close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Збірник текстів для читання мовчки

код для вставкиСкачать
Комунальний заклад
Хмельницької обласної ради
„ Кам’янець - Подільська ЗОШ- інт.№2 ”
збірник текстів для
читання мовчки
на народознавчій основі
5- 9 класи
Робота
вчителя української мови та літератури
Горяніної Олександри Гнатівни
Анотація
Посібник призначений для контролю навчальних досягнень учнів з
української мови (читання мовчки) в 5 -9класах за 12-бальною системою.
Добір текстів здійснено і завдання складено відповідно до вимог чинної
програми.
Для вчителів української мови та учнів 5-9 класів.
Передмова
Пропонований посібник призначений для контролю навчальних досягнень
учнів 5-9 класів з читання мовчки. Відповідно до чинної програми
Міністерства освіти і науки України з української мови для 5-9 класів 12річної школи контроль навчальних досягнень учнів з читання мовчки
передбачає перевірити здатність учня:
• читати незнайомий текст із належною швидкістю;
• розуміти й запам'ятовувати текст після одного прочитування;
• розуміти фактичний зміст тексту;
• встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;
• визначати тему й основну думку тексту тощо.
У посібнику матеріалом для контрольного завдання слугують дібрані,
відповідно до вимог програми Міністерства освіти і науки України з
української мови для 5-9 класів 12-річної школи, тексти різних стилів, типів
та жанрів мовлення, що включають монологічне та діалогічне мовлення. Це
твори українських письменників, а також тексти наукового-популярного
стилю згідно з вимогами, запропонованими програмою. їх тематика доволі
різноманітна: український фольклор, звичаї, обряди, сучасне й минуле
України, її історія, культура, а також відомості про деяких українських
письменників, які писали і пишуть для дітей і про дітей, життя і турботи
дорослих і дітей, навчання і відпочинок, пригоди; природа, рослинний і
тваринний світ, турбота дорослих і дітей про нього.
Одиницею контролю є відповіді учнів на запитання тестового характеру,
складені за текстом, що запропонований для читання, та швидкість читання.
Оцінювання читання мовчки здійснюється за двома параметрами:
розумінням прочитаного та швидкістю читання. Перевірка вміння читати
мовчки здійснюється фронтально, учні одержують тексти, які допомагають
з'ясувати, чи розуміють учні суть того чи іншого факту, події, чи можуть
встановити логічний зв'язок між фактами, як розуміють загальний зміст
прочитаного тощо. Розуміння прочитаного виявляється за допомогою
тестової перевірки.
Завдання до текстів подано у двох варіантах. Варіант 1 — стандартні
тести (у 5 класі, за програмою, учням пропонують 6 запитань за текстом з
чотирма варіантами відповідей; правильна відповідь на кожне із 6 запитань
оцінюється двома балами). З метою набування учнями навичок у
майбутньому виконувати завдання незалежного зовнішнього оцінювання, у
посібнику подано варіант 2, що містить тести з варіантами відповідей на них,
де учень діє аналогічно, як у завданнях І варіанту, і завдання, які за формою
близькі до запропонованих для незалежного зовнішнього оцінювання.
Варіанти завдань і послідовність їх виконання під час проведення контролю
навчальних досягнень учитель може добирати на свій розсуд.
З метою полегшити роботу вчителя, в посібнику, окрім наведеної після
кожного тексту загальної кількості слів, праворуч напроти кожного рядка
тексту вказана кількість слів, подана в послідовності наростання. Це дає
можливість у максимально короткий час оцінити роботу учня. Контроль
навчальних досягнень учнів з читання мовчки в 5 класі оцінюють з
урахуванням таких норм: обсяг для читання мовчки тексту художнього
стилю — 360-450 слів, інших стилів — 300-360 слів. Швидкість читання
мовчки — 100-150 слів за хвилину.
Швидкість читання при виведенні бала за цей вид мовленнєвої діяльності
враховують таким чином: бали 7-12 може одержати лише той учень,
швидкість читання якого не нижча ніж мінімальний показник у нормативах,
тобто не менше 100 слів. Той, хто не виконує зазначених норм, одержує на
два бали менше. У цілому оцінювання здійснюють з огляду на те, що за цей
вид мовленнєвої діяльності учень може одержати від 1 бала (за сумлінну
роботу, яка ще не дала задовільного результату) до 12 балів (за правильні
відповіді на запитання тестового характеру та належну швидкість читання).
5 клас
Козеня
Фашисти пішли на партизанів великими силами. Стріляли з гармат,
повзли танками, бомбили з літаків. Але партизани не пропускали їх у
ліс ні на крок.
Тоді фашисти вилили на ліс із літаків горючу рідину. Відразу високі
сосни спалахнули, як свічки. За якусь годину зайнявся величезний ліс.
Треба було відходити.
Кілька чоловік нас, партизанів, знайшли собі притулок на
невеличкому болоті. Воно майже висохло від спеки, але все ж тут
залишилося трохи води.
Ми припали до землі. Із страшним тріском на нас насувалася лісова
пожежа, навкруги лютував пекельний вогонь, на очах височезні дерева
в одну мить охоплювалися червоним полум'ям, тремтіли і пручалися,
немов жива людина. У повітрі стояв нестерпний сморід і жара – дихати
було важко. Від густого, чорного диму стало аж темно.
Звідкіля воно з'явилося – так ніхто з нас і не помітив. Ми очам своїм
не повірили, коли побачили біля старого партизана Токаря маленьке,
червоне, як жарина, дике козенятко. Воно довірливо підійшло до
Токаря, а він неквапливо пригорнув його до грудей.
Маленька кізонька на тонісіньких, як олівці, ніжках дрібно тремтіла
всім тілом, сумовитими очима дивилася на ліс.
«І тобі немає місця, бідненька», - промовив партизан, ніжно гладячи
лискучу руду спинку.
Лісова пожежа підійшла до самого болота. На очах згорталося листя
вільхи і висихала, мов на велетенській черені, висока болотяна трава.
Ось-ось і вона спалахне. Уважно придивившись, я помітив, що ліс у
тому місці, звідки починалася пожежа, уже перегорів. Дерева стояли
мертві, чорні від сажі та кіптяви. Тільки на землі ще палало суччя,
догорала трава та окремі кущі.
З одного краю враз спалахнуло болото. З гадючим сичанням і
тріскотом насувався вогонь. Я наказав своїм товаришам викупатись у
багнюці з голови до ніг.
Старий Токар швиденько посадив козеня у свій речовий мішок,
закинув його за плечі і тільки потім занурився у багно.
Через хвилину один за одним ми бігли мертвим, вигорілим лісом,
задихаючись від спеки і смороду. Пекло обличчя й руки, але нас
рятував мокрий одяг. Його вогонь поки що не брав…
Згодом просуватися стало легше… Ми пішли повільніше… Позаду
всіх стомленою ходою просувався Токар. Із його речового мішка
інколи виглядала маленька голівка, і перелякані очі козеняти
хмурились від жаху. (За Ю. Збанацьким)
Завдання до тексту
Почитайте мовчки текст
«Козеня» і виконайте тестові
завдання. За кожну
правильну відповідь – 2 бали.
1. Партизани ні на крок не пропускали фашистів:
а) у ліс;
б) у село;
в) у місто;
г) на залізницю.
2. Дике козенятко, підійшовши до Токаря:
а) стрибало від радості;
б) сумовито дивилося на ліс;
в) поглядом просило їсти в партизан;
г) тихенько задрімало.
3. Партизани залишили свій притулок на болоті, тому що:
а) вогонь все ближче насувався на болото;
б) фашисти почали бомбити болото;
в) хотіли врятувати козенятко;
г) на болоті не було чого їсти.
4. Щоб пробігти через вигорілий ліс, партизани:
а) щільно закуталися в брезентові плащі;
б) викупалися в багнюці з голови до ніг;
в) облили себе водою;
г) одягнули на обличчя марлеві пов'язки.
5. Своїм вчинком Токар виявив:
а) чесність;
б) кмітливість;
в) дотепність;
працьовитість.
6. Тип мовлення прочитаного тексту:
а) опис;
б) роздум;
в) розповідь;
г) розповідь з елементами роздуму.
г)
Каїн і Авель
Після вигнання з раю у Адама та Єви народилося двоє синів: Каїн і Авель.
Старший, Каїн був хліборобом, Авель пас худобу.
Бог не приходив до людей і не розмовляв з ними так часто, як робив це, коли Адам і
Єва були ще в раю. Та Бог дозволяв людям звертатись до Себе в молитві. Бог хотів,
щоб люди пам’ятали, що божий Син Ісус Христос обіцяв померти заради них. Бог дав
можливість людям згадувати про це в такий спосіб: зробити жертовник та спалювати
на ньому забите ягня або козеня. Це означало приносити Богові жертву. Бог хотів,
щоб, приносячи жертву, люди пам’ятали про те, що прийде час, коли Божий Син
принесе в жертву заради людей Себе.
Якось обидва брати приносили жертву Богові: Каїн – плоди земні, Авель –
найкраще ягня зі своєї отари.
Авель був добрим і слухняним, він приносив жертву від усієї душі, з любов’ю та
вірою в Бога. Авель пам’ятав, що колись жертвою заради врятування людей стане
Божий Син,і нагадував про це своїм жертвоприношенням. Жертву Авеля Бог прийняв
– дим від її спалення вознісся до неба.
Каїн мав люту та жорстоку вдачу,він приносив жертву для годиться, без любові до
Бога. Господь не прийняв його жертви. Як гадають, це стало зрозумілим з того, що
дим від спалення розіслався по землі.
Після цього Каїн почав заздрити братові та зненавидів його. Викликавши Авеля в
поле, він убив брата. Кров Авеля зачервонила землю. Він був першою померлою
людиною на землі.
Бог звернувся до Каїна і, бажаючи, щоб той покаявся, запитав:”Де брат твій
Авель?” – “Не знаю! Хіба я сторож братові своєму?” – зухвало відповів Каїн. Тоді Бог
промовив:”Що ти вчинив? Я бачив пролиту тобою кров твого брата, і віднині ти
проклятий. Блукатимеш землею, і кожен, хто захоче вбити тебе, буде покараний
семикратно!”
І втік Каїн від своїх батьків до далекого краю (Біблійне оповідання; 300 сл.).
Завдання до тексту
1 Старших синів Адама та Єви звали
а)Ной та Авель;
б)Каїн та Авель;
в)Каїн та Авраам.
2.Чим займалися сини Адама та Єви?
а)один був хліборобом, другий – вівчарем;
б) один був хліборобом, другий – воїном;
в) один був будівничим, другий – скотарем.
3.Чому Бог хотів, щоб люди приносили в жертву ягня або козеня?
а)щоб люди не винищували рослини на землі;
б)тому, що м’ясо тварин спалюється краще, ніж рослини;
в)щоб люди пам’ятали, що жертву заради них принесе Божий Син.
4.Які жертви Богові принесли брати?
а)Каїн – ягня зі своєї отари, Авель – плоди земні;
б)Каїн – плоди землі, Авель – ягня зі своєї отари;
в)Каїн – плоди земні, Авель – лісові ягоди.
5.З чого стало зрозуміло, що Бог не прийняв Каїнової жертви?
а)Бог сповістив про це Каїна; б)Ангел Господній сповістив про це;
в)дим від спалення розіслався по землі.
6.Чому Каїн убив Авеля?
а)тому, що Авеля більше любили батько і матір;
б)через страх перед братом;
в)через заздрість до брата.
7.Каїн став найпершим на землі
а)вбивцею і братовбивцею;
б)порушником Божої волі;
в)покараним Богом грішником.
8.Що відповів Каїн Богові, коли Той спитав, де його брат?
а)”Він у полі, Господи!”
б)”Не знаю! Хіба я сторож братові своєму?”
в)”Не знаю! Знаю лише, що його немає зі мною!”
9.Як покарав Бог Каїна?
а)заборонив йому займатися хліборобством;
б)перетворив на соляний стовп;
в)прокляв вічним блуканням по землі.
10.У сучасній мові слово окаянний означає
а)невихований, грубий у спілкуванні;
б)грішний, проклятий, нечестивий;
в)такий, що живе сам, без родичів.
11.Опрацьований уривок узято
а)зі збірника народних казок;
б)зі збірника народних переказів;
в)із Біблії.
12.Слова не вбивай є
а)словами, які Бог сказав Каїну після братовбивства;
б)однією з Божих порад усім людям;
6 клас
Різдво
Різдво – найперше з новорічних свят, воно має давню історію. У давнину ця
назва звучала як Родздво й означала народження всього живого. Нині Різдво –
одне з найвизначніших християнських свят – день народження Божого Сина
Ісуса Христа.
За праслов’янськими уявленнями світ було створено так. Спочатку не було
ні неба, ні землі, тільки синє море, а серед моря стояв синій явір – дерево
життя. На дереві сиділи три птахи: сокіл, голуб і півень. Вони спустились на дно
моря. Виніс кожен часточку піску, з якого утворилися чорна земля, чисте небо і
ясен Місяць. Такі уявлення давніх українців про створення світу простежуються
в найдавніших колядках:
Як не було початку світа,
То ще не було неба і землі,
А лише було широке море,
А на тім морі явір зелений...
За віруваннями наших пращурів-язичників, у ніч на Різдво
активізувалась усяка нечисть. Тому колядники вдягали на себе маски, щоб злі
духи їх не розпізнали, ходили по селу й виганяли ту нечисть, співаючи
величальних пісень сонячному божеству Коляді. Отже, первісні колядки – то
водночас магічні відлякування й величання. Зміст язичницького Різдва полягав
у народженні немовляти-Сонця.
Колядники уособлювали предків роду,
тому обрядова страва – кутя, яка призначається і мертвим і живим, уявлялася
жертвою, за допомогою якої можна було подолати темні сили.
Із прийняттям християнства давні колядки набули християнського звучання.
Відповідною символікою наповнилися й обряди, наприклад, під скатертину
кладуть сіно (сіно було в яслах, де народився Христос).
Та повернімося до розповіді про свято. Підготовка до Різдва, або
Святвечора, починається вдосвіта, з розпалення вогню в печі. Раніше цей
священний вогонь добували тертям, а вогонь розпалювали з дванадцяти полін,
що припасалися протягом дванадцяти днів. За часів язичництва дванадцять
полін були жертвою дванадцятьом сузір’ям зодіаку. Готують дванадцять страв:
кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником,
горох з олією та часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу,
варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. У переліку страв є зернові
культури прадавнього походження – це свідчення того, що за давніх часів
вечеря була жертовною трапезою на честь Коляди.
Як зайде Сонце, господар вносить до хати сніп, який від закінчення жнив
зберігався у хліві чи на горищі. Сніп (дідух) ставлять на покуті під образами.
Біля нього кладуть ярмо, сокиру та інші залізні речі, які, за повір’ям,
оберігатимуть дім від злої сили. Дитина (невинна душа) подає на стіл спечений
хліб. Кутю та узвар ставлять коло дідуха. Кожної страви набирають потроху в
миску, господар несе це до худоби, даючи їй покуштувати "святої вечері".
Увечері, після молитви, сідають за стіл. Трохи куті й узвару господиня
ставить на вікно – для померлих. Починають їсти святвечірні страви у
мовчанні. По вечері розпочинаються дитячі ігри. Насамкінець уся сім’я співає
колядки.
У деяких місцевостях після вечері діти розносять кутю родичам, в інших –
господарі роздають вечерю бідним. Селом ходять ватаги колядників.
За О.Ковальчуком; 445 сл.
Завдання до тексту
1. За праслов'янськими віруваннями, на дереві життя посеред моря сиділи:
а) орел, сокіл і ворон;
б) ворон, сокіл і голуб;
в) сокіл, голуб і півень;
г) голуб, півень і ластівка.
2. Деревом життя, за віруваннями давніх слов’ян є:
а) зелений дуб;
б) синій явір;
в) білокора береза;
г) червоноягідна калина.
3. Уявлення давніх
простежуються у:
українців
а) давніх колядках;
б) давніх щедрівках;
в) обжинкових піснях;
про
створення
світу
трьома
птахами
г) русальних піснях.
4. За часів язичництва колядники співали величальних пісень:
а) богині води Дані;
б) сонячному божеству Коляді,
в) сонячному божеству Ярилу;
г) Даждьбогові.
5. Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти:
а) нового року;
б) нового врожаю;
в) Сонця;
г) Місяця.
6. На Святвечір готують:
а) довільну кількість страв;
б) не менше, як 10 страв;
в) неодмінно 12 страв;
г) понад 12 страв.
7. Збережений від закінчення жнив сніп зветься:
а) Дідом Морозом;
б) Колядою;
в) Дідухом;
г) Мареною.
8. У Святвечір сніп ставлять:
а) посеред святкового столу;
б) на покуті під образами;
в) на лаві або скрині;
г) на печі.
9. З-поміж страв біля снопа виставляють:
а) хліб і пироги;
б) вареники й пампушки;
в) кутю та узвар;
г) кутю та хліб.
10. Спечений хліб подає на стіл:
а) господар – батько;
б) господиня – мати;
в) дитина – невинна душа;
г) найстарший у родині.
11. Трохи куті й узвару ставлять на вікно для:
а) подорожніх;
б) жебраків;
в) сусідів;
г) померлих.
12. Біля дідуха клали залізні речі, щоб:
а) привчалися працювати діти;
б) вони захищали дім від злої сили;
в) примножували достаток;
г) не іржавіли.
Давид і Голіаф
Голіаф, Ізраїльтяни воювали з язичниками-філістимлянами. Коли війська
стояли напроти, наперед виступив велетень Голіаф. Він запропонував
ізраїльтянам виставити проти нього свого воїна. Якщо ж переможе він, Го
ізраїльтяни стануть рабами філістимлян.
Протягом сорока днів уранці й увечері повторював свою пропозицію
велетень Голіаф, знущаючись з ізраїльтян та ображаючи їхнього Бога. Ніхто з
ізраїльтян не наважувався на поєдинок, хоч за переможця зухвалого ворога
цар ізраїльтян обіцяв видати свою дочку та наділити його значним багатством.
У цей час у стан ізраїльтян прийшов пастушок Давид. Він приніс обід двом
старшим братам, які були у війську. Почувши кпини і знущання Голіафа, він
щиро здивувався, що ніхто досі не наважився зійтись із ворогом у двобої й
вирішив позмагатися з велетнем.
Дізнавшись про намір юнака, цар наказав привести його до себе. “Ти не
мусиш іти проти філістимлянина. Ти такий юний, а Голіаф – бувалий воїн”, –
сказав він Давидові. “Коли я пас вівці свого батька, траплялося, на отару
нападав лев. Я наздоганяв його і забирав вівцю з пащі звіра, а якщо той
кидався на мене, я брав хижака за гриву і вбивав його. Так само я подолаю
філістимлянина. Бог, який рятував мене від лева, врятує мене від велетня”, –
сказав цареві Давид.
Погодившись нарешті на поєдинок Давида з Голіафом, цар зодягнув на
юнака свій панцир, свій шолом і дав йому свого меча. Та незвичний до зброї
пастух зняв обладунки, відмовившись також і від меча. На березі струмка
Давид вибрав п’ять загострених камінчиків, поклав їх до пастушої торбини, узяв
пращу – палицю, прилаштовану для метання каміння – і поспішив назустріч
Голіафові.
Побачивши перед собою неозброєного тендітного юнака, велетень, украй
розгнівавшись, почав осипати його кпинами й погрозами.
Давид опустив руку в торбину, узяв камінець, уклав до пращі, яку мав із
собою. Потім щосили метнув камінь, і той, влучивши велетневі в лоба, пробив
череп. Коли Голіаф упав. юнак підбіг до нього, вихопив з піхов богатиря меч і
відтяв убитому голову. Побачивши це, філістимляни кинулися тікати.
А Давид заспівав хвалу Богові, який допоміг йому здолати ворога. Юнак не
хотів, щоб народ славив його, він бажав, щоб люди прославляли Боже ім’я.
Цар зробив Давида воєначальником і видав за нього заміж свою дочку.
Проте цар почав заздрити Давидовій славі й замислив його знищити. Тому
Давид пішов у пустелю й залишався там до самої смерті царя (Біблійне
оповідання; 370 сл.).
Завдання до тексту
1. Хто такий був Голіаф?
а) воєначальник філістимлян;
б) філістимлянський воїн, велетень;
в) ізраїльський воїн, велетень.
2. Голіаф пропонував супротивникам
а) вирішити справу своїм поєдинком з ізраїльським воїном;
б) без бою здатися в рабство філістимлянам;
в) з метою уникнення битви відкупитися від філістимлян.
3. Свою пропозицію Голіаф супроводив
а) мудрими доказами на підтвердження слушності своїх слів;
б) запевненнями у своїй щирості та добрих намірах;
в) знущаннями з ізраїльтян та образами їхнього Бога.
4. Давид був
а) воїном ізраїльського війська;
б) воєначальником ізраїльського війська;
в) пастушком, братом двох ізраїльських воїнів.
5. Дізнавшись про намір Давида, цар сказав йому
а) “Ти маєш негайно розпочати двобій з ворогом”;
б) “Ти не мусиш змагатися з велетнем. Ти такий юний, а Голіаф – бувалий воїн”;
в) “Ти не мусиш змагатися з велетнем. Він переможе тебе і всі ми опинимось у
рабстві”.
6. Цареві, який хотів зупинити його, Давид відповів:
а) “Бог, який рятував мене від лева, врятує мене від велетня”;
б) “Якщо ти не спроможний вступитися за свій народ, це зробить пастух”;в) “Якщо
жоден з твоїх воїнів не прийняв виклику, це маємо зробити ти або я”.
7. На двобій з велетнем Давид вирушив, озброївшись
а) мечем і списом;
б) мечем, списом, пращею;
в) пращею і камінцями.
8. Побачивши тендітного юнака, Голіаф
а) відчув небезпеку і втік;
б) відчув небезпеку і почав просити пощади;
в) заходився осипати Давида кпинами і погрозами.
9. Давид переміг Голіафа,
а) влучивши каменем йому в лоба і пробивши череп;
б) улучивши каменем йому в груди і пробивши панцир;
в) улучивши каменем йому в серце і вбивши на місці.
10. Побачивши відрубану голову Голіафа, філістимляни
а) пішли в атаку на ізраїльтян і перемогли;б) відступили, щоб зібрати нові сили і
повернутися;
в) кинулися тікати.
11. Давид не хотів, щоб народ славив його за перемогу, тому що
а) вважав, що подолав Голіафа випадково;
б) вважав, що перемогти ворога йому дав силу Бог;
в) вважав, що його сили й спритності вистачило б, щоб перемогти трьох велетнів.
12. Після перемоги над Голіафом Давид виявив
б) віру в Бога, вдячність Богові за перемогу, скромність;
в) підлабузництво до царя, пристосуванство.
7 клас
Дідух
Нині ми не можемо уявити новорічного вечора без ялинки. Ця запозичена традиція
стала для багатьох родин неабиякою проблемою: оскільки Україна за останні
десятиліття добряче обліснилась, а відтак з кожним роком стає все тяжче придбати
соснові чи ялинкові деревця. Щоб задовольнити цю забаганку, дехто вдіється навіть
до злочину: самовільно вирубує красунь у скверах, парках, на майданах чи обочинах
доріг і цим завдає непоправної шкоди на тільки краєвидам, але й екології.
З цього огляду годилося б глибше познайомитися з нашими давніми національними
традиціями. Живучи серед дрімучих лісів, наші пращури побожно ставилися до, як ми
нині кажемо, своїх зелених друзів. Окремі породи дерев і навіть цілі гаї вважалися
священними. Як же прикрашали на різдвяно-новорічні празники свої помешкання
наші предки? Своєрідним замінником нинішніх ялинок був Дідух. Сучасникам ця
назва мало про що говорить. Але раніше в кожній оселі на почесному місці – покуті –
стояв необмолочений сніп. Його готували під час жнив. Завершуючи косовицю жита
чи пшениці, женчики гуртом в’язали жнив’яного снопа. Для цього вибирали найкраще
колосся.
Обряд виготовлення Дідуха супроводжувався багатьма дійствами. Женчики
вибирали з-поміж себе найгарнішу дівчинку, піднімали її на руках і, вручивши
«святочного Дідуха», з піснями та іграми йшли до оселі. Біля воріт їх мали зустріти
господар з господинею й викупити «вінця жнив», після чого всі заходили у світлицю,
ставили снопа на покуть і сідали за святочну вечерю.
В одних випадках Дідуха тримали в хаті, доки не обсіються на зиму, в інших – по
завершенні обжинкової вечері господар виносив його в комору.
Дідух стояв у коморі до Різдва. На святвечір господар, зодягшись у праздникову
одіж, йшов за колядником, поштиво вносив снопа в хату і прилаштовував його
колосся вгору біля кубельця з сіном, що лежало на покуті, примовляючи:
- Дай, Боже, того свята щасливого спровадити і Нового року дочекатися, од Нового
року до Богоявлення, од Богоявлення до Воскресення, од Воскресення аж до ста літ,
поки Пан-Біг визначив вік усьому посполу, хто є в тому дому!
Дідуха, як правило. Обперізували житнім перевеслом; дехто перев’язував його ще й
залізним ланцюжком, а зверху клав господарське начиння – ярмо, плуга, борону чи
окремі деталі від них.
Традиційно «святочний Дід» стояв до другого дня
Водохрещ, після чого його разом з сіном виносили з хати й молотили. У деяких
регіонах, зокрема на Чернігівщині, пропонували це робити засівальникам на Василя.
Зерно використовували в магічних діях – робили перший весняний засів. Це був
запобіжний та охоронний засіб.
Щоправда, в різних регіонах були свої особливості. Скажімо, на Поліссі Дідом
називали в’язанки соломи чи сіна. Їх напередодні Різдва вносили до хати,
притрушували долівку, найчастіше під столом, і клали господарський ренамент. Тут
збиралися в гурти діти й кудкудакали, коли господиня несла на покуть кутю – «щоб
курча добре плодилося». За Дідуха могла правити й околотина – вимочений сніп.
Солому чи сіно від Діда тримали від Різдва до Нового року. Опівночі, як наступало
Новоліття, батько з найстаршим сином згрібали солому, виносили в садок й
підпалювали, щоб дим обкурив фруктові дерева – «тоді щедро вродить садовина і не
пошкодить її ні мороз, ні гусінь». Тут же спалювали сміття, яке протягом свят не
можна виносити з хати. Вогнище підтримували аж до світанку – «народин сонця».
Дійство це називалося «палити Діда».
З околотяного Дідуха поліщуки крутили перевесла, якими обв`язували фруктові
дерева, а також використовували для господарських потреб – виготовляли устілки,
додавали до пійла, коли телилась корова, тощо. Це саме вчиняли із сіном: господині
тримали його для кубел, коли садовили на яйця квочку – «щоб курчата добре
висиджувались», прикривали новонароджених телят і ягнят, робили подушки для
небіжчиків.
Розмаїті обряди, пов’язані з обрядовим «святочним Дідом»; але все ж
найшляхетнішим був Дідух з обжинкового снопа. Він не лише прикрашав оселю, але й
символізував пращурів давнього роду. Не випадково до свят-вечірнього столу
запрошували всіх кревних духів, щоб у такий спосіб заручитися їхньою опікою.
( За В. Скуратівським;
606 слів).
ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ
1.
Новорічного вечора не можна уявити без:
а) ялинки;
б) свячених овочів;
в) вінка;
г) гілки вишні.
2.
Наші пращури ставилися до дерев:
а) бережно (вважали їх священними);
б) байдуже;
в) як до дерев;
г) не надавали їм особливого значення.
3.
Замінником ялинок був:
а) дідух;
б) туя;
в) барвінок;
г) гілки вишні.
4.
Дідуха готували:
а) під час жнив;
б) навесні;
в) восени;
г) на Івана Купала.
5.
До Різдва Дідух зберігався:
а) у коморі;
б) під лавою;
в) біля мисника;
г
) у хліву.
6.
Господар у віншуванні бажав:
а) довголіття;
б) сварок;
в) безхліб’я;
г) добрих взаємин із сусідами.
7.
Дідух стояв у хаті до:
а) другого дня Водохреща;
б) Василя;
в) Стрітення;
г) Великодня.
8.
Обмолочене зерно вважали:
а) охоронним засобом;
б) засобом, який має магічну силу;
в) засобом, завдяки якому ведеться господарство;
г) засобом, який зберігає мир між сусідами.
9.
На Поліссі Дідом називали:
а) в’язанки соломи чи сіна;
б) гілки сосни;
в) квітки безсмертника;
г
) засушений барвінок.
10. Палячи Дідуха, обкурювали димом:
а) фруктові дерева;
б) хату;
в) хлів (стайню);
г)квітник.
11. Сіно, яке служило Дідухом, господині:
а) використовували в господарстві;
) спалювали;
в) викидали;
г) закопували.
12. Дідух з обжинкового снопа символізував:
а) пращурів давнього роду;
б) мир;
в) заможність;
г) довголі
Дерева і кущі
Звідки любов в українця до зелених садочків, звідки його пристрасть оточувати
своє житло дикими деревами і кущами ? Не останню роль тут відігравала впевненість,
що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема
України без верби і калини», - кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і
без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів.
Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади
обсаджені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося з життям малороса. Вербові
пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують
голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало
змоги добувати солодкий смачний сік. Селяни рубали молоді вербові паростки і
заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати, як
цілющий напій.
Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви,
мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних
переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали
характерною прикметою придніпровських селищ. З прутовидних верб плели місткі і
зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то
лозу перед використанням замочували у воді і обдавали окропом.
«Верба і дівчина приймуться де-небудь», - казали в народі, відзначаючи
невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними
речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх – верба, як трава лугова, ти її коси, а вона
знову буде рости, траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин,
а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу
зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка – вербою часто зміцнювали
прибережні схили і кручі. Верба поблизу води – це прикмета українських шляхів, на
узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», пояснювали йому дорогу місцеві жителі.
Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого
посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували
вербові гілочки.
Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий
врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору
дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно
було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову
прикласти до дерева, щоб приросли.
Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку
на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі.
Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними
вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих
холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян,
наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали
в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка.
«Не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати дітей, які влаштовували
свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини
вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів «калеників», киселі - «калинники»», настойки - «калинівки», приправи до м`ясних
страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при простудних
захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори
на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом.
Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і
плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними
барвами у прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина ? Розповідають,
що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили
бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і
розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали
калинові кущі.
Калинові кущі часто саджали на могилах. «та висип же, мила, високу могилу, та
посади, мила, червону калину», - співали козаки.
Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує
Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а
ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
( За В. Супруненком;
621 слово).
Завдання до тексту
1.
Українці охоче саджають біля своїх осель:
а) дикі дерева і кущі;
б) граб;
в) дуб;
г) ліщину.
2.
Пращури вірили, що всі дерева Бог посадив людям:
а) на користь;
б) на злидні;
в) на багатство;
г) для краси.
3.
Левади були обсаджені:
а) вербами;
б) соснами;
в) каштанами;
г) кланами.
4.
Майстри вербових колод виготовляли:
а) посуд і човни;
б) скриню;
в) мисники;
г) вікна та двері.
5.
У придніпровських селищах з верболозу виготовляли:
а) огорожі-тини;
б) меблі;
в) вікна;
г) підлогу.
6.
Верба відзначається:
а) невибагливістю;
б) росте тільки в лісі;
в) росте тільки у саду;
г) росте тільки на луках.
7.
На Україні верба вважається:
а) священним деревом;
б) нечистим деревом;
в) його остерігалися;
г) його не садили.
8.
Шостий день Великого посту називається:
а) Вербним;
б) Купальським;
в) Різдвяним;
г) Великодним.
9.
Освячену вербу тримали:
а) на покуті за образом;
б) у коморі;
в) біля дверей;
г) біля мисника.
10.
Який кущ саджали біля колодязя, щоб вода була здоровою та смачною:
а) калини;
б) ліщини;
в) смородини;
г) малини ?
11.
Плоди калини втрачали гіркий смак:
а) після приморозків;
б) після того, як їх зривали;
в) після обдання окропом;
г) під час достигання.
12.
За легендою, калина з`явилась:
а) із червоного намиста дівчини, яку схопили бусурмани;
б) юнак посадив стебельце при дорозі;
в) птахи принесли насіння;
г) вітер заніс насіння.
8 клас
Іван Їжакевич
“Хто
ж в Україні не знає Івана Їжакевича?” – таким питанням художник Василь
Касіян розпочав свій виступ на ювілейному вечорі 80-річного митця. І відповів:
“Малята-дошкільнята й менші школярі люблять його ілюстрації до казок,
старшокласники бачать репродукції його картин у підручниках. Письменники й читачі
знають його як чудового ілюстратора”.
Довге творче життя Івана Сидоровича Їжакевича (прожив він 98 років) припадає на
другу половину ХІХ – першу половину ХХ століть. І, хоч творчість цього чудового
митця варта особливої уваги, можливість об’єктивно висвітлити її з’явилася тільки
тепер.
Народився Іван Їжакевич у селі Вишнополі Уманського повіту. Його батьки, бідні
селяни, мріючи вивести сина в люди, дванадцятирічним послали хлопця в Київ до
дядька. Спочатку той прилаштував Івася на службу до архієрея, але, помітивши в
нього неабиякі художні здібності, віддав у науку до іконописної школи при КиєвоПечерській лаврі. Тут Іван провчився аж 6 років.
Пізніше Їжакевич потрапив до рисувальної школи Миколи Мурашка. Крім
постійних педагогів-киян Миколи Пимоненка, Івана Селезньова та інших, до навчання
школярів тут було залучено відомих на той час живописців: Іллю Рєпіна, Віктора
Васнецова, Миколу Полєнова. Належно оцінивши талант молодого Їжакевича,
Мурашко запропонував йому вчительську посаду. Таким чином Іван дістав змогу
вчитися далі, самостійно заробляючи на кусень хліба.
Ставши вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, Іван Їжакевич
співпрацює з ілюстрованими журналами. Уже тоді він намагається відобразити в
графічних роботах історію свого народу. З’являються такі цікаві роботи, як “Козаки в
розвідці”, “Перебендя”, “Сліпий лірник з поводирем”, “Український косар”, “Чумак”.
Ці ілюстрації виконано для популярного журналу “Нива” у 1890-х роках.
Для ансамблю історичного заповідника “Козацькі могили” (на місці Берестечківської
битви 1851р.) Їжакевич на мідних листах створив картини, що їх розмістили на
зовнішньому боці дев’яти неглибоких ніш, у мурованій стіні просто неба. Теми картин
– битви війська Богдана Хмельницького проти польських шляхетських полків.
Ця битва – найбільша в історії України до початку ХХ ст. 300 тисяч чоловік з обох
сторін брало в ній участь (порівняймо: у Полтавській битві 1709 року було зайнято 42
тисячі з російської сторони проти 30 тисяч шведів; у Бородинській битві 1812р.
воювало 120 тисяч солдатів російської армії проти 135 тисяч французів).
Через зраду татарського хана, який у кульмінаційний момент бою зняв із флангу 50
тисяч татар та ще й полонив гетьмана Хмельницького, українська армія схитнулася.
Після втечі орди польські війська зайняли місце, де стояли татари, відрізавши козакам
шлях для відходу з-під міста Берестечка.
Десять днів оборонялося обложене ворогами козацьке військо. Польська армія з
трьох боків обступила табір, а з четвертого боку були непрохідні болота.
Полковник Богун вирішив рятувати людей. Уночі козаки загатили твань гарматами,
возами, лантухами й кожухами. Через таку переправу Богунові вдалося вивести
десятки тисяч людей. Майже третина війська вийшла з оточення.
Доки основні сили відходили, ті, що залишилися в таборі, продовжували бій з
ворогами, щоб відволікати їх. Сміливці, чоловік з 300, допливши до болотистого
острівця, протягом цілого дня стримували польських жовнірів шаблями, вогнем з
пістолів та бойовими косами.
Подвиг трьохсот оспівав Тарас Шевченко. Бережуть пам’ять про них і народні
пісні:
Всіх згадайте, спом’яніте
Хоч добрим словечком
На могилах, на курганах,
Що під Берестечком.
Берестечківська битва – гірка й кривава сторінка нашої історії. Та завдяки
холоднокровності, залізній волі й винахідливості полковника Богуна було врятовано
десятки тисяч людських життів, основну частину збройних українських сил.
Про створені Іваном Їжакевичем картини про Берестечківську битву лишилися
захоплені спогади тих, хто ці твори бачив. Під час першої світової війни, у 1915р.,
командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до
Австрії.
З усіх, створених Іваном Їжакевичем для заповідника “Козацькі могили” творів, в
Україні лишилися тільки ікони (вони знаходяться в іконостасі церкви) та всього кілька
написаних на полотні історичних картин: “На розвідках”, “Кримський воїн” та інші.
З відомих причин офіційно картин не розшукували. Тепер простежити їхню долю
надзвичайно важко.
Важливе місце у творчості І.Їжакевича посідає Шевченкіана. Художник створив
серію полотен, присвячених життю Кобзаря: “Хата батьків Шевченка”, “Мені
тринадцятий минало”, “На панщині”, “Привели до пана”.
До образів Шевченкової поезії Їжакевич звертався протягом усього життя,
неперевершеним є цикл його ілюстрацій до ювілейного видання “Кобзаря” 1939р.
Відомі й ілюстрації майстра до творів класиків української літератури – Івана Франка,
Миколи Гоголя, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
Не обійшов увагою художник і українські краєвиди, зобразивши Києво-Печерську
лавру, Михайлівський золотоверхий та Покровський монастирі, церкву Спаса на
Берестові, Володимирову гору (За П.Нестеренком; 685сл.).
Завдання до тексту
1. Іван Їжакевич народився:
а) на Київщині;
б) на Уманщині;
г) на Харківщині.
2. До Києва батьки послали Івана
а) десятирічним;
б) дванадцятирічним;
в) сімнадцятирічним;
г) двадцятирічним.
3. Протягом шести років Іван Їжакевич навчався
а) в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі;
б) у рисувальній школі Миколи Мурашка;
в) у живописній студії Олександра Мурашка;
г) у Петербурзькій академії мистецтв.
4. Серед графічних робіт, надрукованих І.Їжакевичем у петербурзьких журналах, є
такі:
а) “Козачий пікет”, “Козаки в степу”, “Козак Голота”;
б) “Похорон кошового”, “Гамалія”, “Гість із Запоріжжя”;
в) “Козаки пишуть листа турецькому султану”, “Українськадівчина”;
г) “Козаки в розвідці”, “Перебендя”, “Сліпий лірник з поводирем”, “Чумак”.
5. Історичний заповідник “Козацькі могили” створено
а) на місці Полтавської битви;
б) на місці битви під Жовтими Водами;
в) на місці Берестечківської битви;
г) на місці Корсунської битви.
6. Картини на теми битв козаків проти польських шляхетських полків І.Їжакевич
створив
а) на полотні;
б) на дерев’яних дошках;
в) на клейонці;
г) на мідних листах.
7. У Берестечківській битві брало участь
а) 72 тисячі вояків з обох сторін;
б) 120 тисяч;
в) 150 тисяч;
г) 300 тисяч.
8. Обложене ворогами під Берестечком козацьке військо оборонялося
а) три дні;
б) сім днів;
в) десять днів;
г) протягом місяця.
9. Під Берестечком полковникові Богуну вдалося врятувати
а) українське військо повністю;
б) половину війська;
в) майже третину війська;
г) приблизно чверть війська.
10. Доки основні сили відходили, бій з ворогами продовжували
а) 50 чоловік;
б) 100 чоловік;
в) 200 чоловік;
г) 300 чоловік.
11. Під час першої світової війни картини І.Їжакевича про Берестечківську битву
перевезено
а) до Німеччини;
б) до Австро-Угорщини;
в) до Румунії;
г) до Росії.
12. Центральне місце у творчості І.Їжакевича посідає
а) Шевченкіана;
б) Лисенкіана;
в) Франкіана;
г) Сковородіана.
Видатний історик
Видатний історик “Огрядний крутоплечий грамотій із запорозькими вусами”,
“кремезнющий характерник” – так в одному зі своїх романів описує Дмитра
Яворницького письменник Олесь Гончар.
Справді грандіозний внесок зробив Яворницький, цей видатний науковець і
популяризатор наукових знань, невтомний збирач історичних пам’яток, в українську
культуру.
Дмитро Іванович Яворницький народився на Харківщині, у сім’ї псаломщика села
Сонцівки. По закінченні Харківської повітової школи навчався у духовній семінарії.
Не закінчивши її, вступив на історико-філологічний факультет харківського
університету.
Закінчивши навчання, Яворницький якнайсерйозніше взявся до вивчення історії
Запорозької Січі. Захоплення молодого науковця історією козацтва привернуло увагу
царських чиновників – ревних оборонців великодержавницької політики царського
уряду, який за українською культурою не визнавав права на самостійний розвиток.
1884 року Яворницького проголосили сепаратистом. Йому заборонили вивчати
українську історію як “нікому не потрібну”, водночас відмовили в державній
стипендії, а потім взагалі вислали до Ташкента.
Відбувши вислання й оселившись в Петербурзі, історик зблизився із земляками з
України, зокрема із студентами Петербурзької академії мистецтв Сергієм
Васильківським, Миколою Самокишем, Опанасом Сластьоном. Щосуботи на
товариських зустрічах, де жваво обговорювалися події з історії України, Яворницький
як історик та етнограф розповідав про свої дослідження з історії Січі. Своїми
розповідями він запалював серця молодих художників-українців на відображення
багатющої історії рідного народу.
Якось Дмитро Яворницький познайомився з видатним художником, теж своїм
земляком, уродженцем містечка Чугуєва на Харківщині – Іллею Рєпіним. Той саме
працював над картиною про запорожців. Задум Рєпіна захопив ученого. Як історик і
справді видатний знавець життя запорожців він висловив чимало зауважень, що
змусило художника внести в ескіз полотна значні виправлення. Із власної колекції
Яворницький передав митцеві деякі атрибути козаччини і навіть погодився позувати
для образу козацького писаря. Яворницький передав художникові один із декількох
варіантів козацького листа до турецького султана. Що ж, як не цей лист, допомогло
Рєпіну, зрозумівши характери й настрої зображуваних ним козаків, геніально передати
їх на полотні!
Картина “Запорожці” широковідома, улюблена в народі. Та чи стала б вона такою,
якби не той, віднайдений ентузіастом-істориком, лист?
Пошукам матеріалів з української старовини і, зокрема, з історії запорозького козацтва
Яворницький присвятив усе життя. Незважаючи на погрози й усілякі заборони,
терплячи постійні утиски царських чиновників, Яворницький наполегливо працював
над вивченням історії України і різними способами популяризував свої дослідження:
читав лекції, друкував у періодиці статті й нариси, видавав книжки. Він написав сотні
праць з історії, етнографії, фольклористики. Є в нього й літературні твори. Широку
популярність здобули книжки Яворницького про видатних козацьких ватажків Петра
Конашевича-Сагайдачного, Івана Дмитровича Сірка, останнього кошового
Запорозького війська Петра Івановича Калнишевського. Яворницький надрукував
немало розвідок про кобзарство, гайдамацький рух в Україні, зібрав та опублікував
чимало історичних та побутових народних пісень та дум. Він нагромадив величезний
матеріал для словника української мови. Вінцем його дослідницької праці стала
тритомна “Історія запорозьких козаків”. У своїх творах науковець сміливо викривав
ганебну політику російського царату щодо знищення козацтва.
З 1902 року Яворницький – завідуючий Катеринославським музеєм старожитностей
(пізніше Дніпропетровський державний історичний музей). Водночас він завідував
кафедрою українознавства Інституту народної освіти. Учений активно вів археологічні
розкопки на Дніпропетровщині, постійно поповнюючи музей все новими й новими
експонатами.
Помер Дмитро Іванович Яворницький 1940 року. Поховано його на території
керованого ним музею в Дніпропетровську ( за А.В’юником; 500 сл.).
Завдання до тексту
1. Дмитро Іванович Яворницький народився
а) на Київщині;
б) на Львівщині;
в) на Харківщині;
г) на Дніпропетровщині.
2. Своє життя Дмитро Яворницький присвятив вивченню історії
а) українського мистецтва;
б) українських промислів;
в) українських стародруків;
г) українського козацтва.
3. Заборонивши Яворницькому вивчати українську історію, його вислали
а) до Симбірська;
б) до Ташкента;
в) до Орла;
г) на Кос-Арал.
4. Слово сепаратист має таке значення:
а) особа, що прагне до відокремлення та створення власної держави чи автономії;
б) особа, що спирається на ідею переваги однієї нації над іншими;
в) особа, що проповідує виключність одних народів і цькування інших;
г) особа, що прагне розпалити ворожнечу між народами.
5. У Петербурзі Д.Яворницький зблизився з молодими українськими художниками
а) Сергієм Васильківським, Миколою Самокишем, Опанасом Сластьоном;
б) Володимиром Орловським, Миколою Пимоненком, Сергієм Світославським;
в) Костянтином Трутовським, Киріяком Костанді, Миколою Кузнецовим;
г) Олександром Мурашком, Федором Кричевським, Іваном Трушем.
6. У роботі над картиною про запорожців Д.Яворницький допомагав
а) Олександрові Мурашку;
б) Миколі Пимоненку;
в) Іллі Рєпіну;
г) Сергію Васильківському.
7. Широку популярність здобула книжка Д.Яворницького про останнього кошового
отамана Запорозької Січі
а) Петра Конашевича-Сагайдачного;
б) Івана Дмитровича Сірка;
в) Петра Івановича Калнишевського;
г) Богдана Михайловича Хмельницького.
8. Вінцем дослідницької праці Д. Яворницького стала тритомна
а) “Історія русів”;
б) “Історія України-Русі”;
в) “Історія Запорозької Січі”;
г) “Історія запорозьких козаків”.
9. Протягом 38 років Д.Яворницький керував роботою
а) Катеринославського (Дніпропетровського) історичного музею;
б) Січеславського (Запорізького ) історичного музею;
в) Харківського історичного музею;
г) Київського історичного музею.
10. В Інституті народної освіти Д.Яворницький завідував кафедрою
а) історії України;
б) українознавства;
в) етнографії;
г) фольклору.
11. Наука етнографія вивчає
б) особливості поведінки, зумовлені національною належністю;
в) культуру, побут народів світу, їх походження, розселення, культург) походження
слів.
12. Царський уряд переслідував історика Д.Яворницького
а) за пропаганду української державницької ідеї;
б) за викриття ганебної політики російського царату щодо знищення козацтва;
в) за заклики до відновлення Запорозької Січі;
г) за свідоме перекручення історичних фактів.
9 клас
Останні дні, остання дорога
4 вересня 1860 року на річних загальних зборах Академії Мистецтв у Петербурзі
конференц-секретар під звуки труб і литавр урочисто оголосив імена новообраних
академіків. Серед них було ймення Тараса Шевченка. Академія «…за вправність і
знання в гравіювальному мистецтві визнає і вшановує його своїм академіком» і «він
має право, носячи це звання, на чин титульного радника».
Визнання прийшло в той час, коли Шевченко переживав тяжку особисту драму –
розрив з нареченою, – і не принесло багато радості. Сум, туга, невдоволення життям,
невдоволення собою все більше давалися взнаки. Він ставав похмурим, уникав
дивитися в вічі. Самотність душила.
Почуття безпритульності й те, що він став тепер знаменитістю, за його власним
виразом «модною фігурою». Обіди, вечірки, раути, де кожен старався висловити йому
свою прихильність і любов, влаштовувалися один за одним. Але все це робилося в
порівняно вибраному колі інтелігенції, а щоб поета могли вітати маси, Товариство
допомоги бідним літераторам запросило його виступати на спеціальному вечорі 12
листопада 1860 року.
Велика зала була переповнена. Публіка заповнила не тільки усі місця, але й усі
проходи. Наелектризована юрба нетерпляче чекала. Ось на естраду вийшов Тарас. Це
була не колишня міцна, здорова й сильна людина, що її всі знали на портретах. У його
очах не було вже вогню. Лице втратило вираз живого гумору. Зігнулася спина, безсило
висіли руки.
Для всіх було ясно, що перед ними не тільки великий поет, але й замордо-вана,
хвора людина, що вийшла на волю після довгих років заслання, які одібрали в неї все –
молодість, силу, здоров'я, майбутнє. Страшенний ентузіазм охопив аудиторію. Крім
оплесків і вибухи захвату потрясли стіни залі, що ніколи не чула таких овацій. Тарас
Григорович, розгублений, приголомшений, несміливо вклонявся і нарешті не
витримав – ридання підступили йому до горла. Тремтячими руками затулив він
обличчя і кинувся з естради. Трохи заспокоїв-шися, він повернувся й почав читати.
Так, до Шевченка прийшла і слава, й пошана, але занадто пізно. Здоров'я хутко
підпадало. Докучав біль у грудях, було важко дихати. Лікарі радили берегтися, не
виходити з хати. А він все ще поривався бачитися з друзями. Незадовго перед Різдвом
казав Черненкові: «Колядувати до куми хоч на чотирьох вилізу». На святки він справді
бував у гостях. І відразу ж наступило різке погіршення. Новий 1861 рік зустрів
Шевченко прикутим до ліжка. «Погано я зустрів цей поганий новий рік», – писав він
22 січня Варфоломієві, троюрідному братові й своякові, і квапив його з купівлею землі
під Каневом. Згодом трохи покращало, Шевченко дещо малював.
14 лютого, вперше за два місяці, береться Шевченко за перо і пише свою останню
поезію, сповнену гіркого передчуття.
24 лютого, напередодні іменин, Шевченка відвідав Костомаров. Шевченко сидів за
столом, навкруги лежали недокінчені роботи. Поет хвалився, що почуває себе
набагато краще. Між іншим показав золотий годинник, що його недавно купив. Це
перший раз в житті він завів собі таку розкіш, і показував той годинник з чисто
дитячою втіхою.
А через дві доби, о пів на шосту ранку Шевченка не стало.
Газета «Северная пчела» писала 26 лютого: «З убогої кімнати небіжчика
розійшлася страшна звістка по Академії, ширилася далі й далі, летіла по місту,
розшукуючи друзів і братів, наносячи кожному рану в серце». Безповоротна втрата
сушила
тугою,
налягала
тягарем
на
груди.
28 лютого вранці відправляли похоронну службу. Весь університет, вся Академія
проводжали його домовину, лавровими вінками вкриту. Студенти не дали її коням
везти, а самі несли аж до самісінької ями. Багато людей усякого чину йшло за
домовиною. Університетська набережна від Двірцевого до Миколаївського мосту була
буквально загачена народом.
Понад півтори тисячі проводили Шевченка до Смоленського цвинтаря. Було б,
мабуть, і ще більше, якби поліція дозволила надрукувати повідомлення про смерть
Шевченка відразу, а то воно з'явилося в газеті лише в день похорону. Лапатий сніг
падав і падав, вкриваючи землю, екіпажі, людей, коней. Жодні похорони, які я бачив з
того часу, – Терпигорєв, – не мали тієї щирості й простоти, безпосередності й не
надуманості, як ці Шевченкові.
Як поетична діяльність Шевченка надовго залишиться серед найкращих сторінок
українського письменства, так і сам день похорону назавжди залишиться знаменним в
історії
української
громадськості.
(За О. Соловей; 642 слова)
Завдання до тексту
1. Звання академіка Шевченкові було присвоєно у:
а) 1860 році;
б) 1861 році;
в) 1859 році;
г) 1858 році.
2. Особиста драма, яку переживав в той час Шевченко:
а) смерть матері;
б) смерть батька;
в) смерть дідуся;
г) розрив з нареченою.
3. Мета, з якою Товариство допомоги бідним літераторам запросило Шевченка
виступити на спеціальному вечорі:
а) щоб його могли вітати маси;
б) щоб прослухати нові поезії;
в) щоб проголосити академіком;
г) щоб познайомити з молодими літераторами.
4. Коли на естраду вийшов Тарас, публіка побачила, що це:
а) сповнена сил і здоров'я людина;
б) широкоплечий велетень;
в) кремезний чоловік;
г) не колишня міцна, здорова й сильна людина.
5. Роки відібрали в поета:
а) молодість, силу, здоров'я, майбутнє;
б) близьких людей;
в) рідню;
г) наречену.
6. Новий 1861 рік Шевченко зустрів:
а) у колі друзів;
б) прикутим до ліжка;
в) у колі сім'ї;
г) у дорозі.
7. Т. Г. Шевченко хотів купити землю:
а) під Києвом;
б) під Каневом;
в) під Полтавою;
г) під Черкасами.
8. Напередодні іменин Шевченка відвідав:
а) Жуковський;
б) Брюллов;
в) Сошенко;
г) Костомаров.
9. Шевченко помер:
а) о пів на сьому ранку;
б) о пів на шосту ранку;
в) о пів на шосту вечора;
г) о пів на восьму ранку.
10. Про смерть Т. Г. Шевченка повідомила газета:
а) «Северная пчела»;
б) «Северная звезда»;
в) «Вестник»; г) «Московские ведомости».
11. Повідомлення про смерть Шевченка з'явилося:
а) за день до похорону;
б) у день похорону;
в) після похорону; г) за два дні до похорону.
12. У день похорону:
а) ішов гра б) була ожеледиця;
в) падав лапатий сніг;
г) ішов дощ.
Біблія і мистецтво слова
Тисячолітній шлях української літератури проходив через буремні періоди
вітчизняної і світової історії, сповненої величних наукових відкриттів і
катастрофічних політичних потрясінь, незчисленних здобутків і втрат як у
матеріальній, так і у духовній культурі. На цьому шляху й самій Книзі Книг довелося
зазнати і всенародного поклоніння, і загального збайдужіння, і навіть забуття. Всі ці
яскраві й болючі моменти нашого духовного зростання зафіксували і зберегли в своїх
творах українські письменники. Вони явили приклади глибокого філософського
осягнення божественно мудрої Книги, подали спроби нового, недогматичного
прочитання її прадавніх історій, сміливо виступили опонентами цієї безсмертної
навчительки життя, звойовували її легенди і міфи силою розуму і знання і, обеззброєні
її простими, як хліб і вода, моделями мислення і життя, приймали спасенну владу її
сакральних текстів, заповідей і вчення.
ХХ ст. кинуло на Землю Чорнобильську тінь – грізний знак близького екологічного
Апокаліпсису. Це століття підвело нас до необхідності загального примирення,
спільного пошуку рятівних компромісів в усіх сферах людського життя.
Релігійні заповіді привчають людей до вироблення і прийняття загальнолюдських
цінностей і правил співжиття. Євангеліє – від дня Благовещення й донині – звучить
Доброю Новиною, сповіщаючи нам: зло і гріх – це смерть, добро і любов – це життя
вічне.
Тарасові Григоровичу належать блискучий переклад десяти « Давидових псалмів», а
також ідея перекладу українською мовою всіх чотирьох Євангелій спільно з
приятелями (про що писав Пантелеймон Куліш). Однак здійснити цей намір
Шевченкові не судилося.
Справу перекладу Біблії українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш та Іван
Пулюй, видрукувавши переклади чотирьох Євангелій у Відні 1871 року. Повний
переклад Старого і Нового Заповіту було опубліковано вже після смерті П. Куліша,
1903 р. у Відні. Ряд книг цього видання переклали Іван Пулюй та Іван НечуйЛевицький, добре розуміючи значення Святого Письма для релігійно-культурного
розвитку народу, для збереження зв’язків України з людством.
На зламі ХІХ – ХХ ст. І. Франко створив геніальну поему « Мойсей», поклавши в
основу біблійний сюжет. У драматичній історії Мойсея, який вивів із єгипетської
неволі синів Ізраїлю, Франко побачив відблиск національно-політичних проблем
України.
Археологічні розкопки ХІХ ст., нові наукові дослідження текстів Святого Письма
викликали ще більшу популяризацію Біблії. Герої старозаповітних та новозаповітних
Книг розселяються на сторінках творів багатьох письменників світу, у тому числі і в
творах Лесі Українки. У драматичній поемі « Одержимая» вона змалювала образ
Месії. Кульмінація драми – діалог між Місією та Міріам, його послідовницею, де
герой постає проповідником нового вчення про силу всеперемагаючої любові. Цією
драмою Леся Українка висвітлила загальну причину трудності сприйняття головної
заповіді Євангелія – заповіді до всіх, навіть до ворогів. Ця трудність полягає в духові
критицизму, осуду і ненависті, якими палає душа до гнобителів.
Сучасні українські поети знову дивляться на світ крізь призму християнських,
моральних і філософських цінностей. В поемах Павла Мовчана та Ірини Жиленко
осмислюється сьогоднішній збаламучений світ і одурена соціумом людина. В нових
переспівах « Давидових Псалмів» Ліни Костенко воскресає давня традиція гоїти
біблійним полум’ям душевне звиродніння та духовну неміч. У « Покаянних псалмах»
Дмитра Павличка кожен із нас упізнає голос власного сумління, що прагне сповіді,
каяття, прощення та спасіння.
Біблію називають справедливо супутницею людства. Різноманітний її вплив на
життя і творчість загальновизначний. Джордж Вашингтон писав: « Неможливо
правильно керувати світом без Бога і Біблії». Наполеон вважав Біблію надзвичайною
книгою, живою і святою, яка перемагає всіх своїх супротивників. Королева Вікторія
приписувала Біблії велич Англії. Еммануїл Кант вважав існування Біблії дуже
корисним для людей, називаючи будь-яку спробу применшити Біблію злочином проти
людства. Чарльз Діккенс визнавав Новий Заповіт найвизначнішою Книгою для світу
тепер і в майбутньому. Ісаак Ньютон засвідчував: « Біблія несе в собі більше ознак
правдивості, ніж уся світська історія». Йоганну Вольфгангу Гете належать такі слова:
« Нехай розвивається культура, нехай здобуває успіхи природнича наука, нехай розум
людини розвивається скільки завгодно, але культурного і морального рівня
християнства, яке сяє в Євангелії, їм не осягнути». Услід за лордом Теннісом скажемо,
що читання Біблії само по собі є освітою. Ґрунтовне вивчення цієї складної Книги
потребує багато зусиль і часу.
Час, який ми витрачаємо на вивчення Святого Письма, не можна вимірювати
годинами, днями, роками, оскільки Біблія дарує нам магічні ключі до минулого і
майбутнього, до безмежного всесвіту людської душі.
Завдання до тексту
1. Чого зазнала Книга Книг на тисячолітньому шляху української літератури»?
А) всенародного поклоніння, загального збайдужіння і навіть забуття;
Б) її зміст постійно досліджувався філософами;
В) весь час заборонялося її читання;
Г) удосконалювався зміст псалмів.
2. У чому цінність філософського осягнення божественно мудрої Книги з боку
видатних українських письменників?
А) правильно пояснювали зміст Біблії;
Б) подавали спроби нового прочитання її прадавніх історій;
В) постійно зверталися до біблійних сюжетів, використовували їх у своїх творах;
Г) домислювали окремі епізоди із Біблії.
3. Поясніть значення виразу: ХХ ст. кинуло на Землю чорнобильську тінь –
грізний знак близького екологічного Апокаліпсису.
А) Апокаліпсис – одна з книг християнської церковної літератури, у якій зібрані
містичні пророцтва про кінець світу. Чорнобильська тінь – знак порушення гармонії
між організмами і природою, що може приблизити кінець світу;
Б) чорнобильська тінь – це знак наближення кінця світу;
В) чорнобильську трагедію можна було попередити;
Г) чорнобильська трагедія повинна увійти у біблійні сюжети.
4. Що дає постійне читання Біблії?
А) добрі знання заповідей;
Б) людина швидко розвивається інтелектуально;
В) прийняття загальнолюдських цінностей, правил співжиття;
Г) знання мов, якими здійснені переклади.
5. Які тексти Біблії блискуче переклав Т. Г. Шевченко українською мовою?
А) « І Архімед, і Галілей»;
Б) Євангеліє;
В) « Мойсей»;
Г) « Давидові псалми».
6. П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький одними із перших в Україні здійснили
переклад Біблії, Старого і Нового Заповітів. Чим вони мотивували це?
А) добре знали українську мову і відчували, що зможуть перекладати;
Б) Біблія допомагала осягнути євангельські духовні вершини;
В) такий переклад до них ніхто не здійснював;
Г) розуміли значення Святого Письма для релігійно-культурного розвитку, для
збереження зв’язків України з людством.
7. Чому І. Франко в основу поеми « Мойсей» поклав біблійний сюжет?
А) з надією спасіння України;
Б) щоб передати свою любов до історії України;
В) тому що побачив в історії Мойсея відблиск національно-політичних проблем
України;
Г) саме так намагався показати національну руїну.
8. В якому творі Леся Українка зобразила образ Месії?
А) « Лісова пісня»;
Б) « Одержимая»;
В) « Давня казка»;
Г) « Самсон».
9. У чому Леся Українка вбачала основну трудність сприйняття головної заповіді
Євангелії?
А) у складності філософського осмислення Євангелія;
Б) у застарілості біблійних моральних установ;
В) у складності любити підневільній людині свого гнобителя;
Г) у неможливості звичайній людині дорівнятися до Христа.
10. Як дивляться сучасні поети на світ?
А) крізь призму раціоналістичної філософії;
Б) крізь призму християнських, моральних і філософських цінностей;
В) зважають передусім на реалії життя;
Г) вони дивляться на світ крізь призму поетичних фантазій.
11. Чому запобігають Ліна Костенко, Дмитро Павличко у своїх « Давидових
псалмах», « Покаянних псалмах»?
А) перетворенню віри християнської на комерційну;
Б) відродженню релігійних цінностей;
В) втраті віри у власні сили;
Г) небажанню сповіді, каяття, прощення спасіння.
12. Кому належать слова: «Нехай розвивається культура, нехай здобуває успіхи
природнича наука, нехай розум людини розвивається скільки завгодно, але
культурного і морального рівня християнства, яке сяє в Євангелії, їм е осягнути»?
А) Ісааку Ньютону;
Б) Наполеону;
В) Вольфгангу Гете;
Г) Еммануїлу Канту.
Автор
fialkauman
Документ
Категория
Политология
Просмотров
4 220
Размер файла
2 410 Кб
Теги
мовчки, читання, текстів, збірник
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа