close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Творча робота Шевченко В.Іншомовні слова у складі метафор Івана Драча

код для вставкиСкачать

Зміст
Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 1. Поетична творчість Івана Драча . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1.1. На рівні вічних партитур (життєвий і творчий шлях поета) . . . . . . . . . . .. . .. . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 2. Особливості поетичної мови. Тропи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1. Метафора - один з основних тропів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2. Іншомовні слова у складі метафор Івана Драча . . . . . . . . . . . . . . . . Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Список використаних джерел та літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ВСТУП
Тема: "Іншомовні слова в складі метафор у поезії Івана Драча"
Актуальність: Поетична мова, аби висловити найнесподіваніші, найвишуканіші, найдоцільніші повороти думки, послуговується ресурсами усіх лексичних груп: омонімів, синонімів, паронімів, власне українськими, старослов'янськими, іншомовними тощо. Отож, останні виступають багатою базою для відображення особливостей авторського мислення, зокрема, коли функціонують у складі тропів. Іншомовна лексика інтелектуалізує поезію. Неординарна поетична творчість Івана Драча відзначається з - поміж творів інших сучасних поетів своїми глибоко філософськими мотивами, які він майстерно розкриває у власних асоціаціях за допомогою епітетів, порівнянь та метафор.
Мета дослідження: проаналізувати поетичну творчість Івана Драча, а саме вживання іншомовних слів у такому виді тропів як метафора.
Завдання дослідження: 1. Здійснити глибокий аналіз основних досліджень вчених з даної проблеми.
2. Провести аналіз ряду поетичних творів велета сучасної української поезії, у яких зустрічаються іншомовні слова у складі метафор.
3. Згрупувати метафори, у яких використовуються слова іншомовного походження за приналежністю до певних галузей діяльності.
4. Познайомитися із життєвим і творчим шляхом Івана Драча - яскравого представника покоління " шістдесятників".
Предмет дослідження: іншомовні слова у складі метафор у поезії Івана Драча.
Методи дослідження: пошуковий, дослідницький, аналіз літератури, теоретично-критичний, структурно-системний.
Об'єкт дослідження: лексична сфера художньої мови. Метафора - один з основних тропів.
Новизна роботи: досліджено нетрадиційне використання слів іншомовного походження у складі метафор та оригінальне їх тлумачення, згруповані метафори за тематичним принципом.
Розділ 1. Поетична творчість Івана Драча
1.1. На рівні вічних партитур ( життєвий і творчий шлях поета). Іван Драч належить до тих поетів, котрі промовляють до читача. Народився 17 жовтня 1936 р. в с Теліжинці Тетіївського району на Київщині. У 1951 р. у районній газеті був надрукований його перший вірш. Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, був інструктором райкому комсомолу, служив армії і у віці, коли інші закінчують університет, вступив на перший курс філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив, був виключений підтиском каральних органів. Влаштувався на роботу в "Літературну Україну". Закінчив дворічні Вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, потім у редакції журналу "Вітчизна".
У 1961 р. І. Драч опублікував у "Літературній газеті" драму-феєрію "Ніж у сонці", яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962^-1988 pp. виходили його збірки: "Соняшник" (1962), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972), "Корінь і крона" (1974), "Київське небо" (1976), "Шабля і хустина" (1981), "Драматичні поеми" (1982), "Теліжинці" (1985), "Чорнобильська мадонна" (1987), "Храм серця" (1988).
Збірка І. Драча "Корінь і крона" була відзначена Державною премією України ім. Т. Шевченка у 1976р.
У середині 80-х pp. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, далі - його головою, а ще згодом - Головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради України, керував товариством "Україна", очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн), був міністром в уряді В.А. Ющенка, брав активну участь у подіях Помаранчевої революції. Сьогодні І. Драч продовжує активну громадсько-політичну діяльність, є головою багатьох республіканських і міжнародних організацій, організатором і членом кількох рухів. Поет Іван Драч - постать неординарна в нашій літературі. Адже його творчість - це постійний пошук, постійне новаторство: Художнику немає скутих норм.
Він - норма сам, він сам в своєму стилі... На початку 60-х рр. творчість поета сприймалася неоднозначно, багато кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його творів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лексики. Цікавою видається вже перша збірка поета "Соняшник", в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні "візиткови-ми" для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: "Балада про соняшник" (котра дала назву й дебютній збірці) та "Етюд про хліб". Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна- вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. А значить "Балада про соняшник" не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. "Балада про соняшник" - твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їх "одивнення" за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива - сонця на велосипеді). Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність відзначає автор: у соняшника було шорстке зелене тіло. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце, "у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі". І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму. На перший погляд, цей вірш - просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що передками - не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії: Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником. Павлові Тичині в "Баладі про соняшник" сподобалось, що добре відома в літературі тема - обдарованості й таланту - була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться. Досить цікавим є вибір образів на роль поезії та поета. Якщо сонце - символ світла, тепла, чистоти, життя - цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав через його національну символіку (хоча рослина і була завезена в Україну). Можна говорити, що заглиблений корінням в землю соняшник, який тягнеться голівкою до сонця і нагадує його (сонце) формою і кольором, досить точно передає думку автора: поет має прагнути високості в поезії, але при цьому "закорінюючись" у рідний грунт, у національну творчість. Також новим у цьому творі було ще й те, що І. Драч звернувся не до класичного римованого вірша, а до верлібру - тобто вірша без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини. Отже, тільки в одному поетичному творі збірки "Соняшник" спостерігається новаторство 1. Драча в жанрі балади, в ритмічно-інтонаційних особливостях твору й неординарному розкритті теми. Майстерність митця виявляється також в умінні побачити по-новому ті явища і процеси оточуючого нас життя, повз які решта людей проходить, навіть не помічаючи їх. Сказане вповні стосується твору І. Драча "Етюд про хліб", який в романтично-опоетизованій формі змальовує буденний для селянина процес випікання хліба. Цей процес подається водночас і конкретно, і узагальнено. Хто, де й коли священно дійствує над тістом - невідомо, але читачі немовби присутні при цьому, чують тріскотіння іскор й відчувають запах свіжоспеченого короваю. Спочатку вірш називався просто "Хліб". Потім поет додав жанрове означення (етюд - з франц. - вправа, вивчення - невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу). Це, так би мовити, замальовка з натури, головне завдання якої - схопити кількома штрихами характер моменту життя. Спочатку етюд був жанром малярства, графіки, скульптури. Тож природно, що "Етюд про хліб" - це яскравий словесний малюнок. Змальований образ "мініатюрної зоряної ночі" надає зображенню особливої святковості й значущості. Цікаво, що "головний герой" твору - тобто хліб - у тексті жодного разу, окрім заголовку, не названий. Але при цьому він різноманітно характеризується, отримує властивості живої істоти:
На хмелі замішаний, видме груди, Зарум 'янілий, круглий на вид або / зачарується білена хата З сонця пахучого на столі. Характеристика хліба через метафоричний образ "пахучого сонця" ненав'язливо підкреслює ставлення людини до короваю, що нарівні із самим сонцем несе життя. Балада "Крила" (хоч автор і назвав цей твір "Новорічна Казка", за жанровими ознаками це все-таки балада) розповідає про те, як Новий рік обдарував людей різними подарунками,- і дядькові Кирилові дістались крила. Але подарунок не радував ні Кирила, ні його дружину, бо від такого подарунка родина не мала ніякої користі. І тоді він:
Так Кирило до тини брів, І, щоб мати якусь свободу, Сокиру бруском задобрив ! крила обтяв об колоду.
Але дядькові не пощастило, бо на ранок крила знову відросли. Тоді, щоб мати хоч якусь вигоду, він "На крилах навіть розжився,- Крилами хату вшив, Крилами обгородився". На перший погляд, цей твір має суто розважальний характер, але, як це було і в "Баладі про соняшник", автор вводить до тексту кілька рядків, які мають підказати, що твір має значно глибший філософський підтекст, ніж це здається спочатку:
А ті крила розкрили поети, Щоб їх муза була не безкрила, На ті крила молились естети, І снилося небо порубаним крилам.
У баладі І. Драч через образ дядька Кирила розповідає про невміння людей скористатися своїм, вимріяним віками, щастям, прирікає їх бути рабами мізерних побутових інтересів. Божественний дарунок - крила не приносять сподіваної радості Кирилові, бо його обмежений внутрішній світ не готовий їх прийняти. З точки зору самого дядька, його дружини, громади, яка їх оточує, цінними є лише матеріальні блага, а в такому розумінні крила - абсолютно некорисна річ. Для глибшого розкриття хворобливої несумісності духовного й матеріального світів І. Драч вдається до гротеску (гротеск -тип художньої образності, що грунтується на фантастиці, гіперболі, контрасті фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного). Внаслідок цього начебто звичайні предмети та явища зазнають неминучого "одивнення", зображення набуває м'якого іронічного характеру. Прихована насмішка над недалекоглядним, але "житейськи" правильним Кирилом має в собі змістовне узагальнення, вказує на досить типове, надзвичайно прикре явище суспільної дійсності, де крила, що прагнуть неба, мусять правити за огорожу на землі. Абсурд невідповідностей набуває в такому світі кричущих розмірів. Але балада має доволі оптимістичний підтекст: духовні пориви - незнищенні, бо крила, які обтинав Кирило, постійно відростали і зрештою були "розкриті поетами". Автор не завершує цієї історії, невідомо, - що далі сталось із дядьком Кирилом. Та й не в цьому полягає призначення поезії. Іван Драч ставить читачів перед питанням духовності, а висновки пропонує зробити їм самим. І. Драч не єдиний з поетів та письменників української літератури, хто розкривав проблему духовності й бездуховності через образ крил. У А. Дімарова в збірці "Міські історії" є оповідання "Крила", де йдеться про юнака, який не зміг знайти кращого призначення своїм крилам у нашому "приземленному" житті, ніж підмітати ними підлогу. Але зовнішня подібність сюжету свідчить тільки про важливість цієї проблеми в нашому житті, а не про обмеженість фантазії їх авторів. Жанр балади у творчості І. Драча представлений ще одним твором - "Балада роду", хоча він також, як і "Балада про соняшник", не вкладається в загальноприйняте визначення цього жанру. У цьому творі поет передає щире переконання в безсмертності українського народу попри всі негаразди, які йому довелось пережити: Сто скажених сивих бід
Та й сушило ж роду вроду,
Та не висхне зроду рід
Ні в погоду, ні в негоду.
У цій поезії І. Драч звертається до змалювання відомого з усної народної творчості образу стежки як символу життєвої дороги людини: Внучок тупцю тупотить.
Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче.
Сто стежин у світ летить,
Він - сто першеньку протопче...
Перед кожним поколінням роду відкривається своя дорога, якою йому (поколінню) доведеться іти, тому кожен представник свого народу має усвідомлювати, що від його вибору, від його дій у житті залежатиме життя цілої нації. І згадка про внука, що "тупцю тупотить", бо тільки-но вчиться ходити, не випадкова: автор вказує на нерозривний зв'язок поколінь, коли віддіда до онука, від, баби до онуки передаються ті найцінніші знання, традиції, уявлення, які й дають можливість не загинути цілому народу. Останні рядки поетичного твору мають урочисто-піднесене звучання, наголошуючи на вірі автора в світле майбутнє українців:
Роде рідний! Не стлумить нашу жилаву породу -
Сто вітрів у ногах лежить Мого роду і народу... Трьома крапками в кінці твору Іван Драч дає можливість зрозуміти, що історія українського народу не дописана, що і наступним поколінням доведеться багато чого вписати в життєпис нашої нації.
Наприкінці XX ст., а саме 26 квітня 1986 року Україні випало пережити чорнобильську катастрофу. Аварія на 4-му блоці Чорнобильської атомної електростанції переросла в глобальну катастрофу - не тільки екологічну, але й, у першу чергу, моральну. Поети і письменники намагалися осмислити цю трагедію, розкрити її жахливу правду, приховану за стриманими повідомленнями тогочасного радянського уряду. З таким завданням прагнули впоратися Б. Олійник у поемі "Сім", В. Яворівський у романі "Марія з полином в кінці століття", Ю. Щербак у документальній повісті "Чорнобиль" та деякі інші. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема Івана Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована спочатку в журналі "Вітчизна" (1988р.), а потім у збірці "Храм сонця" в цьому ж році, хоча твір був написаний в 1987р. На відміну від інших авторів, поет хотів не так показати перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати в сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Поема-мозаїка "Чорнобильська мадонна" постала як спокута й прозрін ня дорогою ціною.
За безладу безмір, за кар'єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям - життям молодим... - заключна строфа фрагмента поеми, озаглавленого гірко-саркастично: "Ода молодості". Прагнучи передати багатоликість народної біди, поет зберігає й фактологічну основу, портретну конкретику, подає зразки "сучасного фольклору": На горі горить реактор. Під горою оре трактор.
Цитує колег-письменників, переповідає розповіді -учасників ліквідації аварії, вловлює її закордонне відлуння. Із цієї мозаїки постає багатошарова структура, де алегорія єднається з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти - зі сповідальними, постає естетично пережита художня істина. Ще на початку своєї літературної діяльності багато хто з шістдесятників застерігав сучасників і нащадків від "варварів із атомного віку":
Пильнуйте, люди добрі й щирі. Не спіть, учені і женці! Чатують вас людинозвірі з страхіттям атомним в руці (В. Симоненко, "Невже?"). Іван Драч також чи не першим висунув вимогу моральної відповідальності людини за непрогнозованї результати НТР ("Балада ДНК", "Балада про кібернетичний собор"). Та, на жаль, усі ці перестороги вчасно не були почуті. За гіркою іронією долі, саме Драчеві судилося "оспівати" будівництво Чорнобильської атомної станції. Щоправда, в його циклі "Подих атомної" зі збірки "Корінь і крона" немає "рожевого" захоплення величчю ядерної потуги, а скоріше психологічні портрети справді гарних і працьовитих людей, які споруджували електростанцію. Цікавий факт з біографії Івана Драча: він є одним з небагатьох, хто не вивозив після вибуху на АЕС поквапливо своїх дітей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні й наданні першої допомоги і сам теж зазнав опромінення. Тому глибоко індивідуальним болем", сердечною тривогою відгукнулася у серці поета глобальна катастрофа. "Чорнобильська мадонна" - це голосіння і покаяння, скорботна "материнська пісня з чоловічої душі".
Образ Матері-Мадонни - один з традиційних в українській літературі. У часи найбільших історичних випробувань наш народ шукав захисту й відпущення гріхів саме в Матері Божої, його за-ступниці-берегині. Марія Оранта, здійнявши руки над цією землею, боронила від всякої скверни Київську Русь. Запорожці не йшли в бій, не попросивши в неї благословення. Автор у пролозі до поеми звертається до багатовікової традиції"зображення Мадонни, водночас переживаючи глибокі сумніви щодо власного права виразити в слові грандіозну катастрофу, перед якою всі слова безсилі, забуденні й замалі. Водночас він усвідомлює, що й мовчати не має права, коли душу гнітить обов'язок сказати правду про вселюдську трагедію. Уже не поет пише про Чорнобильську Мадонну, а Вона пише ним.
Він бачить її профіль у кожному жіночому обличчі, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати - Мадонна - Україна зливаються в уяві митця, розгортаючи галерею жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, Жінка-Мати (у тому числі майбутня, якій ще треба буде родити), Мати-Батьківщина - усе це грані: одного образу. Багатоголосся, розмаїття емоційних тональностей - від бурлеску до-патетики, від сатири до трагізму - виливаються у своєрідний жанр "поемн-мозаїки" (за визначенням А. Ткаченка), складеної з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов'язаних епізодів, об'єднаних, проте, спільною ідеєю- покути за страшний гріх перед своїми дітьми й матерями, своїм народом, своєю землею. Тому в поемі, цеге-тральною є проблема людської відповідальності за долю цілої планети. Адже коріння трагедії поет вбачає насамперед в моральній площині: багатолітнє "христопродавство", споживацько-утилітарне ставлення до світу помстилося на народові. "Помста вона і є - Чорнобильська чорна Мадонна". Поема - це твір філософської глибини й високого етичного пафосу, проблематика якого сягає далеко за межі самих лишень причин і наслідків катастрофи. "Чорнобильська мадонна" - це крик болю. Крик несамовитого болю від страшенної рани, завданої природі, Україні, людині, людству. "Чорнобильська мадонна" - це пересторога.-Пересторога синам України і синам усієї Землі: будьте пильні, будьте людяні, будьте правдиві, інакше планета не витримає наруги - і вибухне божевіллям.
Отже, протягом трьох десятиріч літературної діяльності І. Драч видав багато збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах мовами народів СРСР та основними мовами світу. Він є лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії - "Пропала грамота" (1971) і "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1984). У співавторстві з І. Миколайчуком написав кіноповість про композитора Миколу Лисенка; у співавторстві з М. Мащенком - два екранізовані ним сценарії - "Мама рідна, улюблена" (1986) та "Зона" (1988). Усе це дає право стверджувати, що Іван Драч - це, безперечно, непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі.
Літературна діяльність
Поезія Івана Драча тематично багатолика, образно мінлива, як багатолика і мінлива наша дійсність. Драч - справді один з найсучасніших за звучанням українських поетів.
Він голосно й помітно входив в літературу. З перших же його публікацій про нього широко заговорила критика. Всього було в статтях, йому присвячених. Захопленості високим етичним словом, його синкретизмом, подивованості складними метафоричними каскадами. Дехто з критиків розгублювався, а інші дратувалися від постійної змінюваності Драча, який умудрявся приходити до читача щораз новим, несхожим на себе попереднього, а отже, й не даючи критиці змоги створити з нього щось схоже на застиглий, зручний для оперування в оглядах стереотип. Це була справді нова поезія з новою поетикою. І подібний процес її появи відбувався не тільки на Україні, де Драч став однією з найпомітніших постатей нової літературної генерації, а й у всіх без винятку національних письменствах - скажімо, в російському з'явився Андрій Вознесенський, в грузинському - Отар Чіладзе, в естонському Мате Траат, в латвійському Ояр Вацієтіс, Маріс Чаклайс, Імант Зієдоніс... За всієї відмінності їхніх поетичних індивідуальностей літературні ровесники були пронизливо сучасними, навіть підкреслено сучасними в темах, ритмах, а головне, в баченні світу й мисленні, суголосними поміж себе, завжди націленими на художній експеримент. Творчий шлях розпочав у період "хрущовської відлиги". Дебютував 1961, коли київська "Літературна газета" опублікувала його поему-трагедію "Ніж у сонці". Член Спілки письменників України з 1962. Учасник урочистостей в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан.
Розділ 2. Особливості поетичної мови. Тропи. 2.1. Метафора - один з основних тропів.
Структурно-семантичний аналіз поетичної метафори дає змогу висвітлити не лише специфіку поетичного осмислення світу автором, а й засвідчити можливості мови в розвитку семантики лексичних одиниць, взаємодії прямого, переносного і образного слововживання як вияву динаміки поетичного словника літературної мови. В останні десятиліття з'явилися праці, в яких помітна тенденція вибудувати цілісну, єдину теорію метафори, що поєднувала б філософський, психологічний, літературознавчий, лінгвістичний підходи до такого явища, як метафоричне, переносне вживання слів. Проте кожна з наукових галузей має свій окремий апарат дослідження, свої конкретні методи, що зумовлюють розгляд названого мовного явища в певному теоретичному аспекті. Лінгвістичний підхід до вивчення метафори пов'язаний з напрацюваннями в галузі семасіології, ономасіології, когнітології, етнолінгвістики тощо. В україністиці вивчення поетичних метафор має свою історію. Насамперед ідеться про метафоричні конструкції, що функціонують у поетичних текстах, виявляючи особливості світобачення, моделювання світу, творення індивідуальної мовної картини світу, а також відбиття в поетичній мові характерних соціальних, художньо-естетичних цінностей суспільства (Л.Пустовіт, В.Калашник, Л.Шевченко, Н.Слухай, О.Тищенко, Л.Кравець та ін.). Дослідження мовної образності на різних часових відтинках розвитку художнього стилю безпосередньо пов'язане з вивченням загальних тенденцій розвитку літературної мови. Закономірно, що особлива роль у розвитку літературної мови належить письменникам-мовотворцям. На основі наявних лексичних джерел літературної мови вони формують індивідуальний словник, засвідчують існування авторського стилю. У довідковій літературі подано таке визначення метафори: "Метафора(гр. metaphora - перенесення) - один з основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора постає суцільним, нечленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет, не сприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій". [2, 475]. Оскільки, тут справжня сутність сказаного завуальована за допомогою певних художніх засобів, то вживання понять, запозичених з інших мов, стає перешкодою для проникнення у зміст цілісного твору чи окремого вислову. Метафора - один з основних тропів, що полягає в перенесенні властивостей і ознак якогось предмета, явища, стану, аспекту буття на інші за принципом уподібнення/ розподібнення. Вже зазначалося, що Аристотель вважав метафору водночас і порівнянням ( без слова "як" ). Але у порівнянні є обидва члени зіставлення ( "Неначе цвяшок, в серце вбитий,/ Оцю Марину я ношу" - Т.Шевченко), тоді яку метафорі один член уподібнення здебільшого тільки мається на увазі ( наприклад, якби було так: "Отой у серце вбитий цвяшок/ Не вирву, як не напишу..."). Тому метафору ще називають "прихованим порівнянням". Крім того, метафора може поставати на основі епітета:
Як іонійськая колона, Ховаючи опуклість лона
Рожевіє дівочий сніг, В лілеях рук, в лілеях ніг. Перші два рядки цього катрена становлять порівняння, всередині якого є ще й метафора "Рожевіє дівочий сніг". Один член уподібнення в ній опущений ( мається на увазі дівочий стан), завдяки чому подвійне зіставлення його з рожевістю іонійської колони і з чистотою снігу не переобтяжується складними синтаксичними конструкціями. Так вибудовується багатошарова тропова структура: просте порівняння, складником якого стає "приховане порівняння", тобто метафора "Рожевіє дівочий сніг", куди входить метафоричний епітет "дівочий сніг". Два останні рядки розгортають метафору далі ( аж до кінця речення), роблячи її синтаксичною, в яку підключаються ще дві лексичні - "лілеї рук, лілеї ніг". Причому лексичні містять у собі два члени уподібнення(перенесення якостей, ознак); це той "аристотелівський" варіант, коли порівняння "позбавившись" лише одного слова "як", стають метафорами. Очевидно, їх слід вважати проміжними поміж порівняннями, епітетами і метафорами. Що складніші метафори, то більше вони подібні до загадок: їх відгадування активізує сприйняття, приносить задоволення. Для сучасної поезії особливо характерними є випадки опускання багатьох ланок асоціативних зв'язків - аж до герметичності метафори, тобто її повної нерозгадуваності або принаймні багатоваріантності від читань. Як і інші тропи, метафора сягає своїм корінням антропоморфного та пантеїстичного світовідчуття. У повсякденній мові користуємося такими метафорами, надто ж семі метафорами, вже не відчуваючи їх образності: сонце сходить, дощ іде, завиває вітер, час летить або плине, язики полум'я, ніс корабля, голова ради, коліно танцю, підніжжя гори, щічка бутси, зубці шестерні. Аби зняти різночитання щодо цього виду метафори, його можна означити аксіоматичним і поки що не термінологічним поняттям оживлення. Зворотним видом постає опредмечення - уподібнення людських якостей, абстрактних понять, мислительних і психічних процесів станів до якостей, явищ і процесів речового, предметного світу: потік свідомості, глибина узагальнень, ланцюжок асоціацій,гострота розуму, згоріти на роботі, вбити клин у стосунки, зігріти сердечністю, розтопити кригу недовіри... Ще один вид метафори - у(роз)подібнення предметів, речей, явищ, аспектів зовні покладеного людині світу, проектованих ніби на себе самих (хоча, звичайно, за допомогою означення посередником - словом). "Хмари хмарять хвилі" (І.Драч).
Метафора у творах І. Драча - не просто оригінальний мовно-виражальний засіб, що орнаментує художній текст. У його стилі це - метафоризація як спосіб поетового проникливого, імпульсивного, уявно-асоціативного мислення. А його об'єктивація передбачає таке словесне втілення, яке помітно тяжіє до імпліцитного способу вираження поетичних значень. Зауважимо водночас: Драчеві метафори (навіть із ускладненою асоціативністю) - це все-таки не штучно естетизовані словесно-образні шаради, хоч у них часто простежується момент розгадування, що інколи вимагає осягнення глибоко прихованих концептів. Вони відбивають постійне інтелектуально-почуттєве напруження поета, котрий прагне осягнути таїну буття: Таємниця буття - моя болісна рано, Прадавній мій зболений кореню, де ти? Таємниця, наша вічна жар-птиця, Наше серце бездонням висотує... Поезії І. Драча притаманне змістове багатство. У ній інформативна наповненість, філософське осмислення таїни буття, самопізнання та проникнення в сутність мистецтва, власної творчості супроводжуються то вибухом почуттів, то глибоким ліризмом, а подекуди тонкою іронією. Його поетичному слову властиве поліфонічне оркестрове звучання, в якому планетарно-космічні тони "вічних партитур" народжуються з болісно-тремтливого голосу скрипки. Адже ... слово з музики, з її гірких агоній, І мати слова - скрипка ("Слово"). У цьому потужному повноголоссі постійно звучить і розгортається калинова мелодія: ... мене колисала калина В краю калиновім тонкими руками, І кров калинова, як пісня єдина, Горить мені в серці гіркими зірками ("Калинова балада"). Ця пісня - і материнський оберіг, і найчутливіший камертон, що виявляє фальшиві ноти марнослів'я, "ословленість - дурну і випадкову", якої в життєвому сум'ятті буває важко уникнути: І не знаєш ти, коли вирине скрипка Дитячим святим джерелом плюскотливим, А коли захлинуться шаленою міддю Нестримні й повстрімливі тарілки облуди ("Чорнобильська Мадонна"). Багатьом близька світла істина, усвідомлена І.Драчем: "сіль пізнання - це плід каяття..." Але не кожному дано так відверто висловити гіркий біль надмірної покути: А мені, а мені, славослову, Вас - бо славив, дурний вертопрах, Відібрало розбещену мову, І німотствую геть у віках ("Чорнобильська Мадонна"). 2.2. Іншомовні слова у складі метафор Івана Драча
Неординарна поезія Івана Драча, перш за все, відзначається з - поміж творів інших сучасних поетів своїми глибоко філософськими мотивами, які він майстерно розкриває у власних асоціаціях за допомогою епітетів, порівнянь, метафор. Навіть в одній його поезії можна знайти кілька видів художніх засобів, котрі увиразнюють зміст, допомагають краще розвинути думку автора. Щодо метафор, побудований на основі слів іншомовного походження, то, опираючись на лексичне значення запозичень, їх можна об'єднати у групи за тематичним принципом. Використовуючи наявний матеріал, виділяємо такі типи іншомовних слів на підставі сфер їх вживання і, власне, лексичного значення, як технічні - "центрифуга", "амплітуда", "гудрон", "пілястри", музичні - "реквієм", "мажорні", "акорди", "бельканто"; пов'язані з іншими видами мистецтва - "експромт", "епіграма", "палітра"; терміни, характерні для таких точних наук, як математика, фізика - "логарифми", "інтеграли", "електрони"; також виділяється група лексем, які об'єднує абстрактність у значенні - "бедлам", "нюанси", "сентимент", "вакханалія", "орбіта", "екстази". Надзвичайно часто у поезії І.Драча зустрічається, зокрема, музична термінологія. У результаті симбіозу реального сприймання довкілля і віражів уяви народжуються нетрадиційні образи, котрі нерідко функціонують у складі метафор. Аналіз метафор, сформований на основі музичної термінології, розпочнемо із поезії "Етюд поколінь". Автор використовує своєрідну за змістом і досить нетрадиційну метафору: "Опарює реквієм мою душу окропом". Стрижневим у даному тропі є слово "реквієм" - латинського походження, яке у буквальному перекладі означає "спокій". Ним означували один із видів богослужіння. А також багатоголосий циклічний вокальний чи вокально - інструментальний твір скорботно - патетичного характеру. Вірогідно, що І.Драч використав даний термін, орієнтуючись на інше лексичне значення; підібрав для означення вокального твору саме це слово, адже реквієм - це пісня, сповнена журби, скорботи, вона навіває сум і спогади про те, що уже минуло. Здається уся сила вислову, в котрій втілено частку поетових роздумів, хвилювань, скорбот, сконденсована у цій необ'ємній метафорі, і, зокрема, у єдиному слові - "реквієм". Якщо опиратися лише на жанрову аналогію, то коли б автор підібрав у фразу інші визначення для означення вокально - інструментального твору, приміром "гімн", "пісня", "ода",то влучність, винятковість, особливість слова би втратилась. Порівняймо:
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює гімн мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює ода мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.
Як бачимо, при заміні даного слова не відображається така концентрація внутрішніх переживань ліричного героя, а метафора втрачає свій потенціал, поетичну і естетичну вишуканість.
Продовжуючи душею витати у концертному залі поміж нот, дієзів, бемолів, заслуховуючись чудовими звуками тенорів, баритонів, альтів, І Драч знову і знову вводить у поезію музичні терміни, як, наприклад, у творі "Архітектурний диптих".
Художній синтез вийшов з моди.
Чи смак на цвинтарі живе?!
Мінорні тішаться акорди,
І за живе бере нове.
У метафорі "мінорні тішаться акорди" автор використав два слова іншомовного походження. "Акорд" прийшло у нашу мову із італійської (accordo) і в дослівному перекладі означає "узгодженість", "співзвучність". В українській мові воно виступає як музичний термін й означає сполучення різних за висотою тонів, що сприймаються у звуковій єдності. Подавши дане слово у сполученні з дієсловом "тішаться", автор намагається навести читача на думку про те, що справжня гармонія, взаємоузгодженість усіх елементів системи, в основі якої лежить людське суспільство, можуть повноцінно проявлятися лише тоді, коли частинки цього механізму будуть взаємно доповнюватись і таким чином утворять одне ідеальне ціле. Цей строкатий натовп, котрий, не зважаючи ні на що, утворює довершений за своєю будовою і діяльністю організм, нагадує хіба що музичні акорди.
Для підсилення провідної думки і для яскравішої демонстрації задуму автор вводить у метафору ще одне запозичене слово - "мажорні". Воно в первинному вигляді зародилося у французькій мові, пізніше було запозичене в італійську, де "maggiore" означало "більший", "старший", "вищий". У музиці мажорний - це той, що стосується мажору - музичного ладу, стійкі звуки якого утворюють великий (мажорний) тризвук. У переносному значенні воно означає радісний, бадьорий. Саме останнє із поданих значень, напевно, і лягло в основу даної метафори. Метою вживання його є підкреслення піднесеності, бадьорості, радості, висловлених у даній фразі (хоч у контексті такий веселий настрій сприймається з іронією). Отже, поєднавши в одній метафорі два іншомовні терміни взяті з музичної галузі, поет висинтезував фразу, переповнену піднесеним настроєм, жвавістю, веселістю. Поряд із музичною романтикою, поетичністю, вишуканістю, витонченістю у творах І.Драча співіснує жорстка точність, пов'язана із технікою. Можливо, насиченість творів термінологією такого типу пов'язана із тим, що період його творчості співпадає із всесвітнім процесом технічного прогресу. Та найцікавішим є те, у якому контексті вживає поет дані поняття. У цьому плані спостерігається певна тенденція до виведення наскрізного образу: майже усі асоціації автора, означувані технічними термінами так чи інакше пов'язані із людським суспільством. Спостерігається також використання термінів, витоки яких сягають інших мов, що вносять особливий відтінок у фразу. Ось таку стилістичну фігуру, у складі якої присутнє запозичене слово, зустрічаємо в поезії "Етюд поколінь":
Амплітуда людська - від колиски до гроба.
У даному виразі нашу увагу привертає слово "амплітуду". Воно походить від латинського "amplitude", що означає "обширність", "просторість". Йому властиві кілька значень: 1) Найбільше значення періодично змінюваної величини. 2) Різниця показників висот на шкалі приладу. 3) У математиці - це одна з величин, що визначають положення точки відносно полярної системи координат. 4) У переносному значенні - це розмах, широчінь. Гадаємо, дане слово у метафорі виступає з першим із поданих вище значень, оскільки автор свідомо дає зрозуміти читачеві, що мова йде не про що інше, як про людське суспільство і для підтвердження цього вживає словосполучення "амплітуда людська". Безперечно для того, щоби пояснити, з якою метою використано саме цей термін, потрібно співвіднести одне із значень слова, поданих у "Словнику іншомовних термінів", із певними явищами, що відбуваються у людському середовищі. Якщо відштовхнутись від цього, то терміном "амплітуда" можна ознаменувати ті крайнощі, котрі трапляються людині на її життєвому шляху і найперше - це народження і смерть. Кожен із нас нагадує маятник, котрий, починаючи із першого дня нашого життя, розхитується і розхитується, а досягаючи максимальної швидкості, сповільнюється і кінець з кінцем зовсім припиняє рух. І немає значення, що було між першою і останньою миттю - старт і фініш для усіх однаковий. Про цей процес, повторюваний від початку світу, вдало висловився І.Драч, описавши його у кількох словах: "від колиски до гроба". Такі міркування допомагають глибше вникнути у зміст слова "амплітуда" і таким чином краще зрозуміти влучну, яскраву метафору, витворену поетом. Співзвучними із попередніми рядками за тематичним спрямуванням є рядки із поезії І.Драча під назвою "Цвинтар - хмарочос". Але тут, на відміну від попередньої поезії, воно порівнюється із...центрифугою. Слово "центрифуга" прийшло в українську мову з німецької та утворилося від латинських слів "centrum", що перекладається як "середина", і "fuga" - втеча. Цим терміном називають два технічні пристрої: один із них - апарат, який від дії відцентрової сили розділяє суміш, а другий призначений для тренування космонавтів і випробування деяких приладів.
Автор використав дане поняття в метафорі, котра відзначається глибиною змісту, і навіть, можна сказати, деякою афористичністю.
Центрифуга життя вас розбризка на бризки,
І встає домовина натомість колиски.
Цілком вірогідно, що тут використано друге із вище поданих лексико - семантичних значень даного слова. У цьому випадку воно означає пристрій, призначений для випробування на витривалість, на стійкість, котре можуть витримати лише най загартованіші. І те, що центрифуга "вас розбризка на бризки", є промовистим натяком на одвічний закон природи: виживають і панують найбільш сильні, найбільш загартовані. Дана метафора ще раз підкреслює, наскільки образним, й абстрактним є мислення Івана Драча, що за своїм складом, напевно, не має аналогів.
У поезії "Протуберанці серця" автор підбирає доволі своєрідне означення для характеристики людського суспільства:
Людський граніт, людський гудрон
Багряним громом сили тої,
Що нас розчахує з добром...
"Людський гудрон" - такий неординарний образ дійсно може витворити лише уява митця - авангардиста. Адже слово "гудрон" французького походження й у буквальному перекладі означає "дьоготь", "смола". У нашій мові ним означують чорну смолисту масу, котру одержують після відгонки з нафти легких і більшості маслянистих фракцій. Його застосовують у виробництві бітуму, як дорожньо - будівельний матеріал, як пом'якшувач у гумовій промисловості, тощо.
У даному контексті використане первинне значення слова, котре побутує у французькій мові, а в українській дещо нагадує варваризм. Хоч у лексиці української мови, зокрема у термінології, що стосується технічної галузі, ми маємо відповідник даному слову, та все ж з огляду на контекст і мету вживання його у даному випадку, можемо віднести його до вищезгаданої лексичної групи. На перший погляд словосполучення "людський гудрон" може здатися абсолютно безглуздим, позбавленого будь - якого смислу. Та якщо хоч приблизно визначити напрям і траєкторію поетових роздумів щодо цієї проблеми, то тоді лише можна зрозуміти, наскільки яскравим і довершеним виявом тривалих філософських розмірковувань І.Драча став даний вислів. Поет, як людина, що здатна побачити і проаналізувати найсокровенніші прояви життя, зумів розрізнити у ньому одвічних противників - добро і зло. Зло, жорстокість, ненависть йому уявляються чорним потоком гудрону, який, немов трясовина, втягує і топить у собі усе добре і світле. Продовження фрази є підтвердженням роздумів автора. І.Драч - поет із надвеликим спектром інтересів, а це стало причиною широкого кола проблем, висвітлених у його творах. Обізнаність митця у найрізноманітніших сферах веде до чергування строгих розрахунків із меланхолічною романтичністю і замріяністю, наукових термінів із мистецькими. Ось у поезії "Музичний етюд" знаходимо цілком оновлені нотки, оновлений настрій на відміну від попередніх творів. У даному вірші у складі метафори вживається іншомовне слово "палітра". В українську мову воно було запозичене з французької, та першооснову його знаходимо в італійській мові, де palitta означає "лопатка". Щодо лексичного значення, то у сучасній українській мові воно втратило свій первинний лексико - семантичний варіант і тлумачення його у "Словнику іншомовних слів" має такий вигляд: 1) Невелика дошка з дерева, фарфору, на якій художник змішує фарби під час роботи. 2) Переносно - сукупність засобів у творчості.
3) Перелік колірних сполучень, властивих живописові того чи іншого художника або картини. Найвірогідніше, що у даному випадку використане останнє із перерахованих вище значень. Адже фраза "помаранчева стигла палітра" наштовхує на думку про гаму жовтих кольорів:
Помаранчева стигла палітра
Горизонту вина подає.
І.Драч змальовує захід сонця: як останні його промені забарвлюють горизонт від червоногарячого до золотистого відтінку, тому і виникає асоціація цього явища з палітрою, на якій художник розробив безліч відтінків жовтого кольору. Використавши термінологію живопису, автор зумів оригінально змалювати одне з природних явищ, котре заполонювало увагу митців не одного покоління.
У поезії "Незбагнуте" поет звертається уже до іншої галузі мистецтва, зокрема до архітектури. Тут він використав слово "пілястри", котре своїм корінням сягає італійської мови (pilastro). Також воно побутує у французькій, звідки і було запозичене в українську мову. За "Словником іншомовних слів" О.Мельничука слово "пілястр" означає плоский, схожий на колону виступ на поверхні стіни чи стовпа. Даний термін автор увів у дуже цікаву метафору:
Музика буйних форм
Лама строгі тонкі пілястри...
Посилаючись на лексико - семантичне значення лексеми, автор використовує його в метафорі в основному для того, щоби підкреслити силу "музики буйних форм". Цей гіперболізований варіант пояснення могутності музичних звуків, можливо, є підтвердженням того, що матеріальні цінності, у тому числі і надбання архітектури, підвладні часові, і настає момент, коли вони руйнуються і, в результаті, зникають назавжди з лиця землі. А музика, незважаючи на її багатоваріантність відповідно до епохи, в яку вона побутує, вічна.
Автор у даній поезії утверджує одвічну істину, котра була відома ще за багато століть до народження поета. Та він не дублює її наосліп, а трансформує, осмислює по - новому, надавши їй форми метафори.
Таким чином використавши нетрадиційні образи і незвичну форму для вираження цієї давно відомої думки, поет надав їй нового звучання і продовжив її існування для наступних поколінь. У поезії "Люстерко для склеротика" І.Драч в одній метафорі використовує два слова іншомовного походження, які входять до складу літературної термінології, - "експромт" і "епіграма". "Експромт" у перекладі з латинської дослівно означає "той, що є під рукою", "готовий". Це принагідний виступ (без підготовки), який може мати довільну форму - прозовий, віршований, музичний. Це різновид імпровізації. "Епіграма" також слово латинського походження, котре буквально означає "близька до сатири". Це сатиричний вірш, в якому висміяно конкретну особу. Як бачимо, обидва терміни взято із царини літератури, та у даному випадку автор тлумачить їх як різновид зброї:
Експромте, рази, у тім'я влучай, епіграмо.
Вживши ці терміни із дієсловами, що стоять у наказовому способі, автор підкреслює швидкість і безповоротність дії слова. А причину обрання автором цих понять для висловлення задуму можна мотивувати, перш за все, тим, з якою метою і у якій ролі вживалися твори цих жанрів у творчості інших поетів. Наприклад, у збірці Б.Мельничука "Олешківський меридіан" знайдено ряд епіграм на актуальні теми. Яскравим прикладом є твір "Поетові, який хизується великою кількістю виданих збірок":
Ти не хвались, що енну вже книжину
Приносиш любим читачам у дар
Приніс Тарас Шевченко лиш єдину
Оту, що називається "Кобзар"!
Отже, тут спостерігається спрямування цих творів проти певних недоліків суспільства чи проти конкретних осіб.
Також у кількох аспектах можна розглядати у даній метафорі використання дієслів у наказовому способі тому, що саме така форма відповідає менталітетові українців, котрі, забувши про волелюбних предків, під впливом багатовікового національного і соціального гніту звикли виконувати те, що їм наказують інші. У наступному творі під назвою "Балада про випрані штани" поет знову вдається до надання літературним поняттям рис, не властивих їм у прямому значенні:
І розсипались по панелі
Мої рондо і ритурнелі -
Я обійшовся без них,
Оспівуючи штани.
Для терміна "рондо" характерні два лексико - семантичні значення, що дозволяє віднести його як до музичної, так і до літературної галузей. Але у першому випадку він походить від італійського слова "рондо" і в українській мові означає музичну форму, для якої характерне кількаразове повторення основної теми, що чергується з епізодами різноманітного змісту. Музика рондо звичайно жвава і легка.
Літературне "рондо" своїм корінням сягає витоків французької мови. А в українській йому властиві кілька лексико - семантичних варіантів, котрі у певній мірі мають стосунок до літератури. Ось як це подано у "Словнику іншомовних слів": 1) Це тип вірша. 2) Особливо закруглений рукописний, а також друкарський шрифт. 3) Перо рондо - перо з широким кінцем для рондо письма. Термін "ритурнель" також має відношення як до музики, так і до літератури. Це слово запозичене із французької мови. Та його ґенеза сягає ще ранньої італійської, де існував корінь "rirorno", що у буквальному перекладі означає "повернення". В українській мові йому притаманні два лексичні значення: 1) інструментальний епізод на початку та в кінці кожної строфи вокального твору; 2) невеликий вірш на три чи чотири строфи.
Ритурнель - це строфа провансальської, італійської і французької поезії. Кожна строфа складається з короткого рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий - лишається неримованим, холостим. У сучасній поезії практично не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як - от вірш В. Брюсова "Три символи". Отже, автор поєднав у одній метафорі два терміни, котрі можна тлумачити з точки зору літературознавства і музикознавства. Та вірогідно, що в основу їх він поклав значення, котрі стосуються літератури. А оскільки Іван Драч у даному випадку нас більше цікавить як поет, то використання у тропі присвійного займенника "мої" вказує на безпосередню приналежність їх до сфери діяльності автора, а отже до літератури. Вживання даних понять, які ознаменовують давні жанри лірики, ще раз вказують на винятковість і вишуканість поезії І. Драча і, зрештою, його власного естетичного смаку. До групи поезій, де у метафорах вживаються літературні терміни, належить і твір "Сизий птах із гніздов'я Курбаса". Автор використовує тут таке поняття, як "некролог". У "Словнику іншомовних слів" подано таке його визначення: "Некролог - це стаття з приводу смерті кого - небудь з характеристикою життя і діяльності померлого". Це слово має спільний корінь із латинським дієсловом "necare", що у буквальному перекладі означає "вбивати", "знищувати". Отже, як бачимо, лексичне значення слова випливає уже із значення окремих сем. Іван Драч вживає даний термін у поєднанні з епітетом "стандартні" - "стандартні некрологи". Так він натякає на сухість, без емоційність, офіційність цих невеликих повідомлень, за якими у напівтемряві ховаються чиїсь прожиті роки, сльози, щирі співчуття. Та шаблонна форма і манера висловлювання, використовувана лексика темною, непроникною вуаллю здатні приховати, притупити усякі вияви чутливості, сентиментальності. І таким чином не можна повернути пам'ять про людину. Підтвердженням цьому є продовження даної метафори: І стандартні некрологи здихали в трунах газет.
Напевно автор неприхильно ставиться до такої форми співчуття, від якої віє байдужістю, фальшю. Тому і зникає "світла пам'ять" про тих, хто назавжди відійшов у інший вимір, серед кіп старих пожовтілих газет, припадаючи пилом забуття. Вони похоронені назавжди, як висловився поет "в трунах газет". У наступній поезії під назвою "Солом'яний вогонь" Іван Драч вживає слово "інкрустація". Даний термін поширений у сфері декоративно - прикладного мистецтва. У довідковій літературі подано два його лексико - семантичні варіанти: 1) Розділ декоративно - ужиткового мистецтва. 2) Прикраси, оздоблення з платівок або шматочків різного матеріалу (золота, срібла, дерева), що їх врізають врівень з поверхнею предмета; твір, виконаний таким чином. У царині літератури, зокрема української, вживання цього терміну знаходимо у двох яскравих представників покоління "шістдесятників" - у Івана Драча і Ліни Костенко. Остання таку назву дала циклу власних поезій, а у Драча воно використовується у своєрідному, досить несподіваному контексті, що вносить новий, свіжий відтінок у значення.
Вона його вперше зустріла в автобусі,
І він її вперше зустрів у автобусі,
А молодик місяченько був з золотої соломи -
Граціозна така інкрустація серпня. У даному випадку автор використав друге із наведених вище значень. Тут зріла краса серпня асоціюється із мистецьким витвором, виконаним у стилі декоративно - ужиткового мистецтва. Для підсилення враження, котре дане слово справляє на читача чи слухача, поет вжив епітет "граціозна", ще раз підтвердив вишуканість, довершеність, зрештою, і оригінальність екземплярів, представлених даним видом мистецтва.
Поезія І.Драча - це завжди контрастність і несподіваність. Він легко абстрагує на тему будь - якого предмета, і напевно тому у його поезіях спостерігаємо чергування термінології, котру відносять до певної, чітко визначеної галузі людської діяльності, і цілком абстрактних понять, які неможливо наочно продемонструвати через їхню нематеріалістичну природу. Ось у "Баладі про чорну пам'ять" знаходимо приклад абстрактного поняття "сентимент", яке використане у складній метафорі:
То ж сльозою іржавою в оці
Сяє хижий твій сентимент.
Воно походить від французького "sentiment", що дослівно означає "почуття". В українській мові його вживають для означення надмірної чутливості. Для того, щоб увиразнити значення, котре автор вкладає у дану лексему, він у тій же метафорі використовує слово "сльозою". Таким чином тут втілено спостереження за психічним станом людини у різних ситуаціях. Та Іван Драч говорить про фальшивий вияв почуттів, і це він підкреслює, вживаючи вище подані слова у сполученні з епітетами: "сльозою іржавою", "хижий сентимент". Отже, у цій метафорі митець зумів розкрити одну із найбільш негативних рис людини - здатність фальсифікувати, перекривляти дійсність заради власної користі.
У творі "Балада про генеалогію" поет знову концентрує свою увагу на психічних процесах, пов'язаних із життєдіяльністю людини. У даному випадку це таке явище як екстаз. У довідковій літературі визначення цього слова подано так: "Екстаз ( від гр. emotaois - нестяма, несамовитість) - найвищій ступінь захоплення. Може бути пов'язаний як з моральними психічними явищами, так і з хворобливими." Контекст, у якому вжите дане слово, досить оригінальний і цим відрізняється від загальноприйнятого, традиційного використання цього поняття:
Вибухають під серцем загуслі
Староруські полинні екстази.
Підібравши до слова "екстази" означення "староруські полинні", автор наводить читача на думку про те, що це психічне явище у даному випадку викликане почуттям приналежності до рідної землі, до одвічної Батьківщини предків. Адже полин - це символ Вітчизни, символ пам'яті про неї у будь - якому місці і за будь - яких обставин. Часто даний образ зустрічається в українській усній народній творчості - у піснях, легендах, переказах, а також у літературі. Зустрічаємо його і у творах сучасних письменників. Так, у поемі "Чорнобильська мадонна" І.Драч використовує такий образ як "звіздар Полин", котра мертвою отрутою лиха впала на душу Вкраїни. Фігурує він і у назві роману Володимира Яворівського "Марія з полином у кінці століття".
Фразою екстази "вибухають під серцем загуслі" автор, можливо, утверджує думку про те, що почуття відповідальності і синівської відданості рідному краєві притаманні кожному, незважаючи на зовнішню завуальованість. Та настає момент, коли все таємне стає явним, і вона виривається назовні сильним, несподіваним вибухом. Такий процес автор співвідніс із психічним явищем, яке у медицині і психології називають екстазом.
Висновки
Поезія І.Драча - це надбання української літератури, її знають і поза межами України. Його поетичне слово належить не тільки сьогоднішній добі, а й тому вічноплинному часу, який прискіпливо зважує і завжди справедливо поціновує митців, визначає місце їхніх здобутків у духовній скарбниці української культури. Отже, простудіювавши і проаналізувавши ряд поетичних творів велета сучасної української поезії, яскравого представника покоління "шістдесятників" Івана Драча, ми можемо зробити такі висновки:
1) Часто вживаним тропом у віршах митця є метафора.
2) Метафори, у яких використовуються слова іншомовного походження, за приналежністю до певних галузей діяльності можна поділити на такі групи:
а) технічні;
б) літературні;
в) мистецькі;
г) наукові;
д)абстрактні.
3) Наскрізним образом, котрий присутній у даних тропах (хоч він і майстерно завуальований за допомогою певних художніх засобів) є людське суспільство у всіх його позитивних і негативних явищах.
4)Спостерігається нетрадиційне використання слів іншомовного походження у тропах і відповідно до цього оригінальне їх тлумачення.
Список використаних джерел та літератури
1. Ільницький М. Іван Драч. - К., 1986. 2. Літературознавчий словник - довідник. - Київ: Академія, 1997. - 752 с.
3. Драч І. Лист до калини. - Київ: Веселка, 1990. - 287 с.
4. Словник іншомовних слів ( За заг. ред. О. Мельничука). - К., 1975
5. Тихолоз Б. Поети-шістдесятники: Іван Драч // Усе для школи. Українська література: програми, тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести. - К., Львів, 2001. 11 клас. 6. Ткаченко А. Іван Драч // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 2. 7. Ткаченко А. Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - 448 с.
8. Ткаченко А. Художній світ Івана Драча. - К-, 1992.
9. Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - Київ: Вища школа, 1985. -360 с. 10. http://www.ukrlib.com.ua/
11. http://uk.wikipedia.org/wikі
12. http://www.poetryclub.com.ua
Нагороди
* 1976 - Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій "Корінь і крона"
* 1983 - Державна премія СРСР
* 1996 - орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
* 19 серпня 2006 - Герой України
Видані книги
Поезії
* "Соняшник" (1962).
* "Протуберанці серця" (1965).
* "Балади буднів".
* "Поезії" (1967).
* "До джерел" (1972).
* "Корінь і крона" (1974).
* "Київське небо" (1976).
* "Дума про вчителя" (драматична поема, 1977).
* "Сонячний фенікс" (1978).
* "Сонце і слово" (1978).
* "Американський зошит" (1980).
* "Січнева балада 1924 року" (1980).
* "Шабля і хустина" (1981).
* "Драматичні поеми" (1982).
* "Київський оберіг" (1983).
* "Соняшник" (1985).
* "Теліжинці" (1985).
* "Храм сонця" (1988).
Інші
* Збірка кіноповістей "Іду до тебе" (1970).
* Збірка статей і нотаток "Духовний меч" (1983).
* Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. - К.: Молодь, 1984. - 214 с. - (Серія біографічних творів "Уславлені імена". Випуск 60).
* Драч І. Ф., "Політика" (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).
Зібрання творів
* Вибрані твори. - Т. 1-2. - К., 1986.
Кінематографічні роботи
Автор сценаріїв фільмів:
* "Криниця для спраглих" (1964),
* "Камінний хрест" (1968),
* "Іду до тебе" (1971),
* "Пропала грамота" (1972),
* "Дід лівого крайнього" (1974),
* мультфільму "Крила",
* "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1983),
* "Мама рідна, любима" (1986, у співавт.),
* "Вінчання зі смертю" (1992, у співавт.),
* "Таємниця, забрана Чінгісханом" (2001, у співавт.) тощо.
Автор спогадів про С. Параджанова "Трагічна квітка" (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка "Іван Драч. Кредо" (1990).
ЕТЮД ПОКОЛІНЬ
Світлій пам'яті академіка
О. І. Білецького
Помирають майстри. Чітко значать віки,
Їх життя вперезало вогнями й димами.
В груди траурних маршів дзвенять молотки,
І влягаються думи золотими томами.
Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах,
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,
Люди шквально о згоріли, щоб день не зачах.
Амплітуда людська - від колиски до гробу.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом
І подівану зрілість вишукує тут.
Сплять монархи труда. Зріє черга велика
До незайнятих і тронів крізь думи густі.
Підмайстри мого віку! Я ваші ридання покликав,
Щоб на цвинтарі чолами підрости...
ДЕФЕКТОСКОПІСТКА
Тоненька, як гнучка берізка,
Зів'яла, бо палить - страх,
Ходить дефектоскопістка
По трубах на каблучках.
Навмисне чи так годиться,
Щоб впасти комусь до рук,
Чи дівчина, чи молодиця -
Міцний у неї каблук.
Вироком зварницькій праці
Йде циндра з-під підошов.
Поставить вона апарат свій,
Просвітить рентгеном шов.
Хлопці стоять причаєно,
Знявши свої щитки,
І пальці печуть, звичайно,
Чорнобильські цигарки.
Чи є де найтонша шпарина?
Чи де не лишився шлак?
Куценька, на гріх, спідничина,
Карих очей зодіак.
І хлопці вистрілюють жартом:
- Знову русалчин контроль...
- Два стики мені переварите! -
Сувора в русалки роль.
Щоб все було герметично,
Щоб тій радіації - зась,
Красива така і критична
Молодичка, видно, чиясь.
А ввечері, як спекота
У Прип'ять пірне до дна,
У шелюзі плаче потай
Ця маленька самотина.
Зазирне у люстерко: гарна,
Ні дефекту, самісінький цвіт,
Не прилипла ніяка догана
У її дев'ятнадцять літ.
Що хіба цілувала палко,
А тепер в оченятах - дим.
Як лишив він таку русалку,
Чи ж податись за ним, навісним?
І таке ж дороге Полісся,
Мама з татком, ще й сто пісень,
А він вчора таки повіявся
І заманює аж на Тюмень.
І русалка зривається з кручі
Прямо ластівкою в ріку:
- Він хоче, клятий, помучити,
Натрапив, бач, на таку!
Ну що за характер циганський,
Не припнула - і весь парад!
Не просвітиш його на рентгенівський,
На модерний мій апарат...
І плаче вона і сміється
Зовсім не на ефект,
І світові так надається
Цей правічний дівочий дефект.
МУЗИЧНИЙ ЕТЮД
Помаранчева стигла палітра Горизонту вина подає. Запрягає музика три вітра, Щоб процокати в серце твоє.
Вибухають сонати високо В епіцентрі твоєї журби, І симфонії чорні соколи Гострять крила об чорні дуби.
І троянд неціловані жмутки Посивіли з чиєїсь вини. І по клавішах сивого смутку Ходять сині сумні слони.
Та, до крапельки сонцю віддане, На пшеничних вітрах встає Твоє чисте,
густе,
провітрене,
Помаранчеве серце твоє.
Балада про генеалогію
Я в своєму помісті. Княгині і графи
З відрами босі біжать по воду...
Чи був у нас хоч один літератор,
Який не гонив би курей з городу?!
Я в білому замку з гербом калини.
Кози ревуть, як воздобні тури.
Похмілля віків настоєм полинним
Лікує всілякі космічні тортури.
Рось тут. Росішки і Скоморошки.
Русь тут скоморохами перебродила -
З - за топонімічної гробової дошки
Визирає лукава парсуна Ярила.
Сонце неділешнє, сонце священне
Патерицею лупить по тім'ї.
Все тут язичницьке, нехрещене-
Ще й не чути пишнот Візантії.
На нервах століть правлю жилаві гуслі.
Це ж баянові метастази -
Вибухають під серцем загуслі
Староруські полинні екстази...
Сизий птах із гніздов'я Курбаса
VII. Коли Ви на мертвих крилах
під сонцем
Летіли додомоньку із Ташкента,
Як проковтнута пташка,
в акулячім череві ТУ -104,
Коли Ви в мертвих руках
тримали ластовеня,
Лелеки й жайворонки
покинули піраміди,
Щоб летіти експортом за Вами
і посадити Вас на Україні, -
Павуки вже снували
чорно - червоні линви,
Мурашки гострили цвяхи на Ваше віко,
І стандартні некрологи
здихали в трунах газет -
Спурхнуло ластів'я
з гнізда Ваших рук захололих,
Сіло мені на плече
і вмерло мені на докуку.
Незбагнуте
Думний вітер, думна гроза
Рве колиску моєї тривоги.
Талан мій вітер підперезав,
В ураган мої взуті ноги.
Щось засіло в моїй душі
Непохитне - воно не меркне.
Хтось навік його там лишив,
Воно вічне, воно безсмертне.
То навшпиньках привіється вмить
І тихенько присяде навпроти,
То на крилах огненних мчить,
На фотонних крилах скорботи.
То присяде собі за столом,
У пахучому співі вишень,
А то пре, аж реве напролом
І погрозами тонко дише.
Щось нашіптує мені: час...
Зачекай - все уляжеться, потім...
Десь Макар там теля пас
На мерзлоті якійсь мерзоті.
Тож дивись, і тебе зімне,
Тож не в роздуми лізь, каліччя!..
Може, гонором рве мене
Звичайнісінький дух протиріччя?
Я ж приходжу: мені до рук
Варто знати кожнісіньку ваду,
Але я вже скоріше помру,
Ніж з ракети в авто пересяду.
Що це? Музика буйних форм
Лама строгі тонкі пілястри,
А чи віку пекельний шторм
Виробляє з прямого хвилясте?
Талан мій вітер підперезав.
В ураган мої взуті ноги.
Думний вітер, думна гроза
Рве колиску моєї тривоги.
Цвинтар - хмарочос
В містах Італії бракує землі для кладовищ -
земля потрібна живим. Архітекторка Ванді Віго
так пропонує розв'язати цю проблему: побудувати
20 - поверховий хмарочос - кладовище на 14 - тисяч
мерців. Цей проект реалізується вмісті Росанно -
його благословив Ватикан...
Люди, дивні мурахи!
Де вас діти по смерті?
Переслати до Бога
в герметичнім конверті?
Центрифуга життя
вас розбризка на бризки,
І встає домовина натомість колиски,
І встають над землею, як трагічні начоси,
Дикі діти модерну - цвинтарі - хмарочоси
Переливчасто - сизі, аж серце холоне, -
Й Саваофові п'яти лоскочуть пілони.
А в приймальні у Бога
стоять ангели бідні,
Вони душ не возносять -
вони безробітні.
Розривають ракети земні пуповини -
І злітають на ліфтах в небеса домовини,
І полохають душами царство пташине
За ретельними планами кібермашини.
Ще й літак поминальний
реактивним Христосом
Кадить соплами чорними над
хмарочосом...
Балада про чорну пам'ять
Поблизу Вінниці, біля знищеної гітлерівської
ставки "Вервольф", розташовано мотель,
де зупиняється чимало всіляких туристів...
Вітер сипле кульбаби у вічі.
Машинально ти виламав прут.
Ти вже був тут. Ти був тут двічі.
Ти вже втретє - цивільним тут.
(Кульбаба, купава,
Пади волос, май -
В сонці купала,
Стривай, не займай!)
Ген куняє твій тертий "фольксваген",
Ген там діти - "тубільці" - біжать
І роздмухують пух для розваги,
Бо ж посивіла вся сіножать.
(Околиця сива,
Як матінка сива,
Сипле та й сипле
Сивая злива).
В вісімнадцятім тут походив ти,
Потім - пам'яті лютий надрив!-
Із бетону вселюдської кривди
Ти для фюрера бункер творив.
(Сива злива. Сива сльота.
А куля - моргуля літа і літа,
Впину нема, зупину нема,
Як голка німа,
Все зшиває літа).
Тут чотирнадцять тисяч зотліло,
Під твої ж кулемети лягло,
В жовту квітку тепер проясніло
Кожне юне і чисте чоло.
(Було жовто,
А стало біло,
В білий пух
Тілонько спопеліло).
Та й набувся тут фюрер,нівроку!
Мста розвергла твій бункер ущент!
Тож сльозою іржавою оку
Сяє хижий твій сентимент.
(Білий пух, білий дух,
Спопеліле пломіння,
Були сонечка скупані у меду, -
Сипле пам'яті сиве насіння).
Ти ж, як той мусульманин до Мекки,
Прагнеш спрагою ката сюди,
Тебе кличе цей бункер далекий,
Де гасав ти, як звір молодий.
Тож тевтонський хребет свій сутулиш,
І туманиться цвітом твій зір,
Шмат бетону до серця ти тулиш -
Хай він вибухне, твій сувенір!
(Біле тут, біло.
Аж білий чад.
Пам'яті сиві,
Не сходьте з чат!
Ви чорную пам'ять
В огні спопеліть!
Пам'яті сиві,
Ви нас боліть!
Ви нас боліть!)
Люстерко для склеротика
ПАРФУМЕРІЯ
Парфуми старші за нас. Ще Бога їли парфуми,
Його, сивобородого, з'їдали, бувало, думи,
Коли ніщо вже інше парфян не здолало пройняти.
Чом на парфуми парфянкам не вистачає зарплати?
РАХУНКИ -ОПЛАТИ
Десь я читав чи чув - треба навести справунки,
Що Пушкін в комп'ютері честі дуже любив рахунки
І з ворогами поводився щиро, дотепно і прямо:
Експромте, рази, у тім'я влучай, епіграмо!
А потім в щоденнику став галочку проти цілі.
Цілей було багато - лишились Дантеси вцілілі.
А ти і квартирні рахунки, за світло і за газ оплату
Щедро віддав дружині, немов булаву і владу,
Хай же за тебе щоранку високо підносить гантелі,
Щоб в неї рука не схибнулась, коли відновлять дуелі,-
Вона ворогів твоїх вцілить і, певно, матиме рацію.
Такі мужчинські рахунки - оплата за емансипацію.
Солом'яний вогонь
Це тоді було, як місяць був молодий,
Як автобус був молодий і роса була молода.
І вона була молодюсінька, і він молодий був.
На полтавській серпневій дорозі
Зустрілись вони молоді - молодюсінькі,
Вона його вперше зустріла в автобусі,
І він її вперше зустрів у автобусі,
Коли товкотнява несусвітенна
Сперла їх груди в груди і губи в губи.
Щось кричало, сварилось, судомилось,
А їм весело було, реготливо -
Будем собі дивитися, в кого які брови...
Було якось віддано й смутно на денці.
Що їх викинуло в степу за Хоролом,
Що їм руки сплело у тій пилюзі солоній,
Що їм кинуло в золоті обійми соломи?
Вона його вперше зустріла в автобусі,
І він її вперше зустрів у автобусі,
А молодик місяченько був з золотої соломи -
Грандіозна така інкрустація серпня.
- Чому ти не питаєш, яке моє ім'я?
- А чом ти не питаєш, звідкіль я і хто я?
А солома гойдала їх і ховала,
Шепотіла і шурхотіла - палила,
Тіло до тіла тулила, вогнем жалила -
Будем собі дивуватись, в якого які губи...
Місяць зірки висипає за пазуху,
І зерна, і остюки, і перепалені душі:
- Чому ти не питаєш, яке моє ім'я?
- А чом ти не питаєш, звідкіль я і хто я?
...На дипломатичному рауті в Мехіко
Підбігає до нього спритний прес - аташе:
- Товаришу консул, у вас в кишені... солома?!
І здивовано дивить на товариша консула...
Третя молода жінка питає у товариша консула:
- Чому в тебе, любий, в кучерях завжди солома?-
Товариш консул дипломатично мовчить
І дивиться літ на двадцять назад...
А в той, отой степ, що ото за Хоролом,
Недавно приїхала жінка з Сибіру
З чоловіком, і дітьми, і першою внучкою:
- Бабусю, чому в тебе коси сивенькі,
А в косах сивеньких, бач, вичесала тобі солому.
Ти що, солому носила, солом'яна голова ?
- Внучко, мене солома носила, нічку одну носила,
Забути її несила, солом'яне диво моє!..
1
Автор
vera_korvegina
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
1 964
Размер файла
124 Кб
Теги
творча, робота, ншомовн, метафор, вана, драча, слова, склад, шевченко
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа