close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Пам'ятні дати січня

код для вставки
Зміст
1. Свято святої Меланки. Щедрий вечір
2. Різдво Христове
3. День соборності України
4. Новий рік за старим стилем. День святого Василя
Великого
Свято святої Меланки. Щедрий вечір
1.Історія свята
Щедрий вечір (Маланка, Маланія, Васильєв
вечір) — вечір 13 січня напередодні Старого
Нового року.
Святкування його походить від стародавнього,
ймовірно, дохристиянського звичаю. За
християнським календарем — це також
день преподобної
Меланії
(Меланки,
Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить
на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем
сповістити господарів про наступні торжества
та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки.
У народній традиції обидва свята об'єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.
Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним
православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування
Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою
складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву
Старого Нового року. У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються
урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові
за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. До наших днів збереглися звичаї,
які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і
минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше
продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий. В Україні переддень Нового року й
називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, —
щедрувальниками, а віншувальні пісні — щедрівками. Господар ретельно прибирав все
обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для
Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з
неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають
духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні
та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має
здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був
дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала
символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в
Новому році. 13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем
Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами
творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має
глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.
Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят — від Святвечора до
Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва
і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному
врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.
Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову
вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що
страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене
м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з
сиром. Щодо специфіки страв Щедрого Вечора, то
вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть
пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на
свинячому смальці, на півдні України фігурують
бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть,
«пироги».
Цікавим був ритуал залякування садових дерев. Якщо яблуня, груша, слива чи інше дерево
не родило протягом кількох років, господар брав сокиру, постукував обухом по стовбуру і
тричі промовляв: «Уродиш — не зрубаю, а не вродиш — зрубаю!». Дерево, злякавшись,
повинно було влітку рясно вродити. Бувало, що просто підходили до дерева і просили:
«Роди, Боже, так рясно, як на небі зорі, і так красно, як у небі ясно!» Якщо ж усі дерева були
родючі, тоді хазяїн просто брав солом’яні перевесла і перев’язував ними стовбури, щоб
гусінь не чіплялася. Солому не знімали до весни, і вона справді захищала дерева від
плодожерки. Щоб позбутися на наступний рік бур’янів, рослинних хвороб, гусені, медведки,
хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це
охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч. Щоб не
зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не
позичали нічого жінки, бо вони могли «забрати достаток із господарства, де брали позичку».
Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.
Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала
тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві
сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під
Різдво ночували тільки вдома: «Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш
блукати світом». Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка
тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом
народження сонця.
2. Міф про Меланку
За стародавнім міфом, окрім сина, у
всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця,
була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо
вона була така мила й чарівна.
Одного разу коли князь-Місяць був на
полюванні, лютий змій викрав із срібного терема
Миланку й запроторив у підземне царство.
Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий
Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною,
а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку
готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили
«дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога
багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і
душами предків.
3. Святкування Маланки
«Маланка» – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане
виконувати магічно - заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям
врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба
було налякати. Для цього одягали чудернацький одяг, перевертали кожухи, розмальовували
обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо.
Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута
структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі
язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям
позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох
планах: героїні новорічних пісень -щедрівок та ритуальної маски. З плином часу традиція
вратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер.
Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки,
дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з
дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом) та ін. Сьогодні ця барвиста маланчина
галерея поповнилася живими персонажами (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними
«офіцерами» і «солдатами» неіснуючих армій, в кумедному одязі; сучасними
«президентами» (вітчизняними і зарубіжними), «депутатами» різного штибу, місцевими
«діячами», рекетирами, міліціонерами, «зірками» шоу - бізнесу, кіногероями тощо. Фантазія
маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у
супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями.
Уся ватага з музиками, що інколи
нараховує від 50 до 200 чол., рухається
вулицями, стежками, городами, по дорозі
бешкетує: закидає тини на стріху, знімає
ворота й переносить їх в інше місце,
перекидає автомобілі, збидкується над
перехожими; щедрує господарю, співає
величальних пісень:
А на Маланки печуть оладки,
Та не ламайте – цілі давайте!
Наша Маланка господиня,
На ополонці ложки мила.
Щедрий вечір, добрий вечір
Добрим людям на здоров’я!
Церемоніальне дійство включає виконання рядженими танцю, драматично -ігрових
епізодів, приспівок, ритуальних дійств, що мали колись магічне значення:
А учора із вечора
Пасла Маланка та й два качура.
Та й пасучи, загубила,
Шукаючи, заблудила… і т. д.
Кожний регіон України має свої особливості святкування Маланки. Та чи не
найяскравіше це дійство відбувається на Буковині – у Чернівцях та в усіх районах і селах
області, де з особливою любов’ю і піклуванням ставляться до свого фольклорного надбання,
народженого фантазією й віруваннями народу, бережуть його і удосконалюють.Тут
проходять щорічні фестивалі, які варто побачити, бо такого унікального видовища немає
більше ніде. І справді, мабуть, тільки на цій землі могло народитися таке поетичне диво, як
МАЛАНКА.
4. Щедрий вечір
Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією,
справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею
(піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями,
смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби «Маланка» і «Василь».
Зазвичай батько питав, сховавшись за великою мискою з пирогами: – Чи бачите ви мене,
діти? У відповідь потрібно сказати: – Не бачимо Вас, батьку! – То дай, Боже, щоб і на той
рік не бачили! Цей ритуал символізував собою замовляння на гарний, високий врожай
пшениці, достаток і добробут в родині. На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік,
майже по всій Україні, від Таврії до Гуцульщини,
традиційно ходили гурти ряджених – молодіжні
ватаги, які щедрували й водили «Маланку» –
своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з
християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я
преподобної Меланії - римлянки, яка померла саме
цього дня, 439 року.
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують
Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з
добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля
не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан —
напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині
це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.
В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом
щедрости, багатства!
5. Вірування та ворожіння
З щедрою кутею пов'язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь
конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі і злагоді».
Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією на згоду.
Ввечері цього дня дівчата ворожать. За давнім звичаєм, коли дівчата починали ворожити,
парубки викрадали в них вдома ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Щоб
повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич.
В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою — таким і буде суджений: якщо
пес, то лихим а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо;

біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне
життя буде щасливим, і навпаки;
кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: «Суджений-ряджений,
розчеши мені голову!». Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи:
«Суджений-ряджений перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця,
то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.


6.Народні прикмети
В ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:
 якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й
для худоби;
 якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай
садовини;
 якщо іній рясно вкриває всі дерева,
буде врожай на зернові та гарний
медозбір;
 якщо падає м'який сніг - на врожай,
а коли тепло, то літо буде дощовим;
 який перший день у Новому році, то
й рік буде такий;
 якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. "Яка Меланка,
такі й Петро з Павлом";
 якщо вночі вітер дме з півдня - рік буде теплий, із заходу - буде вдосталь молока і
риби, зі сходу - до врожаю фруктів;
 якщо зоряне небо - добре нестимуться кури;
 якщо ожеледь на деревах - уродить садовина;
 якщо сильний мороз і падає малий сніжок - на врожай хліба, здоров'я людей і тварин;
коли ж тепло і без снігу - на неврожай і хвороби;
 якщо під старий Новий рік добрий сніг - сій гречку.
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати
правий чи лівий чобіт; якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець - щедрий.
Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ,
стала геть мокрою - злива.
Цікаві Інтернет-ресурси
 Щедрий вечір [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Маланка [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 13 січня – Щедрий вечір та свято Маланка [Електронний ресурс] // Українські
традиції – Режим доступу : http://traditions.org.ua/kalendarni-sviata/zymovyi-tsykl/2807-sichnia-rizdvo. – Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015)
 13 січня – Щедрий вечір та свято Маланки [Електронний ресурс] // Релігійноінформаційна
служба
України.
–
Режим
доступу
:
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/54891/.– Назва з екрана. –
(Дата звернення 28.10.2015).
 Свято Маланки (Щедрий вечір) [Електронний ресурс] // ДивенСвіт. – Режим
доступу: http://dyvensvit.org/articles/1755.html. - Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 Свята Маланки- Щедрий вечір, і Василя – старий рік [Електронний ресурс] // Жінкаукраїнка. – Режим доступу : http://ukrainka.org.ua/svyato-malanky-i-vasylya/.– Назва з
екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Свято
Маланки
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу
:
http://matiyko.io.ua/s89840/svyato_malanki. – Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 13 січня –Щедрий вечір та свято Маланки (+ народні прикмети) [Електронний
ресурс] // Рівне 1. – Режим доступу : http://www.rivne1.tv/Info/?id=43067. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Щедрий вечір (Свята Меланки) [Електронний ресурс] . – Режим доступу :
http://www.ukrlit.vn.ua/habits/803q0.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 Щедрий вечір та Маланки [Електронний ресурс] // Спадщина України . – Режим
доступу : http://www.spadshina.com/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Щедрий вечір та свято Маланки [Електронний ресурс] // Paralleli . – Режим доступу
: http://paralleli.if.ua/news/50005.html– Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Маланка (Щедрий вечір) [Електронний ресурс] // Арт вертеп . – Режим доступу :
http://artvertep.com/authors/3162/article/10150.html.– Назва з екрана. – (Дата
звернення 28.10.2015).
Рекомендований список літератури
1. Васильченко, Л. Щедрий вечір [Текст] /Л. Васильченко // Шуткова неділя.
Брошнів,1994.– С. 13-16.
2. Гайдукевич, Т. І. Новорічні звичаї українців [Текст] /Т. І. Гайдукевич // Чиста криниця.
Стрий, 1994. – Ч. 1 – С. 103-107.
3. Кирієнко, Тетяна Ой радуйся, земле! [Текст] /Тетяна Кирієнко // Початкова школа. –
2014. – № 12 .- С. 59-60.
4. Кобальчицька, Р. Різдвяно-новорічні обряди в описах Володимира Шалаги [Текст] /Р.
Кобальчицька // Народна творчість та етнографія. – 2006.- № 1- С. 99-98.
5. Кожолянко, Г. Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність [Текст]/ Г.
Кожолянко // Народна творчість та етнографія. – 2008. – № 1. – С. 98-106.
6. Курочкін, О. В. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність [Текст] /О. В.
Курочкін // К., Наукова думка, 1978. – 190 с.
7. Курочкін, О. Українські новорічні обряди: «Коза» і «Маланка»: з історії народних
масок [Текст]/ О. Курочкін // Опішне. Українське народознавство, 1995. – 379 с.
8. Маланка [Текст] // «Молода Просвіта» Тернопільщини.- Тернопіль, 2006. – С.99-101.
9. Павленко, В. В. Щедрий вечір! Добрий вечір! [Текст] / В. В. Павленко // Позакласний
час. – 2009. – № 21-22. - С. 102.
10. Пронь, Л. М. Новорічний обряд «Маланки» [Текст] / Л. М. Пронь // Позакласний час.
– 2009. – № 21-22.- С. 103-106.
11. Світ колядок і щедрівок [Текст] // Позакласний час.-2010.-№ 12.- С. 108-116.
12. Сохранич, А. Б. Дідух до столу- зло з хати [Текст] / А.Б. Сохранич // Позашкільна
освіта. – 2012.-№8.-С. 42-47.
13. Шокало, О. Вирій народної культури: (з історіі вертепу) [Текст] // Радянська школа . –
1990. - № 12. - С. 41-44.
Різдво Христове
1.Історія свята
Різдво́ Христо́ве — велике християнське свято, день
Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя
людей з полону гріха (Спасителя від влади гріха).
Історична наука вважає, що Різдво запозичене
християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях
відзначалося народження богів – давньоєгипетського
Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та
ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок
січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква
поступово
витісняла
давні
свята.
Утверджуючи
християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви
переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній
традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в
язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового
сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято
народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були
замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному
році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в
плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків,
старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема
відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і
праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати
участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується
взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та
відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа.
У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення.
І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у
святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються
різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за
старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті
християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало
невід'ємною частиною нашої культури.
2. Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих
неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і
завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса
Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни
переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і
спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу
— 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день
народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається
відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її
чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли,
виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню
на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії
зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти
місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в
невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани.
Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й
повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився.
Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про
народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За
пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли
Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу
волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти
вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість
любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа —
найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств,
матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
3.Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка),
з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили,
прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття
оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут
ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці,
зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до
посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній
погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою
традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і
особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними
стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові.
Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не
був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості
та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду.
Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція
миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру
відчути радість життя.
4. Звідки в українців колядки?
Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що
припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа
назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і
пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ
ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася
безпосередньо з греко-римським світом.
Цілком можливо, що наші предки разом із
назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від
греків та римлян ще щось із мотивів величальних
новорічних
пісень
ще
перед
прийняттям
християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає
сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на
східньослов'янському ґрунті вже з виробленою
новорічною обрядовістю і величальними піснями
місцевого
походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас
називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх
назва, незнана поза українською етнографічною
територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із
щедрим, тобто багатим вечором, що замикає
різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю,
багатством і достатком, який напророчують колядки
й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та
щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох
випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки
величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо
колядницьку
ватагу
на
Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
... Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайся,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару —
характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та
щедрівницькі
ватаги
теж
запозичили
від
скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи
господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і
зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка
виглядає
так,
ніби
спеціально
складена
для
даної
особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і
дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з
хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще
сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.
1. Коляда
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям
щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці
починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли
господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх
місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на
колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва
Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть
колядувати на другий день свят вранці.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки:
восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали
переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю,
дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити
в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки,
чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону
різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
5.1. Дитяча коляда
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але
першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та
підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній
хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро
віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати,
тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки:
дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята
першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
5.2 Парубоцька коляда
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже
ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких
дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим
папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має
завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза
гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім
звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати,
скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як
бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані
перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у
Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці
свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам,
колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули.
Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо,
а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він
є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
5.3.Дівоча коляда
Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що
має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої
тички,
щоб
здалека
було
видко
дівоча
ватага
йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою,
а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
5.4. Церковна коляда
На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до
церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть
до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
5.5 Легерська коляда
Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди.
Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу»,
«виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих
плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.
Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під
протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.
Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами)
на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам.
Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.
Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з
калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить
їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест
повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.
Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи
пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають,
оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...
Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує
по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» —
худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу,
стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:
«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кришок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай
вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!
По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по
черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..
За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і
приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від
столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага
стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть
«рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було
Через цілий рік жити...
За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з
ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.
6.Вертеп
Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави
думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був
загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
6.1.Будова українського вертепу
Спочатку вертепом виступав маленький ящик,
обклеєний кольоровим папером, де за допомогою
ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які
складалися з двох частин. У першій частині
розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа
і біблійними персонажами; друга, світська, включала
до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло.
Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш
вертеп є похідний будиночок з двома поверхами.
Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній
поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається
містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон
царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не
видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну
ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець
цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку,
вертепник вводить її в двері і водить у напрямку,
який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і
бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина
вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за
християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".
Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з
елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і
механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що
іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від
місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.
Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша
частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим
різниться від сучасної української мови.
«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята
частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому
разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої»
частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам
вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної
драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася
ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися.
Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.
«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині
вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп
був створений.
Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників,
склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво
вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші
народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає
своє місце в культурі різдвяного святкування.
"Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14).
Христос народився! Славімо Його!
Цікаві Інтернет-ресурси
 Різдво Христове [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 27.10.2015).
 7 січня Різво Христове [Електронний ресурс] // Українські традиції – Режим
доступу : http://traditions.org.ua/kalendarni-sviata/zymovyi-tsykl/280-7-sichnia-rizdvo. –
Назва з екрана. – (Дата звернення 27.10.2015)
 Різдво Христове
[Електронний ресурс] // ОГО. – Режим доступу :
http://www.ogo.ua/articles/view/2014-01-07/46247.html.– Назва з екрана. – (Дата
звернення 27.10.2015).
 Православне Різво Христове [Електронний ресурс] // Beyond.ua. – Режим доступу:
http://beyond.ua/pravoslavne-rizdvo-hristove/. - Назва з екрана. – (Дата звернення
27.10.2015).
 Різдво Христове [Електронний ресурс] // Ближче до Бога. – Режим доступу :
http://blyzhchedoboga.com.ua/rizdvo/.– Назва з екрана. – (Дата звернення 27.10.2015).
 7 січня – Різво Христове
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.kolyadka.h1.ru/Rizdvo.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
27.10.2015).
 7 січня – Різдво Христове [Електронний ресурс] // Кіріос. – Режим доступу :
http://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/3345-7-sichnja-rizdvo-hristove.html. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 27.10.2015).
 Різдво Христове
[Електронний ресурс] // Національний Києво-Печерський
історико-культурний
заповідник.
–
Режим
доступу
:
http://www.kplavra.kiev.ua/Rizdvo_Hristove.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
27.10.2015).
Рекомендований список літератури
14. Бортник, М. «Різдяний вертеп – дещо з історії та сьогодення»: пізнавальна стаття
[Текст] / Марина Бортник // Дніпро. – 2012. – № 1.- С. 130-131.
15. Грицишин, М. «Радіймо Всі нині» : Різдвяна вистава [Текст] // Укр. мова та
література. – 2002. – № 43/299/. – С. 18-20.
16. Грицишин, М. Христос родився!: Вертепне дійство [Текст] // Шкільний світ. – 2006. –
№ 25-28/345-348/. – С. 39-41.
17. Дробот, Н. В. Знавці різдвяних традицій [Текст] /Н. В Дробот // Позакласний час. –
2013. – № 21-22 .- С. 3-33.
18. Звізда [Текст] // «Молода Просвіта». – Тернопіль, 2006.
19. Кирилюк, В. М. Різвяні Свята [Текст] / В. М. Кирилюк // Позашкільна освіта. – 2012. –
№ 12. - С. 37-40.
20. Коротя – Ковальська, В. Велична святість коляди [Текст] /В. Коротя - Ковальська //
Освіта. – 1997.- 24-31 грудня.
21. Матвєєва, Н. Н. Різдво по плоті Господа, Бога та Спаса нашого Ісуса Христа [Текст]
/Н. Н. Матвєєва, А. Голобородько // Наука і суспільство. – 2012. – № 1. – С. 67-69.
22. Пронь , Л. Христос ся рождає! (Свято Різдва) [Текст] /Л. Пронь // Шкільний Світ. –
2010. – № 25-26/537/. – С. 34-36.
23. Шокало, О. Вирій народної культури: (з історіі вертепу) [Текст] // Радянська школа . –
1990. - № 12. - С. 41-44.
День соборності України
День Собо́рності — свято України, яке
відзначають щороку 22 січня в день
проголошення
Акту
возз'єднання
Української Народної Республіки й
Західноукраїнської
Народної
Республіки, що відбулося в 1919 році.
І. Історія свята
Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року.
Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення
об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення
єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності
України» від 21 січня 1999 року № 42/99.
ІІ. Акт Злуки 22 січня 1919 року
Криваві листопадові бої 1918 року Галицької армії з польськими військами у Львові та
околицях, сутички з румунськими частинами під Снятином і Надвірною, на Буковині показали, що
самотужки здолати натиск агресорів буде непросто. Все це і спонукало молодий уряд ЗУНР
звернутися за допомогою до наддніпрянських побратимів.
Делегати Української Національної Ради Осип Назарук і Михайло Шухевич 6 листопада 1918
року прибули до Києва просити у Гетьманату військової і морально-політичної підтримки. Павло
Скоропадський пообіцяв їм відпустити курінь січових стрільців. Але проти цього виступив
Володимир Винниченко, який виношував план збройного повстання за участю стрілецтва проти
гетьмана. Наразі Рада Міністрів України ухвалила надіслати до Львова надзвичайну дипломатичну
місію на чолі з консулом Олександром Саліковським. А вже 10 листопада Українська Національна
Рада одноголосно прийняла за доповіддю Романа Перфецького коротку, але вирішальну резолюцію:
«Державному Секретаріатови поробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину
державу».
Підписання Акту Злуки
Взагалі ж недовгі відносини між урядами ЗУНР і
Гетьманатом були дещо напруженими: галичан
відлякувала пронімецька орієнтація і федералістська
спрямованість політики Скоропадського – можливість
опинитися під опікою «единой и неделимой России».
Тому значно конструктивнішим був діалог з Директорією:
1 грудня у Фастові укладається двосторонній
«передвступний» договір про «маючу наступити злуку
обох українських держав в одну державну одиницю». 3
січня 1919 р. Українська Національна Рада, уперше
зібравшись у новій столиці Станіславові, урочисто
проголосила з’єднання ЗУНР «з УНР в одну одноцілу
суверенну Народну республіку…»
Уранці 16 січня галицька делегація на чолі з левом Бачинським і Степаном Вітвицьким відбула
з Станіслава до Києва. Серед 36 парламентарів були члени Української Національної Ради та уряду,
відомі громадські діячі Дмитро Вітовський, Льонгин Цегельський, Василь Стефаник, Роман
Перфецький, Семен Вітик та інші.
Святковий Акт злуки розпочався 22 січня о 12 годині. Міністр закордонних справ ЗахідноУкраїнської Народної Республіки Льонгин Цегельський зачитав і передав голові Директорії
Винниченку грамоту-ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 року. Це відбувалося
біля пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві. До речі, Льонгин Цегельський – це прадід
народного депутата України, Голови Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олега Тягнибока. У
відповідь представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал: «… Від нині
воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська
Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина
незалежна Українська Народна Республіка….»
Після обіду офіційні делегації подалися до оперного театру на відкриття Трудового конгресу,
головою президії якого було обрано галицького соціал-демократа Семена Вітика. Після кількох
виступів з першого читання – справи Злуки – Вітик наступного дня оголосив голосування вставанням
з місць. За злуку проголосували практично всі чотири сотні присутніх, крім групи лівих есерів і
укапістів. Однак, почувши гнівні протести, слова обурення, і вони встали. Вперто просиділи на
місцях лише два делегати. Водночас ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, до
Директорії дообрано Євгена Петрушевича. По закінченні конгресу 29 січня спеціальний поїзд із
галицькою делегацією відбув до Станіслава.
Реалізуючи спільні домовленості, уряд УНР виділив для відбудови прикарпатської економіки
500 млн гривень. Крім того, асигнував низку цільових проектів – відродження товариства «Сільський
господар» (2 млн гривень), для українського шкільництва і Національного музею у Львові (1 млн
гривень), відбудову галицьких залізниць, допомогу галичанам-біженцям, сім’ям загиблих стрільців.
До Галицької армії було скеровано військові підрозділи, групу досвідчених командирів (А. Греков,
М. Омелянович-Павленко, Д. Кунаков), боєприпаси, сотні кулеметів, десятки гармат і літаків. Лише у
березні для знедоленого війною галицького населення надійшло з Наддніпрянщини 730 вагонів
цукру, 213 борошна, 223 збіжжя, 127 вагонів інших продуктів. Повсюди – у Києві, Одесі, на
Херсонщині створювались громадські «фонди», «загони» і «корпуси» допомоги Галичині, які
збирали речові, продуктові й медичні пожертви, мобілізували добровольців у Галицьку армію.
Однак через кілька місяців січневий акт фактично перестав бути чинним і наприкінці 1919 року
Євген Петрушевич його денонсував. Директорія, яку Червона армія вибила з Києва, втратила на той
час контроль над більшістю своєї території. Як зраду сприйняли галичани діалог Директорії з
Варшавою, відтак – весняні 1920 року договори Петлюри з Пілсудським.
Цікаві Інтернет-ресурси
 День соборності України 2013 [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу :
http://www.youtube.com/watch?v=PRz-2rp9npk. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 Що означає для українців День соборності? [Електронний ресурс] // Главком. – Режим
доступу : http://glavcom.ua/articles/5960.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 22 січня – День соборності України [Електронний ресурс] // Всеукраїнське громадське
об’єднання
«Успішна
Україна».
–
Режим
доступу
:
http://uspishnaukraina.com.ua/index.php?lang=uk&theme=news&item_id=1763. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
 День Соборності України – важлива віха в історії нашого народу [Електронний ресурс] //
Науково-технічна
бібліотека
ІФНТУНГ.
–
Режим
доступу
:
http://library.nung.edu.ua/html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
 Привітання з Днем Соборності України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://sms.xsms.com.ua/congrat/day_of_ukraine/. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 День Соборності України: історія виникнення традиції й свята [Електронний ресурс] //
Український просвітницький інститут. – Режим доступу : http://upi.org.ua/publ/6-1-0185. – Назва з екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
 День Соборності України: єднання чи вічна суперечка? [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://ua.for-ua.com/comments/2012/01/20/150632.html. – Назва з екрана. –
(Дата звернення 26.10.2015).
 Леся Храплива-Щур. Вірші до Дня соборності України [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://petryk.com.ua/ua/articles/290.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 Українська революція. 1917–1921: документальна виставка до Дня Соборності України
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу
:
http://www.archives.gov.ua/Sections/AktZl/Revolution_1917-1921_p2/. – Назва з екрана.
– (Дата звернення 26.10.2015).
 «Сила України – у єдності» (до Дня соборності України) [Електронний ресурс] //
Черкаська
обласна
державна
адміністрація.
–
Режим
доступу
:
http://www.oda.ck.ua/?lng=ukr&article=6300. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 Виховна година «22 січня – День Соборності України» [Електронний ресурс] // Класна
оцінка. – Режим доступу : http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/vikhovna-godina-22sichnya--den-sobornosti-ukrayin.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
 Художня виставка до Дня Соборності України [Електронний ресурс] // Хай Вей. –
Режим доступу : http://h.ua/story/80340/. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 Велика Злука УНР і ЗУНР 22.01.1919 [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу
: http://www.youtube.com/watch?v=NjwXvb93X5I. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 Велика Злука українців УНР і ЗУНР. 1919 р. [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим
доступу : http://www.youtube.com/watch?v=7tAoXIBO4Uc. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 26.10.2015).
 Свято Злуки: унікальні фото від Інституту національної пам’яті [Електронний ресурс] //
Українська
правда.
–
Режим
доступу
:
http://www.istpravda.com.ua/artefacts/4d3adbac87083/. – Назва з екрана. – (Дата
звернення 26.10.2015).
 Злука УНР і ЗУНР: уроки для сучасної України [Електронний ресурс] // Віче. – Режим
доступу : http://www.viche.info/journal/1831/. – Назва з екрана. – (Дата звернення
26.10.2015).
 П. П. Гай-Нижник «Акт Злуки УНР і ЗУНР: втілення і краї ідеалу Соборності України»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/172doc.php.
– Назва з екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
 В. Пилипів «Військове співробітництво УНР та ЗУНР (1918–1919). Джерелознавчий
акцент»
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу
:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uks/2009_18/PDF/04-09PylypivV.pdf. – Назва з
екрана. – (Дата звернення 26.10.2015).
Рекомендований список літератури
1. Бойко, О. Збирання українських земель у єдиній соборній державі в часи української
революції [Текст] / О. Бойко // Історія в сучасній школі. – 2012. – № 4. – С. 39–42.
2. Верстюк, В. День соборності України: історія виникнення традиції свята [Текст] / В. Верстюк
// Наука і суспільство. – 2012. – № 1. – С. 2–4.
3. Женченко, В. Сяйво Злуки [Текст] : вірш / В Женченко // Літературна Україна. – 2011. – 20
січня. – С. 1.
4. Литвин, М., Науменко, К. Історія ЗУНР [Текст]. – Львів: Інститут українознавства НАНУ,
1995. – 368 с.
5. Полтава, Л. Свято української держави – 22 січня [Текст] / Л. Полтава // Крилаті. – 1967. – Ч.
9. – С. 13–14.
6. Халімон, Н. Співаєм славу тій події і тепер [Текст] : сценарій / Н. Халімон // Все для вчителя.
– 2005. – № 23–24. – С. 9–10.
7. Фіщенко, Н. Ф. День соборності України [Текст] : сценарій / Н. Ф. Фіщенко // Шкільна
бібліотека плюс. – 2005. – № 13–14. – С. 30–31.
8. Щусь О. Й. Акт Злуки [Текст] // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова)
та ін. НАН України. — Київ, 2003. — Т.1 — С. 56—57.
Новий рік за старим стилем. День
святого Василя Великого
1.Життєпис Василя Великого
Стари́й Нови́й рік
—
Новий рік за
юліанським календарем («старим стилем»). В
XX і XXI століттях припадає на північ між 13 і
14 січня за григоріанським календарем («новим
стилем»).
Васи́лій Вели́кий, Святи́й Васи́лій, також
сучасніше
Васи́ль
Вели́кий,
Святи́й
Васи́ль (грец. Μέγας
Βασίλειος, 329–379) —
святий, архієпископ
Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний
діяч, один із Отців Церкви та найшанованіших на Русі святих.
Тож нічого дивного, що Церква заслужено дала йому
титул Великий. Він справді Великий головно у трьох віхах свого
життя: Він Великий Архіпастир Церкви, Великий Законодавець
чернечого життя і Великий своєю святістю.
Пам'ять святого Василя Християнська Церква вшановує 1 січня
(14 січня за новим стилем) та 30 січня (12 лютого за новим
стилем) — Собор трьох святителів.
Народився святий Василь близько 330 року в Кесарії, адміністративному
центрі Каппадокії, і походив з відомого роду, що славився як знатністю і багатством, так і
даруваннями і ревнощами християнської віри. Його дідусь з бабусею постраждали під
час Діоклетіанових гонінь. Його рідний дядько був єпископом, як, втім, і двоє братів —
Григорій Ніський і Петро Севастійський. Сестрою святителя була преподобна Макріна.
Його батько, будучи оратором і законоведом, призначав Василя для тієї ж стежки. Він
отримав прекрасну освіту в Кесарії і Константинополі, а закінчив її в Афінах, де зустрів і
здружився з Григорієм Назіанзіном.
Після повернення в Кесарію Василь було присвятив себе світським справах, але вплив
його благочестивої сестри Мокрини (майбутньої ігумені) змусив його вести більш аскетичне
життя і врешті-решт, разом з кількома товаришами, покинути міську суєту і оселитися на
сімейних землях у Понті, де вони склали подобу чернечої громади. У 357 році Василь
пустився в тривалу подорож по коптських монастирям, а в 360 році супроводжував
каппадокійських єпископів на синод до Константинополя.
Рішення церковного собору 359 року в Ріміні підтримати засудження Першим
Вселенським собором вчення Арія (яке поділяв і Кесарійський єпископ Діанісій) стало
важким ударом для Василя і його товаришів. Примирившись з Діанісiю незадовго до його
смерті, Василь був висвячений у пресвітери і зробився радником Євсевія Нікомедійського,
який змінив Діанісія в якості єпископа. Строге і аскетичне життя Василія не припала до душі
Евсевію, і перший вважав за краще піти в свою пустелю, де став налагоджувати чернече
життя, до якої завжди мав пристрасть.
Прихід до влади аріанського імператора Валента і
зростаючі утиски православних спонукали Євсевія шукати
допомоги діяльного й старанного Василя. У 365 році
останній повернувся до Кесарії і взяв керування єпархією в
свої руки. Він написав три книги проти аріан, проповідуючи
гасло «три іпостасі в єдиній сутності», який був прийнятний
як для послідовників Нікейського символу віри, так і для тих,
хто ще недавно симпатизував аріанам. Незважаючи на
протидію ряду єпископів, по смерті Євсевія в 370 році
Василь заступив на місце митрополита Каппадокійського і
ревно взявся за викорінення аріанства в Малій Азії.
Антиаріанська діяльність Василя привела його до зіткнення з Валентом. Під час
подорожі імператора по Каппадокії єпископ навідріз відмовився визнати правоту аріанського
вчення. У відповідь Валент розділив Каппадокію на дві провінції, що призвело до
скорочення канонічної території Василя і підірвало його позиції в церкві. Проте Василю
вдалося просунути на місце єпископів ключових міст своїх соратників Григорія Нісського
і Григорія Богослова. Основна ж боротьба розгорнулася за місце патріарха антіохійського, на
якому Василь — на відміну від єпископів Олександрії і тата Дамаса — не бажав бачити
ортодоксального нікейця Павлина, побоюючись, що надмірне перебільшення єдності Бога
загрожує єрессю савелліанізма.
Загибель Валента в битві при Адріанополі змінила баланс сил в державі і церкви, але
Василь скористатись цим не встиг. Його здоров'я було підірване аскетичним способом
життя. Він помер в перший день нового 379 року і незабаром був зарахований до лику
святих. Пам'ять в Православній церкві 1 (14) січня і 30 січня (12 лютого) — Собор трьох
святителів.
2. Святий Василь – Великий святий
Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книжці «Грецькі Отці Церкви» про св.
Василь написав: «Василь — це аскет тілом і душею. Строга аскеза — це елемент, в якім він
духовно працює, живе й існує». Св. Василь казав: «Монахи — це борці за святість». А у
вступі до своїх Ширших Правил наголосив: «Маємо ми, і ви
і я, ту саму ціль — святість життя». Так він учив і так жив.
Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність
і повна жертви любов до Бога та ближнього — це знаменні
риси його характеру. «Коли св. Василь раз на щось рішився,
— твердить французький автор В. П. Юмберклод — то він
ішов до тієї цілі за всяку ціну… Таким він був усе життя…
Ця риса його характеру перейшла на його аскезу» (Наука
Аскетична св. Василя). А британський історик Ф.
Фаррар писав: «Василь не належав до тих, щоб робити що-
небуть наполовину. Коли він віддався Богові, то зробив це суцільно» (Життя Святих).
Його святість, чесноти й великість оспівує наша Церква у Богослужбах у дні його
свята: «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви», «Божественна і священна
бджола Христової Церкви», «царська окраса Церкви», «пребагатий скарб наук», «непобідний
Трійці поборник», «Ти йшов твердою дорогою чеснот», «твоє слово — це хліб ангельський»,
«невинности чаша», «для монахів взірець чесноти», «світло благочестя», «труба богослов'я».
Св. Православна Церква дуже скоро по його смерти почала почитати його як святого і
поминати день його смерті першого січня. Історик Т. Руфін (+ к. 410), який 18 літ по смерти
св. Василя переклав його правила латинською мовою, у супровідному листі уже називав
Василя святим: «я переклав чернечі правила святого Василя, єпископа Каппадокії, мужа
славного зі своєї віри, діл і всякої святости».
Православна Церква святкує день його пам'яті на свято Господнього Обрізання, тобто
1(14)січня. Цього дня він був висвячений на єпископа 370 року. Службу свята св. Василя
уложили Анатоль Константинопольський (5 ст.), св. Іван Дамаскин і Герман
Константинопольський (8 ст.).
Ось така перед нами коротко описана історія невмирущої особи св. Василя Великого
та його вічного значення для нашої Церкви й руського чернецтва. Словами св. Ап. Павла
«наслідуйте мене брати» (Фил. 3, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа (1
Кор.11,1 св. Василь Великий усіх нас кличе бути послідовниками його глибокої віри, його
жертвенної й усебічної любові до Бога і ближнього, його великої святості.
Дня першого січня(по Юліанському календарю), на початку горожанського року,
Українська Православна Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і
найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й чернечих законодавців св. Отця Василя
Великого.
«Ти всіх святих зібрав чесноти, Отче наш Василю, Мойсеєву покору й Ілліну ревність,
Петрове визнання і Іванове богослов'є, і як Павло ти безнастанно взивав». (Стихира Вечірні
Василя)
3. Новий рік за старим стилем. Історія свята
Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із
13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було
введено нове літочислення. Колись цей день
припадав на 1 січня і називався днем Василя.
Для дівчат день Василя був досить важливим, вважали, що ворожіння у цей день завжди
збуваються і що б не вийшло — так і буде. На день Василя відбувалися й народні обряди
свята.
У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного
рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на
Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік
починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік
продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно
визначили
початок
Нового
року
1
вересня.
У 1699 р. За наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем,
тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували" ще 13
днів у році, які становили різницю між нашим літочисленням й європейським.
Так утворилися два святкування Нового року — за новим і старим стилем.
14 січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було
робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії
Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною
обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними
примовляннями.
Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені
зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи,
починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і
сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З
Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро
винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі
ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це
свято
проводили
благоговійно
з
церковними
або
домашніми
молитвами.
Також у день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія
Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю
бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі.
Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в
пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії.
Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги
отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних
і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же
вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1
січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі
Василія
Великого
було
перевезено
до
Риму
в
Італію.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в
якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й
щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та
посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на
Новорічне свято сварок і намагались помиритись з усіма сусідами - адже, як зустрінеш
Новий рік, так і проживеш!
Цікаві Інтернет-ресурси
 Старий Новий рік
[Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki//.– Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Українці відзначають Старий Новий рік [Електронний ресурс] . – Режим доступу:
http://dt.ua/UKRAINE/ukrayinci-vidznachayut-stariy-noviy-rik-135309_.html.Назва
з
екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Василій Великий [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki//.– Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Святитель Василій Великий – Отець і учитель Церкви Христової [Електронний ресурс].Режим доступу: http://www.cerkva.info/ru/publications/zhytia/1186-vasyly-velyky.html.Назва з екрана. - (Дата звернення 28.10.2015).
 Звідки до нас прийшов Старий Новий рік? [Електронний ресурс] // Мукачівська ратуша.
- Режим доступу: http://inmukachevo.com.ua/.- Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 14 січня – Новий рік за старим стилем або свято Василя [Електронний ресурс]. – Режим
доступу:
http://ye.ua/news/news_10681.html. - Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 Новорічні свята. Старий Новий рік – 14 січня [Електронний ресурс] // Рівне 1 – Режим
доступу: http://rivne1.tv/. - Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Новий старик рік, свято Василія Великого [Електронний ресурс] // Uaua.info – Режим
доступу:
http://www.uaua.info/dosug/party/article-9212-noviy-stariy-rik-svyato-vasiliyavelikogo-14-sichnya/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 28.10.2015).
 Старий і новий стилі, юліанський і григоріанський календарі. [Електронний ресурс] //
InfoArmed.– Режим доступу : http://inf-armed.at.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015).
 Новий рік за старим стилем [Електронний ресурс] // Українська література. – Режим
доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/habits/0kyax.html.- Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015)
 Святитель Василій Великий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lvivorthodox.net.ua/zhyttia-sviatyh/432-vasuliy-velukuy.- Назва з екрана. – (Дата звернення
28.10.2015)
Рекомендований список літератури
1.
Васильченко Л., Новий рік – свято Василя
неділя. — Брошнів, 1994. — С. 10-13.
[Текст] / Л. Васильченко / / Шуткова
2.
Витюк В., Ой прийшли в господу три празники в гості [Текст] / В. Витюк // Позакласний
час. - 2012. — № 23-24.- С. 43-46.
3.
Гайдукевич Т. І., Зимові свята та звичаї нашого народу [Текст] / Т. І. Гайдукевич // Чиста
криниця.- Стрий, 1994.- Ч.1. – С. – 72-112.
4.
Гайдукевич Т. І., Новорічні звичаї українців [Текст] / Т. І. Гайдукевич // Чиста криниця. –
Стрий,1994. — Ч. 1. — С. 103-107.
5.
Гуць М., Народні свята, звичаї та обряди в січні: З праці А. Кримського
«Звиногородщина» [Текст] / М. Гуць // Укр. мова і літ-ра в школі. — 1992 — № 1 - С. 4346.
6.
Зимовий цикл календарних обрядів України [Текст] // Історія України. — 1997. — №
1(17) .- С. 6-8.
7.
Климник, С. Новий рік – «Василь» [Текст] / С. Климник // Український рік у народних
звичаях в історичному освітлені. — Львів, 1993. – Т. 1. — С. 104-109.
8.
Найменування господнє. Новий церковний Рік. Василія Великого [Текст]
відомості про свята Православної церкви. — К, 1993. — С. 64-67.
// Короткі
9.
Різдвяні і новорічні українські народні
Відродження. —1993. — № 11.- С. 68-71.
[Текст]
10.
Світ колядок і щедрівок [Текст]// Позакласне читання. — 2010, - № 12.- С. 108-116.
11.
Сію, сію посіваю, з Новим роком Вас вітаю! (Народні традиції зустрічі нового старого
року та вірші) [Текст] // Різдвяний подарунок.- Дрогобич, 1995.- С.83-101.
12.
Угринович Г.О., Звичаї мого народу: Подорож- гра [Текст] / Г.О. Угринович // Кл.
керівнику. Усе для роботи. — 2010. — № 7(19).- С 19-22.
13.
Усатюк Г., Повернення до традицій. Зимові свята в Україні [Текст] / Г. Усатюк //
Позашкілля. — 2009. — № 7. — С. 13-16.
14.
Хай щасливим буде світ (Новий рік 14 січня) [Текст] // Шкільні свята та розваги. —
Тернопіль, 1998. — С. 28-32.
вірші,
колядки,
щедрівки
//
Автор
vinohodov8
Документ
Категория
Образование
Просмотров
44
Размер файла
2 031 Кб
Теги
довідки3
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа