сьогодні наснись!
В кожнім сні моїм, в кожному подиху ночі.
Наче Осборн у кліпі, в зимовому саді поміж янголят
Я іду і вдивляюсь в, без ліку, обличчя їх – Де-ж оті очі?
Про які я хотів, та не встиг тоді стільки сказать.
Я іду і шукаю, сніжинки вплітають в волосся Невагомі тіла свої. Серед замерзлих дерев
Тінню без тіла, розхристаний, простоволосий
Все, вже не дійду. Бо до курвої мами замерз…
10
/ 120
* * *
В її очах світився слід любові.
Слова шмагали сенсом – та на боляче.
Я слухав ті слова , вразливо знову
Так стомлено зітхало серце. Чи не Че
Розстріляний Геваррою чи Фрідріх
Посварений із Енгельсом за жінку,
Я, наче паровоз старий, що боки мідні Не витримають завтра тиску слів й розцінків.
Я слухаю її і бачу дивне щастя.
Колись в собі чував те одкровення бісове.
А тиск росте, і, чи не завтра, схочу вкрасти
Частинку дійсності для себе і частинку істини.
11
/ 120
ПИРОМАНИЯ
Желтый лист, отпечатком ладони впечатанный в грязь.
Красный лист, отпечатком ладони впечатанный в грязь.
Напиваться дешевым портвейном в говно разучились давно
Мы, но все еще помним, как можно топтать себя всласть.
Распечатки стихов, из бумажных стаканов вода,
Опечатки вокзалов, рисунки на лицах. Тепла
Мы искали тогда. Равнодушно презрев холода
Брали в руки костров языки из цветного стекла.
Обжигает ладонь! Таю воском от жара огня!
Но займется от пламени малого все к едреням!
Хочешь, бросься в костер, чтобы ночь была более светлой!
Мы искали тепла и судьба наградила сполна.
Дальше что? Пустота! Тишина! Не важна!
От костра остается лишь горсть невесомого пепла…
12
/ 120
ОБХОДЧИК МЕТРО
В час третьей стражи звезды мешаются с дымом костров.
Пей черную воду! Не усни! Придет Обходчик метро!
Кто-то зовет его – «Наводчик тумана»,
Кто-то поминает ангелов. Странно!
Из тех, с кем он говорил, нормальным не остался никто.
Он похож на Удо Диркштайна. С огромным мешком,
Как обычно в хаки, почему-то, в холщевом пальто.
Он как будто с войны. Заглядывает в глаза.
Говорит – «Выпей со мной!» И отказать нельзя.
И вы спускаетесь в подвалы твоих мозгов.
В те самые подворотни, где звери не знают слов.
В его шинели много карманов.
Там в бутылках вискарь. Думаешь странно?
Пей первым, окажи ему честь! Все равно
Уйти, убежать, улететь уже не суждено.
13
/ 120
РАССТАВАНИЕ
Быть может Ты еще вернешься
Когда нибудь. О, не забудь!
Быть может...
Над ночью ветром пронесешься.
Во снах стрелой вонзишься в грудь.
Под мышцы, кожу...
Мы можем встретиться в бою
И искры брызнут из под стали.
Ведь мы мечи...
Откроешь память мне свою
Как будто и не расставались.
Судьба смолчит...
Мы встретимся и помолчим
Когда-нибудь, за чашей праздной.
А может нет...
Задуешь огонек свечи
С мечтою этой несуразной.
Погасишь свет...
14
/ 120
ИН ВИНО ВЕРИТАС
Когда царит в душе зима,
Когда твой мир - лишь снег и лед,
Решенья проще нет: "Вина!
Вина мне и печаль пройдет!"
В себя вливаешь тонкий яд
И легче сердцу во сто крат.
Так пусть-же, Ангел мой,
И песни льются и вино,
И за окном уж ночь давно,
Ты обрела покой...
15
/ 120
ЗА ДВЕНАДЦАТЬ ЧАСОВ
За двенадцать часов я пройду от себя до тебя.
И, возможно, приду я к закату, а может к рассвету.
В дом ворвусь, безобразничая и хохоча.
Нарушая обычай. Возьму тебя в теплое лето.
И над городом сонным, не вжно куда и зачем,
Метеорами яркими, звезды собой затмевая,
Понесемся на головокружительной высоте.
Что нам, ведь мы почти избранники рая.
И ты тоже захочешь безудержной крови моей.
Кровь с вином - нет напитка безумнее и веселее!
Частью выпей, но частью по небу разлей.
Пусть она это бледное солнце согреет.
Снова станет тепло. И в его благодатных лучах
Место будет и радости и вдохновенью.
Что с того, что солнце наше - просто свеча.
Что стого, что мы стобою - прозрачные тени.
Обернешся ты вдруг, а меня уже в комнате нет.
Вот я был здесь, и вот, за секунду, не стало.
16
/ 120
И никто не ответит, что- сон это был или бред.
От которого здесь почему-то осталось так мало.
Растеряешся: Вот в бокалах осталось вино,
И еще не рассеялся в воздухе блеск карнавала.
Да, я был, но не я это, мне не дано.
Этот образ сама ты когда-то создала.
Я летать не могу, цепи держат меня у земли.
В моих песнях стальные, тяжелые звенья.
И недавно пришло, словно солнечный свет, озаренье:
Мне свободу обресть лишь под тяжестью мраморных плит.
17
/ 120
...EX MAСHINA
Сегодня над землею небо злое.
Оно потоком лавы вниз стекает
Безумное, и в мареве дрожжащем
Соединяется с асфальтом липким.
И жар, и боль, и не спасает тень от зноя.
Вниз с ненавистью солнце здесь взирает.
На тех, что пред лицом его палящим
Не становятся больше на колени.
У них обожжены слова и мысли.
От грохота своих машин оглохли.
И новым сим богам приносят жертвы.
Теряя души в чорно-белых снимках.
В покрышек визге очень мало смысла.
Кровь, закипая, на асфальте сохнет.
И вот еще один в обьятьях смерти.
Пустеют, так еще вчера живые вены.
Как сломанная кукла на дороге.
Урчит довольно, окровавлен, радиатор.
18
/ 120
И прячут тело в жадную утробу "скорой".
Скольких уже она сегодня поглотила.
Карают так неосторожность боги.
И мстят за уважения утрату.
И этому уже не отвертеться.
Он агнец на закланье ex maсhina.
19
/ 120
* * *
Дождь и ветер не в счет! Кучер, только вперед!
Плеть свистит, кони сходят с ума.
Прорываюсь сквозь ночь. Думы черные, прочь,
Словно демоны, гонят меня.
По дорогам глухим, странным чувством томим
На далекий чуть видимый свет.
И молитва проста: «Не сорвется звезда,
Прочертив фосфорический след!»
Коль не сгаснет огонь, коль не дрогнет ладонь.
Дай же Бог, как на крыльях, в рассвет
Где дорога легка, где не дремлет рука
На готовом к сраженью мече.
Может быть, может быть, только стоит ли жить
В этом мире тепла и добра.
Может лучше вот так, на огонь, через мрак!
Мне по сердцу такая игра.
20
/ 120
* * *
Если б мог я уйти, то ушел бы тотчас же, наверное.
Что искать здесь, в юдоли страданий и горестей?
Оставайся одна и живи своей жизнию мерною.
Я же стану печатным листом
недописанной повести.
Стану я вздохом волка последним, до выстрела,
Что в прыжке оборвет сердца дробь от погони безумную.
Раскаленными, полуразумными мыслями.
Будто факелами в темноту мою.
Так, бесстрастный свой взгляд в мироздания
мутное зеркало
Бросив, гордо взмахнув белоснежными крыльями,
Поднимаются души от мира так суетно-мелкого.
Оставляя тела под немыми камнями могильными.
Иль в колодец бездонный, иль в небо, грозою зажженное.
Если б мог. Был бы свят или грешен особенно.
Но есть боль, и есть крест, а еще есть
грехи непрощенные.
И душа моя ими пока еще к миру прикована.
21
/ 120
* * *
Как капли крови, пролитой невинно,
В окрестностях собора маки.
Цветут! Средь трав волшебных, мусора и грязи,
Как вечное в тенетах будней.
Как я, что на столе лабораторном
Распят, для праха мира мертвый.
В его обычаях ударить в спину,
Но, как обычно, наплевав на знаки,
Я верю о любви рассказам. Предупреждения пропали втуне.
И не считаю для себя позорным
Ловить в ночи твой шепот полустертый.
22
/ 120
* * *
Над спящим городом такая тишина,
Что слышно, как луна рождает тени.
Как с лёгким шорохом на башни и дома
Ложится свет её, и с запахом сирени
Мешается.
Таким коктейлем
Пью не напьюсь не только я один
Он дивная мечта он полуночное веселье И будь ты раб иль важный господин
Не будешь безучастен к сказочному зелью
И только раз испив возжаждешь вновь
Вобрать тот запах, тень, прикосновенье
И чувство это описать не хватит слов
Здесь нежность, отрёшенность и любовь
Неспешная медлительность мгновений
Что странно очень по себе само
Ведь с детства ми ко времени такому
Которое несётся словно конь
Привыкли
И не оспаривали эту аксиому.
Но как ни дивен нам подобный оборот
Ломает правила все лунное свеченье
Глядишь, и из окна, как из ворот
23
/ 120
Порхнула девушка и в танец иль полет
В ночной рубашке бросило её влеченье,
И зов небесного живого серебра
Глаза полузакрыты, разум сонный
Над ней не властен, юная душа
Шагнула на карниз в проём оконный
И вот идёт по крышам неспеша
Но не буди её, над нею ты не властен
Она сама проснется утром, как всегда
Не трогай тишину, не то придет беда
И на надгробии зубилом выбьет мастер – «Она проснулась, потому и умерла!»
24
/ 120
ПЕСНЯ ПАДАЮЩЕЙ ЗВЕЗДЫ
Пустота, и держаться за небо
Уже нет ни желанья ни силы
Как блестящее яркое семя
Я на землю сырую скатилась
Мягким пеплом на буйные травы
Вспышкой света в прекрасные очи,
Пожелай что-нибудь для забавы.
Пожелай что-нибудь, что захочешь.
В эти теплые, нежные ночи
Для тебя я и небо оставлю
Оторвусь, начерчу белым цветом
Полосу на ночном небосводе
И убавится звездного света
Странных слов, запредельных мелодий
Лишь осколки разбитых мечтаний
Полетят над огромной землёю
И из этих затертых посланий
Сложит песню забытый тобою
И зажжет её, словно пламя
Вспышкой молнии сердце взорвалось
На последней секунде паденья
Я сгорел, чтобы ты улыбалась
В этом моё предназначенье 25
/ 120
* * *
Ты знаешь этот ритуал?
Смотри, рукав я закатал
И острым лезвием ножа
Чиню запястью муку.
Подставь ладонь и, не дыша,
(Здесь все должно быть не спеша)
Почувствуй, как моя душа
В твою стекает руку.
“Зачем?” – Ты спросишь. Но молчи!
В неровном пламени свечи
В кулак свою ладонь сожми,
Подумай о разлуке.
И, коль без этого нельзя,
Над гранью бытия скользя
Как хлеб, реальность разломи
В безмолвии и звуке.
И будет свет, и будет тьма.
И мы с тобой сойдем с ума.
И разорвем невинность снов
Кроваво-красной птицей.
И я уйду, но, в час ночной,
Неясной тенью над тобой
Она, моя родная кровь,
Останется кружиться.
26
/ 120
* * *
Серым волком взбегу на пригорок, увижу вдали города,
Где в огромных цехах переплавились тысячи судеб.
Слабых сильные съели за деньги и за ордена,
А я знаю лишь то, что, когда-нибудь,все-таки будет.
Я недаром полжизни провел за решеткой стальной, Неразумный звереныш, рожденный в жестокой неволе.
Но противно мне было влаченье юдоли такой.
Ноздри с детства тревожил он: запах дикого поля.
Нет! Не будет Вам цирка, Детеныши злобных людей.
Не сломить Вам ни гордости, ни зова природы.
Коль судьба заберет меня раньше отпущенных дней,
То с согласья обычаев нашей опасной породы.
Оставайтесь в своих, обезличивших Вас, городах
И не суйтесь в пространства свободных моих резерваций.
Дрессированных волков не будет уже никогда.
Я, живым или мертвым, сумею собою остаться.
27
/ 120
Я ПАДАЮ…
Я падаю. Збулись пророцтва. Моя любов злетіла знов у небо.
Та сил нема і іншого нетреба.
Я падаю. Так дивно –просто.
Повільно, наче в воду темну.
І серце змучене останні сили,
У спалаху, що тільки-но зробило,
Розтративши усі, даремно,
Зійшло на попіл. В грудях пусто й тихо.
Душа згоріла. Плачем горло звело.
У напівтемряві старих костелів
Свічки. Не наробити б лиха.
А над землею лиш пташині зграї.
Із ними я, що між людей забутий.
Тобі мене уже не повернути.
Я з круками у Наву відлітаю.
28
/ 120
* * *
Брожу среди могил, чуть слышный шелест
Осеннего дождя мой спутник здесь.
И ни одной живой души окрест. Опавший лист, ковром, тропинки стелет.
И, где ни кинешь взор, все крест да крест.
Брожу один, мне в тягость нынче люди.
Мой дух мятежный жаждет тишины.
Уснул! Теперь уж не разбудит
Меня никто, до ветреной Весны.
А дождь идет, следы косые чертит
По именам и лицам на камнях
Могильных. И не понять уже: вода это, Иль слезы на портретах смерти.
В, навечно, запечатанных глазах.
29
/ 120
* * *
Во серых дней течении нелепом
Все предсказуемо и все теряет смысл.
Рутина будней убивает мысль
И лепит, лепит, лепит человека
С таким расщетом, чтобы он не рвался ввысь.
И, точно зная все его пороки,
Крадет у сердца и любовь и боль.
А пустоту заполнить чем? Изволь!
И вот уж явлены нам новые пророки,
Но тошнота от них! Уж лучше алкоголь.
Уж лучше, Бред, войди в мое сознанье!
Я не хочу менять свой мир на тот,
Где звон монет над правдой верх берет
И разрушению подобно созиданье.
Не птица стала символом, а крот.
Я не хочу, я не могу жить слепо.
Ответит кто на мой простой вопрос?
"Зачем свой крест Господь к Голгофе нес
30
/ 120
Коль я не Человек, а тварь, что именуют
человеком?" Я винтик общества, но я пошел вразнос.
Священник скажет:"Стань подобен Богу!
Молись, будь свят и будет все Ок!"
Вот кто-то исполнять бежит скорей.
Я тоже помолюсь, но шепотом, немного.
Мне б выгнать из себя сперва зверей...
31
/ 120
Ярослав Гуменюк
Народився в 21.02.1990 р. у
Чорткові, де й мешкає.
Навчається у ТНПУ ім.Гнатюка.
Філолог. Захоплюється
фотографією, сучасною
поезією, прозою та японським
мистецтвом. У 2007 році
заснував літературне
об’єднання «НеФормат», у яке
входили близькі друзі. У 2009
став один із засновників
літературного об’єднання «На каменях», організатор
літературних тусовок,
закоханий.
32
/ 120
* * *
ти пахнеш наче глибока ніч стою під дощем дивлюсь у вікно бачу лиш тебе проста кімнатна лампочка освічує твоє лице твої очі наповнені болем
жалю хочу обійняти тебе кричати щоби зірвати голос на проклятий світ щоби той біль у серці згас
від дотику твоїх
губ які солоні від сліз ти промовиш мені «люблю тебе» і обіймеш сильніше піднесу голову до хмар дощ змиє гіркі сльози тоді прошепочу «і я тебе теж»
33
/ 120
* * *
Моя клавіатура вся у крові
мені зле від твоєї брехні
за вікном віє запах смерті
і твій демон сховався в мене в туалеті
Мої стіни проросли ся травою а ламінат став пластмасовою землею задуває терпкий вітер болю
від нього хмілію і згадую…
як жив із тобою
Але ти прокляття втекло обманувши мене як Божество помінявши мене на нього того художника старого Тепер вже мені начхати
у мене є муза кохати поєднавши її із домами вже немає чого втрачати
34
/ 120
МІЖ СНАМИ І РЕАЛЬНІСТЮ
Вранці прокинувся тебе немає
Чому мені знову наснилось
Що ти була?
ми провалялись на ліжку
до обіду…і пішли
заварювати чай
ми слухали гучно музику
що сусіди щось кричали
гупаючи у двері
ми не звертали уваги
а раділи дню
і нашому тендітному життю
ми були учора разом
а нині ти у моєму сні
тримаючи за руку
ми були дітьми
не відпускаючи кричав
щоб чули усі
35
/ 120
ми сусідам сказали
що божеволіємо
і вони пішли
ми янгола на балконі
закрили
щоб не заважав
ми його любили
він був для нас ріднішим за все
тому дали йому гарячого чаю
Тиша враз прийшла
Прокинувся сам
Тебе немає і знову печаль
Глянувши на балкон
Янгол чай допивав…
36
/ 120
* * *
дотліває цигарка на підвіконні
схиливши голову задумано спостерігаю за твоїми діями кохана як ти зацікавлено читаєш мої вірші
ті старі яких я часто соромився
бо був скромним
тоді ще самотнім
вона теж дивилась за мною не видаючи цього як я сидів за комп’ютером
дописував нового вірша
вона знала про кого
тому раділа а цигарка на підвіконні таки дотліла 37
/ 120
* * *
ти витвір мистецтва мого
лезом ріжу серце своє
уламки життя падають у тишу бачу там лиш сон
темна безодня поринути у неї
ти ніколи не зрадиш скляні очі твої бачу в них лиш
сум…печаль…
гріючись у спогадах
кричати не чуючи себе
відчувати лиш тебе розірвати на шматки
бути поряд завжди
кров’ю писатиму вірша
бо ти моє серце а я твоє життя
38
/ 120
КОШМАР
Ось снишся ти мені. У кошмарному сні.
Піт холодний на лиці.
Руки в крові.
Я вбиваю тебе у власному сні.
Кров'ю стікаючи лежиш на землі.
Кричу але не чую.
Холод смерті відчуваю.
Сльози болю.
Страшний біль у серцю. Це - сон а я страждаю. Я плачу і благаю. Щоб прокинутись від кошмару...
39
/ 120
* * *
читатиму вірші на дворі у під’їздах
читатиму вірші у барах, кав’ярнях читатиму вірші на лавочці у парку
читатиму вірші по Bluetooth тай СМСками
тай що з того виходить невизнаному поету урбаністу
який закоханий у рідне місто
читаючи до безіменного адресата
тих тихих старих будівель
яких чути стогін від втоми, старості
і знову:
читатиму вірші на дахах будівель
читатиму вірші на полянах, горбах
читатиму вірші у поїзді на рейсах
читатиму вірші на зупинках в маршрутках
читатиму вірші…
40
/ 120
ВІН \ ВОНА
він стояв на балкону
вона спала на ліжку
він писав смс вона заварювала чай
він спостерігав за голубами
вона спостерігала за ним
як він радіє життю
як та осінь із пожовклим опалим листям дає йому друге життя
він чекав народження музи
вона чекала нових віршів
він ходив містом як перший раз вона була поруч
він не відповідав на дзвінки друзів
вона непокоїлась він все чекав вона теж
він збентежено боявся
вона його заспокоювала все-таки муза прийшла 41
/ 120
він радів вона щасливо дивилась
він писав
вона читала 42
/ 120
ГЛАМУР
ти дівчина нічного життя
любиш клуби і REVO
протираючи кеди
танцюючи до нестями
а я простий віршовод попиваю пиво слухаю рок
та й протираю сліпи до дірок
ти дівчина гламуру
носиш джинси від ARMANI
та продаєш AVON
на базарі
а я скуповую літературу і читаю вірші на дорогу тій дівчині гламуру
43
/ 120
ПЕРЕДВІСНИКИ Смска яка підвищує настрій.
Не прийде ніколи вчасно.
Сонце яке світить червоною фарбою
І твоя туш яка розтікається по душі.
Згадаєш лиш тоді коли втратиш мрію в житі. Провулок із запахом м’яти. І янгол який приліг поспати.
Холодна лавочка замерзлі калюжі.
Холодний дощ почався від цибулі.
А де той сніг ? що обіцяли по прогнозу погоди.
Чорні ворони передвісники зими.
Літали над містом як завжди.
А янголу вперше наснились кольорові сни.
44
/ 120
НЕ СЛУХАЙ Ти дивишся очима мов дитя
Янгол нашіптує справедливість щодня
Відпусти із рук те щастя
Хай воно здійсниться вчасно
Я не правий судити тебе
Що діється за спиною неприязна брехня Для мене ти лише друг Це буде несправедлива мовчанка Краще залишайся такою як є Не піддавайся брехні Ще будуть щасливі дні На цьому світ не зупиниться Згадуючи кращі часи
Коли ти раділа завжди Тобі буде начхати… лиш палко кохати
Не слухай мене дурного Мені байдуже до всього
Слухай лиш себе Та янгола що тебе береже
Тобі будуть снились яскраві сни де немає болю
Безглуздої боротьби
Хай це все десь буде там далеко
Ще дальше за пекло
45
/ 120
Радій життю
І не слухай мою маячню
46
/ 120
* * *
вона була поряд
а він нічого не сказав
в неї був святковий день а він змовчав…
той проклятий дощ спортив усе
настрій душі…його почуття
тепер не промовить нічого
не подивиться в очі як тоді
більше не буде такого дня
він буде каявся щодня
теплий вітер відчиненого вікна
і стукіт дощу
тепер він думає що вона не сама не може забути того дня
але відстань…мовчанка він надіється що все мине
пройде…і буде менше думати про неї
тай знову стане все на свої місця
як до того дня
в нього є вибір мучитись або забути…
жити сьогоденням бути собою вибрати свій шлях самому і згадувати той день лише одному
47
/ 120
* * *
моя хвороба серця приводить до цього бару
столики розкладені на дворі
гомін людей
вона сиділа у червоному платі в кутку
курила тонкі сигари
збоку два воєнних про щось спорили
молода пара неподалік від мене про щось розмовляли офіціант приніс мені хмільне пиво
пив великими ковтками хотів забути про тебе на секунду хвилину годину
воєнний спор переріс в бійку
молода пара глянувши на них просто пішла геть
вона докуривши вже третю цигарку дивилась на мене мені здалося що я маленьких хлопчик в її очах
задзвеніла приємна мелодія
вона встала і просто пішла
а я лишився допивати хмільне пиво
і не міг збагнути що це була вона та про яку я хотів написати все своє життя
48
/ 120
* * *
часто ховатись у своїх почуттях викликає підозру ті квитки які я тримав у рай
викинув при першій нагоді
більше немає віри в житті
є тільки ти кохана
ріжу на дрібні частинки повітря
щоб поділитись з тобою
прийняти дозу тепла
мабуть не докуривши цигарку
вип’ємо гарячого вина
як колись у старі часи
світ стає цікавішим
ти стаєш красивіша
бо для мене люба єдина
яка приходить щодня
приносячи кольорові фарби
ми малюємо цей світ для нас
почуття наші настільки взаємні що розцвітають дерева серед холодної зими
тримаючись за руки
ми ідемо тепло у серцях своїх несемо
49
/ 120
наші тіла стають тендітні не помічаючи нічого у сірому світі
50
/ 120
* * *
дівчина закрила очі жінка заходить у маршрутку школяр включає iPod я сиджу на заді сам думаю про неї жінка ненароком штовхає дівчину водій глянув у дзеркало заднього виду у магнітолі грало старе міське фм заді машина сигналила щоб водій маршрутки дав дорогу школяр виходив у навушниках було чути джаз я здивовано дивлюсь на нього на мене водій інші люди у маршрутці не цікаві почався дощ дівчина глянула у сумку зонтика не було жінка думала що буде тепло дощ барабанив у вікно маршрутки водій почав палити відкривши вікно 51
/ 120
почув шум дощу думав про неї дівчина піднялась збиралась вже виходити жінка зупинила її на секунду і вибачилась задзвенів мобільний дзвонила ти підніс трубку вийшов із маршрутки запах свіжого асфальту осінній дощ був теплий ти була весела
52
/ 120
* * *
капає з крана вода кожного дня мене вже дратує таке життя
тиша і нудьга пожирає щодня на столі лежить непрочитана книга
пуста квартира в якій не має життя
сирі стіни старий чорно-білий телевізор
по якому іде одна пустота
без смислу для життя
мобільний без вхідних смс
і дівчина із котрою пачкою LM
яка забігає на чай
докуривши пропадає із мого життя
знову сам
чекаю наступного дня
53
/ 120
* * *
старими побитими сходами не хотілося іти
ти гірко плакала
а на дворі осінь прийшла
неподалік янголи жили
вітер цілував дерева із всіх сторін а янголя намагалося заспокоїти тебе
мій діагноз верхи брав
пуста палата біла хвороба стін
я здогадався чому плачеш ти
вибач мені я не був колися таким
54
/ 120
* * *
закінчувався час ти доїдала морозиво
встала і вийшла
залишила мене одного у теплій кав’ярні
я допивав гірку каву яку не любив
за вікном падав сніг закінчувався рік
в тебе була сесія а мені треба було іти
на роботу
на яку не хотілось
закурив цигарку
вийшов
пішов у засніжене місто
ти зайшла у аудиторію
сіла витягнула зошит
почала записувати
щось машина запізно загальмувала
була ожеледиця було червоне світло
55
/ 120
ТЕМНИМИ КІМНАТАМИ
думаю про те як важко бути самому
та клята кімната де тимчасово проживаю
скоро збожеволію
від самотності
стану тим самим клятим
жуком думаю Кафка мене б зрозумів
шум води в батареях не знаю куди подітись ті всі звуки ця клята депресія
чому знову тебе немає?
твої дотики додавали мені життя а тепер самота віднімає
усе те що в мене було моє кляте здоров’я кудись поділось втекло
залишило самотнього
біль в голові не перестає триматись в руках не виходить це не для мене паніка взяла верхи
знаючи що тебе ще так довго не буде
не знаю куди себе діти
56
/ 120
* * *
думаєш що все так не буде тихо шепочеш коли ідеш прощавай
дивлюсь у слід
у серці гірка біль
знаю що завтра новий день
ти прийдеш
поцілуєш промовиш
ледь чутні слова
розкажеш як учора сніжинки танули від
твого тепла
на дворі у той час були морози
знаю що дивно
якось
описую твоє денне життя
просто
на більшість слів
мене невистачить
неграмотність моя
57
/ 120
а твоя порядність
зливались у єдине
у той час снігопад
засипав місто
яке не прийняло мене
тому ти соромишся
за те
що одинокий
ходжу містом не знаючи
вулиць
загублюсь при першому провулку
ти плачеш вечорами
знаючи те
що це теж і для мене
рідне місто
58
/ 120
Людмила Переймибіда Народилася 18 червня 1991
студентка Чортківського державного
медичного коледжу. З вересня 2010
року постійний учасник спільноти
“Арт-Андеграунд”.
59
/ 120
ТИ ЗМОЖЕШ ПОДАРУВАТИ МЕНІ КРИЛА?
Ти зможеш подарувати мені крила? Я хочу забути про те, що любила... Хочу забути і про те, що страждала... Хочу дізнатись про те, чого не знала... Ти зможеш подарувати мені крила? Хочу, щоб ріка життя спогади змила... Хочу, щоб існування нова течія нова течія Змінила все навколо, щоб змінилась я... Ти зможеш подарувати мені крила? Зроби так, щоб невідома досі сила Змогла підняти мене високо в небо... Допоможи... Це усе, що мені треба... Ти зможеш подарувати мені крила? Все, що могла, я давно уже зробила... Пообіцяй, що завжди будеш зі мною... Тоді я відчую крила за спиною... 60
/ 120
* * *
Шаги твои слышу вновь... Стучит в висках моя кровь... О! Как я люблю этот звук!
Мой в такт ему сердца стук. Минутка-и ты рядом... Легко коснешся взглядом Моих волос и кожи... Мы с тобой не похожи, Мы же разные очень, Но с наступленьем ночи, Укутавшись в темноту, Покидаю пустоту –
К тебе мчусь, к тебе лечу... Не услышишь – ведь молчу... Не увидишь-меня нет... Не заметишь – я лишь свет... Я свет за твоим окном... Часто думаю о том, 61
/ 120
Как мне без тебя сложно... Хоть это невозможно, Хоть сейчас ты и не мой, Но мысленно я с тобой. С тобой всегда и везде... И не удастся звезде Сожжечь все чувства мои... Мне нужны руки твои, В глаза взглянуть мечтаю... До встречи! Скучаю... 62
/ 120
* * *
Если ты хочешь уйти – вперед! У меня нет сердца и души – лишь лед... Замок мечтаний разрушен давно. Ты – плюс. Я – минус. Вместе – нулю равно. Ты – день. Я – ночь. Вместе – серость пустая. Ты – воплощенье добра. Я – плохая. Мы разные – и ты об этом знаешь. Все время ждешь чего-то, проверяешь, Хочешь того, чего тебе не надо. Что изменится, если буду рядом? Скажи правду, что с этого получишь? Ты обижаешся, жить меня учишь... У каждого голова на плечах есть. Я предлагаю тебе на миг присесть, Задуматься над тем, что происходит. Подумай... И пускай время проходит. Несколько часов могут жизнь изменить... Думай... Если готов страдать и любить, 63
/ 120
Если ты готов плакать и смеятся, Прощения просить и обижаться, Если готов вытирать со щек слезы, Готов бежать туда, где бури, грозы, Если ты готов гулять целую ночь... Если ты сможешь себя превозмочь, Смириться и забыть о прошлом моем, То я буду с тобой и ночью, и днем... Если после этого уйдешь – вперед! У меня нет сердца и души-лишь лед... 64
/ 120
* * *
Шаг вперед. Ни шагу назад. Круг все больше сужен. Живу, понимая, что без тебя мир не нужен. Ты сказал мне "Люблю". Я, улыбаясь, молчала. С одной стороны- очется начать все сначала. Хочется быть любимой, любить и в любовь верить, Но с другой стороны – страх мой ничем не измерить. Боюсь боль причинить и боюсь тебя обидеть... Но в тоже время так хочется увидеть, Обнять или держать в руках своих твои руки... Хочется, чтобы просто исчезли дни разлуки... Хочется быть рядом... Лишь дышать и жить тобою... Чтобы укрил нас мир белой пеленою... Чтобы мы дарили друг другу нежность и ласку... Чтобы вся наша жизнь мигом превратилпсь в сказку... Воспринимай, как хочешь. Я правду написала... Рада, что ты есть, ведь ты тот, кого я искала... 65
/ 120
РАССКАЖИ МНЕ...
Расскажи мне о жизни людей... Кто из них праведник, кто злодей... Кто хранит свою бессмертную душу И кого из них не стоит слушать... О жизни людей мне расскажи... Правда ли, что слова их – ножи? Правда, что большинство из них жестоки? Правда, что многоие одиноки? О жизни людей расскажи мне... Они сердце сжигают в огне? Разве могут уничтожить живое? Давай не станем людьми с тобою... 66
/ 120
ЛЕТИТЕ, ПТИЦЫ! 10
Птицы моей свободы, летите! Летите, когда солнце в зените, Летите вы над морскою гладью... Я посижу с раскрытой тетрадью, Рисуя вас в последний раз... Вперед, птицы моей ненависти, злости! Умрите там, где белеют кости, Где ничего живого уже нет. Где больше не появится рассвет... Рассыпьтесь тысячами страз... Летите, птицы с любовью весной! Уже не буду такой беспечной –
Никому из людей не поверю, Кто вдруг постучится в мои двери... Не потекут слезы из глаз... Птицы моей верности и страсти, Неситесь сквозь бури и ненастья, Теряясь там, под лучами солнца... 67
/ 120
Не стучите вы в мое оконце, Что навек закрыто для вас... Лети, стая, не ведая границ, Лети, не исчезая среди лиц, Где встречаются Солнце и Луна. Я, испив из кубка глоток вина, Гляну вам вслед в последний раз... 68
/ 120
Я ХОЧУ СНОВА СЛУШАТЬ ТВОИ ПЕСНИ...
Я хочу снова слушать твои песни... Умоляю: вернись, воскресни! Появись мне светом из темной ночи И послушай, как сердце стучит... Я хочу снова видеть блеск твоих глаз... Позволь взглянуть в них в последний раз... Молчи, ведь слова все станут обманом... Исчезни поутру с туманом... Я хочу снова утонуть в обьятьях... На коленях перед распятьем, Сложа руки, шепчу слова молитвы... Мне надоели эти битвы... Не могу больше... Устала от воен... Хочу, чтобы ты был спокоен... Чтобы тишину рассек в двери твой стук И нежного дыхания звук... 69
/ 120
Расскажи мне все... Разлейся, как море... Знай, мы опять встретимся вскоре... Будем пить вино из хрупких бокалов... После исчезнешь в лучах алых... Хочу, чтобы в сердце не было злости... Чтобы не приходил ты гостем, А чтоб остался со мною навеки... Спи, пускай закроются веки... Не прячься там, в тени высоких башен. Я ведь знаю, что ты бесстрашен... Не нуждаешся в слугах или свите... Ты так давно кем-то убитый... Далеко не случайны наши встречи... В тот миг, когда зажгутся свечи, Я хочу снова слушать твои песни... Умоляю: вернись, воскресни... 70
/ 120
* * *
Ми зустрілися з тобою осінньої пори... Ця зріла жінка, розкидавши всі свої кольори, Змінивши трохи вигляд заходу і світанку, Познайомила нас у вечірньому серпанку... Ми – одне навпроти одного. Ми – очі в очі. Ну а ніжна наша осінь в подобі жіночій, Порозстелювала навкруги листя барвисте... Дарувало нам тепло і сонце променисте, І легесенько торкався наших рук вітер... Ми посварились. Прийшла зима... Мільйоном літер Розлетілися слова, які ми говорили... Розбилось те, що не вберегли, але створили... Зима-бабуся сховала місто під замети... Тобі невідомо де я... Я не знаю, де ти... Тендітні сніжинки умить танули на віях... Знаю, що час від часу повертався в мріях Туди, де гуляли ми по осінньому саду... І я намагалась у всьому знайти відраду. 71
/ 120
Хотіла забути, шукала рятунок у снах, Але юна весна розвіяла смуток і страх... Я почала жити, коли зійшов з берегів сніг... Почала знову дихати і знову чути сміх... Дивилась, як повертались з вирію журавлі І як всі сподівання мої танули в імлі... Влітку, забувши про все, волосся розпустила І
замість тиші спів пташок у серце впустила... Дивилась на блакитне небо, яскраві квіти... Милувалась, мріяла... Так промайнуло літо... Осінь. Згадала те, що, здавалося, забула... В
теперішньому з'явились думки про минуле... Знову повернулися слова, дотики і біль... Сподіваюсь, все це знищить зимова заметіль... 72
/ 120
ЛУНЕ-БОГИНЕ
Я сделала Луну своей богиней. Каждый раз, среди ночи темно-синей, Когда алмазами сверкает иней, Когда воздух свеж и пахнет морозом, Когда замирают мечты и грёзы, Падаю на колени и сквозь слезы Молюсь ей, чтоб не оставляла одну... Белый снег усиливает нежный свет... Я, не отрываясь, смотрю на Луну, Но понимаю. что близится рассвет... Все изменится, когда взойдет Солнце. Луна, теряя силу своей власти, Будто бы свечу в маленьком оконце, Погасит в моих глазах огонь страсти. Переживу день. Мне некому помочь, Ведь люди стремятся вылезть на рожен. Выхожу к миру, когда наступит ночь, Увидев, что лик мой в воде искажен. 73
/ 120
Лишь выйдут охотиться в лесу звери, А люди окунутся в чудный мир снов, Я распахну своего дома двери, Повторяя десятки знакомых слов... Холодно. Беззвучны по снегу шаги. Навстречу тьме в гордом одиночестве, Ведь у меня нет друзей-одни враги. Именно так сказано в пророчестве. В этом пророчестве раскрыты тайны, Описаны события и люди... Ничего не происходит случайно. Сказано, что есть я. И будь, что будет. Сказано, что я среди ночи синей, Когда алмазами сверкает иней, Сделаю Луну своей богиней. 74
/ 120
ДОЧЬ ТЬМЫ
Я предала саму себя. Я для себя теперь Иуда. Продала свою душу не за рубины и изумруды, А за желание быть с тобой. Теперь выбраться отсюда Не могу: слишком добра для ада, слишком грешна для рая. Ты ушел. Я же осталась на земле, в темноте блуждая. Для меня навеки перекрыт путь и к Сатане, и к Богу. Можна ли что-то изменить? Найти правильную дорогу? Я не знаю даже, кто или что сможет мне как-то помочь. Никогда не была ребенком Солнца. Моя царица-ночь. Хватит исповедей. Пора идти во тьму, ведь я ее дочь. 75
/ 120
Я ОБЕЩАЛА...
Я обещала, что не возьму перо в руки... Но в момент, когда сердце разрывают муки В голове множество мыслей и душа рвется из тела, Забываю о том, что нужно и том, чего хотела... Просто пишу, чтобы не умереть от скуки... Я обещала, что за все слова свои отвечу... Но, убегая от людей ветру навстречу, Шагая к независимости, приключениям и воле. Не знаю, что будет дальше-море счастья или боли... Но слов своих не запомню и не заплачу... Я же обещала, что жить правильно смогу... Так надеялась, что душу чистой сберегу, Но в мире злости, ненависти, преступлений и мести, Совсем нелегко прожить день согласно правилам чести... Я же обещала, что не поверю в любовь... Но если опять запульсирует в висках кровь, В сердце разгорится бешенный неукротимый огонь И мечтать я буду о нем тепле его ладонь, Значит попало во власть этого чувства вновь... 76
/ 120
Я же обещала, что изменю одежду, Если вы сможете подарить мне надежду. Но обещанья не нужны ни вам, ни Богу, ни Луне... Этим вечером утоплю печаль и боль в красном вине... Простите, но я стану такой, как прежде... 77
/ 120
О ЛЮДСКИХ ОШИБКАХ
Человеку свойственно делать ошибки. Иногда, стараясь дарить всем улыбки, Стараясь никому не причинять боли, Он думает, что свободен, думает, что на воле. И в этой независимости летая, Живешь, но чем закончится день, не знаем Одна мысль, одно движение иль слово- Это, казалось бы, мелочь, но ошибка готова. После- невыносимые муки души. И хотя говоришь себе: "Дыши!", Понимаешь- прощенья нет и не будет. Господи, как тогда тяжело смотреть в глаза людям! За все на свете ты только себя винишь. Можно тебя простить? Ты себе не простишь! Молча смотришь в окно, ну а сердце плачет. Задумываешься, могло ли быть как-то иначе... Может быть, и да, и ну а может быть, и нет, Руководит всем Тот, кто придумал рассвет, 78
/ 120
Создал мир, и небо, и Солнце, и море, Подарил нам жизнь, право выбора, радость и горе. Подарил переживания и страсти... Мы все были, есть и будем в Его власти. Сделав ошибку, постучи в Его двери. Он прости и поймет, потому что любит и верит. 79
/ 120
ФОТОСЬЕМКА
Я снова задумалась о жизни нашей... Казалось бы, что может быть интересней, ярче и краше? Но нет и ничего ужаснее ее... Где же правда? Она создана для нас или мы для нее? Она нас убивает или делает сильней? Мучит закатом и рассветом иль дарит десятки ночей и дней? Каждый прожитый нами миг-кадр из фотопленки. Нас фотографируют младенцем, после, чуть повзрослев, ребенком. После в школе и в институте тоже. В гордом одиночестве и среди прохожих. На работе, дома, среди мук и благ. Кадр за кадром. Там где все друзья и каждый враг. От этой фотосьемки убежать не в силах. Она будет продолжаться и на наших могилах. Останется там счастье, грусть, радость, тревога... Наша жизнь снята фотоапаратом в руках Бога. 80
/ 120
Я ГРЕШНА
Я грешна. И, как все, к грехам привязана. Люблю тебя, хоть любить не обязана. Сама не знаю, как это получилось –
Так неожиданно для себя влюбилась. Я грешна. Любовь уничтожить хотела. Думала, что когда-то птицей летела, А теперь, попав в ловушку, сижу в клетке, Пытаясь стереть из сердца любви метку. Я грешна. И для признаний в любви горда. Но в страшный миг, когда чувств целая орда Меня в который раз с головой накрыла, Поняла, что никого так не любила. Я грешна. Ничего поделать с этим... Думала, что выброшу, как сигарету... Потом будут еще. И так в бесконечность. Но я дышу тобой. И не нужна вечность. Я грешна. Будучи нелюбимой, люблю. Если бы ты знал, что каждый взгляд я ловлю, 81
/ 120
Что радуется сердце, услышав твой смех... Несколько же ты прекрасен, мой сладкий грех... Я грешна. Молчу, когда в душе лишь крики. Сижу во тьме, видя солнечные блики. Страдаю и плачу всю ночь до рассвета. Люблю, но знаю, что любовь без ответа. Я грешна. Ворвалась в жизни незванным гостем. Прошу: не держи на меня в душе злости. Я уже давно не живу среди людей. Есть любовь. И никаких мыслей и идей. Я грешна. Этого не прощают боги. Недолго мне бродить по земным дорогам. Я умру весной, когда расстают снега. Я грешна. Ведь любовь свою не сберегла. 82
/ 120
СТРЕЛЯЙ!
Это ты. Слышала твои шаги. Мы любили, ну а теперь враги. Друг для друга ничего не значим. Зачем тогда врать, желать удачи? Стреляй! Знаю-игра эта надоела. Не мучай душу, не мучай тело. Чего ждешь? Я обезоружена. И ненависть твоя разбужена. Стреляй! Давай, доведи дело до конца! Не хочешь смотреть на черты лица, Не хочешь слышать, как сердце стучит. "Я люблю тебя"-уже не звучит. Стреляй! Больше не зажгутся наши свечи. Прошу, не тяни! Время не лечит. Никогда не скажу тебе: "Прости!" Знай, невозможно прошлое спасти. Стреляй! 83
/ 120
Нам не надо возвращаться назад. У каждого есть свой рай и свой ад. Все произошло так, как должно быть. Ну а если ты не можешь забыть... Стреляй! Ты так хотел кровавой розправы. Пускай спрячут мое тело травы, А кровь и слезы цветами станут. Ты больше мной не будешь обманут. Стреляй! Не могу, не хочу. Любви не жди. В моей душе еще идут дожди, Иногда, бывает, метет вьюга. Запомни: я тебе не подруга. Стреляй! Все, ты не нужен мне, кошке дикой. И те руки, что пахнут гвоздикой, И голос, что был всегда молодым. Любви нет. Расстаяла, словно дым. Стреляй! Позволь исчезнуть своей надежде. Пойми, не стану такой, как прежде. 84
/ 120
Еще миг и улечу на восток. Не упусти шанс. Нажми на курок. Стреляй! 85
/ 120
МОЄМУ ДРУГОВІ ВСЬОГО ЛИШ 25...
Моєму другові всього лиш 25... Закувавши серце й душу в кайдани.
Не хоче лікувати страшні ті рани, Які так легко завдавала кохана...
Моєму другові всього лиш 25...
Хоча зараз сповнений образи, болю, Ніколи не нарікатиме на долю. Звик до полону мук. Не хоче на волю.
Моєму другові всього лиш 25... Прагне не оглядаючись в минуле жити, Бо немає в нього сил спогади змити І все погане позаду залишити.
Моєму другові всього лиш 25... Він самотній живе у своєму світі, Тікає кудись, ховаючись за сіті. Рухається, як планета по орбіті –
86
/ 120
Спокійно і не збиваючись з дороги, Стараючись забути перестороги, Хоч глибоко в серці і живуть тривоги.
А моєму другу всього лиш 25... 87
/ 120
ОТДАЙ ВСЕ МНЕ!
Ты уходишь. Сердце горит в огне. Одна только просьба – отдай все мне. Отдай, возврати слезы и муки... Отдай дни радости, смеха и скуки...
Отдай душу искалеченную... Отдай и любовь мою вечную... Отдай мои мечты и боль мою... Сейчас на краю пропасти стою.
Холодный ветер гладит волосы... Эти черно-белые полосы, Эти ужасные серые дни... Убегаю. Мне не нужны они.
Свобода... Только этого хочу... "Дайте волю!" – прошу, молю, кричу...
Уходя, расстворись в ярком огне.
Лишь об одном прошу – отдай все мне...
88
/ 120
FOR UNDEAD HORDE
Знайомі ми не так уже й часу багато,
Але кожна зустріч з тобою наше свято.
Чекаю дня, щоб нарешті тебе зустріти. Знаєш, писати таки вipшi треба вміти.
Ти, як i я, людина творчих, почуттів... Впевнена, що навіть через сотню життів, Не забуду таку унікальну людину... Постараюсь зберегти хоч згадку єдину
Про того, хто змусив повірити в кохання... Раніше вважала, що це лиш страждання...
Ти змiг довести, що любов справді icнyє,
I що колись моє серце її відчує...
Знаю, що не одна іду по життєвий смузі У мене є все – ти, i родичі, i друзі..
Борись за мене, i зможеш все здобути,
Я ж обіцяю другом надалі бути.
89
/ 120
ЗНАЕШЬ, ТЫ НИКОГДА НЕ
СМОЖЕШЬ ПОНЯТЬ...
Знаешь, ты никогда не сможешь понять, Как можна дикую боль сердца унять... Как можна расстворяться в темной ночи, Все время повторяя себе: "Молчи!"
Знаешь, ты никогда не сможешь понять Насколько хочется вернуться, обнять После сказанного: "Я ненавижу!" Как трудно осознавать -не увижу...
Знаешь, ты никогда не сможешь понять, Как тяжело расставание принять... Как трудно говорить: "Ты не нужен мне!", Уверяя себя, что сама во сне...
Уверенна, что никогда не поймешь, Что прошлого назад уже не вернешь. Никогда не поймешь, сколько теряешь...
90
/ 120
КАРАНДАШИ
Повторяешь себе: "Живи, дыши..." Мы все, как цветные карандаши –
Разные... Похожи... Но без души.
Нет души. Сердце давно истлело. Есть оболочка, что была телом...
Мы-карандаши с собственным цветом. Каждый просыпается с рассветом, Чтобы питаться солнечным светом.
Ночью засыпаем сном глубоким. Каждому лучше быть одиноким.
Поодиночку – смайлы, гримасы... Но если вместе-серая масса.
Наши искалеченные руки Разрушают все вокруг от скуки Под какие-то песни и звуки.
Каждый по-своему рад, что один. В своей жизни сам себе господин.
Мы ежедневно, где-то там, внутри, Повторяем себе: "Слезы утри! Ты же силен! Память свою сотри!
Начни жизнь с нуля, хоть и без души..."
Понимая, что мы – карандаши...
91
/ 120
Андрій Кушнір Народився в Україні, у
Чортковів 09 вересня 1991
року. Зараз живу в Білорусі,
але серце належить
Батьківщині... поки що лише
Батьківщині...
Студент, навчаюсь у
Білоруському державному
університеті м.Мінськ на
філософському факультеті.
Цікавлюсь сучасним
мистецтвом усіх напрямків,
пишу вірші, іноді прозу,
учасник багатьох об’єднань
як літературних (“Арт-Андеграунд”),
так і загального розвитку:
інтелектуальні клуби і т.п.
92
/ 120
для нее...
я посвятил бы эти строки тебе одной в вечерней мгле все мои демоны –
пророки они ведут меня к мечте пускай сквось слезы и несчастья пусть они будут не твои пускай с тобой найдем мы счастье одно но только для двоих пуска нам небо не ответит на наши скромные мольбы не перед нами бог в ответе а ангел... ангел это ты как тяжело нести то имя которое даю тебе и знаю что лишь боль отныне дарил и жил в сплошной мольбе но верь мне я весь твои и знаешь моя любовь, ну что ж ты плачешь 93
/ 120
ведь я умру в твоей слезе я жизнь дал быстрей мгновенья и за прочтое снисхожденье за тень улыбки на лице и за твое прикосновенье
94
/ 120
* * *
зачем пытаешься открыть мне все то чего не замечал? ведь м ире этом, знаешь, ее.... любимей не встречал и все слова лиш тьму разгонят но тьма лишь там где пустота и серцу скалку-боль загонят в то место где была печаль зачем пытаешь проверить открыто ли в душе окно и кто еще бы смог ответить как потерять ее легко все боль что из потери взята и страх надеждой порожден ну не суди ее предвзято любовь еще вернется в дом не хочешь боли никому серцам, чужому, своему 95
/ 120
и знаю хочется поверить что не пусты члова что было все и как когда то польются о весне цитаты и смех побудет тут.. порви преграды пут мы любим то чего не можем и то что нам всего дороже мы знаем что забыть не сможем не в этом ли беда....
96
/ 120
* * *
Ну что же муза, ты прелестна И нету лести места пред тобой Улыбка свежая твоя чудесна Как солнца луч, помолвленный с весной Мой ангел, словно мед твой голос Лишь только он амброзия богов Он так чарующ , чист, но неизвестен И слышится томление мне в нем В глазах глубоких словно пропасть мира Мечтаю раствориться навека И в нем я вижу, как пронзает лира Мелодией любовной простака Перед лицом любви я беззащитен И нежность, и твой смех мой страшный враг Я знаю что паду, скажи хоть имя Я про любовь спою чужим богам Достойна ревности, достойна лести Но безупречна ты и ты мой идеал 97
/ 120
Быть может, знаю что не быть нам вместе Но за тебя я поднимаю свой бокал, Прости, но без любви я жить устал…
98
/ 120
* * *
Оставь, оставь все мысли что когда то были жизнью Оставь, оставь всю правду что когда то была сном Лишь помни темноту и ту ее улыбку Что грела душу нежа сумрак за окном… Проснись, проснись от долгих и томительных«люблю» Проснись, проснись от боли в сердце и от ее глаз Тогда когда тонул ты в глубине своей ошибки Последней искренней свободы … не вдвоем Разбей, разбей о стену глупые миры, Разбей, разбей скорей все страсти –
выпей боль Последние людские капли жизни Прощание с ее дыханьем… что потом? Проснуться бы от запаха волос…. Разбить и все оставить где то там…. И губ что всех нежнее алых роз И падать вновь и вновь к ее ногам….
99
/ 120
* * *
Огонь заката души плавит Снимает с сердца лед Он нас во времена отправит Где утро оживет Вечерний сумрак открывает Нам двери в дали тайных грез Кто был там, тот не забывает Как жить не в шутку, а всерьез Ночь небесами поражает и хоровод кружит огней мечты надежды оживают все лишь о ней, о ней, о ней… и прорывают лучи солнц как лист бумаги нашу жизнь и тянут руки из оконц стирая тень как ветер дым нас не заботят больше крохи что нам бросают наши сны не зря даны нам были ноги чтоб добрались мы в сад весны
100
/ 120
* * *
Нам осень падает на плечи И шелестит своей листвой И проплывает незамечен Паук над чьей-то головой Танцует ветер и деревья Ему кивают словно в такт Прохладный, нежный он беспечен И любит нас за просто так Прикосновение чудес… И золото впадает в душу А серое сияние небес –
Тот свет, что вечность не нарушит Просторы и поля Цветы и шелест нив Мечты – вот дом где счастлив я И где наш мир красив Дышать не воздухом, а миром Мечтать не о борьбе с тем миром Метать о запахе земли Дышать, дышать, мечтать…люби
101
/ 120
* * *
Песчинки сыплются и истекает срок Проносятся куда-то мимо нас мгновенья И кажется что соткан мир из снов Но просыпаешься и будишь вновь сомнения Когда печали темная печать Когда ты знаешь все о боли Когда ты хочешь новую начать Судьбу, стирая свои роли Но память настигает нас И давят нас простые откровения И от давленья кровь из глаз Душа из глаз уходит на мгновение
102
/ 120
* * *
Все что было –
было не со мной
все что будет –
будет тишиной
все слова –
в душе горя огнем
все слова –
и мысли не о нем
в чем печаль
не знаешь –
он молчит
в сердце боль
ну а молчанье –
щит
он простит –
ты знай наверняка
и в душе останется –
пока...
103
/ 120
* * *
няхай нясуць нам веветры пыль дарогі
няхай нас па жыцці вядуць дажджы
калі пакрые пеплам ўсе трывогы
тады пракленаенаў сціхнуць галасы
няхай наш боль прайдзе скрозь серца
няхай ей праўдай рэжа да крыві
але не кожны вытрымае -
верце ўсе аблогі і памяцы не пройдзе ен нажы
няхай ніхто рукі не прасцягае няхай прайдуць усе паўз нас
та толькі тыя хто пра боль не забывае
прабачаць усе абразы - дай ім час
парой мы бачам толькы слезы і толькі воўкі воюць штоначы
але ўсе ж нашы мроі не згараюць
каб з воляю ў сярцах трымаць мячы
104
/ 120
* * *
хай цемрава адкрые дзверы ў ноч
а дым няхай цякае проч
і песня льецца ва усю моч
да месяца звярнулася ўся стая
пралылася ў лесе крыві многа
і ў цемраву чырвоная дарога
то сення на ваўкоў была аблога
аб гэтым заспявау важак
хто жыць хацеў?
хто права меў?
а хто застауся жыць?
загнау ваукоў іх дзікі кроў
не мог іх захісціць
звярнулась стая да багоў
да бацькы серых сноў...
прадсмертны вой ляціць стралой
ен смерці абарвау пакой і паднялася смерць...
105
/ 120
няхай цяпер сваей рукой рассудзіць хто перад табой...
ці хітры звер цы дземан-чалавек?
астанні лег важак герой седы як перші снег
106
/ 120
* * *
такое чыстае і празорае сонца
пракідаецца зранку, глядіць у аконца...
знае сонца што воля яго
можа сэрдца сагрэць чалавека....
рэхам скрыпы дубоу праляцяць,
ціхі шелест бясконцай нівы
адляцяць, усеж ад нас адляцяць
ветры вольнай маей стараны
скрыпы чыстага белага снегу
рэжуць вока сваей бялізной
так было многа год век ад веку
дапакуль усе прагніла з табой
вось Яна... і струменьчікы сонца
не... не лягуць на нашу зямлю
і не глнуць ужо болей у аконца
ты прадау ужо сябе... а каму??
што палучіш узамен ты на гора??
што аддаш ты яшче, не пайму...
107
/ 120
ці з прыродай прасціўся навекі
а чамусь шлеш праклены яму...?
не не можа ўжо чорным біць гора
не прагневаць нам болей ланоў
толькі верыць нам трэба ўжо болей
што мы справімся з воляй сваей...
108
/ 120
* * *
абнімі сваю смерць
абнімі і ты болей нічога не адчуеш
не не таму што смерць забяре ў цябе ўсе...
наадварот я на табе ўсе падаруе
бо смерць гэта не канец а пачатак
ы ў гэтым пачатку ты захлынешся не вытрымаушы шчасця выйдзеш з цела
і пачнеш новы шлях чысты і светлы
смерць змые з цябе ўсе грахі
серць гэта яшче адзін квіток на поезд шчасця
але страх)) які ж ен салодкі як баімся мы адпусцыць свой страх)))
таму мы і людзі а не богі.. пакуль не богі...
109
/ 120
* * *
Коли зустрінеш в перший раз Людину з чистим серцем Тоді розтане віск образ Й душа до тебе рветься Коли стоїш між двох доріг То шлях підкажуть очі Твої, що в пам’яті зберіг Святі й немов пророчі Не будеш знати ти турбот Твій розум ще не знає Як прагнуть крила до висот Де щире сонце сяє Не кожен має два крила Так доля нас ламає Та в небо ти мене вела Ми разом в сон тікаємо Одно крило це пів душі А ми навік єдині Нехай пробачать нас усі Та не до них нам нині…
110
/ 120
* * *
Чому нам небеса Ще й досі не співають? Чому наші серця Ще й досі є в пітьмі? Нехай прийде весна Надії все здолають Нехай прийде любов Тоді вся біль мине Я знаю - в наших снах Малюємо ми долю Я знаю що це ти - Для тебе я живу Та сонце ще зійде Розтане знову сніг Не забувай мене Дай перейти поріг………
111
/ 120
* * *
Між скелями сірими вітер гуляв
він був молодий і красивий
він був справедливий –
собі ціну знав
та був до кохання вразливий
Він вірив що прийде до нього любов
летів він до неї щосили
боровся із часом, та долю долав
що вперто вела до могили
І ось він спромігся та щастя знайшов
це хмара була в небі синім
і в неї питав він ''чому?'' знов і знов
зробила кохання безсилим?
Та хмара тікала хоч щира була
і плакала знову дощами
він гнався за нею – зникала вона
прощалась з щасливими снами
112
/ 120
* * *
Бувають дні коли ти відчуваєш
що з серцем власним ти контакт втрачаєш
прокинешся тоді ще до світанку
і про життя міркуєш сидячи на ганку
А іноді прокинешся тихенько
і ноги вже на двір ведуть швиденько
тоді ти йдеш вночі, чи навіть на світанку
в цій волі відчуваєш долі забаганку
Коли навколо дивні –
вільні люди
хтось з них спішить, але вони –
приблуди
ти відчуваєш спокій –
розум зізнається
над головою хмари, а душа сміється
І хочеш ти дійти до краю
знайти себе над шаром хмар
коли схід сонця зустрічаю
то гріє серце щастя жар
113
/ 120
* * *
Від краю до краю
бездонної ночі
я відкриваю
свої чорні очі
в небо дивлюся
і зорям молюсь
сіре провалля
тебе я боюсь
вранці та ввечері
всюди пітьма
поглянь-но довкола –
ведеться війна...
114
/ 120
* * *
Піднімеш погляд свій самотній До неба чистого й тепла Почнеш новий день – безтурботний Ти щастя в коси заплела Струсила ти холодні сльози Немає місця їм в очах Нехай у них розцвітають рози Нехай загине у них страх Ти будеш вільною як вітер Загубиш погляд у думках Тоді сплете картину бісер Про щастя й долю у руках Нехай настане день прозорий Коли минуле заживе Почнеш тоді свій день чудовий І твоє серце не помре Я буду поряд, ти покличеш І не покину тебе в снах Нехай в волоссі вітер свище Нехай розвіює твій страх
115
/ 120
ЩЕ ОДНА СІРА ІСТОРІЯ
Нехай вмираю не востаннє Нехай не розцвіла любов та полум’я моє дістане Чийогось серця без відмов Нехай мій вогник не згасає Нехай біжить він між дерев Тебе давно він вже шукає Та тільки марній його рев Він поглинає чужі душі Та погубив лише одну Свою і більше зворушить Твого життя не гріє вже Та перейде гаї і степи І десь, колись тебе знайде до поки доля його сіра І він крізь неї тільки йде
116
/ 120
ДВІ ЧАСТИНКИ (НАШЕ ЖИТТЯ)
Як плаче річка водоспадом, Як вільно дихають лани Т
ак можуть стати океаном Їх душі, що сплелись вони дві стрічки вдивнім перехресті Створили нове почуття Кохання щирого і честі Що відновляє сенс життя Ті два струмки біжать як сльози З’єдналися в один проток І їх не спинять більше грози Життя для них –
один ковток Тож об’єднайте дві частини Того що вічно цілим є Бо поодинці ми пусті картини Людське тепло нам колір надає…
117
/ 120
118
/ 120
ЗМІСТ
Олександр Медяник (7)
Ярослав Гуменюк (32)
Людмила Переймибіда (59)
Андрій Кушнір (92)
119
/ 120
Літературно-художнє видання Олександр Медяник
Ярослав Гуменюк
Людмила Переймибіда
Андрій Кушнір
КВАДРО
Медяник О., Гуменюк Я., Переймибіда Л., Кушнір А.
Квадро. – Тернопіль: Крок, 2011. – 120 с.
ISBN 978-966-2362-46-8
Дизайн обкладинки, макет і верстка: Юрій Завадський
Друкується в авторській редакції. Мова видання – українська, російська, білоруська. Підписано до друку 10.01.2011. Папір офсетний. Гарнітура Arial. 7,05 ум. др. арк. Тираж 100. Видавництво КРОК а/с 554, м. Тернопіль-27, Україна, 46027 тел.: +38-096-943-17-04 KrokBooks.com Державний реєстраційний номер 3538 від 30.07.2009 120
/ 120
Автор
alexmerlinero
Документ
Категория
Другое
Просмотров
146
Размер файла
2 511 Кб
Теги
quadro, квадро, Медяник, Мерлинеро
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа