close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Тарас Шевченко

код для вставкиСкачать
Слайд 1-3
Тема: поетична година «Тарасові світанки»
Мета: ознайомити дітей з біографією та творчістю Великого Кобзаря
Обладнання: святково прибраний зал в народному стилі, на стінах –
рушники, на сцені портрет Т.Г.Шевченка, комп»ютер, мультимедійний
компакт-диск «Тарас Шевченко. Поет. Художник».
Дійові особи: ведучі, учні у вишитих сорочках, хлопчик Тарасик
Перегляд фільму «Тарас Шевченко. Поет.» (5 хв.)
Слайд 4.
Вступне слово бібліотекаря.
«Він був сином мужика – і стає володарем у царстві духа.
Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи профессорам і
книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської
муштри.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла
перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей, у ненависть і
погорду, а віри в бога у зневіру і песимізм.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –
невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець
все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців,
Тарас Шевченко»
(Іван Франко)
Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум»яне і міцне.
1-й учень.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просягає веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
2-а учениця.
Над крутими Дніпра берегами,
Де схилилась Чернеча гора,
Де Дніпро розмовляє з вітрами,
Там могила співця – Кобзаря.
3-й учень
А до неї щочас безупинно
Люди йдуть із любов»ю в серцях,
І летить наче ключ журавлиний,
Вільна пісня поета співця.
4-а учениця.
Кобзаря величне слово,
Як знамено, всім нести,
Відмітати слів полову
І сягати висоти.
Ведучий. Давно, 9 березня 1814 року, в с.Кирилівці, на Черкащині, в хаті
бідного селянина Григорія Шевченка, родився син Тарас.
Слайд 6.
Була тоді панщина; люди були панські, панам належали, на панів
робили, і пани могли чинити з ними, що хотіли, - навіть кому продати, на щонебудь проміняти…Отаким панським невільником, або – як тоді називали –
кріпаком, був Тарасів батько; то й син теж мусив бути кріпаком-невільником.
Ведуча. Тяжко жилося маленькому Тарасові. Батько й мати його були завше
в роботі, не знаючи спочинку і ясної години, а проте дуже бідували, бо вся ця
праця ішла на пана: «я було трохи не голе, - таке убоге», - казав після
Шевченко сам про себе. Тож багато лиха зазнав Тарас ще за малих дитячих
літ в рідній хаті:
Тарасик. Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози!.. Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Ведучий. Ще тяжче велося йому, коли став він круглим сиротою: на
дев’ятому році померла його мама, а на дванадцятому не стало й батька.
Тарасик. Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межі людьми,
Мов мишенята. Я до школи –
Носити воду школярам.
Ведуча. Погана була наука Шевченкова в школі у дяка. Дяк був п»яниця і не
вчив, а напиваючись, знущався над бідним хлопцем. А Тарас дуже хотів
учитися і був здатний до науки; скоро навчившись читати, він, було,
сховається від п»яного дяка де-небудь у бур»яні та читає й виписує з книжки:
Тарасик.
…зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».
Та сам собі у бур»яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
Слайд 8.
Ведуча. Не стерпів Тарас знущання, добре вибив різками свого мучителя,
коли той лежав п»яний, та й покинув школу. Став він після того за пастушка
коло ягнят. В полі сонечко так привітно світить, все живе радіє і веселиться,
і в серці бідного хлопчика постає радість:
Слайд 9.
Тарасик. Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…..
Уже покликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Ведучий. Та не довго були ті хвилини радості. У намучену душу його
приходила думка, що він бідний сирота, без роду, без хати:
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Ведуча. Дитячі літа Тарасові такі були сиротливі та безрадісні, що казав він
після:
Тарасик.
…побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісеньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Ведучий. Взяли Тараса в панські покої за козачка – прислуговувати панам.
Разом з панами їздив він у великі міста – у Вільне, Варшаву, в Петербург.
Козачок з нього був нездатний, - бо увесь час він думав про книжку, про
науку та про малювання. Ще перебуваючи дома, Тарас трохи вчився
малювати у сільських малярів, але то були поганенькі богомази, то й не
могли його добре навчити. Та й Шевченко сам брався малювати – і вживав на
це кожну вільну хвилину. Пан спершу тяжко карав за це Тараса, але врешті,
побачивши таку охоту його до малювання, оддав його в науку до одного
петербургського маляра, щоб, навчившись, більше заробляв панові грошей.
Пощастило Шевченкові, учившись малярства, натрапити на одного земляка –
художника Івана Сошенка – і через нього спізнатись зі славними
художниками Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим та
письменниками Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою. Вони побачили,
що Тарас хлопець неабиякий, що він має здатність до малярства і що велика
втрата буде, як той дар божий загине в ньому. І вони зібрали грошей і
викупили його у пана з неволі, і став Шевченко вільною людиною.
Ведуча. Почав тоді Шевченко вчитись у найвищій малярській школі – в
Академії художеств і вийшов звідти художником. Т.Шевченко зробив серію
малюнків, об’єднаних назвою «Мальовнича Україна». Він хотів продати їх і
за ці гроші викупити своїх братів та сестру. Але задуму не судилося
здійснитися.
Демонструється фільм «Образотворча спадщина Т.Шевченка » (3 хв.)
Ведуча. Не так вславився Шевченко малярством, як своїм писаннями, якими
придбав він собі славу найкращого поета України і за які знають його по
всьому світу.
Слайд 11.
Найбільше в своїх писаннях Шевченко говорить про недолю бідного
народу та закликає усіх не цуратись свого народу, любить його, допомагає
йому. Сам син простого селянина, він по собі впізнав тяжку долю народу і
весь вік свій поклав на те, щоб тую долю полегшити. Шевченко був великим
заступником народним. Він говорив у своїх писання, що всі люди повинні
любитися як брати, бо
Добро найкращеє на світі –
То братолюбіє.
Не повинні зневажати та кривдити одне одного, бо всі ми діти одного
батька:
Усі на цім світі –
І панята, і старчата –
Адамові діти.
Ведучий. Тому то й закликав Шевченко усіх сильних, багатих, освічених
зглянутись на простий, бідний, темний народ:
Обніміте, брати мої,
Найменшого брата.
Тоді буде справжнє щастя на землі:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Се може бути тоді, як люди пройдуть добру науку, що научить їх
однаково поважати і себе, і других, однаково шанувати чуже і любити своє.
То Шевченко сказав оці прекрасні слова:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає…
Ведуча. Не треба цуратися свого – свого рідного народу, свого краю, рідної
України, на якій ми родилися, на якій живемо і яка для нас все одно що рідна
мати.
Свою Україну любіть…
За неї Господа моліть.
Слайд 12.
І так воно справді й сталося. За писання Шевченкові оддали його в
солдати, послали в далекий безлюдний степ, заборонивши те, без чого не міг
він жити, - писати та малювати. Але й там він не забував рідного народу та
рідного краю і жив лиш одною думкою:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну…
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
З темними лугами!
Слайд 13.
Ведучий. І в новій неволі не кидав Шевченко писати свої чудові вірші на
науку братам своїм їх рідною мовою; писав він вночі, криючись та ховаючи
написане в халяву. Він казав про свої писання:
1-й учень.
Мені легшає в неволі,
Як я їх складаю,
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись,
Мов ті діти. І радують
Одиноку душу
Убогую.
Ведуча. Десять літ пробув Шевченко в такій неволі, втратив зовсім здоров»я
і, коли вийшов знов на волю, недовго й жив після того. Умер він 10 березня
1861 р. І вмираючи, думав він про Україну і дав такий заповіт:
Слайд 14.
2-й учень.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога,
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
На тлі пісня «Думи мої, думи мої…» звучать слова:
Ведучий. І ті, хто любив та поважав Шевченка, вчинили його волю: з
Петербурга, де він вмер, перевезли тіло його на Україну і поховали на
високій могилі над Дніпром, недалеко од міста Канева.
Слайд 15.
Ведуча. Стоїмо перед Шевченком, як перед совістю народу.
Ведучий. Стоїмо перед ясно видним зором Пророка, який у важку годину
недуги лицарством мужа добуває із серця зоряне слово і посилає зі своєї
молодості в прийдешнє «Заповіт» для нації.
Ведуча. Стоїмо перед Шевченком, як перед совістю народу і власною
совістю.
Ведучий. Стоїмо, як споконвіку світ стоїть під сонцем, і бути світові, поки
сонце є в небі.
Ведуча. Стоїмо перед задумою віків. Ховають вони в нетрях вічності велику
тайну. А в цій тайні нам явне тільки одне: ми будемо на землі як нація, доки
жива Шевченкова душа України.
Ведучий. Стоїмо перед Шевченком серце до серця. Станемо, як перед
власною совістю, і хай нам з небосяжного чола жертовною любов»ю до
України освітить наше воскресіння і прийдешні многі літа пророцтво поета.
Діти про Тараса Шевченка
Тарасик
Тарасові тринадцятий минало,
І перші вірші він складав.
Його прозріння осіяло –
Йому Господь допомагав.
Ягнята в полі розбрелися,
Малий того не помічав.
Рядки в поезію лилися,
Натхнення дух над ним витав.
Тарасу Шевченкові
Дякуєм, Тарасе, наш рідний тату,
За те, що боровсь
За Вкраїну-матір!
За те, що Вкраїна вільною стала,
За те, що під панщиною не пропала.
За вірші твої, за країни твої,
Що нині мандрують по цілій землі.
За те, що борці такі, як ти,
Не дали Вкраїні в боях полягти!
Лист до Тарасика
Привіт, Тарасику. Яке у тебе важке сирітське життя. Важко, напевно,
бути кріпаком, а тим більше – сиротою?
Хоча мені це відчуття і не знайоме, але я тобі щиро співчуваю. Якби ти
жив у наш час, то ми б товаришували з тобою.
Як ти міг витерпіти знущання дяка, підозру людей? Ще й досі бринить
у моєму серці сирітська пісня… Все ж доля змилостивилась – ти став
маляром, поетом.
Прощавай, Тарасику.
Мені дуже шкода тебе.
Поетичний вінок Кобзареві
Книжкова виставка
І. Шевченків «Кобзар» - для народу великий дар
«Громове слово Шевченка лунає…далеко
за кордоном нашої землі. Він наш спільник у
боротьбі за мир, за вселюдську правду і
вселюдське щастя»
М.Рильський
- Шевченко Т.Г. Кобзар/ Худож. В.І.Касіян;[Передм. О.Т.Гончара;
Післямова Я.П.Гояна; Приміт. В.Л.Смілянської; Упоряд.граф.матеріалу
Я.П.Гояна, О.В.Касіян, М.С.Пшінки; Макет М.С.Пшінки]. – К.:Веселка,
1998.- 486 с.: іл.
-Шевченко Т.Г. Три літа: Поезії: Для серед. Та ст..шк.віку/ Упоряд.,
Перед. Та приміт. В.Є.Шубравського; Худож. оформл. В.І.Юрчишина. –К.:
Веселка, 1987.- 191 с.:
-Шевченко Т.Г. Буквар південноруський 1861 року: Для мол. та серед. шк.
віку/ Упоряд. М.М.Ілляша; Вступ слово О.Т. Гончара; Післямова
В.М. Яцюка. – К.: Веселка, 1991. – 63 с.: іл.
-Шевченко Т.Г. Малий Кобзар. Вибрані поезії для дітей. Для серед. шкіл. в.
(передмова Є.С. Шабліовського. Мал. В.І.Касіяна, І.С.Їжавевича).К.,
«Веселка», 1981. 384 с. іл. (Шкільна бібліотека).
П. Шевченкові твори сіяють як зорі.
Твоя поезія крилата – це меч огненний
-Шевченко Т.Г. Садок вишневий коло хати: Вірші: Для ст. дошк. Та
мол. шк.віку. / Грав. О.І. Івахненка; Оформл. В.І. Юрчишина. – 3-тє вид.-К.:
Веселка, 1995. – 45 с.: іл.
-Шевченко Т.Г. Вся країна повита красою. К.: Освіта, 1996
-Шевченко Т.Г. Мені тринадцятий минало. – К.: Веселка, 1978
-Шевченко Т.Г. За сонцем хмаронька пливе. – К.: Веселка, 1990.- 16 с.:іл..
Ш. Повість про вічне життя.
«…В сім»ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він вовіки,
Як безсмертний наш сучасник».
М.Рильський
-В сім»ї вольній, новій: Шевченківський зб./ Ведкол.: О.Бандури та ін..-К.:
Рад.письменник, 1984 – Вип. 2\Упоряд.:О.М.Дмитренко, В.К.
Костенко.1985.- 294 с.
-Зайцев П. Життя тараса Шевченка. – К.: АТ «Обереги», 1994.- 456 с.
-Красицкий Д.Ф. Тарасові світанки. Повісті. Для веред.шк. віку. (Мал.
І.А.Дайца, М.Г.Дерегуса, І.І.Іжакевича, Т.Г.Шевченко). – К.: Веселка, 1978. 456 с., іл.
-Доля: Кн.про Тараса Шевченка в образах та фактах/ Авт.-упоряд. Тексту
В.О.Шевчук: К.: Дніпро, 1993.- 779 с.
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
145
Размер файла
82 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа