close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Документ Microsoft Office Word

код для вставки
В канаві там лежав хлопчина
Василь Сосюрченко
В канаві там лежав хлопчина:
Ніяк не більше семи літ
Йому б ще круглими очима
Дивитись радісно на світ.
Та я тоді з ним не балакав,
Очей він теж не відкривав.
Лежав, зігнувшись, тихо плакав
І „хочу їсти” ще стогнав.
Він там і вмер. Маленький хлопчик,
Що мав не більше семи літ,
Що навіть думати не міг ще:
Чому ж такий жорстокий світ?
Чому померло в тридцять третім
Тоді ще тисяча в селі?
Чому немає й не шукає
Ніхто вже правди на землі?
Минають роки, а в уяві
І досі постать та ж моя
Стоїть на вигоні в канаві
І... „хочу їсти” чую я.
А ви, кати мого народу,
І досі славите себе,
Що принесли до нас свободу,
А не свавілля еМГеБе
Радійте ж, тупо-величаві,
Бо хто тепер спитає в вас,
Чому на вигоні в канаві
Помер маленький хлопчик в нас.
1968, Сумська область
ЧОМУСЬ...
Чомусь селом блукають діти,
Чомусь так схожі на граків...
Куди їм голод свій подіти,
Як жити далі без батьків?
Ніхто їм вже не допоможе
Хоча б на мить забути жах Той голод, що гризе, і смокче,
І перетворює на прах.
Немає в хаті ані крихти,
Лише вода в циберці спить.
Чомусь не хочеться вже й пити,
А тільки голосно завить.
Щоб те виття Господь на Небі,
Почув і Янголів послав
Дитячі душі безневинні,
До себе щоб скоріш забрав.
Наталка Купрієнко-Тривайло
(Дніпродзержинськ)
СТЕРНЯ
Забрали все, окрім журби,
Серпом червоним лютували,
Щоб непокірливі "хохли"
Страшною смертю повмирали.
Родина схожа на стерню,
Що після жнив мовчить у полі:
Нема життєвого вогню,
Стоять лише стеблини голі.
Блукають люди по селу,
Худі, неначе соломинки,
Свій порятунок - лободу,
понабивали у торбинки.
В сепу полюють на ворон,
Печуть млинці із очерету...
Життя, що схоже так на сон,
Шокує матінку-планету.1
То не родина, то стерня,
Що після жнив мовчить у полі:
Десятиліття забуття,
Уламки вкраденої долі...
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну Про жертв геноциду пам'ять святу.
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
15
Размер файла
18 Кб
Теги
office
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа