close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

код для вставкиСкачать
Cover_12.indd 2
03.04.2012 0:08:11
Cover_12.indd 3
03.04.2012 0:08:33
РЕ К Л А МА
Cover_12.indd 4
03.04.2012 0:08:51
Cover_12.indd 1
03.04.2012 0:07:47
Ф О ТО : К АТЕ РИ Н А ГО Н Ч А РО В А
З М І С Т
”НА СЦЕНУ КРАЩЕ ВИХОДИТИ ГОЛОДНИМ.
ТРАВЛЕННЯ ГАЛЬМУЄ НЕРВОВІ ПРОЦЕСИ.
ДУХ ТОДІ ВІДПОЧИВАЄ”
20
Олександр ЗАДНІПРОВСЬКИЙ, актор
”ТРОТУАРИ ТА ДОРОГИ – НЕ РОДИЧІ, ХОЧ
І ЗНАХОДЯТЬСЯ ПОРЯД. ХІДНИКИ – РІДНЯ
ПАРКІВ І МАЙДАНІВ”
Енріке ПЕНЬЯЛОСА, фахівець із планування міст
Ф
ОТ
О НАДА
Н
ЕЮ
30
В
ЕЛ
ІРН
ИМ
СА
ЛО
НОМ ”АБР
ИК
ОС”
”КРУГЛОЛИЦИМ ДАМАМ
ПРОТИПОКАЗАНІ КУЛЬЧИКИ У ФОРМІ
РОМБІВ, ЗІРКИ АБО ”ЛЮСТР”, СЕРЕЖКИКІЛЬЦЯ. ДІВЧАТАМ З ОВАЛЬНИМИ
Й ”СЕРЦЕПОДІБНИМИ” ОБЛИЧЧЯМИ СЛІД
УНИКАТИ ПРИКРАС ІЗ ГЕОМЕТРИЧНИМИ
ОБРИСАМИ. ЇХ ОДЯГАЮТЬ ДО ТИПУ
”ТРИКУТНИК”. ДО КВАДРАТНОГО ОБЛИЧЧЯ
ПАСУВАТИМУТЬ КРУГЛІ ЧИ ПРЯМОКУТНІ
СЕРЕЖКИ”
46
Ольга ГУЦАЛ, підприємець
”ЯКОСЬ У ДРУГОМУ КЛАСІ РОЗПОВІВ
ОДНОКЛАСНИЦІ, ЩО ПИШУ ВІРШІ.
ПОЧАЛИ З НЕЮ ЗМАГАТИСЯ, ХТО СКЛАДЕ
КРАЩОГО. ВОНА ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЛА.
ПІСЛЯ КІЛЬКОХ НЕВДАЧ ВИРІШИВ БІЛЬШЕ
НЕ ПИСАТИ. СТРИМУВАВ СЕБЕ ДВА РОКИ,
А ПОТІМ ПОБАЧИВ ЇЇ ВІРШІ, АЛЕ ПІД
ІНШИМ ПРІЗВИЩЕМ. ВИЯВИЛОСЯ, ВОНА
ЇХ БЕЗБОЖНО СПИСУВАЛА”
48
Володимир ЛИС, письменник
техно
технологія
природного
відновлення здоров'я,
відно
що нне має аналогів за
ефективністю.
ефек
Позбавляє хронічних
Позб
захво
захворювань серця,
брон
бронхів, бронхіальної
астм
астми, гіпертонії,
вегет
вегетосудинної
дисто
дистонії, мігрені,
безсо
безсоння і т. д.
”БАТЬКИ РОБЛЯТЬ СТРАШНУ ПОМИЛКУ, КОЛИ
ПОРІВНЮЮТЬ ДИТИНУ З ОДНОЛІТКАМИ. ДОНЬКА
БІЖИТЬ, ПАДАЄ В КАЛЮЖУ. А МАТИ КАЖЕ:
”НЕ ТРЕБА ТАК РОБИТИ! БАЧИШ, ЯКИЙ ЧИСТИЙ
І ОХАЙНИЙ ХЛОПЧИК ПІШОВ, НЕ ТЕ ЩО ТИ!”
ДИТИНА ВИРОСТАЄ, І ЗАМІСТЬ ОРІЄНТУВАТИСЯ
НА СЕБЕ, ДИВИТЬСЯ НА ІНШИХ. В ЯПОНІЇ БАТЬКИ
ВЧАТЬ ДІТЕЙ ПЕРЕВЕРШУВАТИ САМИХ СЕБЕ,
А НЕ БЛИЖНЬОГО. КАЖУТЬ ЇМ:
”СЬОГОДНІ ТИ КРАЩИЙ, НІЖ УЧОРА”
Ігор КНИШ, письменник
Детально про метод у книжці ""Выход из тупика"
Ціна з пересиланням — 20 грн
38
Замовлення за тел.:
0 (99) 365 18 68 (МТС); 0 (67) 604 56 09
5
!1_zbir.indd 3
РЕК ЛАМА
САМОЗДРАВ
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
3
02.04.2012 23:58:21
А Ф І Ш А
9
>
КВІТЕНЬ
ПОНЕДІЛОК
ТРИ КАРТИНИ З КВІТКАРКАМИ СТВОРИВ МИКОЛА ПИМОНЕНКО. ЗА ЛЕГЕНДОЮ, МОДЕЛЛЮ ДЛЯ ДВОХ СТАЛА МАРІЯ, ПЛЕМІННИЦЯ ТЕСТЯ ХУДОЖНИКА.
ЗНАМЕНИТУ ”ЖНИЦЮ” ПИМОНЕНКО МАЛЮВАВ З ЇЇ МАТЕРІ УСТИНИ ДОНАТІВНИ. ПІСЛЯ СМЕРТІ ХУДОЖНИКА МАРІЮ ЧАСТО БАЧИЛИ НА ЛУК’ЯНІВСЬКОМУ
НА МОГИЛУ ХУДОЖНИКА ПРИНОСИЛА БУКЕТ БІЛИХ ЛІЛІЙ.
ТАКИХ, ЯК ПРОДАВАЛА КВІТКАРКА НА КАРТИНІ.
КЛАДОВИЩІ.
ВИСТАВКА КАРТИН МИКОЛИ ПИМОНЕНКА ДО 150-РІЧЧЯ ХУДОЖНИКА
9–30 КВІТНЯ, ДОНЕЦЬК, ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ, БУЛЬВ. ПУШКІНА, 35
10
ВІВТОРОК
”МРІЮ, ЩОБ ВИВЕЛИ КУРЕЙ, ЯКІ НЕСУТЬ ЯЙЦЯ ПРАВИЛЬНОЇ СФЕРИЧНОЇ
ФОРМИ. У ДОВГАСТУ ВАЖЧЕ ВПИСУВАТИ ОРНАМЕНТ. АБО ВЗАГАЛІ КУБИКАМИ. ХОЧА СКОРІШЕ
ВИВЕДУТЬ ТАКИХ, ЩО НЕСТИМУТЬ УЖЕ З ВІЗЕРУНКАМИ”, – ЖАРТУЄ ПИСАНКАРКА ХРИСТИНА ГЕВКО. НА ОДНУ ПИСАНКУ ВИТРАЧАЄ ВІД
2 ДО 7 ГОДИН. ДО ВИСТАВКИ ПІДГОТУВАЛА БЛИЗЬКО 200. –
БУВАЄ,
ЗА ТИЖДЕНЬ ДО 30 ДОВОДИТЬСЯ ЇСТИ. ПІСЛЯ ВИСТАВКИ ЗОВСІМ ВІД ОМЛЕТІВ ВІДМОВЛЮСЯ”.
НА СМАЖЕНІ ЯЙЦЯ ВЖЕ ДИВИТИСЯ НЕ МОЖУ.
ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ПИСАНОК ХРИСТИНИ ГЕВКО
16.30, КИЇВ, МУЗЕЙ ІВАНА ГОНЧАРА, ВУЛ. ЛАВРСЬК А, 19
4
!1_zbir.indd 4
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:24:10
КВІТЕНЬ
>
А Ф І Ш А
11
СЕРЕДА
ВИГУКОМ ”ВІВЦІ!” ВІДЗНАЧАЮТЬ НЕВДАЛУ ГРУ ЛЬВІВСЬКИХ ”КАРПАТ” ЇХНІ ШАНУВАЛЬНИКИ. ЗАРАЗ КЛУБ ПЕРЕБУВАЄ
В ЗОНІ ВИЛЬОТУ З ПРЕМ’ЄР-ЛІГИ.
НАПЕРЕДОДНІ МАТЧУ З ”ЧОРНОМОРЦЕМ” ФАНИ
ВІДВІДАЛИ ТРЕНУВАННЯ ”КАРПАТ”. ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ КУПИЛИ
БАРАНА Й ВИПУСТИЛИ ЙОГО НА ПОЛЕ.
”ЯКЩО ХТОСЬ ІЗ ГРАВЦІВ СПРИЙНЯВ ЦЕ ЯК ОБРАЗУ, – КАЖЕ ВБОЛІВАЛЬНИК ДМИТРО, – У НЬОГО АБО ВІДСУТНЄ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ,
АБО ”НА ЗЛОДІЄВІ ШАПКА ГОРИТЬ”.
ЧВЕРТЬФІНАЛ КУБКА УКРАЇНИ З ФУТБОЛУ: ”КАРПАТИ”, ЛЬВІВ – ”ЧОРНОМОРЕЦЬ”, ОДЕСА
12
ЧЕТВЕР
”РЯДОВИМ УБОЛІВАЛЬНИКАМ ЄВРО-2012 ГЛИБОКО НАПЛЮВАТИ НА ВАШІ РОЗКІШНІ ТЕРМІНАЛИ, – ПИШУТЬ У БЛОГАХ
ЗВЕДІТЬ САРАЙ У ЧИСТОМУ
ПОЛІ, ДО ЯКОГО ЗМОЖУТЬ ПРИСТАВАТИ ДЕШЕВІ
ЛІТАКИ, Й УСІ БУДУТЬ ЗАДОВОЛЕНІ. ЯКЩО МИТНИЦЯ НЕ ЧІПЛЯТИМЕТЬСЯ”.
НІМЕЦЬКІ ТУРИСТИ ПІСЛЯ ВІДВІДИН УКРАЇНИ. –
ФО ТО : STADI O N. LVI V. UA
20.00, ЛЬВІВ, СТАДІОН ”УКРАЇНА”, ЛИПОВА А ЛЕЯ, 5
ВІДКРИТТЯ НОВОГО ТЕРМІНАЛА ЛЬВІВСЬКОГО АЕРОПОРТУ
13
П’ЯТНИЦЯ
ЯК УПЕРШЕ СТАНЦЮВАТИ СТРИПТИЗ ДЛЯ СВОГО ЧОЛОВІКА, РАДЯТЬ ЖІНОЧІ ЖУРНАЛИ:
– НЕ ВАРТО ВЗУВАТИ СПРАВЖНІ СТРИПТИЗЕРСЬКІ ТУФЛІ –
З ВИСОТИ ТАКИХ КАБЛУКІВ ЛЕГКО ВПАСТИ Й ЗВИХНУТИ НОГУ,
ФО Т О : ТАРАС П О Д О Л Я Н
ЛЬВІВ, МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ ”ЛЬВІВ” ІМ. ДАНИЛА ГА ЛИЦЬКОГО”, ВУЛ. ЛЮБІНСЬК А, 168
– РОБІТЬ ВПРАВИ ДЛЯ РОЗТЯЖКИ Й ЗМІЦНЕННЯ М’ЯЗІВ СПИНИ. ЗА ТИЖДЕНЬ НА ШПАГАТ НЕ СЯДЕТЕ, А ОТ СХУДНУТИ
МОЖНА,
– ТЕМПЕРАТУРА В КІМНАТІ МАЄ БУТИ НЕ НИЖЧЕ 17 ГРАДУСІВ. ГУСЯЧА ШКІРА ВИГЛЯДАЄ ГАРНО ТІЛЬКИ НА РІЗДВЯНИХ
ГУСКАХ.
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЧЕМПІОНАТ ЗІ СТРИПТИЗУ
14
СУБОТА
”НАВІТЬ ДЛЯ МАТЕРІВ-ГОДУВАЛЬНИЦЬ”, – РЕКЛАМУЄ СВОЄ
ПИВО MILK STOUT МАЛЬТІЙСЬКА БРОВАРНЯ FARSONS. ДО СКЛАДУ ЦЬОГО
ТРАДИЦІЙНОГО АНГЛІЙСЬКОГО НАПОЮ ЗАМІСТЬ СМАЖЕНОГО ЯЧМЕНЮ ВХОДЯТЬ ”ШОКОЛАДНИЙ” СОЛОД ТА ЛАКТОЗА.
НАПІЙ МАЄ СОЛОДКУВАТО-КРЕМОВИЙ ПРИСМАК.
ФОТО: B EERBLOT TER. CO M
19.00, КИЇВ, КОНЦЕРТ-ХОЛ ”А ЛЕГРО”, ПРОСП. ПЕРЕМОГИ, 82
ФЕСТИВАЛЬ БРИТАНСЬКОГО ПИВА
15
НЕДІЛЯ
СІМ ТИСЯЧ ВІННИЧАН ВІДВІДАЛИ ШОУ МУЗИЧНОГО ФОНТАНА В ЖОВТНІ 2011-ГО, КОЛИ ЙОГО ЗАКРИВАЛИ НА ЗИМУ.
ФОНТАН ЗБУДУВАЛИ ТОРІК У РУСЛІ ПІВДЕННОГО БУГУ ЗА КОШТИ БЛАГОДІЙНОГО ФОНДУ ПЕТРА ПОРОШЕНКА.
”ЩОВЕЧОРА З’ЇЖДЖАЮТЬСЯ З УСЬОГО МІСТА
ПОЦІНОВУВАЧІ ПРЕКРАСНОГО, – КАЖЕ ВІННИЧАНИН ЛЕОНІД, ЩО МЕШКАЄ НЕПОДАЛІК
НАБЕРЕЖНОЇ. – А ПОСТАВИЛИ ТАМ ДВА НЕЩАСНИХ БІОТУАЛЕТИ,
ФОТО: PANORAMIO. COM
ОДЕСА, КЛУБ ”КОРВІН”, ВУЛ. ЛАНЖЕРОНІВСЬК А, 17
ЯКІ ЧИСТЯТЬ РАЗ НА ДВА ТИЖНІ. ПІДІЙТИ БЛИЗЬКО НЕМОЖЛИВО”.
ВІДКРИТТЯ МУЗИЧНОГО ФОНТАНА
РЕК ЛАМА
ВІННИЦЯ, НАБЕРЕЖНА ”РОШЕН”, НАВПРОТИ ОСТРОВА ФЕСТИВА ЛЬНИЙ
5
!1_zbir.indd 5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
5
02.04.2012 23:24:12
З А П И Т А Н Н Я
Як ви задіяли б українських
безпритульних?
В АМЕРИКАНСЬКОМУ МІСТІ ОСТІН ШТАТУ
ТЕХАС МАРКЕТИНГОВА КОМПАНІЯ BBH LABS
ОДЯГЛА 13 МІСЦЕВИХ БЕЗХАТЧЕНКІВ
У ФУТБОЛКИ З НАПИСОМ ”Я – ХОТ-СПОТ”
І ВИДАЛА ЇМ 4G-РОУТЕРИ. ЗА НЕВЕЛИКИЙ
ВНЕСОК ЛЮДИ МОЖУТЬ ПІДКЛЮЧИТИСЯ
Й ВИЙТИ В ІНТЕРНЕТ ЧЕРЕЗ WI-FI ЗІ СВОГО
МОБІЛЬНОГО ТЕЛЕФОНУ.
МИ ЗАПИТАЛИ ЧИТАЧІВ: ЯК ВИ ЗАДІЯЛИ Б
УКРАЇНСЬКИХ БЕЗПРИТУЛЬНИХ?
Хай сміття збирали би,
пляшки. Платити щодня, щоб
у них стимул до праці був
Наталя ДИМЧУК, 39 років, домогосподарка,
Чернігів
Використовував би їх як дру-
жинників – неофіційних
помічників міліції. Вони багато пересуваються містом, можуть працювати інформаторами в
нестандартних ситуаціях. А за такі
послуги забезпечував би їжею та
одягом.
Залучав би доглядати за літ-
німи, до проведення соцопитувань, розповсюдження кореспонденції.
Також вони могли б мити
собак і котів.
Сергій ГОРІЧОК, 27 років, фотограф,
Івано-Франківськ
У сільському господарстві. Хай би
грядки пололи. Стояв би з батогом, якщо треба, щоб не пили.
Антон ВОЛОШИН, 28 років, ремонтує
квартири, Дніпропетровськ
Сергій СЕРГІЄНКО, 26 років, водій, Київ
Відкрив би великі сільськогосподарські підприємства в кожній
області, де бездомні жили б
і працювали в нормальних умовах.
Юрій НІКІТИНСЬКИЙ, 28 років, голова
Молодіжної організації ”Гросс Лібенталь”,
селище Великодолинське Одеської області
Напевно, вони могли би бра-
ти участь у наукових дослідженнях, зокрема фармацевтичних. Перевіряли б на собі
дію таблеток.
Юлія ЛИТВИНЕНКО, 29 років, майстер
з татуажу й візажу, Суми
Задіяла б їх на будівництві
нових шляхів. Приблизно так,
як це зробили в США під час Великої депресії.
Марія ЯКИМЧУК, 42 роки, історик, Київ
Нехай би відловлювали
бездомних тварин і приносили їх у притулки.
За кожну давати нормальної їжі або
сто грам горілки.
Людмила БУРЛАКОВА, 31 рік, у декретній
відпустці, Донецьк
Бездомні можуть працювати
рухомими статуями на
вулицях свого міста.
Завжди багато охочих із ними сфотографуватися.
Тетяна СЕЛІВЬОРСТОВА, 23 роки, слюсар,
місто Маріуполь Донецької області
!1_zbir.indd 6
Вивозити на будівельні
об’єкти й примушувати там працювати. Пороблять в цілодобовому
режимі, і бажання пити пропаде.
Андрій КУРБЕЛА, 29 років, лікар, Київ
Нехай ходять по школах
і розповідають, як не стати асоціальним. Для цього варто запровадити спеціальний
урок – ”бомжологію”, щоб діти боялися ставати такими, як вони.
Тетяна КУРИН, 29 років, учителька,
Івано-Франківськ
Якби мав достатньо грошей, створив би для них спеціальні соціальні підприємства. Вони могли б
виконувати нескладну роботу:
шити взуття, виготовляти
сувеніри чи вітальні листівки. За це надавати право жити
в гуртожитках із суворою дисципліною, харчуватися й одягатися.
Олександр КОСОВ, 25 років, юрист, Одеса
Можна було б залучити їх до озе-
ленення міст.
Кирило ВЕРЕЩАК, 26 років, тесля,
Донецьк
Посадив би їх на велосипеди, щоб
виробляли дешеву електроенергію для сіл.
Дмитро УШКАЛОВ, 25 років, інженер, місто
Маріуполь Донецької області
записала: Олеся ПОП
малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
02.04.2012 23:24:24
РЕ К Л А МА
!1_zbir.indd 7
02.04.2012 23:24:27
ПОДІЇ
Усе більше дітей
не люблять гратися,
а хочуть читати
!1_zbir.indd 8
02.04.2012 23:24:29
Т Е М А:
Із квітня починається набір першокласників до шкіл.
При прийомі не дозволяється проводити тестування, співбесіди,
іспити, йдеться в наказі номер 204 Міністерства освіти і науки
України ”Про прийом дітей до першого класу загальноосвітніх
навчальних закладів”. Насправді більшість із них вимагають,
щоб 6-річна дитина читала 30 слів на хвилину, розрізняла
кольори, вміла лічити й роз’язувала приклади в межах 10.
Якщо школа спеціалізована, перевіряють ще й знання
англійської мови. Батькам радять навчати малюків читати
з 2 років. Використовувати методики раннього розвитку
Домана, Монтессорі, Зайцева, Нікітіних
3-річний Тимур
Мартинюк на занятті
у вінницькому
центрі ”Академія
маленьких ерудитів”
розмальовує картинки,
що починаються на
літеру ”н”. Хлопчик
уміє читати по складах.
Батьки готують
його до навчання
у спеціалізованій школі
”Уже з першого року
життя треба знайомити
дiтей у формi гри з буквами
та словами. В цей час вiдбувається стрiмкий розвиток
мозку. У мене п’ятеро дiтей.
Сина Сергія навчив читати
у 2 роки, дочку Олю – у 3.
Онучка Марiя в першому класi читала 120 слiв на хвилину.
Iнша онука, Юля, почала читати в 3,5 року. А 2-річна
Карина вiльно читала народнi казки. Представляв свою
методику в Мiносвiти, й один
iз чиновникiв сказав: ”На, почитай, що розумнi люди
пишуть. Учити дiтей треба
з 4 рокiв”. Але на власному досвiдi я довiв: у 4-рiчному вiцi
починати вчити дитину вже
пiзно. Олi у 3 роки навчитися
читати було складнiше, анiж
Сергiєвi у 2”
Василь ЛІЩУК, педагог-самоук із міста
Старокостянтинів Хмельницької області, автор
методики ”Говорити й читати одночасно”
У ВІННИЦЬКОМУ ЦЕНТРІ ”АКАДЕМІЯ МАЛЕНЬКИХ
ЕРУДИТІВ” починають учити читати з 2 років.
До школи проходять програму двох класів.
У п’ятницю о 17.00 на заняття приводять шістьох 3-річних малюків. Чотири дівчинки і двоє
хлопчиків сідають за блакитні парти. Вчителька
40-річна Валентина Дідух роздає роздруківки з
малюнками. На партах – склянки з олівцями.
Повторюють літеру ”к”, яку вивчали на минулому занятті.
– Ка, ке, ко, – протягує 3-річна Олена Степанюк.
Учителька просить взяти олівець, який
кому подобається, і зафарбували цю літеру
на малюнку.
К О Л И
Ч И Т А Т И
– Мне нравится розовый! А мне – фиолетовый! А мне – зеленый! – вигукують діти.
– Эх, темнеет, нужно собираться домой, – зітхає Марина Язовицька.
– Ти ж тільки прийшла, – каже вчителька. –
Давай ще трошки позаймаємось.
– Ну ладно, уговорила, давай, – погоджується дівчинка. – Только я уже устала.
3-річний Артем Козак длубає в носі.
– Артемко, ти нас сьогодні зовсім не любиш?
– Нєа, – відказує хлопчик.
Вчителька наполягає, щоб він узяв олівець.
Разом замальовують літеру.
Валентина Дідух роздає малюнки, де зображені стілець, сом, курка, собака. Треба обвести лише ті, які починаються на літеру ”с”.
– Усі, хто впорається із завданням, отримають наклейочки, – обіцяє вчителька.
– А я хочу масину, мелседес, – каже Артем.
– Давай ти зробиш завдання, а я тобі дам наклейочку, – пояснює Валентина Василівна.
– Я взе хочу залаз масинку.
– Ну зараз дам машину. Але ти обіцяєш, що
зробиш все-все.
Через 10 хв діти відкладають олівці.
Піднімають руки, починають ними махати.
– Вітер віє нам в лице, захиталось деревце, – каже вчителька.
НУ ЛАДНО, УГОВОРИЛА,
ДАВАЙ. ТОЛЬКО Я УЖЕ
УСТАЛА
Після гімнастики дозволяє погратися. Діти
йдуть у центр кімнати. Там розкидані кубики, пластмасовий посуд, дівчачі сумочки,
кілька машинок і конструкторів.
– Я собираюсь на работу, – спілкуються між
собою дівчата. – Беру с собой деньги, помаду, платье и мобильный телефон.
За 10 хв діти повертаються за парти. Вчать
букву ”н”. Беруть олівці, зафарбовують її.
Потім по черзі утворюють склади з ”н”.
О сьомій вечора по дітей приходять батьки.
– Я навчилася читати у школі, – розповідає
мати двійнят Людмила Степанюк. – Теперішні діти такі розвинені, що треба вчитися раніше. А ми ще й плануємо йти в спеціалізовану школу – в математичний або
гуманітарний ліцей.
– Усе більше дітей, які не люблять гратися, а
хочуть читати, писати й рахувати. Насправді
це проблема, – розказує Валентина Дідух. –
2-річні вже уявляють себе особис тос тями, а
поводитися в колективі не вміють. Розвивати
дитину потрібно з року. До 2 років – треба навчити гратись і спілкуватися. У 2 – починати рахувати і вчити літери.
текст: Валентина МУРАХОВСЬКА, фото: Аріна КАНТОНІСТОВА
5
!1_zbir.indd 9
В Ч И Т И
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
9
02.04.2012 23:24:35
Т Е М А:
К О Л И
В Ч И Т И
Ч И Т А Т И
Не вчіть читати по складах
Мама має вловити момент, коли
дитина сама захоче навчитися.
Для цього вона повинна багато
часу проводити з малечею, читати їй. Бо через мамин голос запам’ятовується найкраще. Не
мультики та ігри на комп’ютерах
дитині потрібні. А саме книжки.
Бо мовлення розвиває мислення, слово формує думку та уяву.
Часто мами купляють дорогі видання і не дають їх малому, щоб
не пошкодив. Але дитина мусить
МАРІЯ ЧУМАРНА, 60 РОКІВ,
АВТОР БУКВАРЯ, ПОСІБНИКІВ ДЛЯ ЧИТАННЯ ТА ІНТЕГРОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ
”СВІТ МАЛОГО УКРАЇНЦЯ”. ЧЛЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ,
КОЛИШНІЙ ДИРЕКТОР АВТОРСЬКОЇ
ШКОЛИ ”ТРИВІТА”, ЛЬВІВ
тів читати до першого класу. Я не
змушувала. А коли пішов у школу, йому стало цікаво вчитися в
колективі. Не відставав. Менший
син, навпаки, знав усі літери в рік
ДИТИНА МАЄ
ФАНТАЗІЮ, ДЛЯ
ЧОГО ЇЙ ЗАВЧАТИ
ТУПІ, КИМСЬ
СФОРМОВАНІ
ФРАЗИ?
і 6 місяців. У 3 купила йому друкарську машинку. Бо хотів писати, а маленькі пальці ще не могли тримати ручку. Я сама наторкатися сторінок, через пальці вчилася в 3 роки, хоча в моєму
селі не було навіть світла.
вона сприймає інформацію.
Читання не завжди є показником
Якщо малюк бере книжку, ди– Щоб навчити дитину читати,
високого розвитку дитини. Був
виться на текст і переказує, ніби
потрібно враховувати три мовипадок, батьки дійшли до істементи: мати індивідуальний під- читає, – це ознака, що він горики через те, що син у третьому
товий вчитися.
хід до кожного малюка, не придушувати волю дитини, стежити Оптимального віку для цього не- класі не міг сформулювати: у кімнаті стоїть стіл, на столі стоїть
має. У кожного це генетично заза внутрішнім графіком її розкладено. Мій старший син не хо- стакан. Після того віддали його
витку.
ОПТИМАЛЬНОГО
ВІКУ НЕМАЄ
Букв навчила баба, яка
закінчила два класи
ЛЬВІВ’ЯНКА 22-РІЧНА ОЛЕНА МАКСИМ’ЯК
НАВЧИЛАСЯ ЧИТАТИ В 4 РОКИ. У 5 – ПІШЛА
ДО ШКОЛИ
– Батьки випадково виявили, що я читаю.
Привезли мене від баби із села. І тут бачать картину: я в обшарпаному букварі
пальцем воджу по рядках. Вони повірити
не могли, що я читаю. Думали, завчила напам’ять.
Букв навчила мене баба, яка закінчила
всього два класи. Біля печі стояла дерев’яна лавка. На ній баба розкладала білі
пластмасові літери. Їх приніс із дитячого
садочка хрещений. Він там працював завгоспом. Баба називала голосно кожну і, щоб я її запам’ятала, говорила асоціативне слово. Наприклад, ”к” – це коник,
а ”ж” – як жук. Я повторювала за нею. Кру10
!1_zbir.indd 10
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
в мою школу. На уроці учні складали казки. У їхнього хлопчика
вийшла пречудова історія. Мама
аж заплакала. Він має фантазію,
для чого йому завчати тупі,
кимсь сформовані фрази?
Якщо дитина хоче читати, а батьки кажуть: ти ще малий, ще рано,
у школі не буде чого робити, – це
теж погано. Вони пропустять момент. Є феномен ”мауглізму”.
Що дитина згає у розвитку, те потім повернути неможливо.
Є різні методики навчання, але
немає універсальних. Одному
легше запам’ятовувати візуально.
Іншому – на слух, третьому – через багаторазове повторювання.
Не вчіть читати по складах.
Починати треба з цілісних
маленьких слів – сир, мак.
Найкраще дитина запам’ятовує
в грі. У молодших класах окремо
вивчають літери й звуки. Через
це малі плутаються. Замість
ма-ма вимовляють – ем|а-ем|а.
текст: Леся МЕЖВА,
фото надане Марією ЧУМАРНОЮ
Як навчити 2-річну дитину
читати
Вивчіть спочатку голосні. На одну
букву виділяйте три-чотири заняття.
тила букви в руках. Коли вивчила всі, почала на підлозі складати слова, які знала
або чула по телевізору.
Батьки не мали часу зі мною займатися.
Цілими днями пропадали на роботі. У ди-
Навчання має бути ненав’язливе, але систематичне. Займатися
щодня треба не більш як 10 хв.
Повісьте абетку на видноті. Хай дитина сама знаходить букви.
БАТЬКИ НЕ МАЛИ ЧАСУ
ЗІ МНОЮ ЗАЙМАТИСЯ
Приголосні треба вчити звуками.
Краще починати з м’яких приголосних. Наприклад, із ”м”: його найпростіше запам’ятати й легко вимовити.
тячий садок я не ходила. 5 років виповнилося у квітні, у вересні відвели до школи.
Тато за пляшку коньяку домовився з директором. Тоді навіть із 6 років не дуже
хотіли приймати.
На уроках вчителька з шафи діставала мені
читанку. Бо буквар я вже перечитала кілька разів.
текст: Ірина ЗДЖАНСЬКА
Переходьте до складів. Спочатку
закриті – ам, -ом, -ум. Їх треба проспівувати, щоб дитина відчула, як
приєднуються звуки.
На кожен приголосний виділяйте
тиждень.
Читати починайте з коротких слів.
2 0 1 2
02.04.2012 23:24:39
Т Е М А:
К О Л И
В Ч И Т И
Ч И Т А Т И
”Президент США з гордістю оголошує на весь світ:
усе дитяче населення Америки повинно до 6 років уміти читати. І це
не декларація, а підкріплена коштами програма. Тобто настільки,
здавалося б, домашня проблема –
серед найважливіших національних
пріоритетів”
Олексій КУШНІР, психолог, педагог, редактор російського журналу
”Народное образование”, автор методики ”Виховання читача”
вчать”. Багато чого залежить і від батьків.
Старшого сина народила від науковця, він
у нього вдався. А Женька – від чоловіка без
вищої освіти, то такий і виросте.
Учителька постійно говорила: ”У нас усі діти
букви знають, тільки ваш Женя ніяк їх не
може запам’ятати. Займайтеся з ним більше вдома”. Довелося примушувати. Казала:
”Доки алфавіт не вивчимо, гуляти не підеш”.
Він дуже жалісливий, звіряток любить. То я
писала літери й казала: ”Буква ”ж” схожа на
жука, ”я” – на скручену змійку”. Потім почали вчити букви, на які починаються назви
БУКВА ”Ж” СХОЖА
НА ЖУКА, ”Я” –
НА СКРУЧЕНУ ЗМІЙКУ
7-річний Євген Махров із міста Миронівка Київської області навчився читати останнім у класі. Зараз змагається
з однокласницею Лілею, хто більше книжок прочитає
Я закохався й хочу навчитися
читати, як вона
МЕНШИЙ СИН 45-РІЧНОЇ ГАЛИНИ МАХРОВОЇ
З МІСТА МИРОНІВКА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІШОВ
ДО ПЕРШОГО КЛАСУ, НЕ ВМІЮЧИ ЧИТАТИ
– Старший син Артур почав цікавитися
книжками в 2 роки. Якось заходжу в кімнату, а він усе ліжко обклав томами й гортає
”Анну Кареніну”. Наступного дня купила
абетку й почали вчити з ним букви. За рік
читав. У школі вчителі казали: ”Вам треба було дитину віддати зразу в п’ятий клас.
Йому в початкових немає чого робити”.
З молодшим сином усе навпаки. До 6 років Женя книжками взагалі не цікавився.
Казала, давай будемо букви вчити. А він:
”Бабуся сказала, що всього мене в школі на-
тварин. За два тижні всі знав. Але за книжку
всадити його не могла.
А на початку зими приходить зі школи і
каже: ”Мамо, мене пересадили до Лілі. Вона
вже буквар на уроки не носить. Приносить
свою книжку. Я в неї закохався й хочу навчитися читати, як вона”. Після того сам
за книжки почав братися. Якось пішла на
базар, а його залишила вдома. Повертаюся – Женя втупився в ”Лоліту” Набокова.
Довелося перекласти дорослу літературу
на верхні полиці. Повикладала на стіл підліткову, яка від старшого сина лишилася.
Женя вже опанував ”Дивовижні пригоди в
лісовій школі” Нестайка, ”Чудесну мандрівку Нільса Гольґерсона з дикими гусьми”, а
зараз узявся за ”Робінзона Крузо”. З тією дівчинкою постійно змагаються, хто швидше
прочитає.
Мені місяць тому зробили операцію на очах.
Накуплю газет, а читати не можу, бо зір ще
не відновився. Прошу Женю. Він мені всю
газету за вечір перечитує.
текст і фото: Світлана КОРЖЕНКО
5
!1_zbir.indd 11
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
11
02.04.2012 23:24:41
Т Е М А:
К О Л И
В Ч И Т И
Ч И Т А Т И
За тиждень треба зібрати п’ять квасолин
31-РІЧНА ОЛЕНА ЛІЛА З ЧЕРКАС НАВЧИЛА ЧИТАТИ
СИНА ДАНИЛА В 4 РОКИ
– Брат моєї матері завжди хвалився своїми
онуками, що вчать англійську, швидко читають. Мені теж хотілося, щоб мама з батьком пишалися моїм Даньою і так само хвалилися дядькові.
Коли сину було 4 роки, купила літери на
магнітах. Брала букву, ховала за спиною.
Просила вгадати сина, в якій руці. Він казав. Я його хвалила: ”Ух ти, який молодець!
А тепер ти заховай, а я вгадаю”. Щоразу називала, яка це буква, а він повторював за
мною. Потім чіпляла букви на холодильнику. Доки щось роблю на кухні, Даня складає
приголосні до голосних. Почала купляти
книжечки з текстом по складах. Намагалася
вибирати з великими буквами й малюнками. Щоб сказати, що син із азартом читав,
то ні. Я його лякала, що до комп’ютера не підійде. Бо його найбільший страх, що не буде
дивитися мультиків.
СІДАЙ БІЛЯ МЕНЕ Й ЧИТАЙ,
ТОДІ В МЕНЕ ВИХОДИТЬ
СМАЧНІША СТРАВА
Багато знайомих казали: не треба рано вчити, бо відіб’єш охоту. Так воно й вийшло.
Коли Даня пішов у перший клас, то не хотів читати. На уроках ”гуляв” очима по вікнах, крутився, роззирався. Ми ще задовго
до школи вивчили таблицю множення, додавання, віднімання. Питав мене, коли вже
в школі будуть щось цікаве вчити.
Торік восени дізналася історію про одного
вченого. Там описано, як мати його при-
вчила до книжок. Коли готувала їсти, казала сину: ”Сідай біля мене й читай, тоді в
мене вийде смачніша страва”. І я так спробувала. Бо інакше змусити Даню було дуже
важко, нерідко доходило до сліз. Якось висипала з каструлі рештки супу. А він питає:
”Чого ти це зробила?” Кажу: ”Ти не читаєш,
от суп і вийшов несмачний”. Тепер, як бачить, що направляюся на кухню, питає:
”Мені йти за книжкою?” Кажу: ”Звичайно”.
Він сідає й читає біля мене. І так щодня. Під
час зимових канікул подолав 25 оповідань
Миколи Носова.
Заохочуємо й іншим методом. У Дані є маленька коробочка. Якщо він отримує хорошу
оцінку, я кладу туди квасолину. Якщо їх набереться за тиждень п’ять штук, то у вихідні
йдемо по журнал із черепашками-ніндзя чи
якусь машинку купую в межах 20 гривень.
текст і фото: Любов КАРНАРУК
8-річний Данило Ліла з Черкас читає на кухні своїй матері Олені оповідання Миколи Носова
12
!1_zbir.indd 12
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:24:43
Т Е М А:
К О Л И
В Ч И Т И
Ч И Т А Т И
Норма в першому класі –
до 30 слів за хвилину
встигають. Тому не варто переживати, що дитина у вересні йде в школу, а ще не вміє читати.
Такі часто ”вискакують” у навчанні. Бо хочуть
ОДНА ДИТИНА ВИКОНУЄ
НОРМУ, АЛЕ НЕ МОЖЕ
ПЕРЕКАЗАТИ ТЕКСТ. ІНША
НЕ ВСТИГАЄ, АЛЕ РОЗУМІЄ
ЗМІСТ
ОРИСЯ БЕРНИК, 52 РОКИ, ВЧИТЕЛЬ-МЕТОДИСТ.
ПРАЦЮЄ У ЛЬВІВСЬКІЙ ШКОЛІ №62. МАЄ 25 РОКІВ
ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
– Третина учнів уміють читати до вступу в перший клас. Ця кількість не змінюється роками.
Завжди були діти, які самі вчилися або з допомогою старших братів чи батьків. І в усі часи
є такі, у кого батьки заклопотані й навчити не
330
наздогнати упущене й більше стараються. А ті,
які вже вміють, починають відставати, бо зазнаються й не прогресують.
Техніка читання не є показником хорошої якості. Норма в першому класі – 20–30 слів за хвилину. Одна дитина її виконує, але не може переказати текст. Інша не встигає, але розуміє зміст.
Є проблема з підручниками для молодших класів. Вони занадто наукові. Це відбиває в ди-
тини бажання читати, бо вона не розуміє
сенсу. Із програми вилучили ”Харитю” Михайла Коцюбинського. Проте я сама її подаю учням – для того щоб викликати співпереживання. І хлопчики, і дівчатка сидять
у сльозах. Дуже люблять казку про маму, яка
стала зозулею. Натомість текст із читанки
про відому бібліотеку їм нецікавий і важкий.
Віддаю перевагу методиці читання по складах. Вивчаємо кілька букв, складаємо відкриті й закриті склади. Потім починаємо писати маленькі диктанти.
Була в мене дівчинка, яка читала по складах: м і а – ма, міа-ма. Питаю, як буде разом?
”Киця”, – каже. Таке часто трапляється, батьки зляться. А 5–6-річна дитина просто так
грається. Вона хоче фантазувати й бавитися.
Тому ми часто на уроках складаємо живі слова, де кожна дитина є літерою.
текст: Леся МЕЖВА, фото: Ігор ХОМИЧ
ГРИВЕНЬ КОШТУЄ В ІНТЕРНЕТ-МАГАЗИНАХ КОМПЛЕКТ ”КУБИКИ МИКОЛИ ЗАЙЦЕВА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ” – ДЛЯ РАННЬОГО
НАВЧАННЯ ЧИТАННЯ. КОМПЛЕКТ ”БУКВАРЬ С ПЕЛЕНОК” ЗА МЕТОДИКОЮ ҐЛЕНА ДОМАНА ПРОПОНУЮТЬ ЗА 1050 ГРН. БУКВАР ОЛЕНИ
БАХТІНОЇ ДЛЯ ДІТЕЙ ВІД 2 ДО 5 РОКІВ – 120 ГРН
До 4 років дитина знайомиться зі своїми
здібностями
межують її, а, навпаки, дозволяють
усе спробувати, від віника до миття
посуду, розвивається пізнавальна
активність. У 4 роки вона вже готова навчатися читати.
Будь-кого можна навчити читати за півроку, якщо йому цікаво.
Є діти, яких уже в 3 роки тягне гор– Із 2 до 4 років дитина знайомиться з предметами цього світу тати книжки. Найголовніше – не
та їх призначенням. Експериментує вимагати від малюків того, чого не
робите самі. Коли мати не бере в
зі своїми можливостями й визнаруки книжки, то примусити читати
чається із захопленнями. Набуває
сина або доньку майже нереально.
певної самостійності – сама пеЯкщо малюк із цікавістю слухає
ресувається, може виконувати
якісь дії. Для неї дуже важливо по- казки, переказує, добре запам’ятовує вірші, пісні, то він готовий
малювати, побудувати, поліпити.
вчитися читати. Також бажано,
Фактично, малеча дізнається про
щоб дитина вміла тримати в русвої здібності. Якщо батьки не обНАТАЛІЯ ШАВРОВСЬКА, 40 РОКІВ,
ДОЦЕНТ КАФЕДРИ ПСИХОЛОГІЇ
ЧЕРКАСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. БОГДАНА
ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, КАНДИДАТ
ПСИХОЛОГІЧНИХ НАУК
НАЙГОЛОВНІШЕ –
НЕ ВИМАГАТИ ВІД
ДІТЕЙ ТОГО, ЧОГО
НЕ РОБИТЕ САМІ
ках крейду чи олівець і могла написати щось. Слід враховувати єдність – я маю побачити, озвучити
й намалювати. Щоб максимальна
кількість аналізаторів і м’язів були
задіяні. Це гарантує краще запам’ятовування.
Змушувати до читання не можна. Спілкування з однолітками
у 4–5 років важливіше. Дитина
вчиться взаємодіяти з людьми.
5
!1_zbir.indd 13
К В І Т Н Я
Батьки, які навчають дітей рано
читати, часто керуються формальними речами. Пов’язують це
вміння з ростом інтелекту та успішністю. Але має бути ще й емоційний
розвиток, бо читання – це частина
розумової діяльності. Малюк має
навчитися спілкуватися, ділитися,
пізнавати предмети.
Зараз є два основні способи навчання читання. Традиційний – спочатку вчать склади, потім читають
слова. І альтернативний – показують картинку зі словом. Дитина
чує, що це – стіл, і бачить, як це пишеться.
текст: Наталія ТАВАНЕЦЬ
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
13
02.04.2012 23:24:48
Д А Т И
”Я з радощів побіг до шинку напитися”
ЗАВТРА ВСЕ МОЖЕ СКІНЧИТИСЯ”, –
було написано на оздобленому
скелетами срібному кубку давньоримського власника виноградників і торговця вином
Публія Фанія Синістора. Він
жив на околиці Помпеїв – античного міста неподалік Неаполя.
24 серпня 79 року під час виверження вулкана Везувій Синістор
утратив усе: сім’ю, рабів, угіддя і,
мабуть, власне життя.
З ЛІХТАРЯМИ
У ТРЕМТЯЧИХ РУКАХ,
МИ НАПОВНИЛИ
ДВА КОШИКИ
І ПЕРЕХОВАЛИ ВСЕ
Під час розкопок його вілли, що
була маєтком і водночас заміською резиденцію, 13 квітня
1895-го робітник натрапив
на скарб: золоті браслети, персні,
ланцюжки, срібний сервіз зі
108 предметів – амфори, кубки,
соусниці, ложки й навіть ситечка.
Вони лежали в льоху, загорнуті в рештки вовняних мішків.
Понад тисячу золотих монет блищали, ніби щойно викарбувані.
Поряд лежав кістяк чоловіка. Той,
мабуть, сподівався перечекати
катастрофу в підвалі, але задихнувся від отруйного диму.
Робітника, який натрапив на коштовності, звали Мішель. Він негайно повідомив про знахідку керівникові розкопок – адвокатові
39-річному Вінченцо де Пріско.
– Господар суворо наказав мені
тримати рота на замку, – розповідав на старість Мішель. –
Із ліхтарями у тремтячих руках,
ми наповнили два кошики і переховали все.
Тодішні археологи часто були
радше підприємцями, ніж ученими. Ділянки для розкопок заздалегідь купували у місцевих
дворян чи селян, а потім прикривалися законом, який дозволяв ”торгувати плодами власної
землі”. Єдиний виняток – вироби
з коштовних металів. Їх можна
було збувати виключно державі за
встановленими нею цінами. Тому
– Я з радощів побіг до шинку напитися, – згадував робітник. – На
жаль, винний чорт смикнув мене
за язика – я вибалакав товаришам
по чарці усі подробиці.
Новина швидко поширилася околицями Неаполя. У травні почалося урядове розслідування
контрабанди виробів із коштовних металів. Та справу адвоката Вінченцо де Пріско спусЗнайдена поблизу Помпеїв давньоримська
тили на гальмах – серед членів
срібна чаша зі скелетами важить 479 грамів
італійського уряду виявилися
клієнти підсудного. До того ж, обшук у його будинку нічого не дав.
знайдені коштовності таємно про- – Без доказів немає й злочину, –
сказав репортерові де Пріско.
давали на чорному ринку. До муКоштовності вже були в Парижі.
зеїв потрапляли менш вартісні
На місцевому ринку антиквапредмети – із бронзи, кераміки.
ріату перекупники просили
Траплялося, що деяких ”чорних
археологів” за такі їхні подарунки за скарб півмільйона франоголошували почесними громадя- ків – $4,3 млн на сьогоднішні
нами. Де Пріско, приміром, мав ре- гроші. Зрештою давньоримські
артефакти придбав французький
путацію мецената, його двічі обирали до парламенту. А того вечора, банкір єврейського походження барон Едмон де Ротшильд
перед Великоднем 1895-го, що
(1845 – 1934). Після смерті затого року випав на 14 квітня, він
повів передати їх французькому
дав Мішелеві за мовчання ”принародові. Сьогодні срібні амфори
стойну нагороду”. Скільки – досі
можна побачити в Луврі.
не відомо.
ФОТО: WWW.DEPRISCO.IT
”НАСОЛОДЖУЙСЯ ЖИТТЯМ, БО
15 квітня 1917 року, Великдень: святковий обід у одному з підрозділів легіону Українських січових стрільців. Відтинок
ФОТО: Б РОД ІВ СЬК И Й І СТОРИ КО- КРАЄЗНАВ ЧИЙ МУЗ ЕЙ, ЛЬВ І ВСЬ КА ОБ Л.
російсько-австрійського фронту Першої світової під селом Куропатники, тепер Бережанського району на Тернопільщині
!1_zbir.indd 14
02.04.2012 23:24:52
Ф О ТО : Б І Б Л І О ТЕ К А КО Н ГРЕ С У, С ША / W W W . LO C . GO V
Д А Т И
У мюзик-холі в ірландській
столиці Дублін 13 квітня 1742 року вперше виконали ораторію ”Месія” німця Ґеорґа Фрідріха Генделя. Із
1711-го він жив у Великій Британії. Твір написав переважно
на тексти біблійних пророків, які провіщають про пришестя Месії. На квитки на концерт був ажіотаж. Тож, аби
в залі не було тисняви, дам просили не вдягати суконь із фіжмами (каркасами-обручами), а
джентльменів – залишити вдома шпаги. ”Месію” на прем’єрі
слухали зо 700 осіб. Ораторію
визнали одним із найвищих досягнень цього жанру у світовій
музиці.
ФО ТО : K MI STO . I NFO
9 квітня
1919 року
почалося
Куренівське
повстання
серед невдоволених політикою більшовицької
влади жителів київських околиць. Тривало два дні. Селянські
загони на чолі з отаманом з-під
Чорнобиля Ільком Струком (на
фото) спробували захопити
місто. Зайняли Святошин, Куренівку, Поділ, Пріорку. На балконі міської думи вивісили український прапор. Але прибрати
до рук увесь Київ повстанці –
загалом зо три тисячі осіб – не
змогли. Більшовики мобілізували
весь партійний актив, міліцію
та ЧК. Владу в місті втримали за допомогою інтернаціональних загонів Віхмана й Лі Сю
Ляна. Китайські підрозділи Червоної армії часто використовували для придушення селянських виступів в Україні
у 1919–1920 роках.
1517
ІЗ 2224 ПАСАЖИРІВ
І ЧЛЕНІВ ЕКІПАЖУ
БРИТАНСЬКОГО ЛАЙНЕРА
”ТИТАНІК” ЗАГИНУЛИ ПІСЛЯ ЗІТКНЕННЯ ЙОГО
З АЙСБЕРГОМ О 23.40 14 КВІТНЯ 1912 РОКУ ПОСЕРЕД
АТЛАНТИЧНОГО ОКЕАНУ. КОРАБЕЛЬ, ЯКИЙ БУВ
НАЙБІЛЬШИМ ТОГОЧАСНИМ ПАСАЖИРСЬКИМ СУДНОМ
У СВІТІ, ЗДІЙСНЮВАВ СВІЙ ПЕРШИЙ РЕЙС. ПРЯМУВАВ
ІЗ АНГЛІЙСЬКОГО ПОРТУ САУТГЕМПТОН ДО НЬЮЙОРКА. ВІД УДАРУ В ТРЮМІ УТВОРИЛАСЯ ПРОБОЇНА
ЗАВДОВЖКИ МАЙЖЕ 100 М. О 2.27 15 КВІТНЯ
”ТИТАНІК” ПІШОВ НА ДНО.
ДО ТАКОЇ ЗНАЧНОЇ КІЛЬКОСТІ ЖЕРТВ ПРИЗВЕЛИ,
ЗОКРЕМА, Й ДЕЯКІ НЕПОРОЗУМІННЯ. КАПІТАН
НАКАЗАВ ПОСАДИТИ У ШЛЮПКИ ЛИШЕ ЖІНОК І ДІТЕЙ.
ТОЖ ПОПЕРВАХ НА ВОДУ СПУСКАЛИ НЕ ДО КІНЦЯ
ЗАПОВНЕНІ АБО Й НАПІВПОРОЖНІ ЧОВНИ, ХОЧ
НА ПАЛУБІ ЧЕКАЛИ СВОЄЇ ЧЕРГИ ЧОЛОВІКИ. КРІМ ТОГО,
РАДІОСИГНАЛ SOS, ПОДАНИЙ ІЗ ”ТИТАНІКА”, ТІЛЬКИНО ЗАПРОВАДИЛИ, ТОЖ КОЖНА КРАЇНА ПОКИ ЩО
ПО-СВОЄМУ СПОВІЩАЛА ПРО ЛИХО. ІЗ БРИТАНСЬКОГО
”ТИТАНІКА” ВИПУСТИЛИ БІЛУ РАКЕТУ. ЇЇ ПОБАЧИЛИ
НА АМЕРИКАНСЬКОМУ ПАРОПЛАВІ ”КАЛІФОРНІЯ”, АЛЕ
НЕ ПРИЙШЛИ НА ДОПОМОГУ, БО В США ЗАВЕДЕНО БУЛО
В ТАКИХ ВИПАДКАХ ВИПУСКАТИ ЧЕРВОНУ. СЛІДОМ
ПРОПЛИВАЛО БРАКОНЬЄРСЬКЕ СУДНО ”САМСОН”, АЛЕ
ЙОГО КАПІТАН НЕ ВІДГУКНУВСЯ ЧЕРЕЗ ОСТРАХ БУТИ
ОШТРАФОВАНИМ ЗА НЕЗАКОННИЙ ВИЛОВ СКУМБРІЇ.
ЛИШЕ О ЧЕТВЕРТІЙ РАНКУ ТРЕТІЙ КОРАБЕЛЬ –
”КАРПАТІЯ” – ПОЧАВ ЕВАКУАЦІЮ ЗІ ШЛЮПОК.
ТОДІ Й ЗРОБИЛИ ЦЕЙ ЗНІМОК МАТЕРІ З ДІТЬМИ,
УРЯТОВАНИМИ ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ ”ТИТАНІКА”.
14 квітня 1831-го обвалився
металевий підвісний міст в англійському місті Манчестер.
Причина – резонанс, який виник під час урочистого марширування по мосту роти солдатів. З одного боку він вигнувся, наче морська хвиля, і
скинув вояків у річку. Не загинув
ніхто, але шестеро бійців, що
впали на берег, поламали руки
й ноги. Міст ремонтували понад два роки. Відтоді у британських військах запровадили
особливий стиль долання мостів – ”ступати не в ногу”.
”Телескоп”
Так уперше назвав пристрій для спостерігання за зірками князь-меценат Федеріко Цезі ввечері 14 квітня 1611-го під час бенкету в римській Академії
рисеоких (Accademia dei Lincei). За столом, окрім нього, сиділи шестеро академіків-астрономів. Серед них італійський фізик, астроном і математик
47-річний Ґалілео Ґалілей – винахідник телескопа й новий член академії. На його честь і влаштували застілля. Цезі утворив термін telescopio
із грецьких слів tele – ”далеко” і scopeo – ”дивитися”. Колеги зібралися вдосвіта і перед розпиванням вина розглядали чотири супутники Юпітера.
Тоді ще вони називали винахід ”інструментом Ґалілея”
5
!1_zbir.indd 15
підготував: Микола ВОЛКОВ
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
15
02.04.2012 23:24:54
У К Р А Ї Н А
Субота,
31 березня, 13.29
Тетяна Суровицька, 41 рік, стоїть на кладовищі села Шевченково
на Миколаївщині перед могилою доньки 18-річної Оксани Макар. Дивиться, як яму з труною закидають землею троє чоловіків.
Люди, які прийшли попрощатися з Оксаною – близько чотирьох
сотень – уже розійшлися. Очі Тетяни заплакані, вона щось беззвучно промовляє до доньки. Оксану зґвалтували 9 березня, потім придушили й непритомну намагалися спалити. Вона померла
в лікарні за 20 діб. До Тетяни підходить мер Миколаєва 63-річний
Володимир Чайка.
– Мы должны думать о будущем наших детей, – стиха говорить. –
Пример Оксаны должен напоминать, что и с тобой может такое
случиться. Еще раз сочувствую.
Міський голова радить перерахувати частину отриманих від благодійників на лікування Оксани 1 473 000 гривень на громадські
потреби. Тетяна Суровицька слухає, дивлячись на могилу. Нічого
не каже. Кладе червоні троянди. За кілька метрів – меморіал воїнам, загиблим під час Другої світової війни. Поблизу – могили
загиблих афганців. Поховати Оксану Макар поряд із солдатами
спільно вирішили обласне й районне керівництво
А в цей час:
У КРИМСЬКОМУ МІСТІ КЕРЧ 38-річ-
ний Олександр Мітюра заходить
у двокімнатну квартиру. Назустріч
вибігає син Данило, 4 роки.
Чоловік 19 місяців не бачив його
та дружину, 34-річну Ганну.
– Папа, ты вернулся! – вигукує
хлопчик, батько плаче.
У кімнаті накритий стіл. Мати
Олександра закоптила бичків та
засолила оселедців. За цими стравами чоловік скучив у грецькій
тюрмі. В серпні 2010-го він влаштувався механіком на судно
”Генерал Аршинцев”. Рік тому
влада Греції його та ще дев’ятьох
членів екіпажу звинуватила в контрабанді цигарок. Тримали під
арештом. 10 березня виправдали всіх, окрім капітана. Його
ув’язнили на шість років.
У ПОЛТАВІ на Центральному
27 ПРЕТЕНДЕНТОК НА ЗВАННЯ
ЛЬВІВ’ЯНИН ПЕТРО КУШНЕРУК,
ринку до 72-річної Світлани
Гаврилюк, яка торгує пиріжками,
підходить 40-річний Володимир.
На ньому подерта чорна шкірянка поверх пожмаканої картатої
сорочки.
Жінка дає йому смажений пиріжок
із картоплею.
– Майже кожен день його підгодовую, – каже. – Вова трохи
розумово відсталий. Ходить Полтавою, попрошайнічає. Матір давно померла, а старші брати хату
забрали. Нікому не нужен. Мені
його жаль, бо сама мала сина. Але
заболів на цукровий діабет і помер. Пиріжками стала торгувать,
щоб йому на ліки заробити. З горя
сама на діабет заболіла. Пенсія
800 гривень. То мушу пиріжки
продавати і таблетки купувать.
Інакше не вижила б.
”МІС УКРАЇНА” репетирують де-
29 років, під’їжджає автомобілем
Opel Astra до станції технічного обслуговування.
– Хлопці, поміняйте мені назад шини, – витягує з багажника
колеса. – Двох тижнів не минуло, як міняв ”зиму” на ”літо”.
Думав, буде вже тепло, чого дорогу гуму стирати. Зранку глянув прогноз – сніг на всі вихідні. А мені в понеділок в Олесько їхати. Ніби й недалеко – 80 кілометрів, але страшно на лисій
гумі в дорогу. Я раз через таке в рів
злетів.
– То ви не перший міняєте, у нас
зранку вже був такий клієнт, –
каже майстер. – Так матюкався на
жінку, бо то вона його заставила
шини міняти. А то ж витрати –
150 за заміну на зимові, а потім
знову стільки за літні.
”Доводиться співпрацювати з олігархами. Це така форма конформізму, якщо чесно.
Я чудово розумію, що на цих грошах – кров, піт і сльози українських платників податків”
Сергій ЖАДАН, письменник, про фінансування українськими олігархами культурних проектів
16
!1_zbir.indd 16
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
філе в купальниках у столичній
Національній опері. За 6 годин тут
розпочнеться конкурс, в якому
визначать, що Україну на світовому конкурсі краси представить
харків’янка 21-річна Каріна Жиронкіна. Її параметри 86–61–91,
вага – 57 кг при зрості 177 см.
Моделлю працює з 13 років.
Корону Каріні одягне хлопець,
який винесе її на сцену. Хоча спеціально для цього підніметься модель 26-річна Бар Рафаелі, суддя
конкурсу.
– Титул ”міс” багато значить. Міс в
п’ять разів піднімає свої гонорари
за дефіле в дизайнерів, після перемоги її засипають всякими контрактами, – каже переможниця ”Міс
Україна-2011” 19-річна Ярослава
Куряча.
647
ГРИВЕНЬ КОШТУЄ БЮДЖЕТУ ОДИН ПІДРУЧНИК З УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ ДЛЯ 1 КЛАСУ ДЛЯ ШКІЛ ІЗ НАВЧАННЯМ ПОЛЬСЬКОЮ
МОВОЮ. ЙОГО АВТОРОМ Є ПРОФЕСОР ОЛЬГА ХОРОШКОВСЬКА,
МАТИ ПЕРШОГО ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄРА ВАЛЕРІЯ ХОРОШКОВСЬКОГО. НАЙДЕШЕВШИЙ
ПІДРУЧНИК ДЛЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ, ЯКИЙ КУПЛЯТЬ ЦЬОГО РОКУ, – З АНГЛІЙСЬКОЇ
МОВИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ. КОШТУЄ ВІН 10 ГРН 81 КОП.
2 0 1 2
02.04.2012 23:24:57
Ф О ТО : РО С ТИ С Л А В МИ С ЮК Е В И Ч
Анна УСІК
Всім треба
помогти
Знайому обікрали біля цирку в Києві.
Поки купувала в кіоску сік, циганки з
кишені витягнули телефон.
– Я їх щодня біля того кіоску бачила.
Нічого не купують, тільки труться
біля покупців, – розказує Людмила. –
Одразу написала заяву в міліцію.
Ті тільки руками розвели: ”Телефон
мы вам не вернем. Зачем такие
дорогие вещи покупаете? Сами вора
соблазнили”.
За день Люда знову зустрічає тих самих циган біля того самого кіоску.
– Три рази в міліцію дзвонила. Кричу:
їдьте сюда! А там усі на обіді. Приїхали
двоє молоденьких. Закрутили циганкам руки. Ті плачуть, пробують
відкупитися. Одну відпустили за грошима. Привезла 7 тисяч гривень.
Половину мєнти мені за телефон віддали, а решту між собою поділили.
2009-го у мене вкрали ноутбук.
Вчилася тоді на четвертому курсі,
жила в гуртожитку. Повернулася з
пар – кімната відчинена. Тільки мишку злодії відключили й залишили на
столі. Збігаю на вахту викликати міліцію. Двоє дівчат кажуть, що бачили
чорнявого хлопця з моїм сірим комп’ютером.
Три міліціонери приїхали за 4 години.
– Дуже до вас спішили, але по дорозі
рятували дядька, якого дерево привалило. А в сусідньому будинку
Попрощатися з Оксаною Макар
31 березня на кладовище в селі
Шевченково на Миколаївщині прийшло
близько 400 людей. Її поховали поряд
із меморіалом загиблим воїнам під час
Другої світової війни
В Одесі відкрили перший в Україні Музей
звуку. Виставка містить колекції грамофонних і вінілових
дисків, радіоприймачів, старовинних
грамофонів і мікрофонів, довоєнних
програвачів. Тут
можна придбати
ексклюзивні аудіосувеніри, які виготовлять фахівці
студії звукозапису.
На 3,4% зросла вартість квитків у купейних вагонах із
1 квітня. На стільки ж підвищиться з
1 липня та з 1 жовтня. Ціни на проїзд у
СВ і плацкарті не змінилися.
У нових швидкісних
потягах виробництва Hyundai Rotem
та Skoda Vagonka
пасажири харчуватимуться, як у
літаках. У першому
та другому класі даватимуть ланч-бокси, для другого класу
також передбачений економ-ланч.
Що світ дізнався про Україну
за тиждень
КІЛЬКА РОКІВ ЧЕКАВ НА ЗРУЧНУ ПАРУ ВЗУТТЯ найвищий
чоловік США 29-річний Ігор
Вовківінський. До штату Міннесота приїхав з України 7-річним. Ігор має зріст – 2,34 м.
Причина – у пухлині гіпофіза.
Вовківінський не знає розміру
своєї ноги. Чоботи йому пошили у приватній майстерні,
повідомляє американський
телеканал CBS.
ЄРЕВАН ПРИЙМАЄ ПОПУЛЯРНУ
В УКРАЇНІ СТРИПТИЗЕРКУ вір-
менського походження Вардануш Мартіросян. Варда, або
Чорний ангел – під такими
сценічними іменами вона виступає – приїхала в компанії
анекдоти
За даними Держкомстату, тільки
5 % українців правильно відповіли на
запитання: ”Чи лю-
співака Віталія Козловського.
Підспівує на його виступах.
Першість серед українських
стриптизерок виборола
2004-го, розповідає громадське
радіо Вірменії.
Зачем такие дорогие
вещи покупаете? Сами
вора соблазнили
алкоголік на жінку з ножем кидався.
У нас міліція з народом. Усім треба
помогти.
Пишу заяву, віддаю мишку на відбитки пальців.
– Хочете назад ноутбук, підіть на
радіоринок. Знайдете свій, викликайте нас. Попробуємо домовитися з продавцем.
Уранці з дівчатами, які бачили злодія,
йдемо у відділок зробити фоторобот.
– Чого прийшли без попередження?
У нас же комп’ютер один, і той зараз
на ремонті. Від руки малюйте, кого ви
там бачили.
За тиждень крадуть ноутбук однокурсниці Тані.
– Їздила у відділок, – каже вона. –
Там уже комп’ютер поремонтували.
Слідчий мої покази лівою рукою записував, а правою на компі пасьянс
розкладав. У нього мишка зламалася,
то він твою підключив – така зелена,
з білими кнопками. Сказав, що жодних відбитків на ній не знайшов.
Мишку мені не повернули. А ми
з Танею за місяць купили нові
ноутбуки.
ПОБІЛЬШЕ УКРАЇНСЬКИХ ГРАВЦІВ ПЛАНУЄ ЗАПРОСИТИ В’ЄТНАМСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ВОЛЕЙБОЛУ. Усе через Олексія,
з команди Sanest Khahn Hoa.
”Він – волейболіст міжнародного класу. Його присутність
надихає всіх нас”, – каже гравець команди Нго Ван К’єу
в інтерв’ю сайту VietNam
Net. Прізвище українця – Гатін – у в’єтнамській пресі не
згадується.
бите ви нашого президента?”
Рейтинг Януковича
підтверджує, що він
виправдовує недовіру
народу.
Конституцiйний суд
перенiс на пiвроку
термiни декларування депутатами своїх витрат. Ось вони,
обіцяні податкові канікули.
5
!1_zbir.indd 17
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
17
02.04.2012 23:25:01
У кримських горах
ЗБУДУВАЛИ КУБИНСЬКЕ МІСТО
На території Ялтинської кіностудії, що на вулиці Мухіна, 3, позаторік
спорудили місто площею тисячу квадратних метрів
– Декорації будували два роки, – розповідає директор студії 34-річний Андрій
Ніколаєв. – 11 людей щодня працювали по 10 годин. Керував процесом художник
Олександр Величко. Зводили з дерева, зверху штукатурили й фарбували в різні кольори.
Використовували синю, червону, жовту, рожеву й фіолетову фарби. Намагалися
витримати кубинську стилістику.
Позаторік режисер Олександр Стеколенко знімав у цих декораціях чотирисерійний фільм
”Пурпурові вітрила”. Ролі Ассоль і капітана Грея виконали російські актори Вероніка
Іващенко та Олександр Бухаров.
– Через дощі й перепади температури від декорацій відпадають шматки дерева. Нашим
спеціалістам раз на місяць доводиться їх відновлювати. Розбирати не плануємо, комусь
ще знадобляться. Сюди часто приїздять туристи з екскурсоводами, молодята люблять
фотографуватися.
текст: Світлана КОРЖЕНКО, фото: Сергій АНАШКЕВИЧ
!1_zbir.indd 18
02.04.2012 23:25:05
!1_zbir.indd 19
02.04.2012 23:25:11
Актор Олександр Задніпровський п’є каву в буфеті для співробітників столичного Театру імені Франка. На стінах – картини працівниць цеху декорацій. Пишуть їх для душі, ночами та у відпустках
Паша, ты уже стал
заслуженным?
ЩО П’ЮТЬ І ПРО ЩО РОЗМОВЛЯЮТЬ У ТЕАТРАЛЬНИХ КАФЕ КИЄВА, ВІННИЦІ ТА ЛЬВОВА
КИЇВ, 21 березня
йому горілку в пластиковий стаканчик.
– У вересні поїдемо на гастролі до Львова.
Підемо до ”Комарика”. Це їхній буфет. З ньо– НА СЦЕНУ КРАЩЕ ВИХОДИТИ ГОЛОДНИМ.
го потім важко вийти. Назва пішла від ”ЗаТравлення гальмує нервові процеси. Дух тоді
морити комарика” – випити чарочку й з’їсти
відпочиває, – каже 58-річний актор Олекканапочку.
сандр Задніпровський у буфеті столичного
– У буфеті можна зустріти всіх працівників
Театру ім. Франка. Це внутрішній заклад тільтеатру – бутафорів, костюмерів. Ось наш звуки для працівників театру. – Коли в тебе важкорежисер, – Олександр Задніпровський полива роль, краще поголодувати.
казує поглядом на молодого чоловіка в жовтій
У середу Олександр Михайлович прийшов
шкірянці. – Віртуоз. Знає, де зробити музику
за 2 год. до вистави. Гратиме лорда Ботвела
голосніше, де тихіше. Льошка, я тебе хвалю!
у спектаклі ”Віват, Королево!” Просить бу– Дякую, – звукорежисер ніяково усміхається
фетницю Олену приготувати еспресо.
й виходить.
У невеликому приміщенні на шість столиків
О 18.00 за дверима чути звуки волинки.
шиї не скручують. Глядачі сюди усіма правстоїть запах м’ясних страв. Над барною стій– Ой, музика! Збиратися треба, – зривається
дами й неправдами пробираються. Тоді кафе
кою – табличка ”Учасники репетицій та вина ноги Задніпровський, іде готуватися.
перетворюється на виставочний салон. Застав обслуговуються без черги”. На чорній
У дверях буфету з’являється режисер Юрій
мість розслабитися, стаєш манекеном.
дошці крейдою написали меню: ”НалисниДо буфету заходить повнуватий чоловік, років Розстальний. Він мугикає мелодію вальсу.
ки – 12 грн, відбивна – 15 грн”.
Сідає з кавою за столик.
40, із чорним портфелем.
– Коли багато людей, тут затісно. Якось за– Елена, еще 100 грамм можно? – гукає жінку, – Сан Саныч, можно вас угостить? – гукає
ходить сюди Валентин Гафт. Тоді мосяка порається за стіною на кухні. Та відмірює з кінця залу до чоловіка в береті біля стійки.
ковський ”Современник” мав у нас гастролі.
Кругом усе зайнято. ”Позвольте возле вас
присесть”, – проситься Гафт. Сів поруч, побажали один одному смачного. Тут на виставу
почала сходитися публіка. Дехто проліз у внутрішній буфет, і – то на мене, то на нього. Ледь
НАША ФІРМОВА СТРАВА –
СИРНИЙ ПИРІГ. КОШТУЄ
ВІСІМ ГРИВЕНЬ ШМАТОК.
РЕЦЕПТ ТРИМАЄМО
В ТАЄМНИЦІ
20
!1_zbir.indd 20
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:25:16
К У Л Ь Т У Р А
Просить налити Саничу та його приятелю
дві порції по 100 г горілки. Сам випити відмовляється – за кермом.
У джинсах, із журналом Esquire у руці, вихилясом заходить Остап Ступка. На нещодавно відкритій камерній сцені театру він
грає головну роль у виставі Розстального
”Голгофа”.
– Батько буде сьогодні? – питає актора Юрій
Розстальний.
– Ні, буде завтра, – відповідає й купує дві
пляшки негазованої мінералки.
– Посидь із нами.
– Мушу бігти. Державні справи, – кидає на
прощання Остап Ступка.
Раніше художній керівник театру Богдан
Ступка їв страви з буфету.
– Відколи Богдан Сильвестрович став хворіти, харчується за спеціальною дієтою, – каже
буфетниця Олена. Вона в чорній жилетці й
білій сорочці. Працює в театрі другий сезон. Крім неї, на зміні ще четверо. – Ми відкриті з 10.00 і до кінця вечірньої вистави.
Найбільше відвідувачів у перервах між репетиціями. Уранці всі біжать пити каву. Наша
фірмова страва – сирний пиріг. Коштує 8 гри-
вень шматок. Рецепт тримаємо в таємниці.
За 10 хв. до початку вистави в костюмі англійського придворного вбігає молодий актор
Павло Піскун.
– Паша, ты уже стал заслуженным? – запитує
літній чоловік у береті.
– Это же не цель, – відповідає Піскун. – Наряду с теми, кто получает сейчас эти звания,
быть заслуженным обидно.
Зі сцени лунає музика. Всі йдуть. У кафе залишаються двоє. Перед ними – два пластикові
стаканчики із залишками горілки на дні.
текст: Анна БАЛАКИР, фото: Ольга КАМЄНЄВА
Да-да, це й мій празник, я тут
вже 20 років торгую
ВІННИЦЯ, 27 березня
чого не буде, – відмахується чоловік, забирає
решту й іде в бік туалету.
– Я в 10 років з усіма родичами отравилася
О 18.32 БЛИЗЬКО СОТНІ ГЛЯДАЧІВ чекають із
квитками у вестибюлі Вінницького муздрамте- сироїжками. Єлі з того світу витягли. Нас спас
один дядько з Ленінграда. Порошками відатру. Вже 2 хв., як мала початися прем’єра випоював. Більше грибів не їм. Знаю, коли тустави ”Осінь у Вероні” в постановці Таїсії Слашаться, їх кришкою накривати не можна. Бо
вінської. Працівники театру не встигають усіх
вся хімія тоді не випаровується, – каже бупропустити. Зал розрахований на 700 місць.
фетниця до літнього чоловіка в спортивній
Усі квитки від 20 до 50 грн розкупили.
На другому поверсі готується до торгівлі буфетниця Лідія Петрівна. Їй за 60, невисока,
у сірій спідниці та бежевому светрі, поверх –
білий фартух. Розкладає по стійці бутерброди
з ковбасою, горбушею, м’яcом і огірками. Усі по
6 грн. Так само коштують 50 г коньяку.
– Добре з цією пластиковою посудою. Це не як
раніше, шо треба все вимивати, – буфетниця
розставляє тарілки. – Знову хочуть відмінити куртці, що сидить неподалік у кріслі.
– Ліда, гриби хай їдять мої вороги! – відпластик. От уже буде разговорів.
повідає той.
До буфету підходить кремезний лисий чо– Що це ти розкричався, дід! Ми колись білі
ловік.
гриби в бочку з розсолом кидали, а зимою в
– 50 коньяку! – дає 200 грн, не дочекавшись
холодець із риби добавляли. Іди до мене, вина
решти випиває й одразу просить повторити.
наллю. Горілки й не проси, дуже мало. Грам
– У мене здачі не буде, ще не наторгувала.
70 всього. Неси свою кружку.
Є мілкі? – питається Лідія. – Ні? Ну то піЖінка наливає в чайну чашку червоне вино
дійдете в антракті.
”Ізабелла”. ”Дід” виявляється її чоловіком.
– Не буде мене вже тут. Жолудок болить.
Отравився домашніми маринованими опень- До театру допоміг переносити продукти з
ками. Дайте соку, – чоловік знаходить 50 грн. ресторану ”Першотравневий”, що неподалік
у Центральному парку.
– Який сок! Вам водичку тільки можна, ось
– Ми ж тут постійно не стоїмо. З театру визиу мене є трішки без газу. Беріть, це безплатвають, коли багато людей збирається. Самій
но, – жінка простягає півсклянки води. –
мені тяжесті таскати важко. Машини не виПопала в жолудок якась мікроба. Попийте
дають. От дід допомагає, – каже Лідія.
дома води з марганцовкою. Ви б у больницю
– Які ж у вас прекрасні бутерброди! По
пішли.
чому? – до стійки підходить сивий чоловік
– У мене жолудок такий, що можу пити молоко й зразу заїдати огірком із оселедцем. І ні- у сірому піджаку.
У МЕНЕ ЖОЛУДОК ТАКИЙ,
ЩО МОЖУ ПИТИ МОЛОКО
Й ЗРАЗУ ЗАЇДАТИ ОГІРКОМ
ІЗ ОСЕЛЕДЦЕМ
34-річна вінничанка Руслана Шафран на другому поверсі в буфеті місцевого Музично-драматичного театру імені Миколи Садовського.
У 15-хвилинному антракті їсть вафлі ”Артек”, кекси та п’є солодку воду
– Як для вас, самого головного по хозяйственній часті театру, по 5 гривень!
– Гроші з собою не брав, – каже й іде.
– Ой, треба ще вспіти два самовари нагріти до
антракту, – згадує Лідія.
Її чоловік відпрошується додому. Каже, тут
важко дихати.
5
!1_zbir.indd 21
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
>
21
02.04.2012 23:25:19
К У Л Ь Т У Р А
>
– То курити треба менше, а не воздух важкий.
Ладно, йди. Ще встигнеш на автобус. Якщо нє,
ось гроші на маршрутку, – дає кілька гривень.
В антракті біля буфету збирається черга.
Замовляють бутерброди, коньяк, чай та розчинну каву по 3 грн. За 15 хв. біля буфетної
стійки залишаються двоє чоловіків у шкірянках. П’ють по 150 г коньяку.
– Ще є чотири бутербродики. Може, заберете? – пропонує продавщиця. Чоловіки погоджуються, замовляють ще коньяку.
– Вас як звати? Ліда? ”Хорошая девочка Лида
на улице Южной живет!” За вас, Ліда! – тостує один із клієнтів. – Сьогодні День театрала,
з празніком вас!
– Да-да, це й мій празник, я тут уже 20 років
торгую, – Лідія кокетливо сміється. – Правда, наші актьори сюда не приходять. Вони там
самі собі щось готовлять. Зато в мене тут почті всі звьозди бували. Високий із ”Кроликів”
без кінця підбігав по 50 грамів просив. Низенький то ні разу не приходив. Була Сумська
з Хостікоєвим.
– Ліда, ви шикарна жінка! Давайте з нами випийте! – пропонує чоловік.
ЛІДА, ТИХІШЕ, ВЖЕ
ЗРІТЄЛІ ЖАЛІЮТЬСЯ, ЩО
В ХОЛІ ГОЛОСНО ГОВОРЯТЬ.
НЕ ЧУТИ АКТОРІВ
– У мене тут є трішки водочки, я зараз собі
наллю, – наливає в скляну горілки.
– Ви собі кексик візьміть чи пиріжок. За наш
счьот! – каже другий клієнт. – Як не хочете,
то ми вам 5 гривень чайових залишимо.
Працюємо в міліції. Тут наш знайомий грає.
В артисти його просуваємо.
– Ліда, тихіше, вже зрітєлі жаліються, що
в холі голосно говорять. Не чути акторів, –
свариться працівниця театру.
– Вибачте, – чоловіки переходять на шепіт. – Треба йти вже в зал, цей спектакль хороший, але такий жалісливий. Точно без коньяка не розберешся.
текст і фото: Аріна КАНТОНІСТОВА
Кажуть, навіть Лобановський сюди заходив
ЛЬВІВ, 29 березня
ДО КАФЕ ”КОМАРИК” У ПІДВАЛІ ЛЬВІВСЬКОГО
ТЕАТРУ ІМ. МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ потрапити
можна тільки через службовий вхід. Впускають лише працівників театру. Особливо
настирливі просяться всередину у вахтера.
– Спуститеся вниз сходами, далі двері, і ще
одні сходи, – у четвер пополудні чоловік на
вахті показує дорогу до кафе.
”Комарик” працює з 12.00 до 21.00 щодня, крім понеділка. Займає одну кімнату.
Мобільний телефон тут не ловить. Невисока
склепінчаста стеля, на стінах – ескізи старих декорацій. Із радіоприймача чути, як на
сцені йде репетиція.
Із шести дерев’яних столиків зайняті два.
Лауреат Шевченківської премії Богдан Козак замовляє шоколадний батончик і каву.
– З молоком? – перепитує бармен пані
Надія.
– Звичайно, – сідає за столик, гортає роздрукований сценарій. Поряд обідає артист
Ігор Гаврилів.
Заварна кава коштує 4 грн. Обід із першої
страви, гарніру, котлети, салату й компоту
обійдеться у 28 грн. Бармен одягнена в білу
блузку, чорні жилетку й штани. Має чорне
фарбоване волосся.
– Рахую час не роками, а сезонами, –
сміється. – Уже третій сезон тут працюю.
Скільки людей за день обслуговую – важко
сказати. Хіба що по проданих котлетах порахувати. Найбільший наплив – у будні.
Коли репетиція закінчується, протиснутися
ніде. А після прем’єр накриваю фуршет. Тоді
може і більше 50 чоловік набитися.
22
!1_zbir.indd 22
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
– Раніше життя в ”Комарику” вирувало, – додає із сусіднього столика артист
Назарій Московець. – У радянські часи таких кафе на весь Львів було кілька. Кажуть,
після якогось футбольного матчу навіть
Лобановський з усім складом ”Динамо” заходив. А коли кілька років тому курити заборонили – нудно стало.
– Ну так, раніше тут тільки курили й
пили. У сенсі чай, каву, – усміхається пані
Кафе ”Комарик” Львівського театру імені Марії Заньковецької розташоване в підвалі театру. Актори часто заходять сюди
пообідати. Мають звичку забирати сільнички до гримерок
2 0 1 2
02.04.2012 23:25:23
К У Л Ь Т У Р А
Надія. – А тепер маємо повноцінну кухню. Усіх акторів знаю в обличчя. Наперед
можу сказати, що більшість із них замовлять. Костя Ткаченко (завідувач трупи. – ”Країна”) завжди бере макарони,
тушковану свинину, капусту й олів’є. Юра
Хвостенко (актор. – ”Країна”) просить картопляне пюре з котлетою. І обов’язково мариновані помідори – вони у мене домашні,
мама із села передає. А Федір Миколайович
(художній керівник театру Федір Стригун. – ”Країна”) їсть спершу налисники
з капустою, а одразу після них – із сиром.
Усе це компотом з ягід запиває. Старші артисти м’ясні страви рідко беруть. І приправ
не люблять – бережуть шлунки. Половина
В одній із вітрин кафе ”Комарик” стоїть копія ”Оскара”.
На День театру такими статуетками нагороджують найкращих
працівників Львівського театру імені Марії Заньковецької
постять. Назарку, що я ще тут готую?
– Та ти можеш любе зварити! – Назар поплескує себе по животі.
– Вадиме, розкажете, яка я класна чувіха? – пані Надія звертається до режисера
Вадима Сікорського.
– Нічого говорити не буду. Не люблю обманювати, – віджартовується той. Замовляє
каву. – Не виміряєш, скільки тут і співано,
і читано, і випито. Якби кожна знаменитість лишала свій автограф, стіни не вистачило б. Якось режисер Сергій Данченко
ставив ”Украдене щастя”. А тодішній сценограф Валерій Бортяков збирав народні
пісні – бойківські чи лемківські. Данченко
дуже хотів, щоб саме вони лунали у виставі.
Але Бортяков був людиною, скажімо так,
замкнутою. Записуватися не хотів. Данченко запросив його в ”Комарик”. Десь під
стіною заховав мікрофон. Посиділи, випили – дійшло до співів. Коли Бортяков почав співати, усі затихли – так записали потрібні пісні. Вистава пройшла з фурором.
– Є такий театральний жарт: ”Місце актора – в буфеті”, – підсідає артист Роман Біль.
Він у джинсовому костюмі, в окулярах із
круглими скельцями. – Через ”Комарик”
пройшли чи не всі львівські дисиденти.
Багато з них працювали в театрі – хто ко-
Северин НАЛИВАЙКО
Добре діло
ненависть
Заглянув я на фестиваль документалок про права людини. Один із фільмів розповідав про громаду села
Збур’ївка на Херсонщині. Мальовничі пейзажі Дніпрового берега, де
споконвіку в селян було заведено
Піврічні намагання
зробити з нього
хабарника увінчалися
успіхом
купатися й рибалити, все більше обростали огорожами, а згодом – фасадами заможних особняків.
Скликане з цього приводу сільське віче постановило: боротися.
Як тільки війт Віктор Маруняк
вийшов на стежку війни, його особисті справи різко погіршились.
Каже, піврічні намагання зробити
з нього хабарника увінчалися
успіхом. Арешт, бесіди, методи.
Запам’яталися ще кадри, де чимало селян перекривають автошляхи й обспівують національним
гімном районну прокуратуру.
Ця історія нетипова. Вона закінчилась успіхом селян, чим
явно завоювала право бути екранізованою. Після перегляду пригод на екрані, глядачі мали змогу побачити героїв наяву. Подяки,
компліменти, побажання.
Звісно, у полі цікавості був і
Віктор Маруняк. Видно, що надмірною політкоректністю він не
хворіє. І явно не згоден із християнською доктриною в тому місці, де вона гласить, що всяка влада – від Бога. Бо на запитання,
як вдалося в час арешту не повестися на улесливі обіцянки й
не розчаруватися в своїй справі,
сільський голова відповів:
– Напевно, завдяки тому, що я їх
сильно ненавидів.
На це підвівся хтось у залі дати
ремарку: ”Ви не ненавиділи, ви
просто дуже любили своїх односельчан”, і ще кілька абзаців у тому ж дусі.
Усе це Віктор Маруняк підправив
знову коротко:
– Свою громаду я люблю. Але цю
владу, злочинну згори донизу, ненавиджу більше.
СТАРШІ АРТИСТИ М’ЯСНІ
СТРАВИ РІДКО БЕРУТЬ.
І ПРИПРАВ НЕ ЛЮБЛЯТЬ –
БЕРЕЖУТЬ ШЛУНКИ
чегаром, хто робітником сцени. Поет
Грицько Чубай освітлювачем був. На нормальні ж посади їх не пускали. У 1990-х,
коли місяцями зарплату не платили, тодішня буфетниця, також пані Надя, нас рятувала. Ніколи в обіді не відмовляла. Мала
великий зошит, у який записувала, хто
скільки заборгував. Хто віддавав, а кому
й пробачала.
Роман Біль згадує, що раніше стіни закладу
були оформлені театральними афішами.
– А за тим столиком у кутку часто сидить
артист Ярослав Мука. Якщо бачиш, що він
у компанії щось голосно розказує, активно
розмахує руками, – значить, учора був на
річці. У нього всі історії про рибалку. Вже
покійний актор Володимир Глухий, він
у фільмі ”Пропала грамота” грає доброго чорта, перед кожною виставою заходив
у ”Комарик”. Запихав руку під прилавок –
там для нього завжди стояла 25-грамова
чарка коньяку. Випивав, пояснював: ”То для
горла” – і йшов на сцену.
текст: Денис МАНДЗЮК, фото: Павло ПАЛАМАРЧУК
5
!1_zbir.indd 23
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
23
02.04.2012 23:25:27
С В І Т
”Вони крадуть наші
запаси нафти й риби”
АРГЕНТИНА ЗНОВУ ВИМАГАЄ ФОЛКЛЕНДСЬКІ ОСТРОВИ У ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ – ЗА 30 РОКІВ ПІСЛЯ ВІЙНИ
2 квітня минуло 30 років, відколи війська Аргентини захопили Фолклендські
острови, що належать Великій Британії. У збройному конфлікті, що тривав
74 дні, загинули 649 аргентинців та 255 британців. Лондон відвоював свої землі,
аргентинські окупаційні сили капітулювали. Але стосунки між країнами досі
напружені. В Аргентині острови називають Мальвінськими.
У січні на острови, для служби в екіпажі рятувального вертольота британських ВПС,
прибув принц Вільям, онук королеви Єлизавети ІІ. Поповзли чутки, що там базується
також атомна субмарина. Президент Аргентини 59-річна Крістіна Фернандес
де Кіршнер домовилася з лідерами інших країн Латинської Америки, щоб ті не
впускали у свої порти судна під прапором Фолклендів.
– Вони крадуть наші запаси нафти й риби, що є на Мальвінах. Але коли їм
знадобиться більше природних ресурсів, вони прийдуть і застосують силу, щоб
вкрасти їх, де завгодно, – заявила Кіршнер.
Не цікавилися або мало переймалися долею Фолклендів близько 45 відсотків
аргентинців, згідно з позаторішніми опитуваннями
Тара КРИСТЕНС, 47 років, фермер, ПарагонХаус, Фолкленди:
– У МЕНЕ ЗАРАЗ МАЙЖЕ ТИСЯЧА ОВЕЦЬ-МЕРИНОСІВ. У серпні ми плануємо розширитися.
школа, лікарня, дорога, майже добудований
вертолітний майданчик. У нас британська
свідомість. Я виросла на англійських детективах, у нас є традиція чаювати о п’ятій
вечора. Якщо прийдуть аргентинці, все дуже
швидко розвалиться. Коли ми пропонували
городину кільком їхнім супермаркетам, не
погодився жоден. Вони хочуть викачувати з
островів максимум грошей, а не розвивати їх.
Вовну купують кілька британських компаній
для дорогих будинків мод. Мені передали лист
подяки й дві кофти від Laura Ashley. Торік приїхали представники аргентинської компанії й
запропонували вести бізнес із ними. Усе було
добре, доки не дійшли до ціни. Давали в 17 разів менше за британців. Коли я обурилася, ска- Майкл ШЕФФ, 34 роки, оператор дока, Портзали: ”Це ж просто вівці. Хто платитиме так до- Стенлі, Фолкленди:
– Я ПРИЙМАЮ КРУЇЗНІ ЛАЙНЕРИ, ЩО ЗА-
ХОДЯТЬ У НАШ ПОРТ. Прекрасно знаю, який
ПРЕЗИДЕНТУ ПРОСТІШЕ,
ЯКЩО ПРОФСПІЛКИ
ВИСТУПАТИМУТЬ
ЗА ПЕРЕДАЧУ МАЛЬВІН,
А НЕ ВИМАГАТИМУТЬ
СОЦІАЛЬНИХ ПІЛЬГ
це дорогий сервіс. Власники компаній платять великі гроші, щоб бути впевненими, що
їхні судна нормально перевірять і спорядять
усім необхідним. В Аргентини таким пунктом є Ушуайя, і там добре уявляють, що значить для економіки мати важливий порт.
Тим паче,всім, хто перетинає Атлантичний і
Тихий океани, треба спочатку зупинитися на
рого за смердючу вовну? От якби ви продавали Фолклендах. Рідко хто має такі судна, що мошкіру для взуття…” Аргентині ми не потрібні зі жуть без зупинки дійти до берегів Аргентини
своїми елітними породами.
або Чилі. Звісно, Аргентині хочеться володіти
Якщо Фолклендські острови відвоює Аргенти- таким важливим пунктом.
на, ми виїдемо до Великої Британії. Це те
Смішно, коли сперечаються за острови, на
саме, що вам запропонували б обирати між
яких немає корисних копалин і які не грають
німецьким і монгольським громадянстваособливої ролі в мореплавстві. Але в нас і
ми. Зараз у нас є два дитячі садочки, хороша
нафта є, і порти кожні 20 кілометрів.
24
!1_zbir.indd 24
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:25:36
С В І Т
– МАЛЬВІНСЬКІ ОСТРОВИ – ВАЖЛИВИЙ ПОРТ
ДЛЯ ВСІХ СУДЕН, ЩО ОМИНАЮТЬ МИС ГОРН.
Отримавши ці землі, Аргентина контролюватиме акваторію. Крістіна Кіршнер знову підняла цю тему, бо хоче довести решті країн Південної Америки, що до неї прислухаються у
світі. Але найголовніший фактор – економічна
криза й загроза інфляції в Аргентині. Президент намагається перемкнути увагу на якусь
зовнішню проблему. Їй простіше, якщо профспілки виступатимуть за передачу Мальвін, а не вимагатимуть соціальних пільг. Ще
й почали успішну розробку шельфів. Геологи
кажуть, там значні поклади нафти.
Аргентину дратує, що Велика Британія тримає на островах свої військові бази. Звичайно,
всі сприймають це як постійну загрозу війни. Часто лунають заклики взяти реванш
за 1982-й. Але світова спільнота навряд чи допустить, щоб Лондон утратив Фолкленди.
Папуанські пінгвіни повертаються
на сушу після цілоденних пошуків
риби в Атлантичному океані.
Ці птахи – головна туристична
принада Фолклендів. Щороку
на холодні острови приїжджають
понад 36 тисяч туристів
Олег СНІГУР
Три дірки
в дверях
>
– Доїхали добре, на митниці довго не стояли, бо ж у нас німецькі номери, – розповідає наш новий родич Дірк із Кельна. Сестра дружини
вийшла за нього три роки тому, а це
вперше приїхали до рідні в Україну. –
Але вдома хтось заліз у наш літній будиночок. Винесли й аудіосистему, й
телевізор, і посудомийну машину, і
навіть посуд. Мікрохвильовку не чіпали, бо їй років зо 20.
Дірк злий на себе, бо не пам’ятає, чи
замкнув будиночок. А якщо господар
залишив помешкання відчиненим,
то поліція крадіжку зафіксує, але
ФО ТО : R E UTE R S
Фернандо МАТРЕ, 33 роки, політолог, БуеносАйрес, Аргентина:
Вас обікрали якісь
ідіоти чи наркомани
страхова компанія і слухати не буде
про компенсацію. Коли Дірк повернувся додому, на нього чекало
розчарування.
– Двері були просто відчинені.
Жодних слідів зламу. Там усе було
старе, але працювало. А нове зараз
коштує шалених грошей. Було б не
так образливо, якби я не платив
страхові внески, – скаржився телефоном.
Його крамниця городини через торішні скандали з огірками переживає не кращі часи. Після двох
днів прицінювання в супермаркетах
електроніки, Дірк вирішив створити
видимість пограбування зі зламом.
Вибив шибку у вікні, розкрутив замок у вхідних дверях. Консультував
його друг, в якого торік пограбували
квартиру. Порадив просвердлити в
дверях три дірки. Мовляв, усі злодії
так роблять. Повикидали все з шухляд, поперевертали в підвалі й нарешті заявили про пограбування в
поліцію.
Поліцейський приїхав на третій день.
Пояснив: оскільки крадіжка сталася
щонайменше тиждень тому, по гарячих слідах нікого не візьмуть.
– Я навіть не буду заходити в будинок, бо бачу, що вас обікрали
якісь ідіоти чи наркомани. Не розумію, навіщо було свердлити ці три
дірки в дверях і розбивати вікно? Все
одно замок виламали, а зайвий шум
міг привернути увагу сусідів. Просто
складіть список украденого й надішліть мені факсом.
5
!1_zbir.indd 25
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
25
02.04.2012 23:25:37
С В І Т
>
Я бачив недавно статтю у Washington Post, автор якої припускав: якщо Велика Британія виведе війська, в цьому регіоні почнуться такі
самі проблеми з піратами, як біля берегів
Африки.
Джеремі БАРБЕР, 51 рік, аналітик, Лондон,
Велика Британія:
– МЕНЕ ОБУРИЛО, КОЛИ ПРОЧИТАВ НА САЙТІ
ГОЛОВНОЇ АРГЕНТИНСЬКОЇ ГАЗЕТИ ЗАКЛИКИ
ДО АВСТРАЛІЇ, КАНАДИ Й ФОЛКЛЕНДІВ ВИ-
но не під короною. Візит королівської родини – просто красива традиція. А жителі
Фолклендів – британці. Спитайте їх, по-
ВЕЛИКА БРИТАНІЯ ТРИМАЄ
НА ФОЛКЛЕНДАХ ДВІ
ВІЙСЬКОВІ БАЗИ. А КОМУ
ХОЧЕТЬСЯ МАТИ ПІД БОКОМ
ЧУЖУ БОЄЗДАТНУ АРМІЮ?
ЙТИ З-ПІД КОРОНИ. Австралія й Канада ні-
коли не усвідомлювали себе частиною Британської імперії. Там існували рухи за повне
відокремлення, або боротьба впливів. Треба
розуміти, що ці території де-факто вже дав-
дивіться, як вони живуть, почитайте дитячі
підручники, зайдіть до їхнього магазину.
Це просто дуже віддалена наша територія.
Поки що жодна країна не висунула офіційної
В операції взяли участь 22 тисячі солдатів
З XVI ст. Фолклендськими,
або Мальвінськими, островами
володіли Франція, Британія,
Іспанія, США та Аргентина.
Загалом, господарі мінялися
10 разів. Велика Британія відновила своє панування 1833-го.
2 квітня 1982 року на Фолклендських островах висадилися аргентинські десантники й роззброїли невеликий гарнізон
британських морських піхотинців. Аргентинці сподівалися,
Туманний Альбіон змириться з у-
тратою віддалених островів.
Натомість, за наказом прем’єра
Маргарет Тетчер, на острови
відправили 40 кораблів на чолі з
двома авіаносцями. Їм дали команду топити всі аргентинські
судна, що підійдуть до Фолклендів ближче 200 миль, тобто
370 км. Британці бомбардували
аргентинські позиції на островах. 2 травня британська субмарина потопила аргентинський крейсер “Генерал Бельграно”. Загинули 386 членів екі-
пажу. Королівський фрегат знищив аргентинський танкер. Того
ж дня аргентинські літаки розбомбили британський есмінець
“Шеффілд”, на якому загинули
30 моряків.
21 травня британці висадилися на Фолкленди. В операції
взяли участь 22 тис. солдатів.
До 14 червня вони відвоювали
острови й оточили столицю
Порт-Стенлі. Наступного дня
10-тисячний аргентинський контингент капітулював.
2 морських
порти
текст: Світлана ГРЕЗДА, Олег СНІГУР
”Думаю, Росія
може виступити
з такими самими
претензіями
щодо Аляски,
як Аргентина щодо
Фолклендів, чи, як
вони їх називають, Мальвінських
островів. Це було б смішно, якби
Британія почала вимагати назад
території, які їй колись належали”
Девід КЕМЕРОН, прем’єр-міністр Великої Британії
Фолклендські острови – це Східний та Західний
Фолкленди й іще 776 маленьких островів.
Що є на Фолклендських островах
громадського
транспорту
немає*
ноти протесту. Аргентина й Чилі припинили
приймати судна, які зупинялися на Фолклендах, але щоразу мотивують це чимось іншим. Відкритий конфлікт не дуже вигідний
Кіршнер, бо вона розуміє: США й Європа
підтримають британців. Єдиний спосіб відвоювати острови – знову вв’язатися у війну.
Велика Британія тримає на Фолклендах дві військові бази, щоб підтримувати порядок у цьому
регіоні. А кому хочеться мати під боком чужу
боєздатну армію? Краще розмістити там свою й
стати головним гравцем у Латинській Америці.
Фолклендці не хочуть виїжджати звідти. Це
люди з ”острівною” свідомістю. Для них Британія – те саме, що материк.
Населення островів – 3029 осіб. Із них 2786
живуть на Східному Фолкленді, 127 – на
Західному. На першому розташована авіабаза
королівських ВПС Маунт-Плезент із майже двома
тисячами персоналу.
1129 чоловіків
1190 жінок
включно з дітьми
2 служби таксі
2010-го організація International
Telecommunication Union визнала Фолкленди
найбільш інтернетизованою з країн і територій
світу – 95,84% населення мають інтернет.
1 оператор
мобільного
зв’язку
понад
500 000 овець
пором між
островами
1 лікарня
710 дітей
16–18-літні фолклендці, які успішно склали
екзамени, за рахунок уряду їдуть навчатися
в коледжі Англії.
2 аеропорти
2 школи
5 видів пінгвінів
2010 автомобілів
*– крім автобусного сполучення між аеропортом Маунт- Плезент і столицею Порт- Стенлі
26
!1_zbir.indd 26
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
На островах понад 30 спортивних клубів.
Грають у регбі, бадмінтон, гольф, хокей на траві,
теніс, волейбол. Також займаються карате,
марафонським бігом та стрільбою по мішенях.
5
К В І Т Н Я
Улітку на Фолклендах сонце виходить з-за хмар
у середньому на 6 год., узимку – на 2–3 год.
Температура рідко підіймається вище +24 °C
і не падає нижче –5 °C. Більшість часу дме
західний вітер, що не дає снігові лягти на землю.
2 0 1 2
02.04.2012 23:25:40
ОЦІНКИ
машинами. Якби той мужик затягнув
у парк, навіть не знаю, що зробив би зі
мною. А потім люди засуджували б не
його, а мене – що пізно вештаюся містом,
даю привід чоловікам.
Ірина, 24 роки, Львів
Засновник і видавець ТОВ ”Видавнича група ”Нова інформація”
Коли вчився в інституті, то перед
головний редактор Володимир Рубан
заступники головного редактора
Ірина Буланенко – новини, скандали, світ, спецтеми
Людмила Микитюк – культура, люди, тема, гроші
Сергій Шевчук – політика, коментарі, спорт, історія
Назар Вакула – сайт gazeta.ua
екзаменами змішував дві столові
ложки розчинної кави з кока-колою
та енергетиком. Серце бемкало, як
барабан, зате не хотілося спати цілу
ніч. А перед днем здачі, за 3 години
до світанку вдягався тепліше – светр,
куртку й лягав під ватяну ковдру.
Вирубався майже миттєво, а вставав
так, наче спав годин 8. Правда, такий
метод діє лише один день на тиждень,
бо потім прокидаєшся пом’ятий,
розбитий і з головним болем.
дизайн Володимир Онопрійчук, Олексій Прийдан, Сергій Карась,
Світлана Торговцева
літературне редагування Тетяна Порхун, Олена Шарговська
коректура Жанна Кузнецова
редактори відділів
новини Леонід Єзерський політика Оксана Перевозна
гроші Сергій Громовий
світ Олег Снігур спорт Роман Шахрай
скандали Роман Запорожченко коментарі Антон Семиженко
культура Олена Павлова
люди Анна Усік тема Ольга Денис
історія Богдан Завітій
спецтеми й регіональні новини Мирослава Бондаренко
відповідальний секретар Ольга Столига, Юрій Довбах
gazeta.ua Надія Григор’єва – керівник проекту,
Павло Чигрин – редактор
комерційний директор Сергій Матяш
реклама Лілія Дєдковська реалізація Денис Ковальов
технічне забезпечення Андрій Гайдук фінанси Алла Желізняк
Журнал ”Країна” – засновник і видавець ТОВ ”Видавнича група
”Нова інформація”
Реєстраційне свідоцтво КВ №15532-4104Р від 2 вересня 2009 р.,
видане Міністерством юстиції України
Адреса редакції м. Київ, Кудрявський узвіз, 7,
факс (044) 496 33 63,
електронна адреса k@gazeta.ua,
секретар (044) 496 86 51, реклама (044)496 86 53,
реалізація 496 86 54
Для листування Україна, 04053, м. Київ-53, а/с 67
Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець
Підписано до друку 2 квітня 2012 року наклад 21 800
Віддруковано у друкарні ”Юнівест Принт”
01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 44-Б,
тел. (044) 494 09 03, www.univest-print.com
замовлення №180/05247
Адреса редакції у Вінниці вул. Скалецького, 7
електронна адреса vinnica@gpu.ua
редактор Валентина Мураховська секретар (0432) 55 43 73
реклама Руслан Ліпський (0432) 55 43 75
реалізація Роман Баніт (0432) 55 43 75
Адреса редакції у Львові пл. Петрушевича, 3
електронна адреса lviv@gpu.ua
редактор Христина Старецька
секретар (032) 242 08 89
реклама Оксана Мишопита (032) 242 08 91
реалізація (032) 242 08 92
Адреса редакції у Полтаві вул. Гоголя, 20а
електронна адреса poltava@gpu.ua
редактор Інна Москальчук
секретар (0532) 60 30 85
реклама Юрій Ніколаєв (0532) 60 30 88
реалізація Ірина Лістрова (0532) 60 30 91
Адреса редакції у Черкасах вул. Шевченка, 270/2
електронна адреса cherkasy@gpu.ua
редактор Наталя Таванець
секретар (0472) 32 28 49
реклама Юлія Ільченко (0472) 32 28 43
реалізація Віктор Самойленко (0472) 32 28 42
факс (0472) 45 65 05
рубрики ”пропозиція”, ”подія”, ”компанія”,
”турбота” і ”конкурс”
публікуються на правах реклами
фото на обкладинці: Ольга КАМЄНЄВА
Дмитро, 25 років, Полтава
Їхала тролейбусом. Зайшов чоловік
у вишиванці. Почав просити допомогти
грошима. На зупинці біля лікарні
він вистрибнув. Повернувся спиною
до вікон і почав щось діставати із
сумки. Тролейбус рушив і раптом різко
зупинився. Сталася якась поломка.
Доки водій лагодив, чоловік скинув
вишиванку, запхав ї ї в сумку, вдів
шкіряну куртку. І забіг у відчинені двері
тролейбуса. Коли побачив знайомі
обличчя, кулею вилетів на вулицю. Після
того випадку прохачам не вірю.
Олена Ситник, домогосподарка
Оксана Макар – це Україна.
Недалека й довірлива. Сама зробила
свій вибір. Довго та терпляче публічно
мучилась. У ї ї смерті звинуватили не
систему влади, а дрібних поганців.
Друг працює в мюнхенському
Центрі для дітей із синдромом
Дауна. Його завдання – гратися й
навчати малюків 5 годин на день. Туди їх
приводять батьки, як у звичайний садок.
Часто просять Андрія понаднормово
попрацювати з дитиною. Вираховують
до хвилини, скільки часу затрачено,
оплачують усе до цента. Година роботи –
близько 20 євро.
Микола
У Полтаві місцеві чиновники двічі
урочисто відкривали один і той
самий студентський сквер. Перший раз,
коли встановили фонтан і лави. Другий –
як висадили клумбу чорнобривців.
Запам’яталося також урочисте відкриття
дороги до приміського села, якою люди
їздили вже понад півроку.
Віталій
Інна
Три тижні тому о 20.30 поверталася Знайомі прожили вісім років
з роботи. Надворі вже було темно,
у злагоді, але дітей не мали.
а єдина дорога – біля парку Франка.
Там до мене почав приставати якийсь
п’яний. Сказав іти з ним на каву, інакше
заріже. Схопив за волосся. Недалеко
чоловіки вигулювали собак, але ніхто
не заступився. Бог тоді вберіг – якось
вирвалась. Кинулася через дорогу між
28
Врешті відкрили будинок сімейного
типу, взяли 10 сиріт. Торік Маринка
завагітніла, народила здоровенького
хлопчика. Від однієї дитини довелося
відмовитися, бо за нашими законами не
можна виховувати більш як десятьох.
Ольга ЛИТВИНЕНКО, 30 років, Хмільник на Вінниччині
НА МІСЯЦЬ КОШТУЄ ПЕРЕДПЛАТА ЖУРНАЛУ ”КРАЇНА” НА 2012-Й
*ГРИВЕНЬ
ЇЇ МОЖНА ОФОРМИТИ В НАЙБЛИЖЧОМУ ПОШТОВОМУ ВІДДІЛЕННІ
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС – 37278
* без урахування послуг пошти
5
!1_zbir.indd 27
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
27
02.04.2012 23:25:42
К О Л О Н К А
Тунель без кінця
Юрій АНДРУХОВИЧ, письменник
МІЙ ДОРОГИЙ ВИДАВЕЦЬ ЖАУМЕ ВАЛЬКОРБА
ЗНОВУ ЗАПРОСИВ МЕНЕ ДО БАРСЕЛОНИ,
ЩОБ Я ПРОТЯГОМ ДВОХ ДНІВ СПІЛКУВАВСЯ
З ЇХНІМИ ПРЕСОЮ, телебаченням і радіо.
Кілька днів тому з’явилася в іспанському
перекладі моя ”Перверзія” – от він і
запросив. Мене до Барселони довго
запрошувати не треба. У своєму житті я
набачився різних міст, і Барселона серед
найнайкрасивіших.
Утім, цього разу все відбувалося дуже
насичено: шість інтерв’ю першого дня
і сім – другого. На вільну прогулянку
елеґантно-радісним весняним містом часу
НАМ БИ ТАКУ ВЕСНУ.
НАМ БИ ТАКЕ МІСТО.
НАМ БИ ТАКИХ
ПЕРЕХОЖИХ –
ЛЕГКИХ, КРАСИВИХ
І ВІЛЬНИХ.
НАМ БИ ТАКИЙ
ФУТБОЛЬНИЙ
КЛУБ! НАПЕВНО, Я
ВЕСЬ ПОБІЛІВ ВІД
ЗАЗДРОСТІ
черговий журналіст. Загальноіспанські ”Ель Паїс”, ”Ель Мундо”, провідна каталонська
”Ла Ванґуардія”, кілька суто літературних часописів – ціла вервечка журналістських
облич і типів. Час від часу підходили фотографи, щоб укотре розстріляти мене зі своїх
ефектних камер. Журналісти працювали надзвичайно професійно. У кожного була
із собою нововидана книжка, кожен устиг її прочитати (олівцеві помітки й закладки
збрехати не дадуть!), кожен під час інтерв’ю користувався не тільки диктофоном, а й
блокнотом, до якого безперервно занотовував мої відповіді. Запитання були доречні,
коментарі – розумні. За два дні не було ані однісінького дурного чи підлого запитання.
Нам би такий клас, думалося мені. Нам би таких журналістів. Щоб читали
книжки у своє задоволення і потім ставили авторові саме ті запитання, які їх справді
цікавлять.
Однак на журналістах я не зупинився. Нам би таку весну, думав я. Нам би таке місто
з усім цим смаком і шиком. Нам би таких перехожих – легких, красивих і вільних.
Нам би такий футбольний клуб! Напевно, я весь побілів від заздрості.
Усе це задоволення мені влаштував Сержі Масферер. У видавництві Валькорби
він відповідає за пресові зв’язки. Це його справа – контактувати з журналістами і
заманювати їх на інтерв’ю. ”Сержі, – спитав я під час однієї з коротеньких пауз, –
як воно жити в такому красивому місті?”
У НАС ТЕПЕР НАЙГІРШІ ЧАСИ.
ЕКОНОМІКА В КРИЗІ, ПОВСЮДИ
ЖАХЛИВИЙ ЗАНЕПАД.
МИ ЩЕ НІКОЛИ
НЕ БУВАЛИ В ТАКІЙ ГЛИБОКІЙ
ДУПІ, ЯК ЗАРАЗ!
Проте Сержі був передусім стурбований моїм від’їздом. ”У четвер по всій країні
генеральний страйк, – повідомив він. – Я поки що не знаю, яким чином ти доберешся
до летовища”.
З подальших розмов випливало, що таксисти, швидше за все, страйкуватимуть. Якщо
серед них і знайдуться такі, що страйку не підтримають, то їхні пересування все одно
будуть сильно ускладнені страйкарями. ”Вони просто перекривають головні артерії
й блокують будь-який рух”, – пояснив Сержі. ”Навіщо? – запитав я. – У вас тут так
гарно. Усі такі щасливі й задоволені. Навіщо страйкувати?” – ”Ти що? – заперечив
Сержі. – У нас тепер найгірші часи. Економіка в кризі, повсюди жахливий занепад.
Ми ще ніколи не бували в такій глибокій дупі, як зараз!” Я міг би вкотре повторити свій
улюблений вислів ”Ех, не бачили ви справжньої дупи!”, але утримався.
У четвер Сержі здійснив маленький подвиг. Не покладаючись на таксистів, він о сьомій
ранку заїхав по мене до готелю власною машинкою. ”Я спробую всіх перехитрувати, –
сказав Сержі. – Ми поїдемо не Діагоналлю, а Рондою (окружною). Це трохи довший
шлях, але Діагональ уже, мабуть, перекрили страйкарі”.
На Ронді, в одному з її тунелів, ми потрапили в жахливий, безнадійний і
багатокілометровий затор. Мабуть, усі інші водії того ранку були такими ж хитрими,
фактично не залишалося. Щогодини в як Сержі. Саме тоді я й повірив, що в них і справді погані часи. Це була пастка –
готельному барі, де я від половини десятої у тунельному напівмороці, серед тисяч автомобілів, у довгій-предовгій і майже
ранку засідав з перекладачкою, з’являвся нерухомій черзі, кінця якій просто не було
28
!2_zbir.indd 28
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:57:57
Р Е П Л І К А
УКРАЇНЦІ, ПОЛЯКИ Й УГОРЦІ ФІЗИЧНО ПОЧУВАЮТЬСЯ НАЙГІРШЕ
СЕРЕД ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ. ПРО ЦЕ СВІДЧАТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ
КОМПАНІЇ IRIS NETWORK.
МЕНШ ЯК 10 ВІДСОТКІВ ЖИТЕЛІВ
УКРАЇНИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНИ
У ВІДМІННОМУ ФІЗИЧНОМУ СТАНІ.
СЕРЕД ТИХ, ХТО НАЙБІЛЬШЕ
ЗАДОВОЛЕНІ СВОЄЮ ФІЗИЧНОЮ
ФОРМОЮ, ГРОМАДЯНИ ІРЛАНДІЇ,
НІМЕЧЧИНИ Й СЛОВЕНІЇ. ТАКИХ
ТАМ ПО 40 ВІДСОТКІВ
Григорій ЧАПКІС, 82 роки, танцівник
і хореограф
УКРАЇНЦІ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ЗАЙМАЛИСЯ Б У ФІТНЕС-ЦЕНТРАХ, ТРЕНАЖЕРНИХ
ЗАЛАХ, ПЛАВАЛИ У БАСЕЙНАХ, ЯКБИ ЦЕ БУЛО НЕ ТАК ДОРОГО. СПОРТ У
ТАКІЙ ПРИВАБЛИВІЙ ВИШУКАНІЙ ФОРМІ – ДЛЯ ЛЮДЕЙ ІЗ ГРОШИМА. БАГАТІ
МАЮТЬ УСЕ, ЩО ХОЧУТЬ. ХОЧУТЬ – БУДУЮТЬ ШИКАРНИЙ ТРЕНАЖЕРНИЙ ЗАЛ
УДОМА, НАЙМАЮТЬ ТРЕНЕРА. ХОЧУТЬ – ЇЗДЯТЬ НА ФІТНЕС У СПОРТИВНИЙ
КЛУБ. БІДНІ ЦЬОГО ДОЗВОЛИТИ СОБІ НЕ МОЖУТЬ. ЇХНІ ДІТИ МАЮТЬ ЗМОГУ
ТРЕНУВАТИСЯ ТІЛЬКИ В ШКОЛІ НА УРОЦІ. НУ, А ЩО ТАМ ДАЮТЬ?
УРОК
ТРИВАЄ 45 ХВИЛИН, А ДЛЯ ДОБРОЇ
ФІЗИЧНОЇ ФОРМИ ТРЕБА ЗНАЧНО
БІЛЬШЕ ЧАСУ. МОЇ ТАНЦЮРИСТИ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПО ДЕКІЛЬКА
БАГАТІ
ЗАБИРАЮТЬ
СТАДІОНИ
У ШКІЛ.
ГОДИН НА ДЕНЬ. ДО ТОГО Ж
НАПРИКЛАД, У РАЙОНІ, ДЕ Я
МЕШКАЮ, БУВ ВЕЛИКИЙ ВІДКРИТИЙ СТАДІОН. НА НЬОМУ БІГАЛИ Й СТРИБАЛИ
УЧНІ ТРЬОХ ШКІЛ – П’ЯТЬ ТИСЯЧ ДІТЕЙ. НА ЦІЙ ЗЕМЕЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ПОБУДУВАЛИ
СПОРТКОМЛЕКС, ДЕ 30 ОСІБ ГРАЮТЬ У ТЕНІС. МОЖЕ, ЩЕ ЧЛЕНИ ЇХНІХ СІМЕЙ.
ШКОЛЯРАМ НІЧОГО НЕ ЛИШИЛИ. ЗВИЧАЙНО, МОЖНА ТРЕНУВАТИСЯ САМОМУ. АЛЕ ЯКУ
СИЛУ ВОЛІ ТРЕБА МАТИ, ЩОБ ПРОКИНУТИСЯ НА ПІВГОДИНИ РАНІШЕ Й ПРИМУСИТИ
СЕБЕ ОДНОМУ БІГАТИ НАВКОЛО БУДИНКУ? МОЖНА, ЩОПРАВДА, СПОВЗТИ З ЛІЖКА
НА ПІДЛОГУ Й РОБИТИ ЗАРЯДКУ НА КИЛИМІ. ЦЕ ВЖЕ ЛЕГШЕ, АЛЕ Й ЦЬОГО МАЙЖЕ
НІХТО НЕ РОБИТЬ.
А ЯКЩО ПІДЕТЕ У ГАРНИЙ
ФІТНЕС-КЛУБ, У ВАС БУДЕ ТРЕНЕР,
ГРУПА – ЦЕ МОТИВУЄ ДО ПОСТІЙНИХ
ТРЕНУВАНЬ.
ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД ГРАЄ ВЕЛИЧЕЗНУ РОЛЬ. ЯКЩО БАТЬКО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ, ТАК
САМО СИДІТИМЕ Й ДИТИНА. ЯКЩО Ж ТАТО ВРАНЦІ РОЗМИНАЄТЬСЯ, ЗАДИРАЄ НОГИ
НА КИЛИМІ, ТО СИН ЧИ ДОНЬКА ПОВТОРЮВАТИМЕ ЦЕ ЗА НИМ. МОЇ ДІТИ ПОЧАЛИ
ТАНЦЮВАТИ РАНІШЕ, НІЖ НАВЧИЛИСЯ ХОДИТИ, БО ПОСТІЙНО БАЧИЛИ МЕНЕ Й
ДРУЖИНУ НА СЦЕНІ
5
!2_zbir.indd 29
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
29
02.04.2012 23:58:00
П О Г Л Я Д
РІЗНИЦЯ МІЖ БАГАТИМИ
Й БІДНИМИ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ
У ВІЛЬНИЙ ЧАС
ФО Т О : U R BANIME LDA. C O M
ВІДРІЗНИТИ ВІДСТАЛЕ МІСТО ВІД РОЗВИНЕНОГО МОЖНА ЗА ТРОТУАРОМ, СТВЕРДЖУЄ
ФАХІВЕЦЬ ІЗ ПЛАНУВАННЯ МІСТ ЕНРІКЕ ПЕНЬЯЛОСА
57-річний Енріке ПЕНЬЯЛОСА був мером столиці Колумбії Богота
три роки – 1998-2001. За цей час у місті:
– створили швидкісну автобусну систему громадського транспорту,
яка щодня обслуговує півмільйона пасажирів;
– засадили або покращили 1200 парків;
– облаштували 300 кілометрів велодоріжок;
– створили пішохідну вулицю завдовжки 17 кілометрів;
– висадили 100 тисяч дерев;
– влаштували щорічний загальний день без автомобіля.
Наприкінці березня Енріке Пеньялоса розказав на лекції в Києві
про больові точки нинішніх мегаполісів і способи їх вирішення.
ЦЕ СТОРІЧЧЯ – ЖАХЛИВЕ В ЛЮДСЬКІЙ ІСТОРІЇ. Ми дали авто-
мобілям більше місця, ніж людям. Усі народи почуваються
на планеті однією родиною.
Але коли придивляємося
ближче, бачимо, що насправді
30
!2_zbir.indd 30
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
ми не такі й дружні. Наприклад, нам, колумбійцям, важко
отримати українську візу.
Кожному народу слід перебувати лише у своїй країні – на відвідання іншої не-
К В І Т Н Я
обхідно брати дозвіл. Ми
не повинні заходити на чужу
приватну територію. Якщо зазіхнемо – можуть убити. На вулиці нас може збити машина.
Єдиний мікроскопічний простір, на який ми маємо право, –
це громадське місце, пішохідна
зона в нашому місті. Це, по суті,
У ЦЕНТРІ НЬЮ-ЙОРКА,
ПАРИЖА ЧИ ЛОНДОНА
ДУЖЕ МАЛО ЛЮДЕЙ
ЇЗДЯТЬ АВТІВКАМИ.
ЦІ МІСТА ЗРОЗУМІЛИ,
ЩО ПІВСТОЛІТТЯ
ТОМУ ПРИПУСТИЛИСЯ
ВЕЛИКОЇ ПОМИЛКИ –
І ПОЧАЛИ ЇЇ ВИПРАВЛЯТИ
Якщо я зараз скажу, що в місті не
має бути автомобілів – мене назвуть божевільним хіпі. Але такі,
в яких дуже мало машин, не тільки можливі. Вони існують, і це
найуспішніші міста на планеті.
У центрі Нью-Йорка, Парижа чи
Лондона дуже небагато людей їздять автівками. Ці мегаполіси
одні з перших зрозуміли, що півстоліття тому припустилися великої помилки – і почали її виправляти. Обладнали широкі
тротуари, виділили вулиці для
пішоходів. Щоб люди насолоджувалися прогулянками, не боячись, що їх зіб’є автомобіль.
Ми проклали в Боготі сотні
кілометрів тротуарів та велосипедних доріжок. Це дуже просто: ми насамперед обладнали їх.
Перед тим як будувати дороги,
створили хідники, розбили парки, звели школи. Ми показуємо
людям, що вони для нас важливі,
найважливіша частина – необхідна дітям, літнім людям. На навіть якщо в них немає автомобіля. Зрештою, якщо ви зможете
жаль, планують міста дорослі
вільно пройти не два квартали,
люди з автомобілями.
а 300 кілометрів – це підвищить
Машини – недавній винахід, їм якість вашого життя більше, ніж
велика сума грошей.
лише сотня років. Перед цим
люди жили не в печерах, були
й великі міста. Але без автомо- У робочий час багата й бідна
білів. У середньовічному Токіо людина задоволені однаково.
Різниця між ними проявляється
кожна дитина почувалась на
у вільний час, коли заможний
вулиці безпечно.
2 0 1 2
02.04.2012 23:58:01
Ф О ТО : А Н Д РІ Й ШМАТО В
П О Г Л Я Д
сяч доларів, продавець спитає:
”Чим можу допомогти?” Тоді я
відповім, що просто дивлюся. І
боюся, що далі він мені скаже:
”Це вам не музей, щоб роздивлятися”. Якщо вам зав’яжуть
очі й відведуть у торговельний
УСІ ТОРГОВЕЛЬНІ
ЦЕНТРИ ОДНАКОВІ,
НАВІТЬ
ЗА ТЕМПЕРАТУРОЮ.
ЧИ ЗАХОЧЕТЬСЯ МЕНІ ЩЕ
РАЗ ВІДВІДАТИ МІСТО,
НАЙЦІКАВІШЕ В ЯКОМУ –
ТОРГОВЕЛЬНІ ЦЕНТРИ?
ФО Т О : C O LO MBIABO GO TA. INFO
Тротуар столичної вулиці Хрещатик
у будній день
Щороку, починаючи з 2000-го, у Боготі
влаштовують день без авто. Понад сім
мільйонів жителів міста пересуваються
лише пішки або на велосипеді
повертається до свого великого
будинку, саду довкола нього,
ресторану, вирушає у відпустку.
А бідний іде до маленької квартири. І найменше, що суспільство має йому надати, – це парки,
тротуари та велодоріжки.
Є великі африканські міста,
половина населення яких не
мають доступу до чистої води.
При цьому там є новітні автодороги чи метро. Але відстале
місто ніколи не матиме хорошого тротуару. У Києві я побачив парковки на тротуарах.
Це – серйозна проблема. Перед тим як я прибрав машини
з тротуарів у Боготі, мав чорне
волосся. А тепер воно повністю сиве. Мене тоді, практично,
вигнали з посади мера, сказали: не будь такий упертий,
для авто тут вистачить місця,
і люди між ними пройдуть. У
відповідь ми провели реклам-
ТРОТУАРИ ТА ДОРОГИ –
НЕ РОДИЧІ, ХОЧ
І ЗНАХОДЯТЬСЯ ПОРЯД.
ХІДНИКИ – РІДНЯ ПАРКІВ
І МАЙДАНІВ
ну кампанію, в якій показали:
тротуари та дороги – не родичі, хоч і знаходяться поряд.
Хідники – рідня парків і майданів. Заставляти їх автівками – те саме, що перетворити
парк чи площу на автостоянку.
Як ви вважаєте, скільки туристів їздитимуть до Парижа,
якщо на Єлисейських полях
розставити автомобілі?
Я ще не бачив у Києві великих
торговельних центрів, але
впевнений, що їх тут чимало.
Це ознака хвороби міста.
Всере дині вони напівпорожні,
незаможним людям у них незатишно. Приміром, я завжди
хвилююся, що, коли споглядатиму автомобіль за 500 ти5
!2_zbir.indd 31
центр – ви ніколи не здогадаєтеся, в Туреччині ви чи в Таїланді, в Боготі чи в Маямі. Усі
вони однакові, навіть за температурою. Чи захочеться мені
ще раз відвідати місто, найцікавіше в якому – торговельні
центри? Навряд чи.
У Києві прекрасні парки, у багатьох містах таких немає.
Є відчуття, що ви робите їх
не на місцях, які залишилися
вільними від будинків, а в першу чергу. На роботі існує ієрархія: є начальники, вчителі у школах. А в парках ми
зустрічаємося як рівні. Коли
ми в Боготі створили парки й
зони відпочинку, то виявили,
що облаштування футбольних
полів сприяє зниженню злочинності краще, ніж будівництво поліцейських відділків.
У центрі нашого міста були райони, куди навіть поліція боялася заходити. Ми зрівняли
центр із землею і розбили парк
на 23 гектари.
Дослідження показують,
що лише 3 відсотки вільного часу люди витрачають
на розваги. Решту 97 – гуляють. Якщо Київ хоче більше туристів, варто зрозуміти,
що туризм – це пішохідна діяльність. Тому ми й зробили
головний проспект Боготи пішохідною вулицею.
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
>
31
02.04.2012 23:58:02
П О Г Л Я Д
>
Річка, що тече через місто, –
багатство, коштовніше за діаманти. Вода робить нас щасливими. Тому набережна не
має бути приватна, не треба будувати дороги вздовж ріки.
Інженери це люблять, бо там не
треба продумувати перехрестя.
А якщо дорогу потрібно розширити – річку завжди можна
трохи засипати. Так зробили в
Парижі. 2000-го зрозуміли, що
це – безглуздя. Що набережна
була б набагато красивіша, люди
стали б щасливіші, якби автомобілі там не їздили. Тому тепер
улітку ту дорогу закривають,
розставляють намети і використовують територію як пляж.
ЇДУТЬ НА ВЕЛОСИПЕДІ
ЗА 30 ДОЛАРІВ, І Є ТАК
САМО ВАЖЛИВІ,
ЯК І ТІ, ХТО СИДЯТЬ
ЗА КЕРМОМ ДОРОГОГО
АВТОМОБІЛЯ
поменшає, але хіба що на кілька років. У Мехіко колись побудували трирівневу дорогу,
і тепер машини стоять у заторах на всіх трьох поверхах.
Якщо в місті буде більше місця для машин, то буде більше
Навіть якщо місто має вузькі
дороги – простір треба віддати
громадському транспорту.
Краще наземному: це дешевше
й зручніше. Лондон має 1800
кілометрів метро та залізниць,
однак наземним транспортом
пересуваються на мільйон
більше людей. Ми в Боготі розробили систему автобусного
метро. Люди заходять на станцію, платять перед входом на
ФО Т О : GO PAR I S. AB O UT. C O M
У Києві вражаюча річка. Мені б таку в своєму місті. А у вас
уздовж неї – шосе. Влада корейської столиці Сеула витратила 9 мільярдів доларів, щоб
зруйнувати дорогу й облаштувати набережну. Людям це так
сподобалося, що мера згодом
обрали президентом країни.
В американському Бостоні дорогу проклали вздовж океану.
Влада заплатила 24 мільярди
доларів, аби її розібрати.
машин. Як на мене, нові мости варто споруджувати тільки для автобусів, поїздів, велосипедистів та пішоходів.
платформу. Відкриваються
двері автобуса, і за кілька секунд пасажири заходять – без
тисняви, без очікування. І зараз наша система перевозить
більше людей за годину на кожен кілометр, ніж будь-яка з
ліній європейських метро.
У вас дуже багато автомобілів. У Данії так само холодно,
як і в Києві, але 40 відсотків
населення користуються
велосипедами. Захищені
велосипедні доріжки – це рівність громадян. Вони їдуть
на велосипеді за 30 доларів, і
є так само важливі, як і ті, хто
сидять за кермом дорогого
автомобіля.
Я не знаю, як позбавити великі
міста всіх незручностей. Але
точно варто робити дві речі:
мріяти і пам’ятати, що люди відрізняються від решти істот на
планеті тим, що не мусять приймати середовище таким, як є.
записала: Богдана ЄВСЄЄВА
На набережній паризької Сени 10 років
щоліта облаштовують пляж.
Люди відпочивають під парасольками
Набережна в Києві має дорогу з шістьма
смугами руху
ФОТО: АНДР І Й ШМАТ ОВ
ОБЛАШТУВАННЯ
ФУТБОЛЬНИХ ПОЛІВ
СПРИЯЄ ЗНИЖЕННЮ
ЗЛОЧИННОСТІ КРАЩЕ,
НІЖ БУДІВНИЦТВО
ПОЛІЦЕЙСЬКИХ
ВІДДІЛКІВ
Коли говорю з представником великого міста у країні,
що розвивається, той одразу
заводить мову про проблему
заторів. І що треба побудувати
більше доріг, щоб вирішити
її. Та це все одно, що гасити
вогонь бензином. Бо основні компоненти проблеми –
велика кількість автомобілів,
поїздок та довжина кожної поїздки. Якщо ми зводимо більше мостів через Дніпро – більше людей проїжджатимуть довшу відстань. Заторів справді
32
!2_zbir.indd 32
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:58:12
Р Е Й Т И Н Г
Президент США Барак Обама та його російський колега Дмитро Медведєв упівголоса обговорюють майбутнє американської протиракетної оборони в Європі під час саміту з ядерної
безпеки в Сеулі, Південна Корея. Завдяки увімкненим мікрофонам розмова, що мала бути приватною, за лічені хвилини облетіла світ
ПІДСЛУХАНІ РОЗМОВИ ЛІДЕРІВ ДЕРЖАВ
ПОЛІТИЧНІ ПРОТИВНИКИ ПРЕЗИДЕНТА США 50-РІЧНОГО БАРАКА ОБАМИ ЗВИНУВАЧУЮТЬ ЙОГО У ЗРАДІ НАЦІОНАЛЬНИХ
ІНТЕРЕСІВ. МИНУЛОГО ТИЖНЯ ВІН НІБИТО ПОПРОСИВ У РОСІЙСЬКОГО ПРЕЗИДЕНТА ДМИТРА МЕДВЕДЄВА ПОСТУПОК ПІД ЧАС РОЗМІЩЕННЯ
В ЄВРОПІ РАДАРІВ І РАКЕТ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРОТИРАКЕТНОЇ ОБОРОНИ. НАТОМІСТЬ ОБАМА ПООБІЦЯВ ”БУТИ ГНУЧКІШИМ”, КОЛИ ЙОГО
ПЕРЕОБЕРУТЬ НА ДРУГИЙ ТЕРМІН.
– УСІ ЦІ ПИТАННЯ, ЗОКРЕМА ПРО ПРОТИРАКЕТНУ БЕЗПЕКУ, УСЕ МОЖНА ВИРІШИТИ, АЛЕ ВІН ПОВИНЕН ДАТИ МЕНІ ПРОСТІР, – СКАЗАВ ОБАМА
ВПІВГОЛОСА МЕДВЕДЄВУ.
СИДЯЧИ В КРІСЛАХ, ВОНИ НАХИЛИЛИСЯ ОДИН ДО ОДНОГО.
– ТАК, Я РОЗУМІЮ ВАШЕ ПОСЛАННЯ ПРО ПРОСТІР. ПРОСТІР ДЛЯ ВАС, – ВІДПОВІВ РОСІЯНИН.
– ЦЕ МОЇ ОСТАННІ ВИБОРИ. ПІСЛЯ НИХ У МЕНЕ БУДЕ БІЛЬШЕ ГНУЧКОСТІ.
– Я РОЗУМІЮ, Я ПЕРЕДАМ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ ВОЛОДИМИРУ (ПУТІНУ. – ”КРАЇНА”).
РОЗМОВА ВІДБУЛАСЯ ПЕРЕД САМІТОМ З ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ В СЕУЛІ, СТОЛИЦІ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ. ОБАМА Й МЕДВЕДЄВ СПІЛКУВАЛИСЯ САМ НА
САМ. ПОТІМ ДЛЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ЗЙОМКИ ВПУСТИЛИ РЕПОРТЕРІВ. ПРЕЗИДЕНТИ НЕ ЗАУВАЖИЛИ, ЩО ЖУРНАЛІСТИ ВВІМКНУЛИ МІКРОФОНИ
1
– БАЧИТИ
ЙОГО НЕ
2
– ЦЕ КАТАСТРОФА.
3
– ПРИВЕТ ПЕРЕ-
– МОЇ СПІВВІТЧИЗНИКИ,
МОЖУ, ЦЬОГО
ХТО ЇЇ ЗНАЙШОВ?
ЕМУ ПРЕЗИДЕНТУ!
АМЕРИКАНЦІ! РА-
БРЕХУНА! – ска-
ВОНА З ТИХ ЗА-
ОКАЗАЛСЯ ОЧЕНЬ
ДИЙ ПОВІДОМИТИ
ЦИКЛЕНИХ, ЯКІ
МОЩНЫЙ МУ-
ВАМ, ЩО Я ПІД-
ПОСТІЙНО ТВЕР-
ЖИК! 10 ЖЕНЩИН
ПИСАВ ЗАКОН, ЗА
ДЯТЬ, ЩО ГОЛО-
ИЗНАСИЛОВАЛ!
ЯКИМ РОСІЯ НА-
СУЮТЬ ЛИШЕ ЗА
Я НИКОГДА НЕ
зав французький
президент Ніколя Саркозі про
ізраїльського
прем’єра Біньяміна Нетаньягу.
Розмову між Саркозі та Бараком Обамою перед початком
прес-конференції на саміті G20
у Каннах підслухали завдяки
технічному збою, що ввімкнув
мікрофони.
– Ти втомився від нього, а мені
доводиться мати з ним справу щодня, – відповів президент
США.
ЗАВЖДИ БУДЕ
ЛЕЙБОРИСТІВ, – обурювався бри-
ОЖИДАЛ ОТ НЕГО! ОН НАС ВСЕХ
ПОЗА ЗАКОНОМ. ПОЧИНАЄМО БОМ-
танський прем’єр-міністр Ґордон Браун після зустрічі з пенсіонеркою Джилліан Даффі під
час передвиборної кампанії у
квітні позаторік. Виявилося, аудіо його розмови в автомобілі з
помічником транслювали у прямому ефірі телеканалу Sky News.
Перед цим Браун 5 хв розмовляв
із жінкою перед телекамерами,
увесь час їй усміхався.
УДИВИЛ! МЫ ВСЕ ЕМУ ЗАВИДУЕМ! –
БИТИ ЧЕРЕЗ 5 ХВИЛИН, – заявив
сказав російський президент
Володимир Путін 2006 року про
ізраїльського колегу Моше Кацава. Після спільної прес-конференції Путіна та ізраїльського
прем’єра Ехуда Ольмерта, журналісти не встигли вимкнути мікрофони. Із грудня 2011-го Кацав
відбуває семирічне ув’язнення за
зґвалтування підлеглих.
президент США Рональд Рейган
11 серпня 1984 року. Він готувався
до виступу в ефірі National Public Radio. Коли перевіряв звук,
жартома частково перефразував
свою промову. Запис просочився
в пресу. Після цього радянські
війська кілька місяців перебували в повній бойовій готовності.
5
!2_zbir.indd 33
4
ДАЙТЕ СВО-
К В І Т Н Я
текст: Світлана ГРЕЗДА, фото: REUTERS
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
33
02.04.2012 23:58:25
”Наш народ здатен
на великий учинок.
Але щоб працювати день
у день – ні”
!2_zbir.indd 34
02.04.2012 23:58:38
І Н Т Е Р В ’ Ю
В УКРАЇНИ НІЧОГО НЕ ВИЙДЕ – ВВАЖАЄ ВИКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОГО
КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВОЛОДИМИР ПАВЛІВ
У середині 1990-х ви з Олександром Кривенком приїхали з успішної львівської незалежної газети ”Post-Поступ” до Києва – створювати новий медіа-простір. Довкола вас
утворилась активна спільнота, але зрештою
нічого не вийшло. Чому?
– Ми майже одразу зрозуміли, що нічого
не вийде. Наше середовище було порівняно
куце, навряд чи перевищувало сотню людей. А ситуація розвивалася швидко, наші
олігархи якраз почали творити свої медіа,
й була величезна потреба в кадрах – керівних, творчих. Ми задовольнити цей запит
не змогли, а учнів за нами не йшло – зарано
ще було. Тоді ж почали масово з’являтись
випускники факультетів журналістики, які,
хай зірок із неба й не хапали, роботу виконувати могли. І, на відміну від нас, були достатньо лояльні, щоб не створювати власникам проблем. Тому ситуація почала розвиватися в такому напрямку.
Крім цього, люди, які спочатку входили
до нашої команди, були причетні до змін у
ЗМІ – Саша Ткаченко, Микола Княжицький, Слава Піховшек – зрештою обрали кар’єру, а не боротьбу.
ОДНЕ З НАЙСЛАБШИХ
МІСЦЬ ПЕРЕСІЧНОГО
ГРОМАДЯНИНА
УКРАЇНИ – ДУЖЕ НИЗЬКЕ
ПОЧУТТЯ ГІДНОСТІ
Кривенко ж був революціонером, і найближчі до нього люди думали так само.
Ми прагнули змінювати суспільство, змінювати країну. У мене все закінчилося тим,
що іще на початку 1998-го виїхав з України
до Польщі, і провів неповний рік у Варшаві.
Незважаючи на те, що в Україні мої персональні справи були непогані. Якби хотів
робити кар’єру, зробив би. Але вже тоді зрозумів, що це ні до чого не веде.
І назвали свою книжку 2004 року ”Синдром
програної війни”. З чого це відчуття? Щось
змінилося з того часу?
– Не змінилося. Відчуття, що війну програно, у мене й тоді, й зараз викликають дві
причини. Перша, що в нас за весь цей час не
сформувалася еліта. Нема середовища елітарного. Очевидно, є ”священні корови”,
яких ми любимо й поважаємо – Іван Дзюба,
Мирослав Маринович і низка інших – але
це не є середовище. Натомість люди, які
були близькі нам по духу й потрапили у владу, виявились занадто поверховими і примітивними для створення еліти.
У нас дуже спрощене розуміння еліти як людей, що приймають рішення. А еліта – це
люди, які добровільно й безкорисливо беруть на себе відповідальність за прийняття
рішень. Такої еліти в нас не виникло. І нездатність українців вигенерувати її з 40 з чимось мільйонів була для мене величезним
розчаруванням і шоком.
А звідси друге розчарування й шок – духовна чи культурна якість українського народу. Одне з найслабших місць пересічного
громадянина України – дуже низьке почуття гідності.
”У русских собственная гордость” – але,
все-таки, вона є. Там останній по наших поняттях рагуль на селі, в смороді й гівні без
перспективи й роботи – битиме себе в груди і кричатиме, що він за Путіна, Росію і так
далі. Поляки, якщо хочуть читати якусь газету чи дивитись неупереджене телебачення,
борються за них. У Чехії, коли влада намагалася закрити газету Mlada Fronta Dnes,
були масові мітинги. Ці люди захищають не
газету чи телеканал, а своє право отримувати
інформацію так, як вони хочуть, – а не як їм
вказують. Уся польська ”Солідарність” будувалася на цьому відчутті, й навіть у найпростіших польських робітників почуття гідності зараз на голову вище, ніж у пересічного
українця. Це видно скрізь – по тому, як ми їздимо в транспорті, як поводимося на базарах
чи в магазинах, у якому стані в нас заклади
культури. Наскільки ми погоджуємося з продажем голосів у парламенті чи на виборах.
Однак після подій 2004-го ви повернулися з
Польщі в Україну.
– Це моя остання ілюзія, остання помилка.
Я ніколи не пов’язував надій із Віктором
Ющенком. У журналістському середовищі,
що знало його ще з часів керівництва Нацбанком та урядом, не було таємницею, що
це – безнадійний кандидат. Але тоді була
така ситуація: якщо ти сказав одному кандидатові ”ні”, то мусиш сказати ”так” іншому.
І тільки Ющенко був таким кандидатом.
Після революції мої надії на те, що ця країна
може стати нормальною, були пов’язані не з
перемогою Ющенка, а з тим, що відбувалось
на Майдані. Я думав: якщо в цій країні є мільйон людей, які в стані вийти на вулицю й відстояти своє право вибору та почуття гідності,
МИ ВВАЖАЛИ, ЩО ЗАРАЗ
БУДЕ СВОБОДА, НАРОД
ОЖИВЕ І ПРОЯВИТЬ
СВОЄ ІСТИННЕ ЛИЦЕ.
А ЦЕ ЛИЦЕ ВИЯВИЛОСЯ
ЗОВСІМ НЕ ТАКИМ,
ЯКОГО МИ ОЧІКУВАЛИ
не влаштовуючи бійок, на весь світ прозвучати як гідна й достойна країна – то мені
байдуже, хто в ній стане президентом. Я подумав, що тепер буде виконано хоча б програму-мінімум: зниження рівня корупції, встановлення чітких правил гри. У такій країні
я почувався б на своєму місці. Та виявилося,
що й це була велика помилка.
Але найбільша проблема постала в тому,
що оточення Ющенка виявилося ще гірше
за нього. Вони не так дурні, як саме люди
з низьким почуттям гідності. Тому зараз
я не звертаю уваги на жодну з їхніх опозиційних заяв.
У середині 1990-х ви думали, що почуття гідності скоро з’явиться?
– Так само, як і більшість тоді ще молодих
людей. Під впливом ілюзій та виховання, що
наш народ – прекрасний, шляхетний і працелюбний, співочий і так далі, якого просто
пригнобила проклята комуністична система.
Те, що Майдан завершився нічим, як пояснюєте?
– Тим самим: українці не мають еліти й не
в стані її сформувати. Наш народ здатен на
великий вчинок, на подвиг, на смерть героїчну. Може, це якісь козацькі риси, як ми
їх собі уявляємо з книжки чи з романтичної літератури. Але щоб працювати день у
день, управляти старанно – ні.
Виявилось не так?
– Усе виявилось не так. Але я, як і більшість
моїх знайомих, вважав, що зараз буде свобода, народ оживе і проявить своє істинне
лице. А це лице виявилося зовсім не таким,
якого ми очікували.
Як живете в Україні з цим відчуттям?
Знаходите собі якісь ніші, середовища?
– Львів у цьому сенсі прекрасне місто. Тут є
маса середовищ, де можна знайти ту систему
цінностей, ту риторику, яка тобі пасує. У мене є це середовище, можна б так окреслити,
5
!2_zbir.indd 35
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
>
35
02.04.2012 23:58:46
І Н Т Е Р В ’ Ю
У НАС НЕ ЗБЕРЕГЛОСЯ
ШЛЯХЕТСЬКОЇ
ТРАДИЦІЇ –
ТОБТО, ПОЧУТТЯ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА НАРОД, ЯКИЙ
ВВАЖАЄШ СВОЇМ, ЗА
ТУ ТЕРИТОРІЮ Й ЗА ТУ
КУЛЬТУРУ
>
патріотів Галичини. До того ж, я вже не потребую мислення категоріями ”робити кар’єру”, ”чогось добиватися”. Я вже своє місце
витоптав, і є тим дрібним буржуа, який має,
де жити, дачу і ще якісь справи. А в політичній сфері я вже багато років живу в тому, що
називається ”внутрішня еміграція”. Не ходжу
на вибори, не агітую. Інша справа, що пишу
як публіцист, де висловлюю все, що мені
не подобається. Але на те, переконує це когось чи ні, вже не реагую. Просто висловлюю
свою думку, і все.
І перспективи не бачите? Наприклад, зміняться покоління – зміняться порядки, або ж
мине кілька років – і в ключових речах стане
краще?
– Це не питання років, а питання кроків.
Якщо ми стоїмо на місці й не робимо тих
кроків – завжди можемо перебувати в цьому маразмі. Що значить ”наступне покоління”? Ви – кандидат, щоб бути депутатом
Верховної Ради, чи міністром, чи кимось?
Ні! Тому що сьогоднішнє покоління ставить
туди своїх дітей, і вони такі ж, як їхні батьки. Або ще гірші. Україна цілком може існувати, як яка-небудь латиноамериканська
чи африканська країна, де диктатори правлять десятки років. Якщо суспільство не
буде нічого міняти, не тиснутиме на владу – само собою нічого не зміниться.
Є якісь проекти, факти чи тенденції, що
обнадіюють вас у цьому плані?
– Та я не дуже слідкую за таким. Грубо
кажучи, я не вірю вже в цю країну. Якщо
з’являються якісь ініціативи – беру до уваги, але не переймаюся цим. Робіть, пробуйте – але на мене не розраховуйте.
А Український католицький університет,
в якому викладаєте? Хіба він не є одним із
прогресивних навчальних закладів?
– Це – прекрасний центр, де згуртувались
і хороший викладацький склад у сенсі людських та професійних якостей, і студенти. Але що таке УКУ в межах країни?
36
!2_zbir.indd 36
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
Крапля в морі. Навіть для Львова це замало.
У Львові середовище людей з консервативними цінностями, але ліберальними поглядами мало б домінувати! Але якщо тут
домінує ”Свобода” – ну, вибачте, про що тоді
говорити?
Або яскравий приклад історика Ярослава
Грицака. Він із тих інтелектуалів, довкола
яких могли би творитись ці елітарні середовища. Але в якій позиції Грицак у Львові – україномовному, українському, патріотичному? ”Свобода” й націоналісти
його ненавидять. Влада, хоч би яка вона
була, ним не цікавиться. Та й місцева вся інтелігенція, народ – так само. І Грицак залишається сам по собі.
А от того ж Адама Міхніка в Польші чи покійного Яцека Куроня влада ненавиділа – але
вони мали ґрунт, тому що їх ціла ”Солідарність” підтримувала. В тій ”Солідарності”,
звичайно, була купа примітивних поляківантисемітів і так далі, але вони розуміли: це є
інтелектуали, це є люди ”на рівні”, і якщо демос хоче дискутувати з владою, то мусить виставити до дискусії саме таких людей. А не
кричати ”Вашу мать, ці жиди в усьому винні!”
Людям, які мають стільки запалу, як ви на початку 1990-х, – що робити?
– Гуртуватися, творити своє середовище.
Зараз воно твориться значною мірою завдяки соціальним мережам. Але реальні речі
робляться не в інтернеті. Рано чи пізно треба вийти на вулицю, і з людьми, з якими ти
вже великий друган у соціальних мережах,
познайомитися, випити кави чи пива, поговорити – і перевірити одне одного в дії.
Коли це середовище утвориться віртуально, а
тоді проявиться фізично – щось справді може
змінюватися.
Але я зараз не бачу – ані зліва, ані справа,
ні ззаду, ні спереду – ґрунту, на який можна
було б поставити. Який, імовірно, нехай через
десятиліття, два чи скількись дасть урожай.
Створення цього – справа століть?
– Століть? Мене давно цікавить питання:
чому так багато української шляхти переходили на бік польського короля чи ро-
У ЛЬВОВІ МАЛО Б
ДОМІНУВАТИ
СЕРЕДОВИЩЕ ЛЮДЕЙ
З КОНСЕРВАТИВНИМИ
ЦІННОСТЯМИ, АЛЕ
ЛІБЕРАЛЬНИМИ
ПОГЛЯДАМИ. А ДОМІНУЄ
”СВОБОДА”
сійського царя? Це велика загадка для мене.
Бо ж шляхта руського походження була потужною. Поляки могли бути графами чи
якимись панами, а ці – князями, зі значно
більшими статусом і землями, зі своїми арміями. У якійсь Шотландії та Ірландії національні еліти, заплативши високу ціну за
ідею та народ, збереглися. А чому тут цього
не сталося? У результаті в нас не збереглося
шляхетської традиції – тобто, почуття відповідальності за народ, який вважаєш своїм,
за ту територію й за ту культуру.
Але, повертаючись до питання, думаю, це
не справа століть. Наші селяни століттями
працювали день у день, щоб, може, колись
збити умовне молоко у вершки. І нічого не
відбувалося. Сини повторювали долю батьків. У найкращому випадку українці утворювали священичі роди. А якщо вже робив
якусь маленьку чиновничу кар’єру, то мусив
У НАЙКРАЩОМУ
ВИПАДКУ УКРАЇНЦІ
УТВОРЮВАЛИ
СВЯЩЕНИЧІ РОДИ.
А ЯКЩО ВЖЕ РОБИВ
ЯКУСЬ МАЛЕНЬКУ
ЧИНОВНИЧУ КАР’ЄРУ,
ТО МУСИВ АБО
РУСИФІКУВАТИСЯ, АБО
ПОЛОНІЗУВАТИСЯ
або русифікуватися, або полонізуватися.
Так що століття ні до чого, це – змарнований
час. Тим більше, що раз на століття, в середньому, стаються якісь катаклізми типу
воєн-революцій, і все це нахрін змітає. І все,
що ти й твоя сім’я в п’яти поколіннях заробляли, спалюють якісь приблуди.
Якби я бачив десь хоч найменший промінчик – шукав би шлях, як до того промінчика дійти, чи як би його скерувати на
якийсь вдячний ґрунт. Але я щось не бачу
перспективи.
І проблема ж не тільки в цьому. Якби ми
жили в міжчассі й чекали, що коли ми будемо готові, він почнеться… Але ж те, що не
розвивається, вмирає. Тут наростає, а тут
відпадає. І Бог його знає, які процеси будуть
швидші. Бо те, що відбувається в Європі чи
Росії, довкола нас – зовсім не додає оптимізму.
Я картаю своїх галичан, кажу їм: ”Ви
ніколи не готові до змін. Коли прийшла
Перша світова війна, весь світ уже знав, що
імперії Габсбурґів не буде. А ви захищали
Франца-Йосифа. А 1939 -го не боронилися,
2 0 1 2
02.04.2012 23:58:51
”Я, Павлів Володимир Володимирович, народився 25.11.1963 р. у селі Аркалик Кустанайського краю Амангельдинського р-ну,
Казазхстан, куди мого батька, офіцера ОБХСС (отдєл борьби с хіщєніямі соціалістічєской собствєнності) скерували по закінченні Львівської
школи міліції для боротьби з порушниками, які
приховували цілинний хліб від радянської влади. Українець. Греко-католик. Безпартійний.
Гетеросексуал.
У 9-місячному віці, гнаний почуттям патріотизму, повернувся з мамою в її рідне містечко Рудки, що на Львівщині, де відразу зарекомендував себе гарним і розумним хлопчиком. Скільки ”ссав цицьку” й ”пісяв у ліжко” – не пам’ятаю.
У середній школі відзначався бистрим розумом, важким характером і безнадійною поведінкою. По закінченні школи у 1981 р. відразу поступив (без хабарів і знайомств) на електроенергетичний факультет Львівського
політехнічного інституту.
Після ”звільнення в запас” у грудні 1986 р. 5 місяців працював ”комплектувальницею” (пріход-расход) львівської поліграф бази, відвідуючи вечірні підготовчі курси журналістики
до львівського університету. Після провальних
іспитів на факультет філології ЛДУ ще 2,5 місяці
я працював вантажником на ”пилорамі” у родинному містечку Рудки. За цей період була
остаточно підірвана віра в імовірність суміщення моєї особи й важкої фізичної праці.
Далі – підготовче стаціонарне відділення і навчання на філфаці ЛДУ з отриманням диплома
”філолог, викладач української мови та літератури”. Навчання вміло поєднував із членством у Товаристві Лева, у Товаристві української мови ім. Шевченка, у Студентському
братстві, НРУ.
У серпні 1991-го отримав пропозицію від
О. Кривенка написати культурологічну статтю до новостворюваної газети ”Post-Поступ”,
яку й написав 19 серпня (московський ”путч”).
Перші ж мої статті – ”Нацдебілізм української
естради” та ”Українська лайка” – викликали
скандальний резонанс у Львові. Внаслідок
цього я відразу очолив у газеті відділ культури,
а також почав себе вважати ”непересічною
особистістю”, ”початкуючим генієм” та ”одним
із батьків нової української журналістики”. Залишивши газету у квітні 1995 р., з травня живу
і працюю в Києві, де весь цей час збираюся
знову стати одним із батьків – тепер уже українського телебачення”.
(З автобіографії у написаній спільно з Олександром
Кривенком книжці ”Енциклопедія нашого українознавства”,
1997 рік).
1998-го Павлів залишає посаду редактора новин телеканалу СТБ, виїздить до Польщі й переходить у стан ”внутрішньої еміграції”. На короткий час приїздить працювати в журналі
”ПіК”, потім залишає країну знов. 2005-го повертається до Львова, де живе досі. Викладає
в Українському католицькому університеті
курси ”Медіа і мораль”, ”Новітня українська
журналістика: стандарти якості”, ”Медіа і культура”.
Розлучений, має двох доньок молодшого
шкільного віку
фактично, перед німцями. Так само 1944-го:
вже було відомо, що росіяни переможуть,
і все одно – не готувалися до того, як жити
далі в умовах радянської окупації. Творили
ці безглузді загони УПА. Це прекрасний,
шляхетний порив – але це безглуздо, це була
наперед програна війна”.
Навіть інтелектуали, як Милослав Маринович, Євген Сверстюк, Любомир Гузар – усі дають Україні шанси та перспективи.
– Вони з того покоління, що вважає себе місіонерами. І їм через горло не пройде фраза
вас зневірити й сказати: ”Чувак, зливай воду,
тікай за кордон”. А в нашого покоління, зокрема в мене, такого почуття місії нема.
От іще одне. Чому зараз ця криза? Команда,
що прийшла з Ющенком, мислила здебільшого філософією галицькою, тобто значною
мірою діаспорянською. Незалежно від того,
були ці люди із Західної України чи ні – вони
могли запропонувати тільки одну версію
українськості. Це те, що не могло і не може
бути прийнято на схід від Збруча. Це все застарілі концепції, через які все буксує. Можливо, щось прийде з молодіжних середовищ
центру, півдня. Патріотично налаштованих
уже не до ”української ідеї”, а до території,
на якій вони живуть. Якщо там виникнуть
не прив’язані до ідеології патріотизм і почуття гідності громадянина: ”Я хочу, щоб
мене поважали”. Якщо шукатимуть спосіб
співіснування всіх регіонів – незалежно від
того, подобаються вони нам чи ні. Якщо не
нав’язуватимуть одне одному якихось ідей,
тим більше застарілих, напридуманих концепцій – комуністичних, націоналістичних
чи ще якихось. Якщо молоде покоління випрацює тверезий, прагматичний status quo:
як ми можемо жити в цій країні незалежно,
які в нас герої та ким ми цікавимось – ну,
тоді ще є шанс. Може, це спрацює.
текст: Антон СЕМИЖЕНКО, фото: Ігор ХОМИЧ
5
!2_zbir.indd 37
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
37
02.04.2012 23:58:52
Щ О Д Е Н Н И К
Ігор КНИШ
47 років, ПИСЬМЕННИК, СІЛЬСЬКИЙ РІЗНОРОБ
”СВОБОДА – ЦЕ КОЛИ НЕМАЄ НЕОБХІДНОСТІ
СПІЛКУВАТИСЯ З НЕПРИЄМНИМИ ЛЮДЬМИ”
ПРАГНУ ДУХОВНО ВДОСКОНАЛЮВАТИСЯ. У селі для цього найкращі умови – ніхто не заважає, тиша і спокій. Хіба що газ провести треба, щоб
думати взимку стало тепліше.
НІЯКІ КНИЖКИ НЕ ЗМОЖУТЬ НАВЧИТИ, якщо людина до цього не роз-
береться в собі. Завжди треба слухати своє серце.
СЕНС МОГО ЖИТТЯ – у пошуку сенсу.
РАНІШЕ МАВ БОРОДУ. Всім казав, що поголюся, коли закінчиться влада
Януковича. Недавно поголився. Сусіди сміялися, мовляв, він іще ж
при владі. Кажу їм, це лише формально. Навіть ті, хто за нього голосували, давно розчарувалися. Вітя перестав бути президентом, коли
народ втратив у нього віру.
НІЯКІ КНИЖКИ НЕ ЗМОЖУТЬ
НАВЧИТИ, ЯКЩО ЛЮДИНА ДО
ЦЬОГО НЕ РОЗБЕРЕТЬСЯ В СОБІ
коли критикують мої твори. Коли з чимось не згодні. Набагато гірше, якщо не проявляють жодного інтересу.
ДУЖЕ ЛЮБЛЮ,
ІДЕАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ ТВІР – той, що змушує фантазувати. Якщо ж ав-
тор усе розклав по поличках і думати немає над чим – читати
таку книжку немає смислу.
ДУШЕВНА ГАРМОНІЯ НАСТАЛА ТОДІ, коли перестало бути нудно із самим
собою.
СУМНІВИ В СОБІ –
найбільша перепона до успіху.
У НАС ІЗ ДРУЖИНОЮ НЕМАЄ ВЛАСНИХ ДІТЕЙ. Є прийомний син від її першоСЕРЕДНЯ ЗАРПЛАТНЯ В БОЧЕЧКАХ – 350 гривень на місяць. Щоб якось ви-
жити, сусіди одне одному допомагають. Хто дерева пиляє, хто свіжих
яєць принесе.
ЧИМ ШИРШЕ ВІДКРИТА ДУША, тим більше в неї плюють.
ЯКЩО ПОМИЛЯЮСЯ, чесно визнаю це. Людина завжди має бути перед со-
бою відверта, як на сповіді.
щоб кохана жінка була поряд. Єдина розкіш, на яку витрачав би гроші, – книжки. Люблю древніх філософів,
із задоволенням перечитав би Конфуція, Сенеку.
ЖИВЕМО БІДНО, АЛЕ ГОЛОВНЕ,
го шлюбу. Люди, які переймаються лише продовженням роду,
самі в житті не змогли реалізуватися. Тому вішають свої проблеми на дітей, прагнуть від них нездійсненного.
ДУШЕВНА ГАРМОНІЯ НАСТАЛА
ТОДІ, КОЛИ ПЕРЕСТАЛО БУТИ
НУДНО ІЗ САМИМ СОБОЮ
БАТЬКИ РОБЛЯТЬ СТРАШНУ ПОМИЛКУ, коли порівнюють дитину з одно-
ЖАЛКУЮ, що віра перетворилася на моду. Давно не бачив щиро ві-
руючої людини, особливо серед молоді. Коли їду до міста по суботах,
бачу як місцеві кримінальні авторитети на Mercedes’ах підрулюють
до церкви гріхи замолювати. Поставлять свічку, перехрестяться, а в
понеділок знову йдуть народ грабувати.
РОСІЙСЬКА – МОВА ПО НЕОБХІДНОСТІ,
літками. Донька біжить, падає в калюжу. А мати каже: ”Не треба так робити! Бачиш, який чистий і охайний хлопчик пішов,
не те що ти!” Дитина виростає, і замість орієнтуватися на себе,
дивиться на інших. В Японії батьки вчать дітей перевершувати
самих себе, а не ближнього. Кажуть їм: сьогодні ти кращий,
ніж учора.
а українська – для душі.
це коли немає необхідності спілкуватися з неприємними людьми. У наш час складно уникати тих, хто нам
одну – православ’я. Так, православний бог жорстокий. Але людям не- неприємний. Тому по-справжньому вільних людей дуже мало.
обхідно вірити, що існує хтось вищий за них. Інакше буде хаос.
текст і фото: Катерина ГОНЧАРОВА
СВОБОДА ДЛЯ МЕНЕ –
СПРИЙМАЮ БУДЬ-ЯКУ РЕЛІГІЮ, що не пропагує насильства. Сповідую
38
!2_zbir.indd 38
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:58:55
!2_zbir.indd 39
02.04.2012 23:59:01
ЛЮДИ ТА РЕЧІ
”ШАНОВНЕ ПАНСТВО,
ВЕЛИКЕ ПРОХАННЯ
НЕ СЦЯТИ Й НЕ СРАТИ”
40
!3_zbir.indd 40
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
2 0 1 2
02.04.2012 23:17:21
Р Е П О Р Т А Ж
Реконструкцію Андріївського узвозу в Києві планують
завершити до Євро-2012. Ліворуч – Музей Михайла
Булгакова. Попри чутки про закриття, він діє. Щоб
відвідувачі менше бруднили ноги в болоті, проклали
дерев’яний місток
Із цього аварійного будинку людей виселили,
готували його під знесення
сіткою, їх збираються відреставрувати
до Євро-2012. Художників, які мали тут
свої майстерні, зобов’язали виселитися
до 30 квітня – на художній комбінат по
вулиці Васильківській, 32. Це поряд із
новою станцією метро ”Васильківська”.
В арці будинку №18 низький літній чоловік у картузі тримається за металеві
ґрати і курить. Дивиться на розриту вулицю.
– Еще 30 дней осталось до выселения, –
жує кінець цигарки. Олег Сташенко
працює помічником скульптора Юрія
Білявського, допомагає йому робити
бронзові люстри й звивисті перила. –
У МЕНЯ ПОЯВИЛСЯ
ПЛАН: НОЧЕВАТЬ
ПО ОЧЕРЕДИ ВО
ВСЕХ МАСТЕРСКИХ
НА АНДРЕЕВСКОМ,
ЧТОБЫ ВО СНЕ
ИЗУЧАТЬ ИСТОРИЮ
Но никто не знает, когда придут нас выгонять. Может, завтра. Поэтому на всякий случай дежурим здесь и днем и
ночью. Нас переселяют на Васильковскую, но там ничего не готово.
Витирає руки фартухом, заляпаним
фарбою й клеєм, відчиняє замок на воротях і запрошує у двір. У кінці арки
на листі металу фарбою виведено:
”Туалета нет”. Трохи збоку на іржавих
металевих воротах, обвитих сухим
плющем і стеблами дикого винограду:
”Шановне панство, велике прохання не
сцяти й не срати”.
Уздовж надтріснутої цегляної стіни ведуть сходинки. Нагорі кілька порожніх
будинків із вибитими вікнами.
– Там уже давно никто не живет, – Олег
іде через ворота у маленький двір.
НА СТОЛИЧНОМУ АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ На майданчику 5 х 15 м ростуть кілька
низьких дерев. По всьому двору – сухе
БЛИЗЬКО СОТНІ ЛЮДЕЙ МІНЯЮТЬ КАНАлистя. – Вот у этой кирпичной стены
ЛІЗАЦІЮ. Посеред вулиці розриті ями.
белогвардейцы расстреливали красноРобітники зняли бруківку, під ногами
мокрий від дощу пісок. Люди ступають армейцев, а потом красноармейцы –
белогвардейцев. Раз остался ночевать
по дошках. Будівлі завішані зеленою
АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
У КИЄВІ ПОДІЛИЛИ
МІЖ СОБОЮ КІЛЬКА
БІЗНЕСМЕНІВ І ПОЛІТИКІВ
5
!3_zbir.indd 41
в мастерской, так мне все их баталии
приснились. Проснулся и не могу понять, где я. Потом знакомый историк
рассказал, что я во сне реальные события увидел. У меня появился план:
ночевать по очереди во всех мастерских
на Андреевском, чтобы во сне изучать
историю.
Олег Сташенко відчиняє важкі металеві
двері до майстерні на першому поверсі.
Розказує, що цей будинок належав дружині генерала, потім – священику.
Після Жовтневої революції його поділили на квартирки й поселили сім’ї робітників. 1982 року визнали аварійним
і здали в оренду художникам.
У приміщенні розміром 5 х 5 м четверо
чоловіків роблять заготовки для бронзової люстри. Найвищий із них – у синьому халаті й зеленій плетеній шапці
ремонтує вимикач – викруткою тицяє
у дріт, на якому висить розетка. У майстерні вибило світло.
Низький чорнявий Гагік Генріхович,
у зеленому береті й заляпаному спереду
комбінезоні, пензликом наносить білий
силікон на закручені заготовки, з яких
відливатимуть бронзові деталі до люстри. Над столом червоною кнопкою
пришпилений подертий листок із Державним гербом і написом ”Президент
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
>
41
02.04.2012 23:17:23
Р Е П О Р Т А Ж
У майстерні скульптора Юрія Білявського його
помічники розігрівають силікон – вкривають ним
воскові заготовки. За допомогою цих форм згодом
виливатимуть деталі до бронзової люстри
Лист від президента Віктора Ющенка
>
України”. На акруші виведено: ”Шановний Гагіку Генріховичу! Прийміть мої
сердечні вітання з визначною подією
у Вашому житті. Ви прийняли відповідальне рішення стати громадянином
України. Вірю, що ви будете достойним
В ЭТОЙ КОМНАТУШКЕ
ДЕЛАЛИСЬ ЛЮСТРЫ ДЛЯ
РЕЗИДЕНЦИИ КУЧМЫ.
ЗАКАЗАЛИ БОЛЬШУЮ
БРОНЗОВУЮ С ПОЗОЛОТОЙ
представником великого українського
народу. Віднині Ваші права і свободи
повною мірою захищені Конституцією
України”. Унизу – розмашистий підпис
президента Віктора Ющенка.
– Мы тут царя Николая ІІ делали.
Россияне его поставили в Екатеринбурге, – із кімнатки виходить скульптор
42
!3_zbir.indd 42
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
Юрій Білявський, 43 роки. – В этой
комнатушке делались люстры для
резиденции Кучмы. Заказали большую
бронзовую с позолотой.
Складає заготовки в невеликий ящик.
Раптом вмикається світло. Олег усміхається й біжить у кімнатку, розігріває
там обід – борщ і тушковану капусту.
– Вся эта затея с улицей начиналась
как реставрация, закончится – реконструкцией, – виходить після обіду
на вулицю Олег Сташенко. – Россияне
приезжали на Андреевский спуск снимать ”Белую гвардию” по Булгакову.
Расстроились: сказали, что им удалось снять только 10 процентов. Виды
2 0 1 2
02.04.2012 23:17:28
Р Е П О Р Т А Ж
старых киевских улочек досняли в России, там лучше сохранились старые
дома.
БІЛЯ 5-ПОВЕРХОВОГО БУДИНКУ НАВПРОТИ АНДРІЇВСЬКОЇ ЦЕРКВИ НАВПОЧІПКИ
ПРИСІЛИ БУДІВЕЛЬНИКИ. П’ють чай із
картонних стаканчиків. Жовтогарячі
каски зняли і склали поруч.
– Ну, чо тобі сьогодні перепало? – повертаються до високого чоловіка в робі,
який вийшов із під’їзду.
Монтажник-висотник 28-річний Микола Тимошенко шаріється й підходить
до гурту. Він – родом зі Жмеринки на
Вінниччині.
– Бабусі, які мають тут квартири,
просять мене помогти щось у хатах
зробити, – розповідає. – Бабі Каті
люстру повісив. Тьоті Люді зі шкафа
книжки познімав, чуть не задохнувся
пилюкою. Дома тут хороші, тільки я в
них не жив би. Кругом запах старості.
Дивишся на дом – він світлий, а зайдеш
у квартиру – ніби в гробу.
ВУЗЕНЬКОЮ ВУЛИЧКОЮ, ЯКУ ЗАЛИШИЛИ
ДЛЯ ПІШОХОДІВ, БІЖИТЬ НИЗЕНЬКИЙ
КЕРІВНИК ВІДДІЛУ ОХОРОНИ ЗАПОВІДНИКА ”СТАРОДАВНІЙ КИЇВ” Володимир
Кравченко, 55 років. На бігу знімає фасади будинків на цифровий фотоапарат.
Я БЫ ПОСОВЕТОВАЛ МОЛОДЫМ
ИЗУЧАТЬ УСТРОЙСТВО
АВТОМАТА. В КРАЙНЕМ СЛУЧАЕ –
ВИЛЫ НАУЧИТЕСЬ ДЕРЖАТЬ.
СКОРО ПРИГОДИТСЯ
– Пока все идет хорошо, – швидко говорить у телефон. – Пока ничего исторически важного не тронули. Дорогу
давно надо было отремонтировать, а то
только ноги ломали здесь. И канализацию новую поставить, старая никуда
не годилась. Мы все контролируем, исторических зданий никто разрушать не
будет.
Пробігає повз майстерні, з яких виселяють художників. На цьому місці планують облаштувати ресторани, парковку
й розважальний центр. Натикається на
жінку в пальті, вибачається, кланяється
їй і біжить далі.
НАВПРОТИ МУЗЕЮ БУЛГАКОВА стоїть чо-
ловік із зовнішністю грузина, продає
ілюстровані книжки з історії Київської
Русі. Розмовляє російською з акцентом.
Будівельники Микола Тимошенко та Юрій Пулинін під час обідньої перерви
– Посмотрите, какая шикарная книга, – вкладає в руки перехожій велике
червоне оксамитове видання із золотим
тисненням. – Всего 140 гривен. Это же
пустяки для такого подарка!
– Я не буду брати, я тут просто йшла, –
каже жінка й пришвидшує крок.
До Музею Булгакова, через перериту
дорогу, прокладений дерев’яний місток. На стук виходить сторож зі скуйовдженим волоссям. Представляється
Миколою.
– Мы работаем в обычном режиме,
просто сегодня у нас выходной, –
показує на оголошення з розкладом
роботи. – А то переполошились, что
Музей снесут. Тогда дух Булгакова им
спать спокойно не даст, – позіхає.
У обдертому будинку навпроти у запиленому вікні ледь бовваніє людська фігура. На дверях із мідними ручками висить листочок: ”Тотальний розпродаж у зв’язку з виселенням творчих майстерень художників”. Двері відчиняє чорнява дівчина.
– Тут багато майстерень, але художників не застанеш. Одні в запої від горя,
інші шукають, як би картини перевезти, – дівчина повертається до вікна.
Біля зелених дверей на підставці, застеленій білою серветкою, стоїть старий зелений телефонний апарат.
Заходимо в прочинені двері. Посеред
кімнати в кріслі сидить художник Микола Сологубов. Позаду стоїть його син,
теж Микола Сологубов. Син почергово
викладає на мольберт картину за кар5
!3_zbir.indd 43
тиною. Вирішують, які виставляти
на продаж, а які забирати в нову майстерню. Розглядають полотно з робітником у касці й дівчиною у фартуху
й косинці.
– Да, это соцреализм! Так раньше люди
жили: кушали кефир и сидели в обеденный перерыв с милой, – схиляє голову
батько, пальцями стукає по дерев’яному
поручні м’якого крісла. – С диваном
тоже придется распрощаться. Когда
сюда переезжал, еще молодым был.
Диван нашел на помойке – без ножек, пружины торчат. Сколько он
перевидел…
Микола Васильович закочує очі.
Він – лисий, з великою родимою плямою на лівій скроні.
– Когда мне дали эту комнату в
1982 году, здание было аварийное.
В комнатах трава росла, козы паслись.
Бомжи костры жгли. А вообще этот дом
построен в конце ХVІІІ столетия.
На журнальному столику, застеленому целофановими кульками, розкладений хліб і порізане сало. Микола
Васильович дивиться у запилене
старе вікно. Шибка тріснула, щілина
заліплена скотчем. Сусідній дім
розвалився.
– Наш дом такая же участь ждет.
Я бы посоветовал молодым изучать
устройство автомата. В крайнем случае – вилы научитесь держать. Скоро
пригодится.
К В І Т Н Я
текст: Надія ШТУПУН, фото: Ольга КАМЄНЄВА
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
43
02.04.2012 23:17:33
П І Д С Л У Х А Н І
Р О З М О В И
”Ше перед сповіддю мушу
сказати, бо потім грішити
не можна: ти – дебіл”
ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ У ЛЬВІВСЬКИХ ЦЕРКВАХ ЛЮДИ СТОЯТЬ У ЧЕРГАХ ДО СПОВІДІ. ДЕЯКІ
ТЯГНУТЬСЯ З ХРАМУ АЖ НА ПОДВІР’Я. ДЕХТО ЗАЙМАЄ ЧЕРГУ Й ІДЕ ЧЕКАТИ НАДВІР НА ЛАВУ
– А ТИ ЧО АЖ ДО ЛЬВОВА ПРИЇХАЛА
СПОВІДАТИСЯ? В селі не хочеш? – каже
старша жінка в чорній хустці до молодшої в синій шалі.
– Та ви шо? У кого там ся є сповідати?
Він тебе навіть не вислухає. Раз, раз і
слідуючий. Но дивиться, шо на тацю
поклали.
– Та то скрізь таке. Де нині є ксьондз?
– Щороку збирає й збирає на ”ремонт храму”. Я кажу, та шо там вже
є ремонтувати? Церква в килимах,
у вишиттю. Опалення давно є. Море
квітів. Ну, хіба вже на золоті ворота до
церкви збирає, чи що? За той час він
собі ремонтик удома зробив, паркан
такий відмурував, ніби до нього хтось
полізе. А зараз говорять, квартири
дітям у Львові покупив.
– Та я свому внуку кажу, або най в міліцію йде після школи, або на ксьондза. То не пропаде.
хаєш, – відмахується малий.
– Шо я не слухаю?
– А розкажеш, як мама тебе щонеділі
просить-просить у підвал сходити, а
потім мусить сама іти.
– Ну то я футбол того тижня дивився.
– А минулої неділі з дядею Сергієм
4 години на скайпі сидів.
– Слухай, не нервуй мене перед
– РОЗКАЖЕШ СВЯЩЕНИКУ, ЯК ТИ МАМИ самою сповіддю.
– А ше я розкажу, як ти мене за пивом
НЕ СЛУХАЄШ? – говорить молодий
посилаєш, а я не хочу йти. То гріх не
батько до сина років 10.
слухатися тата?
– Ліпше ти розкажи, як ти її не слу-
Люди стоять у черзі до сповіді в церкві святого Андрія Первозванного в центрі Львова. У цьому греко-католицькому храмі 1876 року приймав перше Святе Причастя
майбутній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький
!3_zbir.indd 44
02.04.2012 23:27:29
П І Д С Л У Х А Н І
– СЛУХАЙ, ТИ ШО НЕ РОЗУМІЄШ? Я в
черзі до сповіді. Не можу говорити, – нервово стиха каже чоловік у
слухавку.
Той знову дзвонить.
– Нє, ну я тобі то ше перед сповіддю
мушу сказати, бо потім грішити не
можна: ти – дебіл, – вимикає телефон.
Не знаю, чи мені казати, шо
я з хлопцем без шлюбу живу.
Говорять, він таких не сповідає
ДВІ ЖІНКИ, НА ВИГЛЯД РОКІВ 50,
ж іще мала була, де дитину таке питати? Свиня.
– Та бо сам, певно, гарну дівчину
побачив, слюні розпустив, фантазію
включив. Ти би послала його й
пішла до іншої церкви.
– Нині я би так і зробила. А тоді в
шоці була.
– А мою бабку шо питав! – хихотить. – Чи вона собі того не робить… То вона йому ноги цілувала зі
слізьми, хрестилася, шо вона такого
в житті не робила. І шо дід щой но
півроку, як умер, і шо їй нема в тому
потреби.
– Фу, – кривиться друга. – Не смійся, бо нас зараз виженуть.
Наталія ПАВЛЕНКО
Смалений вовк
– Є космонавти, які відчувають відірваність від Землі, – розповідає
Леонід Каденюк. – Погано її переносять, бо психіка не сприймає
мільйони кілометрів порожнечі.
Навіть стреси можуть виникнути.
Каденюк був у космосі 16 діб,
а Ліда – мамина знайома – 76.
Тільки в Італії.
На початку 2000-х туди виїхали
кілька її подружок. Улаштувалися,
по тисячі доларів щомісяця заробляли. В Європі тоді платили ще
американською валютою.
СІДАЮТЬ НА ЛАВУ БІЛЯ ЦЕРКВИ.
– Мій Володя дома не буває. То в
Польщі, то у Львові шось крутиться.
Усе те бабло, як він каже, заробляє.
Та я йому кажу, досить уже, женися. А
він: доки квартири не куплю – не женюся. Шо мені, з вами до пенсії жити?
– А я своїх синів у 22 роки вже в добрі руки повіддавала. Один на дочці священика женився. В іншої невістки мама в Італії все життя.
То я собі тепер маю чистий спокій.
Поживу для себе.
– ТИ БУДЕШ ТО СВЯЩЕНИКУ ГОВОРИ-
– Я СВОЇЙ СТАРІЙ ЧЕРГУ ЗАЙНЯВ, –
каже сивий чоловік до іншого, в руках тримає шапку. – Я до сповіді
не йду. Бо то нема перед ким ся
сповідати, хіба перед самим Богом.
Ті ксьондзи таке витворяють, –
махає рукою. – А стара каже, чує гріх
перед Януковичем. Бо все плювала
на його фотографію, як де в газеті
бачила. А тепер їй хтось навісив на
вуха, шо то гріх. Бо всяка влада від
Бога. А той ще й тисячу якусь обіцяє
дати з книжки. То вона каже, піде
покається.
Везіть її швидше
додому, бо буде ще
гірше
– Ігорю, відпусти мене, – просилася в чоловіка.
Той змусив жінку поставити ”спіраль” – чув, що в тих ”італіях” робиться – і сказав:
– Лідо, як не бачила ще смаленого
вовка, то поїдь.
За поїздку та працевлаштування
заплатили 1300 доларів.
Після місяця роботи в ресторані,
в якому Ліда пахала по-чорному й
устигала згризти хіба що шматок
хліба, її почало клинити. У підвалі,
де нелегали знімали житло, не
було вікон. Жінку це страшенно
гнітило, ночами вона навпомацки
хотіла їх знайти. Ще за місяць стала ”гальмувати” – відповідала
невпопад на запитання, могла
сісти в автобус і поїхати блукати
Римом. Подруга зрештою повела
її до психіатра.
– Везіть її швидше додому, бо
буде ще гірше.
Доки подруга вибивала квитки,
платила штрафи прикордонникам
і тягла Ліду через усю Європу, та,
ні на що не реагуючи, гризла поцуплене в ресторані печиво й моцарелу.
У Чопі після останньої перевірки
Ліда прозріла:
– Боже, я – дома! Світ розвиднівся! Піду дзвонити чоловіку.
У Києві вона кинулася йому на шию:
– Ігорю, я побачила смаленого
вовка!
Додому привезла 300 доларів.
ТИ? – питає простоволоса дівчина
іншу, в прозорій білій шалі.
– Шо я приймаю ті таблетки? Та де.
Він буде мораль читати. Ще мене не
запричащає. Як я маю то йому пояснити, шо ми ще з Віталіком дітей
не хочемо.
– Ну, він скаже, шо є природне планування. А контрацептиви – гріх.
– У нас в університеті всі викладачі й
співробітники на тому ”плануванні”.
То кожна друга сім’я багатодітна, так
допланувалися.
– А я не знаю, чи мені казати, шо я
з хлопцем без шлюбу живу. Говорять,
він таких не сповідає. Моя сестра
з Ігорем нешлюбна, то до сповіді не
ходить. Але дітей похрестили.
– ТА Я ВЗАГАЛІ ПЕРШИЙ РАЗ У ЛЬВОВІ ДО СПОВІДІ ПРИЙШЛА ЗА ЧОТИРИ
РОКИ. Весь час до себе в село їздила.
– А чо?
– Ше на другому курсі Танька завела мене у львівську церкву. Каже,
тут священик тебе не знає, можеш
усе розказати. А він мене, чуєш, питає, чи я грішне тіло до рота брала. Я тоді так плакала, як вийшла
з церкви, більше тут не ходила. Та я
Стара каже,
чує гріх перед
Януковичем. Бо все
плювала на його
фотографію, як де
в газеті бачила
– Ой, не знаю, яка та Паска буде, –
відповідає співрозмовник. – Не знаєш, шо на ту пенсію купити. Дочка
напозичала грошей, ремонт робить.
Нашо то їй ся здало? Залізе в борги,
а потім: тату, дай пенсію.
– Та так не кажіть, вона у вас господиня. А з цінами таки дуже зле. Іду
до магазину й думаю: як куплю ліпшого масла, то вже на цукор не буде.
То, може, без цукру обійдуся ще
тиждень? Або купити риби чи краще
ковбаси вареної? А як куплю молока,
то вже на зелені економлю. На Паску
до дочки в гості піду, то, може, якого
м’яса вже там поїм.
текст: Олександра ЧОРНА,
фото: Павло ПАЛАМАРЧУК
5
!3_zbir.indd 45
К В І Т Н Я
Р О З М О В И
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
45
02.04.2012 23:17:40
П О Р А Д И
БРАСЛЕТ І ГОДИННИК МАЮТЬ
ВИГЛЯДАТИ ДОРОЖЧЕ,
НІЖ КОШТУЮТЬ
15 ПОРАД ВІД ВЛАСНИЦІ ТРЬОХ
ЮВЕЛІРНИХ САЛОНІВ ОЛЬГИ ГУЦАЛ
1
КОШТОВНЕ КАМІННЯ – надійніше
вкладення кош тів,
ніж акції, рахунки й нерухомість. Ціна на діаманти
за 20 років виросла в чотири рази. Дорожчий тільки великий смарагд без
дефектів вагою понад
5 каратів.
3
2
СТВОРЮЮТЬ РЕ-
ПРИКРАСИ З КАМЕНЯМИ РІЗНИХ КО-
ЛЬОРІВ – ПОГАНИЙ СМАК.
На руці мають бути
не більше двох каблучок.
Не вдягайте срібні прикраси
разом із золотими. Перстень на рукавичці виглядає
вульгарно.
4
БРАСЛЕТ І ГОДИННИК
НЕ БІЙТЕСЯ НОСИТИ
ДОРОГІ ПРИКРАСИ
ВДЕНЬ. Під повсякденний одяг вибирайте великі з напівдорогоцінного
каміння. Кардиган або
футболку підкреслять намисто з дерева, зміїної шкіри, онікса. Під діловий
одяг треба обрати литі
прикраси із золота іде-
ПУТАЦІЮ. Вони мають виглядати дорожче,
ніж коштують насправді.
Віддати всю зарплату за
годинник – хороше капіталовкладення.
альної форми. Великі персні демонструють рішучість
господині, її самодостатність і свободу.
5
ЄДНАТИ КІЛЬКА ПРИКРАС, ПОЧНІТЬ ІЗ СЕ-
бирайте ланцюжок, каблучку й браслет. Якщо
носите масивні сережки,
!3_zbir.indd 46
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
одягніть тонкий ланцюжок. До мініатюрних пасуватиме кольє.
6
КОЛИ ПАЛЬЦІ КОРОТ-
7
КРУГЛОЛИЦИМ ДА-
КІ Й ПУХКІ, краще
відмовитися від широких перснів із великим
круглим каменями. Подовжать кисть вертикальний
або асиметричний дизайн,
трикутні мотиви. Жінкам
із вузлуватими руками й
великими суглобами підійдуть широкі каблучки з
великими самоцвітами.
МАМ ПРОТИПОКАЗАНІ кульчики у формі
ромбів, зірок або ”люстр”,
сережки-кільця. Дівчатам
із овальними і ”серцеподібними” обличчями
слід уникати прикрас із
8
АВАНТЮРИН ЧУДОВО
9
КОШТОВНОСТІ
ВІДТІНЯЄ БЛАКИТНІ
ОЧІ, а фіолетовий
аметист – карі. Бірюза
протипоказана сірооким.
Сережки мають контрастувати з кольором волосся.
Брюнеткам не варто вдягати чорні, блондинкам –
білі й жовті.
ЯКЩО ХОЧЕТЕ ПО-
РЕЖОК, до них уже під-
46
геометричними обрисами.
Їх одягають до типу ”трикутник”. До квад ратного
обличчя пасуватимуть
круглі чи прямокутні
сережки.
НОСИТИ ОДНОЧАСНО
МАЮТЬ ВЛАСТИВІСТЬ
ТЬМЯНІТИ. Не зберігайте їх біля медикаментів.
Під дією йоду золото й срібло одразу темніє. Золото
2 0 1 2
02.04.2012 23:28:02
П О Р А Д И
Ольга ГУЦАЛ
48 років
Власниця ювелірного салону
”Абрикос”.
Народилась у Києві. 2004 року
відкрила перший магазин.
Зараз має три – в Києві,
Донецьку й Одесі.
Виховує сина. Незаміжня
Не можна капати парфуми
на шию, вдягнувши срібний
ланцюжок. Метал швидко
потьмяніє.
12
ТОПАЗ ДУЖЕ
13
БІРЮЗА ЗМІНЮЄ
КРИХКИЙ, може
тріснути навіть
від слабкого удару. Гранат,
смарагд і рубін бояться
перепадів температури.
Сапфіру й коралу протипоказані нагрівання.
нашатирного спирту.
Відполірувати м’якою серветкою й промити у воді з
додаванням харчової соди.
Повернути блиск срібній
каблучці можна, зануривши її на 3 години у воду
з нарізаною картоплею.
чистять м’якою зубною
щіткою у воді з додаванням
кількох крапель рідкого
мила чи засобу для миття
посуду. Витирають насухо.
10
ШВИДКО ЗАБРУДНЮЮТЬСЯ
ЦІ, не любить
впливу мила, парфумів,
ацетону. Очищати її можна тільки вологою м’якою
ганчіркою.
14
НАМИСТО З КОРАЛІВ ПОЛІ РУЙТЕ
ГАНЧІРКОЮ з кількома краплями рослинної
олії.
КАБЛУЧКИ З УЗО-
15
РАМИ Й КАМІННЯМ. Коли
ліпите щось із тіста чи глини або працюєте на городі,
знімайте їх. Для ювелірних
виробів шкідливі гаряча
вода й висока температура.
У них не можна перебувати
в сауні, душі чи ванні.
11
НА СРІБЛІ З ЧАСОМ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ
АМЕТИСТ МОЖНА
ЧИСТИТИ ЛИШЕ
УЛЬТРАЗВУКОМ.
Вироби з діамантами миють у слабкому розчині нашатирного спирту.
ТЕМНИЙ НАЛІТ.
Найпростіший спосіб його
позбутися – ополоснути в
мильному розчині, нанести
суміш із зубного порошку й
текст: Анна УСІК, фото надане
ювелірним салоном ”Абрикос”
5
!3_zbir.indd 47
КОЛІР НА СОН-
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
47
02.04.2012 23:17:47
С П О Г А Д И
ВОВКА Я ГОДУВАВ
БУЛЬБОЮ І
ШКВАРКАМИ
15 ІСТОРІЙ ВІД ПИСЬМЕННИКА ВОЛОДИМИРА ЛИСА
1
ПОГОДА – ЦЕ ХОБІ, ЯКЕ СТАЛО МОЇМ ПЕРСОНАЛЬНИМ ЛИХОМ.
Займатися прогнозами почав випадково. 1986 року поїхав у відрядження у Володимир-Волинський. Зустрів дядька,
який розказав мені про методику спостереження за погодою з
26 грудня по 6 січня. За його словами, кожен день проектував
погоду на відповідний місяць наступного року. Тоді не надав цьому значення, а через два роки в газеті прочитав статтю про таку саму методику. На свою голову розповів про це
редактору. Він учепився за цю ідею, а я почав відмовляти:
”Це несерйозно. Як я, журналіст і письменник, можу цим займатися?” Але таки погодився на його вмовляння.
Відтоді надрукував 23 річних прогнози.
ЗМАГАЛИСЯ З ОДНОКЛАСНИЦЕЮ,
ХТО НАПИШЕ КРАЩОГО ВІРША. ВОНА
ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЛА
що то собака, казав на нього ”бака”, виносив йому бульбу і
шкварки. Годував його разів три, а потім бабуся побачила
мене біля вовка й лагідно до нього почала говорити: ”Вовчику, йди в ліс. Там собі зайчиків хрумай, а дитинку нашу
не трогай”. Вовк пішов, і на хуторі більше його не бачили.
4
1957 РОКУ НАШУ РОДИНУ ПЕРЕСЕЛИЛИ В СЕЛО ВЕСЕЛЕ ПАВЛО-
5
РОКІВ ІЗ 10 ПОЛЮВАЛИ З МОЛОДШИМ БРАТОМ НА БІЛОЧКУ.
6
ЯКОСЬ У ДРУГОМУ КЛАСІ РОЗПОВІВ ОДНОКЛАСНИЦІ, ЩО ПИШУ
ГРАДСЬКОГО РАЙОНУ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ. Останній раз
був там 2008-го. На кладовищі побачив із десяток могил
із прізвищем Лис. То все – мої тітки й дядьки.
Щоосені ходили в ліщинник збирати горіхи, а вона
перед нами бігала, дражнила. Називали її Ватька. Робили
засідки, але вона завжди виявлялася хитрішою.
ВІРШІ. Почали з нею змагатися, хто складе кращого.
Вона завжди перемагала. Після кількох невдач вирішив
У СЕРЕДИНІ 1990-Х ПОДЗВОНИВ НАЧАЛЬНИК ДОСЛІДНОЇ СІЛЬСЬКО- більше не писати. Стримував себе два роки, а потім побачив її вірші, але під іншим прізвищем. Виявилося, вона
ГОСПОДАРСЬКОЇ СТАНЦІЇ З ЛУЦЬКА: ”Цього року в нас гарно
їх безбожно списувала.
вродили цукрові буряки. Все завдяки вам. Ви прогнозували
дощі, вони пішли, як тільки вкинули зерно в землю. Хочемо
за це вам віддячити”. Мене нагородили мішком цукру – проП’ЄСУ ”ГОСПОДАР НАШОГО ДВОРУ” МАЛИ ПОСТАВИТИ У ВОЛИНдали його за півціни.
СЬКОМУ ЛЯЛЬКОВОМУ ТЕАТРІ. Перед постановкою її наЧерез рік голова одного з вінницьких колгоспів написав:
правили в репертуарну колегію. В рецензії написали, що
”Хочу подякувати вам за гарний прогноз. Просіть, що зап’єса має нехороший натяк. У ній автор намагається побажаєте”. Вирішив пожартувати і попросив половину кабана. ставити під сумнів дружбу радянських народів і навіть
Він відписав: ”Приїздіть і забирайте. Ваша половина чекає на керівну роль комуністичної партії.
вас”. Але я не знайшов машину, щоб забрати.
У п’єсі такого нічого не було. Головні герої – Курчатко,
Цвіркун, Мишенятко. Одного дня до них приходить Пес,
який намагається їх посварити. Каже: ”Ви не можете друНАВЧИВСЯ ХОДИТИ ПІЗНО – В РІК І 8 МІСЯЦІВ. Мама розказужити. За правилами, Курча має з’їсти Цвіркуна, а Кошевала: ”Став на ноги в червні, а наприкінці літа кудись
ня – Мишеня”. Спочатку друзі ніби підкоряються йому,
зник. Спочатку шукали родичі, потім підняли на ноги все
але потім об’єднуються й перемагають.
село. Заглядали в усі колодязі, прочісували ліси і посадки.
Минуло вісім років, мені дзвонить художній керівник теЗнайшли аж надвечір у степу. Навколішки роздивлявся
атру Данило Поштарук і каже: ”Ніякої репертуарної коякусь козявочку. За нею забув про все на світі”.
Приблизно за рік до хутора почав приходити вовк. Я думав, місії вже не існує. Можемо спокійно ставити твою п’єсу”.
2
7
3
48
!3_zbir.indd 48
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
>
2 0 1 2
02.04.2012 23:17:50
!3_zbir.indd 49
02.04.2012 23:17:52
С П О Г А Д И
>
Моя дружина Надія Гуменюк написала до неї вірші, композитор Петро Свист – музику. Вийшов шикарний спектакль. Потім п’єсу поставили ще 10 театрів.
8
У 1990-Х МОЖНА БУЛО ВИДАТИ КНИЖКУ ЛИШЕ ЗА ВЛАСНІ ЧИ
9
МОЯ СОВІСТЬ ЧИСТА – НА РОБОТІ НЕ НАПИСАВ ЖОДНОГО РЯД-
СПОНСОРСЬКІ КОШТИ. Одне столичне видавництво збиралося надрукувати мій роман ”Суддя”. Знайшли спонсора, вже підготували плівки. Раптом дзвонять і кажуть:
”Від видавництва відмовився спонсор. Давайте 12 тисяч, і
книжка піде в друк”. Знизили ціну до 10 тисяч, але я відмовився. Сказав: ”Спасибі. Я дочекаюся, доки з’являться
нормальні видавництва”. Після цього випадку 10 років
писав у шухляду.
КА. Я – жайворонок, мені найкраще пишеться вран-
ці. Пишу також вечорами, на вихідних, під час відпустки.
Часто – в поїздах, на вокзалах. Луцький поїзд прибуває
на київський вокзал о шостій ранку. Видавництва починають працювати з 10-ї, тож маю 4 вільні години. Раніше
підкладав під аркуш якісь теки, а недавно зрозумів, що
зручно писати на почесних грамотах. У мене тих грамот
повно, а лише кілька років тому здогадався про це.
КОЛИ ПИТАЮТЬ, ЯК ПРАВИЛЬНО
ОДРУЖИТИСЯ, ЖАРТУЮ: ТРЕБА СІСТИ
ЗА СПИНОЮ ГАРНОЇ СТУДЕНТКИ
10
ДРУЖИНА – ТЕЖ ПИСЬМЕННИЦЯ. Пишемо разом у
11
НА ПЕРШІЙ ЛЕКЦІЇ СІВ ЗА ПЕРШУ ПАРТУ. Але там почу-
12
ЗАДУМАВ НАПИСАТИ РОМАН ”СТОЛІТТЯ ЯКОВА” 1981 РОКУ.
13-метровій кімнаті. Інколи щось обговорюємо,
радимося. Вона краще знає мову, граматику, орфографію.
Принципова різниця між нами одна: дружина все набирає на комп’ютері, а я досі пишу ручкою.
вався некомфортно, перебрався подалі. Вийшло,
що сів позаду симпатичної студенточки з гарною фігурою. То була моя майбутня дружина – Надія Гуменюк.
Вона була в жовтому платтячку. Досі його зберігаємо.
У нас зав’язався роман, після першого курсу одружилися. Цього літа святкуватимемо 40 років подружнього
життя. Коли питають, як правильно одружитися, жартую: треба сісти за спиною гарної студентки.
Тоді мій дід Федір Іванович Кусько сказав: ”Ти
знаєш, Володю, як один рік життя промайнуло”. Я здивувався – дід пережив дві світові війни, поховав двох синів і дружину. Як він так може говорити?
Контрастнішої пари, як мій дід Федір і бабуся Палажка,
я не зустрічав. Він був неговіркий, суворий і постійно
працював. Усе життя боронив свій Косий хутір. 16 років
копав навколо нього канаву, щоб бульдозери не могли
зруйнувати. Казав мені: ”Після роботи знав, що мушу
хоча б кілька метрів тої канави прокопати”. Пити він не
любив. Але, бувало, начальство приходило й заставляло.
Казали: ”Федір Іванович, як ти нас не поважаєш, то завтра візьмемо бульдозер і зрівняємо твій хутір із землею”. Він із огидою брав гранчак самогонки й випивав.
50
!3_zbir.indd 50
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
Потім ішов за хату й усе вибльовував. Образ Якова писав
із діда і ще п’ятьох довгожителів. Не люблю слова ”прототип”. Якщо пишеш художній образ з однієї людини, то
краще вже зробити нарис.
ДІД БРАВ ГРАНЧАК
САМОГОНКИ Й ВИПИВАВ.
ПОТІМ ІШОВ ЗА ХАТУ Й УСЕ
ВИБЛЬОВУВАВ
13
МОЛОДИЙ ПРАЦЮВАВ У РАЙОННІЙ ГАЗЕТІ. На якусь про-
14
2008-ГО КОНКУРС ”КОРОНАЦІЯ СЛОВА” ПРОВОДИЛИ
давщицю надійшла скарга, й редактор доручив мені
розібратися. Я дізнався, що вона вже мала розтрату, була
умовно засуджена й не має права працювати в магазині. Усе
це виклав у матеріалі. У суботу його надрукували, а в понеділок мені на роботі кажуть: ”А ти знаєш, що твоя героїня
повісилася?” Я перелякався. Одразу подзвонив у магазин і
навів справки. Виявилося, вона намагалася вкоротити собі
віку, але залишилася жива. Недавно розказав про цей випадок молодим журналістам, а мені кажуть: ”А в чому тут
проблема? Написали б, що під впливом газетної публікації
героїня наклала на себе руки, і була б вам сенсація”.
Зрозумів, що між нами – прірва.
В КИЇВСЬКОМУ ТЕАТРІ ФРАНКА. На вході зустрічаю Тараса Федюка, який тоді був координатором цього проекту.
Він каже замогильним голосом, розтягуючи слова: ”От і ви
приїхали. То, може, і вам щось дадуть”.
Думав, попаду в десятку. Список оголосили, але мене в
ньому не було. Значить, думаю, дадуть третю премію, але
її вручили Михайлу Бриниху. Остання надія лишилася
на другу. На сцену вийшли Лариса Івшина і Микола Жулинський. Івшина каже про лауреата: ”Я цього автора добре знаю. Він друкувався в одній із луцьких газет”. Вже зібрався підніматися зі свого місця й іти на сцену, як вона називає ім’я Марії Маслєчкіної. Тут мене ззаду штурхає Василь Шкляр. Питає, яку премію дали. Кажу: ”Та забули про
мене! Як усе закінчиться, попрошу, щоб хоч за проїзд гроші
повернули”. А тут саме Тетяна і Юрій Логуші називають зі
сцени моє ім’я. На конкурс відсилав роман під псевдонімом
Василь Нережа. Василь – ім’я мого молодшого брата, а Нережа – річка, яка протікала в хуторі, де я народився.
А ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТВОЯ
ГЕРОЇНЯ ПОВІСИЛАСЯ?
15
В УКРАЇНІ ЖИВЕ ЩЕ ОДИН ВОЛОДИМИР ЛИС – МІЙ ОДНО-
СЕЛЬЧАНИН. Після школи він підкупив працівника районної газети. Той зробив йому гарну характеристику й рекомендацію. Лис узяв мої публікації й вступив на факультет
журналістики. Але після першого курсу його вигнали. Бо до
журналістики в нього не було хисту. Він працював на якомусь хімічному заводі. Там щось украв, і його засудили. Після того нічого про нього не чув.
текст: Світлана КОРЖЕНКО, фото: Андрій ШМАТОВ
2 0 1 2
02.04.2012 23:17:54
Ї Ж А
Ф О ТО : R E UTE R S
ЩО НЕ МОЖНА РОБИТИ,
ГОТУЮЧИ ПАСКУ
Не беріться за приготування після
сварки та в брудному старому одязі.
Не жалійте яєць, масла й присмаку:
родзинок, горіхів, кураги. У паску
закладається солодкість щастя,
добробуту й здоров’я.
Не лінуйтеся вимішувати тісто, аж
доки не відставатиме від рук. Воно
має закваситися в опарі й тричі підійти. Після першого замісу осадіть.
Виробляйте, як підійде вдруге.
Форму наповнюйте наполовину.
Не кладіть паску в холодну суху
духовку. Вона має прогрітися до
200 градусів. Поставте туди кружку
чи миску з водою, щоб парувало.
Не виймайте з форми одразу, як
спечеться. Покладіть на бік і чекайте,
доки охолоне дно. Тоді легко
відстане й не порветься.
Жовту паску пекли в п’ятницю зранку. Освятивши, спочатку давали шматок корові
У суботу пекли
чорну паску
ПАСКА ІЗ ШАФРАНОМ
І МИГДАЛЕМ
У п’яти склянках парного або підігрітого молока розчиняють півсклянки
дріжджів і 2 кг борошна. Коли опара підніметься, вкидають 10 жовтків
і п’ять цілих яєць, 400 г розтопленого
масла, 700 г – цукру, чайну ложку
солі й пів чайної ложки кардамону
або шафрану, 10 крапель лимонної
есенції й по стакану родзинок та рубленого мигдалю. Лимонну есенцію
можна замінити ванільною.
ВЕЛИКОДНІ ХЛІБИ УКРАЇНЦІ НАЗИВАЛИ БАБАМИ
СПРАВЖНІ ВЕЛИКОДНІ ХЛІБИ УКРАЇНЦІ НАЗИВАЛИ БАБИ. Їх прикрашали
не глазур’ю, а язичницькими символами з туго замішаного тіста. Господиня
виліплювала те, чого бракувало родині, але обов’язково майстрували вужа,
зірку й птахів.
УДОСВІТА ПЕКЛИ ПЕРШУ БІЛУ ПРІСНУВАТУ БАБУ. Її не їли. Cтояла на столі
до поминальної неділі, коли її відносили на цвинтар.
ШОКОЛАДНА ПАСКА
ДРУГА БАБА – ЖОВТА. Її пекли в п’ятницю зранку. В тісто били багато жовтків,
У півтори склянки молока додайте
50 г дріжджів і 400 г борошна. Коли
забродить, вмішують 15 жовтків,
розтертих добіла з 500 г цукру.
Вливають дві чарки рому й півсклянки червоного вина. Всипають по
100 г какао, молотих житніх сухарів
та апельсинових цукатів. Присмачують по чверті чайної ложки гвоздики
й кардамону. Як тісто підніметься,
додають збиті білки й сіль. Печуть,
коли виросте, при 180 градусах.
а коли садили в піч, просили здоров’я для кожного члена родини поіменно.
Усередину клали висушений з осені виноград.
Освячену жовту бабу перша їла корова. Їй врізали шкуринку – одразу, як
приносили хліб із церкви. Родина їла її до обіду, якщо пізніше – зір падатиме.
Крихтами обертали мишей на кажанів. Висипали їх біля нір. Вірили,
що коли миші їх наїдяться, літатимуть над полями й ловитимуть комах.
У СУБОТУ ПЕКЛИ ЧОРНУ ПАСКУ З ДУХМЯНИМ КОРІННЯМ. Чорний хліб був
запорукою приплоду худоби й врожаю. Ним відводили грім. Форми з тістом
накривали прутиками свяченої верби.
розповіли: етнограф Світлана ТВОРУН, жителька села Семирічка на Вінниччині Надія СОКОЛОВА, шеф-кухар київського ресторану ”Мантра” Олександр СЛОБОДЯНИК,
записала: Мирослава СОКОЛОВА
5
!3_zbir.indd 51
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
51
02.04.2012 23:17:54
П Р О Ф Е С І Я
ДРУЖИНА ДУМАЄ,
ЩО Я ПРАЦЮЮ
ТОП-МЕНЕДЖЕРОМ
ЧОЛОВІКУ НАПРОКАТ ПЛАТЯТЬ
100 ГРИВЕНЬ ЗА ГОДИНУ
Про зустріч домовляємося на 17.00 біля столичного
ресторану ”Тургенеф” поряд із Львівською площею.
Андрій передзвонює, вибачається, бо стоїть у
заторі біля Софійського собору:
– Тисячу ізвінєній. Я лечу до вас на крилах. Зараз
машину припаркую й прибіжу.
Запізнюється на півгодини.
На вулиці +3°С, вітряно. Стою біля входу.
– Чому ви не заходите? Я замовив столик на двох, –
відчиняє переді мною двері, пропускає вперед.
Замовляє дві кави. Світловолосий, із карими очима.
У джинсах і синьому светрі. На пальці крутить
ключі від машини з брелоком від сигналізації
Андрій
Народився в місті
Черкаси. З 1998 року
живе в Києві.
2004-го закінчив
факультет театрального
мистецтва університету
імені Карпенка-Карого
за спеціальністю ”актор”.
Два роки працює у фірмі
”Чоловік напрокат”.
Офіс розташований на
столичній Троєщині.
Працівники надають
послуги з ремонту та
прибирання квартири,
а також ходять на
побачення з клієнтками,
вдають їхніх хлопців або
чоловіків, супроводжують
на бали, вечірки й ділові
зустрічі. Таких восьмеро.
Андрій – один із них.
Одружений. Має двох
доньок
52
!3_zbir.indd 52
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
– Я ЗА ДЕНЬ МОЖУ ТРИЧІ ЗМІНЮВАТИ
ЗАМОВЛЯЮТЬ, щоб повипендрюватися
ІМ’Я. Просять бути Олегом – від-
перед подругами, потішити батьків,
що мають ухажора, сходити вдвох
на концерт або корпоратив, змусити
приревнувати чоловіка.
гукуюсь на це ім’я. Треба зіграти
айтішника Толіка – без проблем.
На своє ім’я вже рідше озиваюся, ніж
на чужі. Боюся, коли мене впізнають
у маршрутці. Їжджу своєю машиною.
У метро не спускаюся.
ЯК ПОЧАВ ПРАЦЮВАТИ, машини не мав.
Їду в метро з ”Хрещатика” на ”Шулявку”. Заходить блондинка. Сідає
біля мене й кричить на піввагона:
”Прівєт, Костя!” Кажу: ”Ви помилилися”. А вона за своє, давай
мене про якусь Лесю розпитувати. Виявилося, я супроводжував її
подружку на дні народження
їхнього шефа. Тепер, коли
впізнають, вітаюсь ніби
ніде нічого.
НА РОБОТУ ПОТРАПИВ за
У НАС У БІЛЬШОСТІ ПРАЦІВНИКІВ за пле-
чима акторська кар’єра. Є хлопець із
політехнічного. Його часто замовляють старші дамочки, бо молодий, світловолосий, має голубі очі. Він дуже
високий і худий, трохи дитяче обличчя – ми його прозвали Кіндером.
ОБРУЧКУ НЕ НОШУ. Дружині кажу, що
в мене палець від неї набрякає. Коли
Віта дуже ображається, одягаю, але
перед роботою ховаю в кишеню.
ЗНАЮ АНГЛІЙСЬКУ, трохи розумію ні-
мецьку й французьку. Найчастіше
доводиться російською спілкуватися. Недавно зустрічався з 50-річною колишньою москвичкою.
3 години виправляла мою російську,
сміялася, але я не ображаюся. 3 години минули – ми повечеряли, потанцювали під живу музику. Я отримав свої 300 гривень. Вона щаслива,
я – задоволений.
оголошенням у газеті.
Пройшов кастинг. Ці послуги стали популярні
й затребувані десь 2007-го.
Зараз нас працює восьмеро.
Усі – різні, бо в жінок смаки
неоднакові. Старші жінки хочуть молоденьких. Юні – доросліших, пузатих і лисуватих, БУВАЄ, замовниці такі нудні попадащоб були подібні до папіків.
ються, що весь вечір на годинник поглядаю. Вона розказує про всіх своїх колишніх, а я мушу слухати й підТРЕБА ВМІТИ готувати їжу, притакувати, що чоловіки – негідники й
бити цвях, помити підлогу.
козли, а вона – найкраща й у всьому
Жінкам подобається, коли ти
права. Це хоче чути кожна жінка.
по господарству допоміг, поупадав за нею на кухні. Для
серйозніших завдань у нас пра- ЧАСТО ЗАМОВЛЯЮТЬ на 2 години, але
цюють сантехніки, ремонтниподовжують побачення. Платять гоки, кухарі.
тівкою. Після п’яти починаються
2 0 1 2
02.04.2012 23:17:56
П Р О Ф Е С І Я
знижки – за годину 50 гривень.
На півдня замовляють, коли треба їхати за місто.
ДРУЖИНА ДУМАЄ, ЩО Я
ПРАЦЮЮ ТОП-МЕНЕДЖЕРОМ.
ДОДОМУ ПРИНОШУ 12–15 ТИСЯЧ
ГРИВЕНЬ НА МІСЯЦЬ
МАЮ РІЧНИЙ ШЕНГЕН.
Буває, запрошують за кордон. Їздив на Віденський
бал, двічі літав до Парижа – на два-три дні. Торік
улітку пропонували на тиждень у Туреччину. Але в дружини була відпустка, їй на
роботі дали путівку в санаторій у Коблево.
ІЗ 31 ГРУДНЯ ПО 2 СІЧНЯ вдо-
ма не з’являвся. За три дні
заробив тисячу доларів.
Дружина думає, що я працюю топ-менеджером.
Додому приношу
12–15 тисяч гривень
на місяць.
ЧАСТО ЗАМОВЛЯЮТЬ, щоб із
квітами під офіс прийшов.
Гроші за букет повертають.
У суботу вранці кличуть на
шопінг. Дають 2–3 тисячі гривень. Вибирають
півгодини якусь кофточку, просять, щоб
розплатився. І насолоджуються, коли
я на касі гроші даю.
Касирки думають:
оце їй пощастило
з чоловіком. Ношу
за жінкою пакети зі
шмотками.
ОСВІДЧУВАВСЯ В КОХАННІ перед батьками
дівчини. Вони їй обіцяли
квартиру купити, як заміж вийде. 31 рік минув,
а заміж ніхто не кликав.
Гарненька, але нікуди,
крім роботи, не ходила.
Ми навіть заручини за
тиждень зробили. Потім
вона сказала, що я зрадив
її, тому до весілля справа не
дійшла. Добре, що її батько – зі Львова. Бо ще морду
набив би, якби в Києві зустрів.
НА ВЕЧІРКИ Й КОНЦЕРТИ лю-
галтеркою в приватній фірмі.
блю ходити. Фотографувався
з Ані Лорак, бачив зблизька Анжеліку Варум та ”Иванушки International”. На концерті Алли Пугачової торік сидів у першому
ряду. Ходив із дочкою
якогось політика з
Київщини. Заїхав до
них додому. Вона в
мою Skoda сідати не
захотіла. Під палац
“Україна” нас відвіз
на Mercedes її водій.
ЧАСТО ЗАМОВЛЯЮТЬ, ЩОБ
ІЗ КВІТАМИ ПІД ОФІС ПРИЙШОВ.
ГРОШІ ЗА БУКЕТ ПОВЕРТАЮТЬ
РАЗ ЗАМОВИЛА НА ПІВДНЯ багата холос-
тячка. Приїжджаємо в Кончу-Заспу
до неї на дачу, а там мій друг Діма з
дружиною. Сім років тому в мене на
весіллі гуляли. Виду не подали, що
ми знайомі. Коли вийшли на перекур,
Діма тільки спитав – я зраджую Віту
чи ми вже розлучилися. Я перевів
тему. Знав, що його жінка моїй усе
розповість. Приїхав додому й сказав
дружині, що їздив начальницю вітати
з днем народження, бачив там Діму й
Свєту. Вона мені довіряє більше, ніж
подружкам.
ОДНА ГОДИНА РОБОТИ – 100 гривень.
Якщо доводиться грати закоханих,
із поцілунками та обіймами – 200.
У фірмі працюю за контрактом. Усе
зароблене ділимо навпіл.
щоб хлопець приревнував. Я під гуртожиток приїхав, а вахта не пускає. Стою
на сходах, чекаю цю Лєну чи Катю.
Вона вийшла, попросила, щоб поцілував. Тут де не взявся її чувак. Мені
кулаком межи очі. Думав, ніс зламав.
За місяць вони одружилися. Дівчина
мені ще довго дякувала. А я тиждень на
роботу не ходив, бо ніс спух.
ЧЕРВОНУ ІКРУ
ПОДАВАЛИ
В САЛАТНИЦЯХ. АЛЕ
МАЙЖЕ НІХТО НЕ ЇВ
МАЙЖЕ КОЖНА ДРУГА після побачення
МАЮ ЧОТИРИ НЕДЕШЕВІ
КОСТЮМИ, 10
сорочок
і п’ять пар джинсів.
Користуюся тільки
дорогими парфумами. Купив годинник
за 2 тисячі євро.
Знайомий ювелір
подивився, каже,
це – підробка, але
виглядає тисяч на 20.
БУВ НА ЗАКРИТІЙ
ВЕЧІРЦІ, де київські
банкіри розважалися.
Там червону ікру подавали в салатницях. Можна
було їсти столовою ложкою. Але майже ніхто не
їв. Пили вино й вели світські бесіди.
РАЗ НА МІСЯЦЬ СТРИЖУСЯ,
двічі – роблю манікюр,
маску на обличчя й вискубую брови. Дружина в
перукарню ходить рідше за
мене. Але в неї є все, чого
вона бажає: шуба, дублянка,
суконь зо 20. Діти теж одягнені найкраще в садочку.
СУПРОВОДЖУВАВ ЗАСТУПНИЦЮ ДИРЕКТОРА БАНКУ. Вона
мене витягувала з-за столу
текст: Анна УСІК
5
!3_zbir.indd 53
ЯКОСЬ ЗАМОВИЛА СТУДЕНТКА. Хотіла,
хоче затягнути додому. Усім самотнім жінкам потрібен секс, багато
сексу. Але я можу тільки поцілувати на прощання, бо вважаю, що так не зраджую дружину. Інтим у нас в конторі заборонений.
НА ПОДОЛІ З КЛІЄНТКАМИ НЕ ЗУСТРІЧАЮСЯ, бо там дружина працює бух-
танцювати. Нічого не їла, випила дві
пляшки шампанського. З ресторану
виносив її, бо стояти на ногах не могла – так напилася. Таксі викликав і
ледь умовив у машину сісти. До мене
чіплялася, додому звала. Хотіла на
своїй тачці їхати – ключі забрав.
Наступного дня зідзвонилися. Завіз їй
ключі. Вона заплатила на 500 гривень
більше, ніж мала. Дуже вибачалася.
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
53
02.04.2012 23:17:57
!3_zbir.indd 54
02.04.2012 23:17:59
ФОТО З ФОНДІВ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ, МІСТО ЛУЦЬК
І С Т О Р І Я
Дмитро Дорошенко (другий праворуч) серед членів кураторії Українського наукового інституту в Берліні, 1926 рік. У другому ряду посередині стоїть В’ячеслав Липинський. Окрім наукової
роботи, Дмитро Дорошенко в інституті читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Сучасник згадував його лекції: ”Неначе на екрані
розгорталися дія за дією, а той маг і чарівник, що робив цю ілюзію, тільки своїм голосом пригадував, що це не екран, а жива людина, яка перед нами відтворює стару історію України”
”Справжній український аристократ і чомусь
соціял-демократ”
Під час навчання в Петербурзькому університеті
1903 року тамтешні студенти – вихідці з Києва –
обрали Дорошенка головою
своєї громади. За два роки
він перейшов до Київського
університету, де завжди хотів учитися. Там писав для
газети ”Рада”, яку видавав
Євген Чикаленко. ”Дуже
гарний на вроду, добре вихований, справжній український аристократ, – описав він Дорошенка у своїх
”Спогадах”. – Дипломат
у поводженні з людьми і чомусь соціял-демократ. Має
надзвичайну пам’ять, пише
легко, гладко й скоро, а тому
для щоденної газети дуже
цінний співробітник”.
Пізніше, 1926 року, коли
Дорошенко очолив у Берліні Український науковий
інститут, один із його учнів
Має надзвичайну
пам’ять, пише
легко, гладко й
скоро
свідчив: ”1926-го Дорошенко був ще молодою
людиною. Невеличкої, але
стрункої постави, гарний
на вроду брюнет, із блискучими карими очима, завжди пристойно одягнений
(зимою в чорну або синю
пару, літом – у легку світло-сіру), з невимушеними
манерами старих дворянських часів, в яких
сполучалися простота й
почуття власної гідності,
ввічливість і стриманість,
спокійний, без будь-якої
нерівності в поведінці
з людьми – він робив враження джентльмена англійського зразка”.
Протягом 1917 року Дмитро
Дорошенко пережив еволюцію поглядів щодо майбутнього своєї батьківщини – від автономії у складі Росії до незалежності.
У статті ”З історії автономії й
федерації України”, написаній навесні-влітку 1917-го,
він ще стоїть на позиціях автономії України в рамках
федерації й доводить, що
це – український ідеал, притаманний ”і самому народу,
і найкращим його представникам – Богдану Хмельницькому, Кирило-Мефодіївським братчикам, Драгоманову, Грушевському”.
А наприкінці того самого
року Дорошенко – вже переконаний державник, прихильник незалежності України. Про Російську імперію
писав: ”народи повинні
розбити ”останню шкарлупку своєї спільної тюрми”.
ніяк не міг вирішити, хто очолить зовнішньополітичне
відомство. Сам Скоропадський у ”Спогадах”, написаних одразу по скиненні з гетьманства, визнає, що просто не мав іншої кандидатури: ”Министр иностранных дел, Дмитрий
Дорошенко, был не совсем подходящим. Его никто не признавал. И украинцы, и великороссы его одинаково не любили. К сожалению, у меня первое время некем было его
заменить. Да, впрочем, это и неважно было: почти все время
Гетманства внешняя политика находилась в моих руках, руках Палтова (заступника Дорошенка. – ”Країна”) и отчасти
И украинцы, и великороссы
его одинаково не любили
Лизогуба (прем’єра. – ”Країна”). Дорошенко вел только галицийскую политику. У него было много друзей во Львове, и он
постоянно возился с этими украинскими делами. Он был
ярым украинцем, но несколько смягченного типа, в смысле
шовинизма. Собственного мнения он не имел, руководился,
главным образом, тем, что скажут о нем в украинских кругах. Но так как он попал в кабинет, где шире смотрели на вопрос строительства государства, нежели на это смотрели
наши украинцы, то он в кругах последних тоже не был правоверным и от него отказывались. Он так, кажется, и сидел
до конца между двумя стульями”.
5
!3_zbir.indd 55
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
>
55
02.04.2012 23:18:00
І С Т О Р І Я
У роду були два гетьмани
1882, 8 квітня – Дмитро
Дорошенко народився в
місті Вільно, тепер Вільнюс – нинішня столиця
Литви. Там його батько по
закінченні інституту в Харкові служив військовим
ветеринарним лікарем.
Походив зі старовинного
українського козацькостаршинського роду.
Родове гніздо – хутір Дорошенків на Глухівщині.
Усі канікули Дмитро проводив там. Із цього роду
вийшли два козацькі гетьмани XVII ст. – Михайло
і Петро Дорошенки.
Дмитро Дорошенко
(праворуч скраю) із
приятелем Віктором
Піснячевським – студентом
Петербурзької військовомедичної академії,
одним із організаторів
української фракції першої
Державної думи, майбутнім
доцентом медичного
факультету Одеського
університету. Позаду
в кашкеті Піснячевського
стоїть дружина Дмитра
Дорошенка Наталія.
1906-й або 1907 рік
>
ГЕТЬМАН, ТОДІ ЩЕ ЗАТЯТИЙ ФЕДЕРАЛІСТ, МАВ ПІДСТАВИ НЕ
ЛЮБИТИ ДОРОШЕНКА. Під час офіційного візиту міністра
до Берліна, на зламі жовтня–листопада 1918-го, один із
німецьких політиків запитав його думку про перспективи самостійності та федерації для України.
– Ідея федерації не чужа в українській історії, тільки спроби федерації досі не були для України щасливі, – відповів Дорошенко. І додав – всупереч офіційній
позиції гетьмана та його уряду. – Тепер для нас питання
федерації не є актуальним. А що буде далі – побачимо.
Це було за декілька днів до появи 14 листопада 1918-го
гетьманської грамоти про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією. Тоді ж Дмитро Дорошенко довідався про свою відставку. Закінчує Павло Скоропадський характеристику свого міністра так:
”Я всегда считал, что на пост министра иностранных дел
нужно человека, несравненно более широко образованного. Один уже факт полнейшего незнания языков сильно вредил ему”. Та вже за сотню сторінок гетьман пише:
”Внешнюю политику, собственно говоря, вел я вместе
с Дорошенко и Палтовым”.
Хутко по тім Палтов підійшов до мене
і з веселим обличчям шепнув: ”Галупчік,
Ви вєліколєпно пєрєвєлі!”
ОЛЕКСАНДР ПАЛТОВ – КОЛИШНІЙ КАМЕРГЕР І ЦАРСЬКИЙ УРЯДОВЕЦЬ – БУВ ”СІРИМ КАРДИНАЛОМ” У ГЕТЬМАНСЬКОМУ УРЯДІ.
У спогадах Дмитро Донцов, який за Гетьманату очолював
Українську телеграфічну агенцію – державне інформагентство, описує прикметний епізод – дипломатичний раут у червні 1918 року: ”На прийняттю трапився зі мною комічний інцидент. На другім кінці стола, коло Мумма (посол Німеччини в
Українській Державі. – ”Країна”) і австрійців, – вставали й говорили промови. На моїм кінці, маючи цікавих співрозмовців,
я, зайнятий ними й добрим вином, не звертав уваги на промовців, серед яких був і Дорошенко. Коли посол Мумм попросив мене перекласти по-німецьки промову, щойно виголошену
по-українськи Дорошенком, я мусив встати і заімпровізувати
переклад промови, якої я не слухав, але яку в тих обставинах
повинен був би виголосити міністер заграничних справ. Хутко
56
!3_zbir.indd 56
К Р А Ї Н А
№ 1 3 ( 1 1 6 )
5
К В І Т Н Я
Подільському, працював
приват-доцентом в університеті.
1921 – виїжджає за
кордон. У Празі – професор
Карлового та Українського
вільного університетів.
Викладає історію України
у Віденському, Берлінському та Женевському
університетах.
1936-го православний факультет Варшавського університету запрошує Дорошенка зайняти кафедру
історії вселенської церкви. Працює там до початку
Другої світової війни. Видає
1892–1901 – навчається
у Віленській гімназії, згодом – у Варшавському,
Петербурзькому, Київському університетах. Пише для
газети ”Рада”, яку видавав
Євген Чикаленко. 1909-го
закінчує історико-філологічний факультет Київського університету з дипломом
І ступеня, який відповідав
докторату західноєвропейських університетів.
Отримує запрошення викладати історію в комерційному училищі в Катеринославі, сучасний Дніпропетровськ. Працює там до
Дворянський герб Дорошенків.
Рід походив від гетьмана
1915-го. Видає часопис
реєстрових козаків у 1623–1628 роках
”Дніпрові хвилі”, разом із
Михайла Дорошенка
дружиною організовує роботу ”Просвіти”.
1915–1917 – уповноважений Всеросійського
союзу міст на ПівденноЗахідному фронті, очолює
відділ допомоги українцям
в окупованих російськими
військами землях АвстроУгорщини. Був членом
Центральної Ради. 22 квітня 1917-го призначений
російським Тимчасовим
урядом крайовим комісаром Галичини й Буковини
з правами генерал-губернатора. Вступає до Української партії соціалістівфедералістів.
1918, травень-листопад –
міністр закордонних справ
Української Держави.
Кабінет міністра був у колишній спальні Терещенка,
а приймальня – в будуарі.
Після падіння режиму гетьмана Павла Скоропадського жив у Кам’янці-
”Огляд української історіографії” (1923), двотомники
”Історія України 1917–1923”
(1932), ”Нарис історії України” (1933), мемуари (1924,
1949). Загалом покажчик
його праць з історії містить
близько тисячі назв.
1945 – обраний президентом Української вільної Академії наук. 1947 року
переїжджає до Канади, де
працює професором Колегії
св. Андрія у Вінніпегу. Його
лекції – блискучі, але на
схилі літ професор починає
втрачати голос. 1950 року
повертається до Європи.
Співпрацює з редакцією
”Енциклопедії українознавства”.
1951, 19 березня – помер
у Мюнхені. Похований там
на Лісовому кладовищі.
2 0 1 2
02.04.2012 23:18:02
І С Т О Р І Я
по тім Палтов підійшов до мене і з веселим обличчям шепнув:
”Галупчік, Ви вєліколєпно пєрєвєлі!” Очевидно, Дорошенко й
не здогадувався, який вплив у міністерстві закордонних справ
мав його заступник. Бо сам згодом писав: ”Палтов не тільки
мені не заважав, але навпаки, був дуже корисним: це була дуже
розумна, здібна й енергійна людина, яка вміла знайтися в усяких обставинах і поводилась із великим тактом”.
Одружився за кілька місяців
після знайомства
Лисенка. За якихось пару
місяців після знайомства
ми побралися”.
Кримський уряд відмовився приймати
з Києва телеграми українською
ВИЗНАВАВ, ЩО ”ЗОВСІМ НЕ БУВ ГЕТЬМАНЦЕМ”, КОЛИ В ТРАВНІ
1918-ГО ПРИЙНЯВ ВІД СКОРОПАДСЬКОГО МІНІСТЕРСЬКИЙ ПОРТФЕЛЬ. Але зробив це, бо був упевнений, що ”традиція укра-
їнської національної державності мусить піддержуватися в
кожній, хоча б, може, й переходовій, тимчасовій формі державності”. І вже потім, коли ”придивився до державної праці
гетьмана і тих перспектив, які вона одкривала для нашої національної справи, зробився, дійсно, ”гетьманцем”. Дорошенко
схилився до того, що ”гетьманство було і єсть найбільш відповідною формою організації самостійної української держави”.
Справжнім ”гетьманцем-державником” він став уже на еміграції, під впливом найвідомішого ідеолога українського монархізму – В’ячеслава Липинського. Дорошенко, як міністр
закордонних справ, призначив того послом у Відні. У 1920–
1921 роках обидва брали активну участь у становленні Українського союзу хліборобів-державників – гетьманського руху
на еміграції. У 1920-х разом видавали журнал ”Хліборобська
Україна”: головний редактор – Липинський, завідувач відділу
хроніки й бібліографії – Дорошенко.
Про своє сімейне життя
Дмитро Дорошенко в мемуарах згадує кількома
рядками: ”Весною
1907 року одружився зі
слухачкою української
Музично-драматичної
школи Миколи Лисенка
Наталею Васильченко. Ми
познайомилися в театрі
на виставі драми Грінченка ”На новий шлях”,
де вона грала роль героїні. Васильченко була
улюбленою ученицею
Наталія Васильченко (на
знімку) народилася в Ніжині 1888-го. За Дмитра
Дорошенка вийшла заміж, маючи 18 літ. У Києві
вчилася на драматичному
відділенні Музично-драматичної школи Миколи
Лисенка. Амплуа Наталі
Васильченко – інженю,
французькою ingenue, наївна – ролі простодушних
дівчат, здатних на глибокі почуття. 22 вересня
1918-го зіграла Мавку в
”Лісовій пісні” Лесі Українки на сцені Державного
драматичного театру, що
містився на вул. Мерингівській, 8 – теперішній
Заньковецької.
Дітей у подружжя не було.
НаталяВасильченко-Дорошенко набагато пережила
чоловіка: за одними даними, померла 1970-го, за
іншими – 1980 року.
ЧИ ДМИТРО ДОРОШЕНКО, ФАХОВИЙ ІСТОРИК, БУВ ДОБРИМ ПОЛІТИКОМ? ”Єдинонеділимці”, які перечікували російську біль-
шовицьку бурю в гетьманському оточенні, пишуть, що – ні.
Приміром, один із них залишив такий пасаж: ”Министром
иностранных дел был назначен украинец Д.И. Дорошенко,
замечательный главным образом своей красивой наружностью…” А Василь Зіньківський – міністр сповідань у кабінеті
прем’єр-міністра Федора Лизогуба – згадував, що Дорошенка
уявляв людиною не дуже розумною в питаннях політики, але
”себе на уме”, ”сдержанным и скрытным, честолюбивым, основательным и солидным, но непобедимо провинциальным”.
І гріх його такий: ”Словесная ”незалежність” Украины его
больше волновала, чем трезвый учет реальных будущих отношений Украины и России”.
З українського табору йому теж не сипали компліментами.
Михайло Грушевський, політичний противник Дмитра
Дорошенка, характеризував його як ”амбітну, владолюбну та
шанолюбну людину”. Той у відповідь називав Грушевського
”тяжким чоловіком”. Володимир Винниченко, коли дізнався,
що Дорошенко опинився серед міністрів Скоропадського, нарік його ”зрадником і мерзавцем”. Однопартійці, очевидно,
думали так само – після призначення міністром його виключили з Української партії соціалістів-федералістів навіть
без попередження. А для самого Дмитра Дорошенка була важлива не форма, а зміст: ”Є Українська Держава, і я служу їй,
а не тій чи іншій партії”.
Зрештою, Дорошенко не був безпомічним урядовцем. Саме він
добився ратифікації Берестейського миру й саме при ньому
Україну визнали близько 30 держав світу.
НЕ БРАКУВАЛО ЙОМУ Й РІШУЧОСТІ, ЯК-ОТ У СЕРПНІ 1918 РОКУ ІЗ
ПРИЄДНАННЯМ ДО УКРАЇНИ КРИМУ. Місцевий крайовий уряд із
колишніх царських чиновників на чолі з генералом Матвієм
Сулькевичем опирався визнавати над собою владу гетьмана
Скоропадського. Відмовився приймати урядові телеграми
українською. ”Не було потреби воювати з Кримом. Досить
було проголосити економічну блокаду півострова, – пише
Дорошенко у другому томі своїх ”Споминів”. – Я настояв у
Раді міністрів на проголошенні ”митної війни”; було спинено всякий товаровий рух і морську комунікацію, за виїмком того, що йшло на потреби німецьких залог у Криму.
Наближався збір урожаю фруктів, що того року випав дуже
гарний. Кримські садоводи потребували шельовок на ящики для фруктів, стружок, опилок для упаковання. Все те звичайно привозилось з України, але тепер довіз був спинений.
Потребували також цукру для консервування фруктів, дров
для сушки – і всього цього теж не було. Нарешті треба було
для населення хліба. За пару тижнів ціни на продукти в Криму страшенно підскочили. Урожай почав гнити без консервування, становище садовників зробилося катастрофічним”.
Результат: за місяць, у середині вересня, до Києва прибула
кримська делегація для переговорів про об’єднання з Українською Державою. Блокаду зняли – українські зерно й цукор знову попливли на півострів. ”До нас переходила фактична влада над Кримом, – пише Дорошенко. – Але з цього всього Українська Держава не встигла скористати. Вже наближалась хуртовина, що змела її саму з лиця землі”
5
!3_zbir.indd 57
К В І Т Н Я
2 0 1 2
№ 1 3 ( 1 1 6 )
К Р А Ї Н А
57
02.04.2012 23:18:03
Д О К У М Е Н Т
ЖМУТ МИЧОК,
ЯКОМУ НЕ СУДИЛОСЯ ПІТИ НА ПОЛОТНО
Малою я дуже боялася комори, бо там висів за 3 кілометри мочити до річки. За раз їх не знесеш,
він – жмут мичок. У нас кажуть ”міток”. Великий, то ми робили кілька ходок. Цілий день носилися.
статів. Розщитувалися грошима або куском полотна. Я ше помню, як сушила це полотно. Разів
рудувато-коричневий від часу. Його звідти ніколи не В’язали в сніпки. Клали поперек течії так, щоб вони
зо п’ять на день мочила в малій річці в кінці гознімали, принаймні відколи пам’ятаю. Аж до цього
роду і викидала сушити на леваді. З того полотна
повністю пішли під воду й лишали тижні на три,
року. Старі нитки, переплетені з павутинням і смітдоки не розмокало стебло. Потім сушили на березі
баба з мамою шили собі сорочки. Я в таких уже не
тям, батько виніс на горище – вони заважали вирічки – розв’язували снопки й розстеляли. Після того ходила. Мама старалися пошити мені плаття з комітати сажу з коминка.
коноплі вичісували, робили з них кукли, – пучки тобто. оперативної матерії.
Жмут рудих мичок, який бачив життя трьох поА вже з тих кукол робили мітки.
– Скільки він там висів? А Бог його знає, – стеколінь родини в моїй хаті, але якому не судилося
нає плечима мама. – Я й не знаю, хто його туди
Господині прив’язували кукли на жердку біля піти на полотно, зараз причаївся посеред сіна на
повісив – моя мама чи ще баба Наталка. Ну, років 40
лави. Однією рукою микали їх – зсучували – у нитгорищі старої кухні. Бо ще досі в наших селах є
йому точно є, а може й 50. Думали, ще будуть щось із ку. Другою рукою нитку намотували на веретено. Випривита роками й роками бідності звичка нічого не
них робити. Може, ряднину, щоб лавки застеляти.
ходив моток – мичка-мітка. Коли їх назбирувалося де- викидати. А раптом знадобиться.
Але з них так нічого й не сплели. Чи то руки не дікілька або й кільканадцять, мички зв’язували у ветекст: Тамара ТИСЯЧНА
йшли, чи мода минула, чи прабаба Наталка поликий жмут. Нитки з нього заправляли у верстат і ткамерла. А крім неї, ніхто не хотів за це братися.
ли полотно.
Прядильниці з Полтавщини, листівка початку XX століття
– По той бік річки за городом у нас всігда росли коноплі, – згадує мама початок 1960-х, як була
підлітком. – Ми їх із бабою Наталкою рвали й ходили
!3_zbir.indd 58
– Ми самі не пряли – у нас не було верстата, віддавали людям у селі, – розповідає мама. – Тоді на село було кілька вер-
Гуцули з Чорногори в дорозі до Косова на ярмарок. Дереворит Юзефа Ярошинського, 1881 рік. Жінка, аби не гаяти часу
під час подорожі, пряде
02.04.2012 23:18:05
Автор
turr
turr76   документов Отправить письмо
Документ
Категория
Молодежные и Детские
Просмотров
195
Размер файла
31 454 Кб
Теги
116, kraini, journal
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа