close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Теорія субособистостей з позицій психосинтезу

код для вставкиСкачать
Кучеренко Є. В. Основні положення теорії субособистостей з позицій психосинтезу / Кучеренко Єгор Валерійович, Геннадій Тимофійович Лук’яненко // Гуманітарний корпус : [збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психологі
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ СУБОСОБИСТОСТЕЙ
З ПОЗИЦІЙ ПСИХОСИНТЕЗУ
Кучеренко Єгор Валерійович
кандидат психологічних наук,
доцент кафедри психології і педагогіки
НПУ імені М. П. Драгоманова
http://www.psihosintez.net
Лук’яненко Геннадій Тимофійович
практичний психолог м. Києва
Аналіз субособистостей – важливий етап в практиці психосинтезу. Цей
метод психотерапії розробив італійський психіатр Роберто Ассаджіолі на
початку минулого століття. При цьому техніки роботи з субособистостями
застосовуються в інших напрямах практичної психології (у нейролінгвістичному
програмуванні, у технології Voice Dialogue, яку розробили Сідра та Хел Стоуни, в
арттерапії, в тілесно-орієнтованій терапії тощо). Проте системного уявлення про
субособистість як структурно-динамічну модель психічного в сучасній психології
поки що не існує. Ми не знаємо, як саме формується субособистість, як вона
виражає співвідношення свідомого та несвідомого, чи є вона показником
психічної норми та здоров’я або ознакою психотравми, яким чином
субособистості пов’язані з досвідом раннього дитинства, у чому полягають
психодинамічні механізми їх трансформації засобами терапії тощо *1+.
В теорії субособистостей переважають щонайменше три загальновизнані
положення, які представлені в монографії Кріса Меріама – теоретика
психосинтезу та лікаря-психотерапевта *2, с. 8–11+. К. Меріам зазначав, що
приблизно в 1970-х роках Р. Ассаджіолі висловив ці положення Джеймсу
Варг’ю, який згодом написав свою першу статтю про субособистостей,
спираючись на праці таких дослідників як Стівен Кул та Бетсі Картер-Хаар з
Інституту психосинтезу в Пало Альто (США). При цьому Дж. Варг’ю посилався на
думку Р. Ассаджіолі про те, що теорія субособистостей може бути наскрізним
мостом від психосинтезу до праць З. Фройда, К. Юнга та М. Райха з їхньою
теорію «комплексів». Крім того ця теорія може стати дотичною до біхевіоризму,
який сильно тяжіє до розуміння детермінації людини з боку навколишнього
середовища.
Перше положення полягає в тому, що субособистість є об’єднанням
патернів поведінки, звичок, несвідомих комплексів, особливостей характеру та
інших психологічних елементів, що організовуються навколо внутрішніх потреб
або мотивів людини *3, с. 60+. Отже, якщо субособистості, на думку Р.
Ассаджіолі, є «трагічними утвореннями», то їхня мотивація та засоби свого
вираження є спробою відновлення чогось потенційно важливого, що колись
було в небезпеці і потім відокремилось від особистості як цілісної системи.
Тобто субособистість – це спроба відновити єдність всієї особистості через
компромісну, вимушену поведінку. Водночас субособистість виражає свої
конфлікти із самосвідомістю особистості, її «Я». К. Меріам розглядає таку
парадоксальну природу субособистості як психотравматичну, як «народжену з
конфлікту», а тому як таку, що одночасно прагне до цілісності та фрагментації
особистості. На думку психотерапевта, рання психотравма створює базову
матрицю особистості, з якої формується широке різноманіття субособистостей,
подібно до «гілок дерева, чиї корені утверджені в ранніх дитячих стосунках»
(пер. Лук’яненко Г. Т.) *2, с. 4+.
Друге положення полягає в тому, що гармонізація субособистостей
проходить через низку етапів, кожен з яких має своє власне завдання та
наслідки.
Р.
Ассаджіолі
окреслив
етапи
виявлення
та
прийняття
субособистостей, а С. Кул додав до них етапи координації, інтеграції та синтезу.
Особливості етапів роботи з субособистостями представлені в працях М.
Руффлер та П. Феруччі *4+, *5+.
Третє положення полягає в тому, що всі субособистості мають власний,
глибинний
потенціал
для
вираження
енергії
надсвідомого
(вищого
несвідомого), тобто трансперсональних якостей або колективних архетипів.
Отже, людина може дослідити свої субособистості з метою розкриття та
вираження їх трансперсональних якостей, тим самим гармонізуючи їх
взаємодію у межах цілісної особистості.
У більшості працях з психосинтезу стверджується, що розвиток
особистості, її самореалізація, передбачає процес організації субособистостей
навколо об’єднуючого центру – особистістного (свідомого) Я або вищого
(надсвідомого) Я. У зв’язку з цим психосинтез поділяють на особистісний
(персональний) та духовний (трансперсональний). Проте ми наголошуємо на
тому, що теорія субособистостей – це лише модель психічного. Припущенням
залишається також положення про утворення субособистостей та їх розвиток з
раннього дитинства.
Більшість теоретиків психосинтезу підтримали ідеї, висвітлені в працях Р.
Ассаджіолі, С. Кула, Б. Картер-Хаари та Дж. Варг’ю відносно субособистостей.
Наприклад, П’єро Феруччі (1982), Діана Уітмор (1991), Гретчен Слікер (1992) та
Молі Браун (1993, 2009) зробили значний внесок в теорію субособистостей,
запропонувавши практичні техніки їх трансформації засобами психотерапії та
самотерапії (аутопсихосинтез) *6+.
Один із сучасних фахівців з психосинтезу Том Йоманс у 1992 році
висловив думку, що субособистості це – «поверхнева структура особистості»,
яка є наслідком ідентифікації, що мала місце на етапі раннього розвитку
особистості. Це таке глибинне утворення, яке було сформоване внаслідок
психологічної травми, і виступає інтроекцією ідеї, світогляду. Воно пов'язане з
розвитком об’єктних стосунків або викликане культурними чи расовими
відмінностями та способом життя, який стосується попереднього досвіду *7+.
У книзі Б. Картер-Хаари «Ідентичність та особистістна свобода» (1975)
обгрунтувано процес формування субособистостей, в основі якого лежить
попередня травма, що призводить до появи комплексів *8+. Саме так
розвивається адаптивна поведінка субособистості у відповідь на тиск
навколишнього середовища. Подальші дослідження Б. Картер-Хаар нам не
відомі.
Відомі фахівці у галузі психосинтезу Джон Ферман та Енн Рассел в роботі
1994 року «Зцілення Людського духу» частково повернули теорію психосинтезу
назад – до основ психоаналізу. Дж. Ферман одним із перших наголосив на
тому, що в структурі субособистості варто виділяти вище та нижче несвідоме,
які є результатом травмування особистості на ранніх етапах її розвитку *9+.
Джон Роуен так само зазначав, що структура субособистості включає
травму раннього дитинства. У своїй роботі «Субособистості: люди всередині
нас» (1990) він запропонував теоретичну модель дослідження субособистостей,
в основі якої лежить «поділ» особистості на основі амбівалентності сприймання
себе як «нормального» або «ненормального», «хорошого» або «поганого»
тощо. Дж. Роуен наголошує на тому, що драматична та тривала післядія цього
«головного розподілу особистості» виявляється в домінуванні субособистостей
протягом більшої частини життя людини *10+.
Особливу увагу звертаємо на погляди невролога Д. Сігела щодо означеної
нами теорії. Вчений вважав, що субособистості – це дискретні нейронні мережі,
що функціонують як «спеціалізовані клітини» або рівні самосвідомості, в яких
різні модулі свідомості виступають одночасно як «кластери», що автономно
регулюють певний вид активності людини *11, с. 230+.
Узагальнюючи, зазначимо, що субособистість – це напівавтономна
частина особистості, яка, організувавшись в минулому навколо незадоволеної
потреби і ставши досить складним утворенням несвідомого, прагне до
незалежного
існування.Для
свого
самовираження
субособистості
використовують такі «інструменти» як наше тіло, емоції, мислення. Активізація
будь-якої субособистості супроводжується певними тілесними відчуттями,
мовленнєвими звичками, відповідними емоційними станами та думками.
Субособистості можуть утворюватись в різному віці і закріплюються через
регулярне повторення і підкріплення в поведінці. Кожна субособистість має свої
характеристики, власний стиль прояву та властиву їй мотивацію, яка відрізняє її
від інших.
Список використаних джерел:
1.
Кучеренко Є. В. Субособистість як структурно-динамічний
компонент несвідомого в практиці психосинтезу / Кучеренко Єгор // Вісник
Інституту розвитку дитини. Вип. 32. Серія: Філософія, педагогіка, психологія:
Збірник наукових праць. – К. : Видавництво Національного педагогічного
університету ім. М. П. Драгоманова, 2014. – С. 140 – 146.
2.
Meriam, C. Digging up the Past. Object Relations and Subpersonalities /
Meriam Chris, Psychosynthesis Palo Alto (Monograph Series), Сalifornia, 1994. – 52
p.
3.
Vargiu, J. Subpersonalities / Vargiu, J., Synthesis Volume 1: The
Realization of the Self, The Synthesis Press, Redwood City, CA 1974. – pp. 52–90.
4.
Руффлер М. Игры внутри нас / М. Руффлер . – *пер. с англ. Т.
Чхеидзе+. – М. : Изд-во Института психотерапии, 1998. – 208 c.
5.
Феруччи П. Кем мы можем быть. Психосинтез как метод
психологического и духовного роста / Пьеро Феруччи. – *перевод О. Чадаева+. –
М. – 1992. – 112 с.
6.
Brown M. Growing Whole: Self-Realization for the Great Turning / Molly
Young Brown, Psychosynthesis Press, 2009. – 228 p.
7.
Yeomans, T. Occasional Note / Томаs Yeomans, Concord, MA: The
Concord Institute.
8.
Carter-Haar, B. Identity and Personal Freedom / B. Carter-Haar,
Synthesis 2 Volume 1, 1(2), 1975, pp. 56-91.
9.
Firman, J., Healing the Human Spirit: A Psychosynthesis View of
Wounding, Healing, and Growth (draft) / Firman, J., & Russell, A., Palo Alto, CA:
Psychosynthesis Palo Alto, 1993.
10. Rowan, J. Subpersonalities: The People Inside Us. / Rowan, J., London
and New York: Routledge, 1990.
11. Siegel, D. The developing mind: How relationships and the brain interact
to shape who we are / Siegel, D., New York, NY: Guilford Press, 1993, p. 506.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа