close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Таврический национальный университет имени в . и . вернадского

код для вставкиСкачать
ТАВРИЧЕСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
ИМЕНИ В.И. ВЕРНАДСКОГО
ДОНЕЦКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ЭКОНОМИКИ И
ТОРГОВЛИ
ИМЕНИ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСКОГО
НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
«КИЕВО-МОГИЛЯНСКАЯ АКАДЕМИЯ»
ИВАНО-ФРАНКОВСКИЙ ИНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТА
ТЕРНОПОЛЬСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО
УНИВЕРСИТЕТА
ГВУЗ «КРИВОРОЖСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ»
КРИВОРОЖСКИЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ИНСТИТУТ
Менеджмент предпринимательской
деятельности
МАТЕРИАЛЫ ДЕСЯТОЙ ВСЕУКРАИНСКОЙ НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКОЙ
КОНФЕРЕНЦИИ СТУДЕНТОВ, АСПИРАНТОВ И ДОКТОРАНТОВ
3 – 4 апреля 2012 г.
г. Симферополь
Симферополь
«ДИАЙПИ»
2012
УДК 658 (08)
ББК 665.053я73
М-50
Секции материалов конференции:
1. Вопросы экономики и управления в предпринимательской деятельности.
2. Проблемы стратегического управления бизнесом в новых экономических
условиях.
3. Маркетинг
как
рыночно-ориентированная
концепция
развития
предпринимательства.
4. Особенности управления поведением потребителей на разных этапах развития
рынка.
5. Современное обеспечение бизнес-процессов на предприятии.
6. Актуальные проблемы в управлении туристическим бизнесом.
7. Специфика управления в разрезе отдельных отраслей предпринимательства.
8. Организационно-экономический
механизм
инновационного
развития
предпринимательской деятельности.
ОРГАНИЗАЦИОННЫЙ КОМИТЕТ
Цехла С.Ю. – д.э.н., профессор, Таврический национальный университет имени В.И.
Вернадского
Виноградова Е.В. – д.э.н., профессор, Донецкий национальный университет экономики и
торговли имени Михайила Туган-Барановского
Гуменная А.В. – к.э.н., доцент, Национальный университет «Киево-Могилянская Академия»
Билецкая И.М. – к.э.н., доцент, Ивано-Франковский институт менеджмента Тернопольского
национального экономического университета
Матукова А.И. – к.п.н., доцент, Криворожский экономический институт ГВУЗ «Криворожский
национальный университет»
Полищук Е.А. – к.э.н., доцент, Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
Матеріали конференції представлені у вигляді восьми секцій, які розкривають
питання економіки та управління у підприємницькій діяльності, проблеми стратегічного
управління бізнесом в нових економічних умовах, особливості управління поведінкою
споживачів на різних етапах розвитку ринку, сучасне забезпечення бізнес-процесів на
підприємстві, актуальні проблеми в управлінні туристичним бізнесом та ін.
Менеджмент предпринимательской деятельности : материалы
М-50 десятой научно-практической конференции студентов, аспирантов и
докторантов. – Симферополь : ДИАЙПИ, 2012. – 422 с.
ISBN 978-966-491-288-1
Материалы конференции представлены в виде восьми секций, раскрывающих
вопросы экономики и управления в предпринимательской деятельности, проблемы
стратегического управления бизнесом в новых экономических условиях,
особенности управления поведением потребителей на разных этапах развития
рынка, современное обеспечение бизнес-процессов на предприятии, актуальные
проблемы в управлении туристическим бизнесом и др.
УДК 658 (08)
ББК 665.053я73
ISBN 978-966-491-288-1
 ТНУ имени В.И. Вернадского, 2012
 Коллектив авторов, 2012
УВАЖАЕМЫЕ УЧАСТНИКИ КОНФЕРЕНЦИИ!
Мы рады приветствовать вас на юбилейной Десятой всеукраинской научнопрактической конференции «Менеджмент предпринимательской деятельности».
Сегодня молодые ученые, студенты – это важнейший интеллектуальный,
культурный и профессиональный актив нашего общества, от качества знаний и
умений которого зависит развитие экономики регионов и национального хозяйства
Украины. Остро осознавая свою роль и ответственность в подготовке
высококвалифицированных специалистов и магистров, кафедра менеджмента
предпринимательской деятельности Таврического национального университета
имени В.И. Вернадского уже более 10 лет бережно сохраняет и развивает опыт,
традиции научной работы с молодым поколением.
На протяжении всего времени наша конференция является активной площадкой
для апробации научных исследований докторантов, аспирантов и студентов по
проблемам развития предпринимательства, стратегического и оперативного управления,
современного обеспечения бизнес-процессов, становления и развития малого и среднего
бизнеса, выявления особенностей предпринимательской деятельности в разных сферах
хозяйствования. Научно-практическая конференция полностью перешла из уровня
региональной на всеукраинский уровень с международным участием.
Следуя основному принципу научно-образовательной деятельности нашей
кафедры – постоянное совершенствование и развитие для обеспечения высокого
качества образования, – новым направлением научных интересов выступают
актуальные вопросы экономики и управления в гостиничном и ресторанном бизнесе,
что обусловило открытие новой специальности на факультете управления – 6.140101
«Гостиничное и ресторанное дело».
Темы, вынесенные на обсуждение юбилейной научно-практической
конференции, охватывают широкий круг актуальных проблем различных сфер
предпринимательской
деятельности.
Мы
уверены,
что
сегодняшний
представительный форум молодых ученых и студентов из разных регионов Украины
способен внести заметный вклад в научное обоснование и практическую реализацию
стратегии развития предпринимательской деятельности в Украине.
Желаем участникам Десятой всеукраинской научно-практической конференции
«Менеджмент предпринимательской деятельности» успешной и плодотворной
работы!
Коллектив кафедры менеджмента
предпринимательской деятельности
Таврического национального университета имени В.И. Вернадского
4
ТАВРИЧЕСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
ИМЕНИ В.И. ВЕРНАДСКОГО
Факультет управления
Кафедра менеджмента предпринимательской деятельности
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского (тел.: +38 (0652) 5164-98, 60-80-50; e-mail: rector@crimea.edu) – государственный вуз IV уровня аккредитации, является
крупнейшим высшим учебным заведением Автономной Республики Крым и входит в десятку
«классических» университетов Украины (созданных до 1991 года). В составе ТНУ имени
В.И.Вернадского – 16 факультетов, ведущих подготовку студентов по 47 специальностям. Обучение
во всех подразделениях университета ведётся по дневной и заочной формам. Общее число студентов
около 12000 человек.
Факультет управления (тел.: +38 (0652) 60-24-57; e-mail: market@crimea.edu) является
ведущим факультетом ТНУ имени В.И.Вернадского, занимающим активную позицию в
образовательной и научно-исследовательской деятельности в АР Крым и Украине. Деканом
факультета является доктор экономических наук, профессор, заслуженный работник образования АР
Крым, академик Академии экономических наук Украины Подсолонко Владимир Андреевич.
Факультет управления предоставляет качественное фундаментальное образование и
обеспечивает подготовку по направлению «Менеджмент и администрирование» на всех трех
ступенях высшего профессионального образования – бакалаврат, специалитет, магистратура.
Главными целями научно-исследовательской деятельности на факультете управления являются:
повышение научной квалификации преподавателей, организация научных исследований студентов в
качестве составной части учебного процесса, а также интеграция научных результатов и учебных
программ подготовки управленцев.
В настоящее время на факультете функционирует 4 кафедры, работают 60 сотрудников, среди
которых 8 докторов и 22 кандидата наук.
Кафедра
менеджмента
предпринимательской
деятельности
(тел.: +38 (0652) 63-75-66; e-mail: entreship@crimea.edu) была основана в 1999 году как кафедра
«Теории экономики и управления». В 2003 году была переименована в кафедру «Менеджмент
предпринимательской деятельности». Заведовала кафедрой с 1999 по 2010 гг. доктор экономических
наук, профессор, академик Академии академических наук Украины Нагорская Муза Николаевна. С
2010 г. заведующая кафедрой «Менеджмент предпринимательской деятельности» – доктор
экономических наук, профессор, академик Академии академических наук Украины Цехла Светлана
Юрьевна.
На кафедре работают 4 доктора экономических наук, 5
кандидатов
экономических
наук,
2
старших
преподавателя, 1 ассистент.
Кафедра
«Менеджмента
предпринимательской
деятельности»
ТНУ
имени
В.И.
Вернадского
обеспечивает подготовку и выпуск специалистов по
образовательно-квалификационным уровням: бакалавр,
специалист, магистр и ведется руководство курсовыми,
дипломными
и
магистерскими
работами
по
специальности
«Менеджмент
организаций»,
«Менеджмент внешнеэкономической деятельности».
Концептуальная основа создания и деятельности кафедры определяется необходимостью
развития научного и образовательного направлений, которые ориентированы на подготовку
высококвалифицированных специалистов по менеджменту организаций и внешнеэкономической
деятельности в различных сферах бизнеса.
Приоритетные направления развития кафедры «Менеджмент предпринимательской
деятельности»: совершенствование системы и методов преподавания управленческих дисциплин;
повышение качества обучения и создание условий для воспитания студенческого контингента;
обеспечение единства образовательных и научных процессов в области менеджмента организаций и
внешнеэкономической деятельности; подготовка научных и педагогических кадров, которые
отличаются высокой профессиональной компетентностью, общей культурой; привлечение студентов
5
к научно-исследовательской деятельности; совершенствование учебного процесса через
использование информационно-инновационных технологий и современных технических средств
обучения.
Научно-исследовательская
работа
кафедры
направлена
на
совершенствование
организационно-экономического механизма управления предприятиями в рыночных условиях.
Результаты научно-исследовательской работы кафедры находят своё отражение в лекциях, учебных
пособиях, монографиях и докладах на международных и всеукраинских научно-практических
конференциях.
Научно-исследовательская работа кафедры осуществляется также по линии аспирантуры и
докторантуры по экономическим специальностям 08.00.04 «Экономика и управление
предприятиями», 08.00.03 «Экономика и управление национальным хозяйством».
Работая над основными проблемами в сфере образования – повышение качества и
эффективности, кафедра «Менеджмент предпринимательской деятельности» постоянно развивается,
совершенствуя научно-методическое обеспечение учебно-воспитательного процесса, научный и
творческий потенциал студентов.
Одним из достижений кафедры менеджмента предпринимательской деятельности является
открытие новой специальности «Гостиничное и ресторанное дело».
СПЕЦИАЛЬНОСТЬ «ГОСТИНИЧНОЕ И РЕСТОРАННОЕ ДЕЛО»
Решением Государственной аккредитационной комиссии Украины от 28 сентября 2011
года (протокол №90) Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
получил лицензию Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины на право
обучения новых специалистов по направлению подготовки 6.140101 «Гостиничное и
ресторанное
дело».
Выпускающей
кафедрой
является
кафедра
«Менеджмент
предпринимательской деятельности».
Учебным планом подготовки бакалавров с нормативным сроком обучения 4 года (очная форма)
по направлению 6.140101 «Гостиничное и ресторанное дело» предусмотрено изучение учебных
дисциплин по трем циклам:
– цикл социально-гуманитарной подготовки включает историю украинской культуры,
философию, предпринимательское право, иностранный язык (профессиональная направленность),
экономическую теорию, экологию, психологию и другие;
– цикл фундаментальной, природно-научной и общеэкономической подготовки информационные системы и технологии, пищевая химия, товароведение, стандартизация,
сертификация и метрология, международный туризм, инфраструктура гостиничного и ресторанного
хозяйства, другие;
– цикл профессиональной и практической подготовки - организация гостиничного хозяйства,
организация ресторанного хозяйства, менеджмент гостинично-ресторанного хозяйства, маркетинг
гостинично-ресторанного хозяйства, культура гостинично-ресторанного дела и др.
Основной задачей подготовки бакалавров по специальности «Гостиничное и ресторанное дело»
является формирование у будущих специалистов теоретических знаний и практических навыков,
дающих возможность применить их в дальнейшей работе в должности руководителя гостиницы или
ресторана, организатора гостиничной и ресторанной деятельности, специалиста по организации
досуга, менеджера в санаторно-курортном бизнесе.
Овладение практическими навыками будет осуществляться при прохождении учебной
«Университетское образование», производственной и преддипломной практик на базе Таврического
национального университета имени В.И. Вернадского, гостиниц и ресторанов Крыма, других
регионов Украины и за рубежом.
6
СОДЕРЖАНИЕ
Цехла С.Ю.
Предпринимательство и образование: задачи развития
17
Секция 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Абаева И.В.
Андрійцьо А.Ю.
Андрійченко Н.А.
Бузни А.Н.,
Исъко А.П.
Бузни А.Н.,
Сушко Н.А.
Бурачек І. В.,
Боюка С.П.
Бурачек І.В.
Велев А.І.
Венгрін Т.П.,
Ленінг В.О.
Вечирко О.Н.
Волошина С.В.
Галущак О.В.,
Пожарицкая И.М.
Гленбоцкая О.Г.
Григорська Н.М.
Внедрение контроллинга в систему управления ТБО (опыт
Норвегии)
Проблеми
та
перспективи
екологізації
менеджменту
підприємницької діяльності
Стимулювання найманих працівників в процесі їх діяльності на
підприємствах різних форм власності
Роль рекламы в развитии предприятия
19
Генезис рыбного хозяйства
26
Соціально-економічні аспекти сучасної системи мотивації праці
29
Зміст корпоративного контролю
Особливості надання готельних послуг
Оперативний аналіз валютних операцій підприємств
30
32
34
21
23
25
Аспекты выбора стратегии развития малых предприятий в
36
современных условиях
Макрофактори відтворення людського капіталу та форми їх 38
прояву на мікрорівні
Подходы к классификации финансовых потоков
40
Система оценки соответствия качества
Економічна стійкість підприємства та фактори впливу на неї в
умовах динамічного розвитку економіки
Жалдак Г.П.
Інноваційна активність підприємств України: проблеми та шляхи
забезпечення
Крушельницька О.В, Сучасні проблеми мотивації праці та їх вплив на ефективну
Заблоцька Л.Р.
діяльність підприємств
Заболотняя Э.В.
Управление производительностью в эпоху знаний и инноваций
Іваненко В.Ф.
Моделювання енерговитрат у тепличному господарстві
Іванченко К.І.,
Теоретико-методологічні
основи
формування
системи
Іванченко М.І.
менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Кабанец Е.С.
Современное состояние развития туризма в Украине
Киренкина Э.С.,
Повышение конкурентоспособности предприятия сферы услуг за
Аблязимова Т.Ш.
счет мотивации его персонала
Короленко Ю.Н.,
Проблемы развития малого предпринимательства в Украине
Зиневич С.
7
42
44
46
48
49
51
53
55
56
58
Короленко Ю.Н.,
Слуцкая К.
Крушельницька О.В.,
Кобзар Ю.В.
Корчагіна Г.А.
Лучков В.О.
Ляшенко Т.В.
Макаренко І.М.
Марзялко Л.О.
Масаев М.В.
Матвеева А.А.
Матукова Г.І.
Мацугиря М.Ю.
Медведь Я.
Павленко И.Г.,
Хахутаишвили Х.С.
Пиріжок О.В.
Плугарь Е.В.,
Абдураимова Э.Р.
Плугарь Е.В.,
Аветян Д.С.
Плугарь Е.В.,
Дядык В.С.
Плугарь Е.В.,
Колдина А.
Плугарь Е.В.,
Котяш А.И.
Плугарь Е.В.,
Кушнир Ю.Н.
Плугарь Е.В.,
Магомедов А.
Плугарь Е.В.,
Михайличенко К.
Плугарь Е.В.,
Проскуровская А.
Плугарь Е.В.,
Cметанина М.А.,
Плугарь Е.В.,
Троян А.В.
Плугарь Е.В.,
Государственно-частное партнерство как механизм решения 60
социально-экономических проблем
Удосконалення системи управління персоналом
61
Самоменеджмент – невід’ємна складова успішної праці
керівників
Витрати виробництва і собівартість продукції
Державна підтримка діяльності технопарків в Україні
Система
управління
якістю
як
засіб
забезпечення
конкурентоспроможності
Напрями активізації інноваційної діяльності підприємств України
Рациональный экономический человек Гэри Стэнли Беккера как
символический ориентир решения проблем управления
персоналом в международном менеджменте
Рекламный менеджмент в туристической фирме как основа
эффективной предпринимательской деятельности
Розвиток компетентності молодих фахівців підприємства в
умовах сучасного ринку
Управління життєвим циклом команди проекту
Як зовнішність керівника впливає на ефективність управління?
Развитие управленческого консультирования в Украине
63
65
66
69
71
73
75
77
78
80
82
Теоретико-методичні підходи до оцінки ефективності управління 84
людським капіталом підприємств
Ретроспективный анализ упрощенной системы налогообложения 86
для физических лиц в Украине
Рынок корпоративных ценных бумаг Украины
88
Перспективы развития валютного рынка в Украине
90
Акцизный сбор: история и современность
91
Налог на богатство и его перспективы для Украины
93
Уклонение от уплаты налогов в Украине: проблемы и пути 95
решения
Виды налоговых льгот в Украине
97
Практика взимания налога на недвижимость
98
Развитие фондового рынка Украины
100
Особенности налогообложения наследства в Украине и за 102
рубежом
Реформирование налога на прибыль в Украине
103
Идентификация рисков ресторанного бизнеса
8
105
Хеджази С.
Плугарь Е.В.,
Царук О.В.
Подсмашная И.Н.,
Долмашкина А.С.
Подсмашная И.Н.,
Зубков А.В.
Подсмашная И.Н.,
Маркова В.
Полищук Е.А.,
Абдураимова Э.Р.
Поліщук О.А.,
Брюхова Н.А.
Полищук Е.А.,
Дарибогова Э.М.
Полищук Е.А.,
Лысенко С.Н.
Поліщук О.А.,
Менадієва Е.Р.
Полищук Е.А.,
Овденко В.В.
Полищук Е.А.,
Путинцева М.В.,
Петровская С.С.
Полищук Е.А.,
Шабадинов Л.
Полищук Е.А.,
Шадура М.В.
Полищук Е.А.,
Шамшаева А.Д.
Попело О.В.
Раззано М.А.
Сербайло В.Д.
Стадник Т.
Твердомед О.М.
Філіна С.В.
Филипенко С.В.,
Иванова А.
Филипенко С.В.,
Малыхина В.
Филипенко С.В.,
Транспортное налогообложение в Украине и мире
106
Факторы
формирования
инвестиционного
предприятия
Оценка системы управления персоналом
потенциала 108
110
Проблемы управления конкурентоспособностью объектов в 112
современных условиях хозяйствования
О проблемах страхового рынка Украины
114
До питання визначення сутності тіньової економіки
115
Сущность и роль культуры предпринимательства в современном 118
бизнесе
О коммерческой тайне предприятий в Украине
119
Інформаційні технології системи як складова ефективного 121
управління підприємством
О риске предпринимательской деятельности
122
О проблемах экономической безопасности Украины
124
К вопросу об инвестиционных процессах в Украине
126
Денежно-кредитная политика Украины
127
К вопросу об управлении проектами
129
Напрями стимулювання інноваційної діяльності малого
підприємництва
Ефективні системи мотивації праці на підприємствах різних форм
власності
Критериальная оценка эффективности управления предприятием
индустрии туризма
Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства в
ринкових умовах
Причини злиття та поглинання
Діагностика сучасного стану і характеристика інформаційного
забезпечення процесного підходу в торгівлі системи споживчої
кооперації
О регулятивной функции Национального банка Украины
131
Рынок детских игровых комплексов
Симферополя)
Обзор чайного рынка Украины
9
(на
примере
133
135
136
138
140
142
г. 143
145
Падалка В.
Цехла С.Ю.,
Алимова Д.Т.
Цехла С.Ю.,
Захарова А.
Цехла С.Ю.,
Ибрагимова Ф.Э.
Цехла С.Ю.,
Шаркова А.В.
Цьохла С.Ю.,
Муртазаєва Л.С.
Чмирь О.В.,
Краус Н.М.
Швец И.Ю.,
Гурина Ю.Г.
Швец И.Ю.,
Потылева Д.Н.
Швец И.Ю.,
Харламова Е.В.
Шевченко М.А.
О проблемах кредитования юридических лиц в Украине
Об управлении проектами инвестиционного процесса
Роль
информационного
обеспечения
малого
предпринимательства в современных условиях
О значении ситуационного анализа в системе управления
предприятиями
Щодо ділової репутації як фактору конкурентоспроможності
підприємства
Методи стимулювання науково-технічної творчості працівників в
інноваційній економіці
Минимальная зарплата и прожиточный минимум в Украине
147
148
150
152
154
155
157
Об особенностях украинского рынка кофе
159
Динамика реальной средней заработной платы Украины
160
Показники, що впливають на формування економіки знань в 162
Україні
Секция 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Гричкоєдова М.В.
Докуніна К.І.
Карчевська О.Д.
Киренкина Э.С.,
Садлаева А.М.
Кожемякіна Т.В.
Кулик В.О.
Мочарська І.І.
Плугарь Е.В.,
Бужинская О.
Полищук Е.А.,
Идрисова Э. Р.
Полищук Е.А.,
Скупейко А.Н.
Роздабудько В.С.
Резник А.А.
Визначення стратегії виходу авіакомпаній на міжнародні
авіаринки в межах дії механізмів конкуренції
Енергозбереження як фактор успішної підприємницької
діяльності
Проблеми стратегічного управління підприємствами харчової
промисловості
Пути снижения торговых рисков
Місце антикризового управління у загальній системі
менеджменту підприємства
Фінансова реструктуризація підприємства як об’єкт управління
Вплив основних чинників підвищення ролі персоналу на
менеджмент в постіндустріальному суспільстві
Облигации внутреннего государственного займа Украины как
инструмент привлечения иностранных инвесторов
К вопросу об оценке инвестиционного развития предприятия
О роли стратегического управления предприятием
164
165
167
169
170
172
174
176
178
180
Политика и стратегия безопасности предприятия
181
Основные этапы стратегического управления на предприятии 183
гостиничного типа
10
Рогатенюк Э.В.
Розгон А.А.
Романченко Н.В.
Скиба Л.В.
Хорошев А.А.
Цьохла С.Ю.,
Гриценко В.Ю.
Цехла С.Ю.,
Орел И.В.
Ягнюк О.А.
Отечественные и зарубежные подходы к трактовке сущности
понятия «кризис»
Актуальні проблеми підприємства крізь призму погляду світового банку
Методи протидії корупції в міжнародному бізнесі компанії
Управління виробничою діяльністю ПАТ «Електромотор»
Полтавської області
Подходы к разработке стратеги устойчивых конкурентных
преимуществ предприятия индустрии туризма
Щодо розбудови системи стратегічного управління на підприємстві
184
187
189
191
193
194
О проблемах стратегического управления отечественных 196
предприятий
Бенчмаркінг як ефективний інструмент стратегічного управління 198
в сучасних економічних умовах
Секция 3. МАРКЕТИНГ КАК РЫНОЧНО-ОРИЕНТИРОВАННАЯ КОНЦЕПЦИЯ
РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
Березовська Є.М.
Борейко І.В.
Бузни А.Н.,
Котовская А.Ю.
Бузни А.Н.,
Мальцева А.А.
Буланик О.В.
Гончаров О.Ю.
Гуменна О.В.
Дацькова Д.В.
Енин Р.А.
Зюкова І.О.,
Стьопкіна А.І.
Короленко Ю.Н.,
Петрова Н.А.
Короленко Ю.Н.,
Качанов Р.
Кошелєва С.Ю.,
Голобородько О.П.
Кравець Т.В.
Мананков В.В.
Нам’ясенко В.М.
Панин И.В.
Погасій В.І.
Сучасні форми й методи організації роздрібної торгівлі
200
Особливості здійснення маркетингових заходів для збільшення 201
частки ринку
Экологический маркетинг как фактор управления спросом
203
Управление спросом
205
Латеральний маркетинг як сучасна методика генерування ідей
нових товарів
Обґрунтування
актуальності
застосування
екологічноорієнтованого маркетингу у діяльності вітчизняних підприємств
Інноваційна стратегія в системі маркетингу інновацій
Систематизація сучасних методик визначення вартості брендів
Современные подходы к оценке уровня эффективности PR в
системе маркетинговых коммуникаций санатория
Формування комплексу маркетингових комунікацій
208
О преимуществах товарных знаков в маркетинге
220
Особенности маркетинга взаимоотношений
221
Управління маркетинговою діяльністю підприємства, як засіб
адаптації до вимог ринку
Маркетингові конкурентні стратегії челенжерів на українському та
світовому ринках
Мотивация в системе маркетинга
Оцінка вартості підприємства
Управление системой маркетинговых коммуникаций в гостинице
Маркетингова стратегія продажу житлової нерухомості: основні
223
11
210
212
213
216
218
225
228
230
231
233
Филипенко С.В.,
Цепкова Я.С.
Харченко А.С.
Цехла С.Ю.,
Луговской Н.А.
етапи
Підходи до визначення сутності поняття «Інновація»
Системний підхід в організації маркетингових досліджень
Методический инструментарий управления маркетинговой
деятельностью предприятия гостиничного бизнеса
Сегментація ринку та вибір цільових сегментів як один із аспектів
успіху виведення нового товару на ринок
Маркетинг как рыночно-ориентированная концепция развития
предпринимательства
Теоретичні аспекти технології побудови бренду
Маркетинг
взаимодействия
современная
концепция
предпринимательства
Цехла С.Ю.,
Мустафаева Ф.Р.
Оценка поведения потребителей и ее использование при 249
формировании стратегии предприятия
Чернява Г.Л.
Швед В.В.,
Романюк О.
Яценко К.В.,
Давиденко В.М.
Роль маркетингу для підприємств сільського туризму
Новий підхід маркетингу на споживача
251
253
Визначення специфічних особливостей Fashion-маркетингу
254
Полторак К.А.
Семенко О.С.
Сирота С.В.
Спіріна І.Г.
235
237
238
240
243
244
246
Секция 4. ОСОБЕННОСТИ УПРАВЛЕНИЯ ПОВЕДЕНИЕМ ПОТРЕБИТЕЛЕЙ НА
РАЗНЫХ ЭТАПАХ РАЗВИТИЯ РЫНКА
Бондарь Е.И.,
Корецкая Ю.В.
Бузни А.Н.,
Ионкина Н.Е.
Бузни А.Н.,
Коновалова Е.В.
Бузни А.Н.,
Кулешова М.В.
Бузни А.Н.,
Лукашенко Д.В.
Цехла С.Ю.,
Арзубова Т.Н.
Новизна как потребность
257
Иррациональное поведение потребителя
258
Факторы, влияющие на поведение потребителей
261
Модель процесса принятия решения о покупке
263
Фокус группа – метод оценки потребностей потребителя
265
К вопросу об управлении поведением потребителя
267
Секция 5. СОВРЕМЕННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ БИЗНЕС-ПРОЦЕССОВ
НА ПРЕДПРИЯТИИ
Бузни А.Н.,
Можирова М.А.
Бузни А.Н.,
Фонина М.А.
Загирова О.А.
Павленко И.Г.
Бизнес-процессы на предприятии
270
Управление дистрибьюцией
Оптимизация
бизнес-процессов
управления
логистических услуг на предприятии
Использование бизнес-моделей в предпринимательстве
12
273
комплексом
276
278
Пелешко О.А.
Формирование механизма управления
предприятия курортно-рекреационной сферы
Развитие Інтернет-трейдинга в Украине
конкурентоспособностью
Плугарь Е.В.,
Хахутаишвили Х.
Полищук Е.А.,
Роль информационных процессов в управлении организацией
Костенко В.С.
Полищук Е.А.,
О моделировании бизнес-процессов на предприятии
Кропивенцева Н.С.
Смолявська О.М.
Оцінювання та шляхи підвищення економічного потенціалу виробничих
підприємств в сучасних умовах
Соколовський А І. Деякі елементи менеджменту в розвитку підприємницької
діяльності
Таранюк Л.М.
Концепція впровадження системи ERP II на промисловому
підприємстві
Цехла С.Ю,
Современное обеспечение бизнес-процессов на предприятии
Захарова В.Д.
Цехла С.Ю.,
Оптимизация бизнес-процессов
Соловская И.Л.
Янышевская А.Я.
Повышение потенциала предприятия
280
281
283
285
286
288
291
293
295
296
Секция 6. АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ В УПРАВЛЕНИИ ТУРИСТИЧЕСКИМ
БИЗНЕСОМ
Аметов О.Н.
Бєлікова А.П.
Бузні А.М.,
Агагін О.О.
Бузни А.Н.,
Бочарова Ю.Ю.
Бузни А.Н.,
Доценко Н.А.
Буценко Е.Д.
Грибович С.В.
Данилюк А.М.
Управление современными технологиями в сфере туризма
298
Мотиваційний
менеджмент
в
управлінні
туристичним 299
підприємством
Кластерна модель розвитку в АР Крим
301
К вопросу об управлении туристическим бизнесом
303
Отраслевая структура туристической сферы
305
Управление использованием бальнеологических ресурсов Крыма
Соціально-економічні розвитку Карпатського туристичного регіону
Організаційно-економічний
механізм
підвищення
конкурентоспроможності туристичної галузі України
Дворник М.А.
Напрями антикризового реінжиніригу бізнес-процесів туристичного
підприємства
Исай Н.А.
Совершенствование мотивации труда работников гостиничной
сферы
Исламгалеева И.И. Эффективность управления инновационной деятельностью
предприятий сферы туризма
Карнаух В.С.
Совершенствование рекреационной деятельности санаторно-курортных
организаций АР Крым
Кирмач Э.Р.
Современные подходы к управлению инвестициями на
предприятиях курортно-рекреационной сферы
Короленко Ю.Н.
О необходимости страхования туристов
13
307
308
310
312
313
315
317
320
321
Кочкурова Е.М.
Маслов Е.С.,
Гаева А.П.
Маслов Е.С.,
Григурко В.В.
Николайчук Т.С.
Оболенцева Л.В.,
Фролова О.О.
Паталашко Б.В.
Плугарь Е.В.,
Буц Т.М.
Плугарь Е.В.,
Карева О.И.
Полищук Е.А.,
Жеребцова Н.
Полищук Е.А.,
Колюжный В.
Полищук Е.А.,
Цёхла М.А.
Ротанов Г.М.,
Струмеляк Є.М.
Савчина С.Г.
Современные
аспекты
оценки
персонала
предприятий 323
туристической сферы
Сущность и основные принципы инноваций в туризме
325
Организация туристической деятельности в Автономной
Республике Крым
Рекреационные ресурсы Крымского полуострова
Стратегія кластерної моделі розвитку туристичної індустрії
Харківського регіону
Управление транспортом в туризме
Проблемы взымания туристического сбора в АР Крым
326
328
330
332
334
Льготное налогообложение гостиниц в преддверии чемпионата 336
Европы - 2012
О проблемах санаторно-курортного и туристического сектора АР 337
Крым
Об организации экотуризма в Украине
339
Возможности увеличения продолжительности курортного сезона в
АР Крым
Інноваційний шлях виходу туристичної галузі з кризи
Управление трудовыми конфликтами в организации санаторного
типа
Скоробогатова Т.Н., Туристские потоки в контексте управления и обслуживания
Подсмашная И.Н.
Сомолева Я.А.
Управление в стрессовой ситуации на предприятии курортнорекреационной сферы
Стратегії
розвитку
рекреаційно-туристичної
спеціалізації
Тхорик А.С.
Автономної Республіки Крим
Целовальник Е.
Проблемы транспортного обеспечения туризма в Украине
Цьохла С.Ю.,
Інвестиції в рекреаційний потенціал АР Крим
Сьомаш Є.В.
Цехла С.Ю.,
Признаки сезонности в туризме
Окуловский А.С.
Шейн Л.И.
Оценка эффективности управления качеством услуг на
туристическом предприятии
Шендриков А.А.
О системах оценивания уровня гостиниц в мире и в Украине
Щебенюк С.В.
Деякі аспекти проблематики управління туристичним бізнесом
340
342
345
347
349
351
353
354
356
358
359
361
Секция 7. СПЕЦИФИКА УПРАВЛЕНИЯ В РАЗРЕЗЕ ОТДЕЛЬНЫХ ОТРАСЛЕЙ
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
Агопшук Д.І.
Бережна Ю.
Місце та значення малого бізнесу в розвитку національної 364
економіки
Мультикультурні аспекти менеджменту персоналу вітчизняних 365
підприємств
14
Бурак О.В.
Вишневська Л.А.
Киренкина Э.С.
Коваль О.В.
Матукова Д.Г.
Сабат М.В.
Скрипка І.В.
Филипенко С.В.
Цьохла С.Ю.,
Шаріфуллін Д.В.
Жінка-лідер: сучасні стилі керівництва
Нові реалії організації обліку на підприємствах малого бізнесу
Анализ особенностей развития семейного предпринимательства за
рубежом в 2010-2011 гг.
Специфіка організації і управління у сфері сільського зеленого
туризму
Проблема
формування
економічного
механізму
природокористування в Україні
Лікувально-оздоровчий туризм у системі міжнародного туризму
Інноваційна модель розвитку міжнародного туризму в Україні
Экспортный потенциал Украины в 2012 году
Щодо економічної ефективності страхування
367
368
370
371
373
374
376
378
379
Секция 8. ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ МЕХАНИЗМ
ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Білоус Т.Я,
Козин Л.В.
Бузни А.Н.,
Буйко О.В.
Бузні А.М.,
Гирка Л.Ю.
Бунчак О.Т.
Вакалюк В.А.,
Раєвська Д.О.
Вакалюк В.А.,
Перегуда В.В.
Вацик В.В.
Войтович С.В.
Данилюк М.М.
Дерда І.І.
Запухляк О.В.
Зеленчук Н.В.
Іщейкін Т.Є.
Ковалевич О.В.
Лилик В.В.
Полищук Е.А.,
Русакова В.
Романюк Н.І.
Сворак Б.В.
Роль психоаналізу в менеджменті персоналу
381
К вопросу об инновационном развитии малого гостиничного 382
предприятия
Управління інноваціями в організаціях
384
Валютна невизначеність на фінансових ринках в контексті
глобалізації світового господарства
Удосконалення
механізму
впровадження
інновацій
на
підприємствах галузі електротехнічних приладів
Удосконалення системи інноваційного менеджменту в умовах
підприємства
Кадровий потенціал підприємства в умовах сьогодення
Управління емоційними процесами як складова самоменеджменту
Підходи до управління сучасним підприємством
Організаційно-економічні передумови розвитку туризму у
карпатському регіоні
Системи обліку витрат
Інвестиційна діяльність банків в умовах кризи боргів єврозони
Тенденції в роздрібній торгівлі які сприяють створенню та
використанню інновацій
Аналіз сучасної структури послуг кредитних спілок України
Зв’язок організаційної культури та стратегії інноваційного
розвитку підприємства
О роли инноваций в современной экономике
386
388
390
391
393
395
397
398
400
402
404
405
407
Аналіз соціальної ефективності кадрового менеджменту організації 409
(на прикладі ТЗОВ ІФФ «КСК-Інтертрейд»)
Транснаціоналізація національної економіки в системі глобальних 410
15
Хоминець П.А.
Чапрак І.А.
Щербата О.В.
Щербюк Ю.П.
Бахмат Х.О.
Климпуш Г.В.
економічних відносин
Збереження культурної спадщини в умовах активізації туристичної
діяльності
Окремі інноваційні аспекти розвитку сучасних підприємств
Маркетингові стратегії на ринку туристичних послуг
Корупція як інституціональна норма суспільної та економічної
поведінки
Механізм фінансування сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів
Соціально-економічні передумови та стратегія розвитку гірського
туризму
16
411
413
415
416
418
419
Цёхла С.Ю.,
д.э.н., профессор, заведующая
кафедрой «Менеджмент предпринимательской деятельности»
Таврического национального
университета имени В.И. Вернадского
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВО И ОБРАЗОВАНИЕ:
ЗАДАЧИ РАЗВИТИЯ
Предпринимательство в современной экономике занимает ведущие позиции во
всех экономически развитых странах. Долишний М. и Куценко В. отмечают, что
«опыт, например, США и Японии, свидетельствует, что предпринимательство
характерно для всех сфер деятельности, то есть оно распространяется и на виды,
сориентированные на достижение социальных целей. Украина – европейское
государство. Вхождение же ее в мировое, а тем более европейское, сообщество как
равноправного рыночного партнера, связано с таким многогранным процессом, как
развитие предпринимательства» [1, с.10].
Уровень развития предпринимательства во многом определяется активностью
деятельности. В Крыму к 2010 году сохранилась тенденция роста количества
субъектов малого бизнеса: из общей численности предприятий 91,6% – это
предприятия малого бизнеса [2, с.142]. Рассматривая отраслевую структуру
предпринимательства, можно отметить, что преобладающее большинство субъектов
(более 2/3) функционирует в сфере услуг. В производственной сфере количественно
преобладают предприятия строительства, на которые приходится около 14%, и
промышленности – 11% субъектов бизнеса.
Проведенное исследование, зафиксировало в АР Крым довольно высокую
потенциальную активность в сфере развития предпринимательства. Хотя всего 5%
опрошенных имеют собственное дело, примерно столько же домохозяйств уже
предпринимали конкретные шаги по его созданию, а именно искали информацию,
подавали документы, проводили консультации [3, с. 64]. И еще четверть опрошенных
демонстрируют желание создать собственное дело, например, фирму, мастерскую,
магазин, фермерское хозяйство и т.п., которое пока еще не воплотилось в конкретные
дела.
Интерес к предпринимательской деятельности одинаково высок и в сельской, и в
городской местности: соответственно 5% и 7% населения уже имеют собственное
дело, и 30% проявляют интерес к созданию. Бедные домохозяйства проявляют более
высокий интерес к возможности создания собственного дела, хотя в большинстве они
занимают выжидающую позицию (34% бедных семей хотели бы открыть собственное
дело, но пока не предпринимали каких-либо шагов).
В региональном разрезе «пассивный интерес» проявляют жители северовосточной части Крыма. Высокий уровень реальной активности наблюдается в
Бахчисарайском и Черноморском районах, а также центральной части Крыма.
Минимальный интерес к предпринимательской деятельности демонстрируют жители
Ленинского района.
Образование является неотъемлемой частью жизни общества и происходящих в
нем изменений. Население районов Крыма в среднем имеет невысокий уровень
образования: 14% взрослого населения имеют начальное/неполное среднее
17
образование, 41% – среднее общее, 33% – среднее специальное, 11% – высшее. В
городах уровень образования немного выше, чем в сельской местности.
По данным опроса, к предпринимательской деятельности более склонны люди с
высшим образованием (13% имеют свое дело, и 37% хотели бы открыть) [3, с. 64].
Исследование показало, что наличие образования позитивно коррелирует с
уровнем жизни: чем выше уровень образования, тем ниже риск оказаться среди менее
зажиточных. Коэффициент корреляции Пирсона между уровнем образования и
уровнем жизни составляет 0,09, между образованием и доходом семьи – 0,12 (оба
показателя значимы на уровне 0,01). То есть образование позитивно влияет на
активность деятельности, ведение бизнеса и уровень жизни, способствуя
трудоустройству и более высокому доходу.
О важности роли образования и его значении в современной жизни убедительно
свидетельствует то, что в сентябре 2000 года главы государств и правительств 189
стран (в том числе и Украины) приняли Декларацию тысячелетия ООН, в которой
определены глобальные Цели развития тысячелетия до 2015 года. Среди восьми
определенных целей второй названо обеспечение образованием [4]. Поэтому
основная задача образовательных учреждений – быть гибкими и чувствительными к
ситуации в экономике, готовыми направлять научный потенциал и опыт для
разрешения проблем хозяйствования и социальных вопросов.
Литература:
1.
Долишний М. Предпринимательство в социальной сфере как
предпосылка формирования экспортоориентированной экономической политики / М.
Долишний, В. Куценко // Экономика Украины. – 2006. – № 8. – С. 10-18.
2.
Статистичний щорічник Автономної Республіки Крим за 2009 рік / за
ред. О.І. Пітюренко. – Сімферополь: Головне управління статистики в АР Крим,
2010. – 560 с.
3. Отчет «Уровень жизни в 14 районах Автономной Республики Крым». –
Симферополь, 2009. – 107c.
4. Витренко Ю. Реформирование системы образования: взгляд экономиста /
Зеркало недели. – №3, 28 января 2011. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.zn.ua/newspaper/articles/74249
18
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Абаева И.В.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ВНЕДРЕНИЕ КОНТРОЛЛИНГА В СИСТЕМУ УПРАВЛЕНИЯ ТБО
(ОПЫТ НОРВЕГИИ)
Экономический рост привел к увеличению производства и потребления. Этот
рост является основной движущей силой увеличения доходов. До 2009 года в
Норвегии наблюдался стабильный рост количества отходов, в 2009 году показатель
образования отходов снизился. Доля отходов в Норвегии, перерабатываемых на
вторичные ресурсы составляет 78%. Меняется структура ТБО, становится все больше
опасных отходов, таких как компьютеры, мобильные телефоны. Однако
увеличивается и количество мусора, который перерабатывается на вторичное сырье,
как результат, количество мусора, который подлежит окончательному захоронению
остается неизменным. Норвегия стремится переработать на вторичные ресурсы 75%
мусора к 2010 году.
В 2009 году количество мусора сократилось на 5% по сравнению с
предыдущим годом. Значительную часть мусора составляют твердые бытовые отходы
домохозяйств, так в 2009 году они составили 21% от общего количества отходов
Норвегии [1].
Контроллинг – это функционально обособленное направление экономической
работы на предприятии, связанное с реализацией финансово-экономической
составляющей менеджмента, и обеспечения информацией для принятия оперативных
и стратегических управленческих решений [2, с. 6].
Сочетание государственного регулирования, внедрение новых технологий и
система контроллинга в процесс управления обращением с ТБО обусловили
возникновение норвежской модели управления ТБО.
Все твердые бытовые отходы в Норвегии считаются вторичными ресурсами,
значительная для вторсырья экспортируется за рубеж, в такие страны как Эстония
(вторичное сырье для канатов), Швеция (сырье, полученное в результате сортировки
и расчленения на детали, крупной бытовой техники; вторичное сырье из картона и
бумаги) и др. «Хвосты» - не перерабатываемые остатки, деревянные обломки,
органический мусор измельчается, компостируется и используется как источник
энергии, которой достаточно для обогрева всего мусороперерабатывающего
комплекса, а в дальнейшем используется как компост.
Работа системы контроллинга обеспечивается специальным программным
обеспечением, которое позволяет менеджеру в оперативном режиме получать данные
подконтрольных показателей. Среди подконтрольных показателей выделяют:
– количество ТБО, накопленных в населением контейнерах на текущий
момент;
– морфологию ТБО – соотношение органических и неорганических отходов;
– количество крупногабаритного бытового мусора;
– количество ТБО, поступивших от населения и от коммунальных
предприятий, различных секторов бизнеса;
– скорость накопления мусорных контейнеров;
19
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– количество смешанных, сознательно не сортируемых ТБО, за которые
население готово платить дополнительные средства;
– количество экспортируемых отходов и др.
Система контроллинга на мусоросортировочных заводах позволяет
оптимизировать логистику, составив оптимальный маршрут для разных перевозчиков
мусора. Программное обеспечение позволяет работать с информацией в оперативном
режиме, автоматически генерирует графики, показывает отклонения от среднего и
планового значений.
Мусорные контейнеры оснащены системой, которая отправляет сообщения в
офис мусоросортировочной станции, когда контейнер наполнен, предлагает вариант
маршрута и машины, эта информация одновременно фиксируется на мониторе ПК
или телефона менеджера-контроллера мусоросортировочного завода, что
способствует оптимально распределять логистические потоки для вывоза мусора.
Чтобы выкинуть мусор каждый житель должен провести карточкой по
терминалу в контейнере, данная технология предполагает, что можно использовать
как кредитные карточки для оплаты вывоза мусора, так и специально выданные
карточки для квартиросъемщиков. Каждый раз, когда жильцы выкидывают мусор,
информация поступает в центр обработки – ПК менеджера, т.е. за долго до того, как
контейнер будет заполнен и мусор поступит на мусоросортировочную станцию,
менеджер получит информацию о количестве и морфологии мусора. При разгрузке
кузова, данные о количестве мусора также поступают в компьютер менеджера.
Данная система контроллинга на мусоросортировочных заводах позволяет
менеджеру-контроллеру принимать оптимальные оперативные и стратегические
решения. Функции контроллинга в управлении обращением с твердыми бытовыми
отходами представлены в таблице 1.
Таблица 1
Функции контроллинга в управлении твердыми бытовыми отходами
Функция
контроллинга
Информационная
Инновационная
технология
–
система
GPS
навигаторов на борту
автомобиля;
Подконтрольный
показатель
– расстояние;
Учетноконтрольная
– терминалы для
карточек
на
мусорных
контейнерах;
–
датчики
о
наполняемости
контейнера;
– камеры в салоне
мусоровоза, датчики
в кузове.
–
интенсивность
накопления
мусорных
контейнеров;
–
количество
населения, которое
использует
контейнер в данном
районе;
– количество, время,
дата
отгруженных
ТБО на площадку
мусоросортировочно
го завода;
–
поведение
водителя и качество
предоставляемых
услуг.
20
Диапазон принимаемых решений
Составление оптимального маршрута.
Снижение издержек на ГСМ.
Мониторинг
и
диспетчеризация
движения спец. транспорта
Мониторинг образования, сортировки,
и вывоза вторичного сырья и
компостирования.
Решение по размещению мусорных
контейнеров, объем и тип контейнеров.
Диспетчеризация
мусоровозов для
смены контейнера
Планирование объема сбыта вторсырья.
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Аналитическая
Программное
обеспечение
–
фиксирует
и
анализирует
отклонения
от
среднего показателя.
Показателей
использования ГСМ,
образования
метанола, цены на
вторичное
сырье,
расход
электроэнергии
на
электромобили для
сотрудников
мусоросортировочно
го завода.
Решения относительно:
переменных затрат, цен на вторсырье
для продажи,
закупки ГСМ, продажи излишков
метанола, электроэнергии.
Координационная
Программное
обеспечение
–
сравнивает
текущие показатели
с плановыми
Решение
принимает
менеджерконтроллер, опираясь на полученную
информацию. Решения относительно
бюджетов
будущих
периодов,
сотрудничества
с
потребителями
вторичного сырья и деталей.
В Украине политика управления ТБО ориентирована на свалки, масштаб
экономического и экологического ущерба не известны, что делает невозможным
оценить затраты на управление системой обращения ТБО, данная проблема требует
научного и практического решения.
Внедрение норвежского опыта в области обращения и вторичного
использования твердых бытовых отходов на украинских предприятиях, внедрение
системы контроллинга позволят повысить эффективность работы коммунальных
предприятий по вывозу, сортировке и переработке твердых бытовых отходов.
Литература:
1.
Официальный портал Норвежского агенства по защите окружающей
среды [Электронный ресурс]. – Режим доступа к файлу: http://environment.no/
2.
Контроллинг как инструмент управления предприятием / ред. Н.Г.
Данилочкиной Н.Г. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 2003. – 279 с.
Андрійцьо А.Ю.,
Національний університет водного
господарства та природокористування
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
За два десятиліття існування України як незалежної держави, відбуваються
різноманітні соціально-економічні перетворення, спрямовані на зміну і підвищення
ефективності тих чи інших суспільних відносин. Приватизація державного майна,
розпочата у 1992 році, активно посприяла розвитку підприємницької діяльності у
приватному секторі, яким в даний час, забезпечується близько 4/5 національного
продукту. Попри позитивну динаміку економічних результатів, відбулося загострення
21
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
екологічної ситуації та виникнення ряду екологічних проблем, яке спровокувала
«свобода» підприємницької діяльності націлена на отримання прибутку за будь-яку
ціну, меркантильний світогляд, «викидний» менталітет та низький рівень екологічної
та управлінської культури.
Підприємець сьогодні є центральною фігурою в недержавному секторі
економіки нашої країни, головною діючою особою ринку, стрижнем економічної
системи, заснованої на конкурентній основі [1], та суб’єктом екологічного
менеджменту, відповідальним за раціональне використання ресурсів, екологізацію
процесу виробництва продукту, надання послуги, споживання, утилізацію відходів
власної діяльності. Ним може бути як одна людина, так і організація, яка здійснює
підприємницьку діяльність і тою чи іншою мірою, здійснює екологодеструктивний
вплив.
Проблеми екологізації менеджменту підприємницької діяльності є предметом
досліджень
у
сферах
соціальної екології,
економіки
та
управління
природокористуванням. На сьогоднішній день в Україні активно напрацьовуються і
удосконалюються як законодавчо-нормативні матеріали, так і теоретикометодологічні засади «екологічного управління» в межах загальної теорії взаємодії
суспільства і природи, теорії стійкого розвитку, зовнішніх ефектів та теорії
організаційної соціології. Над дослідженнями проблемних аспектів працюють такі
вітчизняні науковці як Т.П. Галушкіна, Л.Ф. Кожушко, С.М. Літвак, В.О. Лук'янихін,
Н.С. Макарова, Н.В. Максименко, О.Л. Михайлюк, Л.Г. Мельник, В.Ф. Семенов, П.М.
Скрипчук, М.А. Хвесик, В.Я. Шувчук та інші.
До причин повільної реалізації принципів екологізації Мельник Л.Г. відносить
ресурсообтяжливу економіку, відхідне матеріало- та енерговикористання, орієнтацію
на продукти, охорону природи за принципом: реакція на наслідки, надпорогове
природовикористання та управління природними процесами, «викидний» менталітет
[2, 276]. Відповідно до зазначених причин автор наводить концептуальні напрями їх
зміни: екологічне управління матеріальними потоками, рециркуляційне ресурсо- та
матеріаловикористання, енергозбереження, орієнтація на функції, природозбереження
за принципом: усунення причин, органічна інтеграція у природу та формування
«зберігаючого» менталітету.
Як бачимо, перелічені причини формують об’єктивні економічні (виробничі)
умови функціонування суб’єктів підприємницької діяльності, незалежно від форми
власності, та підсилюються суб’єктивним (людським) фактором, як свідомістю,
можливістю і здатністю до діяльності. Саме на ролі останнього чинника зосереджена
увага екологів, соціологів, психологів і менеджерів, відбувається становлення і
розвиток інституту соціальної відповідальності бізнесу в Україні та виникає
необхідність піднесення культури екологічної діяльності людини загалом та у різних
її напрямах, найважливішим з яких є управління природокористуванням в умовах
глобалізаційних викликів.
На основі ціннісного та системного підходу, культура екологічної діяльності
націлена підняти на новий рівень взаємовідносини людини і природи, створити нову
систему цінностей та екологічний світогляд сучасної людини [3, с.62]. Вона, без
перебільшення, здатна відкрити додаткові перспективи екологічно безпечної та
раціональної організації підприємницької діяльності. Так-як сьогодні, екологічні
культура та менеджмент ототожнюються з безпечним управлінням природними
22
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
процесами, які визначаються як біологічними особливостями об’єкта управління, так
і соціально-економічними можливостями управляючого суб’єкта [4, с.362].
Таким чином, резюмуючи вищесказане, вважаємо актуальними подальші
дослідження проблем та перспектив екологізації менеджменту підприємницької
діяльності, передумов оцінки культури екологічного менеджменту та управління її
розвитком.
Література:
1. Винниченко А. Проблемы безопасности предпринимательской деятельности
ресурс].
–
Режим
доступу:
[Электронный
http://www.bos.dn.ua/view_article.php?id_article=46.
2. Мельник Л.Г. Екологічна економіка / Л.Г. Мельник. – Суми : ВТД
«Університетська книга», 2002. – 346с.
3. Культурология/ под. ред. А.А. Радугина. – М.: Центр, 1997. – 304 с.
4. Бойчук Ю.Д. Основи екології та екологічного права / Ю.Д. Бойчук. – Суми:
ВТД «Університетська книга», 2005. – 368с.
Науковий керівник: д.т.н., професор Кожушко Л.Ф.
Андрійченко Н.А.,
Вінницький Фінансово-економічний Університет
СТИМУЛЮВАННЯ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В ПРОЦЕСІ ЇХ
ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ
В умовах ринкової економіки відносини між персоналом підприємства і його
керівництвом будуються на новій основі. Мета керівництва – успіх на ринку і,
відповідно, одержання прибутку. Мета персоналу підприємства – одержання
матеріальної винагороди і задоволення від роботи.
Актуальність даного питання обумовлена тим, що зрозумівши механізм
формування мотиваційної сфери людини, керівники зможуть ефективно управляти
персоналом, підвищуючи продуктивність підприємства за допомогою стимулювання
своїх співробітників.
Поняття «стимулювання праці» містить всі використовувані в керуванні
методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні
(матеріальні), соціально-регуляційні. Стимулювання праці – один із загальних
способів соціального керування, впливу на поводження, діяльність індивідів,
соціальних груп, трудових колективів [1, с.47].
Як показує досвід, на підприємствах в даний час основними проблемами в
механізмі стимулювання найманих працівників є [4, с.76]:
– недостатня гнучкість механізму формування оплати праці, його нездатність
реагувати на зміни в ефективності і якості праці окремого працівника;
– відсутність взагалі будь-якої оцінки або необ'єктивна підприємцем оцінка
індивідуальних трудових показників найманих працівників;
– відсутність справедливої оплати праці керівників, спеціалістів та службовців;
наявність необґрунтованих співвідношень в оплату їх праці;
23
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– негативне ставлення персоналу до розміру оплати їх праці та до існуючої
системи оплати. [4, с.85].
Існують два методи стимулювання діяльності працівників:
– методи матеріального стимулювання;
– методи нематеріального стимулювання.
Під матеріальним стимулюванням слід розуміти прагнення достатку, певного
рівня добробуту, матеріального стандарту життя. Прагнення людини до поліпшення
свого добробуту зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, а отже, і
збільшення кількості, якості та результативності праці. Доданого стимулювання
відносять: премії, доплати, надбавки, компенсації.
У сучасній економіці стимулювання працівників не обмежується лише
заходами матеріальної винагороди, а спрямоване на удосконалення особистості
працівника, формування в ньому зацікавленості в успіху організації в цілому і
включає в себе також інші форми, такі як соціальні пільги, моральні заохочення,
гуманітарні стимули до праці та ін. [1, с.58].
До нематеріальних методів стимулювання трудової діяльності відносяться:
– планування кар’єри як чинник мотивації;
– регулювання робочого часу та заохочення наданням вільного часу;
– інформованість колективу як чинник мотивації;
– моральне стимулювання праці. [2, с.35].
На жаль, в сучасних умовах багато в чому втрачені стимули в роботі, що
формують у працівника відчуття внутрішнього винагороди. Як показують
дослідження, абсолютна більшість працівників ставить в основу матеріальний фактор
і лише незначна їх число (в основному керівники) говорить про необхідність
отримання задоволення від роботи і відчуття своєї значущості. Тому, безумовно,
однією з цілей стимулювання найманих працівників має бути повернення інтересу до
праці, виховання причетності до спільної справи в колективі.
Таким чином, ефективна система стимулювання найманих працівників в
процесі їх діяльності дасть можливість не лише зміцнити кадрову безпеку
підприємства, а й мобілізувати кадровий потенціал, отримати максимальну віддачу
від використання наявних трудових ресурсів, забезпечити гармонійний і
продуктивний професійний розвиток кадрів та реалізацію всіх завдань бізнесу
організації.
Література:
1. Анішина Н. Мотивація безробітних до проходження професійного навчання
// Україна: аспекти праці. – 2004. – № 3. – С. 30-35.
2.Вовканич С. Соціально-психологічні аспекти мотивації зайнятості // Вісник
НАНУ. – 2002. – №2. – С. 41-47.
3. Боковець В.В. Методологія і організація наукових досліджень: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця: ВФЕУ. – 2012. – 332 с.
4.Єськов О. Мотивація і стимулювання праці //Економіка України. – 2008. – №
2. – С. 82-83.
Науковий керівник: к.е.н., професор Боковець В.В.
24
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Бузни А.Н.,
Исъко А.П.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
РОЛЬ РЕКЛАМЫ В РАЗВИТИИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Сегодня в процессе работы каждая компания, ставя новые амбициозные задачи,
одновременно сталкивается с большим количеством проблемных ситуаций, присущих
именно
рыночной
экономике.
Реальной
проблемой
осуществления
предпринимательской деятельности стала проблема воздействия рекламы на спрос
товара, с целью развития предприятия.
Мало произвести товар, надо организовать всю работу таким образом, чтобы
получить прибыль от продажи этого товара. И помогает со всем этим справиться
реклама. Какова же роль рекламы для развития предприятия? Вот именно этот вопрос
будет освещен в данной статье.
Вопросом значения рекламы на предприятии занимались Репье А.П., который
был основателем школы рекламы и маркетинга [2, с. 5], Батра Р. [1], Гусев Ю.В. [3],
Кузякин А.П. [5], Ромат Е.В. [7], Панкратов Ф.Г. [6], Уэльс У. и др.
Цель работы – проанализировать значение рекламы в развитии предприятия.
Проанализировав большое количество литературы, нами сформулировано
определение «развитие предприятия».
Развитие предприятия – путь достижения поставленных перед предприятием
целей, предполагающий поэтапный процесс, где каждый этап характеризуется своей
спецификой и направлен на обеспечение устойчивого экономического роста,
повышение конкурентоспособности продукции (услуг) и предприятия в целом.
Каждое предприятие, предлагающее свой товар, стремится оказать влияние на
выбор потенциальных покупателей в свою пользу. Инструментом такого влияния
традиционно является реклама, то есть коммерческая пропаганда потребительских
свойств товара [2, с. 147].
Реклама, с одной стороны, доводит до потребителей разные сведения,
необходимые для покупки и использования изделий. С другой, сочетая свою
информационность с убедительностью, реклама оказывает на человека
эмоционально-психическое воздействие. Отсюда – реклама одновременно и бизнес, и
искусство. Развитие в нашей стране рынка, конкуренции по-новому ставит вопрос о
месте и роли рекламы в жизни нашего общества. Постепенно возрастает
экономическая роль рекламы, благодаря которой потребитель отдает предпочтение
какому-либо товару при выборе, тем самым, ускоряя процесс купли-продажи,
оборачиваемость капитала. Правильно организованная рекламно-информационная
деятельность в условиях рынка оказывает влияние не только на экономическую
систему в целом, но и на отрасли, предприятия, отдельных потребителей. При
благоприятном развитии предприятия реклама помогает ему развиваться лучше.
Предприятие должно рекламироваться даже тогда, когда, кажется, что каждый
потенциальный клиент уже пользуется его товаром. Реклама в этот период помогает
сохранить лояльность имеющихся клиентов и одновременно найти новых. Реклама
может помочь преодолеть кризис. Американский специалист по рекламе М.
25
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Фитцджеральд привел в газете «Тhе Риget Sound Business Journal» результаты
исследований, проведенных в Гарвардском университете с 1927г. по настоящее
время. Оценивалось развитие фирм, которые, начиная со времен депрессии, выделяли
деньги на рекламу, и тех, кто поступал обратным образом. Фитцджеральд изучил
результаты исследований и выяснил, что фирмы, которые не рекламировались,
исчезли с рынка.
Хорошая реклама – реклама последовательная, которая передает информацию,
как в дни процветания, так и в дни кризиса. Последовательность – одна из черт,
необходимых для того, чтобы реклама была и эффективной, и самоокупаемой [4, с.
112]. Хорошая реклама может быть создана после изучения и анализа всего рынка.
Только после этого возможны хорошие решения, включающие в себя форматы,
объёмы, частоту воздействия, конфигурации каналов распространения [8, с. 28].
Таким образом, можно отметить, что реклама в качестве средства массового
маркетинга способна в короткое время охватить значительный контингент
потенциальных потребителей и сформировать благоприятное общественное мнение,
провоцируя тем самым увеличение спроса на товары определенного предприятия. И,
следовательно, в связи с улучшением экономического состояния фирмы происходит
ее развитие.
Литература:
1.
Батра Р. Рекламный менеджмент / Р. Батра, Джон Дж. Майерс, Дэвид
А. Аакер. – М.: СПб.; К.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 784 с.
2.
Бревнов А.А. Маркетинг малого предприятия: Практическое пособие /
А.А. Бревнов. – К.: ВИРА-Р, 1998. – 384 с.
3.
Гусев Ю.В. Стратегия развития предприятий / Ю.В. Гусев. – СПб.:
Книжник, 2006. – 415 с.
4.
Делл Денисон Реклама / Делл Денисон, Линда Тоби [пер. с англ.]. – М:
Экономика, 2002. – 116 c.
5.
Кузякин А.П. Реклама и PR в мировой экономике / А.П. Кузякин, М.А.
Семичев. – М.: ТК Велби, 2002. – 320 с.
6.
Панкратов Ф.Г. Рекламная деятельность: Учебник для вузов /
Ф.Г.Панкратов, Т.К.Серегина, В.Г.Шахурин. – М.: Информационно-внедренческий
центр «Маркетинг», 1998. – 244 с.
7.
Ромат Е.В. Реклама / Е.В. Ромат. – Киев-Харьков: НВФ «Студцентр»,
2000. – 480 с.
Бузни А.Н.,
Сушко Н.А.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ГЕНЕЗИС РЫБНОГО ХОЗЯЙСТВА УКРАИНЫ
Продукция рыбного хозяйства является неотъемлемым элементом обеспечения
нормальной жизнедеятельности как отдельного человека, так и общества в целом.
Однако, сложившиеся тенденции развития современного рыбного хозяйства Украины,
обеспечивающего сохранение общепринятых норм питания, обуславливают
26
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
необходимость изучения основных причин и факторов, оказавших наибольшее
влияние на развитие рыбного хозяйства, для предотвращения возникновения
дальнейших ошибок на пути к повышению эффективности управления отраслью.
Проблемы развития рыбного хозяйства освещены в научных трудах таких
ученых как Сысоев Н.П., Зиланов В.К., Войтоловский Г.К. Борщевский П., Стасишен
Н. и др.
Целью написания статьи является анализ основных предпосылок возможного
вывода из кризиса рыбного хозяйства Украины.
Рыболовство считается одной из самых ранних форм производственной
деятельности человека. С возникновением обмена и развитием товарно-денежных
отношений
рыболовство принимает форму промысла, а затем приобретает
промышленный характер. Украина в составе царской России уже являлась
рыбопромысловой территорией. Азовское море было одним из основных источников
добычи рыбы.
В 1861-1913 гг. среднегодовые выловы государства возросли с 0,3 млн. т до 1
млн. т. Стремительный рост количества пароходов и строительство железных дорог
позволил в большей степени решить проблему транспортировки грузов. В 1881 г. был
отменен акцизный сбор на соль. Впервые на рыбных промыслах было применено
замораживание рыбы, введена в эксплуатацию рефрижераторная баржа, траулер с
объемными охлаждающими трюмами [4, с. 13].
Еще одним фактором, способствовавшим развитию рыбного промысла в ХІХ
в., был неуклонно растущий спрос на рыбопродукцию. Постепенно видовой состав
промысловых рыб увеличивался. Однако полученных уловов было не достаточно для
удовлетворения потребностей населения в рыбной продукции, в связи с этим доля
импорта на внутреннем рынке значительно возросла - с 13 % в 1890 г. до 15-39 % в
1900-1914 гг. [2].
В конце ХІХ в. была отменена частная собственность на рыболовные угодия,
что также способствовало росту добычи рыбы. Начало первой мировой войны в 1914
г. внесло свои коррективы в процесс развития рыбного промысла. Объемы добытой
рыбы значительно сократились, а в некоторых регионах совсем прекратились. С
установлением советской власти развитию и восстановлению рыбного хозяйства
стало уделяться больше внимания. Значительные капитальные вложения
направлялись на строительство и реконструкцию рыбопромыслового флота,
расширение производственных мощностей [1, с. 10].
Приоритетным направлением развития рыбного хозяйства стало развитие
отраслевой научной деятельности. Научные институты пытались решить проблемы
повышения продуктивности водных объектов, выведению новых видов рыб, методов
выращивания рыбы и т.д. Для этого во многих университетах были созданы
профильные отраслевые факультеты и кафедры для подготовки специалистов рыбного
хозяйства, открывались аспирантуры, лаборатории, отраслевые институты.
Дальнейшее развитие рыбного хозяйства было остановлено начавшейся второй
мировой войной. Многие рыболовные районы были оккупированы или находились в
зоне военных действий. Большая часть основных фондов отрасли была разрушена.
Восстановление рыбного хозяйства начиналось сразу после освобождения
оккупированных земель. Государству удалось выйти на довоенный уровень добычи и
производства рыбопродукции лишь в 1947 г. [4, с. 15].
27
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Ограниченность ресурсов препятствовало дальнейшему росту уловов. С этого
времени начинается постепенное развитие океанического рыболовства, что
обеспечивалось в основном увеличением численного состава и модернизацией судов
промыслового флота в разрезе рыбодобычи, рыбооработки и транспортировки
готовой продукции. В 1970 г. по сравнению с 1913 г. объем вылова во внутренних
водоемах возрос в 7,5 раз, а в открытых водоемах – в 23 раза. Развитие рыбного
хозяйства в этот период характеризовалось также расширением видового состава
уловов, улучшением ассортимента выпускаемой продукции и ее качества, значительно
уменьшилось влияние на уловы сезонного фактора за счет интенсивного развития
океанического рыболовства [1, с. 12]. Вместе с тем следует отметить и негативные
факторы, сдерживавшие развитие рыбного хозяйства в начале ХІХ в. Это отсутствие
заинтересованности частных собственников в сохранении рыбных запасов,
отсутствие государственного регулирования рыбодобычи (квотирования), приток на
рынок импортной продукции, отсутствие государственного финансирования отрасли,
начало Первой мировой войны.
В предперестроечный период рыбное хозяйство характеризовалось
увеличением освоения внутренних водоемов СССР, интенсификацией рыболовного
промысла в Мировом океане. Были построены высокопроизводительные суда,
производственный процесс был хладофицирован, что позволило более рационально
использовать добытое сырье [3].
Таким образом, в период нахождения Украины в составе СССР основными
позитивными факторами развития рыбного хозяйства можно назвать: стремительное
развитие НТП, расширение транспортной системы (водного, железнодорожного),
совершенствование применяемой технологии переработки рыбы, устойчивый рост
спроса на рыбопродукцию, расширение государственного сектора в отрасли.
Развитию рыбного хозяйства в советской Украине способствовали такие
факторы как государственное финансирование всех аспектов отрасли, снижение
влияния сезонности в рыболовстве за счет океанического лова, модернизация всех
направлений рыбного хозяйства, научный подход к развитию отрасли. Вместе с тем,
отрасль подверглась разрушительному воздействию во время Второй мировой войны,
а в период широкой индустриализации негативно влияло вмешательство человека в
естественную среду обитания рыбы.
Проведенный краткий экскурс в историю рыбного хозяйства Украины
свидетельствует о значительном потенциале для возможного его развития, хотя
нынешнее его состояние можно охарактеризовать как кризисное.
Литература:
1.
Войтоловский Г.К. География морских путей и рыбной промышленности
/ Г.К. Войтоловский. – М.: Пищевая промышленность, 1974. – 352 с.
2.
Зиланов В.К. Морская рыболовная политика России и мировое
рыболовство
[Электронный
ресурс].
–
Режим
доступа
http:
//www.npacific.ru/np/magazin/2-97_r/articl52-61.htm
3.
Словарь морских терминов [Электронный ресурс]. – Режим доступа
http://www.korabel.ru/dictionary/detail/1658.html
4.
Сысоев Н.П. Размещение рыбной промышленности СССР / Н.П. Сысоев.
– М.: Пищевая промышленность, 1967. – 110 с.
28
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Бурачек І. В.,
Боюка С.П.,
Житомирський державний технологічний університет
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ
МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ
В сучасному менеджменті підприємств все більшого значення набувають
мотиваційні аспекти, оскільки саме мотивація та стимулювання до праці сприяє
досягненню високого рівня результативності праці, а звідси і підвищенню
професійного рівня працівника – з однієї сторони, з іншої – успіх підприємства
залежить від того, наскільки ефективно побудована система мотивації людей, які
працюють у межах цього підприємства.
Адаптована до сучасних потреб ринку система мотивації дозволить
мобілізувати трудові потенціали, створити необхідну зацікавленість працівників у
зростанні індивідуальних результатів, проявити творчий потенціал, підвищити рівень
їхньої компетентності, що в кінцевому рахунку виразиться в зниженні питомої ваги
живої праці на одиницю продукції й підвищення якості виконуваних робіт.
Механізм мотивації до продуктивної праці зумовлюється системою інтересів та
стимулів. Розглянемо базовий термін «стимулювання», під яким будемо розуміти
позитивне або негативне підкріплення, що застосовується керівником за правильну
або неправильну поведінку працівника при виконанні роботи. Отже, стимулювання
може впливати лише на зовнішні прояви поведінки працівника, а не на його свідоме
ставлення до роботи.
В контексті інтересів до продуктивної праці поряд із стимулювання
застосовують термін «мотивація».В управлінні мотивацією можна виділити дві
складові – соціально-психологічну та організаційно-економічну, які зумовлюють
мотиваційний механізм, формуючи його конкретне вираження.
В результаті таких взаємодій в колективі складається певний соціальнопсихологічний клімат – відносно стійкий і типовий для певної групи загальний
емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу
через спілкування між людьми. На нього впливають дві групи чинників. До першої
належать чинники макросередовища: суспільно-економічна формація, умови життя
людини, особливості великих соціальних груп суспільства, які різняться віком,
соціальним станом, національністю. Другу групу становлять чинники місцевого
(локального) характеру: виробничі (зміст і характер, рівень організації, умови праці);
соціальні (система оплати, стимулювання праці, організація суспільного життя,
система інформування); соціально-психологічні (особливості окремих членів
колективу, діяльність керівника тощо).
В основному, у світлі соціально-психологічних потреб, впливів на внутрішню
мотивацію ці чинники сформовані на “Теорії Y”. Однак, застосування ”Теорії X” те ж
має місце сьогодні і у багатьох випадках цілком виправдує себе. Це означає, що огляд
методів мотивації співробітників був би не повним без розгляду економічних методів
мотивації. Відповідно до “Теорії X” люди працюють, головним чином для
задоволення своїх економічних потреб. Задача менеджера, у випадку застосування
економічної мотивації, полягає в розробці преміальної схеми виплат заробітної плати
29
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
за продуктивність, виконання відрядного завдання, трудових угод тощо. Заробітна
плата при правильній організації забезпечує прямий і безпосередній зв'язок прибутків
з кількістю і якістю затраченої праці.
Однак, за сучасних умов заробітна плата в Україні повною мірою не виконує
жодну із своїх функцій. Впродовж багатьох років заробітна плата в Україні
підтримувалася на соціально низькому рівні. Нині для більшості найманих
працівників вона перетворилася на невелику (та ще й негарантовану) соціальну
виплату, що дозволяє пережити, перебути важкі часи, але ніяк не досягти добробуту.
Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників у досягненні
високих кінцевих результатів праці.
Безумовно, економічній мотивації праці надається велика роль, але постійне
підвищення рівня оплати праці не сприяє як підтриманню робочої активності на
належному рівні, так і росту виробництва праці. Застосування цього методу може
бути корисним щодо досягнення короткострокових підвищень у виробництві праці.
Врешті решт відбувається певні накладки або звикання до цього виду впливу.
Однобокий вплив на робітників лише грошовими методами не може привести до
довгострокового підвищенню виробництва праці.
Отже, найбільш дієвими стимулами мотивації праці в системі управління
вітчизняних підприємств є: підвищення заробітної плати, можливість кар'єрного та
професійного зростання працівників, покращення умов праці та заходи щодо
створення єдиної команди.
Література:
1.
Крушельницька О. Управління персоналом / О. Крушельницька, Д.
Мельничук. – К.: Кондор, 2005. – 304 c.
2.
Гриньова В.М. Проблеми управління трудовими ресурсами підприємства
/ В.М. Гриньова, О.М. Ястремська. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. – 192 с.
3.
Дороніна М.С. Соціально-економічний механізм мотивації трудової
поведінки / М.С. Дороніна, В.М. Лугова // Економіка розвитку. – 2006. – № 2. – С. 18 22.
Бурачек І.В.,
Житомирський державний технологічний університет
ЗМІСТ КОРПОРАТИВНОГО КОНТРОЛЮ
Зі здобуттям незалежності України в 1991 році та після Указу Президента
України «Про корпоратизацію державних підприємств» від 15 червня 1993 р. в
Україні масово активізувався процес як приватизації великих промислових об’єктів
так і об’єднання капіталів, внаслідок чого, в Україні утворився корпоративний сектор,
який представлено господарськими товариствами. Однак в процесі здійснення
діяльності господарські товариства зіткнулись з рядом проблем, до яких можна
віднести такі: наявність «конфлікту» інтересів, порушення прав акціонерів, складнощі
з майновими відносинами та ін. Причиною названих негативних явищ є
неефективний розподіл корпоративного контролю, який є основним механізмом
корпоративного управління.
30
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Питанням у своїх дослідженнях приділяли увагу такі українські та зарубіжні
науковці: Є.П. Губін, Т.Г. Долгопятова, Т.Г. Зайцева, Г.Б. Клейнер, М.Г. Іонцев, К.В.
Ковальська, А.М. Котов, К. Мейер, Ф. Лассерре, А. Хайд, М. Хессель, А.Є. Черпак та
ін. Кожний з названих вчених, відповідно до своїх наукових інтересів і різної глибини
дослідження, присвячував свої наукові праці різним аспектам корпоративного
контролю, проте питання щодо суті цього поняття розглянуті фрагментарно та
потребують додаткових досліджень.
Так, О.Є. Попов, А.М. Котов, та Т.Г. Зайцева, вважають, що корпоративним
контролем володіють не тільки певні акціонери або їх групи а й управлінський
персонал, фінансові партнери, трудовий колектив, споживачі та постачальники,
органи державного управління і громадськість [1, с. 79]. В цьому випадку було б
доцільніше сказати не «корпоративний контроль», а «контроль над корпорацією»,
адже для корпоративного контролю є характерною наявність майнових прав на
власність товариства. Державу, громадськість у випадку якщо вони не володіють
акціями АТ, можна розглядати лише як суб’єктів, які створюють умови, або
здійснюють значний вплив на умови здійснення інвестування ресурсів в розвиток
корпорацій. Фінансові партнери, трудовий колектив, споживачі та постачальники
хоча і можуть певною мірою впливати на корпорацію, але такий вплив лише коригує
цінову, маркетингову, соціальну та іншу політику компанії. Цей вплив, перш за все,
не заснований на владних повноваженнях, він не передбачає можливість
розпорядження фінансовим капіталом і майном суспільства, а за умови прийняття
управлінських рішень тактичного і стратегічного характеру хоча і враховується, але
не завжди є вирішальним.
Можна погодитись з думкою Т. Долгопятової [2, с. 53], яка вплив органів влади
різного рівня та великих трудових колективів відносить до зовнішніх механізмів
корпоративного контролю. Тобто корпоративний контроль вона розглядає з двох
позицій: корпоративний контроль як можливість впливати на ухвалення тактичних і
стратегічних рішень корпорації, здійснювати управління на основі владних
повноважень, а також розпоряджатися капіталом і майном товариства, та контроль як
спосіб захиститись від неефективного менеджменту.
Для того щоб розібратися чому менеджмент підприємства може отримати
корпоративний контроль без права на володіння акціями АТ, доцільно
охарактеризувати наявні системи корпоративного управління, орієнтовані на
інсайдерів (від inside – «всередині») і аутсайдерів (від outside – «зовні») [3, с. 27-28].
Перша система припускає зосередження корпоративного контролю в руках невеликої
кількості власників усередині корпорації, які здійснюють управління товариством
самостійно. Система аутсайдерів передбачає велике розпорошення капіталу,
наявність великої кількості акціонерів, що володіють лише незначною часткою акцій,
наявність найманих професійних менеджерів на чолі управління товариством і, як
наслідок, відсутність прямого контролю з боку власників. Як наслідок такої ситуації,
відбувається перехід контролю від акціонерів до менеджерів.
Досить вірним трактуванням корпоративного контролю є його визначення в
Законі України «Про акціонерні товариства» [4]. Отже, можна дійти висновку, що
корпоративний контроль – це управлінська функція, яка полягає в спроможності
акціонерів та менеджменту здійснювати постійний вирішальний вплив на прийняття
тактичних і стратегічних рішень корпоративного товариства, розпоряджатися
капіталом і майном товариства на підставі майнових чи власних повноважень з метою
31
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
досягнення зацікавленими суб’єктами корпоративних відносин і товариством у
цілому визначених цілей.
Література:
1. Попов О.Є. Розподіл і реалізація корпоративного контролю при формуванні
капіталу акціонерного товариства: монографія / О.Є. Попов, А.М. Котов,
Т.Г.Зайцева. – Х.:ІНЖЕК, 2009. – 320 с.
2. Долгопятова Т. Модели и механизмы корпоративного контроля в российской
промышленности (опыт эмпирического исследования) / Т. Долгопятова // Вопросы
экономики. – 2001. – № 5. – С. 46-60.
3. Корпоративное управление. Владельцы, директора и наёмные работники
акционерного общества / М. Хессель [и др.]; перевод с англ. – М.: Джон Уайли энд
Санз,1996. – 240 с.
4. Закон України «Про акціонерні товариства» // Відомості Верховної Ради
України. – 2008. – №50-51. – 384 с.
Велев А.І.,
Таврійський національний університет
імені В.І. Вернадського
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ
У практиці управління широко використовується термін «готельний продукт»
(або продукт «готель»), що підкреслює комплексний характер готельної пропозиції
(рис. 1).
Рис. 1. Готельний продукт
Подібний підхід до термінології прийнятний з погляду економічної теорії, де
продукт визначається як результат людської праці, господарської діяльності,
32
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
представлений у матеріально-речовинній формі (матеріальний продукт), духовній,
інформаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних робіт і
послуг і з погляду маркетингу, де в терміні «продукт» поєднуються поняття «товари»
і «послуги».
Готельні підприємства насамперед орієнтуються на збут. На відміну від
промисловості, де продукція постачається споживачеві, в готельній сфері все
відбувається навпаки: гість повинен прибути в готель, щоб скористатися його
послугами, у зв'язку з чим до вибору місця розташування пред'являються такі вимоги,
як досяжність і близькість. Наприклад, при виборі готелю діловими туристами фактор
його зручного місця розташування (найбільш кращий центр міста) вирішальний.
При розгляді готельних послуг як продукту виділяють три рівні:
1) окремі послуги і групи послуг;
2) продукт «готель» як комплекс послуг;
3) розширений продукт.
Взаємозв'язок між рівнями подано на рис. 2.
Готель як комплекс, як єдиний продукт - це другий (середній) рівень. Він
складається з безлічі окремих послуг: послуг покоївок, кухні, портьє, метрдотелів і т.
д., що складають перший (внутрішній) рівень. Продукт «готель» у поєднанні з
компонентами пропозиції місцевості, що доповнюють створені в готелі послуги,
складають розширений продукт «готель»- третій (зовнішній) рівень.
Продукт «готель» можна схематично представити у вигляді ще однієї моделі ядра, оточеного трьома кільцями (чотири рівні готельного продукту; рис. 2).
33
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Ядро - родовий продукт, що включає базові уміння й ресурси, необхідні для
участі в ринковому процесі. У випадку з готельним продуктом як ядро виступають
окремі послуги.
Для назви кільця, що безпосередньо оточує ядро, використовується термін
«очікуваний продукт», під яким розуміють послуги, що задовольняють мінімальні
очікування клієнтів. Він містить у собі те, що неодмінно супроводжує родовий
продукт: час і умови обслуговування, інтер'єр номерів, холів та інших приміщень,
зовнішній вигляд персоналу, ціни і т. д.
Наступне коло позначене як «розширений продукт». Його складають ті
додаткові переваги, пов'язані з його придбанням і споживанням, що відрізняють цей
продукт від ринкових аналогів. Для готельного продукту як додаткові переваги
найчастіше виступають компоненти місця розташування, що згодом перестають
розглядатися як додаткові і стають частиною очікуваного продукту.
Останнє зовнішнє коло називається «потенційним продуктом». На відміну від
розширеного продукту, що фіксує тільки те, що вже зроблено, він містить усе, що
потенційно досяжне і реалізоване в перспективі для залучення й утримання гостей.
Готельні підприємства знаходяться в постійному пошуку нової концепції
обслуговування.
Особливості готельних послуг:
1. Неодночасність процесів виробництва і споживання.
2. Обмежена можливість збереження.
3. Терміновий характер.
4. Широка участь персоналу у виробничому процесі.
5. Сезонний характер попиту.
6. Взаємозалежність готельних послуг і мети подорожі (поїздки).
Венгрін Т.П.,
Ленінг В.О.,
Волинський інститут економіки та менеджменту
ОПЕРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ
Неможливо надати детальну характеристику будь-якій господарській операції
без визначення її ефективності для підприємства, яке її здійснює. Засобами ж, які
допомагають визначитися із оцінкою (чи то позитивною, чи то негативною), є
прийоми та процедури економічного аналізу, впровадження яких дає можливість
застосовувати ефективні управлінські рішення.
Успішне проведення аналітичної роботи на підприємстві прямо залежить від її
ефективної організації. А під організацією економічного аналізу розуміють систему
методів і засобів, які забезпечують оптимальне її функціонування та подальший
розвиток [2, с. 33]. Раціональна організація забезпечує реальність і дієвість
економічного аналізу, зводиться до мінімуму втрату чи спотворення вхідної
інформації.
Організація аналізу валютних операцій як окремого об’єкту аналізу
господарської діяльності підприємства потребує більш глибшого дослідження,
34
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
виходячи із специфіки таких операцій – вираження в іноземній валюті, коливання
курсу, закордонні партнери тощо.
Важливим питанням при аналізі валютних операцій є розробка основних етапів
його проведення. Серед таких етапів, на нашу думку, детального дослідження
потребує поточний або оперативний. Оперативний аналіз проводиться безпосередньо
в ході здійснення валютної операції або одразу після підбиття її підсумків з метою
оперативного впливу та, в разі необхідності, внесення коригувань в процес виконання
операції. Саме на цьому етапі є можливість виявити негативні фактори, оцінити
можливі наслідки впливу і застосувати засоби для їх усунення.
Питаннями розробки та використання економічних показників для аналізу
валютних операцій займалися різні вчені [1, 3, 4, 6 та ін.]. Узагальнюючи їх праці,
можна зробити висновок, що в основному об’єктами дослідження були такі питання:
аналіз виконання зобов’язань за зовнішньоторговельними контрактами; аналіз якості
експортних та імпортних товарів; аналіз конкурентоспроможності товарів, робіт,
послуг; аналіз валютної ефективності експорту та імпорту; визначення економічної
ефективності валютних операцій; вивчення впливу валютних курсів на ефективність
експорту та імпорту.
Проте всі ці показники дають характеристику наслідкам проведення операції, а
на етапі оперативного аналізу важливо отримувати попередню інформацію, тобто ще
до закінчення валютної операції. Тому зазначені показники носять ретроспективний
характер. Ми пропонуємо використати показник, який дасть можливість прийняти
рішення про доцільність проведення операції в іноземній валюті. Залежність між
величиною втрат, спричиненими настанням ризик-ситуації при здійсненні валютної
операції, та зміною валютного курсу описується аналітичною моделлю:
В( П )  ЦК  ( К п  К к ) ,
(1)
де В(П) − втрати (прибуток), отримані від коливань валютного курсу;
ЦК − ціна контракту, од. іноз. вал.;
Кк − курс контракту (валютний курс на дату укладання контракту);
Кп − прогнозний курс (валютний курс на дату виконання контракту).
Особливістю цієї моделі є наявність чинника невизначеності, пов’язаного з
прогнозами ринкової кон’юнктури, зокрема щодо очікуваних значень валютного
курсу (Кп). На сьогодні застосовують різні методи їх прогнозування. Так, Руденко
Л.В. [5, с. 67] виділяє п’ять основних методів прогнозування плаваючих валютних
курсів: теорія ефективних валютних ринків, аналіз часових рядів динаміки курсу
валюти, технічний аналіз динаміки курсу, фундаментальний аналіз, інтуїтивний
(суб’єктивний) підхід. Інші автори описують також методи, що основані на теорії
циклічного розвитку ринків, зокрема хвилі Елліотта, математичні методи, засновані
на застосуванні чисел Фібоначчі та ін.
На нашому внутрішньому ринку здійснюються спроби прогнозування валютних
курсів, а тому підприємства можуть скористатися вже існуючими прогнозами
професійних аналітиків. Такі матеріали подають, скажімо, тижневик «Тренд.UA»,
журнал “Банківська справа”. Деякі банки і консалтингові фірми також складають
прогнози змін валютних курсів. Такий “спосіб” прогнозування значно полегшить і
пришвидшить роботу аналітика.
Отже, розрахувавши прогнозний валютний курс, то використовуючи дану
формулу (1), можна зробити попередній аналіз наслідків валютного ризику для
підприємства.
35
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Література:
1.
Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності / О.П.
Гребельник. − К.: ЦУЛ, 2008. − 432 с.
2. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств / за ред. С. І.
Шкарабана, М. І. Сапачова. – Тернопіль : Астон, 1999. – 405с.
3.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навч. посібник; 2-ге вид.,
перероб. та доп. − К: ЦУЛ, 2006. − 792 с.
Кадуріна Л.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності.
4.
Навчальний посібник. − К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. − 288
5.
Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у ЗЕД підприємства:
Підручник. − К.: Лібра, 2002. − 304 с.
6.
Торгова Л.В. Основи зовнішньоекономічної діяльності / Л.В. Торгова,
О.В. Хитра. − Львів: «Новий світ − 2000», 2006. − 512 с.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Волкова І.А.
Вечирко О.Н.,
ВУЗ УКООПСОЮЗА
«Полтавский университет экономики и торговли»
АСПЕКТЫ ВЫБОРА СТРАТЕГИИ РАЗВИТИЯ МАЛЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ В
СОВРЕМЕННЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
В научной литературе существует много толкований понятия «стратегия». Так
в одном из источников под стратегией понимается «генеральное направление
действия организации, следование которому должно привести её к достижению своих
целей». Иначе говоря, стратегия - это инструмент достижения долгосрочной цели,
который объясняет, что нужно сделать, чтобы достичь конкретной цели.
Процесс выработки стратегии не завершается каким-либо немедленным
действием. Обычно он заканчивается установлением общих направлений,
продвижение по которым обеспечит рост и укрепление позиций предприятия. Для
малых предприятий, функционирующих в условиях нестабильной экономики и
высокого уровня инфляции оптимальный выбор стратегии своего развития –
основная предпосылка эффективной деятельности.
Вопросы относительно выбора стратегии развития малых предприятий
рассматривали в своих работах многие отечественные и зарубежные ученыеэкономисты: Василенко В.А., Ткаченко Т.И. [1], Максимов М.М., Ефремов В.С. [2],
Сумец О.М., Шершнева З.Е. [3], Гаврилюк О.В., Гусев Ю.В. Чандлер А. и др.
Однако рассмотреть все аспекты проблем малых предприятий и выбора
оптимальной стратегии их развития в полном объеме практически невозможно. Это
связано со спецификой малого бизнеса, функционирующего в постоянно
изменяющейся внешней среде.
Сложная рыночная ситуация в Украине возникла вследствие целого ряда
факторов, среди которых важнейшими являются усиление конкуренции, новые
технологии, новые формы организации, власть информации, требования
36
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
потребителей, сокращение жизненного цикла продукта, неопределенность внешней
среды, появление новых стратегических альянсов
Малое предпринимательство в своей деятельности может использовать одну из
четырех стратегий, среди которых:
– стратегия копирования. В рамках данной стратегии малая фирма может
пойти по одному из двух путей: либо выпускать марочный продукт по лицензии
крупной фирмы, либо осваивать и выпускать копию, прообразом которой является
какой либо оригинальный продукт;
– стратегия оптимального размера. Её сущность заключается в освоении
мелкомасштабных и специализированных рынков и тех областей деятельности, в
которых крупное производство неэффективно, что делает оптимальным
функционирование малых предприятий. В таких сферах деятельность крупных фирм
нецелесообразна ввиду недостаточной прибыли, высоких расходов на заработную
плату, высокого уровня риска и не технологичности;
– стратегия участия в продукте крупной фирмы. При выборе данной стратегии
в рамках крупного производства наибольшие издержки приходятся на участки
мелкого и мало-технологичного производств;
– стратегия участия в системе сбыта крупной фирмы. Используя эту стратегию,
малые фирмы выступают в качестве представителей крупных предприятий, принимая
участия в сбытовой сети, осуществляя заказы, продвижение и реализацию товаров,
предоставление сервисного и послепродажного обслуживания.
Выбор стратегии развития фирмы неразрывно связан с такими понятиями, как
потенциал фирмы и ее конкурентоспособность.
Потенциал фирмы представляет собой совокупность ее возможностей по
выпуску продукции и оказанию услуг и включает внутренние переменные и
управленческий потенциал. Возможности организации предопределены ее ресурсами
(факторами производства), находящимися в ее распоряжении.
В рыночной экономике потенциал организации зависит как от внутренних
факторов, так и от потребительского спроса, действий конкурентов, экономической
ситуации в стране и др. К особенностям потенциала фирмы можно отнести его
вероятностный характер, изменчивость и др.
Конкурентоспособность фирмы характеризует ее способность противостоять
конкурентам, вести эффективную конкурентную борьбу за рынки сбыта.
Конкурентоспособность фирмы является относительной характеристикой,
определяемой объектом сравнения. Факторами, определяющими конкурентоспособность фирмы, являются потенциал фирмы (ресурсный и инновационный),
умелый выбор стратегии, потенциал ее высшего руководства, финансовые
результаты ее деятельности.
В целом на разработку стратегии влияет целый ряд факторов: миссия и цели
фирмы, состояние рынков, потенциал фирмы, конкурентные преимущества, характер
продукции и услуг, организация бизнеса и возможность организационных
изменений, программы и проекты развития, организационная культура,
компетентность и амбициозность высшего руководства. Эти факторы одновременно
являются и элементами стратегического управления фирмой.
Исходя из выше сказанного – выбор стратегии развития малого предприятия
представляет собой сложную целостную систему действий по развитию фирмы
направленную на поиск, идентификацию и реализацию долгосрочных конкурентных
37
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
преимуществ. Реализация стратегии фирмы зависит от эффективности системы
стратегических изменений, главными из которых являются изменения в
организационной структуре и организационной культуре.
Литература:
1.
Василенко В.О.Стратегічне управління підприємством / В.О. Василенко,
Т.І. Ткаченко. – К. :Центр навчальної літератури. – 2004. – 400 с.
2.
Ефремов В.С. Стратегия бизнеса. Концепция и метод планирования
/В.С. Ефремов . – М: Финпресс. – 1998. – 192 с.
3.
Шершньова З.Е. Стратегічне управління / З.Е.
Шершньова. – К.:
КНЕУ. – 2004. – 699 с.
Волошина С.В.,
Криворізький економічний інститут
ДВНЗ «Криворізький національний університет»
МАКРОФАКТОРИ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА
ФОРМИ ЇХ ПРОЯВУ НА МІКРОРІВНІ
Пошук шляхів економічного прогресу свідчить про наявність багато чисельних
проблемних питань щодо реалізації на вітчизняних підприємствах концепції
людського капіталу [1]. Їх подолання потребує доопрацювання класифікації факторів,
які впливають на відтворення людського капіталу підприємства та визначення сили їх
дії [2]. До макрофакторів, тобто факторів, які обумовлюють відтворення людського
капіталу на рівні держави, наслідки якого прямо позначаються на розвитку капіталу
підприємств, на нашу думку, належать:
– демографічна ситуація в країні, яка характеризується рівнями
народжуваності, смертності та тривалості життя населення. Скорочення відтак
чисельності працездатного населення на мікрорівні проявляється в зменшенні
маневру роботодавців у виборі висококваліфікованої робочої сили та необхідності
зростання витрат на її професійне навчання;
– державна демографічна політика, яка, в першу чергу, спрямована на
перевищення народжуваності над смертністю та продовження тривалості життя
населення. Задля цього в країні відбувається підвищення соціальних стандартів
(підвищення виплат при народженні дітей, підвищення прожиткового мінімуму
тощо), що сприяє покращенню добробуту окремого працівника та посилення
відтворювальної функції;
– розвиток системи освіти в країні, який характеризується невідповідністю вимог
ринку праці структурі і змісту професійної освіти. Наявні негативні тенденції
спричиняють дефіцит висококваліфікованої робочої сили, дефіцит робочих професій і
проблеми працевлаштування молодих спеціалістів професій управлінського профілю. В
цих умовах підприємства змушені збільшувати витрати на професійне навчання;
– стан державного фінансування сфери освіти характеризується відсутністю
суттєвої фінансової допомоги на підвищення кваліфікації, перекваліфікацію кадрів, що
значно збільшує відповідні витрати підприємств. До того ж останні роки значно
скоротився розмір державного замовлення на підготовку фахівців різних спеціальностей;
38
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– державна політика зайнятості (згідно ЗУ «Про зайнятість населення») є
формальним гарантом добровільності праці, вибору або зміни професії та виду
діяльності, захисту від необґрунтованої відмови у прийомі на роботу, незаконного
звільнення та ін. Даний фактор не сприяє розвитку більшості елементів людського
капіталу вітчизняних підприємств (освіта, мобільність, досвід тощо);
– розвиток державної системи соціального захисту населення (включає
соціальний захист у разі непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний
захист сім’ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допомогу у забезпеченні
житлом; дослідження і розробки у сфері соціального захисту тощо) збільшує витрати
підприємств на соціальні заходи (соціальні внески) і, в свою чергу, зменшує власні
фінансові можливості для розвитку людського капіталу;
– стан навколишнього середовища (рівень забруднення довкілля, наявність в
країні заповідних або рекреаційних зон тощо) безпосередньо впливає на якісні
характеристики людського капіталу підприємств через погіршення здоров’я та
скорочення тривалості життя населення певного регіону, в т. ч. працездатного
населення працездатного віку;
– стан здоров’я населення (рівень захворюваності населення, в т.ч.
смертельними та невиліковними хворобами, рівень нещасних випадків на
підприємствах, наявність епідеміологічної ситуації в країні, рівень смертності
населення). Даний фактор впливає на обмеженість розвитку спеціальної
працездатності у найманих працівників та водночас на підвищення попиту на працю
для роботи у шкідливих умовах;
– стан державного фінансування охорони здоров’я населення (первинної
медико-санітарної,
амбулаторно-поліклінічної
та
стаціонарної
допомоги;
спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги; санаторнореабілітаційної допомоги; санітарно-епідеміологічного нагляду) є незадовільним, у
тому числі внаслідок відсутності в країні обов’язкового медичного страхування, що
вимагає від підприємств збільшення витрат на систему професійної безпеки і
здоров’я;
– рівень доходів населення, у т.ч. рівні середньої і мінімальної заробітної
плати, пенсій, виплат соціального захисту або допомоги, наявність і розмір
соціальних пільг. Незадоволеність більшості населення рівнем власних доходів
призводить як до зміни якісних (неповного відтворення людського капіталу на
підприємствах), так і кількісних характеристик людського капіталу (еміграції
працівників, що, в свою чергу, призводить до невиправданої мобільності даного
капіталу);
– економічний розвиток країни визначає ефективність дії урядових структур за
всіма вище перерахованими напрямками, а тому впливає на всі процеси, пов’язані з
розвитком та підтримкою людського капіталу підприємств.
Література:
1. Волошина С.В. Теоретико-методологічні проблеми ефективного управління
людським капіталом підприємства / С.В. Волошина // Теорія і практика сучасної
економіки : Х міжнар. наук.-практ. конф., 14-16 жовтня 2009 р. : тези доп. – Черкаси:
ЧДТУ, 2009. – С. 17-20.
39
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
2. Волошина С.В. Діагностика дії різнорівневих факторів на відтворення
людського капіталу підприємства / С.В. Волошина // Економічний аналіз : зб. наук.
праць / ТНЕУ. – Тернопіль, 2011. – Вип. 9. – Частина 2. – С. 85-88.
Галущак О.В.,
Пожарицкая И.М.,
Национальная академия природоохранного
и курортного строительства
ПОДХОДЫ К КЛАССИФИКАЦИИ ФИНАНСОВЫХ ПОТОКОВ
Управление денежными капиталами предприятий является важным
составляющим общей системы управления финансовыми показателями. В
сложившейся ситуации на Украине, особую актуальность будет иметь проблема
эффективности использования финансовых ресурсов. Одним из реальных путей
определения эффективности финансовых ресурсов
является определение
оптимального уровня денежных средств.
Потоковый подход рассматривается как важный элемент оперативного и
стратегического планирования предприятия. Экономия возникает не только в
результате налогового планирования, хотя этот фактор в планировании финансовых
потоков играет существенную роль, основной эффект достигается благодаря
оптимизации свободных остатков финансовых средств и учету долгосрочных
факторов развития предприятия. Работа предприятия, при помощи потоковых схем
довольно просто поддается систематизации и принимает числовое выражение.
Логистический подход к потоку дает следующее определение: поток –
совокупность объектов, воспринимаемая как единое целое, существующая как
процесс на некотором интервале, и измеряемая в абсолютных единицах за
определенный период времени [1].
Финансовый поток – распределенная во времени последовательность оттоков и
притоков денежных средств.
В связи с многочисленными видами денежных потоков, необходимо дать
классификацию финансовых потоков (табл. 1).
Таблица 1
Классификация финансовых потоков
№
1
2
3
4
5
Признаки классификации денежных
потоков
По видам хозяйственной деятельности:
По направленности движения денежных
средств
По вариативности направленности
движения денежных средств
По методу исчисления объема денежного
потока
По характеру денежного потока по
отношению к предприятию
Виды денежных потоков
-денежный поток по операционной деятельности
-денежный поток по инвестиционной
деятельности
-денежный поток по фиансовой деятельности
-положительный поток
-отрицательный поток
-стандартный поток
-нестандартный поток
-валовой поток
-чистый потк
-внутренний поток
-внешний поток
40
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
6
7
8
9
10
По уровнб достаточности объема
денежного потока
По уровню сбалансированности объемов
взаимосвязанных денежных потоков
По периоду времени
По формам используемых денежных
средств
По масштабам обслуживания
хозяственного процесса
-избыточный поток
-дефицитный поток
-сбалансированный поток
-несбалансированный поток
-краткосрочный поток
-долгосрочный поток
-наличный поток
-безналичный поток
-по предприятию в целом
-по структурным подразделениям
-по отдельным хозяйственным операциям
Инвестиционные операции являются частью финансовых. Хотя при этом
инвестиционные и финансовые потоки являются различными категориями. Для
бухгалтерского Отчета о движении денежных средств отделение инвестиционных
потоков от финансовых является необходимым; это позволяет подробнее раскрыть
информацию о деятельности, отличной от операционной [2].
Главное отличие инвестиционных потоков от финансовых состоит в том, что
инвестиционные потоки всегда связаны с вложением капитала уже заработанного,
накопленного в процессе прошлой деятельности. Что касается сугубо финансовых
потоков, то они связаны:
– либо с выпуском ЦБ, эмитированных предприятием;
– либо с получением долгосрочных кредитов.
Более подробно рассмотрим классификацию финансовых потоков по видам
деятельности в таблице 2.
Таблица 2
Характеристика финансовых потоков по видам деятельности
№
1
Вид деятельности
Операционная
деятельность
2
Финансовая
деятельность
3
Инвестиционная
деятельность
Приток
Выручка от реализации
готовой
продукции,
товаров, услуг, авансы
полученные,
погашение
дебиторской
задолженности
Отток
Оплата
за
товары,
услуги,
продукцию
поставщикам,
подрядчикам, оплата кредиторской
задолженности,
выплаты
по
заработной
плате,
выплаты
отчислений и налогов в бюджет,
выплаты процентов по полученному
кредиту
Полученные краткосрочные Выплаты тела по краткосрочным и
и долгосрочные кредиты и долгосрочным кредитам и займам,
займы,
целевое выплаты дивидендам, погашение
векселей
финансирование,
поступление от эмиссии
акций
Продажа
основных
и Приобретение основных средств и
активов,
нематериальных активов, нематериальных
вложения,
дивиденды и проценты, капитальные
финансовые
полученные
от долгосрочные
долгосрочных финансовых вложения
вложений
Аспекту финансовых потоков инвестиционного бизнеса обычно уделяется
второстепенное внимание. Основная направленность специалистов сконцентрирована
41
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
на методах анализа котировок, прогнозировании конъюнктуры, на портфельных
операциях инвестиционных фирм. Однако как оценить финансовые потоки от
инвестиционной
деятельности предприятия, как обеспечить планирование и
распределение ее финансовых ресурсов?
В данной ситуации необходимо обратиться к некоторым специализированным
инструментам и методам анализа. Один из наиболее продуктивных подходов состоит
в анализе финансовых потоков инвестиционной деятельности. В его рамках
рассматриваются потоки доходов и инвестиций, отдельные инвестиционные
операции. Он обеспечивает целостный взгляд на деятельность компании, разработку
оперативных и стратегических планов (а также подготовку отдельных важных
инвестиционных операций).
Идеология финансовых потоков (cashflow) является одной из принципиальных
основ современного менеджмента.
Кэш флоу (cashflow) отражает возможность финансирования за счет средств
предприятия. Кэш флоу (cashflow) брутто показывает, какую сумму денег можно
использовать для выплаты дивидендов акционерам, для инвестиций и для погашения
долгов.
Финансовый отчет cashflow позволяет выявить резервы, которые могут быть
использованы для подъема экономики и развития научно-технического потенциала
предприятия.
Таким образом, финансовый поток представляет собой совокупность
распределенных во времени поступлений и выплат финансовых средств,
генерируемых хозяйственной деятельностью предприятия.
Можно сделать вывод, что высокая роль эффективного управления
финансовыми потоками определяется следующими основными положениями:
1) финансовые потоки обслуживают осуществление хозяйственной деятельности
практически во всех ее аспектах;
2) эффективно организованные финансовые потоки являются важнейшим
симптомом «финансового здоровья» предприятия, предпосылкой достижения
высоких конечных результатов его хозяйственной деятельности в целом.
Литература:
1.Современный словарь по логике / В.В. Юрчук. - М.: Современное слово, 2000. –
768 с.
2. Грачева Р.Е. Энциклопедия бухгалтерского учета / Р.Е. Грачева. – К.:
Галицкие Контракты, 2004. – 832 с.
Гленбоцкая О.Г.
СИСТЕМА ОЦЕНКИ СООТВЕТСТВИЯ КАЧЕСТВА
С большими трудностями, не всегда последовательно и целенаправленно в
Украине происходит создание новой системы поддержания качества и конкурентоспособности продукции. Необходимость и достоверность оценки
технического уровня и качественных показателей усиливается по мере все большего
вовлечения стран в международное разделение труда.
Для определения более точного значения качества необходимо выделить
42
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
критерии качества [1-2]: основные производственные характеристики продукта,
которые могут быть измерены, суммируясь, образуют качество продукта;
соответствие – это степень, до которой продукт соответствует проектным
спецификациям; надежность – это вероятность того, что продукт будет выполнять
свою функцию в течение определенного периода при определенных условиях;
удобство ремонта относится к простоте и скорости ремонтных работ и
ремонтников;
продолжительность
срока
службы;
доброжелательности
воспринимаемое качество – это восприятие, которое сформировалось в сознании
потребителя как результат воздействия рекламы, продвижения марки, устной
информации или личного опыта; эстетический вид продукта; особенности – это
дополнения, которые сопровождают продукт, но обычно не являются частью
стандартного пакета.
Критерии качества характерные для услуги отличаются от критерий качества
характерных для товара:
1. Надежность услуг определяют, как способность выполнить обещанную
услугу точно в срок, с первого раза и что организация придерживается своих
обещаний. В некоторых случаях подразумевается еще и точность в счетах, бухгалтерских записях и завершение услуги в заявленное время.
2. Безопасность. Этот критерий касается знаний, компетентности и вежливости
персонала и его способности внушать уверенность. Компетентность означает наличие
требуемых навыков и знаний, чтобы выполнить услугу. Служащие также должны
внушать и заслуживать доверие, т. е. быть безукоризненно честными.
3. Стремление или готовность служащих предоставить услугу. В понятие
отзывчивость включается своевременность услуги, например предоставление срочной
услуги, незамедлительная отправка документов по почте и быстрый ответ на звонки.
Вежливость подразумевает уважительное отношение, предупредительность и
дружелюбие персонала, который общается с клиентами.
4. Взаимопонимание с покупателем определяется как забота и
персонифицированное внимание, оказываемое клиентам. Контакт со служащими
должен быть доступным и приятным, а они, в свою очередь, должны прилагать
усилия к тому, чтобы понять клиентов и их потребности.
5. Очевидность включает физические аспекты услуги, такие как средства
обслуживания, внешность персонала, инструменты или оборудование, используемые
для того, чтобы предоставить услугу, физическое воплощение услуги и наличие
других клиентов.
Нами было опрошено более 250 респондентов, чтобы определить наиболее
важные, с точки зрения потребителя, критерии оценки качества, и получили
следующий результат: надежность – 31,7 %, безопасность – 24,1 %, отзывчивость –
18,2 %, взаимопонимание с потребителем – 19,3 % и очевидность – 6,7 %.
Респондентов попросили оценить предприятия, в которых они обслуживались.
Самым серьезным недостатком было названо отсутствие надежности, т.е. наиболее
важным критерием качества услуги для клиентов является надежность. Это
показывает слабое место многих предприятий, на втором месте безопасность. Одним
из основных прав потребителя является создание условий для не проникновения на
рынок продуктов, которые могут причинять угрозу для жизни, здоровья и
окружающей среды. Поэтому правительство и общественные организации
вынуждают производителей и поставщиков услуг принимать предостережения норм
43
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
хранения перед покупкой товаров или услуг несоответствующих данным
требованиям. Это первая причина всеобщей сертификации и стандартизации в
мировом хозяйстве. Вторым является развитие международного торгового обмена,
который приводит производителей к конкуренции, но и к сотрудничеству, дающему
возможность продажи аналогичных продуктов на множестве локальных рынках.
Главное из этих поводов включения украинского хозяйства в единый рынок должны
предшествовать приспособлением наших норм относительно законодательства стран
ЕС, СНГ. Чтобы убрать преграды для доступа украинских товаров на эти рынки,
нужна гармонизация права в таких областях, как охрана потребителя, системы
обеспечения качества, удостоверения, сертификат изделий и производственных
систем.
Важно расширение практически прямого применения в Украине
международных, региональных и национальных стандартов экономически развитых
стран, если их требования отвечают потребностям отечественной экономики.
Смещение центра тяжести в борьбе за качество с общегосударственного уровня на
уровень непосредственных производителей делает особенно необходимым
укрепление системы стандартизации как фактора обеспечения качеством именно на
предприятиях. Возрастание роли стандартизации для предприятий диктуется двумя
основными причинами.
Литература:
1.
Белобрагин В.Я. Современные проблемы теории управления
эффективностью производства и качеством продукции в условиях становления
рынка / В.Я. Белобрагин. – М: Изд-во стандартов, 1994. – 189 с.
2.
Круглов М.Г. Менеджмент систем качества/ М.Г. Круглов, С.К. Сергеев,
В.А. Такташов и др. – М.: Издательство стандартов, 1995. – 276 с
Григорська Н.М.,
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА
НЕЇ В УМОВАХ ДИНАМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
Сучасні умови динамічного розвитку економіки ускладнюють діяльність
підприємства своєю невизначеністю, безперервними обурюваннями, періодичністю
прояву криз, які супроводжуються різноманітними суперечностями та роблять
неможливим чи уповільнюють подальший розвиток і функціонування підприємства.
Через це забезпечення належної економічної стійкості набуває властивостей
первинної мети, що є передумовою розвитку промислових підприємств.
Одним з головних критеріїв успішної діяльності будь-якого суб’єкта
господарювання є стабільність займаних ним позицій на ринку. Основою ж
стабільного положення підприємства і умовою його виживання в ринковій системі
господарювання є економічна стійкість.
Економічна стійкість підприємства – це здатність підприємства зберігати
рівноважний, конкурентоспроможний стан сьогодні та в перспективі, постійно
реагуючи та адаптуватись до екзогенних та ендогенних чинників в умовах
динамічного розвитку економіки. В даний час все більш актуальною стає необхідність
44
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
забезпечення економічної стійкості підприємства. Це передбачає врахування
зовнішніх і внутрішніх факторів, що сприяє ефективному управлінню
функціонуванням підприємства.Економічна стійкість підприємства складається не
тільки під впливом яких-небудь конкретних факторів зовнішнього і внутрішнього
середовища, але і під дією непередбачуваних і важкопрогнозованим факторів як
економічного, так і неекономічного характеру. Дослідження поточного стану
макросередовища та мікросередовища діяльності організації та розпізнавання у
потоці інформації потенційних змін вимагає постійної уваги до різного роду даних.
Ефективним інструментом при цьому може стати використання слабких сигналів –
ранніх і неточних ознак настання важливих подій, що в майбутньому можуть суттєво
позначитися на роботі підприємства. Слабкі сигнали можуть проявлятися як незначні
відхилення від нормативних показників, чуток або появи ситуацій, нехарактерних для
звичайного режиму функціонування підприємства [1]. Розглянемо фактори, які
впливають на економічну стійкість підприємства в умовах динамічного розвитку
економіки (рис. 1).
Фактори, що впливають на економічну стійкість підприємства в умовах
динамічного розвитку економіки
Екзогенні фактори
Ендогенні фактори
Загальноекономічні
фактори:
Операційні фактори:
- ефективність маркетингу в умовах
стохастичних процесів ринку;
- структура поточних витрат;
- рівень використання основних
засобів;
- розмір страхових запасів;
- операційний менеджмент.
- обсяг національного доходу;
- інфляція;
- платіжний оборот країни;
- нестабільність податкової
системи та регулюючого
законодавства;
- рівень реальних доходів
населення;
Інвестиційні фактори:
- неефективний фондовий портфель;
- тривалість буд-монтажних робіт;
- витрати інвестиційних ресурсів;
- недосягнення запланованих
обсягів прибутку по реалізованим
реальним проектам;
- інвестиційний менеджмент.
Ринкові фактори:
- місткість внутрішнього ринку;
- посилення монополізму на
ринку;
- зміна попиту;
- активність фондового ринку;
- нестабільність валютного ринку.
Фінансові фактори:
- фінансова стратегія;
- структура активів (ліквідність);
- частка позикового капіталу;
- зріст дебіторської заборгованості;
- рівень фінансових ризиків;
- фінансовий менеджмент.
Інші фактори:
- політична нестабільність;
- демографічні тенденції;
- стихійні лиха;
- погіршення криміногенної
ситуації в країні.
Рис. 1. Фактори, які впливають на економічну стійкість підприємства
45
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Вчасне реагування на зміни середовища робить можливим не лише завоювання
передових ринкових позицій, а й створює передумови забезпечення економічної
стійкості підприємства в умовах динамічного розвитку сучасної економіки.
Література:
1.
Лубков А.Р. Синергетический подход к исследованию экономических
систем / А.Р. Лубков. – 2008. –119 с.
2.
Максимов В.В. Напрями дослідження економічної стійкості
підприємства / В.В. Максимов // Вісник Східноукраїнського національного
університету ім. В. Даля. – 2010. – № 3. – С. 225-231.
3.
Алексеенко Н.В. Устойчивое развитие предприятия как фактор
экономического роста / Н.В. Алексеенко, П.В. Єгорова // Економіка і організація
управління: зб. наук. пр. – Донецьк: ДонНУ, Каштан, 2008. – Вип. № 3. – С. 59-65.
Жалдак Г.П.,
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА
ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
На сучасному етапі розвитку суспільно-економічних відносин вельми
важливого значення набуває проблематика інноваційної активності підприємства.
Саме інновації здатні забезпечити високі показники розвитку та вирішити наявні
соціальні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної економіки.
Але, інноваційні процеси вітчизняної економіки не набули вагомих масштабів. Про це
свідчить зменшення з кожним роком кількості підприємств, що впроваджують
інновації, зараз їх 12-14%, а це менше в 3-4 рази, ніж в інноваційно розвинутих
економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що
на порядок менше від світового рівня. Тому розгляд інноваційної активності
вітчизняних підприємств та визначення основних проблем та шляхів забезпечення
належного рівня інноваційності є надзвичайно актуальним.
Низька інноваційна активність вітчизняних підприємств породжує цілу низку
проблем, а саме, виникає несумісність технологічних сукупностей різних укладів як
всередині країни так і різних країн, що знаходяться на різних етапах соціальноекономічного розвитку і які суттєво різняться своїми економіками, соціальним
розвитком, стандартами якості життя, техніко-технологічним середовищем тощо. Для
вітчизняної економіки провідним є ІІІ і розвивається IV технологічний уклад. При
цьому у країн-лідерів технологічних укладів інтенсивно розвиваються галузі V та VІ
технологічних укладів. Очевидно, без кардинальних зрушень у виборі інноваційної
політики, і що найголовніше, стимулюванні інноваційної активності підприємств
Україна залишиться на узбіччі світової цивілізації. Слід зазначити, що мінімальні
показники інноваційної активності серед країн Європейського Союзу мають
Португалія – 26 % та Греція – 29 %, проте вони у два рази вищі, ніж в Україні. У
порівнянні з країнами-лідерами, такими як Австрія (67% ), Німеччина (69%), Данія
(71% ) та Ірландія (74%) розрив з Україною складає у 3-4 рази [4]. На основі
46
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
використання індикаторів Європейського інноваційного табло які ґрунтуються на
п’яти групах індикаторів: «рушійні сили інновацій», «створення нових знань»,
«інновації
та
підприємництво»,
«індикатори
застосування
інновацій»,
«інтелектуальна власність» можна отримати найбільш інформативну оцінку стану
інноваційної активності підприємств України. За ЄІТ Україна знаходиться в останній
за рівнем інновативності четвертій групі – «країни, що рухаються навздогін» зі
значенням індексу 0,23. Якщо порівняти з іншими країнами ЄС відставання України
становить: від «країн-лідерів» – приблизно у 3 рази (Швеція – 0,68), від «країнпослідовників» – 2 рази (Великобританія – 0,48), від країн «помірні інноватори» – 1,6
рази (Норвегія – 0,35) [4]. Розмежування країн на основі цього комплексного
індикатора інноваційного розвитку є цінним, оскільки він показує наскільки
економічне зростання країни базується на інноваціях. Окрім досліджень, розробок,
технологій, вони включають показники технологічних дифузій, показники поширення
нових знань і ступінь використання інформаційних технологій.
Таким чином передумовами низької інноваційної активності вітчизняних
підприємств є недосконала державна інноваційна політика; труднощі з отриманням
зовнішніх інвестицій для початку інноваційної діяльності; низький рівень розвитку
інноваційного потенціалу; брак кваліфікованих спеціалістів відповідного профілю;
проблеми з місцевим оподаткуванням, а також адміністративним регулюванням цін
на обласних ринках, порушення традиційних зв’язків між підприємствами та
галузевою наукою; проблеми сертифікації продукції.
Для забезпечення економічного та соціального зростання потрібно
стимулювати інноваційну активність підприємств, а для цього слід провести низку
радикальних заходів у рамках державної політики інноваційної діяльності.
Першочерговим кроком зміни якої повинно стати встановлення спрощеної системи
оподаткування інноваційно орієнтованих підприємств. Крім того, важливим
завданням є активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів
інвестицій, а також формування продуктивного, творчого, інтелектуального
ставлення працівників до своєї роботи і до досягнення високих індивідуальних чи
колективних результатів. Для цього слід сформувати ефективну систему трудової
мотивації, яка зможе забезпечити високу продуктивність персоналу і виконання цілей
підприємства. Вище перераховані заходи дозволять пришвидшити розвиток
високотехнологічних виробництв, здатних виготовляти наукомістку продукцію,
сформувати адекватний експортний потенціал цих виробництв, підвищити
технологічний рівень підприємств шляхом використання науково-технічних
досягнень.
Література:
1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://ukrstat.gov.ua/
2. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний
досвід / М.В. Гаман. – К.: Вікторія, 2004. – С. 104-131.
3. Кузьмін О.Є. Інвестиційна та інноваційна діяльність / О.Є. Кузьмин, С.В.
Князь. – Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 233 с.
4. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах
глобалізаційних
викликів
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article?art_id=47920&cat_id=46017
47
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Крушельницька О.В,
Заблоцька Л.Р.,
Житомирський державний
технологічний університет
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ ТА IX ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНУ
ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
Однією з головних ознак успішного і конкурентоспроможного функціонування
підприємства є сукупність методів і способів, які використовує керівництво для
підвищення ефективності організації роботи персоналу. Управлінський персонал є
активом підприємства, людським капіталом, який передбачає менше контролю над
собою та очікує своєчасну і гідну економічну, психологічну та кар’єрну винагороду за
високопродуктивну працю.
Саме тому перед керівниками великих та малих фірм, підприємств стоїть гостра
проблема створення єдиного наукового обґрунтованого механізму,методів, способів
мотивації праці персоналу, які б дали змогу зацікавити працівників виконувати
роботу якісно, продуктивно та підтримуючи конкурентоспроможність.
Питанням мотивації праці, дослідження методів і способів стимулювання
роботи персоналу підприємств було присвячено велику кількість наукових робіт
іноземних та вітчизняних вчених: В. Лагутіна, Д. Врума, М. Туган-Барановського, Т.
Веблена, А. Маршала, Л. Брентано, А. Маслоу, К. Маркса, А. Сміт, Х. Хекхаузена, С.
Адамса, Ф. Герцберга, К. Альдерфера, Е. Лока, Е. Лоулера, Л. Портера, Ю. Зайцева,
М. Карліна, Г. Кулікова, О. Кузьміна та ін..
Мета даної роботи полягає у формуванні проблем мотиваційного механізму, які
виникають на сучасних підприємствах, пошук нових шляхів стимулювання
робітників, розробка механізмів заохочення персоналу до ефективної праці.
Ефективне функціонування і розвиток підприємства в значній мірі залежить від
стабільного кваліфікованого персоналу, що вимагає розробки системи мотивації.
Мотивація, як процес повинна розвиватися динамічно, системно, а за характером
впливу на працівника носити індивідуальний характер, і бути диференційованою.
Рівень мотивації носить відносний характер, і кожен працівник вплив одного й того ж
фактора мотивації оцінюватиме по-різному.
Формування мотиваційного механізму повинно:
– бути багатофункціональним;
– мати конкретну спрямованість на групу працівників або на окремого
працівника;
– постійно удосконалюватися; по-четверте, бути значимими для організації.
Важливе місце займає не тільки матеріальна а й трудова мотивація. Основою
матеріальної мотивації є: високий рівень заробітної плати та системи преміювання: за
певні досягнення, удосконалення виробничого процесу, економії витрат, ефективного
використання ресурсів. Стимулювання ефективності праці трудового колективу може
здійснюватися на основі залучення працівників до управлінських рішень,
доброзичливого ставлення керівників до підлеглих, впровадження нових механізмів
нематеріального стимулювання: нагородження почесною грамотою, занесення до
Книги пошани, поздоровляти працівників з визначними датами в житті.
48
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної
організації. Відповідне Ставлення до праці та свідома поведінка визначаються
системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.
Одним із напрямків поліпшення мотивації трудової діяльності є удосконалення
організації праці. Сюди відноситеся: постановка цілей (правильно поставлена мета
шляхом формування орієнтації на її досягнення виконує мотивуючу роль для
працівника); розширення трудових функцій (допоможе отримати від робітника
максимальну інтенсивність праці); збагачення праці (надання людині такої роботи,
що давала б можливість росту, творчості, відповідальності, включення до її обов'язків
деяких функцій планування і контролю за якістю основної, а іноді і суміжної
продукції).
Поєднання матеріальних та нематеріальних стимулів праці, правильне їх
співвідношення є головною і невід'ємною частиною сумлінного ставлення людини до
своєї роботи. Коли працівник ^уде впевнений, що його зусилля і старання належно
оцінені, тоді він віддаватиметься роботі, концентруватиметься на ній, намагатиметься
працювати максимально якісно та свідомо. Визнання трудових успіхів працівника,
покращення думки про нього, довіра до нього з боку роботодавця та трудового
колективу як до особи, що взяла на себе певні зобов'язання та досягла необхідних
результатів є потужним імпульсом трудової активності, який за своїм значенням не
поступається матеріальному інтересу.Таким чином, мотивація праці є актуальним та
складним процесом, який потребує системного підходу, зваженого застосування
різних методів та способів, прозорості та визначеності.
Запропоновані в даній статті методи стимулювання персоналу, допоможуть
підприємствам працювати більш ефективно, створять довірливе ставлення
працівників, зроблять фірму могутнім гравцем на сучасному ринку
висококваліфікованої робочої сили.
Література:
1. Колот А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та вдосконалення /
А.М. Колот. – К.: Праця, 1997. -291 с.
2.Економіка підприємства / Грещак М.Г., Колот В.М., Покропившій С.Ф. та
ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
3. Живко З.Б. Проблематика матеріальної мотивації праці в сучасному
менеджменті підприємства / З.Б. Живко // Вісник НУ «Львівська Політехніка». –
2009. – № 640. – С. 273-278.
4.Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка праці / О.П. Крайник, Є.С.
Барвінська. – Львів: «Інтелект-Захід», 2003. – 208 с.
Заболотняя Э.В.,
Полтавский национальный технический
университет имени Юрия Кондратюка
УПРАВЛЕНИЕ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТЬЮ В ЭПОХУ ЗНАНИЙ И
ИННОВАЦИЙ
В наше время существуют негибкие условия труда, такие как восьмичасовой
рабочий день. Хотя нельзя обойтись без рабочих в цехах или продавцов в
49
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
универсальных магазинах, современным работникам, владеющим знаниями и
инновациями (ЗИ), нет необходимости проводить по восемь часов в день в офисных
кабинетах, чтобы создать стоимость.
Существует убеждение того, что управлять людьми необходимо на рабочем
месте, когда их можно видеть и контролировать каждый день. Эти убеждения в своем
труде Дуглас МакГрегор называет «Теорией Х». Диаметрально противоположный
подход называется «Теорией Y». В которой говорится, что если работники имею
мотивацию, они будут ответственно подходить к выполнению своих обязанностей.
Эта теория подходит наилучше для современных работников с ЗИ.
Гибкие условия труда позволяют использовать плавающие рабочие часы,
альтернативные варианты рабочего графика или условий работы, телекоммуникацию
(дистанционное присутствие на рабочем месте), деление одного рабочего места
между несколькими работниками или иные нетрадиционные методы организации
труда.
Гибкое использование сотрудниками фонда рабочего времени — программа не
новая, такая форма организации труда принята во многих компаниях. В странах
Западной Европы и США есть организации, где гибкий график применяется уже
более 30 лет. Например, практику гибкой организации рабочего времени давно
применяют компании, входящие в список 30 глобальных брендов, – HP, Microsoft,
General Electric и пр. 2.
Проанализировав данные статистических исследований, можно сделать вывод,
что гибкие формы труда принесут пользу и работникам, и работодателям.
Прогрессивные компании, пользуясь беспроводной связью и другими технологиями,
налаживают нетрадиционную организацию труда. Также можно обратить внимание
на то, что дистанционное присутствие на рабочем месте позитивно влияет на
окружающую среду (меньше скапливается автотранспорта и экономится топливо).
Гибкие условия труда помогают сотрудникам становиться более
самостоятельными и сознательными, поскольку они сами решают когда и где нужно
быть производительным. А также они помогают удержать работников, укрепляют
взаимоотношения в трудовом коллективе и сокращают количество жалоб 1.
Производительность труда может увеличиться в том случае, если сотрудникам
предоставляют возможность работать в то время, когда они более работоспособные
(люди «совы» и «жаворонки»).
Если организации введут гибкое время труда, то значительно сократится
количество невыходов на работу. Нужно учитывать тот факт, что существует
множество родителей-одиночек, которые не смогут оставить заболевшего ребенка без
присмотра. А телекоммуникация даст возможность сотруднику работать и снизить
производительность труда меньше, чем в случае отгула на весь рабочий день.
Также это даст возможность сотрудникам работать большее количество часов.
Работник, которому предоставлено оборудование, может трудиться на дому с десяти
часов до полуночи, таким образом, работая на компанию на два часа больше не
находясь в офисе. 1
Нетрадиционные условия труда и дистанционное присутствие на рабочем
месте способствуют экономии ресурсов и увеличивают количество сотрудников,
которое может нанять компания. Если фирма в свой офис может нанять только 300
работников, то гибкие условия и работа на дому позволят нанять больше людей и
повысить производительность.
50
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Однако существуют причины, по которым компании не перешли на
нетрадиционные условия труда. Главная из причин – это сложность управления
работой и дистанционным присутствием. Это создает дополнительные проблемы для
работников отдела кадров и линейных руководителей 2.
На сегодняшний день не существует универсальной модели творческого
подхода к организации труда. Поэтому наилучший способ начать создавать такую
стратегию и методы – это изучить удачные примеры, описанные в литературе или
реализованные в некоторых компаниях.
Литература:
1.
Лоуренс Р. Управление производительностью в эпоху знаний и инноваций
Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.iteam.ru.
2.
Ульрих Д. Эффективное управление персоналом / Д. Ульрих. –
Издательство Вильямс, 2008. – 304 с.
Іваненко В.Ф.,
Український науково-дослідний інститут
продуктивності агропромислового комплексу
МОДЕЛЮВАННЯ ЕНЕРГОВИТРАТ У ТЕПЛИЧНОМУ ГОСПОДАРСТВІ
У структурі собівартості продукції спеціалізованих овочевих комбінатів
спостерігається відчутне зростання питомої частки енергоносіїв через зростання цін
на природний газ та електроенергію, що спонукає до пошуку дієвих організаційно економічних заходів ефективного використання виробничих ресурсів і природно кліматичних умов виробництва продукції овочівництва закритого ґрунту.
У наукових дослідженнях основний орієнтир спрямований на модернізацію
існуючих виробничих потужностей тепличного господарства. Ефективність таких
підприємств в значній мірі також залежить від запровадження сучасних технологій і
менеджменту енергозбереження.
У овочівництві закритого ґрунту питання енергозбереження вивчали: Сизонова
І.В., Немтінов В.І., Куртнер Д.А., Усков И.Б., Сабо А.Г., Приліпка О.В., Іваненко П. І.
та інші.
З 2004 року провідні комбінати України почали будувати голландські блочні
теплиці, які економніші ангарних. Вони менш металомісткі, простіші за
конструкцією, більш економні щодо обігріву.
Теплиці Антрацитівського заводу площею 3-6 га: проекти 810-78; 810-95; 81099; 810-1-13.86 розраховані на зимову температуру - 30оС, але вони значно
поступалися голландським за рівнем витрат на опалення.
Основне завдання спеціалізованих тепличних господарств полягає в пошуку
резервів скорочення витрат енергетичних та інших виробничих ресурсів.
Енергозбереження у виробництві овочів закритого ґрунту тісно пов’язано із
застосуванням сучасних технологій. Основною складовою у структурі собівартості
продукції спеціалізованих овочевих комбінатів є витрати на опалення (природний газ
та інші енергоносії).
51
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
У своїх дослідженнях порівняли альтернативних способи (технології) виробництва
овочів закритого ґрунту. Перший – застосування голландської технології (ГТ)
вирощування овочів без ґрунту («Технологія малооб’ємної гідропоніки»), другий –
«Базова технологія» (БТ) – теплиці Антрацитівського заводу площею 6 га. Всі інші
параметри технології відносно схожі.
Найбільш суттєва різниця у витратах природного газу на опалення теплиць
спостерігається у грудні-лютому місяці, коли температура повітря опускається нижче
мінус 10оС. У інші місяці року різниця у витратах енергоносії значно менша.
Очевидно, що для теплиць старих конструкцій можна рекомендувати розпочинати
період культивування тепличних овочів з кінця лютого – з початку березня місяця. За
таких умов перші ранні овочі господарство отримає на початку травня місяця, коли
ціни на є прийнятні і забезпечать високу рентабельність.
У планово – економічних розрахунках може застосовуватись запропонована
методика визначення сукупних витрат природного газу на опалення теплиць з
урахуванням середньомісячної температури, що спостерігається у регіоні у продовж
останніх трьох років. У розрахунках доцільно застосовувати дані прогнозу про
температуру повітря у районі розташування тепличного господарства або показники
середньомісячної температури за останні 3 роки. З огляду на те, що в світі
спостерігається глобальне потепління більш тривалий час для спостережень за
кліматичними умовами застосовувати недоцільно.
Більше того для старих теплиць важливим є точний прогноз зміни погоди у
останню декаду лютого, що дозволяє задіяти інфраструктуру тепличного
господарства на 1-2 тижні раніше при сприятливому прогнозі (нічна температура
вища -10оС, денна температура вища -5)оС. В кінці квітня – на початку травня місяця
в Україні спостерігається помітне збільшення попиту на ранні овочі, а при їх нестачі
на ринку періодично змінюються ціни в бік зростання.
Сукупні витрати природного газу на опалення теплиць (Y) визначаються за
формулою:
(1)
Y = N . S . [ t1 . (C1 - k1 .Х 1) + t2 . (C2 – k2 .Х2)],
де Y – витрати природного газу на опалення теплиць, м3/кв.м площі теплиць;
N – період на який розраховуються витрати природного газу, днів;
S – площа теплиці, м3 ;
t1 , t2 – час, що припадає, відповідно на денний і нічний час опалення;
C1, C2 – вільний член рівняння регресії;
k1, k2 – коефіцієнт рівняння регресії;
Х1 – температура повітря у денний час, градусів Цельсія;
Х2 – температура повітря у нічний час, градусів Цельсія.
За даними численних спостережень в умовах ВАТ комбінат «Тепличний»
Броварського району Київської області встановлено лінійну залежність витрат
природного газу на опалення 1 м2 теплиць різних конструкцій залежно від
середньомісячної температури у зоні розташування теплиць. В такому разі формула
для розрахунків прийме наступний вигляд :
Для сучасних голландських теплиць:
(2)
Y = N . S . [12 . (66,56 - 1,14 .Х 1) + 12 . (69,25 – 2,60 .Х2)],
Для базових технологій тепличних господарств:
(3)
Y = N . S . [12 . (81,90 - 2,46 .Х1) + 12 . (103,14 - 3,9 .Х2) ],
52
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Розрахунки показали, що для зазначених природно кліматичних і екологічних
умов застосування технології «малооб’ємної гідропоніки» є цілком прийнятним та
економічно виправданим. У порівнянні з базовою технологією загальні витрати
природного газу на опалення теплиць на 24 % менші, а в нічний час цей показник
різниця на 38 % на користь голландської технології. Економія від застосування
енергозберігаючої технології становитиме близько 250 тисяч гривень на гектар.
Для прогнозування обсягів витрат виробничих ресурсів та зокрема енергоносіїв
можуть застосовуватись параметри математичної моделі розроблені для певних
природно-кліматичних умов при застосуванні відповідних технологій. У
дослідженнях представлено методику планування витрат природного газу на
опалення теплиць в залежності від технології і природно – кліматичних умовсередньомісячна температура для даного регіону. Отримані розрахунки можуть
застосовуватись при плануванні прибутків підприємства в залежності від рівня
зростання цін на енергоносії та їх динаміки у структурі собівартості продукції.
Література:
1.
Приліпка О.В. Інноваційний розвиток ефективного функціонування
підприємств закритого ґрунту: теорія, методологія, практика / О.В. Приліпка. — К.:
ПП Р.К. Майстер-принт, 2008. — 336 с.
2.
Сизонова І.В. Організаційно-економічні основи енергозбереження в
сільському господарстві: автореф. дис. канд. екон. наук. — 2005. — 25 с.
Іванченко К.І.,
Іванченко М.І.,
Полтавський університет економіки і торгівлі
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ
МЕНЕДЖМЕНТУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА
Трансформація української економіки, необхідність її інтегрування у світове
господарство, посилення міжнародних комерційних зв’язків, поява нових форм
міжнародного співробітництва, інтенсифікація діяльності транснаціональних
компаній впливають на активізацію участі українських підприємств у
зовнішньоекономічній діяльності (ЗЕД) та вимагають нових підходів до формування
системи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
Нині менеджмент зовнішньоекономічної діяльності відіграє вирішальну роль у
процесі формування позитивного іміджу вітчизняних підприємств на міжнародних
ринках, зайняття гідних позицій на них, розширення обсягів і масштабів діяльності та
їх диверсифікації. Тому, на сьогодні, удосконалення системи менеджменту ЗЕД
підприємства, розробка, відповідних до умов міжнародного зовнішнього середовища,
концепцій та програм підприємства є основою для стабілізації їх діяльності на
зовнішніх ринках.
На сьогодні, дослідження з проблем менеджменту зовнішньоекономічної
діяльності підприємства охоплюють різні питання. Вагомий внесок у розвиток
системи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства внесли
53
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти: Гаврилюк О.В., Герчикова І.М., Гуріна Г.С.,
Грачов Ю.М., Гребельник О.П., Дідківський М.І., Дроздова Г.М., Кандиба А.М.,
Козловський В.О., Кириченко О.О., Кредісов А.І., Луцький М.Г., Мазаракі А.А.,
Макогон Ю.В., Марченко В.М., Панченко Є.Г., Попов С.Г., Пресняков В.В.,
Прокушев Є.Ф., Торгова Л.В., Шагалов Г.І. та інші. Проте, не всі аспекти цієї
фундаментальної проблеми опрацьовано з огляду на їх складність, багатоаспектність,
наукову дискусійність. Недостатньо висвітлені економічні, теоретико-методологічні
та практичні аспекти формування системи менеджменту ЗЕД. Тому своєчасною стає
необхідність удосконалення принципів, форм і методів розробки нових наукових
підходів, моделей
та практичних рекомендацій щодо системи формування
менеджменту ЗЕД підприємства.
Система – це внутрішньо організована сукупність взаємозв’язаних елементів,
що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети. Кожна
система має такі параметри: вхід, процесор (процес перетворення), вихід, управління
за допомогою зворотного зв’язку та обмеження [1]
Керуюча підсистема (суб’єкт управління) менеджменту зовнішньоекономічної
діяльності підприємствам - це сукупність органів управління ЗЕД і менеджерів усіх
управлінських рівнів, що безпосередньо пов’язані із процесом ЗЕД підприємства, з
певними масштабами своєї діяльності, компетенцією функцій, які безпосередньо
розробляють і реалізують управлінські рішення, пов’язані із здійсненням
зовнішньоекономічних операцій, з метою раціонального використання потенціальних
можливостей, закладених в керованій підсистемі (об’єкт менеджменту ЗЕД) і
досягнення поставлених зовнішньоекономічних цілей.
Український науковець Кириченко О.А., у формуванні сутності та
економічного змісту менеджменту ЗЕД, віддзеркалює його системність та акцентує
увагу на тому, що сутність менеджменту ЗЕД полягає у комплексному дослідженні та
моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх
підрозділів і посадових осіб організації в інтересах продуктивного досягнення
визначених зовнішньоекономічних цілей [2].
На нашу думку, менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства є
відносно самостійною частиною загальної системи менеджменту підприємства, має
свою специфічну мету, завдання і функції, свої закономірності, правила і норми, котрі
треба знати і враховувати в практичних аспектах зовнішньоекономічної діяльності
підприємства.
Системність менеджменту ЗЕД проявляється у взаємозумовленості й
органічній єдності функцій менеджменту ЗЕД і характеру прийняття управлінських
рішень. У відповідності з методологічними підходами менеджменту, функції, за
етапами процесу управління прийнято називати основними. За сферою (видом)
управлінської діяльності функції управління називають конкретними (спеціальними).
Враховуючи те, що ЗЕД є одним із видів діяльності підприємства, менеджмент
зовнішньоекономічної діяльності відноситься до конкретних функцій менеджменту.
Таким чином, підґрунтям системи менеджменту зовнішньоекономічної
діяльності підприємства, є раціонально сформована сукупність управлінських
відносин, що виникають в сфері зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні
процесу менеджменту ЗЕД згідно принципів і підходів до здійснення
зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
54
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Література:
1.
Завадський Й.С. Менеджмент / Й.С. Завадський. – К.: Вид-во
Європейський університет, 2001. – 542 с.
2.
Кириченко О.А. Менеджмент зовнiшньоекономiчної діяльності / О.А.
Кириченко. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.
Кабанец Е.С.,
Донецкий Национальный университет экономики
и торговли имени Михаила Туган-Барановского
СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ РАЗВИТИЯ ТУРИЗМА В УКРАИНЕ
Современное состояние туристической отрасли в Украине имеет огромный
потенциал. Начиная с 2008 года, идет активное развитие туристической
инфраструктуры, так как Украина была выбрана одной из стран принимающих Евро
2012.
Цель данной статьи состоит в том, чтобы рассмотреть сложившуюся ситуацию
туристической отрасли в Украине, проблемы и перспективы дальнейшего развития.
Проблемами и состоянием развития туризма в Украине посвящены публикации
Агафоновой Л.Г. [1], которая исследовала проблемы государственного регулирования
туризма в Украине. Также подобные исследования были проведены Бейдиком А.А. и
Крачило М.П. Развитие рекреационно-туристической сферы для многих стран
является на сегодня одной из главных задач. Украина, расположенная в центре
Европы на перекрестке транспортных путей имеет для поступательного развития
своей рекреационной сферы благоприятные природно-климатические условия,
значительный историко-культурный потенциал, необходимые людские и
материальные ресурсы, значительно отстает от большинства европейских стран по
уровню развития рекреационно-туристических услуг, этим исследованием занимался
Шулик В.В. [2]. Также были проанализированы статистические данные
Государственной службы статистики [3].
Туризм является одной из самых динамичных и доходных отраслей экономики.
В мире за последние полвека прибыль от туризма выросла в 300 раз. Исследования,
проведенные Всемирной туристической организаций, и прогнозные данные,
разработанные на их результатах, свидетельствуют об огромных перспективах
туризма. Доходность отрасли в 2000-2020 гг. составит 200 процентов, наибольший
поток туристов (717 из 1602 млн. человек) ожидается в странах Европы. И, являясь
европейским государством, Украина должна включиться в этот процесс. Если
проследить динамику туристических потоков Украины с 2000 по 2010 годы (рис.), то
можно увидеть рост количества тысяч туристов, но, к сожалению, разница между
показателями не настолько велика, чтобы считать туристическую отрасль, одной из
прибыльных отраслей в стране. Однако если посмотреть на показатель внутренних
туристов в 2007 году, то он достаточно возрос, возможно, это связанно с введение
нового порядка учета туристических прибытий в 2007 году.
В сложившейся ситуации в туризме Украины, также существует ряд проблем.
Больше всего тормозит развитие туризма в Украине недостаточно развитая
инфраструктура. Государство уделяет туризму недостаточно внимания, а ведь Крым,
55
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Карпаты, Тернопольская, Львовская область и Закарпатская области могли бы стать
туристической Меккой при условии цивилизованного развития туризма и
достаточного финансирования отрасли.
Иностранные туристы отмечают трудности при поиске достойного жилья в
Украине, несоответствие его стоимости и качества, плохие аэропорты и
автомобильные дороги, отсутствие информации о туристических объектах.
Государство неотложно должно «взяться» за развитие такой прибыльной отрасли как
туризм. В настоящее время активно ведется работа с улучшением инфраструктуры,
так как летом состоится Евро-2012, а Украина является одной из принимающих
сторон.
Можно сделать ряд важных выводов относительно потенциала роста рынка
туризма. Новые технологии в туризме и сопредельных областях экономики будут
способствовать резкому рывку в развитии сферы путешествий. Недаром XXI век
объявлен веком сферы обслуживания. Есть основания утверждать, что туризм имеет
огромный потенциал.
Литература:
1. Агафонова Л.Г. Проблемы государственного регулирования развития
туризма в Украине /Л.Г. Агафонова // Культура и образование специалистов
туристической сферы: современные тенденции и прогнозы. – М.: КУТЭП, 2005. – С.
521-526.
2. Шулик В.В. Про місце України в галузі іноземного туризму / В.В. Шулик//
Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті –Харків: ХДАДМ. –
2004. – №3-4. – С. 135-136.
3. Державна служба статистики [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.ukrstat.gov.ua/
Научный руководитель: к.б.н., доцент Голубничая С.Н.
Киренкина Э.С.,
Аблязимова Т.Ш.,
Таврический национальный
университет имени В.И.Вернадского
ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ СФЕРЫ
УСЛУГ ЗА СЧЕТ МОТИВАЦИИ ЕГО ПЕРСОНАЛА
Проблема конкурентоспособности предприятия очень актуальна в современном
мире. Конкурентоспособность предприятия зависит от многих факторов, например
таких, как активность конкурентов, действия со стороны государства, эффективность
издержек и менеджмента, случайные события и другие. Однако одним из важнейших
факторов, влияющих на конкурентоспособность предприятия, является персонал
предприятия [1, c. 9].
Проблеме управления конкурентоспособностью посредством эффективного
мотивирования персонала предприятий посвящено множество научных публикаций.
Проблемы процесса мотивации персонала рассмотрены в трудах таких ученых, как
56
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
М. Альберт, Базаров Т.Ю., Егоршин А.П., Еремин Б.Л., Кибанов А.Я., Маслов Е.В.
Мескон М.Х., Ф. Хедоури, Цветаев В.М., Шкатулла В.И. и др. Они рассматривали
такие вопросы, как сущность персонала, его значимость для предприятия, принципы
и методы управления кадрами, процесс мотивации, виды мотивирования персонала, а
также проблемы, связанные с неэффективным применением стратегий мотивации.
Успех всех многомиллионных компаний начинался с чего-то малого. Без
помощи высококвалифицированного персонала на одна из существующих сегодня
крупных компаний не стала бы такой, какой она является на сегодняшний день. Как
отмечают К. Нордстрем и Й. Риддестрале: «То, как вы привлекаете, удерживаете и
мотивируете ваших сотрудников, важнее технологий» [2].
Поэтому персонал — это одна из главнейших ценностей предприятия. Его
знания, творческий потенциал, приверженность интересам фирмы ценятся гораздо
больше, чем недвижимость, техника и другие ресурсы, обеспечивающие деятельность
предприятия. Каким бы современным не было производственное оборудование, само
по себе оно не обеспечит надлежащего качества продукции. Нужен подготовленный
квалифицированный персонал. Как писал Л. Якокка: «Когда речь идет о том, чтобы
предприятие двигалось вперед, вся суть в мотивации сотрудников» [3, c. 305].
А, говоря о сфере услуг, где общение людей занимает более 90% рабочего
времени, следует отметить, что именно персонал является одним из важнейших
элементов успешного функционирования предприятия [4, с. 180]. Основная часть
персонала напрямую контактирует с клиентом и от того, как служащие обслужат
клиента, будет зависеть, останется ли клиент довольным, вернется вновь или нет.
Отношение персонала, внешний вид, готовность выполнить любую просьбу гостя
формируют общее впечатление о предприятии.
Именно неблагоприятное первое впечатление часто нельзя компенсировать даже
другими его преимуществами. Так как во многих отношениях работник, осуществляющий
обслуживание, воспринимается потребителем как сам процесс обслуживания, поскольку
обслуживание, которое он представляет, неотделимо от него в сознании потребителя.
Здесь мы сталкиваемся с одним из наиболее сложных элементов неосязаемости
обслуживания, находящее прямое проявление в человеческом факторе. Клиенты
ощущают себя более удобно, когда имеют дело со служащими, проявляющими
заинтересованность в своей работе, выполняющими свои обязанности на высшем уровне
[4, с. 180-183].
Поэтому каждый работник организации рассматривается, как элемент системы
обеспечения качества обслуживания клиентов, что повышает ее прибыльность, а
следовательно, повышает конкурентоспособность предприятия. Очень важно
эффективно управлять и мотивировать персонал, потому что при отсутствии
заинтересованности даже самый талантливый работник становится лишним
элементом компании [5, с. 80-81].
Таким образом, для правильного мотивирования персонала важен
индивидуальный подход к каждому сотруднику, постоянное внимание к системе
мотивации, применение сразу нескольких видов мотиваций, а также изменение
стратегии и способа мотивации, для создания правильного мотивационного климата,
приемлемого только для данной организации.
1.
Литература:
Зиновьев И.Ф. Конкурентоспособность экономических кадров / И.Ф.
57
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Зиновьев, Е.И. Трохимец. – М.: Феникс, Симферополь, 2008. – 132 с.
2.
Мотивирование ваших работников: секреты к успеху: [Электронный
ресурс]. – Режим доступа: http://bealpha.com/content/view/801/149/
3.
Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф.
Хедоури. – М.: Дело, 1992. – 799 с.
4.
Международная конкуренция / под ред. В.Д. Щетинина. – М.:
Международные отношения, 1993. – 895 с.
5.
Трейси Б. Достижение максимума / Б. Трейси; пер. с англ. В.Ф.
Волченок. – М.: ООО «Попурри», 2002. – 368 с.
Короленко Ю.Н.,
Зиневич С.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ МАЛОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В
УКРАИНЕ
Одной из характерных черт развитой и конкурентоспособной экономики
государств является наличие в ней малого предпринимательства. Данный тип
бизнеса оптимизирует рыночную экономику, придает ей гибкость, раскрывает
финансовые и производственные ресурсы населения. В условиях мирового кризиса
проблема развития малого бизнеса в Украине становится все более актуальной, что
является необходимой причиной рассмотрения данной темы.
Целью работы является определение основных проблем развития
малого
предпринимательства в Украине и выявление основных путей их решения.
Малый бизнес является одним из главных экономических секторов, который в
значимой мере влияет на темпы экономического роста. Это неоднократно
подтверждалось мировой экономической практикой, которая говорит о том, что
наиболее важным условием функционирования рыночной экономики является
взаимодействие крупных, средних и малых предприятий. В Украине малый бизнес
регулируется Хозяйственным кодексом Украины, Законом Украины «О
государственной
поддержке
малого
предпринимательства»
и
другими
законодательными актами [1, 2]. Согласно статистическим данным за последние 10 лет
(2000-2010 гг.) количество малых предприятий в Украине возросло на 60,7%. Несмотря на
положительную тенденцию роста количества малых предприятий, существует также ряд
проблем, которые негативно влияют на развитие малого бизнеса.
Одним из факторов, оказывающих негативное влияние на развитие малого
предпринимательства, является чрезмерная сложность процесса создания предприятия.
Полномочия относительно осуществления контроля над деятельностью предприятий
осуществляет около двадцати государственных органов. Владельцы предприятий малого
бизнеса при открытии своего дела должны получить разрешения в разных
государственных инстанциях. Среднестатистическому гражданину достаточно трудно
получить кредит для развития бизнеса даже если у него в наличии есть эффективный
бизнес-план, поскольку условия кредита являются довольно жесткими, то есть проценты
от суммы кредита высоки (около 30%) [3].
58
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Так же, существует проблема с прямым государственным финансированием. Ранее
основным вариантом финансовой поддержки малого бизнеса являлся банковский
кредит, но в связи с экономическим кризисом этот источник финансовых ресурсов
для малых предприятий практически не доступен.
На
государственном
уровне
финансированием
и
поддержкой
предпринимательства занимается сравнительно малое количество структур, такие, как
Украинский фонд поддержки предпринимательства (УФПП), Сберегательный банк
Украины. УФПП получает из Фонда госимущества 5% средства [4]. Выделяемых
сумм недостаточно для финансирования. Следующим немаловажным барьером для
развития и поддержки малого бизнеса в Украине является недостаточный уровень
профессиональной подготовки государственных служащих и должностных лиц местного
самоуправления.
К сожалению, все вышеназванные проблемы, сдерживающие развитие малого
бизнеса в Украине, являются не окончательным списком. В связи с этим необходим поиск
и внедрение комплекса эффективных мероприятий в сфере предпринимательской
деятельности.
Первоочередными мерами в процессе развития малого предпринимательства в
Украине, по-нашему мнению должны стать следующие:
1. Внесение изменений в законодательно-нормативную базу относительно
процедуры создания предприятия и упрощение этого процесса путем уменьшения
количества документации, необходимой для открытия фирмы.
2. Внедрение льготного кредитования, предусматривающее низкую процентную
ставку, продолжительный срок кредитования, либо разработка государственной
программы по предоставлению субвенций из бюджета.
3.
Создание
государственного
органа
занимающегося
решением
вышеперечисленных и иных проблем малого и среднего бизнеса.
Проведя исследование можно сделать вывод, что в сфере малого
предпринимательства существует ряд проблем, которые требуют не только изучения,
но и принятия незамедлительных мер по их устранению. Так как именно малое
предпринимательство может решить проблемы не только занятости и ряда других
социально-экономических проблем, но и стать основной перспективой развития в
современной экономике Украины.
Литература:
1.
Хозяйственный Кодекс Украины от 16 января 2003 года N 436 – IV. //
Ведомости Верховной Рады (ВВР), 2003.
2.
Закон
Украины
«О
государственной
поддержке
малого
предпринимательства» от 19.10.2000 №2063
3.
Шипович М.А. Проблемы развития малого бизнеса в Украине и пути их
преодоления / М.А. Шипович, А.А. Паламарчук. – WEB-ресурс научно-практических
конференций. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа к файлу:
http://www.confcontact.com/20100916/yur_shi.htm
4.
Проблемы развития малого бизнеса в Украине / Юридическая компания
«Претор Лоерс Групп» [Электронный ресурс]. – Режим доступа к файлу:
http://www.praetor.com.ua/actually/maluj_biznes/
59
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Короленко Ю.Н.,
Слуцкая К.,
Таврический Национальный университет
имени В.И. Вернадского
ГОСУДАРСТВЕННО-ЧАСТНОЕ ПАРТНЕРСТВО КАК МЕХАНИЗМ
РЕШЕНИЯ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ
Одной из характерных черт современной экономики является наличие в ней
особой формы взаимодействия государства и частного бизнеса – государственночастного партнерства. Мировой финансово-экономический кризис принес не только
очевидные негативные последствия, но и понимание необходимости укрепления
партнерства между государством и бизнесом. Таким образом, особую актуальность
набирает рассмотрение механизма государственно-частного партнерства и
возможности его применения в Украине.
Целью статьи является изучение теоретических основ государственно-частного
партнерства и исследование роли государственно-частного партнерства в экономике
Украины.
Ученые, изучающие в своих исследованиях вопрос государственно-частного
партнерства, среди которых можно выделить публикации
отечественных и
зарубежных ученых И. Ансоффа, М.Н. Афанасьева, А.Б. Здорова, С.С. Евтюхова, Г.Л.
Тульчинского, П. Томаса, У. Хикла, Дж.Р. Уокера и др., рассматривают формы,
политико-правовые
аспекты,
процессы
формирования
и
технологии
функционирования, а также теории управления в государственно-частного
партнерстве.
Вместе с тем, несмотря на широкий круг исследований в данной области в
экономической науке продолжает наблюдаться недостаток теоретико-методических
подходов к управлению развитием государственно-частным партнерством для
решения социально-экономических проблем.
Государственно-частное партнерство (ГЧП) представляет собой совокупность
форм взаимодействия государства и бизнеса для решения общественно значимых
задач на взаимовыгодных условиях [1].
Сам термин «государственно-частное партнерство» является дословным
переводом английского термина «public-private partnership» (PPP). Существует
несколько определений термина ГЧП. Наиболее общее определение по нашему
мнению дает В.Г. Варнавский: «Государственно-частное партнерство» – это
институциональный и организационный альянс между государством и бизнесом в
целях реализации общественно значимых проектов и программ в широком спектре
отраслей промышленности и НИОКР, вплоть до сферы услуг [2]. Основными
участниками ГЧП является государственный сектор и частный бизнес. Частными
партнерами определены любые юридические (кроме государственных и
коммунальных предприятий), физические лица – предприниматели. Основной целью
возникновения ГЧП является финансирование капиталоёмких или малоприбыльных
отраслей экономики. Отличие государственно-частного партнерства от других
механизмов финансирования состоит в том, что партнёры преследуют различные
цели, решают свои конкретные задачи, стороны имеют различные мотивации. Каждая
из сторон партнерства вносит свой вклад в общий проект. Со стороны бизнеса таким
60
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
вкладом являются: финансовые ресурсы, профессиональный опыт, эффективное
управление, гибкость и оперативность в принятии решений,
способность к
новаторству и т.п. [1].
На сегодняшний день у большинства стран зачастую возникает потребность в
частных инвестициях, предпринимательской инициативе и ресурсах для развития и
управления теми или иными объектами государственной собственности. Украина не
является
исключением. Для преодоления последствий мирового финансового
кризиса и выхода к устойчивому развитию перед Украиной должна стоять задача
построения надежных и эффективных взаимоотношений государства и частных
предприятий. Несмотря на то, что наше государство не может похвастаться
крупными удачно реализованными проектами ГЧП, но некоторые модели ГЧП
применяются в Украине еще с начала 90-х годов. За последнее время призывы к ГЧП
все чаще звучат в стенах государственных учреждений и из уст чиновников. Одна из
причин такого «оживления» скорей всего кроется не в резко проснувшейся нужде
улучшить жизнь общества, а в связи с приближением ЕВРО-2012. До настоящего
времени в Украине лишь немногие предприятия оформили сотрудничество с
органами государственной власти.
Целесообразно выделить факторы, которые по нашему мнению негативно
влияют и всячески тормозят процесс реализации проектов ГЧП в нашей стране:
1. Низкий показатель инвестиционного климата в стране. Украина занимает 152
место среди 183 стран по показателю благоприятности инвестиционного климата в
рейтинге Doing Business, подготавливаемом Всемирным банком и международной
финансовой корпорации.
2. Несовершенная законодательная база.
3. Нестабильная политическая ситуация в стране (наличие определенных
гарантий). Это лишь малый список тех причин и фактов, которые становятся на пути
сотрудничества между государством и частным бизнесом.
Из вышесказанного можно сделать выводы, что механизм ГЧП может и
должна быть применена для оздоровления и развития экономики Украины. Данная
форма партнерства может стать, несомненно, полезной не только государственному
сектору, но и отдельным хозяйственным субъектам.
Литература:
1.
Энциклопедия Википедия. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://ru.wikipedia.org/wiki/.
2.
Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы,
проекты, риски. М., 2005. С.34-37.
Крушельницька О.В.,
Кобзар Ю.В.,
Житомирський державний технологічний університет
УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Для економічної моделі XXI ст. характерні такі основні ознаки:гнучкість,
відкритість, динамізм, висока мотивація людини до праці. В цих умовах важливим
чинником
розвитку
промислового
виробництва
та
підвищення
його
61
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
конкурентоспроможності є персонал, тобто основний штатний склад працівників. Від
забезпеченості працівниками промислових підприємств, їх рівня кваліфікації і
відповідності вимогам виробництва, культури праці, ініціативності, активності
працівників, залежать обсяги,якість продукції, ефективність виробництва. В зв’язку з
чим виникла об’єктивна необхідність в удосконаленні управління персоналом. Яка
має бути особово-орієнтована .
Економічна стабільність будь – якого підприємства залежить в першу чергу від
управлінського персоналу. Необхідно відзначити,що рівень якісного складу кадрів
керівників
і
спеціалістів
визначає
рівень
ефективності
господарської
діяльності,оскільки від особистих і ділових якостей керівників залежить якість
прийнятих
рішень
і
їх
реалізація.
Жодне
підприємство
не
буде
конкурентоспроможним якщо не буде точно визначена і розроблена стратегія
розвитку,встановлення корпоративних стандартів якості,розроблена кадрова політика
та система мотивації працівників для досягнення цілей підприємства.
Необхідно відзначити,що за останні двадцять років світова практика
управління персоналом почала застосовуватися на вітчизняних підприємствах і
фірмах. Не завжди цей процес дає бажані результати, адже необхідно враховувати
специфіку розвитку персонал, законодавчу базу, економічні умови і відсутність
досвідчених управлінців. Донедавна управління персоналом не розглядалось,як
складова системи управління підприємством,спеціаліст в цій галузі був технічним
службовцем.
Коло
його
обов’язків
обмежувалось
обліком
особових
справ,інструкціями, правилами,розпорядженнями,оформленням документації. В
даний період, коли персонал розглядається,як актив підприємства зростає роль
кадрових служб,змінюються і її функції. Важливе значення приділяється розробці
моделей просування, планів мобільності кадрів управління в межах підприємства,
організацій,галузі і їх практичне застосування; організацію інформаційного
забезпечення потреб підприємства і організації в керівниках і фахівцях. Ці положення
слід розглядати, як вихідні в питаннях щодо формування нових підходів в управлінні
персоналом. Вони підкреслюють значимість персоналу в сучасному управлінні і
сприяють найбільш ефективному його використанню.
Інвестиції у розвиток персоналу передбачають перш за все раціональне його
використання, виваженість кадрової політики, впровадження нових персоналтехнологій. Ці процеси на якісно нову сходинку ставлять службу управління
персоналом, і методології кадрової роботи, спостерігається чітка тенденція до
підвищення аналітичних її функцій. Характерною ознакою роботи з персоналом,
виходячи з нової концепції управління людськими ресурсами,є інтеграція кадровими
службами всіх аспектів роботи з людськими ресурсами. Цей процес повинен охопити
всі межі життєвого циклу, починаючи з моменту підбору персоналу аж до пенсійного
забезпечення. Жодне питання,що стосується персоналу,не повинно навіть
розглядатися без спеціалістів служби персоналу. Підприємства, фірми, які відчувають
потребу в кваліфікованому персоналі, ідуть на певні затрати,щоб сформувати
стабільний професійний персонал. Тут спостерігається міжгалузева диференціація,
яка залежить і від форми господарювання. Більш вагомі зміни спостерігаються в
передових галузях, де за останні роки в декілька раз зріс рівень витрат на
персонал;зріс статус і професійний рівень служби персоналу,їх оснащеність;зріс
рівень планування. Ці процеси спостерігаються на підприємствах різної форми
власності. Значні витрати на навчання зумовлюють активну кадрову політику,яка
62
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
направлена на досягнення високого рівня зацікавленості персоналу в роботі
підприємства чи фірми. В такій ситуації кадрова політика в більшості випадків
містить в собі добровільні зобов’язання щодо соціального страхування,системи
різноманітних пільг і компенсацій, створення гнучких графіків роботи, більш
комфортних умов праці, повноцінного відпочинку.
Таким чином,інвестиції в персонал відіграють значну роль, як в розвитку
виробництва,так і в досягненні поставленої мети,сприяють конкурентоздатності
персоналу в умовах ринку .
Література:
1. Крушельницька О. Управління персоналом/ О. Крушельницька, Д. Мельничук.
– К.: Кондор, 2005. – 304 с.
2. Результативність процесу управління персоналом організації / Д.Ф.
Харківський, Є.О. Тимченко // Економіка харчової промисловості. – 2010. – № 1. – С.
27-30.
3. Нові проблеми в теорії і практиці менеджменту / Б. Андрушків // Вісник
економічної науки України. – 2008. – № 2(14). – С. 203-207.
Корчагіна Г.А.,
Харківський національний економічний університет
САМОМЕНЕДЖМЕНТ – НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА УСПІШНОЇ ПРАЦІ
КЕРІВНИКІВ
Якість менеджменту на підприємстві тісно пов’язана із рівнем самоменеджменту
керівників цього підприємства. Тобто чим вище рівень само менеджменту
керівництва, тим якісніше відбуваються всі процеси управління цим підприємством.
Будь-яка керівна посада вимагає багато зусиль, знань та часу. Іноді у керівників
просто не вистачає часу на вирішення деяких питань, навіть дуже важливих. Тому
кожному керівнику необхідно вміти правильно організовувати роботу не тільки
всього підприємства, а й свою також (і не в останню чергу). Цими питаннями
займається самоменеджмент.
Шегда Анатолій Васильович навів наступне визначення самоменеджменту: це
послідовне та цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в
повсякденній праці для того, щоб оптимально й ефективно використовувати свій час
[1].
Запропоновано доповнене визначення самоменеджменту, яке підкреслює тісний
взаємозв’язок менеджменту організації та самоменеджменту як такового, не
обмежується тільки ресурсами часу та пов’язує цілі самоменджменту із цілями
організації.. Для цього за основу взято визначення менеджменту, приведене
Казанцевим А.К.: менеджмент – це галузь знань і професійної діяльності, що
направлені на формування та забезпечення цілей організації шляхом раціонального
використання ресурсів, які є у підприємства.
Таким чином, самоменеджмент – це послідовне використання випробуваних
методів в повсякденній праці для досягнення поставлених цілей, як
загальноорганізаційних (рівень всього підприємства), так і особистого розвитку
63
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
(рівень окремої особистості – менеджера), шляхом раціонального використання
наявних ресурсів, у тому числі і часу. Головною метою самоменеджменту є
максимальне використання особистих можливостей, наявних ресурсів, усвідомлене
управління своїм професійним життям та щоденною працею.
Практичну реалізацізувати принципи самоменджменту можна за допомогою
рекомендацій таких вчених, як Л.Зайверт, Джека Тарут та С. Рівкіна [2;3].Отже, для
економії часу та поліпшення своїх функцій керівника, необхідно контролювати те,
чого усім нам часто не вистачає – час – шляхом складання планів роботи, де кожному
виду діяльності потрібно приділити місце, вказавши часовий інтервал, тобто
визначивши, яку частку вільного часу воно займає, а також ведення щоденника часу,
за допомогою якого можна навчитися контролювати себе і контролювати виконання
щоденних задач. Також щоденне рішення різного роду задач і проблем можна
представити у виді ряду різних функцій, які знаходяться у визначеній
взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються у визначеній послідовності.
Кожен день керівники вирішуть певний набір завдань та проблем, який
виглядає як послідовне виконання функцій та складається з кількох етапів. Графічно
це виглядає представив Шегда А.В. (рис.1).
Визначення
мети
Планування
Прийняття
рішень
Організація
й реалізація
Контроль
Інформація й комунікація
Рис. 1. Функціональна модель самоменджменту
Як видно з рисунка 1 між плануванням та прияняттям рішення не достає
важливого етапу як вибір альтернатив. Керівник планує завжди багато справ та
рішень на один проміжок часу, наприклад, на день. Тому дуже важливо розтавити
пріоритети та вибрати певну послідовність прийняття рішень. Отже, запропоновано
додати етап вибору альтернатив/послідовності рішень (рис. 2).
Визначення
мети
Планування
Вибір
альтернатив/п
ослідовності
Прийняття
рішень
Організація й
реалізація
Інформація й комунікація
Контроль
Рис. 2. Доповнена функціональна модель самоменджменту
Отже, за умови використання принципів самоменджменту керівник може
виконувати звичний набір завдань, але ж з більшою економією часу та зусиль, з
меншою кількістю стресових ситуацій, а отже і нераціональних поспішно прийнятих
рішень таотримувати задоволення від своєї роботи. Також це сприяє підвищенню
64
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
кваліфікації та професійної культури керівників, що в свою чергу безпосередньо
впливає на конкуретоспроможність підприємства.
Література:
1.
Шегда А.В. Менеджмент / А.В. Шегда. – К.: Знання, 2004. – 687с.
2.
Общий менеджмент. Дайджест учебного курса / Под ред. А.К.
Казанцева. – М.: Инфра – М, 2001.
3.
Зайверт Л. Ваш час – у Ваших руках: (Поради діловим людям як
ефективно використовувати робочий час). – М,: Інтерексперт, Инфра-М, 1995.
4.
Дж. Траут. Сила простоты: руководство по успешным бізнесстратегиям/Дж. Траут со С.Ривкиным / Под ред. Ю.Н. Каптуревского – СПб.:
Питер, 2001. – 224 с.
Лучков В.О.,
Хмельницький національний університет
ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат підприємства на
виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує
ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній
відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень,
продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за
використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності
організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов
самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку
підприємства.
На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої
продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх
потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного
виробництва.
Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними
способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва.
Останній коригують у такий спосіб:
– з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у
виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції,
якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати,
відшкодування втрат від браку);
– віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат
– майбутніх періодів;
– додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів
(відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних
виробництвах тощо).
Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну
залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається,
65
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо
до останньої додати поза виробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну
собівартість товарної продукції.
Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в
підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється
як плановий обсяг виробництва і рівняння витрат до і після впровадження заходу.
Оскільки в розрахунковій собівартості умовно-постійні витрати взято на рівні
базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що
відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий
фактор.
Проте треба мати на увазі, що цей показник об’єктивно характеризує динаміку
витрат лише за умови незмінних цін і структури випуску продукції.
Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості
товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат підприємства на
виробництво і реалізацію продукції.
При обчислені собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї
входять. Це повинні бути витрати необхідної праці, які забезпечують процес
відтворення усіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і
природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за
рахунок прибутку. Витрати виробничого підприємства, які необхідні при основній
його діяльності за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість
продукції в цьому періоді чи ні, називаються кошторисом виробництва.
Література:
1. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,
послуг) у промисловості, затверджені наказом Держкомпромполітики України від
02.02.01 р. № 47.
2. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04
96 р. № 473.
3. Бондар І.Ю. Управління витратами виробництва та собівартістю продукції
/ І.Ю. Бондар, В.Г. Пахомов. – К.: Державний торгово-економічний інститут, 2000.
– 371 с.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Доберчак Н.І.
Ляшенко Т.В.,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ДІЯЛЬНОСТІ ТЕХНОПАРКІВ В УКРАЇНІ
Розвиток сучасного суспільства значною мірою визначається наявністю та
ефективністю інноваційних процесів, які передбачають перетворення результатів
66
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
науково-дослідних робіт у нові конкурентоспроможні продукти, технології та
послуги. Нині одним із дієвих об’єктів, що забезпечує реалізацію повного
інноваційного циклу, виступають технопаркові структури.
Відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності
технологічних парків» технопарк – це юридична особа або група юридичних осіб, що
діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи
та без об’єднання вкладів з метою формування організаційних засад виконання
проектів з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та
забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку
продукції [5].
Починаючи з 2000 року, в Україні було засновано 16 технопарків, однак не всі з
них показали ефективність своєї діяльності, а лише 3 – «ІЕЗ ім. Є.О.Патона»,
«Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка» та
«Інститут монокристалів». Вісім технологічних парків не функціонували взагалі.
Таблиця
Результати діяльності технопарків в Україні у 2000–2010 рр.
Показники
Кількість
діючих
технопарків,
од.
20002001
4
Період стабільності
2002
2003
2004
6
8
8
Період порушення зобов’язань з боку держави
2005
2006
2007
2008
2009
1-ий
кв.
2010
8
Кількість
проектів, що
29
52
55
53
51
реалізуються,
од.
Реалізовано
інноваційної
177,0
617,9 1284,4 1787,5 2272,9
продукції,
млн грн
Кількість
створених
нових
314
592
669
782
399
робочих
місць, од.
Обсяги
платежів до
бюджетів та
7,2
37,2
91,0
116,5
148,6
цільових
фондів, млн
грн
Зараховано
на спеціальні
11,0
42,3
120,8
191,3
38,0
рахунки, млн
грн
Джерело: складено автором на основі даних [2; 3].
2009
до
2004
(%)
8
8
8
8
9
100
31
13
11
13
12
24,5
2280,2
2557,8
851,5
341,7
23,0
19,1
166
197
222
188
-
24,0
230,0
209,2
66,2
37,6
4,6
32,3
75,3
29,9
1,4
1,1
0,04
0,58
Однією з причин ситуації, що склалась, є негативні тенденції у сфері державної
підтримки. Про це свідчить аналіз ключових показників діяльності технопарків з
урахуванням застосування чинних форм державної допомоги (табл.).
67
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Дані таблиці показують, що вирішальну роль у досягненні позитивних
результатів діяльності технопарків відігравали саме заходи щодо надання непрямої
державної допомоги, різке скорочення якої, починаючи з 2005 р., призвело до
суттєвого падіння значення ключових показників. Непряма підтримка з боку держави
являє собою надання технопаркам певних податкових пільг, цільових субсидій, в
результаті яких вивільнені від оподаткування суми перераховуються на спеціальні
рахунки технопарків та їх керівних органів для реалізації інноваційних проектів.
До 2005 р. спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності
технологічних парків передбачав надання їм значних податкових пільг у вигляді суми
податку на додану вартість з операцій щодо продажу товарів, пов’язаних з
виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами
діяльності, і суми податку на отриманий прибуток [4]. Аргументами на користь
скасування пільгового режиму для технопарків стали непрозорість фінансової
діяльності деяких учасників цих структур, недотримання ними фінансової
дисципліни, діяльність поза межами, встановленими Законом, а також перевищення
державної допомоги над платежами до бюджетів та цільових фондів. Проте,
співставлення обсягів прямої державної допомоги для технопарків і платежів до
бюджетів та цільових фондів показує, що перевищень не було. Самі ж обсяги прямої
державної підтримки, що за 2000–2010 рр. склали 64,9 млн грн, та їх частка у
загальній сумі фінансування технологічних інновацій за рахунок державного
бюджету є мізерною і становить 6% [1].
На динаміці показників діяльності технопарків також негативно позначилася
втрата довіри інвесторів, спричинена непослідовністю державної політики щодо
надання допомоги технопаркам для реалізації інноваційних проектів, невиконанням
державними органами влади взятих на себе зобов’язань, мінливістю законодавства у
сфері інновацій. Так, зокрема, державою не забезпечено пріоритетність у залученні
іноземних кредитів під державні гарантії, а також повне або часткове безвідсоткове
кредитування роботи технопарків, звужено рамки спеціального режиму лише до
інноваційної діяльності, неодноразово змінено перелік видів державної допомоги.
Нині у межах спеціального режиму інноваційної діяльності передбачено
надання державою технопаркам цільових субсидій у вигляді звільнення від сплати
ввізного мита та застосування податкового векселя на суму податкового зобов’язання
зі сплати ПДВ при ввезенні в Україну для реалізації проектів нового обладнання та
матеріалів, які не виробляються в Україні. Однак митниці, керуючись змінами до
Законів України про держбюджет на 2009 та 2010 роки, заблокували вексельну форму
розрахунку із сплати ПДВ. Позбавлення технопарків такої державної підтримки має
не лише негативний економічний ефект, але й свідчить про ненадійність держави як
партнера [2].
Для стабілізації ситуації та підвищення ефективності діяльності технопарків в
Україні необхідно: по-перше, для кожного інноваційного проекту терміном на п’ять
років відновити непрямі форми державної допомоги, які застосовувалися до 2005 р.;
по-друге, збільшити обсяги прямого фінансування з державного бюджету; по-третє,
забезпечити стабільність умов діяльності технопарків щодо надання державної
допомоги протягом усього терміну дії спеціального режиму, а у випадку їх
порушення передбачити компенсаційні механізми для технопарків та їх учасників.
Таким чином, вирішення проблеми державної підтримки діяльності
технопарків в Україні має здійснюватися через проведення послідовної державної
68
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
політики у сфері інноваційної діяльності, що дасть змогу активізувати процес
розроблення і впровадження нових прогресивних технологій, посилить вплив
реалізації наукомісткої продукції на соціально-економічний розвиток держави,
сприятиме поглибленню інтеграції України в загальноєвропейський науковотехнологічний простір.
Література:
1.
Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові
України
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://www.niss.gov.ua/articles/705/#_ftnref13.
2.
Офіційний сайт Державного агентства з питань науки, інновацій та
інформатизації
України
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://www.dknii.gov.ua/2010-09-09-12-22-00/2010-09-09-12-24-35/.
3.
Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/index.php/ua/.
4.
Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності
технологічних парків : Закон України від 01.01.2005 № 991-XIV [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/
5.
Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків :
Закон України від 01.01.2011 № 991-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/991-14?test.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Оліх Л.А.
Макаренко І.М.,
Полтавський національний технічний
університет імені Юрія Кондратюка
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Одним із найважливіших чинників зростання ефективності виробництва є
покращення рівня якості продукції, що в умовах ринкової економіки є вирішальною
умовою її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Важливим елементом ринкового механізму є конкуренція. Одним із методів
конкурентної боротьби є покращення рівня якості продукції або послуг, які надає
підприємство. За рахунок покращення рівня якості продукції підприємство
намагається привабити більшу кількість покупців і тим самим збільшити свій
прибуток. Величина прибутку залежить від масштабності продажів продукції, тому
для підприємства є важливо збувати свою продукцію не тільки на внутрішньому
ринку, але і на зовнішньому.
Якість продукції належить до найважливіших критеріїв оцінки ефективності
функціонування підприємства в умовах відносно насиченого ринку і переважання
нецінової конкуренції. Покращення технічного рівня підприємства і рівня якості
продукції визначає темпи науково-технічного прогресу і зростання ефективності
виробництва в цілому, істотно впливає на інтенсифікацію економіки,
69
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
конкурентоспроможність вітчизняних товарів і рівень життя населення країни.
Сучасним підприємствам необхідно ефективно використовувати економічні,
організаційні та правові важелі впливу на процес формування, забезпечення і
підтримки необхідного рівня якості на всіх стадіях життєвого циклу товару. Саме
тому підприємствам необхідно вводити комплексний підхід управління якістю
продукції.
Система управління якістю – інтегрований механізм управління, спрямований
на реалізацію цілей у сфері якості. Побудова цієї системи регламентується вимогами
міжнародних стандартів, прийнятими більшістю країн світу як національні. Основну
роль у процесі управління якістю відіграє держава, так як вона повинна забезпечити
підприємства національними стандартами якості, які б відповідали міжнародним, щоб
продукція українського виробника могла експортуватися в інші країни світу.
Відповідно до державного стандарту України серії ISO 9001-2001 [2]: якість –
сукупність характеристик об’єкта (процес, який описується та розглядається
індивідуально; продукція; організація; система чи будь-яка комбінація з них), що
відповідають його здатностям задовольняти встановлені прогнозовані потреби
споживачів. Цей він не містить вимог, специфічних для інших систем управління,
пов’язаних наприклад, з навколишнім середовищем, промисловою гігієною та
безпекою праці, фінансами та ризиками. Проте цей державний стандарт дає змогу
організації узгодити або інтегрувати свою систему управління якістю з відповідними
вимогами до систем управління. Не виключена можливість того, що організація
адаптує свою систему управління для створення системи управління якістю, яка
відповідала б вимогам цього державного стандарту. Організація повинна встановити,
задокументувати, впровадити та підтримувати систему управління якістю і постійно
поліпшувати її результативність відповідно до вимог цього державного стандарту.
Вище керівництво повинно забезпечити встановлення цілей у сфері якості, у тому
числі спрямованих на задоволення вимог до продукції [2].
Динамічність категорії «якість» полягає в тому, що вимоги до якості
оцінюваних об’єктів змінюються дуже швидко. Забезпечення якості це всі
заплановані та систематично здійснювані в рамках системи управління якістю види
діяльності, необхідні для створення достатньої впевненості у тому, що об’єкт буде
виконувати вимоги до якості [1].
Управління якістю на підприємстві повинно представляти собою безперервний
процес впливу на виробництво шляхом послідовної реалізації логічно
взаємопов’язаних дій з метою забезпечення якості продукції.
Сучасне управління якістю повинно виходити з положення, що діяльність з
управління якістю не може бути ефективною після того, як продукція вже була
виготовлена, як це відбувається при контролі якості продукції. Управління якістю
повинно реалізуватися на всіх стадіях виробництва, починаючи з планування, і
закінчуючи продажем продукції.
На якість продукції впливають різні типи факторів: випадкові та очікувані,
внутрішні та зовнішні, об’єктивні та суб’єктивні. Для запобігання негативного їх
впливу, необхідна багатофункціональна система управління якістю, яка могла б
вирішувати проблеми якості на різних етапах виробництва.
Таким чином, забезпечення якості продукції необхідно керуватися досвідом
багатьох підприємств та основним принципом: робити якісно – завжди вигідніше.
Питання забезпечення та покращення якості продукції і її конкурентоспроможності
70
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
обов’язково необхідно розглядати у взаємозв’язку, орієнтуючись на ті підходи та
концепції, що домінують як у межах країни, так і на рівні підприємства. Якість
продукції створюється на окремих підприємствах і процес її забезпечення на кожному
підприємстві починається із чіткого усвідомлення співробітників тих цілей, що є
пріоритетними для підприємства.
Література:
1. Кабан П. Загальні підходи до впровадження систем менеджменту якості в
центральних органах виконавчої влади / П. Кабан, Л. Віткін // Стандартизація,
сертифікація, якість. – 2000. – № 2. С. 44 – 47.
2. Державний стандарт України ISO 9001:2001. Системи управління якістю.
Вимоги. Затверджений наказом Держстандарту України від 27.06.01 p. № 317
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://budinform.com.ua/norms/view/dstu/861/.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Ржепішевська В.В.
Марзялко Л.О.,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
УКРАЇНИ
Україна продовжує розвиватись як країна з високою часткою сировинних
галузей промисловості, де переважає сфера низьконаукоємкого матеріального
виробництва. Відомо, що рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку
інноваційної діяльності, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху
підприємств, який впливає і на рівень розвитку країни загалом.
За умов ринкової економіки за оцінками економістів найближче майбутнє - це
час інновацій і змін в усіх сферах бізнесу. Вивченням цих питань займались такі
відомі економісти, як: Джевонсон В., Кейнс Дж.М., Кондрат’єв М., Маркс К.,
Пригожин А., Сміт А., Шумпетер Й. та ін.
В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення
інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру
постають на шляху масової реалізації інновацій. А саме процеси створення нових
інноваційних структур, які здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають
стихійний характер.
Згідно з «Керівницвом Осло» виділяють наступні групи факторів, які
впливають на інноваційну діяльність: економічні фактори (надмірні ризики, дуже
висока вартість інновацій, доступ до джерел фінансування, термін окупності
інновацій); фактори підприємства (інноваційний потенціал, наявність кваліфікованого
персоналу, інформація про технології, інформація про ринок, труднощі обліку
інноваційних витрат, опір змінам, доступ до послуг, можливості кооперації); інші
фактори.
71
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Таблиця 1
Інноваційна активність промислових підприємств
Показник
Загальний
обсяг
інноваційних
витрат у
промисловості,
млн. грн.
у тому числі за
напрямом
дослідження і
розробки,
млн. грн.
Кількість
промислових
підприємств,
що
впроваджували
інновації, од.
Обсяг
реалізованої
інноваційної
продукції,
млрд. грн.
2000
Абс.
% до
пок.
заг.
обс.
2005
Абс.
%
пок.
до
заг.
обс.
2008
Абс.
пок.
% до
заг.
обс.
2009
Абс.
%
пок.
до
заг.
обс.
Абс.
пок.
2010
% до
заг.
обс.
Динаміка
абс. пок.
2010 до
2000, разів
1760,1
100
5751,6
100
11994,2
100
7949,9
100
8045,5
100
4,6
266,2
15,1
612,3
10,6
1243,6
10,4
846,7
10,7
996,4
12,4
3,7
1491
18,0
810
15,9
1160
13,2
1180
11,7
1217
13,04
0,8
12,1
45,3
24,9
51,4
45,8
45,6
31,4
45,9
33,7
16,8
2,8
Джерело: складено автором за даними [1;2]
З наведеної таблиці видно, що обсяг інноваційних витрат у промисловості за
період з 2000 р. до 2010 р. спадав. Кількість промислових підприємств, які
впроваджували інновації мала зростаючий характер та обсяг реалізованої продукції
збільшувався.
Розгорнутий перелік чинників, що впливає на інноваційну діяльність, розглядає
Н. Краснокутська, поділяючи їх на чотири групи [4, с. 24]: а) техніко-економічні; б)
організаційно-управлінські; в) юридичні; г) соціально-психологічні.
Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як
новостворені і вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або
послуги; а інноваційну діяльність - як діяльність, що спрямована на вирішення і
комерціалізацію результатів наукових розробок та досліджень і зумовлює випуск на
ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг [3; 5, с. 329].
Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити,
що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються
інноваційною діяльністю. Питома вага підприємств, що займались інноваційною
діяльністю зменшилась з 18% у 2000 р. до 13,04 % – у 2010 році. З них витрачали
кошти: на дослідження і розробки – 3,4% (2000 р. – 4,6 %; 2005 р. – 3,2%), на
придбання нових технологій – 1,0% (2005 р. – 1,1%) [1].
Із загального обсягу витрат на інноваційну діяльність на дослідження і
розробки у 2007 р. витрачено всього 9,1% ( 2000 р. – 15,1%, 2005 р. – 10,6%, 2010 р. –
16,8%) [2].
Можна виділити основні шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні на
сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки:
72
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
− вдосконалення системи пільгових режимів оподаткування для підприємств,
які займаються нововведеннями;
− надання банками довгострокових кредитів для суб’єктів інноваційної
діяльності;
− зміни в законодавстві країни щодо додаткових стимулів та пільг у даній
сфері;
− формування єдиної програми розвитку інноваційної діяльності підприємств
України;
− запровадження практики більш широкого фінансування інновацій в країні;
− мотивація працівників до здійснення наукових досліджень і розробок;
− використання світового досвіду та налагодження співпраці з іноземними
підприємствами.
Реалізація запропонованих напрямів активізації інноваційної діяльності в
Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових
підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно
використовувати внутрішні і залученні зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.
Література:
1.
Статистичний щорічник України за 2010 рік. – К.: Консультант – 2011.
2.
Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. / Держкомстат
України. – 2010.
3.
Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., № 40 –
IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу з http://www.zakon1.rada.gov.ua.
4.
Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб / Н. В.
Краснокутська. — К. : КНЕУ, 2003 — 504 с.
5.
Міждисциплінарний словник з менеджменту: навч. посіб. / [за ред. Д. М.
Черваньова, О. І. Жилінської]. – К.: Нічлава, 2011. – 624 с.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Оліх Л.А.
Масаев М.В.,
Институт стран Востока и Африки
Международного славянского университета
РАЦИОНАЛЬНЫЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ЧЕЛОВЕК ГЭРИ СТЭНЛИ
БЕККЕРА КАК СИМВОЛИЧЕСКИЙ ОРИЕНТИР РЕШЕНИЯ ПРОБЛЕМ
УПРАВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ В МЕЖДУНАРОДНОМ МЕНЕДЖМЕНТЕ
И евро-атлантический, и евразийский выборы во внешней политики Украины
не смогут обойтись без развития в бизнесе транснациональных корпораций с
решением проблем управления персоналом в международном менеджменте.
Два десятилетия независимого существования Украины показывают
неспособность политической элиты страны присоединиться ни к ЕС, ни к ЕВРАЗЭС.
Не случайно редактируемая Лилией Буджуровой «Первая крымская информационноаналитическая газета» назвала одну из своих статей «Евросоюз и Россия Украине:
«опять двойка!» [1, с. 3]. Госдолг Украины растет и достиг 60 миллиардов долларов.
73
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Ускоренная подготовка большого количества экономистов не помогает. Работа
украинской судебной системы, которая серьёзно беспокоит президента Украины В.Ф.
Януковича [2, с. 3] и юридическая защита интересов Украины за рубежом
свидетельствуют, что мало помогает Украине ускоренная и массовая подготовка
юристов.
Вышеизложенное только подчёркивает остроту проблемы подбора и
управления персоналом в международном менеджменте и особую актуальность
выбранной для рассмотрения темы.
В транснациональных корпорациях менеджмент отличается особой
сложностью, хотя суть его, как и в национальных компаниях, сводится к
налаживанию эффективного взаимодействия сотрудников компании. Сложности
возникают в связи с тем, что сотрудники являются гражданами разных стран, и их
работе могут мешать расовые, языковые и культурные барьеры, разница в системе
ценностей личности и т. д.
Объект исследования – управление персоналом в международном
менеджменте.
Предмет исследования – символические ориентиры в подборе и управлении
персоналом в международном менеджменте.
Новизна работы
состоит в том, что вопрос о выборе символических
ориентиров в управлении персоналом в международном менеджменте
рассматривается впервые.
Цель исследования – найти символический ориентир в работе по управлению
персоналом в международном менеджменте.
Изучив большое количество литературы по истории экономической мысли,
автор приходит к заключению, что таким символическим ориентиром в работе по
управлению персоналом в международном менеджменте может стать в частности
гипотеза нобелевского лауреата по экономике, профессора экономики и социологии
Чикагского университета Гэри Стэнли Беккера о рациональном экономическом
человеке [3, с. 173-175].
Г.С. Беккер исследует своего рационального экономического человека в
четырёх сферах – дискриминация на рынке труда; инвестиции в человеческий
капитал; ведение домашнего хозяйства; преступление и наказание.
Из исследований в первой сфере следует, что в условиях дискриминации на
рынке труда труд оплачивается выше своей действительной стоимости. Так что
руководителям, стремящимся платить своим сотрудникам меньше, следует не
допускать при приёме на работу дискриминации ни по национальному, ни по
религиозному, ни по половому признаку.
В работе «Человеческий капитал и личное распределение дохода:
аналитический подход» Г. С. Беккер доказывает, что значительные затраты на
образование и подготовку будущих специалистов, их медицинское обслуживание,
социальные программы, направленные на сбережение и воспроизводство кадров
равнозначны инвестициям в создание и приобретение новых машин, оборудования и
технологий. Затраты на человеческий капитал обеспечивают в будущем такие же и
даже большие, по сравнению с созданием и приобретением новых машин,
оборудования и технологий, доходы частному бизнесу и выгоды всему обществу. На
это бизнес в Украине зачастую не обращает внимание, что влечёт за собой тяжелые
последствия.
74
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Важной сферой исследования рациональной экономической личности у Г.С.
Беккера является экономический анализ преступности и наказания за неё.
Американский экономист приходит к выводу, что на преступление толкают
экономические причины. Он анализирует также экономическое значение наказания за
преступление. Г. С. Беккер старается показать экономическую выгодность
законопослушного поведения. Несерьёзный подход к юридической стороне дела и
неправильная оценка невыгодности нарушений закона, как показывает случай с
бывшим премьер-министром Украины Юлией Тимошенко, может привести на
скамью подсудимых, а судебное разбирательство, рассматриваемое вначале как
политическое шоу, вместо победного марша к политическому Олимпу и
экономической власти – за тюремную решетку.
Вывод: личность специалиста в международном менеджменте, как и в
менеджменте вообще, должна стремиться к символу рационального экономического
человека Г.С. Беккера, человека, уважающего экономическую ценность другого
человека, человеческих отношений в целом и экономическую целесообразность
законопослушного поведения и закона вообще.
Литература:
1.
Евросоюз и Россия Украине: «Опять двойка!» // Первая крымская
информационно-аналитическая газета. – 2011. – № 49 (405). – 23 декабря / 29
декабря. – С. 3.
2.
Президент беспокоится // Помощник пенсионера. – 2011. – № 38. – 15
декабря. – С. 3.
3.
Мочерний С.В. Історія економічної думки / С.В. Мочерний, С.В.
Фомішин, В.М. Фомішина, А.І. Тищенко. – Херсон: «ОЛДІ-ПЛЮС», 2000. – 204 с.
4.
Масаев М.В. Curriculum vitae парадигмальных образов и символов эпох и
цивилизаций: монография / М.В. Масаев. – Симферополь: ДОЛЯ, 2011. – 512 с.
Матвеева А.А.,
Ялтинский университет менеджмента
РЕКЛАМНЫЙ МЕНЕДЖМЕНТ В ТУРИСТИЧЕСКОЙ ФИРМЕ
КАК ОСНОВА ЭФФЕКТИВНОЙ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
В условиях рыночной экономики эффективность управления процессами
продвижения туристических услуг является непременным условием обеспечения
эффективной предпринимательской деятельности туристической фирмы. В этой связи
наиболее действенным способом коммуникативного воздействия на потребителя
является реклама. Совершенствование рекламного менеджмента в туристической
фирме обеспечивает целенаправленную и полную информацию о предлагаемых
услугах потенциальным потребителям, различных социальных групп. Вместе с тем
динамическое развитие теории и практики индустрии туризма, появление новых
технологий, способствующих производству более качественной рекламной
продукции, обусловливают необходимость дальнейшего исследования отдельных
75
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
аспектов рекламного менеджмента в предпринимательской деятельности
туристических фирм, что обусловливает актуальность темы исследования.
Такие авторы, как М.Б. Биржаков, К.Г. Борисов, С. Двоскин, А.П. Дурович,
М.В. Ефремов, Н.И. Кабушкин, В.А. Квартальное, Ф. Котлер совместно с Дж.
Боуэном и Дж. Мейкензом, в своих работах рассматривают вопросы технологии
управления рекламной деятельностью непосредственно для туристических
предприятий с учетом специфики рынка туристических услуг [1].
Цель данной статьи состоит в определении содержания
рекламного
менеджмента в туристической фирме как основы эффективного бизнеса.
Современный этап развития рекламного менеджмента в предпринимательской
деятельности туристических фирм, функционирующих в условиях высокой
неопределённости и риска, нестабильности нормативно-правовой базы предъявляет
высокие требования к обоснованности и качеству управленческих процедур,
нацеленных на активизацию туристического потенциала.
В научных публикациях подчеркивается, что, с одной стороны, управление
рекламной деятельностью обеспечивает нормальный процесс функционирования
туристических организаций, а, с другой стороны, их развитие и совершенствование,
трансформацию в соответствии с текущими и ожидаемыми потребностями туристов в
качественном и комфортабельном отдыхе [2].
Исходя из этого, рекламный менеджмент в туристическом бизнесе направлен
на достижение устойчивой положительной динамики показателей, характеризующих
эффективность функционирования туристических фирм. Возможность практической
реализации успешного управления рекламной деятельностью туристической фирмы
связано с созданием соответствующего механизма и обеспечением его эффективного
функционирования.
Формирование механизма рекламного менеджмента в туристической фирме
необходимо осуществлять на основе специфики предпринимательской деятельности в
туристической отрасли, при этом сущность данного механизма проявляется в двух
аспектах, а именно:
1) в рекламной кампании, как комплексе рекламных мероприятий,
объединенных одной или более целями, использующих все или только необходимые
средства массовой информации, и виды рекламы, рассчитанные на определенный
сегмент, определенный период и распределенных в нем так, чтобы одно рекламное
мероприятие дополняло другие;
2) в оценке эффективности проведённой рекламной кампании, контроле за её
осуществлением и внесением корректировок в зависимости от полученного эффекта.
Реализацию механизма рекламного менеджмента в туристической фирме
можно представить следующим образом. Разработав туристический продукт,
руководство туристической фирмы принимает решение о необходимости проведения
кампании.
Затем
планируется
решение
основных
задач,
рекламной
сформулированных в процессе подготовки к проведению рекламной кампании.
Данный этап включает постановку конкретных целей и задач, связанных с
презентацией туристического продукта, с эффективным влиянием на мнение
потребителей. Далее туристическая фирма обеспечивает реализацию разработанных
планов, при этом управленческие решения направлены на размещение рекламы и
определение графика выхода рекламных обращений, а также на контроль за ходом
рекламной кампании. Особое внимание должно быть уделено организации
76
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
взаимодействия рекламодателя с рекламным агентством. На заключительном этапе
рекламного процесса подводятся итоги и измеряется эффективность рекламной
кампании.
Таким образом, рекламный менеджмент в туристической фирме
предопределяется содержанием механизма управления рекламной деятельностью, как
важнейшей составляющей ее предпринимательской деятельности.
Литература:
1. Гостиничный и туристский бизнес / Под ред. проф. А.Д. Чудновского. – М.:
Издательство ЭКМОС, 2007. – 352 с.
2. Кутлалиев А. Эффективность рекламы / А. Кутлалиев, А. Попов. – М.:
Изд-во Эксмо, 2006. – 416 с.
Научный руководитель: д.э.н., профессор Кузин В.Ф.
Матукова Г.І.,
ДВНЗ «Криворізький національний університет»
Криворізький економічний інститут
РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ ПІДПРИЄМСТВА
В УМОВАХ СУЧАСНОГО РИНКУ
Праця в молодих фахівців сучасного підприємства вимагає максимальної
напруги, віддачі, розвиток й вдосконалення компетентностей відбувається у жорсткій
конкуренції за більш високе положення в «команді».
В умовах розвитку підприємства компетентності молодих спеціалістів мають
розвиватися й вдосконалюватися за допомогою заходів підтримки, шляхом
ефективної організації системи навчання новітнім технологіям, розробки проектів по
розвитку компетентностей у молодих спеціалістів, формування системи мобільності
молодих фахівців, вдосконалення заходів «творчого бачення» молоді.
Робота підприємства обтяжена супутніми кадровими проблемами:
незадоволення заробітною платою, недостатній рівень кваліфікації персоналу,
соціально-політична напруженість, нестабільність цін, відсутність заходів щодо
підвищення рейтингу підприємства, невизначеність подальшої праці молодих
фахівців й підприємства на ринку та ін.
Підвищення рівня компетентностей молодих фахівців залежить від системи
ефективності управління персоналом підприємства й багато вчених – економістів, у
тому числі Шекшня С.В., пропонують здійснювати активну роботу в цьому напрямку
у декілька етапів:
– оцінка досягнення цілей;
– оцінка компетентностей;
– оцінка мотивації;
– вивчення статистики людських ресурсів;
– оцінка витрат [1, с. 29 ].
Визначимо, що оцінка ефективності управління персоналом виробляється
здебільшого суб’єктивно й на наш погляд виникнення такої ситуації має дві причини:
77
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
відсутність виробленої чіткої методики такої оцінки й непорозуміння усієї важливості
такої оцінки.
В рамках рішення вищезазначеної проблеми на підприємстві, має бути
сформована система організації по розвитку й вдосконаленню компетентностей
молодих спеціалістів їх мобільності й креативності в прийнятті рішень.
Для визначення напрямків формування ефективного соціально-економічного
механізму мотивації, щодо створення «мобільної команди молодих спеціалістів
підприємства» є дослідження сучасного досвіду на ринку праці.
Таку оцінку можна здійснити використовуючи дані, отримані шляхом
проведення соціологічних досліджень. Тому необхідним є визначення більш
широкого складу потреб молодих фахівців. Сила мотивації, сьогодні залежить від
оцінки людиною співвідношення результатів праці і визначених зусиль, а також на
рівень задоволеності від своєї роботи. Спираючись на положення процес них теорій
мотивації, можна стверджувати, що трудовий внесок робітника суттєво залежить від
нагороди, яка пропонується за її працю.
В сучасних умовах найбільш бажаною винагородою для більшості молодих
фахівців є : бонуси, премії, коефіцієнти, надбавки тощо. Сьогодні, методи підвищення
соціальної активності покликані підвищувати ініціативу, творче ставлення до своїх
обов’язків. Головним прагненням молодих фахівців має бути мета постійного
самовдосконалення, навчання протягом життя. Тому саме в теперішній час можна
виділити основні якості членів мобільної команди молодих фахівців: здатність до
аналітичних рішень, самоаналізу, дослідження динаміки й спроможність вчасно
сформувати певні висновки, швидке засвоєння великих інформаційних масивів,
логіка, творчість, оригінальність мислення, узагальнювати й продукувати нові ідеї,
незалежність поглядів, емоційна зрілість, вміння встановлювати й підтримувати
ділові зв’язки, здатність входити в довіру, вміння слухати тощо.
Література:
1.
Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации / С.В.
Шекшня. – М.: Дело, 2003. – 288 с.
Мацугиря М.Ю.,
Полтавський національний
технічний університет
імені Юрія Кондратюка
УПРАВЛІННЯ ЖИТТЄВИМ ЦИКЛОМ КОМАНДИ ПРОЕКТУ
Зміни в економіці, організаційній культурі та технологіях по-новому
поставили перед організаціями такі завдання, як оцінка та формування команди
для виконання проектів. Наявність у команді проекту людей, які володіють
необхідними знаннями, навичками, здібностями і мають достатньо високий рівень
інтелекту, є основною передумовою її ефективної роботи з досягнення намічених
цілей.
Дослідники і автори в сучасній літературі виділяють п’ять етапів формування
команди проекту: етап формування, етап адаптації, період нормального
78
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
функціонування, реорганізація, розформування команди. При аналізі досліджень
проблеми управління життєвим циклом команди проекту звертаємо увагу на
наявні протиріччя в точці зору різних авторів і пропонуємо свій варіант управління
життєвим циклом команди проекту, виділивши наступні його етапи: формування
команди; управління на стадії сум’яття створеної команди, нормування поведінки
команди, управління діяльністю команди при реалізації проекту та управління
розформуванням команди. Отже, розглянемо ці етапи детальніше.
Першою стадією створення команди проекту є формування команди проекту.
На цій стадії спеціалісти команди не знають один одного, ніколи не працювали
спільно, не є інтегрованим колективом зі сталим механізмом взаємодії. Для їх
ефективної спільної діяльності потрібен певний час, коли вони визначать
відносини, адаптуються до умов праці в команді. Для цього проводимо знайомство
членів команди між собою і з проектом у цілому. У процесі формуються спільні
цілі та цінності, визначаються шляхи й принципи їх досягнення.
Другим етапом
управління є стадія сум’яття створеної команди.
Характерними ознаками цього етапу є початок спільної праці, розвиток інтеграції
та поєднання групи, яка розв’язує колективне завдання. На цій стадії присутній
високий рівень конфліктності, зумовленою різницею в характерах спеціалістів,
підходах, стилях і методах розв’язання проблем. Делегує повноваження на цій
стадії проект-менеджер, головний менеджер конструкторського проекту, головний
інженер проекту Виконавцями робіт і заходів є головний інженер проекту та
проектна група, відділ організаційного проектування, планово-економічна служба,
відділ перспективних розроблень.
Виділяємо третій етап управління життєвим циклом команди – нормування
поведінки команди. Ця стадія остаточно адаптує всіх учасників проекту до
спільною роботи. Результатами цієї стадії є процес виявлення лідерів, визначення
ролі окремих працівників та їх місце в команді, встановлюється психологічний
клімат у колективі, його внутрішня культура, що визначає стиль роботи й
управління. Спільна праця забезпечить просування проекту і наближення його до
реалізації.
Управління діяльністю команди при реалізації проекту – четверта стадія
життєвого циклу команди проекту. Керівниками є проект-менеджер, головний
конструктор проекту. Відбувається нормальний продуктивний процес праці.
Деталі взаємодії уточнюються по ходу розв’язання завдань, відбувається
спілкування та роботи у різних робочих ситуаціях Головним на цій стадії проекту є
менеджер. Під його керівництвом здійснюється: раціональний розподіл функцій
між спеціалістами і відділами. Встановлюється та розв’язуються конфлікті
ситуації. Виконавцями на цій стадії є головний інженер та проектна група. відділ
організаційного проектування, планово-економічна служба, відділ перспективних
розроблень.
Останньою стадією створення команди проекту є розформування команди
проекту. У зв’язку зі змінами проекту відбуваються зміни і в складі проектної
команди, тому необхідно управляти цими змінами в проекті: адаптувати новачків
до умов і норм, прийнятих у команді та достойно проводити тих хто покидає
команду, дякувати їм за участь у реалізації проекту. Вказівки і повноваження
отримують від проект-менеждера, головного конструктора проекту і
конструкторського відділу капітального будівництва. Виконавцями є відділ
79
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
організаційного проектування, відділ перспективних розроблень, плановоекономічна служба.
Отже, вище зазначені уточнення складу діяльності щодо управління
життєвим циклом команди проекту, на нашу думку, будуть сприяти подальшому
розвитку теорії і практики управління проектами.
Література:
1.
Онищенко В.О. Управління проектами: теорія і практика / В.О.
Онищенко, О.В. Редкін. – Полтава, ПолтНТУ, 2008. – 164 с
2. Батенко Л П. Управління проектами : Навчальний посібник / Л.П.
Батенко, О.А. Загородних, В.В. Ліщинські. – К.: Знання, 2006. – 327 с.
3. Малий В.В. Управління проектами: національні особливості. Моногр. /
В.В. Малий, О.І. Мазуркевич, В.М. Молоканова. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2008.–
233 с.
4. Пинто Д.К. Управление проектами / Под ред. В.Н. Фунтова / Д.К. Пинто
– СПб.: Питер, 2004. – 464 с.
Науковий керівнмик: к.е.н., доцент Краус Н.М.
Медведь Я.,
НаУКМА
ЯК ЗОВНІШНІСТЬ КЕРІВНИКА ВПЛИВАЄ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ
УПРАВЛІННЯ?
Основна задача будь-якої компанії – максимізація вартості фірми. А
забезпечення добробуту фірми здійснюється завдяки гарним керівникам.
Як зазнають спеціалісти, розумові здібності – ось гарант успіху керівника.
Також ділові, професійні, інтелектуальні якості, риси характеру.
Звичайно не погодитьсь з цим важко, але чи завжди ці якості гарантують успіх?
Чи існує щось таке, що ми спостерігаємо кожного дня, але не вважаємо суттєвим?
Можна інвестувати в компанію на основі її фінансових показників. Але
існують й інші показники, наприклад, зовнішність керівника. Як виявилося,
«широколицые» боси виглядають ефективніше. Словом, успіх Герберта Келлехера, в
минулому генерального директора авіакомпанії Southwest, та провал Діка Фулда,
шефа збанкрутілої Lehman Brothers пояснюється зовсім не так, як можна подумати з
першого погляду.
Професор факультету комунікацій Єлейн Вонг із Університету ВисконсинМилуоки та його двоє колег із бізнес-шкіл провели дослід. Вони використовували
фотографії 55 генеральних директорів публічних компанійс1996-2002років. Якщо
відстань між вилицями була більша, ніж від верхньої брови до верхньої губи, обличчя
маркувалося як «широке». Дослідивши рентабельність активів фірм у 2003-2004
роках, науковці з`ясували , що у компаній із «широколицыми» босами, вона на 10%
вища, ніж у компаній із керівниками, що мають вузькі обличчя.
В чому ж тут справа? За словами Вонг, вчені вже звертали увагу на те, що у
чоловіків з широкими обличчями вищій рівень тестостерону, агресивності та
80
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
власності. Можливо саме тому це і робить їх більш ефективними керівниками. А от у
жінок кореляція між пропорціями обличчя і поведінкою не прослідковується.
Слід окремо сказати про одяг і зовнішній вигляд управлінського працівника.
Вміння скромно, красиво, стосовно до місця і часу, одягатися – одне із складових
культури людини. Особливо це стосується управлінського працівника, який в силу
специфіки своєї діяльності планує, організовує, координує і контролює діяльність
людей, постійно спілкується з ними в процесі праці.
Скромність зовнішнього вигляду і добрий смак в одязі управлінського
працівника можна вважати одним з найважливіших компонентів загальної і
професійної його культури. Це цілком справедливо, оскільки бажання виділитися
серед інших просто невластиве культурній людині.
Досліджуючи вплив одягу робітників і управлінських кадрів на результати
виробничо-господарської діяльності, вчені світу дійшли висновку про необхідність
підвищувати рівень культури одягу. Однак у нашій країні ще мало чітких висновків і
рекомендацій відносно культури одягу і зовнішнього вигляду управлінських кадрів.
Вони можуть знаходитися на роботі в будь-якому костюмі. Це розумне правило
вимагає деякого коригування, оскільки багато управлінських працівників явно
недооцінюють психологічний і організаційний вплив свого одягу і зовнішнього
вигляду на підлеглих.
Психологічно мобілізуючий вплив одягу керівника полягає в тому, що коли він
уважний до одягу, то й відповідальніше відноситься до виконання своїх обов'язків. У
підлеглого або відвідувача вже тільки за одягом і зовнішнім виглядом створюється
позитивна або негативна думка про ділові якості і особистість працівника.
Всі якості, особливості ідеального керівника – це тільки абстракція. Оскільки
ідеального керівника не існує. Серед видатних керівників нашого часу є інтроверти та
екстроверти, нарциси та скромні, альфа – ссавці та гомосексуалісти, авторитарії та
ліберали.
На думку доктора Адізеса менеджмент будь-якої організації повинен
виконувати
чотири
функції:
виробництво
результату,
адміністрування,
підприємництво та інтеграцію. Для того, щоб здійснювати їх одночасно, керівнику
необхідно володіти багатьма якостями. На думку Адізеса, менеджмент – занадто
важкий процес, щоб з ним могла впоратися одна людина. Ідеального керівника просто
не існує .
Існує багато критеріїв для досягнення ідеалу. Але на мою думку, овал обличчя,
колір очей, якості характеру та багато інших пунктів, над якими ще будуть працювати
науковці не одне десятиліття, не важливі. Керівник повинен відчувати серцем свою
компанію, і тоді всі інші проблеми відійдуть на другий план.
Література:
1.
Адизес И. Идеальный руководитель: Почему им нельзя стать и что из
этого следует./И. Адизес; пер.с англ. под ред. С.Р. Филоновича. – М.: Альпина Бизнес
Букс, 2007.
2.
Іванова І.В. Менеджер – професійний керівник / І.В. Іванова. – К.: Знання,
2001. – 248 с.
3.
Режим доступу до файлу: http://www.management.com.ua
Науковий керівник: к.е.н., доцент Романченко Н.В.
81
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Павленко И.Г.,
Хахутаишвили Х.С.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
РАЗВИТИЕ УПРАВЛЕНЧЕСКОГО КОНСУЛЬТИРОВАНИЯ
В УКРАИНЕ
Динамичная внешняя среда в современных условиях требует от предприятий
адекватной реакции на изменения. Ответная реакция может вырабатываться
собственными усилиями и с помощью внешней силы. Формирование новых
управленческих образцов – вносят изменения в практику управления, а увеличение
нагрузки на конкретную систему управления – актуализирует проблему
формирования новой теоретико-методологической базы управления в целом.
Управленческое консультирование в настоящее время характеризуется
динамичным развитием, как на Западе, так и на Украине. Интерес к нему
существенно повышается в тех случаях, когда консультирование становится
атрибутом конкурентного преимущества.
С самого начала своего появления этот вид общественной деятельности
являлся диверсифицированным. Именно эта характеристика управленческого
консультирования, привела к тому, что при наличии целого ряда школ
консультирования, разрабатывающих свои подходы и методы консультирования, не
сформирована единая позиция в определении сущности консультирования. Это
подтверждается исследованиями теоретических и практических вопросов
управленческого консультирования в работах отечественных и зарубежных авторов:
В.И. Алешниковой, М. Кубра, А.Е. Лузина, В.И. Маршева, В.Ю. Озиры, А.П.
Посадского, А.И. Пригожина и др. [4].
Современные исследования в области управленческого консультирования
направлены на: анализ типичных ситуаций в управленческой и консультационной
деятельности и разработку практических рекомендаций для консультантов и
руководителей по использованию выработанных с учетом результатов этого анализа
техник и технологий управления и консультирования; распространение
практического и методического опыта консультирования как среди консультантов,
так и среди управляющих; совершенствование процесса обучения руководителей и
консультантов; анализ результатов апробации новых техник и технологий
консультирования
и
управления;
анализ
существующих
концепций
консультирования; обобщение практического опыта консультирования и управления
до теоретических положений; формирование единого понимания типичных проблем
организаций и единого представления о методах их решения у руководителей
организаций и у консультантов. Управленческое консультирование представляет
собой экспертную помощь со стороны специалистов по управлению и призвано на
основе научного анализа конкретных производственных ситуаций, выработать
наиболее приемлемые пути повышения эффективности работы предприятия и
способы их внедрения, используя достижения современной управленческой науки.
Конечной целью консультирования является помощь клиенту осуществить
прогрессивные изменения в его организации. Консультант помогает выявлять и
82
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
решать специфические технические проблемы, касаясь, в то же время, человеческих
проблем и аспектов организационных изменений. Основной задачей консалтинга
является идентификация и нахождение путей решения имеющихся проблем[1, с. 76].
В Украине консалтинг становится особой индустрией и бизнесом. На
сегодняшний день в Украине работает более 300 отечественных консалтинговых
фирм, из которых 42% занимаются исключительно предоставлением услуг по
вопросам управленческого консультирования, также открыты представительства
ведущих консалтинговых фирм [2].
Управленческое консультирование в Украине используется эпизодически. Это
связано с тем, что подавляющее большинство предприятий, фирм и компаний
обращаются за консультационной помощью в критических ситуациях, когда
собственными усилиями нельзя решить существующие проблемы [3].
Сегодня можно выделить основных поставщиков консалтингового продукта в
Украине. Это:
– филиалы крупных иностранных многофункциональных фирм, имеющих
консультационные проекты с украинскими государственными структурами по
вопросам налогообложения, бюджетного регулирования, совершенствование
нормативно-правовой базы, а также обслуживающие совместные и иностранные
компании в Украине банковские структуры;
– представительства иностранных консультационных фирм, осуществляющих
стратегию завоевания новых рынков, и исследуют привлекательность украинского
рынка;
– иностранные консультационные фирмы, работающие по программам
донорских организаций, и оказывают техническую помощь по вопросам
управленческого консультирования в приоритетных отраслях народного хозяйства
(энергетика, транспорт, связь, сельское хозяйство и т.д.);
– отечественные консультационные фирмы, специализирующиеся на
предоставлении услуг по вопросам приватизации предприятий, включая оценку
имущества, подготовку документального сопровождения процесса приватизации и
т.д.;
специализированные
консалтинговые
фирмы,
предоставляющие
–
консультационные услуги по отдельным направлениям управленческого
консультирования (бизнес-планирование, финансовая оценка, маркетинг, налоговое
планирование, налоговое регулирование).
Управленческое
консультирование-это
вид
интеллектуальной
профессиональной деятельности, в процессе которого квалифицированный
консультант предоставляет объективные и независимые советы, способствующие
успешному управлению организацией-клиентом [5].
Для Украины сегодня консалтинг приобретает стратегическое значение,
поскольку является стимулятором экономического роста. Кроме того,
консультационные услуги в области экономики и управления являются важным
фактором выхода страны на уровень мировых стандартов менеджмента и ведения
предпринимательской деятельности. Правительственная поддержка управленческого
консультирования в Украине практически отсутствует. Единственным местом
приложения сил является проведение Евро-2012. Так как существует давление со
стороны мирового сообщества относительно сроков проведения и обслуживания
чемпионата Европы, то правительство помогает непосредственно для приглашения
83
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
консультантов или создает семинары по обучению для улучшений в гостиничном
бизнесе, спортивной инфраструктуре, строительстве и т.д.
По экспертному мнению консультантов и клиентов иностранцы сегодня
составляют 30-35% от числа всех руководителей бизнеса в Украине. Из них 40% –
россияне, остальные – жители европейских стран и США.
Спрос на консалтинговые услуги в Украине остается низким. Основными
причинами этого являются следующие:
– сложная макроэкономическая ситуация и общее снижение деловой
активности;
– отсутствие культуры работы с независимыми экспертами;
– низкая платежеспособность клиентов;
– неспособность оценить полезность консалтинговых услуг;
– отсутствие гарантий конкретных результатов и положительного эффекта от
консультирования [6].
Успех консультационных организаций в Украине во многом зависит от их
готовности к нововведениям, адаптируемости набора услуг к потребностям клиентов,
поиск новых продуктов и рынков, применение новых методов вмешательства и
внесения изменений при реализации консультационных предложений. Будущее
консалтинга неразрывно связано с повышением профессионализма консультантов,
высоким качеством исполнения заказов, соблюдением этических стандартов,
способных удовлетворить потребности клиентов.
Литература:
1. Юксвярав Р.К. Управленческое консультирование: теория и практика / Р.К.
Юксвярав, М.Я. Хабакук, Я.А. Лейман. – М.: Экономика, 2008.
2.
Консалтинг в Украине [Электронный ресурс]. Режим доступа к файлу:
http://www.tnkkonsul.ru/teoriya-konsaltinga/33.
3. Трофимова О.К. История становления консалтинга [Электронный ресурс].
Режим доступа к файлу: http://www.devbusiness.ru.
4. Что такое управленческое консультирование? [Электронный ресурс].
Режим
доступа
к
файлу:
http://www.lexgroup.ru/spravka/best_publications/publications_upr_consulting/.
5. Понятие управленческого консультирования [Электронный ресурс]. Режим
доступа к файлу: http://ekportal.ru/page-id-82.html.
6. Консалтинговые услуги в Украине. Ценовая политика [Электронный ресурс].
–
Режим
доступа
к
файлу:
http://mymanager.com.ua/info/articles.php?ELEMENT_ID=8832.
Пиріжок О.В.,
Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНУ»
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ
УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ
Під час переходу розвинених країн до постіндустріальної ери розвитку все
більшого значення набуває людський капітал. Тому в основу вдосконалення систем і
84
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
методів управління повинне бути покладене його раціональне використання. У
сучасних умовах знання, уміння, трудові навики, ініціатива, ціннісно-мотиваційна
сфера працівників будь-якого підприємства (тобто основні складові людського
капіталу) стають все більш важливим стратегічним ресурсом поряд з фінансовим і
виробничим капіталом.
Ефективне формування і використання людського капіталу здійснюється не
автоматично, а повинно забезпечуватися ефективним менеджментом людських
ресурсів, який за значенням і методами істотно відрізняється від фінансового
менеджменту, управління матеріальними ресурсами тощо. Ці відмінності
визначаються особливостями людського капіталу як об'єкту управління,
особливостями процесів його формування і використання, виходячи з того, що він
персоніфікується в людях.
При цьому достатньо часто поняття людського капіталу підміняється поняттям
трудовий потенціал, а людський капітал розглядається як структурна складова
інтелектуального капіталу підприємства.
На підставі критичного аналізу найбільш поширених визначень цих понять та їх
складових ми дійшли висновку, що людський капітал може бути представлений як
реалізована складова частина трудового потенціалу. З інтелектуальним капіталом
людський капітал є перехрещеними поняттями, оскільки частина людського капіталу,
але не весь, є одночасно частиною інтелектуального капіталу підприємства.
Відповідно, людський капітал є самостійним поняттям, що найбільш повно
характеризує людину як продуктивну силу на рівні підприємства.
Що стосується визначення людського капіталу підприємства або організації, то в
більшості випадків ученими використовується загальне визначення людського
капіталу. Проте Грішнова О.А., а за нею й інші вітчизняні учені, розглядають
людський капітал на мікрорівні як сукупну кваліфікацію і професійні здібності всіх
працівників підприємства, а також досягнення підприємства в ефективній організації
праці і розвитку персоналу [2].
На нашу думку, більш доцільним є широке визначення людського капіталу
підприємства як сукупної продуктивної здатності всіх його працівників з
відповідними економічними відносинами, зокрема, щодо ефективної організації
праці, її мотивації, розвитку персоналу.
А ефективність формування і використання людського капіталу підприємства
багато в чому залежить від якості організаційно-економічного механізму управління
цим капіталом. Такий механізм є системою елементів управління (цілей, функцій,
методів структури, суб'єктів управління) і об'єктів управління (елементів людського
капіталу), в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів
управління на формування і використання людського капіталу і яка має вхідні впливи
у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у вигляді економічного ефекту.
При цьому в практичній діяльності виникає проблема оцінки ефективності
функціонування даного механізму, єдиного підходу до розв’язання якої серед вчених
немає. Вітчизняні вчені серед показників ефективного використання людського
капіталу виокремлюють високу продуктивність праці, її якість та інноваційну
активність персоналу. Одегов Ю.Г. і Ніконова Т.В., віддаючи пріоритет економічним
показникам, вважають, що оцінка діяльності по управлінню персоналом повинна
базуватися на показниках витрат на утримання персоналу (робочу силу) [3, с. 422].
На нашу думку витрати на утримання персоналу не можуть виступати як
85
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
показники економічного ефекту, а для оцінки ефективності діяльності по управлінню
людським капіталом краще використовувати показники, запропоновані західними
вченими, такі як: додана вартість на одного працівника; прибуток на одного
працівника; обсяг реалізації на одного працівника; додана вартість на одиницю витрат
на робочу силу [1, с. 124]. При цьому система показників для оцінки ефективності
управління людським капіталом повинна бути доповнена якісними та кількісними
критеріями, пов'язаними з тими аспектами поведінки працівників, що піддаються
вимірюванню, вартісними показниками оцінки людського капіталу та показниками
витрат на управління персоналом. При розробці такої системи показників обов’язково
мають враховуватися особливості функціонування певного підприємства.
Таким чином, людський капітал підприємства є сукупною продуктивною
здатністю всіх його працівників з відповідними економічними відносинами, зокрема,
щодо ефективної організації праці, її мотивації, розвитку персоналу.
За умови ефективного формування і використання людського капіталу
підприємство може збільшити свою прибутковість, конкурентоспроможність,
інвестиційну привабливість, що потребує розробки та реалізації організаційноекономічного механізму управління цим капіталом та здійснення оцінки ефективності
його функціонування.
Література:
1. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами/ М. Армстронг.
– Спб.: Питер, 2004. – 832 с.
2. Грішнова О.А. Людський розвиток / О.А. Грішнова. – К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.
3. Одегов Ю.Г. Аудит и контроллинг персонала / Ю.Г. Одегов, Т.В. Никонова. –
М.: Экзамен, 2004. – 544 с.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Прохорова Є.В.
Плугарь Е.В.,
Абдураимова Э.Р.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
РЕТРОСПЕКТИВНЫЙ АНАЛИЗ УПРОЩЕННОЙ СИСТЕМЫ
НАЛОГООБЛОЖЕНИЯ ДЛЯ ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ В УКРАИНЕ
Упрощенная система налогообложения для физических лиц была введена как
альтернатива общей системе в 1999 г. и имела целью активизацию и легализацию
предпринимательской деятельности. Благодаря таким преимуществам, как простота и
понятность, освобождение фонда оплаты труда от начисления взносов в фонды
социального страхования, система стала популярной среди предпринимателей.
Согласно данным информационного агентства «ЛІГА Бізнес Інформ», в начале 2011
г. численность предпринимателей-«упрощенцев», составила около 1 млн. человек.
Преимущества упрощенной системы налогообложения для физических лиц
были ощутимы в период с 1999-2003 гг., когда основным налоговым платежом была
сумма единого налога (от 20 до 200 грн.). Даже в случае применения максимальной
86
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
ставки - 200 грн., преимущества упрощенной системы очевидны. В последующие
годы механизм взимания налога претерпел ряд изменений.
С 2012 года предусмотрено разделение физических лиц на три категории с
различными ограничениями по видам деятельности, предельному объему дохода и
ставками единого налога (с привязкой к минимальной зарплате) и количеству
наемных работников, различными отчетными периодами. При этом налоговая
нагрузка возрастет. Физическим лицам придется вести подробный учет на основании
первичных документов, то есть заключать и фиксировать договора, а также движение
средств. Привязка к зарплате означает, что в случае её увеличения будут расти и
налоги для «упрощенцев». Так как минимальная зарплата – социальный показатель,
он не является объективным. А значит, привязка размеров ставок к минимальной
зарплате является риском для предпринимателей.
С внедрением в Украине пенсионной реформы в 2004 г. физические лица
осуществляли начисление на доходы наемных работников взносов в Пенсионный
фонд. Нововведение привело к сокращению штата наёмных работников. Начиная со
второй половины 2010 г., предпринимателей обязали ежемесячно доплачивать
Пенсионному фонду разницу между минимальным страховым взносом и суммой
средств, поступающих в Фонд в составе единого налога. Это существенно повысило
уровень налогового бремени.
Уже с 1 января 2011 г. вместо 4 взносов в отдельные фонды социального
страхования был введен единый взнос на общеобязательное государственное
социальное страхование. Минимальная ставка данного взноса – 34,7% от
минимальной заработной платы. Это на 1,5/% превышает предыдущий минимальный
уровень нагрузки на предпринимателя.
Несмотря на усиление налогового давления, для многих предпринимателей
упрощенная система остается предпочтительной. За 12 лет её существования, наряду
с преимуществами, выявились и недостатки.
Во-первых, уклонение от налогообложения юридических и физических лиц,
работающих по общей системе; во-вторых, перераспределение налогового бремени на
субъектов общей системы налогообложения; в-третьих, использование данной
системы в сверхприбыльных сферах деятельности.
С целью уменьшения негативного влияния данных факторов на упрощенную
систему, новым законом предусмотрено: отмену 50-процентной надбавки, которая
применяется к фиксированным ставкам налога за каждого наёмного работника;
исключение целого ряда видов деятельности, «недопустимых» по упрощенной
системе; возврат физическим лицам – плательщикам единого налога права
регистрироваться плательщиками НДС.
По результатам исследования можно сделать следующие выводы:
– введение упрощенной системы налогообложения способствовало активизации
предпринимательской деятельности в Украине;
– созданная для поддержки и развития малого предпринимательства, она
оказалась в ряде случаев задействованной в схемах минимизации налогов и
обязательных платежей, что обусловило введение ограничений на ее применение.
– закрепленное в нормативных документах реформирование упрощенной
системы
налогообложения,
внедрение
предложенных
новаций
должно
способствовать уменьшению теневого сектора экономики за счет ликвидации схем
87
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
уклонения от налогообложения, созданию равных конкурентных условий и
недопущения проявлений налоговой дискриминации платежей.
Литература:
1. Закон Украины № 4014-VI «О внесении изменений в Налоговый кодекс
Украины и некоторые другие законодательные акты Украины относительно
упрощенной системы налогообложения, учета и отчетности».
2. Указ Президента Украины «Об упрощенной системе налогообложения
учета и отчетности субъектов малого предпринимательства» с изменениями и
дополнениями, внесенными Указом Президента Украины от 28 июня 1999 года.
3. Семенихин В.В. Упрощенная система налогообложения / В.В. Семенихин. –
Налоговый вестник, 2009. – 97 с.
Плугарь Е.В.,
Аветян Д.С.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
РЫНОК КОРПОРАТИВНЫХ ЦЕННЫХ БУМАГ УКРАИНЫ
Рынок корпоративных ценных бумаг является неотъемлемой составляющей
финансового рынка. Его основная задача – мобилизация временно свободных средств
населения и хозяйствующих субъектов, перераспределение этих ресурсов в те сектора
экономики, которые требуют дополнительного финансирования для развития.
В Украине рынок корпоративных ценных бумаг формально существует с 1991
года. Многие операции, которые осуществлялись в тот период, имели криминальный
характер: передел собственности, уход от налогов и отмывание денег [1]. Следует
отметить, что довольно динамическое развитие отечественный рынок акций
продемонстрировал на протяжении 2004-2010 годов: объем рынка акций в Украине
возрос с одного из наименьших в Центральноевропейском регионе – до 43% ВВП в
2009 году, что является сопоставимым с размером рынков Чехии, Польши, Румынии
и т.п. Между тем стремительный рост капитализации не воссоздает реального роста
рынка акций, поскольку лишь 10 % акций предприятий находятся в свободном
обращении (free-float) [4].
В 2010-2011 гг. наблюдается динамичное развитие национального фондового
рынка (рост в 2010 году составил около 70%) [1]. Так, основные показатели развития
фондового рынка Украины за последние 6 лет свидетельствуют, что рынок акций
развивается более скорыми темпами, чем другие сегменты фондового рынка
Украины. Финансовый кризис практически не повлиял на объемы эмиссии акций,
ведь в прошлом году в этой сфере наблюдалась значительная активизация. По
состоянию на 31.12.2010 года среди общей суммы зарегистрированных выпусков
ценных бумаг акции занимали 1 место – 394,08 миллиардов гривен. Объем выпусков
акций, зарегистрированных ДКЦПФР на протяжении 2010 года, увеличился
сравнительно с 2008 годом в 2 раза и составлял около 102 миллиардов гривен (в 2008
году – 46,14 млрд. грн.). Отношение объема выпусков акций к ВВП также является
88
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
наилучшим показателем среди других инструментов фондового рынка Украины –
43,18 % в 2009 году.
Относительно отраслевого распределения объема торговли акциями в Украине,
то он является неравномерным. На рынке акций наивысшую капитализацию имеют
такие области как черная металлургия, электроэнергетика, банковский сектор,
промышленное машиностроение, химическая и нефтехимическая промышленность.
Наиболее ликвидными секторами экономики в 2010 году стали металлургия и
машиностроение, совокупно обеспечив около 50 % объема торгов на рынке акций.
Нефтегазовый сектор благодаря единым ликвидным бумагам «Укрнафти» набрал 11%
в общем объеме торгов [4].
Рынок акций Украины демонстрирует неплохую динамику количественных
показателей (объемы выпуска, объемы торгов, удельный вес в ВВП), но качество таких
значений более характерно для узких, неликвидных рынков: территориальная, отраслевая
фрагментированность, недостаточное участие в функционировании реального сектора
экономики [4].
С целью реализации рынком корпоративных ценных бумаг своих функций и
задач необходимо устранить ряд преград, которые мешают дальнейшему его
развитию и выполнению возложенных на него функций:
1. психологическое неприятие и недооценка потенциала рынка корпоративных
ценных бумаг как важного элемента финансовой системы рыночного типа.
Фондовому рынку отводится второстепенная роль относительно возможности
аккумулирования инвестиционных ресурсов населения и хозяйствующих субъектов;
2. низкая ликвидность фондового рынка;
3. ограниченное количество инструментов фондового рынка;
4. низкий уровень защиты прав собственности, что провоцирует корпоративные
конфликты;
5. неразвитость институтов совместного инвестирования, негосударственных
пенсионных фондов и страховых компаний, низкая активность физических лиц на
рынке ценных бумаг;
6. несовершенство нормативной базы, которая регулирует функционирование
рынка корпоративных ценных бумаг [1].
В сложившихся условиях только государство может реально повлиять на
решение вышеназванных проблем. Государственная политика должна строиться на
следующем:
– разъяснение потенциальных возможностей рынка корпоративных ценных
бумаг и создание позитивного имиджа украинского фондового рынка среди
зарубежных и отечественных инвесторов;
– четкое определение прав и обязанностей эмитентов и инвесторов;
– создание эффективной системы корпоративного управления;
– либерализация валютного рынка для обеспечения доступа отечественных
корпораций к международным рынкам капитала;
– увеличение «ассортимента» финансовых инструментов, доступных для
инвесторов, полноценное внедрение в оборот производных ценных бумаг;
– согласование нормативной базы, регулирующей рынок финансовых услуг с
международными стандартами корпоративного управления [3].
89
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Литература:
1. Галушко Н.К. Завдання та функції фондового ринку в сучасних умовах / В.В.
Гутафель, Н.К. Галушко // Економічний вісник Донбасу. –2010. – № 3 (21). – С. 86-89.
2. Дідик Л.М. Фондовий ринок України: Проблеми та шляхи підвищення
ефективності функціонування / Л.М. Дідик Л.М., Є.А. Уланова // Економічний
простір. – 2008. – №19. – С.149-160.
3. Поворозник В.О. Фондовий ринок України на сучасному етапі // Стратегічні
пріоритети – 2007. – №1(2). – С.127-132.
4. Основные проблемы функционирования украинского рынка акций. –
[Электронный ресурс].– Режим доступа: http: //uallfinanz.com/news/view_
Плугарь Е.В.,
Дядык В.С.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ВАЛЮТНОГО РЫНКА В УКРАИНЕ
Валютный рынок – это сфера экономических отношений, проявляющихся при
осуществлении операций по купле-продаже иностранной валюты и ценных бумаг в
иностранной валюте, а также операций по инвестированию валютного капитала.
Валютный рынок является составляющей экономической системы государства
и его эффективное функционирование в значительной мере зависит от происходящих
в ней процессов, поэтому актуальным является исследование динамики валютного
курса. [2, c.52]
Проанализировав тенденции курса гривны относительно курса доллара, евро и
российского рубля за период 2008-2011 гг., можно определить, что в целом
наблюдалось возрастание курсов иностранных валют относительно гривны. Но это
возрастание осуществлялось разными темпами: наибольшими с 2008г. по 2009г.,
когда в Украине был значительный финансовый и экономический кризис. На
сегодняшний день курс доллара и евро стабилизированы (рис.1).
Рис. 1. Динамика курса доллара США относительно украинской гривны
за период с 22.08.11 по 08.02.12.
90
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
На межбанковском валютном рынке Украины впервые, после сентября 2008
года, сформировалось чистое предложение иностранной валюты, средний объем
которой представлял в августе 2011 г. 127,2 млн. долл. (в эквиваленте). При таких
условиях Национальный банк Украины (НБУ) получил возможность активизировать
покупку иностранной валюты. Положительное сальдо валютных интервенций НБУ с
начала 2011 года составило 1338 млн. долл. США против – 5,6 млрд. долл. США в
соответствующем периоде 2010 года.[1, c. 39]
Несмотря на паузу в программных отношениях с Международным валютным
фондом, Национальный банк Украины строго соблюдает обязательства в сфере
валютных отношений, оговоренных в Меморандуме об экономической и финансовой
политике. Так, официальный курс UAH к USD устанавливается по результатам торгов
на межбанковском валютном рынке; отсутствующая множественность валютного
курса; международные резервы поддерживаются на безопасном уровне.
Совместно с Министерством финансов Украины уже практически закончена
разработка программы по выпуску облигаций внутреннего государственного займа
(ОВГЗ), деноминированных в валюте. По сути, они предполагают фиксацию курса
для инвестора, который зайдет в страну на определенный срок. Правительство
сегодня обдумывает окончательное решение по запуску этого инструмента.
Национальный банк готовит предложения по выпуску сертификатов, привязанных к
золоту. Такой инструмент будет востребован частным сектором. Также НБУ не
намерен ни девальвировать национальную валюту по отношению к доллару, ни
укреплять ее. Поэтому перспективы валютного рынка – абсолютно стабильные.
Платежный баланс Украины, от которого напрямую зависит курс, уравновешен
и остается положительным, поэтому стабильности гривны могут угрожать только
гиперинфляция и определенные чрезвычайные катаклизмы на мировых рынках.
Сегодня спрос на национальную валюту напрямую зависит от привлекательности
инвестиций в финансовые активы, номинированные в национальной валюте.
Литература:
1.
Береславская О. Тенденції валютного ринку України у 2008 році / О.
Береславская // Вестник НБУ. – 2008. – 62с.
2.
Олейнов А. Валютная структура международных экономических
отношений в начале XXI века / А. Олейнов // Вопросы экономики. – К.: УкрИНТЭИ,
2006. – 284с.
3.
Основні тенденції валютного ринку України. – [Электронный ресурс].–
Режим доступа: http://www.bank.gov.ua
Плугарь Е.В.,
Колдина А.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
АКЦИЗНЫЙ СБОР: ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОСТЬ
Одним из видов косвенных налогов является акциз. Акцизным сбором
облагаются товары, которые, как правило, не относятся к предметам первой
91
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
необходимости и уровень рентабельности которых достаточно высокий. Его основное
назначение: формирование доходной части бюджета, регулирование потребления
товаров.
Первые упоминания о возникновении косвенного обложения в виде различных
пошлин относятся к концу Х в., когда основным косвенным налогом была дорожная
пошлина, взимавшаяся за проезд, провоз груза, прогон скота по дорогам, мостам и
переправам. Также в источниках Х в. встречаются упоминания о «медовой дани»,
«бражной пошлине» с солода, хмеля и меда – первой форме косвенного
налогообложения алкогольных напитков.
В России неким полноправным предшественником акциза можно считать так
называемый винный откуп. Они являлись системой взимания казной дохода от
реализации (продажи) алкогольных напитков. Правовой основой деятельности
винных откупов был контракт, заключаемый на торгах правительственными органами
с откупщиком. Откупщик не являлся частным лицом и именовался «коронным
поверенным», т.е. доверенным царя с весьма широкими полномочиями. В царской
России под акцизом подразумевался косвенный налог только на предметы
внутреннего производства, выделываемые и продаваемые частными лицами,
взимаемый собственно с потребления.
Следует отметить, что в государственном бюджете царской России в 1890 г. на
долю косвенных налогов приходилось 475 млн. рублей, или 45,4% всех доходов. В
1906 г. доход от таможенных пошлин составил около 213 млн. рублей. Для сравнения,
прямые налоги были собраны в сумме более 148 млн. рублей, что составляло лишь
7% всего бюджета государства.
В СССР акциз использовался в период новой экономической политики, что
обусловливалось острой нуждой государства в денежных средствах. Плательщиками
акциза были преимущественно государственные предприятия. В СССР слово «акциз»
употреблялось
только
для
характеристики
соответствующих
налогов
капиталистического государства, хотя в 80-е годы налог с оборота по алкогольной
продукции составлял более 10% всех бюджетных доходов.
Товары, с которых взимаются акцизы, обычно обладают общей характерной
чертой: спрос на эти товары малоэластичен по отношению к уровню дохода. Эти
административные преимущества проистекают из способности налоговых органов
осуществлять контроль над физическим объемом определенных товаров вместо того,
чтобы полагаться на бухгалтерские книги для взимания налога.
Согласно п. 215.1 ст. 215 Налогового кодекса Украины подакцизными
товарами считаются: спирт этиловый и прочие спиртовые дистилляты, алкогольные
напитки, табачные изделия, табак и промышленные заменители табака;
нефтепродукты, сжиженный газ; автомобили легковые, кузова к ним, прицепы и
полуприцепы, мотоциклы. Для подавляющего большинства подакцизных товаров
(продукции), как и раньше, ставки налога установлены в твердых единицах – гривнах
и евро. Это так называемые специфические ставки.
Государственный бюджет Украины в 2010 году получил 27620,7 млн. грн.
акцизных сборов. По сравнению с 2009 годом поступления акцизного сбора
увеличились на 29,8%, или на 6346,1 млн. грн. На увеличение поступлений акцизного
сбора в 2010 году против предыдущего года повлияло повышение ставок акцизного
сбора (в частности, увеличены ставки на: ликероводочные изделия – на 29,0%; пиво –
на 47,3%; винодельческую продукцию – на 38,9%; табачную продукцию – на 23,9%;
92
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
бензин – на 20,0%, дизельное топливо – на 42,7%) и рост обменного курса евро к
гривне в среднем на 2,7% за 2010 год, поскольку ставки акцизного сбора на
нефтепродукты и транспортные средства определены в евро.
Таким образом, исторически акциз считался налогом на производство, а не на
потребление, и налагался на производителя, как правило, по месту производства. Этот
налог может давать значительные доходы, в особенности в расчете на единицу
административных издержек, если перечень подакцизных товаров тщательно
продуман и включает лишь ограниченный круг товаров.
1.
Литература:
Горский И.В. Налоги в рыночной экономике /И.В. Грский. – М.: АНКИЛ,
2.
Катаева Л.Ф. Основы налоговой системы / Л.Ф. Катаева. – Ульяновск,
1996.
1996.
3.
Минин Е.А. Опыт развитых стран в налоговой политике / Е.А. Минин. –
М., 1995.
4.
Налоги и налогообложение / под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Романова. – М.:
ЮНИТИ, 2002.
Плугарь Е.В.,
Котяш А.И.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
НАЛОГ НА БОГАТСТВО И ЕГО ПЕРСПЕКТИВЫ ДЛЯ УКРАИНЫ
Историческое упоминание налога на богатство это введенный королем
Уильямом III в 1696 году налог на окна. Высшие слои английского общества
использовали данный налог, чтобы выделится из среднего класса. Богатые люди
приобретали дома, в архитектуре которых предусматривалось много окон [1].
В различных странах налог на богатство (роскошь) платят по-разному.
Так, например, в Австралии автомобиль имеет полное право называться
роскошным, если стоит больше 57 466 австралийских долларов (примерно $57,4
тыс.). При его покупке с каждого доллара сверх этой суммы берется налог по ставке
33%, что приносит государственной казне 400-500 млн долларов в год.
В Испании этот налог введен временно до 1 января 2013 года. Его
плательщиками являются обладатели активов стоимостью выше €700 тыс. Объектом
обложения является недвижимость, драгоценности, антиквариат, банковские счета,
ценные бумаги м др. Ставка налога составляет от 0,2% до 2,5%. Во Франции
плательщиками данного налога становятся физические лица с состоянием больше
€1,3 млн.
На Тайване налог на роскошь был введен с 1 июня 2011 года. Роскошью были
признаны сделки с недвижимостью, облагаемые регрессивно: 15% при продаже в
первый год после покупки и 10% – в последующие. Ставка на остальные предметы
роскоши тоже 10%, к их числу на Тайване отнесли автомобили, яхты, самолеты и
вертолеты стоимостью более 3 млн тайваньских долларов (около $100 тыс.), изделия
93
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
из кораллов, слоновой кости, черепашьих панцирей и меха, дизайнерскую мебель и
вообще любые товары и услуги стоимостью выше 0,5 млн тайваньских долларов
($16,5 тыс.), включая членство в клубе.
В Греции соответствующий налог взимается не только с автомобилей, частных
самолетов и вертолетов (ставка 20%), но и с кожи, шелка и драгоценных камней (по
ставке 10 %) [2].
На основе опыта зарубежных стран в Украине планируется с 01.06.2012 года
также ввести налог на богатство.
Плательщиками данного налога будут физические лица, включая нерезидентов,
которые ввозят в Украину предметы роскоши или покупают их в таможенной зоне, а
также имеют следующее имущество: объекты жилой недвижимости (жилые дома с
общей площадью более 400 м2; квартиры с общей площадью более 200 м2), земельные
участки, площадь которых более определенных установленных законом размеров;
вертолеты, самолеты, судна, мотоциклы с объемом двигателя более 800 см3; легковые
автомобили с объемом двигателя с объемом более 3400 см3; часы, мобильные
телефоны, оружие, изделия из драгоценных камней, металлов и т.п. стоимостью более
20 размеров минимальных заработных плат; предметы антиквариата,
коллекционирования, искусства, меховые, кожаные, швейные и другие изделия, обувь
стоимостью более 30 размеров минимальных заработных плат [3].
Проект Закона также содержит установленные ставки налога, которые
дифференцированы в зависимости от вида имущества. Например:
– для объекта жилой недвижимости – 2% размера минимальной заработной
платы за 1 м2 общей площади;
– для земельного участка, который прошел денежную оценку – 5% от
нормативной этой оценки; участка, не прошедшего денежную оценку –25% от
нормативной этой оценки;
– для легковых автомобилей, мотоциклов – 20% размера минимальных з/п за
100 см3.
По предварительным расчетам экспертов от сбора данного налога в бюджет
будет поступать около 800 млн. гривен. Эти деньги планируется направлять на
выплату повышенных пенсий и пособий льготникам.
Вместе с тем в Налоговом Кодексе Украины уже есть налог на землю и налог
на недвижимое имущество, отличающееся от земельного участка. Введение новых
налогов на это имущество, по сути, будет означать его двойное обложение. Внедрить
налог на дорогие товары также достаточно сложно. Если ставка этого налога будет
низкой, это не покроет расходов на его администрирование, а если очень высокой –
богатые слои населения могут приобретать дорогостоящие товары за границей и
избегать уплаты данного налога.
Литература:
1.
Странные налоги. – [Электронный ресурс].– Режим доступа к ресурсу:
http://www.libo.ru/libo5431.html
2.
За что платят богатые. – [Электронный ресурс].– Режим доступа к
ресурсу: http://www.kommersant.ru/pda/money.html?id=1835917
3.
Гетманцев Д. Системная ошибка / Д. Гетманцев // Зеркало недели. –
[Электронный ресурс].– Режим доступа к ресурсу:
94
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
http://zn.ua/ECONOMICS/sistemnaya_oshibka__k_voprosu_o_nalogooblozhenii_ro
skoshi-92393.html
Плугарь Е.В.,
Кушнир Ю.Н.,
Таврический национальный
университет имени В. И. Вернадского
УКЛОНЕНИЕ ОТ УПЛАТЫ НАЛОГОВ В УКРАИНЕ: ПРОБЛЕМЫ И ПУТИ
РЕШЕНИЯ
Одной из главных причин уклонения от уплаты налогов является нестабильное
финансовое положение налогоплательщика, и чем оно неустойчивее, тем сильнее
намерение скрыть налоги. Действие довольно высоких налоговых ставок, в свою
очередь, создает трудность для некоторых налогоплательщиков своевременно и
полно платить налоги. Также немаловажными причинами являются, низкая правовая
культура, неприязненное отношение к имеющейся налоговой системе и, не в
последнюю очередь, корысть налогоплательщиков.
По данным Государственной налоговой администрации Украины (ГНАУ),
размещенным на официальном веб-сайте, в третьем квартале 2011 года из 774
проведенных проверок было возбуждено 959 уголовных дел, 490 из которых – по
фактам уклонения от уплаты налогов [3].
Способы уклонения от уплаты обязательных платежей различны и зависят от
вида, как неуплаченного налога, сбора, другого обязательного платежа, так и от
самого плательщика. ГНАУ по результатам камеральных и выездных
документальных проверок подготовила письмо, в котором указаны наиболее
характерные схемы уклонения от налогообложения. Одними из основных схем,
выявленных данными проверками являются:
1) не отражение субъектом предпринимательской деятельности результатов
финансово-хозяйственной деятельности в налоговом учете;
2) минимизация доходов предприятия за счет искусственного завышения
валовых расходов или уменьшения налоговых обязательств по налогу на
добавленную стоимость через завышение налогового кредита посредством
использования предприятий с признаками «фиктивности»;
3) уклонение от уплаты НДС и его возмещения из бюджета при проведении
операций на территории Украины;
4) механизм уклонения от уплаты НДС при проведении импортных операций с
ТМЦ по значительно заниженным ценам;
5) использование документов «фиктивных» фирм с целью незаконного
формирования валовых расходов и налогового кредита при приобретении работ,
услуг (фиктивный субподряд) [2].
За уклонение от уплаты налогов предусмотрена административная и уголовная
ответственность. Частью 1 ст. 212 Уголовного кодекса Украины предусмотрена
уголовная ответственность за умышленное уклонение от уплаты налогов, сборов и
других обязательных платежей, которые входят в систему налогообложения,
введённых в установленном законом порядке, совершенное служебным лицом
95
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
предприятия, учреждения, организации, независимо от формы собственности или
лицом, занимающимся предпринимательской деятельностью без создания
юридического лица или каким-либо другим лицом, которое обязано их уплачивать,
если указанные деяния привели к фактическому непоступлению в бюджет или
государственные целевые фонды средств в значительных размерах [1].
Если уклонение от уплаты налогов носит несущественный характер, то суд
может приговорить виновного к штрафу в размере от 17000 до 34000 грн. Если
уклонение от уплаты налогов было осуществлено в составе преступной группы и
при этом сумма неуплаты налогов считается большой, то в этом случаи размер
штрафа может быть от 34000 до 51000 грн. Если же неуплата налогов была
осуществлена в особо крупных размерах или если лицо было ранее судимое за
неуплату налогов, в этом случаи, размер штраф может быть от 255000 до 425000
грн.
Размер штрафа может быть больше, чем это предполагается санкцией уголовной
статьи. Суд не имеет права устанавливать размер штрафа ниже, чем сумма
реального убытка, который понес бюджет от неуплаты налогов. В результате, суд
может назначить размер штрафа эквивалентный размеру не уплаченных налогов
плюс штрафы и пени, согласно акту проверки.
Осужденное лицо обязано, в течение месяца, заплатить всю сумму штрафа. Если
осужденное лицо отказывается или не может оплатить штраф, тогда суд обязан
заменить штраф на тюремный срок, исправительные или общественные работы.
Уклонение от налогообложения – проблема общегосударственная, а поэтому и
подход к ней должен быть системным, с созданием законодательной базы на
принципах последовательности, справедливости с наличием на первых этапах
жестких
административных
мер
регулирования
предпринимательства
и
прогнозированием дальнейшей его либерализации.
На наш взгляд, следует уделить большее внимание моральному аспекту, т.к. в
сознание некоторых наших граждан, закрепилось мнение, что уклонение от уплаты
налогов не является серьезным преступлением. Поэтому следует вести более
конструктивную деятельность для формирования налоговой культуры в обществе.
Следует активнее использовать средства массовой информации - телевидение, радио,
периодическую печать. Опыт других стран говорит о том, что изменение
общественного отношения к налогам может существенно облегчить решение проблем
с уклонением от них. Также необходимо уделять внимание более детальному
разъяснению налогоплательщикам их прав и обязанностей.
Следует привести систему штрафов и санкций, а также общественное мнение
до такого уровня, чтобы неуплата или несвоевременная уплата налогов были менее
выгодными, чем своевременное и честное выполнение обязательств перед
налоговыми органами.
Литература:
1.
Кримінальний кодекс України. Кодекс України № 2341-III від 05.04.2001
2.
Держдавна податкова адміністрація України. Лист від 14.06.2007 р. N
891/7/16-1417
3.
Офіційний веб-сайт Державної податкової служби України
http://www.sta.gov.ua/control/uk/index
96
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Плугарь Е.В.,
Магомедов А.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ВИДЫ НАЛОГОВЫХ ЛЬГОТ В УКРАИНЕ
Налоговые льготы – полное или частичное освобождение от уплаты налога,
предоставленное
налоговым
законодательством
при
наличии
объекта
налогообложения, а также другое смягчение налогового бремени для
налогоплательщика [1].
Налоговые
льготы,
предусмотренные
отечественным
налоговым
законодательством, рассматриваются в следующих формах:
– изъятие из обложения определенных элементов объекта налогообложения в
целях заинтересованности налогоплательщиков в вопросах охраны природы,
энергосбережения, ипотечного кредитования, благотворительности и т.п. Например,
освобождаются от уплаты НДС предприятия, использующие и производящие
альтернативные и возобновляемые источники энергии (ст. 197 НКУ); освобождается
от налогообложения прибыль предприятий энергетической отрасли в пределах
расходов, предусмотренных инвестиционными программами (ст. 158 НКУ);
– освобождение от уплаты налогов отдельных лиц или категорий
плательщиков, которое предусматривает увеличение реальных доходов отдельных
категорий налогоплательщиков (инвалиды, ученики, студенты, аспиранты,
ординаторы, адъюнкты и др.),
требующих социальной защиты со стороны
государства (ст. 281 НКУ). Таким образом, государство поддерживает таких
плательщиков, избегая о движения денежных потоков в бюджет в виде налогов и
назад к их плательщикам в виде субсидий. Например, освобождается от
налогообложения
прибыль
предприятий
и
организаций,
учрежденных
общественными организациями инвалидов и являющихся их полной собственностью,
полученная от продажи (поставки) товаров, выполнения работ и оказания услуг;
– снижение налоговых ставок, направленное на стимулирование государством
отдельных видов финансово-хозяйственной деятельности, в которых наиболее
проявляется его интерес. Так, нулевую ставку по налогу на добавленную стоимость
применяют
относительно
операций
по
продаже
товаров,
вывезенных
(экспортированных) налогоплательщиком за границы таможенной территории
Украины (ст. 195 НКУ);
– целевые налоговые льготы, предусматривают разные формы отсрочки
взыскание налогов и сборов. В частности – механизм использования налогового
кредита [2].
Налоговый кредит – вид льгот, при котором освобождение касается общей
суммы налогового платежа, начисленного для уплаты (ст. 198 НКУ). Эта льгота
проявляется в виде сокращения налогооблагаемой суммы (например, налоговая
социальная льгота по НДФЛ); перенесения срока уплаты или уплата налога частями;
возвращения ранее уплаченного налога (бюджетное возмещение НДС); зачисления
ранее уплаченного налога в счет будущих платежей.
97
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
В Украине налоговый кредит применяется в виде перенесения срока уплаты
налогового платежа субъекта хозяйствования в бюджет соответствующего уровня,
предоставленного органом налоговой службы в форме кредитного соглашения, при
условии использования налогоплательщиком освобожденных средств на
законодательно определенные цели;
– другие налоговые льготы, предоставляющие право, в частности, субъектам
малого предпринимательства перейти на упрощенную систему налогообложения,
учета и отчетности, при условиях определенных Налоговым Кодексом Украины.
Налогоплательщик вправе использовать налоговые льготы с момента
возникновения соответствующих оснований для их применения и в период всего
срока их действия самостоятельно, без предшествующего сообщения налоговых
органов.
В Украине снова рассматриваются вопросы внедрения налоговой амнистии
относительно полученных соотечественниками в прошлом периоде доходов, из
которых не уплачены налоги. Такие мероприятия часто используют европейские
государства, что позволяет обеспечить значительные дополнительные доходы в
бюджет.
Вместе с тем, в мировой практике налоговые льготы и привилегии могут
предоставляться только в исключительных случаях и ограничиваются конституциями
государств. Например, в Конституции Бельгии (ст. 172), а также в Конституции
Люксембурга (ст. 101) указывается, что никакие привилегии в области
налогообложения не могут быть установлены, а любое налоговое исключение или
послабление может быть установлено только законом.
В целом предоставление налоговых льгот отдельным предприятиям или видам
производств всегда фактически осуществляется за счет других налогоплательщиков,
усиливает налоговое давление, приводит к искажениям в ценах и условиях
конкуренции, и в итоге – к замедлению темпов экономического роста.
Литература:
1.
Налоги: словарь-справочник /М.Ю. Алексеев, А.П. Балакина, В.А.
Воронков. – М., 2000. – С. 110.
2.
Податковий Кодекс України від 02.12.2010 г. № 2756-VI.– [Чинний від
2011-01-01]. – Донецьк: ТОВ «Видавничій Дім «Зенит», 2010. – 194 с.
Плугарь Е.В.,
Михайличенко К.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ПРАКТИКА ВЗИМАНИЯ НАЛОГА НА НЕДВИЖИМОСТЬ
В настоящее время в силу нарастающих процессов рационализации и
оптимизации пользования землёй, а также созданной на ней инфраструктурой в виде
тех или иных объектов имущества всё больше возрастает актуальность
налогообложения недвижимости, которое должно не только включать фискальную
98
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
составляющую, но и оказывать регулирующее воздействие на экономику. Для нашего
государства это новый налог, механизм которого до конца не отработан.
Следует отметить, что налог на имущество существует практически во всех
развитых странах мира. Ввели такой вид налогообложения за последние 17 лет и в
большинстве постсоветских государств, за исключением Таджикистана и Украины.
В Испании ставка налога на недвижимость составляет 0,4 % в городе и 0,3 %
в сельской местности. В Черногории ставка зависит от площади объекта
и варьируется от 0,08 до 0,8 % от кадастровой стоимости. В Германии за
недвижимость платят по средней ставке 1,9 % от кадастровой стоимости. Налогом
не облагаются объекты дешевле 120 тыс. евро для физических лиц и дешевле 20 тыс.
для юридических лиц. В Финляндии ставка налога на жилые дома составляет от 0,32
до 0,75 % стоимости объекта. Во Франции существует два вида налога на
недвижимость: taxe foncière (облагается дом с земельным участком) и taxe d’habitation
(только здание). Размер налога зависит от площади недвижимости. Так, за квартиру
площадью 90 м² нужно заплатить около 400 евро, за дом площадью 120 м² со 100 м²
земли – примерно 1 000 евро в год [2].
Налоговый Кодекс Украины предусматривает четкую процедуру начисления
налога на недвижимость. Он вводится в действие с 01.07.12 г. Плательщиками этого
налога будут лица, имеющие собственную недвижимость, площадь которой выступает
объектом налогообложения [5].
Вместе с тем, жилье, которое находится в собственности государства или
территориальной общины; расположенное в зонах отчуждения или отселения;
детские дома семейного типа, дачные или садовые домики, общежития и дома
многодетных семей не облагаются данным налогом [4]. Также при подсчете общей
площади будут учитываться только жилые помещения, без учета ванных комнат,
кладовых и прочих санитарно-подсобных комнат. Кроме этого, квартира площадью
свыше 120 квадратных метров и жилые дома свыше 250 квадратных метров
облагаются налогом по ставке от 1% до 2,7% минимальной заработной платы,
установленной на 1 января текущего года. Также введены коэффициенты по расчету
платы за квартиру, исходя из наличия: террас и балконов (0.3), лоджий (0.5),
застекленных балконов (0.8), застекленных лоджий и веранд (1.0) [3].
Таким образом, введение налога на недвижимое имущество конечно, оправдано
и подкреплено европейской практикой: имеешь недвижимость площадью выше
установленной нормы – необходимо заплатить налог. Но в отличие от европейской
практики исчисления налога на недвижимость, в Украине рыночная стоимость жилья
или его месторасположения не влияет на размер налога. Например, за квартиру в
новом доме ее собственник платит столько же, сколько и хозяин обычного жилья,
построенного еще в СССР, несмотря на то, что у плательщиков могут быть различные
возможности платить налог. Неотработан также механизм взимания налога, что
может повлечь коррупционные действия со стороны чиновников. В частности, ничто
не может помешать собственникам многоэтажных особняков половину комнат
зачесть в гардеробные, кладовые, складские и другие якобы совершенно нежилые
помещения.
Литература:
1.
Зарубежная недвижимость. [Електронний ресурс]. – Режим доступа:
http://tranio.ru/traniopedia/tips/residental_maintenance/
99
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
2.
Коттетжный портал Украины. [Електронний ресурс]. – Режим
доступа:
http://kotteg.com/novosti-kottedzhnoy-i-zagorodney-nedvizhimosti-istroitelstva/zagorodnyaya-nedvizhimost
3.
Политика и деньги. [Електронний ресурс]. – Режим доступа:
http://finzah.com.ua/analitica/economy/2861.html
4.
Сайт украинских новостей «Подробности». [Електронний ресурс]. –
Режим доступа: http://podrobnosti.ua/power/2011/12/
Плугарь Е.В.,
Проскуровская А.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
РАЗВИТИЕ ФОНДОВОГО РЫНКА УКРАИНЫ
Рынок ценных бумаг в Украине начал свое становление в 1991 году с
принятием Закона Украины «О ценных бумагах и фондовой бирже». Тогда Украина
на законодательном уровне получила инструменты и профессиональных участников
рынка ценных бумаг, которые активно участвовали в создании отечественного
финансового сектора экономики.
Фондовый рынок, как финансовый институт, возник в связи с острой
потребностью в дополнительной форме мобилизации средств для финансового
обеспечения развития государственной экономики. В рыночной экономике он
является мощным, профессионально образованным финансовым механизмом,
обеспечивающим трансформацию денежных средств в капитал.
За 20 лет функционирования фондового рынка Украины удалось достичь
определенных положительных результатов. В частности, усилиями Государственной
комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку и Агентства по развитию
инфраструктуры фондового рынка активно развивается нормативно-правовая база, не
прекращается развитие инфраструктуры, введена система мониторинга и раскрытия
информации, усовершенствована система защиты прав инвесторов, повышается
уровень знаний населения о работе фондового рынка [2]. Также, благодаря широкому
мировому использованию новейших информационных и финансовых технологий, на
фондовом рынке разработана система электронной подачи отчетности эмитентов
ценных бумаг и создана единая информационная база данных эмитентов.
Рассматривая развитие фондового рынка Украины, можно выделить главные
положительные изменения, которые были характерны для укрепления рынка ценных
бумаг, а также способствовали восстановлению его инвестиционной функции:
замедление потребительской инфляции, прирост которой по итогам 2010 года
составил 9,1% , по сравнению с 12,3% в 2009 году; рост индекса промышленной
продукции, который по итогам 2010 года составил 11,0%, тогда как за 2009 год он
снизился на 21,9%.
В 2011 году наблюдается рост объема биржевых контрактов. Так, в период с
января по август 2011 года, по сравнению с данными аналогичного периода 2010
100
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
года, объём контрактов (договоров) с ценными бумагами на биржах увеличился в 2,5
раза (или на 98,42 млрд. грн.) (январь-август 2010 года- 64,56 млрд. грн.)[1].
Наибольший объем торгов финансовыми инструментами в течение с января по
август 2011 года зафиксирован по:
– государственным облигациям Украины – 66,20 млрд. грн.;
– акциями, на сумму 46,12 млрд. грн.
Объем биржевых контрактов с ценными бумагами, такими как:
инвестиционные сертификаты, акции, облигации организаций, деревативы,
государственные облигации Украины, облигации местных займов, на вторичном
рынке составляет 76,84% от общего объема биржевых контрактов в течение с января
по август 2011 года (рис.1).
Вторичный рынок
Облигации
местных займов;
42,24
Гос облигации
Украины;
66 201,37
Инвестиционные
сертификаты;
8 386,72
Акции
Акции; 46 117,69
Облигации
организаций;
4 410,04
Деревативы;
125 230,72
Облигации организаций
Деревативы
Гос облигации Украины
Облигации местных
займов
Инвестиционные
сертификаты
Рис. 1. Объем биржевых контрактов в течение
января-августа 2011 года, млн. грн. [1]
Рост объемов торгов на фондовом рынке Украины объясняется увеличением
объемов финансовых ресурсов, которые инвестируются в ценные бумаги украинских
эмитентов как отечественными, так и иностранными инвесторами, а также – ростом
цены ценных бумаг эмитентов, с которыми заключались договора.
Актуальные проблемы, существующие на фондовом рынке Украины и
мешающие его дальнейшему развитию – это низкая ликвидность и капитализация,
масштабный дефицит внутренних денежных ресурсов для инвестиций, ничтожная
доля биржевого сегмента рынка, недостаточное законодательное регулирование
ценообразования, ограниченное количество ликвидных и инвестиционно
привлекательных финансовых инструментов, высокая фрагментарность биржевой и
депозитарной структуры [2]. Все они являются отражением посткризисного периода,
который сейчас переживает украинский фондовый рынок.
Для решения проблемных вопросов и стимулирования дальнейшего развития
рынка Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку был
разработан проект развития фондового рынка на 2011-2015 годы [2], в котором
очерчены следующие задачи:
1. Увеличение капитализации, ликвидности и прозрачности фондового рынка.
2. Усовершенствование рыночной инфраструктуры и обеспечения ее
надежного и эффективного функционирования.
101
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
3. Совершенствование механизмов государственного регулирования, надзора
на фондовом рынке и защиты прав инвесторов.
4. Стимулирование дальнейшего развития фондового рынка Украины.
Украинский фондовый рынок является организованным рынком торговли
финансовыми инструментами. Сегодня украинский фондовый рынок – один из
самых динамично развивающихся сегментов финансового рынка Украины.
Литература:
1.
Інформаційна довідка щодо розвитку фондового ринку України
протягом січня – серпня 2011 року [Електронний ресурс]: за даними Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку – Режим доступу:
http://www.ssmsc.gov.ua/fund/analytics
2.
Про розвиток фондового ринку України [Електронний ресурс]//
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – Режим доступу:
http://www.ssmsc.gov.ua/fund/development
Плугарь Е.В.,
Cметанина М.А.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ОСОБЕННОСТИ НАЛОГООБЛОЖЕНИЯ НАСЛЕДСТВА
В УКРАИНЕ И ЗА РУБЕЖОМ
Важность рассмотрения данной темы обусловлено тем, что полученное
наследство не всегда увеличивает наше благосостояние, а иногда может значительно
уменьшить его (например, кредит, доставшийся в наследство). Однако, даже при
наследовании активов в некоторых случаях наследнику придется понести
существенные затраты, связанные с уплатой налога на наследство.
Налог на наследство – прямой налог, которым облагается имущество или
денежные средства, полученные в наследство. Плательщиком данного налога
является физическое лицо, получивший наследство. Облагается налогом движимое и
недвижимое имущество (транспортные средства, предметы антиквариата и
произведения искусства); объекты коммерческой собственности (ценные бумаги,
корпоративные права, интеллектуальная собственность); денежные средства
(наличные и безналичные, хранящиеся на счетах в банках и небанковских
финансовых учреждениях, в том числе депозитные и ипотечные сертификаты,
сертификаты фондов операций с недвижимостью) и др. имущество, полученное в
наследство.
В соответствии со ст. 174 Налогового кодекса Украины к наследству
применяют дифференцированные ставки налога в зависимости от степени родства:
– 0% от любого объекта наследства или подарка платится при получении
наследства родственниками первой степени родства.
– 5% от объекта наследства для наследников, которые не являются членами
семьи первой степени родства. Примечательно, что, например, внуки наследодателя и
лица, не состоящие ни в каком родстве, платят НДФЛ по одинаковой ставке.
102
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– 15% при получении наследства любым наследником от нерезидента (степень
родства в данном случае вообще не имеет значения), а также наследником
нерезидентом от наследодателя-резидента [1].
Следует отметить, что налог на наследство взимается практически во всех
развитых странах. Например, в Великобритании налогом облагаются имущество,
включая недвижимость, денежные накопления, ценные бумаги; подарки, сделанные
наследодателю менее, чем за семь лет до смерти; некоторые активы, не находившиеся
в непосредственном владении, но статус которых изменился после его смерти
(наиболее распространенный пример — пожизненное право на доходы с капитала,
технически не принадлежавшего наследодателю). Первые £300 000 наследства
налогом не облагаются. Все, превышающее это сумму, облагается налогом в 40 %.
Переход имущества от умершего супруга к оставшемуся супругу налогом на
наследство не облагается [2].
Наследуемая собственность или полученные подарки являются объектом
налогообложения в Нидерландах, если получивший или подаривший был резидентом
Нидерландов в момент смерти или передачи, либо являлся резидентом в Нидерландах
и умер или передал собственность в течение 10 лет после того, как покинул
Нидерланды. Налогоплательщиком является наследник или получатель подарка
независимо от места его проживания. Налоговые ставки прогрессивные. В
зависимости от родственных связей получающего и передающего, а также размера
дара. Ставки колеблются от 5 до 68% размера полученного наследства или подарка.
Таким образом, в основном размер налогообложения наследства в разных
странах зависит от степени родства наследника: чем более дальние родственники, тем
выше ставка налога. В ряде зарубежных стран установлена определенная
минимальная сумма, получив которую наследник не уплачивает налог. Так,
например, в Великобритании эта сумма составляет 300 000 фунтов стерлингов, в
Германии – 205 000 евро. В Украине же необлагаемого налогом минимума нет, но
наследство, полученное от родственников первой степени родства, также не
подлежит налогообложению.
Литература:
1. Налоговый кодекс Украины. [Электронный ресурс].– Режим доступа:
http://meget.kiev.ua/kodeks/nalogoviy-kodeks/statya-174/
2. Налогообложение в Великобритании. [Электронный ресурс].– Режим
доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Налогообложение_в_Великобритании.
Плугарь Е.В.,
Троян А.В.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
РЕФОРМИРОВАНИЕ НАЛОГА НА ПРИБЫЛЬ В УКРАИНЕ
Актуальность выбранной темы обусловлена очевидностью формирования
рациональной налоговой системы, не угнетающей предпринимательскую
деятельность и позволяющей проводить эффективную бюджетную политику, без
которой невозможны полноценные преобразования экономики Украины.
103
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Реформа налога на прибыль предприятий преследует весьма благородную цель:
снизить налоговое давление на бизнес, чтобы вернуть его из тени, из-за которой
бюджет недополучает 50-60% доходов. В результате принятия Налогового Кодекса
Украины налог на прибыль предприятий по сравнению с другими налогами
претерпел самые серьезные изменения.
Ставка корпоративного налога (21%), действующая в Украине относительно
невысока. В ряде европейских государств и США она, к примеру, достигает 35%.
Правда, если богатые страны могут себе позволить изымать четверть, треть и более
прибыли компаний в бюджет, то для развивающихся экономик подобная ставка
налога является непозволительной. Такая высокая нагрузка не позволяет
предприятиям инвестировать в свое развитие в достаточной мере, что замедляет
приближение жизненного уровня развивающихся стран к уровню развитых. Поэтому
государства Центральной и Восточной Европы, как другие развивающиеся
экономики, предпочитают устанавливать налоговую ставку в размере 15-20%. На их
фоне украинская ставка налога выглядит по-прежнему неоправданно высокими.
Ежегодно в государственный бюджет Украины поступает значительное
количество налоговых поступлений, в частности от налога на прибыль. Судя по
динамике поступлений денежных средств за 2007-2010 гг., ежегодный бюджет
Украины на 12-16% состоит из налогов на прибыль предприятий. Так, например, в
2007 году налоги на прибыль составили 15,64% от общего бюджета страны и
34407,20 грн. соответственно. В 2008 г. 16,07% (47856,80 грн.), в 2009 г. 11,45%
(33048,00 грн.), в 2010г. (январь-сентябрь) – 12,76% и 27469,3 грн.
Вместе с тем, в Налоговом Кодексе Украины предусмотрено значительное
количество льгот по данному налогу. Так, освобождается от налогообложения 80%
прибыли предприятий, полученной от продажи в Украине энергосберегающего
оборудования и материалов собственного производства. Все предприятия, которые
зарегистрируются в ближайшие пять лет (2010-2015 гг.) и общая сумма дохода
которых за отчетный год не превысит 3 млн. грн., будут иметь возможность
полностью реинвестировать нераспределенную прибыль в свое развитие.
Эксперты осторожно высказывают свое мнение о целесообразности
предоставления налоговых льгот. Поскольку, во-первых, никто не сможет
гарантировать, что, несмотря на штрафы, «льготные» средства будут использованы
«по назначению». А во-вторых, введение льгот для отдельных отраслей создает
неравноценные условия для работы бизнеса в Украине. Кроме того, искажается
система стимулирования в экономике. Предлагаемая система льгот просто дает
возможность неэффективному бизнесу держаться на плаву за счет других граждан.
Подводя итоги работы можно сделать вывод, что даже среди кратко
освещенных выше положений Кодекса по налогу на прибыль помимо заметного
негатива есть несколько относительно позитивных нововведений, в частности
уменьшение ставки налога и налоговые «каникулы» для многих видов предприятий.
Насколько реально будет использовать задекларированные правила на практике,
покажет время и «настроение» государственного аппарата. Несомненно,
изменившиеся условия и поставленные ограничения спровоцируют активную работу
по созданию новых схем оптимизации налогообложения. Но ожидать существенных
перемен к лучшему на основании положений Кодекса в ближайшее время не
приходится не столько из-за его несовершенства, сколько из-за сложившихся
принципов отношения плательщиков и налоговых служб.
104
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
1.
Литература:
Податковий кодекс України / уклад. В. Кузнецов. – Х.: Фактор. – 2011. –
496 с.
2.
Податок на прибуток 2011. [Электронный ресурс] – Режим доступа:
http://money.comments.ua/rules/2011/03/31/243456/podatok-pributok
Плугарь Е.В.,
Хеджази С.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ИДЕНТИФИКАЦИЯ РИСКОВ РЕСТОРАННОГО БИЗНЕСА
В общем понимании риск – это деятельность, связанная с преодолением
неопределённости в ситуации неизбежного выбора, в процессе которой имеется
возможность оценить вероятность достижения предполагаемого результата, неудачи
и отклонения от цели. Независимо от отрасли, в которой предприятие осуществляет
свою деятельность, влияние рисков сказывается на всех сторонах его деятельности,
ухудшая его финансовое положение, сбытовые возможности, способность отвечать
по своим обязательствам и др. Поэтому одним из способов контроля рисков, их
нейтрализации, прежде всего, является их идентификация.
Особое внимание при открытии ресторана следует уделить страновому и
политическому рискам, которые обычно проявляются в возможности
непрогнозируемых негативных изменений экономического окружения, связанных с
изменением государственной инвестиционной, налоговой, таможенной и финансовой
политики, например:
– национализация созданных предприятий, экспроприации их активов или
принудительного выкупа имущества по цене ниже рыночной;
– принятия нормативных актов, препятствующих переводу дивидендов
иностранным инвесторам или реинвестированию полученных доходов;
– непредвидимые изменения законодательства, ухудшающего финансовые
показатели (например, повышение налогов или ужесточение требований к
производству или производимой продукции) или ущемляющего право инвесторов
входить в руководство предприятий, куда они вложили соответствующие средства;
– смены персонала в органах государственного управления, трактующего
законодательство непрямого действия [1].
Производственный риск связан с производством услуг, продукции и
осуществлением любых видов производственной деятельности, осуществляемой в
организациях сферы сервиса. Также к этой группе следует отнести технический риск,
который определяется степенью организации производства, проведением
превентивных мероприятий, возможностью проведения ремонта оборудования
силами ресторана, внедрением новых технологий. Кроме того, это риск, связанный с
работой персонала: недостаточная квалификация персонала, риск опоздания на
работу или заболевания сотрудников, нанесения ущерба персоналу следствие
возникающих аварийных ситуаций и несоблюдением техники безопасности;
105
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
недовольства работников, обусловленный несовершенством оплаты и не решением
социальных проблем, отсутствием перспектив роста. Коммерческий риск – это риск,
возникающий в процессе обслуживания. Он играет существенную роль в достижении
финансовых результатов организаций сферы сервиса. К его разновидностям относят
риск того, что необходимые продукты не будут доставлены в срок; риск появления
конкурентов в этом регионе; риск внезапного повышения цен на исходные продукты;
риска потери дохода вследствие порчи продукции, неудовлетворенность
потребителей.
Финансовые риски проявляются в сфере отношений организаций с банками,
кредитными организациями, налоговой инспекцией и другими финансовыми
институтами. Сюда также можно отнести риск падения платежеспособности
населения, приводящий к уменьшению спроса и, следовательно, к снижению
прибыли; кредитные риски следует рассматривать как риски, связанные с
возможностью не возврата суммы кредита и процентов по ним, риск банкротства.
Наиболее компетентные рестораторы единодушно признают наличие двух наиболее
распространенных причин банкротства: нехватка средств (у предпринимателя могут
закончиться деньги, прежде чем его ресторан привлечет достаточное количество
посетителей и станет прибыльным); неэффективное управление.
Кроме того, ресторан может привести к банкротству также изменение
маршрутов городского транспорта или ликвидация местной автостоянки. Так же
часто происходит саботаж со стороны конкурирующих ресторанов. Они могут
устроить поджог, пожаловаться властям на нарушение в заведении каких - либо
правил, спровоцировать неприятные инциденты. Несмотря на постоянное внимание к
ассортименту блюд, рестораны редко оказываются банкротами вследствие их низкого
качества. Именно поэтому найти подходящего шеф-повара, хотя и далеко не
идеального, представляется очень важным делом. Некоторые рестораны терпят
банкротство, поскольку изначально создаются в качестве дополнения к крупному
частному вечернему клубу, имеющему собственный буфет [2].
Для того, чтобы ресторанный бизнес оставался успешным долгое время,
необходимо построить систему снижения рисков по всем их видам.
Литература:
1. Івченко І.Ю. Економічні ризики/ І.Ю. Івченко. – К.: «Центр навчальної
літератури», 2004. – 304 с.
2. Эгертон-Томас К. Ресторанный бизнес. Как открыть и успешно управлять
рестораном/ К. Эгертон-Томас; пер. с англ. – М.: РосКонсульт, 1999. – 272 с.
Плугарь Е.В.,
Царук О.В.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
ТРАНСПОРТНОЕ НАЛОГООБЛОЖЕНИЕ В УКРАИНЕ И МИРЕ
Транспорт играет важную роль в современном обществе. Потребность
населения в транспорте имеет ярко выраженный устойчивый характер. В связи с
этим,
транспортные
налоги
являются
регулярными
поступлениями
в
Государственный бюджет страны. Поэтому рационализация транспортного
106
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
налогообложения является очень актуальной проблемой в Украине, решение которой
правительство страны отразило в новом Налоговом Кодексе. В Украине в 2010 году
был отменен налог с владельцев транспортных средств, который уплачивался в
бюджет ежеквартально. В то же время, введен разовый сбор за первую регистрацию
транспортного средства. Отмена регулярного налога, по замыслу законодателя,
должна компенсироваться экологическим налогом, который включается в цену
топлива. Таким образом, теперь размер налогов пропорционально зависим от
интенсивности использования транспортного средства.
Сбор за первую регистрацию транспортного средства (ТС) взимается разово
при первой регистрации, а сумма сбора фактически добавляется к цене. Можно
сделать вывод, что данный сбор имеет характерные черты косвенного налога, причем,
поскольку взимается разово, то его можно назвать налогом с продаж на автомобили.
Вторым налогом, который регулирует транспортные отношения в Украине,
является экологический налог. Он предусматривает взыскание 0,5% с каждого
проданного на АЗС литра бензина, т.е. около 5 копеек за литр, что значительно
меньше, чем в США (около 3,5 грн./л). Согласно с предварительными расчетами,
ежегодно за счет ведения «экологического налога» в Госбюджет страны будет
поступать приблизительно 100 млн. гривен [2]. Ранее этот налог назывался «сбор за
загрязнение окружающей природной среды». В целом, новый налог мало отличается,
кроме уплаты за выбросы передвижными источниками загрязнения (автомобилями).
Так как экологический налог включается в цену топлива и оплачивается покупателем,
то это также указывает на косвенный характер данного налога.
Таким образом, четко отслеживается ориентация на косвенные налоги. Нельзя
однозначно сказать, плохо это или хорошо, однако следует помнить, что косвенные
налоги имеют как преимущества, так и недостатки. Основными преимуществами
является их высокий фискальный потенциал (потребление будет всегда – значит,
поступления налогов более-менее стабильны), относительная простота уплаты
(правда, это не касается НДС) и то, что они скрыты в цене товара (покупатель,
зачастую, не знает, какой налог и в каком размере он уплачивает). К недостаткам
следует отнести социальные (косвенные налоги не зависят от доходов и часто
являются регрессивными по отношению к необеспеченным слоям населения), а также
инфляционные (увеличивается налог – увеличивается цена). Принятием этих
изменений украинское правительство показывает свою ориентацию на
международный опыт в данной сфере. Теперь в нашей стране налог на
финансирование дорог включен в цену топлива.
Проанализировав международный опыт в данной сфере, можно сказать, что
«бензиновый налог» в мире считается наиболее справедливым, поскольку ставит
платежи владельцев транспорта в прямую зависимость от интенсивности
эксплуатации машины. Его составляющая в поступлениях налогов от транспорта
равна от 80 до 90% в разных странах мира. Остальные 10-20% – это ежегодный
транспортный сбор, который зависит от объема двигателя автомобиля [2].
На поддержание исправного состояния, восстановление, строительство новых
дорог и капитальный ремонт магистралей в США хватает 10 центов на один литр
бензина. Средства поступают в Траст-фонд для автострад, откуда они также могут
расходоваться на улучшение экологии и повышение уровня безопасности дорог. Этот
процесс финансируется за счет налогов, взимаемых с водителей при заправке.
107
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
В Германии в разных землях транспортные налоги формируются по разным
принципам. Так, в одних землях налог платится за массу и габариты автомобиля. Но в
основном значение имеет экологический класс авто. В некоторых регионах Германии
налоги перечисляются в бюджет автоматически – при регистрации транспорта ее
владелец должен обязательно сообщить номер своего банковского счета, с которого и
списывается налог.
При регистрации нового автомобиля во Франции его хозяин уплачивает в
бюджет пошлину, величина которой зависит от мощности двигателя автомобиля.
Также владельцы большинства машин должны платить за каждый грамм CO2,
который их автомобиль выбрасывает в атмосферу.
В Китае до недавних пор действовала система, при которой со всех
автомобилистов брали транспортный налог по единой ставке, а собранные деньги
шли на содержание дорог. Теперь же правительство Китая решило, что этот сбор
нужно включать в цену топлива, а налогами – развивать автомобильную
промышленность. Сейчас в Китае покупатели автомобилей платят налоги, исходя из
цены автомобиля.
Таким образом, можно сделать вывод, что с принятием изменений в
налогообложении транспорта в 2010 году, Украина пошла по международному пути
развития данной сферы. Транспортный сбор уплачивается теперь разово при первой
регистрации ТС, а снижение поступлений в бюджет компенсируется повышением
акцизов на топливо, а также введением экологического налога, который включается в
стоимость бензина. Поступившие в бюджет средства от налогообложения транспорта
расходуются на ремонт автомобильных дорог, а также на поддержание оптимального
состояния окружающей среды. Это является позитивным изменением в нашей стране,
и стоит надеяться, что скоро эти изменения мы сможем наблюдать и на городских и
сельских дорогах Украины.
Литература:
1.
Закон Украины № 1963 – Закон Украины «О налоге с владельцев
транспортных средств и других самоходных машин и механизмов» от 11.12.1991 г.
№ 1963-ХII.
2.
Налоговещание:
интересно
о
налогах.
Режим
доступа:
http://taxman.org.ua/index.php
3.
Налоговый Кодекс Украины от 02.12.2010 г. № 2755-VI, Раздел VII.
Подсмашная И.Н.,
Долмашкина А.С.,
Таврический национальный
университет имени В.И.Вернадского
ФАКТОРЫ ФОРМИРОВАНИЯ ИНВЕСТИЦИОННОГО ПОТЕНЦИАЛА
ПРЕДПРИЯТИЯ
Проблема инвестиций в реальном секторе экономики не нова и по своей
значимости стоит в одном ряду с другими проблемами экономического роста, в том
числе с задачей роста ВВП. Между тем, чтобы оценить те процессы, которые
препятствуют ускоренному развитию экономики, необходимо проанализировать
инвестиционный потенциал предприятий.
108
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Инвестиционный потенциал хозяйствующего субъекта – это совокупная
возможность собственных и привлеченных экономических ресурсов обеспечивать
при наличии благоприятного инвестиционного климата инвестиционную
деятельность в целях и масштабах, определенных социально-экономической
политикой региона.
Растущий физический и моральный износ производственных фондов,
накладывавшийся на качественное отставание отечественных технологий от мировых
аналогов, грозит серьезными осложнениями в развитии украинской экономики в
будущем. За последние годы эту негативную динамику не удалось изменить. Дефицит
финансовых ресурсов остро ставит перед руководителями предприятий задачу
корректного количественного и качественного обоснования эффективности
инвестиционных вложений в те или иные инновации, а также задачу поиска наиболее
оптимальных в современных условиях источников финансирования инновационной
деятельности [1].
Среди множества причин инвестиционной пассивности предприятий
немаловажна проблема одновременного финансового обеспечения текущей
хозяйственной деятельности и стратегического развития. В современной
хозяйственной практике отечественные предприятия замораживают начатые
перспективные инвестиционные программы и проекты, сталкиваясь с дефицитом
оборотного капитала и нехваткой финансовых средств на оперативное обеспечение
производственного процесса.
Инвестиционный потенциал предприятия зависит от следующих важнейших
факторов:
– от состояния и развития внутренней и внешней инвестиционной среды. Чем
благоприятнее эта инвестиционная среда, тем больше предпосылок и условий для
укрепления инвестиционного потенциала предприятия;
– инвестиционная среда характеризуется объемом и структурой мобилизуемых
и используемых потенциальных и реальных внутренних и внешних инвестиций;
– от гарантий предприятия привлечь и эффективно использовать внутренние и
внешние инвестиции в конкурентной рыночной экономике. Эти гарантии в
решающей мере определяются экономической состоятельностью предприятия,
включая его производственную, финансовую, рыночную, социальную и иные
составляющие экономической состоятельности;
– от инвестиционной активности предприятия, т.е. от его практической
деятельности по привлечению внутренних и внешних инвестиций и их эффективному
использованию;
– от объема и отдачи инвестиций. Чем больше объем привлекаемых и
используемых инвестиций и чем больше их отдача (доходность и окупаемость
инвестиционных проектов), тем выше инвестиционный потенциал предприятия;
– от экономического состояния и условий деятельности предприятия на
определенной стадии экономического и делового цикла [2].
Очевидно, что инвестиционный потенциал предприятия выше на стадиях
оживления и подъема, чем по стадиям кризиса и депрессии. Если рассматривать
инвестиционный потенциал предприятия на стадиях его жизненного цикла, то
инвестиционный потенциал повышается, начиная от создания предприятия до
освоения его производственной мощности, а затем до его расширения с последующем
109
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
снижением инвестиционного потенциала на стадиях свертывания производства и
кризисного состояния предприятия, а тем более его банкротства.
Инвестиционный потенциал предприятия – это возможность предприятия
инвестировать в свое собственное развитие, покупая различные активы и создавая
этим действием дополнительный финансовый поток. В связи с чем, важным является
наличие у предприятия механизмов, превращающего рост его стоимости в денежный
капитал – прибыль и возможности для расширения инвестиционной деятельности,
как в рамках предприятия, так и в рамках сопутствующей деятельности, создание
дочерних и совместных предприятий.
В настоящий момент, неразвитость институтов рискового финансирования в
Украине сдерживает инвестиционную поддержку развития отечественных
предприятий, не дает возможности за короткий срок набрать стабильные темпы
роста и не предлагает действенных механизмов со стороны банковского сектора.
Литература:
1. Бойчук Р.М. Управління формуванням та використанням інвестиційного
потенціалу промислових підприємств: автореф. дис.канд. екон. наук / Р. М.
Бойчук; Інститут региональних досліджень НАН України, спеціаліз. вчен. рада Д
35.154.01; Наук. кер. Є. І. Бойко, 2003. - 20 с.
2. Валинурова Л.С. Управление инвестиционной деятельностью / Л. С.
Валинурова, О. Б. Казакова. — М.: Кнорус, 2005. — 384 с.
Подсмашная И.Н.,
Зубков А.В.,
Таврический национальный
университет имени В.И.Вернадского
ОЦЕНКА СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ
Актуальность вопроса значения оценки эффективности системы управления
персоналом заключается в том, что персонал – это один из самых ценных активов
любого предприятия, но только эффективная система управления персоналом
позволяет превратить его в стратегическое конкурентное преимущество предприятия
[1].
Когда идет речь об эффективности управления персоналом, а значит и о
методах измерения эффективности управленческих действий по формированию
кадрового состава, его наиболее оптимального использования в жизнедеятельности
предприятия, развития человеческого капитала и т.п., происходит неизбежное
столкновение с тем, что основа данной проблемы – эффективность трудовой
деятельности этого персонала.
Эффективность трудовой деятельности правомерно рассматривать как часть
эффективности общественного производства, поскольку труд является одним из
важнейших факторов производства [2].
Зарубежный бизнес за последние 30-40 лет кардинальным образом изменил
отношение к «человеческим ресурсам» и их роли в коммерческом успехе. «Люди –
наш главный ресурс» – лозунг, который можно встретить практически в каждой
110
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
эффективно работающей корпорации. Опыт многих компаний подтверждает большое
значение эффективного управления «человеческими ресурсами» для экономического
успеха корпорации. К сожалению, в нашей стране культура управления персоналом
еще далека от мирового уровня.
Работать эффективно – это значит добиваться больших результатов при
меньших затратах труда, времени, средств. А для того, чтобы судить, насколько
система управления персоналом эффективна, необходимо выработать методику
оценки, позволяющую определить действительную ситуацию на предприятии в
области управления персоналом, выявить слабые места и дать рекомендации для ее
улучшения.
Оценка эффективности управления персоналом – это систематический, четко
формализованный процесс, направленный на измерение издержек и выгод, связанных
с программами деятельности управления персоналом и для соотнесения их
результатов с итогами базового периода, с показателями конкурентов и с целями
предприятия [3].
Оценка эффективности управления персоналом включает следующие этапы:
1.
Анализ функционирования компании (вид деятельности, стадия
развития, основные бизнес-процессы, стратегические и тактические цели,
прибыльность, система управления).
2.
Оценка существующей организационной структуры:
– анализ штатного расписания и принципа выделения структурных
подразделений;
– анализ основных функций, полномочий и показателей эффективности работы
руководителей высшего и среднего звена;
– анализ основных функций, задач и ключевых показателей эффективности
работы структурных подразделений (KliI).
– анализ системы обучения и развития персонала.
– анализ системы оплаты труда и мотивации персонала.
– определение эффективности системы оценки персонала и потенциала
сотрудников.
– оценка наличия и качества документов, регламентирующих работу с
персоналом (квалификационных требований, должностных инструкций, Положений
об отделах, Правил внутреннего трудового распорядка, Положения о персонале).
– оценка удовлетворенности персонала [4].
Управление персоналом эффективно настолько, насколько успешно
сотрудники организации используют свой потенциал для реализации стоящих перед
ней целей; т.е. насколько эти цели являются достигнутыми [5]. Для эффективного
управления персоналом необходимо адаптировать имеющиеся или выработать новые
методики для оценки эффективности управления персоналом.
Оценка эффективности системы управления персоналом играет важную роль в
эффективности деятельности всей системы. Она может выступать мощным рычагом
роста результативности управленческого процесса.
Литература:
1.
Группа компаний «АСК-Консалтинг» [Электронный ресурс]. –Режим
доступа: http://ask-consulting.ru/?section=134
111
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
2.
Макарова И.К. Управление персоналом / И.К. Макарова. – М.:
Юриспруденция, 2008. – 304 с.
3.
Информационный кадровый портал [Электронный ресурс]. –Режим
доступа: http://seminarprof.ru/myetodi-ocyenki-effyektivnosti-upravlyeniya-pyersonalomna-pryedpriyatii/
4.
Компания «Персона Грата» [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.hr-personagrata.ru/ocenka-effektivnosti-upravleniya-personalom.htm
5.
Консалтинговая группа «ЛЕКС» [Электронный ресурс]. –Режим
доступа: http://www.hr2you.ru/clause/clause/19740/
Подсмашная И.Н.,
Маркова В.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
ПРОБЛЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬЮ
ОБЪЕКТОВ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ
Понятие конкуренции является фундаментальным в экономической теории
рыночных отношений. Конкуренция – это борьба за ограниченный объем
платежеспособного спроса потребителей, ведущаяся фирмами на доступных им
сегментах рынка.
Способность товаров (услуг) отвечать требованиям конкурентного рынка,
запросам покупателей в сравнении с другими аналогичными товарами (услугами),
представленными на рынке отражает показатель
конкурентоспособности [2].
Конкурентоспособность товара определяется, с одной стороны, качеством, его
техническим уровнем, потребительскими свойствами и, с другой стороны, ценами,
устанавливаемыми продавцами. На конкурентоспособность влияют мода, продажный
и послепродажный сервис, реклама, имидж производителя, ситуация на рынке,
колебания
спроса
и
многие
другие
факторы.
Высокий
уровень
конкурентоспособности товара свидетельствует о более сильной его позиции на
рынке по сравнению с основными конкурентами.
Конкурентоспособность отрасли характеризует наличие и степень реализации
конкурентных преимуществ перед аналогичными отраслями за рубежом и
достигается как за счет конкурентных преимуществ ее отдельных компаний, так и
системы их взаимодействия.
Конкурентоспособность экономики трактуется как концентрированное
выражение экономических, научно-технических, производственных, управленческих,
маркетинговых и других возможностей, которые реализовываются в продукции,
которая успешно противостоит конкурирующей с ней зарубежной продукции как на
внутреннем, так и на внешних рынках. Важнейшую роль играет способность
государства обеспечить устойчивое, динамическое развитие национальной
экономики, поскольку, чтобы иметь конкурентоспособную экономику, необходимо
создать
конкурентоспособное
общество,
которое
владеет
бесспорными
преимуществами в разных областях человеческой деятельности [2].
Конкурентоспособность проявляется лишь в условиях конкуренции и через
конкуренцию. Существуют разные подходы к классификации конкурентоспособности
112
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
[3]. Так, по территориально географическому признаку выделяют международную,
национальную конкурентоспособность и конкурентоспособность в пределах
отдельных регионов (районов); в зависимости от масштабности экономических
объектов – конкурентоспособность товара, предприятия-производителя, отрасли
и/или комплекса отраслей, национальной экономики; во временном проявлении –
конкурентоспособность на определенную дату или промежуток времени в прошлом,
текущая конкурентоспособность, конкурентоспособность, в перспективе.
Конкуренция – неотъемлемая составляющая рыночной экономики.
Следовательно, проблемы управления конкурентоспособностью объектов требуют
исследования и выработке рекомендаций относительно их нивелирования.
Низкая стоимость украинских компаний на рынке является одной из главных
проблем, поскольку в настоящее время показатель стоимости компании можно
считать основным показателем ее конкурентоспособности. Стоимость интегрирует в
себе показатели, отражающие внутреннюю ситуацию фирмы и ее внешнее
окружение, что позволяет сопоставлять результаты деятельности различных
экономических субъектов. Для собственников, потенциальных инвесторов и других
заинтересованных групп стоимость компании является основным критерием оценки
его финансового благополучия, который дает комплексное представление об
эффективности управления бизнесом.
Не менее важной проблемой является низкая эффективность менеджмента. На
эффективность менеджмента влияют личные качества менеджеров, способность
руководства разрабатывать и реализовывать стратегию предприятия и адаптироваться
к изменениям внешней среды, единая система учета и контроля, а также умение
подбирать высококвалифицированные кадры. Главными условиями для решения
проблемы эффективного менеджмента является наличие, с одной стороны, системы
контроля и ответственности, а с другой – системы мотивации.
Требует решения также проблема недостаточно высокого качества продукции
и услуг, предлагаемыми на рынке отечественными компаниями. Улучшение качества
позволит повысить конкурентоспособность, что в свою очередь повлияет на имидж
компании, ускорение НТП, увеличение экспорта, завоевание новых рынков или
отдельных их сегментов.
Высокие издержки также являются одной из проблем, не позволяющей достичь
более высокого уровня конкурентоспособности. Уменьшение расходов является
традиционным и наиболее исследованным методом усиления конкурентных
преимуществ предприятия. Однако удержать такое конкурентное преимущество в
современных условиях достаточно трудно. Реализация данного метода требует
скоординированной работы персонала компании по совершенствованию технологии
производства, НИОКР и логистики, организационной структуры, менеджмента
персонала. Компании, которые выбирают такой путь усиления конкурентных
позиций, постоянно занимаются анализом затрат на всех стадиях разработки, выпуска
и реализации продукции [1].
Одно из решений видится во внедрении практики бенчмаркинга, т.е. есть
непрерывного, систематического поиска, изучения лучшей практики конкурентов и
предприятий из смежных отраслей, а также постоянное сравнение желаемых
изменений и результатов бизнеса с созданной эталонной моделью собственной
организации бизнеса. На основе создания и поддержки системы непрерывных
113
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
улучшений результативности бизнеса бенчмаркинговый подход даст компании
возможность перенять лучший опыт в различных направлениях деятельности.
Таким образом, можно сделать вывод, что конкуренция проявляется на всех
уровнях экономики – от микроуровня до уровня мировой экономической системы. В
странах с рыночной экономикой конкурентоспособность отдельных компаний
является залогом конкурентоспособности отраслей и экономик, результатом наиболее
удачной комбинации факторов производства.
Литература:
1.
Макконнелл К.Р. Экономикс. Принципы, проблемы и политика / К.Р.
Макконнелл, С.Л. Брю. – Инфра-М, 2008. – 940 с.
2.
Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации.
Учебник / Р.А. Фатхутдинов. – М.: Эскмо, 2005. – 542 с.
3.
Юданов. А.Ю. Конкуренция: теория и практика / А.Ю. Юданов. – М.:
ГНОМ и Д., 2001. – 304 с.
Полищук Е.А.,
Абдураимова Э.Р.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
О ПРОБЛЕМАХ СТРАХОВОГО РЫНКА УКРАИНЫ
В настоящее время на страховом рынке Украины наблюдается множество
проблем, которые во многом являются следствием бессистемного развития
отечественной экономики и как, результат, – неразвитости отдельных ее секторов.
Цель работы - выделить ряд проблем страхового рынка Украины, подлежащих
первоочередному разрешению для развития отечественной страховой отрасли.
Выделим следующие блоки проблем:
Проблемы экономического характера:
– низкий платёжеспособный спрос физических и юридических лиц на страховые
услуги;
– небольшие объёмы и несовершенная структура капитала страховых
организаций;
– отсутствие надёжных инвестиционных инструментов для долгосрочного
размещения страховых резервов.
Организационно-правовые проблемы:
– отсутствие целенаправленной государственной политики в сфере страхования,
что приводит к бессистемному развитию отечественного страхового рынка;
–
несовершенство
существующей
нормативно-правовой
базы,
регламентирующей развитие страховой отрасли;
– недостаточный уровень государственного регулирования и контроля
страхового рынка, непоследовательность действий по отношению организации
государственного надзора за страховой деятельностью.
Функциональные проблемы:
– низкая доходность отдельных видов страхования;
114
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– более низкая конкурентоспособность страховых компаний по сравнению с
коммерческими банками в борьбе за привлечение свободных средств юридических и
физических лиц;
– отсутствие средне- и долгосрочного планирования страховыми компаниями
своей деятельности;
– нарушения действующего законодательства;
– возрастание случаев страхового мошенничества.
Информационно-аналитические проблемы:
– значительная информационная закрытость страхового рынка, низкий уровень
внедрения в страховую практику современных информационных технологий;
– отсутствие качественной статистической информации и недостаточность
обстоятельных информационно-аналитических материалов о состоянии и проблемах
формирования страхового рынка;
– несовершенство финансовой отчётности и методов обработки данных;
– отсутствие совершенных рейтингов страховых компаний;
– непрозрачность сведений о структуре собственности отечественного
страхового рынка.
Социально-психологические проблемы:
– отсутствие доверия населения и хозяйствующих субъектов к страховым
компаниям.
Вышесказанное указывает на то, что данные проблемы являются либо общими
для всей украинской экономики (например, проблемы экономического характера и
организационно-правовые проблемы), либо внутренними и типичными только для
украинского страхового рынка (к ним относятся практически все остальные из
перечисленных выше проблем).
Поліщук О.А.,
Брюхова Н.А.,
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
ДО ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Однією з перших робіт по тіньовій економіці є відома стаття американського
ученого П. Гутмана «Підпільна економіка», опублікована в 1977 році. В ній
однозначно затверджувалося, що неврахованою економічною діяльністю нехтувати
не можна [1].
Сьогодні по проблемах тіньової економіки проводяться вже досить численні
дослідження. Швидко зростає число робіт, присвячених усесторонньому аналізу
різних аспектів тіньової економічної діяльності. Виходять в світ праці Д. Блейдса,
Контіні, Е. Фейга, П. Гутмана, До. Макафі, Х. Петерсена та інших. В останній версії
національних рахунуів ООН «тіньову економіку» рекомендується включати в межі
виробництва.
Проведення в 1983 році в м. Белефелде міжнародної конференції, на якій було
представлено близько 40 докладів, що зачіпали проблеми тіньової економіки в умовах
різних господарських систем, виявило гостроту даної проблеми. А за матеріалами
конференції європейських статистиків, яка відбулася в 1991 р. в Женеві, присвяченій
115
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
прихованій і неформальній економіці, опубліковано спеціальне керівництво за
статистикою тіньової економіки в країнах з ринковою системою господарювання.
Внаслідок відносної новизни для науки даної проблеми, практично не
сформувався її понятійний апарат, який би дозволив чіткіше визначати предмет і
об'єкт дослідження. Перш за все, це торкається самого терміну «тіньова економіка»,
разом з яким застосовують словосполучення «сіра економіка», «кримінальна
економіка», «нелегальна економіка» та ін., а також укладеного в них поняття.
Наприклад, у ряді робіт російських авторів, чиї роботи в цій області досліджень сталі
з’являтися з 80-х років (Н. Гаджієв, З. Головнін, В Дадалко і Д. Пешко, Т. Корягіна та
ін.), в трактуванні тіньової економіки переважають кримінальні тенденції,
статистична методологія її оцінки або не розглядається взагалі, або розглядається
недостатньо [2].
Д. Макаров під тіньовою економікою розуміє сукупність у принципі легальних,
але фінансово-господарських операцій, що не виявляються відкритими
перевірочними методами, виносячи за її межі прямі порушення закону в економіці. В
своїй роботі він робить акцент на негативних наслідках тіньової економіки, хоча
багато хто з них не можна оцінити однозначно [3].
Ю. Козлов запропонував розуміти під цим поняттям будь-яку приховану від
державного обліку економічну діяльність [4].
А. Сергєєв визначив тіньову економіку як «…незареєстровану в державних
органах і тому неконтрольовану індивідуальну трудову діяльність»[5].
В. Ламанова визначає тіньову економіку як сукупність відносин між окремими
індивідами, групами індивідів по виробництву, розділенню, обміну матеріальних
благ і послуг, результати яких з певних причин не враховує офіційна статистика і
об’єм якої не включається в макроекономічні показники [6].
В узагальненому плані дане поняття тлумачиться двояко:
1. Тіньова економіка - це економічна діяльність, що суперечить чинному
законодавству, тобто є сукупністю нелегальних господарських дій, які підживляють
кримінальні злочини різного ступеня важкості [7]; 2. Під тіньовою економікою
розуміються що не враховуються офіційною статистикою і неконтрольовані
суспільством виробництво, споживання, обмін і розподіл матеріальних ресурсів,
грошових коштів, різних благ [8].
Підходи, пропоновані зарубіжними авторами, можна об'єднати в чотири групи:
1) тіньова економіка розглядається як заборонені види економічної діяльності; 2)
тіньова економіка визначається як незаявлені і приховані види економічної діяльності
(підпільні підприємства і зареєстровані, але частково зайняті прихованим
виробництвом); 3) тіньова економіка трактується як приховане виробництво; 4) є
усякою економічною діяльністю, яка з тих або інших причин не враховується
статистикою, вислизає від оподаткування і не включається у валовий внутрішній
продукт.
Перше визначення розглядає тіньову економіку лише як заборонену, підпільну
діяльність. Другий підхід дещо ширший: разом з нелегальною економічною
діяльністю до тіньової економіки відноситься і цілком законне, але приховуване від
оподаткування виробництво продукції (послуг). В третьому випадку поняття тіньової
економіки обмежується лише прихованим виробництвом. Якнайповнішим
представляється четверте визначення. Воно відображає всі господарські зв'язки, що
116
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
не враховуються: нелегальну економічну діяльність, приховане виробництво,
незаконне виробництво і інші невраховані види економічної діяльності [9- 11].
У вітчизняній економічній науці також пропонуються численні варіанти
трактувань тіньової економіки. Одна з версій – це не реєстрована в органах
державного управління і обліку і тому нерегульована ними в належній мірі
індивідуальна трудова діяльність [12].
Тіньовою економікою є підпільна, прихована від офіційного обліку і контролю
економічна діяльність. Їй відповідає система «тіньових відносин», уособлена
«тіньовими персонами». На думку В. Лазовського, кожна з вказаних точок зору посвоєму вірна і відповідає різним етапам розвитку і сторонам економіки і різному
стану суспільного усвідомлення соціально-економічних процесів, що відбуваються в
ній [13].
Варіанти суті «тіньової економіки» вітчизняних авторів співпадає за змістом з
визначеннями даного поняття зарубіжних авторів, розглянутих вище. Проте є і деяка
відмінність: зарубіжні економісти віддають перевагу так званому операціональному
визначенню тіньової економіки, в якому характеризуються дії по вимірюванню
досліджуваного явища, тобто безпосередньо показується склад включаються в
тіньову економіку видів діяльності; вітчизняні учені розглядають тіньову економіку в
першу чергу як економічну категорію у вигляді складної системи не контрольованих
суспільством виробничих відносин. Відмінності авторів зводяться лише до різного
ступеня обхвату об'єкту, що вивчається [14-16].
На наш погляд, при характеристиці суті тіньової економіки слід враховувати
такі моменти: тіньову економіку необхідно розглядати як складову частину
суспільного відтворювання; указати суб'єкти тіньової діяльності; визначити її
структурний склад.
У результаті визначення прийме наступний вигляд: тіньова економіка є
сукупністю відносин між окремими індивідами, групами індивідів з приводу
виробництва, розподілу, перерозподілу, обміну і споживання матеріальних благ і
послуг, результати яких з тих або інших причин не враховуються офіційною
статистикою і не включаються у валовий внутрішній продукт.
Література:
1.
Gutmann P. The Subterranean Economy // Finanational Analysts Journal. –
1977. Vol. 33,
2.
Бокун Н., Кулибаба И. Теневая экономика: понятие, классификации,
информационное обеспечение // Вопросы статистики. - 1997. № 7. С. 3-11.
3.
Макаров Д. «Экономические и правовые аспекты теневой экономики в
России // Вопросы экономики. – 1998. № 3. С.40.
4.
Козлов Ю. Теневая экономика и преступность // Вопросы экономики. –
1990. № 3. С. 120-127.
5.
Сергеев А. Альтернатива: выбор пути. Перестройка управления и
горизонты рынка. – М.: Мысль, 1980. – 462 с.
6.
Ламанова Т. Тіньова економіка – визначення, структура методи оцінки //
Економіка, фінанси, право. – 2000. № 3. С 22-26.
7.
Никифоров Л., Кузнецова Т. Теневая экономика // Вопросы экономики. –
1991. № 1. С. 100-111.
117
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
8.
Блейдс Д. Теневая экономика и национальные счета / Экономический
обзор стран ОЭСР. Публикация ОЭСР. 1982. 123 с.
9.
Система национального счетоводства: Лекционный материал.
Евростат: семинар. Минск. 1994. Т.2. 165 с.
10. Guide-book to statistic on the hidden economy. New-York, 1992. 378 р.
11.
Петер фон дер Липпе. Экономическая статистика: в 2 т. /ФСУ
Германии. Висбаден. 1995. Т.1. 628с.
12.
Глинкина С. Теневая экономика России в условиях трансформации
экономической системы: Лекционный материал. М., 1993.
13. Лазовский В. О сущности, структуре и субъектах «теневой экономики»
// Экономические науки. – 1990. № 8. С. 62-67.
14.
Головнин С.Д. Мифы и реалии «теневой экономики» // Контроллинг.
1991. № 2. С. 84-94.
15.
Корягина Т.И. Две ветви мафии // Советская Россия. 1994. С. 4-5.
16. Пономаренко А. Что означает статистический термин «теневая
экономика» и как она отражается в национальных счетах // Вопросы статистики.
1995. №6 С. 3-7.
Полищук Е.А.,
Дарибогова Э.М.,
Таврический национальный
университет имени В.И.Вернадского
СУЩНОСТЬ И РОЛЬ КУЛЬТУРЫ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
В СОВРЕМЕННОМ БИЗНЕСЕ
Культура является многогранным явлением. Она пронизывает все сферы
жизнедеятельности человека, в том числе и предпринимательскую деятельность. В
настоящее время не только эффективность и прибыльность предприятия играет
решающую роль, но и культура предпринимательства, которая не только
обеспечивает высокий престиж предприятию, но и способствует повышению
эффективности производства, улучшению качества продукции (услуг), а,
следовательно, и увеличению доходов.
Назначение культуры предпринимательства связано с решением двух основных
проблем: выживание в данной социально-экономической среде и обеспечение
внутренней интеграции для достижения поставленных целей. Культура
предпринимательства воплощает в себе атмосферу, характер общения друг с другом
участников предпринимательских операций, верность предприятию, качество бизнеса
и т.д.
Культура предпринимательства – это определенная, сложившаяся совокупность
принципов, приемов, методов осуществления предпринимательской деятельности
субъектами в соответствии с действующими в государстве (обществе) правовыми
нормами (законами, нормативными актами), этическими и нравственными
правилами, нормами поведения при осуществлении цивилизованного бизнеса.
Культура предпринимательства состоит из внутренней и внешней культуры
предприятия. Внутренняя культура отображает взаимоотношения участников бизнеса
внутри предприятия. Внешняя культура воплощает в себе соблюдение правил
118
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
культурного поведения предпринимателей по отношению к своим поставщикам,
потребителям, покупателям и другим участникам бизнес-операции, с которыми
контактирует предприниматель в процессе своей деятельности.
Выделяют четыре элемента предпринимательской культуры:
1.
Законность. Предпринимательская деятельность направлена на
систематическое извлечение прибыли, но не всяческими путями и методами, а только
на законных основаниях. Культура предпринимательства означает, что
предприниматели, создав собственное дело, осуществляют законный бизнес и
получают доход (прибыль) на законных основаниях.
2.
Строгое выполнение обязательств и обязанностей, вытекающих из
правовых актов, договорных отношений и совершаемых законных сделок, что
проявляется в ненанесении не только имущественного, но и морального вреда
партнерам, конкурентам, потребителям, наемным работникам
3.
Честное ведение его субъектами своего бизнеса. Честное отношение к
людям, потребителям, партнерам, государству – это действительно ведущий признак
культуры предпринимательства
4.
Соблюдение предпринимателями общих этических норм, включающих
профессиональную этику, общепринятые правила осуществления бизнеса,
соблюдение обычаев и нравов, действующих в обществе, уровень знаний,
необходимых для осуществления законного бизнеса и др.
Культуру предприятия можно считать недостаточной (слабой) если:
1. Отсутствует ясное представление о системе ценностей и средствах
достижения целей;
2. Отсутствуют стратегические цели;
3. Отсутствуют тактические цели (в результате возникают противоречия);
4. Отдельные части предприятия не могут прийти к согласию, существуют
различные точки зрения;
5. Руководители ничего не делают для развития общего понимания ценностей,
общих убеждений.
Литература:
1.
Культура предпринимательства [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: // http://www.aup.ru/books/m91/06.htm
2.
Организационная культура и культура предпринимательства
[Электронный
ресурс].
–
Режим
доступа:
//http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Rad/04.php
Полищук Е.А.,
Лысенко С.Н.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
О КОММЕРЧЕСКОЙ ТАЙНЕ ПРЕДПРИЯТИЙ В УКРАИНЕ
В современном бизнесе одним из самых ценных товаров является информация.
Для того, чтобы иметь успешный бизнес, обеспечить экономическую безопасность,
избежать банкротства, защитить компанию от недобросовестной конкуренции и
коммерческого шпионажа, необходимо, прежде всего, защитить информацию,
119
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
которой владеет предприниматель. Каждый предприниматель, который имеет хотя бы
незначительное преимущество перед конкурентами на рынке, всеми возможными
способами пытается сохранить свою информацию. Прежде всего, необходимо
отметить, что при решении задачи охраны секретных данных предприятия зачастую
сталкиваются с проблемой определения конфиденциальности информации. Согласно
Закону Украины «Об Информации» к конфиденциальной информации относят
сведения, которые находятся во владении, пользовании или распоряжении отдельных
физических или юридических лиц и распространяются по их желанию согласно с
предусмотренными ими условиями. К тайной относится информация, которая
содержит сведения, составляющие государственную и иную предусмотренную
законом тайну, разглашение которой причиняет ущерб лицу, обществу или
государству [1,2].
Согласно Постановлению Кабинета Министров Украины от 9 августа 1993 №
611 «О перечне сведений, которые не составляют коммерческой тайны», не могут
быть отнесены к коммерческой тайне:
– учредительные документы, документы, разрешающие заниматься
предпринимательской или хозяйственной деятельностью и ее отдельными видами;
– информация по всем установленным формам государственной отчетности;
– данные, необходимые для проверки исчисления и уплаты налогов и других
обязательных платежей;
– сведения о численности и составе работающих, их заработной плате в целом
и по должностям, а также наличие свободных рабочих мест;
– документы о платежеспособности и т.д.
Предприятия, учреждения и организации обязаны подавать перечисленные
сведения органам государственной исполнительной власти, контролирующим и
правоохранительным органам, другим юридическим лицам в соответствии с
действующим законодательством, по требованию.
Сведения, которые могут быть отнесены к коммерческой тайне в Украине,
должны иметь следующие признаки:
– не содержать информацию о государственной тайне;
– не наносить ущерб интересам общества;
– относиться к производственной деятельности предприятия;
– иметь действенную или потенциальную коммерческую ценность и создавать
преимущества в конкурентной борьбе;
– иметь ограничения в доступе т.д. [3].
Основным документом по защите коммерческой тайны для любого
предприятия должно быть «Положение о коммерческой тайне предприятия», в
котором будут расписаны все должностные инструкции, классификационная
информации, которая должна относиться к коммерческой тайне, а также порядок
хранения, использования и обработки данных, содержащих коммерческую тайну
предприятия.
Делая вывод, можно отметить, что проблемы в сфере коммерческой тайны в
Украине были и остаются актуальными как для ученых-теоретиков, так и для
практиков. На сегодня в государстве отсутствует Закон об охране коммерческой
тайны, основным препятствием для утверждения которого является тот факт, что
информация о коммерческой тайне в результате ее конфиденциальности не подлежит
регистрации. По данной причине охранных документов на нее никто не выдает. К
120
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
тому же выявить неправомерное использование такой информации
невозможно, а установить нарушение и нарушителя очень сложно.
почти
Литература:
1. Гражданский кодекс Украины [Электронный ресурс]. – Режим доступа: //
www.rada.gov.ua
2. Закон Украины «Об информации» [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
// www.rada.gov.ua
3. Сляднева А. Определение понятия коммерческой тайны субъекта
хозяйствования / А. Сляднева // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2007. –
№ 9. – С. 40-43.
Поліщук О.А.,
Менадієва Е.Р.,
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ І СИСТЕМИ ЯК СКЛАДОВА ЕФЕКТИВНОГО
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Сучасному зовнішньому середовищу, в якому працюють вітчизняні підприємства,
властивий високий динамізм, що викликає необхідність швидкого та гнучкого реагування
підприємств на зміни у ринковому середовищі. За таких умов виникає необхідність
використання сучасних концепцій, методів та інструментів управління підприємством, а
також інформаційних технологій, технічних засобів та програмного забезпечення.
Інформаційні технології, досягнувши за останнє тисячоліття нового якісного рівня, в значній мірі
розширюють можливості ефективного управління, оскільки надають менеджерам, фінансистам,
маркетологам, керівникам виробництва всіх рангів новітні методи обробки та аналізу економічної
інформації, необхідної для прийняття певних економічних рішень.
Метою роботи є дослідження сутності інформаційного забезпечення підприємства,
необхідності впровадження інформаційних технологій та систем і аналіз проблем їх
автоматизації.
Сучасний стан інформатизації вітчизняних підприємств не можна назвати
задовільним і це обумовлено певними причинами. Серед них – проблеми автоматизації та
впровадження інформаційних систем, відсутність тісного взаємозв’язку між методами
управління й алгоритмами функціонування інформаційної системи. Ефективність
управління підприємством значно підвищується за умови раціонально побудованого
інформаційного забезпечення, що підвищує обґрунтованість прийняття рішень і контроль за
своєчасним їх виконанням, сприяє зменшенню обсягу рутинного навантаження та підвищенню
оперативності й достовірності отриманих результатів. В загальному розумінні під інформаційним
забезпечення вважається наявність інформації, необхідної для управління економічними
процесами, що міститься в базах даних інформаційних систем. Важливою складовою
інформаційного забезпечення підприємства є інформаційні технології (ІТ). Під інформаційними
технологіями розуміють сукупність засобів і методів збирання, реєстрації, обробки, накопичення і
доведення до користувача необхідних даних в системі організаційного управління на основі
застосування засобів обчислювальної техніки. Місією інформаційних систем є виробництво
інформації, що її потребує підприємство для забезпечення ефективного управління всіма
своїми ресурсами, створення інформаційного і технічного середовища для здійснення
управління підприємством. Зростання обсягів інформації в інформаційній системі
121
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
підприємств, потреба в прискоренні й більш складних способах її опрацювання зумовлюють
необхідність автоматизації роботи інформаційної системи, тобто автоматизації
опрацювання інформації. У неавтоматизованій інформаційній системі всі дії з інформацією і
рішення здійснює людина. Тоді як автоматизація процесів опрацювання інформації приводить
до появи в межах алгоритмів опрацювання правил вирішення задач. Це сприяє переростанню
«чистої» інформаційної системи в інформаційну систему управління. У межах останньої
частково реалізовані й функції людини з прийняття рішень. Тобто автоматизована
інформаційна система управління підприємством є взаємопов’язаною сукупністю даних,
обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартів процедур, призначених для збору,
опрацювання, розподілу, зберігання, видачі (надання) інформації відповідно до вимог, що
випливають з діяльності підприємства [1, c. 25].
Як правило, це система для підтримки прийняття рішень і виробництва інформаційних
продуктів, що використовує комп’ютерну інформаційну технологію, і персонал, який взаємодіє
з комп’ютерами і телекомунікаціями. Усі інформаційні системи можна умовно поділити на два
великих класи: фінансово-управлінські та виробничі системи. Фінансово-управлінські системи
включають підкласи локальних і частково малих інтегрованих систем. Такі системи призначені
для ведення обліку по одному або декількох напрямах (бухгалтерія, збут, облік кадрів тощо).
Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, яке потребує
управління фінансовими потоками й автоматизації облікових функцій. Виробничі системи
включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи передусім призначені
для управління і планування виробничого процесу. Виробничі системи значно більш складні у
впровадженні (цей цикл може займати від шести-дев’яти місяців до півтора і більше років). Це
зумовлено тим, що система задовольняє потреби усього виробничого підприємства, що
потребує значних спільних зусиль працівників підприємства і постачальника програмного
забезпечення [2]. Провівши дослідження, можна зробити наступні висновки: підприємство
може бути представлене як складна соціальна система, що постійно змінюється і потребує
адаптивної інформаційної системи; інформаційні технологія являються частиною структури
та системи підприємства; для ефективного впровадження інформаційних технологій
потрібно виконати детальне визначення цілей підприємства, подальше моделювання його
діяльності.
Отже, основою для стратегічних змін, для ефективного впровадження технологій та
адаптивної інформаційної системи є узгоджене бачення майбутнього підприємства.
Література:
1. Емельянов С.Л. Информатика и информационные технологи / С.Л. Емельянов, В.Ф.
Якутко. – Х.: Бурун Книга, 2007. – 357 с.
2. Гужва В.М. Інформаційні системи і технології на підприємствах / Гужва В.М. – К.:
КНЕУ, 2001. – 400 c.
Полищук Е.А.,
Овденко В.В.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
О РИСКЕ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Реализация хозяйственной деятельности предприятия по достижению целей
бизнеса осуществляется в условиях неопределенности протекания реальных событий.
122
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
В момент принятия стратегических решений невозможно предугадать те изменения,
которые могут произойти в политической или социально-экономической ситуации, в
поведении партнеров и конкурентов, в законодательстве. Именно хозяйственный риск
является жесткой проверкой всех предпринимательских идей и замыслов,
управленческих решений, принятых в хозяйственной деятельности.
Все это ставит предпринимателя в условия, когда он должен заранее учитывать
источники и факторы хозяйственного риска, для того чтобы своевременно принять
меры по их предупреждению, ослаблению силы воздействия и устранению
нанесенного ущерба и обеспечению экономической безопасности бизнеса. Идти на
риск
предпринимателя
вынуждает
неопределенность,
непредсказуемость
возникающих в процессе хозяйственной деятельности событий.
Потери от риска могут быть самыми различными: материальными,
финансовыми, кадровыми, информационными, это и утеря клиентов и рынков сбыта,
надежных источников сырья и т.д. Риск – своего рода опасность потерь в виде
дополнительных расходов сверх прогнозируемых либо получение доходов.
Уровень вероятных потерь рассчитывают в абсолютном и относительном
выражении. В абсолютном выражении цена риска может быть оценена в физическом,
материально-вещественном или стоимостном выражении. При относительном
выражении величину потерь соотносят с некоторой базой, например со стоимостью
имущества предприятия, стоимостью суммарных затрат предприятия на данный вид
предпринимательской деятельности или с расчетным доходом. Каждый вид потерь
может возникнуть под влиянием различных факторов риска, а их величина с
определенной долей вероятности может быть рассчитана.
Риск – это вероятностная категория, его целесообразно характеризовать и
измерять как вероятность возникновения некоторого уровня предпринимательского
дохода или определенных потерь.
Специалисты по теории риска считают, что предельными значениями
допустимого риска может быть величина 10%, критического – 1%, а
катастрофического – 0,1%.
В
условиях
предпринимательской
деятельности
для
обеспечения
экономической безопасности особое значение имеет финансовая устойчивость
предприятия. На нее оказывают влияние такие факторы, как неплатежеспособность
одного из агентов финансовой сделки; изменение курса валют, денег, ценных бумаг;
внезапно вводимые ограничения на валютно-денежные операции и т.д.
Любой бизнес, любое предпринимательство связаны с риском, природа
которого очень многообразна. Все это требует знать теорию экономической
безопасности, понимать сущность экономической безопасности предприятия,
основные опасности и угрозы, количественные и качественные показатели оценки
уровня экономической безопасности, методы анализа факторов риска и основные
направления обеспечения безопасности.
123
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Полищук Е.А.,
Путинцева М.В.,
Петровская С.С.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
О ПРОБЛЕМАХ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ
Актуальность и сложность проблемы экономической безопасности в условиях
глобализации предполагает сочетание эмпирического анализа с реализацией научного
потенциала методологии и теории. В основе повышенного внимания к данному
вопросу лежат объективные процессы и явления, происходящие в национальной
экономике и украинском обществе, а также в глобальной экономике и в
международных экономических отношениях.
Целью исследования является анализ проблем экономической безопасности
Украины на современном этапе развития и предложение конкретных мер по их
разрешению.
Экономическая безопасность – это независимость государства в формировании
и развитии собственной экономической системы. Материальной основой такой
независимости является собственность народа на национальное богатство
(совокупность созданных и накопленных в Украине трудом всего общества
материальных и духовных благ, интеллектуального потенциала общества, природных
ресурсов и т. д.), а также способность сохранять устойчивость к воздействию
внутренних и внешних угроз. Однако целесообразно использовать вместо термина
«расширенное воспроизводство» выражения «устойчивый рост (рост ВВП)»,
«устойчивое развитие» [4].
Наибольшую внешнюю угрозу для экономической безопасности Украины в
настоящее время представляют последствия мирового экономического кризиса.
Прежде всего, это сокращение спроса на традиционную продукцию украинского
экспорта, а также сокращение возможности привлечения внешних заимствований [1].
Зависимость украинской финансовой системы от внешних мировых рынков и
иностранного капитала делает ее чрезвычайно уязвимой, в том числе для
спекулятивных атак. Некоторые глобальные игроки (государства и ТНК) стремятся
решить свои проблемы, вызванные кризисом за счет экономики Украины.
К проблемным зонам относятся неспособность государства минимизировать
коррупцию и экономические преступления; политическая нестабильность и
неэффективность системы государственного регулирования; неспособность
государственных институтов и хозяйствующих субъектов минимизировать убытки от
негативного воздействия внешних экономических факторов.
Согласно мнению большинства экспертов в области экономики в Украине
«практически не реализуются» следующие национальные интересы [1]:
– уменьшение зависимости от поставок энергоресурсов из-за рубежа;
– обеспечение устойчивого положительного сальдо в балансе внешней
торговли (превышение доли экспорта над импортом).
Также существуют трудности с обеспечением законности при принятии
решений должностными лицами в сфере экономики; укреплении позиций Украины на
важных направлениях научно-технического прогресса; повышением в структуре
124
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
внешнеторгового оборота доли экспорта товаров и услуг с высокой долей
добавленной стоимости.
Для Украины задача обеспечения экономической безопасности в долгосрочной
перспективе неизбежно предстает как проблема структурных реформ, модернизации
производственной базы и перехода на новую модель экономического развития. В
противном случае, даже при наличии атрибутов политического и экономического
суверенитета, украинская экономика окажется в подчиненном положении, и будет
представлять собой ресурс для других, более развитых стран.
Основные внутренние угрозы экономической безопасности Украины можно
сгруппировать в три логически взаимосвязанных направления:
I. 1) Ослабление (снижение эффективности) системы государственного
регулирования в сфере экономики;
2) Снижение научно-технического и технологического потенциала;
3) Утрата производственного потенциала из-за высокого износа основных
фондов;
4) Снижение конкурентоспособности продукции.
II. 1) Обострение политической ситуации;
2) Ухудшение отношений со стратегическим партнером Украины – Россией;
3) Затягивание процесса делимитации и демаркации границы в АзовоКерченской зоне;
4) Формирование негативного международного имиджа как страны-транзитёра
энергоресурсов;
III. 1) Вывоз капитала, который существенно превысил приток иностранных
инвестиций;
2) Переход Украины в категорию стран с особо высоким риском для
инвестиций;
3) Отсутствие высокотехнологических и крупных прямых иностранных
инвестиций;
4) Новая мировая технологическая революция, по отношению к которой
Украина окажется аутсайдером.
Преодоление последствий экономического кризиса возможно при выполнении
следующих пунктов:
– выработать согласованную концепцию / программу антикризисных мер с
привлечением представителей экспертного сообщества и бизнеса, донести ее до
сведения населения;
– осуществлять мониторинг и адекватное оценивание кризисных явлений, их
динамики и характера проявлений;
– осуществлять мониторинг и жесткий контроль за исполнением решений,
принятых правительством и НБУ;
– ввести новую, эффективную процедуру банкротства;
– стимулировать экспорт, импортозамещение и внедрение инноваций;
– проводить активную инвестиционную политику.
В Украине по всем основным критериям состояния общества достигнуты или
превышены критические значения параметров национальной безопасности [2].
Поэтому разработка любой программы первоочередных или долгосрочных
мероприятий по обеспечению экономической безопасности государства и
практические действия в этом направлении должны опираться на четкое осознание
125
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
реальных угроз. Путь построения экономической безопасности государства состоит в
единстве оценки степени уязвимости экономики и возможности материализации
угрозы, поэтому разработка концепции экономической безопасности требует
комплексного решения вопросов организационного, нормативно-правового,
научного, методологического, аналитического, информационного и экспертного
обеспечения деятельности в этой сфере.
Литература:
1.
ЦСИ «СОФИЯ». Актуальные вопросы экономической безопасности
ресурс].
–
Режим
доступа:
Украины
[Электронный
http://www.sofia.com.ua/page31.html&p_docid=119
2.
Указ Министерства экономики Украины «Про затвердження Методики
розрахунку рівня економічної безпеки України» 02.03.2007 №60.
3.
Пономаренко В.С. Экономическая безопасность региона: анализ, оценка,
прогнозирование / В.С. Пономаренко, Т.С. Клебанова, Н.Л. Чернова. – Харьков: ИД
«ИНЖЭК», 2004. – 144с.
4.
Экономическая безопасность Украины [Электронный ресурс] –
http://ekonomy.info/2009-05-19-08-18-41/142-2009-05-26-05-40-07.html
Полищук Е.А.,
Шабадинов Л.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
К ВОПРОСУ ОБ ИНВЕСТИЦИОННЫХ ПРОЦЕССАХ В УКРАИНЕ
Развитие инвестиционных процессов можно считать залогом для развития
отечественной экономики, однако данные процессы в значительной мере зависят от
эффективности государственной политики, наличия благоприятного инвестиционного
климата и многих других факторов, которые в неполной мере развиты в нашем
государстве.
Исследуя инвестиционные процессы и инвестиционные потоки в Украине,
следует выделить следующие факторы, которые влияют на поведение как
иностранных, так и отечественных инвесторов: неблагоприятный инвестиционный
климат; несовершенная нормативно-правовая база; отсутствие системного подхода в
развитии инвестиционной сферы; снижение финансовых возможностей бюджетов
всех уровней; неэффективное использование инвестиционного потенциала
государства и отдельных регионов; низкая конкурентоспособность государства;
слаборазвитый фондовый рынок; несовершенная финансово-кредитная система;
отсутствие системы гарантий защиты инвестиций; отсутствие развития
инвестиционного партнерства государства и бизнеса; наличие проблем становления
долгосрочных отношений предприятия с инвесторами и финансовыми институтами;
отсутствие системы страхования рисков инвесторов; нестабильность политической
ситуации; высокий уровень коррупции и т.д. [1].
Основной задачей для развития инвестиционных процессов в экономической
сфере Украины должно стать создание конкурентоспособной рыночной экономики,
126
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
улучшение инвестиционного климата и обеспечение макроэкономической
стабильности.
Инвестиционные процессы в нашем государстве имеют значительное влияние
на субъекты рынка и их деятельность, поскольку инвестиции охватывают глубинные
основы хозяйственной деятельности. Поэтому, исследования проблем активизации
инвестиционных процессов в Украине являются достаточно актуальными и находятся
в центре внимания экономической науки.
Основной целью политики государства в сфере инвестирования является
ресурсное обеспечение позитивных экономических сдвигов в экономике и процессов
экономического роста, т.е. обеспечение устойчивого развития государства, которое
приведет к созданию благоприятной конъюнктуры на рынке, повышению активности
хозяйственных процессов, развитию приоритетных отраслей экономики, повышению
эффективности решения проблем улучшения качества жизни населения
(сбалансирование социальной политики).
Для эффективного осуществления инвестиционной политики в Украине
необходимо, чтобы в ее основу были заложены основные принципы, которые
предусматривали бы государственное регулирование инвестиционной деятельности и
влияние результатов реализации инвестиционного регулирования на доходную и
расходную часть государственного бюджета, финансовую обеспеченность и
прибыльность инвестиционных проектов и т.д. [3].
Инвестиционная политика должна сформировать в нашем государстве
благоприятный инвестиционный климат, который включал бы мобилизацию
национальных сбережений в инвестиции, доступность кредитных ресурсов для
предприятий и приток иностранного капитала.
Литература:
1. Євстаф'єва А.Г. Особливості інвестиційної діяльності в Україні на
сучасному етапі / А.Г. Євстаф'єва, О.В. Іваненко // Держава та регіони. – 2006. – №
4. – С. 134–137.
2. Затонацька Т.Г. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу
національної економіки / Т.Г. Затонацька, В.Л. Осецький // Фінанси України. – 2006. –
№ 7. – С. 38–49.
3. Папп В.В. Вдосконалення інвестиційної політики в країні та її вплив на
розвиток інвестиційного процесу в регіоні / В.В. Папп // Регіональна економіка. –
2006. – № 2. – С. 50–59.
Полищук Е.А.,
Шадура М.В.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
ДЕНЕЖНО-КРЕДИТНАЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ
Опыт Украины в последние годы свидетельствует о том, что состояние
денежно-кредитной политики существенно влияет на экономику государства. Такие
ее составляющие, как инфляция, валютный курс, процентная ставка стали основными
элементами при оценке состояния экономики и перспектив ее развития, так как они
определяют динамику ВВП, доходов и расходов населения, предприятий,
127
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
соотношение совокупного спроса и предложения, сальдо платежного баланса и т.д.
Это означает, что денежно-кредитные инструменты стали активным рычагом влияния
на экономическую динамику [1].
Согласно Закону Украины «О Национальном банке Украины», денежнокредитная политика направлена на регулирование экономического роста,
сдерживание инфляции, стабильности денежной единицы Украины, обеспечение
занятости населения и выравнивание платежного баланса.
Также к целям данной политики относятся: поддержание ликвидности
коммерческих банков государства, увеличение денежной массы в рамках ожидаемого
экономического роста. Долгосрочные денежно-политические цели и инструменты, а
также носители денежной политики задаются стратегической денежно-кредитной
политикой. Проводя такую политику, центральный банк любого государства
использует определенные рычаги воздействия, которые позволяют ему достичь
поставленных целевых ориентиров [2].
Связывание денежной массы с помощью повышения норм обязательных
резервных требований, приводит к практически бесплатному извлечению ресурсов
банков и дальнейшему повышению ставок по кредитам [3].
Процентная политика является одним из инструментов, присущих практически
всем денежно-кредитным системам мира. В качестве основных рычагов процентной
политики Национального Банка Украины (НБУ) используется размер базовой ставки
рефинансирования и ставки по операциям банка на финансовом рынке. Регулируя
стоимость денег через процентную ставку, НБУ может влиять на важнейшие
макроэкономические переменные: инфляцию, движение капитала, уровень
сбережений и инвестиций в отечественной экономике, спрос на финансовые активы и
др.
Динамичные изменения в экономике и финансово-кредитной сфере Украины
требуют усовершенствования методов и инструментов реализации денежнокредитной политики. В институциональном плане на сегодняшний день в государстве
банки играют основную роль в системе финансового посредничества,
аккумулирования инвестиционных ресурсов, превосходя остальных финансовых
посредников по экономическому потенциалу, поэтому развитие кредитных операций
отечественных банков с реальным сектором экономики во многом определяют темпы
и характер структурных преобразований. Формирование гибкой денежно-кредитной
политики в соответствии с приоритетными направлениями развития Украины,
должно быть согласовано с общими механизмами макроэкономического
регулирования, зависеть от взаимодействия многих факторов [4].
В качестве основных направлений, влияющих на результативность финансовокредитных инструментов можно выделить:
– расширение свободы действий резервной политики Национального Банка
Украины путем рассмотрения возможности снижения норм обязательных резервов;
– создание гибкого механизма рефинансирования как направления поддержания
банковской ликвидности;
– превращение ставок по операциям Национального банка Украины в
оперативный инструмент процентной политики, т.к. ориентируясь на них,
формируется уровень доходности на различных сегментах финансового рынка;
– расширение объема внутреннего рынка, создание условий для активных
операций с ресурсами на открытых рынках и другие.
128
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Литература:
1.
Шумська С.С. Фінансовий потенціал України: методологія визначення
та оцінки / С.С. Шумська // Фінанси України. – 2007. – №5. – С.55-64.
2.
Дідківська Т.В. Внутрішні та зовнішні впливи на незалежність грошовокредитної політики / Т.В. Дідківська // Актуальні проблеми економіки. – 2008. –№7. –
С. 164-172.
3.
Савченко А. Стратегические цели монетарной политики: проблемы
теории и методологии / А. Савченко // Економіка України. – 2007. – №5. – С. 4-11.
4.
Чухно А.А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної
політики / А.А. Чухно // Фінанси України. – 2007. – №1. – С.3-6.
Полищук Е.А.,
Шамшаева А.Д.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
К ВОПРОСУ ОБ УПРАВЛЕНИИ ПРОЕКТАМИ
Одной из главных и основных тенденций менеджмента последних лет является
переход к управлению проектами.
Проект – целенаправленное, заранее проработанное и запланированное
создание или модернизация физических объектов, технологических процессов,
технической и организационной документации для них, материальных, финансовых,
трудовых и иных ресурсов, а также управленческих решений и мероприятий по их
выполнению.
Проект – это последовательность действий, имеющих начало и конец,
преследующая определенные цели и использующая соответствующие ресурсы.
Проект состоит из следующих элементов:
1. Цель проекта;
2. Сложность (для достижения целей проекта необходимо решить множество
задач);
3. Уникальность;
4. Ограниченность во времени (проект имеет начало и конец);
5. Жизненный цикл.
Несмотря на то, что по сложности и длительности проекты сильно отличаются
друг от друга, принципиальные методы планирования и управления у них одни и те
же.
Управление проектами – методология организации, планирования,
руководства, координации трудовых, финансовых и материально-технических
ресурсов на протяжении проектного цикла, направленная на эффективное достижение
его целей путем применения современных методов, техники и технологии управления
для достижения определенных в проекте результатов по составу и объему работ,
стоимости, времени, качеству и удовлетворению участников проекта.
Управление проектами – область деятельности, в ходе которой определяются и
достигаются определённые цели, а также оптимизируется использование ресурсов
(таких как время, деньги, труд, материалы, энергия, пространство и др.) в рамках
129
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
некоторого проекта (определяющего конечный результат и ограничение по времени
и/или другим ресурсам).
На
практике
управление
проектом
оборачивается
непрерывным
балансированием
между
задачами
проекта,
временем,
затратами,
производительностью и качеством.
Для того чтобы управлять проектами и, прежде всего, крупномасштабными,
используются специальные проектные структуры управления. Под проектной
структурой управления понимается временная структура, создаваемая для решения
конкретной комплексной задачи (разработки проекта и его реализации). Смысл
проектной структуры управления состоит в том, чтобы собрать в одну команду самых
квалифицированных сотрудников разных профессий для осуществления сложного
проекта в установленные сроки с заданным уровнем качества и в рамках выделенных
для этой цели материальных, финансовых и трудовых ресурсов.
Матричная адаптивная структура, в свою очередь, предполагает, что на
предприятии существуют отделы, которые организованы традиционным для
функциональных структур способом.
Существует несколько базовых вариантов схем управления проектами:
1. Основная схема. Руководитель (менеджер) проекта – представитель
заказчика, финансовой ответственности за принимаемые решения не несет. В этом
случае менеджер проекта обеспечивает координацию и управление ходом разработки
и реализации проекта.
2. Система «расширенного управления». Руководитель (менеджер) проекта
принимает ответственность за проект в пределах фиксированной цены. Менеджер
обеспечивает управление и координацию всех процессов по соглашениям между ним,
заказчиком и участниками проекта. Проект-менеджер управляет всеми процессами,
координирует поставки и работы.
3. Система «под ключ». Руководитель (менеджер) проекта – проектная фирма, с
которой заказчик заключает контракт «под ключ» с объявленной стоимостью
проекта.
Методы и средства управления проектами позволяют:
– разработать и обосновать концепцию проекта;
– оценить эффективность проекта с учётом факторов риска и
неопределённости;
– выполнить обоснование инвестиций проекта и разработать его бизнес-план;
– подобрать исполнителей проекта через процедуру конкурсов;
– подготовить и заключить контракты на поставку;
– организовать оптимальную процедуру закупок и поставок;
– организовать реализацию проекта силами команды профессиональных
управляющих;
– обеспечить эффективный контроль и регулирование, а также управление
изменениями, неизбежными в ходе реализации проекта, на основе современных
информационных технологий;
– организовать эффективное завершение проекта;
– организовать системное управление качеством продукции проекта.
130
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Литература:
1. Горбовцов Г.Я. Управление проектом / Г.Я. Горбовцов. – М.: Изд. Центр
ЕАОИ, 2009.
2. Стэнли Э. Портни Управление проектами для «чайников». – М.:
«Диалектика», 2007.
3. Управление проектами / Под общ. ред. И.И. Мазур, В.Д. Шапиро. – М.:
Издательство «Омега-Л», 2010.
4. Режим доступа к файлу: http://www.nwsta.com/Soft/proj/pm01.php
5. Режим доступа к файлу: http://www.pmarea.ru/?cat=16
Попело О.В.,
Чернігівський державний технологічний університет
НАПРЯМИ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
У вирішенні завдань забезпечення економічного зростання та підвищення рівня
життя населення першочергова роль належить інноваціям, інноваційній діяльності,
що здатні забезпечити безперервне оновлення технологічної бази виробництва,
освоєння та випуск нової конкурентоспроможної продукції, ефективне проникнення
на світові ринки товарів і послуг. Масштаби та якість створених інновацій
відображають рівень взаємодії бізнесу, науки та держави в національних
інноваційних системах країн. У промислово розвинених країнах для активізації такої
взаємодії застосовуються сформовані в останні 30-40 років спеціальні організаційноекономічні механізми, що сприяють підвищенню ефективності комерціалізації
результатів наукових досліджень. Серед них значна увага приділяється мотивації
винахідників, університетських професорів та фахівців високої кваліфікації до
підприємницької діяльності з метою комерціалізації своїх та інших результатів
наукових досліджень у новостворених інноваційних фірмах.
У Китаї, наприклад, спеціалісту, який запатентує свій винахід, держава виплачує
премію у розмірі місячної заробітної плати. Експерти вважають, що саме
стимулювання винахідників з боку держави приведе до значного збільшення кількості
реєстрації патентів. У Німеччині винахідники отримують 30% прибутку від
використання їх винаходу.
Форми стимулювання малих інноваційних підприємств:
– фінансова зацікавленість винахідника;
– спрощення процедури реєстрації та внесення змін до Статуту малих
підприємств;
– першочергове повернення ПДВ;
– компенсація витрат на участь у міжнародних виставках;
– компенсація патентних послуг;
– надання безвідсоткових кредитів;
– створення фондів впровадження інновацій з урахуванням можливих ризиків;
– державні дотації для інновацій в галузі охорони природи;
– державна фінансова підтримка інформаційних видань в галузі інновацій;
– спрощення доступу малих підприємств до участі у тендерах;
131
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– розробки спеціальних програм підтримки молодих вчених і спеціалістів;
– популяризація в суспільстві інноваційної діяльності.
Однією із головних причин інноваційної загальмованості вітчизняного бізнесу,
на наше переконання, є брак фінансових ресурсів, а саме власних та бюджетних
коштів, запозиченого капіталу, до якого, зокрема, належать венчурне фінансування і
банківські кредити (табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності малих підприємств
за джерелами (тис. грн.)
2005
2008
у % до
заг.
обсягу
Показники
2009
у % до
заг.
обсягу
у % до
заг.
обсягу
13310,2
У тому числі за
рахунок коштів:
власних
8802,7
66,1
77948,2
51,3
95298,2
94,0
88055,5
85,8
держбюджету
781,0
5,9
19857,9
13,1
411,8
0,4
282,2
0,3
місцевих
бюджетів
-
-
16,0
0,01
63,0
0,1
48,1
0,1
позабюджетних
фондів
-
-
-
1661,8
1,6
928,9
0,9
вітчизняних
інвесторів
1493,0
11,2
181,0
0,1
-
-
-
-
зарубіжних
інвесторів
94,0
0,7
409,5
0,3
691,6
0,7
1102,4
1,1
2139,5
16,1
50027,0
32,99
1912,6
1,9
1271,9
1,2
-
-
3418,7
2,2
1333,0
1,3
906,44
0,9
інших
101372,0
у % до
заг.
обсягу
Всього
кредитів
151858,3
2010
102588,2
Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики України
Світовий досвід свідчить, що розвиток малого підприємництва на всіх рівнях
вимагає потужної підтримки, а саме:
– фінансово-кредитна підтримка, що передбачає прямі гарантовані позики,
цільове субсидіювання, цільове бюджетне фінансування;
– сприятлива податкова політика, передбачає пільгове оподаткування;
– посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності;
– матеріально-технічна підтримка, передбачає здавання в оренду і можливість
купівлі, в тому числі і на пільгових умовах, засобів виробництва – будинків і споруд,
техніки, наукового устаткування і т.д.;
– інформаційна підтримка, передбачає забезпечення можливостей
користування інформаційними мережами і технічними бібліотеками, доступу до баз
даних і т.д.
Німецький вчений Г.Менш, виходячи з теорії Й. Шумпетера (сфера
застосування будь-якої інновації – це підприємницька діяльність), зазначав, що
реальні зміни, які б сприяли втіленню інновацій і виходу економіки з кризи,
132
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
відбуваються на рівні підприємницької діяльності, тому завданням держави є лише
створення умов для успішного розвитку і впровадження інновацій. Цей висновок
дуже актуальний і сьогодні.
Література:
1.
Бутко М.П. Роль малого підприємництва у прискоренні процесів
інноваційного розвитку в Україні / М.П. Бутко, О.В. Попело // Економіст. – 2011. –
№5. – С. 49-53.
2.
Закон України « Про інноваційну діяльність» // Відомості ВРУ. – 2002. –
№36
3.
Малий інноваційний бізнес: стан, проблеми та перспективи розвитку:
програма круглого столу. – Київ: Державне агентство з питань науки, інновацій та
інформатизації України, 2011. – 78 с.
4.
Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2010 році: статистичний
збірник / за ред. І.В. Калачова. – Київ: Державний комітет статистики, 2011. – 282
с.
5.
Mensch G. Stalemate in technology – Innovations overcome the depression.
New York, Balliger, 1979.
Науковий керівник: д.е.н, професор Бутко М.П.
Раззано М.А.,
Вінницький фінансово-економічний університет
ЕФЕКТИВНІ СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ
Політична і економічна реформи, які були здійснені в країні не можуть бути
ефективно реалізовані без створення дієвих стимулів та мотивів до праці.
Ускладнення мотивації праці, також були обумовлені стратегічними цілями
інноваційного розвитку економіки та конкурентного середовища в Україні, тому для
їх реалізації необхідно розробити особливий мотиваційний механізм, який буде
враховувати складність праці, прояв творчості та базуватиметься на нестандартних
підходах до пошуку ефективних стимулів до розробки і впровадження інвестицій,
розвитку конкурентоспроможності персоналу, залучення висококваліфікованих
кадрів та гнучке реагування на вимоги ринку.
На сьогодні актуальними є питання визначення впливу цілої низки
технологічних, організаційних і соціально-економічних чинників на рівень
ефективності праці, розробки науково обґрунтованих норм виробітку, формування
ефективної системи організації праці на підприємствах та її обслуговування.
Мотивація – це процес спонукання кожного співробітника і всіх
членів колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для
досягнення цілей підприємства [2, с. 120].
Формування системи мотивації може відбуватися двома етапами: на першому
етапі будуємо систему ключових показників діяльності підприємства на основі дерева
133
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
цілей – для підрозділів, для окремих виконавців, з чітким визначенням критеріїв і
процедури оцінки досягнень цих показників.
Виділяють такі мотиваційні методи:
– використання грошей як нагороду і стимул;
– мотивація через саму працю;
– нагорода і призначення досягнень;
– участь у керуванні;
– заохочення і нагорода групової праці;
– спілкування і розвиток працівників;
– лімітування обмежених факторів.
Крім премій і заробітної плати існує ще один вид грошових винагород, що
володіє
певним мотиваційним ефектом:
участь
у
прибутках.
До
організаційних способів мотивації можна віднести мотивацію цілями, мотивацію
збагаченням роботи, і мотивацію участю в справах підприємства.
Досить ефективним інструментом матеріальної мотивації є система
«плаваючої» оплати праці, згідно з якою розмір постійної зарплати переглядається
залежно від досягнутих працівником результатів. Розробку і впровадження системи
нематеріальної мотивації можна умовно поділити на такі складники: систему
кар’єрного росту; систему професійного розвитку; корпоративну культуру компанії.
На державних підприємствах, де об’єкт власності знеособлений, працівники
зацікавлені у максимальному використанні прибутку на поточне споживання,
оскільки не бачать особисто для себе кращих перспектив у розвитку виробництва,
особливо за сучасної нестабільної соціально-економічної обстановки. Таким чином,
домінуючими при державній формі власності є тимчасові, а не довгострокові стимули
[1, с.34].
Стосовно мотиваційного забезпечення орієнтацій соціальних партнерів на
досягнення конкурентоспроможності праці необхідним є підвищення ролі держави у
реформуванні оплати праці та ролі соціального партнерства як головного засобу
регулювання оплати праці, а також підприємств різних форм власності [2, с.123].
Для цього необхідно:
– введення комплексу заходів, спрямованих на легалізацію всіх форм неповної
зайнятості;
– формування принципово іншої системи надання допомоги безробітним, яка б
включала допомогу у відкритті власної справи, перекваліфікації, працевлаштуванні і
грошовій підтримці та стимулювала б реєстрацію безробітних;
– введення персоніфікованих страхових рахунків, які б поставили в
принципово різні умови людей, що чесно сплачують податки і тих, хто під різними
приводами від цього ухиляється.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що застосування
механізму регулювання трудової мотивації відкриває можливості підвищення
результативності праці персоналу на основі урахування стратегічних цілей та
особистих інтересів працівників, реалізації і розвитку мотиваційного потенціалу
працівників.
Література:
1. Анішина Н. Мотивація безробітних до проходження професійного навчання /
Н. Анішина, Т. Плішка //Україна: аспекти праці. – 2004. – № 3. – С. 30-35.
134
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
2. Боковець В.В. Методологія і організація наукових досліджень / В.В. Боковець,
Н.І. Кащук, А.В. Драбаніч. – Вінниця: ВФЕУ. – 2012. – 332 с.
Науковий керівник: к.е.н., професор Боковець В.В.
Сербайло В.Д.,
Ялтинский университет менеджмента
КРИТЕРИАЛЬНАЯ ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ УПРАВЛЕНИЯ
ПРЕДПРИЯТИЕМ ИНДУСТРИИ ТУРИЗМА
В условиях рыночной экономики обеспечение эффективности управления
является задачей любого предприятия, поскольку от уровня решения этой задачи
зависит успешное функционирование и развитие каждого организационнохозяйственного субъекта национальной экономики.
Эффективное развитие предприятия индустрии туризма во многом
определяется возможностями управления. Большое значение имеют способности
руководителей оперативно идентифицировать проблему, применять результаты
научных исследований на практике, находить оптимальные управленческие решения
и адаптировать их к реальному бизнесу, а также знание новых идей и методов
ведения бизнеса в индустрии туризма.
Вопросы управления предприятиями в индустрии туризма и гостеприимства
рассматривались в трудах таких исследователей, как И. Ансофф, Р.Дж. Берн,
Н.Винер, Е.Дихтль, П.Ф. Друкер, Ф.Котлер, М.Э. Портер, В.А. Абчук, Г.Л. Багиев,
Р.А. Фатхутдинов, А.Д.Чудновский, Г.А. Яковлев и др. Научные разработки
названных авторов вносят существенный вклад в развитие теории и практики
управления предприятиями индустрии туризма [1, 2].
Цель статьи состоит в аргументации критериальной оценки эффективности
управления предприятием индустрии туризма.
Эффективность управления туристическим предприятием зависит от качества
целеполагания,
адекватности
выбранных
стратегий
целям
предприятия,
оптимальности процессов реализации стратегий, мотивации персонала на достижение
целей, квалификации персонала, технологии и стиля управления. В этой связи
обеспечение эффективности управления, например, гостиницей, как средства
размещения туристов, требует концентрации внимания руководства предприятия, как
на внутреннем состоянии дел, так и на изменениях, происходящих в окружающей
среде, т.е. оценка эффективности управления гостиницей должна предусматривать
определение внешней и внутренней эффективности управления предприятием [3].
Внешняя эффективность управления гостиницей характеризуется степенью
достижения целей и уровнем выполнения планов деятельности предприятия.
Внутренняя эффективность может быть охарактеризована с помощью показателей
экономической, финансовой, ресурсной эффективности, а также показателей,
характеризующих научно-технический и экологический эффект управления
предприятием. В совокупности они представляют собой критериальную оценку
эффективности управления предприятием гостиничного типа. В то же время, каждый
135
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
из названных показателей имеет определенную конкретность, которая проявляется в
ряде характерных для него показателей. Представим их краткую характеристику.
Экономическая эффективность управления гостиницей характеризуется такими
основными показателями, как выручка от реализации, рентабельность затрат, прирост
объема сбыта, увеличение доли рынка.
Финансовая эффективность управления гостиницей определяется приростом
дохода предприятия, суммой маржинального дохода и коэффициентом
маржинального дохода предприятия.
Ресурсную эффективность управления гостиницей подчеркивают показатели
использования ресурсов предприятия.
Социальный эффект управления гостиницей определяется следующими
показателями: прирост дохода работников, повышение степени удовлетворения
физиологических, социальных и духовных потребностей работников, повышение
квалификации работников, улучшение условий и безопасности труда. Научнотехнический эффект управления гостиницей характеризуется увеличением доли
новых информационных технологий и прогрессивных технологических процессов,
повышением организационного уровня труда и производства, ростом
конкурентоспособности предприятия. Экологический эффект управления гостиницей
находит свое выражение в повышении уровня экологичности и эргономичности
работы предприятия, в снижении штрафов за нарушение экологических норм.
Следовательно, для проведения критериальной оценки эффективности
управления предприятием гостиничного типа необходимо использовать
многокритериальной метод экспертной оценки, при котором каждый критерий
должен быть охарактеризован определенным числовым выражением и
соответствовать оцениваемому явлению, что позволяет объективно выявить уровень
эффективности управления предприятием индустрии туризма.
Литература:
1.
Король С.Я. Облік в управлінні основною діяльністю готелю / С.Я.
Король. – К., 2005. – 165 с.
2. Мальська М. П. Туристичний бізнес: теорія та практика / М П. Мальська,
В.В. Худо. – К.: Центр навч. л-ри, 2007. – 424 с.
3. Дмитриев М.Н. Экономика и предпринимательство в социальнокультурном сервисе и туризме. / М.Н. Дмитриев, М.Н. Забаева. – М.: Юнити-Дана,
2009. – 400 с.
Научный руководитель: д.э.н., профессор Новик Л.И.
Стадник Т.,
Вінницький фінансово-економічний університет
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ
Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні
господарювання і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і
зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних тощо [1, с.172].
136
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Проблема підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на кожну
одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягти
максимально можливого збільшення обсягу виробництва і прибутку.
Основними шляхами підвищення ефективності можуть бути: як внутрішні
(забезпечення ефективної системи набору, мотивації, навчання кадрів; вдосконалення
форм та методів праці тощо), так і зовнішні (покращення державної економічного та
соціальної політики; забезпечення достатнього розвитку виробничо-господарської
інфраструктури і т.д.) [3, с.145]. Однак, лише використовуючи всю систему чинників
в сукупності, можна досягти високих темпів зростання ефективності розвитку
економіки та діяльності підприємства.
Визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів.
Підвищення ефективності та якості роботи підприємства в умовах ринкової
економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки й технології
з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.
Оптимальні шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства слід
обирати після одержання об'єктивної оцінки потенційних можливостей за
результатами комплексного аналізу діяльності організації, а не тільки його
фінансового стану. Це обумовлено існуванням тісних взаємозв'язків між виробничою,
фінансовою і соціальною діяльністю, а також доцільністю дослідження динаміки
функціонування організації за ряд останніх років і прогнозу її розвитку на
перспективу.
Система виміру ефективності функціонування підприємств є досить складною,
тому що вона відображає, з одного боку, рівень досягнення її інтересів і цілей, а з
іншого – її внесок: у досягнення цілей соціальної системи більш високого рівня
(адміністративного району міста), яка визначає для підприємств цілі, що випливають
з її потреб.
На сучасному етапі правомірним буде застосування багатокритеріального
підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства, адже визначення цілей його
діяльності на сьогодні носить багатоаспектний характер. Водночас оцінка
ефективності діяльності підприємства виходить за межі його показників, оскільки
функціонування підприємства впливає на поведінку інших суб'єктів ринку.
Отож, в умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки
ефективності діяльності підприємства, згідно з якою ефективність розглядається з
п’яти взаємопов’язаних точок зору:
– задоволення потреб зацікавлених осіб (хто є основними учасниками програми
або проекту, на що вони сподіваються і які потреби мають);
– вклад зацікавлених осіб (чого саме підприємство бажає і потребу від
зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);
– інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того,
щоб задовольнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому
власні інтереси);
– процеси (які бізнес-процеси необхідно налагодити, аби реалізувати стратегії);
– можливості (які саме можливості необхідні для управління бізнесінтересами).
Оцінка ефективності функціонування підприємства включає три складові:
задоволення потреб населення, ефективність роботи організацій, ефективність
управління підприємством як цілісним об`єктом [4, с.45]. Дослідження підтвердили
137
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
тісний зв'язок показників, що оцінюють ефективність кожної складової і їх вплив на
інтегральну ефективність функціонування і розвитку підприємства.
Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її
підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке
підприємство – це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її
суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко
зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх
випадках, було б не зовсім правильно.
Література:
1. Голубєва Т.С. Методологічні підходи до оцінки ефективності діяльності
підприємства / Т.С. Голубєва, І.В. Колос // Актуальні проблеми економіки. – 2006. –
№5(59).
2. Любушин Н.П. Аналіз фінансово-економічній діяльності підприємства / Н.П.
Любушин. – М: Юніті, 2003. – 471 с.
3. Макаренко О.І. Критерії економічної ефективності роботи підприємства в
умовах антикризового управління / О.І. Макаренко // Актуальні проблеми економіки. –
2006. – №7.
4. Примак Т.О. Економіка підприємства / Т.О. Примак. – К.: Вікар, 2002. – 176
с.
Науковий керівник: к.е.н., професор Боковець В.В.
Твердомед О.М.,
Київський національний
університет імені Тараса Шевченка
ПРИЧИНИ ЗЛИТТЯ ТА ПОГЛИНАННЯ
Угоди по злиттях і поглинаннях серед компаній зарекомендували себе в
міжнародній практиці як один з головних інструментів стратегії форсованого
розвитку бізнесу. Усі угоди по злиттях і поглинаннях можна розділити на дві великі
групи: дружні і недружні. Під дружніми поглинаннями розуміють угоди, у яких
обидві сторони - і поглинач (acquirer), і компанія, що поглинається, (target)
зацікавлені у здійсненні угоди чи як мінімум не протидіють їй. При цьому сторони
дійшли згоди в істотних умовах угоди, включаючи вартість компанії, що
поглинається, а також порядок розрахунків.
З класичної точки зору поняття злиття і поглинання нерівнозначні. Злиття – це,
як правило, об'єднання рівних між собою компаній і створення конгломерату на
однакових умовах. Проте слід визнати, що в усьому світі те, що формально
називається злиттям, насправді часто є поглинанням, оскільки одна компанія
фактично отримує контроль над іншою [3].
Виявлення мотивів злиттів дуже важливо, саме вони відображають причини, за
яким дві або декілька компаній, об'єднавшись, коштують дорожче, ніж по-окремо.
Аналізуючи світовий досвід і систематизуючи його, можна виділити наступні основні
мотиви злиттів і поглинань компаній [1].
138
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Отримання синергетичного ефекту. Основна причина реструктуризації
компаній у вигляді злиттів і поглинань криється у прагненні отримати і посилити
синергетичний ефект, тобто взаємодоповнюючи дію активів двох або кількох
підприємств, сукупний результат якого набагато перевищує суму результатів окремих
дій цих компаній. Злиття може виявитися доцільним, якщо дві або декілька
компаніймають у своєму розпорядженні взаємодоповнюючими ресурсами. Кожна з
них має те, що необхідно для іншої, і тому їх злиття може виявитися ефективним. Ці
компанії після об'єднання будуть коштувати дорожче в порівнянні з сумою їх
вартостей до злиття, тому що кожна набуває те, що їй не вистачало, причому отримує
ці ресурси дешевше, ніж вони обійшлися б їй, якби довелося їх створювати
самостійно[4].
Мотив монополії. Часом при злитті, перш за все, горизонтального типу,
вирішальну роль грає прагнення досягти або посилити своє монопольне становище.
Злиття в даному випадку дає можливість компаніям приборкати цінову конкуренцію:
ціни через конкуренцію можуть бути знижені настільки, що кожен з виробників
отримує мінімальний прибуток. Однак антимонопольне законодавство обмежує
злиття з явними намірами підвищити ціни. Іноді конкуренти можуть бути придбані і
потім закриті, тому що вигідніше викупити їх і усунути цінову конкуренцію, ніж
опустити ціни нижче середніх змінних витрат, змушуючи всіх виробників нести
суттєві втрати .
Податкові мотиви. Чинне податкове законодавство стимулює часом злиття і
поглинання, результатами яких є зниження податків або одержання податкових пільг.
Диверсифікація виробництва. Можливість використання надлишкових
ресурсів. Дуже часто причиною злиттів і поглинань є диверсифікація в інші види
бізнесу. Диверсифікація допомагає стабілізувати потік доходів, щовигідно і
працівникам даної компанії, і постачальникам, і споживачам (через розширення
асортименту товарів і послуг). Різниця в ринковій ціні компанії та вартості її
заміщення. Часто простіше купити діюче підприємство, ніж будувати нове. Це
доцільно тоді,коли ринкова оцінка майнового комплексу цільової компанії значно
менше вартості заміни її активів [4].
Основними причинами невдачі злиттів і поглинань є такі: невірна оцінка
поглинаючою компанією привабливості ринку чи конкурентної озиції підприємства,
що поглинається; нелооцінка розміру інвестицій, необхідних для здійснення угоди;
помилки, допущені в процесі реалізації угоди щодо злиття. Злиття буде ефективним
лише в тому випадку, якщо в результаті його здійснення досягаються нові
конкурентні переваги [2].
Крім традиційних мотивів інтеграції можуть зустрічатися і специфічні. Так,
злиття для російських компаній є одна з небагатьох способів протистояння експансії
на російський ринок більш потужних західних конкурентів.
Злиття та поглинання підприємств, як і будь-які інші економічні угоди,
потребують ретельного обґрунтування шляхом оцінювання можливих переваг та
ризиків. З огляду на це, перспективи подальших досліджень авторів передбачають
розроблення методів кількісного оцінювання економічних ефектів угод злиття та
поглинання підприємств.
139
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Література:
1. Владимирова И.Г. Слияния поглощения компаний: характеристика
современной волны / И.Г. Владимирова // Менеджмент в России и за рубежом. –
2002. –№ 1. – С. 34–43.
2. Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделения компаний: стратегия и
тактика трансформации бизнеса / Ю.В. Иванов. – М.: Альпина Паблишер, 2001 – 42
с.
3. Ігнатюк А.І. Галузеві ринки: теорія, практика, напрями регулювання / А.І.
Гнатюк. – К.: ННЦ ІАЕ, 2010. – 465 с.
4. Ігнатюк А.І. Процеси злиття та поглинаннь: світовий досвід та Україна /
А.І. Гнатюк // Віник Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
серія «Економіка». 2005 – Вип. №75-76 – .67 с.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Дука А.П.
Філіна С.В.,
Полтавський університет економіки і торгівлі
ДІАГНОСТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ І ХАРАКТЕРИСТИКА
ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСНОГО ПІДХОДУ В
ТОРГІВЛІ СИСТЕМИ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ
Ефективне функціонування споживчої кооперації як ринково адаптованої
системи зумовлено, в першу чергу, ефективною діяльністю її господарських
складових, яка пов’язана з прийняттям, а в подальшому – виконанням ефективних
управлінських рішень.
Загальновідомо, що ефективність управлінських рішень залежить від якості,
обсягів та термінів інформації, основними критеріями якості якої є об’єктивність,
лаконічність, актуальність, своєчасність, комунікативність.
Інформаційне забезпечення у галузі торгівлі споживчої кооперації включає
переважно документовану інформацію: директивні, нормативні, інструктивні та
методичні документи, планові показники, нормативи, дані оперативного,
статистичного, бухгалтерського обліку, всі види встановленої звітності, аналізи
господарсько-фінансової діяльності, довідкові матеріали, списки, переліки, графіки,
листи й інші види документів [1].
Проаналізувавши сучасний стан і характеристику інформаційного забезпечення
процесного підходу у торгівлі споживчої кооперації, можна зробити висновки про
наявність значної документаційної бази, що береться до уваги кооперативними
організаціями та підприємствами.
Формування процесного підходу в організаціях і на підприємствах торгівлі
споживчої кооперації, інформаційного забезпечення створять додаткові можливості
для вдосконалення діяльності підприємств, організацій торгівлі споживчої кооперації
за рахунок спрощення процедури створення документів, полегшення сприйняття
інформації, яку вони містять, скорочення загальної кількості форм при збереженні
необхідної повноти відомостей для прийняття управлінських рішень, забезпечення
140
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
вільного пошуку документів, створення умов для глибоко вивчення теорії і практики
із конкретного питання, стану справ на місцях, пропозицій працівників.
Роль інформаційної підсистеми управління полягає у забезпеченні виконання
завдань, що ставляться вищими ланками управління Укоопспілки, облспоживспілок
тощо.
Планування діяльності організації на цьому рівні полягає у правильній оцінці
наявних можливостей, ресурсів, резервів та визначенні найбільш ефективного шляху
вирішення поставлених завдань. На цій стадії керівником готуються рішення, які
визначають напрями діяльності у найближчому майбутньому [2].
Важливою є роль інформаційного забезпечення на етапі організації роботи
кооперативного підприємства. Забезпечення діяльності керівників середньої ланки,
визначення наявних ресурсів, вивчення потенційних можливостей кожного
працівника.
В умовах сьогоднішнього стану фінансування та рівня заробітних плат важко
говорити про роль матеріального стимулювання в процесі заохочення кооператорів
до виконання обов’язків. Тому саме мотивація, створення у працівників внутрішніх
(психологічних) заохочень, зацікавленості у праці через переживання чи почуття
задоволення від діяльності – один з ефективних важелів підвищення віддачі
колективу, покращення результатів його роботи.
На стадії контролю інформація відіграє роль індикатора стану досягнення мети.
Контроль управління найчастіше зводиться до процесу співставлення запланованих
та фактично досягнутих показників. На кожному етапі випереджаючого, поточного та
заключного контролю використовується інформація про об’єкт управління та
зовнішнє середовище.
Найефективнішим з точки зору можливостей впливу на керований процес є
випереджаючий контроль: правильна оцінка наявних ресурсів та обставин, у яких
доведеться працювати, дозволяє виключити деякі проблеми ще до початку роботи.
Однак з точки зору інформаційного забезпечення важко передбачити всі фактори, які
спричинятимуть вплив на кінцевий результат.
Недоліком у інформаційному забезпеченні на підприємствах споживчої
кооперації є низький ступінь уніфікації методів обробки даних, відсутність
консолідованого органу, єдиної методології побудови інформаційних систем, що
робить практично неможливою їх інтеграцію.
Таким чином, для ефективної роботи апарату управління важливу роль відіграє
інформаційне забезпечення, яке повинне задовольняти потребу кожного працівника
апарату управління необхідною інформацією для виконання конкретних посадових
обов’язків.
Література:
1. Арефьева Е.В. Организационно-экономические проблемы управления
производственными системами / Е.В. Арефьева. – Харьков: Основа, 1996. – 263 с.
2. Моргун А.Ф. Рационализация кооперативной торговки / А.Ф. Моргун, А.И.
Паламарчук. – М.: Экономика, 1985. – 88 с.
Науковий керівник: д.е.н., професор Виноградова О.В.
141
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Филипенко С.В.,
Иванова А.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
О РЕГУЛЯТИВНОЙ ФУНКЦИИ НАЦИОНАЛЬНОГО БАНКА
УКРАИНЫ
Национальный банк Украины занимает центральное место в экономических
процессах, происходящих в государстве. Это в первую очередь связано с функциями,
которые он выполняет, главной из которых является поддержание стабильности
национальной денежной единицы. Кроме этого, Национальный банк, через свои
функции и операции стимулирует активность, как субъектов хозяйствования, так и
финансовых учреждений в рамках утвержденной программы денежно-кредитной
политики и программы экономического развития государства.
В связи с этим роль НБУ представляется важной и актуальной на текущем
этапе развития отечественной экономики, поскольку отсутствие ряда производных
финансовых инструментов и неразвитость и непривлекательность отдельных
финансовых рынков требуют от него проведения четкой регуляторной политики,
прежде всего с целью избежания перекосов в денежно-кредитной сфере и адекватного
регулирования денежной массы.
Целью данной работы является изучение роли Национального банка Украины,
его функций и операций. Объектом исследования выступает НБУ, предметом
исследования является его роль в экономическом развитии государства через
выполняемые функции и проводимые операции.
Предназначение Центрального банка обуславливают основные направления его
деятельности. Основными из них являются функции – эмиссионного центра
наличного обращения. Эмиссия денежной наличности является монопольным правом
НБУ. Значительная часть этого выпуска осуществляется за счет купли НБУ денежной
наличности у коммерческих банков. В зависимости от ситуации на денежнокредитном рынке структура эмиссионных операций может изменяться (табл. 1).
Таблица 1
Проследим изменение эмиссионного процесса
в Украине в 2007-2011 гг.
Период
Остатки средств
2007
2008
2009
2010
2011
Денежная база
Денежные средства в обращении
на конец периода, млн. грн.
141901
122470
186671
167538
194965
170536
225692
231061
200092
200977
Эмиссия наличности в анализируемый период имеет колеблющий характер.
Это связано с деятельностью НБУ для обеспечения такого количества денег в
обороте, которое необходимо для обслуживания процесса обмена товарами и
142
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
услугами в экономике. Если же деньги выпускаются безотносительно возможностей
экономики произвести адекватное количество товаров и услуг, то они начинают
обесцениваться. Именно поэтому объем эмиссии денег рассчитывается на основе
прогнозных показателей развития экономики: объема валового внутреннего продукта,
инфляции, параметров бюджета и др.
При возникновении у клиентов банков потребностей в наличных деньгах
(например, для выплаты заработной платы работникам), банки получают наличные
деньги в Национальном банке с одновременным списанием эквивалентной суммы
безналичных денег с их корреспондентского счета в Национальном банке. На общий
объем денег в обороте операции превращения безналичных денег в наличные не
влияют. Изменение структуры эмиссионных операций ни в коем случае не означает
активизацию использования «печатного станка».
Национальный банк Украины является центральным банком Украины,
особенным центральным органом государственного управления, юридический статус,
задание, функции, полномочия и принципы организации которого определяются
Конституцией Украины, соответствующим Законом.
Из проведённого анализа можно сделать вывод, что Национальному банку
Украины необходимо быть более конкурентоспособным: изучать ситуацию на рынке
банковских услуг; искать новые пути привлечения клиентов: может необходимо
пересмотреть порядок предоставления некоторых услуг, тем самым привлечь
клиентов. Национальный банк является банком банков, следовательно, результат его
деятельности является «зеркальным» отражением деятельности коммерческих банков
за анализированный период.
Филипенко С.В.,
Малыхина В.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
РЫНОК ДЕТСКИХ ИГРОВЫХ КОМПЛЕКСОВ
(НА ПРИМЕРЕ Г. СИМФЕРОПОЛЯ)
Развитие детских игровых комплексов на сегодняшний день очень актуально.
Рождаемость в наши годы значительно увеличилась по сравнению с 90-ми годами,
при этом детских садов осталось тоже количество. У родителей возникают вопросы
об устройстве детей, когда детские сады переполнены. Один из выходов существует:
детские игровые комнаты, в которых есть возможность получить интеллектуальное,
физическое, творческое развитие, а также получить консультации психолога.
Кроме развития ребёнка, детские игровые комнаты предоставляют
дополнительные услуги – это проведение ярких незабываемых праздников,
красочных Дней рождений и т.д.
Нами был проведен следующий опрос среди мужчин и женщин, которые
имеют детей в возрасте от года до десяти лет.
Им задавались вопросы об информированности про игровые комнаты:
1.
Посещают или собираются посетить игровые комнаты.
2.
Не знают о таком виде деятельности
143
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
3.
Редко посещают из-за нехватки денежных средств.
Результат опроса можно увидеть на рисунке 1:
60%
5%
ответили
полож ительно,ходили и ещё
не раз хотят поситить
не знали о таком виде
деятельности
редкое посещение,нехватка
денеж ных средств
35%
Рис. 1. Результаты опроса об игровых комнатах
Детские игровые комнаты предоставляют следующие дополнительные услуги:
– Аквогрим – яркие рисунки экологически безопасной краской на лицах
помогут детям перевоплотиться в любимых сказочных героев;
– Фотограф – профессиональный фотограф запечатлит самые яркие моменты
праздника.
– Видео-оператор – незабываемые впечатления от праздника сохранятся не
только в вашей памяти, но и в цифровом формате.
– Украшение шарами – разноцветные шары удивительных форм и разных
размеров обязательно сделают праздник красочным и незабываемым и т.д.
Детские игровые комнаты включают:
1. Зону подвижных игр. Спортивно-развлекательный комплекс для детей
содержит: горку для катания, гимнастический мат, бассейн с сухим наполнителем в
виде шариков, мягкие модули для строительства замков, лабиринтов и даже целых
городов!
2. Зону игр на полу. Всевозможные игрушки для девочек: куклы, пупсы,
посудка, игрушечная бытовая техника; для мальчиков: всевозможные машинки,
рыбалка, конструктор «Лего», мягкие игрушки и т.п.
3. Зону творческого развития с детскими столиками и стульчиками. Где
ребенок использует игрушки для развития внимания, памяти, моторики, логики и
мышления, а также занимается раскрасками, аппликациями, рисунками и поделками.
Рассмотрим с экономической точки зрения планируемую прибыль в месяц
(табл. 1).
Таблица 1
Планируемая прибыль в месяц
Вид деятельности
Посещение игровой
Абонемент на 16 часов в
месяц
Проведение Дня рождения
Проведение
праздников
тематических
Цена
20 грн. в
час
150 грн в
месяц
700 грн.
1праздник
50 грн с
чел.
144
Кол-во
заказов
20 чел/часов в
день
15 абонем. В
месяц.
6 праздников в
неделю
2 праздника в
нед. по 14 чел.
Прибыль
400 грн в
день
2250 грн. в
месяц
4200 грн.
в неделю
1400 грн.
в неделю
Сумма в
месяц
12000
2250
16800
5600
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Вызов аниматоров
Услуга фотографа
Услуга
логопедадифектолога
Семейный телефильм
350 грн.
вызов
350 грн
мин. заказ
40 грн.
занятие
6000 грн.
Аквогрим
10 грн.
Прически
10 грн.
3 вызова в
неделю
8 заказов в
месяц
4 часа в неделю
1 заказ в
квартал
20 заказов в
неделю
3 заказа в
неделю
1050 грн. в
неделю
2800 грн. в
месяц
160 грн. в
неделю
2000 грн. в
месяц
200 грн. в
неделю
30 грн. в
неделю
4200
2800
640
2000
800
120
47210
ИТОГО
При этом затраты в месяц будут составлять:
1. Оплата труда (два н.л.) – 4000 грн.
2. Коммунальные услуги – 1277 грн.
3. Прочие расходы – 1000 грн.
4. Гонорары:
– проведение д\р 24 часа работа двух аниматоров 100 грн. – 2400 грн.
– проведение тем праздников 8 часов работа двух аниматоров 100 грн. – 800
грн.
Вызов 2 аниматоров 12 часов 150 грн. – 1800 грн.
Фотограф расходные материалы, оплата труда 8 заказов – 2000 грн.
Логопед оплата труда 16 часов 20 грн. – 320 грн.
Семейный фильм оплата труда оператору, монтажеру, сценаристу –1000 грн.
Рентабельность составит:
Чистая прибыль в месяц: 47210 – 25367 = 21843 грн.
Рентабельность: 21843 : 25367 х 100% = 86%
В услугах детских игровых комнат нуждается большинство молодых семей,
поэтому данный вид деятельности является не только рентабельным, но и социально
необходимым для жителей города Симферополя.
Филипенко С.В.,
Падалка В.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ОБЗОР ЧАЙНОГО РЫНКА УКРАИНЫ
Емкость украинского рынка чая оценивается экспертами в 17 тыс. тонн
ежегодно. Наш соотечественник потребляет в среднем 300-350 граммов чая в год по
сравнению с Великобританией (3 кг/год) и Россией (1 кг/год). Существует мнение,
что виной тому приверженность украинского потребителя (особенно сельского) к
киселям, компотам и прочим напиткам домашнего приготовления. Поэтому
маркетологам компаний-операторов рынка чая приходится тратить немало сил на
преодоление негативного воздействия этого мощного социокультурного фактора.
На рынке чая установилась многоуровневая структура каналов распределения.
Непосредственным импортом продукта занимается ограниченное число компаний
145
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
(порядка 30). Каждая из них формирует дилерскую сеть. Причем, учитывая
сложность рыночной конъюнктуры, импортеры, как правило, не требуют от дилеров
ограничить ассортимент чая только одной маркой. У дилеров, а иногда и у
непосредственных импортеров приобретают чай оптовые фирмы, которые, в свою
очередь работают с мелкооптовыми структурами и с розницей. Основной тенденцией
развития каналов распределения является то, что постепенно стираются различия
между дилерами и «обычными» оптовиками.
Норма прибыли крупного импортера чая находится на уровне 10-15%, дилера
или оптовика второго уровня – 10%, мелкооптовой компании 5-10%. Розничные
наценки составляют от 20 до 40% в зависимости от категории торговой точки.
Результаты маркетинговых исследований свидетельствуют, что более, чем три
четверти чая реализуется конечному потребителю на рынках, через лотки и киоски. И
лишь порядка 20-25 % продается в магазинах.
Анализ рынка чая за период с 2006 по 2010 гг. свидетельствует о
незначительных изменениях, которые происходили с объёмом импорта данного
продукта на территорию Украины в натуральных единицах. Так, максимальный рост
объёма импорта чая имел место в 2008 г. по сравнению с 2007 г. и составил 17%. В
2006 и 2007 гг. импорт чая увеличивался по отношению к предыдущим годам на 2% и
6% соответственно. В 2009 г. наблюдается некоторое сокращение импорта данного
продукта, темп которого составил 4%. В 2010 г. по отношению к 2009 г. снова имеет
место прирост данного показателя, темп которого составил немногим более 5%.
Объём экспорта чая на территорию Украины в натуральных показателях с 2006
по 2008 гг. характеризовался устойчивым ростом. Если в 2006 г. темп прироста
данного показателя составил 10%, то в 2008 г. по отношению к 2007 г. достиг 56%. В
2009 г. экспорт чая сократился по сравнению с 2008 г. на 33%. Но уже в 2010 г. снова
наблюдается прирост данного показателя, темп которого достиг 42%.
В среднем за исследуемый период объём импорта чая превысил объём экспорта
в 106 раз. Динамика объёма производства чая на территории Украины за 2006-2010
гг. не характеризовалась какой-либо постоянной тенденцией. Наряду с увеличением
производства чая в 2007, 2009 и 2010 гг. по отношению к предыдущим годам на 13%,
27% и 28% соответственно, в 2006 и 2008 гг. имело место некоторое снижение
объёмов производства чая в Украине (2% и 1% соответственно).
Потребление чая в Украине с 2006 по 2010 гг. характеризуется тенденцией к
устойчивому росту. В 2010 г. по сравнению с 2009 г. данный показатель возрос на
12%.
1 квартале 2011 года по отношению к 4 кварталу 2010 года импорт чая на
территорию Украины сократился на 24%. Однако по сравнению с 1 кварталом 2010
года наблюдается незначительный прирост импорта данного вида продукции, темп
которого составил 7%.
Экспорт чая в 1 квартале 2011 года по отношению к 4 кварталу 2010 года
сократился на 46%. В то же время по сравнению с аналогичным периодом 2010 года
имеет место прирост экспорта чая на 43%.
Объём производства чая в 1 квартале 2011 года по отношению к 4 кварталу
2010 года сократился на 15%. По сравнению с 1 кварталом 2010 г. наблюдается
незначительный прирост данного показателя, темп которого динамику реальной
средней заработной платы.
146
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Подводя итоги, стоит резюмировать, что к основным тенденциям развития
украинского рынка чая, по мнению экспертов, относятся:
– расширение ассортимента продукции за счет ввода новых позиций различных
ценовых групп, торговых марок, качества и «родословной»;
– создание отечественными операторами рынка фирменных марочных
продуктов;
– организация новых фасовочных производств в Украине;
– переориентация покупателей на потребление более качественных сортов в
оригинальной упаковке.
Цехла С.Ю.,
Алимова Д.Т.,
Таврический национальный
университет им. В.И. Вернадского
О ПРОБЛЕМАХ КРЕДИТОВАНИЯ ЮРИДИЧЕСКИХ
ЛИЦ В УКРАИНЕ
В настоящее время одной из наиболее злободневных проблем кредитования
юридических лиц в Украине является определение процентной ставки. Ставка по
кредиту должна быть такой, чтобы заемщик и кредитор (банк) получали прибыль и
компенсировали риски. Юридическим лицам невыгодно кредитоваться по
завышенным ставкам отечественных крупных банков, в то же время предприятий,
удовлетворяющих жестким требованиям таких банков мало. У средних банков
требования к потенциальным заемщикам не так высоки и они готовы работать
индивидуально с каждым заемщиком, однако не имеют достаточного количества
ресурсов, для того чтобы полностью удовлетворить потребности бизнеса.
Существует также проблема анализа количественных показателей, связанных с
расчетами коэффициентов, которые могут в той или иной мере характеризовать
устойчивость финансового состояния клиента. Таким образом, например, банкам не
всегда выгодно кредитовать малые предприятия, вследствие высоких рисков и
значительных накладных расходов. В данной ситуации банки предпочитают
развивать кредитование физических лиц, т.к. в данном сегменте кредитования
повышенные риски компенсируются высокими процентными ставками.
Проблемы с кредитованием юридических лиц в Украине связаны зачастую с
отсутствием системы грамотного финансового менеджмента на предприятии. Одной
из ключевых проблем при выдаче банковских ссуд малому бизнесу была и остается
его непрозрачность. Как непрозрачная структура самого бизнеса, так и фактическое
отсутствие полноценной финансовой и бухгалтерской отчетности, а порой –
примитивный уровень финансовой грамотности предпринимателей делают анализ
рисков подобного кредитования малопродуктивным, а зачастую – и вовсе
бесполезным для банков занятием.
Крупные предприятия, как правило, предпочитают кредитоваться в
зарубежных банках, либо пользуются альтернативными источниками заемных
средств, что снижает потенциал развития национальной системы кредитования.
Следует также выделить проблему зависимости не только от собственных и
привлеченных ресурсов, но и от определенных норм, которые устанавливает
147
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Национальный банк Украины (НБУ), для коммерческих банков, осуществляющих
кредитование клиентов.
Совершенствование кредитования юридических лиц на современном
отечественном рынке происходит довольно медленно, и хоть кредитные условия для
корпоративных компаний постепенно улучшаются, спрос при этом остается низким.
Правление крупнейшего государственного банка – Укрэксимбанк является лидером
по объемам кредитования юридических лиц, заявило о том, что собирается активно
развивать кредитование бизнеса. Условия подобного кредитования также весьма
привлекательны – в данном банке кредит на развитие бизнеса можно получить на
срок до 7 лет, по ставкам от 15,4% в гривне и от 7,3% годовых в валюте. Причем банк
может предоставить клиенту так называемые кредитные каникулы, что
предусматривает возможность на протяжении определенного периода оплачивать
только проценты за использование кредита. В свою очередь второй государственный
банк Украины – Ощадбанк находится на десятой позиции по состоянию кредитного
портфеля юридических лиц. Данный банк предлагает следующие кредитные условия:
кредит предоставляется максимум на 3 года, а минимальная процентная ставка
составляет 19,3% и зависит от финансового состояния предприятия и залога.
Не смотря на экономические трудности, в настоящее время в Украине
кредитование юридических лиц активизируется и пересматриваются его условия. Так
по оценкам финансистов, если в среднем по Украине в начале 2010 года ставки
колебались на уровне 25-30% годовых, то в начале 2011 года они опустились до 2025% (в среднем по рынку снижение составило 6-7%). 2012 год будет продолжением
тенденции послабления требований банков к заемщикам. И не исключено, что в
данный период времени будут активно расширяться возможности кредитования
бизнеса.
Литература:
1. Кредитование предприятий в Украине [Электронный ресурс]. – Режим
доступа к файлу: http://uallfinanz.com/news/view_text.php?id=124
2. Условия ведения бизнеса в Украине: кредитование [Электронный ресурс]. –
Режим доступа к файлу: http://vashigroshi.com/save/actions-and-suggestions-ofbanks/4298-kreditovanie
3. Кредитование бизнеса: что несет 2012 год? [Электронный ресурс]. –
Режим доступа к файлу: http://finforum.org/page/index.html/_/bank-sektor/kreditovanijebiznesa-chto-neset-2012-god-r34125
Цехла С.Ю.,
Захарова А.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
ОБ УПРАВЛЕНИИ ПРОЕКТАМИ ИНВЕСТИЦИОННОГО ПРОЦЕССА
В условиях отсутствия государственной поддержки предприятий и организаций
значительно обостряется борьба их за выживание. Формула выживания складывается из
конкурентоспособности, экономического роста и стабильности функционирования.
Конкурентоспособность в первую очередь зависит от развития и поддержания научнотехнического потенциала, кадров и уровня производства. В жестких условиях рынка в целях
148
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
выживания и обеспечения своей конкурентоспособности предприятия вынуждены
самостоятельно формировать и осуществлять инновационную научно-техническую
политику. Для обеспечения системности и целостности такой работы необходимо
эффективное управление инновациями, в котором можно выделить такие задачи: изучение
достижений современной теории и новых практических разработок; адаптация методов,
разработанных и опробованных в государствах с развитой рыночной экономикой к
отечественной специфике; разработка, апробация и внедрение в широкую практику
оригинальных, учитывающих особенности и условия Украины методик управления.
Инновационный процесс охватывает цикл от возникновения идеи до ее практической
реализации, соединяя технологические, социальные и организационные нововведения, в ходе
которых процессы обновления переплетаются с инвестиционными. Варианты инвестиций
оптимизируются с позиций потребностей рынка, роста прибыли, увеличения собственной доли
рынка и повышения отдачи используемого капитала, то есть необходимо определить, какие новые
виды товаров разрабатывать, какие модернизировать, в какие сроки, в какой очередности в рамках
долгосрочных и краткосрочных программ. Можно сказать, что инвестиционный процесс
конкретизирует инновационный с позиции времени и денег. С другой стороны, наибольшей
неопределенностью, сложностью и риском обладают инвестиции как обоснование
долговременных затрат.
Нахождение оптимального способа реализации проекта во времени при максимально
эффективном использовании ресурсов является ключевым фактором успеха, а при
растущих темпах конкуренции – гарантом выживания предприятия. Управления
инновациями – это приложение знаний, опыта, методов и средств к работам проекта для
удовлетворения требований, предъявляемых к проекту, и ожиданий инвесторов. СУП
подчиняется четкой логике и строит расписания, которые связывают между собой процессы
управления проектами. Поэтому методология управления проектами стала фактическим
стандартом управления во многих тысячах предприятий и применяется практически во всех
крупных корпорациях.
Кроме этих, существуют вспомогательные средства. К ним можно отнести
контракты, которые позволяют привлечь нужные ресурсы в нужные сроки. В свою очередь,
для управления ресурсами необходимо обеспечить эффективную организацию работ,
которая заключается в организации информационного взаимодействия участников проекта
и управления персоналом.
Среди требований к подобного рода программным комплексам выделяют следующие:
– разработка календарных графиков производства работ с поддержкой различных
уровней иерархии;
– построение графика потребностей в ресурсах, графика расходования денежных
средств в целом и на отдельные виды работ;
– возможность планирования всего спектра ресурсов: как исполнителей и
механизмов (возобновляемых ресурсов), так и материалов (расходуемых ресурсов);
– проигрывание различных вариантов планирования – при жестких временных
ограничениях и при ограниченных ресурсах (варьирование этих способов помогает найти
компромисс: «быстрее – дешевле»);
– нахождение наиболее «экономного» варианта реализации проекта за счет
оптимизации стоимостных характеристик проекта при проведении проекта в различные
сроки и при привлечении других ресурсов;
– анализ распределения затрат на элементы объекта в соответствии со структурой статей
затрат;
149
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– интеграция в корпоративные информационные системы, возможность импортаэкспорта данных в программы составления смет, складские, бухгалтерские программы.
Необходимость разработки методов управления риском определяется стремлением
любого коммерческого предприятия к финансовой стабильности. Анализ риска предполагает
одновременное исследование множества параметров, описывающих коммерческую
деятельность, внешнюю среду и методы управления риском. Методы анализа рисков сводятся к
социально-психологическим и расчетным оценкам. Управление риском по экономическому
содержанию представляет собой систему с возникающими в связи с этим финансовыми
отношениями.
Значение качественного управления инвестиционным проектом достаточно велико.
В условиях высокого уровня инвестиционного риска в стране очень важно обеспечить
реализацию проектов современными средствами, так как старых испытанных способов явно
недостаточно для сведения риска невыполнения проекта к минимуму. Мощный механизм
систем управления проектами и их отлаженная на сегодняшний день программная
реализация являются надежными инструментами управления и регулирования
инвестиционными процессами.
Цехла С.Ю.,
Ибрагимова Ф.Э.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
РОЛЬ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ МАЛОГО
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ
Опыт развития отечественного предпринимательства показывает, что наряду с
необходимостью финансовой и имущественной поддержки малого бизнеса, все
большее значение приобретает обеспечение малых предприятий (МП) необходимыми
информационными ресурсами для развития предпринимательской деятельности и
ведения бизнеса.
Решение данной проблемы возможно только при наличии комплексной
системы создания и распространения деловой и общеэкономической информации. В
эту систему должны быть интегрированы все существующие элементы
инфраструктуры
поддержки
предпринимательства,
а
также
доступные
информационные ресурсы.
Организация
и
развитие
информационной
поддержки
малого
предпринимательства в Украине предусматривает решение следующих задач:
– оптимизацию существующей информационной инфраструктуры и
создание на ее основе единого информационного поля для малого
предпринимательства;
– расширение сферы применения современных информационных технологий
в практике бизнеса и т.д.
Условиями решения поставленных задач являются:
– компетентность держателей информационных ресурсов в вопросах
поддержки малого предпринимательства;
– участие в деятельности системы всех структур поддержки
предпринимательства и эффективное использование их возможностей;
150
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
–
расширение
возможностей
существующей
информационной
инфраструктуры;
– наличие административной и ресурсной поддержки;
– налаживание эффективного взаимодействия с организациями, работающими
на информационном рынке;
– эффективное использование возможностей новых информационных
технологий.
Принципы и механизм создания единого информационного поля для малого
предпринимательства должны строиться на основе анализа существующих
потребностей предпринимателей в информационных ресурсах.
Наибольшим спросом предпринимателей пользуются следующие виды
информационных ресурсов:
– маркетинг, рынки товаров и услуг;
– экономические мониторинги, цены, финансы;
– нормативно-правовые документы;
– госструктуры, системы поддержки;
– внешнеэкономическая информация;
– деловая пресса;
– социально-экономическая информация.
Актуальность электронной информации для Украины в настоящее время
определяется:
– значительной территориальной удаленностью получателей информации;
– высокими темпами роста числа пользователей сети Интернет и т.д.
Такие факторы, как значительное увеличение объемов передаваемой
информации, необходимость унифицированного подхода к поиску и обработке
данных, растущие требования к их оперативности делают необходимым
использование современных информационных технологий, в том числе возможностей
компьютерных сетей и электронной формы представления информации.
Для повышения эффективности действующей системы информационного
обеспечения МП необходимо четкое определение категорий ее пользователей и
дальнейшее формирование информационных ресурсов с учетом их интересов.
Выделим следующие целевые группы пользователей системы:
– начинающие предприниматели и предприятия, желающие развивать
собственный бизнес;
– действующие малые и средние предприятия и индивидуальные
предприниматели;
– структуры поддержки предпринимательства;
– специализированные информационные, маркетинговые и консультационные
центры;
– союзы и объединения предпринимателей;
– подразделения местных органов власти нуждающихся в информации об МП;
– торговые представительства зарубежных стран и торговые представительства
Украины за рубежом;
– деловые круги, общественно-политические партии и движения и отдельные
граждане, интересующиеся вопросами развития предпринимательства;
151
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
– граждане Украины и других стран, заинтересованные в деловом
сотрудничестве или желающие быть в курсе ситуации в Украине в отношении малого
предпринимательства.
Анализ действующей в Украине системы информационного обеспечения
малого предпринимательства показывает, что в результате проводимой
организациями инфраструктуры поддержки МП работы созданы и действуют сети и
системы, обеспечивающие основные потребности предпринимателей в информации.
В то же время, в действующей системе не полностью реализован единый
комплексный подход к формированию информационных ресурсов и организации
информационного обеспечения предпринимателей. Результаты проведенного
исследования информационных потребностей малых предприятий выявили
потребность в значительном расширении спектра информационных ресурсов,
доступных предпринимателям.
Кроме того, задача формирования общественного мнения в пользу развития
предпринимательства
ставит
инфраструктуру
поддержки
перед
малого
необходимостью проведения широкой агитационно-пропагандистской работы.
Нельзя также не учитывать возрастающие потребности МП в организации
информационного обеспечения их межрегионального и международного
сотрудничества.
Одним из основных условий успешного достижения цели и задач развития
системы информационного обеспечения МП является организация и проведение
широкой пропагандистской работы по формированию позитивного отношения в
обществе к представителям малого и среднего бизнеса.
Учитывая специфику деятельности системы и ее возможности, а также
социально-экономическую и общественную значимость, ее продвижение
целесообразно организовать с максимальным привлечением возможностей СМИ.
Литература:
1.
Сектор малого и среднего бизнеса [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http://www.tacisinfo.ru/ru/case/index.htm.
2.
Каталог деловой информации [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://catalog.mbt.ru
3.
Новости информации и телекоммуникаций [Электронный ресурс]. –
Режим доступа: http://info.mbt.ru/cnews
Цехла С.Ю.,
Шаркова А.В.,
Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского
О ЗНАЧЕНИИ СИТУАЦИОННОГО АНАЛИЗА В СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ
ПРЕДПРИЯТИЯМИ
В целях выживания на рынке и сохранения конкурентоспособности предприятие
должно быть гибким, динамичным и постоянно вносить изменения в свою деятельность. В
настоящее время высокий уровень неопределённости во внешней среде, а также её
неожиданные влияния на деятельность предприятий заставляют их динамично
функционировать, приспосабливаясь к такому воздействию. Заострение кризисной
152
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
ситуации в Украине приводит к появлению различных проблемных ситуаций, разрешение
которых диктуется производственной ситуацией и вызывает потребность в эффективном
управлении. Требование практики, в свою очередь, вызывает разработку теоретической
концепции ситуационного управления, анализа и обобщения мирового опыта.
Знание и умелое применение ситуационных подходов к управлению поможет
менеджеру изменить ситуацию на предприятии и добиться мотивированной вовлеченности
каждого в процесс работы. Эти задания должен решать ситуационный менеджмент –
специальный вид управления, который некоторые исследователи называют адаптивным, а
другие – альтернативным менеджментом.
Существующие ситуационные подходы являются простыми для понимания, как
учеными, так и практиками, и хотя они были использованы многими авторами в научных
работах, вопрос о возможности их применения в повседневной деятельности предприятий
по-прежнему остается открытым.
Ситуационный анализ в противоположность технологиям стратегического управления
идет от конкретных ситуаций, проблем, возникающих в реальной деятельности
организации, по которым должно быть принято управленческое решение. Таким образом,
если технологии стратегического управления ориентированы на движение управленческой
мысли от общего к конкретному, то технологии ситуационного анализа — от конкретного к
общему. В качестве объекта ситуационного управления могут рассматриваться целостные
имущественные комплексы и их подразделения; виды деятельности – инвестиционная,
коммерческая; отдельные бизнес-процессы и их составляющие – производство, затраты,
прибыль и т.д. Границы объектов управления могут совпадать с принятой организационной
или производственной структурой предприятия, а могут проходить и вне их.
Ситуационный подход включает следующие основные составляющие: изучение
современных технологий ситуационного анализа, предвидение последствий принимаемых
решений, интерпретация ситуации с выделением наиболее важных факторов (переменных) и
оценкой возможных последствий их изменения, принятие эффективного решения. При
проведении ситуационного анализа используются специально разработанные технологии,
базирующиеся в значительной степени на использовании современных методов получения,
анализа и обработки экспертной информации. Однако только специально проведенный анализ
именно той ситуации, которая сложилась для объекта управления именно на момент принятия
решения, позволяет профессиональному менеджеру выбрать ту или иную, подчас единственную,
конкретную управленческую технологию, метод, прием, решение, приводящие к цели.
Центральную роль в использовании ситуационного подхода играет определение
ситуационных переменных, являющихся основой принятия эффективных управленческих
решений. Поэтому одной из основных проблем является установление факторов, определяющих
развитие ситуации. Сегодня известны и используются несколько технологий установления
основных влияющих факторов в результате анализа той или иной конкретной ситуации: метод
"мозговой атаки", факторный анализ, многомерное шкалирование.
Процесс разработки и принятия управленческих решений является достаточно
динамичным, во многом может зависеть от того, в каком направлении пойдет развитие ситуации,
какова будет тактика конкурентов, каким спросом будет пользоваться продукция на рынках
сбыта, какие изменения претерпевают технологии, которые используются в деятельности
организации, какие новые поколения оборудования необходимы и т. д.
Проводя ситуационный анализ и принимая на его основании управленческие решения,
невозможно вперед расписать все этапы, по которым пойдет развитие ситуации. Но можно,
планируя деятельность организации на основе технологий ситуационного анализа, заранее
153
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
предусмотреть наиболее вероятные сценарии развития ситуации принятия решения и
подготовить наиболее предпочтительные альтернативные варианты решений в каждом из
возможных разветвлений развития ситуации. В развитии любой ситуации есть точки, в
которых ее развитие может пойти либо по одному направлению, либо по другому, либо по
третьему. Именно в этих точках ситуация наиболее чувствительна к управленческому
воздействию.
Ситуационный анализ позволяет, исходя из более глубокого понимания ситуации и
динамики ее развития, вырабатывать и принимать более обоснованные управленческие
решения, а также предвидеть возможное возникновение кризисных ситуаций и принимать
своевременные меры по их предотвращению
Основные этапы ситуационного анализа: 1. Подготовка к ситуационному анализу. 2.
Анализ информации. 3. Анализ ситуации. 4. Разработка сценариев возможного развития
ситуации. 5. Оценка ситуации. 6. Обработка данных и оценка результатов экспертизы. 7.
Подготовка аналитических материалов по результатам ситуационного анализа.
Если при выработке управленческих решений в организации ситуационный анализ
занимает значительное место и проводится регулярно, то целесообразно создание
специальной организационной структуры, основной задачей которой является обеспечение
и сопровождение ситуационного анализа. В частности, может оказаться целесообразным
создание центра ситуационного анализа или ситуационной комнаты.
Таким образом, в данной статье рассмотрен наиболее рациональный метод принятия
решений и управления организацией – ситуационный метод. Актуальность данной темы
заключается в том, что ситуационный подход получил наибольшее распространение ввиду
своей универсальности, а теория управления в Украине, по нашему мнению, должна
развиваться именно путем решения конкретных ситуаций в данный (определенный) момент
времени. В дальнейших исследованиях предполагается практическое применение данной
концепции на предприятиях Донецкого региона с целью проведения анализа показателей и
точного определения наиболее значимых факторов или переменных, влияющих на
организацию и процесс принятия управленческих решений.
Цьохла С.Ю.,
Муртазаєва Л.С.,
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
ЩОДО ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ЯК ФАКТОРУ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Загострення конкурентної боротьби за місце на ринку, за збут продукції, за збільшення
сегменту і т. ін. змушують суб`єктів господарювання шукати нові засоби впливу на споживачів.
Саме тому актуальним стає пошук принципово нових конкурентних переваг для підприємств.
Нажаль теоретична база, що зараз існує, не може в повному обсязі вирішити цю проблему в силу
того, що всі прийоми та засоби конкурентної боротьби, досліджені раніше, вже вичерпали себе і не
мають впливу на покупця.
В загальному вигляді конкурентоспроможність – це здатність перемагати в умовному
змаганні за блага, які задовольняють потреби, сформовані цінностями, що поділяють покупці
визначеної групи. Конкурентоспроможність підприємства та конкурентоспроможність її продукції
або послуги відносяться один до одного як частина і ціле, і можливість підприємства-виробника
конкурувати на визначеному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару
154
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
або послуги. А вихід підприємства саме на цей визначений сегмент залежить від його
конкурентоспроможності. Тому значну увагу треба приділяти саме цьому аспекту.
За теорією стратегії підприємство досягає певного рівня конкурентоспроможності за
допомогою відповідної стратегії захисту від п`яти конкурентних факторів в своїй галузі
(конкуренція між існуючими фірмами, загроза появи нових конкурентів ч товарів-замінників,
ринкового становища постачальників і споживачів).
Останнім часом таке поняття як ділова репутація стає дедалі важливішим аспектом
діяльності підприємства. Це обумовлено тим, що вона, хоча і є нематеріальним активом, але
породжує доволі матеріальні наслідки. Репутація завжди існує, бажає того підприємство чи ні.
В такому разі основна задача бізнесу - не давати репутації формуватися стихійно. Напевно,
усвідомлення значного впливу репутації на діяльність підприємств будь-якої галузі
спричинив останнім часом такий ажіотаж та підвищив актуальність цього питання.
З`явились нові рейтинги підприємств, що стали успішними завдяки управлінню репутацією
, наприклад, в розвинутих країнах рейтинги ділової репутації публікують такі авторитетні
видання, як газета «Файненшл Таймс» та інші.
Формування, підтримка та управління репутацією – найважливіша передумова добробуту
підприємства, оскільки позитивна репутація є свідоцтвом того, що підприємницька структура має
унікальні ділові якості та здібності, що дозволяють їй успішно вести конкурентну боротьбу на
відповідному ринку товарів/послуг будь-якої країни. Репутація, з одного боку, формує так званий
конкурентний імунітет підприємства, а, з іншого боку, сприяє ефективному конкурентному
співіснуванню, налагодженню інших відносин. Репутація працює на підвищення стійкості
підприємства та підвищення її вартості. Інвестиції в цей вид нематеріальних активів іноді буває
більш ефективним в порівнянні з інвестування профільного бізнесу. Якісна програма управління
корпоративною репутацією – це високоефективні вкладення, якими в майбутньому підприємство
зможе скористатися.
Таким чином в умовах загострення конкурентної боротьби ділова репутація стає важливою
перевагою серед технічних, якісних характеристик товару та ринкової долі підприємства.
Особливої уваги потребує саме створення та підтримка ділової репутації як визначального фактору
конкурентоспроможності.
Чмирь О.В.,
Краус Н.М.,
Полтавський національний технічний
університет імені Юрія Кондратюка
МЕТОДИ СТИМУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ
ПРАЦІВНИКІВ В ІННОВАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Світовий досвід свідчить, що у сучасних умовах стійкий довгостроковий
розвиток економіки залежить більшою мірою не від ресурсних можливостей, які,
зрештою, є обмеженими, а від інноваційної активності суспільства та окремих його
елементів [2, с.16].
На даний час в Україні існують серйозні проблеми пов’язані з розвитком
інновацій. На сьогодні ще багато керівників вітчизняних підприємств акцентують
свою увагу саме на обсягах виробництва та збуту насамперед маючи перевагу у
вигляді дешевої робочої сили, сировини тощо. Однак, підприємства економічно
розвинених країн Європи та решти світу вже давно усвідомили той факт, що саме
155
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
інноваційність є чи не найважливішим фактором, який забезпечує конкурентну
перевагу підприємства в умовах зростання конкуренції.
В такій ситуації виникає потреба у визначенні способів і методів стимулювання
працівників організації до науково-технічної творчості, адже саме працівники є
основним джерелом корисних ідей на виробництві.
Відомий угорський економіст Б. Санто поділяє різні методи стимулювання
інноваційної діяльності на три основні групи [3, с.94].
До першої групи він зараховує стимулювання осіб та груп працівників, які
беруть участь в інноваційному процесі (матеріальне та моральне стимулювання). До
цієї групи належать такі методи як:
– вручення спеціальних премій винахідникам і раціоналізаторам;
– поїздки за кордон за рахунок фірми;
– надбавки до окладів;
– придбання (за собівартістю) засобів індивідуального транспорту і побутової
техніки, що випускаються фірмою.
Друга група стимулів є найбільшою і в неї входять стимули, що належать до
різних економічних, наукових, технічних та інших механізмів. Сюди також належать
заходи, які вживає держава в галузі патентування, капіталовкладень, нормативного
регулювання, контролю за якістю тощо. Ця ж група містить методи стимулювання
інноваційної діяльності за допомогою надання кредитів, регулювання зборів (митних
та інших), податкових пільг тощо.
З метою заохочення творчості будь-якої людини від ученого до робітника,
світова практика накопичила і застосовує широкий спектр організаційних
інструментів як на макро-, так і мікрорівнях. Серед них важливими є:
– правовий захист інтелектуальної власності;
– розвиток патентної системи;
– удосконалення системи управління новим знанням;
– послаблення формалізації організаційної структури і розширення
повноважень кваліфікованого персоналу в прийнятті рішень на робочому місці;
– раціональна організація праці та гнучкі режими роботи;
– організація проведення загальнонаціональних конкурсів винахідництва і
новаторства;
– модифікація поведінки персоналу, створення відповідного соціальнопсихологічного клімату в колективі, державі.
До третьої групи належить можливість доступу до різних фінансових засобів,
використання різного роду фондів, призначених для розвитку інноваційної діяльності
та інші. Ефективність інноваційних процесів на промислових підприємствах значною
мірою обумовлена можливістю їх кредитного забезпечення. Значення цього фактора
посилюється постійним дефіцитом державного бюджету, низькою ефективністю
діяльності існуючих інноваційних фондів, нестачею власних ресурсів у підприємств,
які б можна було використати для фінансового забезпечення інноваційних процесів.
Важливо зазначити, що інноваційні процеси вимагають довгострокового
фінансування, оскільки період від виникнення ідеї до впровадження виробу у
виробництво може становити 7-10 років, а то й більше.
Реалізація всіх перелічених вище заходів неможлива без створення державної
стратегії інноваційного розвитку. Така стратегія повинна передбачати комплексний
підхід до мотивації науково-технічної творчості працівників. Лише поєднанням
156
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
зусиль держави, підприємців, науково-дослідних установ, приватних інвесторів
дозволить ефективно використати творчий і науковий потенціал працівників
вітчизняних підприємств, що в свою чергу дозволить підвищити продуктивність
праці та загальний технічний рівень виробництва.
1.
Література:
Гриньов В.Ф. Інноваційний менеджмент / В.Ф. Гриньов. – К.: МАУП,
2001.
2.
Бутенко А.І. Інвестиційна діяльність в інноваційній сфері
підприємництва України: методи і форми / А.І. Бутенко, Є.В. Лазарева // Вісник
економічної науки України. – 2007. – № 2. – С.14-19.
3.
Санто Б. Инновация как средство економического развития / Б. Санто.
– М., 1980.
4.
Інноваційний менеджмент/ Т.О. Скрипко. – К., 2011. – 423 с.
Швец И.Ю.,
Гурина Ю.Г.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
МИНИМАЛЬНАЯ ЗАРПЛАТА И ПРОЖИТОЧНЫЙ МИНИМУМ
В УКРАИНЕ
Минимальная заработная плата в Украине является законодательно
установленным размером, ниже которого не может осуществляться оплата за
выполненную месячную и почасовую норму труда (объем работ). С точки зрения
налогообложения предприятий в Украине – минимальная зарплата является
существенной величиной.
Размер минимальной заработной платы влияет на многие факторы, среди
которых:
– уставный фонд для регистрации ООО;
– государственная оплата за оформление разрешения на трудоустройство
иностранца в Украине,
– и прочие начисления и сборы.
К сожалению, современная реальность такова, что размер минимальной оплаты
труда нередко получают квалифицированные работники, с большим стажем и
опытом. Иногда такой оплатой довольствуются специалисты с высшим образованием,
что является показателем низкого уровня их социальной защищенности.
Минимальная зарплата 2012 не включает в себя компенсационные и
поощрительные выплаты, надбавки, доплаты. Минимальная зарплата в Украине
представляет собой государственную социальную гарантию, соблюдать которую
обязаны все работодатели на всей территории всего государства: юридические лица
вне зависимости от форм хозяйствования и собственности и физические лицапредприниматели. Требование об оплате труда не ниже минимального уровня
действует в отношении каждого работника, независимо от стажа, образования и
особенностей работы. Имея социальный характер, минимальная зарплата на Украине
157
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
не может быть меньше размера прожиточного минимума для трудоспособных лиц.
Она не подлежит уменьшению в случае снижения размера прожиточного минимума
для трудоспособных лиц.
Размеры минимальной заработной платы устанавливаются законом о
Государственном бюджете. Известны размеры минимальной зарплаты на 2012 год.
Статьей 13 Закона Украины «О Государственном бюджете на 2012 год» установлена
минимальная оплата труда:
– в месячном размере:
с 01.01.2012 г. по 31.03.2012 г. – 1073 грн.
с 01.04.2012 г. по 30.06.2012 г. – 1094 грн.
с 01.07.2012 г. по 30.09.2012 г. – 1102 грн.
с 01.10.2012 г. по 30.11.2012 г. – 1118 грн.
с 01.12.2012 г. – 1134 грн.
– в почасовом размере:
с 01.01.2012 г. по 31.03.2012 г. – 6,43 грн.
с 01.04.2012 г. по 30.06.2012 г. – 6,56 грн.
с 01.07.2012 г. по 30.09.2012 г. – 6,61 грн.
с 01.10.2012 г. по 30.11.2012 г. – 6,7 грн.
с 01.12.2012 г. – 6,8 грн.
Следующей важной величиной является размер прожиточного минимума в
Украине. Эта величина влияет на размер единого социального взноса, который
уплачивается
как
предприятиями,
так
и
зарегистрированным
СПД
предпринимателям.
С точки зрения налогообложения СПД, размер прожиточного минимума очень
важный показатель. Общий прожиточный минимум в Украине на одного человека в
расчете месяца (ст. 12 Закона Украины «О Государственном бюджете на 2012 год»)
составит:
с 01.01.2012 г. по 31.03.2012 г. – 1017 грн.
с 01.04.2012 г. по 30.06.2012 г. – 1037 грн.
с 01.07.2012 г. по 30.09.2012 г. – 1044 грн.
с 01.10.2012 г. по 30.11.2012 г. – 1060 грн.
с 01.12.2012 г. – 1095 грн.
Установлены прожиточные минимумы для основных демографических и
социальных групп населения: детей в возрасте до шести лет, детей в возрасте от
шести лет и до совершеннолетия, трудоспособных лиц, утративших
трудоспособность лиц. Размер прожиточного минимума для трудоспособных лиц в
2012 году будет равен размеру минимальной заработной платы, как впрочем, и в
предыдущие годы.
Размер прожиточного минимума выступает критерием нижней границы
необходимой финансовой обеспеченности, определяет минимальный набор
потребительской корзины. На его основе формируются величины минимальной
зарплаты, минимальной пенсии по возрасту, стипендий, устанавливаются размеры
помощи по безработице, помощи семьям с детьми и прочих социальных выплат.
Прожиточный минимум широко используется при определении платежных
величин. Например, база для расчета максимального размера единого социального
взноса кратна 17-ти размерам прожиточного минимума для трудоспособных лиц.
158
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Литература:
1. Закон Украины «О Государственном бюджете на 2012 год» [Электронный
ресурс]. – Режим доступа к файлу: www. rada.gov.ua
Швец И.Ю.,
Потылева Д.Н.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ОБ ОСОБЕННОСТЯХ УКРАИНСКОГО РЫНКА КОФЕ
По подсчетам Международной кофейной организации (ICO) взрослый
украинец выпивает в год 1,2 кг кофе. И хотя по европейским нормам это не так уж
много, то в динамике для Украины отмечается постепенное увеличение
потребляемого количества этого продукта. Именно по этому такие компании с
мировым именем как Nestle S.A., Kraft Foods Inc, Tchibo Gmbh, считают рынок кофе в
Украине одним из самых перспективных.
В настоящее время на украинском рынке преобладает продукция фирмэкспортеров (Nestle, Tchibo). Несмотря на то, что с конца 90 годов ХХст. украинский
кофейный рынок расширялся только за счет кофейных напитков быстрого
приготовления, на сегодняшний день по данным ACNielsen Ukraine наблюдается
обратная тенденция. И через несколько лет зерновой и молотый кофе займет
лидирующие позиции, как в развитых европейских странах. Хотя нельзя сказать, что
растворимый сегмент исчезнет с рынка полностью.
По словам экспертов, кофейный рынок в Украине только начинает своё
формирование. Брендам с мировым именем по-прежнему выгоднее импортировать в
страну готовый продукт. Однако, не смотря на это, часть зеленого кофе все-таки
ввозится в Украину. Существуют компании, которые занимаются полным циклом
приготовления кофе: СП «Галка ЛТД», «Панорама», Roastmaster, ООО «Юникаф»,
СП «ООО «Віденська кава», ООО «Р. Э. Й. В», «Країна кави».
Анализ динамики рынка натурального кофе в Украине за период с 2005 по 2010
гг. показал, что максимальный рост объёма импорта кофе в натуральных единицах
наблюдался в 2008 году по сравнению с 2007 годом (20%). Максимальное снижение
объёмов импортируемого кофе имело место в 2006 году и составило 5%. Объём
импорта данного вида продукции в 2010 г. возрос по отношению к 2009 г.
практически на 13%.
В 2006 году наряду с уменьшением импорта кофе наблюдается максимальный
за исследуемый период рост экспорта данного продукта за пределы Украины,
который составил 2,8 раза по сравнению с 2005 годом. В 2007 и 2008 гг. тенденция к
увеличению экспорта натурального кофе сохранилась (26% и 38% соответственно), а
в 2009 году наблюдается существенное снижение экспорта по сравнению с 2008
годом (на 12%). В 2010 г. темп прироста экспорта кофе достиг 46%.
Объём производства натурального кофе в 2005-2010 гг. характеризовался
постоянным ростом, который в 2006 и 2008 гг. был достаточно умеренным (3% и 6%
соответственно). Максимальный рост отмечается в 2007 году по сравнению с 2006
годом, а также в 2010 году по отношению к 2009 году (33%) и достаточно заметный
(22%) – в 2009 году по сравнению с 2008 годом.
159
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
В 2009 г. по сравнению с 2008 г. потребление украинцами натурального кофе в
натуральных единицах возросло всего на 1%. Темп прироста данного показателя в
2010 г. по отношению к 2009 г. составил 14%.
Основными импортёрами натурального кофе в Украину являются Швейцария и
Россия. Несколько меньший объём поставляют Польша и Германия. Другими
поставщиками данного продукта являются США, Италия, Болгария, Австрия и
прочие страны. В 1 квартале 2011 года по отношению к 4 кварталу 2010 года импорт
натурального кофе на территорию Украины сократился на 24%. В то же время по
сравнению с 1 кварталом 2010 года наблюдается прирост импорта данного вида
продукции, темп которого составил 9%.
Экспорт натурального кофе в 1 квартале 2011 года по отношению к 4 кварталу
2010 года сократился на 8%. В то же время по сравнению с аналогичным периодом
2010 года наблюдается существенный прирост экспорта данного вида продукции,
темп которого достиг 61%. Объём производства натурального кофе в 1 квартале 2011
года по отношению к 4 кварталу 2010 года сократился на 32%. Темп сокращения
данного показателя по сравнению с 1 кварталом 2010 года составил 8%.
Предполагаемое развитие рынка кофе в Украине:
– в связи с кризисом, отечественные производители выходят на лидирующие
позиции на рынке;
– наиболее вероятное направление развития – импорт зеленого кофе (более
низкие таможенные ставки), обжаривание и фасовка в Украине;
– расширение доли рынка дешевого низкокачественного кофе;
– расширение контрабандных поставок.
Для получения большей доли рынка, сеть распространения должна охватывать
максимум сегментов рынка. Кроме того, это даст возможность защититься от
сезонных колебаний. Целесообразно наращивать ассортиментный ряд с целью
покрытия максимального количества потребителей.
Швец И.Ю.,
Харламова Е.В.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ДИНАМИКА РЕАЛЬНОЙ СРЕДНЕЙ ЗАРАБОТНОЙ ПЛАТЫ УКРАИНЫ
На основе данных о номинальной средней заработной плате по Украине в
целом за 2002-2010 гг. можно сделать вывод о том, что данный показатель возрос
практически в 6 раз. При этом максимальный прирост наблюдается в 2005 и 2008 гг.
по отношению к предыдущим годам (37% и 34% соответственно). Минимальный
темп прироста средней заработной платы имел место в 2009 г. по отношению к 2008
г. (около 6%). Прирост показателя в 2010 г. по отношению к 2009 г. был несколько
существеннее (около 18%).
В региональном разрезе максимальный уровень средней заработной платы
зафиксирован в г. Киеве. Он составил 3443 грн. в 2010 г., что на 8,7% выше
аналогичного показателя 2009 г. и в 5,4 раза больше значения 2002 г. В других
регионах Украины средний размер заработной платы не превышал 3000 грн. Второе
160
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
место после г. Киева по значению изучаемого показателя занимает Донецкая область
(2557 грн.), третье – Днепропетровская (2369 грн.). Еще по двум регионам (Киевская
и Луганская области) размер средней заработной платы превышает её среднее
значение по Украине в целом (2288 грн. и 2276 грн. соответственно).
В 2010 г. в Одесской, Харьковской, Полтавской, Николаевской, Запорожской
областях и г. Севастополе показатель средней заработной платы находился в
пределах от 2000 до 2200 грн. В диапазоне от 1800 до 2000 грн. данный показатель
был зафиксирован в Кировоградской, Закарпатской, Черкасской, Сумской, ИваноФранковской, Львовской, Ровненской областях и Крыму. Самый низкий уровень
заработной платы (от 1600 до 1800 грн.) наблюдался в остальных восьми областях –
Тернопольской, Волынской, Черниговской, Херсонской, Черновицкой, Хмельницкой,
Житомирской и Винницкой.
По темпам прироста номинальной средней заработной платы за 2002-2010 гг.
регионы Украины размещаются в следующей последовательности: максимальная
динамика наблюдается в Тернопольской, Хмельницкой, Винницкой, Черкасской,
Волынской и Житомирской областях (практически 7-кратный прирост); в масштабе
от 6 до 6,5 раз показатель увеличился в Киевской, Ивано-Франковской, Сумской,
Черниговской, Закарпатской, Ровненской, Кировоградской и Черновицкой областях.
Необходимо отметить, что по вышеназванным регионам темп прироста средней
заработной платы был выше, чем в среднем по Украине. Медленнее всего изучаемый
показатель рос в Запорожской области (практически в 5 раз) и в г. Киеве (в 5,3 раза).
Рассматривая динамику реальной средней заработной платы, приведенной к
показателю 2002 г., необходимо отметить, что темп прироста данного показателя за
2002-2010 гг. в целом по Украине составил 118,8%. При этом в 11 регионах темп
прироста оказался ниже, чем в целом по Украине. Это Николаевская, Запорожская,
Ровненская, Полтавская, Одесская, Харьковская, Донецкая, Днепропетровская,
Луганская области, а также города Севастополь и Киев. При этом в г. Киеве
показатель реальной средней заработной платы в 2010 г. по сравнению с 2002 г.
увеличился в 3,2 раза. Наибольшие темпы прироста имеют место в Донецкой области,
г. Киеве, Тернопольской и Хмельницкой областях.
Заслуживает внимания тот факт, что с 2003 по 2006 г. динамика реальной
средней заработной платы в Украине была только позитивной. В 2009 и в 2010 гг.
практически во всех регионах Украины изучаемый показатель характеризовался
тенденцией к сокращению (исключение составили г. Киев и Донецкая область). В
2009 г. по отношению к 2008 г. реальная средняя заработная плата в Украине
сократилась на 13,7%. При этом наибольшее сокращение имело место в Запорожской,
Волынской, Полтавской и Днепропетровской областях. Минимальные темпы
сокращения удалось поддержать в Николаевской, Одесской областях и г.
Севастополе. Темп прироста показателя в г. Киеве составил 5,5%.
В 2010 г. по отношению к 2009 г. реальная средняя заработная плата в Украине
сократилась на 4,5 %. При этом наиболее существенное сокращение снова коснулось
жителей Киевской, Одесской областей и г. Севастополя (6-7%). Прирост показателя
наблюдался в г. Киеве и Донецкой области (18% и 17% соответственно).
161
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Шевченко М.А.,
Національний Університет «Києво-Могилянська Академія»
ПОКАЗНИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ
ЗНАНЬ В УКРАЇНІ
Перехід світової економіки на новий якісний рівень безпосередньо пов'язаний з
підвищенням ролі теоретичних знань, розвитком інтелектуального потенціалу,
покращенням інноваційної активності.
В Україні основними цілями державної науково-технічної політики є розвиток,
раціональне розміщення та ефективне використання науково-технічного потенціалу,
збільшення вкладу науки та техніки в економічний розвиток держави, вирішення
найважливіших соціальних задач, підвищення конкурентоспроможності продукції,
покращення екологічної ситуації, охорону індивіда та суспільства в цілому [1].
Для формування повноцінної економіки знань необхідно розвивати кожну з її
складових:
людський
ресурс(капітал),
інноваційну
активність,
розвиток
інтелектуального потенціалу.
Людський капітал – термін, що означає накопичені знання, вміння і
майстерність, якими володіє робітник і які набуваються ним завдяки загальній і
спеціальній освіті, професійній підготовці, досвіду [2].
Варто зазначити, що основними складовими людського капіталу є освіта,
кваліфікація, навички, рівень життя населення, соціальний захист,охорона здоров’я,
демографічна ситуація у країні.
Згідно з інформацією, яку надав Державний комітет статистики України сума
загальних видатків зведеного бюджету, що були витрачені на освіту, в тому числі
дошкільну, загальну середню, професійно-технічну, вищу з 2005-2010 роках якісно
збільшилася відносно попередніх років, та становить 18,1% у 2005 році та 21,2%,
21,7% у 2009 та 2010 роках [3].
На відміну від освіти ситуації у галузях охорони здоров’я та екології не є
сприятливими. Так, у період 2005-2009 роках Україна посіла 67 місце за позицією:
«Охорона
здоров’я
й
початкова
освіта»
у
рейтингу
глобальної
конкурентоспроможності.
Щодо чисельності населення в Україні на 1 червня 2011р. Варто зазначити
значне зменшення за рахунок винятково природного скорочення (98,4 тис. осіб),
водночас зафіксовано міграційний приріст населення (7,0 тис. осіб)[3].
Інноваційна діяльність − вид діяльності, пов'язаний із трансформацією
наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи
покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний
процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних
послуг [2].
Щодо динаміки інноваційної активності підприємств, то у період з 2004 по
2009 суттєво знизилася: 13,7% – 2004 р.,9% – 2005 р.,11,2% – 2006 р.,14,2% – 2007
р.,13% – 2008 р., та 12,8% у 2009. Важливим є те, що загальний обсяг науковоінноваційною продукції з 5,8% – 2004 р., 6,5% – 2005 р., 6,7% – 2006 р., 6,7% – 2007
р., 5,9% – 2008 р.; особливо різким зменшення обсягу було у 2009 р. до 4,8% – що
стало найнижчим показником за останні 9 років. У той час як частка підприємств, які
162
СЕКЦИЯ 1. ВОПРОСЫ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ В ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
займаються інноваціями в розвинених країнах (Японія, Німеччина) коливається у
межах 50-80% (2005 р.), а в країнах Центральної і Східної Європи – 30%(2006 р.) [4].
Варто зазначити, що рейтинг України за оцінками Всесвітнього економічного
форуму за пунктом «технологічна готовність» різко знизився з 65 до 83-го місця у
2010-2011 роках.
Ще однією важливою складовою економіки знань є інтелектуальний потенціал
та його розвиток. Інтелектуальний потенціал – це духовно-освітянський стан нації,
що забезпечує здатність народу до виконання актуальних суспільно-економічних
завдань, створення необхідних умов всебічного розвитку молодого покоління на базі
найвищих духовних цінностей нації [5].
Характеризується за такими позиціями, як: наявність нормативної та
макроекономічної бази, інноваційні інфраструктури, що спроможні до реалізації
інновацій та перетворення їх у товар, розміром інвестицій у сектор знань.
Отже, важко не помітити певну позитивну динаміку в соціально-економічних
показниках, проте загальна ситуація в Україні залишається складною. Варто
сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних завдань: соціальному захисті сімей з
дітьми та поліпшенні екологічної ситуації, забезпеченні достатньої медичної
допомоги та освіти, які в свою чергу стимулюватимуть підвищення людського
капіталу та формуватимуть новий прогресивніший вид економіки в Україні –
економіку знань.
Література:
1.
Becker, Gary S. Human Capital. – N.Y.: Columbia University Press, 1964.
2.
Корчагин Ю. А. Широкое понятие человеческого капитала. – Воронеж:
ЦИРЭ, 2009.
3.
Державна служба статистики
4.
Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації України.
5.
Національна еліта та інтелектуальний потенціал України // Матер.
міжнародної наук. конф. – Львів, 1996. – С. 88.
Науковий керівник: к.е.н., доцент, Гуменна О.В.
163
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Гричкоєдова М.В.,
Національний авіаційний університет
ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЙ ВИХОДУ АВІАКОМПАНІЙ НА
МІЖНАРОДНІ АВІАРИНКИ В МЕЖАХ ДІЇ МЕХАНІЗМІВ КОНКУРЕНЦІЇ
Дослідження можливостей зміни положення суб’єктів міжнародного авіаринку
в умовах гіперконкуренції викликає необхідність формування не просто
конкурентних стратегій, а стратегій міжнародного рівня й визначається впливом
наступних факторів: міжнародною спеціалізацією (місцем регіону і його суб’єктів в
ієрархії світових товарних ланцюжків); наявністю конкурентних виробництв
авіапослуг, що відповідають вимогам світового ринку.
При визначенні міжнародних конкурентних стратегій необхідно враховувати
наступні особливості: відносна єдність національних авіакомпаній у боротьбі з
іноземними конкурентами; міжгалузеві пропорції як індикатори реалізації стратегії;
наявність інноваційних факторів росту.
Для оцінки ступеня міжнародної конкуренції на національному рівні необхідно
враховувати: особливості галузевої конкуренції, що базується на теорії життєвого
циклу авіагалузі (галузева конкуренція охоплює менш тривалі проміжки часу, чим
міжнародна конкуренція); зрушення в національній галузевій структурі; концепції
науково-технічного прогресу.
Відповідно до вищесказаного можна виділити наступні конкурентні стратегії
на динамічних і зрілих авіаринках.
Види конкурентних стратегій на динамічних авіаринках:
Стратегії науково-технічного лідерства. Характеризують відношення до
інноваційності як способу почати свою діяльність на нових щаблях розвитку, що
дозволяють фінансувати дослідницькі проекти й придбання унікального устаткування
за рахунок розширення масштабів збуту й росту маси прибутку на основі унікальної
якості авіапослуг.
Стратегії динамічного надолуження. Характеризують відношення до
інноваційності, як до способу перейти на наступний щабель розвитку за рахунок
копіювання чужого досвіду на основі вкладення власних засобів. Активне
запозичення технологій, розроблених іншими країнами, дозволяє національним
авіакомпаніям одержувати статус потенційних конкурентів авіакомпанії з більш
розвинених країн. При цьому, щоб авіакомпанії, що займаються активною адаптацією
технологій, могли діставати прибуток, необхідно, щоб авіакомпанії країни-лідера
пішли із займаних ними авіаринків. Це можливо за умови досить швидкої появи
нових щаблів розвитку.
Види конкурентних стратегій на зрілих авіаринках.
Олігополістичні стратегії. Характеризують падіння наукоємності й переходу
авіаринку у фазу зрілості в результаті дифузії технологій. Авіакомпанії країнипослідовники, копіюючи науково-технічні досягнення авіакомпаній країни-лідера,
формують можливості утворення олігополії на найвищому рівні сходів розвитку як
засобу для забезпечення більш високої частки на світовому авіаринку.
Інвестиційні стратегії – стратегії залучення іноземних прямих інвестицій.
164
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Для вибору конкурентних стратегій необхідно враховувати наступні критерії:
прибуток суб’єктів авіаринку; ступінь впливу на темпи росту рівня і якості життя
населення; ступінь ризику реалізації стратегії; наявність об'єктивних передумов для
вибору стратегій.
1.
Прибуток суб’єктів авіаринку. Найбільший прибуток приносить
динамічна стратегія науково-технічного (інноваційного) лідерства за рахунок
монополії на авіаринку. Динамічна стратегія надолуження дає меншу величину
прибутку за рахунок плати за вхідні бар'єри на авіаринок.
2.
Ступінь впливу на темпи росту рівня і якості надання авіапослуги. Має
різнонаправлене значення: більш високий прибуток динамічної стратегії науковотехнічного лідерства дозволяє, з одного боку, підвищувати рівень утворення і якості
надання авіапослуг; з іншого боку – витрати на інноваційність скорочують цю
можливість.
3.
Ступінь ризику реалізації стратегії. Характерна для науково-технічного
лідерства й динамічного надолуження. Однак затримка з науково-технічним
проривом приводить до негативних наслідків: витрати, що не окупаються, різке
падіння норми прибутку.
4.
Наявність об’єктивних передумов для вибору стратегії. Для динамічних
стратегій науково-технічного лідерства в Україні не досить інноваційного й
фінансового потенціалів. Для стратегій динамічного надолуження науково-технічного
потенціалу досить, але відсутні умови реалізації (наявність нових революційних
відкриттів в авіаційній галузі).
Научный руководитель: д.э.н., профессор Ложачевская Е.М.
Докуніна К.І.,
Харківський національний університет
будівництва та архітектури
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ФАКТОР УСПІШНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
В сучасних умовах господарювання, активний розвиток підприємницької
діяльності є одним з напрямів, який забезпечує подолання економічної кризи, її
соціально-політичних наслідків та динамічний прогрес суспільства. Тому
підприємництво в багатьох розвинених країнах розглядається як органічний
структурний елемент ринкової економіки.
Останнім часом питання збереження ресурсів та їх раціонального використання
залишається достатньо актуальним як для підприємств, так і для України. Зниження
гостроти проблеми пов’язаної з енергозбереженням на підприємствах України в
майбутньому зможе вивести країну на більш високий рівень розвитку серед інших
(розвинутих) успішних країн світу. Така ситуація можлива за умови визначення
енергозбереження як пріоритетного напряму в енергетичній стратегії України.
В зв’язку з тим, що вартість спожитих енергоресурсів тісно пов’язана з
вартістю виробленої продукції, в сучасних умовах господарювання кожному
165
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
підприємству необхідно розробити ефективну стратегію управління підприємством,
особливо в частині енергозбереження.
Сьогодні в літературі зустрічається багато механізмів енергозбереження, які
теоретично можуть вирішити значну кількість проблем з якими зустрічаються сучасні
підприємства. Але на практиці реальний ефект вони приносять незначний. Тому
підприємствам, які орієнтуються на досягнення бажаних результатів необхідно
розробити свою стратегію розвитку, в якій значне місце повинно приділятись
енергозбереженню.
Нажаль жодне підприємство не в змозі вирішити нагальні проблеми
самотужки. Тут держава повинна допомогти підприємствам та створити умови
успішного функціонування їх діяльності, а саме використовувати механізми
стимулювання та зацікавленості в раціональному та економному використанню
паливно-енергетичних ресурсів.
Враховуючи тяжке економічне становище країни, недосконалість законодавчої
бази та фінансові проблеми майже на всіх підприємствах не тільки України, а і світу в
цілому, дієвим фактором, який зможе зацікавити підприємців до енергозбереження
може бути застосовувати пільгового фінансування. Як конкретні заходи можна
рекомендувати надання пільгового кредиту підприємствам, які купують
ресурсозберігаюче обладнання, надання підприємцям можливості отримувати знижки
на придбання обладнання, устаткування, будівельні матеріали і конструкції, яке є
високоенергоефективними, а також надання додаткових пільг щодо оподаткування
прибутку, який використовується на технічне оновлення, модернізацію тощо.
Щодо останнього, то цей прибуток повинен бути виведений з системи
оподаткування, оскільки він витрачається на інноваційний розвиток фірми і тим
самим сприяє збагаченню держави. В системі оподаткування повинно бути
передбачено, що всі витрати, які несе підприємець по реалізації енергозберігаючих
заходів, зменшують суму податків з його доходів за поточний період або в
майбутньому. Прибуток виробників енергозберігаючого обладнання, засобів
контролю за витрачанням ресурсів також повинен обкладатись за пониженими
податковими ставками або на 2-3 роки взагалі звільнюватися від податку. Пільгове
оподаткування прибутку, отриманого за рахунок раціонального використання
паливно-енергетичних
ресурсів,
прибутку,
отриманого
від
реалізації
енергозберігаючої продукції, в кінцевому результаті принесе ще більший дохід у
формі податку на прибуток, який збільшиться на величину зниження валових витрат
виробництва, що відбудеться внаслідок реалізації енергозберігаючих заходів на
підприємстві [1].
Узагальнення результатів дослідження енергозбереження як фактора успішної
підприємницької діяльності в Україні, дозволяє зробити наступні висновки:
– збереження ресурсів та їх раціональне використання залишається актуальним
для підприємств України;
– необхідність енергозбереження обумовлена зв’язком вартості спожитих
енергоресурсів з вартістю виробленої продукції, які сьогодні залишаються дуже на
високому рівні;
– ефективним фактором енергозбереження є розширення практики
застосування пільгового фінансування, а саме пільгових кредитів підприємствам, які
купують ресурсозберігаюче обладнання, надання можливості отримувати знижки на
придбання обладнання, устаткування, будівельні матеріали і конструкції, які є
166
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
високоенергоефективними, та надання додаткових пільг щодо оподаткування
прибутку, який використовується на технічне оновлення, модернізацію тощо.
Розуміння необхідності економного використання енергоресурсів та
застосування дієвого механізму енергозбереження сприятиме створенню умов для
вітчизняних підприємств до виготовлення конкурентоспроможної продукції.
Література:
1.
Закон України «Про оподаткування прибутку
[Електронний ресурс] – Режим доступу:www.uazakon.com
підприємств».
Науковий керівник: к.е.н., доцент Солодовнік О.О.
Карчевська О.Д.,
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
На сучасному етапі розвитку української економіки особливої актуальності
набуває впровадження стратегічного управління на підприємствах. Курс уряду
України на інтеграцію із світовою економікою призводить до виникнення соціальноекономічних передумов інтенсивного розвитку даного процесу [1]. В умовах
посилення інтеграційних процесів у національній і світовій економіці, стратегічне
управління українськими промисловими підприємствами, що спрямоване на
формування довгострокових конкурентних переваг, набуває особливого значення і
стає
необхідною
передумовою
забезпечення
належного
рівня
конкурентоспроможності вітчизняних товарів і визначення підприємств, здатних
успішно конкурувати на внутрішніх ринках та вивести країну на світовий рівень .
На більшості вітчизняних підприємств питанням стратегічного розвитку
надається явно недостатня увага. В результаті – запізніле реагування на зміни, що
відбуваються. Тим часом, лише безперервне і гнучке стратегічне управління може
забезпечити підприємству довготривалий успіх. Це повинно стати ключовим
завданням адаптації підприємств до умов зовнішнього середовища, що змінюються.
Харчова промисловість є одним з системо утворюючих елементів економіки
України. Роль галузі в повноцінному забезпеченні населення країни продовольчими
товарами, тісний зв’язок з сільським господарством, участь в формуванні експортного
потенціалу визначають її стратегічне значення. Ефективна, високопродуктивна,
динамічно зростаюча харчова промисловість є пріоритетом в забезпеченні
економічної безпеки держави і досягненні високої національної конкурентоздатності .
На сьогоднішній день галузі харчової промисловості України значно відстають
від аналогічних галузей високо розвинутих країн світу за рівнем інфраструктури,
наявними виробничими потужностями, їх технічним і фізичним станом тощо.
Сучасна ситуація в економіці галузей харчової промисловості характеризується
екстенсивною тенденцією розвитку. Вона супроводжується різким зниженням,
167
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
якісним і структурним погіршенням товарної маси, відсутністю насиченості
ринкового попиту, високими цінами на харчову продукцію.
На розвиток підприємств харчової промисловості суттєвий негативний вплив
здійснює світова фінансово-економічна криза, в зв'язку з якою економіка України на
даному етапі характеризується ростом цін на внутрішньому ринку. Високий рівень
інфляції впливає на купівельну спроможність населення. Наслідком цього є падіння
виробництва та реалізації продукції та орієнтація споживачів в першу чергу на
купівлю товарів першочергової необхідності.
Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, відсутність
розвинутої системи стратегічного управління – головна причина сучасних кризових
явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого
її функціонування в перехідний період до розвиненої соціально орієнтованої ринкової
системи господарювання.
Визначення стратегічних пріоритетів розвитку галузі в контексті формування
стратегії її розвитку на довготривалу перспективу є одним з дієвих інструментів
управління цією важливою галуззю національного господарства, яка дозволяє в
рамках державних інтересів поєднувати приватну ініціативу з сучасними засобами
регулювання ринків.
Стратегічними пріоритетами першого порядку харчової промисловості є:
– забезпечення виробництва харчових продуктів в обсязі та асортименті,
достатніх для харчування населення за науково обґрунтованими нормами;
– підтримка конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та
зовнішньому ринку.
Стратегічне управління підприємствами покликане розширити горизонти
передбачення, і тим самим уможливити своєчасну реакцію підприємства у відповідь
на ті зміни, які відбуваються в його зовнішньому середовищі: на ринках товарів і
технологій в науково-технічній, економічній, соціальній і політичній сферах [2].
Отже, харчова промисловість України як за наявними виробничими
потужностями, їхнім фізичним, технічним та технологічним станом, так і за рівнем
розвитку інфраструктури істотно відстає від рівня розвитку аналогічних галузей
економічно розвинутих країн. Водночас вона є однією з найбільш привабливих
галузей економіки для інвесторів. Тому, стратегічне управління є необхідною умовою
для подолання даних проблем, яке дозволить збільшувати обсяги виробництва й
знижувати собівартість виробленої продукції.
Література:
1. Агеєва І.М. Проблеми та шляхи впровадження стратегічного маркетингу на
підприємствах харчової промисловості України. 2008. – [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://vlp.com.ua/files/01_26.pdf,.
2. Ансофф И. Стратегический менеджмент. Классическое издание /И.
Ансофф. – СПб.: Питер, 2009. – 344 с.
168
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Киренкина Э.С.,
Садлаева А.М.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ПУТИ СНИЖЕНИЯ ТОРГОВЫХ РИСКОВ
Неотъемлемой частью развития рыночной экономики является сфера торговли.
Торговое предприятие, как первичное, основное звено сферы торговли, занимается
закупкой, хранением, реализацией товаров и предоставлением сопутствующих услуг
разного типа в целях удовлетворения требований рынка и получения прибыли [1, с.
92]. Торговые предприятия функционируют в постоянно изменяющихся условиях,
поэтому в процессе своей деятельности они сталкиваются с совокупностью
различных видов рисков. Для обеспечения эффективной деятельности торговым
предприятиям необходимо оптимальное управление рисками.
Вопросы снижения потерь при распределении ресурсов и потреблении от
рисков рассматривают зарубежные и отечественные ученые, среди которых Блинов
А.О., Боровкова В.А., Бусыгин А.В., Ерохин Л.И., Жильцов Е.Н., Казаков В.Н.,
Карпов С.А., Круглова Н.Ю., Ф. Найт, Осипов Ю.М., Саркисова Е.А., Сторожук В.В.
и др.
Как пишет Боровкова В.А.: «Риски предприятий торговли – это риски,
возникающие в сфере товарного обращения и связанные с деятельностью по
доведению товаров от поставщика до потребителя» [2, с. 36]. По мнению Сторожука
В.В., «торговые риски представляют собой возможные потери от непредсказуемых
изменений тех или иных условий осуществления торговой сделки, зависящих как от
участников самой сделки, так и от внешних условий среды, в которой происходит эта
сделка» [3]. Е.А. Саркисова считает, что «используя терминологию рискменеджмента, можно выразить понятие бизнеса как осознанное принятие риска за
реальное вознаграждение в виде прибыли. Задача риск-менеджмента прежде всего –
оптимизировать набор рисков, которые организация на себя принимает на пути к
достижению своей цели» [4, с. 32].
Однако недостаточно теоретически разработанной остается проблема
определения путей снижения торговых рисков. В этой связи целью исследования
является разработка оптимальных путей снижения рисков торговых предприятий.
В процессе создания средств для уменьшения влияния торговых рисков, важно
идентифицировать источники возникновения конкретной рисковой ситуации. К
факторам внешней среды торгового предприятия относят экономическое,
политическое, социальное, правовое, научно-техническое положение страны.
Внутренними проблемами предприятия являются проблемы невыполнения
поставленных задач и целей внутрихозяйственной деятельности предприятия
торговли. Источники торговых рисков способны оказывать влияние на механизмы
риск-менеджмента – действенной системы управления торговыми рисками, которая
включает в себя следующие этапы организации [4, с. 29]: процесс выработки цели
риска вложения капитала; процесс определения вероятности наступления рискового
события; процесс выявления степени и величины риска; общий анализ внешней
среды; выбор определенной стратегии и приемов управления риском; выбор
стратегии, направленной на снижение риска.
169
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Решение проблем механизма риск-менеджмента содействует решению всех
задач торгового предприятия, минимизируя при этом материальные издержки и
затраты времени.
Для предотвращения возникновения торговых рисков Сторожуком В.В.
выработаны три группы мер[3]:
1) меры, связанные с внутрифирменными отношениями и действиями
сотрудников компании по предотвращению рисков;
2) фискально-компенсационные формы предотвращения невыполнения
обязательств (штрафы за нанесенные потери, санкции, компенсации и т.д.);
3)
страхование
торговых
сделок
и
активизация
деятельности
специализированных ассоциаций и общественного контроля над торговой
деятельностью и снижением торговых рисков.
На наш взгляд, торговым предприятиям целесообразно использовать
следующие пути снижения рисков: маркетинг, как одна из основных мер
организационно-экономического характера, снижающая риск; диверсификация
инвестиций в развитие; принятие решений, базирующихся на экспертной оценке
рисковых ситуаций; правовые меры защиты от риска; принцип ограниченной
ответственности; наличие у предпринимателей необходимой деловой информации;
страхование; хеджирование. Опыт развитых стран с рыночной экономикой
показывает, что игнорирование и недооценка торгового риска при разработке тактики
и развитии стратегии экономической политики сдерживает развитие экономики,
научно-технического прогресса. Таким образом, разработка и своевременное
применение оптимальных путей снижения рисков позволит торговым предприятиям
достичь максимально возможного успеха в присущих рыночной экономике условиях
неопределенности.
Литература:
1. Экономика торгового предприятия / под общ. ред. А.И. Гребнева. – М.:
Экономика, 1997. – 238 с.
2. Боровкова В.А. Управление рисками в торговле / В.А. Боровкова. – СПб.:
Питер, 2004. – 288 с.
3. Сторожук В.В. Торговые риски и пути их снижения: дис. канд. экон. наук:
специальность 08.00.01 «Экономическая теория» / В.В. Сторожук. – М., 2008. – 233
с.
4. Саркисова Е.А. Риски в торговле: управление рисками / Е.А. Саркисова. – М.:
ИТК «Дашков и Ко», 2009. – 244 с.
Кожемякіна Т.В.,
Криворізький економічний інститут
ДВНЗ «Криворізький національний університет»
МІСЦЕ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ У ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ
МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА
Антикризове управління як специфічний вид менеджменту підприємства тісно
пов'язаний з кризовими явищами, що виникають в економіці протягом усього періоду
її існування як на макроекономічному рівні так і на рівні окремих підприємств.
Дослідження природи економічних криз привертали увагу науковців ще у 17-18
170
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
століттях, але найбільшого розвитку теорія економічних криз відчула у 19-20 столітті
у працях таких відомих вчених як Й. Шумпетер, М.Д. Кондратьєв, Д.М. Кейнс, М. І.
Туган-Барановський та ін. Проблема антикризового управління на рівні підприємства
привернула до себе увагу науковців дещо пізніше, а саме у 80-х роках 20 століття і це
пов’язують із з кризою 70-х років, яку за складністю та глибиною кризових явищ
ототожнюють із так званою Великою Депресією. У цій сфері відомі напрацювання
таких вчених як Е. Уткін, А. Градов, А. Грязнова, В. Василенко, У. Крістек, Л.
Лігоненко, Н. Круглова, А. Штангрет та ін.
Стрімкий розвиток світової економіки у напрямку глобалізації та
інформатизації прискорює всі економічні і фінансові процеси, і, в тому числі, процеси
формування кризових явищ. Світові економічні і фінансові кризи частішають і
викликають кризи на рівні підприємств. Це актуалізує питання трансформації теорії і
практики антикризового управління у відповідності до вимог сьогодення.
Метою даної роботи є визначення напрямків трансформації місця
антикризового управління діяльністю підприємства у загальній системі менеджменті
у реаліях сучасності.
Аналіз літературних джерел доводить, що всі дослідники пов’язують
застосування антикризового управління з виникненням кризових явищ на
підприємстві та необхідністю їх подолання, або із необхідністю попередження такої
загрози. Деякими науковцями робиться наголос на фінансове антикризове управління
[1]. Професор У. Кристек [2] розрізняє три форми антикризового менеджменту:
антиципативний або випереджальний, що запроваджується у разі загрози кризи,
превентивний або попереджувальний, що вводиться підприємством за наявності
симптомів латентної кризи та реактивний – необхідного, якщо підприємство
перебуває у глибокій кризі. Н. Круглова виокремлює чотири типи антикризового
управління: раннє, випереджаюче, антикризове управління у період неспроможності
та у період банкрутства [3].
Форми або типи антикризового управління, таким чином, визначаються станом
економіки і фінансів фірми та інтенсивністю прояву кризових явищ, тобто
дотриманням параметрів життєздатності. Під параметрами життєздатності
розуміються найважливіші характеристики внутрішнього стану підприємства,
порушення яких призводить підприємство до економічної загибелі. В залежності від
цього і визначається ступінь «антикризовості» менеджменту підприємства.
Етапи розвитку кризи, що визначаються через ступінь порушення параметрів
життєздатності підприємства [4]:
1. незабезпечення беззбиткової діяльності або не досягнення цільових
показників господарсько-фінансової діяльності відповідно до поставлених
стратегічних цілей та завдань підприємства;
2. неспроможність до забезпечення фінансової рівноваги;
3. відсутність активів в обсягах, достатніх для забезпечення вчасного
виконання поточних зобов’язань;
4. відсутність чистих активів підприємства в обсягах, що відповідають
державним вимогам та цільовим параметрам діяльності.
Поєднуючи, зробимо, таким чином висновок, що перший етап вимагає,
антиципативного або раннього антикризового управління, другий етап –
превентивного (випереджаючого), заглиблення кризи до етапів три та чотири –
реактивного (у період неспроможності) антикризового управління.
171
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Таким чином, застосування антикризового управління, від підприємства вже
вимагає виконання першої умови, тобто незабезпечення беззбиткової діяльності або
не досягнення цільових показників господарсько-фінансової діяльності підприємства.
А оскільки в умовах кризового стану економіки на макрорівні всі підприємства
відчувають проблеми з досягненням цільових показників діяльності, то всі вони
потребують застосування саме антикризового менеджменту (управління). Частішання
кризових станів економіки збільшує частку антикризового управління у загальній
системі менеджменту підприємства. На наш погляд, антикризове управління має
стати в таких умовах основою менеджменту підприємства і головною складовою
частиною стратегічного управління.
Література:
1. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві / О.О.
Терещенко. – К.: КНЕУ, 2006. – 268 с.
2. Kristek U. Krisenbewaltingungs-Management und Unternehmungs-planung. Neue
betriebswirtschaftliche Forschung.Bd.17. Wiesbaden, 1981. –115 с.
3. Круглова Н.Ю. Антикризисное управление / Н.Ю. Круглова. – М.: КНОРУС,
2010. – 512 с.
4. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством / Л.О. Лігоненко. –К.:
Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – 824 с.
Кулик В.О.,
Харківський національний університет
будівництва та архітектури
ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБ`ЄКТ
УПРАВЛІННЯ
Сучасна економічна ситуація в Україні характеризується повільним і нестійким
зростанням основних макропоказників, що є свідченням поступового післякризового
відновлення економіки країни. Проте, низка проблем, пов’язаних із накопиченням у
докризовому періоді структурних диспропорцій розвитку вітчизняної економіки,
залишаються невирішеними, а кардинальні зміни у світовому господарстві вимагають
адекватної адаптації її внутрішніх структур. У зв’язку з існуванням діалектичного
зв’язку між процесами макро- і мікрореструктуризації для досягнення цілей
стратегічного розвитку України актуалізується завдання проведення реструктуризації
підприємств, як шляху їх пристосування до нових умов господарювання.
Досвід структурної перебудови підприємств в умовах реформування
національної економіки, накопичений в Україні та інших країнах у 90-х роках
минулого століття, свідчить про те, що будь-який вид реструктуризації підприємства
неможливо здійснити без проведення відповідної фінансової реструктуризації.
Перебудова фінансової структури підприємства дозволяє у короткі терміни
покращити результати його фінансово-господарської діяльності та створити необхідні
умови для проведення комплексної реструктуризації, яка відповідає стратегії його
розвитку. З огляду на це, цілі фінансової реструктуризації підпорядковуються
загальним цілям реструктуризації підприємства.
172
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Так, проведений нами аналіз визначень поняття «реструктуризація»,
представлених у вітчизняній і зарубіжній науковій та довідниковій літературі, а також
у чинних нормативно-правових актах України, дозволив встановити основні цілі
реструктуризації підприємства: фінансове оздоровлення підприємства; підвищення
фінансової стійкості підприємства; задоволення вимог кредиторів; підвищення
доходності і прибутковості; вдосконалення фінансово-економічних відносин
підприємства для забезпечення ефективного використання його потенціалу;
збільшення ринкової вартості підприємства; забезпечення ефективного розподілу і
використання усіх ресурсів підприємства; зростання ефективності виробництва;
підвищення конкурентоспроможності підприємства та продукції, що випускається;
принципове покращення управління. Разом із тим, в наукових працях, присвячених
дослідженню фінансової реструктуризації, як самостійного напряму вдосконалення
діяльності підприємства, її цілі визначаються, як: поліпшення фінансового стану
підприємства [1]; реструктурування боргів минулих років та залучення нових
інвестицій у підприємство [2]; залучення інвестицій у нове устаткування,
реформування
корпоративного
управління
[3];
покращення
управління
заборгованістю підприємства [4]; підвищення ефективності формування й
використання фінансових ресурсів підприємства [5]; поліпшення використання
фінансових ресурсів і підвищення фінансової стійкості підприємства [6]; оновлення
фінансової структури підприємства та системи управління фінансами з метою
збільшення ринкової вартості [7].
Досягнення цілей фінансової реструктуризації потребує відповідного
управління, тобто сукупності послідовних дій керуючої підсистеми, спрямованих на
керовану підсистему. При розробці заходів керуючого впливу важливим є визначення
впливу факторів на об’єкт управління. Аналіз наукових публікацій з проблем
забезпечення оптимальних пропорцій фінансової структури підприємства дозволив
нам визначити такі основні чинники фінансової реструктуризації: макроекономічні
умови, державна підтримка, інституційне та правове забезпечення, розвиток і стан
фінансового ринку, кон’юнктура ринку продукції підприємства, ціннісні орієнтації
підприємства, система пропорцій та співвідношень фінансових показників, рівень
кредитної та інвестиційної привабливості, ступінь готовності працівників до змін,
інформаційне забезпечення та облік на підприємстві, кваліфікація персоналу.
Література:
1. Федулова Л.І. Методологічні підходи до управління реструктуризацією
підприємств / Л.І. Федулова // Проблеми науки. – 2002. – № 5. – С. 54-59.
2. Шершньова З. Реструктуризація підприємств: необхідність стратегічного
підходу / З. Шершньова // Бюлетень з корпоративного управління. – 2001. – № 3. – С.
26-21.
3. Гриньова В.М. Фінансова реструктуризація промислових підприємств /
Гриньова В.М., Гриньов А.В. // Фінанси України. – 2002. – № 10. – С. 9- 14.
4. Батенко Л.П. Реструктуризация как путь к фінансовому оздоровлению и
прибыльности предприятия / Л.П. Батенко // Бухгалтерия. – 2000. – № 3. – С. 116119.
5. Андрущак Є.М. Управління фінансовими ресурсами у процесі
реструктуризації підприємств / Є.М. Андрущак, О.М. Підхомний // Фінанси України.
– 2002. – № 7. – С. 30 – 38.
173
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
6. Довбня С.Б. Методические основы и направления реструктуризации
предприятий в промышленности / С.Б. Довбня – Днепропетровск: Наука и
образование, 2002. – 312 с.
7. Волошанюк Н.В. Фінансова реструктуризація підприємств (на прикладі
підприємств гірничо- металургійного комплексу України): автореф. дис. канд. екон.
наук: 08.00.08 / Н.В. Волошанюк; Держ. вищ. навч. закл. «Київ. нац. екон. ун-т ім.
Вадима Гетьмана». – К., 2009. – 20 с.
Науковий керівник к.е.н, доцент Солодовнік О.О.
Мочарська І.І.,
Одеський Регіональний Інститут Державного Управління
Національна Академія Державного
Управління при Президентові України
ВПЛИВ ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ ПЕРСОНАЛУ НА
МЕНЕДЖМЕНТ В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
У 70-х роках минулого століття управління персоналом, як і вся система
менеджменту організацій, зазнало глибоких якісних змін. В цілому це було пов'язано
зі вступом ряду промислово розвинених країн Заходу до постіндустріальної стадії
розвитку, а також з дією низки чинників економічного, політичного і соціальнокультурного характеру.
Принципові зміни у змісті праці, викликані вживанням нових техніки,
технологій і методів виробничої діяльності – це провідний і перший в нашій
класифікації чинник підвищення ролі персоналу в сучасному виробництві. На цей
чинник істотний вплив зробив процес автоматизації виробництва, що почався в
середині ХХ ст. Він відокремив працівника від предмету праці, поставивши між ними
складну систему машин і устаткування, що звільнило людину від більшості
механічних функцій, різко збільшило питому вагу завдань по осмисленню сигналів,
що йдуть від машин, і іншої інформації. Крім того, автоматизація ослабила або зовсім
усунула прямий зв'язок між інтенсивністю праці і його продуктивністю.
Великий вплив на вміст праці зробила комп'ютеризація виробництва, що
сталася в 80-х роках минулого століття, у зв'язку з мініатюризацією і здешевленням
комп'ютерів. ЕОМ в поєднанні з іншими приладами звільнили працівників від
одноманітних, монотонних операцій по контролю за роботою устаткування і
верстатів. Автоматизація і комп'ютеризація виробництва дозволяють передавати
техніці не лише фізичні, але і складні інтелектуальні операції, залишаючи людині
неалгорітмізовані, тобто найбільш творчі види діяльності, пов'язані з унікальними
властивостями мозку і соціалізацією індивіда. Для сучасного виробництва усе більш
актуальним стає девіз фірми «Ай-Бі-Ем» – «Машина працює, людина думає». З таким
рівнем розвитку виробництва несумісна низька кваліфікація робочої сили. Від
працівника вимагається постійне накопичення знань і навиків необхідних для
освоєння видів продукції і технологій, що безперервно оновлюються.
Комп'ютеризація не лише підвищує роль персоналу у виробничому процесі, але і
породжує деякі проблеми в області управління ним. Так, впровадження комп'ютерних
систем і мереж нерідко веде до зростання надомної праці і індивідуалізації праці в
цілому, в значній міри замінює міжособову взаємодію спілкуванням за допомогою
174
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
електронного зв'язку. Це, у свою чергу, ослабляє відчуття організаційної
приналежності та інтерес до справ всього підприємства, підриває мотиваційну
значущість корпоративної культури.
Нейтралізація цих негативних чинників комп'ютеризації – нове завдання
управління персоналом. У сучасних ринкових умовах спрощення функцій працівника
часто перешкоджає ефективності виробництва. Воно несумісне з використанням ряду
нових технологій і методів, що вимагають від працівника не лише добросовісного
виконання власних завдань, але і колективної відповідальності, чіткішої організації
праці в цілому. До таких методів, або технологічних ланцюжків, відноситься,
наприклад, виготовлення і постачання продукції «точно в строк», що вперше набуло
масового поширення в Японії. Цей метод передбачає надзвичайно високу точність
постачань всіх компонентів виробничого процесу (сировини, матеріалів, фінансових
ресурсів і тому подібне), високу відповідальність всіх працівників і у разі потреби їх
взаємозамінюваність, бездоганну якість продукції, відсутність браку. Використання
даного методу дозволяє істотно скорочувати витрати виробництва за рахунок
економії грошових коштів на утримання і охорону складських приміщень і
обслуговуючий їх персонал.
Ще один, досить поширений метод ефективного виробництва, що істотно
підвищує вимоги до персоналу, – «випередження в часі». Суть цього методу полягає в
різкому (у 2-4 рази) скороченні виробничого циклу, часу від планування і
проектування виробу до його виготовлення. Підраховано, що скорочення
виробничого циклу на 25% знижує загальні витрати виробництва на 20%. Скорочення
тривалості операційного циклу, як і вже названий метод «точно в строк», вимагає від
працівника високої відповідальності і якісної продукції, налагоджених форм
спілкування і колективізму, прагнення до загального успіху. В рамках методу
«випередження в часі» на сучасному етапі все частіше використовується технологія
«комп'ютерної інтеграції виробництва» – CIM. Вона дозволяє уникати втрат в часі
при переході від одних операцій і фаз виробництва до інших, а також при
комунікаціях керівництва, менеджерів з різними цехами і службами фірми. Другим
чинником підвищення ролі персоналу в сучасному суспільстві є зміна можливостей
контролю за роботою співробітників і підвищення ролі самоконтролю і
самодисципліни.
Контроль - одна з найважливіших функцій управління персоналом. Сучасні
техніка, технологія і методи господарювання послабляють можливості і необхідність
контролю, особливо контролю безпосередньо у виробничому процесі. Це викликано
ускладненням форм праці (наприклад, роботу тих, що налагоджують практично
неможливо контролювати безпосередньо), підвищенням ролі знань і навиків в
трудовому процесі. Зростаюча несумісність знань і творчого, інноваційного мислення
з поточним контролем за їх носієм зумовила розширення області індивідуальної і
групової свободи, автономії, самостійного ухвалення рішень. Віддзеркаленням
підвищення значущості індивідуального і групового самоконтролю в трудовому
процесі є поширений у ряді країн Заходу принцип надання працівникам можливості
за допомогою спеціальних пристроїв самостійно реєструвати результати своєї праці і
тим самим визначати розміри заробітної плати. Підвищення ролі самоконтролю і
самодисципліни в трудовому процесі змінює співвідношення різних методів
мотивації працівника, підвищує питому вагу функцій формування більш складною, в
175
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
порівнянні з методом «нагородження-покарання» за схемою «стимул-реакціяреакція», мотивації в управлінні персоналом.
Третя група чинників, що зумовили радикальне підвищення ролі персоналу у
виробництві і управлінні ним, - макроекономічні чинники, і, перш за все зміна
орієнтації і динаміки попиту і направленого на його задоволення виробництва;
загострення конкуренції на світовому ринку; підвищення значущості якості
продукції. Приблизно з 60-70-х років під впливом економічного зростання і
підвищення добробуту населення відбувається поступова переорієнтація виробництва
від масової, серійної продукції до дрібносерійної і одиничної. «Диверсифікована
серійність» і адекватна їй гнучка адаптивність виробництва, на думку ряду учених,
стануть виробничою парадигмою ХХI ст. Первинна значущість персоналу в
сучасному виробництві багато в чому відображає ту обставину, що на перший план в
конкурентній боротьбі все впевненіше виходить якість продукції. Причому якість
сьогодні є не лише показником надійності продукції, але і виявляє здатність
максимально задовольняти потреби людей. Така «тотальна» якість забезпечується
всіма етапами виробничого процесу: від проектування продукції до її реалізації. Воно
вимагає високої виробничої культури персоналу.
Четвертим чинником підвищення ролі персоналу в сучасному виробництві, а
також управління ним є зміна форм організації праці на підприємстві. До таких змін
належить, перш за все, широке використання колективних форм організації праці як в
масштабах всієї організації - на макрорівні, так і в її окремих підрозділах – на
мікрорівні. Досвід ряду передових підприємств, а також емпіричні дослідження
показали, що потрібна сучасним виробництвам багатофункціональність і висока
відповідальність працівника найуспішніше формуються і виявляються саме в
трудовому колективі.
Література:
1. Анисимов О.С. Методология: функция, сущность, становление / О.С.
Анисимов. – М.: РАГС, 1996.
2. Борман Д. Менеджмент / Д. Борман, А. Воронина, Р. Федерман. – Гамбург;
К., 1992.
3. Герчикова И.Н. Менеджмент / И.Н. Герчикова. – М.: ЮНИТИ, 1995.
4. Деркач А.А. Акмеология: личностное и профессиональное развитие человека
/ А.А Деркач. – М.: РАГС, 2000.
Научный руководитель: старший преподаватель Томашевская М.В.
Плугарь Е.В.,
Бужинская О.,
Таврический национальный
университет имени В.И.Вернадского
ОБЛИГАЦИИ ВНУТРЕННЕГО ГОСУДАРСТВЕННОГО ЗАЙМА
УКРАИНЫ КАК ИНСТРУМЕНТ ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ
ИНВЕСТОРОВ
Облигации внутреннего государственного займа (ОВГЗ) выпускаются
Министерством финансов, которое выступает гарантом их своевременного
176
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
погашения и размещаются на финансовом рынке. За последние несколько лет
количество банков, торгующих ОВГЗ, постоянно уменьшалось. Сейчас госбумагами
торгуют в основном крупные банки-нерезиденты, а мелкие кредитные учреждения
отказываются от лицензии на этот вид деятельности, считая его затратным и
малоперспективным.
Национальный банк Украины (НБУ) решил упростить торговлю на рынке
ОВГЗ и разработал новый механизм, ускоряющий систему расчетов на фондовой
бирже, доступ к площадкам и делает более комфортную систему для инвесторов [6].
Его сущность состоит в том, что депозитарием и хранителем госбумаг останется НБУ,
но сам механизм торгов усовершенствуется. Торговец будет преддепонировать
средства на счете в НБУ, что позволит ему осуществлять торги гособлигациями по
принципу «поставка против платежа» (DVP) – то есть с мгновенной оплатой.
Эксперты утверждают, что новые правила позволят увеличить объем торгов ОВГЗ и
определить реальную стоимость госбумаг [2].
При этом у торговцев будет и альтернативная технология торгов – проведение
неттинга (пересчет сальдо купленных бумаг против выставленных денег) в конце
сессии, за которую участник сможет совершить неограниченное количество сделок в
пределах своего лимита. Регулятор будет оформлять электронные заявки и открывать
индивидуальные идентификационные коды в своей информационной базе,
обслуживать операции с ценными бумагами, а также вести учет депозитарных
проводок с ОВГЗ.
Новые правила позволят появиться игрокам, не оперирующим большими
суммами, что даст рост данного сегмента рынка в два-три раза. Более активными
участниками могут стать посредники, которые не будут блокировать на счете много
средств и работать в обе стороны: как покупать, так и продавать.
Вместе с тем иностранные инвесторы избавляются от украинских
гособлигаций. Вложения нерезидентов в облигации внутреннего госзайма Украины
сократились в 2011 году более чем на 22%. Портфель облигаций внутреннего
госзайма (ОВГЗ), который находится в собственности нерезидентов, сократился на
22,4% – до 6,9 млрд. грн. Об этом свидетельствуют данные Национального банка
Украины, опубликованные на его официальном сайте [5].
Министерство финансов Украины выпустило облигации внутреннего госзайма,
номинированные в инвалюте, что, по сути, является украинскими еврооблигациями.
Но, процедура эмиссии ОВГЗ проще, чем процедура еврооблигаций, поэтому можно
действительно посредством выпуска ОВГЗ в долларах или в евро (привлекать валюту
от нерезидентов). Действительно многие зарубежные инвесторы опасаются покупать
гривневые гособлигации из-за риска девальвации гривны, а вот валютные госбумаги
эту проблему устраняют. Хотя теперь валютный риск будет нести эмитент облигаций.
Для Минфина валютные гособлигации это, прежде всего, валютные риски,
особенно, если выпускать госбумаги в евро. Но в условиях незначительного
иностранного инвестирования в экономику Украины, сложностей с кредитованием
МВФ привлечение иностранной валюты необходимо для решения проблемы с
платежным балансом.
На текущий момент вероятность дефолта государства составляет 33%. Кроме,
того, сейчас на мировом рынке, многие инвесторы нацелены покупать облигации
Испании, Италии, и самые рисковые Португалии, Ирландии и Греции. Доходность
еврооблигаций этих стран сейчас высокая, с точки зрения зарубежного инвестора. В
177
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
тот же момент, для любого зарубежного инвестора даже покупка десятилетних
еврооблигаций Португалии с доходностью почти 6% годовых, более понятная и
менее рисковая процедура, чем покупка украинских ОВГЗ, даже, если они
номинированные в валюте. Доверие зарубежных инвесторов очень легко потерять, но
очень сложно заслужить.
Литература:
1.
Українська біржа. [Электронный ресурс] – Режим доступа к файлу:
http://www.ux.ua/a1407/?nt=101
2.
Деньги. Ua. [Электронный ресурс] – Режим доступа к файлу:
http://dengi.ua/news/84130_NBU_uprostit_torgovlyu.html
3.
Банковские новости Украины. [Электронный ресурс] – Режим доступа
к файлу: http://banknews.com.ua/18843.html
4.
Banki.ua. [Электронный ресурс] – Режим доступа к файлу:
http://www.banki.ua/news/bankpress/?id=116846
5.
Національний банк України. [Электронный ресурс] – Режим доступа к
файлу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index
6.
Экономика.– [Электронный ресурс] – Режим доступа к файлу:
http://www.economica.com.ua/finance/article/1875867.html
Полищук Е.А.,
Идрисова Э.Р.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
К ВОПРОСУ ОБ ОЦЕНКЕ ИНВЕСТИЦИОННОГО РАЗВИТИЯ
ПРЕДПРИЯТИЯ
Одним из важнейших направлений совершенствования управления на предприятии
является разработка метода оценки состояния структурных элементов инвестиционного
потенциала как фактора развития. Система параметров и критериев анализа эффективности
работы предприятия, заложенная в основу механизма оценки инвестиционного потенциала,
позволяет сопоставить потенциальные возможности с реальной хозяйственной деятельностью,
выбрать курс дальнейшего развития предприятий в зависимости от сложившейся и
прогнозируемой конъюнктуры рынка.
Инвестиционный подход к оценке степени развития предприятия исходит из
потенциальной возможности определения требуемых значений параметров инвестиционных
ресурсов. Вместе с тем, именно в этом состоит главная трудность реализации такой оценки.
Преодолеть такую трудность можно руководствуясь следующими принципиальными
положениями: конкурентоспособностью инвестиционного потенциала предприятия, которая
представляет собой систему взаимосвязанных элементов; издержками, которые связанны с
обеспечением каждого элемента инвестиционными ресурсами, представляющими собой
альтернативные стоимости этих ресурсов, т.е. ценности тех альтернативных возможностей, от
которых пришлось отказаться, направив ресурсы в тот, а не иной элемент с целью максимизации
«полезности» совокупной конкурентоспособности инвестиционного потенциала, т.е. с целью
создания наиболее благоприятных предпосылок достижения максимального для выделенных
сценариев уровней стратегического развития.
178
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Ключевыми положениями методики оценки инвестиционного потенциала – ключевой
характеристики развития предприятия – являются: выделение принципов градации оценок
внутренних и внешних факторов; оценки должны быть дифференцированы с учетом сценарного
характера процесса развития элементов инвестиционного потенциала предприятия; оценки должны
учитывать значимость каждого фактора внешней среды в формировании условий роста и развития
предприятия; оценки должны учитывать структуру конкурентоспособности инвестиционного
потенциала по его элементам, видам ресурсов, обеспечивающим соответствующий уровень
конкурентоспособности инвестиционного потенциала и степени соответствия ресурсов принципу
Паретто-эффективности; оценочные показатели должны позволять анализировать влияние как
отдельных сторон внутренней и внешней среды (частные показатели), так и совокупное влияние всех
условий для создание предпосылок соответствующего уровня инвестиционного потенциала
предприятия (ИПП) (обобщающий показатель).
Обобщающая оценка должна давать среднюю из частных показателей. В связи с этим
возникает проблема выбора такой средней, которая в наибольшей мере соответствовала бы существу
оцениваемого явления.
Возникает логичный вопрос о характере взаимосвязи категорий роста и развития в
инвестиционном аспекте и отражения этой взаимосвязи в методике оценки инвестиционных
возможностей – задаче выделенной в работе как ключевая. Оценить такую взаимосвязь способно
изучение характера зависимости между объемом стратегических капитальных вложений в
инвестиционный потенциал и уровнем рентабельности функционирования предприятия. На основе
изучения данной зависимости становится ясно, что последовательное расширение инвестиционной
базы характеризуется наивысшие отдачей (максимальной рентабельностью) до определенной точки.
Невозможно также признать исключительное влияние только внутренних факторов роста, или
внешних факторов развития отрасли на уровень инвестиционного потенциала предприятия в целом.
Их необходимо рассматривать в комплексе, учитывая значимость каждого ресурса и элемента
инвестиционного потенциала [1, c. 86].
Такое комплексное рассмотрение – основа предлагаемого подхода, отражающая
специфические условия формирования и поддержания возможностей роста на уровне максимальной
отдачи. Мы не можем принять этой гипотезы для оценок условий, формируемых двумя разными
сферами, ибо отрицательные последствия для ИПП, вызванные внутренней сферой не могут быть
уравновешены положительными условиями, формируемыми внешней средой фирмы. Это означает,
например, что, если предприятие не обладает способностью к повышению эффективности
использования внутренних инвестиционных ресурсов, то это невозможно компенсировать
положительными параметрами спроса на ее продукцию.
Так, в результате оценки, можно получить ответы на следующие вопросы: какой элемент
конкурентоспособности инвестиционного потенциала предприятия нуждается в первоочередном
обеспечении тем или иным инвестиционным ресурсом в рамках оптимистического и
пессимистического сценариев развития рынка; воздействуя, на какой элемент
конкурентоспособности инвестиционного потенциала можно наиболее эффективно (с точки
зрения Паретто-эффективности) усилить весь инвестиционный потенциал предприятия; какой
вид инвестиционного ресурса нуждается в первоочередном расширении; какой вид ресурса
предпочтительнее расширять, с точки зрения, повышения эффективности функционирования
предприятия; для какого элемента конкурентоспособности инвестиционного потенциала
эффективнее расширение того или иного ресурса.
Представленная оценочная модель имеет широкий спектр использования. По результатам
оценки руководство предприятия принимает стратегические решения и получает возможность
сбалансированного роста активов в сложных экономических условиях.
179
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Література:
1. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування і оцінка: / О.С. Федонін, І.М. Репіна, О.І.
Олексик. – К.: КНЕУ, 2003. – 316 с.
2. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком / С.М. Ілляшенко. – Суми: ВТД
«Університетська книга», 2005. – 324 с.
Полищук Е.А.,
Скупейко А.Н.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
О РОЛИ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ ПРЕДПРИЯТИЕМ
Постоянно изменяющаяся среда, в которой функционирует современное
предприятие, предъявляет серьезные требования к управлению бизнесом. При этом одни
предприятия осуществляют свою деятельность и развиваются более успешно, чем другие.
Это можно объяснить тем, что они по-разному используют ресурсы своего
организационного развития – при равных условиях функционирования.
Отсутствие знаний о тенденциях организационного развития бизнеса не позволяет
эффективно организовать стратегическое управление предприятием, а без этого управление
сосредотачивается только вокруг развития сильных сторон и исключительных
способностей предприятия. При отсутствии организационного развития предприятия это
зачастую не приносит ожидаемого результата и приводит к сложным ситуациям.
Перемены (изменения) касаются всех предприятий, организаций и учреждений. При
этом перемены (изменения) внутри предприятия обычно происходят как реакция на
изменения во внешней среде. Часто толчком к изменениям являются кризисные ситуации:
кризис ликвидности (реальная потеря платежеспособности); стратегический кризис (сбои в
развитии предприятия, снижение потенциала успеха) и т.д. Особенно остро этот вопрос
стоит в современной среде, когда предприятия оказались в условиях противостояния
влиянию конкурентов, ограниченных ресурсов, роста себестоимости продукции вследствие
действия ряда факторов.
Процесс приспособления к изменениям среды может быть очень болезненным в силу
ряда причин. В ходе преобразований часто совершаются ошибки и просчеты. Сказывается
недостаточная подготовка менеджеров, отсутствие у большинства из них практического
опыта в области управления организационными изменениями. И эти сложности не зависят
от того, какие именно изменения происходят: изменение целей деятельности,
функционально-организационной структуры, обязанностей отдельных сотрудников, их
мотивации, введение новых производств, должностей или правил деятельности.
Зачастую менеджеры многих предприятий довольствуются удовлетворенностью от
текущего ведения бизнеса, а о роли и значении стратегического управления предприятием в
системе управления даже не задумываются. При возникновении кризисных ситуаций такие
менеджеры вынуждены предпринимать решительные шаги по осуществлению
преобразований, однако в такой ситуации преобразования практически всегда
сопровождаются грубыми ошибками, которые трудно корректировать. В результате,
кризисные ситуации часто требуют больших затрат и нередко заканчиваются плачевно для
предприятия.
180
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Другой распространенной ошибкой в управлении является попытка построения
стратегического управления только после наведения порядка в оперативной среде. При этом
стратегическое планирование предприятия, по сути, понимается как оперативное, с той
лишь разницей, что плановый период составляет не краткосрочный, а долгосрочный
период. Тот факт, что задачи, методы и инструменты стратегического управления
принципиально отличаются от инструментов оперативного, осознается не всегда и не сразу.
По-настоящему стратегическое управление предприятием подразумевает регулярное
исполнение на предприятии соответствующих процедур. Прежде всего, должны быть
налажены процедуры стратегического анализа, позволяющего сделать глубокий анализ
внешних и внутренних факторов, составить прогноз развития ситуации. На основании
стратегического анализа должны формироваться и корректироваться такие инструменты
управления компанией, как миссия, цели и стратегия. При этом необходимо, чтобы это
были именно инструменты управления, а не новомодные тенденции современного
управленца.
Регулярное совершенствование системы стратегического и оперативного управления
в организационном развитии позволяет предприятию с минимальными затратами
осуществлять переход на новую стадию своего развития.
В большинстве случаев применение методов совершенствования системы
управления, присущих для более высокого уровня развития, нежели объективно
достигаемый, не дают положительного эффекта.
Предприятие должно реально оценивать собственные возможности по
организационному развитию и совершенствованию системы управления. Для решения
сложных проблем целесообразно привлекать специалистов в области управленческого
консалтинга.
Роздабудько В.С.,
Таврический национальный университет
имени В.И. Вернадского
ПОЛИТИКА И СТРАТЕГИЯ БЕЗОПАСНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Политика безопасности предприятия – это общие ориентиры для действий и
принятия решений, которые облегчают достижение целей. Таким образом, для
установления этих общих ориентиров необходимо первоначально сформулировать
цели обеспечения безопасности предприятия (общая цель нами уже определена ранее).
Такими целями могут быть:
– укрепление дисциплины труда и повышение его производительности;
– защита законных прав и интересов предприятия;
– укрепление интеллектуального потенциала предприятия;
– сохранение и приумножение собственности;
– повышение конкурентоспособности производимой продукции;
– максимально полное информационное обеспечение деятельности предприятия
и повышение его эффективности;
– ориентация на мировые стандарты и лидерство в разработке и освоении новой
технологии и выпускаемой продукции;
– выполнение производственных программ;
181
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
– оказание содействия управленческим структурам в достижении целей
предприятия;
– недопущение зависимости от случайных и недобросовестных деловых
партнеров.
С учетом вышеизложенного можно определить следующие общие ориентиры
для действий и принятия решений, которые облегчают достижение этих целей:
– сохранение и наращивание ресурсного потенциала;
– проведение комплекса превентивных мероприятий по повышению уровня
защищенности собственности и персонала предприятия;
– включение в деятельность по обеспечению безопасности предприятия всех его
сотрудников;
– профессионализм и специализация персонала предприятия;
– приоритетность несиловых методов предотвращения и нейтрализации угроз.
Для успешного выполнения этой политики необходимо реализовать стратегию
безопасности предприятия, под которой понимается совокупность наиболее значимых
решений, направленных на обеспечение приемлемого уровня безопасности
функционирования предприятия.
Выделяются следующие типы стратегий безопасности:
1) ориентированные на устранение существующих или предотвращение
возникновения возможных угроз;
2) нацеленные на предотвращение воздействия существующих или возможных
угроз на предмет безопасности;
3) направленные на восстановление (компенсацию) наносимого ущерба.
Первые два типа стратегий предусматривают такую деятельность по
обеспечению безопасности, в результате которой не происходит угрозы либо
создается заслон ее влиянию. В третьем случае ущерб допускается (возникает), однако
он компенсируется действиями, которые предусматривает соответствующая стратегия.
Совершенно очевидно, что стратегии третьего типа могут разрабатываться и
реализовываться применительно к ситуациям, где ущербы восполнимы, либо тогда,
когда нет возможности осуществить какую-либо программу реализации стратегий
первого или второго типа.
Обеспечением безопасности предприятия занимаются две группы субъектов.
Первая группа занимается этой деятельностью непосредственно на предприятии и
подчинена его руководству. Среди этой группы можно выделить специализированные
субъекты (совет или комитет безопасности предприятия, служба безопасности,
пожарная часть, спасательная служба и т.д.), основным предназначением которых
является постоянная профессиональная деятельность по обеспечению безопасности
предприятия (в рамках своей компетенции). Другую часть субъектов этой группы
условно можно назвать полуспециализированной, т.к. часть функций этих субъектов
предназначена для обеспечения безопасности предприятия (медицинская часть,
юридический отдел и т.д.). Наконец, к третьей части этой группы субъектов относится
весь остальной персонал и подразделения предприятия, которые в рамках своих
должностных инструкций и положений о подразделениях обязаны принимать меры к
обеспечению безопасности. Следует иметь в виду, что эффективно обеспечивать
безопасность предприятия эти субъекты могут только в том случае, если цели, задачи,
функции, права и обязанности будут распределены между ними таким образом, чтобы
они не пересекались друг с другом.
182
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Ко второй группе субъектов относятся внешние органы и организации, которые
функционируют самостоятельно и не подчиняются Руководству предприятия, но при
этом их деятельность оказывает существенное (положительное или отрицательное)
влияние на безопасность предприятия.
Резник А.А.,
Ялтинский университет менеджмента
ОСНОВНЫЕ ЭТАПЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ
НА ПРЕДПРИЯТИИ ГОСТИНИЧНОГО ТИПА
Индустрия туризма подвержена влиянию внешней среды, которая является
источником рыночных возможностей и угроз, поэтому для эффективного развития
туристических предприятий необходимо использование принципов стратегического
управления. В условиях жесткой конкуренции на туристическом рынке и быстро
меняющейся ситуации предприятия должны вырабатывать стратегию долгосрочного
выживания, которая позволяла бы им поспевать за изменениями, происходящими в их
окружении. Однако методы стратегического управления должны отвечать специфике
предприятий индустрии туризма, среди которых ведущее место занимают
предприятия гостиничного типа. Труды классиков по стратегическому управлению
(Ансофф И., Портер М.) связаны в основном со сферой производства, что касается
сферы услуг, в том числе туризма, то подобных исследований очень мало
(Квартальнов В., Моисеева Н.).
Цель статьи заключается в выявлении специфики осуществления
стратегического управления на предприятии гостиничного типа.
Необходимость подобного исследования вызвана следующими факторами:
1) ростом нестабильности среды; 2) повышением степени воздействия среды на
деятельность предприятий индустрии туризма; 3) невозможностью, в большинстве
случаев, использовать сложные системы реагирования на изменения в среде;
4) спецификой индустрии туризма. Современные украинские предприятия
гостиничной сферы в своей деятельности применяют некоторые элементы
стратегического управления. В то же время для них не характерно последовательное
использование концепции стратегического управления. Поэтому разработка и
внедрение в практическую деятельность комплексной системы стратегического
управления представляется важной задачей [1].
На наш взгляд, система стратегического управления гостиницей должна
состоять из таких взаимосвязанных этапов, как:
1)
определение миссии и целей деятельности предприятия;
2)
анализ
внутренней
и
внешней
среды,
включая
оценку
конкурентоспособности гостиницы;
3)
анализ стратегических альтернатив и выбор стратегии;
4)
разработку и реализацию стратегии;
5)
оценку, мониторинг, контроль и корректировку реализуемых стратегий.
Процесс стратегического управления начинается с определения сферы
деятельности и миссии гостиницы. Определение сферы деятельности предполагает
определение удовлетворяемых потребностей, идентификацию потребителей и
установление способа удовлетворения потребностей. Миссия гостиничного
183
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
предприятия отражает философию бизнеса, она должна подчеркивать его
уникальность по сравнению с другими аналогичными гостиницами. Грамотно
сформулированная миссия способствует формированию определенного имиджа
организации, внутреннему единению и создает возможности для более действенного
управления, задавая границы функционирования организации. На основе миссии
устанавливаются долгосрочные и краткосрочные цели организации, которые задают
ее развитию конкретную направленность. Стратегия фирмы, чтобы быть
эффективной, должна основываться на глубоком знании рынка. В процессе анализа
внешней среды важно изучить факторы прямого и косвенного воздействия на
гостиницу, выявить основные возможности и угрозы внешнего окружения. При
анализе внутренней среды производится оценка всех функциональных зон
предприятия. Исследование влияния факторов внешней и внутренней среды
производится с помощью таких современных методов анализа, как PEST-, SPACE- и
SWOT-анализ, по результатам которых формируется механизм стратегического
развития предприятия [2].
Сопоставив внешние возможности и опасности с внутренними сильными и
слабыми сторонами, руководство гостиницы может определить стратегию, которой
будет следовать в дальнейшем. Помимо деловой стратегии, определяющей, как
гостиница будет конкурировать на рынке, должны также разрабатываться
функциональные стратегии: маркетинговая, инновационная, финансовая, кадровая
стратегии, стратегии межрегионального и международного сотрудничества.
Реализация стратегии является сложным процессом, поскольку стратегическое
управление является непрерывным процессом и время от времени возникает
потребность внесения корректирующих уточнений. Контроль выполнения стратегий
обеспечивает обратную связь. Таким образом, стратегическое управление
предприятием гостиничного типа реализуется в виде последовательных этапов, на
которых осуществляется исследование его внешней и внутренней среды, обоснование
долгосрочных целей, установление направлений его развития в будущем и
распределение ресурсов, направленный на удовлетворение потребностей как самого
предприятия, так и потребителей его услуг.
Литература:
1. Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме / В.А.
Квартальнов. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 496 с.
2. Моисеева Н.К. Стратегическое управление туристической фирмой:
учебник / Н.К. Моисеева. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 208 с.
Научный руководитель: к.э.н., доцент Черникова В.И.
Рогатенюк Э.В.,
Национальная академия природоохранного
и курортного строительства
ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ И ЗАРУБЕЖНЫЕ ПОДХОДЫ К ТРАКТОВКЕ
СУЩНОСТИ ПОНЯТИЯ «КРИЗИС»
Учитывая циклический характер экономического развития, приоритетным
направлением стратегического управления предприятием как основным субъектом
184
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
рыночной деятельности, целостным организмом и основной ячейкой, в которой
совершается трансформация национальной экономики, должно стать антикризисное
управление. При этом следует учитывать, что «сценарий» развития кризиса имеет
национальные, региональные, отраслевые особенности, а также особенности,
обусловленные размером предприятий, объемом и структурой функционирующего
капитала и др. В связи с этим, объективно необходимым является уточнение сущности
понятия «кризис», что и является целью данного исследования.
В результате обобщения результатов исследования западных ученыхэкономистов к определению сущности понятия «кризис», выделены пять подходов
(теоретических концепций). Так, сторонники первого подхода трактуют как событие,
для предупреждения которого компании необходимо создавать системы отслеживания
признаков нарастания негативных процессов. Если кризис все-таки наступает,
первостепенной задачей антикризисного управления становится ограничение его
распространения внутри компании. Сторонники второго подхода, критикуя
сторонников первого за чрезмерную ориентацию на симптомы, а не на причины
развития кризисных явлений, трактуют кризис как процесс, последствия которого
следует рассматривать во времени и пространстве [9 с. 72-73].
П. Лагадек [10, с. 110], один из представителей третьего подхода, трактует
кризис как чрезвычайную ситуацию. При этом отмечает, что большинство
руководителей компаний воспринимают кризис как ситуацию, для выхода из которой
существуют разработанные процедуры, тогда как кризис – это столкновение с
проблемами, выходящими за привычные рамки; чрезвычайная ситуация требующая
нестандартных, творческих
решений. Следовательно,
из всех
методов
реструктуризации
кризисных
компаний
наиболее
приемлемым
является
реинжиниринг, представляющий собой «…совокупность методов и средств,
предназначенных для кардинального улучшения основных показателей деятельности
компании (предприятия) путем моделирования, анализа и перепроектирования
существующих бизнес-процессов» [5, с. 228].
Несколько иной точки зрения придерживаются представители четвертого
подхода, рассматривая кризис не только как негативное и разрушительное явление, но
и как процесс созидания трансформирующих сил: «В этом плане кризис открывает то,
что в нормальной ситуации невидимо, и повышает эффективность организации,
приводя в движение трансформирующие силы, способствующие эволюции» [1, с. 13].
Пошан Т.К. и Морэн Э.М. [11], подчеркивают, что кризис в целом носит позитивный
характер, поскольку позволяет компаниям учиться на ошибках, мобилизовать усилия,
направленные на изменения (адаптацию, обновление).
Определение кризиса как угрозы утраты конкурентных преимуществ компании
преобладает в работах представителей пятого подхода. Так, например, Херманн К.Ф.
[9, с. 72] называет кризисом неожиданную и непредвиденную ситуацию, угрожающую
реализации приоритетных целей организации, при ограниченном для принятия
решений времени. Соответственно данному определению, антикризисное управление –
это «…сохранение и укрепление конкурентного положения предприятия,
предотвращение банкротства либо в условиях неплатежеспособности возвращение
дееспособности, превращение его в действующее» [1, с. 14].
Среди российских и отечественных ученых-экономистов встречаются
приверженцы практически всех вышерассмотренных западных концепций, однако
большинство из них рассматривают как идентичные понятия «кризис», «финансовый
185
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
кризис» и «банкротство». Например, Терещенко О.А. определяет финансовый кризис
как «…фазу разбалансированности деятельности предприятия и ограниченных
возможностей влияния его руководства на финансовые отношения, которые возникают
на этом предприятии. На практике с кризисом, как правило, идентифицируется угроза
неплатежеспособности и банкротства предприятия, деятельность его в неприбыльной
зоне или отсутствие у этого предприятия потенциала для успешного
функционирования» [7, с. 13].
По мнению Жданова С.А., кризисное финансовое состояние предприятия – это
«…положение, когда оно не может выполнить свои обязательства перед кредиторами,
поставщиками ресурсов, производственным персоналом. При этом происходят
просрочки сроков возврата ссуд банкам и платежей в бюджет, неплатежи поставщикам
за ресурсы, задержки персоналу в оплате труда. Руководство предприятия, оказавшись
в кризисном состоянии, должно срочно принять меры для выхода из этого состояния и
тем самым избежать банкротства» [3, с. 33].
Сведение кризиса к финансовому кризису, следствием которого является
банкротство, во многом обусловлено тем, что в Законе Украины «О восстановлении
платежеспособности должника или признания его банкротом» финансовый кризис
определяется как критическая ситуация, вызванная неэффективным управлением,
следствием которой является банкротство – последний этап развития кризисной
ситуации, «…признанная хозяйственным судом неспособность должника восстановить
свою платежеспособность и удовлетворить признанные судом требования кредиторов
не иначе как путем применения ликвидационной процедуры» [6, с. 129]. При этом
внимание акцентируется не на разработке комплекса мероприятий по своевременному
предотвращению нарастания кризисных явлений на предприятии, а на диагностике
глубины финансового кризиса и процедуре санации или ликвидации.
Однако, несмотря на отожествление понятий «кризис» и «финансовый кризис»,
многие российские [2, с. 6] и украинские [4, с. 13] ученые-экономисты являются
приверженцами концепции кризиса как процесса и считают, что кризисное состояние
предприятия в условиях рынка естественно, поскольку не все компании оказываются
способными выдерживать конкуренцию. Следовательно, главной задачей
антикризисного управления является «…обеспечение условий, когда финансовые
затруднения не могут иметь постоянный, стабильный характер. Речи о банкротстве при
таком подходе быть не должно, поскольку должен быть налажен управленческий
механизм устранения возникающих проблем до того, пока они не приняли
необратимый характер» [2, с. 6].
Кроме этого, трактовки кризиса как процесса и созидателя трансформирующих
сил, а также кризиса как угрозы утраты конкурентных преимуществ компании, у
российских и украинских авторов перекликаются с концепцией жизнестойкости, под
которой понимается «…способность организационной структуры противостоять
угрозам, быстро восстанавливаться. Управление жизнестойкостью – процесс
разработки и реализации мер воздействия, способных в кратчайшее время вернуть
предприятие в рабочее состояние после негативных явлений, с целью минимизации
возникших в связи с этим потерь» [8, с. 71]. В результате реализации управляющих
воздействий высокая жизнестойкость хозяйствующей организации будет обеспечивать
ее конкурентоспособность на внутренних и внешних рынках.
Подытоживая вышесказанное, отметим, что кризис необходимо рассматривать в
нескольких аспектах, а именно: как событие, процесс, чрезвычайную ситуацию,
186
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
процесс созидания трансформирующих сил, угрозу утраты предприятием
конкурентных преимуществ. Рассмотрение сущности кризиса в нескольких аспектах
позволит руководству компании акцентировать внимание на решении приоритетных
задач и использовании соответствующих методов антикризисного управления.
Литература:
1.Аистова М.Д. Реструктуризация предприятия: вопросы управления.
Стратегии, координация структурных параметров, снижение сопротивления
преобразованиям / М.Д. Аистова. – М.: Альпиа Паблишер, 2002. – 287 с.
2.Антикризисный менеджмент / под ред. проф. А.Г. Грязновой – М.: Ассоциация
авторов и издателей «ТАНДЕМ» – Издательство ЭКМОС, 1999. – 368 с.
3.Жданов С.А. Механизмы управления предприятием: [учеб. пособ. для вузов] /
С.А. Жданов. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2002. – 319 с.
4.Клебанов Т.С. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика
антикризового управління /Т.С. Клебанов, О.М. Бондар та ін.; за ред. О.В. Мозенкова. –
Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 272 с.
5.Мазур И.И. Реструктуризация предприятий и компаний: [учеб. пособ. для
вузов] / И.И. Мазур, В.Д. Шапиро; под общ. ред. И.И. Мазура. – М.: ЗАО
«Издательство «Экономика», 2001. – 456с.
6.О восстановлении платежеспособности должника или признания его
банкротом: Закон Украины по состоянию на 06.09.2005 г. № 2801-IV // Банкротство:
практическое руководство. – Днепропетровск: ООО «Баланс-Клуб», 2005. – С. 129188.
7.Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: [навч.
посіб.] / О.О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.
8.Чернявский И. Концепция жизнестойкости / И. Чернявский // Экономист. –
2008. – № 5. – С. 71-77.
9.Forgue B. Nouvelles approches de la gestion des creises / B. Forgue // Rev. francais
de gestion. – 1996. – № 108. – P. 72-78.
10. Lagadec P. Un nouveau champ de responsabiline’ hjur les dirigants /
P. Lagadec // Rev. francais de gestion. – 1996. – № 108. – P. 110-122.
11. Pauchant T.C. La gestion sistemigue des creise et la prevention de contrproduction / T.C. Pauchant, E.M. Morin // Rev. francais de gestion. – 1996. – № 108. –P. 8099.
Розгон А.А.,
Національний університет
«Києво–Могилянська Академія»
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДПРИЄМСТВА КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОГЛЯДУ
СВІТОВОГО БАНКУ
Актуальною темою для роздумів, дискусій та оцінки перспектив розвитку
економіки України є складність ведення бізнесу. В сучасному світі Україні важко
бути осторонь від глобалізаційних процесів, тому не секрет, що додаткове
залучення капіталу є ключем розвитку не тільки підприємництва, а й країни в
цілому. Щорічно Світовий банк публікує звіт про недоліки та перспективи ведення
бізнесу в кожній країні. Існує ряд чинників, через які інвестори все ж таки не охоче
187
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
залучають свій капітал в розвиток підприємництва, починаючи з аналізу
можливостей відкриття нового підприємства чи стартапу.
У 2011 році за рейтингом Світового банку «Ranking of the ease of doing
business» Україна посіла 145 місце із 183 країн, хоча і піднялась на дві позиції
вгору, порівняно з 2010 роком. В критерії рейтингу входять такі індикатори: від
затраченого часу на відкриття нового підприємства до індексів захисту інтересів
інвесторів. Також одним із важливих критеріїв відкриття бізнесу є час, витрачений
на його реєстрацію, ліквідацію, оренду приміщення і пошук освіченого персоналу.
Для складання рейтингу Світовий банк використовує два набори індикаторів –
новий набір на отримання та проведення електроенергії (всі можливі договори,
перевірки) та удосконалений набір оцінки найманих працівників.
За даними огляду бізнесу та опитування топ-менеджерів в 108 країнах,
доступність та надійність електроенергії є другим за значимістю обмеженням їх
діяльності після доступу до фінансування. В Україні процедура та кошти на
проведення електрики, затрати часу можуть зайняти в середньому до 309 днів, для
порівняння, в Німеччині аналогічна процедура може зайняти до 40 днів, навіть
менше. Отож, проблема електроенергії є важливою для обговорення та прийняття
важливих реформ для їх впроваджень.
Зосереджуючись на досягненні виробничого результату, одним з критеріїв
реєстрації підприємства є дозволи на будівництво. З огляду на це, індикатором
результату є впровадження та експлуатація технологій виробничих потужностей.
Окрім цього, використання матеріалів, споруд, що залишились нам ще від
Радянського Союзу є загальною тенденцією для більшості пострадянських країн
Східної Європи. Наразі ці ресурси більше не є придатними для експлуатації, що в
повній мірі не відповідає нормам. Слід було б зауважити, що ця проблема існує
лише в деяких галузях промисловості.
Реєстрація бізнесу є першим кроком для старту власної ідеї, тому ця
процедура повинна бути максимально спрощеною. Сорок дев’ять світових країн
мають законно визначені часові межі для реєстрації всього майна майбутнього
підприємства. В Східній Європі 19 з 25 країн також мають часові рамки, але в
Україні поступливість в часових межах реєстрації є проблемою(в середньому 27
днів). Бар’єром, який, на жаль, має суттєвий вплив, є ведення паперової роботи.
Натомість, у більшості розвинених країн, як наприклад в Білорусії, вся реєстрація є
комп’ютеризованою, а в Іспанії впроваджено пеню в 30% від внеску, якщо
реєстрація займає більше ніж 15 днів.
Окрім відкриття бізнесу, є суттєві перепони для ліквідації та
реструктуризації підприємства. Засвоївши досвід світової фінансової кризи 20082009, уряди світових розвинутих країн почали активно впроваджувати нові
превентивні заходи для проблемних підприємств, щоб уникнути банкрутства. В
Іспанії ці заходи включають реструктуризацію бізнесу поза судом. Тобто важливо
створити такі умови для розвитку підприємництва, які б не зважаючи на
економічний спад мали шанс знову стати успішними. За таких умов кредитори
зможуть повернути собі хоча б частину вкладених коштів, працівники зможуть
зберегти свої робочі місця і найважливіше, втримати мережу своїх постачальників
та споживачів. Україна ж займає 150 місце за рейтингом «Where is closing a business
ease and where is not?». Гарантії повернення на 1 вкладений долар в підприємство
188
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
інвестором дорівнює лише 7.9 центів, якщо брати до уваги кредити в іноземній
валюті.
Неможливо
оминути
таке
негативне
явище,
як
низька
конкурентоспроможність українських товарів не тільки на світовому ринку, а й в
межах України. Якщо всі чинники аналізувати за системою джерел переваг
конкурентоспроможності А. Роу, то залишається врахувати тенденції в суспільстві.
На мою думку, важливим є те, мало грантів виділяється на проведення досліджень.
Рівень самої системи наукових розробок та досліджень є також одним із важливих
чинників. В цьому і є проблема, оскільки українські підприємці мало створюють
стартапи. Всі підприємства на теренах сучасної економіки - копікати (copycat),
тобто лише ті, які запозичили ідею та трішки її вдосконалили. Відповідно це
впливає на ключові переваги успіху ведення бізнесу в умовах глобалізаційного
простіру. В Україні для досягнення конкурентоспроможності підприємств
необхідно спрямовувати державне регулювання на створення правової бази, яка б
мала на меті спростити базові кроки ведення бізнесу та стимулювати розвиток
людських ресурсів в Україні.
1.
2.
Література:
World Bank Group: Annual report 2010: «Doing business»
World Bank Group: Annual report 2011 «Doing business»
Науковий керівник: к.е.н., доцент Гуменна О.В.
Романченко Н.В.,
Національний університет
«Києво-Могилянська академія»
МЕТОДИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ
КОМПАНІЇ
Для міжнародного бізнесу компанії корупція має безліч негативних наслідків,
серед головних з них: збільшення нерівності умов одержання прибутків через штучні
переваги для окремих компаній; спотворення конкурентного середовища;
ускладнення умов ведення бізнесу; переорієнтація фірми зі стану довгострокової
ефективності на короткострокову; підвищення ризику зарубіжних інвестицій та інші.
Протидія корупції на рівні міжнародних компаній має охоплювати велику
сукупність методів та інструментів боротьби з корупцією в бізнесі. Проте, варто
зазначити. часто вони корелюють з дієвістю національних механізмів подолання
корупції. Мова йде, в першу чергу про встановлення й дотримання корпоративної
етики як важливого методу боротьби з корупцією. Дані дослідження Transparency
International 2011 засвідчили тісний зв'язок, що існує між рівнем корумпованості
країни та розвитком корпоративної етики у межах цієї країни [1]. Під корпоративною
етикою розуміють етичну поведінку у взаємодії з владою та іншими підприємствами.
Країни, в яких поширений етичний спосіб побудови стосунків між бізнесом та
владою, фірмами між собою, менше схильні до хабарництва. Хоча доцільність
розробки корпоративної етики та слідування їй можуть бути поставлені під сумнів
189
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
тими представниками бізнесу, які, як правило, в першу чергу, орієнтовані на
отримання прибутку. Відповідь на це протиріччя представлена у звіті Bribes Payers
Index 2011, де його автори запевняють, що етичне ведення бізнесу є вигідним для
його представників, спираючись при цьому на Європейське дослідження бізнесу,
проведе компанією Ernst and Young. За результатами цього дослідження, дві третини
респондентів погодилось, що гарна репутація фірми щодо етичності її поведінки
трансформується в комерційну вигоду [1].
Для міжнародних компаній є актуальною проблема етичності взаємодії
посередників. Компанії, що виходить на ринок іншої країни, часто вигідно наймати в
цій країні посередника для представлення будь-яких своїх інтересів, аніж відкривати
там філіал. Місцевий посередник краще знає національні особливості ведення бізнесу
та інших аспектів суспільного життя і тому може набагато ефективніше вирішувати
задачі, які стоять перед компанією на новому ринку. Однак, як йдеться у звіті,
підготованому робочою групою OECD з питань хабарництва у міжнародному бізнесі,
щодо ролі посередників у міжнародному бізнесі, саме посередники часто є задіяними
у корупційну діяльність [2]. Причому відбуватись це може за двома сценаріями:
посередник вчиняє корупційні злочини поза відома компанії, яка його найняла, або ж
сама ця компанія (або окремі її представники) є ініціатором корупційних вчинків,
однак, щоб максимально відгородити себе від можливих прямих наслідків, чинить це
за допомогою посередника. На наш погляд, найбільш дієвими шляхами запобігання
проблеми корупційних дій посередників компанії можуть бути:
– прописування принципів роботи із посередниками в корпоративних кодексах
етики (наприклад, деякі фірми зазначають, що повинні співпрацювати лише з
надійними посередниками із перевіреною репутацією) та суворе слідування цим
принципам;
– додатковий контроль за прийняттям рішення щодо необхідності наймання
посередника (так, в деяких компаніях це рішення приймає вище керівництво);
– детальний аналіз кандидатур та розробка чітких умов співпраці;
– моніторинг роботи посередника під час виконання контракту.
Компаніям, що виходять на зарубіжні ринки без участі посередників, шляхом
відкриття своїх представництв, філій, виробничих підрозділів серед стратегічних
способів самостійного захисту можна запропонувати такі методи превентивного
характеру (задля запобігання втягненню в корупційні схеми ведення бізнесу:
– юридичне опрацювання складних або спірних моментів і вибір
безкорупційних схем проникнення на ринок. Як приклад можна навести міжнародну
компанію шведського походження IKEA – світового лідера з виробництва й продажу
меблів, яка зрозуміла неможливість безкорупційного входження в Київський регіон,
але схилилась в рішенні до придбання земельних ділянок в Дніпропетровську та
Одеській області. Такий варіант оцінювався як менш прибутковий варіант, проте
такий, що відповідає стратегічним намірам;
– психологічна підготовка до спілкування з чиновником, а також попередні
консультації зі знайомим юрядовцем, підготовка прикладів позитивного вирішення
питання в аналогічній ситуації [3];
– у разі виникнення конфліктної ситуації розробка альтернативних
некорупційних варіантів вирішення проблеми, бажано соціального характеру, та їх
представлення в письмовій формі;
190
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
– підготовка проекту листа-узгодження по суті проблеми. Це передбачає, що
чиновнику залишається тільки поставити свій підпис.
Література:
1. Transparency reporting on anti-corruption: A Report on Corporate Practices,
2011, p. 5 // http://www.transparency.org.
2. Working Group on Bribery in International Business Transaction, OECD.
Typologies on the role of intermediaries in international business transactions – 2009.
http://www.oecd.org/dataoecd/40/17/43879503.pdf
3. Партнерство против коррупции – Принципы противодействия
взяточничеству. – 2005 Всемирный экономический форум. – http://www.cipeeurasia.org/articles/PACIPrinciples.pdf
Скиба Л.В.,
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
ПАТ «ЕЛЕКТРОМОТОР» ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Продуктивна виробнича діяльність підприємств в умовах ринкового
середовища визначається параметрами виробництва і продажу суспільно визнаних
благ (продукції, робіт, послуг) з метою отримання прибутку. У сучасних умовах стає
очевидним, що для виживання і збереження довгострокової конкурентоспроможності
підприємства повинні постійно адаптувати свою діяльність до умов ринкового
оточення. Для ефективної роботи підприємства застосовують стратегічне планування.
Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції
організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів.
Публічне акціонерне товариство «Електромотор» спецiалiзується на
виробництвi однофазних та трьохфазних електродвигунiв змiнного струму ВОО 63100мм, потужнiстю вiд 0,18 до 7,5 кВт, побутових вiдцентрових електронасосiв,
електроiнструменту «Темп», кормоподрiбнювачiв «Елiкор». Електродвигуни
використовуються в електроприводах рiзних пристроїв, механiзмiв i машин, в тому
числi в будiвельнiй технiцi, в виробах якi вiдносяться до товарiв народного
споживання. В умовах ринкової економіки товариство постiйно шукає ринки збуту та
працює над освоєнням нових видiв продукцiї. Споживачi електродвигунiв, товарiв
народного вжитку товариства знаходяться як в Українi, так i країнах СНД, дальнього
зарубiжжя. Питома вага в загальному обсязi реалiзацiї в Українi складає 55,8%.
Питома вага в загальному обсязi реалiзацiї країн СНД та Балтiї – 43,9%. Питома вага в
загальному обсязі реалізації в країнах дальнього зарубіжжя – 0,3%.
Провівши аналіз основних показників діяльності ПАТ «Електромотор» за 20082010 рр. можна зробити наступні висновки.
Показник середньої вартості сукупного капіталу у 2010 р. порівняно з 2009 р.
має значне збільшення на 25450 тис. грн. (або на 86,59%), а в 2009 р. у порівняні з
2008 р. спостерігається зменшення відповідно на 221 тис. грн. (або на 0,75 %).
191
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Середня вартість власного капіталу у 2010 р. порівняно з 2009 р. і у 2009 р. порівняно
з 2008 р. збільшилась на 3780,5 тис. грн. і 448,5 тис. грн. відповідно.
Обсяги виробництва і операційні витрати щороку збільшуються, адже з
кожним роком зростає собівартість продукції. Темп приросту собівартості у 2009 р. –
7,97 %, у 2010 р. – 55,91 %.
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг у 2009 р.
з 2008 р. відбувається збільшення на 13966 тис. грн. (або на 19,94 %), у 2010 р.
спостерігається збільшення виручки в порівнянні з 2009 на 44228 тис. грн.(52,65 %).
Показник валовий прибуток (збиток) у 2008 р. – 3455 тис. грн. та у 2009 р. – 12117
тис. грн. у 2010 р. – 16156 тис. грн., спостерігаємо поступове збільшення прибутку.
Прибуток (збиток) від операційної діяльності та прибуток від звичайної
діяльності до оподаткування збільшився у 2009 р. в порівнянні з 2008 р. на 9019 тис.
грн. та 9486 тис. грн., у 2010 р. зменшився на 474 тис. грн. та 237 тис. грн.
відповідно; чистий прибуток (збиток) у 2009 р. збільшився у порівнянні з 2008 р. на
8629 тис. грн., але у 2010 р. також спостерігається негативна тенденція до зменшення
прибутку в порівнянні з 2009 р. на 1815 тис. грн. Аналіз чистого прибутку показав,
що хоча і маємо прибуток, але у 2008 р. підприємство є збитковим.
Щодо використання трудових ресурсів, спостерігається значне скорочення
кадрів з 2008 р. по 2009 р. на 115 осіб та збільшення з 2009 р. до 2010 р. на 51 особу.
Проводячи аналіз фінансових результатів та рентабельності за період з 2008 р.
по 2010 р. можна сказати, що ПАТ «Електромотор» є рентабельним підприємством.
Так, рентабельність сукупного і власного капіталу має тенденцію до збільшення.
Рентабельність продукції у 2008 р. становить 5,19 %, у 2009 р. – 16,86 %, у 2010 р. –
14,4 %. Найбільша рентабельність продукції була в 2009 р., так як в 2010 р.
спостерігається незначне зменшення рентабельності, тому необхідно прийняти міри
для покращення цього показника.
Що стосується показників ефективності використання ресурсів на
підприємстві, можна підкреслити позитивну тенденцію щодо продуктивності праці,
яка збільшилась у 2010 р. на 42,28 % в порівнянні з 2009 р. та фондовіддачі, що
становить у 2008 р. 4,1 грн./грн., 2009 р. 6,1 грн./грн. та 2010 р. 8,98 грн./грн.
Отже, для покращення роботи і збільшення рентабельності підприємства
необхідно:
– ефективно управляти виробничою діяльністю за рахунок розробки
стратегічного плану розвитку ПАТ «Електромотор» в який обов’язково включити
механізм залучення додаткових коштів, в основі котрого є управління процесом
інвестування;
– організувати операційний процес для створення високоякісної
конкурентоспроможної продукції;
– збільшити кількість ринків збуту.
Отже, ПАТ «Електромотор» зацікавлене в розширенні співробітництва з
зарубіжними партнерами, залученням додаткових коштів. У наявності є вільні
виробничі площі для розміщення додаткових виробництв, резерв для збільшення
обсягу штампувального, ливарного, обмотувального виробництв.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Болдирєва Л.М.
192
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Хорошев А.А.,
Ялтинский университет менеджмента
ПОДХОДЫ К РАЗРАБОТКЕ СТРАТЕГИИ
УСТОЙЧИВЫХ КОНКУРЕНТНЫХ ПРЕИМУЩЕСТВ
ПРЕДПРИЯТИЯ ИНДУСТРИИ ТУРИЗМА
В Украине имеет место падения конкурентоспособности туристических
предприятий в связи с неудовлетворительным качеством предоставляемых услуг по
отношению к европейскому рынку, что требует активных усилий по наращиванию
конкурентного потенциала отечественных предприятий. Внимание руководителей
туристических предприятий должно быть сосредоточено на вопросах, касающихся
развития и удержания конкурентных преимуществ для освоения международного
рынка в перспективе. В этой связи существует проблема поиска и создания
устойчивых конкурентных преимуществ туристических предприятий Украины, что и
предопределило выбор темы исследования.
В научной литературе последних лет появился ряд исследований по данной
проблеме (Азоев Г., Борисенко З., Клименко С., Фатхутдинов Р.) [1-4], однако
вопросам формирования устойчивых конкурентных преимуществ в индустрии
туризма уделялось недостаточное внимание.
Целью данной статьи является обоснование подходов к разработке стратегии
устойчивых конкурентных преимуществ туристических предприятий с тем, чтобы
обеспечить конкурентоспособность оказываемых туристических услуг на мировом
уровне и вследствие этого создать условия стабильного развития отечественной
индустрии туризма.
Конкурентоспособность предприятия, т.е. возможность ведения эффективной
хозяйственной деятельности в условиях конкурентного рынка, является результатом
реализации конкурентных преимуществ. Конкурентные преимущества – это факторы
успеха предприятия, т.е. его сильные стороны (ключевые компетенции), которые
позволяют ему добиваться успеха в конкурентной борьбе. Завоевание и сохранение
конкурентных преимуществ являются ключевой функцией стратегического
управления предприятием. М. Портер выделяет всего два типа конкурентных
преимуществ: более низкие издержки и специализацию, соответственно он
предлагает следующие базовые стратеги конкурентных преимуществ: стратегия
ценового лидерства, дифференциации и фокусирования.
Вместе с тем в условиях обострения конкурентной борьбы на туристическом
рынке перед предприятиями стоит задача поиска и реализации устойчивых
конкурентных преимуществ, способных обеспечить долговременный успех,
завоевание большей доли рынка, получение высокой прибыли. Устойчивое
конкурентное преимущество – это длительная выгода применения некоторой
уникальной, создающей потребительскую ценность стратегии, основанной на
уникальной комбинации внутрифирменных ресурсов и способностей, которые не
могут быть скопированы конкурентами. Устойчивое преимущество достигается
благодаря созданию услуг, по характеристикам превосходящих услуги конкурентов или
предлагаемых по более низким ценам.
Устойчивые преимущества удовлетворяют четырем критериям:
1. Предоставляют выгоды для потребителей. Покупатели рассматривают отличие
как предлагающее им существенную выгоду или блага.
193
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
2. Уникальны, т.е. предоставляемые выгоды или блага невозможно получить у
других поставщиков.
3. Устойчивы, т.е. невоспроизводимы конкурентами.
4. Прибыльны для фирмы. Компания предлагает услуги, структура цены,
затраты и объем производства которых позволяют получать прибыль.
Поиск конкурентных преимуществ начинается с выявления тех благ и выгод,
которые особенно высоко оцениваются потребителями. С учетом быстрых изменений
во вкусах туристов необходимо постоянно проводить маркетинговые исследования
для выявления запросов целевых групп.
Полезность предлагаемых услуг определяется такими факторами:
1. Характеристики туристических услуг – качество и количество
дополнительных услуг, их соответствие ожиданиям клиентов.
2. Характеристики персонала – профессионализм, вежливость, порядочность,
оперативность, инициативность, коммуникабельность.
3. Характеристики имиджа - имидж предприятия должен вызывать у
потребителей чувство уверенности в нем, в социально-психологической полезности
марки или в ее экономической эффективности. Уверенность и имидж являются
результатом удовлетворения потребностей с помощью услуг туристического
предприятия, а также общения с ее сотрудниками.
Таким образом, в условиях острой конкурентной борьбы в туризме для
эффективного развития предприятия необходимо формирование стратегии
устойчивых конкурентных преимуществ.
Литература:
1.
Азоев Г.Л. Конкурентные преимущества фирмы / Г.Л. Азоев, А.П.
Челенков. – М.: ОАО «Типография «НОВОСТИ»», 2000. – 256 с.
2.
Борисенко З.М. Основи конкурентної політики / З.М. Борисенко. – К.:
Таксон, 2004. – 704 с.
3.
Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства:
Навч. посібник. / С.М. Клименко, Т.В. Омельяненко., Д.О. Барабась, О.С. Дуброва, А.В.
Вакуленко. – К.: КНЕУ, 2008. – 520 с.
4.
Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации:
учебное пособие / Р.А. Фатхутдинов. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 544с.
Научный руководитель: к.э.н., доцент Черникова В.И.
Цьохла С.Ю.,
Гриценко В.Ю.,
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
ЩОДО РОЗБУДОВИ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА
ПІДПРИЄМСТВІ
Стратегічне управління – це сукупність основних рішень, що покликані забезпечити
відповідність підприємства середовищу його розвитку. Стратегічне управління – це система
управління підприємством, заснована на стратегічному плануванні, доповненому
механізмом узгодження поточних рішень – тактичних і оперативних – зі стратегічними, а
також механізмом коригування й контролю за реалізацією стратегії.
194
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
Для того, щоб будувати план впровадження стратегічного управління, логічним є
спочатку розкриття методологічної бази даного поняття. Спеціалісти галузі управління,
базуючись на світовому досвіді, найголовнішим у стратегічному менеджменті вважають
стратегічне мислення, яке в свою чергу можна представити як усвідомлення мети напрямку
розвитку підприємства (бізнесу), як спроможність приймати адекватні рішення у
зовнішньому і внутрішньому середовищах. Стратегічне мислення це відповідальність
керівництва за розвиток підприємства, за зміцнення його на ринку і підвищення
конкурентоздатності. Завдяки цьому підприємство може досягнути успіху у всіх сферах у
перспективі. Стратегічне мислення передбачає вивчення потреб споживачів та відкриття
нових можливостей для організації.
Стратегічне мислення керівництва відображається на «стратегічному рівні»
підприємства. Стратегічний рівень підприємства – це система знань про можливості та
обмеження його розвитку, що реалізуються в стратегічних рішеннях. Стратегічний рівень
підприємства формують: загальні цілі; стратегії підприємства; переваги системи
зовнішнього інвестування; переваги системи постачання; системи фінансування; система
мотивації; гнучкість виробництва; переваги системи збуту. Саме так підприємство стає
стратегічно орієнтоване і отримує ряд переваг перед своїми «нестратегічними»
конкурентами.
Розуміючи важливість правильного ведення бізнесу нами виділено складові системи
стратегічного управління:
1.
Визначення місії – це прийняття рішень про те, що і чим повинно займатися
підприємство, його спрямування та характеристики.
2.
Розробка філософії – створення певних унікальних поглядів, цінностей,
правил і того «як ми приймаємо рішення».
3.
Визначення політики - прийняття рішення щодо плану дій, операційних планів
у відповідності до філософії підприємства.
4.
Постановка цілей – визначення певних показників та прийняття рішення щодо
їх досягнення протягом деякого часу.
5.
Розвиток стратегії – це безпосередньо розробка концепцій, ідей, планів для
успішного досягнення цілей та витіснення конкурентів.
6.
Планування організаційної структури – важливим є правильний розподіл
роботи та відповідальності у підприємства.
7.
Супроводження персоналу – набір, відбір працівників, їх розвиток для
заповнення керівних посад в організаційній структурі.
8.
Активація людей – надати їм достатню мотивацію і необхідні команди до дій
для досягнення поставлених цілей, відповідно з філософією підприємства, політикою та
стандартами.
9.
Забезпечення капіталом – всіма необхідними для розвитку бізнесу ресурсами
(оборотним капіталом).
10.
Встановити стандарти – конкретні, вимірні показники для оцінки
ефективності дій, процесів та заходів підприємства, що в свою чергу сприятиме успішному
досягненню його довгострокових цілей.
Саме такі основні акценти передбачає стратегічне управління. Для повнішого
розуміння стратегічного менеджменту, можна його розглянути у вигляді кроків, що
приведуть до формалізації процесів:
Першим кроком є «аналіз середовища»: загального – соціального, економічного,
політичного, технічного, операційного – міжнародного, конкурентів, постачальників,
195
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
клієнтів, та внутрішнього середовища – організаційного, маркетинг, фінанси, логістика,
людські ресурси, виробничі можливості.
Другим важливим кроком є «визначення організаційних напрямків», що полягає у
визначенні місії – для чого існує організація, та цілей – вимірних показників для
відстеження росту бізнесу.
Третім кроком є «формування стратегії». На даному етапі іноді застосовують
«Growth-share matrix» (матрицю зростання долі ринку) для визначення поточного стану
підприємства та його потенціалу.
«Впровадження стратегії» є логічним наступним кроком. Реалізація сформульованої
стратегії може відбуватись за декількома підходами, зокрема є «наказовий підхід»,
«організаційно-змінний», «спільний підхід», «культурний» та «креативний».
Вищеописані кроки є важливими етапами впровадження стратегічного управління,
зазвичай, їх виконують відділи стратегічного планування. Часто виникає проблема між
формулюванням та реалізацією стратегії.
Безперечно, формування стратегії є дуже важливим процесом і добре складена
стратегія є запорукою успіху, проте не менш важливим є реалізація стратегії, оскільки без
конкретних дій, неможливо досягнути поставлених цілей. Маючи теоретичне розуміння та
готові інструменти, підприємства повинні переходити до стратегічного планування та
управління. Саме такий підхід забезпечить їх стабільний розвиток і досягнення цілей, що
приведе до розвитку країни загалом.
Цехла С.Ю.,
Орел И.В.,
Таврический национальный
университет имени В.И. Вернадского
О ПРОБЛЕМАХ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ
ОТЕЧЕСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ
Развитие рыночной экономики в Украине ставит новые требования к
управлению отечественных предприятий. Выбор стратегических приоритетов
развития бизнеса требует от менеджеров и руководителей умения использовать
современные подходы в управлении предприятием, поскольку именно
совершенствование
менеджмента,
внедрение
современных
инструментов
стратегического управления, как предприятием, так и его ресурсами, повышает его
конкурентоспособность.
Последние тенденции развития мирового бизнеса в целом и процессы
трансформации национальной экономики в отдельности ставят свои требования к
украинскому бизнесу по использованию тех или иных принципов при разработке и
реализации на практике эффективных бизнес-стратегий. Поэтому, чтобы ускорить
темпы своего развития и успешно функционировать на внутреннем и внешнем
рынках, отечественные предприятия должны переоценить устарелые стратегические
приоритеты, разработать и реализовать на практике прогрессивные подходы для
динамичного перехода к новой, мощной экономической системе.
Условия рынка сегодня таковы, что ни одно предприятие не может достичь
превосходства над зарубежными конкурентами по всем коммерческим
характеристикам товара и средствам его продвижения. Поэтому необходим выбор
196
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
приоритетов и выработка стратегии, в наибольшей степени соответствующая
тенденциям развития рыночной ситуации и наилучшим способом использующая
сильные стороны деятельности предприятия.
В таких условиях возможным решением данной проблемы предлагается
формирование и реализация эффективной конкурентоспособной бизнес-модели
предприятия, которая будет приемлема внешним и внутренним условиям
предприятия, станет привлекательной для инвесторов и обеспечит приток капитала.
При построении такой бизнес-модели необходимо использовать в наилучшей
комбинации как общепринятые, так и новые, прогрессивные принципы и подходы
стратегического управления. Главное, что бы они соответствовали условиям
рыночной среды и не ставили предприятия в жесткие рамки лишь одного выбора.
Проблемы управления имеют свои особенности для различных предприятий,
но в то же время у них много общего. С одной стороны, большинство из этих
проблем, так или иначе, связаны с отраслевыми особенностями и спецификой
конкретных производственных процессов, а с другой стороны – с той общей
экономической ситуацией, которая формирует «внешнюю среду», в которой
предприятия вынуждены работать. Общие проблемы управления связаны с
особенностями текущего момента – осуществлением экономической реформы,
сущность которой состоит в переходе от административных методов управления
экономикой к рыночным производственным отношениям.
Как известно, в рыночных условиях на первое место выходят горизонтальные
производственные связи, заменяющие неоправданно жесткое государственное
регулирование. При этом прибыль не гарантируется государственной системой
планирования, а определяется финансовыми результатами работы предприятия –
соотношением его доходов и расходов. Поэтому именно экономический аспект
приобретает для руководителей предприятия первоочередное значение, в результате
чего происходит переход к преимущественно экономическим методам управления.
В настоящее время в очень непростых экономических условиях, общее
направление повышения эффективности управления можно определить как
необходимость переключения внимания руководителей и специалистов предприятий
с задач организационно-технического характера на организационно-экономические
задачи. При этом следует учитывать как стратегические цели развития предприятия,
так и локальные проблемы, порожденные нестабильностью тех внешних условий, в
которых предприятие вынуждено работать. Также следует учитывать необходимость
повышения реальной заинтересованности работников предприятия в конечных
результатах его деятельности.
Прежде всего, необходимо создание, освоение и внедрение соответствующих
инструментов для решения экономических задач. Сюда относятся: экономикоуправленческие концепции и методики, модели, алгоритмы, а также соответствующие
технические и программные средства для обработки информации. При этом в случае
удаленности отдельных производственных участков друг от друга и от центра
управления возникает проблема организации надежного оперативного обмена
технико-экономической информацией между органами управления и отдельными
подразделениями.
Также возникает задача распределенного использования вышеупомянутых
методик и моделей, когда на каждом уровне управления решается своя часть общего
комплекса
организационно-управленческих
задач.
Желательно
также
197
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
усовершенствовать обмен информацией с внешней средой – предприятиямипартнерами, финансовыми учреждениями, государственными органами.
Для успешного решения поставленных задач необходима серьезная
переподготовка управленческого персонала для повышения их квалификации и
приведения ее в соответствие с новыми экономическими условиями. При этом важны
не только новые экономические, математические, информационные знания, но и
преодолеть
определенная
психологическая
переориентация,
позволяющая
сложившиеся стереотипы, отказаться от устаревших форм и методов работы.
Основными проблемами внедрения стратегического управления на
отечественных предприятиях являются: непонимание руководителями сущности и
значения стратегического управления для долгосрочного развития предприятия;
недостатки в системе управления персоналом, что негативно отражается на
реализации стратегических планов; существующие недочеты в других подсистемах
управления (маркетинг, финансы, логистика, информационное обеспечение и т.д.);
ограниченный доступ отечественных предприятий к информационным ресурсам;
отсутствие чётких правил оценки выполнения стратегических целей на всех уровнях
организационной структуры и.т.д.
В результате можно сделать вывод о том, что в современных условиях
отечественным предприятиям крайне необходим инструмент, позволяющий
использовать имеющиеся ресурсы как можно более практично и экономно, при этом
управленческие системы (методики, подходы, компьютерные программы) должны
быть достаточно гибкими, чтобы они могли быть адаптированы по мере
необходимости, при различного рода изменениях внешней среды. Использование
зарубежного опыта, концепций и технологий может принести большую пользу только
в том случае, если это действительно прогрессивный опыт и если он используется с
учетом конкретных условий, в которых находится конкретное предприятие.
Литература:
1.
Дяченко Т.О. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні /
Т.О. Дяченко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 6 (73) – С. 71-75.
2.
Яковлева Ю.В. Економічний простір / Ю.А. Яковлева //
Совершенствование механизма обеспечивающего эффективность управления
предприятиями и персоналом. – 2011. – №50 – С. 287-295.
3.
Проблемы управления украинскими предприятиями [Электронный
ресурс]. – Режим доступа: //www.management.com.ua
Ягнюк О.А.,
Національний університет
«Києво-Могилянська Академія»
БЕНЧМАРКІНГ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ
В сучасних економічних умовах постає питання про необхідність
вдосконалення існуючої системи управління підприємствами шляхом впровадження
дієвих інструментів стратегічного управління. Посилення конкурентної боротьби
вимагає пошуку нових ефективних способів ведення бізнесу, тому зростає
198
СЕКЦИЯ 2. ПРОБЛЕМЫ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ БИЗНЕСОМ В НОВЫХ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ УСЛОВИЯХ
необхідність у впровадженні управлінських технологій, які дозволили б отримати
конкурентні переваги шляхом використання кращого досвіду успішних компаній.
Одним з найбільш сучасних інструментів управління, який забезпечує базу для
визначення місії, цілей підприємств та розробки стратегій поведінки для їх
досягнення є бенчмаркінг.
Бенчмаркінг – це механізм порівняння показників роботи даного підприємства
з показниками більш успішних компаній, з метою отримання важливої та корисної
інформації для поліпшення власних характеристик та отримання конкурентних
переваг.
Бенчмаркінг є одним з найбільш дієвих інструментів вдосконалення діяльності
підприємств, однак існуючі розробки закордонних вчених не завжди придатні до
використання на вітчизняних підприємствах. На сьогодні бенчмаркінг не набув
великої популярності в Україні, а питання застосування бенчмаркінгового підходу
для здобуття конкурентних переваг залишаються недостатньо вивченими. Серед
причин недостатнього поширення практики бенчмаркінгу в Україні можна назвати
недоступність статистичної інформації, неможливість отримання результатів
галузевих досліджень, невмотивованість керівництва до обміну інформацією.
Оскільки український бізнес є значно молодшим порівняно з досвідом
зарубіжних підприємців, практика бенчмаркінгу потребує першочергової адаптації до
сучасних тенденцій розвитку українського бізнес-середовища. При подальшому
впровадженні практики бенчмаркінгу на українських підприємствах постає
необхідність у розробці чіткого алгоритму, за допомогою якого у підприємців
з’явиться можливість планувати свою подальшу діяльність на основі детального
вивчення позитивного та негативного досвіду роботи передових компаній. З метою
підвищення ефективності стратегічного управління шляхом безперервного аналізу
конкурентних переваг компаній, що є зразковими по певних напрямках бізнесу,
бенчмаркінгове дослідження в українських компаніях доцільно здійснювати за
такими етапами: формування робочої групи, визначення об’єкту дослідження, аналіз
галузі та виявлення конкурентів, аналіз сильних сторін зразкових компаній,
визначення стратегічної цілі, вибір плану стратегічного розвитку, розрахунок
економічної ефективності обраного плану, реалізація плану, контроль виконання
плану.
Отже, бенчмаркінг є маркетинговим інструментом вдосконалення бізнеспроцесів, особливістю якого є орієнтація на досягнення підприємств-лідерів, що
дозволяє отримати конкурентні переваги шляхом використання кращого досвіду.
Проведення українськими підприємствами бенчмаркінгових досліджень за чітким
алгоритмом забеспечить їх успішне функціонування в сучасних економічних умовах.
Література:
1. Котуранова Т.В. Бенчмаркінг як метод стратегічного управління
підприємством / Т.В. Коту ранова, І.О. Рабер // Економічний простір. – 2011. – №
52/1. – С. 267-274.
2. Соломенко О.Є. Бенчмаркінг як маркетинговий інструмент вдосконалення
бізнес-процесів / О.Є. Соломенко, О.А. Виноградов // Вісник економіки транспорту і
промисловості. – 2011. – №35. – С. 230-234.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Гуменна О.В.
199
СЕКЦИЯ 3. МАРКЕТИНГ КАК РЫНОЧНО-ОРИЕНТИРОВАННАЯ КОНЦЕПЦИЯ РАЗВИТИЯ
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
Березовська Є.М.,
Національний університет
«Києво-Могилянська Академія»
СУЧАСНІ ФОРМИ Й МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗДРІБНОЇ
ТОРГІВЛІ
Під роздрібною торгівлею розуміють підприємницьку діяльність з
продажу товарів та послуг на підставі усного або письмового договору купівліпродажу безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їхнього
особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків. У
процесі торговельної діяльності роздрібна торгівля розв’язує двоєдине завдання:
задовольняє мінливі та зростаючі потреби кінцевого споживача в товарах та
послугах і забезпечує створення прибутку суб’єкта господарювання.
Для роздрібної торгівлі характерні такі ознаки:
– вона є самостійною, ініціативною, здійснюваною на власний ризик
діяльністю юридичних осіб та громадян з метою отримання прибутку;
– головним змістом торговельної діяльності є продаж товарів, при цьому
можуть виконуватися супутні роботи й надаватися різноманітні послуги;
– товари реалізуються безпосередньо громадянам або іншим кінцевим
споживачам для особистого некомерційного використання;
– товари реалізуються за готівку або іншими, прирівняними до неї
платіжними засобами (кредитні картки банків, перерахування з рахунків
вкладників банків тощо);
– у роздрібній торгівлі можуть продавати лише товари певного
асортименту (продовольчі та непродовольчі товари, горілчані та тютюнові
вироби, лікарські засоби та вироби медичного призначення, деякі хімічні
речовини, транспортні засоби та номерні агрегати, ювелірні вироби, окремі види
зброї, боєприпасів і спеціальних засобів, деякі інші товари). Цей асортимент
вужчий, ніж в оптовій торгівлі, але набагато ширший, ніж у сфері громадського
харчування;
– для роздрібної торгівлі важливим є наявність торгового місця. Під
торговим місцем розуміють відокремлене, спеціально обладнане місце для
здійснення роздрібного продажу
– роздрібна торгівля ґрунтовно регламентована законодавчими та
нормативно-правовими актами.
Форми роздрібної торгівлі можна класифікувати за такими ознаками.
1. За місцем виконання
2. За методами обслуговування
3. За правом власності на товар, що продається
4. За формою розрахунків
Роздрібна торгівля має надати споживачеві такий товар, який найкращим
чином задовольняє його потреби й відповідає його смаку та вподобанням. Для
цього
роздрібна
торгівля
має
враховувати
рекламну
діяльність
товаровиробників, що справляє істотний вплив на споживачів під час вибору
200
СЕКЦИЯ 3. МАРКЕТИНГ КАК РЫНОЧНО-ОРИЕНТИРОВАННАЯ КОНЦЕПЦИЯ РАЗВИТИЯ
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
товарів. Вона, своєю чергою, інформує своїх покупців про особливості та якість
пропонованих товарів.
Істотним чинником впливу на вибір покупцем того чи того роздрібного
продавця є обсяг і видовий склад послуг, які він надає.
Вирішальним чинником успішної діяльності роздрібного торговця на
товарному ринку є ціна на пропонований товар. Сучасний споживач став
раціональнішим і обізнанішим стосовно цін на товари. Тому проблема вибору
ціни має вирішуватися разом із проблемою вибору цільового ринку, асортименту
товарів, комплексу послуг, що надаються, та проблемою конкуренції. Для всіх
роздрібних продавців бажаним є встановлення вищих націнок за одночасної
реалізації більшого обсягу товарів, але поєднати ці два чинники неможливо.
Зазвичай збільшення обсягів продажу досягається за нижчого рівня націнок і
вмілого стимулювання збуту.
Важливою функцією роздрібної торгівлі є розрахунки за продаж товарів.
За договором купівлі-продажу продавець передає або зобов’язується передати
товар покупцеві, а покупець приймає товар або зобов’язується прийняти товар і
сплатити за нього певну грошову суму. Разом із товаром покупцеві передають
документи, що стосуються товару (технічний паспорт, сертифікат якості тощо).
Процес обігу товару вважається завершеним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок
продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути
переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Своєю чергою, покупець має сплатити продавцеві повну ціну товару після
його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Щоб залучити нових та втримати наявних покупців, роздрібні торговці
постійно шукають нові методи та способи обслуговування, використовують нові
форми оплати, наприклад кредитні картки. Це не лише спрощує розрахунки, а й
дає змогу покупцеві купувати товар у кредит, що його надає конкретний
магазин.
Література:
1.
Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку / А.С.
Савощенко. – К.: КНЕУ, 2005.
2.
Єгоров В.Ф. Організація торгівлі / В.Ф. Єгоров. – СПб.: «Питер»,
2004. Науковий керівник: к.е.н., доцент Гуменна О.В.
Борейко І.В.,
Національний університет «Києво – Могилянська Академія»
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ МАРКЕТИНГОВИХ ЗАХОДІВ
ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ ЧАСТКИ РИНКУ
Суспільство сьогодення характеризується двома основними аспектами:
масовість виробництва та масовість споживання. Відповідно для забезпечення
для забезпечення необхідного рівня споживання використовують масові
201
СЕКЦИЯ 3. МАРКЕТИНГ КАК РЫНОЧНО-ОРИЕНТИРОВАННАЯ КОНЦЕПЦИЯ РАЗВИТИЯ
ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
рекламні заходи, що дає низку ціну контакту з потенціальною аудиторією. Але
за умов використання даної методики всіма гравцями на ринку, споживач
перестає чути відповідні звертання, через безмежність того інформаційного
потоку, в який обертаються усі рекламні заходи.
За умов високої наповненістю ринку в більшості категорій товарів та
послуг звичайні маркетингові інструменти не завжди ефективні в просуванні
товару, тому все більш актуальним стає застосування маркетингових заходів,
тобто event-marketing. Коли реклама стимулює попит через створення бажання
володіти певним продуктом, що може загубитись в пам’яті споживачів серед
інших, таких самих, маркетингові заходи дають змогу поринути в атмосферу
володіння цим предметом, надаючи, таким чином можливість переконатися на
практиці в перевагах того чи іншого товару, та створити в клієнта міцний
асоціативний ряд який пов’язує певний продукт саме з вашим брендом.
Більшість маркетингових комунікацій інформують, створюють імідж,
маркетингові заходи ж пов’язують в цілісну подію часу, місця та атмосфери, що
дає можливість постійно зайнятому споживачу сьогодення адекватно і повно
сприймати інформацію про продукт, запам’ятовуючи на емоціональному, тобто
підсвідомому рівні зв’язку продукція-бренд. Саме тому розвиток маркетингових
заходів є актуальним в наш час.
Метою дослідження є аналіз методики та ефективності впровадження
маркетингових заходів, особливості умов їх застосування.
Враховуючи практико-орієнтованість даного роду комунікацій, усі заходи,
що впроваджуються в рамках реалізації event-marketing можна розділити на
наступні види