close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Бібліотечна довідка

код для вставки
ЗМІСТ
1. День української писемності та мови
2. День пам’яті голодоморів та політичних репресій
3. 165 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона (1850–1894)
4. 175 років від дня народження Клода Моне (1840–1926)
5. 180 років від дня народження Марка Твена (1835–1910)
6. 160 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького (1855–
1940)
Бібліотечна довідка
День української писемності та мови
9 листопада наша країна святкує День
української писемності та мови. Традиційно цього
дня всіх українців запрошують написати
Всеукраїнський диктант національної єдності
і перевірити свої знання.
І. Історія свята.
Свято встановлено 6 листопада 1997 року,
коли Президент України Леонід Кучма на
підтримку ініціативи громадських організацій та з
урахуванням важливої ролі української мови в
консолідації українського суспільства видав Указ
N1241/97 “Про День української писемності та
мови. ” В Указі зазначено: “Установити в Україні День української писемності та мови, який
відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора
Літописця.”
ІІ. Особливості відзначення свята.
У День української писемності та мови за традицією:





покладають квіти до пам'ятника Несторові Літописцю;
відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика;
в бібліотеках презентують книжкові виставки до свята.
ІІІ. Чому варто розмовляти українською?
Тому що вона створена для того, щоб її слухали. Порівняйте кількість голосних і
приголосних в будь-якому реченні цього тексту. Відношення буде 1:1. Це — ознака мови,
яку хочеться слухати. Вона тисячі років вчилась переконувати різноманітністю.
Мало-які народи можуть розплющити очі. Відчинити свої вікна. Чи розгорнути
книжки. Більшість це все "відкриває".
Різноманітність дозволяє швидше знайти ключ до слухача. Він швидше повірить, бо
зрозуміє, що ви з ним однакові. Ви - люди, які їздять на горішніх, а не на верніх поличках у
потягах. Вам подобаються жінки на високих підборах і ви глузуєте з юних дівчат на високих
обцасах. Ви любите пити чай з горняток, але куштуєте каву лише з філіжанок. Вимовляючи
про себе унікальне слово-пейзаж "вдосвіта".
А якщо хтось вам заважає насолоджуватись моментом, то ви його можете обізвати
нездарою, телепнем чи навіть покидьком. Але ви ніколи не опуститесь до "пошел ты на …".
Елегантне "шуруй звідси" промовисто показує, на скільки ви вищі від того, кому це
адресовано.
І згодом ви звикнете до того, що в кінці кожної розповіді нижня щелепа ваших слухачів
вільно хитається у повітрі.
Так працює мова.
Ви можете белькотіти щось собі під ніс, теревенити з друзями, балакати з сусідами
чи вести переговори з партнерами. І всі вони вас будуть слухати. Але є вийняток. Лише в
одному випадку вони до вас прислухаються. Якщо ви будете розмовляти українською. Ви
вже відчуваєте різницю?
(Цікава стаття про українську мову. Роман Вінтонів. Чому варто розмовляти
українською? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ukua.facebook.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015)).
Цікаві Інтернет-ресурси
 Рідна мова чиста, як роса. До Дня писемності [Електронний ресурс] // You Tube.
– Режим доступу : https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення
25.08.2015).
 9 листопада. День Української мови та писемності [Електронний ресурс] // You
Tube. – Режим доступу : https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 25.08.2015).
 Зародження української мови та писемності [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://readbookz.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Слово про мову (До Дня української писемності та мови). Усний журнал :
«Бринить, співає наша мова…» [Електронний ресурс] // Чомучка. – Режим
доступу: http://babylibrarivolodymyrec.org.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 К. Тищенко про справжніх «родичів» української мови [Електронний ресурс] //
You Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Цивілізація 2: Леонід Залізняк про походження українців [Електронний ресурс]
// You Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. – Назва з екрана. –
(Дата звернення 14.08.2015).
 Цивілізація Incognita: походження української мови [Електронний ресурс] // You
Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Генетика українців [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу:
https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Володимир Сосюра – Любіть Україну – оригінальна версія [Електронний
ресурс] // You Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Максим Рильський – Мова [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу:
https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Будій, Л. Україні – українську мову! [Текст] / Л. Будій // Літературна Україна. – 2012.
– № 22. – 31 травня. – С. 7.
2. Грабінська, М. Мово моя материнська [Текст]: сценарій свята / М. Грабінська //
Шкільний Світ. – 2007. – № 38. – С. 11–13.
3. Защипас, В., Лінкевич, Л. «Мова – життя духовного основа» [Текст]: усний
літературно-музичний журнал / В. Защипас, Л. Лінкевич // Українська література в
загальноосвітній школі. – 2012. – № 5. – С. 33–35.
4. Іваськевич, Т. «Як парость виноградної лози, плекайте мову» [Текст]: сценарій
літературно-музичного свята / Т. Іваськевич // Сучасна школа України. – 2012. – № 7.
– С. 4–6.
5. Красоткіна, Н. Слово про мову [Текст]: сценарій / Н. Красоткіна // Шкільний Світ. –
2004. – № 2. – С. 6–8.
6. Лященко, Г. Відкрий, о рідна моя мово, свої скарбниці золоті!.. [Текст]: сценарій / Г.
Лященко // Шкільний Світ. – 2006. – № 6. – С. 8–11.
7. Микитишина, Л. В. «О слово рідне, що без тебе я!» [Текст]: сценарій літературномузичної композиції / Л. В. Микитишина // Вивчаємо Українську мову та літературу.
– 2007. – № 33. – С. 35–38.
8. Смерека, О. Наша мова барвінкова [Текст]: сценарій / О. Смерека // Початкова освіта.
– 2011. – № 5. – С. 19–23.
9. Фесенко, Л. Подорож у країну Філологію [Текст]: гра для учнів 7 класів / Л. Фесенко
// Шкільний Світ. – 2004. – № 38. – С. 18–19.
10. Шпиталь, І. Мова і політичне шахрайство новітніх русифікаторів [Текст] / І. Шпиталь
// Літературна Україна. – 2012. – № 33. – 30 серпня. – С. 7.
Бібліотечна довідка
День пам’яті голодоморів та
політичних репресій
І. Історія Дня пам’яті жертв голодомору та політичних
репресій
Указом президента України Леоніда Кучми №1181/2000 від 31 жовтня 2000 року День
пам'яті жертв голодоморів, який відзначався кожної четвертої суботи листопада
перейменовувався на «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом
Кучми №797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв
голодоморів та політичних репресій». Указом Президента України Віктора Ющенка
№431/2007 від 21 травня 2007 року дні пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій
розведено у часі. День пам'яті жертв голодоморів залишився щочетвертої суботи листопада,
натомість, третя неділя травня встановлена Днем пам'яті жертв політичних репресій
«
з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги
суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким
впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті,
утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства
ІІ. Згадки про голод в Україні. Голодомор 1932–1933 років
Голодомор – соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення
мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та
соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн. Голодомор виникає внаслідок
неврожаю, зумовленого природними причинами (посуха, повінь, морози, нищення посівів
шкідниками та ін.), наслідками воєн, недосконалістю господарської системи. В окремих
випадках голодомор організовувався штучно з метою винищення певних груп населення, а
інколи цілих народів для досягнення політичних цілей.
На українських землях найдавніші згадки про голодомор датуються епохою Київської
Русі. Тоді вони були викликані природно-кліматичними умовами і мали регіональний
характер. В пізніші часи регіонами, які найчастіше охоплював голод, були Полісся, степова
Україна та гірські райони Карпат. У 19 ст. на українських землях було кілька неврожайних
років (1833–34, 1844–46, 1855 та ін.), що призводило до зростання соціальної напруженості
на селі і було однією з причин еміграції українського населення до Сибіру, Середньої Азії,
Казахстану і Америки.
Особливо трагічним був для українського населення
голодомор 1932-1933 років, який став наслідком
застосованого під час суцільної колективізації сільського
господарства терору голодом. Основним методом примусової
колективізації було обране вибіркове «розкуркулення», тобто
експропріація засобів виробництва і висилка у віддалені
регіони найбільш заможної верстви селянства. Під
неминучою загрозою внесення до списків розкуркулюваних усі селяни. Незалежно від свого
майнового стану, повинні були об’єднуватись у комуни. Однак опір селянства навесні 1930
року набрав таких масштабів, що Сталін змушений внести корективи в кампанію суцільної
колективізації. До весни 1931 року переважна частина сільських господарів була
колективізована. Виявилося, однак, що селяни не бажали безплатно працювати в
громадському господарстві артілей і задовольнятися тим, що їм давала присадибна ділянка.
Незважаючи на сприятливі погодні умови, втрати врожаю 1931 і особливо 1932 року
внаслідок саботажу набули колосальних розмірів. Хлібозаготівельні плани залишилися не
виконаними, хоча держава гостро потребувала хліба для експорту (щоб розрахуватися за
імпортовану техніку) і постачання населення міст.
Під час хлібозаготівель узимку 1931–32 у
багатьох колгоспах викачали навіть продовольче і
насіннєве зерно. В десятках районів України
спалахнув голод із численними випадками
людоїдства. Смертність на селі за перші 6 місяців
1932 року перевищила звичайні показники на 150
тис. чол. Восени 1932 року, коли з’ясувалося, що
основні хлібовиробні регіони СРСР не виконали
плану заготівель, Сталін надіслав до них
надзвичайні
хлібозаготівельні
комісії
під
Ніна Марченко "Шлях скорботи". 1998–2000 рр.
головуванням своїх підручних: П. Постишева
(Поволжя), Л. Кагановича (Північний Кавказ) і В
Молотова (Україна). З жовтня 1932 по січень 1933 р.
комісії викачали весь хліб. Позбавлені продовольства,
селянські сім’ї перейшли на сурогати харчування і
почали поступово вимирати. Прагнучи врятувати хоча
б дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах,
лікарнях, на вулицях – десятками тисяч. Масова
смертність населення спостерігалась і в містах. Від
голоду гинули люди, які не мали продовольчих карток,
або селяни, які покинули свої села у пошуках
харчування. Сталін наказав ставитися до голоду як до
неіснуючого явища. Завіса мовчання над конаючим
Ніна Марченко "Мати 1933-го". 2000 р.
українським селом ударемнила спроби з боку
міжнародної громадськості, яка дізналася про голодомор. Аби запобігти втечі голодуючих за
межі УСРР, на кордонах республіки були розміщені загорожувальні загони. У грудні 1932 р.
в СРСР була запроваджена система внутрішніх паспортів, але тільки для населення міст та
новобудов.. Селяни своїм безпаспортним статусом примусово прив’язувалися до землі, як це
мало місце до реформи 1861 року. Голодомор призвів до загибелі в межах УСРР близько 3,5
млн. селян.
Цікаві Інтернет-ресурси
 Голодомор 1932–33 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.holodomor33.org.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 17.08.2015).
 День пам’яті жертв голодоморів [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим
доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрана. – (Дата звернення
17.08.2015).
 Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»
висвітлює трагедії, які сталися в історії українського народу [Електронний
ресурс] // Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в
Україні». – Режим доступу : http://memorialholodomors.org.ua/. – Назва з екрана.
– (Дата звернення 17.08.2015).
 День памяти жертв Голодомора [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим
доступу : http://www.youtube.com/watch?v=s1Dl48JLgcw. – Назва з екрана. –
(Дата звернення 17.08.2015).
 Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні [Електронний ресурс] // Музеї
України.
–
Режим
доступу
:
http://www.museumukraine.org.ua/?go=News&in=view&id=8853. – Назва з екрана. – (Дата звернення
17.08.2015).
 Українські телеканали «забули» про день пам’яті жертв Голодомору
[Електронний
ресурс]
//
Коментарі.
–
Режим
доступу
:
http://ua.comments.ua/life/189310- html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
17.08.2015).
 День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій [Електронний ресурс] //
Газета «День». – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo. –
Назва з екрана. – (Дата звернення 17.08.2015).
 Сценарії вечорів пам’яті жертв голодомору 1932-33 рр. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://scoutdruzynovym.wordpress.com/2012/11/19. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 17.08.2015).
 Сценарій уроку-реквієму [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.4uth.gov.ua/memory/golodomor/8.htm. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 17.08.2015).
 Акція «Запали свічку» [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрана. – (Дата звернення 17.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Борисенко, В. Доля українського етносу в роки Голодомору (1932–1933 рр.) [Текст] /
В. Борисенко // Українознавство. – 2008. – № 4. – С. 262–266.
2. Василенко, В. Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду: Правова
оцінка [Текст] / В. Василенко. – К., 2009. – 48 с.
3. Веселова, О. Свідчення очевидців голоду-геноциду 1932–1933 рр. в Україні як
джерело дослідження його причин і наслідків [Текст] / О. Веселова // Історичний
журнал. – 2009. – № 5. – С. 3–18.
4. Войцеховський, Ю. Волинська трагедія: Погляд крізь роки [Текст] / Ю.
Войцеховський // Історія в школі. – 2003. – № 5–6. – С. 19–28.
5. Дяків, В. Г. «Ми пам’ятаєм вас, нащадки Прометея...» [Текст]: літературно-музична
композиція пам’яті жертв сталінських рересій / В. Г. Дяків // Позакласний час. – 1998.
– № 20. – С. 51–53.
6. Калакура, Я. Українознавчий погляд на голодомор 1932–1933 років як геноцид
Українського народу [Текст] / Я. Калакура // Українознавство. – 2008. – № 1. – С. 96–
103.
7. Моргун, Ф. Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки
[Текст]: монографія / Ф. Моргун. – Полтава, 2008. – 288 с.
8. Новосад, І. Ю. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні [Текст] / І. Ю. Новосад // Історія та
правознавство. – 2009. – № 3. – С. 21–24.
9. Скоряк, А. Голодомор 1932–1933 років на Полтавщині [Текст] / А. Скоряк // Берегиня.
– 2010. – № 3. – С. 3–10.
10. Шевченко, Т. Чорна сповідь моєї Вітчизни [Текст]: урок пам’яті / Т. Шевченко //
Шкіл. Світ. – 2009. – № 42. – С. 14–15.
11. Шитюк, М. М. Масові сталінські репресії на Миколаївщині у 30-ті роки [Текст] / М.
М. Шитюк // Укр. іст. журнал. – 1998. – № 1. – С. 94–99.
12. Ханас, Й. І. «Розстріляне відродження» в Україні [Текст]: інтегрований урок (10 клас)
/ Й. І. Ханас // історія та правознавство. – 2008. – № 9. – С. 17–23.
Бібліотечна довідка
165 років від дня народження Роберта
Льюїса Стівенсона (1850–1894)
Ро́берт Лу́їс Сті́венсон (*13 листопада 1850, Единбург — †3 грудня 1894, Апіа,
Самоа) — британський письменник. Здобув світову славу завдяки роману «Острів скарбів»,
який є класичним зразком
пригодницької літератури.
І. Біографія
Роберт-Луїс Стівенсон
(Robert Louis Stevenson) народився 13
листопада 1830 року в Единбурзі. Рід, до якого він належав через батька, нараховував серед
своїх покійників і живих членів кількох інженерів, і декотрі з них уславились як будівники
маяків. Від діда і двох Стівенсонових стриїв лишилося на прибережних скелях та рифах
Шотландії чимало цих струнких споруджень, обполісканих бурунами Північного моря й
Атлантики. Томас Стівенсон, письменників батько - інженер-теоретик і практик - допомагав
у будівельних роботах своїм братам, освітлював шотландські береги, ставив поплавища на
рейдах, рив канали й фарватери, удосконалював верткі маякові ліхтарні, досліджував силу
хвиль, спостерігав провісні приміти штормів. Низка спеціальних розвідок зробила його ім'я
всесвітньо відомим у відповідних колах.
Подорожуючи в службових справах, Томас Стівенсон, любив брати з собою свого
єдинака. Ще хлопчиком об'їздив Роберт-Луїс удвох із батьком, на той час інспектором
маяків, узбережжя північно-східного графства Файф. Хоч їхали вони сухопуттям, але вздовж
дороги гуркотіло море і кожне місто, кожне стрічне село навертало на пам'ять казки та
бувальщини стародавнього мореплавства. Трохи пізніше, за таких же обставин, відвідав
майбутній письменник похмурий прибережний архіпелаг західної Шотландії. Його батько
керував тоді підготовчими роботами перед будівництвом маяка на одному підступному рифі,
що височить в океані миль за п'ятнадцять від острівця Іррайду, недалеко Фінгалового
острова Стаффа. Іррайд був за операційну базу. Молодий Стівенсон прожив кілька тижнів у
цій відлюдній місцині, де так несподівано, розчиняючись у пташиному клекоті, гублячись у
гримотінні завжди сердитої хвилі, залунали голоси метушні і праці. Кожного ранку, вдосвіта,
маленький пароплав трудівників моря вибирався з непривітної бухти на ще непривітніший
обшир океану, тягнучи на причалі дві здорові шаланди. Навіть за доброї години нема коло
цих берегів спокою. Берегова вода без угаву бурує над клішнями, клекотить у вузьких
протоках, обступає, шукаючи виходу, найтонші щілини в скелях, віддаляється, набігає знову,
вщухне і знов скаженіє, тимчасом як рівномірна зміна припливів і відпливів щодня
приносить сюди з безодні і несе назад у морську далечінь гучні перекоти тривоги. Буксир
незабаром зникав на обрії. Та й на острівці, скоро щезли з очей за ближчою скелею бараки
його тимчасових мешканців, не видно було ні сліду людського. І тоді покинутий на острівці
юнак зоставався віч-на-віч з усім морем.
Ця інтимна рання обізнаність з великими водяними просторами і зв'язаний з нею потяг
до мандрів - то тільки й було всього спадку, що перепав Стівенсонові-письменнику від фаху
його прадідів. Молодший представник славетного будівничого роду прийшов у світ із
слабими легенями, хворобливий, нездатний до боротьби з океаном. Навіть шкільна муштра
була йому небезпечна, і хоч і ходив він, як годиться, з дитинства до школи, але учителі,
зважаючи на його кволість, воліли розмовляти з ним, аніж учити. А втім, коли здоров'я
Стівенсонові покращало і відновилась надія, що з нього ще буде спадкоємець родової
професії, його віддано в інженерну науку. Скоро він так відзначився у прикладній механіці,
що в 1871 р. Единбурзьке товариство мистецтв нагородило його срібною медаллю за
розвідку, де він пропонував кілька удосконалень у маякових ліхтарнях. Але поворот хвороби
примусив його незабаром, цього разу уже назавжди, зректися будівельних студій. У 1871-му
ж році він вступив до Единбурзького університету вивчати право, дістав за чотири роки свої
учені титули і навіть якийсь час уважався за серйозного кандидата на професорську керею,
берет і кафедру історії та державного права в тому ж університеті. Проте і з цієї другої його
кваліфікації теж нічого не вийшло: викладати науку йому не довелося, ані докласти рук до
судової тяганини.
Справжнє його життя проходило за межами загальновизнаної суспільної користі, поза
межами ділових розрахунків, поспіху в справах та статечного побуту. Гаряча кельтська кров
запалила з дитинства мрійний огонь у його чорних очах. Так само як море, роз'ятрювало
йому уяву і рідне місто, старовинний Единбург.
До всього того щасливий збіг обставин дав малому Стівенсонові за няньку одну з тих
прославлених у письменстві простих жінок, що своїм стихійним розповідним хистом, красою
образної народної мови збуджували у вихованців любов до минулого їхньої батьківщини і
підбивали їх на запальні спроби повістярства. Наслухавшись від Елісон Кенінгем
шотландських повір'їв, казок та балад, її палкий учень уже на сьомому році почав сам
складати фантастичні оповідання для неї ж, для матері, для численних кузин та кузенів,
потім - повні хитро виплетених пригод претензійні "історії" - для шкільних рукописних
журналів. Року 1866 відбувся його літературний дебют анонімною брошурою "Історія
Пентлендського повстання", а ще через сім літ зав'язав він свій найкращий, діловий і
щиросердечний зв'язок, познайомившись із Сіднеєм Колвіном, згодом - бездоганним своїм
видавцем і найбільшим приятелем.
Першими помітними літературними творами Роберта-Луїса Стівенсона були добірні
етюди про все і ніщо, що їх англійці звуть еssауs, друковані в різних часописах, починаючи з
1874 року. А в ранніх двох книжках - "Подорож углиб країни" (1878) і "З мулом по
Севеннах" (1879) він записав свої скромні подорожні оказії і враження, призбирані під час
щорічних мандрівок Францією, Німеччиною та Шотландією. Чуже повітря не тільки вабило
до себе бродяжу його вдачу, але було й потрібне для його сухотних легенів. Йому шкодили
суворі шотландські зими, і сонячна Ментона, долини Самбри і Уази, ліси Фонтенбло мали
виправляти руйнівний вплив півночі.
Під час одного з візитів до Фонтенбло Стівенсон випадково здибався в Барбізоні і
заприязнився з пані Осборн, заміжньою американкою, матір'ю двох дітей, що саме тоді
розводилася з чоловіком. Коли справи відкликали м-с Осборн додому, в Каліфорнію, і
закоханий Стівенсон довідався незабаром про її хворобу, то поквапився до Америки.
Частково ощаджаючи свої мізерні кошти, частково з цікавості митця, жадібного на все
незвичне, він плив на емігрантському пароплаві і в емігрантському ж поїзді перетяв із сходу
на захід північноамериканський суходіл. Цілу осінь тяглася подорож; її важкі умови зморили
письменника до краю. Дорожні його товариші щоранку потерпали, чи він не вмер уночі. Але
Стівенсон переборов недугу, дістався таки до Сан-Франциско і, перехворівши там три чи
чотири місяці, здійснив своє бажання – одружився 1880 року з жінкою, заради якої мало не
втратив життя.
Через грошову скруту в Америці йому важко жилося, дарма що дуже романтичний був
той відлюдний покинутий рудокопський табір, куди він вибрався, женившись, із СанФранциско. Тому восени, підупалий на силах, зате повний каліфорнійських вражень для
задуманих "Скватерів Сільверадо", він повертає з дружиною і пасербком до Единбурга
миритися з батьком, незадоволеним з його одруження.
З осені 1882 Стівенсон оселився у Франції, спершу поблизу Марселя, потім - у віллі "La
Solitude", недалеко Пера. В 1883 році він видав книжку «Острів скарбів». Та новий напад
хвороби, небезпечніший за всі попередні, знищив його широкі літературні плани. В липні
1884 дружина відвезла хворого чоловіка до Англії. З цього часу по серпень 1887 Стівенсон
жив у Баврнемусі, одному з надламанських англійських курортів. Романи "Принц Отто"
(1885) та "Украдений" ("Kidnapped", 1886), повість "Химерна історія д-ра Джекіла і м-ра
Гайда"(1) (1886) і два томи віршів - такий був його доробок за три роки цілковитого
фізичного знесилення. В 1887 р. помер старий будівник маяків. З батьковою смертю
обірвалися иайміцніші зв'язки, що тримали Стівенсона у Європі, і він надумав безповоротно
проміняти її на ласкавіші широти другої півкулі. 17-го серпня вирушив він з Лондона до
Нью-Йорка, разом з дружиною, матір'ю та пасербком Ллойдом Осборном, для якого недавно
писав "Острів Скарбів", а тепер знайшов у ньому незамінного секретаря і співробітника.
Робота письменника «Володар Баллантре» була написана під час подорожі Південними
морями на борту яхти «Каско». «Володаря Баллантре» можна назвати шотландським
варіантом «Братів Карамазових», не в розумінні впливу, а тому, що Стівенсон сам дійшов до
тієї ж ідеї;— через розпад стародавньої родини показати поворот у національній історії. Два
брати, чиї відносини, крім відмінності темпераментів, до крайності ускладнені і боротьбою
політичною, і боротьбою за право успадкування. Старший став учасником заколоту 1745
року — останньої спроби шотландців відокремитися від Англії. Тим часом молодший
залишився вдома, заволодівши маєтком та нареченою брата.
Письменник був хворий на туберкульоз. Лікарі порадили йому змінити клімат.
Спочатку він збирався оселитися в Австралії, але клімат Самоа виявився для нього набагато
кориснішим. У результаті подружжя Стівенсонів, всього за 200 фунтів стерлінгів, придбало
126 гектарів землі в горах за 5 кілометрів від столиці Західного Самоа — Апії.
У грудні 1889 р. Роберт Стівенсон і його дружина Фанні прибули на Самоа на борту
шхуни «Екватор». Вони оселились на острові Уполу. Незабаром тут, неподалік міста Апіа,
була побудована вілла Вайліма — грандіозна на той час для Самоа будівля. Насправді це був
звичайний європейський будинок, але для тубільців, що звикли жити в пальмових хатинках з
критим листям дахами, він здавався на рідкість розкішним. Нові поселенці привезли із собою
все, щоб зробити життя в цьому дикуватому місці максимально комфортним, — книги і
меблі, ліки й іграшки для дітей, навіть музичну скриньку. Тубільці боялися її як вогню,
думаючи, що в ній живуть злі привиди.
Улюбленим місцем письменника крім робочого кабінету і бібліотеки став зал з
каміном. Стівенсон не уявляв життя без каміну, хоча тут він був непотрібний. Температура
на Самоа рідко опускається нижче +20 °C. Так чи інакше, але дотепер Вайліма залишається
на Самоа єдиним будинком з каміном. Незважаючи на благодатну атмосферу, Стівенсон не
написав на Самоа жодної серйозної книги. Століття романтизму закінчилося. Саме в цей час
йшов активний розділ Полінезії між Британією, Америкою і Німеччиною. Письменник
включився в боротьбу за права місцевого населення й отримав на цій ниві славу серед
аборигенів. Він став національним героєм Самоа. З тих пір його ім'ям на Західному Самоа
називають готелі і вулиці, ресторани і кафе. На жаль, ні любов тубільців, для яких подружжя
Стівенсонів улаштувало у своїй віллі лікарню, ні ненависть колонізаторів, ні благодатний
клімат не допомогли письменнику. 3 грудня 1894 р. він помер, заповівши поховати себе
недалеко від свого нового будинку.
Ілюстрації австралійського художника Роберта
Інгпена до книжки Р. Л. Стівенсона "Острів скарбів"
Цікаві Інтернет-ресурси
 Михайло Калинович. Роберт-Луїс Стівенсон (1929) [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Роберт Стівенсон – «Острів скарбів» – презентація [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://svitppt.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Рольові ігри на природі: «Острів скарбів» [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://platfor.ma. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Тест за романом Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://imvu.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Острів скарбів (фільм, 2012) [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим
доступу: http://www.wikiwand.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Острів скарбів – Відповіді на питання іспиту з літератури [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://ukrdoc.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Використання методу проектів на уроках світової літератури [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://klasnaocinka.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Стівенсон. Острів скарбів [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу:
https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Краща екранізація роману Роберта Стівенсона «Острів скарбів» [Електронний
ресурс] // You Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. – Назва з екрана.
– (Дата звернення 14.08.2015).
 Методична розробка відкритого уроку зі світової літератури у 6 класі за темою
«Р. Л. Стівенсон та його роман «Острів скарбів»» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://klasnaocinka.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Бобир, О. Р. Л. Стівенсон та його пригодницький роман «Острів скарбів» [Текст] :
літературознавчий нарис // Всесвітня література в середніх навчальних закладах
України. – 2011. – № 2. – С. 56–61. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Дєрусова, І. Ю. Найкраща краса – краса вірності [Текст] : урок // Все для вчителя. –
2011. – № 13–14. – С. 35–37.
3. Дячок, С. Кожному – свій скарб [Текст] : урок за романом Р. Л. Стівенсона «Острів
скарбів» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2011. – №
11/12. – С. 16–18.
4. Каваленко, В. Цінувати те, що в людині, чи те, що є у людини? // Всесвітня література
в сучасній школі. – 2012. – № 4. – С. 35–37.
5. Куліш, О. А. Засудження жаги до збагачення, зрадливості, підступності в романі Р. Л.
Стівенсона «Острів скарбів». 6-й клас // Зарубіжна література в школі. – 2013. – № 9. –
С. 27–30.
6. Прокоф’єва, В. І. Два уроки з вивчення життя і творчості Р. Л. Стівенсона. 7-й клас //
Зарубіжна література в школі. – 2013. – № 3. – С. 16–21.
7. Стеценко, І. Героїзм маленького народу: /поетизація рідного краю й уславлення його
незалежності у баладі Р. Л. Стівенсона «Вересовий трунок»: відкритий урок //
Світова літ. – 2013. – № 17. – С. 16–19.
8. Стівенсон, Р. Л. Вересовий ель: шотландська легенда: /вірш/ // Всесвіт. – 2012. – №
11–12. – С. 7–9.
9. Фисюк, Н. Роберт Льюїс Стівенсон. «Острів скарбів» [Текст] : система уроків: 6 кл. //
Всесвітня література в сучасній школі. – 2014. – № 4. – С. 40–47.
10. Хроменко, І. Система уроків з вивчення роману Роберта Стівенсона «Острів скарбів»
// Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2009. – № 6. – С.
10–18.
11. Шпилька, І. Штрихи до портрета письменника [Текст] : матеріал для пожвавлення
уроків за творчістю Р. Л. Стівенсона // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013.
– № 3. – С. 27–29.
Бібліотечна довідка
175 років від дня народження Клода
Моне (1840–1926)
Клод Моне́ (*14 листопада 1840 — †5
грудня 1926) — французький живописець, один
із засновників імпресіонізму.
Враження. Схід сонця,1872.
Клод Моне зайняв на аукціоні в лютому 2015 р. третю сходинку в рейтингу
найдорожчих художників світу. Аукціонна вартість 300 його робіт, які увійшли до числа
10000 найдорожчих творів образотворчого мистецтва в світі, становить 2106,080 млн. $.
Середня вартість праць Моне – 7,020 млн. $.
І. Біографія
Клод Оскар Моне народився 14 листопада 1840 в Парижі. Коли
хлопчикові було п'ять років, родина переїхала до Нормандії, у Гавр. Батько хотів, щоб Клод
став бакалійником і приєднався до сімейного бізнесу, але син з
дитинства захоплювався образотворчим мистецтвом, зокрема із
задоволенням малював карикатури. На морському узбережжі
Нормандії Моне зустрів Ежена Будена, відомого пейзажиста і одного з
провісників імпресіонізму. Буден показав юному художнику деякі
прийоми живописної роботи з натури.
У 1860 р. Моне був призваний до армії і потрапив до Алжиру,
але там він захворів на тиф. Втручання тітоньки допомогло
художнику демобілізуватися, і він повернувся додому вже в 1862 році.
Моне вступив до університету на факультет мистецтв, але
швидко розчарувався в пануючому там підході до живопису.
Покинувши навчальний заклад, він незабаром вступив у студію
Клод Моне. « Камілла»
живопису, яку організував Шарль Глейр. У студії він познайомився з
такими художниками, як Огюст Ренуар і Фредерік Базіль. Вони були практично однолітками,
дотримувалися схожих поглядів на мистецтво і незабаром склали кістяк групи
імпресіоністів.
Популярність Моне приніс портрет Камілли Донс, написаний у 1866 р. («Камілла, або
портрет пані в зеленій сукні»). Камілла потім стала дружиною художника, і у них народився
син Жан.
Після початку франко-пруської війни в 1870 р. Моне їде в Англію, де знайомиться з
роботами Джона Констебла і Вільяма Тернера. Після повернення до Франції в кінці 1872
Моне пише свій знаменитий пейзаж «Враження. Схід сонця» (фр. Impression, soleil levant).
Саме ця картина і дала назву
групі імпресіоністів і цілого
художнього напрямку. Картина
була
показана
на
першій
імпресіоністській виставці в
1874 р.
Клод Моне завжди був
оточений гамором прийомних
дітей і турботами люблячої, але
сварливої
дружини.
Він
підтримував
відносини
з
широким колом друзів.
Майже все життя художник
прожив у будинках з садами, і в
Аржантейє, і в Ветейє, і неодмінно передавав їх на картинах (всього він намалював 175 таких
картин). Моне скупо колекціонував каталоги насіння. В його записах, зроблених в
Аржантейє, міститься розподіл квітів для семи рядів троянд: лілового, білого, червоного,
фіолетового, жовтого, кремового, рожевого.
Коли Моне вперше приїхав у Живерні, він побачив біля будинку звичайний город,
типовий для французького села. Художник відразу ж взявся його переробляти: перш за все
зробив його геометричним, посадив специфічні «садові» квіти: алтей, жоржини, троянди,
настурції, гладіолуси; він висаджував їх у такому порядку, щоб їхнє цвітіння тривало
практично цілий рік. Поруч був невеликий став: Моне купив його разом з прилеглою землею
в 1893 році. Отримавши від місцевої влади дозвіл, він зробив з нього водяний сад, через
шлюзи пустив у нього воду з Картина К. Моне «Сад художника в Живерні». 1900 р. Центральне місце в
річки Епт. Навколо ставу він композиції пейзажу належить китайському містку і водяним леліям. Моне
дуже подобалося саме це місце в саду. Він малював його не одноразово.
висадив квіти та кущі: частково
місцевого походження – малину,
півонії, гостролисти, тополі; частково екзотичні рослини – японську вишню, рожеві та білі
анемони.
Той сад, що був біля будинку, зберігав
традиційний
французький
вигляд:
з
алеями,обвитими
повзучими
рослинами,
доріжками, які розташовувалися під прямим
кутом одна до одної, сходами, які вели з одної
частини саду в іншу. Сад, що розкинувся з
іншого боку дороги і навколо ставу,
цілеспрямовано складав враження екзотичне і
романтичне. Під час його планування Моне
радився з японським садівником, який
гостював деякий час у Живерні: серед
скромної звичної рослинності тут виділялися
китайські гінкго, японські фруктові дерева,
бамбуки, японський місток, який ніби
перекочував сюди з гравюри Хокусая. В ставу плавало латаття, а сад був насичений
лабіринтом стежечок, які вилися і пересікалися.
На початку 1920-х у Моне розвивається катаракта, через що йому довелося перенести
дві операції. Художник помер 5 грудня 1926 р. у Живерні і був похований на місцевому
церковному цвинтарі.
ІІ. Будинок і сад Клода Моне в Живерні
Клод Моне вважав сад в Живерні своїм
шедевром. Цей сад знаходиться в Нормандії, на
відстані 65 км. від Парижа в бік Руани.
Моне проживав у Живерні з 1883 р. до своєї
смерті в 1926 р., намагаючись відобразити на своїх
полотнах те, як залежно від пори року сонце освітлює
сад, який знаходиться між будинком і рікою.
Кожного місяця, з весни до осені, сад виглядає
по-різному, але найкращі місяці для його відвідин – це травень і червень, коли навколо ставу
квітнуть рододендрони, а над знаменитим японським мостом грає фарбами гліцинія.
Про сад Клода Моне французький письменник Марсель Пруст писав: «Це сад не
старого квіткаря, а швидше сад колориста, якщо я можу його так назвати, сад, де сукупність
квітів не є творінням природи, оскільки вони посаджені таким чином, що одночасно будуть
квітнути тільки квіти гармонуючих відтінків, створюючи безмежне поле блакитного чи
рожевого».
У верхній частині саду знаходиться будинок Моне – будівля з зеленими ставнями,
вималювана в ідилічний пастельно-рожевий колір.
Кімнати всередині будинку помальовані в різні кольори, точно такі, якими вони були за
життя Моне, а стіни багатьох кімнат прикрашає зібрана самим Моне прекрасна колекція
справжніх японських гравюр, включаючи чудові роботи Хокусаї і Хіросіге.
Недалеко від саду, вгору вулицею Клода Моне, знаходиться Музей американського
мистецтва. Експозиція музею постійно поновлюється на основі картин з колекції Фонду
творів мистецтва «Терра», яка вміщує картини Джона Сінгера Сарджента і Джеймса
Уістлера, а також картини американських імпресіоністів, які мешкали в невеликому
поселенні художників недалеко від Клода Моне, зокрема полотна Мері Кассатт, на творчість
якої мав значний вплив японський живопис.
Цікаві Інтернет-ресурси
 В Лондоне нашли неизвестную картину
Клода Моне [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://lenta.ru. – Назва з екрана. –
(Дата звернення 14.08.2015).
 Моне Клод. Описания картин [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://opisaniekartin.com. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Мост над бездной
/ Клод Моне




[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
Клод Моне. "Натюрморт з порцеляною,
динею та фруктами", 1872 р. Музей
http://tvkultura.ru. – Назва з екрана. – (Дата
Калуста Гульбенкяна, Ліссабон.
звернення 14.08.2015).
Гении и злодеи. Клод Моне. 2010
[Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу: https://www.youtube.com. –
Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
В чем разница между Моне и Мане [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://arthuss.kiev.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Клод Моне. Жизнь и творчество [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.bibliotekar.ru. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
«Серіали» Клода Моне [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://artukraine.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Великие художники. Альбом 4. Клод Моне. – М., 2009.
2. Декер, де М. Клод Моне. – М., 2007.
Бібліотечна довідка
180 років від дня народження Марка
Твена (1835–1910)
Марк Твен (справжнє ім'я: Семюель
Клеменс; *30 листопада 1835 Флорида, штат
Міссурі — †21 квітня
1910) — американський
письменник,
гуморист,
сатирик,
публіцист,
видавець.
Найвідомішими творами
є «Пригоди Тома Соєра»
та «Пригоди Гекльберрі
Фінна».
І. Життєвий і творчий шлях
Марк Твен народився 30 листопада 1835 р. в селищі Флорида (штат Міссурі).
Дитинство провів у містечку Ханнібал на Міссісіпі. Був учнем складача, пізніше разом з
братом видавав газету в Ханнібалі, потім в Мескатіне і Кеокук (штат Айова). В 1857 році
став учнем лоцмана, втіливши свою дитячу мрію «пізнати ріку», в квітні 1859 року отримав
права лоцмана. У 1861 році переїхав до брата до Невади, майже рік був золотошукачем на
срібних копальнях. Написавши кілька гуморесок для газети «терріторіал ентерпрайз» у
Вірджинія-Сіті, в серпні 1862 року отримав запрошення стати її співробітником. Для
псевдоніма взяв вираз лотів на Міссісіпі, вигук «Мірка 2», що означало достатню глибину
для безпечного плавання.
У травні 1864 року Твен виїхав до Сан-Франциско, два роки працював у
каліфорнійських газетах, в т.ч. кореспондентом каліфорнійської «Юніон» на Гавайських
островах. На гребені успіху своїх нарисів виступав з гумористичними лекціями про Гаваї під
час тримісячного турне містами Америки. Від газети «Альта Каліфорнія» брав участь у
середземноморському круїзі на пароплаві «Квакер-Сіті», зібрав матеріал для книги
«Простаки за кордоном» («The Innocents Abroad»), подружився з Ч. Ленгдоном з Елмайра
(штат Нью-Йорк) і 2 лютого 1870 р. одружився з його сестрою Олівією. В 1871 році Твен
переїхав в Хартфорд (штат Коннектикут), де прожив 20 своїх найщасливіших років. У 1884
році він заснував видавничу фірму, очолену Ч. Л. Вебстером, чоловіком його племінниці.
Серед перших публікацій фірми - «Пригоди Гекльберрі Фінна» («Huckleberry Finn», 1884).
Під час економічної кризи 1893-1894 років видавництво розорилося.
В цілях економії і можливості заробітків у 1891 році Твен із сім'єю переїхав до Європи.
За чотири роки борги були виплачені, матеріальне становище сім'ї вирівнялося, в 1900 році
вони повернулися на батьківщину. Тут в 1904 році померла його дружина, а напередодні
Різдва 1909 року в Реддінг (штат Коннектикут) від нападу епілепсії померла дочка Джин (ще
в 1896 році від менінгіту померла улюблена дочка Сьюзі). Помер Марк Твен в Реддінгу 21
квітня 1910.
Твен пишався суспільним визнанням, особливо цінував присудження йому вченого
ступеня доктора літератури Оксфордського університету (1907), але пізнав і гіркоту життя.
Його останнє, найбільш їдке викриття «проклятого людського роду» - «Листи з Землі»
(«Letters From the Earth»), не публікувалися дочкою Кларою до 1962 року.
Твен прийшов у літературу пізно. У 27 років став професійним журналістом, у 34 роки
опублікував свою першу книгу. Ранні публікації (він почав друкуватися в 17 років) цікаві в
основному як свідчення гарного знання грубуватого гумору американської глибинки. З
самого початку його газетні публікації несли риси художнього нарису. Він швидко
втомлювався від репортажу, якщо матеріал не був гумористичним. Перетворення з
обдарованого любителя на справжнього професіонала відбулося після поїздки на Гаваї в
1866 році. Важливу роль відіграло читання лекцій. Він експериментував, шукав нові, більш
різноманітні форми вираження, розраховував паузи, домагаючись точної відповідності
задуму та результату. Ретельне шліфування усного слова залишилася і в його творчості.
Подорож на «Квакер-Сіті» продовжило «гавайську школу». У книзі «Простаки за кордоном»
(1869), яка зробила його відомим в Америці, визначився вкрай простий лейтмотив творчості
Твена - подорож у просторі.
Підступ до художньої прози був поступовим, обережним. Перший роман «Позолочене
століття» («The Gilded Age», 1874), Марк Твен написав у співавторстві з Ч. Д. Уорнером. Це
була соціальна сатира. Художньо роман був недосконалим, але дав назву періоду
президентства Гранта.
В 1874-1875 роках, з перервами, письменник написав роман «Пригоди Тома Сойєра»
(«The Adventures of Tom Sawyer», 1876), що створив йому репутацію майстра характерів та
інтриги і чудового гумориста.
З січня по липень 1875 року в «Атлантік манслі» публікувався твір «Старі часи на
Міссісіпі» («Old Times on the Mississipi»), а в 1883 році він увійшов в книгу «Життя на
Міссісіпі» («Life on the Mississipi», глави IV -XVII). Майже відразу після закінченні «Тома
Сойєра» був задуманий «Гекльберрі Фінн». У 1876 році він був початий, кілька разів
відкладався і нарешті опублікований у 1884 році. У творі «Гекльберрі Фінн» розповідь
ведеться від першої особи, вустами дванадцятирічного хлопчика. Використовується
розмовна мова американської глибинки.
В 1881 році був опублікований твір «Принц і жебрак» («The Prince and the Pauper»,
1881). Це – перша спроба створити історичне оповідання.
З розповідей, опублікованих в останні роки життя, найбільш примітна «Людина, що
спокусила Гедліберг» («The Man that Corrupted Hadleyburg», 1898), а також гострі,
викривальні памфлети. Трактат «Що таке людина?» («What Is Man», 1906) – екскурс у
філософію. Твори останніх років в основному не закінчені. Великі фрагменти автобіографії
(він диктував її в 1906–1908 роках) так і не були об'єднані в єдине ціле. Останній сатиричний
твір – повість «Таємничий незнайомець» («The Mysterious Stranger») – опубліковано
посмертно в 1916 році з незавершених рукописів. Фрагменти автобіографії надруковані в
1925 році і пізніше.
Цікаві Інтернет-ресурси
 Твен Марк. Книги онлайн [Електронний ресурс] // Куб. – Режим доступу:
http://www.koob.ru. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Марк Твен. Пригоди Тома Сойєра. Переклад В. Митрофанова [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Том Сойер. Аудиокнига Марка Твена [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://deti-online.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 М. Твен. Как я редактировал сельскохозяйственную газету [Електронний
ресурс] // Рекламное измерение. – Режим доступу: http://www.triz-ri.ru. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Принц и нищий – Твен Марк [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.e-reading.club. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Як мене обирали в губернатори – Марк Твен [Електронний ресурс] // Бібліотека
Української Літератури. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 Марк Твен. Книги пишуться просто [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.deol.ru. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
 А. Старцев. Марк Твен и Америка [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.uspoetry.ru. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Більська, Н. С. Гра «Щасливий випадок» з вивчення повісті Марка Твена «Пригоди
Тома Сойєра // Зарубіжна література в школі. – 2005. – № 15–16. – С. 19–21.
2. Василенко, В. А. Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра»: урок // Все для вчителя. – 2009.
– № 9–10. – С. 140–143.
3. Дем’яненко, О. Сторінками книги про неповторну країну дитинства: підсумковий
урок з вивчення повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» // Всесвітня література
та культура в навчальних закладах України. – 2009. – № 6. – С. 26–29.
4. Лавренко, О. О. Урок-фантазія «Том Сойєр у сучасному світі» за твором М. Твена
«Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна // Зарубіжна література в школі. – 2011. –
№ 10. – С. 16–20.
5. Макаренко, Т. Бути добрим – благородно: / Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра»: урок
// Зарубіжна література. – 2011. – Ч. 10. – С. 17–18.
6. Новотна, В. П. Підсумковий урок вивчення твору Марка Твена «Пригоди Тома
Сойєра». 5-й клас // Зарубіжна література в школі. – 2013. – № 15/16. – С. 69–71.
7. Пітерська, О. Світ дитинства: цикл уроків. 5 клас // Світова література. – 2014. – № 24.
– С. 7–14.
8. Пуляк, М. Пам’ятник Дружбі та Дитинству: /світ дитинства в книзі Марка Твена
«Пригоди Тома Сойєра» // Світ. літ. – 2013. – № 11–12. – С. 15–18.
9. Тодоріко, Т. М. Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра». Історія написання книги про
хлопчика Тома. 5-й клас // Зарубіжна література в школі. – 2013. – № 13/14. – С. 29–33
Бібліотечна довідка
160 років від дня народження Дмитра
Івановича Яворницького (1855–1940)
Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (*
6 листопада 1855, с. Сонцівка — † 5 серпня 1940,
Дніпропетровськ) — український історик, археолог,
етнограф,
фольклорист,
лексикограф,
письменник,
дослідник історії українського козацтва, дійсний член
НТШ (1914) і ВУАН
(1929).
І. Біографія
Дмитро Яворницький народився 6 листопада 1855 року у селі Соснівці на Харківщині.
Після закінчення сільської школи він навчався у Харкові – у повітовому училищі, духовній
семінарії та на історико-філологічному факультеті університету. Завершивши навчання,
Яворницький працював на кафедрі університету та викладав історію у чоловічій гімназії. Ще
студентом він захопився дослідженням історії запорозького козацтва, і його перша наукова
праця називалася «Виникнення та устрій Запорозького Коша».
В тридцять років Яворницький був звільнений з університету через українофільство і
так звані «сепаратистські погляди». Він переїхав до Петербурґа і там викладав історію у
гімназіях та на Педагогічних курсах. Яворницький перебував під наглядом поліції, а 1891
року міністр освіти Російської імперії заборонив йому викладати (цитата) «за тенденційний
прояв у лекціях антипатії до московської історії і пристрасть до історії Малоросії».
Під виглядом службового відрядження Яворницький був висланий на 3 роки до
Ташкента. Там учений досліджував історію та культуру народів Середньої Азії, і за це
Бухарський емір нагородив його орденом Бухарської золотої зірки третього ступеня.
Навесні 1895 року Яворницький отримав посаду викладача історії у Варшаві, а
наступного року захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію з історії
Запорозької Січі. Тоді ж він почав викладати археологію та історію козацтва у
Московському університеті і видав свою «Історію запорозьких козаків» у трьох томах.
Яворницький був публікатором багатьох історичних документів, автором двохсот
наукових праць і п’ятдесяти монографій, а також поетичних збірок, роману, повістей та
оповідань. 1902 року він очолив щойно створений Катеринославський історико-краєзнавчий
музей і був його директором упродовж тридцяти років.
1933 року більшовики звинуватили академіка Яворницького в українському буржуазному
націоналізмі та ідеалізації козацтва. Він був відсторонений від керівництва музеєм та
кафедрою українознавства Дніпропетровського інституту народної освіти. Дмитро
Яворницький помер у віці вісімдесяти п’яти років 5 серпня 1940 року у Дніпропетровську.
Цікаві Інтернет-ресурси
 Яворницький Дмитро Іванович [Електронний ресурс] // Краєзнавство Таврії. –
Режим доступу: http://krai.lib.kherson.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Дмитро Яворницький: образ ученого в контексті минулого і сучасного
[Електронний ресурс] // Дніпропетровський національний Історичний музей ім.
Д. І. Яворницького. – Режим доступу: http://museum.dp.ua. – Назва з екрана. –
(Дата звернення 14.08.2015).
 Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків. Т. 1 (Аудіокнига)
[Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
 Літописець козацтва Дмитро Іванович Яворницький [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.litopys.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
 Руснак І. Дмитро Яворницький – популяризатор творчості Тараса Шевченка
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua. – Назва з








екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Про Україну. Монети України. Дмитро Яворницький [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://about-ukraine.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
Ченцова Н. В. Нові сторінки життєпису Д. І. Яворницького [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://ir.nmu.org.ua. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
Дмитро Яворницький. Дніпрові пороги. Частина 1 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.litmir.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
Презентація книги «Дмитро Яворницький та його родовід» [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www-library.univer.kharkov.ua. – Назва з екрана.
– (Дата звернення 14.08.2015).
Книга про Дмитра Яворницького «В пошуках скарбів» – Іван Шаповал, 1963
[Електронний ресурс] // Україна споконвічна. – Режим доступу:
http://etnoua.info. – Назва з екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Бадаєв Дмитро Володимирович. Дмитро Іванович Яворницький – дослідник
історії Слобожанщини [Електронний ресурс] // Харківський історичний музей. –
Режим доступу: http://museum.kh.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення
14.08.2015).
Екскурсія Дніпропетровським історичним музеєм. Фото [Електронний ресурс] //
Історична правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 14.08.2015).
Дмитро Яворницький у мемуарах Євгена Чикаленка [Електронний ресурс] //
Научно-исторический сайт города Кременчуга, Крюкова на Днепре и их
окраин. – Режим доступу: http://kremenhistory.org.ua. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 14.08.2015).
Рекомендований список літератури
1. Абросимова, С. Академік Д. І. Яворницький і розвиток музейної справи в Україні //
Київська старовина. – 2000. – № 1. – С. 97–105.
2. Абросимова, С. Яворницький та його доба у листах сучасників // Хроніка-2000. Наш
край: Укр. Культурологічний альманах. – 1993. – № 3–4. – С. 128–136.
3. Алексашківа, Л. Образ кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка в творчій
спадщині Д. І. Яворницького // Історичний журнал. – 2010. – № 1–3. – С. 275–288.
4. Алексашківа, Л. Полавська битва у творчій спадщині Дмитра Яворницького //
Мандрівець. – 2009. – № 3. – С. 14–18.
5. Заруба, В. Великий історіограф: /До 140-річчя від дня народження історика,
письменника, громад. діяча Дмитра Яворницького/ // Київська старовина. – 1996. – №
1. – С. 3–45.
6. Заруба, В. «Життя моє на три з мінусом…»: З історії АН України: /Про творчі зв’язки
відомого українського історика Наталі Полонської-Василенко з Дмитром
Яворницьким/ // Слово і час. – 1993. – № 8. – С. 68–71.
7. Іванко, А. Д. І. Яворницький – дослідник українського козацтва і Запорозької Січі //
Історія України. – 2002. – № 42. – С. 12–15.
8. Кіржаєв, С., Ульяновський, В. Східні зорі академіка Д. І. Яворницького [знавця
української козаччини] // Всесвіт. – 1992. – № 3–4. – С. 168–170, 181.
9. Коляда, І., Мовчак, О., Куриленко, О. «… Трагедия моей жизни, печаль моей
души…»: 150-річчя з дня народження Д. Яворницького // Історія в школі. – 2005. – №
10. – С. 1–10; 20–26.
10. Огородня, І. Тарас Шевченко у житті і діяльності Д. Яворницького // Дивослово. –
1995. – № 5–6. – С. 3–4.
11. Руснак, І. Дмитро Яворницький – популяризатор творчості Тараса Шевченка //
Філологічний дискурс. - 2015. - Вип. 1. - С. 48-52.
12. Сергієнко, Г. Видатний дослідник запорозького козацтва [Д. І. Яворницький] //
Дніпро. – 1989. – № 10. – С. 55–60.
13. Ченцов, В. «Натхненник української націоналістичної контрреволюції…» (Невідомі
факти про останні роки життя акад. Д. І. Яворницького) // Хроніка – 2000. – 1996. – №
16. – С. 191–207.
14. Шаповал, І. Заборонена лекція козацького професора: /Про Д. І. Яворницького/ //
Берегиня. – 1995. – № 3–4. – С. 121–128.
15. Шаповал, І. Репін і Яворницький // Київська старовина. – 1994. – № 5. – С. 51–60.
Автор
vinohodov8
Документ
Категория
Образование
Просмотров
52
Размер файла
1 700 Кб
Теги
бібліотечний
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа