close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

ukrainska10-11

код для вставки
Бібліотека журналу «Вивчаємо українську мову та літературу»
Серію засновано в 2004 році
Книга скачана с сайта http://e-kniga.in.ua
Издательская группа «Основа» —
«Электронные книги»
Харків
Видавнича група «Основа»
2007
ББК 74.268.1 Укр
К55
Схвалено до використання у навчально-виховному процесі
науково-методичною радою Міністерства освіти і науки України
(Протокол № 2 від 21 червня 2004 року)
Р е ц е н з е н т и:
Голобородько Є. П., доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, академік Академії педагогічних
і соціальних наук, академік Міжнародної слов’янської академії освіти ім. Я. А. Коменського, професор
кафедри слов’янських мов і методик їх викладання
Херсонського державного університету;
Завада М. Ф.,
вчитель-методист української мови та літератури
ЗОШ І–ІІІ ступенів № 42, м. Львів
К55
Кобцев Д. А.
Українська мова. 10–11 класи: критерії оцінювання, тестові
завдання, дидактичні матеріали, методичний коментар, соціокультурний принцип систематизації текстів. — Х.: Вид. група ­«Основа»,
2007. — 272 с.
ISBN 978-966-333-583-4
У посібнику охоплено основні види мовленнєвої діяльності, рекомендовані
сучасними програмами для загальноосвітніх навчальних закладів. Реалізовано
ідею вивчення мови на текстовій основі, яка покликана оптимально поєднувати
навчання і різнобічне виховання. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
(за семестрами) включають аудіювання, читання мовчки, письмо, тестові завдання.
Кожний вид роботи має 3-4 варіанти рівнів складності, що дає можливість диференційованого підходу відповідно до рівня підготовленості класу або окремих учнів.
Різноплановий зміст текстів з акцентами на українознавчій тематиці поширює
культурологічний горизонт учнів і становить чітко окреслену соціокультурну змістову
лінію.
Адресовано вчителям, учням, абітурієнтам.
ББК 74.268.1
ISBN 978-966-333-583-4
© Д. А. Кобцев, 2007
© ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2007
3
ЗМІСТ
Переднє слово.......................................................................................................... 4
І семестр................................................................................................................... 6
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
(з дидактичним наповненням).............................................................................. 10
Тестові завдання та інші види робіт для оцінювання навчальних
досягнень учнів за видами мовної та мовленнєвої діяльності............................ 32
10 клас . ............................................................................................................ 32
І семестр...................................................................................................... 32
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)................................ 32
Письмо................................................................................................... 45
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)..................................... 53
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів.................. 57
ІІ семестр..................................................................................................... 60
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)................................ 60
Читання мовчки.................................................................................... 71
Письмо................................................................................................... 79
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)..................................... 88
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів.................. 92
Елементи практичної риторики............................................................ 96
11 клас . .......................................................................................................... 117
І семестр.................................................................................................... 117
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого).............................. 117
Письмо................................................................................................. 132
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)................................... 143
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів................ 147
ІІ семестр................................................................................................... 150
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого).............................. 150
Читання мовчки.................................................................................. 165
Письмо................................................................................................. 176
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)................................... 189
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів................ 194
Елементи практичної риторики.......................................................... 197
Відповіді на тестові завдання ............................................................................. 228
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису...... 230
Відомості про автора .......................................................................................... 271
Українська мова. 10–11 класи
4
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Посилення виховного впливу навчання мови зумовлене не лише міркуваннями щодо національної потреби збереження й розвитку культурних
надбань українського народу, а й нагальною необхідністю піднести духовний рівень молоді, нігілізм якої гальмує суспільний розвиток; подолати
комплекс меншовартості, прищеплюваний українцям упродовж століть;
стати патріотами й громадянами України. Лише за таких умов можна
зберегти себе як народ, відстояти незалежність, побудувати життя, гідне
європейців. Реалізація цієї потреби може бути втілена у навчально-методичній літературі нового типу, де навчання мови здійснюється на текстовій
основі, що дає можливість оптимального поєднання опанування мовними
засобами та всебічного виховання особистості, тобто — створення книги,
яка вчить і виховує.
Державним стандартом базової і повної середньої освіти визначено
вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи,
створено передумови для всебічного розвитку особистості на засадах
національних та загальнолюдських цінностей; для надання навчанню
українознавчої спрямованості, що безпосередньо забезпечується вивченням української мови; для індивідуалізації та диференціації навчання, його
профільності у старшій школі, запровадження особистісно орієнтованих
педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної та інших
видів компетенції учнів. Особлива увага приділяється практичній і творчій
складовим навчальної діяльності. У державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів зростає роль уміння здобувати інформацію
з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати
способи пізнавальної і творчої діяльності.
Метою освітньої галузі «Мови і літератури» є формування комунікативної і літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях
тощо. Мовний компонент освітньої галузі складається з мовленнєвої,
мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної) змістових ліній:
 мовленнєва лінія забезпечує вироблення і вдосконалення вмінь та
навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання,
говоріння, письма);
 мовна — засвоєння системних знань про мову як засіб вираження
думок і почуттів людини та формування мовних умінь і навичок;
 соціокультурна — засвоєння культурних і духовних цінностей свого та
інших народів, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові;
Переднє слово
5
 діяльнісна (стратегічна) — формування загально-навчальних умінь і навичок, опанування стратегій, що визначають мовленнєву діяльність,
передусім спрямованих на розв’язання навчальних завдань і життєвих
проблем.
Зазначені змістові лінії формують комунікативну мовленнєву, мовну,
соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) компетенцію особистості.
Навчання мови у старшій школі полягає в подальшому розвитку
вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні,
говорінні, письмі); заохоченні школярів до читання художньої літератури,
ознайомлення з фундаментальними цінностями культури; у формуванні
гуманістичного світогляду особистості, сприянні розширенню культурно-пізнавальних інтересів, вихованню в учнів поваги до своєї та інших
культурних традицій.
Завданнями освітньої галузі в старшій школі є:
1)формування мотивації до вивчення мови та літератури;
2)пізнання через мову історії, культури народу, естетичних та моральних
цінностей;
3)формування духовного світу учнів, світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів;
4)вироблення вмінь орієнтуватися в потоці різноманітної інформації,
знаходити, сприймати, аналізувати, оцінювати, застосовувати на практиці відомості, одержані в словесній чи іншій формі;
5)розвиток умінь вільно спілкуватися в різних ситуаціях;
6)формулювання власної думки, висловлювання почуттів щодо життєвих явищ, морально-етичних, естетичних, суспільних та інших
проблем;
7)розуміння інших людей, вміння знайти спільну мову з ними;
8)подальший розвиток базових лексичних, граматичних, стилістичних,
орфоепічних, правописних умінь і навичок на основі узагальнення
й поглиблення знань учнів про мову як суспільне явище;
9)удосконалення навичок самостійної навчальної діяльності;
10)розвиток інтелектуальних, творчих здібностей учнів.
Саме цим завданням підпорядковано зміст і структуру пропонованого
посібника. Навчити учнів користуватися багатством засобів української
мови на основі практичного засвоєння основних мовних понять та перевірити рівень навчальних досягнень — така мета тестових питань та
різноманітних (відповідно до класу й ступеня підготовленості) видів
підсумкових контрольних диктантів. У посібнику вони представлені
тестуванням з основних теоретичних відомостей про мову, перевірними,
творчими та контрольними диктантами.
Запровадження нової технології викладання зумовлює перехід на тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів, відповідно до якого
процес вивчення кожної з тем розподіляється на три етапи:
Українська мова. 10–11 класи
6
1. Мотиваційний, коли вчитель пояснює, для чого вивчається певна
тема, зокрема, які знання мають бути засвоєні та які вміння й навички
сформовані, які здібності розвиватимуться.
2. Операційно-пізнавальний — основний у часовому вимірі етап, під час
якого досягаються поставлені навчальні, розвивальні й виховні цілі.
3. Контрольно-оцінний, яким завершується вивчення теми й здобуваються об’єктивні дані про якість її засвоєння кожним учнем.
Перелічені вище види робіт та дидактичний матеріал для їх проведення дозволяє провести тематичну атестацію згідно з Державним
стандартом базової і повної середньої освіти у мовній галузі.
У час розвитку національної школи одним із найважливіших завдань
є розвиток творчих здібностей, пізнавальної самостійності школярів, їх уміння працювати з інформацією, критично оцінювати її, застосовувати для
розв’язання життєвих проблем. Все це покладено в текстову основу посібника,
матеріали якого мають пізнавально-інформативний характер, а пропоновані
завдання покликані сприяти розвиткові творчих здібностей учнів.
Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України
«Про загальну середню освіту» передбачає підпорядкованість роботи над
теорією та формуванням знань про мову інтересам розвитку мовлення. Визначено пріоритетні об’єкти регулярної перевірки та оцінювання мовленнєвих
умінь та навичок з чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання,
говоріння, читання, письмо, які складають зміст даної книги.
Тексти, вміщені у посібнику, поглиблюють знання української мови
і разом з тим спрямовані на виховання свідомого громадянина України,
збагачують уявлення про звичаї, обрядовість, етичні засади, історичне минуле, духовні вартості українців та загальнолюдські моральні цінності.
При структуруванні посібника за основу було взято принцип зручності
у користуванні. Книгу поділено на п’ять частин. Друга — (10-й клас)
і третя — (11-й клас) частини — тестові завдання та інші види робіт для
оцінювання навчальних досягнень учнів за видами мовної і мовленневої
діяльності — включають такі розділи: І розділ — 1-й семестр, ІІ розділ — 2-й семестр, ІІІ розділ — елементи практичної риторики. Всі вони
мають чітко окреслену систему завдань, підпорядковану диференціації
при оцінюванні мовних та мовленнєвих умінь і знань учнів. Наприклад,
Розділ І Частини другої (10-й клас) має таку структуру:
І СЕМЕСТР
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
І варіант
І рівень складності. Учні отримують завдання уважно вислухати порівняно не складний художній текст з чітко окресленою фабулою та дати
Переднє слово
7
відповіді на 12 тестових питань по закінченні читання тексту вчителем,
обравши один з чотирьох варіантів.
ІІ варіант
2-й рівень складності. Учні відразу ж отримують питання і, слухаючи
вже складніший текст, записують свої варіанти відповідей під час читання,
що робить виконання завдання більш самостійним.
ІІІ варіант
3-й та 4-й рівні складності. Учні спочатку слухають текст, а потім
дають відповіді на 10 питань, виконуючи творче завдання до останнього,
правильне виконання якого оцінюється 3-ма балами.
Аналогічно до завдань з аудіювання побудовано завдання до текстів
для читання мовчки, з тією різницею, що учні самостійно читають запропоновані уривки, чітко дотримуючись відведеного на прочитання часу
(2–3 хвилини), та ІІ варіант (2-й рівень складності) має не 4, а 5 варіантів
відповіді. Згідно з чинною програмою читання мовчки проводиться один
раз на рік у ІІ семестрі, тому цей вид мовленнєвої діяльності вміщено
у 2-их розділах другої та третьої частин.
Письмо
Письмовий переказ
Завдання 1-го рівня. Стислий переказ тексту.
Завдання 2-го рівня. Переказ тексту із поширенням його історичними
фактами, власними міркуваннями тощо.
Завдання 3-го та 4-го рівнів. Переказ частини тексту із самостійним
завершенням учнями сюжетної лінії та додаванням розв’язки.
Письмовий твір
Завдання 1-го рівня (вчитель знайомить учнів з докладним допоміжним матеріалом, за яким вони пишуть твір на запропоновану тему).
Завдання 2-го рівня (учні опрацьовують матеріал, який безпосередньо не пов’язаний з темою твору, орієнтовний план, запропонований
вчителем, тощо і на його основі пишуть твір).
Завдання 3-го та 4-го рівнів (учням повідомляють тему твору, за якою
вони працюють самостійно).
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
І варіант
1-й рівень складності. Завдання для цього рівня — вислухати питання,
записати їх номери та вибрати свій варіант відповіді з чотирьох пропонованих, наприклад: 1 — а.
* У 11-у класі — перекази з творчими завданнями різного рівня складності.
8
Українська мова. 10–11 класи
ІІ варіант
2-й рівень складності. Учні прослуховують 6 питань, до кожного
з яких додається завдання, як і в І-му варіанті відповідають на питання
та виконують наведені завдання.
ІІІ варіант
3-й та 4-й рівні складності. Відповівши на 10 питань, учні виконують
творче завдання до останнього.
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів
Підсумкова контрольна робота (диктант)
Завдання 1-го рівня. Уважно прослухати текст, записати його під
диктування.
Завдання 2-го рівня. Записати під диктування текст і виконати граматичне завдання за варіантами, або: виділити вже вивчені орфограми
та пунктограми та пояснити їх правопис.
Завдання 3-го та 4-го рівнів. Різноманітні завдання творчого характеру,
залежно від теми та віку учнів.
За такою структурою побудовано наступні розділи другої і третьої
частини.
Наведені вище завдання мають узагальнений характер. Від семестру
до семестру вони ускладнюються, набуваючи більш творчого характеру.
Докладнішу інформацію про перелічені види робіт вміщено в частині
першій: види мовної і мовленнєвої діяльності та критеріїї її оцінювання
(з дидактичним наповненням).
Розділ ІІІ другої і третьої частин містить елементи практичної риторики,
запроваджені сучасною програмою «Рідна мова» для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. З нього учні довідаються:
про техніку підготовки виступу та його структуру, створення плану,
вступу і закінчення виступу (10-й клас);
виражальні засоби риторики, інтонацію, контакт зі слухачами, як
вести себе під час виступу тощо (11-й клас);
ознайомляться з кращими зразками виступів на гострі, актуальні теми
сьогодення;
матимуть змогу випробувати себе у ролі оратора-промовця.
20 завдань з практичної риторики покликані сприяти актуалізації
знань учнів з даної теми.
Відповіді на всі тестові питання знаходяться в частині четвертій. Це дає
можливість учневі самостійном працювати над удосконаленням мовних
умінь і навичок, спостерігати поступ власних досягнень.
Рубрика «Пояснити учням» дає можливість розширити пізнавальні
горизонти з питань стилістики, літературознавчої термінології та ін.
Таку ж функцію виконує і частина п’ятій теоретичні відомості з мови та
основні правила українського правопису. В ній є відповіді на питання щодо:
Переднє слово
9
уподібнення, змін, подовження і подвоєння, спрощення в групах приголосних;
правопису ненаголошених голосних та правил чергування звуків;
вживання м’якого знака та апострофа;
правопису «и», «і» в словах іншомовного походження;
закінчення іменників ІІ відміни чоловічого та середнього роду в родовому відмінку однини;
творення чоловічих та жіночих імен по батькові та правопису прізвищ;
написання «е», «и» в закінченнях дієслів;
способів творення та відмінювання числівників;
правопису прислівників, часток, сполучників;
основи морфологічної стилістики та морфологічного розбору частин мови.
А також:
принципу української пунктуації;
тире між групою підмета і групою присудка;
коми між однорідними членами реченнями;
розділових знаків при узагальнювальних та уточнювальних словах,
відокремлених членах речення, звертаннях та вигуках, зворотах, прикладках, вставних словах, реченнях, словосполученнях, прямій мові,
цитатах, діалозі, складних реченнях;
найголовніших правил вживання коми, крапки з комою, тире, двокрапки;
стилів, типів і жанрів мовлення та ролі синтаксичних конструкцій у них;
синтаксичного розбору простого, складносурядного, складнопідрядного з одним та кількома підрядними, складного безсполучникового
та з різними типами зв’язку речень.
Добір матеріалу для п’ятої частини посібника зумовлений тим, що, як
показує практика, саме на ці правила допускається найбільша кількість
помилок у письмових роботах учнів. Визначення основних правил та
теоретичних відомостей з мови компактно вміщено у таблиці й наочно
проілюстровано прикладами в 2-ій колонці. У цій же частині представлено
зразки ділового мовлення, які складаються зі звіту про виконану роботу, автобіографії, заяви, доручення, розписки, протоколу ведення зборів, офіційного
листа, акта, що стане у пригоді майбутньому випускникові для грамотного
оформлення документації. Закінчується п’ята частина словничком-порадником щодо культури мовлення, метою якого є застереження від уживання
найбільш поширеної мовної «кальки», яку ми нерідко чуємо в побуті та
прямому ефірі, а часом і самі не помічаємо у власному мовленні.
Соціокультурна змістова лінія відтворена у «Таблиці тематичного розподілу текстів», що має полегшити роботу вчителя при формулюванні
виховної мети уроку, а також диференційовано вибрати рівень складності
для певного класу та календарно спланувати проведення контрольних
уроків. Кожний семестр починається з цієї таблиці.
10
Українська мова. 10–11 класи
ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА КРИТЕРІЇ ЇЇ ОЦІНЮВАННЯ
(З ДИДАКТИЧНИМ НАПОВНЕННЯМ)
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
Завданням аудіювання є перевірка вмінь і навичок учнів сприймати
на слух незнайомий за змістом текст з одного прослуховування.
Перед проведенням роботи доцільно дати учням коротке пояснення (нагадування): для того, щоб правильно відповісти на всі питання
і отримати максимальний бал, необхідно зрозуміти мету висловлювання
та фактичний зміст твору (або уривка); вміти знаходити головну думку,
причиново-наслідкові зв’язки, виражально-зображувальні засоби прослуханого тексту, знаходити наявні у тексті образи та давати оцінку
прослуханому — усі ці критерії і беруться до уваги при оцінюванні
роботи.
Аудіювання можна провести за трьома варіантами.
І варіант: учитель читає текст і пропонує учням 12 запитань до нього
з варіантами відповідей. Учень записує номер питання і обирає один
з чотирьох варіантів, записуючи його поряд з номером, наприклад: 1 — а).
Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом. Отже, за бездоганно
виконану роботу учень одержує максимальну оцінку–12 балів.
ІІ варіант: учням роздають заздалегідь видрукувані (скопійовані)
питання з варіантами відповідей на них. Під час читання тексту вчителем
учні відмічають (або записують на іншому папері) правильні, на їх думку,
варіанти відповідей так само, як і в І-му варіанті.
ІІІ варіант: вчитель пропонує учням 10 запитань (аналогічно до І варіанта), але 10-те — з творчим завданням. За кожну правильну відповідь
учень отримує 1 бал, а за відмінно виконану творчу роботу–2 бали. Таким
чином найвища оцінка цього виду роботи–12 балів.
Нижче подано таблицю з орієнтовним обсягом тексту та тривалістю його звучання відповідно до класу, в якому проводиться аудіювання*:
* Тут і далі нормативи та критерії оцінювання подано за: Українська мова.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5–12 класи / За ред.
Л. В. Скуратівського. — К., Ірпінь, 2005.
11
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
10-й
Тексти художнього стилю
к-ість слів
к-ість хв
900–1000
9–10
Тексти інших стилів
к-ість слів
к-ість хв
800–900
8–9
11-й
1000–1100
900–1000
Клас
10–11
9–10
Читання мовчки
При читанні мовчки перевіряється насамперед здатність учнів читати
незнайомий текст з належною швидкістю та розуміння змісту з одного
прочитання.
Орієнтовна швидкість читання мовчки
Клас
10-й
11-й
Швидкість читання мовчки (слів за хвилину)
150–300
160–330
Текст добирається таким чином, щоб учні, які мають порівняно високу
швидкість читання, витрачали на нього не менше 1-єї–2-ох хвилин часу
і були нормально завантажені.
На початку уроку слід пояснити учням, що, оцінюючи читання мовчки, враховується:
1) читання з відповідною швидкістю;
2) розуміння фактичного змісту;
3) вміння знаходити у тексті необхідну інформацію, виражально-зображувальні засоби прочитаного;
4) встановлення причиново-наслідкових зв’язків;
5) визначення теми і головної думки;
6) уявлення наявних в тексті образів, надання оцінки прочитаного.
Усі ці критерії мають чинність при оцінюванні роботи.
Здатність учнів до читання мовчки можна перевірити диференційовано. В залежності від рівня підготовленості класу обирається один
із трьох варіантів.
І варіант (1-й рівень складності): вчитель роздає учням видрук (ксерокопію) незнайомого тексту, фіксує час і через 2–4 хвилини збирає
тексти. Потім пропонує 12 запитань із чотирма варіантами відповідей
з метою перевірки засвоєння учнями фактичного змісту твору. Школярі,
вислухавши запитання і варіанти відповідей на них, обирають один і записують його поряд із номером питання, наприклад: 1 — а).
ІІ варіант (2-й рівень складності): учням роздають і текст, і питання
до нього, але вже з п’ятьма варіантами відповідей. Через відповідний
відрізок часу роботи здаються на перевірку.
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності): після прочитання тексту
(як і в І варіанті) вчитель пропонує 10 питань з чотирма варіантами
відповіді. Правильна відповідь на кожне з них оцінюється 1-им балом.
12
Українська мова. 10–11 класи
10-те питання містить ще й творче завдання, за правильне виконання
якого додається ще 2 бали. Таким чином, учень має можливість отримати
максимальну оцінку–12 балів.
Перевірка вміння читати мовчки здійснюється фронтально. Швидкість читання враховується при виведенні бала за даний вид мовленнєвої діяльності: бали 7–12 може одержати лише той учень, швидкість
читання у якого не нижча, ніж мінімальний показник у нормативах для
відповідного класу. Той, хто не виконує зазначених норм, одержує на
2 бали менше. Наприклад: за вибір 10-ти правильних відповідей учень
10-го класу повинен одержати 10 балів, але, якщо він читає зі швидкістю,
меншою 150 сл. за хв., то йому ставлять не 10, а 8 балів.
Письмо
Письмовий переказ
Стислий переказ, як і будь-який інший різновид переказу, передбачає
відтворення переказувачем головних думок автора тексту, найістотніших
деталей, але при цьому неістотні, з позиції переказувача, подробиці
можуть бути опущені. Завдання стислого переказу — якомога меншою
кількістю слів, шляхом зміни в бік компактності синтаксичних конструкцій передати основний зміст. Власне, означення цього різновиду — «стислий» — вимагає саме того. Це складніший порівняно з докладним вид
переказу. Він вимагає глибшого аналітичного осмислення переказуваного
і більш самостійної форми викладу.
Важливим компонентом стислого переказу є план (складний або розгорнутий для даного виду роботи), тобто відображення руху думки, попереднє
продумування роботи в цілому, що здійснюється при складанні плану.
Створюючи складний план, треба поділити прочитаний текст на основні
частини, потім виділити в них другорядні та дібрати відповідні заголовки
до основних і другорядних частин.
Розгорнутий план передбачає пояснення і другорядної частини. Головні
пункти розгорнутого плану позначаємо римськими (І), а другорядні —
арабськими (1) цифрами. Підпункти другорядних частин розгорнутого
плану позначаємо буквами алфавіту з дужкою, наприклад — а). У таких
випадках після другорядної частини плану ставимо двокрапку, а підпункт
пишемо з малої букви, ставлячи в кінці крапку з комою. Як і в докладному переказі, пункти плану переважно формулюються за допомогою
називних речень.
Поширений переказ передбачає доповнення тексту відомими учням
фактами з історії, літератури, інших галузей знань. Це вимагає попредньої
підготовки: перед проведенням такого виду переказу учнів необхідно зорієнтувати на повторення, добір матеріалу на тему, оголошену заздалегідь.
Пояснити — щоб доповнення, власні роздуми та міркування (відповідно
до поставленого завдання) органічно впліталися в основний зміст тексту
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
13
для поширеного переказу, треба дотримуватися мовно-стилістичного
оформлення роботи. Наголосити, що мовно-стилістичне оформлення — це
засіб виховання уваги до мови. Стиль мовлення поширеного переказу
повинен бути єдиним. Слід також нагадати основні ознаки різних стилів
мовлення.
Отже, ознакою розмовного стилю є: використання розмовно-побутової лексики, фразеологізмів, слів з емоційним забарвленням (вигуків,
звуконаслідувальних слів). Речення найчастіше прості. Нерідко використовуються неповні речення. Вживаються пряма мова і діалог.
Як і розмовний, публіцистичний стиль емоційно насичений. Але в ньому майже не вживаються розмовно-побутові слова й вирази, натомість
переважає суспільно-політична лексика. Широко використовуються
складні (складнопідрядні) речення, багато питальних і окличних.
Широке використання термінологічної лексики є характерним для
наукового стилю. Йому притаманні поширені та складні речення зі сполучниками якщо, щоб, тому що, бо і т. п.
У художньому стилі переважають слова емоційно забарвлені. Широко
вживаються слова в переносному значенні, порівняльні звороти, частки.
Багато неповних, питальних та окличних речень.
На контрольному уроці вчитель читає текст, після чого учні самостійно
складають на чернетці план, фіксуючи варіанти своїх доповнень. На дошці
в разі необхідності записуються слова, що потребують пояснення, дати,
географічні назви, прізвища персонажів тощо. Потім учитель вдруге читає
текст і учні починають працювати над його письмовим переказом.
Складнішим видом роботи є перекази з продовженням. Вони вимагають
від учнів певної творчої самостійності, змушують працювати уяву. Тексти
для переказів з продовженням повинні мати чітко окреслений сюжет,
напружену фабулу та несподівану розв’язку. До початку роботи бажано
пояснити (нагадати) учням значення цих понять.
Сюжетною лінією називається ряд подій, через які розкривається
формування характеру та історія життя персонажа літературного твору.
У невеликих художніх творах (оповіданнях, новелах тощо), як правило,
простежується одна сюжетна лінія.
Фабула — це дуже стислий переказ сюжетного ланцюжка подій,
поданий у часовій послідовності. Момент найвищого піднесення, напруження розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів,
мить перелому в сюжеті, з якого починається розв’язка, називається
кульмінацією. Особливості прояву кульмінації залежать від сюжетнокомпозиційних особливостей художнього твору.
Розв’язка — складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту
(інтриги) художнього твору. Розв’язка нерідко приховано передбачається
зав’язкою і є її логічним (або несподіваним) завершенням. Розв’язка розставляє всі крапки над «і», після неї вже неможливий розвиток
Українська мова. 10–11 класи
14
головного конфлікту. Порівняно з іншими елементами сюжету розв’язка
розвивається дуже швидко і, як правило, подається в кінці твору.
Після підготовчої роботи вчитель читає текст і зупиняється на кульмінаційному моменті. Учні докладно переказують прослухану частину та отримують завдання продовжити сюжетну лінію і написати розв’язку на власний
розсуд. На наступному уроці вчитель зачитує текст у повному обсязі.
Творчий переказ передбачає не лише відтворення тексту або поширення чи доповнення його, але й власне творчість. Цей вид переказу поєднує
вироблення навичок орфографії та пунктуації з розвитком мовлення,
використання мовностилістичних завдань. Наприклад:
1)дати оцінку подіям, про які розповідається в тексті;
2)висловити своє ставлення до дійових осіб, подій, явищ;
3)розповісти, що найбільше сподобалось у творі й чому;
4)закінчити переказ власними міркуваннями, спостереженнями;
5)увести до тексту портрет, пейзаж, інтер’єр тощо.
Перед початком роботи над творчим переказом треба визначитись
щодо його структури. Слід пояснити учням, що структуру тексту визначає тип мовлення. У художній літературі розрізняють три основні типи:
розповідь, опис і роздум.
В основі розповіді — повідомлення про якісь події, що розгортаються
в часі. Розповідь складається з початку, розвитку та кінця події.
В описі подається характеристика людей, предметів, явищ природи
шляхом переліку їхніх суттєвих ознак. Опис дає точне, яскраве уявлення
про предмет мовлення.
Висловлювання про причини подій, ознак тощо називається роздумом. Він складається з головної думки, доказів, що її підтверджують, та
висновку, який випливає з доказів. До роздумів можна віднести тексти,
в яких є авторська оцінка, багато відступів.
Окремо розповіді, описи та роздуми в художній літературі зустрічаються рідко. Найчастіше всі три типи мовлення доповнюють одне одне,
поєднуючись у художньому творі.
Після відповідної підготовки вчитель читає текст для творчого переказування та оголошує творче завдання, яке учні виконують самостійно.
У разі потреби текст читається вдруге.
Обсяг тексту (або творчого завдання до переказу) орієнтовно визначається так:
Клас
10-й
11-й
Кількість слів
300–350
350–400 і більше
Творчий переказ є перехідною ланкою до складнішої форми роботи — написання твору.
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
15
Письмовий твір
Цей вид роботи можна провести так. На попередньому уроці проводимо підготовку з класом, під час якої нагадуємо учням основні вимоги
до написання твору, визначаємо тему та зачитуємо уривки, підпорядковані
цій темі. Учні у вигляді тез занотовують найсуттєвіші, на їх думку, моменти,
працюють над складанням плану. Якщо заплановано провести домашній
твір, то учні отримують завдання написати твір вдома. Якщо твір класний,
то на наступному уроці нагадуємо учням тільки тему, і вони починають писати твір у класі, використовуючи напрацьований попередньо матеріал.
Проведення цього виду роботи можна здійснити диференційовано.
Так, для 1-го рівня пропонуємо докладний допоміжний матеріал. 2-й рівень
отримує матеріал загального характеру. 3-й і 4-й рівні пишуть твір самостійно за визначеною темою.
Під час підготовчої роботи необхідно пояснити учням, що пишучи
твір, треба вміти:
1)осмислювати тему, розкривати її, підпоряковуючи висловлювання
темі та основній думці, робити необхідні узагальнення і висновки;
2)добирати з різних джерел матеріал до творів, систематизовувати
його, переказувати послідовно за самостійно складеним простим або
складним планом;
3)обирати стиль, відповідний до ситуації спілкування, використовуючи
різні типи мовлення.
Найперша вимога до такої роботи — змістовність і відповідність
темі. Тема — головний предмет розповіді, твору, бесіди, те, про що в них
говориться. Головна думка, заради якої твориться текст, називається
ідеєю. Ідея — сукупність понять, уявлень, що відображають дійсність
у свідомості людини, ставлення людини до життя, її світогляд. На одну
й ту ж тему можуть бути написані різні, навіть протилежні за змістом
твори залежно від ідеї, якою керується автор.
Тема може членуватися на підтеми. Зміст підтем розкривається в абзаці. Абзацом називається частина тексту, що має структурну, тематичну
й змістову завершеність. На письмі абзац виділяється відступом вправо.
Створюючи зв’язний текст, автор відштовхується від того, про що вже
було сказано, додаючи нове й розкриваючи думку. Учні старших класів та
абітурієнти повинні не лише викласти матеріал, але й узагальнити його,
зробити висновки. У письмовій роботі вони повинні виявити достатнє
знання матеріалу та вміння ним користуватися.
Твір буде змістовним лише тоді, коли виклад іде логічно й послідовно,
а тому його треба поділити на три основні частини: вступ, виклад і висновок. У вступі учень визначає зміст і обсяг теми, формулює завдання, які
мають бути розв’язані в роботі, виявляє своє ставлення до предмета, що
розглядається. Обов’язкова вимога — цілеспрямованість вступу, наявність
16
Українська мова. 10–11 класи
чітко визначеного логічного зв’язку між вступом і основною частиною
роботи, пропорційність щодо обсягу. Виклад — це основна частина, що
містить розкриття теми. У цій частині роботи треба показати не тільки
знання матеріалу, а й виявити його розуміння. Висновок — це результат,
до якого приходить учень у процесі творчої роботи над заданою темою,
це — узагальнення, яким завершується аналітична робота над матеріалом.
У висновку учень підсумовує свої думки, дає оцінку аналізованим фактам,
висловлює свої переконання. Висновок повинен безпосередньо випливати
з усього змісту роботи, бути її логічним завершенням.
Застерегти від захоплення другорядними деталями, зберегти послідовність у розгортанні думки й належну пропорційність викладу допоможе план. План — це відображення руху думки. Перш ніж розпочати
написання твору, треба уявити, про що писати і в якій послідовності. Це
попереднє продумування роботи в цілому і здійснюється при складанні
плану. План повинен визначити зміст кожної підтеми, відбити в кожному
підпункті якийсь бік теми. Вимоги до плану такі:
1) логічне членування теми;
2) відбиття провідної ідеї твору;
3) повнота викладу;
4) послідовність розкриття теми, логічність;
5) відповідне стилістичне оформлення.
Мовно-стилістичне оформлення — це засіб виховання належної уваги
до мови. Стиль мови твору повинен бути єдиним. Повнота, ясність, точність формулювань і разом з тим емоційність та виразність мови — основні
вимоги до стилістичного боку роботи.
Публіцистичні, або «вільні» теми творів значно складніші для написання, ніж літературні, бо вимагають широкого загального розвитку,
обізнаності з основними подіями історії та сучасності. У роботах публіцистичного типу яскраво виявляється патріотизм. Публіцистичні
письмові твори дають простір для творчої уяви, спонукають замислитися
над проблемами суспільного життя, визначити своє особисте ставлення
до них, усвідомити свої обов’язки перед Батьківщиною і народом.
Для того, щоб аргументувати думку посиланням на авторитетні
джерела, необхідні цитати. Цитування потрібне і для емоційності мови,
добре, коли на думку спадають рядки з улюбленого твору як найбільш
стислий, образний вислів почуттів автора. Основні вимоги до цитування
у письмовому викладі такі:
1)цитата наводиться точно, скорочення можна робити лише такі, що
не перекручують змісту, кожне скорочення позначається трьома
крапками […];
2)при цитуванні треба посилатися на джерело;
3)цитата береться в лапки;
4)цитата повинна підтверджувати, поглиблювати, ілюструвати висловлену думку;
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
17
5)цитата має бути пов’язана з усім викладом за змістом;
6)не слід зловживати цитатами.
Треба свідомо ставитися до кожного слова, розуміти, який зміст
у нього вкладений, і вживати у відповідному значенні. Мова роботи
повинна бути чіткою, виразною і точною, розкривати ставлення до теми.
У цілому вимоги до роботи можна визначити так:
1)правильність розуміння теми і повнота її розкриття, відповідність
до викладу теми, достатнє обґрунтування положень, яскравість і пере�конливість ілюстрацій, логічна стрункість викладу (наявність плану,
відповідність змісту до плану, послідовність і зв’язок думок, виділення
основного у творі та підпорядкування йому другорядного);
2)пропорційність частин твору, правильне користування цитатами;
3)стилістична, орфографічна й пунктуаційна грамотність.
Усі ці критерії беруться до уваги при оцінюванні роботи.
Орієнтовний обсяг письмового твору, складеного учнем:
Клас
10-й
11-й
Кількість сторінок
3,0–3,5 сторінки
3,0–3,5 і більше
Пропонуємо основні етапи підготовчої роботи до написання твору
та його зразок.
Підготуйтесь до написання твору на тему «Ідея соборності України:
творчість Т. Г. Шевченка, доля українського народу, суспільства, власної родини, їх минуле, сучасність і майбуття».
Для цього:
1.Перечитайте вірші Т. Г. Шевченка про долю України та ставлення
поета до неї («Великий льох», «І мертвим, і живим, і ненародженим…», інші поезії), біблійні сюжети про Мойсея; статті Я. Дзири
про славну сторінку нашої історії — козаччину; твори Г. Хоткевича
та С. Васильченка на цю ж тему; роздуми В. Сухомлинського про
роль Батьківщини для кожного з нас тощо.
2.Зробіть тематичні виписки (тези) та підготуйте цитатний матеріал.
3.Пригадайте історію становлення української державності від давніх
часів до сьогодення (Київська Русь, козаччина, УНР, Референдум
1 грудня 1991 року) та зробіть нотатки для майбутнього твору.
4.Порівняйте шляхи розвитку інших держав, розгромлених у часи
ІІ світової війни (Японія, Німеччина) з долею нашої Вітчизни. Подумайте, чому ці держави тепер одні з найрозвиненіших у світі. Стисло
сформулюйте та запишіть свої роздуми.
5.Висловіть свою думку про те, чи має значення мова у зміцненні
державності. Окресліть власну позицію у час становлення України
як європейської держави.
Українська мова. 10–11 класи
18
6.Складіть план письмового висловлювання.
7.Напишіть твір за поданою темою.
Цитатний матеріал для твору:
Тарас Шевченко:
1)
«… льохи твоі розкопує та тебе ж і лає…»
2)
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
…………………
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України.
3) Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
4)
«… хто ми, чиїх батьків…»
5)
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
6)
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає…
7)
В своїй хаті — своя правда,
І сила, і воля…
8)
«Для чого в світі живете?…»
Я. Дзира:
«Минуло п’ять століть, як у літописах, піснях та думах закарбувалася
одна з найгероїчніших сторінок нашої історії — Запорізької Січі, Козацького
Війська, які утворювали державу. Коли цю сторінку викинути з української
історії, то, за висловом Т. Шевченка, ми матимемо лише «рабів німих»,
безнаціональних покірних кріпаків. Запорізька Січ до останніх днів свого
існування залишалась островом волі українців серед феодально-кріпосницького
океану самодержавної Росії».
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
19
Г. Хоткевич:
«Рік за роком Україна тратила свої права. Москва забирала все в свої
руки і обертала вільну, незалежну Україну в свою область. Останні сплески
боротьби за волю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі, але Москва
жорстоко роздавила цю останню спробу. І від того часу нема України.
Загибло й саме ім’я її, викреслилась вона з історії вселюдської. Поділила
Москва Україну на «губернії», вбила не тільки дух свободи, але й душу
саму, вирвала язик. І став народ наш безграмотнішим серед безграмотних,
темнішим серед темних, рабом рабів. Але прийшли інші часи, розбилася
віковічна московська тюрма. Висипали на вільне повітря всі віками томлені
невольники, а серед них і Україна».
С. Васильченко:
«Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої
пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна — розкішний вінок із рути й барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі… Поема жалю й смутку…
краси і недолі…»
В. Сухомлинський:
«Батьківщина — твій дім, твоя колиска. У рідному домі не завжди все
гаразд. Є в нас своє лихо і горе. Говорячи про них, пам’ятай: ти говориш про
лихо й горе свого рідного дому. Щоб мати право говорити про лихо й горе
свого народу, треба десять разів зробити щось конкретне для зміцнення своєї
Батьківщини. Говорити про недоліки — для цього великого розуму не треба.
Думай і роби все для того, щоб перемагали добро і справедливість. Умій
не тільки дивитися, а й бачити. Виробляй свої погляди на світ. Світогляд
виробляється лише тоді, коли в житті ти бачиш і створюєш щось дороге
для тебе…»
Орієнтовний план викладу
1.Образи, що виникають при згадці про Україну.
2.«Найгероїчніша сторінка нашої історії».
3.Занепад України після зруйнування Запорізької Січі.
4.Роки гноблення.
5.Відродження та утворення УНР.
6.Знову в ярмі.
7.Розпад останньої імперії.
8.Референдум 1991 року.
9.Що визначає ступінь державного розвитку.
10. Екскурс у недалеке минуле. Японія та Німеччина у повоєнні часи.
11. У чому виявляється любов до Батьківщини.
12. Значення мови у становленні державності.
13. Біблійний сюжет про Мойсея. Чи треба нам чекати 40 років?
14. Поет, чиє слово відродило націю.
15. Моє місце у поступі України до майбуття.
Українська мова. 10–11 класи
20
Зразок учнівського твору
ІДЕЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ: ТВОРЧІСТЬ Т. Г. ШЕВЧЕНКА,
ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, СУСПІЛЬСТВА,
ВЛАСНОЇ РОДИНИ, ЇХ МИНУЛЕ, СУЧАСНІСТЬ І МАЙБУТТЯ
Україна… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яка вона велика
й неповторна! І я — її частка.
Україна… І перед нами постає безліч найрізноманітніших образів. Хтось
згадає безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо, перед кимось постане прекрасна Либідь або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні Марусі
Чурай. А дехто побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід…
Згадаймо Козацьку республіку із найдемократичнішим у ті часи ладом.
«Минуло п’ять століть, як у літописах, піснях та думах закарбувалася
одна з найгероїчніших сторінок нашої історії — Запорізької Січі, Козацького
Війська, які утворювали державу. Коли цю сторінку викинути з української
історії, то, за висловом Т. Шевченка, ми матимемо лише «рабів німих»,
безнаціональних покірних кріпаків. […] Запорізька Січ до останніх днів свого
існування залишалась островом волі українців серед феодально-кріпосницького
океану самодержавної Росії,» — пише Я. Дзира.
Загинула Січ. Зруйнована за наказом Катерини ІІ. Загинула не тому, що
була слабша за військо московське (не було тоді в Європі війська, сильнішого
за козацьке), а через свою шляхетність. Не дозволили старі січовики підняти
зброю на православного «брата», що потім, як гірко зауважив Шевченко,
«…льохи твої розкопує та тебе ж і лає».
«Рік за роком Україна тратила свої права. Москва забирала все в свої
руки і обертала вільну, незалежну Україну в свою область. Останні сплески
боротьби за долю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі, але Москва
жорстоко роздавила цю останню спробу. І від того часу нема України. Загибло й саме ім’я її, викреслилась вона з історії вселюдської. Поділила Москва
Україну на «губернії», вбила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала
язик. І став народ наш безграмотнішим серед безграмотних, темнішим серед
темних, рабом рабів. Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська
тюрма. Висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед
них і Україна». Так писав про сумну долю України наш земляк Гнат Хоткевич.
Але в цьому уривку є світла надія і віра в майбутнє України. Так розумів
він розпад Російської імперії та утворення УНР — Української Народної
Республіки. Уряд, на чолі з М. Грушевським, оголосив Україну незалежною.
Для охорони держави добровільно утворюється українське військо, що потім об’єднується з січовими стрільцями Західної України. Це наче до них
звертається Тарас:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
21
І далі:
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України…
Через віки, нарешті, відбулося єднання українських земель — Україна
ставала соборною незалежною державою.
Та недовго проіснувала наша державність. Російська імперія перетворилася на більшовицьку. Потім — голодомор, ІІ світова війна, покарання
за будь-які національно-патріотичні прояви. І знову, як заповіт із минувшини,
звучить пророчий голос Шевченка:
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
І знову розпадається остання в світі імперія — Радянський Союз. І знову
піднімається Україна на боротьбу за свою незалежність. Дух волі за віки
гноблення не було знищено. Найяскравішим проявом цього став Референдум
1 грудня 1991 року, за підсумками якого понад 90 відсотків населення заявили, що вони — український народ. Такого результату не очікував ніхто.
І якби та злагода існувала й далі, то набагато швидше долали б ми всілякі
негаразди, залишені нам у спадок віками неволі.
Єдність народу в скрутні часи, родовідна пам’ять, розуміння того «хто
ми, чиїх батьків діти…», любов до Вітчизни — ось що визначає ступінь
державного розвитку. Згадаймо не таке вже й далеке минуле. Розчавлена,
поділена Берлінською стіною Німеччина… А зараз, нам на сором, надає
матеріальну допомогу своїм переможцям. Розгромлена Японія, на яку скинуто
атомні заряди і яка вистояла тільки тому, що гаслом для кожного японця
стало: «Японія над усе!» Про рівень життя японців всі прекрасно знають.
А візьмемо Фінляндію (яка, до речі, вчасно відокремилась), розташовану
практично на голих скелях…
І подивімось на нашу Україну, з її родючими ґрунтами, лагідним клі�матом… Спадають на думку слова ще одного відомого українського письменника, автора історико-біографічного твору про Шевченка, Степана
Васильченка: «Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати,
лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна — розкішний вінок
із рути й барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі… Поема жалю
й смутку… краси і недолі…»
Але любов до Батьківщини виявляється не тільки в замилуванні її природою,
краєвидами. Любов до Батьківщини — це, насамперед, розуміння її труднощів,
бажання зробити все, щоб народу нашому жилося краще. «Батьківщина — твій
дім, твоя колиска. У рідному домі не завжди все гаразд. Є в нас своє лихо
22
Українська мова. 10–11 класи
і горе. Говорячи про них, пам’ятай: ти говориш про лихо й горе свого рідного
дому. Щоб мати право говорити про лихо й горе свого народу, треба десять
разів зробити щось конкретне для зміцнення своєї Батьківщини. Говорити про
недоліки — для цього великого розуму не треба. Думай і роби все для того,
щоб перемагали добро і справедливість. Умій не тільки дивитися, а й бачити.
Виробляй свої погляди на світ. Світогляд виробляється лише тоді, коли в житті
ти бачиш і створюєш щось дороге для тебе…» — так з цього приводу висловився
видатний український педагог В. Сухомлинський.
Та, на мою думку, не можна любити Батьківщини, не знаючи її мови. Бо
не існує народу без мови, як не існує мови без народу. А нашою мовою можна
і треба пишатися (і в цьому також величезну роль відіграв основоположник
української літературної мови Т. Г. Шевченко). Понад 200 тисяч слів налічує
вона! Але нерідко на вулицях нашого міста можна побачити таку картину:
почули українську мову і здивовано озираються. У кращому випадку «восхищаются»: «Как красиво вы говорите на украинской мове». А не треба дивуватися
й «восхищаться». Треба знати мову держави, у якій живеш, користуватися
нею. Уявіть собі ситуацію, коли у Франції оглядаються на француза, що
говорить французькою, а в Німеччині захоплюються англійською, зневажаючи
рідну. Для них це була б дикість. А у нас — норма! Отже:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Є у Біблії такий сюжет. Мойсей виводить з єгипетського рабства свій
народ. 40 років водить його по пустелі. І тільки по тому створює власну
державу. Чому саме 40? Чому не 10, 50, 100 років? А тому, що саме через
40 років відбувається зміна поколінь. Вмирають ті, хто ніс у собі раба,
виростає нове покоління, яке в змозі утворити власну державу. Нам не треба
стільки чекати. Ми не утворюємо, а відроджуємо Батьківщину. І коли
кожен із нас з гордістю і від щирого серця скаже: «Я — українець!» (та ще
й державною мовою), тоді не зникне наша Україна, зростатиме добробут.
Єднання, соборність, мир і злагоду в кожній родині — ось що заповідав нам
незабутній Тарас: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля!»
Багато проблем виникає у житті, особливо в нашому. Часи становлення
держави та її розбудови складні для кожного народу. Але завжди і скрізь, як
дороговказ у майбуття, лунає нам палке слово великого Кобзаря України:
23
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає…
Чи знайдеться у світі поет, про якого б можна було сказати, що його
слово відродило націю? У нас є такий поет. Шевченко і Україна стали
тотожними поняттями.
Почалось третє тисячоліття. Ми, молоде покоління, набираємо сил. Адже
нам доведеться взяти на себе всю відповідальність за майбутню твою долю,
Україно. Недалеко від Харківського університету стоїть величний пам’ятник
Кобзареві. Тарас Григорович Шевченко пильно дивиться кожному в очі й ніби
запитує: «Для чого в світі живете?» Моя відповідь: «Живу для України!»
За писемне мовлення виставляють одну оцінку на основі підрахунку
помилок, допущених у змісті та мовному оформленні.
Критерії оцінювання усного/письмового монологічного висловлювання
Рівень
Початковий
(Бали цього
рівня одержують учні, які
не досягають
значного успіху
за жодним
із визначених
критеріїв)
Середній
(Балів цього
рівня заслуговують учні,
які будують
текст, що
за критерієм
обсягу, повноти
відтворення
інформації
і зв’язності
значною мірою
відповідає нормі, але за іншими критеріями
результати істотно нижче)
Бали Характеристика змісту переказів і творів
Грамотність
1
Учень будує лише окремі, не пов’яза- 17–18 і більше
ні між собою речення; лексика ви/ 7–8 / 4
словлювань дуже бідна
2
Учень будує лише окремі фрагменти 15–16 / 7–8 / 4
висловлювання; лексика і граматична
будова мовлення бідна й одноманітна
3
За обсягом робота становить менше як 13–14 / 7/4
половину від норми; висловлювання
не є завершеним текстом, хибує на непослідовність викладу, пропуск фрагментів, важливих для розуміння думки;
лексика і граматична будова збіднені
4
Висловлювання за обсягом становить 11–12 / 5–6 / 3
трохи більш як половину від норми
й характеризується вже певною завершеністю, зв’язністю; проте є недоліки
за низкою показників (до семи), наприклад: характеризується неповнотою і поверховістю в розкритті теми;
порушенням послідовності викладу;
не розрізняється основна і другорядна
інформація; добір слів не завжди
вдалий (у разі переказу — не використано авторську лексику)
5
За обсягом робота наближається
9–10 / 5–6 / 3
до норми, у цілому є завершеною,
тема значною мірою розкрита, але
трапляються недоліки за кількома показниками (до шести): поверхово
Українська мова. 10–11 класи
24
Рівень
Бали Характеристика змісту переказів і творів
Грамотність
висвітлена тема, основна думка
не проглядається, бракує єдності
стилю тощо
Достатній
(Балів цього
рівня заслуговують учні, які
досить вправно
будують текст
за більшістю
критеріїв, але
за деякими
з них ще припускаються
недоліків)
6
За обсягом висловлювання сягає
7–8 / 5–3 /
норми, його тема розкрита, виклад
загалом зв’язний, але робота
характеризується недоліками
за кількома показниками (до п’яти):
помітний її репродуктивний характер,
бракує самостійності суджень, аргументованості їх, добір слів не завжди
вдалий тощо (при написанні твору)
7
Учень самостійно створює достатньо 5–6 / 3–4 / 2
повний, зв’язний, з елементами
самостійних суджень текст (у разі
переказу — з урахуванням його виду),
вдало добирає лексичні засоби (у разі
переказу — використовує авторські
засоби виразності, образності мовлення), але в роботі є недоліки (до
чотирьох), наприклад: відхилення
від теми, порушення послідовності
її викладу; головна думка не аргументується тощо
8
Учень самостійно будує достатньо
повне (у разі переказу — з урахуванням його виду), осмислене
і в цілому вдало написане висловлювання, проте трапляються ще
недоліки за певними показниками
(до трьох)
9
1 + 1 (негруба)
Учень самостійно будує повний,
/3/2
послідовний, логічно викладений
текст (у разі переказу — з урахуванням його виду); розкриває тему,
висловлює головну думку (у разі
переказу — авторську позицію);
вдало добирає лексичні засоби
(у разі переказу — використовує
авторські засоби виразності,
образності мовлення); однак припускається окремих недоліків
(за двома показниками): здебільшого
це брак чіткої особистісної позиції
чи належної її аргументації тощо
(у разі написання твору)
3–4 / 3–4 /
25
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
Рівень
Бали Характеристика змісту переказів і творів
Грамотність
1/2/1
Високий
(Балів цього
рівня заслуговують учні, які
вправно за змістом і формою
будують текст;
висвітлюють
і аргументують
свою думку;
вміють зіставити різні погляди
10
Учень самостійно будує повний,
послідовний (у разі переказу — з урахуванням його виду) текст, враховує
комунікативне завдання, висловлює
власну думку, певним чином аргументує різні погляди на проблему; (у разі
переказу — зіставляє свою позицію
з авторською), робота відзначається
багатством словника, граматичною
правильністю, стильовою єдністю
й текстовою виразністю; але за одним
із критеріїв допущено недолік
на один і той
самий предмет, оцінити
аргументи
на їх доказ,
обрати один
із них; окрім
того, пристосовують
висловлювання
до особливостей
певної мовленнєвої ситуації,
комунікативного завдання)
11
Учень самостійно будує повний,
1 (негруба) /
послідовний (у разі переказу — з ура- 1 / 1
хуванням його виду) текст, ураховує
комунікативне завдання; висловлює
власну думку, зіставляє її з думками
своїх однокласників (у разі переказу — бере до уваги авторську позицію), уміє пов’язати обговорюваний
предмет з власним життєвим досвідом, добирає переконливі докази
для обґрунтування тієї чи тієї позиції
з огляду на необхідність розв’язувати
певні життєві проблеми; робота
в цілому відзначається багатством
словника, точністю слововживання,
стилістичною єдністю, граматичною
різноманітністю
Учень самостійно створює яскраве,
–
оригінальне висловлювання відповідно до мовленнєвої ситуації та
адресата мовлення; аналізує різні
погляди на один і той самий предмет, добирає переконливі аргументи
на користь тієї чи тієї позиції, уміє
використати ту чи ту інформацію для
розв’язання певних життєвих проблем; робота в цілому відзначається
багатством слововживання, граматичною правильністю. Робота може мати
художню вартість
12
Мовне оформлення (грамотність) оцінюється за кількістю допущених
учнем помилок — орфографічних, пунктуаційних, граматичних, лексичних і стилістичних.
До граматичних помилок належать: неправильне словотворення частин
мови (іменника, прикметника, займенника, дієслова тощо); порушення
Українська мова. 10–11 класи
26
зв’язку між підметом і присудком; помилки в побудові речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами; у побудові складних
речень з однорідними членами та речень з прямою мовою; пропуски
необхідних слів; порушення меж речення.
До лексичних помилок належать: уживання слів у невластивому їм
значенні; невиправдане поєднання слів; уживання нелітературних слів;
невиправдане поєднання одних і тих самих слів, що створюють звукову
одноманітність мовлення; тавтологія (передача одного й того самого
по-різному), що спричиняє надмірну розтягнутість висловлювання та ін.
Такі помилки підкреслюються хвилястою лінією, а на поля виноситься
літера Л.
Помилки на вживання в тексті певного стилю слів, фразеологізмів
тощо, які використовуються здебільшого в інших стилях мовлення,
є стилістичними.
Орфографічні й пунктуаційні помилки засвідчують прогалини у знаннях правопису. Під час перевірки роботи на полях зошита помічаються
помилки різних видів за допомогою умовних позначень:
• орфографічні помилки — ;
• пунктуаційні помилки — ;
• помилки в змісті — З;
• лексичні помилки — Л;
• стилістичні помилки — Ст;
• граматичні помилки — Г.
Для виведення єдиної оцінки за письмову роботу до кількості балів,
набраних за зміст переказу чи твору, додають кількість балів за мовне
оформлення і їхню суму ділять на два. При цьому, якщо частка не є цілим
числом, то її округляють у бік більшого числа.
Кількість письмових робіт з чотирьох видів мовленнєвої діяльності
Класи і семестри
Форми контролю
Аудіювання
Говоріння
Читання мовчки
переказ
Письмо
твір
10-й
І
1
1
1
11-й
ІІ
1
1
1
1
1
І
1
1
1
ІІ
1
1
1
1
1
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
Перевірка мовних знань і вмінь учнів здійснюється за допомогою
завдань тестового характеру. До початку роботи учням пояснюємо, що,
відповідаючи на тестові питання, необхідно вміти розпізнавати вивчені
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
27
мовні явища, групувати та класифікувати їх; сполучати слова, доповнювати, змінювати речення, добираючи належну форму слова, потрібну
лексему, відповідні засоби зв’язку між частинами речення тощо. Також
треба знати й розуміти значення мовних одиниць та особливості їх використання в мовленні. Тобто, при підготовці до контрольного уроку
слід ретельно повторити все вивчене за семестр.
Цей вид роботи можна виконати трьома способами (залежно від рівня
підготовленості класу):
Завдання 1-го рівня — учні отримують 12 питань з чотирма варіантами
відповідей. За кожну правильну відповідь учень одержує по 1-му балу.
Отже, за бездоганно виконану роботу учень одержує 12 балів.
Завдання 2-го рівня — вчитель пропонує учням 6 питань (також
з чотирма варіантами) та завдання до них, серед яких можуть бути:
розібрати слово за будовою, зробити синтаксичний розбір речення, скласти
речення з визначеними орфограмами (пунктограмами), навести відповідні
приклади тощо. За кожну правильну відповідь та виконане завдання
учень отримує по 1-му балу. Таким чином, максимальна оцінка за цей
вид роботи — 12 балів.
Завдання 3-го та 4-го рівнів — учням ставлять 9 питаннь, аналогічних
1-му рівню, і 10-те, що містить творче завдання. За кожну правильну
відповідь на 9 питань учні отримують по 1-му балу, правильна відповідь
на 10-те питання та виконання завдання до нього оцінюється 3-ма
балами.
Матеріал для завдань тестового характеру будується на основі тем
програми з української мови, пройдених за семестр. Перевірка здійснюється фронтально у письмовій формі. На виконання завдань відводиться 15–20 хв уроку. Решта часу контрольного уроку використовується
на виконання завдань з аудіювання, читання мовчки чи правопису
(диктант).
Оцінювання орфографічних і пунктуаційних умінь учнів
Підсумкова контрольна робота (диктант)
Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної
грамотності учнів є контрольний текстовий диктант. Цей вид роботи
підсумовує знання та навички учнів з даної теми. Методика проведення
контрольного диктанту така: вчитель читає весь текст, потім окремі
речення, за необхідністю поділяючи їх на частини. Потім диктує речення, яке учні записують самостійно, повторно читає речення. Після
закінчення диктування вчитель знову читає текст повільно й виразно,
аби учні перевірили записане й виправили помічені помилки. Для
контрольного диктанту обирають текст, доступний для учнів певного
класу.
Українська мова. 10–11 класи
28
Обсяг диктанту за класами
Клас
10-й
11-й
Кількість слів у тексті
170–180
180–190
Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв:
орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;
помилка у тому самому слові, яке повторюється у диктанті кілька
разів, вважається однією помилкою; помилки на те саме правило,
але у різних словах вважаються різними помилками;
орфографічні та пунктуаційні помилки на неопрацьовані правила
виправляються, але не враховуються.
Нормативи оцінювання
Бали
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Кількість помилок
19–20 і більше
17–18
15–16
13–14
11–12
9–10
7–8
5–6
3–4
1 + 1 (негруба)–2
1 (негруба)
–
Перевірка контрольного диктанту здійснюється фронтально.
При оцінюванні диктанту виправляються, але не враховуються такі
орфографічні та пунктуаційні помилки:
1)на правила, які не включені до шкільної програми;
2)на ще не вивчені правила;
3)у словах з написанням, що не перевіряється і над якими не проводилася спеціальна робота;
4)при порушенні так званої авторської пунктуації.
Виправляються, але не враховуються помилки, що спотворюють
звуковий склад слова, наприклад «докша» (замість «дошка»).
При оцінюванні диктантів важливо також враховувати характер помилки. Серед помилок слід розрізняти негрубі, тобто такі, які не мають істотного
значення для характеристики грамотності, та повторювані помилки.
Під час підрахування помилок дві негрубі вважають за одну. Одна
негруба помилка не враховується. До негрубих помилок відносять такі:
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
29
1)на винятки з усіх правил;
2)у написанні великої букви в складних власних найменуваннях;
3)у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках,
утворених від іменників з прийменниками;
4)у разі, коли замість одного знаку поставлений інший;
5)у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях не хто
інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не… ; ніщо інше не…);
6)у пропуску одного із сполучуваних розділових знаків або порушенні
їх послідовності.
Повторюваними вважаються орфографічні помилки в одному й тому
ж слові, яке вживається декілька разів. При підрахуванні ці помилки
(скільки б їх не було) вважаються за одну.
У роботах, які перевіряються, вчитель робить помітки і виправляє допущені помилки, керуючись таким принципом: під час перевірки помилки
на вивчені правила вчитель тільки підкреслює і позначає на полях; помилки на правила, які не вивчались, виправляються вчителем; підкреслення
і виправлення помилок учитель робить тільки червоною пастою.
Для 2-го рівня можна ускладнити текст граматичним завданням
(т. зв. перевірний диктант), що відповідає пройденій темі та яке учні виконують за варіантами. За роботу, що складається з диктанту та додаткового
граматичного завдання, ставляться дві оцінки, окремо за кожний вид
роботи. При оцінюванні виконання граматичного завдання рекомендується керуватися такими критеріями:
 10–12 балів ставлять, якщо виконано все завдання;
 7–9 балів — якщо виконано не менше, як ¾ завдання;
 4–6 балів — якщо виконано не менше, як половину завдання;
 1–3 бали — якщо виконано менше половини завдання.
Завданнями 3-го (4-го) рівнів складності можуть бути диктанти з продовженням та творчі диктанти.
Методика проведення диктанту із продовженням і закінченням сюжетної
лінії (диктанту з продовженням) така: читання вчителем тексту в кульмінаційній точці припиняється, учні під диктування записують тільки
першу частину й одержують завдання продовжити сюжетну лінію та
вигадати розв’язку на власний розсуд. Це завдання може бути поширене
відповідно до граматичної теми, що вивчається. Наприклад: закінчити
сюжетну лінію, використовуючи складні слова та виділяючи відповідні
орфограми; продовжити сюжетну лінію і завершити її, увівши в розповідь
складнопідрядні речення, виділити граматичні основи цих речень; написати
розв’язку сюжету за допомогою речень з дієприслівниковими зворотами,
виділити звороти як члени речення тощо.
На наступному уроці, заслухавши учнівські варіанти розв’язок, вчитель зачитує авторський варіант розв’язки. Для диктанту з продовженням
потрібен текст з чітко вираженим сюжетом, несподіваною кінцівкою.
Українська мова. 10–11 класи
30
Метою проведення творчого диктанту є вдосконалення орфографічних та пунктуаційних навичок учнів у поєднанні з розвитком зв’язного
мовлення. Відповідно до граматичної теми, що вивчається на даному
етапі, види завдань до творчого диктанту можуть бути такими: увести
в речення слова з певними орфограмами; поширити текст другорядними
членами речення з певними граматичними чи орфографічними ознаками;
змінити відповідні граматичні форми тощо.
Методика проведення цього виду роботи може бути такою. Вчитель
повільно і виразно читає текст. Учні записують окремі речення (виділені
вчителем) або тези та складають план почутого. Потім отримують завдання відтворити текст, виконавши відповідне граматичне завдання. Після
наступного читання учні починають працювати. Проведення творчого
диктанту вимагає тексту, працюючи над яким, учні спостерігатимуть
співвідношення стилю і змісту тексту; пояснюватимуть вибір автором
форм і конструкцій, доцільних для даного тексту; практикуватимуться
в заміні граматичних форм та синтаксичних конструкцій іншими. Такий
тип диктанту рекомендується проводити перед написанням творчих робіт
(переказів, творів та ін.).
При перевірці творчого, або інших диктантів з творчим завданням,
вчителем враховуються як орфографічні й пунктуаційні помилки, так
і стилістичні, лексичні, змістові й т. п. Тому, перевіряючи такого виду
роботи, варто користуватися критеріями оцінювання усного / письмового
монологічного висловлювання.
Слід нагадати учням, що усі записи в зошиті треба вести з урахуванням
таких вимог:
1.Писати охайно й чітко.
2.Зошити підписувати за відповідним зразком. Залишати поля із зовнішнього боку.
3.Під час виконання письмової роботи слід писати дату і назву місяця
словами, наприклад: «П’яте лютого», «Десяте травня».
4.В окремому рядку вказати вид роботи, рядком нижче — назву тексту.
Наприклад:
Одинадцяте вересня
Перевірний диктант
Духовна скарбниця народу
5.Додержувати абзаців. Між датою і заголовком, назвою виду роботи
і заголовком, а також між заголовком і текстом рядок не пропускати. Між останнім рядком тексту однієї письмової роботи і датою
або заголовком (назвою виду) наступної роботи пропускати два
рядки (щоб відокремити одну роботу від іншої і для виставлення
оцінки).
6.Охайно робити підкреслення, умовні позначення олівцем, в разі
потреби — користуватися лінійкою.
Види мовленнєвої діяльності та критерії її оцінювання
31
7.Виправляти помічені помилки так: неправильно написану літеру
або пунктуаційний знак закреслювати косою лінією; частину слова,
речення — тонкою горизонтальною лінією, замість закресленого
надписувати потрібні літери, слова, речення; не брати неправильні
написання в дужки; не користуватися «коректором».
Контрольні роботи — тести або диктанти (вибір форми контролю
за рівнем навчальних досягнень учнів залежить від специфіки навчального
матеріалу) — кількісно розподіляються порівну.
Орієнтовна кількість контрольних диктантів за рік
Клас
10-й
11-й
Кількість диктантів
3
3
Виведення підсумкового (семестрового) балу
Підсумковий бал ставиться в кінці кожного семестру (півріччя). Підсумковий бал є результатом оцінювання досягнень учня в таких аспектах:
1)слухання, розуміння (аудіювання);
2)говоріння (діалогічне мовлення; монологічне мовлення).
3)письмо (письмовий переказ, письмовий твір);
4)читання мовчки;
5)відомості про мову, мовні вміння (тестові завдання з вибірковими
відповідями, диктант);
6)ведення зошитів.
Фронтально оцінюють: аудіювання (1 раз за семестр); читання мовчки
(1 раз на рік у ІІ семестрі); письмовий переказ (1 раз за семестр); письмовий твір (1 раз за семестр); мовні знання та вміння учнів — тести та
диктанти — (3 рази на рік).
Індивідуально оцінюють: діалог/монолог (2 рази за семестр). Для видів
мовленнєвої діяльності учнів, що контролюються індивідуально, окремих
уроків не відводять — їх перевіряють протягом семестру.
Ведення зошитів оцінюють два рази за семестр. При перевірці зошитів
враховується наявність різних видів робіт, грамотність, охайність, вміння
правильно оформляти роботи.
Підсумкова оцінка виводиться таким чином: підсумовується кількість
балів, одержаних учнем з кожного виду перевірки, і загальна сума ділиться
на кількість контрольних робіт.
10 клас
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ТА ІНШІ ВИДИ
РОБІТ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ
ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ ЗА ВИДАМИ
МОВНОЇ ТА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
І СЕМЕСТР
Тематичний розподіл текстів
Тематика текстів
Українська мова.
Роль мови у формуванні й самовираженні особистості
Самопізнання
і самовираження
людини. Духовна
культура українців.
Загальнолюдські
етичні цінності
Постаті вітчизняної
історії
Захоплення наших
предків
Ставлення людини
до природи. Світ,
що нас оточує
№ варіанта
Клас
й рівнів складності
Тестові завдання
І, ІІ, ІІІ в.
Контрольний диктант 1-й р.
Вид роботи
Перевірний диктант
Переказ з продовженням
2-й р.
3–4-й р.
Твір
1-й р.
Твір
2-й, 3–4-й р.
Аудіювання
ІІІ в.
Поширений переказ
Аудіювання
2-й р.
ІІ в.
Стислий переказ
Аудіювання
Диктант з продовженням
1-й р.
І в.
3–4-й р.
Дата
пров.
АУДІЮВАННЯ (СЛУХАННЯ, РОЗУМІННЯ ПРОСЛУХАНОГО)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прослухайте текст
БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО
Сьогодні суботній вечір, роботу скінчили раніше і він насолоджувався
спокоєм та тішив себе надією на завтрашній відпочинок. Звісно, якщо
вранці не поженуть до міста. Але він сподівався на Степанову добрість.
З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому
10 клас. І семестр
33
й недолюблюють Шептала. Степан ніколи не б’є його, хіба ненароком
у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає
на важку роботу, якщо є кого іншого послати. Бо він, Шептало, кінь
особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне становище, то завдяки злому випадку, химерам долі. Справжнє місце йому не тут, хтозна
де він може опинитися завтра.
Степан це розуміє. Степан що: маленький чоловічок, навіть не білий,
а якийсь землисто-сірий, з брудними корявими ручиськами. Але навіть
він своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над
Шепталом.
Коні заспокоїлися, розбрелися по загорожі. Шептало знову лишився
сам. У дверях з’явився Степан, спинився на порозі, пильно дивився
на коней; від того погляду млявість обняла груди і покотилася до колін,
що зрадливо затремтіли.
Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті. Хотілося
проштовхатися в середину табуна, загубитися між ребристих кінських тіл.
Він удав, що не помічає конюха, схилив голову до прив’ялої трави.
«На мене вкаже, обов’язково на мене»,— думав полохливо, про всяк
випадок, щоб прикрість не була несподіваною, хоч певно знав, що Степан
його не потривожить.
— Шептала візьми,— сказав конюх хлопчикові.— Тільки зачекай,
напою.
Білий кінь підняв голову і жалібно глянув на Степана великими
водянистими очима. Привабливість теплого надвечір’я мертвіла, опадала,
як зжовклий лист під буйним поривом осіннього вітру. Думка про роботу
забарвлювала все в темні, холодні тони. Серед усіх робіт він найбільше
недолюблював крутити привід, хоч інші коні вважали це найлегшим.
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім
було щось принизливе.
Почувся шерхіт босих хлопчачих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого
коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе. Шептало
бездумно, із звичною покірністю ступив кілька кроків за босим хлопчиком
і раптом з болісною ясністю, як ніколи досі, відчув свою неволю. Перед
очима попливла витоптана власними копитами одноманітна суха земля,
диркотів привід, торохкотіло колесо по бруківці, свистів батіг і вибухав
лайкою Степанів голос. Шептало задер голову — ніздрі дражнило гострим
запахом волі.
— Но-но! — суворо гукнув хлопчак, пробуючи пужалом коневе стегно.— Не балуй!
І тоді сталося несподіване для хлопчака, для Степана і для самого
Шептала. Од того поблажливо-зверхнього дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав
кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними,
34
Українська мова. 10–11 класи
кривавими очима. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та відчайдушним, як його далекі предки. Хлопчак відсахнувся,
у грізнім подиві занімів Степан, а Шептало легко опустився на передні
ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через
гусячу царину в лугову синь.
З-за копиць, од річки, віяло теплом. Білий кінь радо попрямував
туди, полощучи боки між шерехатих сінних долонь.
Але з кожним кроком до річки сінний дух відступав перед п’янкою
повінню ще денного тепла і тривожної водяної вільгості, од якої глибше
дихалось і кортіло бігти, брикатися, іржати. Коли ж берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої сонної води, Шептало не стримавсь
і побіг, перечеплюючись об корневища верболозів, грузнучи в піску та
задихаючись од не знаної досі, нестримної, та все ж солодкої спраги, яку
вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад
берегом, по мілині.
Молотив копитами теплуваті хвилі, бризки смачно лоскотали губи.
Шептало шурхнув у глибінь і поплив, оглушений плескотом, пінистим
виром, що зчинився навколо нього. Ніби перестиглі яблука, по небу прокотився невидимий гуркіт і впав десь поблизу, за лісом… Це були найкращі
хвилини Шепталового життя. Ніколи досі й уже ніколи опісля білий кінь
не відчував себе так близько і повно зі стихією, течією — од трав’яних
хвиль до білих громів у вишині. Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши
воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, цього разу грізно
й бойовито, перегукуючися з громами. Тепер йому захотілося спокійно
напитись, і він пішов по сизій косі до затоки. Пив скупими ковтками,
цідячи воду крізь зуби і шкодуючи, що вгамував спрагу.
Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки на косогорі, не втримало, тріснуло навпіл, у тріщину хлюпнуло яскравістю, і Шептало побачив
у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах. Здивований,
він перечекав, не рухаючися з місця, щоб не скаламутити води, поки небо
знову засвітилось, і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну.
Перші краплі крихітними копитцями промерехтіли затокою — починався дощ. Шептало побрів до ліска — гірка правда, несподівано відкрита,
засмутила його. Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він
уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим
і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем,
схожим на древніх предків, що царювали на циркових аренах.
Дощ вщух, тільки небо все ще спалахувало холодним білим полум’ям,
вихоплюючи з темряви білого коня, що поспішав до села розмоклим
путівцем. На вулицях, між тинів, стояли широкі калюжі, і коли знову спалахнула блискавка, Шептало побачив у них своє відображення.
Він заклопотано зупинився, думаючи, як то здивується Степан. І коні
здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного. Степан
10 клас. І семестр
35
вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов. А справді, кому й що
доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися
сіреньким та покірненьким. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою
білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.
Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюпавці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку
земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі.
Колишній спокій та розсудливість повернулися до Шептала. Звичайно,
бригадний двір замкнено, але перелаз між конюшнею та клунею з одної
низької жердини. Двір знайомо пахнув перепрілою травою та вівсянкою.
В конюшні не світилося. Степан спав. Коні дрімали в загорожі, під
навісом. Біля комор сонно бив у рейку сторож. Шептало обійшов загорожу — ворота щільно причинені і взяті на ошийник. Білий кінь, скільки
зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав,
стомлений нерозумною блуканиною…
(970 сл.; за В. Дроздом)
Дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.
1.Як можна назвати стосунки між конюхом Степаном та білим конем
Шепталом?
а) Щира дружба;
б) повага один до одного;
в) поблажливість Степана і терпимість Шептала;
г) прихована ворожість з обох боків.
2.Чому інші коні недолюблювали Шептала?
а) Бо заздрили йому;
б) бо відчували його особливість;
в) бо сам Шептало зверхньо ставився до них;
г) бо він був новачком у табуні.
3.Яку роботу ненавидів білий кінь і чому вважав її принизливою?
а) Орати землю, бо для цього Шептала загнуздували;
б) ходити під сідлом, бо на нього сідали верхи;
в) тягти воза, бо його підганяли пугою;
г) крутити привід, бо коня пригнічувала одноманітність.
4.Що, як ніколи досі, відчув білий кінь, покірно йдучи на ненависну
роботу?
а) Свою неволю;
б) людську жорстокість;
в) несправедливість конюха; г) втому від тяжкої праці.
5.Чому Шептало не витримав удару пужалом?
а)Бо удар був дуже болісним;
б)бо поблажливо-зверхній дотик несподівано пробудив у ньому гідність далеких предків;
36
Українська мова. 10–11 класи
в) бо Шептало не переносив, коли його били по стегнах;
г) бо це був перший удар, завданий білому коневі.
6.Як виявив свій протест білий кінь?
а) Кинувся на хлопчака;
б) вперто застиг на місці;
в) утік від своїх господарів; г) хвицнув Степана.
7.Які хвилини стали найкращими в Шепталовому житті?
а) Хвилини відпочинку од тяжкої роботи;
б) хвилини споживання ситної і смачної їжі;
в) хвилини відчуття волі й злиття зі стихією;
г) хвилини поблажливого ставлення до нього господарів.
8.Що неприємно вразило Шетала, коли він побачив своє відображення
у воді?
а) Що він все ж білий, хоча вже давно забув про це;
б) що він втратив свій попелястий колір;
в) що до цього моменту він вважав себе бруднувато-сірим;
г) що тепер його не впізнають коні та господарі.
9.Що символізує білий колір Шептала, неодноразово підкреслений
автором?
а) Красу;
б) незвичайність;
в) породу;
г) особистість.
10. Чому Шептало, повертаючись до бригадного двору, викачався у грязюці?
а) Бо до нього повернулася розсудливість і він не захотів виділятися;
б) бо така природна звичка усіх коней;
в) бо посковзнувся і покотився по дорожній хлюпавиці;
г) бо інакше його б не впізнали й не пустили б до конюшні.
11. Який художній засіб використано в оповіданні при змалюванні образу
коня Шептала?
а) Гіперболу;
б) анімалізм;
в) алегорію;
г) метафору.
12. Яку проблему піднімає автор твору, написаного 1966 р.?
а) Безправне становище коней у колгоспному табуні;
б) дослідження поведінки «братів наших менших»;
в) необхідність чуйного ставлення до тварин;
г) знеосіблення людини в суспільстві.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Слухаючи текст, дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.
1.На яке століття припадають перші згадки про намисто в староукраїнських літературних пам’ятках?
а) На IХ;
б) на Х;
в) на ХІ;
г) на ХІІ.
10 клас. І семестр
37
2.З чого виготовляли т. зв. «намистини минського типу»?
а) Зі скла та золотої платівки; б) з бурштину;
в) з металу;
г) зі скла та срібної платівки.
3.Про що свідчать знайдені намиста з маленьких раковинок?
а)Про те, що ці раковинки видобувалися не тільки на узбережжі
Балтійського моря, а і в середній течії Дніпра;
б) про багатство української природи;
в) про те, що княжа Україна-Русь мала торгівельний зв’язок з людьми,
що жили на берегах Індійського океану;
г) про добробут тогочасного населення.
4.З якого матеріалу виготовляли намисто сільські дівчата, а особливо
діти?
а) З венеційського скла;
б) з ягід шипшини;
в) зі справжніх коралів;
г) з бісеру.
5.Чого не бракувало дочкам козацької старшини та шляхти?
а) Гарних овочевих коробочок для виготолення намиста;
б) намистинок з кісточок та зереняток;
в) намиста з ягід свербиусу;
г) перлів.
6.Що, за народним віруванням, віщує розсипане намисто?
а) Матеріальні збитки;
б) накликає біду;
в) викликає хворобу;
г) сварку з коханим.
7.Чому, за повір’ям, навіть у будень дівчатам не можна бути зовсім без
намиста?
а) Бо намисто оберігає дівчину від застуди;
б) бо намисто вважалося символом дівочої вірності;
в) «щоб берегло від злої напасти»; г) тому, що намисто розвіювало злі чари.
8. Про що свідчила приповідка: «Намисто — не тісто, в печі не спечеш»?
а) Що з тіста намисто не виготовиш;
б) що не існувало печі для виробництва намиста;
в) що намисто — річ коштовна, дорогий подарунок;
г) що випікати намисто — марна справа.
9.Що таке «дукач»?
а) Нанизаний на нитку хрестик;
б) золота або срібна монета;
в) намисто з литих мідних хрестиків;
г) плетіння у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистинок.
10. Де було знайдено срібне намисто, подібне до гуцульської зґарди?
а) У Києві;
б) на Чернігівщині;
в) в селі Жукані;
г) на Гуцульщині.
38
Українська мова. 10–11 класи
11. Якого кольору намистинки використовують для поля та для орнаменту
в процесі виготовлення дробинки?
а)Для поля — червоні, а для орнаменту — чорні, білі, жовті або
зелені;
б) для орнаменту — білі, жовті, червоні або зелені, а для поля — чорні;
в)для поля — білі, а для орнаменту — червоні, чорні, зелені або
жовті;
г) для орнаменту — жовті, білі, червоні або чорні, а для поля — зелені.
12. Який орнамент завжди має дробинкова мережка?
а) Тваринний;
б) рослинний;
в) геометричний;
г) мішаного типу.
«У ДОБРОМУ НАМИСТЕЧКУ В САДОЧКУ ГУЛЯЄ…»
В староукраїнських літературних пам’ятках намисто під назвою
«бісер» зустрічається вже в Х столітті. На території нашої батьківщини
в похованнях, що датовані ХІ століттям, археологи знаходять срібні або
й золоті намистинки продовгастої форми; ті намистинки виготовлялися
з прозорого скла, на поверхню клали срібну або золоту платівку, а потім
знову заливали скляною масою. Цей вид намиста був найбільше поширений у княжій Україні-Русі. Бурштинові намистини також не були
рідкістю в той час, бо бурштин добувався не тільки на узбережжі Балтійського моря, а й у середній течії Дніпра. Із стародавніх намистин
княжого періоду відомі ще металеві, характерні для Волині, Київщини
та Галичини,— це т. зв. намистинки минського типу, що мають вигляд
малинових ягід.
В археологічних знахідках серед намиста часто трапляються нанизані
на нитку маленькі раковинки, що були в той час предметом торгівлі.
Це свідчить про те, що княжа Україна-Русь мала торгівельний зв’язок
з людьми, які жили на берегах Чорного моря та Індійського океану.
Не важко здогадатися, що всі ці намиста та привізні матеріали для намиста були в той час коштовною річчю і для широких мас населення були
недоступні. Та навколишня природа, така багата й різноманітна в Україні,
давала безліч доброго матеріалу для намиста сільського населення: гарні
овочеві коробочки, зерна, кісточки ягід, або й самі ягоди — це намисто,
яке ще й досі не вийшло з ужитку сільських дівчат, а особливо дітей
в Україні. Восени по всій Україні діти, бавлячись, роблять собі червоне
намисто з ягід шипшини чи свербиусу.
За козацьких часів були поширені справжні коралі, а в дочок козацької
старшини та шляхти не бракувало й перлів. В описі майна полковника
Перехреста в році 1705-му записано біля двох фунтів перлів. Це крім
коралів та всіх інших видів намиста. Тож не дарма, що, згадуючи ті часи,
збідніле тепер населення України, каже: «Були коралі та пішли далі, були
перли та ся стерли!»
10 клас. І семестр
39
По всій Україні справжні коралі ще й тепер під назвою «доброго
намиста» вважаються великою цінністю. У поезії Т. Шевченка ми часто
зустрічаємо згадки про «добре намисто», як ось:
У доброму намисточку
В садочку гуляє…
Намисто, як і інші предмети національного одягу, найкраще збереглося
на колишній Гетьманщині та в населення українських Карпат. На Гуцульщині ще й досі поширені великі круглі намистини з венеційського скла,
що своєю формою дуже нагадують археологічні знахідки.
В будні дні при роботі дівчата одягають небагато намиста, бо бояться,
що нитка розірветься і не тільки пропаде намисто, від цього велика шкода,
а й треба сподіватися якогось лиха, бо за народним віруванням розсипане
намисто накликає біду. Про це згадується і в народних піснях:
Попід гаєм зелененьким дівчина ходила,
Сумна вона, невесела — коралі згубила.
Але зовсім без намиста бути дівчатам не можна і в будень, бо існує
повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди, а тому завжди треба
мати бодай один разок намиста на шиї.
Колись, бувало, в разок намиста засиляють ще один або два вовчі зуби,
«щоб берегли від злої напасти». У неділю або в свято, йдучи до церкви,
в сусіднє село чи до міста, дівчата колись рясно оздоблювали себе намистом.
Із стародавніх часів в Україні існує добрий звичай у наших хлопців
дарувати своїм дівчатам намисто. Серед народних приповідок про намисто є така: «Намисто — не тісто, в печі не спечеш» — мовляв, треба
купити за гроші.
Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки
дівчат, а й молодих заміжніх жінок; лише бабусі, якщо й носять намисто,
то дуже небагато — один, два разочки, та й то темних кольорів. Дівчата
ж і молодиці, навпаки, захоплюються зеленим, блакитним, а найбільше
червоним намистом. Якщо молодиця має, бувало, багато гарного намиста,
то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка. Про
це знаходимо в Т. Шевченка:
А жіночку свою любив —
Господи єдиний!
Як те паня, як ту дитину,
У намистечках водив.
Серед намиста на окремих шнурочках, чи ланцюжках, або й нанизані
на нитку разом з намистом був хрестик і був дукач. Дукачі — це золоті
монети, що звалися дукатами.
40
Українська мова. 10–11 класи
Колись, за добрих часів в Україні був звичай, за яким хрещений
батько дарував золотий дукач своїй похресниці в першу річницю хрестин.
Найкращий подарунок-дукач вважався той, на якому був викарбуваний
образ святої Великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерини,
Варвари, Марії та інших.
Зґарда — це намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик,
шнурок або дріт. Зґарда і формою хрестів, і своїм характером зовсім
подібна до срібного намиста, що його знайшли археологи на території
садиби Михайлівського монастиря в Києві. Це «михайлівське» намисто
також складалося з хрестиків грецького типу. Крім того, археолог Ханенко
знайшов у старослов’янському похованні в селі Жукані Остерського повіту
на Чернігівщині зовсім таке ж саме намисто-хрестики.
У наш час зґарди збереглися тільки на Гуцульщині та й то вже зустрічаються рідко. Дівчата й молодиці-гуцулки все більше і більше захоплюються купованим намистом, а про зґарду — таку цікаву й архаїчну
оздобу, на жаль, забувають.
Археологічні знахідки свідчать про те, що зґарда була загальновідома
жінкам і дівчатам на початку християнського періоду княжої України-Русі.
Дробинка — це намисто, виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистинок — «пацьорок», здебільшого на шовковій основі. Для
цього вживається чорне намисто для поля, та біле, жовте, червоне або
зелене для орнаменту. На обох кінцях дробинка має стрічки, що ними
вона прив’язується до шиї або поверх волосся на голові. Ця оздоба має ще
й інші назви, як ось: лучка, голочка, ланка і силянка від слова «силяти»,
нанизувати. Це оригінальна і зовсім несподівана шийна оздоба дівчат
із західних земель України; в інших місцевостях України цієї оздоби немає.
Орнамент дробинкової мережки завжди геометричний, як і всі візерунки
на вишитті західно-українських земель. Добре зроблена дробинка буває
дуже гарна і на білій дівочій шиї виглядає вельми привабливо.
(905 сл.; за О. Воропаєм)
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прослухайте текст.
НЕЗЛАМНИЙ ПОЛКОВНИК
Ой, з-за гори чорна хмара,
Мов хвиля іде,
То ж не хмара —
Запорожців Богуня веде.
Народна пісня
Іван Богун, про якого в народі складали пісні та думи, був видатною
людиною свого часу, яка цілком відповідала народній уяві про мудрого
і мужнього керівника.
Народився майбутній полковник у сім’ї дрібного київського шляхтича Федора Богуна. Отже, зростав він в атмосфері спогадів про славну
10 клас. І семестр
41
минувшину, що на фоні польської сваволі ставала серйозним політичним
чинником у змаганнях народу за своє визволення. Де здобув він освіту,
невідомо, але, мабуть, не буде великою помилкою, якщо скажемо, що розпочинав він її в Київській братській школі, а закінчував на Запоріжжі.
До Хмельницького Богун приєднався у зрілому віці. Він брав участь
у повстаннях 1637–1638 р. р. під проводом гетьмана Павлюка, Остряниці та Гуні. Тяжка поразка змусила частину козаків залишити рідне
Придніпров’я і податися на схід, де лежали майже незаселені степові
простори. Деякі з них оселилися в Слобідській Україні, заснувавши там
нові поселення, а Богун з групою запорожців подався на Дон.
Десять довгих років потерпав український народ від нечуваних польських знущань. І коли 1647 року приречений до страти Хмельницький
втік на Запоріжжя й звідти закликав народ до нового повстання, вся
Україна відгукнулася на його клич. У цей час на Брацлавщину прибув
Іван Богун, який разом з Данилом Нечаєм приступає до організації
повстанських загонів. З 1649 року він уже подільський полковник, бере
участь в облозі Збаража, під час якої був тяжко поранений.
За Зборівською угодою Іван Богун зі своїм полком охороняє кордони
визволеної території України. В цей час повною мірою розкривається
його талант далекоглядного стратега і гнучкого тактика. Його козаки
неодноразово успішно витримували підступні удари значно чисельніших
ворожих військ. Так, наприкінці лютого 1651 р. до Вінниці, в якій був
розквартирований полк Богуна, підійшло польсько-шляхетське військо
коронного гетьмана Мартина Калиновського, яке щойно розправилося
в місті Красному з Данилом Нечаєм. Залишивши частину своїх козаків
у місті, Богун прорвав ліве крило ворога і подався через Буг до монастиря,
розташованого на протилежному березі цієї ріки. Польська кіннота
кинулася переймати загін сміливців, але потрапила на кризі в заготовлену
для неї пастку — притрушені соломою та снігом напівзамерзлі ополонки.
Багато поляків так і не змогли тоді порятуватися з крижаної води.
Тим часом, Варшава готувалася до рішучого наступу. Було зібрано
150-тисячне військо і на чолі з королем направлено в Україну. Під орудою
Хмельницького було 100 тисяч козаків і 50 тисяч кримських татар. Обидві
армії зійшлися біля містечка Берестечка, розташованого поблизу річки
Стир, 19-го червня 1651 року. Бої перших двох днів завершилися успішно
для козаків. Але натиску поляків не витримали татари і залишили поле
битви, захопивши при цьому в полон Хмельницького.
Козаки вирішили змагатися далі. Вони вночі обгородили свій табір
з трьох боків возами, обкопали валом. Ще з одного боку їх захищало
болото. Три дні поляки обстрілювали козацький табір з гармат, а козаки,
у свою чергу, виходили з табору і нападали на поляків. Обидві сторони
зазнали тяжких втрат, але бойова рівновага ще не порушувалася. На четверту добу козаки під проводом Богуна здійснили ще одну відчайдушну
42
Українська мова. 10–11 класи
нічну спробу прорвати облогу. Та вона не принесла успіху. Тоді козаки
вступили в переговори з поляками, але запропоновані королем умови
перемир’я, зокрема вимога скласти зброю, виявилися неприйнятними
для козаків. На раді вони обирають наказним гетьманом незламного
Богуна і вирішують продовжувати бойовище.
Ситуація для козацького війська складалася безнадійно. Тоді Богун
приймає рішення рятувати його. Продовжуючи нападати на ворожі бойові
загони, він організував будівництво трьох переправ через болото з возів,
лантухів та наметів. Через ці греблі в ніч на Петра і Павла він переправив
найбоєздатнішу і найорганізованішу частину свого війська. Помітивши,
що козаки відступають через болото, поляки посилили натиск на ослаблений табір, і це призвело до паніки. Всього козаки втратили в тій жахливій
кривавиці понад 30 тисяч убитими. Але залізна воля Богуна зберегла
Україні цвіт її збройних сил. Він врятував і Хмельницького, доручивши
генеральному писарю викупити його з татарського полону.
Поразка під Берестечком змусила Хмельницького погодитися на принизливу Білоцерківську угоду, підписану у вересні 1651 року. Польська
сваволя знову охопила Україну.
У березні 1653 року польський король Ян-Казимир вдруге направляє
свої війська в Україну під командуванням Стефана Чарнецького, відомого
своєю жорстокістю. Шлях Чарнецького на Брацлавщині позначився
згарищами, руїною, насильством і смертю. Богун заманив карателів під
місто Монастирище і завдав їм там подвійного удару — з фронту і тилу.
Шляхетське військо змушене було рятуватися втечею.
Після перемоги під Монастирищем полк Богуна бере участь у всіх
найважливіших боях року. У травні він супроводжував Тимоша Хмельницького до Молдови, а в листопаді — в оточенні під Жванцем найманих
Польщею військ. Восени 1654 року він організовує оборону Умані, яку
зумів перетворити на неприступну фортецю. Часто доводилося Богуну
вступати в сутички і з татарами, які не втрачали нагоди пограбувати
українські міста та села. Магнати намагалися заманити легендарного
полководця до своїх тенет, обіцяючи йому військову кар’єру. Але Богун
залишився вірним своєму народові.
Відомо, що Богдан Хмельницький розраховував на допомогу єдиновірної Москви у війні з поляками і запропонував їй військово-політичний
союз. Богун належав до тієї частини старшини, яка категорично заперечувала доцільність Переяславської угоди. Богун відмовився присягнути
на вірність московському цареві й фактично порвав стосунки з Богданом Хмельницьким. Після смерті гетьмана він виступив на козацькій
раді з вимогою розірвати договір з Москвою. У листі до прихильника
московської орієнтації Івана Безпалого він писав у 1659 році: «Непомалу
дивуємося, що ваші мості, народившися з нами разом як вільний народ
і разом зрісши в Україні, нашій вітчизні, і проливаючи немалий час кров
10 клас. І семестр
43
свою за вольності всього Війська Запорізького, зараз самі добровільно
піддаються в неволю і з нами, братією своєю, з ким разом хліб їли
і проти кожного неприятеля ставали, ведете війну і на нас, свою кров,
наступаєте».
Разом з тим Богун надзвичайно активно виступив проти підписаної
Виговським Гадяцької угоди 1658 р., за якою Україна під назвою Великого
князівства Руського поєднувалася з Польщею та Литвою у федерацію під
зверхністю польської корони. Іван Богун та Іван Сірко підняли повстання
проти Виговського. Тоді Виговський віддав гетьманські клейноди Юрієві
Хмельницькому і подався геть з України.
Ще більш неприйнятною стала Богуну Чуднівська угода гетьмана Юрія
Хмельницького з Польщею, укладена 1663 р. після розгрому московського
війська під командуванням Шереметьєва,— Україна знову поверталася під
опіку Польщі. Це викликало незадоволення значної частини українського
населення, а невгамовний полковник починає готувати нове повстання.
Та його наміри були розкриті польським урядом. Богун був заарештований
і страчений 27-го лютого 1664 року під Новгород-Сіверським.
(985 сл.; з часопису)
Дайте відповіді та виконайте завдання до 10-го питання.
1.Де народився майбутній полковник?
а) У Києві;
б) у Каневі;
в) на Запоріжжі;
г) під Берестечком.
2.Як звали Богуна на ім’я та по батькові?
а) Іван Іванович;
б) Іван Богданович;
в) Іван Федорович;
г) Іван Юрійович.
3.Куди відправився Богун після поразки у повстанні 1637–1638 рр.?
а) На Дон;
б) на Придніпров’я;
в) у Слобідську Україну;
г) на схід.
4.Який полк очолив і в якому році став полковником Іван Богун?
а) Брацлавський у 1647 році; б) подільський у 1649 році;
в) зборівський у 1650 році; г) вінницький у 1651 році.
5.Як переміг Богун польсько-шляхетське військо короннго гетьмана
Мартина Калиновського?
а) Чисельною перевагою;
б) відчайдушною сміливістю;
в) довготривалою облогою; г) військовою хитрістю.
6.Коли почалася трагічна для українського народу битва під Берестечком?
а) Наприкінці лютого 1651 року;
б) 19 червня 1651 року;
в) в ніч на Петра і Павла 1651 року;
г) у березні 1653 року.
44
Українська мова. 10–11 класи
7.Чому козаки зазнали поразки в берестецькій битві?
а) Бо поляків було набагато більше;
б) тому що польські війська були краще озброєні й вишколені;
в) через зраду татар;
г) болотяна місцевість була не на користь козацьким загонам.
8.Що, незважаючи на поразку, зберегло Україні цвіт її збройних
сил?
а) Запропоновані польським королем умови перемир’я;
б) своєчасно насипані вали та вози, якими запорожці обгородили
свій табір;
в) відчайдушна нічна спроба прорвати облогу;
г) залізна воля Богуна.
9.Як поставився Іван Богун до Переяславської угоди і чим був обурений,
коли написав листа в 1659 році?
а) Підтримав Богдана Хмельницького, а образився через те, що угоду
підписали без нього;
б)поставився негативно, бо польські магнати пообіцяли йому військову кар’єру, а московський уряд не звертав на нього уваги;
в) категорично заперечував доцільність угоди і був вкрай обурений
тим, що частина його бойових побратимів добровільно піддаються
в неволю й воюють з власним народом;
г) вагався, бо Виговський пропонував федерацію з Польщею та
Литвою, а обурювався тому, що зверхність залишалась за Польщею.
10. Яка з наведених нижче народних поезій оспівує національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького?
а) «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»;
б) «Гей, не дивуйтесь, добрії люди»;
в) «Максим козак Залізняк»;
г) «Ой на горі та женці жнуть».
Пригадайте інші зразки усної народної творчості про події, описані
в тексті. Створіть невеличку антологію народної поезії, присвячену визвольному рухові українського народу в період 1648–1654 рр.
Пояснити учням
Антологія (гр.— квітник) за одним із тверджень — збірка вибраних
творів одного жанру (переважно поезій), що, складаючись в один суцільний
образ, передають різні факти в житті народу певної доби. Термін «антологія» вживається і як синонім «хрестоматії», тобто збірника художніх або
інших творів, їх уривків чи короткого змісту, скомпонованого переважно
з навчальною метою.
10 клас. І семестр
45
ПИСЬМО
Письмовий переказ
Завдання 1-го рівня
За поданим текстом утворіть розгорнутий план. Використовуючи
пункти плану для побудови речень, напишіть стислий переказ почутого.
«З-ЗА ГАЮ КРИЛАМИ МАХАЄ»
Яких тільки конструкцій не створила народна уява — невеличкі,
мовби на курячих ніжках, вітрячки-карлики з Полісся і велетенські двоярусні будівлі на півдні, що виднілися за кілька кілометрів. Жоден вітряк
практично не повторювався — народні зодчі в такий спосіб намагалися
увічнити своє небуденне мистецтво.
Історія вітряка — це, образно кажучи, історія нашого традиційного
побуту. З ним асоціюється не лише виробничий процес, а й частина
людського співжиття, уособлення складних і вивершених будівельних та
мистецьких конструкцій, образ працьовитості, людського спілкування.
Адже де, як не біля млинів-вітряків, у давнину люди збиралися гуртом,
ділили радість і смуток.
У багатьох піснях, легендах, приказках та прислів’ях опоетизовано
невтомного трудівника.
Увічнено образ вітряка й у художній літературі. Йому присвячували
свої твори класики. З особливою любов’ю та теплотою змалював одвічних
сільських вартових і Т. Г. Шевченко:
Ставок, гребелька і вітряк
З-за гаю крилами махає.
І дуб зелений, мов козак,
Із гаю вийшов та гуляє…
Вітряки нині стали вже рідкістю. Придивіться, з якою цікавістю
оглядають криловерхі вежі юні відвідувачі. Все їх тут дивує: яким чином прокручують споруду «обличчям» до вітру, як передаються оберти,
коли, зрештою, куди сиплють зерно і як воно перетворюється на тонку
стрічку борошна. Якщо комусь поталанить проникнути в утробу цієї
казкової машини — стоїть, немов зачарований: тільки подумати, адже
всі без винятку деталі виготовлені з дерева й без жодного цвяха. Рясне
їх переплетіння дивує сучасника високими механічними та технічними
прийомами, чіткими конструкціями та пропорціями, що їх уміло виготовляли самими лише сокирами наші предки.
Саме на таких наочних зразках народжується любов і повага до своєї
історії, своїх предків.
Культура й освіченість будь-якого народу оцінюється по тому, як
ставляться нащадки до своєї історії, своєї минувшини. Отож, щоб
46
Українська мова. 10–11 класи
не переривалися довгі східці нашої пам’яті, мусимо берегти для прийдешніх поколінь вітряки на околиці. Мова в даному випадку не йде
про їх повсюдне відновлення, але ті, що збереглися, можуть стати
«цікавою сторінкою» нашої технічної еволюції. Для цього багато
й не треба — лишень відреставрувати, поновити вже приношені з часом
деталі, зробити це місце заповідною зоною. І тоді Шевченкове «З-за
гаю крилами махає» стало б не тільки поетичною пам’яткою, але
й переконливим фактом прогресу, що започатковувався на околицях
сіл нашими предками.
(341 сл.; за В. Скуратівським)
Орієнтовний план (розгорнутий)
І. Українські вітряки.
1. Народні конструкції:
а) вітряки-карлики з Полісся;
б) двоярусні будівлі на півдні.
2. Неповторність вітряків.
ІІ. Історія вітряка.
1. Значення в народному побуті:
а) частина людського співжиття;
б) втілення працьовитості.
2. Місце спілкування людей.
3. «Невтомний трудівник» у народній творчості.
ІІІ. Образ вітряка в художній літературі.
1. Увічнення вітряка класиками.
2. Поетичні рядки Т. Г. Шевченка.
ІV. Рідкісна споруда сучасності.
1. Зацікавлення юних відвідувачів криловерхими вежами:
а) як працює вітряк;
б) тонка стрічка борошна.
2. В «утробі казкової машини»:
а) виключно дерев’яні деталі;
б) досконале мистецтво наших предків-будівничих.
V. Народження любові й поваги до своєї історії.
VI. Ставлення нащадків до своєї минувшини — критерій культури
й освіченості народу.
1. Необхідність збереження вітряка на околиці.
2. «Цікава сторінка» технічної еволюції.
3. Бути заповідним зонам!
4. Поетична пам’ятка — переконливий факт прогресу.
Завдання 2-го рівня
Перекажіть текст. Доповніть його короткою розповіддю про відомих
вам друзів Тараса Шевченка.
10 клас. І семестр
47
ПЕЧЕНІЗЬКИЙ УЛАН — ДРУГ ШЕВЧЕНКА
Хто читав поему Т. Г. Шевченка «Кавказ», той звернув, мабуть, увагу
на присвяту: «Щирому моєму Якову де Бальмену».
Яків де Бальмен народився 1813 року в сім’ї дворянина, який володів
селом Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії. Батьки
його — офранцужені шотландці — оселилися в Україні за часів Катерини ІІ. У дитинстві Яків багато читав. Отримавши в домашніх умовах
непогану освіту, юнак у квітні 1830 року вступає до Ніжинської гімназії
вищих наук, де також навчалися майбутні письменники Євген Гребінка
і Микола Гоголь. Після закінчення батьки хотіли послати Якова навчатися
до Петербурга, але він відмовився, бо марив військовою службою.
Блискуча форма та романтика служби полонили юнака. Він записався
юнкером у Новобєлгородський полк. Тоді ж пише повісті «Сон», «Солдат»,
у яких змальовує самобутню красу нашого краю та його людей. За роки військової служби він створив також альбом малюнків «Гоголівський час».
З Тарасом Шевченком Яків познайомився 29 червня 1843 року на балу.
На цей бал привіз письменник Євген Гребінка студента Петербурзької академії художеств Шевченка, відомого як автора «Кобзаря». Перед Яковом
де Бальменом стояв широкоплечий юнак міцної статури, підстрижений
по-козацьки. Вольове обличчя свідчило про його сміливість та наполегливість, невеликі сірі очі дивилися пронизливо, але насторожено. Все
українське викликало в нього радість та захоплення, особливо українські
пісні. Потім вони часто зустрічалися в маєтку Бальменів, читали один
одному твори, обговорювали їх. Під впливом Шевченка Яків написав
роман «Криниці», організував передплату на серію офортів «Живописна
Україна», яку хотів видати Шевченко.
Перший «Кобзар» вийшов мізерним тиражем–1000 примірників. Тому
Яків переписує його в Одесі взимку 1843–1844 років і разом зі своїм
родичем художником Башиловим ілюструє цей рукописний «Кобзар».
Кожен виконав по 39 малюнків, заставок, кінцівок, заголовних літер.
Після закінчення Академії Шевченко 1845 року повернувся в Україну.
На той час Якова де Бальмена уже не було серед живих. Він загинув
14 липня 1845 року на війні з горцями. Цю смерть спричинила карикатура на корпусного командира. Розлючений генерал послав його під
кулі. До речі, і тоді основну масу горців, які захищали свою землю від
російської армії, складали чеченці й дагестанці.
Звістка про смерть Якова дуже вразила та засмутила Шевченка, і він
вписав до рукописного «Кобзаря», ілюстрованого Бальменом і Башиловим, звернення до друга:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий!
Не за Україну.
(За В. Козачуком)
48
Українська мова. 10–11 класи
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Уважно прослухайте уривок. Замінивши особу оповідача, напишіть
стислий переказ почутого від третьої особи. Самостійно продовжіть
сюжетну лінію оповідання до розв’язки.
ЯК Я ВМЕР
Я вмер. Про це я вперше довідався з широкого друкованого аркуша,
званого «Щоденне слово» і видаваного справді щодня в місті Дніпрові.
В цьому аркуші я прочитав такий допис: «Нова несподівана смерть:
умер Євген Сагайдачний. Хто знав його, читав його писання, той розуміє, яка це втрата. Його невеличкі поемки та оповідання віршем — то
справжня окраса українському письменству. Це — літературні перлини…
Останнім часом він тяжко занедужав і поїхав на село. Сьогодні наспіла
звістка, що він умер, і його там уже поховано…»
Я не знаю, чи було правдою в цій звістці хвала моєму талантові, але
все інше було правдою, окрім, звісно, одного… Чи й це, ця новина про
мою смерть також мала бути правдою?
Адже я таки й був дуже хворий, тільки мені здавалося, що я не вмер,
а трохи очуняв на селі. Поїхав я туди без жінки й двох моїх дітей.
Отож, подужчавши трохи на селі та занудившися вельми за сім’єю,
я зважився її одвідати. До Дніпрова я доплуганився за півкарбованця
з дядьком, що їхав з села на базар; звідси мав увечері залізницею податися до міста В., де жила моя Ксеня. А поки зайшов, просто з базару,
до міської читальні й попросив собі часописи за останній місяць. Почав
читати й вичитав, аж у двох є звістка: умер та й годі! І всі жаліють, хвалять
і кажуть, що вмерло щось незвичайне. Не можу зрозуміти! Може, це не я?
Згадав, як відхиляли мої рукописи, не хотіли друкувати… І от — маєш.
Пішов увечері до свого приятеля Савенка. Він вийшов, тримаючи
в руках свічник зі свічкою. Простягаю йому руку:
— Здоров!
Якби ви бачили, як він зблід, як затремтіло в нього чисто виголене
підборіддя, як він подався назад! Як широко-широко глянули його злякані
очі, а рука зі свічкою так затрусилася, що світло аж ходором ходило.
— Дурню! — кажу.— Невже ти думаєш, що я справді вмер? Хіба
брехливі некрологи мають силу вбивати хоч би й хвору людину?
— Потроху він очунює, починає розуміти. Ми розмовляємо у його
кімнаті. Врешті він згадав щось і довго сміявся.
— В мене сьогодні буде вечір — літературні поминки по Євгенові
Сагайдачному: з рефератами, співами, декламаціями і відповідно до випадку дуже доброю товариською вечерєю, по три карбованці з особи.
У мене є ідея…
— Яка?
— Ні, спершу дай слово, що зробиш, як я скажу…
10 клас. І семестр
49
Я посаджу тебе у світлиці, поруч із залою, де буде вечір. Трохи відхилимо двері, там буде темно. Тебе ніхто не помітить, а ти всіх побачиш
і почуєш. Побудеш отак скільки схочеш, а тоді в одну чудову мить,
одчиниш двері й вийдеш перед товариство. Ох, яка це пишна картина
буде! Які кольорові ефекти!… Тільки не поспішай вийти, дослухай усе,
а тоді вже й виходь.
Мені добре було видно гостей, старих і молодих. Були промови, аж
мені сльози капали з очей… Але що це? Той, хто ніколи не був другом
мені, тепер каже, що ми були найщирішими друзями. І що він допомагав мені не раз. Він? Мені? Подавав мені ще й ідеї до моїх творів?
А в сім’ї мене не розуміли й не підтримували? Він так брехав, що мені
ставало вже нудно. А люди, повіривши, ще й подякували йому оплесками.
Наступний речник говорив про мої твори — і яке ж нерозуміння моїх
найголовніших думок! Якась панночка у стрічках та намисті з дукачами
проказує мої вірші. І найбільший мій ворог далі промовляє, підступно
кидаючи камінці на мою адресу…
Досить мені вже того! Я відчинив двері й вийшов до зали…
Далі до розв’язки учні продовжують сюжетну лінію самостійно.
Розв’язка за автором
Обличчя змінилися. Смертельна блідість окрила їх, очі спинилися.
Скам’яніли всі.
— Прошу сідати, панове! — промовив я, проходячи до столика.
І всі як один сіли, загіпнотизовані безмірним переляком.
— На жаль, я не вмер, я живий, і автори некрологів трохи поспішилися. Я дякую за слова прихильні та щирі до мене, які я тут чув.
Дозвольте ж і мені тепер сказати трохи — не про себе,— ні! — але про
нас, українських письменників. Серед пустині живе у нас поет… люди,
інтелігенція — самі по собі. О, якби ви знали, який він сирота духовний!
Йому прихилити голову ніде, бо він живе великою ідеєю відродження
рідного народу, а серед вас… Це ж тільки парад, ці ваші роковини й усякі
збори… У вас мусить бути тільки одне діло: щастя рідного народу! Де
воно у вашому житті, у ваших сім’ях? Там рабство, невільництво духовне,
безмірно гірше ніж рабство фізичне. Там батько не вчить своєї дитини
віддавати рідному народові всі свої сили… Там чужою мовою говорять,
чужим ідеалам душу свою віддають, чужим богам, богам забуття рідного
народу кланяються…
(За Б. Грінченком)
Письмовий твір
Завдання 1-го рівня
За поданим допоміжним матеріалом напишіть твір на тему «Невмирущий дух кобзарства».
50
Українська мова. 10–11 класи
***
Джерела свідчать, що ще за часів Київської Русі існували співці, які
виконували твори на історичні теми. А кобзарі часів козаччини — прямі
їх спадкоємці.
Охоронцями бойової слави України вважав кобзарів Микола Васильович Гоголь. Кобзарі часів Запорізької Січі часто були не лише
охоронцями, але й творцями цієї слави. Сьогодні відомо не так вже
й багато про народних співців-запорожців. Багатьох з них віддавали
у навчання до старих кобзарів ще хлопцями. Засвоївши науку, вони
перебували на Січі як звичайні козаки. Брали участь у морських та
сухопутних походах, займалися промислами. У вільний час кобзарі співали для своїх побратимів пісень, розповідали про тяжкий та одночасно
героїчний шлях народу. Дехто приходив до кобзи, підірвавши здоров’я,
а найчастіше — втративши зір під час військових походів.
(З кн. «Як козаки воювали»)
***
Кобзарі піднімали дух козаків, кликали їх до перемоги у боротьбі
з ворогами свого народу. Зрячі кобзарі брали безпосередню участь у битвах. Чимало з них загинуло під час придушення селянсько-козацьких
повстань. У сумному списку замучених шляхтою повстанців 1768 року
є і три кобзарі: Прокіп Скряга, Василь Варченко та Петро Соковий.
Про що ж співали кобзарі, за що любили їх козаки та селяни? Героїчний епос українського народу був одночасно й трагічним. Війна
з турками й татарами, сумна доля невільників — ось теми багатьох дум
та історичних пісень. Наприклад, таких, як «Маруся Богуславка», «Втеча
трьох братів з Азова, з турецької неволі» тощо.
(За Д. Яворницьким)
***
Кобзарі були не лише носіями народної творчості. Вони допомагали
людям творити добрі вчинки і тим рятувати свою грішну душу. Кобзарі
бували і в Туреччині, і в Криму. Вони були єдиною живою ланкою між
рідною землею і нещасними невільниками. І кобзарів ніхто не чіпав.
Усі кордони були для них відкриті. Часто їх можна було побачити
і в Каффі, і в Стамбулі, і в Трапезунді. А сліпі старці ловили й запам’ятовували кожну звістку про невільників і приносили в Україну
точні відомості, де хто томиться в неволі. І тоді військо козацьке викуповувало їх на волю.
(За З. Тулуб)
***
Кобзар всюди був бажаним гостем. «Він по світу ходить, чує, що
діється, і словом чи в пісні розкаже. Кобзар — Божа людина, злого
не вчинить»,— говорили люди.
10 клас. І семестр
51
Кобзар дістав з лави кобзу, поторгав руками струни й під їхні звуки
ніби сам до себе в задумі проказав: «Ой, застугонить земля від тисячі
і ще тисячі ніг». Потім рвучко скинув головою, аж чуб зсунувся на чоло.
Обличчя йому загострилось, струни вже зарокотали, але густий бас
перекрив і їхнє рокотання:
Буде ще, браття…
Буде слава славна поміж козаками,
Поміж друзями,
Поміж лицарями,
Поміж добрими молодцями.
(За П. Панчем)
***
Для одинокого запорожця, що часто перебував у безлюдних місцях,
не маючи можливості протягом багатьох днів промовити до когось слівце,
кобза була справжньою подругою, була вірною дружиною, котрій він
ввіряв свої думки, котрою проганяв свою тугу.
Струни мої золотії, заграйте мені стиха,
Нехай козак-нетяжище позабуде лихо.
Якою дорогою була кобза запорізькому козакові, видно з козацької
думи. В ній запорожець, умираючи один у дикому степу, в найостанніші
хвилини свого життя звертається до кобзи, називаючи її «дружиною
вірною, бандурою мальованою», і в страшному горі запитує її:
— А де ж мені тебе діти?
А чи в чистому полі спалити
І попілець по вітру пустити?
А чи на могилі положити?
(За Д. Яворницьким)
***
Сиві тумани степи облягли пеленою важкою. Вітер ущух, погасли
привітнії зорі.
У тихий сумний передсвітній той час один серед степу німого вмирав
на високій могилі славний козак-характерник.
Згадалось старому життя його славне: і тихі щасливі дитячії літа,
і славні козацькії справи, грізнії січі, веселі бенкети. Все перейшло,
промайнуло. Зосталась лиш сивая старість та кобза… Дивная кобза!
З могили вона викликає те, що минуло давно. Усе оживляє згуком своїм
чарівним. Скинув очима старий, схотів попрощатися з степом широким.
Провів він по струнах дивної кобзи своєї.
Безкраї степи оживають, козацтво гуляє, руїни встають. Чайка кигиче
над степом. Пороги киплять, пташка співає, і гай розцвітає. Дивнеє
диво, великії чари!
(За Дніпровою Чайкою)
52
Українська мова. 10–11 класи
***
У грудні 1905 року в Сорочинцях спалахнуло селянське повстання, яке
було жорстоко, по-звірячому придушене московськими військами. Одним
із учасників сорочинських подій був кобзар, уродженець цього ж села,
Михайло Степанович Кравченко, чия кобзарська слава далеко ширилась
по Україні. Він сам створив про сорочинське повстання дві думи, що
вважаються класичними творами цього жанру. І хоч сорочинський співець
давно вже лежить у землі, проте кобзарський рід його, видно, на світі
не перевівся. Можливо, котрийсь із послідовників славетного Кравченка
оце якраз і виконує на помості одну за одною історичні пісні та думи,
що зібрали тут стільки слухачів.
Пливуть і пливуть над ярмарком розлогі, вражаючі душу пісні, виникають все нові й нові образи народного життя. І мимоволі замислюєшся,
яких тяжких випробів зазнав у минулому цей край, скільки горя та муки
випало на його долю. І яку — на всіх перегонах історії — мужність та
силу духу явили світові люди цієї землі.
(За О. Гончаром)
***
У часи, коли наш народ вставав на боротьбу із завойовниками, кобзарі
завжди йшли попереду. Своїм могутнім вмінням оволодівати душами
людей вони гартували силу й волю мужніх захисників рідного краю
і насилали невпевненість та страх на ворогів. Сила пісні часто була
грізнішою за гармати й кулі. І саме через це вороги ненавиділи співців
лютою ненавистю. У грудні 1934 року катам українського народу вдалося
підступно обманути народних бардів. Більше ніж 300 кобзарів та лірників
було зібрано з усієї України до Харкова на Кобзарський з’їзд, а потім
живцем поховано в глибокому яру за містом.
Та вбити дух кобзарства не вдалося. Він відроджується, він віковічний.
(За К. Черемським)
Завдання 2-го рівня
Запишіть «Азбуку моральної культури» видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. Доповніть її власними пунктами, що, на вашу думку, відповідали б сучасності. На
основі записаного напишіть твір-роздум на тему «Загальнолюдські
норми моралі».
«АЗБУКА МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ»
1.Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне
твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що
є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої
вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям?
Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.
10 клас. І семестр
53
2.Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають
тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.
3.Усі блага й радощі життя створюються працею. Без праці не можна
чесно жити. Народ вчить: «Хто не працює, той не їсть». Назавжди
запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає
мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до
школи, ти йдеш на роботу.
4.Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним.
Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай
та шануй матір і батька — вони дали тобі життя, вони виховують тебе,
вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим
серцем і чистою душею.
5.Не будь байдужий до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості.
Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших
людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.
(В. Сухомлинський)
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Напишіть твір на тему «Совість — найкращий порадник».
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ
(ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ МОВНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання, запишіть номери і дайте свій варіант
відповіді на кожне з них, наприклад: 1 — а).
1.Скільки основних мовних стилів розрізняють у сучасній українській
літературній мові?
а) Чотири;
б) п’ять;
в) шість;
г) сім.
2.Якому стилю притаманна суспільно-політична лексика?
а) Науковому;
б) публіцистичному;
в) офіційно-діловому;
г) художньому.
3.Яка одна з основних ознак тексту?
а)Осмислене сполучення слів;
б)смислове й граматичне об’єднання двох і більше повнозначних
слів;
в)наявність теми і основної думки;
г) структурна і змістова завершеність.
4.Що вивчає фонетика?
а) Будову слова;
в) частини мови;
б) значення слів;
г) звукову будову мови.
54
Українська мова. 10–11 класи
5.Яка з наведених букв завжди позначає два звуки?
а) Є;
б) ї;
в) ю;
г) я.
6.Що у стилістичній фонетиці називається «асонансом»?
а)Повторення тих самих або подібних за звучанням голосних звуків;
б)повторення тих самих звуків, слів, синтаксичних конструкцій на
початку віршових рядків, речень, абзаців, розділів твору;
в)повторення приголосних звуків;
г) повторення тих самих звуків, слів, синтаксичних конструкцій у кінці
речень.
7.Як називається співзвуччя, звуковий повтор у віршах, особливо в кінці
рядків?
а) Рефрен;
б) алітерація;
в) рима;
г) анафора.
8.Коли вживається сполучний звук о при творенні складних слів?
а)Після м’якого приголосного, яким закінчується основа іменника
м’якої групи;
б)після «й», яким закінчується основа іменника м’якої групи, та
подовженого приголосного першої частини;
в) коли перша основа закінчується на голосний, або наступна частина
починається голосними «а», «о»;
г) коли перша частина складного слова — прикметник твердої групи,
іменник або займенник, що закінчується на твердий приголосний
чи на шиплячий.
9.Як пишеться пів- з іменниками, що означають назви?
а)Тільки разом;
б)разом з іменниками, що означають загальні назви і через дефіс із 
власними;
в)тільки через дефіс;
г) окремо з іменниками, що означають власні назви і через дефіс із
загальними.
10. Як правильно скоротити слово «наприклад»?
а) Н.;
б) нап.;
в) напр.;
г) наприкл.
11. Коли в словах іншомовного походження загальної назви пишемо и?
а) На початку слова;
б) після приголосних у кінці невідмінюваних слів;
в) після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним;
г) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед наступним приголосним.
12. У якому прикметнику, утвореному з поданих іменників, спрощення
у групах приголосних -стн-, -стл- не відбувається?
а) Честь;
б) кість;
в) щастя;
г) якість.
10 клас. І семестр
55
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання та завдання до них. Дайте відповіді на
питання та виконайте запропоновані завдання.
1.Що таке «транскрипція»?
а) Звукова будова мови;
б) смислове й граматичне об’єднання слів;
в) звуковий запис слова;
г) мовні засоби зв’язку речень у тексті.
Зробіть транскрипцію поданих слів: батьківщина, народження, родзинка, янголятко, український, єднання, юнацький.
2.Яке речення називається безособовим?
а)Односкладне просте речення з дієсловом-присудком 1-ої чи 2-ої особи дійсного або наказового способу;
б)речення з дієсловом-присудком у формі 3-ої особи множини теперішнього або майбутнього часу та у формі множини минулого часу;
в) речення з присудком, при якому немає і не може бути підмета;
г) речення з дієсловом-присудком, що вказують на дію, виконувану
будь-якою особою.
Напишіть приклад безособового речення.
3.Як перевірити правопис приголосних, що уподібнюються і при вимові
чуються нечітко?
а) Підібрати спільнокореневі слова;
б) змінити слово так, щоб ненаголошений приголосний став наголошеним;
в) дібрати до сумнівних слів синоніми, які теж мають уподібнення;
г) змінити слово так, щоб після уподібненого приголосного був голосний.
Запишіть подані слова під диктування, підберіть до них перевірні: везти,
легко, молотьба, косьба, боротьба, гадка, мабуть, просьба, молодь, гребти.
4.Коли складні слова утворюються без сполучного звука?
а) Коли перша основа закінчується на голосний;
б)якщо перша основа складного слова — прикметник твердої групи;
в)коли перша частина складного слова — іменник або займенник —
закінчується на твердий приголосний чи шиплячий;
г) якщо перша частина складного слова — іменник м’якої групи.
Від поданих словосполучень утворіть складні слова, виділіть основи:
білий сніг, подібний до груші, трусити землю, кілька разів, всюди ходити.
5.Скільки слів в українській мові мають префікс прі-?
а) Два;
б) три;
в) чотири;
г) п’ять.
Запишіть ці слова, виділіть префікси.
56
Українська мова. 10–11 класи
6.Які з наведених приголосних подовжуються в українській мові, коли
вони стоять після голосних перед я, ю, є, і?
а) Б, в, г;
б) д, ж, з;
в) к, м, п;
г) р, ф, х.
Напишіть три слова з відповідними подовженнями приголосних.
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Дайте відповіді та виконайте завдання до 10-го питання.
1.У якому з перелічених стилів мовлення слова виступають тільки
в прямому значенні?
а) У науковому;
б) в офіційно-діловому;
в) у художньому;
г) в публіцистичному.
2.Коли літера ї становить два звуки?
а) Коли стоїть на початку слова;
б) коли стоїть після голосного або перед ним;
в) літера «ї» завжди становить два звуки;
г) якщо перед нею стоїть апостроф.
3.Як називається односкладне просте речення з дієсловом-присудком,
що вказує на дію, виконувану будь-якою особою?
а) Узагальнено-особове;
б) неозначено-особове;
в) означено-особове;
г) безособове.
4.Що таке алітерація?
а)Повторення тих самих або подібних за звучанням голосних звуків;
б)повторення звуків, слів, синтаксичних конструкцій на початку
віршованих рядків, абзаців, розділів твору;
в)повторення приголосних звуків;
г) повтори в кінці речень.
5.Які слова називаються складними?
а) При написанні яких виникають складнощі;
б) ті, що, крім кореня, мають ще префікс і суфікс;
в) слова, які мають декілька основ;
г) слова, складені з двох і більше частин.
6.Яку стилістичну функцію виконують суфікси -есеньк-, -еньк-, -ісіньк-?
а) Допомагають сприйманню твору в цілому;
б) яскравіше змальовують місце або час дії;
в) підкреслюють значимість висловлювання; г) надають прикметникам відтінку здрібнілості або пестливості.
7.Після яких приголосних в українській мові м’який знак ніколи не
ставиться?
а) Після глухих;
б) після дзвінких;
в) після шиплячих;
г) після сонорних.
10 клас. І семестр
57
8.Які приголосні ніколи не вживаються з апострофом?
а) Б, п;
б) в, ф;
в) л, н;
г) м, р.
9.Чи змінюються префікси роз- і без- в українській мові?
а)Перед к, п, т, ф, х префікси роз- і без- змінюють кінцевий з на с;
б)префікси роз- і без- ніколи не змінюються, це — незмінні префікси;
в)роз- перед к, п, т, ф, х змінюється на рос-, а без- залишається
незмінним;
г) без- перед к, п, т, ф, х змінюється на бес-, а роз- залишається
незмінним.
10. До якого слова з назви роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба
ревуть воли, як ясла повні?» застосовується правило чергування о, е
у відкритих складах з і у закритих при зміні відмінка, числа тощо?
а) «Хіба»;
б) «ревуть»;
в) «воли»;
г) «повні».
Письмово поясніть назву роману. Підкресліть у написаному випадки
чергування голосних у коренях слів.
ОЦІНЮВАННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ
І ПУНКТУАЦІЙНИХ УМІНЬ УЧНІВ
Підсумкова контрольна робота (диктант)
Завдання 1-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування.
ПЛЕКАЙМО МОВУ!
Слово відчиняє нам двері до краси світу, до радості життя. Коли
воно входить у духовний світ дитини, то доторкується до ніжних струн
серця, найпотаємніших глибин душі й видобуває найбільше диво — поезію. Кожен народжується в душі поетом. І головне — розбудити ці
поетичні струни. Тоді народжується бажання самому повідати про красу
навколишнього світу, про свої почуття і думки.
Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого
для вираження думок або почуттів слова. Можливості нашого пізнання
безмежні. І невичерпні можливості розвитку мови. Тому постійно треба
піклуватися про здоров’я нашого слова. Олесь Гончар у творчому замилуванні рідною мовою зазначав: «У вигляді мови природою дано
людині великий скарб. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але
й натхненно ростити, оберігати коріння й леліяти його цвіт — ось тоді
воно й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої
правдивості й поетичності».
Підійти найближче до таїни істини за допомогою слова, якнайточніше з’єднати думку зі словом — справа нелегка. Вона вимагає чимало
58
Українська мова. 10–11 класи
зусиль, мук пошуку потрібного мовного засобу. Культура мови народжує
культуру думки. Це стосується не тільки таких високих мистецьких
сфер, як художня література, а й усіх різновидів нашого мовлення. Тож
плекаймо мову!
(187 сл.; за І. Вихованцем)
Завдання 2-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування та виконайте граматичне завдання за варіантами.
«ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ДИКТАНТ»
Українська мова кілька віків зазнавала переслідувань, різних обмежень, не мала відповідної літератури, наукових досліджень, граматик,
словників, розвивалася на рукописній основі. Але українські державні
й культурні діячі давніх часів, як і наші письменники ХІХ — ХХ ст.,
завжди відтворювали живу вимову рідного краю, спиралися на неї. Досить
згадати імена Івана Вишенського, Самійла Величка, Григорія Сковороди.
А пізніше — Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса
Шевченка, Степана Руданського, Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки,
Івана Франка, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника.
Фонетичний принцип українського правопису завжди мав яскраве
відображення в багатьох українських джерелах. Наприклад, фонетичним
правописом користувались сотенні й полкові писарі Богдана Хмельницького, коли вони восени 1649 року безпосередньо з уст козаків проводили
«перший загальнонаціональний диктант» серед козаків шістнадцяти
полків на великій території України. На основі полкових і сотенних
реєстрів генеральний писар Іван Виговський склав унікальний історичний
і мовний документ — Реєстр усього Війська Запорізького. Він нараховує
сорок тисяч імен і прізвищ козаків, а також назви сотень, полків, інколи
й додаткових даних про козаків. Перший свій «диктант» український
народ написав на «відмінно», розкривши всі живі фонетичні риси рідної
мови Наддніпрянської України. До речі, збереглись уривки цього реєстру
й велика поема на честь Богдана Хмельницького та Івана Виговського.
(185 сл.; за Я. Дзирою)
1.
2.
3.
1.
2.
3.
Граматичне завдання
І варіант
З першого абзацу виписати складне слово. Розібрати його за будовою.
Зробити фонетичний розбір слів «досліджень», «джерелах».
Зробити синтаксичний розбір другого речення.
ІІ варіант
З другого абзацу виписати складні слова. Розібрати їх за будовою.
Зробити фонетичний розбір слова «прізвищ».
Зробити синтаксичний розбір передостаннього речення.
10 клас. І семестр
59
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Уважно прослухайте уривок. Запишіть його під диктування. Дотримуючись відповідного стилю мовлення, самостійно продовжіть
сюжетну лінію до розв’язки. Виділіть орфограми на чергування о, е
з і в коренях слів у закритих та відкритих складах.
ЛЕВ НА БЕРЕГАХ ДЕСНИ
Диких звірів на берегах Десни водилося мало — їжак, заєць, тхір.
Вовки перевелись, і навіть саме слово «вовк» вважалося вже наче дідовою
лайкою: «Га, вовк би тебе з’їв!» Водилися леви, але теж дуже рідко. Один
лише раз по висипу Десни пройшов був лев. Та й то, кому не розказую,
ніхто віри не йме.
Поставили ми з батьком перемети в Десні й пливемо до куреня. Вода
тиха, небо зоряне. І так мені хороше пливти за водою, так легко, немов
я не пливу, а лину в синьому просторі. Дивлюсь у воду — місяць у воді
сміється. «Скинься, рибо»,— думаю. Скидається риба. Гляну на небо:
«Зірко, покотися!» Котиться. Пахнуть трави над водою. Я до трав: «Дайте
голос, трави!» Гукають перепілки. Дивлюсь на чарівний, залитий срібним
світлом берег: «Явися на березі, лев!» Появляється лев. Голова велична,
кудлата грива і довгий з китицею хвіст. Іде поволі вздовж насипу над самою
водою. «Тату, гляньте — лев»,— шепочу я. «Де там той лев? То ж…»
Далі до розв’язки учні продовжують сюжетну лінію самостійно.
Продовження за автором
Далі батько почав пильно вдивлятися, і, коли човен порівнявся з левом, батько підняв весло й гучно ляснув ним по воді.
Ой! Лев тоді як стрибне та як рикне! Луна покотилася громом. Весь
берег, кручі, люди — вся округа переповнилась трепетом. Батько трохи
весла не випустив. І вже на що був хоробрий, а сидів нерухомо, аж поки
нашого човника не однесло водою і не прибило до іншого берега.
На другий день казали, що, коли, трапилась аварія поїзда під Бахмачем, і клітка мандрівного звіринця поламалась, виплигнув лев на землю.
І так йому, очевидно, огидли і глядачі, і укротителі, й усе на світі, що
глянув він навкруги, махнув на все лапою та й подався на Десну знайти
собі хоч трохи відпочинку.
(За О. Довженком)
Українська мова. 10–11 класи
60
ІІ СЕМЕСТР
Читання мовчки
Тестові завдання
Перевірний диктант
Аудіювання
№ варіанта
Клас
й рівнів складності
ІІІ в.
І, ІІ, ІІІ в.
2-й р.
ІІ в.
Поширений переказ
2-й р.
Переказ з продовженням
Твір
Аудіювання
3–4-й р.
Читання мовчки
Читання мовчки
ІІ в.
І в.
Стислий переказ
1-й р.
Аудіювання
І в.
Твір
2-й, 3–4-й р.
Тематика текстів
Українська мова.
Таємниці рідного
слова
Етична культура
українського народу. Етикет. Правила
поведінки в гостях.
Негативні моральні
якості
Визначні постаті
вітчизняної культури
Історичні відомості
про Україну. Вірування українців
Земля — наш
спільний дім.
Ставлення людини
до Всесвіту, природи, самого себе
Тематичний розподіл текстів
Вид роботи
Дата
пров.
1-й р.
ІІІ в.
Контрольний диктант 1-й р.
Диктант з продов3–4-й р.
женням
АУДІЮВАННЯ (СЛУХАННЯ, РОЗУМІННЯ ПРОСЛУХАНОГО)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прослухайте текст.
ХВАЛА ЖИТТЮ!
Минуло трохи більше року, як землетрус обернув пишну Мессіну
в груду каміння. Була весна, море було спокійне і синє, небо — так само,
сонце обливало помаранчові сади по горбах, і, дивлячись з парохода
на сірий труп міста, я не міг уявити собі тої страшної ночі, коли земля
у грізнім гніві так легко струснула з себе величне місто, як пес струшує
воду, вилізши з річки.
Ступивши на землю, я сподівався стрінути тишу й холод великого
кладовища і був здивований дуже, коли побачив віслюка з повними
кошиками на спині. За ним біг хлопець і з сіцілійським жаром кричав: — Цибуля! Цибуля!…
10 клас. ІІ семестр
61
До кого гукав він? Кому хотів продавати? Чи не камінням отим, що
були спаяні вперше в суцільну стіну, а тепер знову почали жити окремим
життям?
Однак надходили люди. Несподівано з вулиць, з безладної груди
каміння, випливали чорні постаті й нечутно ступали по гарячій землі.
Купками й поодинці. Тонкий залізний стовп ліхтаря неприродно нахилявся
над ними, немов придивлявся зверху скляними очима. З одного боку м’яко
хлюпало море, з другого висіли потріскані стіни палаців, без вікон і дахів.
І знову сунулись чорні чоловіки й тихі жінки, наче черниці, немов гості
похоронні йшли комусь віддавати останній привіт. Чим далі я посувався,
тим частіше стрічав цей люд у жалобі, тим виразніше почував, що щось
мене муляє. І знову тихо випливала чорна постать і стрічалась зі мною
мовчазними очима. Тоді я зрозумів врешті, що мене мулить. Очі! Ті
страшні, чорні, жахливі очі, які замкнули в собі все пекло Різдвяної ночі
і вже більше нічого не можуть бачити. Може світити сонце, голубіти море
і небо, сміятися радість, а ті очі, поширені й мертво блискучі у великих
орбітах, звертали погляд вглиб себе і божевільно вдивлялися у розхитані
стіни, вогонь і трупи найближчих. Мені здавалось, що коли б сфотографувати їх, на пластинці вийшли б не людські очі, а картина руїни.
Десь високо, під небом, в п’ятиповерховім будинку, завалилась тільки
передня стіна, і середина хати стояла відкрита, немов на сцені. Веселенькі
шпалери, залізне ліжко, через поренчата якого звисає рушник, фотографія
на стіні, образ Мадонни в головах ліжка. І ця інтимність чужої хати, де
ще заховалося наче тепло людської руки, робила сильніше враження
на мене, ніж зовсім мертві сірі руїни.
Йшли розкопки. Гурток робітників то нахилявся, то розгинався над
купою брухту, і мірно здіймалися кирки й ломи. Поліцейський в своїй
пелерині сидів зігнувшись високо десь на стіні, а його кепі блищало
на сонці. Раптом він встав, приклав руку до кепі й застиг так в повазі.
Я підійшов. Робітники витягли з-під балок знівечене тіло. Я відійшов.
Мені захотілося глянути на небо. Але тут я раптом побачив скрізь по руїнах, вище й нижче, подібні групи робітників. І щохвилини вставав поліцейський і прикладав руку до кепі.
У вузьких вуличках, як в коридорі, було безлюдно й сумно. Справа
й зліва безконечно тяглися спресовані маси дерева, цегли, паперу, ламп,
меблів і людських тіл. Здавалось, всі Злидні, які жили в людських закамарках, накидали барикади, щоб не пустити Поміч. Над головою
їжачились зрушені стіни, готові щохвилини упасти. Долі, в тіні руїни,
сиділа жінка в жалобі, з чорним непокритим волоссям, а на колінах в неї
гралася дитина. Її сумне обличчя й погаслі очі змусили мою руку полізти
в калитку, але на мій рух жінка не одповіла одвітним рухом. Вона лиш
похитала заперечливо головою. Тоді я зрозумів, що це одна з тих, які
звикли давати, але не навчились ще брати.
62
Українська мова. 10–11 класи
Мою увагу займала тепер застигла неначе постать дідка, що самотньо
чорніла на звалищах хат. Я бачив зігнуту спину, старий пом’ятий циліндр
і руки, зложені на колінах. Тільки кінчик білої бороди світивсь з-під циліндра
на чорних грудях, на всі ґудзики щільно защібнутих. І коли я так придивлявся
до тої непорушної плями суму й відчаю, під ногами у мене раптом глухо загарчала земля й захиталась, наче спина корови, що хоче звестись. Землетрус!
Я зрозумів одразу. Я стояв і дивився, стерплий увесь, як зрушились стіни,
немов живі, як вони загойдались над головою; і поки чекав я, що ось-ось
вони впадуть на мене, все життя моє вмить пробігло перед очима, і — дивна
річ — я не спускав ока з сумної постаті діда. За хвилину земля затихла, стіни
знову стверділи, скинувши з себе лиш камінці, а зігнутий дід не підняв
голови навіть: так само схилявся циліндр, криючи бороду до половини,
гнулася спина і руки непорушно лежали на чорних колінах.
Не тямлю, як опинивсь я на вулиці Сан-Мартіно. Тут були люди,
якесь життя. В одному місці зібралась юрба, переважно жінки. Вони
збились круг візка, як чорний бджолиний рій. Якийсь ставний добродій
висунувсь над ними, стоячи на візку. Він щось говорив до юрби. Здіймав
руки до неба, простягав до людей, і його голос гудів з переконанням і з натхненням. Я вирішив, що то проповідник, що він говорить про марність
всього живого перед жорстоким лицем природи, перед невблаганністю
смерті. І я підійшов до юрби.
Але як же я здивувався, коли побачив, що увесь перед візка заставлений був гарними скляночками в золотих етикетках, і що пишний
добродій простягав над юрбою до неба ті самі блискучі склянки.
— Синьйори й синьйорини! — вигукував він.— Ви бачите тут одне
з дійсних чудес сучасної косметики. Оця помада є найпевніший засіб
зберегти молодість і красу. Легким шаром ви втираєте на ніч її в лице,
і вранці встаєте свіжі, як од роси троянда… Кожна склянка — чотири
сольдо. Молодість і краса — всього за чотири сольдо!…
А чорні жінки, вкриті крепом жалоби, тіснилися круг візка, і ті жахливі, мертво блискучі очі, що не вміщались в орбітах, що замкнули в собі
розхитані стіни, вогонь, трупи найближчих і могли б дати фотографію
катастрофи, стежили пильно за кожним рухом рудоволосого шарлатана
й ловили вухом, ще повним грому пекельної ночі та криків смерті, його
натхненну промову.
Я перевів погляд в долину. Десь оддалік, з гуркотом і хмарами пилу,
валили найбільш небезпечні стіни будинків то тут, то там, серед сірого
брухту й руїни, вставав поліцейський і прикладав руку до кепі, віддаючи
мертвому честь. Але це мене вже не вражало. Я раптом побачив далекі
зелені гори, залиті радісним сонцем, помаранчові сади, безконечний
шовковий простір блакитного моря, і душа моя проспівала над цим
кладовищем хвалу життю…
(990 сл.; за М. Коцюбинським)
10 клас. ІІ семестр
63
Дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.
1.Де відбулися трагічні події, описані Михайлом Коцюбинським?
а) У Греції; б) в Італії;
в) у Португалії; г) в Іспанії.
2.Що зруйнувало колись мальовниче місто Мессіну?
а) Виверження вулкану; б) повідь;
в) землетрус; г) ураган.
3.Чим був здивований герой твору, прибувши на місце катастрофи?
а) Тим, що життя продовжується;
б) тим, що місто перетворилось на груду каміння;
в) тим, що збереглися окремі будинки; г) неприродним виглядом залізного ліхтаря.
4.Що продавав хлопець серед руїн міста?
а) Помаранчі; б) фініки;
в) картоплю; г) цибулю.
5.Який колір переважає в описах людей та панорами довкілля?
а) Чорний; б) сірий;
в) коричневий; г) синій.
6.Чим був збентежений автор оповідання?
а) Поведінкою мешканців міста; б) зовнішнім виглядом чоловіків і жінок;
в) людськими очима; г) наслідками трагедії.
7.Коли сталося стихійне лихо, що знищило місто?
а) Вранці на Великдень; б) вдень на Трійцю;
в) у передноворічний вечір; г) в ніч на Різдво.
8.Яка картина найбільше вразила ліричного героя?
а) Мертві сірі руїни; б) спресовані з брухту та людських тіл барикади;
в) веселенькі шпалери серед хаосу та смерті; г) постать старого у чорному циліндрі.
9.Кому ввіддавали честь поліцейські?
а) Відкопаним загиблим; б) тим, хто вижив під час лиха;
в) один одному; г) жінці в жалобі з дитиною на руках.
10. Що сповнило душу героя оптимістичним настроєм?
а) Далекі зелені гори; б) залиті радісним сонцем помаранчові сади;
в) безконечний шовковий простір блакитного моря; г) бажання людей бути красивими й молодими незважаючи ні на що.
11. Який художній прийом використано в оповіданні?
а) Співставлення емоційного стану з описами природи; б) різкий контраст пейзажних замальовок;
64
Українська мова. 10–11 класи
в) гіперболізація персонажів;
г) алегоричність образів.
12. Скільки чітко окреслених епізодів можна визначити в тексті? Назвіть їх.
а) Один; б) три;
в) шість; г) десять.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Слухаючи текст, дайте відповіді на питання, обравши один із варіантів.
1.Де можна не скидати шапки під час вітання?
а) У сінях;
б) в передпокої;
в) на вулиці;
г) в коридорі.
2.Кому безперечно дозволяється знаходитись у приміщенні в головному
уборі?
а) Молодим жінкам;
б) чоловікам;
в) літнім жінкам;
г) нікому.
3.Кого під час знайомства слід представляти першим?
а) Жінку — чоловікові;
б) керівника — співробітникові;
в) господаря — гостеві;
г) молодшого — старшому.
4.Що, знайомлячи, слід промовити?
а) «Знайомтесь, якщо хочете…»;
б) «Він хоче представитись…»;
в) «Будь ласка, дозвольте Вас познайомити й представити…»;
г) «Знайомтесь, будь ласка…»
5.Які відомості про людину необхідно назвати під час знайомства?
а) Зріст, вагу та інші фізичні характеристики;
б) стан здоров’я;
в) повне ім’я та посаду, або власні стосунки, залежно від ситуації;
г) вік людини.
6.Як треба поводитися чоловікові, що сидить у кріслі, на стільці чи
ще на чомусь, коли до помешкання входить жінка й починає з ним
розмову?
а) Підвестися або запропонувати присісти;
б) не підтримувати з нею розмову, поки та не сяде;
в) вийняти руки з кишень і чемно відповідати на питання;
г) поступитись місцем і вийти з кімнати.
7.Хто, за рівних умов, вітається першим?
а) Кмітливіший;
б) спритніший;
в) ввічливіший;
г) винахідливіший.
8.Що слід зробити «незваному гостеві»?
а) Зробити вигляд, що не помітив збентеження;
б)поступитись гостинному запрошенню, щоб не образити господарів;
10 клас. ІІ семестр
65
в) швидко з’ясувати справу, в якій прийшов, і попрощатися;
г) залишитись на вечерю.
9.Що втрачає гість, якого чекали, а він не з’явився?
а) Певну суму грошей;
б) дружні стосунки з господарями;
в) репутацію вихованої людини;
г) можливість смачно попоїсти на дурничку.
10. Коли гість має нагоду «вчинити по-королівському»?
а) Трохи спізнившись;
б) прийшовши завчасно;
в) не запізнившись на гостини;
г) зробивши «королівський подарунок».
11. Що повинен зробити гість, який випадково розбив посуд, або зіпсував
скатертину?
а) Звалити провину на сусіда по столу;
б) зробити вигляд, що нічого не сталося;
в) запропонувати гроші за спричинені збитки;
г) компенсувати потім зіпсований предмет чимось рівноцінним.
12. Як вчинить увічлива людина, прощаючись із господарями?
а) Піддасться на умови посидіти ще і залишиться ночувати;
б) схвально висловиться про страви, якими її частували й напроситься
на наступні гостини;
в) вчасно попрощається й запросить гостинних господарів нанести
візит-відповідь;
г) піде «по-англійськи», не прощаючись.
«ДОБРИДЕНЬ У ВАШІЙ ХАТІ»
— Добридень у Вашій хаті!
— День добрий. Заходьте, будь ласка!
Чоловіки скидають свої капелюхи (а чи вушанки, чи картузи — байдуже) ще в сінях, у передпокої, в коридорі. Пригадуєте, як ви віталися
на вулиці? Ніхто не вимагає від вас знімати в’язані шапки або розв’язувати
серед зими хутряну вушанку; а в квартирі, як і в будь-якому службовому
приміщенні, в головних уборах чоловіки не з’являються. Жінки мають
право вибору: або, знімаючи в передпокої верхній одяг, заразом зняти
й капелюшок, поправити зачіску, або — лишатися в шапці чи в хустці.
В такому разі хочу попередити: в декого може з’явитися думка, що ви
або прихворіли, або просто давно голову не мили і не розчісувалися.
А може то мода така? Щоб люди не сушили собі голови, краще увійти без
головного убору. Звичайно, йдеться про молодих і про тих, хто ще вважає
себе жінкою середнього віку. Інша річ, коли літня жінка сидить у кімнаті
в хустинці. Завважте: деяким народам релігійні звичаї зобов’язують бути
66
Українська мова. 10–11 класи
й у приміщенні з прикритою головою. Покладаємось на вашу делікатність
у таких випадках…
Нарешті, гості в зборі. Добре, коли всі між собою знайомі. А коли
не всі? Припустимо, ми повинні познайомити між собою двох осіб. Тут
можливі різні варіанти. Але основне правило — принципом підкресленої
уваги користуються старші за віком та жінки. Тобто, молодшого представляють старшому, чоловіка — жінці, співробітника — керівникові,
гостя — господареві. Якщо обидва рівні за віком та іншими ознаками,
краще першим представляти ближчу тобі людину, родича — іншому
знайомому. Не забувайте, знайомлячи, промовити: «Дозвольте Вам представити…» або «Знайомтесь, будь ласка…», а потім обов’язково назвати
першим того, кого представляєте, а другим — того, кому представляєте.
Виняток — знайомство з батьками. Будь-кого, навіть своє начальство чи
кохану дівчину, представляємо матері й батькові, а не навпаки. Називаючи, не забувайте про ім’я та по батькові чи прізвище кожного, а також
намагайтеся якомога стисліше й конкретніше відрекомендувати їх один
одному: «Знайомтесь, будь ласка: Юрій Всеволодович, мій шкільний друг;
Тетяна Борисівна, наш економіст» та ін. Зміст рекомендації залежить від
ваших стосунків і офіційності моменту.
Знайомлячи з рідними, представляйте їх не лише на ім’я та по батькові,
а й згадуючи родинні взаємини: «Моя мати, Надія Петрівна», «Мій батько,
Євген Леонідович» і т. д. Після цього називайте тих, з ким їх знайомите.
Якщо в приміщенні вже зібралася чимала компанія, не слід, представляючи новоприбулого, повторювати щоразу кожному його ім’я. Досить
голосно назвати, звертаючись одразу до всіх. До того ж із цим завданням
він може впоратися й сам — також не повторюючи своє ім’я безліч разів,
якщо його вже почула людина, що простягає руку для знайомства.
Ознака ввічливості й вихованості, коли людина, знайомлячись і вітаючись, підводиться назустріч. І, звичайно, не дозволяйте собі, шановні
чоловіки, сидячи говорити з жінкою, яка в цей час стоїть! Або запросіть
і її сісти, або — підводьтеся. Між іншим, підводиться зі свого місця й господиня, зустрічаючи новоприбулого гостя будь-якого «рангу». Чи варто
нагадувати, що при цьому ви виймаєте руки з кишень і цигарку з рота.
І остання «дрібничка»: як доведено багатовіковим дослідженням і як
викладено в усіх наукових трактатах подібної тематики — за рівних умов
першим вітається ввічливіший.
Досі ми говорили про ваш прихід до чийогось дому, де на вас чекала
обумовлена зустріч. А чи доводилося вам потрапляти в таку ситуацію:
ви натискаєте дзвінок (або прохиляєте незачинені двері в хату), а назустріч — хтось із господарів, для яких ваш прихід — несподіванка.
Погляньте пильніше на їхні обличчя — тієї миті там буде написано все,
що вони про вас думають. І навряд чи варто поступатись гостинному запрошенню: «Дуже приємно, раді Вас бачити, проходьте, будьте ласкаві…»
Придивіться: чи не присів господар на краєчок стільця? Чи не поглядає
10 клас. ІІ семестр
67
раз у раз господарка на двері кухні, де щось шкварчить, або кімнати,
звідки чутно гудіння ввімкненого пилотяга? А може, не всі застібнуті
ґудзики на домашньому вбранні підкажуть гостеві, що він завітав невчасно
і господар щойно відпочивав? Тож з’ясуйте швиденько справу, в якій
прийшли, і попрощайтеся. Раджу навіть не залишатися на вечерю, хоча би
вона вже була на столі — можливо, розраховували лише на домашніх.
Запам’ятайте: візити без попередження можливі лише в крайньому
випадку. Про гостини слід домовлятися заздалегідь.
Якщо вас запросили в гості чи на родинне свято і ви дали згоду — неввічливо не з’явитися. У крайньому разі попередьте завчасно, щоб не чекали,
не готувалися, не розраховували на вас. Навіть квитки на поїзд, як відомо,
треба здавати заздалегідь; що довше ви зволікатимете, то більше знецінюється ваш квиток. В цьому випадку ви втрачаєте всього-навсього певну суму
грошей, а в разі пізньої відмови (як не з’явитесь туди, де на вас чекають)
втрачає ваша репутація людини надійної, порядної і вихованої…
Не запізнюйтесь, і не приходьте передчасно, якщо час зустрічі обумовлений. Адже «точність — ввічливість королів». Коли ж ще ви матимете
таку нагоду — вчинити по-королівському?!
Не грюкайте у двері. Подзвоніть або постукайте, зачекайте, поки
господар пройде коридор чи передпокій.
Не заходьте далі передпокою, поки вас не запросять.
Не тягніть за собою у вітальню ані господарські кошики, ані сумки.
Знайдіть їм інше місце: кошик під вішалкою, сумочку — на столику
в передпокої або в іншому місці, визначеному господаркою, інакше ваші
торби заважатимуть і вам, і гостям. За стіл сідайте також за вказівкою
господині.
Не висловлюйте своїх почуттів, коли в гостях здибались із людиною,
яку б вам не хотілося бачити. Не підкреслюйте своїх поганих стосунків
з будь-ким із запрошених. Що вдієш, доведеться навіть привітатися
з цією людиною, бо інакше виглядатимеш нечемним і неввічливим щодо
господаря й господині.
Не виставляйте перед гостями своїх близьких у невигідному світлі.
Навіть не дуже образливі (як на ваш погляд) дотепи з приводу вигляду,
манер, віку, одягу, характеру є проявом невихованості й безкультур’я.
Негарно нишпорити по кімнаті, допитуватись, що чого варто. Тим
більше без дозволу виймати й розглядати будь-які речі та книги!
Некультурно висловлювати вголос свої зауваження щодо страв, якими
частують.
Ніколи не пропонуйте грошей господареві навзамін зіпсованої скатертини чи розбитого посуду. Краще колись компенсуйте чимось рівноцінним.
І останнє: не забудьте вчасно попрощатися й піти додому. Ввічлива людина при цьому запросить гостинних господарів нанести візит-відповідь.
(955 сл.; з кн. «Чим хата багата»)
68
Українська мова. 10–11 класи
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прослухайте текст.
ОСТАННЄ ЛІТО ЛЕСІ УКРАЇНКИ
1-го серпня 1913 р. відійшла у «ті небеса, де сяє одвічна краса» геніальна дочка України, письменниця, поетеса, перекладач, фольклорист,
етнограф, літературознавець і публіцист, прекрасний музикант і знавець
народної пісенної творчості Лариса Петрівна Косач-Квітка, відома всьому
світові як Леся Українка.
Наприкінці квітня 1913 р., повертаючись з Єгипту, де вона лікувалася,
Леся заїхала до матері в Київ. Про цей останній приїзд розповідала
її молодша сестра Ісидора:
— На честь Лесі Українки в українському клубі «Родина» було
уряджено спеціальне зібрання. Марія Старицька влаштувала з учнями
музично-драматичної школи Лисенка декламацію і співи — все за творами
Лесі Українки. Було багато промов, виступала і сама Леся, читала ненадруковану драму «Бояриня». Всім цей твір дуже сподобався. І нікому
не спадало на думку, що бачать її востаннє…
Наприкінці травня Леся приїхала до Кутаїсі, де чекав її чоловік
Клемент Квітка. Маючи юридичну освіту, він отримав посаду в цьому
місті. За станом здоров’я Леся Українка часто жила в Грузії. Але перше
її знайомство з цією країною відбулося, коли їй було 24 роки. Весною
1895 р. у Києві в будинку № 21 на Назарівській вулиці знайшов собі
помешкання студент Київського університету Нестор Гамбарішвілі. Господарями квартири була родина Косачів. Пізніше він напише прекрасні
спогади про той час: «…Сім’я відразу завоювала мої симпатії. Найкращі
дружні стосунки були з Лесею. Одного разу, побачивши в мене на столі
книгу Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», майстерно оформлену
ілюстраціями художника Зічі, вона була приємно здивована шедевром
грузинської літератури ХІІ ст. і закидала мене питаннями про Грузію,
її природу, давню культуру, просила познайомити з грузинською мовою.
На знак наших добрих товариських стосунків подарувала фотографію
з написом на звороті: «Бажаю Вам, пане Несторе, послужити щиро
й бездоганно своїй рідній Країні. Коли Вам треба буде товариської помочі
й поради, то згадайте, що є на світі Лариса Косач». Тепер ця світлина
стала однією з найвідоміших.
Пізніше, за порадою лікарів, поетесі доведеться жити в різних містах
Грузії — Тбілісі, Кутаїсі, Батумі, Телаві. У неї було багато друзів і знайомих
грузинів. В Кутаїсі товаришувала з педагогом, письменником, громадським і політичним діячем Силованом Хундадзе, він вчив її грузинської
мови. Була знайома з музикантом і етнографом Захарієм Паліашвілі,
пізніше відомим на весь світ композитором, автором опер «Абесалом
і Етері», «Даїсі».
10 клас. ІІ семестр
69
Чудові спогади залишив відомий юрист і громадський діяч Іван Пааташвілі: «…В добру погоду Леся Українка проводила весь час на балконі,
звідки добре було видно всю Кахетію і чарівну Алазанську долину. Там
вона, мабуть, і побачила ту стежечку, якою йшов з Єрусалима прочанин
з тиковкою на ціпку. Так народилася драма «На полі крові»…»
Не завжди Леся Українка почувалася добре — журилася за Україною,
за рідними. В Грузії отримала звістки про смерть старшого брата Михайла
і батька. З грішми було скрутно, «проза життя» давалася важко, проте,
за її словами, «поезія обступила звідусіль». Саме в Грузії були написані
драми «Камінний господар», «Осіння казка», «Адвокат Мартіан». І,
нарешті, 25-го липня 1911 р. в Кутаїсі народжується драма-феєрія «Лісова пісня». У самісінькій Колхиді, де аргонавти добували на річці Ріоні
золотий пісок, а Леся Українка описала неповторний світ української
міфології, природи, звичаїв, самої душі народу: грузинський пейзаж
нагадував Волинський край.
І ось уже останній приїзд Лесі Українки в Кутаїсі. Вона починає
працювати над драматичною поемою «На передмісті Олександрії». Це був
її недописаний акорд — молитва до Сонця, що зберегло скарб великої
мудрості до кращих часів. На жаль, здоров’я Лесі погіршувалося. Тяжко хвору поетесу перевезли до високогірного містечка Сурамі, де було
сухе повітря й тепло. Поряд з нею були мати, чоловік і сестра Ісидора.
Сама Леся писати вже не могла, диктувала матері. Коли втомлювалася
диктувати, тихенько наспівувала українські народні пісні, які з її голосу
записував К. Квітка. А Ісидора ходила в ближній ліс за ожиною, бо Леся
просила, як Лукаш в «Лісовій пісні» просив блукаючу по осінньому лісі
Долю подати йому хоч гілку ожини. Може, Леся згадувала цю ягоду
з рідних гаїв і летіла її душа піснею до милої України.
Тут, у Сурамі, Леся Українка затоваришувала з семирічною грузинською дівчинкою Тамарочкою, котра, жаліючи поетесу, в грозу бігала
в гори, аби знайти для неї чарівну квітку ортополи, що зціляє від усіх
недуг. Згодом ця дівчинка стане скульптором, і саме їй, Тамарі Абакелія, Грузія довірить виліпити погруддя для пам’ятника Лесі Українки
в Сурамі.
1913 року відбувся похорон поетеси на Байковому кладовищі в Києві.
Леся Українка вважала, що долі України й Грузії дуже схожі, передбачала,
що наші країни колись будуть незалежними і будуть дружити. Її слова
справдилися.
У Ялті був підписаний Протокол про співробітництво в культурній
сфері між Грузією і Україною, проводилися Дні української культури
в Грузії…
В одному з віршів, який Леся Українка присвятила молодому другу
Нестору Гамбарішвілі, а їй самій тоді було всього 25 років, є такі сумні,
але пророчі слова:
70
Українська мова. 10–11 класи
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний промінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
І так вийшло, що саме в грузинському містечку Сурамі Леся Українка стала для всього людства «вічно живою, бо мала в серці те, що не вмирає».
Живуть її твори, в яких вона закликала до любові й вірності рідному
краю.
(805 сл.; з часопису)
Дайте відповіді, обравши один із поданих варіантів, та виконайте
завдання до 10-го питання.
1.Звідки поверталася Леся Українка наприкінці квітня 1913 року?
а) З Грузії;
б) з Поділля;
в) з Єгипту;
г) з Києва.
2.Який твір читала Леся Українка на урочистому зібранні, урядженому
в її честь?
а) «Напис в руїні»;
б) «Лісова пісня»;
в) «Як я люблю оці години праці…»;
г) «Бояриня».
3.Коли відбулося перше знайомство Лесі Українки з грузинською культурою?
а) Коли нарпикінці травня 1913 року вона приїхала до Кутаїсі;
б)весною 1895 року, коли вона познайомилась з грузинським студентом і побачила книгу Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»;
в)коли за порадою лікарів поетесі довелося жити в різних містах
Грузії;
г) після знайомства з письменником і педагогом Силованом Хундадзе.
4.Кому було подаровано фотографію з побажанням щиро й бездоганно
послужити своїй країні?
а) Молодшій сестрі Ісидорі;
б) юристові й громадському діячеві Іванові Пааташвілі;
в) чоловікові Клементу Квітці;
г) студентові Київського університету Нестору Гамбарішвілі.
5.Хто із знайомих грузинів Лесі Українки став відомим на весь світ
композитором?
а) Силован Хундадзе;
б) Захарій Паліашвілі;
в) Нестор Гамбарішвілі;
г) Іван Пааташвілі.
6.Де народилася драма «На полі крові»?
а) У Тбілісі;
б) в Кутаїсі;
в) в Кахетії;
г) в Батумі.
10 клас. ІІ семестр
71
7.Коли було створено драму-феєрію «Лісова пісня»?
а) Наприкінці квітня 1913 року;
б) весною 1895 року;
в) 1-го серпня 1913 року;
г) 25-го липня 1911 року.
8.Яку назву мав останній, недописаний твір Лесі Українки?
а) «На передмісті Александрії»;
б) «Камінний господар»;
в) «Адвокат Мартіан»;
г) «Осіння казка».
9.Де встановлено пам’ятник-погруддя видатній дочці українського
народу, виготовлений Тамарою Абакелія?
а) На Байковому кладовищі в Києві;
б) у містечку Сурамі;
в) у столиці Грузії Тбілісі;
г) у Кутаїсі, де найдовше мешкала геніальна поетеса.
10. Визначте стиль мовлення прослуханого тексту.
а) Художній;
б) науковий;
в) публіцистичний;
г) розмовний.
Використовуючи мовні засоби, притаманні відповідному стилю, напишіть замітку в газету про І. Я. Франка. Під час роботи скористайтесь
такою схемою:
а) біографічні відомості про письменника;
б) огляд творчості;
в) значення літературної спадщини.
Самостійно придумайте заголовок, що відбивав би суть вашої праці.
ЧИТАННЯ МОВЧКИ
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прочитайте текст. На його прочитання відводиться 2 хв.
ЩО ТАКЕ УКРАЇНА?
Україна — це земля, де живуть українці. Вона є всюди там, де гомонить
наша рідна українська мова й пісня, всюди там, де люди пам’ятають про
спільну минулу долю й недолю, всюди там, де люди бережуть давній
український звичай, всюди там, де люди хочуть свобідного українського
життя. Україна — це великий, багатий і славний колись край. Широко
й далеко простягся він — на тисячі дві верст вздовж, близько одну — впоперек. Від швидкої річки Попраду і болотяного Вепру простягається
Україна по далекий, рудими степами оточений Каспій, від гарячого
угорського низу й лісових верхів Карпат аж поза рибний Дін, від темних
борів Біловезької Пущі аж по вічно кригою скутий Кавказ, від бездонних
72
Українська мова. 10–11 класи
боліт Полісся до сонячних берегів Чорного моря. Багато-багато в Україні
земель, міст, містечок, сіл. Є в Карпатських горах загоряна Лемківщина,
бідна Бойківщина і бадьора Гуцульщина; є під Карпатами багате на сіль
і нафту Підгір’я, де лежать старі українські княжі міста Перемишль і Галич;
є Розточчя зі славним Львовом, нещасна Холмщина з Холмом; є лісове
Підлясся з міцним Берестом, є болотяне Полісся з Пинськом і Мозирем;
є стара Волинь з Володимиром і Кременцем, Луцьком і Житомиром;
є родюче Поділля з Тернополем, Кам’янцем і Могилевом; є багата на садовину Бесарабія; є вкрита старими городищами й могилами Київщина
з золотоверхим Києвом, гетьманським Чигирином та святою кожному
з нас Тарасовою могилою коло Канева; є Чернігівщина, Полтавщина
й Харківщина з безліччю давніх козацьких міст; є Донеччина з великими
шахтами вугля й заліза; є Слобожанщина, що сягла аж за Дін під Курськ
та Воронеж; є давня запорізька земля у Херсонщині, Катеринославщині
й Таврії, де на місцях давньої Запорізької Січі «мудрий німець картопельку
садить», а над морем розсілись міста Одеса, Миколаїв, Херсон, Таганрог,
Ростов; є й татарський колись Крим і підкавказька козацька Кубанщина,
Чорноморія й Ставропільщина. Хто перелічить ті міста, містечка, села,
слободи, хутори! Хто про них усіх докладно розкаже! Грубезної книги
на це треба й не одної! Велика Україна, у півтора рази більше Німеччини
або Франції, на третину більше Англії. Та й куди багатша! Було б де
розжитись на славу, і дивувався б цілий світ, як то щасливо живеться
українському народові.
Правда! Та й тепер дивується весь світ, але лиш українській неволі,
українським злидням! Бо сидить український народ на ланах родючих,
на багатствах великих, над величними судохідними ріками й морями,
над великими торгівельними шляхами. Та й що йому з того? Від віків
різні чужинці пасуться його потом і кров’ю, його хлібом, худобою, його
лісом і пасікою, його вугіллям і залізом. А український народ останню,
кров’ю прикипілу сорочку для них з плеча здіймає, останню ложку страви
їм віддає, сам з голоду й холоду гине або йде в далеку чужину шукати
долі: в Канаду, Бразилію, Сибір, Туркестан.
Чому це так? Чи ті чужинці такі вже нелюди, що не дають жити
українському народові?
Ні! Це ж такі самі люди, як і ми, українці, так само як ми потребують
їсти й спати, так само живуть і вмирають, так само кохають і ненавидять.
Але вони нам, українцям, були, є і будуть чужі, а кожен найпаче собі
добра бажає, хоча би другий на тім мав не знати як потерпати. Це вже
такий закон природи: усі мусять боротися весь свій вік за існування
своє — не чуже. Ми, українці, найбільше через нашу незгідливість
не могли ніколи успішно боротися проти чужинських впливів. Тому-то
в боротьбі за існуваня перемогли нас чужинці й сіли нам на шию.
(547 сл.; за С. Рудницьким)
10 клас. ІІ семестр
73
Дайте відповіді на питання, обравши один із зазначених варіантів.
1.Яке з поданих визначень найбільш точно формулює поняття про
Україну?
а)Україна — це територія, окреслена відповідними географічними
назвами на карті; б)Україна — це великий і багатий колись край;
в)Україна — це земля, на якій живе український народ зі своєю
мовою, культурою та традиціями; г) Україна — це простір, відмежований кордонами від інших держав.
2.Яку відстань у кілометрах становить верста — давня назва східнослов’янської міри великих віддалей?
а) 1,06 км; б) 2,5 км;
в) 10,8 км; г) 100 км.
3.Скільки верст налічує Україна і як вона розташована?
а) Одну тисячу верст вздовж і близько двох — впоперек; б) дві тисячі верст вздовж і близько двох — впоперек;
в) дві тисячі верст вздовж і близько однієї — впоперек;
г) одну тисячу верст вздовж і близько однієї — впоперек.
4.Від яких річок простяглася Україна до Каспію?
а) Від Сяну і Дону; б) від Бугу і Дніпра;
в) від Попраду і Вепру; г) від Ворскли і Десни.
5.Де розташоване стародавнє місто Перемишль?
а) У Карпатах; б) на Підгір’ї;
в) на Розточчі; г) на Холмщині.
6.У якому регіоні знаходиться Тернопіль?
а) На Поліссі; б) на Поділлі;
в) на Волині; г) на Лемківщині.
7.Де знаходиться могила Т. Г. Шевченка?
а) Під Києвом; б) під Черніговом;
в) під Каневом; г) під Полтавою.
8.Які землі охоплювала Запорізька Січ?
а) Чернігівщину, Полтавщину та Харківщину; б) Донеччину, Луганщину та Черкащину;
в) Кубанщину, Ставропільщину та Чорномо рію;
г) Херсонщину, Катеринославщину й Таврію.
9.Яке з міст, згаданих академіком та фундатором географії України
Степаном Рудницьким у написаній 1916 р. праці «Чому ми хочемо
самостійної України», не входить до складу сучасної України?
а) Одеса; б) Миколаїв;
в) Херсон; г) Ростов.
74
Українська мова. 10–11 класи
10. У скільки разів Україна більша за Францію?
а) У півтора рази; б) у два рази;
в) у два з половиною рази; г) на третину.
11. Що дивувало та, мабуть, і зараз дивує весь світ стосовно України?
а) Українські багатства; б) українські простори;
в) українські краєвиди; г) українські злидні.
12. Чого не вистачає нашому народові для гідного життя на своїй землі?
а) Войовничості; б) розуму;
в) природних ресурсів; г) злагоди.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Читаючи текст, відмітьте правильні, на вашу думку, відповіді. На виконання цієї роботи відводиться 3 хв.
1.У якому році народилася Ольга Кобилянська?
а) У 1860-му;
б) у 1861-му;
в) у 1862-му;
г) у 1863-му;
д) у 1864-му.
2.Де все життя провела майбутня письменниця?
а) В Гура-Гуморі;
б) у Києві;
в) в Чернівцях;
г) у Харкові;
д) в Чернігові.
3.Скільки класів початкової школи закінчила Ольга Кобилянська?
а) Два класи;
б) три класи;
в) чотири класи;
г) п’ять класів;
д) шість класів.
4.Якою мовою були написані перші опубліковані оповідання?
а) Англійською;
б) німецькою;
в) польською;
г) французькою;
д) датською.
5.Під чиїм впливом Ольга Кобилянська почала писати українською?
а) Під впливом Лесі Українки;
б) під впливом Тараса Шевченка;
в) під впливом Христі Алчевської;
г) під впливом Наталі Кобринської;
д) під впливом Гната Хоткевича.
6.Що, за визначенням критиків, вдосконалила письменниця в художній
літературі?
а) Психологічну повість, показуючи рух душі своїх героїв;
б) роль пейзажу в художньому творі;
в) значення художньої деталі як засобу впливу на читачів;
г) показ етнічної самобутності українського народу;
д) реалізм соціально-побутової повісті.
10 клас. ІІ семестр
75
7.Який стиль мовлення є класичним для дружнього листування?
а) Розмовний;
б) художній;
в) офіційно-діловий;
г) епістолярний;
д) публіцистичний.
8.Скільки років тривало листування між Ольгою Кобилянською і Христиною Алчевською?
а) 20 років;
б) 21 рік;
в) 22 роки;
г) 23 роки;
д) 24 роки.
9.Про яку повість згадується у листі від 10-го лютого 1904 року, що її
високо оцінив Гнат Хоткевич?
а) «Людина»;
б) «Земля»;
в) «У неділю рано зілля копала»;
г) «Царівна»;
д) «Через кладку».
10. Чому письменниця, що зайняла почесне місце в українській літературі, не мала можливості побувати на морі та подорожувати?
а) Через незадовільний стан здоров’я;
б)бо за своєю вдачею була затвірницею і не любила будь-яких змін;
в) через хвору матір, яку доглядала Ольга Кобилянська;
г) тому що гонорарів за літературну працю вистачало хіба що на
прожиття;
д) бо перебувала під наглядом поліції і не мала права вільного пересування.
11. Про що розповідається в нарисі «Через море»?
а) Про морські пригоди;
б) про чудові краєвиди морських просторів;
в) про вірність жіночої любові до смерті;
г) про мешканців морських глибин;
д) про екологічний стан Чорного моря.
12. У чому актуальність листа, написаного понад сто років тому 8-го вересня 1903 року Христі Алчевській, у наш час?
а) У ньому Ольга Кобилянська говорить про подальше реформування
прози;
б) письменниця піднімає проблему творчої інтелігенції;
в) бо, як і тоді, Україна стоїть перед європейським вибором, і майбутнє
залежить від свідомості кожного;
г) феміністичний рух, про який писала Кобилянська, стає все більш
актуальним у наш час;
д) проблеми становлення української літератури, розкриті в листі,
співзвучні із сьогоднішніми.
76
Українська мова. 10–11 класи
ЦАРІВНА ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ
Життя О. Кобилянської не було багате на неординарні події. Народилася наприкінці листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора в буковинських лісах у родині дрібного урядовця. Пізніше батьки оселилися
в Чернівцях, де письменниця прожила все своє життя. Закінчила 4 класи
початкової школи, займалася самоосвітою: багато читала, малювала,
потроху віршувала. Свої перші оповідання написала німецькою мовою.
Під впливом Н. Кобринської наступні новели були написані українською.
Творче життя письменниці не було безхмарним. На її захист першою стала
Леся Українка, яка писала, що О. Кобилянська обізнана з «кращими
досягненнями німецької, англійської, французької, датської літератур»,
закликала критиків «признати за нею те почесне місце в нашій літературі,
на яке вона цілком заслуговує». Життя підтвердило цю оцінку: твори
О. Кобилянської ввійшли до золотої скарбниці класичної літератури.
Критики зазначають, що О. Кобилянська вдосконалила психологічну
повість, показуючи рух душі своїх героїв. Але без епістолярної спадщини
важко уявити собі її як людину і художника слова. Листи допомагають
глибше зрозуміти умови, в яких жила і творила письменниця, висвітлюють
важливі питання її творчого шляху, розкривають широкі зв’язки з письменниками всієї України, з видатними діячами зарубіжних літератур.
Листування Ольги Кобилянської з Христиною Олексіївною Алчевською є найтривалішим у часі (1903–1927 роки). У фондах інституту
літератури ім. Т. Г. Шевченка у Києві зберігаються 67 листів, які свідчать
про глибоку приязнь, що існувала між письменницями. Згадує Ольга
Кобилянська: «… ми познайомилися листуванням. Я її взнала 1902 р. Тоді
дістала листа зі світлиною із Ялти, з-над Чорного моря…»
Далі листи, як ті птахи, літали між Чернівцями і Харковом, несли
з собою радість, ніжність, щирість двох поетичних душ, життєва доля
яких складалася далеко не безжурно.
Натхнення обидві знаходили в творчій праці. Читаємо лист від 10
лютого 1904 року, в якому О. Кобилянська просить Христю «…добродія
Хоткевича спитайте при нагоді з ласки своєї, чи подав вже «Землю»
до цензури?…»
Гнат Хоткевич високо оцінив цю повість і мав намір здійснити видання у Харкові. Не вийшло, бо самому довелося емігрувати в Галичину.
І там у газеті «Діло» надрукував дуже цікаву критичну статтю про «Землю».
Його оцінка цілком задовольняла авторку.
В одному з листів О. Кобилянська відкриває душу своїй молодшій
подрузі Алчевській: «…коли від Вас наспіла картка з-над моря, вона і врадувала мене, і викликала жаль. Я ніколи, здається, там не буду. Можу
подорожувати тільки за той гонорар, що його одержую за свої праці,
а його в мене не багато — тому в мене руки сковані, і я лише мріями
лечу в далечину й купаю в морі смутну душу свою. Душею я дуже хвора.
10 клас. ІІ семестр
77
В мене туга за широким новим світом, за великими спільними картинами
природи — а я їх не маю! Розумієте смуток мій? Коли думаю про Вас, що
се якась біла чайка б’ється крилами над морем і сумно кличе…» Таке велике
бажання відчути морську стихію надихнуло письменницю створити прекрасний нарис «Через море» — про вірність жіночої любові до смерті.
Критик М. Сріблянський у № 1 «Української хати» за 1910 рік писав:
«О. Кобилянська своєю повістю «В неділю рано зілля копала» проспівала чудову пісню краси людської душі…» А у письменниці тяжкі
обставини життя, і вона пише до Христі: «Поет в мені зложив крила
і поволі завмирає. Мене радує, як обізветься хтось з моїх приятелів. Чи
сподобалась Вам моя повість «Через кладку»?» Цю повість дослідники
вважають «кладкою ідеологічних проблем», що стояли перед українською
інтелігенцією, словами головного героя «провідники народу повинні
спершу самі себе віднайти і аж після того організовувати маси».
Понад сто років тому 8-го вересня 1903 року О. Кобилянська писала
до Х. Алчевської: «…ми вступили на арену європейського життя і від нас
самих залежить, чи виберемо собі місце на ній тривале на будуче. Я думаю
і маю на те глибоке переконання, що коли кожна одиниця буде щиро над
собою працювати й різьбити себе, то ми яко маса ніколи не зійдемо з тої
арени…» Як актуально звучать ці слова письменниці, яка через свою душу
пропускала біль свого народу, своїм завзяттям перемогла всі труднощі
й допомогла підняти українську літературу на рівень світового значення.
(620 сл.; з часопису)
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прочитайте текст. На його прочитання відводиться 2 хв.
ТАЄМНИЦІ РІДНОГО СЛОВА
Коли всі слова мови зібрати докупи, вийде величезний словник
на сотні тисяч слів. Що ж це за чарівна сила, що робить слова ясними
й зрозумілими для кожного? Чому так, а не інакше названо речі? І чому
саме ці назви існували впродовж віків і дожили до наших днів?
Таємниці деяких слів розглядаються дуже просто. Ось, наприклад,
«рожевим» називають те, що має колір рожі; «прозорим» — те, крізь
що проникає зір, що можна бачити наскрізь; «дарма» утворено від слів
«дар», «дарувати» і означає — «нічого не мати взамін чогось»; «пополотніти» — стати білим, як полотно.
Зовсім легко пояснюють самі себе й такі слова, як «небосхил», «виднокруг», «краєвид», «верховіття», «пройдисвіт», «перекотиполе». Або
кумедне слово «нісенітниця», що походить від слів «ні се, ні те».
Та є в нашій мові такі слова, які глибоко приховують таємницю
свого походження. Для того, щоб довідатися, як і чому виникло те чи
інше слово, часом науковцям доводиться перетворюватися на детективів
і по крихті збирати історію походження слова. Ось лише кілька таких
мовних розслідувань.
78
Українська мова. 10–11 класи
Серед безкраїх українських степів ще й сьогодні можна зустріти високі
скіфські могили. За часів Запорізької Січі ці могили часто ставали в пригоді козакам. Підніметься козак на самий вершечок могили й пильнує, чи
не видно ворогів. А коли, бува, з’явиться на обрії турецька кіннота — запалить смолоскип, подасть своїм товаришам знак про небезпеку. На таких
могилах скіфи ставили своїх ідолів, що в народі звалися «кам’яними
бабами», або, на тюркський взірець, «бовванами» (або «болванами»).
Спершу люди почали вживати слово «бовваніє», маючи на увазі темну
цятку на вершечку могили, що її видно було здалеку. А згодом так почали
казати про будь-який предмет, помітний з великої відстані.
У середньовічній Європі університетські гуртожитки для бідних
студентів звалися «бурсами». Це латинське слово означає «гаман для
грошей». Який же тут зв’язок? Річ у тім, що бурси не мали своїх коштів,
учні-бурсаки жили за рахунок грошових пожертв. Добродійні особи,
які хотіли допомогти бідним бурсакам, складали гроші у спеціальний
гаман, прибитий до дверей гуртожитку,— бурсу. Згодом «бурсою» почали
називати й саме середнє духовне училище.
Буває часом: зміниться в слові лише один звук — і зникне прикмета
його походження. От і слово «куций» спершу вимовлялося як «кусий»,
від «кус», «кусати», і мало значення відкушений, а згодом і взагалі «короткий», «скорочений». Так часто кажуть про заячий хвіст. Він ніби
й справді відкушений. І самого зайця часом називають куцим.
Як бачимо, кожне слово нашої мови має цікаву історію. І дуже
важливо цю історію досліджувати та вивчати. Але найголовніше — зрозуміти, що мова жива. І, як кожна жива істота, вона сповнюється силою
й красою, коли її люблять і піклуються про неї, і стає слабкою й хворою,
коли до неї ставляться жорстоко й недбало.
(427 сл.; за А. Матвієнко)
Дайте відповіді, обравши один із поданих варіантів, та виконайте
завдання до 10-го питання.
1.Чому так, а не інакше названо речі?
а) Бо так вирішив народ;
б) бо так записано у словниках;
в) за їх подібністю до інших предметів;
г) щоб розрізняти одні поняття від інших.
2.Як утворилося слово «прозорий»?
а) Від зірок на небі, що про них розповідали — «про зорі»;
б) це — те, через що проникає зір, що можна бачити наскрізь;
в)від дієслова «прозріти», тобто побачити те, чого раніше не бачив;
г) від прикметника, що утворився від іменника «простір» — «просторий», де відбулося спрощення приголосних «ст», а «с» уподібнився
до «з».
10 клас. ІІ семестр
79
3.Яке з наведених нижче слів має одну основу?
а) Пополотніти;
б) перекотиполе;
в) пройдисвіт;
г) краєвид.
4.Зі скількох частин мови утворився іменник «нісенітниця»?
а) З двох;
б) з трьох;
в) з чотирьох;
г) з шести.
5.Яку роль виконували скіфські могили за часів Запорізької Січі?
а) Служили місцем зустрічі козацьких загонів;
б) були орієнтиром для турецької кінноти;
в) виконували роль сторожових веж;
г) залишалися культовими спорудами для проведення язичницьких
обрядів.
6.Що означає слово «бовваніє» в сучасній українській мові?
а) Темну цятку на вершечку могили;
б) будь-який предмет, помітний з великої відстані;
в) «бовваніє», те саме, що «болваніє», тобто — «дуріє»;
г) «бовваніє» означає «стоїть на сторожі».
7.Як перекладається слово «бурса» з латинської мови?
а) Середнє духовне училище;
б) гаман для грошей;
в) гуртожиток, де жили учні;
г) грошова пожертва від добродійної особи.
8.Яке первісне значення мало слово «куций»?
а) «Довгий»;
б) «відкушений»;
в) «короткий»;
г) «кусючий».
9.Якого звіра часто називають «куцим»?
а) Ховраха;
б) ведмедя;
в) вепра;
г) зайця.
10. Скільки «мовних розслідувань» проведено в тексті?
а) Одне;
б) два;
в) три;
г) чотири.
Проведіть власне «мовне розслідування» виникнення якого-небудь слова рідної мови, розкрийте його «таємницю». Запишіть свої досліди.
ПИСЬМО
Письмовий переказ
Завдання 1-го рівня
Прочитайте текст самостійно (або уважно прослухайте його прочитання вчителем). Створіть розгорнутий план. Напишіть стислий переказ, акцентуючи увагу на різноманітності української демонології.
Намагайтеся переказувати своїми словами, використовуючи лише
частково авторський текст.
80
Українська мова. 10–11 класи
УКРАЇНСЬКІ ЧОРТИ
Дорогою з Бердянська Дмитро Іванович Яворницький заїхав до старого міста Ногайська, щоб познайомитися з художником Анастасом
Гордійовичем Смоктієм і поговорити з ним про запорізьку старовину.
Цілий тиждень історик прогостював у Смоктія, який дуже любив
народні пісні, старовину, чудово співав старовинних запорізьких пісень,
знав козацькі думи, грав на кількох музичних інструментах, особливо
на сопілці.
А скільки він знав казок, прислів’їв, народних оповідань! Для Дмитра
Івановича це — скарб!
— Скажіть, друже мій,— якось запитав професор Яворницький,— яких
ви знаєте українських чортів?
Анастас Гордійович, одразу перевтілившись у народного оповідача,
повів такої:
— Ну, як хочете ви знати, то чорти бувають водяні, степові, хатні
й лісові. З водяних найголовніший — анциболот. Це головне начальство
над усіма водяними чортами. Потім водяник — це той, що греблі рве.
Далі синько водяний — це старий бородатий чорт, такий, що вночі хапає
людей та топить їх між лотоками у водяному млині. Є ще з водяних
рябий біс — це дуже злий чорт.
Із степових чортів найголовніший куцак (у шкоді десь був та й хвоста
збувсь). Далі танцюристий чорт: у вихорі танцює та б’ється з іншими чортами; кажуть, як кинути в той вихор ножа, то він увесь у крові буде. Є ще
жартівник-чорт: цей украде або оброть, або путо в хлопця чи в дядька,
що пасе коней у степу, та й закине геть. То хлопець ходить-ходить, а далі
й каже: «Ну, годі вже, пожартував, і годі»,— то він підкине.
З хатніх чортів найперший чорт — це дідько. От було в старовину
лаялися: «Щоб тебе дідько взяв!» Цей дідько як удень, то все на горищі
сидить, а як уночі, то шастає по сінях та по коморах. Так от, для того,
щоб він не шастав уночі, треба ляду на горищі на ніч закривати, бо
він спуститься з горища до діжки, що в сінях стоїть, та й хлебче воду,
як той пес. З хатніх чортів є ще біситель-чорт. Потім — луканька. Це
дуже капосний лукавий чорт. Він, якщо треба кому капость яку-небудь
учинити, так уже так підстроює, що будеш чмихати увесь день: той так
підведе, що й не найдеш вночі дверей спросонку та й учхаєшся. Одне
слово, дуже капосний біс.
Із лісових чортів є лісовик-чорт. Він сам білий, а п’яти смалені. Цей
дуже дурить людей. Він оце скинеться чоловіком та й їде по лісу на возі,
як скажений. То лісовий сторож гада, що воно злодюга якийсь забрався
в ліс, та давай за ним гнаться — аж то чорт.
Окрім цих чортів, є ще чорт Люципер. Це вже страшенний чортюга.
Усім чортам чорт!
Ще є якісь чорти, наші-таки українські, та тепер я ніяк не пригадаю
всіх, а чув, як малим був.
10 клас. ІІ семестр
81
— Знаєте, Анастасе Гордійовичу, що я думаю? — сказав Яворницький.
— А що?
— Я думаю, як би так, щоб намалювати в картинах усіх наших українських чортів.
— А що ж, це чудова думка.
Незабаром той задум було здійснено: в музеї з’явилася вітрина, а в ній
були виставлені всі чорти. Були там і намальовані, й виліплені так
майстерно, що біля «чортячої» вітрини завжди було повно народу та
весело.
(480 сл.; за І. Шаповалом)
Орієнтовний план (розгорнутий)
І. Відвідини Яворницьким старовинного Ногайська.
ІІ. В гостях у художника Смоктія.
1. Виконання старовинних пісень, козацьких дум, гра на сопілці та
інших народних інструментах.
2. Казки, прислів’я, народні оповідання.
ІІІ. Дивне запитання Дмитра Івановича Яворницького.
ІV. Перевтілення Анастаса Гордійовича та розповідь про водяних
чортів.
1. Найголовніший чорт — анциболот.
2. «Той, що греблі рве».
3. Синько водяний — старий бородатий чорт.
4. Дуже злий рябий біс.
V. Степові чорти.
1. Куцак.
2. Задерикуватий танцюристий чорт.
3. Жартівник-чорт:
а) дурні витівки;
б) «пожартував, і годі».
VI. Хатні чорти.
1. Дідько:
а) старовинна лайка;
б) денне перебування дідька на горищі;
в) чому треба закривати ляду на ніч;
г) нічна спрага дідька.
2. Біситель-чорт.
3. Капосний біс луканька.
VII. Лісові чорти.
1. Чорт-лісовик:
а) особливі прикмети;
б) їзда по лісу на возі;
в) обдурювання лісового сторожа.
82
Українська мова. 10–11 класи
VIII. Люципер — усім чортам чорт.
ІХ. Пропозиція Яворницькогою
Х. Здійснення задуму.
1. Майстерно намальовані й виліплені всі українські чорти.
2. Весела «чортяча» вітрина в музеї.
Завдання 2-го рівня
Переказуючи зміст тексту, доповніть його власним коментарем. Дайте
відповідь на питання: чим актуальний цей твір, надрукований вперше
у 1897 році, сьогодні?
Пояснити учням
Коментар (лат. — нотатки, тлумачення) — пояснення до тексту, тлумачення твору. Коментар звичайно виконує такі завдання:
1) дає короткі пояснення окремих слів, термінів, виразів, неясних місць,
які зустрічаються в тексті твору;
2) подає відомості про твір: про час, місце й історію його написання;
3) зіставляє різні варіанти тексту, вказує на різночитання в ньому тощо;
4) інформує про історичні події, які згадуються у творі, про історичних
осіб, власні імена, географічні назви тощо;
5) співставляє факти, події, явища.
Коментар може бути історичним, науково-дослідним, політичним,
сатиричним та ін. Відповідно до завдань мовлення, для коментування
найчастіше користуються науковим або публіцистичним стилем.
ОПОЗИЦІЯ
Була собі раз Опозиція, та така гостра, що не дай Господи. Годі було
до неї доступитися. І не то щоби кусала або гарчала, а м’явкала. І в тім
м’явканні була монотонна, вміла два слова: «Кдивда нам!» і «Дівнопдавність». Вона не вміла вимовляти «р».
Що вже великі пани шукали різних способів, щоби ту Опозицію
приручити, так де там! І з руки їсть, і гладити дається, а скоро що
до чого — м’явчить. Ось найстарший міністр взяв трохи вівса, хліба та
й наближається обережно: «Косю! Косю! Косю!» Опозиція стоїть, нюхає,
облизується, одним словом — орієнтується. Хліб схрупала, а тоді як
м’явкне: «Дівнопдавність». Міністр аж вуха затулив.
Послали до неї іншого, хитрішого.
— Бідна ти, бідна! Чого тобі, серденько, треба?
— Кдивда нам! Дівнопдавність!
— Ну, та й дубова ж у тебе голова, моє серденько! Невже ж ти того
не розумієш, що рівноправності ніякої я дати не можу? Що міг, то дав,
маєш рівноправність на папері, та що тобі з неї?
Стоїть і далі Опозиція, нюхає, облизується, орієнтується. М’явкає
своє: «Кдивда нам!» та «Дівнопдавність!»
Аж ось до неї сам Перемісник. Насамперед залякав її добре: заборонив українською мовою документи писати, закрив читальні, розігнав
10 клас. ІІ семестр
83
організації Опозиції, пригрозив жорстокими репресіями. Опозиція вже
не орієнтувалася і не викрикувала, а ледь белькотіла зо страху. Тоді
Перемісник питає:
— А що, Опозиціє, дихаєш іще?
— Пдав… Пдав… Пдав… — белькотіла Опозиція.
— Покиньте ви се! — гостро сказав Перемісник.— Досі були на вас
раки, а коли не покинете свого м’явкання, то будуть ще й скорпіони. Я все
можу, я маю владу… Скажіть щиро: досить вам того, що було? — Досить,
досить, досить! — прошепотіла Опозиція.
— Так чого ж хочете? Що вам потрібно?
— Поссади! Авансси! — вже зовсім встидливо прошепотіла Опозиція.
— Ну, то так вже й говоріть! — сказав Перемісник.— Так було давно
сказати. А то заладили: рівноправність та й рівноправність… Ніколи багач
не буде рівноправний з бідним, учений — з темним, розумний — з дурнем.
Тут уже м’явкайте хоч до кінця світу, а нічого не вим’явкаєте. А посади,
аванси — се друге діло. Се політика реальна… тут можемо порозумітися,
і я певний, що порозуміємося. Тільки будьте розумні, хапайте те, що реальне,
беріть те, що ми можемо дати, а не забагайте печеного леду. Зрозуміли?
— Цілковито, батьку, цілковито! — притакнула Опозиція.
— Ідіть же тепер і не грішіть більше! При виборах побачимось. Прощавайте!
І Опозиція, смирно поцілувавши Перемісника в руку, пішла додому.
(За І. Франком)
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Уважно прослухайте уривок. Замінивши особу оповідача, докладно
перекажіть почуте. Назвіть головного героя. Самостійно продовжіть
сюжетну лінію до розв’язки. Коротко сформулюйте свій висновок
щодо прослуханого.
ШПАРГАЛКА
Наш учитель історії в кінці кожної чверті влаштовував щось на зразок
письмових екзаменів. Точно ми ніколи не знали, в який саме день це
може статися.
Одного разу заходить Олександр Володимирович (так звали нашого
історика) і повідомляє, що сьогодні письмова робота про Ганнібала.
Мені стало якось не по собі. Про карфагенського героя в мене було
дуже невиразне уявлення, тому що Пунічні війни вивчали без мене, під
час моєї хвороби.
Мене охопив відчай. І раптом — радість! Зібганий клаптик паперу
вдарився об мою потилицю. Якийсь співчутливий друг кинув у мій
бік рятівну шпаргалку. Схоплюю її. Розгортаю. Аркушик з двох боків
густо списаний дрібним почерком. Не зовсім розумію, де початок, де
84
Українська мова. 10–11 класи
кінець,— та що там! Ніколи розбиратися й вникати у зміст. Беруся
за роботу. В очах мерехтить — нічого не розбираю, що пишу, про що
пишу. Тільки б устигнути своєчасно здати вчителеві.
Дзвінок. Черговий вихоплює у мене з-під самого носа зошит, якась
фраза застигла на півслові… «Е, нехай,— думаю,— біс із ним: як-не-як,
а цілих дві сторінки — це теж що-небудь значить».
Перерва. Хлопці збираються групами і починають ділитися між собою
результатами роботи. Виявляється, що дехто помилково вказав дату битви
під Каннами. Замість 216 року написав 218. Прислухаючись до розмови,
я раптом пригадав, що в моїй роботі не було взагалі ніяких дат. Це мене
трохи занепокоїло.
А тим часом у моїй пам’яті мимоволі почали випливати окремі слова
і фрази. Їх зв’язок з Ганнібалом видався мені досить-таки дивним. Чому,
наприклад, я згадав про його розмір? Та ще й який розмір — від десяти
до двадцяти метрів!…
Обережно починаю випитувати у своїх товаришів, чи не знає хто, який
на зріст Ганнібал. Знизують плечима: нікому й на думку не спало писати
про такі речі. І тут мені пригадалось, що я вказав і вагу легендарного
полководця. Та ще яку вагу — в тоннах! Боже мій, Боже, що я написав!
Наближався день повернення наших робіт. Коли, нарешті, прийшов
Олександр Володимирович з величезною різнокольоровою купою зошитів, я жадібно уп’явся в нього очима і з нетерпінням почав чекати, що
буде далі. І тут, наче навмисне, учитель викликає то одного, то другого,
то третього, тільки не мене. А купа все зменшується й зменшується. Ось
уже залишається тільки три зошити, потім два… Дивлюсь, мій лежить
останній. Тим часом Олександр Володимирович викликає свого улюбленого учня Бориса Крашанку, передає йому мій зошит і просить зачитати
вголос. Чітко карбуючи кожне слово, Борис читає:
Далі до розв’язки учні продовжують сюжетну лінію самостійно.
Розв’язка за автором
«Ганнібал належить до розряду ссавців. Відзначається величезними
розмірами. В його пащі можна вмістити човен середньої величини…»
Чую, як весь клас душиться від реготу. Коли, нарешті, Крашанка
перейшов до опису сили Ганнібала, яка міститься в його могутньому
хвості, Олександр Володимирович припинив читання.
Мені було соромно, і я готовий був провалитися крізь землю.
Після уроків я мав неприємну розмову з директором. За глузування
з учителя та його уроків мене було суворо покарано. Але запевняю вас,
що я зовсім не мав ніякого наміру глузувати з учителя. Просто шпаргалка
була написана на аркуші, вирваному із зошита для зоології, з описом кита.
Хвилюючись і дуже поспішаючи, я не помітив, що переписую речі, які
з Ганнібалом нічого спільного не мають. Звідси й усе непорозуміння.
10 клас. ІІ семестр
85
Проте цей гіркий урок не пройшов для мене марно. З того часу
я дав собі слово ніколи більше не користуватися шпаргалками. І пізніше
я не раз переконувався, що краще не написати нічого, ніж видавати чужу
роботу за свою.
(За Б. Герцем)
Письмовий твір
Завдання 1-го рівня
За допомогою наведених нижче уривків напишіть твір на тему «Етика
українців».
***
У своєму домі не віддавайтеся лінощам, але на все майте око.
Бережіться брехні, і пияцтва, і розпусти, бо через них гинуть душа й тіло.
Куди б ви не йшли походом по своїх землях, не давайте отрокам,
ні своїм, ні чужим, завдавати шкоди ні житлу, ні посівам, щоб не стали
проклинати. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов,
чи простий, чи знатний, чи посол. Якщо не можете вшанувати його
подарунками, то стравою і напоєм, бо вони, подорожуючи, прославлять
людину по всіх землях або добрим, або лихим. Хворого відвідайте; покійника проводіть, бо всі ми смертні. Нікого не минайте, не привітавши
й не обдарувавши його добрим словом. Жінку свою любіть, але не давайте
їй над собою влади.
Що вмієте добре, того не забувайте, а чого не вмієте, того вчіться,
як батько мій, що сидячи вдома, навчився п’ятьох мов; бо звідси шана
від інших країн. Адже лінощі — мати всього зла: що хто вміє, те забуде,
а чого не вміє, того не навчиться.
А ось вам і кінець усьому: майте страх Божий понад усе.
(Із «Повчання Володимира Мономаха дітям»)
***
Тисячі літ живе народ наш на плодючій, прекрасній землі. Роздираний
нападниками і загарбниками без міри, але єдиний, дужий і добрий
до всього живого. Скільки було заздрісних, ворожих, які хотіли зіпхнути
народ цей з його землі, знищити, пустити у непам’ять. Здавався він усім
чужинцям таким добрим, лагідним і безпомічним, що сам упаде в руки,
як перестиглий плід. А він стояв уперто, непорушно, тисячолітньо. Вороги
ж гинули безслідно. Та над їхніми могилами лунали не прокляття, бо
народ наш не вмів ненавидіти, а лунала до самого неба пісня.
(За П. Загребельним)
***
Що за велет — народ,
що за диво — народ!
Помудруйте,
збагніть собі.
Українська мова. 10–11 класи
86
Що за могутній народ,
котрий в пісні
скажених своїх ворогів
«воріженьками» називає?
Він великий, а значить: дрібні вороги
проти зросту його і всесилля.
Рідна пісне, тобою звучить заповіт
бути гідним такого народу!
(В. Корж)
***
Кожен, хто знає історію України, погодиться, що однією з найяскравіших її сторінок стала козаччина. У книзі Папроцького, виданій ще
1599 року, є такі відомості про козаків: «Татари їх не можуть перемогти,
навпаки — дари їм великі дають, щоб тільки з ними мати спокій».
А ось яку характеристику дає козакам французький їнженер Боплан:
«Вони дотепні, щедрі й не прагнуть до великого багатства, а страшенно
цінять свою свободу: без неї не можуть жити…»
(З журналу)
***
Як зовнішнім виглядом, так і внутрішніми якостями запорізькі козаки
загалом були характерними типами свого народу й свого часу. Нещадні
щодо своїх ворогів, запорізькі козаки були добрими друзями, вірними
товаришами, справжніми братами один одному, надійними оборонцями
своїх сусідів.
Рисами характеру запорізьких козаків були добродушність, безкорисливість, щедрість, схильність до щирої дружби. Окрім того — висока любов до особистої свободи, через що вони воліли люту смерть, ніж ганебне
рабство, а також — глибока повага до старих і заслужених воїнів.
Щодо інших людей запорізькі козаки завжди були гостинними й привітними. Цей звичай був у запорожців не лише до приятелів та знайомих,
але й до сторонніх людей.
Поряд із гостинністю й привітністю запорізькі козаки ставили особисту чесність щодо ворогів православної віри як на війні, так і у себе
в Запоріжжі. «Хоча в Січі,— розповідає один із сучасників,— жили люди
різного стану, але там панувала така чесність і безпека, що можна було
на вулиці залишити свої гроші, не боячись, що їх украдуть. За будь-який
злочин проти чиєїсь власності, гостя чи січового мешканця, негайно
карали смертю».
«У нас над усе честь і слава, військова справа»,— казали запорожці.
(За Д. Яворницьким)
***
Якщо хотіли у давнину ствердити непорушність істини, то привселюдно присягалися: «Слово честі!»
10 клас. ІІ семестр
87
Це вже у наш час втрачено зміст цього вислову, бо нерідко він ставав
словесною іграшкою у людей легковажних і словоблудних. Відтак ми
перестали вірити в істинність цієї шляхетної присяги.
Між тим традиційна мораль ґрунтувалася на авторитеті слова, його
високій місії і незаперечності. Особливо це стосувалося родинної етики.
Тут пріоритет незаперечно належав главі сім’ї — батькові. Батькове слово
було не тільки законом — воно повчало, об’єднувало й утверджувало
моральні засади. Разом з тим пошана до батькового слова вимагала від
останнього особливої відповідальності й житейських чеснот. Батьків
приклад, батькове слово, наказ були законом, нормою виховання.
(За В. Скуратівським)
***
Ще з дитячого віку батьки привчали дітей першими виявляти словесний етикет. Не стояла осторонь і школа. Наш учитель завжди нагадував:
«Людина, котра не привіталася, вважайте, обруднила себе — так само,
як щоранку ви вмиваєтесь, маєте й вітатися зі старшими».
Щоб затвердилися ці форми, він вивісив у класі «Правила народної
етики» і зобов’язав усіх вивчити їх. Серед того переліку були й такі:
зайшов до хати — зніми шапку і привітайся першим; якщо повз вас
проходить старший, устаньте й чемно привітайтеся. До правил додавалися
й афоризми: «Бережи хліб на обід, а слово на відповідь», «Краще недомовити, аніж переговорити», «Що маєш казати, то наперед обміркуй»,
«Умій вчасно змовкнути», «Коли сам добре не знаєш, то краще помовч»,
«Не хочеш почути дурних слів — не кажи їх сам», «Умієш говорити — навчись і слухати», «Краще мовчати, ніж брехати», «Дав слово — виконай
його», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше»…
(За В. Скуратівським)
***
Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така форма
диктувалася високою повагою до найближчих людей. Нею користувалися
навіть тоді, коли старші були відсутні, позаочі. Наприклад: «Мені тато
казали, щоб я вчасно прийшов додому».
Згадаймо художні твори, фольклорні матеріали, пісні. У них чимало
звернень саме такого характеру. Пам’ятаєте у Лесі Українки: «Ладнайте,
мамо, нам харчі в дорогу!»? Це був вияв високої поваги. Про це свідчить
і той факт, що люди, скріплюючи кумівство, механічно переходили на «Ви»,
хоч би й були рідними сестрами чи братами. Якщо ж між ними виникала
ворожнеча, то найбільшою образою вважалося перейти на «ти».
Нині нерідко можна почути, коли ще зеленкуватий підліток, звертаючись до статечної людини, може проректи: «Дай прикурити», або: «Скажи,
котра година?» Такого батьки просто не навчили застосовувати доречні, затверджені форми звертань. Та й самі, вочевидь, ними не користуються.
(За В. Скуратівським)
88
Українська мова. 10–11 класи
Завдання 2-го рівня
Що означає добре ім’я людини? Як не втратити свого обличчя? Подумайте над цими питаннями. Увжно перечитайте поезію Василя
Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина». На її основі напишіть
твір-роздум під такою ж назвою. Використайте цитати з вірша на
підтвердження своєї думки.
ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ — ЛЮДИНА
Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба,
Гляди ж, не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Напишіть твір на тему «У чому полягає сенс життя».
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ
(ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ МОВНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання, запишіть номери і дайте свій варіант
відповіді на кожне з них, наприклад: 1 — а).
1.Як перекладається з грецької мови слово «лексика»?
а) Звуковий; б) словниковий;
в) мовний; г) мовленнєвий.
2.Яке з наведених слів є споконвічно українським за походженням?
а) Хліб; б) колос;
в) жито; г) помідор.
10 клас. ІІ семестр
89
3.Що називається синонімами?
а) Слова однакові за звучанням, але різні за значенням; б) слова з протилежним значенням;
в) слова, близькі за значенням, але різні за звучанням; г) слова, що зовнішньою формою близькі до інших слів.
4.Де вживаються діалектизми?
а) В усіх стилях мовлення, означають звичні для всіх поняття, всім
зрозумілі;
б) тільки в мові людей певної професії;
в) у творах на історичну тему та для надання мові урочистості;
г) у певній місцевості та в художніх творах для передачі місцевого
колориту.
5.Для чого в художніх творах використовуються фразеологізми?
а) Для надання мові образності та емоційної виразності;
б) для конкретизації якихось фактів;
в) для увиразнення синтаксичних конструкцій; г) для формулювання відповідних визначень і понять.
6.Які іменники належать до ІІ відміни?
а) Іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із закінченням
-а (-я);
б) іменники жіночого роду без закінчень;
в) іменники чоловічого роду без закінчень або із закінченням на
-о та середнього роду з закінченнями -о, -е, -а (-я); г) іменники середнього роду з закінченням -а (я), при відмінюванні
яких з’являються суфікси -ат- (-ят-), -ен-.
7.Який з поданих нижче іменників у родовому відмінку однини буде
мати закінчення -а?
а) Асфальт; б) студент;
в) інститут; г) аналіз.
8.Які іменники чоловічого роду ІІ відміни однини в родовому відмінку
мають закінчення -у (-ю)?
а) Назви осіб, власні імена та прізвища;
б) назви тварин та дерев;
в) назви машин та їх деталей;
г) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин.
9.Яке з імен по батькові, утворене від імені Анатолій, є правильним?
а) Анатольович; б) Анатольєвич;
в) Анатолійович; г) Анатолієвич.
10. Як пишуться складні прислівники, утворені повторенням слова або
основи, зі службовими частинами мови між ними?
а) Разом; б) окремо;
в) через дефіс; г) через два дефіси.
90
Українська мова. 10–11 класи
11. На скільки видів поділяються числівники за будовою?
а) На два; б) на три;
в) на чотири; г) на п’ять.
12. Яке завдання виконує морфологічна стилістика?
а)Вивчає засоби звукової організації мовлення; б)знайомить з функціями частин мови в різних стилях мовлення;
в)передбачає правильне й доречне вживання слів — відповідно до їх
значення й емоційно-стилістичного забарвлення;
г) знайомить з функціями синтаксичних конструкцій у різних стилях
мовлення.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Уважно прослухайте питання та завдання до них. Дайте відповіді на
питання і виконайте пропоновані завдання.
1.Який суфікс характерний для відприкметникових іменників власне
української лексики?
а) -ник-;
б) -ач-;
в) -ість;
г) -ува-.
Наведіть три-чотири приклади, виділіть суфікси.
2.Які з наведених пар слів є синонімами?
а) Добрий — злий;
б) ключ (журавлиний) — ключ (що відмикає двері);
в) ніжний — пестливий;
г) колос — колос.
Продовжіть синонімічний ряд (доберіть якомога більше синонімів).
3.Що таке професіоналізми?
а)Слова, якими користуються всі;
б)слова, що позначають нові предмети і явища в науці, техніці, побуті
тощо;
в) слова, що побутують в мові людей відповідного роду занять;
г) слова, що вживаються людьми певної місцевості.
Запишіть три професіоналізми та утворіть з ними речення. Виділіть
їх як члени речення.
4.Якому стилю мовлення не притаманні фразеологізми?
а) Офіційно-діловому;
б) публіцистичному;
в) художньому;
г) розмовному.
Напишіть основні ознаки цього стилю.
5.Коли іменники ІІ відміни однини чоловічого роду мають закінчення
-у (-ю) в родовому відмінку?
а) Коли вони означають назви осіб, власні імена та прізвища;
б) коли вони означають назви місяців і днів тижня;
10 клас. ІІ семестр
91
в) якщо це — українські слова-терміни;
г) коли вони називають явища природи.
Напишіть п’ять таких іменників у родовому відмінку, виділіть закінчення.
6.Як називаються числівники, що означають кількість сукупних предметів?
а) Прості;
б) збірні;
в) складні;
г) складені.
Утворіть від цифр 3, 6, 10, 11, 25 відповідні числівники. Запишіть
їх та розберіть за будовою.
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Дайте відповіді та виконайте завдання до 10-го питання.
1.З якої мови походить слово «лексика»?
а) З латинської;
б) з грецької;
в) з англійської;
г) з німецької.
2.Яку функцію виконують синоніми в нашому мовленні?
а)Протиставляють якості, ознаки, дії предметів для увиразнення
мовлення;
б) надають словам емоційної забарвленості;
в)допомагають уникати невиправданих повторень та роблять мову
яскравою і багатою;
г) сприяють конкретиазації змісту речення.
3.Що становить словниковий склад мови?
а) Всі слова, що вживаються в мові;
б)слова, що позначають нові предмети і явища в науці, техніці, суспільно-політичному житті й побуті;
в) нові слова, які характеризують як нові, так і вже відомі предмети,
явища, дії, стани в образно-емоційному плані;
г) загальновживані слова.
4.Як називається стійке нерозкладне загальновживане словосполучення,
що сприймається як одне слово?
а) Архаїзм;
б) діалектизм;
в) неологізм;
г) фразеологізм.
5.Яке з наведених слів у родовому відмінку однини буде мати закінчення -а?
а) Барвінок;
б) атлас;
в) мотор;
г) екзамен.
6. За допомогою якого суфікса утворюються чоловічі імена по батькові?
а) -евич-;
б) -євич-;
в) -ович-;
г) -йович-.
Українська мова. 10–11 класи
92
7.Чи змінюються при відмінюванні чоловічі та жіночі прізвища, що
закінчуються на приголосний або на -ко?
а) Чоловічі змінюються, а жіночі залишаються незмінні;
б) змінюються і чоловічі, і жіночі;
в) жіночі змінюються, а чоловічі залишаються незмінні;
г) не змінюються ні чоловічі, ні жіночі.
8.Яке дієслово належить до І дієвідміни?
а) Робити;
б) їсти;
в) читати;
г) дивитись.
9.Які прислівники пишуться через дефіс?
а)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником;
б)складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником;
в)складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником;
г) складні прислівники, утворені з двох прислівників.
10. Що таке анотація?
а) Положення, висловлене у статті чи книзі, яке треба довести;
б) невелика за обсягом стаття, що стисло інформує про подію, передає
переважно загальні враження і зумовлена появою якоїсь книги,
прем’єрою вистави тощо;
в)дуже стислий виклад змісту книги, статті та ін. з виділеними найголовнішими проблемами, підкресленням новизни публікації, її значення;
г) список літератури (книжок, статей) на яку-небудь тему або з якоїнебудь галузі знань.
Самостіно напишіть анотацію до підручника з української літератури, яким ви користуєтесь. Порівняйте її з тою, що є у книзі. Зробіть
взаємоперевірку складених анотацій.
ОЦІНЮВАННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ
І ПУНКТУАЦІЙНИХ УМІНЬ УЧНІВ
Завдання 1-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування.
ПОГОЖИЙ РАНОК
Посеред вулиці стояв колодязь з високим журавлем. Горобці купалися в пилюці й весело тріпотіли своїми крильцями. В ясній блакиті літали стрижі.
Геть далі за селом видко було плеса чистої, прозорої води. Вони
блищали, наче свічада в зеленій рамці. А ще далі потяглися розкішні
килими бронзового очерету, поквітчані оксамитовими голівками. Праворуч за греблею були піски. Вдень на сонці вони переливалися золотом,
10 клас. ІІ семестр
93
а ввечері червоніли від густих шелюгів, а в деяких місцях вигравали
м’якими сизими тонами.
У низьких берегах стояв рядок густолистих верб. Вони поспускали свої
білясті віти до прозорої води. Плесо поросло широким лататтям, що посеред нього, наче в м’яких колисочках, тихо гойдалися білі квіти — лілеї.
По той бік плеса хвилювалася висока срібляста сита трава. Зеленів ярим
зелом широколистий оситняг. Росла мишатка з коричневими китицями
та дика конюшина з фіалковими зірочками на тонких ніжках, а поміж
них прослалася берізка з білими й рожевими дзвіночками. На горбочку,
в кінці моріжечка, стояли високі, стрункі тополі. Їх темне верховіття гарно
вирізувалося на блакитному тлі ясного неба. Сонце блискуче вигравало
на листі дерев. Вниз на траву побігли широкі тіні, а холодкувата вогкість
горіла на стеблах діамантами чистої роси.
(184 сл.; за М. Старицьким)
Завдання 2-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування та виконайте граматичне завдання за варіантами.
ЗОЛОТІ РОЗСИПИ
Коли вивчаєш архівну спадщину того чи того класика нашої літератури, впадає в очі одна обставина: майже кожен з них приберіг для
нащадків численні фольклорні записи. Скільки прислів’їв, пісенних
сюжетів використовували у своїй творчості Григорій Сковорода та Іван
Котляревський, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Маркіян Шашкевич,
Іван Вагилевич, Леся Українка, Іван Манжура, Панас Мирний, Осип
Маковей та багато інших.
Записи Івана Франка складають золотий фонд української фольклористики та етнографії. Окрім пісень, обрядів, великий Каменяр уклав
чотиритомне зібрання прислів’їв та приказок, записував звичаї та обряди,
виїздив у численні експедиції, подав наукові розвідки з етнографії.
Окремо хотілося б зупинитися на творчості нашого безсмертного
Кобзаря. Так уже судилося долею Тарасові Григоровичу, що він з дитячих
літ був відірваний від рідного народу. Але навіть ті короткі епізодичні відвідини не проходили марно. В мандрівках по Україні Кобзар, змальовуючи
архітектурні пам’ятки, не полишав нагоди, щоб записати з вуст старших
оповідачів пісні й легенди, історичні перекази, які опісля використовував
у своїй творчості.
Давно відома істина: чим більша фольклорна спадщина, тим багатша
культура народу. Ось чому упродовж століть науковці, в тому числі й літератори, записували ці, як образно їх називають, золоті розсипи — пісні,
прислів’я, приказки, живу народну мову.
(192 сл.; за В. Скуратівським)
94
Українська мова. 10–11 класи
Граматичне завдання
І варіант
1. З другого абзацу виписати іменники ІІ відміни чоловічого роду.
Утворити від них (де це потрібно) однину та записати в родовому
відмінку, виділяючи відмінкові закінчення.
2. З другого абзацу виписати власне ім’я і прізвище, додати по батькові,
провідмінювати записане.
3. Розібрати за будовою слово «використовували».
ІІ варіант
1. З третього абзацу виписати іменники ІІ відміни чоловічого роду.
Утворити від них (де це потрібно) однину та записати в родовому
відмінку, виділяючи відмінкові закінчення.
2. З третього абзацу виписати власне ім’я та по батькові, додати прізвище, провідмінювати записане.
3. Розібрати за будовою слово «фольклористики».
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Уважно прослухайте уривок. Запишіть його під диктування. Самостійно продовжіть сюжетну лінію до розв’язки.
МАТЕРИНСЬКЕ СЕРЦЕ КОБРИ
Промишляючи якось «тихим полюванням», я заблукала в лісі й тільки
пізнього вечора вийшла на станцію з гарною назвою Грибова Рудня. Там
зібралося ще кілька ягідників-невдах, які спізнилися на останню електричку і, як заведено в таких випадках, всмостилися зручніше на лавку
повечеряти та перечекати до ранку.
Розмова несподівано зайшла про змій, оскільки в цих місцях їх можна
зустріти досить часто. Одна жінка повідала нам історію, що залишиться в моїй
пам’яті на все життя. Розповідь перенесла нас у роки афганської війни.
Мешкали солдати у пустельному районі в брезентових наметах. Змій,
як відомо, там немало. Її син був кухарем на польовій кухні. І ось одного
разу поблизу кухні він побачив зміїних малят. Убивати не став, а, навпаки,
щодня підгодовував зміїне потомство відходами з солдатської кухні. Час
від часу йому доводилося віддалік бачити й саму матусю-кобру. Змія трималася поважливо, на відстані, і солдат змирився з таким сусідством.
Одного разу під вечір хлопець зазвичай виносив залишки їжі, і раптом
перед ним з’явилася та сама кобра. Вона застигла в погрозливій позі.
Знаючи, що в таких випадках не можна робити різких рухів, він почав
повільно відхилятися вбік, проте змія тут же фіксувала пересування і знову
дистанція залишалася попередньою. Солдатові доводилося відступати.
Після кожного чергового відступу, змія знову пересувалася до нього,
завмираючи в погрозливій позі. Якщо він не відходив, починала шипіти,
змушуючи його робити черговий крок назад. Так тривало кілька годин.
10 клас. ІІ семестр
95
Вона змусила його відійти на значну відстань від табору. Кобра не відпускала його, проте й не нападала. Відігнавши хлопця досить далеко,
змія мовби заспокоїлася. Однак варто було йому зробити бодай один
крок убік — приймала бойову стійку.
У такій жахливій напрузі він простояв усю ніч. Коли ж почало розвиднятися, змія несподівано втратила до нього будь-який інтерес і поповзла
геть. На ватяних ногах підійшов він до наметів, аби розповісти друзям
про те, що трапилося.
Перед його очима постала страшна картина…
Далі до розв’язки учні продовжують сюжетну лінію самостійно.
Розв’язка за автором
…пошматовані тіла солдатів свідчили, що в таборі побували душмани.
Чи то випадок подарував солдатові життя, чи кобра на знак вдячності
за чуйне ставлення до її потомства вберегла його від очевидної загибелі…
Даремно хтось вважає, що «брати наші менші», мовляв, позбавлені
належного розуму. Хоча поведінка тварин почасти не піддається однозначному поясненню, викладена вище історія мимоволі переконує
в протилежному, а ще й дає поживу для роздумів.
(З часопису)
96
Українська мова. 10–11 класи
ЕЛЕМЕНТИ ПРАКТИЧНОЇ РИТОРИКИ
1. Вступ.
2. Техніка підготовки виступу (збирання матеріалу, обдумування його;
складання конспекту за ключовими словами).
3. Структура виступу: тема; основне в змісті та побудові виступу (об’єктивність, ясність, образність, цілеспрямованість, кульмінація, повторення основних думок, лаконізм, гумор, дотепи, іронія).
4. План виступу; стиль мовлення.
5. Вступ і закінчення виступу.
Пояснити учням
Риторика (від гр. rhetorike techne — ораторське мистецтво) — наука
красномовства, виникла у стародавній Греції. З кінця ХVІ ст. у братських
школах в Україні викладалася разом з піїтикою. У Києво-Могилянській
академії студентів спонукали до написання та проголошення «орацій»
(промов), а викладачів — до розробок стилістики. Незважаючи на те, що
риторика пізніше втрачала своє первісне значення, тлумачилася в іронічному аспекті як мовлення зовні привабливого, але внутрішньо порожнього
змісту, вона мала вплив на художню літературу, зокрема на подальше вживання та вдосконалення стилістичних фігур, таких, як анафора, інверсія,
паралелізм, риторичне питання (тобто питання, сформульоване не з метою
отримання відповіді, а для увиразнення поетичного мовлення), риторичне
ствердження (таке, що не потребує доказів) або заперечення тощо. Риторика
як ораторське мистецтво багато черпає з літератури й багато дає літературі.
Ця наука — одна із складових літературознавства. Опанування риторикою,
вміле її застосування дає можливість грамотно висловлювати свої думки;
досконало володіти аргументованим, емоційним словом; виступати перед
аудиторією без папірця; етично сперечатися та успішно переконувати.
«Красномовство — мистецтво керувати умами» — говорив Платон, а Феофан
Прокопович назвав риторику «царицею душі, княгинею мистецтв».
Техніка підготовки виступу
Закріпленню в учнів уміння виділяти головні думки, усвідомлювати
основну проблему, ідею, що є наскрізною у прочитаному чи прослуханому
тексті, сприяє виконання завдань на складання тез-виписок та конспектування в процесі слухання. До першого тексту цього розділу подано
як зразок тези-виписки, об’єднані центральною ідеєю. Далі учні мають
самостійно скласти тези за візуально сприйнятим наступним текстом.
І, нарешті, написати конспект у процесі слухання.
* Розподіл годин на пропонований матеріал покладається на розсуд вчителя. Оцінки
за виконання завдань з практичної риторики виставляються в графу «Говоріння».
10 клас. Елементи практичної риторики
97
Пояснити учням
Теза — слово, що має кілька значень. Це — положення, висловлене
у статті чи книзі, яке треба довести. Це (за філософією Гегеля) — вихідний
пункт процесу розвитку, перший ступінь тріади (теза, антитеза, синтез). Це
(у множині) — коротко сформульовані положення виступу, доповіді, лекції
тощо. Короткий писаний виклад змісту чого-небудь називається конспектом.
При записуванні під час слухання неминучі скорочення слів. Їх можна
робити, дотримуючись певних усталених норм. Не можна, до прикладу,
завершувати скорочене слово голосним (коли він не початковий у слові) та
м’яким знаком. Якщо у слові є декілька приголосних підряд, то скорочувати
треба на останьому. Скажімо, слово «наприклад» треба скорочувати «напр.»,
а не «нап.»; «український» — «укр.», а не «ук.»; «історичний» — «іст.» чи
«істор.», а не «іс.»; «військовий» — «військ.», а не «ві.» чи «війсь.» тощо. До
найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:
Слово
академік
видання
дивись
імені
і так далі
і подібне
том
так званий
нашої ери
Скорочення
акад.
вид.
див.
ім.
і т. д.
і под.
Т. або т.
т. зв.
н. е.
Слово
острів
область
місто
озеро
порівняйте
роки
століття
сторінка
до нашої ери
Скорочення
о.
обл.
м.
оз.
пор.
р. р.
ст.
С. або с.
до н. е.
Загалом же, за зразок можна взяти скорочені слова, подані у словниках.
Незнайомі слова краще записувати повністю. Недотримання цих побажань
може призвести до спотворення чи курйозів при «розшифровуванні»
записаного. І ще одне: не треба намагатися відтворювати дослівно все
в процесі слухання, натомість треба виділяти головне, фіксуючи яскраві
вислови, деталі-образи. А заголовок тексту підкаже вам його основну ідею,
за розвитком якої й потрібно стежити.
Завдання № 1
Уважно прочитайте текст та тези-виписки з нього.
ХМАРИ НАД УКРАЇНОЮ
Іванові Нечую-Левицькому (1838–1918) випало жити у ХІХ — на поч.
ХХ ст., коли Україна була поневоленою, поділеною поміж двома імперіями — Російською та Австро-Угорською, коли колонізатори тримали
її в темряві неписьменності, здійснювали політику насильницької денаціоналізації, зокрема у підросійській її частині — зросійщування. Іван Левицький народився 25 листопада 1838 року в родині священика. Батько був
патріотом, національно свідомим українцем, що, всупереч розпорядженням
синоду російської православної церкви про заборону правити рідною
мовою населення, все ж відправляв служби Божі українською мовою. В домі
98
Українська мова. 10–11 класи
Левицьких була велика бібліотека з козацькими літописами Самовидця та
Грабянки, працями українських істориків-патріотів Миколи Маркевича
та Дмитра Бантиш-Каменського. Як писав пізніше І. Нечуй-Левицький
в автобіографії та листах, у його батька була вже українська ідея.
Вихований у національно-патріотичному дусі, в атмосфері поваги
до української історії, Іван Левицький на дев’ятому році життя потрапив до Богуславського духовного училища, де застосовували покарання
за вживання українських слів навіть у побуті. На столі лежали журнал
і спеціальна дощечка з ремінцем, щоб чіпляти її на шию. На дощечці
був напис «Nota». Учень, який вимовив хоч одне українське слово, мав
ходити з тою дощечкою. Його прізвище записували до журналу — там
були розділи: «за мужичі слова» (тобто українські), «за сквернословие»
(тобто за нецензурні слова, лайку). Щоби звільнитися од тої дощечки,
учень повинен був стежити за своїми товаришами і, підслухавши, записати
когось до журналу та начепити на нього дощечку. Це означало зробити,
по суті, донос. Щосуботи наставник переглядав журнал і визначав покарання — биття різками. Однакове — за українські («мужичі») слова
та за нецензурні вислови. Це був лише один із способів викорінювання
української мови, приниження національної гідності українців. Дітям
прищеплювали зневагу до своєї мови, їх підштовхували зрікатися її,
соромитися як нижчевартісної, з них формували манкуртів, моральних
покручів, донощиків. Ось яку школу пройшов Нечуй-Левицький, але
не зламався. Навпаки — все життя він гостро реагував на великодержавний шовінізм, на вияви зневаги до українського народу.
Під час навчання в Київській духовній академії І. Левицький почув
у лекції одного з професорів, що для «інтересів імперії добре було б
спалити українську літературу й білоруську теж, якби вона з’явилась
на світ». Про це писав І. Левицький в автобіографії під назвою «Життєпись Івана Левицького, написана ним самим». Подібні думки пропагували
в газетах, адже ще від часів Катерини ІІ офіційно проголошували урядову
політику «обрусения инородцев» (тобто всіх не-росіян). А для цього
змінювали людям прізвища додаванням «-ов»: Хрущ ставав Хрущовим,
Петренко — Петровим. Морально принижували, насміхалися з мов «инородцев» — це стосувалося латишів, естонців, фіннів, поляків, українців
та ін. Зі шкіл витісняли їхні мови, забороняли друкування книжок.
Про всі оці процеси напише пізніше вчитель, культуролог, письменник
І. Нечуй-Левицький у своїх статтях, культурологічних трактатах, художніх
творах, напише гостро, зболено, безкомпромісно.
В українській літературі особливе місце посідає історична тема. Вона
була під забороною у Російській імперії в ХІХ ст. та небажаною в радянські
часи. І все ж українська історія постала зі сторінок художніх творів.
Яскравим прикладом є творчість І. Нечуя-Левицького, який залишив
нащадкам свої історико-популярні праці, що ведуть читача то у княжу
10 клас. Елементи практичної риторики
99
добу чи ще й далі — до скіфів і сарматів, то у добу козацтва. Популярні
виклади історії є фактом просвітницької діяльності письменника й учителя впродовж 20-ти років. Він спирався на документи, писав про болючі
сторінки української історії.
Складні події відтворено в романах «Князь Єремія Вишневецький»
та «Гетьман Іван Виговський», написаних у 90-их роках ХІХ ст. і довгий
час недоступних нашим сучасникам. У романі «Князь Єремія Вишневецький» події відбуваються в середині ХVІІ ст. У центрі твору, як видно
з назви,— нащадок (онук) славного Байди-Вишневецького, найбагатший
в Україні князь, покатоличений і нещадний до своїх земляків. Він патологічно жорстокий, чинить страшні розправи над козаками, нищить
власний народ, якого він зрікся, став перевертнем. Для увиразнення
ідеї осуду національної зради письменник використав художній прийом
сновидіння: до князя Єремії з’явилася давно померла мати і прокляла
його за те, що «оступився од України», за те, що проливає ріки крові.
Цей проклін справдився: Єремія помер од хвороби в польському таборі,
оточеному військом Богдана Хмельницького, у віці 39 років. Не доживши
до 40-ка років, помер пізніше і його єдиний син Михайло, обраний
на польського короля. З тим і припинився рід Вишневецьких, колись
славний в Україні. Так наголошує І. Нечуй-Левицький думку про тяжкість,
непрощенність гріха національної зради.
Важку політичну ситуацію осмислює письменник у романі «Гетьман
Іван Виговський». Перед читачем постають останні місяці життя Богдана
Хмельницького, усвідомлення ним своєї помилки з укладанням Переяславської угоди, дворічне гетьманування Виговського, його поразка
у спробі вирвати Україну з лабет деспотичної Москви. У творі розгортається ще одна трагічна сторінка української історії із братовбивчими
сутичками, проливанням братньої крові, внутрішніми незгодами, а все
разом обертається великою Руїною для України. Цим романом НечуйЛевицький допомагає нам сьогодні зрозуміти події минулого, об’єктивно
оцінювати історичні постаті, долати фальшиві стереотипи, наприклад,
щодо Івана Виговського, якого російські історики зневажливо називали «писарем-зрадником». Була то людина з європейською освітою,
тонкий політик, а посада його називалася «канцлер» або «генеральний
писар», у сучасному розумінні щось на зразок «державного секретаря»,
«міністра закордонних справ» тощо. Був він патріотом України, бажав
їй волі й широкої автономії, про що свідчать підписані ним «Гадяцькі
пункти», за якими Україна виходила з-під влади Москви й укладала угоду
з Польщею на правах широкої автономії. Нечуй-Левицький, аналізуючи
в романі помилки й причини поразки Виговського, не ідеалізує цього
персонажа, але й знімає зведені на нього наклепи.
У творчості І. Нечуя-Левицького одною з центральних є тема інтелігенції. Найвагоміший, програмовий для письменника твір — роман «Хма-
100
Українська мова. 10–11 класи
ри», написаний у 1870–1871 роках. У цьому романі перед читачем — два
покоління української інтелігенції: 40-х та 60-х років ХІХ ст. Персонажі
старшого покоління — Дашкович, Воздвиженський; молодшого — Радюк, Дунін-Левченко, Кованько. Роман багатопроблемний. У ньому
сконцентровано найгостріші і найболючіші для українців питання, як:
стан освітніх закладів в Україні середини ХІХ ст., закладів, де здійснювалося брутальне, насильницьке зросійщування українців; подвижницька
праця національно-свідомих українських інтелігентів, що об’єднувалися
у Громади, вели просвітницьку роботу задля відродження української
культури, поширення освіти серед неписьменних людей; репресивні
заходи царського уряду Росії щодо української культури тощо.
Саме програму громадівців і втілює в життя головний герой роману
«Хмари» Павло Радюк, студент Київського університету, людина ерудована, європейської освіченості, національно свідома, великий патріот
України. Він мріє про майбутню Україну — «з гордим, поетичним і добрим
народом, багатим і просвіченим, з вольним народом, без усякого ярма
на шиї, зі своєю мовою в літературі, зі своєю наукою й поезією… В його
душі була мета, ясна й проста — народ і Україна». Але ті мрії обсідали
«осінні хмари». Нечуй-Левицький пояснює цей образ відверто: хмари — то
національний гніт. Урядові заходи були спрямовані на знищення національностей, культур, мов у Російській імперії. Войовничий шовінізм,
ненависть до «інородців» уособлює в романі Степан Воздвиженський,
який не приховує прагнень «скасувати, вигубити з корінням і насінням»
будь-які надбання культури українців. Характерний з цього погляду
епізод, у якому зображено прийом у салоні професора Василя Дашковича.
Там серед гостей було чимало високопоставлених осіб, була й молодь.
І ось у відповідь на слова Радюка про національний ґрунт, мову, поезію
на нього накинулися великодержавники:
«– Якої вам мови ще треба? Нащо вам інша мова? Це ж недурно, що
ви встоюєте за якусь мужичу мову! Це вже сепаратизм!
— Ось знайшли якусь нову, опрічну націю! Ось знайшли якийсь
опрічний народ!»
У цих словах відчувається перегук із текстом Валуєвського циркуляра
1863 р.: «никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может»,
а «наречие малороссов, употребляемое простонародьем, есть тот же
русский язык, только испорченный влиянием на него Польши».
Радюк, у зображенні Нечуя-Левицького,— людина, яка усвідомлює
згубність для нації такої політики, не боїться висловити вголос свої
погляди. Він береться організовувати недільні школи, створювати для
них підручники українською мовою, готувати до друку книжки для народного читання. Проте недільні школи 1862 р. було заборонено, друк
українських книжок за Валуєвським циркуляром 1863 р. припинено,
Громади розігнано. Радюк, рятуючись од переслідувань, а, можливо, і від
10 клас. Елементи практичної риторики
101
заслання на північ (адже саме так зробила влада з учасником Громади
Павлом Чубинським), змушений був залишити Україну, виїхати на Кавказ.
«Хмари» над Україною згущувалися.
Художня література, як бачимо, допомагає нам усвідомити історію
України, утверджує почуття національної гідності.
(І. Приходько)
ТЕЗИ ЗА ТЕКСТОМ «ХМАРИ НАД УКРАЇНОЮ»
Іванові Левицькому (Нечую) випало жити в поневоленій Україні,
колонії у складі Російської імперії. На всіх територіях імперії, і в Україні
теж, уряди здійснювали політику «обрусения инородцев».
Батько І. Левицького — священик, людина освічена, національно свідома, всупереч заборонам відправляв службу Божу українською мовою.
Під час навчання в духовному училищі, семінарії та Київській духовній академії І. Левицький зазнавав численних принижень національної
гідності, фізичних покарань, різноманітних способів викорінювання
української мови. Тому все життя гостро реагував на прояви великодержавного російського шовінізму, співчував усім «инородцам» — латишам,
естонцям, фіннам, полякам та ін., що були об’єктами «обрусения».
Через усю творчу спадщину І. Нечуя-Левицького — вчителя, культуролога, письменника — пройшла тема денаціоналізації, проблема перевертня як аморальної особи.
І. Нечуй-Левицький залишив яскраві твори на заборонені у царські
та небажані, замовчувані в радянські часи теми, а саме: історичну та
тему інтелігенції.
Особливе місце у творчості письменника посідають романи «Князь
Єремія Вишневецький» та «Гетьман Іван Виговський» з ідеєю про непрощенність гріха національної зради.
Глибоке історичне підґрунтя має і роман про інтелігенцію «Хмари».
У ньому відтворено складні процеси суспільного життя України середини
ХІХ ст., зокрема подвижницьку працю Громад задля відродження української культури, освіти, заявлено активний протест проти насильницького
зросійщування українців. Хмари в романі з такою ж назвою — то образсимвол національного гніту.
Завдання № 2
Уважно прочитайте текст та зробіть тези-виписки за ним.
ВІД УКРАЇНЦЯ-КОЗАКА — ДО УКРАЇНЦЯ-ВОЛА
Авторство роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» належить двом
братам Рудченкам — Опанасові та Іванові, які мали псевдоніми Панас
Мирний, Іван Білик. Першопочатки твору — у нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», написаному 23-літнім Панасом Рудченком, полтавським тоді вже чиновником, який їхав улітку до батьків, до Гадяча. Нарис
було надруковано 1874 року у Львові. В основі — подорожні враження
102
Українська мова. 10–11 класи
та роздуми Панаса Рудченка. Роздуми про перевертнів в Україні, про
зречення всього свого — звичаїв, мови, одягу, про «омосковлене панство»,
котре глузує з народного звичаю, «виродилося у перевертнів». «Мова
стала пародією московської мови…»,— пише автор. За тим зреченням
ішли «страта честі, правди, віри на слово, ошукування одного одним»,
деградація особи. Витоки деградації молодий Рудченко вбачає у такому
потворстві, як масова поява перекинчиків, у руйнуванні традиційної народної моралі, етики. У нарисі йдуть роздуми про те, як неволя пригнічує
людей, як поширюється пияцтво, як «чесна козацька душа, вирощена
на волі», зазнає зневаги. Акценти автор робить на тому, що неволя змінює
й саму психіку народу. В тому нарисі виявилося й зацікавлення появою
жорстоких грабіжників по селах, зокрема, історією Гнидки, що діяв
на Полтавщині. Так формувався задум майбутньої повісті «Чіпка», котра
переросла далі у великий роман, співавтором якого став брат Іван.
Роман «Хіба ревуть воли…» має чотири частини, поділених на розділи. Часові рамки широкі, вони охоплюють майже 150 років. Навіщо
потрібен був авторам такий великий часовий відрізок? Може, було б
достатньо історії одного життя головного персонажа Чіпки для показу
його деградації, шляху до злочинів та покари? Можливі відповіді на ці
питання дає друга частина роману, яка ретроспективно відтворює історію
села Піски, основного місця подій. Яким же було те село понад сто років
тому? Вільним. Козацьким. Іншим. Із чесними, працьовитими людьми,
гордими й сміливими, з незігнутими шиями. Козацьке село! І те село
було «подароване» разом із землями, будівлями, людьми, худобою, «подароване» царицею одному з її прислужників — генералові Польському.
І почалися приниження, і почалося нищення вільного духу. Спершу
не корилися — тікали на Дон. А далі, принижені, почали байдужіти.
«Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Уже вони й не сумували — наче так тому й треба! Стали тільки по шинках киснути! Коли
не на панщині, то в корчмі. Зубожіло село. Обшарпане, обтіпане. Тільки
козачі хатки й біліють. Стали прокидатися де-де й злодіячки — новина
в Пісках! Перше колись ніколи ні в кого й двері не запиралися, а тепер — і на засові страшно…»
На прикладі цього одного села проглядає й ширша картина: як
Україна потрапляла дедалі більше в ярмо, втрачала рештки автономії,
волі. А страшні наслідки того всього — руйнація моралі, деформація
психіки («неволя, як той чад…»). Приниження — неволя — пияцтво — злочинства.
У романі багато разів згадується «віл». Невипадково він є і в назві.
Це наскрізний символічний образ. Він допомагає зрозуміти головну ідею
роману: українці в ярмі.
(І. Приходько)
10 клас. Елементи практичної риторики
103
Завдання № 3
Слухаючи текст, законспектуйте його. Відтворіть текст за конспектом
та виступіть з доповіддю про П. А. Грабовського перед класом.
«СВІДОМІСТЬ ПРО ТЕ, ЩО МИ — УКРАЇНЦІ,
БУЛА ДОСИТЬ ЖИВОЮ…»
Із тридцяти восьми прожитих на світі літ двадцять — у неволі, по тюрмах
і засланнях, а чотирнадцять останніх — у снігах Сибіру. В Тобольську й похований 1902 року. У тому, що про Грабовського почули, дізналися про його
поезію, неоціненна роль Франка. Саме він перший відгукнувся на листи
Грабовського, щиро підтримав, поставив невідоме тоді ще нікому ім’я молодого поета поруч з відомими. Завдяки галичанам з’явилися друком перші
шість поезій Грабовського на сторінках львівського журналу «Зоря» у 1890 р.,
а потім і шість поетичних збірок. І лише одна збірка, «Кобза», вийшла
у підросійській Україні — її видав 1898 року в Чернігові Б. Грінченко.
Поезія Грабовського, його статті, листи (їх надруковано біля ста)
свідчать про те, що він був людиною високої національної свідомості.
«В мені завжди жив перш над усе українець»,— писав він не раз. Висловлював думки про необхідність освіти рідною мовою народу, про те,
що саме інтелігенція повинна працювати на піднесення національної
самосвідомості, про те, що націоналізм, себто патріотизм,— то «конечна
умова поступу вселюдського», закликав бути «європейцями на ґрунті
українському». Цікавися питаннями освіти, педагогіки, новими економічними теоріями, читав і деякі праці Маркса. Але пропагандистом його ідей
ніколи не був, писав у листах, що «не є марксистом», не є «прихильником
марксової догми», різко критикував т. зв. російських марксистів і особливо
шовіністичних російських псевдонародників.
Українська тема, мотив неволі України є центральними в поезії
Грабовського. Готуючи першу збірку «Пролісок» (1894) і надсилаючи
її за кордон, до Львова, Грабовський ставить епіграфом уривок зі своєї
поезії «Поетам-українцям»:
Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі.
Ці рядки якнайкраще показують, що мучило поета там, у снігах.
Мучила, випікала душу доля України. І його власна доля була віддзеркаленням долі рідної землі.
У збірці «Пролісок» є поезії-звернення, близькі за жанровою формою
до послання — «До українців», «Народові українському», «До України»,
«До Русі-України». Назви навіть повторюються (наприклад, «До українців» — тричі). Дуже гострий цикл із чотирьох віршів, об’єднаних назвою
«До українців». В ньому — образ «зрабованого краю», скутого кайданами
Українська мова. 10–11 класи
104
народу, що «гине без світла на дні», що йому «рученьки зв’язано» та «розмовлять і писати заказано рідною мовою…» Отже — образ поневоленої
України-рабині. Автор закликає в багатьох поезіях «до шляху освіти»
як запоруки єдності нації, піднесення національної свідомості, гідності.
Закликає не до кривавих форм боротьби, а до цивілізованих шляхів зміни
суспільного ладу, звільнення «з-під віковічного ярма». У поезії «До РусіУкраїни» нагадує про розірваність території України поміж сусідніми
імперіями — Російською та Австро-Угорською, про її ярмо — національний
гніт. І скрізь закликає: «За Європою наш слід!», наздоженімо «загальнолюдський рух»! Як бачимо, поезія Грабовського актуальна й нині.
Слова, винесені у заголовок цього тексту,— із праці П. Грабовського
«Невідомі творці». Вони — про учнів Харківської духовної семінарії,
серед яких був і майбутній поет. У зросійщеному Харкові, в семінарії,
де карали за саму спробу вживати українські слова навіть у побуті, де
ректором-протоієреєм був «нижегородець родом», що здійснював обрусительську політику насильницькими методами, у тій семінарії і в тому
Харкові — жива національна свідомість! Вона формувалася і жила всупереч тискові, переслідуванням. І Павло Грабовський пішов на заслання
до Сибіру вже сформованим українцем-патріотом. То й не дивно, що тема
поневоленої, «зрабованої» України, як уже було наголошено вище, стала
головною у його творчості. Тужив за Україною, бачив її у снах:
Під небом дальньої чужини
Складав я з сліз свої пісні,
Сумні, як доля України,
Як стогін вітру, жалібні.
Біль, розпач часом виливалися у гірку іронію, сарказм. Шмагає словом,
як батогом, перекинчиків, корисливих і агресивних, що зраджують усіх
і все задля власної кишені. Називає їх в’їдливо «орлами» у вірші «Орли».
Це у них «марно ради пита вся засмучена, Україна свята, перемучена».
Це вони занедбали «рідну мовоньку», не туди «гнуть головоньку».
На пожитки густі
Позіхаючи
Та кишені товсті
Напихаючи.
Дяка Богу — всього
Враз набралися,
Від народу свого
Одцуралися.
У поезії «До українців» (ще одній з тих трьох під цією назвою) є виразні
натяки на те, як Україна не одне століття постачала талантами північного
сусіда, а той присвоював відкриття, здобутки, славу.
10 клас. Елементи практичної риторики
105
Є вас всюди, браття милі,
В Петербурзі і в Москві,
Не в одному навіть ділі
Ви ставали в голові.
Служили, працювали не для рідного народу, рідного краю, над яким
«густо звисла пітьма ночі». А в уявному діалозі з ластівкою у модернізованій «Веснянці» поет докоряє українцям за «брак самопошани»,
байдужість, рабський дух.
Невільник упродовж багатьох років, Грабовський співчував усім поневоленим — і окремим людям, і народам. Є в нього твори, де звучить
гострий осуд імперської, загарбницької, колонізаторської політики Москви. Це — оповідання «Червоний Жупан» про знедолених, принижених
якутів. Це — поема «Текінка». Діється в Середній Азії. Текіни, кочовий
спершу народ, будують аули, вирощують пшеницю, городину. Та з їхніх
чварів із сусідами («авганами», «персюками») скористалася Москва.
Текінці дивляться, аж ось —
З Росії військо піднялось,
Гармати навели на мури,
Скажено завищали кулі,
Блиснули шаблі та штики.
Далі — біженці, випалена царськими генералами-колонізаторами
земля. І зрештою — упокорення народів Середньої Азії, приєднання
територій до Російської імперії. Довгий час нам твердили у підручниках
та по радіо, що то було ніби «добровольное вхождение в состав России».
П. Грабовський яскраво показує, яке то було «добровільне…», називає це
точними словами — «завойована країна».
Неволя не вбила «живої душі» Грабовського, він залишився українцем
і проніс свій хрест на Голгофу за Україну.
(І. Приходько)
Структура виступу
Починати роботу над цим видом мовленнєвої діяльності треба, як
і в інших випадках, зі з’ясування основних понять, з пояснення, що таке
виступ, їх різновиди, призначення тощо. Бажано поповнити словнички
учнів короткими тлумаченнями окремих слів, пов’язаних з даною темою.
Наприклад, синонімами до словосполучення «заздалегідь не підготовлений виступ» — «експромт», «імпровізований виступ».
Після ознайомлення зі зразками виступів можна запропонувати учням
завдання на складання плану виступу, написання його тексту.
Пояснити учням
Виступ, за декількома з багатьох значень слова, це — публічне виголошення заяви, промови, певної інформації, звернення до когось тощо;
це — виконання перед слухачами чи глядачами літературного, музичного
106
Українська мова. 10–11 класи
твору; це — публічне висловлення своїх поглядів, думок у друкованій
праці та ін. Найголовніше у виступі — змістовність і відповідність темі.
Тема — головний предмет виступу, те, про що в ньому говориться. Головна
думка, заради якої твориться доповідь, називається ідеєю.
Ідея — сукупність понять, уявлень, що відображають дійсність у свідомості людини, ставлення людини до життя, її світогляд. На одну й ту
ж тему можуть бути виголошені різні, навіть протилежні за змістом
виступи залежно від ідеї, якою керується автор. Важливим моментом
у виступі є кульмінація, тобто момент найвищого піднесення, напруження
розвитку, мить перелому в сюжетно-композиційній побудові, з якої починається розв’язка. Вдало продуманий момент кульмінації, влучність його
розташування у виступі — запорука володіння аудиторією, захоплення
слухачів. Виділяють жанрові різзновиди усних словесних публічних
виступів: промова, лекція, доповідь, бесіда. Кожен з них має підвиди. Наприклад, промова може бути ювілейною (присвяченою особі, організації
тощо), агітаційно-роз’яснювальною та ін. У кожному випадку потрібна
точність фактажу, яскравість висловлювань. Але в першому випадку
форма може бути більш невимушеною, нерідко з дотепними висловами,
якщо вони доречні, образною. У другому — той, хто виступає з роз’ясненням, агітацією, має подбати, насамперед, про аргументацію — задля
переконливості та впливу на слухачів, хоча емоційність, яскравість висловлювань тут також бажані. Доповідь як одна з форм публічного виступу
теж має підвиди. Якщо це доповідь звітна, то вона передбачає аналіз
та висновки про якусь виконану роботу (індивідуальну чи колективну).
Якщо наукова — то в ній має бути інформація про певні дослідження,
їхні результати, аналіз, узагальнення. Якщо політична — на першому
плані буде аналіз політичної ситуації, програма дій політичного діяча
чи керівника якоїсь структури, інституції тощо. Промови, доповіді,
лекції, авторські програми на радіомовленні чи телебаченні слухає
значна кількість людей. У вужчому колі може відбуватися лекція-бесіда,
і форма її буде наближеною до діалогу чи полілогу. Виступ на зборах,
семінарі (підготований чи імпровізований) передбачає, здебільшого,
обговорення, участь у ньому багатьох осіб. Але в усіх значеннях та інших
випадках той, хто готує публічний виступ чи виступає без попередньої
підготовки, повинен пам’ятати про основні вимоги до культури мовлення та поводження, манер: дотримання усталених норм вимови та
слововживання, змістовність, логічну послідовність, багатство мовних
засобів, виразність, точність, добру дикцію, темп говоріння, володіння
голосовими модуляціями, доречними жестами, вміння відчувати настрій
аудиторії, коректно звертатися до присутніх тощо.
Завдання № 4
Прочитайте поданий нижче текст. До яких роздумів спонукає праця Ліни Костенко? Знайдіть і прочитайте працю повністю, зробіть
тези-виписки з неї. Сформулюйте тему виступу за поданим текстом. Спробуйте дати відповідь на поставлене в кінці тексту питання.
10 клас. Елементи практичної риторики
107
ГУМАНІТАРНА АУРА НАЦІЇ,
АБО ДЕФЕКТ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА
(Уривки)
[…]кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто[…] комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою,
літературою, мистецтвом,— в їхній інтегральній причетності до світової
культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.
[…]Не буду вдаватися в теорію питання, це окрема тема, скажу лише
самоочевидну річ: якби українці не були нацією, то вони давно були б
уже не українці. Одначе був же якийсь Божественний вітер, що кидав
покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок
землі, який Бог на планеті подарував українцям.
І ще одне… Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці,— які це у нас викликає
асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя,
музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка.
Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори,
а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франко? Це ж теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує література,
культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна
Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то
аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою
француза Меріме. Американець Гемінгвей пише «Фієсту».
Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав
світові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд
недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали
на тому пні бляшанки,— все одно, не Гітлер визначає образ нації з його
Геббельсом, що хапався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох,
а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.
Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й генсеками, з її темним, забитим народом — «где народ, там и стон», «Россия,
нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу
пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру.
Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має
свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники
й композитори. Бо хоч декабристів запроторили у Сибір, хоч російські
поети стрілялись і вішались, хоч Толстому оголосили анафему, а Сахарова
вислали у Нижній Новгород,— саме вони створили ауру нації, а не її дикі
й підступні правителі.
Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім’я Конфуція,— писав він,— більш відоме й шановане у Європі, ніж ім’я будь-якого
з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва
й науки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій
політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне
108
Українська мова. 10–11 класи
реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо
тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті
давні греки, де римляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.
Над Скандінавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заворожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена.
На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса.
Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що
Франція — це Вольтер, Бальзак, Руссо, Аполлінер? Що Італія — це нація
Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя
дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.
А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь
у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це
не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись,
хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому?
(Ліна Костенко)
Завдання № 5
Прочитайте текст. Подумайте морально чи аморально ставити в Україні
питання про двомовність? Висловіть свої міркування, використовуючи
опорні слова й словосполучення: імперське правління; утвердження державної мови; суржик; приниження гідності й прав титульної заголовної
нації; фарисейство з приводу т. зв. «двомовності».
НАША ДЕРЖАВНА МОВА — УКРАЇНСЬКА
(Уривок)
Доля України, її майбутнє… залежить сьогодні насамперед від послідовності та рішучості у проведенні всього комплексу заходів, спрямованих
на формування підвалин поліетнічної, але власне української держави.
Іншими словами, щоб подолати негативні наслідки багатовікової бездержавності, потрібно не лише критикувати її, а й творити власну ідеологію
державного будівництва.
У цьому широкому спектрі проблем надзвичайно важливе місце
посідає проблема реального утвердження державності української мови
в усіх сферах офіційного (та й неофіційного) використання. Визначення
Конституцією України державності української мови, на превеликий
жаль, не розв’язує проблеми. Повторюється ситуація минулого: коли
найважливіші засади державотворення дуже пишно декларуються в Конституції і надалі залишаються «паперовими» правилами, а суспільногромадське життя будується за принципами «тролейбусного мислення»
з його критеріями, жаргоном, оцінкою.
Оскільки нашу мову багато десятиліть нищили на державному рівні,
то і про її відродження має подбати насамперед держава. Такий підхід має
історичне коріння. Відомо, що виникнення Запорізької Січі спричинило
створення системи захисту нашої віри, культури, освіти та мови. Могутній
10 клас. Елементи практичної риторики
109
поштовх для розвитку отримала народна мова за часів Гетьманщини.
Але подальша доля нашої культури на своїй землі склалася трагічно:
«велика руїна» держави зумовила руйнацію й української мови. Історія
імперського правління переконливо довела: коли мова будь-якого народу
витісняється зі сфери державного функціонування, то вона відразу ж
починає витіснятись із сфери виробництва, освіти, науки, мистецтва
та міжетнічного спілкування, а відтак — і з сім’ї. А в кінцевому підсумку — із людської свідомості. Ми маємо нині українську національну
державу без чітко викарбуваних національних ознак, без загальновизнаної
й повсюдно утвердженої державної мови. Україна нагадує підранка, якому
до повного одужання ще не раз доведеться перетерпіти великий біль.
І це треба добре зрозуміти. Бо якщо вже нас ударили ножем, то хіба
можна витягнути його з тіла безболісно? Відомо, що будь-яке оперативне
лікування є болісним, але це — лікування. Іншого виходу немає. Тільки
такий шлях веде до одужання.
У мовній справі треба здійснити рішучу «операцію», як це зробили
свого часу ізраїльтяни, французи, німці… Це аж ніяк не означає ущемлення прав народів, які живуть поряд з нами. Нехай зберігають свою самобутність, привабливість у межах своїх громад, шкіл, родин, а в державній
сфері виявляють таку саму законослухняність, як і титульне населення
України. До речі, саме так поводяться некорінні народи в усіх країнах
світу. Скажімо, українська діаспора в Росії, не менша, ніж російська
в Україні. Українці там не мають своїх шкіл, газет, радіо, телебачення. Та
ніхто не чув, щоб вони порушували питання про державність української
мови в Російській Федерації, зневажали державну російську мову.
Досить безсоромно фаресействували з приводу двомовності в Україні.
Двомовність у деяких країнах пояснюється тим, що до їх складу ввійшли
певні кантони, провінції, регіони разом зі своєю землею і своєю мовою.
А Україна створена лише за рахунок своїх земель, вона ні від кого нічого
не забирала. Навпаки, частина наших земель належить нині Росії, Білорусії, Польщі та іншим сусідам. Тому єдиною державною мовою є мова
корінної нації, яка створила нашу державу і дала їй назву — Україна.
Природно, що в межах своєї спільноти люди можуть спілкуватися найбільш сприйнятною для них мовою, можуть створювати свої школи,
клуби, товариства. Але при цьому вони не мають права принижувати
права громадян інших національностей, повинні свято поважати загальнодержавну українську мову, яка об’єднує всіх громадян України,
є зрозумілою для всіх і є офіційною мовою всіх державних установ.
Це — найвищий вияв демократії. З етичної точки зору порушувати нині
питання про двомовність в Україні — аморально.
Час, зрештою, перестати збиткуватися з української мови. Мовне
каліцтво заполонило наші телеекрани. Назвіть хоча б один канал, що
працює тільки державною мовою, пропагує українську культуру, літературну
110
Українська мова. 10–11 класи
мову. А якщо вже іде програма новин українською мовою, то часто після
того, як про них сповістили на інших каналах російською. Безневинний
прийом, але ефективний. Чому, коли українець жартує, він обов’язково
мусить розмовляти суржиком? Хто штампує нам «братців-кроликів»,
«вірок сердючок», «шоу самотнього холостяка» та інше хохляцтво?
Ні з українським народом, ні з російським ці явища нічого спільного
не мають. Чому наша молодь не спроможна на справжні українські
жарти на арені клубів веселих і кмітливих? Бо мовою їхнього навчання
та спілкування був і залишається суржик.
Задумайтеся, чому деякі росіяни, проживши в Україні 30–50 років,
так і не оволоділи українською? Бо принципово не хочуть.
Немає мов кращих чи гірших. Усі мови неповторні й специфічні.
Немає серед них «провінційних», «хуторянських», «сільських» і «міських».
Але є мова держави, яку треба поважати, оберігати й захищати. Нині, як
ніколи, потрібен захист української мови як державної.
(Петро Таланчук, доктор технічних наук, академік АПН України)
Завдання № 6
Ознайомтесь із текстом. До якого різновиду публічного виступу його можна віднести? Визначте головні думки виступу. Уявіть ситуацію
обговорення «почутого». Напишіть і виголосіть короткі коментарі
виступів в обговоренні. Викладіть власне ставлення до проблем, порушених у тексті, та свої пропозиції.
ПЕРШОУМОВА НАЦІОНАЛЬНОГО ОДУЖАННЯ
[…] споконвіків заведено у людському суспільстві: слабкому, який
має усі шанси стати сильним, але ним не стає, не співчувають, а, як
правило, топчуться по ньому, зневажають.
Оце бо і є те найважливіше, що нам необхідно: ставати сильними,
відчувати себе сильними, бажати бути сильними і, в першу чергу, сильними національною волею, національним духом. Буде це все — інше
докладатиметься, в тому числі й економічний добробут. Натомість у нас
на кожнім кроці — малоросійська боязливість. Її символи — і чорноморський флот (ах, як «по-братски» поділили!), і нафтовий термінал в Одесі
(відірватися від російської труби для малороса — все одно, що відірватися
від пуповини), й острах утверджувати українську мову.
Приклад з Чехією. Чи всі знають, що свого часу, ще в першій половині ХІХ ст. ця країна була настільки понімеченою, що в її столиці
Празі чеською мовою розмовляло лише кілька десятків інтелігентів?
І ось, на ґрані вже загибелі країни, розгортають свою діяльність так звані
младочехи — знамениті чеські будителі. Від Франтішека Палацького
почули чехи слова: «Нація з усією сумою її духовних потреб та інтересів
є не менш священною для нас, ніж забезпечення прав людини». (Ось,
до речі, відколи, з середини ХІХ ст., існують, як дізнаємося з цього вельми
10 клас. Елементи практичної риторики
111
актуального й нині формулювання, спекуляції довкола прав людини,
що в них вправляються у нас сьогодні різні українофоби — ті, котрі
аніяк не хочуть визнати, що права окремого національного індивиду
не можуть бути забезпечені, якщо грубо порушені права нації в цілому,
в т. ч. і право на повноту утвердження національної мови. Запитаймо
бо: чи забезпечені права окремої української людини у затоптаному
брутальним зросійщенням Донбасі, у видушуваному стосовно об’явів
національного життя Харкові, в багатьох інших точках України?) І ще
від Ф. Палацького, який вселяв у чехів віру в їхню національну неперебутність, вони почули: «Ми, чехи, були тут до Австрії, ми будемо тут
і після Австрії». (У перефразуванні до України мусимо казати: «Ми маємо
свою державність — Київську Русь, добу Хмельниччини — до Росії, ми
маємо її і будемо мати й після Росії».) А на запитання: «Монархія чи
республіка?» — Ф. Палацький відповідає одним словом: «Чехія».
Отак би й нам, до речі, відповідати при визначенні орієнтирів нашого розвитку: Україна, Україна над усе, і надто у зв’язку з ситуацією,
коли нас судомно затягують у т. зв. «славянские союзы». Як шамани,
нам повторюють і повторюють стосовно росіян, українців та білорусів:
мовляв, це — один народ, який по-живому розрізало, один корінь, і мова,
власне, одна, і загалом — всі ми слов’яни… Слов’яни, звісно, хоча, гадаю,
історична наука ще тільки невігласові та шовіністові не довела, що українське державне життя існувало у нас ще тоді, коли ані Росії, ані Москви
і в природі не було (Росія, зауважував Олесь Гончар,— це молодша дочка
України, але у ставленні до неї, на жаль, дочка хижа, жадібна, загребуща).
Те ж і щодо мови — якщо вона, з погляду «объединитилей», «одна», то чому
ж чимало росіян, які живуть в Україні, хто не хоче, а хто й не в спромозі
її вивчити? Чули ж, як раз-у-раз зізнаються: я по-украински понимаю,
но общаться не могу? А заговоріть літературною українською мовою
з корінним росіянином — рязанцем чи вологодцем,— вашої мови він
і загалом не зрозуміє, хіба що невелику частку.
Сиріч — і народи насправді ми різні, і ментальність, і мови у нас різні.
І то тільки запеклі українофоби на взір А. Базилюка, «старосты Конгресса
Русских организаций Украины» (див. його передмову до виданої у 1998 р.
Донецьким «обществом книголюбов» — чи бачите, яку лектуру люблять
книголюби? — україноненависницької брошури князя О. Волконського
«Историческая правда и украинофильская пропаганда»), не втомлюючись,
доводять, що теза, згідно з якою росіяни й українці — два різні народи, то
тільки «базовый миф» для «украинского сепаратизма». А що ж до належності
українців, як і чехів, болгар, до слов’янства, то дай нам, Боже, усім глибоко
засвоїти істину, на якій наполягає інший відомий чеський будитель — Карел
Гавлічек-Боровський: «Я насамперед чех, а потім слов’янин». Так і ми,
братове, мусимо триматися, «я спершу українець, а потім слов’янин…»
(За авторською радіопрограмою проф. А. Погрібного
«Якби ми вчились так, як треба. Розмови про наболіле»)
112
Українська мова. 10–11 класи
План виступу; стиль мовлення
Необхідно нагадати учням значення слів монолог, усне монологічне
висловлювання, оскільки саме цей тип мовлення є домінуючим під час
виступу. Треба дати поради щодо підготовки виступу, приклади плану для
тієї підготовки тощо. Доречно запропонувати вправи-завдання із наступною самооцінкою чи взаємооцінюванням відповідей учнями та корекцію
оцінювання вчителем. У монологічному висловлюванні оцінюють його
зміст, логічну послідовність і форму (мовне оформлення). При цьому
враховують і наявність відхилень від орфоепічних норм, правильність
інотування речень тощо.
Пояснити учням
Слово монолог дослівно означає «мова одного». Це може бути довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного),
звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача, це, іншими
словами, виголошення думок наодинці або перед слухачами. Пригадаймо,
у театральній виставі є діалоги і монологічні партії. Моно — це перша
частина багатьох складних слів, відповідає слову «одно». Наприклад:
монодрама, монокристал, монографія (наукове дослідження, у якому
висвітлюється одне питання). Монологічним, по суті, є й виступ (якщо це
не дискусія). У процесі підготовки виступу дуже важливо уважно (і неодноразово) прочитати й осмислити, як сформульована тема, визначити головну
ідею (думку) свого виступу, скласти план розгорнутої доповіді, написати
тези, а, можливо, й текст. Наприклад, до теми «Історія українського народу
на сторінках художніх творів» орієнтовний план може бути таким:
1.Заборонена для української літератури в умовах Російської імперії та
«небажана» в добу більшовицького тоталітаризму історична тема.
2.Художня інтерпретація теми подвигу в ім’я України, її волі та тема
національної зради в історичних романах І. Нечуя-Левицького «Гетьман
Іван Виговський» та «Князь Єремія Вишневецький».
3.Трагедія Івана Мазепи як трагедія української нації (за поемою В. Сосюри «Мазепа»).
4.Відлуння трагічних поразок національно-визвольних змагань в Україні
ХVІІ ст. у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня».
Стисло розкриваючи зазначені у плані питання, треба дбати про виділення головних проблем в огляді названих художніх творів, не відхилятися
від формулювань у питаннях плану, не вдаватися до переказування змісту
твору. Натомість, необхідно чітко визначити його ідею й відібрати для короткого аналізу (коментаря) ті епізоди з сюжету, які вияскравлюють головну
ідею. А її, в рамках теми «Історія українського народу на сторінках художніх
творів», можна окреслити так: уславлення героїчних змагань за волю України
та осуд національної зради. Коментуючи твори, треба пам’ятати і говорити
про жанрову форму кожного (роман, поема, драматична поема), про
своє сприймання замовчуваних донедавна або викривлених радянськими
стереотипами історичних фактів, про художні засоби емоційного впливу
на читача тощо. Наприклад, відповідаючи на четвертий пункт плану, слід
10 клас. Елементи практичної риторики
113
наголосити, що у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня» головна
героїня Оксана, яка поїхала на чужину, одружившись з любові, страждає
не лише через ностальгію, тугу за рідною землею, але — і це головне — через свою й чоловікову «пасивність-зраду», провину перед Україною: там
відчайдушно, майже без надії на успіх, боролися за її волю патріоти,
козаки, там гинув цвіт, чесні й чисті душею люди, а вони — Оксана
і Степан — «відсижувались» у Москві, мовчки, хоч і тяжко переживаючи
нищення решток автономії козацької України, жорстоку і дику розправу
російської імперії над вільнолюбним народом, розчавлення нею героїчних
сплесків визвольних змагань. Через те у фінальній сцені смертельно хвора
Оксана гірко й гостро кидає Степанові:
А я дивую, ти з яким лицем
збираєшся з’явитись на Вкраїні!
Сидів-сидів у запічку московськім,
поки лилася кров, поки змагання
велося за життя там на Вкраїні,—
тепер, як «втихомирилось», ти їдеш
того ясного сонця заживати,
що не дістали руки загребущі,
та гаєм недопаленим втішатись.
На пожарині хочеш подивитись,
чи там широко розлилися ріки
від сліз та крови?
Не випадково дослідник драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня»
Михайло Драй-Хмара (поет-неокласик і професор Київського університету — тоді йменованого Інститутом народної освіти у 30-х рр. репресований
і знищений у сталінських таборах) виділяв у цій поемі саме її історичну
основу, зв’язок, відлуння в сюжеті подій доби Руїни в Україні, трагічної
поразки патріотичних сил під проводом гетьмана Петра Дорошенка, відзначав безперечний ідейний вплив на Лесю Українку історичних наукових
праць М. Костомарова та етнографічно-фольклорних джерел (тексти пісень
Леся Українка увела в канву поеми — напр., «Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине»).
Художня література допомагає нам усвідомити історію України, утверджує почуття національної гідності.
Завдання № 7
Висловіть свої міркування про змістовність та естетичний рівень
українських телепередач у формі тез. Сформулюйте тему та напишіть
розгорнутий план свого виступу.
Пояснити учням
Залежно від мети висловлювання, обирається той чи інший мовний
стиль. Для виступів (коли це не наукова доповідь) характерним є публіцистичний стиль мовлення. Його функція — активний вплив на слухача
або читача, переконання у правильності висловлених думок, агітація.
114
Українська мова. 10–11 класи
Він також передає інформацію з метою пропаганди певних ідей. Ознаки
публіцистичного стилю — чіткість, докладність, оцінність, логічність
викладу. Окрім того, йому притаманні образність, метафоричне вживання
наукової термінології, експресивність, широке використання суспільнополітичної лексики, гасла й заклики, мовні штампи, урочисті фрази,
риторичні запитання, засоби сатири та гумору, проте в ньому рідко застосовується розмовно-побутова лексика. Часто використовується клична
форма іменників, вживання форм множини іменників у значенні однини і
навпаки. Прикметникам у публіцистичному стилі властива проста форма
вищого ступеня з підсилюючими словами «багато», «значно», «далеко». Один
час дієслова може вживатися в значенні іншого. Прислівники увиразнюють
ознаку дії, ознаку іншої ознаки, предмета, вносять у висловлювання найтонші емоційні відтінки (блискуче, лагідно, щиро). Повторення прийменників
у публіцистичному стилі служить для увиразнення висловленого. Широке
застосування часток зумовлене тим, що вони надають висловлюванню
емоційної забарвленості, вносять різні смислові відтінки в значення слів,
словосполучень, речень. Функція складносурядних речень у публіцистичному
стилі — зображально-експресивна, характерними для нього є і складнопідрядні
речення з однорідними супідрядними. Безсполучникові складні речення — це засіб
досягнення виразності інформації в публіцистичному мовленні. Основна
форма викладу публіцистичного стилю — монолог.
Завдання № 8
Який з поданих нижче уривків відноситься до публіцистичного стилю
мовлення? Доведіть свою думку. Визначте мовні стилі інших уривків
та коротко охарактеризуйте їх.
***
Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист
російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та
визначається законом.
(Ст. 10 Конституції України)
***
Мовні проблеми є в усьому світі, але де більше свободи, там вони
природніше, гуманніше і розв’язуються. І національні мови не стоять
поперек дороги технічному прогресові чи міжнаціональному економічному об’єднанню. Хіба «екзотичність» (для європейців) і складність
східних мов перешкодила Японії, Південній Кореї, Сингапуру вийти
на передові технологічні позиції у світі? І хіба народи Західної Європи
на завершальному етапі економічної інтеграції, у який вони входять,
10 клас. Елементи практичної риторики
115
збираються відмовлятися від національних мов чи відводити їм другорядну роль? Проблему міжнаціонального спілкування вони розв’язують
просто: вивченням кількох мов. Тобто той, кому треба, знатиме, крім
рідної мови, й інші,— от і все!
А от коли мовне питання нагадує про себе болем, та ще й болем
багатьох людей,— це свідчення гострого неблагополуччя.
(І. Дзюба)
***
— Хто ми в світі без рідного слова? —
Запитаю, щоб чулось навкруж.
Ой, болить і пече мене знову
Глухота перекошених душ.
— Ну і що? — хтось промовить зухвало,—
Слово хліба чи сала додасть?…
Дух живий поміняти на сало —
Чи не гріх це важкий, не напасть?
…
Рідне слово… Ні, вітер огуди
Не затулить нам злякано рот.
Ми без нього такі собі — люди.
А із ним — український народ!
(В. Крищенко)
***
Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять,
а також загальноприйнятих правил їх комбінування в процесі вираження
думок називається мовою.
(Тлумачний словник української мови)
***
Українська мова є державною мовою України. Для більшості її громадян вона водночас є і рідною. Для українців рідна мова — це мова
українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть
і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись.
Рідна мова єднає сучасні покоління з попередніми й прийдешніми
в єдине нерозривне ціле. Вона неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його подальшого культурного
прогресу.
(З програми «Рідна мова» для середніх загальноосвітніх шкіл)
ВСТУП І ЗАКІНЧЕННЯ ВИСТУПУ
Готуючись до виступу, учні повинні вміти:
1)осмислювати тему, розкривати її, підпорядковуючи висловлювання
темі та основній думці, робити необхідні узагальнення і висновки;
Українська мова. 10–11 класи
116
2)добирати з різних джерел матеріал до виступу, систематизовувати
його, переказувати послідовно за самостійно складеним планом;
3)обирати стиль, відповідний до ситуації спілкування, використовуючи
різні типи мовлення.
Пояснити учням
Будуючи виступ та створюючи ключові моменти в ньому, автор відштовхується від того, про що вже було сказано, додаючи нове і розкриваючи думку. Учні старших класів та абітурієнти повинні не лише викласти
матеріал, але й узагальнити його, зробити висновки, виявити достатнє
знання матеріалу та вміння ним користуватися. Виступ буде змістовним
лише тоді, коли виклад іде логічно й послідовно, а тому його треба поділити
на три основні частини: вступ, виклад і висновок. У вступі учень визначає
зміст і обсяг теми, формулює завдання, які мають бути розв’язані в роботі,
виявляє своє ставлення до предмета, що розглядається. Обов’язкова вимога — цілеспрямованість вступу, наявність чітко визначеного логічного
зв’язку між вступом і основною частиною роботи, пропорційність щодо
обсягу. Виклад — це основна частина, що містить розкриття теми. У цій
частині роботи треба показати не тільки знання матеріалу, а й виявити його
розуміння. Висновок — це результат, до якого приходить мовець у процесі
творчої роботи над заданою темою, це — узагальнення, яким завершується
аналітична робота над матеріалом. У висновку підсумовуються свої думки,
дається оцінка аналізованим фактам, висловлюються власні переконання.
Висновок повинен безпосередньо випливати з усього змісту роботи, бути
її логічним завершенням.
Завдання № 9
Підготуйте виступ-доповідь на одну із запропонованих тем:
1)«Хто не знає мови народу, на землі якого живе, той або гість, або
наймит, або окупант» (Карл Маркс).
2)Огляд сучасної преси або: які газетні чи журнальні статті останнього
часу мені запам’ятались і чому?
3)Людське милосердя — у чому воно виявляється?
Нагадати учням
У ході підготовки необхідно:
а) визначити основні думки виступу; б) скласти план;
в) написати тези; г) знайти приклади, цитати до тез;
д) написати висновки.
11 клас
І СЕМЕСТР
Тематичний розподіл текстів
Тематика текстів
Багатство української мови. Роль
мови у формуванні
і самовираженні
особистості. Культура мовлення
Творчий переказ
№ варіанта й рівнів
складності
2-й, 3–4-й р.
Твір
Тестові завдання
2-й, 3–4-й р.
І, ІІ, ІІІ в.
Вид роботи
Диктант із творчим
завданням
Видатні постаті віт- Аудіювання
чизняної культури.
Ставлення людини Творчий переказ
до рідного народу,
Батьківщини
Захоплення наших Твір
предків. Народні
свята та пов’язані Контрольний диктант
з ними обряди
Самопізнання
Аудіювання
і саморозвиток
людини. Природа Перевірний диктант
рідної землі
Клас
Дата
пров.
3–4-й р.
ІІ, ІІІ в.
1-й р.
1-й р.
1-й р.
І в.
2-й р.
АУДІЮВАННЯ (СЛУХАННЯ, РОЗУМІННЯ ПРОСЛУХАНОГО)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прослухайте текст.
ТРЕБА ВМІТИ ВІДПОЧИВАТИ
Одноманітна праця, напруження тільки окремих м’язів викликає
пригнічення, призводить до послаблення уваги, погіршення координації
рухів, точності виконання найбільш тонких операцій, збільшення кількості помилок, отже — до зниження працездатності й продуктивності
роботи. Все це результат перевтоми як фізичної, так і розумової. Адже для
того, щоб діяли ті чи інші м’язи, вони повинні одержати сигнал з кори
мозку, тому першим виконує роботу саме він, а вже потім м’язи. Тож
не дивно, що й утома виникає в першу чергу розумова. Цей стан відомий
кожному, хто багато працює. Перш за все зникає бажання працювати,
з’являється відраза навіть до улюбленої роботи, псується настрій, виникає
дратівливість.
118
Українська мова. 10–11 класи
Велику користь при такому стані приносять заняття фізкультурою.
У роботу включаються всі групи м’язів, в тому числі й ті, що у виконанні
професійної роботи участі не брали. Це зветься активним відпочинком.
Ще понад сто років тому було доведено, що процес відпочинку й відновлення стомлених м’язів відбувається швидше не при повному спокої,
а при роботі інших м’язів. Звичайно, при іншому навантаженні й мозкові
центри працюють інші.
Ранкова гімнастика корисна всім: тим, хто займається розумовою
і фізичною працею, навіть спортсменам, на яких чекає щоденне напружене тренування.
Вночі організм відпочиває. Падає активність біохімічних процесів,
роботи серця, дихання, травлення, змінюється хімічний склад крові,
уповільнюється діяльність центральної нервової системи. Перехід від
сну до стану бадьорості потребує термінової перебудови й активізації
всіх процесів, що відбуваються в організмі. Затримка цієї перебудови
негативно впливає на здоров’я, самопочуття та працездатність. Навіть
звичне щоденне навантаження для непідготовленого до активної діяльності організму може виявитися надмірним.
Запобігти цьому можна за допомогою ранкової гімнастики. Вона
ліквідовує загальмованість, сонливість, млявість, викликає відчуття бадьорості, бажання працювати, надає доброго настрою.
Фізичні вправи завдяки імпульсам, що надходять від м’язів, стимулюють діяльність центральної нервової системи, а завдяки цьому й усього
організму.
Можна скористатися таким комплексом:
1.Згинання рук у ліктях через сторони.
Станьте прямо, ноги разом. Напружуючи м’язи, зігніть руки в ліктях,
лишаючи нерухомим тіло. Робіть це так, наче притягуєте велику масу.
І навпаки, розгинаючи руки, ніби відштовхуєте її.
2.Зведення й розведення рук.
Вихідне положення те ж саме. Розведіть руки в сторони, начебто
щось розсовуєте. Потім зводьте руки, докладаючи зусилля, мов стискаєте
щось.
3.Піднімання почергово ніг.
Лежачи на килимку, руки за головою. Піднімайте ноги до кута в 45–
50 градусів. Не розслабляючись, опускайте їх до вихідного положення.
4.Присідання.
Спина рівна. Носки ніг нарізно, п’яти разом. Присідайте глибоко,
до п’ят. Присідаючи — видих, встаючи — вдих.
5.Піднімання рук угору, в сторони.
Станьте прямо, ноги нарізно. Руки в сторони долонями вгору. Піднесіть руки вгору, не згинаючи в ліктях. Витягніть їх, потім опустіть.
Піднімаючи руки — видих, опускаючи — вдих.
11 клас. І семестр
119
6.Віджимання в упорі.
Упріться носками ніг та долонями в підлогу. Тулуб рівний, ноги ледь
розставлені. Опускаючись на зігнутих у ліктях руках, не торкатися тілом
підлоги.
7.Згинання тулуба.
Ляжте, схрестіть руки на грудях. Лишаючи нижню половину тіла
нерухомою, підніміть голову й груди, намагаючись дістати підборіддям
живота, потім опустіть. Підйом — видих, опускання — вдих.
8.Повороти й нахили тулуба.
Станьте прямо, ноги нарізно. Руки підніміть угору напівзігнутими в ліктях. З’єднайте їх у кистях, зробіть поворот праворуч, зберігаючи нерухомими
ноги. Нахиліть тулуб убік, опустіть руки. Повторіть це в інший бік.
9.Піднімання на носки.
Вихідне положення те ж саме. Підніміться на носки, опустіться.
Коліна не згинайте. Підйом — вдих, опускання — видих.
10. Згинання й розгинання рук.
Станьте прямо, ноги нарізно. Почергово згинайте й розгинайте руки
в ліктях. Дихання рівномірне й спокійне.
Ходьба — це найпростіше, найзручніше, найнадійніше і, безумовно,
найбезпечніше навантаження, засіб фізкультури та пересування.
Прогулянка пішки створює рівномірне невелике навантаження на весь
організм, активізує діяльність усіх його систем, знімає емоційне й фізичне перевантаження, ліквідовує роздратованість, сприяє розумовому
відпочинку.
Видатний фізик минулого Герман Людвіг Фердінанд Гельмгольц, лікар
за освітою, стверджував, що під час прогулянок народжуються наймудріші
думки. А давньогрецький мислитель Арістотель створив навіть спеціальну
школу перипатетиків (тих, що прогулюються) й читав свої лекції учням,
прогулюючись по околицях міста.
Проте й піші прогулянки не можна здійснювати нерозсудливо. Треба
правильно вибрати маршрут, враховуючи стан здоров’я, особливості
навколишнього середовища, ставлення до природи. Одній людині подобається ліс, іншій — поле, ще комусь — центральна вулиця міста. Людям
з хворим серцем (при гіпертонічній або ішемічній хворобі) не можна
перебувати в хвойному лісі, особливо весною, коли дерева квітують. Це
може призвести до серцевого нападу. У спекотні дні не можна ходити
з непокритою головою.
Діапазон можливостей людини в ходьбі визначається індивідуально.
Рекомендується починати ходьбу з періодичністю 4 рази на тиждень,
проходячи за 30 хв спочатку 2 км., потім — 2,5. Далі збільшувати інтенсивність прогулянок можна залежно від самопочуття.
Біг — це ідеальний засіб, що дозволяє дозувати навантаження, регулюючи швидкість і тривалість його, а також довжину та частоту кроків. Біг
120
Українська мова. 10–11 класи
покращує поставу та координацію рухів, рівномірно навантажує всі м’язи,
а також змушує активно працювати серцево-судинну та дихальну систему,
активізує кровообіг, сприяє кращому окисленню жирових відкладень
у м’язах, збільшує витривалість. Біг зміцнює силу волі. Отож, стародавні
греки мали рацію, коли висікали на камені: «Хочеш бути сильним — бігай,
хочеш бути розумним — бігай, хочеш бути гарним — бігай».
Залишається вирішити: де, як і скільки бігати? Обов’язково на свіжому
повітрі: в парку, на березі моря, річки чи озера, в лісі, в полі.
Здорова людина може бігати швидко й багато, але починати все ж
треба з невеликих навантажень. Додаючи навантаження, слід обов’язково
орієнтуватися на своє самопочуття. Початківцям-фізкультурникам можна
рекомендувати так званий інтервальний біг, за якого періоди бігу та
ходьби чергуються. При цьому основною мірою швидкості й тривалості
періодів є самопочуття.
Бігунам-початківцям, у яких ще обмежені рухові можливості, не слід
тривожитися з приводу невеликих на початку досягнень. Факт подібних
труднощів є найкращим показником необхідності бігу для людини. Проте не треба й переоцінювати свої можливості. Адже відомо, м’язове
та емоційне піднесення, що виникає під час бігу та інших фізичних
навантажень, може затьмарити появу справжньої перевтоми й перенапруження центральної нервової системи, а це для нетренованих осіб
дуже небезпечно.
Під час бігу, як, до речі, при вживанні їжі, необхідно зупинитись
тоді, коли ще хочеться продовжувати. При цьому важливо пам’ятати, що
поява відчуття втоми упереджує дійсну втому і не означає абсолютної
неможливості продовжувати біг. Це лише сигнал перестороги.
Самопочуття та настрій — дійовий критерій оцінки навантаження,
хоч і не абсолютний, тож інколи може ввести в оману. Ознаки перевантаження можуть виникнути несподівано. Тому початківцям необхідно
користуватись об’єктивними методами оцінки відповідності фізичних
навантажень можливостям організму на даний час. Одним з таких найпростіших методів є підрахунок частоти пульсу. Не слід у перші ж дні
тренувань доводити його до частоти більш як 120 ударів на хвилину.
А повернення до норми мусить відбуватись за 5–6 хвилин, але ніяк
не більше ніж за 10.
Частота пульсу свідчить про інтенсивність навантаження, яке доступне
людині, точніше, на можливості організму в подоланні того чи іншого
навантаження на сьогоднішній день. Саме це й дозволило академіку
М. М. Амосову розробити рекомендації щодо визначення тривалості бігу
за певної частоти пульсу. Так, при частоті пульсу 140, 120, 110, 90 ударів
протягом 1-єї хвилини тривалість навантаження може бути 10, 20, 40,
90 хвилин. Звичайно, навантаження за частоти пульсу 140 ударів на хвилину витримувати можуть лише досить треновані люди. Максимальна ж
11 клас. І семестр
121
частота пульсу фізкультурника під час фізичних навантажень визначається
різницею: 180 мінус кількість прожитих літ.
(1133 сл.; за І. Фурмановою)
Дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів наприклад: 1 — а).
1.Що призводить до зниження працездатності й продуктивності роботи?
а) Виснажливі фізичні вправи;
б) зіпсований настрій;
в) одноманітна праця;
г) навантаження на всі групи м’язів.
2.Яка втома виникає у першу чергу?
а) М’язова;
б) мозкова;
в) фізична;
г) розумова.
3.Як позбутися перевтоми й відновити стомлені м’язи?
а) Задіяти силу волі й не зважати на перевтому;
б) змінити роботу так, щоб працювали інші м’язи;
в) прийняти відповідні медичні препарати;
г) дати організмові повний спокій.
4.Кому протипоказана ранкова гімнастика?
а) Людям, що займаються розумовою працею;
б) спортсменам, на яких чекає щоденне напружене тренування;
в) людям, що займаються фізичною працею;
г) нікому.
5.Зі скількох вправ складається наведений у тексті гімнастичний комплекс?
а) З десяти;
б) з дев’яти;
в) з двадцяти;
г) з восьми.
6.Що треба робити в першій вправі?
а) Присідання;
б) згинання тулуба;
в) згинання рук у ліктях через сторони;
г) зведення й розведення рук.
7.У якій вправі йдеться про «віджимання в упорі»?
а) У сьомій;
б) у шостій;
в) у четвертій;
г) у п’ятій.
8.Кому належить твердження, що під час прогулянок народжуються
наймудріші думки?
а) Академіку М. М. Амосову; б) фізику Гельмгольцу;
в) мислителю Арістотелю;
г) давнім грекам.
122
Українська мова. 10–11 класи
9.Як у давній Греції називали тих, що прогулюються?
а) Прогульниками;
б) патетиками;
в) перегуляками;
г) перипатетиками.
10. Де не можна гуляти гіпертонікам?
а) У хвойному лісі;
б) по березі моря;
в) у чистому полі;
г) по центральній вулиці міста.
11. Чому сприяв біг за висловом стародавніх греків, висіченим на каменях?
а) Силі;
б) розуму;
в) красі;
г) комплексу цих ознак.
12. За якою формулою визначається максимальна частота пульсу фізкультурника під час фізичного навантаження?
а) 140 мінус дата, коли відбувається навантаження;
б) 110 плюс час пробіжки;
в) 180 мінус кількість прожитих років;
г) дата народження фізкультурника поділена на порядковий номер
дня тижня, у який відбувається фізичне навантаження.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Уважно прослухайте уривки з біографічного нарису професора В. Горбачука про українського літературознавця, публіциста, громадського
діяча діаспори Г. Костюка. Слухаючи текст, дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.
1.Як ви розумієте назву тексту?
а) Боротьба Добра зі злом, коли Зло перемагає;
б) пророкування кінця Світу;
в) роки всесвітньої катастрофи;
г) це назва найзагадковішої книги Нового Заповіту.
2.Коли народився Григорій Олександрович Костюк?
а) 20 листопада 1900 року; б) 22 травня 1901 року;
в) 25 жовтня 1902 року; г) 26 серпня 1903 року.
3.На що звертав пильну увагу директор школи, де вчився Г. Костюк?
а) На те, щоб учні не вживали лайливих слів; б) на те, щоб учні завчасно приходили на уроки;
в) на те, щоб, вибігши на подвір’я, учні поводилися пристойно;
г) на те, щоб навіть за стінами школи учні розмовляли не рідною,
а російською мовою.
4.Про що довідався хлопець під час розмови з учителем Тустановським?
а) Про майбутню революцію; б) про організацію «Просвіти»;
11 клас. І семестр
123
в) про те, що ми — українці; г) про наслідки І Світової війни.
5. Чим закінчився мітинг, що відбувся влітку 1917 року на Івана Купала?
а) Виконанням демонстрантами «Інтернаціоналу»;
б) гаслом «Хай живе Українська Центральна Рада!»;
в) могутнім співом «Ще не вмерла…»;
г) закликом «Земля і воля народові!»
6.Чому Українська Народна Республіка не змогла вистояти під натиском
ворожих сил?
а) Бо на сході йшла війна з комуністичною Росією;
б) бо з заходу наступала Польща;
в) бо південь захопила армія Денікіна;
г) через брак національно свідомих сил.
7. Що принесла нова влада восени 1920 року в Кам’янець-Подільський?
а) мир і спокій знервованому населенню;
б) нові порядки і стабільність;
в)атмосферу панічного страху та непевності за свій завтрашній
день;
г) боротьбу з «контреволюцією» — ВЧК.
8.На який факультет Київського інституту народної освіти вступає
майбутній автор спогадів?
а) Фізико-математичний;
б) історико-філософський;
в) філологічний;
г) мовно-літературний.
9.Чому був розстріляний талановитий вчитель Г. Костюка, професор
Микола Зеров?
а)За участь в СВУ (Спілці Визволення України)
б)з нагоди десятиріччя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
в)за антирадянську діяльність;
г) за те, що був «буржуазним націоналістом».
10. Які обставини, на думку Г. О. Костюка, врятували професора О. І. Білецького від знищення?
а) Він був більш лояльним до радянської влади;
б)те, що Білецький був дуже обдарованою і прогресивною людиною;
в) те, що він був пролетарського походження; г) він не був «органічним українським вченим».
11. Хто з репресованих письменників, сучасників мемуариста, увійшов
своїми творами до програм з української літератури в 11-му класі?
а) Григорій Епік;
б) Валеріан Підмогильний;
в) Микола Куліш;
г) Микола Зеров.
124
Українська мова. 10–11 класи
12. Що «узаконював» «Закон від 1 грудня 1934 року» ?
а) Подальше гноблення українського народу;
б) гальмування розвитку української культури;
в) репресії щодо української інтелігенції;
г) масовий терор.
АПОКАЛІПТИЧНІ РОКИ
(Вибрані розділи з книги Г. О. Костюка «Зустрічі і прощання».)
Григорій Олександрович Костюк народився 25 жовтня 1902 р. у селі
Боришківцях Кам’янець-Подільського району Хмельницької області
в сім’ї хлібороба.
Вчився в місцевій церковно-парафіяльній школі. Мемуарист згадує:
«Школа була моєю стихією. Я ніколи з жодних предметів не мав труднощів». Директор школи «з першого дня навчання звертав пильну увагу
на засвоєння нами російської мови. Кожне неправильно вимовлене слово
примушував повторювати доти, доки учень хоч приблизно правильно
не вимовить. Навіть на перерві, коли ми вибігали на подвір’я і між собою
говорили звичайною мовою, він, почувши, робив нам суворе зауваження:
ми вчимося в російській школі, мусимо між собою говорити російською
мовою. Був вимогливий і нещадний».
Після закінчення сільської школи хлопець за порадою місцевого вчителя Г. Л. Тустановського склав вступні іспити до Кам’янець-Подільської
гімназії. На все життя запам’яталася йому одна із розмов з учителем
Тустановським: «Він уперше заговорив зі мною як з дорослим. З цієї тихої
розмови в учительській кімнаті 1915 року я вперше довідався, що такою
мовою, якою ми говоримо, говорять близько 30 мільйонів людей, що ті
люди, а з ними і мої батьки, називаються українцями, а не малоросами,
не хахлами, не русинами, не мужиками, як їх тепер зневажливо називають;
що цей народ колись поділили між собою дві держави: Росія — більшу
частину, й Австрія — меншу. В Росії нас називали малоросами і нашу
мову й книжки забороняли. В Австрії наших людей називали русинами,
рутенцями, але мови не забороняли».
Березневого дня 1917 року розлетілась чутка, що скинули царя.
На чільні місця вийшли люди, що не любили царських порядків, були
переслідувані або перебували під підозрою в минулому. «Це були ті
молоді люди, що не пиячили, на весіллях не били один одному голови.
Були статечні, працьовиті, господарні. Вже в травні вони організували
прилюдну читальню, яку назвали «Просвіта». Буквально на очах відроджувалася свідомість, честь зневаженого і забутого народу, навіть
національна назва якого була заборонена. Влітку на Івана Купала колони
маніфестантів з транспарантами «Земля і воля народові», «Хай живе
Українська Центральна Рада!», співаючи «Заповіт», «Не пора» та інші
пісні, вирушили з усіх навколишніх сіл і заповнили центральні вули-
11 клас. І семестр
125
ці Кам’янець-Подільського. Мітинг закінчився могутнім співом «Ще
не вмерла…»
Костюк згадує роки Української Народної Республіки та гетьманату:
«Через брак національно свідомих сил українська держава не змогла
вистояти перед натиском ворожих сил. Йшла війна: на сході з комуністичною Росією, на заході з Польщею, на півдні з армією Денікіна. Ми,
учні, менше це відчували й менше розуміли цю ситуацію безвиході. Ми
знали, що Україна є і повинна бути».
«Осінь 1920 року. Тривожна й непевна. Це носиться в повітрі. Це
видно з настрою наших учителів. Усі ніби принишкли в очікуванні
невідомого. Чекати довелося недовго. Днів за п’ять тихо, без жодного
пострілу в’їхав у Кам’янець військовий кінний загін. За ним прибула
група людей, що почала організовувати перші зав’язки нової влади.
Кількатисячна студентська громада, кам’янецька інтелігенція, обивателі
міста й околиць уважно стежили, що ж це за влада? Які порядки принесла вона? І першим, чим обдарувала нова влада Кам’янець, це страшне
слово — ЧеКа. Почалося з обшуків, контрибуцій, арештів. Наприкінці
грудня на стінах будинків і парканів вивішено було перший список
розстріляних «контрреволюціонерів». Це потрясло свідомість всього
населення. Пригадую, в тривозі ми побігли читати список. Прізвища
нічого нам не говорили. Хто ж вони? Що вони зробили таке, що їх негайно треба було розстріляти? Цього ніде не можна було довідатися.
Це викликало панічний страх. Уперше створилася атмосфера недовір’я,
непевності за свій завтрашній день. Почалися втечі з міста».
У серпні 1925 року, здобувши середню освіту, юнак виїхав до Києва.
У вересні став студентом мовно-літературного факультету Вищого інституту народної освіти. З великою душевною теплотою згадує свого талановитого вчителя — професора Миколу Зерова: «Він залишив непроминальний
слід не тільки в моїй, але й у свідомості кількох поколінь студентів і взагалі
своїх сучасників». Як відомо, трагічною була доля цієї людини. В 1935 р.
Зерова допитували в суді як свідка у так званому «процесі СВУ», а у квітні
1935 р. він був заарештований, у лютому 1936 р. у закритому судовому
засіданні без участі звинувачення й захисту засуджений на десять років
позбавлення волі — засланий на Соловки. Невдовзі, без будь-яких додаткових підстав і пояснень, просто на відзначення «славного десятиріччя
Великої Жовтневої соціалістичної революції», разом з багатьма іншими
безвинно засудженими, розстріляний 3 листопада 1937 року.
Григорій Костюк подає багато рельєфно виписаних силуетів своїх
сучасників, доля яких виявилася неординарною, найчастіше трагічною.
З цієї галереї образів варто згадати особу професора О. І. Білецького, який
в історії новітньої української літератури й літературознавства відіграв
надзвичайно важливу роль.
126
Українська мова. 10–11 класи
З вибухом революції 1917 року й далі, зазначає мемуарист, Олександр
Іванович не почував себе українцем. Культурою, вихованням і всім іншим
він був типовим російським інтелігентом дореволюційної формації. Але
людина високої культури, гуманного виховання, він одночасно не був
вороже настроєний до українського оточення, яке несподівано виникло
на початку 20-х років у Харкові. Тут тоді не постало ні одного поважного
російського журналу, а натомість українські — «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», «Плуг», «Гарт» тощо. Вони міцно утверджувалися й запрошували до співпраці, і молодий професор охоче співпрацював — чесно,
лояльно й прихильно до української культури.
«Я часто думав і думаю над долею покоління Олександра Івановича
Білецького,— пише Григорій Костюк.— У своїх думках я виразно бачу, як
на цьому поколінні позначається політика комуністичної партії. Зеров,
Филипович, Драй-Хмара, Шамрай — люди того ж покоління, що й Білецький, тієї ж культури і не менш обдаровані. Більш того, світоглядово
вони були прогресивніші й сучасніші за Олександра Івановича. Але чому
їх знищили, а його залишили живим? Який же такий непрощенний гріх
вони мали? Відповідь насувається тільки одна: вони були органічними
українськими вченими».
У липні 1929 року Григорій Костюк закінчує інститут народної освіти.
Молодий випускник інституту вирішує їхати до Харкова, тодішньої столиці
УРСР. Прибувши до столиці, Григорій відразу подався на адресу своїх друзів — Тереня Масенка і Сави Божка, в яких деякий час по черзі мешкав.
Жили вони в новому будинку на Холодній горі, в якому зарезервовано
було зо два десятки помешкань для письменників. Там у той час жили, як
згадує Г. Костюк, Андрій Головко, Іван Микитенко, Володимир Сосюра,
Юрій Яновський, Йона Шевченко, Василь Щербина, Юрій Шовкопляс,
Василь Мисик, Іван Момот, Сава Голованівський, Юрій Вухналь та ін.
Незабаром звільнилась у письменницькому будинку кімната, що
її було надано молодому літературознавцеві. «Як на харківські умови,
це була подія. Я ґрунтовно заякорювався на новому місці. Мав кімнату,
воду, світло і ліжко. Стола ще не було. Але то дрібниця. Писати можна
було й на підвіконні».
Кінець 20-х років характеризувався загальним піднесенням національної культури. Мемуарист пише: «З Києва я виїхав з вірою в переможну
ходу української культурної революції. Підсилювала цю віру тодішня ще
явно не захмарена загальноукраїнська ситуація. Українська мова ставала
вже панівною викладовою мовою в усіх, навіть технічних, медичних, економічних і партійних школах України. Опера, оперета, драматичні театри,
естрадні концерти, радіо, культурно-освітня праця в усіх профспілках, вся
преса, починаючи від центрального органу партії «Комуніст» і кінчаючи
малими заводськими та шахтарськими, навіть стінними газетами,— все
було вже українською мовою або переходило на українську. У керівних
11 клас. І семестр
127
партійних верствах все голосніше говорили про висування на керівні,
партійні й державні посади передусім тих, хто знає українську мову
й культуру. Все це давало підстави до оптимістичних ілюзій про переможний хід української культурної революції…
Але в Харкові, серед нового товариства, почалося в мене вже деяке
просвітлення. Я тут довідався, що ситуація не така вже оптимістична,
як мені видавалася: що надходить нова, різкозламна доба в цілому Радянському Союзі, в тому числі і в Україні».
Приїхавши до Харкова, Григорій Олександрович не обмежується лише
науково-педагогічною роботою, а й поринає в літературно-мистецьке
життя. Центром цього життя був Будинок ім. В. Блакитного. «Це був
справжній тогочасний Олімп. Це були ті майстри, що задавали тон усій
тогочасній українській літературі».
Поступово сформувалася впливова організація письменників «Пролітфронт», яка проіснувала від квітня 1930 року до січня 1931 року. Тут
згуртувалися найвідоміші письменники того часу: П. Тичина, М. Хвильовий, М. Куліш, Остап Вишня, Ю. Яновський, О. Досвітній, І. Сенченко,
П. Панч, І. Дніпровський, Г. Епік, В. Мисик та інші. Налагоджено випуск
журналу «Пролітфронт».
Грудень 1930 був критичним в існуванні об’єднання. М. Хвильовий,
М. Куліш, О. Досвітній вживали всіх можливих заходів, щоб урятувати
організацію від розгрому, однак без успіху. Видання журналу «Пролітфронт» загальмовано, потім і зовсім заборонено, а в січні 1931 року
й літературну організацію ліквідували.
Похмурі тридцяті роки входили в свої права. Голод поволі стихав, але
оскаженіння тиранії росло. Після самогубства М. Хвильового, а згодом
М. Скрипника — пішли арешти О. Досвітнього, С. Пилипенка, М. Грицая
та ін. Прийшла лиховісна резолюція листопадового пленуму ЦК КП(б)У,
яка вже остаточно засуджувала Скрипника як націонал-ухильника,
а український національно-культурний процес під загальною маркою
«націоналізму» оголошувався головною державною небезпекою.
«Тепер для мене це вже був не той, сповнений веселкових надій
Харків, до якого п’ять років тому я з ентузіазмом їхав з Києва. Тепер
це була темна невідомість, страхітливе чорне провалля…»,— із сумом
констатує автор спогадів.
«Світ навколо — ніби безлюдний,— пригадує Григорій Олександрович
своє сповнене тривог перебування в Харкові,— одні — в тюрмах, інші
зникли з обрію в невідоме.
Одного разу прибігла дружина Андрія Головка. В розпачі. Просить
зайти до Андрія й поговорити з ним. Заспокоїти. Вже кілька ночей
не спить. Не роздягається навіть. Чекає на арешт. Як тільки на вулиці
загуде мотор, він блідне й чекає на візитерів з «чорного ворона». Це вже
стає його хворобою.
128
Українська мова. 10–11 класи
День першого грудня 1934 року був звичайним зимовим днем. Радіо
в мене не було. Я нікуди не виходив. Десь по третій годині вбігає до мене
Масенко і видає питання:
— Чув?
— Що?
— У Ленінграді вбито Кірова.
— Як? Хто? Чому?
— Нічого не знаю. Щойно мені подзвонили й сказали, що в ЦК
тривога, що ніхто не може пояснити, як це сталося.
Це було щось неймовірне, а найголовніше — незрозуміле. Другого
грудня вранішні газети принесли вже офіційну вістку про вбивство. Ця
вістка скорочено звучала так: «ЦК ВКП(б) з великим смутком повідомляє
партію, робітничий клас й усіх трудящих СРСР та працюючих всього
світу, що 1 грудня в Ленінграді від зрадницької руки ворога робітничого
класу загинув видатний діяч нашої партії — секретар Центрального і Ленінградського комітетів ВКП(б) товариш Сергій Миронович Кіров».
І все. Чия це «зрадницька рука» й чому вона вбила Кірова, цього
не повідомлялося. Це було таємницею. Але наслідки відразу стали відчутними. Наступного дня у «Правді» з’явилося повідомлення, що того ж
1 грудня президія ЦВК СРСР ухвалила «Закон від 1 грудня 1934 року».
Цим був узаконений масовий терор. Вже 4 грудня «Правда» повідомила
про викриття двох великих груп «терористів-білогвардійців». Негайно
по країні пройшли масові арешти. З уст в уста передавалися імена: В. Поліщук, В. Підмогильний, О. Влизько, Д. Фальківський. І раптом — арешти
найближчих мені людей: Епіка, Мисика, Куліша.
Було враження, що цього пострілу хтось тільки й чекав…»
(1147 сл.; за В. Горбачуком)
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прослухайте текст.
ХАТА
Напишу я слово про хату за тисячу верст і за тисячу літ від далеченних сивих давен аж до великого мого часу всесвітньо атомної бомби.
На Україні й поза Вкраїною сущу. Білу, з теплою солом’яною стріхою, що
поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурну праматір пристанища
людського.
Незамкнену, вічно одкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?»
і без «войдітє!», високонравственну людську оселю. Бідну і ясну, як добре
слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа,
немовби виросла вона, мов сироїжка в зеленій траві.
Опишу її неповторну зовнішність, привітну й веселу, часом сумну,
молоду й стареньку вдовицю, чепурну і уважну, журливу і ніколи не горду.
У полі, на горі й під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед
11 клас. І семестр
129
насіння восени. Насіння у ній і на ній од стріхи до самого долу. Здається,
щезни вона, і спустіє земля, заросте бур’яном, споганіє, і світ стане
чорним від голоду й злоби.
Опишу її внутрішній образ. Все, що в ній є й чого нема й не було ніколи,
хоч і могло би бути. А не було й нема в ній безлічі речей. Нема в ній челяді,
немає гайдуків, прислужництва нема. Немає кабінетів, віталень, спалень,
де довго сплять, і не було в ній розпусти й лінощів паразитаризму. Немає
на стінах фамільних портретів, і скарбів нема в сундуках, і ковані панцирі
предків не красуються по її кутках, бо билися гаразд лицарі — дідки-небораки без панцирів з одверто голими грудьми. А потім погнили онучі,
потрухли клейноди до нитки, не стало й сліду на землі.
Не змовлявся в ній ніхто й ніколи заволодівати світом чи поневолювати сусіда, не було в ній бучних бенкетів ні великих урочистих
зустрічей, не грали органи ні оркестри в її тісних стінах і ніколи не засідали далекорозумні дипломати. Не було в ній, будем говорити, щастя,
не було тривалих радощів. А було в ній плачу і смутку багато і вельми
багато журби поміж насінням отим і квітами.
А знала вона багато розлук і прощань безутішних. І співала вона
здебільшого, і так талановито й натхненно, як ніяка оселя в світі, журбу,
і прощання, і спогади про далеке минуле, коли ріки були глибші, риба
більша, трави густіші, коні прудші й шаблі гостріші.
Опишу я покинуту хату. Споконвіку кидали її, і хто кидав, мало
вертався. Носило його скрізь усіма вітрами, чи сам, мов собака, бігав
усе життя за чужим возом і лише згадував її, як щасливе дитинство,
занедбану свою совість і мову занедбану свою. Покидав він у хаті свою
мову. І вона оставалась там жити, і так чомусь сталось на світі, що поза
нею вона в’яне, як квітка на дорозі.
Люди, що годують хлібом, молоком і медом других людей, живуть
у хаті на землі, що подарована вже їм законом новим навіки у вічне,
в обов’язково вічне користування, себто в обов’язок неухильний і неодмінний. Вони розмовляють мовою хати і поля. Коли ж нагода, доля чи
случай сують їм під руку портфелика хоч завалящого і дешевенького,
вони кидають хату і міняють мову, бо з нею ніяково завідувати чимсь
(портфелик же велить завідувати пильно і общепонятно). І тільки в деякі,
здебільшого лихі, часи, в часи утрати портфелика всемогутності, чи
примусової відпустки, чи по загибелі корабля після чудесного уникнення
смерті, вертаючись на час до хати, вони пригадують, хоч і погано, її мову,
тоді немовби блуд сповзає з них, і видно тоді сором і навіть страх побитої
собаки, що прокидається тоді в їх непевних душах. Опишу, як воювала
колись хата з палацами західного Ренесансу, з кам’яними фортецями
розумних ворогів, як легко її завжди було підпалити, як палає вона
довгі століття і ніяк не згорить, мов неопалима купина. І люди — тихі
130
Українська мова. 10–11 класи
удовиченки, роботящі руки, женці, косарі, молотники, пасічники, пастухи, шахтарі, майстри, воїни — палають на своїх вогнищах жертовних,
посилаючи всьому світу, нащадкам своїм, самі не знаючи куди, палкі
свої заповіти під грізні гуки щирих і фальшивих проклять чи могильну
тишу біля своїх автодафе*.
Я не славословлю тебе, моя хатино стара. Не хвастаюсь твоєю драною
правобережною і лівобережною стріхою, і не пишаюся коморою твоєю, що
її одняли від тебе і розвіяли вітром опустошені духовно некрасиві люди.
Я навіть забув уже, що біля тебе був хлів і клуня з чорногузом, який приносив до тебе щовесни наївне дитяче щастя з далекого теплого краю.
Хай не дорікають мені вороги холоднодухі і лживі, що я превозношу,
чи прославляю тебе, чи ставлю над всіма оселями світу. Я прощаюсь
з тобою. Я кажу тобі — згинь з моєї землі. Хай тебе не буде. Обернись
в хороми, покрийся залізом, красуйся великими вікнами, вирости, піднімись над травами, над житами і над садами.
Вирости вгору і вшир. Хай не прощаються на бувших перелазах,
не тужать в кожних сінях і попід стріхами вдови й сироти. Хай бігають
по твоїх просторих покоях веселі діти, хай одпочивають досхочу в твоїх
спальнях і любляться в щасливих лінощах твої люди. Хай се вже будеш
не ти. Хай прийдуть до тебе добробут і гідність і сядуть на покуті, щоб
зникли сум і скорботи з твоїх темних кутків, і пічурок, і холодних твоїх
сіней. Я не захоплююсь тобою, не підношу тебе до неба перед світом.
Ні, я кажу тобі, сивий: ой хатонько моя, голубонько, спасибі тобі — прощай.
Мені жаль розлучатися з тобою. В тобі так гарно пахло давниною,
рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям,
корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом.
В твої маленькі вікна так приязно заглядало сонце, і соняшник, і всякі
інші квіти, і зілля всілякі пахучі. А на покуті понад столом і темний сивий
Бог у срібних шатах, і Шевченко, і козак Мамай, і Будьонний, і Георгій
Побідоносець на білих і рижих конях, і ще якісь люди і боги дивляться
через стіл на піч, і на кочерги, і на всякого доброго чоловіка, що входить
у двері, вже не скидаючи у сінях шапки, дивляться мрійно і мирно, ніби
припинивши навіки тяжкеє змагання, і проживають в мирному товаристві
й згоді, розмовляючи, коли нема людей у хаті, з домовиком, що живе
за комином в трубі, і з тихим, зовсім уже кволим українським чортом,
і сняться всі вкупі разом бабусі, поки не перехреститься вона з переляку
у сні, бурмочучи крізь сон — омя Оца-Сина.
Нема в мене хати. У втомленій уяві лиш гола піч серед руїн під небом,
а біля печі плаче Удова.
(1027 сл.; О. Довженко)
* Автодафе (аутодофе) — спалення на вогнищі.
11 клас. І семестр
131
Дайте відповіді, обравши один із поданих варіантів, та виконайте
завдання до 10-го питання.
1.Що означає «хата» в однойменному творі О. Довженка?
а)Це — яскраві спогади дитинства про хату, в якій народився митець;
б)«хата» — символічне осмислення трагічної долі батьківщини,
це — Україна;
в)узагальнений образ, що символізує традиційне українське житло;
г) це — художній опис «архітектурної праматері пристанища людського».
2.Чого не було колись в українській хаті?
а) Розлук і прощань безутішних;
б) натхненної пісні;
в) прислужництва і лінощів;
г) плачу, смутку і журби.
3.Що покидали в рідній домівці ті, що «бігали, мов собаки, за чужим
возом»?
а) Свою мову;
б) занедбану свою совість;
в) щасливе дитинство;
г) згадки про хату.
4.Яку подію має на увазі автор, говорячи про землю, «подаровану» «…законом новим навіки, у вічне, в обов’язково вічне користування…»?
а) Втілення у життя більшовицького гасла «Земля — селянам!»;
б) вихід нового закону про право власності на землю;
в) насильницьку колективізацію;
г) приватизацію земельних ділянок.
5.Який атрибут влади змушував «непевні душі» кидати хату і міняти
мову?
а) Гаманець;
б) папка;
в) портфелик;
г) чемоданчик.
6.Про що свідчать слова О. Довженка: «Я навіть забув уже, що біля
тебе був хлів і клуня з чорногузом…»?
а) Про те, що автор давно не відвідував рідної оселі;
б) про зубожіння пограбованого народу;
в) про те, що хлів і клуня не сумісні з дизайном сучасного житла;
г) про погіршення екології, свідченням чого є відсутність чорногузів.
7.Чим пахла щедра хатня піч?
а) Давниною;
б) рутою-м’ятою;
в) сушеними яблуками;
г) любистком.
8. Що символізує «добрий чоловік», який вже не скидає у сінях шапки?
а) Зміну традицій;
б) занепад культури;
Українська мова. 10–11 класи
132
в) нові правила етикету;
г) крайню бідність населення, якому вже нема що скидати.
9.Яке слово (та похідні від нього) наскрізно проходить через увесь твір
і стає узагальнено-символічним образом України?
а) Сирота;
б) піч;
в) удова;
г) оселя.
10. Що, на вашу думку, спонукає людей зрікатися своєї «хати» заради
хоч і «завалящої», проте керівної та прибуткової посади?
а) Відсутність стійких переконань;
б) умови життя;
в) недосконалість людської натури;
г) спадщина минулого.
Чи можна якоюсь мірою виправдати таку моральну ваду, як зрадливість? Наскільки актуальна ця проблема в наш час? Запишіть свої
роздуми.
ПИСЬМО
Письмовий переказ
Завдання 1-го рівня
Переказ тексту доповніть відповідями на питання:
1.Чому тема Січового Стрілецтва була забороненою в радянські часи?
2.Кого з поетів Січового Стрілецтва, крім Романа Купчинського, ви
знаєте?
3.Хто автор слів пісні «Видиш, брате мій» (більш відомої як «Чуєш, брате
мій»)? Хто автор музики?
4.Які колядки ви знаєте?
ЗАМЕТІЛЬ
Коли влітку 1914 року починалася перша світова війна, газети друкували прогнози, а люди повсюдно їх обговорювали: Австрія піде на Сербію,
Сербії допомагатиме Росія і відбере території від Австрії, Франція буде
спільником Росії, а Німеччина — Австрії. Війна стане світовою.
У бойових діях австрійської армії брало участь як особливе формування Українське Січове Стрілецтво. Перша Січ була утворена ще
1900 року на Снятинщині (Прикарпаття); у 1912 році у Львові — Український Січовий Союз. У ньому об’єдналася патріотична українська
молодь — студенти, гімназисти; було там багато талановитої інтелігенції — художників, поетів, музикантів, журналістів. Пізніше про них
буде написано: «… усусуси були якимсь іншим військом, якого не було
більше на світі… Військо, попереду якого йшли не генерали — поети…»
Роль Січового Стрілецтва не лише в тому, що, як військове об’єднання,
11 клас. І семестр
133
воювало за ідею державності України, воювало, маючи небагато надій
на успіх, на порятунок, але і в тому, що ці лицарі-інтелектуали зробили
внесок у формування високої духовності нації, її самоусвідомлення,
утвердження ідеї соборної незалежної України.
Карпати. Ідуть бої. Тяжкі переходи, зупинки, короткі перепочинки,
знову бої. У полон до Січових Стрільців потрапили вояки російської армії,
козаки з Кубані. Самі про себе вони говорять як про нащадків запорізьких.
Стрільці приготували Святу вечерю на Різдво і запросили полонених.
«Гості», увійшовши до хати, розгубилися спершу. Господарі теж не знали, з чого почати. Аж ось один із стрільців уклонився і сказав:
— Христос рождається!
— Славіте його! — відповіли козаки хором.
Усі аж відітхнули. Молодий стрілець, якого жартома називали «вуйком» («дядьком»), продовжував:
— Просимо вас, панове козаки, засісти з нами до Святої вечері! — і повів їх за стіл.
Інший стрілець сказав:
— Дай, Боже, вам вернутись додому, але вже не до Росії, а на вільну
Україну.
Козаки не дуже зрозуміли, чого то бажає їм «австріяк», але хитнули
головами.
— Дай, Боже. Дай, Боже, й вам,— сказав за всіх вусатий козарлюга.
А як випили по чарці, то стрільці заспівали найкращу з усіх коляд
Галицької землі.
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь.
І утішився.
Може, на Кубані й не знають цієї коляди, але відчути її може кожен
українець. Козаки стояли, слухали, і видно було, що тануть на їх серцях
останні льоди, які ще держалися досі.
Вечеря вдалася «вуйкові» майже на сто відсотків. Борщ був прекрасний, хоч, може, трохи занадто поперчений і жалив у язик, як оса.
Пироги трохи загрубі, тісто могло бути на півпальця тонше, але бараболя
і капуста — бездоганні. Оселедці гарно покраяні, а сливки добре зварені.
Одна кутя… пшениця ніби й варилася довго, але тверда була як шріт. Та
хто на таке зверне увагу, коли насправді радіє Свят-вечором!
Козаки, на прохання стрільців, співали кубанських пісень, а далі:
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Українська мова. 10–11 класи
134
Кличуть: Кру! Кру! Кру!
В чужині умру!
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру!
— Звідки ви цю пісню знаєте? Це ваша, кубанська?
— Ні, це ваша. Я навчивсь її від одного вашого студента. Біля міста
Дрогобича… у Східниці.
— Ага, у Східниці… Бачите,— сказав задумливо один із стрільців,— може, так, на око, не помічаєте, що ми один народ, але пісня вам про
це каже. Ви в Східниці навчились одної, а ми нині від вас і одної,
і другої — і вашої, і нашої.
— Правда. Ми й самі бачимо…
Козаки пішли ще до інших у гості. Чорні козацькі кожухи поруч
сірих стрілецьких плащів. Чи довго іще ждати на те, щоб ішли вони
поруч себе… без багнетів?
А сніг надворі падав і падав.
(За Р. Купчинським)
Завдання 2-го рівня
Поясніть, як ви розумієте поняття «шовінізм» і «патріотизм». Яка
різниця між ними? Переказуючи текст, замінивши особу оповідача,
доповніть переказ власними роздумами над актуальністю порушених
у ньому проблем.
СПОМИНИ ПРО ОЛЕНУ ТЕЛІГУ
Тієї суботи ми провели з Оленою останній вечір, мали надзвичайно
гарний настрій.
— Це було десь двадцять третього року, пригадую,— казала Олена,— як
ми з мамою йшли з Києва до Польщі. Мені п’ятнадцять років, я ж
народжена у царстві імператора всіх росів, вихована на мові Пушкіна
і враз, перейшовши кордон, опинилася не лише в Польщі, не лише «в
Європі», але й у абстрактному царстві Петлюри, що говорило «на мові»
і було за «самостійну». Ви це ледве чи можете розуміти… Уявіть собі
великодержавного петербурзького шовініста, який з перших дитячих років
звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербурга, як
на свою кишенькову власність. І якого не обходять ні ті живі людські
істоти, що той простір заповнюють, ні ті життєві інтереси, що в тому
просторі існують. Ось така собі Богом дана Русь, у якій всі ті «полячішкі
і чухна» лише «дрянь», яка кричить, що їй «автономія нужна».
Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там насичувалась
Петром І, Катериною Великою… Ну й, зрозуміло, культурою імперії,
главою якої був Олександр Сергійович Пушкін.
І от я опинплася в такому містечку, в якому люди говорили чомусь,
як мені здавалося, праслов’янською мовою, в новій маленькій ЧехоСловацькій республіці. Я була приголомшена, що мій власний батько,
11 клас. І семестр
135
справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали
на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть Господарською
академією, де викладають на «мові» і де на стінах висять портрети Петлюри. І, о жах! Навіть приватно і навіть дома говорять на тій самій,
«нікому не зрозумілій», як у нас звичайно казали, мові…
Уявіть мої переживання! Я була вражена, ображена. Цілі роки я воювала з батьком, а згодом і з матір’ю з приводу цього.
Моїм товариством стали «істінно русскіє люді» з табору Денікіна та
Врангеля. З ними я приятелювала, читала Гумільова, громила сепаратистів.
І знаєте, як це сталося, що я з такого гарячого українофоба стала не менш
гарячим українофілом? З гордості… Сталося це дуже несподівано і дуже
швидко. Це, можливо, була одна секунда…
Було це на великому балу в залах Народного дому на Виноградах,
що його влаштував якийсь добродійний комітет російських монархістів.
Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів. Ми сиділи при столику
й пили вино. Не відомо хто і не відомо, з якого приводу, почав говорити
про нашу мову зі всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачий язик»,
«мордописання»… Всі з того реготали. А я враз почула в собі гострий
протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому.
І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком
по столу й обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова — моя мова!
Мова мого батька й моєї матері! І я вас більше не хочу знати!»
Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них
не вернулася. І з того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять
три роки не говорив, говорити лише українською мовою. А вже раз
ставши на цю дорогу, я не залишалася на півдорозі. Я йшла далі й далі…
Зустрілася з писанням Донцова, пізнала Липу, Маланюка, Мосендза.
Ми заговорили про призначення України мовою Шевченка… І тепер
я повертаюся до Києва. І чи ж не є цей довгий шлях моєї «одісеї» нашим
довгим шляхом взагалі…
Тож російська імперія весь час колеться і розсипається, як розсохла
бочка, не тому, що вона різномовна, а тому, що вона вперто хоче бути
одномовною. Що вона силує до сполуки елементи, які не сполучаються.
Насилувана правда, зневажена гордість, помстяться в поколіннях. Подоброму можна зробити багато, по-злому — нічого.
(За У. Самчуком)
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Прослухайте текст. Переказуючи зміст дискусії та аргументи її учасників, замініть пряму мову непрямою. Висловіть своє ставлення до
предмета суперечок персонажів. Спробуйте доповнити переказуваний
текст написаним вами твором-мініатюрою (поетичним чи прозовим),
де всі слова починалися б одною й тою ж літерою.
136
Українська мова. 10–11 класи
ЧИЯ МОВА НАЙБАГАТША
Було це давно, ще коли Галичина належала до Австрії, у далекому
1916 році. В купе швидкого поїзда Львів — Відень їхали англієць, німець
та італієць. Четвертим був відомий львівський юрист. Заговорили про
мови. Кожен почав вихваляти свою мову. Першим — англієць:
— Англія — країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова — мова Шекспіра,
Байрона, Діккенса та інших великих літераторів і вчених. Англійській
мові належить світове майбутнє.
— Ні в якому разі,— гордовито заявив німець.— Німецька мова — це
мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають
половину Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини. І тому,
безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
— Панове, ви обидва помиляєтесь. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики. Мелодійною італійською мовою написані
кращі твори епохи Відродження, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні,
Россіні та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути
провідною у світі.
Українець промовив:
— Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко
розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові
поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це
мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета
Тараса Шевченка, мова кращої з кращих поетес світу Лесі Українки, мова
нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів 15 мовами,
в тому числі нахваленими тут, проте рідною для нього була українська.
Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше,
як у вас усіх разом узятих… Я можу назвати ще багато славних імен свого
народу, проте вашим шляхом я не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали
про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, кожен
своєю мовою написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однієї букви?
— Ні, ні, ні! Це неможливо,— відповіли англієць, німець, італієць.
— Ось у ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто.
Назвіть якусь букву,— звернувся він до німця.
— Хай буде «П»,— сказав той.
— Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».
«Популярному поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу,— писав
поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович
Паскевич,— погостюєте, повеселитесь».
Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький
палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета… Поет побачив
11 клас. І семестр
137
панночку… Прогулюючись по парку, пара присіла під порослим плющем
платаном… Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок…»
В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська
мова житиме вічно поміж інших мов світу.
Але німець не заспокоївся.
— А коли б я назвав іншу букву? — заявив він.— Ну, наприклад,
букву «С»?
— Гаразд, «С»! Це буде вірш. Всі слова будуть починатися на «С»,
до того ж передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового
вітру в саду.
САМОТНІЙ САД
Сипле, стелить сад самотній
сірий смуток — срібний сніг,—
сумно стогне сонний струмінь,
серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить,—
сонно сиплються сніжинки,
струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
срібні співи серенад,—
срібно стеляться сніжинки —
спить самотній сад.
— Геніально! Незрівнянно! — вигукнули англієць та італієць. Потім
всі замовкли. Говорити не було потреби.
(За П. Столярчуком)
Письмовий твір
Завдання 1-го рівня
На основі поданого допоміжного матеріалу напишіть твір на тему
«Захоплення наших предків».
***
Мабуть, немає в Україні людини, яка б не була знайома з українськими вечорницями. На вечорницях дівчата займалися вишиванням,
гаптуванням, ткацтвом, розписами тощо. Головна мета вечорниць для
дівчини — показати перед хлопцями свою майстерність. У свою чергу,
хлопцеві батьки наказували придивлятися не на чорні брови, а на чари
рук, бо вважалось, що краса людини — в красі її праці.
В поєднанні з працелюбством та душевною красою українська жінка
перетворювалась на золоторуку господарку-чарівницю. Ця риса жінки
вважалася з давніх-давен в Україні провідною.
(З кн. «Як козаки воювали»)
138
Українська мова. 10–11 класи
***
Художнє оздоблення полотна — давня традиція українського народу.
Як засвідчують вітчизняні й зарубіжні джерела, вишиті мережки відомі
ще в докиївській Русі.
Особливого розвою серед простого народу набуло вишивання. У середньовіччі годі було знайти родину, в якій би не захоплювалися мистецтвом
вишивки. Нею обрамовували практично всі господарсько-побутові вироби:
сорочки, скатертини, рушники тощо. Це вимагало значної кількості підручного матеріалу, особливо кольорових ниток, а по-нашому — лучки. Їх виготовляли в домашніх умовах, віднаходячи природні рослинні й мінеральні
барвники. Довголітній досвід наших предків опрактикував значну кількість
рецептів. Практично з кожної бадилинки, яка зростала в саду, городі,
полі чи лісі, можна було отримати барвник. З дикої груші, наприклад,
виготовляли кілька фарб: з кори — темно-коричневу, з листя — жовту.
(За В. Скуратівським)
***
Мистецтво виготовлення рушників досить давнє в Україні. Воно
широко відоме ще за часів Київської Русі. Ця традиція постійно розвивалася, набираючи регіональних ознак. Нині побутують самостійні
назви цих виробів: «київські», «подільські», «чернігівські», «гуцульські»,
«галицькі», «полтавські».
Хоч у цілому для українських вишиваних рушників характерні спільні
ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності. У переважній більшості
це були рослинні, геометричні орнаменти, вишиті низзю, гладдю або
хрестом. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Житомирщині переважали рослинні візерунки, котрі символізували дерево життя. На Поділлі
були традиційними геометричні, з використанням малюнків стилізованих
жіночих фігурок, пташок, тварин. Для суто поліських виробів характерні
сюжети із символами оберегів.
Кожен район мав і свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраво-барвисті відтінки, то на Київщині,
Полтавщині, Чернігівщині переважали орнаменти червоного, чорного
та синього кольорів. Для корінного Полісся здебільшого характерні
червоний та чорний.
(За В. Скуратівським)
***
Український рушник! Як багато промовляє до нас це слово, яке
воно рідне й миле нам! Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов’язано з рушником! Чи можна знайти у нас
в Україні — у минулому, та й нині — більш опоетизовану і популярну
мистецько-побутову реліквію? Хіба що наша українська чарівна пісня.
Власне рушник — це та ж сама задушевна пісня чи дума, заспівана
11 клас. І семестр
139
розмаїтими засобами ткання, вишиття, вибійкою, безмежно-буйною
фантазією орнаменту, в який наш народ вклав свою поетичну душу.
З давніх-давен у родинному житті українців рушник відіграє першорядну традиційно-ритуальну та мистецько-декоративну роль. Як ужиткова
річ він завжди був під рукою — тож від слова «рука» й пішла назва
«рушник».
Рушник передавався як талісман з роду в рід, із покоління в покоління.
Ці зворушливі традиції в народі живуть ще й зараз по багатьох місцях
України. Батьки бережуть рушник для дітей — і не лише для дівчат,
а й для хлопців — як родову реліквію, і такий рушник нізащо не віддадуть
з рідної хати. В Україні, особливо по селах, майже немає такої хати, де б
не було рушників. Немає їх хіба що в таких «українців», які обміщанилися
і відцуралися не тільки рушників, а й рідної мови. Рушник своїм багатим
орнаментом надає хаті урочистості, святковості, націоналоного характеру.
Хата, прикрашена рушниками, іншими витворами народного мистецтва,
затишна й привітна.
Українські рушники — це дійсно наші думи, безмежні пісні… Вишиваний рушник наш прийшов з тієї ж сивої давнини, що і народна пісня.
(За І. Гончаром)
***
Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно й голосисто,
як у нас в Україні. Пишеться це не з бажання виставити свій рід перед
світом, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно.
А що є на світі більш радісного й приємнішого, ніж добра робота?
Що може бути миліше, як по довгому дні косовиці повертати на заході
сонця з веселого лугу додому? Тіло в тебе так приємно мліє, тиша в душі…
Ідеш отак у доброму косарському товаристві і бачиш, йдучи, і вечірнє
небо, і ясну зорю. Ідеш і слухаєш, і чуєш рідну землю, що годує тебе
не тільки хлібом і медом, а й думками, піснями і звичаями.
(За О. Довженком)
***
Кобзарі-запорожці — це носії не лише народної пам’яті, а й музичної
культури України. Звичайно, набір інструментів, які мали популярність
у народі, не обмежувався лише кобзою. В пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали та інші.
Певну увагу розвиткові музики приділяв гетьман Богдан Хмельницький. Він любив слухати козацькі пісні й сам грав на кобзі. 1652 р.
гетьман підписав універсал про утворення музичного цеху на Лівобережній Україні.
Музиканти об’єднувалися у співочі братства-цехи. Вони не тільки
обслуговували свята, а й супроводжували військо у походах.
Всесвітньої слави набули вихідці з України, зокрема з козацьких
родин. Це співаки Василь Пікулинський та Іван Календа, Олексій та
140
Українська мова. 10–11 класи
Кирило Розумовські, автор «Граматики музикальної» Микола Ділецький,
композитори Максим Березовський, Артемій Ведель і особливо Дмитро
Бортнянський.
(З кн. «Як козаки воювали»)
***
«Бандуро моя мальованая»,— мені завжди здавалось, що це просто
художній вислів. Ну, яка ж бо це мальована бандура? А тепер бачу:
правдиві слова. Бандура, оздоблена народними умільцями,— справжній
мистецький витвір.
На деці однієї — вимальована олійними фарбами ціла жанрова сцена:
козак від’їздить до війська, прощаючись з рідною стороною.
Розпис по дереву, інкрустація, різьблення вигадливо урізноманітнюють грифи бандур. Кожний інструмент немовби виспівана доля.
У рокотанні урочих струн оживає славна історія народу, котрий виборював своє щастя і волю…
(З журналу)
***
Образ Невмирущої криниці в народному уявленні символізує людську
щедрість і доброту, збереження духовної спадщини нашого народу.
Таким невмирущим джерелом є зокрема фольклор. Візьмемо лише пісню. Крізь століття проніс і зберіг її чисті й незамулені джерела український
народ. Вона постійно живила, гуртувала, кликала до боротьби за національні й соціальні права не одне покоління людей, була не тільки духовним
началом, але й своєрідним літописом, достовірним життєписом.
Пісні зберегли не лише живе народне слово, але й прислів’я та
приказки, поетичні порівняння, фразеологічні звороти. Саме в піснях
знаходимо назви тканини, одягу, рослин, обрядів, звичаїв, які не збереглися в народному вжиткові.
Кому ж, як не нам, оберігати Невмирущу криницю, щоб до неї
не заростав споришем байдужості живий шлях народної культури?!
(За В. Скуратівським)
***
Дерево тут відкривало перед людиною свою душу, то лагідно-м’яку, то
суворо-неприступну, то співучо-милу. Для дубових сволоків достатньо було
кількох сильних доторків різця — і вже досягалося несподіване поєднання
легкості й міцності. Зате вікна облямовані були світлим шумовинням
дерев’яних мережив, від чого мовби ставало світліше і завжди панувала
радість. На медвяно-жовтих стінах то там, то там кинуто було чи то для
прикрас, чи то для якоїсь не визначеної до часу потреби різьблених поличок. У різьблених дерев’яних ставниках горіли товсті воскові свічі.
(За П. Загребельним)
11 клас. І семестр
141
Ти стоїш не багата й не пишна,
Виглядаючи з саду в луг.
Рясний цвіт обтрусили вишні
На солом’яний твій капелюх.
Ти приймала і щастя, і лихо,
Поважала мій труд і піт,
Із-за сірої теплої стріхи
Ти дивилась жадібно в світ.
Відчиняла ти лагідно двері
Для нового життя й добра,
Друзів кликала до вечері,
Рідна хата моя стара.
Ти була мені наче мати,
Ти служила мені, як могла,—
Кожна кроквочка, кожна лата
Не жаліла для нас тепла.
(В. Симоненко)
***
Традиційна вкраїнська хата, за визначенням багатьох іноземних
мандрівників та дослідників, які свого часу побували на наших землях,
являла цілком оригінальний витвір народу. Вона була самобутнім явищем
в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних
та естетичних конструкцій. Зводячи той чи той тип житла, народні будівничі опрактикували цілу систему прийомів з використанням унікальних
і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер
Боплан, мандруючи в ХVІІ столітті по Дніпру, захоплювався високим
мистецтвом народного зодчества. Інший іноземець, німецький географ
Йоган-Георг Коля, котрий у 1838 році побував в Україні, відзначав у своїх
мандрівних нотатках: «Українці живуть в охайних, завжди підтримуваних
у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але
ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають
вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно».
(За В. Скуратівським)
Завдання 2-го рівня
Уважно прочитайте (або прослухайте) фрагменти з книги В. Іванишина та Я. Радевича-Винницького «Мова і нація». Визначте для себе
найважливіші. На їх основі напишіть твір на тему «Мовні обов’язки
громадян».
1. Мова — запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право
на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!
2. Захист рідної мови — найприродніший і найпростіший, найлегший
і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження
142
Українська мова. 10–11 класи
і діяльності в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ — будь ним!
3. Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов’язок патріота.
4. Розмовляй рідною мовою — своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами
заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали — це зрада свого народу.
5. Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її
люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона — мати.
6. Сім’я — первинна клітина нації. Щоб вона не мертвіла і не відпала
від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому
розмовляй у сім’ї мовою своєї нації. Не вмієш — учись. Прищеплюй
дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.
7. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.
8. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. «Усі головні європейські
мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле
життя» (Вольтер).
9. У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети.
Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй хаті україннське
слово з теле- і радіоприймачів.
10. Підтримуй усі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані
на утвердження української мови.
11. Не будь байдужим до найменших виявів обмежень чи зневаги української мови. Стався до інших мов так, як би ти хотів, щоб ставилися
до твоєї рідної мови.
12. Подбай, щоб у місці твоєї праці (навчання) обов’язково був створений
осередок Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта».
13. Оберігай своє ім’я та імена своїх близьких від лакейських деформацій
за чужомовним зразком. Пестлива форма власних імен, особливо
дитячих, повинна відповідати нормам українського словотворення,
національної традиції.
14. Пам’ятай: найкращі вчителі мови для дітей — це мати і батько.
15. У наш час доволі поширені змішані шлюби. Цілком природно, що
в таких сім’ях виникає проблема вибору мови. В ідеалі тут повинні
звучати обидві мови, однак не в якомусь змішаному вигляді, а кожна — у своєму літературному варіанті.
16. Батьки в таких сім’ях повинні використати обидві мови не просто
для спілкування, а як засіб залучення своїх дітей до багатств духовної
культури обох народів.
17. Незнання рідної мови не звільняє тебе від обов’язку і не позбавляє
права боротися за неї, за те, щоб твої діти і внуки мали можливість
знати і користуватися мовою свого народу.
18. Вивчай інші мови. Це дасть можливість не тільки оволодіти ключами
до скарбниць духовності інших народів, а й об’єктивно оцінити свою
11 клас. І семестр
143
мову, її сильні та слабкі сторони. «Хто не знає чужих мов, той нічого
не відає про свою власну» (Й. В. Гете). Знання чужих мов пробуджує
бажання працювати для утвердження і розвитку рідної мови, сприяти
тому, щоб вона зайняла гідне місце серед авторитетних мов світу.
Немає кращого і легшого способу справити приємність чужій людині,
як розмовляти з нею її мовою, особливо коли це мова «недержавна»,
«непрестижна», «мала».
19. Якщо ти українець і живеш поза Україною, не дай використати
себе для денаціоналізації народу, серед якого перебуваєш, а тим
більше — для боротьби проти його намагань утвердитись на шляху
самостійного розвитку.
20. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання — відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не
зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх
нащадків, бо може бути запізно. Діймо! В ім’я нашого народу, в ім’я
найвищих ідеалів людства — свободи і справедливості.
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Напишіть твір на тему «Що я можу зробити для рідної мови».
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ
(ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ МОВНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання, запишіть номери і дайте свій варіант
відповіді на кожне з них, наприклад: 1 — а).
1.Якого зв’язку не може бути у словосполученні?
а) Підрядного; б) сполучникового;
в) сурядного; г) безсполучникового.
2.Скількома способами з’єднуються слова у словосполученні?
а) Двома; б) трьома;
в) чотирма; г) п’ятьма.
3.Яка основна ознака речення?
а) Наявність закінченої думки;
б) велика кількість слів;
в) наявність другорядних членів;
г) смислове й граматичне об’єднання слів, що називають предмети,
ознаки та дії.
4.Що становить граматичну основу речення?
а) Підмет і додаток; б) підмет і обставина;
в) підмет і означення; г) підмет і присудок.
144
Українська мова. 10–11 класи
5.На яке питання не може відповідати додаток?
а) Кого? що?
б) хто? що?
в) кого? чого?
г) ким? чим?
6.На скільки видів поділяються односкладні прості речення?
а) На два; б) на три;
в) на чотири; г) на п’ять.
7.Яке односкладне просте речення називається безособовим?
а) У якому важлива сама дія, а не той, що її виконує; б) яке має один головний член — підмет;
в) у якому дія стосується кожного, будь-кого; г) у якому немає і не може бути підмета.
8.Що таке двоскладне просте речення?
а)Це речення з двома граматичними основами; б) це речення з двома другорядними членами;
в) це речення з підметом і присудком;
г) це речення з двома розділовими знаками.
9.Яка основна ознака однорідності означень?
а) Відповідь на одне й те ж питання;
б) відношення до одного й того ж слова;
в) спорідненість однорідних членів як частин мови;
г) характеристика предмета з одного боку.
10. Який з наведених сполучників може об’єднувати частини складносурядного речення?
а) Або; б) бо;
в) як; г) що.
11. Що таке синоніміка синтаксичних конструкцій?
а) Побудова схожих за змістом конструкцій;
б) вживання в тексті співзвучних речень;
в) заміна другорядних членів підрядними реченнями і навпаки;
г) використання синтаксичних конструкцій, протилежних за змістом.
12. Чим можна замінити член речення, виражений інфінітивом?
а) Підрядним означальним реченням;
б) підрядним реченням з безсполучниковим зв’язком;
в) підрядним обставинним реченням;
г) підрядним реченням із сполучниками що, щоб.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання та завдання до них. Дайте відповіді на
питання та виконайте пропоновані завдання.
1.Як визначити головне і залежне слово в словосполученні?
а)Підрахувати кількість букв і те слово, в якому їх більше, буде головним;
11 клас. І семестр
145
б) слово, від якого можна поставити питання,— головне;
в)визначити, до яких частин мови належать слова у словосполученні:
ті частини мови, що можуть бути головними в реченні, будуть
головними й у словосполученні;
г) поставити питання: те слово, що буде відповідати на нього — головне.
Запишіть чотири словосполучення. Визначте в них головні й залежні
слова. Покажіть це схематично.
2.Скількома способами зв’язку з’єднуються слова у словосполученні?
а) Двома;
б) трьома;
в) чотирма;
г) п’ятьма.
Назвіть їх та наведіть по одному прикладу.
3.Що таке прилягання?
а)Спосіб зв’язку, коли в ролі залежного слова виступає незмінна
частина мови;
б)спосіб зв’язку, коли залежне слово ставиться у тих же формах, що
і головне;
в)спосіб зв’язку, при якому залежне слово ставиться в тому відмінку,
якого вимагає головне слово;
г) прилягання — це короткий відпочинок після напруженої роботи
в школі.
З поданих словосполучень випишіть тільки ті, що утворені приляганням: напружено працювати, урочиста мелодія, гнеться під вітром,
лягати рано, тягнеться понад річкою, виблискує сяйвом, дванадцятибальна
система, виконане завдання, стомлений учень, прилягти відпочити.
4.Скільки членів речення розрізняють при синтаксичному розборі?
а) Три;
б) чотири;
в) п’ять;
г) шість.
Назвіть їх та визначте головні й другорядні члени речення.
5.На питання якого відмінка не може відповідати додаток?
а) Називного;
б) родового;
в) давального;
г) знахідного.
Напишіть відмінки з питаннями до них, на які може відповідати
додаток.
6.Яке речення називається складним?
а)Це речення, у якому є два головних члени, що становлять його
граматичну основу;
б)речення, у якому крім граматичної основи є ще й другорядні члени,
називається складним;
в)це речення, де є основа, другорядні та відокремлені члени речення,
які поєднуються за допомогою сполучників або інтонаційно;
146
Українська мова. 10–11 класи
г) речення, що складається з двох чи кількох частин, кожна з яких
має свою граматичну основу, називається складним.
Запишіть приклад складного речення та зробіть його синтаксичний
розбір.
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Дайте відповіді та виконайте завдання до 10-го питання.
1.Як називається зв’язок слів у словосполученні, при якому залежне
слово ставиться в тому відмінку, якого вимагає головне?
а) Прилягання;
б) мішаний зв’язок;
в) керування;
г) узгодження.
2.Що входить до визначення форм слова, які мають бути однаковими
при узгодженні?
а) Відміна, час, синтаксична роль у реченні;
б) розряд за значенням, група, спосіб;
в) особа, ступінь порівняння, вид;
г) рід, число, відмінок.
3.Яка частина мови не може виступати в ролі залежного слова у словосполученні, утвореному способом прилягання?
а) Прислівник;
б) неозначена форма дієслова;
в) дієприслівник;
г) дієприкметник.
4.Чим словосполучення відрізняється від речення?
а)Наявністю закінченої думки, яка є в словосполученні;
б)кількістю слів, яких у реченні завжди більше;
в)осмислене сполучення слів та закінчена думка — основні ознаки
речення;
г) словосполучення виступають однією поширеною назвою і тим відрізняються від речення.
5.Чи може один член речення становити його граматичну основу?
а) Так, якщо він виражений підметом;
б) ні, коли він виражений присудком;
в) так, при умові, що додаток в ролі підмета узгоджується з означенням
і обставиною;
г) тільки підмет і присудок завжди становлять граматичну основу
речення.
6.На яке питання відповідає обставина?
а) Який?
б) якого?
в) якому?
г) як?
7.На скільки видів поділяються односкладні прості речення?
а) На п’ять;
б) на чотири;
в) на три;
г) на два.
11 клас. І семестр
147
8.Як називається односкладне просте речення, що має один головний
член — підмет, і підтверджує дійсність існування певного предмета
або явища?
а) Називне;
б) означено-особове;
в) неозначено-особове;
г) безособове.
9.Яким типом зв’язку об’єднуються частини складного речення?
а) Безсполучниковим;
б) сурядним;
в) підрядним;
г) всіма цими типами.
10. Назвіть синтаксичні конструкції, властиві офіційно-діловому стилю
мовлення. Яку функцію вони виконують?
а)Складносурядні речення, що виконують зображально-експресивну
функцію;
б)складнопідрядні речення з паралельною підрядністю, яка надає їм
особливої експресії;
в) складні речення з мішаним зв’язком, які використовуються з метою
образно-асоціативного зображення дійсності;
г) безсполучникові складні речення, де вони забезпечують точність
інформації і позбавлені емоційно-експресивного забарвлення.
Дотримуючись усталених реквізитів та використовуючи відповідні
синтаксичні конструкції, напишіть вмотивовану заяву з приводу зарахування до навчального закладу, в якому ви збираєтесь продовжити
здобуття освіти.
ОЦІНЮВАННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ
І ПУНКТУАЦІЙНИХ УМІНЬ УЧНІВ
Підсумкова контрольна робота (диктант)
Завдання 1-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування.
СВЯТ-ВЕЧІР
Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов
кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами.
У цей «таємничий» вечір магічними діями господарі захищають
свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір,
а й на весь рік.
Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та
маком обходять двір, комори та обкурюють все це ладаном. Біля обори,
де стоять корови, господиня густо посипає насінням дикого маку, «щоб
відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби».
У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці
часнику, «щоб злу силу відігнати». На сіно, що намощене на покутньому кінці
148
Українська мова. 10–11 класи
столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хлібини, грудку солі
і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл,
а на сіно, що на покуті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити
у матері їсти — терплять. Вся родина пильно дивиться крізь вікно на небо:
чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити людям про велике
чудо — народження Сина Божого.
(192 сл.; за О. Воропаєм)
Завдання 2-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування та виконайте граматичне завдання за варіантами.
КОЗАЦЬКИМ ШЛЯХОМ
За Дніпром починається Дике Поле. Ватаги запорожців, загони татар, товариства рибалок, бортників, мисливців, тьма звіра та птаства
у дрімучому лісі по берегах річок — ось життя колишнього Дикого
Поля — колишнього Правобережжя.
Річка Тясьмин тече вздовж Дніпра, огороджена від нього високим
його правим берегом, часом вкритим сосною. Від Тясьмина до Дніпра
кілометрів п’ятнадцять. На Тясьмині — місто Чигирин, колишнє полкове
місто Богдана Хмельницького.
Ліси кінчаються, і далі біжать розлогі, запашні, безмірні степи Херсонщини. Сонце ще не сходило. Тиша степових просторів. Валками лежать
непорушні тумани. Пахне гіркотою осені. Степові могили різьбляться
на сірому передсвітанковому небі. Ось порожевіли заобрійні тумани,
вище піднеслися прозорі валки над лощинами, червона, як жар, побігла озиминою лисиця. Перший гомін вітру заколихав кущі туману.
Викотилось з-за обрію і попливло по степовому небі, по ніжній осінній
блакиті сонце.
І ось вже сонячний високий день сяє над степом, мчить вздовж
дороги перекотиполе. В одному місці небо ясніше — то кидає на нього
знизу свій блиск велика вода.
І ось, мов запона спадає з очей,— відкривається велична панорама
Дніпра. Дніпро, вирвавшись із страшних порогів, тече крізь Вовче Гирло. За ним розбивається ріка надвоє, і стримить посередині могутній
острів — Хортиця.
(184 сл.; за Ю. Яновським)
Граматичне завдання
І варіант
1. З першого абзацу виписати речення з однорідними членами. Виділити
їх як члени речення.
2. Виписати односкладні прості речення. Назвати їх вид та зробити
синтаксичний розбір.
11 клас. І семестр
149
3. Зробити фонетичний розбір слова «вище».
ІІ варіант
1. З третього абзацу виписати речення з однорідними членами. Виділити
їх як члени речення.
2. Виписати односкладні прості речення. Назвати їх вид та зробити
синтаксичний розбір.
3. Зробити фонетичний розбір слова «кущі».
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Прослухайте текст. Передайте його зміст, акцентуючи увагу на таких
питаннях: що сприяє всебічному розвиткові особистості? Яку роль відведено мові в житті людини? Який зв’язок між поняттями «Батьківщина»
і «рідне слово»? Працюючи над диктантом, використайте відокремлені
члени речення та порівняльні звороти. Виділіть їх у тексті.
КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ
Мова дечим споріднена з музикою. Мовні здібності, як і музичні,
можуть не розвинутись. Вони начебто дрімають, занедбані й захаращені,
тобто не приведені в дію. Музикант у такому разі втрачається, гине його
талант. Подібне ж маємо з мовним розвитком. Проте тут спостерігаються
ще більші втрати. Настають непоправні занедбання усіх здібностей. Мова
нікому не прощає недбалого ставлення до неї.
Всебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови. Це
вміння правильно розмовляти й писати, активно використовувати мовні
знання, творчо застосовувати їх відповідно до мети та обставин спілкування. Трапляється зовнішня правильність мовлення, яка ще не засвідчує
глибокого опанування мови. Такому мовленню бракує творчих барв,
стилістичної виразності. Мовленнєве ж мислення досягається вмілим
і доцільним вживанням слів, різноманітних синтаксичних конструкцій,
а, крім того, в усному мовленні — багатством інтонації.
Знання виражальних засобів мови і вміння використати їх залежно від
потреб спілкування — вищий ступінь опанування мовної культури. Щоб досягти його, треба досконало знати про різне призначення мовних засобів.
Любов до рідного слова — це любов до Батьківщини, до всього прекрасного, що створив народ протягом віків, до нашої пісні, у якій слово
досягло найвищих вимірів краси і поетичної принадності.
Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою.
(188 сл.; за І. Вихованцем)
Українська мова. 10–11 класи
150
ІІ СЕМЕСТР
Тематичний розподіл текстів
Тематика текстів
Вид роботи
«Ну, що б, здаваТестові завдання
лося, слова…» Без
Перевірний диктант
мови — нема народу
Диктант із творчим
завданням
Етика спілкування.
Аудіювання
Етикет. Правила
Твір
прийому гостей.
Поведінка у гостях.
Людина серед людей
Видатні постаті
Аудіювання
української історії та
Читання мовчки
мистецтва. Духовна
культура українців.
Творчий переказ
Народні свята
і обряди. Народна
медицина
Сьогодення України. Творчий переказ
Здобуття державної
незалежності та від- Твір
новлення української
державності
Світ, що нас оточує. Читання мовчки
«Брати наші менші»
Контрольний диктант
№ варіанта й рівнів
Дата
Клас
складності
пров.
І, ІІ, ІІІ в.
2-й р.
3–4-й р.
ІІ в.
1-й р.
І, ІІІ в.
І в.
1-й, 3–4-й р.
2-й р.
2-й, 3–4-й р.
ІІ, ІІІ в.
1-й р.
АУДІЮВАННЯ (СЛУХАННЯ, РОЗУМІННЯ
ПРОСЛУХАНОГО)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прослухайте текст.
МАРУСЯ ЧУРАЙ
Найбільше не таланить іменам. Події чи факти ще сяк-так, десь та
осідають. А ось творці їх… Пісень скільки співаємо, знайомих та рідних,
а їх же хтось перший наспівував, до свого серця прислухаючись!
Наша оповідь — про одну з таких, що стала легендою. Піснею і людиною. Три з половиною віки проминуло, як народилася вона в хатині
на березі Ворскли. Забувалося й воскресало ім’я Марусі Чурай. Та ніколи
11 клас. ІІ семестр
151
ані на рік чи день не забувались її пісні. Так співати міг тільки той, хто
міг нестямно кохати. Кохати й умерти в коханні.
З міських пагорбів скочувалася знайома пісня:
Марусино, серце…
Маруся всміхнулася й притулилась чолом до гладенької верби, що
довгими косами тяглася до води. Скинулась риба й порушила вечірню
дрімоту Ворскли. Маруся побачила на рівній блискучій поверхні лиш хиткі
кола. «Може, то русалка? — враз подумала дівчина й зовсім притихла
біля вербиченьки.— Припливла звідкілясь та, не дай Боже, собі виглядає
Гриця?» І так само неждано щось збурилось у ній, запротестувало й виштовхнуло з-під притихлої вербички — туди, на зелені пагорби, відкіля
все чутніше озивалася пісня:
Маруся не чує…
«Чую, Гриценьку, чую!» — мало не вигукнула на всю леваду. Зупинилась. Крутнулась на одній нозі, розкинула руки, ніби хотіла обняти весь
довколишній вечір, а тоді затанцювала на м’якому, ще теплому спориші.
Гриць так і підхопив її в танку й поніс до Ворскли.
Притулились одне до одного, схилились над водою і вперше глянули
одне одному в вічі. Захід сонця ще відсвічував край берега і було добре
видно, як у воді то всміхаються, а то враз серйознішають двоє вродливих
облич. Маруся вгледіла задуму на своєму лиці.
— Грицю, Грицю, хоч жениться? — тихо спитала задума, і Маруся й не помітила, як на воді зникло її зображення й зосталося тільки Грицеве.
Усього чекала у відповідь, тільки не мовчання. А Гриць ніби занімів.
І така зажура лягла на його молоде обличчя, що, здавалось, воно раптом
вкрилося зморшками і їх торкається чутливий плин Ворскли.
Ніч яка зоряна… А на душі неспокій. Маруся виглядає у прочинене
вікно й прислухається до своєї туги. Відкіля вона? Мабуть, того, що
не прийшов Гриць. Обіцяв — і не прийшов. А завтра прийде? А як
мати наказала не ходити? Гриць м’який, податливий, може підкоритись.
Тоді… Страшно й подумати… Та ще страшніше розлучатися. Тоді краще
з високого мосту…
Раптом здригнулася ніч. Вдарили литаври. Загомоніла, мовби не спала, Полтава. Кличуть збір литаври. Б’ють коні копитами. Похід чують.
Застогнали горна, озвалися кузні. Точать шаблі козаки. Пішла чутка від
двору до двору: «Далеко, аж під Жовті води…» А далі? Війні не закажеш.
І козаків не зупиниш. А як же Гриць? Це ж і йому…
Згадався батько. Запальний і гострий, як шабля, Гордій Чурай. Не мирився з кривдою. Не знав страху в бою. Сам гетьман Павлюк пишався
козаком поряд себе. Так і наклали головами разом. Знала про те Січ Запорізька, а тепер і вся Україна. Тільки мати мовби того не знає, все виглядає
батька з походу. Так виглядатиме й Маруся свого Гриця? Звідки й коли?
152
Українська мова. 10–11 класи
Рано-вранці літа 1648 вирушає Полтавський полк у далекий похід. Любомило було глянути на військо, ще миліше — на силу козацьку, що світилася
в очах кожного. Прощалися з лицарями матері й діти, свати й заручені…
Тільки Маруся боязко ховається за натовпом, бо вгледіла поряд з Грицевою
мамою… стару Вишнячиху. Уже й породичалися? А Гриць десь далеко,
за козацькими рядами. Любий, коханий, поглянь чи хоч обернися! Лунким
відляском над майданом — старшинська команда. І рушило на захід військо.
І з кожною миттю віддалявся від Марусі коханий Гриць. То назавжди?
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
І не побачила, як довго, аж до повороту шляху, з неї не зводив очей
ладний козак Іван Іскра.
Під осінь з походу поверталися козаки. Тільки щастя не з’явилося
в хатині над Ворсклою. Замість нього — гіркий полин і чутки недобрі:
«Гриць — до Галі Вишняківни… Кажуть, і весілля скоро…»
Спершу не вірила, не могла згодитись. То хотіла прокричати на всю
Полтаву:
Гей, ти молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минаєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш.
А Гриць-молодий, ніби в меду викупаний… Розчулилася й сплакнула,
себе стало жалко:
Будь щасливий із тією, котру ти кохаєш,
А над мене вірнішої на світі не знайдеш.
Не знайде… Та нащо шукати? Горобенчиха знайшла Галю — Гриць
і вгомонився. Вдоволений, весілля гуляє… А їй, вірній… Нащо тая вірність? І життя навіщо? Краще з греблі у Ворсклу…
Не судилося втопитись. Бо на світі жив-був козак Іскра. І не зводив
очей з коханої, як перед походом.
— Що ти робиш, схаменися! І людей побійся. Світ широкий, розплющ
очі, і не гніви Бога!
— Марусино, здрастуй! Чи не загордилася?
Це Малася Барабаш, разом колись дівували.
— То, бувало, Чураївну чути на всю Полтаву — як заспіває, як засміється. А тепер… Наче й дівки перевелися.
– Та піст настав, хіба до співу?
— А вечорниці не згасли. Чого не ходиш? Не роби себе вдовицею. Кинь
горем об землю! Приходь до мене. В суботу. Вечорниці будуть — на всю
Полтаву. Може й Іскра прийде. Хіба ж не козак?!
11 клас. ІІ семестр
153
Обняла, поцілувала, як теплом дихнула. Й подалася. А Маруся задумалась. Кинути лихом об землю? А як воно не падає? Ні, вона вже
з горем примирилася. Ось лише людям на очі як показатись та сором
проковтнути… Який сором? Що кохає? То ж не її вина, що Гриць одвернувся! Може й справді полегшає, як між людей вийти? Гордо глянути
довкола і сум з лиця стерти. Щоб ні сліду, ані виду…
Грають, сміються вечорниці. А людей дедалі більшає. Марусина невгамовна, ніби найнялася: тому слово, тому жарти, а з ким і до танцю.
І враз стихло у світлиці. Гриць з Галею на порозі — сяє, бо ж багатий.
— Чого принишкли та замовкли? — підвелася Марусина та до вечорниць: — Нехай мовчать засватані, а нам веселитись.
Так Маруся розходилась, не може спинитись. Якийсь шал напав
на неї, а може, й гординя. Бо й голос занадто дзвінкий — і колючки
в ньому. Музики знову заграли, а Маруся раптом заспівала. Якоїсь такої,
що ніхто не чув ще:
Одна гора високая,
А другая низька…
Одна мила далекая,
А другая близько…
У цієї близенької
Воли та корови,
А в тієї далекої
Та чорнії брови…
У цієї близенької
Воли поздихають,
А в тієї далекої
Брівки не злиняють.
Ой я цюю близенькую
Людям подарую,
А до тої далекої
Пішки помандрую!
Видихнула — і в сінях сховалась. Уже й не знала, як зодягли її та
довели додому.
— А далі, панове судді, все було, як у пісні співається. На вечорницях
тих усе збурилося в мені й взялося вогнем. Спочатку хотіла обпекти ним
ненависну Гальку, котра відняла в мене милого. Не кохала ж вона його, як
я — навіщо побралась? А як угамувалась — на Гриця образа знялася. Та
така жагуча, що забивала тяму. Не хтось інший — він же у коханні присягався. І Галині таке говорив? То хто скаже, що й третьої не зведе зі світу?
Може, то й гріх і неправда, але не могла знести ґлуму і втямити, за що
така зрада. Кажуть, мати не веліли, на те у них влада. То бодай би слово
сказав чи попросив прощення. І такий він гидкий здався, що не могла
миритись — ні з собою, ні з щастям його, поки не сквитаюсь. Не знаю,
154
Українська мова. 10–11 класи
як весни й діждалась. А як зазеленіло в луках, як зацвів любисток — то
й загорілися очі. Наче жаданий рятунок для мене настав, наче все життя
того квіту чекала. Й ну — пісню наспівувати. Про нього, зрадливого Гриця,
щоб, побравшись, не ходив на вечорниці та не ятрив серця.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала.
Як прийшов вівторок — зілля ізварила.
У середу рано Гриця отруїла.
У четвер надвечір Гриценько помер…
А прийшла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
— Ой, мати, мати, жаль ваги не має:
Нехай же Грицько двоїх не кохає!
Так мамі сказала, так людям одвічу. Сама в усім зізналася і в острозі сіла.
Тут діждуся суду праведного — над ним і собою. А вирок ваш хай прозвучить
всім як пересторога. Хто невірний у коханні — покараний буде…
— Стійте, люди, схаменіться! Не карайте правду!
Грім ударив над майданом і покотився по всенькій Полтаві. Всі здригнулись. Навіть кат на помості повернувся глянути, що там скоїлось такого — вирок бо проголошено. До майдану мчав козак на змиленому коні.
— Як ви можете? — здибив коня, замахав рукою.— Ніби вам усім
засліпило, що вона не винна! В горі своїм, у відчаї…
Таке вже чули. Загомонів майдан. А посланець на поміст мерщій та
до всієї громади:
— Коли самі не вмієте судити, то слухайте суд гетьмана нашого,
Богдана:
НАКАЗ
«У розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без
розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського
урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марини Чурай, в пам’ять героїчної загибелі батька і заради чудових
пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків
не здійснювати. Марину Чурай з-під варти звільнити»
Козаченьку Іскро, Іване хоробрий! Успів таки, домчав, не спізнився!
Уклін тобі, звитяжнику, і хвала коханню, що такеє вірне, як козацька
спілка. Обоє ви хорошії, та ось розминулись. Такими й зостанетесь. А що
мучились-страждали — то й таке воно, кохання, у людей буває.
(1150 сл.; за Д. Прилюком)
Дайте відповіді на питання, обравши один із зазначених варіантів.
1.Як починається оповідання?
а) Описом краєвиду;
б) Марусиною піснею;
11 клас. ІІ семестр
155
в) роздумом про долю імен як своєрідним заспівом; г) думками про вірність і зраду.
2.Де відбувається зустріч закоханих?
а) На березі Росі; б) на березі Ворскли;
в) на березі Роставиці; г) на березі Дінця.
3.Чому злякалася Маруся, почувши сплеск на воді?
а) Бо подумала про русалку, яка її залоскоче;
б) бо сплеснуло несподівано і голосно;
в)бо вирішила, що то Водяник, який забере її у своє підводне царство;
г) бо уявила, що то русалка, яка забере її Гриця.
4.Що засмутило Марусю під час зустрічі з Грицем?
а) Відмова Гриця одружитись; б) Грицеве мовчання;
в) те, що Гриць збирається у військовий похід; г) зізнання Гриця у зраді.
5.Куди вирушив Полтавський полк?
а) Під Берестечко; б) на Умань;
в) у Чигирин; г) на Жовті Води.
6.Чому Маруся не підійшла до Гриця попрощатися?
а) Тому, що не знайшла його у натовпі;
б) тому, що побачила його матір з матір’ю суперниці;
в) тому, що на неї пильно дивився козак Іскра;
г) бо образилась на Гриця, який останній час уникав її.
7.Коли відбуваються події, описані в оповіданні?
а) У 1848–49 рр. б) у 1748–49 рр.
в) у 1648–49 рр.
г) у 1548–49 рр.
8.Що надумала Маруся, дізнавшись про одруження Гриця з іншою?
а) Отруїти Гриця; б) втопитися у річці;
в) вбити Грицеву наречену; г) піти на вечорниці.
9.Яка головна думка пісні, проспіваної Марусею на вечорницях?
а) Особливість місцевого рельєфу; б) далека дорога до серця милого;
в) кохання і краса вище за багатство; г) неминучість розплати за зраду.
10. Чому Маруся отруїла Гриця?
а) Через ревнощі; б) через заздрощі;
в) за зраду і потоптану гідність; г) за те, що Гриць ходив на вечорниці.
156
Українська мова. 10–11 класи
11. Хто і що врятувало Марусю від страти?
а) Мати Марусі та те, що вона росла без батька; б) полтавський суддя та її врода;
в) люди на майдані та їхнє співчуття до Марусі;
г) козак Іскра та чудові Марусині пісні.
12. Яка подальша доля героїні оповідання за романом у віршах Ліни
Костенко «Маруся Чурай»?
а) Одружилася з козаком Іскрою;
б) через рік вмирає від сухот;
в) час виліковує душевну рану і Маруся живе довго і щасливо;
г) полтавські судді не виконали наказу гетьмана і стратили Марусю.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Слухаючи текст, дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.
1.Що перш за все треба зробити, коли до вас завітали гості?
а) Ввімкнути телевізор;
б) голосніше зробити радіо;
в) присвятити себе запрошеним;
г) не виходити з кухні.
2.Під час прийому гостей задзвонив телефон — як слід повестися в цій
ситуації?
а)Взяти трубку і, не зважаючи на гостей, вести невимушену розмову,
щоб не образити абонента;
б)не піднімати трубки, щоб не образити запрошених;
в)ще до приходу гостей відключити телефон, щоб дзвінки не заважали
спілкуванню;
г) вибачитись перед тим, хто зателефонував і пообіцяти передзвонити.
3.Чого не варто робити після того, як частина гостей вже пішла?
а) Обговорювати відсутніх;
б) підтримувати спілкування з тими, хто лишився;
в) продовжувати застілля;
г) запрошувати на майбутні гостини.
4.Як, за правилами нормальної поведінки, необхідно поводитися за
спільним столом?
а) Розставляти лікті й гратися столовими приборами;
б) смикати скатертину й розмовляти з набитим ротом;
в)спиратися на край столу лише зап’ястком і не плямкати під час їжі;
г) штовхати сусіду ногами під столом та робити з серветок човники.
5.Що, як виняток, ненадовго можна зробити жінці під час застілля?
а) Подзенькати келишками й склянками;
б) спертися на стіл ліктем;
11 клас. ІІ семестр
157
в) опустити руку під стіл і їсти однією;
г) подмухати на гарячі страви, розбризкуючи їх навколо.
6.Коли для вживання їжі бажано користуватися ножем?
а) Коли їсте рибу;
б) вживаючи м’ясо;
в) під час споживання холодцю;
г) ласуючи локшиною.
7.Які страви дозволено брати руками?
а) Хліб і птицю;
б) вермішель і котлети;
в) вареники та яєшню;
г) все, що подають з підливою й соусом.
8.Як їсти спагетті за другим способом?
а)Виделкою, встромленою в гущу вертикально;
б)не піднімаючи виделки, намотуємо на неї порцію відповідну власним можливостям;
в)за допомогою виделки й ложки, якою відокремлюємо «накручену»
порцію від решти спагетті;
г) тримаючи виделку як ніж, занурюєте її в гущу й піднімаєте трохи
вгору, поки не намотаєте декілька макаронин.
9.Що треба робити з кісточками під час споживання фруктів?
а) Випльовувати їх на підлогу;
б) діставати з рота руками та кидати в попільничку;
в) користуватися ложечкою й складати кісточки на тарілку;
г) ковтати, щоб ніхто не бачив.
10. Як формулюється найважливіший закон цивілізованої людини щодо
поводження з іншими?
а) «Робіть для інших те, що вам хотілося б»;
б) «робіть для інших те, чого б вам не хотілося»;
в)«не робіть для інших те, що вам хотілося б, щоб інші робили для вас»;
г) «робіть для інших те, що вам хотілося б, щоб інші робили для вас».
11. Яка «зброя», за твердженням сучасних соціологів і психологів, є дієвою
у розвиненому суспільстві?
а) Вогнепальна;
б) міцні кулаки;
в) гострі зуби;
г) приязна усмішка.
12. Що є запорукою органічної поведінки у будь-якому «вишуканому»
товаристві?
а) Багатий досвід спілкування;
б) бездоганне знання правил етикету;
в) природний народний глузд;
г) хамелеонське вміння пристосовуватись.
158
Українська мова. 10–11 класи
БУТИ ЛЮДИНОЮ СЕРЕД ЛЮДЕЙ
Коли до вас завітають гості, ви перш за все вимкнете радіо й телевізор
і, не відволікаючись, цілком присвятите себе запрошеним. Виняток — передача, однаково цікава й необхідна для всієї компанії, але навіть у цьому
випадку не слід весь вечір витрачати на її обговорення.
Ви не товктиметесь постійно на кухні. Про частування ви мали подбати заздалегідь, і тепер спокійно сидітимете з усіма за столом.
Задзвонив телефон… Гості вас пробачать, якщо ви витратите хвилинку,
не більше, на розмову, і образяться, якщо ви віддасте перевагу невидимому співрозмовнику замість сказати йому: «У мене гості, вибачте,
коли я можу вам передзвонити?»
Безперечно, ви в разі необхідності виявите талант дипломата, пом’якшите можливу конфліктну ситуацію, знівелюєте враження від чиєїсь
випадкової нетактовності. Ви не дасте волі любителям анекдотів, які
не всім до вподоби.
Якщо частина гостей вже пішла додому, ви не дозволите собі обговорювати тих, хто пішов. Адже ті, хто лишився, цілком справедливо
подумають, що їх невдовзі спіткає така ж доля.
Є серед писаних і неписаних правил етикету кілька таких, що
їх вважають формальними. Стосуються вони поведінки за столом, тому
що безліч умовностей століттями насаджували саме у сфері застілля.
Деякі — застаріли й вийшли з ужитку, деякі — живі й житимуть, бо
зумовлені зручністю та естетичністю.
Згідно з правилами нормальної поведінки за спільним столом людина
спирається на його край лише зап’ястком. Коли конче необхідно, жінка
на короткий час може спертися й ліктем, але такою позою не слід зловживати — вона заважає тим, хто сидить поруч. Вихована людина не буде
гратися столовим прибором, видзвонювати келишками і склянками,
не смикатиме скатертину, не робитиме з серветок човники чи штовхатиме
сусіду ногами під столом. Не буде розставляти лікті або, опустивши руку
під стіл, орудувати однією. Не буде низько схилятися над тарілкою чи
навпаки — носити страву до рота звіддаля. Не дмухатиме на гарячі наїдки
й напої, розбризкуючи їх по столу. Не розмовлятиме з повним ротом,
а тим паче не плямкатиме…
Раніше, коли при сервіруванні кожна тарілка, виделка, ніж мали
своє особливе призначення, треба було знати напам’ять — коли чим
користуватися. Нині спрощене сервірування в домашніх умовах, а надто — на підприємствах громадського харчування, призвело до того, що
різновиди столових приборів відживають, на превеликий жаль. Якщо
ніж потрапив до ваших рук — не поспішайте різати ним те, що легко
піддається виделці: вермішель і макарони, локшину, рибу, омлет, яєшню,
пудінг, желе, овочі, котлети, холодець, вареники, плов, голубці тощо.
Ріжте лише те, з чим не впорається виделка. Не їжте нічого з ножа.
11 клас. ІІ семестр
159
Не користуйтесь ножем, коли їсте рибу!
Страви, які вимагають користування ножем — м’ясо тощо — не нарізайте заздалегідь, відрізайте щоразу по шматочку, щоб не прочахли.
Решту більш-менш м’яких других страв їжте, допомагаючи ножем накладати їх на виделку. Не дуже переживайте, якщо не привчилися свого
часу тримати виделку в лівій руці. Це не смертельно. Аби лиш ріжучи
тверді страви, не скреготіли ножем об тарілку й не розкидали навсібіч
шматочки невдало розрізаного великого кусня.
Деякі страви треба їсти, користуючись водночас ножем і виделкою
й допомагаючи шматочком хліба — зокрема, все, що подають з підливою
чи соусом. Грім не вдарить, якщо ви візьмете в руки шматочок смаженої
курки або різдвяної гуски.
Хліб беруть з хлібниці рукою, а не виделкою, і рукою ж відламують
від скибки невеличкі шматочки.
Деякі незручності виникають, коли до столу подають тоненькі й довгі
макарони — спагетті. Найлегше ще до варіння розламати їх до розмірів
звичайної вермішелі, але в такому разі це вже будуть не італійські спагетті.
Пропонуємо на вибір аж три способи красивого поводження з цією
досить поширеною стравою.
Перший. Ложка в лівій руці, виделка в правій. У заглибленні ложки
наколюємо кілька «ниток» макаронів, намотуємо на виделку, ложкою
відокремлюємо «накручену» порцію від решти спагетті.
Другий. Виделку тримаємо як ніж, занурюємо її в гущу й піднімаємо
трохи вгору, поки не відокремимо декілька макаронин. Після цього,
опустивши виделку, швидко намотуємо на неї ці відокремлені «нитки».
Третій. Наколюємо виделкою, встромленою в гущу вертикально,
кілька макаронів. Не піднімаючи, намотуємо на неї порцію відповідно
до ваших можливостей. Бажано при цьому менше говорити, щоб не загубити напівдорозі до рота спагетті.
Є чимало рекомендацій щодо того, як поводитися за столом із фруктами та ягодами. Робіть це на свій розсуд, але так, щоб не завдавати
неприємностей сусідові й господині. Одне зауваження: кісточки спочатку
скидайте на ложечку, а тоді — на свою тарілку. Не випльовуйте кісточки
прямо на тарілку, не кидайте їх у попільничку!
Якщо трапилося, що в гостях ви не знаєте, як впоратися з тією чи іншою
стравою — зачекайте, поки це зробить господиня і наслідуйте її приклад.
Науку нормальної чемної людської поведінки опанувати зовсім
не важко. Декому, щоправда, для цього треба буде змінити певні свої
звички й нахили, стежити уважніше за власною поведінкою. Дуже цікаво
й корисно хоч якоюсь мірою вивчати психіку людей, щоб застосовувати
знання з психології у спілкуванні з оточенням. Кожному треба знати,
як саме оволодівати навичками доброго спілкування, бути природним
і розкутим, не шокуючи при тому людей навколо, як долати ніяковість,
160
Українська мова. 10–11 класи
страх і зайву сором’язливість і водночас бути приємним у товаристві.
Так, це справжня наука! Але цілком доступна будь-кому, хто щиро прагне
бути людиною серед людей.
Один з найважливіших законів, що стосується поводження цивілізованої
людини будь-де: робіть для інших те, що вам хотілося б, щоб інші робили
для вас. Як? Коли? Де? Відповідь: всіма засобами, завжди і скрізь.
Для початку звикніть до вживання найпростіших, ще змалку відомих
(чи й зовсім ніколи не почутих…) фраз і звертань типу «Пробачте…»,
«Вибачте, що потурбував…», «Чи не будете ви проти…», «Якщо ваша
ласка…», «Щиро вдячний…», «Препрошую…», «Спасибі…», «Будь ласка…» та інших. Коли вони стануть невід’ємними від вашого лексикону,
зміниться не лише форма, а й зміст вашої сфери людських стосунків.
Виникне потреба й від інших почути такі ж слова — зросте пошана
до себе самого — піднесе голову ваша людська гідність.
Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них.
Усміхайтесь — і вони усміхнуться у відповідь. Гляньте на людину спідлоба — і вона мимоволі відповість тим же. Виявляйте ініціативу в приязному
ставленні до інших: вітайтеся й посміхайтеся перші!
Доведено соціологами й психологами цивілізованого суспільства,
що усмішка — мирна, але дієва зброя, «за допомогою якої найлегше
проникнути крізь панцир інших “я”» — так образно формулює чарівну
властивість приязної усмішки чеський письменник і соціолог Іржі Томан.
«Усміхайтеся до кожного, з ким ви маєте намір встановити контакти, і ви
переконаєтесь, що усмішка налаштовує розмову на зовсім інший лад…
Гідним подиву психологічним явищем є те, що не тільки внутрішній
стан людини впливає на зовнішні його вияви, а й, навпаки, ті чи інші
зовнішні вияви незабаром створять відповідний внутрішній стан… Людина — господар свого настрою: вона може створити його».
То, може, ви примусите себе в час розпачу і незадоволення посміхнутися — попри всі свої невдачі!
Є люди, яким варто лише натякнути на якусь формальну рису проявів
увічливості — і вони сприймають її органічно.
Бабуся приїхала до невістки з «глибинки», де й нечувано було про
чайно-кавові церемонії. Треба було бачити, як спочатку потяглася вона
рукою до чашечки, аби налляти гарячої кави у блюдце, як вловила чийсь
застережливий погляд, як всміхнулася й опустила руку на скатертину…
Спокійно, гідно, невимушено прийняла вона миттєво відчуті «правила
гри» — і не лише застільної. Бо змалку шанувала заповідані старшими норми
співжиття, вміла бути уважною до людей, терпимою до звичок, які нікому
не завдають шкоди, і поблажливою до умовностей. Природний народний
ґлузд — запорука орієнтованості в будь-якому «вишуканому» товаристві.
З такими людьми легко перебувати під одним дахом, навіть за обставини, що ти не сам собі обираєш.
11 клас. ІІ семестр
161
Чи варто говорити, що й черства людина відтане, коли на її шляху зустрічатимуться зовні непоказні й прості, а як до діла — справді милосердні
люди. Вони здебільшого в мирі й злагоді і з іншими, і з усім світом, і самі
з собою. Природність їхньої культури поведінки, природність поведінки,
природність етикету — з глибини народності. І жити їм вічно.
(1170 сл.; з кн. «Чим хата багата»)
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прослухайте текст.
«Я ВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ…»
Весь день 26 серпня 1963 року найвищі керівники Радянського Союзу,
а надто — Радянської України, обох КДБ не приховували своєї радості:
напередодні ввечері в швейцарському санаторії Сан-Блазієн у неповні
п’ятдесят сім років пішов з життя Іван Багряний. Жодного з українських
письменників влада не прагнула фізично знищити так довго, вперто
й вишукано-підступно…
Світової слави філолог, наш земляк — харків’янин, професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов, котрий
упродовж багатьох років спілкувався з Іваном Багряним, пізніше напише
про нього: «…він ніколи не продавався і не йшов на компроміс зі своїм
сумлінням».
Іван Багряний з юнацьких років був переслідуваний радянською
владою, яка винищила майже всю його родину. 16-го квітня 1932 року
в Харкові прямо з натовпу на Сумській письменник-початківець потрапляє
на цілий рік до камери смертників Холодногірської в’язниці. Слідчі НКВД
побачили у віршах і прозі Багряного систематичну контреволюційну
агітацію, а відтак його вислано за межі УРСР на так зване «вільне поселення» Далекого Сходу. За спробу втечі звідти — концтабір. 1937 року
за доносом вдруге потрапляє до камери смертників — тепер на 83 дні
у внутрішній тюрмі НКВД на вул. Чернишевській, 19. І знову з Харкова — до сибірських і далекосхідних таборів. «Тую «родіну» я пройшов від
Києва до Чукотки, до Берингової протоки й назад. Пройшов під опікою
опричників з ГПУ — НКВД, переходячи поступово через всі митарства,
поки не втік сюди, в Європу,— напише в еміграції Іван Багряний.— Це
тривало вісім років: тобто половина мого свідомого життя проведена
в тюрмах і концтаборах більшовії. Ціла молодість похоронена там. А решта
життя прожита в загальному концентраку, ім’я якому СРСР…»
Але 1941 року той «загальний концентрак» боєць народного ополчення
Іван Багряний захищає від гітлерівців зі зброєю в руках. Абсолютно небоєздатні підрозділи ополченців були вщент розбиті кадровими частинами
вермахту, а Іван Багряний, дивом врятувавшись від, здавалося, неминучої
смерті, опиняється на окупованій території. Спочатку — рідна Охтирка,
згодом — пішки до Харкова, де зміг влаштуватися художником-декоратором
162
Українська мова. 10–11 класи
(Іван Багряний мав художню освіту) у відкритий гітлерівцями для себе
театр — колишній Курбасівський «Березіль» на Сумській.
Втім, колаборантом колишній радянський політв’язень не став:
за написання антигітлерівської п’єси-памфлету «Генерал» він 1942 року
потрапляє тепер уже до гестапівської камери смертників (на тій же
Сумській) і тікає по дорозі на розстріл.
1943 року Іван Багряний нарешті опиняється серед тих, хто дійсно боровся за незалежність України — він вояк Української Повстанської Армії.
Військовий побут УПА мало сприяв художній творчості, але письменник
на конспіративній квартирі ОУН за дванадцять днів написав перший
з романів, який згодом приніс йому визнання й славу у вільному світі.
Роман «Тигролови» про українських засланців до Сибіру й Далекого Сходу.
Через десять років Голівуд вестиме переговори щодо його екранізації.
А поки Іван Багряний знову в таборі, тепер американському — для
переміщених осіб (DP). Та й там пише він багато. Ось ще одна цитата: «Я
вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, у Європі, і там, по сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна
кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська».
Багрянівський памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», перекладений найпоширенішими мовами світу — англійською, іспанською,
французькою, німецькою, а крім того — італійською та китайською, врятував десятки тисяч біженців зі «страны, где так вольно дышит человек»,
яких до того американські, англійські та французькі окупаційні власті
в Німеччині видавали за першою ж вимогою радянських репатріаційних
комісій.
Іван Багряний добре усвідомлював, що смерть чатує на нього щохвилини, так само, як і викрадення з таємним переправленням до Москви.
Проте він вирішив живим не здаватися, тому постійно мав при собі ампулу,
наповнену ціаністим калієм. Незважаючи на важкі хвороби — сухоти,
легенева та серцева нестача, цукровий діабет,— Іван Багряний продовжує
боротьбу за українську незалежність. Доки були сили, він брав участь
у міжнародних антикомуністичних форумах, з’їздах та конференціях, пише
про злочини компартійної верхівки проти України до ООН та Конгресу
США, вперше оприлюднює на Заході «Список знищених або безповоротно
засланих українських письменників, митців та наукових діячів у роки
1922–1938, яких я знав особисто». Друком різними мовами з’являються
сотні й сотні статей Івана Багряного, його голос звучить в ефірі щойно
відкритої української служби радіо «Вільна Європа» та «Радіо Свобода».
В той же час він редагує багатотиражну газету «Українські вісті» і є генеральним секретарем Української революційно-демократичної партії.
«Отче, як волієш,— пронеси повз Мене чашу сію! Та проте — не Моя,
а Твоя нехай воля буде!» — молився Христос у Гетсиманському саду, знаючи
про свою смерть на хресті. Для Івана Багряного садом Гетсиманським
11 клас. ІІ семестр
163
у тридцяті роки ХХ століття став Харків, у тюремних камерах якого він
мріяв про життя, але свідомо готував себе гідно зустріти смерть. «Сад
Гетсиманський» — таку назву має один із кращих романів Івана Багряного,
виданий 1950 року видавництвом «Україна» в Новому Ульмі (тоді ФРН).
Роман одразу ж був перекладений у США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Голландії, Франції (до речі, передмову до французького перекладу
написав Володимир Винниченко), Австрії, приголомшив читацьку аудиторію Європи й Америки. В основі роману — в’язничні поневіряння самого
автора, який за 20 років до Олександра Солженіцина розповів світові про
ГУЛАГ та більшовицьку інквізицію. Наклад роману «Сад Гетсиманський»
лише англійською мовою сягнув понад мільйон примірників.
«Сад Гетсиманський» і майже всі наступні твори (зокрема повість
«Огненне коло», романи «Людина біжить над прірвою», «Буйний вітер»)
І. Багряний написав у лікарняному ліжку. А на початку шістдесятих
хвороби загострились. Та як художник від Бога, і як учасник об’єднання
українських письменнків в еміграції «Мистецький Український Рух»
(МУР), він не міг відмовитися від творчості.
У Радянському Союзі відповідні органи вже знали, що українська
діаспора готується висунути письменника й політичного діяча на здобуття
Нобелівської премії. 1963 року його намагались ліквідувати: отруїти,
влаштувати автомобільну катастрофу або ж просто застрелити в спину.
Не спромігшись знищити письменника, об’єктом радянських спецслужб
стають дружина й син, що мешкали в Охтирці. Антоніну Дмитрівну
залякали мало не до божевілля, а сина Бориса призвали до Радянської
Армії, направивши до групи військ у Німеччині. Там його примусили
виступити проти батька в ефірі військової радіостанції, що вела мовлення
на територію колишньої ФРН. Бориса було зламано морально та фізично — він потрапляє до лікарні з важкою формою нервового потрясіння
і потім відмовляється говорити з будь-ким про свого батька.
У лікарні, а потім у санаторії Сан-Блазієн опиняється й сам Іван Багряний. Вийти звідти йому вже не судилося. 25-го серпня 1963 року о 19-ій
годині 25 хвилин за європейським часом письменник пішов з життя.
Всі надруковані твори Івана Багряного доеміграційного періоду було
вилучено й заховано по спецсховищах, усі рукописи конфісковано. Тільки
з 1989 року «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», п’єси,
поезії та публіцистика починають друкуватися в українській періодиці
й виходити окремими виданнями. У 1991 році йому посмертно було
присуджено Шевченківську премію. Перші два романи екранізовано
в п’ятисерійній телевізійній стрічці на Київській кіностудії. Так, майже
через півстоліття після смерті, «…вернувся до своєї Вітчизни» Іван Багряний.
(1100 сл.; з часопису)
164
Українська мова. 10–11 класи
Дайте відповіді, обравши один із поданих варіантів, та виконайте
завдання до 10-го питання.
1.Скільки років прожив незламний борець за волю України Іван Багряний?
а) П’ятдесят шість;
б) п’ятдесят сім;
в) шістдесят шість;
г) шістедсят сім.
2.Яку рису вдачі Івана Багряного підкреслив у своїх спогадах наш
земляк, професор Гарвардського та Колумбійського університетів
Юрій Шевельов?
а) Мужність;
б) безкомпромісність;
в) безкорисливість;
г) працелюбність.
3.Коли Івана Багряного було заарештовано вперше?
а) 14-го квітня 1930 року;
б) 15-го квітня 1931 року;
в) 16-го квітня 1932 року;
г) 17-го квітня 1937 року.
4.Яке звинувачення висунули проти письменника-початківця слідчі
з НКВД?
а) Звинуватили у «буржуазному націоналізмі»;
б) шпигунство на користь капіталізму;
в) участь у таємній антирадянській організації;
г) систематична контрреволюційна агітація.
5.Де понад вісім років відбував покарання Іван Багряний?
а)У Холодногірській в’язниці;
б)на Далекому Сході та в Сибіру;
в)у внутрішій тюрмі НКВД на Чернишевській;
г) у камері смертників на Сумській.
6.Хто такий «колаборант»?
а) Політв’язень концентраку;
б) колишній лаборант;
в) зрадник, що співпрацює з ворогом;
г) мешканець окупованої території.
7.Коли й де було написано перший роман «Тигролови»?
а) У 1942 році в гестапівській камері смертників;
б) у 1950 році в західнонімецькому містечку Новому Ульмі;
в) в американському таборі для переміщених осіб (DP) в 1945 році;
г) на конспіративній квартирі ОУН — УПА в 1943 році.
8.На скільки років Іван Багряний випередив Олександра Солженіцина
в розкритті правди про ГУЛАГ та більшовицьку інквізицію?
а) На п’ять;
б) на десять;
в) на п’ятнадцять;
г) на двадцять.
11 клас. ІІ семестр
165
9.Чому саме в 1963 році відповідні радянські органи посилили свою
активність щодо ліквідації українського митця й політичного діяча?
а) Бо в цьому році мав відзначатися творчий ювілей Івана Багряного;
б) тому що українська діаспора готувалася висунути письменника на
здобуття Нобелівської премії.
в) бо дізналися, що Іван Багряний готує нові викриття тоталітарного
режиму;
г) через те, що правдиве слово політичного діяча залунало в ефірі
щойно відкритих українських служб зарубіжних радіостанцій і стало
доступне мільйонам мешканців СРСР.
10. З якого твору Івана Багряного взято цитату, що стала назвою цієї
статті?
а) «Сад Гетсиманський»;
б)«Список знищених або безповоротно засланих українських письменників, митців та наукових діячів у роки 1922–1938, яких я знав
особисто»;
в) «Тигролови»;
г) «Чому я не хочу вертатись до СРСР?».
Дотримуючись відповідного стилю мовлення, напишіть стислий переказ прослуханого тексту. Зробіть акценти на фактах, що не увійшли
до запропонованих питань. Наприклад: участь у ІІ Світовій війні та
перебування на окупованій території; значення творчості Івана Багряного для біженців, які знаходились у таборах для переміщених
осіб після перемоги над фашизмом; переклади творчої спадщини
письменника; тиск на родину Івана Багряного тощо. Доповніть переказ біогрфічними відомостями про борця за волю України. Почніть
з відповідей на такі питання:
1)чи «Багряний» справжнє прізвище письменника?
2)де й коли народився майбутній митець?
3)що сталося з дядьком і дідом дванадцятилітнього Івана, свідком чого
він був?
4)які історичні події формували характер і світогляд І. Багряного?
5)що об’єднує героїв художніх творів і самого автора?
ЧИТАННЯ МОВЧКИ
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно прочитайте текст. На його прочитання відводиться 3 хв.
«ЗБОРИ ЗИМУ, ВЕСНО!»
15 лютого. Ми, малеча, цього ранку намагалися проснутися ще до сходу сонця, коли крізь шибки пробивалося місячне сяйво. Матуся, ніби
вгадуючи нашу забаганку, підхоплювалася на ноги ще раніше й зустрічала
нас щойно випеченими в печі житніми жайворонками. Давала кожному
в руку й казала:
166
Українська мова. 10–11 класи
— Біжіть на подвір’я, у поле, і просіть: «Збори зиму, весно! Збори
зиму, весно!»
Ми швидко одягалися, хапали житні жайворонки й прожогом вибігали
з воріт на вулицю, де вже було повно сусідської дітвори. А потім разом
поспішали в засніжене поле й закликали якнайшвидше повернутися
з вирію весняних птахів…
Це — фрагменти з дитинства, коли свято Стрітення асоціювалося
з почутим від дорослих, що «цього дня зима з весною зустрічається»,
що «за ознаками можна спрогнозувати, чи не виб’ють літні дощі зерно
в полі, чи вродять щедро гречка та бульба». І ще пам’ятаю, як мій батько
звечора ворожив на врожай: ставив надворі на ніч тарілку з зерном, якщо
зранку на зерні роса — буде добрий врожай.
Стрітення — свято релігійне. Його відзначають у пам’ять про те, як
Діва Марія згідно з обрядовим законом давніх євреїв принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на сороковий день після його народження.
Євангеліє від Луки свідчить: коли Діва Марія наблизилася з Ісусом
до храму, їм назустріч вийшов старий Симеон. Він багато років чекав
зустрічі з Господом, але не вірив у можливість народження Спасителя від
земної жінки. І Дух Святий сказав старому, що той помре тільки тоді, коли
побачить народженого Господа. Так усе й сталося. Симеон, побачивши
Святе Немовля, отримав дозвіл спокійно вмерти. Перед смертю він встиг
сповістити про те, що нарешті народився Спаситель!
Вранці цього дня, як розповідають старі, треба обов’язково піти
до церкви. У кожному храмі є ікона «Стрітення». До речі, одну з кращих
ікон (зі Львівщини, середини ХVІ століття) можна побачити в Національному музеї українського мистецтва в Києві. Драматизм цієї події
передано складною кольоровою гамою: поєднання сріблясто-сірого
з брунатно-кіноварним створює враження, що художник згадував слово
Симеона до Марії: «І меч душу прошиє самій же Тобі,— щоб відкрились
думки сердець багатьох».
Календарна обрядовість українського селянства «скорегувала» сенс
цього свята, що ніби «накладалося» на лютневі «передчуття майбутнього».
«Зима з весною зустрічається», «Старе відходить — нове настає»,— такі
інтерпретації Стрітення найчастіше трапляються в народній традиції.
— А ще цього дня треба обов’язково освятити свічки,— розповідали
мені бабуся.— Їх називали «громичними» свічками, ними підкурювали
хворих людей і худобу. А ось під час грози засвічували перед образами,
бо вони боронили від блискавки та грому. У цей день святили й воду.
Стрітенська вода вважалася цілющою. Нею натирали хворих, кропили
худобу та вулики, вона оберігала від лихого ока.
І, як уже тут згадувалося, цього дня селяни особливо пильно придивлялися до погоди. Вважалося: якщо до вечора стане тепліше — весна
11 клас. ІІ семестр
167
поборола зиму, а навпаки — до кінця зими ще далеко. Ясна й тиха погода — на щедрий врожай, відлига — чекай пізньої весни: «Як
на Стрітення півень води нап’ється з калюжі, то чекай ще стужі»…
Зрештою кожен з нас може в це свято спостерігати за погодою і згодом
пересвідчитися, наскільки ці народні прикмети збуваються в нинішню
космічну епоху.
Про те, що наприкінці зими людина відчуває загальну втому,— селяни
добре знали. Бо ж не вистачало на столі вітамінів, свіжої городини. У давнину, коли на базари та ярмарки не завозилася ця продукція з далеких
країн, навчилися наші предки готувати цілющий напій. Називали його
«колодієвим» (від імені язичницького бога Колодія). Древній рецепт
зберігся і дійшов до нас у такому вигляді:
 по дві ложки оману високого та парила звичайного заливають 400 мл.
джерельної води;
 кип’ятять 10 хвилин;
 додають дві ложки підмаренника справжнього та 100 мл. збираного
молока і настоюють 30 хвилин;
 розчиняють 400 мл. меду в профільтрованому охолодженому відварі;
 додають 50 г. сухого молока та 400 мл. спирту;
 настоюють 3 дні, фільтрують;
 приймають по одній столовій ложці тричі на добу за півтори години
до вживання їжі.
Цей напій додавав сили та здоров’я нашим предкам, він завжди був
на столі й на свято Стрітення. Напій пили «по колу», щоб примиритися
зі своїми ворогами. Навмисне поруч садили свекруху та невістку, зятя
й тещу, сусідів, які весь час сваряться.
Стрітення. Зима з весною зустрілися. І так хочеться побачити в’юнких
дітлахів, які з житніми жайворонками в руках біжать у поле. Біжать
зустрічати весну!
(700 сл.; з часопису)
Дайте відповіді на питання, обравши один із зазначених варіантів.
1.Коли наставало Стрітення?
а) Зранку 15-го лютого;
в) увечері 15-го лютого;
б) вдень 15-го лютого;
г) вночі 15-го лютого.
2.Чим діти закликали весну?
а) Живими горобцями;
в) білими голубами;
б) житніми жайворонками;
г) веселими піснями.
3.Що віщувало ворожіння, в результаті якого зерна, залишені на ніч
надворі, покривались росою?
а) Що зима ще не скінчиться; б) дощове літо;
в) холодну весну;
г) добрий врожай.
168
Українська мова. 10–11 класи
4.Яка подія започаткувала Стрітення як релігійне свято?
а) Зустріч зими й весни;
б) зустріч Діви Марії зі Святим Духом;
в) зустріч Симеона зі Спасителем;
г) зустріч Ісуса Христа в Єрусалимському храмі.
5.Де знаходиться одна з кращих ікон «Стрітення», виготовлена на
Львівщині в середині ХVІ століття?
а) У Київському музеї;
б) у Львівському соборі;
в) у Києво-Печерській лаврі; г) в Єрусалимському храмі.
6.Що освячують у церкві в день Стрітення?
а) Хліб і сіль;
б) вербові гілки;
в) віночки з весняних пролісків; г) свічки та воду.
7.Як називалася свічка, що боронила оселю від блискавки?
а) «Блискавична»;
б) «боронична»;
в) «стрітенська»;
г) «громична».
8.Яка прикмета на Стрітення сповіщала про ранню весну?
а) Увечері теплішає;
б) весь день ясна й тиха погода;
в) увечері холоднішає;
г) надворі відлига і півень з калюжі води напився;
9.Чому цілющий напій наших предків називався «колодієвий»?
а) Бо після вживання цього напою людина ставала здорова й міцна,
як колода;
б) тому що на свято Стрітення цей напій пили «по колу»;
в) напій було названо на честь язичницького божества Колодія;
г) створюючи цей напій, за звичаєм виконували колядки.
10. Зі скількох компонентів складався колодієвий напій?
а) З шести;
б) з семи;
в) з восьми;
г) з десяти.
11. Як слід приймати старовинні ліки від загальної утоми?
а)По 400 мл на сніданок, обід і вечерю;
б)по одній столовій ложці тричі на добу за півтори години до вживання їжі;
в)по 50 г через кожні 10 хв, поки не скінчиться настоянка;
г) одну чайну ложку на свято Стрітення щорічно.
12. Чому за святковий стіл на Стрітення намагалися посадити поруч
невістку і свекруху, тещу і зятя?
а) Щоб вони посварилися;
б) щоб вони познайомилися;
в) щоб вони придивилися одне до одного;
г) щоб вони примирилися.
11 клас. ІІ семестр
169
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Читаючи текст, відмітьте правильні, на вашу думку, варіанти відповідей. На виконання цієї роботи відводиться 3 хв.
1.Для чого ліричний герой твору зайшов до звіринця?
а) Щоб подивитися на звірів;
б) бо там йому було призначено зустріч;
в) щоб розвіяти поганий настрій;
г) бо йому подобалося відвідувати подібні заклади;
д) з цікавості.
2.Що він побачив найперше?
а) Шотландського поні;
б) королівського тигра;
в) пінгвіна і чайку;
г) представників хижого птаства у вузеньких здавлених клітках;
д) клітки з мавпами.
3.Які почуття викликало побачене?
а) Замилування красою і величчю дикої фауни; б) гостре співчуття поневоленим;
в) зацікавленість поведінкою тварин у неволі; г) байдужість до навколишнього оточення;
д) захоплення побаченим.
4.Який прийом застосував автор, посадивши в одну клітку морську
чайку й пінгвіна?
а) Контрастність образів; б) гіперболізацію персонажів;
в) метонімію; г) аналогію;
д) алітерацію.
5.Як називається художній засіб, використаний при змалюванні мешканців звіринця?
а) Анімізм;
б) анімалізм;
в) антиципація; г) аргументація;
д) алегорія.
6.Що відрізняло шотландського поні від іграшки?
а) Тоненькі ноги; б) біла шерсть;
в) повні сліз очі; г) оксамитна грива;
д) завеликий розмір.
7.Яка частина тіла видавала неспокій королівського тигра?
а) Виставлена з клітки лапа;
б) хвіст, наче скручений із сталевих дротів;
в) пронизливі очі;
Українська мова. 10–11 класи
170
г) вузли м’язів під шкірою;
д) погляд на людей, що проходять повз клітку.
8.Який сон кожної ночі бачив ув’язнений цар звірів — лев?
а) Сон про смачну їжу; б) сон про далекі краєвиди;
в) сон про джерельну воду і чисте повітря;
г) сон про пустелю без краю;
д) сон про вільне життя.
9.Кому найкраще жилося в звіринці?
а) Пінгвіну;
б) кондору;
в) мавпам; г) папугам;
д) тигру.
10. Яку художню деталь вводить автор при змалюванні «вільного життя»
папуг?
а) Красне вбрання; б) позолочений ланцюжок;
в) голосний крик; г) вміння лаятись;
д) високу жердку.
11. Хто й чому, на вашу думку, найбільш антипатичний ліричному героєві
Гната Хоткевича?
а)Лев, що змирився з неволею;
б)папуги, що вважають себе вільними;
в)мавпи, яким досить, коли біля них порегочуться;
г) тигр, який заради їжі втрачає свій королівський спокій;
д)пінгвін, що уособлює рабську покірність і має єдине бажання — пожерти.
12. Яке враження справили відвідини звіринця?
а)Гнітюче, від спостереження за поневоленими живими істотами;
б)негативне, бо звірі мучилися від голоду;
в)неприємне, від галасу, зчиненого тваринами і птаством;
г) погане, бо екземпляри звіринця утримувалися в антисанітарних
умовах;
д)захоплююче, тому що герой оповідання ніколи не бачив такої
екзотики.
ЗВІРИНЕЦЬ
Сумно вертався я додому і йшов площею. Там поставили недавно
балаган, увесь обвішаний розмальованими фігурами всіляких звірів,
птиць, гадів,— то був звіринець.
Схотілося розвіятись. Віддавши якісь копійки, я одержав право роздивлятися те, що було сховано полотняними стінами…
Праворуч від мене у вузеньких здавлених клітках сиділи птахи; були
тут і кондори, грифи, альпійські орли, альбатроси; всі вони сиділи в своїх
11 клас. ІІ семестр
171
тюрмах, даремно іноді силкуючись розправити крила; їм хотілося змахнути ними, вирватись у височінь, до сонця, до сивих хмар, але доводилося
лише тріпатися безпомічно обсмиканими перами.
А от клітка, в ній разом сидять пінгвін з чайкою морською… Вільна,
граційна, задихається вона в задушній атмосфері звіринця, хочеться
їй море безкрайого повітря вдихнути в себе, розбити хвилю крилом,
з веселкою чарівною й ніжною гратись, купаючися в перламутрових
краплях і бризках; хочеться їй стрілою злетіти і встромитись у блакитне
небо, цілувати хмару, пурпурову від сонця, що зайшло,— а тут навколо
мерзотно так… сіро і брудно: задушне повітря висить, і з боку байдужий
смердючий сидить пінгвін. Опасисте обличчя його завжди попущене
вниз, і він оживає трохи лише тоді, коли зачує, що от скоро принесуть
йому свіжої риби, і він зможе ковтати її й жерти, жерти…
Під маленькими клітками тяглася одна велика й низька; в ній лежало
маленьке, жваве й жартівливе шотландське поні. Тоненькі ноги, біла
шерсть, оксамитна грива — все те було схоже на іграшку якусь… І може
то й справді була б іграшка, коли б мука не світилася в тих лагідних,
повних сльозами очах… Тісно було в клітці… коли хотілося іноді скочити
і, розмахнувши головою, навперегонки з вітром понестися полем — голова
билася об стелю.
Клітка з королівським тигром… Гнучкий, жилавий, увесь у вузлах
з м’язів, легко лежить він, виставивши лапи з-під клітки й прищуливши
пронизливі очі; він дивиться кудись поверх голів, над людьми, що проходять
повз клітку. Худе його тіло звилось, як змія, по клітці, а міцний хвіст, ніби
жгут, скручений зі сталевих дротів, нервово б’є по стінах і долівці. Увесь
спокійний ніби, нерухомо лежить тигр, очі навіть не моргають, ні один м’яз
не ворухнеться, лише хвіст б’є міцно й одрубно по залізних листах…
Ще далі пішов я і став перед кліткою лева. Він, царственний в’язень,
теж лежав, звісивши волохату голову і… щось спокійне, ніби примирене
з власною долею й обставинами вбачалося в усій його постаті. І тільки
кожну ніч, як спить лев, сниться йому тоді… кожну ніч сниться йому… піщана пустеля без краю, вся облита грою променів місяця, оазис
у пальмах похилених, в ньому ручай… Тихе дзюрчання… Заліг у зарості
й чекає… От зачувся м’який шелест, тихе тупотіння,— то сарни спішать
до водопою. Роздулися ніздрі в лева, увесь напружився він — і стрибнув
одразу з ревом на безщасну жертву… Але хрипко звучить той рев під
полотняною покрівлею звіринця, і він сам, цар звірів, безпомічно б’ється
ві сні об залізні ґрати головою…
Далі! Далі від цього зганьблення сили й могутності!..
От мавпам то краще, мабуть… Справді, добре їм у клітках. Бач, як
граються вони й кривлять кумедні пики. З них досить, коли біля них
порегочуться. Смішити других вважають вони своїм призначенням, і коли
рідшає біля них натовп й менше сміються глядачі, їм це не подобається,
172
Українська мова. 10–11 класи
і вони тоді ще більше кривляються й ще поганші пики виставляють, аби
знов на ласку сміху здобутися. Добре їм в клітках…
А обіч — папуги! Ще щасливіші вони, і ще краще їм живеться! Вони
вважають себе вільними, та й не інакше, бо не можна ж уважати за пута
отого маленького ланцюжка, котрим папузі прикував ногу до жердки
хазяїн. Добрий він — ще, бачите, і позолотив навіть ланцюжок той.
Чого ще треба папузі? Вільно сидить він на жердці, вдосталь і води,
й зерна,— і ще підсипають та підливають звідусюди; на папузі красне
вбрання, всі гості милуються, дивуючися, як то вміє папуга сказати:
«Дурень». І весело папугам!.. Голосніше за всіх кричать вони, заглушаючи
всі інші звуки, і не хрипнуть ніколи. А як радіють і підстрибують біля
них діти, коли такий красивий папуга з висоти своєї жердки та крикне
їм: «дурні!» і ще раз скаже: «дурні!», і потім ще безліч разів скаже: «дурні,
дурні, дурні»!
От вийшов якийсь тип, породження звіринця. Ламаною мовою голосно він крикнув: «Зараз почнеться годівля звірів».
Ласа до всіляких новин, публіка натовпом сунулася до того краю,
переганяючи одне одного, відпихаючи, штовхаючи.
А в звіринці, як тільки внесли криваве м’ясо, знявся страшенний
галас, рев і вискотіння. Усі звірі рикали, шкребли кігтями долівку, гризли
ґрати, завивали, стогнали… Лев піднявся грізно в увесь зріст, тигр блискавицею скочив на тонкі ноги, затупали копитами навіть покірні звірі,
заскімліли мавпи, закигикали чайки, орел заклекотав,— і все збилося
в один палючий неперестанний крик голоду…
…Я біг, закривши голову, із звіринця, а у вухах немилосердно, безжалісно, мов рух ката, звучали стогони й скрики мук голоду, мук неволі,
страждання й усяких інших мук, мук… Та невже ж, окрім мук, немає в звіринці нічого?.. Невже тільки папугам та мавпам тут добре живеться?..
(790 сл.; за Г. Хоткевичем)
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Уважно прочитайте текст. На його прочитання відводиться 3 хв.
СИМВОЛ ШВИДКОСТІ, КРАСИ І СИЛИ
Жодній тварині на нашій планеті не споруджено стільки пам’ятників,
скільки коневі. Його символи можна побачити на державних гербах
Верхньої Вольти, Канади, Монголії, Нігерії та Уругваю. Бачимо ми зображення коня й на державних прапорах Венесуели та Мальти. За що ж
така шана коневі? Безперечно, за його безкорисливість і практичність. Ця
лагідна, безвідмовна тварина завше була поруч з людиною, допомагала
й оберігала її за найтяжчих обставин.
Кінь цінився в усі часи. Пам’ятаєте: «Півцарства за коня!» Це, звичайно,
гіпербола. Однак відомо, що батько Олександра Македонського — Пилип
купив для сина вороного жеребця Буцефала за 340 кілограмів срібла.
11 клас. ІІ семестр
173
Зустріч з конем, без перебільшення,— це не лише екзотика, а й внутрішня потреба. Знайомство з ним виховує смак до прекрасного, прищеплює
лицарські риси й робить людину комунікабельнішою та щедрішою на ласку.
Спілкування з конем повертає нас обличчям до живої природи.
З давніх-давен про коня складали легенди й пісні.
Ще в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
«Біжи, коню, дорогою
Степовою, широкою,
Щоб татари не піймали,
Сіделечка не здіймали…
Як прибіжиш під ворота,
Стукни, грюкни біля плота.
Вийде сестра — розгнуздає,
Вийде мати — розпитає:
— Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?»
Століттями люди від зорі до зорі за допомогою коня орали землю,
сіяли й збирали хліб, возили на млин зерно, іздили в ліс по дрова,
пасли худобу, в будь-яку пору року перевозили крам на сотні верст,
подорожували. Не одне століття кінь був опорою і джерелом добробуту
селянина. Він вірно служив людині. Скрізь. Завжди.
Як свідчить статистика, пік зростання чисельності коней на Землі
прийшовся на 1937 рік–115 мільйонів голів. На жаль, наприкінці дев’яностих ХХ століття їх зменшилося удвічі. А потім знову почалося зростання
поголів’я. Нині перше місце у світі посідають Бразилія і США — в кожній
з цих країн налічується близько десяти мільйонів коней.
Нещодавно газети світу облетіло сенсаційне повідомлення: американський антрополог Девід Ентоні стверджує, що першими на Землі осідлали
коня… предки українців. Шість тисяч років тому, як повідомляє «Ассошіейтед Пресс», невідома хоробра людина, яка мешкала на території, де
нині знаходиться Україна, вставивши до рота дикого коня шматок кістки,
отримала прообраз вудил і стала родоначальником верхової їзди.
Офіційна наука стверджує, що кінь вперше з’явився 60 мільйонів років
тому в Америці. Предком домашнього коня був тарпан, якого востаннє
бачили в 1879 році. Нині ж у світі налічується понад 200 порід коней.
Орловський рисак — одна з найстаріших порід. Виведено цього
упряжного коня в селі Хренове Бобрівського району Воронезької області.
Село було збудоване двісті з лишком років тому одночасно з конезаводом.
Зводив його італійський архітектор Доменіко Жілярді на замовлення
графа Олексія Григоровича Орлова-Чесменського. Для схрещування
використали сріблясто-білого арабського жеребця, якого Орлов купив
у турецького вельможі за небувалу на той час суму — 60 тисяч рублів
174
Українська мова. 10–11 класи
сріблом. Чудова статура, добре розвинуті м’язи, красива «лебедина»
шия — ось ознаки орловського рисака.
Кінь української верхової породи — справжній універсал. Його
успішно використовують як на перевезенні вантажів, так і в спорті.
Тип цього коня відрізняється великим зростом, масивністю, спокійним
темпераментом і красивими ногами. Попит на українську верхову завжди
був великим. Кінь цієї породи надзвичайно зібраний, плавний і величний
у рухах, працелюбний, піддатливий дресируванню, на превеликий жаль
відходить у небуття.
У великій пошані завжди був важкоупряжний кінь. Ваговіз відзначається довголіттям і надзвичайно високою працездатністю на сільгоспроботах. Він дуже витривалий і сильний, з урівноваженим темпераментом,
слухняний, невибагливий до їжі та умов утримання.
Не можна обійти увагою ще одну породу коней. Ідеться про ахалтекінця — еталон прудкості та краси. Коней цієї породи в Україні обмаль. Але
це сімейство поповнив жеребець, якого подарував Президентові України
Президент Туркменистану. Такий розкішний дарунок можна порівняти хіба
що з дорогими ювелірними прикрасами вартістю кілька мільйонів доларів.
Жеребець з Туркменії, як вважають коневоди-професіонали, допоможе
отримати гарне потомство. Про прудкість ахалтекінця говорить той факт, що
кінь цієї породи з Київського іподрому встановив світовий рекорд. Не перевищуючи в холці 1,6 метра, він подолав двометровий бар’єр. Хочеться вірити,
що ці красені займуть належне місце у розвитку конярства в Україні.
Від коня до людини йде сила. Кінь — не лише поліпшує настрій,
а й часом ефективно рятує від стресу. Британські медики стверджують,
що їзда верхи — найкращий спосіб психічної і фізичної допомоги хворим
людям. Завдяки контакту тіла людини й коня, котрий біжить, у вершника
активізується робота спинного мозку, поліпшується регулювання кровообігу, навіть починають працювати атрофовані м’язи.
Безперечно, кінь виживе. Хочеться в це вірити. Але, доки не пізно, слід
повернутися до одвічного помічника хлібороба обличчям. Тож пам’ятаймо
прислів’я: «Сів на коня — не забувай про себе, зліз з коня — не забувай
про нього».
(705 сл.; з часопису)
Дайте відповіді, обравши один із поданих варіантів, та виконайте
завдання до 10-го питання.
1.На прапорах яких держав зображено коня?
а) Верхньої Вольти та Канади; б) Венесуели та Мальти;
в) Нігерії та Уругваю;
г) Монголії та Бразилії.
2. Що віддав батько Олександра Македонського Пилип за коня для сина?
а) Півтонни золота;
б) 340 кілограмів срібла;
в) півцарства;
г) 340 кілограмів золота.
11 клас. ІІ семестр
175
3. Хто, за українською народною піснею, розпитає «коня вороненького»?
а) Татарин;
б) сестра;
в) ворон;
г) мати.
4.Коли був пік зростання чисельності коней у світі?
а) Наприкінці 90-х ХХ ст.;
б) двісті з лишком років тому;
в) у 1937 році;
г) у 1879 році.
5.Де, за свідченням американського антрополога Девіда Ентоні, вперше
осідлали коня?
а) На території сучасних Сполучених Штатів;
б) на території сучасної Монголії;
в) на території сучасної Бразилії;
г) на території сучасної України.
6.Скільки порід коней зараз налічується на земній кулі?
а) Понад дванадцять;
б) понад двадцять;
в) понад двісті;
г) близько двох тисяч.
7.Яка з перелічених порід найуніверсальніша?
а) Українська верхова порода; б) орловський рисак;
в) важковіз;
г) ахалтекінець.
8.Хто подарував безцінного коня Президентові України?
а) Киргизький президент;
б) турецький президент;
в) туркменський президент; г) узбецький президент.
9.Чого, за твердженням британських медиків, не станеться з хворою
людиною під час їзди верхи?
а) Погіршиться стан здоров’я;
б) активізується робота спинного мозку;
в) поліпшиться регулювання кровообігу;
г) почнуть працювати атрофовані м’язи.
10. Як звучить прислів’я, що закликає турбуватися про одвічного помічника хлібороба?
а)«Сів на коня — не забувай про нього, зліз з коня — не забувай
про себе»;
б)«зліз з коня — забувай про нього, сів на коня — не забувай про
себе»;
в) «зліз з коня — не забувай про себе, сів на коня — не забувай про
нього»;
г) «сів на коня — не забувай про себе, зліз з коня — не забувай про
нього».
Дотримуючись відповідного стилю мовлення, доповніть статтю невеликим екскурсом у добу козаччини та роль коня в тогочасному побуті. Закінчить замітку стислим аналізом ситуації, що склалася навколо
коней в сучасній Україні. Де тепер можна зустріти оспіваного в піснях
і легендах незрадливого супутника людини у вашому місті (селі)?
Українська мова. 10–11 класи
176
ПИСЬМО
Письмовий переказ
Завдання 1-го рівня
Уважно прослухайте текст. Яким постає Іван Сірко, зображений
Ю. Мушкетиком у романі «Яса», в епізоді для переказу? Чи випадковими є наголошені письменником портретні деталі? Стисло перекажіть уривок. Доповніть свій виклад додатковими відомими вам
фактами з життя Івана Сірка.
КОШОВИЙ ІВАН СІРКО
Січовики розступилися. Перд ними стояв кошовий отаман Іван Сірко.
Трохи вище середнього зросту, крутий у плечах, з невідпорним поглядом карих, із зеленавим, що його не погасили роки, блиском очей. На
худорлявім, суворім обличчі — глибокі зморшки. Воно таке ж обвітрене,
як і в інших козаків, одначе барвою схоже на стемнілу бронзу. Брови
в отамана густі, розсічені на переніссі крутою поперечною рискою, підпалені сонцем, вітрами й степовими пожежами, ніс кібчастий, підборіддя
круте. Глибокі зморшки покреслили й Сіркове чоло.
На ньому темний жупан і чорна, з малиновим верхом шапка, від якої
на чоло падала тінь. У рухах отаман був неквапливий, але то — оманливе
враження. Помислом і поведінкою отаман гострий, весь вік гнуздає гаряче
серце і не загнуздає. Од усієї його постаті віє силою, міццю, їх не спинили
роки й утома далекої мандрівки. Кошовий мав літ під шістдесят.
Козак Сироватка, який стояв на чатах у степу, вчасно не подав сигналу тривоги, не запалив порубаної і складеної на купу степової грушки,
облитої смолою. Він не встиг того зробити, бо замислився. І проґавив
потрібний момент. А татари вже ось, поруч. Страх холодним списом
встромився козакові в живіт. І одразу там запекло, гарячий вогняний
клубок поповз угору. Все тіло налилося тим страшним вогнем. Тисячі
шабель розтинали козакові серце, тисячі куль пронизували голову, і все
то шаблі та кулі побратимів, яких наразив на смертельну небезпеку.
Коли б то знав раніше, сам би попросив покарати його. Він жорстоко
ошукав товариство, котре поклалося на нього, довірило йому свій спокій,
своє життя, свою честь. І не буде йому прощення ні на цім, ні на тім
світі. Але страх смерті, страх полону погнав його рятуватися. Забрався
до лисячої нори. А над ним тупотіли ординські коні. Коли татари були
вже далеко, козак Сироватка виліз, склав купу сухого хмизу, поклав
зверху свою просмолену сорочку і запалив. Смола зашипіла й метнула
вгору довгий чорний рукав. Аби було ще більше диму, Сироватка назгрібав прілої соломи, вологого бур’янища і теж кинув на купу. Сам
побіг до своєї схованки на березі річки. І через те вже не бачив, що
чинилося довкола.
11 клас. ІІ семестр
177
Стовп його вогнища кинув татар у панічне сум’яття, збив з пантелику.
Вони закружляли по степу, як сполохане гайвороння. Орда розлетілася,
розсипалася на сотні ручаїв, й потекли вони назад, у кримську сторону.
Знову затупотіли біля могили кінські копита. Це були вже запорожці.
І — отаман Сірко.
— Ну ж, ну, пропустіть і мене обняти «хороброго» козака.
Сироватці соромно за нинішню притичину.
— Умієш ховатися,— мовив Сірко, і не знати — осуд у тих словах чи
схвалення. Та враз отаман круто повернувся до козака, його ліва брова
грізною хмарою шугнула вгору, очі стемніли од гніву.— А чи подумав ти,
що міг проспати і Січ, і Великий Луг?
Сироватка йшов за Іваном Сірком. Отаман зійшов на могилу, зупинився. Довго стояв непорушно. Його обличчя здавалося вирубаним
з темного каменя, і весь він був неначе витесаний з однієї кам’яної брили.
Сидів замислений, суворий, дивився на степ. Про що думав отаман?
Може, спогадував день, коли багато-багато літ тому знайшов закоцюблого
Сироватку над річкою Татаркою, кинув у сідло і погнав до зимівника.
На смерть загнав коня, а козака врятував. Тьфу! Врятував отаке ледащо!
І тепер йому було шкода вороного? Нічого того не думав отаман, просто
сидів і споглядав степ. Прокинувся степ, прокидалося й серце.
— Втомився? — запитав тихо.— Лишимо тобі заміну. Поїдеш з нами.
Одіспишся в спокої.
— Ні, отамане. Добуду до зими. А тоді приїду.
Сироватка зійшов на могилу. Він зорив у козацький бік. Сірко піднявся з каменя. Дужо поклав молодому козакові руку на плече, повернув
його лицем у протилежний бік.
— Туди дивися! — помовчав і сказав тихо, мовби самому собі: — святе
це місце — чати. Найсвятіше на всій Україні.
(За Ю. Мушкетиком)
Завдання 2-го рівня
Переказуючи зміст тексту, дайте оцінку персонажам. Які сатиричні прийоми використовує автор? Чи відомі вам подібні «Івани Івановичі»?
Пояснити учням
Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий
спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому
осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира — твір
викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих
явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона
має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи
загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати й зрадники,
явища, які не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах
широко використовуються художня гіперболізація, переносне значення
слів тощо.
178
Українська мова. 10–11 класи
ІВАН ІВАНОВИЧ
Наш симпатичний герой, Іван Іванович, іде з роботи додому. Будинкові, де він мешкає, лише два роки, і тому його пролетарське походження
не підлягає сумніву. Іван Іванович іде по вулиці тим повільним кроком,
що ним ходять тільки дуже поважні й шановані громадяни. Мажорне
сонце грає зайчиками у вікнах симпатичних будинків. Додому Іван
Іванович (партійна кличка — «Жан») дійде тільки за якісь півгодини,
і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім’ю. Дозвольте
помандрувати до його будинку і пошукати квартиру.
Перші двері — не ті! Другі — не ті! Нарешті число 38, і на вас війнуло
приємним одеколоном. У кімнатах дружина Івана Івановича — Марфа
Галактіонівна (партійна кличка — «товаришка Галакта»). Вона відповідає
прогресивним прагненням Івана Івановича. Вона, наприклад, ніколи
не манікюрить нігті і тільки в останній час (і то зрідка) трошки манікюрить… для здоров’я. Її чорне волосся підстрижене з таким розрахунком,
щоб на партзібранні її можна було називати «товаришкою Галактою»,
а дома — Марфою Галактіонівною. Вона — зразковий тип дружини
нового побуту.
Товаришка Галакта народила Іванові Івановичу сина і доньку. Сина
назвали революційним ім’ям — Май, а доньку не менш революційним — Фіалка. Май уже записався в жовтенята, а Фіалка поки що
кандидатка.
Крім цих законних членів сім’ї є ще, так би мовити, незаконні, себто
не зв’язані родинними зв’язками. Це — мадемуазель Люсі, гувернантка,
і Явдоха — радянська куховарка, член місцевого харчсмаку. Словом, челядь
Івана Івановича не має нічого спільного з буржуазними замашками.
Але хто ж цей Іван Іванович? Це — зразковий член такої-то колегії,
такого-то тресту. Свої рогові окуляри він протирає завжди білосніжною
хусткою і носить дорогі костюми.
Повечерявши, наш герой з обуренням відкидає ганебне міщанство
його «з голови до п’ят революційного города».
— Тек-с! — говорить він, зітхаючи, і сідає на канапу.— Коли хочеш,
я буквально не розумію!
— Чого ти, Жане, не розумієш?
— Та взагалі… З приводу, знаєш, будування соціалізму.
Товаришка Галакта насторожується і заглядає до другої кімнати: чи
не зайшов хто?
Наш герой нервово махає рукою.
— Я не розумію наших супротивників. Чого їм треба? Чого вони хочуть
від нас? Ну скажімо так: диктатура пролетаріату єсть? Єсть! Власть у наших руках? У наших. Фабрики і заводи націоналізовано? Націоналізовано!
До соціалізму посуваємось? Посуваємось!.. Чого ж їм іще треба?
11 клас. ІІ семестр
179
— Ну, добре! — говорить Марфа Галактіонівна.— Ти дуже не хвилюйся,
Жане, а то я боюся за твоє серце.
— Серце! Що мені серце, коли справа йде про інтереси пролетаріату!
(За М. Хвильовим)
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Перекажіть прослуханий текст у формі розгорнутих тез, які охоплювали б основні віхи життєпису вченого і письменника. Які роздуми
викликає у вас ця біографія? Продовжіть переказ міркуваннями про
те, що дає вам ознайомлення з життєвим шляхом і творчістю видатних людей.
Пояснити учням
Тези — основні, стисло сформульовані положення, які доводить автор. Розгорнута теза, перетворюючись в одне складне синтаксичне ціле,
передбачає уведення службових частин мови, слів та словосполучень, які
забезпечують необхідні зв’язки для побудови стислого тексту.
ФЕНОМЕН АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО
Хто він був, цей великий чоловік? Чим він особливий у цьому світі?
Цей кволий тілом чоловік ніби прийшов до нас із тих міфічних часів,
коли жили на землі велетні. Поезія оригінальна переплітається з поезією
перекладною (переклади великих, світової слави поетів); оригінальні
оповідання; перший в українській літературі філософський роман («Андрій Лиговський»); глибока зацікавленість в орієнтальній та українській
філології та історії. Під його егідою виходив найкращий російсько-український словник; сотні статей, томи наукових розвідок… «Незвичайна
поява»,— сказав про Агатангела Кримського Іван Франко. Біографія
Кримського складна. І трагічним був кінець життя — його, академіка,
знаного у багатьох країнах, на початку другої світової війни вивозять
з України в ешелоні заарештованих на схід, а в 1942 році він помирає десь
у Казахстані, там і ховають його в братській ямі. Лишилося жити те, що
він написав. Бо мав у серці те, як казала його приятелька, в котру він був
безнадійно закоханий, Леся Українка, мав «у серці те, що не вмирає».
Цей чоловік знав близько шістдесяти мов, був одним із найбільших
світових учених з орієнталістики (сходознавства). Свої сходознавчі праці
писав українською мовою, був патріотом. Належав до гурту наших енциклопедистів, які з’явилися в кінці ХІХ — на початку ХХ століть і до яких
належали Іван Франко, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Осип
Маковей, Гнат Хоткевич.
З одного боку, Кримський — академічний вчений, з іншого — екзотичний поет, чиї вірші призначені для людей з тонкою душевною організацією. Ті вірші такі тендітні, як пелюстки, що от-от мають зав’янути. Проте
залишилися жити. «Пальмове гілля» виходила частинами — у 1901 році,
1908 та 1922. А. Кримському близькі були твори Руданського, з яким він
відчував психологічну спорідненість (не з гумором, а саме з ліричною
180
Українська мова. 10–11 класи
поезією) — недаремно А. Кримський збирав розпорошену після ранньої
смерті поета творчість С. Руданського і готував до друку у Львові семитомне видання (1895–1903).
А. Кримський — інтелігент двадцятого століття, століття напруженого,
динамічного, нервового. Це відбилося на його поезії, на його прозі.
У ньому бореться поет і вчений. Перемагає останній. Закінчив інститут
східних мов та Московський університет. Тридцятилітнім він уже професор. Поліглот, світовий учений. «Дивне діло та філософія,— писав
він,— ніколи ніяка наука не могла заволодіти цілою моєю істотою так
сильно, як вона; філософія тая має якусь таку силу, що може поглинути
геть усю натуру людини і не полишити місця нічому іншому». Самий лише
перелік його праць зайняв би не один десяток сторінок. Тут дослідження
зі східної історії, філософії та етнографії, з історії мусульманства, ісламу,
тритомна «Арабська література в нормах і зразках», віршовані українські
переклади з арабської лірики, двотомна «Історія Туреччини та її літератури» та багато ін. Кримський — автор праць з української фольклористики, етнографії, дослідник староруської та слов’янських мов. Він був
членом багатьох наукових товариств — українських та чужоземних. Після
1918 року він працює в Українській Академії наук, очолює арабо-іранську
кафедру, працює неодмінним секретарем Академії наук.
У праці минуло все його нелегке життя — праці, по-справжньому
подвижницькій. Тільки у праці він бачив сенс свого життя, тільки праця
давала йому справжній життєвий спокій і злагоду.
З портрета дивиться на нас А. Кримський: вишукане інтелігентне обличчя, короткозорі очі, що ховаються за окулярами з малими скельцями.
Ці очі прочитали за свій вік безліч сторінок на безліку мов, вони прозирали
століття, культурне життя живих і мертвих народів. Це очі ніжного і тонкого поета, котрий умів так захоплено дивитися на світ і природу. Ось він,
незвичайний ерудит-вчений, добрий прозаїк та блискучий перекладач,
стоїть перед нами сьогодні, і ми не можемо не бути вдячними за те, що він
у нашій культурі був, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур
далекочужоземних, і свою скромну батьківщину, бо він цю батьківщину
любив, бо задля її слави працював, бо задля неї сили своєї не шкодував.
(За В. Шевчуком)
Письмовий твір
Завдання 1-го рівня
Використовуючи поданий допоміжний матеріал, напишіть твір на
тему «Чи маю я проблеми з етикою, етикетом».
***
Неввічливість, яка часом виходить на перший план у нашій мові,
не завжди є виявом саме цієї риси характеру. Часто це наслідок невміння
дібрати потрібну форму.
11 клас. ІІ семестр
181
Наша культура, ставлення до безпосереднього співрозмовника та
до інших учасників розмови особливо наочно виявляється в тому, як
ми їх називаємо. Якщо, звертаючись до знайомої людини, ви називаєте
її на ім’я чи на ім’я та по батькові, це звучить значно ввічливіше, ніж
звертання за допомогою одного займенника «ти» чи «Ви».
Часто розмова двох відбувається у присутності третього. Про цю
людину не радять, згадуючи її або посилаючись на неї, говорити «він
казав», «вона чула». Говорячи про цю — третю — людину, її обов’язково
треба певним чином назвати. Це може бути прізвище, ім’я, ім’я по батькові. Про зовсім незнайому вам людину можна сказати «мій (або наш)
співрозмовник». Сказати в цій ситуації «він», «вона» — це те ж саме, що
показати на людину пальцем.
(За А. Коваль)
***
Як відомо, займенник «ви» вживається у нашій мові при звертанні
до кількох осіб — це його пряме значення. Але він може бути вжитий і для
словесного вираження пошани при звертанні до одного співрозмовника.
Це — так звана пошанна множина. При користуванні пошанною множиною виникають сумніви, як сказати: «Ви принесли» чи «Ви принесла»?
Адже тут дію виконує одна особа, хоча звертаються до неї в множині. «Ви
принесла» — неправильно. Звичайно, присудок узгоджується з підметом
у числі, тому й повинен тут стояти у множині. Правильно буде: «Вчора
Ви обіцяли принести мені книжку».
Якщо присудок виражений не дієсловом, а прикметиком, то він може
стояти як у множині, так і в однині. Отже, може бути і «Ви щасливий»,
і «Ви щасливі». Проте висловлювання буде більш стриманим і ввічливим,
якщо присудок стоятиме у множині.
Пошанна множина в українській мові найчастіше виражається другою
особою і пишеться тільки з великої букви.
(За А. Коваль)
***
Ідучи до криниці по воду, уздрівши сусіда в міському ліфті, ми неодмінно виявляємо один з обов’язкових елементів ввічливості, побажавши
своєму знайомому «доброго ранку» і «доброго здоров’я». Од цих простих
і звичних слів, що стали традиційними, легшає на душі, підноситься
настрій. І, навпаки, варто комусь не відповісти на привітання, як ледь
не на цілий день матимете зіпсований настрій, гнітитиме думка: чим
завинив перед людиною, що зробив лихого їй, що вона так нечемно
повелася? І хай нема нашої з вами жодної провини — чоловік просто
встав, як кажуть, не на ту ногу,— але від того не легшає.
Психологи стверджують: настрій людини значною мірою залежить
од повсякденного вітання. Скажімо, приступає людина до виконання якоїсь відповідальної роботи. За доброю народною звичкою, приповідають:
182
Українська мова. 10–11 класи
«Щоб легко почалося та вдало скінчилося!» І хоч кожен знав, що такі
побажання — лише «словесний етикет», проте він допомагав людині
відповідно настроїтися.
(За В. Скуратівським)
***
Загальна і мовна культура людини виявляється також у її вмінні вибрати
доречну форму привітання й прощання. Вибір залежить від того, в якому
оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника, від місця тощо.
Формул привітань у нас порівняно небагато: «Доброго ранку!», «Добридень!», «Добрий вечір!» Формул прощання трохи більше: «До побачення!», «Бувайте здорові!», «На все добре!», «На добраніч!», «До завтра!» Хоч
вибір і тут невеликий, проте завжди можна знайти найкращий із можливих
у конкретній ситуації вираз, щоб висловити пошану до людини, з якою
спілкуємося.
Ось що писав видатний педагог В. Сухомлинський: «Слово «здрастуйте» має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного
довір’я, зближує людей, відкриває їх душі. Бути здоровим — не просто
жити, бачити світ навколо себе… Бути здоровим — це відчувати радості
життя. Найбільшою з них є спілкування з людиною».
(За А. Коваль)
***
Ви зробили комусь послугу — вам дякують. А як саме дякують? Можна
це зробити першим-ліпшим словом, а можна подякувати словом продуманим, спеціально дібраним, точно «підігнаним» до ситуації. В одному
випадку — за дрібну послугу — це просто напівавтоматичне «дякую»,
«спасибі». Коли ж зроблено щось значне,— «прийміть мою найщирішу
вдячність», «дозвольте висловити Вам подяку», «дуже вдячний за Вашу
турботу», «це дуже люб’язно з Вашого боку — не знаю, як Вам і дякувати»,
«як же мені віддячити Вам за Вашу допомогу?» Враховуються тут і вагомість послуги, і вік людини, і характер стосунків, і середовище. Іншими
словами — для вибору форми подяки потрібні уважність, тактовність
і знання форм ввічливості.
Не менш потрібне тут і знання граматичних форм. Треба, наприклад,
знати, що дякують звичайно «кому», а не «кого», що «дякуючи» і «завдяки»
вживаються лише тоді, коли мова справді йде про почуття вдячності.
Не можна, наприклад, говорити «завдяки хворобі».
А як же відповідати на подяку, чи існує тут вибір? Так. Якщо ваша послуга була дрібною, незначною, то краще сказати скромно «немає за що».
Можна сказати «прошу» — це звучить стриманіше, скромніше, ніж «будь
ласка». Зверніть увагу: наголос розрізняє два слова. «Прошу» — в значенні
«будь ласка» і «прошу» — звертання з проханням.
Існує в мові також цілий ряд ввічливих форм відмови. Наприклад, «ні,
дякую», «дякую, не треба», «на жаль, ні». Серед них одним з найчастіше
11 клас. ІІ семестр
183
вживаних є словосполучення зі словом «шкода». Зокрема: «мені дуже шкода,
але…», «шкодую, що не зміг…» І тут зверніть увагу на наголос. В українській
мові, крім слова «шкода», ще є «шкода», яке означає «даремно».
Правильна, об’єктивна думка про людину складається не одразу.
Насамперед ми оцінюємо вчинки людини, а вже потім слова — адже
людина перевіряється ділом. Проте саме в слові остаточно виявляється
характер людини, її ставлення до оточення, вихованість, людяність,
чуйність, такт, простота, скромність.
(За А. Коваль)
***
У людини з високою мовною культурою завжди знайдеться, з чого
вибрати ввічливу форму звертання. Цих непрямих звертань-прохань у нашій мові достатня кількість: «вибачте, будь ласка. Чи не можете мені…»,
«даруйте, можна Вас на хвилинку?», «пробачте за турботу…» Ці звороти
допомагають встановити контакт з незнайомими людьми.
Ще один «камінь спотикання» — звертання в телефонних розмовах.
Чого тільки тут не почуєш! Почавши від лаконічно-наказових: «Івана
Івановича!» і капризно-вимогливих : «Віку покличте!» і закінчуючи велемовною зливою запитань: «Це хто? А Неля Петрівна є? А де вона?
Вийшла? А пошукайте її в коридорі…»
У таких звертаннях можна зустріти все, що завгодно, крім найнеобхіднішого: в них немає усталених норм ввічливості. А це ж так просто:
«Вас турбує… (такий-то), прошу покликати до телефону…», «…чи можна
до телефону?..», «якщо Вам не важко, будь ласка…», «будьте люб’язні!»,
«пробачте, що турбую!», «дякую за увагу!» Пам’ятаймо: телефонувати
й не називати себе — неввічливо!
Начебто і невеликий набір словесних форм ввічливості, і запам’ятати
неважко, а саме оцими словами відчиняються всі двері, з’єднуються найвіддаленіші телефонні абоненти, розв’язується безліч невідкладних справ.
(За А. Коваль)
***
Кажуть, що добре виховану людину можна впізнати по тому, як вона
слухає. Вміння вислухати співрозмовника, не перебиваючи його, вислухати
до кінця, навіть якщо ви не згодні з ним,— це одна з загальних ознак
тактовної людини. До речі, слово «такт» походить з латинської мови, в якій
воно мало два значення: «дотик» і «почуття». Тактовність починається
з уміння поводитися з кожною людиною залежно від її душевного стану.
Вміння вчасно увійти до кімнати чи вийти з неї, мовчати, коли розмова
була б зайвою і нав’язливою. Вміння відчути людину, начебто доторкнувшись до неї душею. А все це разом — вміня вислухати людину.
Всі, мабуть, помічали, що, дослухавши свого співрозмовника до кінця, ви добре його зрозуміли. А отже — у вас відпала значна частина
184
Українська мова. 10–11 класи
запитань і сумнівів. Суперечка, що начебто назрівала, не розпочавшись,
згасла.
Скільки ж часу, зусиль, нервів заощаджує звичайне вміння уважно
і ввічливо, не перебиваючи, вислухати когось!
(За А. Коваль)
***
Гостинні господарі повинні заздалегідь подумати над сценарієм зустрічі
гостей, намітити ігри, забави, підібрати музику. Можна попросити цікаву людину підготуватися до розповіді й принести з собою відео- або аудіокасети.
Запросіть гостей завчасно. Однаково вітайте як бажаного, так і небажаного гостя. Першим у двері, як правило, проходить гість. Але, якщо
за дверима темно, першим йде господар, відчиняючи перед гостем двері.
У день свого народження, вітаючись з гостями, дивіться не на їхні руки,
а в їхні очі, щоб вони не думали, що вас найбільше цікавить подарунок.
Якщо ж вам вручили подарунок, не відкладайте його нерозгорнутим убік,
а, розгорнувши, подякуйте, навіть якщо подарунок вам не сподобався.
Не ховайте принесених гостями солодощів — цукерок, тортів, фруктів.
Пригостіть ними присутніх. Яким би не був настрій господаря (його
щось могло в останню хвилину засмутити), він повинен привітно зустріти
гостей, провести в кімнату, познайомити з присутніми.
(З кн. «450 корисних порад»)
***
Гість своєчасно приходить і ненастирливо дзвонить. Йде також вчасно, не починаючи при цьому прощального диспуту в передпокої або
на сходах. Ґречний гість не примушує розважати себе. Він сам готовий
приділяти увагу іншим: розповісти щось цікаве, зіграти, заспівати…
Важлива порада зі старовинної книжки: «Перебуваючи в товаристві,
подбайте про те, щоб бути доброзичливим, ласкавим і навіть веселим.
Незручно приходити до людей і демонструвати їм свій поганий настрій.
Якщо не зможете себе подолати, краще залишайтеся вдома».
Ну, а те, що не варто розливати підливу на скатертину і помічати,
якщо це зроблять інші, знають, певно, всі.
(З журналу)
Завдання 2-го рівня
Уважно прочитайте наведені нижче статті Конституції України. Визначте найсуттєвіші моменти в них. Зробіть відповідні виписки-тези.
Пригадайте, як відбувалося прийняття Основного Закону України.
Які пункти викликали найбільше суперечок і чому? Хто голосував
проти прийняття Конституції? Назвіть статті, яких, на вашу думку,
не було і не могло бути у Конститції УРСР від 20-го квітня 1978 р.
Використовуючи виписки-тези, напишіть твір на тему «Що забезпечує державна незалежність».
11 клас. ІІ семестр
185
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ПРИЙНЯТА НА П’ЯТІЙ СЕСІЇ
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 28 ЧЕРВНЯ 1996 РОКУ
Преамбула
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян
України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права
на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та
гідних умов її життя; піклуючись про зміцнення громадянської злагоди
на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною
совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає
цю Конституцію — Основний Закон України.
С т а т т я 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,
правова держава.
С т а т т я 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого
кордону є цілісною і недоторканою.
С т а т т я 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість
і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права
і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
С т а т т я 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття
і припинення громадянства України визначаються законом.
С т а т т я 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо
і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить
виключно народові і не може бути узурповано державою, її органами
або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати владу.
С т а т т я 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава
забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх
сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов
національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією
України та визначається законом.
С т а т т я 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української
нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові
етнічної культури, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів
і національних меншин України.
186
Українська мова. 10–11 класи
Ста ття 1 3. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси
її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони
є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського
народу права власника здійснюють органи державної влади та органи
місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права
власності народу відповідно до закону. Власність зобов’язує. Власність
не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава
забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання,
соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні
перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває
під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами
та державою виключно відповідно до закону.
С т а т т я 1 5. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія
не може визнаватися державною як обов’язкова. Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 1 6. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської
катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду
Українського народу є обов’язком держави.
С т а т т я 1 8. Зовнішньополітична діяльність України спрямована
на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання
мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного
співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
С т а т т я 2 0. Державними символами України є Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний
Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього
і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється
з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом
великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн
України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами,
затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України. Опис державних
символів України та порядок їх використання встановлюється законом,
11 клас. ІІ семестр
187
що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України. Столицею України є місто Київ.
С т а т т я 2 1. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права
і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
С т а т т я 2 2. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу існуючих прав і свобод.
С т а т т я 2 3. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї
особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших
людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний і всебічний розвиток її особистості.
С т а т т я 2 5. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути
вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує
піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
С т а т т я 2 7. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто
не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я,
життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
С т а т т я 2 8. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто
не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому,
що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина
без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим
дослідам.
С т а т т я 3 4. Кожному гарантується право на свободу думки і слова,
на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право
вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію
усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих
прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню
інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету
і неупередженості правосуддя.
С т а т т я 3 5. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати
ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні
культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього
права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського
порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших
людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави,
188
Українська мова. 10–11 класи
а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державною
як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед
державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних
переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить
релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має
бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
С т а т т я 4 2. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових
і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції
у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції
та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються
законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю
і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності
громадських організацій споживачів.
С т а т т я 5 3. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня
освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти
в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,
повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої
і післядипломної освіти, різних форм навчання: надання державних
стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно
здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах
на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин,
відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи
на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах
або через національні культурні товариства.
Стаття 5 4. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої,
наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх
авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають
у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності,
ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки,
встаноленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну
цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей
народу, які знаходяться за її межами.
С т а т т я 6 5. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян
України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
11 клас. ІІ семестр
189
С т а т т я 6 9. Народне волевиявлення здійснюється через вибори,
референдум та інші форми безпосередньої демократії.
С т а т т я 9 9. Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення
стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку
держави — Національного банку України.
С т а т т я 1 3 3. Систему адміністративно-територіального устрою
України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста,
райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна
Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька,
Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська,
Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська,
Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ
та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус,
який визначається законами України.
С т а т т я 1 6 0. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
С т а т т я 1 6 1. День прийняття Конституції України є державним
святом — Днем Конституції України.
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Напишіть твір на тему «Захист Вітчизни — священний обов’язок
кожного».
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ
(ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ МОВНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ)
І варіант (1-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання, запишіть номери і дайте свій варіант
відповіді на кожне з них, наприклад: 1 — а).
1.У чому полягає основне призначення пунктуації?
а)Будувати слова і розрізняти їх значення;
б)вивчати словниковий склад мови;
в)вказувати на розчленування речень та їх частин на письмі;
г) розрізняти характерні для різних стилів мовлення синтаксичні
конструкції.
2.Який з перелічених знаків не належить до пунктуаційних?
а) Тире;
б) дефіс;
в) дужки;
г) лапки.
3.Для чого вживаються три крапки?
а) Щоб показати кінець речення;
б) для відокремлення другорядних членів речення, зворотів тощо;
190
Українська мова. 10–11 класи
в) для виділення вставних речень, вказівок на джерело цитати;
г) щоб показати незакінченість речення або пропуск у цитаті.
4.Що ставиться у неповних реченнях замість пропущеного члена?
а) Тире; б) три крапки;
в) двокрапка; г) крапка з комою.
5.Коли між однорідними членами речення кома не ставиться?
а)Коли вони з’єднані перелічувальною інтонацією без сполучників;
б) при повторюванні єднальних та протиставних сполучників;
в) між парами однорідних членів; г) якщо єднальні чи протиставні
сполучники не повторюються.
6.Як на письмі виділяється узагальнююче слово, що стоїть після однорідних членів?
а) Перед ним ставиться тире; б) перед ним ставиться двокрапка;
в) після нього ставиться кома;
г) ніяк не виділяється.
7.За допомогою яких сполучників у речення можуть вводитися уточнюючі слова?
а) Що, щоб; б) як, коли;
в) або, чи; г) і, й, та (в значенні «і»).
8.У якому випадку означення-прикладки пишемо без дефіса?
а) Якщо вони стоять після іменників, що означають власну назву;
б)якщо іменники, що означають вузьке поняття, стоять перед іменниками, що означають ширше поняття;
в)коли прикладку вжито безпосередньо з означуваним словом і обидва
слова є загальними назвами;
г) якщо іменники, що означають власну назву, стоять після означення-прикладки, вираженого загальною назвою.
9.Чи відокремлюються вигуки «о», «ой», вжиті як підсилювальні частки,
що належать до звертання?
а) Не відокремлюються; б) відокремлюються знаком оклику;
в) відокремлюються знаком питання;
г) відокремлюються комою.
10. Який знак виноситься за лапки у прямій мові?
а) Знак питання; б) знак оклику;
в) три крапки; г) крапка.
11. Як ще можна назвати складнопідрядне речення з паралельною підрядністю?
а) Складнопідрядне речення мішаного типу;
б) складнопідрядне речення з неоднорідною підрядністю;
11 клас. ІІ семестр
191
в) складнопідрядне речення з послідовною підрядністю;
г) складнопідрядне речення з однорідною підрядністю.
12. Що таке складне речення з різними видами зв’язку?
а)Це речення, у якому співіснує однорідна супідрядність, неоднорідна
та послідовна підрядність; б)це речення, у якому перше підрядне залежить від головного, друге
підрядне — від першого підрядного, третє підрядне — від другого
і т. д.;
в)це речення, у якому два або більше підрядних відноситься до одного
й того ж слова у головному;
г) це речення, у якому поряд існують сурядний і підрядний, сполучниковий і безсполучниковий зв’язки.
ІІ варіант (2-й рівень складності)
Уважно вислухайте питання та завдання до них. Дайте відповіді на
питання і виконайте пропоновані завдання.
1.Скільки пунктуаційних знаків існує в українській мові?
а) Сім;
б) вісім;
в) дев’ять;
г) десять.
Перелічте їх.
2.Які розділові знаки треба ставити при узагальнюючому слові, якщо
воно стоїть перед однорідними членами, котрі знаходяться в середині
речення?
а)Однорідні члени виділяються тире з обох боків;
б)двокрапка ставиться і після узагальнюючого слова, і після однорідних членів;
в)після узагальнюючого слова ставиться кома а після однорідних
членів — двокрапка;
г) після однорідних членів ставиться тире, а перед ними, після узагальнюючого слова — двокрапка.
Напишіть приклад такого речення. Виділіть однорідні члени та узагальнююче слово як члени речення.
3.Коли порівняльний зворот на письмі виділяється комами?
а)Коли вводиться в речення за допомогою сполучників як, наче, ніби,
мов, немов;
б)якщо він є іменною частиною складеного присудка;
в)коли він — частина нерозкладного словосполучення (фразеологізму);
г) якщо перед ним стоїть заперечна частка не або слова майже, зовсім.
Напишіть речення з відокремленим порівняльним зворотом. Зробіть
його синтаксичний розбір.
192
Українська мова. 10–11 класи
4.У якому випадку між частинами безсполучникового складного речення ставиться двокрапка?
а)Якщо частини безсполучникового складного речення рівноправні
й вимовляються з перелічувальною інтонацією;
б)коли частини безсполучникового складного речення поширені або
далекі за змістом;
в)якщо друга частина виражає причину того, про що говориться
в першій, або доповнює чи розкриває її зміст;
г) при протиставленні однієї частини іншій.
Запишіть приклад такого речення, виділіть основи.
5.Як називається складнопідрядне речення з кількома підрядними, де
два або більше підрядних речення відносяться до одного й того ж
слова в головному?
а)Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю;
б) складнопідрядне речення з парелельною підрядністю;
в)складнопідрядне речення з послідовною підрядністю;
г) складнопідрядне речення з неоднорідною підрядністю.
Напишіть приклад такого речення та намалюйте його схему.
6.Що називається складним реченням з різними видами зв’язку?
а) Це речення, у якому перше підрядне речення залежить від головного, друге підрядне — від першого підрядного, третє підрядне — від
другого і т. д.;
б)Це речення, у якому співіснує однорідна супідрядність, неоднорідна
та послідовна підрядність до головного речення;
в)це речення, у якому поряд існують сурядний і підрядний, сполучниковий і безсполучниковий зв’язки;
г) це речення, у якому два або більше підрядних відносяться до різних
слів у головному реченні.
Наведіть приклад та накресліть схему такого речення.
ІІІ варіант (3-й та 4-й рівні складності)
Дайте відповіді та виконайте завдання до 10-го питання.
1.Пунктуаційна варіативність яких знаків допускається у зв’язному
тексті?
а) Тире і коми;
б) тире і двокрапки;
в) тире і крапки з комою;
г) тире і знаків, що вказують на кінець речення.
2.Який з наведених знаків не є пунктуаційним?
а) Лапки;
б) дужки;
в) дефіс;
г) тире.
11 клас. ІІ семестр
193
3.Коли ставиться двокрапка?
а) На початку кожної репліки в діалозі;
б)наприкінці речення, коли воно не закінчене та на позначення пропусків у ньому;
в)між однорідними членами речення, частинами складносурядного
речення, для виділення зворотів;
г) між узагальнюючим словом і однорідними членами, що стоять
після нього.
4.У якому випадку між групою підмета і групою присудка ставиться
тире?
а)Якщо будь-який з головних членів речення виражений прикметником, порядковим числівником, займенником, дієприкметником;
б)коли до складу присудка входять сполучники як, ніби, наче, мов
і подібні;
в)якщо перед присудком вжито вказівні частки це, то, ось, значить;
г) коли перед присудком стоїть заперечна частка не;
5.Як називаються прості речення, в яких пропущено один чи кілька
членів?
а) Безособовими;
б) неповними;
в) називними;
г) односкладними.
6.Яку функцію виконують у реченні уточнюючі слова?
а) Пояснюють зміст речення;
б)охоплюють всі перелічувані в реченні предмети, ознаки, дії або
обставини;
в) роблять речення динамічнішими;
г) надають реченню додаткового значення.
7.Що з переліченго нижче стоїть поза синтаксичним зв’язком і не
є членом речення?
а) Прикладка;
б) порівняльний зворот;
в) звертання;
г) узагальнюючі слова.
8.Як називаються окремі повідомлення і запитання, з яких складається
діалог?
а) Прямою мовою;
б) репліками;
в) ремарками;
г) цитатами.
9.Як називається тип зв’зку в складнопідрядному реченні з кількома
підрядними, при якому два або більше підрядних речень відносяться
до одного й того ж слова в головному?
а) Паралельна підрядність; б) послідовна підрядність;
в) неоднорідна підрядність; г) однорідна супідрядність.
Українська мова. 10–11 класи
194
10. Що передбачає мовний аналіз тексту?
а) Розбір слів за будовою;
б) виразне читання тексту;
в) синтаксичний розбір мовних конструкцій;
г) фонетичний розбір слів у тексті.
Запишіть з пам’яті другу частину поезії Василя Симоненка «Лебеді
материнства». Зробіть повний мовний аналіз написаного тексту.
Пояснити учням
Крім названого у відповіді, повний мовний аналіз передбачає:
1) обґрунтуванння теми й основної думки тексту;
2) осмислення завдань мовлення та сфери спілкування;
3) дослідження стилістичних, лексичних, морфологічних та синтаксичних
функцій у тексті;
4) пояснення прийомів використання мовних засобів;
5) визначення стилю мовлення.
ОЦІНЮВАННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ
І ПУНКТУАЦІЙНИХ УМІНЬ УЧНІВ
Підсумкова контрольна робота (диктант)
Завдання 1-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування.
ЛІТНІЙ КРАЄВИД
Небо чисте, тільки на виднокрузі ледь помітно проступають перламутрово-білі хмарки-оболоки. Недовге їхнє життя: як непомітно
з’явились, так непомітно і зникнуть, розтануть до полудня. А зараз ще
біліють, мов вітрила далеких фрегатів, чарують зір своїм вітрильним
повногруддям.
А у степу колосся хилиться звідти і звідси та вика польова синіє,
берізка плутається під ногами та червоно, рясно палає горошок…
Висока могила-курган здіймається неподалік серед розливу хлібів,
оборана, неторкана, в сивих полинах. Коли збігти на цю могилу, на саму
вершину цього покритого сивими травами глобуса, то звідси видно
далеко. Видно, як степ маревіє на південь, а край нього на обрій сліпучим
металом блищить смуга моря, морський лиман. Завжди блищать води
лиману пустельно. Лише коли-не-коли, найчастіше літніми ранками,
буває, там з’явиться біле крило рибальського вітрильника, який потім
довго-довго, цілу вічність, пропливає по лінії небосхилу…
Тихо в степу — цьому краю рівнин неосяжних, де природа розмахується широко, щедро, з океанським безмежжям… Зелені вали посадок.
Темні далекі скирти, що, мов голови китів, протягом дня виринатимуть
з океану марева. Чабан з отарою на смузі неба…
11 клас. ІІ семестр
195
А далі на північ — хліба й хліба, смагляві густі пшениці, що око
радують своїм повноколоссям.
(182 сл.; за О. Гончаром)
Завдання 2-го рівня
Уважно прослухайте текст. Запишіть його під диктування та виконайте граматичне завдання за варіантами.
«НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА…»
Мова — велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Ось як проникливо сказав про могутній вплив мови на людину
В. О. Сухомлинський: «Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися
ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна
й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так, щоб з-під наших рук
виходила тільки краса».
У великих письменників треба вчитися дбайливого ставлення до мовних скарбів народу, вчитися майстерного володіння мовою. І, звичайно,
найбільше вчитися у Тараса Шевченка. Він став основоположником
сучасної української літературної мови. Геніальність Тараса Шевченка
виявляється у вічності його слова, у незмірних глибинах думки й почуття.
Зачарування мовою, її силою, знаходимо в безсмертних рядках вірша «Ну
що б, здавалося, слова…» великого Кобзаря:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Слово вкарбовує уявлення народу й окремої людини про світ, відображає наш досвід у всьому його багатстві й розмаїтті. Повсякчас потрібно
відкривати для себе красу, неповторні барви, музику, високість і найтонші
відтінки слова. Прилучення до скарбів рідної мови надає нам духовної
дужості. Адже наймогутнішим виявом національної культури є мова.
(180 сл.; за І. Вихованцем)
Граматичне завдання
І варіант
1.З першого абзацу виписати неповне речення. Зробити його синтаксичний розбір. Назвати пропущені члени речення.
2.Розібрати за будовою слово «основоположником».
3.Зробити фонетичний розбір слова «виявом».
ІІ варіант
1.З другого абзацу виписати неповне речення. Зробити його синтаксичний розбір. Назвати пропущені члени речення.
196
Українська мова. 10–11 класи
2.Розібрати за будовою слово «повсякчас».
3.Зробити фонетичний розбір слова «б’ється».
Завдання 3-го та 4-го рівнів
Уважно прослухайте текст. Стисло передайте його зміст, використовуючи
складні речення з різними типами зв’язку. Зробіть синтаксичний розбір
та накресліть схеми цих речень. Письмово поясніть назву тексту.
БЕЗ МОВИ НЕМА НАРОДУ
Мова народу — вічний, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя. В ній втілюється небо Вітчизни,
її повітря, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози.
Відбивається весь той глибокий, сповнений думки і почуття голос рідної
природи, який лунає так гучно в любові людини до її Батьківщини,
який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах
народних поетів.
Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається
не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.
Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного
покоління залишаються в мові — в спадщину нащадкам. У скарбницю
рідного слова складає одне покоління за другим плоди історичних подій,
вірування, погляди, сліди пережитого горя й радості. Весь слід свого
духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові.
Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живі та майбутні покоління народу в одне велике історичне
живе ціле. Коли зникає народна мова, народу нема більше. Поки живе
мова народна в устах народу, до того часу живе і народ. І нема насильства більше нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину,
створену незчисленними поколіннями його предків. Відберіть у народу
все — і він все може повернути. Але відберіть мову, і він ніколи більше
вже не створить її. Нову батьківщину навіть може створити народ, але
мови — ніколи. Вмерла мова в устах народу — вмер народ.
(236 сл.; за К. Ушинським)
11 клас. ІІ семестр
197
ЕЛЕМЕНТИ ПРАКТИЧНОЇ РИТОРИКИ
1.Виражальні засоби риторики (порівняння, подробиці, метафора, цитування).
2.Поняття про протиставлення, заклик, парадокс, гіперболу, риторичні
запитання.
3.Виступ перед аудиторією: звертання, контакт зі слухачами, поведінка
під час виступу.
4.Способи виголошення промови: темп, гучність виступу, інтонація.
5.Виступ під час дискусії.
Виражальні засоби риторики
До початку роботи з курсу практичної риторики в 11 класі слід
повторити попередньо набуті відомості з даної теми. Це можна зробити
за допомогою тестових питань, що охоплюють вже пройдений матеріал
і покликані активізувати увагу. Наступним етапом може бути ознайомлення учнів з новими поняттями, пояснення значення деяких слів-термінів,
мотивація застосування виражальних засобів риторики. Потім — робота
над відповідними завданнями.
Завдання № 1
Уважно вислухайте питання, запишіть номери та дайте свій варіант
відповіді на кожне з них, наприклад: 1 — а).*
1.Що означає слово «риторика»?
а) Мистецтво слова;
б) ораторське мистецтво;
в) пустопорожня балаканина;
г) виступ під час дискусії.
2.Де виникла ця наука?
а) У стародавній Греції;
б) у давньому Римі;
в) у ХVІ ст. в Україні;
г) у сучасній Італії.
3.Риторика — це складова частина…
а) Мовознавства;
б) політології;
в) літературознавства;
г) юриспруденції.
4.Хто назвав риторику «царицею душі, княгинею мистецтв»?
а) Платон;
б) Юлій Цезар;
в) Ціцерон;
г) Феофан Прокопович.
* Кожна правильна відповідь на питання оцінюється 1-им балом. Максимальна
оцінка за цей вид роботи–12 балів. Бали за виконання завдань цього розділу
виставляються в графу «Говоріння».)
198
Українська мова. 10–11 класи
5.Що таке тези?
а) Короткий писаний виклад змісту чого-небудь;
б) усталені положення скорочення слів;
в) стисло сформульовані положення виступу;
г) дослівне відтворення в процесі слухання.
6.Яке значення має слово «кульмінація»?
а)Публічне виголошення певної інформації;
б)головний предмет виступу, те, про що в ньому говориться;
в)момент найвищого піднесення, напруження розвитку дії, після
якого починається розв’язка;
г) сукупність понять, уявлень, що відображають дійсність у свідомості
людини.
7.Який жанровий різновид публічного виступу передбачає обговорення
і за своєю формою наближається до полілогу?
а)Промова;
б) лекція;
в) доповідь;
г) бесіда.
8.Чому при підготовці до виступу конче необхідно скласти план доповіді?
а)Бо робота над планом сприяє глибшому розумінню теми виступу;
б) тому, що план є невід’ємною частиною будь-якого виступу;
в) план сприяє глибшому усвідомленню завдань мовлення;
г) план не дозволить мовцеві відхилитися від теми під час виступу.
9.Який стиль мовлення характерний для виступів на т. зв. вільні теми?
а) Розмовний;
б) офіційно-діловий;
в) публіцистичний;
г) науковий.
10. Яку стилістичну функцію виконують безсполучникові складні речення?
а) Зображально-експресивну;
б) надають виразності інформації;
в) увиразнюють ознаку дії, ознаку іншої ознаки, предмета;
г) вносять у висловлення найтонші емоційні відтінки.
11. Що неодмінно потрібно включити до вступної частини виступу або
доповіді?
а)Формулювання завдань та власне ставлення до предмета, що розглядається;
б)розкриття теми та вияв її розуміння;
в) широке узагальнення аналітичної роботи над матеріалом;
г) надання оцінки аналізованим фактам.
12. Зі скількох основних компонентів складається підготовка до виступудоповіді? Назвіть їх.
а) З двох;
б) з трьох;
в) з чотирьох;
г) з п’яти.
11 клас. ІІ семестр
199
Пояснити учням
Порівняння — це засіб створення образності: пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, в якому потрібна
авторові риса виступає дуже яскраво. Порівняння увиразнюють зображуване, роблять його більш наочним, виявляють ставлення мовця до нього.
Найпростіша форма порівняння, коли в ньому самому підкреслюється
подібність. Такі порівняння вводяться за допомогою предиката — подібний,
схожий, нагадує, здається та ін. Наприклад: «На людське серце свічка
є подібна» (Б.-І. Антонич). Але найчастіше порівняння висловлюються за
дапомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов: «Блукай та їж
недолі хліб і вмри, як гордий флоренцієць у вигнанні» (Ю. Клен). Своєю
рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де
неприпустимі обставини часу та місця. Подекуди у порівнянні опускаються
сполучники, наближаючи його до метафори: «Книга — морська глибина»
(І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота
горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський). Порівняння здебільшого
підкреслюють якусь одну ознаку зображуваного, але бувають розгорнуті
порівняння, завдання яких — розкрити ряд ознак одного або навіть групи
предметів, дати цілу картину. Наприклад: «Їй! Як прихопився чоловік до
борщу, як узяв тевкати, як коли добрий кінь із вагою під гору вдирає. Що як
він із вагою тягне помалу рівненькою дорогою, а під гору як упреться з усієї
сили та задрібоче ногами, так іще його стримувати приходиться… Але зате
на самій горі стає віддихатися. Так і Іван: виїв борщ та й віддихуєтьсявіддихується, аж ізгоді говорить…» (Лесь Мартович). Порівняння широко
застосовується в усній народній творчості. Подібно до того, як говорять
про постійні епітети, іноді виділяють і постійні порівняння: «Зелене, мов
жито весною»; «Яка хата, такий тин, який батько, такий син». Ще один
вид порівняння — порівняння заперечне. Це форма художнього порівняння,
коли предмети не зіставляються, як у звичайному порівнянні, а протиставляються, хоч при цьому один предмет пояснюється другим. Часті
заперечні порівняння в народній творчості:
Ой то ж не зоря,
Ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина
По водицю йшла.
(Народна пісня)
Приклад близького до фольклорного заперечного порівняння в літературі:
Не зозуля в лузі затужила,
Не пташина в тузі голосила,
То сестричка лист писала,
На сторону посилала.
(Ю. Федькович)
Українська мова. 10–11 класи
200
Порівняння тільки тоді вдале, коли воно допомагає авторові глибше
розкрити зміст зображуваного, коли воно яскраве й доречне, інакше воно
діє зовсім протилежно.
Подробиця художня — на відміну від художньої деталі такий штрих
у характеристиці предмета або явища, який не має самостійного значення,
особливо не підкреслений. Подробиці впливають на уяву слухача (або
читача) в своїй сукупності, вони не мають тієї багатозначності, наголошеності й відносної самостійності, як деталь. Коли для І. Нечуя-Левицького характерним було неквапливе перерахування подробиць, повторення
епітетів і порівнянь, що набули значення постійних, то М. Коцюбинський
прагнув до підкреслення характерних і об’ємних деталей, а нагромадження
подробиць уникав. У новелі Коцюбинського «Коні не винні» яскравою
художньою деталлю в характеристиці ліберального пана Малини є його
широка вовняна блуза «a la Толстой», яка мала показувати його «народолюбство». А в описі лану жита, що оглядає Малина після розмови
з селянами, чимало яскравих подробиць: «Жито вже красувалось, жовті
палички цвіту хитались на волосинках здовж колосків, і непомітний пилок
золотився на сонці. Синіли волошки…»
Метафора (гр. metaphora — перенесення) — один з основних тропів:
слово або словосполучення, яке розкриває сутність і особливості одного
явища через перенесення на нього схожих ознак і властивостей другого
явища чи їх контрастність. При цьому прямі ознаки поєднуються з переносними. Наприклад: «Там море дере свою синю одежу об гострі скелі
на білі клапті і закидає ними весь берег» (М. Коцюбинський). Синя одежа
моря — метафора, вжита в значенні «морські хвилі», а білі клапті цієї
синьої одежі — в значенні «піни» від хвиль, які б’ються об прибережні
скелі. В основі метафори, як і порівняння, лежить зіставлення, але здійснюване інакше. У звичайному порівнянні два члени: те, що зіставляється,
і те, з чим зіставляється (морські хвилі, немов синя одежа). Метафора ж
одночленна — називається тільки те, з чим зіставляється (синя одежа
моря), маючи на увазі те, що зіставляється (морські хвилі). У метафорі
різні асоціації зливаються воєдино. Вона не може бути «скороченим»
порівнянням, це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних
понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об’єктів,
тим яскравіша метафора, яка прагне, на відміну від символу, зосередитися
в образній оболонці:
Вечір крапчастий
В деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
Хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
Заховався кіт,
Дивиться на кашель,
Що візерунком синім
Коло баби спить.
(М. Воробйов)
11 клас. ІІ семестр
201
Сконцентровуючи та узгоджуючи у своєму потужному семантичному
полі найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації, метафора постає суцільним непочленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет,
не сприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій. Метафора тут
подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню,
вимагаючи визнання за собою нової реальності, розбудованої за естетичними
принципами. Значення метафори можна зрозуміти тільки в контексті:
…По Поліссі Гонта бенкетує,
А Залізняк в Смілянщині домаху гартує,
У Черкасах, де й Ярема, пробує свячений.
(Т. Шевченко)
З контексту твору ясно, що «бенкетує» — це б’є ворогів, «домаху
гартує» — шаблю, немов розпечене залізо, остуджує в крові ворогів, нищить
їх, а «пробує свячений» — почав різати шляхту ножем. Метафора може
бути простою, коли вжито один вираз у переносному значенні (А. Малишко
у вірші про О. Довженка: «…і сокирку несли за плечками, записались тепер
дружечками», тобто, за життя митця чинили йому всілякі паскудства
й підлості), і розгорнутою, коли картина змальована цілим рядом метафор. Наприклад, у «Слові про похід Ігорів» поразка війська Ігоря та його
брата Всеволода відтворена такою розгорнутою метафорою: «Тут брати
розлучилися на березі бистрої Каяли; тут кривавого вина не вистачило,
тут бенкет закінчили хоробрі русичі: сватів напоїли й самі полягли за землю
Руську». Майстри слова завжди дбають про свіжість та оригінальність
метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникаючи штучності,
шаблонності й банальності. Метафори поряд з іншими тропами дають
змогу письменникові (або промовцеві) краще відтінити потрібну йому рису
предмета чи явища, досягти більшої точності й образності, по-особливому
виявити оцінку зображуваного. Арістотель вважав майстерність метафор
ознакою таланту письменника. «Особливо важливо бути майстерним у метафорах,— зауважував він,— бо тільки цього не можна навчитися в інших…
Адже створювати гарні метафори — означає примічати подібність».
Завдання № 2
Уважно прочитайте текст. Визначте його жанр та головну думку. Які
виражальні засоби використовує автор для досягнення мети висловлювання? Виділіть їх у тексті та виразно зачитайте перед класом. Дайте
коротку характеристику знайденим виражальним засобам риторики.
ДОКТОР БЕССЕРВІССЕР
Хоч з такою архінімецькою назвою, він таки наш, ми всі добре знайомі
з ним, зустрічаємо його на кожному кроці. Він належить до тих людей,
котрі знають усе ліпше, ніж хтось інший, знають усе на світі.
Наш шановний доктор нагадує нам малу пташину «волове очко», яке,
заховавшися між орлове пір’я і піднесене орлом у височінь, вифуркнуло
зі своєї схованки, підлетівши трохи вище, зацвіркотіло, що летить вище
за орла. Мабуть, люди того типу, що доктор Бессервіссер, водилися вже
202
Українська мова. 10–11 класи
і в Греції, коли старий горбатий Езоп уважав потрібним обезсмертити
цей тип у своїй байці.
Доктор дуже амбітний. Кажуть, що та жаба, котра з таким сумним
ефектом бажала зрівнятися з волом, була його тіткою. Можливо, й так.
Він швидко хапає різні нові ідеї в науці і в літературі, гаряче обстоює
їх, аби показати, що він прогресивніший за всіх.
Злі язики торочать, що у нього нема ніякого переконання. Це не так!
У нього нема переконання? У нього є його навіть більше, як треба. У нього
є різні переконання, так би мовити, про запас. Одне зноситься, він собі
байдуже, виймає друге, свіжісіньке […] З ким сьогодні щиро стискався,
тому завтра наплює в лице; з ким сьогодні ділився таємними бажаннями
своєї душі, на сього завтра кине каменем.
Він нагадує нам тих, хто, виходячи з дому, ніколи не забував узяти
до кишені три кокарди: біло-червону, синьо-жовту і чорно-жовту. Побачить здалека польського патріота — припинає біло-червону кокарду
на груди […] Попрощається з тим, побачить здалека русина — ого, вже
вродилася синьо-жовта кокарда, мій герой надувається, як сич на вітер,
і глибоким басом гримить:
— З нами Бог і розумійте, язици!
Та коли в дальшій подорожі побачить урядника з губернії,— ого, вже
до самого серця пришпилює чорно-жовту кокарду, робиться тоненький
і високий, згинається в три погибелі і, дотикаючи циліндром до самого
тротуару, мов жайворонок, виспівує:
— Найслухняніший слуга, пане гофрат, поручаюся якнайнижче вашій
ласці!
[…]
Він подібний до місяця, бо дванадцять раз до року міняє свою фізіономію.
Він подібний до зір, бо світить, а не гріє.
Він подібний до вітру, бо шуму багато, а конкретного в руках не зловиш нічого.
Він подібний до моря, бо повно в нім води, а нема що раз напитися.
Він подібний до огню, бо нема такого твору і такої книжки, з котрої
б він не міг зробити купку попелу.
Він подібний до соловія, бо, спіймавши хробачка, співає тріумфальну оду.
Він подібний до сірничка, бо конче мусить о когось потертися, щоб
заблищати.
Він може гордо і сміло глядіти в будущину, такі, як він, не швидко
переведуться у нас.
(За І. Франком)
11 клас. ІІ семестр
203
Пояснити учням
Цитата (нім. Zitat, від лат. cito — наводжу, проголошую) — дослівний
уривок з іншого твору, вислів, що наводиться письмово чи усно для
підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлювання та з посиланням на джерело. Цитовані
слова на письмі беруться в лапки, пропуски в цитатах позначаються трьома
крапками в квадратних дужках. Відтворюється цитата здебільшого мовою,
якою написано або виголошено основний текст, а посилання на джерело
подається мовою оригіналу. Цитатами можуть бути уривки текстів, речення
чи окремі групи слів, що вплітаються в контекст авторського речення.
В останньому випадку цитовані слова беруться в лапки і пишуться з малої
літери. Наприклад: «Відповідаючи на закиди щодо утвердження української
мови як державної на зразок: «Неужели эта ваша тема накормит, обует,
оденет, повысит пенсию, зарплату и т. д.?», професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, академік А. Погрібний у своїй праці
«Якби ми вчились так, як треба» (К., 1999) зауважив: «[…]є тут і зворотний
підхід […]: не зможемо ми належним чином витягнути країну з економічної
руїни без об’єднуючої переважну більшість населення національної ідеї».
Цитатами можуть бути й афоризми, прислів’я, крилаті вислови. Використовуються цитати в епіграфах до творів для підсилення авторської
ідеї. Але цитати, як правило, не повинні бути дуже довгими і кількість
їх великою. Захоплення цитуванням є часто виявом відсутності власної
думки з певного питання. Цитатами слід користуватися переважно в тих
випадках, коли кимось ця думка вже висловлена так, що краще важко
сказати. Тоді цитата буде посувати власне висловлювання вперед, і немає
потреби вдруге переказувати її зміст своїми словами. В усному мовленні
посилання на джерело цитати можна вводити словосполученнями «так
говорить (указує)…», «ось як описує…» тощо.
Завдання № 3
Подумайте над поданою нижче темою для обговорення або виступу.
Ознайомтесь з уривками статті Л. Костенко «Геній в умовах заблокованої культури». Випишіть цитати, які б відбивали ідею та стали
вам у пригоді при обговоренні або під час виступу на тему «Культура
бездержавного народу». Зробіть коментарі до виписаних цитувань та
короткі висновки. Прочитайте їх перед класом.
ГЕНІЙ В УМОВАХ ЗАБЛОКОВАНОЇ КУЛЬТУРИ
(уривки)
[…] Кожний геній десь народився, в якомусь часі і народі формувалась
його особистість. Кант пише: «Геній […] у залежності від національності
і того ґрунту, на якому він виріс, має в собі різні першозадатки і розвиває їх у різний спосіб […] У німців ця геніальність більше іде в корінь,
у італійців — у крону, у французів — у цвіт, у англійців — у плід».
І ось тут, я думаю, нам пора запитати себе: а куди іде ця геніальність
у нас, українців? Якщо геній виріс саме з цього, українського, недобаченого
204
Українська мова. 10–11 класи
жодним великим філософом, ґрунту? Маємо ми право, нарешті, і сміливість поставити це питання перед собою? І не риторично, а так, щоб
і відповісти. Навіть, якщо це буде відповідь не зовсім приємна чи легка
для нашого слуху. Але ж пора.
То куди ж іде геніальність наших геніїв — у корінь, у крону, у цвіт
чи у плід? Геніїв, у яких віками акумулювалися всі духовні потужності
нації. Ми повинні, нарешті, замислитися, чи результат адекватний їхнім
зусиллям? Чи відомі наші генії світові, чи ми самі оцінили їх належним
чином? Чи обернули на користь народові їхній титанічний труд?
Куди йде ця геніальність? Перше, що ледве стримуєшся сказати:
в прірву! В безодню. В чорну діру нашого бездержавного існування. Або
струсять на чужу межу, і виходить — Гоголь.
Або — крилатим зеренцем кудись за океан — і проросте всесвітньо
відомий і малознаний у нас і досі — Архипенко.
Коли Кант пише про залежність генія від ґрунту, то це ж природно,
само собою — у кожної нації свій ґрунт, своя земля. А в що повинна
піти геніальність генія, що виріс «на нашій, не своїй землі»?
І як же буде надалі, коли і земля вже радіоактивна? Коли пилові
бурі з чорнобильської зони покривають вже і цвіт, і плід? Смертельно
загрожують кореню? Самому кореню національного буття…
А який же прекрасний був ґрунт, яка благодатна земля — Україна!
Житниця Європи. Спадкоємиця могутньої Київської Русі. Невичерпна
скарбниця земних надр. Бог створив її у хвилини натхнення […]
Всесвітньо невідомий український геній. Він знає, куди йому йти.
Але він віками підрубаний під корінь.
Завжди у наших лісах блукає ота невидима сокира. Вона обрубує
комунікації зі світом. Вона залишає гіллячки тільки в один бік, і щепить
до них свої райські яблучка.
[…]
Українці […] як нація потрапляли в історичну безвихідь. Вони давно
вже випали з європейського контексту. «З XIV віку починається самостійний культурний шлях України, відірваний від загальноєвропейського»,— пише Д. Чижевський. Історична доля фатально відбилася
на культурі великого народу, обвела навкруг нього замкнуте коло. Держава, котра мала широкі контакти зі світом, котра давала освічених
князівен королівським домам Європи, котра приймала і посилала послів,
народ, що мав свою Академію, своє військо, свій могутній духовний
потенціал — потрапив у тяжку залежність, і культура його зробилася
замкнутою в самій собі.
І це ж навіть не замкнутість. Це заблокованість. Ізоляціоністських
тенденцій у нас ніколи не було. Ні звичай, ні релігія, ні ментальність
народу підстав для цього не давала. Але, підпавши під владу держави
темної і глухої, ми втратили пріоритети наших духовних цінностей.
11 клас. ІІ семестр
205
Заблокованість була потрійна. Раз, що приналежність до держави,
котра, як той міфічний Кронос, поїдає своїх же дітей. Росія, як ніяка інша
держава, переслідувала своїх геніїв, то що вже казати про колонію, якою
була Україна? Це було друге коло заблокованості. І третє витворилось
само собою як результат цієї подвійної біди. Занепадав сам характер
нації, вічно переслідуваної, вічно приниженої — це виробило не кращі
риси в її характері.
[…] На жаль, ми мали надто тривалі часи занепаду. Поразка спотворює
обличчя болем.
Три зашморги, котрі душили українську культуру — великодержавний,
котрий душив усіх, колоніальний, котрий душив колонію, і самі українці,
котрі вже багато чого блокували нерозв’язністю своїх проблем.
І це чудо, що нація в такому становищі все-таки вижила, все-таки
пручалася, і нарешті-таки прориває всі три кільця своєї трагічної заблокованості. І це великою мірою завдяки своїм світочам, своїм геніям,
котрі, мабуть, таки йшли у корінь, у те коріння, що держить дорогу над
прірвами, щоб вона не провалилася в яри.
Але як їм жилося? Чи працювалось на повну силу? Чи скористало
майбутнє з їх подвижницького труда? […]
Український письменник, хоч якого б масштабу він не був — як
Шевченко, Леся Українка, Франко — насамперед мусив бути просвітителем. Причому це просвітительство особливого типу, ближче до просвітянства — він мав не тільки світові пояснювати свій народ, він часом
повинен пояснювати народові самого себе. Бо ж, як відомо, цей народ,
у силу історичних причин, то спить, то прокидається, а що робити генію?
У нього завжди безсоння.
Недаремно Лесю Українку переслідувало видиво кам’яної пустелі.
Камінь мав обриси сплячого раба, і вона все сподівалася, що той раб
пробудиться, камінь ворухнеться, коли той замордований Орфей подужає
піднести сопілку до вуст.
[…]
Леся Українка все життя зверталася до свого народу, хотіла розтлумачити йому його. Але її мало хто розумів.
Необхідність пояснювати — вже це одне сковує уяву. А геній — це
також і уява. Геній — це сміливість, це прорив, це ламання канонів і традицій, це вихід на нові естетичні орбіти. Український геній прикований
до гарби. Він не може її перекинути — навіщо ж шокувати і так засмучений народ? До цензури державної додається ще й власна: письменник
повинен писати тільки те, що потрібне народові. Громадянська лірика
і цнотливі катрени. У найглухіші роки реакції — зашифрований смисл,
алюзії, аналогії, натяки, алегорії — всі ці вимушені баласти поетики, все
це обмежує можливості, сковує уяву, скеровує її в одне річище, виснажує
інтелект.
206
Українська мова. 10–11 класи
[…]
[…] у нас що не поет, то подвижник. Що не поет, то під наглядом
таємної поліції.
Так що, фактично, геній, що приходить у заблоковану культуру,
з перших же кроків починає задихатися. Він заблокований звідусіль —
державою, трагізмом сфальсифікованої історії, консерватизмом смаків,
кон’юнктурою сучасного моменту.
Самотність українського письменника нелюдська. Зокрема — самотність Лесі Українки.
Вона писала мовою, яка була заборонена ще до її народження (Валуєвський циркуляр, 1863). Коли їй було десять років, були дозволені
вистави українською мовою, але виключно на сільську тематику.
Вона входила в літературу, з якої не було виходу. Вона це знала.
Досить перечитати її листи.
У заблокованій культурі зникає розуміння письменницької праці
як праці. Є одне — служіння народові. Письменника можуть любити,
не читавши. Його можуть не зрозуміти, прочитавши. Письменнику
можуть диктувати той улюблений стереотип, який для нього тоскно
консервативний. Письменника можуть принизити рівнем інтерпретації,
його можуть покалічити причетністю до несумісного.
Психологія творчості відсутня. Вимір — не індивідуальний, не талант,
а розміри національного терпіння. Заблоковано вже кілька поколінь.
Все це специфічні явища, які виникають у заблокованій літературі,— вони перестають являти інтерес для світу. В світі відбуваються
динамічні процеси, світ не може постійно озиратися, що хтось там пре
плуга, так само, як пер і в минулому столітті.
Навіть якщо ми думаємо, що це той самий золотий плуг, що впав скіфам
з неба у незапам’ятні часи. Все одно вчені світу думають, що цей плуг упав
«на юге России». Надалі все це дуже небезпечно для нашої літератури.
У заблокованій культурі припиняється створення повноцінних мистецьких імен. Наші молоді поети відомі тільки в тісному колі […] ім’я — це
резонанс. У розхожому розумінні — це відзвук, відлуння. Насправді ж
наростання амплітуди коливань, коли частота власних коливань системи
співпадає з частотою тієї, ззовні. У нас не співпадає. У нас частота нашого
страждання вже надзвукова, а світ не чує. Він нас ледве ідентифікує крізь
товщу всіляких нашарувань.
Яка може бути акустика в абсурдкамері?
Хіба Антонич за рівнем таланту менший поет, ніж його славетні
європейські сучасники? Але навіть до власного народу його ім’я йшло
десятиліттями.
Або молодий Тичина, заблокований від самого себе. «Надтріснутий
геній нашої поезії»,— як назвав його Бажан у недавно опублікованому
11 клас. ІІ семестр
207
давньому листі. Чому — надтріснутий геній? Надтріснутий буває дзвін.
Але щодо України, то у неї і генії бувають надтріснуті.
Є таланти, є генії, є особистості європейського рівня. Немає функціонування у свідомості інших культур.
Ми живемо в умовах, коли заблокована навіть сама можливість появи
генія.
[…]
Заблокованість нашої культури — складна, багатоступенева, вона — існує на рівнях видимих і невидимих. «Ніч бездержавності»,— як сказав
Є. Маланюк. Віками одні і ті ж проблеми, віками одна і та ж безвихідь.
Це не могло не вплинути на націю.
У психології відоме поняття — «звужений стан свідомості». Так, буває
і це. Постійна зафіксованість на одних і тих же темах, одноманітний тип пригніченості психіки створюють цей стан. Ослаблюють пошуковість розуму.
Звідси комплекс меншовартості. Звідси опінія про обмеженість українців. А це не обмеженість інтелекту, це обмеженість психологічного
простору, яким ми дихаємо. В якому ми задихаємось. Від якого серед
інших народів ми часто виглядаємо як непритомні, але нездатні пояснити,
що з нами. Код порозуміння перерваний. Нас пояснюють інші. Це ще
один вид облоги — дезінформація.
Або такий аспект. Американські вчені дійшли висновку, що при низькому рівні викладання мови у школярів гірше розвивається асоціативне
мислення. Це — в Америці, де англійська мова не принижена, і то вони
вважають, що викладання повинно бути краще. А що ж говорити нам, коли
у нас донедавна не те що викладання, шкіл українських у деяких містах
не було! А щоденне приниження, якого зазнає українська дитина в школі,
якби вона хотіла говорити рідною мовою на перервах? Фонетика, інтонація,
а не тільки асоціативне мислення, на цьому страждають. Людина, котра
завжди жде, що її недослухають або поглузують з її мови — як повинна
почувати себе ця людина? А українці так живуть віками. І асоціативне
мислення є. І дали таких поетів, як Антонич, Плужник, Свідзінський.
[…]
Великі українські письменники — це письменники, сформовані історією свого народу. Це провидці, часом поводатари своєї осліплої від
сліз і горя нації. […]
Крім брутальних заборон, репресій, вилучення творів, існує ще й такий тип заблокування генія — це коли тоталітарна держава привласнює
його собі, бере на озброєння своєї ідеології. […]
Українська література — це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через десятиліття згаданих,
через півстоліття надрукованих.
«Під час широко розгорнутого походу пролетарської літератури, коли
з-під останніх поетів, вихованих у буржуазній культурі, викорчовується
Українська мова. 10–11 класи
208
коріння»,— писав Ф. Якубовський у передмові до «Антології української
поезії». Не те що підрубували під корінь, а й викорчовували.
Леся Українка, з її освітою, розумом, з її безпомилковим етичним
слухом, з її хистом до музики, мов, до живопису — вона була одним з тих
останніх поетів, «вихованих в буржуазній культурі», тобто — вихована
в системі інших культурних цінностей.
Якби на той час у якійсь із європейських країн з’явився поет такого
масштабу, то він би мав усесвітню славу, творчість його була б піднесена
на найвищий щабель репрезентації того народу. […]
Геній Лесі Українки затерп у кігтях імперії, котра ніколи не допускала,
щоб магістралі духу проходили через її «западные губернии». Там повинна була бути глушина. Тубільці не можуть мати генія. Сумно і м’яко
сказала про це Леся Українка: «Моя помилка в тому, що я народилася
у волинських лісах». […]
Тяжке становище генія в нашій літературі. Але в цьому становищі
є і свої радощі, може, найголовніші для поета. Хай його не знає світ,
хай переслідує влада. Але де, в якій високорозвинутій незаблокованій
літературі несе народ свого поета, як свічечку в страсний четвер крізь
століття?
Це розуміла Леся Українка, це додавало їй сил.
І це не помилка, що вона народилася у волинських лісах. Народ не міг
помилитися. Саме така поетеса повинна була народитися у волинських
лісах, саме її геніальність ось уже стільки років іде і в корінь, і в крону,
і в цвіт, і в плід української культури.
(Літературна Україна.–1991.–26 вересня; Урок української.–2000.—
№ 2.— С. 2–7; Дивослово.–2001.— № 2.— С. 2–7)
Поняття про протиставлення, заклик, парадокс,
гіперболу, риторичне запитання
Пояснити учням
Антитеза (гр. antithesis — суперечність, протиставлення) — стилістична
фігура в художній літературі та ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні
смислових значень бінарних образів:
Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
Врізала вам поля,
В головах тополя,
А голів нема!
(П. Тичина)
Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, джерелами яких живиться художня література. М. Стельмах, наприклад, не тільки називав свої твори за різко вираженим
11 клас. ІІ семестр
209
протиставленням понять («Правда і кривда»), а й використовував народні
прислів’я: «Кров людська — не водиця» тощо. Для створення антитези
використовуються антоніми. І. Франко за допомогою антитези так показав розшарування в суспільстві: «[…]одні дуже мало або зовсім нічого
не роблять, але розкошують, а інші тяжко працюють, часто понад силу,
але мають заледве стільки, скільки їм крайньо необхідно для життя. Одні
потопають в достатках, інші гинуть з голоду. […] Перших, тобто тих, що
насолоджуються, є дуже мало, інших, тобто тих, що працюють, величезна
маса». «Усі ми в золоті і голі»,— писав Т. Шевченко.
Завдання № 4
За поданим текстом напишіть антитези. Доповніть їх власними роздумами та сформулюйте висновок про те, якою повинна бути вихована
людина. Виголосіть свою концепцію культурної особистості на уроці.
«Ніколи нікого не слухайте, говоріть без упину і тільки про себе. Якщо
у вас раптом з’явилася якась думка в той час, як інша людина щось розповідає,— сміливо перебивайте, не чекайте поки хтось закінчить виклад
своїх міркувань. Хіба він такий розумний як ви?! Переривайте його серед
фрази! А перебивши, розповідайте про свій зубний біль або, ще краще,
покажіть усім, який саме зуб потребує пломби…» Чи не правда, досить
дивні рекомендації? Здавалося б, усім зрозуміло, що це — порада навпаки,
і людина культурна так ніколи не вчинить. Помиляєтесь! В тому-то й жах,
що сама за собою людина часто не стежить і не помічає, що діє саме
таким чином, який ми щойно пародіювали.
(З кн. «Чим хата багата»)
Пояснити учням
Заклик — звертання до певної групи людей, у якому в стислій формі
висловлено провідну ідею часу, політичну вимогу, завдання. Синонімом
до заклику може бути гасло. Наприклад:
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!
(О. Олесь)
Парадокс (гр. paradoxon — несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) — у мистецтві й літературі — художній засіб,
коли вислів різко розходиться із загальноприйнятими уявленнями, зовні
здається нелогічним, але ховає в собі якусь цікаву, важливу думку, кличе
до глибоких міркувань. Парадокси здобули широке розповсюдження в літературі гумористичній, сатиричній, полемічній. На парадоксах будуються
деякі народні прислів’я («Тихіше їдеш — далі будеш», «У шевця чоботи
завжди драні», «У семи няньок дитя без носа»). Для парадокса характерна
лаконічність і завершеність; це наближає його за формою до афоризму,
грою ж слів парадокс буває близький до каламбура. Часом парадокс перевертає поширену сентенцію: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити
Українська мова. 10–11 класи
210
післязавтра» (О. Уайльд). Інколи парадокс вживається як складник мовлення
літературних персонажів, підкреслюючи їхні індивідуальні особливості (класичні образи баби Палажки та баби Параски, створені І. Нечуєм-Левицьким). Багато парадоксів зустрічаємо в сатиричних творах В. Самійленка:
В тій країні люблять волю,
Всяк її шука по змозі
І про неї розмовляє —
У острозі, у острозі.
(«Ельдорадо»)
Або у вірші «Сміливий чоловік»:
Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.
Парадокс у мовленні може виступати як один із засобів індивідуальної
характеристики, найчастіше ж — коли треба показати оригінальність
мислення, думок, незалежність, самобутність суджень.
Гіпербола (гр. hyperbole — перебільшення, зайвина) — один з тропів:
різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості,
розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності,
загостреності, з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Для гіперболи характерне таке перебільшення ознак зображуваного, яке,
проте, не слід розуміти буквально. Це улюблений засіб народної творчості,
особливо героїчної, а також і сатиричної. Наприклад, з метою прославлення
боротьби українського народу проти польської шляхти і звеличення героїв
цієї боротьби в народній поемі «Ой з-за гори високої» Нечай зображений
людиною виняткової сили й мужності. Він не злякався сорока тисяч
ворожого війська:
Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Став ляхами, як снопами,
По два ряди класти.
Гіперболи властиві також ораторському стилю, романтичним і сатиричним творам. Т. Шевченко в сатиричній поемі «Кавказ», викриваючи
самодержавно-кріпосницький лад Росії, говорить про великі страждання
народу, використовуючи такі гіперболи:
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сліз!
А батькових, старих, кривавих!
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
11 клас. ІІ семестр
211
Гіпербола подеколи перемежовується з метафорою, символом чи уособленням:
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтитимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе
І до інших йтимуть горді Ти.
(В. Симоненко)
Протилежна гіперболі літота — художнє оменшення.
Завдання № 5
Уважно прочитайте текст. Виділіть у ньому згадані вище виражальні
засоби риторики (порівняння, метафори, протиставлення, заклики,
парадокси, гіперболи). На їх основі, виділяючи головне, створіть цитатний план прочитаного уривка.
СЛОВО І НАРОД
(уривок)
Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається
рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово
своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників
і оборонців.
«Ну що б, здавалося, слова… — чуємо з малих літ тихе запитання
довіри, здобуте з найбільших глибин.
— Слова та голос — більш нічого! А серце б’ється-ожива, як їх почує!… — і спрямоване в саму душу зав’язаного світу, як сакраменто: —
Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди!…»
У відповідь — кредо: «Вогонь в одежі слова»,— твердо, як з-під
ковальського молота.
І, як руків’я наскрізьсічного меча, поєднання довіри й кредо: «Слово,
моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє».
Ця інтерпретація, як втілення українського народного духу в слові
наших найбільших поетів, мислителів, революціонерів, так і непоборного
вияву становлення національної самосвідомості — її буття і творення.
В головах слова стоїть свідомість, у головах свідомості стоїть слово.
Вони з купелі крові, що пульсує в грудях і заливає мозок.
Слово не значок, не символ — це вогонь, а перефразовуючи вже
відоме: сорочка духу народу.
Вона досконало-вишукана й коштовно-прекрасна — невтомно шита
з покоління в покоління і турботливо передавана з роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця.
Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом
і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною,
барвінком і вишневим цвітом — кожна її ниточка вимочена в Дунаї,
криницях і струмках людської звитяги. Вона з голосу тура, мисливських
212
Українська мова. 10–11 класи
сурем, скрипу дерев’яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні,
рокоту комбайна — вся з колосся, осмаленого війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блиску козацької шаблі і весла невольницького
човна, що чалить у бурях на тихі води — вся з шляхетного лицарства,
що йому ніщо найстрашніші муки й тортури. Вона, як напнуті паруси
волі, зіткані з останнього поклику воїнів і борців повстань, революції,
битв за волю, честь і незалежність — вся змочена удовиною сльозою,
повита дівочою тугою на ясирних та окупантських торгах і просолена
зойками голодного конання. Вона з полум’я очей, відчайдушної усмішки,
рішучого вихору з-під каблука — вся спрямована в стрімкий лет, щоб
наша доля нас не цуралась. Вона з першого радісного щебету немовлят
і тяжких похоронних плачів — вся з весен і морозу, так часто палена
спекою, бита градом і дощем, але завжди повна осіннього достигання.
Вона з потаємного шепоту і зітхань закоханих у станціях метро, під
незугарною аркою урбаністики, на ажурних мостах, на простих кладках,
звичайних перелазах, у парках і дібровах — уся з хмільного чар-зілля,
настояного на серці. Вона із земних глибин і небесних висот — уся
з могуті інтелекту й криці моралі. Вона з колискової молодої матері над
первістком — уся з шелесту дерева життя й пізнання зі старого в новий
світ. Вона вся з тучі й грому, як з води і роси,— така українська мова.
Ніжна й тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо
їй в основі — непорочність, цнота й чистота.
Та годі її занедбати, занехаяти, як відбувається самогубство, цілковите знищення — тлін і порох, а насильницьке здирання уподібнюється
всеспаленню і попелу.
[…]
Слово, мова — не просто будматеріал, а твоє покликання. Вони — і совість, і правда. Їх нема про будень і про свято. Вони — одні, єдині. Без них
не дихнеш. Ти мусиш, ти повинен давати відповідь, як на суді честі.
(Б. Харчук)
Пояснити учням
Риторичне запитання — одна з фігур поетичної мови та ораторського
мистецтва: таке питання, яке ставиться не для того, щоб дістати на нього
відповідь читачів або слухачів, а лише щоб привернути їх увагу до певного
явища чи самим запитанням висловити ствердну думку. Наприклад:
Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?
(М. Рильський)
11 клас. ІІ семестр
213
Риторичним буде також і те запитання, яке вимагає негайної відповіді
того, хто його поставив. Воно готує читача або слухача до сприйняття
наступної розповіді, пожвавлює її. Риторичні запитання часто бувають
звернені до предметів і явищ.
Завдання № 6
З поданого уривка випишіть риторичні запитання. На їх основі напишіть тези стверджувального характеру, які б відбивали проблеми,
що піднімає автор. Доповнивши тези власним коментарем, підготуйте виступ на тему «…Маємо велике право й гордість іменуватися народом українським!» Виступіть з доповіддю. Поставте свої риторичні
пита ня перед класом.
…Скільки з уст народу нашого можна почути […] легенд, переказів,
скільки пісень, приказок, співаночок, оповідок — трагічних і смутних,
веселих і безжурних,— скільки всіх цих багатств можна записати по наших
українських селах, хуторах? Ані ліку їм, ані віку. Живуть, примножуються,
квітнуть… Передаються з покоління в покоління історія народу, його
душа, характер, вдача. Який же великий, неосяжний і безсмертний скарб
культури народу нашого маємо ми успадкувати!
Але чому ж саме тепер наша рідна українська мова, пісня, казка,
джерела батьківської землі, її природа не рятують багатьох з нас від
безпам’ятства, від чадіння душі, від безликості й сірості, від усіх цих
та інших бід і проблем, що невидимо облягають нас згірше від радіації
чи навали підступного віроломного ворога? Чому ми самі ганьбимо,
плюндруємо, з байдужістю зайд безпринципних, бракон’єрів бездушних
ставимося до історії і культури народу, який спородив нас, до пам’яті
роду, до святая-святих — мови материнської, до рідних рік, озер, лісів,
земель, до всіх цих животворно-цілющих джерел у прямому й переносному значенні?!
Як же тісно переплелося, сплуталося все це і як тяжко розв’язати давно наболілі вузли і дати конкретну, точну відповідь. А треба… І не тільки
треба — настав час, калатає дзвін тривоги, закликає до пам’яті нашої,
до наших сумлінь, наших душ… Кличе озирнутися, подивитися на самих
себе: хто ми й звідки?… Схаменутися, відродитися й утверджувати своє
власне — неповторне обличчя, а його немов барвистий, яскравий, живописний пензель малює мова.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма…
Невже колись не було цих слів?! Невже колись ми, українці, жили без
них? Не віриш у таке припущення. Здається, вони були вічно. З цими
словами народжувалися і вмирали сотні, тисячі людей.
214
Українська мова. 10–11 класи
Та це й не слова, не вогонь поезії — це щось незбагненно вище, якийсь
заземно-космічний гімн, дивовижна органна музика, що розгойдує душу,
дає їй безмежжя простору, можливість відчути, пізнати й вихлюпнути саму
себе в розлогому ритмі. У ритмі, який щонайкраще відчув і висловив
у вселюдському тембрі Тарас Григорович Шевченко! З його це серця
полилася наша мова безбережними, розкутими мелодіями болю і гніву.
Завдяки йому та іншим славним синам України вона вийшла на одне
з перших місць серед тисячоголосся народів і народностей планети. Ось
що даровано у спадок нам, нашим дітям, онукам і правнукам, даровано
користуватися нею, любити, берегти і примножувати серед запашного,
барвистого мовного букету […]
Так чому ж ми так часто нехтуємо цим скарбом, цим предковічним,
золотим запасом голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо
і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом
українським?…
(С. Носань)
Виступ перед аудиторією: звертання,
контакт зі слухачами, поведінка під час виступу
Завдання № 7
Слухаючи текст, законспектуйте його у вигляді розгорнутих тез про
основні вимоги щодо підготовки та виступу перед аудиторією. На
основі записаного підготуйте виступ на тему, яка є назвою пропонованого тексту.
ВІД ВИСОКОЇ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ
ДО ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Наша культура, наша ввічливість, ставлення до безпосереднього
співрозмовника та до інших учасників чи свідків розмови особливо наочно виявляється в тому, як ми до них звертаємось. Якщо звертаючись
до знайомої людини, ви називаєте її на ім’я чи на ім’я та по батькові,
це прозвучить значно ввічливіше і м’якше, ніж звертання за допомогою
одного займенника «ти» чи «Ви».
Є ще одна, здавалося б, дрібниця, яка стосується імен і прізвищ.
В якому порядку їх розміщувати, щоб не образити людину, щоб висловити
пошану до неї?
Якщо у виступі на зборах чи в статті до газети, а також у листах,
у звичайній розмові вам треба назвати імена та прізвища одного чи
кількох товаришів, пам’ятайте про те, що на першому місці завжди
ставиться ім’я або ім’я та по батькові, а вже за ним — прізвище. Ім’я та
по батькові ставиться після прізвища лише в ділових паперах — в анкетах,
автобіографіях, довідках, списках та ін.
11 клас. ІІ семестр
215
Пригадаймо правила звертання до людей знайомих. В українській мові
звертання може виражатися як називним відмінком, так і кличною формою.
Називний відмінок переважає у науковому та офіційно-діловому стилях
(звертання в них зустрічається, як правило, досить рідко). У повсякденному
мовленні ми найчастіше вживаємо кличний відмінок. При цьому слід мати
на увазі, що коли звертання складається з імені та по батькові, обидва слова
повинні мати однакову форму — або кличний, або називний відмінок.
Ми чомусь вважаємо, що шліфувати повсякденне побутове мовлення — справа смішна, даремна трата часу, бо «здоров!», «привіт!», «бувай!»
не можна, мовляв, ні поліпшити, ні погіршити і, що працю над власним
мовленням слід починати від ораторських промов.
Як же ми помиляємось!…
Перш ніж учитися ораторського мистецтва, мистецтва ведення блискучих дискусій і задушевних бесід, слід опанувати мистецтвом ведення
звичайних розмов у звичайнісіньких життєвих ситуаціях, у яких нам
доводиться щоденно розмовляти самим або вислуховувати інших. Саме
тут відточується вміння дібрати найвідповідніше слово, інтонацію, тон,
темп мовлення, зорієнтуватися, які жести, яка міміка доречні в тій чи
іншій обстановці, а яких загалом слід позбутися. Саме тут шліфуються
ґрані того алмазу, який зветься високою мовною культурою і є, зазвичай,
свідченням справжньої внутрішньої культури.
Праця над підвищенням мовної культури складна, тривала, потребує
багато часу й зусиль. Складність ця пояснюється тим, що висока культура
мови неможлива без високої загальної культури. Можна навчитися говорити без грубих помилок у вимові, наголошенні слова, навіть у доборі
слів. Але якщо у людини інтелект спить, то який же у неї бідний словник,
які штамповані стереотипні фрази, бідна уява й убоге мислення! І для
висловлення найпростішої думки така людина, як правило, вживає втричі
більше слів, ніж потрібно.
Між мовною убогістю і багатослів’ям прямий зв’язок: чим менший
у людини запас слів, тим більше їх піде на висловлення, здавалося б, зовсім
простенької думки. Уміння чітко мислити, багата уява, достатній запас
слів дають змогу людині стисло і небагатослівно говорити. Щоб говорити
правильно й красиво, треба пильно прислухатися до слова, постійно
замислюватися над його слушністю в кожному окремому випадку.
Розвивати в собі чуття слова найкраще за допомогою читання. Для
декого читання — процес обтяжливий: книжка товста, сторінок багато,
очі по сторінках повзають, мов сонні мухи, а до кінця ще так далеко…
Отже, треба навчитися читати швидше. Як це зробити? По-перше, треба
зосередитися на тому, що читаєш, відігнати від себе всі інші думки,
не розмовляти під час читання, не закидати оком на телеекран, не відволікатися на сторонні справи. По-друге (і це дуже важливо!), треба
«відключити» механізм вимови. Що це означає? А простежте за собою:
216
Українська мова. 10–11 класи
коли ви читаєте, то подумки проговорюєте майже кожне слово (у декого
при цьому навіть ворушаться губи). Якщо ж ви навчитеся сприймати
написане лише зором, без проговорювання про себе кожного слова,
читання помітно прискориться. По-третє, читати треба не словами, а намагатися одразу охопити зором словосполучення, фрази. З часом можна
навчитися схоплювати одразу цілий абзац тексту. Уявляєте, скільки тоді
можна встигнути всього прочитати?
Коли ж у якомусь абзаці наштовхнетеся на якесь незнайоме слово,
уповільніть темп, верніться назад, з’ясуйте для себе його значення за допомогою контексту або словника.
Розширює словниковий запас заучування напам’ять віршів і високохудожніх прозових уривків, які стають чимось на зразок матриць
нашого мозку: чим більше текстів зберігає пам’ять, тим мозкові легше
видавати вже готові словесні форми або «відливати» фрази за закладеними
в ньому мовними зразками. У будь-якому віці, виходить, корисно завчати
поетичні рядки, бо вони дають нам змогу краще розмовляти. Особливо
ж велику користь це дає в дитячі та юнацькі роки.
Корисне для збагачення словника й переписування — для себе — того,
що вам особливо сподобалося. Пригадайте записні книжки письменників,
де стільки рідкісних слів, містких фраз. Корифей української прози
Панас Мирний полишив після себе колекцію народних пісень, казок,
конспектів-виписок з різних творів, критичних та історичних праць.
А тепер про найскладніше. Як готуватися до прилюдного виступу?
Обов’язково все, про що ви збираєтеся говорити, треба спочатку записати,
намагаючись речення будувати короткі, слова вибирати найпростіші,
думку висловлювати якомога чіткіше. Дуже добре, якщо є можливість
записати свою мову на магнітофон, щоб мати змогу почути себе збоку.
Тоді під час виступу ви будете знати, чого саме слід уникати (чи не поспішати, чи не робити надто великих пауз, чи відмовитись від якогось
нав’язливого слова тощо).
Якщо ви збираєтесь написане читати, то теж треба врахувати, що
можна, а чого не можна.
Не можна: підкреслювати — для виділення голосом — великі словосполучення (адже інтонаційно виділити можна одне слово, а не ціле
речення); залишати лапки, якими на письмі позначається іронічне,
переносне значення слова; їх треба замінювати словами «так званий»,
«начебто» (це краще сприймається на слух); зловживати цифровими
і буквеними нумераціями (вони заважають).
Треба: позначати місце наголосу в усіх нових для вас словах; текст, призначений для читання, повинен бути за допомогою пунктуації розчленований
на невеликі відрізки, в яких би зберігався внутрішній смисловий зв’язок.
І ще одна цікава рекомендація, яку пропонують компетентні люди:
поділ великих фраз на менші і виділення в них окремих частин вимагає,
11 клас. ІІ семестр
217
щоб у тексті, призначеному для читання вголос, ставилися більш сильні
знаки, ніж звичайна кома. Якщо доводиться вибирати між комою і крапкою з комою — беріть останнє; якщо доводиться вибирати між крапкою
і знаком оклику чи знаком запитання, вибирайте останнє. Поставте
знаки навіть там, де на письмі їх не ставлять, але при читанні ви там
обов’язково зробите паузу.
Навіщо це все? Розумно, вдумливо розчленований знаками текст ви
прочитаєте виразно; слухачі із задоволенням вас вислухають і сприймуть
усе, сказане вами.
Який же вибрати тон розмови? Найкращий з усіх — доброзичливий
і приязний. Він завжди допомагає прокласти містки від людини до людини.
Не менше значення має й уміння володіти своїм голосом. У кожного народу є свій ідеал людської краси. Є він і у нас. Чи це лише риси обличчя,
постава, одяг? Ні, той ідеал, що складався віками, оспівувався в піснях
і переходив од роду до роду, містив у собі гармонійну мову. В ній поєднуються і мелодійний голос, і веселий або ніжно-журливий тон, і співучість
української вимови, і задушевний, щирий, приязний зміст. Віковий досвід
народу нашого говорить: немає краси людини без краси її мови. Не може
бути гарною людина, в якої голос грубий, різкий, інтонації агресивні,
а часом проскакують і лайливі слова. Багато що тут залежить від нас. Коли
ми налаштуємося на доброзичливість і приязнь, у нас одразу м’якшає вираз обличчя, з’являється усмішка, змінюються барви голосу. Усе це разом
і створює певне враження про нас у інших людей.
Значну роль у спілкуванні відіграють і жести. «Так» і «ні» ми можемо
сказати словом, а можемо — головою. «Там» або «туди» — вказівним пальцем. Промовляючи вітання, злегка вклоняються. Дивуючись, ми хитаємо
головою, знизуємо плечима, розводимо руками. Сердячись, супимо брови,
затискаємо зуби, погрожуємо пальцем. Гніваючись, стукаємо кулаком
об стіл, тупаємо ногою, хапаємось за голову. Радіючи, прикладаємо руку
до серця, розкриваємо обійми. Але всі оці жести супроводжують слова,
відповідно забарвлюючи їх.
Якщо жести стримані й водночас виразні, красиві, вони допомагають
краще донести думку до слухача. Отож, супроводжуйте слова жестами,
але не замінюйте недоладними, перебільшеними жестами хороші слова
нашої рідної мови.
(За А. Коваль)
Способи виголошення промови:
темп, гучність виступу, інтонація
Пояснити учням
Щоб правильно виголосити текст, треба глибоко розуміти його зміст.
За допомогою темпу, тембру, гучності мовлення необхідно вміти показати
особливості змісту і стилю тексту, розкрити авторський задум. Говорити
218
Українська мова. 10–11 класи
слід з достатньою швидкістю — 90–140 слів за хвилину, плавно, з гарною
дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, логічним наголошуванням слів, правильною розстановкою пауз тощо. Важливою умовою
виразного мовлення є дотримання правил орфоепії. Необхідно пам’ятати,
що в українській мові літери в основному відповідають звукам. Усі голосні
звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно. Ненаголошений голосний о також вимовляється чітко, без найменшого відтінку «акання». Тільки
в деяких словах він наближається до звука у. Наприклад: кожух [к у ж у х],
голубка [г у л у п к а]. Але ненаголошені голосні е та и у вимові звучать
майже однаково, тому їх написання в сумнівних випадках перевіряємо
за допомогою правил українського правопису. В українській мові є певні
особливості у вимові й написанні приголосних. Так, приголосний в ніколи
не уподібнюється до глухого ф. У деяких випадках він наближається до
голосного у: кров [к р о у], лавка [л а у к а]. Дзвінкі приголосні ніколи не
оглушуються. Винятки становлять звуки г і з. Звук г, якщо він стоїть перед
наступним глухим, вимовляється як х: легко [л е х к о], вогко [в о х к о].
Звук з у префіксах, якщо він стоїть перед наступним глухим, іноді наближається до с: розкусити [р о с к у с и т и], безпека [б е с п е к а].
Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний
дзвінкий: боротьба [б о р о д' б а], вокзал [в о г з а л]. Літера щ в українській
мові завжди вимовляється твердо й передає два звуки [ш ч]. Особливістю
українського мовлення, що відрізняє його від російського, є переміщення
наголосу в іменниках першої відміни у множині на закінчення. Наприклад:
книжка — книжки, вітер — вітри. У формах однини наголос переважно
постійний; у формах множини він переноситься з основи на закінчення.
У дієсловах типу нести, везти кінцевий склад наголошений. Віддієслівні
іменники середнього роду на -ання наголошуються на тому ж складі, що
і в інфінітиві: читати — читання, питати — питання. У числівниках
одинадцять, чотирнадцять, на відміну від російської мови, наголошується
склад -на-. Але у знахідному відмінку наголос падає на закінчення -ох:
одинадцятьох, чотирнадцятьох. Важливою ознакою речення є інтонація
(повідомлення, питання, захоплення тощо). Інтонація (лат. intono — голосно вимовляю) — основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи
комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість
відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета
чи співбесідника. Фонічні чинники інтонації, передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та
пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому мовленні,
зазнаючи під впливом ритму істотної трансформації, позначаються на
темпі мовлення, визначають не тільки мелодику, а й надають смислового
значення організованим ритмо-синтаксичним структурам. Розрізняють
інтонацію розповідну, ораторську, запитальну, ствердну, запрошувальну,
окличну тощо. Наспівний тип — визначальний для української лірики,
зумовлений евфонічною природою української мови, наявний у поезії,
прозі, драмі. Визначенню правильної інтонації сприяє розподіл тексту на
змістові частини й пунктуація. Складовими частинами інтонації є висота
тону, сила, темп і тембр голосу, паузи. Розповідні речення характеризуються
підвищенням голосу, тону на початку і зниженням його наприкінці речення.
11 клас. ІІ семестр
219
У питальному реченні тон підвищується на слові, у якому міститься зміст
питання. Спонукальні речення містять у собі наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо і вимовляються з розповідною або окличною
інтонацією. Найбільш важливе в повідомленні слово може виділятися
в реченні не тільки завдяки порядку слів, а й посиленням голосу — логічним
наголосом. Логічний наголос (виділення слова голосом) є одним із важливих
засобів виразності усного мовлення.
Завдання № 8
Уважно прочитайте уривок з роману О. Гончара «Собор». Розбийте
текст на змістові частини. Визначте тип інтонації кожної частини та
розставте логічні наголоси, акцентуючи увагу на найважливіших (з вашої точки зору) моментах. Вивчіть уривок напам’ять. Виконайте твір
перед класною аудиторією.
СОБОР
(уривок з роману)
…Виник [собор], мов із легенди. Після зруйнування Січі, в потьомкінські
часи, повержені запорожці заснували монастир у цих місцях, у плавнях, що
належали раніше одній із окраїнних запорозьких паланок. Отам у плавнях
постригались у ченці, брали до рук, замість шабель, книги Святого Письма.
Перевдягалися, як оточенці, в буденну сіру одежу гречкосіїв. Чорною жалобою ряс прикривали буйночервоні шаровари лицарів Запорожжя. І вирішено
було тоді на їхній сумовитій раді: збудуємо собор. Воздвигнемо, щоб піднісся
в небо над цими плавнями, що рибою кишать, над степами, де наші коні
випасались, і буде незломлений наш дух жити у святій цій споруді, наша
воля сяятиме в небі блиском недосяжних бань. Шаблю вибито з рук, але
з серця не вибито дух волі й жадання краси! Наша непокора в цім витворі
стане серед степів навіки, окрасою Великого Лугу вгору сягне… Але хто ж
збудує? Хто сотворити зуміє? Підліток місцевий викликався, тямковитий
хлоп’як з очима великими, як натхнення. «Благословіть!» І зник у плавнях.
Три доби його не було, потім повернувся до товариства й на долоні тримав
собор готовісінький, весь зроблений із стеблин комишу. Розповідав, нібито
зморений, приліг у плавнях, задрімав, і собор сам уві сні йому наснився.
Дано знак, ударили в тулумбаси, скликали раду козацьку (відомо, що на раду
навіть у Січі козаки йшли без зброї, покладаючись лише на силу розуму).
Рада козацька, оглянувши спробу комишеву, схвалила: воздвигнем!
І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані: бані собору над плавнями,
над цим білим світом дніпровським…
Виступ під час дискусії
Готуючи учнів до участі в обговоренні якогось питання, що може
набути характеру дискусії, вчитель має нагадати, пояснити поняття,
пов’язані з цією активною формою мовленнєвої діяльності учня, наголосити на необхідності вчитися вести дискусію.
220
Українська мова. 10–11 класи
Пояснити учням
Дискусія — широке публічне обговорення якогось питання, що не виключає суперечки окремих осіб, висловлення часом протилежних поглядів
на предмет обговорення. Дискусія може мати форму усного обміну думками,
а також друку в періодичних виданнях. Відповідно й діалог, тобто «розмова
між двома особами», може бути усним спілкуванням, а може — діалогом
уявно-умовним, через друк чи інші форми письмового обміну поглядами.
У першому випадку цілком можливе використання й такого компоненту
дискусії, як репліка, тобто коротке висловлювання, часом відповідь, зауваження, заперечення, закид, зроблені промовцеві з місця. Але «реплікою»
називають і друковані, так само короткі, зауваження чи закиди з приводу
питань, що дискутуються. Вміння вести дискусію передбачає толерантність,
стриманість (що не означає беземоційність), тактовність щодо супротивника
(неприпустимі образи на його адресу), що свідчить про загальну культуру
людини. А переконливість аргументів, оперування значним фактажем,
широка поінформованість, багатство лексико-стилістичних засобів, обґрунтованість висновків — про ерудицію, розум учасника дискусії. На
сторінках газет, у радіо- та телеефірі читаємо, слухаємо, бачимо чимало
дискусійних матеріалів з приводу болючих, складних проблем сьогодення.
Тематику виступів можна окреслити, зокрема, так:
Свобода слова.
Малоросійство — загроза для багатьох націй.
Культура і цивілізація.
Передбачувані зміни в українському правописі — «за» і «проти» та ін.
Деякі проблеми, здавалось би, за всіма законами здорового глузду, аж
ніяк не мали би бути предметом дискусій, однак стають такими. Наприклад, питання про одну чи дві державних («офіційних») мови в Україні,
про начебто «насильственную украинизацию» і т. ін. Антиукраїнські сили
поводяться агресивно. І цим т. зв. «опонентам» мусять відповідати і поважні
вчені, академіки, і письменники, і всі свідомі українці. У державі такі питання мали би взагалі не підлягати обговоренню, однак вони нав’язуються
українофобами, які при цьому оминають проблему наявності в Україні
величезної кількості державних освітніх закладів з недержавною мовою
викладання, тенденцію подальшого тотального зросійщування України,
стрімке просування до «неукраїнської України» тощо.
Завдання № 9
Ознайомтесь із зразками виступів під час дискусій. Сформулюйте головну
ідею кожного з виступів, звертаючи увагу на підкреслені в них слова.
Підготуйте свої міркування з приводу порушених у виступах проблем.
СВОБОДА СЛОВА: ЯКОЮ ЇЙ БУТИ?
(Василь Лизанчук, професор Львівського національного університету
ім. І. Франка)
Щодня радіо, телебачення, газети доносять до нас гострі судження
стосовно дотримання свободи слова. Питання «Свободи висловлювань
і функціонування парламентської демократії в Україні» розглядала сесія
11 клас. ІІ семестр
221
Парламентської асамблеї Ради Європи. Спричинило ці термінові слухання
зникнення Георгія Гонгадзе за й досі не з’ясованих обставин. На жаль,
це ім’я непоодиноке у трагічному списку загиблих журналістів.
Корумпований, кримінальний розгул не припиняється. Він знаходить
зловісну поживу в загальному падінні морально-етичного, національнодуховного рівня, адже поняття честі, совісті, гідності, елементарної порядності висміюються як релікти минулого. Ці високі засадничі категорії
у людських стосунках підмінюються вільною конвертованою валютою,
за яку все продається і купується.
Склалася така ситуація, що будь-який критичний матеріал може бути
розцінений як приниження чиєїсь честі й гідності, за що суд призначає
астрономічну суму компенсації. У такий спосіб затискують критику,
шантажують працівників масової інформації (ЗМІ), підривають економічні засади видань, перетворюючи свободу слова у фікцію. Однак варто
зазначити, що дорогу до суду інколи прокладають собі самі журналісти, бо
публікують «сирі» матеріали, з неперевіреними, перекрученими фактами
і подіями […] образливою лексикою, без належної аргументації тощо […]
Критичний метод як спосіб пізнання та осмислення дійсності — обов’язковий елемент журналістики. Конструктивна критика — це справжня
соціально-позитивна енергія. А необґрунтовані, образливі, насичені
негативізмом, злостивістю матеріали руйнують позитивні моральнопсихологічні засади окремих людей, нації загалом.
Свобода слова як основа свободи взагалі, гарант розвитку українського демократичного суспільства не повинна залежати від випадкових
факторів, особистих уподобань та уявлень. Мусимо навчитися поєднувати
свободу слова з відповідальністю за долю людини, нації, держави, української
мови, культури, духовності. Свобода слова — не абстрактне, безвідносне
поняття. Саме тому важливо підтримувати тих журналістів, громадян
України, котрі розуміють свободу слова як усвідомлену потребу творити
добро і ставити її на службу високим морально-духовним принципам,
здоровим потребам людини, українським національним інтересам.
Однак частина журналістів, громадян України, тлумачать свободу
слова як уседозволеність і застосовують її для самозадоволення, корпоративної вигоди, що нерідко перетворюється на політичне блюзнірство
стосовно інтересів нашого національного державотворення. Спираючись
на Конституцію України, яка зафіксувала право кожного на свободу
думки і слова, вільне вираження своїх поглядів та переконань, комунопромосковські трубадури ведуть потужну пропагандистську кампанію,
спрямовану на розкол українського народу, на розпалювання недовіри
й ворожнечі між «західняками» і «східняками» […]
В Україні є також журналісти, політики, громадські діячі, які використовують свободу слова для руйнування у громадян державницького мислення, розмивання національних почуттів, для морально-психологічного
222
Українська мова. 10–11 класи
приниження, політико-ідеологічного цькування українськості, насаджування психології холопства, малоросійської меншовартості.
Іван Дзюба справедливо зазначає: воістину трагічним є те, що українська культура і мова мають утверджуватися серед обставин глибокої
моральної і поведінкової деградації суспільства. Використовуючи наші
гуманні закони, українофоби цілеспрямовано диригують всеохопним наступом на нашу ж мову, культуру, духовність, національні традиції, звичаї.
Зовнішні і внутрішні недруги Української держави всіляко намагаються
не допустити деколонізації психології кожного українця.
Складність розбудови Української держави спричинилася до багатопланових проблем утвердження свободи слова в новому суспільстві. До них
належать правові, політичні, економічні, морально-психологічні аспекти.
Створюючи передумови для забезпечення свободи думки і слова, вираження поглядів і переконань, політичного та ідеологічного плюралізму,
не маємо жодного права дозволяти свободи спотворення історичної правди про
давньоукраїнську державу Київську Русь, героїчну і трагічну долю України
в боротьбі за незалежність і соборність, паплюження видатних її діячів.
Парадокс: свобода, за яку пролито не одну українську краплю крові,
у самостійній державі воює проти її незалежності, духовності, культури.
Тим часом європейські організації «не лише не знають ступеня зросійщення
суспільного життя, не розуміють українську мовну ситуацію, а й керуються — не завжди адекватно — лише правами людини, нехтуючи права корінної
української нації на збереження і розвиток своєї мови, культури, традицій,
звичаїв, тиснуть на Україну»,— слушно підкреслив Степан Вовканич.
Потрібно вести таку соціогуманістичну політику, котра не зіштовхувала б
права нації з правами людини, а комплексно б їх розв’язувала.
Виникає запитання: якщо свобода слова, свобода отримання інформації, свобода функціонування ЗМІ спричиняє нехтування наших національих інтересів, призводить до того, що українці на власній землі
не почуваються господарями, то що це за свобода, кому вона служить?
Чужим державам? Свобода слова мусить бути не лише законодавчо
окреслена, а й нормована, щоб не було зловживань, щоб розвивалися
кращі традиції демократизму.
Інформація є надзвичайно продуктивною і надзвичайно руйнівною
силою. Потрібно не лише розрізняти прихильне і зловороже слово,
добротворні і шкідливі засоби масової інформації. Мусимо поставити на сторожі добродійного вільного слова Закон, захистити це слово
від злозичливців, спрямувати українську громадськість до національних
вартостей, дати рішучу відсіч інформаційній агресії — зросійщенню, американізації інформаційного ринку та інформаційного простору, захистити
заради національних інтересів духовно-культурне, морально-психологічне
здоров’я українського суспільства і людину в ньому.
(Літературна Україна.–2001.–29 березня)
11 клас. ІІ семестр
223
МАЛОРОСІЙСТВО ТА ХОХЛУЙСТВО: ДЕНЬ СЬОГОДНІШНІЙ
(уривки)
(А. Погрібний, професор Київського національного університету імені
Т. Шевченка, академік, голова Всеукраїнського педагогічного товариства
імені Г. Ващенка)
[…] Україна — […] повновартісна, повносила, європейськи зорієнтована держава, свідома своєї місії, свого місця у сучасному світі, з національно свідомим, самошанобливим, вольовим та гордим, працьовитим та
несхитним у своєму прагненні мати власну нормальну державу людом,
для якої такі речі, як повага до власної історії, культивування рідної мови
є не дискусійними, а самозрозумілими, самоочевидними, аксіоматичними.
Україна як спосіб хай і запізнілого порівняно з іншими народами, одначе
безобмовно самостійного державного утвердження на взір найвідоміших
країн світу.
На противагу ж Україні, Малоросія — то антитеза України, дещо
цілковито їй супротивне, те, прикмети чого увиразнюються, як тільки
додамо до отого, чим щойно означено Україну, заперечну частку «не».
Тобто — неповновартісна, не європейська, а однобічно московськи зорієнтована, несвідома своєї місії у сучасному світі, нешаноблива до власної історії,
культури, мови і т. д. Був період в історії Малоросії, коли її фарисейськи
повеличували державою («Живи, Україно, радянська державо!» — співалося у гімні УРСР), одначе її підлегла метрополії, придаткова, саме
малоросійська суть від цього аніскільки не змінювалася.
Зрештою, й населяють Малоросію у великій кількості не українці,
а саме малороси. А що таке малорос? За визначенням Є. Маланюка, малорос — це українець з деформованою національною психікою. Дослівно:
це — «тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно,
а — в наслідках, часом,— і расово». Як зазначав Є. Маланюк, на нашій
Батьківщині — «головнім історичнім родовищі цього людського типу, він
набрав особливо паталогічного характеру», характеру хронічної хвороби,
що її належить зживати довгі й довгі десятиріччя.
Ще нагадаю з Є. Маланюка: малоросійство — це «затьмарення,
ослаблення і — з часом — заник історичної пам’яті», це «параліч політичної волі і думки», це — «національне пораженство», тобто невіра
у можливість української державності, це — «неміч, хвороба, каліцтво
внутрішньонаціональне», це також явище, яке тримається на систематичному старанному «впорскуванні» українцям комплексу меншовартісності, на взір (це я цитую Маланюка, а ви, шановні друзі, хіба не чуєте
цього й сьогодні?) — «ніколи не мали держави», «темне селянство»,
«глупий хохол» і т. п., як і «впорскування» насмішкуватого ставлення
до національних вартостей. Останнє, за Є. Маланюком, виявляється,
наприклад, у систематичному висміюванні, анекдотизуванні й глузуванні
з національних звичаїв, обрядів, національної етики, української мови,
224
Українська мова. 10–11 класи
національного стилю, нввіть національного вбрання (знайдіть, прошу,
японця, котрий глузував би з кімоно; у нас же зневага до шароварів
і вишиванок — то незрідка ледь не ознака «європейськості»)…
О, бунтівливий, проникливий поете, спроможний у кожного, хто
національно ще не вкінець зістерилізувався, заронити спасенне почуття
національного сорому! Як і В’ячеслав Липинський, Є. Маланюк точно
здіагнозував, що малоросійство — то хвороба, спричинена кількома
століттями чорної ночі бездержавності. Буде власна державність — пощезне й малоросійство,— так йому уявлялося, і він навіть сформулював
це так: «Це є та проблема, що першою встане перед державними мужами
вже Державної України».
«Першою встане». Та чи встала? Чи не продовжує заганятися у глибини ця хвороба вже й у нинішніх умовах, коли українську державність
відновлено?...
(Літературна Україна.–1999.–1 квітня)
AUDIATUR ET ALTERA PARS
(«Хай буде вислухана інша сторона»)
Почуймо російськомовних
А. Погрібний: «Як я і передбачав, з приводу моїх останніх бесід
почулися часом аж надто роздратовані заперечення: навіщо акцентувати
на мовній проблемі?»
«Неужели эта ваша тема накормит, обует, оденет, повысит пенсию,
зарплату и т. д. ?» Це — І. Бекетов з м. Рубіжного. Або: «Хіба не зрозуміло,
що мова також залежить від… шлунку?» — Н. Коломієць із Запоріжжя.
Найперше варто відповісти пані Коломієць. О так, чудово розумію,
що навернення до України та української мови тих, хто від них відбився,
залежить, як ви кажете, і від шлунку, тобто від рівня життя, який для
багатьох людей у державі усе ще залишається жебрацьким. Так, це гірка
правда, і я щиро співчуваю тим людям, які надіслали мені розповіді про
свої бідування. Та водночас є тут і зворотний підхід […]: не зможемо ми
належним чином витягнути країну з економічної руїни без об’єднуючої
переважну більшість населення національної ідеї. Економіка і культура — це як два крила для птаха, який хоче злетіти, це як за законом
сполучених посудин.
Розумію також, що мовне питання потребує великої тактовності.
Тільки скажіть: хто його постійно роздмухує в державі, хто повсякчас
зчиняє галас про «насильственную украинизацию», якої насправді нема
ані сліду, хто взагалі «на повну катушку», як кажуть росіяни, використовує
мовну карту, особливо у виборчих кампаніях?
Ось я переглядаю партійні програми. Немає жодної тези про примусову українізацію у програмах українськи зорієнтованих партій або блоків.
Зате скільки притисків на цьому у програмах різних «братьев-славян»!
11 клас. ІІ семестр
225
На величезних просторах держави відродження рідної мови українців,
по суті, ще й не починалося, а ці сили ставлять мовну карту «во главу
угла». Чому б це? І, зрештою, хіба про мову йдеться?
Та ні — йдеться насправді про те, чи бути Україні Україною — тобто
окремою державою з усіма тими прикметами, які державі і належить мати.
Ось і мова — кому не ясно, що втрата державою мовної визначеності та
самобутності, то, за обставин відомого підступного сусідства, вже втрата
водночас і політичної самостійності, підпорядкування комусь іншому
[…] Поки що — підпорядкування, а там, невдовзі, й повне входження,
розчинення в сусідньому державному організмі, про що, не вельми
й маскуючись, і турбуються «братья-славяне».
А чого конкретно, з їхнього погляду, треба досягти? І ось десь
у десяткові виборних програм різних партій та блоків прокручувалася
і прокручується одна і та ж платівка: надати російській мові статусу
офіційної. Наполягають на цьому блок «Трудова Україна», комуністична
партія, партія регіонального відродження України, партія духовного,
економічного і соціального прогресу та ін. «Союз» виступає навіть за те,
щоб «визнати росіян поряд з українцями другою державотворчою нацією
в Україні» та «надати російській мові статус другої державної мови».
Прогресивна соціалістична партія — за те, щоб українська та російська
мови мали однаковий статус як офіційних […]
Отож ще раз запитую, шановні: хто ж насправді педалює мовне
питання, хто повсякчас смикає цю вельми чутливу для кожної людини
струну?
[…] Знаний нардеп з Харкова Владімір Алєксєєв у одній зі своїх
статей у харківській газеті «Слобода» навіть ось який термін запроваджує:
«русскокультурные граждане», з приводу чого один з моїх кореспондентів В. Дорошин іронізує: «А почему бы не пойти и дальше, внедряя,
например, африкокультурные граждане, кубинокультурные граждане,
чукчекультурные граждане и т. д.?»
Зверніть увагу, господін Алєксєєв: це протестує супроти вашого
українофобства один з тих ваших земляків, котрих ви віроломно берете
під «захист». Як пише мені В. Дорошин, «надеюсь, вы услышите голос
русскоязычного украинца из Харькова, болеющего душой за свою Родину — Украину…» Послухайте: «Нам, русскоязычным не по своей вине,
опять предлагают «культурную помощь». Но разве мы забыли итоги
«культурной помощи» во времена СССР? Вот они: исчезли как этносы
с лица земли около ста наций и нардностей, среднеазиатские республики вместо своего алфавита получили «русскокультурную» кирилицу,
украинцы забыли свой язык, ибо «русскокультурные» «братья» навязали
им «русскокультурный» суржик, были выселены со своих территорий
обитания целые народы, а на их место завезены «русскокультурные»
граждане». Деякі з них, як-от і В. Алєксєєв (автор листа цитує статтю
226
Українська мова. 10–11 класи
останнього), тепер кричать, що націоналісти — українські патріоти
«не отличаются высоким интеллектуальным уровнем, они узколобые,
не в состоянии конкурировать с высокоинтеллектуальными кадрами
Востока и Юга Украины. И при этом В. Алексееву наплевать, что кадры
Востока и Юга — это в большом количестве тоже украинцы, которых
предшествующие алексеевы оторвали от своего родного языка. Ему
наплевать на то, что среди этих народов немало патриотов своего народа — националистов».
Привертає, до речі, увагу, що в трактуванні скомпроментованого
комуністичною системою терміну «націоналіст» В. Дорошин дотримується визначення, що міститься у відомому словнику російської мови
С. Ожегова: «Националист — приверженец национализма». «Национализм — движение за независимость народа и страны против иноземных
поработителей, против колониализма». Нормальне, благородне це «движение», господін Алєксєєв, чи не правда? Чи, може, й великоросіянин
Ожегов для вас не авторитет? […]
[…] не відкидаємо ми, українці, і не вважаємо за другосортних […] поки що російськомовних українців — навпаки […] вважаємо їх належними
до однієї великої української сім’ї, що так нелегко, в таких матеріальних
нестатках розгортає своє державотворення.
(Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба.
Розмови про наболіле.— К., 1999)
Завдання № 10
Письмово поясніть крилаті латинські вислови. Використайте їх у невеличких дискусіях.
1.Бездіяльність — початок усіх вад.
2.Сидіти на двох стільцях.
3.Нижче моєї гідності.
4.З великої хмари малий дощ.
5.Ми не живемо, щоб їсти, а їмо, щоб жити.
6.Слова, слова, і нічого більше.
7.Часто у людини немає іншого ворога, крім самої себе.
8.Успіх породжує зарозумілість.
9.Звідки йдеш і куди прямуєш? (Яка мета твого життя?)
10. Куди йдеш? (Камо грядеши?).
Завдання № 11
Подумайте над поданими нижче темами для обговорення, а можливо, й дискусії. Готуючись до участі в обговоренні питань, окреслених
у тематиці дискусій, сформулюйте свою головну ідею. Напишіть тези
з розгортанням та обґрунтуванням головної ідеї, коментарі до використаних цитувань з рекомендованої літератури, короткі висновки.
Візьміть участь в обговоренні.
11 клас. ІІ семестр
227
Література
1. Островський Б. Рятуймо нашу мову // Літературна Україна.–2001.—
22 березня.
2. Приходько І. Творчі портрети українських письменників ХІХ–ХХ століть.— К., 1997.— С. 24–53.
3. Приходько І. Українські класики без фальсифікацій.— Харків, 1997.—
С. 60–84.
Теми для написання творів
«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Т. Шевченко)
«За Європою наш слід!» (П. Грабовський)
«Мусимо бути європейцями на ґрунті українському» (П. Грабовський)
«Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови
обійтися не можна» (І. Срєзневський)
Нагадати учням
Для того, щоб отримати високий бал за цей вид роботи (говоріння:
діалогічне/монологічне мовлення) необхідно продемонструвати високу
культуру спілкування, переконливу аргументацію своїх думок з приводу
проблемної теми, вміння зіставити різні погляди на той самий предмет
та навести переконливі факти «за» і «проти» в процесі обговорення. Висловлювання має відповідати особливостям певної мовленнєвої ситуації,
комунікативного завдання. Мовлення повинно відзначатися чіткою дикцією, бути плавним, емоційно насиченим, з правильним інтонуванням
речень та виразними відтворенням змісту висловленої думки. Неприпустимі
орфоепічні помилки. Порушення наведених вище критеріїв призводить
до зниження балів за даний вид мовленнєвої діяльності.
Українська мова. 10–11 класи
228
ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
10-й клас
І семестр
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
б
а
2
б
в
в
3
г
в
а
4
а
б
б
5
б
г
г
6
в
б
б
7
в
а
в
8
а
в
г
9
г
б
в
10
а
а
б
11
б
б
12
г
в
11
г
12
б
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
б
в
б
2
б
в
в
3
в
г
б
4
г
а
в
5
б
б
в
6
а
б
г
7
в
8
г
9
б
10
в
в
в
б
в
ІІ семестр
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
б
в
в
2
в
в
г
3
а
г
б
4
г
г
г
5
а
в
б
6
в
а
в
7
г
в
г
8
в
в
а
9
а
в
б
10
г
в
в
11
б
г
12
в
в
7
в
г
б
8
г
д
б
9
г
б
г
10
а
г
в
11
г
в
12
г
в
11
в
12
б
Читання мовчки
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
г
в
2
а
в
б
3
в
в
а
4
в
б
в
5
б
г
в
6
б
а
б
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
б
в
б
2
в
в
в
3
в
в
а
4
г
а
г
5
а
г
в
6
в
б
в
7
б
8
г
9
в
10
б
а
в
г
в
Відповіді на тестові питання
229
11-й клас
І семестр
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
а
б
2
г
в
в
3
б
г
а
4
г
в
в
5
а
в
в
6
в
г
б
7
б
в
в
8
б
г
б
9
г
б
в
10
а
г
а
11
г
в
12
в
г
11
в
12
г
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
б
в
2
б
б
г
3
а
а
г
4
г
в
в
5
б
а
а
6
г
г
г
7
г
8
в
9
г
10
а
а
а
г
г
ІІ семестр
Аудіювання (слухання, розуміння прослуханого)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
в
а
2
б
г
б
3
г
а
в
4
б
в
г
5
г
б
б
6
б
б
в
7
в
а
г
8
б
г
г
9
в
в
б
10
в
г
г
11
г
г
12
б
в
7
г
б
а
8
а
д
в
9
в
г
а
10
в
б
г
11
б
д
12
г
а
11
б
12
г
Читання мовчки
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
а
в
б
2
б
г
б
3
г
б
г
4
в
а
в
5
а
а
г
6
г
в
в
Тестові завдання з вибірковими відповідями
(для оцінювання мовних знань і вмінь учнів)
І варіант
ІІ варіант
ІІІ варіант
1
в
г
б
2
б
г
в
3
г
а
г
4
а
в
в
5
г
а
б
6
а
в
а
7
в
8
г
9
а
10
г
в
б
г
б
Тестові питання до теми «Елементи практичної риторики» (11-й клас)
1
б
2
а
3
в
4
г
5
в
6
в
7
г
8
г
9
в
10
б
11
а
12
г
Українська мова. 10–11 класи
230
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ З МОВИ
ТА ОСНОВНІ ПРАВИЛА
УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
Уподібнення приголосних
Визначення
В українській мові глухі приголосні
перед наступним дзвінким уподібнюються до парних дзвінких: б — п,
д — т, г — х, з — с, ж — ш, ґ — к,
дз — ц, дж — ч. Якщо приголосний
звук чути неясно, треба змінити слово
так, щоб після сумнівного приголосного був голосний
Зразки
Везти — везу, нігті — ніготь, легко —
легенько, молотьба — молотити, косьба — косити, боротьба — боротися,
гадка — гадати, мабуть — має бути,
просьба — просити, молодь — молодий,
гребти — гребу
Зміни в групах приголосних
Визначення
В українській мові приголосні к, ц,
ч; г, ж, з та х, ш, с перед суфіксами
-ськ(ий), -ств(о) змінюються,
змінюючи й самі суфікси. К, ц, ч та
-ськ(ий), -ств(о) змінюється на
-цьк(ий), -цтв(о). Г, ж, з — на
-зьк(ий), -зтв(о). Х, ш, с — на
-ськ(ий), -ств(о). Усі інші приголосні
перед -ськ(ий), -ств(о) на письмі
зберігаються
Зразки
Козак — козацтво, козацький;
купець — купецький, купецтво;
ткач — ткацький, ткацтво. Варяг —
варязький, варязтво; Запоріжжя — запорізький; француз — французький.
Птах — птаство; товариш — товариський, товариство; Полісся — поліський. Студент — студентський,
студентство; школяр — школярський,
школярство; воїн — воїнство
Спрощення в групах приголосних
Визначення
Групи приголосних
-ждн-, -здн-, -стл-,
-стн- спрощуються
(д і т випадають)
Зразки
Честь — чесний,
тиждень — тижневий,
лестощі — улесливий,
якість — якісний,
злість — злісний
Винятки
Зап’ястний, кістлявий,
пестливий, хвастливий,
шістнадцять та деякі
іншомовні, наприклад:
контрастний, коректний
Подовження і подвоєння приголосних
Визначення
В українській мові приголосні
д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після
голосних перед я, ю, є, ї
Зразки
Знаряддя, життя, галуззя, колосся, довкілля,
знання, збіжжя, піддашшя, міццю, обличчя
Винятки
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
Визначення
Подвоєння приголосних відбувається при збігові однакових
приголосних: префікса і кореня,
кінця першої і початку другої
частини складноскорочених
слів. Подвоєння маємо, якщо
корінь закінчується на –н-,
а далі — cуфікси -н(ий), -ник-,
-ниц(я). Подвоєння н зберігається
і перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених
від прикметників з подвоєним
н. Подвоєння відбувається
в дієсловах минулого часу, якщо
основи закінчуються на с, а далі — постфікс -ся. Дві н пишемо
у прикметниках із суфіксом -н-,
утворених від іменників з основою на н, тобто при збігові цих
приголосних; у прикметниках
з наголошеними суфіксами
-енн(ий), -анн(ий), -янн(ий), що
вказують на збільшену ознаку
або на неможливість дії, а також
у наголошених суфіксах -енн-,
-онн-, -анн-(-янн-)
У прислівниках пишемо стільки
н, скільки їх було у прикметнику
чи дієприкметнику, від якого
утворено цей прислівник
Зразки
Піддаватися, відділ,
оббити, заввишки;
військкомат, юннат;
щоденний, буденний,
годинник, письменник,
віконниця; законність,
туманно; розрісся,
піднісся, затрясся;
шипшинний, повинний,
туманний, безталанний,
автогенний, антенний,
відмінний; недозволенний,
недоторканний,
здійсненний, численний,
невблаганний,
незрівнянний,
нескінченний,
старанний; здоровенний,
силенний; охоронний,
коронний, погонний,
безіменний, натхненний,
притаманний,
несказанний
Відмінний — відмінно,
поганий — погано, спонтанний — спонтанно,
ексклюзивний — ексклюзивно
У загальних назвах іншомовного Маса, бароко, грип,
походження на відміну від росій- група, грам, кілограм,
ської мови приголосні не подво- колектив, комісія, сума,
юються
шасі, акумуляція, ідилія,
лібрето тощо
231
Винятки
Бонна, брутто,
ванна, мадонна,
манна, мотто,
нетто, панно,
пенні, тонна,
білль, булла,
вілла, мулла,
дурра, мірра
Ненаголошені голосні
Визначення
Для того щоб правильно написати
слова з ненаголошеними е та и, треба
змінити слово так, щоб ненаголошений склад став наголошеним. У складах з ненаголошеним е та и пишемо
ту ж літеру, що й під наголосом
Зразки
Життя — жити,
село — села, вечеря — вечір,
схиляти — хилить, читати — читаний,
широкий — ширший, клекотіти —
клекіт, тримати — втримати
Українська мова. 10–11 класи
232
Визначення
Е завжди пишемо у звукосполученнях
-ере-, -еле-; у суфіксах -еня-, -ен-, -енк-,
-еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель,
а також, коли е при зміні слова випадає
И пишемо в ряді слів у групах -ри-, -лиміж приголосними у відкритих складах
Літеру і пишемо на початку слова
та після ж, ч, ш, г, к, х, коли звук
і чергується з о або е. В усіх інших
випадках пишемо літеру и
Зразки
Берег, зелень, доручений, Ющенко,
рученьки, семеро, гарнесенький, книжечка, вчитель; серпень бо серпня,
палець бо пальця, учень бо учня
Бриніти, тримати, криниця, тривати,
глитати, блищати
Істина, ім’я, інколи; жінка — жона,
чільне — чоло, шість — шостий,
гір — гора, кінь — коня, хід — ходу
Правила чергування звуків
Визначення
В українській мові досить поширене
чергування голосних у коренях слів.
Звуки о, е у відкритих складах часто
чергуються з і у відкритих складах.
Чергування відбувається при зміні
числа, відмінка, переході в іншу частину мови, при словотворенні тощо
Префікси закінчуються на літеру, що
позначає дзвінкий або сонорний приголосний, тому префікси роз-, без- в українській мові незмінні. Тільки префікс
з- перед к, п, т, ф, х переходить у с
Префікс пре- вживається в прикметниках і прислівниках у значенні
«дуже». При- означає наближення
до чогось (когось) або неповну дію.
Прі- вживається лише в трьох словах
української мови
Суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- завжди
пишемо з м’яким знаком
Зразки
Віл — воли, ніс — носи; особи — осіб,
ноги — ніг, радість — радості, осінь —
осені; батько — батьків, Петро — Петрів; стій — стояти, бійся — боюся;
вів — вела, міг — могла, ріс — росла;
будова — будівник, воля — вільний,
робота — робітник, село — сільський
Розказати, безпечниий; зроблений,
здійснений, зчитаний, збудований;
сказаний, спитати, створений, сфотографований, схаменутись
Превеликий, пребагато, прегарний,
прекрасний, прецікаво; приморський,
присадибна, приміський, присісти, прилягти; прізвище, прізвисько, прірва
Український, козацький, запорізький
Вживання м’якого знака та апострофа
Визначення
М’який знак служить для позначення
м’якості приголосних. Його пишемо
після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці
слова та складу; після м’яких приголосних у середині складу перед о; у словах
на -зький, -ський, -цький та суфіксах
-еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-,
-юсіньк-; після м’якого л перед наступним приголосним; у родовому
відмінку множини іменників жіночого
Зразки
Дядько, мідь, суть, молотьба, паморозь, вісь, восьмий, ґедзь, швець, кільце,
кінь, ганьба; сьомий, дзьоб, льон; вузький, харківський, донецький; ніженьки,
голівонька, гарнесенький, свіжісінький,
тонюсінький; ковальство, рибальство,
сільський; їдалень, крамниць, пісень;
бажань, знань; робить, роблять,
робиться; конферансьє, монпансьє,
ательє, мільярд, бульйон, адьє, каньйон,
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
роду м’якої групи І відміни та
середнього роду на -нн(я), -ц(е) ІІ відміни; у дієслівних формах дійсного
і наказового способів та в дієсловах
на -ться. У словах іншомовного походження м’який знак ставимо після
приголсних д, т, з, с, л, н перед я, ю,
є, ї, йо. Відповідно до вимови ставимо
його після л перед приголосним,
а також у кінці слів
М’який знак ніколи не ставимо після
р (якщо це не сполучення ьо); після
шиплячих; після н перед ж, ч, ш, щ та
перед суфіксами -ство, -ськ(ий) (крім
бреньчати, доньчин, неньчин та ін., бо
в твірних основах спільнокореневих
іменників між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, ненька).
М’який знак не пишемо після м’яких
приголосних (крім л), якщо за ними
стоять інші м’які приголосні; між
подовженими м’якими приголосними.
У словах іншомовного походження
м’який знак не пишемо після ц у кінці іменників чоловічого роду та перед
я, ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у
Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного
позначаємо апострофом [’]. Апостроф
пишемо перед я, ю, є, ї після приголосних б, п, в, м, ф, якщо перед
ними немає іншого приголосного
(крім р); після префіксів та першої
частини складних слів, які закінчуються на приголосні; після р у кінці
складу; у власних назвах Лук’ян,
Лук’яненко, Лук’янівка та похідних
від них. У словах іншомовного походження апостроф пишемо перед я,
ю, є, ї після приголосних б, п, в, м, ф,
г, к, х, ж, ч, ш, р та після кінцевого
приголосного префікса
Апостроф не пишемо, якщо перед
губним звуком є приголосний (крім
р), який належить до кореня; коли ря,
рю, рє означають сполучення м’якого р
із наступними а, у, е; а також у словах
іншомовного походження — перед йо,
та коли я, ю позначають пом’якшення
попереднього приголосного перед а, у
233
марсельєза, віньєтка; альбатрос,
фільм, дельфін, вензель, магістраль
Кобзар, лікар, Харків, перевір; ніч, піч,
квач; інженер, кінчик, менше, Уманщина; громадянство, освітянський, селянський; честю, совість, пісня, свято,
щастя; життя, буття, гіллястий, волосся, колосся, каміння, ллється, сіллю,
приладдя, знаряддя; кварц, палац, паяц,
шприц; мадяр, малярія, дюна, нюанс,
тюбик, тюль, тюльпан, сюрреалізм,
сюртук, ілюзія, ілюстрація
Б’ється, п’ять, здоров’я, солов’ї,
дерев’яний, м’ята, м’який, полум’яний,
арф’яр, мереф’янський; з’єднаний,
від’їзд, розв’язати, пів’яблука, об’єм,
дит’ясла; бур’ян, пір’я, міжгір’я, подвір’я; Лук’янович, Лук’янчук; об’єкт,
комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю,
прем’єр, торф’яний, Г’ята, Монтеск’є,
Х’юстон, Руж’є, миш’як, кар’єра;
ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура,
кон’юнктивіт
Дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний,
цвях; буряк, буряний, крякати, рябий,
крюк, ряд, Рєпін; курйоз, серйозний;
бюро, бюлетень, мюзикл, фюзеляж,
кювет, рюкзак, бязь
Українська мова. 10–11 класи
234
«І», «И», «У» в словах іншомовного походження
Визначення
У словах іншомовного походження
і пишемо на початку слова; після
приголосних перед голосним, є та й;
після приголосних у власних іменах
та географічних назвах; після приголосних у кінці невідмінюваних слів;
після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед
наступним приголосним
И в словах іншомовного походження
пишемо в загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед
наступним приголосним («правило
дев’ятки»); у геграфічних назвах
з кінцевими -ида, -ика; географічних
назвах після приголосних ж, ч, ш, щ,
ц перед приголосним; у географічних
назвах із звукосполученням -ри- перед
приголосним; в інших географічних
назвах після приголосних д, т
У словах, запозичених із французької
мови, після шиплячих ж, ш і ф
пишемо відповідно до французького
у, а не ю
Зразки
Ідея, інтернат, Індія; геніальний, діалект, матеріал, фіалка; клієнт, гієна,
партійний; Міссісіпі, Ніл, Сідней, Сочі,
Грімм, Дідро, Овідій; бізнес, пілот,
віраж, академік, фігура, гімназія, кіно,
архів, хірург, література, ніша
Диплом, директор, методика, інститут, позиція, фізичний, синус, система, цифра, цистерна, режим, жирафа,
речитатив, ширма, шифр, бригада,
риф, фабрика; Антарктида, Флорида,
Антарктика, Мексика; Алжир, Чикаго,
Чилі, Йоркшир, Лейпциг; Мадрид, Париж, Британія, Рим, Рига; Аргентина,
Кордильєри, Палестина, Сардинія,
Скандинавія, Тибет
Брошура, журі, парашут, Жуль, парфуми, парфумерія
Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого
та середнього роду в родовому відмінку однини
Визначення
Зразки
Винятки
Закінчення -а (у твердій та мішаній групах) та -я (у м’якій групі) мають
іменники з таким значенням:
Назви осіб, власні імена та
Студента, учителя, Дмипрізвища
тра, Андрія, промовця
Назви тварин і дерев
Вовка, ведмедя, дуба, ясеня
Назви предметів
Ножа, олівця, портфеля
Назви населених пунктів
Києва, Харкова, Тернополя
Географічні назви з наголосом
Дінця, Псла, Пирятина,
у родовому відмінку на кінцевому Дністра, Остра, Іртиша,
складі, а також із суфіксами при- Орла, Тетерева
свійності -ов,-ев(-єв), -ин(-ін)
Назви мір довжини, ваги, часу тощо Метра, грама, місяця
Віку, року
Назви місяців і днів тижня
Вівторка, жовтня, серпня
Назви грошових знаків
Фунта, долара, червінця
Назви чисел
Десятка, мільйона
Назви машин та їх деталей
Автомобіля, мотора
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
235
Визначення
Зразки
Винятки
Назви іншомовного походження,
Атома, ромба, синуса,
які означають конкретні предмети, сектора, конуса, радіуса,
геометричні фігури та їх частини
сегмента, катода
Українські за походженням суІменника, трикутника, від- Виду, складу,
фіксальні слова-терміни
мінка, додатка, чисельника способу, роду
Закінчення -у (у твердій та мішаній групах) та -ю (у м’якій групі) мають
іменники з таким значенням:
Речовина, маса, матеріал
Асфальту, борщу, водню
Хліба
Збірні поняття
Ансамблю, атласу, гаю,
тому
Назви кущових і трав’янистих
Барвінку, звіробою, щавлю,
Вівса
рослин
гороху, бузку, ячменю
Назви будівель, споруд, при쳥анку, замку, поверху, залу,
Гаража, хліва
щень та їх частин
палацу, тину, шинку, даху
куреня, млина
Назви установ, закладів, органіІнституту, університету,
зацій
комітету, клубу, штабу
Слова із значенням місця, проБайраку, краю, абзацу, лугу, Горба, хутостору тощо
майдану, яру, світу, ручаю
ра, ярка
Явища природи
Дощу, морозу, грому, вітру
Назви почуттів
Гніву, страху, жалю, болю
Назви процесів, станів, властиДостатку, екзамену, ідеалу, Ривка,
востей, ознак, формацій, явищ
прогресу, руху, ритму, шуму, стусана,
суспільного життя, загальних
крику, світогляду, спорту,
стрибка
і абстрактних понять
хисту, ходу, руху
Назви фізичних або хімічних
Аналізу, синтезу, імпульсу,
процесів, частин площі тощо
електролізу
Літературознавчі терміни
Жанру, стилю, епосу, нарису
Назви ігор і танців
Вальсу, танцю, футболу
Гопака
Складні безсуфіксні назви (крім
Водопроводу, рукопису, родо- Електровоза,
назв істот)
воду, живопису, суходолу
пароплава
Префіксальні іменники з різними Випадку, вислову, прикладу,
закінченнями (крім назв істот)
відгуку, успіху, прибутку
Назви річок, озер, гір, островів,
Бугу, Дунаю, Донбасу, Сибікраїн, областей
ру, Кавказу, Китаю, Родосу
Творення чоловічих та жіночих імен по батькові, правопис прізвищ
Визначення
Чоловічі імена по батькові утворюються від
власних імен за допомогою суфікса -ович
Зразки
Дмитро — Дмитрович,
Анатолій — Анатолійович, Федір — Федорович,
Ярослав — Ярославович,
Тарас — Тарасович,
Олексій — Олексійович,
Андрій — Андрійович
Винятки
Декілька чоловічих імен
по батькові утворюється
за допомогою суфікса -ич
(-іч): Ілля — Ілліч, Яків —
Якович, Лука — Лукич,
Сава — Савич, Хома —
Хомич, Кузьма — Кузьмич
Українська мова. 10–11 класи
236
Жіночі імена по батькові
утворюються від власних
чоловічих імен за допомогою суфіксів -івн(а),
-ївн(а)
Іван — Іванівна,
При творенні деяких
Роман — Романівна,
імен по батькові твірна
Петро — Петрівна,
основа змінюється:
Віталій — Віталіївна,
Микола — Миколайович,
Валентин — Валентинівна, Миколаївна; Григорій —
В’ячеслав — В’ячеславівна, Григорович, Григорівна;
Сергій — Сергіївна
Яків — Яківна
В українській мові чоН. Іван Якович Франко, Ліна Василівна Костенко
ловічі прізвища із закін- Р. Івана Яковича Франка, Ліни Василівни Костенко
ченням -о відмінюються. Д. Іванові Яковичу Франкові, Ліні Василівні Костенко
Жіночі прізвища на -о та З. Івана Яковича Франка, Ліну Василівну Костенко
на приголосний — неО. Іваном Яковичем Франком, Ліною Василівною
змінні. Чоловічі імена
Костенко
по батькоові відміМ. на (у) Іванові Яковичу Франкові, на (у) Ліні
нюються як іменники
Василівні Костенко
ІІ відміни мішаної групи; Кл. Іване Яковичу Франку, Ліно Василівно Костенко
жіночі — як іменники
І відміни твердої групи
«Е», «И» в закінченнях дієслів
Визначення
Зразки
За особовими закінченнями теперішнього та майбутнього часу дієслова
поділяються на дві дієвідміни
До І дієвідміни належать дієслова, які Працюють: працюєш, працює, працюу 3-й особі множини мають закінчення ємо, працюєте; пишуть: пишеш, пише,
-уть (-ють). У закінченнях дієслів 2-ї пишемо, пишете; читають: читаєш,
і 3-ї особи однини та 1-ї і 2-ї особи
читає, читаємо, читаєте; живуть:
множини І дієвідміни пишемо -е (-є)
живеш, живе, живемо, живете
До ІІ дієвідміни належать дієслова,
Бачать: бачиш, бачить, бачимо, баякі у 3-ій особі множини мають зачите; сидять: сидиш, сидить, сидимо,
кінчення -ать (-ять). У закінченнях
сидите; доять: доїш, доїть, доїмо,
дієслів 2-ї і 3-ї особи однини та 1-ї
доїте; кричать: кричиш, кричить,
і 2-ї особи множини ІІ дієвідміни
кричимо, кричите
пишемо -и (-ї)
Правопис прислівників
Визначення
Зразки
Прислівники можуть писатися разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться:
Складні прислівники, утворені сполученням Донині, забагато, повсюди, поприйменника з прислівником
троху, відтепер, якнайкраще
Складні прислівники, утворені сполученням Вгору, додому, наприклад, наприйменника з іменником
спіх, поволі, спочатку
Складні прислівники, утворені сполученням
Допізна, замолоду, напевне, споприйменника з короткою формою прикметника вна, заново, нашвидку
Складні прислівники, утворені сполученням Втроє, вперше, надвоє, учотиприйменника з числівником
рьох, заодно, спершу
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
Визначення
Складні прислівники, утворені сполученням
прийменника з займенником
Складні прислівники, утворені сполученням
кількох прийменників із будь-якою частиною
мови
Складні прислівники, утворені з кількох
основ
Складні прислівники, утворені сполученням
часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будьякою частиною мови
237
Зразки
Навіщо, передусім, втім, внічию, навіщо, почому
Завширшки, знадвору, навздогін,
позавчора, навряд, вдосвіта,
навколо, навмисне
Ліворуч, босоніж, обіруч, тимчасово, насамперед
Абияк, аніскільки, дедалі,
чимало, щоденно, якнайбільше,
щодуху, якраз
Окремо пишуться:
Прислівникові сполучення, що складаються
з прийменника та іменника, але у яких
іменник зберігає своє лексичне значення
й граматичну форму та між ними можна
вставити означення до іменника: прикметник, займенник, числівник
Словосполучення, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників та
одного або двох прийменників
Словосполучення, які в реченні виконують функції прислівника та складаються
з узгоджуваного прикметника (числівника,
займенника) й іменника
Прислівники, утворені сполученням прийменника з повною формою прикметника
чоловічого або середнього роду
Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірними числівниками
Без кінця, без краю, з краю
в край, до речі, на вибір,
на славу, під силу, по суті, як
треба, з радості, до побачення,
по можливості, на диво
День у день, з ранку до вечора,
раз у раз, рік у рік, з боку
на бік
Другого дня, таким чином, тим
часом, темної ночі, тим разом
В основному, в цілому
По двоє, по троє, по четверо
Через дефіс пишуться:
Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та кінцевого –ому або -к(и)
Складні прислівники, утворені за допомогою
прийменника по від порядкових числівників
Неозначені складні прислівники з частками
будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтознаСкладні прислівники, утворені з двох прислівників
Складні прислівники, утворені повторенням
слова або основи зі службовими словами між
ними або без них
По-козацьки, по-батьківському,
по-нашому, по-людськи
По-перше, по-друге, по-третє
Будь-де, казна-де, казна-що,
де-небудь, хтозна-як, так-то
Зроду-віку, рано-вранці, врядигоди
Віч-на-віч, далеко-далеко, плічо-пліч, ледве-ледве, хоч-не-хоч,
де-не-де
Українська мова. 10–11 класи
238
Способи творення та відмінювання числівників
Визначення
За будовою числівники поділяються
на прості, складні і складені. Збірні числівники означають кількість сукупних
предметів
При відмінюванні в збірних числівниках
у непрямих відмінках суфікс –еро випадає і вони відмінюються як звичайні
кількісні числівники: четверо — чотирьох. Усі числівники цього типу
в родовому й місцевому відмінках мають
закінчення -ох, у давальному — -ом,
в орудному — -ома. Виняток становить
числівник четверо. В орудному відмінку
він має закінчення -ма: чотирма
У складних числівниках на позначення
десятків відмінюється тільки друга частина. Усі числівники цього типу в родовому, давальному й місцевому відмінках
мають закінчення -и, а в орудному —
-ма. Вони можуть також відмінюватись,
як і збірні числівники
У складних числівниках на позначення
сотень змінюються обидві частини:
перша, як друга частина числівників
на позначення десятків або як збірні
числівники; а друга — як іменник місто
у множині (крім знахідного відмінка).
Пишуться вони разом
У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини
Відчислівникові складні слова утворюються без сполучного слова — шляхом безпосереднього приєднання основи до основи.
Це стосується слів із першою основою
одно-, дво-, три-, чотири-, а також слів
із першою основою числівників, що
в родовому відмінку мають закінчення -и,
-а та тих слів, у яких перша основа — це
основа числівників, що закінчуються
на голосний. Відчислівникові складні
слова з першою основою двох-, трьох-,
чотирьох- утворюються, якщо наступна
частина починається голосним. Відчислівникові складні слова пишуться разом
Зразки
Один, десять, сто; одинадцять, п’ятдесят, шістсот; тридцять три, три
десятих, тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ять; четверо, десятеро
Н. хто? що? четверо, семеро
Р. кого? чого? чотирьох, сімох
Д. кому? чому? чотирьом, сімом
З. кого? що? чотирьох, сімох
О. ким? чим? чотирма, сімома
М. на (у) кому? на (у) чому? на (у)
чотирьох, на (у) сімох
Н. тридцять
Р. тридцяти, тридцятьох
Д. тридцяти, тридцятьом
З. тридцятьох, тридцять
О. тридцятьма, тридцятьома
М. на (у) тридцяти, на (у) тридцятьох
Н. двісті, п’ятсот
Р. двохсот, п’ятисот
Д. двомстам, п’ятистам
З. двісті, п’ятсот
О. двомастами, п’ятьмастами
(п’ятьомастами)
М. на (у) двохстах, на (у) п’ятистах
Н. сімсот сімдесят сім
Р. семисот сімдесяти семи
Д. семистам сімдесяти семи
З. семисот сімдесяти семи
О. семистами сімдесятьма сьома
М. ...семистах сімдесяти семи
Одноденний, двоповерховий, тризуб,
чотирикутник, чотириярусний;
п’ятиповерховий, тридцятирічний,
сорокатомний, семикілометровий;
тисячолітній, стовідсотковий;
двохактний, трьохосьовий,
(але — «чотириярусний», тому що
[чотирийарусний])
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
239
Правопис часток
Визначення
Зразки
Частки поділяються на модальні, формотворчі та словотворчі. Модальні
частки (же, ж, то, це) та формотворчі (хай, нехай, б, би) пишуться окремо.
Словотворчі частки пишуться разом, окремо і через дефіс
Разом пишуться частки в таких випадках:
Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі
Абияк, анітрохи, дещо, чимабудь-якої частини мови (крім сполучників при- ло, щоразу, якби
слівникового типу)
Частки би (б), то, що в складі сполучників
Щоб, якщо, нібито
Частка же (ж) у складі стверджувальних часток Авжеж, атож
Частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах
Пишеться, працюється,
напивсь
Частка -сь у складі займенників і прислівників Десь, колись, хтось, щось
Частка не-, коли слово без цієї частки не вжи- Неук, негайний, невпинно,
вається
незабаром, ненавидіти
Частка не- в складі префікса недо-, що означає Недобачати, недописаний,
неповноту дії, ознаки чи предмета
недолік
Частка не- з іменниками, прикметниками,
Неволя (рабство), неправда
займенниками та прислівниками, коли вони
(брехня), недобрий (злий),
в сполученні з не- означають одне поняття, та
недалеко (близько), невже,
якщо слова можна замінити синонімом без не- незважаючи, немов, неначе
Частка не- з дієприкметником, якщо він
Незакінчена праця, ненає означенням іменника і не має при собі пописаний твір, нез’ясоване
яснювальних слів
питання
Частка ні- з прислівниками та займенниками,
Ніхто, ніщо, ніде, нізащо,
якщо вона не відокремлена від наступного заніколи, ніскільки, нізвідки,
йменника прийменником
ніяк
Окремо пишуться:
Частка що в словосполученнях
Дарма що, тільки що, хіба
що, що ж
Частка то у складі окличних сполучень, які ви- Що то за, що то, чи то
конують роль підсилювальних часток
Частка не, якщо вона виступає тільки як
Не високий, а низький;
заперечна частка або вживається для протине доля вирішує, а людина
ставлення понять
творить свою долю
Частка не при дієсловах та дієприкметниках, що Не може не бачити, праці
виступають у ролі присудків, а також при дієне закінчено, книга не прослівних формах на -но, -то й дієприслівниках
читана, не поспішаючи
Частка не з прикметниками та дієприкметниЦей твір не (був) написаний.
ками у функції присудка, якщо часткою не за- Ця річка не (є) широка
перечується ознака, виражена даним словом,
і коли між не й прикметником-присудком
можна вставити дієслово-зв’язку є (був)
Частка не з дієприкметниками, якщо при них
Досі не зроблений, ще не доє пояснювальні слова
ведений
Українська мова. 10–11 класи
240
Визначення
Частка не з числівниками, займенниками та
прислівниками займенникового походження,
а також при прийменниках та сполучниках
Частка не з підсилювальними прислівниками та
при словах, що пишуться через дефіс
Частка ні, вживана для заперечення ознаки чи
предмета, а також у стійких словосполученнях,
що мають характер заперечного звороту
Частка ні, вжита як повторюваний єднальний
сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка
Частка ні при займенниках, якщо вона відділяється від займенника прийменником
Через дефіс пишемо:
Частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова і стоять після
нього (крім випадків, коли між часткою та
словом стоїть інша частка; тоді всі три слова
пишуться окремо)
Будь-, -будь, небудь-, казна-, хтозна- у складі
займенників та прислівників
Частка не, що вживається як префікс у власних
назвах, якщо вона не є заперечною
Зразки
Не три, не п’ятий, не цей,
не так, не то, не раз
Не дуже, не зовсім, не понашому
Ні живий ні мертвий, ні риба ні м’ясо, ні сяк ні так
Ні до роботи, ні до розмови;
ні писати, ні читати; ні один
не зробив так, як треба
Ні до кого, ні за що,
ні з ким, ні на якому
Іди-бо, давай-но, так-от,
тим-то, все-таки; але: іди
ж бо, все ж таки
Будь-що, хто-небудь, казнаде, хтозна-як
Не-Європа, не-Львів, неАфрика
Правопис сполучників
Визначення
Складні сполучники, які становлять
тісне поєднання повнозначних слів
із частками або прийменниками,
пишуться разом
Сполучники зате, проте, якби, якщо
слід відрізняти від однозвучних частин мови, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як
окремо. Якщо такі слова відповідають
на питання за що? за яке? про що?
про яке? і є членами речення, то це
займенники з прийменниками. Якщо
ж їх можна замінити протиставними
сполучниками а, але, однак — це
складні сполучники, які пишуться разом. Сполучники якби, якщо відрізняються від однозвучного прислівника
як із часткою би та займенника що
у контексті, бо на прислівник як та
займенник що завжди падає наголос
Зразки
Адже, зате, мовби, проте, ніби, якби,
щоб, начебто, аніж, отже, отож, притому, причому, тобто, цебто, неначе,
якщо
1. Якби я була зіркою в небі, я б
не знала ні туги, ні жалю. Як би (якою
мірою?) я тепер хотіла у мале човенце
сісти і далеко на схід сонця золотим
шляхом поплисти! (Леся Українка).
2. У довгій мові є недовгий зміст:
люблю співать про те (про що?), про
що співаю. Юрба нас невеличка, проте
(але) ж бо гомінка! (М. Рильський).
3. Як що трапиться, не нарікай на мене! (М. Коцюбинський)
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
Визначення
Коли на що виразно падає наголос,
то це займенник, який з часткою б
пишеться окремо
Окремо пишуться сполучники з частками б, би, ж, же; складні сполучники: дарма що, для того щоб, через те
що, після того як і подібні
Через дефіс пишуться такі сполучники: отож-то, тим-то, тільки-но,
тому-то
241
Зразки
Людина живе і бореться, щоб бути
щасливою. Будь людиною, що б з тобою
в житті не трапилося (з часопису)
Не знаю, як би склалася моя доля, коли
б біля неї не стояла, мов благання, моя
зажурена мати (М. Стельмах)
Тим-то наш світ і красний, що він
не однаковий; тим-то й земля наша
хороша, що вона покрита то горами
високими, то долинами глибокими, то
рослиною різною (Панас Мирний)
Для милозвучності в українській мові Проте в світлих, прозорих глибинах
вживаються три синонімічні сполучнародної мови відбивається не тільки
ники сурядності: і, й, та (в значенні і). природа рідної країни, але й уся історія
Коли попереднє слово закінчується
духовного життя народу. Мова є найна приголосний, вживаємо сполучник важливіший, найбагатший і найміцніший
і (та), на голосний — й (та)
зв’язок, що з’єднує минулі, теперішні та
майбутні покоління (К. Ушинський)
Значення частин мови у різних стилях мовлення
Морфологічна стилістика знайомить з функціями частин мови в різних
стилях мовлення
Іменники використовуються в усіх стилях мовлення — розмовному, науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, художньому. Стилістичні властивості іменника виявляються в паралельному вживанні закінчень іменників
чоловічого роду однини в давальному та місцевому відмінках; у використанні безприйменникового і прийменникового родового відмінка на означення
приналежності; у використанні кличної форми; у вживанні паралельних
форм роду окремих іменників; у вживанні форм множини іменників у значенні однини й однини в значенні множини
Прикметники також використовуються в усіх стилях мовлення. Вони називають ознаки предметів і тим виділяють їх з-поміж інших. Паралельні форми
ступенів порівняння прикметників пов’язуються зі стилями мовлення. Так,
проста форма вищого ступеня вживається в усіх стилях; складена — переважно в офіційно-діловому та науковому; проста форма вищого ступеня
з підсилювальними словами багато, значно, далеко притаманна художній та
публіцистичній літературі; проста форма вищого ступеня з підсилювальними
словами куди, ще властива розмовно-побутовому стилю. Повна форма прикметників чоловічого роду на -ий, -ій є загальновживаною. Повна форма
прикметників жіночого роду на -ая, -еє, -ії вживається тільки у фольклорі та
поетичному мовленні (веселая, сумнії). Коротка форма прикметників чоловічого роду використовується в усному розмовному мовленні (певен, згоден),
у фольклорі та поетичному мовленні (славен, зелен)
Кількість предметів позначають числівники. Тільки вони роблять це найдосконаліше. Числівник завжди стоїть перед іменником, вказуючи на кількість
предметів, які той (іменник) називає
242
Українська мова. 10–11 класи
Займенники використовуються в усіх стилях мовлення як засоби смислового
зв’язку. Стилістично виразним є займенник ти, що вживається при звертаннях
у художньому стилі, а також у значенні узагальненої особи. Присвійні займенники мій, твій, свій, наш надають мовленню емоційності. Займенник ви
у ввічливо-пошанному значенні вживається в окремих жанрах офіційно-ділового
мовлення (заява, доповідна записка), а також у листуванні — з метою вираження
глибокої пошани до адресата. Розмовного відтінку надають мовленню неозначені
займенники, утворені за допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтознаФорми часів і способів дієслів також мають стилістичне навантаження. Форми часу дієслів у їх основному значенні вживаються в усіх стилях сучасної
української мови з метою точного називання часу дії відносно моменту
мовлення про неї. У художньому, публіцистичному та розмовному стилях
один час дієслова може вживатися в значенні іншого
Прислівники властиві всім стилям мовлення. Вони увиразнюють ознаку дії,
ознаку іншої ознаки, предмета, пов’язуючись у реченні з дієсловом, прикметником, іншим прислівником, іменником. Значна група прислівників вносить
у висловлювання найтонші емоційні відтінки й використовується у розмовному та художньому стилях (блискуче, лагідно, щиро). У науковому стилі прислівники забезпечують точність наукової інформації (симетрично, паралельно,
фонетично). В офіційно-діловому стилі добір прислівників підпорядковується
точності офіційно-ділового спілкування. У розмовному стилі — це засіб, що
забезпечує безпосереднє спілкування (приміром, ген-ген, аніскілечки)
Синонімічні прийменники у сполученні з іменниками вносять у висловлювання різні відтінки. Наприклад, прийменники біля, край, коло, при — синоніми; всі вони виражають просторову близькість. З них біля — загальновживаний для всіх стилів. Край, коло, при мають розмовний відтінок
і зустрічаються виключно в художніх стилях. Повторення прийменника в публіцистичному та художньому стилях служить для увиразнення висловленого
Частки можуть вносити різні смислові відтінки в значення слів, словосполучень і речень. Вони надають висловлюванню емоційної забарвленості,
що розкривається в контексті. Частки широко застосовуються в розмовному,
художньому і публіцистичному стилях
У цих же стилях використовуються й вигуки. Вони не властиві офіційно-діловому та науковому мовленню. Вигуки виражають різні емоції: здивування,
захоплення, радість, жаль, горе, страх, ненависть тощо. Вони надають мові
емоційності, урізноманітнюють її
До стилістичних засобів художнього мовлення належать і звуконаслідувальні слова. Художнім описам і розповідям вони також надають виразності, емоційності
Морфологічний розбір частин мови
Порядок розбору
Зразки
Самостійні частини мови.
Іменник
1. Початкова форма (Н. в.). 2. Розряд Отаман Сірко був самовіддано
за значенням (власний чи загальний,
хоробрий і дивовижно винахідливий
конкретний чи абстрактний, істота
(Д. Яворницький).
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
243
Порядок розбору
Зразки
чи неістота; збірний, одиничний, речо- 1. Отаман. 2. Загальний, конкретвинний). 3. Рід. 4. Число. 5. Відмінок
ний, істота. 3. Ч. р. 4. Одн. 5. Н. в.
(Н. Р. Д. З. О. М. К. ). 6. Відміна (І, ІІ, 6. ІІ відміна. 7. Тв. гр. 8. Підмет
ІІІ, ІV). 7. Група (тверда, м’яка, мішана). 8. Синтаксична роль у реченні
(підмет, додаток, різні члени речення)
Прикметник
1. Початкова форма (ч. р., Н. в., одн).
Мова народу — цвіт усього його
2. Розряд за значенням (якісний, віддуховного життя, що ніколи не в’яне
носний, присвійний). 3. Рід. 4. Число.
й вічно знову розпускається (К. Ушин5. Відмінок (визначається за іменником, ський).
з яким узгоджується). 6. Ступінь по1. Духовний. 2. Відносний. 3. С. р.
рівняння (вищий, найвищий). 7. Форма
4. Одн. 5. Р. в. 6. Відсутнє. 7. Повна.
(повна або коротка). 8. Група (тверда,
8. Тв. гр. 9. Означення
м’яка, мішана). 9. Синтаксична роль
у реченні (означення, інші члени речення)
Числівник
1. Початкова форма (Н. в.). 2. МорСемеро одного не чекають (Нар. тв.).
фологічні ознаки (кількісний чи поряд- 1. Семеро. 2. Кількісний. 3. Збірний.
ковий). 3. Розряд за значенням (для
4. Н. в. 5. Простий. 6. Підмет.
кількісних — власне кількісний, збірний, 1. Один. 2. Кількісний. 3. Власне кільдробовий; для порядкових — рід, число). кісний. 4. Р. в. 5. Простий. 6. Додаток
4. Відмінок. 5. Будова (простий,
складний, складений). 6. Синтаксична
роль у реченні (різні члени речення)
Займенник
1. Початкова форма (Н. в.). 2. Розряд
Душу, тіло ми положим
за значенням (особовий, зворотний,
За нашу свободу,
питальний, відносний, неозначений,
І покажем, що ми, браття,
заперечний, присвійний, вказівний,
Козацького роду.
означальний; якщо особовий — вказати
(П. Чубинський)
особу: І, ІІ, ІІІ). 3. Рід. 4. Число. 5.
1. Ми. 2. Особовий — ІІ особа, 3. —.
Відмінок. 6. Синтаксична роль у ре4. Множина. 5. Н. в. 6. Підмет.
ченні (підмет, означення, інші члени
1. Наш. 2. Присвійний. 3. Ж. р. 4. Одречення)
нина. 5. З. в. 6. Означення
Дієслово
1. Неозначена форма (інфінітив).
Слово відчиняє нам двері до краси сві2. Вид (доконаний, недоконаний).
ту, до радощів життя (І. Вихованець).
3. Перехідність (перехідне — відпо1. Відчиняти. 2. Недоконаний. 3. Перевідає на питання З. в., неперехідхідне. 4. С. р. 5. Однина. 6. ІІІ особа.
не — не можна поставити питання
7. Дійсний. 8. І дієвідміна. 9. Теперішкого? що?). 4. Рід. 5. Число. 6. Особа
ній. 10. Присудок
(І, ІІ, ІІІ). 7. Спосіб (дійсний, умовний,
наказовий). 8. Дієвідміна (визначається
у ІІІ особі множини: закінчення -уть,
-ють мають дієслова І дієвідміни; -ать,
-ять — ІІ-ої). 9. Час (у дійсному способі). 10. Синтаксична роль у реченні
(присудок, зрідка — інші члени речення)
244
Українська мова. 10–11 класи
Порядок розбору
Зразки
Особливі форми дієслова.
Дієприкметник
1. Початкова форма (ч. р. Н. в.). 2. Вид Мова — це коштовний скарб, набутий
(доконаний або недоконаний). 3. Аквіками нашим народом (П. Панч).
тивний чи пасивний. 4. Рід. 5. Число. 1. Набутий. 2. Доконаний. 3. Пасивний.
6. Відмінок. 7. Синтаксична роль у ре- 4. Ч. р. 5. Однина. 6. Н. в. 7. Означення
ченні (означення, інші члени речення)
Дієприслівник
1. Вид (доконаний чи недоконаний).
Втрачаючи рідну мову, народ втрачає
2. Від якого дієслова утворений (пере- разом з нею і своє духовне надбання, яке
хідного або неперехідного). 3. Синтак- він нажив за багато віків (О. Єфименко).
сична роль у реченні (обставина, інші 1. Недоконаний. 2. Від перехідного.
члени речення)
3. Обставина
Прислівник
1. Група за значенням (способу дії,
А ось кучматі дуби зачаровано зупиниміри й ступеня, часу, місця, причини,
лись перед галявинкою! (М. Стельмах).
мети). 2. На яке питання відповідає. 1. Способу дії. 2. Як? 3. Відсутнє.
3. Ступінь порівняння (вищий, най4. Обставина
вищий — якщо є). 4. Синтаксична
роль у реченні (обставина, інші члени
речення)
Службові частини мови.
Прийменник
1. Вид (за будовою: простий, складний, Побіч церкви блищав, аж горів, новий
складений). 2. Спосіб творення (помідяний дах невисокої присадкуватої
хідний чи непохідний). 3. Відмінок
дзвіниці (І. Франко).
(з яким ужито в реченні)
1. Складений. 2. Похідний. 3. Р. в.
Частка
1. Розряд (формотворча, заперечна,
Мова для будь-якого народу стає його
модальна). 2. Написання (разом, окре- другою природою, що оточує й живе
мо, через дефіс)
з ним всюди і завжди (Г. Нудьга).
1. Модальна. 2. Через дефіс
Сполучник
1. Будова (простий, складний, чи
Слова — полова,
складений). 2. Вид (за вживанням
Але огонь в одежі слова –
у реченні: сурядний або підрядний).
Безсмертна, чудотворна фея,
3. Група (якщо сурядний: єднальний,
Правдива іскра Прометея.
розділовий, протиставний)
(І. Франко)
1. Простий. 2. Сурядний. 3. Протиставний
Вигук
1. Значення (радість, захоплення,
Та ми, ох, ми ще добре пам’ятаєм
здивування, туга, докір, гнів тощо;
Ганебний час, коли навчили нас
спонукання до дії). 2. Вид (простий,
Тюрму повсюдно називати раєм!
повторювальний, похідний)
(М. Рильський)
1. Почуття докору. 2. Простий
Теоретичні відомості з мови та основні правила українського правопису
245
Принципи української пунктуації
Пунктуація — це система правил уживання на письмі розділових знаків.
Основне призначення пунктуації в тому, щоб вказувати на розчленування
речень та їх частин, яке має значення при вираженні думки на письмі.
Розділові знаки вказують, як треба при письмі й при читанні написаного розчленовувати мову на складові частини, щоб кожна з них була
осмислена, усвідомлена. У деяких випадках розділові знаки можуть мати
й додаткове значення. Розділові знаки вказують і на смисловий зв’язок,
і на взаємозв’язки тих частин речення, між якими вони стоять, на уточнення думки. Зв’язний текст допускає можливість пунктуаційних варіантів
двокрапки й тире, вносячи відтінки в значення. Пунктуація та інтонація — це два засоби вираження думки в письмовій та усній
мові. Але пунктуація залежить не тільки від інтонації, а й від змісту висловленого. До пунктуаційних знаків налележать такі: крапка, знак оклику,
знак питання, три крапки, кома, крапка з комою, тире, двокрапка, дужки,
лапки
Крапка вказує на кінець речення
Знак оклику вживається для позначення емоційності мовлення
Знак питання вказує на питальний характер висловленого
Три крапки вказують на незакінченість речення або пропуск у ньому
Коми ставляться між однорідними членами речення, між частинами складного речення, а також для відокремлення другорядних членів речення, зворотів, слів, синтаксично не пов’язаних з членами речення (звертань, вставних
слів і речень, вигуків)
У таких же випадках для уточнення думки вживається і крапка з комою (між
однорідними членами речення, якщо вони дуже поширені, між частинами
складного речення, що мають свої розділові знаки)
Тире ставимо на початку кожної репліки в діалозі та у прямій мові перед
словами автора, між однорідними членами речення, між частинами складного речення. Тире також вживаємо для виділення відокремлених другорядних членів, особливо прикладок; слів, синтаксично не пов’язаних із членами речення (вставних слів і речень, вигуків). Між підметом і присудком
(за певних умов), на місці пропущеного члена речення та між однорідними
членами й узагальнювальним словом, що стоїть після них, також ставиться
тире
Двокрапка вживається між узагальнювальним словом і однорідними членами, що стоять після нього, між частинами безсполучникового складного
речення
Дужки ставимо для виділення вставних речень, вказівок на джерело, звідки
взято цитату
У лапки беруться деякі прикладки, цитати, чужа мова, що передана без змін
у реченнях з прямою мовою
За допомогою розділових знаків можна виділити якесь слово, наголосити
на ньому, надати реченню урочистості, питального характеру тощо
Українська мова. 10–11 класи
246
Тире між групою підмета і групою присудка
Визначення
Тире між групою підмета і групою
присудка ставиться, коли обидва
головні члени речення виражені іменниками, кількісними числівниками
або неозначеною формою дієслова
і між ними нема дієслова-зв’язки бути (є); коли перед присудком вжито
вказівні частки це, то, ось, значить;
в інших випадках, якщо треба виділити присудок
Тире між групою підмета і групою
присудка не ставиться, якщо будьякий з головних членів речення виражений прикметником, порядковим
числівником, займенником, дієприкметником; коли до складу присудка
входять сполучники як, ніби, наче,
мов і подібні; а також, коли перед
присудком стоїть частка не
Зразки
Пісня і праця — великі дві сили!
(І. Франко)
Яка тонка це річ — людини творчість!
(П. Тичина)
Не спиться.
Ніч — як та печать.
(П. Тичина)
Одинадцятикласники перші на спортивних змаганнях у школі (з газети).
По пшениці теплий вітер
Хвилями гуляє,
Молодую пшениченьку
Неначе гойдає.
(Л. Глібов)
Серце не камінь (Нар. тв.)
Кома між однорідними членами речення
та розділові знаки при узагальнювальних словах
Визначення
Кому ставимо між усіма однорідними
членами речення, якщо вони з’єднані
перелічувальною інтонацією без
сполучників. Кому також ставимо
при повторюванні єднальних та
розділових сполучників, перед протиставними сполучниками, що з’єднують однорідні члени, та між пар