close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Кучеренко Є.В. СПЛІТТІНГ В ПСИХОСИНТЕЗІ

код для вставкиСкачать
51. Кучеренко Є. В. Проблема спліттінгу в концепції та практиці психосинтезу / Кучеренко Єгор Валерійович // Гуманітарний корпус : [збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії] – Випуск 4.
ПРОБЛЕМА СПЛІТТІНГУ В КОНЦЕПЦІЇ ТА ПРАКТИЦІ ПСИХОСИНТЕЗУ
Кучеренко Єгор Валерійович,
канд.психол.наук, доцент
НПУ імені М. П. Драгоманова
http://www.psihosintez.net
В концепції психосинтезу Р. Ассаджіолі увібрав ідеї З. Фройда, К. Юнга, П.
Жане та їхніх послідовників, тому він широко використовував понѐтійний
апарат психоаналізу длѐ поѐсненнѐ стуктурних компонентів психічного,
зокрема сфери несвідомого. Однак, їх трактуваннѐ було і залишаютьсѐ досить
відмінним від поглѐдів представників класичного (психодинамічного) напрѐму
психотерапії.
Індивідуальне несвідоме вклячаю три компоненти, ѐкі утворяять його
рівневу структуру: нижче, середню та вище несвідоме. Це динамічна основа
психіки лядини, ѐка виникаю внаслідок розщепленнѐ або спліттінгу.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Нижче несвідоме
Середню несвідоме (підсвідомість)
Вище несвідоме або надсвідоме
Поле свідомості
Свідоме Я (особистісне Я, Его)
Надсвідоме Я (Надособистісне, Вище Я, Самість)
Колективне несвідоме
Нижче несвідоме вклячаю весь зміст несвідомого, ѐкий описали З. Фройд
та К. Юнг, однак до нього входѐть нові компоненти. До нижчого несвідомого
належать:

найпростіші форми психічної діѐльності, ѐкі регуляять тілесні зміни,
зокрема фізіологічні процеси, органічні, статичні та кінестетичні відчуттѐ;

основні потѐги, інстинктивні спонуканнѐ;

різноманітні несвідомі комплекси, що маять сильний емоційний
зарѐд;

образи сновидінь, кошмарні сновидіннѐ і фантазми;

нижчі неконтрольовані парапсихічні процеси;

деѐкі патологічні ѐвища (фобії, манії, нав'ѐзливі ідеї і бажаннѐ).
Новими елементами нижчої частини несвідомої сфери особистості, за Р.
Ассаджіолі, ю фантазми і парапсихічні процеси.
Фантазми – це результати уѐвляваних переживань, ѐких зазнаю
особистість в процесі здійсненнѐ своїх істинних бажань і потѐгів. Але вони,
виконуячи захисну та витісну функція, проѐвлѐятьсѐ ѐк ілязорне справдженнѐ
цих потѐгів і бажань. У дослівному перекладі фантазми – це примари, тобто
метафоричне здійсненнѐ бажань. Зміст фантазмів може бути різним:
одухотворені чи неодухотворені речі та ѐвища (віра у прикмети, у привіди, в дія
оберегів), інші ляди, їх думки, поведінка (навроченнѐ, проклѐттѐ), соціальні дії
(змова, суцільне висміяваннѐ) тощо.
Парапсихічні процеси – це психічні ѐвища, що виникаять у нижчому
несвідомому на надчуттювому рівні відображеннѐ навколишнього світу ѐк
екстрасенсорні сприйманнѐ. Ці процеси виникаять поза вербальними
впливами і разом з тим, поза абсолятними порогами відчуттів, ѐкі забезпечені
психофізіологічними механізмами органів чуттѐ лядини. Іноді парапсихічні
процеси називаять підпороговим «Я». Їх досліджували У. Джеймс, О. Лодж, Г.
Желей, Дж. Райн та інші вчені – сучасники Р. Ассаджіолі. Було висунуто
припущеннѐ, що ѐвища телекінезу, екстрасенсорного сприйманнѐ та телепатії
стосуятьсѐ саме нижчого несвідомого *1, с. 22+. К. Уілбер нижчий рівень
несвідомого називаю доособистісним.
В практичному психосинтезі нижче несвідоме іноді називаять «підвалом
у будівлі». Тут зберігаютьсѐ весь психотравматичний досвід особистості,
починаячи з її народженнѐ. Саме «в підвалі несвідомого «утримуятьсѐ»
почуттѐ провини, сором, тривожність, страхи, фобічні тенденції, прихована та
відкрита агресіѐ, образи, різні емоційно-поведінкові стереотипові реакції та
негативні звички. Ці приховані патерни у ставленні до світу мало
усвідомляятьсѐ кліюнтом, а тому проѐвлѐятьсѐ в буденному житті автономно,
руйнуячи гармонійність стосунків та знижуячи здатність до саморегулѐції.
Середнє несвідоме (підсвідомість). Його зміст можна порівнѐти з
передсвідомістя за З. Фройдом та особистим несвідомим за К. Юнгом.
У змісті середнього несвідомого Р. Ассаджіолі виділѐю такі психічні ѐвища:
1) підсвідомий аналіз того, що здійсняютьсѐ або може здійсняватись «тут
і тепер»;
2) засвоюннѐ індивідуального досвіду особистості, починаячи від
народженнѐ;
3) неусвідомлявані розумові операції та уѐвленнѐ щодо вирішеннѐ
повсѐкденних життювих і практичних завдань тощо.
Отже, в підсвідомості зароджуятьсѐ, розвиваятьсѐ та дозріваять
процеси і результати буденного мисленнѐ та уѐви, ѐкі зберігаятьсѐ у ньому ѐк
оперативна пам'ѐть, автоматичні навички, динамічні стереотипи тощо.
Підсвідомість – це «сховище» тих елементів полѐ свідомості, ѐкі в даний
момент не усвідомляятьсѐ Я і зберігаятьсѐ в «режимі очікуваннѐ» ѐк
«непорушний запас», ѐкий застосовуютьсѐ ѐк тільки виникаю нагальна потреба.
Деѐкі теоретики психосинтезу вважаять, що саме у середньому
несвідомому
функціонуять
субособистості
кліюнта,
ѐкі
формуятьсѐ
і
накопичуятьсѐ протѐгом життѐ ѐк автономні підструктури особистості, однак це
не одностайна думка.
В практичному психосинтезі середню несвідоме метафорично називаять
«поверхами чи приміщеннѐми в будівлі». Так весь життювий досвід особистості
можна представити у виглѐді вікових періодів, коли на першому поверсі живе
дитинство, на другому – підлітковий вік та яність, а вище – дорослість. Проте це
не означаю, що символ будівлі обов'ѐзково повинен передбачати два чи більше
поверхів та асоціяватись з віком. Терапевт допомагаю кліюнту дослідити цей
рівень несвідомого в усіх можливих проѐвах – починаячи від «дверей», за
ѐкими щось сталось у недалекому минулому, і закінчуячи «неприбраними
кімнатами», в ѐких лишились сліди давніх психотравм, що зберігаятьсѐ в
«підвалі».
Якщо у нижчому несвідомому кліюнт може встановити причину
психотравми та емоційне тло, на ѐкому вона виникла, то у середньому
несвідомому він може визначити лише когнітивні та поведінкові паттерни, що
закріпились ѐк захисна модель на травмуячий досвід. Саме ця модель і
називаять субособистістя. Як правило, названі паттерни супроводжуятьсѐ
переживаннѐм зовнішніх емоцій, що лише маскуять приховані – справжні
почуттѐ.
Вище несвідоме (надсвідоме, суперсвідоме). У цьому компоненті
несвідомого зароджуятьсѐ вищі форми інтуїції та натхненнѐ – процеси
художньої, наукової, філософської та поетичної творчості. Тут знаходитьсѐ
джерело таланту, гуманістичних, альтруїстичних і героїчних спонукань.
Воно називаютьсѐ вищим несвідомим, бо його зміст виходить за межі
особистісного досвіду, ѐкий накопичуютьсѐ в процесі життюдіѐльності (в
середньому несвідомому).
У
вищому
несвідомому
можуть
виникати
стани
просвітленнѐ,
спостережливості й екстазу. Цѐ частина психічного функціоную ѐк совість, ѐк
моральний ідеал («Над-Я», за З. Фройдом), ѐк джерело креативності
(«Колективне несвідоме» за К. Юнгом).
Р. Ассаджіолі вважав, що у надсвідомості зосереджуятьсѐ вищі
парапсихічні функції (осѐѐннѐ, інсайт, видіннѐ, божественні откровеннѐ,
доленості вчинки) та духовні енергії, ѐкі породжуять духовні потреби та потѐги
особистості, а також допомагаять встановити її життюві смисли та цінності.
Вище несвідоме «не відчуваю» страхів чи боля: воно переповнене
почуттѐми блаженства, радості, ейфорії, характеризуютьсѐ переживаннѐм
трансперсонального існуваннѐ та мудрістя.
Практично проѐви вищого несвідомого кліюнт може пережити у змінених
(трансових) станах свідомості в результаті застосуваннѐ психологом методу
сугестивної психокорекції, символдрами, медитуваннѐ.
Відомий майстер театрального мистецтва К. Станіславський вперше
застосував понѐттѐ «надсвідоме» длѐ позначеннѐ вищого етапу творчого
процесу, ѐкий відрізнѐютьсѐ від свідомих та несвідомих компонентів *2, с.416+.
Явище надсвідомого досліджував російський академік П. Сімонов (1980),
маячи на увазі механізм творчої інтуїції. Це така психічна активність, ѐка
детермінуютьсѐ не попереднім досвідом, а майбутніми потребами, а тому вона
маю вторинне відношеннѐ до теперішнього та рекомбінації попередніх
вражень. Надсвідоме, на думку П. Сімонова, за жодних умов не контроляютьсѐ
свідомістя та волея. Надсвідома активність завжди спрѐмована на створеннѐ
нового. Це поѐва принципово нової інформації, ѐка не пов'ѐзана із засвоюноя
раніше *3+.
Болгарський вчений-сугестолог Г. Лозанов вся сферу несвідомого
називав парасвідомим і виділѐв у ньому «неусвідомлений бік креативності, що
вклячаю інтуїція та натхненнѐ» *4, с. 15+.
В практичному психосинтезі вище несвідоме метафорично називаять
«горище в будівлі». Воно перебуваю «над особистістя», «над свідомістя», – це
те, що може бути потенційним, до чого може прагнути кліюнт, розширяячи свій
досвід.
Внаслідок психосинтезу лядина може «піднѐтись вгору», щоб звідти
більше побачити і віднайти потрібні ресурси (в інших приміщеннѐх, поза
будівлея тощо). Саме «на горищі» можуть зберігатись важливі, особистісно та
соціально значущі, «предмети і речі» духовної самореалізації (символи). При
цьому мова йде про колись нереалізований потенціал, ѐкий був витіснений у
надсвідомість в зв'ѐзку з травмуячими обставинами.
Такий поділ індивідуального несвідомого ю умовним: це лише модель
внутрішнього світу лядини, ѐку ми застосовуюмо длѐ зручності. Поділ
несвідомого на три взаюмопов'ѐзані рівні називаютьсѐ диференціаціюя,
розщепленнѐм
або
спліттінгом.
Цей
процес
відбуваютьсѐ
протѐгом
особистісного розвитку і долаютьсѐ завдѐки розширення зони середнього
несвідомого до нижчих і вищих рівнів. У цьому полѐгаять деѐкі завданнѐ
психосинтезу.
Зародженнѐ ідеї диференціації психічного ми зустрічаюмо у погладах
французького невролога П. Жане, ѐкий говорив про дві різні психіки, маячи на
увазі несвідоме та свідоме. Саме його ідеї було покладено З. Фройдом у вченнѐ
про несвідоме. Слідом за П. Жане, Л. Виготський розробив вченнѐ про нижчі і
вищі психічні функції, зауважуячи на прогресивності їх розвитку в онтогенезі.
Р. Ассаджіолі першим висловив думку про те, що несвідоме не варто
розглѐдати виклячно з «нижчих» позицій – ѐк трамватично зумовлене ѐвище.
Своя думку він аргументував «недосконалістя» методу психоаналізу в клінічній
практиці. Запропонувавши ідея середнього та вищого несвідомого, Р.
Ассаджіолі розробив терапевтичні засоби аналізу несвідомого ѐк «досвідченої»
та «одухотвореної» частини психічного. При цьому особливу увагу автор
психосинтезу звертав на свідому саморегулѐція, закріпивши за понѐттѐм Я роль
суб'юкта «діалогу» з несвідомим на всіх його рівнѐх. Так Р. Ассаджіолі розвинув
принцип
юдності
свідомого
та
несвідомого,
ѐкий
сьогодні
активно
впроваджуять в глибинній психокорекції.
Спліттінг допомагає нам в процесі психотерапії диференціювати
змістову структуру проблеми клієнта і виявити способи її вирішення, якими
він потенційно володіє.
Структура
компоненти:
психологічної
проблеми
кліюнта
може
вклячати
такі
1) нижчі: приховані, витіснені, травмуячі, причинні психічні ѐвища;
2) середні: субособистості ѐк емоційно-поведінкові паттерни, звичні
реально виѐвлені реакції та симптоми, стереотипні когнітивні схеми (ѐк
правило проблема пов'ѐзана з конкретноя субособистістя, від імені ѐкої
формуляютьсѐ запит);
3) вищі: постановка реально досѐжної мети, переживаннѐ бажаного
(еталонного) стану, базові ціннісні оріюнтації, справжні (істинні) наміри, духовні
потреби, несвідомі оріюнтири длѐ самореалізації (інтуїціѐ), доступні, але мало
усвідомлявані внутрішні ресурси.
Розуміннѐ несвідомого ѐк «позитивної інстанції», ѐк ресурсу длѐ
вирішеннѐ психологічної проблеми, окрім психосинтезу спостерігаюмо в
еріконівській гіпнотерапії, ѐку започаткував американський лікар Мілтон
Еріксон. Саме тому у власній практиці ми застосовували методи сугестивної
психокорекції, ѐкі базувались на спільних длѐ еріксонівської терапії та
психосинтезу поглѐдах на природу несвідомого.
Як видно, нижчі компоненти несвідомого стосуються психологічного
минулого клієнта, середні – дійсного, а вищі – майбутнього. Поступово ідеѐ
лінійної
(вертикальної)
самореалізації
особистості
від
актуальних
до
потенційних рівнів була запозичена прихильниками нейролінгвістичного
програмуваннѐ (Т. Джеймс, Р. Ділтс) і стала відомоя ѐк психологічна технологіѐ
«Time Line Therapy» (Терапіѐ на Лінії часу). Найбільш активно вона
застосовуютьсѐ в НЛП-коучинзі.
Список використаних джерел:
1.
Ассаджоли Р. Психосинтез: принципы и техники / Роберто
Ассаджоли. – *пер. с англ+ – М. : Психотерапиѐ, 2008. – 384 с.
2.
Станиславский К. С. Моѐ жизнь в искусстве. – М., 1983. – 425 с.
3.
Симонов П. Познание неосознаваемого / Симонов П. // Наука и
жизнь. – 1980. – № 1.– С. 60 –67.
4.
Лозанов Г. Суггестологиѐ и суггестопедиѐ. Теориѐ и практика:
рабочий документ международного совещаниѐ экспертов ЮНЕСКО / Георгий
Лозанов. – Софиѐ, 1978. – 67 с.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа