close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

КОНСТИТУЦІЯ — УКРАЇНИ БОЖОЇ!

код для вставкиСкачать
Окремі групи революцію не роблять. Народ має мати спільний інтерес, а те що виступають підприємці, чорнобильці, афганці, діти війни... і будь-яка політична сила (яка не виступає в інтересах усього гнобленого народу), революції не зробить. Спільним і
Конституція - України Божої
https://docs.google.com/document/d/1fPwIsR-BcUTc_sF0nxUEONEh7F3zMGSH4iua8hxWHBs/edit
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Україна - країна громадянського суспільства (де правлять праведні громадяни (Народ), у яких влада на службі), суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова, побожна, з єдиним громадянством на всій її території держава. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, але українці, які переважають населення певної території інших країн і мають спільну (з більшою частиною населення не українського походження) волю стати народом України, можуть клопотати перед народом України про приєднання. Столицею України є місто Київ. Праведний той - хто любить і живе Правдою, справедливо та ненавидить зло (неправду...). Народ Божий (Народ) - народ праведний, сини слухняні Господу, що чинять наради, які від Бога, і складають умови лиш за духом Бога, щоб не додати гріх на гріх, що не йдуть на поклін до інших країн, але Божих уст питають, не йдуть захисту у інших шукати, чи сховатися в їхній тіні, щоб не став соромом захист отой, а ховання у тіні за ганьбу.
Стаття 2. Українець - людина, яка (незалежно від мешкання і національного походження) вважає себе українцем, піклується про Україну, щоб була Божою, українською, благополучною, із здоровим довкіллям та про українців, щоб були Божими, заможними й здоровими; не є українцями, а громадянами України - люди, не спроможні чи не здатні з тих чи інших причин піклуватися про Україну і українців, про яких треба піклуватися особливо, згідно спеціальних законів (малолітні і неповнолітні діти українців - до набуття паспорту чи повноліття; не правоздатні і недієздатні; психічно хворі; люди, які не є українцями, але мають громадянство України; біженці; осуджені мешканці України і такі інші).
Стаття 3. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений: громадянства (крім випадку, передбаченого ст. 39) і права змінити громадянство, в будь-який час повернутися в Україну; не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Невжиття негайних заходів захисту громадянина за кордоном, позбавляє, перших керівників представництва України в країні, де такий захист потрібний, права займати керівні посади.
Стаття 4. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Стаття 5. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Держава не вправі відмовити у притулку біженцям від тиранії а також переслідуваних в країнах, де не буде їм справедливого суду. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Стаття 6. Організація фінансування та державне фінансування громадянського суспільства в Україні, зокрема громадських: шляхетності, правозахисту, правосуддя та милосердя, доброчинності, благочестя, благо дійств - визначаються Законом. Зменшення державного фінансування організацій громадянського суспільства не допускається. У встановленому законом порядку: контроль за законністю діяльності, експертизи, дозволи, ліцензії, тендери, ... все таке повинно бути підпорядкованим громадськості, але не взагалі і не галузевій, а тій котра є споживачем послуг чи продукції: транспортних, інформаційних, видавничих, сільського і промислового виробництва, фармацевтичних, лікування, науки, освіти і виховання, культури, обслуговування, правосуддя, безпека, охорона і захист прав особи і суспільства, фінансування і кредит, будівництва, працевлаштування, туризму і відпочинку, пенсій, ... Громадськість вирішує чи покладати такі обов'язки на державні органи і як саме. Стаття 7. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Прапор - фон - знизу спіле житнє поле, зверху блакитне небо, у дальньому куті біла хмаринка з'являється; написи - від держака зверху до низу по одній великій букві БОЖІ, перпендикулярно вгорі на блакиті: ЛЮБОВ, по середині: ПРАВДА ПРАВОСУДДЯ а знизу: СПРАВЕДЛИВІСТЬ:
Б
О
Ж
ІЛЮБОВ
ПРАВДА ПРАВОСУДДЯ СПРАВЕДЛИВІСТЬ Музика гімну - виразно українська бадьора мелодія на солов'їно-жайворонковім фоні, слова виражають волю українців перемогти зло добром (ненавидіти зло і любити правду). Герб - символ повалення зла, становлення і настання царства Добра.
Стаття 8. Державною мовою в Україні є українська мова. 8. 1. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. 8. 2. Держава гарантує вільний, але без шкоди державній мові, розвиток, законне використання і захист, мов національних меншин України. 8. 3. Держава, у визначеному законом порядку, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування неплатоспроможній частині населення; творчій громадськості всіх національностей, що замешкують Україну з любові до України, сприяє у збережені ними їхньої мовної, етнічної, культурної, та творчої високодуховної самобутності.
8. 4. Мова (усна і письмова) брутальна матом, карається у встановленому законом порядку.
Стаття 9. Народ України визначає напрямок розвитку держави, принцип формування і відповідальності органів влади, визначене підлягає перегляду кожні 5 років, на вимогу, що визначається обов'язковим референдумом Народу України. Стаття 10. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Народ праведний, свідомий і не осуджений (далі Народ або Народ України). Основою владування повинно бути суд і рада (Біблія Ісаї 1 : 26), людьми праведними, що посвятили себе, перше ніж собі - служінню Народу України.
1. Народ усвідомлює: що є зло, що зло само не зникає, що зло треба ненавидіти і перемагати, що зло перемагається добром, що виявлення та карання зла згідно закону, це - добро; що милосердя до тих, хто не висповідався та не покаявся, це - зло; що суд до тих, хто не вчинив милосердя - повинен бути немилосердним; що суд повинен чинитися негайно у справах, які не вимагають дослідження, але жоден суд не повинен наставати, поки людину не вислухали прилюдно, поки вона не пояснить проступку, за винятком, коли вона вільно відмовилася пояснювати; що суд повинен бути різним безбожному і праведному; що суд треба починати перше з праведного, бо Бог не лише любов а й палючий огонь.
2. Народ, а не влада, володіє виборчим правом. 3. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 4. Ніхто не може узурпувати державну владу. Посягання на узурпацію влади, використання органу влади для політичних цілей - тяжкі злочини проти Народу України. 5. Народ має право повстання проти тиранії. Стаття 11. Захист Вітчизни, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів і громадянства є обов'язком громадян України. Забезпечення її інформаційної (щодо чистоти Правди для будування а не руйнування особи і громадянського суспільства) та економічної безпеки, безпеки довкіллю, здоров'ю і життю людини - є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Стаття 12. Оборона і недоторканість, забезпечення державної безпеки і захист та оборона державного кордону України, здійснюється за рахунок, встановленого законом, відсотку відрахувань з податку, і доручаються Народом України відповідним, найнятим державою, військовим формуванням та правоохоронним органам держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Потребу у видах, кількості та підпорядкованості цих формувань і органів визначає Верховна Рада України Конституційною більшістю голосів. Система гарантій неможливості використання цих формувань і органів проти власного народу підконтрольна громадськості, згідно закону, погодженого Радою Церков.
Стаття 13. Народ здійснює владу
А) безпосередньо: - обирає мудрих праведних шляхетних на службу собі, керуючись Конституцією і Законом України про вибори, депутатами рад для законодавчої влади, а вони, для урядування суспільством, обирають на службу Народу з посеред себе Президента прав Народу і, згідно Конституції України, призначають на службу Народу та (чи) затверджують всеукраїнську виконавчу владу, голів Верховного Суду, Національного банку та Прокурора України; - обирає на службу Народу, у порядку визначеному Конституцією України, чесних праведних керівників нижчого рівня державних служб (в т.ч. і суду, і міліції, і прокурорів, і інших правоохоронних, і інших державних служб (БТІ, ПФУ, СЗ, ЦЗ...); керівників обласного та всеукраїнського рівнів обирають (не з числа обраних керівників нижчого рівня) загальні збори фахівців нижчого рівня;
- через референдум та інші форми безпосередньої демократії у інших випадках, встановлених Конституцією України;
Б) опосередковано, у порядку встановленому законом, через: - Президента України - Президента прав Народу;
- ради депутатів;
- органи та посадових осіб державної влади;
- органи самоврядування.
Радам депутатів, в порядку встановленому Конституцією та законами України, підконтрольні органи державної влади та підвладні органи місцевого самоврядування в межах їхніх статутів. Самоврядування визначається статутами громад та їх підрозділів, що відповідають вимогам Конституції України і її принципам. Стаття 14. Державна влада в Україні на службі в Народу України і громадянського суспільства, поділена і розмежована на законодавчу, виконавчу та судову, і здійснюється на засадах відданого служіння кожної праведному Народу України.
1. Служіння не Народу, а лише владі чи владі грошей - тяжкий злочин проти Народу України, що карається згідно закону, але не менше, як на 5 років позбавлення волі, з конфіскацією майна сім'ї і без права на амністію. 2. Влада має обов'язок контролювати законність дій і бездіяльності в життю держави і суспільства в межах службового обов'язку, але не вправі створювати контролюючі органи у структурах влади. 3. Контроль за діяльністю влади належить насамперед Народу України, тому контролюючі громадські (не державні) органи не можуть бути підпорядкованими органам державної влади. 4. Президент, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в інтересах громадянського суспільства. 5. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 6. Кожному гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України та суд безпосередньо на підставі Конституції України. Стаття 15. Використання тимчасових економічних ускладнень в життю людини, як привід для підвищення ступеню її експлуатації, - є кримінальний злочин, відповідальність за який встановлює закон. Стаття 16. Банківська система найпрозоріша; банки не вправі мати комерційних таємниць та прибуток вищий, ніж дали прибуток суспільству; банк, що не має прибутку переходить у власність держави, а якщо державний - ліквідується. Комерційно, державні банки у рівних умовах з приватними. Кількість державних банків встановлюється Кабінетом Міністрів України, збільшуючи прибуток суспільства від діяльності банків, але не маючи жодної влади над ними. Стаття 17. Платити справедливий податок - святий обов'язок, на розвиток добробуту - благородна справа. Податкової структури, як органу, не повинно бути. Несплата податку - злочин, який карається згідно кримінального кодексу.
1. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Конституцією і податковим кодексом, з урахуванням майнового стану та доходів за минулий рік і враховувати обставини цього року. 2. Податок з прибутку повинен зростати у відсотках відповідно зросту прибутку. Податки повинні бути багаторівневі, - починаючи з доходу сім'ї, рівного двократному прожитковому мінімуму - 5%, трикратному - 7%, чотирикратному - 9%, п'ятикратному - 10%, 6 - 15%, 7 - 20%, 8-10 - 22%, 11-20 - 25%, 21-40 - 27%, 41-60 - 30%, 60-80 - 32%, 81-100 - 35%, 101-120 - 40%, 121-150 - 43%, 151-170 - 45%, 171-200 - 47%, 201-250 - 50%, 251-300 - 53%, 301 - 400 - 55%, 401-500 - 57%, 501 - ... 60% (далі - на кожні 100 прожиткових мінімумів додатково 1% податку). 3. Підприємець та підприємство, якщо впродовж трьох календарних років не перейшли на вищий рівень доходів, не вправі користуватися пільгами чи дотаціями; винятки визначаються законом. 4. Будівництво і розвиток приватної власності, з доходом чи з капіталом більше 60% від середнього по Україні, немає права на дотації від держави. 5. Податок платиться там, де будується чи діє об'єкт, а з працівників - по місцю їх та їхніх сімей постійного проживання (незалежно від прописки). 6. За правильність і справедливість податку відповідає територіальна влада у визначеному законом порядку. 7. Відрахування в державну казну, здійснюється у встановленому законом порядку у відсотках від податку загального, з урахуванням коефіцієнту вкладу інших суб'єктів виробництва (області, держави, інвестора тощо). 8. Держава забезпечує платнику податку право знати куди йдуть його кошти і несе, встановлену законом, відповідальність за справедливість витрат.
Стаття 18. Діяльність особи, організації, підприємства і установи у недержавних інтересах (якщо така діяльність не підпадає під дію законодавства про кримінальну чи іншу відповідальність) підлягає додатковому оподаткуванню. Такий податок становить 20%, у відсотках від загальної діяльності організації, підприємства і установи. І ним має оподатковуватися діяльність не лише та, яка задекларована у статутних та програмних документах, а й та, що практично здійснюється. Недержавним інтересом являється й все те, що хоч не суперечить законодавству України, але не дозволене державою в установленому законом порядку, не відповідає з'явленню Духу Всевишнього (моралі) у людях чи у суспільстві, тобто суперечить законному інтересу Народу України та (або) шкодить творінню Божому чи якось сприяє руйнуванню довкілля, особи чи суспільства.
Стаття 19. Держава гарантує кредит на пільгових, визначених законом, умовах для старту, переконливого у доцільності, проекту, залежно від потреби у проекті для розвитку країни, території, населеного пункту, для збільшення безпеки людям і довкіллю.
Стаття 20. Земля, її надра, природні і водні ресурси, також: - основне джерело існування та процвітання праведного Народу України, є його невід'ємним даром Божим (не предметом наживи) та власністю, і тому не може використовуватись як засіб застави та платежу;
- найдорожчий товар, не здається в оренду, продається не більше, як на 30 років, а під будівництво житла чи виробництв, не більш, як на 50 років (зі змістом права власності на права володіння та користування майном, а право розпоряджання залишається за державою), за чітко (законодавчо з погодженням з громадськістю) встановленими, для України та територіальної громади вигідними цінами(не нижчими середньо світових) і вигідними умовами її використання та повернення державі; контрольним пакетом акцій від видобутку, переробки і збуту енергій з власності народу повинен володіти народ, у встановленому законом порядку;
- основа національного матеріального багатства і тому перебуває під особливою охороною держави. Головне призначення землі в Україні - виробництво сільськогосподарської продукції, як джерела існування Народу України, територія для його проживання і господарської діяльності.
Використання Землі, її надр, природних і водних ресурсів нечестивими, для нечесної, здирницької наживи, також недбайливе ставлення до землі - забороняється і є, у встановленому законом порядку, підставою для їх вилучення та притягнення до відповідальності винних. Виробництва і торгівля, основані на сільськогосподарській продукції, платять додатковий податок (у встановленому законом порядку, але не менше 10 відсотків від вартості виробленої чи проданої продукції), цільовим призначенням для кредитування сільськогосподарської чистої найвищої якості продукції, науки і розвитку ефективного виробництва. Кредит, у встановленому законом порядку, повинен розмежовувати і надавати перевагу від дрібнішого до більшого сільськогосподарського виробника, новаторам, перше - чистоти і друге - вигоди. Кожен громадянин, об'єднання громадян в Україні мають право використовувати землю за її основним призначенням, вилучення земель під інші цілі повинно відбуватись під прискіпливим контролем з боку Народу України та його державних органів. Право власності на землю гарантується, держава забезпечує захист цього права. Право на землю, її надра, природні і водні ресурси набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, відповідальність за порушення встановлюється цією Конституцією і законом.
Порушення вимог цієї статі і його наслідки - тяжкий злочин, відповідальність за законом. Стаття 21. Народ України, у Дусі Всевишнього Бога - єдиний, незалежно від віросповідання. Держава не втручається в діяльність Церкви, але не відокремлена від Церкви. Церква дбає, на засадах духовності, про дотримання народом законів держави Україна у Дусі Божім. А держава змалку навчає духовності і праву людину, створює в Божім дусі український народ - Народ Божий, єднаючи його на поза конфесійнім пізнані Всевишнього. Ми Божі, Бог - в нас, посеред нас. Будуємо рай.
Держава розвиває злуку та єднання української високодуховної нації на основі волі Всевишнього Творця, на високодуховних традиціях і культурі, на її творчій історії, не для приниження українського етносу, а для сприяння злуці та єднанню Народу України - Народу Божого.
Рада Церков є основним і головним дорадчим органом влади держави в цілому і влади територіальних одиниць. Стаття 22. Держава відповідає, щоб доросла людина була свідома права, її обов'язку взагалі і зокрема знання: між злом і добром, совісті. Церкви піклуються про вдосконалення людини праведною і про освячення від її вродження до відходу у інше життя, щоб до влади не попадали безбожні, неправедні, нечестиві. Людина, яка визнана радою Церков нечесною, не порядною не вправі займати керівну державну посаду, бути кандидатом у депутати. Людина, обрана народом на виборах, благословляється радою Церков на служіння для блага народу. Правосуддя (вся юстиція, особливо стосовно дітей та молоді - ювенальна) повинно бути контрольованим високодуховно-громадськими і духовними правозахисними інституціями а у частині профілактики - підлеглим та підпорядкованим їм, у встановленому законом порядку. Стаття 23. Людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність, безпека, права, свободи, законний інтерес, побожний устрій буття і владування - визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклування про зміцнення громадянської злагоди на землі України, збільшення відповідальності перед Богом і законом, власною совістю, перед праведними та святими попередніх, нинішнім та прийдешніми поколіннями - є головним обов'язком держави. Забезпечення здійснення законного інтересу, вільна реалізація творчого потенціалу кожної людини та їх гарантії - визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Органи державної влади служать суспільству і законопослушному громадянину.
Стаття 24. Людяність, підтримка слабших; співчуття, шана шляхетних, взаємо: повага, допомога, виручка, розуміння, покірливість; гамування доброчинцями неуцтва нерозумних людей, послух правді (як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого), служіння побожним правосуддям та милосердям Добру - світоглядні орієнтири, які сповідує Народ України у відносинах людини з людиною. Стаття 25. Благочестя і гідність, кожного громадянина України, у тому щоб дбати про справедливо правосудне суспільство, а обов'язком суспільства є - дбати про кожного громадянина, про забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини та гідних умов її життя.
Стаття 26. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших законнопослушних людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечені вільний і всебічний розвиток її особистості. Стаття 27. Люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок там, де є нерівність, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Стаття 28. Не може бути в державі привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі людини, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ознаки інших привілеїв та обмежень чи (і) у інших випадках визначаються законом, їх незаконна наявність є підставою для притягнення до відповідальності у встановленому законом порядку.
Стаття 29. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Цензура заборонена. Але, законом, прийнятим за дорадчої участі Ради Церков, дається визначення - виявляється для знищення те, що людину українського громадянського суспільства не будує а руйнує, та встановлюється відповідальність за публікацію того, що руйнує людину чи суспільство. Такий Закон переглядається, в бік його освячення, кожною наступною Верховною Радою України. Стаття 30. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. 1. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. 2. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 31. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення своїх та для захисту своїх і інших людей прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і свобод інших людей. Стаття 32. Забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну ладу конституційного насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини та її здоров'я.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Стаття 33. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Стаття 34. Політичні партії в Україні зобов'язані сприяти, в межах визначених цією Конституцією, формуванню і вираженню політичної волі громадян, можуть брати участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Стаття 35. Суспільне життя в державі Україна ґрунтується на засадах: відкритості і прозорості влади, насамперед її чесності і негайної відповідальності перед законом за беззаконня та інше суспільно небезпечне зло на принципах: справедливого правосуддя, що здійснюється чистими перед людьми та перед Богом суддями; будови особи і суспільства високодуховними (амністія чи інше милосердя не можуть застосовуватися до людини непокаянної у її злочині прилюдно та до тих, хто сам був немилосердним до інших); політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Стаття 36. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Невипадкове позбавлення права (наприклад на апеляційне, касаційне чи у міжнароднім суді оскарження рішень) є злочин, що тягне за собою недвозначно встановлену законом кримінальну відповідальність. Стаття 37. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 38. Держава гарантує: забезпечене спокійне життя добросовісній людині, якісне і своєчасне лікування хворої. Держава не вправі мати борг перед особою (особливо зарплат, пенсій, пільг). Держава зобов'язана найвигідніше для людини, оформити спадщини, пенсії, та інший, належний людині за законом, соціальний захист. За порушення вимог цього закону державні службовці несуть кримінальну відповідальність згідно закону.
Стаття 39. Немайнове право особи (на життя, на правду і справедливість, на охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність особистого і сімейного життя, на повагу до гідності та честі, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на недоторканність житла, на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, на свободу, яка не порушує Дух і букву цієї Конституції, літературної, художньої, наукової і технічної творчості...) вище права майнового, держава його здійсненню приділяє особливу увагу законодавчо. Моральна кара за його порушення визначається законом, і може, за рішенням суду, бути позбавлення громадянства чи(та) права вважатися християнином чи статусу іншої віри, що визнає Всевишнього Творця людини, світу і вселеної.
Стаття 40. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків обмеження законом, але лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності або захисту прав і свобод інших людей. 1. Підчас обмеження прав і свобод наркотично залежних, токсикоманів, хворих на алкоголізм, сексуально збочених... такі ув'язнюються окремо, з метою: 1) примусового лікування їх підчас ув'язнення та 2) застереження негативного впливу на ув'язнених, не вражених цією недугою.
2. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 3. Права і свободи, визначені цією Конституцією, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, встановлюється законом, погодженим Радою Церков.
Стаття 41. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено Конституцією чи законами України. Держава відповідає перед особою за відсутність методики виконання або за невиконання конституційної норми з причини відсутності методики її виконання. Стаття 42. Конституція України формується на Біблійних принципах, має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти невідповідні Конституції України не дійсні.
Стаття 43. Конституційні права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, крім випадків, коли закони приймалися не у дусі Конституції України Божої, що визначається референдумом.
Стаття 44. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 45. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Розділ II ПРОКУРАТУРА
Стаття 46. У випадках, визначених законом, представляє інтереси громадян, громадянського суспільства або держави Прокуратура України. Прокурор, за однакових обставин, повинен надати перевагу перед державним інтересом інтересу громадян чи громадянському суспільству.
1. Прокуратура, у встановленому Конституцією та законами порядку: відповідає за захищеність прав та свобод і законних інтересів громадян і громадянського суспільства України; наглядає за додержанням законів і відповідає за беззаконня та корупцію, за наявність небезпеки довкіллю, здоров'ю та життю особи в суспільстві.
2. Прокуратуру України очолює Прокурор України, який, згідно цієї Конституції, обирається Народом України та звільняється з посади Президентом України, також втрачає право бути Прокурором України у інших випадках, встановлених цією Конституцією. 3. Верховна Рада України може висловити недовіру Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. 4. Народ вправі ініціювати відставку Прокурора України за беззаконня та корупцію в Україні, через референдум, який проводиться у встановленому цією Конституцією порядку. 5. Строк повноважень Прокурора України - не більше трьох років підряд.
Розділ III ПРАВОСУДДЯ
Стаття 47. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. 1. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Духовно-громадські органи досудових способів впливу на покращення правосуддя, що діють на громадських духовно-виховних засадах, не втручаються у законну діяльність суду, до поки справу не закрито, крім випадків встановлених законом. 2. Керуючись цією Конституцією, на високодуховній основі, після попереднього вивчення громадської думки і всенародного обговорення, можуть вирішуватися деякі прогресивні для будування особи і громадянського суспільства питання, серед інших створення спеціального правосуддя для мало і неповнолітніх (ювенальна юстиція) дітей, але з врахуванням вимог цієї Конституції, щодо захисту прав сім'ї, батьківства і материнства, щоб навіть у виняткових випадках, без рішення суду, будь хто, не втручався у сімейне життя без згоди. 3. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
4. Судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції, спеціальної і може здійснюватися, за згодою сторін, третейськими . 5. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
6. Народ, у встановленому законом порядку, за фінансування державою, безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через підпорядкованих правозахисній громадськості: народних засідателів, присяжних та третейськими судами. 7. Народ бере участь у здійсненні правосуддя опосередковано, контролюючи завершені справи громадськими правозахисними організаціями, у встановленому цією Конституцією порядку та сприяючи вирішенню спору у досудовому порядку, різноманіттям громадянського впливу.
8. Народ (будь-яка особа) має право на добровільне врегулювання спору у досудовому порядку з допомогою духовно-громадських правозахисних організацій, у визначеному їхніми статутами (положеннями) порядку, що не суперечать цій Конституції.
Стаття 48. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України.
Стаття 49. Відповідно до закону діють місцеві апеляційні та касаційні суди. Стаття 50. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Стаття 51. Спеціалізація суду забезпечується суддями а не судами. 1. Кожна територіальна одиниця, починаючи від районного чи міського рівня, має суд загальної юрисдикції, який має у встановленому законом порядку достатньо штату на конкретну територію спеціалізованих суддів - фахівців з розгляду справ кримінальних, цивільних, господарських і адміністративних. 2. Зі спором, що виник, особа звертається в суд, який, вичерпно забезпечує права усіх учасників спору, визначає підсудність і суддів, що спеціалізуються на розгляді тих чи інших справ. Стаття 52. Законом визначається вигода органу суду і судді вести справу справедливо і законно, але вкрай невигідно вести справу несправедливо і незаконно. Стаття 53. Суд і адвокат вправі призначити досудове слідство (експертизи) та захист особи у будь-якій справі, за рахунок держави, з наступним вирахуванням затрат з винної сторони. Особа вправі відмовитися від послуг суду щодо слідства чи захисту, якщо спроможна і має бажання виконувати їх приватним слідством чи громадським захистом за свій рахунок, або ж наймає на свій вибір державного слідчого чи приватного детектива, адвоката, чи громадського правозахисника, за умови, якщо погоджується, що все що платить держава за розгляд справи, буде вирахувано з винного. Також суд, якщо має мотивовану і аргументовану недовіру слідству чи захисту, якого призначив, вправі відмовитися від послуг слідства чи захисту, а виконувати їх приватним слідством чи громадським захистом за рахунок держави, або ж найняти на свій вибір державного слідчого чи приватного детектива, адвоката, чи громадського правозахисника, за умови, що все що платить держава за розгляд справи, буде вирахувано з винного. У випадку, якщо рішення по такій справі з часом скасується через неправомірні чи безпідставні дії судді, то суддя компенсує збитки державі.
Стаття 54. Суд захищає не закон, а права, свободи і законі інтереси особи, керуючись законом. Стаття 55. Закон, а не суд, встановлює покарання за злочин, в нормах покарання не повинно бути "від - до", або повинна бути чітко означена підстава застосування меншого чи більшого терміну; суд відповідає, у встановленому законом порядку, за незабезпечення прав на апеляцію і касацію, та за перешкоджання оскарження рішень за межами України, вирішує це не суддя, а суд в судовім засіданні, розподіл справ автоматичний, участь повідомленої сторони у розгляді - за її бажанням, обов'язкова , якщо обмеження не встановлене законом. Стаття 56. Завершені справи, для виявлення фактів системного та явно злочинного неправосуддя, контролюються громадськими правозахисними організаціями, з правом порушення справ кримінальної (цивільної чи адміністративної) відповідальності суддів по виявлених таких фактах.
Стаття 57. Невиконання суддею обов'язку, передбаченого законодавством, не є процесуальною дією і підлягає адміністративній, цивільній та кримінальній відповідальності. За неповагу суду (судді) до учасника справи, який поводить себе в межах вимог закону й високодуховної моралі, суддя несе відповідальність згідно наслідків і за максимальним розміром покарання, визначеного законом для учасників цієї справи;
Стаття 58. Суд відповідальний за якість - справедливість суду, згідно цієї Конституції і суддя самодостатній відповідати за справедливе вирішення спору у справі, яку він розглядав.
Стаття 59. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. 1. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. 2. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. 3. Судді обіймають посади у встановленому Конституцією України порядку. 4. Суддя звільняється з посади у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) у випадках і порядку встановлених Конституцією України у розділі ІІ;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. 5. Повноваження судді припиняються у разі його смерті. 6. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей у встановленому законом порядку. Стаття 60. Правосуддя здійснюють, обрані за правилами цієї статі та ст. ст. 10, 71, 81, 85 Конституції України, судді а, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Може здійснюватися, за згодою сторін, суддями третейських судів. 1. Досудовий розгляд справ духовно-громадськими правозахисними організаціями, за бажанням сторін, можливий в порядку частин 1 та 8 ст. 47 цієї Конституції, але не є судом і не має юридичного наслідку.
2. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. 3. На посаду судді може бути обраний, рекомендований відповідною Радою Церков, спільно з громадською радою або правозахисною організацією, яка має позитивний досвід захисту прав особи, у судових справах з державними органами та їхніми посадовими особами, громадянин України, який боїться Всевишнього Бога, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту, позитивний досвід захисту прав особи у справах з державними органами та їхніми посадовими особами і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. 4. Спеціалізованими суддями судів можуть бути особи, які мають відповідну фахову підготовку. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. 5. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом. 6. Очолює орган державної влади - суд, голова Верховного Суду України, який обирається та звільняється Верховною Радою України, кожного чергового скликання, з чотирьох голів обласних апеляційних судів, що мають найменше скасованих судових рішень. Стаття 61. Судді при здійсненні правосуддя незалежні, подвійно відповідальні, згідно закону, і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться у визначених законом випадках: суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних або третейським судом. Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом
9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. За неповагу до сторони чи до учасника судової справи, який поводить себе в рамках загальноприйнятої моралі, що проявилася неправомірною поведінкою суду чи судді, винні особи притягаються до юридичної відповідальності подвійно. Порядок виявлення визначеної законом можливої неповаги оголошується суддею перед кожним судовим слуханням.
Стаття 62. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. Розділ IV ЗНИЩЕННЯ БЕЗЗАКОННЯ І КОРУПЦІЇ
Стаття 63. Політичній партії, яка не на 100% виконала (за результатами аналізу, виконаного незалежними міжнародними експертними організаціями, визначеними законом повноважними для такого аналізу) передвиборчі обіцянки, на наступних виборах, від результатів голосування, віднімаються набрані нею голоси, у відсотку недовиконання обіцянок. Політична сила, яка не виконала 50% обіцянок передвиборчих та (або) не виконала, вже під час її владування, цілеспрямовано і стовідсотково законів, які видала, щоб вирішити негаразди і клопоти виборців - громадян різних статусів - втрачає право на існування. Майно, у визначеному законом порядку, переходить у власність народу, тим силам, які виконали обіцянки. Об'єднання громадян (в т.ч. політичне), в якому без поважних причин не забезпечене виконання статутних зобов'язань об'єднання перед більш як одним членом об'єднання, втрачає право на існування, а якщо таке невиконання мало негативні наслідки, то його засновники чи ті, хто очолює таке об'єднання, компенсують, у встановленому законом порядку, шкоду, заподіяну чесному і щирому члену об'єднання.
Стаття 64. Неправда - тяжкий злочин, що карається відповідно (у лютості й у гніві - Послання до Римлян 2 : 8-9), згідно закону. Висловлення прилюдно протилежно стосовно однієї події представниками влади, політики чи громадськості - мають бути дослідженні, неправда викрита, висвітлена а неправдомовець покараний у встановленому законом порядку. Але не більше, як впродовж трьох днів повинно бути встановлено: з якого боку правда, хто неправдомовець, якому з, визначених законом, покарань підлягає. У випадку не виявлення неправдомовця впродовж тижня після події протилежних висловлювань, або якщо неправдомовець не звільнений з посади і не покаявся в цей період перед загалом, на який виніс неправду, а покара не визначена або не відповідна закону чи наслідку від завданої неправдивим висловлюванням шкоди, то прокурор України чи відповідної територіальної одиниці не вправі займати займану посаду. Підлеглий не вправі бути державним службовцем, якщо не виявив начальника (будь-якого вищого рівня) у його неправді, про яку йому стало відомо. ЗМІ забезпечують право народу знати мотиви та аргументи заперечень інформації, яку вони щойно дізналися, негайно або найближчим часом, про який оголошує ЗМІ негайно.
Стаття 65. Кожен депутат звітується перед виборцем не менше як раз на рік з конкретного питання, за яке цей депутат відповідає (згідно поставлених виборцями завдань). Якщо діяльність депутата задовільною не визнано, то він повинен бути переобраним. Стаття 66. Ради депутатів виконують завдання виборців - контролюють виконавчу владу відповідного рівня. В межах територіальної одиниці, контролюють також діяльність усіх рівнів правоохоронних органів та судів. Але не втручаючись у діяльність, а тільки щодо відповідності діяльності вимогам Конституції України, згідно окремої методики. Точно так підконтрольні ради депутатів двом іншим (виконавчій та судовій при виконані ними своїх службових обов'язків) гілкам влади і ті одна одній.
Стаття 67. Постійно діючих перших осіб - керівників рад (територіальних одиниць), нема. Секретаріат рад, очолюваний секретарем, виконує доручення рад. Головування на засіданнях рад (крім Верховної) депутатів і представництво рад між засіданнями, здійснюється депутатами почергово від засідання до засідання.
Стаття 68. Секретар обирається депутатами двічі, вдруге - всередині між черговими виборами, але може переобратися і при потребі, на вимогу не менше половини депутатського складу. Стаття 69. У виконавчих комітетах виборних органів усіх рівнів не повинно бути членами : "за посадою" керівників профільного підрозділу органу державної влади, але повинні бути (за наявності) представники від громадськості, яка причетна до вирішення подібних питань; навпаки виконком, сам і спільно з громадськістю, контролює керівника. Стаття 70. Державна влада (в т.ч. правоохоронних органів і суду) може бути підконтрольна, у встановлених законом межах і порядку, лише тій громадськості, представники якої не входять до державних владних структур. Органи влади звітуються за свою діяльність територіальній громаді, у порядку і у терміни визначені законом. Стаття 71. В територіальних органах керівників правоохоронних органів, судів і суддів обирають виборці місцевості, де має працювати керівник (суддя), на встановлений законом термін, але не більше, як на чотири роки. Щорічно керівник (суддя) звітується. Якщо не звітувався або результати його діяльності визнано виборцями незадовільними, то керівника (суддю) переобирають достроково.
Стаття 72. Керівників державних установ не правоохоронних органів обирають галузеві загальні збори, строком на 2 роки, з правом переобрання не раніш, як через два роки роботи в галузі не на керівній посаді (якщо працював на керівній посаді, то правом нового обрання володіє не раніше як через 5 років). Керівник звітується загальним зборам щорічно. Незадовільний звіт позбавляє керівника посади, з призначенням виборів іншого. На час перевиборів керує тимчасова комісія обрана загальними зборами громадської правоохоронної організації працівників підприємства
Стаття 73. Посадовець (державний службовець) втрачає право займатися діяльністю за тим фахом (спеціальністю), за яким працює у основній і спорідненій галузях, якщо за півтора року календарного часу правомірно скасовані його два рішення (з тих, які він колись приймав чи виносив); якщо він уже на пенсії, то втрачає право на пенсію державного службовця; у галузі, в якій він працював, не вправі працювати його діти та внуки (ця вимога і подібні далі, щодо відповідальності дітей та внуків за батьків, може прийматися або не прийматися всеукраїнським референдумом чи статутом громади окремої території).
Стаття 74. Керівник (чи то обраний, чи то призначений) втрачає право займати керівну посаду назавжди, якщо за два роки керування не покращив (згідно встановлених законодавством показників) життя тих, хто його вибирав чи підлеглих. Стаття 75. Уряд, депутати Верховної Ради України та Президент України, також їхні діти та внуки - позбавляються права займати будь-які керівні посади назавжди і право на пенсію державного службовця, якщо за два роки перебування на посадах не забезпечене зменшення бездомних, безробіття, захворюваності, смертності не за віком.
Стаття 76. Посадова особа (державний службовець) позбавляється права займати керівні посади, бути обраним та право на пенсію державного службовця, якщо застосовував один закон або його окрему норму протилежно за однакових обставин. Керівник такої посадової особи, якщо не притягнув до відповідальності, відповідно тяжкості проступку (злочину), то також позбавляється цих прав. Незалежно від того чи справа, протилежного застосування норм закону, має чи ні негативні наслідки для інших осіб чи держави, то, якщо посадова особа керівник, - порушується кримінальна справа. Відповідальність по такій справі - обов'язкова, з позбавленням волі на встановлений кримінальним кодексом України термін, але не менше як рік.
Стаття 77. Повноважний орган (посадова особа), який визнав незаконним винесене рішення, яке, з огляду на посадові обов'язки та кваліфікацію того, хто його виносив, не могло бути прийнятим випадково (несвідомо чи ненароком), повинен нагально, у встановленому Кримінальним кодексом порядку, порушити кримінальну справу по встановленню винних, або проти винних, якщо такі відомі. Відсутність винних у прийняті незаконних рішень не може бути, а відповідальність повинна бути не нижча від найбільшої адміністративної відповідальності.
Стаття 78. Державний службовець, який повинен за законом захищати особу від неконституційного поводження з нею, але перешкоджав здійсненню її права, передбаченого Конституцією України, чи причетний до перешкоджання, чи до незабезпечення вичерпного або необхідного застосування вимог законодавства, - позбавляється права на зайняття посад у державних та виборних органах і карається у встановленому Кримінальним Кодексом порядку; причетність будь-кого з влади до перешкоджання розкриттю такого злочину, тягне за собою покарання рівне покаранню винного у його скоєні та позбавлення права на державну пенсію.
Зарплата і соціальний захист державних службовців повинні на пряму залежати від якості ставлення до народу, якому їх найняли служити.
Стаття 79. Правом недоторканості в Україні не може володіти жодна посадова особа, яка скоїла злочин, правопорушення, вчинила неправомірну дію чи бездіяльність. Навпаки, відповідальність більша. Встановлені законом мінімальні норми відповідальності для громадянина, - не застосовуються до керівників, народних депутатів та до суддів.
Стягнення з органу державної влади майнової та немайнової шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю посадових осіб органу чи (та) самим органом, здійснюється з зарплати керівництва органу у відсотках, які збільшуються відповідно займаній посаді за чітко встановленими законом коефіцієнтами.
Стаття 80. Громадяни мають право, на правах профспілки підприємства на якому вони працюють, бути членом будь-якої громадської правозахисної організації на власний вибір, з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Не обов'язково з офісом і майном в межах підприємства, також самостійні від галузевих.
Підприємство, працівник якого забажав отримувати правоохоронний захист в громадській організації (в т.ч. поза галузевій), перераховує цій організації (за заявою працівника) суму внесків, що відповідно вираховуються з зарплати працівника на підприємстві, як профспілкових. Утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні правозахисні громадські організації мають рівні права, що регулюються єдиним для громадських організацій законом. Обмеження щодо членства встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом (особливо це стосується фінансових допомог). Стаття 81. Суддя втрачає право бути суддею, працювати у споріднених галузях та право на пенсію державного службовця, якщо в рішенні використав доказ, про який підчас слухання чітко не казав чи приймає чи відхиляє його; також, якщо не взяв до уваги доказ, заяву, клопотання, заперечення не мотивуючи чи не аргументуючи достатньо вичерпно підстав не взяття.
Стаття 82. Скасовуючи рішення (вирок, постанову, ухвалу) суду, вищий суд повинен перевірити чи воно має ознаки завідомо неправосудного і роз'яснити потенційно зацікавленим учасникам справи права щодо цього та надіслати матеріали для порушення кримінальної справи проти судді, який виносив завідомо неправосудне рішення.
Стаття 83. Прокурор території, на якій за рік більше як три справи визнано вирішеними "завідомо неправосудно", але він не приймав участі у виявлені хоч двох цих випадків неправосуддя, - автоматично позбавляється права займати посаду прокурора, на діяльність у споріднених галузях та право на пенсію державного службовця.
Стаття 84. Правоздатна, дієздатна особа вправі звернутися до суду з вимогою порушити кримінальну справу проти судді, що діяв, на її думку, завідомо неправосудно (незалежно чи був умисел, чи не було). Суддя чи прокурор, які виявили (дізналися про) ознаки завідомо неправосудного рішення судді, і якщо ніхто не звернувся з цієї причини до суду, то з власної ініціативи повинен порушити кримінальну справу проти судді, який діяв завідомо неправосудно.
Стаття 85. Для навчання і на роботу державними службовцями, посадовцями в державних (законодавчих, виконавчих і судових) органах, Народ України направляє, у визначеному законом порядку, відданих Україні, люблячих Народ і ненависників зла, - шляхетних, громадян, які своєю діяльністю і життєвою позицією праведного життя, довели своє право сумлінно служити Народу України. Стаття 86. Вхід (вихід) до усіх (крім місць збереження готівки) державних органів - повинен бути вільний (без охорони і без перепусток).
Стаття 87. Кожний державний службовець (тим паче посадова особа) зобов'язаний розглядати звернення громадян; якщо підчас розгляду стало відомо про злочин проти певної особи, чи проти держави, то повинен, для виявлення винних і для їх покарання, діяти вичерпно застосовуючи конституційні і законні обов'язки державного службовця. У іншому випадку, - він є співучасником злочину а якщо діяв за вказівкою, а не за законом, то карається подвійно. Стаття 88. Шкоду особі, від порушення державним органом (посадовою особою чи державним службовцем) строку розгляду звернень до державних органів, компенсує держава. Розмір компенсації встановлюється законом, залежно від терміну прострочення. Ці збитки, нанесені державі, компенсує винний, вина визначається законом або судом. Стаття 89. Держава гарантує і забезпечує людині вільне без затримки (без виправданої потреби) отримання інформації, яку людина вважає потрібною їй, якщо інформація не є державною таємницею або не має досить розумної конфіденційності, щоб в інтересах законних прав інших осіб її не надавати. Стаття 90. Державний орган зобов'язаний надати повно і вичерпно особі, щодо якої вчиняє будь-яку дію (бездіяльність) інформацію про обсяг прав особи, наслідки їх використання і невикористання та порядок користування ними з урахуванням платоспроможності особи.
Стаття 91. Кожна заява особи про побої чи інше нелюдське поводження з нею в правоохоронних органах чи установах виконання покарань, чи у суді, досліджується з представником громадськості, вибраним чи родичами потерпілого, чи тим, кому потерпілий довіряє, без права будь-яких перешкод представнику у дослідженнях.
Стаття 92. У випадку неправомірного завдання шкоди особі діяльністю державного службовця чи органу державної влади, в тім числі у судових справах, та у випадку шкоди від не передбачуваних ситуацій і аварій, держава розраховується з потерпілими негайно, за єдиними тарифами або умовами розрахунку, встановленими законом, з наступною обов'язковою компенсацією завданої державі шкоди за рахунок винних, що обов'язково і негайно встановлюються. Стаття 93. Держава гарантує і забезпечує фінансову незалежність неполітичних об'єднань громадян та незалежних ЗМІ шляхом:
- особі (громадській організації), що здійснювала захист малозахищеного (якщо незалежні неполітичні об'єднання громадян та незалежні ЗМІ займаються правозахистом малозахищених верств населення, а до часу визнання законодавцем офіційно, про відсутність корупції влади, малозахищеними слід вважати усіх громадян (колективи), які вступили в конфлікт з будь-яким керівництвом, органом, посадовою особою чи державним службовцем державної влади, якщо не встановлено остаточно вину громадянина та відповідність тяжкості завданого громадянинові покарання вчиненому ним проступку), окремого громадянина чи колективу, держава негайно компенсує добровільний захист, згідно виставленого державі розрахунку затрат на фактично виконаний захист по кожній дії судового і позасудового захисту, за максимальними тарифами комерційного розрахунку на ринку відповідної діяльності; зокрема, якщо благодійник частину свого доходу витрачає на цілі, які закон визнає суспільно корисними або такими, які має забезпечувати уряд, то йдеться не про пільги як такі та мінімізацію податків, а про відшкодування певних витрат, які все одно мають оплачуватися з державного чи місцевих бюджетів;
- громадська організація, ЗМІ які займаються у своїй діяльності не менше 70% часу (визначається за судовими рішеннями, вироками, ухвалами, постановами або площею друку чи годинами в ефірі) захистом осіб, безпідставно скривджених державою (посадовцем, держслужбовцем), звільняється від сплати податків, користуються пільгами або дотаціями держави на оплату оренди, комунальні послуги, тепло, електроенергію, телефон тощо, у визначеному законом порядку; - стабільна діяльність громадської організації, ЗМІ впродовж не менше 3-х років на захист інтересів малозахищених, дає право їм користуватися послугами центру зайнятості щодо надання безробітних на громадські роботи потрібної для їхньої діяльності і оплати навчання та стажування потрібних організації кадрів;
- цілеспрямоване донорство, спонсорство і меценатство в Україні, для неприбуткових правозахисних, благодійних і милосердних організацій чи для відповідних заходів і для окремих активістів благородної справи, привілейоване згідно закону, погодженому із недержавними громадськими правозахисними організаціями; - держава забезпечує для немаючих фінансів активістів громадянської суспільно корисної дії можливість оперативного їх спілкування з відповідними міжнародними організаціями;
- формування громадських незалежних ЗМІ - акціонерних товариств, акції яких знаходяться у держави, але вона ними не може користуватися. У конкурсних комісіях органів виконавчої влади по розподілу фінансів для громадських організацій не повинні брати участь представники тих організацій, які подають заявки на державне фінансування або не повинні голосувати за свою організацію.
. Частка прямого державного фінансування в доходах зареєстрованих в Україні повинна становити не менше 50 % доходів ОГС.
Стаття 94. Скасування Закону України, чи окремих пунктів, так саме підзаконних актів прирівняних до Закону України, а також внесення змін до них - позбавляє ту партію, яка голосувала за їхнє прийняття, тієї кількості (у відсотках) депутатів у Верховній Раді України, що відповідна відсотку відданих голосів за цей закон чи пункт. Займають їхнє місце колишні кандидати у депутати (наступні за кількістю відданих за них голосів, але від тих партій, які голосували проти скасованого закону чи пункту). Якщо за квартал жоден Закон України не скасовано чи (при наявності запропонованих до розгляду) не внесено змін стільки, що кількість депутатів від партій у Верховній Раді України не зазнала за квартал змін, то така Рада не працювала, а тому вважається розпущеною.
Стаття 95. Ознаки обкрадання народу (чи його частини) більше, як на 1000000 гривень (у будь-якому вигляді) - злочин, також ознаки будь-якого іншого злочину проти суспільства, проти засобу масової інформації, журналіста, громадської організації, громадських активістів - досліджується за участі представників, обраних потерпілою частиною народу. Якщо цей злочин не розкритий впродовж року, усі (хто пропрацював більше року на займаній посаді) посадовці, причетні до його розкриття, позбуваються посад та прав подальшого займання діяльністю за фахом і на пенсію державного службовця. Стаття 96. Законність усіх процедур переоформлення квартир (у т.ч. кредити і іпотеки), що будь-коли впродовж календарного року переоформлялися не один раз, повинна проходити перевірку правоохоронними органами за участі громадськості та зацікавлених осіб. У випадку виявлення порушень, квартира повинна бути повернута власнику, якого ошукали, та порушується справа по шахрайству, у якій невинних та непокараних не може бути.
Стаття 97. В галузях і в міністерствах, за показниками у звітах виконаної роботи за звітний період, у встановленому законом порядку визначати (від УСІЄЇ виконаної роботи) ті надходження державі, які належало зробити за законом, і звіряти їх з фактичними надходженнями, а різницю компенсувати державі, у встановленому законом порядку, за рахунок керівника міністерства чи керівника галузі. Забороняються посередники (спекулянти), якщо вони не організовані та (чи) не найняті спілками та (чи) кооперативами, створеними з громадських (в т. ч. Духовних) організацій, або окремо взятою організацією, членами яких є представники: 1) первинних виробників сировинної продукції, яким повинна надаватися законом перевага вибору способу збуту - чи через посередників, чи безпосередньо споживачу; 2) первинних виробників і споживачів порівну.
У керівному складі таких громадських спілок (чи кооперативів, чи окремих) організацій не може бути керівництво підприємства - виробника (крім випадків, коли підприємець - фізична особа, яка не має найманих працівників). Перешкоджання створенню чи дії таких громадських організацій - злочин, що карається законом.
Стаття 98. Кожен, хто набув капіталу з 1986 р. більше 60% від капіталу середнього підприємця у територіальній одиниці, де діє його бізнес, повинен доказати чесність бізнесу, яким він займається, шляхом оприлюднення способів набуття майна. Якщо ж не доказав такий бізнесмен (підприємець) чесності набуття майна, то таке майно вважається набутим незаконно і конфіскується у встановленому законом порядку. Стаття 99. Керівні державні службовці, причетні (негідними високодуховної людини діями на займаних посадах): до грабунку збережень громадян та компенсацій жертвам фашизму і комунізму, до голодомору, до розкуркулювання, до репресій, до політичного переслідування інакодумців, до іншого нелюдського поводження - позбавляються права на будь-які пільги і державних пенсій.
Стаття 100. Відключення електроенергії, газу, води, тепла, виникнення аварії та інші масові неприємності, вчинені будь-ким невинній особі, тягнуть за собою звільнення, за безлад в галузі, керівника органу (відповідного рівня події) незалежно чи виконав все щоб її уникнути, та відповідальних осіб, залежно чи відповідальний або причетний виконав все щоб її уникнути.
Стаття 101. Конституційний контроль за діяльністю державних органів, в т.ч. міліції, прокуратури і суду (не втручаючись в роботу суддів), громадяни здійснюють через громадських інспекторів.
1. Громадськими інспекторами можуть бути праведні представники (особи - члени або найняті громадською організацією фахівці чи юридичні формування, що мають відповідну освіту, досвід роботи за фахом) лише тих громадських організацій, які мають практику позитивного представництва у суді інтересів малозахищених у справах до цих органів.
2. Громадські інспектори, можуть на громадських засадах паралельно з державними органами досліджувати справи (детектив) та аналізувати закінчені судові справи, з правом вимоги відновлення їх розгляду судом.
Стаття 102. Держава, спільно (за письмовою угодою, у встановленому законом порядку) з громадськими правозахисними організаціями, які проявили себе у боротьбі з корупцією, вправі мати (наймати) спокусників, для виявлення хабарників і корупціонерів
Стаття 103. В Україні діє департамент виконання судових рішень, підпорядкований Верховній раді України та підконтрольний радам на місцях в межах Конституції. В Україні діють приватні заклади виконання судових рішень, підконтрольні громадським правозахисним організаціям. Така діяльність регулюється окремим законом, в якому зарплата і соціальний захист державних службовців повинні на пряму залежати від якості та кількості виконаних відповідних Конституції та Законам України судових рішень.
Стаття 104. В Україні діє департамент слідства, підпорядкований Верховній Раді України та підконтрольний радам на місцях в межах Конституції. Діяльність слідчих регулюється тим самим законом - державних службовців, в якому зарплата і соціальний захист повинні на пряму залежати від якості слідства, від якості державної служби. Слідство злочинів, в скоєні яких підозрюються посадові особи державної влади, ведуть, у встановленому законом порядку, слідчі окремого підрозділу департаменту, підпорядкованого кадрово відповідній територіальній Раді з представників народних засідателів, присяжних та третейських судів. Також, захист має право на власне проведення слідства детективами.
Стаття 105. В Україні діють приватні детективи, яким може бути праведна, шляхетна людина з вищою освітою, позитивним досвідом слідчої роботи. Їхні права, обов'язки, відповідальність та порядок взаємодії з слідчим департаментом та іншими державними службовцями і в суспільстві регулюються законом. Розділ V ВИБОРИ
Стаття 106. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування або (за бажанням виборця) відкритого голосування. Способом виборів, починаючи з наступних виборів, після прийняття цієї Конституції, мають ставати пластикові паспорти і виборчі автомати (типу банкомата на кожного кандидата чи один з окремим місцем відео-голосування, позначеного фото кожного). Закон про вибори має передбачити і варіант голосування з власного комп'ютера. Інформація та можливість пересвідчитися, про врахування голосу виборця, має бути доступна Світу негайно.
Стаття 107. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Кожен виборець має право знати конкретного депутата, який захищатиме його права і законі інтереси, але й має право звернення до будь-якого іншого депутата. Народ України може помилитись в своєму виборі а тому (і у випадках крім вирішеному у ст. 95 цієї Конституції) залишає за собою право в будь-який час відкликати свого обранця і на його місце шляхом перевиборів, у встановленому законом порядку, обрати іншого. Стаття 108. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення двадцяти років, якщо вони не навчаються на денній формі навчання, і підпадають під статус українець, згідно ст. 2 цієї Конституції. Стаття 109. Не приймають участь у виборах. 1. Обвинувачені та осуджені за тяжкі злочини вдруге; 2. Осуджені за наклеп, обман, шахрайство та недостовірну інформацію, що мала негативні наслідки. 3. Позбавляються виборчих прав на період недуги: наркотично залежні, токсикомани, хворі на алкоголізм, сексуально збоченні і ґвалтівники та психічно недієздатні, яких визнано судом недієздатними.
4. Громадяни, яких стосується встановлене ст. ст. 99, 171 цієї Конституції.
5. І інші - нечестивий статус яких чітко визначається законом про вибори.
Стаття 110. Не вправі претендувати на вищі посади в державі. 1. Хто подав ідею або причетний до збільшення комусь зарплати чи пенсії більш ніж у 10 раз за середню по країні, або пільг, що принижують гідність інших не менш шанованих суспільством громадян. Хто зберігає вклади за кордоном на суму більше десяти тисяч євро, або має бізнес, більш як на десять тисяч євро прибутку в рік - в одній країні; також, якщо зберігає вклади або має бізнес за кордоном більш як в двох країнах. Хто не задекларував доходів і видатків своїх і сім'ї.
2. Хто на керівній посаді був причетний до зниження притоку інвестицій в Україну чи до зменшення державного фінансування організацій громадянського суспільства.
3. Хто оскаржував у суді невинну особу або громадського активіста чи журналіста, якщо не доказав їхньої вини.
4. Рецидивіст, злочинець.
5. Хто проти громадянського чи високодуховного суспільства в Україні.
6. Хто проти незалежності чи соборності України.
7. Нащадки (до внуків) батьків, які займали керівні посади в органах державної влади і понесли, за порушення Конституції України Божої, кримінальну відповідальність, та (або) втрачали право займати керівні посади за порушення цієї Конституції(ця вимога і подібні далі, щодо відповідальності дітей та внуків за батьків, може прийматися або не прийматися всеукраїнським референдумом чи статутом громади окремої території).
Стаття 111. Громадські організації, які здійснюють захист прав малозахищених (утискуваних у правах, свободах та законних інтересах) і малозабезпечених володіють виборчим правом нарівні з політичними партіями, а також правами профспілок та благодійних організацій, необхідних для здійснення захисту.
Розділ VI ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ, ГРОМАЯНИНА, ОСОБИ, СУСПІЛЬСТВА
Стаття 112. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Державні органи та посадові особи забезпечують здійснення цього права перед застосуванням будь-яких санкцій.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Але за незнання права, свободи та цивільного обов'язку, відповідальність не наступає, якщо особа могла цього не знати, і її права й свободи, при цьому, не втрачаються. Якщо особа не фахівець або до неї не доведене її право зрозуміло і офіційно, то не вправі ніхто вимагати відповідальність від особи невинної у незнані свого права. Стаття 113. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до їхнього відома у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома громадян у порядку, встановленому законом, є не чинними, для таких.
Стаття 114. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (крім випадку використання недоторканості для завідомо неправомірних дій посадовою особою чи державним службовцем, враховуючи, що недоторканість не означає невідповідальність). Стаття 115. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, окрім як посадові особи та державні службовці, захищені, у чітко визначених законом випадках, тимчасовим чи частковим імунітетом непідсудності (судді, депутати, ...). За свідоме правопорушення, яке допускали на службі ті, хто володіє (володів) імунітетом непідсудності, можуть бути, з ініціативи громадськості, досліджені і покарані після втрати (позбавлення, у встановленому законом порядку) права на імунітет.
Стаття 116. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Стаття 117. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав у судових і позасудових відносинах. Стаття 118. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура, правозахисні громадські організації та детективи.
Стаття 119. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність, більша ніж відповідальність злочинця, що його скоїв. Стаття 120. Особа вважається невинною у вчиненні злочину (правопорушення) і не може бути піддана кримінальному чи іншому покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (рішенням, Постановою) відповідного суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Не визнання і визнання вини не є доказом.
Стаття 121. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Стаття 122. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стаття 123. У разі скасування вироку (рішення, постанови) суду, як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 124. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Стаття 125. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Стаття 126. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Стаття 127. Громадяни, з правом голосу, мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Стаття 128. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або захисту прав і свобод інших людей. В інших випадках, обмеження повинно бути покаране згідно закону.
Стаття 129. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Стаття 130. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких, у встановленому законом порядку, кожний громадянин має змогу житло: побудувати, придбати у власність, взяти в оренду. Керівники громад зобов'язані надавати усім бажаючим будувати, можливість будувати на умовах бажаючих будувати, починаючи з мінімальної вигоди для громади.
Стаття 131. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Стаття 132. ЗАБОРОНЕНО примусово позбавляти житла інакше, як за рішенням суду на підставі закону. Стаття 133. Кожному гарантується недоторканність житла. Стаття 134. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Стаття 135. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Стаття 136. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Стаття 137. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Стаття 138. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Стаття 139. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Стаття 140. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Стаття 141. Здійснення прав, передбачених статтями 133-140 може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. ЗМІ забезпечують право народу знати мотиви та аргументи заперечень інформації, яку вони щойно дізналися, негайно або найближчим часом, про який оголошує ЗМІ негайно.
Стаття 142. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Стаття 143. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Стаття 144. Держава забезпечує умови для повного здійснення громадянами права на працю; зокрема, керівник громади, кожному спроможному, хто бажає будувати потрібні громаді виробництва та житло, зобов'язаний надавати можливість будувати їх на умовах бажаючих будувати, при цьому в умовах, вигодою для громади, може бути закладена - починаючи з мінімальної. Держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Стаття 145. Громадянам гарантується державний захист від незаконного звільнення. Стаття 146. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Стаття 147. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Стаття 148. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 149. Громадяни мають право на соціальний визначений законом захист, що включає право на забезпечення їх достатніми (встановленими законом) умовами життя, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших непередбачених випадках.
Це право гарантується, визначеним законом, відсотком з податкових нарахувань працюючих громадян; створенням мережі державних, комунальних, приватних і громадських дотаційних закладів для догляду за непрацездатними. Стаття 150. Право на пенсію. 1. Пенсійний вік може змінюватися, у встановленому законом порядку, але не повинен досягати середньостатистичної довготи життя в Україні не менш як на десять років для мужчин чи для жінок. У кожному випадку, якщо недожито ними віку до десяти років після пенсійного їхнього періоду, то за рахунок тих, визначених законом, галузей, які призвели до падіння середнього життєвого віку, належить компенсувати, впродовж до і після пенсійного десятирічного періоду, родині моральну шкоду у розмірі семи десяти відсотків пенсії дочасно померлого.
2. За вчасність і правильність нарахування пенсій відповідає роботодавець, а для непрацюючих громадські центри зайнятості. Пенсійного органу не повинно бути, фонд у бюджеті. 3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, у тих випадках, коли вони є основним джерелом існування, повинні бути достатні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 4. Пенсія встановлюється законом з середньої заробленої зарплати за весь період роботи з коефіцієнтом інфляції. Зарплати, з яких не було відрахувань до пенсійного фонду або податку, не враховуються. Пенсії працівників підприємств, будівництв, селян і службовців радянської пори повинні мати єдину для України градацію по роках по кожній спеціальності, плюс чи мінус 10% середньо заробленої за цей період. Пенсії військових, органів внутрішніх справ, інших державних службовців становлять 60% від останньої посади і звання. 5. Кожен, хто не отримував зарплату належним чином і не мав належних відрахувань від своєї зарплати, вправі звернутися в суд у будь-який строк, за компенсацією вимушених втрат з винних у неналежному нарахуванні зарплат та неналежному виконанні відрахувань із зарплати, за весь період праці у роботодавця - порушника законодавства.
6. Зарплата на підприємстві (в організації тощо) повинна нараховуватися у відсотках від мінімальної на підприємстві.
7. Пенсія військовослужбовцям, усім державним службовцям, пільги за діяльність та наслідки діяльності в будь-якій галузі (особливо галузей підвищеної небезпеки), шкода державі чи суспільству і громадянам України, яка відшкодовується, - усе повинно вирішуватися за рахунок конкретних галузей, а не суспільства, щоб було видно дійсні затрати суспільства на галузь. 8. Раніше оформлені пенсії завжди повинні бути відповідні тим, що нараховані останнім часом, незалежно коли ті оформлялися. 9. Розмір максимальної пенсії не повинен перевищувати десять мінімальних. 10. Працюючі пенсіонери не вносяться статистикою до статусу пенсіонерів.
Стаття 151. Соціальну захищеність усіх верств населення держава вирішує цілеспрямовано, без загальних пільг, без обов'язку звернення громадян за отриманням належного їм за законом, через громадські організації споживачів послуг захисту.
Стаття 152. Державні послуги повинні надаватися цілеспрямовано або максимально можливо за місцем знаходження споживачів цих послуг, через громадські організації споживачів цих послуг.
Стаття 153. Якщо є черга на отримання послуг більша, ніж дозволена зборами відповідної територіальної громади, то керівник органу, де така є, не вправі займати посаду керівника.
Стаття 154. Довідки для надання послуги добуває орган, який надає послугу (видає документ). Виконання Закону, щодо забезпечення прав громадян на пільги, доплати, дотації... - є обов'язком державних органів, а невиконання державним органом цього обов'язку - злочин, злочинці якого конче караються у встановленому законом порядку.
Відповідальність держслужбовців за неналежне вирішення (не вирішення) соціальної захищеності і неналежне надання (ненадання) державних послуг встановлюється законом.
Стаття 155. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Держава забезпечує це право, і не пред'являє претензій за невиконання матеріального обов'язку перед державою, якщо це право не забезпечене.
Стаття 156. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, регулюється законом, на таких засадах: шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом; виховання працелюбства не є експлуатацією; докір та покарання, які будують дитину доброю не є насильством. Держава відповідає, заохочує і підтримує утримання, виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також, у встановленому законом порядку, їхнє подальше забезпечення роботою та житлом.
Стаття 157. Право на охорону здоров'я та медичну допомогу.
1. Забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, з відсотку з податку. Плата закладу від держави йде не на програму, а за надану послугу. Держава наймає державний лікувальний заклад, оплачує лікування хворого, згідно виставлених рахунків лікарнею за цінами лікування середніми у Європі, плюс - європейський, мінус - не європейський рівень лікування, згідно щорічно встановленого законом кошторису. 2. Допомога закладам здоров'я - благодійна справа, здійснюється, у встановленому законом порядку, через державу і не оподатковується а заохочується.
3. Державні лікар, лікувальний заклад, які користуються приміщеннями і обладнанням з державних коштів, діагностику роблять безоплатно. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Лікар, який має приватний лікувальний заклад чи практику, не вправі працювати у державному закладі.
4. Держава не вправі не оплатити лікування, за ціною встановленою законом. 5. Не державні комерційні діагностичні, профілактичні і лікувальні заклади мають право на існування виключно на конкурентній основі з державними.
6. Державна ціна не може бути вище комерційної в населенім пункті, де здійснюється лікування. 7. Там, де неможливо ліквідувати монополію лікувального комерційного закладу на те чи інше лікування, держава регулює і комерційну ціну, за погодженням з громадськістю відповідного населеного пункту. 8. Держава вправі стягнути затрати на лікування хворих, з підприємств та з громад тих територій на яких вони захворіли. 9. За неякісне лікування, держава компенсує пацієнту збитки, винні лікар (лікувальний заклад) компенсують збитки державі, а за шкоду і за її наслідки винні несуть відповідальність, згідно закону. Стаття 158. За високоякісне лікування лікувальному закладу будь-якої форми власності держава повинна надати дотації на лікування. Стаття 159. Лікувальні заклади, що були державною власністю, можуть, в інтересах суспільства, належати приватним особам чи страховим кампаніям за угодою з державою з обов'язковим публічним погодженням умов оренди чи купівлі з громадськістю. Стаття 160. Діагностичні і лікувальні заклади мають право на комерційну діяльність, за умов повної чітко визначеної у статутних документах відповідальності перед пацієнтом за наслідки.
Комерційне лікування не може пересікатися в задоволені комерційних інтересів з державним. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності на конкурентній основі.
Стаття 161. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя у встановленому законом порядку.
Стаття 162. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля гарантується, а його забезпечення визначається Законом, зокрема - довготою життя і станом здоров'я, і рахується забезпеченим, коли довгота життя вища за середню по Європі, а захворюваність, коли нижча за середню у Європі. Зокрема, гарантія цього права здійснюється шляхом:
1.Звільняється від податку наукове дослідження і виробництво не менше трьох видів (визнаних Верховною Радою перспективними щодо безпеки та економіки) джерел енергії, альтернативних до найбільш використовуваних в Україні. 2.Галузь діяльності, що привела до катастрофи, не має права на розвиток (ця заборона діє до ліквідації наслідків катастрофи максимально за рахунок галузі) і не вправі вважатися безпечною до виконання наукового висновку з цього питання міжнародних експертів, які не можуть вважатися зацікавленими у розвитку галузі. 3. Заборонено розвиток видобутку енергії і діяльність об'єктів енергій, не вивчених щодо можливих наслідків, яку можуть вони нести небезпеку. Такі види енергетики і діяльність об'єктів, вправі існувати тільки для дослідження, в обсягах, що можуть зашкодити не більше 10-ти бажаючим їх дослідити.
4.В Україні визнається екоцид* (початок геноциду) в разі, коли смертність перевищує народжуваність в 1,1 рази або коли природна безплідність сімей перевищує 30%; із усіма юридично-правовими наслідками, встановленими законом.
*Екоцид. Масове зникнення (зараження) рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу (ст.441 КК).
5.Місцеві бюджети для відновлення і компенсації безпеки (від існування на їхній території об'єктів, які мають підвищену небезпеку) отримують 30% з прибутку, або (якщо 30% прибутку менші за 5% вартості об'єкта) 5% від вартості об'єкта. Будівництво і експлуатація таких об'єктів без дозволу громадськості, усіх територій теоретично можливого впливу - незаконні. Територія теоретично можливого впливу встановлюється законом на випадки: будівництв, експлуатації, ремонтів, профілактики та аварій, з урахуванням впливу кожного елементу, які є чи можуть бути продуктами діяльності, та елементів, що утворюються внаслідок їх розпаду чи сполук елементів, які можуть виникнути з часом, на стан організмів в малих та великих дозах окремо.
6.Дозволами громадськості, місцеві органи влади (шляхом референдумів серед виборців усіх територій теоретично можливого впливу) погоджують: стратегію вибору, напрямку і способів розвитку та розбудови; стратегії: енергетичну і сировинну, безпеки життя та довкілля; стратегію забезпечення прав та свобод громадян. Немає права винесення на референдум, проект, щодо будь-якої діяльності, який не містить вичерпних розрахунків, виконаних відповідно вимог цієї Конституції, щодо можливого впливу на людину і довкілля від діяльності і її наслідків. До отримання результатів референдумів забороняється обговорення цього питання органами влади, також прийняття рішень, угод тощо. Забороняється реклама, проведення будь-яких конкурсів, культурно-мистецьких заходів та спортивних змагань, що можуть пропагувати будівництво чи діяльність об'єктів підвищеної небезпеки для довкілля і здоров'я. Відповідальність за порушення цієї норми встановлюється законом, як за тяжкий злочин.
7. Якщо законні інтереси громади чи колективу членів громади були свідомо порушені до референдуму, з використанням законодавства чи з вини влади (щодо непогодження шляхом референдуму), то такі рішення влади є нікчемними, а права громади (колективу) повинні бути відновлені а збитки та шкода відшкодовані максимально можливо.
8. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації, яка може мати вплив на стан довкілля, на безпеку життя і здоров'я, зокрема про смертність та хворобливість, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. 9. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (бездіяльність) щодо стану довкілля у встановленому законом порядку. Відповідальність за порушення цієї норми встановлюється законом, як за тяжкий злочин. Негайне відшкодування завданої шкоди, порушенням цього права, гарантується державою, з наступною компенсацією за рахунок винних.
Стаття 163. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 164. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Стаття 165. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть мати спільну (колективну) власність користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Стаття 166. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, непорушність якого контролюється державою особливо. Стаття 167. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Стаття 168. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Стаття 169. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Стаття 170. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Стаття 171. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. У виборних органах не можуть працювати громадяни, які входять до числа осіб з капіталом більшим за 60% від капіталу середнього підприємця тієї місцевості, де обертаються його гроші.
Стаття 172. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Стаття 173. Держава захищає права виробників та споживачів через правозахисні громадські (в т.ч. духовні) організації, створенні, відповідно виробниками чи(та) споживачами, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції підприємництва та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій виробників та споживачів.
Допомога правозахисним неприбутковим організаціям - благодійна справа, здійснюється, у встановленому законом порядку, цілеспрямовано. Стаття 174. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. 1. Держава, з встановленого законом відсотку від податку, безоплатно навчає, розвиває освіту, надає державні стипендії, пільги учням і студентам. Хто бажає, у встановленому законом порядку, допомагає тим закладам освіти, які не руйнують а будують особу; допомога не оподатковується а заохочується. Держава наймає навчальний заклад, оплачує не програми, а надані послуги відповідно їх якості, згідно виставлених рахунків за цінами навчання середніми у Європі, плюс - європейський, мінус - не європейський рівень навчання; коефіцієнт і кошторис встановлює законом щорічно.
2. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону, гарантується право на вивчення рідної мови чи навчання нею у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства, скрізь, де такого навчання прагне достатньо бажаючих, для його організації. Організація такого навчання покладається на ініціаторів.
Стаття 175. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Стаття 176. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Стаття 177. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Стаття 178. Культурна спадщина охороняється законом. Стаття 179. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Стаття 180. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Стаття 181. Громадяни, які виявили бажання за угодою, здійснюють військову службу відповідно до закону. Підчас служби вояк повинен, у визначеному статутом і умовами угоди порядку, навчатися, на високодуховній основі, різним наукам (на вибір). Умови мають гарантувати духовний ріст, підвищення кругозору, покращення світогляду - за кожен рік служби. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян, для незаконного усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, для повалення конституційного ладу. Стаття 182. Держава, у визначеному законом порядку, забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей і гарантує забезпечення цього права, встановленням законом кримінальної відповідальності за недотримання його вимог, в т.ч. щодо строків. Стаття 183. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; не допускається розташування іноземних військових баз. Тимчасове перебування іноземних військових формувань можливе на умовах дозволу Народу, визначеного референдумом, та оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.
Стаття 184. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави і кожного - захищати життя людини. Стаття 185. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (а дієздатні - в т.ч. у суді). Стаття 186. Кожен (крім злочинців, наркозалежних, токсикоманів, хворих на алкоголізм, сексуально збочених... - статус яких чітко визначається законом), має право на повагу до його гідності. Стаття 187. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Стаття 188. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Стаття 189. Кожна (не осуджена) людина має право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 190. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду праведного і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, порушення цього закону є тяжким злочином, що не може бути не покараним. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. За те що особа не звільнена, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Стаття 191. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 192. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Стаття 193. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. Стаття 194. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (без винятку), органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Стаття 195. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 196. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Стаття 197. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (крім випадків нагальної загрози життю людини чи невідворотної загрози безпеці суспільства); захист для неплатоспроможних громадян забезпечується, у встановленому законом порядку, державою та (або) громадськістю. Розділ VII ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ (ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕПУТАТІВ)
Стаття 198. Верховна Рада України - законодавча влада. Склад - 390 народних депутатів України, орієнтовно - по 15 від обласних територіальних одиниць і від АРК, але по не менш двох на виборчий округ - чотири самостійних районних територіальних одиниць чи міст обласного підпорядкування, чи районів у містах. (Ця норма спільно з вимогою ст. 204 може враховувати наявні особливості, але має бути прив'язаною до територіальних одиниць обласного чи міського підпорядкування, а не до кількості виборців на них). Стаття 199. Народним депутатом України може бути обрано праведного і порядного громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти трьох років, має право голосу, згідно ст. ст. 108-110, не має обмежень визначених цією Конституцією, проживає в Україні протягом останніх п'яти років і не був у конфлікті проти України. Стаття 200. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється цією Конституцією та законом про вибори. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Стаття 201. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Стаття 202. Обраний депутат втрачає право бути ним, якщо проявив не вірність Україні, не вичерпно діяв, коли треба було обороняти суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, порушив Конституцію чи закони України, не виконував своїх обов'язків, або діяв в інтересах своїх виборців не діючи в інтересах всього народу України.
Стаття 203. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень Верховної Ради України чотири роки. Також повноваження Верховної Ради України припиняються, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не розпочалися. Стаття 204. Депутат у раді представляє не партію, не організацію, за відкритими списками якої його обрали, а виборців на окрузі і відповідної територіальної одиниці, так саме, як депутат, який був кандидатом само висуванцем. Кожний виборчий округ два депутати: один - від партії чи громадської організації; другий - само висуванець. Негайно після оголошення результатів голосування, обов'язки депутатів, комітети, діляться між депутатами, незалежно від способу висування, або за згодою, або жеребкуванням. Так саме діляться наступні вимоги, запропоновані громадськими радами, і визнанні слушними радою депутатів, для контролю і відповідальності за їх впровадження. Відповідальність депутатів за інтереси виборців територіальних одиниць виборчого округу в областях і містах, ділиться за той округ, на якому обирали і може, за згодою депутатів різного висування, бути спільною на округ, або ділиться по районах, за згодою чи жеребкуванням. Виборці повідомляються негайно, хто є їхнім депутатом(ами), за що відповідають. Стаття 205. Депутати України не можуть мати іншого представницького мандата або перебувати на державній службі. Депутат, що скористався мандатом іншого депутата чи приступив до функцій депутата, перебуваючи на державній службі - злочинець, підлягає негайному арешту на 1 рік позбавлення волі, з відбуванням покарання у зоні строго режиму.
Депутатський мандат несумісний з іншими видами діяльності.
Стаття 206. Депутату ВРУ зарплату нараховують не більше 10 прожиткових мінімумів (без додаткових доплат та без пільг), житло надають лише тимчасове на період роботи у ВРУ, за ціною не більше середньої у Києві, без права приватизації, купівлі чи продажу. Стаття 207. Рада не вправі приймати чи змінювати закони (підзаконні акти), які встановлюють зарплату і пільги депутатам її скликання.
Стаття 208. Право законодавчої ініціативи належить кожному депутату. Стаття 209. Депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп і у випадках встановлених цією Конституцією. Не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Стаття 210. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;
5) якщо, за висновком референдуму кількості виборців, які його обрали депутатом, проявив не вірність Україні, не вичерпно діяв, коли треба було обороняти суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, порушив Конституцію чи закони України, не виконував своїх обов'язків в інтересах усіх співвітчизників; 6) у випадках, встановлених Конституцією України; 7) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Стаття 211. Верховна Рада України працює сесійно. Є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Стаття 212. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на двадцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України. Стаття 213. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.
Стаття 214. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Стаття 215. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. Стаття 216. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання. Стаття 217. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України підчас дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Стаття 218. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування кожним народним депутатом України особисто.
Стаття 219. До повноважень Верховної Ради України належить: 1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених цією Конституцією;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених цією Конституцією;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення Президента України згідно цієї Конституції;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України, про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому цією Конституцією;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади прокурора України 18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
25) надання згоди на звільнення Президентом України зпосади прокурора України; висловлення недовіри прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення Комісій Конституційності та законності за поданням ГО ;
27) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Комісії конституційності про порушення нею Конституції України або законів України; 28) призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності. Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Стаття 220. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Стаття 221. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Стаття 222. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
Стаття 223. Верховна Рада України обирає зі свого складу Президента прав Народу України, Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх. Голова Верховної Ради України:
1) веде і відповідає за відповідне законодавству ведення засідання Верховної Ради України;
2) організовує і відповідає за відповідну закону організацію підготовки питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; його виїзд у інші країни доцільний, якщо за це проголосувало не менш 2/3 складу Верховної Ради України; 5) організовує роботу апарату Верховної Ради України і відповідає за відповідну закону організацію його роботи.
Стаття 224. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України та статтею 223 цієї Конституції. Відповідальністю за недотримання є - відсторонення від головування за кожне недотримання (виявлене та зафіксоване голосуванням більшості депутатів від присутніх на засіданні), а якщо недотримань більше одного на місяць, то відповідальністю буде - позбавлення повноважень голови Верховної Ради України. Головою стає перший заступник а заступник - першим заступником, на його місце обирається негайно інший.
Стаття 225. Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. Стаття 226. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.
Стаття 227. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Стаття 228. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Стаття 229. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.
Стаття 230. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Стаття 231. Достроково припиняються повноваження Верховної Ради України, якщо протягом двадцяти днів однієї чергової сесії не розпочалися пленарні засідання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України та протягом одного року з дня її обрання, якщо вона обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення повноважень Верховної Ради України попереднього скликання. Стаття 232. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Приймає рішення про визнання іноземних держав.
Стаття 233. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Стаття 234. Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
4) порядок використання і захисту державних символів;
5) державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7) державні свята;
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального;
Законом України оголошується амністія, з урахуванням вимог цієї Конституції. Стаття 235. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
Стаття 236. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Стаття 237. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Стаття 238. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений. Стаття 239. Якщо підчас повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Стаття 240. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Стаття 241. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який отримав благословення Ради Церков, не менш як дві третини її членів. Розділ VIII НАГЛЯДОВА РАДА(ВЕРХНЯ ПАЛАТА)
Стаття 242. Наглядова Рада (верхня палата) складається з 30 осіб - керівників територіальних одиниць України - по 1; від громадськості - 3 представники з усієї України (від найбільш результативних у захисті малозахищених осіб від свавільного беззаконня влади громадських правозахисних організацій, які визначаються референдумами в територіальних одиницях області, шляхом написання особисто кожним виборцем назви громадської організації, яка йому до вподоби.
Стаття 243. Законопроект поданий з ініціативи депутата нижнього рівня, схвалений більшістю депутатів відповідної ради нижнього рівня, подається на розгляд депутатів відповідної ради середнього рівня. Після схвалення законопроекту більшістю депутатів відповідної ради середнього рівня законопроект негайно подається на розгляд Верховною Радою України і після його схвалення набуває силу Закону.
Стаття 244. У випадку коли законопроект поданий з ініціативи депутатів нижнього рівня не схвалюється депутатами відповідної ради середнього рівня, даний законопроект, з вмотивованими зауваженнями, Голова відповідної ради середнього рівня направляє на розгляд всіх відповідних рад нижнього рівня. Після схвалення більшістю рад нижнього рівня законопроект вважається схваленим відповідною радою середнього рівня і направляється нею негайно на розгляд депутатів Верховної Ради України.
Стаття 245. Законопроект поданий з ініціативи депутата середнього рівня, після схвалення більшістю депутатів відповідної ради середнього рівня, подається на розгляд депутатів Верховної Ради України.
Стаття 246. У випадку коли законопроект поданий радою середнього рівня до Верховної Ради України нею не схвалюється, даний законопроект, з вмотивованими зауваженнями, Голова Верховної Ради України направляє на розгляд всіх рад середнього рівня. Після схвалення законопроекту більшістю рад середнього рівня він вважається схваленим Верховною Радою України і набуває силу Закону.
Стаття 247. Поправки та доповнення до Конституції України вважаються прийнятими якщо за їх схвалення проголосували три чверті від загальної кількості рад нижнього рівня по всій території України.
Стаття 248. Законопроект поданий депутатом ради нижнього рівня має бути розглянутий відповідною радою нижнього рівня не пізніше як в 30-денний термін з дня реєстрації.
Стаття 249. Законопроекти подані радою нижнього рівня та депутатом ради середнього рівня до відповідної ради середнього рівня мають бути розглянуті не пізніше як в 60-денний термін з дня реєстрації в раді середнього рівня.
Стаття 250. Законопроекти подані радою середнього рівня та депутатами Верховної Ради України мають бути розглянуті в Верховній Раді України не пізніше як в 90-денний термін з дня реєстрації в Верховній Раді України.
Стаття 251. З поважної причини термін розгляду законопроекту може бути збільшений але не більше як на 30 днів.
Стаття 252. Закон, ініційований депутатами рад нижчого рівня, підписує Голова Верховної Ради України і негайно передає не Президенту, а до Наглядової ради, яка щомісячно контролює такі Закони на їх потрібність і конституційність. У разі мотивованого не підписання третиною Наглядової Ради України Закону, він передається на новий розгляд.
Стаття 253. Якщо підчас повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, він вважається прийнятим. Стаття 254. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Розділ IХ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ДІЙ ВИЩОЇ ВЛАДИ
(ГРОМАДСЬКА КОНСТИТУЦІЙНА АСАНБЛЕЯ)
Стаття 255. Народ України, у встановленому цією Конституцією чи (та) Законами України порядку, через громадські організації та через керівні органи кожної гілки влади і через Президента прав Народу України контролює додержання: суверенітету, територіальної цілісності України, Конституції України, прав і свобод людини, громадянина і громадянського суспільства. Стаття 256. Конституційність і законність прийнятих законодавчих актів в Верховній Раді, Президентом та Кабінетом Міністрів України, контролює постійно діюча (на громадських засадах, крім секретаріату і організації діяльності) Комісія юристів - з представників громадських правозахисних організацій (далі - Комісія), щорічно обраних Верховною Радою України в кількості 18 осіб, по одному від кожної з організацій, стійких у заходах законних претензій до влади в інтересах суспільства. Членом Комісії може бути праведний і порядний громадянин України, який на день призначення досяг 35 років, має вищу освіту і стаж роботи правозахисником не менш як п'ять років, захищав інтереси громадян у справах з державною владою, є громадянином України протягом останніх десяти років та володіє державною мовою (може призначатися повторно).
Комісія діє згідно Положення, затвердженого Верховною Радою України; збирається раз у квартал. Розглядає звернення: Президента України; не менш як 20-ти народних депутатів України; голови, заступників і голів комітетів Верховної Ради України, якщо за тлумаченням є звернення до Верховної Ради України, як до законодавця; Верховного Суду України; Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони та інші правові акти, визнаються, за рішенням Комісії, неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Вимагати ініціювати звернення до Комісії може кожна правоздатна особа. Відмова суб'єкта ініціативи має бути мотивована і аргументована, за підписом першої особи. Тлумачення Комісії стає законом, після затвердження його Верховною Радою України.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Верховною Радою України рішення Комісії про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Стаття 257. За діяльністю рад народних депутатів усіх рівнів, Конституційний контроль Народ України здійснює безпосередньо: а) вільним збором правдивої інформації про їх діяльність; б) встановленим законом порядком періодичної звітності депутатів перед народом; в) через громадські формування; та опосередковано через Президента України.
Розділ Х БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАНИ
Стаття 258. Бюджетна система України, враховує вимоги цієї Конституції ст. 16, будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. 1. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. 2. Держава прагне до збалансованості бюджету України, кошти закладаються по можливості зосереджено (не на загальні статі витрат, а на конкретні програми і проекти під звіт). 3. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. 4. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. 5. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. 6. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. 7. Поданий звіт має бути оприлюднений. 8. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.
Стаття 259. Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України. Стаття 260. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Стаття 261. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом. Розділ ХI РЕФЕРЕНДУМ
Стаття 262. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом України України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
1. Всеукраїнський чи місцевий референдум призначається, для залучення народу до безпосереднього здійснення влади, за народною ініціативою на вимогу не менш як десяти відсотків, від загальної кількості певного (одного чи декількох) статусу громадян (відповідної статусу референдуму території), які мають право голосу, потенційно зацікавлених у вирішенні будь-якої невирішеної законом або владою проблеми. Якщо сума потенційних виборців певних статусів громадян, частка яких визначилися щодо проведення референдуму, сягає 5% виборців України чи виборців місцевої території, де збираються проводити референдум, то це питання виноситься відповідно на всеукраїнський чи місцевий референдум.
2. Ініціатором збору підписів щодо вирішення питання проведення референдуму може виступити будь-яка зацікавлена правоздатна особа або її представник.
3. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України та зміну Конституції України. 4. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Розділ ХII ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Стаття 263. Президент України є захисником законних інтересів Народу України, громадянського високодуховного суспільства, найнятим ними главою держави і виступає від її імені в їх інтересах. Стаття 264. Президент України є гарантом додержання Конституції України, у першу чергу прав і свобод людини і громадянина і гарантом їх забезпечення державою. Стаття 265. Президент України обирається Верховною Радою України, через два роки після обрання її, шляхом прямого і відкритого голосування строком на 4 роки, конституційною більшістю голосів. У випадку не обрання Президента на двох сесіях, Верховна Рада України переобирається. Через два роки після обрання Президента, він звітується Народу України на референдумі, що проводиться, у встановленому законом порядку, шляхом голосування добродійних представників Народу, в Радах Церков і на Загальних зборах (Конференціях) громадських неприбуткових - правозахисних та благодійних організацій по всій Україні одночасно. У випадку не набрання 50% голосів таких виборців, втрачає право бути Президентом. Верховна Рада України на останній черговій сесії перед таким референдумом, обирає кандидата в Президенти, який негайно займе посаду Президента, у випадку, якщо той не відзвітується перед Народом.
Стаття 266. Президентом України може бути обраний депутат Верховної Ради України праведний і порядний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж один строк (4 роки) підряд.
Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Стаття 267. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тиждень після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Стаття 268. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Президент України за явну, підчас зайняття посади, зраду інтересів Народу України, його громадянського високодуховного суспільства, після позбавлення повноважень (недоторканості), відповідає, у встановленому законом порядку, перед Народом, за вироком, винесеним всенародним референдумом. Стаття 269. Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави та функціонування суспільства громадянським високодуховним; 2) щорічно доповідає народу та щорічно і позачергово Верховній Раді України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 3) представляє державу, як громадянське високодуховне суспільство, в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
5) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 262 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
6) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у порядку і у строки, встановлені цією Конституцією;
7) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
8) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та припиняє їхні повноваження на цих посадах; 9) звільняє за згодою Верховної Ради України з посади прокурора України;
10) призначає половину складу Ради Національного банку України;
11) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
12) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
13) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
14) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
15) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
16) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
17) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
18) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
19) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
20) утворює суди у визначеному законом порядку;
21) присвоює, у визначеному законом порядку, вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
22) у визначеному законом порядку нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
23) приймає рішення відповідно Конституції України про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
24) здійснює помилування відповідно Конституції України;
25) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
26) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
27) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
28) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 4, 13, 15, 17, 18, 19, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Стаття 270. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові прав Народу України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони та безпеки правам Народу України. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція, кількісний склад та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом. Стаття 271. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
1) відставки, в т.ч., якщо не відзвітувався позитивно, згідно умов Конституції України;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті. Стаття 272. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Стаття 273. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. Стаття 274. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Стаття 275. У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 5, 8, 10, 12, 13, 14, 22, 24 статті 269 Конституції України.
Розділ ХIII КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ Стаття 276. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 219, 221-222 Конституції України. Стаття 277. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, два віце-прем'єр-міністри, дев'ять міністрів. Прем'єр-міністр України, праведний і порядний громадянин, призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України призначається, з праведних і порядних громадян України, Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про реорганізацію міністерств, створення чи ліквідацію інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Стаття 278. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку.
Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж тридцять днів. Відставка Кабінету Міністрів України, за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри, приймається без заяв, з моменту рішення чи резолюції, порядок вказується залежно від ситуації та обставин і не порушуючи вимог Конституції України щодо цього.
Стаття 279. Кабінет Міністрів України, діючи з волі народу на високодуховних засадах:
1) забезпечує: громадянське високодуховне суспільство, державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина і несе відповідальність, встановлену законом, за незабезпечення прав і свобод, передбачених законом;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує сприятливі умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє, відповідний Законам і Конституції України проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
Стаття 280. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Стаття 281. Виконавчу владу здійснюють виконавчі комітети територіальних рад.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Склад комітетів місцевих рад формують голови рад першої сесії кожного скликання, за поданням громадських правозахисних організацій і затверджуються радами.
Голови комітетів обираються комітетами і звільняються з посади Президентом України за вмотивованим поданням Кабінету Міністрів України.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові комітету, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови комітету. Стаття 282. комітети виконкомів на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод осіб;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку, що не суперечать законам та Конституції України;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм і звернень громадян та громадських організацій в інтересах суспільства;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень. Стаття 283. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. Проведення заходів, нарад і т.п. у не встановленому законом порядку заборонено і встановлюється законом жорстка адміністративна відповідальність. Р о з д і л XIV ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ Стаття 284. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Питання потреби і проект змін територіального устрою винести на обговорення до 30 грудня 2014 року. Народ має сказати змінити чи ні територіальний устрій України для наведення ладу урядування регіонами, економічно вигідного розташування центрів. Також з урахуванням етнографічного районування та за спроможністю земель. 12 областей, Крим - область без автономії, усі області без районів. Усі міста чисельністю населення понад 500000, повинні мати статус окремих від областей територіальних одиниць. Для роботи верхніх ешелонів трьох гілок влади та Духовно-єднаючого Україну центру - Ради Церков, збудувати місто (без виробництв і без дозвільних закладів) в географічному центрі України. Для наближення до віддалених місць проживання, належить створити центри оформлення і надання державних послуг населенню з відстанню не більше 20 км до найдальшого споживача. Початок змін передбачити не пізніше 2020 року. До вияснення цього питання з Народом діє існуючий територіальний устрій.
Стаття 285. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, міста, селища і села. Територіальні одиниці обласного рівня. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Розділ XV АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 286. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Стаття 287. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. Стаття 289. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України. Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції. Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. Стаття 290. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до народу України щодо вирішення їх конституційності референдумом. Стаття 291. До відання Автономної Республіки Крим належить:
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;
9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях. Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження. Стаття 292. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.
Р о з д і л XVI МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 293. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
1. Органи місцевого самоврядування формують власні виконавчі органи, підзвітні громаді у встановленому статутом громади порядку, відповідному діючому законодавству. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому статутом громади, відповідному діючому законодавству, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
3. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. 4. З власної ініціативи жителі можуть створювати будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні та інші органи самоорганізації населення, з їх частиною власної компетенції, фінансів, майна, наділеною їхніми статутами відповідно статутам громад, до складу яких вони входять і які теж відповідають Конституції та Законам України. Стаття 294. До складу сільської, селищної (крім сіл та селищ, які є органом самоврядування), міської ради входять депутати, які обираються, згідно законодавства про вибори, жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. 1. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. 2. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. 3. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Стаття 295. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
1. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. 2. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування у встановленому законом порядку. 3. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою, у порядку встановленому законом. Стаття 296. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Стаття 297. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Стаття 298. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Стаття 299. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади в межах закону. Стаття 300. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Стаття 301. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Стаття 302. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом. Розділ XVII ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ Стаття 303. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Стаття 304. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори.", Розділу ХI "Референдум" і розділу XVII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Стаття 305. Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори.", Розділ ХI "Референдум" і розділу XVII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Стаття 306. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, ХI і XVII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Стаття 307. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Стаття 308. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України після опрацювання автором проекту усіх тих його вимог, котрі мали спір у Верховній Раді України. Стаття 309. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може змінювати положення Конституції України, які стосуються її. Стаття 310. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України, за наявності, щодо відповідності законопроекту вимогам цієї Конституції, висновку Конституційності експертної ради, створеної спільно радою Церков та конференцією представників громадських рад усіх міністерств і областей.
Розділ XVIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 311. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
Стаття 312. День прийняття Конституції України Божої є державним святом - Днем Конституції України Божої. Розділ XIX ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що їй не суперечить. 2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією. 3. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому цією Конституцією. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. 4. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом двох місяців після набуття нею чинності. 5. Прокуратура, тюрми, податкова служба, юстиція, представники адміністрації Президента України і їхні підрозділи продовжують виконувати відповідно до чинних законів їхні функції до введення в дію законів, що регулюють діяльність цих державних органів у т.ч. щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. 1
1
Автор
anatoliyvoytko
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
344
Размер файла
504 Кб
Теги
пенс, божо, беззакон, довкілля, корупц, свавілля влади, достат, укра, щаст, христ, народовладдя, здоров, вибор, саморган, податк, освіт, конституц, еколог, дух
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа