close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Виступ Збережемо пам’ять про подвиг

код для вставки
Виступ
на тему: «Збережемо пам'ять про подвиг»
в обговоренні проблеми
«Виховання патріотизму особистості
в умовах шкільної бібліотеки»
бібліотекаря КЗ «Балківська загальноосвітня школа І – ІІІ
ступенів» Василівської районної ради Запорізької області
Петрик Тетяни Миколаївни
Збережемо пам'ять про подвиг
План
1.
2.
3.
4.
Війні немає забуття…
Участь балківчан у партизанському русі 1941-1943 років.
«Це потрібно не мертвим, це потрібно живим…».
Література
Тим, хто крізь роки війни проніс священне знамено Перемоги!
Тим, кого назавжди забрала війна!
Тим, хто ризикуючи життям своїм, відстояв мир і щастя на Землі!
Усім мертвим і живим присвячується!
Вчора - це вже історія… Линемо думками в минуле, думаємо про тих,
хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. У серцях українців не
згасне, як Вічний вогонь, пам’ять про людей, близьких і невідомих, про всіх,
хто боронив рідну землю від ворогів.
Війна – справа жорстока, наш народ утратив у ній близько 30 мільйонів
життів. Назвали її Великою тому, що великою була мужність усіх, великий
був гнів. Назвали її Вітчизняною тому, що захищали свою Вітчизну –
найдорожче, що є у нас. Назвали священною тому, що нічого святішого, ніж
боротьба за свободу Батьківщини, людство не знало. Назвали її народною
тому, що весь народ піднявся на боротьбу з ворогом. Роки минають. Ось уже
й 70 річчя Перемоги. Все менше й менше залишається живих свідків тих
страшних, а разом із ти героїчних подій. Ми не повинні забувати роки
Великої Вітчизняної війни. Правильно писав Максим Рильський: «Хто не
знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Хто не пам’ятає
історії, не може бути справжнім громадянином своєї країни. У роки війни за
перемогу над ворогом піднялися всі – від молодого до великого.
Діти на війні… Активну участь у боротьбі з ворогом брали й діти,
допомагаючи у великих і малих справах. Ми не повинні забувати історію
нашої Держави. Пам’ятати хлопчиків і дівчаток, багато з яких віддали своє
життя за мирне й щасливе наше дитинство. Патріотичний порив дітей був
такий високий, що всупереч запереченням дорослих, які намагалися
захистити, огородити їх від небезпеки, вони всякими правдами й
неправдами вливались у ряди військових частин, ставали доньками й синами
полків. Вони часто були розвідниками, зв’язківцями, медичним сестрами,
підривниками. Багато з них удостоєні високих державних нагород.
Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за
свою світову історію війні 1941 – 1945 р.р., не щезне з пам’яті людської, не
піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва,
його перемога над фашистами. Можна по – різному ставитися до Великої
Вітчизняної війни, по – різному її називати, але ж хіба можна забути тих, хто
поміг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.
На світанку 22 червня 1941 року всі по – справжньому збагнули значення
чорного слова «війна». Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні
крила війни закрили голубе небо. Котилася вона рідною землею, залишаючи
пожарища. З перших днів війни кожен вважав своїм обов’язком захистити
рідну землю та домівку.
Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі
не проливалася кров героїв, де б не проявилася їхня могутність і відвага,
адже кожен знав: він – не загарбник, він – захисник.
Гіркою була доля України в лихоліття народної трагедії. Німецькі
окупанти поводилися в Україні небачено жорстоко. Великою бідою для
нашого народу було те, що 2,3 мільйона молодих українців вивезли на
примусову працю до Німеччини. Непокірних фашисти розстрілювали.
Тільки в Києві за кілька місяців у Бабиному Яру було розстріляно десятки
тисяч людей різних національностей. Багато горя і страхітливих втрат
принесло Україні лихоліття світової війни. Наш край зазнав більше
руйнувань, ніж будь – яка інша країна Європи. Найжахливішим було те, що
Україна втратила понад 5 мільйонів своїх синів і дочок.
У наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім
невідомих - тих, хто боронив свій отчий край. Схилімо ж голови перед
світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.
Зараз, у цей напружений час, патріотичне виховання звучить досить
актуально. Обов’язок кожного громадянина України – долучитися до
боротьби з агресором за незалежність нашої Батьківщини «Яким чином?» запитайте ви. Дорослі – посильною матеріальною та моральною
підтримкою. Діти - навчанням та здоровим способом життя.
Своєю щирою увагою, теплом та турботою в цей нелегкий для Вітчизни
час підтримують воїнів – захисників учні, вчителі, батьки нашої школи.
Збираємо та відправляємо листи, теплі речі, книги, малюнки, продукти,
медикаменти, канцелярські товари, обереги.
Нам всім дуже хочеться, щоб запанував мир, щоб щасливо посміхалися
діти, щоб не було війни. Всі цінності світу немислимі без миру. Жодна мета
– політична, національна чи матеріальна – не може бути дорожчою за
людське життя.
Наш священний обов’язок - бути гідними подвигу героїв, усіма силами
стверджувати мир, щоб біль війни назавжди залишався в минулому, а наше
мирне життя до країв було наповнене щастям і добробутом.
Актив шкільної бібліотеки та бібліотекар Петрик Т.М. співпрацюють з
директором історико – краєзнавчого музею Гончаренко В.Л. та
екскурсоводами. Вони займаються цікавою
пошуковою
роботою:
зустрічаються з ветеранами, збирають інформацію про військовий та
післявоєнний шлях учасників бойових дій, більш детальніше вивчають про
партизанський рух в с. Балки, Василівського району, про пам’ятники нашого
села, беруть участь в акції «Фото в конверті». Музей в нашій школі – це
центр виховання справжніх патріотів, громадян України, бо в ньому зібрані
цінні документи, експонати, що зберігають відлуння минулого, підтримують
зв'язок і невидиму нитку часів і поколінь.
Фронт боротьби проти німецько – фашистських окупантів розгорнули в
тилу противника сотні тисяч наших патріотів. Партизанська боротьба на
окупованій території включала в собі всі форми народного опору з
загарбниками: дії збройних партизанських формувань, діяльність підпілля,
масовий зрив заходів окупантів. Саме на Балківський обком лягла вся
організаційна робота по утворенню партизанських загонів. У роки окупації
діяв партизанський загін під командуванням О.І.Яценка. До його загону
входили народні месники з с. Балки: П.Чигрин, О.Коваленко, П.Гаманець.
Вони налагодили тісний зв'язок із населенням, розклеювали листівки,
підривали німецькі автомашини, знищували сотні ворогів. Цікавий факт, що
в партизанські загони йшли всією родиною. Наприклад: родина Чигрин
(чоловік Сапмсон Іванович, дружина Тетяна Тимофіївна, троє синів і
невістка). Вони підривали німецькі машини, передавили цінні відомості,
переховували воїнів, які тікали з німецьких концтаборів. Сім’я Чигрин
нагороджена урядовими нагородами: медалями «За бойові заслуги», «За
відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «Партизану Великої Вітчизняної
війни». Великий внесок в партизанський рух внесла родина Штокіних: мати
Олена Семенівна, нагороджена медаллю «За бойові заслуги», батько Антон
Юхимович нагороджений «За відвагу». Син Штокін Петро Антонович у
партизанському загоні був зв’язківцем, розповсюджував листівки,
організовував диверсії на залізниці, дорогах, переправах. За активну участь у
боротьбі з ворогом нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню та
медаллю «За бойові заслуги».
Родина Гречко теж брала активну участь в партизанському русі. Батько
Герасим Гаврилович, мати Ганна Олексіївна та їх донька Онисія були
господарями квартири, де зустрічались розвідники – зв’язківці. 6 братів
воювали на фронті, в партизанському загоні. Батько, мати і чотири сини за
різні подвиги нагороджені медалями «За бойові заслуги». Син Микола
зустрів Перемогу в місті Будапешті. За мужність і героїзм нагороджений
медалями «За відвагу», «За взяття Будапешта». Земляки – балківчани
пишаються партизанською родиною Гречко.
У шкільному історико - краєзнавчому музею зібрано спогади учасників
партизанського руху та оформлено стенди «Партизанські долі», «Вони
пройшли партизанськими стежками». Партизанський рух мав велике
історичне значення під час війни, тому що на плечі партизан лягла
відповідальна робота в тилу ворога, яка допомагала нашій армії знищувати
загарбника і впевнено наближати перемогу. На території Василівського
району був створений партизанський загін чисельністю 134 чоловіки, з них
23 чоловіки мешкали в селі Балки.
Героїчно боролися на фронтах в партизанських загонах 778 односельчан,
444 з них загинули.
Музейний матеріал активно використовується на бібліотечних уроках,
інформаційних лінійках, книжкових виставках, уроки мужності й
патріотизму. Учні нашої школи пишаються героїчним минулим балківчан.
Безцінний скарб, який природа дала людині – це пам'ять. Найдорожче й
найсвітліше, що передає батько синові , дід онукові, старше покоління
підростаючому – це пам'ять про минуле, про людей, про їхній подвиг.
У селі Балки п’ять пам’ятних місць, пов’язаних з певними історичними
подіями.
Пам’ятник борцям за Радянську владу височить за селом. Цікава історія. 7
січня 1920 року частини 46 – ї стрілецької дивізії та 14-ї армії під
командуванням Федько І.Ф. та Коревича І.П. визволяли село Балки від
ворогів. У запеклому бою загинуло 177 бійців. Воїни поховані на кургані.
Спочатку був установлений дерев’яний обеліск, а в 1966 році замінено
залізобетонною плитою. У селі височить пам’ятник медсестрі. 28 жовтня
1943 року війська ІІІ – ї Гвардійської армії під командуванням генерал –
лейтенанта Лелюшенка Д.Д. вели запеклі бої з фашистами за звільнення села
Балки. Звільняючи західну частину села, загинуло 107 воїнів та офіцерів.
Спочатку був установлений дерев’яний обеліск, а в 1964 році замінено
скульптурою, в 1975 році встановлено плити з прізвищами похованих воїнів
– солдатів.
На перехресті доріг Орлянка – Балки – Білозірка 27 жовтня 1943 точилися
жорстокі бої, за звільнення села загинуло 108 мужніх героїв. Їх поховали в
братській могилі, в 1964 році встановили металевий обеліск із скульптурою
солдата, який низько опустив голову, сумуючи, за що втратив товаришів побратимів.
На території школи височить, пам’ятник випускникам, які в 1941 році
пішли на фронт, захищати Вітчизну і не повернулися з поля бою.
Гордістю нашого села є меморіальний комплекс, який знаходиться в
центрі населеного пункту, збудований у 1969 році, а реставрований в 2013
році. У комплекс входить гранітна стела, на якій увіковічено 1614 прізвищ
загиблих воїнів, скульптура солдата – визволителя, Вічний вогонь. Навколо
меморіалу посаджені білі берізки, квіти. Це святе місце, приходять сюди
дорослі й діти, вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за мир, за
тишу, за щасливе дитинство. Правильно писав запорізький поет М.Лиходід:
«Єдине, що залишається, - пам'ять». І це так. Ми не маємо права забувати
тих. Хто виборов Перемогу, бо збідніє наш духовний світ, бо пам’ятники
потрібні «не мертвим, а живим»…
Музейний матеріал – це бальзам, це цілюще зілля, яке лікує нашу
духовність, патріотично виховує молоде покоління. Шкільна бібліотека та
історико – краєзнавчий музей нашої школи – єдині, бо добре розуміють, що
ми робимо одну справу – формуємо особливість, виховуємо патріотів
України.
Зі сплаву геройства і мертвих, і живих писалось ім’я - Перемога. Хто
заплатив своїм життям, дали можливість нам жити сьогодні.
Тому маємо докласти максимум зусиль, щоб те повторилось це страшне
прокляття - війна. Адже вона не вирішує жодних проблем. І нехай
вчорашній день буде вчителем сьогоднішнього. Єдині нев’янучі вінки – це
вінки нашої Пам’яті. Саме це підняло сьогодні на боротьбу за процвітання
рідної країни тисячі онуків та правнуків воїнів Великої Вітчизняної. Хіба це
не патріотизм?
Література
1. Братко Н.В., Ти пам’ятай, ніколи не забудь!!! Класному керівнику.
Усе для роботи – 2013. - №9 (52).
2. Бандурко Н. Трончук Л. Будь гідним до захисту Вітчизни.
Позакласний час. – 2006 №1-2.
3. Біла О.А., Медвєдєва Л.Ф. Зі сплаву геройства і мертвих, і живих
писалось ім’я – Перемога // Позакласний час. – 2012. - №7-8.
4. Коломійченко Л.М., Не погасити пам’яті вогонь // Шкільний
бібліотекар. – 2015 - №5 (53).
5. Книга Пам’яті України. Запорізька область; Василівський район,
Веселівський район // Головна редакція, кл.: І.О. Герасимов та ін.. обл.
ред.. кол.: В.І.Воловик та ін. – Дніпропетровськ: Січ 1994. – Том 3.
6. Поправко Н.М. За мирне небо спасибі вам, ветерани! // Класному
керівнику. Усе для роботи. – 2010 - №4 (16).
7. Слухова Л.К. Партизанськми стежками. // Шкільний бібліотекар. –
2015. - №6 (54).
8. Ткач Ю.Ю. письма с фронта. // Класному керівнику. Усе для роботи. –
2012 - №4 (40).
9. Шаповалова Н.Ю. 22 вересня – День партизанської слави // Класному
керівнику. Усе для роботи – 2012. - №7 (43).
10. Шаповалава Н.Ю, Женщина… Война… Победе… // Класному
керівнику. Усе для роботи – 2013 - №4 (52).
Автор
bzosh
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
82
Размер файла
376 Кб
Теги
виступ
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа