close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Розробка показників соціального розвитку учнів різних вікових груп

код для вставки
Розробка показників соціального розвитку учнів
різних вікових груп
Укладач:
Козаченко Світлана Яківна, вчитель математики
КЗО «Тернівський ліцей» м. Кривого Рогу
Соціальна адаптація - процес активного пристосування індивіда до місцевих умов
соціального середовища, вид взаємодії особи і соціальної групи. Важливим компонентом
соціальної адаптації є: узгодження оцінок, домагань індивіда, його власних можливостей
(реальний і потенційний рівень) зі специфікою довкілля; цілей, цінностей, орієнтацій
особистості з здатністю реалізації у певному соціальному середовищі.
Сутність соціалізації у тому, що у її процесі людина формується, як член того
суспільства, якому належить. Соціальна адаптація у цьому контексті може розглядатися
як показник рівня залучення особистості у той чи інший процес.
Цей процес охоплює всі аспекти залучення особистості до культури, навчання і
виховання, з допомогою яких людина набуває успіху у житті.
Успішній соціалізації сприяє дія трьох таких чинників:
- очікування,
- зміна поведінки;
- прагнення відповідати цим очікуванням.
Основними сферами соціалізації вважаються:
- діяльність;
- спілкування;
- самосвідомість.
У діяльності людина виражає себе як громадський індивід, виявляє особистісні сенси,
самостійність, ініціативу, творчість і засвоює нові види прояви власної активності.
У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників
комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії і ставлення людей одне одного.
Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я» індивіда, осмислення свого
соціального статусу, освоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції,
моральної орієнтації людини.
Розвиток людини – це процес кількісних і якісних змін в організмі під впливом
різноманітних зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих процесів. Результат
розвитку людини – це її становлення як біологічного виду і як соціальної істоти.
Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком і включає в себе
морфологічні, біохімічні та фізіологічні зміни. Соціальні зміни в людині передбачають
її активне опанування соціальним досвідом і перехід його у внутрішній світ,
усвідомлену активну участь людини в суспільно корисній діяльності та виконання
певних соціальних ролей.
Основними напрямами розвитку людини є:
1. анатомо-фізіологічний (збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем);
2. психічний (формування свідомості, самосвідомості, провідних рис властивостей
особистості, когнітивних, почуттєвих і вольових процесів тощо);
3. соціальний (набуття соціального досвіду, в тому числі духовного, опанування
соціальними функціями тощо).
Основні тенденції розвитку особистості в онтогенезі:
перша – це єдиний цілісний процес неперервного підростання;
друга – неповторність окремих вікових періодів, що роблять свій специфічний
внесок у загальний процес формування особистості.
Опанування людиною духовним досвідом людства у взаємодії з іншими
компонентами її розвитку є предметом зацікавлення педагогіки як науки. Психологічна
і педагогічна науки мають обгрунтувати шляхи, механізми вдосконалення процесу
виховання особистості, який, на думку Л. С. Виготського, має сприяти «завтрашньому
дню дитячого розвитку», випереджаючи його. Цей розвиток відбувається протягом
всього життя людини, але особливо інтенсивно – в дитячому і юнацькому віці.
Сукупність змін приводить до переходу індивіда в категорію особистості та набуття
нею своєрідної неповторності й оригінальності, тобто індивідуальності. Отже, розвиток
людини як особистості має два боки: об'єктивний і суб'єктивний.
Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно
змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним, оскільки не можна
молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити,
яким він стане у підлітковому віці.
Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку
і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу
виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки
людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові
відрізки розвитку - фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія
немовляти, а в межах цієї стадії - фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для
створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі
можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні
суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.
Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління
визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип
“природовідповідності” процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і
молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів
шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він
застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з
чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В
основі її - особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного
навчання.
Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей шкільного віку відбувається
по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного
віку має також індивідуальні риси. Здебільшого від них залежить ефективність виховних
впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати риси, якості кожної дитини на
певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог
ефективніше вирішуватиме конкретні виховні завдання.
Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини,
чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу
вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.
Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку
повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні
для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті
дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід
розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).
У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку
підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями, що включають
характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми
навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами
діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості
(центральне вікове новоутворення).
Такими періодами є: ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до
семи) вік;
молодший шкільний вік (з семи до десяти років);
середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти);
старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення
зрілості).
У кожному періоді виділяють стадії й фази, що не мають однозначних назв.
Молодший шкільний вік:
Важливими показниками готовності дитини до навчання є:
- навички до розумових зусиль,
- зосередженість у роботі,
- вміння слухати вчителя і виконувати його завдання.
Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочнообразна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.
Підлітковий вік:
-
позначений бурхливим ростом і розвитком організму;
нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є
визначальним;
сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна;
поліпшується продуктивність пам'яті;
для підлітка характерна розпорошеність інтересів;
-
значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється
прагнення дружити;
підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і
дівчат;
наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору
професії.
Юнацький вік:
- це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого
самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність.
- пам'ять старшокласника стає зрілішою;
- мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал;
- мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується;
- вперше старшокласники переживають почуття кохання;
- формуються стійкі професійні інтереси;
- прагнення до самовиховання стає рисою особистості.
Критеріями розвитку дитини є:
-
анатомічні;
фізіологічні;
психологічні;
педагогічні;
фізичні показники стану організму.
До анатомічних належать:
-
розвиток кісткової, м'язової, серцево-судинної та статевої систем.
Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу,
залоз внутрішньої секреції, нервової системи.
Психологічні показники відображають особливості сприйняття, пам'яті,
уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру.
Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан
м'язів.
Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального,
трудового, естетичного, фізичного виховання дитини.
Соціальний розвиток особистості
Показники рівня соціального розвитку особистості:
1. Наявність позитивно орієнтованих життєвих планів і професійних намірів.
2. Ступінь свідомості і дисциплінованості щодо навчальної діяльності.
3. Рівень розвитку корисних знань, навичок, умінь (творчих, трудових, спортивних,
технічних і т.ін.). різноманітність і глибина корисних інтересів.
4. Адекватне відношення до педагогічного впливу з боку дорослих.
5. Колективістські прояви, здатність враховувати колективні інтереси, поважати норми
колективного життя.
6. Здатність критично, відповідно норм моралі і права оцінювати вчинки оточуючих,
друзів, однолітків, однокласників.
7. Самокритичність, наявність навичок самоаналізу.
8. Уважне, чуйне ставлення до оточуючих, здатність до співпереживання, емпатії.
9. Вольові якості. Непіддатливість поганому впливові. Здатність самостійно приймати
рішення і долати труднощі в ході їх здійснення.
10. Зовнішня культура поведінки (підібраність, охайність, культура мови, ввічливість).
11. Долання і відмова від дурних звичок та форм асоціальної поведінки (вживання
алкоголю, паління, вживання нецензурних виразів).
Визначення передумов порушень процесу соціального розвитку особистості
Підґрунтям для розробки комплексу профілактичних заходів слугують дослідження
у різноманітних галузях знання: юриспруденції, кримінології, соціології, психології,
педагогіки, медицини.
1. Ч.Ломброзо ( 1900р.)
– пояснив природу злочинної поведінки з позиції біологізаторського підходу
– розробив антропологічну теорію злочинності;
– визначив соматичні особливості “природжених” злочинців.
2. Е. Уілсон ( 1984р.)
– висунув ідею виокремлення, яка визначає біологічну основу усіх форм соціальної
поведінки;
– вивчав роль генетичного впливу на поведінку людини.
3. 3. Фрейд
– провів психоаналітичні дослідження: природа злочинності і делінквентності
розглядається поряд з іншими формами відхилень поведінки, такими як: неврози,
психастенії, стан нав’язливості, сексуальні розлади, різні форми соціальної дезадаптації.
4. Природу та прояви агресивності вивчали:
1) А. Бандура
– вважає, що агресія є результат викривленого процесу соціалізації, зокрема, зловживання
покараннями, жорстоке відношення до дітей;
2) Л. Берковець
– вказує, що між об’єктивно опосередкованими причинами агресивної поведінки людини
завжди постають: готовність до агресії (злість) та інтерпретація-тлумачення для себе даної
ситуації;
3) Е.Квятковська-Тохович
– вважає причиною агресивності конфліктність, порушення емоційних зв’язків у родині;
4) С.Н. Ениколопов
– визначив, що найбільш агресивну групу становлять уперше засуджені злодії.
5. Дослідження Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Д’юі, П.Дюпати, М. Вебера
– визначили зв’язок девіантної поведінки з соціальними умовами життєдіяльності людей;
- кількість аномалій у поведінці людей неминуче зростає під час війн, економічних криз,
соціальних потрясінь.
6. Д. Мате і Т. Сайн
– розробили теорію “нейтралізації”, згідно якої злочинець не відкидає для себе
загальноприйняті норми моралі і в цілому поділяє їх, але свою злочинну поведінку
виправдовує за допомогою цілого набору захисних механізмів (звинувачень жертви,
обставин, суддей, оточуючих).
7. Е. Сатерленд
- висунув теорію “диференційованого зв’язку”, за якою пояснюється формування
делінквентної субкультури за рахунок вибіркового ставлення до норм та цінностей свого
оточення.
8. А. Коен
– розглядає роль “делінквентної субкультури” у формуванні девіантної поведінки.
9. С. Беккер, У. Томас, Ф. Танненбаум
– до способів засвоєння делінквентної поведінки відносять: стигматизацію, соціальне
таврування, коли “тавро злочинця” виступає “прогнозом, що здійснюється”, засвоєним
індивідом статусом; до цього призводить і передчасне ототожнення підлітків з
“порушниками порядку”. [8, с.189].
10.Л.С. Виготський і П.П. Блонський
– заклали засади вікової психології, що дозволяє зрозуміти особливості психічного
розвитку дітей на різних вікових етапах, включаючи кризові періоди розвитку;
– детальний аналіз вікових особливостей підліткового віку уможливив визначення того,
що кризи, конфлікти, складності адаптації до соціального середовища можуть
розглядатись як імманентно притаманні певному етапу розвитку людини;
– вивчення усталених форм зводиться до дослідження несприятливих соціальних факторів
особливостей середовища, виховання і навчання.
11. Шарлота Бюлер
– виділила в підлітковому віці дві фази – позитивну і негативну. Вік негативної фази у
дівчат припадає приблизно на 11-13 років, у хлопців – на 14-16 років. Негативна фаза
характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованості, диспропорцією у
психічному та фізичному розвиткові, агресивністю і т. ін. Це період внутрішньої метушні,
суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності,
протестувального характеру поведінки
12. Г. Ананьєв
– визначив, що людський розвиток зумовлюється взаємодією багатьох факторів:
спадковості, середовища (соціального, біогенного, абіогенного), виховання (точніше
багатьох видів спрямованого впливу на формування особистості), власної практичної
діяльності людини.
13.Г.А. Аванесов
– виділив біологічні передумови, що відіграють негативну роль у поведінці
людини:
а) патологія біологічних потреб;
б) стани нервово-психічного здоров’я, нервово-психічні захворювання, психопатії,
неврастенії, що зумовлюють неадекватну реакцію і утруднюють соціальний контроль за
діями;
в) вплив
алкоголізмом;
спадкових
захворювань,
особливо
спадковості,
що
обтяжена
г) вплив психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, зміни
екологічного стану навколишнього середовища, використання нових видів енергії, які
призводять до різних психосоматичних, алергічних, токсичних захворювань, а також
стають додатковим кримінальним фактором.
14. У дослідженні І.Ф. Мягкова і Ю.В. Юрова
– вказується, що психічні патології тісно пов’язані з несприятливими умовами,
конфліктними відношеннями у родині.
15.У дослідженнях з проблем підліткового, юнацького алкоголізму
Е.Є. Бехтеля, Б.С. Братуся, П.І. Сідорова
– вказується на наявність глибоких, не завжди усвідомлених мотивів і потягів прилучення
неповнолітніх до алкоголю; певну роль відіграють компенсаторні, ейфорічні та інші
“псевдофункції” уживання алкоголю, що говорить у першу чергу про серйозні дефекти
сімейного, шкільного, суспільного виховання, про психічний дискомфорт, про
беззмістовність дозвілля, труднощі спілкування, інші проблеми соціально-педагогічного і
соціально-психологічного характеру.
16. Дослідження асоціальної поведінки Т.Ш. Ангуладзе і Н.Г. Маградзе
– розкривають механізм формування установок, враховуючи дію об’єктивних та
суб’єктивних факторів, якими з одного боку, виступають зовнішні умови, що представлені
близьким оточенням, ситуацією, а з іншого боку, потреби індивіда, що носять асоціальний
характер.
У процесі формування асоціальних установок за рахунок багатократних повторень
відбувається, по-перше, трансформація потреб, на місці колишніх формуються
розбещуванні потреби, по-друге, асоціальні дії закріплюються до рівня автоматизму, що
свідчить про виникнення фіксованої установки.
17.Ф.В. Бассін і В.Є. Рожнов
– відмічають, що сугестивне формування психологічних установок, що проводиться
планомірно на початковому етапі дозрівання дитячої психіки, може призвести до
створення стійких особливостей особистості та формування регідних стереотипів
поведінки, які потім з великими труднощами піддаються корекції.
18. Роберт Оуен
– стверджував, що асоціальна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від
системи, в якій він виховувався.
19. С.А. Белічева
– розглядала загальну диференціацію і типологію дитячо-підліткової дезадаптації.
Залежно від природи, характеру і ступеню визначає такі види: патогенна і психосоціальна
дезадаптація.
Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку
і нервово психічними захворюваннями, в основі яких є функціонально-органічні ураження
ЦНС і психіки.
Психосоціальна дезадаптація пов’язана
психологічними особливостями дитини, підлітка.
зі
статевими
Чинники впливу на розвиток особистості
особистість
біологічне спадкування
соціальне успадкування
природно-соціальне середовище
активна діяльність людини
Використані джерела
1. http://eduknigi.com)
2. http://novosvit.pp.ua/preventivne-vihovannya-shkolyariv-3-chastina/
3. http://www.medcollege.te.ua
і
індивідуально-
Автор
sudarinya_324512
Документ
Категория
Образование
Просмотров
53
Размер файла
47 Кб
Теги
соціальна
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа