close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Розкрилля

код для вставки
Я на планеті дерево людське,
Мене весь час підрубують під корінь.
Ліна Костенко
Дерева, що проникають у нутрощі швидко,
можуть вчепитися корінням за органи
і надто довго тримати.
У твоєму світі немає зламу на перехрестях,
у твоєму світі немає нічого, окрім
надто рівних площин.
Хочеш чи не хочеш, але
покинути власну свідомість доведеться,
та у неї ще довго проникатимуть дерева,
чіпляючись корінням за органи.
……..
1
Як холодно!... Акація цвіте.
Як холодно! Душа за вами плаче.
Ліна Костенко
Як холодно торкатися місячного світла.
Як холодно і дивно. Як прегарно.
Але вже ті акації схилилися
і
не цвітуть у ночі, зоряні, ясні.
Схилилися, сховалися, а може, і зовсім зникли?
Хоча всілякі спроби втечі – марні.
Тому я стиха входжу до кав’ярні,
бо доторкнутися світла, а не тих акацій – моторошно
і грішно.
…………………
2
Життя — це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?
Ліна Костенко
Навіщо кохати, вбивати? Лиш марити.
Навіщо стискати в обіймах так міцно?
Хворіти – це не значить втрачати надію.
Вбити себе – не обов'язково зачепити фізично.
І стати на старт – це ще не розпочати рух.
Коли люди намагаються зцілити дерево доторком,
моє «я» починає тішитися.
Бо, може, сама колись стану яблунею
і ходитиму під віконними шибами.
Може, колись крастиму ліки з підвіконь,
бо вже буду старою і не зможу випити чаю
від застуди.
Буду деревом і перестану питати,
навіщо стискати в обіймах так міцно.
Не втрачу надію, не зачеплю фізично
і стану на старт.
Можливо, і рух розпочну, а поки …
намагаюся зцілити дерево доторком.
……………..
3
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Ліна Костенко
Я починаю проростати з кореня,
я відчуваю, як вже не болить.
Я стану деревом так невимушено,
як зачіпає гілля сонце і його блакить.
Яскравими барвами наповню жили
і, мабуть, не буду зеленою.
Як живеться на світі дереву,
пізнаю скоро,
а поки проростатиму з кореня.
………….
4
Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я зможу і з людьми.
Ліна Костенко
Коли була маленька, губилася серед дерев,
а тепер вони в мені проростають сотнями.
Я ховаюся у внутрішній кроні і нею стаю,
пошепки
розповідаю корінню про власні мрії,
нав’язую власні погляди.
Даремно
знаходити у листі життєвий сік
і у спробах вдихнути життя
закашлятися.
Може, з моїх дерев робитимуть папір,
а, може, просто вирубають мої легені.
На просторі
думати ліпше,
ховаючись
у внутрішній кроні…
…….
5
Ходила яблуня і стукала у вікна;
Бульдозер до кінця не викорчував сад.
І яблуня одна, нікому не підзвітна,
Хазяїна свого шукала навздогад.
Ліна Костенко
Яблуня досі блукає попід вікнами. Яблуня досі шукає власного господаря. І
дівчина все частіше помічає дерева біля власного будинку. Як не заспокоєні душі, як
мерці з гіллям замість рук, як бліді дівчата з червоними плодами замість очей.
Скільки блукати їй у сивих туманах? Скільки полів обійти, щоб… Знайти власні
корені, власне листя, втрачене. А дівчина лише спостерігає. І дівчина – байдужеспокійна. І дівчину поглинають власні яблуні. Вона теж стане на ту стежку.
Блукатиме селами, ховатиметься в садках, губитиметься серед інших дерев.
Самотня, лише з червоними плодами замість очей. Це не психоделіка чи марево – це
звичайна яблуня, що досі не знайшла свого господаря.
…………
6
Автор
Наталія
Документ
Категория
Школьные материалы
Просмотров
19
Размер файла
213 Кб
Теги
розкрилля
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа