close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

1

код для вставкиСкачать
1 . Умови ефективного сімейного виховання.Способи вирішення конфліктів у сімї
1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини .Це насамперед правильна
організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це
повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше — це
любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до
матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в
красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати посправжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож
якщодитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий
зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя. 2.Позитивний
приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А.
Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді,
коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого
життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими
людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для
дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути
в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи
їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на
особистість, тількихарактером можна формувати характер». Нагадаймо думку А.
Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після
п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено
практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше
приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є
транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію—можна
сподіватися на успіх. 3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна.
Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в
них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації
сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все єважливим. До речі, А. Макаренко в
«Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль,
інколи мають місце і в наш час (придушен ня, чванство, педантизм, підкуп тощо).
Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності,
відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей
Розв`язання конфлікту – справа творча: необхідно враховувати і праналізувати значну
кількість компонентів ситуації. Дитячі "не хочу”, "не буду”, "мені не подобається” треба
брати до уваги, адже в цих словах – волевиявлення дітей, яке не можна придушувати,
принижувати, вони можуть бути показником якихось помилок, допущених батьками. І якщо
дорослі не знають, яких саме, - краще піти на поступку: "Добре! Давай зробимо інакше”.
Батьки, які не бояться йти на компроміс, найчастіше легко виходять з конфлікту. І, навпаки,
конфлікт затягується, якщо дорослі не спроможні або не хочуть зробити цей крок назустріч
дитині.пробле
2. Три основні етапи роботи над художнім твором у початковій класах.
Три етапи роботи над худ.твором:
Первинний синтез (ознайомлення з твором, виразне читання вчителем твором).
Аналіз твору (читання дітьми твору, х-ка дійових осіб, виділення всіх літературознавчих
понять: ідея і т.д.)
Вторинний синтез (підготовка до виразного читання, підготовка інсценування, переказ,
створення діафільму.)
можна виділити такі основні прийоми роботи:
1.Виявлення у творі образних слів.
2.Пояснення значення слів та образних висловів, виявлених у
3.тексті самими учнями або вказаних учителем.
4.Словесне малювання, складання образу за питаннями учителя.
5.Використання образних деталей у переказі, оповіданні, в
6.письмовому творі.
7.Спеціальні вправи на добір порівнянь, епітетів, метафор.
3. Початкове ознайомлення учнів з дією множення.
Подаємо фрагмент уроку з розкриттям конкретного змісту дії множення. Розглядаючи
малюнки (мал. 1, 2), учні дають відповідь на запитання: “скільки всього вишень?” та
“скільки всього жолудів?”
Учитель записує на дошці:
2+2+2+2+2=10 2+2+2+2=8
Після цього запитує, який приклад слід було б записати, якби виставили 6 пар вишень, 7
пар жолудів.
Учні розглядають першу суму. У цій сумі 5 доданків, кожний з яких дорівнює 2. Вчитель
повідомляє, що додавання однакових доданків називається множенням. Суми однакових
доданків 2+2+2+2+2=10 записують так: 2 * 5 = 10.
У цьому прикладі перше число (число 2) є тим, яке у сумі було доданком, а друге число
(число 5) показу, скільки разів перше число (число 2) взято доданком. Крапка між ними – це
знак множення. Приклад треба читати так: 2 помножити на 5, дорівнює 10.
Учитель з’ясовує, чи другу суму теж можна записати дією множення. На дошці і в
зошитах записи мають вигляд:
2+2+2+2+2=10 2+2+2+2=8
2 * 5 = 10; 2 * 4 = 8
Підсумовуємо, що означають переш і друге число в цих прикладах на множення.
Далі учні виконують завдання на зразок таких: запишіть який-небудь приклад на
додавання одноцифрового числа, а потім замініть його прикладом на множення. Поясніть,
що означає кожне число у прикладі на множення. Замініть приклад на множення 3 * 5
прикладом на додавання.
Складіть і розв’яжіть за малюнком задачу.
Розв’язання задачі учні записують за допомогою додавання і множення.
На наступному уроці учні продовжують вчитися читати приклади на множення.
Виконують вправи на зміну додавання однакових доданків множення і множення
додаванням. Зміст вправ можна ускладнити: замінити, де можна, приклади на додавання
прикладами на множення. Наприклад,
4+4+4+4; 14+14+14; 23+23;
1. Гуманістичний зміст підготовки майбутнього вчителя початкових класів.
Професійна готовність учителя до педагогічної діяльності – це певнийрівень
розвитку особистісних та професійних якостей, а також наявність педагогічних
здібностей у педагога. Мета професійної підготовки студентів педагогічних ВНЗ
полягає не в передачі конкретних, предметних знань, умінь, навичок, а у забезпечен
студентів системними знаннями, які є загальною передумовою формування
компетентного фахівця. Процес професійної підготовки майбутнього вчителя
включає в себе процес педагогічної та психологічної підготовки. Як зазначають
фахівці (Підласий П.П. та ін.) педагогічна готовність майбутніх учителів до
професійної діяльності науковці розглядають як систему якостей особистості, яка
включає педагогічні здібності, а також професійні та особистісні якості майбутнього
вчителя. Деякі науковці (Бочелюк В.Й., Зарецька В.В. та ін.) психологічну готовність
педагога визначають як тріаду, яка містить у собі такі основні елементи: «вчитель»,
«учень», «процес навчання», де діяльність учителя та учня достатньо повно можна
розкрити через «Я- концепцію» та смислові настанови, ціннісні орієнтації суб’єкта.
Фахівці визначають кілька рівнів професійного зростання вчителя: педагогічна
вправність – педагогічна майстерність – педагогічна творчість – педагогічне
новаторство. Педагогічна вправність – це рівень професіоналізму вчителя, який
включає в себе високий рівень знань свого навчального предмета. Педагогічна
майстерність проявляється в особливому відточенні методів іприйомів застосування
психолого-педагогічної теорії на практиці. Педагогічнана творчість учителя –
внесення в навчально-виховну діяльність тих чи інших методичних інновацій.
Педагогічне новаторство – запровадження та реалізація нових, прогресивних ідей.
Готовність учителя проявляється в умінні планувати структуру своїх дій,
здійснювати керівництво діяльністю учнів, доцільно застосовувати методи навчання і
виховання у відповідності з певною ситуацією, в умінні керувати поведінкою й
активністю учнів, знаходити контакт і правильний тон у взаємостосунках з ними.
2. Методика опрацювання оповідань та казок.
Вводячи в обіг термін “оповідання”, необхідно забезпечити його тлумачення.
Зрозуміло, що його роз’яснення потрібно вести з урахуванням віку дітей. Оповідання
– це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний
малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється
природа. У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня
природа наділяється такими рисами, які властиві людям. Оповідання, представлені в
читанках для 2-4 класів, умовно поділяють на дві групи: оповідання, у яких діють
люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при
початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу – можна
доручати учням, але не раніше, як у 3 класі. Цю диференціацію оповідань слід
ураховувати і при введенні мовчазного читання. Твори, насичені драматичними
подіями (оповідання про людей), краще сприймаються в голосному прочитуванні.
Оповідання про природу давати дітям для мовчазного первісного читання. Аналіз
частин оповідання доцільно вести так, щоб самі діти приходили до відповідних
висновків. Застосовувати питання, що спонукають дітей до репродуктивної відповіді,
ширше застосовувати запитання, які змушують учнів думати, порівнювати,
зіставляти, оцінювати, робити висновки. Не треба боятися, коли школярі по-різному
оцінюють дії героїв. Не рекомендується одразу ж виправляти неправильну
характеристику персонажа. Дати йому належну оцінку вчитель ще встигне. Куди
важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме
так, а не інакше уявляється поведінка героя.
Казка – це розповідь про якусь незвичайну подію. В її основі – видумка, фантазія.У
початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання
розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змальовування незвичайних подій з
участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з
повтором однотипних дій, кінцівка.Структура уроків читання казок нічим не
відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з
текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються
вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану (малюнки і слова),
різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів
залежить від тексту казки. Головна увага має бути зосереджена на тому щоб діти
свідомо розуміти текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і
мотиви дій персонажів.
3. Ознайомлення учнів з дією ділення.
Ознайомлення з дією ділення та з’ясування зв’язку між дією множення і ділення
будується на предметних ситуаціях. Безпосередньо практична робота учнів
обмежується поділом смужок на 2 або 4 рівні частини.
Розглянемо практичну задачу. Було 6 груш. Розкладемо їх на 3 тарілки, порівну в
кожну. Скільки груш на першій тарілці? На другій? На третій? Скільки всього груш
на цих тарілках?
Це задача на ділення. Розв’язання її записують так:
6:3=2 (гр.)
Відповідь. 2 груші.
Дві крапки «:» - знак ділення. Ділення – це четверта арифметична дія.
Приклади на ділення читають так:шість поділити на три, буде два.
Для первинного закріплення пропонують такі завдання.
Прочитайте приклади на ділення:
10:2=5; 6:3=2; 100:10=10.
Смужку завдовжки 12 см поділіть на дві рівні частини (перегинанням). За виконаною
роботою складіть і запишіть приклад на ділення.
Зв'язок між діями множення і ділення. У прикладах 2*6=12 і 12:2=6 однакові числа.
Можна сказати, що приклад на ділення складено з прикладу на множення.
Розглянемо смужку, до якої пришиті ґудзики. До смужки пришито 5 стовпчиків
ґудзиків по 2 ґудзики у кожному. Їх кількість можна обчислити додавання
2+2+2+2+2=10 (г.) або множення 2*5=10 (г.).
Розріжемо смужку уздовж на 2 частини, щоб у кожній частині було ґудзиків порівну.
Бачимо, що в кожній частині 5 ґудзиків. Отже,можна скласти такий приклад на
ділення: 10:2=5 (г.)
Учитель підсумовує, що з прикладу 2*5=10 дістали два приклади на ділення 10:2=5 і
1.Моральне виховання молодших школярів.
Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті
формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі
засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності. Моральне виховання
— дуже важка робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у
суспільстві відбувається багато негативного, нелегко скласти програму виховної роботи,
усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні суперечності: не
спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не побачиш),
виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямами (розумовим, моральним,
трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це
потрібно зробити вчителю. Методологічною основою морального виховання є етика —
наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система
принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її
правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про
конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не
можна вважати синонімами.
2. Особливості методичної роботи над загадкою, прислів'ям, приказкою, скоромовкою.
- не передбач. окремих уроків для опрацюв. загадки, прислів'я, скоромовки. Вонисупровідн. матеріал. Їх використ. при вдоскон. техніки чит., літ. вимови, розв. мовл.
- Прислів'я — це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого
речення передає багатовікові спостереж. народу над поведінкою людей і навкол.
природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальн. повчання.
- Приказка – короткий влучний віршований вислів, близький до прислів’я (без повч. харру). Допомагає зняти напругу на уроці.
- Загадка має потенціал для розв. логіки, уяви, памяті, мислення. Вона допомагає здійсн.
елементарні логічні прийоми – порівняння – «жовтий як сонце».
- Скоромовка – невеликий прозовий або вірш. твір, побудований на алітерації для удоскн.
правильн. вимови звуків, для розв. равичок чит., швидкої вимови, розв. мовних органів.
Повинна використ. на кожному уроці НГ. Методика роботи: 1) вчитель повільно чит.
разом з учнями скоромовку, роблячи зупинку після кожного слова (важкі слова по
складах). 2) повільно прискорюємо швидкість чит до максим.
- Зміст прислів'їв різноманітн., це дає змогу використ. їх на уроках опрацюв. різних літ.
жанрів: як перед роботою з осн. текстом, так і після.
- Важливо навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення, адже прислів'я роблять
мовлення образним. Для цього треба постійно заохоч. дітей до заучув. їх напам'ять, час від
часу згадувати про них, відновл. в пам'яті.
- Байки. Наймол. школярі байок не чит., тому що їм ще важко засвоїти алегоричність байки
(втілення абстрактн. поняття в худ. образі). Перед роб. над байкою треба розповісти про
якусь тваринку, птахів (бесіда).
- Можна сказати дітям, що окрім казок існують й інші твори, у яких діють звірі й птиці. Це
— байки (від слова «баяти», що означає «розповідати»).
- Завдання вчителя—донести до учнів картинність описів, влучність виразів, образні харки персонажів виразним чит., і зосередженням уваги на образн. прийомах.
Ознаки байки: алегор. розповідь повчальн. хар-ру. Персонажі байок—тварини, птахи,
риби.; склад. з 2 частин: зображення подій і повчання (мораль).
слід звертати увагу дітей на те, що повчання стосується не лише героїв, але і всіх людей.
Педагог формулює думку про те, що байка — це худ. твір, який, малюючи життя звірів,
риб і птахів, засуджує вчинки людей.
Робота над байкою: можна почати з розгляду малюнка; перший раз читає вчитель
театрально; читання в особах тощо. Байка ніколи не переказується!!!!!
Вірш вплив. на емоції дітей, розв. образне мовлення, приваблює ритмічністю. Найважлив.
моментом є голосне чит. вірша. Вчитель повинен допомогти зрозуміти зміст, худ. образи,
ідею, знач. кожного слова.
Прийоми заучування на пам'ять: по рядочку; багаторазове прочит.; Комбіноване;
Асоціативний ряд (за малюнками, за рухами).
- Вірші бувають епічними (сюжетні) та ліричними. Робота з епічн. віршами схожа на
роботу з оповідан.: бесіда, ознайомл. з текстом, аналіз ідеї твору і худ. засобів.
- звертати увагу на позицію автора; на поет. особливості: образні описи.
- На відміну від епічних віршів у ліричних поезіях немає сюжетн. розвитку. У них
відтворено переживання поета чи почуття.
- Настроїти школярів на сприймання вірша пейзажної лірики допомагають спогади про
екскурсію в парк, ліс; музика; твори живопису
Робота над аналізом ліричного твору спрямив. на розв. у школярів уваги до переживань,
настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагач. їх словника лексемами на
позначення різних почуттів. Необхідно не тільки називати ці почуття й емоції, а й
розкривати їх відповідними словами.
Орієнтовні питання до віршів: Яку картину ви уявляєте, читаючи вірш? Якими словами
передає поет....? Як поет говорить про ….? Чим пояснити, що автор ..?
3. Методика навчання розв’язування простих задач на множення.
В цілому у вивченні задач на знаходження добутку можна зазначити 3 етапи:
використання задач-дій для розкриття конкретного значення дій другого ступеня,
розв’язування задач на початковому етапі засвоєння табличних випадків множення,
розв’язування задач з опорою на знання табличних результатів дій другого ступеня та
прийомів поза табличного множення.
На першому етапі учні мають справу із задачами-діями та близькими до них текстовими
задачами. Основна мета розв’язування таких задач і методики роботи над ними-розкрити
зміст дій другого ступеня, ознайомити дітей із словами і словосполученнями, що
відповідають діям множення; навчити учнів розрізняти дії додавання і множення.
Особливість роботи над задачами в цій період полягає в тому, що результати дії множення
учні знаходять за допомогою додавання. Перший етап має пропедевтичний характер, проте
учні часто самостійно визначають потрібну дію, тобто виконують операцію, характерну
для розв’язування простих задач.
Для другого етапу роботи над задачами на знаходження добутку характерні такі
особливості:
1)Учитель на перших двох-трьох уроках після ознайомлення з таблицею(наприклад,
таблицею множення числа 3)дозволяє знаходити результати дій безпосередньо за
таблицею. Завдання на цей час формулюють так: користуючись таблицею множення на 3,
1.Естетичне виховання в початковій школі.
Естетичне виховання – це цілеспрямована діяльність. Поняття “естетичне виховання” у
педагогічній літературі розкладається як невід`ємна складова ідейного, трудового,
морального, фізичного виховання, як систематичне , науково умотивоване звертання до
людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не
тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з
них творцем естетичних цінностей.
Кінцева мета естетичного виховання -- сформувати готовність людини до естетичної
діяльності як важливого компонента естетичної культури.
Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі
естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності.
На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна
робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на
естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності
шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних
об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й
поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних
освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів,
студіях.
1.2. Шляхи, засоби і форми естетичного виховання
Процес естетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрямки цієї
роботи багатогранні (рис. 1.2). Виділимо найбільш суттєві з них.
1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут закладаються основи формування естетичних
смаків, естетичних почуттів. Організація естетичного побуту в оселі, одяг, краса взаємин
між членами сім'ї, оцінка старшими предметів, явищ оточуючої дійсності з позицій
естетики, безпосередня участь в естетичній діяльності, іграшки тощо -- все це так чи
інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. На цьому етапі
позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народної педагогіки. Український
народ споконвіку цінував і дбав про красу побуту (красиво прибране житло, використання
картин, рушників, килимів, інших творів прикладного мистецтва, охайність одягу,
упорядкованість садиби); участь у звичаєвих обрядах, які містять у собі значний
емоційний заряд (свято народження дитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.); пісні.
Відтворення народних традицій, обрядів, звичаїв може позитивно впливати на естетичне
виховання дітей [23, 346].
2. Виховна діяльність дошкільних виховних закладів. Естетичне виховання дошкільнят в
дитячих садках здійснюється, з одного боку, через естетику побуту, а з другого -- через
систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво). Вихованці з цікавістю
займаються ліпленням, малюванням, елементами аплікації, співом, ритмікою, танцями,
іграми та ін.
Рис. 1.2. Напрямки естетичного виховання
3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання
естетичного виховання вирішуються шляхом залучення школярів до різних видів
діяльності: оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи, що
містить в собі естетичне навантаження.
В умовах школи естетичне виховання так чи інакше стосується всієї системи навчальновиховної роботі. Учні передусім оволодівають естетичними знаннями в процесі вивчення
навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в
собі естетичний потенціал.
Особливе місце серед навчальних дисциплін школи займають музика й образотворче
мистецтво. Вони не лише сприяють формуванню естетичних почуттів і смаків, але й
готують вихованців до естетичної діяльності. Можна лише шкодувати, що увага до цих
предметів дещо послаблена.
2. Методика опрацювання науково-пізнавальних статей і нарисів.
Нарис - це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні
життєві факти, події, конкретні люди. Введення до читанок такого жанру творів методично
виправдане. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна. Тут і
розповідь про сьогоднішнє суспільне життя людей, про історію нашого народу, про
гордість української літератури (“Тарас Шевченко” Д.Красицького, “І.Я.Франко”
А.Кримського; “Древній Київ” та “Старовинне місто” Н.Забіли і інші).Матеріали цього
жанру відкривають учням історію і сучасний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне
значення. Разом з цим вони містять великий виховний потенціал. Цю особистість нарисів
учитель зобов'язаний використати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців почуття
любові до рідної Батьківщини, гордість за наш народ. Опрацювання цих текстів потрібно
спрямувати на прищеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добре і корисне
діло, сумлінно виконувати свої обов'язки.
Переважна більшість нарисів характеризується тим, що в них виклад наукових даних
базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь
надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній
літературі.
У роботі над нарисами необхідно враховувати своєрідність викладу. Насиченість тексту
фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх
досвіду.
3. Методика навчання розв’язування простих задач на ділення..
В цілому у вивченні задач на знаходження частки можна зазначити 3 етапи: використання
задач-дій для розкриття конкретного значення дій другого ступеня, розв’язування задач на
початковому етапі засвоєння табличних випадків ділення, розв’язування задач з опорою на
знання табличних результатів дій другого ступеня та прийомів поза табличного ділення.
На першому етапі учні мають справу із задачами-діями та близькими до них текстовими
задачами. Основна мета розв’язування таких задач і методики роботи над ними-розкрити
зміст дій другого ступеня, ознайомити дітей із словами і словосполученнями, що
відповідають діям ділення; навчити учнів розрізняти дії множення і ділення. Особливість
роботи над задачами в цій період полягає в тому, що результати дії ділення учні знаходять
поділом паличок чи кружечків. Перший етап має пропедевтичний характер, проте учні
часто самостійно визначають потрібну дію, тобто виконують операцію, характерну для
розв’язування простих задач.
Задача.15 помідорів розклали на 3 тарілки порівну. Скільки помідорів поклали на кожну
тарілку?
На цьому самому уроці вводять назви чисел при множенні.
4. Типи уроків природознавства. Методичні вимоги до сучасного уроку природознавства.
За основною дидактичною метою уроки з природознавства в початкових класах можна
класифікувати на такі типи: 1. Уроки засвоєння нових знань; 2. Комбіновані уроки; 3. Уроки
узагальнення і систематизації нових знань; 4. Предметні уроки; 5. Уроки-екскурсії.
Найпоширенішим є комбінований урок. На таких уроках центральне місце відводиться
вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам'ятовуванню, узагальненню та
систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого.
Уроки засвоєння нових знань вміщують такі елементи: 1. Актуалізація чуттєвого досвіду
учнів включає бесіду, якою встановлюється зміст уявлень дітей з теми уроку, що
доповнюються, уточнюються, виправляються, поглиблюються. 2. Повідомлення учням теми
і завдань уроку.. 3. Сприймання і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу. 4.
Осмислення учнями знань (найважливіших зв'язків і відношень між предметами і явищами).
Для цього доцільно використати різні дидактичні засоби, підручники, доступні для учнів
завдання і запитання, на які в підручнику прямих відповідей немає, але матеріал для
виконання їх є. 5. Узагальнення і систематизація знань. На цьому етапі проводяться більш
широкі узагальнення, засвоєні на уроці поняття зводяться в єдину систему. Здійснюються
узагальнення засобом бесіди, самостійної роботи учнів з підручником, складання
систематизуючих схем, таблиць. 6. Підсумки уроку. 7. Завдання додому.
Уроки узагальнення і систематизації знань проводяться після вивчення основних розділів
програми. На уроках цього типу закріплюються знання про об'єкти, явища або процеси,
узагальнюються окремі факти і формуються відповідні поняття, розкриваються причиннонаслідкові зв'язки. Структура уроку: 1. Мотивація навчальної діяльності учнів,
повідомлення теми і завдань уроку. 2. Повторення й узагальнення окремих фактів, явищ,
процесів, групування їх за окремими ознаками, виявлення в них доступних внутрішніх
сутностей, розкриття причин-но-наслідкових зв'язків. 3. Узагальнення уявлень, понять,
засвоєних протягом певного часу, приведення їх у відповідну систему... 4. Підсумки уроку і
завдання додому.
Уроки узагальнення і систематизації спостережень бажано проводити в період фактичного
закінчення в природі тієї чи іншої пори року в певній місцевості.
10:5=2. У першому приклады добуток ділили на перший множник – на 2, а в другому
– на другий множник – на 5. Отже, якщо множники різні, то з кожного прикладу на
множення можна скласти два приклади на ділення.
4. Методика проведення предметного уроку з природознавства.
Осн. мета ПУ, , - формув. у дітей цілісного уявл. про предмети і явища навкол. світу.
Мета досягається за умови безпосер. сприйм. учнями об'єктів природи, аналізу й
порівн.? узаг. і формув. висновків, перевірки висновків дослідами. Особливість ПУ:
різнобічне вивч. конкретн. предмета або явища прир. - виявл. ознак, властив.,
структури, встановл. зв'язків з ін. об'єктами, умов існув., походж., способів добув. або
вирощ., важливості для людини.
Доцільно, щоб на ПУ діти працювали з натур. прир. об'єктами. Якщо відсутня така
можливість (інша пора року і т. ін.), тоді використ. гербарні та колекційні зразки. Їх
для кожного ПУ учні виготовл. під керівн. учителя (залучають і батьків): на
екскурсіях діти збир. прир. матер. Більшість ПУ проводиться після уроків-екскурсій,
під час яких школярі спостеріг. за конкр. об'єктом в навкол. сер.
Макроструктура ПУ: (варіативна) І. Оргмомент.
II. Перевірка ЗУН. Може пропускатися, коли зміст ПУ не пов'яз. з попередньою
темою, має значний обсяг. Якщо зміст попередньої теми схожий, то викорсит.
перевірка-актуалізація знань у процесі засвоєн. нових.
III. Постановка мети і завдань уроку, мотивація. Прийоми мотивації: цікавий матер.,
уривки з оповідань, прислів'їв, дослідів (де монстр. важлив. прир. об'єкта для людей,
місце і знач. у прир.
IV. Засвоєння нових ЗУН. 3 види знань: 1) Знання, які засвоюються під час безпосер.
діяльн. з натур. об'єктами. 2) Знання, які здобув. з образотворчих засобів наочн.,
розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додатк. літ. 3) Знання, які відомі з
попередн. уроків та жит. досвіду.
Практ. роботи доцільно проводити фронтально, під керівн. учителя. Інструкції про
послідовн. викон. дій в усній формі. Фіксувати рез-ти роботи письмово, заповн.
таблицю.
V. Систематиз., узаг. та застосув. засвоєних ЗУН. Методом бесіди виявляється рівень
набутих знань. Наприклад: чим шкідливі комахи відрізн. між собою? якої шкоди вони
завдають сільському госп.? Для активн. відпочинку - загадки.
Актуалізація - через викон. завдань на застосув. кожного з елементів знань в
подібних і в нових ситуаціях: Яким словом можна назвати перелічені рослини?.
Серед гербарних зразків виберіть зернові. Доведіть, що вибрана рослина належить до
зернових. VI. Дом. Завд. Опрацюйте текст підручн. Складіть розповідь про ..
Підберіть загадки про … Дізнайтеся і запишіть, які …. використ. вдома.
VII.
Підсумок уроку. Діти повинні самост. давати відповіді, виходячи зі
своїх спостережень
розв’яжіть задачу.(далі подається текст задачі)
2)Вже на першому уроці вивчення таблиці вводиться складна задача на дві дії різного
ступеня, першою з яких є дія на розглядувану таблицю. Робота над задачею проводиться
відповідно до методики опрацювання складених задач, але результат першої дії учні
знаходять за таблицею. На другому і третьому етапах слід передбачити такі види роботи:
1.Звернути увагу на те, що в текстових задачах на множення, як правило, спочатку
зазначають множник, а потім множене. Для цього слід розв’язувати і порівнювати,
наприклад, такі задачі:
Задача 1.Квіти поставили у вази, по 5 квіток у кожну. Скільки квіток у вазах?
Задача 2.Квіти поставили у 4 вази, по 5 квіток у кожну. Скільки всього квіток поставили у
вази?
2.Розв’язування парних задач на додавання і множення, які мають схожі сюжети й
однакові числові дані.
Задача 1.Учень розв’язав 4 стовпчики прикладів, по 3 приклади в кожному стовпчику.
Скільки всього прикладів розв’язав учень?
Задача 2.З одного стовпчика учень розв’язав 4 приклади, а з другого3.Скільки всього
прикладів розв’язав учень?
3.Розв’язування парних задач на множення і ділення, що мають однакові числові дані.
Задача 1. 9 огірків розклали порівну в 3 сітки. Скільки кілограмів огірків в одній сітці?
Задача 2. Зібрали 3 ящики огірків, по 9 кг у кожному. Скільки всього кг огірків зібрали?
Завдяки такому добору задач діти вчаться розрізняти задачі на множення і ділення та
знаходити слова, які є визначальними для вибору дії. Під час вивчення табличного та
позатабличного множення треба урізноманітнювати формулювання задач, намагаючись
охопити всі випадки цих дій.
4. Методика використання додаткової літератури природознавчого змісту.
Дане питання можна розглядати в двох аспектах:
1аспект передбачає роботу учителя з додатковою літературою для поповнення свого
методичного багажу, а також “пригадування” певного фактичного матеріалу
природознавчого змісту . Вчителеві необхідно постійно читати літературу. Для якісної та
повної підготовки до уроку природознавства, вчитель повинен постійно підшуковувати
спеціальну літературу по тій чи іншій темі. Це може бути і художня література і довідкова,
енциклопедична, науково-популярна. Важливо також використовувати уривки із
поетичних творів, які допоможуть створити необхідний емоційний фон на уроці.
Методична літ-ра: “Початкова школа”, “Начальная школа”(рос.), “Навчання і виховання”,
“Педагогіка і психологія”. Худ. літ-ра природознавчого змісту – “ніяке слово педагога не
може суперечити з кращими зразками класиків худ. літ-ри ” Паустовський, СоколовМикитов, Мамин-Сибіряк, Сладков, Житков, Джеральд Дарел, Едгар Сетон Томпсон, Джек
Лондон. Енциклопедичні видання: дитячі енциклопедії, природознавчі довідники,
хрестоматія “Для вас чомучки”, атласи тварин, комах, рослин, “Юний натураліст”,
“Людина і природа”.
2 аспект передбачає роботу учнів з додатковою літературою. Учням окрім обсягу
навчального матеріалу, якщо вони його опановують за підручником, вчитель радить
читати додаткову літературу природознавчого хар-ру, насамперед це дитячі книжки. Для
створення емоційного ліричного фону. Уроки природознавства учитель іноді може
використовувати уривки з поезії рос., укр. або зарубіжних класиків. Некрасов, Єсенін, Фет,
Тютчев, Шевченко, Л. Українка, Іваненко.
На дошці короткий запис:
15п., на 3т., порівну.
Після повторення задачі вчитель ставить такі запитання:
Що означає „порівну”?(На кожній тарілці однакова кількість помідорів).Якою дією
розв’язується задача?(Дією ділення).Які числа ділитимемо?(15 поділимо на 3). Запишемо
вираз 15:3.
Задача.12 повітряних кульок зв’язали в пучки, по 4 кульки в кожному. Скільки вийшло
пучків?
Учитель читає всю задачу, а потім повторює її з учнями за такими запитаннями: Скільки
було всього повітряних кульок? Що зробили з кульками? Про що треба дізнатися?
Потім записує на дошці:
Було -12к., зв’язали по 4к.
Якою дією можна розв’язати цю задачу?(Дією ділення).Які числа треба ділити?(12
поділити на 4). Запишемо: 12:4.
В аналізі обох задач говориться, що треба ділити „на”(15 поділити на 3,12 поділити на
4),тобто вже при записі виразу абстрагуємося від конкретного змісту задачі.
Для другого етапу роботи над задачами на знаходження частки характерні такі
особливості:
1)Учитель на перших двох-трьох уроках після ознайомлення з таблицею(наприклад,
таблицею ділення числа 3)дозволяє знаходити результати дій безпосередньо за таблицею.
Завдання на цей час формулюють так: користуючись таблицею ділення на 3, розв’яжіть
задачу.(далі подається текст задачі)
2)Вже на першому уроці вивчення таблиці вводиться складна задача на дві дії різного
ступеня, першою з яких є дія на розглядувану таблицю. Робота над задачею проводиться
відповідно до методики опрацювання складених задач, але результат першої дії учні
знаходять за таблицею. На другому і третьому етапах слід передбачити такі види роботи:
1.Продовжувати зіставлення задач, які розв’язуються діленням на вміщення і поділом на
рівні частини. Для зіставлення беруть задачі з однаковими числовими даними.
Задача 1.Для проведення гри 12 хлопчиків поділилися на команди, по 6 чоловік у кожній.
Скільки вийшло команд?
Задача 2. Для проведення гри 12 хлопчиків поділилися на 6 команд, порівну. Скільки
хлопчиків в одній команді?
Таке зіставлення є основою для узагальнення видів ділення, воно посилює увагу при
формулюванні відповідей до задачі на ділення.
2.Розв’язування парних задач на множення і ділення, що мають однакові числові дані.
Задача 1. 9 огірків розклали порівну в 3 сітки. Скільки кілограмів огірків в одній сітці?
Задача 2. Зібрали 3 ящики огірків, по 9 кг у кожному. Скільки всього кг огірків зібрали?
Завдяки такому добору задач діти вчаться розрізняти задачі на множення і ділення та
знаходити слова, які є визначальними для вибору дії. Під час вивчення табличного та
позатабличного множення треба урізноманітнювати формулювання задач, намагаючись
охопити всі випадки цих дій.
4. Методика роботи з географічною картою, глобусом, контурними картами.
Карта – важливе джерело географічних знань, без знання її не можна вивчити як
географічний матеріал у ΙV класі, так і географію в середніх та старших класах.
Щоб вміти читати карту, учні повинні спочатку опанувати картографічну грамоту.
Перед тим як навчати дітей читати карту, треба спочатку навчити їх читати топографічний
план місцевості, ознайомити з фізичною картою і картою природних зон, глобусом і
картою півкуль.
Ті об'єкти на картах, вивчення яких передбачено шкільною програмою, вчителеві треба
не тільки назвати, а й показати на карті, пояснити їх значення і звернути увагу на
характерні ознаки, написати їх назви на дошці і запропонувати учням знайти ці об'єкти на
своїх картах. Щоб створити відповідне образне уявлення про виучуваний географічний
об'єкт (оживити умовні позначення), роботу з картою треба поєднувати з використанням
інших наочних посібників, які конкретизують зображення на карті, розкривають зміст
умовних знаків. Треба довести учням, що карта є не тільки наочним посібником, а й
джерелом знань, що вона вміщує стільки відомостей про певну місцевість, скільки може
дати тільки найдокладніший текстовий опис, а тому й необхідно вміти її читати. Щоб учні
навчилися краще орієнтуватися по карті, доцільно проводити різноманітні практичні
роботи, використовуючи масштаб карти..
Ефективним засобом закріплення знань карти і вміння читати її є умовні подорожі, а
учні, використовуючи карту, розповідають усе, що їм відомо про місцевість, через яку
проходить подорож.
Важливо навчити учнів правильно показувати географічні об'єкти на карті. При цьому
треба вимагати дотримуватися таких правил:
А) учень повинен стояти біля карти так, щоб не заступати її собою;
Б) показувати на карті обов'язково треба указкою (довжина указки не менше 50 і не більше
75 см.);
В) показувати географічні об'єкти треба точно, причому показувати не напис, а місце
розташування об'єкта, обводячи указкою берегову лінію озер, морів, межі гір та ін.;
Г) річки обов'язково показувати в напрямку від витоку до гирла;
Д) показуючи на карті певний об'єкт, учень розповідає про нього.
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
54
Размер файла
134 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа