close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

КУЧЕРЕНКО є.в. САМОВИЗНАЧЕННЯ В ПСИХОСИНТЕЗІ

код для вставкиСкачать
Кучеренко Є. В. Самовизначення як подолання екзистенційної кризи в практиці психосинтезу / Є. В. Кучеренко // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» – Додаток 4 до Вип. 31: Тема
САМОВИЗНАЧЕННЯ ЯК ПОДОЛАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ
КРИЗИ В ПРАКТИЦІ ПСИХОСИНТЕЗУ
Анотація.У статті здійснено теоретичний аналіз самовизначеннѐ з позицій
психосинтезу ѐк теорії самореалізації та психотерапевтичного методу. Автор розглѐдаю
самовизначеннѐ ѐк самодетермінований процес подоланнѐ екзистенційних криз внаслідок
самоінтеграції, ѐка поступово досѐгаютьсѐ дорослим кліюнтом в практиці особистісного та
духовного психосинтезу. В пропонованій концепції процес самовизначеннѐ може виходити за
межі особистісної інтеграції та відбуватись ѐк несвідоме (надособистісне) переживаннѐ,
спрѐмоване на осѐгненнѐ самості.
Ключові слова: самовизначеннѐ, особистісний та духовний психосинтез, екзистенційна
криза, самість, свідоме Я, об’юднуячий центр.
Кучеренко Югор Валерійович,
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри психології і педагогіки
НПУ імені М. П. Драгоманова
http://www.psihosintez.net
САМООПРЕДЕЛЕНИЕ КАК ПРЕОДОЛЕНИЕ ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНОГО КРИЗИСА В ПРАКТИКЕ
ПСИХОСИНТЕЗА
Аннотация. В статье представлен теоретический анализ самоопределениѐ с позиций
психосинтеза как теории самореализаци и психотерапевтического метода. Автор
рассматривает самоопределение как самодетерминированный процесс преодолениѐ
экзистенциальных кризисов вследствии самоинтеграции, котораѐ постепенно достигаетсѐ
взрослым клиентом в практике личностного и духовного психосинтеза. В предлагаемой
концепции процесс самоопределениѐ может выходить за пределы личностной интеграции и
происходить как неосознаваемое (надличностное) переживание, направленное на обретение
самости.
Ключевые
слова: самоопределение,
личностный
и
духовный
экзистенциальный кризис, самость, сознательное Я, объединѐящий центр.
психосинтез,
THE SELF-DETERMINATION AS OVERCOMING OF EXISTENTIAL CRISIS IN PSYCHOSYNTHESISPRACTICE
Abstract. The paper represents a theoretical analysis of self-determination from the perspective
of psychosynthesis as a theory of the self-realization and a psychotherapy method. The author examines
the adults’self-determination as the process of overcoming the existential crisis as a consequence of selfintegration, which gradually achieved in the course of personal and spiritual psychosynthesis. This
concept suggests that self-determination can be outside of personal integration and experienced as
unconscious (transpersonal) process, aimed at the acquisition of Self.
Key words:self-determination, personal and spiritual psychosynthesis, existential crisis,сenter
ofconsciousness, Self, unifying center.
Актуальність проблеми дослідження.У вітчизняній психології самовизначення трактують
як свідомий акт утвердження власної позиції в проблемних ситуаціях*1, с. 351+. Його розглядають
як центральний механізм становлення особистісної зрілості, який полягає у свідомому виборі
людиною свого місця в системі соціальних стосунків.В англомовній психологічній літературі
відповідником до поняття самовизначення є термін «самодетермінація» *2+, однак першим, хто врахував
принцип самодетермінації у дослідженні цього явища, був російський психолог С. Рубінштейн *3+.
У попередніх дослідженнях нами було виявлено, що усталені погляди на самовизначення
відрізняються від розуміння аналогічних явищ в теорії психосинтезу, яку на початку минулого століття
розробив італійський психолог та психіатр Р. Ассаджіолі *4, с. 97-101]. В зарубіжній літературі з
психосинтезу вичерпно досліджено процеси дезідентифікації, ідентифікації та самоідентифікації,
однак вони недостатньо проаналізовані як психологічні механізми самовизначення (Р. Ассаджіолі,
М. Браун, Т. Йоуменс, М. Кремптон, М. Пеллерен, П. Феруччі) [5],*6+,*7+. Більшість авторів зазначають,
щосамовизначення виникає в умовах екзистенційних криз і може набути ознак мало усвідомлюваного
процесу, оскільки технологічно психосинтез спирається на гіпносугестивні техніки *8, с. 29–33].
Мета статті полягає в теоретичному аналізі самовизначення як самодетермінованого
процесу, спрямованого на подолання екзистенційної кризи особистості в практиці психосинтезу.
Виклад основного матеріалу. Українська дослідниця О. Легун вважає, що
самовизначення належить до фундаментальних проблем психології самодетермінації,
особистісного вибору та волі *9+. Підтримуючи цю думку, ми вважаємо, що самовизначення – це
внутрішньо детермінована діяльність Я (діяльність самосвідомості), яка спрямована на інтеграцію
особистісних позицій з системою персональних виборів. Особистісна позиція виступає як
суб’єктивне необхідне, а вибір – як суб’єктивне бажане *4, с. 17+. Саме так зароджується і
розвивається екзистенційна криза, що переживається як внутрішній конфлікт, який «розриває»
особистість між «я мушу» і «я хочу» («мені треба цього хотіти» і «я насправді хочу іншого» тощо).
В термінах психосинтезу людина переживає суб’єктивне необхідне як субособистість, а
суб’єктивне бажане – як вольову функцію Я. Самовизначення завершується, коли особистісна
позиція збігається з персональним вибором і виникає екзистенція «Я – це Я».
Іноді самовизначення спрямоване на подолання екзистенційних криз, які породжуються
суперечністю між самістю та особистістю. З цього приводу А. Орлов зазначав, що усвідомлення
суб’єктом себе самого не зводиться до усвідомлення своєї особистості, оскільки всі особистісні
утворення лише обмежують можливість людини пізнати свою сутність як Я, як самість. Тобто
самовизначення полягає в ідентифікації себе як суб’єкта власного життя внаслідок подолання
будь-яких соціальних норм та стереотипів, сформованих в особистості *10, с.14+. Аналогічно
вважав Р. Ассаджіолі, розуміючи під самовизначенням процес самоосягнення, тобто відкриття
самості – «чистої самосвідомості», яку шляхом інтроспекції можна відчути в трансовому стані,
позбавившись від субособистісних утворень *5, с. 46 – 47].
В теорії психосинтезу екзистенційна криза – це криза духовності як інтегративної
властивості особистості. Криза може бути пов’язана з проблемами життя і смерті, свободи й
відповідальності, самотності та відносинами зі світом, з пошуком смислу свого
існування. Самовизначення варто розуміти як самодетермінований процес подолання екзистенційних
криз, який забезпечується послідовною реалізацією персонального (особистісного) та
трансперсонального (духовного) психосинтезу (в літературі поняття «психосинтез» означає напрям і
метод психотерапії, а також її кінцеву мету – самореалізацію клієнта).
Духовний психосинтез як напрям трансперсональної психотерапії спрямований на емпіричне
осягнення надсвідомого Я (самості), яке в академічній психології прийнято називати носієм
індивідуальної самосвідомості. Цій практиці передує особистісний психосинтез, який дозволяє відкрити
свідоме Я (Его, особистісне Я) як рефлексивну здатність людини бути суб’єктом усвідомлення. При цьому
не існує двох Я, оскільки свідоме Я – це прояв самості (тобто це різні рівні самоосягнення). Аналогічні
уявлення щодо самосвідомості були представлені в працях Е. Канта та Й. Гербарта, які розрізняли
емпіричне Я та ноуменальне (реальне) Я *8, с. 13+.В літературі з психосинтезу свідоме Я іноді
називають«я з маленької літери», а самість – «Я з великої літери».
Р. Ассаджіолі стверджував, що однією з причин «поверенення» самості до галузі наукових
досліджень, є «глобальний пошук людьми самих себе». Навіть ототожнення себе з певною групою
людей (сім’єю, колективом, народом тощо) не дозволяє людині в кризові суспільні періоди
самовизначитись. Можливо, саме тому більшість із нас переживає сьогодні те, що Р. Ассаджіолі називав
«екзистенційним смутком» *11+.
В практиці особистісного психосинтезу, яка передує духовній самореалізації, свідоме Я
внаслідок самовизначення інтегрує особистість в якості суб’єкта, здатного до усвідомлення своєї
фрагментарності. Тобто клієнт здійснює аналіз мало усвідомлюваних компонентів особистості, що
мають відносну автономність (субособистостостей). У цьому полягають перші етапи психосинтезу,
які умовно називають психоаналізом *8, с. 15 – 20]. Світова практика застосування особистісного
психосинтезу свідчить, що самовизначення можливе тоді, коли суб’єкт («той, хто визначає самого
себе») ідентифікується з Я, тобто виокремлює свою суб’єктність (термін С. Рубінштейна, який
означає «здатність бути суб'єктом»). Для цього необхідно зрозуміти, чим це Я не є внаслідок
дезідентифікації. Таким чином, клієнт переживає самовизначення як «роз’єднання» зі своєю
особистістю, щоб відкрити суб’єкта її споглядання – свій центр, свідоме Я. Це схоже на
рефлексивний акт, в якому одночасно переживається знищення масок і відродження свого Я.
Знаючи, ким ми не є, ми все більше розуміємо, що Я – це більше, ніж «Я-концепція» та образи Я.
Крім того, якщо Я може спостерігати за відчуттями, емоціями, думками та поведінкою, то воно не
належить до цих проявів.При цьому важливо лише спостерігати за об'єктом споглядання, а не
думати про цей об'єкт (про власні думки, почуття, стани тощо), оскільки Я ідентифікується з
розумом, з мисленнєвою діяльністю.Однак мета особистісного психосинтезу полягає не тільки в
уявлюваному розототожненні Я та Не-Я, але й у реалізації наслідків цього самовизначення в
діяльності.
Отже, самовизначення здійснюється тільки активним суб’єктом – свідомим Я, яке може
пізнати та управляти іншими (підсвідомими) утвореннями та особистісними конструктами. Проте
будь-який внутрішній процес екстеріоризується через ті ж самі особистісні конструкти – соціальні
ролі, установки, цінності людини тощо. «Відокремлюючи» Я від особистості, варто пам’ятати, що Я
проявляється через особистість та її діяльність.Ось чому прийнято вважати, що емпірично
дослідити самовизначення можна тільки тоді, коли суб’єкт цього процесу (Я) виявляється через
зміни в діяльності особистості. Тобто суб’єкт, мовою Л. Виготського, проявляється у тому, що він
робить і як себе творить.
Я виявляється суб’єктним явищем, буття якого переживається тоді, коли воно роз’єднано з
об’єктом пізнання чи споглядання – тим, чим це Я не є. Так проявляється вольова здатність Я до
самовизначення, яке згодом на основі об’єднуючого центру інтегрує особистість в процесі її
життєвої самореалізації. У цьому полягають заключні етапи особистісного психосинтезу як
психотерапевтичної практики.
Як правило, більшість клієнтів психотерапевта прагнуть до особистісної інтеграції, яка
передбачає узгодження суб’єктивних уявлень про психологічне дійсне та майбутне, що свідчить
про наявність у самовизначенні актуальних (образ реального Я, реальна мета) та потенційних
компонентів (образ ідеального Я, ідеальна мета) *4, с. 17+. В теорії психосинтезу потенційні явища
розглядаються як прояви вищого несвідомого (надсвідомого), які можливо осягнути завдяки
трансперсональним технікам *12, с. 237 – 273].
Духовний психосинтез можна розглядати як вищу форму самореалізації людини. Він
все більше наближає процес самовизначення до ознак індивідуації. К. Юнг пояснював індивідуацію як
природну основу психічного буття людини, як внутрішньоорганізований процес самореалізації
особистості, як вроджений спосіб досягнення нею цілісності, зявдяки чому вона може визначити себе як
самість *1, с. 311+.Проте, на думку, Р. Ассаджіолі, К. Юнг суперечливо розглядав самість у своїй
аналітичній психології *11+.
В теорії психосинтезу самість розуміють як саморегульовану психічну систему, яка має ознаки
надсвідомої (трансперсональної) суб’єктності й поєднує свідомі та несвідомі протилежності як
транцендентний центр, як істинне, індивідуальне буття (особистісне буття розглядається переважно як
свідоме та соціально-рольове). В літературі з психосинтезу це поняття має такі синоніми як Вище або
Духовне Я, Дух, надсвідоме Я, надособистісне Я, трансперсональне Я, істинне Я та інші [5],[6],[7],[12].
Самість, на думку, Р. Ассаджіолі, перебуває на межі між індивідуальним та колективним несвідомим, що
дозволяє розглядати її як абсолютне явище, наприклад, як душу чи дух (космічного чи божественого
характеру) *11+.
Самість неможливо дослідити емпірично, оскільки вона присутня в усіх станах людини, за будьяких обставин, на всіх рівнях її існування *7, с. 37+. Емпірично самість можливо лише пережити як
цілісний прояв буття-існування людини і усвідомити її через центр своєї особистості – свідоме Я. Р.
Ассаджіолі пояснював, що переживання самості, так само як естетичних почуттів та інтуїції, не має
раціонального осмислення і відбувається поза інтелектуальною сферою особистості *11+.
Вихід «за межі» особистості розвиває самовизначення як процес транцендентування Я.
Водночас клієнт розвиває саморегульовану здатність ідентифікуватись з усім тим, з чим він
дезідентифікувався. Цей процес в особистісному психосинтезі називається ідентифікацією. В
духовному психосинтезі відбувається самоідентифікація – ототожнення із самістю, поєднання
свідомого та надсвідомого Я, переживання екзистенції «Я – це Я», осягнення своєї
аутентичності.Виявлена аутентичність індивідуалізує особистість як соціальне утворення, робить її
суб’єктною стосовно всіх структурних та функціональних аспектів.
Самовизначення як самоідентифікація (самоототожнення) завжди здійснюється як
самоінтеграція навколо певного об’єднуючого центру (покликання, соціальної ролі, професії, сім’ї,
видатної постаті, коханої людини тощо). Об’єднуючий центр має як внутрішню, так і зовнішню
природу (наприклад, клієнт може визначити своє життєве покликання на основі потенційних
здібностей або думки авторитетної людини). Він має життєвий смисл і детермінує зміни
особистості клієнта прямо (в реальній діяльності) та опосередковано (як несвідомий процес
досягнення ідеальної моделі Я). В практиці психосинтезу ці зміни мають прогресивний характер і
їх можливо дослідити як проекціюсуб’єктивного бажаного. При цьому постійно зберігається роль
свідомої роботи клієнта над досягненням ідеальної мети завдяки когнітивним та поведінковим
технікам. Оскільки самовизначення проявляється у діяльності, то об’єднуючий центр дає
можливість виявити персональну волю як вибір індивідуального буття не тільки «в собі», але й у
стосунках зі світом.
Самоідентифікація можлива лише після переживання трансперсонального досвіду, коли
клієнт ідентифікував себе з проявами вищого несвідомого (творчістю, осяянням, екстазом,
любов’ю, мудрістю тощо). Однак, більшість психотерапевтів одностайно вважають, що
самоідентифікація не може стати самоціллю: це лише той духовний досвід, який дозволяє клієнту
змінити стосунки зі світом та самим собою, налагодити життя у відповідностями зі своїм істинним
(трансперсональним) Я.
Висновки. Самовизначення в практиці психосинтезу варто розглядати як поступове осягнення
самості, яке допомагає подолати екзистенційні кризи. Розрізняють особистісний та духовний
психосинтез. В процесі особистісного психосинтезу самовизначення передбачає переживання цілісності
свого буття, що дозволяє відчути, уявити і прийняти себе як суб’єкта-носія своїх фізичних, емоційних,
розумових станів, дій, ставлень та процесів. Таке самовизначення має рефлексивну природу і
передбачає дискретно-дискурсивні механізми дезідентифікації та ідентифікації.
Духовний психосинтез спрямований, насамперед, на подолання екзистенційних криз в
дорослому віці (пошук життєвого покликання, смислу індивідуального буття тощо). Самовизначення у
духовному психосинтезі – це континуально-інтуїтивний пошук самості, самоіденетифікація, яка
відбувається поза рефлексивним станом свідомості, а тому може здійснюватись завдяки гіпносугестивним технікам.
Отже, психосинтез дозволяє зрозуміти, що людина – це дещо більше, ніж особистість як
соціально детерміноване утворення. В практиці психосинтезу клієнт може пережити
самовизначення в процесі дезідентифікації зі своїми відчуттями, думками та почуттями (як
свідоме Я), як ідентифікацію з відносно незалежними компонентами особистості (як
субособистість), а також за межами особистості завдяки ідентифікації з Я (самоідентифікації,
транценденції).
Перспективи подальших досліджень. У подальших дослідженнях ми плануємо
проаналізувати явища персональної волі та надсвідомих проявів, а також дослідити теорію
субособистостей в галузі психосинтезу.
Список використаних джерел
Психологічна енциклопедія /Автор-упорядник О. М. Степанов. – К. : «Академвидав»,
1.
2006. – 424 с.
2.
Снегирева Т. В. Личностное самоопределение в старшем школьном возрасте / Т.
В. Снегирева // Вопросы психологии. – 1989. – №2. – С.27 – 36.
3.
Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб. : Питер. –
1999. – 705 с.
4.
Кучеренко Є. В. Професійне самовизначення майбутнього психолога : теорія і
практика : навчально-методичний посібник / Є. В. Кучеренко. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2014.
– 192 с.
5.
Ассаджоли Р. Психосинтез: теория и практика: От душевного кризиса к Высшему
«Я» / Р. Ассаджоли; пер. В. Данченко – М. : «REFL-book», 1994. – 314 с.
6.
Brown M. Growing Whole: Self-Realization for the Great Turning / Molly Young Brown.
–Psychosynthesis Press, 2009. – 228 p.
7.
ПеллеренМ. Психосинтез / М.Пеллерен, М.Брес; пер. с фр. Ю.В.Крижевской. – М.:
«Изд-во Астрель»; «Изд-во АСТ», 2004. —160с.
8.
Кучеренко Є. В. Інтегративні методи психосинтезу особистості: навч. посіб. /
Є. В. Кучеренко. – Ужгород, 2013. – 120 с.
9.
Легун О. М. Поняття самовизначення у психології / Олена Миколаївна Легун //
Проблеми сучасної психології : Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інститут
психології імені Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. – Кам’янецьПодільський : Аксіома, 2010. – Вип. 7. – С. 360 – 370.
10.
Орлов А. Б. Личность и сущность: внешнее и внутреннее Я человека / А. Б. Орлов
// Вопросы психологии. – №2. – 1995. – С. 5–18.
11.
TheRebirthoftheSoul, interviewwithRobertoAssagioli(aninterviewbyStuartMiller)
/IntellectualDigest, 1973, VolIII, No. 12. – [Іnternet resourse]. – http://www.psykosyntese.dk/a-199/
12. Ассаджоли Р. Психосинтез: принципы и техники / Р. Ассаджоли ; пер. с англ. – М. :
Психотерапия, 2008. – 384 с.
Джерело публікації:
Кучеренко Ю. В. Самовизначення як подолання екзистенційної кризи в практиці
психосинтезу / Ю. В. Кучеренко // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» – Додаток 4 до Вип. 31:
Тематичний випуск «Проблеми емпіричних досліджень у психології». – К.: Гнозис, 2014. – С. 58
– 63.
Автор
psihosintez
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа