close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Стешенко Иван Матвеевич (1873-1918)

код для вставкиСкачать
Aвтор: Бурченко Антон А. Май/2007г., Украина, г. Запорожье
ЗПТКЛ
РЕФЕРАТ
По Історії України
З теми
Стешенко Іван Матвійович
Виконав Бурченко А. А.
Перевірив ____________
м. Запоріжжя
ПЛАН
I. Дитинство Івана Матвійовича
II. Любов до рідного народу
III. Навчання в Університеті
IV. Арешт V. Участь у нелегальному зїзді
VI. Повернення до викладацької роботи
VI - I. Обраний секретарем
VI - II. Наукові дослідження
VII. Створення шкільної комісії
VIII. І. Стешенка обирають членом УЦР від просвітніх організацій Києва
IX. Призначений генеральним секретарем освіти
X. Звинувачення в примусовій українізації освіти
XI. Тяжке поранення
Стешенко Іван Матвійович
(псевдонім: Сердешний, ІВ. Степура, ІВ. Січовик, Світленко; 24.VI.1873, Полтава - 30.VII. 1918, Полтава)
Громадьсько - політичний діяч, педагог, літературо-
знавець, письменник. Один з організаторів Центральної Ради, голова шкільної і редакційної комісії, член Малої Ради, генеральний секретар УНР.
I
Народився в сім'ї відчставного унтер - офіцера, колишнього кріпака князів Коцубеїв. Мати походила із роду дрібних полтавчських мішан. Дитинство і юність Стешенко минуло в батьківській оселі на околиці Полтави. Жорстка батьківська вдача залишила слід у пам'яті І. Стешенка і відбита в ойго автобіографічних поетичних творах. Проте батько прагнув вивчити своїх дітей, яких у сім'ї було дев'ятеро, і для цього не шкодував коштів. І. Стешенко 1882 р. Вступив до Полтавської класичної гімназії, де виявився його поетичний хист і потяг до вивчення іноземних мов.
II
Дружина І. Стешенка, дочка відомого українського театрального та громадського діяча і письменника М. Старицького - Оксана Стешенко, у матеріалах до біографії чоловіка писала, що його перші поетисчні твори були написані російською мовою і він до 7 класу гімназії не усвідомлював українцем. Якось вибрашись у мандрівку по полтавським навколишніх селах, обійшов майже два повіти від побаченого й почутого кардинально змінили його світогляд. Ообливий вплив на нього зустріч із полтавським земським лікарем О. Кривком, про якого І. Стешенко все своє життя згадував як про << людину надзвичайної цінності >> . Саме той лікар заронив І. Стешенкові любов рідного народу, також значний вплив справили розмови із
М. Байздренком, М. Базькевичем - засновниками таємної самостійницької організації Братство тарасівців, які, перебуваючи в Полтаві, мешкали в будинку Стешенків. Отож до Київського універсетету 1892 році він вступив цілком свідомим українцем.
III
І. Стешенко навчався на історично факультеті у професора Т. Флоринського.У Києві познайомився із родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом літературно - мистецького гуртка <<Плеяда>>. Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, та багатьма слов'янськими мовами. Захопленя історією надихнуло його на написання драми <<Мазепа>>, яка вийшла друком у 1896 р. у місті Львів. В універсететі належав до української студенської громади, захоплювався мерксизмом і водночас поділяв федеральну концепцію суспільного розвитку М. Драгомонова. У студентскій громаді очолював радикалну групу. Виступав із різкою критикою аполітичності, інертності і егації до соціальних проблем більшості громадівців. Висловлював за потребу прийняття драгоманівської програми як обов'язкової для всіх членів громади, що фактично перетворювало її на драгоманівський гурток. У 1896 створена ними група Українська соціал - демократия, до якої увійшли О. Стешенко, М. Коцюбинський, М. Кривинюк, П. Тулуб, П. Тучапський, М. Ковалевський та інші, була однією із перших українських соціал - демократичних організацій. Група не змогла стати сильною і масововою політичною партією. Їхня партія вмдала брошурки, Зокрема <<Программа групи>>, <<Про соціальну роботу серед українського селянства>>, <<Царі, пани та люди>>. Як згадувала О. Стешенко, її чоловік не губив зв'язків із російськ есдеками, але <<їхній російський шовінізм>> зрештою спричинив до цілковитому розриву з ними. І. Стешенка не задоволняла кабінетна праця групи українських естедеків, тому через деякий час він відійшов і від неї.
IV
Після закінчення універсетету І. Стешенко був запрошений на посадулектора Фундуклеївської жіночої гімназії. Та вже черз рік за політичну діяльність був заарештований і після п'ятьмісяців ув'язнення висланний з Києва. Протягом 1897 -1900 рр.разом з дружиною перебував на Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею. Темою його дослідження того періоду була творчість І. Котляревського, його <<Енеїда>>. У1898 - 1900 рр. Видав декілька спеціальних досліджень та критично відреагував поему. Дослідив також усі варіанти її перекладів <<Енеїда>> Вергілія іншими мовами. У 1899 - 1901 рр. Побачів світ його збірники поезії <<Хуторні сонети>> та <<Степові мотиви>>.
V
Водночас І. Стешенко не полишав політичної роботи. У 1898 р. разом із дружинаю взяв участь у нелегальному з'їзді таємного товариства <<Молода Україна>>. Після повернення до Києва Був обраний членом Київської старої громади, у якій, за словами Є. Чикаленка, був наймолодшим. У подальшому брав участь у роботі РУП, був членом Української демократичної партії, згодом належав до УСДРП.
Заборона викладацької діяльності змусила його працювати спочатку в управлінні Південно - Західної залізниці, згодом - у Київській міській думі. Поза службою всі сили віддав громадській роботі. У 1904 р. його обрали секретарем Київського літературно - артестичного товариства. На одному із його засідань виступив із закликом надіслати листа російському міністру внутрішніх справ В. Плеве про скасування заборони українського друковоного слова. Протягом 1905 р. надрукував низку статей із мовного та національного питань, у яких обстоював думку про доконечність національної школи та запровадження в усіх сферах вжитку Українофілії, Про так зване українофільство, Холмська Україна і заходи до її збереження, Про українську національну школу, Історичні прорахунки і українська мова. Разом із групою колишнх плеядівцівЛеся Україн-
Ка, Л. Старицька - Черняхівська, В. Самійленко, М. Славинська видав часопис Шершень 6. I. - 14. VII. 1906, а після його заборони журнал Гедзь.
VI
Нарешті 1906 р. одержав можливість повернутися до викладацької роботи і відтоді не полишав її. Певний час працював у чоловічій гімназії м. Ступська, а із 1907 р. викладав у Київській комерційній школі, Фребальському інстетуті, на Вищих жіночіх курсах, у Музично - драматичній школі М. Лисенка. Читав історію української, російської, західноєвропейських літератур. Як член київсьного товаиства Просвіта, Українського клубу, клубу Родина брав участь у багатьох культурницьких заходах, виступав із лекціями у Лук'янівському та Троїцькому народних будинках, у театрі Соловцова. У 1908 р. Стешенко відродив традиційний український вертеп, вистави якого відбулися у Києві та на Чернігівщині. Вертеп викликав зацікавлення громадскості Москви і був подарований одноиу із московських музеїв.
VI - I
У 1908 р. І. Стешенко як талановитого дослідника обрали секретарем, згодом - товарешем голови Українського наукового товариства у Києві. У той час з'явилась йго грунтовні наукові дослідження Історія української драми, Проби біографії й оцінка діялносі П. Куліша. На запрошення академіка Російської академії наук О. Шахматова брав участь у написанні нарису історії україньської літератури XIV - XVIII ст. Для енціклопедії Украинский народ в его прошлом и настоящем . Його статті, присвячені творчості О. Стороженка, М. Гооля, Лесі Українки, Панаса Мирного та інші, друкувались у Записках НТШ, Записках Українського наукового товариства, Літературно - наукові віснику, Дзвоні, Сяйві. У 1909 р. видавництво Час випустело за його редакцією українсько - російський словник, укладений ним разом із дружиною.
У 1913 - 1914 рр. Українські педагоги і культурні діячі - С. Русова, М. Біляшівский та інщі видавали педагогічний часопис Сяйво. Одним із редакторів журналу був І. Стешенко. У 1915 р., з відкреттям у Києві Тетянинської гімназії для біжанців, обійняв посаду її директора. То була одна з перших українських гімназій Києва оскільки її влаштували члени клубу Родина і товариства ЮГ спеціально для дітей галичан, насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російськую армією.
VI - II
Наукові дослідженн І. Стешенка того періоду були присвячені творчості і життю Т. Шевченка. У 1914 - 1918 рр. Вийшли друком його грунтовні дослідження Т. Шевченко яко великий мистець слова 1914, До характеристики творчості Т. Г. Шевченка 1915, Російсько - українські паралелі у творчості Шевченка 1916, Життя і твори Тараса Шевченка 1918
VII
У 1917 р. І. Стешенко опинився у вирі політичних подій. Він був активним учасникм створення Української Центральної Ради. 12 березня 1917 р. за її дорученям разом із О. Волошиним створив шкільну комісію. Його було призначено головою одразу двох комісій - редакційної і шкільної. Належав до першого складу Президії УЦР. Водночас очолював рух за українську школу. Викладачі київських середніх шкіл 6. III. 1917 р. заснували в Києві товариство поширення шкільної освіти в Україні на чолі з І. Стешенком. М. Грушевський згадував, що вдвох із Стешенком вони утворили при міській шкільній комісії українську підкомісію. І. Стешенко, за словами Грушевського, як фанатичний кермач шкільної справи, підпорядкував йї усі свої інтереси.
VIII
Прпоте його громадсько - политичні інтереси не обмежувались шкільною справою. На Всеукраїнськом національном конгресі І. Стешенка обрали членом УЦР від просвітніх організацій Києва. Паралельно з конгресом 5 - 7. IV. 1917 р. у залі педагогічного музею відбувся I Всеукраїнський учітельский з'їзд. Його резолюції започаткували процес дерусіфікації школи та згуртував українське учітельство, яке прагнуло національного відродженя. І. Стешенко багато разів виступав на засіданнях УЦР та Малої Ради, де репрезентував функцію УСДРП, із різних питань мовної і шкільної політики, зокрема що до укранізації вищих шкіл в Україні, скасування надбавок учітелям за обрусение края тощо.
IX
У 1917 р. багато чого довдилось робити вперше: створювати український уряд, перші українські гімназії, підручники, пограми для початкових шкіл, влаштовувати курси українознавства. Реалізацію більшості таких заходів очолював І. Стешенко. Зрештою, 15. VI. 1917 р. його було призначено генеральним секретарем освіти. Програмою діяльності І. Стешенка на цій посаді можно вважати таке висловлювання з його промови перед педагогічною громадскістюУкраїнський народ є державним на своїй тереторії, але, разом з тим, необхідна повна справедливість щодо національних меншин, що проживають на тереторії України, права яких повині бути забезпечені. Був глибоко переконаний що школа повина бути нацональною я за формою, так і за змістом.
Як генеральний секретар освіти неодноразово звертався до українського вчітельства із закликом зорганізувати для спільної справи в розбудові української школи.
Його перша відозва побачила світ 2. VII. 1917 р. Кожен, хто почуває свої обов'язки перед рідним краєм і хто може допомогти ріднійсправі - хай іде до роботи. Час не жде, - наголошував у звернені генерального секретаря освіти до вчітелів. І. Стешенко звернувся 14. X. 1317 р. до українцівза межами України, закликаючи щоб пом'ятали, хто ми й звідки, яких батьків діти. Він радив землякам - українцям дбати про рідну освіту, відкривати школи та запевняв, із свого боку секретарство допоможе, щоб в тих школах була наука. Прагнучі допомогти вчітелям в організації і наладженні процесу українизації освіти,
І. Стешенко видав брошуруПоміч учітелю в національному вихованні дітей.
Сучасники вдзначали його високі ділові якості. Із Стешенком приємно було працювати, - це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справи звертав мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла негайна укранізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ.Саме Стешенкові належить один із світлих починів - організації гімназій у селах. Із 39 гімназій, відкритих 1917 р. в Україні, 25 були сільськими.
Ширкого розголосу серед пелдагогічної громадскості набув конфлікт між керівництвом Київської шуільної округи та енеральним секретарством освіти. І Стешенко вимагав від куратора шкільної округи В. Науменка конкретних захадів для здійсненя шкільної реформи і переведення в жіття українизації народної освіти. Той своєюне визнавав Генерального секрктарства освіти і не бажав підкоритися революційним діям його керівництва. Зрештою це презвило до курйозних сетуацій, коли В. Науменко виїхав до Петрограда,намагаючи оскаржити в міністерстві народной освіти Тимчасового уряду дії генерального секретаря вже після проголошеня III Універсалу, не разуміючи, що влади Тимчасовий уряд вже не мав. У зв'язку із цим конфліктом П. Тулуб, перший біограф І. Стешенка, писав Погане ставлення Тимчасового уряду до Генерального Секреторіату використовували, звичайно, не тільки вороги українського національного руху, а й ті помірковані українці, які гостро виступали проте широкої укранізації школи, що її рішуче проводив І. Стешенко. Коли він порушив питаня із звільнення із посад помічника куратора та двох окружних інспекторів, які фактично саботували українизацію, проти нього розгорнулась боротьба. Київський міський професійний Учітельський союз, що тоді складавсься майже із росіян,оголосив під бойкотом ці вивільненя місця урядовців, а усуненя І. Стешенка з посади.
X
Його звинувачювали в примусовій українизації освіти ті, з ким він раніше працював в Українському науковому товаристві, - В. Науменко і М. Васеленко. Вони виступили проти нього особисто, а його рішення і накази ведверто ігнорувались. Аби припинити це довладдя в апараті народної освіти, УЦР вдалася до скасування шкільних округ та запровадження інституту комісарсв шкільної освіти. В обгрунтуванні до нього І. Стешенко писав, що округи були органи зайвої централізації, непотрібним бюрократичним посередником між секретарством освіти і місцевими самоврядними структурами. Ще раніше, 5. XII. 1917 р., УЦР своїм розпорядженням передала школи та просвітні установи в підпорядкування Генеральному секретарству освіти.
XI
Після відставки кабінету В. Винниченка І. Стешенко працював головним інструктором міністерства освіти. Під час більшовицької окупації Києва змушений був виїхати із міста, оскільки йому загрожувала небезпека. Повернувшись до міста разом із УЦР, І. Стешенко продовжив працювати в міністерстві. На тій самій посаді залишився і за часів Української держави. Міністер освіти гетьманського уряду
М. Василенко запропонував йому обійняти кафедру українського письменства у Камяно - Подільському Українському державному універсететі, що мав відкритись у серпні 1918 р. Для підготовки курсу І. Стешенко одержав відпустку і виїхав на батьківщину. У Полтаві 29. VII. 1918 р. ббув тяжко поранений невідомими злочінцями, а наступного дня помер. І.Стешенко був пхований на Байковому кладовищі у Києві.
Документ
Категория
История государства и права зарубежных стран
Просмотров
317
Размер файла
58 Кб
Теги
рефераты
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа